Напрями збільшення прибутку в аграрних підприємствах

Работа из раздела: «Экономика и экономическая теория»

ВСТУП

Ефективність виробництва - це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів - робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю

При функціонуванні підприємства відбувається безперервний кругообіг коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу та використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо.

Усі ці грошові відносини становлять суть фінансової діяльності підприємства, в основу якої покладено належне забезпечення фінансування суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансування - це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному та оборотному капіталі.

Основним завданням фінансової діяльності є вибір оптимальних форм фінансування структури капіталу і напрямків його використання, збалансування сум надходження та витрат та підтримання належної ліквідності активів та своєчасність розрахунків із партнерами та державою.

Основним джерелом фінансування є власні кошти підприємства, що формуються за рахунок прибутку, одержаного від реалізації продукції та амортизаційних відрахувань та іншої реалізації.

Значну роль в підтриманні господарського процесу відіграють і залучені кошти, що формуються я банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань, кошти, що отримують внаслідок емісії та реалізації цінних паперів, що належать підприємству та іноземні інвестиції.

Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Метою даної робити є дослідження умов та результатів фінансово - економічної діяльності підприємства та пошук основних напрямків покращення умов господарювання.

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Вінницький олійножировий комбінат» м. Вінниці.

РОЗДІЛ 1 НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПРИБУТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

1.1 Прибуток підприємств, його види та джерела формування

Прибуток - являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення торговельної діяльності, і представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

o Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 'Непокриті збитки').

o Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

2. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

o Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

o Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

3. По основних видах господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій.

o Прибуток від реалізації продукції -товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства.

Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

o Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

4. По основних видах діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності.

o Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

o Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

o Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу тощо).

5. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий (балансовий) і чистий прибуток підприємства.

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

o Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

o Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних

o Балансовий прибуток являє собою різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат, він включає три основні елементи:

§ прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

§ прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

§ фінансові результати від позареалізаційних операцій.

o Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

6. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини.

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їх ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

7. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

o Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

o Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка.

o Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

o Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

8. За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Узагальнюючи вище сказане, можна зазначити, що прибуток - це певний гарант соціально-економічного прогресу, який найповніше характеризує ефективність господарської діяльності підприємств, їх фінансові можливості й у кінцевому підсумку визначає рівень фінансової стабільності в державі та є джерелом підвищення рівня суспільного добробуту населення [8].

Прибуток - це вартісна грошово-фінансова категорія, яка втілює в собі всі фази економічного відтворення - виробництво, розподіл та обмін. Насамперед, прибуток є категорією виробництва, де створюється додатковий продукт, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання, і виступає як грошове вираження його вартості. Під час купівлі-продажу цього продукту втілена в ньому новостворена вартість реалізується як надлишок грошових коштів над тими затратами, які були спрямовані на виготовлення товару. Надлишок цих коштів і є прибутком. Саме існування прибутку означає, що всі одержані підприємством доходи перевищують понесені ним витрати.

Отже, одержання прибутку є результатом виробництва і продажу товару, основаних на залученні декількох факторів виробництва, насамперед праці і капіталу. Справжній прибуток виникає лише за умови збереження ними (особливо капіталом) їх первинної вартості.

У різні часи вчені-економісти мали неоднакові погляди щодо факторів, які формують прибуток. Перші спроби пояснити його сутність були прийняті вже в XVI-XVII ст. Меркантилісти в особі Томаса Мена стверджували, що прибуток виникає у сфері кругообігу, тобто походження прибутку пояснювалося ними продажем товару за ціною, вищою за його вартість. У XX ст. даного погляду дотримувався Д.М. Кейнс та ін.

А. Сміт і Д. Рікардо побачили джерело прибутку не в кругообігу, а у виробництві. А. Сміт дійшов висновку, що прибуток є вирахуванням з продукту праці робітника на користь капіталіста, це безоплатна праця робітників. Д. Рікардо розвинув наукове визначення прибутку А Сміта. Теорія Д. Рікардо базується на таких основних положеннях: по-перше, всі товари продаються за вартістю, яка визначається робочим часом; по-друге, з вартості товару вираховуються всі витрати (у т. ч. й заробітна плата); по-третє, залишок створює прибуток.

Найбільш поширеною теорією прибутку є теорія продуктивності капіталу як складова частина теорії трьох факторів - праці, капіталу, землі. Вона була розвинута французьким економістом Ж. Б. Сеєм на початку XIX ст. Він запровадив поняття “послуги капіталу”, за яким капітал вважається продуктивним, а прибуток у разі використання капіталу його власником (надання його в борг) є платою за виробничі послуго капіталу.

Принципово інший підхід має теорія прибутку американського економіста Шумпетера, з ім'ям якого пов'язана теорія підприємницького прибутку. Згідно з нею прибуток є результатом специфічної природи підприємницької діяльності (впровадження підприємцем нових комбінацій факторів виробництва).

На думку ліберальних економістів, прибуток є платою за позитивні дії, які невід'ємно пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності. Так, австрійський вчений Й. Шумпетер пов'язує прибуток з інноваціями. На його думку, прибуток є винагородою за їх впровадження, яке дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності створювати підприємства, ринки і, таким чином, сприяти прогресу.

Він характеризує прибуток таким чином: “Прибуток - це частина коштів, що залишається вільною після покриття всіх витрат. Під “витратами” ми розуміємо тут всі затрати підприємця, які прямо чи опосередковано пов'язані з виробництвом. До них належить і відповідна винагорода підприємцю за його працю, і рента з можливо належної йому земельної ділянки, і, нарешті, премія за ризик'. Отже, за Й. Шумпетером прибуток - це винагорода за нововведення і премія за ризик. На думку вченого, прибуток залежить від інновацій, а останні від ризику: “Нововведення завжди пов'язані з ризиком” [9]. Очевидно помітна тенденція погляду Й. Шумпетера, що інновації - річ, необхідна для підприємництва й одночасно ризикова, тим не менше, від їх запровадження підприємець очікує певну компенсацію-прибуток.

На думку більшості прихильників класичної економічної теорії, прибуток - це винагорода за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності.

А. Сміт, якого вважають засновником англійської класичної політекономії, започаткував трудову теорію прибутку. Згідно з цією теорією, прибуток розглядається з двох позицій:

як результат праці робітника: вартість, яку він додає до вартості матеріалів, поділяється на оплату його праці та прибуток підприємця;

як результат функціонування капіталу (з яким він особливо пов'язував одержання прибутку).

Дж. Мілль пов'язує прибуток із затратами на виробництво товарів. Для нього прибуток - це різниця між доходами і затратами на закупівлю необхідних для виготовлення та реалізації продукції товарів і послуг (сировина, транспорт і т.д.), а також заробітною платою. Він вважає прибуток результатом функціонування капіталу, що в кінці виробничого циклу дістається підприємцю як “винагорода” за його працю, бажання й ризик. На цій основі, Дж. Міль дає таке визначення прибутку: “За покриттям зроблених ним (підприємцем) витрат у нього зазвичай залишається надлишок, який і складає його прибуток, чистий дохід на капітал” [6].

К, Маркс вважав, що створення додаткового прибутку можливе тільки у виробництві, а вже під час продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над їх витратами, які використані для виготовлення товару, тобто як прибуток. Він ґрунтується на теорії доданої вартості. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений у сфері виробництва і реалізований у сфері обігу [1].

Французький економіст Р. Дамарі, аналогічно до Й. Шумпетера, пов'язує одержання прибутку з ризиком, а змогу займатись підприємництвом як право суспільства, що подається у вигляді: “Суспільство вільного підприємництва дозволяє окремим особам і групам людей йти на підприємницький ризик, тобто, витрачати час і кошти на організацію своєї справи з надією отримати грошову винагороду, яка перевищує те, що можна було б одержати, якби просто покласти гроші в банк. При цьому одночасно допускається можливість як отримати прибуток, так і втратити гроші. Але найголовніше-це те, що ризик заради успіху заохочується суспільством” [5].

Серед українських і російських учених-економістів погляди щодо трактування суті прибутку неодноразово змінювались. Так, А. Разуваєв дає визначення прибутку, подібне до визначення Дж. Мілля: “Прибуток - це різниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю” [7].

Аналіз і накопичений досвід дозволяють виділити в розумінні прибутку головне, а саме, що узаконено практикою і не залежить від ідеології чи політики. Необхідно виходити з такого:

прибуток невід'ємний від функції підприємництва, яка передбачає здатність і бажання організовувати і забезпечувати функціонування виробничої одиниці. Прибуток - це ознака очікуваного успіху, а сподівання на його отримання є стимулом для здійснення підприємницької діяльності;

величина прибутку і його розподіл можуть суттєво змінюватись залежно від форми підприємства, ситуації на ринку, економічної системи в країні, політичного устрою держави, чинного законодавства тощо.

Таким чином, прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, але й як приріст авансової вартості, відображаючи при цьому створення нової вартості.

Прибуток є результатом дії багатьох факторів сфер виробництва, обігу і розподілу. В умовах вільної конкуренції розмір прибутку може зменшуватись (збільшуватись) залежно від структури капіталу та швидкості його обігу.

На думку І. Бланка, у ринковій економіці прибутку підприємства властиві такі риси [1]:

прибуток - це головна мета для здійснення підприємницької діяльності;

прибуток створює основу для розвитку економіки країни в цілому;

прибуток є основним показником для оцінки ефективності виробничої діяльності підприємства (що можна розглянути як майстерність, вміння підприємства функціонувати в умовах ринкової економіки);

для забезпечення успішного розвитку прибуток виступає основним внутрішнім джерелом коштів формування фінансових ресурсів підприємства;

прибуток - це головна умови зростання ринкової вартості підприємства (іншими словами, ринкова вартість підприємства залежить від його активів, що значною мірою залежить від рівня капіталізації прибутку);

у масштабах країни прибуток виступає важливим джерелом для задоволення соціальних потреб суспільства;

прибуток є головним захисним механізмом, що дозволяє підприємству ефективно функціонувати та розвиватись і зменшує ризик (загрозу) його банкрутства.

Основою нового, ринкового механізму господарювання України є забезпечення самостійності підприємств, які здійснюють свою діяльність на загальних принципах підприємництва. Підприємства повністю відповідають за результати господарювання, забезпечення прибуткової роботи, ефективне та раціональне використання всіх видів ресурсів, формування і збереження належних їм основних та оборотних виробничих фондів. Тому найважливіше значення для забезпечення самофінансування, розширення виробництва та розвитку підприємництва належить прибуткові [3].

Відповідно до П(С)БО “Звіт про фінансові результати” прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. По суті таке визначення прибутку є досить простим, однак на практиці складно визначити доходи і витрати.

Звідси випливає, що однією з актуальних задач на сучасному етапі є вивчення факторів, що зумовлюють величину прибутку. Для цього в економічній роботі використовують економічний аналіз.

Аналіз прибутку має розв'язувати такі завдання: постійне дослідження процесу утворення та одержання прибутку; обґрунтування оптимального варіанта цін на продукцію, виходячи з конкретних умов угоди, її обсягу, досягнутого рівня витрат виробництва; визначення впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції та фінансові результати; своєчасна розробка системи заходів, спрямованих на зростання суми прибутку.

Нині в економічній літературі обґрунтовано кілька методів розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, економічний (аналітичний) і змішаний методи, які можна використовувати з різним ступенем ефективності в економічному аналізі [2].

Даною проблемою займаються такі науковці, як В. Долинський, М. Коробов, В. Мец, Г. Савицька. Вони мають власні погляди щодо факторів, які впливають на розмір прибутку.

Під факторами, що впливають на розмір прибутку, розуміють причини, під впливом яких формується прибуток у початковий період діяльності або виникають зміни його абсолютної величини в подальшому.

Величина прибутку підприємства та його динаміка перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, деякі з них підприємство не може проконтролювати і врахувати. До зовнішніх факторів належать: кон'юнктура ринку, зміни цін на матеріально-сировинні й паливно-енергетичні ресурси, вплив природних, географічних, соціально-економічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції, удосконалення системи оподаткування, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, соціально-політична ситуація в країні тощо.

Внутрішні фактори, що впливають на прибуток підприємства, доречно поділити на виробничі (екстенсивні та інтенсивні) й позавиробничі (постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці та побуту).

Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни обсягу засобів і предметів праці, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу, розміру фінансових ресурсів.

Інтенсивні фактори позначаються на процесі одержання прибутку через “якісні” зміни, зокрема підвищення продуктивності обладнання та його якості, використання прогресивних видів матеріалів і вдосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності обігових засобів, трудомісткості й матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці, ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

Найважливішими факторами росту прибутку є збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції (а звідси збільшення розміру виручки), підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції.

Щоб збільшити розмір виручки, підприємство має виробляти таку продукцію, яка б відповідала вимогам споживачів і користувалась великим попитом. Для цього необхідно вивчити ринкові умови господарювання й можливості надходження продукції на ринок шляхом розширення обсягів її виробництва.

Не менш важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є зміна рівня собівартості продукції. Якщо зміни обсягу реалізації впливають на суму прибутку прямо пропорційно, то зв'язок між розміром прибутку і рівнем собівартості будується на зворотній основі. Чим нижча собівартість продукції, яка визначається рівнем витрат на її виробництво і реалізацію, тим більше прибуток, і навпаки. Тому при аналізі зміни рівня собівартості необхідно визначити фактори, які впливають на її зниження або підвищення, щоб розробити заходи щодо зниження рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, а звідси, збільшення за рахунок цього прибутку.

Отже, основним джерелом зростання прибутку є зниження собівартості та збільшення доходу від реалізації, що досягається зростанням обсягу продажу продукції, поліпшенням її якості, розширенням асортименту та пошуками ринків збуту продукції з найбільш вигідною ціною.

Бухгалтер-аналітик управлінського обліку за допомогою такого аналізу має розробляти систему впливу на прибуток. Для цього розраховують точку беззбитковості, яка дозволяє визначити, з якого рівня виробництва підприємство починає одержувати прибуток, тобто встановлює критичну межу, нижче якої воно не може зменшити обсяг виробництва.

Ця інформація має велике значення для керівництва, оскільки однією з важливіших змінних, які впливають на сукупний дохід від продажу, сукупні витрати і прибуток, є вихід продукції або обсяг виробництва.

Таким чином, розглянуті вище фактори, які впливають на обсяг прибутку, повинні бути предметом досконалого аналізу, від нього залежить ефективна діяльність підприємства.

1.2 Фактори формування прибутку в агропромислових підприємствах

Важливими власними джерелами фінансування є прибуток та амортизація. Прибуток - це головна мета, рушійна сила розвитку бізнесу. Саме позитивний кінцевий результат дає можливість підприємцям запроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, втілювати прогресивніші форми організації, управління й мотивації виробництва. Прибуток - це не лише фінансовий стимул до прогресу, але й основне джерело власних фінансових ресурсів для розширеного відтворення. Нагромадження необоротних і оборотних активів є результатом перетворення прибутку в капітал1. Окрім того, наявність власних фінансових ресурсів посилює здатність підприємств одержувати зовнішнє фінансування, подаючи сигнал інвесторам про його ефективну роботу в умовах недосконалості інформаційного середовища.

Розробка проблем походження прибутку за рахунок передбачуваного ризику і непередбачуваного ризику (невизначеності) у найбільш розгорнутому вигляді була представлена американським економістом Франком Найтом у 1921 році у роботі 'Ризик, невизначеність і прибуток'. На думку Найта, ідея Дж.Б.Кларка про виникнення прибутку тільки з умовах динамічної економіки, хоча і правильна у своїй основі, проте вимагає коректувань. З метою подібного коректування Найт і проводить розмежування понять передбачуваного ризику і невизначеного ризику, що виникають перед підприємницькою діяльністю в динамічних умовах. Як вододіл між двома поняттями ризику Найт висуває фактор передбачуваності. Частину ризику, на думку Найта, можна передбачити, тому підприємець може частково забезпечити захист собі від подібного ризику за допомогою різних засобів, наприклад, страхування. Але інша, невизначена частина ризику містить у собі абсолютно непередбачені процеси, від яких підприємець захистити себе, наприклад за допомогою того ж страхування, не може. До подібного непередбаченого (невизначеного) ризику можна віднести, наприклад, несподівані і різкі циклічні, структурні і кон'юнктурні зміни в загальній економічній діяльності. Саме правильна оцінка подібного непередбаченого ризику і проведення на основі цього підприємницької діяльності в динамічних умовах забезпечує, на думку Найта, успішних підприємців винагородою у вигляді прибутку (підприємницького доходу).

Необхідно підкреслити, що з часу виходу книги Найта проблеми обліку невизначеності (і відповідно ризику) у підприємницькій діяльності не тільки не зменшилися, але навіть зросли. Важливим фактором зростання подібного ризику є ускладнення інвестиційно-фінансових потоків. Поряд зі складним формуванням зазначених потоків з окремих країнах, що відбиває взаємопереплетення і взаємодію різних сфер і каналів накопичення грошового і реального капіталу (сфера кредитних банківських посередників, ринки корпораційних та державних цінних паперів, система державних фінансів і ін.), з сучасний період есе більшу роль відіграють процеси глобалізації світової економіки, що ведуть до зростаючого взаємопроникнення інвестиційно-фінансових потоків між різними країнами і регіонами світу. Формування і рух подібних інвестиційно-фінансових потоків визначаються зміною норм прибутку у взаємодії з іншими важливими фінансовими і грошовими показниками (величинами різних процентних ставок, курсами цінних паперів, грошовою політикою Центральних банків різних країн і ін).

Ідею про друге джерело походження прибутку а динамічній економіці звичайно пов'язують з роботами відомого економіста Й.Шумпетера. Як подібне джерело він вказав на 'послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій' [7]. У такий спосіб Шу-мпетер як самостійне джерело прибутку висунув успішне впровадження підприємцями технічних і інших нововведень у виробництво і взагалі в економічну діяльність.

Необхідно вказати на деякі особливості теорії Шумпетера. Насамперед у його розумінні нововведення трактувались в широкому значенні. До їх числа включались не тільки технічні винаходи, наприклад, нові види виробничої технології і техніки, нові методи виробництва, нові товари та послуги і т.п., але також всі нововведення як комерційної так і фінансової діяльності, у т.ч. пошуки нових ринків і розширення старих, пошуки нових джерел постачання і ресурсів (включаючи фінансові), всі поліпшення в організації виробництва, комерційної і фінансовій діяльності тощо. По суті відповідно до теорії Шумпетера джерелом прибутку виступає якась надпродуктивність, викликана нововведеннями. Центральним економічним агентом за Шумлетером є той підприємець, що своїми нововведеннями домагається переходу статичної економіки в систему динамічної категорії, в умовах якої і породжуються нововведення.

