Розробка рекомендацій щодо збереження насаджень заказника УкрДНІЛГА ім. Г.М. Висоцького

/

Вступ

Відбитки рослин на камені, які нам залишила первісна людина, дають підставу стверджувати, що їй було властиве почуття радості і естетичного сприйняття, породжене красою природи. Вона використовувала рослини не тільки як джерело їжі, але і для прикрашання свого побуту. Озеленення в містах від їх зародження і до сьогоднішнього дня представлене двома напрямками: городнім утилітарним і декоративним садівництвом. Часто ці напрямки доповнюють один одного, виконуючи одночасно дві функції -- утилітарну та естетичну. Реалізація цих двох функцій була і залишається двигуном акліматизації і інтродукції рослин в озелененні. Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам -- зникнення лісів і луків, погіршення кількісного і якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднення повітря та девастації ґрунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі традиційних об'єктів озеленення садів і парків і стають інструментом формування культурного ландшафту.

Озеленення, як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань: охорона і консервація існуючих садів і парків; формування новостворених садово-паркових об'єктів; рекультивація девастованих ландшафтів.

Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького - визначний науковий центр лісівничої науки України. У 1951 році інститут розташувався в особняку ХІХ ст. з садибою площею 0,476 га. по вул. Пушкінській, 36. У 1934 році з метою забезпечення охорони рідкісних екзотів, що зростали на цій території, він одержав статус Державної пам'ятки природи місцевого значення «Інститутський», увійшов до складу природно-заповідного фонду України. З того часу на території садиби були побудовані нові корпуси, гараж. Вул. Пушкінська - старовинна вулиця, має значну протяжність і розміщена паралельно вул. Сумській. По ній здавна прокладена трамвайна колія. Тут був тихий, без промислових підприємств житловий район, розташований у мальовничому куточку міста. В ньому багато зелених насаджень розташованих острівцями у дворах, скверах, вздовж вулиць житлової забудови. Ця територія належить до Київського району. Серед 9 адміністративних районів міста - Дзержинського, Комінтернівського, Червонозаводського, Ленінського, Московського, Жовтневого, Орджонікідзевського та Фрунзенського. У Київському районі розташовано найбільша кількість навчальних та наукових установ. Має відповідну розвинену інфраструктуру: навчальних корпусів, студентських гуртожитків, магазинів, кафе тощо. В останнє десятиріччя по вул. Пушкінській значно збільшився потік автотранспорту. Дерева як і люди потерпають від забруднення вихлопними газами.

Головним завданням мого проекту є розробка рекомендацій щодо збереження насаджень заказника УкрДНІЛГА ім. Г.М. Висоцького, поліпшення їх санітарного і естетичного стану. Для роботи була використана новітня технологія Fіeld-Map, за допомогою її провели роботи з картографування й оцінки стану зелених насаджень. Дана технологія поєднує вимірювальні прилади і польову ГІС у єдиний мобільний приборко технологічний комплекс.

Тому ми без особливих зусиль визначили біометричні показники дерев, їх місце розташування, занесли всі дані у Fіeld-Map.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНО - КЛІМАТИЧНІ УМОВИ МІСТА ХАРКОВА

1.1 Кліматичні умови

Місто розташовано на границі двох ландшафтних зон - Лісостепу і Степу в північно-східній частині СНГ, у міста злиття річок Лопань і Харків.

Територія міста представляє собою рівнинну місцевість, з річковими долинами, балками та ярами, висота над рівнем моря коливається в межах від 90 до 192 м. Велику частину міста (біля 55 % загальної площі) складають підвищені частини з відмітками 105-192 метрів. Місто розкинулось на п'яти пагорбах і в п'яти долинах.

Значна віддаленість Харкова від океанів обумовлює континентальність його клімату. Однак морське повітря часто проникає сюди з західної і південно-західної вторгнення повітряних мас, пом'якшуючи його континентальність, в силу чого клімат міста помірно-континентальний, з тривалою, але не суворою зимою, з частими відлигами, з помірно-теплим, іноді жарким літом.

Середньорічна температура повітря вмісті Харкові дорівнює 6,9°. Найбільш холодні місяці - січень (-14°) та лютий (-25°), найбільш теплі -червень (+18,5°), липень (+25,7°) та серпень (21,6°). Річна амплітуда коливань середньомісячної температури складає 27,6°.

В холодну пору року в місті переважають східне і південно-східне повітря, літом - західні та північно-західні.

Середньорічна кількість опадів - 522 мм. Велика кількість опадів випадає в теплий період року (352 мм), з квітня по жовтень, з максимумом в червні (69 мм); мінімум (170 мм) - в холодний період, з листопада по березень, з мінімумом в лютому (26 мм). Кількість днів, в яких випадають опади, складає в середньому 146 в рік. Найбільша кількість приходиться на грудень та січень (по 16 днів), найменша - на вересень (9 днів).

1.2 Ґрунтові умови

Геоекологічні досліди, проведені Харківською геологорозвідковою експедицією в 1990-1994 р. на території м. Харкова і пригородів виявили контрастну картину засмічення важкими металами грунт. Із елементі забруднення І-ІП класів небезпеки найбільше всього наносять Cd, Cu, Zn, Cr.

Виконаний статистичний аналіз показав, що найбільш контрастне забруднення ґрунтів металами спостерігається в промислових районах міста.

Середні відносні перевищення: Ag -2.6; Си -2,3; Cd -1,9; Zn -1,8; Sn 1,7; Ni -1,4; Mo -13; Bi -1,2; Ba -1,2. Для оточуючих аграрних територій забрудненість значно нища і становить: Zr-1,1; Ga-l,l;Ge-l,l.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

2.1 Антропогенний вплив на екологію міста

2.1.1 Вплив на клімат

Клімат (від грецьк. 'кліма' -- нахил до земної поверхні стосовно Сонця) статистично багатолітній режим погоди, що є одною з основних характеристик тої чи іншої географічної зони. Клімат біогеоценозів виступає як екологічний фактор (кліматоп).

Екологічна особливість клімату, розглядається в трьох вимірах: як макроклімат, мезоклімат і мікроклімат. Макроклімат -- клімат географічної зони чи ландшафту (Західного Лісостепу, Малого чи Великого Полісся, Південного берега Криму). Мезоклімат -- регіональний клімат (наприклад, південного схилу гори, долини, соснового або дубового лісу, болота тощо). Мікроклімат -- це клімат на рівні організму (сонячної поляни чи затіненого під наметового простору ялинника, міської площі чи невеличкого дворика).

Клімат великого міста -- це покривало, яке складається з багатьох клаптиків мезокліматів, що вкривають місто і його приміську зону. В мезокліматичних секторах можна виділити численні мікрокліматичні комірки живих організмів (рослин, тварин, мікробів).

Температура повітря на території міста перевищує відповідні її показники в приміській зоні. Тривалі дослідження свідчать, що в полудневий час різниця температури повітря в центрі Харкова на площі Свободи і в приміській зоні (Лісопарк) становила 1,4-- 2,6°С. Підвищені термічні зони, або острови тепла, спостерігаються, як правило, на великих міських площах і перехрестях вулиць з великою територією замощення, а також в зоні великих промислових майданів з великими заасфальтованими ділянками і на дахах густо забудованих житлових районів.

Влітку добовий хід різниці температур міста і околиць має такі характеристики: ранок (7 год) -- +0,7°С, день (14 год) -- +2,6°С, вечір (19 год) -- +3,2°С, ніч (24 год) 2°С. Таким чином, в місті у літній час, завдяки потужним островам тепла, що утворюються, завжди тепліше, ніж на околицях.

Характерно, що і в сонячні, але вітряні дні ці різниці значно нижчі. Підтверджується думка Г.Є. Ландсберга (1983) про те, що навіть невелика швидкість вітру (4 м/с) може виявитись достатньою для знищення острова тепла. Взагалі необхідно брати до уваги, що є поріг швидкості вітру, вище якого існування острова тепла неможливе.

Зменшенню контрасту температури міста й околиць сприяє добре розвинута мережа міських зелених насаджень. Особливо значна різниця температур між озелененими і не озелененими територіями простежується в самому місті. Наприклад, на площі, в парку імені Шевченка, температура повітря опівдні була нища, ніж на вулиці Пушкінська на 5,4 °С.

Необхідно враховувати, що великими теплопоглинальними властивостями відрізняється і пил, який додає значну кількість тепла до вже перегрітого повітря, міських вулиць і площ. Забруднення атмосферного повітря в місті веде врешті-решт до появи так званого парникового ефекту. Його можна відчути, перебуваючи влітку ополудні в спекотливу пору у центрі міста.

Зелені насадження сприяють виникненню постійних повітряних течій (Машинський, 1973). В літню полуденну спеку такі повітряні течії прямують від насаджень у бік забудови, а ввечері та вночі на відкритих місцях повітря швидше охолоджується і прямує до зеленого масиву. Тепле міське повітря, піднімаючись уверх, всмоктує повітряні маси з оточуючих заміських територій, нерідко утворюючи вітер. Такий вітер, на думку автора, виникає при різниці температур 5°С і різниці тиску 0,007 мілібар; найчастіше він спостерігається на околиці міста в ранкові години і утримується до полудня. Подібні повітряні течії, які мають складну латералерадіальну конфігурацію, сприяють покращенню мезоклімату.

Комфортні мікрокліматичні умови створюються в межах макроструктури комплексної зеленої зони міста будовою скверів, алей, зелених наметів парків, посадкою тінистих біогруп і солітерів.

Як стверджує AT. Іздебський (1949), у місті вплив зелених насаджень на прилеглу територію обмежується забудовою. У містах вологість повітря є також нижчою, ніж у приміській зоні.

Влітку опівдні ця різниця становила 15 -- 17%. У добовому ході найвищих значень температури повітря її різниця місто-околиця відзначається вдень та ввечері, а в річному -- влітку.

Мікрокліматичні дослідження в парку і не озелененій міській площі свідчать про те, що величина відносної вологості значною мірою залежить від розміру, породного складу зеленого насадження та характеру ландшафту відкритий чи закритий. Слід відзначити, що вологість повітря під кронами насаджень характеризується нижчою амплітудою коливань, ніж на відкритій міській території. В парку вона становить 6,9%, на площі -- 15,2%.

Головною причиною різкого зменшення відносної вологості повітря в містах є наявність великих площ мертвих поверхонь (бруківок, дахів, які, акумулюючи сонячну радіацію, висушують повітря). Водночас, ці поверхні не здатні затримувати опади, крім того, їх розміщення забезпечує прискорене скидання води до каналізації.

Оскільки в центрі міста, як правило, площа покриву значна, евапотранспірація тут набагато менша, ніж на околицях. Характерно, що у похмурі дні вологість протягом доби як в місті, так і на околицях змінюється мало. Максимум вологості в місті спостерігається вдосвіта (4--5 год.). Вологість повітря в сільській місцевості досягає максимуму після заходу і мінімуму -- на світанку. Після сходу сонця як в місті, так і у приміській місцевості, спостерігається зниження відносної вологості повітря. Найбільша різниця найнижчих показників відносної вологості повітря міста і околиць спостерігається в 13--15 год.

Причин спадання охолоджуючої вологості в місті декілька, але дві з них видимі і їх необхідно враховувати при подальшому розвитку міської забудови і екологічній оптимізації. По-перше, це мала площа вегетуючих, транспіруючих вологу зелених насаджень. По-друге, велика кінетика руху опадів, що випали на ущільнені штучні поверхні (часто з великими ухилами) дахів, вуличних бруківок і рейкових установок, площ і площадок. Необхідно, щоби поруч з ними були перехоплюючи стік вегетуючи шорсткі поверхні газонів, квітників, деревно-чагарникових насаджень, які акумулюють вологу і віддають її атмосфері у вигляді прохолоди поступово, поліпшуючи таким чином мікроклімат сусідніх вулиць і площ.

Влітку в місті випадає більше опадів, ніж на околицях. Збільшення опадів в місті порівняно зі сільською місцевістю зумовлено, на думку вчених, трьома головними факторами. Перший і найсуттєвіший -- це утворення в місті острова тепла, що призводить до інтенсивнішого руху повітря по вертикалі, а це, в свою чергу, є умовою утворення опадів. Другий -- ефект перешкоди, пов'язаний з аеродинамічною шорсткістю структури міста, що гальмує просування синоптичних систем. Якщо в такій системі відбуваються опадо утворювальні процеси, то сповільнення її руху приведе до збільшення опадів, які випали на території міста. У багатьох випадках обидва названі фактори -- наявність перешкод і острова тепла -- діють одночасно, у зв'язку з чим виділити вклад кожного з них в сумарному збуренні, яке вноситься в місті в поле опадів, дуже важко. Третьою причиною, яка впливає на утворення опадів, є забруднення атмосфери міста і утворення навколо забруднюючих речовин водяних ядер, які здатні стимулювати утворення опадів у переохолоджених хмарах. Як свідчать дані спостережень, найбільша кількість опадів випадає влітку не в центральних районах міста, а на його околицях.

Підвищення відносної вологості повітря в прилеглих до зелених масивів територіях пов'язане насамперед з величиною площі випаровування, тобто площею листових пластинок рослин усіх горизонтів біогеоценозу.

Повітряні потоки можна регулювати засобами мезо- і мікроструктури. Парки й інші великі масиви різного функціонального призначення: ботанічні сади, кладовища, парки лікарень, які належать до мезоструктури міського озеленення, стримують повітряні потоки. На прилеглих до цих масивів територіях рідко спостерігаються сильні вітри.

Існують різні варіанти використання окремих елементів озеленення для зміни літеральних потоків. вітрозахисні смуги. Незважаючи на те, що часто фрагменти рослинності ( солітери і біогрупи дерев, чагарників, зелені стіни і бордюри), не належать до багатоскладових фітоценозів, латеральні потоки, які рухаються крізь них певною мірою видозмінюються, як і у випадку з повноцінними біогеоценозами.

Северин (1975), враховуючи провітрювальну і фільтрувальну функції зелених насаджень, дуже вдало назвав їх своєрідними величезними припливними камерами, в яких повітря, перш ніж надійти до споживача, очищується від пилу, охолоджується, зволожується, а також насичується цілющими від'ємно зарядженими легкими іонами. Найвищу фільтрувальну ефективність, враховуючи латеральний потік, виявляють ажурні дифузні зелені смуги (ажурність -- 75--65%) шириною 20--ЗО м. Віддаль між смугами дорівнює ширині смуги.

Пил і сажа, підняті повітряними анарадіальними потоками із запилених вулиць і площ високо над земною поверхнею, повертаються зміщені вітром у бік озеленених територій і опускаються з коротко-радіальним потоком, осідаючи на рослинах. Проведений аналіз запиленості Харкова, за даними метеопостів міської санепідемстанції, свідчить, що рівень запиленості добре озеленених територій у 5--10 разів нижчий, ніж площ і вулиць з поганим озелененням. Низький рівень запиленості спостерігали на територіях міста, де озеленення становило понад 70%, тобто він обернено пропорційний рівню озеленення: чим більше озеленена територія, тим менша запиленість повітря. У червні, згідно з багаторічними даними, середній показник запиленості у різних точках Харкова на висоті 1,5 м від земної поверхні коливався від 0,314 до 3,351 мг/м3.

2.1.2 Вплив на грунти

За 30-50 років у місцях старих заповнених звалищ закінчується процес натуральної гуміфікації відходів. Проте внаслідок скорочення за останні роки придатних для компостування органічних речовин у перспективі подібне використання відходів обмежуватиметься.

Для знешкодження твердих відходів можна з успіхом використовувати біохімічні процеси, які відбуваються у ґрунті. Однак міські ґрунти внаслідок багатовікової діяльності людини стають непридатними для цієї мети. Маса відходів зростає і без комунальних споруд не обійтися. Сьогодні у сміття попадає значна кількість виробів з поліетилену, пляшки з-під мийних - засобів, пакувальні мішки з синтетичних матеріалів, клапті синтетичної плівки, які не горять і не розкладаються мікроорганізмами.

Проте обсяги побутового сміття, які різними шляхами усуваються з міських територій, набагато менші, ніж колосальні відходи від теплових станцій і металургійних заводів, відвалів пустих порід шахт і рудників. Підраховано, що за останні 100 років на поверхню землі тільки одного вугільного шлаку було викинуто близько 18 млрд. т.

Існує ще одна глобальна проблема: місто поглинає величезну кількість органічної маси, знятої з ґрунту, яка, проте, не повертається в нього у вигляді екскрементів, а спалюється на звалищах, нагромаджується у вигляді смітників, змивається каналізаційними водами або піднімається в атмосферу. Багато шкоди функціонуванню паркових біоценозів завдає спалювання листя. Внаслідок цього в природі порушується основний геохімічний цикл -- повернення поживних елементів у ґрунт, звідки вони мали б поглинатися рослинами та поліпшувати його структуру.

Найгірше ґрунт справляється з рідкими і твердими токсичними відходами. Внаслідок промислових викидів в ньому нагромаджується надлишкова кількість хімічних сполук, які згубно діють на організми тварин і людей. Це, наприклад, ртуть, миш'як, мідь, свинець, фтор, марганець і ін, Навкруг промислових підприємств нерідко утворюються зони, ґрунти яких дуже забруднені подібними елементами. В грунт попадають і так звані канцерогенні речовини, які призводять до злоякісних новоутворень, зокрема, сажа, продукти осмолення, нафтопродукти тощо. Надлишкове накопичення в ґрунті різних елементів у токсичних концентраціях безпосередньо і побічно впливає на рослинність, зменшує продуктивність лісових і паркових насаджень.

Корисну дію мікробіологічних процесів у ґрунті знижують пестициди і безпосередньо хлорорганічні сполуки. Потрапивши до ґрунту, вони довгий час не піддаються розпаду. В ґрунті також залишається велика кількість хімікатів, які використовують у якості добрив -- фосфор, азот, калій, І оскільки рослини засвоюють їх не повністю. Надмірна кількість коленого з цих елементів може бути шкідлива для рослин.

За останні роки в усьому світі значно зросли рекреаційні навантаження на ґрунти парків і лісопарків, приміських лісів, заплавних лугів, що веде до деградації лісових і лугових біогеоценозів. Багато лісів У країни деградують.

Одна з основних причин деградації і послаблення життєвості біогеоценозів -- зміна під впливом витоптування водно-фізичних властивостей ґрунту. Це явище відоме з давніх часів, але причина була в випасанні тварин. Відомий афоризм 'кози з'їли Альпи' можна пояснити не тільки ненажерливістю цих тварин, але і їх великою кількістю, що й стало головною причиною руйнування ґрунтового покриву.

Витоптування призводить до порушення структури ґрунту, його надмірної ущільненості. Наприклад, якщо щільність ґрунту у місцях з низьким рівнем відвідуваності під Харковом становить близько 10 кг/м2, то в зонах активного відпочинку вона сягає ЗО - 40 кг/м2. Об'ємна вага ґрунту змінюється на глибині до 5 -- 10 см., і навіть до 30-см. Це зменшує його порізність, повітряну ємність, знижує капілярну вологоємність, погіршує умови аерації й інтенсивність виділення вуглекислоти. В деградованих ґрунтах порушується життєдіяльність мікроорганізмів і мікрофлори ґрунту. Спостерігається зменшення вмісту загального гумусу, змінюється його склад. Послаблюються захисні якості підстилки.

Особливо шкідливим є витоптування ґрунту на схилах, що призводить до його інтенсивної як площинної, так і лінійної ерозії При нестачі вологи ґрунти швидко висушуються.

В теперішній час в Україні і за кордоном здійснюється широкий комплекс досліджень для виявлення негативних дій антропогенних навантажень на ґрунтовий покрив природних і штучних екосистем, що дасть змогу вибрати шляхи раціонального використання ґрунтів урбанізованих ландшафтів.

Є прямий зв'язок між змістом свинця у ґрунті і рослинністю вздовж доріг та інтенсивністю руху автомобілів. Свинець переважно забруднює верхні шари ґрунту на віддалі декілька десятків, а деколи й сотні метрів. Це призводить до значного збільшення вмісту свинцю, як і інших елементів у культурах, які вирощують поблизу автостради. Такий стан викликає необхідність введення обмежень на використання територій вздовж автомагістралей із інтенсивним автомобільним рухом.

У місцях зосередження транспорту (наприклад, перед світлофорами) спостерігається висока концентрація (5--10 мг/м3) CO -- чадного газу, яка в кількості 20 мг/м3 яка небезпечна для життя людини. У викидних газах автомобілів і тракторів його міститься до 2--10%, в димових газах -- 1--4, в тютюновому димі 0,5--1, в атмосфері населених пунктів 0,0005%.

