Залучення іноземних інвестицій в економіку України

Работа из раздела: «Экономика и экономическая теория»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

“ХАРКІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ”

Кафедра міжнародних економічних відносин

Спеціальність 6.0304

“Міжнародні економічні відносини”

Випускова робота на ступінь бакалавра

Залучення іноземних інвестицій в економіку України

Харків 2011

Зміст

іноземне інвестування економіка портфельний

Вступ

Глава 1. Рівень привабливості економіки України для іноземних інвесторів

1.1 Стан розвитку економіки України

1.2 Перешкоди для залучення іноземних інвестицій в економіку України і шляхи їх вирішення

Глава 2. Прямі та портфельні іноземні інвестиції в економіку України

2.1 Прямі іноземні інвестиції

2.2 Портфельні інвестиції

Глава 3. Іноземне інвестування в економіку Харкова та Харківської області

3.1 Прямі та портфельні іноземні інвестиції

3.2 Реалізація інвестиційних проектів у зоні пріоритетного розвитку м. Харкові за 2009 рік

Висновки

Література

Додаток

Вступ

Така тема, як форми залучення іноземних інвестицій в економіку України, є дуже актуальною та має велике практичне значення. Саме через це дана робота написана за цією тематикою.

Наявність капіталу - визначальна для зростання потенціалу будь-якої економіки. Тому основним завданням нового уряду є створення таких умов, які були б сприятливі як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. Тому для України надзвичайно актуальною проблемою сьогодення є залучення іноземних ресурсів. Вирішення інвестиційного питання можливе шляхом активізації внутрішніх, або шляхом притягнення альтернативних джерел (іноземне інвестування). Використання першого варіанту проблематичне за умов кризи українських структур влади. Як наслідок, для вирішення блоку взаємопов'язаних проблем структурної перебудови народногосподарського комплексу України чільне місце відводиться залученню іноземних інвестицій. Україна тепер стоїть перед об`єктивною необхідністю активізації капіталовкладень на створення конкурентоспроможних господарських систем, модернізацію і реконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікації капіталу в напрямі соціально орієнтованих структурних перетворень. Виходячи з цього, було вирішено за доцільне висвітлити дане питання у роботі. На основі аналізу інвестиційного клімату в країні розглянуті найбільш ефективні форми залучення іноземних інвестицій в економіку України.

Отже, головною метою даної роботи є всебічний розгляд та систематизація наведеної у економічній літературі інформації з таких питань, як привабливості економіки України для іноземних інвесторів, види іноземних інвестицій, їх роль та перспективи, іноземне інвестування в економіку, а також надання рекомендацій щодо подальших дій України у такій ситуації.

Глава 1. Рівень привабливості економіки України для іноземних інвесторів

1.1 Стан розвитку економіки України

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення раціональних і ефективних заходів для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворювальних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Водночас створюється і найбільш сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури, формування сучасного і майбутнього конкурентоспроможного середовища неможливі без відповідних капіталовкладень, розробки й здійснення науково обґрунтованих програм та конкретних проектів трансформацій, їх моделювання за оціночним критерієм приросту реального ефекту - збільшення ВВП і НД у розрахунку на душу населення.

Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні, в умовах розвитку інвестиційної діяльності в країні. Залучити іноземний капітал у матеріальне виробництво значно вигідніше, ніж отримувати кредити. Приплив іноземних інвестицій є життєво важливим і для досягнення середньо-термінових цілей виходу із суспільно-економічної кризи, подолання падіння національного виробництва та погіршення якості життя українського населення.

Без надійних капіталовкладень, гарантованих, перш за все, доходами від оновлених і новостворених виробництв, тобто від тих же відтворювальних процесів, неможливо забезпечувати створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство.

Інвестиційна та іноваційна діяльність була, є і завжди буде вирішальним чинником усієї економічної політики держави. Без неї не вдасться швидко подолати загальноекономічну кризу і вийти на рубежі сталого економічного зростання, приросту соціального ефекту, збалансованості макроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання її високої продуктивності та ринкової платоспроможності, що є могутнім каталізатором загальноекономічного піднесення і прогресивних зрушень.

Як показує досвід господарювання в ринкових умовах, тільки сам ринковий механізм не може автоматично зосередити інвестування на забезпеченні державних інтересів. Доводиться застосовувати методи державного регулювання інвестиційної політики з метою планомірного формування, концентрації та ефективного використання, перш за все, вітчизняних інвестиційних ресурсів, а також відповідного залучення інвестицій іноземних держав. При цьому не слід розраховувати на великі обсяги іноземних інвестицій, бо вони відіграють подвійну роль: з одного боку, сприяють розвитку економіки (приклади - Тайвань, Ізраїль, Південна Корея, Польща, Угорщина) а з іншого - багатьох країн призводять до негативних наслідків (зокрема, збільшення дефіциту платіжного балансу, посилення соціально-економічних диспропорцій та ін.) [8, с. 6].

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямків інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства.

Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну діяльність та ресурси.

Треба значно активізувати розробку і застосування новітніх технологій, і насамперед у сферах, визначених як загальнодержавні пріоритети (енергетика, агропродовольчий комплекс, сучасне машинобудування, наука, освіта, охорона здоров'я). Для цього слід спрямувати фундаментальну і прикладну науку на розвиток новітніх науково-технологічних комплексів на створення конкурентоспроможних систем і технологій під замовлення споживачів.

В економіці України склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої політичної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, держава наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання. Тому необхідно:

- насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;

- створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів;

- залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;

- направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;

- ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, її фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;

- поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням. А це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень; [7, c. 9]

- активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоб підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 млн. дол.). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;

- ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити механізм страхування цих інвестицій.

Таким чином, в економіці України склалася досить непроста ситуація. Держава, що внаслідок економіко-політичної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування, тепер прагне відродити й активізувати економіку за допомогою залучення іноземних інвестицій.

1.2 Перешкоди для залучення іноземних інвестицій в економіку України

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, вільний рух капіталів між країнами, без урахування комплексу цих тенденцій неможливо зрозуміти природу іноземного інвестування.

Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі ведеться досить довго.

Так вітчизняний економіст О. Лавров своє ставлення до іноземних інвестицій сформулював так: “... До будь-якої іноземної допомоги необхідно ставитися досить обережно. Найкраще діяти за принципом: хочеш бути незалежним і багатим - працюй у своїй країні, реформуй свою економіку, створюй багатства для себе і експортуй їх за кордон. Хочеш бути злиденним і залежним - отримуй іноземну допомогу” [88,с.4].

Такий висновок автор робить на основі досвіду країн, що розвиваються, і з урахуванням останніх подій у Східній Європі. Він чітко окреслює ті негативні явища, які несе у собі імпорт іноземних інвестицій, зокрема:

1) іноземний капітал мобілізує внутрішні ресурси (матеріальні та інтелектуальні) для своїх потреб. При цьому виникає дискримінація місцевого господарського сектору, оскільки законодавство країни ставить іноземний капітал у вигідніші правові умови, ніж свій власний. Фірми часто використовують прямі інвестиції як засіб ухилення від податків, особливо якщо податкове законодавство країни - отримувача інвестицій сприяє цьому;

2) технології, які надаються країнами - інвесторами, як правило, не є передовими та сучасними;

3) у результаті різниці в оплаті праці багато хто із спеціалістів і вчених виїжджає у високорозвинені країни, тобто відбувається відтік інтелектуального потенціалу;

4) іноземні компанії всіма силами намагаються експортувати свою продукцію і заважають аналогічному імпорту конкурентів;

5) часто мають місце випадки підкупу місцевої влади іноземним капіталом.

Але об'єктивний аналіз економічної літератури свідчить про те, що більшість учених є прихильниками залучення іноземних інвестицій.

Перебудова української економіки, трансформація її у ринкову серед інших якісних перетворень включають налагодження зовнішньоекономічних зв`язків та відкритість.

Однією з ознак ринкової трансформації в Україні є іноземні інвестиції, без яких неможлива глибока структурна перебудова національної економіки. Ці інвестиції повинні надходити у вигляді техніки, технологій, ноу-хау, патентів для проведення реконструкції і модернізації базових галузей України та матеріальних коштів; їхнє використання має сприяти забезпеченню потреб національної економіки у необхідній сировині та продукції, а головне - стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентоспроможних експортерів, що дало б змогу Україні вписатися в систему міжнародного поділу праці.

Поки що наша держава дуже слабо вмонтована в систему міжнародного поділу праці, а її довгострокові пріоритети інтеграції не лише недостатньо обґрунтовані, а й практично виключені з реалій господарської політики. Тим часом експорт капіталу посідає особливе місце в сучасних міжнародних відносинах. Шляхи його використання визначаються характером потреб національної економіки у фінансових коштах, інтересами зарубіжних інвесторів, світовою інвестиційною кон`юнктурою тощо.

Особливо слід наголосити, що в сучасних умовах процес міжнародного руху капіталу, який здійснюється у грошовій, товарній, науково-технологічній, інтелектуальній та інших формах, несе в собі досягнення у галузі техніки і технологій, що сприяє реструктуризації економіки на більш високому рівні.

В умовах обмеженості в Україні немає необхідних внутрішніх фінансових ресурсів для розв'язання як економічних, так і соціальних проблем. За наявними підрахунками, Україна потребує близько 40 млрд. доларів іноземних інвестицій для своєї економіки. Іноземних інвестицій потребують майже всі галузі економіки, зокрема в промисловості:

металургія - 7 млрд. доларів, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд., машинобудування - 5,1 млрд., транспорт - 3,7 млрд. 1,с.16,[106].

Звичайно, зарубіжні інвестиції не самоціль, національна економіка аж ніяк не може орієнтуватися лише на зарубіжні джерела інвестування, які не можуть відігравати ролі головного важеля економічного зростання, але за умови їх обґрунтованого й раціонального використання навіть незначні надходження сприятимуть пожвавленню виробництва, підвищенню його ефективності.

В умовах обмеженості ресурсів іноземний капітал у формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій є одним із джерел фінансування, яке дає можливість покривати тимчасові потреби вітчизняного виробника у фінансах. Найвигідніший спосіб фінансування - це фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій, оскільки у цьому разі держава не повинна здійснювати платежів на обслуговування боргів, тобто пряме іноземне інвестування не призводить до збільшення зовнішньої заборгованості.

Особливо актуальне інвестування базових галузей, які не можуть розвиватися через нестачу власних коштів, але пріоритетні у структурі національної економіки. До таких галузей належать ракетно-космічна, літакобудівна, судно-будівна, інформаційна, біотехнологічна та АПК.

За період 2002-2008 років обсяги іноземних інвестицій в економіку України були дуже незначними. Так, у 2002 році вони становили 3,8% ВВП, у 2003 році - 4%, у 2004 році - 1,28%, у 2005 році - 1,42%, у 2006 році - 1.22%, у 2007 році - 1,25% (табл. 1.1). У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 5,3% загальних капіталовкладень (2007 р.), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8%, у Киргизстані - 31%, а в Азербайджані - 77% [8, c. 35].

Аналіз обсягів і напрямків використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за розмірами й використовуються неефективно.

Таблиця 1.1.Показники надходжень інвестицій в економіку України за 2003-2010 роки [8, c. 35], [46, с.4].

Показники	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), млн. дол. (на кінець періоду) 367 896,9	367	896,9	1438,2	2056,9	2706,9	3457	3658	4194
Приріст прямих іноземних інвестицій, млн. дол. до попереднього року 147,6	147,6	529,9	541,3 541,3 541,3	618,7	650	750	200	536
Відношення ПІІ до ВВП, % 1,28 1,42 1,22 1,25 1,78 Відношення ПІІ до ВВП, % 1,28 1,42 1,22 1,25 1,78	1,28	1,42	1,22	1,25	1,78	2,55	1,21	1,32
Капітальні вкладення, млн. грн. 2300 9378,2 12557,3 10416 13500	2300	9378,2	12557,3	10416	13500	16000	18350	20000
Частка капітальних вкладень у ВВП, % 19,1 17,2 15,4 11,3 13,2	19,1	17,2	15,4	11,3	13,2	13,6	13,1	14,2
Відношення ПІІ до валових інвестицій, % 6,0 5,2 4,0 5,3 4,2	6,0	5,2	4,0	5,3	4,2	3,9	3,6	4,2

Показники надходжень інвестицій в економіку України за 2007-2010 роки [106]

	Освоєно, всього	в тому числі
		інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)	витрати на інші необоротні матеріальні активи	витрати пов'язані з поліпшенням об'єкта (капітальний ремонт)	інвестиції в нематеріальні активи	витрати на формування основного стада
у фактичних цінах, млн.грн.
2007	46563	37178	705	4064	4223	393
2008	59899	51011	971	6006	1424	487
2009	89314	75714	1786	9221	2146	447
2010	111174	93096	2928	11533	3040	577
у % до загального обсягу
2007	100	79,8	1,5	8,7	9,1	0,9
2008	100	85,2	1,6	10,0	2,4	0,8
2009	100	84,8	2,0	10,3	2,4	0,5
2010	100	83,7	2,6	10,4	2,8	0,5

Світовий досвід переконує, що для макроекономічної стабілізації країн із перехідною економікою та її інтеграції у світову економіку необхідні темпи зростання ВВП не менш, як 5 - 6% на рік. У свою чергу для досягнення цієї мети необхідні інвестиції в економіку на рівні 10 - 12%, а то й 19 - 25% ВВП.

