Прилади і засоби пожежогасіння. Призначення, будова внутрішніх кранів і гідрантів

/

РЕФЕРАТ

на тему: Прилади і засоби пожежогасіння. Призначення, будова внутрішніх кранів і гідрантів

НОРМАТИВНІ ВИТРАТИ І ЗАПАСИ ВОДИ ДЛЯ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ

Одним з основних заходів протипожежного захисту військових містечок є створення нормативного запасу води для зовнішнього пожежегасіння.

Під нормативним запасом води розуміють її обсяг у джерелах водопостачання (для протипожежних водопроводів -- витрата, л/с), достатній для гасіння пожежі протягом нормативного часу і при нормативній витраті.

Сукупність джерел водопостачання і пристроїв для забору її пожежними автомобілями і мотопомпами називають системою протипожежного водопостачання. Ці системи водопостачання підрозділяються на без водопровідні, водопровідні і комбіновані.

При без водопровідній системі для гасіння пожеж використовують природні джерела: ріки, озера і штучні (відкриті і закриті) пожежні водойми. Крім того, при можливості створюються умови для забору води пожежними автомобілями і мотопомпами в пунктах чищення і мийки машин, у дизельних електростанцій (із градирень) і в інших подібних об'єктів. При водопровідній системі вода з водопроводу відбирається через гідранти. При комбінованій системі використовують як природні, штучні джерела водопостачання, так і водопроводи. У військових містечках найбільше застосування мають комбіновані системи.

При внутрішнім пожежегасінні воду на пожежу подають від внутрішніх пожежних кранів, розташовуваних безпосередньо в будинках і спорудженнях.

ВИТРАТИ І ЗАПАСИ ВОДИ

Під витратою води для зовнішнього пожежегасіння розуміють можливість водопроводів віддавати воду через пожежні гідранти. Витрата виміряється кількістю літрів води, подаваних у секунду (л/с).

Під запасом води розуміють її обсяг (м3) у джерелах водопостачання.

Витрата і запас води для гасіння пожеж нормуються.

Для військових містечок нормативна витрата води залежить від кількості жителів, поверховості будинків і розрахункової кількості одночасних пожеж. При визначенні нормативних запасів води, крім того, враховують розрахункову тривалість пожежі, рівну 3 ч. Нормативна витрата води дана в табл. 14.1.

Таблиця 14.1

Приклад 1. Визначити нормативна витрата і запас води для гасіння пожежі в житловій зоні військового містечка з чисельністю населення 500 чіл. Городок забудований будинками в один і два поверхи.

Витрата води визначають по формулі

де Q пож-- нормативна витрата води, л/с; q-- витрата води на одну пожежу, л/с; п -- розрахункова кількість пожеж.

З табл. 14.1 q=10 л/с, а п=1. Тоді Опож. буде дорівнювати 10л/с.

Запас води визначаємо по формулі

де Wпож. -- нормативний запас води, м3; т -- розрахункова тривалість пожежі, ч.

Підставивши значення у формулу (2), одержимо

Для виробничих будинків і споруд нормативна витрата і запас води залежать від ступеня вогнестійкості й обсягу будинків, категорії виробництва по пожежній небезпеці і кількості одночасних пожеж.

Нормативна витрата води для цієї категорії будинків даний у табл. 14.2, при користуванні якої необхідно мати у виді наступні два зауваження.

1) Розрахункова кількість одночасних пожеж на виробничих підприємствах приймають у залежності від займаної ними площі: одна пожежа при площі до 150 га, два більш 150 га.

2) Для підприємств із площею території не більш 20 га і категорією виробництва по пожежній небезпеці Г и Д допускається приймати протипожежне водопостачання з водойм.

Приклад 2. Визначити нормативні витрата і запас води для основного цеху на ремонтному заводі бойової техніки. Ступінь вогнестійкості будинку цеха--III, категорія виробництва по пожежній небезпеці -- Г, обсяг цеху 8000 м3. Завод займає територію 18 га.

Витрата води визначаємо по формулі (1). З табл. 14.2 знаходимо q=15 л/с, n =1. Тоді Q пож. буде дорівнювати 15 л/с.

Запас води визначаємо по формулі (2)

Для баз і складів пального (нафтопродуктів) нормативні витрати (запаси) води визначають як на гасіння, так і на охолодження палаючого і сусідніх з ним резервуарів.

