Рефераты - Афоризмы - Словари
Русские, белорусские и английские сочинения
Русские и белорусские изложения

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Работа из раздела: «Физкультура и спорт»


                     МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ



                              Технічний коледж



                            Реферат з фізкультури


                                  на тему:


          Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.



                                                                    Виконав:

                                                              учень групи 22

                                                             Плетьонка Антон



                                Рівне – 2004



                            Історія параолімпіади

    Поява видів спорту в який можуть  брати  участь  інваліди  зв'язують  з
ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана.  Під  час  Другої  світової
війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському  місті  Ейлсбері
він заснував  Центр  лікування  спинальних  травм.  Переборюючи  споконвічні
стереотипи  стосовно   людей   з   фізичними   недоліками,   Людвіг   Гутман
стверджував: 'Важливо не те,  що  загублено,  важливо  те,  що  залишилося'.
Відповідно  до  цієї  концепції  він  увів  спорт  у   процес   реабілітації
військовослужбовців із травмами спинного мозку.
    Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне
спорядження, складалася з  16  паралізованих  чоловіків  і  жінок,  що  були
військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня  1948  року  в  госпіталі  Сток-
Мандевиль, де були  проведені  перші  змагання  зі  стрілянини  з  луку  для
спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася  з  часом
відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.
    У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує  основи,
на яких далі розвивається спорт людей з фізичними  недоліками.  'Ціль  Сток-
Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих  чоловіків  і
жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському  русі,  і  нехай
спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих'.  Символічно,  що  під
час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія),  Сток-Мандевильскі
ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз  вручається  організації,
що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.
                                 Становлення
    Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт  для  людей  з
фізичними  недоліками  створює  передумови  для  успішної   життєдіяльності,
відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися  до  повноцінного  життя,
незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році  в  Римі,  через  кілька  тижнів
після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні  змагання
інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн.  Фізично  здорових
атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього  характеру,
що відкривали рахунок  необхідним  і  іграм,  що  захоплюють.  Ігри  пізніше
одержали назву 'Параолімпійські'.
    З   кожними   наступними   іграми   збільшувалося   число    учасників,
розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До  спортсменів
зі  спинальними  травмами  приєднуються  спортсмени  інших  нозологій.  Ігри
відтоді проводяться регулярно  -  кожні  4  роки,  фактично  термін  їхнього
проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.
    У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна  Корея)  спортсмени-
інваліди одержали право доступу  до  спортивних  споруд  міста-організатора.
Саме  з  цього  часу  ігри  одержали  статус  'Параолімпійських'.  Графічним
символом світового параолімпійського  руху  стали  червона,  синя  і  зелена
півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.
    До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у  тих  же  самих
містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У  1982  році
з'явився орган, що сприяв поширенню  Параолімпійських  Ігор,  -  Міжнародний
Координаційний  Комітет  Всесвітньої  Організації  спорту  інвалідів.  Через
десять  років,  у  1992  році,  його   правонаступником   став   Міжнародний
Параолімпійський Комітет (МПК).
         Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)
    Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII  і
XIX ст. установлено, що  рухова  активність  є  одним  з  основних  факторів
реабілітації інвалідів.
    Перші спроби прилучення інвалідів до спорту  були  початі  в  XIX  ст.,
коли, у 1888 р.,  у Берліні формувався перший спортивний  клуб  для  глухих.
Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі  10-17  серпня  1924
р. У них брали  участь  спортсмени  -  представники  офіційних  національних
федерацій   Бельгії,   Великобританії,   Голландії,   Польщі,   Франції    і
Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й  Угорщині,  у
яких таких федерацій не було.  Програма  Ігор  включала  змагання  з  легкої
атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.
    Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16  серпня  1924
р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів  з порушенням  слуху.
На першому конгресі МСКГ, що  відбувся  в  Брюсселеві  31  жовтня  1926  р.,
прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924  р.,  МСКГ  кожні
чотири роки  проводить  літні  Всесвітні  ігри  глухих.  До  початку  другої
світової війни в нього  вступають  Німеччина,  Швейцарія,  Данія,  Норвегія,
Фінляндія, Швеція, Австрія, США,  Японія  і  Болгарія.  У  1949  р.  до  них
приєдналися Іспанія і  Югославія.  Організуються  і  проводяться  Міжнародні
зимові Ігри глухих.
    Програма змагань для  спортсменів  з  порушенням  слуху  і  правила  їх
проведення  ідентичні  звичайними.  Особливість  полягає  в  тому,  що   дії
арбітрів  повинні  бути  обов'язково  видимими.  Для  цього,  наприклад,   у
стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором,  що  спрощує
організацію    змагань,    є    використання    спортсменами     міжнародної
дактилологічної  системи,   що   дозволяє   їм   без   перекладачів   вільно
спілкуватися один з одним.
    Інваліди  з  ушкодженнями   опорно-рухового   апарату   стали   активно
прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944  р.
у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими  травмами  в  Сток-Мандевилі
була розроблена  спортивна  програма  як  обов'язкова  частина  комплексного
лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором  Сток-
Мандевильского центру  і  президентом  Британської  міжнародної  організації
лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.
    В наступні роки збільшилася не  тільки  чисельність  учасників,  але  і
кількість видів спорту. Ідея проведення змагань  інвалідів  була  підтримана
міжнародною  громадськістю.  Ігри  стали  щорічним  міжнародним   спортивним
святом, і, починаючи з 1952  р.,  спортсмени-інваліди  з  Нідерландів,  ФРН,
Швеції, Норвегії регулярно приймали в них  участь.  Відсутність  необхідного
керуючого органу, який би координував і визначав напрямки  розвитку  змагань
інвалідів, привело до створення Міжнародної  Сток-Мандевильської  федерації,
що установила тісні взаємини з  Міжнародним  олімпійським  комітетом  (МОК).
Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в  1956  р.  МОК  нагородив
Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним  кубком  за  втілення  в
життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався  в  тому,
що спорт  не  є  прерогативою  здорових  людей.  Інваліди  навіть  з  такими
серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь  у
змаганнях.
    У  Сток-Мандевилі  на  кошти  інвалідів,  пенсіонерів   і   благодійних
пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960  р.
у міжнародних іграх параплегіків, що вперше  проводилися  в  столиці  Італії
Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.
    Л.Гутманом у  1959  р.  розроблений  і  опублікований  у  “Книзі  Сток-
Мандевильських ігор  для  паралізованих”  регламент  проведення  змагань  по
видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання  людей
з пересадженим серцем, а в 1990  р.  у  Каракасі  (Венесуела)  спортсмени  з
чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.
    Крім Параолімпійських ігор проводяться і  Спеціальні  Олімпійські  ігри
для розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” –  громадська  організація,
у  якій  відсутні  гонорари  і  не  продаються  квитки  на  змагання,  а  її
фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.  У
змаганнях   виявляються   лише   індивідуальні    можливості    спортсменів,
регламентуються тільки  особисті  досягнення,  а  медалі  окремих  країн  не
підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для спортсменів практично  будь-
якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно від їхніх  фізичних  можливостей.
Змагання з Програми рухової активності проводяться на всіх  рівнях,  зокрема
Спеціальні олімпійські ігри для  дітей  і  дорослих,  страждаючих  розумовою
відсталістю (олігофренів). Кожен  учасник  у  “Спешиал  Олімпікс”  має  шанс
перемогти, оскільки змагання проходять у  групах  спортсменів  із  практично
однаковими можливостями.
    “Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV  зимових
Олімпійських іграх у Калгарі. Президент  МОК  Х.А.Самаранч  визнав  “Спешиал
Олімпікс” в офіційному порядку,  і  вона  одержала  дозвіл  на  використання
найменування “Олімпіада”.
    Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися  в
Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по  закінченні  Ігор  XVII  Олімпіади.
Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну  практику  тільки
з 1964 р. У  терміні  “Параолімпіада”  використовується  латинське  значення
префіксу “раrа” – “приєднавшийся”.  Таким  чином,  термін  “параолімпійські”
означає, що ігри інвалідів приєднуються  до  Олімпійських,  організуються  і
проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Параолімпійські  ігри  по
різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.
    Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі  в  1960  р.
Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на  стадіоні  “Акваацетоса”,  де
були  присутні  п'ять  тисяч  глядачів.  У  змаганнях   взяли   участь   400
спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої численною.
    Програма римських Ігор уключала вісім видів  спорту,  серед  яких  були
легка  атлетика,  плавання,  фехтування,  баскетбол,  стрілянина   з   луку,
настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах.  У  змаганнях
брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.
    На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування),
Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін.  Перше  місце  на  Іграх  у
неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця  поділили
Великобританія  і  США.  Підводячи  підсумки,  Л.Гутман  визначив  “значення
римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство”.
    В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли  участь  390
спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.)  і  США  (66  чіл.)
були  представлені  найбільшою  кількістю  атлетів.  У  програму  Ігор  були
включені нові види спорту, зокрема,  їзда  на  колясках,  важка  атлетика  і
метання диска.  Розіграні  144  медалі.  По  кількості  завойованих  медалей
явними  лідерами  в   неофіційному   загальнокомандному   заліку   виявилися
спортсмени США. На друге і  третє  місця  вийшли  команди  Великобританії  й
Італії.
    Істотною подією Ігор стало перейменування їх  у  “параолімпійські”.  На
змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор,  гімн
і символ), а після їхнього закінчення  багато  спортсменів-інвалідів  Японії
були працевлаштовані.
    У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь
750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями  в  Токіо  програма  Ігор
істотно  розширилася.  У  проведенні  змагань  по   деяких   видах   спорту,
наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені  класифікаційні
зміни.
    Героєм Ігор в Ізраїлі став  Р.Марсон  з  Італії.  Вигравши  дві  золоті
медалі в легкій атлетиці в  Токіо  (1964  р.),  спортсмен  активно  займався
плаванням і фехтуванням. На  Іграх  у  Тель-Авіві  Р.Марсон  у  трьох  видах
спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод  з  Австралії  протягом
одного дня установила три світових рекорди  в  плаванні.  Е.Оуен  зі  США  в
декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.
    За  підсумками  Параолімпійських  ігор  1968  р.  турнірну  таблицю   в
неофіційному командному  заліку  очолили  США.  Другими  були  параолімпійці
Великобританії, третіми – Ізраїлю.
    У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг,  Німеччина,  1972  р.)  брали
участь 1000 спортсменів з 44 країн.  Самі  численні  делегації  представлені
Німеччиною, Великобританією і Францією.
    У  програму  змагань  уведені  нові  види  спорту  і   дисципліни   для
спортсменів  різних  груп  недієздатності:  голбол,  біг  на   100   м   для
спортсменів з порушенням  зору  і  т.д.  Під  час  Ігор  установлено  кілька
світових  рекордів,  зокрема,  у  плаванні,  де   уперше   використовувалися
спеціальні  технічні   засоби.   Найбільшу   кількість   медалей   завоювали
американські і німецькі  спортсмени.  З  великим  відставанням  від  лідерів
третє  неофіційне  загальнокомандне  місце  зайняли   спортсмени   Південно-
Африканської Республіки (ПАР).
    Після  проведення  Параолімпійських  ігор  1972  р.,   за   пропозицією
технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил  змагань.
Під  час  Параолімпійських  ігор  у  Хайдельберзі   реалізована   різнобічна
культурна  програма,  наприклад,   знайшла   практичне   застосування   ідея
“Наметове  пиво”  для  всіх  учасників,  а  установлений  великий  курінь  у
реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.
    У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600
спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак  протесту  проти  участі  в
них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше  в
параолімпійських  змаганнях  брали  участь  261  спортсмен  з   ампутованими
кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.
    На Параолімпійських іграх у  Торонто  вперше  здійснена  телетрансляція
змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для  600-тисячної  аудиторії  кожної
області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на колясках  на
200, 400, 800 і 1500 м.
    По  кількості  медалей   у   неофіційному   загальнокомандному   заліку
спортсмени  США  з  великим  відривом  від  інших  країн   завоювали   перше
загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли  команди  Нідерландів  і
Ізраїлю.
    Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем,  Нідерланди,  1980
р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у  присутності  12  тис.  глядачів.  У
змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн.  Розширена  класифікація
спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.
    Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий  волейбол,  а
також змагання  для  чотирьох  груп  інвалідності  спортсменів.  Голбол  для
спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту.  На  Іграх
сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і  третє  місця
в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно,  команди  США,
Німеччини і Канади.
    Параолімпійські ігри  1984  р.  проходили  в  Америці  і  Європі:  1780
спортсменів з 41  країни  брали  участь  у  змаганнях  у  Нью-Йорку  і  2300
представників з  45  країн  –  у  Сток-Мандевилі.  На  Іграх  розіграно  900
медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел.  Істотна
частина  дотацій  представлена  через  інформаційне  агентство  урядом  США.
Основними представниками засобів масової інформації були компанії  Бі-Бі-Сі,
голландське, німецьке і шведське телебачення.
    За проведенням змагань по 13  видам  спорту  в  Нью-Йорку  спостерігали
більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності  показали  на
Іграх значні результати. У  підсумку  команда  США  завоювала  276  медалей,
посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше  місце,  а  спортсмени
Великобританії з 240 медалями – друге місце.
    У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам  спорту.  Установлено
велику кількість світових і параолімпійських  рекордів,  особливо  в  легкій
атлетиці. Параолімпійські ігри  в  Сток-Мандевилі,  незважаючи  на  короткий
термін (4  місяці)  їхньої  підготовки,  мали  значний  успіх.  Організатори
змагань  погодилися  з  необхідністю   участі   в   Параолімпійських   іграх
спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.
    На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея,  1988  р.)  прибула
рекордна  кількість  спортсменів  –   3053   представника   з   61   країни.
Спортсменів,  тренерів  і  технічний  персонал   розмістили   в   спеціально
обладнаному селі, що  включала  10  житлових  будинків  з  1316  квартирами.
Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс  Броман  запропонував
на Іграх новий параолімпійський прапор.
    Програма включала  16  видів  спорту.  Як  демонстраційний  вид  спорту
представлений теніс на  колясках.  У  Сеулі  окремі  спортсмени  виграли  по
кілька  медалей  у  різних  видах  спорту.  Перше   місце   в   неофіційному
загальнокомандному  заліку  зайняла  команда  США  (268  медалей),  друге  –
Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).
    Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія,  1992
р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були  присутні  65
тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.
    В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів  і  тисячі
тренерів, офіційних осіб і менеджерів.  Для  спортсменів  були  організовані
всі необхідні види медичного обслуговування.
    Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під  час  Ігор
близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання.  В  Іграх  брали  участь
3020  спортсменів,  приблизно  50%  від  загальної   кількості   спортсменів
змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів  і
розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських  ігор  у  Барселоні  для
спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.
    На Х Ігри (Атланта,  США,  1996  р.)  прибули  3195  спортсменів  (2415
чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З  16  по
25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту,  з  яких  3  –  у  якості
демонстраційних. Уперше 56 спортсменів  з  порушенням  розумових  здібностей
брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.
    Ігри пройшли на  високому  організаційному  рівні.  Змагання  відвідали
близько 400 000  глядачів.  На  відкритті  і  закритті  Ігор  були  присутні
приблизно по 60 тис.  глядачів.  Змагання  висвітлювали  в  засобах  масової
інформації 2088  акредитованих  журналістів,  з  них:  721  –  у  газетах  і
журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.
    На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні  до
початку Ігор, розглядалися політичні й економічні  проблеми.  Обговорювалися
питання,   пов'язані   з   цивільними   правами   спортсменів-інвалідів    у
суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.
    В Атланті  була  представлена  широка  культурна  програма,  що  наочно
показала  тісний  зв'язок  між  параолімпійським   спортом   і   мистецтвом:
демонструвалися роботи інвалідів.
    Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней,  Австралія,  2000
р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому  шоу  брали  участь  зірки
австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань  уключала  18
видів спорту, у тому числі 14  олімпійських.  Унікальними  для  Ігор  стали:
боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.
    У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь  3843  спортсмена  з  127
країн, 2000 офіційних осіб,  1300  представників  масової  інформації,  1000
технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного  комітетів
і 10 тис. волонтерів.
    Бюджет сіднейських  Параолімпійських  ігор  склав  приблизно  135  млн.
австралійських доларів. Федеральний уряд і  мерія  штату  Нового  Південного