У розробці проблем нововведення в якості одного з найважливіших джерел прибутку Шумпетер представив сутність успішної підприємницької діяльності як пошук нових новаторських ідей і реалізації їх (у рамках ринкових можливостей і обмежень) для створення нових виробництв, галузей і взагалі нових застосувань капіталу. Причому, саме поняття підприємництва у Шумпетера змінюється. Якщо в перших роботах він віддавав перевагу як новатора індивідуальному підприємцеві, то в наступному він припустив, що основна частина новаторської діяльності проводиться великими компаніями (в силу їх технічних і фінансових можливостей), часто під керівництвом найманого керівника (який у подібних випадках і виконує функції із впровадження нововведень у виробництво), ідеї Шумпетера про роль нововведень і новаторській сутності успішної підприємницької діяльності знайшли вироку підтримку в багатьох наступних роботах, присвячених цій тематиці, причому знову була піднята, поряд з великими компаніями, оцінка індивідуального підприємця-новатора (особливо в тих нових формах дрібного бізнесу, що в останні десятиліття стали розповсюджувачами інноваційної діяльності).

Висунута Найтом і Шумпетером гіпотеза про успішне ведення підприємництва, як джерела прибутку, на базі найкращої стратегії поведінки фірми з умовах непередбачуваного ризику і використання нововведень всіх зидів, по суті зняло або принаймні мінімізувало зазначене вище протиріччя між передбачуваними джерелами прибутку і її функціонуванням, як вирішальний стимул підприємницької діяльності. В результаті нового підходу прибуток (у його вузькому розумінні) став розглядатись не як якась досить абстрактна оплата за працю управління, а як одночасне стимулювання і винагороду особливих підприємницьких талантів адаптації до потреб динамічного розвитку підприємницької діяльності за двома вирішальними напрямками: гнучка і адекватна відповідь на непередбачуваний ризик і не менш гнучке реагування на необхідність введення і використання нововведень за всіма вирішальними напрямками приватного бізнесу, безсумнівно, що подібний підхід означав принципові зміни у теоретичному підході до прибутку. Ф.Найт настільки високо оцінював уміння правильно керувати виробництвом у невизначеній економічній ситуації, що розглядав підприємців, які наділені подібним вмінням, як найбільш продуктивний шар суспільства: 'При системі підприємництва спеціальний соціальний клас -бізнесмени - направляють економічну діяльність. Вони - виробники, у той час як основна маса населення просто забезпечує їх продуктивними послугами...' [51].

Різна трактовка двох зазначених вище джерел походження прибутку і відповідно успішної частки підприємництва носить у цілому умовний характер. По суті це розподіл єдиного поняття не передбачуваного ризику на дві складові: одна - непередбачуваний ризик від невизначеної кон'юнктури, і друга - ризик від нововведень будь-якого роду.

Облік ризику і від непередбаченої кон'юнктури, і від використання нововведень настільки тісно й органічно переплітається в рамках єдиної підприємницької діяльності, що найбільш правильним є їх трактування а якості єдиного і в цілому вирішального джерела прибутку. Можна цілком погодитись з тами західними економістами, що наближають і навіть поєднують ці два джерела походження прибутку. Ось одне з подібних висловлювань. 'Говорячи а цілому, економіст розглядає прибуток як віддачу від досить специфічного людського ресурсу підприємницьких здібностей... Частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це мінімальний дохід, або плата. яка необхідна для утримання підприємця в якійсь визначеній сфері діяльності'. Економічний прибуток звичайно перевищує її нормальну величину.

Ці перевищення, на думку авторів висловлювання, зводяться, поряд з можливістю знаходження і використання монопольної ринкової влади, до ризику, якому неминуче піддається підприємець, функціонуючи в динамічній і відповідно невизначеній ситуації або починаючи інноваційну діяльність.

Єдність двох теоретично розділених джерел походження прибутку є очевидним. По суті мова йде пре єдина керівництво підприємницькою діяльністю, що органічно поєднує з собі і облік невизначеного кон'юнктурного ризику, і невизначених результатів інноваційної діяльності. Теоретичне узагальнення практики прийняття підприємницьких рішень у розвинутому ринковому середовищі підтверджує ця єдність. На практиці талан будь-якого акту підприємницької діяльності, що проходить 5 умовах інноваційного й іншого непередбаченого ризику, залежить в основному від правильного рішення трьох ключових проблем: доступу до необхідних г достатніх фінансово-інвестиційних ресурсів; одержання і кваліфікованого використання всієї необхідної інформації та вмілого підбору і розміщення кадрів. Прибуток виступає при цьому і як породження подібної вдалої підприємницької діяльності і як вирішальний стимул до її проведення.

Ідеї Шумпетера і Найта лягли в основу теорії прибутку і одержали підтримку переважної більшості західних економістів. Наступний розвиток теорії прибутку по суті складався, при визнанні як основні ідеї Найта і Шумпетера, у доповненні і збагаченні їх шляхом оцінки впливу на походження прибутку тих або інших більш конкретних факторів або суб'єктів підприємницької діяльності. Так Дж. Кейнс, розділяючи позиції Шумпетера про те, що прибуток формується в умовах динамічної нерівноваги, використовував ці ідеї в трактуванні проблем рівноваги грошових інвестицій. Багато нового в трактуванні походження прибутку Найта і Шумпетера привніс англійський економіст Б.Кейрстед. На його думку, у довгостроковому плані вирішальну роль у походженні прибутку відіграють інвестиційні рішення, які засновані на правильному обліку майбутньої кон'юнктури і перспективної ролі нововведень, втілених у цих інвестиціях. Ідеї про вирішальну роль у походженні прибутку оптимально відібраних за всіма параметрами виробничих і інвестиційних рішень, підтримав і розвинув далі англійський економіст.

У ряді післявоєнних робіт, особливо в американській економічний літературі, велике увага приділяється аналізу зростаючої ролі інформації з успішному подоланні невизначеності а ринковій кон'юнктурі і вдалому виборі нововведень. Тим самим підкреслюється значення інформації з успішному веденні підприємницької діяльності і відповідно в процесах формування прибутку. Однак при цьому аналізуються певні обмеження подібної ролі інформації, у тому числі, дотримання необхідних термінів збереження таємниці комерційної інформації, більшою або меншою можливістю придбання або, навпаки, продажу цієї інформації, достатньою мобільністю і адекватністю використання отриманої інформації для проведення підприємницької діяльності тощо. Особливо виділяється роль швидкості поширення комерційної інформації. При повільному поширенні інформації багато підприємців не зможуть плідно використовувати її в економічній діяльності і одержати на цій основі прибуток. Надмірна швидкість поширення комерційної інформації може перешкодити навіть її первісному власникові одержати будь-які відчутні ви-грди від її володіння; правильне орієнтування, що випливає з цієї інформації, у невизначеній ринковій кон'юнктурі або можливості по введенню прибуткового нововведення можуть майже одночасно бути використані конкурентом. Звідси випливають висновки про необхідність обмеження швидкості поширення комерційної інформації якимись оптимальними, для первинних власників інформації, рамками.

Розглянуті теоретичні розробки є цілому не ведуть до будь-яких принципових змін ідеї Найта і Шумпетера про походження прибутку, а лише формують важливе коригувальне доповнення до цих ідей у вигляді визнання зростаючої рол; в цих процесах комерційної інформації (з урахуванням умов і обмежень у її надходженні і використанні).

Третім джерелом прибутку в західній економічній думці XX століття визнається монополія. Під монополією на Заході розуміється політика обмеження конкуренції в її різних вимірах (насамперед у вигляді регулювання цін), проведена окремими приватними виробниками або їх групами. В даний час монопольна влада над ринком найчастіше пов'язується з великими розмірами виробника (компанії, корпорації), доповнене і іншими факторами, насамперед серйозними перешкодами для входження нових виробників у дану галузь або сферу підприємницької діяльності.

Проблеми формування монопольного прибутку в реальних умовах розвинутої ринкової економіки XX століття стали об'єктам дослідження багатьох західних економістів Але принципове значення мали дві роботи - американського економіста З. Чємберліна “Теорія монополістичної конкуренції” і англійської економістки Дж. Робінсон “Економіка недосконалої конкуренції”, що вийшли у 1933 р. і присвячені новому трактуванню взаємозв'язку монополії і конкуренції в умовах розвинутої ринкової економіки XX столітті. До появи цих наукових досліджень монополія в роботах західних економістів звичайно трактувалась як концентрація виробництва і відповідно продажів будь-якого товару в руках одного виробника, який міг в умовах відсутності конкурентів встановлювати завищені ціни (тобто більш високі ціни, чим у ситуації наявності конкурентів). Подібні монополістичні виробники розглядалися як виняткові випадки на тлі панування вільної конкуренції за переважною більшістю товарів. Чемберлін і Робінсон показали, що в ринковій економіці XX століття панує, за їх визначенням, монополістична або недосконала конкуренція, тобто взаємодія конкурентних і монополістичних сил. Монополістичні сили уособлюються комплексом факторів, що обмежують конкуренцію: на перше місце серед них висувається панування на галузевому ринку декількох або хоча б обмеженого кола виробників (ситуація так званої монополії), що можуть взаємодіяти (і взаємодіють) на відповідному ринку з формування за одним напрямком загальної ринкової і особливо цінової політики, конкуруючи за іншими напрямками ринкової політики (наприклад; за неціновими напрямками, асортименту, якості продукції, реклами тощо). Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції виникає можливість завищення ціни, у випадку реалізації подібної можливості в рамках загального прибутку формується додаткова частина цього прибутку, як джерело якої і розглядається реалізована в ціні монополія.

Отже, монопольні можливості є важливим чинником, що впливає на завищення норм прибутку у найбільших компаніях порівняно із середньою нормою, іх вплив на стійке відхилення галузевих норм прибутку залежить від тогоі якою мірою подібні найбільш: компанії розподіляються за окремими галузями. Останнє і є вирішальний чинником прояву або, навпаки, відсутності стійкого перевищення норм прибутку окремих галузей над середньо-промисловою нормою.

При оцінці проблеми монополії необхідно враховувати обмеженість влади навіть великих компаній над ринком (а саме з реалізації цієї влади виникає монопольний прибуток). Навіть найбільш могутні великі компанії, що досягають хоча б на визначений період серйозного впливу на ринки своєї продукції, завжди знаходяться в рамках ринкових обмежень, які обов'язково повинні ними враховуватись у своїй комерційній діяльності.

На наш погляд, при загальній оцінці монопольної впади великих компаній корисно орієнтуватись на наступне методологічне розчленовування даної проблеми: “Суть змін у господарському механізмі капіталізму, мабуть легше зрозуміти, якщо “розщепити категорію “монополія” на дві складові: організаційну і домінантну. Будь-яка корпорація монопольного типу є насамперед організованою цілісністю, що володіє внутрішньою упорядкованістю, погодженістю, взаємодією більш-менш диференційованих і автономних частин. У рамках корпорації правила обміну продукту діяльності визначені технологією процесу виробництва або вольових рішень керівництва, а не ринковою ціною. Вся сума корпораційних відносин, вилучена в такий спосіб з ринкової сфери, т підкоряється диктату ринкового механізму. Домінантної складової корпорації назвемо здатність останньої активно впливати на параметри ринку: випуск продукції, пропозиція, попит, ціну. Ця здатність може дорівнювати нулю, бути необмеженою або займати деяке місце у проміжках між двома крайніми значеннями. Здатність впливати на ринок додає корпорації монопольні риси і залежить, очевидно, від багатьох причин: розміру корпорації, частки її товарів у загальному обсязі реалізації на єдиному ринку аналогічної продукції, наявності замінників, характеру конкуренції і відносної фінансової та промислової потужності суперників, ступеня новизни продукції тощо. Кожен з названих факторів мінливий і рухливий. Відповідно будуть змінюватись і монопольні здібності корпорації підсилюватись, слабшати, з'являтись або зникати. Підтвердженням дії цих факторів є сучасні прояви теорії прибутку. На сьогодні вирішальним фактором формування прибутку корпорацій у есе більшій мірі стають інновації, інвестиції в людський капітал. Світовий досвід показує, що на сьогодні за рахунок інновацій забезпечується не тільки прибутковість, але і заробітна плата. Відповідним чином зростали і прибутки корпорацій.

Підтвердженням можливості і прояву монопольної ринкової влади великих компаній є багато інших фактів. Беззаперечним є значення положень теорії прибутку для економіки України, яка до волі тривалий час знаходиться на стадії переходу до цивілізованих ринкових відносин. Урахування стимулюючої функції прибутку повинна знайти своє відображення у зміні політики оподаткуванні прибутку підприємств, амортизаційні та інвестиційні політиці, що буде за нашим глибоким переконанням вагомим чинником покращення економічної ситуації в країні. Тут насамперед можна згадати численні справи з монопольної анти конкурентної поведінки окремих кампаній або груп компаній у рамках антитрестовського законодавства США та антимонопольних законодавств інших розвинутих країн; розкрите в конкретних дослідженнях принципів ціноутворення у великих компаніях, використання вищим керівництвом цих компаній для відносно тривалих періодів так званих цільових норм прибутку, що перевищують середньо промислові норми і інколи не включають податки: у випадку успішного використання цих 'цільових' орієнтирів, компанії забезпечували себе монопольними прибутками тощо.

У такий спосіб сформована в XX столітті самостійна теорія прибутку об'єднала три вирішальні джерела його походження. Ця теорія, що обґрунтувала величезну, по суті ключову роль прибутку у функціонуванні розвинутої ринкової економіки, тим самим обґрунтувала (а ке просто задекларувала як до XX століття) її стимулюючу функцію. Звідси витікає вкрай важливе значення з'ясування механізму стимулюючої функції прибутку у зв'язку а формуванням самостійної теорії прибутку, а також у зв'язку з загальним ускладненням порівняне з минулою структурою і функціонування розвинутої ринкової економіки у XX столітті.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

продаж (реалізація) продукції

продаж іншого майна

позареалізаційні операції.

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору). Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

Рис. 1.1 Схема формування прибутку

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

3) прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Рис. 1.2 Типова схема використання прибутку

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування - чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

1.3 Методика дослідження основних показників прибутковості

До основних показників, що визначають та характеризують прибутковість діяльності підприємства відносять:

Прибуток від продажу продукції:

Пр=ВД - Sвир - ПДВ - Азб

Де ВД - виручка; Sвир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника; ПДВ - податок на додану вартість; Азб - акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється

Пр = ВР - Sрнв - Sн

де ВР - виручка; Sрнв - собівартість реалізованої продукції на неповними витратами; Sн - витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Прибуток від продажу майна

Пін = Цпр - Ц прид; де

Цпр - ціна продажу;

Цприд - ціна придбання.

Прибуток від позареалізаційних операцій

Ппр = Д - Sп.р.

Д - дохід; Sп.р. - витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін

Пр - прибуток від реалізації продукції; Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій; Пін - прибуток від іншої реалізації.

Рівень рентабельності підприємства визначається як:

Р_р. = Виручка (дохід від реалізації продукції) / С/б реаліз продукції (1.1)

Приведена маса прибутку = Прибуток / Площа с.-г. угідь (1.2)

або (кількість продукції, ц)

Норма прибутку визначається як співвідношення прибутку до суми активів підприємства (активи підприємства - сума основних та оборотних засобів підприємства)

Нп = Прибуток / Сума активів (1.3)

Показники рентабельності власного і залученого капіталу (Кр.к.) використову ються для оцінки ефективності використання довготерміново залученого і власного капіталу підприємства, при цьому може бути використана формула:

прибуток аграрний виробництво

Балансовий прибуток

Кр.к. = ------------------------------------------------------------- *100 % (1.5)

Вл. Засоби + Довготер. Залучені засоби

Інша група показників рентабельності характеризує дохідність виробництва певної продукції, виконання робіт, надання послуг. При визначенні рентабельності продаж за базу порівняння приймається обсяг реалізованої продукції підприємства за аналізований період, який співставляється з величиною отриманого балансового або чистого прибутку за формулою

Балансовий (чистий) прибуток

Кр.пр. = ------------------------------------- -------- *100% (1.6)

Виручка від реалізації продукції

- Коефіцієнт рентабельності всього капіталу (Кр.к.) показує величину балансового або чистого прибутку, одержаного підприємством протягом аналізованого періоду, з кожної гривни загальної вартості майна і може бути розрахований за формулою.

Балансовий(чистий) прибуток

Кр.к. = ----------------------------------------*100% (1.7)

Вартість майна

- Рентабельність власного капіталу показує, скільки прибутку одержано з кожної гривні, вкладеної власниками підприємства. Цей показник характеризує ефективність використання інвестованого акціонерною капіталу і є важливим критерієм оцінки рівня квотування акцій на фондовому ринку.

- Коефіцієнт рентабельності всіх активів підприємства порівнюють з коефіцієнтом рентабельності власних засобів. Різниця цих показників характеризує економічну доцільність залучення зовнішніх джерел фінансування.

Оцінка оборотності капіталу здійснюється за такою системою показників:

- Коефіцієнти ділової активності характеризують наскільки повно і раціонально підприємство використовує свої наявні засоби. До цієї групи належать різні показники оборотності. При розрахунках показників цієї групи, окрім даних балансу підприємства, використовуються дані інших форм звітності, зокрема дані звіту про прибутки і збитки підприємств.

- Загальний коефіцієнт оборотності підприємства (Кзаг.об) показує, скільки разів за аналізований період вартість майна підприємства була перенесена на реалізовану продукцію підприємства, і визначається як відношення виручки від реалізації продукції, робіт, послуг за досліджуваний період до підсумку

Коефіцієнт оборотності характеризує ефективність використання всіх наявних ресурсів підприємства незалежно від джерел їхнього походження. У значній мірі значення загального коефіцієнту оборотності залежить від особливостей технологічного процесу підприємства.

- Оборотність запасів підприємства характеризується показником, який називають коефіцієнтом оборотності запасів (Коб.зап.) і визначають за формулою:

Собівартість реалізованої продукції

Коб.зап. =-------------------------------------------------- (1.11)

Вартість запасів і затрат

- Оборотність власних засобів підприємства характеризує коефіцієнт оборотності власних засобів (Коб.вл.зас.), який визначається через відношення виручки від реалізації продукції, робіт, послуг за аналізований період, як правило, за рік, до величини власних засобів підприємства. При цьому, може бути використана формула:

Виручка від реалізації

Коб.вл.зас. =--------------------------------- (1.12)

Власні засоби

Низький коефіцієнт оборотності власних засобів свідчить про низьку ефективність вкладених у підприємство власних засобів.

Оскільки значення показників оборотності в значній мірі визначається характером виробництва, необхідно диференціювати їх нормативні значення за різними ознаками: галузь виробництва, підгалузь, використовувана сировина, особливості технологічних процесів тощо. При відсутності норм аналогів необхідно визначити коефіцієнти оборотності за декілька періодів і проаналізувати іх динаміку: прискорення оборотності: зростання показника, засвідчує позитивні тенденції розвитку підприємства, покращення його ділової активності.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ РІВНЯ ПРИБУТКОВОСТІ В ВАТ «ВІННИЦЬКИЙ ОЛІЙНОЖИРОВИЙ КОМБІНАТ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Відкрите акціонерне підприємство Вінницький олійножировий комбінат знаходиться в м. Вінниці.

Підприємство є вузькоспеціалізованим, оскільки здійснює переробку насіння соняшника, ріпаку та сої. В процесі господарювання підприємством виробляється: олія рослинна нерафінована, шрот тостований, маргарин, кондитерські жири рафінований соломас та ін. (додаток А.).

Підприємством чітко налагодженні зв'язки щодо постачанне сировини та збуту продукції.