В Україні ВВП поки що дуже незначно зростає, відповідно й іноземні інвестиції становлять лише 1,22-1,28 % ВВП, на 2010 рік прогнозувалося їх збільшення усього на 2,6%. Окрім цього, тяжке економічне становище в базових галузях національної економіки та й у суспільстві в цілому дало б змогу освоювати не більш як 5-6 млрд. доларів інвестицій, але й їх немає.

Загальний обсяг іноземних інвестицій, що фактично надійшли в Україну у 2010 році, становить 6657.6 млн. доларів.

Рівень привабливості економіки України для іноземних інвесторів досить низький і для різних галузей різний. Передусім їх цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективнішими в українській економіці для них є металургійна, хімічна, харчова (особливо переробка сільськогосподарської продукції) галузі, а також транспортування вантажів територією України.

У промисловість вкладено більш ніж половину (52,5%) усіх іноземних інвестицій, а також у харчову, паливну, хімічну, деревообробну та целюлозно-паперову галузі, у чорну та кольорову металургію, промисловість будівельних матеріалів, машинобудування та металообробку. Вкладення іноземного капіталу у внутрішню торгівлю становлять 413,6 млн. доларів, зовнішню торгівлю - 20,5 млн., у фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 202,1 млн., в охорону здоров'я, фізичну культуру та соціальне забезпечення - 110,9 млн.,у будівництво - 111,4 млн., транспорт і зв'язок - 139,2 млн., у сільське господарство - 60,7 млн., лісове господарство 4.6 млн. [106].

За обсягом реально залучених іноземних інвестицій не всі регіони України перебувають в однаковому становищі. Провідне місце серед них утримує м. Київ - 776,6 млн. доларів, далі йдуть Київська область - 253,5 млн Запорізька - 228,5 млн.. Одеська - 183,7 млн. (тут інвесторів приваблює вільна зона), Дніпропетровська - 171 млн., Черкаська - 130,5 млн., Автономна Республіка Крим - 125,6 млн. (тут знаходяться такі прибуткові сфери бізнесу, як туризм і відпочинок), Донецька область - 121,8 млн. (у цьому регіоні зосереджені перспективні для інвестування машинобудівна і металообробна галузі.

Таблиця 1.2.Пріоритетні галузі України для країн-інвесторів [9, c. 36].

США	1) машинобудування й металургія 2) медична техніка і фармацевтика 3) сільське господарство
Німеччина	1) машинобудування й металургія 2) харчова промисловість 3) легка промисловість (промислові споживчі товари) 4) транспорт, телекомунікації, будівельна промисловість
Великобританія	1) машинобудування й металургія 2) харчова промисловість 3) внутрішня й зовнішня торгівля

Найбільші за обсягом інвестиції вкладені в Україну США - 481,3 млн. доларів (18,4% до загального обсягу), Нідерландами - 258,8 млн. (9,9%), Німеччиною - 216,8 млн. (8,3%), Великобританією - 185,2 млн. (7,1%), Кореєю - 184,2 млн. (7,0%), Кіпром - 160,1 млн. (6,1%), Російською Федерацією - 152,8 млн. (5,8%), Ліхтенштейном - 99,6 млн. (3,8%) [9, c. 37].

Найреальнішим і найефективнішим шляхом для залучення іноземних інвестицій поки що залишається створення спільних підприємств (СП). У 2008 році іноземними партнерами було інвестовано 6815 українських підприємств, із них 4763 - СП. Найбільшу кількість у СП інвестовано: США - 674 із 962 підприємств; Німеччиною - 611 із 861; Росією - 503 із 684; Польщею - 491 із 613; Великобританією - 216 із 363; Угорщиною - 210 із 251 [9, c. 37].

В 2009 році обсяг інвестицій в Україну склав: США - 702,9 млн.дол. (16,8% до загального обсягу), Нідерландами - 367,3 млн.дол.(8,8%),Німеччиною - 265 млн.дол.(6,3%), Великобританією - 242,4 млн.дол. (5,8%), Кореєю - 170,4 млн.дол. (4,1%), Кіпром - 400,3 млн.дол.(9,5%), Російською Федерацією - 292,9 млн.дол.(7%),Лінхенштейном - 187,1 млн.дол. (4,5%)[46, с.1].

В умовах глибокої економічної та фінансової кризи, яка має місце в національній економіці, навіть ці невеликі кошти є вагомими для розвитку підприємств, але для усунення причин цієї кризи вони незначні. Та навіть ці кошти не використані для фінансування вищеназваних пріоритетних галузей, які, до речі, визначені 'Програмою діяльності уряду на 1998 рік'.

Програма “Україна 2010”, розроблена на виконання розпорядження Президента України від 26.02.1998 року та Кабінету Міністрів України (КМУ) від 21.09.1998 року за учестю спеціалістів міністерств, органів виконавчої влади, відомих вчених тощо, являє собою одну з перших спроб представити багатоаспектну довгострокову програму комплексного вирішення питань соціально - економічних і політичних перетворень у країні, містить інтегральні національні цілі, що визначатимуть стратегічні напрямки політики держави до 2010 року.

Як видно, завдання стратегії економічного зростання визначені дуже конкретно, тому особливого значення набуває питання шляхів їх практичної реалізації. Згідно з положенням Програми 'Україна 2010' передбачається формування інвестиційного типу розвитку економіки. Головним завданням здійснення інвестиційної стратегії вважають такі напрямки:

- забезпечення випереджаючого збільшення обсягів інвестування в реальний сектор економіки порівняно з темпами зростання обсягів ВВП;

- відновлення стимулів до нагромадження капіталу;

- активізація інвестиційної діяльності субєктів господарювання;

- підвищення ефективності використання капіталів;

- посилення процесів нагромадження капіталів населенням та їх інвестиційного використання в реальному секторі економіки;

- спрямування ресурсів кредитно-фінансової сфери на здійснення інвестицій у реальний сектор економіки;

- узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики країни із завданнями інвестиційної стратегії;

- сприяння широкому залученню іноземних інвестицій для проведення структурної перебудови економіки.

Малосприятливий інвестиційний клімат в Україні - головна причина відсутності стратегічних іноземних інвестицій. Він зумовлює вичікувальну позицію стратегічних інвесторів, особливо у плані залучення середнього й великого капіталу. Навіть більше, спостерігається невпевненість у подальшому співробітництві з боку інвесторів, що вже вклали свої кошти в економіку України. У 1995 році з України вилучено 14,9 млн. дол. раніше ввезеного капіталу, в 1996 році - 55,4 млн. дол., в 1997 році - 133,8 млн. дол., в 2006 році - 156,743 млн. дол., а в 2009 році - 98.7 млн. дол.

Іноземні інвестиції використовуються нераціонально. Проведений аналіз свідчить, що прямі інвестиції вкладалися переважно в непріоритетні галузі економіки. Але й це лише півбіди. У 1998 році інвестиції в Україну надходили переважно у формі цінних паперів, обміну акцій, переведення позик та кредитів у акції, у формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних активів (набуття юридичних прав, ноу-хау тощо), промислової та харчової продукції. Тобто в Україні в основному формуються портфельні інвестиції, в результаті чого інвестори претендують тільки на чисті доходи від акцій чи облігацій. В умовах, що склалися в Україні, такі інвестиції непривабливі й неефективні, а з їх допомогою йде фактично розкрадання і розпродаж державної власності. Саме на розв'язання проблем розвитку пріоритетних галузей національної економіки повинні бути спрямовані інвестиції а не на їх проїдання, що має місце в Україні.

Із суми 2618,2 млн. доларів у 2008 році готівкою надійшло лише 453,6 млн. Отже, не може бути й мови про вагомі обсяги іноземних інвестицій, зате дуже вагомою є форма їх надання. Ось чому характер майбутніх інвестицій в Україну та напрямки їх використання набувають особливої ваги.

На сьогодні очікувати великого припливу іноземних капіталів у країну не слід, адже інвестиційний клімат залишається досить несприятливим. За оцінками міжнародних фінансових організацій Україна протягом усього періоду реформ знаходилася між 146 та 152 місцями у світовому рейтингу105. За оцінками експертів Європейського центру досліджень за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідає 135 місце серед 178 країн світу 50,с.201 .

Загальновідомо, що є дві важливі умови для інтенсивного надходження інвестицій: прибуток і захищеність вкладень. В економіці України не виконується жодна з цих умов. Зокрема, основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України на даний момент є такі:

1) політична нестабільність, непріорітетні напрямки розвитку економічної політики, нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;

2) зовнішній борг та дефіцит державного бюджету;

3) стан реформування економіки;

4) недостатній рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку

5) інфляційні процеси;

6) тенденції до зміни обсягів виробництва в Україні;

7) виникнення та поглиблення кризи платежів;

8) платоспроможна здатність населення;

9) внутрішні інвестиції;

А тепер про умови здійснення іноземного інвестування в Україні. Згідно з Державною інвестиційною програмою України іноземні інвестиційні проекти за умови їх відповідності визначеним критеріям мають такі пільги:

- застосування норм прискореної амортизації основних фондів;

- зниження ставки оподаткування прибутку на 15%;

- скасування ПДВ на імпорт техніки, комплектуючих, хімічних добрив, засобів захисту рослин та інших товарів, пов'язаних з іноземним інвестуванням в АПК.

Пільги іноземному інвесторові надаються після експертизи незалежними вітчизняними фахівцями на відповідність інвестицій вимогам програми.

Практично не існує обмежень на розмір іноземних вкладень, тоді як у багатьох країнах для інвестування в деякі галузі необхідно отримати дозвіл. Там існує також обмеження розміру іноземних інвестицій. Наприклад, у Фінляндії участь іноземного капіталу в інвестуванні сільського господарства взагалі була заборонена.

В Україні створено значно кращі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків - інвестор має право не пізніше як через шість місяців від дня припинення інвестиційної діяльності повернути свої інвестиції в натуральній формі або у валюті без сплати мита. Гарантується також безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків при сплаті податку у розмірі 15%.

На відміну від України, багато з країн-реципієнтів різними способами обмежують вивезення капіталу. Наприклад, в Аргентині, Чилі, Коста-Ріці забороняється репатріація капіталу протягом трьох років від дня внесення початкових прямих інвестицій. У Перу гарантується вільна репатріація прибутку після сплати податків, але не більше ніж 20% від загального обсягу вкладеного капіталу.

У 1993 році в Україні було дозволено підприємствам з іноземними інвестиціями застосовувати метод прискореної амортизації із збільшенням чинних норм не більше ніж у два рази.

На сьогодні не існує пільга для іноземних інвесторів зі сплати податків, як це було на початку 90-х років. Як довела практика, запровадження пільг зі сплати податку на прибуток призвело до вивезення українських капіталів за кордон із подальшим їх ввезенням у вигляді іноземних (із так званих офшорних зон світу, зокрема з Кіпру). Крім того, звільнення від оподаткування тільки іноземного капіталу дискримінує внутрішніх інвесторів.

Хоч політику звільнення від оподаткування частини прибутку або зниження податкових ставок для іноземних інвесторів проводить чимало країн (Китай, Франція, Канада, Бангладеш, Індонезія та ін.), вирішальною є не ставка податку, а норма прибутку. Якщо в одній країні прибуток оподатковується, а в іншій ні, але в першій норма прибутку навіть після сплати податку залишається вищою, то при інших рівних умовах капітал піде саме в цю країну. Тому оподаткування підприємств з іноземним капіталом має здійснюватися в національному режимі.

У нас не існує системи субсидій та пільг у кредитуванні, як це є у Франції, Німеччині, Італії. Важливою умовою залучення іноземних інвестицій є запровадження системи страхування ризиків, що в Україні лише започатковується.

Отже, інвестиційний клімат для іноземних інвесторів, незважаючи на певні позитивні моменти, в Україні непривабливий. Цим пояснюється низький рівень припливу інвестиційних ресурсів у країну - лише 6657,6 млн. доларів у 2009 році, що в розрахунку на душу населення становить 138,7 долара - показник значно нижчий від аналогічних показників країн Східної Європи.

Такі незначні обсяги іноземних вкладень, їхнє неефективне використання не сприяють технологічному оновленню національного виробництва і не впливають на загальний стан економіки України.

Стримуючими факторами розширення обсягів прямого інвестування економіки України є:

- нестабільна економічна і політична ситуація в країні, негативні загальноекономічні тенденції розвитку (поганий імідж реформ, інфляція, зниження динаміки основних економічних показників);

- недосконалість українського законодавства щодо надання гарантій іноземним інвесторам, надвисокі податки, непоодинокі випадки адміністративного втручання у діяльність інвесторів та їхніх партнерів в Україні з боку органів місцевої влади, нецільове використання технічних та інших засобів виробництва, наданих українським партнерам іноземними інвесторами;

- брак дійової системи стимулювання іноземних інвестицій;

- відсутність ефективного митного регулювання;

- недостатня поінформованість іноземних підприємців про Україну як державу, її економічний і, зокрема, інвестиційний потенціал;

- неготовність більшості українських бізнесменів співпрацювати з іноземними партнерами у режимі ринкової економіки, що виявляється передусім у недотриманні ними договірних зобов'язань щодо своєчасності взаєморозрахунків.

