Професійні захворювання, обумовлені впливом фізичних та несприятливих метеорологічних факторів

60

59

Професійні захворювання, обумовлені впливом фізичних та несприятливих метеорологічних факторів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальна характеристика фізичних факторів

2. Вібраційна хвороба

2.1 Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації

2.2 Вібраційна хвороба від дії загальної вібрації

2.3 Діагностика вібраційної

2.4 Лікування вібраційної хвороби

3. Професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму

3.1 Класифікація

3.2 Лікування

4. Професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону

4.1 Вплив електромагнітних хвиль радіочастот на організм людини

4.2 Гострі ураження

4.3 Хронічні ураження

4.4 Діагностика і лікування

4.5 Професійні захворювання, обумовлені впливом контактного ультразвуку

4.6 Професійні захворювання, обумовлені впливом лазерного випромінювання

5. Хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінювань

5.1 Гостра променева хвороба

5.2 Хронічна променева хвороба

5.3 Діагноз і лікування

6. Професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску

6.1 Захворювання, пов'язані з роботами в умовах підвищеного атмосферного тиску (кесонна хвороба)

6.2 Висотна хвороба

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

професійне захворювання фізичний фактор

Тема курсової роботи «Професійні захворювання, обумовленні впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів» з дисципліни «Охорона праці».

Мета роботи - розглянути загальні характеристики фізичних факторів; вібраційну хворобу; професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму; професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону; хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінювань та професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску; навчитися визначати клініку захворювань, їх профілактику та діагностику.

Завдання роботи - навчитися діагностувати професійні захворювання, обумовленні впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів, виявляти їх характеристику та вплив на людину.

1. Загальна характеристика фізичних факторів

Вібрація - один із найбільш поширених факторів виробничого середовища. В переважній більшості випадків діє в комплексі з виробничим шумом. При вібрації на організм людини передається механічна енергія від джерела коливань. У залежності від способу передачі виділяють: загальну вібрацію, яка передається через окремі ділянки тіла на весь організм, і локальну, яка діє через руки робітника.

Крім того, виділяють постійно діючу і непостійну вібрацію.

За частотними характеристиками загальну вібрацію поділяють на: низькочастотну (2 і 4 Гц); середньочастотну (8 і 16 Гц); високочастотну (31,5 і 63 Гц); а серед локальної вібрації, крім того, виділяють високочастотну (від 125 до 1000 Гц).

Шум характеризують як безладну комбінацію звукових коливань, які негативно впливають на людину. За характером спектру шуми поділяють на: широкополосні, із безперервним спектром з шириною більше однієї октави; тональні, у спектрі яких мають місце дискретні тони.

Вібрація та шум супроводжують більшість виробничих процесів у металургійній і машинобудівній промисловості, в ткацьких і прядильних цехах тощо.

На організм людини може діяти ультразвук, який широко застосовується у виробництві та медицині. Діапазон частот може бути від 18-20 кГц до 10⁸ кГц з потужністю від доль мілівата до десятків кіловат.

Ультразвук застосовується для очистки і знежирення деталей, зварювання металів і пластмас; у медицині для розтину і з'єднання тканин, стерилізації розчинів, рук медичного персоналу, інструментарію. Високочастотний ультразвук (0,1-20 мгц і вище) широко використовується в ультразвуковій техніці і зокрема в медичній - для діагностики і лікування.

Мікроклімат. В процесі трудової діяльності на людину діють фактори навколишнього середовища: температура, вологість повітря, швидкість його руху, теплове випромінювання від нагрітого обладнання. Усі перераховані фактори в гігієнічній практиці об'єднані в поняття 'мікроклімат'.

Окремі види робіт можуть проводитися при підвищеному атмосферному тискові. Це перш за все роботи під водою (роботи з аквалангом, у кесонах), перебування в барокамерах, операції в умовах гіпербаричної оксигенації та інші.

Електростатичні поля (ЕСП) - одне з типових явищ урбанізації. Вони виникають при обробці хімічних волокон, яким властиві високі діелектричні характеристики, при змішуванні, терті деталей машин, подрібненні, виготовленні тканин. Напруга таких полів може коливатися від 20-60 кВ/м до 240-250 кВ/м, що в декілька разів перевищує допустимі норми (Е ).

Електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону використовуються для індукційного та діелектричного нагріву матеріалів (загартовування, плавка, сушка деревини).

Випромінювання широко використовується для передачі інформації (радіозв'язок, телебачення, радіомовлення), а також в радіонавігації та радіометеорології.

У медичній практиці (фізіотерапії, хірургії, онкології, офтальмології, трансфузіології та трансплантологи) широко використовується електромагнітна енергія, зокрема, ЕМВ радіочастотного діапазону, лазерні випромінювання, магнітні поля.

Порушення правил техніки безпеки при роботі з приладами, що генерують ЕМВ, може призвести до виникнення різноманітних захворювань працюючих.

Постійні магнітні поля (ПМП) застосовуються в наукових лабораторіях, на виробництві і в медицині. Джерела ПМП використовуються при обробці систем водопостачання, очистки технічної води, при отриманні кристалів. Вони незамінні при дослідженні магнітних, електричних і оптичних властивостей речовин; при дослідженні властивостей плазми, атомних ядер і електричних часток. Принцип ядерного магнітного резонансу використовується в медичній практиці для діагностики різноманітних захворювань людини.

Лазерне випромінювання використовується в наукових лабораторіях, на виробництві та в медицині. Характеризується як звичайне електромагнітне випромінювання, що охоплює весь оптичний діапазон спектра з довжиною хвилі від 0,1 до 10⁴ мкм. Переважна більшість лазерної техніки випромінює низькоенергетичну напругу, яка не викликає глибоких деструктивних змін в опромінених тканинах.

Джерела іонізуючого випромінювання представлені двома групами: природні джерела і джерела штучного походження. До першої групи відносяться космічне опромінення і опромінення джерелами, якими є радіоактивні речовини, що знаходяться в земній корі. Радіонукліди, які поступають в організм людини з харчовими продуктами та повітрям, представляють другу групу джерел іонізуючого випромінювання. Природний фон є основним фактором опромінення жителів земної кулі.

2. Вібраційна хвороба

Вібраційна хвороба - одна з найбільш поширених і тяжких форм професійної патології, яка діагностується серед робітників таких професій, як бурильщики, обрубщики, робітники заводів залізобетонних конструкцій, шліфувальники, полірувальники, клепальники, кондуктори товарних потягів, водії важких скреперів, швеї-мотористки та інші. Висока захворюваність на вібраційну хворобу реєструється на підприємствах важкого, енергетичного та транспортного машинобудування, гірничорудної промисловості і складає 9,8 на 100 тис. робітників.

Патогенез.

Патогенез дуже складний і не до кінця з'ясований. Хвороба перебігає полісиндромно з ураженням серцево-судинної, нервової, м'язової, кістково-суглобової систем, паренхіматозних органів, залоз внутрішньої секреції. В основі патогенезу лежать складні механізми нейрогуморальних і рефлекторних розладів, які є наслідком тривалої дії вібрації, що призводить до зламу захисно-адаптивних реакцій організму, відповідальних за збереження його від стресів.

Першою ланкою складного патологічного процесу є зміна вібраційної чутливості, обумовлена постійним подразненням рецепторів шкіри, судин і зв'язок. З часом характер і глибина порушень наростають, з'являються зміни відповідних центрів у спинному мозку, підкоркових утвореннях, зокрема ретикулярній формації та корі головного мозку з наступним формуванням вогнищ застійного збудження.

Як наслідок тривалої дії вібрації порушується продукція важливих фізіологічно активних речовин, зокрема гістаміну, простагландинів, брадикініну і серотоніну, які регулюють фізіологічну функцію рецепторів шкіри. Рефлекторне звуження судин, які забезпечують кровопостачання чутливих волокон соматичних нервів, призводить до їх ішемії. Клінічно це проявляється больовими реакціями в зонах, які ін-нервуються цими нервами. Місцеве погіршення мікроциркуляції призводить до порушення метаболізму, накопичення недоокислених продуктів обміну, стимулює гіперпродукцію простагландинів. Доведено, що при формуванні нейросудинних розладів при вібраційній хворобі має значення порушення реактивності адренорецепторів і біологічних мембран гладком'язових клітин периферичних судин. При прогресуванні хвороби паралельно зі зниженням вібраційної чутливості мають місце глибокі прогресуючі погіршення больової, тактильної та температурної чутливості.

Об'єктивні дані, що характеризують функціональний стан органів і систем при вібраційній хворобі, дають можливість стверджувати, що формування патології обумовлено як наявністю змін у місцевих ферментних системах, так і формуванням центральних рефлекторних впливів на тканинний обмін.

Класифікація.

Виділяють три форми вібраційної хвороби:

- вібраційна хвороба від дії локальної вібрації;

- вібраційна хвороба від дії 'комбінованої'' вібрації - локальної і загальної;

- вібраційна хвороба від загальної вібрації.

2.1 Вібраційна хвороба від дії локальної вібрації

Характеризується поліморфністю і полісиндромністю клінічних проявів, розвивається поступово, іноді перебігає латентно і виявляється лише при поглиблених клінічних обстеженнях. Латентний період хвороби може продовжуватися протягом декількох років.

Класифікація.

У залежності від характеру та вираженості симптоматики виділяють три ступені тяжкості захворювання:

І ступінь - початкові прояви:

- периферичний ангіодистонічний синдром верхніх кінцівок, в тому числі з ангіоспазмами пальців;

- синдром сенсорної (вегетативно-сенсорної) поліневропатії верхніх кінцівок.

II ступінь - помірно виражені прояви: синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок:

а) з частими ангіоспазмами пальців;

б) зі стійкими вегетативно-трофічними змінами на кистях;

в) з дистрофічними порушеннями апарату опори і руху верхніх кінцівок та їх пояса (міофіброз, периартроз, артроз);

г) з шийно-плечевою плексопатією;

д) з церебральним ангіодистонічним синдромом.

ІІІ ступінь - виражені прояви:

- синдром сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок;

- синдром енцефалополіневропатії;

- синдром поліневропатії з генералізованим акроангіосклерозом.

Клініка

Найбільш частим і раннім симптомом хвороби І ступеня є холодовий ангіоспазм пальців кистей, обумовлений порушенням судинного тонусу. Хворі скаржаться на тупі ниючі болі в руках (кисті, предпліччя), частіше у стані спокою, в нічний час; відчуття повзання мурашок, мерзлякуватість кистей. Больові відчуття поступово посилюються, що нерідко порушує сон хворих.

Об'єктивні дані нерізко виражені, зокрема має місце помірний ціаноз, рідше - блідість шкіри кистей рук, мармуровість долонь, зниження температури кистей, підвищення їх пітливості, іноді сухість (рис. 1). Може спостерігатися симптом 'прихованого гіпергідрозу' - поява крапельок поту після больового подразнення кінчиків пальців голкою.