Основними постачальниками є сільськогосподарські підприємства Вінницької області. Готова продукція реалізується за різними каналами за межі Вінницької області. Основними партерами є кондитерські фабрики «Рошен» і «Пандора», ЗАТ «Одесакондитер», Полтавакондитер, «Харьковбисквитка», Тульчинський маслосирзавод та ін..

Економічні умови є також вдалими для господарської діяльності. ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» розміщений за 3 км до залізничного вокзалу та 2,5 км - від автомагістралі обласного значення сполученням Вінниця - Могилів-Подільський, Немирів - Вінниця, та всеукраїнського значення. Ці фактори значно впливають на витрати, що несе підприємство, пов'язані зі збутом продукції та її транспортуванням до місць переробки.

Більш детальну взаємодію всіх ступенів господарства визначає структура управління, яка являється також трьох ступеневою на чолі котрої стоять загальні збори всіх членів кооперативу. В період між загальними зборами керівництво господарства проводить обране на зборах правління на чолі з головою правління. Згідно затвердженого на загальних зборах положення про правління, йому надано право управляти майном господарства та проводити без згоди загальних зборів операції на суму 500 тис. грн. За роботою правління проводить нагляд та контроль Спостережна рада, яка також була обрана на загальних зборах. Про свої спостереження пропозиції Спостережна рада відповідає перед членами кооперативу даного підприємства на чергових зборах. Також на зборах обирається і ревізійна комісія, діяльність якої затверджується положенням про ревізійну службу.

Другу ступінь управління господарства утворюють головні спеціалісти та спеціалісти відділків. Вони підпорядковуються правлінню та голові правління, а також звітують про виконану роботу перед акціонерами господарства.

Кожен відділ являє собою підрозділ, що здійснює виробничу діяльність. Так взяти для прикладу, економічний відділ на чолі якого стоїть головний економіст і до складу якого входять: економіст по оплаті праці, економіст по впровадженню проти затратного механізму, та нормувальники. В функцію даного відділу входить надання та встановлення оплати праці визначення та доведення до виробничих підрозділів норм виробітку та витрати паливо мастильних матеріалів, та контроль.

Третю ступінь керівництва утворюють відділки на чолі з керуючим відділком. Тут здійснюється безпосередня виробнича діяльність. Підпорядковується третя ланка безпосередньо керівнику свого підрозділу та головному спеціалісту певного відділку.

В цілому можна зробити висновок, що вказані фактори повинні забезпечувати нормальне функціонування підприємства в ринкових умовах господарювання.

Основною метою створення і діяльності аналізованого підприємства є підприємницька діяльність з метою одержання прибутку. За даними таблиці 2.1. сума нерозподіленого прибутку за 2009 рік становила 37970 тис. грн., розмір статутного капіталу - 78099 тис. грн.

ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» має поглиблений рівень спеціалізації.

Таблиця 2.1

Основні відомості ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Найменування
Місцезнаходження підприємства	м. Вінниця, Немирівське шосе, 26
Номер свідоцтва про державну реєстрацію	06024
Дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію	08.04. 1997р,
Факс	2-13-54
Телефон	3-61-21
Основні види діяльності	Переробка продукції
Характер власності	Приватна
Приналежність фірми до капіталу	Національна
Кількість акціонерів	997
Чисельність працівників на кінець звітного періоду	1001
Статутний капітал тис. грн	78099
Додатковий капітал тис. грн	118374
Нерозподілений прибуток, тис. грн	37970

Основною сировиною для виробництва продукції на підприємстві є соняшник, ріпак та соя. Постачальниками сировини для аналізованого підприємства є сільськогосподарські товаровиробники Вінницької області.

В процесі господарювання підприємством створюються такі види продукції як олія рослинна нерафінована (соняшникова, ріпакова, соєва), шрот тостований (соняшниковий, ріпаковий, соєвий), кондитерський жир для шоколадних виробів, цукерок та харчових концентратів, жир кондитерський для вафельних та прохолоджуючих начинок, жир кондитерський для шоколадної глазурі, жир кулінарний, маргарин м'який, саломас вироблений тощо.

Як бачимо з таблиці 2.2. у 2009 році підприємством найбільше було вироблено олії соняшникової нерафінованої - близько 94024 тони, що на 46 % більше 2007 року. Протягом 2007-2008 років підприємство виробляло ще й ріпакову олію, частка якої в загальному виробітку становила 19 %. Провідною продукції в ВАТ «Олійножировий комбінат» є і шрот тостований.

Таблиця 2.2 Склад та структура виробленої продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Продукція	Роки	Відхиленя 2009 р ± 2007 р	Місце в ранж ряду
	Од. виміру	2007	2008	2009
Олія рослинна нерафінована в т.ч:	тонн	70505	72969	94024	23519	х
соняшникова	тонн	64178	57505	94024	29846	1
ріпакова	тонн	6327	13699		-6327	-
соєва	тонн	-	1765			-
Шрот тостований в т.ч.:	тонн	62468	74356	83999	21531	х
соняшниковий	тонн	54064	50089	83999	29935	2
ріпаковий	тонн	8404	17220		-8404	-
соєвий	тонн	-	7047			-
Олія соняшникова рафінована	тонн	4316	3029	8866	4550	4
Маргпродукція всього в т.ч.:	тонн	19346	17021	28481	9135	х
Жир кондитерський для шоколадних виробів, цукерок та харчових концентратів	тонн	9241	6864	6805	-2436	6
Жир кондитерський для вафельних та прохолоджуючих начинок	тонн	374	1796	1041	667	12
Жир кондитерський для шоколадної глазурі	тонн	748	686	1551	803	10
Жир кулінарний «Фритюрний»	тонн	2339	1425	2736	397	8
Жир переетирифікований дезодорований «Він фат»	тонн	1543	1232	1296	-247	11
Маргарин мякий	тонн	3088	2293	8436	5348	5
Саломас рафінований дезодорований	тонн	2013	2725	6616	4603	7
Саломас вироблений	тонн	27751	23199	30232	2481	3
Олія нерафінована гідратована	тонн	1777	1291	-	-1777	-
Фасовка олії	тонн	575	822	1699	1124	9
Кисень технічний	тис. м²	318	279	267	-51	13
Теплоенергія	тис. гкал	63,4	54,8	88,0	24,6	14

За аналізований період його виробництво збільшилося на 21531 тону і у звітному році становило близько 84 тис. тонн. Близько 8,9 тис. тонн у 2009 році було вироблено олії соняшникової рафінованої та 28481 тону маргаринової продукції серед якої майже 30 % займає виробництво маргарину м'якого, 24 % - жир кондитерський для шоколадних виробів, цукерок та харчових концентратів, близько 9,0 % - жири кондитерські для вафельних та прохолоджуючих напоїв, та шоколадної глазурі, 9,6 % - жир кулінарний «Фритюрний».

Вцілому за аналізований період обсяг виробництва продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат збільшився, що позитивно відображається на результатах господарювання.

ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є досить потужним господарством, середньорічна вартість основних засобів підприємства у 2009 році становила 232539 тис. грн, що на 22,5 % менше ніж у 2007 році. Обсяги товарної продукції за аналізований період збільшилися майже в два рази, що позитивно відобразилася на сумі одержаного прибутку (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Основні показники розміру ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Показники	Роки	Відхилення, 2009 р. до 2007 р.
	2007	2008	2009	±	%
Вартість товарної продукції, тис. грн.	58648,9	55668	124283	65634,1	у 2 рази
Вартість основних засобів, тис. грн	299864,1	330455	232539	-67325,1	77,5
Вартість оборотних активів, тис. грн	20059,2	23707	23320	3260,8	116,3
Власний капітал, тис. грн	94342,8	107787	158503	64160,2	168,0
Чистий прибуток (збиток), тис. грн	-11244,3	-16557	2299	13543,3	-20,4
Облікова кількість штатних працівників, осіб	890	942	1001	111	112,4
Середньорічна чисельність працівників, осіб	952	847	895	-57	94,0
Затрати праці - всього, тис. люд.-год.	2033,4	1891,1	1964,7	-68,7	96,6
Продуктивність одного працюючого, грн	65897,6	59095,5	124283	58385,4	188,6
Фондоозброєність, тис. грн.	315,0	390,1	259,8	-55,2	74,0

Так у 2007 році фінансовий результат господарювання становив збиток у розмірі 11243,3 тис. грн., а у 2009 році підприємством було одержано прибутку на суму 2299 тис. грн.

За аналізований період зросла також вартість оборотних активів на 16 % і у звітному році становила 23320 тис. грн. майже на 68 % збільшилась сума власного капіталу.

Облікова чисельність штатних працівників у 2009 році становила 1001 особу, що на 110 осіб більша базисного року, але середньорічна чисельність працюючих зменшилась і у звітному році становила 895 осіб.

В результаті зростання чистого доходу від реалізації продукції у два рази, продуктивність праці одного працюючого також підвищилась (на 89 %) і становила 124283 грн.

Для здійснення аналізу використання трудових ресурсів необхідно на підприємстві вивчити критерій, за якими вони класифікуються. Одним з найважливіших таких критерій, є правовий статус підприємства. Цей критерій тісно пов'язаний з критерієм умов їх найму на роботу. За цим критерієм виділяють такі категорії працівників як сезонні, постійні, і тимчасові.

Кожне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва. Тобто для підприємства важливим є забезпеченість трудовими ресурсами. Так, ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» чисельність працюючих збільшилась на 111 осіб і в 2009 році становила 1001 особу (таблиця 2.4). Вцілому спостерігається підвищення ефективності використання трудового потенціалу. Так продуктивність праці одного працюючого за аналізований період зросла на 88 % і у звітному році сягала 124283 грн. позитивним є зростання і продуктивності 1 людино-години на підприємстві. У 2009 р. розмір зростання становив 34,4 грн. суттєве зростання продуктивності праці працівників сприяло збільшення обсягів виробленої та реалізованої продукції.

Таблиця 2.4 Показники інтенсивності та ефективності використання трудових ресурсів в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Показники	Роки	Відхилення, 2009 р. до 2007 р.
	2007	2008	2009	±	%
Продуктивність праці: 1 середньорічного працівника, грн.	65897,6	59095,5	124283	58385,4	188,6
1 людино-години, грн	28,84	29,44	63,26	34,42	у 2 рази
Середньомісячна оплата праці 1 працівника, грн.	1247,6	1558,1	1728,1	480,5	138,5
Кількість днів, відпрацьованих одним працівником, днів	286	251	246	-40	86,0
Коефіцієнт використання робочої сили	1,03	0,91	0,89	-0,14	86,4
Коефіцієнт використання запасу праці	1,21	1,06	1,04	-0,17	85,9
Коефіцієнт надходження робочої сили	0,2	0,23	0,22	0,02	110
Коефіцієнт вибуття робочої сили	0,28	0,2	0,18	-0,1	64,3
Показник трудової активності, год.	2284,7	2007,5	1964,7	-320	86,0

Підвищення показників продуктивності позитивно вплинуло на рівень оплати праці працюючих таким чином, за аналізований період розмір середньомісячної оплати праці зріс майже на 39 % і становив 1728 грн у звітному році.

Розглядаючи показники інтенсивності використання та руху трудових ресурсів, слід зазначити, що дані показники у 2009 році дещо знизились, зокрема: коефіцієнт використання робочої сили знизився на 13 % і сягав рівня 90 % у звітному році, показник трудової активності становив 1964,7 год,що перевищує встановлені норми, але на 320 год. менше 2007 року.

Позитивним є зростання рівня надходження робочої сили на 10 % та зменшення коефіцієнта вибуття - на 35 %. Постійний рух трудових ресурсів свідчить про безперервний процес оновлення та надходження нових кадрів, залучення молоді та підвищення показників якості та оновлення.

Порівнявши продуктивність, оплату праці та ступінь залучення трудових ресурсів на підприємстві з районними значеннями, можна сказати, що вище зазначені показники в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є вищими, що і сприяє підвищення матеріального стимулювання та мотивації працюючих.

Відкрите акціонерне товариство з трьох відділків та центральної садиби. В кожний відділок здійснює замкнутий цикл по виробництву певного виду продукції: олії та маргарин продукції.

В період між загальними зборами керівництво господарства проводить обране на зборах правління на чолі з головою правління. Згідно затвердженого на загальних зборах положення про правління, йому надано право управляти майном господарства та проводити без згоди загальних зборів операції на суму 500 тис. грн. За роботою правління проводить нагляд та контроль Спостережна рада, яка також була обрана на загальних зборах. Про свої спостереження пропозиції Спостережна рада відповідає перед членами кооперативу даного підприємства на чергових зборах. Також на зборах обирається і ревізійна комісія, діяльність якої затверджується положенням про ревізійну службу.

Далі розглянемо основні показники ефективності управлінської праці. Результати обрахунків занесені у таблицю 2.5.

Таблиця 2.5 Економічна ефективність управлінської праці

Показники	2007 р.	2008 р	2009 р	2009 +/- 2007 рр.
Витрати на утримання амін апарату , тис. грн.	810,6	1142	2180,8	1370,2
Припадає товарної продукції :	-	-	-
- на 1 працівника адміністративного апарату	1954,9	1855,6	35511	33556,1
Питома вага витрат на управління в загальній сумі витрат по підприємству ,%	3,5	2,7	3,0	-0,5
Питома вага чисельності апарату управління в загальній кількості працюючих ,%	3,4	3,4	3,7	0,3
Припадає середньорічних працівників на 1 управлінського працівника	30	29	29	-1
Припадає прибутку, тис. грн:	-	-	-
- на 1 працівника адмін. апарату	53,1	-333,4	303,6	250,5
- на 1 грн. витрат на управління	2,0	-9,3	5,2	3,2
- на 1 грн. оплати праці управлінців	1,1	--6,3	5,9	4,8

Як бачимо з таблиці, в 2009 році збільшились витрати на утримання управлінських працівників на 1370,2 тис. грн, що безперечно спонукало зростанню загальної суми витрат по підприємству. Питома вага оплати праці керівників у загальному фонді оплати праці є невеликою і становить 10-11 %.

Оцінюючи ефективність вдосконалення управління є необхідність аналізу різних елементів системи управління (таблиці 2.6). Порівнюючи два останні роки бачимо, що апарат управління в господарстві не змінився, рівень керованості складає 90 %. Значно зросла частка автоматизованої праці, що вплинуло на підвищення рівня ефективності праці на 19 тис. грн.

Таблиця 2.6 Показники різних елементів системи управління в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Показник	Роки
	2007	2008	2009
Рівень централізації виробництва	0,27	0,31	0,3
Коефіцієнт інтеграції основного виробництва	0,60	0,62	0,65
Рівень спеціалізації виробничих підрозділів	0,50	0,51	0,52
Рівень керованості	0,90	0,89	0,93
Зайнятість персоналу в апараті управління	0,04	0,04	0,04
Ступінь формалізації праці робітників	0,9	0,9	0,9
Рівень механізації і автоматизації праці робітників, грн	1130	1255	1560
Ефективність праці , тис. грн.	280,7	269,1	299,4
Економічність праці , %	2,2	2	2,1
Коефіцієнт дублювання функцій	0,75	0,75	0,75

Але вцілому система управління в загальному працює добре, елементи системи управління досить злагоджені, хоча апарат управління потребує деякого вдосконалення. Необхідно внести деякі корективи у посадові інструкції спеціалістів щоб запобігти дублюванню функції, що підвищить ефективність праці управлінського персоналу та знизить коефіцієнт дублювання до 50 %.

Таблиця 2.7 Основні показники забезпечення та ефективності використання ресурсного потенціалу підприємства

Показники	Роки	Відхилення (+,-)
	2007	2008	2009
Продуктивність праці в розрахунку на: -1 середньорічного працівника, тис. грн.	65897,6	59095,5	124283	58385,4
Фондоозброєність, тис. грн.	315,0	390,1	259,8	-55,2
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів, тис.грн.	2,9	2,3	5,3	2,4
Тривалість обороту, днів	126	159	69	-57
Фондовіддача, грн	0,2	0,17	0,53	0,33
Фондомісткість, грн.	5	5,9	1,9	-3,1
Фондовіддача оборотних засобів, грн	2,9	2,3	5,3	2,4
Матеріаловіддача, грн.	1,8	1,4	1,7	-0,1
Матеріаломісткість, грн	0,6	0,7	0,6	-

Аналіз ефективності використання основних виробничих та оборотних засобів підприємства відображає спроможність підприємства, ступінь забезпеченості виробничими запасами та засобами виробництва, рівень кредиторської та дебіторської заборгованості (таблиця 2.7).

Як бачимо з таблиці, забезпеченість товариства активами підприємства знизилась, зокрема озброєність праці основними засобами - на 55,2 тис. грн.. ефективність використання ресурсного потенціалу в аналізованому підприємстві підвищилась. Так середньорічна продуктивність праці збільшилась майже в два рази і сягала 124283 грн в розрахунку на одного працюючого. Позитивним є підвищення коефіцієнта оборотності оборотних фондів на 2,4 грн, фондовіддачі основних засобів - на 0,33 грн. Таким чином у звітному році підприємством було одержано в розрахунку на 1 грн оборотних засобів 2,4 грн товарної продукції, на 1 грн основних засобів - 33 коп товарної продукції. Із зростанням оборотності оборотних засобів, тривалість оборотних фондів зменшилась і становила 69 днів у звітному році, що на 57 днів менше базисного. При зростанні фондовіддачі, фондомісткість основних засобів також має тенденції до зниження і становить у 2009 році 1,9 грн, а це означає, що в 1 грн вартості товарної продукції міститься 1,9 грн основних засобів. Матеріаловіддача залишається майже незмінною, що відповідно впливає на матеріаломісткість продукції.

Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань.

В ВАТ «Вінниький олійножировий комбінат» надходження грошових коштів у результаті операційної діяльності дещо зменшилися, що спонукає керівників підприємства до залучення інвестицій (таблиця 2.8). Протягом 2007-2009 аналізованих років підприємством було придбано за рахунок інвестиційних коштів необоротних активів на суму 69515 тис. грн. чистий рух коштів від інвестиційної діяльності у звітному році становив 11377 тис. грн., що на 2962 тис. грн. більше базисного року.

Таблиця 2.8 Склад і структура грошових потоків у результаті інвестиційної діяльності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Стаття	2007 р.	2008 р.	2009 р.
	Надходження	Видаток	Надходження	Видаток	Надходження	Видаток
Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності Реалізація необоротних активів	288	-	6	-	74	-
Придбання необоротних активів	-	8703	-	49361	-	11451
Чистий рух коштів до надзвичайних подій		8415		49355	-	11377
Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності		8415		49355	-	11377

Найбільші інвестиційні вкладення були у 2008 році,де чистий рух інвестиційних коштів становив близько 4936 тис. грн.

Фінансова діяльність в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» здійснювалась на належному рівні протягом аналізованого періоду (таблиця 2.9.)

