Філософське осмислення проблем науково-технічного прогресу

Зміст

Вступ

1. Наука і техніка як предмет філософського осмислення

1.1 Філософія науки і техніки як навчальна дисципліна

1.2 Філософія науки і техніки як напрямок сучасних досліджень

1.3 Взаємозв'язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства

2. Філософське осмислення проблем науково технічного прогресу

2.1 Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки

2.2 Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній філософії

2.3 Проблема «Людина - техніка» в сучасних філософсько-соціологічних теоріях

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Філософське осмислення проблем науки і техніки - це один із напрямів філософствування, характерний для ХХ ст. Зрозуміло, що поява його викликана передусім надзвичайно широким розповсюдженням техніки та технічних засобів саме у цьому столітті, а також всеосяжним впливом науки і техніки на усі сторони життя суспільства.

Особливість цієї проблеми пов'язана сьогодні зі стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають об'єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі.

Через техніку людське буття постає як певний полюс буття взагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визначене, складне, перервне. У той самий час саме завдяки цьому в бутті окреслюються його протилежні властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, самоутворювальне, безперервне. Технічна творчість постає як намагання через перше досягнути другого.

Пізнання і техніка невід'ємно пов'язані між собою, що у певному вимірі пізнання є ні що інше, як техніка інтелектуального прояснення буття (принаймні - наукове пізнання). Природно, що й наука виникає і розвивається у зв'язку із розвитком техніки. Водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку техніки і знань. Техніка, як підкреслювалося вище, знаменує собою факт існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюсу, в той час як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для цього різні форми. Отже, техніка є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також в різних видах пізнання акцент може робитися переважно або на технічній, або на цілісно-образній його стороні. Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання в бутті, що протистоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функції точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній та практичній діяльності.

Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, техніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя. Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, однак ця самостійність певною мірою відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує. Стрижень економічного життя суспільства -- потреби і праця. А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і духовних благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці.

У ХХ ст. в умовах високого рівня розвитку науки та техніки розкрилися принципово нові аспекти їх зв'язку з різними сферами людської життєдіяльності, із поступом історії, з природою людини, а разом з тим по-новому постали істотні проблеми людського буття.

Економісти і соціологи іменують наше століття століттям науково-технічної або другої промислової революції. Фізики - століттям атома та космосу. Хіміки - століттям синтетики. Кібернетики та техніки - століттям автоматики.

Колись алхіміки марно намагалися знайти філософський камінь, асоціальні пророки і провісники протягом цілих століть були зайняті пошуками надійного ключа до передрікань майбутнього.

Сьогодні для багатьох дослідників в галузі суспільних наук, представників багатьох філософських течій стає ясно, що таким ключем є аналіз економіки і техніки. Той, хто хоче знати, які принципові зміни відбудуться в житті людського суспільства в найближчі роки, десятиліття, намагається зрозуміти тенденції економічного і науково-технічного прогресу, характер його соціальних наслідків.

Атомна і термоядерна енергія, початок космічної ери, автоматизація і кібернетизації виробництва, комп'ютеризація повсякденному житті - це такі досягнення сучасної науки, які говорять про виправданість її претензій чинити величезний і всезростаючий вплив на всі сфери суспільного життя. Якщо раніше область техніки обмежувалася сферою виробництва матеріальних благ, то нині вона пронизує все суспільне життя.

Техніка, заснована на сучасній науці, революціонізувала транспорт, вона владно вторглася в нашу культуру, побут, відпочинок.

Зараз немає такої великої народногосподарської проблеми, розв'язання якої не було б так чи інакше пов'язане з тенденціями розвитку науково-технічної революції. Але цього мало. Вона чинить все більш помітний вплив на політику, ідеологію, мистецтво, релігію, на світогляд людини.

Відбувся різкий, якісний стрибок у розвитку науки і техніки,який змушує по-новому осмислити як весь попередній хід науково - технічного прогресу, так і можливі перспективи в майбутньому.

Революція в техніці супроводжується і обумовлюється революцією в науці, в інженерно-технічному мисленні. Техніка впливає на суспільні відносини, на ідеологію, моральні відносини, ставить нові проблеми перед суспільством.

Науково-технічна революція має великий і всезростаючий вплив на формування майбутнього людства. Метою цієї роботи є розгляд проблем науково-технічної революції в контексті філософії, тобто вивчення витоків і сутності науково-технічної революції, її впливу на суспільство; глобальних проблем сучасності, їх змісту та перспектив розвитку.

Таким чином предметом дослідження є системні аспекти взаємозв'язку між наукою і технікою, їх вплив на інші явища розвитку суспільства і людської життєдіяльності, а також осмислення проблем науково технічного прогресу в сучасній філософії.

Тема курсової роботи є актуальною, оскільки сьогодні розвиток галузі філософії науки і техніки набув стрімкого розвитку, що дуже логічно, оскільки людство, перебуваючи на хвилі технологічного буму, потребує формального наукового апарату.

Тому для розкриття поставленої мети в першому розділі роботи розглянемо як формувалась філософія науки і техніки, який вплив вона справила на розвиток філософської думки в цілому.

Другий розділ присвячений дослідженню філософського трактування проблем науково технічного прогресу: ми розглянемо причини виникнення антитехнократичних тенденцій, а також проблему «Людина - техніка» в сучасних філософсько - соціологічних теоріях.

У даній роботі ми використали методи аналізу та синтезу, метод наукової абстракції, а також метод сходження від часткового до загального.

1. Наука і техніка як предмет філософського осмислення

1.1 Філософія науки і техніки як навчальна дисципліна

У ХХ ст. в умовах високого рівня розвитку науки та техніки розкрилися принципово нові аспекти їх зв'язку з різними сферами людської життєдіяльності, із поступом історії, з природою людини, а разом з тим по-новому постали істотні проблеми людського буття. Предметом дослідження філософії науки та техніки є системні аспекти взаємозв'язку між наукою і технікою, їх вплив на інші явища розвитку суспільства і людської життєдіяльності. До головних проблем філософії науки та техніки належать такі:

ь Що таке техніка?

ь Що таке наука?

ь Якими є їх природа та витоки?

ь Як взаємодіють наука та техніка?

ь Як наука і техніка пов'язані із проявами сутнісних сил людини?

ь Як наука і техніка впливають на зміни людського світобачення та самоусвідомлення?

Філософія техніки як специфічна область філософського знання зародилася на Заході більше ста років тому і отримала «друге дихання» в епоху бурхливого науково-технічного прогресу. Вона покликана дати філософський синтез знань про техніку і розробити методологію її дослідження.

Перш за все, в різні історичні періоди в термін «техніка» вкладався різний зміст в залежності від значимості функцій людини і техніки в трудовому процесі. Оскільки при використанні ручних знарядь праці величезне значення мало вміння людини ними працювати, під технікою розумілося мистецтво, майстерність. В умовах ремісничого виробництва майстерність, що передається з покоління в покоління, мала велике значення, але зростає і роль знарядь праці у виробничому процесі. Під технікою починають розуміти не тільки мистецтво працівника, але і засоби його праці. Не випадково англійське слово technolodgу означає і техніку і технологію. З переходом на початку ХХ століття до великого машинного виробництва, коли майстерність робітника відступила на задній план, під технікою стали розуміти матеріальні засоби праці. Нині, коли техніка впровадилася буквально в усі сфери людської діяльності, її розуміють більш широко, як штучно створені засоби людської діяльності.

Врахуємо і те. що техніка є дуже складною і гетерогенною системою, що ускладнює її однозначне визначення. Гегель писав, що «чим більше підлягає вивченню предмет, тобто чим більше різних сторін він представляє на розгляд, тим більш різними виявляються надані йому дефініції» [1, c413]. Цьому сприяє і те, що техніка має дуже складні, деколи амбівалентні відносини з іншими соціальними і природними факторами.

Справжнім родоначальником філософії техніки вважається німецький філософ Ернест Капп (1808-1896). Не задовольнившись гегелівською філософією, він починає матеріалістично переробляти спадщину Гегеля на базі антропологічної концепції Людвіга Фейєрбаха (1804-1872). Капп був першим, хто зробив сміливий крок, - в заголовку своєї роботи він поєднав разом два поняття, які раніше здавалися несумісними - «філософію» і «техніку». У центрі його книги «Основні напрями філософії техніки» лежить принцип органопроекціі: людина у всіх своїх творінняхх несвідомо відтворює свої органи і сама пізнає себе, виходячи з цих штучних створінь.

