Економіко-математичне моделювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції (на прикладі приватного підприємства "Бардаков")

/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ

1.1 Загальна характеристика підприємства

1.2 Організаційна структура на підприємстві

1.3 Поняття процесу товароруху обліку продукції, як об'єкта управління

1.3.1 Формування і структура витрат громадського харчування

1.3.2 Основні показники, що характеризують фінансовий стан

1.4 Товарна політика підприєства, її елементи

1.5 Стимулювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

1.6 Постановка задачі

2. Економіко-математичне моделювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

2.1 Сутність економіко-математичного моделювання

2.2 Моделювання сукупного попиту та пропозиції

2.2.1 Попит як економічна категорія

2.2.2 Пропозиція як економічна категорія

2.2.3 Аналіз підходів щодо моделювання моделей сукупного попиту та пропозиції

2.2.4 Оцінка попиту-пропозиції добувної промисловості на основі базової моделі сукупного попиту та пропозиції

2.2.5 Модель оптимізації закупівель

2.2.6 Модель взаємодії фірми з ринком

3. ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ТОВАРОРУХУ продовольчої продукції

3.1 Сутність інформаційного моделювання

3.2 Інформаційно-логічне моделювання

3.3 Реквізитний аналіз вхідної інформації

3.3.1 Реквізити вхідної інформації

3.3.2 Коди номенклатур ознак

3.3.3 Реквізитний аналіз документообігу

3.3.4 Характеристика інформаційних масивів

3.3.5 Виділення інформаційних об'єктів

3.4 Визначення зв'язків інформаційних об'єктів й побудова її інформаційно - логічної моделі

4. ПОБУДОВА ПРОТОТИПУ СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇ

4.1 Вибір середовища реалізації системи

4.2 Розробка сценаріїв діалогів «Оператор-ЕОМ»

4.3 Розробка інтерфейсу користувача системи

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

5.1 Аналіз умов праці обслуговуючого персоналу

5.2 Виробнича санітарія і гігієна праці

5.2.1 Вимоги до освітленості робочого місця

5.2.2 Оздоровлення повітряного середовища

5.3 Техніка безпеки під час експлуатації ЕОМ

5.4 Електробезпека

5.5 Пожежна безпека

6. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ВСТУП

В даному дипломному проекті необхідно дослідити процес товароруху обліку продовольчої продукції на підприємстві.

Тема, яка розглядається в роботі, є актуальною,бо кожне підприємство намагається завоювати різного роду переваги перед покупцями, зазнаючи мінімальних втрат. Одним з показників хорошої діяльності підприємства є отримання максимального прибутку підприємства. Щоб отримати максимальний прибуток, необхідно створити ряд умов для покупців (споживачів) з підприємством.

Іноді при збільшенні об'єму закупівлі вигідно знизити ціни, щоб збільшити об'єми закупівель та збільшити об'єми продажів. В деяких випадках краще знизити ціну, щоб отримати великі об'єми продажів.

В цій роботі пропонується розробити систему цін продажів в залежності від об'єму замовлення.

Необхідно створити таку економіко-математичну модель, яка б максимізувала прибуток та показувала оптимальні об'єми закупівель.

Економіко-математичну модель необхідно створити, застосовуючи методи моделювання.

Моделювання - один з найбільш поширених способів вивчення різних процесів та явищ. В теперішній час відомі і широко використовуються в наукових дослідженнях, а також в економічній та інженерній практицібагаточисельні методи і прийоми моделювання. Найбільш широкими можливостями володіє математичне моделювання.

Економіко-математичну модель необхідно створити, застосовуючи методи моделювання.

Моделювання - один з найбільш поширених способів вивчення різних процесів та явищ. В теперішній час відомі і широко використовуються в наукових дослідженнях, а також в економічній та інженерній практицібагаточисельні методи і прийоми моделювання. Найбільш широкими можливостями володіє математичне моделювання.

Під математичним моделюванням розуміють засіб дослідження різних процесів шляхом вивчення явищ, які мають різний фізичний зміст, але які описуються однакоми математичними співвідносинами. При вивченні любого процесу методом математичного моделювання необхідно побудувати його математичну модель. Математична модель реальної системи є тим абстрактним формально описаним об'єктом, вивчення якого можливо математичними методами, в тому числі і з допомогою математичного моделювання.

Під оптимізацієй розуміють процес вибора найкращого варіанту з усіх можливих. З точки зору інженерних та економічних розрахунків методи оптимізації дозволяють вибрати найкращий варіант конструкції, найкраще розподілення ресурсів і т. і. В процесі розрахунку задачі оптимізації часто необхідно знайти оптимальне рішення деяких параметрів, визначаючих данну задачу.

Застосування математики в економіці приймає форму економіко-математичного моделювання. За допомогою економіко-математичної моделі зображуються той чи інший дійсний економічний процес. Така модель може бути сконструйована тільки на основі глибокого теоретичного дослідження економічної сутності процесу. Тільки в цьому випадку математична модель буде адекватна дійсному економічному процесові, буде об'єктивно відображати його.

громадський харчування моделювання попит пропозиція

1. Аналіз ДІЯЛЬНОСТІ підприємства громадського харчування

1.1 Загальна характеристика підприємства

Приватне підприємство “Бардаков” розташоване за адресою: вул. Дзержинського(автобусна зупинка), біля Агротехнічного коледжу. Почало свою діяльність у 2003 році. Вже майже 9 років працює на ринку продовольчих товарів. Постачання товару відбувається з оптових фірм Нової Каховки, Херсона, Миколаїва та Новокаховського хлібзаводу.

Асортимент товарів налічує близько 45 найменувань. Асортимент товарів - це хлібобулочні вироби, піцца, хот-доги, булочки , бутерброди , гамбургери (декілька різновидів) та ін., також різноманітні страви, салати,кури-гриль,морозиво, напої , у тому числи і фірмові вироби та закупні товари.

Вже декілька років приватне підприємство “Бардаков” є виробником та постачальником продуктів громадського харчування. Основними напрямками діяльності фірми являються хлібо-булочні вироби та вироби швидкого приготування.

ПП “Бардаков” є юридичною особою, має штамп, круглу печатку, самостійний баланс, розрахунковий та валютний рахунки у банку, здйснює бухгалтерський облік, веде статистичну звітність, користується правом повного господарського відання щодо майна, яке є у розпорядженні підприємства.

Підприємство здійснює вільний вибір підприємницької діяльності, самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг, встановлює ціни відповідно до чинного законодавства. Для здійснення підприємницької діяльності підприємство залучає і використовує матеріально-технічні, фінансові, трудові та інші види ресурсів, використання яких не заборонено чиним законодавством.

Підприємство самостійно вносить зміни до складу приватного майна: проводить реконструкцію, розширення, переобладнання, фінансує капітальні вкладення.

1.2 Організаційна структура підприємства

Організаційна структура управління представляє собою сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують.

Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі.[23]

Категорія „структура” відображає будову та внутрішню форму системи. Зв'язок елементів у структурі підпорядкований діалектиці взаємовідношення частини і цілого. Наявність структури -- невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем, бо саме структура надає їм цілісності. Категорія „структура” означає відносно стійкі зв'язки, які існують між елементами організації. Структура сприяє збереженню стійкого стану системи. Стосовно системи структура є показником її організованості.

Організаційна структура являє собою внутрішньосистемний порядок, форму організаційних відносин і елементів. Вона створюється суб'єктом управління для оптимізації зв'язків і відносин. Організаційна структура ПП “Бардаков” представлена на рис.1.2.

На підприємстві працюють наступні службовці.

Директор Бардаков М.П.- є головною ланкою в структурі підприємства, який вирішує в управлінські питання, а також питання стратегічного характеру. Він контролює діяльність усіх відділів. Також у його компетенції питання руху фінансових потоків. Право підпису і печатки має тільки він.

Менеджер - займається закупівлею товарів та відповідає за організацію постачань товарів, пошук постачальників, приймання товарів, спостереженням за товарними запасами. У його функції також входить нарахування зарплати, контролює якість роботи робітників, готує необхідні матеріали (бланки замовлень і рекламну продукцію). Він же займається прийомом замовлень від покупців по телефону.Менеджер вирішує питання закупівлі по всьому асортименту.[23]

Головний бухгалтер веде бухгалтерський облік, робить баланс, формування звітів для податкової інспекції, нарахування податків, рішення всіх питань зв'язаних з податковою звітністю, нараховує заробітну плату і вирішує питання з повернення ПДВ.

Юрист - виконує юридичні функції, оформляє документи, захист прав і свобод у випадку їх порушення, створення організаційних умов для їх реалізації.

Продавці - займаються касою, продажем однорідного продукту, його виготовленням та упакуванням.

Охоронці - коли підприємство зачинено , воно охороняєтся.

При такому розподілу праці підприємство є рентабельним та конкурує на ринку.

Рис.1.2. Організаційна структура підприємства

1.3 Поняття процесу товароруху обліку продукції, як об'єкта управління

Товарорух - це система, яка забезпечує фізичне переміщення товарів і послуг від виробника до споживача, зокрема транспортування, зберігання, здійснення угод, передачу права власності, управління каналами збуту та сервісне обслуговування.[24]

Політика фірми в галузі розміщення та збуту стосується завдань, що взаємозв'язані з тими каналами збуту, по яких товар надходить до кінцевого споживача. Головним завданням цієї політики є оптимальне формування системи розподілу. При цьому, йдеться перш за все про наступні рішення політики розподілу:

· визначення тих каналів збуту або напрямків продажу, по яких товар або послуга надходять до кінцевого споживача;

· рішення про маркетингову логістику, тобто про питання найкращого розподілу товарів (фізичний розподіл);

· визначити способи перевезення, засоби транспортування, місцезнаходження складів постачання та збуту.

Головними напрямками політики розподілу, що витікають з маркетингових цілей є:

· доля обігу, доля ринку;

· ступінь розподілу;

· витрати на розподіл;

· імідж каналу збуту.

Зусилля всіх учасників товароруху об'єднані загальним прагненням забезпечити легко доступність товарів і послуг на ринках збуту через ефективний розподіл та збут, заручитися лояльністю споживача й одержати відповідні прибутки.[25]

Система товароруху складається з внутрішніх (збутові підрозділи фірми; служба сервісу; фірмові магазини) та зовнішніх (фірми, що забезпечують перевезення; посередники та їх склади; збутова мережа (магазини) елементів.

Основні функції внутрішніх елементів системи товароруху:

1. Оброблення замовлень покупця.

2. Технічний контроль виробів, одержаних від постачальників.

3. Формування партій товарів на замовлення покупців.

4. Зберігання продукції.

5. Формування оптимальних транспортних партій.

6. Упакування продукції відповідно до вимог транспортних і. складських служб.

7. Оформлення митних документів і страхування.

8. Відвантаження і контроль за рухом вантажів.

9. Обслуговування в процесі експлуатації.

Основні елементи маркетингової політики розподілення і товарного руху представлено в табл.1.3.

Таблиця 1.3

Основні елементи маркетингової політики розподілення і товарного руху

Ефективність товароруху визначається такими чинниками:

· швидкість виконання замовлення;

· можливість термінової поставки товарів на спеціальне замовлення;

· готовність прийняти поставлений товар при виявленні дефектів і заміна у найкоротші строки якісним;

· забезпечення різних за величиною партій відвантаження на бажання покупців;

· наявність ефективних транспортних засобів, служби сервісу, складської мережі;

· достатній рівень запасів;

· гнучкість цін, за якими надаються послуги товароруху покупцям.

Одним із напрямків підвищення ефективності системи управління товарорухом є формування на підприємстві правильної облікової політики. Одним з основних елементів обліку і контролю товарів на підприємстві роздрібної торгівлі є їхня оцінка. В умовах становлення ринкових відносин правильна оцінка товарних запасів набуває особливого значення, тому що від її обгрунтованості залежать достовірність і реальність сформованої в обліку і звітності про фінансовий стан підприємства і результатах його діяльності.

Успішне рішення завдань ефективного управління процесом товароруху та обгрунтованості облікової політики товарних операцій потребує використання різнобічної економічної інформації. Проведене дослідження свідчить, що для її формування необхідно:

1. Використовувати наукові принципи управління товарними запасами.

2. Визначити оптимальні варіанти оцінки товарних запасів.

3. Досліджувати вплив методології обліку товарних операцій на фінансові результати господарської діяльності підприємства.

4. Визначити напрямки удосконалення обліку товароруху.

5. Визначити вплив факторів, які впливають на ефективність використання товарних запасів.

6. Застосувати методику побудови економіко-метричної моделі управління товарооборотністю для прогнозованого періоду.

1.3.1 Формування і структура витрат громадського харчування

Громадське харчування є підгалуззю роздрібної торгівлі. Тому розглянемо спочатку склад роздрібного товароруху.

Роздрібний товарообіг є економічним показником, який характеризує товарорух,обсяг і кінцевий результат діяльності торгівлі.

До товарообігу відносяться:

- продаж товарів населенню з роздрібної мережі за готівковий розрахунок і в кредит;

- відпуск харчування з підприємств громадського харчування;

- продаж одягу, взуття, головних уборів з майстерень за індивідуальними замовленнями споживачів;

- продаж друкованих видань з роздрібної торговельної мережі;

- відпуск форменого обмундирування та спецодягу як з роздрібної мережі, так і зі складів;

- виручка від ремонту одягу, меблів та інших предметів особистого споживання, виконання підприємцями побутового обслуговування;

- виручка за ремонт і технічне обслуговування автомашин індивідуальних власників включаючи вартість запасних частин;

- продаж худоби, птиці та сільськогосподарських продуктів;

- продаж споживчою кооперацією сільськогосподарських продуктів, закуплених у колгоспів, радгоспів, колгоспників та інших громадян за домовленістю, і товарів, вироблених на підприємствах споживчої кооперації з цих сільгосппродуктів.

Товарообіг громадського харчування відрізняється по своєму складу від роздрібного товарообороту.

Всі кулінарні вироби, які виробляє громадське харчування, а також *** товари носять назву продукції громадського харчування.

До продукції власного виробництва відносять сировину і продукти, що пройшли кулінарну обробку та отримали вид кулінарного виробу.

Основну частину продукції власного виробництва складає об'єднана продукція, що реалізується через лінію роздачі або буфет, а також що відпускається додому. Показником обсягу виробництва цього виду продукції є страви. У залежності від призначення блюда поділяються на закуски, перші, другі і треті (солодкі) блюда.[24]

Окрім обідньої продукції до продукції власного виробництва відноситься так звана інша продукція: кондитерські вироби, випечние вироби, гарячі напої, напівфабрикати, бутерброди, морозиво та молочні продукти, якщо вони реалізуються через кухню або буфет, яйця, варення і ін.

До купованих товарів відносяться продукти, які купуються підприємствами громадського харчування у промисловості або торгівлі без кулінарної обробки. Сюди входять: хліб, хлібобулочні вироби, алкогольні напої, пиво, консерви, що реалізуються в банках; морозиво промислової виробки, сирі яйця, фрукти, ягоди, виноград, цитрусові та баштанні культури.

Його обсяг враховується і планується за роздрібними цінами громадського харчування, тобто з включенням в ціну націнок громадського харчування.

Роздрібний товарообіг громадського харчування включається в роздрібний товарообіг у всіх каналах реалізації.

До складу роздрібного товарообігу підприємств громадського харчування включаються: зворот по продажу власної продукції і покупних товарів безпосередньо населенню через обідні зали, буфети, в вигляді відпустки додому, а також від реалізації цієї же продукції і товарів через магазини кулінарії, палатки, развозну і роздрібну мережу , оборот від реалізації готової продукції, страв і напівфабрикатів власного виробництва різним підприємствам, організаціям і установам для харчування обслуговуваного контингенту.

Таким чином, для потреб населення в різний товарообіг не важливо, відбувається чи продаж за рахунок особистих доходів населення або суспільних фондів споживання.

Крім реалізації продукції населенню для безпосереднього споживання окремі підприємства громадського харчування продають напівфабрикати, кондитерські та випечние вироби іншим підприємствам громадського харчування для доопрацювання або в роздрібну торговельну мережу. Оскільки в даному випадку відпуск продукції одними підприємствами іншим не означає надходження продукту безпосередньо споживачеві і рух його триває, цей вигляд реалізації відноситься до оптового обороту громадського харчування.

Сукупність роздрібного і оптового оборотів являє собою валовий (весь) зворот громадського харчування. Склад обороту громадського харчування зображений на рис. 1.3.1.

Слід мати на увазі, що при визначенні розміру валового обороту по тресту, об'єднанню громадського харчування необхідно виключати з загального обороту оптовий оборот по реалізації продукції харчування своєї організації.

В іншому випадку виникне повторний рахунок оборотів і у підприємства, що відпустило продукти, і у підприємства їх отримав.

Для обороту громадського харчування, що є складовою частиною роздрібного товарообігу СНД, характерні ті ж закономірності розвитку: безперервне зростання обсягу і високі темпи зростання, зміна розміщення по економічним районам і республікам, більш швидкі темпи зростання душового обороту на селі у порівнянні з містом і т.п .

Рис.1.3.1.1. Склад обороту громадського харчування

Валовий дохід торгових організацій і підприємств включає доходи від реалізації товарів, готової продукції, робіт і послуг; доходи за операціями з тарою та інші доходи.[25]

Основну частину валового доходу складають доходи від реалізації товарів.

Дохід від реалізації товарів являє собою різницю між роздрібною ціною, по якій товар продається, і ціною придбання товару (оптовою ціною). Він характеризується сумою та рівнем. Рівень цього доходу в роздрібній торгівлі розраховується як відношення суми доходу до обсягу роздрібного товарообігу, помноженому на 100; у громадському харчуванні при визначенні рівня доходу виходять з валового обороту за продажними цінами.

До доходів від неторгової діяльності належать: доходи виробничих підприємств торгівлі, доходи від реалізації робіт і послуг з побутового обслуговування та комунальному господарству, доходи за операціями з тарою, відшкодування з бюджету тарующім організаціям планових витрат на закупівлю, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію картоплі, овочів, що не покриваються роздрібними цінами та інші доходи.

Позареалізаційні доходи включають отримання пені, неустойки та штрафи за порушення договорів постачання, несвоєчасну оплату рахунків, виручку від реалізації надлишків товарно-матеріальних цінностей, виявлених під час інвентаризації.

До непланованих витрат і втрат, відшкодовуючи за рахунок доходів, належать збитки від списання доходів (боргів) за закінченням строків давності, щодо недостач, дебіторської заборгованості, розтрат, штрафи, пені та неустойки сплачені; втрати товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку; велика частина непланованих втрат падає на списання безнадійних боргів і дебіторської заборгованості, на сплату штрафів, пені та неустойки.

Формування валового доходу відображено на рис.1.3.1.2.

Рис.1.3.1.2. Формування валових доходів

Витрати на доставку товарів від виробництва до споживача в грошовому вираженні називаються витратами обігу. До них відносять витрати на транспортування, подсортировку, упаковку, зберігання і продаж товарів, а також витрати на управління торговельних організацій. Витрати обігу вимірюються в суму і за рівнем. Рівень витрат обігу є ставлення їх суми до товарообігу, виражене у відсотках. Він є одним з найважливіших якісних показників роботи торговельних підприємств і показує, скільки відсотків займають витрати обігу в роздрібній вартості товарів.[23]

Завдання аналізу витрат обігу - не тільки перевірити ступінь виконання плану і дати об'єктивну оцінку дотримання їх кошторису, а й виявити резерви відносного скорочення витрат, розробити заходи щодо усунення непродуктивних витрат, безгосподарності, марнотратства. У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку витрат обігу, виявити і виміряти вплив окремих факторів на їх величину.

Підприємства громадського харчування виконують три тісно пов'язаних між собою функції: виробництво власної продукції; реалізацію випущеної продукції і покупних товарів і організацію споживання їжі. У зв'язку з цим витрати громадського харчування включають поряд з витратами на виробництво власної продукції витрати по реалізації та організації споживання власної продукції та покупних товарів. За даними проведених досліджень, понад 50% усіх витрат підприємств громадського харчування припадає на витрати виробництва; приблизно 30% - на витрати по організації споживання їжі і до 20% на витрати реалізації. У плануванні та обліку витрати громадського харчування таким чином не поділяються, а відображаються разом, хоча зазначене розподіл дозволяє дати їм більш глибоку оцінку. Витратами в громадському харчуванні прийнято називати витрати виробництва та обігу.

Основне завдання - виявлення шляхів і можливостей щодо скорочення витрат і розробка заходів щодо їх використання.

У залежності від функцій, виконуваних громадським харчуванням, витрати поділяються на:

витрати, пов'язані з виготовленням продукції власного виробництва;

витрати, пов'язані з реалізацією продукції і товарів покупних;

витрати по організації споживання їжі.

У залежності від зміни обсягу товарообігу та випуску продукції власного виробництва витрати громадського харчування діляться на дві групи: умовно-постійні та змінні.

До постійних відносяться витрати виробництва та обігу, величина яких мало залежить від обсягу товарообігу або випуску продукції. Це витрати по оренді та утримання будівель, приміщень, споруд, інвентарю, амортизація основних засобів, витрати по поточному ремонту., Рекламі, інші витрати.

Постійні витрати враховуються і плануються за абсолютною величиною.

Змінні витрати являють собою витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягу товарообігу та випуску продукції. До них відносяться витрати з перевезень автомобільним та гужовим транспортом, заробітна плата, витрати на паливо, електроенергію (для виробничих потреб), недостачі товарів і матеріальних цінностей в дорозі і при зберіганні в межах норм природних втрат, витрати по тарі. Норми витрат за цими статтями встановлюються у відсотках до товарообігу.

Витрати громадського харчування суттєво відрізняються від витрат обігу роздрібної торгівлі. Рівень витрат громадського харчування приблизно в 3 рази вище, ніж роздрібної торгівлі. Це пояснюється тим, що в їдальнях, кафе, ресторанах, крім витрат звернення до складу витрат входять витрати з виготовлення продукції власного виробництва та витрат, пов'язані з організацією споживання їжі. Крім того, в роздрібній торгівлі нижче витрати по заробітній платі, прання і зносу білизни, відсутні або незначні витрати на паливо, пара, електроенергію для виробничих потреб.