Витрата і запас води на гасіння палаючого резервуара залежать від класу пального, розрахункової кількості повітряно-пінних стовбурів (СВП) і генераторів піни (ГПС), їхньої фактичної подачі по воді і розрахунковому часі гасіння. Ці дані беруться з таблиць.

У табл. 14.3 зазначений розподіл пального на класи в залежності від температури його спалаху.

Розрахункова кількість ГПС і СВП для гасіння казематних резервуарів показане в табл. 14.4, для наземних сталевих у табл. 14.5, а для наземних горизонтальних резервуарів (цистерн)--у табл. 14.6.

Дані про фактичну подачу згаданих тут СВП і ГПС по воді приведені в табл. 14.7.

У тих випадках, коли охолодження сусідніх резервуарів не потрібно, непорушний запас води для пожежегасіння приймається з розрахунку необхідності гасіння палаючого резервуара протягом 3 ч. При необхідності охолодження сусідніх резервуарів запас води для гасіння палаючого резервуара приймається з розрахунку 1 ч.

Охолодження сусідніх резервуарів виробляється тоді, коли вони розташовані від палаючого на видаленні менш двох нормативних відстаней. Нормативна відстань між наземними вертикальними резервуарами в групі дорівнює одному діаметру найбільшого резервуара, а між горизонтальними ємностями місткістю до 100 м3-- 1 м.

Діаметр, довжина окружності і площа дзеркала сталевих вертикальних резервуарів показані в табл. 14.8.

Витрата (запас) води на охолодження резервуарів залежить від їхньої місткості, тину установки, відстаней між ними і розрахунковим часом охолодження.

Витрати води на охолодження наземних резервуарів (цистерн) прийняті наступні:

палаючого резервуара -- 0,5 л/с на 1 м довжини окружності резервуара (периметра проекції цистерни);

сусідніх резервуарів--0,2 л/с на 1 м розрахункової довжини окружності, приймаючи за розрахункову довжину 0,5 довжини окружності резервуара (периметра проекції цистерни).

Загальні витрати води на охолодження підземних резервуарів (палаючого і сусідніх з ним) наступні: для резервуарів місткістю 100--700 мз--10 л/с; місткістю 701--2000 м3 -- 20 л/с; місткістю 2001--10000 мз--30 л/с.

Розрахунковий час охолодження палаючого і сусідніх з ним резервуарів, розташованих на відстані менш двох нормативних відстаней, приймається:

для наземних резервуарів при гасінні пожеж пересувними засобами -- 6 ч;

для наземних резервуарів, обладнаних стаціонарними системами пожежегасіння,--3 ч;

для підземних резервуарів--3 ч.

При розрахунку витрати (запасу) води приймають охолодження не менш двох сусідніх з палаючим резервуаром.

Приклад 3. Визначити витрата і запас води для гасіння пожежі в наземному вертикальному резервуарі з бензином місткістю 5000 м3 за умови, що стаціонарною установкою пожежегасіння цей резервуар не обладнаний, а для гасіння застосовуються генератори піни ГПС-600.

Рішення може бути наступним.

Для визначення витрати води на гасіння досить знати фактичну подачу q генераторів піни ГПС-600 і їхня кількість.

По табл. 14.7 знаходимо, що q дорівнює 5,64 л/с, а по табл. 14.5 визначаємо п, що дорівнює 8 шт.

По формулі (1) знаходимо

Запас води на гасіння визначимо по формулі (2)

Для визначення в нашому прикладі 3 витрати води на охолодження палаючого резервуара досить знати її витрату q на 1 м довжини окружності резервуара і довжину l його окружності. По табл. 14.8 знаходимо /=71,8 м. Тоді при q =0,5 л/с по формулі

знаходимо витрату води

Запас води визначимо по формулі

де тгохол. -- розрахунковий час охолодження, рівне 6 ч.

Для визначення витрати запасу води на охолодження сусідніх резервуарів приймаємо, що охолодженню підлягають два резервуари, по своїх розмірах рівні палаючому. Тоді

При q = 0,2 л/с витрата буде

а запас води

чи

Загальна витрата води на гасіння й охолодження буде дорівнює

Загальний запас води буде дорівнює

Для баз і складів майна і техніки, розташовуваних у пожежонебезпечних районах, передбачають пристрій додаткових водойм місткістю по 50 м3 на кожні 400 м периметра зовнішнього огородження.

