Грошово-кредитне регулювання в Україні

6

Зміст

грошове кредитне регулювання

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України

1.1 Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України

1.2 Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України

1.3 Методи грошово-кредитного регулювання

1.4 Сучасні напрямки грошово-кредитного регулювання в Україні

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України

2.1 Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

2.2 Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово-кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошово - кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно - грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово - кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Грошові і кредитні відносини - це економічні категорії, що існували та існують в різних економічних формаціях людства протягом вже досить довгого періоду. Вони є частиною виробничих відносин і в ринкових умовах мають особливо велике значення. Для банківської системи грошово - кредитна діяльність в цих умовах є основним видом діяльності, який сприяє стабілізації вітчизняної валюти, росту довіри населення до банківської системи, збільшенню обсягів кредитування.

Грошовий обіг і кредит в теорії, як правило, розглядаються як самостійні системи з різними функціями, але при цьому у них надзвичайно багато спільного.

Проблемами природи грошей і кредиту, їх видів і функцій, удосконаленню грошово - кредитних відносин між різними суб'єктами господарювання на новому етапі розвитку економіки країни і розвитку економічних процесів в Україні присвячено досить багато наукових публікацій, проте до успішного вирішення цих проблем ще далеко. Це завдання покладається, значною мірою, на сучасне покоління економістів, фінансистів, банкірів, які мають повною мірою володіти сучасними методами використання грошей і кредиту для підвищення своєї стійкості і конкурентоспроможності в ринкових умовах.

Предметом дослідження є: грошово-кредитне регулювання економіки України.

Метою дослідження: шляхи вдосконалення грошово-кредитне регулювання в Україні.

Об'єктом дослідження: грошово-кредитна система України.

Розділ 1. Теоретичні основи грошово-кредитного регулювання та структура грошово-кредитної системи України.

1.1 Сутність поняття, структура та етапи розвитку грошово-кредитного регулювання України

Грошова система - це законодавчо встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту 4

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні.

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс -- це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а задишки на рахунках в банках та небанківські кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ('грошей безготівкового обігу' або 'електронних' в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.

Операції щодо готівкових та безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи - її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Кредитна система -- це, по-перше, сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування; по-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Кредит -- це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Розрізняють такі форми кредиту:

· Комерційний;

· Банківський;

· Споживчий;

· Державний;

· Міжнародний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб'єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем. Метою комерційного кредиту є прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців. Банківський кредит надається позичальникам у вигляді грошових позик. Об'єкт банківського кредиту -- грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, сектор домогосподарства. Кредитор -- це користувач грошових коштів, насамперед банк.Банківський кредит виходить за межі комерційного, оскільки він не обмежений напрямом, терміном та сумами кредитних угод.Сфера використання банківського кредиту-- нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів і заощаджень населення. Банківські позики класифікуються залежно від:

· економічної сфери застосування -- внутрішні та міжнародні;

· структури банківської системи -- кредити центрального банку і кредити комерційних банків;

· сфери використання -- виробничі та споживчі;

· строку (терміну) користування: короткострокові -- до одного року, середньострокові -- до 3 років та довгострокові -- понад 3 роки.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об'єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, тощо), різноманітні послуги. Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит -- це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. В провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг.

Державний кредит може виступати у різних формах. Наприклад, натуральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит -- це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів. Можна виділити дві функції кредиту:

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні.Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.

Складовою частиною кредитної системи є банківська система як сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв'язку. В Україні центральним банком є Національний банк. Він має функціонувати досить автономно від уряду. Його головне завдання -забезпечення стійкості національної валюти, її купівельної спроможності. В цьому відношенні функції Національного банку навіть вище державних, оскільки дії держави відображають, як правило, інтереси окремих галузей, підприємств і соціальних груп. Центральний банк відстоює загальнонародні інтереси і повинен проводити незалежну політику.

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та 49000 банківських установ.

В Україні законодавчо не визначена 'модель' комерційного банку.Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну від 'консервативної моделі'). Це відповідає домінуючій в останні 10--20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

1.2 Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України

Грошові системи сформувались в 16-17 століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш “ранній період”. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає -- властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на урівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізму роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів держказначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Органами регулювання грошового обігу є банки.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи, Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава.

Згідно з положенням НБУ «Про кредитування» головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію НБУ на право проведення операцій з валютними цінностями можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучання акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу де виникає дефіцит капіталу.

Види банківського кредиту.

Кредити, які надаються банками поділяються:

- За строками користування. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

- За забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

- За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком.

- За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

- За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора, або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредитні відносини між НБУ та комерційними банками.

Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Банківський кредит та джерела його формування:

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам банківським установам.

1.3 Методи грошово-кредитного регулювання

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика грунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави (у США -Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит».

Завдання грошово-кредитної політики в Україні - забезпечити фінансову стабільність, поступово знизити інфляцію, вивести економіку з кризи.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів. Для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М1, який найповніше відображає виконання грішми функції засобу платежу.

Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М2, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити у готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками. Для України найбільш адекватним показником грошової маси з погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив її зміни є агрегат М1, а для прогнозування і регулювання у довго-терміновому періоді - М2.

Реальна насиченість економіки національною грошовою масою протягом 1995-1996 рр. була досить низькою - на рівні 7-6% від ВВП за грошовою базою та 10,3-9,4% за агрегатом М2. Швидкість обігу грошей знизилась з 14,9 обертів за агрегатом М2 у 1995 р. до 13,1 у 1996 р. Тому позики держави на внутрішньому фінансовому ринку потрібно збільшувати поступово і відповідно до зростання реальної насиченості національної економіки грошовою масою.