Теорія органопроекціі Каппа отримала подальший розвиток в дослідженнях французького соціолога і філософа Альфреда Еспінаса, німецького філософа Фреда Бона, що розглядає техніку як засіб досягнення людського щастя. Важливий внесок у розвиток вітчизняної філософії техніки вніс російський інженер-механік Петро Климентійович Енгельмейер. Його доповідь на IV Міжнародному конгресі з філософії у 1911 р. в Болоньї був присвячений обгрунтуванню права філософії техніки на існування як особливого важливого напрямку науки. Розкриваючи сутність техніки, Енгельмейер пише: «Техніка є вміння доцільно діяти на матерію. Техніка є мистецтвом викликати бажані явища. Техніка разом з мистецтвом є об'ективізують діяльність, тобто роблять її такою, яка втілює певну ідею, здійснює певний задум... Техніка є реальним базисом всієї культури людства ». [5, с.54]

Справжній інтерес до філософської рефлексії проблем техніки, датується куди більш пізнім часом і починається із Всесвітніх філософських конгpecів у 1968-му році у Відні, 1973 року у Варні, 1978 року у Дюссельдорфі. Із цього часу кількість публікацій, присвячених філософії техніки, починає бурхливо рости. Хоча і в цей час ряд філософів висловлюють певні сумніви щодо існування в галузі техніки цікавих, з погляду філософії, проблем.

Чіткого й однозначного філософського визначення самого поняття «техніка» не існує і дотепер. Для вітчизняного дослідника таке становище збільшується труднощами перекладу, а саме розходженням у значенні слів «техніка» і «технологія». Ще П. Енгельмейер увів вперше у вітчизняну філософію термін «філософія техніки», яким ми користуємося дотепер.

Філософія науки склалася як окрема галузь знань півтора століття тому. Проблематика її визначається аналізом науки як реальності, що існує за власними специфічними законами: узагальнення уявлень філософії щодо проблем взаємозв'язку науки й суспільства; з'ясування взаємозв'язку науки й суспільства. Історично самостійність галузі знань філософії науки визначається, як відомо, чотирма етапами її еволюції: допозитивістським, позитивістським, неопозитивістським, постпозитивістським. Проблемне поле філософії науки суттєво змінювалося в процесі історичної еволюції цих етапів.

У межах німецької класичної філософії (Кант, Шеллінг, Фіхте) виникає філософське обґрунтування можливості існування системи наукового знання. Філософія науки вперше виявилась як самостійна галузь знань у працях О. Канта, Дж.С. Мілля, Г. Спенсера, У. Уевелла. Тоді здійснено спробу привести науково-пізнавальну діяльність у відповідність до методологічних ідеалів науковості, проголошених філософією Просвітництва. Центральну проблему визначали явні неузгодженості між процесом поглиблення диференціації, розподілу науки та процесом ненаукової інтеграції надбань наукового пізнання у техніці. Створені машини - реальний продукт практичного синтезу інженерами надбань фізики, хімії, математики, естетики, етики, психології, економіки тощо. Наука не знаходила наукових принципів та визначень для обґрунтування раціонального синтезу знань.

Другий етап філософії науки пов'язаний з усвідомленням результатів революційних зрушень у науці кінця XIX - початку XX століть (Е. Мах, А. Пуанкаре, П. Дюгем, Н. Бор). Тоді головним предметом аналізу стали проблеми обґрунтування основних положень науки, пошук визначення специфіки науковості. Надбанням стало визначення структури наукового знання як незалежного від онтології утворення, що може аналізуватися у формі самостійного предмета.

Третій етап розвитку філософії науки характеризується розгортанням емпіричного аналізу структури наукових знань (логічний емпіризм, логічний атомізм). У ньому домінує програма аналізу мови науки, сформульована неопозитивізмом (Віденське коло, Берлінська група - Шлік, Карнап, Вітгенштейн, Гедель, Рейхенбах, Гемпель та ін.). Філософія аналізу виявила хибність ототожнення науково-пізнавальної діяльності з формальними структурами знання, як незалежними від онтологічних та гносеологічних передумов.

Четвертий етап пов'язаний з дослідженнями, проведеними постпозитивістською філософією науки (Поппер, Кун, Лакатос, Полані, Тулмін, Агассі, Фейєрабенд), що спрямовувалися на пізнання процесів формування, зміни та еволюції структури наукових знань. Дотримуючись принципів філософії науки як самостійної галузі знань, постпозитивізм (критичний раціоналізм, історична школа) розглядає історичну динаміку зміни систем знання, когнітивні передумови виникнення конкретних наукових уявлень, соціокультурну детермінованість наукових уявлень.

Протягом ХХ століття відбувався подальший розвиток філософії техніки. Згадаймо про концепцію техніки і технічної творчості П. Енгельмайера, а також добре відомі нам праці «Людина і машина» М. Бердяєва, «Обвинувачення машини» У. Муньє або концепцію техніки К. Ясперса.

Видатний російський філософ М.Бердяєв, розглядаючи феномен техніки, приходить до висновку, що людство стоїть перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею зав'язане саме виникнення культури, і остаточна перемога техніки в культурі, вступ у технічну епоху веде культуру до загибелі. Техніка прагне опанувати духом і раціоналізувати його, перетворити в автомата, поневолити його. Звідси починається нова залежність людини від природи, від нової природи, технічно - машинна залежність. Машина має величезне не тільки соціологічне, але і космологічне значення, і вона ставить з надзвичайною гостротою проблему долі людини до природи, особистості до суспільства, духу до матерії, ірраціонального до раціонального. [1, с.150] М.Бердяєв стверджує, що технізація духу, технізація розуму може легко представитися загибеллю духу і розуму. Отже, неможливо допустити автономію техніки, надати їй повну волю дії, вона повинна бути підлегла духу і духовним цінностям життя, як і усе. Але дух людський справиться з грандіозною задачею в тому лише випадку, якщо він не буде ізольований і не буде спиратися лише на себе, якщо він буде з'єднаний з Богом. [1, с.154]

У відомій праці Х. Ортега-і-Гассета «Техніка в концепції людини» ми спостерігаємо уже прямий зв'язок техніки і людини, наслідки її впливу на людину. В своїй роботі «Роздуми про техніку» Х.Ортега-і-Гасет відмічає: «Людина технічна, вона здатна модифікувати, змінювати навколишнє середовище для того, щоб привести його у відповідність зі своїми потребами; щоб їй було зручно в ньому жити, вона використовує у своїх інтересах будь-який перепочинок, який дозволяють йому обставини, для того щоб дистанціюватися в себе, бути наодинці із собою для того, щоб виробляти ідеї і уявлення про світ, про речі і про своє відношення до них, складати плани наступу на оточуючі її умови, - коротше, щоб сконструювати свій внутрішній світ. Вона починає з цього внутрішнього світу, звідси вона повертається в зовнішній світ. Однак вона повертається... разом зі своєю самотою, що у неї не було колись..., для того, щоб нав'язувати свою волю і свій проект, щоб реалізовувати в зовнішньому світі свої ідеї, перетворювати нашу планету згідно тих кращих образів, що сформувала вона у своєму внутрішньому світі». [8, c.47] У подальшому в цьому напрямку спостерігається наближення філософської думки до освіти, оскільки Ф. Рапп, Т. Ропполь безпосередньо займались проблемою філософії техніки і розвитком технічного знання. До цього приєднується «Філософія та антропологія техніки» А. Хуніга та Х. Заксе.

Філософія техніки, як проміжний напрям філософських досліджень, з одного боку, тяжіє до соціальної філософії, про що у свій час говорили Х. Люббе та Х. Цимерлі, а з другого, - ми її поширюємо на філософію освіти шляхом участі технократизму у формуванні ідеології і принципів управління галуззю освіти.

1.2 Філософія науки і техніки як напрямок сучасних досліджень

Кінець ХХ - початок ХХІ століття представляє нам надзвичайно строкату і складну картину філософських вчень і шкіл, які висовують свою інтерпретацію технічного розвитку суспільства, сутності техніки, дії науково-технічного чинника на культуру, що склалась історично. Кожна з висунутих концепцій має значну комплексність і включає як позитивні так і негативні наслідки розвитку техніки.