Нормативні витрати води на внутрішнє пожежегасіння визначають у залежності від призначення, обсягу і поверховості будинків.

Необхідність пристрою протипожежного водопроводу і витрата води на внутрішнє пожежегасіння визначаються по табл. 14.9,

ПРИРОДНІ І ШТУЧНІ ДЖЕРЕЛА ВОДОПОСТАЧАННЯ

Як природні джерела водопостачання для гасіння пожеж використовуються ріки, озера, ставки й інші водойми.

При цьому часто потрібно зміцнення берега, пристрій пожежних під'їздів (пірсів) чи прийомних колодязів, а також забезпечення місць водозабору під'їзними дорогами.

Зміцнення берега виконують шляхом пристрою кам'яного відсипання (мал. 15.1) чи палями (мал. 15.2) на ділянці довжиною 5--6 м, при цьому дно поглиблюють до 2--3 м.

Пірси (мал. 15.3) роблять на дерев'яних чи залізобетонних палях, здатних витримати навантаження пожежного автомобіля.

Прийомні колодязі (мал. 15.4) роблять у джерел з важкодоступними берегами.

При експлуатації природних джерел водопостачання необхідно особливо стежити за справністю водозабірних пристроїв: у період паводка; у період зливових дощів; у період льодоставу. Навесні рекомендується біля забірних пристроїв робити сколку льоду щоб уникнути висмикування паль льодом, що піднімається, чи руйнування кам'яної відсипки.

Узимку необхідно стежити за станом під'їздів, ополонок і колодязів. Під'їзди вчасно очищаються від снігу, а ополонки і колодязі утеплюються. Ополонка можна утеплювати шляхом

вморожуння дерев'яної бочки з утепленим дном під лід (мал. 15.5). Вмораживание бочки роблять при товщині льоду близько 10 див. При заборі води утеплювач викидають, а дно бочки вибивають.

ШТУЧНІ ДЖЕРЕЛА ВОДОПОСТАЧАННЯ

Штучні джерела водопостачання бувають відкриті і закриті. Найбільше застосування мають закриті пожежні водойми. Їх будують з монолітного і збірного залізобетону

(мал. 15.6), цегли, каменю, дерева по типових проектах місткістю 100, 200, 400 м3 і більш глибиною від 2 до 5 м. Закриті водойми обладнаються люком 4 розміром 60Х60 див із двома кришками, вентиляційною трубою, приямком 6 глибиною 0,5 м, внутрішньою сходами-драбиною 5 чи дужками на стіні.

При експлуатації пожежних водойм необхідно стежити за рівнем води в них. Поповнення водойм водою роблять з водопроводів при відстані від водойми до найближчого гідранта не більш 250 м чи підвозом її автоцистернами. У зимовий час люки водойм утеплюються, а під'їзди очищаються від снігу.

ПРОТИПОЖЕЖНІ ВОДОПРОВОДИ. ЗОВНІШНІЙ ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ВОДОПРОВІД

гасіння пожежа водопостачання водоспоживання

Протипожежний водопровід у військових містечках, як правило, поєднується з господарсько-питним і виробничим водопроводами.

Водопроводи бувають високого і низького тиску. При водопроводах високого тиску подача води для гасіння пожеж забезпечується безпосередньо від гідрантів, при водопроводах низького з використанням пожежних автомобілів.

На складах рідкого палива при витраті води на піноутворення й охолодження резервуарів 60 л/с і більш передбачають водопроводи високого тиску, при витраті менше 60 л/с - водопроводи низького тиску чи пожежні водойми.

Водопровід (мал. 16.1) звичайно складається з водозабору /, насосної станції 2 1-го підйому, очисних споруджень (на мал. не показані), резервуарів 3 чистої води, насосної станції 4 2-го підйому, водонапірної башти 5, зовнішньої водогінної мережі 6.

Насосні станції 1-го підйому забирають воду з джерел водопостачання і подають її на очисні спорудження, якщо ж очищення води не потрібно, то в резервуари, водонапірну башту чи безпосередньо у водогінну мережу.

