Основні засади функціонування підприємництва в Україні

/

ВСТУП

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожний її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереження її національного духу і національної гордості.

У своїй роботі я хочу розповісти про підприємництво, або підприємницьку здібність, хист, діяльність. Я не випадково обрала цю тему. Справа в тому, що у зв'язку з несприятливими політичними подіями і, як наслідок, незавершеним і недосконалим законодавством, підприємництво переживає протягом багатьох років незалежності нашої держави суттєву кризу. Звичайно, частково відбувається пожвавлення, але цей процес незначний. Проблема становлення та розвитку підприємництва в економіці будь-якої країни, а тим більше України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку.

Метою написання роботи є ознайомлення з підприємництвом, аналіз деструктивних явищ в економіці, які призводять до негативних наслідків в суспільстві, зокрема зниженні інвестицій активності підприємців, зниженні темпів приросту національного доходу тощо.

Об'єктом практичного дослідження виступає ВАТ “Черкасихліб”, яке є прикладом ефективності та перспектив розвитку здійснюваної діяльності.

Предметом дослідження - підприємницький хист, талант як систематизована, самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована на отримання максимального прибутку.

Я поставила перед собою такі завдання, як дослідження сутності підприємництва, його функцій, принципів, видів, організаційно-правових форм, проблем функціонування; показ перспектив розвитку - шляхів подолання кризи в економіці на основі досвіду інших країн, зокрема необхідність створення законодавчої бази та дієвих організацій.

Тема глибоко вивчена у літературних джерелах. Написано не тільки безліч підручників, в які включена ця тема або вона є провідною, а й існує велика кількість статей із періодичних видань. Серед підручників досить цікавими і зрозумілими для сприйняття є “Основи ринкової економіки і підприємництва” Боброва, “Основи підприємництва” Виноградської. А серед статей найцікавішими для мене здалися науково-дослідницькі роботи І. Вдовиченка, О. Голубенко, Р. Дякова, І. Комарницького, В. Свірона, В. Сизоненка, В. Гончарова, Ю. Дологорукова та інших. Автори використовували у своїх працях такі загальнонаукові методи економічної теорії, як спостереження, аналіз, синтез.

Що таке підприємницька здібність? Яку роль вона виконує в ринковій економіці? Я ознайомлю вас з цими питаннями, а також функціями і видами підприємництва, проблемами розвитку в Україні.

1. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО ФУНКЦІЇ, ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ

1.1 Сутність підприємництва

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є невід'ємною ознакою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців -- немає ринку, і навпаки. Поняття «підприємництво» надзвичайно широке. Це зумовлено тим, що воно відображує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього формувалося впродовж тривалого історичного періоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовних інституцій, психології людей [13, 110].

У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво - основа процвітання і людей, і держави. Підставою для виникнення та розвитку підприємництва виступає така форма організації виробництва товарі в і послуг, яка здійснюється тими, кому належать фактори виробництва. Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об'єктивно обумовлену форму реалізації власності і, перш за все, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може, здійснивши найм робочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організувати процес виробництва, керувати цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету [18, 178].

У науковий обіг поняття «підприємець» на початку XVIII ст. увів англійський банкір-економіст Р. Кантільйон. Під ним він розумів людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Головною рисою підприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII--XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер і І. Шумпетер.

А. Сміт характеризував підприємця як власника, під цим кутом зору він розглядав його дії в економічному житті, мотивацію, поведінку, психологію. Вчений зазначав, що підприємець керується лише власним інтересом, ризикує, переслідує власну вигоду, задовольняючи суспільні потреби.

Проте не лише інтереси та вигода зумовлюють діяльність підприємця. Адже в умовах ринкового середовища існує багато суб'єктів підприємницької діяльності, між якими триває конкурентна боротьба за головний приз -- прибуток. Одержати його можна тільки за умови застосування найефективнішого варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукує підприємця використовувати найкращі якості працівників: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання виявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства - це також мета підприємця, яка відіграє значну роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це робить підприємництво локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства [13, 110].

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен», тобто в значенні «людина, яка організувала свою справу і розвиває її». Проте як тоді можна класифікувати особу, яка має свою ферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає їй можливість лише існувати? І великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який отримує мізерний доход від своєї діяльності, як і всі інші, хто на свій страх і ризик займаються певною справою, отримуючи від неї доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття ширше, ніж поняття «підприємець» [13, 111].

Найтиповіші риси підприємця, які виділяють його з-поміж інших господарюючих суб'єктів, схарактеризував австрійський економіст Й. Шумпетер - «Діловий портрет» підприємця. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним 'плисти проти течії', долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії [18, 169-170].

Я вважаю, що формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є одним з основних завдань, що стоять перед Україною, визначальною умовою переходу її до інноваційної моделі розвитку. Справжнє підприємництво можливе тільки за умови економічної свободи людини, існування права вибору діяльності для якомога повнішої реалізації її здібностей, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи.

Підприємницька діяльність (підприємництво) - це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств (фірм), націлена на отримання прибутку, або особистого доходу, і яка здійснюється на власний ризик та під власну майнову відповідальність [5, 364].

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

В. Сизоненко, проаналізувавши цілий ряд видань про підприємницьку діяльність, наводить таке визначення: «Підприємництво - розвиток інновативної ідеї в процесі самоорганізації та саморозвитку підприємства у взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищами його функціонування».

Я вважаю, що підприємництво (підприємницький хист, талант, діяльність) - це систематизована, самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована на таке поєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальний прибуток, а підприємець - суб'єкт, що поєднує в собі організаторські новаторські і комерційні здібності для пошуку і розвитку нових методів виробництва і має на меті отримання максимального прибутку.

Найбільш влучно завдання підприємців і їх функції висловив відомий австрійський економіст першої половини XX ст. Йозеф Шумпетер: «Завдання підприємців - реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження винаходів, а в більш загальному змісті -- через використання нових технологічних можливостей для виробництва нових товарів або колишніх товарів, але новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції - аж до реорганізації попередньої і створення нової галузі промисловості» [25, 199].

До підприємницької діяльності в країнах Заходу висувають високі вимоги. Не кожний бізнесмен може бути названий повною мірою підприємцем. Ним не вважається, наприклад, власник фірми, яка з року в рік виробляє один товар (без модифікацій) або надає одні й ті самі послуги (без удосконалення). Вважається, що цей товаровиробник здійснює не підприємницькі, а репродуктивні функції. Хоч нині й прийнято називати підприємцями всіх, хто зайнятий бізнесом, насправді ж ними можуть бути тільки ті ділові люди, поведінка яких на ринку відрізняється пошуковим характером.

Отже, у особі підприємця мають поєднуватися новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку прогресивних методів виробництва, створення нових видів продукції високої якості, ефективних сфер застосування капіталу. А термін «підприємництво» означає систематизовану, самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямовану на таке поєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальний прибуток; тип господарської поведінки підприємців щодо організації, розробки, виробництва і реалізації благ для отримання прибутку та соціального ефекту.

1.2 Функції, умови існування та принципи підприємницької діяльності

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції, які характеризують напрями діяльності суб'єкта ринкових відносин, його цілі та досягнення.

Основними функціями підприємництва є новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особиста (в економічній літературі ця функція не виділялась).

Новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей (технічних, організаторських, управлінських та ін.), здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг тощо.

Організаційна функція зводиться до впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимального співвідношення з традиційними, до раціонального поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил і контролю за їх використанням.

Господарська функція підприємництва -- це найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні суспільству відповідно до основної мети і вимог дії основного економічного закону.

Особиста функція підприємництва передбачає реалізацію власної мети підприємця, отримання ним задоволення від своєї роботи. Так, при опитуванні власників дрібних компаній Великобританії з'ясувалось, що переважна більшість із них (понад 80 %) головними стимулами своєї підприємницької діяльності вважать не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці. Очевидно, що це можливо лише за умов успішної роботи компанії, отримання відповідних прибутків.

Держава зацікавлена в розвитку підприємництва, тому гарантує рівні права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Роль підприємця в забезпеченні ефективності виробництва визначається його функціями, провідними з яких є :

* підприємець втілює ініціативу поєднання факторів виробництва в єдиний процес з метою виробництва товару чи послуги;

* підприємець бере на себе важливе завдання -- прийняття рішень у процесі ведення бізнесу;

* підприємець - це новатор. Він впроваджує на ринку нові товари, нові технології, прогресивні способи обслуговування споживачів, нові сфери прикладання капіталу;

* підприємець - це людина, котра йде на ризик. Він ризикує своїм часом, працею і діловою репутацією, а також своїми коштами і коштами інших власників [18, 179].

Виходячи з вищевказаних функцій, класичний підприємець - це водночас і власник, і організатор та керівник. Типовий «портрет» підприємця формувався історично. Оскільки підприємницька діяльність колись зароджувалась у торгівлі (відродження ринкових відносин у нашій країні в 90-х роках розпочалося також з бурхливого розвитку торгівлі), то спочатку за головну ознаку підприємця вважали його комерційну діяльність, тобто це був купець. З часом, у XVIII та XIX ст., економісти зображували портрет «господаря», роботодавця, капіталіста, власника індивідуального підприємства чи фабрики (наприклад, добре відомі в Україні Бобринські, Терещенки, Яхненки, Симиренки).

Сучасний підприємець - це переважно «груповий портрет», де основні підприємницькі функції виконують різні спеціалісти. Зокрема, в акціонерному товаристві ризик беруть на себе власники акцій, надаючи грошові кошти, управління виробництвом здійснюють менеджери, а рада директорів приймає економічні рішення.

Розвиток підприємництва завжди відбувається у середовищі функціонування певної соціально-економічної системи. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні умови:

* стабільність державної економічної і соціальної політики, що є джерелом формування у підприємців та інвесторів впевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень або кампаній;

* система пільгового оподаткування, що стимулює відкриття нових підприємств та інвестиційну діяльність наявних;

* наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційних і впроваджувальних центрів, що фінансуються на частковій основі державою і приватним бізнесом, 'інкубаторів' нового малого бізнесу, консультативних центрів і центрів з підготовки підприємців);

* позитивний суспільний клімат (домінування в суспільній свідомості ініціативних, творчих мотивацій, престижність підприємницької діяльності);

* ефективна система захисту інтелектуальної власності, що охоплює не тільки винаходи, а й всю продукцію, у тому числі нові ідеї, концепції і методи ділової активності;

* дебюрократизація регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема скорочення форм звітності, спрощення правил реєстрації нових фірм тощо.

У Законі України 'Про підприємництво' головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, названі такі: вільний вибір діяльності на добровільних засадах; залучення до підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними умовами підприємництва є реальний плюралізм типів і форм економічної власності, науково обґрунтована правова база, пільгове оподаткування, стабільна політична ситуація, виважена економічна політика держави щодо підприємництва, сприятлива громадська думка та ін. В Україні найважливішими передумовами підприємництва є проведення демократичного акціонування на роздержавлених підприємствах, демонополізація виробництва, активна підтримка державою інвестиційних процесів щодо різних суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Крім того, в країні повинні існувати спеціалізовані консультативні центри для підприємців з питань управління, маркетингу та інноваційні центри, що надають фінансову й іншу допомогу особам, які бажають займатися підприємницькою діяльністю тощо.

На мою думку, щоб успішно виконувати зазначені функції, підприємцю повинні бути притаманні певні здібності, серед них - ініціативність, здатність самостійного мислення та прийняття рішень, завзятість щодо досягнення мети, вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групою однодумців. Значну увагу, коли мова йде про характеристику особи підприємця, приділяють етичній стороні його діяльності, необхідності дотримання даного слова, виконання взятих зобов'язань, порядності у стосунках, тобто етиці ділових відносин. Сучасний підприємець повинен добре розуміти сутність економічних процесів, які відбуваються у суспільстві, орієнтуватись в обставинах, що швидко змінюються, вміти приймати нестандартні рішення, розбиратись в людях, правильно оцінювати їх позитивні якості та недоліки.

1.3 Основні засади функціонування підприємництва в Україні

Здійснювані в Україні соціально-економічні перетворення зумовлюють необхідність суттєвого реформування господарсько-правових відносин. Це насамперед стосується проблем становлення вітчизняного підприємництва та товаровиробництва як матеріальної основи забезпечення життєдіяльності держави. Окремі позитивні зрушення в економічному процесі, що відбуваються протягом останніх років незалежного державного статусу України, не можуть компенсувати ті паралітичні, гальмівні явища, якими оплутане суспільне виробництво і які стримують його розвиток, не даючи можливостей долучити до господарського обороту колосальні природно-матеріальні ресурси, нагромаджені та заморожені резерви розвитку продуктивних сил.

Беззаперечними і нагальними, що вимагають якнайшвидшого розв'язання, є проблеми розвитку підприємництва і особливо малого та середнього бізнесу. Адже за нинішніх умов фінансового голоду, недорозвинутого інвестиційного ринку відновлення та розвиток потужних виробничих галузей народного господарства є вкрай проблематичними. Натомість середній і малий бізнес є тією легкою 'кавалерією', яка здатна без порівняно великих витрат досить мобільно вивести економіку із занепаду. Для здійснення цього є відповідні природно-ресурсні, матеріальні, соціальні передумови [12, 56].

Незважаючи на велику різноманітність методів, зумовлених історичними та національними особливостями, а також економічним кліматом, найбільш поширеним засобом державного втручання в підприємницьку діяльність у розвинутих країнах, є пряме регулювання або галузева політика.

Модель державної політики США сформувалася історично і може бути виражена короткою формулою: поєднання регулювання і дерегулювання. Перша хвиля урядового контролю в США розпочалася в кінці минулого сторіччя і забезпечувала захист інтересів малих підприємств. Такого ж типу підприємства очолили рух проти державної інтервенції в підприємницьку діяльність у кінці 70-х - на початку 80-х років. У той же час великий бізнес, який завжди чинив шалений опір регулюванню, принаймні за останні роки, в окремих випадках підтримує режим державного регулювання.

Європейські країни, на відміну від США, в державному регулюванні підприємницької діяльності демонструють досвід галузевого індикативного управління. Та єдиного підходу в підприємницькій політиці в державах Західної Європи не вироблено. У Франції домінує політика щодо націоналізованих галузей, у Німеччині надають перевагу індикативному методу управління галузями, а у Великобританії скорочується державна власність у галузях. Такий різнобій значно ускладнює вироблення єдиної політики Європейського Союзу.

В той же час можна узагальнити спільні підходи європейських країн до підприємницької діяльності. Зокрема, подібним у цьому угрупованні є диференціація політичних засобів щодо різних груп галузей: традиційних старих галузей, які на даний час переживають свої не найкращі часи, і здебільшого нових наукомістких галузей, стосовно яких проводиться технологічна політика, метою якої є зміцнення конкурентоспроможності національної промисловості на противагу США та Японії.

В індикативному управлінні більшості західноєвропейських країн використовуються однакові засоби - фінансова підтримка, податкова і науково-технічна політика. Субсидії, кредитні гарантії та гранти найчастіше використовують для підтримки традиційних галузей абр середнього й малого бізнесу. З допомогою податків заохочуються науково-дослідні роботи в окремих галузях.

У Франції визначаються перспективи децентралізованого стимулювання малого бізнесу в так званих 'зонах економічного пожвавлення' за умови координуючої ролі місцевих структур управління, які давали б можливість оцінювати основні економічні показники діяльності малих підприємств, полегшувати пошук джерел фінансування тощо.