Рис.1. Вібраційна хвороба. Блідість шкіри пальців

60

59

Рис. 2. Вібраційна хвороба. Позитивний синдром Рейно. Позитивна холодова проба

При дослідженні капілярного русла виявляють їх спастико-атонічні зміни, а при реовазографії - незначне зниження пульсового наповнення в пальцях рук.

1. Спастико-атонічний стан капілярів нігтьового ложа при вібраційній хворобі (Рис. 3).

2. Різко виражена атонія капілярів нігтьового ложа у хворого на вібраційну хворобу (Рис. 4).

Рис. 4. Різко виражена атонія капілярів у хворого на вібраційну хворобу

60

59

Рис. 3. Спастико-атонічний стан капілярного русла у хворого на вібраційну хворобу

При вібраційній хворобі II ступеня інтенсивність симптомів наростає: посилюються болі і парестезії в руках, частішають напади акроан-гіоспазму, з'являються болі в суглобах. Мають місце розлади больової чутливості, частіше з рівня ліктьових або плечових суглобів. У значній мірі підвищується поріг вібраційної чутливості. Кисті холодні на дотик, виражено щанотичш, долоні вологі; у 40-70 % хворих спостерігається синдром 'білих пальців', який перебігає одночасно з вегетативно-сенсорною поліневропатією (рис. 2).

При цьому вираженість побіління пальців наростає, воно поширюється, крім кінцевих, на середні і основні фаланги кисті. Болі і парестезії в руках стають постійними, посилюються в нічний час, з'являється слабкість, швидка втома кисті, нерідко судоми в дрібних м'язах рук. М'які тканини рук набряклі, ціанотичні, холодні на дотик, з підвищеним потовиділенням. Наростають розлади вібраційної больової тактильної чутливості. Зниження порогу больової чутливості поступово поширюється на всю кисть і нижню третину передпліччя (по типу рукавички). Аналогічні зміни можуть спостерігатися на ступнях (по типу шкарпеток). У м'язах верхніх кінцівок можуть утворюватися вогнища асептичного запалення з наступним заміщенням цих вогнищ фіброзною тканиною. При цьому в м'язах утворюються болючі вузлики. При вібраційній хворобі II ступеня, спричиненій тривалою дією локальної вібрації високих частот, які значно перевищують допустимі, можуть появлятися ознаки церебрального ангіодистонічного синдрому.

Виражені форми вібраційної хвороби (III ступінь) перебігають як сенсомоторні поліневропатії рук. На тлі поліневропатії виявляються мікроорганічні церебральні симптоми, які свідчать про розвиток дис-циркулярної енцефалопатії. Останні 15-20 років ці форми хвороби в розвинутих країнах не реєструються.

2.2 Вібраційна хвороба від дії загальної вібрації

Хвороба може виникати у водіїв важких машин, трактористів, кондукторів, робітників підприємств збірних залізобетонних конструкцій. Клінічний перебіг хвороби значною мірою залежить від частоти вібрації, яка діє на організм. Патогенний ефект дії загальної вібрації посилюється при тривалому вимушеному положенні тіла, статодинамічному навантаженні, низькій температурі навколишнього середовища.

Провідними клінічними синдромами цієї форми вібраційної хвороби є вегетативно-сенсорна поліневропатія, радикулополіневропатія, церебральний ангіодистонічний синдром.

При вегетативно-сенсорній поліневропатії, яка найчастіше виявляється при дії загальної вібрації, хворі скаржаться на ниючі болі в кінцівках, оніміння, відчуття повзання мурашок. Інтенсивність болю поступово збільшується, він носить постійний характер. Характерною ознакою цього синдрому є наявність гіпалгезії за поліневропатичним типом, у дистальних відділах кінцівок, порушення вібраційної чутливості. При синдромі поліневропатії мають місце порушення невральної провідності по сенсорних волокнах соматичних нервів, зниження біоелектричної активності м'язів, що підтверджується електронейро-міографічними дослідженнями.

Паралельно з порушенням чутливості можуть спостерігатися периферичні вегетативно-судинні розлади, які проявляєються мармуровістю, гіпергідрозом, гіпотермією кистей і стоп, погіршенням кровообігу в кінцівках.

При синдромі полірадикулопатії виникають болі не лише в кінцівках, а і в поперековому і шийному відділах хребта. Фізикальні обстеження виявляють болючість при пальпації паравертебральних точок, дефанс м'язів окремих зон, що в сукупності трактується як рефлекторний м'язово-тонічний синдром.

Характерною ознакою II ступеня вібраційної хвороби від дії загальної вібрації являється одночасний розвиток мозкових (церебральних) і периферичних порушень, що описується як церебро-периферичний ангіодистонічний синдром.

Внаслідок мікротравматизації хребців та дистрофічних змін в між-хребцевих дисках, виклианих вібрацією, формується остеохондроз поперекового відділу хребта, що призводить до розвитку вторинного попереково-крижового корінцевого синдрому.

На цьому етапі розвитку хвороби можуть спостерігатися, поряд з перерахованими вище, функціональні порушення центральної нервової системи за типом неврастенії.

У зв'язку з покращенням умов праці, обумовлених використанням більш прогресивних сучасних технологій, внаслідок чого вдалося знизити рівень загальної вібрації, змістити спектр вібраційної енергії в низький діапазон, практично не зустрічаються тяжкі і клінічні форми вібраційної патології, які перебігали б з глибокими стовбуровими, вестибулярними, гіпоталамічними, мікровогнищевими мозковими порушеннями.

2.3 Діагностика вібраційної хвороби

Діагностика вібраційної хвороби має грунтуватися на детальній санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці, з урахуванням тривалості впливу виробничої вібрації, особливостей клінічного перебігу захворювання, результатів всебічних клі-ніко-функціональних обстежень.

В комплекс клініко-інструментальних і функціональних обстежень входять: шкірна термометрія, капіляроскопія, дослідження комплексного електричного опору шкіри, альгезимстрія, вібраційна чутливість, сила і витривалість м'язів до фізичних навантажень, глобальна електроміографія, стимуляційна електроміографія, реографія, термографія, електроенцефалографія.

Шкірна термографія - вимір температури шкіри з холодовою пробою на тильній поверхні пальців рук. Тест вважається позитивним, якщо час нормалізації температури розтягується до 40 хв. і більше (норма 20-25 хв.).

Капіляроскопія - дослідження стану капілярів нігтьового ложа IV пальця обох рук. При вібраційній хворобі виявляється спастичний або спастично-атонічний стан капілярів.

Комплексний електричний опір шкіри (КЕОШ) - визначається за допомогою приладу 'Електродерматометр' в точках вираженої об'єктивної симптоматики. При вібраційній хворобі мають місце значні зміни КЕОШ в зонах безпосередньої дії вібрації.

Альгезиметрія - визначення больової чутливості за допомогою альгезиметра. В нормі поріг больової чутливості на тильній поверхні кисті не перевищує занурення голки на 0.5 мм. При вібраційній хворобі цей поріг значно підвищений. Вібраційна чутливість - проводиться за допомогою приладу ІВЧ-02 або ВТ-2, або камертона. У хворого вібраційною хворобою має місце підвищення порогу на всіх ділянках з уповільненням відновлення після вібронавантаження. Сила і витривалість м'язів до фізичних навантажень - визначається пружинним динамометром або динамометром Розенблата. При вібраційній хворобі сила м'язів зменшується до 15-20 кг при нормі 40-50 кг у чоловіків і 30-40 кг у жінок і витривалості до 10-15 с (норма 50-60 с). Глобальна електроміографія - дозволяє виявити зміни збудження і реактивності нейромоторної системи і зміни координаторних відносин вже на ранніх стадіях вібраційної хвороби. Дослідження проводять за допомогою електроенцефалографа або електроміографа.

Стимуляційна електроміографія - метод визначення швидкості поширення збудження по чутливих і рухових нервових волокнах. Глибина порушень цього показника залежить від вираженості вібраційної хвороби.

Реографія проводиться для оцінки судинного тонусу та інтенсивності пульсового наповнення судин кров 'ю, які можуть порушуватися при вібраційній хворобі. Термографія (теплобачення) - дає змогу виявити судинні порушення в окремих ділянках тіла. Електроенцефалографія - проводиться з метою виявлення нейро-динамічних порушень у корі головного мозку хворих на вібраційну хворобу, яка виникає внаслідок дії загальної вібрації.

2.4Лікування вібраційної хвороби

Враховуючи поліморфізм цієї форми професійної патології, рекомендується проводити комплексну терапію, яка передбачає медикаментозні, фізичні та рефлекторні методи лікування.

Так, при наявності нейросудинних розладів з вираженим больовим синдромом оправданим є призначення гангліоблокаторів (пахікарпін, дифацил, гексоній) в комбінації з невеликими дозами центральних хо-лінолітиків і судинорозширюючих препаратів (нікотинова кислота, га-лідор, бупатол). Для покращення мікроциркупяції, корекції кисневого балансу і обміну колагену призначають АТФ, фосфаден, рибоксин, ангінін, комп-ламін, анаболічні гормони, вітаміни, зокрема вітамін С, піридоксин, новокаїн, ангіотрофін. Наявність церебрального ангіодистонічного синдрому потребує призначення препаратів, які покращують мозкову гемодинаміку, зокрема цинаризину (стугерон), теоніколу (компламіну). При симптомах функціональних порушень центральної нервової системи рекомендуються препарати валеріани, пустирника, а також транквілізатори: тазе-пам, сібазон, рудотель, еленіум. Позитивний ефект при лікуванні вібраційної хвороби спостерігається при застосуванні різноманітних ванн: загальних сульфідних, хвойних, морських, радонових, вуглекисло-сірководневих, бромйод-них, азотнотермальних, а також грязевих аплікацій. У лікуванні вібраційної хвороби широко використовуються фізіотерапевтичні методи, зокрема електрофорез 5 % розчину новокаїну або

2 % розчин бензогексонію на верхні кінцівки; іонні комірці (новокаїновий, кальцієвий, бромистий); чотирикамерні ванни з 10% емульсією нафталанової нафти, а також методи рефлексотерапії.

Лікарсько-трудова експертиза

При вібраційній хворобі / ступеня загальна і професійна працездатність, як правило, не порушується. Проводиться комплексне амбулаторне лікування або оздоровлення в умовах санаторію-профілакторію з оформленням листка професійної непрацездатності у випадках зниження заробітної платні. Необхідність у раціональному працевлаштуванні може виникати тоді, коли у хворих є супутня (непрофесійна) патологія, яка є протипоказом для роботи в умовах дії вібрації. У випадках переходу на іншу роботу зі зниженням кваліфікації рішенням МСЕК може визначатися відсоток втрати працездатності на 1 рік на період перекваліфікації.

Вібраційна хвороба II ступеня потребує стаціонарного лікування.

3 наступним переводом на 1-2 місяці на роботу, яка виключає контакт з вібрацією, перенавантаженням м'язової системи і переохолодженням. У випадках позитивного результату лікування хворі можуть повернутися на попередню роботу за умови динамічного медичного спостереження і періодичного (1-2 рази протягом року) лікування в стаціонарі або санаторії-профілакторії.