1.3.2 Основні показники, що характеризують фінансовий стан

Особливістю формування цивілізованих ринкових відносин є посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни, комп'ютеризація обробки економічної інформації, безперервні нововведення в податковому законодавстві, процентні ставки і курси валют, що змінюються на тлі триваючої інформації. У цих умовах перед менеджерами підприємства постає безліч питань:

1. Якою має бути стратегія і тактика сучасного підприємства в умовах переходу до ринку?

2. Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства для його подальшого 'процвітання '?

3. Як підвищити ефективність управління фінансовими ресурсами?

4. Яким чином визначити показники господарської діяльності, що забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?

На ці та інші життєво важливі питання може дати відповідь об'єктивний фінансовий аналіз, який дозволяє найбільш раціонально розподілити матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Відомо, що будь-які ресурси обмежені і домогтися максимального ефекту можна не лише за рахунок регулювання обсягу, а й шляхом оптимального співвідношення різних ресурсів. З усіх видів ресурсів фінансові мають першорядне значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальним часом у будь-який інший вид ресурсів.

Фінансовий стан - комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства, це характеристика його фінансової конкурентноздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), виконання зобов'язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей і трудових ресурсів супроводжується утворенням і витрачанням грошових коштів, а це означає, що фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони діяльності.

Основними завданнями аналізу фінансового стану підприємства є:

- оцінка фінансів і структура фінансових результатів;

- аналіз майнового стану;

- оцінка ефективності залучення позикових коштів;

- аналіз ділової активності та ефективності виробництва.

Мета фінансового аналізу - оцінити фінансовий стан підприємства на підставі виявлених результатів і дати рекомендації щодо його поліпшення.

Оскільки фінансовий стан оцінюється насамперед за статтями бухгалтерського балансу та додатка до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім. Завдання зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом. Таких користувачів можна розділити на дві групи:

1. Безпосередньо зацікавлені в діяльності організації.

2. Опосередковано зацікавлені в ній.

До першої групи належать такі учасники:

існуючі та потенційні власники засобів організації, яких потенційні кредитори, які використовують звітність для оцінки доцільності надання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, посилення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до організації як до клієнта;

постачальники і покупці, що визначають надійність ділових зв'язків з даним клієнтом;

держава, перш за все в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають податкову політику;

службовці компанії, які цікавляться даними звітності з точки зору рівня їх заробітної плати та перспектив роботи в даній організації.[25]

Друга група користувачів - це ті, хто безпосередньо не зацікавлений у діяльності компанії. Проте вивчення звітності їм необхідно для того, щоб захистити інтереси першої групи користувачів. До цієї групи відносяться:

- аудиторські служби, що перевіряють відповідність даних звітності відповідними правилами з метою захисту інтересів інвесторів;

- консультанти з фінансових питань, які використовують звітність з метою вироблення рекомендацій своїм клієнтам щодо поміщення їх капіталів в ту чи іншу компанію;

- законодавчі органи;

- юристи, які потребують звітної інформації для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку і виплату дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

- торгово-виробничі асоціації, які використовують звітність для статистичних узагальнень по галузях і порівняльного аналізу та оцінки результатів діяльності на галузевому рівні.

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відображають майнове і фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичної основи бухгалтерської звітності регламентовано Положенням з бухгалтерського обліку,згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних бухгалтерського балансу, звіту про прибутки і збитки та пояснень до них.

Бухгалтерська звітність повинна бути достовірною, повною, відкритою для ознайомлення користувачів.

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. Значення бухгалтерського балансу таке велике, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основні напрямки аналізу для реальної оцінки фінансового стану:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу полягає в розрахунку показників оцінки задоволеності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення платоспроможності).

При характеристиці платоспроможності слід звернути увагу на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках у банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість, не погашені в строк кредити і позики, на оцінку положення організації на бланку цінних паперів.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

3. Аналіз ділової активності організації, критеріями якої є:

- Широта ринків збуту продукції, включаючи наявність поставок на експорт;

- Репутація організації, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами організації;

- Ступінь виконання плану, забезпечення завдань і темпів їх зростання;

- Рівень ефективності використання ресурсів організації.

Згідно з діючими нормативними документами, баланс в цей час складається в оцінці нетто. Підсумок балансу дає орієнтовну оцінку суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. Ця оцінка є обліковою і не відображає реальної суми грошових коштів, яку можна виручити за майно, наприклад, у разі ліквідації підприємства. Поточна ціна активів визначається ринковою кон'юнктурою і може відхилятися в будь-яку сторону від облікової, особливо в період інфляції.

Баланс відображає фінансовий стан підприємства на момент його складання. Щоб встановити, який вплив на становище, що склалося надали зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства, необхідний аналіз не тільки статей балансу, але і іншої фінансової звітності: звіту про прибутки та збитки та додаток до бухгалтерського балансу.

Інформація, подана у формі про прибутки та збитки, більш аналітичний, деталізована і конкретна. Для інвесторів і аналітиків ця форма у багатьох відносинах важливіше ніж баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких укрупнених факторів, які масштаби його діяльності. Схема формування та використання загального фінансового результату діяльності підприємства представлена на рис.1.3.2.1.

/

Рис.1.3.2.1. Схема формування та використання загального фінансового результату діяльності підприємства

1.4 Товарна політика підприємства, її елементи

Після вибору ринку для своєї діяльності підприємство визначає комплекс маркетингових засобів впливу на споживачів. Найважливішою складовою цього комплексу є товар. Товар є першим і вагомим елементом системи маркетингу, що його фірма розробляє для своїх споживачів. Стосовно товару приймають велику кількість різних рішень, які становлять сутність маркетингової політики підприємства. Товар - це все, що призначене для задовалення певної потреби і пропоноване на ринку для продажу. Товаром можуть бути матеріальні об'єкти, послуги, місця, організації та ідеї. Товар, який на ринку задовольняє потреби на 100%, називається ідеальним. Цілком природно, що ідеального товару не існує, оскільки потреби споживачів постійно змінюються. На розробку і виробництво товару потрібний час. Тому на момент виходу на ринок товар не задовольнятиме потреби на 100%. Він може лише максимально наближатися до ідеального.[24]

Сутність засобів впливу на споживачів з допомогою товару пов'язують, як правило, з поняттям товарної політики. Маркетингова товарна політика - комплекс заходів, у рамках якого один або кілька товарів використовуються як основні інстументи досягнення цілей фірми. До її складових відносять: визначення оптимального асортименту товарів та його постійне оновлення, якість продукції, дизайн, упаковку, товарну марку, міру відповідності критеріям споживачів та ін.

Зміст товарної політики і полягає у визначенні та підтриманні оптимальної номенклатури товарів, що виробляються та реалізуються з урахуванням поточних і майбутніх цілей підприємства.

Розглядаючи товар як комплексне поняття, можна сприймати його на трьох рівнях: товар за задумом, товар у реальному виконанні, товар з підкріпленням.

Першій рівень відображає ту потребу, яку товар задовольняє, ту вигоду, шо її отримає споживач при його використанні. Це рівень, на якому конкурують товари-замінники, що задовольняють певну потребу.

На другому рівні товар сприймається як реально створений виріб, із конкретними властивостями й характеристиками. Кожен товар має п'ять ознак: якість, властивості, дизайн, марочна назва, упаковка.

Позиції товару на ринку можуть бути суттєво підкріплені додатковими послугами і вигодами - це відображає третій рівень товару. Це монтаж, гарантії, доставки, надання кредиту.

Перші три елементи товару із підсиленням є складовими сервісу.

Сервіс - це надання покупцям комплексу послуг для забезпечення ефективного використання купленого товару протягом усього періоду експлуатації. Він є одним із способів, що дають можливість фірмі виділитися серед конкурентів. Виділяють передпродажний сервіс та післяпродажний, котрий розподіляється на гарантійний та післягарантійний сервіс.

Вибираючи стратегію маркетингу для окремих товарів, необхідно їх класифікувати. Традиційно товари поділяють на дві великі групи:

1.Споживчі товари, або товари широкого вжитку, які споживачі купують для особистого споживання.

2.Товари промислового призначення.

Залежно від тривалості використання існують товари тривалого використання та короткочасного виористання.

Залежно від поведінки та звичок покупців поділяють на :

- товари повсякденного попиту, купівля яких відбувається часто без роздумів, без докладання значних зусиль на їх порівняння і купівлю (хліб,цукерки,мило): товари постійног попиту (купуються регулярно), товари імпульсивної купівлі (купуються незаплановано- гумка, цигарки), товари для нагальних потреб (парасолька, обігрівач);

- товари попереднього вибору- товари, які купуються не часто і попередньо порівнюються між собою за окремими критеріями - якість, ціна, дизайн (квартири, електоприлади). Розрізняють схожі і несхожі товари (одяг, меблі);

- товари особливого попиту- це товари з унікальними характеристиками або товари певної марки, заради придбання якої споживачі згідні докласти додаткових зусиль (престижні марки автомобілів);

- товари пасивного попиту, про які споживач або не знає, або не задумується про їх купівлю (послуги страхування майна);

- споживчі послуги - включають особисті послуги, послуги з орендування товарів та послуги, спрямовані на власність споживачів.

Наведена класифікація товарів широкого вжитку допомагає маркетологам вибрати правильну стратегію просування цих товарів з урахуванням специфіки процесу прийнаття споживачем рішення щодо їх купівлі.

- Елімінування

- Розробка товару

- Обслуговування товару

- Планування нової продукції (створення нового товару)

- Модифікування (вдосконалення товару)

Структура маркетингової товарної політики поділяється на 3 блоки: розробка товару, яка в свою чергу поділяється на планування продукції та модифікування тобто вдосконалення товару; обслуговування товару та елімінування.

Найважливішою частиною маркетингової політики є розробка товарів (послуг). Це створення нових товарів, які дадуть змогу фірмі здійснити прорив на ринок, перемогти конкурентів, отримати високі доходи, або модифікування старих, тобто вдосконалення їх властивостей і характеристик, що дозволить посилити увагу до них споживачів, отже, зберегти і розширити свій ринок, збільшити доходи і прибутки, досягнення переваг перед конкурентами. У ринкових умовах завжди виграє той, хто атакує. Тому розробка товарів завжди в центрі уваги будь-якого підприємця.

Обслуговування - це забезпечення сталості і відповідних характеристик товарів, що впровадженні на ринок і користуються попитом споживачів. Основним в цій частині маркетингової товарної політики є контроль за якістю продукції, своєчасне інформування виробництва про необхідність її поліпшення, збереження характеристик товарів у процесах розподілення та продажу.

Елімінування - це процес зняття застарілого продукту фірми з ринку. Його основне завдання- оптимізування асортименту, усунення з ринку товарів, попит на який падає. Це означає узгодити витрати фірми на виробництво і реалізацію товару, який все важче знаходить свого споживача, з доходами від цього продажу, які все ще наявні і можливі в майбутньому.

Елементами маркетингової товарної політики виступають:

1.Елементи споживчого маркетингу. Споживчий маркетинг задовільняє стиль життя, звички, потреби споживачів та впливає на них, наприклад, формується перевага у виробі торгового знаку. Основними характиристиками споживчого маркетингу виступають: створення “зразка” торгового знаку, його позиціювання, стимулювання попиту споживача, дослідження товару, встановлення споживчої ціни.

2.Елементи торговельного маркетингу. Торговельний маркетинг виконує ті самі функції, що і споживчий, але через торговельну мережу. Його основна мета- довести товар через торговельну мережу до споживача, і завдяки цьому забезпечити надійну позицію товару на ринку. Основними характеристиками є: сегментація ринку, стимулювання торгових агентів, дослідження ринкової частки фірми та конкуретного середовища товарного ринку, встановлення торговельної ціни, транспортування, складування, зберігання товару, організація продажу товару, торгова реклама.

Отже, маркетингова товарна політика - це система дій підприємства для визначення місця на ринку, задоволення конкретного потенційного споживача товарами, можливості їх вибору. Програма товарної політики містить конкретні заходи, строк їх виконання, визначає кошторис витрат та відповідальних за здійснення програми.

Фактори формування товарної політики поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні - це бажання споживачів, стан конкуренції, зміни у зовнішньому середовищі, ринкова інфраструктура, чинне законодавство.

До внутрішніх чинників належать: позиція товару, ціна, якість, дизайн, імідж фірми, система пільг у кредитуванні продажу, організація післяпродажного обслуговування, маркетингова асортиментна концепція фірми.

Головними складовими товарної політики в системі маркетингу оптового підприємства є: якість продукції, формування асортименту і управління ним, підтримка та розвиток конкурентоспроможності товарів, знаходження оптимальних товарних ніш, розробка і здійчнення стратегії щодо упаковки, розробка торгового знаку, обслуговування товарів (сервіс), надання основних і дадаткових послуг з продажу та експлуатації товарів.

Система товарної політики на оптових підприємствах торгівлі пов'язана з функціями маркетингу та заходами щодо товарної політики в торгівлі, якими є:

1. Дослідницька функція маркетингу. На перших етапах здійснюється збір і обробка економічної, торгової, виробничої, збутової і реуламної інформації. Далі вивчається кон'юнктура ринку, досліджується інформація, маркетингові заходи та конкурентноспроможність товарів різних виробників. Вивчається мотивація купівлі, поведінки покупців на ринку, визначається типологія споживачів і сегментація ринку.

2. Управління асортиментом та конкурентноспроможністю товарв та послуг. Ця функція передбачає такі заходи щодо товарної політики оптового підприємства. Визначення потреб покупців; розробка пропозиції щодо оновлення асортименту, удосконалення продукції; формування та надання замовлення виробникам також формування торговельного асортименту із забезпеченням пріоритету споживачів. Участь у формуванні асортиментної концепції товаровиробників з урахуванням життевого циклу товарів; закупка товарів з урахуванням споживчих властивостей, цін, конкурентноспроможності товарів та послуг; пошук додаткових товарних ресурсів; інтеграція торговельної і виробничої політики; планування асортименту.

3. Уравління збутом та розподілом здійснюється завдяки організації продажу товарів, встановленню комерційних зв'язків, надання додаткових послуг. Також проводяться заходи щодо транспортування складування товарів; складання планів організації та аналізу продажу, оргагнізації торговельної комунікації, прогнозування кон'юнктури ринку та управління торговельним персоналом.

4. Управління рекламою та стимулбванням збуту передбачає здійснення рекламної політики з використанням засобів масової інформації. Проводиться стимулювання робітників збуту матеріально чи проведенням конкурсів професіаналізму; також стимулювання попиту методом знижки цін, подарунків чи купонів, проведенням конкурсів, безкоштовного постачання товарів, організації виставок

5. Управління експортно-імпортними операціями.

Особливості товарної політики торговельного підприємства визначаються тим, що в торгівлі оновлення товарів більш динамічне, особливо модних. Також формування асортименту пов'язане зі спеціалізацією фірми з метою виключення випадковості у підборі товарів (вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, універсальні). Планується оптимальне співвідношення постійної частини асортименту з додатковою (наприклад, сувеніри). Торгівля безпосередньо вивчає поведінку та попит покупців і передає інформацію виробникам, а також крім основної функції ще й виробничу- транспортування і складування товарів.

Розробка загальної програми маркетингової товарної політики і її складових здійснюється керівництвом. Функціональні підрозділи розробляють окремі програми, які після затвердження керівництвом поєднуються у загальну програму. Загальні цілі програми товарної політики оптового торговельного підприємства встановлює керівництво, а конкретні програми щодо їх досягнення розробляють функціональні підрозділи, після чого вони затверджуються керівництвом і для них виділяються ресурси.

Отже, маркетингова товарна політика спрямована на визначення заходів, у рамках яких один або декілька товарів використовуються як основні інструменти досягнення цілей фірми, і передбачає прийняття управлінських рішень щодо розробки нових товарів, їхньої модифікації або зняття з виробництва. Товарна політика - комплекс заходів щодо формування ефективного, з комерційної точки зору, асортименту.

Теоретичне підгрунтя, що дає змогу приймати обгрунтовані рішення, включає поняття конкурентноспроможності товарів, інноваційної та асортиментної політики, концепцію життевого циклу товару. Кожен з цих аспектів відповідає таким цілям товарної політики: підвишення конкурентноспроможності продукції, створення нових товарів, оптимізація асортименту, продовження життєвого циклу товару. Цим питанням і присвячено наступні підрозділу.

1.5 Стимулювання процесу товароруху обліку продовольчої продукції

Поряд з рекламою, важливе місце в просуванні продукту на ринку займає стимулювання збуту - розробка заходів, різного роду нововведень щодо стимулювання збуту, прискоренню сприйняття продукту (особливо нового) потенційними споживачами. Але тільки цим елементом стимулювання збуту не обмежується. Якщо ви вибрали сегмент, на якому буде оперувати ваше підприємство, виділили цільовий ринок, то доведеться також визначити ті прийоми, набори заходів по роботі з торговими посередниками та споживачами щодо стимулювання їх зацікавленості у збуті саме вашої продукції.

У цілому стимулювання збуту (надання різного роду пільг і знижок) включає наступні методи:

- Надання безкоштовних зразків продуктів.

- Вільна демонстрація і можливість перевірки (експлуатації, використання) продукту.

- Безпосереднє поширення інформаційних листків з пропозиціями пільг і знижок агентами по збуту.

- Розсилка інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги поштою.

- Розповсюдження інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги через газети.

- Розповсюдження інформаційних матеріалів та пропозицій про знижки та пільги через спеціалізовані журнали і додатки до них.

- Оголошення про гарантії повернення грошей.

- Постачання покупки дрібним подарунком.

- Освіта пакету з декількох продуктів зі знижкою.

- Організація конкурсів і лотерей для потенційних споживачів.

- Демонстрація товару в точці реалізації.

Якщо ви зробили відбір рекламних засобів, то перед вами відразу виникає питання, яким чином поєднувати рекламу з іншими елементами просування продукту на ринку? Головне тут - турбота про фірмовий стиль, імідж підприємства чи фірми, про те, в якому вигляді підприємство та його продукти постануть перед покупцями, який образ і емоційне ставлення складеться у споживачів стосовно торгової марки фірми. Це залежить не тільки від якості самої продукції, але і від запам'ятовується оформлювального або ділового стилю, притаманного лише даної компанії. Ось чому бажано, щоб усі елементи реклами і заходів по просуванню продукту на ринку мали загальну концепцію в галузі дизайну та оформлення, щоб дизайн продукту, товарний знак, логотип, стиль рекламного повідомлення та презентацій був по можливості уніфікований і пізнаваний. Тому:

1. Зверніть увагу на зовнішній вигляд вашого підприємства. Він повинен відповідати духу реклами, тому іміджу, який належить сформувати або підтримувати.

2. Не треба захоплюватися окремими формами і методами реклами або заходами по просуванню продукту на ринку. Головне, щоб у них була якась єдина, об'єднуюча ідея.

3. Визначивши основну ідею (концепцію) іміджу, необхідно суворо слідувати їй в рекламі і просуванні продукту на ринку. Можна змінити окремі рекламні рішення, але тільки не на шкоду загальній ідеї. Люди повинні звикнути до іміджу вашої фірми. У табл. 1 показані переваги та недоліки основних методів просування продукту на ринку.[3]

При спілкуванні з дилером або торговим посередником найбільш зрозумілим і доступним продовжує залишатися «мову грошей». Інакше кажучи, важливо економічно зацікавити дилерів у збуті саме вашої продукції, у підвищенні уваги до торговельної марки саме вашої фірми. Для цього належить визначити можливості ділитися з ними частиною вашого прибутку. Іншими способами є поступка в ціні при збільшенні обсягів замовлення, спільна реклама, участь виробника у фінансуванні частини витрат дилера по місцевій рекламі. Що стосується нових виробів, найкращими методами рекламного маркетингу є надання дилерам, окремим групам споживачів можливості безкоштовного використання, демонстрації продукту, його можливостей, надання пільг і знижок з ціни у випадку використання певних джерел реклами, інформаційних повідомлень (купони, листки повідомлення про знижки, гарантований повернення грошей у разі незадоволення клієнтом, довічна гарантія на продукт тощо).

У разі просування на ринку раніше випускалася продукції увагу споживачів можна залучити шляхом надання знижок на нову модель (модифікацію) продукту тим, хто придбав раніше випускалася модель. В умовах РФ важливими можуть бути також умови розрахунків з дилерами. Наприклад, подовження строків і збільшення розмірів товарного кредиту дилера можуть стимулювати зростання обсягів продажів. Однак при наданні продукції на реалізацію ціна в умовах інфляції повинна бути вище, ніж при передоплаті. Багато закордонні виробники покладаються на двоступеневий маркетинг, коли до просування продукту на ринку і до рекламної кампанії залучаються дилери або вся збутова мережа. При такому підході частина зусиль з маркетингу продукції доручається вже торгового посередника. Але знайти потрібного дилера вельми непросто. Одним з видів двоступінчастого маркетингу є система заздалегідь оголошеного повернення частини грошей споживачам на певних умовах.