В Україні рівень монетизації ВВП (співвідношення між наявною грошовою масою і обсягом ВВП) один з найнижчих серед держав з перехідною економікою. У 1997 р. цей показник становив лише 13,6%, тоді як у Польщі, був у 2,0-2,5 раза вищий, і в 1997 р. становив 40%, в Угорщині перевищив 42%, у Чехії - 71%. У Китаї рівень монетизації зріс протягом 1991-1997 рр. з 87,4 до 120,8%.²

Недосконала у нас і структура грошової маси. У розвинутих країнах обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10%. Водночас з 1994 по 1997 рр. частка грошей у позабанківському обігу в Україні збільшилася удвічі - з 24,7 До 49,3%. У 1990 р. у структурі грошової маси готівка становила лише 15%, а рівень монетизації-80%.

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національ-ний банк України, який виконує функції загальнодержавної.

Державні фінансові органи. Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

Також існує перелік нормативних актів:

1. Цивільний кодекс України (гл. 32-33)

2. Про подальший розвиток житлово-будівельних кооперативів (ЖСЬК). -- Пост. КМУ від 20.10.92 № 593.

3. Про подальший розвиток индивидуального житлового будівництва.-- Пост. КМУ від 26.06.93 № 483.

4. Положення про порядок надання державного довгострокового кредиту індивідуальним забудовникам. -- Утв. Наказом Мінфіну і Мінекономіки України від 05.07.94 №59/89/129.

5. Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді» від 05.02.93 р.

6. Про розвиток житлового будівництва і поліпшення соціально-демографічної ситуації в селі.-- Пост. КМУ від 28.07.92 № 421.

7. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, пострадавших унаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91.

8. Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов'язаних з висновком і виконання кредитних договорів.-- Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 06,10.94 № 02-5/706.

9. Про грошову реформу в Україні.-- Указ Президента України від 25.08.96 № 762/96.

10. Положення про кредитування - Утв. Пост, від 28.09.95 № 246.

1.4 Сучасні напрямки грошово-кредитного регулювання в Україні

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, -- короткострокового, або оперативного. Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів виявляється багатогранне -- залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії -- спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.(пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Квотування (як метод державного регулювання)-означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе у собі завдання найбільш ефективно і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій -- це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.

Норма -- науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив -- поелементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.). До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація -- це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовуван-ня, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях нг, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загально-державній власності.

Економічні методи державного регулювання у країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова система є тим економіч-ним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці.

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України -- створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими ставками;

3.Операції на відкритому ринку (купівля-продаж центральним банком деяких видів цінних папарів).

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

До фінансово-бюджетних методів відносять:

1.Маніпулювання ставками податків;

2.Державними витратами;

З метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Дотації (трансферти) -- особливий вид асигнувань з держбюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії -- допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей нг, розвиток яких має важливе значення для економіки.

Субвенції -- один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг. З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний податок, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З січня 1995 р. передбачається введення податку на власність. Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вартості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності.

Акцизний збір -- непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів. Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності -- виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари. Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб'єкти, банки. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку. Податок на землю сплачується власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік.

Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів -- на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України.

2.1 Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

Вже минуло понад три десятиліття з того часу, коли золото і фактично, і юридично перестало бути грошима. Відбулася грандіозна революція. Золото-грошова система, яка існувала століттями, теоретичне тлумачення якої міцно вкоренилося у людській свідомості, виявилася історично минущою. Сучасна епоха з усією гостротою поставила проблему природи сучасних грошей. Якщо золото не гроші, то що становлять сучасні гроші? Це спричинило кризу в теорії грошей, гарячковий пошук відповіді на запитання: що таке сучасні гроші? З'явилося безліч концепцій, теорій, думок, які намагаються кожна по-своєму пояснити те, що відбувається в грошах, визначити суть і природу сучасних грошей. Мені довелося неодноразово аналізувати ці процеси. Незважаючи на значні зусилля, проблему природи сучасних грошей до кінця не розв'язано, і навіть глибокі й обгрунтовані концепції сучасних грошей не здобули належного суспільного визнання. Тому ця проблема залишається надзвичайно актуальною й сьогодні. Аналіз свідчить, що серед цієї багатоманітності думок і концепцій можна виділити два крайні підходи і дві позиції в теорії грошей. Перший підхід і позиція в теорії грошей полягають у тому, що автори тією чи іншою мірою повторюють постулати золотогрошової теорії. Згідно з цим підходом автори твердять, що гроші мають товарну природу, що це гроші-товар. 'Гроші, -- говориться в 'Економічній енциклопедії', -- особливий товар, який є загальним еквівалентом (рівноцінністю) при обміні товарів, їхньою формою вартості'. І це не лише в українській економічній літературі. В російській 'Економічній енциклопедії' за редакцією Л.І. Абалкіна грошима називають 'блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента)'. Хоча слово 'блага' дещо відрізняється від категорії 'товар', проте переважно під цим словом ми розуміємо матеріальні предмети. Інакше кажучи, воно вносить мало нового у розуміння природи грошей. Навіть Л. Харріс, відомий англійський знавець грошової теорії, визначає гроші як 'будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, рахункова одиниця і засіб збереження вартості'.

