Регулювання валютного ринку

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНОГО РИНКУ ТА МЕХАНІЗМІВ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

I.1 Валютний курс та способи його визначення

I.2 Принципи функціонування валютного ринку

I.3 Валютне регулювання: основні положення

I.4 Світовий досвід регулювання валютного ринку

I.5 Роль держави в процесі курсоутворення

РОЗДІЛ II. ВИКОРИСТАННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ

II.1 Вітчизняний досвід державного регулювання валютного ринку

II.2 Запровадження плаваючого валютного курсу: переваги та недоліки механізму курсоутворення

II.3 Аналіз наслідків зміни курсової політики на економічне зростання країни

ІІ.4 Пропозиції щодо коригування економічної політики держави в частині валютного регулювання

Органи державного нагляду за охороною праці. Основні принципи державного нагляду (контроль) у сфері господарської діяльності

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Валютне регулювання посідає провідне місце в економічній політиці держави. Залежно від мети, валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток у країні та, відповідно, впливати на стан окремих секторів, галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку.

Актуальність теми. У сучасних умовах економічної глобалізації валютний курс стає одним з основних комплексних макроекономічних показників, який впливає не лише на зовнішньоекономічну діяльність країн, а й загалом на соціально-економічний розвиток. Розбалансованість валютного ринку, негативне сальдо торговельного балансу, високі темпи інфляції свідчать про те, що на сьогодні залишається невирішеною проблема проведення ефективної валютно-курсової політики і визначення оптимального рівня валютного курсу.

Для вирішення цих проблем необхідним є вибір оптимальної системи регулювання валютного курсу в сучасних умовах. В умовах девальвації національної валюти - гривні - набуває актуальності визначення оптимальної системи регулювання валютного курсу, яка буде збалансовувати взаємодію господарської системи держави зі світовою економікою.

Ступінь розробки наукової проблеми. Вагомий внесок у дослідження наукової проблематики валютного курсоутворення зробили такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, як: А. Браун, Б. Ікенгрін, Б. Ейхенгрін, Дж. Інгрем, Г. Кассель, П. Кругман, Дж. Френкель, М. Пебро, Дж. Локк, Р. Манделл, Дж. Сакс, М. Фрідмен, А. Хансен, О.В. Дзюблюк, Б.Ю. Лапчук, С.Б. Ільїна, С.О. Кораблін, А. Шаповалов, Н. Горшкова, О.В. Пасічник та інші.

Мета дослідження - обґрунтування теоретико-методологічних основ дослідження механізму регулювання валютного ринку в Україні.

В ході дослідження потрібно вирішити наступні завдання:

висвітлити сутність валютного курсу та способи його визначення,

охарактеризувати принципи функціонування валютного ринку,

обґрунтувати світовий досвід регулювання валютного ринку,

визначити роль держави в процесі курсоутворення,

розкрити вітчизняний досвід державного регулювання валютного ринку,

діагностувати запровадження плаваючого валютного курсу, визначити переваги та недоліки механізму курсоутворення,

провести оцінку наслідків зміни курсової політики на економічне зростання країни,

окреслити пропозиції щодо коригування економічної політики держави в частині валютного регулювання.

Об'єктом дослідження виступає валютний ринок України.

Предмет дослідження - механізми регулювання валютного ринку України.

Методологічною базою дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна та наукова література, роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, кредитно-фінансових інституцій та міжнародних валютно-кредитних відносин.

Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНОГО РИНКУ ТА МЕХАНІЗМІВ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

I.1 Валютний курс та способи його визначення

Національно-державний суверенітет і різні грошові системи, що властиві різним країнам, ускладнюють міжнародні трансакції та розрахунки між відкритими економічними системами. Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов'язані з обміном однієї національної валюти на іншу. Тому виникає необхідність у встановленні співвідношення обміну між валютами ? валютного курсу.

Необхідність валютного курсу визначається тим, що національні грошові одиниці за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним платіжним засобом. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій вони повинні бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні розрахункові одиниці (СДР та інші). Правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах економічних суб'єктів різних країн. Через концепцію курсу національної валюти центральний банк впливає на стан платіжного балансу країни, а також використовує його як інструментарій монетарної політики.

Валютний курс відображає взаємодію середовищ національної та світової економіки. Він використовується при купівлі та продажу валюти у зв'язку з експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженні в країну або вивозі за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.

Валютний курс, як інструмент міжнародних трансакцій (угод) характеризує відкриті економічні системи, між якими відбувається рух товарів, послуг і капіталів.

Валютний курс необхідний для:

- обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів;

- порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Якщо давати визначення валютного курсу як економічної категорії, то він є ціною грошової одиниці тієї чи іншої країни. Але кожна країна не існує сама по собі, особливо якщо це країна з орієнтацією на ринкову економіку. У сучасних умовах використання валютного курсу дуже широке: використання у державних статистичних розрахунках, які визначають позицію країни у світовій економіці; тісний зв'язок з експортом та імпортом товарів чи послуг, що слугує оцінкою зовнішньоекономічної діяльності та власного рівня виробництва і, як похідна, підрахунку сальдо платіжного балансу країни та багато іншого. При врахуванні цього можна дати більш ємне визначення валютного курсу - як ціну грошової одиниці однієї країни, виражену у грошовій одиниці іншої країни.

Щодо поняття «валютний (обмінний) курс», то це вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у валюті іншої країни, групі валют або міжнародних грошових одиницях. Таким чином, обмінний курс є одним із найбільш важливих елементів національної валютної системи, оскільки його рівень відображає динаміку основних макроекономічних показників розвитку країни і він сам може активно впливати на їх зміну.

Валютний курс є ключовим елементом державної економічної політики кожної країни. Йому притаманні наступні функції:

- за його участю долається економічна обмеженість національної грошової одиниці та відбувається поступове перетворення її в інтернаціональну;

- він є основою для здійснення економічних порівнянь цінових структур окремих країн, результатів виробничого відтворення, а саме: продуктивності праці, торговельного і платіжного балансів, темпів економічного зростання;

- його механізм впливає на перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні стосунки та тісні господарські зв'язки;

- за його допомогою можливо порівняти національні ціни та умови виробництва з інтернаціональною вартістю товарів і послуг, що в підсумку дає можливість прирівнятися до єдиного вартісного еквівалента - інтернаціональних витрат праці, а в підсумку до інтернаціональної вартості.

Режим валютного курсу забезпечується правилами, процедурами, розпорядженнями через установи, що втілюють його на підставі прийнятого законодавства, їх призначення в тому, щоб забезпечити визначення валютного курсу, його зміну, використання для здійснення розрахунків, забезпечення платіжних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків.

Узагальнення найбільш поширених і специфічних методів такої діяльності дає змогу виділити два «чистих» різновиди режиму валютних курсів. У практичній діяльності відбувається «схрещування» цих режимів і утворюються два гібридних режими, кожний із яких характеризується перевагою першого або другого. Таким чином, маємо підставу констатувати існування чотирьох режимів валютних курсів. П'ятий режим організації валютних курсів - це прямий державний контроль усіх міжнародних трансакцій (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Режими валютних курсів [1, 2, 4, 7]

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється, ґрунтуючись на таких показниках: співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівні валютних резервів, стані торговельного балансу тощо. Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована у таким чином, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо.

Одним із основних питань, які стоять перед центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці.

Фіксований режим валютного курсу характеризується тим, що уряд установлює постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Це забезпечує вільну купівлю і продаж національної валюти по цій ціні не залежно від того, хто здійснює валютно-платіжні операції. Даний режим передбачає, що уряд здатний забезпечити продаж іноземної валюти в тій кількості, що потрібно для підтримки встановленого урядом курсу.

Вважається, що найбільшим досягненням фіксованого режиму валютних курсів є те, що він чітко надає національним валютам характер справжніх грошей. А це значить, що такі функції грошей як засіб нагромадження, платежу, міра вартості здійснюються повною мірою. Фіксований режим надає цілком визначене значення цінам закордонних товарів в іноземній валюті.

Вільно плаваючі курси - це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни. Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвинутою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного «плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розмір валютних резервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. При плаваючому режимі валютного курсу попит на валюту і пропозицію її на вільному ринку визначає валютний курс. Уряд не втручається у формування плаваючого валютного курсу.

Контрольований режим валютного курсу подібний до фіксованого валютним курсом тим, що його встановлює уряд. Однак одночасно він має істотні відмінності: уряд вирішує, які обсяги іноземної валюти можна купити в держави, визначає її склад, цільове призначення і час використання. Виходячи з політичних та ідеологічних цілей, уряд може підвищити курс іноземної валюти для розширення імпорту і знизити його для стимулювання експорту. Тобто валютний курс контролюється державою.

Варто розрізняти контрольований валютний курс і валютні обмеження, що мають місце в країнах, де панують плаваючі та фіксовані валютні курси. «Гібридні» плаваючі режими валютних курсів - це об'єднання фіксованих і плаваючих режимів валютних курсів з пріоритетом останнього, що і формує режим «регульованого плавання». Він передбачає обережне втручання уряду в процес формування валютних курсів на валютних ринках, Це означає, що уряд не встановлює паритетів обмінних курсів, не визначає наперед валютні курси, не дає ліміти варіацій валютних курсів. Уряд, виходячи зі своїх інтересів, на підставі раціональних розрахунків самостійно приймає рішення про валютну інтервенцію. Так, він може прийняти рішення про інтервенцію з метою підвищення ціни національної валюти для того, щоб зменшити інфляційний тиск на економіку. Уряд також може загальмувати чи зупинити подорожчання валюти.

Головна перевага цього режиму полягає в тому, що валютні влади і держава не зв'язані правилами й інструкціями, що уже не відповідають новим умовам. У них з'являються можливості для вибору відповідної актуальної валютної політики. Полегшується пристосовування економіки до зовнішньоекономічних умов за допомогою регулювання валютного курсу. Режим «регульованого плавання» зменшує коливання валютного курсу, що властиво чистому плаваючому режиму. Однак існують і значні недоліки.

При відсутності погоджених правил і орієнтирів валютні політики окремих країн можуть бути несумісні, що породжує конфлікти. Регульоване плавання іноді називають «брудним плаванням», тому, що при цьому валютна політика свідомо спрямована на однобічний захист вигідного країні валютного курсу. Вона призводить до такого перерозподілу ресурсів у світі, що зменшує обсяги світового ВНП. Одночасно йде тенденція до маніпулятивного регулювання змінним курсом для одержання односторонніх переваг за рахунок інших країн.

Проаналізувавши переваги і недоліки основних видів режимів валютних курсів, розглянемо вплив найбільш уживаних із них на економіку країни (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристики режимів фіксованого і плаваючого обмінних курсів та їх впливу на розвиток економіки країни

Отже, кожен із валютно-курсових режимів має свої переваги та недоліки і в чистому вигляді майже не використовується. Крім того, на практиці досить складно визначити режим валютного курсу, адже в кожній країні він має свої особливості і в більшості випадків поєднує риси двох ключових режимів валютних курсів.

Таким чином, валютний курс є досить динамічним показником, і для формування успішної валютно-курсової політики країни необхідно детальне вивчення, розрахунок та прогнозування всіх суттєвих факторів, що формують цей показник.

1.2 Принципи функціонування валютного ринку

Розглядаючи деякі теоретичні та практичні засади вибору валютного режиму, слід зазначити, що вони не витримують критики і не можуть слугувати рецептом успішної валютної політики. Йдеться насамперед про «теорему про неможливість», або теорію трикутника, сформульовану Міжнародним валютним фондом. Згідно з нею не можна одночасно досягти трьох цілей, а саме: вільного перетікання капіталів, фіксованого режиму валютного курсу і незалежної монетарної політики. Для країн-позичальників ця теорія формулювалася так: одночасно можна і необхідно використовувати лише будь-які два регулятори. Це дасть змогу уникнути фінансових криз. Утім, зауважимо, що де-факто дана теорема не завжди спрацьовувала.

Так, її спростовує приклад Росії, адже влітку 1998 року відповідно до теорії трикутника в Росії було лише два параметри - лібералізація руху капіталу і номінальний доларовий якір. Рекомендації щодо грошово-кредитної політики надавав Міжнародний валютний фонд, пропонуючи план-графік зміни грошової бази. Але криза все ж сталася.

З іншого боку, грошово-кредитна система Китаю, що успішно витримала кризу 1997-1998 pp., цілковито вписується в теорію трикутника. КНР проводила політику фіксованого курсу юаня (що поєднувалась із цілком самостійною грошово-кредитною політикою) і запобігала найменшій лібералізації руху капіталів. Отже, Китай не зробив того, внаслідок чого зазнали кризи Малайзія, Південна Корея, Тайвань, Таїланд, Індонезія та інші країни.

Навіть з огляду на наведені приклади можна дійти висновку, що найважливішою у трикутнику є лібералізація руху капіталів. Саме через відкриття внутрішнього фінансового ринку інвестори-нерезиденти змогли за лічені тижні зламати національні валютно-фінансові механізми, тоді як не розвинутість фінансової системи України навпаки - пом'якшила наслідки впливу фінансової кризи в Росії.

Для країн, що прагнуть поглибити інтеграцію своїх економічних систем, усі три вимоги є важливими і мають певні обмеження, закріплені угодою [50], відповідно до якої країни - кандидати на вступ до ЄС повинні відповідати Маастрихтським критеріям, а саме: підтримання дефіциту бюджету на рівні не більше 3% від ВВП, державного боргу - не вище 60% від ВВП, дотримання орієнтирів щодо відсоткових ставок та інфляції, встановлених, виходячи з мінімальних відхилень відносно трьох найнижчих із цих показників у країнах Євросоюзу.

Стосовно валютно-курсової політики, то за вимогами щодо членства у ЄС обов'язковим є підтримання принаймні протягом двох років стабільності обмінного курсу. Стабільність обмінного курсу означає членство у валютному механізмі ERM II, сутність якого зводиться до фіксації курсу національної валюти відносно євро. Спочатку це передбачало відхилення у межах плюс-мінус 15% від центрального паритету відносно євро, надалі цей діапазон звужено до плюс-мінус 2,25%. Вважається, що чим вищий ступінь інтеграції, тим жорсткішою має бути фіксація.

Прикладом успішної реалізації цієї політики може бути Словенія. 27 червня 2004 року вона запровадила механізм обмінного курсу ERM II. Центральний паритет було встановлено на рівні 239,640 SIT/EUR. При цьому основу грошово-кредитної політики Словенії становлять таргетування інфляції та лібералізація руху капіталу [51].

У цілому грошова політика Словенії вважається однією з найуспішніших. Словенія належить до тих не багатьох країн із перехідною економікою, де боротьба з інфляцією, заснована на таргетуванні грошової пропозиції, дала позитивні результати. Після 1997 року об'єктом регулювання був агрегат «широкі гроші» (М3). Цільовий орієнтир визначався у вигляді коридору протягом 1990-х років.

Разом із тим Банк Словенії цілеспрямовано і постійно займався регулюванням обмінного курсу з двох основних причин. Перша полягає в невеликих розмірах і високому ступені відкритості економіки Словенії (обсяг зовнішньої торгівлі становить понад 100% від ВВП), що робить обмінний курс істотним чинником інфляції. Проблема конкурентоспроможності вітчизняних товарів для Банку Словенії також є вкрай важливою. Друга причина, досить загальна для всіх країн із перехідною економікою, полягає в тому, що на початковій стадії переходу для національної економіки характерною є висока присутність іноземної валюти й водночас слабко розвинуті фінансова і банківська системи.

Таким чином, ринок іноземної валюти є іноді якщо не єдиним, то найбільш ефективним засобом впливу центрального банку на стан грошового обігу (як і це має місце і в Україні). Інакше кажучи, крім використання монетарного якоря, Банк Словенії проводив певну курсову політику, яку можна охарактеризувати як кероване плавання. При цьому відбувалася плавна девальвація долара щодо європейських валют. У 2001 році Банк Словенії опублікував свою середньострокову програму грошово-кредитної політики. У ній чітко зазначалося: по-перше, політика будується з огляду на прагнення країни приєднатися до Європейського Союзу; по-друге, як основна мета грошово-кредитної політики визначається рівень інфляції; по-третє, статус грошової пропозиції (М3) знижений із проміжної мети до рекомендованої величини (reference value), однак наголошується на суттєвій значущості даного індикатора.

Концептуально важливим було положення про те, що в економіці, яка перебуває на стадії переходу до ринку, основним засобом впливу на стан грошового обігу з боку ЦБ є операції на валютному ринку.

Водночас відбулися зрушення у бік лібералізації капітальних операцій. Насамперед це стосувалось експорту капіталу, в тому числі відкриття резидентами рахунків за рубежем і придбання ними іноземних фінансових активів. Спрощувався порядок довгострокових портфельних інвестицій до Словенії. Де-факто перехід країни на валютний механізм ERM II свідчить і про те, що вона успішно виконала поставлені завдання.

Світовий досвід свідчить: є чимало прикладів вдалого використання і плаваючих, і фіксованих режимів, а також їх комбінації. Проте останнім часом багато країн надає перевагу плаваючим режимам валютного курсу. Це обумовлюється тим, що все більше держав закінчило перехідний період реформування своїх економік і все більше інтегрується у міжнародні фінансові ринки. З огляду на це використання плаваючого режиму валютного курсу є доцільнішим.

Перевагами цього режиму є те, що за гнучкого номінального обмінного курсу потреба у корекціях реального обмінного курсу задовольняється краще, ніж за допомогою зміни цін і заробітної плати за режиму фіксованого обмінного курсу. Також ефективніше піддаються контролю стрімкі припливи або відпливи капіталу (шляхом номінальних змін, а не змін реального обмінного курсу).

