Напрями зниження рівня тінізації економіки України

/

/

Вступ

Фундаментальною стратегічною метою України є побудова суспільства європейського рівня і європейського типу, а отже - і соціально орієнтованої ринкової економіки європейського зразка. Цілком очевидно, що це неможливо без вирішення проблем економічної безпеки держави [12, ст. 56].

Сучасні процеси політичної та економічної перебудови України свідчать, що серед багатьох проблем, які загрожують економічній безпеці держави та потребують радикального вирішення, знаходиться проблема «тіньової» економіки.

Зазначена проблема сьогодні набуває особливої актуальності у контексті реформування сучасного українського суспільства, тому що «тіньовий» обіг відверто загрожує економіці, соціально - політичній сфері, духовним цінностям суспільства, стає одним з факторів нестабільності в державі [1, ст. 91].

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна зазначити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному [2, ст. 43].

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років - і у Радянському Союзі. Такий інтерес був обумовлений розростанням тіньового сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

Наявність тіньового сектора стає глобальною проблемою сучасності. Вона набула загальнодержавного значення [1, ст. 91]. В Україні вирішальну роль у його розвитку зіграли повільні темпи і непослідовність економічних перетворень, тому тіньова економіка виступає не тільки і не стільки причиною, скільки наслідком деформації легальної економіки.

На перший погляд, підрахувати об'єм тіньової економіки неможливо, оскільки весь зміст «роботи в тіні» зводиться до уникнення реєстрації та звітності. Однак ще з 20-х років ХІХ ст. у США почали офіційно застосовувати різні методи визначення економічної «тіні», які потім успішно перейняли європейські уряди [6, ст. 71].

Тіньова економіка - надзвичайно актуальна та болюча проблема для української економіки. Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдалося знайти способу її викорінення.

Дослідження у даному напрямку ускладнюється ще й тим, що достовірної і повної інформації про рівень тінізації економіки отримати практично неможливо. Оцінки обсягів тіньових процесів в Україні надзвичайно різні, але навіть за найоптимістичніших розрахунків вони вражають.

З метою подолання негативних наслідків процесу тінізації економіки України, значного зменшення його рівня необхідно розробити та реалізувати низку заходів щодо протидії тінізації [12, ст. 64].

1. Соціально-економічні передумови виникнення та існування тіньової економіки

1.1 Теоретичні основи аналізу впливу тіньової економіки на економічну безпеку держави

Становлення української державності має на меті побудову сучасної європейської країни з розвиненою економікою, спроможною задовольнити соціальні та матеріальні потреби її громадян. Економічні інтереси є частиною національних інтересів країни, але на сьогодні саме економіка є найбільш вразливим елементом безпеки держави. Ефективна система економічної безпеки держави - це питання існування будь-якої держави, тому її забезпечення є одним із пріоритетних завдань розвитку країни.

Варто зазначити, що за радянських часів не лише в Україні, а й в усіх колишніх республіках не було визначне поняття «економічна безпека», оскільки, як вважалося в цьому не було необхідності. Адже радянська економіка є ефективною, а тому не зазнає впливу ані внутрішніх, ані зовнішніх загроз.

Сьогодні в Україні та в інших країнах з трансформаційною економікою чітко усвідомлюється необхідність забезпечення економічної безпеки держави [9, ст. 76].

Проблема економічної безпеки - одне із проявлень національної безпеки, супідрядна, самостійна її форма.

Економічна безпека держави представляє собою захист національних економічних і соціальних інтересів держави і суспільства на основі досягнення стабільного стану і поступального розвитку економіки з врахуванням забезпечення соціальних потреб суспільства як в державному масштабі, так і на рівні регіонів, підприємств і окремих громадян; захист їх від впливу несприятливих внутрішніх і зовнішніх факторів [11, ст. 97].

Захисту та реалізації економічних інтересів щодо забезпечення економічної безпеки заважають різноманітні загрози.

Загроза економічній безпеці - дія факторів, а також ситуації і умови, що складаються в результаті цих дій, які виходять із внутрішніх і зовнішніх джерел небезпеки, відносно життєво важливих інтересів особи, фірми, регіону, суспільства та держави.

Загрози економічній безпеці щільно пов'язані з економічними інтересами держави, а також з інтересами за межами її території. В залежності від виду джерел небезпеки розрізняються внутрішні та зовнішні загрози.

Загроза діє головним чином у відповідній сфері економічних інтересів, але негативний вплив її розповсюджується на інші економічні інтереси. Хоча можна виділити загрози, що діють одночасно на значну кількість економічних інтересів.

Найважливішою загрозою економічній безпеці країни є наявність або подальший швидкий розвиток тіньової економічної діяльності, значне збільшення її обсягів, ускладнення видів її діяльності тощо. Тому актуальним є питання щодо визначення напрямів впливу чинників тіньової діяльності на показники економічної безпеки [17, ст. 88].

В економічній науці важко знайти інший такий приклад, коли масштаби економічного явища і ступінь його вивченості були б настільки непорівнянними, як це має місце з тіньовою економікою - явищем, що охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства [10, ст. 91]. Вона чинить значний негативний вплив на всі соціально - економічні процеси, які відбуваються у суспільстві. Без урахування тіньової економіки неможливі проведення економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, визначення реальних економічних тенденцій, що є основою прийняття рішень щодо проведення заходів соціально - економічної політики [12, ст. 56].

Тіньова економіка являє собою дуже складний для дослідження предмет, через відсутність загальноприйнятого поняття; це феномен, який відносно легко виявити, але неможливо точно виміряти, оскільки практично вся інформація, яку вдається роздобути вченим - економістам, являється конфіденційною і розголошенню не підлягає. Тому в працях різних вчених у цей термін вкладається різний зміст [5, ст. 83].

Вчені під тіньовою економікою розуміють «сукупність соціально - нейтральних або соціально - позитивних джерел доходів громадян, отримуваних від невраховуваних і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності, а також конгломерат соціально - негативних джерел тіньових доходів і антисоціальних джерел тіньових капіталів, отримуваних за рахунок вчинення протиправних криміналізованих і некриміналізованих тіньових діянь у сегментах суспільних, економічних, фінансових, цивільно-правових відносин» [3, ст. 84].

Інші вважають, що тіньова економіка - це економічна діяльність, що не враховується офіційними державними органами та більша частина якої спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства в сфері економіки.

Тіньова економіка достатньо стародавнє явище, що виникло з розвитком суб'єктів господарювання. Сьогодні це явище панує в усіх країнах світу, охоплюючи всі сфери життєдіяльності суспільства [17, ст. 101].

Кожна із запропонованих точок зору по своєму правильна і відображає в тій чи іншій мірі реальні процеси, що відбуваються. Вони характеризують тіньову економіку з різних сторін і по факту не суперечать один одному.

Таким чином, тіньова економіка розпадається на складові. Складовими тіньової економіки є сектори, джерела та сегменти джерел тіньової економіки.

Сектори тіньової економіки - це структурно - логічний метод поділу тіньової економіки на неформальний, прихований і підпільний (кримінальний) сектори (рис. 1), які на класифікаційно-методологічному рівні взаємодіють з такими елементами тіньової економіки, як джерела і різноманітні економічні та цивільно-правові сегменти джерел.

/

/

Рис. 1. Загальна структура тіньової діяльності

Неформальний (свідомо невраховуваний державою) сектор тіньової економіки - сукупність соціально - нейтральних та соціально - позитивних неоподатковуваних джерел доходів громадян, отримуваних від невраховуваних і неоподатковуваних державою видів економічної діяльності (робота на присадибних ділянках, ремісництво, малоповерхове будівництво громадян, отримання чайових, догляд за дітьми, прибирання житла за плату, випадкові епізодичні підробки з незначною оплатою тощо) [3, ст. 84-85].

До неформальної економіки відноситься також економіка домашніх господарств, яку ми розуміємо як приватні господарські одиниці, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домашні господарства, виробляючи продукти харчування, займаючись переробкою с/г продукції, її транспортуванням, продажем тощо, можуть мати у приватній власності засоби виробництва, за допомогою яких вони задовольняють власні господарські потреби, а також продавати залишки на ринку. Прибуток вони розподіляють на приватне споживання та приватне заощадження. Така діяльність не стає економічною небезпекою для країни, навіть не може створити економічної загрози, навпаки, в трансформаційних умовах вона дає чималу користь суспільству. По-перше, суб'єкти господарської діяльності самозайняті; по-друге, населення самостійно вирішує свої потреби у продуктах харчування, одязі тощо. За офіційними даними, щоденна дві - чотирьох годинна праця кожної дієздатної людини у її власному домогосподарстві створює 10 -15% ВВП. Держава за таких умов економить ресурси для власної цільової діяльності, збільшуючи витрати коштів на освіту, медицину. Бюджетне фінансування науки та інноваційної сфери тощо. Тобто у сучасних умовах невраховані офіційною статистикою доходи від домогосподарств не можуть загрожувати економічній безпеці країни, оскільки з точки зору права така діяльність не несе у собі суспільної небезпеки.

Разом з тим, домогосподарства, нагромаджуючи власні кошти, починають удосконалювати власні засоби виробництва через введення новітніх технологій у приватному господарстві, поліпшують якість виробленої продукції, збільшують масштаби виробництва, що зрештою призводить до необхідності збільшувати кількість зайнятих у домогосподарствах. Отже, «економіка для себе» (Е. Тоффлер) починає перетворюватись на економіку для суспільства, з «невидимої» - на видиму, офіційно враховану статистикою та оподатковувану.

Таким чином, можна визначити межу, за якою частина економіки домогосподарств може перетворитися на тіньову економічну діяльність, яка в нашому розумінні може називатися позаоподатковуваною, тобто яка є нелегальною, створюється у власній оселі, але з якої не сплачуються податки. Визначення цієї мети потрібно не стільки для того, щоб дізнатися, існує чи ні позаоподатковувана економіка, скільки для визначення наявності/відсутності загрози економічній безпеці країни.

Показники високого рівня тіньової економіки наприкінці 90-х - початку 2000 років засвідчили спроможність існування української економіки за високого рівня її тінізації. Отже, потрібно визначити не стільки обсяги «тіньової частки» у ВВП країни, скільки критичну межу тінізації трансформаційних економік, за якою може настати колапс економіки та втрата державності. Знайшовши оптимальне співвідношення між легальною та тіньовою економікою, держава зможе впливати на це співвідношення з метою детінізації економіки.