Завдання маркетингу саме полягає в тому, щоб підібрати таку викладку товару перед потенційними покупцями, яка, з одного боку, як не можна краще підтвердить всі його достоїнства, про які йшла мова в рекламі, і з іншого - зробить його доступним і тому більш бажаним для споживача. Серед основних рекомендацій, яких необхідно дотримуватися при поданні своєї продукції безпосередньо споживачу і про що треба домовлятись з роздрібними торговцями, наступні:

- викладка завжди повинна доповнювати сам продукт, перш за все як можна більш наочним чином демонструвати покупцеві його практичне застосування;

- виріб відразу ж має звертати на себе увагу, бути чимось привабливим серед багатьох інших товарів. Форма подачі вироби повинна викликати обов'язково позитивну реакцію споживача. Неприпустимі штучні, фантастичні заклики і мотивації, образливі з точки зору правил хорошого тону;

- викладка повинна підкреслювати унікальні, специфічні властивості товару, його неповторні особливості і переваги в порівнянні з аналогами. Якщо, наприклад, відмітною особливістю вироби вашого підприємства є меншу вагу, то це має бути якось підкреслено при розташуванні товару перед споживачем;

- інформація, що постачає викладене перед споживачем виріб, повинна бути гранично доступна для розуміння споживача. Якщо ж вона занадто багатослівні, можете бути впевнені - більшість покупців не звернуть на неї уваги;

- пропоноване споживачеві виріб повинен бути максимально йому доступно. Споживач повинен мати можливість взяти його в руки або обмацати, уважно розглянути його;

- про форму подачі вироби споживачу найкраще подбати заздалегідь, попрацювати виробнику разом з продавцем над тим, яким чином ваша продукція повинна бути викладена перед покупцями.

Уміння виділитися вимагає і відповідного підходу до розробки упаковки для своїх виробів.

Ще одним варіантом двоступінчастого маркетингу є використання системи торгових марок або купонів. З їх допомогою споживач може отримати певну знижку в разі повторного придбання одного і того ж виробу або яку-небудь премію, подарунок іншого роду. Покупці пред'являють ці купони роздрібним торговцям, а ті - виробникам для відшкодування витрат. Таким чином, у підприємства-виробника є можливість відчувати реакцію споживачів на його вироби, отримувати від торгових посередників інформацію, необхідну для вироблення правильної збутової політики. Межі у вдосконаленні форм і методів просування виробів на ринку не існує. Дбати про це потрібно постійно, тому що те, що було добре і виправдане ще вчора, стає зайвим і непотрібним сьогодні.

1.6 Постановка задачі

Розробка економіко-математичної моделі проводиться на прикладі приватного підприємства 'Бардаков'.

Потрібно визначити оптимальну виробничу структуру, план використання і поповнення ресурсів, рівень ефективності виробництва на приватному підприємстві.

Для розробки моделі необхідно знати:

- спеціалізацію підприємства та можливості її зміни;

- джерела поповнення ресурсів і ті їх види, обсяги яких визначаються в процесі виконання завдання; враховуються зміни ресурсів; деякі види ресурсів виробляються на підприємстві і споживаються в процесі виробництва;

- джерела задоволення потреб;

- додаткові умови, що впливають на структуру витрат;

- види продукції, за якими встановлюється державне замовлення, обсяги реалізації на ринку, продажу робітникам;

- розміри галузей, які слід обмежити;

Щоб правильно здійснити постановку задачі, а також обгрунтувати вхідну інформацію, необхідно вивчити об'єкт моделювання. Для цього потрібно проаналізувати рівень розвитку виробництва за наступними напрямками:

вартість та структура товарної продукції;

наявність і використання поліпшених і природних угідь;

весь асортимент;

витрати на одиницю продукції, використання залученого праці;

матеріально-грошові витрати;

обсяг реалізації продукції;

рівень інтенсивності виробництва;

собівартість одиниці продукції;

Критерій оптимальності - максимум прибутку. У цьому показнику знаходять відображення рівень організації виробництва, ефективність використання ресурсів, економічні взаємини між приватними підприємствами і державою, покупцями, постачальниками. Виконання та перевиконання плану прибутку створюють сприятливі умови для розширення виробництва, матеріального стимулювання працівників і т.д.

Метою випускної роботи є розробка інформаційної моделі та подальше створення прототипу автоматизованої системи. Для досягнення мети необхідно виконати ряд задач:

* побудувати економіко - математичні моделі, що дозволяють охарактеризувати систему;

* розробити інформаційну модель : необхідно виявити документи, що забезпечують процес товароруху обліку продовольчої продукції. На основі аналізу документів виявити інформаційні об'єкти, встановити зв'язки між ними, побудувати інформаційну модель;

* розробити автоматизований прототип системи: обґрунтувати вибір середовища розробки, визначитися з функціональними можливостями системи та специфікою її взаємодії з користувачем,розробити вихідні документи.

2. Економіко-математичне моделювання процесу

товароруху обліку продовольчої продукції

2.1 Сутність економіко - математичного моделювання

Економіко-математичне моделювання разом з іншими економічними дисциплінами мають спільний об'єкт дослідження - економіку та соціально-економічну систему.

Системою називають комплекс взаємопов'язаних елементів разом із відношенням (зв'язками) між цими елементами та між їхніми атрибутами, які спільно реалізують певні цілі.

Модель - це уявний або реальний об'єкт - оригінал.

Моделювання - створення та дослідження моделі процесів та явищ, що вивчаються з наступним перенесенням результатів цих досліджень з моделі на превісне явище.

Математичні моделі - моделі, створені за допомогою інструментарія математики (рівняння, нерівностей, функцій тощо):

- прості

- складні

Основним методом дослідження систем є метод моделювання, тобто спосіб теоретичних і практичних дій, спрямованих на створення і використання моделей.

Основним методом дослідження систем є метод моделювання, тобто спосіб теоретичних і практичних дій, спрямованих на створення та використання моделей. Метод моделювання ґрунтується на принципі аналогії, тобто можливостях вивчення реального об'єкта не безпосередньо, а шляхом дослідження подібного йому й більш доступного дослідженню об'єкта - його моделі.

До параметричних методів обчислення норм витрат продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих, витрат є найпростішим, але найменш точним.

Собівартість продукції, особливо нової -- динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній -- від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння.

Наприклад. Освоюється виробництво нової складної машини. Період освоєння -- 2 роки. Собівартість машини на початковому етапі освоєння (першого зразка) -- 320 тис. грн. За перший рік освоєння передбачається виготовити дві машини, за другий -- чотири. Коефіцієнт освоєння, який характеризує темп зниження собівартості продукції. -- 0,8, а показник степеня відповідно -- 0,322 . Необхідно обчислити прогнозну собівартість виробу на кінець другого року освоєння виробництва, тобто собівартість шостої машини.

Вона становитиме за формулою: (Формула) (1):

С6 = 320*6(0,322) = 179,8 тис. грн.

Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.

Дослідження математичної моделі дає змогу діставати характеристики реального економічного об'єкта чи системи. Тип математичної моделі залежить як від природи системи, так і від задач дослідження. У загальному випадку математична модель системи містить опис множини можливих станів останньої та закон переходу з одного стану до іншого (закон функціонування).

Розглянемо основні типи економіко-математичних моделей (ЕММ), які класифікують за різними критеріями.

За цільовим призначенням ЕММ поділяються на теоретико-аналітичні, застосовувані для дослідження загальних властивостей і закономірностей економічних процесів (наприклад, модель Кейнса), та прикладні, призначені для розв'язування конкретних економічних задач (моделі економічного аналізу, прогнозування, управління тощо).

ЕММ можуть бути призначені для дослідження як різних функціональних складових економіки (виробничо-технологічної, соціальної, територіальної структури), так і його окремих частин. Розглядають моделі всієї економіки в цілому та її підсистем -- секторів, галузей, регіонів, комплексів моделей виробництва, споживання, формування та розподілу прибутків, трудових ресурсів, ціноутворення, фінансових зв'язків тощо.

Згідно із загальною класифікацією математичних моделей вони поділяються на функціональні та структурні, охоплюючи проміжні форми (структурно-функціональні). У дослідженнях на макрорівні найчастіше використовуються структурні моделі, оскільки для планування та управління велике значення мають взаємозв'язки підсистем. Типовими структурними моделями є моделі міжгалузевих зв'яз-ків. Функціональні моделі широко застосовуються в економічному регулюванні, коли на поводження об'єкта («вихід») впливають, змінюючи «вхід». Прикладом може бути модель поведінки споживачів за умов товарно-грошових відносин. Один і той самий об'єкт може описуватися водночас як структурною, так і функціональною моделлю.

За характером відображення причинно-наслідкових зв'язків розрізняють детерміновані моделі та моделі, що враховують випадковість і невизначеність -- стохастичні.

Залежно від урахування часового чинника економіко-матема-тичні моделі поділяються на статичні та динамічні. У статичних моделях усі залежності стосуються одного моменту або періоду часу. Динамічні моделі характеризують зміни економічних процесів у часі.

За тривалістю періоду часу, що розглядається, розрізняють моделі короткострокового (до року), середньострокового (до 5 років), довгострокового (10--15 і більше років) прогнозування та планування. Час в економіко-математичних моделях може змінюватися неперервно або дискретно. Тому розрізняють неперервні та дискретні моделі

Моделі економічних процесів надзвичайно різноманітні за формою математичних залежностей. У загальному випадку виокремлюють лінійні та нелінійні моделі. Особливо важливим є клас лінійних моделей, найзручніших для аналізу й розрахунків, зав-дяки чому вони набули великого поширення.

Відмінності між лінійними та нелінійними моделями істотні не лише з математичного, а й з теоретико-економічного погляду. Адже численні залежності в економіці як на макро-, так і на мікрорівні мають принципово нелінійний характер: вплив податкової та грошово-кредитної політики на економічних суб'єктів, ефективність використання ресурсів з розширенням виробництва, зміна обладнання, моделі управління запасами тощо. Теорія «лінійної економіки» істотно відрізняється від теорії «нелінійної економіки».

Від того, якими -- опуклими чи неопуклими -- вважаються множини виробничих можливостей підсистем (галузей, підприємств), істотно залежать висновки про можливості поєднання централізованого планування та господарської самостійності економічних підсистем.

За співвідношенням екзогенних і ендогенних змінних, які вклю-чаються до моделей, останні поділяють на відкриті і замкнені. Повністю відкритих моделей не існує; модель повинна мати хоча б одну ендогенну змінну. Повністю замкненими (такими, що не містять жодної екзогенної змінної) економіко-математичні моделі бувають надзвичайно рідко. Загалом економіко-математичні моделі різняться за ступенем відкритості.

Макроекономічні моделі поділяють на агреговані та деталізовані. Залежно від того, чи містять ці моделі просторові чинники та умови, чи ні, розрізняють моделі просторові та точкові.

Отже, загальна класифікація ЕММ охоплює понад десять основних ознак. З розвитком економіко-математичних досліджень проблема класифікації застосовуваних моделей дедалі ускладнюється. Поряд з появою нових типів моделей (особливо мішаних типів) і нових ознак їх класифікації відбувається інтеграція моделей різних типів у складніші модельні конструкції.

Розглянемо основні етапи економіко-математичного моделювання. Процес моделювання передбачає наявність трьох структурних елементів:

об'єкта дослідження;

суб'єкта (дослідник);

моделі, яка опосередковує відносини між суб'єктом і об'єктом.

Побудова ЕММ у загальному випадку складається з розглянутих далі етапів:

1. Постановка економічної проблеми та її якісний аналіз. На цьому етапі потрібно сформулювати сутність проблеми, визначити передумови й висловити припущення. Необхідно виокремити найважливіші властивості об'єкта моделювання, вивчити його структуру, дослідити взаємозв'язки між його елементами, а також хоча б попередньо сформулювати гіпотези, що пояснюють поводження й розвиток об'єкта (динаміку руху), дослідити його зв'язки із зовнішнім середовищем тощо.

При цьому складні об'єкти розбиваються на частини (елементи) окремого дослідження: визначаються зв'язки та логічні співвідношення між ними, їхні кількісні та якісні властивості. Зазначені дії становлять етап системного аналізу задачі, у результаті якого об'єкт подається у вигляді системи.

2. Побудова математичної моделі. Цей етап полягає у формалізації економічної моделі, тобто вираженні її у вигляді кон-кретних математичних залежностей (функцій, рівнянь, нерівностей тощо). Процес побудови моделі складається з кількох стадій. Спочатку визначають тип економіко-математичної моделі, вивчають можливості її застосування в розглядуваному конкретному випадку, уточнюють перелік змінних та параметрів, форми зв'язку між ними. Для складних об'єктів доцільно будувати кілька різноаспектних моделей.

3. Математичний аналіз моделі. На цьому етапі суто математичними прийомами досліджують загальні властивості моделей та розв'язків. Може статися, що раніше виконаний системний аналіз привів до такого набору елементів, властивостей і співвідношень, для якого немає прийнятного методу розв'язання задачі. Тоді доводиться повертатися до етапу системного аналізу. Важливим моментом є доведення існування розв'язків сформульованої задачі. У процесі аналітичного аналізу з'ясовують кількість розв'язків (єдиний чи неєдиний), визначають змінні та параметри, які можуть входити до розв'язку, а також межі та тенденції їх зміни.

Проте моделі складних економічних об'єктів дуже погано піддаються аналітичному дослідженню. У таких випадках переходять до чисельних методів дослідження. Як правило, задачі, що виникають в економічній практиці, намагаються звести до відомих моделей, для яких розроблено методи й алгоритми розв'язання.

4. Підготовка вихідної інформації. В економічних задачах це, як правило, найбільш трудомісткий етап моделювання, оскільки тут замало самого лише пасивного збору даних. Математичне моделювання висуває жорсткі вимоги до якості інформації. У процесі підготовки інформації використовуються методи теорії ймовірностей, математичної статистики, а також економічної статистики для агрегування, групування даних, оцінювання вірогідності даних тощо.

У процесі системного економіко-математичного моделювання результати функціонування одних моделей виступають вихідною інформацією для інших.

5. Чисельне моделювання. Цей етап передбачає розробку алгоритмів чисельного розв'язання задачі, підготовку комп'ютер-них програм та безпосереднє виконання розрахунків. При цьому постають значні труднощі, зумовлені великою розмірністю економічних задач. Для великих складних об'єктів може знадобитися складання бази даних та відшукання засобів роботи з нею, а також методів добування даних, потрібних для розрахунків. У разі стандартних задач здійснюється вибір придатного пакета програм та системи управління базами даних (СУБД). Чисельне моделювання істотно доповнює результати аналітичного дослідження.[20]

6. Аналіз чисельних результатів та їх застосування. На цьому етапі передусім з'ясовується найважливіше питання щодо правильності й повноти результатів моделювання та можливості їх практичного використання, а також досліджуються можливі напрямки подальшого вдосконалення моделі.

Тому спершу перевіряють адекватність моделі за тими властивостями, що було взято за найістотніші. Тобто потрібно виконати верифікацію і валідацію моделі, оскільки головна мета моделювання полягає в розв'язуванні практичних задач (аналіз економічних об'єктів, економічне прогнозування, вироблення управлінських рішень і т. ін.).

Верифікація моделі -- перевірка правильності структури (логіки) моделі.

Валідація моделі -- перевірка відповідності здобутих у результаті моделювання даних реальному процесу в економіці.

Перелічені етапи економіко-математичного моделювання перебувають у тісному взаємозв'язку, зокрема можуть існувати зворотні зв'язки між етапами. Так, на етапі побудови моделі може з'ясуватися, що постановка задачі суперечлива чи призводить до занадто складної математичної моделі. Тоді вихідну постановку доводиться коригувати.

Найчастіше потреба повернутися до попереднього етапу постає на етапі підготовки вихідної інформації. Якщо необхідної інформації немає або її пошук тягне за собою великі витрати, доводиться повертатися до етапу формалізації і пристосовуватися до наявної інформації.

Отже, моделювання являє собою циклічний процес. За останнім етапом необхідно переходити до першого й уточнювати постановку задачі згідно зі здобутими результатами, потім -- до другого й уточнювати (коригувати) математичний модуль, далі -- до третього і т. д.

Стадії ЕММ:

- Побудова моделі

- Аналіз моделі

- Інтерпретація результатів

Моделювання досить широко застосовується в економічних дослідженнях. При цьому моделі не обов'язкого мають бути математичними. Моделі, про які йтиме мова в курсі, є математичними, тобто побудованими за допомогою об'єктів, які вивчає математика.

Багато з таких моделей можуть застосовуватися як для аналізу внутрішніх економічних процесів, так і для вивчення подій. Тому загальна класицікація буде орієнтована передусім на ЕМ-моделі взагалі.

2.2 Моделювання сукупного попиту та пропозиції

2.2.1 Попит як економічна категорія

Сукупний попит (ІD) -- це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін.

Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів:

1) видатків приватного сектора країни на споживання (С) та інвестиції.

2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці.

3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) - чистого експорт країни (NX):

Y_AD = C + I + G + NX (1.1)

Сукупний попит домогосподарств, фірм та уряду країни складається з попиту на вітчизняні, (C+I+G)_d й імпортні (C+I+G)_f товари та послуги для задоволення власних потреб. Зовнішній попит на вітчизняні товари й послуги з боку іноземців (X) можна уявити як додатковий внутрішній попит товари вітчизняного виробництва, але не для задоволення власних потреб, а з метою продажу іноземцям. Отже, сукупний попит на товари та послуги можна показати таким чином:

Y_AD = (C+I+G)_d + (C+I+G)_f + X - M (1.2)

Оскільки (C+I+G)_fe імпортом країни (М), тотожність (1.2) набуває вигляду рівняння (1.3)

Y_AD = (C+I+G)_d + X (1.3)

Сукупний попит (1.3) є сумою внутрішнього та зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Він дорівнює сукупному доходу економічних агентів країни (1.1) і може бути представлений як сума запланованих видатків на вітчизняні товари та послуги для забезпечення власних потреб і експорту.

Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений насамперед загальними умовами, грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теореми грошей:

М * V = P * Y (1.4)

де М - кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки,

V - швидкість обігу грошей; Р -- рівень цін;

Y -- реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход).

Номінальний доход економічних агентів (Y*P) дорівнює сумі у здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів на товари й послуги. Обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги.

Y_AD = M·V/ P (1.5)

Чим більше грошей знаходить в розпорядженні економічних агентів, тим більше товарів послуг можуть вони купувати один в одного при кожному можливому рівні цін. Відповідно, чим більше угод протягом періоду здійснюється за допомогою грошей, тим вище швидкість обігу грошей і більші сукупний попит при кожному можливому рівні цін. Звичайно в кіл кісній теорії грошей швидкім обігу грошей вважається постійною. Крива сукупного попиту будується для даного обсягу пропозиції грошей в економіці, який вважається незмінним. Тоді, за інших рівні умов, величина сукупного попиту визначається рівнянням:

Y_AD = M·V/ P (1.6)

При незмінній пропозиції і постійній-швидкості обертання грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. При вищому рів цін фірми та домогосподарства можуть придбати менше товарів і послу оскільки їхній номінальний сукупний доход (V·P=M·V) залишатиметься постійним.

В макроекономічній теорії спадний похил кривої сукупного попиту пояснюється впливом так званих цінових факторів:

а) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства),

б) ефектом процентної ставки

в) ефектом імпортних закупівель.

2.2.2 Пропозиція як економічна категорія

Сукупна пропозиція (ІS) -- загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випупрпвс0ку. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження попиту і пропозиції. Тому рівноважний рівень цін довгострокової сукупної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь-якому напрямку.

Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами. Згідно з класичною теорією, економіка -- це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою. Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо, ціни), які залежать від інших номінальних мінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва), не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття). Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія. В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.

Ha протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді. Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх витрат виробництва, відповідних кожному можливому обсягу сукупного випуску.

При незмінних витратах та ціни стимулом для розширення виробництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу додаткової кількості продукції. Якщо рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту -- зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту -- бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсяг виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва -- на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причині підвищення цін.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення ціни заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції.

2.2.3 Аналіз підходів щодо моделювання моделей сукупного попиту та пропозиції

У процесі розширення сфери застосування математичного моделювання в економіці традиційно створювалися програмні системи багатовимірного кореляційного та регресійного аналізів, прогнозування економічного розвитку методом імітації, моделі виявлення вузьких місць у розвитку виробництва з метою покращення використання виробничих ресурсів. Такі напрямки були найбільш характерні за умов, коли важливі розділи економічної науки, зокрема, на макрорівні, розглядалися дуже абстрактно, часто як предмет політекономії. У нових умовах перехідної економіки тематика економіко-математичних досліджень переглядається у напрямку індуктивних і дедуктивних підходів, а також у напрямку використання новітніх інформаційних технологій. Якщо раніше прикладами застосування високо відповідальних систем були енергетичні комплекси, транспорт, зв'язок, автоматизовані системи управління галузями виробництва, то нині об'єктами моделювання є також грошова система держави, механізми приватизації майнових комплексів, галузей, механізми трансформації економіки на ринкових засадах тощо. Застосування економіко-математичних моделей для вивчення систем взаємозв'язку макроекономічних показників та їх балансів, розробка необхідних узгоджувальних процедур і засобів підтримки алгоритмів прийняття рішень за умов багатоваріантності підходів, їх ймовірнісного характеру.

До складу сучасної розвинутої економіки входять численні господарські одиниці та споживачі. Кожний із цих учасників ринку досконалої конкуренції має свої цілі, що уможливлює наявність конфліктних ситуацій. Та щоб економічна система функціонувала нормально, індивідуальні дії різних учасників повинні бути відносно добре узгодженими.

Однією з моделей дослідження попиту та пропозиціє є модель Вальраса, що включає скінченну кількість споживачів і виробників, таке вирішення (подолання) конфлікту досягається не втручанням держави, а опосередковано, через конкретний ринковий механізм, що ґрунтується на регулюючій дії системи цін. Якщо система цін визначена, то будь-яка ринкова угода незалежно від того, чи є ринок конкурентним, чи ні, здійснюється відповідно до цієї системи цін.

Якщо учасники не можуть впливати на ціни, то ринок називають конкурентним. На конкурентному ринку ціни для кожного з учасників є некерованими, і їм (учасникам) залишається лише пристосовуватися до існуючої системи цін.

Основна ідея Вальраса полягає у тому, щоб за певної системи цін індивідуальні плани (наміри) учасників стали спільними, тобто така система цін забезпечує розподіл ресурсів і продукції на основі розв'язання конфлікту між учасниками. Таку рівноважну ситуацію називають конкурентною рівновагою.