Особливістю останніх десятиріч є зростаюча роль та значення фінансово-кредитної й банківської системи в глобальній економіці в умовах дерегулювання міжнародних і національних валютних ринків, що загострило питання про необхідність розробки механізму регулювання взаємовідносин усіх учасників валютного ринку як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Валютний ринок розвивається не відособлено від світових процесів, а, навпаки, в тісному переплетенні міжнародних зв'язків, тому глобалізація є головною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Процеси глобалізації яскраво виражені у валютній сфері, при цьому спостерігається посилення ролі світових валютних центрів як місць здійснення фінансових угод і торгівлі різноманітними фінансовими продуктами, кількість видів яких останнім часом стрибкоподібно зростає. В умовах глобалізації статусу світових валютних центрів набувають не лише традиційні Нью-Йорк, Лондон і Токіо, а й нові міста в Азії, на Близькому Сході та в інших регіонах світу. Збільшенню кількості нових валютних центрів сприяють:

- переміщення ділової активності до Китаю, Індії та інших країн із ринками, що активно розвиваються (emerging markets);

- зростаючий попит на валюти - «притулки» капіталів;

- пошук нових стабільних валют як засобів міжнародних платежів.

Тим не менше, незважаючи на розширення обсягів у світових угодах регіональних валют та появу нових валютних ринків, абсолютне домінування долара США як світової валюти залишається, а двох старих валютних центрів - Нью-Йорка й Лондона - навіть посилюється в умовах фінансової глобалізації.

Завдяки добре розвиненій інфраструктурі, великій кількості кваліфікованої робочої сили, сучасним телекомунікаційним мережам, прозорій юридичній системі, сприятливому для інвесторів податковому клімату, ефективно діючим фінансовим біржам і низькому рівню корупції в указаних містах склалися дуже сприятливі умови для фінансової діяльності. Через це більшість великих фінансових компаній світу розміщує в Лондоні та Нью-Йорку свої офіси.

Сьогодні валютний ринок потрібно розуміти як комплексне поняття, тому пропонуємо таке визначення з урахуванням його різноаспектної природи: валютний ринок - динамічна частина фінансового ринку, що являє собою систему економічних відносин і механізмів, які виникають під час здійснення операцій із купівлі й продажу валют і фінансових інструментів у іноземних валютах.

1.3 Валютне регулювання: основні положення

валютний курс ринок плаваючий

Проблеми валютного регулювання служать предметом наукового аналізу у наукових працях вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків. Однак у більшості з них основний акцент робиться або на аналізі чисто теоретичних аспектів даної проблеми, або на розгляді тільки конкретних практичних інструментів механізму регулювання. У цих умовах вважаємо за доцільне розглянути проблеми валютного регулювання у єдності як теоретичних, так і практичних її аспектів. При цьому ми виходимо з припущення, що побудова ефективного механізму валютного регулювання можлива тільки на базі чіткого теоретичного обґрунтування його сутності, змісту ,принципів та критеріїв ефективності.

Спільністю підходів вчених до валютної політики є те, що саме на її основі держава визначає своє відношення до валютного регулювання і його виділення як важливого елемента валютної політики [1, с. 178]. Особливу увагу потрібно зосередити на трактуванні поняття “валютне регулювання”, оскільки у спеціальній літературі немає єдиного підходу до його визначення.

На думку М. Пебро, регулювання валютних відносин - регулювання відносин між суб'єктами валютних відносин з приводу операцій, що здійснюються ними [1]. Б. Райзберг розглядає валютне регулювання як діяльність державних органів щодо управління обігом валюти, контролю за валютними операціями, впливу на валютний курс національної валюти, обмеженню використання іноземної валюти. В.А. Ющенко пропонує таке визначення: “валютне регулювання” - “це регламентація державою та уповноважених нею органів міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій” [3, с. 79].

На нашу думку. наведені визначення сутності валютного регулювання є далеко не повними і відображають тільки сукупність оперативних дій у процесі валютного регулювання.

Визначення поняття “валютне регулювання” в економічній літературі, на нашу думку, не розглядається як системне утворення, яке має мету, згідно з якою формулюються завдання; механізм реалізації, що включає як інституціональний (організаційний), так і інструментарний (функціональний) аспекти; і також складовою частиною якого є елементи контролю за процесом досягнення поставленої цілі.

Тому, на нашу думку, валютне регулювання - це система законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями державними органами влади на території країни, спрямованої на забезпечення економічного зростання.

Валютне регулювання передбачає встановлення державою інструментів, видів, форм здійснення операцій з іноземною валютою, порядку їх проведення. Воно інтегроване у систему державного регулювання і, поряд з іншими його заходами, повинно сприяти реалізації пріоритетних напрямів економічної політики держави. Процес валютного регулювання можна подати у вигляді послідовності певних етапів (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Процес валютного регулювання [5, с. 83]

За своєю сутністю валютне регулювання виступає у якості важливої ланки взаємозв'язку національної економіки із світовою. Система валютного регулювання відіграє важливу роль у реалізації політики оптимальної участі будь-якої країни у міжнародному поділі праці. Заходи валютного регулювання безпосередньо пов'язані із забезпеченням економічної безпеки держави, з їх допомогою створюються умови для підтримання стабільності національної валюти та збалансованості платіжного балансу.

Валютне регулювання забезпечує підтримання стабільної купівельної спроможності національної валюти відносно товарів та послуг, що обертаються на внутрішньому та світовому ринку, та виступає у якості важливого інструменту забезпечення стабільного економічного зростання.

Заходи валютного регулювання можуть стати ключовими при проведенні політики дерегулювання на макроекономічному рівні.

З огляду на вище викладене, можна зробити висновок, що в основі побудови системи валютного регулювання повинні лежати такі принципи:

1. Єдність і цілісність системи валютного регулювання, що забезпечується єдиною правовою базою, єдиним порядком здійснення валютних операцій та єдиним регулювання валютних відносин.

2. Відносна стабільність, тобто забезпечення певної стійкості елементів системи валютного регулювання, наприклад, встановлення валютних обмежень і порядку здійснення валютних операцій.

3. Гнучкість валютного регулювання, що означає встановлення коригування цієї системи залежно від стану внутрішнього валютного ринку, загального макроекономічного стану держави і тенденцій розвитку світового валютного ринку.

4. Ефективність - це означає, що встановлення основних елементів системи валютного регулювання має впливати на економічну політику держави та забезпечити необхідний рівень валютних резервів країни та підтримку рівноваги платіжного балансу.

5. Стимулювання валютної стабільності, забезпечення механізму валютного регулювання у відносинах між державами з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами, послугами та капіталом.

Огляд літературних джерел, оцінка різних поглядів на організацію системи валютного регулювання, дозволили нам звести її до такої схеми (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Структура системи валютного регулювання

Під механізмом валютного регулювання розуміють сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь у процесі відносин валютного регулювання (суб'єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова) [6, с. 198].

Механізм валютного регулювання можна подати за допомогою схеми (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Механізм валютного регулювання [6, c. 7]

Варто зазначити, що розподіл на структурні елементи механізму валютного регулювання на практиці є неможливим, оскільки лише постійно взаємодіючи між собою, ці елементи є дієвим налагодженим механізмом.

Зміст системи валютного регулювання констатується чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються:

- суб'єкти валютних відносин, їхні права ( в т.ч. права власності на валютні цінності в іноземній валюті) та обов'язки;

- статус національної валюти;

- порядок здійснення валютних операцій, використання надходжень в іноземній валюті, організації торгівлі валютними цінностями, розрахунків в іноземній валюті;

- режим визначення й регулювання валютного курсу;

- механізм утворення й використання офіційних валютних резервів;

- механізм здійснення валютного контролю, повноваження органів державного управління і функції банківської системи у цьому питанні тощо.

Отже, сфера валютного регулювання включає достатньо широке коло питань. У цьому зв'язку можна виділити три основних напрями регулювання.

1. Регулювання валютних ринків. Метою регулювання є забезпечення рівноваги на валютному ринку шляхом співставлення попиту та пропозиції на національну валюту. Одним із методів забезпечення достатнього попиту на гривні в умовах доларизації економіки України може бути вимога обов'язкового продажу частини експортної виручки.

2. Управління валютним курсом. В Україні прийнято досить ліберальний варіант курсоутворення, проте і він передбачає інтервенції НБУ на валютному ринку. Таким чином, управління валютним курсом шляхом політики управління валютними резервами та управління зовнішнім боргом є важливою частиною регулювання валютно-фінансової сфери.

3. Регулювання руху капіталу. Протягом всього періоду існування валютного регулювання в Україні в його сучасному вигляді, тобто з 1992 р., щодо регулювання руху капіталу переслідувалось дві мети: попередження необґрунтованого відтоку капіталу з країни та створення сприятливих умов для залучення довгострокових іноземних інвестицій та фінансового капіталу при одночасному обмеженні відтоку спекулятивного іноземного капіталу. Однак реальна ефективність регулювання руху капіталів в Україні залишається на низькому рівні.

Можна виділити також два аспекти застосування валютного регулювання: валютне регулювання як частина макроекономічного регулювання (про що йшлося вище) і валютне регулювання в умовах становлення ринкового механізму. Валютне регулювання як частина макроекономічного регулювання має п'ять сфер застосування:

1) підтримання задовільного стану платіжного балансу;

2) боротьба з нестачею внутрішніх заощаджень з метою внутрішнього інвестування;

3) фінансування бюджетного дефіциту;

4) скорочення коливань надходжень та відпливу короткострокового капіталу;

5) попередження процесу переносу міжнародних фінансових криз.

Однією з пріоритетних сфер валютного регулювання є введення обмежень на вивіз капіталу для підтримання задовільного стану платіжного балансу. Все більше дослідників приходять до висновку про неефективність цих заходів, що підтверджується багатьма прикладами [7]. Обмеження на відплив капіталу можуть вводитися при нестачі внутрішніх заощаджень з метою внутрішнього інвестування. Для збільшення капіталовкладень у державі необхідно достатньо сприятливий інвестиційний клімат, відповідне податкове законодавство, чітке визначення прав власності. Попередження втечі капіталу може допомогти державі вирішити такі важливі питання як підвищення збору податків, насиченості економіки реальними грошима, покращення фінансової дисципліни, тоді як безпосередньо проблема збільшення капіталовкладень лежить за межами сфери валютного регулювання.

З метою вирішення завдань макроекономічної політики валютне регулювання може застосовуватися для скорочення коливань як відпливу, так і надходження короткострокового капіталу, оскільки сильні коливання не сприяють економічному зростанню і ускладнюють проведення макроекономічної політики. Зокрема, різке надходження або відплив викликають коливання валютного курсу, а в умовах регулювання валютного курсу з боку центрального банку це може призвести до коливань золотовалютних резервів. Таким чином, за допомогою валютного регулювання може вирішуватися проблема автономності економічної політики держави, оскільки в умовах посиленої рухливості капіталу на міжнародному рівні внутрішня економічна політика стає все більш залежною від міжнародної кон'юнктури.

Валютне регулювання може використовуватися для захисту фінансової галузі, що розвивається, за аналогією з протекційними заходами у зовнішній торгівлі. З цією метою уряд може обмежити доступ резидентів на іноземні фінансові ринки, а також входження на місцевий ринок іноземних фінансових інститутів. Сьогодні існує щонайменше три аргументи на користь необхідності захисту фінансової галузі, яка розвивається в Україні.

По-перше, українські банки не можуть повністю конкурувати з іноземними, оскільки надто відстають за розмірами статутних капіталів і, відповідно, за можливістю охоплення широкої клієнтури з достатнім ступенем надійності.

По-друге, українські фінансові організації потребують державного захисту, оскільки у них недостатньо досвіду та репутації, які можна отримати тільки протягом тривалого періоду.

По-третє, наявність недосконалої конкуренції за грошові потоки клієнтів, що може призвести до краху всієї банківської системи.

Валютне регулювання є можливим як спроба знизити рівень системного ризику країни. Заходи валютного регулювання обмежують можливість зберігання активів та фіксації зобов'язань економічних суб'єктів у іноземній валюті. Ці заходи покликані захистити господарюючих суб'єктів від різких коливань курсу національної валюти і, таким чином, знизити загальний ризик фінансової системи.

1.4 Світовий досвід регулювання валютного ринку

У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави.

Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль.

У Німеччині основним федеральним органом регулювання валютного ринку є Комісія з цінних паперів (BAWe), яка була створена після прийняття у 1994 р. Закону про торгівлю цінними паперами. Важливим напрямом діяльності Комісії є контроль за виконанням заборони на операції з цінними паперами з використанням інформації, невідомої широкому загалу. Наприкінці 1999 р. понад 150 працівників органу були задіяні у контроль за недопущенням застосування інсайдерської інформації, причому, порушники, згідно з законодавством, можуть бути ув'язнені на строк від 1 до 3 років [99, с. 138-139].

У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Франції, де акцент із функцій валютного та експортного контролю перенесено на удосконалення методів боротьби із відмиванням грошей, статистичний облік та аналіз інформації здійснює державний контрольний орган при Міністерстві економіки, фінансів та бюджету - Група розслідувань незаконних фінансових операцій. Виявлена інформація надходить спеціально уповноваженим митним і поліцейським органам - Національному митному управлінню та Центральній службі поліції боротьби із великими фінансовими правопорушеннями [4, 138].

У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.

У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок.

Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту.

У Великобританії більшість повноважень щодо валютного контролю здійснює Банк Англії. Він керує діяльністю своїх філій та представництв у більшості комерційних банків (як британських, так і іноземних), що знаходяться на території Великобританії. Низку повноважень мають також органи митниці й акцизів [4, с. 138]. Серед бірж, що входять в число регульованих Правлінням з питань валютного регулювання, цінних паперів та інвестицій, слід перелічити Лондонську фондову біржу, Фінансова мережа торгівельних точок (Tradepoint Financial Networks PLC), Лондонська біржа фінансових ф'ючерсів та опціонів, Лондонська біржа цінних паперів та деривативів, Міжнародна нафтова біржа, Лондонська товарна біржа, Лондонська біржа металів.

Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.

Країни з економікою перехідного типу мають недостатньо розвинутий валютний ринок, про що свідчать дані щодо невеликого внеску ринку в економічне зростання країни. Навіть в такій державі, як Російська Федерація, у 2013 р. приріст промислового виробництва на 87,7 % був забезпечений експортними, а не фондовими операціями [21, с. 28].

Значною мірою це обумовлено слабкістю інститутів регулювання валютних ринків. В табл. 1.2 наведена порівняльна характеристика розвитку інститутів регулювання в розвинутих країнах та країнах, що розвиваються.

Таблиця1.2

Розвиток інститутів регулювання валютних ринків в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються [19, с.105]

Формування організованих валютних ринків у таких умовах неможливо без координації зусиль країн. У квітні 2000 р. була заснована Міжнародна асоціація бірж країн СНД, що об'єднала 19 бірж з 9 країн держав, серед яких була й Україна. Основними напрямами роботи Асоціації є взаємодія бірж у сфері моніторингу ситуації на національних фінансових ринках; спільна розробка законодавчого, технологічного, а також інформаційно-аналітичного забезпечення інтегрованого ринку капіталів; визначення стандартів роботи на біржах країн СНД [83, с. 20]. Кооперація зусиль країн новостворених ринків у сфері регулювання валютного ринку виступає, на наш погляд, однією з складових національної економічної політики. Отже, в роботі наводиться аналіз системи побудови державних органів регулювання в деяких країнах СНД, співробітництво з якими є найбільш значиме у найближчий період.

Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.

Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод.

Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо, які є найбільшими за обсягом операції. При цьому, коли відбуваються торги опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.

1.5 Роль держави в процесі курсоутворення

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму реалізації форм власності, а з іншого - у спрямовуючому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як єдиного цілого. Валютний ринок є невід'ємною складовою ринкової системи держави і тому на нього теж поширюється об'єктивна необхідність здійснення державою регулятивних функцій, актуальність яких є особливо очевидною в умовах світової фінансової кризи.

Валютна політка держави передбачає собою сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері валютних відносин відповідно до цілей загальної економічної політики країни. Одним із найважливіших інструментів валютної політики є валютне регулювання, за посередництвом якого здійснюється регулювання державою валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій.

Відомо, що основним органом у процесі здійснення валютного регулювання є Національний банк України, який у визначеному законом порядку виконує такі функції [ 6 ]: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України та складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України та визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України та видає ліцензії на здійснення валютних операцій, а також приймає рішення про їх скасування; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики та установлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей та в іноземній валюті, або розрахункових одиницях.

Зазначимо, що розрізняють дві форми валютного регулювання: прямої (валютна інтервенція, валютні обмеження, регулювання рівня конвертованості валюти, корекція облікових ставок НБУ, регулювання режиму валютного курсу) та непрямої (управління валютними резервами, регулювання платіжного балансу) дії. Слід детальніше зупинитись на такому інструменті валютного регулювання, як валютні інтервенції, оскільки вони посідають важливе місце в інструментарії центральних банків, зокрема Національного банку України.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют [ 7 ]. Ширше суть валютних інтервенцій можна зрозуміти із переліку головних цілей їхнього проведення у країні. До таких цілей можна віднести: підтримання на певному, необхідному для економіки держави курсу національної грошової одиниці; стабілізацію кон'юнктури валютного ринку країни (у разі втрати рівноваги між попитом і пропозицією на іноземну валюту); для стимулювання збільшення обсягів експортованих товарів, робіт та послуг та підтримки конкурентоспроможності на міжнародних ринках цільовим є проведення валютних інтервенцій для утримання курсу національної валюти на штучно заниженому рівні.

На нашу думку, варто розглянути ще деякі інструменти регулювання руху капіталів, які поширені у зарубіжних країнах та порівняти їх з наявними в Україні. Наприклад, такий інструмент валютного регулювання, як використання спеціальних рахунків при здійсненні певних операцій з капіталом який застосовують у Російській Федерації в Україні, нажаль, відсутній. Також немає серед заходів валютного регулювання у вітчизняній економіці такого інструменту, як запровадження вимог до банку зберігати на безпроцентному рахунку в центральному банку до 100% розміру відкритої позиції в іноземній валюті.