Витоки філософії техніки простежуються в працях стародавніх філософів, але систематичне філософське дослідження феномену техніки почалося в лише наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Термін «філософія техніки» у науковий обіг ввів німецький учений Ернест Капп, він у 1877 р. випустив книгу «Основні лінії філософії техніки». Е. Капп, К. Маркс розробляли сутнісні характеристики технічних засобів у руслі ідеї опредметнення. У Росії основи філософського осмислення техніки були закладені Н.А. Бердяєвим і П.К. Енгельмейером. А.А. Богданов (Малиновський) (1873-1928) у книзі «Загальна організаційна наука» вперше в Росії і та в Європі розглядав проблему рівноваги і хаосу. З цілком зрозумілих причин його дослідження отримали продовження на Заході. Інтенсивна розробка філософських проблем техніки почалася лише в 1950-1960-і рр.. Ця робота велась за такими основними напрямами:

ь онтологія техніки, пов'язана з розвитком ідей К. Маркса (А. А. Зворикін, С В. Шухардін, Ю.С. Мелещенко, ГН. Волков та ін.);

ь філософія історії техніки. У рамках цього напрямку були розроблені дві основні версії. Одна з них (А.А. Зворикін, С.В. Шухардін тощо) грунтувалася на додатку основних ідей марксистської філософії до історії і техніки. Друга (Г.Н. Волков) розвивала марксову ідею опредметнення трудових функцій стосовно до основних етапів технічної еволюції;

ь соціологія техніки, в руслі якої обговорювалася специфіка розвитку техніки в різних соціальних умовах (Г.Н. Волков та ін).

ь технічна футурологія, орієнтована на прогнозування технічного прогресу (Г.Н. Волков, АІ. Черепних);

ь гносеологія техніки в роботах В.В. Чешева, Б.С. Українцева, В.Г. Горохова, В.М. Фігуровського та ін. розглядалася як специфіка технічного знання (об'єкт, методологія, особливості теорії, типи ідеальних об'єктів, ціннісні установки).

Отже, критика технократичних концепцій розвивалась в рамках самої філософії техніки. Аналіз європейськими теоретиками сучасної ситуації привів до критики в загостреній формі «наукової раціональності». Якщо дотепер «раціональність» підлягала критиці ззовні, зі сторони соціальної філософії, то тепер вона стала об'єктом жорстокої критики з боку різноманітних напрямків в самій філософії техніки. Почастішали констатації того, що моделі майбутнього, які грунтуються на універсалізації науково-технічної раціональності, не мають ніяких точок контакту з реальністю сьогоднішнього дня і ніколи не зможуть бути реалізовані. Так відомий німецький історик науки К.Хюбнер приходить до наступного висновку: «...зараз менш, ніж до цих пір, очевидна величність, і більше - проблематичність односторонньо розвинутого техніко-наукового світу... проблематична наша здатність оволодівати майбутнім'.[12,с. 220]

Надзвичайно актуальним є питання про природу та сутність техніки. Існують три основні підходи, що їх умовно можна позначити як вузький, широкий та найширший. За вузького підходу техніка розглядається як сукупність технічних засобів, які матеріалізують знання про закони та приховані властивості природи і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. При цьому підході на перший план у розумінні техніки виходять наукова обґрунтованість технічних засобів; складне поєднання їх елементів задля того, щоб забезпечити ефективне виконання цільової функції. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми. За широкого підходу до техніки належать будь-які штучні знаряддя та засоби діяльності. Таке розуміння вводить нас у ширше коло людських дій, але навряд чи ложку чи виделку ми схильні без застереження зарахувати до техніки. Означені підходи є необхідними для виконання конкретних цільових завдань, але, безумовно, є недостатніми для вирішення глобального питання про місце та роль техніки у житті суспільства і про можливості і умови свідомого регулювання науково-технічного розвитку. У зв'язку з цим виникають проблеми зв'язку людської діяльності із процесами природи, постають питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії, зв'язок розуміння, контролювання та алгоритмізацію людської діяльності із неусвідомленим, спонтанним, природним. Кожна з цих проблем перебуває в полі зору фахівців з філософії.

За найширшого підходу насамперед звертається увага на те, що поняття «техніка» вживається у різних значеннях. Ми кажемо не тільки про засоби діяльності та інженерні конструкції, а й про техніку швидкого читання, акторської гри, гри на музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації. У такій інтерпретації поняття «техніка» виходить за межі технічних пристроїв і може бути застосованим майже до усіх сфер та напрямків людської діяльності, тобто технічна діяльність виявляється дуже важливим і необхідним атрибутом людського буття, людського способу самоствердження у світі.

Ознайомимось з кількома найпоказовішими концепціями техніки у межах найширшого її трактування. Передусім - це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю природою техніка є діяльністю, «що виробляє знаряддя». Ця концепція була підтримана марксизмом і набула такого окреслення: пізнаючи закони природи, людина створює техніку як «уречевлення» знання і як систему засобів, за допомогою якої людина включає закони природи, дію природних чинників у власну діяльність.

Згаданий раніше Е. Капп розглядав техніку як спосіб розв'язання суперечностей між органами тіла та їх функціями з позиції «природної душі» людини. Тобто, на думку Е. Каппа, душа, пов'язана із притаманним усій природі потягом до росту та розширення, намагається перевищувати функції людських органів, а тому й починається продукування техніки та технічних засобів.

Ф. Дессауер вважав, що в творенні техніки людина наслідує божественне творення світу. Він припускав, що, розробляючи техніку, людина долучається до так званого «четвертого царства», де поза світом і поза людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні вирішення усіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що перебувало прихованим, отже, технічна творчість є проявом вищого творчого принципу.

Французький філософ А. Бергсон виводив техніку та технічну діяльність людини з її принципової нездатності знаходитись у цілісному злитті із буттям. Людина живе у вимірах часткового, кінцевого, фрагментарного, а тому і в намаганні як збагнути буття, так і відтворити його, створює механізми, схеми, штучні сполуки. Але жива тривалість буття завжди залишається поза цими штучними утвореннями.

Сучасний німецький філософ-екзистенціаліст, один із найавторитетніших філософів ХХ ст. М. Гайдеґґер вважав, що техніка пов'язана з принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається для людини закритою і недосяжною внаслідок стурбованого ставлення людини до світу. Вона намагається використовувати речі, а не осягати їх у їхньому буттєвому сенсі. Включаючи їх до сфери своєї турботи, людина намагається надати їм службового призначення, зробити функцію, включити у систему актів свого життєвлаштування. Живучи в сфері техніки, людина все більше віддаляється від буття, адже техніка значно прискорює продукування речей. Темпи зміни речей зростають, і людина все більше починає нагадувати метелика, що лише торкається квітів, перелітаючи від однієї квітки до іншої. На думку М. Гайдеґґера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою; насправді техніка сама потребує людини і ніби несе її на своїй хвилі. Техніка робить людину завжди виштовхнутою на зовнішню межу буття. Щоб покінчити з таким хибним існуванням, потрібно докорінно змінити сам спосіб мислення сучасної людини.

Сучасний французький дослідник техніки Ж. Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом, веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету - у засіб. За Ж. Еллюлем, техніка - це «сукупність раціонально вироблених методів, що мають безумовну ефективність у будь-яких галузях людської діяльності». [5, с 56]

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник Х. Бек. Він визначив техніку «як зустріч людського духу із світом, при цьому людина формує і змінює органічну, неорганічну природу, соціальну психіку і духовну природу згідно із пізнаними нею законами природи і власними цілями». [9,с 87] Х. Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духу, він лише констатує, що техніка не може ґрунтуватися або на законах природи, або на сутності духу. Накладаючи на природу свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого.

У кожній із окреслених концепцій осмислюється щось справді істотне і цікаве у феномені техніки. У них можна побачити спільні аспекти, зокрема:

ь по суті усі, хто розглядає техніку у найширшому сенсі цього терміна, наполягають на тому, що вона вкорінена у сам фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом;

ь техніка пов'язана із істотними особливостями людського пізнання та інтелекту;

ь техніка, безумовно, пов'язана із намаганням людини за допомогою кінцевого оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального - позараціональним, за допомогою функціонального та цілеспрямованого - самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного - спонтанно-самопродукуючим.

