Медичні засоби вимірювання спортивної працездатності під час занять волейболом

/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Спортивна працездатність та її вимірювання під час занять волейболом (Огляд літератури)

1.1 Спортивна працездатність та її вимірювання за допомогою медико-педагогічного контролю та самоконтролю

1.2 Вікові анатомо-фізіологічні особливості підлітків

1.3 Фізичні якості та їх розвиток у середньому шкільному віці

1.4 Розвиток швидкісно-силових якостей у волейболі

РОЗДІЛ 2. Методи й організація дослідження

2.1 Характеристика методів дослідження

2.2. Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. Аналіз та обговорення результатів

3.1 Аналіз результатів дослідження вимірювання спортивної працездатності дітей віком 12-14 років під час занять волейболом

РОЗДІЛ 4. Практичні рекомендації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК 1

ДОДАТОК 2

Вступ

Актуальність. Волейбол займає визначне місце в фізичному вихованні та спорті нашої країни. Проблемні аспекти спортивного відбору дітей до занять з волейболу на сучасному етапі є актуальними і потребують додаткового вивчення. Як відомо, сучасний волейбол пред'являє високі вимоги до функціональної діяльності організму, фізичної та технічної підготовки спортсменів. Більшість ігрових прийомів волейболістів пов'язана з максимальним проявом швидкості, сили, спритності та інших якостей.

Високі вимоги до фізичної підготовленості волейболістів, які визначаються на різних етапах спортивного відбору, є одними з важливих критеріїв визначення перспективності майбутніх спортсменів високої кваліфікації[3,4]. Тому у волейболі фізична підготовка спортсменів набуває особливого значення у зв'язку з розширенням діапазону ігрових дій, збільшенням напруги гри, що потребує від спортсменів максимальних фізичних зусиль у ситуаціях, які швидко змінюються на волейбольному майданчику [6].

Сучасна підготовка волейболістів і волейбольних команд - складний і багаторічний педагогічний процес керований тренерами. Проблема успішного виступу спортсменів на змаганнях висуває з особливою актуальністю питання про розробку раціональних научно-обгрунтованих і практично ефективних систем тренувань.

Раціональне управління тренувальним процесом можливе лише за умови систематичного контролю за розвитком тренованості, у тому числі за рівнем загальної та спеціальної фізичної підготовленості.

В практиці теорії і методики спортивного тренування волейболістів існує значна кількість методик, методичних прийомів, засобів використання фізичних вправ, які спрямовані на розвиток рухових якостей та формування спеціальних вмінь та навичок [5, 6, 7].

Розглядаючи тренування як систематичне використання фізичних вправ з метою безперервного підвищення або збереження на високому рівні працездатності тих хто займається, тренеру з волейболу важливо знати, морфологічні та функціональні зміни організму дітей, які взаємопов'язані та поступово збільшуються за рахунок збільшення навантажень. Тому однією з форм роботи тренера-педагога є організація та проведення медико-педагогічного контролю за тренувальними заняттями та змаганнями.

Висунуте раніше М.А. Семашковим положення «Без лікарського контролю не може бути фізичної культури» сьогодні не тільки не втратило свого значення, але й з кожним роком набуває ще більшої актуальності.

Аналіз науково-методичної літератури показав, що ефективність побудови тренувального процесу може бути досягнута передусім за рахунок підвищення якості керування підготовкою (Г.М. Максименко, 1976-2003; В.Г. Алабін, А.В. Алабін, В.П. Бізін, 1993; В.А. Запорожанов, 1994; В.Н. Платонов, 1997; В.П. Філін, 1997; Л.П. Матвеєв, 1999). Підготовку спортсменів прийнято розглядати як керований процес, ефективність якого можна підвищити, якщо на практиці реалізується обґрунтована система педагогічного контролю (В.С. Келлер, В.Н. Платонов, 1993; Ю.В. Верхошанський, 1993; Л.П. Матвеєв, 1999; Н.А. Носко, 1999; В.В. Мулик, 2002; Г.М. Максименко, 2003).

Тому діагностика стану спортивної працездатності у спортсменів і безперервне відстеження змін цього стану під впливом застосовуваних засобів і методів тренування складають одну з центральних завдань, що реалізуються в практиці спортивної медицини.