Підприємницька політика в Японії формувалася в специфічних умовах, зумовлених історичними та природними факторами. Тут її безпосередньо проводять Економічний плановий комітет, Міністерство фінансів, Міністерство міжнародної торгівлі та промисловості і Банк Японії. Основною метою управління галузями став розвиток життєздатної соціальної й економічної галузевої структури.

Головними критеріями вибору галузей, що підлягали державному втручанню, були: рівень виробництва, галузева економія масштабу та потреба в продукції для економіки в цілому. За умови належності галузі до стратегічних, до неї застосовувалися такі засоби впливу, як торговельні тарифи, податки на користь внутрішнього виробництва, обмеження імпорту та іноземного капіталу, а також спеціальні процентні ставки на позики, субсидії, звільнення від імпортних мит на найважливіші машини і устаткування і т. п.

Важливим напрямком стимулювання та державного регулювання розвитку малих форм підприємництва є формування відповідної податкової політики держави. Система оподаткування, в якій малий бізнес користується тими чи іншими податковими пільгами, сприяє залученню капіталу саме до цієї сфери підприємницької діяльності. У такий спосіб здійснюється державна підтримка малих та середніх підприємств у багатьох країнах світу.

Наприклад, в США малі фірми з чисельністю не більше 35 акціонерів функціонують як корпорації, але мають право сплачувати податки за шкалою податків на особисті прибутки, ставки якої менші, ніж ставки для корпорацій. Значно менші податки таких фірм і на капітальний дохід, оскільки 60% капітального доходу таких корпорацій, як для індивідуальних платників, взагалі звільнено від оподаткування. Ще однією перевагою таких корпорацій є те, що їх дивіденди оподатковуються лише один раз. Якщо решта корпорацій сплачують податки перед виплатою дивідендів, то для цих корпорацій подвійного оподаткування немає.

У Великобританії індивідуальні фірми не зобов'язані проходити державну реєстрацію, сплату податків вони здійснюють на підставі декларування індивідуальних доходів членів фірми. Але якщо фірма зареєструвалася в державних органах, то податки сплачуються не одразу. На початку своєї діяльності їй надається можливість зорієнтуватись на ринку, знайти свого споживача. У діючих 3 млн. малих підприємств дві третини не зареєстровані для сплати податків. Власники фірм сплачують ПДВ тоді, коли оборот становить понад 47,5 тис. фунтів стерлінгів за рік. Крім того, 1 млн. малих підприємств не зареєстровані для сплати податку на прибуток. Прибуток, менший ніж З тис. фунтів стерлінгів не оподатковується. Загалом величина і кількість податків, які сплачують малі підприємства, менші, а процедура оподаткування значно простіша, ніж для великих підприємств.

Ще однією формою державного стимулювання розвитку малого бізнесу з допомогою податків є прогресивне оподаткування доходів чи прибутків корпорацій: ставки податків для корпорацій з меншими доходами (що властиво для малих підприємств) менші, ніж для корпорацій з великими доходами. Таке оподаткування застосовується в США, Великобританії та ін.

Суттєвим важелем регулювання розвитку малого й середнього бізнесу є надання йому кредитної підтримки, без чого він просто виявиться неконкурентоздатним порівняно з великими підприємствами, концернами чи об'єднаннями, оскільки малі фірми не мають можливості надавати необхідні фінансові гарантії, а тому й одержувати в комерційних банках кредити, брати широку участь в лізингових операціях. Тут знову можна звернутися до досвіду Японії, де діє двохступенева система страхування, яка складається з державної корпорації страхування кредиту та 52 префектурних асоціацій кредитної гарантії малим та середнім підприємствам. Так, у разі їх банкрутства всі фінансові зобов'язання переходять до однієї з названих асоціацій, а державна корпорація відшкодовує їй 70-80% страхування. В державному бюджеті Японії витрати на підтримку малих підприємств становлять щороку близько 200 млрд. єн.

З українських організацій кредити на пільгових умовах малому бізнесу нині видають лише фонди підтримки малого бізнесу без особливих вимог щодо ефективного їхнього використання за умови наявності ризику їх неповернення. Тому доцільно було б давати пільгові кредити на тих умовах, щоб обсяг виробництва за головним напрямком діяльності становив не менш як 70% його загального обсягу, з упевненою гарантією їхнього повернення. У видачі пільгових кредитів не зацікавлені комерційні банки. Для стимулювання політики комерційних банків щодо надання позичок малим підприємствам доцільно було б практикувати зниження ставок оподаткування прибутку банку, отриманого від операцій за кредитуванням малого бізнесу.

Серед резервів підтримки підприємництва необхідно виділити нетрадиційні види фінансових послуг для українських банків, зокрема, лізинг. В Україні, як і в Західній Європі, лізинг розглядається як ефективний спосіб фінансування компанії. Він становить 17% боргових зобов'язань. У Західній Європі лізинг займає 12% у структурі боргових зобов'язань, але для компаній з чисельністю працюючих до 50 осіб це третя найважливіша форма фінансування, яка становить 17% їх боргових зобов'язань. В Україні на підприємствах з чисельністю працівників до 5 осіб 35% у структурі їх боргових зобов'язань займають лізинг та купівля в кредит, і це другий за розміром і фактично тільки інший спосіб фінансування, що використовується. Така залежність від лізингової форми фінансування в Україні, напевно, виникає внаслідок проблем із наданням застави для інших форм фінансування [14, 50-54].

Світовий досвід і практика господарювання свідчать про те, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найдинамічнішим елементом структури народного господарства є малий і середній бізнес, який набув важливого соціально-економічного значення у більшості країн світу як фактор соціально-економічної стабілізації в суспільстві [12, 60].

Малий бізнес в Україні - це більше 7 млн. осіб, забезпечених роботою (більше 25 % працездатного населення України), і більше 2,6 млрд. грн. надходжень в бюджет країни в 2010 р. тільки від платників податків єдиного і фіксованого податків [24, 125].

За рівнем участі (частки) малих та середніх підприємств у суспільному загальнодержавному виробництві Україна у десятки разів відстає від США та передових європейських країн. А частка зайнятого тут працездатного населення України становить близько 5 відсотків, тоді як в Італії - 73 відсотки, США і Франції - 54, Японії - 78 відсотків. У Польщі, наприклад, на 1000 населення припадає 35 діючих малих і середніх підприємств, в Естонії - 25, Росії - 6, в Україні - лише 4.

Програма розвитку малого підприємництва в м. Черкаси на 2006-2007 рр., подана в додатку 8, містить основні показники розвитку підприємництва в минулі роки, і можна сказати, що він не є досконалим, таким ефективним, як в інших розвинених країнах.

Результати досліджень показали, що основними причинами, які стримують розвиток підприємництва в Україні, є:

1. Недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу, як і підприємництва в цілому.

2. Високі податки, що примушую деяких суб'єктів дрібного і малого підприємництва йти в тіньову економіку.

3. Недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств.

4. Відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу.

5. Недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств.

6. Обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

7. Недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності.

8. Відсутність стимулів для інвестицій.

9. Психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Однією з умов стратегії розвитку підприємництва є суттєва перебудова правової бази. Зокрема необхідні:

- перегляд законодавства з метою скасування положень тих чинних нормативних актів, які заважають розвиткові підприємництва;

- підготовка проектів актів законодавства з участю підприємців і їх спілок, які б містили гарантії щодо обмеження втручання держави в підприємницьку діяльність та визначали ступінь відповідальності посадових осіб;

- упровадження механізму реалізації прийнятих правових і нормативних актів;

- удосконалення системи правового забезпечення роботи органів державного контролю за фінансовою та господарською діяльністю малих підприємств;

- установлення в законодавстві додаткових санкцій за дії, що завдають збитків підприємству;

- удосконалення антимонопольного законодавства [12, 62].

Основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльності малого підприємництва можуть бути:

підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;

спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва;

збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів малого підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку;

в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає роль інтеграційних форм підтримки малого підприємництва. Серед них можна виділити два основних напрями - взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграцію саме малих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурне фінансування, кооперативне кредитування.

Отже, підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки, її провідним фактором, одним х найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові моделі господарювання.

Світовий досвід і практика господарювання показують, дуже важливим є оптимальне співвідношення між великим, середнім і малим підприємництвом. Ми повинні використовувати зарубіжний досвід функціонування підприємництва, створити дієву нормативно-правову базу для його процвітання і процвітання країни в цілому.

2. ВИДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА

2.1 Види підприємницької діяльності

Види підприємницької діяльності класифікують за кількома ознаками, а саме:

- залежно від змісту діяльності;

- за формою власності;

- за величиною.

Залежно від змісту розрізняють такі види підприємницької діяльності.

Виробниче підприємництво -- діяльність, пов'язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основною, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основну. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише в тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15--20 % від потрібних витрат.

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов'язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна вибраного товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20--30 % від витрат.

Фінансове підприємництво пов'язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Особливою формою фінансово-кредитного підприємництва є страхування. Страхові організації надають гарантії тим, хто за відповідну плату страхує своє майно, цінності чи життя, отримати компенсацію збитків у разі непередбачених обставин. Страхування захищає бізнес і населення, зменшуючи можливі ризики.

Посередницьке підприємництво -- це підприємництво, суб'єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця -- знайти й звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності - надання послуг кожній з цих сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [5, 369].

Основною складовою підприємницької сфери є фірма.

Фірма - це організація, яка володіє одним або кількома підприємствами й використовує кошти й ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку.

Фірми класифікують за різними ознаками. Головними з них є дві: форма власності й величина фірми.

За формою власності розрізняють три види фірм.

Індивідуальним підприємництвом називається бізнес, власником якого є одна особа. Власник індивідуального бізнесу одночасно виступає у функції менеджера. Він несе повну майнову відповідальність.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій ризик. Він має право:

* створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

* придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

* наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок у банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків; здійснювати операції з валютою.

Він може також виступати як посередник між виробником і споживачем. Головне, що відрізняє підприємця від інших агентів ринкової економіки, -- це прибуток, котрий він отримує як різницю між витратами на задоволення попиту і ціною, яку покупець сплачує за відповідний товар.

Товариством, або партнерством, називають бізнес, яким володіють дві або більше осіб. Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є:

а) створення та реєстрація його згідно з законом;

б) самостійна майнова відповідальність;

в) участь від власного імені в господарському обороті;

г) власний розрахунковий рахунок у банку [5, 370].

Основою відносин між сторонами, що вступають у товариство, є договір.

За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства розрізняють такі типи товариств:

* повні -- з повною відповідальністю;

* командитні;

* товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю, акціонерні.

Таблиця 1 Переваги та недоліки товариств

Корпорація - це сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльності як одна юридична особа. Право на власність корпорації поділено на частини за акціями, тому власників корпорацій називають держателями акцій, а саму корпорацію - акціонерним товариством.

Основними перевагами корпорації -- акціонерного товариства є:

По-перше, вона є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з погляду реальної можливості залучення необхідних інвестицій. Через фондову біржу корпорація може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних інноваційних процесів, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництво або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність. Якщо підприємство оголошується банкрутом, акціонер втрачає лише вартість своїх акцій. Важливим є те, що кожна окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть мати претензії до корпорації лише як до юридичної особи, а не до окремих акціонерів як фізичних осіб.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правова система, яка може функціонувати досить тривалий період, що створює необмежені можливості для її перспективного розвитку.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на власний та позичений.

Власний капітал складається із засобів, отриманих від випуску та реалізації акцій і облігацій та резервного капіталу, який утворюється в результаті відрахувань від прибутку та інвестування у виробництво. Позичений капітал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. У США, наприклад, власний капітал однієї з наймогутніших у світі корпорацій «General motors» в середині 90-х років становив приблизно 70 млрд. дол., позичений - близько 55 млрд., прибуток - 4,2 млрд. дол.

Нині у розвинених країнах світу кожна велика і навіть середня за розмірами компанія і частина малих фірм існують у формі акціонерних товариств. Кількість акціонерів у цих країнах, особливо США, постійно зростає. Так, у США в 1929 р. їх було близько 1 млн., а наприкінці 90-х років понад 50 млн.

За ознакою величини фірми розрізняють: малий, середній і великий бізнес. Як правило, за кількістю зайнятих підприємства розподіляють на малі (до 50 зайнятих), середні (від 50 до 500), великі (понад 500). Однак розміри малих підприємств у різних країнах можуть розрізнятися. Так, у США, за даними статистики, малі, середні та великі підприємства поділяють на п'ять категорій: найменші (1-24 працюючих), малі (25-99), проміжні (100-499), середні (500-999), великі (1000 і більше працюючих).

Роль малого підприємництва полягає у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів ринкової економіки; формується на засадах дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат, свободою ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (рис. 1).

Рисунок 1 Роль малого підприємництва

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється у властивих йому функціях. Розглядаючи функції малого підприємництва у стабільній ринковій економіці, треба наголосити на таких чинниках:

По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва у справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їхня самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку малий бізнес внаслідок численності елементів, що його складають та високого динамізму їх значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки воно виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва у здійснення прориву у багатьох важливих напрямах НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що виникли наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А в США на сектор малого підприємництва припадає близько 50 % науково-технічних розробок.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у розв'язання проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50 % усіх зайнятих та до 70 -- 80 % нових робочих місць. Якщо в період криз 70 80-х pp. у розвинутих країнах спостерігалося скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, а й навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, воно виконує функцію послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи, приречені на провал

Багаторічний досвід країн Європи, США і Японії свідчить про те, що малий бізнес утворює найбільший сектор господарства, де знаходять собі роботу понад половина усіх зайнятих. Найтиповішими формами малого бізнесу стали система франчайзингу (від англ. franchise - пільговий) та венчурного (від англ. venture - ризикувати) підприємництва.

Франчайзинг - це система дрібних приватних фірм, які укладають контракт на право користування фабричною маркою великої фірми у своїй діяльності на певній території та у певній сфері. Вони мають пільги на ціни, допомогу в доставці товарів, придбанні устаткування, кредитах тощо. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контракти взаємовигідні, оскільки дрібні фірми отримують фінансову й торговельну підтримку від великих корпорацій, а останні мають економію на реалізації своєї продукції, а також додатковий прибуток від своїх філій.

Успіх могутньої транснаціональної корпорації «МакДональдс», що обслуговує на своїх 18 тисячах підприємств у різних країнах світу сотні мільйонів клієнтів, криється в залученні тисяч партнерів на основі франчайзингу. Бізнес у рамках цієї системи при грамотному веденні справи досить вигідний. Підраховано, що ця корпорація вивела в мільйонери більшу кількість американців, ніж будь-яка інша комерційна організація країни.

Як і будь-який інший спосіб ведення бізнесу, франчайзинг має свої переваги і вади. Феномен широкого розповсюдження і швидкого розвитку франчайзингу полягає, по-перше, у взаємній вигоді як для франчайзера, так і для франчайзі, і, по-друге, у зниженні оподаткування.

Після того, як бізнес довів свій успіх, засновники бажають розвивати цю справу. Тут виникає два шляхи: розвивати справу, інвестуючи прибуток, чи створювати франчайзингову систему. Сенс і орієнтація франчайзингу на успіх для його учасників -- чинники, які відрізняють його від інших концепцій бізнесу.

Використовуючи франчайзинг, франчайзер прагне отримати вигоду від широкого і швидкого розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозні фінансові зобов'язання. Чим більше він сприяє успіху франчайзингу, тим на більший прибуток у вигляді роялті він може розраховувати. Щоб забезпечити такий успіх, важливо надати франчайзі стандартизовану систему обліку і виконання ділових операцій, а також зберегти контроль над оформленням торгової точки, місцем надання послуг, устаткуванням і постачанням. Франчайзинг дає змогу виробникам здійснювати більший контроль над умовами реалізації своєї продукції в порівнянні з тим, який вони могли б здійснювати, якби використовували один із каналів реалізації, де відсутній такий тісний взаємозв'язок з агентами або представниками.