Щодо прихованої економіки, до якої належить легальна, але офіційно не показана, то тут існує можливість прискореного накопичення капіталу з метою ведення прихованого бізнесу, тому політика у сфері безпеки в цій ситуації, по-перше, має спрямовуватися не на заборони і обмеження, а на реформування податкової системи з метою створення більш вигідних умов для легальної економіки. А по-друге, з метою детінізації прихованої економіки як частини тіньової економіки необхідно послідовно реформувати систему соціального захисту населення, щоб його гарантований рівень безпосередньо залежав від внесків працівників і підприємців на особисті пенсійні рахунки і рахунки медичного страхування. Виходячи зі сказаного, можна дійти висновку про те, що прихована частина тіньової економіки може нести економічну загрозу, а не економічну небезпеку для суспільства. Це можна пояснити відсутністю в трансформаційних економіках сталого ринкового інституційного середовища, що створює можливості для ведення бізнесу в «тіні».

Практика засвідчує, що держава впливає на економічний розвиток, реалізуючи бюджетну, податкову, грошово-кредитну тощо політику. А дослідивши механізми взаємодії тіньової економіки з легальною економікою, можна впевненіше здійснювати політику детінізації.

Як вже зазначалося, різні структурні елементи тіньової економіки по - різному впливають на життєдіяльність суспільства. Найнебезпечнішою є підпільна (кримінальна) економіка, яка має антисоціальний, злочинний, а відтак, виключно деструктивний характер.

Небезпека її розвитку полягає у наступному:

- звужені офіційного сектору економіки, змушеному банкрутстві значної частини підприємств;

- перерозподілі національного доходу на користь паразитичного споживання;

- неконтрольованому поширенні позаправових відносин, корумпованості, захопленні політичної влади кримінальними елементами; формуванні фінансової олігархії на тлі загального зубожіння населення, що супроводжується зростанням соціально - політичного напруження у суспільстві;

- розпаді бюджетної системи, зростанні державного боргу як вимушених заходів з вирішення фінансових проблем;

- неконтрольованому відпливі капіталів за кордон;

- втраті довіри населення до державного істеблішменту (владні, правлячі круги, політична еліта) [9, ст. 77-79].

Специфічною формою прояву тіньової економіки в Україні останнім часом стало рейдерство - силове захоплення або поглинання підприємств. В Україні рейдерство набуває вражаючих масштабів, надмірного цинізму та агресії. Воно має цілу низку негативних наслідків: негативно впливає на підприємницький клімат; дестабілізує роботу вітчизняних підприємств; руйнує трудові колективи; формує несприятливий інвестиційний клімат та імідж країни тощо [7, ст. 13].

Рейдерство (англ. Reider - набіг) - вороже поглинання, перехват оперативного управління або власності підприємства за допомогою спеціально ініційованого бізнес - конфлікту. Мета рейдерства, як правило, - перерозподіл чужої нерухомості, а тому воно приносить значні прибутки загарбникам [18, ст. 37].

Рейдерство у сучасному розумінні - недружнє поглинання компаній і перерозподіл власності й корпоративних прав. Іншими словами, рейдерство - це недружнє, поза межами дії цивільного законодавства, спрямоване проти волі власника, захоплення чужого майна на користь іншої особи, встановлення над майном повного контролю нового власника в юридичному й фізичному розумінні з використанням корумпованості чиновників та (або) із застосуванням сили. Недружні поглинання «по-українськи» найчастіше зводяться до силових захоплень підприємств під прикриттям законних або псевдозаконних підстав. Така практика була запозичена в Російській Федерації, де рейдерські захоплення поширені більш широко й відпрацьовані до дрібниць [7, ст. 13].

Ситуація в Україні, відносно рейдерства набула системного та загальнонаціонального характеру. На думку членів Антирейдерського союзу підприємців України, така ситуація стала можливою через бездіяльність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади щодо усунення рейдерської загрози та відсутність рішучих дій із захисту прав власників.

Рейдерство сьогодні залишається безкарним з боку держави [3, ст. 80].

На практиці існують чотири основні способи захоплення підприємства: через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи управління та оспорювання підсумків приватизації.

Захоплення через акціонерний капітал свідчить про те, що він сильно розпорошений або недостатньо контролюється. Початком атаки є скупка акцій. Як правило, рейдери планують скупити близько 10 - 15% акцій. Саме ця кількість є достатньою, щоб ініціювати проведення зборів акціонерів з «потрібним» порядком денним, наприклад зміною керівництва підприємства. Акціонерне товариство, власником якого є трудовий колектив, - найпривабливіший об'єкт для рейдера. Одержуючи невисокі зарплати, працівники без особливих коливань продають свої цінні папери тому, хто пропонує ціну в 5-10 разів більше від номінальної вартості.

У другій половині 90-х найбільш популярним способом було відбирання власності через кредиторську заборгованість. Застосовується він і сьогодні. Прострочені борги підприємства скуповуються в дрібних кредиторів за низькими цінами, потім консолідуються й пред'являються до одночасної виплати. Нездатність підприємства розрахуватися за своїми обов'язками дає підстави для початку процедури банкрутства або санації з усіма наслідками, що випливають з цих процедур.

Однією зі слабких сторін підприємства, яким зацікавились рейдери, може бути наймане керівництво. Наділений значними повноваженнями директор може сприяти швидкому виведенню майна з підприємства на підконтрольні рейдеру структури. Таким чином, власник підприємства може залишитися з акціями, які нічого не варті. Переконати керівництво діяти на користь рейдера можна різними способами: від звичайного підкупу до підсажування на «гачок» шляхом шантажу, кримінального переслідування та погроз.

Приватизація багатьох об'єктів в Україні у свій час проводилася недостатньо прозоро, в окремих випадках - з порушенням законодавства. Більш того - приватизація деяких підприємств в Україні проводилася за класичними рейдерськими схемами. Громадськість сьогодні найчастіше вважає, що той, хто вже володіє підприємством, є його законним власником, а той, хто хоче встановити свій контроль, рейдер [7, ст. 15-17].

Таким чином, проблема рейдерсва є комплексною і лише одним введенням кримінальної відповідальності за силовий (найпростіший) варіант рейдерства її не вирішити. Отже, необхідним є впровадження систематичних заходів.

Крім рейдерства, виразним виявом підпільної економіки є корупція - одна з найбільших економічних небезпек в Україні. У широкому розумінні корупція є складним соціально - економічним (насамперед асоціальним) явищем, що виникає в процесі реалізації тіньових економічних відносин між посадовими особами та іншими суб'єктами з метою задоволення особистих інтересів через комерціалізацію суспільних благ і цінностей. У вузькому розумінні корупція - це комерціалізація посадовими особами своїх функціональних обов'язків.

Дослідження корупції в Україні стає актуальним як з точки зору оцінки ефективності проведення реформ у сфері оподаткування, так і з точки зору становлення інституту громадської думки в частині її адекватності реальним процесам, що відбуваються в економіці. Громадська думка, перетворена на «криве дзеркало» антикорупційних реформ, стає фактором ризику їх ефективності.

З метою забезпечення економічної безпеки в країні діють необхідні нормативно - правові акти. Відповідно до ст. 92 (п. 17) Конституції України [19] основи національної безпеки мають визначатися законом України. Проте процедур для цього ще не визначено, і у такому розумінні цю вимогу ще не виконано [9, ст. 80,82].

1.2 Розвиток тіньової економіки як процесу

Тіньова економіка - явище не нове, воно виникло на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки - но людство почало карбувати монети, як відразу ж з'явилися фальшивомонетники. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю у багатьох галузях національної економіки [7, ст. 3-4].

Аналізуючи теоретичні основи дослідження тіньової економіки, можна зазначити, що в літературі причини її виникнення та існування трактуються по-різному.

Домінуючими причинами посилення тіньового сектора економіки на різних етапах розвитку держави є зацікавленість у цьому процесі представників правлячого режиму і звуження мотивації у фізичних і юридичних осіб до усунення тотального контролю за всіма громадянами, властивого комуністичному режиму, що призвело до хаотичного, неконтрольованого, вибухового зростання масштабів і впливу тіньового сектора економіки. Реструктуризація тіньової економіки та відсутність реальних механізмів, здатних обмежити її зростання і проникнення до всіх шпарин держави, не змінила самої сутності цього явища. Тіньова економіка залишається альтернативною економіці офіційній, і посилення першої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої. Наслідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації економіки держави, які зводилися лише до різних спроб впливу на її офіційну складову.

Офіційний сектор економіки швидко руйнувався, обумовлюючи наростання соціально-економічної дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та морально-етичні підвалини суспільного нехтування законами, криміналізація економічних і соціально-політичних відносин стала нормою функціонування молодої держави.

Тотальна тінізація стала загрожувати не тільки наближенням економічної катастрофи, але й розколом нації, втратою державної незалежності. В Україні при переході від соціалістичних форм організації економіки до ринкових відбулася реструктуризація тіньового сектора економіки, відбувся його масштабний розвиток і його пристосування до нових умов соціального існування [2, ст. 43].

На нашу думку, найбільш небезпечним сектором тіньової економіки, який пов'язаний з прямими порушеннями чинного законодавства є підпільний (кримінальний).

Криміногенна тінізація суспільно - економічних відносин в Україні відбувалася поетапно.

Перший етап перехідного періоду (1985-1989 рр.) пов'язаний зі спрямуванням роботи правоохоронних органів на боротьбу з так званими нетрудовими доходами. Він характеризується високим рівнем виявлення незначних правопорушень у сфері торгівлі, побутового обслуговування тощо, які за ознакою повторного скоєння протягом року автоматично переходили в розряд кримінальних діянь.

Під час другого етапу криміногенної тінізації економіки України (1989-1992 рр.) поряд із розповсюдженими формами та способами злочинів проти власності, що скоювались раніше (розкрадання шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення; зловживання службовим становищем; розкрадання грошових коштів вкладників шляхом їх часткового неоприбуткування; розкрадання вкладів померлих одиноких вкладників; розкрадання відсотків, нарахованих на вклади; розкрадання облігацій державної позики під час їх купівлі від населення та ін.), у структурі злочинності з'явились чисельні високотехнологічні способи розкрадань, які вчинялись шляхом здійснення розрахунків за позичальника третьою організацією, розкрадання коштів під виглядом конвертації у вільно конвертовану валюту, розкрадання кредитних ресурсів та ін. Особливо характерними стали способи протиправного вилучення державних коштів, що здійснювались у комбінації з приписками та посадовими підробками.