Таблиця 2.9 Склад і структуру грошових потоків у результаті фінансової діяльності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Стаття	2007 р.	2008 р.	2009 р.
	Надходжнення	Видаток	Надходжнення	Видаток	Надходжнення	Видаток
Рух коштів у результаті фінан. діяльності Надходження власного капіталу чи інші надходження	1670		174444		16545
Погашення позик, інші платежі		1889		138572		22641
Чистий рух коштів до надзвичайних подій		219	35872			6096
Рух коштів від фінансової діяльності		219	35872			6096
Залишок коштів на початок року	10			4	23
Залишок коштів на кінець року	31		27		27

Розмір надходжень у звітному році становив 16545 тис. грн., що на 14875 тис. грн. більше базисного року. Значна частина коштів була направлена на погашення позик. Таким чином, на кінець 2009 р. сума надходжень дорівнювала 27 тис. грн. слід зазначити, що найбільші надходження в результаті фінансової діяльності були у 2008 році. Надходження власного капіталу становили 30001 тис. грн., а сума інших надходжень - 144443 тис. грн., що є позитивним вкладенням в розвиток фінансово-господарської діяльності підприємства.

2.2 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - це складна інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. Фінансовий стан підприємства являє собою комплексне поняття, яке є результатом всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів. На фінансовий стан підприємства впливають усі види діяльності підприємства. Передусім на фінансовому стані підприємства позитивно позначається безпосередній випуск і реалізація високоякісної продукції. Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізація продукції, робіт та послуг, і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення системного надходження і ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Метою аналізу фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ними зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими установами.

Проаналізуємо показники фінансової стійкості, платоспроможності та структури капіталу ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» (таблиця 2.10) .

Таблиця 2.10 Показники фінансової стійкості та платоспроможності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Назва показника	Роки
	2007	2008	2009
Коефіцієнт автономії	0,57	0,54	0,60
Коефіцієнт фінансової залежності	0,43	0,46	0,40
Маневреність власного капіталу	-0,37	-0,52	-0,32
Коефіцієнт маневреності	0,27	0,61	0,71
Коефіцієнт фінансової стійкості	5,6	9,2	5,1
Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (фінансування )	0,18	0,11	0,2
Коефіцієнт мобільності	0,1	0,14	0,11
Стабільність структури оборотних коштів	-1,72	-2,38	-2,16
Коефіцієнт іммобілізації	0,73	0,77	0,84
Коефіцієнт модернізації	0,6	0,53	0,04

Коефіцієнт автономії визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, чим більше значення коефіцієнта, тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. На підприємстві ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» значення коефіцієнту у 2007 році було 57, у 2008 році - 0,54, у 2009 році - 0,60, тобто підприємство на 60 % є самостійним та незалежним.

Коефіцієнт фінансової залежності - це показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума заборгованості підприємства припадає на 1 грн. валюти балансу. Тобто на 1 грн. балансу припадає 43 коп заборгованості - у 2007 році, у 2008 році - 46 коп, у 2009 році - 40 коп. позитивним є щорічне зменшення позикових коштів в валюті балансу підприємства та зростання суми власного капіталу.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризує ступінь мобільності власних коштів підприємства. У 2007 році маневреність власного капіталу становила -0,37, у 2008 році - -052, у 2009 році - -0,32. від'ємне значення показники свідчить про перевищення суми поточних зобов'язань (кредиторської заборгованості за товари, зобов'язання за розрахунками з бюджетом, оплати праці тощо) над наявними оборотними активами. За аналізований період маневреність власного капіталу дещо знизилась, але ще не досягла позитивних результатів.

Негативні показники маневреності порушують рівень стабільності структури оборотних коштів. Враховуючи негативні тенденції перевищення поточних зобов'язань над вартістю оборотних активів, зазначимо, що у звітному році стабільність структури оборотних коштів становить -2,16

Коефіцієнт фінансової стійкості на ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є досить високим, що говорить про велику частку власного капіталу у загальній структурі капіталу підприємства. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу розраховується як відношення всієї суми зобов'язань по залучених коштах та суми власних коштів. В аналізованому підприємстві цей показник зростає і у 2009 році становить близько 0,2.

Рівень іммобілізації на підприємстві також має тенденцію до зростання і характеризує частку основних засобів в загальній величині балансу підприємства. Таким чином у звітному році частка основного капіталу становить 84 %, що на 11 % вище базисного року.

Майже 60 % становила модернізація основного капіталу. Протягом аналізованого періоду цей показники знижується і у 2009 році становить лише 4 %.

Таким чином, ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є досить потужним підприємством, рівень незалежності зростає, підвищується і ступінь маневреності та іммобілізації. Досі негативним залишається зростання поточних зобов'язань, тож підприємству слід провести розрахунки по всім видам заборгованості, що дасть змогу підвищити ступінь маневреності власного капіталу.

У ринкові економці, коли можлива ліквідація підприємства внаслідок банкрутства, одним із важливіших показників фінансового стану є ліквідність. Ліквідність характеризує здатність підприємства перетворити свої активи на гроші. Оцінюючи ліквідність підприємства, проаналізуємо достатність поточних активів для погашення поточних зобов'язань - короткострокової кредиторської заборгованості.

Ліквідність підприємства в короткостроковому періоді визначається його можливостями покрити свої короткострокові зобов'язання. Під ліквідністю підприємства розуміється його здатність розрахуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями за рахунок наявних активів, які можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами.

Таблиця 2.11

Показники ліквідності в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Назва показника	Роки	Відхилення (+,-)
	2007	2008	2009
Коефіцієнт покриття	0,37	0,3	0,32	-0,04
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,24	0,11	0,1	-0,14
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,05	0,07	0,04	-0,01
Проміжний коефіцієнт ліквідності	0,1	0,18	0,22	0,12
Частка оборотних засобів в активах, %	6,3	6,7	9,1	2,8
Робочий капітал ( розмір власних оборотних засобів), тис. грн.	16201	15007	9602	-6599
Фінансовий важіль (ліверидж)	-7,05	-1,55	0,2	7,25
Наявність довгострокових джерел формування запасів, тис.грн	16860	11775	31264	14404

До них належать ті елементи оборотних засобів, які можна порівняно швидко і легко реалізувати, а також залишки готової продукції на складах, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), цінні папери, кошти на розрахунковому рахунку і на інших банківських рахунках, у тому числі на депозитних рахунках, касова готівка (таблиця 2.11).

Групування оборотних засобів за ступенем ризику вкладень капіталу важливе. Управляти ліквідністю - означає не допускати збільшення частки активів з високим і середнім рівнем ризику.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) визначає співвідношення усіх поточних активів до короткострокових зобов'язань, характеризує достатність оборотних засобів для покриття своїх боргів (його нормативне значення >2 ). Значення даного показника на підприємстві відхиляється від нормативу. Так у 2009 році коефіцієнт покриття сягав рівня 0,32, що на 0,04 нижче базисного року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує яка частина зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, а і за рахунок очікуваних фінансових надходжень (його нормативне значення >1 ). В ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» цей показник не перевищує нормативне значення, тобто у 2007 році підприємство може погасити за рахунок грошових коштів і за рахунок очікуваних фінансових надходжень 24 % зобов'язань, у 2008 - 11 %, у 2009 - 10 %. Коефіцієнт абсолютної ліквідності на підприємстві на рівні 5-7 %, що говорить про те, що підприємство буде не в змозі при необхідності, негайно погасити короткострокову заборгованість.

Ступінь проміжного коефіцієнту ліквідності має тенденцію до зростання. Але він включає суму дебіторської заборгованості, розмір якої на підприємстві зростає. Таким чином підвищити рівень абсолютної ліквідності можливо шляхом зменшення суми дебіторської заборгованості.

Кроком аналізу є розрахунок групи показників ділової активності підприємства. Коефіцієнти ділової активності дозволяють проаналізувати, на скільки ефективно підприємство використовує свої ресурси.

В умовах обмеженості ресурсів підприємству доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів і обсягами виробництва . Передумовою такого вибору повинно бути проведення аналізу ділової активності [25].

Аналіз ділової активності є важливим етапом оцінки фінансового стану підприємства, адже це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про виявлення факторів і причин досягнутого стану; підготовки і обґрунтування майбутніх рішень; викриття і мобілізації резервів підвищення ефективності господарської діяльності. Важливість та актуальність даного питання знаходить своє відображення у численних джерелах інформації, де пропонуються методики аналізу ділової активності суб'єкта господарювання.

Ряд провідних вчених та спеціалістів пропонують здійснити аналіз ділової активності підприємства шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта обіговості активів; коефіцієнта обіговості дебіторської заборгованості; коефіцієнта обіговості кредиторської заборгованості; тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей; коефіцієнта обіговості матеріальних запасів; коефіцієнта обіговості основних засобів (фондовіддачі); коефіцієнта обіговості власного капіталу.

Визначимо та проаналізуємо основні показники ділової активності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» (таблиця 2.12). Коефіцієнт оборотності основних засобів, який характеризує ефективність використання підприємством наявних у його розпорядженні основних засобів.

Чим вище значення коефіцієнта, тим більш ефективно підприємство використовує основні засоби. Низький рівень цього коефіцієнту свідчить про недостатній обсяг продажів або про занадто високий рівень капітальних вкладень. Проте, значення даного коефіцієнта сильно відрізняються один від одного в різноманітних галузях. Також значення даного коефіцієнта сильно залежить від нарахування амортизації і практики оцінки вартості активів. Як бачимо з таблиці, за період з 2007 по 2009 роки на підприємстві сталися такі зміни: оборотність основних засобів зросла, що вплинуло на зниження рівня фондомісткості виробленої продукції та підвищення ефективності їх використання.

Таблиця 2.12 Ефективність використання активів в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Показники	Роки	Відхилення +/-
	2007	2008	2009
Оборотність основних засобів, разів	0,2	0,17	0,53	0,33
Оборотність оборотних засобів, разів	2,9	2,3	5,3	2,4
Оборотність товарно-матеріальних запасів, разів	4,5	4,3	19,7	15,2
Оборотність дебіторської заборгованості , днів	25,5	6,4	9,1	-16,4
Фондовіддача (за чистим доходом), грн.	0,2	0,17	0,53	0,33
Фондомісткість, грн.	5	5,9	1,9	-3,1
Коефіцієнт короткострокової заборгованості	-	-	-	-
Коефіцієнт кредиторської заборгованості	0,26	0,21	0,21	-0,05
Коефіцієнт прогнозу банкрутства	-0,2	-0,28	-0,19	0,01
Коефіцієнт ділової активності	0,35	0,28	0,47	0,12

Оборотність активів також має тенденцію до зростання і в 2009 році становила 5,3 грн, з тривалістю одного обороту 190 дні.

Позитивним є зростання оборотності товарно-матеріальних запасів на 15,2 рази. Ступінь оборотності дебіторської заборгованості знизилась, що відповідно збільшила термін тривалості одного обороту.

Коефіцієнт кредиторської заборгованості протягом аналізованого періоду знизився на 5 % і в звітному році становив 21 %. На 1 % знизився рівень прогнозу банкрутства підприємства, хоча ймовірність залишається високою.

Вцілому ефективність використання активів в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» має низький рівень, але за аналізований період її рівень дещо підвищився. Так ступінь ділової активності у звітному 2009 році сягала рівня 47 %, що на 12 відсоткових пунктів вище 2007 року.

Ефективність діяльності підприємства визначається рівнем її прибутковості. Прибуток підприємства формується в результаті операційної, фінансової, звичайної та надзвичайної діяльності (таблиця 2.13). Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

Таблиця 2.13 Формування чистого прибутку ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат», в 2007-2009 роки, тис. грн

Стаття	2007 р	2008 р	2009р	Відхилення +/-
Чистий дохід від реалізації продукції	58649	55668	124283	65634
Собівартість реалізованої продукції	57055	66338	113050	55995
Валовий прибуток (збиток)	1594	-10670	11233	9639
Інші операційні доходи	30773	28600	13647	-17126
Адміністративні витрати	7734	8441	8286	552
Витрати на збут	3746	1003	2660	-1086
Інші операційні витрати	28989	25723	8582	-20407
Фінансові результати від операційної діяльності (прибуток/збиток)	-8102	-17237	5352	13454
Інші фінансові доходи	421	346	242	-179
Інші фінансові витрати	4473	4634	2371	-2102
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток/збиток)	-12182	-21525	3223	15405
Фінансові результати від переоцінки необоротних активів (прибуток/збиток) Дохід з податку на прибуток від звичайної діяльності	938	4968	-	-
Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток/збиток)	-11244	-16557	2299	13543
Чистий прибуток (збиток)	-11244	-16557	2299	13543

Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

За період з 2007 по 20098 рік сума валового прибутку збільшилась на 9639 тис. грн., чистий прибуток зріс на 13543 тис. грн. до 2009 року підприємство в результаті господарювання мало збитки, оскільки сума витрат по всіх видах діяльності перевищувала одержані доходи.

В результаті діяльності валовий прибуток у звітному році становив 11233 тис. грн., що на 9639 тис. грн. більше базисного періоду. Значну суму витрати понесло підприємство в процесі операційної діяльності та звичайної. Значну частину витрат було покрито підприємство в результаті одержаного доходу з податку на прибуток від звичайної діяльності.

Беручи до уваги останній рік, слід зазначити, що ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» має можливості щодо покращення результатів господарювання та здійснення розширеного відтворення,

2.3 Основні показники рентабельності аграрного виробництва

Для визначення ефективності вкладення коштів у підприємство та раціональності їх використання здійснимо аналіз рентабельності.

Рентабельність - це співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами. У найширшому, найзагальнішому понятті рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг).

Швидкість і інтенсивність явищ значно варіюють, для оцінювання динаміки явищ використовують низку показників: абсолютний приріст, темп росту і темп приросту.

Для підприємства виробництво кисню та здійснення торгівельної діяльності є найбільш рентабельним, у звітному, 2009 році рентабельність кисню сягнула 54,2 %. Дослідивши абсолютний розмір збільшення рівня рентабельності кисню протягом 2000- 2009 років, можна сказати, що воно з кожним роком зростає, що позитивно має відображатися на результатах господарювання.

Як бачимо з таблиці, на кінець звітного року результати господарської діяльності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат знизились (таблиця 2.14).

Таблиця 2.14 Динаміка рівня рентабельності основних видів продукції, за 2000 - 2009 рр

Роки	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Продукція
Олія очищена	2,3	3,1	-1,5	2,6	-3,2	-4,1	-7,2	-7,9	-25,6	-11,4
Олія нечищена	26,4	19,8	28,4	26,1	18,2	19,4	19,7	25,1	-3,7	32,1
Торгівельна діяльність	5,4	4,2	8,4	6,1	5,1	2,4	1,7	0,8	6,9	11,7
Кисень	55,8	59,1	62,4	60,2	57,1	52,2	46,8	43,7	65,6	54,2
М'які маргарини	3,1	2,6	2,1	0,2	-8,1	-14,3	-29,7	-47,8	-56,4	-26,1
Фасована олія	1,3	0,5	-1,6	-8,9	-14,2	-23,8	-30,5	-39,0	-32,9	-20,7

Динаміка рентабельності основних видів продукції в господарстві є неоднорідною. Найбільш прибутковими для підприємства є виробництво т реалізація олії неочищеної, виробництва кисню та здійснення торгівельної діяльності.

Рівень рентабельності кисневої продукції у звітному році становить 54,2 %, що означає що на 1 затрачена гривня підприємство має 54 коп. прибутку. Протягом аналізованого періоду виробництво та реалізація кисні приносить підприємству прибутку в межах 54-60 %.

Рис.2.1 Рентабельність окремих видів продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Близько 32 % рентабельності має олія неочищена, з кожним роком рівень її прибутковості зростає, що відповідно збільшує загальний прибуток по підприємству.

Збитковими галузями для підприємства є виробництво та реалізація очищеної олії, фасованої олії та м'якого маргарину. Рівень збитковості виробництва м'якого маргарину у звітному році становить 26 %, що на 21,7 відсоткових пункти вище 2007 року. Реалізація фасованої олії протягом майже всього аналізованого періоду приносить підприємству збиток. Рівень збитковості у звітному періоді сягає рівня 21 %. Близько 11 % є рівень збитковості очищеної олії. Виробництво зазначених видів продукції є нерентабельним для підприємства. Таким чином, керівництву слід знаходити можливості зниження витрат при виробництві продукції, пошук нових альтернативних можливостей щодо реалізації продукції з ринковими цінами.

Важливими показниками, що характеризують рентабельність господарювання є рівень рентабельності, рентабельність активів, продажу та власного капіталу.

Характеризуючи їх зміну за останні роки бачимо, що за весь аналізований період господарська діяльність підприємства є прибутковою за виключенням 2008 року (таблиця 2.15). У звітному році рентабельність виробництва продукції вцілому по підприємству становила майже 10 %, що на 7,1 відсоткових пункти вище 2007 року. Даний результат свідчить, що на 1 затрачену гривню підприємство мало близько 10 коп. прибутку.

Таблиця 2.15 Показники рентабельності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат», (розраховано за валовим прибутком)

№	Назва показника	Роки	Відхилення +/-
		2007 р.	2008 р.	2009 р.
1	Рентабельність активів, %	0,5	-3,0	4,3	3,8
2	Рентабельність власного капіталу, %	1,7	-9,9	7,1	5,4
3	Рентабельність продажу, %	2,7	-19,2	9,0	6,4
4	Рентабельність продукції, %	2,8	-16,1	9,9	7,1
6	Рентабельність операційної діяльності, %	-1,8	-3,5	2,3	4,1

Рентабельність продажу характеризує розмір прибутку, що надходить на підприємство з кожної гривні від реалізації продукції, розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції та суми реалізації продукції. Майже на 6,5 відсоткових пункти збільшилась рентабельність продажу продукції і у звітному році даний показник становив 9 %. Таке значення дає право підприємству варіювати ціною на реалізовану продукцію в межах 9 % не зазнаючи при цьому збитку. Позитивну тенденцію зростання мають і показники прибутковості власного капіталу та активів.

Таблиця 2.16 Склад та структура витрат на основні види продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат», тис. грн. / %

Елементи витрат	2008 р.	2009 р.
	Олія очищена	Олія неочищена	Кисень	М'який маргарин	Фасована олія	Олія очищена	Олія неочищена	Кисень	М'який маргарин	Фасована олія
	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %	Тис. грн. %
Витрати операційної діяльності:	26989	98,3	32542	80,3	417	98,8	2041	98,4	816	88,2	43211	97,6	50863	91,0	469	94,2	5937	93,9	1977	92,4
з них :
с/б продукції зовнішнім покупцям	26989	98,3	32542	80,3	417	98,8	20441	98,4	816	88,2	43211	97,6	50863	91,0	469	94,2	5937	93,9	1977	92,4
Адміністративні витрати
Витрати на збут					3	0,7	33	1,6	84	9,1	8	0,02	1389	2,5	2	0,4	202	3,2	85	4,0
Інші операційні витрати	454	1,6	7888	19,5					24	2,6	774	1,7	2499	4,5	27	5,4	3	00,5	36	1,7
Інші витрати	16	0,1	118	0,2	2	0,5			1	0,1	289	0,7	1137	2,0			180	3,85	41	1,9
Всього витрат	27459	100,0	40548	100	422	100,0	2074	100,0	925	100	44282	100,0	55888	100,0	498	100,0	6322	100,0	2139	100,0

За аналізований період результати цих показників зросли відповідно на 5,4 і 3,8 в.п. і у звітному році сягали рівня 7 та 4,3 %.