Іншою моделлю яка врівноважує попит та пропозицію є павутино-подібна модель, суть якої полягає у тому, що в конкурентній економіці без змови (коаліції) досягнення рівноваги є стихійний процес, заснований на тому, що при будь-якій ціні, що перевищує рівноважну, кількість товару, яку прагнуть запропонувати продавці (виробники), перевершуватиме ту кількість, на яку покупці (споживачі) мають намір пред'явити попит; виникає тиск на ціну у бік її пониження, причому діяльність деяких продавців, охочих позбавитися від товару, буде направлена проти існуючого (дуже високого) рівня ціни.

Подібним же чином можна показати, що ціна, що знаходиться нижче за рівень рівноваги, випробовує тиск у бік підвищення.

При виникненні і оформленні стійкого попиту на товар залежно від ціни, тобто наявності не змінної в часі функції попиту D(p), розрізняють, слідуючи А.Маршаллу, три основні види ринкової рівноваги.

а) миттєва рівновага досягається в обстановці, коли пропозиція фіксована (), тобто виробники товару не готові до розширення виробництва або не в змозі це зробити; рівновага такого роду зазвичай досягається при достатньо високій ціні що і є стимулом для подальших дій виробників.

б) короткочасна рівновага виникає тоді, коли в дію вводяться наявні резерви (вільні виробничі потужності) і пропозиція декілька збільшується, причому ; рівноважна ціна у цій ситуації опиняється нижчим але і залишається ще досить високою.

в) тривала нормальна рівновага встановлюється за ситуації, коли в справі беруть участь практично всі виробники, здатні проводити даний товар без різкої перебудови своєї господарської діяльності. Функція пропозиції також зростаюча і рівноважна ціна відповідає нормальним витратам виробництва (рис. 2.2.3.1).

Процес наближення до нормальної рівноваги в часі можна представити за допомогою послідовності малих дискретних кроків, використовуючи уявлення про функції попиту і пропозиції, які самі можуть змінюватися в ході ринкового процесу унаслідок зміни умов виробництва і споживання.

Одна з основних моделей процесу досягнення рівноваги використовує його дискретне уявлення за допомогою так званих “торгових” днів з номерами

Рис. 2.2.3.1 Тривала нормальна рівновага на ринку

Передбачається, що на початок торгового дня t відома початкова ціна товару яка повністю визначає об'єм пропозиції

(2.1)

Далі вважається, що протягом дня запропонований товар повністю реалізується за ціною яка визначається з умови тимчасової рівноваги

(2.2)

і є початковою ціною для наступного торгового дня (t+1) і так далі.

Геометрична ілюстрація цього процесу наближення до рівноваги (мал. 2.2.3.2) нагадує павутину і тому сама модель часто називається павутиноподібною. Можна показати, що збіжність казанного ринкового процесу буде гарантована, якщо виконана умова

. (2.3)

Рис. 2.2.3.2. Павутиноподібна модель

Останнє означає, що для збіжності достатньо, щоб маргінальна пропозиція не перевершувала б маргінального попиту, або, іншими словами, позитивна реакція виробника на підвищення ціни не була б такою ж значною як негативна реакція споживача, тобто це процес в обстановці щодо неактивних виробників. Відмітимо, що якщо то виникає ситуація так званого “свинячого циклу”, при якій стан рівноваги виявляється недосяжним. У випадку, якщо нахил лінії попиту крутіший за нахил лінії пропозиції, спіраль розкручуватиметься в зворотному порядку. Якщо нахили ліній попиту і пропозиції однакові, то павутина закільцьовуватиме.

2.2.4 Оцінка попиту-пропозиції добувної промисловості на основі базової моделі сукупного попиту та пропозиції

Сукупний попит (ІD) -- це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні агенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін.

В даному розділі під сукупним попитом будемо розуміти загальний обсяг видобутої добувною галуззю економіки України корисних копалин, які готові придбати резиденти і не резиденти України.

Рис.2.2.4.1 Динаміка зміни сукупного попиту добувної галузі промисловості України за 2005-2010рр

Динаміка зміни сукупного попиту на продукцію добувної галузі простежується на рис. 2.2.4.1, як видно з графіка починаючи з 2006 року приріст набуває від'ємного значення. Абсолютне відхилення: 2006р - 246,4 тис. тонн., 2007р - -101,3 тис. тонн., 2008р - -287 тис. тонн., 2009р - -42,6 тис. тонн., 2010р - -9,6 тис. тонн.

Відносне відхилення: 2006р - 122,3%, 2007р - 92,5%, 2008р - 77,1%, 2009р - -95,6%, 2010р - 99,0%.

Темп приросту: 2006р - 22,3%, 2007р - -7,5%, 2008р - -22,9%, 2009р - -4,4%, 2010р - -1,0%.

Рис.2.2.4.2 Темп приросту обсягу сукупного попиту за 2006-2010рр

На зміну обсягу сукупного попиту на товари добувної промисловості за 2006 - 2010років вплинули декілька факторів, серед яких, я можу виділити основних два, це по-перше, ціновий фактор, оскільки функція попиту є обернено пропорційною до ціни, і при підвищенні ціни обсяг попиту буде знижуватися. По-друге, це політична нестабільність в країні, що негативно впливає на зовнішньоекономічні відносини.

Головним для нас це є ціновий фактор, оскільки можна простежити, яку саме вагу має зміна ціни на обсяг попиту.

Таблиця 2.2.4.1

Динаміка коливань середньої ціни на продукцію добувної галузі економіки України за 2006-2010рр

Дані наведені у таблиці 2.2.4.1 використаємо для побудови однофакторної моделі сукупного попиту. Розташувавши в відповідному порядку до заданої функції та використавши економіко-математичний апарат у вигляді функції ЛИНЕЙН, ми отримали наступні значення характеристичних коефіцієнтів:

Таблиця 2.2.4.2

Характеристичні коефіцієнти для моделі сукупного попиту

Згідно теорії економетрії, поставимо у відповідність кожній складовій її характеристичний показник. Отримані елементи а0 та а1 не є ваговими коефіцієнтами, тому вони не показують частку складової у питомій вазі моделі. Запишемо отриману функцію:

Qd= 17522,92 - 396,9082*Р

Для перевірки моделі на адекватність змоделюємо динаміку зміни обсягів сукупного попиту добувної промисловості України за 2006-2010рр. на основі побудованої вище моделі. Аналітичні розрахунки подані у додатку А.

Відповідно до них ми розрахували модельовані значення обсягу сукупного попиту та порівняли із фактичними значеннями(Додаток А). Як бачимо певна відповідність між ними існує, але зазначимо, що неможливо змоделювати точно, показники обсягу попиту тому що, на його величину впливає не тільки ціна, але й ще нецінові фактори, які ми не зможемо показати в моделі, тому певна розбіжність буде присутня завжди.

Визначимо, чи зможемо ми робити якісь висновки по нашій моделі, тому розрахуємо два показника адекватності: коефіцієнт детермінації та коефіцієнт Дарвіна-Уотсона, які покажуть на скільки ми можемо довіряти нашій моделі. . Аналітичні розрахунки подані у додатку А. Як бачимо коефіцієнт детермінації(r^2) становить 0,951, а коефіцієнт Дарвіна-Уотсона(DW) 2,292961.

Оскільки коефіцієнт детермінації наближається до 1 можна сказати, що дана модель є адекватною і ми можемо використовувати її при прогнозуванні рівня обсягу попиту на 2010 рік. Коефіцієнт Дарвіна-Уотсона дає змогу перевірити умову незалежності випадкових відхилень е_і між собою. При такому рівні детермінації цей показник має особливу увагу. В даній моделі він становить 2,292961. На сьогодні не існує моделей повністю позбавлених залежностей похибок між собою.

Сукупна пропозиція (ІS) -- загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду, протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

Сукупну пропозицію будемо розуміти як загальний обсяг продукції яку видобуває добувна промисловість України за певну ціну в певний період часу.

Рис.2.2.4.3 Динаміка обсягу пропозиції добувної галузі економіки України за 2002-2007 роки

Динаміка зміни сукупної пропозиції продукції добувної галузі простежується на рис. 2.2.4.3, як видно з графіка пропозиція постійно зростала, що є абсолютно нормальним для економіки, що розвивається. Абсолютне відхилення: 2003р - 45,2 тис. тонн., 2004р - 95,2 тис. тонн., 2005р - 54,8 тис. тонн., 2006р - 67,4 тис. тонн., 2007р - 79,2 тис. тонн.

Відносне відхилення: 2003р - 104,9%, 2004р - 110,0%, 2005р - 105,2%, 2006р - 106,1%, 2007р - 106,8%.

Темп приросту: 2003р - 4,9%, 2004р - 10,0%, 2005р - 5,2%, 2006р - 6,1%, 2007р - 6,8%.

Рис.2.2.4.4. Темпи приросту обсягів видобутку добувною промисловістю України за 2006-2010рр.

Так як і для сукупного попиту можна виділити два основних фактори що впливають на зміну обсягу пропозиції: по-перше, це ціновий, по-друге, це закономірний розвиток галузі. Для побудови моделі, а також для порівняння її із моделлю сукупного попиту використаємо ціновий фактор, як основний чинник зміни обсягу пропозиції. Динаміка коливань середньої ціни на продукцію добувної галузі економіки України показана у Табл. 2.2.4.1, використаємо ці показники для побудови моделі сукупної пропозиції.

Розташувавши в відповідному порядку до заданої функції та використавши економіко-математичний апарат у вигляді функції ЛИНЕЙН, ми отримали наступні значення характеристичних коефіцієнтів:

Таблиця 2.2.4.2

Характеристичні коефіцієнти для моделі сукупного попиту:

Згідно теорії економетрії, поставимо у відповідність кожній складовій її характеристичний показник. Отримані елементи а0 та а1 не є ваговими коефіцієнтами, тому вони не показують частку складової у питомій вазі моделі. Запишемо отриману функцію:

Qd= 594,55261 + 17,70293*Р

Для перевірки моделі на адекватність змоделюємо динаміку зміни обсягів сукупного попиту добувної промисловості України за 2006-2010рр. на основі побудованої вище моделі. Аналітичні розрахунки подані у додатку А.

Оскільки коефіцієнт детермінації наближається до 1 тому можемо зробити висновок, що наша модель є адекватною та відображає залежність обсягу пропозиції продукції добувної галузі України.

В цілому, можна стверджувати про доволі значну адекватність даної моделі реальному явищу.

2.2.5 Модель оптимізації закупівель

Підхід до побудови математичної моделі може бути індуктивним і дедуктивним. При використанні індуктивного методу модель того чи іншого економічного процесу будується за допомогою часткового моделювання, що охоплює більш прості змінні економічного процесу, з переходом від них до загальної моделі всього процесу. При дедуктивному методі спочатку будується загальна модель і лише на її основі конструюються часткові моделі, встановлюються алгоритми конкретних математичних розрахунків. Економіко-математичні моделі будуть найбільш обґрунтованими, якщо при їхньому конструюванні методи індукції і дедукції використані в єдності. У цих умовах забезпечується більша «подібність» моделі на реальний економічний процес; вона в більшій мірі буде відображати об'єктивно існуючі економічні явища і закономірності.

При проведенні досліджень було виявлено, що підприємство веде неправильну політику при вирішенні обсягів закупівлі товарів на заводах-виробниках. Також результати опитань та досліджень показали, що на ринку продажу кондитерських виробів існує висока конкуренція. Тому споживачів необхідно заохочувати пільгами та вигідними пропозиціями при купівлі кондитерських виробів. При підвищенні обсягів закупівель продукції споживачами вигідно знизити ціни, щоб збільшити обсяг закупівель у виробників і тим самим збільшити обсяг продажу виробів. Іноді вигідно знизити ціни, щоб збільшити об'єми продажів.

Для заохочення споживачів необхідно створити таку систему цін продажів товару, яка б залежала від обсягу закупівель з боку споживачів.

Необхідно розробити економіко-математичну модель, яка б розраховувала максимальний прибуток при оптимальному обсязі закупівель.

Завод і випускає та продає продукцію j в об'ємі x. Підприємство закупає цю продукцію в об'ємі х та продає її в об'ємі у.

Шляхом аналізу необхідно поставити головну умову розробки економіко-математичної моделі: процес закупівлі попереджається замовленням необхідних обсягів на підприємствах-виробниках. В подальшому викладенні ці замовлення-закупівлі будемо називати закупівлями. x = y або обсяг закупівель дорівнює обсягу продажів.

Тобто для досягнення максимального прибутку на підприємстві необхідно прийняти таку умову - закупівлі підприємства повинні дорівнювати продажам споживачам. Розробимо таку систему цін, щоб задовольнити потреби споживачів. Побудуємо графік залежності обсягу закупованої продукції від цін (рисунок 2.2.5.1).

Рис.2.2.5.1 - Графік залежності обсягу продажів від ціни

На рисунку 2.2.5.1 y - обсяг закупованої продукції; x - ціна.

З вище наведеного графіка легко побачити, що при закупівлі продукції в об'ємі y₁ ціна цієї закупівлі буде максимальна - х₄, а при максимальному обсязі закупівлі у₄ ціна буде мінімальною - х₁.

Тобто підприємство закуповує кондитерські вироби за цінами - ціна закупівлі i-го заводу, j-ї продукції.

Відпускна ціна i-го заводу, j-ї продукції (), буде різною для різних обсягів закупівель. Це буде та . Обсяги закупівель встановлює керівник підприємства.

Відпускна ціна залежить від обсягів закупівель, тобто .

Така залежність знаходиться по статистичним даним як рівняння регресії:

де a і b - коефіцієнти.

Вони знаходяться з рівняння прямої, яка проходить через дві задані точки.

Також їх можна знайти, виходячи з графіка, представленого на рисунку 2.2.5.2.

Рис.2.2.5.2 - Графік для знаходження рівнянь двох точок

y₁ = ax₁ + b,

b = y₁ - ax₁,

де х₁ і х₂ - обсяги продажів 1 і 2;

у₁ і у₂ - відпускні ціни при об'ємах закупівель 1 і 2.

Прибутком підприємства (W) є різниця між відпускними цінами та закупівельними, які пов'язані з обсягом закупівлі.

З вищеоговореного складемо економіко-математичну модель максимізації прибутку (2.2.5.2).

Підставимо (2.2.5.1) в (2.2.5.2), отримаємо (2.2.5.3) та (2.2.5.3.а):

Дана функція має ряд обмежень. Підприємства-виробники обмежують ряд закупівель, які повинно замовити підприємство. Обсяги закупівлі x_ij підприємства обмежені можливостями підприємств-виробників (2.2.5.4).

Цільова функція - параболічна. Залишкова дисперсія в неї нижче аніж у лінійної функції, тому що вона краще описує об'єкт дослідження та моделювання.

Але дослідженнями було доказано, що закупівельні ціни - це не всі витрати, які залежать від обсягів закупівель - це тільки частина. Закупівельна ціна містить в собі відсоток втрат. Відсоток втрат встановлюється шляхом дослідження.

Таке дослідження може бути застосовано для підприємств оптової торгівлі. Закупівельні ціни можна використовувати як індикатор втрат, розуміючи під С_з закупівельні ціни плюс втрати.

Вибір методу оптимізації закупівель.

Сформульована математична задача може бути вирішена одним з розроблених математичних методів. Методи елементарної математики використовуються в звичайних традиційних економічних розрахунках при обґрунтуванні потреб у ресурсах, обліку витрат на виробництво, розробці планів, проектів, при балансових розрахунках і т.д. Ці методи використовуються не тільки в рамках інших методів, але й окремо.

Існує безліч методів рішення поставленої задачі. Розглянемо деякі з тих, за допомогою яких можна вирішити запропоновану модель.

Метод покоординатного спуску.

Цей метод є найбільш простим із прямих методів пошуку мінімуму функції декількох перемінних. Викладемо ідею методу для випадку функції двох перемінних f (x, y).

Виберемо початкове наближення M₀ (х⁰, у⁰). Зафіксуємо в⁰ і знайдемо мінімум функції однієї перемінної f (x, y⁰). Нехай він досягається при х = х¹. Уздовж прямій, рівнобіжній осі ОХ, здійснюємо спуск у точку M_t (х¹, у⁰). Фіксуємо х¹ і знаходимо мінімум функції однієї перемінної f (х¹, у). Нехай це буде в¹. З точки М₁ (х¹, у⁰) рухаємося уздовж прямій, рівнобіжній осі OY, до точки М₂ (.x¹, у¹). Потім знову здійснюємо спуск із точки М₂ уздовж прямої рівнобіжної осі ОХ і т.д. (рисунок 2.4.1).

Рис.2.2.5.3 - Метод покоординатного спуска

Відомо, що якщо функція f (х, у) має безупинні другі похідні в околиці мінімуму, то при відповідному виборі початкового наближення (х⁰, у⁰) спуск по координатах сходиться до мінімуму. Зокрема, метод сходиться, якщо в області D, обмеженою лінією рівня, що проходить через точку М₀ {х⁰, у⁰), виконуються умови:

(2.2.5.5)

Частки похідні функції прагнуть до нуля. Метод сходиться зі швидкістю геометричної прогресії.

Метод градієнтного спуску.

Метод визначення мінімуму функції f(х), х=(x₁, x₂,..., х_п), називаний методом градієнтного чи найшвидшого спуска, запропонованийі Коши.

Для мінімізації по методу спуска вибирається початкова точка х⁰= (х⁰₁, х⁰₂,..., х⁰_n) (звичайно відповідно до фізичного змісту задачі). Функція f (x) = f (х⁰) визначає в n-мірному просторі гіперповерхня, градієнт якого вказує напрямок найшвидшого зростання функції.

Тому в напрямку -- grad f(х⁰) функція швидше за все убуває при нескінченно малому русі з даної точки. Спуск по цьому напрямку до мінімуму визначає нове наближення х¹.. У цій точці знову визначається градієнт і здійснюється спуск у напрямку антиградієнта. Випадок п = 2 представлений на рисунку 2.2.5.4

Рис.2.2.5.4 - Метод градієнтного спуску для n=2

Вектор х, який було необхідно знайти послідовно уточнюється на k-й ітерації методу градієнтного спуска по формулі 2.2.5.6.

де h_k -- оптимальний крок для k -й ітерації.

Таким чином, на кожнім кроці градієнтного спуска потрібно вирішувати ще задачу мінімізації функції одним перемінної яким-небудь чисельним методом. Зокрема, можна розкласти функцію в ряд Тейлора, обмеживши членами другого порядку, і визначити hk. Однак такий метод приводить до дуже громіздких обчислень. При цьому необхідно враховувати також трудомісткість обчислення значень функції f(х) і її градієнта в точках хк. Тому на практиці часто h вибирають емпіричним шляхом. Здійснюється спуск при довільному hk; якщо значення функції f (хk+1) зменшиться, те переходимо до наступного кроку спуска, якщо ж f (х^k+1) не убуває, те зменшуємо крок h_k. Варто враховувати, що якщо h_k вибрати дуже малим, те це приводить до істотного збільшення обсягу обчислень, якщо h_k занадто велике, те це може привести до проскакування через мінімум функції. Обчислення по формулі (2.4.2) проводимо доти, поки функція f(х) практично перестане убувати, тобто до виконання для наперед заданого е нерівності

Критерієм закінчення ітераційного процесу пошуку мінімуму можна вибрати також умову:

Метод Ньютона.

Описаним вище методам властивий один загальний недолік -- повільна збіжність, якщо поверхні (лінії) рівня мінімізуємої функції витягнуті, сильно відрізняються від сфер (окружностей). У методі Ньютона мінімізації функції декількох перемінних цей недолік усувається обліком значень других похідних, однак застосуємо цей метод для більш вузького класу функцій.

Нехай в околиці стаціонарної точки х* функція f (x)= f (х₁,..., х_п) двічі безупинно дифференцируема і її матриця Гессе

позитивно визначена. Тоді, застосовуючи для рішення системи

метод Ньютона, або модифікований метод Ньютона, одержимо ітераційний процес для мінімізації функції або

Позитивна визначеність матриці Н (х) забезпечує збіжність методу Ньютона до рішення системи (2.2.5.7), причому збіжність буде квадратичної, а при застосуванні модифікованого методу Ньютона -- лінійної.

Приведемо на рисунку (2.2.5.5) блок-схему рішення вищевикладеного методу. Ітераційний процес (2.2.5.8) називають методом Ньютона (модифікованим методом Ньютона) мінімізації функції f(х) п перемінних х = (x₁, x₂,..., х_п).

Варто врахувати, що в методі Ньютона на погрішність накладається погрішність звертання матриці H(x^k). У зв'язку з цим для функції п перемінних при великому п застосовують модифікований метод Ньютона . Відзначимо, що для квадратичної форми метод Ньютона дає точний результат при першій ітерації.

Рис.2.2.5.5 - Блок-схема рішення методу Ньютона

Збіжність має місце тоді, коли навколо x_N. Якщо x_N є простим коренем, то виконуються співвідношення f'(x_N) ? 0 та h'(x_N) = 0. Тобто, для початкового значення х⁽⁰⁾ повинна виконуватися нерівність:

Ітераційна формула має вигляд:

Вибір методу рішення залежить від багатьох критеріїв: збіжність, одержання точних результатів і т.п. У нашому випадку головним критерієм є збіжність.

Для методів градієнтного і покоординатного спуска характерна повільна збіжність. Метод Ньютона за критерієм збіжності є самим оптимальної. Виходить, запропоновану математичну модель вирішимо методом Ньютона.

Математична модель включає математичні формули розрахунку основних показників, що формуються в процесі рішення задачі, а також, при необхідності, опис процесу (об'єкта), список можливих допущень і оцінку відповідності розробленої моделі реальному процесу (об'єкта).

Під час автоматизованого рішення задачі 'Інформаційна система для обліку відвантаження і реалізації продукції' визначаються економічні показники, задані формулою (2.2.5.9).[15]

де - відпускна ціна i-го заводу j-й продукції;

- закупівельна ціна i-го заводу j-й продукції,

- шуканий обсяг закупівель на i-м заводі j-й продукції.