При неефективності лікування і погіршенні загального стану хворі потребують раціонального працевлаштування. Особам молодшим 45 років на період перекваліфікації рішенням МСЕК визначається ступінь втрати працездатності на термін 1-2 роки. Людям старших вікових груп рішенням МСЕК може визначатися відповідна група інвалідності.

Хворим з ознаками вібраційної хвороби ІІІ ступеня в переважній більшості випадків може бути визначена НІ група інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням.

Профілактика

Профілактичні заходи мають бути направлені перш за все на можливе зниження дії вібрації на організм працюючих, що досягається технологічними і конструктивними заходами, модернізацією обладнання, впровадженням нових технологій, віброізоляцією відповідних деталей обладнання.

Має значення правильна організація праці з обмеженням часу контакту з вібрацією (захист часом).

Важливе значення має проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, метою яких є якісний відбір при прийомі на роботу та виявлення ранніх ознак вібраційної хвороби і своєчасне її лікування.

Проводиться профілактичне лікування в умовах санаторіїв-про-філакторіїв, що направлене на підвищення загальної резистентності організму і включає загартування фізичними факторами (масаж, лікувальна фізкультура, рефлексотерапія, сухе тепло).

Протипоказами до прийому на роботу, пов'язану з дією вібрації, є: органічні захворювання центральної нервової системи, астенічні стани, хвороби ендокринної і вегетативної нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно, хронічні захворювання периферичної нервової системи, хвороба Меньєра.

3. Професійні захворювання внаслідок впливу виробничого шуму

Джерелами виробничого шуму можуть бути компресори, насоси, двигуни, турбіни та інше технологічне обладнання, а також пневматичні інструменти, дробилки тощо. Шумовий фактор є одним із найбільш поширених в гірничодобувній, машинобудівній, металургійній промисловості та в сучасному сільському господарстві.

Патогенез

Довготривала дія виробничого шуму на організм призводить до виникнення змін в різних органах і системах, в першу чергу в органі слуху, нервовій і серцево-судинній системах. Глибина і характер цих змін залежить від параметрів шумового впливу (інтенсивність, спектральний склад), тривалості дії протягом робочого дня, стажу роботи в умовах шуму, чутливості організму. Механізм дії шуму на орган слуху с недостатньо з'ясованим. У період пристосування організму до дії шуму включаються механізми, направлені на обмеження аферентації (міняється тонус м'язів між молоточком і ковадлом, зниження сухожильних, черевних рефлексів, больової вібраційної чутливості), чому сприяє зменшення систолічного об'єму крові, периферичний спазм судин, прекапілярів, зменшення циркуляції крові в судинах шкіри, слизових оболонках. Вважають, що ці зміни відіграють провідне патологічне значення у розвитку професійної приглухуватості. Ця теза підтверджується наявністю прямої кореляційної залежності між зниженням інтенсивності кровонаповнення судин скроневої ділянки мозку і зниженням слухової чутливості. В останні роки за допомогою сучасних методів дослідження доведено, що зміни в органі слуху є наслідком хімічних змін, які відбуваються в звуковому аналізаторі у відповідь на дію шуму і вібрації за типом електричних імпульсів, які виникають при цьому. Інтенсивний потік імпульсів призводить до перенавантаження слухового аналізатора і тормозних процесів, порушує кровозабезпечення внутрішнього вуха і його трофіку. Патологічні зміни в нервовому апараті завитки внутрішнього вуха, які виникають при тривалій дії шуму і вібрації призводять до перевтоми і слухових центрів кори головного мозку. У зв'язку з цим особливу роль в патогенезі професійнообумовленого порушення слуху відводять підкірковим центрам, які регулюють трофіку слухового апарату. Морфологічні дослідження підтверджують наявність дегенеративних змін волоскових клітин нижнього закрутка у місці, яке відноситься до сприйняття високих тонів при ранніх стадіях хвороби і дифузних з втягненням у процес внутрішніх волоскових клітин і зменшенням числа первових волокон. Ці зміни більш виражені при одночасній дії шуму і вібрації. Довготривала дія шуму з рівнем звуку до 95 дБА призводим, до тимчасового зниження слуху за робочу зміну від 6 до 8 дБА, а відновлення слуху поза шумом відбувається протягом 10-12 хв., при рівні звуку до 105 дБА слух знижується на 9-10 дБА, і відновлюється протягом 20 хв., при шумі до 115 дБА слух знижується на 15-30 дБА, відновлюється через 1,5-2 години. При тимчасовій втраті слуху на 60 дБА період відновлення триває 4--6 днів.

3.1 Класифікація

Виділяють чотири ступені професійної приглухуватості.

I ступінь - незначні прояви впливу шуму на орган слуху, сприйняття шепітної мови не порушене, аудіометричні дослідження виявляють втрату слуху до 50 дБ на звуковій частоті 4000 Гц.

II ступінь - симптоми кохлеарного невриту з незначним зниженням слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 4м, зниження слуху досягає 60 дБА на звуковій частоті 4000 Гц.

III ступінь - кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 2м, втрата слуху до 65 дБА на звуковій частоті 4000 Гц.

IV ступінь - кохлеарний неврит із значним зниженням слуху, шепітна мова сприймається на відстані до 1 м або взагалі не сприймається, втрати слуху досягають 70 дБА і більше на звуковій частоті 4000 Гц.

Клінічна картина

Основними і найбільш ранніми проявами впливу шуму на організм людини є зниження слуху, яке перебігає як сенсорно-невральна приглухуватість. Характерною ознакою професійного зниження слуху є двобічне враження органу. Клінічна картина професійної приглухуватості розвивається поступово, після тривалої роботи в умовах шумового впливу. В окремих випадках розгорнутій клінічній картині хвороби можуть передувати симптоми адаптації до шуму, які характеризуються нестійким зниженням слуху, що з'являється безпосередньо після шумового навантаження і зникає після його закінчення. В цей час можуть з'являтися скарги на головний біль, шум в голові, роз-дратівливість, які розцінюються як реакція організму на вплив шумо-вібраційного фактора. Сприйняття розмовної і шепітної мови на цьому етапі розвитку професійного кохлеарного невриту не порушується. О-тоскопічні дослідження будь-яких характерних змін не виявляють. Своєчасно поставити діагноз професійної приглухуватості допомагає аналіз сукупності даних аналізу отоскопічного обстеження, аудіометрії, санітарно-гігієнічної характеристики параметрів шуму, які перевищують гранично допустимі рівні, з урахуванням профмаршруту обстеженого.

Для професійної приглухуватості характерна низхідна аудіологічна крива з попереднім 'провалом' на частоті 4000 Гц (С₅). Одночасно порушується як повітряне, так і кісткове сприйняття звуку. Суб'єктивні ознаки приглухуватості з'являються при прогресуванні процесу зі зниженням сприйняття звукових частот в діапазонах 500, 1000, 2000 Гц (мовний діапазон), які наростають поступово і перебувають у прямій залежності від стажу роботи. Для діагностики професійної приглухуватості проводять мовну і порогову тональну аудіометрію, за допомогою якої можна дати кількісну характеристику ураження слухового аналізатора. Топічна діагностика ураження проводиться за допомогою надпорогових аудіологічних тестів: виміру диференціальних порогів інтенсивності тону або прискорення наростання і вирівнювання звучності - феномен рекрюїтмен-ту, аудіометрія в умовах маскуючого шуму і аудіометрія в розширеному діапазоні звукових частот і на сприйняття ультразвуку.

Оцінка результатів надпорогових тестів дає змогу визначити місце найбільшого пошкодження слухового аналізатора. Виділяють 3 типи порушень:

- порушення волоскових клітин кортієвого органу;

- ретролабіринтні порушення - пошкодження спірального вузла або ствола нерва;

- змішані порушення (волосково-клітинні і нервово-гангліонарні). При тривалій дії інтенсивного шуму виникають функціональні порушення роботи нервової і серцево-судинної систем. Клінічно вони проявляються: головним болем тупого характеру з локалізацією в лобній та скроневій ділянках, відчуттям тяжкості і шумом в голові, які виникають під кінець робочого дня або після нього; запамороченням, яке посилюється при зміні положення тіла. Хворі скаржаться на дратівливість, зниження пам'яті, сонливість, швидку втомлюваність, біль в ділянці серця, пригнічений настрій.

При об'єктивному обстеженні виявляється тремор пальців витягнутих рук, повік, пригнічення корнального, піднебінного, глоткового та кон'юнктивального рефлексів, нестійкість у позі Ромбсрга, дистальний і загальний гіпергідроз, стійкий яскравий дермографізм, мозаїчність шкірної температури, парадоксальний пульс.

Порушення функції серцево-судинної системи перебігає за типом нейроциркуляторної дистонії. Клінічно це проявляється артеріальною гіпер- або гіпотонією, наявністю функціональних шумів у серці, збільшенням систолічного і хвилинного об'ємів крові, підвищенням периферичного опору у судинах м'язового типу. На електрокардіограмі виявляються зміни, які свідчать про уповільнення внутрішлуночкової або передсердно-шлуночкової провідності, порушення метаболічних процесів в міокарді.

3.2 Лікування

Лікування кохлеарного невриту шумової етіології має бути комплексним і передбачати вплив на усі патогенетичні механізми патологічного процесу. До комплексу медикаментозного лікування мають бути включені лікарські засоби, які діють на серцево-судинну систему, покращують церебральний кровообіг; стимулятори клітинного і тканинного метаболізму; тонізуючі рецепторний апарат внутрішнього вуха і покращуючі провідність нервових імпульсів; регулятори співвідношення нервових процесів в корі великих півкуль головного мозку.

Хворим на кохлеарний неврит призначають:

- седативну терапію (седуксен, тазепам, мепробамат, препарати брому, валеріани);

- судинну терапію (стугерон, кавінтон, трентал);

- метаболічну терапію (1 % розчин АТФ по 1-2 мл в/м, анаболічні стероїди: ретаболіл або нераболіл, неробол), вітаміни групи В (В,, В₆,В₁₅);

- стимулюючу терапію (галантамін підшкірно 0,25-1 мл 1 % розчину, №20).

При лікуванні таких хворих показані фізіотерапевтичні процедури: рефлексотерапія, електростимуляція, гіпербарична оксигенація.

Профілактика.

Для попередження захворювань органа слуху професійного характеру широко впроваджуються індивідуальні засоби захисту від шуму - протишуми. До них відносять: протишумні вушні вкладки, навушники і шоломи.

Застосування індивідуальних засобів захисту від шуму дає змогу значно зменшити захворюваність на професійний кохлеарний неврит.

Важливу роль у профілактиці професійної приглухуватості відіграють попередні, при прийомі на роботу і періодичні медичні огляди. Оглядам підлягають особи, які працюють в умовах дії виробничого шуму, що перевищує гранично допустимі рівні (ГДР) в будь-якій октавній смузі. Частота періодичних медичних оглядів залежить від інтенсивності шуму на виробництві: при рівні шуму 80-99 дБА - І раз на 2 роки, перший огляд роблять через 6 місяців після початку роботи; при 100 дБА і вище - 1 раз на рік.