2.1.3 Вплив загазованості на життєздатність міських насаджень

Умови зростання зелених насаджень у містах негативно впливають на життєвість деревних, чагарникових, трав'яних рослин. У міських посадках можна спостерігати величезне різноманіття захворювань рослин. По-перше, це неінфекційні хвороби, які виникають під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища а) хвороби, зумовлені впливом метеорологічних факторів (вітер, блискавки, низькі чи високі температури); б) хвороби, зумовлені несприятливими ґрунтовими умовами; в) хвороби, що виникають під впливом антропогенних факторів (пошкодження викидами промисловості та транспорту, різноманітні механічні пошкодження). По-друге, це інфекційні хвороби, збудниками яких є хвороботворні гриби та комахи. Несприятливі умови міського середовища негативно впливають на розвиток морфологічних органів дерев. Зелені насадження відіграють в умовах атмосферного забруднення міста роль біофільтра . Спочатку в клітинах листової пластинки відбувається накопичення забруднювача, біохімічна детоксикація, яка завершується некрозами і часто загибеллю рослини.

Результати досліджень [ ]переконливо показують, що високі газові концентрації, на відміну від посухи і низьких температур, ведуть до зміни величин констант швидкості виходу води з листя в момент обезводнення. Зниження водотривкої здатності тканин листя, що знаходиться в несприятливих умовах існування, дає можливість припустити, що проникливість клітинних мембран для води в умовах підвищеної загазованості збільшується, вірогідно, внаслідок; зменшення енергетичної ефективності як фотосинтезу, так і дихання, що веде до ряду структурних змін.

Величина концентрації клітинного соку у досліджуваного і контрольного листя мало відрізняється, що свідчить про ідентичність осматичного тиску в середині листової пластинки. Беручи до уваги наявну різницю у показниках оводнення, припускають, що відбуваються зміни хімічного складу, структури цитоплазми листя досліджуваних рослин. Відомо, що структура цитоплазми визначається взаємодією води з високополімерними компонентами цитоплазми, особливо з білками. Тому порушення стану одного з компонентів неминуче має зумовити порушення структури усієї цитоплазми як впорядкованої системи і змінити стан кожного її компонента. Отже, структурні зміни цитоплазми клітин листя сприяють нормалізації життєвості клітин листя в несприятливих умовах зростання, зокрема, підвищеної загазованості повітря.

Дослідження рН клітинного соку в рослин, що проростали в умовах забруднення атмосферного повітря, і контрольних рослин свідчать, що рівень кислотності в обох випадках суттєво не відрізняється. Вірогідно, що надмірна кислотність атмосферного повітря не призводить до суттєвих змін в рН внутрішньоклітинного середовища внаслідок існування ряду комплексних механізмів захисту.

Дані щодо дії газових концентрацій на наявність води в листі свідчать про те, що її вміст у досліджуваних рослин вищий, ніж у контрольних. Водночас величина приросту листя у досліджуваних рослин помітно менша, ніж у контрольних на кожен даний

Зелені насадження страждають не лише від несприятливих факторів міського середовища, але й від поганого догляду. З'являється суховершинність, всихання листя крони, утворення напливів на стовбурі. Метеорологічні фактори (температура, надлишок сонячного освітлення) зумовлюють утворення морозобоїн, опіків на стовбурах дерев.

Слід особливо виділити механічні пошкодження дерев, які наносять їм люди і транспорт. Найчастіше трапляються такі пошкодження, як порізи крони, розщеплення і надломи стовбура, обламування гілок, використання стовбурів дерев для різних вказівників, табличок, а також як опори при будівельних роботах. Загальний відсоток механічних пошкоджень дерев сягає 40%, а в окремих районах -- 64%. Особливо багато пошкоджених дерев на вулицях із інтенсивним рухом транспорту (до 100%).

Багато шкоди здоров'ю дерев завдає некваліфікована їх обрізка. В окремих випадках дерева гублять 70--90% крони, деколи залишається один стовбур. Все це веде до втрати деревами декоративності, вони пізніше вкриваються листям.

Особливо страждають від обрізки клен гостролистий, клен-явір, ясен звичайний, каштан кінський, дуб звичайний.

Відзначимо, що в містах, де місцеві органи влади приділяють більше уваги догляду за деревами, стан здоров'я та декоративність дерев не викликають турботи. Обстежуючи міські зелені насадження, виявили численні інфекційні захворювання, зумовлені паразитичними грибами, серед яких поширені деревноруйнівні, що сприяють утворенню різноманітних гнилей: лускуватий трутовик, строкато-жовтий трутовик, березова губка, шизофіллум, неправдивий дубовий трутовик, церрена однобарвна, трутовик піноутворюючий.

Крім деревно руйнівних грибів, виявлені чорна плямистість листя, некроз кори гілок клена. Листя дерев і чагарників часто пошкоджується іржастими грибами (тополя бальзамічна, троянди). У різних типах міських зелених насаджень формування мікрофлори відбувається по-різному. Наприклад, вуличні посадки, насадження скверів і парків відрізняються видовим складом мікрофлори і ступенем поширення окремих збудників хвороб. Фітопатогенні гриби активно розмножуються у паркових насадженнях і дуже слабо у вуличних посадках. Однією з причин таких відмінностей є неоднакові мікрокліматичні умови. Загущені паркові посадки з їх підвищеною вологістю повітря сприяють розвитку мікрофлори, і навпаки, сухе повітря міських площ і вулиць, а також його добра провітрюваність згубно впливають на розвиток спор грибів, знижуючи інтенсивність патогенних видів. Наприклад, у вуличних посадках пошкодженість у середньому становила 6%, в садах і скверах --10%, а у великих парках -- 32-35%.

За даними спостережень, у місцях з найвищим відсотком механічних пошкоджень і поганим доглядом збільшується і фітопатологічна пошкодженість.

Отже, на формування мікрофлори зелених насаджень впливає цілий ряд факторів: видовий склад дерев і чагарників, характер насаджень, мікроклімат, забруднення навколишнього середовища та механічні пошкодження. Залежно від стану зелених насаджень можна судити про особливості розвитку мікрофлори та стійкість вогнищ хвороб.

Можна з усією вірогідністю стверджувати, що життєвість зелених насаджень великого міста залежить від дії комплексного урбогенного градієнта середовища, який включає в себе характерні особливості едофотопу, кліматопу та забруднення довкілля полютантами.

2.2 Оцінка санітарно - гігієнічного стану зелених насаджень міста Харкова

За період з 1991 по 1994 роки Харківська геологорозвідувальна експедиція проводила геолого-екологічні досліди Харківської промислової агломерації, складовою частиною являється оцінка санітарно - гігіеничний стан зелених насаджень. Оцінка проводилася по анатомо-морфологічним признакам по / методиці, використовуваної лісоводами, в якої враховується зріджуваність крон, суховершинність та ін. параметри.

Підсумовуючи отримані данні, можна сказати, що найбільш пригнічені при магістральні посадки центральної частини міста, особливо в районах де вулиці дуже вузькі, погано провітрюються, а рух автотранспорту інтенсивний, а швидкість руху низька. В цьому випадку, на дерева впливає багато негативних факторів: обмежений життєвий простір, витоптування ґрунтового покриву, загазованість атмосферного повітря, присутність хлоридів в снігу.

Найбільшим шкідливим впливом негативних факторів піддаються центральні частини міста: вулиці Сумська, Університетська, пр. Московський, Гагарина, вулиці Б.Хмельницького, Пушкінська (на якій знаходиться дослідний об'єкт для написання дипломного проекту).

Серед дерев можна виділити найбільш чутливі до несприятливих умов міста. Перш за все, це види дерев з інших кліматичних зон (ялина звичайна, береза бородавчаста та ін.). Дуже швидко гинуть в при магістральних посадках клен гостролистий і каштан кінський, які непогано розвиваються в жилих кварталах і рекреаційних зонах. Найстійкішими виявилися клен се ребристий, ясен звичайний і ялина колюча.

В цілому, такий розподіл забруднення металами вказує на переважаючий фактор - промислові викиди і транспорт. Агент переносу - атмосферне повітря, а носій - індустріальний пил, загалом, і аерозолі викидів.. Найбільш забрудненні донні опади спостерігаються в промислових зонах - по р. Немишля (зона впливу ХТЗ і групи сусідніх підприємств), по струмку, який витікає із промислові зони заводу Малишева, на злитті річок Харків та Лопань, а також річок Лопань і Уди в місцях викидів з міських очисних споруд в Диканівці і Безлюдівці.

Можна сказати, що агентом, переносящим забруднення в донні відкладення, являється ливневий стік, а субстратом - пилуватий і більш менший матеріал.

2.3 Реставрація зелених насаджень - пам'яток природи

Більшість старовинних парків України, які сьогодні належать різним відомствам (комунального господарства, культури, охорони здоров'я, освіти, науки тощо), створені в основному у XVIII -- XIX ст. Вони втратили не лише значну частину своїх насаджень, але й значною мірою змінили свою просторово-композиційну організацію. До того ж вони докорінно змінили своє функціональне призначення (наприклад, палацові чи садибні паркові ансамблі), а також форму використання. Одні стали науковими центрами інтродукції і садово-паркового мистецтва („Софіївка', „Олександрія', „Трос-тянець'), інші перетворилися в місця масового відпочинку й оздоровлення (Алупкінський парк у Криму).

Необхідність реставрації (від лат. реставраціо -- відновлюю) зумовлена багатьма обставинами, зокрема тим, що вони є: пам'ятками садово-паркового мистецтва, свідками історії і становлять невід'ємну частину історичної спадщини народу.

Існують ознаки, які дають можливість пам'ятки класифікувати (Єрохіна, 1987). Зокрема за масштабом реконструкції: повна, часткова, з елементами реконструкції та ін. Мають значення і такі фактори, як відомча приналежність: парк як частина палацово-паркового комплексу чи здравниці або університету.

Реконструкція включає два методи відновлення:

із збереженням „стилю' пам'ятки на всій території пам'ятки садово-паркового мистецтва (ретрореконструкція);

відтворення у цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає повне відновлення загального композиційного стилю існуючого об'єкта: типової системи алей (промені, зірки, квартали тощо), композиційних центрів, водойм, створених перспектив і видових точок. Проект реставрації включає передбачені офіційним положенням документи.

Процес реставрації і наступного утримання насаджень вимагає дотримання двох обов'язкових вимог:

постійного авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від вирубки і посадки до наступного формування і догляду за насадженнями;

здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охорони відтворених пам'ятників. Наприклад, строгий охоронний (заповідний) режим передбачає лише обмеження користування (екскурсії певними маршрутами) і повну заборону сучасного будівництва і благоустрою. Строгий планувальний режим поширюється на ту частину території, де дозволене включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові підпірні стінки, доріжки, невеликі дитячі майданчики, павільйони і т.д.). Режим користування -- вільний, доріжками і стежками, але без влаштування плотів, стоянок тощо.

Третя категорія режиму -- територія вільного планувального режиму. Сюди належить та частина садово-паркового об'єкта, де відбулися найбільші зміни й існуюча композиційно-просторова структура втрачена зовсім або на більшій частині території. Цю територію можна розглядати як буферну і використовувати як зону активного відпочинку. Тут дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських.

2.4 Робота на Field-Map

В умовах стрімкої урбанізації територій - роль міських зелених насаджень постійно підвищується. Для збереження і підтримки належного функціонування зелених насаджень необхідно мати актуальну і точну інформацію про їхній стан, а також відповідні картографічні матеріали для територій, на яких розташовані об'єкти зеленого господарства. Використання сучасних польових вимірювальних і інформаційних технологій для картографування й оцінки стану зелених насаджень може істотно поліпшити якість одержуваної інформації і створює основу для розвитку системи керування даними об'єктами на базі сучасних інформаційних технологій для комп'ютерного збору польових даних Fіeld-Map [ ].

Fіeld-Map являє собою гнучку польову ГІС (географічна інформаційна система), що може працювати з різними електронними вимірювальними приладами в польових умовах. Дана технологія призначена для картографування виміру, він поєднує вимірювальні прилади і польову ГІС у єдиний мобільний приборно-технологічний комплекс, основу якого складають: лазерний далекомір-кутомір Forest-Pro, електромагнітний компас Map-Star, польовий комп'ютер Hammerhead. Комплекс працює під керуванням програмного забезпечення Fіeld-Map, що дозволяє приєднувати до польових комп'ютерів широкий набір різних електронних і лазерних вимірювальних приладів. Наприклад, для виміру діаметрів дерев, у комплексі можуть використовуватися електронні мірні качани, для визначення місця розташування - різні типи приймачів системи глобального позиціонування GPS.

Достоїнством технології Fіeld-Map є те, що вона дозволяє переносити дані вимірів від електронних і лазерних вимірювальних приладів безпосередньо в базу даних польового комп'ютера і відображати їх на екрані в ГІС. Сформовані в польових умовах бази даних і електронних карт потім легко переносяться в центральну ГІС без додаткової підготовки й обробки. Технологія Fіeld-Map є гнучкою системою, що дозволяє легко змінювати структуру бази даних: користувач має можливість сам вибирати і призначати параметри і показники, що будуть відображатися на карті або заноситися в базу даних. При цьому типи вимірюваних показників і структура баз даних може змінюватися користувачем Fіeld-Map у залежності від задач обстеження, безпосередньо в польових умовах, можуть додаватися нові показники для виміру (вибираючи їх зі списку створюючи зовсім нові типи показників). Важливим є те, що для цього користувачу не потрібно бути фахівцем по базам даних або програмістом - створення баз даних будується на принципі шаблонів і покрокових дій.

Спеціальні функції Fіeld-Map дозволяють вимірювати висоти дерев; картографувати проекції і вимірювати форму крон дерев; обчислювати площі поверхні й обсяг крони; вимірювати діаметри стовбурів дерев на будь-якій висоті й автоматично обчислювати обсяги стовбурів дерев; автоматично обчислювати довжини лінії, периметри і площі полігонів; перевіряти вірогідність зібраної інформації і контролювати повноту баз даних під час польових робіт; візуалізувати обмірювані об'єкти в тривимірному графічному просторі; створювати цифрові моделі місцевості, а також вирішувати в польових умовах безліч інших задач, зв'язаних з обробкою баз даних і ГІС.

Шар 'Типи дерев' відображається на карті у виді об'єктів, а в базі даних міститься інформація з кожному з них: порода, діаметр, висота, показники стану. Для цього шару даних у Fіeld-Map автоматично відображається розподіл обмірюваних дерев по породах, класам діаметрів і висоті, що дозволяє контролювати дані вимірів. Крім того, автоматично розраховується сума площ перетинів і обсяг деревини для кожного дерева.

Шар 'Типи крон дерев' відображається на карті як шар полігонів, що перекриваються - горизонтальних проекцій крон, а інформація про їх міститься в базі даних. Дані про горизонтальні проекції крон дозволяють розраховувати і візуалізувати одну з важливих характеристик насаджень - зімкнутість деревного пологу. Цей показник має велике значення для об'єктів зеленого господарства, оскільки він характеризує затіненність ділянок. Його можна використовувати, наприклад, при виборі типу тіневитривалості газонних рослин, що виростають під кронами дерев. Обмірювані вертикальні профілі крон у Fіeld-Map відображаються у вікні 'Трансекти' .

Така візуалізація може бути корисної для оцінки щільності лінійних посадок і визначення ефективності їхньої конструкції з погляду ізоляції територій від проїзної частини, а також для оцінки естетичної цінності окремих груп дерев. При використанні модуля тривимірної візуалізації мається можливість моделювати зміни простору при витягу додаванні чи дерев інших об'єктів у заказнику. Крім того, на підставі даних про вертикальні профілі і горизонтальних проекціях крон автоматично розраховуються площа поверхні й обсяг крони. Такі дані можна використовувати для оцінки газо- і пиловбирної здатності крон дерев, їхньої здатності знижувати рівень шуму, виділяти кисень і збільшувати відносну вологість повітря. Для статистичної обробки отриманих даних можна використовувати спеціальний додаток до Fіeld-Map - Іnventory Analyst, можна також експортувати дані з Fіeld-Map (карта і база даних) в інші програми.

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА

3.1 Основні положення заповідання

Присадибна ділянка по вул. Пушкінська,36, площею 0,476 га, у 1934 році оголошена державною пам'яткою природи з метою забезпечення охорони рідкісних дерев-екзотів. З 1951 року ця пам'ятка природи місцевого значення 'Інститутський' не вилучається з землекористування УкрНДІЛГА, що здійснює на ній свою діяльність, несе відповідальність за належне її утримання щодо установленого заповідного режиму, відповідно до дійсного положення, що розроблене відповідно постанови Ради Міністрів УРСР від 22 липня І98З року № 318. заповідного фонду області проводиться Харківським облвиконкомом. Державна пам'ятка природи 'Інститутський' охороняється УкрНДІЛГА та утримується на його кошти.

Основною задачею державної пам'ятки природи місцевого значення 'Інститутський' є утримання, охорона рідких дерев-екзотів і використання їх у встановленому порядку з науковими селекційними і іншою метою, а також використання насінного матеріалу для вирощування сіянців і використання їх для створення дослідно-виробничих насаджень і ін. Режим державної пам'ятки природи 'Інститутський' повинен враховуватися в проектах на будівництво комплексів і окремих споруд на його території. Зміна границь, основних задач і цільового призначення виключення державного пам'ятника природи місцевого значення 'Інститутський' зі складу природно-заповідного фонду не допускається.

На території, оголошеній державною пам'яткою природи місцевого значення 'Інститутський', забороняються наступні види господарської діяльності: забудова, вигул собак, сінокосіння, застосування отрутохімікатів, не кероване відвідування, рух транспорту поза дорогами, дослідницькі роботи, рубання дерев, чагарників і інші види господарської діяльності, що можуть привести до втрати наукової і природоохоронної цінності природного об'єкта, що охороняється. не допускати забруднення пам'ятки природи.

3.2 Аналіз існуючого стану насаджень

Роботи з інвентаризації зелених насаджень заказника УкрНДІЛГА ім. Г.Н. Висоцького проводилися відповідно до діючої Інструкції технічної інвентаризації зелених насаджень. При зйомці контурів університету і його елементів були задіяні дві особи: оператор Fіeld-Map і асистент із відбивачем для лазерного приладу. Один працівник допомагав оператору проводити оцінку стану рослинності в заказнику.

Роботи проводилися в три етапи:

- перший етап включав підготовчі роботи і картографування території заказника: газонів, доріжок, об'єктів.

- другий етап робіт був пов'язаний безпосередньо з інвентаризацією зелених насаджень - картографуванням деревно-чагарникової рослинності, виміром горизонтальних проекцій крон дерев, діаметрів дерев; картографуванням проекції і вимірюванням форми крон дерев; обчислюванням площі поверхні й обсяг крони; вимірювати діаметри стовбурів дерев на будь-якій висоті й автоматично обчислювати обсяги стовбурів дерев; автоматично обчислювати довжини лінії, периметри і площі полігонів; перевіряти вірогідність зібраної інформації і контролювати повноту баз даних під час польових робіт; візуалізувати обмірювані об'єкти у тривимірному графічному просторі; створювати цифрові моделі місцевості, а також вирішувати в польових умовах безліч інших задач, зв'язаних з обробкою баз даних і ГІС.

Результатом робіт з інвентаризації і картографування території інституту є електронна карта території скверу і зв'язані з нею бази даних, що містять інформацію про всі об'єкти, що знаходяться на території скверу. У базах даних міститься інформація про деревну рослинність відповідно до вимог діючих нормативних документів по інвентаризації міських зелених насаджень. На карті заказника відбивається місце розташування кожного дерева і горизонтальна проекція його крони з візуалізацією перекриття крон.

3.3 Біологічна, екологічна та декоративна характеристика екзотів

Гінкго дволопатеве -- Ginkgo biloba L. - Листопадне дерево, релікт японо-китайського походження. Виростає до 11-111 величини (12-18 м висоти).Листя віялоподібне, на довгих черешках, часто розсічене на дві лопаті, шкірясте, голе, ледь-ледь гофроване, голубувато-зелене, довжиною до 10 см і шириною 11-12 см; на вкорочених пагонах, зібране по три - п'ять штук, на видовжених - поодиноке.

Квіти чоловічі зібрані в невеликих зелено-жовтуватих сережках, виростають на вкорочених пагонах, жіночі - на довгих ніжках мають по два насінні зародки, з яких утворюється тільки одна насінина. Дводомна, запилюються вітром, квітує в кінці квітня - на початку травня.

Плоди м'ясисті, сливоподібні, жовто-зелені, довжиною близько 2,5 см, дозрівають восени, неприємного запаху; насіння - сіро-біла кісточка.

Гінкго до ґрунту відносно невибагливе, світлолюбне, добре росте в затишних місцях на свіжих, родючих ґрунтах (С2 - Д2), добре переносить мікроклімат великих міст та промислових районів.

Гінкго - одна з найбільш гарних деревних порід. За характером росту та формою крони чоловічі екземпляри стрункіші, мають пірамідальну крону; жіночі - більш приземисті з широкою кулястою кроною. Витримує формування крони. Гінкго в озеленені гармоніює з модриною, тсугою, смерекою, тисом, дубом, сосною Веймутовою, псевдотсугою та іншими породами.

В заповіднику є один екземпляр гінкго, росте в затишному, але в затіненому місці, висотою вище 2 м. Має декоративне і естетичне значення, санітарний стан добрий.