Уельсу асигнували на проведення Ігор  по  25  млн.  австралійських  доларів.
Більш  80  млн.  австралійських  доларів  надійшли  від  спонсорів,  продажу
квитків, продукції і добровільного фонду.
    Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р.  в  Орнсколдсвіці
(Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими  кінцівками  і  порушенням
зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання  в
гонках на санях.
    Успішне проведення перших зимових  Ігор  дозволило  організувати  другі
параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний  спуск  на
санях проводилися як показові  виступи.  У  Параолімпійських  стартах  взяли
участь спортсмени всіх груп інвалідності.
    III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці  (Австрія)  у
1984 р. Уперше 30 чоловіків на  трьох  лижах  взяли  участь  у  гігантському
слаломі.
    У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук
(Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22  країн.  Уперше  на
Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор  були  введені  змагання  на
сидячих лижах.
    У 1992 р. V ігри проходили в  Тігнісі  й  Альбервилі  (Франція).  Через
відсутність спеціальних льодових споруджень  змагання  відбулися  тільки  на
треку й у полі. Вперше в лижних гонках  змагалися  спортсмени  з  порушенням
розумового розвитку.
    VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в  1994  р.  у  Ліллехаммері
(Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні  технічні
засоби для інвалідів.
    На Іграх продемонстровані змагання із сидячого  хокею.  Параолімпійська
версія хокею виявилася  популярною.  Змагання  з  лижних  гонок  і  біатлону
проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли  золоті  медалі  в
естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор  домінували
в їзді на санях і ковзанярському спорті.
    VII Зимові  Параолімпійські  ігри  вперше  проводилися  на  азіатському
континенті – у  Нагано  (Японія).  В  Іграх  взяли  участь  1146  чіл.  (571
спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10  днів  розігрувалися
медалі в 5 видах  спорту:  гірськолижному,  ковзанярському,  лижних  гонках,
біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх  Ігор  і  в
неофіційному  заліку  зайняли  перше  загальнокомандне  місце  (18   золотих
медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє  –  США  (13
золотих медалей).
    VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США)  у  2002
р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.
                  Розвиток параолімпійського руху в Україні
    Національний центр параолімпійської  та  дефлімпійської  підготовки  та
реабілітації  інвалідів  створений  на  виконання  Указу   Президента   «Про
розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі  санаторного
комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і  знаходиться
на березі моря, маючи пляжну зону 1200  м.  На  його  території  розташоване
мальовниче озеро.
    Планом   створення   центру   передбачається   будівництво    сучасного
легкоатлетично-футбольного   стадіону,    чотирьох    плавальних    басейнів
олімпійського та параолімпійського  стандартів,  універсального  спортивного
залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального  лікування.  Вперше  на
території України створюється об'єкт національного рівня  без  бар'єрів  для
громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.
    У центрі здійснюватиметься підготовка  національних  збірних  команд  з
параолімпійських та дефлімпійських видів спорту  для  участі  у  чемпіонатах
світу,  Європи,  параолімпійських  та   дефлімпійських   іграх;   проведення
спортивних заходів для  інвалідів  національного  і  міжнародного  рівня,  а
також  реабілітація,  оздоровлення,  відпочинок  інвалідів  усіх  нозологій.
Будівництво комплексу завершиться у 2005 році.  Його  приблизна  вартість  -
вісімдесят   мільйонів   гривень.   Бюджетне    фінансування    здійснюється
Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з  коштів  Фонду
соціального захисту інвалідів.
    Позабюджетні кошти залучає  Фонд  підтримки  параолімпійського  руху  в
Україні, який очолює  Євген  Сохацький.  Проте,  спонсори  не  вельми  охоче
відгукуються на реалізацію цього проекту,  втрачаючи  у  майбутньому  нагоду
скористатись послугами центру.
    Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію  людей
у візках,  реалізуючи  програму  незалежного  життя  та  основи  для  занять
параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії  інструктори-
візочники та  волонтери  зі  Львова,  Миколаєва,  Києва,  Івано-Франківська,
Херсона мали нагоду працювати спільно з  персоналом  центру  над  створенням
без-бар'єрного середовища на його території. Діалог  про  створення  справді
універсального  центру,   який   відповідатиме   українським   та   світовим
будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями  проектантів  та
архітекторів  і  досвідом   та   потребами   візочників,   які   є   першими
випробовувачами і споживачами послуг, що їх  надаватиме  центр  у  близькому