Другий етап тінізації відносин характеризувався дещо трансформованими способами розкрадань фінансових і матеріальних ресурсів підприємств, що використовувались на першому етапі перехідного періоду, до яких додались різноманітні способи розкрадань валютної виручки, пов'язаних з експортно-імпортними операціями. Це розкрадання, які здійснювались шляхом складання фіктивних бракувальних актів товарної експертизи, псевдодемпінгу, експорту цінностей фіктивним зарубіжним підприємствам, перерахування валютних коштів як попередньої оплати за імпорт або для участі в конкурсах щодо отримання замовлень на виконання закордонних проектів, фінансування ремонту та інших витрат на утримання водних і повітряних транспортних засобів, що експортуються за кордоном, різних видів податкових зловживань та широкого спектра злочинних діянь, пов'язаних з експортно-імпортними операціями, угодами давальницькою сировиною та ін.

Стали ще більш високотехнологічними та складними для кримінальної кваліфікації способи розкрадання кредитних ресурсів. Саме в цей час з'являються перші елементи ринкових відносин, з якими прийшло поняття кредитних, банківських, валютних та інших підприємницьких ризиків, правовий режим яких надавав фактам розкрадань кредитів цивільно-правового, а не кримінального характеру.

Способи розкрадання сировинних та інших матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, валютної виручки, кредитних ресурсів практично стали основними джерелами первісного накопичення капіталів незаконного походження на другому етапі тінізації суспільно - економічних відносин.

Наприкінці другого і початку третього етапу тінізації відносин, що розпочався у 1993 р., характерними стали способи привласнення шляхом шахрайства реальних коштів, отриманих як попередня оплата, чи товарів, переданих під реалізацію, а пізніше, з уведенням електронних мереж у банках, почали траплятися випадки розкрадання коштів за допомогою використання банківських електронних засобів зв'язку.

Характерними злочинами у сфері кредитних відносин у вищезазначений період стали: різні способи розкрадання кредитів з використанням як забезпечених, так і незабезпечених гарантій, створення позабалансових кредитних портфелів, надання псевдокредитів під погашення раніше отриманих і вкрадених кредитів. Такі діяння вчиняються шляхом злочинної умови:

- між отримувачем кредиту і посадовою особою кредитора;

- між кредитором і посадовими особами страховика;

- за допомогою псевдобанкрутства;

- шляхом створення фіктивних фірм та їх зникнення після отримання кредиту;

- використання інших комбінацій розкрадання кредитних ресурсів.

На третьому етапі тінізації відносин до вищезазначених способів фінансових злочинів додались шахрайства трастів з їх фінансовими пірамідами, утвореними з приватизаційними паперами, та близько ста способів кримінального ухилення від оподаткування, які тісно пов'язані з розкраданнями кредитних ресурсів, іншими фінансовими злочинами та хабарництвом. Характерним є те, що значна частина з наведених способів розкрадань, шахрайств, зокрема такий вид злочинності, як податкові злочини, виникла в Україні саме в перехідний період на підґрунті вищезазначених причин. Саме на третьому етапі з'явилась основна частина так званих фінансових злочинів, що підривають фінансову систему країни (приховування валютної виручки; шахрайство з фінансовими ресурсами; порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю; фіктивне підприємництво та ряд інших).

Саме такі злочини стали найпотужнішими джерелами накопичення тіньових капіталів на другому і третьому етапах [3, ст. 85-86].

Враховуючи те, що тіньова економіка - є не тільки криміногенним явищем, а й економічним, пронизаним фінансовими, організаційно - управлінськими і правовими технологіями, і, що зустрічається часто, некриміналізованими проявами, які є суспільно небезпечними джерелами тіньової економіки, а, навпаки, віднесено до категорії корисних, невідкладних, запобіжних тощо, успіхи у напрямі усунення підґрунтя для її існування можливі лише за умови єдиної концепції та програми по координованих дій, в основі яких одним із пріоритетних заходів повинно бути створення сучасної інфраструктури організованих ринків [1, ст. 90].

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули «неофіційні» готівкові розрахунки за різноманітні «послуги» (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекції тощо).

1.3 Порівняльний аналіз феномену «тіньова економіка» в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою

Дуже складним є порівняльний аналіз рівнів тіньової економіки в різних державах - у зв'язку з тим, що деякі види нелегальної діяльності, включені до тіньової економіки та заборонені в одних країнах, є офіційно дозволеними і легальними в інших (особливо це стосується різноманітних валютних операцій) [14, ст. 5].

Сучасна тіньова економіка є загальносвітовим негативним явищем, яке з розвитком національних і міжнародних економічних зв'язків та фінансово - господарських технологій набуває нових, дедалі більш небезпечних властивостей. Тіньова економіка з тією чи іншою інтенсивністю та в різних обсягах виявляється в усіх країнах світу [3, ст. 82].

Стартові причини поширення та збільшення обсягів тіньової економіки однакові як у іноземних державах, так і в Україні. Так, німецькі фахівці вважають, що при визначенні причин існування та поширення тіньового сектору економіки слід враховувати як економічні, так і суспільно - політичні причини:

- державне оподаткування;

- зміну суспільних духовних орієнтирів;

- збільшену централізацію та бюрократизацію або соціально - політичні переорієнтації [17, ст. 102].

За даними Міжнародного валютного фонду 8% світової економіки базується на незаконно отриманих коштах. Щорічні втрати світової економіки від корупції становлять від 500 млрд. до 1 трлн. дол. або 3-5% глобального ВВП.

У цілому спостерігається постійне зростання економічної «тіні». До розвинутих країн з найбільш високою часткою тіньового сектору належать Греція (29% офіційного ВВП), Італія (27,8%), Іспанія (23,4%) і Бельгія (23,4%). Середнє становище посідають Ірландія, Канада, Франція та Німеччина (14,9 - 16,3%). Найнижчі показники частки тіньового сектору мають Австрія (9,1%), США (8,9% або 700 млрд. дол.) і Швейцарія (8%).

Найбільших масштабів тіньовий сектор економіки досяг у країнах, що розвиваються. Наприклад, тіньова економіка Нігерії оцінюється в 76% офіційного ВВП, Таїланду - 71%, Єгипту - 68%, Болівії - 66%, Панами - 62% ВВП.

В Україні за різними оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів, частка тіньового сектору економіки становить 45 - 70% ВВП. Фактично можна говорити про існування «паралельної» або «другої» економіки, що за масштабами не набагато поступається офіційній.

Критичне (порогове) значення частки тіньової економіки до ВВП становить 50%. Після цього вплив тіньової сфери на господарське життя країни стає настільки відчутним, що протиріччя між офіційною та неофіційною економікою перетворюється з другорядного в першочергове соціально - економічне протиріччя, а ті чи інші форми його виявлення наявні практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Подальше поширення тіньової економіки призводить до некерованості та криміналізації суспільства.

Тому увага громадськості багатьох країн прикута до такого феномену, як тіньова економіка. При цьому значно відрізняються погляди на сутність цього явища, так і кількісні оцінки його масштабів. Можна сказати, що тіньова економіка - це реакція суб'єктів господарювання на систему, що поставила їх у скрутне становище і зробила жертвами правового й економічного безладу.

Значною мірою звернення до тіньових операцій є способом економічного виживання в несприятливому економічному середовищі. Такі операції - джерело доходів як значної кількості підприємств, так і більшої частини населення країни: дев'ять із десяти громадян України, що не мають достатніх засобів для існування з легальних джерел, здобувають їх у тіньовому секторі. У цьому контексті значну частину тіньової економіки можна взагалі розглядати як чинник, що компенсує неефективність державної економічної політики, завдяки якому прибутковість роботи в офіційному секторі є недостатньою порівняно з ризиком бути підприємцем в Україні.

Збереження наявного високого рівня тінізації економіки становить усе більшу загрозу для національної безпеки, оскільки призводить до посилення криміналізації економічних відносин, заміщення державної юстиції кримінальною, розповсюдження корупції.

Діалектика виникнення феномену «тіньова економіка» в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою має як спільні, так і відмінні ознаки.

Спільним є те, що одна зі складових тіньової економіки - злочинність перехідного періоду - в Україні досягла того рівня, що і в розвинених ринкових державах, коли накопичено капітали, у тому числі й протиправного походження, які стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів.

Але слід зазначити, що тіньова економіка України відрізняється від її західних проявів, адже там вона в основному пов'язана з приховуванням доходів, нарко- та порнобізнесом, вимаганнями, аферами та ін. Західним країнам не притаманні такі явища, як масове розкрадання державного і суспільного майна, законне отримання прибутку за випуск непотрібної чи шкідливої продукції.

Поширеною є думка, що тіньова економіка породжується у зв'язку з виникненням приватної власності та кооперації. Але тіньові явища виникають лише за деформації цих форм власності, а точніше - до тіньових наслідків може призвести деформація у будь - якій формі власності.

Відмінністю процесу розвитку тіньової економіки в Україні порівняно з розвиненими ринковими країнами є те, що в Україні вона виникла стрімко, на підґрунті різної зміни відносин власності та заміни планових суспільно - економічних відносин ринковими, без відповідної адаптації правового й організаційно - управлінського забезпечення цих трансформаційних процесів до сталого економіко - правового середовища країни. У ринкових країнах у межах інститутів власності та ухилення від оподаткування інфраструктура протидії процесам тінізації напрацьовувалась століттями, тобто задовго до усвідомлення суспільством самого феномену «тіньова економіка» [3, ст. 82 - 83].

Одна з особливостей сучасного світового господарства полягає в тому, що інтенсифікація процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації супроводжується постійним зростанням обсягів тіньової економіки, появою її нових форм прояву та механізмів захисту від державних обмежень. У зв'язку з цим все більш вагомого та актуального значення набуває дослідження тіньової економіки на національному, міждержавному, регіональному і міжнародному рівнях.