Золото як товар перестало бути грошима. Тоді постає питання: якщо золото-товар не є грошима, то який інший товар став грошима і виконує функцію загального еквівалента? Такого товару нема. Не можна всупереч реальності доводити, що й сьогодні грошітовар. Забігаючи наперед, зазначимо, що гроші-товар пішли в непам'ять, а інерція людського мислення, суспільної свідомості не може подолати стереотипи золотогрошової теорії. Це дуже повчальний урок історії. Водночас, як це буває у переломні моменти, з'явилися точки зору, які становлять іншу крайність. Одні з них полягають у тому, що на зміну товарній прийшла ідеальна форма грошей. 'Гроші, лише один з товарів, спочатку виникли як особливий товар, у якому втілено вартість. Та представляти вартість може не лише реальний товар, а й будь-який інший знак або символ, і поступово у процесі історичного розвитку матеріальність представника зникає і залишається лише його ідеальний образ. Цим властивостям відповідало золото як реальний грошовий товар, а в сучасних умовах таким вимогам відповідають ідеальні гроші. В ідеальних грошах суть грошей дістала свою найбільш адекватну (ідеальну) форму існування'. Треба мати неабияку фантазію, щоб зводити гроші до символу, до ідеального образу. Ви продаєте квартиру і одержуєте певну суму символів. Чи можна тут казати про еквівалентність відносин? Її немає. Тому автор висуває начебто нову 'представницьку теорію грошей', згідно з якою гроші є представником вартості в обміні. Зауважимо, що вона не нова. Ще на початку XX ст. Р. Гільфердінг висунув так звану теорію представницької вартості паперових грошей. Наукова її неспроможність полягає насамперед у тому, що вона допускає створення вартості в обігу, тоді як насправді у цій сфері економіки відбувається лише зміна форми вартості. І до того ж ця теорія будується на внутрішній суперечності: вартість грошової одиниці визначається товарною вартістю, а реально в обігу товари, їхня вартість виступають у формі ціни. Отже, вартість грошей визначається товарними цінами, хоча самі товарні ціни є грошовим вираженням вартості. Теорія трудової вартості давно довела, що гроші є грошима тому, що вони були товаром і мали реальну вартість.

К. Маркс розкрив суперечливу єдність грошового відношення та його носія, який може виступати в різноманітних формах, у тому числі як умовний знак вартості. Він показав, що загальним еквівалентом можуть бути не лише товари, а й паперові гроші у тому разі, якщо вони представляли в обігу золото, були його знаком. В умовах, коли золото перестало бути грошима, спроби представити справу у такий спосіб, що паперові, ідеальні гроші набувають в обігу вартості чи 'представницької вартості', знаходяться у кричущій суперечності з теорією трудової вартості.

Незважаючи на переконливу аргументацію щодо матеріальної природи грошей, є дедалі нові спроби довести їх ідеальний характер. Так, в 'Енциклопедії банківської справи' читаємо, що гроші 'набувають особливої вартості, яка формується в процесі обігу і може існувати паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натуральноречовою формою, наприклад, депозитними грошима, електронними грошима'.

Як видно, поряд з новою спробою довести, що в обігу разом з реальною вартістю паралельно виникає нова вартість, відокремлена від товарного носія, у дещо зміненому вигляді повторюється так звана представницька вартість грошей, але новим є те, що називають конкретні форми грошей, які не мають натурально-речового змісту. З цим теж не можна погодитись. Насправді банк видає депозитний сертифікат чи електронну картку за умови, що твої доходи заробітна плата чи підприємницький прибуток перебувають у банку і не становлять чогось ідеального чи віртуального. Це результати функціонування виробництва, безпосередньої праці чи підприємницької діяльності. Електронні картки не випадково називають кредитними. Або вони дають можливість використовувати частинами заробітну плату чи інший дохід, які переказані до банку, або банк надає кредит і в установлені терміни його необхідно погашати. Смарт-картки є по суті електронними чековими книжками. Якщо чек, як і грошова купюра, є носієм певної суми грошей, так само і кредитна картка є формою використання грошей. На відміну від купюри з твердо фіксованою сумою і, як правило, обмеженою, чеки та електронні картки забезпечують рух різних сум, великих і малих, що робить їх гнучкішими і зручними у використанні грошей, здійсненні платежів. Та, як і чеки, електронні картки відображають і забезпечують рух товарно-матеріальних цінностей, є засобами обігу і платежу. Депозитні гроші -- це одна з форм здійснення функції грошей збереження вартості, накопичення. Тому спроби відірвати депозитні гроші чи електронні картки від руху товарно-матеріальних цінностей, зобразити їх ідеальними чи віртуальними грошима не мають підстав. Отже, гроші, як раніше, так і в сучасних умовах, мають не ідеальний, не віртуальний, а матеріальний характер, вони виражають результати трудової діяльності, рух товарно-матеріальних цінностей. Тому поширена у нас і на Заході так звана теорія дестафації, тобто дематеріалізації грошей помилкова. Справді, у реальній економіці людство розпрощалося з грошима-золотом, грошима-товаром, та це не означає, що гроші втратили матеріальну субстанцію, що це прості записи на рахунках. Сучасні гроші, хоч і перестали бути товаром чи особливим товаром, зберігають матеріальний характер. І головне питання полягає не в тому, який характер мають сучасні гроші, а в тому, що становить матеріальну субстанцію сучасних грошей. Зрозуміло, що і в економіці із нічого може бути лише ніщо. Природно-історичний характер розвитку означає, що те, що існує зараз, має своє коріння у минулому. Витоки сучасних грошей коріняться у кредитних відносинах. Саме кредит народив вексель, банки взяли в свої руки облік векселів і під них випустили банкноти, тобто векселі на банк. Отже, гроші, банкноти це боргові зобов'язання. А борг це не ідеальне, а надто реальне і матеріальне поняття. Та й банкноти це не щось однозначне.

