Вплив природних та соціально-економічних умов на функціонування національного природного парку "Гомільшанські ліси"

/

Кваліфікаційна робота бакалавра

ВПЛИВ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНИХ УМОВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ „ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ”

ЗМІСТ

Вступ

1. Вплив різних джерел забруднення на екологічний стан природних компонентів території Зміївського району

1.1 Характеристика джерел забруднення

1.2 Екологічні дослідження геологічної структури та рельєфу Зміївського району як складових формування стану довкілля

1.3 Екологічні дослідження кліматичних показників Зміївського району як фактора формування стану довкілля

1.4 Екологічні дослідження водних об'єктів як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

1.5 Екологічні дослідження ґрунтів Зміївського району як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни, що потерпають від забруднення в Зміївському районі

2. Екологія та охорона природно-територіальних та природно-антропогенних комплексів (ПТК і ПАК) як інтегральних показників екологічного стану території Зміївського району Харківської області

2.1 Дослідження природно-територіальних комплексів (ПТК)

2.2 Дослідження природно-антропогенних комплексів (ПАК)

3. Експериментальна частина. Дослідження природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.1 Сутність та стан вивчення природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.2 Методи дослідження впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.3 Аналіз та узагальнення результатів дослідження впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

3.4 Прогноз та розрахунки

Висновки

Список використаних джерел

Резюме

ВСТУП

Природно-заповідні території і об'єкти мають велике значення в житті людини і біосфери. Вони виконують роль банку генофонду рослинного і тваринного світу, зберігають рідкісні і типові ландшафти та підтримують екологічну рівновагу. Оскільки в процесі господарської діяльності людина порушила функціонування природних комплексів, необхідно приділяти увагу збереженню тих природних територій і об'єктів, що ще залишилися, забезпечувати виконання ними природних функцій.

В Україні до цього часу створено чотири біосферних, сімнадцять природних державних заповідників, дванадцять національних природних парків. Більшість з них знаходиться в західній і південній частинах України, в східній їх значно менше. Оскільки в останній частині найбільшим є техногенне навантаження, виникає необхідність в підтримці екологічної рівноваги.

На світовому рівні для вирішення таких проблем було прийняте рішення про створення екологічної мережі, яке сформульоване в рекомендаціях Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.), як Всеєвропейської екологічної мережі - єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафтів.

Особливу увагу необхідно приділяти територіям, що зберігають лісові комплекси. Ліс відроджує та стабілізує екологічну рівновагу в природі. Ліс значно сильніше інших типів рослинності впливає на енерго- та масообмін в біосфері, на її функціонування, формування природного оточення, трансформації кліматичних, гідрологічних, геохімічних та інших факторів. Таким комплексом є горбиста правобережна місцевість з листяним лісом, заплавою, річкою Сіверський Дінець, озерами, притоками та лівобережна тераса із сосновим бором.

Оскільки на екологічний стан Зміївського району має значний вплив Зміївська ТЕС, що дає 60% викидів від сумарної їх кількості у Харківській області. Тому збереження і забезпечення продуктивного функціонування цього комплексу є досить актуальним.

Так Указом президента України від 06.09.2004 був створений національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси” з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових природних комплексів долини річки Сіверського Дінця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Метою роботи є визначення впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”. Галуззю застосування може бути заповідна справа.

На даному етапі роботи необхідно визначити:

1) вплив геологічних, геоморфологічних, кліматичних факторів, водної діяльності, вплив ґрунтів, рослинного та тваринного світу і антропогенних факторів (вплив різних джерел забруднення) на екологічний стан Зміївського району;

2) екологічний стан природно-територіальних та природно-антропогенних комплексів Зміївського району;

3) вплив природних та соціально-економічних факторів на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”.

Для виконання завдань роботи необхідні літературні джерела з геології, геоморфології, клімату, водних ресурсів, ґрунтів, рослинного та тваринного світу Зміївського району, фондові матеріали Муніципальної комунальної установи екологічної служби м. Зміїв, фондові матеріали ДЛГО „Харківліс”, картографічні матеріали Зміївського району.

РОЗДІЛ 1. ВПЛИВ РІЗНИХ ДЖЕРЕЛ ЗАБРУДНЕННЯ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ПРИРОДНИХ КОМПОНЕНТІВ ТЕРИТОРІЇ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1.1 Характеристика джерел забруднення

Економіка і господарство Зміївського району мають аграрно-індустріальну спрямованість. Основними галузями є енергетика (Зміївська ТЕС) машинобудування і металообробка (Зміївський машинобудівний завод, Зміївський дослідний електромеханічний завод, Зміївський електромонтажний завод „Зміївметалосервіс”), деревообробка та целюлозноперова промисловість (ВАТ „Харківдрев”, СП „Зміївський тарний комбінат”, Зміївська паперова фабрика „Кронекс - Україна”), харчова (ТОВ „Зміївський молокозавод”) та інші.

Стабільне функціонування сільськогосподарського та промислового комплексів забезпечується наявністю достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів, сприятливими умовами проживання й побуту населення, високим рівнем розвитку соціальної, культурної та ринкової інфраструктур.

Всього в районі діє майже 50 малих, спільних та приватних підприємств, 14 акціонерних товариств і суб'єктів господарювання державної форми власності. Ці підприємства виробляють електроенергію, продовольчі товари та промислову продукцію: млини, крупорушки, пральні машини різної потужності, цигарковий, газетний та туалетний папір, опалювальні котли різних модифікацій, пилорами, будівельні ліси, будматеріали. Більшість підприємств, району розміщена в м. Зміїв (60%), с.м.т. Комсомольське (30%), с. Лісне, с. Лиман [1].

До найзначніших підприємств району належать Зміївська теплоелектростанція (ТЕС) потужністю 2,15 млн.кВт, відкриті акціонерні товариства 'Зміївський машинобудівний завод (ЗМЗ)', 'Зміївський дослідний електромеханічний завод (ЗДЕМЗ), 'Зміївський електромонтажний завод 'Зміївметалосервіс' (ЗЕМЗ)'.

В районі діють підприємства майже всіх галузей промисловості, вони використовують у своїй діяльності практично всі види сировинних та матеріальних ресурсів. Основним енергоресурсом для суб'єктів господарювання є електроенергія, загальний обсяг споживання якої в 2002-2004 рр. по Зміївській ТЕС склав 1710537 тис. кВт•год. Закуповували теплову енергію 20%, газ - 29% підприємств. Значні обсяги споживання бензину були характерні для 83%, дизельного палива - для 50%, вугілля - для 8% підприємств [1].

Основним джерелом забруднення в районі є Зміївська ТЕС. За даними Інституту грунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського грунти на території, прилеглій до ТЕС, знаходяться під прямим техногенним впливом ряду мікроелементів важких металів та органічних речовин, що фіксуються у збільшеній концентрації відносно фону підстилаючих грунтів. Найближчі до ТЕС ліси характеризуються підвищеним вмістом важких металів в ґрунті та рослинах - від 1,1 до 4 разів у порівнянні з контрольними пробами, відібраними на відстанні від Зміївської ТЕС. Ці перевищення становлять по Mn, Zn, Pb, Cu, Cd від 1,1 до 2,2 разів, по Ni, Cr від 2,7 до 4 разів [2].

Функціонування Зміївської ТЕС впливає на рослинність району. В результаті згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії утворюються такі продукти як двоокис сірки та двоокис азоту. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) суміш цих газів викликає ураження листя рослин. Викиди ТЕС впливають на вміст ряду мікроелементів (цинку, міді, кадмію, хрому, нікелю та ін.) в рослинах, що ростуть поблизу.

ТЕС займає великі території для створення водосховищ, в результаті відбувається підтоплення територій, підвищується рівень грунтових вод, що призводить до засолення ґрунтів (у ґрунті збільшується вміст легкорозчинних солей) і ґрунти виводяться з сільськогосподарського використання. Через велику площу водосховищ збільшується випаровування, що призводить до зміни мікроклімату, відбуваються порушення в життєвому циклі мікрофлори та мікрофауни.

Зворотні води Зміївської ТЕС є одним з основних джерел надходження забруднюючих речовин антропогенного походження до навколишнього середовища. ТЕС скидає 12300 тис. м зворотних вод у водні об'єкти. Під впливом антропогенного тиску поверхневі води змінюють свої природні фізико-хімічні властивості [1].

Зміївська ТЕС в Харківській області є найбільшим забруднювачем повітряного басейну. При цьому частка викидів ТЕС від усіх інших промислових викидів області становить по золі - 99,8%, по NO - 80,4%, по NO - 54,8%. Загальна кількість викидів в атмосферне повітря, при номінальній потужності ТЕС становить 250 тис. тонн на рік. Викиди Зміївської ТЕС за 2004-2005 роки приведені в таблиці 1.1. Ці дані можна представити у вигляді діаграми (рис. 1.1), де перший стовпчик відображає кількість викидів в атмосферне повітря 2004 року, а другий - 2005 року (перші три квартали року). Тому кількість викидів не знизилася в 2005.

Таблиця 1. 1 Викиди забруднюючих речовин Зміївської ТЕС за 2004-2005 рр [1].

Рисунок 1. 1 Діаграма викидів забруднюючих речовин від Зміївської теплоелекростанції за 2004-2005 роки

В 2003 році на території Зміївського району стаціонарними джерелами було викинуто в атмосферу 99,4 тис. т забруднюючих речовин, серед яких твердих - 39,4 тис т, газоподібних та рідких - 60,0, сірчистого ангідриду -51,9, окису вуглецю - 0,9, оксидів азоту - 7,1 [3].

Викиди автотранспорту становили 3 011,3 т, серед них окису вуглецю - 2411,3 т, вуглеводнів - 418,5, оксидів азоту - 168,6, сажі - 4,8, діоксиду сірки - 8,1 т [3].

Мережа автомобільних шляхів у районі складає 361,9 км, в тому числі з твердим покриттям - 346,8 км. Згідно даних Зміївського УВС у підприємств, організацій та населення району зареєстровано 23 тис одиниць механічних засобів, що обладнані двигунами внутрішнього згоряння. Слід звернути увагу, що близько 50% автотранспорту випущено до 1980 року [1].

Автотранспортні потоки в межах населених пунктів району є однією з вагомих причин забруднення атмосфери, внаслідок чого погіршують екологічні умови проживання населення. Стан доріг не відповідає існуючим нормативам. В результаті велика кількість автомобілів рухається через центральні райони міст з повільною швидкістю та з великою кількістю зупинок, що призводить до надмірного витрачання пального і є причиною надмірної загазованості атмосферного повітря.

Зростає потік автотранспорту, який вже був в експлуатації значний час і має значну зношеність двигунів. Автомобільний парк району поповнюється, в основному, машинами імпортного виробництва, для яких характерні високий ступінь стиску і паливо з високим отановим числом. Екологічний контроль використаного палива не проводиться. Кількість автотранспорту, що використовує для знешкодженя вихлопних газів каталізатори, незначна.

Спеціалізація сільського господарства представлена такими напрямкими: овоче-молочний, м'ясо-молочний, овочевий, м'ясний, птаховодчий.

Внаслідок інтенсивного сільськогосподарського використання земельним ресурсам району завдано відчутної шкоди у результаті відчуженості родючих земель, затоплення і підтоплення водоймищами, меліоративних заходів і недосконалості застосованої агротехніки, що не враховує екологічних вимог. Такі проблеми, як дегуміфікація, ерозія, дефляція, забруднення ґрунтів пестицидами та отрутохімікатами мають на території району велике поширення.

Найбільша площа сільськогосподарських угідь знаходиться в басейні р. Сіверський Донець - 44 647 га, наступними за вагою є площі в басейні р. Мжа - 32 364 га. Розораність території району складає близько 52%. Істотну увагу привертає проблема ерозії ґрунтів. Середня еродованість ґрунтів району становить близько 48% [1].

Наступним за вагою напрямком сільськогосподарської діяльності є тваринництво, в тому числі птахівництво. Найбільша кількість великої рогатої худоби знаходиться в КСП „Україна” (м. Зміїв), АТ ДПЗ „Червоний Велетень”, але кількість поголів'я зменшується з кожним роком.

В процесі промислового виробництва утворюються відходи різних класів небезпеки. На території району утворюються до 15,30 т/км промислових відходів [4]. За показником зведеної щільності накопичення промвідходів в найгіршому стані є Зміївський район за рахунок золовідвалу Зміївської ТЕС. Щільність накопичення на території району промвідходів 18 189 тис. т/км [4]. На південному сході Зміївського району розміщений золовідвал Зиміївської ТЕС, полігон захоронення промислових відходів. Протягом останніх років в районі не вирішується проблема з промисловими відходами 1-го та 2-го класів небезпеки. Підприємства району не спроможні використати або знешкодити ту масу таких відходів, що утворюється за рік.

В зв'язку з бурхливим розвитком сфери приватного бізнесу - торгівлі, медицини, побутової хімії - зростання обсягів відходів, що утворюються при цьому, набуває помітного негативного значення.

Тверді побутові відходи є одним із небезпечних джерел забруднення. Практично на всіх полігонах відсутні паспорти, не ведеться або тільки розпочато облік відходів. На території району в центральній частині знаходиться полігон захоронення твердих побутових відходів - 4 га, та у південно-західній частині - 6 га.

Оцінюючи санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію на території Зміївського району, можна констатувати, що все населення в ту чи іншу міру потерпає від несприятливого впливу шкідливих факторів. Екологічна ситуація в районі залишається напруженою. Він є одним з районів, що мають найвищий показник загальної захворюваності, і паралельно у Зміївському районі критичний та напружений узагальнений стан компонентів довкілля. В його структурі захворювання переважають хвороби органів дихання. Ймовірною причиною цього може бути вплив викидів Зміївської ТЕС та АО „Балцем”, які є найбільшими забруднювачами повітря [4].

1.2 Екологічні дослідження геологічної структури та рельєфу Зміївського району як складових формування стану довкілля

Зміївський район, а разом з ним і Національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси ” знаходиться на території, тектонічна структура якої пов`язана з давньою Східноєвропейською платформою та одним з її структурних елементів Придніпровським грабеном. Придніпровський грабен утворився у девонському та кам`яновугільному періодах палеозойської ери на місці кристалічного щита. НПП знаходиться в північній прибортовій зоні грабену, де глибина поверхні кристалічного протерозойського фундаменту сягає 9-11 км, складеного гранітами, гнейсами [5].

Більша частина території вкрита пухкими гірськими породами, з яких лесовидні суглинки і алювіальні піски складають верхню частину розрізу. В деяких місцях, частіше на схилах річкових долин, балок та ярів, на поверхню виходять більш давні породи, що трапляються епізодично. Це строкаті глини, білі піски неогенового віку і зеленувато-жовтуваті піщаники, тонкозернисті і глинисті піски.

На піщаній терасі на поверхню виходять давньоалювіальні піски, часто утворюючи „кучугурний” ландшафт, у зв'язку з чим ця тераса має характерний „полісський” вигляд, схожість з яким доповнюється переважанням на ній борів та суборів. На заплавах залягає мулисто-піщана суміш, що накопичується під час повеней, - сучасні заплавні алювіальні відклади і лише місцями на поверхні лежать піски вимиті повеневою водою з русла [6].

Кристалічні породи на початку девону опустились по розломах на значну глибину. Прогин, що утворився заповнювався уламковими і вулканогенними породами в межах Донбасу і соленосними відкладами в Придніпровському грабені, що являв собою напівзамкнутий басейн. Це була перша епоха соленакопичення [7].

На зміну соленосним відкладам лагун середньодевонської епохи прийшли глини й вапняки відкритого моря, потім лагунні і континентальні строкаті глини пізньодевонської епохи.

Кам'яновугільний період почався з великої трансгресії, яка розширила басейн за рахунок околиць грабена і утворила Дніпровсько-Донецьку западину. На початку періоду відкладались вапняки в умовах відкритого моря. Пізніше у візейську епоху на Українському кристалічному щиті, а також в Північному Криму і Передкавказзі виникли крупні підняття, звідки у Великий Донбас почала зноситись велика кідькість піску і глини. З того часу і до кінця кам'яновугільного періоду там часто проходило чергування мілкого моря з низинним суходолом, вкритим тропічними болотами, де накопичувались рослинні рештки.

На початку палеогенового періоду територія Харківської області була суходолом, але згодом в Придніпровський грабен проникло море, відклавши опоки і піски сумської світи. Після регресії на початку еоцену, коли відкладались чорні гумозні глини, настала трансгресія, що відклала глауконітові піски каневської світи раннього еоцену, кварцеві та глауконітові піски бучацької світи середнього еоцену, фосфоритові піски і мергелисті глини київської світи пізнього еоцену, опоковидні глини і глауконітові піски харківської світи олігоцену [6].

В неогеновий період почалось накопичення відкладів полтавської серії, що представляє відклади майже всієї міоценової епохи.

Континентальні умови середнього і пізнього пліоцену відзначаються потужною корою вивітрювання - ярусом червоно-бурих глин, що залягають поверх строкатих глин на івнківській терасі і зустрічаються на плато.

В четвертинному періоді вступає в дію періодичне зледеніння. Всі п'ять зледенінь супроводжувались розповсюдженням багаторічної мерзлоти ґрунту і накопиченням лесового пилу, що призвело до утворення лесових горизонтів.

Зміни в роботі річок, зумовлені змінами клімату, призвели до виникнення четвертинних терас: гуньковської, градизької, переяславсько-черкаської, трубізької, борової та заплави.

Таким чином, відбувалося природне формування рельєфу на території Зміївського району. Але на даному етапі відбувається рельєфоутворення під впливом антропогенної діяльності, негативно впливаючи на функціонування екосистем.

За походженням на території переважає флювіальний рельєф (сформований переважно в результаті діяльності текучих вод). На його формування впливають і кліматичні фактори. Зокрема опади, в результаті інтенсивного випадіння яких та лінійної ерозії утворюються такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, конуси виноса, що поширені на території району ( Добрецький Яр, Коленіков Яр, балка Бузова). Континентальність клімату, що характеризується коливанням добових та сезонних температур, сприяє руйнуванню гірських порід з подальшим їх перенесенням та відкладанням завдяки діяльності води, вітру, гравітаційних сил, відбувається нівелювання рельєфу.