Франчайзинг дає підприємцеві можливість почати власну справу, користуючись досвідом, знаннями і підтримкою того, хто надає франшизу. Створюючи нове підприємство, підприємець часто не впевнений, що воно буде успішним. За допомогою франшизи підприємець отримує відповідну підтримку під час реалізації продукції і має право користуватися ім'ям компанії (часто і торговою маркою), гарною репутацією, якою воно володіє на ринку. Проте не треба думати, що бажання мати свою власну справу і вступ до відносин франчайзингу, - це просте розв'язання проблеми. Тут необхідно враховувати можливі чинники ризику, які розглядаються далі.

Із самого початку створення франчайзингового підприємства ділові і юридичні аспекти тісно пов'язані. Наприклад, відразу після того, як зроблена пропозиція про франчайзинг, назва і торгова марка, які використовуватимуться, повинні бути зареєстровані. Ці дії будуть тільки початком постійного контролю за незаконним використанням торгової марки.

Так, компанія „Соса-Cola' містить невеликий спеціальний штат співробітників з великою заробітною платнею для захисту торгової марки і назви.

Захищаючи свою торгову марку, власник захищає репутацію свого продукту та послуги. Таким чином, покупець знає, що він отримає саме те, що хоче, а не підробку. Тому торгова марка „Соса-Cola' стає дуже важливою частиною системи франчайзингу в компанії „Coca-Cola'. Є прямий зв'язок між діями із захисту торгової марки „Соса-Cola' і цінністю концентрату, який Компанія продає своїм франчайзі. Добра репутація, завойована продуктом, з часом набуває значної цінності. Це одна із цінностей, яких набуває франчайзі, купуючи франчайзинг. І це тільки один приклад тісного зв'язку між бізнесом (вартістю франчайзингу) і юридичними чинниками (захист торгової марки), які є в кожній торговій системі.

Однією з основних переваг купівлі франшизи є те, що підприємець дістає можливість 'позбавитися від головного болю', пов'язаного з початком нового бізнесу на порожньому місці. Франчайзер, зазвичай, представляє план з чіткими інструкціями з приводу організації підприємства. При цьому йому даються рекомендації щодо розміщення підприємства, якщо ці питання не визначені заздалегідь. Під час надання франшиз на роздрібну торгівлю у багатьох випадках, наприклад, це робить компанія „Макдональдс', проводяться маркетингові дослідження, головною метою яких є здобуття впевненості, що нове підприємство досягне поставлених перед ним цілей. Оцінка інтенсивності попиту, особливостей міської інфраструктури, демографічних тенденцій, графік зростання ділової активності в регіоні, рівня конкуренції та інше є важливим чинником під час ухвалення рішення про те, де розмістити підприємство. Часто франшиза припускає наявність певного імені, яке дає підприємцеві достатньо швидке визнання в певному ринковому просторі. Це не гарантує успіху, але забезпечує умови для початку підприємницької діяльності з позитивною репутацією.

Погоджуючись на контроль франчайзера з багатьох питань організації ведення бізнесу, підприємець отримує певні переваги, оскільки завдяки цьому у нього з'являється можливість отримати користь з чужої багаторічної практики, набути досвіду в цих найважливіших сферах.

Велике значення у веденні успішного бізнесу має реклама. За звичайних умов організація широкої реклами в пресі і на телебаченні кожної франшизи окремо є досить дорогою справою. Проте в системі франчайзингу цілком можливе об'єднання підприємців, і при внесенні частки кожним з них відповідно до обсягу діяльності така організація в цілому може проводити широку рекламу в пресі для зміцнення репутації фірми. До того ж кожен франчайзі може згодом спрямувати зусилля на просування товарів на своїй території в межах угоди про франшизу.

При державному регулюванні господарської діяльності шляхом ліцензування і оподаткування серйозне значення має організація управління бізнесом. Під час укладенні франчайзингової угоди надаються поради з управління, інформація про податки й інші аспекти діяльності компанії. Підприємцеві - франчайзі передаються ті управлінські рішення, що добре зарекомендували себе і зорієнтовані на успіх, а також забезпечують його процвітання.

Ключ до успішного розвитку франчайзингової системи - співпраця між франчайзером і франчайзі. Франшиза, яка була продана тільки з метою отримання коштів, зазнає невдачі. Франчайзери, які не залишать для франчайзі надії на отримання достатнього прибутку, також зазнають невдачі. У франчайзингу немає місця пройдисвітам і шахраям, і їх не повинно бути. Дійсно, більшість відомих у світі франчайзерів на сьогодні створюють надійні бізнеси для себе і своїх франчайзі. Правильна робоча філософія -- це не те, „скільки капіталу я можу отримати від франчайзі для розширення мого бізнесу', а „як мені зробити франчайзинг таким, щоб він був хорошою можливістю для процвітання бізнесу і щоб його хотіли отримати високопрофесійні потенційні франчайзі'.

Франчайзинг дає змогу підприємцю розвиватися швидше, ніж будь-яка інша система, в цьому його значний привілей. Франчайзинг-- перевірена система розвитку, і ніяка інша система не може з нею змагатися щодо ефективності. .

До того ж франчайзинг надає можливість використовувати енергію, таланти та амбіції людей, які не виконували б роботу за традиційних умов найму в чужому бізнесі.

Переваги для франчайзера.

Франчайзер -- це людина, яка змогла створити процвітаючий бізнес, що приносить йому хороший прибуток. Така модель бізнесу повинна легко та успішно повторюватися. Це означає, що можна відкривати ще більше підприємств, робота яких будувалася б за такою самою моделлю, як і бізнес франчайзера. Бізнес франчайзера завжди має певний перевірений ринок споживачів і цінну репутацію.

Франчайзинг приносить додаткові гроші для розповсюдження бізнесу.

Якщо компанія прагне до розвитку на регіональному, національному або міжнародному рівні, то будуть потрібні додаткові вкладення в програму розвитку. Ці фонди можна створити за допомогою франчайзі. Франчайзі роблять первинний внесок і отримують повний франчайзинговий пакет. Підписавши додатково кілька франчайзингових договорів з франчайзі, франчайзер зможе продавати їм інші послуги з управління (менеджменту), такі як особлива підтримка -- з консалтингу і маркетингу. Обидві операції (первинний продаж франшизи і продаж спеціальних послуг) є додатковим джерелом прибутку для франчайзера.

Франчайзі роблять додаткові виплати на підтримку послуг, що надаються франчайзером. Усі працюючі франчайзі щомісяця платять франчайзеру за надання послуг. Частина цих грошей іде на надання послуг з підтримки франчайзі цієї системи (навчання персоналу, консультанти тощо).

Франчайзинг відкриває можливості швидкого розширення на новому ринку і зміцнення своєї репутації на існуючому ринку. Збільшення кількості виплачуваних внесків надає франчайзеру можливість швидко й ефективно розвиватися на ринку. Саме франчайзі приносять на новий ринок ім'я франшизи. Кожен окремий франчайзер отримує величезні переваги на всьому ринку, тому що франчайзі, швидко розширюючись на новому ринку і вкладаючи інвестиції в розвиток цього бізнесу в нових містах, створюють широку мережу бізнесу, на розвиток якої у франчайзера ніколи не вистачило б грошей.

Із відкриттям нових підприємств споживачі більше дізнаються про продукт і послуги. Це дуже важливо, оскільки нова франшиза пізнається на ринку. Численні франчайзингові підприємства на специфічному ринку відкривають економний доступ до реклами в засобах масової інформації, що робить франчайзинг відомим серед великої кількості споживачів. Використання реклами приводить до збільшення продажів і прибутку в кожному підприємстві франчайзингової системи.

Успіх франчайзингової системи під час створення нових бізнес -- концепцій.

Успіх франчайзингової компанії багато в чому залежить від стабільності і прибутковості бізнес -- концепції. Франчайзер розвиває свою концепцію бізнесу і доводить її прибутковість на прикладі своїх власних магазинів. Франчайзер ділиться своїм досвідом зі всіма франчайзі -- системами, надаючи їм можливість вести свій бізнес так само успішно. Тому, якщо компанія хоче дізнатися, чи можна перетворити свій бізнес на успішну франшизу, керівництво має просто подивитися, наскільки успішно пройшло таке перетворення в іншому бізнесі.

Переваги для франчайзі. Всі кошти та досвід, що надаються франчайзерами індивідуальним франчайзі, призначені для підтримки і посилення значущості франшизи. У списку таких переваг можна було б перерахувати: матеріали, навчання і консалтинг. Але якщо дивитися ширше, то найбільшою перевагою є відносини між франчайзером і франчайзі.

Франчайзинг означає, що у вас є власний бізнес, але ви не залишаєтеся наодинці зі всіма проблемами і ризиками. Коли франчайзі дає свою згоду вкладати гроші у франчайзингове підприємство, він однак залишається незалежним власником бізнесу. Ця незалежність означає, що його ніколи не звільнять із цієї роботи. Франчайзі отримує професійну підтримку від франчайзера. Така підтримка допомагає йому уникнути тих помилок, які зазвичай роблять інші підприємці. Франчайзер застерігає франчайзі від ухвалення неправильних рішень, які могли б зашкодити або взагалі зруйнувати його підприємство.

Франчайзинг--це швидкий та ефективний початок бізнесу. Франчайзингова система надає інформацію, що допомагає франчайзі знайти відповідне місце для підприємства, зробити його дизайн і переконається в тому, що бізнес правильно функціонує. Франчайзі не потрібно турбуватися про проблеми, які виникають на початковій стадії, тому що він має досвід свого франчайзера.

Франчайзинг дає підтримку франчайзі в період перед відкриттям бізнесу. Франчайзі завжди має можливість стати фахівцем у новому бізнесі, не витрачаючи роки на навчання в школі бізнесу або просто працюючи в цій галузі. Ці знання приходять безпосередньо зі спеціальними програмами навчання і програми з розвитку системи управління, які франчайзер передає всім новим франчайзі та працівникам.

Після відкриття франчайзингового бізнесу франчайзі продовжує отримувати професійні послуги від франчайзера з питань щоденного ведення бізнесу і маркетингу. Якщо виникають проблеми, то їхнім першим завданням буде перевірити всі надані матеріали та допомогу. Проте можуть виникати і специфічні проблеми. В цьому разі франчайзі може зателефонувати франчайзеру і звернутися за допомогою.

Франчайзинг дає можливість використовувати репутацію і товарний знак франчайзера. Під час виконання франчайзингового договору франчайзі отримує повноваження від франчайзера на використання торгового знака франчайзера. Тільки франчайзі, які працюють у системі даної франшизи, мають ексклюзивне право використовувати товарний знак франчайзера. Франчайзі купує собі репутацію разом з придбанням франшизи. Індивідуальний підприємець ніколи не матиме доступу до відомого всьому світу імені, а франчайзі відразу користується ім'ям свого франчайзера, який уже отримав загальне визнання.

Влади франчайзингу. Як бізнес -- концепція франчайзинг завжди пропонує багато переваг і для франчайзі, і для франчайзера. Але є й вади. Для франчайзера це: неможливість завершити стосунки з франчайзі, який не дотримується правил системи. Франчайзинговий договір визначає природу відносин між франчайзером і франчайзі. Франчайзинговий договір передбачає ряд положень, які захищають франчайзі.

Франчайзі не є працівниками франчайзера. Франчайзі є незалежними власниками бізнесу. Навіть за наявності франчайзингового договору можуть виникати труднощі під час контролю операцій, що здійснюються франчайзі у своєму бізнесі.

Багато споживачів сприймають кожне франчайзингове підприємство як частину одного з підприємств мережі, що працюють під одним товарним знаком. І якщо який-небудь франчайзі погано веде свій бізнес, то це погано вплине на всю франчайзингову систему.

Недоплата або виплата внесків із запізненням. Франчайзери встановлюють структуру виплат за наданий сервіс, приймаючи за основу відсоток від загальної суми продажів на кожному підприємстві. Франчайзі зобов'язані робити звіт про загальну суму продажів франчайзеру для того, щоб визначити суму оплати за сервіс. Франчайзі може спробувати приховати суму продажів і надати неповний звіт для того, щоб занизити внесок своєму франчайзеру.

Труднощі збереження конфіденційності комерційної таємниці. Робота будь-якої франчайзингової системи заснована на принципах і стандартах, що є інтелектуальною власністю франчайзера. Ці принципи бізнесу є комерційною таємницею і служать основою успіху франчайзингової системи. Франчайзі дістає доступ до комерційних секретів, проходячи навчання за програмою франчайзера. І хоча франчайзинговий договір забороняє франчайзі розголошувати подібну інформацію, однак це трапляється. Франчайзеру складно з цим боротися, тому, якщо йому не вдається вжити ефективних заходів, то вся франчайзингова система може сильно постраждати.

Вихід із франчайзингової системи успішно працюючих франчайзі. Франчайзі може вважати, що франчайзингові стосунки накладають на нього дуже великі обмеження і в результаті втратити інтерес до цього бізнесу. Розірвавши контракт з франчайзером він, можливо, захоче відкрити свій власний бізнес, який створить пряму конкуренцію франчайзеру.

Для того, щоб уникнути таких ситуацій, франчайзери повинні дуже ретельно відбирати підприємців, яким вони хочуть продавати франшизи. Франчайзер повинен провести інтерв'ю з кожним кандидатом, метою якого буде визначити у франчайзі наявність якостей, необхідних для успішного ведення справи. Після того, як франчайзі стане частиною системи, франчайзер повинен спостерігати за його справами. Він повинен уміти швидко визначати назріваючі проблеми і негайно ухвалювати рішення. Також підтримувати безперервний зв'язок з франчайзі й дізнаватися від нього про нові ідеї і розв'язання вже існуючих проблем. Працюючи разом з франчайзі, франчайзери можуть уникнути проблем, які могли б нанести серйозну втрату всій системі.

Недоліки для франчайзі. Невиконання контракту за франчайзинговим договором. Франчайзі повинен дотримуватися правил франчайзингової системи. Ці правила сформульовані у франчайзинговому договорі. їх повинні дотримуватися всі франчайзі без винятку. Франчайзі можуть вносити свої пропозиції, але вони не можуть міняти систему.

Погляд на франчайзингову систему як таку, що обмежує ініціативу франчайзі.

На додаток до франчайзингового договору франчайзі повинен дотримуватися спеціальних правил, що стосуються щоденних операцій у бізнесі і використання товарного знака франшизи. Це все описано в програмі навчання франчайзера. Такі обмеження можуть стосуватися робочого часу, меж території, асортименту продукту і послуг, що пропонуються споживачеві. Франчайзі повинен дати згоду на ухвалення цих обмежень до початку дії франчайзингового договору.

Встановлення необхідної співпраці серед усіх франчайзі системи. Хоча франчайзі є незалежним власником свого бізнесу, він - важлива сполучна ланка в мережі власників франшизи. Кожен окремий франчайзі є товаришем по бізнесу. Хоч франчайзі випускають на ринок однаковий продукт і послуги, вони не є конкурентами.

Відсутність підтримки франчайзера. Потенційний франчайзі повинен уважно ознайомитися з роботою франчайзингової системи, щоб визначити, чи надає франчайзер необхідну підтримку з менеджменту або ведення робіт. Підтримка франчайзера є найважливішим аспектом у франчайзингових стосунках. Франчайзі повинен визначити рівень підтримки до того, як почне діяти контракт. Недостатня підтримка франчайзера підриває силу франчайзингової системи.