У сучасній філософії техніка постає як об'єкт, знання, діяльність та волевиявлення людини. Відповідно під час розгляду техніки доцільно врахувати її природний вимір, людський вимір (у тому числі - психологічний, етичний, естетичний тощо), соціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний тощо)

На підставі розглянутого ми можемо стверджувати, що пізнання і техніка невід'ємно пов'язані між собою, що у певному вимірі пізнання є не що інше, як техніка інтелектуального прояснення буття (принаймні - наукове пізнання). Природно, що й наука виникає і розвивається у зв'язку із розвитком техніки. Водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку техніки і знань. Техніка, як підкреслювалося вище, знаменує собою факт існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюсу, в той час як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для цього різні форми. Отже, техніка є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також в різних видах пізнання акцент може робитися переважно або на технічній, або на цілісно-образній його стороні. Відповідно і зв'язок пізнання із розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо із достатньою часткою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання необхідно пов'язати із технічною діяльністю. Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання в бутті, що протистоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функції точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній та практичній діяльності.

У системі «наука - техніка» важливого значення набуває проблема відповідальності вченого. Сьогодні вчений, що успішно займається науковим пошуком, усвідомлює значимість свого відкриття і сам же реалізує його на практиці. Проте сучасний етап розвитку науки характеризується багатоплановими, розгалуженими, комплексними науково-технічними розробками,колективними, об'єднаними не навколо лідера, а навколо концепції, ідеї. На зміну принципу персональної відповідальності вченого за наслідки своїх відкриттів приходить принцип колективної відповідальності, а вона нерідко буває деперсоналізованою. З цього факту неодмінно слідує зростання ролі держави в регулюванні процесів науково-технічного прогресу.

1.3 Взаємозв'язок науки, техніки і технології. Науково-технічний прогрес і розвиток суспільства

Із розглянутих вище положень можна зробити висновки, по-перше, про те, що наука, техніка та технологія є доволі складними явищами суспільного життя і що вони пов'язані із глибинними засадами людського існування; по-друге, про те, що між ними існує необхідний зв'язок. Незважаючи на можливість порівняно автономного розвитку технічних умінь, розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він поєднується із розвитком науки та потребами суспільними. Те саме можна сказати і про науку. Сьогодні ми можемо констатувати, що поступ суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку техніки, науки та технології.

Стабільна картина розвитку науки, техніки та технології в їх взаємозв'язку починається в Європі з епохи Нового часу (ХVII ст.). Дослідники виділяють такі етапи або фази в розвитку науки та техніки:

Перша фаза (близько 1660-1750) - наука і техніка інституалізуються (виникають академії наук і власне інженерна діяльність). Зв'язок між наукою і технікою тут пов'язаний з тим, що виникає техніка для наукових експериментів і починає доволі активно розвиватися на основі вже наявних технічних досягнень. Утверджується механічна картина світу.

Друга фаза - початок промислової революції (кінець ХVIII - ХIX ст.). Бурхливий розвиток техніки починає вимагати застосування науки.

Третя фаза - ХХ ст. Зв'язок науки та техніки стає систематичним і спеціально планується.

Розвиток науки та техніки у ХХ ст. змусив учених спеціально займатися їх дослідженням. Внаслідок цього виникли такі науки:

ь філософія техніки або філософія науки та техніки; наукознавство;

ь комплекс технічних наук, що називається в Англії “Techolegy”;

ь історія природознавства та техніки;

ь соціологія науки та техніки;

ь інженерна психологія тощо.

Однією з проблем у цій системі знань є загальна оцінка феномена науки та техніки. За класифікацією К. Ясперса, у другій половині ХХ ст. сформувалося три позиції в оцінці науки та техніки:

ь оптимістична;

ь песимістична;

ь нейтральна.

Вихідну тезу оптимістичної оцінки можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативі наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби та передумови поступової гармонізації життя і процесів у суспільстві.

Песимістичний напрямок оцінки техніки та науки отримав назву технофобії - жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки та техніки. На їхню думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, окрім перетворення самої людини на елемент технічних процесів.

І нарешті, нейтральна оцінка науково-технічного розвитку може бути передана словами К. Ясперса: «Одне в будь-якому разі очевидно: техніка - лише засіб, а сама по собі вона не є ані доброю, ані поганою. Усе залежить від того, що із неї зробить людина, чому вона слугуватиме, в які умови людина її поставить» [7, с. 140]. «Оскільки техніка сама не ставить перед собою жодної мети, вона перебуває по той бік добра і зла або передує їм» [7, с. 134].

З огляду на попередні міркування, не можна не визнати справедливість слів: «Амбівалентність (наявність протилежних значень) техніки не можна усунути. Техніка слугує полегшенню та вивільненню, але створює все нові обмеження, обтяження та прилучення. Вона вважається гарантом людського розвитку та соціального поступу, проте викликає нелюдські та руйнівні наслідки» [16, с. 139].

Наука та техніка можуть розвиватися як шляхом поступових кількісних накопичень, так і шляхом доволі радикальних змін у самих вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку позначається як еволюційний, а другий - як революційний. Першою технічною революцією вважається так звана неолітична революція у знаряддях праці, що відбулася приблизно 10-8 тис. років тому.

Другу технічну революцію Європа переживає наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Це так звана промислова революція: виникають машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів: робочого знаряддя, передаточного механізму та силової установки. Машини дуже збільшують продуктивність праці і поступово починають проникати у різні сфери життя.

На межі XIX-XX ст. відбулася нова наукова революція, внаслідок якої утворилася некласична наука: теорія відносності, квантова механіка, галактична астрономія, кібернетика. У XX ст. відбувся процес органічного злиття розвитку науки і техніки, виходу науки на провідне місце у її зв'язку із технікою. Результатом цього процесу врешті-решт стала і певна революція у конструкції машин: з'явився так званий четвертий елемент машини - кібернетично-обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машин у саморегульований та самоконтрольований машинний комплекс.

Французький соціолог Ж.П. Кантен виділяє три хвилі у розвитку суспільного науково-технічного прогресу: перша хвиля - промислова революція, друга хвиля - науково-технічна революція ХХ ст., третя хвиля - технологічна революція, що розпочалася у 80-х рр. ХХ ст. Поняття технологічної хвилі почало широко застосовуватися у науковому обігу після виходу в світ праці американського дослідника А. Тоффлера «Третя хвиля». На думку Тоффлера, третя хвиля науково-технічного поступу - це технологічна революція, що завершує аграрну («перша хвиля») та промислову революцію («друга хвиля»). А. Тоффлер вважає, що технологічна революція призведе до повернення до часів доіндустріального розвитку суспільства на новій основі - на основі біоіндустрії, космічної та електронної техніки.

Які ж тенденції суспільного розвитку спостерігаються в умовах розгортання «третьої хвилі» науково-технічного поступу?

Насамперед, годі очікувати припинення науково-технічного розвитку, адже він невід'ємно пов'язаний із екзистенцією людини. Отже, науково-технічний прогрес, судячи з усього, поки що йтиме невпинно, із зростанням темпів. Але він вимагатиме від країн, що посідають у ньому передові рубежі, комплексного вирішення проблем життя в умовах технологічної революції; поступового залучення до науково-технічного поступу широкого світового загалу, адже інформаційно-технологічні перетворення не мають локального характеру. Політика у постіндустріальному суспільстві може справді перетворитись у «соціальну технологію».

Невеличкий екскурс у новий напрямок філософських досліджень - філософію науки та техніки - дає нам змогу зробити багато висновків:

ь філософія науки та техніки являє собою надзвичайно важливий у сучасних умовах напрямок філософських досліджень, що є традиційним у філософії;

ь філософія науки і техніки є осмисленням зростаючого впливу науково-технічного поступу на усі сфери людського життя і тому в її межах виробляються нові підходи до розгляду традиційних філософських проблем;

ь технічна творчість людини лише тоді набуває характеру безперервного поступу, коли вона поєднується із розвитком науки.

2. Філософське осмислення проблем науково технічного прогресу

2.1 Науково-технічна революція: сутність, закономірності та соціальні наслідки

Обов'язковими елементами сучасного виробництва є результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростає у виробництві роль науки, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої діяльності. Безпосередньо це проявляється у науково-технічному прогресі (НТП), який став головним чинником прогресу економічного.

Сучасний етап НТП прийнято називати науково-технічною революцією (НТР). Насамперед необхідно уточнити співвідношення понять НТП і НТР.

Науково-технічний прогрес - це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання й освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція - це більш вузьке поняття. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.

Необхідно визначити сутність науково-технічної революції. Це дасть змогу уявно охопити і цілісно усвідомити масштаби науково-технічної революції та основні етапи її розгортання, а також своєрідність її здійснення на різних етапах суспільного розвитку та своєрідність соціальних наслідків НТР у певних соціальних умовах.