Резервуари чистої води служать для регулювання кількості води, подаваної очисними спорудженнями, забору води насосними станціями 2-го підйому і збереження запасів води на господарсько-питні, виробничі і протипожежні нестатки.

Насосні станції 2-го підйому служать для подачі води з резервуарів у водогінну мережу.

Водонапірні башти (мал. 16.2) служать для регулювання нерівномірності водоспоживання і збереження недоторканного пожежного запасу води.

Зовнішня водогінна мережа служить для подачі води споживачам. Водогінні мережі бувають кільцеві і тупикові. Їх прокладають уздовж доріг і проїздів. З метою добору води для гасіння пожеж водогінні мережі обладнаються пожежними гідрантами, що розміщаються в колодязях, що закриваються кришками.

Насосні станції 2-го підйому розміщають у будинках I і II ступенів вогнестійкості. У них установлюються робочі, пожежні і резервні насоси -- під затоку, тобто нижче рівня води в резервуарах. У противному випадку передбачають пристрою для затоки насосів і усмоктувальних лінії водою. Харчування насосів здійснюється від двох незалежних джерел чи енергії шляхом приєднання до двох окремих фідерів, чи установкою резервних агрегатів на електростанціях, чи установкою резервних двигунів внутрішнього згоряння в насосних станціях. При цьому в насосних станціях

допускається розміщати видаткові ємності з пальним у кількості: бензину до 250 л, дизельного палива до 500 л. Ємності встановлюють у приміщеннях, відділених від машинного залу конструкціями, що обгороджують, з межею вогнестійкості не менш 2 ч.

Установка пожежних насосів без резервних джерел енергії, а також з харчуванням їх від одного джерела допускається для військових містечок з витратою води на зовнішнє пожежегасіння до 20 л/с включно.

Приміщення насосних станцій обладнаються внутрішнім протипожежним водопроводом і телефонним зв'язком з пожежною командою.

У приміщенні насосної станції повинні бути інструкція обслуговуючому персоналу про дії при виникненні пожежі в містечку, схема обв'язки станції і схема водогінної мережі містечка.

Посадові особи пожежної команди зобов'язані проводити перевірки насосних станцій не рідше одного разу в тиждень. При перевірках установлюється:

наявність інструкції обслуговуючому персоналу про дії при виникненні пожежі в містечку і знання персоналом своїх обов'язків;

наявність і справність засобів пожежегасіння і телефонного зв'язку;

справність резервного двигуна внутрішнього згоряння і наявність палива у видаткових ємностях (де це передбачено по проекті).

Водонапірні башти будують висотою, достатньої для забезпечення необхідного напору в мережі при нижчому рівні води в її баці. Мінімальний напір у мережі повинний бути не менш 10 м на рівні поверхні землі. Баки водонапірних башт обладнають що підводять, що відводять (чи подводяще - що відводять), переливними і спускними трубопроводами. Водонапірні башти у військових містечках, як правило, обладнаються пристроєм для наповнення водою цистерн пожежних автомобілів.

Зовнішні протипожежні трубопроводи захищають від замерзання води в них.

Пожежний запас води при відсутності гарантованого поповнення її при пожежі може зберігатися в резервуарах чистої чи води в баках водонапірних башт. При цьому місткість резервуарів і баків повинна відповідати нормативній витраті води (див. табл. 14.1) на весь період гасіння пожежі протягом 3 ч.

Для попередження використання пожежного запасу води з водонапірної башти не по призначенню (на інші нестатки) передбачають електричну сигналізацію, справність роботи якої перевіряється особовим складом протипожежної охорони містечка не рідше одного разу в тиждень.

Пожежний гідрант -- це стаціонарне пристосування для добору води з зовнішніх водогінних мереж при гасінні пожеж. Найбільш розповсюдженим є підземний гідрант московського типу (мал. 16.3). Він складається зі стояка 3, клапана 5, клапанної коробки 4, штока 2, настановної голівки 7 з різьбленням і кришкою /. Клапанна коробка 4 має спусковий отвір. При високому рівні ґрунтових вод на цьому отворі встановлюють зворотний клапан 6.