Діяльність гравітаційних сил на території району відображається в ерозійноу врізі долин Сіверського Донця і його притоків, що досягає 180 м при густоті розчленованості 0,2-1,2 км/км [7]. Зсуви на схилах річкових долин басейну Сіверського Дінця приурочені до пісчано-глинистих відкладів неогену і палеогену. Суглинки і полтавські піски іноді зсуваються по глинистим утворенням харківської світи (правий схил долини Сіверського Дінця), по глинистим мергелям і сланцям київської світи. Схилові гравітаційні процеси негативно впливають на стан ґрунтового покриву, сприяють розвитку регресивної ерозії і змиву ґрунтів, замулюванню та забрудненню водних об'єктів.

Для лесових терас Сіверського Дінця характерні активно просадочні явища в лесових породах, що відносяться до категорії динамічно нестійких. Вони при перезволоженні або підтопленні дають додаткове ущільнення, яке виражається у зміні структури, зменшені об'єму.

Крім природних процесів на рельєф та навколишнє середовище впливає діяльність людини. У зв'язку з житловим та промисловим будівництвом на освоюваних територіях розвивається комплекс інженерно-геологічних процесів: відбувається обміління річок, підвищення відміток (підсипка і намив) заплавних ділянок, зниження активності ерозійних процесів. При забудові погіршується поверхневий і підземний стоки, погіршується природний режим водності ( за рахунок поливів, асфальтового покриття, втрат із водоносних мереж і т.д.) і, як наслідок, підвищується рівень ґрунтових вод або виникають нові водоносні горизонти [8].

Що стосується корисних копалин, то у Зміївському районі добуваються піски й глини для будівництва. Видобуток ведеться кар'єрним способом, при чому більшість розроблених кар'єрів не рекультивуються, чим порушується ґрунтовий покрив, водний режим території, можуть виникати обвали.

Серед об'єктів енергетики найзначущим є Зміївська ТЕС, що забруднює атмосферу, впливає на водний режим оз. Лиман, в яке скидаються стічні води. Внаслідок цього відбувається локальне підвищення температури води, зміна умов льодоставу, заростання його водоростями, порушення кисневого балансу озера, зміна умов випаровування, утворення туманів.

Підвищена температура води в озері притягує багато людей влітку. Узбережжя озера облаштоване для відпочинку. Проте тепла вода - найліпше середовище для хвороботворних бактерій.

Що стосується сільського господарства, то в районі його вплив проявляється через такі галузі як рослинництво і тваринництво. Розорювання ґрунтового покриву призводить до інтенсифікації водної та вітрової ерозії, видалення верхнього найбагатшого гумусом шару, утворення змитих ґрунтів. При внесенні мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин відбувається евтрофікація водних об'єктів, забруднення ґрунтового покриву - розвиток фітотоксичності ґрунтів. В результаті діяльності тваринництва відбувається концентроване накопичення твердих та рідких відходів та забруднення ґрунту та ґрунтових підземних вод амонієм, нітратами.

1.3 Екологічні дослідження кліматичних показників як фактора формування стану довкілля Зміївського району

Клімат Харківської області, в тому числі і території, що вивчається, помірно континентальний; формується в результаті взаємодії трьох основних факторів, що створюють клімат: сонячної радіації, циркуляції атмосфери і характеру підстилаючої поверхні. Він характеризується наступними показниками. Значною амплітудою середньомісячних середніх температур 27 С (від + 20 С в червні та до -7 С в січні) [4], такі перепади температур сприяють руйнуванню гірських порід, їх перенесенню і відкладанню у сукупності з діяльністю текучих вод (зокрема після випадання дощів), віту, гравітаційних сил, відбувається нівелювання рельєфу, перерозподіл енергії. Для теплого періоду року характерні такі стихійні явища як сильна спека, пилові бурі, суховії, вогненебезпечність, а для холодного періоду - сильні снігопади, сильна ожеледиця.

Переважанням опадів в теплу пору року: максимум припадає на червень (більше 65 мм), мінімум у лютому (менше 35 мм), при середній річній кількості близько 500 мм (в інтервалі 457-569 мм) [7]. Велика кількість опадів викликає різні види ерозії, в результаті яких виникають такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, зменшується ґрунтовий покрив (особливо на схилах), відбувається змив ґрунтів. Але поряд з цим опади сприяють очищенню атмосфери від домішок. Великий вплив на формування екологічного стану території мають такі стихійні процеси як грози, град, наморозні відклади, що цілком характерні для Зміївського району. Тумани як продукти конденсації, завислі в повітрі, посилюють накопичення шкідливих домішків у повітрі.

Радіаційним індексом сухості за Григорєвим-Будико близько 1, що відповідає умовам оптимального співвідношення тепла і вологи в багаторічному розрізі [4]. Це сприяє розсіюванню забруднюючих речовин.

Характерним ходом відносної вологості, яка має виражений мінімум в травні (до 60%) і максимум взимку (грудень-січень до 85%) та абсолютної вологості (від 1-2 гПа взимку до 15 гПа влітку в червні).

Правильним ходом сонячного сяйва з максимальною тривалістю в червні (до 300 год) та мінімумом в грудні (близько 20 год).

Максимальною хмарністю (7,5- 8,0 балів) в зимові місяці, мінімальною (4,8 - 5,5 балів) влітку.

Відсоткова повторюваність напрямків вітру надана у Таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Повторюваність (%) напрямку вітру

Радіаційні умови досить однорідні. Сумарна сонячна радіація складає приблизно 95 ккал /см за рік, при чому за період з квітня по вересень сумарна сонячна радіація складає біля 80% річної суми. Радіаційний баланс у середньому за рік позитивний і складає 42,2 ккал/см [4].

Холодна пора року (середньодобова температура повітря нижче 0С) триває приблизно 120-135 днів. Стійкий сніговій покрив зазвичай зберігається 100-110 днів, але цей метеопоказник є найбільш змінюваним з року в рік [6].

Зима починається з середини листопада. Вона характеризується зміною характеру циркуляції повітря - посилення ролі горизонтального переносу тепла - холоду (адвекції). Взимку найбільш відчутно проявляються два основних режиму переносу повітря:

- східний, коли територія опиняється у відрозі Сибірського антициклону, в результаті чого потрапляє холод з переохолодженого континента і втановлюється сувора стійка зима з ясною погодою і довготривалим сніговим покровом;

- західний з перважанням нестійкої погоди, частими змінами температур, таненням, бурхливим випадінням снігу, навіть дощами взимку, що пов'язано з активною циклональною діяльністю і переносом тепла з Атлантичного океану.

Сильний вітер, що викликає підняття і перенесення великої кількості пилу та піску, зумовлює забруднення атмосфери шкідливими речовинами, однак він сприяє розсіюванню забруднюючих речовин від стаціонарних джерел.

Весна характеризується переходом середньодобової температури через 0 С, що відбувається 20-21 березня. В окремі роки ці строки можуть змінюватись на 8-10 днів в обидва боки. Навесні відбувається зміна режиму циркуляції повітря, часто нестійкість погоди, при чому в другій половині весни нерідко буває весняний суховій - висушуючий ґрунт вітер південно-східного напрямку [7].

Літо починається з моменту переходу середньодобової температури через 15 С, що припадає на середину травня. Воно триває 130-140 днів, тобто до середини жовтня. Літо помірно тепле, з вираженим вологим (червень) і жарким (липень-серпень) періодами. Літні опади бувають фронтальними і конвективними; фронтальні пов'язані з проходженням атмосферних фронтів між різними за властивостями повітряними масами, а конвективні зумовлені вертикальними висходячими рухами (конвекцією) теплого повітря [6].

Осінь - перехідна пора, що характеризується декількома суттєвими тенденціями:

- зміною циркуляції, яка відбувається досить різко приблизно в останній декаді серпня;

- зростанням контрастності добових температур;

- відставнням в охолодженні земної поверхні відносно повітря, водойм відносно суші, в зв'язку з чим часто бувають осінні тумани радіаційного і адвективного походження.

Врахування кліматичної інформації про стихійні метеорологічні явища дозволять підвищити ефективність природоохоронних заходів і знизити екологічну напругу на території району.

1.4 Екологічні дослідження водних об'єктів як складової довкілля, що зазнає впливу забруднення

Сіверський Дінець - найбільша притока Дону (рис. 1.2). Загальна протяжність річки 1053 км, площа басейну 98800 км, середні річні витрати води біля м. Змієва 43,6 м/сек [6].

Долина Дінця асиметрична: крутий правий та пологий терасований лівий берег, її ширина 65-68 км, а глибина 100-150 м [7].

Лучна, або заплавна, тераса розвинута добре. Загалом рівну поверхню доповнюють притерасні зниження, прируслові вали, протоки і стариці. Основними ландшафтами є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовують під сінокоси, пасовища, а також розорюють під городні культури.

Русло Дінця врізане в лучну терасу. Ширина русла змінюється від 30-40 до 60-70 м. Дно русла дуже не рівне і тому глибини в межень коливаються від 0,3-0,4 м на перекатах до 2,5-10 м на плесах [6]. Русло річки в багатьох місцях загромаджене старими деревами. Підмиті водою вікові дуби іноді потрапляють в річку і утворюють запруди. На крутому правому схилі долини в деяких місцях виникають зсуви, які підпружують річку, змушують її проривати нове русло, створювати закрут.

Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади і підземні води. Протягом зими в басейні річки накопичується сніг товщиною до 30- 40 см. Зазвичай в середині березня сніг починає танути, струмки заповнюють русло річки. Дінець виходить з берегів, розливається по широкій лучній терасі, перетворюючись в річку шириною до 6 км (біля м. Змієва) [7].

Інтенсивність підняття рівня води під час весняної повені досягає 10- 25 см/добу, а в роки з дружньою весною - 2,0-3,5 м/добу. Зазвичай весняна повінь продовжується близько двох місяців. До середини травня вона закінчується і настає літня межень [7].

Найбільш значний твердий стік буває в період весняного сніготанення, коли він складає 65% річного, влітку і восени 25%, взимку 10%. Мінералізація води (в межах області) складає 650-750 мг/л [4]. Вода помірно-жорстка, відноситься до гідрокарбонатного класу. Хімізм води змінюється в зв'язку з тим, що прмислові підприємства скидають відпрацьовані води.

Річка Сіверський Дінець взимку замерзає. В кінці листопада - початку грудня з'являються забереги і сало. Льодом вкривається спочатку плесо, а потім перекати. Звичайно річка замерзає на 2-3 місяці.

Після того як Дінець звільняється від льоду, вода в ньому поступово нагрівається - в квітні до 8,5, в травні до 16,6, в червні до 21,6, в липні досягає 23,5. Потім охолоджується - в серпні до 22,2, у вересні до 17,0, в жовтні до 9,5, і в листопаді до 3,7 [7].

Вода в Дінці м'яка, окислювальніть її досить висока, тому умови для існування фауни раніше були досить сприятливими. В річці було багато риби (судак, сом, щука, лящ та ін.), але в наш час вода забруднена відходами і відпрацьованими водами промислових підприємств.

Уди - права притока Сіверського Дінця. Площа басейну річки 3900 км, загальне падіння її 105 м, середня річна витрата у пониззі ріки - 8,5 м/с.

Долина ріки добре розроблена. Її ширина коливається від 15 до 25 км у нижній течії, глибина досягає 85-100 м. Долина асиметрична: правий берег крутий, високий, розчленований балками і ярами, а лівий - пологий терасований (виділяють до 8 терас) [9].

Річище звивисте, його ширина коливається від 4 до 18 м. Глибина річища перевищує 1 м лише в окремих місцях. У середній і нижній течії річище поділяється на рукава, утворюючи великі острови, порослі очеретом. Живлення річки в основному снігове, у весняну повінь рівень води підвищується на 1-2 м. Вода річки, ще недавно чиста і прозора, зараз забруднена відходами промислових підприємств. Воду використовують для штучного зрошення полів і городів. Річка Уди має багато приток, серед яких річка Лопань з притокою р. Харків. На берегах цих річок розташований обласний центр Харків, численні підприємства якого скидають забруднюючі речовини в ці річки.

Мжа (або Мож) - права притока Сіверського Дінця. Довжина ріки 74 км, площа басейну 1810 км, загальне падіння 63 м [9]. У долині Мжі багато листяних, рідше - соснових лісів. Вода у річці відносно чиста, її береги у нижній течії - зона відпочинку й туризму.

Басейн Дінця - один з найзабрудненіших річкових басейнів України. В Зміївському районі у поверхневі водні об'єкти в 1999 році було скинуто зворотніх вод 0,572 млн. м, у 2000 році - 0,722 млн. м, а в 2001 році - 15,100 млн. м[10]. Забруднюється річка та інші поверхневі води важкими металами, їх вміст наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Вміст важких металів у поверхневих водах Зміївського району в 2003 році (р. Сіверський Дінець, оз. Лиман) [2]

Вміст цинку, нікелю, кобальту, заліза, марганцю, міді та хрому не перевищує ГДК, вміст свинцю на рівні та наближається до значення ГДК, кадмію - на рівні та вище ГДК.

В Зміївському районі 39 народно-господарських об'єктів використовують воду з 203 артезіанських свердловин та трьох колодязів.

Зворотні води Зміївської ТЕС є одним з основних джерел надходження забруднюючих речовин антропогенного походження до навколишнього середовища. ТЕС скидає 12 300 тис. м зворотних вод у водні об'єкти [1]. Під впливом антропогенного тиску поверхневі води змінюють свої природні фізико-хімічні властивості.

Найбільше озеро району - оз. Лиман. Воно знаходиться на південному сході Зміївського району. Раніше вода в озері була солонувата. Зараз режим озера підтримується штучно. У зв'зку із будівництвом Зміївської ТЕС солонувату воду з озера спустили за допомогою спеціально проритого каналу, а із Сіверського Дінця закачали прісну воду. На озері збудовані гідротехнічні споруди для скидання стічних вод і забору чистої води. Біля ТЕС береги облицьовано, озеро майже ніколи не замерзає внаслідок скидання теплих вод. Дно піщане, мулисте, місцями торфувате. По берегам зустрічаються солонці.

На захід від озера Лиман розташовані десятки старичних озер: Чайка, Світличні, Комишувате та ін. Усі вони замулюються, заростають, зменшуються й зникають. Деякі озера дуже мальовничі. Озеро Борове - одне з крупних реліктових озер на боровій терасі Сіверського Дінця (довжина 1,5 км, ширина до 500 м) - оточене сосновим лісом. На берегах озера збереглися цікаві рідкісні рослини: білий мох, зозулин льон, плаун (вимираюча спорова рослина) [9].

Озеро Біле - старичне озеро у заплаві Сіверського Дінця (довжина 1 км, ширина до 250 м). Воно ще зберігає зв'язок з річкою, сполучаючись із затокою Косач (ця річкова затока має довжину 2 км і є місцем нерестилища риб). Озеро Біле - водойма , що самоочищується і відрізняється великим різноманіттям водних рослин (лілеї, рдесник, кушир та ін.) [9].

Болота Зміївського району розташовані переважно в долинах Сіверського Дінця, Мжі, Уд та інших річок. Деякі утворилися на місці старичних озер, наприклад Сухий Лиман. Це болото вкрите шаром торфу товщиною до 60 см. Сухий Лиман розташований на другій надзаплавній терасі Сіверського Дінця і являє собою релікт льодовикового періоду. Зараз це болото зникає внаслідок меліоративних робіт.

За гігієнічною класифікацією (культурно-побутове водокористування) та частина річки, що протікає через Зміївський район має високий ступінь забруднення, що вказує на безумовну небезпеку культурно-побутового водокористування. Вважається неприпустимим використання такого водотоку як джерела господарсько-питного водопостачання, через складність видалення токсичних речовин у процесі водопідготовки. За екологічною класифікацією вода Сіверського Дінця в районі НПП відноситься до 4 категорії слабко забруднених, які є екосистемами з елементами регресу, що зазнають антропогенного навантаження, яке перевищує межі адаптаційних можливостей їхніх біоценозів [4].

Не зважаючи на певні зміни водності Сіверського Дінця, загальна мінералізація води протягом п'яти років (1999-2003 роки) залишалася практично стабільною. Аналіз змін складу основних іонів у воді дозволяє зробити висновок про великий антропогенний вплив на якість води, який хоча і зменшився, але і досі істотний.

1.5 Екологічні дослідження ґрунтів Зміївського району як складової стану довкілля, що знаходяться під впливом забруднення

Територія Зміївського району відноситься до Лісостепового ґрунтового району, де зустрічаються такі ґрунти як дерново-підзолисті, чорноземи опідзолені, чорноземи реградовані, чорноземи звичайні потужні, чорноземи звичайні залишково солонцюваті, дернові піщані і глинисто-піщані, алювіальні лучні і чорноземно-лучні [5].

На лівому березі р. Сіверский Донець зустрічаються дерново-підзолисті, що сформувалися на лесовидних і алювіальних відкладах. Вміст гумусу невисокий, ґрунти мають низькі запаси валових форм азоту (0,05-0,10%) та фосфору (0,04-0,09%) [11].

На правому березі Дінця є чорноземи опідзолені, в яких порівняно з типовими чорноземами гумусу менше, однак це зменшення незначне - не перевищує десятих долей процента. Незважаючи на невелику кислотність, їх родючість не лише не падає, а навіть відрізняється більш високими показниками у порівнянні з типовими чорноземами. Це пов'язано з тим, що при невеликому вмісті поглинутого водню колоїдна складова частина ґрунту стає більш рухомою. Мінерали, що входять в її склад, швидше вивітрюються, вивільняючи доступні для рослин поживні речовини. Тому можна сказати, що найбільш родючими є не типові, а опідзолені чорноземи.

В західній частині Зміївського району зустрічаються реградовані чорноземи - це опідзолені ґрунти, частіше за все опідзолені чорноземи, в яких відновлюються ознаки чорноземів. Утворюються вони двояким шляхом: під впливом господарської діяльності або у результаті природних фізико-географічних процесів. На розораних ділянках, позбавлених лісового покриву, поверхня ґрунту влітку підсихає і сюди напрвляються висхідні потоки ґрунтової вологи разом із солями, зокрема Ca(HCO). Паралельно змінюється і склад поглинутих катіонів у ґрунті. Водень заміщується кальцієм, кислотність ґрунту зникає. Ґрунти відновлюють зовнішній вигляд і фізико-хімічні властивості чорноземів.

На сході і заході району зустрічаються чорноземи типові потужні, вміст гумусу в них коливається від 3 до 5-6 % [12]. Вплив гранулометричного складу породи позначається в тому, що чим більше в ній мулу, тобто найдрібніших частинок, тим більше гумусу вони можуть зв'язати та накопичувати в ґрунті.