При визначенні сутності НТР слід, насамперед, звернути увагу на органічну єдність науки та техніки в процесі їхнього розвитку. Сучасна техніка і технологія неможливі без втілення в них наукових досягнень. Якщо в минулому наука виступала як самостійна сфера діяльності, незалежна від інших чинників суспільного життя, то з певного часу вона починає входити в тісний зв'язок з іншими сферами діяльності людини. Особливо посилюється її взаємозв'язок з виробництвом, технікою. Суттєво впливаючи на них, вона сама вже не може розвиватися без них.

У сучасному виробництві чітко проявляється тенденція до технологічного застосування науки і неухильне поступове перетворення її у безпосередню продуктивну силу. Цей процес має два взаємозв'язаних напрямки. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. По-друге, наукові знання впливають на самих виробників, на людей, їхній світогляд, творчі здібності. В ході розгортання НТР ця тенденція проявляється дедалі чіткіше, все нагальнішою стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, використання їх у виробництві.

На підставі сказаного можна дати таке визначення сутності науково-технічної революції. НТР - це докорінне перетворення продуктивних сил на базі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зміна місця і ролі людини у виробництві.

У сучасних умовах процес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу здійснюється у двох взаємопов'язаних напрямках. По-перше, результати наукових досліджень втілюються в техніці, технології, у матеріальному виробництві взагалі, тобто наука виконує так звану матеріально-технічну функцію. Технічна орієнтація науки почала чітко проявлятися з часу промислової революції кінця XVIII -- початку XIX ст. Відтоді відбувається бурхливий розвиток комплексу природничих наук, з'являються прикладні дослідження, технічні розробки, виробничі дослідження. По-друге, наукові знання втілюються в самих виробниках, у людях, їхніх світоглядах, творчих здібностях, тобто шляхом особистісної орієнтації науки. В ході розгортання науково-технічної революції все чіткіше проявляється ця тенденція, все наочнішою стає об'єктивна необхідність вдосконалення творчих здібностей особистості, все більше зростає значення духовного розвитку трудящих як вирішального фактора матеріального виробництва. Без інтелектуального розвитку людини-робітника, інженера, техніка, організатора виробництва неможливий і успішний розвиток техніки, технології, їхнє використання у виробництві.

На думку вчених, науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років XX ст. з упровадженням комплексної механізації, з космізацією, появою електронно-обчислювальних машин.

Сучасний етап НТР все більше пов'язується з такими її пріоритетними напрямами, як автоматизація, роботизація, кібернетизація, розвиток мікроелектроніки, біотехнології, інформатики.

Ядром, основою власне автоматизації є комп'ютерна техніка. Водночас дедалі більшу роль у житті суспільства відіграє інформатика. «Інформатика» - французький за походженням термін, що поєднав у собі два слова: «інформація» і «автоматика». Тому сучасний етап науково-технічної революції можна назвати комп'ютерно-інформаційним.

Суттєві зміни найважливіших параметрів комп'ютерів за останні десятиріччя привели до кардинальних змін у галузі інформаційної техніки й технології, які можна визначити як перехід до так званої безпаперовоі інформації. Зміст якісно нової технології інформаційних процесів полягає у звільненні мозку людини від нетворчої, механічної, рутинної роботи, у передачі значної частини такої роботи машинам з метою звільнити резерви мозку для творчої діяльності різних видів, у тому числі з переробки та використання інформації. З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків.

Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес уможливлює розвиток суспільства, а як використовуються наукові й технічні досягнення - залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

З'ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР -- явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення -- залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

ь загострення екологічної ситуації, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

ь зміна взаємовідносин у системі 'людина - техніка' (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

ь зміна змісту і характеру праці (збільшується частка творчих, пошукових функцій, що веде до нівелювання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

ь зростання частки висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що здійснюють обслуговування нової техніки і технологій (це вивільняє трудові ресурси);

ь підвищення вимог до культурно-технологічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

ь прискорення структурних змін у сфері людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї - у сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, активізацію міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси - можливість гармонійного розвитку особистості);

ь «інтернаціоналізація» суспільних відносин (як приклад - неможливість виробляти будь-що в одній країні, не беручи до уваги міжнародні стандарти, ціни на світовому ринку, міжнародний поділ праці);

ь втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

ь виникнення проблем біологічної і психологічної адаптації людини в звичайних і екстремальних умовах навколишнього середовища (надвисоких і наднизьких тисків, температур, електромагнітних полів, радіоактивності тощо);

ь однією з найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти. НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базової освіти і додаткової. Остання має здійснюватися в основному шляхом постійної самостійної освіти.

Техніка та технологія існували, з точки зору історії людства, завжди, - оскільки сама ця історія починається не раніше того моменту, коли люди починають використовувати знаряддя праці, тобто, найпростішу техніку. Більш того, хід людської історії багато в чому визначається процесом поступового розвитку техніки і набором доступних суспільству технологій. Однак, аж до Промислової революції, техніка і технологія не носили того загально-універсального характеру, який вони знайшли в Новий, і, особливо, в Новітній час.

Розвиток електроніки, комп'ютеризація, розвиток засобів зв'язку та комунікацій призвело до утворення інформаційного суспільства. У міру розвитку електронних ЗМІ, інформаційних технологій та вдосконалення комп'ютерної техніки в комунікативістиці та соціології розширюється дискурс про функції засобів масової комунікації, ролі інформації в житті суспільства. При очевидних плюсах засоби мас-медіа і комунікацій дозволяють будь-якій людині в будь-якій частині нашої планети дізнатися, що відбувається в іншому світі і, тим самим, стираючи міжнаціональні кордони. Але не менш очевидні і мінуси такого суспільства, що полягають в його легкій маніпуляції і в якійсь мірі поневоленні людини.

Отже, науково-технічний прогрес -- це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. НТР -- явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення -- залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

2.2 Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній європейській філософії

Термін «технократія» уперше був застосований американським дослідником В. Смітом у серії статей, опублікованих у 1919 р. в журналі «Industrial Managment». У буквальному перекладі з грецького це слово означає «влада майстерності». Надалі поняття одержало три загальновживані тлумачення:

ь по-перше, теоретичні концепції влади, заснованої не на ідеології, а на науково-технічному знанні;

ь по-друге, тип соціально-політичного переустрою суспільства, який практично реалізує принципи цієї концепції;

ь по-третє, соціальне коло носіїв науково-технічного знання, котрі виконують функції управління [11, с.5].

Ідеї, близькі до технократичних, не нові. Вони існували ще в давнину. Навіть думку Платона про суспільство, яке буде управлятися «філософами», тобто мудрецями, можна інтерпретувати як заклик до деякої «експертократії». Сучасні ж технократичні концепції беруть свій початок у працях американського соціолога й економіста Т. Веблена й одержали поширення майже у всіх індустріально-розвинених країнах [4, С. 14].

Таким чином, можна говорити про технократію як сукупне панування техніки або техносистеми. У даний час найбільш розповсюдженими є наступні чотири варіанти концепції технократії [7, С. 71]:

ь Технократія розглядається як панування технічних експертів (експертократія).

ь Технократія - це орієнтація на техніку як на так званий «технологічний імператив» (Л.Маркузе): усе, що можна виготовити, виготовляється і притому для задоволення визначених потреб.

ь Технократія розуміється як панування предметної необхідності аж до появи тотальної «технічної держави» (Х.Шельскі), у якому лише керують, однак політичних рішень уже не приймають.

ь Технократія виступає в якості тенденції до інформаційно- і системно- контрольованого суспільства в більш загальному вигляді: до інформаційної системотехнократії.

Гносеологічні корені ідеології технократизму пов'язані з філософією позитивізму, що будує свої висновки лише на базі емпіричних даних, які отримані природничими і технічними науками [7].

Прихильники позитивних програм технічного удосконалення світу бачили в техніці головним чином «знаряддя» за допомогою якого людина повинна домогтися панування над природою. Техніка, таким чином, осмислювалась як нейтральний засіб, користаючись яким «людина» намагалася досягти цілей, не залежних від цього засобу. Людина функціонувала як «володар», а техніка - як його «раб». І в цьому випадку людина була «володарем», що застосовувала машину як свого раба для того, щоб панувати над іншими людьми. Але, з позицій марксистів і соціалістів техніка повинна застосовуватися не для експлуатації людини, а для панування над природою на користь людини [12].