Технічний стан гідрантів перевіряють без пуску (зовнішній огляд) і з пуском води. Перевірку з пуском води роблять у літню пору один раз у два місяці і перед утепленням їхній на зиму. В' перевірці беруть участь представники квартирно-експлуатаційної служби і протипожежної

охорони частини. Зовнішній огляд гідрантів роблять представники протипожежної охорони один раз у тиждень.

При температурах повітря мінус 15° С и нижче забороняється відкривати кришки колодязів з метою перевірки технічного стану гідрантів.

При відкриванні кришки колодязя гідранта і під час добору води через нього забороняється чи курити застосовувати відкритий вогонь поблизу відкритого колодязя, тому що в колодязях гідрантів можуть скопичуються різні пальні чи отрутні гази і пари.

Спуск пожежних у колодязі при перевірці гідрантів під час користування ними не допускається.

При перевірках гідрантів установлюють: наявність поблизу його спеціального покажчика місцезнаходження гідранта; наявність і справність кришки колодязя; стан під'їзду. При виявленні води в колодязі її відкачують. Результати перевірок заносять у відомість пожежного убрання. Про несправність гідрантів повідомляють у квартирно-експлуатаційну службу частини. У зимовий час кришки колодязів гідрантів утеплюють, а під'їзди до них очищають від снігу.

При подачі води на пожежу через гідранти необхідно знати можливість максимальної подачі води з ділянки водогінної мережі (водовіддачу). Орієнтована водовіддача ділянки, що харчується водою з двох напрямків, приведена в табл. 16.1. Якщо вода надходить у ділянку водогінної мережі з одного напрямку, те пропускна здатність ділянки складе 0,5 значення, зазначеного в табл. 16.1.

Пожежний стовпчик призначений для відкривання і закривання підземного пожежного гідранта і приєднання пожежних рукавів при доборі води з водогінних мереж під час пожежегасіння. Стовпчик (мал. 16.4) складається з корпуса 5 і голівки 4. Унизу корпуса мається внутрішнє різьблення для приєднання до пожежного гідранта. Голівка обладнана двома сполучними муфтовими голівками 3 для приєднання рукавів і двома вентилями 2. Відкривання гідранта здійснюється центральним ключем 6. Ключ угорі має рукоятку /, унизу -- квадратну муфту.

Блокування від гідравлічного удару забезпечується неможливістю обертання рукоятки при відкритих вентилях.

Гідравлічним ударом називається сильне підвищення тиску в рідині, викликуване різкою зміною швидкості її руху в трубопроводі. Це явище може привести до руйнування трубопроводів, колонок, рукавів і т.п.

Установка стовпчика на гідрант виробляється в наступному порядку: відкривають кришки колодязя і стояка гідранта; ставлять колонку на стояк гідранта таким чином, щоб квадратна муфта стовпчика ввійшла в з'єднання з квадратним кінцем штока 8 (див, мал. 16.3) гідранта; обертають колонку при нерухомому центральному ключі по ходу годинної стрілки до відмовлення, при цьому стовпчик повинний стояти щільно; наповняють гідрант і стовпчик водою шляхом обертання центрального ключа 6 (див. мал. 16.4) проти ходу годинної стрілки на один-два поворотів, при цьому повинний бути чутний характерний шум води; цілком повертають центральний ключ 6 (відкривають клапан гідранта); приєднують рукава; відкривають вентилі 2.

Зняття стовпчика з гідранта роблять у зворотній послідовності. Згвинчування стовпчика роблять при нерухомому центральному ключі 6.

Колонка розміщається на штатному місці в пожежному автомобілі. Технічний стан її перевіряють щодня при зміні пожежного убрання.

ВНУТРІШНІЙ ПРОТИПОЖЕЖНИЙ ВОДОПРОВІД

Внутрішній протипожежний водопровід служить для гасіння пожеж усередині будинків і споруджень. У загальновійськових будинках ці водопроводи, як правило, поєднуються з господарсько-питними чи виробничими водопроводами.

Протипожежний водопровід містить у собі введення, вимірювальні пристрої, що розводить мережу, стояки, внутрішні крани і запірна арматура (особливості систем внутрішнього водопроводу, що харчують водою автоматичні установки водяного чи пінного пожежегасіння, у даному Посібнику не розглядаються). У загальновійськовому будівництві найбільше поширення одержали системи протипожежного водопроводу з насосними установками.