Ільм гірський (В'яз шорсткий) - - дерево висотою до 30 м з добре сформованим стовбуром. Крона густа, кулястої форми. Кора на старих деревах сірувата. Груба, тріщинувата. Пагони та гілки густо покриті волосками.

Листя обернено яйцеподібне, велике, довжиною 8 - 20 см і шириною 5- 12 см, на верхівці загострене, на краях гостро зубчасте, основа асиметрична. Верхівка листка часто трилопатева. Листя зверху темно-зелене, знизу світліше, опушене, дуже шорстке. Квіти кулясті, сидячі. Червоно-фіолетові суцвіття, з'являються у березні - квітні. Плоди. Плівчасті, овальні, великі крилатки діаметром до 3 см. Насіння - плоский горішок, розміщений всередині крилатки.

Швидкорослий, морозостійкий, тіневитривалий, до родючості ґрунту та вологи вибагливий, погано переносить сухість та засоленість ґрунту. Добре росте в великих містах та промислових районах (газостійкий); витримує стрижку та формування крони. Розмножується насінням та порослю, довговічний, доживає до 200-300 років.

Він підлягав вирубці і на теперішній час не знаходиться на території заказника.

Береза бородавчаста - Betula verrucosa - Дерево висотою 20-25 м з ажурною кроною та повислими гілками. Кора стовбура і основних гілок в молодому віці гладка, біла; у старшому - знизу стовбура чорно-сіра. Листя трикутно-ромбічне, двічі пильчасте, з клиноподібною основою, 3-7 см довжини, голі, вкриті смолистими бородавочками. Черешки листкові тонкі, довжиною 2-3 см. Молоді пагони голі, вкриті смолянистими бородавочками. Квіти одностатеві, чоловічі - продовгуваті сережки, на кінцях гілок з червоно-бурими війчастими лусочками, закладаються ще в осені. Жіночі - циліндричні зелені сережки, коротші, 2-3 см довжини, на вкорочених бокових пагонах. Квітує в квітні - травні. Плоди зібрані в продовгуваті супліддя - «шишечки» бронзового кольору, дозрівають влітку і розпадаються. Насіння - дрібненький крилатий горішок.

Береза - швидкоростуча, світлолюбна, дуже поширена лісоутворююча порода, росте на різноманітних (за родючою і вологістю) ґрунтах. Вона морозостійка, переносить посуху; на засолених ґрунтах не росте. Плодоносить рано - з 10 років, недовговічна, доживає до 120-150 років. Береза бородавчаста ефектна в паркових пейзажах, в алейних і солітерних композиціях.

Берези бородавчастої на території заказника знаходиться 4екземпляри, санітарний і декоративний стан трьох з яких дуже добрий, а однієї знаходиться в дуже поганому стані (всихає від затінення) і підлягає вирубці.

Ялина колюча - Picea pungens - Дерево висотою 20-30 м., доживає до 500 років. Хвоя дуже колюча, міцна, чотиригранна, срібляста, 2-3 см довжиною. Розташована на гілках в різні боки. Пагони голі, рудуваті.

Шишечки. Чоловічі - зеленуваті колосочки; жіночі - дрібні червонуваті шишечки. Цвіте в травні. Шишки поздовжньо - циліндричні, 5-10 см довжини і діаметром 2-3 см, світло-коричневі, м'які. Насінні луски з хвилястими краями. Насіння дрібне, з крилаткою.

Ялини колючої в заказнику знаходиться 10 штук, дві з яких дуже декоративні і занесені до заповідного реєстру, хоча одна з них з двома вершинами, решта 8 штук знаходяться в дуже хорошому і хорошому декоративному і санітарному стані.

Ялина (смерека) європейська - Picea abies. Дерево висотою 25-45 м і діаметром до 2 м. доживає до 300 років. Росте в Карпатах. Хвоя виразно 4-гранна, до 2,5 см довжини, блискуча, темно-зелена. Молоді гілки і пагони голі або трохи опушені. Розміщення на пагонах - неправильно спіральне.

Шишечки чоловічі - червоні, згодом - жовті сережки; жіночі - пурпурно-червоні, згодом - зелені шишки. Цвіте в травні. Шишки веретеноподібні, довжиною 10-15 см і діаметром 3-4 см. Луски на шишках з дрібно - зубчастим краєм, блискучі, трикутно - обернено яйцеподібні. Насіння з довгою коричневою крилаткою.

Цього виду ялини знаходиться в заказнику три штуки. Одна з яких знаходиться у реєстрі заказника має декоративний стан добрий і санітарний стан -дуже добрий стан. Відповідно, останні дві мають добрий стан.

Бузок звичайний - Syringa vulgaris - Кущ або невелике деревце висотою 3-6 м, гілки і пагони прямостоячі, сіро-зеленуваті. Листя велике, довгасте, яйцеподібне, при основі переважно серцеподібне, голе довжиною до 20 см, пахучі, декоративні, з'являються навесні - у травні після розпускання листя. Плоди - дрібні коробочки в щитоподібних супліддях. Коробочки гоструваті, гладенькі, розкриваються двома стулками. Насіння сухе, сплюснуте, вузько крилате. Бузок досить морозостійкий, середньо вибагливий до родючості ґрунту, досить світлолюбний, витримує міські умови зростання, стрижку. У садово-парковому будівництві висаджується куртинами, групами, поодинокими кущами та в живоплотах.

У заказнику ростуть 10 екземплярів. Всі вони мають добрий як декоративний так і санітарний стан.

Шовковиця чорна -Morus nigra - Дерево висотою до 10 м, крона густа, куляста, добре розвинута. Стовбур низенький, збіжистий. Гони і гілки восени і взимку коричневі. Листя широко яйцеподібне, деколи лопатеве, довжиною 6-12 см, рідко - зубчасте. Квіти з'являються у травні - червні. Плоди ягодоподібні, темно-червоні або чорні кістянки їстівні, дуже солодкі. Шовковиця має відмінний стан у декоративному і санітарному відношенні.

Є цікавий екземпляр шовковиці чорної плакучої форми висотою 2,5 м. Вона дуже декоративна кроною і рясним плодоношенням. ЇЇ декоративний і санітарний стан відмінний, Може використовуватись як маточних для живцювання.

Дугласія (псевдотсуга) Мензіса -Pseudotsuga Menziesii - Завезена з Північної Америки на батьківщині досягає 110-117 м і діаметром до 5 м стовбур колоноподібний, у молодих дерев кора гладка, тонка, зі смолистими пухирцями, сіруватого кольору. З віком стає грубою, коркуватою, бурого кольору. Крона густа, гарна, пірамідальна.

Хвоя плоска, тонка, м'яка, на кінці серповидна, світло-зелена 1,5-2 см довжиною, з білуватими смужками. Бруньки веретеноподібні, гострі, блискучі, покриті лусками.

Шишки одностатеві, дрібні, 7-12 см довжиною, яйцеподібно - циліндричної форми. Покривні луски трилопатеві з довгимкрільцем,що перевищує насіння луски.

Дугласія добре росте в умовах м'якого, вологого клімату, у молодому віці не переносить сильних морозів. Досить світлолюбна, але добре витримує у молодому віці бічне затінення крони. До родючості ґрунту середньо вибаглива.

Дугласія - гарна декоративна порода і використовується в зеленому будівництві. Вона придатна для куртинних, групових, пейзажних, алейних і солітер них посадок.

Псевдотсуга Мензіса у кількості двох штук занесена до реєстру заказника, має дуже добрий декоративний і санітарний стан, має вік близько 100 років.

Платан кленолистий - Platinus occidentalis Має середню лопать листа, яка має однакову довжину і ширину. Плоди до 2 см в діаметрі. Морозостійкий, мезофіт.

У садово-парковому будівництві гарно гармоніює в змішаних групах з буком, дубом, липою, кленом сріблястим, смерекою.

Знаходиться у реєстрі заказнику, має відмінний стан при віці 52 роки.

Платан західний - Дерево висотою до 30 м, на батьківщині в Північній Америці виростає до 50 м. крона яйцеподібна, згодом широко куляста. Стовбур сформований краще, ніж у платана східного. Кора на стовбурі і гілках кремово-білуватого кольору, відпадає дрібними пластинами; у старих дерев кора в основі стовбура груба, темно-коричнева, тріщинувата. Листя три п'ятилопатеве, шириною 10 - 25 см, лопаті листка широко трикутні.

Квіти одностатеві, чоловічі - дрібненькі, кулясті, зеленуваті головочки, жіночі - подібні до чоловічих, дещо більш звисають на довгих черешках, з'являються в травні.

Плоди - головки більшого діаметру - до 3 см, по одній - дві штуки висять на гілках майже всю зиму. Насіння дещо крупніше. Платан західний більш морозостійкий, менш посухостійкий, придатний не тільки для зеленого будівництва, але й для лісових посадок у Прикарпатті та Закарпатті. У садово-парковому будівництві ефектно гармоніює в змішаних групах з буком, дубом, липою, кленом сріблястим, смерекою, та ін. породами.

У заказнику має відмінний декоративний і санітарний стан.

Ліщина ведмежа (деревоподібна)- Corylus colurna Дерево висотою до 25 м. крона густа, широко пірамідальна. Листя широке, яйцеподібне, подвійно зубчасте. Квіти одностатеві, чоловічі - повислі, циліндричні сережки, жіночі - дрібненькі приховані в кулястій бруньці. Плоди сплюснуті горіхи, мають дуже товсту та міцну шкарлупу. У декоративних посадках рекомендується висаджувати алеями, рідкими групами та солітерами, добре гармоніює з хвойними породами.

В заказнику один екземпляр, занесений до реєстру. Вік більше 57 років, висота більше 20 метрів. Має роздвоєння стовбура, діаметр кожного стовбура більше 40 см У відмінному декоративному і санітарному стані

Ялиця одноколірна - Дерево 30-40 м висотою, доживає до 300 років, походить з Північної Америки. Хвоя довга, 4-8 см довжиною, з обох боків одноколірна, матова, зеленувато-синя, серпоподібно зігнута. Шишки довгасті циліндричні, 8-12 см довжиною і діаметром 3-5 см, покривні луски втричі коротші ніж насінні.

У заказнику 1 екземпляр, занесений до реєстру. Вік більше 90 років, висота більше 25 метрів, діаметр 34 см. Має при цьому дуже гарний декоративний і санітарний стан.

Ялиця біла (гребінчаста, європейська) - Abies alba - Вічнозелене дерево висотою 30-45 м, діаметром до 2 м. доживає до 400-500 років. Природно росте в Карпатах.

Хвоя розташована правильно гребінчасто, 2-3 см довжиною, по краях не загнута. Знизу з двома білими смужками. Пагони червонувато-коричневі, опушені.

Шишечки - жіночі - дрібні, зелені; чоловічі - циліндричні жовтуваті колоски. Опилюються вітром. Цвіте в травні.

Шишки прямостоячі, 10-16 см довжиною і 2,5 -4 см в діаметрі. Покривні луски довші від насінних, з довгим загостренням, виступають назовні. Насіння велике, трикутне, смолисте, з крилаткою.

В заказнику знаходиться два екземпляри, один з яких має задовільний санітарний і декоративний стан, а другий - відмінний стан.

Туя західна - Thuja occidentalis - Вічнозелене дерево висотою 10-15 м або великий кущ з вузькою кулясто-видовженою кроною. Стовбур часто збіжистий, вкритий сіро-коричневою, дрібно-тріщинуватою корою. Туя західна походить із східної частини Північної Америки. Хвоя лускоподібна, зверху темно-зелена, знизу ясніша (без білуватої смужки). Крайні хвойні луски яйцеподібні, серединні - трикутні, близько 4 мм довжини і 2 мм ширини. Взимку хвоя буро-зеленого кольору.

Шишечки - чоловічі - колосочки; приверхівкові в пазухах листків, дрібні, округлі, майже сидячі; жіночі - дрібні шишечки, з трьома - п'ятьма парами лусок. Шишечки з'являються в травні.

Шишки видовжено-овальні, їх луски шкірясто - дерев'янисті, налягають одна на одну, 8-15 мм довжини, дозрівають в перший рік. Насіння дрібне, плоске, з двома крилатками.

Туя західна морозостійка, відносно тіневибаглива, росте повільно, до ґрунту мало вибаглива, але найкраще росте на свіжих і вологих суглинкових структурних грантах. Вона добре переносить забруднення повітря пилом, димом, газами, витримує стрижку та формування крони, хвоя її пахучо-фітонцидна.

Цінна порода в зеленому будівництві. Висаджують її чистими і змішаними групами, алеями, біогрупами на газонах і в партерах, у солітерах. Ефектно гармоніює в групах з сосною жовтою, дугласією, тсугою, кипарисовиком, ялицею одноколірною та ін. породами. Придатна також для озеленення територій міських промислових районів.

В заказнику посаджено 51 дерево, як в групах так і поодиноко. 48 має відмінний декоративний і санітарний стан, 8 штук мають декоративний і санітарний стан добрий.

Сосна звичайна - Pinus silvestris Дерево висотою 30-40 м, має добре сформований, прямий стовбур. Кора знизу стовбура груба, червоно-бура, глибоко тріщинувата, у верхній частині стовбура і на гілках жовтувата. Крона молодих дерев конусовидна, гостро вершинна, у старих -зонтична. Сосна звичайна природно росте майже по всій Європі, поширена в Україні. Хвоя у пучках по дві штуки, 4-7 см завдовжки, шириною 2 мм, тверда, гостра, темно (сіро) -зелена, виходить з піхви. Розміщена на пагонах і гілках спірально. Шишечки - чоловічі - видовжені жовті колоски; жіночі - червонуваті, дрібненькі. Цвіте в кінці квітня - на початку травня.

Шишки поодинокі або по дві - три штуки, яйце-конусоподібні, згорнуті донизу на зігнутих коротких ніжках; сіро-коричневі, матові, 3-7 см довжини, діаметром 2-3,5 см. Насіння дрібне, яйцеподібне, чорнувато-сіре з крилаткою.

Сосна звичайна - цінна лісова порода. У молодому віці росте швидко, доживає до 300-400 років. Світлолюбна, невибаглива до ґрунту, росте в різних кліматичних зонах і на рівних ґрунтах; витримує суворий клімат степів з суховійними вітрами. Погано витримує забруднення повітря димом і промисловими газами. Її можна застосовувати для декоративних посадок у зелених зонах, у ландшафтних біогрупах у суміші з буком, березою, дубом, білою тополею, липою, смерекою та ін. породами.

У заказнику знаходиться один екземпляр, який має задовільний декоративний і добрий санітарний стан. Не має заповідального значення.

Яловець віргінський - Juniperus virginiana Невелике дерево висотою 10-15 м (на батьківщині, в Північній Америці - 25-30 м). крона кулястої форми, кора на стовбурі червоно-коричнева. Хвоя луско і голкоподібна, без запаху. Шишкоягоди дрібні, кулясті, темно-сині з сизуватою поволокою. Насіння дрібне, смолисте. Яловець віргінський росте на відносно родючих ґрунтах, світлолюбний, морозостійкий. Завдяки своїм еколого-біологічним і декоративним властивостям широко використовується в озелененні. Його висаджують групами, алеями та поодинокими деревами, змішуючи з світлолюбними породами. Колоноподібні, пірамідальні, кулясті, плакучі та карликові форми гармоніюють в архітектурних композиціях у регулярних парках.

У заказнику він знаходиться під тінню і тому має задовільний санітарний і декоративний стан, його можна пересадити.

Яловець козачий - Juniperus Sabina Низькорослий сланкий кущ висотою 1-2 м, гілочки і хвоя з сильним гострим запахом, отруйний. Кора гладка, червонувато-сіра.

Хвоя у дорослих кущів лускоподібна, 1-2 мм довжини, на молодих рослинах, іноді на нижніх безплідних гілках кущів, голковидна, колюча, 2,5-8 мм довжини.

Дводомна рослина. Шишкоягоди дрібні, 5-8 мм в діаметрі. Природно росте зрідка на вапнякових скелях, в Карпатах. Насінин у шишці дві і більше. Яловець козачий морозостійкий, світлолюбний, невибагливий до ґрунту, посухо- і газостійкий. У декоративних посадках його висаджують на газонах, на узліссі, в підліску ажурних груп, на кам'янистих схилах. З огляду на те, що хвоя і плоди отруйні, в насадженнях дитячих садків і ясел не культивується.

В заказнику він не представляє шкоди для здоров'я. Його нараховується 10 штук, з яких один в задовільному стані - його потрібно замінити або пересадити, тому що знаходиться у тіні фасаду будинку; двоє з них у доброму стані, трохи затінені; останні знаходяться у відмінному стані, тому що ростуть на відкритому освітленому просторі.

Горіх серцевидний -Дерево до 15 м висотою з шатровидною напіважурною кроною. Кора сіра. Молоді пагони коричневі опушені. Листя складне, довжиною 50-100 см, з 11-15 коротко черешковими, широко еліптичними листочками, зубчастими по краю, 6-18 см довжиною і 3-5 см шириною. Квіти тичинкові - в сережках, маточкові - в китицях по 8-12 штук. Плоди - горіх, сіро-коричневий, яйцеподібний до 4 см довжиною і до 3,5 см шириною, з двома ребрами, сплюснутий зі сторони створок, з сильно відтягнутою гострою верхівкою, практично гладкий, товстостінний.

Походить з Японії. На Україні рідко росте в основному в ботанічних садах. В міських зелених насадженнях використовується мало, однак росте добре. Досить зимостійкий і засухостійкий. Використовується в зелених насадженнях по всій території України, однак в Степу потребує поливу.

1 екземпляр більше 65 річного віку є в заказнику. Діаметр біля 50 см і висота більше 20 м. Має відмінний декоративний і санітарний стан, але потрібна обрізка декількох сухих гілок.

Горіх сірий - Juglans cinerea - Дерево висотою 15-20 м На батьківщині, в Північній Америці, виростає до 30-35 м, діаметр стовбура - до 1 м Крона не дуже густа, широко яйцеподібна. Кора на стовбурі груба тріщинувата, сіра. Молоді пагони опушені, з сочевичками, серцевина з перегородками. Листя складне непарно перисте, довжиною 50 -70 см, з 11-19 листочками; листочки довгасто-ланцетні, гостро пильчасті, з обох боків опушені. Листя розпускається у травні, влітку - сіро-зелене. Квіти одностатеві, з'являються у травні одночасно з листям. Плоди довгасто-яйцеподібні кістянки, довжиною до 6 см, близько 3 см в діаметрі. Оболонка плода сіра, густо опушена, клейка. Насіння - чорно-коричневий довгастий горіх. Оболонка горіха тверда, ребриста, з бороздками.

Горіх сірий поширений у парках і садах по всій території України. Він досить швидкорослий, світлолюбний, у молодому віці витримує притінення. Морозостійкий. До ґрунту середньо вибагливий. Відносно довговічний, доживає до 200 років, розмножується насінням та живцями. Плоди їстівні, але шкарлупа груба та тверда і ядра небагато.

Горіх сірий дуже декоративний у зеленому будівництві. Придатний для лісорозведення в західній частині України. В заказнику є 2 екземпляри в відмінному санітарному і декоративному стані.

Каркас південний - Celtis australis - Дерево висотою 15-20 м, крона досить густа, куляста, стовбур добре сформований. Листя яйцеподібно-ланцетне, довжиною 4-8 см, по краю гостро пильчасте, на верхівці витягнуте в тонкі, загнуті вістря. Листя зверху темно-зелене, знизу сіро-зелене, м'яко опушене. Квіти дрібні, зеленувато-жовті, малопомітні, з'являються разом з розпусканням листя. Плоди кулясті, темно-пурпурні, майже чорні кістянки діаметром близько 1,5 см. Насіння - кулястий горішок. Плоди на досить великих черешках, їстівні.

Каркас звичайний походить з Південної Європи, в дикому стані росте на Закавказзі. Він досить швидкорослий, середньо вибагливий до родючості ґрунту, витримує посуху та засоленість ґрунту, відносно світлолюбний. Каркас звичайний добре росте в умовах забрудненого повітря (димом, газами та пилом), витримує стрижку та формування крони. Довговічний, доживає до 300 років.

Придатний для полезахисних смуг у посушливих районах; оригінальний в декоративних вуличних посадках. У парках і садах росте в алеях, у невеликих рідких групах та солітерних композиціях.

У заказнику 4 дерева вони знаходяться у доброму санітарному і декоративному стані.

Каркас голий - Celtis glabrata Листопадне дерево або кущ до 5 м висотою. Молоді пагони світло-бурі, гілки бурі. Листя яйцеподібні або ромбічні, світло-зелені, 4 -7 см довжиною, 4 см шириною. Квіти тичинкові, невиразні. Плоди памаранчево - жовті або червоні, з сизим нальотом. Кісточка округла, слабо зморшкувата. Цвіте в березні - травні, плоди дозрівають -у вересні.

Природно росте в Криму, на Кавказі. На Україні росте добре, цвіте і плодоносить. Зимо- і засухостійкий. Рекомендується використовувати в посушливих містах України в парках і в степному лісорозведенні.