2.2.6 Модель взаємодії фірми з ринком

В основі побудови даної моделі лежить припущення, що стосується загального обсягу реалізації продукту на ринку, як-то : поточний обсяг реалізації продукції дорівнює обсягу реалізації за умови, що ринок знаходиться в стані економічної рівноваги (економічна рівновага характеризується збалансованістю попиту і пропозиції усіх ресурсів системи):

де М, [ одиниця / час] - місткість ринку, тобто обсяг товарної маси, що може бути реалізований на конкретному товарному ринку ( ринку даного продукту) за певний проміжок часу за певних умов ( рівні цін, насиченості ринку і т. п.);

D, [ одиниця / час] - дефіцит ринку - недостача продукції і послуг, викликана недостатнім обсягом їх виробництва або невиправданим складом ( асортиментом) випуску або необгрунтованістю співвідношень у структурі цін і прибутків;

N, одиниця / час - пропозиція j-го суб'єкта ринку;

n - кількість пропозицій;

См, [грн./ одиниця] - поточна ринкова ціна;

Cs, [грн. / одиниця] - рівноважна ринкова ціна.

Природньо, у даному випадку важливим є тільки характер даного припущення - зниження поточної ринкової ціни при збільшенні пропозиції і навпаки. Таку тенденцію будемо описувати ціновим коефіцієнтом ринку С. Випливає :

Очевидно, що перша похідна ( r = 1 ) завжди від'ємна, тобто, як уже було сказано, при збільшенні пропозиції ціна буде падати. Крім того, у випадку, коли ринок знаходиться в стані рівноваги, тобто товарний дефіцит дорівнює сукупній ринковій пропозиції, ціновий коефіцієнт C буде дорівнювати 1 ( С = 1), тобто на ринку встановлюється ціна рівноваги. У випадку, коли пропозиція перевищує товарний дефіцит, ціна починає падати і при необмеженому зростанні пропозиції прямує до нуля. Якщо ж попит перевищує пропозицію на величину товарного дефіциту, то ціновий коефіцієнт C стає більше 1 ( С>1 ), і з ростом дефіциту ціна збільшується, що створює сприятливу економічну кон'юнктуру для виробників споживчих товарів.

а) d=0; =0;

б) d=0; =0,5;

в) d=0,25; =0;

г) d=0,25; =0,5,

/

де

- сумарна ринкова пропозиція без урахування пропозиції i-гo суб'єкта ринку.

Для побудови даної моделі необхідно також ввести поняття собівартості продукції - грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість, як відомо, безпосередньо впливає на кінцеві економічні результати господарювання, в її основі лежать витрати виробництва. Витрати будь-якого підприємства за певний період часу дорівнюють вартості ресурсів, що було витрачено на виробництво певної кількості продукції чи послуг. Існують два підходи до визначення витрат: бухгалтерський та економічний. Бухгалтерський враховує тільки ті, що мають форму грошових платежів. Економічне розуміння витрат базується на обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання.[3]

Економічні витрати дорівнюють сумі нормального прибутку, явних ( бухгалтерських) та неявних витрат. Неявні витрати можуть бути представлені як грошові платежі, які підприємство може отримати при більш ефективному використанні ресурсів. Нормальний прибуток - це мінімальна винагорода, яку підприємство повинно отримати за розвиток даного виду бізнесу. Наведемо деякі класифікації витрат, а саме:

1. За місцем у системі керування:

а) виробничі витрати;

б) невиробничі витрати ( загальні витрати фірми).

2. Ступеня їхньої відслідкованості:

а) прямі витрати;

б) непрямі витрати.

3.Часу їх дебетування відносно надходжень від реалізацій:

а) витрати, що входять у виробничу собівартість;

б) витрати періоду.

4.Динаміки їхніх функціональних змін:

а) змінні витрати;

б) постійні витрати.

5.Ступеня їх усереднення:

а) повні витрати;

б) витрати, що входять в питому собівартість.

6. Їхньої значимості для планування:

а) регульовані і нерегульовані витрати;

б) нормативні витрати;

в) прирістні витрати;

г) витрати минулого періоду;

д) наявні виплати;

е) значимі витрати ( майбутнього періоду);

ж) витрати, що входять до альтернативної вартості.

Проте, із погляду рівноважного аналізу для нас важливі тільки постійні і змінні витрати, оскільки рівноважний аналіз є об'єктом ряду припущень, що обмежують, як-от:

1. Усі витрати повинні підрозділятися на змінні і постійні;

2. Величина змінних витрат на одиницю продукції повинна залишатися постійною;

3. Повинен бути один вид продукту й одна структура продажу;

4. Обсяг виробництва повинен залишатися єдиним чинником, що впливає на величину перемінних витрат.

Отже, ми будемо розглядати витрати тільки як змінні, пов'язані з ростом обсягу продукції, що виробляється, і постійні, що характеризують ефективність керування і не пов'язані з ростом обсягу продукції.

У змінні витрати входять усі прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, паливо й електроенергія на технологічні цілі і т. п. ) і трудові витрати ( оплата праці робочих із відрахуваннями на соціальні потреби ).

До постійних витрат відносяться: амортизація виробничого устаткування, оплата праці управлінського складу, витрати на утримання помешкань і технічне обслуговування устаткування, витрати на маркетингові дослідження і рекламу, придбання нових технологій і т п.. п.

Отже, для побудови даної моделі будемо розглядати витрати тільки як постійні і змінні.

Виходячи з цього, можна записати формулу собівартості на одиницю продукції:

де Ai - змінні витрати на одиницю продукції i-го суб'єкта ринку;

Bi - постійні витрати i-го суб'єкта ринку;

Ni - поточний обсяг випуску продукції i-го суб'єкта ринку.

А оскільки має місце :

/

Тоді вираз (4) можна переписати у вигляді:

/

У ході подальшої побудови моделі доцільніше розглядати приведену величину функції собівартості i-го суб'єкта ринку, тому що раніше отриманий вид даної функції не дозволяє порівнювати її із ціновим коефіцієнтом, що необхідно для аналізу прибутку, оскільки ми одержали несумірні величини.

Будемо розглядати відношення:

одержимо:

де x_I0 > 0 - постійна величина, що позначає мінімальний стартовий рівень пропозиції при n=1 ( за умови відсутності конкурентів), іншими словами, це такий обсяг випуску продукції, при якому підприємство почне отримувати прибуток від своєї діяльності.[3]

Таким чином, величина обсяга виробленої продукції в початковий момент часу не повинна бути менше x_I0, оскільки в іншому випадку це буде збитково для підприємства. Значення x_I0 безпосередньо залежить від величини витрат підприємства. І незважаючи на те, що цей параметр визначений як 'вхідний' у даній моделі, його можна визначити, знаючи ситуацію, що склалася на ринку (місткість ринку, його дефіцит і сукупна пропозиція) і функцію собівартості підприємства, тобто С і F_i. .

p_I - параметр конкурентноздатності i-го суб'єкта ринку, він характеризується величиною відношення постійного капіталу до змінного:

/

Знак першої похідної від'ємний, що означає зниження собівартості при збільшенні величини пропозиції і навпаки.

а) d = 0,2; x_I0 = 0,1; p_I = 0,06;

б) d = 0,2; x_I0 = 0,1; p_I = 0,08;

в) d = 0,2; x_I0 = 0,2 p_I = 0,5.

Крива С : а) d = 0,2; У = 0,06. Крива Fi: б) d = 0,2; x_I0 = 0,1; p_I = 0,06. Графіки С і Fi мають дві точки перетину x_I0 і x_IF. У діапазоні x_I0 < x_I < x_IF величина ( C-Fi ) буде додатньою. Це означає, що в даному діапазоні значень x_I собівартість i-гo суб'єкта ринку буде менше ринкової ціни, тобто здійснюючи випуск продукції у вищевказаних межах підприємство буде отримувати прибуток, виробляючи ж продукцію на рівні x_I0 або x_IF - підприємство буде лише покривати свої витрати, ну а в усіх інших випадках воно буде зазнавати збитків.

Для того, щоб визначити, як же співвідносяться між собою точки x_I0 і x_IF, прирівняємо праві частини співвідношень :

Вирішуючи рівняння при n=1, одержимо наступне:

Отже, ми нарешті впритул підійшли до того, щоб ввести основне рівняння, що імітує динаміку виробництва групи підприємств, що функціонують на ринку, і що дозволяє продемонструвати як деякі ефекти конкурентної боротьби, так і ряд можливостей керування нею:

де [ час ] - поточний час;

_i [ час ] - тривалість виробничого циклу.

Дане рівняння дозволяє зробити наступне припущення: швидкість зміни пропозиції пропорційна швидкості зміни прибутку. Дійсно, вираз ( С - Fi ) позначає прибуток ( збиток ) підприємства. У випадку, коли ця величина додатня (підприємство отримує прибуток в даний момент часу ), похідна x_I буде також додатньою, що означає успіх підприємства на ринку, тобто збільшення обсягів виробництва підприємства в наступному виробничому циклі. В іншому випадку ( підприємство зазнає збитків) похідна буде від'ємною, а отже темпи виробництва будуть поступово знижуватися, що згодом при відсутності заходів з боку підприємства ( або держави), спрямованих на його вихід із критичного становища, може привести до банкрутства.[3]

Крім того, варто відмітити, що права частина рівняння складається з двох множників. Перший відповідає додатньому зворотному зв'язку суб'єкта ринку на самого себе, тобто створює його експоненціальне зростання. Другий обмежує це зростання. Систему диференціальних рівнянь динаміки ринку можна записати в такий спосіб:

Систему диференціальних рівнянь можна записати й у дискретному вигляді:

де k = 0, 1, 2,...- дискретний час.

Запропонована система диференціальних рівнянь, незважаючи на граничну простоту, демонструє основні принципи функціонування економічних систем і керування ними, виявляє і дозволяє аналізувати такі явища як банкрутство, залежність динаміки виробництва від податкової політики держави і ряду інших чинників, демонструє можливості економічних методів керування виробництвом, дозволяє планувати й оцінювати їхню стратегію.[3]

Графік системи рівнянь:

n = 5; d = 0,4:

а) x_i0 = 0,01; p_i = 0,0l; х_i(t0) = 0,5; = 1;

б) x_i0 = 0,065; p_i = 0,008; х_i(t0) = 0,4; = 0,8;

в) x_i0 = 0,0065; p_i = 0,0l5; х_i(t0) = 0,1; = 1;

г) x_i0 = 0,005; p_i = 0,0l5; х_i(t0) = 0,065; = 0,7;

д) x_i0 = 0,01; p_i = 0,025; х_i(t0) = 0,25; = 1.

3. ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ТОВАРОРУХУ продовольчої продукції

3.1 Сутність інформаційного моделювання

Інформаційне моделювання - це розділ прикладної інформатики, пов'язаний з найрізноманітнішими предметними областями: технікою, економікою, природними та суспільними науками та ін Тому практичним вирішенням завдань моделювання займаються фахівці у відповідних областях.

Загальна схема етапів вирішення практичного завдання на ЕОМ методами інформаційного моделювання виглядає наступним чином: Два перші етапи відносяться до предметної області та розв'язування завдання. На третьому етапі відбувається вибір придатного інструментального засобу у складі програмного забезпечення ЕОМ для реалізації моделі. Такими засобами можуть бути: електронні таблиці, СУБД, системи програмування, математичні пакети, спеціалізовані системи моделювання загального призначення або орієнтовані на дану предметну область.

Основні ознаки комп'ютерної інформаційної моделі: Відповідь на запитання: «чи є база даних інформаційною моделлю?» Будемо шукати, виходячи із сформульованих вище критеріїв.

Перший критерій: наявність предметної області, деякого реального об'єкта (системи), до яких відноситься БД, практично завжди виконується. Наприклад, якщо в БД містяться відомості про книжки в бібліотеці, значить об'єктом моделювання є книжковий фонд бібліотеки. Якщо БД містить анкетні дані співробітників підприємства, значить вона моделює кадровий склад цього підприємства. Якщо в БД зберігаються відомості про результати складання іспитів абітурієнтами до інституту, отже, вона моделює процес вступних іспитів і т.п.[18]

Задоволення другим критерієм також нескладно обгрунтувати. Кожен з модельованих об'єктів (як перераховані вище, так і будь-які інші) має набагато більшим числом властивостей, характеристик, атрибутів, ніж ті, що відображені в БД. Відбір атрибутів, які включаються до БД, відбувається в процесі проектування бази, коли головним критерієм є критерій доцільності, тобто відповідності меті створення БД, вимогам до її подальшим експлуатаційними властивостями.

Третій критерій, очевидно, виконується, оскільки мова йде про комп'ютерній базі даних, створеної в середовищі деякої СУБД.

База даних - не «мертве сховище» інформації. Вона створюється для постійного, активного використання зберігається в ній. Прикладні програми або СУБД, які обслуговують базу даних, що дозволяють її поповнювати, змінювати, здійснювати пошук інформації, сортування, групування даних, отримання звітних документів та ін Таким чином, четвертий критерій комп'ютерної інформаційної моделі також справедливий для БД.

Найефективнішим способом оптимізації управлінських рішень є моделювання.

Під поняттям „модель” розуміють інформаційний образ реального об'єкта, що відтворює даний об'єкт (систему) з визначеним ступенем точності й у формі, відмінній від форми самого об'єкта (системи).

Моделювання - це метод опосередкованого практичного або теоретичного оперування об'єктом, при якому використовується допоміжний проміжний або природний 'квазіоб'єкт' (модель), який знаходиться у певній об'єктивній відповідності з об'єктом пізнання, здатний замінити його у певних відносинах і дає при його використанні, зрештою, інформацію про власне модельований об'єкт.

Існують статичні та динамічні способи опису моделей.

Статичний опис моделі розглядає структуру моделі, тобто такі її аспекти, у яких можна не брати до уваги час;

Динамічний опис моделі розглядає потік подій, тобто зміну модельованих процесів у часі, який не можна брати до уваги з точки зору завдань, вирішуваних організацією;

Необхідність застосування моделей пояснюється необхідністю експериментальної перевірки альтернативних управлінських рішень, наявністю багатофакторних залежностей в процесі розв'язання управлінських рішень.

До видів моделей належать:

- фізичні

- семантичні

- аналогові

- математичні

Рис.3.1.1. Подання про інформаційну модель даних

3.2 Інформаційно-логічне моделювання

Розробка інфологічної моделі (ІЛМ) базується на описі предметної області. Здійснюється визначення складу і структури даних предметної області, які повинні знаходитися в базі даних і забезпечувати виконання необхідних завдань. Ці дані представлені зазвичай у вигляді реквізитів, що містяться у первинних документах - джерелах завантаження бази даних.

Інфологічна модель описує наочну область на змістовному рівні. На першому етапі при її розробці здійснюється аналіз наочної області, вирішуваних завдань, запитів користувачів і документів, що відображають події і процеси, що протікають в ПО. Результатом цього аналізу є списки об'єктів наочної області, переліки їх властивостей або атрибутів, визначення зв'язків між об'єктами і опис структури ПО у вигляді діаграми.

Таким чином, основне завдання проектування полягає в створенні інфологічної моделі ПО і концептуальною БД.

Інфологічна модель даних була запропонована Пітером Ченом (Peter Chen) в 1976 р. Моделювання наочної області базується на використанні графічних діаграм, що включають невелике число різнорідних компонентів.

Мета інфологічного моделювання - забезпечення найбільш природних для людини способів збору і представлення тій інформації, яку передбачається зберігати в створюваній базі даних. Тому інфологічну модель даних намагаються будувати по аналогії з природною мовою. Основними конструктивними елементами інфологічних моделей є об'єкти , зв'язки між ними і їх властивості (атрибути).

Атрибут - пойменована характеристика сущності. Його найменування має бути унікальним для конкретного типа сущності, але може бути однаковим для різного типа сущностей (наприклад, КОЛІР може бути визначений для багатьох сущностей: СОБАКА, АВТОМОБІЛЬ, ДИМ і так далі). Атрибути використовуються для визначення того, яка інформація має бути зібрана про сущність. Прикладами атрибутів для сущності АВТОМОБІЛЬ є ТИП, МАРКА, НОМЕРНИЙ ЗНАК, КОЛІР і так далі.

Тут також існує відмінність між типом і екземпляром. Тип атрибуту КОЛІР має багато екземплярів або значень: Червоний, Синій, Банановий, Біла ніч і так далі, проте кожному екземпляру сущності привласнюється лише одне значення атрибуту.

Ключ - мінімальний набір атрибутів, по значеннях яких можна однозначно знайти необхідний екземпляр сущності. Мінімальність означає, що виключення з набору будь-якого атрибуту не дозволяє ідентифікувати сущність по тих, що залишилися. Для сущності Розклад ключем є атрибут «Номер рейса» або набір: «Пункт відправлення», «Час вильоту» і «Пункт призначення» (за умови, що з пункту в пункт вилітає в кожен момент часу один літак).

Зв'язок - асоціювання два або більш сущностей.

Існують три основні класи сущності: стержневі, асоціативні і характеристичні, а також підклас асоціативних сущностей - позначення.

При побудові інфологічних моделей можна використовувати мову ER-діаграм.

У них сущності зображуються поміченими прямокутниками, асоціації - поміченими ромбами або шестикутниками, атрибути - поміченими овалами, а зв'язки між ними - не напрямленими ребрами, над якими може проставлятися міри зв'язку (1 або буква, замінюючи слово 'багато') і необхідне пояснення (див.рис. 3.2.1.).

Рис. 3.2.1. Позначення, використовувані в ER- діаграмах.

Мова ER- діаграм використовується для побудови невеликих моделей і ілюстрації окремих фрагментів великих. Частіше ж застосовується менш наочна, але змістовніша мова інфологічного моделювання (ЯІМ), в якому сущності і асоціації представляються пропозиціями вигляду:

СУЩНІСТЬ (атрибут 1, атрибут 2 , ..., атрибут n)

АСОЦІАЦІЯ [СУЩНІСТЬ S1, СУЩНІСТЬ S2, ...]

(атрибут 1, атрибут 2, ..., атрибут n)

ХАРАКТЕРИСТИКА (атрибут 1, атрибут 2, ...)

{СПИСОК СУЩНОСТЕЙ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ}

ПОЗНАЧЕННЯ (атрибут 1, атрибут 2, ...)

[СПИСОК СУЩНОСТЕЙ, ЩО ПОЗНАЧАЮТЬСЯ]

де S - міра зв'язку,

а атрибути, що входять в ключ, мають бути відмічені за допомогою підкреслення.

Розглянемо побудову інфологічної моделі бази даних 'Харчування', де повинна зберігатися інформація про блюда, їх щоденний вжиток, продукти, з яких готуються ці блюда, і постачальників цих продуктів. Інформація використовуватиметься кухарем і керівником невеликого підприємства громадського харчування.

За допомогою вказаних користувачів виділені наступні об'єкти і характеристики проектованої бази:

- Блюда, для опису яких потрібні дані, що входять в їх кулінарні рецепти: номер блюда (наприклад, з книги кулінарних рецептів), назва блюда, вигляд блюда (закуска, суп, гарячіше і тому подібне), рецепт (технологія приготування блюда), вихід (вага порції), назва, калорійність і вага кожного продукту, що входить в блюдо.

- Для кожного постачальника продуктів: найменування, адреса, назва продукту, що поставляється, дата постачання і ціна на момент постачання.

- Щоденний вжиток блюд (витрата): блюдо, кількість порцій, дата.

Аналіз об'єктів дозволяє виділити:

- Стержні: Блюда, Продукти і Міста;

- Асоціації: Склад (пов'язує Блюда з Продуктами) і Постачання (пов'язує Постачальників з Продуктами);

- Позначення: Постачальники;

- Характеристики: Рецепти і Витрата.

ER- діаграма моделі бази даних 'Харчування' має наступний вигляд (рис. 3.2.2.)

Рис. 3.2.2. Інфологична модель бази даних 'Харчування'.

Для прикладу бази даних 'Харчування' модель на мові ЯІМ має наступний вигляд:

Блюда (БЛ, Блюдо, Вид)

Продукти (ПР, Продукт, Калорійність)

Постачальники (ПОС, Місто, Постачальник) [Місто]

Склад [Блюда M, Продукти N] (БЛ, ПР, Вага (г))

Постачання [Постачальники M, Продукти N] (ПОС, ПР, Дата_П, Ціна, Вага (кг))

Міста (Місто, Країна)

Рецепти (БЛ, Рецепт) {Блюда}

Витрата (БЛ, Дата_Р, Порцій) {Блюда}

Як будь-яка модель, інфологічна модель має кілька базових понять, які утворюють вихідні цеглинки, з яких будуються вже більш складні об'єкти за заздалегідь визначеними правилами.

Ця модель найбільшою мірою узгоджується з концепцією об'єктно-орієнтованого проектування, яка зараз, безсумнівно, є базовою для розробки складних програмних систем.

Сутність, за допомогою якої моделюється клас однотипних об'єктів. Сутність має ім'я, унікальне в межах модельованої системи. Так як сутність відповідає деякому класу однотипних об'єктів, то передбачається, що в системі існує безліч екземплярів даної сутності. Об'єкт, якому відповідає поняття суті, має свій набір атрибутів - характеристик, що визначають властивості цього представника класу. При цьому набір атрибутів повинен бути таким, щоб можна було розрізняти конкретні екземпляри сутності.

Розглянемо сутності «Документ» (див.рис.1), «Інформаційні об'єкти» (див.рис.2), «Зв'язок між інформаційними об'єктами» (див.рис.3)

/

Рис. 1. Визначення сутності «Документ» в моделі ER

Рис. 2. Визначення сутності «Інформаційні об'єкти» в моделі ER

Зв'язки між сутностями інфологічної моделі

Між сутностями можуть бути встановлені зв'язки - бінарні асоціації, що показують, яким чином сутності співвідносяться або взаємодіють між собою. Зв'язок може існувати між двома різними сутностями або між сутністю і її самої (рекурсивний зв'язок). Вона показує, як пов'язані екземпляри сутностей між собою. Якщо зв'язок встановлюється між двома сутностями, то вона визначає взаємозв'язок між екземплярами однієї й іншої сутності. Зв'язок «один-до-багатьох» (1:М), один з боку «Підприємство» і багато з боку «Документ» представлена на рис. 6.