Визначення фінансової потужності франчайзера.

Потенційні франчайзі повинні вивчити доступну інформацію про фінансове становище франчайзера. Може трапитися так, що франчайзер оголосить про банкрутство, яке може призвести до продажу франшизи або її анулювання.

До початку приведення у дію франчайзингового договору потенційний франчайзі повинен дуже ретельно ознайомитися з наданими матеріалами та франчайзером. Потенційному франчайзі слід зустрітися з іншими франчайзі цієї системи і визначити, як франчайзер виконує свої обіцянки щодо надання послуг. Франчайзі повинен дізнатися, чи є франчайзер членом місцевої асоціації франчайзингу. Якщо так, то франчайзер має виконувати вимоги Етичного кодексу асоціації. Також слід відвідати місцеву Асоціацію франчайзингу, щоб більше дізнатися про франчайзера.

Переваги для споживача:

* У більшості випадків товари і послуги, що реалізуються під одним товарним знаком, мають однакову якість та інфраструктуру наданих послуг;

* якщо закривається якась певна торгова точка, можна звернутися в головну компанію;

* за рахунок контролю якості франчайзером франчайзингові фірми зазвичай надають виший рівень обслуговування;

* франчайзі як власники надають споживачеві послуги з більшим ступенем особистої участі.

Недоліки для споживача:

* франчайзинг може обмежувати конкуренцію і, як наслідок, обмежує вибір товарів і послуг;

* франчайзі може бути недостатньо кваліфікованим.

Можна навести чимало прикладів успішної діяльності малих фірм у системі франчайзингу. Так, фірма «Зінгер» франчайзирує право на продаж своїх виробів на території США. Компанія «General motors» у 1898 р., не маючи грошей на відкриття магазину, почала продаж парових двигунів через дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Найвищий підйом у розвитку франчайзингу припадає на кінець 80-х років. У 1984 р. майже третина обсягу продажу у всіх магазинах США (близько 500 млрд. доларів) - була реалізована через франчайзингові фірми.

Франчайзинг створює 13 % національного багатства у валовому національному продукті США - це в три рази більше, ніж торгівля автомобілям. Так роботодавець-франчайзинг надає понад 7 млн. робочих місць, причому дуже багато з них для некваліфікованих, котрі не мали іншої можливості знайти роботу.

У Росії Володимир Довгань і Тольятінська науково-виробнича фірма «Дока» стали піонерами франчайзингу при реалізації широкомасштабних програм «Дока-піца» і «Дока-хліб».

В Україні та у Криму франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явилася мережа спеціалізованих магазинів із продажу (і з суміжного сервісного обслуговування) комп'ютерів, телевізорів, відео- і множинної техніки відомих фірм; підприємств з обробки і реалізації фотоматеріалів «Кодак», сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок; ряд стоматологічних поліклінік «Cabot». До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Кока-кола» і «Пепсі-кола», косметичний центр «Пані Анеле», що використовує технології, устаткування і препарати знаменитої іспанської школи «Lady Annl», київська фірма «Денді-Ескім» пропонує на основі франчайзингу рентабельні проекти «Бар-морозиво» і «Бар-піцерія». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відноситься створення мережі ресторанів «Мак Дональдс» і розвиток виробництва і збуту кока-коли компаній «Coca-cola Amatil Ukraine Ltd».

В ході маркетингового дослідження «Ринок франчайзингу: підсумки 2010 р., прогноз 2011 р», проведеного Neoanalytics з'ясувалося, що франчайзинг при мінімальних витратах власних ресурсів франчайзера здатний забезпечити швидкий розвиток мережевих торгівельних точок. Крім того, франчайзинг сприяє швидкому виведенню нових продуктів на споживчі ринки, і дозволяє торгівельним маркам і продукції, що продається під ними, успішно закріпитися на нових територіях.

Результати маркетингового дослідження показали, що сьогодні франчайзинг використовується в більш ніж 75-ти сферах бізнесу - від фаст-фудов і ресторанів до операцій з нерухомістю і юридичних послуг. У 2010 р., як і в 2009 р. найбільша затребуваність франчайзингових схем ведення бізнесу спостерігалася у сфері швидкого харчування. У ній працювало 20% франчайзерів від загальної кількості в світі. До п'ятірки лідерів також увійшли сфери роздрібної торгівлі (включаючи продукти харчування) - 15%, побутового обслуговування (13%), автомобільні перевезення і обслуговування (8%), будівництво (7%).

У Топ-5 світових франшиз входять лише бренди мереж швидкого харчування, такі як Subway, KFC, Mcdonald''s, Dunkin''donuts, Domino''s Pizza.

Венчурна фірма - це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень, фінансує і консультує компанії, які займаються нововведеннями. Венчурне підприємство зародилося в США після другої світової війни. Нині венчурні фірми створюються і в Україні, однак не отримали поширення, як і малий бізнес в цілому [5, 371].

Англійське слово «venture» означає ризик, отже, венчурний капітал - це «ризикований капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву ідею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти фізичну чи юридичну особу, що володіє необхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача його інвестицій буде досить високою.

Використання венчурного капіталу одержало поширення в США. До середини 80-х тут діяло більше 650 венчурних фірм. У 1987 р. загальний обсяг інвестицій із усіх джерел венчурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд. доларів. Досвід цієї країни показує, що 30 % річних і більше вкладеного венчурного капіталу - нерідке явище. Власники звичайних акцій, нічим особливо не ризикуючи, одержують річний дохід від вкладених коштів у розмірі 10-15 %. Природно, чим більше ризикує власник капіталу, тим на більший відсоток доходів від своїх засобів він повинен розраховувати.

Середній бізнес відіграє менш помітну роль, оскільки йому доводиться конкурувати як з великими, так і з малими фірмами. В результаті він переростає або у великий бізнес, або перестає існувати. Виняток становлять лише ті фірми, які виступають монополістами у випуску певної специфічної продукції, що має свого постійного споживача (зубопротезне обладнання, виробництво інвалідної техніки, спеціального взуття, туристичного обладнання тощо).

Великий бізнес відрізняється більшою стійкістю, ніж середній чи малий. Тенденція до зростання розмірів підприємств була характерною для першої половини XX ст. Вона пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва. Причому концентрацію виробництва слід розглядати у двох вимірах - збільшенні розмірів підприємств і зростанні частки великих підприємств в тій чи іншій галузі.

Концентрація виробництва на рівні підприємства дає можливість виявити його оптимальний розмір, який визначається мінімальними витратами виробництва і реалізації на одиницю продукції (рентабельністю). Якщо масштаби підприємства перевищують оптимальний розмір, це супроводжується зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності виробництва.

Концентрація виробництва сформувала основу для великого підприємництва, що займає провідні позиції у ринковій економіці. Наприклад, у США в економіці домінуюча роль належить 500 найбільшим промисловим корпораціям, на підприємствах яких зосереджено близько 20 % усіх зайнятих на виробництві і 3/5 усіх отримуваних прибутків. У ФРН налічується близько 3600 великих підприємств, в Японії кількість великих підприємств не перевищує 10 % їх загальної кількості.

Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни.

Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм для трансформації великих підприємств.

Історія розвитку підприємництва на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і нині сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова система. Про розвиток малого та середнього бізнесу в розвинених країнах світу може дати приблизне уявлення кількість малих і середніх фірм в окремих країнах (з чисельністю до 500 зайнятих): в США їх налічується до 8 млн., в Японії - 5,4, Франції - 3,1, ФРН -1,9, Великій Британії - 1,3, Нідерландах - 1,2, Канаді - 0,6 млн. За останнє десятиріччя значні темпи у розвитку малого і середнього підприємництва спостерігалися в Польщі, Угорщині, Чехії та Словенії. Так, у Польщі кількість таких фірм нині перевищує 2 млн., в Угорщині їх частка у загальній кількості підприємств більша ніж 70 %. Малі та середні підприємства в розвинених зарубіжних країнах - це юридично самостійні структури, спеціалізовані на галузях виробництва. Вони належать до сфери ризикового бізнесу. Нерідко їх очолюють вчені, інженери, винахідники, які прагнуть найшвидше впровадити свої ідеї, розробки або винаходи. Водночас малий бізнес дає можливість вирішити і ряд гострих соціальних проблем, що виникають в умовах ринкового господарства, наприклад проблеми зайнятості (безробіття), збільшення доходів, активізації творчого потенціалу окремої особи або групи людей, об'єднаних загальним інтересом [5, 373].

За даними зарубіжних досліджень, в економіці розвинених країн на малий та середній бізнес припадає понад 90 % усіх підприємств, до 40-60 % виробництва валового національного продукту. Із приблизно 20 млн. підприємств у США до малих належать понад 17 млн., у Великій Британії та Італії понад 96 % підприємств є малими і середніми. В Україні нині малих структур підприємств налічується близько 90 % загальної чисельності підприємств, проте вони виробляють лише 10 % валової продукції. Водночас у Польщі таких підприємств близько 2 млн. Вони виробляють понад ЗО % ВВП. Частка працюючих у малому бізнесі України на початку 2004 р. становила приблизно 12 %, тоді як у розвинених країнах світу - близько 60 %.

Отже, сучасне підприємництво - це синтез великого і малого виробництва. Якщо велике виробництво є «становим хребтом» усієї виробничої та ринкової системи, то малі й середні підприємства (фірми) - «м'які і гнучкі тканини», без яких велике виробництво в сучасних ринкових умовах існувати не може. Нині стає очевидним, що становлення та розвиток підприємництва в Україні не зможе набрати інтенсивного імпульсу та рухатися безхибним шляхом без узагальнення світового досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинених країн.

підприємництво правовий україна діяльність

2.2 Організаційно-правові форми підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність існує в певних організаційно-правових формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників: сфери діяльності, фінансових можливостей, переваги тієї чи іншої організаційної форми. Важливе значення має аналіз чинного законодавства. У межах українського юридичного поля діють Закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». Вони визначають умови, напрями формування альтернативних форм господарювання.

Підприємницька діяльність в Україні здійснюється згідно з чинним законодавством на таких умовах: без використання найманої праці; з використанням найманої праці; без створення юридичної особи; зі створенням юридичної особи.

Статус підприємницької структури в Україні оформлюється державною реєстрацією у порядку, передбаченому законодавством. Здійснення підприємницької діяльності без реєстрації забороняється. При реєстрації кожний суб'єкт підприємництва заноситься до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) і йому присвоюється ідентифікаційний код.

Підприємницька діяльність, що здійснюється зі створенням юридичної особи, реєструється як підприємство (фірма). Підприємницька діяльність, здійснювана без створення юридичної особи, реєструється як приватне підприємництво.

В Україні за формами власності та організацією виділяють такі основні види підприємницьких господарств (фірм):

- індивідуальне - засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (ремісники, фермери, що не застосовують постійно найману працю);

- сімейне - грунтується на приватній власності громадян - членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

- приватне або партнерське - зі створенням юридичної особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

- акціонерне - засноване на власності акціонерів (власників цінних паперів);

- орендне - береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право розпоряджатися майном та бути власником результатів праці, доходів;

- колективне (народне) - засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію й доходи;

- інноваційне - грунтується на інтелектуальній власності;

- спільне - створюється об'єднанням майна різних власників.

Згідно зі ст. 79 Господарського Кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

У загальному вигляді правова характеристика окремих видів господарських товариств представлена в табл.2.

Таблиця 1 Порівняльна характеристика організаційно-правових форм господарських товариств

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, розподіляє доходи тощо. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об'єднання майна.

Отже, підприємництво - це багатогранна творча діяльність, необхідна для ведення бізнесу. Впродовж багатьох років люди в Україні, котрі мають схильність до ділової активності, не могли стати підприємцями, оскільки така діяльність не заохочувалася і взагалі вважалася суспільно недоцільною. Це стало однією з причин, які призвели до занепаду економіки, її значного відставання від рівня багатьох західних країн. В Україні, яка обрала шлях ринкових реформ, необхідно створити умови для відродження і широкого розвитку підприємництва.

2.3 Державне регулювання підприємницької діяльності

Необхідність державного регулювання ринкової економіки беззаперечна. В усіх країнах світу держава «втручається» в економіку більшою чи меншою мірою як розширенням державного сектору економіки, так і регулюванням її підприємницького сектору. Як свідчить досвід економічних реформ у промислово розвинених країнах, це регулювання здійснюється у широких межах і являє собою надзвичайно складний та професійний механізм, який ґрунтується на синтезі економічних та адміністративних методів впливу.

У науковій літературі традиційно виділяють чотири основні внутрішні функції держави - економічну, соціальну, політичну та ідеологічну, а іноді додають ще дві: екологічну та правоохоронну. Як правило, економічну функцію трактують як встановлення державою умов та порядку економічної діяльності у регулюванні економіки.

У сучасних умовах суть економічної функції перебуває у процесі далеко не безболісної трансформації від тотального управління до виправлення «недоліків» ринку, яке в ідеалі повинно не порушувати природні ринкові механізми саморегуляції. На практиці це має вираз у конкретних організаційно-правових заходах.

Наприклад, заборона провадити певні види господарської діяльності приватному бізнесу (ст. 4 Закону України «Про підприємництво»); обмеження недобросовісної конкуренції (Закон України «Про захист економічної конкуренції»); організаційно-правові засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій (Закон України «Про природні монополії»); основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів (Закон України «Про ціни і ціноутворення»); прогнозування та планування соціально-економічного розвитку країни (Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»); приватизація державної власності (Закон України «Про державну програму приватизації»); регулювання інвестиційної діяльності (Закони України «Про інвестиційну діяльність» та «Про захист іноземних інвестицій в Україні»); загальні організаційно-правові засади лізингу (Закон України «Про лізинг»); регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»); організаційно-правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків (Закон України «Про банки і банківську діяльність»); про цінні папери і фондову біржу (Закони України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»); захист прав споживачів (Закон України «Про захист прав споживачів») тощо [16, 125].

Отже, організаційно-правовий вплив держави має дуже різноманітний характер і здійснюється у багатьох формах та різними засобами.

Ґрунтуючись на чинному законодавстві, центральні й місцеві органи держави здійснюють безпосередню діяльність з державного регулювання у межах їх компетенції. Державне регулювання підприємництва дістало своє законодавче закріплення у ст. 15 Закону України «Про підприємництво».

Російський економіст Б. Райзберг поділяє управління економікою на макро- та мікроекономічне. До макроекономічного вчений відносить управління такими великомасштабними об'єктами, як економіка країни, господарство найбільших територій (регіонів), економіка галузей і сфер народного господарства. Макроекономічне управління поширює свою дію на процеси, які охоплюють широкі інтереси, поля діяльності, зв'язки та відношення, що стосуються всього населення чи значної його частини. На відміну від макроекономічного, мікроекономічне управління поширює свою дію на окремі, відносно маломасштабні господарські одиниці, на організації, підприємства, компанії, фірми, на господарство невеликих територій, на ринки [15, 536].

Слід підкреслити, що державний сектор економіки є необхідним сегментом будь-якої економічної системи, оскільки є специфічні сфери господарювання, у яких приватна ініціатива або неможлива, або неефективна з огляду на ті чи інші причини (слід зауважити, що в Україні коло цих причин значно ширше, а іноді вони кардинально відрізняються від аналогічних у так званих промислово розвинених країнах).

Перехідний етап до ринку в Україні зумовлює наявність у регулюванні залишків від колишньої командно-адміністративної системи, з одного боку, та правовий вакуум у певних аспектах регулювання підприємницької діяльності, що стосуються функціонування власне ринкового механізму, - з іншого [16, 127].