Золотогрошова система базувалася на взаємодії золотих монет і банкнот кредитних грошей. Єдність цієї системи досягалася тим, що банкноти вільно обмінювалися на золото. 'Цим, писав К. Маркс, розв'язується і недоречне запитання про те, чи було б можливе капіталістичне виробництво в його теперішніх розмірах без системи кредиту, тобто при одному металічному обігу. Очевидно, ні.' Поєднання золотих грошей з банкнотами розширювало межі для зростання суспільного виробництва. Причому в процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами і банкнотами змінювалося на користь банкнот. Так, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 році 3:1, у 1860-му -- 1:1, у 1885-му -- 1:3, а у 1913 році воно вже характеризувалося як 1:10. Як видно, ще на початку XIX ст. золоті монети втричі переважали банкноти, приблизно всередині цього ж століття вони за обсягами зрівнялися, а в наступний період банкноти втричі переважали золоті монети і на початку XX ст. удесятеро. Отже, у процесі тривалої історичної взаємодії золота і банкнот, кредитних грошей перемогли останні, стався перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу. Золото через свою природну обмеженість за темпами приросту його видобутку не відповідало темпам і масштабам зростання економіки і товарообігу у XX ст. Позиковий капітал як органічний елемент суспільного капіталу, будучи тісно пов'язаний з виробничим і торговим капіталом, зростає разом із суспільним капіталом. Тому кредитні гроші як форма руху позикового капіталу перебувають у відповідності з потребами економіки в платіжних і розрахункових засобах. Усе це свідчить, що перехід від грошей-товару до грошей-капіталу, будучи глибокою, революційною зміною в грошах, відкрив нові можливості для зростання економіки, піднесення її ефективності. Тому правий К. Маркс, який ще півтора століття тому не лише передбачив епохальні зрушення в грошах, а й високо оцінив їх. 'Гроші як капітал, писав К. Маркс, це таке визначення грошей, яке виходить за межі їх простого визначення як грошей. Гроші як капітал можна розглядати як вищу реалізацію грошей, подібно до того, коли можна сказати, що мавпа розвивається в людину'. Інакше кажучи, ми є свідками глибоких якісних, революційних змін у грошах і в теорії. Тому дивно, коли із праці в працю переходить догма, начебто раніше гроші були повноцінні, а сучасні, мовляв, ні. Навіть у таких солідних виданнях, як 'Економічна енциклопедія', ця теза не просто проголошується, а ще й обґрунтовується. Автор доводить, що для повноцінних грошей характерно те, щоб їхня 'номінальна вартість відповідала вартості металу, що в них міститься'. В 'Енциклопедії банківської справи' теж говориться: коли грошима були 'реальні матеріальні блага', які формували вартість грошей, 'такі гроші були повноцінними, вартість їх була відносно сталою', вони були 'надійним стандартом виміру'. Справді, золотомонетна система мала низку незаперечних достоїнств. Це відомо і високо оцінено. Та було б неправильно не бачити істотних недоліків цієї грошової системи. Ще на початку XIX ст. Д. Рікардо, який був прибічником золото-грошової системи, написав для Англійського банку 'Пропозиції на користь економного та стійкого грошового обігу'. Він добре розумів, що золотий обіг, за якого монети стираються і країна зазнає великих втрат, є важким тягарем для економіки. Тому золото-грошова система буде стійкою й економною, коли в обігу будуть банкноти, які вільно обмінюються на золото (але не на золоті монети) і на золоті зливки. Це дало б можливість підтримувати відповідність між золотим запасом і обсягами банкнот, не допускати їх надмірної емісії, забезпечувати стійку купівельну спроможність. Виникає запитання: якщо Д. Рікардо бачив істотні недоліки золотомонетної системи і шукав шляхів утвердження 'економного і стійкого грошового обігу', то як не можуть не бачити цього сучасні економісти і як можуть всіляко вихваляти цю систему?

Що стосується сучасних грошей, то вони трактуються як паперові гроші, які не мають власної вартості, тому вони неповноцінні. І це не що інше як догма, яка не відповідає дійсності. Сучасні гроші -- це кредитні гроші, які виражають рух позикового капіталу. Тому вони, намальовані на папері чи у формі електронної картки, виражають рух позикового капіталу, що визначає їхню матеріальну природу. Отже, сталася не дестафація, не дематеріалізація грошей, а зміна їхньої матеріальної субстанції. Раніше це був товар, а нині -- капітал, що робить сучасні гроші не просто повноцінними, а значно більш досконалішими, економними, гнучкими, а значить, дійовішим важелем в економічному і соціальному розвитку.

2.2 Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи

Однією з особливостей грошової системи нашої країни є висока питома вага готівки, готівкових грошей і виділення такого структурного елемента грошової маси, як грошова база. Якщо виходити із світового досвіду, слід зазначити, що, наприклад, у США нема поняття 'грошова база', нема такого грошового агрегату, як М₀. Грошове агрегування починається з агрегату М1 який включає готівку, поточні депозити, у тому числі чекові. У Німеччині поряд з грошовими агрегатами М1 М₂, М₃ та М₃ (розширений) виділяється такий елемент, як грошова маса центрального банку, яка включає готівку та обов'язкові резерви комерцій-них банків. А у Великій Британії виділяється агрегат М₀, який об'єднує готівку в обігу, касову готівку банків та операційні вклади банків у Банку Англії. В Росії також виокремлюється агрегат М₀ як єдність готівки в обігу, в т. ч. в касах комерційних банків. Чим пояснити цю особливість грошового агрегування? На нашу думку, поняття 'грошова база', потреба в ньому та його значення визначаються його складовими елементами. Це -- сума готівки, яка знаходиться поза банківською системою, загальні резерви комерційних банків, сума обов'язкових та позанормативних резервів готівки в касах. Як видно, це та частина грошової маси, яка регулюється безпосередньо Національним банком. Він здійснює емісію грошей і регулює цей процес, встановлює нормативи обов'язкових і залишкових резервів у касах. У країні, де готівкові гроші становлять половину їх загальної маси, наявність грошової бази становить необхідну і зручну форму регулювання грошового обігу, підтримання їх стабільності. Це дає можливість швидко збільшувати грошову масу. 2000 року грошова база становила 16,8 млрд грн, у тому числі гроші поза банками -- 12,8 млрд грн, 2002-го вона зросла до 30,8 млрд грн, у тому числі гроші поза банками становили 26,4 млрд грн. 2005 року грошова база досягла 82,7 млрд грн, а кошти поза банками -- 60,2 млрд грн, тобто і грошова база, і кошти поза банками перевищили рівень 2000 року у 5 разів, а 2001-го -- удвічі. Тому ще раз підкреслимо, що в Україні грошова база є одним із засобів регулювання грошового обігу, грошової маси. А той факт, що поняття 'грошова база' використовується і в окремих розвинених країнах, свідчить про її універсальний характер. Недосконалість структури грошової маси в Україні особливо проявляється у формуванні, змісті і обсягах грошового агрегату М₃. У США зміст і обсяги цього агрегату визначаються великими строковими внесками (понад 100 тис. дол), які становлять 22 % загальної грошової маси. До них додаються строкові угоди про зворотний викуп, цінні папери взаємних фондів грошового ринку і строкові позики. У Німеччині власний зміст М₃ (розширений) становлять депозити у закордонних дочірніх банках та філіях німецьких кредитних інститутів, а також фондів грошового ринку. В Росії -- сертифікати та облігації державної позики.