- низький рівень розвитку вітчизняного фінансового ринку та його неефективне функціонування;

- відсутність урядових програм підтримки нових і приватизованих підприємств.

Особливо несподіваним для іноземних ділових кіл виявилося зміна політичної влади.

Той стан банківської системи, який склався й існує в Україні, неспроможність банків допомагати новоствореним СП у поповненні їхніх обігових коштів через дешеві короткотермінові кредити також не сприяє розвитку інвестиційних проектів.

На сьогодні в Україні використовується дуже обмежена кількість способів і шляхів залучення іноземних інвестицій. Домінуючим є створення нових підприємств з іноземними інвестиціями. Практично не використовується такий канал залучення іноземних інвестицій, як придбання різноманітних прав. Але в останній час ситуація почала складуватись на краще: іноземні інвестори можуть рівноправно з українськими брати участі у приватизації.

Досвід найбільших реципієнтів свідчить, що активізація іноземного інвестування - це наслідок пожвавлення економіки та появи позитивних тенденцій у відродженні виробництва, але ніяк не його причина. Іншими словами, досягнення в країні певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва стануть передумовою зовнішніх надходжень, а не приплив іноземних капіталів - передумовою виходу економіки України з кризи.

Отже, для залучення іноземних інвестицій необхідно насамперед розв'язати проблеми макроекономічної стабілізації й активізувати дію усіх важелів економічного регулювання інвестиційної діяльності, а саме:

1) суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки.

2) мати розгорнуті плани напрямків і механізму публічного контролю за їх виконанням. Створити економічні та правові основи до збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій, орієнтуючись при цьому на формування не лише портфельних, а й прямих інвестицій, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, галузі, землю чи новітні технології.

3) впровадити персональну відповідальність високих урядовців за терміни і напрямки використання іноземних інвестицій, а також широке інформування про це громадськості.

4) вирішити питання про надання підприємствам з іноземними інвестиціями, які мають статус юридичної особи України, права власності на земельну ділянку, на якій розміщуються об'єкти інвестування.

5) спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна.

6) зменшити податковий тягар як власних, так і іноземних інвесторів.

7) не визнавати капітальним доходом та не оподатковувати збільшення балансової вартості основних засобів, що її отримано від застосування коефіцієнта індексації.

8) активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.

9) удосконалити митну політику в напрямку захисту власних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

10) мати достовірну, неупереджену та всебічну інформацію про пріоритети у розвитку національної економіки, діяльність уряду.

Отже, очікувати великого припливу іноземних інвестицій в Україну не слід, тому що на шляху іноземних інвесторів існує ряд перешкод.

З усього сказаного вище можна зробити такі висновки:

1. Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні.

2. Для покращання інвестиційної діяльності необхідно вжити низку заходів.

По-перше, приватна власність повинна стати основним фактором мобілізації власних джерел для інвестицій в економіку. Наукові дослідження та аналіз фактичного матеріалу підтверджують наявність значних прорахунків й у формуванні приватної власності, що стримує потребу працювати на майбутнє. Головний недолік полягає в тому, що в умовах чинного законодавства приватизація майна на основі майнових сертифікатів не здатна забезпечити інвестування у виробництво, здійснення структурної перебудови, зростання надходжень коштів до бюджету. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю можливостей для формування реального власника, а з другого відсутністю сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки [15, с. 4-17].

Крім мобілізації внутрішніх резервів для інвестування через упорядкування приватизаційного процесу, є ще реальні фінансові ресурси - це вклади населення в комерційних банках і, в тому числі, в Ощадному банку України. Для того, щоб залучити заощадження населення як внутрішнє джерело для інвестування в економіку, необхідно розв'язати низку проблем, зокрема:

- стимулювати пожвавлення виробництва за рахунок створення сприятливих умов для розвитку всіх форм власності;

- створювати робочі місця для 'прихованої' частини безробітних;

- довести частку оплати праці (без податків) у ВВП до 50-55 відсотків, при зниженні податкового тиску.

Крім того, необхідно залучити до активної інвестиційної діяльності всі форми господарювання, незалежно від форм власності, для розвитку національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури. У створенні інвестиційних нагромаджень має брати участь весь фінансовий капітал країни, включаючи 'тіньові' його форми.

Обмежені інвестиційні ресурси необхідно спрямувати на реалізацію першочергових пріоритетних програм загальнодержавного і регіонального рівнів, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв майбутнього прогресу.

3. Оцінюючи ситуацію у сфері іноземного інвестування, слід зазначити, що, незважаючи на створену законодавчу базу та привабливість економічного потенціалу України, надходження іноземних інвестицій надзвичайно низьке.

У сучасних умовах вітчизняне виробництво не може забезпечити належного рівня розвитку за рахунок власних ресурсів. Тому для України надзвичайно актуальною проблемою сьогодення є залучення іноземних ресурсів.

Проте нині практично відсутній механізм державного регулювання відтворювальних процесів і чітка інвестиційна політика держави, яка повинна будуватися згідно з пріоритетними структурними перебудовами у виробничому комплексі. Фінансування капітальних вкладень на реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва необхідно здійснювати за рахунок фондів, що формуються на підприємствах із власних коштів: амортизаційних відрахувань, прибутку, виручки від реалізації майна, коштів інноваційного фонду виробництва.

Тому доцільно створити спеціальну банківську інвестиційну установу, основною метою якої було б питання довгострокового кредитування.

Але ще й досі не створено державного інвестиційного банку, який би акумулював усі інвестиційні кошти і цілеспрямовано фінансував найперспективніші та найпріоритетніші проекти. Не додають оптимізму й результативність та наслідки функціонування різноманітних інвестиційних фондів, проектів та компаній, діяльністю яких ще й досі займаються відповідні правові органи.

Отож, потенційний важіль використання та концентрації внутрішніх фінансових ресурсів для нагромадження інвестиційних коштів на сьогодні фактично втрачений, і невідомо скільки часу і за допомогою яких факторів він може бути відновлений. Недарма більшість фахівців і науковців вважають, що нині треба орієнтуватися на іноземних інвесторів.

Водночас нинішня державна політика повинна прагнути до активної систематичної підтримки національної економіки. Для цього необхідно створити такі сприятливі умови, за яких національна економіка стала б привабливим об'єктом для інвестування капіталів.

Треба додати, що сама проблема залучення іноземних інвестицій має подвійний характер. З одного боку, залучення іноземних коштів є необхідною умовою розвитку економіки на .сучасному етапі, а з іншого іноземні кредити формують зовнішній борг країни, і нераціональне використання їх призведе до поглиблення боргової кризи.

4. Є багато причин, які заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України.

Міжнародний досвід показує, що такі проблеми в будь-якій країні значно знижують її привабливість для іноземних інвесторів. Щодо України, то, крім зазначених труднощів існують ще й специфічні:

- як правило, іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років за середньорічної прибутковості 38 відсотків. Цей показник для України є поки що нереальним;

- у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо поінформовані про стан та перспективи економіки України, в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу. Отже, необхідна достовірніша та об'єктивніша інформація про нашу країну на загальносвітовому рівні;

- основним недоліком існуючих нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їхня невідповідність один одному. Так, наприклад, багато неузгоджень між валютним регулюванням інвестиційних процесів та митним і торговельним законодавством;

- слабка конвертованість національної грошової одиниці;

- низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру;

- нерозвиненість фондового ринку;

- політика національних підприємців, які через побоювання втратити свої кошти намагаються розмістити їх в іноземних банках;

- відсутність здійснення вітчизняними підприємцями реального виробничого інвестування;

- відсутність права приватної власності на землю та неможливість купівлі останньої [4, с.9-12];

- значна невідпрацьованість і невідлагодженість правової сфери, зокрема податкового законодавства [4, с.9-12, 13,с.73-78].

Крім того, їх також відлякує режим доступу до країни (візові складнощі), високі в`їзні збори й відсутність належної інфраструктури для проживання [4, с.9-12].

Для вирішення питання залучення іноземних інвестицій необхідно якнайшвидше знайти такі переваги на загальнонаціональному рівні, які б стимулювали іноземних інвесторів до вкладання грошей в Україну навіть при тих негараздах, які сьогодні в нас є.

Отже, всі ці фактори повною мірою стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, а це у свою чергу вимагає від уряду розробки спеціальних програм заохочення іноземних інвесторів.

Однак, як показує досвід інших країн, ніякими привабливими законодавчими актами та податковими пільгами не можна залучити приватний капітал, в тому числі іноземний, якщо інвестиційний клімат в країні несприятливий. Іноземні інвестиції не будуть надходити в країну з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Інвестор не вкладатиме капітал у іі регіон з нерозвиненою або напіврозвиненою транспортною інфраструктурою, неадекватною системою матеріально-технічного забезпечення, дефіцитом електро- і теплоенергії. Адже в цьому відношенні необхідно буде вирішити ще чимало проблем

5. Щоб активізувати приплив іноземного капіталу, необхідно насамперед добитися стабілізації на макроекономічному рівні, продовжити лібералізацію зовнішньоторговельного валютного режиму, прискорити приватизаційний процес, запровадити ефективну систему оподаткування, стимулювати розвиток малого й середнього бізнесу тощо.

6. Серед галузей нашої економіки найбільшою популярністю в іноземних інвесторів користуються внутрішня та зовнішня торгівля, харчова промисловість, машинобудування ті металообробка, фінансова і страхова діяльність. На них припадає більше як 54 відсотків всіх іноземних інвестицій, що надходять в Україну.

7. Однак, на наш погляд, причини привабливості для іноземних інвесторів сфери торгівлі, харчової, легкої промисловості або туризму тривіальніші; така популярність цілком пояснюється швидкою окупністю і високою віддачею капіталу в цих галузях. У машинобудуванні інвесторів приваблює високий рівень рентабельності цієї галузі. Інвестори, які вкладають кошти в машинобудування, можуть отримати значні податкові пільги та фінансову підтримку. Окрім того, Україна має деякі унікальні у своєму роді технології в цій галузі, і зарубіжні компанії намагаються отримати доступ до них. Не останню роль у зростанні надходжень іноземних інвестицій у машинобудування відіграють зовнішні фактори. Зокрема, найбільші американські транснаціональні компанії, що довгий час утримували міцні позиції в економіці й фактично створили сучасні галузі машинобудування в цих країнах, відчувають зниження попиту на зарубіжні інвестиції в ці галузі. У пошуках нових сфер застосування капіталу вони намагаються перенести свою діяльність до країн Східної Європи та в Україну.

Глава 2.Прямі та портфельні іноземні інвестиції в економіку України

2.1 Прямі іноземні інвестиції

Прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) прийнято вважати інвестиції, що передбачають встановлення довготермінових стосунків і відображають тривалий інтерес та контроль, який виявляє і здійснює організація-резидент однієї економки (прямий іноземний інвестор або материнське підприємство) щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки 8,с.7.

Потенційно Україна є інвестиційно-привабливою країною, має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних та людських ресурсів, місткий внутрішній ринок - 350млн.чоловік.Крім того Україна, через свою стратегічну важливість, посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.[8,с.8].

Значне падіння інвестиційної активності е однією з причин заглиблення економічної кризи в Україні. За період 1992-1997рр. обсяги капітальних вкладень скоротилися в 5 разів. Темпи скорочення обсягів інвестицій (7,5% у 1997 р.) випереджають темпи зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) (2%) [5, c. 147]. Як наслідок, скорочується питома вага інвестицій у ВВП, що означає неможливість реальної структурної перебудови економіки, пов'язаної зі зміною неефективної структури основних виробничих фондів (ОВФ). Знос ОВФ, у цілій низці галузей досяг критичного рівня і не компенсується новими засобами, що призводить до технічного і технологічного відставання.

За обсягом залучення прямих іноземних інвестицій Україна помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 1999 році чистий приплив ПІІ в Україну виявився нижчим за середній показник 1996-1998. Цей факт можна пояснити депресивним станом національної економіки та підвищенням політичного ризику через президентські вибори. Згідно з офіційними даними, станом на початок січня 2008 року загальний обсяг надходжень ПІІ в Україну за період з 2001року становив 3,3 млрд.дол.США. У 2009 році Україна отримала лише 491млн. дол. США.8,с.9. Прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 1 квітня 2006 року склали 3923,7 млн.доларів, що становить 80 доларів на одного мешканця України. Тобто по 8 доларів на рік.[47, с.1]. І хоча обсяг інвестицій зріс, він залишається мізерним для такої країни, як наша.

У січні-вересні 2006 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 529,4млн.дол.США, що на 10,0 відсотків менше, ніж за відповідний період 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії надійшло 14,0 млн.дол. (2,6% до загального обсягу), з інших країн світу - 515,4 млн.дол (97,4%). Нерезидентами було вилучено капіталу на 158,7 млн.доларів.

Основними формами залучення інвестицій були грошові внески, які склали 341,1 млн.дол (64,4% вкладеного обсягу),внески у формі рухомого і нерухомого майна - 160,6 млн.дол (30,3%) та цінних паперів - 6,2 млн.дол.(1,2%).