Чорноземи звичайні розміщені на лесовій терасі Сіверського Дінця. Потужність їх гумусованого профілю коливається в межах 85 (90) - 120 (130) см, де власне гумусовий горизонт складає 40-50 (60) см. Карбонати в чорноземах звичайних проявляються з глибини 30-70 см.

Зустрічаються чорноземи звичайні залишково солонцюваті на території лиманської озерної впадини, значна частина якої знаходиться у підтопленому стані. Після підйому рівня в оз. Лиман з 88 до 91 м, створення постійно нарощуваного по висоті золовідвалу Зміївської ТЕС, зарегулювання рівней озер Чайка, Комишовате введення в дію системи на півночі від с. Лиман провідними стали антропогенні фактори. В даний час у підтопленому стані (рівень води 2,0 м) навіть в зимовий межень знаходиться не менше 70% території с. Лиман і с. Нова Єгорівка. Кількісний вплив основних факторів на підтоплення цих сіл оцінювались експертами інституту Харківпроводгосп, за результатами яких вплив діяльності Зміївської ТЕС оцінюється в 76,8% від впливу усіх факторів, зрошення - 4,1%, природні умови - 19,1% [1].

Внаслідок близької відстані дзеркала ґрунтових вод до денної поверхні, посилюється засолення ґрунтів за рахунок випаровування і траснпірації ґрунтових вод.

На заплавах рік Сіверський Донець, Уди, Мжа сформувалися алювіальні лучні та чорноземно-лучні ґрунти. Вони добре гумусовані, гумусу в них на 1-2% більше, ніж в ґрунтах на прилеглих вододілах. Вони насичені основами, мають нейтральну слаболужну, рідше слабокислу реакцію, високу родючість, використовуються для високопродуктивних сінокосів і пасовищ.

Проте найбільш розповсюдженими на території Зміївського району є темно-сірі і сірі лісові ґрунти.

Сірі лісові ґрунти під лісовою підстилкою мають горизонт HE- гумусно-елювіальний, що досягає глибини 32-38, іноді 40 см. Він має бурувато-сіре забарвлення, в нижній його частині досить багато присипки SiO. Безпосередньо під горизонтом HE залягає горизонт I - ілювіальний 40-55 см, червонувато-бурий, щільний. Структура добре виражена, горіхувата, присипки SiO менше. Перехід поступовий. Горизонт I - ілювіальний, 55-80 см, темно-бурий, іноді з червонуватим відтінком, дуже щільний. Поступово переходить в ілювійований горизонт IP, 80-140 см, більш світлий, буро-полевий, менш щільний. Рівень чистої карбонатної ґрунтоутворюючої породи частіше знаходиться на глибині 140-160 см. Рk - 140 до 180-200 см і глибше - ґрунтоутворююча порода, світло-палевий лес, бурно скипаючий із соляною кислотою, безформено комкуватий, пухкий. Весь горизонт пронизаний білими трубочками CaCo [12] .

Темно-сірі ґрунти мають профіль, представлений наступними горизонтами: Но-лісова підстилка, 0-2 см, головним чином з останків деревної рослинності; Не - гумусно-елювійований, темнувато- іноді темно-сірий, горіхуватий, відмічається присипка SiO; Іh - ілювіальний слабко гумусований, 60-80 см, темно-бурий, щільний, призматичний. Зустрічаються давні кротовини, заповнені лесом. ІР - ілювіальні 80-115 см, звичайний, перехідний до породи . Горизонт Рk, 115 см і глибше - ґрунтоутворююча порода, палевий карбонатний лес із трубочками СаСо, бурно скипає із соляною кислотою [12].

Вміст гумусу в сірих ґрунтах менше, ніж у темно-сірих. Відповідно зменшуються загальні запаси гумусу в ґрунтовому профілі та родючість. Темно-сірі ґрунти не зовсім втратили зернисту структуру верхнього горизонту, але до зернистих часток примішується в значній кількості пил, погіршуючи їх водно-повітряний режим. Вміст рухомих поживних елементів також менший в сірих ґрунтах. Темно-сірі ґрунти найбільш багаті гумусом, достатньо забезпечені рухливими формами азоту і калію. Фосфати в темно-сірих ґрунтах частково знаходяться у вигляді кислих фосфорно-кислих сполук, розчинених у воді.

У сірих лісових ґрунтах з'являються інші ознаки, що негативно впливають на ріст і розвиток рослин. До них відносять збільшення кислотності, погіршення структури, поява серед зерен значної кількості пилуватих частинок, зменшення кількості гумусу, а звідси - рухливого азоту. В темно-сірих ґрунтах ці ознаки проявляються слабо. Тому для підвищення їх родючості необхідно вносити як мінеральні, так і органічні добрива, висівати багаторічні трави.

Сірі ґрунти - це ґрунти із пониженою родючістю. В них мало гумусу, вони бідні азотом, безструктурні, пилуваті. Для покращення родючості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива, неможливо обійтись без внесення вапна, оскільки висока природна кислотність ґрунтів пригнічує ріст культур.

На території Зміївського району немало змитих, або еродованих ґрунтів. Їх утворення - результат нераціональної господарської діяльності. В умовах розчленованого рельєфу знищення рослинного природного покриву спричиняє інтенсивний розмив ґрунтового покриву, а відтак і вилучення, втрати найцінніших верхніх горизонтів. Урожайність на таких ґрунтах різко падає - на 20-70 % [9]. Еродованих ґрунтів особливо багато правобережних схилах Сіверського Дінця, Уд. Поряд з водною ерозією часто зустрічається і вітрова, особливо там, де піщані ґрунти не закріплені рослинністю.

Останнім часом відбувається інтенсивне забруднення ґрунтів викидами промислових підприємств, автотранспорту та ін.; у ґрунті накопичуються отрутохімікати й гербіциди, які використовуються у сільському господарстві. Це призводить до зміни комплексу заходів щодо охорони ґрунтів і відновлення їх родючості.

Для підвищення родючості ґрунтів необхідно застосовувати мінеральні та органічні добрива з урахуванням генезису ґрунтів та їх агрохімічних властивостей, розроблювати диференційні системи внесення добрив для різних ґрунтів, вибирати оптимальні норми, строки і способи їх внесення, враховувати всі аспекти кругообігу поживних речовин в системі добриво - рослина - ґрунт [13].

Необхідно впроваджувати нові методи обробки ґрунтів, такі як без відвальна, зокрема плоскорізна, що має переваги у порівнянні з відвальною. Збереження верхнього шару ґрунту при без відвальній обробці знижує втрати ґрунту від ерозії, зменшує її змив у водні об'єкти, використовувати легку техніку для попередження ущільнення ґрунтів.

Відповідно до типу ґрунтів і їх використання застосовувати меліоративні заходи: водні - направлені на покращення водно-повітряного режиму ґрунтів; хімічні - покращення фізико-хімічних та фізичних властивостей; агротехнічні - направлені на збільшення об'єму шару ґрунту, що знаходиться навколо кореня з агрономічно цінними властивостями; лісотехнічні - направлені на покращення мікроклімату, затримання снігу, захист земель від вітрової та водної ерозії та інші.

Для захисту ґрунтів від ерозії застосовувати комплекс протиерозійних, організаційно-господарських, агротехнічних, фітомеліоративних і гідротехнічних заходів.

1.6 Екологічні дослідження флори та фауни, що потерпають від забруднення в Зміївському районі

Зміївський район лежить у межах Лівобережного лісостепу та північно-степової зони України. Зональні типи рослинності - широколисто-мішані ліси (нагірні діброви), лучні, а також різнотравно-типчаково-ковилові степи. Нагірні діброви займають еродовані ділянки вододілів на сірих і темно-сірих опідзолених ґрунтах. Лучні степи пов'язані з більш рівними ділянками межиріч і розвиваються на типових чорноземах [9].

Крім зональних, у районі поширені й азональні типи рослинності: соснові та дубово-соснові ліси на борових терасах річок; заплавні ліси, рослинність боліт: заплавні луки, рослинність відкритих пісків.

Листяні ліси району поділяються на чотири типи: нагірні широколисто-мішані ліси (нагірні діброви), байрачні остепнені ліси, заплавні, заплавні широколисто-мішані ліси (заплавні діброви) і заплавні дрібнолистяні ліси, включаючи вільшняки (ліси заболочені).[9]

Нагірні діброви - основний зональний тип лісової рослинності. Вони поширені передусім у північно-західній частині району вздовж річкових долин, займають праві високі береги й порізані балками схили межиріч. Найбільші лісові масиви розташовані по Дінцю і його притоках (Уди, Мжа).

У нагірних дібровах чітко видно ярусну структуру, що являє собою результат міжвидової боротьби рослин. Перший, найвищий ярус представлено дубом звичайним (це панівна порода), ясенем високим, осикою, липою дрібнолистою. Другий ярус складають клени гостролистий, польовий груша звичайна, яблуня лісова, в'яз гладенький. Третій (чагарниковий) ярус представлено ліщиною звичайною, кленом татарським, бруслиною європейською та бородавчастою, шипшиною собачою.

У трав'яному покриві листяного лісу можна виділити яруси: перший (єжа збірна, яглиця звичайна, костриця велетенська, дзвоники персиколисті), другий (купина лікарська, материнка звичайна, звіробій звичайний, тонконіг дібровний та ін.), третій (фіалка запашна, копитняк європейський, зірочник лісовий та ін.).

У лісах можна зустріти багато рідкісних і реліктових видів рослин: граб звичайний, папороть, герань таврійську, проліску дволисту. Широко розповсюджені мхи й лишайники, гриби (білий, лисичка, опеньок осінній, сироїжки, підосиковик, а з отруйних - бліда поганка, мухомор, опеньок несправжній та ін.) [9].

Великі площі дубових та соснових лісів були зведені з метою використання земель для потреб сільського господарства.

Заплавні ліси поширені головним чином вздовж Дінця.

Широколисто-мішані ліси (заплавні діброви) мають густий деревостій (дуб звичайний, ясен високий, клен польовий, берест, в'язи) з густим підліском (клен татарський, ліщина, бруслина та ін.). Навесні у цих лісах багато квітучих рослин (ряст, конвалія, рябчик, пшінка весняна та ін.). Зустрічаються густі зарості ожини сизої, хміль, валеріана, луків чай та ін.

Дрібнолистяні заплавні ліси розповсюджені нешироко. Угруповання верби білої з домішкою вільхи клейкої й осики зустрічаються на підвищених ділянках заплави, звичайно неподалік річища. Багато заростей чагарникових верб, де чимало болотного різнотрав'я і бур'янів.

Низинні вільшанки з вільхи клейкої, іноді з домішкою верби ламкої характерні для заплав малих річок (Мжа, Уди) і притерасних понизь заплави Сіверського Дінця. Підлісок тут майже відсутній. Із чагарників зустрічаються смородина чорна, калина звичайна, крушина ламка. У трав'яному покриві переважають осоки і лучно-болотна рослинність: гадючник в'язолистий, вех широколистий, чистець болотний, валеріана.

Хвойні (соснові) та широколиснто-хвойні (дубово-соснові) ліси займають значну частину піщаної борової тераси по лівих берегах Дінця і його приток (Мжа, Уди). Ці ліси, вклинюючись у лісостепову і степову зони, відрізняються значною сухістю. У межах Зміївського району на сухих ділянках борової тераси панують соснові ліси (бори).

Соснові бори бідні за складом деревно-чагарникових порід. У деревостої панує сосна звичайна, підлісок виражений слабко, зустрічаються тільки невисокі чагарники: рокитник дніпровський, дрік красильний. Трав'яний покрив багатий і представлений в основному піщано-степовими сухолюбами, деякими лісовими рослинами і бур'янами.

Місцями в борах можна побачити мох (зозулин льон) і лишайники. З грибів зустрічаються білий (боровик), маслюк, рижик, сироїжки та ін.

Дубово-соснові ліси багатші, ніж бори, за складом деревної рослинності. У першому ярусі панують сосна звичайна із значними домішками берези й осики; у другому ярусі - дуб звичайний, у підліску - степові чагарники (дрік красильний, рокитник дніпровський), місцями - груша і яблуня лісова.

Для трав'яного покриву характерні піщано-борові і лучно-лісові види: папороть орляк, осока, сон-трава, волошка, герань, купина.

Рослинність боліт розвивається переважно у старичних заглибинах і пониззях на заплавній, боровій, рідше - на інших терасах рік. Часто болота заростають вербами, березою пухнастою, вільхою клейкою, облямовуються бордюром із зозулиного льону або сфагнуму. Серед подушок моху можна виявити комахоїдну рослину - росичку кругло листу.

Заплавні луки розповсюджені у заплавах усіх річок району, де вони використовуються як сіножаті і пасовища. Для справжніх лук, що займають середньозволожені ділянки, характерні тонконіг, лисохвіст, костриця, пирій, з різнотрав'я - конюшина, жовтець. На більш сухих ділянках заплави формуються остепнені луки, де домінують дрібні злаки й дрібна осока, на перезволожених - болотні луки (крупно злакові і крупноосокові). На засолених ґрунтах формуються засолені луки, що мають у своєму складі солонцювато-солончакові рослини.

Степи на території району розорані і майже не збереглися. Лише подекуди на схилах балок або по узліссях можна зустріти невеликі ділянки степової рослинності, але вона, як правило, сильно видозмінена під впливом господарської діяльності людини.

Особливу групу складають бур'яни, що ростуть повсюдно: на полях (осот, будяк, пирій); на засмічених місцях, поблизу людського житла і в місцях, витоптаних худобою ( полин звичайний, лопухи, лобода, чистотіл); уздовж доріг, на ущільнених ґрунтах (кульбаба лікарська, спориш , різні види подорожника). Бур'яни витривалі щодо зовнішнього впливу (перепадів температури, заморозків, посух), швидко розвиваються спроможні утворити кілька поколінь на рік.

На рослинність району впливає функціонування Зміївської ТЕС. В результаті згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії утворюються такі продукти як двоокис сірки та двоокис азоту. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) суміш цих газів викликає ураження листя рослин. Викиди ТЕС впливають на вміст ряду мікроелементів (Zn, Cu, Cd, Cr, Ni) в рослинах, що ростуть поблизу.

Значний вплив на рослини має також автотранспорт. Збільшується концентрація кадмію в рослинності вздовж доріг, який потрапляє в трофічний ланцюг, абсорбуючись корінням або листям. Основним джерелом забруднення свинцем є двигуни внутрішнього згорання, тому в кормовій траві, що проростає вздовж доріг, може міститись достатньо свинцю, щоб загрожувати здоров'ю пасовищних тварин [15].

Найбагатший тваринний світ лісів Зміївщини. Тут живуть хижі ссавці - куниця, борсук, лісовий тхір, горностай, вовк, а також лисиця і ласка. Гризуни у лісах представлені такими видами як білка, лісова соня, лісова миша, полівки.

Для лісу дуже корисні комахоїдні ссавці: кроти, їжаки, землерийки. У лісі можна зустріти більше десяти видів летючих мишей [9].

Крупні копитні звірі представлені трьома видами: лось, козуля і кабан. Козуля зустрічається у багатьох лісах, навіть байрачних.

Ліс від гори до низу заселений птахами. На землі гніздяться солов'ї, дрімлюги, вівчарики. Дупла дерев займають шпаки, дятли, синиці, сови, одуди. У кронах дерев гніздяться ворони, іволги, денні хижі птахи - чорні шуліки, яструби, орли-могильники. У деяких птахів у лісі лише житло, а харчуються вони на відкритому просторі полів.

Із амфібій, що живуть у лісі, найцікавіша і найхарактерніша деревна жаба, або квакша. У лісах водяться і деякі плазуни: гадюка, мідянка, веретільниця.

Тваринний світ степів представлений великим тушканчиком, ховрахами, полівками, хом'яками, сліпаком та іншими гризунами. Живуть у степах також заєць, лисиця, їжак, ласка та інші ссавці; деякі амфібії; з птахів переважають жайворонки, щеврик польовий [9].

Тваринний світ водойм Зміївського району представлений болотною черепахою, вужами; поширені ставкова і озерна жаби, звичайний і гребінчастий тритони. У водоймах живуть такі види риб: плотва, карась, лящ, лин, сом, щука та інші.

Водойми дають притулок комплексу водно-болотних птахів: качкам, журавлям, куликам, крячкам. Більшість з них є об'єктами спортивного полювання, а витрачені свинцеві кулі з мисливських рушниць є джерелом свинцевого забруднення. У заростях прибережних рослин перебувають і ссавці: водяна полівка, видра, мишка-малюк.

Тваринний світ сильно змінився під впливом господарської діяльності людини. Розорювання цілинних земель спричинило колись зникнення диких коней-тарпанів, степових антилоп-сайгаків. Із птахів зникли степові орли, журавлі-красені, хохітва та інші види. Рідко гніздяться гуси і лебеді. Разом із цим людина сприяла розселенню птахів у степову зону. Лісові полезахисні смуги, створені у степах, освоїли сірі славки, горлиці, сороки та інші корисні комахоїдні та хижі птахи.

Населені пункти стали звичним місцем перебування ряду тварин. Тільки у населених пунктах зустрічаються міська і сільська ластівки; живуть коло людей горобці, стрижі, галки. Із ссавців поряд з людиною живуть сірий пацюк і домова миша. На околиці населених пунктів заходять ласки, тхори, їжаки, лісові й польові миші.

Національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси”, розташований на території Зміївського району Харківської області. На території парку представлений увесь складний комплекс рослинності, що є характерним для долини Сіверського Донця лісостепової зони: нагірні діброви, соснові та дубово-соснові ліси піщаної тераси, заплавні луки та ділянки степової рослинності. Сюди ж входять заплавні ліси, ділянки із рештками болотяної рослинності, а також водяна та прибережно-водяна рослинність.

Починаючи з 1914 року, при заснуванні Біологічної станції Харківського університету, ця територія стає цінним резерватом рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин, багато з яких занесені до Червоної книги України.

У 70-80-х роках вченими Харківського університету проводилася велика робота з вивчення цього природного комплексу, в ході якої було виявлено місцезнаходження рідкісних видів.

Це унікальний лісовий масив, що являє собою різновікову нагірну діброву на підвищенні правого берега р. Сіверський Донець з ярами та балками; до нього прилягають заплавні луки великої площі. Ліси національного природного парку являють собою один з найкращих старих дібровних масивів на Лівобережжі України. Особливий рельєф правого берега Донця, що створений завдяки рісвюрмській ерозії, став одним з рефугіумів для рослин під час льодовикового періоду. Тому ця ділянка вважається за одну з реліктових в Україні та відрізняється великим ступенем флористичного розмаїття та високою концентрацією рідкісних видів, реліктів пліоценової флори.