З метою підвищення витривалості працюючих до шуму рекомендується щоденний прийом 4 мг тіаміну хлориду і 50 мг аскорбінової кислоти.

Протипоказами до роботи в умовах шуму є: стійке зниження слуху хоча б на одне вухо, хронічні загальні захворювання вуха і отосклероз, порушення функції вестибулярного апарату, наркоманія, токсикоманія, хронічний алкоголізм, виражена вегетативна дисфукція, гіпертонічна хвороба.

Лікарсько-трудова експертиза.

У випадках, коли виявляється І ступінь втрати слуху, професійне захворювання не визначається. За робітником здійснюється динамічний нагляд. Якщо при динамічному спостереженні має місце тенденція до підвищення порогів слуху, то це свідчить про перехід втрати слуху до II ступеня. Робітник з великим стажем роботи, у якого виявлені такі зміни слуху, за станом здоров'я може бути працездатним за своєю професією при умові, якщо щорічні динамічні аудіометричні дослідження не виявляють подальшого зниження порогу слуху.

При виявленні II ступеня професійної приглухуватості у робітника в перші 5 років роботи в шумі рішенням МСЕК йому визначається III група інвалідності терміном на 1 рік для перекваліфікації і лікування.

Якщо у робітника зі стажем роботи до 10 років кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху (III ступінь), то подальша робота в контакті з шумом протипоказана.

У випадках, коли кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху виявлено у кваліфікованого робітника з великим стажем, при відсутності прогресування приглухуватості він вважається працездатним за своєю професією, тому що помірний ступінь зниження слуху у осіб із стажем понад 10 років не має тенденції до прогресування. Якщо мають місце ознаки погіршення слуху, робітника виводять із умов дії шуму. При зниженні його кваліфікації або затрудненні з працевлаштуванням направляють на МСЕК.

Кохлеарний неврит з вираженим ступенем зниження слуху (IV ступінь) являється протипоказом для подальшої роботи в умовах інтенсивного шуму. На всі випадки виявлення професійної приглухуватості II, III і IV ступенів зниження слуху в санітарно-епідеміологічну станцію направляють екстрене повідомлення про професійне захворювання органа слуху.

4. Професійні захворювання, обумовлені впливом електромагнітного випромінювання різного діапазону

4.1 Вплив електромагнітних хвиль радіочастот на організм людини

Електромагнітні хвилі радіочастот широко застосовуються в промисловості, наукових дослідженнях, техніці та медицині. Електромагнітні випромінювання високої та ультрависокої частоти використовуються при термічній обробці електропровідних матеріалів, при литті металів, при сушінні деревини, в радіомовленні, телебаченні і зв'язку, радіометеорології, радіонавігації, ядерній фізиці. За фізичною характеристикою електромагнітні випромінювання (ЕМВ) - це взаємопов'язані і змінні у часі електричні і магнітні поля, які утворюють єдине електромагнітне поле. В залежності від частоти коливань електромагнітні хвилі поділяються на діапазони низьких (НЧ), середніх (СЧ), високих (ВЧ), дуже високих (ДВЧ), ультрависоких (УВЧ), надвисоких (НВЧ) частот. Згідно з існуючими гігієнічними нормативами гранично допустимі рівні (ГДР) щільності потоку енергії опромінення в діапазоні НЧ при опроміненні протягом усього робочого дня - 0,1 Вт/м², при опроміненні не більше 2 год. - 1 Вт/м², не більше 15-20 хв. - 10 Вт/м² при умові обов'язкового користування захисними окулярами.

Механізм дії

У тканинах організму електромагнітні поля призводять до виникнення струмів провідності і струмів зміщення, величина яких знаходиться в прямій залежності від частоти електромагнітних коливань. Інтенсивність біологічної дії електромагнітних випромінювань збільшується із збільшенням потужності і тривалості впливу НМК. Вираженість реакції організму залежить в першу чергу від діапазону радіохвиль та індивідуальних особливостей організму. Найбільш виражений біологічний вплив спостерігається при дії полів надвисоких частот. При цьому сантиметрові і міліметрові хвилі поглинаються шкірою і через подразнення рецепторів впливають на весь організм. Хвилі дециметрового діапазону здатні проникати на глибину 10-15 см і безпосередньо діяти на внутрішні органи. Відбувається нагрівання тканин і переорієнтація молекул води. Це спричиняє посилення мікроциркуляції крові в органах, розвиток деструктивних змін клітин, порушення збудливості рецепторного апарату, функціональні зрушення ендокринної системи, розлади обміну речовин.

Клініка

Залежно від інтенсивності і тривалості дії електромагнітних хвиль радіочастот виділяють гострі і хронічні форми ураження організму.

4.2 Гострі ураження

Виникають під час аварій або у випадках грубого порушення техніки безпеки у людей, які обслуговують потужні генератори без належного захисту. При цьому має місце значне підвищення температури тіла (до 39^Ю°С), з'являються скарги на загальну слабкість, болі в кінцівках, м'язову слабкість, почервоніння обличчя, підвищену пітливість, спрагу, носові кровотечі; можуть виникати гіпоталамічні кризи, напади пароксизмальної тахікардії, лейкоцитоз.

4.3 Хронічні ураження

Клінічна картина хронічного ураження від дії електромагнітних випромінювань діапазону радіохвиль розвивається поступово і проявляється функціональними порушеннями центральної нервової та ендокринної систем. Клінічні спостереження свідчать про те, що провідними синдромами при цій формі уражень являються астенічний, астеновегетативний, ангіодистонічний (синдром нейроциркуляторної дистонії) та гіпоталамічний.

Перші ознаки хвороби проявляються астенічним синдромом. При цьому хворі скаржаться на головний біль, підвищену втому, дратівливість, порушення сну (утруднене засипання, поверхневий нічний сон), періодичні болі в ділянці серця, які з'являються в кінці робочої зміни або після стресових ситуацій.

Вегетативні порушення проявляються артеріальною гіпотонією та брадикардією. При цьому на електрокардіограмі виявляються високі гостроверхі зубці Т переважно в грудних відведеннях, що підтверджує наявність дисфункції вегетативної нервової системи.

Тривалий вплив електромагнітного поля на організм сприяє підвищенню адренокортикотропної активності гіпофіза, викликає пригнічення активності статевих залоз, дисфункцію захисних механізмів, ензимопатію, пригнічення еритропоезу, трофічні розлади.

Виділяють три стадії захворювання: початкову, помірно виражену і виражену.

Початкова стадія

Проявляється головним болем, запамороченням, загальною слабкістю, підвищеною стомлюваністю, порушенням сну. У хворих спостерігається артеріальна гіпотензія і брадикардія як наслідок функціональних розладів вегетативної нервової системи, підвищується функція щитовидної залози. Електрокардіографічні дослідження виявляють ознаки порушення внутрішньопередсердної провідності, дистрофічні зміни в міокарді і погіршення його скоротливої функції. На цій стадії захворювання працездатність істотно не порушується.

Помірно виражена стадія

Характерною ознакою цієї стадії є поглиблення порушень вегетативної нервової системи, що обумовлено підвищеною збудливістю її симпатичної частини. Має місце підвищення артеріального тиску з розвитком гіпертензивних кризів симпато-адреналового характеру. Появляється задишка при фізичному навантаженні, субфебрильна температура тіла, шум у вухах, зниження пам'яті, серцебиття, короткочасні втрати свідомості. Погіршуються метаболічні процеси в міокарді, виникають симптоми ішемічної хвороби серця.

Тяжка стадія

Проявляється гіпоталамічним синдромом, постійними симпатоадреналовими кризами. Хворі скаржаться на приступоподібний головний біль, ослаблення пам'яті, депресію, лихоманку, стискуючий біль у ділянці серця, виражену загальну слабкість, підвищення артеріального тиску. При клініко-інструментальному обстеженні виявляється зниження біоелектричної активності кори головного мозку, ознаки енцефалопатії, глибокі дистрофічні зміни в міокарді, порушення функції органа зору і кровотворної системи.

4.4Діагностика і лікування

Діагностика.

Діагноз професійного захворювання внаслідок впливу електромагнітного випромінювання базується на аналізі санітарно-гігієнічних умов роботи конкретного хворого із зазначенням частотного спектра коливань, інтенсивності випромінювання, тривалості контакту, стажу роботи в шкідливих умовах з урахуванням клінічної картини захворювання.

Лікування

Проводиться симптоматичне лікування. Призначаються заспокійливі, снодійні, тонізуючі, протигістамінні, холінолітичні засоби, транквілізатори і адаптогени. Показані фізіотерапевтичні процедури, кліматолікування, санітарно-курортне лікування, психотерапія.

Лікарсько-трудова експертиза.

У хворих з проявами початкової стадії захворювання працездатність істотно не порушується. їм призначається амбулаторне лікування і рекомендується тимчасове переведення на 1-2 місяці на іншу роботу, де виключається вплив електромагнітного поля. У випадках, коли має місце втрата в заробітній платні, проводиться доплата за листком непрацездатності.

При тяжкому перебігу захворювання, яке супроводжується соматичними розладами, хворий має бути відсторонений на тривалий час від впливу електромагнітних полів з раціональним працевлаштуванням на час перекваліфікації. Рішенням експертної комісії такі пацієнти можуть переводитися на III групу інвалідності.

Профілактика

З метою попередження захворювання від електромагнітних хвиль радіочастот здійснюється комплекс загальних санітарно-технічних заходів, забезпечення робітників спеціальним захисним одягом, захисними окулярами, проводяться загальнооздоровчі заходи в робітничому колективі. Важливе місце серед профілактичних заходів посідають періодичні медичні огляди, які проводяться не рідше одного разу на рік.

Протипоказаннями до прийому на роботу є ознаки вираженої вегетативної дисфункції, психічні захворювання, зокрема шизофренія, ендогенні неврози, наркоманія, токсикоманія, алкоголізм.

4.5 Професійні захворювання, обумовлені впливом контактного ультразвуку

В промислових умовах енергія електрозвукових коливань застосовується для інтенсифікації технологічних процесів, зокрема для прискорення електролізу, отримання емульсій, очистки та знежирення деталей, розщеплення целюлози, а також для дефектоскопічного аналізу металів і бетону, визначення щільності, температури та інших характеристик досліджуваних матеріалів.

Широко застосовуються ультразвукові апарати в медичній практиці для лікування захворювань периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату, в гінекологічній, офтальмологічній, дерматологічній практиці. Ультразвук надійно допомагає лікарям у діагностиці різноманітних захворювань внутрішніх органів.

Ультразвук - це коливання пружного середовища, яке не сприймається вухом, з частотою понад 18-20 кГц. Виділяють низькочастотний - від 18 до 100 кГц - і високочастотний - від 100 до 1000 кГц - ультразвукові діапазони. Ультразвук вимірюється в одиницях звукового тиску, виражених у децибелах.

Основними професійними групами, які мають реальний ризик захворіти, є дефектоскопісти, монтажники, оператори очисних машин, зварювальники, медичні працівники, які обслуговують діагностичну та терапевтичну ультразвукову апаратуру.