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.01.2009р.становив 6657,6 млн.дол.США, що складає 137,8доларів США на одногомешканцяУкраїни106].

Таким чином, якщо поглянути на малюнок і проаналізувати дані, то дуже чітко видно, що обсяг іноземних інвестицій зростає з кожним роком. в період з 1997 по 2009 рік. Але цих інвестицій замало для України.

Інвестиції в економіку України надійшли з 112 країн світу. За країнами походження інвестицій лідером залишаються Сполучені Штати Америки. За США йдуть Нідерланди, Російська Федерація, Німеччина та Великобританія. Відведення в такому переліку одного з чільних місць Кіпру можна пояснити тим фактом, що укладена з цією країною вигідна угода щодо уникнення подвійного оподаткування заохочує українських та західних інвесторів створювати на Кіпрі компанії, які згодом могли б інвестувати в Україну.

Якщо проаналізувати наведені дані за 2005 рік, 2006 рік та 2010 рік , то можна прийти до висновку, що лідируючі країни-інвестори в період з 2006 по 2006 рік збільшували обсяг залученого капіталу.

Таблиця 2.1.Прямі іноземні інвестиції за країною походження [46, с.3].

Країна	1 січня 2005 року	1 січня 2006 року	1 січня 2008року	на кінець 2010 року
	$ млн..	%	$ млн..	%	$ млн..	%	$ млн..	%
США	511	18,9	590	18,1	637	16	703	16,8
Нідерланди	270	10,0	301	9,3	361	7,1	368	8,2
Росія	187	6,9	288	8,9	289	8,8	292	9
Великобританія	201	7,4	243	7,5	333	9,5	334	8,3
Німеччина	230	8,5	230	7,1	241	8,7	265	9,5
Кіпр	150	5,6	196	6,0	359	9,4	400	17
Південна Корея	186	6,9	171	5,3	172,3	5,2	172,4	5,2

Найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі види економічної діяльності:

- харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 817,8 млн.дол. (19,5% до загального обсягу інвестицій);

оптова торгівля і посередництво у торгівлі - 589,1 млн.дол. (14,0%);

фінансова діяльність - 336,3 млн.дол. (8,0%);

машинобудування - 335,4 млн.дол. (8,0%);

транспорт - 294,8 млн.дол. (7,0%)%;

хімічна промисловість - 224,5 млн дол.(5,4%);

медицина, наука - 75 млн.дол. (1%).

З наведених статистичних даних видно, що незважаючи на те, що приплив іноземних інвестицій в економіку України збільшився, іноземне інвестування за видами економічної діяльності в 2006 році порівняно з 2011 роком скоротилося.

Малюнок 2.1.1.Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності (2009 рік)

Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності (2010 рік)

Впродовж 2007-2011 років рівень надходжень ПІІ в Україну приблизно дорівнював середньому показникові по СНД загалом та Росії зокрема.

На сучасному етапі головна складність інвестиційних процесів полягає в дуже обмежених можливостях внутрішніх накопичень підприємств і неспроможності приватних інвесторів в повній мірі компенсувати недолік капітальних вкладень для поновлення економічного зростання. При цьому критичність ситуації зростає, бо існуюче в Україні економічне середовище не сприяє зростанню капіталізації інвестиційного ринку. Таким чином, за існуючих умов у найближчі роки за рахунок внутрішніх накопичень відсутні реальні шанси масового поновлення застарілих основних фондів у більшості галузей і виробництв.

Вирішення інвестиційного питання можливе шляхом активізації внутрішніх джерел (складний і трудомісткий шлях) або шляхом притягнення альтернативних джерел (іноземне інвестування). Використання першого варіанту проблематичне за умов кризи українських структур влади. Як наслідок, для вирішення блоку взаємозв'язаних проблем структурної перебудови народногосподарського комплексу України чільне місце відводиться залученню іноземних інвестицій. Ця стратегія аргументується тим, що участь у роботі міжнародних ринків фінансів і капіталу, інтеграція в діючі структури кредитного сприяння господарському розвитку є необхідним атрибутом сучасної відкритої економіки, що широко використовує переваги міжнародного співробітництва. Питання про те, чи здатна вибрана стратегія принести бажаний ефект, може отримати перші відповіді вже на даному етапі. Світова практика показує, що перші результати починають проявлятися через три роки після початку процесу залучення іноземних інвестицій. Для України за початок можна прийняти 1995 р. - період початку конкретних реформ в економіці.

Незважаючи на пріоритет використання іноземного капіталу в розвитку економічного потенціалу України, достатня участь іноземних інвесторів на даному етапі розвитку інвестиційних процесів є проблематичною. При цьому роль прямих іноземних інвестицій (ПІІ), яких особливо потребує українська економіка, незначна, що підтверджує аналіз абсолютних і відносних показників ПІІ.

Абсолютний показник загального обсягу ПІІ відображає рівень участі міжнародного капіталу в економіці країни-реципієнта, її становища у світовому економічному співробітництві. Тенденція зміни цього показника дає можливість прогнозувати найближчі перспективи розвитку економіки приймаючої країни. Світовий досвід по залученню ПІІ свідчить, що найбільш часто саме ПІІ каталізують ринкову переорієнтацію, впливаючи через єдність капіталу, технології і досвіду на виробничі потужності країн-реципієнтів, стимулюють розвиток експорту і сприяють інтеграції економіки в розвинені ринкові системи. Аналіз зміни загального обсягу ПІІ свідчить, що:

1) до 1996 р. обсяг залучених ПІІ незначний, незважаючи на існування пільгового режиму для іноземного інвестування (період характеризується макроекономічною нестабільністю, зміною законодавства, відсутністю інвестиційної інфраструктури);

2) зміна загального обсягу ПІІ з 2006 р. має тенденцію до збільшення з середнім приростом близько 600 млн. дол. на рік (період характеризується стійкою фінансовою стабілізацією і соціально-політичною обстановкою; усуненням диспропорцій у правах зовнішнього і внутрішнього інвесторів);

3) при збереженні існуючих темпів залучення іноземного капіталу для задоволення потреби в іноземному капіталі (по оцінках Мінекономіки близько 40 млрд. дол.) потрібен надзвичайно тривалий термін.

Таким чином, використання іноземних інвестиції в якості інструмента економічних реформ сумнівне. Світовий досвід підтверджує, що вони можуть використовуватися лише як каталізатор реформ. Причому тільки в тих країнах, де уряди практично довели свою спроможність здійснювати такі реформи. У першу чергу за рахунок власних джерел. Крім того, незважаючи на те, що надання різноманітних пільг іноземним інвесторам важливе для успішного залучення іноземних інвестицій, більше значення має сприймання країни як стабільного, добропорядного партнера; яке має стабільну економіку з низькими темпами інфляції, послідовним розвитком, стабільними темпами зростання виробництва, достатнім рівнем платоспроможного попиту.

Неприваблива ситуація з незначними обсягами ПІІ погіршується результатами аналізу надходження інвестицій по галузях народного господарства. Дослідження розподілу ПІІ по галузях дає можливість визначити пріоритети вкладення капіталу з боку іноземних інвесторів. Сфери функціонування іноземного капіталу визначають місце країни-реципієнта у міжнародному розподілі праці. Для України пріоритетним є розвиток експортноспроможних та імпортозаміняючих галузей. Використання потенціалу ПІІ для цієї мети може бути значним, як у країнах Південно-Східної Азії. Проте, в Україні реальна ситуація далека від бажаної. За даними на початок січня 2008 року лідерами зі значним випередженням є внутрішня торгівля (понад 17% загального обсягу) і харчова промисловість (20%); швидко збільшується частка вкладення по статті фінанси, кредит, страхування (9%); обсяг надходжень до традиційно експортноспроможних галузей (машинобудування і металообробка, хімічна промисловість, металургійний комплекс) майже 11%; аутсайдери - представники пріоритетних галузей (сільське господарство, паливна промисловість, медицина, наука) близько 1 - 2% 7,с.9; 5,c.148]. Таким чином, ПІІ не сприяють розкриттю промислового потенціалу взагалі та експортного зокрема. Причини зумовлюються необхідністю збуту продукції, створюваної за допомогою додаткових інвестицій, і визначаються низьким внутрішнім платоспроможним попитом (населення і суб'єктів виробництва) жорсткими умовами доступу товарів з України на зовнішні ринки. Сфери зацікавлення іноземних інвесторів відображають існуючу негативну тенденцію, коли капітал притягається торгівлею і фінансово-банківською системою, що мають більш високу рентабельність, ніж у промисловості. Тобто у комерційному обігу грошей багато, а у виробництві недостатньо. Це може стати причиною інфляції. “Інфляція зростає не через надлишок грошової маси, а через те, що прибутки від невиробничої діяльності стають більш високими, ніж від виробничої” (Ерхард) 5,с.149.

Порівняльні показники ПІІ дозволяють оцінити конкурентоспроможність України на світовому ринку капіталу, зокрема серед країн Центральної та Східної Європи. До найважливіших порівняльних показників належать частка ПІІ у валовому національному продукті (ВНП), частка ПІІ у сукупних капіталовкладеннях, кількість ПІІ на душу населення.

Міра участі іноземного капіталу у формуванні національного багатства країни-реципієнта відображає частка ПІІ у ВНП (для розвинених країн близько 15-25%). Частка ПІІ у ВНП України складає близько 5%. На фоні прогресуючих Угорщини (36%), Польщі (12%), Чехії (11%) це незначний показник, який можна зіставити з досягненнями Хорватії (4%) і Югославії (6%) [5, c. 149]. При цьому відбувається незначне збільшення даного показника, але не за рахунок значного збільшення ПІІ, а завдяки стрімкому скороченню ВНП в реальному підрахунку. У світовій практиці простежується існування зв'язку між економічним зростанням і темпами надходження ПІІ. Існує думка, що зростання економіки країн-реципієнтів є вирішальним чинником для позитивної динаміки потоків ПІІ; збільшення валового внутрішнього продукту країн, що розвиваються, в середньому на 1% зумовлює зростання ШІ приблизно на 10 млрд. дол. Таким чином, не слід розраховувати на істотне надходження ПІІ в умовах кризових явищ в економіці країни.

Частка ПІІ в сукупних капіталовкладеннях складає в Україні близько 10% (у розвинених країнах 8%). Таким чином, залучення ПІІ має компенсаційний характер, що характерно для латиноамериканської моделі залучення ПІІ. Схожість проявляється і в інших аспектах: низька питома вага сукупних капіталовкладень у ВНП (порядку 15%, для країн Східної Азії - 30%), низький рівень приватних накопичень, неістотний внесок підприємств з ПІІ в розвиток експорту, низькі витрати на робітничу силу стають важливим чинником надходження ПІІ [5, c. 149]. За допомогою ПІІ відбувається спроба посилити мляву національну інвестиційну діяльність, тоді як необхідно використовувати іноземний капітал як додатковий чинник у підкріпленні інтенсивного внутрішнього інвестиційного процесу. Крім того, реальна практика надходження ПІІ до країн Латинської Америки доводить, що ця модель не дає гарантій стабільності надходжень іноземних інвестицій, причому саме внутрішні інвестиційні недоліки виступають тут однім із провідних чинників нестабільності.

По кількості ПІІ на душу населення Україна з 40дол. разом з іншими країнами колишнього СРСР замикають зі значним відставанням рейтинг країн Центральної та Східної Європи, лідерами якого є Угорщина (1588 дол.), Словенія (650 дол.), Чехія (631 дол.), Польща (417 дол.) [5, c. 149].

Таким чином, Україна не належить до групи країн, здатних акумулювати значні інвестиції. Становище України не викликає оптимістичного прогнозу на найближчу перспективу внаслідок активної позиції країн-конкурентів. За всіма абсолютними та відносними показниками Україна знаходиться в групі .найменш розвинених країн регіону (Румунія, Білорусь, Болгарія) і країн, які відчули вплив воєнних дій (Югославія, Хорватія, Молдова). Економіка України перетворилася в непрозорий, а значить непридатний для інвестування сектор пострадянського простору, що знаходиться в стороні від світових потоків капіталу. Існуючі обсяги іноземного капіталу можливо розцінити як природне тло, притаманне кожній економічній системі. Досягнуті результати не можна віднести до заслуг українських владних структур, а відображають потребу міжнародних корпорацій в міжнародному розподілі праці. Пріоритетна орієнтація на зовнішні джерела фінансування, що декларується в Україні, не сприяє , в належній мірі залученню іноземного капіталу.

Відсутність найближчих перспектив щодо залучення значних ПІІ не означає відсутності можливостей належного відновлення і розвитку економіки України.

2.2 Портфельні інвестиції

Важливим завданням для країн із перехідною економікою є стимулювання інвестиційних процесів, фінансування дефіциту державного бюджету. Основні шляхи реалізації цього завдання такі:

- проведення політики фінансових запозичень у вигляді позичкових коштів міжнародних фінансових організацій;

- формування умов для припливу зовнішніх інвестицій та стимулювання внутрішніх інвесторів;

- наявність обох вищевказаних факторів у розумних пропорціях. Способи, якими досягаються позитивні результати реформування економіки та розв'язання соціальних проблем, суттєво різняться [20, c. 45].