В Україні до М₃, тобто їх власного змісту, окрім М₂, належать кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Ні про великі внески (понад 100 тис. дол), як у США, ні про депозити у закордонних дочірніх банках, як у Німеччині, у нас не йдеться. У результаті сума коштів за трастовими операціями банків і цінні папери власного боргу банків становлять менше 1 % грошової маси. У 2005 році грошова маса М₃ досягла 194 млрд грн, але М₂, яке є складовою М₃, становило 193,1 млрд грн. Отже, виходить, на власний зміст М₃, тобто на кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків припадало лише 925 млн грн¹⁵. Це дуже мало. І потрібні великі зусилля з інноваційного розвитку економіки, зростання національного капіталу, значного підвищення доходів населення, що тільки й може бути надійною основою утворення великих вкладів у банки, що забезпечить збагачення власного змісту вищого грошового агрегату. Не менш важливим чинником істотного поліпшення структури грошової маси є подальший розвиток кредитних відносин, фондового ринку, істотного збільшення і видів, і маси цінних паперів. На жаль, на цьому напрямі у нас ще багато чинників, які стримують розвиток і кредитних відносин, і фондового ринку. Наведена таблиця свідчить про незавидні справи кредитування та використання цінних паперів. Єдине, що радує, це наявність позитивних тенденцій. Як видно, облікова ставка НБУ, середньозважена річна зменшилася із 30,6 % у 2000-му до 9,2 % у 2005 році, тобто більше ніж утричі, хоча залишається все ще високою. Те ж саме можна сказати і про тенденцію зміни відсоткової ставки рефінансування. Та після 2003 року і облікова ставка НБУ, і ставка рефінансування підвищилися. Очевидно, це наслідок несприятливих процесів економічної кон'юнктури. Та для нас особливо важливими є умови кредитування, що має безпосереднє значення для розвитку підприємництва, здійснення розширеного відтворення. На жаль, тут зниження відсоткових ставок, а значить, розширення можливостей одержання кредиту відбувається повільніше. Якщо 2000 року відсоткова ставка дорівнювала 37,3 %, тобто була близькою до рівня свого часу лихварського капіталу, то 2005 р. вона знизилася трохи більше ніж удвічі і становила 16,4 %. Це дуже висока плата за кредит. І тут не можна не вдатися до історичного порівняння. А. Сміт свого часу зауважив: коли б кредит надавався на основі високого відсотка (8--10 %, хоча ця норма набагато нижча за лихварський відсоток), то позиковий капітал не потрапив би до рук людей (тобто підприємців), які здатні дати йому вигідне й прибуткове застосування. Тому нам потрібно нарощувати економічні можливості, накопичувати капітал, аби створити сприятливі умови для розвитку кредитних відносин.

Таблиця 1. Деякі показники розвитку кредитних відносин і ринку цінних паперів

Не можна не порівняти відсотки за кредитами, які надають банки, та відсотки, які вони платять за депозитами. У 2000 році перші перевищували другі учетверо, у 20012002-му менше ніж утричі, у 2003 році трохи більше ніж удвічі. Таке співвідношення ми бачимо у 2004 та 2005 роках. Звичайно, добре, що хоч повільно, але відбувається зменшення розриву між тим, що банки беруть за надання коштів, і тим, що дають за вкладені в банк кошти. Та й тут немає сумніву, що розрив надто великий. І розвиток кредитних відносин прискорюватиметься, якщо плату за кредит буде доведено до цивілізованих норм.

Таблиця свідчить, що, незважаючи на високі відсотки за кредит, вимоги банків за наданими кредитами і зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунок суб'єктів господарювання і фізичних осіб, зростають і зростають досить швидко. Ці процеси дають підстави сподіватися на подальше розгортання кредитних відносин.

І нарешті, із таблиці видно, що первинний ринок державних цінних паперів залишається досить обмеженим. Наведені дані не дають підстав для визначення тенденцій. Якщо 2000 року він налічував понад 20 тис. одиниць, то 2001-го лише 1,2 тис. У 2002 році теж сталося підвищення, а у 2003-му -- зменшення. Зате 2005 року їх кількість значно зросла, хоча була набагато меншою, ніж 2000-го. Сума коштів, отриманих бюджетом від цінних паперів, теж коливалася за роками, але 2005 року перевищила 7 млн, що в кілька разів перевищує суми коштів усіх попередніх років. Схожий рух мають і цінні папери власного боргу банків. За період з 2000 по 2003 роки сталося їх зменшення більше ніж утричі, а потім -- значне збільшення, що дало можливість значно перевищити рівень 2000 року. Безперечно, коливання в русі і державних, і банківських цінних паперів відбиває все ще недостатньо усталені процеси капіталізації економіки і банків, розвитку фондового ринку. Тому лише подальше зростання економіки та її ефективності спроможне посилити процеси капіталізації економіки, збільшити обсяги цінних паперів і розмаїття їх видів. Лише в такий спосіб можна збагатити палітру цінних паперів, що дасть змогу істотно змінити структуру грошової маси: зменшити питому вагу готівки та істотно піднести роль цінних паперів, безготівкових грошей.