В заказнику знаходиться у доброму стані.

Клен-явір - Acer pseudoplatanus Велике листопадне дерево висотою до 30-40 м, крона густа широко еліптична, стовбур добре сформований. Кора у старих дерев груба, сіро-буруватого кольору, відпадає пластинами. Листя п'ятилопатеве, велике. Довжиною до 18 см, зверху темно-зелене, матове, знизу сизувато-сіре; лопаті неглибокі, загострені, грубо зубчасті. Квіти жовтувато-зелені, зібрані в довгі повислі колосоподібні китиці довжиною 6-12 см, мають приємний запах, з'являються у травні - червні. Медоносні. Плоди подвійні, голі крилатки, розходяться під гострим кутом. Насіння - округлий горішок.

Клен-явір - цінна деревна порода, росте переважно як домішка в лісах західних областей України. Відносно теплолюбна, вибагливий до родючості ґрунту та вологи; найбільш продуктивний у свіжих та вологих дібровах і бучинах. У молодому віці тіневитривалий та швидкорослий. Вітростійкий, дає переважно змішані деревостани.

Клен-явір дуже декоративний, його широко використовують у зеленому будівництві. Добре переносить клімат великих міст і промислових районів, доживає до 300 років.

Клен - явір у заказнику знаходиться у одному екземплярі і відмінно виглядає як в санітарному так і в декоративному стані.

Липа дрібнолиста (серцелиста) - Tilia cordata Листопадне дерево висотою до 30 м, крона густа, кулясто-яйцеподібна; стовбур циліндричної форми діаметром близько 1,5 м. кора до 20-30 років гладка, пізніше глибоко тріщинувата, темно-сірого кольору. Коренева система пластична, на глибоких ґрунтах стрижнева.

Листя серцеподібної форми, зверху зелене, блискуче, знизу сизе з борідками рудих волосків у кутах жилок, по краю гостро зубчасте, довжиною 4-8 см; черешок листка становить близько половини довжини пластинки. Восени світло-жовтого кольору. Квіти жовтувато-білі, пахучі, з крилоподібними прицвітниками, зібрані по 5-7 штук, у прямих щитовидних суцвіттях. Квітує у липні. Плоди кулясто-овальні горішки з бурою оболонкою.

Липа серцелиста росте в змішаних лісових насадженнях майже по всій території України. Спочатку до 6-8 років росте дуже повільно, пізніше дає більші прирости. Вона тіневитривала, морозостійка, вибаглива до родючості ґрунту, на сухих піщаних та засолених ґрунтах не росте. Грунтополіпшуюча порода, цінний медонос.

Липа дрібнолиста досить димо- та газостійка, густа крона досить добре затримує пил; переносить стрижку та формування крони. Довговічна, доживає до 300-400 років. Липу дрібнолисту широко використовують для озеленення міст, садово-паркового будівництва, вуличних та бульварних посадок. Висаджують її в чистих та змішаних групах у парках і лісопарках. В основному, вона виконує в садово-парковому будівництві вітрозахисну, пило захисну та санітарно-гігієнічну роль, а також є терморегулятором влітку в гарячу пору.

В заказнику знаходиться п'ять екземплярів у відмінному стані. Заповідального значення не має, але добре гармоніює з іншими породами.

Каштан їстівний - Aesculus hippocastanum Дерево висотою до 30 м; крона густа, яйцеподібної форми; стовбур в насадженні добре сформований, колоноподібний. Молоді пагони і гілки червонувато-бурі, опушені. Листя. широколанцетне, загострене, по краю пильчасто-зубчасте, довжиною до 25 см, темно-зелене, блискуче. Квіти одностатеві; чоловічі - прямостоячі, довгі, жовтуваті сережки; жіночі - зеленуваті, здебільшого по три розміщені або в окремих сережках, або на нижній частині спільних сережок. Цвіте в червні - липні. Плоди обгорнуті кулясті горіхи. Обгортки плодів шкірясті, покриті колючками. У плодах в обгортці буває від одного до чотирьох каштанів.

Каштан їстівний у дикому стані росте в м'якому кліматі на Кавказі, поширений у Південній Європі. На півдні України поширений у садах та парках, а в Закарпатті - у лісових насадженнях. Він теплолюбний, в молодому віці досить тіневитривалий, вибагливий до родючості ґрунту та вологи, але росте також і на неглибоких кам'янистих ґрунтах; сирих важких ґрунтів не виносить. В оптимальних умовах швидкорослий, плодоносити починає рано - 5-7 років. Каштан їстівний довговічний, доживає до 500 років. Але часто уражується грибними хворобами.

Каштан придатний для зеленого будівництва, переносить мікроклімат великих міст. Має ефектний вигляд в алейних, групових і солітерних посадках. Добре витримує стрижку та формування крони.

У заказнику налічується 3 екземпляра і всі вони знаходяться у відмінному стані.

Дуб звичайний (черешчатий) - Quercus robur Велике дерево висотою до 40-50 м, крона в насадження компактна, шатровидна; стовбур добре сформований, циліндричний, очищений від гілок; кора на стовбурах до 20-30 років тонка, гладка, оливкового кольору, на старих деревах - груба, тріщинувата, темно-сіра. Пагони тверді, зелено-сірі, з яйцеподібними бруньками. Листя перисто лопотеве, в основі ледь-ледь серцеподібне, шкірясте, блискуче, темно-зелене, голе, довжиною 5-15 см. Черешок листка короткий 0,5-1 см. Квіти двостатеві; чоловічі - довгі, повислі сережки, зібрані по 2-3 штуки; жіночі - дрібненькі червонуваті, на довгих квітоніжках. Цвіте одночасно з розпусканням листя.

Плоди видовжено-овальні жолуді на довгих черешках, охоплені чашечкоподібною мисочкою.

Дуб звичайний росте по всій території України, утворює чисті та змішані насадження. Середньо вибагливий до родючості ґрунту, але найкраще росте на родючих, вологих, структурних ґрунтах. Дуб світлолюбний, посухостійкий, утворює глибоку стрижневу кореневу систему, вітростійкий. Дуб звичайний морозостійкий, але в молодому віці боїться заморозків. У молодому віці дуб росте повільно, з 8-10 років приріст у висоту збільшується; дуб - одна з найбільш довговічних деревних порід, доживає до 500 років.

Дуб черешчатий як довговічна, стійка, мало вибаглива до родючості ґрунту порода придатний до зеленого будівництва. Він дає основу великим паркам і лісопаркам, росте в алеях, групах та невеликих гаях. У солітерних посадках особливо декоративні колоноподібні та пірамідальні форми.

У заказнику налічується 11 дерев. 5 з них 10-річного віку були підсаджені під крони інших дерев, тому у затінку не мають приросту, тому їх потрібно видалити. Декільком деревам потрібна обрізка гілок.

Чубушник звичайний - Philadelphus coronariиs Кущ висотою до 3 м, з густою кроною; кора на старих гілках коричнево-бура, розтріскується. Листя яйцеподібне або довгасто-яйцеподібне, на вершку загострене, в основі заокруглене або широко клиноподібної форми, по краях віддалено-зубчасте. Квіти білі, дуже пахучі, зібрані в китиці по 5-7 штук, з'являються після розпускання листя, у травні - червні. Плоди багатонасінна чотиристулкова коробочка.

Чубушник звичайний походить з Південної Європи, широко культивується в садах і парках. Нараховує багато садових декоративних форм. Він морозостійкий, світлолюбний, середньо вибагливий до родючості ґрунту, добре витримує забруднення повітря димом та пилом. Він придатний для декоративних посадок в садово-парковому будівництві. Висаджують його солітерами на передньому плані, невеликими групами та в живоплотах.

У заказнику знаходиться 8 екземплярів, всі вони знаходяться у відмінному санітарному і декоративному стані.

Сніжноягідник білий - Symphoricarpus vulgaris Невеликий кущ висотою до 1,5 м, гілки і пагони тонкі, прямостоячі. Листя дрібне, овальне, або еліптично-довгасте, довжиною до 2,5 см, дещо лопатеве, зверху зелене, голе, знизу сизе, опушене. Квіти дрібні, зібрані в невеликих колосках, довжиною 1-3 см, рожево-білого кольору. Цвіте з червня до вересня. Плоди сніжно-білі, кулясті, ягодоподібні кістянки, діаметром близько 1 см, зібрані в невеликих гронах. Дозрівають у вересні і залишаються на пагонах майже всю зиму. Насіння дрібне, по дві штуки в ягодах.

Сніжноягідник походить з Північної Америки, росте як декоративна рослина майже по всій території України. Морозостійкий, мало вибагливий до родючості ґрунту, досить тіневитривалий. Сніжноягідник декоративний дрібненькими квітами, листям та кулястими білими ягодами. Його висаджують у парках і скверах невеликими куртинами та групами; добре витримує мікроклімат великих міст та промислових районів.

У заказнику знаходиться 2 шт. сніжноягідника у відмінному санітарному і декоративному стані, тому на місці вирубаного дуба черешчатого зробили підсадку ще двох кущів, які теж знаходяться у відмінному стані.

Бук європейський (лісовий) - Fagus silvatica Листопадне дерево до 30-50 м висотою і до 2 м в діаметрі. Кора стовбура сіра, часто з лусками, звичайно гладка і тонка, кора молодих віточок світло-коричнева. Листя прості, еліптичні, широко загострені донизу і до верху, 4-10 см довжиною і 2,5-6 см шириною, по краю зубчасті, зверху темно-зелені, блискучі, знизу світліші. Квіти роздільно полі, в суцвіттях, розквітають одразу з листям. Плоди тригранний горішок, довжиною 1-1,5 см.

Бук європейський - цінна порода для лісового господарства і зеленого будівництва. В зеленому будівництві він ціниться за його високі декоративні якості, використовується в парках, алеях. Особливо декоративні такі форми бука як плакуча, з темно-пурпуровим листям, з ланцетним, іноді лінійним або глибоко лопатевим листям.

Бук лісний у заказнику знаходиться у відмінному стані.

Горобина домашня - Sorbus aucuparia Дерево з широко пірамідальною або шаровидною кроною. Кора гладка, сіра. Пагони майже голі, блискучі. Листочків 11-21, вузько ланцетні, 3-8 см довжини гостро пильчасті. Квіти білі, в багатоквіткових, 6 -10 см в діаметрі, широко-пірамідальних суцвіттях.

Плоди - яблучко, до 3 см довжиною, жовтувато-чрвоні до коричнюватих, з червонуватим боком, терпкі. Цвіте в травні-червні, плоди в вересні.

Природно росте в Середній і Південній Європі, Північній Африці. На Україні в культурі доволі рідка. Росте добре. Зимостійка. Використовується для озеленення в садах і парках.

Горобина домашня у заказнику має санітарний та декоративний стан добрий.

Яблуня Недздвецького - Malus nedzwetskiana - Дерево до 2-8 м висотою. Кора на старих деревах слабо зморшкувата. 2-3-х літні пагони темно-пурпурові або червоно-бурі. Листя обернено яйцевидні, еліптичні або продовгуваті, до 8 см довжиною, з клиновидною або округлою основою, дрібно зубчасте. Квіти інтенсивно-рожеві або пурпурні. Плоди одиночні, шаровидні або трохи видовжені, фіолетово-пурпурові з восковим нальотом і рожево - пурпуровою м'якоттю.

На Україні в культурі росте добре, цвіте і плодоносить. Зимостійка, дуже декоративна. Цінується в декоративному садівництві. В заказнику 1 екземпляр у доброму санітарному і декоративному стані.

Клен гостролистий - Acer platanoides - Листопадне дерево висотою 25-30 м з добре сформованим стовбуром, покритим буро-сірою, дрібно-тріщинуватою корою. Крона компактна, густа, кулясто-видовжена. Молоді гілки і пагони покриті червонувато-сірою гладкою корою. Листя п'яти - семилопатеве, лопаті листків тонко загострені, з 2-3 велико виїмчастими зубцями. Виїмки між лопатями заокруглені. Листя на черешках голе, тонке, блискуче, зверху темно-зелене, знизу світліше, довжиною до 18 см. Квіти зелено-жовті, зібрані в прямостоячі, щиткоподібні, голі суцвіття; чоловічі і жіночі квіти звичайно містяться на одному дереві. З'являються до розпускання листя. Плоди подвійна велика крилатка, яка розпадається на два плодики; крила плодів розходяться під тупим кутом. Насіння - плоскі горішки.

Клен гостролистий - лісоутворююча лісова порода, в змішаних насадженнях росте майже по всій території України. У молодому віці швидкорослий і тіневитривалий. Морозостійкий, не боїться заморозків. Вибагливий до вологи та родючості ґрунту, добре росте в свіжих і вологих субучинах та бучинах. Мало посухостійкий, засолених ґрунтів не витримує. Добре росте в умовах мікроклімату великих міст. Це одна з головних порід для садово-паркового будівництва не тільки на Україні. Доживає до 300 років.

Клен гостролистий використовують у зеленому будівництві для солітерів, тінистих алей, великих гарних куртин, для рядових вуличних посадок тощо. Він добре гармоніює у змішаних пейзажних посадках. Особливо декоративні кулясті та червонолисті форми.

У заказнику налічується 6 дерев - половина з них знаходиться у доброму санітарному і декоративному стані, а інша половина - у відмінному.

Самшит вічнозелений - Buxus sempervirens - Невелике вічнозелене дерево висотою 6-10 м висотою, часто росте кущем. Кора сіро-жовта, гладка, на старих стволах дрібнотріщинувата. Молоді пагони чотирьохгранні, опушені, густо залистяні. Листя продовгувато-яйцеподібні, еліптичні, рідше вузько еліптичні, ромбічні до заокруглених, 1,5-3 см довжиною і 0,5-1,5 см шириною. Квіти в пазушних суцвіттях, тичинкові і маточкові. Коробочка яйцевидна - шаровидна, 5-10 мм довжиною і 5-6 мм шириною з ріжками до 1,5 мм. Цвіте березні - травні, плоди достигають в червні.

Природно росте в Іспанії, Франції, Австрії, Греції. В культурі на Україні добре пристосувався. Доволі часто використовується в зеленому будівництві. Добре росте, плодоносить. Розмножається живцями, відводками, щепленням. Відносно зимостійкий. Засухостійкий. Витримує міські загазовані райони. Легко переносить стрижку і обрізку.

У заказнику він добре пристосувався до місцевих умов, знаходиться у відмінному санітарному стані, підлягає стрижці для покращення декоративного стану. В 2007 році навесні була зроблена підсадка живоплоту з самшиту (20 штук вздовж дороги).

Виноград дівочий п'ятилисточковий - Parthenocissus quinquefolia - Листопадна міцна ліана. Молоді пагони червоні, пізні темно-зелені, в розрізі округлі, іноді з повітряними корінцями. Вусики з 5-8 розчленуваннями. Листя пальчасто складні, на черешках 6-8 см довжиною, з 5 листочками; листочки еліптичні або обернено яйцеподібні, 4-12 см довжиною. Ягоди шаровидні, синьо-чорні з легким восковим нальотом, 6-8 мм в діаметрі.

Природно росте Північна Америка. В культурі на Україні використовується в вертикальному озелененні стін, балконів. Росте добре. Пристосований до міських загазованих районів.

Основна відміна в винятковій здатності прикріпитися до любої твердої вертикальної поверхні (навіть до скла) за допомогою багатьох присосків на кінцях вусиків. Рослини цієї форми, посаджені біля стіни будинку можуть піднятися самостійно без допомоги опірних споруд.

У заказнику 1 екземпляр обвиває горизонтально натягнутий дріт, звисаючи над дорогою. Знаходиться у відмінному санітарному стані, має декоративний вигляд.

В'яз гладенький - Ulmus laevis - Дерево висотою 25-30 м з широко еліптичною кроною, з тонкими повислими гілками. Молоді пагони опушені, пізніше голі. Кора на стовбурах старих дерев буро-коричнева, відшаровується тонкими пластинками.

Листя округло - яйцеподібне, на верхівці загострене, основа асиметрична, довжиною 6-12 см і шириною 3-6 см, по краях двічі гостро пильчасте, зверху темно-зелене, голе, знизу світло-зелене, м'яко опушене.

Квіти на довгих квітоніжках, червоно-фіолетового кольору китиці, з'являються у березні - квітні до розпускання листя.

Плоди плівчасті, довгасті крилатки, по краю з густими війками. Насіння - плоский горішок, розміщений у центрі крилатки.

В'яз гладенький росте досить швидко, морозостійкий, тіневитривалий. Вибагливий до родючості ґрунту, вологи; найкраще росте на багатих ґрунтах в заплавах річок (витримує недовге затоплення). Посуху переносить задовільно. Довговічний доживає до 300 років, але у великих містах та промислових районах досить скоро гине (суховершинить, уражується голландською хворобою). В'яз росте в лісових насадженнях по всій території Україні. У зеленому будівництві, у зв'язку з морозостійкістю, більш поширений.

У заказнику його нараховано 3 штуки які знаходяться у задовільному стані, хоча в затіненні.

Таволга (спірея) середня - Spiraea media - Кущ висотою до 2-3 м з густою кулястою кроною, пагони жовтуваті або коричневі, молоді опушені, старші голі.

Листя мінливої величини, довжиною до 5,5 см, овально-видовжені, з декількома заглибленнями, зверху голі, знизу, вздовж гілок, опушені. Квіти білі, зібрані в зонтикоподібні суцвіття, квітує дуже рясно в травні. Плоди - листянки.

Таволга середня дуже поширена не тільки на Україні, а майже по всій території бувшого СРСР, вона морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунту, досить посухостійка, відносно тіневитривала, газостійка. Придатна до зеленого будівництва, зокрема в географічних зонах з більш суворим кліматом.

У заказнику її налічується 8 штук, які знаходяться у відмінному санітарному і декоративному стані, добре гармоніює з іншими групами дерев.

Калина гордовина - Viburnum lantana - Великий густий кущ висотою 2-5 м. Молоді пагони та гілки опушені. Листя овальне, зморшкувате, дрібно-пильчасте, діаметром 6-18 см, зверху темно-зелене, знизу - сіро-зелене, повстисте.

Квіти зібрані в густих, щитоподібних суцвіттях, 6-10 см у діаметрі. Усі квіти плідні, білі, з'являються у травні - червні. Плоди сплюснуті, чорні кістянки, дозрівають у серпні - вересні.

Гордовина росте в лісах в південних і південно-західних областях України. Вона досить швидкоросла, тіневитривала, вибаглива до родючості ґрунту, посухостійка, витримує незначне засолення ґрунту. Придатна для степового лісорозведення та полезахисних смуг.

У зеленому будівництві її використовують для посадок у групах, живоплотах та підліску. У заказнику гордовина в єдиному екземплярі, у відмінному санітарному і декоративному стані, підлягає обрізці гілок.

Свидина кров'яна - Thelycrania sanguinea - Кущ висотою 3-4 м, з розлогими темно-червоними пагонами. Листя округлояйцеподібні, довжиною 5-10 см, знизу і зверху опушене. Квіти світло-білі, дрібні, в густих щитках, 4-5 см в діаметрі, з'являються в травні - червні. Плоди синьо - чорні ягоди, діаметром до 6 мм, неїстівні; насіння - дрібні кісточки.

Свидина кров'яна росте на Україні природно, поширена майже по всій її території. Морозостійка, тіневитривала, мало вибаглива до родючості ґрунту, досить посухостійка, витримує забруднення повітря димом, газами та повітрям. Характерно, що кора на гілках і пагонах червоно-бура, а взимку майже кров'яно - червона. Її широко використовують у зеленому будівництві, висаджують групами, солітерами та в живоплотах, придатна для закріплення ярів та берегів.

Росте в єдиному екземплярі, має оцінку задовільно декоративного і санітарного стану.

Кизильник цілокраїй (звичайний) - Cotoneaster integerrima - Кущ висотою до 2,5 м, гілки і пагони прямостоячі, молоді пагони вкриті волосками, старші гладкі, блискучі. Листя широко яйцеподібне, майже кулясте, довжиною 1-4 см, притуплене, зверху темно-зелене, голе, знизу сіро-білувате, опушене.

Квіти рожеві, в пазушних, китицеподібних, повислих суцвіттях, з'являються у травні - червні. Плоди пурпурово - червоні, кулясті, голі кістянки. Насіння - дрібні кісточки (часто в плодах по дві штуки).

Кизильник природно росте в Карпатах та в Криму, трапляється на кам'янистих схилах та скелях. Він середньо вибагливий до родючості ґрунту, досить посухостійкий, морозостійкий, добре переносить мікроклімат великих міст, газо- і зимостійкий, піддається стрижці та формуванні крони. Кизильник звичайний використовують у садово-парковому будівництві для групових і солітерних посадок, придатний для декоративних живоплотів.

У заказнику нараховується 6 екземплярів і всі вони знаходяться у відмінному стані і добре гармоніюють з іншими породами.