1 М М 1

1

Рис.6. Зв'язок «один-до-багатьох» (1:М), один з боку «Підприємство» і багато з боку «Документ»

У різних нотаціях сила зв'язку зображується по-різному. Між двома сутностями може бути задано скільки завгодно зв'язків з різними смисловими навантаженнями. Зв'язок будь-якого з цих типів може бути обов'язковим, якщо в данному зв'язку повинен брати участь кожен екземпляр сутності, необов'язковим - якщо не кожен екземпляр суті повинен брати участь у цьому зв'язку. При цьому зв'язок може бути обов'язковим з одного боку і необов'язковим з іншого боку. Обов'язковість зв'язку теж по-різному позначається в різних нотациях. Тут необов'язковість зв'язку позначається порожнім кружечком на кінці зв'язку, а обов'язковість перпендикулярної лінією, перекреслює зв'язок. І ця нотація має просту інтерпретацію. Кружальце означає, що жоден екземпляр не може брати участь в цьому зв'язку. А перпендикуляр інтерпретується як те, що, принаймні, один примірник сутності бере участь у цьому зв'язку.

Крім того, в ER-моделі допускається принцип категоризації сутностей. Це означає, що, як в об'єктно-орієнтованих мовах програмування, вводиться поняття підтипу сутності, тобто сутність може бути представлена ??у вигляді двох або більше своїх підтипів - сутностей, кожна з яких може мати загальні атрибути і відносини та / або атрибути і відносини, які визначаються один раз на більш високому рівні і успадковуються на нижньому рівні. Всі підтипи однієї сутності розглядаються як взаємовиключні, і при поділі суті на підтипи вона повинна бути представлена ??у вигляді повного набору взаємовиключних підтипів. Якщо на рівні аналізу не вдається виявити повний перелік підтипів, то вводиться спеціальний підтип, званий умовно «Інші», який в подальшому може бути уточнений. У реальних системах буває досить ввести подтіпізацію на двох-трьох рівнях.

Сутність має ім'я, унікальне в межах моделі. При цьому ім'я сутності - це ім'я типу, а не конкретного екземпляра.

Сутності поділяються на сильні і слабкі. Сутність є слабкою, якщо її існування залежить від іншої сутності - сильної по відношенню до неї.

Сутність може бути розщеплена на два або більше взаємовиключних підтипів, кожен з яких включає загальні атрибути та / або зв'язки. Ці загальні атрибути та / або зв'язки явно визначаються один раз на більш високому рівні. У підтипах можуть визначатися власні атрибути та / або зв'язки. В принципі виділення підтипів може визначатися на більш низьких рівнях, але в більшості випадків виявляється достатньо двох-трьох рівнів.

Сутність, на основі якої визначаються підтипи, називається супертипом. Підтипи повинні утворювати повну безліч, тобто будь-який примірник супертипа, який повинен ставитися до деякого підтипу. Іноді для повноти треба визначати додатковий підтип, наприклад, «Інші».

Уявімо область «Директор» як взаємодія наступних сутностей: через директора проходять «Документи» він керує «Персоналом» . У цьому процесі бере участь «Бухгалтер», який здійснює контроль над «Документами».

Слід зазначити, що для кожної сутності встановлюється свій код - ключовий атрибут, однозначно характеризуючий сутність.

Для реалізації додаткових функцій бази може знадобитися введення додаткових атрибутів, наприклад, номери і адреси постачальників і т.д.

Будемо вважати для простоти всі зв'язки обов'язковими. Між виділеними сутностями можна виділити, наприклад, наступні зв'язки:

1. «Персонал» підпорядковується «Директору» (зв'язок М:1).

2. Роботу над «Документами» здійснює «Бухгалтер» (зв'язок М:1).

3. «Директор» керує «Персоналом» (зв'язок 1:М).

4. «Директор» здає звіти, наприклад в «Податкову» (зв'язок М:М).

Покажемо тепер ці зв'язки між усіма сутностями графічно.

Зв'язок між сутностями «Персонал» і «Директор» представлений на рис. 7. Будемо вважати для простоти, що весь персонал обов'язково підпорядковується директору.

М 1

Рис. 7. Моделювання зв'язку між сутностями «Персонал» и «Директор»

Аналогічним чином виглядає зв'язок «Документи» і «Бухгалтер». Для простоти пропонується вважати, що кожен документ обов'язково проходить через бухгалтера (див.рис.8).

М 1

Рис. 8. Моделювання зв'язку між сутностями «Документи» і «Бухгалтер»

На рис. 9 показана версія повної ER-моделі для бази даних «Робочий процес».

3.3 Реквізитний аналіз вхідної інформації

3.3.1 Реквізити вхідної інформації

Для кожного виду вхідної інформації дається опис всіх елементів інформації, що беруть участь в автоматизованій обробці. Опис будується у вигляді таблиці, в якій присутні: найменування реквізитів, їх ідентифікатори та максимальна розрядність

Реквізит - це найменша неподільна інформаційна одиниця, сутність якої полягає в однобічній характеристики конкретного об'єкта управління, або тільки з кількісної сторони, або з якісною. Розрізняють реквізити - основи (кількісні) і реквізити - ознаки (якісні).

Найменування реквізиту повинно відповідати документу або випливати з нього. Не допускаються навіть дрібні погрішності в найменуваннях реквізитів, так як у прийнятій редакції закладається словник інформаційних структур майбутньої автоматизованої технології обробки.

Розрядність реквізитів необхідна для прорахунку обсягу займаної пам'яті. Вона вказується кількістю знаків алфавітних, цифрових і алфавітно - цифрових.

Реквізит має структуру, тобто спосіб надання його значень. У структурі розрізняють: довжину, тип, формат або шаблон.

Для позначення типу реквізитів використовується наступна символіка:

- Цифрові дані позначаються літерою - 9

- Літерні дані позначаються літерою-А

- Будь-який набір символів позначаються літерою-Х

Розмір даних визначається на основі вихідної інформації, враховуючи, що кількісно - сумові реквізити (підстави) можуть бути як цілі, так і дробові (використовується літера Т). Кодування вимагають реквізити, виражені в алфавітній або алфавітно-цифровій формі.

Для класифікації реквізитів на змінні (оперативні) і умовно-постійні слід було б розраховувати коефіцієнти стабільності, але для цього необхідно мати цифрові дані про зміни в тій чи іншій номенклатурі. Спрощено до умовно-постійної інформації слід віднести алфавітні (алфавітно-цифрові) реквізити, норми, розцінки.

Таблиця 3.3.1

Характеристика реквізитів вхідної інформації

3.3.2 Коди номенклатур ознак

Система класифікації та кодування інформації необхідна для систематизації номенклатур різних об'єктів, які відображаються в автоматизованих інформаційних системах. Систематизація інформації необхідна з метою однозначного розуміння конкретних форм її одиниць і кожного їх значення.

Класифікація є основою кодування. Складання класифікаторів виконується в два етапи: 1 етап - класифікація інформації; 2 етап - кодування.

Класифікація здійснюється в такій послідовності. Для початку, виявляються номенклатури, що підлягають кодуванню. До них відносяться ті реквізити - ознаки, які використовуються для складання угруповань. Потім по кожній номенклатурі складають повний перелік всіх позицій, що підлягають кодуванню. У кожній номенклатуру передбачається певна кількість резервних позицій на випадок появи нових об'єктів. Таким чином, можна відзначити, що класифікація полягає в розподілі елементів множини на підмножини на підставі ознак і залежності всередині ознак.

Після складання класифікації виконується кодування - процес присвоєння умовних позначень об'єктів класифікації та класифікаційним угрупованням.

Цілі кодування:

А) Представлення інформації в більш компактній і зручній формі при записі її на машинні носії;

Б) Пристосування інформації до обробки на ЕОМ і передачі по каналах зв'язку;

В) Спрощення логічної і статистичної обробки інформації.

Кодовим словом або кодом є умовне позначення присвоєне конкретного об'єкта. Код може складатися з одного знаку або системи знаків, утвореної за певними правилами.

До кодів пред'являється ряд вимог: вони повинні охоплювати всі номенклатури, що підлягають кодуванню; бути єдиними для різних завдань усередині одного економічного об'єкта; відрізнятися стабільністю; мати резерв вільних номерів; довжина кодового позначення повинна проектуватися мінімальною.

Призначення кодів полягає в забезпеченні угруповання інформації в машині, підведенні підсумків по всіх групувальні ознаками та їх друку у вільних таблицях.

Кодування інформації здійснюється за певною системою - сукупності правил, що визначають побудову коду. В даний час застосовуються кілька систем кодування економічної інформації, серед яких найбільше поширення отримали: порядкова, серійно-порядкова, послідовна і паралельна. Вибір методу кодування залежить від цілого ряду факторів, головними з яких є кількість виділених ознак в номенклатурі, число позицій у кожну ознаку і ступінь стійкості номенклатури.

Недолік - при появі нової позиції в номенклатурі може порушитися раніше прийнятий порядок кодування. Коди важко запам'ятовуються, і не забезпечується автоматичне сортування і підрахунок підсумків, відсутність в номенклатурі резервних позицій. Тому порядковий метод має обмежене застосування і використовується при кодуванні стійких однопрізначних номенклатур.

Послідовний метод кодування передбачає розробку кодів на основі ієрархічного методу класифікації об'єктів. За кожним ознакою закріплюється один або кілька розрядів кодів. Повне кодове слово утворюється шляхом приєднання кодом старшої групи послідовно кодів молодших груп ознак.

Гідність - забезпечує автоматичне сортування і підрахунок підсумків.

Недолік - багатозначність кодів.

До методів кодування пред'являються наступні вимоги:

1. Враховувати утримання всієї необхідної інформації про об'єкти даної номенклатури;

2. Код повинен бути мінімальним по значності, максимально логічним за структурою, легко сприйматися візуально, запам'ятовуватися і бути зручним при кодуванні;

3. Чітко виділяти класифікаційні ознаки;

4. Необхідно забезпечити резерв незайнятих кодових позначень для включення до номенклатури нових позицій та їх кодування без порушення прийнятої системи;

5. Враховувати експлуатаційні можливості технічних засобів, за допомогою яких пропонується обробляти інформацію;

6. Передбачити можливість автоматичного контролю помилок.

3.3.3 Реквізитний аналіз документообігу

Підприємство використовує договір купівлі-продажу при закупівлі товарів, цей документ відображає взаємну згоду сторін на купівлю / продаж (див. рис. 3.3.3.1).

Договір купівлі-продажу

_______________

№____________

Магазин ____ в м.Нова Каховка в особі директора _________________

на підставі свідоства про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця і ________________

______________________________ в особі ________________________

склали цей договір про нижченаведене.

1. Загальні положення

2. Умови постачання

3. Ціна та умови оплати

4. Непередбачені обставини

5. Сума

6. Термін дії договору

Продавець Покупець

Директор ______________ Директор _______________

Гол. бухгалтер _______________ Гол. бухгалтер ___________

Рис. 3.3.3.1. Форма документа «Договір купівлі-продажу»

ДОВІДНИК постачальників

Рис. 3.3.3.2. Форма документа «Довідник постачальників»

ДОВІДНИК ТОВАРІВ (БЛЮД)

Рис. 3.3.3.3. Форма документа «Довідник товару»

СПИСОК КЛІЄНТІВ

Рис. 3.3.3.4. Форма документа «Список клієнтів»

Рис. 3.3.3.5. Форма документа «Прибуткова накладна»

Прибуткова накладна - документ, за допомогою якого на підприємстві оформляється надходження товарів від постачальника (див. рис. 3.3.3.5).

Видаткова накладна застосовується для обліку продаж товарів на підприємстві (див. рис. 3.3.3.6).

Рис.3.3.3.6. Форма документа «Видаткова накладна»

Накладна на повернення - документ, який зберігає список товару, що повертається підприємством постачальнику (див. рис. 3.3.3.7).

Накладна на повернення

Реєстраційний номер клієнта _________

Замовлений код виробу ______________ Кількість _________________

№ накладної _____ Дата постачання ______ Дата повернення ________

Причина повернення __________________________________________

Дата_________________ Підпис____________________

Рис. 3.3.3.7. Форма документа «Накладна на повернення»

Рахунок-фактура - вимога до замовника оплатити замовлення по специфікації до певного договору (див. рис. 3.3.3.8).

Рахунок-фактура № _________

Постачальник ___________________________________

Оплата за товар відповідно до договору №__________

Дата____________

Рис. 3.3.3.8. Форма документа “Рахунок-фактура”

Чек закупівлі - це документ, який підтверджує роздрібну закупівлю товару (див. рис. 3.3.3.9).

Чек звкупівлі №___“__” _________ 20__ р.

Підпис покупця _________

Підпис продавця ___________

Рис. 3.3.3.9. Форма документа “Чек”

3.3.4 Характеристика інформаційних масивів

Внутрішньо-машинне інформаційне забезпечення включає всі види спеціально організованої інформації, представленої у вигляді, зручному для сприйняття технічними засобами. До них відносяться:

- Масиви інформації;

- Бази і банки даних;

- Бази знань, а також їх системи.

Інформація записується на магнітних дисках в пам'яті ЕОМ. Інформаційне забезпечення повинно швидко та в повному обсязі задовольняти інформаційні потреби всіх користувачів інформаційних технологій.

Під масивом розуміється структурна одиниця інформації, що представляє набір даних у формі з усіма їхніми значеннями, або поєднання таких наборів даних, що відносяться до однієї задачі в підсистемі.

За смисловому змісту виділяють масиви даних і програмні масиви. Програмні масиви описують процеси роботи з даними та входять у підсистему програмного забезпечення. Масив даних є основною частиною внутрішньо-машинного інформаційного забезпечення.

За ролі в машинній обробці і технології використання масиви класифікуються наступним чином:

1. Пошукові масиви:

- Поточні (змінні);

- Проміжні;

- Вихідні;

- Збережені.

2. Постійні масиви;

3. Службові масиви;

4. Лінгвістичні масиви.

У даній економічній завданню присутній два види масиву:

Проміжні масиви виникають на етапах розв'язання задач і виконують роль механізму передавального інформацію від завдання до завдання (всередині) завдання.

Поточні масиви включають змінну інформацію, що надходить у систему від керуючого об'єкта і що характеризує стан зовнішнього середовища і процес управління об'єктом. Утворюються на основі первинних документів.

Характеристика інформаційних масивів дається в таблиці (див. таблиця 6). У першій графі таблиці вказується назва масивів, коротко відображають їхній зміст. Ідентифікатор масиву відображає тип масиву (робочий, проміжний), його порядковий номер і приналежність до ділянки обліку. Доцільно використовувати п'ятизначну структуру ідентифікатора масиву: перший знак - ознака масиву - М, другий знак - тип (робітник - Р, проміжний - П), третій і четвертий - порядкові номери масиву, п'ятий знак - приналежність до ділянки обліку.

При заповнення четвертої графи треба підкреслити ключову ознаку. Ключова ознака довідника - це реквізит, який використовується ЕОМ для знаходження потрібних даних у довіднику, цей же реквізит повинен засвітяться і в робочі масиви.

3.3.5 Виділення інформаційних об'єктів

Дані (відображає елемент або клас) не можуть бути представлені без матеріального носія - підрозділів пам'яті. Одиницю даних і поле пам'яті, на якому воно записано, будемо називати інформаційним об'єктом. Для елементів або класів даних і підрозділів пам'яті разом узятих цей термін є узагальнюючим, тому інформаційний об'єкт володіє і властивостями даних, і властивостями пам'яті.

Для виділення інформаційних об'єктів (елементів і класів даних) необхідно встановити форми завдання їх кордонів. Вихідними для їх завдання є наступні положення: оскільки пам'ять представляє собою лінійний рядок, то інформаційний об'єкт повністю виділяється завданням його початку і кінця; початок і кінець можуть бути визначені зазначенням їх адреси; початок і кінець можуть бути вказані також спеціальними роздільниками.

Необхідно мати на увазі, що класи даних кожного рівня ієрархії визначаються адресами і роздільниками, притаманними саме цьому рівню.

Оскільки класи містять ціле число елементів або ж класів, тобто поділ (розбиття на класи) проводиться по межах нижніх рівнів, то межа класу верхнього рівня є і кордоном вхідних до нього крайніх елементів (або початком першого або кінцем останнього елементу).

Під ідентифікацією будемо розуміти процес індивідуалізації окремих інформаційних об'єктів, в результаті якого об'єкт отримує свій притаманний тільки йому ідентифікатор.

Видiлення iнформацiйних об'єктiв - процес iтеративний. Вiн здiйснюється на основi аналiзу iнформацiйних потокiв та iнтерв'ювання споживачiв. Характеристики iнформацiйних об'єктiв визначаються тими ж методами.

У рамках розглянутого класу ідентифікатор представляє собою унікальне ім'я. Тому якщо клас містить тільки один рівень, то всі вхідні в нього елементи повинні мати унікальні імена. Однак при багаторівневій структурі класу окремі його складові можуть і не мати унікальні імена. У цьому випадку ідентифікатор буде багаторівневим, при цьому на кожному рівні він містить унікальне ім'я класу, всередині класу - також унікальне ім'я і так до тих пір, поки не буде повністю вичерпана вся ієрархія. Аналогічна ідентифікація є, наприклад, в багатопозиційних шифрах, а також в понятті «уточнення». Таким чином, ідентифікатор може бути або елементом, або мати ієрархічну структуру.

Індивідуалізація об'єкта проводиться або ідентифікацією даного об'єкта безпосередньо, або вказівкою відносин ідентифікованого об'єкта з уже індивідуалізованими об'єктами. Так, при зберіганні даних елементи даних можуть бути індивідуалізовані вказівкою на те, що вони розміщені в конкретних, тобто індивідуальних адресах.

Отже, процес ідентифікації включає дві можливості: присвоєння індивідуального імені або вказівка ??відносини з індивідуальним об'єктом. Індивідуальне ім'я може бути або унікальним елементом, або унікальним ланцюгом (ієрархією).

Інформаційно-логічна модель (Ілм) відображає дані предметної області у вигляді сукупності інформаційних об'єктів і зв'язків між ними. Ця модель представляє дані, що підлягають зберіганню в базі даних.

Інформаційний об'єкт - це опис деякої сутності предметної області - реального об'єкта, процесу, явища чи події. Інформаційний об'єкт утворюється сукупністю логічно взаємозалежних реквізитів, що представляють якісні і кількісні характеристики сутності. Прикладами інформаційних об'єктів можуть бути: СТУДЕНТ, ВИКЛАДАЧ, КАФЕДРА і т. п.

Інформаційні об'єкти можуть бути виділені на основі опису предметної області шляхом визначення функціональних залежностей між реквізитами. Сукупність реквізитів інформаційного об'єкта повинна відповідати вимогам нормалізації.

Кожному інформаційному об'єкту потрібно присвоїти унікальне ім'я, наприклад, СТУДЕНТ, ПРЕДМЕТ, ВИКЛАДАЧ, КАФЕДРА.

Інформаційний об'єкт має безліч реалізацій або примірників. Наприклад, кожен екземпляр об'єкта СТУДЕНТ представляє конкретного студента. Примірник об'єкта утворюється сукупністю конкретних значень реквізитів і повинен однозначно визначатися, тобто ідентифікуватися значенням ключа інформаційного об'єкта, який складається з одного або декількох ключових реквізитів. Таким чином, реквізит поділяються на ключові і описові, які є функціонально залежними від ключа. Відповідно існують вимоги нормалізації стосовно інформаційного об'єкту:

· ІО повинен містити унікальний ідентифікатор - ключ;

· всі описові реквізити мають бути взаємно незалежні;

· всі реквізити, що входять в ключ, мають бути також взаємно незалежні;

· описові реквізити повинні залежати цілком від всієї сукупності реквізитів, утворюючих ключ;

· кожен описовий реквізит в ІО не може залежати від ключа транзитивно, тобто через інший проміжний реквізит.[15]

Розробка інформаційного забезпечення включає підготовку документів,потім отримають інформацію, необхідну для вирішення завдання, і аналіз цієї інформації. Такий аналіз дозволить виробити формалізацію даних, яка має на меті їх однозначне визначення для зберігання, пошуку та обробки у внутрімашінній сфері .

На основі аналізу документів предметної області будується таблиця функціональних залежностей.

Функціональні залежності виділених реквізитів представлені нижче.

Таблиця 3.3.5.1

Фукціональні залежності

На основі таблиці фукціональних залежностей виділяються інформаційні об'єкти (див.табл.3.3.5.2)

Таблиця 3.3.5.2

Інвормаційні об'єкти

3.4 Визначення зв'язків інформаційних об'єктів й побудова її інформаційно - логічної моделі

Зв'язки між інформаційними об'єктами визначаються реальними відношеннями(див.табл.3.4.1).

Таблиця 3.4.1

Зв'язки між інформаційними об'єктами

ІЛМ предметної області представлена в Додатку

4. ПОБУДОВА ПРОТОТИПУ СИСТЕМИ АВТОМАТИЗАЦІЇ

4.1 Вибір середовища реалізації системи

У зв'язку з великою кількістю товару на підприємстві є необхідність вести облік даних, які супроводжують процес товарообігу. Для спрощення було б корисно розробити програмний комплекс, що значно полегшить процес пошуку потрібної інформації про товар.

Основною причиною створення і розвитку АІС є необхідність ведення обліку інформації про стан і динаміку об'єкта, якому присвячена система. На підставі інформаційної картини, створюваної системою, керівники різних ланок можуть приймати рішення про керуючі впливи з метою вирішення поточних проблем.