Широко використовується у таких раїнах як Малайзія, Бразилія, Чилі, Колумбія, тощо славнозвісний «податок Тобіна» на репатріацію прибутків, або на операції продажу валюти, депозити нерезидентів та надані їм національними банками кредити, окремі види портфельних і прямих іноземних інвестицій. В українському законодавстві накладення такого податку не передбачається, хоча саме він міг би забезпечити «левову частку» у доходах державного бюджету в умовах інтеграції національної економіки у світову спільноту.

Слід також враховувати, що у зарубіжних країнах на відміну від України існують адміністративні методи стримування відпливу, або припливу капіталів. Суть методів полягає у запровадженні порядку обов'язкового отримання від Міністерства фінансів або центрального банку дозволу на проведення окремих видів операцій із капіталом. Зазначимо, що із вересня 2005 року комерційним банкам України дозволено проводити форвардні операції із іноземною валютою, хоча світовий досвід свідчить про жорстке регулювання при здійсненні цих операцій. Так, наприклад, у Малайзії існує заборона на укладення національними банками форвардних угод і валютних свопів із нерезидентами; у Таїланді запровадженні жорсткі регулятивні вимоги щодо їх здійснення, банки у цій країні повинні щоденно звітувати про обсяги валютних свопів і форвардних операцій із нерезидентами.

На нашу думку, застосування інструментів, які не передбачені вітчизняним законодавством в процесі регулюванні валютного ринку, проте активно застосовуються у зарубіжних країнах із розвинутою економікою, посилить стимулюючий вплив на прямі іноземні інвестиції з одночасним підвищенням валютного контролю за обсягами та структурою короткострокового іноземного капіталу, який у більшості випадків має спекулятивний характер.

Особлива роль у системі валютного регулювання належить ефективній організації валютного контролю. Так, згідно зі статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Саме наявність валютного контролю передбачає втручання державних органів у функціонування валютного ринку.

Слід зазначити, що до об'єктів валютного контролю відносять наступні операції [6]: регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів, а також обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти; обов'язковий продаж державі частини одержаної іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом та зосередження валютних операцій в центральних, або уповноважених банках; контроль за створенням і ліквідацією авуарів резидентів та нерезидентів-учасників валютних операцій у країні; обмеження ввозу-вивезення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; контроль за отриманням суб'єктами підприємницької діяльності кредитів в іноземній валюті та інші.

Зауважимо, що в Україні відсутній державний орган, який би комплексно розробляв загальнодержавну політику валютного контролю, втілював би її у конкретні практичні методи та заходи. На даний момент в Україні функції валютного контролю виконують декілька державних структур, зокрема, Національний банк України, уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України, що звичайно не є сприятливим економічним явищем для ефективної реалізації державного валютного контролю.

Очевидно, що розвиток української економіки, яка протягом останніх декількох років набула статус ринкової передбачає великий обсяг припливу іноземного капіталу, що у свою чергу призводить до певних економічних ризиків.

Саме в таких макроекономічних умовах підвищується роль ефективної реалізації у державі валютного регулювання та валютного контролю, зокрема. Так, такі зарубіжні фахівці, як Улюкаев А. та Куликов М. [ 10 ] зауважують, що за умови припливу значної кількості іноземного капіталу виникають насамперед такі ризики: швидке зміцнення національної грошової одиниці, яке у свою чергу знижує конкурентоспроможність вітчизняних виробників не лише на світовому, але й на вітчизняному ринку; поява в країні «гарячого» короткострокового капіталу, для якого властиві підвищена мобільність і чутливість до змін на міжнародних фінансових ринках.

Значні обсяги такого капіталу можуть призвести до структурних перекосів у економіці, а термін його перебування в країні є практично непрогнозованим; наявність різних «ринкових бульбашок». Суттєвий приплив капіталу може сприяти «перегріву» невеликих фінансових ринків, характерних для країн з перехідною економікою; зниження ефективності самостійної грошово-кредитної політики. В умовах вільного руху капіталу практично неможливо дотримуватися її цільових показників, оскільки вони цілковито залежатимуть від непередбачуваної поведінки потоків капіталу.

Найцікавішим та найактуальнішим, на наш погляд, є те, що сучасна парадигма глобалізації ґрунтується на пріоритетності лібералізації валютних відносин як однієї із базисних характеристик нової глобальної системи. Проте, щодо доцільності застосування окремих валютних обмежень для стримування дестабілізуючих потоків іноземного капіталу, чи навпаки, запровадження лібералізації контролю за його рухом у країні, не існує єдиної економічної думки.

Так, такі західні науковці як М. Клейн та Дж. Олівей [ 13 ] стверджують, що у більшості індустріальних країн існує позитивний зв'язок між лібералізацією валютного регулювання та прискоренням темпів економічного зростання. Вчені зазначають, що у країнах у яких високий рівень лібералізації валютно-фінансових відносин вищі темпи економічного зростання. Проте, ця теорія не стосується країн із трансформаційною економікою, оскільки для отримання позитивного результату лібералізації таких відносин потрібен певний час.

Російські практики, такі як, В. Вороніна та О. Диннікова [ 4 ] та інші вважають, що масштабна лібералізація капітальних потоків у трансформаційних економіках із недостатньо розвинутою фінансовою системою є передчасною. Вони зазначають, що введення в дію певних норм і положень у російському Законі «Про валютне регулювання і валютний контроль», які передбачають лібералізацію для здійснення операцій валютного обміну та операцій, які пов'язані із рухом капіталу, не сприяє ні забезпеченню стабільності валютного ринку, ні зміцненню позицій Російської Федерації на світових ринках капіталу.

Вітчизняні вчені-економісти також не залишились осторонь дослідження цієї проблематики. Зокрема, значний внесок у певні аспекти лібералізації валютно-фінансових відносин зробили такі економісти як Я. Белінська [1] , Ф. Журавка [7], Ф. Рогач [8] та ряд інших. На їхню думку, доцільним є дотримуватися поступовості та виваженості у проведенні лібералізації валютних відносин, зокрема, мають бути враховані всі умови та наслідки переходу до гнучкого обмінного курсу в Україні.

Відомо, що лібералізація валютного регулювання передбачає поступове та виважене зняття валютних обмежень на поточні та фінансові операції платіжного балансу, а також зменшення втручання у функціонування валютного ринку не лише центрального банку держави, але й органів влади. Так, в економічній літературі розрізняють внутрішню лібералізацію, при якій знімаються бар'єри, що заважають міжгалузевому перетіканню капіталів та зовнішню лібералізацію, при якій знімаються обмеження на проведення валютних операцій на світових ринках капіталів, що створює сприятливий інвестиційний клімат та створює кращі умови для діяльності транснаціональних корпорацій.

У випадку проведення лібералізації завданням державної політики у сфері валютного регулювання є уникнення можливих ризиків, які пов'язані із рухом капіталів, а саме:

- істотні коливання обмінного курсу національної валюти під впливом неконтрольованого переміщення іноземних капіталів, що у свою чергу обмежує дії центрального банку щодо проведення автономної монетарної політики, а також утруднює його контроль за станом монетарної сфери;

- підвищення реального ефективного обмінного курсу та прискорення темпів інфляції у ситуації потужного припливу капіталу, який тисне у напрямі зміцнення національної валюти та зумовлює збільшення грошової маси в обігу внаслідок викупу іноземної валюти до міжнародних резервів;

- можливість раптової «втечі» капіталу внаслідок зміни очікувань інвесторів, а також погіршення стану державних фінансів у результаті активної стерилізації великих обсягів припливу іноземного капіталу.

Поряд із ризиками, які існують у випадку проведення лібералізації валютних відносин Україна може одержати і значні переваги. Так, відомий український економіст Я. Белінська [1] наводить основні з них, до яких можна віднести:

- розширення можливостей національних установ та організацій у здійсненні зовнішніх запозичень та активізація припливу прямих іноземних інвестицій;

- прихід на фінансові ринки іноземного банківського капіталу, що збільшує пропозицію кредитних ресурсів і сприяє зниженню їх вартості та стимулювання розвитку фінансових ринків і сектору небанківських фінансових посередників;

- удосконалення інфраструктури валютного ринку, розвиток та поширення валютних деривативів та інструментів страхування від валютних ризиків, а також посилення ринкових засад процесу курсоутворення;

- зменшення транзакційних витрат учасників зовнішньоекономічної діяльності завдяки усуненню потреби пошуку шляхів обходу валютних обмежень.

Звичайно, що для ефективного проведення будь-якого економічного процесу у країні повинні бути забезпечені певні макроекономічні передумови, це також відноситься і до процесу лібералізації валютно-фінансових відносин, та валютного регулювання, зокрема.

По-перше, в Україні повинен бути розбудований та зміцнений банківський сектор. Так, саме це дасть змогу вітчизняній економіці витримати вищу конкуренцію, коли на внутрішні фінансові ринки прийдуть філії іноземних банків, які забезпечуватимуть вищу якість обслуговування (в силу свого фінансового забезпечення та великого досвіду функціонування на ринках високорозвинутих країн) та нижчу вартість надання банківських послуг юридичним та фізичним особам.

По-друге, зближення рівнів внутрішніх та світових процентних ставок. Ця макроекономічна передумова дасть змогу запобігти небажаному припливу короткострокових спекулятивних капіталів, що у свою чергу збереже стабільність монетарної сфери у період проведення валютної лібералізації.

По-третє, підвищення рівня монетизації економіки та недопущення значного дефіциту державного бюджету, а також проведення виваженої фіскальної політики. Так, за низького рівня монетизації економіки гальмується розвиток валютно-фінансового сектору економіки країни. Також зазначимо, що у період лібералізації валютно-фінансових відносин фінансування дефіциту бюджету за рахунок розміщення державних цінних паперів серед нерезидентів є небажаним та небезпечним, оскільки це є поштовхом до додаткового припливу іноземного капіталу, що має спекулятивний характер.

Важливим етапом на шляху до проведення лібералізації валютного регулювання є підвищення гнучкості обмінного курсу, тобто плаваючого режиму валютного курсоутворення. Так, на відмінну від фіксованого режиму валютного курсоутворення, режим плаваючого валютного курсу є проявом ліберального підходу до державного регулювання, коли прямий адміністративний вплив держави практично відсутній. Державна економічна політика реалізується не шляхом прямого адміністративного втручання в економіку, а іншими, як правило, непрямими та опосередкованими методами, які мінімально деформують прояви вільних ринкових сил. За логікою такої ліберальної економічної політики, втручання держави у процеси курсоутворення є недопустимим, принаймні воно має бути якомога меншим.

На нашу думку, перевагами цього режиму є те, що за гнучкого номінального обмінного курсу потреба у корекціях реального обмінного курсу задовольняється краще, ніж за допомогою зміни цін і заробітної плати за режиму фіксованого обмінного курсу. Також ефективніше піддаються контролю стрімкі припливи, або відпливи капіталу (шляхом номінальних змін, а не змін реального обмінного курсу). Щодо можливого переходу України до режиму плаваючого валютного курсу, то слід зазначити, що цей перехід можна розпочати шляхом поступового зменшення участі НБУ на валютному ринку, або шляхом переходу до режиму валютного коридору, що передбачає встановлення державою на певний період часу максимальної та мінімальної межі коливання офіційного валютного курсу.

У світовій економічній науці, а також у практиці розвинутих країн і міжнародних фінансових організаціях накопичено великий досвід валютного регулювання, однак цей досвід не допоміг уникнути та передбачити багатьох валютних криз. Саме тому, на нашу думку, розглядаючи валютне регулювання, слід детальніше зупинитись на такому понятті як механізм валютної трансмісії.

Так, як зазначають відомі українські вчені-економісти А. Гриценко та Т. Унковська [5] під механізмом валютної трансмісії потрібно розуміти механізм передачі імпульсів, які породжуються діями у сфері валютного регулювання або спонтанними змінами валютного курсу, в фінансовий та реальний сектори економіки, і в кінцевому результаті позначаються на темпах економічного зростання та інфляції. Каналами валютної трансмісії називаються шляхи, якими розповсюджується ланцюгова реакція економічних імпульсів, що виникли внаслідок змін у валютній сфері. Тобто, канал валютної трансмісії описується послідовністю безпосередньо пов'язаних між собою економічних параметрів, що характеризують стан певної області економічної системи, на яку поширюється вплив змін валютного курсу.

Ми розділяємо думку вище згаданих науковців про те, що канали валютної трансмісії доцільно систематизувати за такими класифікаційними ознаками:

- за сутністю економічних процесів, які відбуваються за певним каналом і відповідно - за змістовим складом змінних, які цей канал утворюють;

- за структурою каналу: деякі канали є лінійними ланцюгами взаємопов'язаних змінних, а деякі - мережевою структурою, яка відображає багатоканальну дію певного параметра на інфляцію та економічне зростання;

- за силою зв'язків, які формують канал. Сила впливу зміни одного параметра на інший відображається через рівень його еластичності. Так, якщо певна економічна зміна пов'язана з валютним курсом через лінійний трансмісійний канал, то її еластичність відносно курсових коливань є суперпозицією еластичностей, які характеризують усі проміжні ланки даного каналу;

- за наявністю зворотних зв'язків у структурі каналу. Якщо трансмісійний канал містить зворотні зв'язки, тобто має місце зворотна дія певної результуючої змінної на валютний курс або іншу попередню змінну, цей канал називається трансмісійним каналом зі зворотнім зв'язком.

У процесі здійснення державою валютного регулювання, навіть дієвого і раціонального, досить складно спрогнозувати валютну кризу, саме тому, врахування особливостей трансмісійних каналів дозволяє краще зрозуміти природу виникнення світових валютних криз, що в свою чергу дасть змогу їх передбачити, а також цей механізм досить точно відображає взаємозв'язок між валютним регулюванням та системою економічних відносин у будь-якій країні.

Слід наголосити, що діюча система валютного регулювання потребує удосконалення, насамперед, це передбачає підвищення якості валютного законодавства. Так, в Україні ще досі не прийнято закон «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», проект якого існує вже цілих сімнадцять років.

Висновки до Розділу І

У контексті висвітленого вище матеріалу слід зробити висновок про те що, в Україні повинні змінитися загальні макроекономічні умови, що передбачають підвищення монетизації української економіки, розвиток фінансової системи, насамперед підвищення рівня стійкості банківського сектору, зближення рівнів внутрішніх та світових процентних ставок, що дасть змогу запобігти небажаному припливу короткострокових капіталів, які переважно носять спекулятивний характер та у перспективі лібералізувати сферу валютних відносин.

Можна зробити теоретичне узагальнення про те, що в умовах глобалізації Україна отримає значні переваги у випадку лібералізації валютного регулювання, однак ситуація, яка склалась у 2012 році (світова економічна криза) та продовжується у 2013 навряд чи дозволить відчути ці можливості, але може наштовхнутись на всі можливі ризики, які ще більше усугублять і так нестабільну економічну ситуацію в нашій країні.

Необхідно також зазначити, що при визначені перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов'язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою, а отже залежною певною мірою від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Валютне регулювання відіграє надзвичайну важливу роль у системі економічних відносин, тому потребує покращення у здійсненні валютної політики держави, як в короткостроковому, так і довгостроковому періодах.

Розділ II. Використання механізму державного регулювання валютного ринку на прикладі України

2.1 Вітчизняний досвід державного регулювання валютного ринку

Становлення незалежної України неодмінно пов'язано з реалізацією валютної політики, яку, залежно від особливостей економічного розвитку країни, можна поділити на декілька етапів. Основні засади валютної політики були сформовані в умовах економічної кризи, що супроводжувалася значним зростанням рівня інфляції, дефіциту бюджету, спадом виробництва та порушенням існуючих зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу. Цей етап (1991-1993 рр.) характеризувався [9, с. 175]: відсутністю національного законодавства з питань валютного регулювання і валютного контролю, недосконалістю економічної й податкової політики, яка проводилась у сфері зовнішньоекономічної діяльності; низьким рівнем організації роботи банківської системи у цій сфері; наявністю незначних обсягів валютних резервів Національного банку України і реальною загрозою їх повного вичерпання в умовах девальваційного тиску на курс національної валюти; активним використанням іноземних валют у внутрішньому грошовому обігу.

Цей період також характеризується формуванням власної грошової системи України. Зокрема, 1 січня 1992 р. [27] введено купони багаторазового використання. До зазначеного періоду функцію засобу платежу виконував російський рубель, що було обумовлено відсутністю національної системи валютного регулювання і лише у листопаді 1992 р. зупинено його функціонування в грошовому обігу на території України, а єдиним законним платіжним засобом стає український карбованець [51].

В Україні лише у 1992 р. започатковано створення валютного сегмента грошового ринку, внутрішню основу якого спочатку складали комерційні банки, що одержали ліцензію на право проведення операцій з іноземною валютою та здійснення міжнародних розрахунків. Із вересня 1992 р. розпочала роботу Валютна біржа Національного банку, засновниками якої стали понад 40 комерційних банків, а у липні 1993 р. її було реорганізовано в Українську міжбанківську валютну біржу.

У зв'язку з необхідністю реалізації політики, спрямованої на підтримку курсу національної валюти, в 1992 р. було розпочато роботу зі створення офіційного валютного резерву Національного банку України. На першому етапі формування його структура була такою: долар США - 40 %, німецька марка - 20 %, екю - 20 %, інші валюти - 15 %, золото - 5 %. У подальшому, у зв'язку зі збільшенням обсягів валютних операцій та лібералізацією валютного ринку, ця структура періодично змінювалася.

Національний банк використовував валютні інтервенції для регулювання грошово-кредитного ринку, але переважно не задля впливу на обсяг грошової маси, а як інструмент, за допомогою якого формувався курс національної валюти відносно інших валют. Центральний банк також встановлював правила торгівлі іноземною валютою, відповідно до яких на валютній біржі формувався курс українського карбованця відносно інших валют.