Глибокі яруги мають своєрідний мікроклімат і вкриті суходолами та вологими луками.

У анотованому переліку рідкісних рослин налічується 132 види. До категорії рідкісних віднесено 37 видів рослин нагірних дібров, 34 види борової тераси, 31 вид заплавних лук та 30 видів степових ценозів. З загального переліку 26 видів рослин занесено до Червоної книги України [14].

Ліси на правому березі Донця належать до типу сухих та сухуватих кленово-липових дібров; на дні та по схилах яруг розповсюджені свіжі і навіть сирі кленово-липові діброви, в яких зустрічається біля 50 видів деревних та чагарникових порід. Ліс високого бонітету складає біля 500 га віком 100-130 років, мають місце окремі 200-300-річні дерева. Цікаві у ботанічному відношенні високі стрімкі схили до Донця. Ця територія заслуговує на охорону як еталон типової старої пристепової діброви. Під покривом лісу добре розвинений покров з переважанням типових дібровних елементів, серед яких зустрічаються рідкісні та зникаючі види: хвощ великий, цибуля ведмежа аконіт дібровний (ендем басейну Дінця), вороняче око, актея колосиста, любка дволиста, костриця висока.

На правому березі Дінця ліс межує з різними за розміром галявинами та ярами, на яких сформувався трав'яний покрив лучних степів. Найбагатша на такі угруповання лощина, що простягається від 'Нижніх вітряків' повз окремі квартали Гомільшанського лісництва. Добре збереглися лучні степи і у 'Зайцевім яру'. Це місце відзначається також і тим, що на північному його схилі, в осичнику, є місце, де росте рідкісний вид флори України костриця шорстколиста.

Ліси на піщаній терасі Донця за характером рослинності та місцерозташуванням відносяться до пристепових борів та суборів, сильно остепнених. В бору половину площі займають середньовікові насадження, є ділянки, де сосна сягає 100-річного віку. В суборах крім сосни зустрічаються дуб черещатий, береза бородавчаста, зрідка - береза пухнаста; осика та крушина ламка ростуть у знижених місцях. У трав'яному покриві мають місце представники флори більш північних лісів та степів. На піщаній терасі в бору можна зустріти цікаві озера, наприклад, по берегах оз. Борового збереглися куртини сфагнуму з рідкісною комахоїдною рослиною росичкою.

Відповідно до результатів багаторічних досліджень Л.М. Горелової флора природного парку нараховує близько 800 видів судинних рослин. До категорії рідкісних з цього числа віднесені 113 видів, з яких 23 входять у Червону книгу України, і розділені за ступенем рідкісності на 4 групи: 0 - види, що очевидно зникли (не відзначалися на даній території протягом тривалого часу); 1 - види, що знаходяться під загрозою зникнення (1-2 місцезнаходження з поодинокими екземплярами); 2 - рідкісні види (такі, що зустрічаються спорадично з низькою чисельністю популяцій, або з достатньою чисельністю популяцій, але в 2-3 місцезнаходженнях); 3 - види, чисельність популяцій яких скорочується.

Такі види рослин з Червоної книги як лісові орхидні: любка дволиста і коручка чемерицевидна, що зустрічаються дуже нечасто поодинокими екземплярами або з низькою чисельністю популяцій. З рідкісних видів особливо цікавий аконіт дібровний як найвужчий ендем у нашому регіоні - ендем басейну Сіверського Донця. Ці види на межі переходу в 1 групу рідкісності.

Окремо треба відзначити цибулю ведмежу. На території діброви відомо три місцеперебування, де цей вид домінує в асоціації вологого типу дібров.

Степові ділянки на території парку мають сильно змінений характер внаслідок багаторічного використання їх під пасовища. У місцях, незручних для випасу, збереглися типово степові злаки (ковила волосиста, вівсюнець Шелла, пирій середній і пирій волосистий), а також деякі види степового різнотрав'я.

Більшість з цих видів рослин у 60-і роки зростали масово і були звичайними видами. До цього часу чисельність їхніх популяцій скоротилася внаслідок господарського використання місць їхнього зростання.

У порівнянні з порушеними ділянками лісових, лучних і степових фітоценозів трохи краща ситуація спостерігається з представниками водних фітоценозів, що входять до 3 групи рідкісності. Сальвінія плаваюча, латаття біле є рідкісними видами для України, але у водоймах парку їхня чисельність за останні роки помітно не знизилася, хоча великі рекреаційні зони вздовж обох берегів Дінця завдають істотної шкоди їх популяціям.

На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, що занесені до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. Серед них особливе місце посідають комахи [14]. Ряд Бабки налічує 12 рідкісних видів. Твердокрилі на території парку нараховують більше 50 видів, які мають статус рідких. Серед перетинчастокрилих, є також багато видів, які належать до рідкісних видів та зустрічаються на території парку. Але крім рідкісних видів на території парку зустрічається багато комах, які належать до категорії 'вид, що прикрашає природу'. По-перше це стосується метеликів, які належать до родин ведмедиць, бражників та інших.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів, з яких найцікавіші - різнокольорова ящірка та деревна жаба - квакша. З птахів трапляються майже всі види, притаманні лукам, лісам, болотам. Серед представників тропічної фауни тут зустрічається рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша (стала дуже рідкісною), вивільга. Нажаль, зникли орли-беркути, але де-не-де трапляються на гніздуванні орел-могильник, орел-карлик, яструб-тювик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях ще трапляються канюк, чорний шуліка, сіра сова, вухата сова, хатній сич, голуб-синяк, мухоловки строката і білошия, дятли, пищуха, болотяна гаїчка, довгохвоста синиця, горихвістка та інші види. Витоптування підстилки у лісі та випас худоби завдає чималої шкоди птахам, що гніздяться на землі - вільшанці, дрімлюзі, вівчарикам, лісовому щеврику. У заплаві зрідка гніздяться лиски, комишниці, чайки, баранчики, з качок - шилохвіст нерозень, попелюх та чернь білоока, пірникози. Над плесами ширяють річкові крячки мартини; багато ластівок-берегівок, що будують нори у стрімких берегах Дінця. Часто можна зустріти чапель: сіру, велику білу та руду, що живляться та старицях заплави. Існує велика колонія сірої чаплі - у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд. З журавлеподібних зустрічаються сірий журавель та деркач.

З ссавців тут зустрічається 12 видів кажанів, в тому числі рідкісний вид - вечірниця мала; 4 види комахоїдних; 7 видів хижих (в тому числі норка, видра, борсук, горностай, ласка), 10 видів гризунів та 3 - копитних [14].

Серед ландшафтів даного району велику цінність представляє урочище Хомутки, розташоване на лівому березі Донця поблизу Коробових Хуторів. Це своєрідні рослинні асоціації заплавного лісу з найрідкіснішими за віком та висотою деревами та багатими луками. Є дуже мальовнича затока Косач - дійсний рай для водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються чирянки великі, крижні, бугайчик, комишниці. Саме тут розташована колонія сірої чаплі.

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЯ ТА ОХОРОНА ПРИРОДНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ТА ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННИХ КОМПЛЕКСІВ ЯК ІНТЕГРАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Природно-територіальні комплекси (ПТК)

В ландшафтному відношенні територія Зміївського району належить до лісостепової та степової зон Лівобережної частини України. В лісостеповій зоні виділяють Середньоросійську та Лівобережно-Дніпровську провінції, в степовій - Лівобережно-Дніпровську та Донецько-Донську. Передостання в районі не представлена [5].

Всі природні комплекси (ПТК) поділяються на три групи: межирічні, долинні, балково-долинні [4].

Межирічні ПТК. Рівнини лесові, піднесені і відносно вирівняні на нижньо-середньоміоценовій основі, з чорноземами типовими та реградованими, світло-сірими і сірими ґрунтами, з кленово-липово-дубовими лісами і сільськогосподарськими угіддями на місці широколистно-дубових лісів та лучних степів розміщені на вододілі річок Мжа і Уди (рис. 2.1). Поселень в цьому комплексі небагато, оскільки це вододіл і ґрунтові води залягають глибоко. Значна площа цих ПТК розорана, що спричинює посилення вітрової та водної ерозії, зниження родючості ґрунтів.

На основі ландшафтної карти [5] графічним способом визначення площ (з допомогою палетки) визначено площу для даного межирічного ландшафту. Для визначення площі необхідно прикласти палетку до об'єкту на карті, площу якого потрібно визначити. Підрахувати кількість цілих квадратиків ц, що потрапляють в область об'єкту, та кількість частинок квадратиків ч. Площу оючислюють за формулою 2.1.

S = (ц + ) • 400 (2.1)

де S - площа об'єкту, що визначається;

400 - площа одного квадратика палетки (га).

Для даного ландшафту площа становить

S = (5 + ) • 400 = 4800 (га).

Показник ландшафтної неоднорідності (F) визначають за формулою:

F= ·100% (2.2)

де S - площа кожної ділянки, яку займає певний ПТК;

S - загальна площа Зміївського району.

Для даного ландшафту він складає

F = ·100% = 8,5%

Рівнини лесові відносно вирівняні, розчленовані ярами і балками на нижньо-середньоміоценовой основі, з чорноземами типовими, звичайними і реградованими, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковильних степів, рідше на місці широколистно-дубових лісів приурочені до вододілів річок Сіверський Дінець, Мжа та Уди. В цьму комплексі розташовані такі села як Таранівка, Беспалівка, Пасіки. І тут має місце розорювання земель, що призводить, як вже зазначалося, до посилення вітрової та водної ерозії. Змитий ґрунт потрапляє в річки і підвищує їх мутність, спричинює обмілення річок. Через використання застарілої важкої сільськогосподарської техніки на полях відбувається ущільнення ґрунту, що призводить до посилення поверхневого стоку і виникнення водної ерозії на схилах, до застою води на рівнинах, збільшення енергозатрат на обробку полів і в кінцевому результаті до зниження родючості ґрунтів, врожайності і якості продукції.

Їх площа за 2.1 дорівнює:

S = (56 +) • 400 = 38600 (га).

Показник ландшафтної неднорідності для даної ландшафтної одиниці за формулою 2.2 становить

F = ·100% = 33,6%.

Ці ландшафти розміщені на вододілах річок Сіверський Дінець, Уди, Мжа, Берестова (остання протікає за межами Зміївського району). Їх стійкість залежить від природного та антропогенного впливу. Така відносна вирівняність цих ландшафтів та наявність родючих чорноземів стала причиною розорання земель для сільськогосподарського використання. В результаті інтенсивного випадіння опадів відбувається водна ерозія, змив верхнього родючого шару гумусу. Таким чином збільшується кількість змитих або еродованих ґрунтів, а відтак зменшується їх родючість, падає врожайність.

Вздовж річкових долин, які зазвичай терасовані та відрізняються різноманітністю гірських порід та рельєфу розміщуються долинні ПТК. До долинних ПТК відносяться рівнини лесові, розчленовані балками і ярами, із западинами на алювії неогенових терас, з чорноземами типовими середньогумусними, вилуженими, чорноземами звичайними сердньогумсними, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколисто-дубових лісів, лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами під кленово-липово-дубовими лісами. До цих комплексів приурочені такі села як Константівка, Лазуківка. Їх площа за формулою 2.1 складає

S = (11 + ) • 400 = 8 400 (га).

Тоді коефіцієнт ландшафтної неоднорідності за формулою 2.2 такий

F = ·100% = 7,3%.

До долинних ПТК відносяться також рівнини лесові, розчленовані балками і ярами, із степовими блюдцями на алювії давньочетвертинних терас, з чорноземами типовими середньогумусними, чорноземами звичайними середньогумусними, вилуженими, рідше з чорноземами опідзоленими й реградованими, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистно-дубових лісів, лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, іноді під кленово-липово-дубовими лісами. До них приурочені села Скрипаї, Шелудківка. За формулою 2.1 обчислюємо площу

S = (31 + ) 400 = 19 000 (га).

Для цього ландшафту за формулою 2.2 коефіцієнт неоднорідності:

F = ·100% = 16, 6%.

Ландшафти цього типу також знаходиться у сільськогосподарському використанні, але те, що вони розташовані на лівих пологих берегах річок Сіверський Дінець та Мжа робить їх більш стійкими до зовнішнього впливу за рахунок відсутності схилових процесів.

Рівнини лесові, плоскі із западинами на алювії молодих четвертинних терас, з чорноземами типовими, залишковослабкосолонцюватими, чорноземами типовими середньогумусними і звичайними середньогумусними, сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з лучно-болотними солонцюватими ґрунтами і болотяно-різнотравно-осоковою рослинністю під косовицями також є долинними ПТК. Тут розташовані с.м.т. Комсомольське, с. Нова Єгорівка, с. Лиман. Вони на території Зміївського району займають площу за формулою 2.1

S= (21 + ) • 400 = 14 400 (га)

Коефіцієнт їх неоднорідності складає за формулою 2.2

F = · 100% = 12,5%.

Природному функціонуванню цих ландшафтів заважає наявність техногенного елементу - Зміївської ТЕС. Забруднення атмосфери продуктами згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії, зокрема двоокис сірки та двоокис азоту негативно впливають на структуру і характер функціонування ландшафту, що наглядно проявляється на такому структурному елементі як рослини. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) вплив суміші цих газів викликає ураження листя, знижує швидкість транспірації та швидкість фотосинтезу. Крім того значна частина с. Лиман та с. Нова Єгорівка в даний час знаходиться у підтопленому стані, навіть у зимовий межений період. Внаслідок підняття рівня ґрунтових вод і вимивання солей відбувається засолення ґрунтів, що є причиною проростання галофітної рослинності.

Долинними ПТК рівнини дрібнохвилясті на молодих четвертинних піщано-мулистих відкладах, з чорноземами супіщаними, дерновими підзолистими і дерновими розвинутими піщаними ґрунтами, іноді із пісками слабозадернованими, із сільськогосподарськими угіддями, вигонами, сосновими і сосново-дубовими лісами. До цих ландшафтів приурочені с.м.т. Зідьки, с. Чемужівка, с. Черемушне, с. Курортне. Визначимо їх площу за фоормулою 2.1

S = (3 + ) • 400 = 7600 (га).

Для них коефіцієнт неоднорідності за формулою 2.2 складає

F = ·100% =6,6%.

Дані ландшафти складають борові тераси річок Сіверський Дінець та Мжа. Зведення цих лісів може призвести до пилових бурь, вітрової ерозії, оскільки збільшиться швидкість вітру, понизиться рівень ґрунтових вод і збезлісена місцевість буде відрізнятися сухістю від суміжних територій.

Рівнини плоскі і слабохвилясті, піщано-глинисті на голоценовому піщано-мулистому алювії заплави з лучно-чорноземними солонцюватими, іноді болотними ґрунтами і торф'яниками, із злаково-різнотравною, болотно-різнотравною рослинністю під сінокосами, вигонами, частково розорані, іноді під лісами з дуба та вільхи чорної також відносяться до долинних ПТК. До них приурочені м. Зміїв, с. Черкаський Бішкін, с. Соколово. За формулою 2.1 визначимо їх площу

S = (9 + ) • 400 = 12 200 (га).

Коефіцієнт неоднорідності визначаємо для них за формулою 2.2

F = ·100% =10,6%.

Ці ландшафти використовуються в сільському господарстві як вигони та косовиці. В результаті такого використання відбувається ущільнення ґрунту, що є оптимальними умовами для розвитку бур'янів (полину, копиви, лободи та ін.). Косовиця включає зрізання рослин, шуми, ущільнення ґрунтів колесами, вібрацію, забруднення ґрунту і повітря паливно-мастильними матеріалами і вихлопами, загибель і поранення тварин. На скошених луках сонячне проміння, вітер і опади неопосередковано впливають на ґрунт. Випас худоби супроводжується ущільненням ґрунту, удобренням його виділеннями домашніх тварин, знищення і ушкодження наземних, а іноді і підземних частин трав'яної рослинності.

Балково-долинні ландшафти прорізують усі інші. Їх площа складає (за формулою 2.1)

S= (0 + ) • 400 = 9 800 (га).

Коефіцієнт неоднорідності для балково-долинних ПТК обчислимо за формулою 2.2

F = • 100 % = 8,5 %.

На схилах балок, незакріплених рослинністю, в результаті водної ерозії утворюються вимоїни, а потім яри. Схилові процеси спричиняють змив ґрунтів, зниження їх родючості.

Таким чином ландшафтна стійкість або період відносного спокою ландшафту, при якому спостерігається зворотність процесів і часових змін його структури, залежить від зовнішнього впливу, тобто природних і антропогенних факторів. В ландшафті все взаємопов'зано, тому поширення одного компонента може привести до порушення всього ландшафту. Тому в процесі господарської діяльності необхідно враховувати особливості функціонування певного типу ландшафту, адже вже значна частина природних комплексів перетворилася на антропогенні, деякі знищені. В результаті порушується екологічна рівновага. Для її підтримки необхідно створювати природно-заповідні об'єкти.

Для збереження, розширення, відтворення і охорони єдиної системи з природним станом ландшафтів та інших природних комплексів та інших природних комплексів, унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, що сприяють зменшенню, попередженню і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на довкілля розроблена Державної програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.

В Зміївському районі є природні комплекси, що потребують охорони. Уже існуючі об'єкти і території природно-заповідного фонду у районі такі: НПП 'Гомільшанські ліси', заказниками місцевого значення „Прогін”, „Мохначанський ліс”, „Скрипаївський” та численими пам'ятками природи. НПП „Гомільшанські ліси” має площу 14 314,76 га, на якій зберігається ландшафт нагірного вікового дубового гаю: окремі екземпляри дуба черешчатого мають вік 200-300 років і є пам'ятками природи [1]. Деякі види тварин і рослин занесені до Червоної книги України. На території заказника проводяться заходи по збереженню та відтворенню лісів, видового та кількісного складу фауни.

'Прогін' - державний ентомологічний заказник місцевого значення (його площа 6 га). Зберігає ділянку на схилі балки біля с. Нижній Бішкін, яка являє собою острівець типчаково-ковильного степу з місцями проживання земляних бджіл (евцери, рофіти), джмілів, метеликів (махаон, подалірій, поліксена) та інших комах. Деякі з них занесені до Червоної книги України.

'Мохначанський ліс' - лісотипологічна пам'ятка природи, де ростуть дуби черешчаті, середній вік яких 160 років. Під кронами коронних деревостоїв на заповідній лісовій ділянці росте велика кількість рідкісних рослин, які зараз знаходяться під загрозою зникнення. На організованих тут стаціонарних базах вже багато років проводяться наукові дослідження, студенти Харківської сільськогосподарської академії ім. Докучаєва проходять учбову практику.