На підтвердження цієї думки можна навести положення ст. 15 Закону України «Про підприємництво»: «Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається...»; «державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції...»; «не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності»; «збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами».

Такі норми закону віддзеркалюють реальний етап розвитку державного регулювання в Україні, оскільки є специфічними для законодавства пострадянського простору, хоча, поза сумнівом, є необхідними і мають бути конкретизовані з точки зору посилення відповідальності посадових і службових осіб з метою захисту прав та законних інтересів підприємців у подальших нормативно-правових актах.

На мій погляд, вітчизняну специфіку визначають певні чинники, які неможливо не враховувати при здійсненні реформ і які, безумовно, матимуть вплив на концепцію державного регулювання, а саме:

економічні реформи здійснюються під політичним тиском, а звідси непослідовність, полярно протилежні рішення, непрофесіоналізм;

недієвий апарат державної служби, визначальними рисами якого є некомпетентність та корумпованість (Україна станом на серпень 2005 р. входить до двадцяти найбільш корумпованих країн світу);

припинення інвестицій у реальну економіку як внутрішніх, так і зовнішніх, що є наслідком непевної врегульованості питань власності, а також нестимулюючої податкової політики;

значний зовнішній борг України, що збільшує її залежність від світової співдружності; внутрішній борг уряду перед населенням, що викликає негативне ставлення населення до здійснюваних економічних перетворень;

вкрай важкими є психологічні наслідки здійснення реформ, на що не завжди звертають увагу, а це відіграє велику негативну роль. Зубожіння населення досягає моменту, коли люди «звикають» бути бідними і їх економічна поведінка стає пасивною. Це негативно впливає на розвиток малого та середнього бізнесу, який є рушійною силою економічних реформ у будь-якій країні та головним чинником зайнятості населення.

з огляду на те, що відсутня цілісна, методологічно обґрунтована концепція державного регулювання підприємницької діяльності, воно розвивається спонтанно, зміни у законодавстві в основному спрямовані на надшвидке «латання дірок» шляхом видання підзаконних нормативно правових актів, а також існують випадки державного управління, більш схожі на відомче чи кланове лобіювання тих чи інших інтересів.

На жаль, без надійної та якісної нормативно-правової бази, передусім публічно-правового спрямування, вирішення існуючих системних проблем видається нереальним. Полярно протилежні економічні рішення, які визначали економічну політику України в кінці 80-х - на початку 90-х років, викликали необхідність їх правового обґрунтування, надання їм, так би мовити, легітимності, що зумовило появу все нових і нових нормативно правових актів, переважно підзаконних. Але законодавець фактично ігнорує розробку та прийняття таких важливих документів з позицій розбудови громадянського суспільства, як Господарський та Податковий кодекси України, а ці кодифіковані акти могли б стати правовою базою для економічного зростання країни та поліпшення добробуту людей - основної мети економічної політики держави.

Форми, способи та масштаби впливу держави на конкурентний підприємницький сектор економіки залежать як від економічних чинників (рівень індустріального розвитку економіки, рівень економічної активності тощо), так і від національної специфіки (традиційна роль держави у суспільстві, соціальний менталітет тощо). Державне регулювання підприємництва у перехідний період має бути спрямованим на:

економічне зростання, підвищення економічної ефективності;

появу нових робочих місць;

збільшення самозайнятості населення;

поліпшення добробуту людей.

Лише ці показники є інтегральними критеріями ефективності та доцільності державного регулювання приватного бізнесу. Хоча, поза сумнівом, інші критерії (суспільна безпека, ті чи інші пріоритети державної економічної та соціальної політики на конкретному етапі розвитку тощо) є важливими. Проте на відміну від економічного зростання вони мають змінний та динамічний характер, оскільки тактичні пріоритети соціально-економічного розвитку, поняття суспільної безпеки не є усталеними і можуть змінюватися залежно від тієї чи іншої ситуації в суспільстві.

Основним завданням держави, на мій погляд, вбачається:

створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи;

компенсація негативного впливу дезінтеграційно-руйнівних процесів у сфері господарювання, а також відсутності усталених ринкових механізмів саморегуляції.

Мале підприємництво розвивається переважно у сфері надання послуг, торгівлі та громадському харчуванні, матеріальному виробництві.

Оскільки в Україні ще не сформовано визначеного та усталеного механізму контролю за діями державних службовців, це може являти певну загрозу для нормального функціонування підприємницького середовища. Це стосується насамперед економічної свободи суб'єктів підприємництва та конкретизується у нестримному зростанні чиновницького апарату, пріоритетом силових відомств, розширенням та посиленням владно-імперативних засад у житті суспільства, тенденціями до домінування командно-адміністративного управління, а звідси - із укоріненням бюрократичних сторін функціонування державної служби, намаганнями до чиновницького всевладдя, подальшими пориваннями до втручання у все і вся та, як показує життєва практика, із зловживаннями владою, корупцією, хабарництвом. Тому в першу чергу треба сформувати владу, яка б піклувалася про інтереси народу і прагнула покращити його добробут.

3. Загальна характеристика та аналіз господарської діяльності ПП «Гроно»

3.1 Загальна характеристика підприємства

Наменування : Приватне підприємство «Гроно»

Юридична адреса : м. Київ, вул. Академіка Морозова, 19.

Форма власності : приватна.

Генеральний директор: Стегней Вікторія Федорівна

Засновник : Прокоп Андрій Андрійович

Сьогодні ПП «Гроно» відомий усім на заході завод мінеральних вод, історія якого почалася з 1994 року. За досить короткий строк він здобув популярності на Заході та в Україні.

Саме члени цього товариства, володіючи майстерністю ремісників, купців і далекоглядністю ділових людей, заклали основи сучасного виробництва. Скоро західні мінеральні води стали дуже популярним.

Колектив заводу в середині 1994 року перейшов на оренду. Через два роки вони викупили підприємство, отримали свідоцтво Фонду державного майна № 1. Значить, одним з перших на Україні почали роботу по-новому. З червня 1994 року називається Приватне підприємство.

Види діяльності ПП «Гроно»:

· виробництво мінеральних вод

· виробництво безалкогольних напоїв

· оптова торгівля напоями

· роздрібна торгівля напоями

ПП «Гроно» порівняно нове підприємство, випуск продукції розпочав у 1994 році, річна потужність заводу по пиву - всього 1,5 млн. пл.

Площа території заводу складає 1,1 га.

На заводі однозмінний режим роботи. При однозмінному режимі роботи працюють такі підрозділи ПП «Гроно» : РМЦ, РБД, дільниця по благоустрою території, будівельно-монтажна дільниця, ПЕТ, центральний матеріальний склад, склад сировини, тарна дільниця, відділи заводоуправління, медпункт, їдальня, дільниця нової техніки.

3.2 Аналіз фінансово-економічного стану ПП «Гроно»

В організації управління ПП «Гроно» спостерігається розподіл функціональних обов'язків між керівними особами приватного підприємства за такими посадами:

Структурні підрозділи:

1. Головний інженер.

2. Директори:

· по виробництву;

· з економічних питань;

· з комерційних питань;

· по будівництву

· по кадрах,побуту і соціальних питань - начальник відділу кадрів.

3. Головний бухгалтер.

4. Директор з зовнішніх питань.

5. Директор виробничо-торгівельної бази (Красилів).

6. Начальник ВТК.

7. Юрисконсульт.

8. Начальник штабу ЦО.

9. Канцелярія.

10.Консультант генерального директора з технологічних питань.

Головним акцентом діяльності ПП «Гроно» є не просто продаж продукції, а задоволення потреб споживачів. З цією метою відкрито 15 оптово-торгівельних баз в промислових містах України. Відділ продажу, розвитку кетової програми, маркетингу та реклами роблять все можливе, щоб вивчити попит , донести до споживачів інформацію і задовольни ти їхні потреби великим асортиментом пива, мінеральної води, безалкогольної продукції.

За вище наданої інформації можна зробити висновок, що організаційна структура ПП «Гроно» має риси лінійної та функціональної структури управління. Як відомо. Цей вид організаційної структури має свої недоліки та переваги, але виходячи з того, що ПП «Гроно»працює стабільно та має значні масштаби та висококваліфікованих спеціалістів і вдається нейтралізовувати всі недоліки лінійно-функціональної структури управління.

Для аналізу організації менеджменту ПП «Гроно» розглянемо структуру на ПП «Гроно», розглянемо детально поділ на рівні управління та функціональні обов'язки представників різних рівнів управління та іншим.

Органи управління та контролю ПП «Гроно»: Загальні збори, Рада Товариства, Генеральний директор, Ревізійна комісія підприємства. Загальні є вищим органом товариства. Вони є правочинними, якщо в них приймає участь 60% голосів власників акцій. Загальні збори бувають черговими та позачерговими. Чергові збори скликаються виконавчим органом не рідше 1 разу на рік. Позачергові збори скликаються виконавчими органами на вимогу Ради Товариства, Ревізійної комісії чи Акціонерів,які разом мають 10% голосів, для вирішення термінових питань, що виникають в процесі діяльності товариства і виходять за межі компетенції виконавчого органу та Ради товариства.

Компетенція Загальних Зборів: Внесення змін до статуту; прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; створення, реорганізація, ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; затвердження річних результатів діяльності товариства, порядок розподілу прибутків, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків; обрання (відкликання) Президента, членів Ради Товариства та членів Ревізійної комісії; прийняття рішення щодо передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів; прийняття рішення щодо збільшення розмірів статутного фонду. Рішення Загальних зборів, що приймаються трьома четвертими голосів:

§ зміни статуту;

§ прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

§ створення та припинення діяльності дочірніх підприємств.

Решта рішень приймається простою більшістю голосів.

Рада Товариства є постійно діючим органом, який представляє інтереси акціонерів в перерві між Загальними Зборами.. Рада товариства контролює та регулює діяльність виконавчого органу товариства.

Виконавчим органом товариства є Генеральний директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Радою Товариства за погодженням президента товариства. Повноваження генерального директора:

- керує поточними справами товариства;

- самостійно вирішує всі питання діяльності товариства за винятком віднесених до компетенції управлінських органів товариства;

- втілює в життя положення Статуту та локальних нормативних актів;

- виконує рішення та запроваджує політику Загальних Зборів та ради Товариства;

- затверджує штатний розклад та посадові оклади персоналу;

- встановлює показники , розміри та норми преміювання персоналу;

- встановлює відпускні ціни на товари та тарифи на послуги;

- видає накази обов'язкові для персоналу підприємства;

- затверджує інструкції, видає довіреності та інші акти щодо діяльності підприємства;

- приймає та звільняє з роботи працівників;

- організує ведення бухгалтерського обліку та звітності;

- встановлює розміри комерційної таємниці т а порядок користування нею;

- розглядає матеріали перевірок та ревізій.

Ревізійна комісія здійснює поточний контроль за фінансовою та господарською діяльністю товариства. Ревізійна комісія обирається з числа акціонерів на термін 4 роки у складі голови та 6 членів. Ревізія господарської діяльності проводить один раз на рік. Ревізійна комісія надає акціонерам звіт після чого затверджується баланс товариства. Результати роботи Ревізійної комісії оформлюються у вигляді протоколу. Проведення позачергових ревізій здійснюється на вимогу акціонерів. Які володіють в сукупності більш як 10% голосів або за власною ініціативою. Ревізійна комісії зобов'язана вимагати скликання позачергових Загальних зборів в разі виявлення порушень в діяльності товариства. Генеральний директор забезпечує надання в розпорядження Ревізійної комісії всіх необхідних матеріалів.

На даному підприємстві Загальні збори акціонерів проводяться раз на рік. За 45 днів до їх початку вивішується скринька, куди кладуться заявки, що потім обов'язково розглядаються на раді ЗАТ «Оболонь», або виносять на розгляд Зборів, якщо цього вимагає Статут ЗАТ «Оболонь». В основу роботи з партнерами покладена індивідуальна робота. З 1993 року два рази на рік генеральний директор зустрічається з партнерами. Керівники виїжджають до дистриб'юторів на місця. Проходять збори вагомих клієнтів-суб'єктів спільної діяльності для інформування та вирішення питань стратегічного характеру по збутових проблемах Залежно від рівня проблем. Залежно від рівня проблем, що склалися у клієнтів, керівників систем збуту, генеральний директор вирішують ці проблеми, виходячи з позиції інтересів сторін. Частіше за все, більша частина проблем вирішується начальником відділу збуту та його заступником. Проблеми оперативного характеру вирішуються директором з комерційних питань, а проблеми стратегічного характеру вирішуються генеральним директором.

Зараз на підприємстві немає жодного цеху, де не проводилась би модернізація чи реконструкція. Важливим кроком вперед стало відкриття у 2008 році нової лінії розливу пива, потужністю 110 пляшок за годину. За останні 10 років випуск продукції ПП «Гроно» жодного разу не зазнавав падіння і збільшився у десять разів. Позиція компанії дуже жорстка: річний приріст продукції має складати не менше 20%. Основні виробничі потужності дозволяють на протязі найближчих 3-х років забезпечити збереження лідируючих позицій на ринку України та проводити активну експортну політику з урахуванням динаміки обсягів споживання.

Пиво, що випускається заводом, виготовляється за оригінальними рецептами із натуральної високоякісної сировини та за спеціальною технологією, що включає передові досягнення науки і традиції старих пивоварів. Використовується вода із спеціально розвіданих заводських артезіанських свердловин, глибина яких 295 метрів. Жоден з сортів пива заводу ПП «Гроно» не містить консервантів, містить цінні для здоров'я вітаміни, мінеральні речовини та мікроелементи.

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємств. Це стосується виручки від продажу як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках товарів власного виробництва, виконання робіт, наданих послуг, а також товарів, придбаних з метою реалізації.

На підприємствах сфери виробництва основну частину обсягу виручки від реалізації становлять надходження від реалізації продукції. Своєчасне і повне надходження виручки від реалізації продукції повинно бути предметом постійної уваги відповідних функціональних підрозділів підприємства.

Таким чином, з метою аналізу операційної діяльності підприємства необхідно визначити зміну у обсягах випуску продукції (табл.3).

Таблиця 3

Обсяги виробництва продукції ПП «Гроно» у 2009-2010 р.р

Оскільки ПП «Гроно» велику увагу приділяє моніторингу смаків і вподобань споживачів, то це не могло не позначитись на зміні обсягів виробництва деяких видів продукції.

Поряд з нарощенням обсягів виробництва, значну увагу ПП «Гроно» приділяє розширенню та оновленню асортименту, поліпшенню якості продукції. Асортиментна політика на підприємстві побудована на основі обліку внутрішніх ресурсів (можливостей обладнання, лімітів сировини та палива, фінансових ресурсів) і зовнішніх вимог (по товарній продукції, собівартості, попиту на ринку, середньої ціни) та направлена на розширення ринків продажу продукції, що дозволить підприємству збільшувати його прибутки та найповніше задовольнити потреби споживачів.

В першому півріччі 2009 року поповнено асортимент продукції випуском слабоалкогольних напоїв серії «Торсіда», та «Лимон» випущено в новій таро упаковці - в скло пляшці ємкістю 0,275л,

Проаналізуємо ресурсний потенціал ПП «Гроно».

Виробничо-господарська діяльність підприємства багато в чому залежать від забезпеченості ресурсами (необоротними та оборотними активами, трудовими ресурсами, тощо).

Однією із незамінних складових виробничого процесу є наявність основних засобів. Для аналізу основних засобів підприємства джерелами інформації слугують: форма №1 «Баланс», форма №4 «Звіт про власний капітал» та форма №11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Стан основних засобів за рахунок введення в дію нових об'єктів та потужностей, вибуття зношених і морально застарілих основних засобів наведено в таблиці 4.