На даному етапі в основному здійснювалося регулювання не валютної, а грошово-кредитної політики через кредитування уряду та реального сектору економіки. Зокрема, обсяги наданих кредитів Національним банком уряду країни у 1992 р. зросли у 34 рази порівняно з попереднім роком; у 1993 р. - у 7 разів, а у 1994 р. - в 11 разів, що негативно позначилося на стрімкому зростанні індексу споживчих цін, значення якого відповідно збільшилося у 21, 102,6 та 5 разів [55, с. 205]. Унаслідок безконтрольної кредитної емісії та спаду виробництва національна валюта стрімко девальвувала: у 1992 р. офіційний курс українського карбованця становив 638 крб. за 1 долар США, у 1993 р. - 12610 крб., у 1994 р. - 104200 крб. (значення наведені за станом на кінець періоду [55, с. 21]).

З метою стримання економічного спаду було запроваджено низку заходів, зокрема:

- встановлено граничний розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу іноземної валюти за безготівковими операціями не більш як 2,5 відсотка від офіційного валютного курсу, за готівковими операціями - не більше 2,5 відсотка від подвоєного офіційного валютного курсу;

- посилено контроль за своєчасністю надходження валютних коштів на рахунки та їх переміщення через митний кордон України.

У лютому 1993 р. з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” на законодавчому рівні були закріплені основні засади реалізації валютної політики [2], в яких національну валюту визнано єдиним законним засобом платежу на території України. Із листопада 1993 р., після запровадження фіксованого курсу гривні, торги валютою на УМВБ було припинено. Її продаж за офіційним курсом, залежно від першочергових потреб держави, проводив тимчасово створений Тендерний комітет.

Другий етап реалізації валютної політики (1994-1996 рр.) характеризується: зниженням частки кредитів, наданих Національним банком уряду; встановленням порядку коригування процентних ставок за кредитами, наданими комерційними банками суб'єктам господарювання; запровадженням обов'язкового резервування від коштів, які знаходяться на валютних депозитних рахунках; застосуванням державних цінних паперів, як інструменту фінансування дефіциту бюджету.

З 11 березня 1994 р. було започатковано аукціони з продажу американського долара, а з квітня - німецької марки і російського рубля. Поступовий вихід з кризової ситуації сприяв становленню рівних умов доступу комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ [49], що також супроводжувалося зниженням облікової ставки та зняттям обмежень на вартість кредитів, наданих комерційними банками. Однак аукціонна форма торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала існуючим умовам валютного регулювання.

З метою сприяння розвитку валютного ринку та зовнішньоекономічних відносин із жовтня 1994 р. було відновлено торги іноземною валютою на Українській міжбанківській валютній біржі [29]. Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Проте з розвитком банківської системи і лібералізацією валютної торгівлі з початку 1995 р. з'явився ще один сегмент валютного ринку - міжбанківський ринок, де угоди укладаються безпосередньо між банками, уповноваженими здійснювати валютні операції. Також було скасовано обов'язковий викуп 10 % валютних надходжень суб'єктів господарювання до офіційних валютних резервів НБУ [44].

На третьому етапі (1997-1998 рр.) відбувалося призупинення економічного спаду та подальша лібералізація валютного ринку. У цей період валютний ринок України зазнав значного тиску внаслідок залучення урядом України короткотермінового капіталу іноземних інвесторів для потреб фінансування дефіциту бюджету шляхом реалізації облігацій внутрішньої державної позики безпосередньо через міжбанківський ринок та Українську міжбанківську валютну біржу. Тиск коштів нерезидентів протягом року був нерівномірним та різноспрямованим і його можна поділити на два періоди.

У січні -- серпні 1997 р. спостерігався значний приплив валютних коштів, унаслідок чого пропозиція доларів США перевищила попит на них, а курс гривні порівняно з початком року знизився на 1,7 %. З метою нейтралізації надлишкової пропозиції доларів США Національний банк України проводив політику стримування надмірної ревальвації гривні шляхом викупу надлишкової пропозиції іноземної валюти.

Із вересня 1997 р. ситуація на валютному ринку почала різко змінюватися через відплив іноземного капіталу в зв'язку з фінансовою кризою в Азії. Іноземні інвестори виводили свій капітал із країн з нестабільною економікою. Характерною рисою валютно-курсової політики в 1997 р. було забезпечення керованості обмінного курсу в межах валютного коридору 1,7-1,9 гривні за долар США, офіційно встановленого з 01.09.1997 р.

Використання валютного коридору, як одного з елементів управління ринком, дало можливість визначити чіткі орієнтири для учасників зовнішньоекономічної діяльності, а жорстка верхня межа стала важливим антиінфляційним фактором, що дало змогу попередити інфляційні очікування й ефективно стримувати темпи внутрішнього знецінення гривні. Система валютного коридору відіграла значну роль при проведенні грошово-кредитної політики в 1997-1998 рр. та в першому півріччі 1999 р.

У 1998 р., у зв'язку з фінансовою кризою в Росії та наявністю тісних торговельних відносин з нею України, з метою недопущення наслідків кризи на український грошово-кредитний ринок Національним банком було введено окремі елементи адміністративного контролю за проведенням валютних операцій:

- з вересня 1998 р. було введено обов'язковий продаж 75 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів [28] і в цьому ж місяці вимогу знижено до 50 відсотків [33];

- з грудня 1998 р. введено тимчасові обмеження щодо кредитування банківськими установами резидентів в іноземній валюті [36];

- проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу вільно конвертованої валюти здійснювалося лише через Українську міжбанківську та Кримську валютні біржі;

- введено обов'язкове документальне підтвердження клієнтом фактичного надходження товарів та отримання послуг при розгляді заявок на купівлю іноземної валюти;

- встановлено обмеження на купівлю іноземної валюти банками-нерезидентами.

Запроваджені заходи з паралельним посиленням контролю за валютними операціями та дотриманням жорсткіших нормативів банківської діяльності сприяли стабілізації економічної ситуації з подальшим застосуванням лібералізаційних заходів.

Реалізація валютно-курсової політики на четвертому етапі (з 1999 р. по 2004 р.) проводилася в умовах виходу з економічної кризи та поступового економічного зростання, зумовленого нарощенням обсягу виробництва, зниженням рівня інфляції, дефіциту бюджету, збільшенням експорту, що забезпечило формування позитивного сальдо поточного рахунку. Запроваджені стабілізаційні заходи сприяли отриманню перших за довгі роки економічної кризи прибутків підприємствами. Зазначені економічні зрушення надали можливість знизити значення облікової ставки Національного банку, що позитивно позначилося на вартості кредитів для суб'єктів господарювання та населення, сприяючи підвищенню доступності позикових ресурсів для суб'єктів ринку. Це дозволило поступово відійти від жорсткого адміністративного регулювання та взяти курс на лібералізацію валютного ринку.

Національний банк України на підставі даних за операціями купівлі-продажу валюти, яку одержував від комерційних банків, самостійно визначав офіційний курс гривні до інших іноземних валют.

Із метою недопущення спекуляцій на валютному ринку у грудні 1999 р. було започатковано роботу Торговельної сесії та Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку [12] згідно з якими щоденні валютні операції здійснювалися у режимі реального часу, тобто після часу, відведеного на торги, всі операції призупинялися і куплену валюту в той же день не можна було знову продати. Цей режим дав позитивні результати, внаслідок чого тиск на валютний сегмент ринку різко зменшився.

Винятково важливе значення для регулювання валютного ринку мало ухвалення в 1999 р. Закону України 'Про Національний банк України', в якому Національний банк визначено особливим центральним органом державного управління, який встановлює порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами.

Із другого півріччя 1999 р. від режиму валютного коридору Національний банк перейшов до режиму плаваючого обмінного курсу, а з лютого 2000 р. таку валютну політику визнано офіційною [11], що стало логічним продовженням послідовної політики лібералізації валютного ринку, яка проводилася Національним банком України протягом 1999 р.

Введення режиму плаваючого обмінного курсу, а також запровадження в грудні 1999 року на міжбанківському ринку Торговельної сесії забезпечили стабілізацію курсу національної валюти, що сприяло зменшенню коливання обмінного курсу гривні у всіх секторах валютного ринку при загальному зростанні обсягу операцій.

Призупинення економічного спаду сприяло скасуванню обмежень на попередню (авансову) оплату за імпортними договорами з 1 липня 1999 р. [53]. Із січня 2000 р. банківські установи отримали дозвіл на кредитування в іноземній валюті фізичних осіб [31].

Таким чином забезпечення високого рівня контролю за валютним ринком України та стабільності національної грошової одиниці на початку 2000 р. було досягнуто завдяки використанню суто ринкових методів регулювання та управління грошово-кредитною системою, що підтвердило правильність застосування Національним банком України відповідних інструментів монетарної політики.

Заходи щодо лібералізації валютної політики відбувалися і у подальшому, зокрема: подовження часу роботи Торговельної сесії на міжбанківському ринку України; надання більшої можливості банківським установам у проведенні операцій із банківськими металами (наприклад, згідно з Положенням про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку [25] до березня 2003 р. банківська установа у роздрібній торгівлі могла продати за однією угодою або одному контрагенту не більше ніж 100 грамів золота, платини чи металів платинової групи або 1000 грамів срібла у зливках чи монетах у кількості не більше ніж 10 золотих, платинових або срібних монет, проте з внесенням змін [32] обмеження встановлено лише в сумі 50000 грн.

У період з 2000 до 2004 рр. Національний банк в умовах офіційного проголошення запровадження плаваючого валютного курсу фактично утримував його на встановленому рівні, дозволяючи лише незначні коливання. Проте, починаючи з 2005 р. Національний банк фактично надає більшої гнучкості національній грошовій одиниці (значення офіційного обмінного курсу наближає до ринкового), що характеризує початок нового п'ятого етапу реалізації валютно-курсової політики.

Із 2005 р. відбувається сповільнення темпів економічного розвитку, що проявлялося у зниженні приросту ВВП, значному зростанні дефіциту бюджету (порівняно з 2000-2003 рр.), від'ємного сальдо поточного рахунку й рівня інфляції. Також у визначений період надходить значний обсяг спекулятивного капіталу, негативний вплив якого посилювався через зростання зовнішніх корпоративних запозичень та приросту іноземних інвестицій від приватизації. Ситуація, що склалася, вимагала запровадження невідкладних заходів, зокрема для зниження тиску на валютний курс гривні через перевищення її пропозиції над попитом, Національним банком було проведено ревальвацію гривні на 4,8%. Певною мірою стабілізації ситуації сприяло й підвищення рівня негативних очікувань у іноземних інвесторів через погіршення макроекономічної ситуації в країні. Крім того Постановою № 101 від 31 березня 2005 р. було відмінено обов'язковий продаж 50 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів [54]. У процесі реалізації валютної політики було також запроваджено індивідуальне ліцензування за певними операціями з іноземною валютою [40].

Починаючи з 2005 р. для лібералізації валютної політики Національного банку було характерне: збільшення строку, протягом якого резидент зобов'язаний зарахувати виручку в іноземній валюті на валютний рахунок, зниження вимог щодо переліку спеціальних документів, необхідних для отримання банківської ліцензії та документів для отримання письмового дозволу; підвищення норм вивезення та ввезення готівки і банківських металів через митний кордон України (інструкція про переміщення готівки та банківських металів через митний кордон України [39, (у редакції від 15 січня 2011 р.)], наприклад, дозволялося фізичній особі ввозити та вивозити валюту в сумі, що не перевищує 50000 грн., у т.ч. ювілейні та пам'ятні монети із недорогоцінних та дорогоцінних металів у сумі, що не перевищує 3000 гривень, натомість з липня 2012 р. верхня межа обмежень становить 10000 євро, при цьому юридичним особам такий ліміт щодо суми не встановлюється (тобто без обмежень) [47]. Проте вимоги до розміру регулятивного капіталу, формування якого є основною умовою для отримання дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями помітно посилилися.

Лібералізація валютної політики супроводжувалася встановленням жорсткіших вимог у сфері валютного регулювання та підвищенням відповідальності за порушення вимог валютного законодавства [24]. Зокрема, одним з основних інструментів регулювання валютного ризику для банківських установ згідно з постановою Правління Національного банку «Про затвердження інструкції Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 368 від 28 серпня 2001 р. було встановлення нормативів їх відкритої валютної позиції.

Валютна позиція уповноваженого банку визначалася щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу. До листопада 2005 р. значення цих нормативів (Н 13, Н 13-1, Н 3-2) відповідно становили не більше ніж 35, 30 та 5%. Із внесенням зміни значення нормативу Н 13 встановлено на рівні не більше ніж 30 %, Н 13-1 - 20%; Н 13-2 - 10 % [30].

Із метою зниження валютного ризику Національний банк встановив вимоги щодо його покриття капіталом (відповідно до вимог адекватності капіталу) через лімітування відкритих валютних позицій.

Крім того, постановою Правління Національного банку України «Про регулювання грошово-кредитного ринку» № 403 від 7 листопада 2011 р. до складу зобов'язань банків, які підлягають обов'язковому резервуванню, віднесено кошти, залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів.

Таким чином, напрям проведення валютно-курсової політики неодмінно пов'язаний із динамікою економічного розвитку країни. Тривалий час утримання сталого обмінного курсу гривні було своєрідним якорем стабільності. Проте останнім часом, в умовах наявного економічного спаду, валютний курс також є вагомим інструментом подолання інфляційних процесів. Зокрема, 20 травня 2012 р. Національним банком було проведено укріплення грив ні на 4 %, що призвело до підвищення офіційного курсу гривні з 5,05 грн. до 4,85 грн. за 1 долар США. Наслідком певної волатильності обмінного курсу гривні відносно інших валют, що мало місце починаючи з 2005 р., була рекласифікація у 2012 р. Міжнародним валютним фондом валютного режиму України з де-факто фіксації до долара (de facto dollar peg) на режим керованого плавання (managed float).

Натоміть розгортання світової фінансової кризи внесло свої корективи у роботу національного валютного ринку. Починаючи з вересня 2012 р. ситуація на валютному ринку змінилася, зокрема, суттєво скоротилися надходження іноземної валюти в країну через економічний спад у країнах світу. Причиною загострення ситуації також було зниження надходження виручки від експорту продукції через падіння світових цін на традиційні товари експорту. У наслідок зазначених змін, що супроводжувалися стрімким зростанням попиту на іноземну валюту, посиленням девальваційних очікувань у суспільстві та загальною невизначеністю відбулося знецінення національної валюти на міжбанківському валютному ринку. Відсутність економічних передумов посилення обмінного курсу національної валюти призвело до початку стрімкого знецінення гривні: за вересень девальвація офіційного курсу становила 0,32 %, жовтень - 18,5 %, листопад - 17,04 %, грудень - 14,21%.

Для стримання та мінімізації негативного впливу фінансової кризи на економічний розвиток країни Національним банком України було запроваджено низку заходів у сфері валютно-курсової політики. Зокрема, в умовах стрімкого зростання попиту на іноземну валюту регулятором запроваджено адміністративні обмеження, спрямовані на зниження спекулятивного тиску на гривню та обмеження її девальваційного тренду. Встановлення жорстких обмежень на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку й посилення вимог до заявок уповноважених банків щодо купівлі іноземної валюти [65], що супроводжувалося запровадженням обмежень на операції банківських установ з цією валютою, забезпечили зниження обсягу спекулятивних операцій уповноважених банків на валютному ринку. Через встановлення жорстких обмежень на готівковий курс іноземної валюти банківські установи почали стягувати комісійну винагороду за здійснення операцій з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти [68], що також було зупинено регулятором.

З метою забезпечення мінімізації відтоку іноземної валюти з країни Національним банком запроваджено обмеження щодо купівлі та обміну іноземної валюти, необхідної для проведення розрахунків із нерезидентами за імпорт продукції (робіт, послуг, прав інтелектуальної власності), яка має здійснюватися лише за умов фактичного надходження товару на територію України [37].

Для обмеження спрямування отриманих на рефінансування коштів банківськими установами на проведення спекулятивних операцій на валютному ринку, що мало негативний вплив на обмінний курс гривні, Національним банком посилено вимоги щодо рефінансування. Зокрема, регулятором запроваджено проведення підтримки ліквідності лише базуючись на детальному аналізі заявки кожного окремого банку з урахуванням стану поточної ліквідності, зменшення депозитів, кредитної активності та участі на міжбанківському кредитному ринку [67]. Поряд із заявою банківські установи повинні подати детальну інформацію про причини втрати ліквідності [64].

Крім того, для посилення контролю за валютними операціями банківських установ встановлено вимогу щодо подання уповноваженими банками інформації стосовно розподілення фактично купленої у Національного банку України іноземної валюти з метою виконання заяв та доручень клієнтів і за операціями самого банку, в тому числі в межах лімітів відкритої валютної позиції банку [45]. З метою забезпечення стабільності на валютному ринку постановою правління Національного банку України №107 від 28.02.2013 р. «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України та встановлення лімітів відкритої валютної позиції банку» скасовано вимогу щодо необхідності розрахунку нормативів ризику загальної відкритої валютної позиції та запроваджено зміни до лімітів відкритої валютної позиції банку.

З метою зниження ризиків банків за кредитними операціями, Національним банком посилено вимоги до порядку формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що обумовлено значним рівнем кредитного ризику в умовах знецінення національної валюти та посилення боргового навантаження на позичальників у іноземній валюті, які не мають постійних джерел надходження валютної виручки. Крім того, запроваджено вимогу обов'язкового моніторингу кредитів щодо їх цільового використання у відповідності до умов кредитного договору [38].

Національним банком також було посилено нормативи щодо обов'язкового резервування для формування банками обов'язкових резервів, особливо за коштами в іноземній валюті.

Запроваджена регулятором низка заходів сприяла певній стабілізації валютного ринку, що супроводжувалося зниженням спекулятивних операцій з іноземною валютою. Це дозволило Національному банку зняти ряд жорстких обмежень за операціями на валютному ринку.