'Скрипаївський' - державний лісовий заказник (площа 27 га), розміщений біля с. Скрипаї. Це найбільш старі лісові насадження, що дійшли до нас через багато років. В першій половині минулого століття в часи військових поселень, солдати Чугуївського гарнізону, за наказом командування, висаджували в пісок бирьки з насінням. Посадка бирьок продовжувалася із року в рік і тяжка праця увінчалась успіхом. На другій терасі Сіверського Дінця, незабаром, зашумів молодий ліс, а рух сипучих пісків було призупинено. Ця ділянка соснового лісу називається 'Аракчеївським' [1].

Східчатий зсув на схилах Монастирської гори (с. Гайдари). Великий багатощабельний зсув на схилі, зверненому до Сіверського Дінця, утворився внаслідок зсуву великих мас пород по глинам зміївського горизонту берекської світи, які в багатьох місцях оголюються.

Озеро Лиман. Найбільше озеро Харківської області (довжина 7,5-9 км, ширина - 3 км.). Розміщене на однольосовій терасі Сіверського Дінця. В минулому являло собою водойму з солонуватою водою. В наслідок будівництва Зміївської ТЕС на його місті створене прісноводне водосховище, рівень якого підтримується штучно за рахунок перекачки з Сіверського Дінця. Дно піщане, замулене, місцями торфянисте. По берегам зутрічається багато солопчака [9].

Ділянка вікового соснового лісу на боровій терасі р.Мжа біля Артюхівки. В найбільшій мірі збереглися обриси лісів цього типу і може розглядаються як ландшафтний еталон.

Колонія сірих чапель біля с.Коропове. На високих дубах, осинах у старому пойменому лісі розміщено близько сотні гнізд сірої чаплі, рідкої для нашої місцевості.

Основні проблеми заповідних територій повязані з діяльністю Зміївської ТЕС, ВАТ „Балцем”, АТ „Хімпром”, які формують техногенний фон цієї території. Тому зберегти у первозданному виді ландшафти досить важко.

Перспективним є розширення екомережі за рахунок біологічного заказника „Горіла долина” та орнітологічного „Сухий лиман”.

2.2 Дослідження природно-антропогенних комплексів (ПАК)

ПАК виникли в результаті активної взаємодії природи і господарської діяльності людини. Вони утворилися на основі природних комплексів шляхом цілеспрямованого їх перетворення з урахуванням інтересів господарської діяльності та об'єктивних потенційних можливостей ландшафту, а також естетичних потреб і норм, існуючих в суспільстві.

Мільков Ф.Н. (1973 р.) класифікує антропогенні ландшафти за їх змістом [16]. Ця класифікація враховує відмінності в найбільш важливих структурних частинах антропогенних комплексів: сільськогосподарські комплекси, лісові, водні, промислові та селітебні комплекси.

Сільськогосподарські ландшафти - найбільш розповсюджені серед антропогенних комплексів території Зміївського району, де сільськогосподарські угіддя розташовані на місці широколисто-дубових лісів, луків, різнотравно-типчаково-ковилових степів. Умовно с/г ландшафти можна поділити на польові, садові і лучно-пасовищні ландшафти [16].

Кучерявий В.П. (2001 р.) виділяє в свою чергу категорії ландшафтів, для яких характерна певна функція, яку вони виконують на міській території: урбанізовані, індустріальні, деваставані, рекреаційні, комунікаційні стрічкові та агрокультурні ландшафти [17].

Оброблювані поля, плодові сади, луки і пасовища відрізняються один від одного своїм екологічним станом і ступенем саморегуляції. Ці ландшафти довгий час підлягають одному й тому ж господарському використанню, а багаторазово повторюваний вплив людини на ландшафтні комплекси у формі різних типів їх господарського використання викликає в них формування стійких генетичних рис.

Польовий тип ландшафту характеризується щорічною оранкою ґрунтового шару з внесенням в нього добрив і створенням штучних агрофітоценозів. Ґрунти тут значно відрізняються від первинних. Наприклад, в орних дерново-підзолистих ґрунтах відбувається посилення дернового і послаблення і підзолистого процесу [16]; у лісостепу при вирубці лісів і наступному розорюванні темно-сірі ґрунти набувають ознак, притаманних чорноземам.

Польові ландшафти або ландшафти полів переважно зайняті зерновими та просапними агробіоценозами і розташовані на межирічних та долинних ландшафтах річок Сіверський Дінець, Мжа, Уди, Берестова. Тут розташовані поля колективних сільськогосподарських підприємств КСП „Донецьке” (с. Нижній Бішкін), КСП „Україна” (м. Зміїв), КСП „Скрипаївське” (с. Скрипаївське) В результаті обробки ґрунтів відбувається ущільнення ґрунту, або їх розрихлення, зрізання і пошкодження рослин, забруднення пестицидами і т.д.

Особливість угруповань польових культур (агрофітоценозів) як рослинних угруповань полягає в короткочасному їх існуванні. Агрофітоценози - примусово реґульовані, угруповання рослин висівних і бур'яну.

Садковий тип ландшафту - багаторічний тип культурних фітоценозів [16]. Вони найменш розповсюджені в Зміївському районі. Садові насадження є на заході м. Зміїв (с. Пролетарське) на правому березі р. Мжа у нижній течії. Цей тип відрізняється від лісокультурних комплексів менш вираженою саморегуляцією і глибокою антропогенною перебудовою ґрунту, що викликана її постійною обробкою, внесенням добрив, поливом.

Лучно-пасовищний тип ландшафту. Найбільш цінні у кормовому відношенні заплавні луки складають переважну групу урочищ заплавного типу місцевості, куди окрім луків входять і урочища заплавних лісів, і низинні болота, і озера-стариці. Лучно-пасовищні приурочені до заплав річок Сіверський Дінець (поблизу сел Черемушне, Задінецьке), Мжа (с. Чемужівка, с. Артюхівка), Уди (с. Водяне, с. Петрищеве).

Довгий час існування луків підтримується систематичними сінокосами і випасом худоби. Можна сказати, що сінокосіння і випас - регулююче начало луків, хоча ступінь саморегуляції у них самих значно вище, ніж у польового чи садового типу ландшафтів і близька, певно до природного степового типу [15].

В акультурному стані знаходяться великі площі луків і степових пасовищ. Вони поросли чагарниками, заболочені і закупинені, вкриті травостоєм низької якості. Між тим луки і степові пасовища - важливий вид кормової бази тваринництва. При використанні техніки, вона негативно впливає на тварин. Механізоване сінокосіння призводить до загибелі птахів, що гніздяться на землі, а також деяких тварин, зокрема зайців. На сильно зволожених луках тиск машин на ґрунт призводить до його ущільнення і зниження урожайності трав. Випас худоби також супроводжується ущільненням ґрунтів, крім того він удобрюється виділеннями домашніх тварин та розповсюдження насіння ряду видів рослин, продавлюються нори ссавців [18].

Створення с/г ландшафтів викликає появу небажаних супутніх явищ та ландшафтних комплексів. Із розорюванням та інтенсивним випасом худоби пов'язано виникнення сільськогосподарської (землеробної та пасовищної) водної та вітрової ерозії, що супроводжується інтенсивним змивом і видуванням ґрунтів, утворенням вимоїн та ярів. Новим антропогенним явищем, яке не було характерне для незайманих лісостепу і степу, стали пилові бурі. Для польових зрошувальних ландшафтів супутнім явищем є вторинне засолення ґрунтів та заболочення.

Характерними для Зміївського району лісокультурні ландшафти, тобто штучні насадження. Вздовж полів насаджені полезахисні смуги, що сповільнюють швидкість вітру, накопичують вологу, утримують сніг, а також захищають посіви від викидів автотранспорту. Добре прижилися сосни, висаджені півсторіччя тому на пісках борових терас. З часом ці насадження набули тих рис структури в чагарниковому, трав'яному і наземному покриві, а також ґрунтів, які характерні природному типу лісу.

Серед агрокультурних ландшафтів Кучерявий В.П. виділяє гідроморфні ландшафти - ландшафти рік, озер і ставків [17]. В межах району води водних об'єктів використовуються для господарських потреб населення та промисловості, а також виконують рекреаційні функції. Найяскравішим прикладом є озеро Лиман, яке використовується як прісне водосховище для Зміївської ТЕС і як місце відпочинку для населення.

Ландшафти промислових зон колгоспів, радгоспів являють собою урбанізовані вкраплення у сільськогосподарські ландшафти: тваринницькі комплекси (КСП „Червоний Велетень”), птахофабрики (с. Бірки), овочефабрики (с.м.т. Комсомольське).

Комунікаційні стрічкові ландшафти - специфічна форма антропогенного ландшафту, що розвивається у зв'язку з будівництвом, благоустроєм і озелененням залізниць і шосейних доріг.

Є в Зміївському районі і девастанові, що представлені кар'єрними виїмками та відвалами в зоні видобутку будівельних матеріалів, зокрема піску (кар'єр з видобутку піску в с.м.т. Зідьки).

Рекреаційні ландшафти також мають місце в районі і представлені зонами відпочинку „Есхар”, „Мохнач”, „Коробів Хутір”, „Якубіно” та інші, що приурочені до берегів р. Сіверський Дінець, зона відпочинку „Озеро Лиман” на березі однойменного озера та інші. Це організовані зони відпочинку з налагодженим побутом, але є неорганізовані стихійні зони по берегах Сіверського Дінця, Мжі, Уд.

Селітебні ландшафти - антропогенні ландшафти населених місць: міст і сіл з їх забудовами, вулицями дорогами і парками [17]. За ступенем перетворення селітебні ландшафти поділяються на міські і сільські антропогенні ландшафти. В Зміївському районі лише одне місто - Зміїв, два селища міського типу (с.м.т. Зідьки та с.м.т. Комсомольське) та 74 сільських населених пунктів(с. Таранівка, с. Скрипаї, с. Благодатне).

Іноді в антропогенних ландшафтах невеликого міста і великого села досить важко знайти суттєві відмінності. В цілому, однак, сільські ландшафти відрізняються менш глибоким перетворенням природного середовища у порівнянні із міськими.

Сільські селітебні ландшафти. Із виникненням села завжди відбувається докорінна перебудова природного ландшафту, що існував на його місці. В першу чергу змінюється рослинність та пов'язаний з нею тваринний світ. На селітебних землях навіть найменшого степового села не зустрінеш ні ковилу, ні ховраха, навіть якщо вони розповсюджені на близьких околицях. Через деякий час посилюється змив ґрунтів, на схилах з'являються яри - змінюються ґрунти та форми рельєфу.

Сільські населені місця розміщуються в залежності від природних, історичних, економічних факторів. Всередині крупного фізико-географічного регіону географія та „морфологія” сільських селітебних ландшафтів тісно пов'язані з типами місцевості. Одні з них малопридатні для розміщення сіл і тому бідні ними. Наприклад, плакорний тип місцевості в лісостеповій та степовій зонах для яких характерне глибоке залягання рівня ґрунтових вод (с. Лазуківка), а такі як схиловий тип місцевості з його близькістю до річної води і близьким заляганням ґрунтових вод густо заселені (с. Соколове, с. Водяне, с. Нижній Бішкін).

В залежності від типу місцевості, до якого належить село, визначається його контур і внутрішня структура, тобто співвідношення і просторове розміщення дворів та інших будівель, городів, садів, вулиць, доріг. На схиловому типі місцевості переважають лінійно витягнуті вздовж балок і рік села (с. Борова, с. Черемушне), що непомітно зливаються в один суцільний ряд; на плакорному типі місцевості - дрібні більш-менш компактні поселення біля ставків на вершинах балок (с. Константівка).

Із усіх структурних частин сільських селітебних ландшафтів лише двори (будівлі) належать до техногенних комплексів, при вивченні яких природні ландшафти розглядаються як палеогеографічна основа. Всі інші структурні частини - городи, сади, вулиці, дороги належать до категорії сучасних ландшафтних комплексів антропогенного типу рельєфу цих частин в більшості випадків походить від природних ландшафтів, і вони утворюють або рід, або вид природного сімейства урочищ. Своєрідні землі городних урочищ. Вони удобрені і незважаючи на інтенсивне використання відрізняються високою родючістю.

Міські ландшафти. Природні умови м. Змієва відрізняються своєрідністю. Ґрунти вкриті асфальтом і каменем. Рослинність зосереджена на площах парків і скверів. В місті багато штучних форм рельєфу. Це виямки вздовж доріг на крутих схилах, засипані відходами балки та яри, а також різного роду штучні підняті, насипні комплекси.

Хоча в районі лише одне місто, дуже близьким до міського типу ландшафтів є с.м.т. Комсомольське. Більша частина ґрунтів вкрита твердим покриттям. Рослинність також приурочена до парків і скверів.

Отже, переважаючим типом ПАК є сільськогосподарські. В зв'язку з цим необхідно вжити заходів щодо вдосконалення ведення сільського господарства. Таким чином, фоном для діяльності людини є ландшафт, і, навіть, змінений під антропогенним впливом, він буде здійснювати свій вплив [19]. Звідси випливають такі задачі - вміти читати ландшафт, розкриваючи його внутрішні і зовнішні зв'язки, та зберегти ландшафт, раціонально використовуючи його, покращуючи, перетворюючи, але не руйнуючи.

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПИВУ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ „ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ”

екологічний забруднення довкілля природний

3.1 Сутність та стан вивчення впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національних природних парків

Об'єктом дослідження даної роботи є національний природний парк „Гомільшанські ліси”.

Предметом вивчення є вплив природних та соціально-економічних факторів на функціонування парку.

Метою роботи є визначення зазначеного впливу на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”.

Для досягнення цієї мети використовується комплекс фізико-географічних методів.

Збереження зникаючих видів рослин і тварин, підтримання екологічної рівноваги в умовах значного антропогенного тиску на природні комплекси є завжди актуальною проблемою, оскільки життя і здоров'я людей в значній мірі залежить від продуктивності функціонування природних комплексів.

Проблемами раціонального використання лісів, їх збереження, забезпечення виконання ними природоохоронних, санітарно-захисних функцій займаються багато науковців.

Проблемами лісового господарства Львівщини переймається начальник відділу лісового господарства ДЛГО „Львівліс” С. Брик; М. Пилипів присвятив свою статтю санітарному стану лісів ДЛГО „Львівліс” та перспективам використання сучасних засобів лісозахисну. Проблеми рекреаційного природокористування в умовах національного природного парку „Соколівські Бескиди” (м. Сколе, Львівська обл.) турбують Коханця М., Крамарця В., Ткачика В. та ін. [20].

Г. Парчук розглядає території природно-заповідного фонду України як елементи Пан-Європейської мережі, а Крижанівська О. розглядає установи природно-заповідного фонду як осередки екологічної освіти та виховання. Роль природно-заповідних територій в охороні біорізноманіття оцінюють Андрієнко П., Онищенко В.

Ряд науковців займаються вивченням проблем національних природних парків: „Карпатського” (Кислюк О., У. Абрам'юк), „Вижицького” (Коржик В.), „Гуцульщина” (Пророчу В.), „Синевир” (Держипільський Л., Дербак І.), „Подільські Товтри” (Кагало К.); природних заповідників: „Горгани” (Кисляк В., Клімук Ю., Олексів Т.), „Дніпровско-Орельський” (Палієнко Ю.), „Казантипський” (Литвиненко Н.), „Мис Март'ян” (Маслов І., Крайнюк К., Саркіна І.).

В основному всі дослідження стосуються природно-запоідних територій західної та південної України. Це зумовлено в першу чергу природними умовами, а саме - біологічним та екосистемним розмаїттям у порівнянні із східною Україною. Крім того зосередження у цій частині держави значної кількості промислових підприємств та інших об'єктів господарської діяльності є причиною порушення екологічної рівноваги природно-територіальних комплексів, або їх знищення, заміну природних комплексів на антропогенні.

Проте залишилися такі „острівці”, що заслуговують на те, щоб бути заповідними територіями. В свою чергу в процесі функціонування вони не лише зберігатимуть рідкісні рослини і тварини, а й підтримуватимуть екологічну рівновагу території. Особливу увагу необхідно звернути на природно-заповідні території, що зберігали б лісові комплекси, оскільки вони є тією зеленою фабрикою, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря, підтримують кисневий баланс, мають санітарно-гігієнічне і цілюще значення. Таким комплексом є горбиста правобережна місцевість з густим листяним лісом, заплава із петляючим по ній Сіверським Дінцем, невеликими озерами, протоками, лівобережна тераса із сосновим бором.

При виборі місць улаштування національних природних парків критеріями служать їх винятковість, неповторність, типічність, характерність для природної зони, яку вони представляють [21].

Вперше опис природи, образно названий серед науковців „Харківською Швейцарією”, з'явився в 1913 році. З того часу вчені віддано працювали над збереженням найкращих дубових реліктових лісів віком 100-140 років. В 70-і роки, завдяки принциповій позиції вчених ХНУ ім. Каразіна - Л. Горєлової, І. Кривицького, О. Лисецького, Т. Догадінової, О. Вовк, знову постало питання про збереження на Харківщині степових, лісових, лучних, болотних та інших угрупувань, як резерватів генетичного фонду рослин і тварин.

Рішенням облвиконкому від 3 грудня 1984 року за № 562 був створений ландшафтний заказник місцевого значення „Гомільшанська лісова дача” площею 9 092 га. А в 2004 році Указом Президента України „Про створення національного природного парку „Гомільшанські ліси” від 06.09.04 № 1047/2004” з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових комплексів долини р. Сіверський Дінець, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення колишній ландшафтний заказник місцевого значення перетворився на об'єкт, що офіційно перебуває під охороною держави.

Національний природний парк 'Гомільшанські ліси' (далі - НПП 'Гомільшанські ліси' або НПП) створений на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області. Загальна площа НПП 'Гомільшанські ліси' складає 14 314,8 га, у тому числі - 3 377,3 га, що надаються у постійне користування, та 10 937,5 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів [22].

НПП 'Гомільшанські ліси' є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Правові засади функціонування НПП 'Гомільшанські ліси' визначаються Конституцією України, законами України 'Про охорону навколишнього природного середовища', 'Про природно-заповідний фонд України', 'Про власність', 'Про наукову і науково-технічну діяльність'. Лісовим кодексом України, іншими законами України, підзаконними актами та цим Положенням [23].

НПП ' Гомільшанські ліси' є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки у відділенні Держказначейства України, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, штампи, бланки, емблему, що реєструються в установленому порядку.