Таблиця 4 Динаміка основних засобів

Для більш детального аналізу процесу відтворення основних засобів використаємо наступні показники:

Коефіцієнт оновлення (Квід) відображає інтенсивність відновлення основних виробничих засобів: [16,с 97]

Квід = ОФв / ОФк (2.1)

де ОФв - вартість оснофних засобів, що вводяться в дію протягом року; ОФк - вартість основних засобів на кінець року; [16,с.97]

Квід (2009р) = (1032066-896705)/1032066 = 0,13;

Квід (2010р) = (1290468-1032066)/1290468 = 0,20;

Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (Кп): [16,с.97]

Кп = ОФзал / ОФперв (2.2)

Кп (2009р) = 592188 / 1032066 = 0,43;

Кп (2010р) = 724912 / 1290468 = 0,44;

Коефіцієнт зносу (Кз):

Кз = ОФзнос/ОФперв (2.3) [16,с.97]

Кз (2009р) = 439878 / 1032066 = 0,57;

Кз (2010р) = 565556 / 1290468 = 0,56.

Таблиця 4 Аналіз стану основних засобів ПП «Гроно»

Коефіцієнт зносу основних засобів в період з 2009 по 2010 роки зменшився на 0,01, що є позитивним фактором економіки підприємства.

Введення в дію нових потужностей веде до оновлення основних засобів, і характеризується коефіцієнтом оновлення. За період, який ми розглядаємо даний коефіцієнт збільшився з 0,13 до 0,2, що позитивно впливає на технологічний розвиток ПП «Гроно».

Показники, що характеризують ефективність використання основних засобів наведені в таблиці 5.

Таблиця 5

Показники ефективності використання основних засобів ПП «Гроно»

Згідно даних таблиці 2.5 можна зробити висновок, що ефективність використання основних засобів на підприємстві протягом 2009-2010 р.р. підвищилась. Свідченням цього є збільшення фондовіддачі на 12,3% та фондоозброєності - на 8,92%. Негативно на ефективність використання основних засобів позначилось зниження їх рентабельності, що пов'язано із незначними темпами росту чистого прибутку ПП «Гроно» порівняно з його витратами.

Оборотні кошти поряд з основними і робочою силою є найважливішим елементом виробництва. Недостатня забезпеченість оборотними коштами паралізує його діяльність і приводить до погіршення фінансового положення.

Проблема визначення потреби підприємства в оборотних коштах є важливою складовою частиною фінансового планування, тому що нестача оборотних коштів неминуче приводить до неможливості своєчасного забезпечення виробничого процесу необхідними матеріальними ресурсами, а їхній надлишок може приводити до фінансових втрат унаслідок “заморожування ” частини капіталу в зайвих запасах товарно-матеріальних цінностей.

Оборотність оборотних коштів - відношення чистого доходу до середньої величини оборотних активів. [16,с.215]

Ообор=РП/O (2.4)

Обор.об.к.2009 р = 1441061 / 376622,5 = 3,83;

Обор.об.к.2010 р = 1846819 / 467860 = 3,95.

Тривалість одного обороту - відношення добутку середньої вартості оборотних коштів та тривалості періоду в днях до виручки від реалізації[16,с.215].

Т1обор.=Д/Коб (2.5)

Т1обор. = 365 / 3,83 = 95,39;

Т1обор. = 365 / 3,95 = 92,47.

Оборотність виробничих запасів - відношення собівартість реалізованої продукції до середніх виробничих запасів. [16,с.215]

Обор.вир.зап = собівртістьреаліз.прод./сер.вироб.запаси (2.6)

Обор.вир.зап2009 р = 779762 /(139845+13342+7335+1423) = 4,81;

Обор.вир.зап.2010 р = 985149 /(137776+15733+9584+3019) = 5,93.

Оборотність дебіторської заборгованості характеризується як відношення чистого доходу до значення середньої дебіторської заборгованості. [16,с.215]

Обор.деб.заб =чистий дохід/значення сер.дебіторської заборогованості (2.7)

Обор.деб.заб.2009 р =1441061/199447=7,23;

Обор.деб.заб.2010 р =1846819/ 254088=7,27.

Розраховані показники зведені в таблицю 6.

Таблиця 6

Динаміка показників ефективності використання оборотних коштів

Джерело:складено автором

Виходячи з даних табл. 2.6 можна зробити висновок, що загальна оборотність обігових коштів ПП «Гроно» збільшилась за досліджуваний період на 0,12 оборотів.

На 0,04 обороту прискорилась оборотність дебіторської заборгованості, а тому тривалість її обертання зменшилась на 0,3 дні. Подібна ситуація є позитивною для підприємства, оскільки скорочується період, на який кошти вилучаються з господарського обороту.

Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов`язаний як із обсягом виробництва, так і із швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності обігових активів, навпаки, приводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. Отже, можна зробити висновок, що оборотні кошти даного підприємства використовується ефективно.

До складу виробничого потенціалу підприємства входять також існуючі на ньому трудові ресурси. Трудові ресурси підприємства -- кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входить до його складу за основною та допоміжною діяльністю. За допомогою аналізу чисельності і складу працівників підприємства визначається забезпеченість об'єкта трудовими ресурсами та ефективність їх використання.

На ПП «Гроно» діють дві основні форми оплати праці: погодинна-преміальна і відрядна-преміальна.

Премії нараховуються на основі переліку показників преміювання працівників ПП «Гроно». До того ж для робітників виробництва встановлюється певна норма виробітку продукції, за перевиконання, якого теж нараховуються премії. Також кожного місяця визначається кращий працівник цеху, який отримує додаткову винагороду у вигляді 10% від суми нарахованої премії, листка оцінки якості.

Існують також надбавки за шкідливі умови роботи - від 4 до 8 % від тарифної ставки, за роботу в вечірній час - 20 % і за роботу в нічний час - 40 %.Найбільше розповсюдження на пивзаводі має відрядно-преміальна заробітна плата, яка матеріально зацікавлює працівників в результатах своєї праці.

Фонд оплати праці представляє собою джерело засобів, призначених для виплати заробітної плати та виплати соціального страхування.

Динаміка ефективності використання трудових ресурсів підприємства показана у табл. 7, додаток 1. Склад фонду оплати праці та інші виплати наведено в табл. 8, додаток 2.

Таким чином, фонд оплати праці на ПП «Гроно» формується в основному за рахунок основної та додаткової заробітної плати. Слід зауважити, що підприємство велику увагу приділяє стимулюванню працівників через виплату премій, надбавок за результатами роботи кожного з них.

Тепер проаналізуємо виробничу собівартість продукції.

Функціонування промислового підприємства вимагає відповідних витрат виробничих ресурсів та коштів. Окремі з них відшкодовуються за рахунок прибутку підприємства та коштів, що спрямовуються на капітальні вкладення.

Економія витрат на виробництво - одна з основних та вирішальних умов зростання грошових накопичень і прибутку. Джерелами зниження собівартості продукції є економія живої та матеріалізованої праці, що забезпечується раціональним та ощадливим використанням усіх видів ресурсів, дотриманням суворого режиму економії в усіх підрозділах підприємства, утворенням протизатратного механізму господарювання.

Структура собівартості по елементам витрат за період 2009-2010 роках наведена в табл. 9.

Таблиця 9 Структура витрат за економічними елементами

Джерело:складено автором за матеріалами ПП «Гроно»

Згідно даних таблиці 9 на ПП «Гроно» структура витрат за економічними елементами протягом 2009-2010 р.р. майже не змінилась. Найбільша частка у складі повної собівартості продукції належить матеріальним витратам, на інші витрати приходиться близько третьої частини. На амортизацію припадає всього 2,55%.

Витрати підприємства на 1 гривню виробленої товарної продукції за 2010 рік по відношенню до 2009 року характеризується показниками, що приведені в таблиці 10.

Таблиця 10 Аналіз витрат на 1 грн. виробленої продукції

Так, витрати на 1 грн. виробленої продукції 2010 року по відношенню до 2009 року зменшились на 3,94 %. Показники таблиці 10 свідчать про спад рентабельності продукції підприємства на 4,8%. Це відбулося за рахунок зменшення чистого прибутку ПП «Гроно», що, в свою чергу, стало наслідком значного зростання витрат на збут в частині витрат на рекламу та транспортних витрат, зростання інших витрат в частині збільшення втрат від курсової різниці та відсотків за кредит.

Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, проте, не характеризує рівня ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому на практиці для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства застосовується відносний показник - рентабельність.

Проведемо детальний аналіз рентабельності (прибутковості) діяльності ПП «Гроно» (табл. 11).

Таблиця 11 Показники рентабельності ПП «Гроно», %

Протягом досліджуваного періоду результативність роботи ПП «Гроно» зменшилась. Скорочення відбулось майже по всіх позиціях. Позитивним у діяльності підприємства є незначне збільшення рентабельності реалізовної продукції, розрахованої за прибутком від реалізації.

Аналізуючи одержані дані можна сказати, що на підприємстві не раціонально використовується майно, проводиться неефективна фінаносова політика.

Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його активів достатній для погашення зобов`язань, тобто підприємство є платоспроможним.

Першочерговим завданням аналізу фінансових результатів є оцінювання динаміки прибутку, виявлення і кількісне оцінювання впливу різних чинників на його розмір, а також оцінювання резервів збільшення прибутку.

Показники фінансової стійкості ПП «Гроно» наведені в таблиці 12.

Таблиця 12 Оцінка фінансової стійкості

Джерело:складено автором.

Наявність власних оборотних коштів визначається як різниця між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями. На підприємстві на даний період спостерігається від'ємне значення цього показника, що є негативно.

Негативне значення має і коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами. Слід відзначити тендецію до його збільшення, що свідчить про неефективну в даному напрямку роботу ПП «Гроно».

Коефіцієнт фінансової стабільності показує, скільки позикових коштів повернуло підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Нормальним вважається стан, коли коефіцієнт більший 1. Що і спостерігається в нашому випадку.

Коефіцієнт фінансової незалежності протягом досліджуваного періоду перевищує 0,5, що свідчить про фінансову стійкість ПП «Гроно», його незалежність від зовнішніх інвесторів.

Для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності, значення, якого не повинно перевищувати 0,5, що і спостерігається на підприємстві.

На особливу увагу заслуговує коефіцієнт фінансового левериджу, значення якого збільшилось на 23,67%. Ця негативна тенденція може спричинити відток інвестиційних ресурсів, адже свідчить про збільшення ризикованості вкладення капіталу у ПП «Гроно».

Коефіцієнт фінансової стійкості показує, що власний капітал у 1,59 рази перевищує поточні зобов'язання підприємства. Скорочення цього показника є негативним явищем для підприємства.

Аналізуючи всі показники фінансової стійкості, можна сказати, що вкладені в підприємницьку діяльність ресурси частково окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

Таблиця 13 Аналіз показників ліквідності ПП «Гроно»

Джерело:складено автором

Згідно даних таблиці 13 можна зробити висновок, що активи підприємства є неліквідними. Так, коефіцієнт абсолютної ліквідності, який характеризує рівень покриття зобов`язань підприємства його грошовими коштами, значно менший за номативне значення - 0,2. Не зможе своєчасно розрахуватися підприємство зі своїми короткостоковими зобов'язаннями і поточними активами.

Слід відзначити зменшення оцінюваних коефіцієнтів, що свідчить про погіршення ситуації у формуванні ліквідної структури активів ПП «Гроно».

Отже, можна зробити висновок, що підприємство є неліквідним. Керівництву ПП «Гроно» слід проаналізувати доцільність збільшення короткострокових фінансових ресурсів, оцінити її структуру.

Основні техніко-економічні показники діяльності ПП «Гроно» можна звести в таблицю 14, додаток 3.

Отже, ПП «Гроно» за 2010 рік було випущено 54867,6 тис.дал продукції на суму 754,1 млн.грн. В тому числі пива - 38372,5 тис.дал, безалкогольних напоїв 7676,2 тис.дал, мінеральних вод 4700,5 тис.дал, слабоалкогольних вод 4118,5 тис.дал, солоду виробничого 45514 тонн, вуглекислоти 6515,3 тонн, поліетиленових ящиків 240,8 тис.шт. Введення в дію циліндро-конічних танків, запуск найпотужнішої в Україні лінії по розливу пива в кеги призвело до збільшення обсягів виробництва пива в натуральному виразі на 11,2%. Модернізація лінії по розливу пиво-безалкогольної продукції в ПЕТ-пляшки дала змогу на 16,6% наростити виробництво безалкогольних напоїв.

Збільшення адміністративних витрат, витрат на збут та фінансових витрат негативно позначилось на розмірі чистого прибутку, величина якого збільшилась лише на 6,6 млн.грн. Це, в свою чергу, негативно позначилось на ефективності роботи ПП „Гроно”. Так, якщо в 2009 році з кожної затраченої гривні на виробництво і реалізацію продукції підприємство отримувало 25 коп. чистого прибутку, то в 2010 році - 21 коп.

Чисельність промислового персоналу протягом досліджуваного періоду збільшилась на 116 осіб, що вплинуло на розмір фонду оплати праці.

3.3 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства представляє собою виробничо-комерційну діяльність, яка орієнтована на експорт продукції, послуг, а також пов'язана з імпортом засобів виробництва, технологій, товарів масового попиту і т.д. Зовнішньоекономічна діяльність виконує ряд функцій :

* сприяє вирівнюванню рівня економічного розвитку національного і світового;

* здійснює вимір національних та світових витрат виробництва;

* реалізує переваги міжнародного поділу праці і, як наслідок, сприяє підвищенню ефективності національної економіки.

Максимально глибоке включення національної економіки у світову впливає на розвиток будь-якої країни, але особливе значення воно має в умовах боротьби із кризовими явищами в економіці та прискореного переходу до ринкового господарства.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснює позитивний вплив на розвиток економіки в цілому, по-перше, завдяки отриманню валютних виручок від експорту. В масштабах всього народного господарства зовнішньоекономічна діяльність виступає важливим фактором фінансової стабілізації країни : надходження від неї формують значну частину бюджету України.

По-друге, зовнішньоекономічна діяльність сприяє підвищенню технологічного рівня виробництва за рахунок імпорту сучасної техніки і технологій.

По-третє, зовнішньоекономічна діяльність сприяє розвитку економіки за рахунок довгострокового виробничого співробітництва та стабільних зв'язків між іноземними партнерами з приводу спільної діяльності у виробництві конкурентоспроможної продукції та виходу з нею на світові ринки.

Тому, виходячи із переваг здійснення зовнішньоекономічної діяльності, можна стверджувати, що підприємства України повинні намагатися встановлювати контакти з нерезидентами і виходити на нові ринки з метою розширення мережі збуту своєї продукції, максимізації доходів та підвищення добробуту всередині країни. Держава також повинна сприяти цьому, встановлюючи пільгові умови та надаючи субсидії вітчизняним підприємствам для ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Характеристика видів та особливостей здійснення підприємством комерційних операцій на зовнішньому ринку:

Будь-який вид зовнішньоекономічної діяльності супроводжується здійсненням комерційної операції. Ці операції обслуговують обмін матеріальними цінностями і послугами. Для здійснення обміну необхідно провести певні взаємозв'язані дії:

- знайти покупця;

- укласти з ним угоду-договір (контракт), у якому обумовити всі умови: товар, його кількість, якість, ціну, строки поставки тощо;

- виконати договір: підготувати товар для поставки, доставити товар покупцю, здійснити розрахунки за поставлений товар.

Такі дії мають комерційний характер, тобто здійснюються на оплачуваній основі, а операції обміну стають комерційними операціями.