Зокрема, відміну жорсткого регулювання обмінного курсу купівлі та продажу готівкової іноземної валюти замінено на вимогу до банківських установ встановлювати щоденно курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні в касах банку, у їх відокремлених підрозділах, а також у пунктах обміну валюти до початку робочого дня лише згідно з наказом (розпорядженням) Голови Правління банку [66].

В умовах поглиблення фінансової кризи Міжнародним валютним фондом була надана фінансова допомога в рамках програми Стенд-бай. Ураховуючи вимоги Меморандуму про економічну та фінансову політику і Технічного меморандуму про взаєморозуміння Національним банком було надано більшу гнучкість гривні, що супроводжувалося запровадженням валютних аукціонів у поєднанні з внесенням коригувань у роботу міжбанківського валютного ринку залежно від ситуації на валютному ринку України.

Таким чином можна констатувати, що реалізація валютно-курсової політики здійснюється у відповідності до поставлених завдань, основними з яких нині є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що реалізується через регламентацію валютних операцій. Так на першому етапі формування валютно-курсової політики відбувалося паралельно із становленням банківської та грошової системи країни. На другому етапі запровадження низки заходів із подолання гіперінфляції та стрімкого знецінення національної валюти супроводжувалися розвитком валютного ринку. Призупинення економічного спаду сприяло лібералізації валютного ринку з одночасним посиленням контролю за валютними операціями, що характерно для наступних етапів реалізації валютної політики. Натомість останній етап відзначається застосуванням жорстких адміністративних заходів у сфері валютного регулювання, що обумовлено поглибленням фінансової кризи і спрямовано на стабілізацію економічної ситуації.

Отже, ефективна реалізація валютної політики в умовах глобалізації економічних процесів має сприяти посиленню конкурентоспроможності товаровиробників та сталому поліпшенню макроекономічних показників.

2.2 Запровадження плаваючого валютного курсу: переваги та недоліки механізму курсоутворення

Валютна політика є важливим фактором здійснення впливу як на рівень внутрішніх цін, так і на загальний стан платіжного балансу країни, її конкурентоспроможність на зовнішніх ринках. Це є наслідком того, що величина валютного курсу визначає ціну товарів і послуг на зовнішньому ринку і ціну імпортованих товарів і послуг на внутрішньому.

Регулювання валютного курсу гривні є дуже важливим та відповідальним заходом і повинно залежати від конкретної ситуації, у якій перебуває країна, і враховувати стратегічні цілі її розвитку. Визначаючи систему регулювання валютного курсу, НБУ намагається тримати під контролем стабільність гривні, що є одним із головних завдань НБУ відповідно до Закону України 'Про Національний банк України' [1], адже зміна валютного курсу національної грошової одиниці неоднозначно впливає на стан поточного рахунку платіжного балансу.

Існування правил валютного регулювання завжди відзначалося як важлива складова державного регулювання. Деякі розвинені країни виявили свою перевагу в тому, що лібералізували валютне регулювання, але могли це зробити тільки завдяки тому, що їхні валюти були такі стабільні та торговельно-спроможні, що ці валюти взагалі не потребували впровадження жодних правил валютного регулювання. Водночас, у ринковій економіці валютний курс визначається на валютному ринку, а тому досить складно піддається регулюванню.

Під валютно-курсовою політикою треба розуміти складову частину валютної політики, що представляє собою законодавчо закріплені повноваження Національного банку із здійснення комплексу заходів у сфері регулювання, контролю й адміністрування валютного курсу, спрямованого на забезпечення його ефективної динаміки, для досягнення цілей грошово-кредитної політики держави. Вона реалізується через державне регулювання валютного курсу і спрямовується на стабілізацію курсових змін, а також підвищення або зниження валютного курсу відповідно до її цілей та задач. Варто зазначити, що валютно-курсова політика не розглядається як самостійний компонент програмних документів, а реалізується як складова валютної політики у межах заходів загальної монетарної політики [26].

Своєю чергою, встановлення обмінного курсу, відповідно до чинних правил і норм валютного регулювання, називається валютним котируванням. Котирування може передбачати встановлення валютного курсу або на законодавчому рівні у вигляді офіційного курсу Національного банку, або на основі ринкових механізмів, під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Виділяють два методи котирування валют: прямий і зворотний. Пряме котирування передбачає вираження одиниці іноземної валюти у певній кількості національної валюти [34]. Наприклад, в Україні один долар США прирівнюється до певної кількості гривні. Саме пряме котирування використовується у більшості країн світу.

Зворотне котирування - це прирівнювання одиниці національної валюти до певної кількості іноземної валюти [34]. Цей метод використовується у Великій Британії, де один фунт стерлінгів виражається у певній кількості дол. США. Використання цих методів не впливає на рівень обмінного курсу, а лише змінює форму його вираження. Отже, згідно з класифікацією Міжнародного валютного фонду, існують такі види систем регулювання валютного курсу:

1) режим фіксованого валютного курсу;

2) режим плаваючого валютного курсу;

3) проміжний режим валютного курсу.

Режим фіксованого валютного курсу передбачає встановлення Національним банком обмінного курсу національної валюти до певної іноземної валюти або системи валют, відповідно, за обмеженої грошово-кредитної політики. До основних його переваг можна віднести те, що для країн із високим рівнем інфляції фіксований обмінний курс може стати дисциплінуючим фактором внутрішньої економічної політики і сприяти підвищенню довіри до національної валюти. Також цей режим визначає стабільність і передбачуваність результатів зовнішньоекономічної діяльності.

До основних вад можна віднести: неможливість гарантувати, що курс залишиться незмінним протягом тривалого періоду, підтримання валютного курсу на заданому рівні обмежує Національний банк у реалізації інших цілей монетарної політики і потребує нагромадження значних обсягів золотовалютних резервів і, зазвичай, не відображає реальної вартості валюти, оскільки не реагує на зміни економічної ситуації та рівня інфляції в країні.

За режиму плаваючого валютного курсу визначальним фактором курсоутворення є попит та пропозиція на національну та іноземну валюту. Розрізняють вільний, обмежений та керований плаваючий курс. У сучасних умовах цей режим для України має більше вад, ніж переваг, а саме: непередбачуваність валютного курсу та спекуляції на валютному ринку (наприклад, прихід у країну спекулятивних інвесторів, які мають на меті заробити на коливанні національної валюти) і, як наслідок, може відбутися відповідне формування громадської думки, що плаваючий курс гривні рівносильний слабкій валюті. Це продемонстрували події за жовтень 2014 р., коли рекордно збільшився попит на долар. За цей період українці купили іноземної валюти на 3,2 млрд. дол., а продали - всього на 1,34 млрд. дол. Останній раз наші співвітчизники з таким «апетитом» купували валюту в кризовому листопаді 2012 р. Тоді вони скупили на 2,3 млрд. дол. більше, ніж продали, що призвело до значної девальвації національної валюти (гривня втратила близько 40 % своєї вартості). Але якщо два роки тому більшість громадян стояли в чергах і були переконані в неминучому краху гривні (прогноз, 15 грн. за долар, вважався помірним), то зараз очікування девальвації - це тільки одна з причин, але не головна. Ще одним із недоліків є не прогнозованість зовнішньоторговельних та інвестиційних потоків. У міру стабілізації ситуації на грошово-кредитному ринку, Національний банк України повинен уживати додаткових заходів щодо зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту.

Щодо переваг, то для України - це розширення можливостей Національного банку в забезпеченні різних цілей монетарної політики, наприклад, стимулювання економічного зростання завдяки прискоренню інфляції та навпаки, що також дасть змогу контролювати інфляцію. На сьогодні Національний банк використовує режим керованого плавання, який полягає у цілеспрямованій зміні вартості національної валюти, зазвичай, у бік девальвації.

Як поєднання двох зазначених вище систем, існує проміжний режим валютного курсу. Він представляє поєднання як державного регулювання, так і ринкової кон'юнктури. Але більшість провідних економістів і фахівців центральних банків різних країн дотримуються думки, що в умовах глобалізації економічних процесів із високим ступенем інтеграції фінансових ринків дедалі більшого поширення набувають лише режими плаваючого та фіксованого валютного курсу. Нині в Україні ведуться напружені дискусії щодо застосування оптимальної системи регулювання валютного курсу. Важливо також зауважити, що необхідно визначитися, для досягнення якої макроекономічної мети має використовуватися один із режимів. Для вибору потрібного режиму існують певні критерії, які пов'язані із структурними та інституційними характеристиками економіки.

Перший, як базовий, критерій - рівень розвитку ринкових відносин та ступінь відкритості економіки, що давало змогу б ефективно розподіляти ресурси та забезпечувати автоматичне відновлення економічних балансів. Вступ України до Світової організації торгівлі теж зумовив відкритість економіки. Згідно з цим критерієм, можна визначити, що він є аргументом на користь фіксованого валютного курсу.

Другий критерій - ступінь дестабілізації економіки. На цьому етапі відбувається економічна криза (зростання безробіття, прискорення темпів інфляції, знецінювання вкладів населення тощо) в Україні, отже більш прийнятним буде використання режиму фіксованого валютного курсу.

Третім критерієм є рівень золотовалютних резервів країни. У липні 2014 р. золотовалютні резерви НБУ становили на 31 липня 30,8755 млрд. дол. Варто зазначити, що з початку 2014 р. (у січні-липні) золотовалютні резерви НБУ збільшилися на 16,5 %. Це пов'язано із значними валютними інтервенціями НБУ задля стабілізації валютного ринку. Оскільки золотовалютні резерви залишаються на нормальному рівні, то це є фактором вибору плаваючого курсу.

Четвертим, одним із найпоширеніших критеріїв, який в цьому випадку сприяє фіксації валютного курсу, є масштаб економіки. Чим більш диверсифіковане виробництво та міжнародні зв'язки, які при цьому менш об'ємні, порівняно з внутрішніми товарно-грошовими потоками, тим меншими є для економіки зовнішні ризики.

П'ятий критерій - диверсифікація експорту, яка визначає структуру зовнішньої торгівлі та обсяг валютних надходжень. Цей процес є актуальним для нашої країни, тому що за січень-листопад 2014 р. негативне сальдо становило більш ніж 6,8 млрд. дол. за даними Держкомстату. Таким чином, девальвація національної валюти може не сприяти істотному збільшенню експорту через високу залежність від імпорту, а девальвація веде до подорожчання імпорту. До того ж експорт України не є конкурентоспроможним, товари з низькою доданою вартістю (металургійна, хімічна промисловість) надто схильні до кон'юнктурних впливів. У цих умовах більш доцільним було б використання плаваючого курсу.

Шостий критерій - рівень інфляції. Він визначає вибір режиму валютного курсу в тому разі, якщо спостерігається істотна різниця між темпами зростання цін у країні та ціновою динамікою її головних зовнішньоторговельних партнерів. В Україні індекс інфляції за 11 місяців 2014 р. становив 8,2 % (за даними Держкомстату). Це є один із найбільших показників серед усіх країн Європи, тому з огляду на цей фактор можна визначити, що було б ефективнішим використання фіксованого валютного курсу.

Останній, сьомий критерій - можливість отримання зовнішніх позик для збільшення валютних резервів або здійснення стабілізаційних заходів. Особливу роль відіграє співпраця Національного банку з Міжнародним валютним фондом, яка позитивно впливає на стабілізацію курсу. Наявність можливості надання нашій державі зовнішніх позик розглядається як аргумент на користь використання плаваючого валютного курсу.

Отже, на основі зазначених вище критеріїв можна визначити, що Україна повністю не готова перейти до класичного (вільного) режиму плаваючого курсу. На короткотерміновий період, в умовах фінансової кризи та дестабілізованого валютного ринку, цілком необхідно повернутися до обмеженого плаваючого курсу, тобто встановити офіційний валютний курс гривні в досить вузькому валютному коридорі.

Своєю чергою, НБУ повинен гарантувати валютний курс у рамках оголошеного коридору. Також Національному банку потрібно розробити і впровадити інструментарій хеджування валютних ризиків - похідних інструментів, що дають змогу купувати і продавати валюту, заздалегідь прописавши в контракті вартість та обсяги угоди (форварди і ф'ючерси). У довготерміновій перспективі, за умови стабілізації економіки та валютного ринку, сповільнення темпів зростання інфляції (не більше ніж 10 %), можливий перехід до режиму вільного плаваючого валютного курсу, використовуючи при цьому досвід провідних зарубіжних країн. Валютна лібералізація не повинна бути самоціллю, оскільки це не відповідає інтересам нашої держави.

Таким чином, для відкритої економіки України, з її вразливістю до зовнішніх «шоків», принципове значення має ефективне функціонування режиму регулювання валютного курсу. Забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення рівня життя населення потребує постійного вдосконалення валютної системи країни. Вибір системи регулювання валютного курсу повинний розглядатися як в короткотерміновій, так і в довготерміновій перспективах, відповідно вибір цілей, методів і інструментів режиму має бути заснований на багатоваріантних розрахунках, що будуть враховувати наслідки зміни для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Отож, доволі перспективним є дослідження режимів валютного курсу, зіставлення їх дії в розвинених країнах та можливості ефективного використання цих режимів в Україні.

2.3 Аналіз наслідків зміни курсової політики на економічне зростання країни

Як відомо, валютний курс - це вартість грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або міжнародних платіжних засобах, що визначається попитом і пропозицією на валютному ринку та по суті є коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу. Він відображає динаміку основних макроекономічних показників та сам впливає на їхню зміну [7, c. 317]. Валютний курс має неабияке значення для економіки: через механізм валютного курсу перерозподіляється національний продукт між країнами; валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин; на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових структур окремих країн, результатів виробничого відтворення, торговельного і платіжного балансів [29].

Процес формування курсу передбачає порівняння купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність кожної національної валюти виражається сумою товарів і послуг, що їх можна придбати на цю грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Доктрина паритету купівельної спроможності ґрунтується на допущені взаємозв'язку між динамікою обмінного курсу та динамікою цін у різних країнах [56, c. 56].

Найпопулярнішою теорією щодо причин відхилення обмінного курсу від паритету купівельної спроможності, що ґрунтується на факторах пропозиції економічних ресурсів, є гіпотеза Баласси-Самуельсона. Відомі вчені-економісти Б. Баласс і П. Самуельсон довели, що технологічний прогрес більше властивий виробництву товарів, які є об'єктами міжнародної торгівлі, і що країни, які переживають швидкі технологічні нововведення, мають вищі значення реального обмінного курсу. При цьому багаті країни мають не просто вищий абсолютний рівень продуктивності порівняно з бідними країнами, але й вищий відносний рівень продуктивності у секторі, який виробляє товари, які є об'єктами міжнародної торгівлі. Частина економіки, що працює виключно на внутрішній ринок відзначається своєю трудомісткістю, а тому можливості для запровадження технологічних нововведень тут обмежені [72, c. 21].

Вітчизняний економіст Ф. Журавка систематизував та класифікував фактори курсоутворення на дві основні групи: кон'юнктурні (короткострокові) та структурні (довготермінові) фактори.

Кон'юнктурні (короткотермінові) фактори або фактори стану впливають на динаміку валютного курсу відповідно до короткочасних змін ділової активності та не пов'язані з тими чи іншими зрушеннями у реальному секторі господарства. До таких факторів можна віднести такі як: зміна представницької влади та рівень довіри до неї з боку суб'єктів ринку; політичні рішення, що можуть позначитися на грошовій і валютній системі країни; поширення через засоби масової інформації чуток, прогнозів і здогадок, що породжують ажіотаж на валютному ринку; наявність і рівень суперечностей між різними політичними силами країни; стабільність чинності законодавчої бази та рівень виконання законів в економічній сфері; песимістичні настрої в суспільстві щодо перспектив подальшого економічного розвитку і наявність інфляційних та девальваційних очікувань; психологічні та інші чинники [31, c. 91].

Результатом дії сукупності кон'юнктурних факторів є переміщення потоків капіталів, які безпосередньо пов'язані з політичними подіями в країні. Саме внутрішньополітична нестабільність в країні часто породжує відтік капіталу. Відтік капіталу - це активне вивезення резидентами і нерезидентами своїх капіталів за кордон, зумовлене ймовірністю зниження вартості приватних інвестицій або зазнавання прямих збитків від розміщення коштів у валюті певної країни. Це зумовлює зростання попиту на іноземну валюту та девальвацію національної.

Структурні (довготермінові) фактори відображають реальний стан економіки країни, внутрішні особливості функціонування якої та участь у світовому господарстві мають безпосередній вплив на величину і динаміку обмінного курсу. Це, зокрема, такі фактори, як: економічний розвиток країни і темпи зростання її ВВП; темпи інфляції в країні; динаміка грошової маси; рівень відсоткових ставок; стан платіжного балансу країни; державне регулювання валютного курсу; ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках, а також спекулятивні потоки капіталів.

Збільшення ВВП країни спричинює подорожчання її національної валюти, а зменшення - здешевлення. Згідно з теорією чистої конкуренції збільшення ВВП країни на 1 %, за інших рівних умов, може спричинити подорожчання національної валюти на 1 %. Зниження обсягів ВВП зумовлює відповідне знецінення валют. Чим більш розвиненою є економіка, передусім у плані наявності у ній налагоджених ринкових механізмів, тим міцнішою є національна валюта.

Найнижчими темпи зростання ВВП в Україні були в 2012 р., тоді як найвищими - у 2004 р. Однією з основних причин різкого зниження ВВП є уповільнення темпів зростання реальних інвестицій в основний капітал. До негативних факторів варто також віднести підвищення цін на енергоресурси, політичну невизначеність, посилення інфляційних процесів, низький рівень продуктивності праці тощо.

Зазначимо, що Кабінет Міністрів України заклав у бюджет зростання ВВП України у 2014 р. на 3,7 % після його падіння у 2013 р. на 15,1 %. За січень-травень 2014 р. ВВП зріс, порівняно з аналогічним періодом 2013 р., на 6,1 %. Така динаміка є сприятливим поштовхом до підвищення курсу гривні.