Важливим фактором, що впливає на зміну прибутковості в аграрних підприємствах є собівартість. Враховуючи специфіку виробництва, продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» значні витрати направлені на виробництво продукції та просування її до споживача (Реклама, стимулювання збуту, розширення сегментів ринку, пошук нових каналів реалізації тощо). За аналізований період на підприємстві сума витрат на виробництво певного виду продукції є неоднорідною (таблиця 2.16).

Так у звітному 2009 році близько 4 % від загальної суми витрат виділялось на збутову діяльність, але це на 5 відсоткових пункти менше 2008 року. Близько 3,2 % направлено на збутову діяльність виробленого майонезу та маргарину. У 2008 році у структурі загальних витрат при виробництві очищеної та неочищеної олії зовсім на було передбачено витрат пов'язаних із збутом продукції. Як наслідок реалізації даної продукції має низькі показники продуктивності.

Найбільшу частку займають операційні витрати, які включають всі види витрат пов'язаних із придбанням сировини та виробництва певного виду продукції.

Важливу роль в господарській діяльності підприємства відіграє і регулювання структури загальних операційних витрат по підприємству, складовими яких є матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування та інші витрати (таблиця 2.17).

Як бачимо з таблиці,в структурі операційних витрат найбільшу частку займають матеріальні затрати близько 61 % у звітному році, їх питома вага за аналізований період зросла на 9 в.п. Майже 18 % займають витрати на оплату праці. Доцільно зазначити, що протягом аналізованого періоду витрати на оплату праці значно підвищились, що є позитивним результатом і у 2009 році становили 21298 тис. грн.

Таблиця 2.17 Структура операційних витрат в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Елементи	2007 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення
	тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%		%
Матеріальні витрати	32422	52,2	40802	52,8	72692	61,1	40270	8,9
Витрати на оплату праці	1447	2,3	18272	23,6	21298	17,9	19851	15,6
Відрахування на соціальні заходи	4469	7,2	6612	8,6	7808	6,6	3339	-0,6
Амортизаційні відрахування	4114	6,6	7712	10,0	11675	9,8	7561	3,2
Інші операційні витрати	6656	10,7	3893	5,0	5573	4,7	-1083	-6,0
Всього витрат	62133	100,0	77291	100,0	119046	100,0	56913	х

Сума амортизаційних відрахувань протягом 2007-2009 року також зросла і у звітному році становила 11675 тис. грн.. підвищилась також і частка амортизаційних відрахувань в загальних витратах. Збільшення амортизаційного фонду дасть змогу підприємству розширити витрати на ремонт та догляд за машинами, обладнанням та транспортними засобами.

В цілому операційні витрати збільшились на 56913 тис. грн. і у звітному році дорівнювали 119046 тис. грн.

Аналізуючи ефективність господарювання ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» по окремих видах продукції (таблиця 2.18), можна зробити деякі висновки. Господарська діяльність підприємства за аналізований період має негативні наслідки. Так в 2009 році порівняно з 2007 р. збільшилась собівартість реалізованої очищеної та неочищеної олії майже у два рази і у звітному році дорівнювала відповідно 44282 та 55888 тис. грн.

Збільшення витрат сприяло зменшенню рівня прибутковості даного виду продукції. Таким чином у звітному році збиток по реалізації очищеної олії становив 5050 тис. грн., а рівень збитковості сягав 11,4 %, що на 3,5 в.п. більше 2007 року.

Таблиця 2.18

Показники рентабельності виробництва основних видів продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат», за 2007-2009 рр.

Показники	По господарству	Відхилення
	2007 р.	2008 р.	2009 р.
				+/-	%
1. Собівартість продукції, тис. грн	57055	66338	113050	55995	у2 рази
Олія очищена	22594,6	27459	44282	21687,4	196,0
Олія неочищена	27761,2	40548	55888	28126,8	у2 рази
Кисень	482	422	498	16	103,3
М'який маргарин	2008,3	2074	6322	4313,7	у3 рази
Фасована олія	628,3	925	2139	1510,7	у3,4 рази
2. Дохід від реалізації, тис. грн	58649	55668	124283	65634	у2 рази
Олія очищена	20808,5	20461	39232	18423,5	188,5
Олія неочищена	37716,9	39061	73807	36090,1	195,7
Кисень	692,7	699	768	75,3	110,9
М'який маргарин	1048,9	904	4674	3625,1	у4,5 рази
Фасована олія	383	621	1696	1313	у4,5 рази
3. Прибуток(збиток),тис. грн.	1594	-10670	11233	9639	у7 разів
Олія очищена	-1786,1	-7043	-5050	-3263,9	-
Олія неочищена	6955,7	-1487	17919	10963,3	у2,5 рази
Кисень	210,7	277	270	59,3	128,1
М'який маргарин	-959,4	-1170	-1648	-688,6	-
Фасована олія	-245,3	-304	-443	-197,7	-
4. Рівень рентабельності, %	2,8	-16,1	9,9	7,1 в.п.	-
Олія очищена	-7,9	-25,6	-11,4	-3,5 в.п.	-
Олія неочищена	25,1	-3,7	32,1	7 в.п.	-
Кисень	43,7	65,6	54,2	10,5 в.п.	-
М'який маргарин	-47,8	-56,4	-26,1	21,7 в.п.	-
Фасована олія	-39,0	-32,9	-20,7	18,3 в.п.	-

Зростання витрат при виробництві неочищеної олії не вплинуло на зменшення доходності підприємства. Отже, у 2009 році підприємством було одержано 17919 тис. грн. прибутку, що на 10963,3 тис. грн. більше базисного року. Рівень рентабельності також підвищився і становив близько 32 %.

Найбільш прибутковим для підприємства є виробництво та реалізація кисню. Так за аналізований період, витрати на його виробництво зросли на 3,3 %, дохід від реалізації - на 11 %, відповідно прибуток - на 28 %. Рівень рентабельності виробництва кисню у звітному році становить 54,2 %, а це означає, що на одну затрачену гривню підприємство має 54 коп прибутку. Негативним в господарській діяльності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є високий показник рівня збитковості основних видів продукції. Так виробництво м'яких маргаринів (в т. ч. майонезу) принесло підприємству у звітному році 1648 тис. грн. збитку, фасованої олії - 443 тис. грн. Ян наслідок, рівень збитковості по цим видам продукції у 2009 році становить відповідно 26,1 та 20,7 %.

Але, значні доходи від реалізації кисню, неочищеної олій, здійснення торгівельної діяльності дають змогу покрити збитки по виробництву інших

видів продукції. Таким чином, вцілому по підприємству прибуток становить 11233 тис. грн., що у 7 разів більше 2007 року. Рівень рентабельності зріс на 7,1 в.п. і у звітному році становив майже 10 %.

Зрозуміло, що в аналізованому підприємстві можна підвищити рівень ефективності господарювання за рахунок удосконалення виробництва збиткових видів продукції.

РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ЗБІЛЬШЕННЯ ПРИБУТКУ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1 Обґрунтування стратегії зростання прибутку підприємства

Аналіз літературних джерел зі стратегічного управління показує, що не існує єдиної думки авторів щодо процесів формування і реалізації стратегії підприємства.

Зіставляючи різні підходи до визначення процесу формування стратегії, можна констатувати, що в основному вчені розглядають методологію формування економічної стратегії підприємства, як такої, що складається з двох взаємодоповнюючих підсистем:

1) управління стратегічними можливостями або «запланована» стратегія, що включає аналіз і вибір стратегічної позиції;

2) оперативне управління проблемами в реальному масштабі часу або стратегія, що «реалізовується», що дозволяє підприємствам реагувати на несподівані зміни.

Стратегія повинна встановлювати напрям діяльності підприємства, в які конкретно товари і ринки підприємство спрямовує грошові й трудові ресурси, а також як саме це буде зроблено, тобто яким чином буде організована робота з формування споживчих переваг у даній галузі.

Формування стратегії повинне враховувати всі особливості підприємства, пов'язані з його галузевою приналежністю, рівнем техніки й організації виробництва. Крім того, на формування стратегії впливає вид і ніша ринку, які підприємство намагається зайняти або утримати.

Разом з тим, необхідно зазначити, що ми не можемо сформувати стратегію раз і назавжди. Завжди мають місце чинники, які раніше не могли бути враховані. Це і зміна конкурентної позиції, зміни в системі оподаткування, поява нових можливостей підприємства чи ж зовнішній погроз його розвитку, зміна керівництва підприємством - все це робить необхідним коректування стратегії.

Стратегія дає можливість припустити потенційні зміни й розробити заходи, які дозволять підприємству нормально функціонувати і здійснювати свою фінансово-господарську діяльність з урахуванням цих змін.

В економічній літературі пропонуються різні етапи формування економічної стратегії. На наш погляд, розробка стратегії повинна містити наступні етапи:

- визначення місії підприємства;

- формування стратегічних цілей підприємства;

- аналіз зовнішнього середовища, оцінювання активності й реальності місії і цілей;

- аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку, оцінювання адекватності потенціалу місії і цілям;

- вибір генеральної стратегії;

- вибір стратегічних альтернатив;

- аналіз стратегічних альтернатив;

- розробка функціональних і ресурсних субстратегій;

- впровадження, контроль і оцінювання результатів.

Розробка етапів формування стратегії зростання прибутку пов'язана з максимізацією того прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств після сплати податків. Цей прибуток необхідний не тільки для підтримки простого, але і для організації розширеного виробництва. Отже, розробка ефективної економічної стратегії підприємства є не тільки гарантом його процвітання, але й істотним чинником зростання добробуту населення країни.

У ринковій економіці максимальний прибуток досягається успішним веденням бізнесу, який може бути досягнутий завдяки формуванню ефективної економічної стратегії.

Для нормального функціонування підприємства будь-якої форми власності необхідно сформувати економічну стратегію його розвитку. На сьогодні для українських підприємств найбільш оптимальним варіантом є розробка стратегії стабілізації, спрямована на отримання найбільшого прибутку, який повинен максимально допомогти в рішенні тих численних проблем і питань, з яким підприємство стикається щодня. У даному випадку не йдеться про підвищення прибутку будь-якими доступними способами в короткостроковому періоді й задоволенні потреб власників підприємства, а про максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі для того, щоб окрім високих доходів, досягти і підтримати високий рівень конкурентоспроможності власної продукції, а також власну ділову репутацію.

Одержати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно виробляє продукцію, яка реалізується, тобто задовольняє суспільну потребу. Неможливо одержати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши виготовляти той продукт, який їх задовольняє. Отже, стратегічною метою є забезпечення максимізації розміру прибутку, відповідно до ресурсного потенціалу підприємства й ринкової кон'юнктури. Згідно з цим на рис. 3.1 побудоване дерево цілей стратегії зростання прибутку на яку впливають багато факторів фактори (рис.3.2)

Виходячи з наведених напрямків і загальних етапів розробки економічної стратегії, ми пропонуємо наступні етапи формування стратегії зростання прибутку сільськогосподарських підприємств.

Найбільш важливим етапом є дослідження зовнішнього середовища підприємства, яке є безперервним процесом спостереження, вивчення і контролю.

Це необхідно для того, щоб своєчасно і в повному обсязі визначити можливості й загрози для підприємства.

Велике значення при цьому має аналіз ринкових чинників факторів, які можуть безпосередньо вплинути на успіх або невдачу підприємства.

Рис.3.1. «Дерево цілей» стратегії зростання прибутку

Це мікроекономічний аналіз попиту, пропозиції і рівня конкуренції за певною системою показників.

Рис.3.2 Фактори, що впливають на формування прибутку підприємства

Дослідження зовнішнього середовища проводиться на трьох основних рівнях:

1. Аналіз макросередовища, що містить економічні, соціополітичні й технологічні прогнози для визначення довгострокових можливостей підприємства в умовах прогнозованих змін середовища. Доцільно створити спеціальну систему відстеження зовнішнього середовища підприємства для здійснення як спеціальних спостережень, пов'язаних з особливими подіями, так і проведення регулярних спостережень, за станом важливих для підприємства зовнішніх чинників. Для створення такої системи необхідно використовувати різні способи збору інформації: аналіз інформаційних видань, участь у професійних конференціях, аналіз досвіду діяльності підприємства і т.п.

1. У процесі проведення зовнішнього економічного аналізу аналізується галузева ситуація. З цією метою встановлюються домінуючі економічні характеристики промислового середовища. Такими, перш за все, є: розмір ринку, темпи зростання ринку, сумарні виробничі потужності, рівень використання виробничих потужностей, рівень насиченості ринку, кількість підприємств у галузі, кількість покупців, характеристика продукції, чисельність тих, що працюють, галузевий рівень заробітної платні, галузева прибутковість.

Специфічні умови становлення і вдосконалення ринкових відносин в Україні зумовлюють наявність певних особливостей економічної стратегії зростання прибутку сільськогосподарських підприємств й проблем, які необхідно вирішити в процесі її формування.

Проблеми, які виникають перед вітчизняними підприємствами при виборі і обґрунтуванні шляхів стратегічного розвитку, мають системний характер. Основними з них, на нашу думку, є високий рівень нестабільності зовнішнього середовища, нерозвиненість інформаційної інфраструктури процесу розробки стратегії, незадовільний організаційно-технічний рівень виробництва, дефіцит вільних фінансових ресурсів в економіці, дефіцит платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, не конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку.

Високий рівень нестабільності зовнішнього середовища вітчизняних аграрних підприємств пов'язаний, у першу чергу, з мінливим характером впливу політичних чинників. Довільна зміна методів і важелів регуляторної політики держави негативно відбивається на результатах господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і ускладнює процес обґрунтування економічної стратегії зростання прибутку.

3.1.1 Конкурентний аналіз навколишнього середовища підприємства включає структурний аналіз конкурентного оточення і визначення конкурентних позицій підприємства.

Успішна економічна стратегія зростання прибутку підприємств повинна враховувати системні й галузеві особливості функціонування сільськогосподарських підприємств.

Таблиця 3.1 SWOT-аналіз (матриця конфронтації) ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Можливості:

1) розширення товарного асортименту;

2) підвищення якості продукції;

3) збільшення частки продукції на ринку та вихід на нові ринки збуту;

4) зацікавленість інвесторів;

5) виробництво стратегічно важливої продукції

Загрози:

1) нестабільна цінова ситуація - диспаритет цін;

2) конкуренція;

3) зміна потреб та смаків споживачів;

4) відсутність можливостей кредитування

Сильні сторони:

1) відпрацьована мережа збуту;

2) зручне місце розташування до ринків збуту;

3) розвинута вертикальна інтеграція;

4) можливість цільового кредитування;

5) кваліфіковані кадри;

6) матеріально-технічне забезпечення;

7) відродження високопродуктивного молочного стада;

8) розвинута соціальна інфраструктура.

9) власна база НДДКР

10) фінансова стійкість та платоспроможність

Си М:

1) збільшення поголів'я худоби, в тому числі свиней та ВРХ;

2) збільшення виробництва м'яса та молока;

3) диференціація ціни залежно від якості продукції;

5) державне субсидування;

6) залучення висококваліфікованих працівників та підвищення їх кваліфікації;

7) надання агротехнічних послуг на сторону;

8) виконання виробничих програм під державне замовлення

9) отримання довгострокових та короткострокових кредитів.

Си З:

1) погіршення фінансово-економічного стану стану;

2) послаблення конкурентних позицій на ринку;

Слабкі сторони:

1) висока собівартість продукції;

2) низька якість продукції;

3) відсутність служби маркетингу

Сл М:

1) підвищення конкурентоспроможність продукції за рахунок зниження собівартості та покращення якості;

2) покращення фінансового стану шляхом розвитку підсобних промислів, та переведення виробничих підрозділів на госпрозрахунок;

3) створити службу маркетингу;

4) розширення спеціалізації;

5) розвиток аутсорсингу

Сл З:

1) зниження якості продукції;

2) зростання ціни на продукцію;

3) розширення асортименту продукції

За період розвитку наукового стратегічного мислення було розроблено і апробовано величезну кількість інструментів і методик планування на перспективу. Одними з найбільш поширених і визнаних методів є SWOT-аналіз - сила (strength), слабкість (weakness), можливості (opportunities), загрози (threats)), який, як інструмент оцінки зовнішнього середовища підприємства, складається з двох частин. Його перша частина спрямована на вивчення зовнішніх можливостей (позитивні моменти) і погроз (негативні моменти), які можуть виникнути для підприємства в сьогоденні і майбутньому. У ній з'ясовуються стратегічні альтернативи. Друга частина аналізу пов'язана з дослідженням сильних і слабких сторін підприємства, у ній оцінюється потенціал підприємства. Іншими словами, SWOT-аналіз дозволяє провести комплексне вивчення зовнішнього й внутрішнього стану господарюючого суб'єкта. SWOT-аналіз ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» наведений у таблиці 3.1.

Результати оцінювання сили впливу кожного з відібраних факторів на економічну діяльність досліджуваного підприємства, отримані з урахуванням ступеня дії та ваги кожного фактору за експертними оцінками, дозволили виявити найвпливовіші фактори при формуванні стратегії регулювання збуту продукції як передумови прибутковості підприємства (табл.3.2).

Аналіз шансів і загроз у виробничо-збутовій діяльності показав, що конкурентною перевагою підприємства є випуск стратегічно-важливої продукції. В умовах неплатоспроможності вітчизняних споживачів даний напрям розвитку може реалізуватись завдяки участі інвесторів, підвищення якості продукції, розширення товарного асортименту, а також можливості збільшення частики продукції на ринку.

Використання стратегії зниження виробничих витрат, а також товарної і цінової стратегії може сприяти зменшенню впливу слабких сторін і підвищенню конкурентоспроможності продукції за рахунок сильних сторін організацій.

З метою раціонального вибору виробничо-збутової стратегії доцільно проранжувати фактори і оцінити вплив кожного з них на діяльність підприємств. Ранжування факторів здійснимо методом експертних оцінок з визначенням вагових коефіцієнтів (Р) і шкали оцінки (R) від 1 до 5. Сумарне значення вагових коефіцієнтів по кожній групі повинно дорівнювати 1.