У другій половині ХХ століття з'явилась нова тенденція: машина або «техніка», сама стала «володарем», тоді як «людина» перетворилася в її «раба». Панування техніки проявилося в тому, що людина сама придбала риси машини: вона стала автоматом, безвольно опинившись у владі саморушних технічних систем, що уже не є засобами для досягнення мети, а стали самоціллю. Ця думка про автономію техніки легко пов'язується зі способом аргументації, що виходить з поняття «відчуження» [12, с.322].

Технізація поширюється усе ширше - від підпорядкування природи до підпорядкування всього життя самої людини, до бюрократичного керування усім - до підпорядкування політики, навіть ігор і розваг, що проводяться в руслі звичних форм життя, але вже не як вираження внутрішнього імпульсу. Людина вже не знає, що робити зі своїм дозвіллям, якщо її вільний час не заповнюється технічно організованою діяльністю, хіба тільки вона схильна, відпочиваючи, просто віддаватися дрімоті і мріям [7, с.133].

Стрімкий розвиток техніки й інформаційних процесів, які породили комп'ютерну революцію, створює об'єктивну основу для посилення технократичних ілюзій і нових міфів. Абсолютизація будь-якого технічного нововведення не сприяє синтезу техніки і культури. Людський розум самоцінний і унікальний і ніякі успіхи в області формалізації інтелектуальних процесів не зможуть його замінити. Людина - не машина, а її мозок - не комп'ютер. Однак невгамовне захоплення черговою технічною новинкою викликає до життя концепції, які принижують цінність Розуму і приписують інформаційній техніці невластиві їй функції і можливості [14, с.125].

Та обставина, що комп'ютери у своєму безпрецедентному розвитку істотно розширили сферу інтелектуальної діяльності людей і підняли на якісно новий рівень рішення багатьох інтелектуальних проблем, не змінює принципової оцінки співвідношення між людським і машинним інтелектом. Мислення, розум, інтелект, творчість, рефлексія, вищий рівень психічної активності є продукт людської діяльності, біологічно й у першу чергу соціально детермінований. Логічні, лічильні здатності комп'ютерів, як би великі вони не були, є результат науково-технічного розвитку, спеціалізованої інженерної діяльності людей.

Починаючи з 70-х років минулого століття в філософії техніки, перш за все у ФРН, явно визначались тенденції протиставлення технократичним концепціям, як таким, які ніби розвивались в історичному і соціальному вакуумі, тенденції іншого підходу до проблем науково-технічного розвитку, при якому, в першу чергу, приймалась би до уваги дана історична епоха, система її культури в цілому, як обумовлююча специфіку техніки цього історичного періоду і відношення до неї суспільства [12, С.177].

З 80-х років у працях філософів підсилилася увага до людського виміру прогресу. Багато західних вчених прийшли до висновку, що не можна зрозуміти феномен «технологічних переворотів», залишаючись у руслі історії машин і технологій, визріла необхідність деякого занурення в стихію духовно-культурних факторів, у сферу гуманізації техніки.

Сама по собі поява нових технічних феноменів і процесів - не єдиний момент нової ситуації, що у результаті технічного розвитку породжує етичні проблеми нового типу. Вирішальний новий погляд на нову інтерпретацію або нове застосування етики, безсумнівно, полягає у факті появи всезростаючої до безмежності технологічної сили, що надається в розпорядження людини. Це приводить до ризику, який вимагає розробки нових етичних концепцій [6, с.380]:

ь Кількість людей, яких стосуються технічні заходи або їх побічні ефекти, збільшилося до величезної кількості. Ці люди найчастіше вже більш не знаходяться в безпосередній взаємодії з тими, хто втручається в їхнє життя.

ь Природні системи стають предметом негативної людської діяльності. Людина своїм втручанням може їх постійно порушувати або руйнувати. Це є абсолютно новою ситуацією: ніколи раніше людина не мала таку силу, щоб змогти знищити все життя в деякій окремій екологічній системі або навіть у глобальному масштабі, чи вирішальним способом довести її до виродження. Оскільки це втручання при відомих обставинах не може контролюватися і може приводити до непоправних втрат, остільки природа (як екологічне ціле) і існуючі в ній види, внаслідок нового технологічного розподілу сил, здобувають зовсім нову етичну релевантність. Якщо дотепер етика була спрямована тільки на відношення між людьми і на наслідки їх поведінки, то тепер вона здобуває перспективну екологічну релевантність, а також значимість для життя іншого. Перед обличчям можливих непоправних втрат (зміна клімату, радіаційне опромінювання, технологічна ерозія і т.д.) мова йде також і про людину, але ні в якому разі тільки про неї одну.

ь Через зростаючі можливості втручання і впливу в області медико-біологічних і екологічних взаємозв'язків постає також проблема відповідальності за ненароджених - будь то індивідуальні ембріони чи наступні покоління.

ь Сама людина стає предметом наукового дослідження не тільки в світлі можливостей маніпуляції людиною на рівні її підсвідомості або за рахунок соціальної маніпуляції, але також в експериментах над людиною взагалі, чи то в проектах медико-фармакологічних досліджень, чи в проектах досліджень суспільних наук. Таким чином, виникає особлива етична проблема в зв'язку з науковими і технічними експериментами над людиною.

ь Тим часом в області генної інженерії людина одержала можливість за допомогою біотехнічного втручання змінювати спадковість, за допомогою мутаційних варіацій створювати нові види живого і, при відомих умовах, вплинути навіть на сутність самої людини або генетично змінювати її.

ь Для людини існує загроза перетворитися в 'об'єкт техніки' не тільки потенційно при втручанні за допомогою генетичної маніпуляції, але і вона уже стала у різних відносинах, як у колективному, так і в індивідуальному, об'єктом настільки багатьох впливів, що у критичному плані часто характеризуються як 'маніпуляція'. До цього відносяться не тільки фармакологічні впливи і масове застосування транквілізаторів або граничних впливів.

ь Чи можна говорити про прагнення до зростання технократії на підставі прогресуючого розвитку мікроелектроніки, керованих комп'ютерами системних організацій управління й автоматизованих організацій з електронною обробкою даних? Чи не вступають у рамках бюрократії технократія і електрократія в надзвичайно ефективне об'єднання, що як реалістичне попередження про небезпеку, яка загрожує, записує на програмній дошці високорозвиненого індустріального суспільства прямо-таки прихід технократичного «старшого брата». Чи загрожує небезпека всеохоплюючої системної технократії? Розвиток комп'ютерної техніки, електронної обчислювальної техніки й обробки інформації робить нагальною проблему виникнення загального технократичного контролю над особистістю у вигляді зібраних і скомбінованих даних про цю особистість. Загроза приватному життю, «таємниці даних» привела до правової проблематики захисту даних від використання особистих даних у комерційних і суспільних цілях - постановка питання, що, природно, має і важливе моральне значення.

ь Але в технократії виявляється ще й інший, у даному випадку більш важливий компонент. Коли Е. Теллер, так званий «батько водневої бомби», говорив, що вчений - а також і людина техніки - «повинний застосовувати те, що він зрозумів» і «при цьому не ставити собі ніяких кордонів»: «що можна зрозуміти, те необхідно також і застосовувати», то це натяк на трансформовану ідеологію технократичної роздробленості, що старий кантівский моральний імператив «повинність незримо містить у собі уміння» перетворюється «у технологічний імператив».

У зв'язку з критикою технократії приходиться, насамперед, констатувати, що і тут виявляється помітний культурний песимізм: майже не робиться ніякого акценту на значних можливостях гуманізації умов існування за допомогою технічного розвитку. Мабуть, більше половини людства вже не хоче і не могла б більше жити без техніки [11, С.71-72].

Виникнення в європейській філософії техніки кінця ХХ століття цілого ряду нових тенденцій пов'язане з необхідністю розробки і конституювання знання про техніку, як комплексного, багатофакторного і протиставити це знання «одномірності» уяв про сутність і характер розвитку техніки.

Значний вклад в розробку антитехнократичних концепцій внесли: Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас, М. Хоркхаймер, Х. Ленк, Ф. Рапп, Г. Рополь, А. Хунінг, К. Хюбнер, В. Стьопін, В. Розін, А. Воронін та ін. На нашу думку, в майбутньому ці концепції стануть методологічною основою для розвитку техногенної цивілізації.