Відомий економіст Ф. Рогач визначив прямий та зворотний зв'язок між економічним розвитком держави та її валютним курсом. Прямий зв'язок, що одержав назву «ефект Баласса», описали Д. Рікардо та Р. Харродом як залежність валютного курсу від рівня якості економіки та обсягів ВВП на душу населення, його якості і цін. Чим більше і якісніше наповнення грошової одиниці, тим вищий курс валюти. З розвитком економіки (випередженням інших країн в економічному зростанні) проявляються тенденції до підвищення валютного курсу [30, c. 227].

Суть зворотного зв'язку полягає у тому, що штучне завищення номінального валютного курсу через механізм обміну валют сприяє імпорту та пригнічує внутрішнє виробництво та експорт, знижує рентабельність, конкурентоспроможність і ресурси розвитку внутрішнього виробництва, спричиняє відтік фінансів, зменшує ВВП, породжує фінансову нестабільність, інфляцію, актуалізує соціальні проблеми. І навпаки, штучне заниження номінального валютного курсу, пригнічує імпорт та сприяє внутрішньому виробництву та експорту, тобто має абсолютно протилежні наслідки.

Темпи інфляції є одним з основних факторів, які впливають на купівельну спроможність валюти. Інфляційне знецінення грошей у країні спричинює зниження їх купівельної спроможності та сприяє зниженню курсу національної валюти щодо валют країн, у яких темпи інфляції нижчі. Значне підвищення внутрішніх цін на товари і послуги спричинює намагання суб'єктів ринку купувати дешевші іноземні товари і скорочення попиту на вітчизняні товари за кордоном. Це призводить до зниження пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку та подальшого знецінення національної валюти. Таким чином, чим вищі темпи інфляції, тим нижчий курс національної валюти. Цей чинник особливо актуальний для України, де значно високі темпи інфляції. Це зумовлювалося двома причинами: зростанням цін на товари українського експорту й збільшенням обсягів припливу капіталу в Україну. Починаючи з 2003 р. показник інфляції став різко зростати, оскільки приплив іноземної валюти на внутрішній ринок значно збільшився. У 2001-2002 рр. рівень інфляції в Україні мав тенденцію до зниження, а у 2002 р. спостерігалася навіть дефляція. Так, за даними Держкомстату темпи інфляції в Україні у 2013 р. становили 12,3 %, а у 2012 р. цей показник сягнув 22,3 %, що стало одним із найважливіших факторів знецінення гривні відносно долара США на 52,5 % і на 54,8 % відносно євро [10, c. 12]. У 2014 р. темпи інфляції в Україні становили 9,1 %, що вплинуло також на стабілізацію валютного ринку.

Високий рівень інфляції в Україні зумовлений низкою факторів, серед яких: зростання цін на продукти харчування; підвищення цін виробників; зростання як світових, так і внутрішніх цін на ресурси, що зумовлює імпортовану інфляцію; підвищення вартості послуг, зокрема у сфері житлово-комунального господарства, транспорту; підвищення рівня доходів населення, що зумовлено зростанням заробітної плати, споживчого кредитування.

Між рівнем інфляції в довготерміновому періоді існує безпосередній зв'язок з пропозицією грошей, яка є ще одним фактором курсоутворення. Шок грошової пропозиції впливає на інфляційну динаміку. При цьому в міру збільшення темпів інфляції її залежність від темпів зростання грошової пропозиції набуває дедалі вразливішого характеру. В Україні протягом 2002-2013 рр. спостерігалися досить високі темпи зростання грошової пропозиції - у середньому 142,7 % за рік, що в багатьох випадках викликано збільшенням припливу іноземної валюти на внутрішній ринок. У січні-жовтні 2014 р. згідно із даними НБУ, грошова маса в Україні збільшилася на 18,3 % - до 576,6 млрд. грн., а монетарна база на 13,6 % - до 221,6 млрд. грн. [70].

Результатом скорочення грошової маси є зниження цін і подорожчання національної валюти внаслідок підвищення її купівельної спроможності, а збільшення маси грошей в обігу має протилежний вплив на обмінний курс, оскільки спричиняє зростання цін, а отже, і зниження купівельної спроможності грошової одиниці. Обсяг грошової маси безпосередньо впливає на кон'юнктуру внутрішнього валютного ринку країни, оскільки зміни обсягів пропозиції на ньому національної валюти, що визначаються масштабами емісійної діяльності банківської системи, позначаються і на зовнішній вартості грошової одиниці країни. Аналіз грошової маси в Україні свідчить про зростання, починаючи з 2003 р., коштів в іноземній валюті. За умов гнучкого курсоутворення така тенденція зумовлює підвищення валютного ризику.

Рівень відсоткових ставок є фактором, який визначає міжнародний рух капіталів, що позначається на динаміці обмінного курсу. Підвищення відсоткових ставок за депозитами робить інвестиції у валюті певної країни більш привабливими, а отже, є засобом залучення іноземного капіталу, що сприяє підвищенню курсу національної валюти. І навпаки, зниження ринкових ставок відсотка зумовлює відтік іноземних капіталів за кордон, що призводить до зниження попиту на національну валюту та її здешевлення. Крім цього, рівень відсоткових ставок впливає на операції на валютному ринку і ринку позичкових капіталів. Збільшення відсоткових ставок як засіб впливу на динаміку валютного курсу має свої межі, оскільки зростання курсу національної валюти послаблює позиції національних експортерів, зокрема, й через збільшення ціни їхньої продукції внаслідок здорожчання капіталу як одного з факторів виробництва. Крім цього, інтенсивний рух спекулятивних капіталів посилює нестабільність платіжного балансу і зовнішньоекономічної діяльності [32, c. 94].

Стан платіжного балансу країни є фундаментальним фактором валютного курсу. Активне сальдо платіжного балансу сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників для погашення їхніх зобов'язань перед національними експортерами і кредиторами. Пасивне сальдо платіжного балансу зумовлює зниження валютою курсу, оскільки зростає попит на іноземну валюту з боку національних боржників.

Власне дефіцит торговельного балансу означає низьку конкурентоспроможність національних товарів на зовнішніх ринках і підвищення попиту на іноземні товари на внутрішньому ринку країни, що призводить до зниження курсу її національної валюти, адже попит на іноземну валюту значно перевищує її пропозицію, зумовлюючи стійку тенденцію девальвації.

Зміна курсу національної грошової одиниці відчутно впливає на сальдо торговельного балансу та конкурентоспроможність країни на світових ринках. Так, зростання валютного курсу, зумовлюючи падіння рентабельності експорту, уповільнення темпів його зростання, здешевлення та розширення імпорту спричиняє зниження цінової конкурентоспроможності і негативно впливає на зовнішньоторговельний баланс держави. Водночас таке зростання сприяє зниженню відпливу капіталу та стимулює приплив іноземних інвестицій, оскільки полегшується доступ інвесторів до внутрішніх ресурсів, що нівелює її негативний вплив на сальдо платіжного балансу [43, c. 52].

Зазначимо, що Україна є експортно-залежною країною, її частка експорту у структурі ВВП становить близько 47 %. У структурі експорту найбільшу частку займає чорна і кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна продукція, що свідчить про сировинну спрямованість нашої економічної системи. Тому кон'юнктура світових ринків значно впливає на економічну ситуацію в Україні. Так, у 2012 р. негативне сальдо поточного рахунку досягло свого негативного історичного максимуму -12763 млн. дол., у 2013 р. негативне сальдо дещо знизилося до -1732 млн. дол. Якщо у 2010 р. негативне сальдо становило всього 1,5 % до ВВП, то вже у першому півріччі 2012 р. зросло до 7,9 % ВВП. Таке стрімке зростання зумовлене насамперед істотним зростанням імпорту, падінням попиту і цін на міжнародних товарних ринках, а також зміцненням курсу гривні.

У 2014 р. за січень-листопад профіцит капітального та фінансового рахунків досяг 7,4 млрд. дол. США, тоді як за 11 місяців 2013 р. дефіцит становив 12,4 млрд. дол. США. За січень-листопад 2014 р. дефіцит поточного рахунку досяг 1,6 млрд. дол. США порівняно з 1,1 млрд. дол. США у відповідному періоді минулого року.

До інших вагомих довготермінових факторів належать наявність ресурсів, які можна експортувати, динаміка експорту-імпорту послуг, зокрема фінансових, ІТ-програмування, операції з давальницькою сировиною. Яскравим прикладом впливу фундаментальних факторів є Японія - країна без власних ресурсів, проте з високорозвиненими технологіями. Це дає змогу їй брати активну участь у міжнародному обміні, експортуючи продукцію з високою доданою вартістю - електроніку й автомобілі, та імпортувати сировину з низькою доданою вартістю. Внаслідок, це забезпечує порівняно високий обмінний курс єни і, відповідно, високий рівень життя населення.

Зазначимо, що девальвація курсу національної валюти має і позитивні сторони, зокрема надає вітчизняним товаровиробникам цінові конкурентні переваги як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках та зумовлює зростання експорту товарів і послуг, отримання експортного виторгу суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за рахунок зростання купівельної спроможності іноземної грошової одиниці. Проте зниження курсу національної грошової одиниці забезпечує короткотермінове посилення цінової конкурентоспроможності, яке тимчасово усуває потребу технічного переоснащення виробництва. Зазначимо, що після тривалого періоду девальвація спричиняє зростання внутрішніх цін і приріст інфляції в державі.

Незважаючи на те, що в економічній літературі превалює думка, згідно з якою зростання вартості національної грошової одиниці та її купівельної спроможності забезпечує зниження цін і уповільнення темпів інфляції, практичний досвід свідчить, що ревальвація курсу вітчизняної валюти не завжди сприяє процесам фінансового оздоровлення, оскільки породжує 'ефект храповика', згідно з яким ревальвація не спричиняє зниження цін. Експерти (О. Береславська, Є. Шумська) стверджують, що дефляція на рівні 2 % спостерігається в країнах із ринковою економікою та на рівні 1 % - у країнах, що розвиваються, за умови ревальвації курсу вітчизняної валюти на 10 % [43, c. 51].

Коливання валютного курсу також впливає на обсяг зовнішньої заборгованості. Внаслідок ревальвації здешевлюється обслуговування зовнішнього боргу та зменшується загальна сума зобов'язань. У разі девальвації спостерігаються протилежні тенденції - країни, перебуваючи у фінансовій кризі, яка здебільшого супроводжується знеціненням національної валюти, задля стабілізації економічної ситуації ще більше посилюють боргове навантаження шляхом додаткового залучення зовнішніх запозичень.

Волатильність валютного курсу як результат реалізації валютно-курсової політики впливає і на бюджет держави, зокрема на його дохідну й видаткову частини. Зміна фізичних величин експорту й імпорту товарів і послуг позначається на дохідній частині бюджету, однією із статей якої є податки на зовнішньоекономічну діяльність, а саме: експортне та імпортне мито, акцизний збір з імпортних товарів, ПДВ з операцій із ввезення.

Ще одним чинником валютних коливань, який є актуальним для України, є високий рівень доларизації економіки, що пов'язаний з підривом довіри до гривні. Рівень доларизації в Україні зріс від 30,73 % у 2012 р. до 37,24 % у 2013 р. Це означає, що грошовий обіг у країні істотно залежить від обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку. Доларизація економіки проявляється через втрату доходів від сеньйоражу й інфляційне фінансування державного бюджету. Крім цього, високий рівень доларизації зумовлює: зростання чутливості обмінного курсу до змін грошової пропозиції; додатковий тиск на золотовалютні резерви внаслідок виникнення потреби у проведенні валютних інтервенцій НБУ, що пов'язано з підвищенням попиту суб'єктів ринку на іноземну валюту; зниження дієвості облікової ставки як інструменту регулювання грошової маси; посилення чутливості структури й обсягів грошової маси до коливань обмінного курсу національної валюти й девальваційних очікувань [50, c. 83]. Зазначимо, що у 2013 р. кредити в іноземній валюті становили 52,36 %, а депозити - 48,59 %. Такі показники є причиною перевищення попиту на валюту над її пропозицією протягом 2014 р.

Таким чином, тенденція до зростання обсягів іноземної валюти підриває національні інтереси країни, сприяє незаконному відпливу капіталу за кордон, призводить до втрати інвестиційного потенціалу, збіднює суспільство та державу, штучно знецінює та деформує структуру грошового обігу.

Важливу роль у гарантуванні фінансової безпеки держави відіграє обсяг та достатність валютних резервів. Здійснюючи інтервенції на валютному ринку, центральний банк забезпечує згладжування амплітуди курсових коливань та гарантує стабільність вітчизняної валюти, зміцнення її курсу, зниження інфляційних і девальваційних очікувань. Тому зростання кількісної величини міжнародних резервів держави та зміцнення показників їх достатності, зокрема показників, які відображають покриття обсягу імпорту товарів та послуг, грошової бази та зовнішнього боргу, гарантує не лише зміцнення та ревальвацію національної валюти відносно грошових одиниць інших держав, а й підвищення довіри до вітчизняної валюти. На кінець 2014 р. резерви становили 34,576 млрд. дол., тобто на 9,29 млрд. зросли порівняно з січнем цього ж року, або на 36,7 %. Така тенденція засвідчує певну стабілізацію на валютному ринку. Зазначимо, що у 2013 р. НБУ для підтримки курсу гривні продав валюту в загальній сумі 10432,1 млн. дол. Такі дії помітно зменшили резерви НБУ, які в середньому протягом року становили 27,37 млрд. дол.

У нинішній нестабільній ситуації у країні окремої уваги заслуговує такий фактор, як спекулятивні потоки капіталів, які можуть вплинути на динаміку обмінного курсу в тому разі, якщо центральний банк намагається утримувати його на певному рівні на противагу дії ринкових сил. Якщо курс певної національної валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки намагаються завчасно продати її в обмін на стійкіші валюти, розраховуючи через певний час провести зворотну операцію за нижчим курсом. Різниця таким чином утворює спекулятивний дохід. Такі операції істотно послаблюють курс національної валюти, а зусилля центрального банку в підсумку виявляються марними [30, c. 228].

Враховуючи низький рівень розвитку інструментів хеджування, суб'єкти господарювання можуть знижувати валютні ризики, перекладаючи їх на ціну товарів, що матиме негативний вплив на рівень інфляції та темпи економічного розвитку країни. За наявності політичної невизначеності експортери намагатимуться знизити збитки від курсових коливань шляхом притримування виторгу від реалізації продукції за кордоном, що відбувалося, наприклад, у 2004 р.

Здійснені дослідження показали, що сприятлива цінова динаміка на зовнішніх ринках, помірний рівень інфляції, активне сальдо платіжного балансу, нагромадження міжнародних резервів і скорочення зовнішніх зобов'язань створюють об'єктивні передумови для ревальвації національної грошової одиниці. Завдяки стабільним показникам економічного зростання ревальвація національної валюти призводить до забезпечення притоку іноземних інвестицій, зниження темпів інфляції та відсоткових ставок, зростання споживання та імпорту, здешевлення обслуговування зовнішнього боргу, зростання реального ВВП у середньотерміновому періоді, поліпшення структури виробництва. Оскільки ревальвація стимулює нагромадження зовнішніх боргів, то необхідно скоротити приплив короткотермінового іноземного капіталу та масштабне залучення зовнішніх позик для зменшення вразливості національної економіки до збільшення іноземної валюти на валютному ринку.

На нашу думку, Україна і надалі має бути орієнтована на міжнародні ринки, однак продукція її експорту повинна переорієнтуватися із сировинної складової на готову продукцію і мати високу якість. Застаріла структура виробництва, яка наразі існує, гальмує процес переходу до наукомістких виробництв. Тому необхідно покращити інвестиційний клімат для стимулювання імпорту передових технологій, що сприятиме зростанню національної грошової одиниці та зниженню цін.

2.4 Пропозиції щодо коригування економічної політики держави в частині валютного регулювання

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно здійснювати операції по купівлі-продажу валюти. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним.

Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют [37, с. 29].

У 2013 році на валютному ринку зберігався підвищений попит на іноземну валюту, який формувався під впливом девальваційних очікувань, зменшення валютних надходжень в Україну, значних обсягів платежів за імпортними контрактами. Для стабілізації валютного ринку Національний банк України активно проводив інтервенції на міжбанківському валютному ринку, у тому числі цільові аукціони з продажу іноземної валюти населенню для виконання ним кредитних зобов'язань. Незважаючи на отримання Україною кредитів від МВФ у сумі 6.1 млрд. дол. США у рамках другого та третього траншів за програмою 'Стенд-бай', розподілу СПЗ у сумі понад 2 млрд. дол. США та отримання кредитів Світового банку у сумі 399 млн. дол. США, міжнародні резерви скоротилися на 16% і на 01.01.2014 р. становили 26.5 млрд. дол. США. У 2013 році ресурсна база банків скоротилася внаслідок ускладнення доступу до міжнародних [48].

У листопаді 2013 р. спостерігалося суттєве зростання валютних надходжень від нерезидентів, які стійко перевищували перекази на їх користь. Наведене сприяло зниженню середньоденного чистого попиту на іноземну валюту. Завдяки цьому впродовж місяця Національний банк України здійснював інтервенції як з її продажу, так і з купівлі, згладжуючи коливання ринкового курсу гривні. Протягом місяця від'ємне сальдо його інтервенцій зменшилося до 382,8 млн. дол. США проти -496,4 млн. дол. США у жовтні. Наведене дозволило мінімізувати ринкові курсові коливання гривні: на міжбанківському валютному ринку її курс відносно долара США знизився за місяць на 0,15 %, до 7,9531 грн./дол. США, а на готівковому, за операціями з продажу доларів США, майже не змінився (7,9775 грн./дол. США). Офіційний курс гривні до долара США у листопаді знизився на 0,33 %, до 7,938 грн./дол. США. Відносно ж євро та російського рубля гривня укріпилася на 4,81 % та 1, 68 % відповідно, до 10,4353 грн./євро та 2,5356 грн./Ю рублів.