Вільні напори внутрішніх пожежних кранів повинні забезпечувати одержання компактних пожежних струменів висотою, необхідної для гасіння пожежі в найвищій і вилученій частині будинку, але не менш 6 для будинків висотою до 50 м і не менш 16 м --при їхній висоті більш 50 м. Від одного стояка можна подавати не більш двох струменів одночасно. Мінімальний напір, подача в пожежних кранів приведені в табл. 16.2.

Уведення. Внутрішні мережі приєднуються до зовнішньої водогінної мережі введеннями. При дванадцятьох і більш пожежних кранах у будинку роблять не менш двох введень у нього. У цьому випадку вони приєднуються до різних ділянок зовнішньої мережі. Між уведеннями на зовнішній мережі встановлюють засувки. При наявності в будинку насосної установки введення поєднуються перед насосами з установкою засувки на сполучному трубопроводі для забезпечення подачі води кожним насосом з будь-якого введення.

Вимірювальні пристрої служать для обліку кількості і витрати води на введеннях у будинки (мал. 16.5). При наявності одного введення в чи будинок коли водомір 5 не розрахований на пропуск розрахункової витрати води на внутрішнє пожежегасіння, роблять обвідну лінію з засувкою / і насосом 2. У звичайний час засувка I знаходиться в закритому положенні і повинна бути опломбована.

Насоси служать для підвищення напору в мережі внутрішнього водопроводу. Поряд з робітниками можуть бути і резервні насоси. Забезпечення насосних установок енергією повинне бути безперебійним і здійснюється від двох джерел електроенергії. При одному джерелі електроенергії допускається установка резервних насосів із приводами від двигунів внутрішнього згоряння.

Надходження води до насоса 4 (мал. 16.6) може здійснюватися не тільки від зовнішнього водопроводу, але і

від резервуара /, при цьому подібні насоси повинні знаходитися під затокою (рівень води в резервуарі повинний бути вище рівня насоса) чи мати пристрій 6 для затоки насосів.

Напори, що розвиваються насосами, і їхня подача повинні відповідати вимогам табл. 16.2.

Пожежний запас води в резервуарах приймається з розрахунку 10-хвилинної тривалості гасіння пожежі внутрішніми пожежними кранами.

Керування установками при пожежі може здійснюватися вручну, чи дистанційно автоматично При дистанційному пуску насосів пускові кнопки встановлюють у пожежних кранів. При автоматичному керуванні передбачаються автоматичне відкривання электрозадвижек і пуск насосів. У пожежних командах при цьому одночасно з пуском насосів подаються світлові і звукові сигнали. Відключення пожежних насосів при усіх видах керування насосними установками виробляється вручну.

До перевірки насосних установок залучаються посадові особи пожежних команд, і представники квартирно-експлуатаційної служби частини. У ході перевірки встановлюють:

порядок збереження і видачі ключів від приміщення насосної установки;

наявність покажчика обвідної лінії, засувок і їхня справність;

наявність інструкції для обслуговуючого персоналу, схеми комунікацій трубопроводів і засобів пожежегасіння;

знання своїх обов'язків обслуговуючим персоналом;

справність протипожежних насосів і приводів;

обсяг води для насосних установок у чи резервуарах пристроях для затоки насосів.

При автоматичному і дистанційному керуванні насосними установками перевіряють справність засобів автоматики і сигналізації.

Внутрішні пожежні крани (мал. 16.7) встановлюють у виходів, на площадках опалювальних сходових кліток, у вестибулях, коридорах, проходах і інших найбільш доступних місцях на висоті 1,35 м над підлогою приміщення і розміщають у шафах з отворами (для провітрювання). Шафи пломбують, нумерують, на них роблять напис червоною фарбою «ПК».

Пожежні крани бувають діаметром 50 і 65 мм. Крани діаметром 50 мм застосовуються при подачі води на один струмінь до 4 л/с, а при більшій подачі -- діаметром 65 мм. Вони обладнаються рукавами довжиною 10, 15 чи 20 м і стовбурами.

В одному будинку повинні застосовуватися насадки, стовбури, рукави і крани однакового діаметра і рукава однієї довжини. У робочому стані рукав повинний бути приєднаний до крана, а стовбур до рукава.