науковий технічний прогрес філософський

2.3 Проблема «людина - техніка» в сучасних філософсько - соціологічних теоріях

Кінець ХХ - початок ХХІ століття представляє нам надзвичайно строкату і складну картину філософських вчень і шкіл, які висувають свою інтерпретацію технічного розвитку суспільства, сутності техніки, дії науково-технічного чинника на культуру, що склалась історично.

Серед факторів, що особливо впливають на життєдіяльність сучасного людства і на сучасну людську особистість -- сучасна науково-технічна революція. Відносно неї та її наслідків серед філософів, соціологів, психологів існують різні, часом діаметрально протилежні, думки. Зокрема, так звані «технологічні оптимісти» (Д.Белл, З.Бжезінський, Дж.Гелбрейт та ін.), визнаючи досягнення науки найвищою цінністю культури, а науково-технічний прогрес шляхом у «золотий вік», вважають, що наука і техніка самі по собі, автоматично, перетворять сучасне необлаштоване і незатишне суспільство в суспільство загального благоденства і рівності, класового миру і гуманізму, нових цінностей і нової моралі.

«Технократичні оптимісти», ігноруючи інші, більш важливі фактори, саму сутність людини, покладають надію фактично тільки на науку і техніку, на загальну автоматизацію і комп'ютеризацію суспільства, яким керуватимуть вчені і спеціалісти з окремих галузей науки і техніки. Пересічній же людині готується роль пасивного продукту техноструктури, жорстко детермінованого внутрішньою логікою розвитку технічних пристроїв і систем.

При цьому не враховується та важлива обставина, що техніка розвивається за своїми, зовсім іншими, ніж людські, законами, в яких гуманістичне начало не має суттєвого значення. А це містить у собі небезпеку перетворення ситуації «система для людини» в ситуацію «людина для системи».

Опонентами «технологічних оптимістів», а також футурологів типу американського вченого Г. Кана, що пророкують «рожеве майбутнє» людини і людства, виступають так звані антропологічні песимісти: О. Хакслі, Е. Фромм, М. Хайдеггер, Г. Маркузе та ін. Вони вбачають у техніці стихійні демонічні сили, однаково ворожі для будь-якого суспільства, а сам науково-технічний прогрес оголосили «моральною контрреволюцією».

«Антропологічні песимісти» твердять, що ймовірні грізні і страхітливі для людини небезпеки, запрограмовані в сучасній науці і техніці як таких, оскільки виживаючи емоційно-особисте і безпосередньо-предметне, спонукають людину діяти виключно за логікою об'єктивних зв'язків предметів і явищ дійсності, отже, знімають з неї відчуття відповідальності за результати своєї діяльності. Тому подальший розвиток науково-технічного прогресу матиме плачевні наслідки, в тому числі це може призвести до дегуманізації і деперсоналізації, космополітичного унітаризму і, як протилежне -- ізоляціонізму і ескапізму, а також згасанню окремих сфер духовної культури, зокрема мистецтва.

Критичних висловів щодо науково-технічного прогресу можна навести скільки завгодно, але ми обмежимося зауваженням, що будь-який прогрес, як відомо, водночас супроводжується і певним регресом, оскільки розвиток і розквіт одних явищ завжди здійснюється за рахунок інших, тому рух відбувається в обидва боки, а от вибір напряму -- це вже справа людей. Отже, доки в науково-технічний прогрес не будуть внесені належні морально-гуманістичні засади і цілі, існує реальна небезпека для людської особистості, так і для людства в цілому.

Одна з очевидних небезпек закладена у взаємодії суспільства і природи, в «денатуралізації» людини. Керуючись насамперед утилітарними інтересами і прагматичними цілями, людина безцеремонно втиснулась в природне середовище, не задумуючись над наслідками цього вторгнення, і засліплена прагматичними міркуваннями і цілями. За висловом М. Хайдеггера, «природа стала лише гігантською бензоколонкою, джерелом енергії для сучасної техніки і промисловості. [12, с.334]

Багато західних філософів бачать резерви гуманізації техніки в розгортанні самого технічного прогресу. Вони переконані в тому, що чергова хвиля культурних нововведень усуне внутрішні протиріччя і колізії цього процесу та забезпечить гармонію людини із світом. Ідея технічних мутацій, що роблять багатомірний вплив на соціальний процес, давно вже одержала визнання в філософії і соціології. Найбільше послідовно її розвивають Д. Белл [3], Дж. Грант [7], О. Тоффлер [13].

На думку О.Тоффлера, розвиток науки і техніки здійснюється стрибками, а точніше, хвилями. Розглядаючи історію як безупинний хвильовий рух, О.Тоффлер аналізує особливості прийдешнього світу, економічним кістяком якого стане, на його думку, електроніка й ЕОМ, космічне виробництво, використання глибин океану і біоіндустрія.

Д.Белл розглядає проблему створення своєрідної «інфраструктури» для розвитку комунікаційних мереж, інформаційних технологій, що зв'яжуть суспільство воєдино. Перша інфраструктура суспільства - транспорт для перевезення людей і товарів. Другою інфраструктурою історично з'явилися засоби доставки енергії - нафто- і газопроводи, лінії електропередач. Третьою інфраструктурою стали телекомунікації, насамперед телекомп'ютери, радіо і телебачення. Д. Белл підкреслює, що зараз у зв'язку з різким збільшенням числа комп'ютерів і інформаційних терміналів і швидким зменшенням вартості комп'ютерних операцій і інформаційного нагромадження проблема з'єднання воєдино різних засобів і шляхів передачі інформації в суспільстві виходить на перше місце.

У доіндустріальному суспільстві, на думку Белла, життя було грою між людиною і природою, грою, у якій люди взаємодіяли з природним середовищем - землею, водами, лісами, - працюючи малими групами. В індустріальному суспільстві робота - це гра між людиною і штучним середовищем, де люди закриті машинами, що роблять товари. У «інформаційному суспільстві» робота стає насамперед грою людини з людиною (між чиновником і відвідувачем, лікарем і пацієнтом, вчителем і учнем). Таким чином, природа усувається з рамок трудового та повсякденного життя. [2, с. 338]

Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і концепція людини, що створює та використовує техніку. Особливість цієї проблеми пов'язана нині зі стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Потерпають і природні системи, що стають об'єктом людської діяльності, оскільки порушується їхня рівновага, що нерідко призводить до руйнування цих систем. Ніколи раніше людина не мала таких потужних важелів, щоб бути здатною знищити життя у певній частині екологічної системи і навіть у глобальному вимірі.

Тому суспільство не повинно без попередньої експертизи виробляти все, що може виробити, не повинно робити всього, на що спроможне, і, звісно, не одразу ж після відкриття нових технічних можливостей.

Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах, як наслідки застосування комп'ютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; зростаюча складність сучасної техніки та пов'язана з цим необхідність її оцінки; взаємозв'язки між технікою і суспільством, наукою і природою; шляхи й перспективи розвитку техніки та ін.

Проблема наслідків комп'ютеризації суспільства і створення штучного інтелекту є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки. У цій сфері виділяють певні напрями. Передусім, це праці про соціальні наслідки комп'ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп'ютерних засобів докорінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільства -- від державного управління до освіти й культури. Широко обговорюються й проблеми, зумовлені цими змінами: перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства, потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві, зміни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути соціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільство, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класичним прикладом цього напряму є концепція «глобального села» Г. Маклюена.

Певною мірою осторонь фігурують роботи, присвячені проблемі створення штучного інтелекту, що безпосередньо пов'язана з головними пластами філософської проблематики. Можливості сучасних технічних систем в обчисленні, розпізнаванні образів, перекладі, цілеспрямованій поведінці такі значущі, що потребують перегляду традиційної межі між людським «духом» і машиною.

Реакція філософів на цю проблему складається з констатації того, що навіть за найточнішого моделювання сутнісні риси людини зникають при спробах їхнього відтворення в комп'ютерній програмі. Однак традиційним є й контраргумент про невичерпні можливості розвитку апаратних засобів і програмного забезпечення, які невдовзі зроблять таке відтворення можливим.

Сучасні програмні засоби спроможні не тільки навчатися та самонавчатись, а й здатні до так званої інтерактивної поведінки й корекції помилок, до самостійного пошуку та отримання інформації. Така поведінка може розглядатися як свідома, що само по собі спричиняє певні труднощі. До більших проблем може призвести філософська інтерпретація поведінки інших програм -- комп'ютерних вірусів, здатних до свавільного копіювання (розмноження), а також до зовсім інших дій, незалежних від волі людини, іноді -- й усупереч їй.