Дослідження даного явища на прикладі країн Європейського Союзу являє особливий теоретичний та практичний інтерес, оскільки, по-перше, уряди цих країн розробили відносно ефективну, у порівняні з рештою світу, систему заходів для протидії тіньовій економіці; по-друге, країни Європейського Союзу утворили унікальне та найефективніше в світі інтеграційне об'єднання, на прикладі якого можна вивчити тенденції глобалізації в тіньових економічних відносинах, а також засоби протидії ним як на рівні об'єднання, так і на національних рівнях; по-третє, в світлі європейського вектора розвитку України було б корисно дослідити та порівняти системи тіньових відносин України і країн ЄС, методи обмеження негативного впливу тіньової економіки на суспільство.

В Росії першою крупною галуззю, яка поринула в тінь, стала горілчана промисловість (з 16 ст.). Держава, яка заробляла на горілчаній монополії, нещадно катувала виробників самогону, але їх кількість не зменшувалася.

Лікеро-горілчана промисловість продовжує залишатися однією з самих «тіньових» і в Росії, і в Україні (високоприбутковий бізнес, який жорстко регулює держава).

Справжній розквіт тіньової економіки царська Росія пережила з розвитком капіталістичних відносин. Причому, в тіні робили гроші і верхи (дворянство), і низи (купці, промисловці). Вже тоді було ясно, що бюджетні гроші - найбільш ласий шмат для тіньових операцій. Тіньове майно робилося на постачаннях в армію, закупівлі для потреб царського оточення, на численних державних програмах. Напівдикі племена Казахстану, Південного Кавказу не підозрювали, скільки грошей, передбачених на їх освічення, переобладнання та інше осіло в кишенях чиновників та підрядчиків.

Як правило, тіньова економіка активізувалася у важкі для держави часи, наприклад, після відміни кріпосного права в Росії, коли ще було не ясно, що робити з дворянськими та державними землями, які раптово залишилися без «живого інвентарю», почалися земельні афери. Об'єктом наживи була як сама земля, так і бюджетні засоби, виділенні на влаштування кріпаків. Це типовий приклад того, як «тінь» заповнює правовий вакуум.

До тієї ж категорії відносяться знамениті залізничні та банківські «лихоманки» другої половини 19 ст.

Особливо показовим стан економіки був у перші роки після Жовтневої революції. Держава втратила контроль над економікою і лише «набігами» намагалася отримати своє. Економіка відповідала адекватно - повальним ухиленням від уплати аналогів; занепадом важкої промисловості; одночасним існуванням декількох видів грошей.

Цікаво, що взявши політичну ситуацію у державі під контроль, більшовики не знайшли нічого кращого, ніж оголосити НЕП. Якщо тотальний контроль і жорстке регулювання вели у глухий кут, то дарування короткочасної свободи приватній ініціативі створило диво. Першими піднялися (вийшли з «тіні») харчпром, легпром, общепіт - галузі з швидким оборотом капіталу. На цей час держава вже мала сформований за рахунок податків бюджет.

В Радянському Союзі «тінь» була загнана у вузькі рамки, але все ж таки існувала. Носила вона географічний та галузевий характер. Тоталітарна держава була сильною і особливої волі нікому не давала.

З початком розпаду СРСР масштаби «тіньової» економіки різко розширились.

В процесі трансформації, тобто переходу до ринкової економіки, Україна та межуючі з нею держави стикаються зі складнощами в регулюванні економічних процесів. Для нашої країни характерною є спроба застосування перевірених розвинутими державами методик впровадження ринкових механізмів, але більш вдалою стратегією є застосування прикладів наших сусідів для формування особистої стратегії керування національною економікою.

Саме за прикладом Російської Федерації через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України.

2. Дослідження проблеми тіньової економіки в сучасних умовах

2.1 Особливості та наслідки функціонування тіньового сектору економіки України

Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту неможливе проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівнях, ухвалення ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5-10% від валового внутрішнього продукту (ВВП). Частка тіньової економіки в Україні становить 30-40% від офіційного валового внутрішнього продукту. Показник 40-50% є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Час радикальних соціальних, політичних та економічних змін у будь - якій з країн світу характеризується, поряд з іншими, аквізицією тіньових проявів в економічній діяльності. Не став винятком і трансформаційний процес в Україні. Розгортання тіньової діяльності на початку трансформаційної кризи слід розглядати як закономірне явище, пов'язане із руйнуванням старої інституційної системи та командно-адміністративного господарського механізму, у той час як нові важелі економічного регулювання на той час ще не було сформовано.

Сподівання на те, що просування процесів реформування в економіці, обнадійливі тенденції макроекономічної динаміки автоматично скоротять обсяги тіньової діяльності, виявилися марними. Рівень тінізації української економіки залишається значним.

Фактично тіньова економіка стала однією з органічних складових економічної системи і у цій якості відіграє певні системні функції. Зокрема вона частково вирішує низку поточних проблем, які не спроможні вирішити легальні економічні відносини та держава: забезпечує акумуляцію вільних грошових коштів, формує прошарок підприємців, створює умови для само зайнятості і є джерелом доходів широких верств населення, збільшуючи споживчий попит тощо.

Отже, тіньову економіку можна розглядати як об'єктивно обумовлений соціально - економічний механізм, який компенсує упущення та недосконалість легальних соціально-економічних відносин. Внаслідок цього в країні створюються впливові та чисельні соціальні прошарки, фактично зацікавлені у збереженні економічних деформацій, які обумовлюють поширення тіньової економіки.

Проте, водночас, тіньова економіка входить у системну суперечність з інтересами довгострокового соціально-економічного розвитку, завдаючи негативного впливу на останній у стратегічному вимірі. І міжнародна практика, і накопичений за останні роки вітчизняний досвід переконують у тому, що бездіяльність та небажання впроваджувати системні заходи, спрямовані на скорочення рівня тонізації, призводить до погіршення ситуації незалежно від рівня економічного розвитку.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про основи національної безпеки України», «тінізацію» національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

Оскільки розквіт тіньової діяльності в Україні залишається однією з ключових проблем соціально-економічного розвитку, її розв'язання має стати об'єктом скоординованих зусиль усіх гілок державної влади, науковців, інститутів громадянського суспільства.

Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

Отже, поширення тіньової економіки веде до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди - й неможливості регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це обумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, становить підґрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки України, перешкоджаючи просування до членства у міжнародних організаціях.

На макрорівні негативні наслідки тінізації економіки знаходять вияв у звуженні можливостей суб'єктів господарювання щодо захисту їхніх прав власності та умов конкуренції через прозорі легальні механізми, в тому числі - передбачені міжнародними економіко - правовими нормами. Це пов'язане як з широким застосуванням самими цими суб'єктами «тіньового» інструментарію забезпечення власної конкурентоспроможності (отримання невиправданих податкових пільг чи інших преференцій, приховування частини прибутку, використання тіньової зайнятості, прихованих схем постачання й реалізації, тощо), так і з використанням такого інструментарію фірмами - конкурентами, що ставить компанії, які працюють в цілком легальному середовищі, у невигідне конкурентне становище.

Водночас багатоаспектність та розгалуженість виявів тінізації свідчить про безперспективність методів лише «симптоматичної» протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб'єктів економіки.

Зосередженість інституційних реформ лише на зміні форми власності, тим часом як формування інститутів соціального партнерства, захисту інтересів бізнесу та цивілізованого лобізму відбуваються надто повільно, призвела до того, що зростання потужності приватних економічних суб'єктів у несприятливих умовах супроводжувалося їхньою схильністю до забезпечення власної економічної безпеки за рахунок механізмів тіньової економіки. Отже, значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. У цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

Значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. В цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

Масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги і структуру ВВП, призводячи до спотворення офіційних даних про його величину. Тіньова економіка створює реальну загрозу економічній безпеці та демократичному розвиткові держави. Високий рівень тінізації економіки вкрай негативно впливає на імідж країни, її конкурентоспроможність, ефективність структурних та інституційних реформ.

Тіньова економіка має об'єктивний характер, тому існує в будь економічних системах. Йдеться про порогове значення тіньової економіки, загрозливе для національної економічної безпеки, критичним рівнем якого є 40% офіційного ВВП.

Рівень тінізації економіки в Україні залишається високим. За оцінками МВФ, обсяг тіньової економіки в національному ВВП України становив близько 32%. Поряд з цим, за розрахунками Держкомстату, здійсненими на основі міжнародного стандарту «Вимірювання не облікованої економіки. Посібник», розробленого у 2002 році ОЕСР, МВФ, МОП та Статкомітетом СНД, рівень тіньової економіки в Україні становив у 2001 р. 16,3% ВВП, у 2002 р. - 17,7%, у 2003 р. - 17,2%, у 2004 р. - 18,9%, у 2005 р. - 18,1%[7, ст. 4-10].

Соціально - економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінально. Економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у складних умовах перехідного періоду. Однак, немає підстав усіх учасників тіньових економічних відносин вважати злочинцями. У тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально - економічного розвитку. Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому секторі економіки уповільнюється НТП, знижується продуктивність праці. Внаслідок обмеженості джерел інвестицій і несприятливого інвестиційного клімату зменшується їх обсяг. Поширюється грошова деградація, а податковий тягар розподіляється на дедалі меншу кількість господарських суб'єктів, які працюють легально. Як наслідок, настає колапс і легальної економіки.

Але менш (якщо не більш) катастрофічними за період новітньої історії є наслідки тіньової економіки для морального клімату нашого суспільства, оскільки тінізація деформує свідомість людей, породжує у них безнадійність і соціальний песимізм [2, ст. 48].

Підсумовуючи все вищесказане, ми дійшли висновку, що поширення тіньової економічної діяльності призводить до таких негативних наслідків:

- зменшення податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів;

- скорочення обсягів інвестицій в економіку держави та відпливу капіталу за кордон;

- нераціонального розміщення трудових ресурсів;

- криміналізації суспільства;

- появи економічної бази для впливу на державних посадових осіб, ЗМІ, політичні події, народних депутатів.

Все зазначене сприяє відтворенню факторів, що породжують тіньовий бізнес.

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабно вибухового поширення такого явища, як тіньова економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена.

2.2 Методологічні основи оцінювання тіньової економіки

Наявність тіньової економіки справляє суттєвий або домінуючий вплив (у залежності від рівня тонізації) на всі соціально-економічні та політичні процеси в державі. Без її обліку неможливий розрахунок макроекономічних показників, визначення реальних економічних тенденцій, які є основою прийняття рішень щодо проведення заходів державної соціально-економічної політики.