Барбарис звичайний - Berberis vulgaris - Листопадний розгалужений кущ висотою близько 2 м. Гілки жовто-сірі. Пагони дещо ребристі, покриті три роздільними (потрійними) колючками довжиною 1-2 см. Листя на коротких пагонах, обернено яйцеподібне, пильчасто-зубчасте, 2-4 см довжиною, зверху темно-зелене, знизу - сіро-зелене. Квіти жовті, повислі китиці, довжиною до 6 см, декоративні, пахучі, з'являються у травні - червні. Плоди яскраво - червоні ягоди, продовгуваті, кислі (їстівні), з одною - двома насінинами, дозрівають восени і часто залишаються на пагонах на зиму.

Барбарис звичайний поширений у дикому стані в лісових насадженнях по всій території України. До ґрунту мало вибагливий, морозостійкий, витримує невелике затінення. Стійкий у міських умовах, переносить стрижку і формування крони. Одна з найгарніших декоративних кущів, його широко використовують у зеленому будівництві, висаджують на газонах солітерами, невеликими групами, формують у живоплотах. Особлива декоративна червонолиста форма. Розмножується насінням та порослю. Його вражає іржастий грибок.

У заказнику є 1 екземпляр барбарису звичайного, почуває себе відмінно.

Шипшина звичайна - Rosa canina - Кущ висотою 2-3 м, з розкидистими, дугоподібними, зелено-червонуватими пагонами. Пагони і гілки густо покриті сильними, плоскими, зігнутими колючками. Листя непарно перисте, з 5-7 листочків, довжиною до 5 см, овально-продовгувате, по краях пильчасте, зверху темно-зелене, знизу по жилках опушене. Квіти двостатеві, рожевого кольору, поодинокі або по 2-4 штуки, до 5 см в діаметрі; з'являються після розпускання листя, у травні - червні.

Плоди яйцеподібно- кулясті, м'ясисті, гладкі багатокістянки, довжиною близько 2 см. Насіння продовгувате, опушене. Плоди вітамінозні.

Шипшина мало вибаглива до родючості ґрунту, посухостійка, досить світлолюбна; коренева система міцна, розвинута, дає рясні кореневі паростки (добре закріплює береги ярів та балок). Вона поширена по всій території України. Морозних зим не витримує.

Шипшина звичайна росте на тільки в лісових угіддях, але використовується також в агролісомеліорації та зеленому будівництві. Вона придатна на підщепу для культурних сортів троянд. У садово-парковому будівництві її висаджують у захисних живоплотах та на сухуватих еродованих схилах. Розмножується насінням та вегетативно.

У заказнику її налічується 2 штуки. Вона стара, загущена, не має декоративності.

Асортимент порід

3.4 Аналіз планування території

Територія, що належить УкрНДІЛГА має конфігурацію прямокутника, що візуально розділений корпусами на три окремі ділянки. Перша з них - перед головним корпусом - є палісадником. Вздовж огорожі висаджений ряд туї західної. Ця ділянка декоративна. Вхід до головного корпусу поділяє палісадник на дві частини. Справа від нього розміщена клумба традиційно круглої форми з квітами. Ми пропонуємо по її центру встановити на постаменті погруддя вченого - Г.М. Висоцького, ім'я якого носить інститут. По периметру клумби висадити ялівець горизонтальний декоративної форми 'tamariscifolia', що має сіро-голубий відтінок хвої і буде декоративним протягом усього року.

Територія відгороджена від вулиці Пушкінської та вул. Чайковської дуже вишуканою кованою огорожею. Через неї проглядається вся внутрішня територія, тому буде добре видно і погруддя на постаменті.

Вздовж огорожі вздовж вул. Чайковської пролягає смуга газону шириною 1,6 м, на якій зростають клен гостролистий, ялина колюча та горіх з щільною кроною, яка затінює територію подавлює ріст злакових трав, тому газон зріджений. Для декорування цієї ділянки пропонується прокласти 'сухий струмок', що імітує природній. Він починається від постаменту і звивистою стрічкою обминаючи стовбури дерев проляже до кінця цієї ділянки.

Територія між головним корпусом і корпусом №2 (відстань 21 м) добре проглядається з вікон кабінету директора інституту і приймальні. І повинна мати високу декоративну привабливість. Вона має виглядати презентативно, ошатно. Недоліком для озеленення є сильне затінення кроною дуба (15м), трьох ялин колючих (які входять в реєстр пам'ятки природи). У другому ярусі - бузок.

Ця територія транзитними пішохідними доріжками розчленована на 4 частин і має широку в'їзну дорогу.

Всі ці три подрібнені ділянки потребують візуального об'єднання. Для цього пропонується вздовж доріжок посадка бордюру з самшиту. Зсередини розмістити тіньовитривалі тис ягідний кулястої форми та тую форми 'коніка'. Засадити тіньовитривалим барвінком малим, що є зеленим до вкриття снігом. А навесні квітує квітами голубого кольору.

На четвертій ділянці розміщені 2 ялини колючої, які занесені до реєстру заказника і потребують особливої уваги. Пропонується їх огородити невисокою огорожею.

Особлива цінна у науковому сенсі третя частина загальної території між бічним фасадом корпусу № 2 і огорожею (площею 1352 м²). Вона суцільно озеленена, 4 вида занесені у реєстр пам'ятки природи. 295 М² зайняті гаражем і в'їздом до нього. Ми пропонуємо три стіни гаража зі сторони вулиці прикрасити вертикальним озелененням і використовуємо виноград дівочий п'ятилисточковий. Для вертикального озеленення стін будинків і високих огорож застосовують решітки із дерев'яних рійок січенням 25х25 мм., закріплюються перпендикулярно між собою з ячейками 40х40 або 50х50 см. По верхньому і нижньому краю решітки прикріплюється до стіни на шпонках. При великій площі решітки її вертикальні елементи продовжують до землі і опору роблять на відмостку.

По периметру прямокутної ділянки прокладена стежка шириною 1 м. і довжиною 92 м. З неї добре проглядаються усі цінні екземпляри екзотів. Цю стежку, що має асфальтове покриття пристойного стану прикрасить декоративний бордюр з дикого каменю.

Площа доріжок і площадок займають 0,156 га, тобто 32,8 % від загальної території. Більше ніж займає площа газонів (0,13 га - 27,3%). Доріжка перед головним корпусом має покриття з тротуарної плитки. Вона виглядає дуже акуратно і красиво Що ж стосується доріжок за першим корпусом, які призначені для проїзду машин, то вони знаходяться у незадовільному стані і підлягають обновленню.

3.5 Проектні пропозиції

Інститут має напрямок наукової діяльності в лісовому господарстві, тому доречним буде використання лісових трав'янистих рослин, каміння, хвойних декоративних чагарників.

1. Накриття підземного сховища пофарбоване червоним кольором, вкрите зеленим дахом, сильно виділяється на тлі насадження. Ми пропонуємо накрити дах дерев'яним гонтом, а стіни перефарбувати зеленим кольором як у альтанки, що встановлена поруч.

2. На місці теперішньої круглої клумби, що має недекоративний вигляд пропонуємо розмістити кам'янисту гірку площею 6,28 м², висотою 0,6 м. Серед дикого каміння висаджуються низькорослі хвойні та трав'янисті рослини.

3. Від гірки бере початок стилізований гірський струмок ('сухий струмок'). 'Сухий струмок' пропонується як декоративний елемент. Він прокладений по газону вздовж вуличної огорожі, плавно оминаючи стовбури дерев і закінчується при вході.

4. Оформити ділянку за головним корпусом у вигляді партеру з використанням низького стриженого живоплоту - бордюру з самшиту. В середині яких розміщуються декоративні форми туї західної і тису ягідного на тлі барвінку.

5. Всі дерева-екзоти, що занесені до реєстру знаходяться у доброму санітарному стані, на даний час не потребують втручань. Обновити інформацію на табличках у сучасному дизайні.

6. На затінених ділянках (де не ростуть злакові трави) висаджувати тіньовитривалі ґрунтопокривні лісові рослини.

3.5.1 Технологія спорудження «Сухого струмка»

Почати роботу треба з розробки дизайну, ескізів і складання плану з точним масштабом. В садах пейзажного типу бажано, щоб русло струмка змінювало свою ширину. Після цього переходять к перенесенню плана в натуру.

Відмітивши на землі за допомогою піску або мотузки, закріпленої за допомогою шпильок, контури майбутньої споруди, приступають к виїмці ґрунту у формі корита. В залежності від призначення струмка глибина корита може коливатися від 20 до 50 см. В нашому випадку струмок займає тільки декоративне значення тому глибину струмка можемо взяти 20 см. Після проведених земляних робіт корито вистеляють геотекстилем або нетканим матеріалом, який пропускає воду. Геотекстиль запобігає уходу гравію у грунт і при невеликому шарі гравію попереджається небажаний ріст буряну. Потім котлован засипають керамзитом або гравієм любої фракції, не досипаючи до поверхні 5-10 см.

На шар гравію укладають полімерну сітку. Сітка служить роздільним бар'єром між гравієм і декоративним матеріалом, під час дощу або поливу пил змивається з верхнього шару у гравій. Періодично сітку з декоративним наповнювачем можна знімати для видалення бруду.

Декоративним наповнювачем струмка може бути мармурова крихта, дрібна галька та інше. Струмок майже готов. Залишається добавити декілька каменів вздовж русла струмка і висадити рослини по його берегах.

Вибір рослин залежить від особистого характеру і уподобань, місцеположення струмка, можливості забезпечення поливу рослин. У нашому випадку рослини підбираємо світлолюбні і ті, що переносять затінення; полив забезпечений добре.

Запропонований список трав'янистих рослин.

1. Гвоздика лісова - Dianthus arenarius

2. Костриця - Festuca ovina

3. Вероніка колосиста - Veronica spicota

4. Дзвоник круглолистий - Campanula rotundifolia

5. Перстач білий - Potertilla alba

6. Орляк звичайний - Pteridium aquilinum

7. Буквиця лікарська - Betonica officinalis

8. Герань кроваво - червона - Geranium sanguineum

9. Пірястий мох - Preurozium schereberi

10. Первоцвіт лікарський - Primula officinalis

11. Фіалка волосиста - Viola hirta

12. Копитняк європейський - Asarum europaeum

13. Медунка лікарська - Pulmonaria officinalis

14. Дріоптеріс чоловічий - Dryopteris filix - mas

15. Горлянка повзуча - Ajuga reptans

16. Ялівець козацький форма - Juniperus sabina 'Variegata'

17. Сосна звичайна «Глобоза Вірідіс» -- pinus sylvestris “Globosa Viridis”.

18. Сосна звичайна «Ватерері» - pinus sylvestris “Watereri”.

19. ,Барвінок малий - Vinca minor

20. Ялівець козацький форма - Juniperus sabina 'Tamariscifolia'

21. Молодило - Sempervirium

22. Флокс шиловидний - Phlox subulata

23. Пахізандра верхівкова - Terminalis

24. Очиток їдкий - Sedum arce

Короткий опис трав'янистих рослин:

Барвінок малий. Багатолітнє трав'яниста, вічнозелена рослина з багатьма повзучими укоріненими стеблами, довжиною 40-90 см, квіти до 2,5 см в діаметрі, пагони до 15 см довжиною, цвіте в травні - червні на протязі 25-30 днів. Барвінок добре росте на дренованих, середньоплодородних, регулярно зволожених ґрунтах в полу затінених місцях. Достатньо агресивний вид, але його глянцеві кожисті листя дуже декоративні цілий рік.

Тимьян повзучий або чебрець. Висота «килимка» тьмяна 2-8 см. Цвіте чебрець рясно с травня по липень, менш активна до осені. Існує багато видів з різноманітною окраскою і відтінками листків (зелені, зелено-білі, зелено-жовті) і квітів (рожеві, білі, лилові, червоні і ін.). добре зростають і пахнуть на відкритому сухому місці.

Молодило. Багаторічне з цільними товстими вічнозеленими листям в прикоренних розетках, діаметром 5-15 см. Квіти дрібні, звіздчаті або дзвін очні, зібрані в щитковидно - метельчасті суцвіття, жовті, білі, розові, червоні і фіолетові. Добре росте на відкритих ділянках, переносить і затінення. Практично не має потреби в поливі. Підкормки не потребує. Рослина не переносить затоплення. Використовують для бордюрних і килимкових посадок, в альпінаріях, на кам'янистих ділянках.

Очитки. Рослини невибагливі, не бояться жари, холоду, добре розростаються в ширину по землі. Очитки рясно цвітуть дрібними, але багато численними квітами - зірочками, зібраними в щільні суцвіття.

Флокс шиловидний. Трав'янистий, добре квітучий, багаторічник висотою 15-20 см. Колір квітів від білих і світло-рожевих відтінків до червоних. Квітне майже місяць в квітні - травні. Квіти надзвичайно рясні, під квітами зовсім не видно листків. Дернинки і після цвітіння не втрачають декоративності до пізньої осені. Світлолюбний, в засушливому кліматі потребує поливу, надає перевагу піщаних ґрунтам, кислі і перезволожені не переносить. Пересаджується добре. Потребує щорічної підсипки землі і підкормки повним мінеральним добривом у вигляді розчину. Зимує без укриття.

Чистець шорсткистий і візантійський. Дуже привабливі низькорослі, вічнозелені, багаторічні рослини. Чудово ростуть на легких піщаних ґрунтах, при яскравому освітленні прямими сонячними променями. Пушисті листки вкриті багато чисельними шовковистими волосками, тому рослина в залежності від освітлення здається сріблястою, сіруватою, або голубуватою. Дрібні розовато - пурпурні квіти зібрані в колоски які досягають висоти 40 см.

Страусник звичайний. Дуже красива папороть (до 120 см) з ніжно - зеленими лисками у вигляді бокала. Швидко нарощується за рахунок кореневища. Відокремлена рослина досягає декоративності на 2-3 рік. Краще розвивається в тіні і напівтіні. Добре виглядає з будь - якими рослинами, камінням і ін. добрий як у масі так і в окремих посадках.

3.5.2 Технологія спорудження кам'янистої гірки

Будівництво гірки починається з розмітки ділянки. Краще її вісь направити схід - захід. В такому випадку північний схил освітлюватиметься західними та східними променями сонця, що сприятливі для гірських рослин. На 10 м в середньому знадобиться 1,5-2 тонни каменю середнього розміру, декілька крупних валунів та галька для остаточного декорування. Каміння необхідно розсортувати за кольором та розкласти окремо один від одного для зручності вибору. Під гіркою знімають шар родючої землі глибиною 20-25 см. Насипають дренаж з щебеня, гравію, битої цегли. Добре його утрамбовують та зволожують, для усунення подальшої усадки. Наступний етап - розмітка контуру першого ярусу гірки та укладка крупного фундаментального каміння (1-3 шт.). Під ними необхідно особливо ретельно ущільнити грунт, можна підсипати невеликий шар піску, щоб камінь надійно «сів». Між каміннями першого ярусу насипають землю, ущільнюють, поливають, розкладають каміння другого ярусу і т.д. Для гірки розміром 5x3 м звичайно укладаються 3-5 ярусів. На верхньому ярусі встановлюють відібраний за красивою формою, кольором, фактурою камінь. Поміж цими каменями розкладають плоскі та рівні зверху камені для наступання на них при догляді за рослинами. Оптимальна відстань між ними 50-70 см.

Каміння мають бути довговічні, однорідні та не радіоактивні. Найбільш цінні екземпляри, що згладжені вітром та водою, вкриті мохом та лишайником. Найбільш популярні: вапняк, піщаник, туф та сланець.

Вапняк частіше буває сірого, білого та кремового забарвлення. Його гострі кути швидко згладжуються вітром, боки вкриваються мохом та водорослями.

Піщаник має гарну зернисту фактуру та забарвлення: сіре, золотисте, червонувате Вивітрюється значно повільніше ніж вапняк.

Туф - має характерну пористу структуру. В його розщелинах та дірочках добре укорінюються рослини. Він у два рази легше вапняку.

Сланець - це гірська порода, яка найчастіше буває у вигляді голубих зеленуватих, фіолетових плоских плиток. Часто використовується з декоративною метою, для заповнення місця поміж крупних валунів.

Граніт - важкий, дуже стійкий до дії середовища камінь. Відрізняється великою різноманітністю відтінків, що ускладнює процес відбору серед них нейтральних світлих тонів. Нехтування підбором за кольором призведе до пістрявості та неприродності гірки. Трохи підкислює грунт.

Рослини - підбираються невеликі за розмірами: карликові дерева та чагарники. ґрунтопокривні багаторічні та цибулинні трав'янисті, папороті. Рослини підбирають за строками квітування, за забарвленням квітів та листя, тощо щоб гірка була декоративна з ранньої весни до пізньої осені. Треба зважати на вибагливість рослин до екологічних факторів. Ці вимоги надаються в спеціальних довідниках. З деревних рослин можна рекомендувати: хеномелес, курильський чай, вереск, рододендрони, лапчатку, кизильник горизонтальний, магонію падуболистну тощо. Хвойні зберігають декоративність гірки й взимку, становляться вертикальним акцентом в композиції. Колоновидні ялівці, туї, кипарисовики надають композиції висоти, а ялівець козацький, китайський, горизонтальний задекорують недоліки в укладанні каміння, притінять інші рослини.

В сучасному ландшафтному дизайні і озелененні хвойні рослини вже давно грають дуже важливу роль. І це недивно, бо хвойні в любу пору року не втрачають своєї красоти. А різновид видів, форм, сортів, які відрізняються габітусом крон, різновидом відтінків хвої, дозволяє складати декоративні ландшафтні групи.

Асортимент рослин.

1. Очиток їдкий - Sedum arce

2. Чебрець - Thymus serpyllum

3. Вероніка лікарська - Veronica officinalis

4. Орляк звичайний - Pteridium aquilinum

5. Купена лікарська - Polygonatum officinalis

6. Перстач білий - Potertilla alba

7. Фіалка запашна - Viola odorata

8. Чистець лісовий - Stachys sylvatica

9. Копитняк європейський - Asarum europaeum

10. Флокс шиловидний - Phlox subulata

11. Сосна чорна «Хампі» - pinus mugo “Humpy”

12. Сосна чорна «Міні Мопс» - pinus mugo “Mini Mops”.

13. Ялівець козацький форма - Juniperus sabina 'Variegata'

14. Ялівець козацький форма - Juniperus sabina 'Tamariscifolia'

15. ,Барвінок малий - Vinca minor

16. Пірястий мох - Preurozium schereberi

17. Горлянка повзуча - Ajuga reptans

18. Пахізандра верхівкова - Terminalis

Короткий опис хвойних рослин.

Сосна горна «Хампі» - pinus mugo “Humpy”. Мало вибаглива к родючості і волозі ґрунту, може рости на кам'янистих схилах. Кущова низькоросла рослина. Досягає у дорослому віці висоти 0,8-1 м і всього шириною крони 1,5-2 м. Колір хвої зелена.

Сосна горна «Міні Мопс» - pinus mugo “Mini Mops”. Карликова, майже шаровидна кущова низькоросла форма з дуже густою кроною. Росте дуже повільно. У 10-річному віці достигає до 0,5 м в діаметрі. Гарно підходить для вирощування в альпінаріях, на схилах і в ландшафтних групах. Хвоя темно-зелена.

Сосна звичайна «Глобоза Вірідіс» - pinus sylvestris “Globosa Viridis”. Карликова форма, з шаровидною формою крони. Росте повільно, у 10-річному віці досягає висоти до 1 метру, ширина крони до 2 метрів. Колір хвої зелена.

Сосна звичайна «Ватерері» - pinus sylvestris “Watereri”. Повілььноростуча форма сосни, в 30-річному віці досягає висоти до 3 метрів. Крона густа, округла, хвоя голубувата.

РОЗДІЛ 4. АГРОТЕХНІКА

Підготовчі роботи агротехнічного характеру включають підготовку рослинних субстратів і їхній складових для посадок дерев і чагарників, прибудую газонів і квітників, підготовку посадкових матеріалів (дерев, чагарників, квіткових, трав'янистих рослин); підготовку матеріалів різного призначення (піску, каменю, гравію і т.п.).

Агротехнічні роботи включають посадки дерев і чагарників, ліан, пристрій газонів різного типу і квітників, відхід за посадками рослин і зміст газонів і квітників, їхній капітальний ремонт.

До особливого виду садово-паркових робіт відносяться роботи з реконструкції зелених насаджень і реставрації історичних об'єктів ландшафтної архітектури. Реконструкція зелених насаджень на об'єктах включає комплекс робіт, що передбачають повну чи часткову заміну всіх компонентів зелених насаджень (дерев, чагарників, газону, квітників) і всіх елементів упорядкую. Реконструкція проводитися на землях, що відносяться до озеленених територій (об'єктам озеленення) без зміни їхнього правового статусу відповідно до проекту. Реставрація на територіях пам'ятників садово-паркового мистецтва виробляється з метою їхнього збереження і відновлення у відповідності зі спеціальним проектом реставрації. Садово-паркові роботи на об'єктах реставрації проводяться по спеціально розроблених правилах і регламентам.