Чи означає це, що людина створює певне нове життя, своєрідний «дух у людині»? Цю точку зору обстоює прихильник біхевіористської інформаційної теорії пізнання К. Сейр. У своєму дослідженні «Кібернетика та філософія розуму» він стверджує, що комп'ютер чи комп'ютерна програма здатні до дій та цілеспрямованої поведінки, типової для людини. Вони можуть мати свідомість, що, зрештою, призводить до заперечення якісних розбіжностей між природою фізичних і духовних явищ.

Протилежний погляд означає, що машина чи програма створюються людиною і в цьому сенсі є відображенням мети, яка попередньо поставлена людиною і для реалізації якої ця програма мала виконуватися. У такому разі здатність програми до цілеспрямованої поведінки визначається її творцем. [4, с.25]

Врешті-решт питання про можливості створення штучного інтелекту, який був би рівним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософського питання про природу людського розуму взагалі. Без його вирішення навряд чи можливе створення штучного інтелекту. В цьому контексті Г. Дрейфус, автор книги «На що спроможний комп'ютер? Межі штучного інтелекту», зазначає: «Те, що ми дізнаємося про межі розуму комп'ютера, засвідчить нам багато й про людський інтелект». Відомий польський письменник-фантаст і філософ С. Лем запропонував незвичне вирішення цієї дилеми, припустивши, що магістральним шляхом розвитку для комп'ютерів буде моделювання не інтелекту, а інстинктів і тропізмів. На його думку, розвиток штучного інтелекту суперечить одній із головних домінант усього технічного прогресу -- принципу доцільності. І оскільки більшість цілей, які постали перед розробниками сучасних інформаційних систем, можуть бути досягнуті без звернення до принципу штучного інтелекту, остільки створення самого штучного інтелекту стає другорядним завданням.

Отже, сама постановка проблеми про наслідки створення штучного інтелекту є не досить коректною. Але відповідь на питання, чи здатні машини до самостійного мислення, ще довго бентежитиме думку філософів.

Сьогоднішня філософія техніки, що розуміється як філософія, людини, наполягає на тому, що скоріше техніка повинна бути підлегла людському імперативу, ніж людина підлегла імперативу технічному. Вона наполягає на тому, щоб людина ставилася з повагою до тендітної рівноваги в природі і давала дозвіл лише на таку інструменталізацію світу, яка зміцнювала б цю рівновагу, не руйнуючи його. Вона наполягає на тому, що знання людини не повинне бути спрямоване проти інших створінь, що знання це не повинне бути силою, яка використовується з метою контролю і маніпулювання, але скоріше повинне служити кращому розумінню природи речей і гармонічному в неї включенню. Вона наполягає на тому, що людське поняття прогресу повинне означати не вимирання інших створінь природи й у той же час омертвіння щиросердечних і почуттєвих потенцій людини, а швидше збільшення своєрідності людини, що здійснюється головним чином через розширення її духовності. Вона стверджує, що суспільство і цивілізація дали нам серйозний урок, до якого в минулому ми були схильні відноситися легковажно, але який здатний зберегти наші здоров'я, єдність і цілісність через наше свідоме прилучення до природи речей, -- прилучення, значно більш глибоке, ніж погоня за матеріальним прогресом.

Вступ людини в супертехнічне століття, у смугу глобального демографічного вибуху не залишає більш відкритої дороги «назад до природи». Як надмірне захоплення технікою, так і відмова від її однаково відпадають. Мудрість лежить у дотриманні міри, в орієнтації на середній шлях, у дотриманні мудрого правила -- «Нічого надміру!», про що говорили ще античні мудреці задовго до всесвітньої «технічної революції».

Традиційна філософія техніки ігнорувала соціальні фактори та історичні умови і витлумачувала феномен техніки, і навіть саму сутність техніки, через ті чи інші основні її риси. Багатобічну (мультифункціональну), що враховує багато факторів, соціальну філософію техніки можна створити лише з одночасною розробкою соціології техніки і соціології самої технічної інтелігенції.

Подолання кризових явищ в філософії техніки також пов'язується із формуванням нової раціональності, яка передбачає розвиток синергетики (теорії самоорганізації). Саме синергетика вчить людину поваги до світу, допомагаючи їй зрозуміти, що не все піддається людському контролю, тому так важливо адаптуватися до різноякісного світу, бути готовим до участі у подальшому його становленні і власному самоосягненні та самоздійсненні.

Висновок

Історія світобудови, є безперервний рух. Рух у філософському розумінні - це безперервний процес, вектор якого спрямований з минулого в майбутнє. Але цей рух не однорідний, а квантовий, тобто зміни призводять до якісного стрибка, кількість переходить в якість.

Вся історія розвитку людства, особливо історія XIX-XX століть, свідчить, що кардинальні зміни в економічній, соціальній і суспільно-політичній сферах життя окремих людей, країн і світового співтовариства в цілому, відбувалися тоді і тільки тоді, коли відбувалися науково-технічні революції (НТР), що приводили до появи нових технологій і не мали аналогів в системі виробництва. Нові економічні, соціальні та й етичні відносини в системі спільноти людей у розвитку цивілізації спостерігалися і з появою технологій,що базуються на парових машинах, і з появою технологій на основі електрики і, нарешті, з появою електронних, інформаційних і атомних технологій.

Будь-яка зміна матеріального виробництва, викликана науково-експериментальної і практичною технічною діяльністю веде за собою зміни соціально-політичного життя людей. Не завжди ці зміни відразу видно, а оцінити їх наслідки як позитивні, так і негативні можна тільки після ретельного аналізу.

20 років тому відомий філософ Фукіяма сформулював концепцію кінця історії. Він стверджував, що все, що могло відбутися, вже відбулося, і історія зупинилася. Однак, починаючи з періоду, що передував неолітичної революції, людство багаторазово стикалося з ситуаціями, коли розвиток заходив в глухий кут. Але завжди революційним шляхом з'являлося нове знання, нове розуміння, що змінювало технології, і тим самим забезпечувалася безперервність розвитку. З цих позицій можна прийняти висловлювання Фукіями. Тобто констатувати факт закінчення певного етапу історичного розвитку. Будь-яка технологія, по суті, просто продовжує природне, вроджене прагнення всього живого панувати над навколишнім середовищем або принаймні не підкорятися йому у боротьбі за існування.

Сама по собі НТР не може бути поганою або хорошою, це суб'єктивні поняття людей. Що добре для однієї групи, то може виявитися протипоказаним інший. Відкриття робляться людьми і для людей, питання в тому, як вони будуть використовувати дане відкриття.

На жаль обсяг даної роботи не дозволяє дати розгорнутої оцінки наслідків НТР, але одне можна сказати точно, щоб правильно скористатися плодами НТР, людство повинно перш за все забезпечити прогрес духовний.

Список використаних джерел

1. Бердяев Н.А. Человек и машина // Вопросы философии. Горохов В. Г. -1989. - №2. - с.147 - 162.

2. Горохов В.Г., Розин В. М. Введение в философию техники. - М.: ИНФРА, 1998

3. Добров Г.М. Наука о науке. - К., 1966

4. Закономерности и социальные перспективы научно - технического прогресса (Вступительная статья) // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 3 -30

5. История современной зарубежной философии. - СПб., 1997

6. Ленк Х. Ответственность в технике, за технику, с помощью техники // Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989. - с. 372 - 392

7. Ленк Х. Размышления о современной технике. - М.: Аспект пресс, 1996

8. Митчем К. Что такое философия техники. - М.: Аспект пресс, 1995

9. Петрушенко В.Л. Філософія науки та техніки. - Львів: «львівська політехніка», 2000

10. Попов Е.В. Идейный смысл и проблемы западногерманской философии техники // Вопросы философии. - 1985. - №12. - с. 122 - 129

11. Сколимовски Х. Философия техники как философия человека // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 240 -249

12. Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989

13. Хунинг А. Философия техники и союз немецких инженеров // Философия техники в ФРГ. - М. Прогресс, 1989. - с. 3769 - 74

14. Шубин В.И. Пашков Ф.Е. Культура. Техника. Образование: Учебное пособие для технических университетов. - Днепропетровск: Высшая школа, 1999

15. Эллюль Ж. Другая революция // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 147 - 152

16. Ясперс К. Современная техника // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Пресс, 1986 - с. 119 - 146