Тому одним із головних завдань, яке намагаються вирішити дослідники тіньової економіки і різних країнах, є оцінка масштабів тіньової економічної діяльності та окремих її складових.

Досі жоден із запропонованих методів оцінки тіньової економіки не одержав загального визнання та розповсюдження. Всі ці методи об'єднують оцінки високої неточності при розрахунках обсягів тіньової економіки. Перш за все це пов'язано з неоднозначністю визначення поняття «тіньова економіка» та його структурних елементів і складністю отримання достовірної інформації про тіньову економічну діяльність.

Крім цього кожний із методів придатний лише для оцінки визначеної сфери тіньової економіки. Авторами часто не застерігається чітко, відносно якої діяльності проводяться обстеження. Також у роботах як іноземних, так і вітчизняних фахівців оцінки масштабів тіньової економічної діяльності визначаються як у абсолютних, так і відносних величинах, що ускладнює порівняння одержаних різними фахівцями результатів щодо оцінки тіньової економіки.

Наявність цього явища в усіх сферах життєдіяльності суспільства підтверджується та виявляється багатьма методами її оцінки [17, ст. 123].

Тінізація економіки у різних країнах проявляється в різних масштабах і формах, тому можливості оцінки тіньової економіки достатньо обмежені, оскільки «тінь» передбачає приховування від обліку, контролю та реєстрації. Тому метою в рамках методології системного аналізу доцільно застосувати різні методи, які дозволяють зберегти баланс між кількісно вираженими ймовірними альтернативами рішень та інтуїцією, використаною у потрібний час.

За результатами вивчення літературних джерел виділимо три групи методів оцінки тіньової економіки:

- структурні та спеціальні методи, що використовуються на макрорівні;

- статистичні та монетарні методи;

- економіко-правові методи, що використовуються на макрорівні - при виявлені й оцінці економічних параметрів конкретних правопорушень, злочинів, економічної діяльності окремих осіб.

Структурні та спеціальні методи спрямовані на забезпечення якнайповнішої реєстрації тіньових економічних явищ для узагальнюючої характеристики всієї їх сукупності й окремих груп, виявлення і вивчення масових статистичних закономірностей. Найрозповсюдженішими на сьогодні є методи оцінки прихованого виробництва легальних товарів і послуг, які базуються на методології системи національних рахунків (СНР). Достатньо надійним і точним є використання традиційних статистичних методів у поєднанні з методом експертних оцінок, які у ряді випадків можуть давати більш точні результати, ніж традиційні методи при низькій якості первинної інформації.

До основних методів, що використовуються в країнах з ринковою економікою для оцінки параметрів кримінальних форм прихованої економічної діяльності належать:

- метод специфічних індикаторів (прямих чи непрямих);

- структурний метод;

- метод м'якого моделювання;

- експерті методи;

- змішані методи.

Ще однією класифікацією прикладних методів оцінки тіньової економіки є їх поділ на прямі або непрямі. Прямі методи засновані на контактах з/або спостереженнях за людьми чи підприємствами, з тим, щоб зібрати пряму інформацію про не оприлюднений прибуток. Ці методи розподіляються на два види: ревізія податкових декларацій і добровільні анкетні опитування з метою збору інформації. Такі мікроекономічні підходи широко використовуються у багатьох країнах, зокрема у Норвегії (Ізакен і Стром, 1985), Данії (Могенсен, 1995), США (Даллаго, 1990 і Томас, 1992). Одним із недоліків цього методу є те, що точність і результати дослідження суттєво залежать від готовності респондентів до співпраці, від об'єктивності та чесності їх суджень, що суттєво утруднює обчислення реальної оцінки (у грошовому еквіваленті). Одна з переваг цього методу полягає у достатньо детальному інформуванні про структуру тіньової економіки, але результати суттєво залежать від способів побудови анкет.

Непрямі методи визначають розмір прихованої економіки, вимірюючи «сліди», які залишає офіційна статистика, та переважно використовують дані макроекономіки.

Прямі методи дають, як правило, занижену оцінку тіньової економіки; непрямі методи, методи прихованих змінних, м'якого моделювання, структурний метод - завищену оцінку. Додатковим джерелом релевантної інформації у даному випадку залишається також вивчення вторинних джерел інформації (матеріалів преси, судових розглядів тощо), що дає змогу оцінити окремі аспекти тіньової діяльності.

Методи відкритої перевірки забезпечують виявлення кримінальної економічної діяльності лише тією мірою, якою це дозволяє робити відвертість суб'єктів, що перевіряються. Використання методів відкритої перевірки перебувають у компетенції спеціально створених контролюючих органів. Ними виявляються і усуваються порушення валютного, митного, банківського, податкового, антимонопольного законодавств, торгівлі, пожежної безпеки, санітарних норм та ін. Результати, отримані при використані методів відкритої перевірки, можуть згодом використовуватися також і в обліково-статистичних цілях.

Спеціальні методи економіко-правового аналізу дають змогу ефективно застосовувати спеціальні економічні й бухгалтерські знання в юридичній практиці (в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному і цивільному процесах). Конкретні методи економіко-правового аналізу можна об'єднати в наступні категорії, які достатньо повно висвітлені у спеціальній літературі:

- метод документального аналізу;

- метод бухгалтерського аналізу;

- метод економічного аналізу.

Серед закордонних науковців та практиків найпоширенішими є непрямі методи оцінки тіньової економіки, зокрема:

- підхід, заснований на відмінностях міх статистичними даними оцінки валового внутрішнього продукту (ВВП) за прибутками і витратами;

- метод оцінки офіційної та фактичної робочої сили в економіці;

- операційний підхід.

Перший підхід, який базується, на відмінностях між статистичними даними оцінки валового внутрішнього продукту (ВВП) за прибутками і витратами, був застосований для Австрії (Франц, 1983), Великобританії (Петерсен, 1982 і Дель Бока, 1981), Німеччини, США.

Метод оцінки офіційної та фактичної робочої сили передбачає, що зменшенні кількості робочої сили в офіційній економіці відразу спричиняє збільшення діяльності у тіньовій економіці. Якщо повна участь робочої сили передбачається постійною, то офіційна норма участі у ній може слугувати індикатором збільшення участі у тіньовій економіці. Однак, слабкою стороною цього методу є неврахування того, що люди можуть працювати одночасно і в офіційній, і в тіньовій, паралельній економіці.

Відомим є метод попиту валюти, розроблений Кейгеном (1958), доповнений Гутманом (1977) та Танзі (1980, 1983), які економетрично оцінювали функцію попиту валюти для Сполучених Штатів за період із 1929 по 1980 р.р. для того, щоб обчислити тіньову економіку. Прихильники цього підходу припускають, що тіньові або приховані операції було зроблено у формі готівки, щоб не залишити жодних помітних слідів для органів державної влади. З цього випливає, що збільшення розміру тіньової економіки однозначно збільшить попит на валюту. Цей метод був застосований Ізаксеном і Стромом (1985) у Норвегії, де розраховувався розмір повної економіки. Метод вважається одним із найуживаніших, хоча і він зазнав критики через припущення однакової швидкості обігу грошей у легальній та тіньовій економіках та через припущення, що всі тіньові операції здійснені у готівковій формі (Блейдс (1982), Фейге (1986, 1996), Фрей і Померен (1984), Томас (1999).

Відомим також є метод обліку споживання електрики, запропонований Кауфманом та Калібердою (1996), метод Ласкі (2000), відповідно до якого певна частина тіньової економіки споживає частину електрики. Ця частина охоплює домогосподарства, незареєстровані економічні суб'єкти, виробництво товарів / послуг для власного використання (так зване сімейне споживання електрики). Також припущення авторів, стосуються того, що якщо сімейне споживання електрики є високим, то і частка решти прихованої економіки буде високою.

Обчислення фактичного розміру тіньової економіки відбувається лише на оцінці частки електрики у структурі тіньового ВВП кожної країни. Ласкі використовував за основу тіньову економіку США (10,5% з ВВП країни за обчисленням Моріса у 1993), базуючись на якій, можна обчислювати розмір тіньової економіки для іншої країни.

Цей підхід враховує фактор технічного прогресу, згідно з яким тенденції у відносній економії енергоносіїв на технологічні потреби у виробництві продукції враховуються при порівнянні динаміки, витрат електроенергії за повним електробалансом і динаміки ВВП. Таким чином, відносна економія енергоносіїв, яка спостерігається в обліку технологічних витрат, повинна відображатись у співвідношеннях між загальними витратами електроенергії та ВВП і сприяти або досягненню більшої економії електроенергії у внутрішньому споживанні, або отриманню відповідної додаткової продукції (ВВП).

Метод Ласкі також є неточним, оскільки не всі тіньові дії вимагають значної кількості електрики, вони можуть використовувати інші джерела енергії або не використовувати її взагалі. Крім того, тіньова економіка має місце не лише в сімейному секторі, а й для вітчизняних «обленерго» не облікована електроенергія також є непоганим заробітком.

Метод обчислення тіньової економіки на основі обліку споживання електрики достатньо простий і застосовувався у багатьох європейських країнах, проте, зазнав критики через неоднорідність всіх тіньових дій, які вимагають різну кількість електрики, або які використовують альтернативні джерела енергії (газ, торф, вугілля і т. п.). Із розвитком НТП одночасно і офіційна, і неофіційна економіка почали використовувати електрику ефективніше [6, ст. 71].

Західні вчені основні методи оцінювання тіньової економіки умовно поділили на дві групи: мікрометоди (прямі методи) та макрометоди (опосередковані методи) [20].

Використання мікрометодів базується на:

- аналізі статистичної звітності суб'єктів господарювання, які ухиляються від сплати податків;

- опитуванні населення та експертів про участь у нестатутній економічній діяльності;

- аналізі товарних потоків від виробника до споживача, а також порівнянні даних про використання ресурсів.

Застосування макрометодів полягає у:

- виявленні розбіжностей у статистичних даних шляхом порівняння фактичних та задекларованих доходів і видатків;

- вимірюванні масштабів тіньової економіки за показником зайнятості з припущенням, що зменшення офіційного сектора економіки зумовлене переходом трудових ресурсів у неофіційний, тобто в тіньовий;

- аналізі попиту на готівку, дослідження питомої ваги позабанківського обігу готівки, аналіз та визначення обсягів грошових операцій та угод;

- обчисленні розмірів тіньової економіки у різник сферах виробництва з подальшим зведенням показників та виявленням частки тіньової економіки у ВНП;

- обчисленні та порівнянні таких факторів, як рівень оподаткування; етика сплати податків та рівень державного регулювання (відсоток державних службовців у загальній зайнятості); рівень зайнятості (частка працівників у загальній кількості населення); тривалість робочого тижня; співвідношення іноземних працівників і загальної кількості зайнятих.