Таблиця 3.2 Оцінка факторів впливу на виробничо-збутову діяльністьВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Фактори	Рі	Rj	Аij
Сильні сторони			3,54
1.	Відпрацьована мережа збуту	0,08	3	0,24
2.	Зручне місце розташування	0,05	2	0,1
3.	Розвинута вертикальна інтеграція	0,05	2	0,1
4.	Можливість цільового кредитування	0,11	4	0,44
5.	Кваліфіковані кадри	0,08	3	0,24
6.	Матеріально-технічне забезпечення	0,11	4	0,44
7.	Відродження високопродуктивного молочного стада	0,11	4	0,44
8.	Розвинута соціальна інфраструктура	0,07	2	0,14
9.	Власна база НДДКР	0,14	5	0,7
10.	Фінансова стійкість та платоспроможність	0,14	5	0,7
Слабкі сторони			3,19
1.	Висока собівартість продукції	0,44	4	1,76
2.	Низька якість продукції	0,33	3	0,99
3.	Відсутність служби маркетингу	0,22	2	0,44
Можливості			4,36
1.	Розширення товарного асортименту	0,12	3	0,36
2.	Підвищення якості продукції	0,16	4	0,64
3.	Збільшення частки ринку та вихід на нові	0,12	3	0,36
4.	Зацікавленість інвесторів	0,2	5	1
5.	Виробництво стратегічно важливої продукції	0,2	5	1
6.	Підтримка держави	0,2	5	1
Загрози			3,84
1.	Нестабільна цінова ситуація - диспаритет цін	0,27	4	1,08
2.	Конкуренція	0,27	4	1,08
3.	Зміна потреб та смаків споживачів	0,20	3	0,6
4.	Відсутність можливостей кредитування	0,27	4	1,08

Згідно п'ятибальній шкалі оцінок кожному значенню відповідає певний ступінь впливу фактора: 1 - вплив фактора слабкий; 2 - вплив фактора незначний; 3 -вплив фактора відчутний; 4 - вплив фактора значний; 5 - вплив фактора сильний. Сумарна оцінка факторів розраховується за формулою:

A_ij = P_i Ч R_j. (3.1)

Аналіз проведених досліджень дозволив зробити наступні висновки: діяльність підприємств перебуває у хорошому стані, оскільки у ній переважають сильні сторони; вплив сильних сторін посилюється існуючими можливостями; послаблення позитивних тенденцій можливе за рахунок існуючих загроз.

Узагальнення проведеної оцінки виробничо-збутової діяльності досліджуваного підприємства дозволяє прийняти рішення щодо вибору стратегії регулювання збуту продукції, яка б за рахунок можливостей та сильних сторін окреслила його розвиток на перспективу (рис.3.3).

Отже, для підприємства, у довгостроковому періоді, пріоритетною є стратегія зростання. Конкретними проявами цієї стратегії є:

- стратегія посилення позиції на ринку на основі лідерства в зниженні витрат, тобто формуванні нижчої ціни порівняно з конкурентами;

- диференціація продукції, а саме, створення унікальних, з погляду покупця, властивостей продукту або удосконалення характеристик самого товару;

- фокусування на певному сегменті ринку, що означає концентрацію діяльності підприємства на одному з сегментів ринку (регіоні) або на особливій групі споживачів.

Відповідно до обраної ділової стратегії формуються функціональні стратегії, спрямовані на отримання підприємством максимального прибутку. Це, насамперед, ефективна товарна і цінова стратегії, а також стратегія зниження витрат виробництва.

Головним орієнтиром при формуванні товарної політики повинне бути досягнення конкурентної переваги підприємства в довгостроковому періоді.

Отже, товарна політика підприємства може здійснюватися в наступних напрямах:

- розширення товарної номенклатури за рахунок включення в неї нових асортиментних груп товарів

Зовнішнє середовище

Внутрішнє середовище

Зовнішнє середовище

Можливості

Загрози

Розширення товарного асортименту

Підвищення якості продукції

Збільшення частки ринку та вихід на нові

Зацікавленість інвесторів

Виробництво стратегічно важливої продукції

Підтримка держави

Нестабільна цінова ситуація - диспаритет цін

Велика кількість конкурентів

Зміна потреб та смаків споживачів

Відсутність можливостей кредитування

Відпрацьована мережа збуту

Зручне місце розташування

Розвинута вертикальна інтеграція

Можливість цільового кредитування

Кваліфіковані кадри

Матеріально-технічне забезпечення

Відродження високопродуктивного молочного стада

Розвинута соціальна інфраструктура

Власна база НДДКР

Фінансова стійкість та платоспроможність

Слабкі сторони

Висока собівартість продукції

Низька якість продукції

Відсутність служби маркетингу

Рис.3.3. Підсумкова матриця SWOT-аналізу ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

- збільшення насиченості товарної номенклатури в рамках існуючих номенклатурних груп;

- удосконалення технічного і технологічного рівня виробництва продукції;

реалізація структурних зрушень у виробництві продукції підприємства відповідно до потреб ринку.

Ми пропонуємо наступні етапи формування товарної стратегії:

1. дослідження потенційних товарних ринків, на які повинне орієнтуватися підприємство;

2. діагностика позиції продукції підприємства на ринку;

3. розробка номенклатури товарів;

4. формування і відбір переважних варіантів товарного асортименту підприємства;

5. здійснення структурних зрушень виробництва продукції підприємства у напряму збільшення виробництва рентабельнішої продукції і, відповідно, зменшення виробництва, або навіть відмови від нього, менш рентабельної або збиткової продукції.

Таким чином, узагальнення результатів проведеного дослідження економічної діяльності ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» на основі SWOT- аналізу дозволяє прийняти рішення щодо вибору оптимальної виробничо-збутової стратегії. Розробка етапів формування стратегії зростання прибутку пов'язана з максимізацією того прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств після сплати податків. Цей прибуток необхідний не тільки для підтримки простого, але і для організації розширеного виробництва.

3.2 Вдосконалення методів управління прибутком в агропромислових підприємствах

Фінансовий стан підприємств аграрного сектора незадовільний і основною причиною цього є недостатня прибутковість або й збитковість виробництва продукції. Тому дослідження проблеми підвищення прибутковості галузі завдяки вишукуванню додаткових резервів є найважливішим як науковим, так і практичним завданням.

Дослідження методологічних і методичних аспектів формування прибутку є визначальними в низці опублікованих наукових праць. Водночас, при безсумнівній науковій цінності опублікованих робіт, все ж таки доводиться констатувати, що ефективного впливу на зміну тенденцій щодо формування прибутковості виробництва ці праці не мають, і причиною, на наш погляд, є те, що тут розглядаються, головним чином, макроекономічні показники, а тому безпосередньо в підприємствах використати результати цих досліджень не вдається. Разом із тим, зважаючи на наукову значимість згаданих розробок, нами використані методологічні підходи цих авторів [32].

Незважаючи на деяке збільшення виробництва агропромислової продукції у 2005-2008 роках, фінансовий стан підприємств аграрного сектора не поліпшився і негативна тенденція до зниження прибутковості тут продовжується. На перший погляд, це виглядає нелогічним на фоні того, що товаровиробники цієї галузі в першу чергу позбулися нерентабельних видів продукції.

Зокрема, зросло виробництво зерна, картоплі та яєць, які були рентабельними у 2005 році, і зменшилось - цукрових буряків, овочів, м'яса у забійній масі й молока, оскільки ці види продукції були збитковими.

Однак жодного парадоксу тут немає, бо дослідження впливу інших чинників на формування фінансових результатів діяльності сільськогосподарських підприємств підтверджує, що в сучасних умовах годі сподіватися на інші тенденції щодо прибутковості галузі, оскільки аграрна реформа, за словами академіка УААН П.Т. Саблука, здійснювалася в умовах функціонування переважно викривлених попередньою системою економічних законів. У результаті аграрний сектор економіки увійшов у третє тисячоліття маючи 12 млрд. грн. боргу [24].

Окрім того, співвідношення цін на сільськогосподарську і промислову продукцію було не на користь аграрного сектора: в цілому за 1991 - 2001 роки стабільно спостерігався п'ятикратний розрив, і такі 'ножиці цін' не ліквідовані в подальшому, бо за 2004 рік ціни на продукцію сільського господарства зросли на 5,7, а на промислову -- на 24,1%. Як наслідок, підприємства галузі не можуть сформувати достатньої маси прибутку, оскільки співвідношення реалізаційних цін і собівартості продукції незадовільне.

Хоч середні реалізаційні ціни на сільськогосподарську продукцію порівняно з 2002 роком підвищилися, темпи їх росту були недостатніми стосовно збільшення собівартості продукції, а тому й рівень рентабельності виробництва в Україні за 2007 рік дорівнює лише 12,6 %, а в Вінницькій області - 12,1 %.

Водночас значною залишається кількість збиткових сільськогос-подарських підприємств -- 3169 в цілому по Україні, або більше чверті від їх загальної кількості, а сума збитку досягла майже мільярда гривень. Це зумовлює потребу пошуку шляхів підвищення прибутковості сільськогосподарських підприємств [33].

Звичайно, кардинальні зрушення в позитивному напрямі можливі за умови комплексного розв'язання проблем, які дістались у спадок від адміністративно-командної системи, бо заходи, що здійснювались упродовж 1991-2004 років, як засвідчує об'єктивний аналіз, не дали бажаних результатів. Також зрозуміло, що воно буде тривалим і поступовим, бо вимагає значних інвестицій у галузь, отже й ефект від цього можна очікувати лише в перспективі.

Проте вже нині можна здійснювати першочергові заходи, які навіть при сучасному рівні забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими і матеріальними ресурсами позитивно вплинуть на їхню прибутковість. Зокрема, мова йде про вдосконалення взаємовідносин партнерів агропромислового комплексу, адже формування фінансових результатів тут відбувається під взаємним впливом сільськогосподарських товаровиробників і переробної галузі. Тому проблема підвищення прибутковості знаходиться у площині націленості їхньої діяльності на високий кінцевий результат, якого не можна досягти, як показав тривалий минулий досвід, при розрізненості інтересів, що найбільше помітно у молокопродуктовому підкомплексі й проявляється стосовно закупівельних цін: сільськогосподарські підприємства постійно невдоволені їх низьким рівнем, а молокопереробні - вважають надто високими, які зумовлюють високу собівартість молокопродуктів і, як наслідок, високі оптові, відтак й роздрібні, ціни на них, а отже, низький попит на внутрішньому і зовнішньому ринках. Виникає своєрідне замкнуте коло проблем, які не дають можливості підвищити прибутковість діяльності підприємств молокопродуктового підкомплексу, оскільки загальна заінтересованість у високих фінансових результатах відсутня. Як наслідок, це призвело до критичного зменшення виробництва і заготівель молока в сільськогосподарських підприємствах, і незважаючи на зростання його обсягів в особистих господарствах населення, не вдалося забезпечити збереження вже досягнутого, приміром у 1990 році, рівня [31].

Зниження обсягів виробництва і заготівель молока виявилось одним із головних руйнівних чинників, бо одночасно зумовило низьку прибутковість як сільськогосподарських підприємств, так і молокопереробних, оскільки незавантаженість потужностей спричинила різке зростання питомих постійних витрат з розрахунку на одиницю продукції та її загальну високу собівартість.

Тому збільшення обсягів виробництва й реалізації молока сприятиме підвищенню прибутковості молокопродуктового підкомплексу насамперед у переробних підприємствах, які завдяки цьому зможуть спрямувати додаткові кошти на підвищення закупівельних цін для сільськогосподарських підприємств, що позитивно позначиться на зростанні в них маси прибутку.

Зважаючи на те, що рослинництво і тваринництво є взаємозалежними галузями, отже, розвиток першого загальмувався паралельно із зменшенням поголів'я тварин через зниження виробництва органічних добрив, що врешті-решт зумовило виведення із використання значних площ ріллі під товарними та ще більшою мірою -- кормовими культурами: при скороченні загальної посівної площі в Україні на 17,4%, зайнята кормовими культурами скорочена в 2,8 рази, головним резервом нарощування виробництва молока може бути якраз уведення в оборот таких площ і відведення їх під виробництво кормів.

Адже продуктивність тварин, якщо абстрагуватися від впливу їхніх породних якостей, який упродовж 1991-2004 років у сільськогосподарських підприємствах Вінницької області був незначним, прямо залежить від рівня годівлі.

Звичайно, досягнутий ефект від інтенсивнішої годівлі тварин може бути втрачений при нехтуванні іншими факторами, які формують продуктивність корів: породність, репродукція, вік. Однак особливість ефекту інтенсифікації годівлі корів полягає в тому, що внаслідок біології тварин загальні витрати кормів мовби розпадаються на дві частини. Перша - необхідна кількість кормів для підтримання життєдіяльності організму, а друга - для забезпечення продуктивності тварини, яка являє собою різницю між їхньою загальною витратою і тією частиною, що потрібна для підтримання життєдіяльності організму тварини. Отже, підвищення продуктивності корів залежить від перевищення рівня годівлі над підтримуючими кормами. Чим більше таке перевищення, тим вищий, умовно кажучи, 'коефіцієнт корисної дії тварини'. Практично це означає вищу оплату спожитих кормів продукцією [33].

Подолання кризового стану в сільськогосподарських підприємствах потребує вжиття невідкладних заходів, які б забезпечили комплексне розв'язання проблем, пов'язаних із підвищенням прибутковості виробництва продукції, бо кардинально змінити умови формування фінансових результатів сільськогосподарських товаровиробників можна лише завдяки системному застосуванню всіх економічних важелів упродовж тривалого періоду.

Водночас уже нині можна протидіяти негативній тенденції зниження прибутковості виробництва, якщо поєднати інтереси сільськогосподарських і переробних підприємств у напрямі досягнення найвищих кінцевих результатів.

Значний внесок у розв'язання проблем формування доходів сільськогосподарських підприємств, дослідження ролі держави в забезпечені ефективної прибуткової роботи сільгоспвиробників, пошуку й обґрунтуванню шляхів підвищення економічної ефективності їх господарювання зробили праці вітчизняних і зарубіжних учених. Багато з них акцентували свою увагу на дослідженні комплексного механізму управління прибутком сільськогосподарських підприємств як фактора їх успішного функціонування в умовах ринкової конкуренції.

Управління прибутком пов'язане з основною операційною діяльністю, тому її аналізом і контролем слід займатися постійно, для чого доцільно організувати на підприємстві систему управління прибутком. Це в свою чергу, забезпечить розробку та ефективне вирішення об'єктивно зумовлених завдань формування, розподілу та використання фінансових результатів діяльності сільськогосподарських підприємств.

Узагальнюючи міжнародну практику та враховуючи рівень і специфіку розвитку вітчизняних сільськогосподарських підприємств, можна зробити висновок про те, що процес управління прибутком має бути безперервним та включати такі основні елементи

- організація комплексного інформаційного забезпечення; аналіз процесу формування фінансових результатів діяльності сільгосппідприємств в попередньому періоді; планування величини прибутку відповідно до поставленої мети підприємства; оперативний аналіз прибутку; оцінка ефективності використання прибутку.

Необхідність організації комплексного інформаційного забезпечення управлінців взаємопов'язаними аналітичними даними про процеси формування прибутку пояснюється тим, що на підприємстві в основному користуються окремими показниками, наприклад даними про виручку від реалізації, обсяг продажів, залишки готової продукції, ціни реалізації, балансовий прибуток, однак не враховують глибини взаємозв'язку між цими показниками і можливості її використання в прогнозах і рішеннях. У сучасній світовій практиці механізм управління прибутком будується з урахуванням взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства [28].

Планування величини прибутку, його розподілу та використання умовно поділяють на три основних етапи: розробка перспективних прогнозів прибутку на декілька наступних років, поточне планування [місяць, квартал]. Система довгострокового прогнозування прибутку суб'єкта господарювання є основою для формування поточних і оперативних планів.

Основним завданням складання фінансових планів є виявлення й мобілізація резервів збільшення прибутку, спрямованого на постійне вдосконалення матеріальної бази, впровадження науково-технічного прогресу на виробництві, соціальний розвиток, що в кінцевому підсумку, зумовлює платоспроможність та фінансову стабільність підприємницьких структур. Це стає можливим завдяки здійсненню контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, визначення шляхів ефективного інвестування. Крім того, на кожному конкретному етапі розвитку підприємства вкрай важливим є чітке визначення пріоритетних напрямів використання коштів, розподілу витрат на капітальні (розвитку) та на поточні.

Бюджетне планування в умовах ринку і тривалого виробничого циклу в сільському господарстві включає достатньо складний комплекс питань: необхідні спеціальні розрахунки затрат, котрі базуються на прогнозних цінах на пальне, мінеральні добрива, роботи та послуги, котрі можуть бути на наступному етапі або в наступному виробничому циклі.

Оперативний аналіз прибутку має вирішувати такі завдання: постійне дослідження процесу утворення й одержання прибутку; обґрунтування оптимального варіанта цін на продукцію, виходячи з конкретних умов угоди, її обсягу, ступеня забезпечення виробничих можливостей договорами, досягнутого рівня витрат виробництва; визначення впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції та фінансові результати: діагностування ризику; своєчасна розробка заходів, спрямованих на зростання суми прибутку. Повсякденне розв'язання цих завдань сприятиме побудові цілісного механізму управління процесом формування прибутку.

3.3 Обґрунтовані резерви збільшення рівня прибутковості в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Як вже зазначалось, прибуток є об'єктом та інструментом управління, в якому сконцентровані інтереси майже всіх суб'єктів економічного життя. Прибуток є джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівнях і тому відображає суперечності між державними інтересами, що спрямовані на успішне розв'язання фіскально-розподільчих завдань, і розвитком виробничої сфери, й у першу чергу безпосередніх суб'єктів господарювання та конкретних громадян.

Основними резервами збільшення прибутку на підприємстві є підвищення урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби. Досягнути це можна в результаті належного догляду за посівами та зібраним урожаєм, а також - за рахунок зниження витрат на виробництво продукції. в сьогоднішніх умовах зменшення собівартості можливе лише при раціональному використанні техніки, виконання робіт в обумовленні строки, вчасний догляд за посівами.

В результаті дотримання поставлених вимог можливе збільшення урожайності продукції, валового збору, а отже, і кількості реалізованої продукції. збільшення обсягів реалізації сприятиме зростання рівня товарності, прибутку підприємства та рівня рентабельності. Таким чином, прогнозований рівень рентабельності на 2014 рік матиме такий вигляд (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3

Динаміка рівня рентабельності основних видів продукції, за 1998 - 2007 рр.

Продукція	В середньому за 2000-2004 рр.	В серед. За 2005-2009 рр.	Прогноз на 2014 р.	Відхилення 2014р. +/- серед. значення
Олія очищена	0,7	-11,2	5,0	16,2 в.п.
Олія нечищена	23,8	18,5	40,5	22,0 в.п.
Торгівельна діяльність	5,8	4,7	10,5	5,8 в.п.
Кисень	58,9	52,5	65,0	12,5 в.п.
М'які маргарини	-0,02	-34,9	4,5	39,4 в.п.
Фасована олія	-4,6	-29,4	4,0	33,4 в.п.

Отже, станом на 2014 рік підприємство планує отримати від реалізації очищеної олії - 5 % рентабельності, неочищеної олії - 40,5 %, кисню - 65 %, м'яких маргаринів - 4,5 %, фасованої олії - 4 % та здійснення торгівельної діяльності - 10,5 %.

Підвищення рівня прибутковості по основним видам продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат», сприятиме зростанню рівня рентабельності в цілому по підприємству (таблиця 3.3). Таким чином в 2014 році господарство планує отримати прибуток в розмірі 11700 тис. грн., що є досить позитивним результатом.