Суть полягає у природі кредитних та інвестиційних коштів. В основі кредитування лежать принципи повернення, платності, забезпеченості, тобто у визначений заздалегідь час кредити необхідно повертати, при цьому слід враховувати, що за несприятливої економічної та політичної ситуації надання кредитів може припинитися.

Міжнародні кредити, що їх отримують країни з перехідною економікою, крім фінансового інтересу, часто мають і політичний (наприклад, реструктурувати заборгованість, яка виникла внаслідок кредитування, майновими правами стратегічних підприємств, ставити умови рефінансування боргу замість окремих політичних дій уряду), що робить їх за сприятливих умов доступнішими.

Для коштів, які надходять у вигляді інвестицій, треба тільки створити відповідні умови: прийнятну інфраструктуру та інвестиційний клімат у країні-реципієнті, наявні потенційно привабливі проекти, надання можливості визначити чіткі перспективи їх реалізації та отримання прибутку. Винятком, який лише підтверджує загальне правило, є інвестиційний проект для створення спільного підприємства 'Daewoo-АвтоЗАЗ', коли корейська сторона як першочергові дії для здійснення інвестицій поставила за необхідне ввести офіційну заборону на ввезення в Україну легкових автомобілів, яким понад 5 років.

У порівнянні з кредитами інвестиції потребують до себе набагато вимогливішого ставлення - вони не здійснюватимуться там, де немає відповідних інституційних структур, чітких і зрозумілих правил, серйозних гарантій для інвесторів (це ж стосується і внутрішнього інвестиційного потенціалу). Інакше кажучи, позитивна динаміка інвестиційних процесів свідчить якщо не про здоров'я економічної системи, то бодай про окремі ознаки її одужання.

Згідно з чинним законодавством інвестиції бувають прямі та портфельні.

Прямою інвестицією визнається операція, яка передбачає внесення коштів або майна безпосередньо у статутний фонд конкретного підприємства в обмін на корпоративні права, цінні папери та інші фінансові активи цього підприємства.

Портфельні інвестиції - це операції з придбання за кошти цінних паперів або інших фінансових активів на фондовому ринку. Портфельні інвестиції чутливіші до змін, які негативно впливають на ринкові процеси в економіці, більше залежать від загальносвітової фінансової кон'юнктури, під впливом якої переміщуються фінансові ресурси 20,с.46.

З огляду на це важливими є відповіді на питання про майбутній стан портфельних інвестицій в Україні та ринок цінних паперів, визначення внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання, детермінація кола та пошук шляхів розв'язання проблем інвесторів.

Відповіді на ці питання особливо актуальні після сплеску активності на українському фондовому ринку в 1997 році, коли на нього прийшли кошти іноземних інвестиційних фондів і банків, та значного зростання обсягів фондових торгів.

Виведення інвесторами цих коштів з українського ринку цінних паперів унаслідок світової фінансової кризи відразу засвідчило, що зростання й підтримка капіталізації ринку забезпечувалися невеликими за обсягом і досить мобільними фінансовими ресурсами іноземних портфельних інвесторів при мінімальній участі грошей вітчизняних інституційних інвесторів (за 1998 рік капіталізація дев'яти компаній, що входять до першого рівня лістингу позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС) знизилася з 3,419 млрд. грн. до 790 млн. грн., або на 76%).

Знижувальні тенденції індексу ПФТС, який розраховується з жовтня 1997 року, чітко показані на малюнку 2.2.1.

Привабливість українського фондового ринку іноземними портфельними інвесторами оцінюється за такими критеріями:

- гарантії інвесторам і правове забезпечення ринку цінних паперів;

- наявна система оподаткуваня доходів від інвестиційної діяльності, порядок виведення інвестицій;

- механізми регулювання процесів на фондовому ринку та регулюючі органи;

- наявність відповідної інфраструктури та інститутів, що забезпечують обіг цінних паперів.

- гарантії інвесторам, правове забезпечення та оподаткування інвестицій.

Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності є пріоритетним, бо ризик зміни законодавства або режиму інвестицій в Україні, на жаль, підвищений.

Нормативна база розпорошена по багатьох документах різних відомств, серед яких найважливішими є закони України, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) і Національного банку України.

Наприклад, діяльність акціонерних товариств регулюється:

- Законом України 'Про цінні папери та фондову біржу' (в частині визначення загальних понять, характеристик акцій, оформлення прийнятих рішень про випуск акцій, реєстрації інформації про випуск акцій, публікування регулярної та особливої інформації про емітента);

- Законом України 'Про господарські товариства' (у частині визначення видів акціонерних товариств, механізму проведення відкритої передплати й оплати акцій, опису органів акціонерного товариства з визначенням порядку роботи і компетенції кожного з них);

- рішеннями ДКЦПФР (у яких детальніше описано процедуру реєстрації випуску цінних паперів, порядок збільшення або зменшення статутного фонду товариства).

Гарантії іноземним портфельним інвесторам закріплені Законом України 'Про режим іноземного інвестування', але Законом 'Про оподаткування прибутку підприємств' окремі його положення не беруться до уваги.

При визначенні оподаткування доходів, отриманих від портфельних інвестицій, застосовується базова ставка податку незалежно від того, підписана Україною угода про уникнення подвійного оподаткування чи ні (під виглядом того, що цей податок є внутрішнім податком на прибуток підприємства). Таке становище негативно позначилося на стані вже здійснених іноземними компаніями портфельних інвестицій (у тому, що кошти вилучалися й не реінвестувалися далі), відповідним чином вплинуло воно й на рішення потенційних портфельних інвесторів.

А ще інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантований безперешкодний і негайний переказ за кордон доходів та інших коштів у іноземній валюті, отриманих на законних підставах за здійснені інвестиції.

У ситуації розвитку фінансової кризи восени 2008 року адміністративні заходи НБУ щодо регулювання валютного ринку обмежили можливість конвертувати отримані доходи та переказувати їх за кордон відразу в повному обсязі.

Звісна річ, не треба однозначно оцінювати цей тимчасовий перебіг подій як неспроможність України сплачувати зовнішні борги іноземним портфельним інвесторам (бо саме завдяки жорсткому адмініструванню Нацбанком валютного ринку українська банківська система витримала поглиблення кризи, саме завдяки цьому вдалося уникнути соціально-політичних наслідків і розвитку ще глибшої кризи), але, з іншого боку, важко засуджувати постраждалих інвесторів, які, перебуваючи у певній паніці, оголосили про дефолт України внаслідок цих форс-мажорних обставин.

Ось чому правове забезпечення портфельних інвестицій та виконання нормативно-правових актів є дуже важливим критерієм оцінки інвестиційної перспективності України.

Підсумовуючи розгляд першої частини цього питання, можна зазначити, що виникають проблеми послідовного стикування різних нормативних документів та необхідність приведення деяких положень у відповідність із реальністю сьогодення.

Зокрема, сьогодні фондовому ринку необхідні:

1) нова редакція Закону 'Про цінні папери та фондову біржу';

2) Закон 'Про інститути спільного інвестування';

3) Закон 'Про векселі в Україні';

4) Закон 'Про оподаткування операцій із цінними паперами'.

Присутність останнього закону у цьому переліку викликана необхідністю чіткого відмежування оподаткування інвестиційних операцій від товарно-бартерних та інших, де діють окремі податки.

Так, іще в 2006 році комісійна діяльність із цінними паперами не розглядалася окремо від іншої посередницької діяльності й оподатковувалася за ставкою 75%, що вочевидь не сприяло активній роботі торгівців цінними паперами щодо залучення коштів клієнтів та розвитку комісійної діяльності.

У цей час Державна податкова адміністрація розповсюдила серед торгівців цінними паперами листа, відповідно до якого податком на додану вартість має обкладатись і комісійна, і комерційна діяльність із цінними паперами.

До 1 липня 2007 року існувало оподаткування за базовою ставкою (30%) доходів від операцій із перепродажу на вторинному ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), тоді як доходи від ОВДП, що отримувалися при погашенні, були звільнені від оподаткування.

Чинний порядок оподаткування корпоративних боргових зобов'язань побудовано таким чином, що із сум, залучених від первинного розміщення облігацій або ощадних сертифікатів, емітент зобов'язаний відразу сплатити 30% податку. Можна припустити, що такий підхід до оподаткування корпоративних облігацій вилучить їх з обігу як конкурентів держоблігацій на ринку запозичень. З іншого боку, підприємства не мають можливості залучати кошти на фондовому ринку за значно нижчою ставкою, ніж банківський кредит. Якщо кредити необхідно повертати, то облігації можна погашати майном (облігації, конвертовані в акції підприємств) або продукцією, що може бути прийнятнішим для підприємства-позичальника.

Ці проблеми прямо або опосередковано впливають на розвиток фондового ринку, запровадження нових фінансових інструментів, на обсяги операцій та ліквідність ринку в цілому.

Крім вищеописаних проблем з оподаткуванням операцій портфельних інвесторів, існує ще й така проблема, як зміна порядку оподаткування у процесі діяльності. Так, наприклад, уведенням із 01.07.2007 року в дію Закону України 'Про оподаткування прибутку підприємств' були скасовані пільги підприємствам з іноземними інвестиціями, встановлені у 2006 році терміном на п'ять років із метою створення для бюджету додаткового джерела надходження коштів. Оцінивши сьогодні всі 'за' та 'проти' цього рішення, необхідно зазначити, що введення його в дію було малокорисним для України - деякі інвестори згорнули свою діяльність, погіршився інвестиційний клімат у державі.

Можливими шляхами розв'язання проблеми оподаткування інвестиційної діяльності є:

1) повернення до механізму надання пільг іноземним інвесторам, які здійснюють свою діяльність в Україні, на фіксований термін;

2) звільнення від податку на додану вартість усіх операцій із цінними паперами та похідними від них;

3) скасування оподаткування операцій із державними цінними паперами для стимулювання внутрішнього інвестора;

4) зміна оподаткування облігацій підприємств.

2. регулювання фондового ринку

Істотними для портфельних інвесторів е наявність регулюючих органів та актуальність рішень, які вони приймають.

Спочатку фондовий ринок регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна, Антимонопольним комітетом. Національним банком. Сьогодні головним регулятором є ДКЦПФР. Пройшов розподіл повноважень із ФДМУ, підписано угоду про спільну діяльність із регулювання ринку цінних паперів та обмін інформацією з НБУ [19 c. 49].

Держкомісія охопила своїми нормативними актами практично увесь корпоративний ринок - від емісії цінних паперів до правил обігу фондових деривативів та встановлення критеріїв професійної діяльності торгівців цінними паперами. Державна комісія видає дозволи на здійснення діяльності торгівцям цінними паперами, зберігачам та реєстраторам цінних паперів, ліцензує депозитарії, біржі та позабіржові торговельні системи, реєструє випуски цінних паперів і контролює ліквідність суб'єктів фондового ринку.

Документом, дія якого в період поглиблення фінансової кризи була спрямована на постійний контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів, стало рішення держкомісії від 09.10.2008 р. № 125. Цим рішенням встановлено нові строки подання звітності з показників ліквідності та фінансового стану - періодом на 10-й, 20-й та останній робочий день місяця. Посилення регулювання і контролю за ліквідністю здійснюється у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів та Національного банку 'Про затвердження антикризових заходів фінансової стабілізації'.

І хоча для торгівців цінними паперами така частота подання звітності збільшить обсяг паперової роботи при відсутності можливостей проводити активні операції на фондовому ринку через його неліквідність, є в цього рішення й інший аспект - виявлення на ранній стадії суб'єктів фондового ринку, які втрачають ліквідність, встановлення індивідуальних обмежень на здійснення окремих операцій із цінними паперами, локалізація негативних наслідків непоставки або несплати і зниження ризику втрати ліквідності для ринку цінних паперів у цілому.

Об'єктивна ситуація, коли на неорганізованому ринку зосереджені переважний обсяг та кількість укладених угод, не дає змоги комісії ефективніше контролювати ринок, створювати прозоре середовище для портфельних інвесторів. Тому зусилля комісії останнім часом спрямовані також на централізацію операцій із цінними паперами на організованих ринках. Це знайшло відображення у рішенні ДКЦПФР від 31.07.2008 р. № 100-1, згідно з яким із 01.04.2009 р. угоди з цінними паперами інвестиційне привабливих підприємств повинні здійснюватися торгівцями цінними паперами тільки через організаторів торгівлі, які зареєстровані комісією.

Згідно із Законом України 'Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні' для укладання на фондовій біржі або організаційно оформленому позабіржовому ринку угод із цінними паперами, випущеними в документарній формі, ці папери мають бути знерухомлені в депозитарії, який обслуговує їхній обіг, тобто мають бути заведеними у депозитарну систему поряд із цінними паперами у бездокументарному вигляді.

Вищезазначене рішення ДКЦПФР сприяє активнішому формуванню депозитарної системи, відпрацюванню зв'язків між усіма суб'єктами системи. Це й є той необхідний крок у період кризи на фінансовому ринку України для створення необхідних передумов запровадження загальновизнаних стандартів здійснення портфельних інвестицій.

3. Інфраструктура ринку

Елементи системи, позначені в додатку, за винятком клірингово-розрахункового центру, вже створені, й нині налагоджуються і відпрацьовуються взаємозв'язки між ними.

Біржовий сегмент ринку представлений Українською фондовою біржею, Київською міжнародною фондовою біржею, Донецькою фондовою біржею, Українською міжбанківською валютною біржею.