В особливу категорію входять особливо охоронювані території, дендрарії, заповідники і заказники, національні парки, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва, території пам'ятників архітектури, що знаходяться під державною охороною.

Швидкість і високий відсоток приживлюваності посадкового матеріалу, зменшення відпаду, створення стійкого газону в значній мірі залежать від правильної агротехніки. У комплекс агротехнічних заходів щодо посадки дерев і чагарників і відходу за ними входять викопка, транспортування, передпосадкова підготовка матеріалу, підготовка посадкових місць, посадка, відхід за насадженнями.

4.1 Технологія створення живоплоту з самшиту

Живопліт з самшиту ми проектуємо за першим корпусом. На першій рабатці біля вікон ми залишаємо дуб звичайний, тому що він має відмінний декоративний і санітарний стан і тую західну, а барбарис звичайний пересаджуємо в інше місце. На цій рабатці ми висаджуємо ще дві туї західні пірамідальної форми. На другій рабатці ми пересаджуємо кизил і кизильник цілокраїй, а замість них садимо тис ягідний шаровидної форми, так щоб вони були в шаховому порядку з туями в першій рабатці. На третій рабатці - ми залишаємо лише тую західну і до неї підсаджуємо ще дві і садимо в уграх рабатки, підстригаємо їх у вигляді еліпса.

Що ж стосується самшиту - то його висаджуємо по периметру рабаток і робимо живопліт, який коли виростить буде утворювати декоративну загорожу. Тому пропонуємо ряд заходів щодо створення і утримування в декоративному стані живоплоту з самшиту.

Густе насадження в огорожах, особливо формованих, сприяє сильному ущільненню ґрунту. Тому для кращого росту і розвитку рослин бажано проводити розпушування по-обидва боки огорожі на ширину не менш як 50 см. При цьому необхідно враховувати глибину залягання коренів. Якщо в рослин глибока стрижнева коренева система, можна перекопувати. Якщо дерева і чагарники утворюють поверхневу кореневу систему, грунт неглибоко розпушують. При перекопуванні і розпушуванні одночасно видаляють бур'яни. Для запобігання розвитку бур'янів грунт мульчують, насипаючи шар тирси, торфу тощо висотою більше 5 см; Крім того, для боротьби з бур'янами можна застосовувати гербіциди (раундап), якщо немає загрози хімічного забруднення ділянки

Після весняного висаджування живопліт необхідно регулярно поливати. Рослинам, висадженим восени, як правило, вистачає природних опадів у зимовий період. У будь-якому випадку слід дотримуватися загального принципу поливання пересаджених рослин: коренева система не повинна пересихати. Особливо важливо стежити за цим у посушливі періоди, а також під час активного росту пагонів, коли щотижня поливають з розрахунку 20 -- 30 л на один погонний метр живоплоту, після чого розпушують грунт. Для кращої приживлюваності рослин можна обробляти крону транспіраційно знижувальними речовинами. Крім того, протягом літа після садіння, особливо за вітряної, сухої і жаркої погоди бажано рясно обприскувати рослини водою, вологолюбні породи -- двічі на день (рано-вранці й пізно увечері). Восени у південних районах також поливають, якщо немає рясних опадів, у північніших поливи варто звести до мінімуму, щоб не стимулювати ріст пагонів.

У наступні роки поливати огорожі можна нечасто, залежно від потреби різних видів рослин. Найважливішими періодами протягом року є літній сухий, закладання генеративних бруньок у красивоквітуючих і плодових рослин, цвітіння та достигання врожаю. У цей час вони потребують додаткового вологозабезпечення. Найкращий спосіб поливання -- повільне подавання води протягом декількох годин, що забезпечує глибоку проникність і перешкоджає вимиванню ґрунту.

У густих формованих живоплотах із ґрунту виноситься велика кількість поживних речовин, тому для довговічності огорожі необхідно вносити органічні та мінеральні добрива: у родючі ґрунти -- один раз на три чотири роки, у бідні -- через кожні один -- два роки. Норми добрива з розрахунку на. 1 кв. м площі під живоплотом, включаючи прилеглі до неї смуги: перегній, компост, перепрілий гній -- 2 -- 4 кг, торф -- 4 -- 6, сульфат амонію -- 0,6 -- 0,8, суперфосфат -- 0,6--0,8, калійна сіль -- 0,3 -- 0,4 кг.

Мінеральні добрива вносять під осіннє перекопування (фосфорні, калійні), а також під весняне розпушування ґрунту (азотні). Добрива тривалої дії у формі гранул або таблеток вносять раз на рік навесні. Можна підживлювати рідкими добривами, краще в період інтенсивного росту коренів і пагонів. При цьому оптимальна концентрація розчину повного добрива для більшості деревних порід становить: аміачної селітри -- 2 г/л, суперфосфату -- 20, калію -- 2 г/л. Підживлення хвойних живоплотів має свої особливості. Для них непридатний гній. З кінця березня до початку серпня через кожні два -- три тижні корисно вносити азотні і фосфорні добрива (20 -- 30 мг/м).

Дозування можна збільшити для старих рослин і там, де є товстий шар мульчі з деревної кори. Починаючи з серпня підживлення хвойних припиняють.

Найважливішим моментом у догляді за живоплотом є стрижка (.для формованих насаджень) і обрізування (для вільно зростаючих). Живоплоти підстригають для посилення росту бокових пагонів, збільшення густоти крони, для одержання рівного профілю.

Огорожі підстригають щорічно. У перші роки -- один раз протягом вегетаційного періоду ранньою весною або пізно восени. Далі кількість стрижок можна збільшити до двох--трьох, залежно від швидкості росту рослин. При двох стрижках на рік повторну роблять у червні--липні (при цьому огорожа наростає у висоту значно швидше, ніж при одноразовій стрижці). Багаторазові стрижки роблять протягом літа в міру відростання нових пагонів і втрати чіткості ліній огорожі, що визначають її профіль. Число стрижок можна зменшити хімічним шляхом за допомогою препарату Cutlass (ICI), що наноситься після першого обрізування. Він затримує ріст молодих пагонів.

Глибина стрижки збільшується в міру збільшення приросту і віку огорожі. Спочатку вона становить 1/2--2/3 середньої довжини пагонів. В міру наближення огорожі до заданої висоти стрижка може бути ще глибшою, аж до залишення пеньків висотою 1--2 см. Після досягнення визначеної висоти верхівкове підстригання проводять постійно на одному й тому ж рівні, видаляючи всі пагони, що піднімаються.

Більшість садівників з явним небажанням обрізують живоплоти, видаляючи лише кінці молодих пагонів. Внаслідок цього густа, висока жива огорожа через кілька років набуває непривабливого вигляду й обвисає. Щоб цього не трапилося, огорожі слід обрізати максимально близько до торішнього рівня. Це збереже їхню форму й густоту, а також перешкодить обламуванню рослин від сильних снігопадів.

Одним із прикладів неправильної стрижки огорожі є той випадок, коли ширина живоплотів збільшується швидше, ніж висота. Тому стригти слід глибше з боків, щоб у профілі висота була значно більшою порівняно з шириною.

Крім того, через неправильну стрижку огорожі нерідко оголюються знизу, з'являється багато сухих галузок. Як правило, такі запущені живоплоти мають у поперечному перерізі вигляд чотирикутника, що перешкоджає рівномірному освітленню бічних поверхонь. Такий профіль (прямокутник, квадрат) застосовують швидше для бордюрів, де різниця в освітленні нижніх і верхніх вертикальних поверхонь незначна через невелику висоту. Для реанімації запущеної огорожі необхідне обрізати до 1/4--1/2 висоти і ширини або навіть зрізати на пень для того, щоб стимулювати новий інтенсивний ріст пагонів. Запущені ялинові та соснові огорожі обрізують зверху і з боків не більш ніж на три останні річні прирости.

Незручність прямокутного, а також трапецієподібного профілю з утворенням плоскої поверхні верху полягає в необхідності дуже частих стрижок. Навіть при невеликому вростанні пагони не будуть цілком рівномірними по всій поверхні, внаслідок чого зміниться профіль огорожі і погіршитеся декоративність.

У профілі, який звужується, або закругленому догори нерівномірність пагонів, що відростають, менш помітна, тому огорожа майже не втрачає своєї декоративності. У цьому випадку не потрібні багаторазові стрижки.

Обрізування з метою омолодження можна застосовувати не тільки до запущених огорож. До нього вдаються і тоді, коли огорожа постаріла, перестала бути декоративною і виконувати захисну функцію. Оскільки на відновлення форми рослинам потрібно багато сил, краще проводити омолодження у два прийоми. У перший рік обрізують тільки один бік огорожі, зрізуючи галузки на відстані ширини долоні від стовбура, інший бік обрізують, як звичайно. Наступного року її омолоджують у такий же спосіб, як і першу. Одночасно з обрізуванням рослини потрібно як слід удобрити, полити і замульчувати грунт, щоб вони могли швидко відновитися. У невідкладних випадках обрізують одночасно з двох боків.

Підстригають живоплоти здебільшого садовими ножицями. При цьому одним із секретів успішної зеленої операції є спосіб обрізування пагонів знизу вгору, при якому зрізані гілки падають вільно. Робиться стрижка огорож і за допомогою електроножиць або бензотримера, що істотно полегшує роботу. Однак багато садівників тепер воліють користуватися ручним секатором і садовими ножицями, виявляючи творчий підхід і одержуючи від процесу стрижки справжню насолоду. Крім того, великолисті вічнозелені рослини (лавровишня й інші) краще стригти ручним секатором, оскільки електричний пошкоджує листя, поверхня його буріє і має дуже непривабливий вигляд.

Щоб одержати однаковий профіль стрижки по всій довжині живоплоту, її роблять по натягнутих шнурах або ж користуються шаблоном, що відповідає бажаному обрису поперечного перерізу огорожі. Для підстригання досить високих живоплотів користуються ослонами, які пересувають уздовж них у міру виконання роботи, а для стрижки живих стін - драбинами.

Також варто враховувати, що вічнозелені дерева і чагарники накопичують велику кількість бруду, пилу, тому їхня стрижка може бути однією з найбрудніших робіт.

Вільно зростаючі живоплоти стригти не можна. До них застосовують санітарне, стимулююче, легке; підрівнююче обрізування. Видалення сухого, старого, слабкого галуззя, що загущує крону, особливої важливе для красивоквітуючих і плодових рослин. Слід враховувати, що генеративні бруньки у цих видів закладаються на пагонах різного віку: у деяких -- поточного року (троянди, будлея, спіреї), а в інших -- попереднього (хеномелес, глід, вишня, яблуня, форзиція). Для того щоб одержати рясне цвітіння, такі рослини обрізують відповідно до їхніх біологічних особливостей: першу групу -- до цвітіння, другу -- після нього. Щоб одержати високий врожай, плодові рослини обрізують до цвітіння.

Зрізане листя і пагони потрібно ретельно збирати й спалювати, оскільки вони можуть бути джерелами поширення шкідників і хвороб.

Навесні, коли рослини ще знаходяться в спокої, видаляють загущені і пересічні пагони, зберігаючи типову форму рослини. Після цвітіння обрізують відцвілі пагони до розвинутих бруньок або молодих нижніх пагонів. Старі огорожі омолоджують, додатково обрізуючи старе галуззя, залишаючи ј -- 1/5 частину довжини.

Після цвітіння обрізують відцвілі пагони до молодих бічних гілочок або до нижніх розвинутих бруньок на кущі. Після цвітіння обрізують усе галуззя до розвинутих бруньок або до розвинутих пагонів, розташованих близько до ґрунту. Навесні обрізують до рівня торішнього обрізування. .Після цвітіння злегка підрівнюють пагони, що порушують симетрію, а відмерлі вирізують. Після цвітіння або на початку чи посеред весни обрізують відцвілі пагони, захопивши 2,5 см торішнього приросту. Після цвітіння або під кінець зими чи навесні обрізують пагони на бажану довжину, включаючи омолоджуюче обрізування, якщо це необхідно..Після цвітіння або під кінець зими чи напровесні проводять стимулююче обрізування бокових пагонів, залишаючи 3--4 бруньки вище місця торішнього обрізування.

4.2 Посадка та догляд за виткими рослинами

Спосіб оснований на розкрашуванні вертикальних поверхонь в саду являється дуже давнім. Ще тисячоліття назад у Древньому Римі прикрашали таким чином сади. В нашому проекті ми будимо прикрашати гараж.

Слово «ліана» виникло від французького - зв'язувати. Представники різних видів і сімейств в'ючних і лазячих рослин об'єднує незвичайний образ життя: вони не можуть самостійно втримуватися в вертикальному положенні. Їх гнучкими стеблам необхідна опора, біля якої вони або обвиваються, або цепляються за неї за допомогою листків, вусиків, шипів, присосок і придаткові корені.

Головна відміна вертикального озеленення від інших прийомів ландшафтного дизайну складається в тому, що з в'ючних рослин виходить однорідна зелена маса на фоні будь - якої поверхні. Відсіля випливає кілька висновків. По - перше, при декоруванні об'єкта недоцільно використовувати одночасно кілька видів в'ючних рослин на невеликій ділянці. По - друге, крім інтенсивного росту і загальної декоративності (рясна листва, цікаве цвітіння і плодоношення), ліани повинні мати сезонною чарівністю - наприклад, восени, коли весняні покриви на стінах і опорах становляться ярко - золотистими, їм краще бути алими або пурпурними. Крім цього, потрібно проявляти обережність при озелененні фасаду і стін будинку. В літературі часто зустрічається утвердження, що ліани не можуть стати причиною їх пошкодження, однак при цьому не указується, з якої сторони будівлі краще розміщувати їх. Наприклад, на сонячній стороні, яка добре прогрівається зелений екран затримує теплові потоки і тим самим понизить температуру в приміщенні, що дуже важливо в жаркий період. А при озелененні стін південної і південно - західної експозиції - рослини тут почнуть затримувати вологу і в кімнатах з'явиться волога і сирість.

Посадка багатолітніх ліан, догляд і розмноження. Посадка рослин цієї групи відлічається деякими особливостями. Ями або ніші, які споруджені під стінами будівель, роблять на деякій відстані від отмотки, щоб вода при поливі не затікала під фундамент.

Догляд за в'ючними рослинами складається в періодичній стрижці крони, якщо така потреба виникає. Видаляють зразу сухі і пошкоджені гілки, а також ту частину зеленої маси, яка сильно затінює вікна або яка піднімається на самий верх. Дуже важливо обрізати мінімально товсті пагони, оскільки важко представити, яку частину зеленої маси вони образують вище місця зрізу. Обрізку в'ючних рослин проводять весною, ще до початку сокоруху.

Ліани згодні на підкормку органічними і мінеральними добривами. Як правило, на одне посадкове місце вносять в середньому 10 г фосфорних, 5 г калійних і 10 г азотних добрив. При цьому калійні і фосфорні добрива вносять восени, а азотні - весною.

Серед в'ючних рослин немало зимостійких рослин, однак якщо прогнозують достатньо сильні морози, деякі особливо цінні види потрібно утеплювати. З цією ціллю роблять додаткову обрізку пагонів, залишая тільки центральні скелетні гілки, які пригибають до землі і присипають зверху землею. В такому виді рослини краще перенесуть холод, а весною їх знову підв'язують до опор, де вони швидко розростаються.

Розмножуються в'ючні рослини різними способами більшість з них не важко виростити із сімян, хоча в цьому випадку вони повільніше ростуть в перші роки. Значно краще получити готові до посадки рослини шляхом черенкування або відсадки кореневих паростків - такий посадковий матеріал росте значно швидше і добре зберігає признаки материнської форми.

Живописна красота, з якою розтікається по стінам і решіткам дівочий виноград п'ятилисточковий (дикий виноград), завжди придає садової композиції романтичність. Серед лазячих ліан саме він частіш за все використовується в вертикальному озелененні, і не тільки своїй виключній декоративності. Ці рослини славляться своєю довговічністю, високою морозостійкістю і тіневитривалістю; може рости на любих ґрунтах і доволі спокійно переносить міські умови. Ще одне достоїнство - стійкість до грибкових хвороб і шкідникам.

Багатовікові пагони дикого винограду досягають 25 метрів по довжині, а площа покриття крони - декілька квадратних метрів. Літом цей килим переливається всіма відтінками зелені, а восени становиться ще більш ефективним, коли листя становиться кармінним і алими тонами. До опори виноград прикріплюється тонкими клейкими вусиками. З часом вони деревеніють, а сама ліана формує систему скелетних гілок, які утримують всю масу переплітавшихся, ще які не вспіли закріпитися пагони. Тому дуже важливо, щоб опора була дуже міцною, витривалою і розрахована на довгий час служби. Для цієї цілі підійдуть такі метали, як від цинкована сталь або пропитана спеціальним антисептиками деревина.

Хоча ліана не вибаглива до ґрунту, але ж на плодородних, пухких і добре дренованих ґрунтах вона зазвичай росте швидше і відрізняється більш пишною кроною. Весною або восени саджанці висаджують на відстані 1 м один від одного, заповнюючи ями сумішшю листового перегною, торфу і піску. Догляд в перші роки - це полив і підкормка азотними добривами.

Використання крупних декоративних ліан, які не вибагливі і добре розростаються - дівочий виноград п'ятилисточковий, виноград амурський, виноград лисий, аристолохія маньчжурська та інші, дає можливість доволі швидко задрапувати поверхню стіни красивим орнаментальним листям.

Особливо красива окраска осінніх листків у деревогубця круглолистного (ярко-жовта), деревогубця в'ючного (жовто-памаранчеве), дівочого винограду п'яти листочкового (темно-пунцева) і далекосхідного винограду. Щільну завісу із листя, а також корисні і смачні плоду утворюють актинидія коломикта, актинидія гостра і лимонник китайський. Яскраво-червоні ягоди останнього до того ж дуже нарядні, і листя актинидії, що росте в світлому місці, після цвітіння рослини можуть набувати строкату зелено-рожево-білу окраску.

Більшість із перелічених вище рослин для свого росту уверх потребують опори і підв'язки. Для того, щоб облегшити їм освоєння вертикальної поверхні, потрібно розташувати протягом стіни рейки або решітки із дерева, металу або інших матеріалів, підійдуть також проволочні або пластикові сітки. В самому простому випадку достатньо обмежитись натягуванням шпагату, канатів або металічних струн, які витримують масу важких ліан.

4.3 Догляд за газонами

Газони -- це трав'яне покриття, яке створюють для декоративних, оздоровчих, спортивних, ґрунтозахисних та інших потреб. Іншими словами, газон -- це ділянка, покрита щільним ґрунтозахисним килимом з багаторічних трав'янистих рослин, на яких в умовах садово-паркового об'єкта розташовують дерева, чагарники, квіткові рослини та різноманітні елементи благоустрою (паркову скульптуру, альтанки, трельяжі тощо). У переважній більшості випадків газон -- це коротко підстрижений лучний травостій.

Для створення газону на виділеній для цього площі спочатку потрібно старанно очистити площу від пеньків, рештків будівельних матеріалів, спланувати або вирівняти поверхню, розрихлити ґрунт на глибину 22-25 см, видалити кореневища бур'янів та органічні рештки. При необхідності ґрунт зволожують і обробляють до тих пір, доки він не прийме вигляд розпушеної грядки. Всі грудки ґрунту більше 2-3 см необхідно розрихлити або видалити з поверхні. Після цього на підготовленій площі висівають насіння однієї або суміші трав на глибину 2-3 см та заробляють його в ґрунт.

Після посіву доки ґрунт залишається вологим або своєчасно випадають дощі до появи сходів протягом 2-3 неділь газони особливого догляду не потребують. На випадок посухи необхідно організувати полив або поверхневе зрошення для стимуляції дружнього проростання насіння трав. З появою сходів трави, а іноді і навіть раніше, на площі майбутнього газону можуть з'явитись бур'яни. Їх потрібно зразу ж виполоти бо вони ростуть швидко і можуть заглушити сходи трав і навіть зовсім змінити вигляд газону. Після видалення бур'янів газонні трави дружньо сходять і дають суцільний килим молодої свіжої зеленої трави, якій потрібно дати добре укоренитись і розкущитись. А це може бути лише при достатньому зволоженні ґрунту. Тому в посушливі періоди газони потрібно регулярно поливати або зрошувати і через кожні 2 -3 тижні скошувати траву газонокосарками.

Для створення газонів в основному використовують злакову рослинність, яка утворює густий травостій і щільну дернину. Рівні ділянки газонів розширюють просторово-зорове сприйняття садово-паркових композицій.

Газони за своїм функціональним призначенням розподіляють на: партерні, звичайні, лучні, спортивні, ігрові та квіткові (мавританські).