Беручи до уваги інфляційні процеси в е6коносіці країни, підвищення ціни на сировинну продукцію собівартість продукції в перспективі зросте на 19685,7 тис. грн. і становитиме близько 98500 тис. грн. у прогнозованому 2014 році (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4

Прогнозовані показники рентабельності виробництва основних видів продукції в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

Показники	По господарству	Відхилення, 2014 +/- серед. значен.
	В середньому за 2007-229 рр.	Прогноз на 2014 р.
1. Собівартість продукції, тис. грн	78814,3	98500	19685,7
Олія очищена	31445,2	35500	4054,8
Олія неочищена	41399,1	45000	3600,9
Кисень	467,3	400,0	-67,3
М'який маргарин	3468,1	4200	731,9
Фасована олія	1230,8	1530	299,2
2. Дохід від реалізації, тис. грн.	79533,3	110200	45666,7
Олія очищена	26833,8	37275	10441,2
Олія неочищена	50195,0	63225	13030
Кисень	720	660	-60
М'який маргарин	2209	4389	2180
Фасована олія	900	1591,2	691,2
3. Прибуток(збиток),тис. грн.	719	11700	10981
Олія очищена	-4626,4	1775	6401,4
Олія неочищена	7796	18225	10429
Кисень	252,6	260	7,4
М'який маргарин	-1259,1	189	1448,1
Фасована олія	-330,8	61,2	392
4. Рівень рентабельності, %	-1,13	12,0	13,13 в.п.
Олія очищена	-11,2	5,0	16,2 в.п.
Олія неочищена	18,5	40,5	22,0 в.п.
Кисень	52,5	65,0	12,5 в.п.
М'який маргарин	-34,9	4,5	39,4 в. п.
Фасована олія	-29,4	4,0	33,4 в.п.

Таким чином, собівартість олії очищеної та неочищеної зросте в межах 8-12 %. Але, в результаті зростання ринкової ціни на вироблену продукції, дохід від реалізації олії двох видів також матиме тенденцію до зростання в межах 25-38 %, що відповідно забезпечить надходження прибутку в розмірі 1775 та 16225 тис. грн відповідно. Майже на 732 тис. грн. підвищиться собівартість м'яких маргаринів (в тому числі майонезу), дохід від реалізації даної продукції підвищиться майже в два рази, а одержаний прибуток становитиме 189 тис. грн. Такі результати дадуть змогу підприємству покрити одержані збитки протягом аналізованого періоду та забезпечити підприємству загальну рентабельність виробництва на рівні 12%.

Провідні види продукції досягнуть рівня конкурентоспроможності та забезпечать підприємству прибутковості на рівні: олія очищена 5 %, олія неочищена - 40 %, м'який маргарин - 4,5 %, фасована олій - 4 %, кисень - 65%.

Таким чином, виходячи з проведеного аналізу, можна зробити такі висновки: ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» має високий потенціал для покращення рівня виробництва та господарювання, але необхідна, впершу чергу, належна державна підтримка, цінова стабільність, належна економічна політика, інформаційне забезпечення, контроль за діяльністю тощо.

РОЗДІЛ 4 АВТОМАТИЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

4.1 Дослідження причинно-наслідкових зв'язків

Сучасні методи управління економічними системами та процесами базуються на широкому використанні математичних методів та ЕОМ. Застосовувати математику для розв`язування певних економічних задач почали дуже давно, сотні років тому. Але протягом останніх 50-60 років, коли економічна наука сягнула певних рубежів у своєму розвитку і в ній постали задачі, які не вдається розв`язувати за допомогою традиційних економічних методів, математика посіла в цій науці одне з основних місць. Математичне моделювання є вираженням процесу матемізації науково економічного знання. Математика, проникаючи в сутність економічної науки, приносить із собою точність та універсальність розв`язків, строгість і довершеність наукових концепцій.

Всі явища та процеси господарської діяльності знаходяться у взаємозв'язку та взаємозалежності. Одні з них безпосередньо пов'язані між собою, інші - побічно. Кожне явище можна розглядати як причину і як результат. Без глибокого і усестороннього вивчення факторів неможна зробити обґрунтованих висновків про результати діяльності, виявити резерви виробництва, обґрунтовувати плани та управлінські рішення.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного і системного вивчення і розрахунку дії факторів на величину результативних показників.

Досить значна різноманітність зв'язків економічних (як і інших суспільних) явищ потребує групування у певні типи та форми за їх істотними рисами і властивостями, тобто класифікації. У статистиці в основу класифікації зв'язків покладено принцип відмінності і подібності їх за такими особливостями: напрям, ступінь тісноти, аналітичний вираз, одиничність і множинність факторів та наслідків. Виходячи з цього розрізняють зв'язки функціональні (повні) і кореляційні (нерівні); прямі та обернені; прямолінійні і криволінійні; однофакторні й багатофакторні (множинні).

Одним з видів факторного аналізу є детермінований та стохастичний.

Стохастичний зв'язок - це зв'язок між випадковими величинами, який проявляється в тому, що при зміні однієї з них змінюється закон розподілу інших. Як правило, стохастичний зв'язок між двома випадковими величинами має місце при наявності загальних випадкових факторів, які діють на кожну з них.

При стохастичному аналізі використовують наступні моделі:

лінійна - у=а+в*х ;

гіперболічна - у=;

параболічна - у=²;

показникова - у=ab^x;

степенева - у=ax^b.

Зв'язки, які виявляються при значному числі дослідів і проявляються в тім, що зміна значення одного фактора приводить до зміни середнього значення іншого, називаються статистичними, або кореляційними зв'язками.

Більшість економічних процесів зв'язані між собою кореляційними залежностями, які мають вигляд відповідної функції. Функція, що відображає статистичний зв'язок між різними величинами, називається рівнянням регресії. В цьому випадку функція є математичною моделлю багатофакторного економічного процесу (або окремих його сторін), яке встановлює зв'язок між явищами, що вивчаються. А це дозволяє визначити очікуване значення результатів виробництва в залежності від факторів, що на нього впливають. Математичний вираз економічних і технологічних залежностей об'єкта, що досліджується називається виробничою функцією.

Модель виробничої функції в загальному вигляді в більшості випадків записується одним рівнянням, в якому результат виробництва представляється як функція n незалежних величин-факторів:

P=f (x₁, х₂... х_n)

де Р - виробничий результат,

x₁, х₂... х_n - фактори виробництва.

При цьому результативнийпоказник виробництва є функцією витрат відповідних виробничих ресурсів.

Найчастіше виробничі функції представляються кореляційними залежностями. Тому вивчення кількісного впливу різноманітних факторів на результати виробництва проводяться на основі методів математичної статистики (наприклад, метод кореляційно-регресивного аналізу).

Попередній аналіз, проведений в дипломній роботі, свідчить про доцільність застосування стохастичного аналізу. Його основним методом є кореляційно-регресивний.

Форма кореляційного зв'язку - це тип аналітичної формули, яка відображує залежність між досліджуваними ознаками. Обираючи форму кореляційного зв'язку, треба виходити насамперед з економічної природи досліджуваного явища, простоти аналітичної функції, яку покладено в основу досліджуваного зв'язку, та вимог щодо обмежень числа параметрів.

Кореляція - це залежність між випадковими величинами, що не має суворого функціонального характеру, при якій зміна однієї випадкової величини зумовлює зміну математичного очікування іншої. В статистико-економічному аналізі під кореляцією розуміють зміну середньої величини однієї ознаки залежно від значення іншої.

Кореляційний зв'язок - такий зв'язок між ознаками суспільно-економічних явищ, при якому на величину результативної ознаки, крім факторної, впливають багато інших ознак, що діють у різних напрямах одночасно або послідовно. Під терміном “кореляційний зв'язок” розуміють неповний статистичний або частковий зв'язок (на відміну від функціонального). Кореляційний зв'язок можна виявити лише у вигляді загальної тенденції при масовому зіставленні факторів. Його особливістю є те, що кожному значенню факторної ознаки відповідає не одне певне значення результативної, а ціла їх сукупність. Тобто для встановлення зв'язку необхідно знайти середнє значення результативної ознаки для кожного значення факторної. Практичний аспект виміру кореляційного зв'язку має на меті, з одного боку, визначення форми зв'язку, з другого - встановлення його тісноти.

Розгляд динаміки показників галузі свинарства свідчить про доцільність застосування лінійної багатофакторної моделі.

При постійній кореляції це рівняння має вигляд: у_х = а₀ + а₁х, де у_х - середнє теоретичне значення у при даному значенні х; а₀, а₁ - параметри рівняння.

Кореляційне рівняння пов'язує результативну ознаку з факторною у вигляді рівняння прямої лінії, де параметр а₁ визначає середню зміну результативної ознаки (у) при зміні факторної (х) на одиницю її натурального виміру.

Невідомі параметри а₀і а₁визначають за способом найменших квадратів, який ставить умову, щоб сума квадратів відхилень у від аплікат у_х, обчислених за рівнянням регресії, була найменшою. Інакше кажучи, щоб при зображенні в прямокутній системі координат теоретична лінія регресії проходила б максимально близько до фактичних даних.

4.2 Вибір програмного продукту

При вирішенні даної задачі доцільно застосувати ЕОМ, це зумовлене перед усім значними витратами часу на вирішення даної задачі вручну.

Розвиток сучасного суспільства неможливо представити без різноманітних електронних пристроїв і комп'ютерної техніки. Насичення промисловості і сільськогосподарського виробництва, транспорту і зв'язку, сфери управління, науки, освіти і побуту різними обчислювальними пристроями - одна із головних гілок науково-технічного прогресу. Кількість і якість обчислювальних машин, що випускаються, ступінь насиченості електронікою галузей народного господарства стає одним з основних критеріїв економічного потенціалу держави.

Важлива роль відводиться використанню комп'ютерної техніки в сільськогосподарському виробництві. Так впровадження різноманітних управлінських систем на основі персональних комп'ютерів дозволить значно раціональніше використовувати матеріальні і трудові ресурси.

Виконання обчислювальних робіт з обробки економічної інформації - це трудомісткий процес. Тому важливо використовувати комп'ютерну техніку для обробки економічної інформації в місцях її виникнення, а також в процесі управління, тобто для планування, оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку, економічного і статистичного аналізу і контролю.

Для автоматизованого вирішення управлінських задач, зокрема економічних, можна застосувати цілий ряд програмних продуктів. Їх поділяють на три великі групи: перші використовують математичні моделі; другі - статистичні залежності, треті - комбіновані.

В основу першої групи покладено використання економіко-математичних методів та моделей. Використання таких пакетів дозволяє визначити властивості виробництва, глибше і точніше розробляти і вирішувати складні народногосподарські задачі агропромислового комплексу, в тому числі задачі аналізу, планування і управління сільськогосподарським виробництвом.

В основу пакетів другого типу покладено математично-статистичні залежності. При цьому проводиться обробка великої вибірки інформації і визначаються головні тенденції розвитку об'єкту.

Поставлені задачі можна розв'язати за допомогою статистичних пакетів таких як Статистика та STATGRAPHICS та інші.

Пакет STATGRAPHICS (Statistical Graphics System) розроблений корпорацією STSC (CША). В пакеті в повній мірі представлені статистичні методи, є наглядна двохвимірна та трьохвимірна графіка, широкі можливості оперування даними. Недоліком пакету є те, що вся система допомоги на англійській мові.

На відміну від програм першого типу, що дозволяють планувати на один рік, пакети другого типу дозволяють проводити планування на тривалий термін, використовуючи часові залежності показників (трендові залежності).

Пакти третього типу поєднують можливості пакетів перших двох типів. До них можна віднести “Excel”.

Excel - програма калькуляції електронних таблиць і ділової графіки. Запропоновані нею засоби дозволяють вирішити різноманітні задачі від розрахунку прибуткового податку до складання фінансового звіту великої корпорації. Excel є прикладною програмою, що використовується для роботи в середовищі Windows, і дозволяє оцінювати дані шляхом різноманітних розрахунків з метою прискорення прийняття рішень на їх основі. Excel пропонує для цього не лише велику кількість вмонтованих функцій, але й інші методи обробки, такі як консолідація даних.

З цією метою ми використали електронну таблицю Excel.

4.3 Побудова моделі та аналіз результатів

Складовою частиною дослідження ефективності використання та відтворення основних виробничих фондів є встановлення взаємозв'язків між прибутком та показниками, що характеризують вартість основних виробничих фондів, виручку від реалізації та коефіцієнт зростання. Розв'язок даної задачі можливо здійснити за допомогою використання методів кореляційно-регресійного аналізу на ПЕОМ. З цією метою ми використали електронну таблицю Excel.

Стандартними операціями (через робочий стіл Windows або через кнопку Пуск) розпочинаємо роботу з даним пакетом.

Використовуючи клавіатуру, занесемо у комірки вихідні дані для проведення аналізу (Додаток А, Б).

В головному меню вибираємо пункт “Сервіс” підпункт “Аналіз даних”. З запропонованого переліку функцій вибираємо регресію.

Заповнюємо параметри запропонованої таблиці, тобто задаємо залежні і незалежні змінні. Натиснувши кнопку “ОК” отримаємо результат.

У нашому випадку було передбачено провести кореляційно-регресійний аналіз ефективності використання основних виробничих фондів.

За залежну змінну було обрано:

У - прибуток.

За незалежні змінні було обрано показники:

Х1 - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

Х2 - коефіцієнт зростання;

Х3 - дохід (виручка) від реалізації.

Дані для дослідження були взяті за десять останніх років, що дозволить отримані достовірніші розрахунки.

У відповідності з поставленою задачею було отримано відповідну модель (додаток 12). Залишки регресії наведені в додатку 13.

Наша модель характеризує залежність прибутку від середньорічної вартості основних виробничих фондів, коефіцієнт зростання та доходу (виручки) від реалізації і описується наступним рівнянням :

У =-5130,88 +0,23Х1+56,40Х2+0,16Х3

Модель є адекватною, про що свідчить значення F-критерія Фішера (розрахункове значення 3,333411, воно більше табличного значення, тому що значимість F = 0,097674 наближається до 0). Множинний коефіцієнт кореляції 0,790573 свідчить про тісний прямий зв'язок між обраними факторами. Коефіцієнт детермінації дорівнює 0,625005. Це свідчить про те, що варіація прибутку може бути обумовлена на 62% за рахунок коливання значень обраних факторів і на 38% іншими факторами не включеними в модель. Збільшення значень всіх незалежних змінних тягне за собою збільшення прибутку.

РОЗДІЛ 5 ОХОРОНА ПРАЦІ В ВАТ «ВІННИЦЬКИЙ ОЛІЙНОЖИРОВИЙ КОМБІНАТ»

5.1 Охорона праці на підприємстві

Охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним законодавчим актом, що розглядає питання про охорону праці є Закон України “Про охорону праці”, Кодекс Законів про працю, Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

На території ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» будинки і споруди побудовані з урахуванням правил з охорони праці. Враховано рельєф місцевості, джерела постачання. Виробничі будівлі та споруди за ходом виробничого процесу. Згуртовані з урахуванням руху транспортних і людських потоків.

Територія господарства озеленена, поблизу знаходиться фельдшерсько-акушерський пункт. Однак немає санаторно-побутових приміщення - на молочнотоварній фермі є кімната особистої гігієни, яка не відповідає вимогам; також на тракторній бригаді немає постачання гарячої води; господарство має свою їдальню в кількості 50 місць, також пекарня, яка забезпечує всіх працюючих хлібом.

Відповідальність за охорону праці в господарстві в повній мірі полягає на керівника, а в галузях на головних спеціалістів. В даному господарстві такої посади як інженер по охороні праці немає, також немає кабінету по охороні праці, проте в кожному підрозділі господарства є журнал з інструктажу охорони праці.

Працівники господарства щорічно проходять медичний огляд в кожному підрозділі, є також аптечки першої необхідності, які не повністю укомплектовані. При проведенні робіт пов'язаних з шкідливими умовами праці працівникам видається спецодяг, засоби індивідуального захисту і засоби особистої гігієни.

Щодо паспортизації виробничих підрозділів (атестація робочих місць) вони потребують великих коштів для їх проведення. Протягом цих років вона не проводилась.

Стан пожежної безпеки в господарстві можна охарактеризувати задовільно, як такої спецтехніки, призначеної для пожежогасіння господарство немає, але є переобладнанні сільськогосподарські машини. За останні три роки в господарстві не було пожеж, які б могли завдати господарству великі збитки.

Таблиця 5.1

Аналіз стану виробничого травматизму за 2007-2009 роки

№	Показники	Всього	В т. ч. жінок і підлітків
		2007	2008	2009	2007	2008	2009
1	Середня списочна кількість робітників	890	942	1001	400	405	415
2	Число потерпілих з втратою працездатності;	13	25	15	8	9	10
3	Число людино-днів непрацездатності	115	304	257	48	73	84
4	Коефіцієнт частоти травматизму, Кч, 1000 випадків / середньосписочну кількість працівників:Кч = П/С	232	55	259	267	375	322
5	Коефіцієнт травматизму, Кт Д- дні непрацездатності:Кт = /ДП	8,8	12,1	17,1	6	8,1	8,4
6	Коефіцієнт непрацездатності Кн = Кт * Кч; Кн =Д*1000/С	2042 2054	6715 6755	4429 4431	1602 1600	3037 3042	2705 2710

Проаналізувавши листки непрацездатності можна сказати, що велика частка людино-днів непрацездатності складають респіраторно вірусні інфекції, що пов'язані з протягами на робочих місцях, інакше кажучи, працюючи людина вступає у взаємодію із середовищем, де є ряд факторів, які впливають на здоров'я і працездатність.

Як видно коефіцієнт частоти травматизму (Кч) показує травматизми з кількісної сторони, найбільша кількість в 2007 році. Коефіцієнт важкості травматизму (Кт) показує скільки робочих днів в середньому припадає на одну травму, найвищий коефіцієнт в 2008 році.

Таблиця 5.2

Аналіз фінансування заходів по охороні праці в господарстві за 2007-2009 рр.

№	Показники	2007	2008	2009
		Асин.	Витр.	Асин.	Витр	Асин.	Витр.
1	Всього в колективному договорі на охорону праці, грн.: а) засоби індивідуального захисту б) лікувально - профілактична їжа (вітаміни, сік,молоко)	7000 4000 3000	5100 3100 2000	8000 5000 3000	4300 3000 1300	9000 7000 2000	5600 4060 1540
2	Витрати на одного робітника в колективному, грн..: а) засобів індивідуального захисту б) лікувально-профілактична їжа (вітаміни, сік, молоко)	125 71 54	91 55 36	177 119 55	95 67 28	155 121 34	96 70 26

Як видно з таблиці велика частка виробничого травматизму припадає на жінок, а саме протягом 2007-2009 років це 53 % від загальної чисельності. Видна тенденція збільшення потерпілих, а саме у 2007 році - 8 жінок, у 2008 9, у 2009 - 10 жінок.

Як видно з таблиці 5.2. з кожним роком збільшуються витрати на одного працюючого по фінансуванню заходів по охороні праці:

2007 - 1095 грн.

2008 - 2200 грн.

2009 - 5460 грн.

Це можна охарактеризувати, що господарство в особі керівника дбає про своїх працюючих по питанню охорони праці.

5.2 Охорона праці в бухгалтерії (економічному відділі)

Будівля, в якій знаходиться контора господарства, розміщується в центрі села. Сама будівля збудована із шлакоблоків у 60-х роках двадцятого століття, поблизу знаходиться автомобільна дорога, яка проходить через село. Біля контори знаходиться тік, на якому збудовано велика кількість складів, які закривають небосхил, що зменшує природне освітлення. Будівля обладнана блискавка захистом.