До того ж, розвиваючи і збагачуючи структуру грошової маси, не можна обмежуватися агрегатом М₃. Треба мати на увазі, що у США існує четвертий агрегат, власний зміст якого становлять банківські акцепти, ощадні облігації, короткострокові внески державної скарбниці і комерційні векселі. Інакше кажучи, розвиток економіки, посилення її капіталізації нерозривно пов'язані із зростанням фондового ринку, збільшенням і урізноманітненням цінних паперів, а значить, формами грошей.

Проведений аналіз природи грошей і кредиту дає змогу зробити такі висновки: по-перше, перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу означає, що гроші, як і раніше, мають матеріальний характер, вони є формою руху позикового капіталу, а їхній розвиток визначається зростанням та удосконаленням економіки, товарно-кредитних відносин, посиленням капіталізації економіки. Монетарні методи відіграватимуть тим більшу роль, чим повніше і активніше сприятимуть кількісному зростанню економіки та її якісному удосконаленню, підвищенню її ефективності. Ці процеси, у свою чергу, визначають істотне поліпшення структури грошової маси, зміну співвідношення між готівкою і безготівковими грошима, зростання у грошовій масі депозитних сертифікатів, цінних паперів, наближення нашої грошової маси до структури грошей розвинених країн. По-друге, переростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне означає, що кредит став системоутворювальною категорією, він визначає форму суспільного виробництва, істотно змінює систему виробничих відносин, створює сприятливі умови для зростання продуктивних сил, раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, підвищення ефективності економіки. Становлення і розвиток товарно-кредитного господарства потребує подальшого удосконалення кредитних відносин: нарощування і раціонального використання позикового капіталу, зменшення облікової ставки НБУ, відсоткових ставок за кредитами, що надаються комерційними банками, подальшого розвитку фондового ринку, збагачення форм цінних паперів, перетворення фондової біржі на активний механізм переливу капіталів та здійснення структури зрушень в економіці.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Формування економічної системи ринкового типу зумовлює перехід до економічних методів управління, важливою складовою яких є різноманітні фінансово-кредитні важелі. Це посилює роль банків у створенні ринкової моделі функціонування економіки України і висуває на перший план необхідність глибоких перетворень у банківській системі й формування цілісного механізму грошово-кредитного регулювання економіки. Необхідне цілеспрямоване вивчення теоретичних засад і практичних результатів грошово-кредитного регулювання в країні. Це потребує насамперед з'ясування теоретичних принципів грошово-кредитного регулювання економіки і розкриття його внутрішніх механізмів.

Рекомендується, по-перше, ввести так званий режим грошово-кредитного таргетування, тобто практику щорічного офіційного встановлення меж приросту грошової маси. По-друге, ліквідувати прямі й послабити непрямі форми контролю за функціонуванням банківської системи. По-третє, змінити механізм контролю за грошовою масою і перейти до системи прямого регулювання розміру резервних активів, або 'базисних' грошей (готівки в обігу і банківських депозитів у центральному банку). По-четверте, відмовитися від практики прямого адміністрування процентних ставок. І нарешті, по-п'яте, підпорядкувати фінансову політику боротьбі з інфляцією: скоротити бюджетний дефіцит, знизити податкові ставки, що приведе до згортання державних витрат і відповідно до зменшення дефіциту.

Однак на практиці запропоновані рекомендації не завжди застосовуються комплексно. Дотепер не існує єдиної думки з приводу конкретних темпів зростання грошової маси, дискутується питання про тривалість лагів між заходами органів грошово-кредитного регулювання й економічного ефекту від їхнього впровадження. М. Фрідмен сформулював правило зростання грошової маси, згідно з яким необхідно підтримувати постійну емісію грошей, але досить низьку, щоб уникнути зростання інфляції. На його думку, приріст кількості грошей в обігу має становити приблизно 0,3 % на місяць або 0,08 % на тиждень.

Органом, який здійснює грошово-кредитне регулювання економіки України, є Національний банк України.

Політика Національного банку України зосереджена на фіксації курсу гривні й на обмеженні державних витрат. Жорстка монетарна позиція виявилася досить ефективною для придушення галопуючої інфляції і розв'язання проблеми товарного дефіциту. При цьому завдання центрального банку країни полягає в обмеженні чинників інфляції і передусім темпів збільшення грошової маси в обігу. З метою впливу на динаміку грошової маси ним можуть встановлюватися кількісні параметри збільшення темпів зростання грошової маси в обігу (з урахуванням таких економічних чинників, як можливе структурне зростання цін, прогнозоване скорочення виробництва, зміна швидкості обігу грошей) і використовуватися всі засоби монетарної політики для їх підтримки.

Метою такої політики традиційно вважається підтримка внутрішньої і зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, яка виявляється у стабільності цін і валютного курсу. Завдання стабілізації цін, що є найважливішою умовою поступального економічного розвитку, не повинне розв'язуватися за всяку ціну. Водночас грошово-кредитне регулювання має сприяти стійкому зростанню економіки і зайнятості.