НПП „Гомільшанські ліси” знаходиться в підпорядкуванні Державного комітету Лісового господарства України (далі -- Держкомлісгосп), оперативне управління здійснює Державне лісогосподарське об'єднання 'Харківліс' (далі -- ДЛГО 'Харківліс').

Ділянки землі та водного простору, які надаються НПП в постійне користування, з усіма природними ресурсами та об'єктами - вилучаються з господарського використання і надаються НПП у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Право користування землею оформлюється відповідними документами.

Межі НПП встановлюються в натурі (на місцевості), наносяться на планово-картографічні матеріали органів Держкомзему на місцях та землекористувача, обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

На території НПП у визначених місцях встановлюються необхідні державні інформаційні та охоронні знаки затвердженого зразка, зокрема межові знаки.

Юридична адреса: 63436 Харківська область, Зміївський район, с.Задонецьке, вул.Курортна, 156.

Основними завданнями НПП 'Гомільшанські ліси' є:

- збереження цінних природних комплексів та об'єктів на його території, підтримання та забезпечення екологічної рівноваги в регіоні;

- науково обґрунтоване ведення лісового господарства;

- проведення науково-дослідних робіт по вивченню природних комплексів та їх зміни в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- створення умов для організованого відпочинку, екскурсій та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням встановленого режиму охорони його природних комплексів та об'єктів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо.

Функціональне зонування території НПП 'Гомільшанські ліси' здійснюється на підставі Проекту організації його території, що затверджується в установленому порядку Міністерством охорони навколишнього природного середовища (далі - Мінприроди).

З метою забезпечення охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів НПП 'Гомільшанські ліси' його територія поділяється на такі функціональні зони:

- заповідна зона;

- зона регульованої рекреації;

- зона стаціонарної рекреації;

- господарська зона.

Згідно з функціональним зонуванням та з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей комплексів та об'єктів на території НПП 'Гомільшанські ліси' встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання його природних ресурсів.

Заповідна зона -- призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів НПП.

На її території забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси й об'єкти, а саме:

- будівництво споруд, шляхів, лінійних та (інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю НПП, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин поза спеціально встановленими для цього маршрутами, пересування механічних, гужових та інших транспортних засобів (крім транспорту НПП), за винятком шляхів загального користування, проліт літаків і гелікоптерів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією НПП 'Гомільшанські ліси' та інші види шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

- геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву, гідрологічного та гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відшарувань, застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками і хворобами рослин і лісу, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, збирання насіння, квітів, очерету, випасання худоби, відлов і відстріл диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

- мисливство, рибальство, завезення нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково-обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів для виконання наукових досліджень;

- користування моторизованими плавучими засобами будь-якого класу, крім, тих, що перебувають в підпорядкуванні адміністрації НПП і використовуються в установленому порядку.

Для охорони, збереження й відтворення корінних природних комплексів, проведення наукових досліджень та виконання інших завдань у заповідній зоні, відповідно до Проекту організації території НПП 'Гомільшанські ліси', охорони відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, допускається:

- збір колекційних та інших матеріалів, пов'язаних із веденням наукових досліджень, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи;

- виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів внаслідок антропогенного впливу;

- здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідності, спорудження у встановленому порядку будівель, та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед парком завдань;

- стоянка й проїзд транспорту НПП;

-у разі термінової необхідності, за клопотанням НТР НПП в заповідній

зоні з дозволу Мінприроди можуть проводитись роботи, пов'язані з ліквідацією осередків шкідників і хвороб або недопущенню їх появи, а також розробка вітровалів, буреломів і сніголамів;

-у виняткових випадках можуть проводитись санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних деревостанів та влаштування протипожежних розривів, лише на підставі наукового обґрунтування і погодження з Мінприроди.

Зона регульованої рекреації - призначена для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць.

На території зони регульованої рекреації забороняється:

- будівництво промислових та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю НПП;

- розробка корисних копалин, кар'єрів, забір ґрунту;

- промислове рибальство, полювання;

- промислова заготівля лікарських рослин;

- рух та стоянка автомобільного, гужового та іншого транспорту, організація масових спортивних та туристських заходів, без погодження з адміністрацією НПП;

- розміщення наметових таборів, човнових станцій, розведення вогнищ поза відведеними для цього місцями;

- застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками та хворобами рослин і лісу без відповідного наукового обґрунтування;

- інші види діяльності, що порушують природні комплекси НПП або знижують природну екологічну чи рекреаційну цінність його території та можуть негативно вплинути на стан природних комплексів й об'єктів заповідної зони.

У зоні регульованої рекреації, в установленому порядку дозволяється:

- проведення лісовідновних робіт, санітарних рубок і заходів пов'язаних із збереженням, відтворенням і ефективним рекреаційним використанням природних комплексів та об'єктів згідно з Проектом організації території НПП;

- регульований збір грибів, ягід, плодів дикорослих плодових рослин із додержанням природоохоронного та лісового законодавства;

- обладнання туристських та еколого-пізнавальних стежок, організація природоохоронної пропаганди, короткотривалі туристські екскурсії й відпочинок населення, збір наукової інформації тощо;

- регулювання чисельності диких тварин до оптимальної, шляхом відлову з наступним переселенням, селекційного та вибіркового діагностичного відстрілу з дозволу Мінприроди;

- використання природних ресурсів для задоволення потреб працівників НПП 'Гомільшанські ліси' та громадян, які постійно проживають на його території, у сінокосах, випасах і городах - відповідно до встановлених нормативів та порядку;

-у виняткових випадках можуть проводитись санітарні та лісовідновні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних деревостанів та влаштуванням протипожежних розривів на підставі наукового обґрунтування і погодження з Мінприроди.

Зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів та інших об'єктів обслуговування відвідувачів НПП 'Гомільшанські ліси'. Рекреаційна діяльність на території НПП 'Гомільшанські ліси' організовується його спеціальними підрозділами, а також іншими підприємствами, організаціями на підставі угод з адміністрацією НПП.

У межах господарської зони проводиться традиційна господарська діяльність, спрямована на виконання поставлених перед НПП завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення НПП, а також землі інших землевласників і землекористувачів, включені до складу НПП, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На територіях регульованої, стаціонарної рекреації та господарської зон забороняється будь-яка (в т. ч. використання моторизованих плавзасобів) діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території НПП.

Охорона території національного природного парку 'Гомільшанські ліси' покладається на його службу охорони, що входить до складу служби державної охорони (далі - служба держохорони), яку очолює директор НПП. До служби держохорони НПП входять: директор, головний лісничий, спеціалісти з лісового господарства, лісовідновлення, охорони та захисту лісу, мисливствознавець, лісничий, помічник лісничого, старші майстри та майстри лісу, єгер лісництва.

На службу держохорони покладаються обов'язки щодо забезпечення організації та здійснення заходів по охороні природних комплексів НПП 'Гомільшанські ліси', а також здійснення комплексу лісогосподарських, природозахисних, інженерно-технічних, біотехнічних та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів НПП.

3.2 Методи дослідження впливу соціально-економічних та природних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

Для ефективного функціонування парку необхідне диференційне зонування його території. На зонування, а відтак і на функціонування, впливає ряд природних та соціально-економічних факторів. Вплив природних та соціально-економічних факторів. Вплив природних чинників визначають комплексом фізико-географічних методів. Фізико-географічні методи досліджень направлені на виявлення існуючих ПТК, вивчення взаємозв'язків між компонентами, що їх сладають, і між окремими комплексами, на встановлення направленості природних процесів в їх природному протіканні і в зв'язку з господарською діяльністю [24]. Для впливу соціально-економічних факторів на функціонування парку використовують наступні методи. Вимірювання вмісту хімічних елементів в ґрунті і рослинах виконують методом атомно-абсорбційної спектрометрії, для аналізу рівня забруднення атмосферного повітря в приземному шарі важких металів використовують ліхеноіндикаційний метод, оцінка якості поверхневих вод здійснюється за методикою комплексної оцінки екологічної та гігієнічної.

Фізико-географічні дослідження включають комплекс геологічних, геоморфологічних, метеорологічних, гідрологічних досліджень, досліджень ґрунтів і рослинності.

Значний вплив на природу району має геологічна будова. Механічний склад геологічних відкладів в значній мірі зумовлюють потужність профілю ґрунтів, стан і склад рослинності, впливає на рельєф і гідрологічні умови місцевості. В залежності від порядку залягання глинистих та піщаних відкладів в ґрунтах нерідко виникають діаметрально протилежні гідрологічні процеси, від яких в значній мірі залежить заболочення або засолення ґрунтів, склад і розвиток рослинності [25].

Геологічні дослідження проводяться в тісному контакті з геоморфологічними. При описанні різних форм рельєфу, як правило, повинно виявлятися значення в їх утворенні геологічних факторів.

Геологічні дослідження починаються з ознайомлення зі спеціальною літературою. Дослідження НПП „Гомільшанські ліси” проводилися на берегах р. Сіверський Дінець, оскільки на берегах річки і ярів головним чином можна спостерігати оголення, тобто вихід на денну поверхню гірських порід для їх опису та для встановлення зв'язку між морфологією ярів і складом гірських порід, в які вони врізані. На основі геологічних даних виділити генетичні форми рельєфу. Основний тип рельєфу визначається взаємодією ендогенних та екзогенних сил, що створюють і нівелюють рельєф. Сумісні геолого-геоморфологічні дослідження допомагають зрозуміти генезис сучасного рельєфу і дозволяють зрозуміти його подальший розвиток.

Виконання задач геоморфологічних досліджень досягаються шляхом вимірювання і описання окремих форм рельєфу і їх комплексів, вивчення і опис їх геологічної будови. Геоморфологічні дослідження включають наукову оцінку шляхів господарського використання кожного геоморфологічного комплексу, а також для застереження від нерівного до них підходу, що може привести до деградації природного комплексу.

Метеорологічні спостереження. Основна програма кліматологічних спостережень включає спостереження за температурою та вологістю повітря, температурою ґрунту і станом його поверхні, атмосферним тиском, напрямом і швидкістю вітру, хмарністю, атмосферними опадами, сніжним покривом, видимістю, атмосферними явищами і загальним станом погоди.

При проведенні цих спостережень керуються вимогами і методичними вказівками, прийнятими на державній мережі станцій, що зазвичай проводиться на спеціально обладнаному майданчику, яка повинна розміщуватися на ділянці типовій для фізико-географічних умов оточуючої місцевості. Ділянка по можливості має бути відкритою, бажано віддалена від будівель, дерев та інших перешкод. Метеорологічні спостереження проводяться по місцевому середньому часу в одні і ті ж години.

Для вимірювання температури, вологості повітря використовують станційний психрометр, мінімальний та максимальний термометри. Для безперервної реєстрації температури і відносної вологості повітря використовують термограф і гігрограф.

Температура ґрунту на поверхні вимірюється срочним, мінімальним та максимальним ґрунтовими термометрами; на глибині від 5 до 20 см - колінчатим термометром Савінова; глибше - ґрунтово-глибинними витяжними термометрами. Ці прилади встановлюються в південній частині метеорологічного майданчика на рівному незатіненому місці.

Атмосферний тиск, як правило, вимірюється станційним чашечним ртутним барометром, а безперервне записування тиску здійснюється з допомогою барографа.

При метеорологічних спостереженнях визначається напрям, вимірюється швидкість і дається характеристика вітру. За напрям вітру приймається той напрям, звідки він дує. Спостереження ведуться з допомогою флюгера Вільда, що встановлюються у північній частині майданчика на стандартних металевих мачтах на висоті 10-12 м.

Для метеорологічних спостережень прийнята класифікація хмар, по якій всі хмари поділяються на десять основних форм (хмари верхнього ярусу: перисті, перисто-купчасті, перисто-шаруваті; середнього ярусу: високо-купчасті, високо-шаруваті; нижнього ярусу: шарувато-купчасті, шаруваті, шарувато-дощові; хмари вертикального розвитку: купчасті, купчасто-дощові).

Кількість хмар оцінюється на око по десятибальній шкалі, тобто визначається, скільки десятих частин видимого небозводу зайнятого хмарами, якщо сумувати ї площі.

При спостереженнях над атмосферними опадами, вони визначаються візуально вид опадів, оцінюється їх інтенсивність, відмічається час випадіння та вимірюється кількість опадів, що випали з хмар, з допомогою опадоміра системи Третьякова або дощоміра із конусним захистом.

Спостереження над сніговим покривом включають визначення ступеню покриву снігом околиць станції і характеру залягання снігового покриву, змін його висоти і щільності; спостерігають також за структурою снігу, наявністю і товщиною льодяної кірки, станом ґрунтів під снігом. Ступінь покриття і характер залягання снігового покриву визначається щоденно вранці візуально. Висота снігового покриву вимірюється з допомогою постійних снігомірних рейок; щільність снігу визначається ваговим снігоміром.

Метеорологічна видимість візуально визначається з допомогою об'єктів, що знаходяться на відстані 50, 200, 500, 1, 2, 4, 10, 20 і 50 км від пункту спостережень, які вибирають в світлий час доби. Видимість оцінюють в балах. Спостереженню підлягають такі види атмосферних явищ як опади (дощ, ливень, морось, сніг, іній, роса, град та інші), тумани, метілі, електричні явища (гроза), оптичні явища та інші (шквали, пилові бурі, вихори і т.д.).

Гідрографічна мережа і ґрунтові води є частиною природного ландшафту. З водним режимом місцевості пов'язані такі фізико-географічні процеси: стік атмосферних опадів, заболочення, ерозія, мікроклімат, живлення рослин.

Для виявлення природних підземних виходів вод на поверхню обстежують долини рік, балки, яри і підніжжя схилів.

Гідрологічні дослідження річок починаються з її опису, визначення її витоку і гирла, приток, площі басейну. Потім визначається густота річкової мережі (відношення довжини всіх поверхневих водостоків, вираженої в кілометрах, до величини площі басейну, вираженої в кілометрах квадратних) та коефіцієнт звивистості ріки (відношення фактичної довжини річки до довжини по прямій від витоку до гирла). Досліджують заплаву, визначають ширину річки, глибину, режим річки, швидкість течії, витрату води.

Дослідження озера включають дослідження озерної котловини, озерної ванни, рельєфу дна озера; визначається обсяг води в озері, температура води, вивчається хімічний та газовий режим. Вода озера визначається і з точки зору природності для пиття. Визначають прозорість води (з допомогою білого диску), колір (за шкалою), смак, забрудненість (за даними санітарної інспекції).

Дослідження ґрунтів. Використовуються методи зйомки за профілями і площинної зйомки. Робиться опис, характеристика морфологічних ознак ґрунтів.

Механічний склад ґрунтів. Фракції дрібніші 1мм називають дрібноземом. До піщаних відносяться частинки крупніші 0,01 мм - фізичний пісок, дрібніші 0,01 мм - фізична глина. Якщо в ґрунті (у відсотковому відношенні) переважає кількість частинок 0,05-0,001 мм, він називається пилуватою, ґрунт із вмістом частинок діаметром < 0,01 мм до 10 % по відношенню до ваги сухого ґрунту - піщаний , із вмістом тієї ж фракції від 10 до 20 % - супіщаний, від 20 до 50 % - суглинистий, більше 50 % - глинистий. Для визначення цих груп беруть грудку ґрунту з кожного генетичного горизонту зволожують, розтирають і скатують. Якщо не вдається скатати ґрунт в шнур, то він піщаний; із супіщаних скатуються кульки; в суглинистих ґрунтах вдається скатати шнур, який можна завернути навколо пальця нестійким кільцем з тріщинами; із глинистих ґрунтів виходить стійке кільце з тонкими тріщинками або без них.

Структура ґрунтів. В залежності від процесу ґрунтоутворення виділяють такі типи структур: плитчаста, кубовидна, стовбчато-призмовидна, зерниста, комкувата, горіхувата, пластинчаста і листова.

Відмічається наявність включень і новоутворень.

Вивчення рослинного покриву. Основні визначаючі ознаки фітоценозів: ярусність, зімкнутість, аспект, багатство і зустрічаємість компонентів, продуктивність [26].

Ярусність виникає в результаті формування фітоценозу. В насадженнях різного віку положення ярусів може виявитися різним. Внаслідок ярусного розміщення підвищується видова насиченість площі, зайнятої фітоценозом.

Зустрічаємість характеризує розподілення виду. Зустрічаємість визначають за методом датського ботаніка Раункієра.

Аспект - зорове враження при загальному огляді фітоценозу. Його можна визначити так: уважно подивитись на рослинний покрив, а потім заплющити очі „залишковий зір” відтворить ярко квітучі рослини, що зумовлюють аспект. При описанні вказують забарвлення фітоценозу і називають рослини, що її зумовлюють.

Продуктивність. У трав'яних фітоценозах проводять ваговим методом. Для цього косять майданчик площею 1 м, розбирають за фракціями, важать, висушують і знову важать. Для підрахунку деревних насаджень необхідно знати середню висоту і діаметр, а також їх кількість на пробному майданчику. За формулою об'єму конуса розраховують об'єм деревини від одного дерева, а потім перераховують на пробну площу і на гектар.

Вплив соціально-економічних факторів відображається на стані природних компонентів. В зонах регульованої та стаціонарної рекреаційної це має велике значення, оскільки екологічний стан території, на якій повинно відбуватись оздоровлення населення, може стати причиною протилежної дії і викликати певні захворювання. Якщо вміст хімічних елементів у ґрунті і рослинах перевищує встановлені нормативи, то збір плодів цих рослин і їх вживання в їжу може негативно вплинути на здоров'я людей. Вимірювання вмісту хімічних елементів в ґрунті і рослинах виконують методом атомно-абсорбційної спектрометрії [2]. Метод базується на властивості атомів у основному стані поглинати світло певних і специфічних для кожного типу атомів довжин хвиль.

Для аналізу рівня забрудненості атмосферного повітря в приземному шарі важкими металами використовують ліхеноіндикаційний метод, оснований на біоіндикації (наявності важких металів у рослинах), причому біоіндикаторами є лишайники [4].

Оцінка якості поверхневих вод на території зони стаціонарної рекреації також має велике значення для повноти реалізації оздоровчої та природоохоронної функцій. Для оцінки забруднення поверхневих вод використовуються комплексні показники забруднення. Найбільш поширеними методиками комплексної оцінки є екологічна та гігієнічна. Екологічне благополуччя визначається за допомогою екологічного індексу, визначення якого ґрунтується на екологічній класифікації водних об'єктів за гідрохімічними, гідрофізичними і токсикологічними показниками. В основі гігієнічної класифікації лежить обчислення величини індексу забруднення, що приймає дискретні цілі значення від 0 до 3 [4].