Патогенез

Ультразвукова енергія, яка діє на структури шкіри, викликає порушення функціонального стану і периферичних вегетативних утворень. Тривалий контакт з ультразвуком призводить до розладів периферичної і центральної нервової системи, зокрема кори головного мозку, гіпоталамусу, ретикулярної формації внаслідок опосередкованої рефлекторної дії контактного ультразвуку на інтерорецептори, які є джерелом утворення нових нейрогуморальних і рефлекторних змін. Останні спричиняють порушення обмінних процесів, функції ендокринної, серцево-судинної, імунної систем.

Тривалий контакт з ультразвуком призводить до розвитку ангіо-трофоневрозу, який проявляється поліневропатією на ранніх стадіях хвороби. Вона обумовлена рефлекторним впливом з вегетативних ядер гіпоталамуса, а пізніше - органічними змінами у нервових стовбурах.

Нестабільність нейрогуморальних процесів, які регулюються вегетативними центрами, лежить в основі виникнення вегетативних паро-ксизмів за типом симпатоадреналових і вагоінсулінових кризів.

Дозована енергія ультразвуку малої і середньої інтенсивності сприяє підвищенню проникності шкіри, гематоенцефалічного бар'єру, змінює структуру клітинних мембран, стимулює процеси гідролізу і гліколізу, що використовується в клінічній практиці при лікуванні багатьох захворювань.

Довготривалий вплив навіть низькочастотного ультразвуку може бути причиною підвищення так званої неспецифічної захворюваності.

Клініка

Перші ознаки хвороби появляються через 2-3 роки роботи в контакті з ультразвуком і характеризуються периферичними вегето-судинними і сенсорними порушеннями. Хворі скаржаться на оніміння, відчуття поколювання, 'повзання мурашок' у пальцях кистей, підвищену чутливість рук до дії холоду. Крім локальних проявів хвороби, з'являються скарги на загальне нездужання, головний біль, запаморочення, порушення сну, дратівливість.

При фізикальному обстеженні виявляється підвищення сухожиль-но-періостальних рефлексів, стійкий червоний дермографізм, нестійкість в позі Ромберга, тремор пальців витягнутих рук. Кисті рук холодні на дотик, синюшні, дистальні фаланги пальців деформовані, набряклі, зі стертим шкірним малюнком. Має місце гіпотонія тенора, гіпотенора, зниження м'язової сили, мармуровість шкірних покривів.

Характерними проявами поліневропатії, обумовленої дією контактного ультразвуку, є порушення чутливості, в першу чергу больової, а в подальшому - температурної і тактильної. Ці порушення перебігають за поліневритичним (дистальним) типом і проявляються гіпалгезі-єю. Наявність ангіодистонічних порушень в кистях рук підтверджується капіляроскопічним обстеженням та даними електротермометрії шкіри кистей. При цьому виявляється спазм або спастикоатонія капілярів та зниження температури шкіри до 24--27 °С (при нормі 27-31 °С).

Одним із достовірних діагностичних тестів, який свідчить про порушення периферичної гемодинаміки, є показники периферичної реова-зографії. У хворих знижуються показники пульсового кровонаповнен-ня, особливо в пальцях, погіршуються еластичні властивості артерій з наявністю ознак гіпертонусу. За останні роки діагностика можливості хвороби, яка виникла внаслідок дії контактного ультразвуку, розширилися за рахунок теплобачення, доплерографії, плетизмографії.

За клінічним перебігом виділяють три стадії хвороби: початкову, помірно виражену і виражену.

На початковій стадії маніфестуючим синдромом є синдром вегетативної невралгії кінцівок на тлі вегетосудинної дистонії. При помірно виражених проявах мають місце симптоми вегетативної поліневропатії верхніх кінцівок і астеновегетативного синдрому. Основними проявами вираженої стадії є діенцефальні порушення з явищами таламо-гіпоталамічної недостатності. На цій стадії, крім виражених за-гальномозкових порушень, мають місце значні порушення чутливості, функції судинної системи і трофіки тканин. Останні виявляються як на верхніх, так і на нижніх кінцівках.

Діагностика. Диференціальна діагностика

Діагноз ставиться з урахуванням санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, в якій мають бути представлені параметри частоти і інтенсивності впливу контактного ультразвуку, а також клінічного перебігу хвороби з диференціальною діагностикою клінічних проявів, які можуть зустрітися при іншій непрофесійнообумовленій патології. Перелік діагностичних обстежень повинен включати: альгезиметрію, динамометрію, палестезіометрію, холодову пробу, електроміографію, термографію, периферичну реовазографію, доплердіагностику.

Диференціальна діагностика проводиться з нейрорефлекторни-ми (вазовегетативними, корінцевими, м'язовими) порушеннями, обумовленими патологією хребта, а також поліневропатіями іншого походження (алкогольною, діабетичною, інфекційною тощо). При цьому слід враховувати анамнез і особливості клінічного перебігу хвороби.

Лікування

Комплекс лікувальних заходів при вегетативних поліневритах, ангіодистонічних і м'язових порушеннях внаслідок дії контактного ультразвуку включає: ангіотропні препарати (но-шпу, галідор, трентал); гангліоблокатори (ганглерон, гексаметазон) разом з транквілізаторами (рудотель, тазепам, сибазон). З метою корекції порушень мікроциркуляції призначаються: курантил, троксевазин, продектин, ацетилсаліцилова кислота, гепарин. Для покращення трофіки тканин і обміну речовин показані вітаміни групи В, фосфаден, АТФ, алое, рибоксин, мілдронат.

Призначаються фізіотерапевтичні процедури, зокрема загальні радонові і скипідарні ванни, ванночки для рук з емульсією нафталанової нафти, електрофорез на кисті з новокаїном, гепарином, солкосерилом, а також масаж плечового пояса.

Лікарсько-трудова експертиза

Питання експертизи працездатності вирішується індивідуально залежно від ступеня вираженості патологічного процесу та ефективності лікувально-профілактичних заходів. На ранніх стадіях захворювання, коли виявляється легко виражений ангіодистонічний синдром і поліневропатії рук, професійна працездатність не знижується. У даних випадках проводиться комплексне лікування в умовах здоровпункту, на період якого рекомендується тимчасове переведення на роботу з полегшеними умовами праці по листу непрацездатності 1 раз в рік на 1,5-2 місяці.

При наявності виражених периферичних вегетативно-судинних і чутливих розладів, які супроводжуються больовим синдромом або міо-кардіодистрофічними проявами, хворі підлягають переводу на роботу, не пов'язану з дією ультразвуку, вібрації, охолодження, статико-дина-мічними навантаженнями.

Профілактика

З метою попередження професійної патології, що виникає при дії контактного ультразвуку, проводиться комплекс заходів організаційно-технічного, гігієнічного і лікувально-профілактичного характеру.

Робітники, на яких діє контактний ультразвук, підлягають періодичним медичним оглядам один раз на рік за участю терапевта, невропатолога, хірурга, акушера-гінеколога. Медичними протипоказами до прийому на роботу, пов'язану з дією контактного ультразвуку, являються хронічні захворювання периферичної нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно та інші захворювання, які супроводжуються периферичним ангіоспазмом.

4.6 Професійні захворювання, обумовлені впливом лазерного випромінювання

Лазерні установки - це новий тип джерел електромагнітного випромінювання оптичного діапазону точного спрямування пучка випромінювання високої інтенсивності енергії, яка досягає величин близько 10⁹ Вт.

Лазерне випромінювання широко використовується в промисловості (плавлення, зварювання і різання металів, пайка мікроконтактів, різання і обробка кристалів), наукових дослідженнях, зв'язку, фотографії, хімії, спектроскопії, геодезії, біології та медицині. Енергія лазера застосовується для лазерної стимуляції біологічних процесів у живих організмах, в хірургії, офтальмології, онкології, дерматовенерології, фізіотерапії.

На людей, які працюють з лазерними установками, можуть впливати як відбиті, так і розсіяні монохроматичні випромінювання.

Біологічна дія лазерного випромінювання.

Лазерне випромінювання, в якому сконцентрована колосальна світлова енергія в надзвичайно малому просторі, діючи на живу клітину, викликає ряд характерних біологічних ефектів. Доведено, що вибірковість впливу лазерного випромінювання на біологічні структури залежить передусім від довжини хвилі. Так, на вітаміни, коферменте, пурини та амінокислоти найбільш активно діє випромінювання лазера з довжиною хвилі менше 400 нм, а на гемоглобін і дихальний фермент цитохром - з довжиною хвилі 420 нм. Крім того, характер дії лазерного випромінювання залежить від густоти енергії (потужності), тривалості й частоти імпульсів, часу контакту з випромінюванням, фі-зико-хімічних та біологічних характеристик біосубстрату. Накопичуючись в біологічних тканинах, енергія лазерного випромінювання може перетворюватися в теплову, випромінюватися з біосубстрату з іншою довжиною хвилі у вигляді флюоресценції, витрачатися на фотохімічні процеси, збуджувати електронні переходи, що в своїй сукупності призводить до пошкодження опромінених тканин.

Клінічні форми патології

При дії лазерного випромінювання найчастіше вражаються органи зору і шкірні покриви. Лазернообумовлена патологія органа зору може проявлятися опіками кристалика з наступним розвитком катаракти, опіками райдужки і сітківки, аналогічними такій патології іншого походження.

У легких випадках ураження лазерним випромінюванням, прямим чи відображеним, спостерігаються переважно функціональні зворотні розлади, які проявляються порушенням теплової адаптації, чутливості рогівки, транзиторною сліпотою. При дії на органи зору лазерного променя з довжиною хвилі у видимій або близькій інфрачервоній ділянці спектра може супроводжуватися раптовим випаданням частини поля зору (розвиток скотоми) без будь-яких больових відчуттів. Інструментальні обстеження очей таких хворих виявляють опіки та крововиливи в сітківку, наявність хоріоретинальних рубців, зниження гостроти зору.

Під впливом лазерного випромінювання видимого або близького інфрачервоного спектра можуть виникати дрібні сухі, білуваті або жовтуваті, нерідко з вкрапленням пігменту, вогнища в макулярній і парамакулярній областях, які слід розцінювати як ознаки центральної дегенерації сітківки.

Особи, які тривалий час працюють з лазерними установками, скаржаться на підвищену втомлюваність очей наприкінці робочого дня, тупий або ріжучий біль в очних яблуках, 'непсрсносимість яскравого світла', сльозотечу або сухість в очах.

Вплив прямого або дифузно відбитого лазерного випромінювання на шкірні покриви може носити найрізноманітніший характер - від еритеми до опіків. У легких випадках опромінення шкіри може появлятися лише незначна еритема та функціональні порушення в активності внутрішньошкірних ферментів і зміни електропровідності шкіри. Важкі ураження шкіри перебігають з наявністю опіків, подібних до тих, які виникають при ураженнях блискавкою або електричним струмом і повним руйнуванням та розривами шкірних покривів.