У механізмі макроекономічного регулювання грошово-кредитна політика складає лише одну з ланок. І зрозуміло, що в ідеалі необхідна її координація з іншими ланками, передусім із фіскальною політикою. Так, незвичайного навіть для країн із розвиненою ринковою економікою поєднання експансіоністської фіскальної політики й обмежувального грошово-кредитного курсу тим більше не може дозволити собі Україна, у якій практично немає ринку капіталів і економіка якої досі ще залишається закритою.

Дефіцитне фінансування бюджету, фіскальна експансія зумовлюють грошово-кредитну експансію, що неминуче призводить до значного зростання інфляції.

Зменшення бюджетного дефіциту -- пріоритетне завдання оздоровлення економіки України, підвищення можливостей ефективного застосування інструментів грошово-кредитного регулювання. Варто мати на увазі, що реальний дефіцит бюджету значно перевищує показники офіційної статистики, оскільки субсидіювання економіки здійснюється у формі кредитування через банківську систему.

Очевидно, що експансіоністське грошово-кредитне регулювання дасть лише короткочасний економічний ефект і в перспективі призведе до зростання фінансових спекуляцій на шкоду інвестиціям в економіку. Саме тому з початком зростання виробництва необхідно буде застосовувати засоби жорсткішого економічного регулювання.

Крім того, збільшити пропозицію грошей можна не лише на основі експансіоністської політики, а й за допомогою девальвації національної валюти, що підвищить експортні можливості вітчизняних виробників. Останнім часом для розв'язання економічних проблем цілеспрямовано девальвували свої валюти Іспанія і Португалія, Фінляндія, Франція. Це підвищило конкурентоспроможність їхньої продукції, але водночас посилило інфляцію і викликало негативну реакцію ділових партнерів. Шляхом поступового зниження курсів національних валют пішли й деякі країни Східної Європи -- Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина.

І в Україні ж грошово-кредитна політика спрямована на підтримання рівноваги на грошовому ринку, яка має хиткий характер. Остання досягається шляхом фіксації обмінного курсу гривні на тлі домінування у роздрібному товарообігу імпортних товарів, що визначають цінову динаміку, фактичного заморожування сукупного попиту за рахунок скорочення реально виплачуваної зарплати через секвестрування бюджетних витрат і погіршення фінансового становища у виробничій сфері, скорочення інвестицій. Тобто грошово-кредитна політика підтримується чисто спекулятивними методами, що вкрай негативно впливають на виробничу сферу і блокують виробничі інвестиції. Якщо розглядати вплив монетарної політики в Україні на стабілізацію національної економіки в цілому і забезпечення її структурних змін, стає очевидним, що домінують тенденції, які визначають перспективу подальшого поглиблення структурних диспропорцій. Визначаючи надвисокі за світовими мірками ставки прибутковості державних короткострокових зобов'язань і ставки за ломбардними кредитами, під їхнє забезпечення уряд і НБУ утримують від перекидання на валютний ринок величезний капітал, який унаслідок цієї монетарної політики 'втік' із виробничої сфери, і підтримують у такий спосіб видимість стабілізації. При цьому не враховується, що інфляція породжується не кредитною емісією, а зумовлена ступенем розвитку і збалансованості реального сектора національного ринку, умовами його функціонування. Жорсткий рестрикційний режим грошової емісії, неадекватний реальним потребам грошового обігу, призвів до придушення спроможності грошової емісії авансувати економічне зростання і прибутки реального сектора, до деформації структури грошової маси.

У виборі сучасного курсу й індикаторів грошово-кредитної політики основним критерієм її ефективності повинні бути не обсягові характеристики грошової маси, а результативність механізму грошової емісії, що забезпечує необхідну збалансованість попиту і пропозиції грошей як головної умови зміцнення національної валюти. Для стримування інфляції НБУ варто прагнути до підтримки помірковано жорсткого курсу монетарної політики. Водночас подальша лібералізація цін і зростання доходів, що ведуть до об'єктивного підвищення попиту на гроші, розривання господарських зв'язків, що знижує швидкість обігу грошей, гостра ситуація з неплатежами потребують досить гнучкого реагування з боку НБУ. Загальноприйнятою практикою регулювання кредитної емісії є встановлення резервних вимог для банків. Однак ефективність грошово-кредитної політики пов'язана з обмеженнями використання НБУ відповідних інструментів, зокрема й цього. Вона знижується і внаслідок нерозвиненості фінансових ринків. Так, обов'язкові резервні вимоги не є в нинішніх умовах гнучким регулюючим інструментом і не можуть сприяти ефективному контролю грошової маси. Досить високий рівень обов'язкових резервів, за якими не виплачується відсоток, веде до збільшення процентної маржі між ставками комерційних банків за депозитними і кредитними операціями, що підриває стабільність банківської системи і сприяє інфляції. Занижена процентна ставка за депозитами у комерційних банках зменшує приплив грошей у банки, і навпаки, завищена ставка за банківськими кредитами закладається в ціну товарів і тим самим сприяє посиленню інфляції.

Важливим елементом грошово-кредитної політики є пропозиція грошей, обсяг грошової маси, її структура, активність. Стимулювання розширення і модернізації виробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації. Сприяння з боку НБУ забезпеченню необхідних обсягів кредитування дасть змогу підприємствам не лише технологічно оновлювати виробництво, а й покривати виробничі витрати, що постійно зростають. Позитивно впливатиме на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитними зобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної кредитно-грошової експансії буде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю. Інакше брак стимулів до інвестування та стрімка інфляція підірвуть плани розширення і модернізації виробництва.

Важливим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання є досягнення такого рівня реальних процентних ставок, який сприятиме стабілізації курсу національної валюти, підвищить її купівельну спроможність і зменшить рівень доларизації економіки, у цілому підвищить інвестиційну привабливість країни. З цією метою облікова політика центрального банку має бути зорієнтована на підтримання позитивного значення реальних процентних ставок, для чого ставка рефінансування повинна бути на рівні, вищому за темпи інфляції.