3.3 Аналіз і узагальнення дослідження впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національного природного парку „Гомільшанські ліси”

Національний природний парк має виконувати такі функції як природоохоронна, що передбачає збереження генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання екологічної рівноваги, культурно-освітня та виховна мають на меті пізнання населенням культурної спадщини та екологічне виховання, рекреаційна передбачає створення умов для оздоровлення та відпочинку людей, наукова спрямована на вивчення перебігу і закономірностей природних процесів.

Функціональне зонування території НПП „Гомільшанські ліси” здійснюється на підставі Проекту організації його території. З метою забезпечення охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів та об'єктів НПП, його територія поділяється на такі функціональні зони: заповідна, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона. На виділення цих зон впливають ряд факторів - природних (геологічні, геоморфологічні, кліматичні, водні ресурси, ґрунти, флора і фауна) та антропогенних (населення, сільське господарство, промисловість та транспорт).

Заповідна зона - призначена для охорони і відновлення найбільш цінних природних комплексів парку. Це ядро національного природного парку, яке має охоронну зону і тому у найменшій мірі зазнаватиме впливу антропогенних факторів (рис. 3.1). У зв'язку з цим виникає унікальна можливість розвитку широкого фронту екологічних досліджень природного протікання і закономірностей природних процесів. В цій зоні дозволяється збір колекційних та інших матеріалів, пов'язаних з веденням наукових виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень. На виділення цієї зони впливали наступні фактори, позитивний вплив відмічено - „+”, а негативний - „-”.

Геологічні чинники. В четвертинному періоді вступило в дію періодичне зледеніння, що супроводжувалося поширенням багаторічної мерзлоти ґрунту і накопиченням лесового пилу, в результаті чого утворилися лесові горизонти. Лес являє собою висококарбонатну, багату на калій та фосфор дрібнозернисту породу. Він характеризується високою пористістю, відсутністю у верхніх шарах шкідливих для рослин розчинних у воді солей і досить однорідним суглинистим і рідше легкосуглинистим механічним складом. Всі перелічені властивості та інші фактори ґрунтоутворення сприяли формуванню на лесах високопродуктивних насичених кальцієм із сприятливими водно-фізичними властивостями високоврожайних ґрунтів - в основному чорноземів.(+) Територія вкрита пухкими гірськими породами, верхню частину яких складають лесовидні суглинки й алювіальні піски. Вода має змогу швидко профільтровуватись без підтоплення території (+). Але з іншого боку ці гірські породи вразливі до вивітрювання (-), на них часто відбуваються зсуви (-).

Рисунок 3.1 - Схема загального балансу національного природного парку „Гомільшанські ліси”

Геоморфологічні фактори. Заповідна зона знаходиться на вододілі річок Сіверський Дінець, Гомільша, Вільшанка та Мжа. (+) Розміщення на підвищенні сприяє тому, що рослини отримують більше сонячної радіації, ніж суміжні території. А це в свою чергу збільшує продуктивність процесу фотосинтезу, збільшується кількість кисню в атмосфері та органічних речовин в рослинах.(-) Оскільки це вододіл, то внаслідок інтенсивного випадіння опадів на незакріплених рослинністю схилах може проґресувти водна ерозія, в результаті якої можуть утворитись нові форми рельєфу (вимоїни, яри, балки), відбуватиметься змив ґрунтів, падатиме їх родючість.

Кліматичні фактори майже однаково впливають на функціонування всіх зон парку. Проте рельєф, водні об'єкти, рослинність в свою чергу впливають на клімат, формуючи характерний для певної території мікроклімат. Так, наприклад, на північному схилі взимку сніг тане пізніше, ніж при інших експозиціях.(+) Радіаційний фон в лісі в два і більше разів нижче, а (+) температура повітря значно нижча, ніж в місті. Проте вологість більше на 15-30 % (+) . Весь парк отримує достатню кількість вологи у вигляді опадів і для рослин, і для живлення річок (+). Існує і негативний вплив кліматичних факторів. Сильна спека влітку може стати причиною пожеж і втрати цінних порід дерев (-). Радіаційний індекс сухості за Григор'євим-Будико в районі та у парку, зокрема, близько 1, що відповідає умовам оптимального співвідношення тепла і вологи, характеризується розсіюванням забруднюючих речовин (+). Повторюваність східних вітрів при антициклональній погоді вище середньої. Це спричиняє перенесення повітряними масами забруднюючих речовин від викидів Зміївської ТЕС в сторону національного парку (-). Сильні вітри можуть спричиняти буреломи, вітровали (-).

Водні ресурси. Близькість р. Сіверський Дінець сприяє зволоженню повітря, опосередковано впливаючи на продуктивність рослин (+). Ґрунтові води знаходяться на значній глибині, тому немає загрози засоленню і підтопленню (+).

Ґрунти. (+) Утворені на лесових породах ґрунти є родючішими у порівнянні з іншими, вони мають здатність краще задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати їх кореневі системи повітрям, оптимальними фізичними умовами і фізико-хімічним середовищем.

Флора. На цій території знаходиться корінний зональний природний комплекс - старий дубовий ліс Лісостепу, віком 100-130 років, мають місце окремі 200-300-річні дерева. Тут є зникаючі, рідкісні та ендемічні рослини: хвощ великий, цибуля ведмежа, аконіт дібровний - ендем басейну р. Сіверський Дінець, вороняче око та інші (+), тобто виконують роль генофонду рослинного світу. Віковий густий ліс захищає ґрунти від водної та вітрової ерозій (+).

Фауна. На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, що занесені до Червоної книги України. Особливе місце посідають комахи (ряд Бабки, твердокрилі) (+). В парку всього три види копитних тварин - лось, козуля та кабан, що відіграють свою роль в трофічному ланцюгу живлення (+). Діяльність мікроорганізмів сприяє ґрунтоутворюючим процесам, покращенню їх родючості.

Населення. На територію заповідної зони воно має незначний вплив. Забороняється тут і господарська діяльність. Вздовж східної межі заповідної зони є ґрунтова дорога, проїзд по якій має право здійснювати лише транспорт адміністрації парку.

Зона регульованої рекреації. Геологічні умови в цій зоні є такими ж як і в попередній зоні, адже поділ території умовний. Проте по дну балок та ярів ґрунтоутворюючою породою являються делювіальні відклади, що утворилися внаслідок осідання слабо відсортованих частинок ґрунту та корінних порід, змитих і перенесених делювіальними водами. Вони шаруваті, мають неоднорідний, але переважно суглинистий механічний склад. Вони оглеєні і засолені (-).

В геоморфологічному відношенні ця територія розчленована балками і ярами. З одного боку (-) це сприяє розвитку схилових процесів, водній ерозії, змиву ґрунтів, а з іншого (+) в старих балках сформувалися досить різноманітна рослинність. Ліс межує з різними за розмірами галявинами та ярами, на яких сформувався трав'яний покрив лучних степів. Добре збереглися (+) лучні степи у „Зайцевому яру”.

Кліматичні чинники. За рік на території району і парку, зокрема, випадає 520-530 мм опадів. Це достатня кількість вологи для того, щоб на днищі балок і ярів проростали вологі луки (+). Але, як вже зазначалося, водна ерозія спричиняє змив ґрунтів і зниження їх родючості на схилах (-). Вітер має такий же вплив, як і в заповідній зоні, (-) спричиняє вітровали, сніговали, перенесення забруднюючих речовин від Зміївської ТЕС та інших джерел на територію парку (-). Внаслідок випадіння опадів відбувається очищення атмосфери (+) від забруднюючих речовин, але те, що вони можуть накопичуватись в ґрунті та рослинах є негативним чинником (-).

Водні ресурси. В балках та ярах виходять на денну поверхню підземні води, перезволожуючи ґрунт, де формуються вологі луки і урізноманітнюють рослинний світ (+), поряд з цим можуть утворюватись джерела питної води (+), але їх діяльність призводить до водної ерозії, поглиблення днища балок і ярів (-).

Ґрунти. На схилах балок і ярів ґрунти частково змиті, їх родючість дещо нижче (-), ніж на їх днищі, де вони багатші і рослинність на них більш різноманітна (+).

Флора. Зустрічаються рідкісні види, наприклад, на північному схилі „Заячого яру ”, в осичнику, є місце, де росте рідкісний вид флори України костриця шорстколиста (+). Велике різноманіття рослинного світу сприяє виникненню такого ж різноманіття тварин, що живляться ними, утворенню своєрідного мікроклімату (+).

Фауна. Для лісу дуже корисні комахоїдні ссавці: їжаки, землерийки (+). Копитні тварини також можуть живитись в цій зоні при відсутності рекреантів (+).

Населення. Ця зона призначена для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення. Тут дозволяється збір грибів, ягід, плодів дикорослих плодових рослин, обладнання туристських та еколого-пізнавальних стежок. Відпочинок у лісі супроводжується стежковим або площинним витоптуванням території, що погіршує фізико-механічні та хімічні властивості верхніх шарів ґрунту та призводить до змін у складі трав'яного покриву, впливає на кількість та стан підросту, підліску, деревного ярусу (-). Серед інших негативних явищ, що супроводжуються рекреацією є механічні пошкодження дерев та кущів (-), засмічення території побутовими відходами (-), пошкодження лісової підстилки та дерев при розкладанні вогнищ (-). Рекреаційний вплив погіршує умови існування лісової фауни і часто є причиною знищення рідкісних трав'янистих рослин (-). З іншого боку організація туристських стежок сприяє природоохоронній пропаганді (+), відпочинку населення (+) і паралельно екологічному їх вихованню (+).

Ведення господарської діяльності в цій зоні забороняється. Дозволяється поїзд транспорту адміністрації парку.

Зона стаціонарної рекреації. Вона розміщена вздовж берегів р. Сіверський Дінець (рис. 3.1).

Геологічні чинники. Заплава складена потужною товщею алювіальних, переважно гумусова них, відкладів суглинків, супісків та пісків. Ця ґрунтоутворююча порода оглеєна і часто засолена.

Геоморфологічні фактори. Це відносно вирівняна ділянка долини річки, тому всі рослини отримують приблизно однакову кількість сонячної радіації (+).

Кліматичні чинники. Близькість р. Сіверський Дінець зумовлює найбільш вологий мікроклімат (+). Внаслідок нерівномірного нагрівання суші і водостоку утворюються вітри, що влітку посилюють висушування травостану (-). Опади є одним з джерел живлення річки та численних старичних озер, що розміщуються на заплаві (+).

Водні ресурси. Річка та озера є місцями мешкання багатьох видів рослин, риб та інших організмів (+). Внаслідок близького залягання ґрунтових вод відбувається підтоплення ґрунтів з одного боку урізноманітнює біологічне різноманіття (+), а з іншого зменшує площі заплавних лук, що могли б використовуватись під пасовища і сінокоси (-). Може відбуватися засолення ґрунтів (-). Текучими водами ріки здійснюється бокова ерозія (-). Наявність річки Сіверський Дінець та озеро Білого дозволяє виконувати рекреаційну функцію у вигляді купання, загорання, катання на човнах та ін. (+).

Ґрунти. Лучним заплавним ґрунтам властивий добре розвинений гумусований профіль, що робить їх досить родючими (+). На засолених ґрунтах розвивається бідна галофітна рослинність (-).

Флора. У порівнянні з порушеними ділянками лісових, лучних і степових фітоценозів трохи краща ситуація спостерігається з представниками водних фітоценозів. Сальвінія плаваюча, латаття біле є рідкісними видами для України, але у водоймах парку їхня чисельність за останні роки істотно не знизилася (+), хоча великі рекреаційні зони вздовж обох берегів завдають значної шкоди їх популяціям. Особливе значення має ділянка соснового лісу, що використовується для потреб рекреаційної діяльності (+). Ліс, особливо хвойний, виділяє фітонциди (леткі речовини, що мають бактерицидні властивості), які знищують хвороботворних мікробів, оздоровлюють повітря. В певних дозах фітонциди благодійно впливають на нервову систему людини, посилюють рухливу і секторну функції шлунково-кишкового тракту, сприяють покращенню обміну речовин і серцеву діяльність. Фітонциди мають цінні профілактичні властивості. Необхідно відмітити цілющі властивості лісового мікроклімату (+). Ліс позитивно впливає на психіку, нервово-гуморальну систему. Кисень, що продукується його зеленню якісно відрізняється від кисню, який виробляється будь-якими іншими джерелами, скажімо планктоном. В ньому висока іонізація (+). Листя крон очищує повітря від механічних домішок, (+) значно знижує шум, усуває високочастотні (найбільш шкідливі для людини) звуки. Таке повітря оптимальне для дихання. Тому в сосновому лісі борової тераси розміщені пансіонат „Біле озеро”, розрахований на 300 місць, районний оздоровчий дитячий заклад „Біле озеро”. Крім того близькість р. Сіверський Дінець та озера Біле є ще однією природною умовою для проведення в цій зоні рекреаційної діяльності.

Фауна. Заплава є місцем гніздування лиски, комишниці, чайки, з качок - шилохвіст нерозень, можна зустріти чапель: сіру, білу та руду, що живляться на старицях заплави. (+) Затока Косач - нерестилище для риб та місце живлення водоплаваючих птахів, саме тут розташована колонія сірої чаплі.

Населення. Вплив рекреантів на природні комплекси подібний до їх впливу в зоні регульованої рекреації. Але в зоні стаціонарної рекреації відбувається довгострокове рекреаційне природокористування, для цього в ній розміщують готелі, мотелі, кемпінги та інші об'єкти обслуговування відвідувачів НПП. Це супроводжується зміною природних комплексів на природно-антропогенні, що супроводжується порушенням природних компонентів (-). З іншого боку створення будинків відпочинку та інших об'єктів дозволить парку виконувати рекреаційну функцію (+). Населення матиме змогу відновити і відтворити свої сили, оздоровитись. Культурно-освітня функція полягає в пізнанні культурної спадщини та пам'яток природи, а довгострокове перебування дозволить це краще усвідомити, проводити екологічне виховання.

Сільське господарство. На заплавних луках відбувається випас худоби та сіножаття. Перше призводить до ущільнення ґрунтів, зниженню їх родючості, утворенню купин (-), друге - регулює ріст трав (+). Промислова діяльність забороняється.

Транспорт. В цій зоні вплив автотранспорту більший, ніж у попередніх. Дорога через с. Задінецьке до с. Коропове має тверде покриття. Кількість автомашин збільшується у вихідні. Шум відлякує птахів, звірів, заважає їхньому розмноженню (-). Викиди автотранспорту негативно впливають на розвиток придорожніх рослин (-).

Господарська зона. Розташована навколо зони стаціонарної рекреації. Західна частина відносно ядра парку знаходиться на правому березі р. Вільшанка, південна на правому березі р. Гомільша, а східна - на лівому березі р. Сіверський Дінець.

Геологічні чинники. Західна і південна частини складені лесовидними суглинками, що, як вже зазначалося, сприяло розвитку родючих ґрунтів (+). На дні балок і ярів - делювіальні відклади (+). Східна частина знаходиться на боровій терасі, яка складена давньорічковими кварцевими пісками, рідше супісками. В зв'язку з бідністю цих порід, негативними фізичними властивостями і здатністю до розвіювання, на них сформувалися такі ж бідні, неглибокі, глинисто-піщані ґрунти і більш багаті супіщані (-).

Геоморфологічні чинники. Західна та південна території господарської зони розчленовані балками і ярами, тому процеси, що тут відбуваються під впливом геоморфологічних факторів аналогічні до тих, що діють у зоні регульованої рекреації. Для борової тераси характерні своєрідні форми рельєфу (еолові бугри), що характеризуються специфічною рослинністю (+).

Клімат. Кліматичні фактори впливають на функціонування парку в західній і південній частині аналогічно до зони регульованої рекреації. В сосновому лісі клімат більш сухий. В наслідок вітрової діяльності можуть утворюватись еолові форми рельєфу.

Водні ресурси. Близькість ґрунтових вод на днищах балок та ярів спричиняє засолення і підтоплення в південній та західній частинах цієї зони (-). В східній частині на боровій терасі є озера, наприклад Борове, що створюють умови для росту своєрідних рослин (+).

Ґрунти. В західній та південній частині на лесових породах утворились ґрунти, що відрізняються родючістю (+). На боровій терасі сформувались бідніші ґрунти, тому рослинність в цій частині менш різноманітна (-).

Флора. В бору половину площі займають середньовікові насадження, є ділянки де сосна сягає 100-річного віку. По берегах оз. Борового збереглися крутини сфагнуму з рідкісною комахоїдною рослиною росичкою (+).

Фауна. Всі тварини виконують свою функцію в трофічному ланцюгу живлення (+). Проте в цій зоні тваринний світ найбідніший, оскільки їх спокій порушує діяльність людини.

Населення. Завдають такої ж шкоди рекреанти як і в попередніх випадках. Крім того тут знаходяться невеликі населені пункти (с. Коропове), де люди оброблюють свої городи, розорюючи верхній шар ґрунту і знищуючи природну рослинність (-). Можуть застосовувати отрутохімікати в процесі господарювання (-). Вони випасають худобу та роблять заготівлю сіна, що супроводжується відомим порушенням.

Транспорт має такий же вплив на тварин і рослини, але в більшій ступені. На східну частину господарської зони має найбільший вплив Зміївська ТЕС, ніж на всі інші зони. Цей сосновий ліс - перша перешкода на шляху викидів при східних вітрах (-).

Усі наведені вище міркування узагальнені в таблиці 3.1. Таким чином пріоритетними у виділенні зон факторами є соціально-економічні, тобто чим менший антропогенний вплив на природні комплекси, тим він цінніший.

Таблиця 3.1. Узагальнення впливу природних та соціально-економічних факторів на функціональне зонування НПП „ Гомільшанські ліси”

Отже, найменшого антропогенного впливу зазнаватиме заповідна зона і обмежуватиметься проїздом транспорту адміністрації парку. Цього впливу неможливо уникнути, оскільки необхідно проводити роботи по попередженню пожарів і санітарного догляду за лісом, які повинні обмежуватися рубкою сухостійних дерев та захламленості вздовж джерел пожежної небезпеки [27]. Санітарні рубки для боротьби з фіто- та ентомошкідниками необхідно проводити лише коли небезпека поширюється на великій території, рубки необхідно проводити взимку і ні в якому разі не проводити їх в період розмноження тварин.