Основними подіями, що відбуваються сьогодні на біржах, є аукціони, на яких ФДМУ продає державні пакети акцій приватизованих підприємств. На Українській фондовій біржі за 2008 рік, наприклад, продано близько 129 млн. акцій на суму 42,7 млн. грн.

Ці аукціони проводяться у відповідності з Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом ФДМУ від 04.02.2003 р. № 56. Вторинні біржові торги практично відсутні.

З вищеперелічених фондових бірж тільки Українська фондова біржа має систему електронних торгів, створену на базі ІВМ А5-400/Р-45 та відповідного програмного забезпечення, отриманого біржею у 2007 році як допомогу від Товариства французьких бірж.

За зразком Національного депозитарію Франції 'СІКОВАМ' був створений і введений у дію Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ, що дало змогу здійснювати поставку цінних паперів проти їх оплати у термін Т + 3 [20, c. 51].

Електронні торги проводилися з цінних паперів, включених до відділення офіційного котирування К-1, акцій простих іменних АСК 'Укррічфлот' та акцій простих іменних АК АПБ 'Україна'.

Незважаючи на великий матеріальний і науковий потенціал, Українська фондова біржа так і не змогла стати національною біржею, офіційним майданчиком обігу цінних паперів українських емітентів.

Відсутність у офіційному лістингу УФБ акцій інших підприємств, нерозвинутість депозитарної системи у цілому в Україні, низький інтерес торгівців до укладання угод на біржах, початок проведення аукціонів ФДМУ на біржах і, найголовніше, створення й початок експлуатації позабіржової фондової торговельної системи практично поставили хрест на електронних торгах УФБ та на біржовій торгівлі в цілому.

Можна стверджувати, що ринок цінних паперів в Україні повністю позабіржовий. У структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема на ПФТС.

Асоціація 'Позабіржова фондова торговельна система' створена торгівцями цінними паперами у 2006 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір.

Сьогодні асоціація ПФТС об'єднує найбільшу кількість торгівців у порівнянні з іншими торговими системами та біржами, але й торговельна система не інтегрована у депозитарну систему й не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердим котируванням і забезпечувало б розрахунки за трансакціями).

Попри ці вади наявність торговельної позабіржової системи дуже актуальна для ринку цінних паперів України і ось чому:

- по-перше, сьогодні це альтернативний 'мертвим' біржам майданчик концентрації попиту-пропозиції на цінні папери, яким мають змогу користуватися торгівці із 16 міст України;

- по-друге, асоціація має низку кодексів (арбітражний, дисциплінарний, етичний), дотримання яких є гарантією (звісно, досить умовною) при здійсненні операцій у рамках системи;

- по-третє, асоціація має статус саморегулівної організації, що дає змогу виходити на регулівні органи з ініціативами взаємодії у багатьох питаннях ринку цінних паперів та відстоювати права своїх членів.

Потреба ринку цінних паперів у депозитарній і розрахунково-кліринговій системах щойно почала задовольнятися. У 1997 році заснований і почав працювати перший (і поки що єдиний) депозитарій корпоративних цінних паперів - АТ 'Міжрегіональний фондовий союз'. Ще до його створення ДКЦПФР почала видавати дозволи на здійснення депозитарної діяльності зберігачам цінних паперів.

Станом на кінець 2008 року обсяг бездокументарних цінних паперів, що мають обіг на ринку та обслуговуються АТ 'МФС', становить приблизно 1 400 млн. грн. за номінальною вартістю, кількість випусків цінних паперів, за якими АТ 'МФС' зареєстровано як номінальний утримувач, - 11 [20, c. 52].

Програмне забезпечення депозитарію об'єднане засобами модемного зв'язку, що дає змогу виконувати накази депонентів у режимі реального часу.

На жаль, ще не створено жодного клірингового центру чи спеціалізованого банку для здійснення розрахунків за угодами на фондовому ринку, тому оплата за цінні папери, поставлені контрагенту (навіть у рамках депозитарної системи), поки що не гарантована.

Показовим прикладом розбудови інфраструктури ринку цінних паперів є заходи Національного банку України з організації ринку державних цінних паперів (зокрема ОВДП).

Запустивши у березні 2005 року первинні аукціони з розміщення ОВДП, уже в липні НБУ запропонував операторам ринку програмний комплекс 'Вторин', що забезпечує проведення вторинних торгів з ОВДП на фондовій секції УМВБ.

Улітку 2006 року фахівцями НБУ був запроваджений депозитарій державних цінних паперів, а комерційні банки-дилери ринку ОВДП отримали багатофункціональний депозитарний комплекс 'ДЕПО-облік', який дає змогу враховувати і проводити всі можливі операції з ОВДП - купівлю-продаж на позабіржовому та біржовому ринках, заставні міжбанківські операції, блокування для подальшого продажу на торговельних біржових майданчиках і в страховий фонд вкладів фізичних осіб, переказ облігацій по 'депо'-рахунках в одному субдепозитарії та на міжбанківському рівні, угоди 'репо' та заставу при отриманні ломбардних кредитів у НБУ.

Депозитарна система з ОВДП, створена спеціалістами НБУ, прозора для контролю насамперед для самого НБУ, порівняно проста у використанні для користувачів - комерційних банків, до неї ставляться такі ж вимоги із захисту обміну інформацією, що й до системи електронних платежів Нацбанку. Враховуючи специфіку обслуговування внутрішнього боргу та його економічне значення для покриття дефіциту держбюджету, депозитарій державних цінних паперів обслуговує всі операції депонентів безплатно. Гідно оцінивши всі переваги інфраструктури ринку держзобов'язань, на нього досить швидко прийшли іноземні інвестори, викуповуючи в окремі моменти до 70% емітованих облігацій.

Для іноземних портфельних інвесторів, які працюють чи мають намір працювати на українському фондовому ринку, факт переваги позабіржового ринку над біржовим є значною складовою системного (загальноринкового) ризику, знизити якого не може жодна стратегія хеджування.

Звичайна для вітчизняних торгівців цінними паперами процедура переоформлення прав власності на цінні папери через реєстраторів, що відбирає від семи днів до одного місяця, ставить у безвихідь портфельних інвесторів. Основним способом заробітку є максимально прискорений обіг цінних паперів, формування портфелів цінних паперів та активні операції, пов'язані з переглядом активів портфелів. Змінити ситуацію й кардинально вплинути на подальший розвиток інфраструктури українського фондового ринку можуть тільки рішення регуляторів ринку, спрямовані на:

1) якнайшвидшу розбудову Національного депозитарію цінних паперів, розвиток національної депозитарної системи та наповнення її фінансовими активами;

2) поступове зменшення значення реєстраторів для депозитарної системи, передачу їхніх функцій зберігачам цінних паперів;

3) створення розрахунково-клірингових центрів або банків для забезпечення принципу 'поставка проти оплати';

4) централізацію вторинних торгів та первинне розміщення емісійних цінних паперів на фондових біржах або організаційно оформленому позабіржовому ринку, надання статусу офіційного центру укладення угод із цінними паперами одній із фондових бірж.

З усього сказаного вище можна зробити такі висновки:

Проаналізувавши вищенаведені питання й окремі положення, можна стверджувати, що потенціал для створення прийнятного інвестиційного клімату в Україні достатній.

Україні важливо не втратити фінансової та політичної незалежності, для .чого необхідно знайти оптимальне співвідношення між отриманням кредитів від міжнародних фінансових організацій та залученням грошей внутрішніх інвесторів, розбудувати інфраструктуру ринку цінних паперів і лібералізувати правові й податкові умови діяльності портфельних інвесторів.

Переорієнтація потреб у коштах на перебудову економічної системи, по-перше, з кредитних на інвестиційні, по-друге, з іноземних на вітчизняні зможе дати поштовх для економічного відтворення України.

Відсутність найближчих перспектив щодо залучення значних ПІІ не означає відсутності можливостей належного відновлення і розвитку економіки України. Світовий досвід по залученню іноземного капіталу свідчить, що, незважаючи на можливості інтенсифікації виробництва і оптимізації використання наявних ресурсів, іноземні інвестиції не належать до вирішальних чинників економічного зростання. Наявність високого рівня надходжень інвестицій не обов'язково призводить до швидкого підйому національної економіки. Жодна країна не досягла успіхів, якщо підпорядковувала свою економічну політику винятково меті притягнення іноземних інвестицій будь-якою ціною: іноземні інвестиції не панацея, вони лише один із компонентів високоефективного розвитку. Орієнтація в Україні внутрішньої економічної політики на створення умов для іноземного інвестування з метою залучення іноземного капіталу, що повинно стати основою для модернізації і реконструкції національного виробництва, є не зовсім вірною стратегією. Вона здатна загальмувати розвиток національного інвестиційного капіталу. Для зміни інвестиційної ситуації необхідна кардинальна зміна інвестиційної стратегії. Для створення необхідного інвестиційного клімату з метою притягнення приватного іноземного капіталу необхідна інтенсифікація внутрішніх інвестиційних процесів, досягнення стабільної соціально-політичної обстановки. При цьому першочерговими стратегічними завданнями є досягнення зростання реального ВВП і досить тривала фінансова стабілізація.

У цьому зв'язку необхідні рішучі дії з проведення загальноекономічних реформ із метою збільшення ВВП як в вартісному, так і в натуральному вимірі. Без збільшення реального ВВП неможливо розраховувати на значні інвестиції. Однак, тимчасове скорочення темпів падіння виробництва, що спостерігається на деяких етапах, може стати лише передумовою до подальшого падіння ВВП. Оскільки за відсутності структурних змін зростання виробництва означає зростання випуску підчас неліквідної, нерентабельної продукції. Це неминуче тягне подальший розвиток платіжної кризи і наступне підсилення спаду обсягу виробництва. Необхідне подолання промислового спаду при об'єднанні фінансової стабілізації із структурними і майновими реформами в державному секторі; при цьому рішення інвестиційної проблеми необхідно реалізувати здебільшого не пільговим кредитуванням, субсидіюванням, наданням пільг окремим підприємствам. Пріоритетне завдання - зміна економічного середовища в напрямку пом'якшення умов функціонування, прозорості дій державних контролюючих органів, встановлення законності.

Глава 3. Іноземне інвестування в економіку Харкова та Харківської області

3.1 Прямі та портфельні іноземні інвестиції

Протягом 9 місяців 2009 року в економіку міста Харкова іноземними інвесторами вкладено 9,9 млн. дол. США, що на 9,1% менше, ніж у відповідному періоді 2008 року. Інвестицій з країн СНД та Балтії за 9 місяців не надійшло.

Основною формою залучення інвестицій було інвестування у формі грошових внесків 3,7 млн. дол. (37,4%), та у вигляді рухомого і нерухомого майна 6,2 млн. дол. (62,6%).

Таблиця 3.1.Прямі іноземні інвестиції в економіку м. Харкова. (млн. дол. США) [ 45].

	9 місяців 2008 року	9 місяців 2009 року
Збільшення капіталу-всього	10,9	9,9
у тому числі за рахунок:
- грошових внесків	5,1	3,7
- внесків у формі рухомого і нерухомого майна	5,7	6,2
- внесків у формі нематеріальних активів (придбання юридичних прав, ноу-хау тощо)	0,1	-

Станом на 1 жовтня 2009 року загальний обсяг іноземних інвестицій склав 55,8 млн. дол. (96,9%). Несприятлива економічна ситуація призводить до стримування міжнародних інвесторів від великих вкладів в підприємства міста та до вилучення вкладеного капіталу. Так, на 1 жовтня 2008 року нерезидентами вилучено капіталу на суму 3,1 млн. дол. США, у тому числі за рахунок вилучення грошових, майнових, та інших внесків 1,1 млн. дол. США; інших форм вилучення капіталу на підставі скасування угод резидентами України 1,9 млн. дол. США.

В цілому іноземні інвестиції надійшли з 36 країн світу і були вкладені до 181 підприємства міста.

Таблиця 3.2.

	Кількість підприємств	Іноземні інвестиції за:
	2007 рік	2008 рік	9 місяців 2007 року	9 місяців 2008 року
Всього	172	181	47,0	55,8
з них випускають продукцію	70	69	28,6	34,4
у тому числі:
Спільні підприємства	159	167	45,4	54,3
з них випускають продукцію	65	64	28,3	34,3

На долю розвинених країн припадає понад 80,3% усіх інвестицій. Так, обсяг інвестицій зі Сполучених Штатів Америки склав 26,8 млн.дол., Ліхтенштейну - 5,5 млн.дол., Німеччини - 3,0 млн.дол., Ірландії - 1,9 млн.дол.. Російської Федерації - 1,6 млн.дол., Сполученого Королівства Великобританії - 6,0 млн.дол.

За 9 місяців 2008 року на долю підприємств промисловості припадає більше половини всіх іноземних інвестицій, у тому числі в харчову промисловість вкладено 46,2% всіх інвестицій по місту. Далі можна виділити вклади іноземного капіталу в таку галузь, як торгівля і громадське харчування - 12,83 млн.дол. (23,6% від загального обсягу інвестицій) ; та внутрішня торгівля - 12,75 млн. дол. (23,5% від загального обсягу інвестицій).