Слід мати на увазі, що комерційна діяльність спрямована на реалізацію конкретних видів продукції, незалежно від того, коли вона здійснюється - до початку виробництва продукції (на підставі замовлень) або після його завершення: пошук покупців уже виробленого товару, коли виробник працює на невідомий ринок. Це - практика здійснення обміну.

Зовнішньоекономічна комерційна операція - це комплекс дій контрагентів різної державної належності з підготовки, укладення і виконання міжнародної торгової, науково-виробничої, інвестиційної чи іншої угоди економічного характеру.

Об'єктами комерційних операцій є матеріально-речова продукція, послуги, результати виробничого та науково-технічного співробітництва у вигляді знань, досвіду, технології тощо.

3.4 Дослідження конкурентних позицій ПП «Гроно» на внутрішньому ринкудприємство споживач асортимент продукція

Організація стратегічного менеджменту складний та відповідальний процес, адже при його проведенні відбувається орієнтація на довгострокові та середньострокові варіанти розвитку підприємства. Зміст стратегічного менеджменту складається із:

· визначення місії та цілей компанії;

· аналізу зовнішніх та внутрішніх факторів;

· формування стратегічного набору, тобто формування корпоративних стратегій та стратегій на рівні стратегічного господарського підрозділу;

· реалізації стратегій;

· аналіз реалізованої стратегії та розробка методів удосконалення стратегії.

Визначимося та ознайомимося із сучасним станом і напрямками формування стратегій ПП «Гроно» , визначимо місію , мету та основні орієнтири стратегічної діяльності підприємства.

Місія ПП «Гроно» - забезпечення споживачів натуральними, якісними та доступними напоями.

Головна мета діяльності ПП «Гроно» - розширення ринків продажу, збільшення прибутків, найповніше задоволення потреб споживачів.

Проведемо аналіз факторів мікро - та макросередовища . Найбільш впливовими факторами мікросередовища для ПП «Гроно» є: постачальники, посередники, конкуренти, споживачі та громадськість.

Розглянемо поетапно галузевих конкурентів та вплив на них прямої та непрямої конкурентної загрози. Отже, до галузевих або прямих конкурентів в галузі пивоваріння віднесемо компанії:

1. Концерн «ВВН» - утворений фінською компанією «Хартвал» і шведсько-норвезькою компанією «Carlsberg Breweries AS»; до його складу входять 12 пивоварних заводів і 5 солодових заводів Росії, України і Прибалтики, ринкова частка концерну складає 20,5 %.

2. «Sun Interbrew» - бельгійська компанія , до її складу входять ВАТ «Чернігівський пивзавод «Десна», ВАТ «Пивзавод «Рогань», ВАТ «Миколаївський пивзавод «Янтар»; ринкова частка складає 31,5 %.

3. ЗАТ «Сармат» - донецька компанія, ринкова частка якої складає 11,6%.

4. Інші пивоварні компанії, які займають 5,3 % ринкової частки.

ПП «Гроно» - одна із лідируючих компаній на ринку, з ринковою часткою 31,1 % .

Потенційні конкуренти , як відомо , вони загрожують у тому разі, якщо відсутні або низькі бар'єри входу на ринок, або зменшується спроможність прямих конкурентів протидіяти потенційним конкурентам. На даний момент потенційні конкуренти не представляють загрози для ПП «Гроно», але для підтримання даної ситуації на ринку потрібно постійно слідкувати за будь-якою діяльністю конкурентів і своєчасно реагувати на них.

Постачальники. Для виробництва пива потрібні такі компоненти, як: ячмінь, який постачається сільськогосподарськими підприємствами; хміль, який на більшість пивзаводів постачає асоціація «Укрхміль» (але на даний момент українські постачальники не можуть повністю забезпечити потребу хмелю, і більша частина сировини закуповується закордоном) на Житомирщині; цукор, що постачається цукровими заводами; рисова січка; солод, постачається компанією «Укрсолод». Також на пивзавод постачаються матеріали та обладнання. Так, на ПП «Гроно» тару постачають «Рокитнянський склозавод» та «Гостомельський склозавод»; обладнання закупається у іноземних партнерів з Німеччини, наклейки та кроненпробки постачають спеціалізовані українські компанії. Всі постачальники можуть впливати на діяльність підприємства шляхом підвищенням ціни, зниженням якості сировини, матеріалів, несвоєчасного постачання сировини, тощо.

Товари-замінники. Як відомо, пиво задовольняє такі потреби споживачів як: втамування спраги, отримання естетичної насолоди (від оригінального дизайну, елітності деяких сортів пива та ін.), досягнення хмільного ефекту, а також споживання корисних біологічно активних речовин, що входять до складу пива. Згідно з цими потребами споживачів товарами-замінниками пива можуть бути слабоалкогольні напої («Shake», «Wins», «Fly», «Yo», «Creamell», «Лонгер» та інші), безалкогольні напої, соки, мінеральна вода різних видів, холодний чай та кава, енергетичні напої. Також потрібно пам'ятати, що товари-замінники впливають через ціну та рівень інновацій (значне підвищення якості).

Споживачі можуть вимагати зниження ціни або підвищення якості продукції. Споживачів пива можна класифікувати за віковою, статевою, соціальною категорією і в залежності від цього розробляти нову продукцію, орієнтовану на ту чи іншу групу споживачів. Споживачів також групуються в залежності від належності до оптової чи роздрібної торгівлі. Пивзавод «Оболонь» розподіляє торгові точки на такі типи:

· Категорія А: торгові точки з середнім потенціалом продажу, нормальною платіжною дисципліною, лояльні до товару. До такої категорії належать: супермаркети, cash & carry, оптові магазини та бази, тобто торгові точки з наявністю не менше 4 касових апаратів.

· Категорія В: торгові точки з високим потенціалом продажу, високою платіжною дисципліною, лояльні до продукту. До даної категорії належать: універсами, гастрономи, мінімаркети, продуктові магазини.

· Категорія В: торгові точки з низьким потенціалом продажу, проблемною платіжною дисципліною, лояльні до продуктів-конкурентів. До даної категорії належать: павільйони, кіоски, лотки, тобто торгові точки з одним-двома касовими апаратами.

Для досягнення цілей поставлених цілей керівництву ПП «Гроно» важливо знати потенційні можливості, а також слабкі сторони підприємства. Внутрішні сильні сторони підприємства дозволяють підприємству використовувати можливості зовнішнього середовища, а слабкі сторони вказують на можливі небезпеки з боку зовнішнього оточення, які можуть виникнути, якщо керівництво не розробить запобіжні заходи.

Як ефективний інструмент аналізу поточного впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства використовують SWOT- аналіз.

SWOT- аналіз включає в себе дослідження інфраструктури підприємства і дослідження внутрішнього середовища. Підприємство має оцінити свої сильні та слабкі сторони з конкурентами за наступними напрямками - маркетинг, виробництво, фінансовий стан, персонал, якість.

Виходячи із попередньо викладеної інформації про зовнішнє та внутрішнє середовище ПП «Гроно» опишемо сильні та слабкі сторони діяльності, можливості та потенціал, та згрупуємо їх в матрицю можливостей та загроз (SWOT- аналіз) ПП «Гроно» (табл. 15, додаток 4).

Таблиця 16 ілюструє загальні зовнішні можливості та загрози для ПП «Гроно», що використовуються в SWOT- аналізі.

Таблиця 16 Загальні зовнішні можливості та загрози для ПП «Гроно», що використовуються в SWOT- аналізі

Джерело:складено автором

Виходячи із оцінки внутрішнього стану ПП «Гроно» та досліджень зовнішнього оточення, проведемо SWOT-аналіз для ПП «Гроно» (табл. 17).

Таблиця 17 Матриця SWOT для ПП «Гроно»

Джерело:складено автором

На основі визначених місії, цілей підприємства, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу відбувається формування стратегічного набору . Після того, як визначена загальна ідея розвитку підприємства, стає можливим побудувати функціональні стратегії реалізації загальної ідеї. Для цього потрібно переписати всі проблеми та переваги, які є у ПП «Гроно» та вказати найбільш загальні рішення для них. Потім ці рішення деталізуються за функціональними напрямками: виробництво, фінанси, маркетинг, кадри, організаційна культура та доводяться до кожного функціонального керівника.

Набір функціональних стратегій розвитку ПП «Гроно» представлений у табл. 18.

Таблиця 18 Набір функціональних стратегій розвитку ПП «Гроно»

Джерело:складено автором

Як бачимо, функціональні стратегії лише дозволяють швидше та раціональніше досягти загальної мети ПП «Гроно» : прибутковості, високого рівня культури, професіоналізму управління.

Оскільки ПП «Гроно» не є холдингом, формування стратегій на рівні стратегічного господарського підрозділу ПП «Гроно» полягає в тому щоб охарактеризувати типи продукції та дослідити їх стратегічний розвиток. Дані стратегії формуються з використанням методики проведення стратегічного аналізу діяльності, тобто складаються матриця Бостонської Консалтингової Групи (БКГ), матриця «Мак Кінсі - Дженерал-Електрик» та матриця балансу життєвих циклів Артура Д. Літла на основі продукції, що поставляється за кордон.

ПП «Гроно» має велику географічну структуру експорту, а для аналізу стратегічного набору потрібно розмежовувати ринки збуту, тому ми обираємо самий значний ринок збуту продукції підприємства - ринок пива Росії. Проведемо характеристику російського ринку пива, оцінимо конкурентну ситуацію, резерви росту на цьому ринку.

Росія - одна з найбільших країн світу, з різним рівнем розвитку регіонів і нерівномірною географією розміщення основних виробництв. Розходження, наприклад, Центрального і Далекосхідного федеральних округів (далі регіонів) по всім основних демографічних і економічних показниках набагато більш помітні, ніж для країн ЄС. З цієї причини не завжди правильно робити оцінку ринку для країни в цілому. У принципі, кожний з регіонів може розглядатися як окремий ринок. Загальні показники регіонального ринку і позиції конкретної компанії визначають форму присутності і збутову схему, що вона вибирає, від них же залежать плани компаній на розвиток у регіоні. Можна виділити розвинуті області і регіони, у яких ринок стагнує чи навіть скорочується, що звичайно зв'язують з наближенням до потенційного рівня споживання. У Центральному регіоні в 2009 р. було реалізовано 236,9 млн. дал чи пива 28% від загального обсягу продажів у РФ. Велика частина пива, споживаного в Центральному федеральному окрузі - 125,8 млн. дал реалізується в Москві (46%) і Московської області (9%), що відповідає 15% від загального обсягу пива, споживаного в РФ. У Північно-Західному регіоні в 2009 р. було реалізовано 114,7 млн. дал чи пива 14% від загального обсягу продажів у РФ. У цілому по регіоні, ринок виріс усього на 2%, тому що в ключовому для нього місті - Санкт-Петербурзі був зафіксований спад приблизно на рівні 3%, що зв'язують з досягненням у Санкт-Петербурзі потенційного рівня споживання пива на одну людину (100-130 л/рік за різними оцінками). У той же час, висока концентрація ринку і «пивна культура» роблять Санкт-Петербург винятково привабливим для пивоварних компаній. У Південному регіоні в 2010 р. було реалізовано 98,4 млн. дал чи пива 12% від загального обсягу продажів у РФ. У Приволзькому регіоні в 2010 р. було реалізовано 137,8 млн. дал чи пива 16% від загального обсягу продажів у РФ. В Уральськом регіоні в 2010 р. було реалізовано 98 млн. дал чи пива 12% від загального обсягу продажів у РФ. У Сибірському регіоні в 2010 р. було реалізовано 121,4 млн. дал чи пива 15% від загального обсягу продажів у РФ. Сибірський регіон на сьогоднішній день можна вважати найбільш перспективним, як з погляду росту пивного ринку, так і розвитку пивоварного виробництва. У Далекосхідному регіоні в 2010 р. було реалізовано 30 млн. дал чи пива 3% від загального обсягу продажів у РФ. Далекий Схід є найбільш відособленим регіоном Росії. Постачання здійснюються переважно залізничним транспортом. Великі компанії співробітничають із ключовими дистрибуторами, що забезпечують широке покриття роздрібної мережі, що часто охоплює весь регіон.

Характеристика основних виробників пива на російському ринку.

BBH(Baltic Beverages Holding ) - консорціум скандинавських пивоварних компаній, містить у собі наступні російські підприємства:

* ВАТ «ПК «Балтика»;

* ВАТ «Ярпиво» (включаючи «Пивзавод «Воронезький»);

* ВАТ «Пикра» (Красноярськ);

* ВАТ «Відень» (включаючи «Золотий Урал»).

Відповідно до виробленої стратегії BBH розвиває операційну координацію діяльності своїх заводів у Росії, а також планує провести масштабні зміни в системі збуту - об'єднання системи дистрибуції пива. Об'єднання відбувається на основі ВАТ «ПК «Балтика» і його можна вважати розвитком процесу консолідації російських підприємств холдингу. Початок об'єднання активів BBH у Росії було покладено в злитті «Золотого Уралу» і «Відня», «Ярпиво» і «Воронезького» пивзаводу, об'єднанні бюджетів на просування в телеефірі «Балтики» і «Відня», упровадженні «перехресного пивоварства» на підприємствах «Балтики» і «Пикри».

ВАТ «ПК «Балтика» включає 5 пивоварних підприємств (у Санкт-Петербурзі, Ростову-на-Дону, Тулі, Самарі, Хабаровську), загальною потужністю перевищуючої 20 млн. гкл. Компанія є лідером на російському пивному ринку, її частка в 1 півріччі 2009 року досягла 24,1%. «Балтика» була першою великою компанією, що ввійшла до складу транснаціональної корпорації. З 1992 року на підприємстві почалася реалізація ідеї створення торгової марки «Балтика». З цією метою керівництво пивзаводу розробило інвестиційну програму реконструкції і розвитку підприємства, що була реалізована в повному обсязі в 1996 р. Якісна продукція й обрана маркетингова стратегія дозволили компанії домогтися дуже високого рівня впізнання бренду «Балтика». Ефективна організація виробничої і маркетингової діяльності виражалася, крім іншого, в умінні компанії переймати ключові процеси, що багато пивоварних компаній вважають відволікаючими основні ресурси. У той період безпрецедентна популярність торгової марки забезпечувала компанії ріст продажів без значних витрат на маркетинг і рекламу. Проте, із запровадженням у дію двох нових заводів «Балтика» одержала можливість розвивати в регіонах з великим споживчим потенціалом локальні бренди, реалізовані за конкурентними цінами.

Компанія ВАТ «Ярпиво», 60% акцій якої належить BBH, включає два пивоварних підприємства у Воронежеві і Ярославлеві, загальною виробничою потужністю 6,7 млн. дал. Бренди компанії позиціонуються переважно в середньо ціновому сегменті, значна частина продукції реалізується в ПЭТ.

«Відень» і «Золотий Урал». Сукупний обсяг виробництва компаній у 2004 році склав приблизно 5 млн. гкл (близько 3 млн. гкл випустило пітерське підприємство і 2 млн. - челябінське). Остаточно угода по злиттю двох компаній ще не довершена, тому що неї має бути схвалити на зборах ради акціонерів. У той же час, основні виробничі і маркетингові процеси пітерського і челябінського підприємств сьогодні інтегруються між собою. Плани об'єднання знаходяться в рамках консолідації діяльності компанії з метою підвищення ефективності дистрибуції, закупівель і використання виробничих потужностей.