Партерні газони вважають найдекоративнішими. Партерні газони -- основний елемент квітника і партеру, що служить фоном для композицій з квітів, деревно-чагарникових груп, а також для скульптур, фонтанів, трельяжів тощо. Партерні газони надзвичайно трудомісткі елементи озеленення, особливо їх створення й утримання. Передусім вони мають бути ідеально доглянутими -- чистими, з рівномірно зімкнутим травостаном, низьким і однотонним. Створюють їх, як правило, з одного виду трав, оскільки цим можна забезпечити їхнє однотонне забарвлення. Використовують для посіву, в основному, райграс пасовищний, кострицю червону, польовицю звичайну, тонконіг лучний. Вимагають регулярної стрижки, внесення добрив та поливу.

Звичайні садово-паркові газони найпоширеніший тип газонів. Такі газони створюють у міських парках, скверах, на бульварах, використовують в озелененні вулиць як смуги для посадки дерев. Крім декоративності ці газони, зважаючи на їхнє значне практичне поширення, мають бути стійкими до несприятливих факторів міського середовища та довговічними. Для їх створення використовують різної складності травосуміші -- двох-п'яти видів злакових трав з різними типами кущіння: кореневищні, розгалужено-кущисті, кореневищно-розгалужені. Такі рослинні угруповання здатні створити щільну і довговічну дернину.

Лучні газони призначені для великих паркових, лісопаркових і луго-паркових територій на яких переміщається значна кількість відпочиваючих, а тому вони мають вирізнятися ще більшою стійкістю і довговічністю, ніж попередні. При створенні лісопаркових газонів передбачають не лише посів, але й використання природних лучних трав

Спортивні й ігрові газони мають бути покриті дерниною, яка б відрізнялася високою зв'язністю, доброю несучою здатністю, особливою стійкістю до механічних пошкоджень і швидко просихала. Спортивні газони створюють на однорідному за структурою і потужністю рослинному шарі землі завтовшки не менше 15 см. Земля має бути добре дренованою, характеризуватися, як вже зазначалося, високою зв'язністю і збалансованим співвідношенням основних поживних речовин.

Рослинний грунт під газони готують завчасно на спеціальних площадках. Якщо використовують місцевий ґрунт без переміщення, то для його поліпшення постійно (частинами) вносять грунтополішпувальні матеріали, рівномірно розподіляючи їх і перемішуючи у верхньому шарі ґрунту. Для перемішування використовують граблі, борони, культиватори, фрези та мотоблоки.

Внесення мінеральних добрив у ґрунт є необхідним заходом. Суглинисті і піщані ґрунти повинні містити не лише достатню кількість фосфору, азоту і калію, але й магнію і сірки.

Кінцеве вирівнювання проводять дуже уважно в три-п'ять проходів граблями, щоб земля встигла всістися й ущільнитися. Якщо під час ходіння вкатаною ділянкою залишаються сліди, то слід продовжити вкатування. Перед посівом верхній шар вкатаної землі завтовшки 1 -- 2 см злегка вирівнюють граблями.

Посів проводять вручну. Насіння рекомендують змішувати з баластом (1:1 або 1:2 за об'ємом). Як баластовий матеріал використовують зовсім сухий пісок, тирсу, торф'яну кришку, просіяну через сито з отворами 4x4 мм. Легке і крупне насіння висівають окремо: перше вздовж поля, друге -- впоперек.

Висіяне насіння старанно загрібають залізними граблями або легкими боронами і вкатують легким катком (50 кг). Глибина загрібання пропорційна величині насіння: дрібне висівають на глибину 0,3--0,6 см, крупне на глибину 1 --1,5 см. Висіяне насіння злегка присипають тонким шаром (0,3--0,5 см) рослинної землі. Найсприятливіший час для висівання насіння -- рання весна, але це можна робити і в кінці літа -- 20 серпня --5 вересня, а також після сталого пониження температури повітря до 2-3 °С під зиму, особливо для тонконога лучного. Проте найкращий строк -- весняний. За умов сухої погоди посів рекомендують поливати у вечірній час упродовж трьох-чотирьох тижнів, бажано в безвітряну погоду.

Квітучі (мавританські) газони влаштовують на галявинах великих парків, у насадженнях житлових районів; Вони можуть бути однорічними і багаторічними У багаторічних квітучих газонах злакові трави у травосуміші становлять 40--50%. Для створення барвистого килима використовують дзвіночки, мак альпійський, ромашку білу, деревій, конюшину білу, а також вводять цибулькові багаторічники -- нарциси, тюльпани, сціллу, мускарі.

4.4 Терміни посадки

Посадку дерев і чагарників можна робити і навесні і восени. Найбільш високу приживлюваність як листяних, так і хвойних рослин дає своєчасна весняна посадка. Теплолюбні і хвойні породи висаджуються тільки навесні. Весняна посадка може вироблятися відразу після відтавання ґрунту і до розпускання бруньок (тривалість, посадки 6-10 днів). Холодостійкі рослини можна висаджувати восени. У господарському відношенні осінні посадки більш зручні: терміни посадки триваліше, рослини менше мають потребу в поливі. Осінню посадку можна починати після припинення росту (опадання листя) і кінчати за одну-двох тижнів до заморозків; літню посадку - лише з грудкою землі й у виняткових випадках. Для її успішного здійснення необхідно зробити обрізку частини крони, обірвати частина листя, не порушувати кома, висаджені рослини рясно і регулярно поливати, пристовбурні лунки покривати перегноєм торфо - крошкою для зменшення випару вологи, у посушливі дні ранком і ввечері обляпувати крони водою. Посадку холодостійких дерев і чагарників можна робити в зимовий період з мерзлою грудкою.

4.5 Підготовка садивних місць

Посадкові ями, траншеї і котловани потрібно копати не пізніше, ніж за двох тижнів до посадки; для весняної посадки - з осені, при цьому ґрунт одержує гарну вологозабезпеченість, дезінфікується в результаті промерзання, структура її поліпшується. Розміри ям, траншів для посадки дерев і чагарників визначаються проектом.

При підготовці посадкових ям на території, де є підземні комунікації і різні спорудження, необхідно дотримувати нормативні відстані від дерев і чагарників до будівель і споруджень.

Густота посадки дерев і чагарників, ширина смуг зелених насаджень залежать від розмірів дерев і способу їхнього розміщення.

Техніка посадки. Ями і траншеї для посадки дерев і чагарників з оголеної кореневої системи повинні бути засипані на половину глибини рослинною землею у виді конусоподібного горбка для кращого розподілу коренів. Ями і траншеї для посадки дерев і чагарників із грудкою засипаються рослинною землею до 0,8-1,0 м, по її краї - валик висотою 10-15 см. Посаджені дерева рясно поливаються (не менш двох-трьох цебер на одне дерево) для кращого ущільнення тільки що насипаної землі і поліпшення її зв'язку з коренями. Осіла після першого поливання земля заповнюється підсипанням нової рослинної землі. Якщо дерева саджають навесні, доцільна обрізка крони.

Останнім часом з розвитком механізації в озелененні всі частіше користаються пересадженням великих дерев (у віці від 20 до 40 років), узятих прямо в лісі. Успішно переносять пересадження дуб, в'яз, ясен, клен гостролистий, тополя, ялина звичайна і колюча, ялиця, туя, каштан кінський, явір, береза, кедр, кипарис, сосна, акація біла, платан, катальпа, липа дрібнолиста і крупнолиста. У дерев, що відбираються для пересадження, не повинне бути ознак поразки шкідниками і хворобами, механічних ушкоджень стовбура і галузей, вони повинні володіти необхідними декоративними якостями. Відібрані рослини позначаються олійною фарбою з вказівкою орієнтації по сторонах світла. До попередньої підготовки великого дерева для пересадження можна віднести обрізку крони, що стимулює регенерацію перерізаних коренів. Розмір грудки землі навколо коренів повинний дорівнювати десятикратному діаметру дерева на висоті грудей, його глибина - у межах 0,6-0,8 м. При пересадженні великих дерев партіями з однієї ділянки попередньо досліджується характер кореневої системи для визначення найбільш доцільних розмірів грудки. По границях наміченої грудки землі відповідних розмірів капають траншеї шириною 30-50 см і глибиною, на 5-10 см перевищуючої висоту грудки, що повинний мати вид переверненої усіченої піраміди з однією стрімкою стороною; потім його обшивають дошками, щитами, підрізають знизу сталевим тросом діаметром 15-20 мм за допомогою автомобіля, перекидають набік, зачищають підтяті корені і підшивають знизу. Стовбур обмотується мішковиною, у початку крони до нього прив'язується мотузка, за допомогою якої регулюється положення дерева при його навантаженні і вивантаженні. Дерево вантажать на машину піднімальним краном. Посадкові ями готуються завчасно, за 10-15 днів, за допомогою автокрана і раніше прив'язаних мотузок встановлюють у них дерева. Видаливши з посадкової ями пакувальний матеріал, рясно поливають 'подушку' і поверхню грудки. Потім яму засипають заздалегідь приготовленим рослинним ґрунтом, злегка утрамбовують її, роблять навколо ями валик для постійного поливу і рясно поливають ґрунт до повного насичення. Для запобігання дерева від розгойдування вітром його закріплюють у трьох крапках розтяжками, що прикріплюють на стовбурі пересадженого дерева до металевого кільця з повстяною підкладкою трохи нижче перших основних галузей.

Організація, що веде роботи з озеленення, до здачі об'єкта в експлуатацію проводить відхід за посадками: систематичний полив, розпушування і мульчування ґрунту в межах пристовбурних лунок, обрізка засохлих і ушкоджених галузей, захист штамба коштовних дорослих дерев мішковиною від морозу і від перегріву, утеплення на зиму пристовбурних лунок шаром гнойового перегною висотою 10-20 см.

4.6 Обрізка

Важливим заходом по збереженню деревних рослин являється підтримка надземної частини в життєздатному і санітарному стані, габітуса і форми крони шляхом спеціальних прийомів обрізки гілок і пагонів. Розрізняють наступні види обрізки крон деревних рослин: санітарна, омолоджуюча, формовочна.

Обрізка дерев - це своє образна «хірургічна операція», яка виконує наступні цілі:

- видалення сухих, пошкоджених гілок, які знижують декоративність рослин і які сприяючих виникненню дупел;

- проріджування крони дерева, видалення заважаючих друг другу гілок, освітлення, яке сприяє покращенню росту.

- збереження раніш наданих кроні форм і розмірів;

- зменшення крони, омолоджування рослин.

Обрізка повинна виповнюватися кваліфікованими садово-парковими робітниками під керівництвом майстра. При обрізці необхідно враховувати видові біологічні особливості росту і розвитку рослини, форму крони і динаміку її вікової мінливості, тип гілкування, можливість прокидання сплячих бруньок, спосібність переносити стрижку. В результаті обрізки у рослин проходить зміна в співвідношенні загальної маси крони і коренів.

Кількість всмоктуючих коренів починає збільшуватись, що сприяє притоку поживних речовин в органи рослинного організму, покращенню вуглеводного і азотного обміну, синтезу органічних сполук, водного режиму.

Формовочна обрізка застосовується для дерев в алейних, в рядових посадках. Обрізку проводять з ціллю надання певної форми кроні - шару, куба, конуса, колони. Обрізкою досягається рівномірний розподіл скелетних гілок. Добре переносять стрижку: в'язи, ясень пушистий, акація біла, граб, бук, тополь. Із хвойних - туя західна, ялина звичайна, яловець. Не переносять стрижку крони берези. Погано переносять - черемха, катальпа, клен гостролистий, каштан кінський, горобина звичайна.

Обрізка буває : слабою, помірною і сильною. Ступінь обрізки залежить від виду рослини, його віку, стану крони. В молодому віці проводять слабу обрізку або прищипку пагонів (не більш 25..30 % річного приросту, на 2..3 бруньки). Між старим і новим зрізом необхідно залишати пагони довжиною в 6..10 см. Помірна стрижка проводиться у дерев старшого віку, коли ріст пагонів поволі послаблюється, загущення крони зупиняється, більш сильні ростові бруньки закладаються на кінці пагонів. В цьому випадку краще застосовувати помірну обрізку, або скорочення пагонів (до 50 % довжини річного пагона). В результаті, верхні пагони подовжуються, листя становиться крупніше, крона загущується.

Сильну стрижку (до 60..75 % довжини річного пагона) роблять тільки у швидкоростучих видів рослин, таких як тополі. При сильній стрижці дерев тополя бальзамічна спостерігається активний ріст пагонів по периферії крони, збільшується розмір листків. Якщо дерева не обрізувати або обрізати помірно, то крона швидко рідіє, нижні гілки відмирають. Обрізку дерев проводять весною, перед началом вегетації (сокоруху), в кінці лютого на початку березня. В районах з м'якою зимою формувати дерева можна і восени, після листопада. Обрізка хвойний видів може проводитись у рослин, які ростуть в живоплотах (туя західна, ялина звичайна, ялиця), проводиться в кінці червня, після закінчення росту пагонів. Періодичність формування крони дерев залежить від швидкості їх росту: швидкоростучі - обрізаються щорічно, повільно ростучі - раз в 2..3 роки.

Ціль санітарної обрізки формування рівномірно світлопрникаючої, добре аерируємої крони. В першу чергу обрізують хворі, сухі, надломлені, усихаючи гілки, порослеві і «жирові» пагони, гілки, ростучі всередину крони і зближені, які торкаються один одного (із двох зближених гілок видаляють більш слабку). Дуже важливо враховувати розташування гілок. Видаляють гілки, які ростуть під гострим кутом від лідеру, або ростучі вертикально уверх, які розростаючись, перетворюються в товсті гілки, які заважають росту основного лідера; при сильному вітрі вони звичайно відламуються утворюючи рвані рани на стовбурі. Санітарну обрізку проводять за час всього періоду вегетації.

Омолоджуюча обрізка застосовується для старих, втрачаючи декоративність дерев. Для підтримки їх життєдіяльності видаляються частково або повністю основні гілки крони. Втрата декоративності і життєздатності проявляється у дерев з віком, коли в кроні з'являються сухі гілки, пагони перестають давати прирости, спостерігається усихання вершини. Видалення гілок виконується до «зони» появи нових молодих пагонів. Їх обрізають на 50..75 % загальної довжини. На залишеній в кроні гілки повинно знаходитись 2-3 гілки другого порядку. Літом із сплячих бруньок цих гілок звичайно з'являється молода поросль, і якщо вона надто густа, то її необхідно прорідити. Для загального «омолоджування» старого дерева обрізку крони проводять поступово, протягом 2..3 років, починая з вершини і великих скелетних гілок. Непогано переносить таку обрізку види рослин з доброю спосібністю швидко відтворювати пагони (липа, тополь, верба). Ії хвойних видів охолоджуючу обрізку переносить тільки ялина колюча (форма голуба). Омолоджування ялини можна проводити перед початком вегетації.

Розрізняють три види обрізки кущів: формовочну, санітарну і омолоджуючу.

Ціль формовочної обрізки кущів - створення штучної форми куща, підтримка цієї форми в заданих параметрах, посилення росту бокових пагонів. Необхідно облік біології росту і розвитку рослин. У видів, квіткові пагони які закладають з осені на пагонах минулого року, треба проводити обрізку відцвівших пагонів на половину їх довжини. А проріджування не квітучих пагонів у цих видів можна проводити весною. Цілий ряд видів утворює цвіт очні бруньки на пагонах поточного року, в першій половині літа. Такі кущі обрізують пізно восени або ранньою весною , до початку сокоруху. До ранньоквітучим кущам відносяться бузок звичайний і персидська, ломиніс гірський і альпійський, карагана, барбарис звичайний, барбарис Тумберга, магонія падуболиста, глід, рокитник пурпуровий, лох, обліпиха, жимолость, смородина золотиста і альпійська, роза, калина - гордовина, крушина, спірея і ін.

До видів, які цвітуть в літній період або в кінці літа відноситься - ракитняк, чубушник, бирючина, пухиреплідник, дерен білий і червоний, спірея японська і ін.

Стрижка виконується на одному рівні від поверхні землі, з бокових участків, надаючи кущу необхідний профіль. Пагони обрізують на Ѕ - ? величини приросту - в перший рік і на ? - на другий рік і в наступні роки.

«Живоплоти» із кущів в молодому віці обрізають (формують) 1..2 рази за період вегетації. При повному розвитку кущів періодичність стрижки збільшується до 4- 6 раз (у повільно ростучих - до 3 раз). Перша обрізка проводиться в березні - квітні, до розпускання бруньок, наступні - по мірі втрати чіткості поперечного профілю. Вільно ростучі живоплоти в систематичній обрізці не має потреби, у рослин обрізують тільки старі гілки, які загущують кущ.

Санітарна обрізка в основному направлена на видалення всихаючих, пошкоджених, хворих пагонів і гілок стрижку проводять щорічно на протязі всього періоду вегетації.

Омолоджуюча обрізка - оновлення рослинного організму, ліквідація признаків його старіння, забезпечення на довгий час здорового виду куща. Спосіб обрізки, кратність, ступінь диктуються поняттям біології рослин, циклом їх розвитку.

Кущі по циклам росту, по своїм особливостям розвитку можна розділити на 5 груп:

- 1 група - рослини з ростом основних пагонів за час всього періоду вегетації, на наступний рік у куща розвиваються бокові квітконоси. К таким видам відноситься: бузина, спіреї, шипшина, горобинолистник, пухиреплідник. Їх стрижку слід проводити до місця відходження крупного бічного пагона, а старі пагони видаляти до основи. Деякі види (шипшини) дають кореневі паростки, які відходять на 1-2 м від материнського куща, в цьому випадку рослина яка знову утворилася зразу після відцвітання, а цвітучі в середині літа - восени або весною наступного року.

- 2 група - рослини, у яких осьові пагони виростають за один рік або декілька років. До них відносяться - жимолості, чубушники. На другий рік цих видів поверхневі пагони зупиняють ріст, утворюється коротка плодова гілочка. Повний цикл розвитку у цих видів кущів - 6..7 років, відмирання стовбурів проходить через в середньому 14-20 років. Обрізка кущів цього виду проводиться шляхом видалення старших гілок і пагонів до місця появи крупної стеблової порослі. Обрізку проводять після цвітіння.

- 3 група - рослини з утворенням багатолітніх скелетних гілок і які відходять від них бічних квітконосів. До них відносяться: смородина, дерен, калина, бузок. Відновлення куща йде за рахунок появи рясної кореневої порослі і порослі від кореневої шийки. У кущів цих видів проріджують крони і скорочують центральні і бічні пагони, видаляють старі гілки. Обрізка проводиться весною, один раз у 4-5 років, а видалення відцвівших гілок - щорічно; кореневі паростки видаляють систематично, особливо у прищеплених форм, щоб не послабити ріст і розвиток основної рослини.

- 4 група - рослини по своїй життєвій формі приближені до довговічних деревним формам, таких як мигдаль, ірга, кизильник, карагана. У кущів відсутня стеблова поросль, при старінні стовбури куща відмирають повністю; відновлення йде за рахунок кореневих паростки або порослі від кореневої шийки. У кущів необхідно проводити обрізку скелетних гілок і скорочення пагонів, що буде сприяти посиленню росту гілок, що залишились і прокиданню сплячих бруньок. Якщо кущ починає погано цвісти і прирости пагонів зменшуються, то необхідно проводити обрізку. У кизильнику і карагани послаблені гілки видаляють до основи, у ірги - до розгалуження або до місця утворення наступного пагона.

- 5 група - рослини довговічні, які не утворюють стеблової порослі і кореневих паростків, такі як глід, кущові верби, клени. Довговічність складає більше 20 років. Кущі даного типу проріджують шляхом видалення старих гілок і пагонів, відмираючих стовбурів з ціллю освітлення крони і стимулювання появи нових пагонів.

Прийоми омолоджування. Кущі в ряді випадків омолоджують «посадкою на пень»; таку обрізку переносить більшість видів рослин. Прищеплені рослини обрізають на висоті 10-15 см від місця щеплення. Не прищеплені рослини обрізають на висоті 10-15 см від кореневої шийки один раз в три роки. На залишених пеньках утворюється стеблова поросль, у ряда видів (смородина, карагана) утворюється як стеблова, так і коренева поросль. Зазвичай, щоб уникнути загущення куща, поросль проріджують, залишають сильні пагони. Однолітні пагони скорочують «на бруньку» без залишання пеньків. Поверхню зрізів зачищають і замазують садовою замазкою або масляною фарбою.

В особливій формі догляду - систематичної обрізки бідують чагарники як вільно зростаючі, так і в живоплоті. Їхня обрізка істотно впливає на довговічність і декоративний вигляд і переслідує три головні цілі: формування куща, поліпшення якості і достатку цвітіння і плодоносіння, омолодження. Живоплоти стрижуться з другого року зверху і з боків: до появи листів, восени - після обпадання листя, улітку - після розвитку перших листків.

Першу стрижку проводять якнайнижче для посилення кущіння, надалі не рідше двох разів у рік. Стрижка - трудомісткий процес і застосування деяких біологічних активних з'єднань, що гальмують ріст вегетуючих рослин, дозволить рідше проводити цю операцію. Для тимчасового гальмування росту рослин застосовується триетаноламінова сіль гідразиду малеїнової кислоти (ГМК-Т), 1 - 2%-ним водяним розчином якої обприскуються коли розпустилися листки. Препарат стимулює пробудження сплячих бруньок, викликає активний ріст утеч по периметру крони чагарників, що підвищує декоративні якості живоплоту .