Таблиця 5.3

Карта умов праці на робочому місці (бухгалтера, економіста)

№	Назва фактору, одиниця вимірювання	Рівень фактору	Тривалість дії фактору, години
		нормально	реально
1	Мікроклімат в приміщенні а) відносна вологість, % б) температура, С в) швидкість руху повітря, м/с	40-60 22-24 0,1	50 18 0,09	7
2	Запилення повітря, мг/мі	4		7
3	Шуми, дБА	__	__	7
4	Вібрація (загальна, місцева)	__	__
5	Освітленість в приміщенні: а)природна (бічно, - одностороння),КЄО, % б) штучна (загальна),ЛК	1 300	1 250	7
6	Загазованість повітря (клас небезпеки - 1, 2, 3, 4.) а) сірководень; в) інші шкідливі речовини, які застосовуються, технології, СО2	15	-

Контора складається з кабінету директора та бухгалтерії. Площа приміщення бухгалтерії складає двадцять квадратних метрів, об'єм - шістдесят метрів кубічних. В бухгалтерії працює чотири працюючих. У 2005-2007 роках в зимовий період приміщення опалювалось пічним опаленням. У 2007 році господарство знайшло кошти для включення електроопалення, яке було законсервоване у 2005 році. В приміщенні бухгалтерії знаходиться одне вікно 1,35 х 2,05, що надає повне освітлення приміщенню, потрібно застосовувати штучне освітлення, яке складається з двох електролампочок по 100 КВТ. В приміщенні бухгалтерії знаходиться п'ять столів, три шафи.

Як видно з таблиці 5.3. реальні умови праці на робочому місці практично не відрізняються від нормативних, тільки по деяким факторам, а саме: температура у приміщенні контори нижче нормативної на 4-6 С. Швидкість руху повітря нижче норми на 0,01м.

Всі ці фактори впливають на працездатність людей. Також на їх здоров'я.

5.3 Рекомендації по покращенню умов праці в господарстві

1. Удосконалити службу охорони праці до 1.11.2010 року - директор господарства.

2. Призначити посаду інженера по охороні праці до 30.11.2010 року - директор господарства.

3. Провести атестацію робочих місць до 1.04.2011 року - інженер по охороні праці.

4. Перевести всі трактори на електростарторний запуск до 1.04.2011 року - головний інженер, бригадир тракторної бригади.

5. Обладнати кабінет охорони праці до 1.12.2010 року - інженеру по охороні праці.

6. Обладнати кімнату особистої гігієни жінок на молочнотоварній фермі до 1.12.2010 року - бригадир будівельної бригади, головний зоотехнік.

7. Усунути недоліки щодо експлуатації електрообладнання та устаткування до 1.12.2010 року - головний енергетик, електрик.

5.4 Стан цивільної оборони в ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат»

На невеликих об'єктах господарювання служба ЦО не створюється, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об'єктів.

Відповідальність за організацію і стан ЦО за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник ЦО господарства - перший керівник.

Начальником ЦО призначається наказом директора ДПДГ ВДСГДС один із спеціалістів даного підприємства. Начальник ЦО підкоряється відповідним посадовим особам міністерства, відомства, у віддані якого знаходиться дане господарство, в нашому випадку це Вінницька обласна адміністрація.

Для планування заходів ЦО, підтримки готовності до дії у НС сил і персоналу, застосування засобів захисту і спеціального майна на підприємстві, створюються штатні органи управління ЦО на правах основних підрозділів керівництва підприємства.

Основними завданнями керівництва ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є:

1. Забезпечення захисту працівників і службовців на підприємстві.

2. Розробка та здійснення організаційних робіт .

3. Підготовка з питань ЦО керівного складу і контролю за підготовкою підлеглих органів та підрозділів.

4. Проводити керівництво по створенню і оснащенню формувань для ліквідації наслідків НС, здійснення контролю за їх підготовкою.

Штаб ЦО здійснює заходи щодо захисту робітників, службовців та населення підвідомчих робітничих мікрорайонів селищ при стихійних лихах.

Штаб організовує і контролює навчання робітників та службовців з цивільної оборони і підготовку формувань ЦО об'єкта.

На об'єктах в залежності від характеру виробничої діяльності і належності бази створюються служби ЦО: оповіщення та зв'язку, медична, протирадіаційного та протихімічного захисту, охорони громадського характеру, протипожежна, аварійно технічна, сховищ та укриті, транспортна, матеріально-технічного постачання. На них покладається виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт.

Керівництво службами здійснюється їх начальниками, що призначаються наказом начальника ЦО об'єкта з числа керівників відділів, цехів на базі яких створенні ці служби.

Служба оповіщення і зв'язку звичайно створена на базі вузла зв'язку.

Медична служба організовується на базі медпункту. Начальник служби головний лікар. Служба забезпечує надання медичної допомоги по ураженням і евакуює їх до лікувальних установ.

Служба протирадіаційного та протихімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей.

ВИСНОВКИ

Прибуток посідає одне з головних місць у загальній системі вартісних інструментів ринкової економіки. Він забезпечує стабільність підприємства, гарантує повну його фінансову незалежність.

Прибуток є суспільним провокатором і особистим мотиватором, що спонукає підприємців до збільшення обсягів товарів та їхніх видів з метою задоволення зростаючих потреб суспільства, при цьому неминуче створюються економічні комплекси власників різних форм капіталу, що є підприємцями.

Економічні стимули пов'язують інтереси учасників виробничого процесу і виступають в різних формах при реалізації економічних інтересів власника і працівників. За заробітну плату працівники функціонально беруть участь у виробничому процесі, створенні прибутку, реалізуючи цим інтерес підприємства.

Але, залежно від галузі народного господарства і від типу підприємства, праця може займати різний обсяг у витратах на вироблення продукту. Це залежить як від стану засобів виробництва, так і від персоналу підприємства. Це характерне для багатьох галузей народного господарства і, особливо, для аграрного виробництва, де часто переважає ручна праця. Чим більша питома вага праці у виготовленому продукті, тим більша експлуатація працівників, задіяних у цьому виробництві.

Виходячи з цього, постає питання необхідності модифікації системи оплати праці з обов'язковою подальшою розробкою механізму розподілу прибутку між власником і персоналом підприємства.

Дослідження проводилось на базі ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» м. Вінниця, в результаті зроблені наступні висновки:

1. Основною метою створення і діяльності аналізованого підприємства є підприємницька діяльність з метою одержання прибутку. Сума нерозподіленого прибутку підприємства за 2009 рік становила 37970 тис. грн., розмір статутного капіталу - 78099 тис. грн.

2. Основною сировиною для виробництва продукції на підприємстві є соняшник, ріпак та соя. Постачальниками сировини для аналізованого підприємства є сільськогосподарські товаровиробники Вінницької області.

3. В процесі господарювання підприємством створюються такі види продукції як олія рослинна нерафінована (соняшникова, ріпакова, соєва), шрот тостований (соняшниковий, ріпаковий, соєвий), кондитерський жир, жир кулінарний, маргарин м'який, саломас вироблений тощо. У 2009 році підприємством найбільше було вироблено олії соняшникової нерафінованої - близько 94024 тони. Провідною продукції є і шрот тостований. За аналізований період його виробництво збільшилося на 21531 тону і у звітному році становило близько 84 тис. тонн. Близько 8,9 тис. тонн у 2009 році було вироблено олії соняшникової рафінованої та 28481 тони маргаринової продукції.

4. ВАТ «Вінницький олійножировий комбінат» є досить потужним господарством, середньорічна вартість основних засобів підприємства у 2009 році становила 232539 тис. грн, що на 22,5 % менше ніж у 2007 році. Обсяги товарної продукції за аналізований період збільшилися майже в два рази, що позитивно відобразилася на сумі одержаного прибутку. В результаті зростання чистого доходу, продуктивність праці одного працюючого також підвищилась (на 89 %) і становила 124283 грн. Вцілому спостерігається підвищення ефективності використання трудового потенціалу. Підвищення показників продуктивності позитивно вплинуло на рівень оплати праці працюючих, розмір середньомісячної оплати праці зріс майже на 39 % і становив 1728 грн у звітному році.

5. Забезпеченість підприємства активами знизилась, зокрема озброєність праці основними засобами - на 55,2 тис. грн., але ефективність використання ресурсного потенціалу підвищилась. Позитивним є зростання коефіцієнта оборотності оборотних фондів на 2,4 грн, фондовіддачі основних засобів - на 0,33 грн.

6. Фінансова стійкість підприємства визначається показниками автономії та незалежності. Підприємство за аналізований період є самостійно незалежним, коефіцієнт автономії у звітному році становить 60 %. Фінансова залежність відповідно становить 40 %. Коефіцієнт маневреності власного капіталу характеризує ступінь мобільності власних коштів. У 2009 році він становить -0,32. що свідчить про перевищення суми поточних зобов'язань (кредиторської заборгованості за товари, зобов'язання за розрахунками з бюджетом, оплати праці тощо) над наявними оборотними активами. Негативні показники маневреності порушують рівень стабільності структури оборотних коштів. Враховуючи такі тенденції, зазначимо, що у звітному році стабільність структури оборотних коштів становить -2,16

7. Ліквідність підприємства в короткостроковому періоді визначається його можливостями покрити свої короткострокові зобов'язання. Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) у 2009 році сягав рівня 0,32, що на 0,04 нижче базисного року. Коефіцієнт швидкої ліквідності не перевищує нормативне значення у 2009 р. - 10 %, коефіцієнт абсолютної ліквідності на підприємстві на рівні 5-7 %, що говорить про те, що підприємство не в змозі при необхідності, негайно погасити короткострокову заборгованість.

8. Оборотність активів також має тенденцію до зростання і в 2009 році становила 5,3 грн, з тривалістю одного обороту 190 дні. Позитивним є зростання оборотності товарно-матеріальних запасів у 15,2 рази. Вцілому ефективність використання активів має низький рівень, але за аналізований період її рівень дещо підвищився. Так ступінь ділової активності у звітному 2009 році сягав рівня 47 %, що на 12 відсоткових пункти вище 2007 року.

9. Ефективність діяльності підприємства визначається рівнем її прибутковості. Прибуток підприємства формується в результаті операційної, фінансової, звичайної та надзвичайної діяльності. За період з 2007 по 2009 рік сума валового прибутку збільшилась на 9639 тис. грн., чистий прибуток зріс на 13543 тис. грн.

10. Близько 32 % рентабельності має олія неочищена, з кожним роком рівень її прибутковості зростає, що відповідно збільшує загальний прибуток по підприємству. Збитковими галузями для підприємства є виробництво та реалізація очищеної олії, фасованої олії та м'якого маргарину. Рівень збитковості виробництва м'якого маргарину у звітному році становить 26 %. Реалізація фасованої олії протягом майже всього аналізованого періоду приносить підприємству збиток. Рівень збитковості у звітному періоді сягає рівня 21 %.

11. Господарська діяльність підприємства є прибутковою за виключенням 2008 року. У звітному році рентабельність виробництва продукції в цілому по підприємству становила майже 10 %, що на 7,1 відсоткових пункти вище 2007 року. Майже на 6,5 відсоткових пункти збільшилась рентабельність продажу продукції і у звітному році даний показник становив 9 %. Таке значення дає право підприємству варіювати ціною на реалізовану продукцію в межах 9 % не зазнаючи при цьому збитку

Внаслідок проведеного аналізу пропонуємо:

1. Провести дослідження економічної діяльності підприємства на основі SWOT- аналізу, що дасть змогу вибрати оптимальну виробничо-збутову стратегію. Розробити етапи формування стратегії зростання прибутку пов'язана з максимізацією того прибутку, який залишається у розпорядженні підприємств після сплати податків. Цей прибуток необхідний не тільки для підтримки простого, але і для організації розширеного виробництва.

2. Вдосконалити взаємовідносин партнерів агропромислового комплексу, адже формування фінансових результатів тут відбувається під взаємним впливом сільськогосподарських товаровиробників і переробної галузі.

3. Організувати комплексне інформаційне забезпечення управлінців взаємопов'язаними аналітичними даними про процеси формування прибутку, адже на підприємстві в основному користуються окремими показниками, наприклад даними про виручку від реалізації, обсяг продажів, залишки готової продукції, ціни реалізації, балансовий прибуток, однак не враховують глибини взаємозв'язку між цими показниками і можливості її використання в прогнозах і рішеннях. Доцільно механізм управління прибутком будувати з врахуванням взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства.

4. Планувати та формувати можливі прибутки при різному рівні витрат, собівартості та цін, що склалися на внутрішньому і зовнішньому ринках.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Березівська О.Й. Оцінка механізму формування різних форм господарювання В аграрному секторі.// Агроінком. - 2007. - № 1 2. - .с. 56-59

Богиня Д., Лагшутин В. Про реформу оплати праці в Україні // Економіка України. - № 7.- 2006. - С. 3 - 12.

Бужин Прибуток: рівноучасне розподілення // Актуальні Проблеми Економіки, 2008. - №6 (36). - С. 156 - 161.

Бутко М.П., Зеленський С.М., Зеленська О.О.- Організаційні аспекти функціонування сільськогосподарських підприємств Чернігівщини і перспективи його розвитку // Економіка АПК. - 2006. - №5. - С. 28-35

Бутнік. О - Сіверський, Т. Березянко. Рентабельність - якісний показник, який свідчить про ефективність напрямів діяльності підприємства // Харчова і переробна промисловість . - 2007. - № 9-10.- С.6-7

Власюк Г.В. Теоритичні аспекти та тенденції в управлінні виробичими витратами на підприємствах в ринкових умовах // Держава та ергіони. Серія: Економіка і підприємство. - 2007. - №2. - с. 69 - 72

Демчак І.М. Ситуація в аграрному секторі економіки і заходи Уряду щодо державної підтримки розвитку АПК. // Економіка АПК. - 2008. - №11.- С. 12-19.

Гельман В.М. Методичні підходи до оцінювання фінансової стійкості підприємств // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємство. - 2007. - №1. - С. 91 -93

Гоєць В Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально - орієнтованої економіки України // Економіка України. - 2008.- №2. - С. 4-12.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003.-Київ.:-Атіка.- 2003

Гуцаленко Л.В. Прибуток: економічна сутність та еволюційні процеси формування // Агроінком. - 2008. - №7. - С. 26 - 32.

Закон України 'Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві' від 15 травня 1992. Вісник Верховної Ради України.- 1992.- №6,- с. 5-9.

Закон України 'Про господарські товариства' від 19 вересня 1991./Відомості Верховної Ради України. - 1991.- №49.- с. 23.

Економічний аналіз: Навч. Посібник / М.А. Болюх, В,З, Бурчевський, М.І. Горбатюк; За ред. акад..НАНУ, проф.. М.Г.Чумаченка. - К.:КНЕУ, 2001. - 540с.

Економічна теорія: Навчальний посібник / За редакцією І. С. Ястремський В: ВІЕ ТАНГ, 2004. - 199с.

Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного . - Вид. 2-ге перероб. та доп.. - К:КНЕУ, 2001, -528.с

Економіка підприємства: Підручник.- В 2 т.Т.2 / За ред. С.Ф. Покропивного.- К: Вид- во „Хвиля - Прес”, 1995. - 280с.

Економіка аграрних підприємств: Підручник.- 2-ге вид.,доп. і перероб./ Андрійчук В.Г..- К:КНЕУ, 2002.- 624с.

Економіка підприємства: Навч. пос. / за ред. ден., проф. Л.Г. Мельника.- Суми: ІТД ”Університетська книга”, 2002.- 632с.

Кір'ян С.М., Гироль С.В. Управління витратами в системі інформаційного забезпечення управлінської діяльності // АгроІнКом. - 2007. - № 5- 6. - С. 73 76.

Крамаренко Г.О.Фінансовий аналіз і планування. - К: Центр навч. літератури, 2003, - 224с.

Куценко В., Удовиченко В. Індекс людського розвитку: вимір його основних параметрів і шляхи вдосконалення // Економіка України. - 2008. - №1. - С.19 - 20.

Кучеркова С.О. Фактори формування прибутку в сільськогосподарських підприємствах // Економіка АПК. - 2008 - №7. - С. 70 -76.

Мочерний С Моделі трасформаційних процесів економіки // Економіка України. - 2008. - №1. - С. 13 -22.

Негован І.М. Особливості інвестиційної діяльності фінансово - промислових формувань в сільському господарстві // АгроІнКом. - 2007. - № 9 - 10. - С. 91-95.

Огійчук М.Ф., Воскобійник Ю.С. Удосконалення методики формування прибутку // АгроІнКом.- 2009.- № 7 - 8.- С. 83 - 88.

Приказюк О.В. Управління прибутком сільськогосподарського підприємства // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008.- № 10 (53).- С. 85 - 87.

Рибалкін В. Ринок як економічний інститут власності // Економіка України. - 2006. - №2. - С. 42 - 49.

Сільськогосподарське підприємство в ринковому середовищі. / Коваленко Ю.С. - К: ІАЕ УААН, 2000.- 200с.

Финансовий анализ../ За ред. Костырко Л.А..- Луганськ.- ВУГУ. - 1999.- 364с.

Харенко А.О. Забезпеченість та використання ресурсів у реформованих підприємствах Черкащини // Економіка АПК. - 2009. - №5. - С. 52-56.

Хомин Резерви збільшення прибутку // Економіка АПК. - 2008. - №4. - С. 91 - 96

Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студ. Вищих навч. закладів. 2-е вид. - К.: Каравела, 2005. - 568с.

Шпикуляк О.Г. Ефективність управління аграрним підприємством // Економіка АПК. - 2005. - № 3. - С. 22-25.

ДОДАТКИ

Додаток А

Регрессионная статистика
Множественный R	0,842887125
R-квадрат	0,710459123
Нормированный R-квадрат	0,461862651
Стандартная ошибка	2,01526892
Наблюдения	11

Дисперсионный анализ
	df	SS	MS	F	Значимость F
Регрессия	3	20,02720191	6,675733969	1,64373956	0,264406124
Остаток	7	28,42916173	4,061308818
Итого	10	48,45636364

	Коэффициенты	Стандартная ошибка	t-статистика	P-Значение	Нижние 95%
Y-пересечение	23,88558425	5,256791489	4,543757214	0,002655775	11,4552565
Переменная X 1	4,173009794	6,806811656	-0,613063796	0,559218089	-20,2685502
Переменная X 2	0,044300819	0,031172802	1,421136912	0,198257716	-0,029411091
Переменная X 3	-0,004020008	0,012063416	0,33323961	0,74871231	-0,024505417

Додаток Б

Регрессионная статистика
Множественный R	0,849456388
R-квадрат	0,721576155
Нормированный R-квадрат	0,602251654
Стандартная ошибка	57,70257753
Наблюдения	11

Дисперсионный анализ
	df	SS	MS	F	Значимость F
Регрессия	3	60403,79328	20134,59776	6,047174926	0,02345794
Остаток	7	23307,11217	3329,587453
Итого	10	83710,90545

	Коэффициенты	Стандартная ошибка	t-статистика	P-Значение	Нижние 95%
Y-пересечение	94,76194001	150,5161001	0,629580091	0,548958346	-261,1518259
Переменная X 1	253,0851719	194,8973526	-1,298556232	0,235236289	-713,9438488
Переменная X 2	2,551823891	0,892561278	2,858990138	0,02437279	0,441253357
Переменная X 3	-0,119976864	0,345408086	0,347348161	0,738539115	-0,696782889