Порівняльну характеристику макро-, мікро- та інших методів оцінювання тіньової економіки наведено на рис. 3.

Проаналізувавши зазначені методи, було вирішено акцентувати увагу на фінансовому методі. Його використання полягає у визначенні обсягів до нарахувань валової доданої вартості та обсягів тіньового виробництва. Основним джерелом інформації є форма №2 «Звіт про фінансові результати». На основі його аналізу можна судити про наявність прихованого виробництва та «тіньові» операції на підприємстві. При цьому порівнюють ціни проміжного споживання з цінами готової продукції. Головні труднощі проведення дослідження полягають у тому, що статистична звітність суб'єктів господарювання вважається комерційною таємницею, а тому отримати вихідні дані досить проблематично.

Фінансовий метод, запропонований професором В. Є. Реутовим, виконується за певним алгоритмом. Першим етапом у визначенні тінізації економічної діяльності є розрахунок величини валового доходу за звітний і попередній періоду. Фактичні дані було взято на одному з підприємств хімічної промисловості міста Рівного. Відповідно, валовий дохід становив: а) за звітний період - 8661 тис. грн.; б) за попередній - 6439,1 тис. грн.

На другому етапі визначаються проміжні витрати (ПВ), тобто враховується собівартість продукції: витрат на оплату праці, амортизацію та інші витрати. В результаті було отримано такі результати: а) за звітний період - 2741,8 тис. грн.; б) за попередній - 2094,6 тис. грн.

Питома вага проміжного споживання (ППВ) як відношення проміжних витрат до валового доходу (третій етап) становила: а) за звітний період - 0,32; б) за попередній період - 0,29.

Четвертий етап полягає в розрахунку питомої ваги валової доданої вартості (ПВДВ) як різниці між одиницею (як базовий показник) та питомою вагою проміжного споживання (ППВ). Відповідно, отримано такі результати: за звітний період - 0,68; б) за попередній період - 0,71.

В свою чергу, зміна питомої ваги валової доданої вартості (?ППДВ) визначається як різниця між показниками питомої ваги валової доданої вартості в звітному і попередньому періоді (п'ятий етап). Отримано такий результат: 0,21.

3. Напрями зниження рівня тінізації економіки України

3.1 Розробка методів ліквідації тіньової економіки, як негативної частки економіки України

тіньовий економіка ліквідація безпека

Формування ефективної конкурентоспроможної економіки, поєднання соціального та економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без суттєвого зниження рівня тінізації української економіки. Тінізація економіки спричинює посилення процесів криміналізації економічних відносин, заміну державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, підриваючи, зрештою, довіру до держави та обумовлюючи розквіт правового нігілізму.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що пріоритетним та принципово важливим напрямом сучасної економічної політики держави є детінізація економіки. При розробці стратегії детінізації слід враховувати наявність досить широкої бази зацікавленості у збереженні існування тіньової економіки серед:

- самих суб`єктів тіньової економіки, які, нагромадивши значні капітали, зацікавлені у подальшому розвитку свого бізнесу, проте не мають правових умов і, часто, економічної зацікавленості в їх виведенні в офіційний сектор економіки;

- легальних підприємців, які вважають за доцільне частково здійснювати операції поза межами чинного законодавства з метою оптимізації витрат, уникнення фіскального тиску та збільшення доходності бізнесу;

- пересічних громадян, які змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери через низький рівень офіційного доходу;

- представників керівництва частини державних підприємств, які, скориставшись фактичною безконтрольністю використання держвласності, перевели юридично державні виробничі ресурси під фактичний приватний контроль, що зробило державну власність джерелом доходів тіньового сектору, призвело до різкого зниження ефективності державних підприємств;

- частини державних службовців різного рівня, насамперед - у місцевих органах влади та силових структурах, які отримували зиск від корупційних дій, зумовлених здійсненням тіньових операцій.

Зволікання із впровадженням у попередні роки дієвої політики детінізації економіки, яка б передбачала «м'яку» модель адаптації некримінальних тіньових капіталів до діяльності у легальній економіці та відокремлення бізнесу від влади, обумовило значне загострення проблем, пов'язаних з детінізацією економіки, після зміни влади. Оскільки сфера тіньової економіки зберігатиме привабливість доти, доки не буде створено умови належної прибутковості діяльності в офіційній сфері. На нашу думку, слід очікувати намагань зберегти контакт місцевих ділових та управлінських еліт з метою збереження усталених схем тіньових економічних операцій, в тому числі - шляхом зрощування бізнес-структур з новими структурами місцевої влади. Ця загроза посилюється внаслідок призначення в ході зміни влади на керівні посади значної кількості осіб, близьких до підприємницьких структур, які часто не мають належних навичок управлінської діяльності.

Загальними чинниками детінізації економіки є:

- визначення чіткого курсу економічних перетворень з артикульованими прозорими стратегічними пріоритетами;

- деполітизація економіки, введення підконтрольності та відповідальності влади;

- встановлення в Україні сприятливого економіко-правового клімату для розвитку національного підприємництва та відновлення стійкого економічного зростання;

- обмеження монопольної поведінки в усіх сферах економічної діяльності;

- запровадження відкритого діалогу органів державної влади з представниками суб'єктів господарювання.

Важливим чинником детінізації економіки має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, заохочення інвестиційної діяльності та нагромадження амортизаційних фондів підприємств, мінімізацію витрат на виконання й адміністрування податкового законодавства.

При цьому слід піддати сумніву думку щодо ефективності максимальної уніфікації політики стосовно усіх суб'єктів господарювання шляхом скасування податкових та митних пільг для зниження рівнів корумпованості та тінізації економіки. На нашу думку, позбавлення держави цього інструменту структурної політики призведе до поглиблення диспропорцій економічного та соціального розвитку, відтак - зберігатиме базові передумови тінізації економіки. Доцільнішим видається перехід до визначеної кодифікованої системи пільг та преференцій, які відповідають міжнародним економіко-правовим нормам та надаються за прозорими механізмами з рівним доступом до них усіх економічних суб'єктів.

Поряд з загальним поліпшенням підприємницького середовища внаслідок делегулювання та зниження фіскального навантаження суб'єктів господарювання, має бути вжито комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть детінізаційні процеси. Необхідно також запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до тіньового некримінального капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування. Це потребуватиме прийняття Закону «Про легалізацію коштів, отриманих некримінальним шляхом» з відповідним врегулюванням процесу та умов легалізації та гарантій непереслідування суб'єктів легалізації. Додатком до Закону має стати Програма заходів щодо легалізації тіньового капіталу [7, ст. 3-9].

3.2 Державний механізм протидії тіньовій економіці

Масштаби тінізації економічного життя, недієвість державних зусиль з її подолання призводить до деформації принципів громадянського суспільства, формують негативний імідж України у світі, стримують надходження в країну іноземних інвестицій, не сприяють налагодженню торговельно-економічних стосунків українських підприємств із зарубіжними партнерами. Все це об'єктивно зумовлює необхідність активних дій щодо детінізації економіки.

Детінізація економіки - це цілісна система дій, спрямована передусім на подолання та викорінення причин та передумов тіньових явищ та процесів. Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства. Виведення на «світло» тіньових капіталів сприятиме відчутному збільшенню національного інвестиційного потенціалу і ступеня його реалізації, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на стратегічний розвиток і зростання, сприятиме зміцненню економічної безпеки держави.

Сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України. Проте дотепер не створено чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контр розвідувальних, правоохоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадянського суспільства у вирішенні поставлених проблем. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектору економіки капіталів некримінального походження.

Поряд із загальним покращенням підприємницького клімату завдяки перегулюванню та зниженню фіскального навантаження слід вжити комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть процеси детінізації [12, ст. 62].

Заходи з детінізації економіки:

- «амністія» капіталів некримінального походження в першу чергу тих, що спрямовуються в інноваційну сферу та інші суспільно значущі та пріоритетні сектори;

- запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами, які пропонується надати за фактичними результатами діяльності;

- звуження фінансової бази тіньового господарювання шляхом зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу (освіта, підвищення кваліфікації тощо;

- реальне і радикальне спрощення погоджувальних та дозвільних процедур щодо здійснення підприємницької діяльності, особливо в інноваційній сфері;

- впровадження наявних теоретичних розробок з виявлення напівлегальних фінансово-промислових угрупувань та ліквідації виявлених схем іллегалізації капіталу;

- обов'язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну заздалегідь визначену суму (житла, земельних ділянок, транспортних засобів та предметів розкоші);

- залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства;

- запровадження у навчальних планах усіх економічних спеціальностей дисциплін «Тіньова економіка» та «Економічна безпека підприємницької діяльності» [12, ст. 64].

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої детінізації економіки сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави [12, ст. 66].

Актуальність та важливість питань, пов'язаних з «тіньовою» економікою в Україні, а, точніше, - з проблемою виведення економіки держави з «тіні», на фоні мало ефективності заходів, що вживаються для подолання цього негативного явища, змушує політиків, науковців, аналітиків різних сфер діяльності шукати нові рішення, які в їх практичній реалізації дали б позитивний результат.

Визначаючи напрями першочергових практичних дій, слід враховувати, що в Україні, на відміну від економічно розвинених країн, де кримінальний бізнес зводиться до торгівлі зброєю, наркотиками та людьми, «тіньовий» капітал накопичується головним чином шляхом вчинення фінансових та посадових злочинів.

Інший важливий аспект полягає в тому, що за роки реформ «тіньова» економіка у нашому суспільстві якісно змінилася. Раніше вона відігравала роль антагоніста ідеологічної системи і командної економіки, хоча і доповнювала недосконалість останньої. Нині, як і офіційна економіка, вона має загальну ринкову основу та деякою мірою ідеологію. Але об'єктивні протиріччя між ними, в центрі яких знаходиться держава, набули проблемного характеру. У повсякденній практиці це виявляється у тому, що інтерес держави полягає у поповненні фінансових ресурсів за рахунок платників податків. А вектор підприємств і населення спрямований у зворотному напрямі.