Облікові дані системи можуть бути піддані автоматичній обробці для подальшого тактичного і стратегічного аналізу з метою прийняття управлінських рішень більшого горизонту дії.

Побічними, можливими, але не гарантованими ефектами від використання системи можуть виступати:

- підвищення продуктивності роботи персоналу;

- поліпшення якості обслуговування клієнтів;

- зниження трудомісткості і напруженості праці персоналу;

- зниження кількості помилок у його діях.

Головною метою цього розділу диплома є створення автоматизованої інформаційної системи обліку, що дозволяє усунути недоліки традиційної системи ведення бази даних.

Можна виділити наступні цілі автоматизованого варіанту вирішення задачі:

- Скорочення часу обробки та отримання даних;

- Автоматизована підготовка документів;

- Підвищення ступеня достовірності обробки інформації про товар, постачальників тощо;

- Підвищення ступеня захищеності інформації;

- Підвищення ступеня достовірності інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень.

АІС обліку на підприємстві повинна забезпечувати виконання таких основних функцій:

- пошук заданого товару за кодом або назвою;

- видача списку товарів по групах;

- видача списку постачальників і документів;

- корекція даних про товар;

- формування власного запиту;

А також документи на друк.[14]

Ефективність функціонування системи, що використовує БД, залежить як від вибору архітектури БД, так і від вибору СУБД. До сучасних, розрахованих на багато користувачів СУБД відносяться Microsoft Access, Oracle, Microsoft SQL Server, SyBase, InterBase, Informix та ін.

Проектована система для роботи з товаром і документами повинна зберігати персональну інформацію про кожний документ і товар, розподіл товару по групах; зберігати перелік накладних та інших документів.

На даному етапі проектування необхідно виділити основні сутності БД, визначити їх атрибути, і описати зв'язки між ними.

Основними сутностями системи є: Адреса, Постачальник, Товар, Номер та ін.

Визначимо атрибути основних сутностей

Tov:

* ID_tov (ключове поле)

* N_kont

* Surname

* Name

* Fatherland

* Choice

* Date

Adress:

* ID_adress (ключове поле)

* ID_satovar

* Area

* City

* Rayon

* Street

Personal_Data:

* ID_personal (ключове поле)

* ID_postavshik

* National

* Doc

Модель суті, побудована просто на основі перерахування його атрибутів може не задовольняти важливі вимоги до БД. Це вимоги цілісності даних їх несуперечності, і мінімальності. Ці вимоги в основному задовольняються, якщо об'єкти БД представлені в так званій нормалізованій формі.[13]

Після визначення всіх сутностей спроектуємо реляційну модель з нормалізованими відносинами.

Структури всіх чотирьох відносин наведені нижче в таблицях 4.1.1-4.1.2.

Таблиця 4.1.1

Таблиця Tov.db

Таблиця 4.1.2.

Таблиця Adress.db

Як середовище розробки автоматизованої системи обрана система програмування Delphi 7.

Вибір цього програмного продукту обумовлений наступним:

а) в Delphi є можливість візуального конструювання форм, що позбавляє при створенні програми від багатьох аспектів розробки інтерфейсу програми, так як Delphi автоматично готує необхідні програмні заготовки і відповідний файл ресурсів;

б) Бібліотека візуальних компонентів надає велике розмаїття створених розробниками Delphi програмних заготовок, які після нескладної настройки готові до роботи в рамках створюваного застосування. Використання компонентів не тільки в багато разів зменшує час створення програми, а й істотно знижує вірогідність випадкових програмних помилок;

в) потужність і гнучкість мови програмування Object Pascal - гідність Delphi, вигідно відрізняє цю середу від інших інструментів RAD. Від мови Visual Basic мову Pascal відрізняє суворий її тип, що дозволяє ще на етапі компіляції виявити багато помилок;

г) серед інших переваг Delphi можна виділити саму ефективну роботу з базами даних. Це обумовлюється трьома обставинами: високо продуктивною машиною для доступу до даних різного формату (ODBC), наявністю численних компонентів, орієнтованих на роботу в цій сфері;[12]

Таким чином, можна зробити висновок про те, що Delphi - один з найбільш потужних інструментів розробки програмних продуктів будь-якої складності і спрямованості, - найбільшим чином підходить для розробки даної системи.

До складу Delphi 7 входять наступні засоби для розробки та експлуатації додатків, що використовують бази даних:

BDE (Borland Database Engine) являє собою набір бібліотек. Повинна встановлюватися на кожному комп'ютері, який використовує програми для роботи з БД, написані на Delphi. Виконує дії з доступу до даних і перевірку їх правильності. Є, по суті, центральним засобом для роботи з БД з додатків, створених за допомогою Delphi.

Доступ до таблиць локальних СУБД Paradox, dBase здійснюється через BDE.

BDE Administrator - утиліта для установки псевдонімів (імен) баз даних, параметрів БД і драйверів баз даних на конкретному комп'ютері. Підтримує інформацію про конфігурацію БД на конкретному комп'ютері у файлі IDAPI33.CFG.

Database Desktop (DBD) - засіб для створення, зміни та перегляду БД. Ця утиліта, перш за все, орієнтована на роботу з таблицями локальних («персональних») СУБД, таких як Paradox і dBase.

Database Explorer (SQL Explorer) - утиліта для конфігурації псевдонімів БД, перегляду структури БД, таблиць БД, видачі запитів до БД, створення словників даних.

SQL Monitor - засіб для трасування виконання SQL-запитів.

Visual Query Buider - засіб у складі інтегрованого середовища Delphi для автоматичного створення SQL-запитів методом QBE (Query By Example, запит за зразком).

Data Dictionary - словник даних. Засіб для зберігання атрибутів полів таблиць БД окремо від самих БД і додатків. Інформація о полях може використовуватися різними додатками.

Data Module - невізуальні компоненти типу TdataModule застосовуються для централізованого зберігання наборів даних у додатку, що працює з БД.

Object Repository - репозиторій об'єктів Delphi. Будучи один раз розробленими для будь-якої програми, форми з візуальними та невізуальними компонентами, а також компоненти TdataModule можуть зберігатися в репозиторії. Тоді вони можуть використовуватися іншими, новостворюваними додатками. Таким чином, усувається необхідність повторного написання ідентичного або схожого коду в додатках.

Data Migration Wizard - засіб для переміщення даних між БД різних типів.

Невізуальні компоненти Delphi служать для з'єднання програми з таблицями БД. Візуальні компоненти Delphi призначені для візуалізації записів набору даних (наприклад, компонент TDBGrid) або окремих полів поточного запису набору даних (наприклад, TDBEdit, TDBText). Невізуальні компоненти мають прямий вихід на BDE, яка, в свою чергу, контактує з БД. Візуальні компоненти служать для представлення даних з невізуальних компонентів, тобто служать цілям забезпечення інтерфейсу користувача при роботі з даними.[11]

Основними складовими частинами Delphi є:

- Дизайнер Форм (Form Designer);

- Вікно Редактора Вихідного Тексту (Editor Window);

- Палітра Компонент (Component Palette);

- Інспектор Об'єктів (Object Inspector);

- Довідник (On-line help).

Є й інші важливі складові Delphi, на зразок лінійки інструментів, системного меню і багато інших, потрібні для точного налаштування програми і середовища програмування.

Програмісти на Delphi проводять більшість часу, перемикаючись між Дизайнером Форм і Вікном Редактора Вихідного Тексту (яке для стислості називають Редактор).

Дизайнер Форм в Delphi настільки інтуїтивно зрозумілий і простий у використанні, що створення візуального інтерфейсу перетворюється в дитячу гру. Дизайнер Форм спочатку складається з одного порожнього вікна, яке заповнюється всілякими об'єктами, обраними на Палітрі Компонент.

Незважаючи на всю важливість Дизайнера Форм, місцем, де програмісти проводять основний час, є Редактор. Логіка є рушійною силою програми і Редактор - те місце, де вона кодується.

Палітра Компонент дозволяє вибрати потрібні об'єкти для розміщення їх на Дизайнері Форм. Встановленим об'єктом на Дизайнері Форм можна маніпулювати за допомогою миші.

Палітра Компонент використовує посторінкове угруповання об'єктів. Внизу Палітри знаходиться набір закладок - Standard, Additional, Dialogs і т.д.

Невидимі під час виконання програми компоненти (невізуальні компоненти типу TMenu або TDataBase) не змінюють своєї форми.

У додаток користувача з БД отримують набори даних за допомогою компонента Tquery. Результуючий НД компонента TQuery формується шляхом виконання запиту до БД на мові SQL (Structured Query Languague, мова структурованих запитів).

Borland Delphi 7 Studio може працювати в середовищі операційних систем від Windows 98 до Windows XP. Особливих вимог, за сучасними мірками, до ресурсів комп'ютера пакет не пред'являє: процесор має бути типу Pentium або Celeron з тактовою частотою не нижче 200 МГц (рекомендується Pentium 400 МГц і вище), оперативної пам'яті - 256 Мбайт (рекомендується 1Г байт), достатня кількість вільного дискового простору (для повної установки версії Enterprise необхідно приблизно 1Гбайт).[9]

4.2 Розробка сценаріїв діалогів «Оператор-ЕОМ»

Будь-яка програма в DELPHI складається з файлу проекту (файл з розширенням DPR) і одного або декількох модулів (файли з розширенням PAS). Кожен з таких файлів описує програмну одиницю Object Pascal.

Файл проекту являє собою програму, написану мовою Object Pascal і призначену для обробки компілятором. Ця програма автоматично створюється DELPHI і містить лише кілька рядків. (View / ProjectSource).

Даний проект так само складається з файлу проекту Delphi, програмного коду, і редагованих форм.

До складу АІС, так само входять шаблони вихідних документів у текстовому редакторі і електронної таблиці.[10]

Під час запуску програми автоматично завантажується форма «Головна форма» представлена на рис.4.2.1.

Рис.4.2.1 Розробка головної форми АІС «Контингент»

На формі розміщений компонент як TMainMenu

Для управління формою використано TMainMenu. У додатку В наведені деякі властивості даного компонента.

Форма для налаштування бази даних представлена на рис.4.2.2.

Рис. 4.2.2 Вид форми «Установки»

За вибором серверної або локальної бази даних здійснюється з'єднання відповідною базою даних (див.рис 4.2.3).

Рис. 4.2.3 Вікно налаштування локальної бази даних

Рис.4.2.4 Вікно налаштування серверної бази даних

Використані компоненти можно побачити у додатку В

Для введення даних, і їх відображення в рамках роботи розроблена форма на рис.4.2.5.

Рис. 4.2.5 Вікно форми введення даних

Форма розроблена виходячи з міркувань зручності введення даних, наочності відображення інформації, захисту від некоректних дій користувача.

У цій формі представлені безліч полів введення класу DBEdit і керуючі кнопки класу BitBtn і SpeedButton з рисунком піктограм.

На формі знаходяться компоненти зв'язування з базою даних. Як помітно, використана технологія ADO, для зв'язку таблиць бази даних.

Механізм АDO реалізований на основі інтерфейсів OLE DB і СОМ, додатку для доступу до даних не потрібно додаткових бібліотек, крім інстальованого ADO.

Компонент TADOConnection забезпечує з'єднання з джерелами даних через провайдери OLE DB. OLE DB дозволяє реалізувати доступ як до SQL-серверів із застосуванням мови SQL. У базову модель OLE DB входять об'єкти DataSource, Session, Rowset.[4]

Компоненти безлічі даних Table, Query зберігають інформацію про поля своєї таблиці у вигляді масиву компонентів полів.

Компонент Table забезпечує доступ до таблиць бази даних, створюючи набір даних, структура полів якого повторює таблицю БД. Набором даних називають записи однієї або декількох таблиць, передані в додаток в результаті активізації компонента доступу до даних.

Об'єкт DataSource (джерело даних) призначений для з'єднання з джерелом даних і створення одного або декількох сеансів. Цей об'єкт управляє з'єднанням, використовує інформацію про повноваження і аутентифікації користувача.

Об'єкт Session (сеанс) управляє взаємодією з джерелом даних - виконує запити і створює результуючі набори, дозволяє повертати метадані. Під час сеансу може створюватися одна або декілька команд.

Об'єкт Rowset (результуючий набір) являє собою дані, які добуваються в результаті виконання команди або створюванні в сеансі.

З кожним компонентом доступу до даних повинен бути пов'язаний як мінімум один компонент DataSource. З одним компонентом DataSource може бути пов'язано кілька візуальних компонентів.

Абстрактний клас TField надає доступ до полів таблиці, володіє потужними нащадками, які застосовуються автоматично або задаються в редакторі полів Fields Editor. Нащадки класу TField відрізняються від базового класу і один від одного особливостями, пов'язаними з обробкою даних різних типів.

У модуль даних (або у форму) додається компонент джерела даних (TDataSourse), що є сполучною ланкою між набором даних і елементами управління, що відображають дані. Властивість DataSet компонента типу TDataSourse вказує набір даних, що формується компонентами таких класів, як TTable або TQuery.

У форму додані елементи керування для роботи з даними, такі як TDBGrid, TDBEdit, TDBLookUpComboBox і т.п. Вони зв'язуються з джерелом даних через властивість DataSource.

Для роботи з базою даних використовуються різні невидимі компоненти - сполуки, запити, таблиці, процедури, набори даних, джерела даних.

Нижче подана (див.рис 4.2.6) вікно DataModul, з розміщеними на ній компонентами ADO. Предком всіх класів наборів даних є клас TDataSet.

Рис.4.2.6 Вікно DataModul

У додатку В наведені властивості деяких з них.

Як було описано в предметній області, АІС дозволяє отримати деякі вихідні документи.

Шаблони поставок, надходження товару, а так само документів які заготовлені у Word.

Списки виходять на основі шаблону в Excel.

На рисунку 4.2.8 представлена сама форма вводу даних для формування накладної або інших документів. Введені дані використовуються в шаблонах.

Рис.4.2.8 Форма формування накладної

У додатку В наведено фрагмент процедури відкриття документа Word.

У програмі передбачена можливість формування власного запиту, відмінних від заготовлених шаблонів (див.рис.4.2.9).

Рис.4.2.9 Форма формування запиту

У додатку В наведено фрагмент процедури виконання запиту

У цьому параграфі роботи, були описані основні компоненти, використані в розробці форм системи та їх властивості. Наведено фрагменти основних процедур.

4.3 Розробка інтерфейсу користувача системи

Для пошуку даних в БД можна використати методи: Lookup, FindKey.

Метод Lookup здійснює пошук на точну відповідність значень, зазначених у параметрах. Метод Lookup не переводить курсор на знайдений запис, а зчитує значення полів знайденого запису. Для отримання значень полів знайденого запису потрібно вказати необхідні назви полів в параметрі ResultFields. Значення лише цих полів і будуть лічені зі знайденого запису.

Порядок проходження полів у параметрі не має значення. У разі успішного пошуку метод Lookup повертає як результат значення типу Variant. Метод Lookup повертає значення Null при невдалому пошуку.

Метод FindKey описаний таким чином: Function FindKey (const KeyValues: array of const): Boolean. Цей метод здійснює пошук запису в наборі даних, у якому значення полів повністю збігаються зі значеннями, зазначеними в параметрі KeyValues. Список полів не задається, так як беруться поля, задані поточним індексом. У разі вдалого пошуку метод повертає значення TRUE і переміщує курсор на знайдений запис. Інакше повертається значення False.

Cancel - Відміняє всі зміни набору даних, якщо вони ще не збережені методом Post або переходом на інший запис.

ClearFields - Метод очищає всі поля поточного запису.

Close - Закриває набір даних. Метод є альтернативою присвоювання False властивості Active набору даних.

Delete - Метод видаляє поточний запис. Слід зауважити, що в багатьох форматах даних видаляємий запис лише позначається, як віддалений, і ховається від користувача. Фізично ж такий запис з файлу не видаляється. У цьому випадку звичайно час від часу доводиться 'пакувати' таблиці, позбавляючись від таких записів.

Перехід до іншого запису призводить до автоматичного збереження змін, якщо зміни були.

Таким чином у даному розділі був описаний процес розробки АІС «Контингент».

Автоматизована інформаційна система 'Контингент' призначена для автоматизації управління контингентом товарів і послуг.

Розроблений програмний продукт являє собою систему управління базою даних (СКБД). База даних - реляційна. Формат бази даних - Microsoft Access. Доступ даних з програми здійснюється за допомогою драйвера ADO.

Додаток-інтерфейс СУБД розроблений з використанням Delphi.

Під час розробки дизайну інтерфейсу використовувалися загальноприйняті принципи, що визначають розміри компонентів і їх розташування на формі. Був проведений аналіз прототипів 1С, які вже успішно застосовуються. Саме подібний дизайн і був обраний як основи, що гарантує швидку адаптацію користувачів до інтерфейсу розробленої програми.

Система виконує всі основні функції роботи з базами даних: введення, коректування, видалення, пошук. Крім основних функції автоматизовані наступні: формування товару, формування документів, формування постачальників і тд.

Сформовані звітні документи можна експортувати в Excel або Word. Управління основними операціями здійснюється як за допомогою візуальних кнопок, так і за допомогою керуючого головного меню (див.рис.2.10).

Рис. 4.3.1 Інтерфейс головної форми

В процесі розробки інформаційної системи паралельно проводилося структурне тестування. Були максимально повно протестовані всі маршрути програми.

Програма супроводжується формою про налаштовувати бази даних. (див.рис. 4.3.2 - 4.3.6).

Рис. 4.3.2. Форма «Настройка сервера бази даних»

Рис. 4.3.3. Налаштування локальної бази даних

Програма супроводжується віконними повідомленнями про дії, наприклад про збереження настройки (див.рис.4.3.4). При порожньому полі імені БД, система видає таке повідомлення (див.рис.4.3.5).

Рис. 4.3.4. Повідомлення про збереження настройки

Рис.4.3.5. Повідомленні про необхідність імені БД

Слідуюче повідомлення про помилку мережі (див.рис.4.3.6).

Рис.4.3.6 Повідомлення про помилку

В якості основного підходу тестування обраний спадний підхід. Спадне тестування оптимально поєднується з низхідним підходом до розробки програмного забезпечення, а також, не вимагає написання спеціальних тестуючих програм і дозволяє перевіряти основні рішення на ранній стадії розробки.

Інтерфейс користувача з програмним забезпеченням простий і зручний у роботі, зрозумілий і доступний при освоєнні програми.

Системні вимоги для роботи програми, розробленої на базі borland delphi 7 studio можуть бути невеликі.

Програма може працювати в середовищі операційних систем від windows xp до windows 7. Особливих вимог, за сучасними мірками, до ресурсів комп'ютера пакет не пред'являє: процесор має бути типу pentium або celeron з тактовою частотою не нижче 200 Мгц (рекомендується pentium 400 Мгц і вище), оперативної пам'яті - 256 Мбайт (рекомендується 1г байт), достатня кількість вільного дискового простору (для повної установки версії enterprise необхідно приблизно 1гбайт).[8]

У наш час існує безліч програмних додатків дозволяють забезпечувати якісне зберігання та обробку інформації. Так для зберігання великого обсягу інформації, що стосується певної області дуже зручно користуватися системами управління базами даних (СКБД). Під базою даних (БД) будемо розуміти сукупність спеціальним чином організованих даних, що зберігаються в пам'яті обчислювальної системи і відображають стан об'єктів та їх взаємозв'язок у конкретної предметної області. СУБД дозволяє:

- Надійно зберігати інформацію;

- Змінювати (додавати, видаляти, оновлювати) інформацію;

- Зменшити час доступу до необхідної інформації;

- Реалізувати різні рівні доступу до інформації, розраховані на різних користувачів.

Таким чином, СУБД дуже добре підходять для зберігання та систематизації будь-якої інформації на роботі.[11]

Останнім часом бази даних знаходять все більш широке застосування в нашому житті. Практично у всіх галузях економіки, промисловості, ринкових відносин використовуються бази даних, що дозволяють зберігати й обробляти інформацію.

В результаті проведена наступна робота:

* Розроблено база даних;

* спроектовані керуючі форми та форми для введення і відображення даних;

* спроектована система запитів до БД;

* спроектована група звітів для БД;

* виконано комплексне тестування і налагодження БД.[7]

Бази є дуже затребуваними при обліку товару. Грамотно складена система обліку товару, документів, постачальників дуже сильно економить час при зверненні до необхідної інформації. При правильному складанні та внесення інформації в базу швидкість пошуку необхідної інформації зводиться до мінімуму. Створення такої бази даних допоможе з легкістю працювати з інформацією, що зберігається в ній.

Розроблена база даних є зручною та зрозумілою для будь-якого типу користувачів. База дозволяє додавати новий товар, видаляти, вносити зміни.

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення по реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.

Охорона праці - це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційно-технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Задача охорони праці - звести до мінімуму імовірність поразки або захворювання працюючого, з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці.

Проблеми охорони праці торкаються багато сторін життя і діяльності трудових колективів, організації виробництва і праці, організації керування виробництвом, носить різнобічний багатоплановий характер. Складність полягає в тому, що рішення повинне забезпечуватися на кожнім етапі виробничого процесу, на кожній ділянці виробництва, на кожному робочому місці. Створення принципово нової, безпечної і нешкідливої для людини техніки і технології вимагає системного, комплексного підходу до рішення проблем охорони праці.

Відсутність комплексного, системного підходу до рішення проблем охорони праці, низький рівень інформаційного забезпечення не дозволяють здійснювати науково обґрунтоване планування, визначати найбільш важливі і першорядні напрямки профілактичної роботи. Це приводить до розробки великої кількості малоефектних заходів, до нераціонального розподілу і витрати засобів, виділюваних на охорону праці.

У даному розділі, поряд з технічними основами, розглядаються організаційні питання охорони праці.

5.1 Аналіз умов праці обслуговуючого персоналу

Тепер практично на будь-якому підприємстві, в організації широко використовуються персональні комп'ютери, що є джерелом шкідливого впливу на організм людини.