В зонах регульованої та стаціонарної рекреації посилюється вплив на природні комплекси з боку населення, але поруч з цим реалізується культурно-освітня, виховна і оздоровча функції. Для виконання цих функцій необхідно обирати такі види транспорту, які менш шкідливі з екологічної точки зору (поїзди та автобуси, а не автомобілі, велосипеди, а не мотоцикли); залучати кваліфікованих гідів-екологів, співпрацювати з турагенствами для організації екологічно спрямованих виховних і пізнавальних екскурсій, зокрема для дітей; проводити спеціальні заходи і акції (ярмарки, аукціони, фестивалі, конкурси, виставки і т.д.); виготовляти та продавати сувеніри, продавати торгові знаки з екологічною символікою парку, надавати рекламні послуги, виготовляти і продавати спеціальну аудіо-, відео-, фото- та кінопродукцію; провести реконструкцію старих та побудову нових будинків відпочинку, пансіонатів для оздоровлення людей, створення спортивних майданчиків, облаштування пляжу і т.д.

В господарській зоні вплив соціально-економічних чинників є найбільшим. Для його попередження необхідно проводити заходи, спрямовані на екологічне виховання населення, що проживає на території парку та поблизу його меж, з метою попередження завдання ними шкоди функціонуванню парку.

3.4 Прогноз та розрахунки

На стан здоров'я населення впливають ряд причин, які можна поділити на природні та антропогенні. Антропогенні або соціально-економічні включають виробничі, соціальні та санітарно-гігієнічні чинники. Вони і є причиною забруднення навколишнього середовища. За останні роки збільшилися промислове виробництво, кількість міст та зросла кількість населення в них, а це зумовлює негативний вплив на стан довкілля, який в свою чергу значно впливає на здоров'я людей.

Медико-біологічний аналіз показників захворюваності населення Зміївського району показав, що контакт людини зі шкідливими речовинами, які є в компонентах навколишнього середовища, впливає на нього як загально-токсично, так і специфічно [28]. Цей вплив проявляється в зниженні стійкості організму до інфекційних хвороб, посиленні схильності до соматичних захворювань.

З ростом забруднення природних компонентів (атмосфери, поверхневих та підземних вод) частими стали випадки виникнення онкологічних захворювань, з цієї ж причини підвищуються випадки інвалідності, а також рівень смертності та частка померлих від злоякісних новоутворень від загальної кількості померлих. Погіршуються також загальні показники відновлення населення - смертність росте, а народжуваність знижується. Встановлено також, що епідеміологія серцево-судинних захворювань у значній мірі зв'язана із забрудненням навколишнього середовища. В зв'язку з тим, що на території району знаходиться Зміївська ТЕС, яка дає 60 % викидів в атмосферне повітря від сумарної кількості викидів в Харківській області, тут налічується велика кількість людей, що мають захворювання органів дихання.

Останнім часом з'явився ще один антропогенний фактор - радіаційне забруднення. Воно викликає злоякісні захворювання крові, внутрішніх органів, вродженої аномалії розвитку.

Метою прогнозування є виявлення зміни стану здоров'я населення Зміївського району у майбутньому при збереженні сучасних умов. З аналізу показників захворювання визначено, що спостерігається тенденція до збільшення на новоутворення і захворювання органів дихання для населення м.Зміїв.

Таблиця 3.1 - Показники захворювання на новоутворення в Зміївському районі

Оцінюючи санітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію на території Зміївського району, можна констатувати, що все населення в ту чи іншу міру потерпає від несприятливого впливу шкідливих факторів. Екологічна ситуація в районі залишається напруженою. Він є одним з районів, що мають найвищий показник загальної захворюваності, і паралельно у Зміївському районі критичний та напружений узагальнений стан компонентів довкілля. В його структурі захворювання переважають хвороби органів дихання. Кількість хворих на хвороби органів дихання подано в таблиці 3.2 Ймовірною причиною цього може бути вплив викидів Зміївської ТЕС та АО „Балцем”, які є найбільшими забруднювачами повітря [4].

Для прогнозних розрахунків використовуємо статистичний метод прогнозування за допомогою регресивного аналізу. З аналізу часової залежності кількості захворювань на новоутворення встановлено, що цю залежність можна моделювати лінійно

(3.1)

При визначенні коефіцієнтів моделі використовується метод найменших квадратів.

Таблиця 3.2 - Показники захворювання на хвороби органів дихання в Зміївському районі

Для захворювання населення на новоутворення (рис.3.6):

Усі розрахунки робимо за допомогою пакету Microsoft Excel. В результаті отримано таке прогнозне рівняння

(3.2)

Рисунок 3.6 - Показник захворюваності на новоутворення

Показник, що вказує на якість апроксимації визначених часових залежностей кількості захворювань лінійною моделлю є коефіцієнт детермінації - R² : чим ближче його значення до 1, тим більш якісна апроксимація обраною моделлю. Для прогнозного рівняння (3.2) R² =0,3. Це вказує, що лінійна модель не зовсім підходить до прогнозування кількості захворювань для населення м. Зміїв (рис.3.6).

В результаті виконаних прогнозних розрахунків можна зробити такі висновки:

- визначена тенденція до зростання кількості захворювань на новоутворення для населення м. Зміїв.

- при незмінних умовах мешкання кількість захворювань населення на новоутворення м. Зміїв у 2006 році буде біля 3200, що майже в 2 рази перевищує показник 2000.

Для захворювання населення на органи дихання (табл.3.7) отримано таке прогнозне рівняння (рис.3.7):

(3.3)

Рисунок 3.7 - Захворюваність на органи дихання населення м. Зміїв

Якість апроксимації визначених часових залежностей кількості захворювань на органи дихання лінійною моделлю для прогнозного рівняння (3.3) R² = 0,5. Це вказує, що лінійна модель підходить до прогнозування кількості захворювань для населення м. Зміїв (рис. 3.7).

В результаті виконаних прогнозних розрахунків можна зробити такі висновки:

- визначена тенденція до зростання кількості захворювань на органи дихання для населення м. Зміїв.

- при незмінних умовах мешкання кількість захворювань населення на органи дихання м. Зміїв у 2006 році буде біля 25000, що майже на 10000 перевищує показник 2001.

ВИСНОВКИ

Основним джерелом забруднення повітряного басейну в Зміївському районі є Зміївська ТЕС. В 2004 році в атмосферу було викинуто 84 017,77т забруднюючих речовин, серед них твердих - 29 736,437 т, оксиду сірки (IV) - 47 914,77 т, оксидів азоту - 5 623,38 т. Автотранспортні потоки в межах населених пунктів району є однією з вагомих причин забруднення атмосфери, внаслідок чого погіршуються екологічні умови проживання населення. В 2003 році викиди в атмосферу становили 3011,3т.

Значний вплив на екологічний стан Зміївського району має сільське господарство. Найбільша площа сільськогосподарських угідь знаходиться в басейні р. Сіверський Дінець - 44 647 га. Розораність території становить близько 52 %. Середня еродованість ґрунтів району близько 48 %.

Загалом екологічна ситуація в районі залишається напруженою. Це знаходить своє відображення в захворюваності населення (переважно хвороби органів дихання).

Більша частина території району вкрита пухкими гірськими породами, з яких лесовидні суглинки і алювіальні піски складають верхню частину розрізу. Вода має змогу швидко профільтровуватись без підтоплення території. Але ці гірські породи вразливі до вивітрювання, крім того вони сприяють утворенню зсувів. Лес характеризується високою пористістю, відсутністю у верхніх шарах шкідливих для рослин розчинених у воді солей і досить однорідним суглинистим і рідше - легкосуглинистим механічним складом, що у поєднані з іншими факторами ґрунтоутворення сприяли формуванню на них високопродуктивних, насичених кальцієм, із сприятливими водно-фізичними властивостями високоврожайних ґрунтів - в основному чорноземів.

За походженням на території переважає флювіальний рельєф. Схилові гравітаційні процеси негативно впливають на стан ґрунтового покриву, сприяють розвитку регресивної ерозії, змиву ґрунтів, замулюванню забрудненню водних об'єктів.

Клімат Зміївського району помірно континентальний. Випадіння опадів (середня річна кількість опадів близько 500мм) сприяє появі водної ерозії. В результаті виникають такі форми рельєфу як вимоїни, яри, балки, зменшується ґрунтовий покрив (особливо на схилах). Але поряд з цим опади сприяють очищенню атмосфери від домішок, а тумани, як продукт конденсації, посилюють їх накопичення в повітрі. Сильний вітер викликає підняття і перенесення великої кількості пилу та піску і зумовлює забруднення атмосфери шкідливими речовинами, однак він сприяє розсіюванню забруднюючих речовин від стаціонарних джерел.

Басейн р. Сіверський Дінець - один з найзабрудненіших річкових басейнів України. В Зміївському районі в 2001 році у поверхневі води було скинуто 15,100 млн. м³. Зворотних вод. У водах Дінця та оз. Лиман спостерігається наявність важких металів.

Найбільш розповсюдженими на території Зміївського району є темно-сірі і сірі лісові ґрунти. Але немало й змитих або еродованих ґрунтів. Їх утворення - результат нераціональної господарської діяльності. В умовах розчленованого рельєфу знищення рослинного природного покриву спричиняє інтенсивний розмив ґрунтового покриву, а відтак і вилучення, втрати найцінніших верхніх горизонтів. Останнім часом відбувається інтенсивне забруднення ґрунтів викидами промислових підприємств, автотранспортом та ін.; накопичуються отрутохімікати і гербіциди, що використовуються в сільському господарстві.

На рослинність району впливає діяльність Зміївської ТЕС. В результаті згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії, утворюються такі продукти згорання як двоокис сірки та двоокис азоту. Для багатьох видів рослин суміш цих газів викликає ураження їх листя. Викиди ТЕС впливають на вміст ряду мікроелементів в рослинах, що ростуть поблизу. Значний вплив на рослини має також автотранспорт. Збільшується концентрація кадмію в рослинності вздовж доріг, який потрапляє в трофічний ланцюг. Основним джерелом забруднення свинцем є двигуни внутрішнього згорання, тому в кормовій траві, що проростає вздовж доріг, може міститися достатньо свинцю, щоб загрожувати здоров'ю пасовищних тварин.

Природно-територіальні та природно-антропогенні комплекси мають тісний зв'язок , адже останні створюються на місці перших. В Зміївському районі найпоширенішими є сільськогосподарські ПАК. Але існують природні комплекси, що цінні як природно-заповідні території:

На функціональне зонування НПП „Гомільшанські ліси” впливають ряд природних (геологічні, геоморфологічні, кліматичні чинники, водні ресурси, ґрунти, флора і фауна) та соціально-економічних (населення, сільське господарство, промисловість та транспорт). Пріоритетними у виділенні зон є антропогенні фактори. Чим менший його вплив на природні комплекси, тим вони цінніші. Природні умови є достатньо сприятливими для реалізації наукової (заповідна зона), культурно-освітньої, виховної, оздоровчої функцій (зони регульованої та стаціонарної рекреації).

Національний природний парк може бути включений до Всеєвропейської екологічної мережі як унікального лісового масиву, що являє собою різновікову нагірну діброву на підвищенні правого берега р. Сіверський Донець з ярами та балками, до якого прилягають заплавні луки великої площі. Ліси національного природного парку являють собою один з найкращих старих дібровних масивів на Лівобережжі України. Це допоможе підтримувати екологічну рівновагу в районі.

Такі природні фактори, як лесові породи, родючий ґрунти, сприятливий клімат, достатня зволоженість та видове розмаїття, наявність рідкісних та зникаючих видів рослин та тварин, типовість території для даної природної Лісостепової зони дають змогу створити на ділянці вододілу правого берегу р. Сіверський Дінець заповідну зону. Цей природний комплекс цінний тим, що він зазнавав найменшого антропогенного впливу, ніж суміжні території. Цю тенденцію необхідно зберегти з метою вивчення природних процесів і закономірностей, тобто реалізації наукової функції. Заповідна зона повинна мати охоронну зону. В НПП цю функцію виконує зона регульованої рекреації. Наявність в цій зоні цікавих пам'яток природи (вікові дуби, відслонення гірських порід) у поєднанні з витворами людини (старі поселення) дають змогу реалізувати в цій зоні культурно-освітню, виховну, естетичну та пізнавальну функції. Зону стаціонарної рекреації слід приурочити до заплави р. Сіверський Дінець. Наявність річки є визначальним природним фактором, оскільки на річці можливі такі види рекреації як плавання, купання, загорання, катання на човнах і т.д. Наступним, не менш важливим фактором, є наявність соснового лісу, що має цілющі властивості. Повітря соснового лісу оптимальне для дихання. Це має суттєве значення для району, в якому висока захворюваність органів дихання, що дає змогу реалізувати оздоровчу функцію. На даній території вже існують будинки відпочинку, пансіонати (Коробів Хутір, Біле озеро), тому цілком логічним є виділення її зоною стаціонарної рекреації. Визначальним природним фактором для виділення господарської зони є деревна рослинність. Тут ведеться лісове господарство.

Результати роботи можуть бути використані в заповідній справі.

В результаті ефективного функціонування парку, зокрема, рекреаційної діяльності, можна отримувати прибуток, частину якого направляти на природоохоронну діяльність та раціональне використання ресурсів парку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Фондові матеріали Комунальної установи „Зміївської муніципальної екологічної інспекції” 2004 р.

2. Фондові матеріали Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського 2004 р.

3. Харківська область в 2003 році. Статистичний щорічник. - Х. : Світ, 2004. - 96 с.

4. Екологічний атлас Харківської області. Х. : МОНОАП - Майдан, 2001. - 80 с.

5. Атлас Харківської області. - К. : Головне управління геодезії та картографії та кадастру при КМ України, 1993. - 44 с.

6. Харьковская область природа и хозяйство // Материалы Харьковского отдела Географического общества Украины. - Харьков: ХГУ 1971. - Вып. VIII. - 248 с.

7. Харьковская область: Природа население хозяйство. - 2-е изд. перераб. и доп. под ред. А.П. Голикова и др. - Харьков: Бизнес информ, 1997. - 288 с.

8. Экологическая геология Украины: Справочное пособие, - К : Наукова думка, 1993. - 407 с.

9. Фізична географія Харківської області : Навч. Посібник / Жемеров О. О., Мачача Н. І., Лєкарєва І. Ю., Космачов В. Г. / За ред. Жемерова О. О. - Х. : ХДУ, 1993. - 96 с.

10. Довкілля Харківщини. Статистичний збірник. Х. : Світ, 2002. - 63 с.

11. Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1. Экология, режимы и процессы, классификация и генетико-производственные аспекты / Под ред. Н. И. Полунина. - К. : Урожай, 1988. - 296 с.

12. Природа Украинской ССР. Почвы / Вернандер Н. Б., Гоголев И. Н., Ковалишин Д. И. и др. - К. : Наук. Думка, 1986. - 216 с.

13. Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 2. Продуктивность почв, пути ее повышения, мелиорация, защита почв от эрозии и управление плодородием / Под ред. Носко Б. С., Медведева В. В, Трускавецкого Р. С., Чесняка Г. Я. - К.: Урожай. 1988. - 176 с.

14. Фондові матеріали ДЛГО „Харківліс” 2005 р.

15. Загрязнение воздуха и жизнь растений : Монография / Под ред. Майкла Трешоу. - Л. : Гидрометеоиздат, 1988. - 535 с.

16. Мильков Ф. Н. Человек и ландшафты. - М. : МГУ, 1973. - 223 с.

17. Кучерявий В. П. Урбоекологія: Підручник. - Львів : Світ, 2001 - 440с.

18. Лаптев И. П. Сельское хазяйство и охрана природы. - М. : Колос, 1982. - 214 с.

19. Меняющиеся ландшафты / Толстыхин О.Н., Викторов С.В., Кузьмина И. В., Островская Л .М. - М. : Агропромиздат, 1986. - 111 с.

20. Коханець М. В., Крамарець В. П., Ткачик В. В. Проблеми рекреаційного природокористування в умовах національного природного парку „Соколівські Бескиди” - К : Рідна природа. Науково-популярний екологічний журнал № 5, 2003. - 80 с.

21. Куражсковский Ю. Н. Заповедное дело в СССР. - Р : Издательство Ростовського университета, 1977. - 160 с.

22. Положення про національний природний парк „Гомільшанські ліси”

23. Дмитренко І. А. Екологічне право України : Підручник. - 2-е вид., переробл. та допов. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

24. Жучкова В. К. Организация и методы комплексных физико-геграфических исследований : Методическое пособие. - 2-е изд. - М. : МГУ, 1968. - 72 с.

25. Архангельский А. М. Методика полевых физико-геграфических исследований : Учебное пособие для университетов и педвузов. - М.: Высшая школа, 1972. - 304 с.

26. Апатьев А. М., Архангельский А. М., Гордеева Т. Н. Полевая практика по физической геграфии. - М. : Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1958. - 187 с.

27. Справочник по заповедному делу / Олещенко В. И., Одноралов В. С., Андриенко Т. Л. и др.; под ред. А. М. Гродзинского. - К. : Урожай, 1988. - 168 с.

28. Фондові матеріали Зміївської центральної районної лікарні 2001-2005 рр.

РЕЗЮМЕ

Такі природні фактори, як лесові породи, родючий ґрунти, сприятливий клімат, достатня зволоженість та видове розмаїття, дають змогу створити на ділянці вододілу правого берегу р. Сіверський Дінець заповідну зону. Цей природний комплекс цінний тим, що він зазнавав найменшого антропогенного впливу, ніж суміжні території. Тут можливе вивчення природних процесів і закономірностей, тобто реалізації наукової функції. Заповідна зона повинна мати охоронну зону. В НПП цю функцію виконує зона регульованої рекреації. Наявність в цій зоні цікавих пам'яток природи (вікові дуби, відслонення гірських порід) у поєднанні з витворами людини (старі поселення) дають змогу реалізувати в цій зоні культурно-освітню, виховну, естетичну та пізнавальну функції. Зону стаціонарної рекреації слід приурочити до заплави р. Сіверський Дінець. Наявність річки є визначальним природним фактором, оскільки на річці можливі такі види рекреації як купання, загорання, катання на човнах і т.д. Ще одним важливим фактором є наявність соснового лісу, що має цілющі властивості. Повітря соснового лісу оптимальне для дихання. Це має суттєве значення для району, в якому висока захворюваність органів дихання. Визначальним природним фактором для виділення господарської зони є деревна рослинність. Тут ведеться лісове господарство.