За нинішніх умов, коли офіційна економіка перебуває не у кращому стані, не спроможна забезпечити ефективну трудову зайнятість та належний рівень життя людей, «тіньова» - має можливість для подальшого процвітання. Враховуючи те, що в зазначеному секторі реалізуються інтереси великої маси населення, заходи державного впливу повинні бути максимально зваженими, в першу чергу, щоб запобігти соціальній та політичній напрузі у суспільстві. Тому необхідно знаходити такі економічні рішення, які б сприяли збалансованості інтересів держави та інших суб'єктів економічних відносин.

На користь пріоритетності економічних заходів у вирішенні проблеми припинення «тінізації» економіки держави свідчить той факт, що «тіньова» економіка та сьогодні складає своєрідний симбіоз з «тіньовою» діяльністю представників органів влади та активно укорінюється в соціальній і духовно - психологічній сферах суспільства. «Комерціалізація» державних установ є такою, що навряд чи можна розраховувати на їх самоочищення: по-перше, в багатьох структурах державної служби глибоко укорінилася система поборів; по-друге, за принципово негативного ставлення суспільства до хабарів більшість громадян віддають перевагу відкупу при вирішенні життєво важливих питань. Крім того, наявність «тіньових» стосунків у системі державних закладів, охорони здоров'я, освіти, науки, культури стрімко прискорюють процеси втрати правових і моральних перепон у суспільстві. За таких умов фактично неможливо розраховувати на само оздоровлення суспільної моралі та правової свідомості громадян.

Головна ідея економічних реформ полягає у формуванні нових стимулів трудової діяльності та створенні можливостей завдяки власній праці забезпечити належний рівень життя. Відтворити реально стимулюючу роль оплати легальної праці можливо лишена принципово новій (ринковій) системі державного та громадського контролю за економічними процесами, що дозволило б максимально спростити правила економічної діяльності та виключити бюрократичні перепони.

Існує пряма залежність рівня розвитку «тіньової» економіки від ефективності системи контролю. Тому заходи щодо відтворення дієвої системи державного контролю та регулювання господарського діяльності у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ, яка б могла забезпечити можливість ефективної взаємодії в цьому підприємств різних форм власності, потрібно розглядати за ключові у вирішенні даної проблеми [16, ст. 81].

3.3 Основні етапи та актуальні питання протидії корупції в Україні

Протягом усіх років існування незалежної України в нашій державі ведеться протидія такому соціально-економічному явищу, як корупція. Проте, донині подолати це явище не вдалося, незважаючи на активні зусилля законодавчих, виконавчих гілок державної влади та правоохоронних органів. Проведемо систематизацію етапів боротьби з корупцією в Україні.

Перший період - ідеологічний (1991-й - перша половина 1994 р.). На цьому етапі відбулося формування проблеми боротьби з корупцією та введення її до рангу актуальної. Одночасно відбувалися процеси розгалуження корупційної червоточини у сприятливому середовищі, що утворилося внаслідок бездумного занурення у ринкову прірву, маревної демократії, правового безмежжя, політичного панування натовпу та гасел.

За таких сприятливих умов частина українських чиновників не змогла втриматися від спокуси збагачення за рахунок народу. У 1992 р. в комерційних структурах виявлено 1182 злочини, з них половина - розкрадання фінансових ресурсів, 163 випадки хабарництва. У 1993 р. відбувся відтік у тінь 25 млрд. грн. (за нинішніми розрахунками) державних коштів. У першому півріччі 1994 року було викрито декілька хабарників, але не засуджено жодного з них.

Корупцію як соціально-економічне явище, що загрожує суспільству, засудили у той період народні депутати України першого демократичного скликання Верховної Ради В'ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Лариса Скорик, Григорій Омельченко, Іван Білас та інші. На цих проблемах наголошував у своїх промовах і перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Проте все залишилося на рівні декларацій. Але це також боротьба - ідеологічна.

Другий період - лобова атака на корупцію (друге півріччя 1994-го - 1995 р.). Після обрання Президентом України Леонід Кучма здійснив кадрове зміцнення керівного складу МВС України. Вже в другому півріччі 1994 р. за зв'язки із злочинним світом майже 200 співробітників міліції було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Для цього періоду характерне застосування окремих адміністративно-командних методів безпосередньої боротьби з корупцією. Президент України підписує Укази «Питання боротьби з корупцією та іншими злочинами у сфері економіки», «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю». Приймається Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Був кинутий виклик тіньовій владі з намаганням одним ударом покінчити з корупцією.

У кінці липня 1994 р. в Україні створили 200 слідчо-оперативних груп із працівників Генпрокуратури, МВС, СБУ для розслідування особливо складних злочинів у сфері економіки. Проте, як пізніше з'ясувалося, резервів для їх створення не було. У багатьох районах країни працювало по одному слідчому при 10-12 вакантних місцях.

Слід зазначити, що тодішні укази Президента спрямовувалися в минуле. У них ішлося про відомі факти хабарництва, зловживання службовим становищем, мафіозності й лобізму серед українських чиновників Треба було переглянути всі зупинені справи стосовно депутатів різних рівнів, керівного складу міністерств і відомств, бо, наприклад, тільки серед народних обранців на той час налічувалося 500 порушників закону.

На жаль, лобова атака на корупцію захлинулась. Для масштабнішої роботи не вистачало резервів. За пропозицією МВС України, Кабінетом Міністрів додатково виділено 22 тисячі штатних одиниць. Визначалася тенденція екстенсивного шляху боротьби з корупцією: на збільшення її обсягів збільшувалася чисельність правоохоронців.

У 1995 р. було направлено до суду 6738 справ щодо розкрадання, 828 - щодо хабарництва, 4691 - щодо незаконних операцій з валютою.

Аналіз боротьби з корупцією в ті часи показав, що її подолати окремими заходами неможливо - потрібен комплексний підхід, що передбачає прийняття комплектів нормативних документів, реструктуризацію правоохоронних органів, координацію їх діяльності на державному рівні. Саме такими заходами і відзначився наступний етап протидії корупції.

Третій період - координація зусиль проти корупції (1996-2000 рр.). У цей період було ухвалено ряд програмних державних нормативних актів: закони України «Про боротьбу з корупцією», «Про концепцію національної безпеки України», «Про Національну програму боротьби з корупцією», «Про незадовільний стан виконання заходів щодо боротьби із злочинністю». Оновлено координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, створено підрозділи боротьби з організованою злочинністю в системі МВС, СБУ (управління «К»), державну податкову адміністрацію, податкову міліцію, а в її складі - відділ боротьби з корупцією. 24 квітня 1997 р. Президент України підписав Указ «Про створення Національного бюро розслідувань України». НБРУ планувалося створити для посилення боротьби з організованою злочинністю у всіх її проявах, особливо з корупцією посадових осіб і мафіозними угрупуваннями. Проте Верховна Рада України наклала вето на цей Указ.

У 1997 р. проведено операцію «чисті руки» під керівництвом Президента України. Але подолати корупцію так і не вдалося. Річ у тім, що всі ці заходи були спрямовані на подолання наслідків, а не причин виникнення корупції. І зрозуміло чому - явище корупції було ще недостатньо вивчено.

На причини розвитку корупції вказав тодішній міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко. На засіданні колегії УМВС у Львівській області та облдержадміністрації (червень 1998 р.) він відзначив, що МВС України змінило ідеологію боротьби із злочинністю: відтепер правоохоронці намагаються ліквідувати економічне підґрунтя організованої злочинності та корупції.

Уже починаючи з 1998 року, у практичній протидії корупції посилюється комплексність і застосування методології системного підходу. Наприклад, щороку на лютневих розширених засіданнях Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією виступав Президент України.

Приймаються плани невідкладних скоординованих дій державних і правоохоронних органів щодо зміцнення законності та правопорядку в країні. Створено урядову робочу групу для відслідковування процесів тінізації економіки і розробки пропозицій щодо їх припинення. Удосконалюється законодавча база. Урядом України на чолі з Прем'єр Міністром України Віктором Ющенком підготовлено програму економічного розвитку України. Виходячи з неї Уряд розгорнув наступ на корумповані злочинні зв'язки в державних органах. Правовою основою боротьби стали: Указ Президента України від 24.04.98 р. №367 «Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки», Постанова Кабінету Міністрів України від 3.08.2000 р. №1050 «Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією на 2000 рік».

Удосконалюється механізм притягнення до відповідальності державних службовців за неналежне виконання обов'язків, для чого вносяться зміни до Постанови Кабінету від 4.03.95 р. №160 «Про затвердження порядку проведення службового розслідування». У листопаді 1999 р. Україна разом із членами Ради Європи підписала Цивільну конвенцію проти корупції. У країні формується міжгалузева організаційно-правова ієрархічна детермінована система боротьби з тіньовим сектором економіки і корупцією.

Разом з тим, незважаючи на вжиті заходи, подолати, принаймні частково, корупцію не вдалося.

Четвертий період - псевдопротидія корупції (2001-2004 рр.). На цьому етапі явно відслідковується класова диференціація суспільства. Утворилося три класи: дуже багаті, середній клас і бідні. Дуже багаті створили свої капітали за рахунок як прибутків від підприємницької діяльності, так і тіньових доходів, у тому числі отриманих завдяки корупції.

Нагадаємо, що великий капітал в Україні у своєму розвитку пройшов кілька фаз. Дослідники економічних процесів зазначають, що спочатку наші підприємства в умовах економічної кризи й слабкості державної системи мали тіньовий характер. Великі гроші «зароблялися» на базі трейдерської діяльності (нееквівалентна торгівля енергоресурсами та металом) і в банківському капіталі (фінансові спекуляції) та набули на початку 2000 р. ознак корупційних кланів. У підприємців з'явилися великі гроші, за допомогою яких вони вже могли здійснювати підкуп верхівок влади України і навіть самого Президента України. Тому корумпована влада робила вигляд протидії корупції, а насправді сама була корумпованою.

Ситуація в Україні стала небезпечною для суспільства, оскільки вона була скерована на максимальне використання можливостей для особистого збагачення суб'єктів корупції через помилки, допущені під час реформування економіки. Злочинні елементи вже закріпилися і стали посідати провідні місця в економіці з метою переходу в майбутньому до політики.