Так, магнітними котушками системи, що знаходиться біля цокольної частини електронно-променевої трубки монітора створюється електронно-магнітне поле. Виникаюче електромагнітне поле має здатність біологічного, специфічного і теплового впливу.

У результаті опромінення екрана потоком заряджених часток виникає електростатичне поле. Негативний вплив на користувача створює світловий потік і світло, що відбиває, ультрафіолетове випромінювання, відблиски і рентгенівське випромінювання.

При аналізі цих факторів необхідно враховувати ДСТ 12.0.003-74 'ССБТ. Небезпечні і шкідливі фактори. Класифікація', відповідно до якого усі виробничі фактори по своїй природі дії підрозділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, психофізіологічні і біологічні.

Основні небезпечні і шкідливі виробничі фактори при виконанні робіт на ПК зазначені в табл. 5.1.

Небезпеки, створювані діяльністю людини, мають два важливих для практики якості: вони носять потенційний характер (можуть бути, але не приносити шкоди) і мають обмежену зону дії небезпеки. Джерелами формування небезпек у конкретній діяльності є сама людина і процеси взаємодії людини й елементів середовища життя.

Таблиця 5.1

Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів

5.2 Виробнича санітарія і гігієна праці

Під терміном виробниче середовище розуміють комплекс організаційно-технічних параметрів рішень, спрямованих на створення комфортних умов праці персоналу і стабільну роботу устаткування. При цьому на санітарно-гігієнічні умови праці, продуктивність працюючих впливають метеорологічні параметри, чистота повітря, виробниче висвітлення, шум, вібрації.

Мікрокліматичні параметри виробничого середовища характеризуються температурою, відносною вологістю і швидкістю руху повітря. Ці параметри в значній мірі впливають на функціональну діяльність людини, його самопочуття, здоров'я, а також надійність роботи.

У приміщеннях з інформаційним устаткуванням сумарна кількість тепла що виділяється більше, тому що тільки ЕОМ дають у середньому до 80% від їхньої загальної кількості. Від джерел висвітлення тепловиділення складають у середньому 12%, від обслуговуючого персоналу - 1%. Від сонячної радіації - 6%

Також необхідно враховувати рівень відносної вологості, так, наприклад, при вологості повітря до 40% у приміщеннях з інформаційним устаткуванням виходить зі стану ізоляція проводів, а також виникає статична електрика при русі носіїв інформації .

Засобами, що забезпечують нормальні мікрокліматичні умови для роботи на ПК, є кондиціонери, вентиляція і необхідність щоденного вологого прибирання в робочому приміщенні.

Для зниження шуму у виробничих приміщеннях застосовують різні методи: зменшення рівня шуму в джерелі його виникнення; звукопоглинання і звукоізоляція; установка глушителів шуму; раціональне розміщення устаткування; застосування засобів індивідуального захисту.

При цьому необхідно враховувати, що для зниження шуму, викликаного роботою матричних принтерів, слід впроваджувати більш удосконалені струминні і лазерні принтери.

Джерелами шуму в приміщенні, де вводиться в експлуатацію розроблена інформаційна система, є дорожній рух на вулиці, робота вентиляторів ПЕОМ, робота струминних, лазерних і матричних принтерів.

Рівні вібрації під час роботи на ЕОМ у виробничих приміщеннях не повинні перевищувати припустимих значень, визначених у Сн 3044-84 «Санітарні норми вібрації робочих місць», що дотримуються у розглядуваному приміщенні, тому особливих мір для захисту від вібрації не передбачається починати.

5.2.1 Вимоги до освітленості робочого місця

Одним з елементів, що впливають на комфортні умови працюючих на підприємстві є виробниче освітлення.

Правильно спроектоване і виконане виробниче освітлення поліпшує умови зорової роботи, знижує втому, поліпшує продуктивність праці і якість продукції, що випускається, впливає на працівників, підвищує безпеку праці. У залежності від джерела світла виробниче освітлення підрозділяється на природне, штучне і змішане.

У свою чергу, природне освітлення у розглядуваному приміщенні є бічним одне-або двостороннім - за допомогою світлових вікон у зовнішніх стінах.

При загальному штучному освітленні світильники розміщені у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над людиною) рівномірно (загальне рівномірне освітлення).

Оскільки природне освітлення непостійне протягом дня, кількісна оцінка цього виду висвітлення виробляється по відносному показнику - коефіцієнтові природної освітленості (КЕО). В основі визначення КЕО закладений розмір об'єкта розпізнавання. Розрахунок площі вікон при бічному висвітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення:

, (5.1)

де S₀ - площа світлових прорізів (вікон), м²;

S_П - площа приміщення (з урахуванням довжини приміщення l_П =4м і глибини приміщення В=5 м, S_П =20 м²);

l_H - нормоване значення КЕО, відповідно до встановлених норм для приміщень, де розташовані ПЭОМ, КЕО=1%;

k_з - коефіцієнт запасу, для приміщень суспільних будинків k_з =1,4;

з₀ - світлова характеристика вікон, визначається з урахуванням висоти від рівня умовної робочої поверхні до верха вікна - у розглянутій задачі h₁ =2 м, при цьому з₀ =15;

r_l - коефіцієнт, що враховує підвищення КЕО за рахунок відбитого світла при бічному висвітленні, визначається з урахуванням відстані розрахункової крапки від вікна l=2 м і r_l = 2,0;

k_ЗД - коефіцієнт, що враховує затінення вікон конфронтуючими будинками, так як у розглядуваному приміщенні немає протилежних будинків, даний коефіцієнт не враховується;

(5.2)

І

ф₀ - загальний коефіцієнт світлопропускання, визначається:

ф₀ = ф₁ * ф₂ * ф₃ * ф₄ . (5.2)

де ф₁ - коефіцієнт світлопропускання матеріалу (для розглянутої задачі дорівнює 0,8 - скло віконне подвійне);

ф₂ - коефіцієнт, що враховує утрати світла в плетіннях світлових прорізів (дорівнює 0,75);

ф₃ - коефіцієнт, що враховує утрати світла в несучих конструкціях (дорівнює 1);

ф₄ - коефіцієнт, що враховує утрати світла в сонцезахисних пристроях. При відсутності сонцезахисних пристроїв він дорівнює 1.

При розрахунку ф₀ одержимо:

ф₀ = 0,8 * 0,75 * 1 * 1 = 0,6

Разом, площа світлових прорізів у розглянутому приміщенні повинна складати відповідно:

(м²).

Отриманий результат відповідає площі вікон у розглянутій кімнаті. Освітленість, необхідна для створення нормальних зорових умов роботи на робочому місці регламентується СніП ІІ-4-79. Норми освітленості приміщень, де розташовані ЕОМ, зазначені в табл. 5.2.

Згідно до СніП ІІ-4-79 зорова робота з ЕОМ характеризується наступними нормами:

1) робота малої точності (найменший розмір об'єкта розпізнавання 1-5мм);

2) п'ятий розряд зорової роботи;

3) контраст об'єкта з тлом - середній;

4) тло середнє;

5) освітленість при загальному висвітленні - 150ЛК;

6) при бічному висвітленні КЕО = 1%;

7) при спільному висвітленні КЕО = 0,6%.

Таблиця 5.2

Норми освітленості приміщень різних типів на рівні

умовної робочої поверхні

5.2.2 Оздоровлення повітряного середовища

Температура, відносна вологість і швидкість руху повітря - характерні мікрокліматичні параметри виробничого середовища. Ці параметри в значній мірі впливають на функціональну діяльність людини, його самопочуття, здоров'я, а також надійність роботи. Сумарна дія мікрокліматичних параметрів характерна у виробничих умовах. Значно впливають на мікроклімат у приміщеннях джерела тепла.

При цьому, у приміщеннях з інформаційним устаткуванням сумарна кількість тепловиділення більше, тому що тільки ЕОМ дають у середньому до 80% від їхньої загальної кількості, від джерел освітлення тепловиділення складають у середньому 12%, від обслуговуючого персоналу - 1%, а від сонячної радіації 6%.

Необхідно враховувати і рівень відносної вологості, тому що при вологості повітря до 40% у приміщеннях з інформаційним устаткуванням виходить зі стану ізоляція проводів. При створенні оптимальних умов для персоналу встановлюються оптимальні і припустимі норми виробничого мікроклімату з урахуванням періоду року і категорії робіт.

Для забезпечення необхідних мікрокліматичних умов у розглядуваному приміщенні, при категорії робіт Іа (роботи, що виконують сидячи і не потребують фізичного навантаження), де витрата енергії складає 120 ккал/год установлюються наступні оптимальні норми мікроклімату, відповідно до ДЕРЖСТАНДАРТУ 12.1.005-88. «ССБТ. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони», зазначені в табл. 5.3.

Таблиця 5.3

Оптимальні норми мікроклімату для приміщень з ПЕОМ

5.3 Техніка безпеки під час експлуатації ЕОМ

Насамперед, користувач ЕОМ на своєму робочому місці повинний стежити за тим, щоб відеотермінали, ЕОМ, периферійні пристрої ЕОМ і устаткування для обслуговування, ремонту і настроювання ЕОМ були справними й експлуатувалися відповідно до відповідних нормативних документів.

Щодня, перед початком роботи, необхідно робити очищення екрана від пилу й інших забруднень.

Під час роботи на ЕОМ слід дотримуватися режиму роботи і відпочинку згідно ДСанПіН 3.3.2-007-98 у залежності від виконуваної роботи.

Після закінчення роботи простежити за вимиканням усіх пристроїв з електричної мережі (у випадку виникнення аварійної ситуації - негайно виключити відеотермінал і ЕОМ з електричної мережі).

При використанні з ЕОМ лазерних принтерів необхідно дотримувати вимог санітарних норм і правил пристрою й експлуатації лазерів №5804-91.

Використання спеціальних технічних пристроїв для захисту від електромагнітних, електростатичних і інших полів повинне відповідати визначеному сертифікатові або санітарно-гігієнічному обґрунтуванню акредитованих органів відповідно до захисних властивостей цих засобів:

1) виконання обслуговування, ремонту і настроювання ЕОМ безпосередньо на робочому місці користувача;

2) збереження біля відеотермінала й ЕОМ папера, дискет, інших носіїв інформації, запасних блоків, деталей, якщо вони не використовуються в плані роботи;

3) відключення захисних пристроїв, самостійне проведення змін у конструкції і складі ЕОМ, устаткування або їхнє технічне настроювання;

4) робота з відеотерміналами, у яких під час роботи з'являються нехарактерні сигнали, нестабільне зображення на екрані й ін.

5.4 Електробезпека

Для попередження одержання електротравм велике значення має правильна організація обслуговування діючого устаткування на підприємстві, проведення ремонтних і профілактичних робіт. Відповідно до стандарту ДСТ 12.1.019-79 'Електробезпечність. Загальні вимоги' для забезпечення електробезпечності обслуговуючого персоналу застосовуються окремо, або в сполученні один з одним, наступні технічні засоби: захисне заземлення, захисне занулення, мала напруга, огороджувальні пристрої, знаки безпеки, ізоляція струмонесучих частин, попереджувальна сигналізація, пристрої захисного відключення.

Захисне заземлення призначене для усунення небезпеки поразки електричним струмом у випадку дотику до корпуса і до інших неструмонесучих частин електроустановок, з'явившихся під напругою внаслідок замикання на корпус і з інших причин. При цьому всі металеві неструмонесучі частини електроустановок з'єднуються з землею за допомогою провідників, що заземлюють, і заземлення. Заземлення - це провідник або сукупність металево з'єднаних провідників, що знаходяться в зіткненні з землею або її еквівалентом. Заземлювачі бувають штучні, призначені винятково для цілей заземлення, і природні - металеві предмети іншого призначення, що знаходяться у землі.

Захисне заземлення здійснюється приєднанням корпусом і інших конструктивних неструмонесучих частин електроустановок до неодноразово заземленого нульового проводу.

5.5 Пожежна безпека

Основними причинами пожеж на виробництві виступають: необережне поводження з вогнем; незадовільний стан електротехнічних пристроїв і порушення правил їхнього монтажу й експлуатації; порушення режимів технологічних процесів; несправність опалювальних приладів і порушення правил їхньої експлуатації; невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Відповідно з ОНТП 24-86 приміщення по пожежній і вибухопожежній небезпеці поділяються на п'ять категорій (А, Б, У, Г, Д). У розглянутому приміщенні, де застосовується розроблена система, присутні неспалені речовини і матеріали у твердому стані, тому його можна віднести до категорії Д.

По займистості будівельні матеріали, з яких складається описуване приміщення, відносяться згідно ОНТП 24-86 до важкого горіння, оскільки будівельні матеріали під впливом вогню або високої температури, жевріють або обвуглюються і продовжують горіти, жевріти або обвуглюватися, а після видалення горіння їхнє тління продовжується.

По ступені вогнестійкості розглянуте виробниче приміщення згідно ОНТП 24-86 відноситься до III ступеня вогнестійкості.

У приміщенні передбачені наступні засоби пожежегасіння: 2 переносних вуглекислотних вогнегасники ОУ-5 і порошковий вогнегасник ОП-1, автоматичний димовий напівпровідниковий сповіщувач ДИП-1. Таким чином, протипожежна безпека, застосовувана в розглянутому приміщенні, забезпечує безпечні умови праці.

ВИСНОВКИ

Випускна робота бакалавра присвячена розробці економіко-математичної моделі товароруху процесу обліку продовольчої продукції та побудові прототипу системи автоматизації обліку товароруху продукції на приватному підприємстві.

Проведені дослідження дозволили вирішити ряд завдань теоретичного та практичного характеру.

Проаналізована діяльність підприємства, його організаційна структура, визначена роль відділу товароруху у системі функціонування підприємства у цілому. Проведений аналіз документообігу підприємства та інформаційних потоків, що циркулюють у системі товароруху.

Побудована економіко-математична модель діяльності відділу товароруху підприємства, у рамках якої визначено сутність економіко-математичного моделювання, розглянуто моделі аналізу собівартості продукції та витрат на виробництво, оптимізації виробничої програми, побудовано модель аналізу споживацького попиту та аналізу товароруху.

Побудована модель дозволяє вирішити питання прогнозування виробництва на основі моделі споживацького попиту та аналізу товароруху.

Інформаційне моделювання системи товароруху включає в себе побудову функціональної моделі діяльності підприємства, діаграм потоків даних відділу товароруху та моделі даних предметної області, що є основною базою для подальшої автоматизації.

У рамках прототипування системи обліку товароруху готової продукції побудовано базу даних системи на основі серверу БД SQL-server, розроблено інтерфейс користувача системи та низка екранних форм засобами RAD-системи Delphi 7, що дозволить довести систему у подальшому до її повного функціонального завершення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брешенков А.В., Губарь А.М. Проектирование объектов баз данных в среде Access: Учеб. Пособие для вузов. - М.: Изд-во МГТУ, им. Н.Э. Баумана, 2006. - 184 с: ил.

2. Когаловский М.Р. Энциклопедия технологий баз данных. - М.: Финансы и статистика, 2002.

3. Мишенин, А.И. Теория экономических информационных систем: Учеб. для вузов / А.И. Мишенин.- 4-е изд., доп. и перераб. -М. : Финансы и статистика, 2001. - 240 с. : ил.

4. Гурвиц Г. Разработка реального приложения в среде клиент-сервер. - “ДВГУПС”, 2005. - 120 с.

5. Дейт К. Введение в системы баз данных/Пер. с англ. М.:Наука, 2005. 463 с.

6. Оскерко В.С., Пунчик З.В. Практикум по технологиям баз данных. - Мн.: “БГЭУ”, 2004. - 170 с.

7. Фаронов Ф.Д. «Программирование баз данных DELPHI», 2003г.

8. Глушаков В.И. «Программирование в среде Delphi», 2002г.

9. www.delphiworld.ru

10. Ашаров Д.П. «Проектирование и разработка систем автоматизации предприятий», 2009г.

11. Р.Ахаян и др. «Эффективная работа с СУБД», Санкт-Петербург, «Питер», 2007г.

12. Delphi на примерах / Под ред. Пестрикова В.М., Маслобоева А.Н.- СПб.: БХВ-Петербург, 2008.- 496 с..

13. Аппак М.А., 'Автоматизированные рабочие места на основе персональных ЭВМ' - М., 'Инфра-М', 2001.

Андреев В.В. Информационная подсистема оценки рейтинга профессорско-преподавательского состава // Программные продукты и системы. 2009. № 4. С. 135-138.

14. Автоматизированные технологии в экономике: Учебник/ Под ред. Г.А. Титоренко. -- М.: ЮНИТИ, 2000. -- 400 с.

15. Береза А.М. Основи створення інформаційних систем. : Навч. посібник. К.:КНЕУ, 1999.-- 140с.

16. Бекаревич Ю.Б., Пушкина Н.В. Самоучитель Microsoft Access 2002. - СПб.: БХВ-СПб., 2003. - 720 с.

17. Виноградова И.А., Грибова Е.А., Зубков В.Г. Практикум на ЭВМ. MS Access: Учебное пособие для студентов заочной (дистанционной) формы обучения. - М.: ГИНФО, 2000. - 124 с.

18. Голицина О.Л., Максимов Н.В., Попов И.И. Базы данных: Учебное пособие. - М.: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2003. - 352 с.

19. Информатика. Базовый курс. /Под ред. С.В.Симоновича. - СПб.: Питер, 1999. - 640 с.

20. Карпова Т.С. Базы данных: модели, разработка, реализация. - СПб.: Питер, 2002. - 304 с.

21. Петров В.Н. Информационные системы. - СПб.: Питер, 2003. - 688 с.

22. Тихомиров Ю.В. MS SQL Server 2000: разработка приложений. - СПб.: БХВ-Петербург, 2000. - 368 с.

23. Выборнова Е.Н. Анализ и прогнозирование экономического состояния организаций розничной торговли. - Новосибирск, 1999.

24. Гребнев А.И. Экономика торгового предприятия. - М., 1997.

25. Щур Д.Л., Труханович Л.В. Основы торговли. Розничная торговля. - М., 2003.

ДОДАТОК А

Рисунок А1. Форма документа «Видаткова накладна»

ДОДАТОК Б

Рисунок Б1. ІЛМ предметної області

ДОДАТОК В

Атрибути основних сутностей

Tov:

* ID_tov (ключове поле)

* N_kont

* Surname

* Name

* Fatherland

* Choice

* Date

Adress:

* ID_adress (ключове поле)

* ID_satovar

* Area

* City

* Rayon

* Street

Personal_Data:

* ID_personal (ключове поле)

* ID_postavshik

* National

* Doc

Для управління формою використано TMainMenu. Нижче наведені деякі властивості даного компонента.

Компонент TMainMenu

object N1: TMenuItem

Caption = Файл

object N2: TMenuItem

Caption = Вихід

end

object N3: TMenuItem

Caption = Бази даних

object N4: TMenuItem

Caption = Додати

OnClick = N4Click

end

object N6: TMenuItem

Caption = Редагувати

end

end

object N7: TMenuItem

Caption = Видалити

object N8: TMenuItem

Caption = Заявки

OnClick = N8Click

end

object N9: TMenuItem

Caption = На товар

OnClick = N9Click

end

object N10: TMenuItem

Caption = Покупка

OnClick = N10Click

end

object N11: TMenuItem

Caption = Продаж

OnClick = N11Click

end

end

object N9 TMenuItem

Caption = Виведення даних

object N12: TMenuItem

Caption = Списки

OnClick = N12Click

end

object N13: TMenuItem

Caption = Форми

object N14: TMenuItem

Caption = Документи

OnClick = N14Click

end

end

end

Використано компоненти

object RadioButton1: TRadioButton

Left = 15

Top = 35

Width = 221

Height = 17

Caption = Бази даних SQL server '

TabOrder = 1

OnClick = RadioButton1Click

end

object RadioButton2: TRadioButton

Left = 15

Top = 70

Width = 216

Height = 17

Caption = Локальна база даних MS Access '

TabOrder = 3

OnClick = RadioButton2Click

end

Процедури призначені на кнопки TBitBtn1, TBitBtn2.

Підтвердження настроювання відбувається натисканням на кнопку BitBtn5.

Процедура налаштування бази даних, призначена на кнопку BitBtn5 наведена нижче.

procedure TForm2.BitBtn5Click (Sender: TObject);

var

setting: TiniFile;

begin

Setting: = TiniFile.Create ('C: Program Files Mep Setting.ini');

If radioButton1.Checked = true then

begin

try

Form2.Server_Base_connect;

Setting.WriteString ('Connect', 'base', '1 ');

except

ShowMessage ('Помилка підключення до бази даних.');

end;

end;

if RadioButton2.Checked = true then

begin

try

Form2.Local_Base_connect;

Setting.WriteString ('Connect', 'base', '0 ');

except

ShowMessage ('Помилка підключення до бази даних.');

end;

end;

setting.Free;

form2.Close;

end;

DataModul, з розміщеними на ній компонентами ADO

object ADOConnection1: TADOConnection

Connected = True

ConnectionString =

'Provider = Microsoft.Jet.OLEDB.4.0; Data Source = C: Program Files ME' + 'P DataBase.mdb; Persist Security Info = False'

LoginPrompt = False

Mode = cmShareDenyNone

Provider = 'Microsoft.Jet.OLEDB.4.0'

End

object ADOQuery1: TADOQuery

Connection = ADOConnection1

Parameters = <>

End

Нижче наведено фрагмент процедури відкриття документа Word.

worddocument: = MyDir + ' Shablon Forma_nakl.doc';

try

wordapp: = createoleobject ('word.application');

except

showmessage ('Помилка запуску Microsoft Office Word!');

end;

Нижче наведено фрагмент процедури виконання запиту

DataModule3.AdoQuery1.Active: = False;

DataModule3.AdoQuery1.SQL.Clear;

DataModule3.AdoQuery1.SQL.Add (Memo1.Text);

DataModule3.AdoQuery1.Active: = True;

Рисунок В1. Таблиці баз даних