Чагарники, що цвітуть улітку, стрижуть навесні, весняноквітучі - восени, а чагарники, квіти яких розвиваються з бруньок, закладених у попередньому році (бузок, форзиція, айва японська, весняноквітуча спірея), обрізають тільки після цвітіння. Чагарники з яскраво пофарбованими стеблами (дерен білий і сибірський, керія японська) 'саджають на пень', зрізуються на 10-15 см вище кореневої шийки.

Формові дерева можна стригти один раз у рік у період їхнього спокою (березень - перша половина квітня), з нарощуванням крони на 5-10 см за рахунок приросту минулого року. Живі огорожі і формові чагарники потрібно підстригати кілька разів у рік - першу стрижку проводять з половини червня до половини липня, залишаючи від 2 до 5 С: від приросту дійсного року; до осені два-три разу підрівнюють утечі до рівня першої стрижки

Полив. При довготривалій відсутності дощу листя дерев покривається досить товстим шаром пилу. Відбувається закупорка їх продихів, погіршення фотосинтезу, сповільнення обміну речовин. Особливо шкідливий пил для дерев у жаркі дні, коли можливий перегрів листків, що нерідко призводить до структурних змін у хлоропластах. Крім того, крони дерев внаслідок їх забрудненості стають джерелом другорядного запилення повітря. З метою змиву осілого на листки пилу слід проводити освіжувальні поливи крон дерев. Вони особливо необхідні в жаркі літні дні (в липні, серпні). Внаслідок змиву пилу з листків у дерев відновлюється нормальний процес дихання і асиміляції, нормальний перебіг інших фізіологічних процесів. Крім того, регулярний змив крон сприяє видаленню з рослин ряду шкідників, наприклад, тлі і павутинного кліща.

Обмивання крон слід проводити в ранкові часи (до 8 -- 9 год.) або ввечері (після 19 -- 20 год.) в міру їхнього забруднення пилом, але не рідше 4 -- 5 разів за вегетаційний період -- для листяних порід і 8 --10 разів -- для хвойних порід.

Рекомендують такий приблизний розхід води на освіжаюче поливання (із розрахунку 2 -- 3 л води на 1 м2 поверхні крони дерева): для дерев у віці до 10 років -- 15-20 л води на одне дерево, 10 -- 20 років -- до 20 -- 30 л, 20 30 років -- 40 -- 50 л, 30 років і більше -- до 100 л.

Обмивання крони проводиться за допомогою шлангу або поливальних машин, на яких встановлюють спеціальні наконечники, що розбризкують.

Внаслідок поранень, які утворюються при механічному пошкодженні стовбурів або видаленні крупних гілок, деревина пошкоджується різними цвілевими грибами і бактеріями, що спричиняють утворення дупел, яке є особливо частим і характеризується швидким перебігом у порід з м'якою деревиною.

Для збереження таких дерев необхідний своєчасний догляд за утвореними дуплами і ранами на їх стовбурах і гілках.

При обробці дупел необхідно видаляти гострим ножем або стамескою загнилу частину деревини аж до здорової. Рана дезінфікується 5%-м розчином залізного або мідного купоросу і цементується. В якості цементуючого матеріалу використовують цемент в суміші з піском, щебенем і цеглою. Після затвердіння поверхню обробленого дупла необхідно покрити масляною фарбою, бажано під колір дерева.

Механічні пошкодження кори і деревини стовбура або гілок дерев необхідно зачистити ножем до здорового місця, а потім змастити садовою замазкою, яка захищає рану від гнилісних бактерій і грибкових захворювань. Для більш швидкого загоювання ран доцільно використовувати пасти і мазі, приготовлені на розчині гетероауксину в концентрації 0,01 -- 0,025%.

Загоєння ран, одержаних внаслідок механічних пошкоджень, починається з посилення фізіологічної активності тканин навколо рани. З променевих клітин виділяється клейка рідина, що нагадує живицю, і блокує пошкодження судин. У подальшому в місці пошкодження наростає м'яка паренхімна тканина -- калюс, яка заповнює в міру притоку вуглеводів до ростових

насадження зелені заказник агротехнічний

РОЗДІЛ 5. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОЇ ЧАСТИНИ

Важливою складовою частиною виробничо - фінансового плану підприємств садово-паркового господарства є кошторис затрат на утримання садів, парків, скверів, об'єктів зовнішнього благоустрою. Основними вихідними матеріалами для складання кошторисів затрат служать данні інвентаризації і по всім об'єктам з указанням в них всієї об'єктом площі, характеристики об'єктів, в тому числі наявність газонів, квітників, дерев, кущів, доріжок, площадок і ін.. Для складання кошторисів розходів по вмісту зелених насаджень, розрахунків в необхідності робочої сили, в матеріалах, робочий силі і ін; користуються укрупленими одиничними оцінками і типовими технологічними картами.

Показники середньої продуктивності праці і середньої заробітної плати в розрахунку на працюючого в сумарному виразі. По закінченню складається зведений кошторис по утриманню зелених насаджень і визначається середня вартість утримання одного гектару.

В загальний кошторис крім трудовитрат на створення та догляд за рослинним покровом включається також вартість посадкового матеріалу (по кожному виду рослин), будівельного та іншого необхідного матеріалу (пісок, гравій, природній камінь, плитка та ін.)

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА НА ВЛАШТОВУВАННЯ ПАРТЕРУ З САМШИТУ

У сквері на 2007 рік Бригада озеленювачів

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА З ВЛАШТУВАННЯ КАМЯНИСТОЇ ГІРКИ

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА З ВЛАШТУВАННЯ «СУХИЙ СТРУМОК»

Загальний кошторис витрат

РОЗДІЛ 6. ОХОРОНА ПРАЦІ

Інструкція з охорони праці на роботи по улаштуванню газонів і квітників.

1. Загальні положення.

До роботи по улаштуванню газонів і квітників допускаються особи, що досягли 18 річного віку, пройшли медичне освідчення, навчання, вступний та первинний інструктаж на робочому місці.

Під час роботи з посадки квіткової продукції, робітники повинні бути вдягнені в спецодяг, спецвзуття, мати справний інструмент.

Робітники, що отримали порізи і подряпини на руках, до робіт не допускаються.

Робітники повинні вміти подавати першу долікарняну допомогу постраждалому в разі нещасного випадку, виконувати правила внутрішнього розпорядку.

2. Вимога безпеки перед початком роботи.

Отримати від майстра наряд на роботу і прослухати згідно цьому інструктаж.

Одягнути спецодяг, отримати відповідний інструмент, перевірити його справність.

2.3. При висаджуванні квіткової продукції або при прополці трави, на майданах, що прилягають до проїзної частини, робітники повинні бути вдягнені в сигнальні жилети.

3. Вимога безпеки під чає виконання робіт.

При виконанні робіт з догляду за деревами і кущами групою із декількох чоловік, робітники повинні розташовуватися один від одного на відстані 2-3 метра.

Забороняється проводити прополку без прополювальних ножів і розпушувачів, рихлення ґрунту і виконання інших земельних робіт (штиковка, вирівнення ґрунту граблями та ін.) без відповідного інструмента; відкидати землю проти вітру.

При внесенні мінеральних добрив робітники повинні бути в спецрукавицях і обов'язково сухих.

При поливі дерев і кущів необхідно перевірити приєднання резинових рукавів і водопровідної мережі до поливо - миючої машини. Приєднання повинно виконуватися за допомогою хомутів, насадок перевідників і інших прилаштувань, які виключають їх роз'єднання під час роботи. Використання дротових скруток та інших підручних прилаштувань, які знижують надійність з'єднань, заборонено.

При розпушуванні ґрунту мотофрезою необхідно дотримуватися підвищеної обережності з огляду на можливе нанесення травм іншим людям.

Якщо скошування виконується бригадою, то проводити роботу необхідно строго один слідом за іншим на відстані не менше 15 метрів.

Під час скошування газонокосаркою сторонні особи не повинні знаходитися від неї не ближче 15 метрів.

Не можна намотувати шнур або трос на руку під час запускання двигуна.

Не можна перевертати на бік газонокосарку при працюючому двигуні.

Категорично забороняється залишати газонокосарку з працюючим двигуном під час перерви і без нагляду.

Не дозволяється експлуатувати газонокосарку без глушителя і без огородження ріжучого пристрою (ножа).

Не дозволяється транспортування газонокосарки до місця роботи разом з робітниками.

3.13. При підготовці ґрунту вручну необхідно користуватися справним і гострим інструментом. Лопати, граблі, вила та ін. інструменти повинні мати дерев'яні ручки з гладкою поверхнею, добре закругленим кінцем і насадку, що щільно закріплена з металевою частиною.

3.14. При посадці квіткової розсади переносити посадковий матеріал необхідно у відповідності з нормами переноски важких речей.

3.15. Навантажувати землю та інші сипкі матеріали на автомобілі або тракторні причепи, стоячи з правої сторони.

3.16. Використовувати ручні катки вагою вище 50 кг забороняється.

3.17. Вантажити квіткову розсаду на несправні каркаси і стелажі забороняється.

3.18. Розкидати на робочому місті лопати, граблі, вила, лійки, ящики, квіткові горшки, лопатки та інший інструмент забороняється

4. Вимога безпеки по закінченні роботи.

4.1. По закінченні роботи слід повідомити майстра про її виконання.

4.2. Прибрати сигнальні і попереджувальні знаки. Очистити
інструмент і скласти у відведене для цього місце.

4.3. Поставити газонокосарку у відведене для цього приміщення. вимкнути двигун.

4.4. Не залишати газонокосарку на зберігання з бензином в бачку

4.5. Зберігання газонокосарок допускається тільки в приміщенні із полом, що не горить, і обладнаному засобами пожежегасіння.

4.6. Виконати огляд газонокосарки, усунути малі пошкодження

4.7. Очистити від пилу, снігу і грязі спецодяг, вимити обличчя і руки
теплою водою з милом.

5. Вимога безпеки в аварійних ситуаціях.

5.1. При виникненні аварійної ситуації або при нещасному випадку негайно повідомити майстра, бригадира про те, що трапилось, подати першу долікарняну допомогу постраждалому, викликати, якщо необхідно, швидку допомогу, або доставити постраждалого в медичний заклад..

5,2, При неочікуваному виникненні перешкод - роботу припинити. двигун вимкнути і по можливості усунути перешкоду або обійти її.

5.3. В разі виникнення стороннього шуму, тріску в робочому механізмі необхідно роботу припинити, вимкнути двигун, виявити і усунути причину поломки.

5.4. До прибуття відповідальних осіб для розслідування нещасного випадку, залишатися на робочому місці і бути готовому дати показання по обставинам нещасного випадку. Не міняти обстановку на місті події.

5.5. При теплових і сонячних ударах постраждалого необхідно покласти в тіні на свіжому повітрі, змочити голову і груди холодною водою. В разі втрати свідомості необхідно дати вдихнути пари нашатирного спирту. Якщо у постраждалого зупинилося дихання необхідно починати виконувати штучне дихання.

5.6. При переломах, вивихах, забиттях, розтягненнях накласти тугу пов'язку або шину, при переломах - холодну пов'язку; викликати лікаря або доставити постраждалого в медичний заклад.

5.7. При потраплянні чужорідного тіла в око необхідно промити струменем води, і за необхідності доставити постраждалого в лікарню.

5.8. При пошкодженні ріжучої частини - роботу припинити, вимкнути двигун, виявити і усунути причину поломки.

5.9. При виникненні пожежі на газонокосарці гасити полум'я слід вогнегасником, піском, землею або накрити її брезентом, войлоком, з метою перекривання доступу повітря до осередку пожежі.

5.10. Якщо загасити пожежу своїми силами неможливо, необхідно викликати пожежну команду по телефону, будь-якими іншими засобами.

5.11. При загоранні одягу необхідно на постраждалого накинути брезент або тілогрійку з метою загасити полум'я, а потім зняти обгорілий одяг.

5.12. При ураженні електричним током необхідно:

вимкнути ту частину установки, що знаходиться під струмом, якої торкається потерпілий, або відірвати його від струмопровідних частин яким-небудь непровідником (сухим одягом, канатом, палкою, дошкою та ін.)

постраждалому, що довго знаходився під струмом, але прийшов до тями забезпечити повний спокій до прибуття лікаря або доставити його в лікарню.

постраждалого, якщо він не прийшов до тями, слід рівно покласти, розстебнути йому одяг, забезпечити приток свіжого повітря, дати вдихнути пари нашатирного спирту, розтерти і зігріти його тіло.

при поганому диханні або його відсутності до прибуття лікаря слід зробити штучне дихання.

5.13. Для надання першої долікарняної допомоги постраждалому при
пораненні слід відкрити індивідуальний пакет і зробити перев'язку. Щоб
зупинити кровотечу, необхідно поранення закрити перев'язочним матеріалом
із індивідуального пакета, складеними в тампон, і притиснути рану зверху, не
торкаючись її пальцями на 4-5 хвилин. Якщо кровотеча припиниться, то не знімаючи тампона, покласти на нього ще один тампон або кусок вати і забинтувати. При сильній артеріальній кровотечі треба використати здавлювання кровоносних сосудів за допомогою згинання кінцівок в суглобах , а також пальцями, жгутом або закруткою.

5.14. При опіках, що визвано кислотами, лугами та ін., поражене місце необхідно обмивати великою кількістю води на протязі 15 хвилин, доставити в лікарню.

Використана література

1. Бондарь Ю.А., Абесинова Н.П., Никитина Е.Н. и др. Ландшафтная реконструкция городских садов и парков. - Киев: Будівельник, 1982. Озеленение населенных мест: Справочник / В.И.Ерохина, Г.П.Жеребцова, Т.И. Вольтруб и др.; Под ред. В.И.Ерохиной. - М.: Стройиздат, 1987. - 480 с.

1. Охрана памятников истории и культуры. Сб. изд-ва «Советская Россия». М., 1973.

2. Рекомендации по приемам реконструкции городских зеленых насаждений / ОНТИ АКХ. - М., 1983.

3. Реконструкция городских зеленых насаждений / Ю.А.Атаманюк, Л.Л. Костюченко, Я.В. Остапенко. - К.: Будівельник, 1987. - 240 с.

4. Боговая И.О., Теодоронский В.С. Озеленение населенных мест: Учеб. пособие для вузов. - М.: Агропромиздат, 1990. - 239 с.

5. Боговая И.О.. Фурсова Л.М. Ландшафтное искусство: Учебник для вузов. М.: Агропромиздат, 1988. - 223 с.

6. Ванин С.Т., Ванина С.Е. Типы садов и парков. - Л.: МВО, 1947.

7. Вергунов А.П., Денисов М.Ф., Ожегов С.С. Ландшафтное проектирование: Учеб. для вузов по спец. “Архитектура”. - М.: Высш. Шк., 1991. - 240 с.

8. Косаревский И.А. Композиция городского парка. Киев, “Будівельник”, 1971. - 152 с.

9. Кучерявый В.А. Зеленая зона города. - Киев: Наукова думка, 1981. - «Дикорослі та культивовані дерева й кущі. Голонасінні.» Довідник/ М.А. Кохно, В.І.Гордієнко, Г.С.Захаренко та ін. - К.: Вища шк..,2001. - 207с.

11. «Деревья и кустарники, культивируемые в Украинской ССр. Покрытосеменные.» М.А.Кохно, М.Ф.Каплуненко, М.Ф. Мінченко, О.К.Дорошенко, В.К.Дорошенко, В.К.Горб та ін. - К.: Наук. Думка, 1986. - с. 720.

12. Білоус В.І. Садово-паркове мистецтво: Коротка історія розвитку та методи створення художніх садів. -- К., 2001. -- 299 с..

13. Иваненко В.А., Гродзинский В.А.,Черевченко Т.М. и др. Фитоэргономика. Киев: Наукова думка, 1989.

14. Теодоронский В.С. Садово-парковое строительство и хозяйство. -- М., 1978.

15. Горохов В.А. Городское зеленое строительство: Учеб. пособ. для вузов. М., 1991.

16. Кучерявий В.А. Зеленая зона города. -- К., 1981.

17. Кучерявый ВЛ. Природная среда города. -- Львов, 1984.. Кучерявий В.П. Урбоекология. -- Львш, 2001.

18. Лунц Л.Б. Городское зеленое строительство. М., 1974.

ДОДАТКИ

Положення

про державний пам'ятник природи

місцевого значення 'Інститутський»

Загальні положення:

І. Державний пам'ятник природи місцевого значення 'Інститутський' організований відповідно до рішення Харківського облвиконкому від 3 грудня 1934 року № 562 з метою забезпечення охорони рідких дерев - екзотів.

2. Державний пам'ятник природи 'Інститутський' розташований на території УКРНИИЛХА в Київському районі м. Харкова по вулиці Пушкінської ,36.

3. Державний пам'ятник природи місцевого значення 'Інститутський' входить до складу природно-заповідного фонду Української РСР.

4. Територія, оголошена державним пам'ятником природи 'Інститутський' не вилучається з землекористування УКРНИИЛХА, що здійснює на ній свою діяльність відповідно до дійсного положення, іншими нормативними документами, несе відповідальність за належний її зміст установленого заповідного режиму'

5. Границі державного пам'ятника природи переносяться в натуру з установкою гранично - хазяйських стовпів, типових охоронних знаків, інформаційних аншлагів і наносяться на генплан інституту, планово-картографічні матеріали генплану м. Харкова. Рішення цих питань покладається на УКРНИИЛХА.

6. Режим державного пам'ятника природи 'Інститутський' враховується у всіх видах проектно-планувальної документації, а також проектах на будівництво комплексів і окремих споруджень у район, його розташування.

7. Зміна границь, основних задач і цільового призначення виключення державного пам'ятника природи місцевого значення 'Інститутський' зі складу природно-заповідного фонду області проводиться Харківський облвиконкомом.

8. Державний контроль за дотриманням Положення про державний пам'ятник природи місцевого значення 'Інститутський' здійснюється місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядницькими органами, Державним комітетом з охорони природи, 'Мінлісгоспом УРСР, їхніми органами на місцях, а також іншими спеціально уповноваженими на це державними органами в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

ІІ. Задачі і режим державного пам'ятника природи Інститутський'

9. Основною задачею державного пам'ятника природи місцевого значення 'Інститутський' є зміст, охорона рідких дерев-екзотів і використання їх у встановленому порядку для наукових селекційних і інших цілей, а також використання насінного матеріалу для вирощування сіянців і використання їх для створення дослідно-виробничих насаджень і ін.

10.Науково-дослідні роботи і виробнича практика студентів у межах державного пам'ятника природа місцевого значення 'Інститутський' проводиться у випадках, якщо цим не буде наноситься збиток охоронюваним об'єктам і за узгодженням з органами Держкомприроди УРСР дозволі органів 'Мінлісгоспа УРСР. Установи й організації ведучі науково-дослідні роботи в державному пам'ятнику природи , зобов'язані повідомляти основні їхні результати в облінспекцію Державного комітету УРСР по охороні природи й в УКРНИИЛХА.

11. На території, оголошеної державним пам'ятником природи місцевого значення 'Інститутський', забороняються наступні види господарської діяльності: забудова, випас худоби, сінокосіння, меліоративні роботи, застосування ядохімікатів, туризм, рух транспорту поза дорогами, дослідницькі роботи, рубання дерев, чагарників і інші види господарської діяльності, що можуть привести до втрати Наукової і природоохоронної цінності охоронюваного природного об'єкта, не допускати забруднення пам'ятника природи, не виконувати на території й у 50-метровій охоронній зоні робіт, що можуть нанести шкода заповідному об'єкту, не забруднювати її. Межові стовпи, охоронні знаки й інформаційні аншлаги встановленого зразка тримати в гарному стані, обновляти.

12, Державний пам'ятник природи 'Інститутський' охороняється УКРНИИЛХА і міститься на його засоби.

13. До охорони державного пам'ятника природи 'Інститутський' можуть залучатися суспільні інспектори з числа членів Українського суспільства охорони природі й Українського суспільства мисливців і рибалок, а також спеціальні дружини по охороні природи,

14. Обличчя, винні в порушенні режиму державного пам'ятника природи, залучаються до відповідальності відповідно до законодавства , союзу РСР і Української РСР.

Підприємства , установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням режиму державного пам'ятника природи в розмірах і порядку, установленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.

15. Землекористувач - в особі директора УКРНИИЛХА несе повну відповідальність за зміст і охорону державного пам'ятника природа місцевого значення ' Інститутський' відповідно до чинного законодавства.

16. Дійсне положення розроблене відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 22 липня І98З року № 318.

'Про класифікацію і мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду Української РСР' на підставі Типового положення про державні пам'ятники природи, затверджених постановою Держплана СРСР і Державного комітету СССО по науці і техніці від 27 квітня 1981 року № 77/106.

База даних УкрНДІЛГ за даними Field-Map