Багаторічна робота в умовах дії лазерної радіації може бути причиною функціональних розладів нервової і серцево-судинної систем, які проявляються скаргами на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, кволість, особливо наприкінці робочого дня. Має місце підвищена чутливість до яскравого світла, звукових подразників, плаксивість, порушення сну, запаморочення, головний біль, неприємні відчуття в ділянці серця. При об'єктивному обстеженні таких хворих виявляються лабільність пульсу і артеріального тиску, його асиметрія на правій і лівій руках, а при ЕКГ - порушення серцевого ритму переважно за типом синусової брадикардії та метаболічних процесів в міокарді.

У працюючих з лазерними установками найчастіше розвивається астенічний, астеновегетативний синдроми, а також синдром вегетосу-динної дистонії.

Лікування

Легкі форми патології, яка виникає внаслідок лазерного опромінення, медикаментозного лікування не потребують.

У випадках більш тяжкого перебігу хвороби проводиться активне лікування і відсторонення від роботи з лазерами.

При ураженні очей ультрафіолетовим випромінюванням призначаються холодні примочки на повіки, застосовують очні краплі, до складу яких входить 0,25 %-ний новокаїн. У випадках опіку райдужної оболонки, спричиненому випромінюванням видимої або близької інфрачервоної ділянки спектру, рекомендується закапати в кон'юнкти-вальний мішок 0,1 % розчин атропіну сульфату, на око накласти асептичну пов'язку і направити хворого до офтальмолога.

Лікарсько-трудова експертиза

Питання експертизи працездатності вирішується в залежності від характеру і ступеня ураження, спричиненого лазерною радіацією. Так, при опіках рогівки хворі тимчасово відсторонюються від роботи з лазерними установками (на 1-2 тижні). При ураженнях кришталика і сітківки проводиться тривале, не менше 1 місяця, лікування з наступним переводом (до 2 міс. ) на роботу, яка виключає контакт з лазерним випромінюванням, при необхідності з доплатою за листком непрацездатності. Відсутність позитивного ефекту від лікування і прогресування хвороби вимагає відсторонення потерпілого від роботи з лазером. У таких випадках на період перекваліфікації хворому встановлюють III групу інвалідності.

Показане санітарно-курортне лікування або оздоровлення в санаторії-профілакторії, профільних лікарнях і клініках хворим з невротичним або астенічним синдромами, вегето-судинною дистонією.

Профілактика

Для профілактики професійних захворювань, спричинених впливом лазерного променя, проводиться комплекс заходів, які включають санітарно-гігієнічні і лікувально-профілактичні заходи.

Особи, допущені до роботи з лазерними установками, проходять попередні - при прийомі на роботу і періодичні медичні огляди, інструктаж та навчання безпечних прийомів і методів роботи. Під час роботи обов'язковим є користування захисними окулярами.

Протипоказанням до приймання на роботу з лазерами є: вік молодше 18 років, хронічні захворювання шкіри, зниження гостроти зору нижче 0,6 D на одному оці і нижче 0,5 D - на другому, відсутність бінокулярного зору, ністагм, лагофтальм, хронічні захворювання повік, кон'юнктиви, рогівки, сльозовивідних шляхів, катаракта природжена і набута, глаукома, хоріоретиніт, звуження полів зору на 20 %, порушення кольоровідчуття, а також наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, шизофренія та інші психози.

5. Хвороби, обумовлені впливом іонізуючих випромінюван

Електромагнітне випромінювання ділиться на іонізуюче і неіонізуюче. До іонізуючого відносять випромінювання з великою довжиною хвилі і низькою частотою: радіохвилі, мікрохвильове, ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання, світло. Це випромінювання призводить до вібрації і ротації атомів біологічних молекул. Короткохвильові випромінювання можуть іонізувати і вибивати електрони.

Радіація - це енергія, яка зберігається в електромагнітних хвилях і частотах. Біля 80 % випромінювань виходять від природних джерел, в тому числі космічне випромінювання, ультрафіолетове світло і природні радіонукліди, особливо газ радон. Решта 20 % виникають з різноманітних джерел, створених людиною: джерел радіо- і мікрохвильового випромінювання, атомних електростанцій тощо.

Таблиця 1. Біологічні ефекти іонізуючого і неіонізуючого електромагнітного випромінювання

Доза іонізуючого випромінювання вимірюється в слідуючих одиницях:

- рентген: доза іонізуючого випромінювання, при дії якого в 1 см³ повітря виникають іони, що несуть заряд в одну електростатичну одиницю;

- рад: доза випромінювання, при дії якої 1 грам тканини поглинає 100 Ерг;

- грей (Гр): доза випромінювання, при дії якої 1 кг тканини поглинає 1 Дж енергії;

- бер: доза випромінювання, яка надає біологічний ефект, що дорівнює 1 рад рентгенівського або гамма-випромінювання;

- зиверт (Зв): доза випромінювання, яка спричиняє біологічний ефект, що дорівнює по дії 1 Гр рентгенівського або гамма-випромінювання; 1 Зв дорівнює 100 бер.

Таблиця 2. Гострі пошкодження та відстрочені ускладнення при дії іонізуючого випромінювання

5.1 Гостра променева хвороба

Гостра променева хвороба - це група клінічних синдромів, які виникають після короткочасного (від секунд до 3 діб) впливу проникаючого випромінювання в дозах, що перевершують середню на тіло в 1 Гр.

В залежності від сумарної величини потужності дози і її розподілення по тілу гостра променева хвороба може перебігати з переважним ураженням органів кровотворення (1-10 Гр), кишечника (10-20 Гр), загальними гемодинамічними і токсемічними проявами (20-100 Гр) та мозковими розладами (100 Гр) (А. К. Гуськова, 1996).

Гостра променева хвороба може виникати внаслідок дії гамма-нейтронного, рентгенівського і гамма-бета випромінювання, яке має місце при вибухах ядерної зброї, при порушенні правил роботи на ядерно-енергетичних станціях, при транспортуванні радіоактивних речовин. Джерелами іонізуючого випромінювання можуть бути рентгенівські установки, прискорювачі часток, радіонукліди, обладнання для збагачення урану. Променева хвороба може виявлятися у промислових радіографіс-тів, деяких категорій кардіологів і хірургів, персоналу атомних електростанцій, зайнятих на планових ремонтних роботах, у осіб, які зайняті переробкою ядерного палива, у шахтарів уранових родовищ, у науковців при проведенні дослідно-конструкторських робіт.

Патогенез

При дії енергії іонізуючого випромінювання відбувається збудження або іонізація атомів об'єкту опромінювання. Молекули можуть сприймати як безпосередній вплив радіації при проходженні через них електрона, так і опосередкований - через інші молекули, опромінені раніше. При цьому утворюються пари іонів або збуджених атомів і молекули з нестабільним станом, що призводить до утворення вільних радикальних груп та перекисів надзвичайно високої активності. Внаслідок цього посилюється активність хімічних перетворень в біологічному середовищі на субклітинному, клітинному і системному рівнях.

При дії іонізуючого випромінювання першими уражаються біологічні системи-мішені: ядерні структури (ДНК, ДНП, РНК), мембранні компоненти (ДНК + білок + ліпіди).

Руйнування клітини може відбуватися до настання мітозу (інтер-фазна загибель клітини) або внаслідок грубої дезорганізації її обмінних процесів, деструкції мембрани і органел, а також в процесі мітозу (репродуктивна загибель клітини). Перераховані вище процеси лежать в основі формування вираженої патології органів і систем.

За одиницю поглинутої дози випромінювання прийнято грей - Гр (ЧГр=1Дж/кг =100 рад). Променева хвороба може виникати внаслідок як зовнішнього, так і внутрішнього опромінювання. Гранично допустимі рівні опромінення, рекомендовані ВООЗ, МАГАТЕ і АЯЕ, річна еквівалентна доза для окремих органів і тканин не повинна перевищувати 30 бер, за винятком кришталика ока, для якого доза має бути не більше 15 бер.

В Україні гранично допустима норма річного рівня загального (зовнішнього і внутрішнього) опромінювання складає 35 бер, для вагітних жінок ця доза не повинна перевищувати 30 % допустимої еквівалентної дози.

Клініка

Клінічні прояви гострої променевої хвороби обумовлені порушеннями кінетики і фізіологічного оновлення уражених клітинних популяцій, чутливих до дії іонізуючого випромінювання тканин (органи кровотворення, шкіра, кишечник) та одночасною дисфункцією регуляторних і адаптивних систем (нервова, імунна, ендокринна, серцево-судинна).

Таблиця 3.Клінічна характеристика гострого радіаційного синдрому

В клінічному перебігу гострої променевої хвороби виділяють три періоди: формування, відновлення, наслідки і кінець. Формування патології відбувається у вигляді чотирьох послідовних фаз, вираженість і час настання яких залежить від величини дози. Кожній фазі відповідає ступінь тяжкості хвороби (І--IV).

Іонізуюче випромінювання може викликати соматичні і генетичні ефекти. До соматичних відносяться: катаракта, незлоякісні ураження шкіри, пригнічення кровотворення, дисфункція статевих органів, злоякісні пухлини. Генетичні ефекти можуть проявлятися у наступних поколіннях.

Перші ознаки загального опромінення появляються при дозі, яка перевищує 1 Гр в результаті одноразового впливу або протягом 1-2 днів. Продромальний період проявляється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, лімфоцитопенією, транзиторним лейкоцитозом. В подальшому спостерігається пригнічення усіх ростків кісткового мозку, яке проявляється лейкопенією, тромбоцитопенією і анемією. В цей період часто виникають геморагії та інфекційні ускладнення.

При місцевому опроміненні через декілька хвилин появляється еритема, яка завжди передує латентному періоду, тривалість якого залежить від дози опромінення. Друга фаза характеризується гіперемією і набряком, які при дозі нижче 10 Гр поступово зменшуються, а при дозі, яка перевищує 20 Гр, на місці опромінення утворюються пухирі і виразки. Некротичні зміни з'являються при опроміненні, доза якого перевищує 25-50 Гр.

Причинами летальних наслідків при гострій променевій хворобі є глибокі незворотні ураження органів кровотворення, ускладнені інфекційними процесами і геморагічними проявами, токсемія, порушення метаболізму системи кровообігу і функції дихання.

У залежності від дози загального опромінювання виділяють кишечну форму (10-20 Гр), токсемічну (20-80 Гр), пряме раннє ураження нервової системи (80-100 Гр). При дозі від 100 до 1000 Гр смерть може наступити в перші години і дні після опромінення.

5.2 Хронічна променева хвороба

Хронічна променева хвороба - це складний клінічний симптомо-комплекс, який розвивається у людей при довготривалій дії на них випромінювань в дозах, що перевищують допустимі (1,5-4 гр сумарно).

Згідно з сучасною класифікацією виділяють два варіанти хронічної променевої хвороби:

а) обумовлений впливом загального зовнішнього опромінення або радіоактивних ізотопів з рівномірним розподіленням їх в організмі (³Н, ²⁴Na, ³⁷Cs тощо);

б) обумовлений дією ізотопів з вибірковим депонуванням (²²⁶Ra, ⁸⁹St, ^2ШРо та інші) або місцевим зовнішнім опроміненням.