Ефективність цих заходів, як і грошово-кредитної політики в цілому, прямо пов'язана з рівнем незалежності центрального банку, метою якого є забезпечення стабільності грошово-кредитної сфери та курсу національної валюти. Це дає можливість обмежити адміністративний вплив уряду на його рішення, особливо щодо використання ресурсної бази та фінансування кредитів у рамках державних програм.

З іншого боку, грошово-кредитне регулювання економічних процесів, спрямоване на боротьбу з інфляцією, може бути успішним за умов його скоординованості з фінансовою політикою, із ходом структурних змін в економіці України, що створює серйозні обмеження можливостям НБУ. Водночас саме антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики НБУ, що перешкоджає виникненню гіперінфляції і розвалу грошово-кредитної системи країни, відповідає потребам виведення економіки з кризи. Поглиблення кризи неминуче викликає не лише зниження обсягів виробництва, скорочення заощаджень та інвестицій у національну економіку, а й посилює відплив капіталу і валютних ресурсів із країни. У цих умовах незалежна, виважена і послідовна монетарна політика центрального банку є одним з основних і безумовно необхідних факторів подолання кризових явищ та переходу до економічного зростання.

Висновки

Розглянувши тему курсової роботи можна зробити висновки - до основних причин фінансової нестабільності в Україні відносяться внутрішній і державний борг, дефіцит бюджету, недонадходження податків, зростання масштабів тіньової економіки, а також настання терміну погашення ОВГЗ і інших боргів. Але у України є реальний шанс уникнути російського варіанту кризи. У Україні не існує непереборних джерел фінансової катастрофи. Багато в чому кризу стримує монетарна політика Нацбанку. Проте і ідеалізувати її не слід, оскільки більше всього від такої політики страждає населення. Відносно нормальна ситуація в Україні, в т.ч. і відносна стабільність гривни багато в чому базується на невиплаті вчасно зарплат і трансфертів.

Так основними причинами дефіциту бюджету є недонадходження до бюджету рентних платежів, транзитних платежів за транзит газу; за використання природних ресурсів, скорочення надходжень від приватизації, невиконання цільових фондів і невиконання запланованих податкових надходжень. Головна причина цих недонадходжень - нефункціонуюче виробництво.

За перше півріччя поточного року надходження готівки до держбюджету склало 60% запланованих. Цих грошей вистачає тільки на виплату поточної зарплати і обслуговування частини державного боргу (оплата відсотків по раніше узятих кредитах). Решту частини уряд фінансує за рахунок зовнішніх і внутрішніх позик. Бюджетні надходження від податків практично повністю витрачаються на оплату державних боргів. Частка у витратах на інвестиції нікчемно мала, тобто не розвивається виробництво - основа всієї економіки в цілому, в т.ч. і фінансової системи.

Кредит грає специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяє економії витрат звернення. Це досягається за рахунок:

а) скорочення витрат але виготовленню, випуску, обліку і зберіганню грошових знаків, бо означає, частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення звернення грошових коштів, багатократного використання вільних грошових коштів;

в) скорочення резервних фондів.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатній економічній стабільності кредит виступає чинником зростання. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит живить підприємства додатковими ресурсами. Його негативна дія може, проте, виявитися в умовах перевиробництва товарів. Особливо помітно така дія в умовах інфляції. Нові платіжні засобів, такі, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надмірну масу грошей, необхідних для звернення.

Кредит незалежно від своєї соціальної сторони виконує певні функції, такі як регулювання об'єму сукупного грошового обороту, перерозподіл грошових коштів на умовах їх подальшого повернення, акумуляція тимчасово вільних грошових коштів.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів зрештою приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої - до теневизації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували доходи. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки за умови цілого комплексу реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. “Теорія грошей”, Київ “Основи”, 2001р.

2. Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг” навчально - методичний посібник, Київ “ГРОТ”, 1999р.

3. Ковальчук В. “Основи економічної теорії” короткий курс, Тернопіль, 1999р.

4. Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник 3, Київ Товариство “Знання”, 2001р.

5. Лютий І.О. “Грошово - кредитна політика в умовах перехідної економіки”, Київ “Атіка”, 2000р.

6. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

7. А.Мельник, І.Михасюк, М.Крупка, З.Залога “Державне регулювання економіки”, Київ «Атака» 2000р

8. Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулирование экономики и социальный комплекс», Москва 1997г.

9. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка «Основи економічної теорії», Київ «Знання», 1999р.

10. В.К.Черняк, Б.Д.Гаврилиш «Економічна енциклопедія» том 1, Київ «Академія» 2000р.

11. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» - м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

12. Закон України «Про заставу», ВР України від 2.10.92р. зі змінами і доповненнями.

13. Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. - М. : Финансы и статистика, 1999г.

14. Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об'єктів застави // Вісник НБУ. - 1999р.

15. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування.//Банківська справа Київ, 2000. №2.

16. Аджевітін С. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ, Київ, 2000, №2

17. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України, 1998р.

18. В.Д.Базилевич Л.О.Баластрик «Макроекономіка», Київ «Четверта хвиля» 1997р.

19. В.В.Селезнев «Основы рыночной экономики Украины», Киев «А.С.К.» 2000г.

20. Журнал «Экономика Украины», Киев, «Пресса Украины» № 5, 4, 2 2001г.

21. Журнал «Финансы Украины», Киев, «Пресса Украины» № 1 2000г., № 1 2007г., № 2 2008г., № 11 2007г.

22. Щотижневий журнал «Зеркало недели» № 15 2007р.

23. Журнал «Голос Украины» 7 березня 2008р.

24. Сайт інтернету НБУ

25. Сайт інтернету www.Google.ru