П'ять підприємств міста Харкова зробили свої внески в економіку Російської Федерації. На 1 жовтня 2008 року сукупний капітал резидента склав 1,5 млн.дол. США [45,46].

Малюнок 3.1.

Сукупний капітал нерезидента в Харківській області на початок звітного періоду по всіх видах інвестицій склав 184,66 млн.дол. По прямих інвестиціях сукупний капітал на початок звітного періоду становить 150,26 млн.дол. (81,4% до загального обсягу інвестицій), у тому числі з країн СНД - 3,25 млн.дол., з інших країн світу - 147,01 млн.дол.; по портфельних інвестиціях - 5,82 млн.дол. (3,1%), у тому числі з країн СНД - 0,20 млн.дол., з інших країн світу - 5,62 млн.дол.; по інших інвестиціях - 28,58 млн.дол.(15,5%), у тому числі з країн СНД - 0,16 млн.дол., з інших країн світу - 28,42 млн.дол.

У I кварталі 2007 року в економіку Харківської області іноземними інвесторами вкладено 8,31 млн.дол., у тому числі прямих інвестицій - 6,46 млн.дол.(77,8% до загального обсягу вкладених інвестицій), портфельних інвестицій - 0,01 млн.дол.(0,1%), інших інвестицій - 1,84 млн.дол.(22,1%).

Основною формою залучення прямих інвестицій було інвестування у формі рухомого та нерухомого майна - 4,63 млн.дол. (71,7% до загального обсягу), у формі грошових внесків - 1,66 млн.дол. (25,7%), внесків за рахунок скасування боргу - 0,12 млн.дол.(1,8%) [46,47].

Таблиця 3.2.1.(млн.дол.)

	I квартал 2006 року	I квартал 2007 року
Збільшення капіталу - всього	5,48	6,46
у тому числі за рахунок:
-грошових внесків	1,5	1,66
-внесків за рахунок скасування боргу	0,11	0,12
-реінвестування доходів	-	0,05
-внесків у формі рухомого і нерухомого майна	2,46	4,63

Зменшення обсягу інвестицій у I кварталі 2007 року по всіх видах інвестицій становить 3,3 млн.дол., у тому числі по прямих інвестиціях - 0,79 млн.дол.(23,9% до загального обсягу), по інших інвестиціях - 2,51 тис.дол.(76,1%).

Станом на 1 квітня 2007 року загальний обсяг іноземних інвестицій в Харківщині складає 189,46 млн.дол., у тому числі прямих інвестицій - 155,76 млн.дол. (82,2% до загального обсягу), портфельних інвестицій - 5,81 млн. дол.(3,1%), інших інвестицій - 27,89 млн.дол.(14,7%).

В цілому іноземні інвестиції надійшли з 74 країн світу. Прямі іноземні інвестиції надійшли з 47 країн, портфельні - з 18 країн, інші - з 45 країн.

По прямих іноземних інвестиціях найбільші внески надійшли із Сполучених Штатів Америки - 32,99 млн.дол. (21,2% до загального підсумку), Швейцарії - 23,62 млн.дол. (15,2%), Великобританії - 21,91 млн.дол. (14,1%), Німеччини - 14,28 млн.дол. (9,2%), В'єтнаму - 9,00 млн.дол. (5,8%), Кіпру - 8,64 млн.дол. (5,5%) і т.д. По портфельних інвестиціях розподіл обсягів інвестицій склався таким чином: Сполучені Штати Америки - 4,08 млн.дол. (70,2%), Люксембург - 0,89 млн.дол. (15,3%), В'єтнам - 0,50 млн.дол. (8,6%), Російська Федерація - 0,21 млн.дол.(3,6%) і т.д. По інших інвестиціях: Великобританія - 17,00 млн.дол. (61,0%), Кіпр - 6,26 млн.дол. (22,4%), Беліз - 2,10 млн.дол. (7,5%), Швеція - 0,59 млн.дол. (2,1%) і т.д.[46,47].

Малюнок 3.1.1.

В І кварталі 2007 року Харківському обласному управлінню статистики звітували 335 організацій, які мають іноземні інвестиції. Прямі інвестиції мають 307 організацій (з урахуванням організацій, які вилучили інвестиції протягом кварталу), портфельні інвестиції - 34 організації, інші інвестиції - 11 організацій. В той же час тільки прямі інвестиції мають 290 організацій, тільки портфельні - 19, тільки інші - 9, прямі і портфельні разом - 15, прямі та інші - 2. З 2 підприємств інвестиції були вилучені на підставі скасування угод з резидентами України.

Розподіл іноземних інвестицій в області у I кварталі 2007 року за видами економічної діяльності склався таким чином: промисловість (всього) - 67,84 млн.дол., у тому числі обробна промисловість - 65,62 млн.дол., до якої входять:

харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів - 34,60 млн.дол.,

целюлозно - паперова промисловість; видавнича справа - 10,44 млн.дол.,

хімічна та нафтохімічна промисловість (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів) - 8,34 млн.дол.,

машинобудування (виробництво машин, електричного, електронного та транспортного устаткування) - 5,87 млн.дол.,

металургія та оброблення металлу - 2,86 млн.дол. та інші;

будівництво - 0,78 млн.дол.; оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту - 23,45 млн.дол.; фінансова діяльність - 54,82 млн.дол.; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 35,02 млн.дол. та інші.

Тринадцять підприємств Харківської області зробили свої внески в економіку інших країн: 9 підприємств - прямі інвестиції (8 підприємств - в Російську Федерацію, одне - в Білорусь), 3 підприємства - портфельні інвестиціїі (в Бельгію, Російську Федерацію, Латвію), 1 підприємство - інші інвестиції в Латвію. На 1 квітня 2007 року сукупний капітал резидента складає 51,76 млн.дол., у тому числі прямі інвестиції - 48,38 млн.дол., портфельні інвестиції - 0,38 млн.дол., інші інвестиції - 3,00 млн.дол. Основними інвесторами є підприємства, які за видами економічної діяльності відносяться до будівництва - 1,24 млн.дол.; освіти - 3,22 млн.дол.; фінансової діяльності - 3,35 млн.дол.; операцій з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам - 43,91 млн.дол.[46,47].

3.2 Реалізація інвестиційних проектів у зоні пріоритетного розвитку м. Харкові за 2009 рік

У відповідності з п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.99 № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності» місто Харків визначено територією пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

На 01.01.2010р. в м.Харкові налічується 64 підприємства, які реалізують 70 інвестиційних проектів (з урахуванням закритих проектів) на території пріоритетного розвитку, з них шість підприємств впроваджують в дію по два проекти.

Загальний обсяг інвестицій підприємств, які реалізують інвестиційні проекти на території пріоритетного розвитку по проектах складає 368,5 млн.дол., у т.ч. в основний капітал - 320,0 млн.дол. (або 86,8%).

В загальному обсязі інвестицій по проектах 21,8% (80,3 млн.дол.) складають іноземні інвестиції, українські - 78,2% (288,2 млн.дол.).

За п'ять років з початку реалізації проектів у м.Харкові фактично надійшли інвестиції 62 підприємствам (по 68 проектах) на суму 177,5 млн.дол., що складає 48,2% до обсягів передбачених проектами. У 2009р. надходження інвестицій склало 58,7 млн.дол. (15,9% до обсягів, передбачених на звітний рік).

Серед інвестицій, які надійшли з початку реалізації проектів: іноземних - 61,4 млн.дол. (34,6%), українських - 116,1 млн.дол. (65,4%).

Із загального обсягу іноземних інвестицій у м.Харкові на 1 січня 2010р. (366,3 млн.дол.) в інвестиційні проекти у спеціальній зоні пріоритетного розвитку надійшло 16,8%. Залучення іноземних інвестицій відбулось за рахунок грошових внесків - 46,0 млн.дол. (74,9% до загального обсягу), цінних паперів - 0,1 млн.дол (0,2%), внесків у вигляді рухомого і нерухомого майна - 14,9 млн.дол. (24,2%), нематеріальних активів - 0,3 млн.дол. (0,5%), інші - 0,1 млн.дол. (0,2%).

Українські інвестиції з початку реалізації проектів надійшли за рахунок власних коштів підприємств - 54,8 млн.дол. (47,2% до загального обсягу), безповоротних коштів з державного бюджету - 1,9 млн.дол. (1,6%), коштів місцевого бюджету - 0,6 млн.дол. (0,5%), кредитів комерційних банків - 31,9 млн.дол. (27,5%), інших джерел - 26,9 млн.дол. (23,2%).

З початку реалізації проектів по 61 підприємству (67 проектах) м.Харкова розпочалось освоєння інвестицій і вони становлять 159,9 млн.дол., що складає 43,4% до обсягів, передбачених проектами. У 2009р. освоєно 56,8 млн.дол. (62,1% до обсягів, передбачених проектами у звітному році).

По сумі надходження інвестицій м.Харків знаходиться на четвертому місці серед регіонів України, які реалізують інвестиційні проекти по всіх спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку України (після Донецької, Закарпатської областей та Автономної Республіки Крим), а по освоєнню інвестицій м.Харків знаходиться, відповідно, на третьому місці (після Донецької області та Автономної Республіки Крим).

З початку реалізації проектів введено в дію потужності по виробництву тротуарної плитки - 56,4 тис.кв.м за рік, асфальту - 3,5 тис. тонн за зміну, готових лікарських засобів - 93,1 млн.грн., макаронних виробів - 53,0 тис.тонн, консервів м'ясних - 54,6 туб за зміну, йогуртів - 80,0 тонн за добу, творожних десертів - 60,0 тонн за добу, зубної пасти - 24,0 млн.ум.туб, косметичних виробів - 64,7 млн.грн., поліграфічної продукції - 5,7 тис.тонн, облагородженої паперової маси - 15,5 тис.тонн, товарів побутової хімії - 1,0 тис.тонн, кондитерських виробів - 0,2 тис. тонн, поліетилену - 0,5 тис.тонн, поліпропілену - 2,2 тис.тон, поліпропіленових мішків - 20,0 млн.штук, матеріалів для гідроізоляції труб - 27,1 тис.пог.м, рідких гідроізоляційних матеріалів - 4,0 тис.тонн, м'яких покрівельних матеріалів - 1 млн.кв.м, бітуму - 9,7 тис.тонн, кабельних виробів - 1900 км, а також введені - міські автоматичні телефонні станції - на 17,6 тис. номерів, турбіна парова - на 24,0 тис.квт, мережі кабельного телебачення - 78,6 тис. абон. номерів, радіотелефонні станції зв'язку - 17,7 тис.номерів, каналізація - 1,1 тис.куб.м стічних вод за добу, млин - 150,0 тонн переробки зерна за добу та один розчинно-бетоний вузол.

Висновки

З усього наведеного раніше можна дійти до таких узагальнюючих висновків:

Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні, в умовах поглиблення інвестиційної кризи в Україні.

1. У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграє науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямів інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкому подоланню 'економічної кризи і досягненню стабілізації та зростання народного господарства.

Саме на пріоритетні напрями науково-технологічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну й іноваційну діяльність та ресурси.

2. Безперечно, треба значно активізувати розробку застосування новітніх технологій, і, насамперед у сферах, визначених, як загальнодержавні пріоритети (енергетика, агропродовольчий комплекс, сучасне машинобудування, наука, освіта, охорона здоров'я). Для цього слід спрямувати фундаментальну і прикладну науку на розвиток новітніх науково-технологічних комплексів, на створення конкурентоспроможних систем і технологій під замовлення споживачів.

3. У економіці України склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання. Тому необхідно:

- насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;

- створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За. участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів, поступово замінивши безповоротне бюджетне фінансування на виділення кредитів, які мають бути повернені банку;

- залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних накопичень, в чому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;

- направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;

- ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, ЇЇ фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;

- поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням, враховуючи те, що в 1999 р передбачено одержати амортизаційні відрахування обсягом 19 млрд. грн., а це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень майже в 1,5 раза;

- активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоб підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 мли. дол.). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;

- ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити необхідну інфраструктуру та належний механізм страхування цих інвестицій.

Література

1. Абібулаєв М.С. Фінансування іноваційної діяльності // Фінанси України. - 2006. - №3. - с.111-115.

2. Актуальні проблеми економіки перехідного періоду. Науковий збірник // За ред. Ватаманюка З.Г/.Л., 2008.- 309 с.

3. Алексєєв А.А., Панченко А.І. Модель оцінки ефективності інвестиційних проектів// Математические машины и системы.-2008.-№2.с.112-116.

4. Бабич М., Блінов А. Зовнішній борг України росте швидше, ніж дідова ріпка //Україна Business. - 2009. - № 8 (408) 17 - 24 лютого. - с. 9.

5. Бастун Л., Троїцька О. Стан платіжного балансу України за 2009 рік//Вісник НБУ. - 2007.- с. 26 - 28.

6. Біла С. Проблеми створення сприятливого клімату в процесі структурних перетворень економіки України // Економіка і фінанси. - 2009. - №2. - с. 95-107.

7. Болейко Ю.О. Оцінка інвестиційного клімату регіону// Фінанси України.-2007. - №7. - с. 79 - 88.

8. Васильченко С.М. Теоретичні основи інвестування // Фінанси України. - 2006. - №1. - с.93 - 98.