майбутньому.
    У баченні  Валерія  Сушкевича,  президента  НКСІУ,  народного  депутата
України, центр буде оазою,  де  будь-яка  людина,  незалежно  від  її  вади,
почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише  люди  з
особливими  потребами,  але  й  інші   бажаючі,   тренуватимуться   майбутні
олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр  у  жодному  випадку  не  має
бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні  умови  та  можливості,
де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.
    25 липня 2003 року відбувся візит  почесного  президента  Національного
фонду  захисту  матерів  і  дітей  «Україна  -  дітям»  Людмили  Кучми,  під
патронатом якої відбувається створення  центру.  Валерій  Сушкевич  розповів
про  мету  створення  центру,  концепцію  надання  ним   послуг,   специфіку
благоустрою  для  пересування  по  території  центру  людей   з   особливими
потребами.  Він  зазначив,  що  сьогодні  наша  держава  -  визнаний   лідер
світового  параолімпізму.  Крім  того,  Україна  може  гордитися  ще   одним
унікальним явищем -  ми  єдина  країна  в  світі,  де  держава  підтримує  і
розвиває спорт інвалідів.
    Улітку наступного року в Афінах  відбуватимуться  наступні  Олімпійські
ігри, а за ними для спортсменів  з  інвалідністю.  Наша  команда  має  намір
виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що  на  феєричному  виступі
української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші  спортсмени
здобули 37 медалей.
    Саме  це  спричинило  появу  комплексного  президентського  Указу  «Про
розвиток   та   підтримку   параолімпійського   руху   в   Україні»,    яким
передбачалось,  зокрема,  і   будівництво   національної   бази   підготовки
спортсменів-інвалідів.
    Поряд  з  підготовкою  параолімпійців,   як   зазначалось,   у   центрі
адаптуються інваліди у візках.
    Група інструкторів у візках  продемонструвала  модель  табору  активної
реабілітації,  загостривши  увагу   гостей   на   філософії   активного   та
незалежного життя,  проблемах,  з  якими  зустрічається  людина  у  візку  в
Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення  українських  візків
активно-побутового  типу,   забезпечення   засобами   гігієни,   допоміжними
реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних  умов.  Програму  вів
Ярослав Грибальський - координатор програм активної  реабілітації  Федерації
спорту  інвалідів  України.  Цей  захід  викликав  велике   зацікавлення   у
представників мас-медіа.
    Наступний етап -  табір-семінар  для  майбутніх  інструкторів  активної
реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року.  Організатори  намагалися
охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея  активності  та  незалежності
людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових  можливостей  людям
з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР  стали  спинальники
та волонтери майже з усіх областей  України.  Радісно  усвідомлювати,  що  в
Україні  відбуваються  позитивні  зміни  на  користь  людей   з   особливими
потребами. Нехай поки що невеличкими  кроками,  але  наше  суспільство  стає
більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний  центр  параолімпійської
і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів  -  яскраве  свідчення
цього.
    7-16 березня 2002 р. в американському  місті  Солт-Лейк-Сіті  проходили
VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди  з
35 країн.
    Президент  Національного  Параолімпійського  комітету  України  Валерій
Сушкевич повідомив,  що  в  Параолімпіаді  брали  участь  11  спортсменів  з
дев'яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше,  ніж  на
попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна  з  нозологій  (розділ
теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації  і
номенклатурі,   діагнозі,   етіології,   загальні   принципи   лікування   і
профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.
    У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер  Сіднея
і Нагано,  абсолютний  призер  чемпіонату  Німеччини  Світлана  Трифонова  з
Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано - Оле Мунц із  Харкова,  чемпіон
світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу  по  лижних  гонках  -
Олександр Васютинский з  Миколаєва,  срібні  призери  відкритого  чемпіонату
Німеччини, сумчанин  Віталій  Лук’яненко,  харків'янин  Микола  Овчаренко  і
Ірина Кириченко.
    Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах  Тисовця,
Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний  збір,  перед  змаганнями,
збірна  провела   на   трасах   і   висотах,   максимально   наближених   до
олімпійського. За 2002 рік українські  спортсмени-інваліди  завойовували  26
кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових.


                                 Література.

       1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
       2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
       3. Спортивна газета.
       4. Журнал “Здоров‘я”

ref.by 2006—2024
contextus@mail.ru