В клінічному перебігу хвороби виділяють три періоди: Період формування, або власне хронічна променева хвороба. Період відновлення. Період наслідків іонізуючого ураження.

Перший період складає в середньому 1-3 роки.

За вираженістю наслідків виділяють 4 ступені тяжкості:

- легкий;

- середньотяжкий;

- тяжкий;

- вкрай тяжкий.

Другий період, або період відновлення, визначається через 1-3 роки після припинення дії випромінювання або при різкому зниженні його інтенсивності.

Легкі форми захворювання, які розвиваються при сумарній дозі в 1,5-2,0 Гр, перебігають з порушенням вегетосудинної регуляції, що проявляється тахікардією, синусовою аритмією, дискінезією кишок і жовчовивідних шляхів, підвищеною збудливістю, помірною і нестабільною лейкопенією. Нестабільність лейкоцитів може переходити в лейко- і ней-тропенію, а також тромбоцитопенію, що обумовлено порушенням регенеративних процесів в білому і мегакаріоцитарному ростках кісткового мозку. Ураження червоного ростка спостерігається лише при тяжких формах хвороби і є негативною прогностичною ознакою.

Більш тяжкі форми ураження проявляються стійкою дисфункцією вегетативної нервової системи, пригніченням секреторної функції шлунково-кишкового тракту, дистрофічними змінами серцевого м'яза на тлі стійкої гіпотензії. Спостерігаються глибокі порушення репродуктивної функції у жінок внаслідок дисфункції яєчників, а також гі-попластичні процеси в кістковому мозку. При опроміненнях у дозах 20-30 Гр може розвиватися хронічний променевий дерматит, у дозах біля 40 Гр - осередковий гіперкератоз, тріщини шкіри, при дії опромінення дозою 50 Гр виникають променеві виразки. У окремих осіб можуть спостерігатися віддалені ефекти опромінення, які проявляються злоякісними пухлинами різної локалізації: раком шкіри, пухлинним процесом щитовидної залози, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, статевої сфери, органів кровотворення.

Захворювання може закінчитися повним видужанням, відновленням здоров'я з дефектом, стабілізацією змін, які мали місце раніше, або погіршенням здоров'я.

5.3 Діагноз і лікування

Діагноз

Діагноз променевої хвороби ставлять з урахуванням документальних даних про перебування пацієнта в зоні дії іонізуючого випромінювання або попадання радіоізотопів в організм через шлунково-кишковий тракт, дози і тривалості іонізуючого впливу, особливостей клінічного перебігу хвороби.

Лікування

Хворі на гостру променеву хворобу потребують комплексного лікування. У фазу первинних реакцій при наявності вираженої нудоти і блювання призначається дифенізол, атропіну сульфат, аерон. При гіпохлоремії, спричиненій тривалим блюванням, проводять корекцію цих порушень внутрішньовенним введенням 10 %-ного розчину натрію хлориду, ізотонічного розчину натрію хлориду, 5 % розчину глюкози, реополіглюкіну або гемодезу в комбінації з мезатоном, норадреналіном або глюкокортикостероїдами у випадках стійкого зниження артеріального тиску. За показаннями можуть застосовуватися серцеві глікозиди.

У прихований період хвороби, спричиненої опроміненням в дозі 6-10 Гр, на 3-5 день показана трансплантація кісткового мозку, сумісного за групою АВО, резус-фактором і типом HLA антигенів.

Профілактику інфекційних ускладнень антибіотиками при II--IIІ ступенях тяжкості хвороби розпочинають проводити на 8-15 день або при зменшенні кількості лейкоцитів до 1000 в 1 мкл. Показані антибіотики широкого спектру дії. Корекцію призначення антибіотиків проводять при наявності бактеріологічного обстеження та визначенні чутливості мікрофлори до тих чи інших антибактеріальних засобів.

Для лікування хворих на гостру променеву хворобу застосовують також радіопротектори, такі як мексамін і цистамін, стимулятори ге-мопоезу: батилол, тималін, лейкоген, піридоксин, натрію нуклеїнат, метилурацил, пентоксил. Показані переливання крові, еферентні методи лікування: гемосорбція, ентеросорбція; комплексони, унітіол, ЕДТА та інші.

Лікування хронічної променевої хвороби проводиться з урахуванням її тяжкості, наявності ускладнень, зокрема вторинної імунологічної недостатності при умові припинення або обмеження подальшого контакту з іонізуючим випромінюванням.

Легкі форми хронічної радіаційної патології потребують призначення загальнозміцнювальної та стимулюючої терапії, фізіотерапевтичних процедур, седативних засобів, в окремих випадках - стимуляторів кровотворення.

При хронічній променевій хворобі середньоважкого ступеня в період загострення лікування проводиться в умовах стаціонару. Головний акцент при цьому робиться на проведення боротьби з гіпопластичним станом, інфекційними ускладненнями, стимуляцію механізмів неспецифічного захисту організму.

Профілактика

З метою профілактики променевої хвороби особи, робота яких пов'язана з джерелами іонізуючого випромінювання, підлягають щорічним профілактичним медичним оглядам. До складу медичних комісій включають терапевта, невропатолога, офтальмолога, дерматолога-венеролога, оториноларинголога, акушера-гінеколо-га. Обов'язковими є дослідження крові, ЕКГ, рентгенографія органів грудної клітки, ФЗД.

Протипоказами до прийому на роботу з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючого випромінювання с:

- вміст гемоглобіну менше 130 г/л у чоловіків і 120 г/л у жінок; лейкоцитоз менше 4,5x10⁹/л; тромбоцитів менше 180,0xl0⁹Ai;

- наркоманія, токсикоманія, в тому числі хронічний алкоголізм;

- передпухлинні новоутворення, доброякісні пухлини, хронічні захворювання, катаракта, зниження гостроти зору, геморагічний діатез, гіпертонічна хвороба II стадії, психічні захворювання, захворювання нервової системи, облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно.

Лікарсько-трудова експертиза

При гострій променевій хворобі експертне рішення приймається після отримання інформації про до-зове навантаження з урахуванням клінічного перебігу і ефективності лікування пацієнта. Постраждалому може встановлюватися тимчасова непрацездатність, рекомендуватися тимчасове переведення (до 6 місяців) на іншу роботу, не пов'язану з впливом етіологічного фактора, або оформлятися направлення на МСЕК для визначення групи професійної інвалідності.

6. Професійні захворювання, пов'язані зі зміною атмосферного тиску

Над рівнем моря на людину діє атмосферний тиск, що дорівнює 1,033 кгс/см² (1 атм, або 101,3 кПа). Це відповідає тиску ртутного стовпчика висотою 760 мм. Однак цей показник нестабільний. Нормою нашого життя є постійне коливання атмосферного тиску, його перепади, що залежить від місця проживання, погодних факторів. Цивілізація і надмірна урбанізація розширила коло ситуацій, які призводять до перепадів атмосферного тиску. Якщо до незначних коливань тиску переважна більшість мешканців земної кулі адаптувалася, то значні відхилення цього показника як в один, так і в інший бік можуть викликати важку поліорганну патологію.

Перепади атмосферного тиску є одним із головних негативних факторів в окремих галузях виробництва, зокрема при будівництві підводних споруд, в авіації, морському транспорті, водолазних роботах, підводному плаванні, при лікуванні хворих в барокамерах, а також у космонавтиці.

6.1 Захворювання, пов'язані з роботами в умовах підвищеного атмосферного тиску (кесонна хвороба)

Кесонна, або декомпресійна хвороба може виникати у людей, праця яких пов'язана з перебуванням в умовах підвищеного атмосферного тиску. Серед них: водолази, будівельники мостів і тунелів, метрополітенів тощо.

Патогенез.

Патогенетичною основою розвитку декомпресійної (кесонної) хвороби є перехід газів крові і тканин організму із розбавленого стану у вільний (газоподібний) як наслідок швидкого зниження надлишкового тиску. Вона може виникати після занурення під воду, в процесі або після декомпресії, або через відповідний проміжок часу після неї.

Провідними ланками патогенезу кесонної хвороби являються:

- вплив підвищеного гідростатичного тиску на живі тканини як ізольованої змінної;

- вплив підвищеного парціального тиску як нейтрального газу, так і метаболічних газів на тканини;

- регуляція поглинання і елімінації нейтрального газу в тканинах;

- механічний вплив вивільненого з розчину газу, що не розбавляється, на тканини і серцево-судинну систему;

- вплив поверхні газової бульбашки.

У патогенезі порушень, що виникають при декомпресії, важливе значення мають механічні ефекти газових бульбашок, накопичення яких у крові призводить до збільшення опору кровотоку > зниження кровотоку > збільшення в'язкості крові. Паралельно з цим включаються механізми, обумовлені поверхневою активністю на границі газ - кров. У подальшому патологічний процес може перебігати по такому колу: зниження об'єму плазми > збільшення гематокриту > збільшення в'язкості крові підвищення післякапілярного опору > транскапілярна втрата рідини.

Клініка

Виділяють гостру та хронічну форми кесонної хвороби.

Симптоми гострої декомпресійної хвороби з'являються через 10-15 хв. і пізніше після декомпресії, що пов'язують з утворенням пухирців газів значних розмірів внаслідок з'єднання дрібніших. Клінічно хвороба проявляється болями у вухах, 'розпиранням живота', болями в суглобах, загальною слабкістю. Залежно від тяжкості клінічного перебігу виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми гострої декомпресійної хвороби.

Легка форма перебігає з сильними болями в одному окремому суглобі або групі суглобів, які обумовлені різким погіршенням трофіки емболізованих ділянок суглоба (надкістниці, кістки, фасції, м'язів, нервів тощо). Болі посилюються при пальпації суглоба, при активних та пасивних рухах. Частіше уражаються колінні та плечові суглоби.

Можуть спостерігатися шкірні прояви хвороби: свербіж шкіри тулуба і проксимальних ділянок кінцівок.

Об'єктивно: уражені суглоби дещо збільшені в об'ємі за рахунок набряку периартикулярної тканини та ексудації в суглобову сумку; визначається болючість суглобів, м'язів, нервових стовбурів. Шкіра має характерний 'мармуровий' малюнок. Бульбашки газів можуть збиратися в підшкірному жировому прошарку, що призводить до виникнення підшкірної емфіземи.

Перераховані вище симптоми можуть повністю зникнути при своєчасній лікувальній рекомпресії.

Середиьотяжкий перебіг декомпресійної хвороби характеризується ураженням органа зору, внутрішнього вуха та шлунково-кишкового тракту. Внаслідок накопичення бульбашок газів у лабіринті внутрішнього вуха з'являється синдром Меньєра. Хворі скаржаться на значну слабкість, відчуття тяжкості і болів голові, рвоту, шум у вухах, зниження слуху, запаморочення, яке посилюється при переміні положення тіла.