9. Вітлінський В.В., Макаренко В.О. Модель вибору інвестиційного проекту // Фінанси України. - 2007. - №4. - с.63-72.

10. Вовк І.П. Інвестиції в Україні. К., 2006. - 59 с.

11. Гаврилюк О.В. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 2007. - №7. - с. 56 - 61.

12. Гаврилюк О. Умови здійснення іноземного інвестування // Економіка України. - 2007. - № 8. - с. 9 - 12.

13. Герасимчук А. Інвестиції та питання покращення інвестиційного клімату в Україні // Формування ринкової економіки в Україні. - 2008. - №3. - с. 181 - 185

14. Горобець І.В. Формування інформаційної основи для розробки фінансового плану інвестицій // Фінанси України. - 2009. - №2. - с. 54-66.

15. Губанова Л.І. Оцінка інвестиційних проектів // Фінанси України. - 2006. - №10. - с.126-131.

16. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. К.,2008. - 63с.

17. Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україну // Голос України. - 2006. - 11 лютого.

18. Джексон Гейл П.В. Залучення зарубіжних інвестицій: порівняння міжнародного досвіду // Економічні реформи сьогодні. - 2007. - №11-12. - с.2 - 11.

19. Діденко Я. О. Удосконалення прямого іноземного інвестування // Фінанси України. - 2006. - №12. - с.96-105.

20. Дорошенко Т.В. Сутність інвестицій як економічної категорії // Фінанси України. - 2010. - №11. - с.114-117.

21. Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні”. ВВР, 2010, № 46. - ст. 616.

22. Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні”. ВВР, 2010, № 46. - ст. 616.

23. Закон України “Про інвестиційну діяльність”. Відомості Верховної Ради. 2010, № 47 - ст. 646.

24. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту. К., 2006. - 110 с.

25. Заруцький В.С. Роль прямих іноземних інвестицій в економіці України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2009. - №1. - с.147 - 150.

26. Затоцька Т.,Кердан М. Фінансування інвестиційних проектів в Україні // Фінанси та економіка. - 2009. - №4. - с. 15 - 17.

27. Захарін С.В. Державне регулювання іноземного інвестування // Фінанси України. - 2007. - №1. - с.92-101.

28. Збірник типових документів з питань приватизації в Україні. К., 2006. - 576 с.

29. Інтереси та потенціал прямих іноземних інвесторів в Україні //Прямі інозені інвестиції. - 2007. - №11. с.7-53.

30. Кравчук А.В. Залучення інвестицій в економіку регіону //Фінанси України. - 2006. - №11. - с.109-113.

31. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України. - 2006 - №7. - с.139- 148.

32. Кізима Т.О. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку // Фінанси України. - 2006. - №10. - с.118-125.

33. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. К., 2006. - 288 с.

34. Кручок С.І. Оцінка інвестиційних проектів // Фінанси України. - 2006. - №12. - с.84-95.

35. Кузьмін О.Є., Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. - 2007. - №3. - с.97-107.

36. Лазебник Л.Л. Інвестиційний кліміт та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 2007. - №4. - с. 82 - 85.

37. Ластовченко І.В. Деякі фінансові аспекти інвестиційної діяльності підприємств // Фінанси України. - 2006. - №2. - с.105 - 110.

38. Лашко О . Форми, методи та інструментарій здійснення державної інвестиційної політики//Економіка і фінанси. - 2006. - №11. - с. 108 - 116.

39. Лимонов Ю.М. Використаня інвестицій у процесі зміни власника // Фінанси України. - 2006. - №7. - с.135-138.

40. Лукінов І. Інвестиційна діяльність в економічному оновленні та зростанні // Економіка України. - 2007. - №8. - с. 4 - 8.

41. Луцевич О., Остапенко С. Перешкоди для припливу іноземних інвестицій в Україну // Економічна стратегія. - 2006. - №3. - с. 38 - 43.

42. Мар`єнко А.В., Принц Г.В., Патика Н.І., Пріб К.А. Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України // Фінанси України. - 2009. - №7. - с. 34 - 54.

43. Міністерство юстиції України. Закони України 1990 - 1995. К., 2006.

44. Моніторинг основних положень приватизації - 99 // Україна Business. - 2009. - № 4 (404) 21 - 27 січня. с. 8 - 9.

45. Михайлов К. Інвестиційна діяльність в Україні // Економіст. - 2008. - .№2. - с. 40 - 43.

46. Несен Л.М., Сердюк Т.В. Деякі підходи до оцінки ефективності вкладень капіталу в сучасних економічних умовах // Вісник Вінницького політехнічного університету. - 2008. - №2. - с. 35 - 40.

47. Оболонський А. Державне регулювання інвестиційної діяльності // Вісник НБУ. - 2007. - с. 37 - 39. - 5 вересня.

48. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції а Україні: Довідник з правових питань. К.: Юрінком, 2007. с.42. - 43.

49. Омельянович Л.А., Філіпенко Т.В., Гладкова О.В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. - 2007. - №6. - с. 73 - 78.

50. Онікієнко С.В. Пост аудит інвестиційних проектів // Фінанси України. - 2006. - №1. - с.99 - 103.

51. Основні положення проекту Програми 'Україна - 2010' // Україна Business. - 2009 - № 5 (405) 28 січня - 3 лютого. - с. 9.

52. Отченаш К. Г., Руденко В.Б. Вплив фінансової кризи на діяльність інвесторів // Фінанси України. - 2006. - №2. - с. 86 - 95.

53. Панасюк Б., Панасюк О. Інвестування за рахунок внутрішніх резервів // Економіка України. 2007. №3. с. 4 - 17.

54. ПерсадаА.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: Лібра, 2008. с.326.

55. Правові аспекти приватизації в Україні. К., 2006. - 576 с.

56. Про необхідність іноземних інвестицій // Фінанси та економіка. - 2009. - №4. - с.18 - 20.

57. Про соціально-економічне становище України за 2008 рік. К. : Державний Комітет статистики України, 2009. с.37.

58. Про соціальне-економічне становище України за 1998 рік. К.: Державний Комітет статистики України, 2009. с.44 - 45.

59. Про хід економічної реформи в Україні за 1997рік. К: Державний Комітет статистики України, 2008. с.30.

60. Редькин О.С., Гришина О.С. Лібералізація інвестиційних процесів // Фінанси України. - 2007. - №2. - с.115-123.

61. Руденко В. Б. Перспективи портфельних інвестицій в Україні // Фінанси України. 2009. №7. 45 - 53.

62. Статистичні дані Державного комітету статистики України. Харківського обласного управління статистики. №42/09.

63. Статистичні дані 2006 року з Міністерства закордонних справ України.

64. Статистичні дані Державної податкової адміністрації України.

65. Статистичний бюлетень за 2008 рік. К.: Державний комітет статистики України, 2009.-с.4.

66. Статистичний щорічник України, 2007. К., “Укр. енциклопедія”, - 2009 с. - 204.

67. Структурні зміни та інвестиційні проблеми української економіки: Матеріали Третього конгресу Міжнародної української економічної асоціації: Зб. наук. пр. / НАН України. Інститут економіки; Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2007. - с.3.

68. Тивончук І.О. Колісник. М.Ф. Фінансове інвестування за допомогою депозитарних розписок // Фінанси України. - 2006. - №12. - с. 82- 86.

69. Ткаченко Т., Блінов А. Національний банк девальвує гривню і вилучає її з ринку // Україна Business. 2009. № 9 (409) 25 лютого - 3 березня. с.7.

70. Ткаченко К.Л. Формування державної інвестиційної політики //Фінанси України. - 2007. - №1. - с.86-91.

71. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. Акселяя Зіденберга і Лутца Хоффманна. К.: Фенікс, 2008. - с. 151 - 152.

72. Фінанси. Доходи і видатки Зведеного бюджету України за січень листопад 2008 // Стат. бюлетень за 1998 рік. К.:Дсрж. комітет стат.України, 2009. - с.131.

73. Франклін Р. Рут, Антон Філіпенко. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К.: Основи, - 2008. - с.260.

74. Чижова В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації // Фінанси України. - 2007. - №1. - с.66-75.

75. Чистякова Н.М. Державне регулюваня інвестиційного процесу в Україні // Фінанси України. - 2006. - №3. - с.116-120.

76. Яковлєв Ю.В. Аналіз інвестиційної привабливості підприємств, що приватизуються // Державний інформаційний бюллетень про приватизацію. - 2009. - №8. - с.40 - 56.

77. Адамеску А., Воскресенский В. Конъюнктура рынка и инвестиционной привлекательности отрасли // Маркетинг. - 2007.- №5. - с.37 - 42.

78. Блинов А. Факторы, содержащие инвестирование в предпринимательство // Економічний часопис. - 2009. - №8. - с.40 - 56.

79. Богуславский М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование.М., 2006. - 462 с.

80. Бреславец А. Оценка привлекательности инвестиционных проэктов // Бизнесинформ. - 2007. - №13 - 14. с. 57.

81. Дудко А. Инвестор придет на рынок тогда, когда будет доверять ему // Украинская инвестиционная газета. - 2006. - №49. - с. 13.

82. Инвестиционное проектирование: практическое руководство по экономическому обоснованию инвестиционных проектов. М..2006. - 240 с.

83. Каминский О., Ходаковская Ж. Инвестируем…, или куда податься бедному инвестору // Финансовая тема. - №4.-с.29 - 44.

84. Киреев А.П. международная экономика в 2-х частях. - ч. 2. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование.Учебное пособие для вузов. - М.: Международные отношения,2007.

85. Кныш М.И., Перекатов Б.А., Тютиков Ю.П.Стратегическое планирование инвестиционной деятельности: Учебное пособие. - СПБ,2008. - 315 с.

86. Кредиты. Инвестиции. М., 2006. - 144 с.

87. Кучеренко В. Фондовый рынок Украины 96 - 97 - новый эпицентр отечественных и мировых инвестиций // Финансовая тема. - №7,8. - 2007. - с. 46 - 88.

88. Лавров О. Хочешь быть нищим и зависимым - получай иностранную помощь…// Своё дело. - 2008. - №51. - с.4.

89. Львова Е. Ноябрьские тезисы Евгения Кушнарёва. Инвестиции // Харьковский Бизнесмен. - 2009. - №27. - с. 4.

90. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. - К., 2006. - 785 с.

91. Машина М.В. Фондовая биржа или как взойти на вершину перамиды. М., 2007. - 168 с.

92. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. К., 2006. - 344 с.

93. Петровская И. А. Инвестиционный климат в Украине // Придніпровський науковий вісник. Економіка. - 2008. - №7. - с. 36 - 38.

94. Соляник А. Главный источник - зарубежный капитал // Посредник. - 2008. - май.

95. Спицин А.Т. Накопление и инвестиции: новые тенденции использования, А-А., 2010, 60 с.

96. Турбина К.Е. Инвестиционный процесс и страхование инвестиций от политических рисков. М.. 2010. - 80 с.

97. Холт Роберт Н., Барнес Сет Б.Планирование инвестиций. М., 2010. - 120 с.

98. Хохлов Н. Современные тенденции прямых иностранных инвестиций // Бизнес - информ. - 2010. - №2. - с. 42 - 48.

99. Чесноков А. С. Инвестиционная стратегия, опционы и фьючерсы. М., 2009 - 112 с.

100. Market hits new high in slow trade // Kyew Post. - 2006. - №6. - p. 66

101. Stok market ending year on a high // Kyew Post. - 2009. - №5. - p. 76.

102. Foreign Direct Investment in Ukraine Since Independence // CERT. - №16. - p.07.

103. http://ariu.berdyansk.net/~zhygir/2ID/Idpr.htm

104. http://www.wesukraine.net/general/envir.htm

105. http://www/uaib/ukrpack.net/reiting.html

106. http://ukrstat.gov.ua

107. http://nbu.gov.ua

Додатки

Додаток 1

	Кількість підприємств	Іноземні інвестиції, тис.дол.США
		на 1 січня 2008 р.	на 1 січня 2009 р.
Україна	7164	2810603,43	3122863,48
у тому числі по областях:
місто Київ	3058	863887,39	992175,38
Київська (без м. Києва)	167	260079,28	267239,77
Запорізька	135	229242,24	215331,37
Полтавська	119	85741,80	206293,25
Донецька	285	166154,09	204895,61
Одеська	517	182679,27	173716,01
Дніпропетровська	358	172859,50	170810,46
Автономна Республіка Крим	134	128697,77	129232,38
Львівська	763	82665,89	110938,43
Черкаська	118	120886,03	109692,82
Закарпатська	337	64889,33	70396,33
Харківська	184	51352,31	58929,71
Рівненська	50	50997,64	51075,42
Чернігівська	34	42413,99	46914,48
Волинська	60	42285,64	43368,21
Миколаївська	135	31459,31	35526,12
Івано-Франківська	133	34464,77	34791,40
Житомирська	56	32000,00	29098,66
Луганська	76	28231,54	28673,75
Сумська	50	20063,74	19864,63
Тернопільська	70	18159,30	19069,05
Херсонська	44	16082,42	17253,87
Кіровоградська	47	15390,42	16007,25
Хмельницька	61	12350,02	13385,44
Вінницька	75	12283,28	11985,80
Чернівецька	87	10549,90	10702,30