Розквіт корупції в Україні за десятиліття (1994-2004 рр.) вплинув на її економічні показники. Як констатував Віктор Ющенко, нова влада отримала у спадок 5 млрд. грн. сумнівно нарахованого ПДВ, 5 млрд. грн. втрат від скасування платежів із митного оформлення і близько 7 млрд. грн. втрат через неналежну сплату податків.

Бюджет 2003-2004 рр. ознаменувався практично некерованим процесом покриття витрат, ускладненням підтримки платіжного і товарного балансів. І нинішній владі довелося наводити у всьому цьому лад.

П'ятий період - загальнонародна боротьба з корупцією (2005 р. - дотепер). На початку цього періоду відбулася повна заміна Кабінету Міністрів і Президента України, голів обласних і частково районних державних адміністрацій. Зрушив із місця процес розслідування корумпованих справ державних службовців. Новообраний Президент України В. Ющенко обіцяв: «Ми знищимо систему корупції у країні, виведемо економіку з тіні».

На думку Генерального прокурора України Олександра Медведька, протидія корупції та злочинності на національному рівні - це комплексна проблема, розв'язання якої потребує консолідації знань законодавчої і виконавчої влади, правоохоронної системи й українського суспільства в цілому.

У Програмі Уряду «Назустріч людям» є окремий розділ «Подолання корупції», що свідчить про розуміння проблеми та намагання боротися з нею. Ще на початку 2006 р. Президент України вніс до Верховної Ради пакет антикорупційних законів, прийняв низку відповідних указів, зокрема затвердив Концепцію по боротьбі з корупцією. Але належних кроків у цьому напрямі з боку парламенту не було зроблено. Саме політична корупція і стала однією з причин політичної кризи. У серпні 2007 р. були оприлюднені 10 антикорупційних ініціатив Президента України, прийнято План заходів щодо реалізації Концепції протидії корупції в Україні «На шляху до доброчесності» до 2010 р. Вирішено до системи протидії корупції залучити такий важіль, як потенціал громадських організацій і рухів. Це випливає з рекомендацій впливових міжнародних організацій. Наприклад, згідно із міжнародними рекомендаціями Стамбульського плану дій, Україна повинна зміцнити співробітництво з громадянським суспільством у сфері боротьби з явищем корупції, посилити моніторинг у громадянському суспільстві, розширити можливості для навчання і проведення досліджень у цій галузі.

У лютому 2007 р. Меморандум про створення Антикорупційного фронту підписали керівники Комітету по боротьбі з корупцією, Комітету протидії корупції та організованій злочинності, Антикорупційного комітету, Київської міської організації спілки української молоді. У структурі Міністерства юстиції України створено інститут Урядового уповноваженого по боротьбі з корупцією та відповідальний секретаріат, що забезпечує його діяльність.

Слід зазначити, що адміністративними органами України вжито низку організаційних і практичних заходів, спрямованих на забезпечення належного контролю за виконанням антикорупційного законодавства та посилення протидії корупції. Лише в першому півріччі 2008 року завершено розслідування та направлено до суду понад 1 тис. кримінальних справ про злочини з ознаками корупції. До кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів притягнуто майже 400 державних службовців, понад 300 службових осіб органів місцевого самоврядування, більш ніж 100 депутатів районного рівня та близько 20 працівників обласних державних адміністрацій. На розгляд суду з висновком спрямовано 798 кримінальних справ щодо одержання хабара, а також понад 1400 протоколів про корупційні діяння. Судами розглянуто понад 1300 таких протоколів, за якими понад 1250 осіб визнані винними у скоєнні правопорушень і оштрафовані.

Однак попри вжиті адміністративні заходи подолати корупцію в Україні не вдалося. У рейтингу корупційності, що складений Всесвітньою комісією з протидії корупції «Трансперенсі Інтернешнл», серед 180 держав Україна посіла 118 місце. На думку міністра юстиції України Миколи Оніщука, головною причиною такого становища є відсутність політичної волі у вищого владного керівництва держави; тому й боротьба, що велась із корупцією, реально не стала одним із національних пріоритетів у внутрішній політиці. А неефективність нормативно-правових актів, що діють у цій сфері, зумовлена насамперед неправильно обраною ідеологією боротьби, яка реалізовувалась винятково репресивними методами. Успішність подолання корупції залежить від того, чи існує система заходів, спрямованих на її запобігання.

Створення системи протидії корупції потребує, по-перше, подальшого вдосконалення нормативно-правової бази. Ідеться про необхідність негайного прийняття Верховною Радою України проектів законів, зокрема «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України», «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції», «Про державну службу розслідувань України» та ін.

У рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2008 р. «Про стан протидії корупції в Україні» констатується, що дотепер не створено належної законодавчої бази для більш ефективної протидії корупції, невирішеними залишаються питання посилення відповідності за корупційні діяння, обмеження імунітету, інституційного забезпечення протидії корупції, впровадження судової реформи.

По-друге, необхідно провести реорганізацію деяких структур правоохоронних органів: Державної митної служби, Кримінальної юстиції, судової системи, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України.

По-третє, слід створити державний міжгалузевий антикорупційний орган, обов'язком якого має бути моніторинг майнового стану державних службовців та осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Систематичний аналіз видатків найвищих державних чиновників, порівняння їх обсягів із задекларованими доходами стане дієвим засобом запобігання корупційним діянням [20, ст. 42 - 46].

Висновки

Тіньова економіка в Україні набула такого розвитку і поширення, що у поєднанні із загальною криміналізацією суспільства стала загрожувати не лише економічній безпеці, а й національній безпеці держави. Тому ці проблеми посіли одне з провідних місць у діяльності органів державної влади України.

Запорукою успіху в боротьбі з тіньовою економікою в Україні повинні стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних державних структур і населення щодо цього негативного явища в нашому суспільстві.

У боротьбі з ним треба виходити з об'єктивної реальності та світового досвіду, який показує, що в реальних політичних, економічних і соціальних умовах повністю подолати тіньову економіку практично неможливо. Орієнтиром лише може бути її обмеження до рівня розвинутих країн світу, досягти якого можна тільки за умов ефективного розвитку економіки, істотного піднесення рівня життя більшої частини населення України.

Враховуючи те, що тіньова економіка становить загрозу економічній безпеці країни, потрібно звертатися до стратегічних засад державної політики. Проте, дотепер не створено чіткого механізму міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контрольних, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадського суспільства у вирішенні поставленої проблеми. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу, існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектора економіки капіталів некримінального походження.

Проаналізувавши дану проблему, ми дійшли таких висновків та пропозицій, які на нашу думку, хоч не повністю, але в значній мірі припинять зростання тіньового сектора економіки країни:

- каральні дії щодо обмеження тіньової економіки України є не найкращими, тому їх потрібно підкріпити цілісною системою дій, яка була б спрямована на створення сприятливих умов для легальної економіки; разом з тим кримінальну складову лише заохочувальними методами подолати неможливо;

- детінізація економіки повинна мати неруйнівний характер щодо залучення капіталів некримінального походження в легальну економіку; це підвищить сукупний попит у країні, що сприятиме економічній безпеці;

- ефективна стратегія детінізації економіки має узгоджуватися з реформуванням оплати праці та системи соціального захисту населення, промисловою політикою та реальними структурними перетвореннями в країні в контексті розвитку європейської інтеграції.

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої детінізації економіки сприятиме не лише формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави.

Список літератури

1). Борута П.М., Марценко Є.В. «Тіньова» економіка та її вплив на криміногенну ситуацію в Україні: оцінка, тенденції, проблеми // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) - 2002 - №6. Київ: Міжвідомчий науково - практичний центр з проблем боротьби з організованою злочинності, 2000, ст. 91 - 99.

2). Пушкаренко П., Логвиненко М. Генезис і соціально - економічні наслідки тіньової економіки // Економіка України - 2004. - №10, ст. 43 - 49.

3). Берлач А.І. Основи економічної безпеки України: навч. Посібник / Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2007. - 234 с.

4). Духов В.Є. Методологія аналізу неофіційної економіки // Право і безпека. - 2002 - №1, ст. 105 - 108.

5). Алиев З.Ф. Теневая экономика как форма проявления экономической преступности // Закон и право - 2009 - №1, ст. 81 - 84.

6). Франчук В.І., Кіржецький Ю.І. Аналіз методів оцінювання та виявлення тіньової економіки // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 70 - 80.

7). Варналій З.С. Детінізація економіки як чинник забезпечення національної безпеки України // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 3 - 20.

8). Шиманський Ф.В. // Тіньова економіка як загроза економічній безпеці України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - №2, ст. 69 - 71.

9). Мазур І.І. Детінізація економіки як пріоритет економічної безпеки України // Стратегічні пріоритети - 2008. - №3, ст. 76 - 83.

10). Кочубей М.А. Экономическая безопасность // Вестник Московского университета МВД России. - 2006. №3, ст. 97 - 99.

11). Варналій З.С. Шляхи детінізації економіки України та її особливості // Банківська справа. - 2007. - №2, ст. 56 - 66.

12). Гончарук Я.А., Флейчук М.І. Економічна безпека України в умовах глобальної фінансової дестабілізації // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ - 2009 - №1, ст. 21 - 36.

13). Бородюк В. Оцінка масштабів тіньової економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників // Економіка України - 1996 - №11, ст. 4 - 16.

14). Прісняков В.Ф. Детінізація економіки / Фінанси України - 2005 - №3, ст. 72 - 81

15). Данильчук О.А, Гега П.Т. Розвиток організованих ринків основних ресурсів виробництва в Україні - пріоритетна умова виведення економіки держав из «тіні» // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) - 2002 - №6. Київ: Міжвідомчий науково - практичний центр з проблем боротьби з організованою злочинності, 2000, ст. 81 - 90.

16). Гончарова В.О. Вплив тіньової економіки на економічну безпеку держави. - Х.: ХНУ, 2001. - 195 с.

17). Сметанкина Ю. Что такое рейдерство? // Власть. - 2007. - №1. - ст. 37 - 42.

18). Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.

19). Моторин Р.М., Моторина Т.М. Система національних рахунків. - К.: КНЕУ, 2001, 5 розділ.

20). Кушніренко А.А. Боротьба з корупцією у контексті адміністративно-правової реформи в Україні / А.А. Кушніренко // Боротьба з організованою злочинністю і корупція (теорія і практика). - 2002. - Вип. 6. - С. 42-46.