Перевірки внутрішніх кранів бувають без пуску і з пуском води. Пуск води роблять один раз у квартал. При цьому воду зливають по спеціальному пожежному рукаві чи назовні у відповідну ємність. Перевірку без пуску води роблять один раз у тиждень. При перевірці встановлюють наявність і справність «баранчика» на вентилі, рукава, стовбура зі сприском і ущільнювальними кільцями, а також приєднання стовбура до рукава і рукава до крана.

Перевірку з пуском води роблять посадові особи пожежної команди разом із представниками квартирно-експлуатаційної служби частини. Перевірку без пуску води представники протипожежної охорони роблять самостійно.

Надійна робота кранів багато в чому залежить від справності рукавів. Для цього рукава один раз у рік піддають гідравлічному іспиту і через шістьох місяців змінюють у них складку.

РОЗТАШУВАННЯ ДЖЕРЕЛ ВОДОПОСТАЧАННЯ. РОЗТАШУВАННЯ ГІДРАНТІВ І ВОДОЙМ

Однією з умов розташування джерел водопостачання є те, що кожен будинок і спорудження повинне забезпечуватися водою не менш чим від двох джерел водопостачання. Розташування гідрантів повинне бути наступним.

На кільцевій мережі: максимальна відстань між гідрантами повинне бути не більш 100 м; видалення гідрантів від проїзної частини доріг - не більш 2,5 м, а від будинків і споруд - не більш 125 м.

На тупиковій лінії: довжина тупикової лінії з гідрантами повинна бути не більш 200 м, при більшій довжині будують водойми без обліку наявності гідрантів.

Розташування пожежних водойм на території містечка повинне забезпечувати обслуговування будинків і споруджень однією водоймою в радіусі 200 м при наявності пожежних автомобілів і 150 м при наявності пожежних мотопомп. Мінімальні відстані від водойм до будинків--10 м, до резервуарів з пальним--40 м, до сховищ (площадок) з боєприпасами -- 50 м.

Для зручності проїзду до водойм перед останніми влаштовують замощені площадки, з'єднані з дорогою і розраховані на розміщення двох пожежних автомобілів. Тупикові площадки роблять довжиною 9--10 м, шириною--6--7 м. Площадки, розміщені уздовж дороги, приймають довжиною не менш 18--20 м при ширині 3,5 м.

Смуги забезпечення водою для гасіння пожеж будинків і споруджень, розташовуваних уздовж берегів рік і озер, приймають шириною 200 м при наявності пристроїв для забору води пожежними автомобілями і під'їздів для них.

У військових містечках джерела водопостачання нумеруються і забезпечуються табличками, на яких показують: у пожежних водойм -- номер і місткість, м3, перелік відстані, що обслуговуються будинку і, до них, м; у колодязів гідрантів - номер гідранта, відстань від центра колодязя до таблички, м, діаметр, мм, вид ділянки (кільцевий, тупиковий) водогінної мережі. Таблички розміщають у водойм на стовпчиках, у колодязів гідрантів -- строго проти колодязя на стінах найближчого будинку на висоті 1,8--2,0 м. У тих випадках, коли ближче чим на 10 м від колодязя будинків немає чи виключена можливість помістити табличку на стіні будинку, неї розміщають на стовпчику,

СХЕМА РОЗТАШУВАННЯ ДОРІГ, ПОЖЕЖНИХ ВОДОЙМ І ГІДРАНТІВ

Цей графічний документ, що показує наявність доріг і під'їздів до будинків, спорудженням і джерелам водопостачання для пожежних автомобілів і ступінь забезпечення військового містечка водою для гасіння пожежі, розробляється в кожній частині як додаток до плану протипожежної охорони і використовується при плануванні заходів протипожежного захисту і розробці оперативно-тактичних документів пожежегасіння.

На схемі указуються всі будинки і спорудження з їхніми інвентарними номерами, дороги, під'їзди до будинків і джерел водопостачання, пожежні водойми і гідранти з привласненими їм номерами.

Список використаної літератури:

1. Статут внутрішньої служби ЗС України.

2. Бойовий статут пожежної охорони.

3. А.І. Чепижов “Бойові дії пожежних нарядів”, М-85

4. Пожежно-технічна підготовка М-84.

5. Наказ МО України №115-97 (Положення про пожежну охорону в ЗСУ).