Перші два-три місяці 2013 року були часом злету курсу долара, який був викликаний загальною панікою і «жахливими» прогнозами експертів. Початок року, січень 2013-ого, був непростим і навіть переломним; на курс гривні впливали як економічні, так і психологічні складові. Піковою позначкою для гривні в 2013 році був показник 10 грн. за долар. Найвище значення готівкового ринку становило 10-11 грн. за долар, хоча більш імовірно, цей показник був ситуативним і викликаним спекулятивними діями. На міжбанківському ринку відмітка 10 грн. за долар не була пробита, але деякі операції проходили в коридорі 9,80 - 9, 90 грн. за долар. Ці найвищі точки ринку були взяті наприкінці січня 2013 року. В 2013 році рухи курсу нагадували синусоїду - цей рік відкрився злетом курсу, літо характеризувалося його спадом, восени зростання продовжилося, а кінець року традиційно відзначений зниженням котирувань.

З середини лютого 2014 року міжбанківський валютний ринок України демонструє наочні ознаки стабілізації. На ньому, зокрема, спостерігається:

- домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї: за січень-квітень 2014 року обсяг чистої валютної пропозиції становив 2,6 млрд. дол. США;

- поступове підвищення ринкових котирувань гривні: з початку 2014 року гривня на міжбанківському ринку укріпилася відносно долара США на 0,87 %.

Як результат, з початку року офіційний курс гривні до долара США зміцнився на 0,74 % [55].

Безпосередніми чинниками зазначених зрушень виступили:

- відновлення зростання середньоденних надходжень іноземної валюти, обсяги яких у квітні 2014 року збільшилися порівняно з січнем на 14,6 %;

- уповільнення відтоку іноземної валюти на користь нерезидентів: їх щоденні обсяги у квітні знизилися в порівнянні з січнем на 14,8 %.

Завдяки зазначеному на міжбанківському валютному ринку України вперше, після вересня 2012 року, сформувалася чиста пропозиція іноземної валюти, середньоденний обсяг якої становив в лютому 0,4 млн. дол. США, в березні - 59 млн. дол. США, а в квітні - 75 млн. дол. США. За цих умов Національний банк України отримав можливість активізувати купівлю іноземної валюти. Додатне сальдо його валютних інтервенцій з початку 2014 року становило 1338 млн. дол. США проти «-5,6 млрд. дол. США» у відповідному періоді 2013 року.

Незважаючи на паузу у програмних відносинах з Міжнародним валютним фондом, Національний банк України суворо дотримується зобов'язань у сфері валютних відносин, окреслених у Меморандумі про економічну та фінансову політику. Так, офіційний курс гривні до долара США встановлюється за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку; відсутня множинність валютного курсу; міжнародні резерви підтримуються на безпечному рівні.

Враховуючи зазначені зрушення, Національний банк України і надалі сприятиме стабілізації курсової динаміки гривні шляхом нівелювання різких коливань її обмінного курсу та зниження загальних валютних ризиків.

За сучасних економічних умов, ускладнених світовою фінансовою кризою, національний валютний ринок переживає далеко не найкращі часи. Співвідношення гривні та долара хвилює не тільки професіоналів, а й широкі верстви населення України. Проте, крім дій Національного банку України, на валютні курси в Україні впливають і події світових валютних ринків. У найближчій перспективі валютний ринок буде підданий ще більшому дисбалансу, оскільки погіршаться темпи економічного зростання як на світовому рівні, так і в межах нашої держави.

Тільки виваженими рішеннями та ринковими методами можна врівноважити валютний ринок України, проте на сьогоднішній день ми бачимо спроби повернення до командного управління валютним ринком, що є цілком неприйнятним. Національна валютна система потребує постійного вдосконалення, що забезпечить Україні стабільний розвиток в майбутньому, а також визнання нашої грошової одиниці світовим валютним ринком.

В процесі удосконалення системи регулювання валютного ринку в Україні доцільно використовувати досвід зарубіжних країн. На сучасному етапі в Україні ефективно можуть бути застосовані такі механізми країн, що пов'язані з оптимізацією режиму валютного курсу; особливістю застосування валютних інтервенцій за умови дії плаваючого валютного курсу; репатріацією валютних цінностей.

Удосконалення чинного валютного законодавства є одним з пріоритетних на даний час напрямків реформування системи валютного регулювання в Україні.

Підвищенню ефективності функціонування валютного ринку в Україні сприятиме розробка концептуальних засад валютної політики. Цей процес має передбачати:

- виділення короткострокових (до 1 фінансового року) та довгострокових (на 4-5 років) цілей валютної політики; встановлення взаємозалежностей між ними та механізму їх реалізації;

- побудову валютної політики у відповідності з тенденціями розвитку відповідних ринкових механізмів та визначеними загальними напрямками розвитку економіки країни;

- виявлення факторів, які визначатимуть перспективи розвитку системи валютного регулювання, та наслідків реалізації валютної політики;

- урахування фінансово-економічних та політичних ризиків як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також досвіду побудови систем валютного регулювання зарубіжних країн.

При визначенні перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов'язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою, а отже, залежною певною мірою від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання: прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до Євросоюзу; відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами; зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку; мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів; дотримання економічного обгрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Отже, в 2012 році динаміка валютного ринку буде повністю залежати від цін на нафту та економічної і політичної ситуації у світі. З огляду на те, що на даний момент ознак відновлення світової економіки немає, і економічний спад вже досяг такого рівня, що за півроку-рік досягти колишніх показників макроекономічної статистики неможливо, наш прогноз є досить песимістичним і будується, виходячи з передбачуваної вартості нафти. Очевидно, що навіть якщо до середини 2015 року біржові індекси будуть показувати стабільне зростання, досягти максимальних рівнів року, що йде, не вдасться.

На нашу думку тільки виваженими рішеннями та ринковими методами можна врівноважити валютний ринок України, проте на сьогоднішній день ми бачимо спроби повернення до командного управління валютним ринком, що є цілком неприйнятним. Національна валютна система потребує постійного вдосконалення, що забезпечить Україні стабільний розвиток в майбутньому, а також визнання нашої грошової одиниці світовим валютним ринком.

Висновки до Розділу ІІ

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується високим ступенем нестабільності національної валюти, залежністю курсу гривні від зовнішніх факторів. Разом з тим, на макрорівні прогноз валютного курсу є одним із важливих чинників, що дозволяє утримувати рівновагу в межах всієї економічної системи.

Валютне регулювання посідає важливе місце в системі економічних відносин: впливаючи на загальний стан економіки країни, валютне регулювання, в свою чергу, значною мірою визначається ним та залежить від ролі держави у міжнародних відносинах. Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання: прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до Євросоюзу; відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами; зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку; мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів; дотримання економічного обгрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Органи державного нагляду за охороною праці. Основні принципи державного нагляду (контроль) у сфері господарської діяльності

Розвиток економічних відносин в Україні зумовлює виникнення багатьох проблем у правозастосовній практиці в усіх сферах діяльності людини. В тому числі і в сфері застосування норм трудового права. На цьому етапі правового регулювання працівникам необхідна захищеність від обмеження їхніх трудових прав, а також впевненість у реалізації цих прав в майбутньому. Втілення в життя правових приписів, забезпечення в суспільстві правових гарантій можливі за умови укріплення законності в усіх сферах суспільних відносин, в тому числі і трудових.

У цих умовах наглядова і контрольна діяльність набуває значення, підвищується роль органів, що здійснюють такий нагляд і контроль, а дослідження теоретичних проблем буде сприяти укріпленню законності в сфері застосування законодавства про працю та охорону праці.

Отже, без наукової розробки правових проблем нагляду і контролю за охороною праці та дотриманням трудового законодавства та узагальнення правозастосовної практики неможна досягнути раціональної організації нагляду і контролю в усіх сферах діяльності людини; забезпечення здорових та безпечних умов праці; умілого застосування в процесі удосконалення нагляду і контролю економічних, соціальних, морально-психологічних засобів. Зазначене дає змогу стверджувати, що розгляд питання про проблеми нагляду і контролю за охороною праці в Україні залишається на сьогодні актуальним.

Метою нагляду є перевірка додержання всіх необхідних умов для повноцінної трудової діяльності працівників. Ці перевірки мають цілісний характер і проводяться з конкретного кола питань.

Об'єктом нагляду є широке коло питань в галузі охорони праці. Суб'єктами державного нагляду за додержанням законодавства про працю та охорону праці можуть бути, з одного боку, адміністрації організацій, з іншого - спеціальні державні організації (Державна інспекція Міністерства праці і соціальної політики; Комітет з нагляду за охороною праці України; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України та інші).

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- спеціально уповноважений орган з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений орган з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, непідзвітні і непідконтрольні їм [79].

Контроль є складовою частиною організаційно-виконавчої діяльності того чи іншого органу. Його особливістю є те, що він не обмежується колом питань, пов'язаних з додержанням приписів законів чи інших нормативних актів. Виходячи з цього, можна визначити мету контролю - це надання конкретних висновків та пропозицій не тільки з точки зору законності, але і з позиції ефективності використання підконтрольним об'єктом наданих йому повноважень.

Контроль за дотриманням трудового законодавства здійснюється як державними органами, так і громадськими організаціями та уповноваженими трудовими колективами.

Контроль за додержанням законодавства про охорону праці на підприємствах галузі здійснюють служби охорони праці міністерства, державного комітету, корпорації та іншого об'єднання підприємств, створених за галузевим принципом, які діють на основі «Типового положення про службу охорони праці» [70].

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці в Україні здійснюють професійні спілки, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту, виконанням колективних договорів і угод.

Головним завданням контролю за додержанням законодавства про працю та охорону праці є створення умов для реалізації працівниками своїх трудових прав у повному обсязі. Такі умови також будуть сприяти розширенню громадянами свого творчого потенціалу, здібностей для всебічного їх розвитку як особистості.

Отже, контроль - це діяльність державних органів та громадських організацій, спрямована на перевірку додержання та виконання законодавства про працю та охорону праці, а також виявлення випадків його порушення.

Здійснення державними органами нагляду за додержанням законодавства про працю та охорону праці є важливим засобом захисту трудових прав громадян. Завдяки йому усуваються причини, що викликають порушення, а також відбувається попередження таких порушень в майбутньому та відновлення трудових прав працівників. Активізація діяльності наглядових органів буде сприяти укріпленню законності в галузі охорони праці.

Аналізуючи ситуацію в економіці, очевидно, що головним правилом в діяльності багатьох ринкових структур стало набуття права власності та розширення на цій основі майнового потенціалу, прагнення до економічної самостійності у виборі напрямків діяльності та отримання максимального прибутку за найкоротший строк, скорочення витрат на будівництво нових та реконструкцію застарілих технологічних процесів, недосконале виконання заходів з охорони праці.

Бажаючи отримати прибуток, роботодавці прагнуть скоротити до мінімуму всі витрати, в тому числі на створення здорових та безпечних умов праці. Це впливає на зріст рівня виробничого травматизму та професійних захворювань в державі.

У цих умовах працівникам необхідний правовий захист та своєчасна кваліфікована допомога у поновленні порушених трудових прав. Вирішальна роль в цьому процесі повинна відводитись органам нагляду та контролю за охороною праці.

Таким чином, успішне вирішення проблем, що виникають при застосуванні законодавства про охорону праці, можливе лише за умови удосконалення механізму правового регулювання нагляду та контролю. В теперішній час виникла необхідність у прийнятті Закону про державний нагляд та контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, спрямованого на забезпечення конституційних гарантій прав громадян на працю в безпечних і здорових умовах. В цьому законі повинні знайти відображення система органів нагляду та контролю, основні завдання, функції, права та обов'язки цих органів. Безумовно, окремий розділ закону повинен передбачити відповідальність органів нагляду і контролю за свої дії.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, організаційно-технічних заходів і зсобів, що направлені на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Повністю безпечних виробництв не буває, тому задача охорони праці полягає в тому, щоб звести до мінімуму вірогідність захворювання або поразки працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Реальні умови праці характеризуються, як правило, наявністю деяких небезпечних та шкідливих виробничих факторів [80]. Існує два напрямки підвищення безпеки праці:

а) зниження виробничої небезпеки шляхом створення досконаліших засобів захисту,

б) підвищення індивідуальної захищеності працюючих шляхом організації більш безпечної поведінки

1. Мікроклімат

Мікроклімат робочої зони - це умови теплового і газового обміну людини з навколишнім середовищем на робочому місці при трудовій діяльності. Мікроклімат характеризується температурою навколишнього середовища, показником відносної вологості, швидкістю руху повітря, інтенсивністю теплового випромінювання ДІН 3.3.6.042 - 99. Ці параметри окремо і в комплексі впливають на організм людини, визначаючи його самопочуття і працездатність.

Витрати енергії складають не більше 120 ккал/год, що у відповідності з
ГОСТ 12.1.005 - 88 відноситься до легкої 1а категорії важкості робіт
характеризується оптимальними параметрами мікроклімату, які представлені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Оптимальні значення параметрів мікроклімату

2. Вентиляція і опалення

Для забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату у відділі організації праці та заробітної плати підприємства передбачена система вентиляції, спроектована згідно СНиП 2.04.05 - 91 і здійснюється застосуванням кондиціювання із зволоженням (при необхідності) повітря, що регулюється автоматично за заданою програмою, а в холодну пору року - опалення, теплоносієм є вода.

3. Виробниче освітлення

Для забезпечення параметрів освітлення, необхідних для плідної роботи, застосовується сполучене освітлення, яке складається з природного і штучного і нормується ДБН В 2.5-28-2010.

В приміщенні фінансово-економічного відділу передбачена наявність природного білого освітлення, здійснювана через світлові отвори в зовнішніх стінах, а також система штучного рівномірного загального і комбінованого освітлення. Природне освітлення нормується коефіцієнтом природної освітленості КПО (ен III). Для зорових робіт, що виконується економістом, середньої точності з якнайменшим об'єктом розрізнення о,5-1 мм (розряд IV, під розряд б) енIII = 1,5 %. Значення КПО (ен III) для будівель в IV поясі клімату, визначається по формулі:

енIV = енIII * m*c, (3.1)

де енIII - значення КПО для ІІІ пояса світлового клімату, складає 1,5 %,

m - коефіцієнт світлового клімату, m = 0,9 %,

c - коефіцієнт сонячності клімату, с = 0,8 %.

Штучне освітлення виконано за системою загального освітлення, коли освітлюється рівномірно все приміщення, і за системою комбінованого освітлення, коли, окрім загального освітлення, на робочих місцях встановлюються світильники місцевого призначення, що створюють підвищену освітленість робочих місць. Штучне освітлення нормується мінімальною освітленістю Еmin = 200лк. Характеристика освітлення представлена в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Характеристика освітлення приміщення фінансово-економічного відділу

Для штучного освітлення застосовуються відкриті світильники ЛСП з люмінесцентними газорозрядними лампами ЛД40-4. Лампи економічні і мають склад спектру, близький до сонячного. На підприємстві в приміщеннях, де безпосередньо працюють фахівці, застосовуються світильник прямого світла, а в коридорах, побутових і санітарних приміщеннях - світильники розсіяного світла.

4. Шум

Шум і вібрація, як доводять дослідження, погіршують умови праці, надають шкідливу дію на організм людини.

Допустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють з ПЕОМ встановлює ГОСТ 12.1.003-83*. Джерелами шуму для працівників є джерела живлення, пристрої вентиляції, принтери та ін.. Рівень звуку в приміщенні на робочому місці, де розв'язуються задачі, що вимагають концентрації уваги, не перевищують 50дБ (А).

Заходи по зниженню рівня звукового тиску наступні:

- звукоізоляція виробничих приміщень,

- заміна матричних принтерів на лазерні, згідно ДСаНПіН 3.3.2.007-8 [79].

5. Електромагнітні випромінювання

Електромагнітні випромінювання, впливаючи на організм людини в дозах, що перевищують допустимі, можуть виявитися причиною професійних захворювань, джерелом випромінювання в ПЕОМ є електронна променева трубка дисплею. Враховуючи, що на підприємстві робочі місця оснащені ПЕОМ нового покоління, напруженість електромагнітного поля не перевищує 5В/м, а напруженість електростатичного поля - не більше 20Вт/мІ [80].

6. Міри безпеки

Електробезпека - це система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від небезпечних і шкідливих дій електричного струму і електромагнітного поля згідно ПУЄ-87 [77]. По небезпеці ураження людей електричним струмом приміщення віддлів є приміщення з підвищеної небезпеки.

Пердбачено дві групи заходів захисту від поразки електричним струмом: ГОСТ 12.1.019-79* та ГОСТ 12.1.030-8*.

1) Технічні заходи захисту:

- Конструктивні заходи - для захисту від дотику до напруго провідних елементів,

- Захисні кожухи,

2) Забезпечення неприступності напруго провідних частин:

- схемно-конструктивні - для запобігання небезпеки поразки електричним струмом при замиканні на корпус або пробної ізоляції, які у свою чергу досягаються шляхом,

- застосування малих напруг (42В, 12В),

- застосування захисного заземлення електроустановок,

- занулення,

- застосування захисного відключення,

- застосування електротехнічних захисних засобів і запобіжних пристосувань (ізолюючі, захищаючі, запобіжні),

3) організаційні заходи захисту:

- проведення інструктажу робочого персоналу по техніці безпеки при експлуатації електроустановок,

- забезпечення привильного використовування засобів захисту, контроль стану засобів, наявність знаків і плакатів безпеки та ін.

7. Пожежна безпека

Пожежна безпека - це стан об'єкту при якому зі встановленою вірогідністю включається можливість виникнення і розвитку пожежі.

Категорія приміщення фінансово-економічного відділу згідно НАПБ Б07.005-86 з вибухо- та пожежонебезпекою відноситься до категорії - В, а ступінь вогнестійкості будівлі - ІІ згідно ДБН В.1.1-7-2002 [79].