SUN Interbrew. Друга по величині пивоварна компанія Росії була першою великою компанією, що почала реформування системи збуту. SUN Interbrew до 2001 року успішно здійснила реорганізацію виробництва на восьми російських заводах. У такий спосіб підприємства змогли перерозподіляти виробничі потужності, що простоюють, і робити один одному підтримку в просуванні марок. Компанія вирішила збільшити темпи зростання доходів за рахунок створення і просування декількох ключових брендів - «Клинское», «Сибірська корона» і «Товстун». Ці локальні марки за допомогою активної реклами і розширення дистрибуції планувалося перетворити в національні бренди, що забезпечили б основний обсяг продажів. Паралельно росту масштабів дистрибуції компанії необхідно було розширити географію виробництва і збуту обраних брендів. У 2004-2005 р. компанія продовжує випливати раніше обраної стратегії, спрямованої на диверсифікованість портфеля марок, а також удосконалювання політики в області дистрибуції. Повертаючи до загальних ринкових показників, можна відзначити, що в результаті активних і збалансованих дій по споживчому і трейд-маркетингу (інноваціях у брендах і упакуванню, а також реформам системи продажів), компанії в 2003 році удалося збільшити частку ринку з 11,4% до 14,2%, а потім і до 15,1% у 2004 році. Початок року ознаменувалося ще більш вражаючим ростом, за перший квартал 2005 р. частка ринку компанії виросла до7,2%.

Компанія Heineken прийшла на російський ринок набагато пізніше інших транснаціональних компаній. У 2002 році, Heineken придбала в Санкт-Петербурзі пивоварний завод 'Браво Інтернешнл' потужністю близько 5 млн. дал і з 2003 року, поряд з існуючими брендами, початку випускати пиво Heineken.

На сьогоднішній день Efes Beverage Group володіє трьома російськими заводами в Москві, Ростову-на-Дону й Уфі, що випускають пиво під марками «Старий Мірошник», «Сокіл», «Білий Ведмідь», Efes і Warsteiner. Сумарна виробнича потужність заводів у 2004 році склала 6,7 млн. дал. Зі слів керівництва, завдяки відкриттю заводу в Ростові-на-Дону в 2003 році, компанії удалося створити «золотий трикутник» із трьох броварень, що дозволяє організувати безперебійні постачання продукції практично в будь-який регіон Росії.

ЗАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Очаково». До складу компанії «Очаково» входять три пивоварних підприємства загальною потужністю 1,24 млн. дал. Недавно компанія завершила будівництво двох підприємств: у Пензі в 2005 році і Краснодарі. Підприємство має міцні позиції в Центральному і Південному регіонах. Частка компанії в Краснодарі, по оцінках аналітиків, склала в 2004 році 32%, у сусідній Ростовській області - 12%.

ВАТ «Червоний Схід» - найбільша регіональна компанія Росії з пивоварними підприємствами в Казані і Новосибірську. Позиції підприємства особливо сильні в середньо ціновому і дисконтному сегментах. Частка підприємства на ринку в 2004 році складала близько 7%. Сьогоднішні пріоритети компанії зміщені з просування пива за допомогою прямої реклами на промоакції і стимулювання торгових мереж

За даними досліджень маркетингових агентств марку «Гроно» на російському ринку напоїв знають 21,1 % опитаного населення. Загальне ж споживання продукції ПП «Гроно» становить 11% опитаного населення.

Виходячи із аналізу ринку пива Росії сформуємо стратегічний профіль ПП «Гроно» з матриці БКГ. Для цього потрібно визначити такі показники: обсяги продаж, розміри та темпи росту ринків.

Вихідні дані для матриці БКГ згруповані у табл. 19.

Таблиця 19 Вихідні дані для матриці БКГ

Джерело:складено автором

Отже, на основі даних таблиці було побудовано матрицю БКГ. Далі проаналізуємо кожен вид продукції, його положення та ситуацію з погляду стратегічного положення і пріоритетів розвитку і фінансування.

Перш за все охарактеризуємо позицію “важка дитина ”, яку займають мінеральна вода ЗАТ «Оболонь». Для них характерні такі риси: малий вплив на ринку, що розвивається підтримка з боку споживачів не значна, конкурентні переваги не стабільні, потребує значних інвестицій в маркетингову діяльність з метою підвищення ринкової частки. Оскільки ЗАТ «Оболонь» значну увагу приділяє на даний момент активному просуванню слабоалкогольних напоїв за рахунок зміни дизайну, вкладання коштів у рекламну кампанію лінії слабоалкогольних напоїв та іншого, можна зробити висновок, що цей сегмент являється перспективним та таким, що спроможний зайняти належне місце “зірок” згодом.

Сегмент пиво можна віднести до “зірок”, що переходять у “дійні корови”, адже пиво займає лідируюче положення у галузі, що поступово переходить до зрілої з тої, що розвивається. Частка ринку пива ПП «Гроно» може підтримуватись або збільшуватись за рахунок зниження ціни, але і в той самий час витрати на маркетинг та розробки майже стабільні оскільки споживачі достатньо обізнані про товар та прихильні до нього, доцільно впроваджувати стратегію підтримки конкурентних переваг з метою збереження ринкової частки.

Продукція - безалкогольні напої, відноситься до «собак» . Це означає, що продукція збувається обмеженим об'ємом, хоча і галузь відносно нарощує темпи зростання. ПП «Гроно» має достатньо серйозно підійти до оцінки цього сегменту та вирішити питання про доцільність або його виходу з ринку або вкладення значних коштів або зайняття певної ніші на ринку та втримання цієї позиції. Явно вираженою “собакою” в стратегічному наборі ПП «Гроно» є мінеральна вода, адже тут значно обмежений об'єм збуту в зрілій галузі. Для цього сегменту доцільним буде впроваджувати стратегію або “зняття вершків ” або елімінації в залежності від того на скільки сильно оцінює цей сегмент підприємство і наскільки воно буде спроможним надалі бути присутнім на ринку.

Далі побудуємо матрицю «Мак Кінсі - Дженерал-Електрик»: привабливість ринку - сильні сторони (конкурентоспроможність) ПП «Гроно». За експертними оцінками охарактеризуємо привабливість ринків та конкурентну позицію окремих видів продукції (таблиці 20 і 21 відповідно).

Таблиця 20 Експертні оцінки привабливості ринків

Таблиця 21 Експертні оцінки конкурентних позицій

Отже, можна зробити такі висновки та пропозиції для кожного із видів продукції ПП «Гроно»: безалкогольні напої мають високі позиції та відносяться до переможців, характеризуються високою привабливістю ринку і сильним конкурентним статусом, тобто мають лідерські позиції, доцільно буде впроваджувати щодо цих сегментів стратегії розвитку та підтримки конкурентних позицій за рахунок пріоритетного інвестування; мінеральна вода відноситься до категорії тих, що програють, тобто має середню привабливість ринків та низьку конкурентоспроможність, для цього сегменту доцільно буде впроваджувати стратегію зняття вершків та отримання прибутку хоч і мінімального, якщо ж ці стратегії не нададуть вдалого результату, то потрібно впроваджувати стратегію відходу з позиції аж до елімінації.

Побудуємо матрицю балансу життєвих циклів Артура Д. Літла для цього проаналізуємо фази життєвого циклу та конкурентний статус (таблиці 22 та 23).

Таблиця 22 Характеристики фаз життєвого циклу

Джерело:складено автором

Таблиця 23 Показники конкурентоспроможності

Джерело:складено автором

Отже, провівши аналіз продукції ПП «Гроно» за матрицею Артура Д. Літла можна зробити такі висновки щодо продуктового портфелю ПП «Гроно», який обумовлений стадією життєвого циклу і конкурентним положенням : продукція ПП «Гроно» знаходиться в основному на стадіях зростання та зрілості; загальний грошовий потік позитивний, тому що сума готівки, що генерується зрілими видами продукції витрачається на розвиток зростаючих видів продукції; середньозважена норма прибутку на чисті активи по усіх видах продукції задовольняє цілям ПП «Гроно»; продуктовий портфель ПП «Гроно» має достатньо видів продукції що займають сильне та провідне місце , що свідчить про достатньо збалансований портфель.

Провівши матричний портфельний аналіз, в загальному можна зробити висновок, що ПП «Гроно» має необхідну продукцію у привабливих галузях, що приносять прибуток, баланс у видах продукції , що розвиваються та згасають є присутнім , головний напрямок ПП «Гроно» - виробництво пива, достатньо прибутковий і є перспективним (адже в майбутньому перейде в стадію “дійної корови”), завдяки своїм розмірам та збалансованості продукції ПП «Гроно» її портфель в змозі згладити сезонні й інші коливання бізнесу, ПП «Гроно» дійсно потребує таку кількість продукції, але потрібно скоротити реалізацію мінеральної води та кошти спрямувати на розвиток безалкогольних, слабоалкогольних напоїв та розширення частки ринку пива.

ВИСНОВКИ

Отже, підприємництво - це систематизована, самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, спрямована на таке поєднання факторів виробництва, щоб можна було отримати максимальний прибуток, а підприємець - суб'єкт, що поєднує в собі організаторські новаторські і комерційні здібності для пошуку і розвитку нових методів виробництва і має на меті отримання максимального прибутку. Підприємницька діяльність людини є головною умовою її виживання і задоволення особистих потреб та потреб членів її родини.

Функціями підприємницької діяльності є інноваційна, ресурсна, організаційна, мотиваційна і функція пошуку. Принципи зазначені в Законі України «Про підприємництво» (ст. 5), а форми організації в Законі «Про підприємства». Види підприємництва розрізняються за залежно від змісту діяльності; за формою власності; за величиною.

Зараз в Україні є велика проблема, адже треба не тільки сформувати відповідну законодавчу базу, а й підняти авторитет підприємництва, створити умови для інвестицій, подолати тіньове підприємництво. Досвід функціонування зарубіжних підприємств дає підстави вважати за доцільне законодавчо закріпити їх створення та функціонування у нашій країні з певною державною підтримкою як необхідної умови подальшого розвитку підприємництва (інвестування, надання пільг, кредитування тощо). І це лише одна з перспективних можливостей.

Велику роль для функціонування підприємництва відіграє держава. Основним завданням держави, на мій погляд, вбачається:

- створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи;

- компенсація негативного впливу дезінтеграційно-руйнівних процесів у сфері господарювання, а також відсутності усталених ринкових механізмів саморегуляції.

Проблемами функціонування підприємництва є недосконалість законодавства з питань розвитку дрібного та малого бізнесу і підприємництва в цілому; високі податки; недостатня державна фінансово-кредитна підтримка дрібних і малих підприємств; відсутність дієвого механізму реалізації державної політики з підтримки дрібного та малого бізнесу; недосконалість системи обліку та статистичної звітності дрібних і малих підприємств; обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення; недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності; відсутність стимулів для інвестицій та психологічне несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верств населення.

Проведене дослідження дозволяє заключити, що основними напрямами підвищення ефективності функціонування діяльності підприємництва можуть бути:

- підвищення якості управління через забезпечення реалізації відповідного законодавства на місцевому рівні при його стабільності протягом 3-5 років;

- спрямування зусиль держави на удосконалення чинного законодавства щодо розвитку підприємництва;

- зменшення рівня прямої фінансової підтримки підприємництва, зокрема малого, з боку уряду. Від загального фінансування лише частина його має покриватися державою. З метою підвищення ефективного розподілу фінансових ресурсів фонди підтримки підприємництва повинні бути відокремлені від уряду, що дозволить попереджувати корупцію;

- збереження спрощеної системи оподаткування для суб'єктів підприємництва та встановлення лише двох видів ставок податку для дрібних торгівців і решти малих підприємств, а також подальшого спрощення податкового обліку;

- в умовах недостатніх фінансових можливостей держави зростає роль інтеграційних форм підтримки підприємництва. Серед них можна виділити два основних напрями - взаємодію малого підприємництва з великим та інтеграцію саме малих підприємств. Найбільш перспективними її формами є лізинг, венчурне фінансування, кооперативне кредитування.

На мою думку, вищевказане буде сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємств по всій Україні.

На основі проведеного аналізу ПП «Гроно» можна сказати, що підприємство є прибутковим та перспективним, адже воно забезпечує потребу у найголовнішому, у тому, без чого неможливе людське життя, - у воді та напоях.

Мабуть, було б невірно погоджуватися з думкою про те, що майбутнє України - за підприємництвом. Майбутнє України - за всіма нами і багато в чому визначатиметься нашою здатністю виробити ефективну концепцію задоволення потреб громадян. Але майбутнє України - і за підприємцями. Тому потрібен професійний підхід кожного, хто вирішив зайнятися цією формою економічної діяльності, до виконання своїх підприємницьких функцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про господарські товариства: Закон України Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.

2. Про підприємництво: Закон України Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14.

3. Про підприємства в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24.

4. Безтелесна Л. Підприємництво у контексті людського розвитку // Економіка України. 2003. № 12. с. 62-68.

5. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003. стр. 360-393.

6. Вдовиченко І. Проблеми розвитку підприємництва в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. 2004. № 7. с. 20-22.

7. Виноградська А. М. Основи підприємництва: Навчальний посібник. Друге видання, перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005. стр. 1-544.

8. Голубенко О. Проблеми підприємництва в Україні // Діловий вісник. 2004. № 1. с. 11-14.

9. Гончаров В. До питання розвитку інфраструктури малого підприємництва Формування ринкових відносин в Україні. 2005. № 5. с. 7-9.

10. Гончарова Н. Основні напрями розвитку інтеграційних форм фінансової підтримки малого підприємництва в Україні // Регіональні економіка. 2004. № 2. с. 265-270.

11. Долгоруков Ю., Кружман О. Про розвиток малого підприємництва // Економіка України. 2005. № 12. с. 11-19.

12. Дяків Р. Підприємництво: економіко-правові важелі підтримки та розвитку // Віче. 2001. № 9. с. 56-64.

13. Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Сучасна економіка: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2005. стр. 110-119.

14. Комарницький І., Свірін В. Напрями активізації підприємницької діяльності малого підприємництва в процесі становлення ринкової моделі господарювання // Регіональна економіка. 2001. № 2. с. 50-58.

15. Курс экономики. За ред. Райзберга. - М., 1997. - стр. 528-559.

16. Ластовецький А. Зміст і спрямування державного регулювання підприємництва за умов перехідної економіки в Україні // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 5. с. 125-129.

17. Мокряк В., Мокряк Е. Проблеми формування і розвитку підприємництва в процесі пострадянського трансформування суспільства. // Економіка України. 2004. № 11. с. 49-57.

18. Основи економічної теорії / За редакцією Предборського В. А. - Київ. - Кондор. - 2002. стр. 177-181.

19. Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні // Вісник Податкової служби України. 2005. № 45. с. 24-28.

20. Підприємництво / За редакцією В. А. Подсолонко, Т. Л. Миронової. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. стр. 1-551.

21. Сарахман О. Про ефективність підприємницької діяльності в регіоні // Регіональна економіка. 2001. № 1. с. 177-182.

22. Сизоненко В. Теорія підприємництва: здобутки і проблеми дослідження // Економіка України. 2002. № 9. с. 45-51.

23. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Кн. I-III. М., 1993. стр. 59.

24. Страна ЧП // Бизнес. 2005. № 18-19. с. 125-135.

25. Шумпетер Й. Теория экономического развития (исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). М.: Прогресс, 1982. стр. 165-184.

Додаток 1

Таблиця 7

Динаміка ефективності використання трудових ресурсів підприємства

Джерело:складено автором за матеріалами звітності ПП «Гроно»

Додаток 2

Таблиця 8 Склад фонду оплати праці та інші виплати по цеху №1

Додаток 3

Таблиця 14

Основні техніко-економічні показники діяльності ПП «Гроно»

Додаток 4

Таблиця 15 Характеристика сильних та слабких сторін ПП «Гроно», що використовують в SWOT- аналізі

Джерело:складено автором