Клінічний перебіг цієї форми декомпресійної хвороби характеризується симптомами ураження центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, опорно-рухового апарату. Розгорнутій картині захворювання може передувати короткий прихований період. Хворі скаржаться на виражену загальну слабкість, головний біль, шум і дзвін у вухах, зниження слуху, запаморочення, яке може з'являтися в лежачому положенні, Накопичення бульбашок у кишечнику та судинах брижі викликає напади болю в животі, прискорення евакуації калових мас.

Об'єктивно: виявляється горизонтальний ністагм, брадикардія; живіт збільшений в об'ємі, болючий при пальпації. Зіниці розширені, в'яло реагують на світло, диски зорових нервів гіперемовані. Прогноз може бути сприятливим при своєчасно проведеній рекомпресії.

Тяжка форма кесонної хвороби супроводжується інтенсивними болями в суглобах, м'язах і кінцівках, відчуттям скутості грудної клітки, паралічами кінцівок, порушенням серцево-судинної і дихальної системи, втратою свідомості. Причиною глибоких порушень функції серцево-судинної системи є численні аероемболії, які накопичуються в порожнинах правих відділів серця і судинах легень. Ці зміни можуть бути причиною інфаркту міокарда і тромбоемболії легеневої артерії.

При об'єктивному обстеженні відмічається блідо-сірий колір шкірних покривів, часте поверхневе дихання, ціаноз слизових оболонок, зниження артеріального тиску. Прогресивно наростає гіпоксія, внаслідок чого може наступати втрата свідомості.

Прогноз при цій формі кесонної хвороби складний і залежить від своєчасно проведеної рекомпресії.

Гострі синдроми, що виникають при перепаді атмосферного тиску.

Баротравма легень є наслідком відносного підвищення тиску газів у легенях, розтягненню їх і розриву. При цьому газ попадає в кровоток і призводить до газової емболії, в плевральну порожнину і формує пневмоторакс, може також накопичуватися в черевній порожнині і середостінні. Клінічні ознаки цього синдрому проявляються болями в грудній клітці, кашлем, виділення з рота піни, забарвленої кров'ю, порушенням функції дихання, діяльності серцево-судинної системи, судомами, шоком.

Баротравма середнього вуха і придаткових порожнин носа.

Причина - швидкий перепад тиску на тлі порушення провідності євстахієвих труб. Клініка: відчуття тиску на вуха, колючий біль з іррадіацією в щоку, погіршення слуху.

Наркотична дія індиферентних газів виникає на глибині 40 м і обумовлена дією азоту повітря, що проявляється симптомами наркозу

Гіпероксія виникає при диханні киснем під тиском або газовою сумішшю з високим парціальним тиском кисню, який в даному випадку діє токсично. Клінічно проявляється порушенням функції дихання, набряком легень, а при тяжких отруєннях - глибокими ураженнями центральної нервової системи.

Хронічна кесонна хвороба може перебігати в двох варіантах: первинно-хронічна, яка розвивається поступово і характеризується бідною клінічною симптоматикою, та вторинно-хронічна, яка проявляється комплексом клінічних синдромів і є наслідком перенесеної гострої декомпресійної хвороби. При першому варіанті хвороби основні зміни відбуваються в кістках і суглобах, що проявляється деформуючим артрозом, при другому - в судинах і нервовій системі, що проявляється аеропатичним мієлозом та синдромом Меньєра.

Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, клініки і результатів лабораторних досліджень. При опитуванні хворих звертають увагу на умови роботи і скарги, які передували декомпресії: свербіж шкіри, характер і локалізація болю, наявність парезів і паралічів, зниження артеріального тиску. Надійними критеріями діагностики кесонної хвороби є виявлення бульбашок газу в порожнинах суглобів, синовіальних пазухах сухожилків, фасціях м'язів при рентгенологічному обстеженні, а також позитивні результати рекомпресії.

Лікування

Своєчасна рекомпресія вважається основним методом лікування декомпресійної хвороби. Режим рекомпресії визначається з урахуванням глибини і режиму занурення, складу дихальної суміші, тривалості перебування на глибині, фактичного режиму декомпресії, особливостей клінічного перебігу хвороби. Сеанс лікувальної декомпресії проводиться під контролем лікаря. Перед проведенням лікувальної декомпресії здійснюється безперервна інгаляція кисню. При наявності показань призначається симптоматична терапія ненаркотичними анальгетиками, стимуляторами серцево-судинної і дихальної систем.

Лікарсько-трудова експертиза.

При легкій формі декомпресійної хвороби видається лікарняний листок на 10 днів, а при наявності показань рекомендується перевід на іншу роботу поза дією підвищеного атмосферного тиску. Після одужання робітнику дозволяється продовжувати роботу за спеціальністю.

При декомпресійній хворобі середньотяжкого перебігу лікарняний листок оформляється на більш тривалий термін, який визначається клінічним перебігом хвороби, і проводиться лікування. Продовження роботи за фахом може бути дозволене при відсутності протипоказань, серед яких такі, як: стійкі органічні зміни, що супроводжуються синдромом Меньєра, порушення функції органа зору і шлунково-кишкового тракту. Наявність перерахованих ускладнень кесонної хвороби веде до стійкої втрати працездатності.

Тяжка форма кесонної хвороби призводить до стійкої втрати працездатності, ступінь якої визначає МСЕК.

Профілактика

Згідно з існуючими інструктивними матеріалами і правилами, чітко нормується тривалість робочого дня в кесоні і тривалість вишлюзовування. Робочий день в кесоні ділиться на дві півзміни з перервами між ними 8-10 г., коли робітник має перебувати поза кесоном. У залежності від атмосферного тиску тривалість робочого дня складає: при атмосферному тиску від 0,1 до 2,9 ami - 6 г., при тиску від 2,91 до 3,5 ami - 5 г 20 хв; при тиску від 3,51 до 3,9 ami робота виконується лише в одну зміну, тривалість роботи в кесоні не повинна перевищувати 1 год. 30 хв.

Для профілактики кесонної хвороби велике значення має кількісна та якісна характеристика повітря, яке подається в кесон. Так, об'єм повітря має складати 25 м³ на робітника з вмістом у ньому не менше 20 % кисню, не більше 0,1 % вуглекислого газу, вміст шкідливих газів не повинен перевищувати ГДК.

Температура повітря при атмосферному тиску до 2 атм має бути в межах 16-22 °С, а вище 2,5 атм відповідно 18-23 °С.

Усі робітники, які працюють у кесонах, після закінчення зміни приймають душ при температурі води 37-38 °С, після чого їм видають гарячу натуральну каву або чай з цукром.

Водолазам та робітникам, зайнятим в кесонах, проходять попередні, при прийомі на роботу, та періодичні медичні огляди, а також щоденні медичні огляди терапевтом і оториноларингологом.

Згідно з сучасними вимогами, для профілактики кесонної хвороби має проводитися ультразвуковий контроль, за допомогою якого можна виявити газові бульбашки, газоподібні емболи в судинах і камерах серця.

Протипоказаннями для прийому на роботу в умовах підвищеного атмосферного тиску є: вади розвитку і післятравматичні деформації опорно-рухового апарату; хронічні захворювання вуха; хронічні захворювання органів дихання; хвороба Меньєра; хвороби очей, які призводять до зниження гостроти зору; наркоманія; НЦД; гіпер- і гіпотонічна хвороба; ІХС; ураження шлунково-кишкового тракту; хвороби нирок; порушення жирового обміну.

6.2 Висотна хвороба

Висотна хвороба - це патологічний стан, який виникає внаслідок швидкого зниження барометричного тиску при підйомі на висоту і зменшення вмісту кисню в повітрі. Хвороба може розвиватися у пілотів, при 'підйомі' в барокамерах, виході космонавтів у відкритий космос, у альпіністів. Зниження насичення артеріальної крові киснем подразнює рецептори синокаротидної зони, що призводить до виникнення численних адаптивних реакцій, які проявляються гіпервентиляцією, збільшенням хвилинного об'єму крові, стимуляцією гіпофізарно-надниркової системи і бульбарних утворень головного мозку. Виділяють декілька діапазонів для людей, не адаптованих до гіпоксії: до 0,5 км над рівнем моря - індиферентна зона; до 2 км - зона зниження адаптації до м'язового навантаження; від 2 до 5 км - зона, в якій розвивається висотна хвороба (до 2,5 км порушується темнова адаптація, від 4 до 5 км виникає гостра форма висотної хвороби). При підйомі на висоту 5-7 км знижується або повністю втрачається інтелектуальна і фізична працездатність, а на висоті від 7 до 12 км наступає втрата свідомості.

Клініка

Перші ознаки висотної хвороби проявляються запамороченням, підвищеною втомлюваністю, апатією і сонливістю, погіршенням функції зору, розладами координації рухів, зниженням пам'яті. В подальшому з'являється серцебиття, задишка, нудота, блювання, носові кровотечі.

Клінічний перебіг висотної хвороби характеризується розмаїттям симптоматики внаслідок ураження ЦНС, органів чуття, серцево-судинної і дихальної систем, шлунково-кишкового тракту.

Найбільш виражена клінічна картина висотної хвороби спостерігається на 4-5 день перебування на висоті, після чого внаслідок адаптації інтенсивність клінічних проявів зменшується. Якщо організм людини не зміг адаптуватися до гіпоксії, хвороба прогресує. Тривале перебування на висоті може супроводжуватися поліцитемією, гіпертензією малого кола кровообігу, втратою маси тіла, порушенням обмінних процесів і функції шлунково-кишкового тракту.

Лікування

Для лікування висотної хвороби призначаються інгаляції кисню або карбогену, до складу якого входить кисень і 3-5 % вуглекислого газу. Проводять поступовий спуск з висоти і при необхідності симптоматичну терапію (аналгетики, судинні препарати, дихальні аналептики).

Профілактика

З метою профілактики висотної хвороби має проводитись професійний відбір, поступове тренування до кисневого голодування, використання спеціального обладнання, яке забезпечує подачу кисню в організм, попередня десатурація від азоту шляхом інгаляції кисню, профілактичний прийом вітамінів С, В_р В₂, В₆, Р, РР, фолієвої кислоти, забезпечення пілотів, альпіністів та інших працівників теплим одягом.

ВИСНОВОК

В процесі виконання курсової роботи ми ознайомилися з професійними захворюваннями, обумовленими впливом фізичних та несприятливих метереологічних факторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артамонова В.Г., Зуев Г.И., Хаймович М.Л. Врачебно-трудовая экспертиза при профессиональных заболеваниях. - Л.: Медицина, 1975.-279 с.

2. Артамонова В.Г., Шаталов Н.Н. Профессиональные болезни: Учебник. - 2-е издание, перераб., доп. - М.: Медицина, 1988. - 416с.

3. Дейнега В.Г. Професійні хвороби: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1993.-232 с.

5. Костюк I.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник.-2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2003. - 636 с.

6. Профессиональные болезни / Под ред. Е.М. Тарасова, А.А. Безродных. -М.: Медицина, 1976. -408 с.

7. Krasnyuk Е.P. Problem azbestoze u Ukrajini. Revija rada, Beograd, 1995.-S. 19-20