Аналіз робочого місця показує, що спалах може виникнути в разі дії електричного струму при порушенні електричного ланцюга схеми:

- недотримання протипожежних норм в процесі експлуатації засобів,

- опалювання і вентиляції,

- порушення протипожежних інструкцій,

- перевантаження провідників струму і їх неправильної експлуатації,

- проведення ремонтних робіт без дотримання правил.

Пожежна безпека забезпечується наступними заходами ГОСТ 12.1.004-91* [78]:

1. Системою запобігання пожежі:

- контроль і виміри ізоляції,

- наявність плавких вставок і запобіжників в електричній мережі,

- використання захисного заземлення і занулення,

2. Системою пожежного захисту:

- аварійне виключення і перемикання апаратури,

- наявність первинних засобів пожежогасіння,

- система сповіщення - звукова сигналізація.

3. Організаційними заходами щодо пожежної безпеки:

- навчання персоналу протипожежним правилам,

- видання необхідних інструкцій, плакатів, засобів наглядної агітації,

- план евакуації.

Відповідно до вимог до системи пожежного захисту в будівлі передбачений водопровід з внутрішніми пожежними кранами. В приміщенні передбачено використовувати вуглекислотні вогнегасники ВВК-5 місткістю 5 літрів. Для даного приміщення достатньою є наявність одного вогнегасника, який знаходиться на видному і досяжному місці.

8. Ергономічні вимоги до комплектації робочого місця

При комплектації робочого місця важливо дотримуватися ергономічних вимог. Забезпечення організації робочого місця оператора за дисплеєм передбачає організацію робочого місця відповідно до антропометричних характеристик, виконання ергономічних вимог до розміщення технічних засобів на робочому місці, до кольоро- і світлотехнічним характеристикам дисплеїв, до буквенно-цифрової інформації дисплеїв, клавіатури [78].

Фізіологічна раціональна робоча поза досягає виконанням наступних умов:

а) відстань від очей оператора до дисплею - 500-700 мм,

б) природний нахил корпусу вперед - 5-10°,

в) кут згинання між стегном і голінню 95-13,

г) ступні на підлозі,

д) стегно горизонтально,

є) оператор максимальних розмірів не повинен упиратися ступнею в стійку столу або підставки,

ж) оператор має нагоду спиратися ліктем на робочу поверхню,

з) можливість роботи з документами,

й) відстань від сидіння стільця до нижнього краю робочої поверхні - не менше 150 мм.

На робочому місці, що вивчається, використовуються наступні технічні засоби: монітор, клавіатура, системний блок, ПЕОМ, принтер, маніпулятор «миша», телефон.

9. Охорона навколишнього середовища

В Україні охороні навколишнього середовища надається останнім часом значна увага: розроблений і прийнятий до дій: Закон України „Про охорону навколишнього природнього середовища”, Закон „Про охорону атмосферного повітря”, Земельний кодекс україни, Закон України „про тваринний світ”, Кодекс України про надра, Водний кодекс України тощо.

В процесі роботи на підприємстві з'являються паперові і дрібні виробничі відходи, які необхідно утилізувати. Для цього організація має працівників, які щодня в кінці робочого дня проводять вологе прибирання і виносять відходи що нагромадилися. Надалі ці відходи вивозяться спеціальними машинами міських очисних служб і таким же чином утилізувати.

На підприємстві вода використовується в санітарно-гігієнічних цілях. Для спуску виробничих і господарських вод передбачають каналізаційні пристрої. Каналізація складається з внутрішніх каналізаційних пристроїв, розташованих в будівлі зовнішній каналізаційній мережі (підземних труб, каналів, оглядових колодязів), насосних станцій напірних і самостійних колекторів, споруд для очищення, знешкодження і утилізації стічних вод, пристрої їх випуску у водоймище.

В 2003 році виконаний ряд заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієна праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій.

Джерелом водопостачання є міський водопровід. Господарсько-побутові зливи відводяться в міську каналізацію. Тверді виробничі відходи, паперові відходи, люмінесцентні лампи, пари ртуті, що містять, складують по окремості і направляють спеціалізованим організаціям на переробку. Тверді побутові відходи за договором з комунальними службами містами вивозяться і складують на полігоні в спеціально відведеному місці.

ВИСНОВОК

У контексті висвітленого вище матеріалу слід зробити висновок про те що, в Україні повинні змінитися загальні макроекономічні умови, що передбачають підвищення монетизації української економіки, розвиток фінансової системи, насамперед підвищення рівня стійкості банківського сектору, зближення рівнів внутрішніх та світових процентних ставок, що дасть змогу запобігти небажаному припливу короткострокових капіталів, які переважно носять спекулятивний характер та у перспективі лібералізувати сферу валютних відносин.

Можна зробити теоретичне узагальнення про те, що в умовах глобалізації Україна отримає значні переваги у випадку лібералізації валютного регулювання, однак ситуація, яка склалась у 2012 році (світова економічна криза) та продовжується у 2013 навряд чи дозволить відчути ці можливості, але може наштовхнутись на всі можливі ризики, які ще більше усугублять і так нестабільну економічну ситуацію в нашій країні.

Необхідно також зазначити, що при визначені перспектив розвитку системи валютного регулювання України обов'язково мають враховуватися особливості валютних політик зарубіжних країн, оскільки економіка України є відкритою, а отже залежною певною мірою від дій основних зовнішньоекономічних партнерів.

Валютне регулювання відіграє надзвичайну важливу роль у системі економічних відносин, тому потребує покращення у здійсненні валютної політики держави, як в короткостроковому, так і довгостроковому періодах.

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується високим ступенем нестабільності національної валюти, залежністю курсу гривні від зовнішніх факторів. Разом з тим, на макрорівні прогноз валютного курсу є одним із важливих чинників, що дозволяє утримувати рівновагу в межах всієї економічної системи.

Валютне регулювання посідає важливе місце в системі економічних відносин: впливаючи на загальний стан економіки країни, валютне регулювання, в свою чергу, значною мірою визначається ним та залежить від ролі держави у міжнародних відносинах. Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання: прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України до Євросоюзу; відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами; зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку; мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів; дотримання економічного обгрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави; залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про Національний банк України» № 679-XIV від 20.05.1999 р.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність України № 959-XII від 16.04.1991 p.

3. Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”№15-93 від 19.02.1993 р.

4. Алибегов Г.И. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: учебник для вузов / Г.И. Алибегов, С.А. Былиняк, Л.Н. Красавина. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2011. - 576 с.

5. Барановський О.І. Актуальні проблеми функціонування валютних ринків / О.І. Барановський // Фінанси України. - 2013. - № 4. - С. 13-32.

6. Белінська Я. Можливості і наслідки валютно-фінансової лібералізації в Україні // Вісник Національного банку України. - 2010. - № 1. - С.28-34.

7. Береславська О.І. Актуальні проблеми курсової політики України // Вісник НБУ. - 2014. - № 2. - С. 16-20.

8. Береславська О. Інтервенції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 10. - С.36-40.

9. Береславська О. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу // Вісник Національного банку України. - 2012. - № 2. - С.16-19.

10. Береславська О. Чинники курсової нестабільності в Україні / О. Береславська // Вісник Національного банку України. - 2013. - № 2. - С. 8-14.

11. Бездідько Ю. М. Валютне регулювання: навч. посіб. / Ю. М. Бездідько, О. О. Мануйленко, Г. А. Стасюк. - Херсон : ОЛДІ-плюс, 2004. - 272 с.

12. Берлач А.І. та ін. Організаційно-правові основи біржової діяльності: Навч. посібник / А.І. Берлач, Н.А. Берлач, Ю.В. Ілларіонов. - К.: Фенікс, 2000. - 336 с.

13. Блащук Ю.О. Валютний контроль: міжнародний досвід і національні тенденції.// Вісник НБУ. - 2001. - №4. - с. 28-30.

14. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: підручник / С.Я. Боринець. - 5-те вид., перероб. і допов. - К.: Знання, 2012. - 583 с.

15. Владимирова М.П. Деньги. Кредит. Банки: учеб. пособие / М.П. Владимирова, А.И. Козлов. - 2-е изд., стер. - М.: КРОНУС, 2010. - 288 с.

16. Волоцька І.С. Аналіз чинного валютного законодавства України / І.С. Волоцька // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - № 2 (33). - С. 48-52.

17. Воронина В.Г., Дынникова О.В. Анализ различных позиций и мирового опыта в отношении либерализации валютных операций. Экономическая экспертная група. - С. 1-27 // www.eeg.ru/publications.html.

18. Гетманцев Д. О. Банківське право України / Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 344 с.

19. Гончарук А.Г., Жолудь О.Л. Ревальвація гривні - ії вплив на економіку // Фінанси України. - 2011. - №2. - С.144-148.

20. Горшкова Н. Валютно-курсова політика: практичні досвід та рекомендації / Н. Горшкова // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 1. - С. 62-66.

21. Горшикова Н. Валютно-курсова політика: практичний досвід та рекомендації // Вісник Національного банку України. - 2012. - №1. - С.62-66.

22. Гриценко А., Унковська Т. Механізм валютної трансмісії: інституційно-поведінковий підхід // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 11. - С.8-11.

23. Гроші і кредит: навч. посібн. / за ред. д-ра екон. наук, проф. М.І. Крупки. - Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2014. - 408 с.

24. Гроші та кредит [Текст]: підручник / А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін. ; за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. - К. : КНЕУ, 2005. - 556 с.

25. Гроші та кредит [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. М. І. Савлук. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : КНЕУ, 2002. - 598 с.

26. Дзюблюк О.В. Валютна політика: підручник / О.В. Дзюблюк. - К. : Вид-во 'Знання', 2011. - 422 с.

27. Дін В. Джеймс. Монетарна політика у країнах з розвинутою економікою та перехідних економіках: ілюстрації з Канади, Польщі та України / Джеймс В. Дін // Центр інформаційних та соціальних програм [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cisp.org.ua.

28. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2015 р.

29. Драчко-Єрмоленко Є. Деякі математичні підходи до прогнозування валютного курсу / Є. Драчко-Єрмоленко, І. Сакунова // Економіст. - 2012. - № 6. - С. 38-41.

30. Жмурко Н. Визначальні фактори утворення валютного курсу держави як головного елементу реалізації її валютно-курсової політики // Формування ринкової економіки в Україні. - 2013. - №19. - С. 224 - 230.

31. Журавка Ф.О. Валютна політика в умовах трансформаційних змін економіки України: Монографія. - Суми: Ділові перспективи; ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2012. - 334 с.

32. Журавка Ф.О. Валютно-курсова політика Національного банку України в умовах трансформації економік: Монографія. - Суми: Ділові перспективи; УАСБ НБУ, 2011. - 70 с.

33. Івасів Б.С. Гроші та кредит: підручник / Б.С. Івасів; НБУ; М-во освіти і науки України; Тернопільський нац. економічний ун-т. - Тернопіль: Карт-бланш; К.: Кондор, 2012. - 528 с.

34. Ільіна С.Б. Гроші та кредит: навч. посібн. / С.Б. Ільіна, В.П. Шило, В.І. Кисла, Н.І. Шрамкова. - К.: Вид-во 'Професіонал', 2011. - 363 с.

35. Лапчук Б.Ю. Валютна політика : навч. посібн. / Б.Ю. Лапчук. - К. : Вид-во 'Знання', 2012. - 212 с.

36. Кабанов В.Г. Сучасний стан валютного ринку України та шляхи стабілізації негативних явищ в умовах кризи / В. Г. Кабанов // зовнішня торгівля: право та економіка. - 2013. - № 4. - С. 53-58.

37. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка. Видання 2-ге перероб. та доп. / Ю. Г. Козак. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 1118 с.

38. Кораблін С.О. Валютно-курсова політика України: стабілізаційні ефекти та можливі перспективи розвитку / С.О. Кораблін // Фінанси України. - 2011. - № 9. - С. 112-124.

39. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. - К.: А.С.К., 2003.

40. Кушнірук Б. Валютне регулювання очима асоціації / Б. Кушнірук // Финансовые услуги. - 2003. - № 3. - С.32-33.

41. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

42. Макаренко О. Валютний контроль як інструмент стабілізації валютного ринку в Україні //Вісник НБУ - 2002. - №9. - 36-38.

43. Мелих О. Валютно-курсова політика та її вплив на фінансову безпеку держави / О.Мелих // Вісник НБУ. - 2012. - № 8. - С. 50-53.

44. Мельник Л.М., Мельник Л.В. Гроші і кредит: Навчальний посібник. - Рівне.: НУВГП, 2012. - 102 с.

45. Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: навч. посіб. / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. - 244 с.

46. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002.

47. Національний банк України. Розвиток валютного ринку України у 2014 році [Електронний ресурс].

48. Науменкова С. Основні тенденції розміщення грошової маси та іх вплив на формування грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. - 2012. - №1. - C.19-26.

49. Науменкова С.В. Сучасна модель фінансової системи: порівняльний аналіз основних підходів / С. В. Науменкова, С. В. Міщенко // Фінанси України. - № 6. - 2010. - С. 44-56.

50. Нідзельська І.А. Вплив валютного регулювання на розвиток вітчизняної економіки / І.А. Нідзельська // Фінанси України. - 2014. - № 2. - С. 83-88.

51. Обменные курсы мировых валют // [Сайт Компании XE] - Режим доступа: http://www.xe.com/currencycharts/.

52. Основні засади грошово-кредитної політики на 2015 рік // www.dt.ua/img/st_img/osnovni-zasadi2015.doc.pdf.

53. Офіційний сайт Національного банку України. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.bank.gov.ua/.

54. Пасічник О.В. Валютний курс гривні: динаміка та основні чинники формування / О.В. Пасічник // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 8 (26). - С. 98-110.

55. Рогач Ф. Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні // Економіст. - 2012. - № 1. - С. 25-27.

56. Рогач Ф. І. До системи валютних курсів / Ф. І. Рогач, Ю. П. Курза // Вісник Hаціонального банку Укpаїни. - 2012. - № 4. - С. 56-61.

57. Санжаревський В. Валютний контроль, протидія «відмиванню» коштів та системні банківські ризики // Вісник Національного банку України. - 2001. - № 7. - С.42-45.

58. Сахаров В.Є., Будкін В., Єрохін С., Завґялова О., Белінська Я., Павлюк О. Міжнародна економіка // Навчальний посібник. - К.: Національна академія управління, 2012. - 432 c.

59. Улюкаев А., Куликов М. Проблемы денежно-кредитной политики в условиях притока капитала в Россию // Вопросы экономики. - 2011. - № 7. - С. 4-19.

60. Унинець-Ходаківська В.П. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: навч. посіб. / В.П. Унинець-Ходаківська, О.І. Костюкевич, О.А. Лятамбор. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Центр навч. л-ри, 2013. - 392 с.

61. Унковська Т., Данилова К. Моделювання впливу валютних та цінових шоків на формування експорту. Ефект гістерезису // Вісник Національного банку України. - 2011. - №8. - С.59-63.

62. Хамаганова Л.Д. Мировой опыт в организации валютного регулирования и валютного контроля. Учебное пособие. - Иркутск: Издательство ИГЭА, 2001. - 124 с.

63. Центральний банк та грошово-кредитна політика : підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін. ; за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. - К. : КНЕУ, 2005. - 556 с.

64. Цырков И.В. Валютный рынок в системе финансовых отношений: автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.00.01 / И.В. Цырков. - М.: Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, 2000. - 21 с.

65. Шаповалов А. Стратегічні напрямки курсової політики України в умовах сталого економічного розвитку / А. Шаповалов // Дзеркало тижня. - 2005. - № 43. - С. 5-11.

66. Щербакова О. Валютна політика Національного банку України // Вісник НБУ. - 2011. - №6. - С.6-9.

67. Шмырева А.И. Международные валютно-кредитные отношения: учебник для вузов / А.И. Шмырева, В.И. Колесников, А.Ю. Климов. - М., 2004. - 448 с.

68. Юргелевич С. Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України (Точка зору експертів Українсько-європейського консультативного центру) // Економіка, фінанси, право. - 2000. - № 10. - С. 3 - 8.

69. Ющенко В.А. Валютне регулювання: навч. посібн. / В.А. Ющенко, В.І. Міщенко. - К.: Вид-во 'Знання', 1999. - 359 с.

70. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.bank.gov.ua/.

71. Exchange rate mechanism (ERM II) between the euro and participating national currencies [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://europa.eu/legislation_summaries/economic_and_monetary_affairs/institutional_and_economic_framework/l25082_en.htm.

72. Balassa B. The Purchasing Power Parity Doctorine: A Reappraisal // Journal of Political Economy. - 1964. - № 72. - Р. 584-596.

73. Classification of Exchange Rate Arrangements and Monetary Frameworks [Online] / auth. International Monetary Fund // International Monetary Fund. - February 25, 2013 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.imf.org/external/np/mfd/er/index.asp.

74. Kenen P.B. Exchange rate management: what role for intervention? // The American Economic Review. - 1987. - Vol. 77. - Issue 2. - P. 194-199.

75. Klein M., Olivej G. Capital Account Liberalization, Financial Depth and Economic Growth / Mimeo Medford, MA: Tufts, 2001.

76. Ткачук К.Н., Зеркалов Д. В. та ін. Основи охорони праці (електронна адреса книги: http://www.zerkalov.org/node/3003).

77. Зеркалов Д.В. Охорона праці в галузі: загальні вимоги. (електронна адреса книги: http://www.zerkalov.org/node/3001).

78. Зеркалов Д. В. Безпека життєдіяльності. (електронна адреса книги: http://www.zerkalov.org/node/3000).

79. Зеркалов Д. В. Цивільний захист. (електронна адреса книги: http://www.zerkalov.org/node/3002).

80. Примірні інструкції з охорони праці, затверджені та зареєстровані у ННДіПБОП (http://www.zerkalov.org.ua/node/1347).

Додаток А

Таблиця 1.

Допустимі курсові коливання окремих валют до євро [7]

ДОДАТОК Б

Рис. 1 - Місце валютного ринку в загальній структурі фінансового ринку