У зв'язку з цим найважливішою передумовою підвищення ефективності керування тренувальним процесом є удосконалення медико-педагогічного контролю, що дозволяє одержувати інформацію про результати тренувального впливу й на основі отриманих даних вносити відповідні корективи в процес підготовки.

Об'єкт дослідження: навчально-тренувальний процес волейболістів віком 12-14 років.

Предмет дослідження: спортивна працездатність та методика розвитку основних фізичних якостей юних волейболістів.

Мета дослідження: Дослідити можливості використання медичних засобів для вимірювання спортивної працездатності.

Гіпотеза: припускалось, що рівень спортивної працездатності можна визначити на основі морфо-функціонального стану систем органів, рівнем розвитку фізичних якостей та за технікою виконання вправ.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературні джерела щодо питання використання медичних засобів для вимірювання спортивної працездатності.

2. Дати визначення основних категоріальних понять.

3. Визначити рівень спортивної працездатності та особливості фізичної підготовленості юних волейболістів віком 12-14 років на етапі початкового навчання.

4. Розробити план тренування для юних волейболістів 12-14 років з використанням медичних засобів вимірювання спортивної працездатності.

Методологічна база роботи ґрунтується на принципах науковості та об'єктивізму. Під час написання роботи були використанні загальнонаукові та спеціальні методи. Зокрема, теоретичний аналіз науково-методичної літератури, педагогічні спостереження, методи математичної статистики, конкретно-пошуковий метод (аналіз і систематизація джерел з проблеми).

Експериментальна база дослідження: дослідження проводилося протягом 2010-2011 року на базі загальноосвітньої школи (ЗОШ) № 14. Дослідженням було охоплено учнів, які займаються в секції з волейболу.

Практична значущість даної роботи в тому, що інформація та дослідження можуть використовуватися в викладацькій практиці та тренерській роботі. Досліджено теоретичні та практичні аспекти проблеми. При написанні роботи опрацьовано 65 літературних джерел.

Апробація результатів дослідження: Результати дослідження апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження сучасності. Випуск 2». Робота мала назву «Медичні зособи вимірювання спортивної працездатності під час занять волейболом». Результати дослідження доповідались на засіданні кафедри медико-біологічних основ фізичного виховання і спорту.

Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні спортивної працездатності за допомогою медичних засобів під час занять волейболом. Магістранткою проаналізовано понад 65 літературних джерел. На основі цього складена загальна характеристика методів дослідження рівня спортивної працездатності, що в подальшому буде корисною для тренера при організації тренувального процесу.

Особистий внесок магістранта: магістранткою самостійно була обрана тема написання магістерської роботи. Разом з науковим керівником складена структура роботи та обрані методи дослідження. Самостійно проаналізована науково-методична література, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету та гіпотезу, проведено дослідження та обробка отриманих даних.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літературних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає сторінки, основний текст 89 сторінок. Список літератури містить 65 найменувань.

Розділ 1. Спортивна працездатність та її вимірювання під час занять волейболом (Огляд літератури)

1.1 Спортивна працездатність та її вимірювання за допомогою проведення медико-педагогічного контролю та самоконтролю

Працездатність - це здатність людини виконувати максимально можливу кількість роботи протягом певного (заданого) часу і з певною ефективністю. Працездатність, подібно роботі, підрозділяється на розумову і фізичну. Виходячи з наведеного вище визначення, розумова працездатність - це здатність виконувати певну кількість роботи, що вимагає значної активації нервово-психічної сфери; фізична працездатність - це здатність виконувати максимально можливу кількість фізичної роботи за рахунок активації опорно-рухового апарату. Природно, фізична працездатність залежить і від стану нервової системи, іннервуючої опорно-руховий апарат[54].

Велика кількість факторів впливає на працездатність людини. Це, в першу чергу, стан його здоров'я, рівень тренованості, досвід, фізичний і психічний стан, схильність до даної роботи (тобто талант), мотивація до праці і емоції, стан навколишнього середовища; організація праці. Фізична робота пов'язана з діяльністю опорно-рухового апарату, основну роль в цьому виконують скелетні м'язи.

Працездатність людини залежить від рівня його підготовки, ступеня закріпленості навичок та досвіду (техніка і стаж заняття спортом), його фізичного і психічного стану та інших причин і обставин. Працездатність людини, є одним з найголовніших якостей, яке свідчить про його фізичний стан і можливості адекватно реагувати на мінливі умови навколишнього середовища, тобто адаптуватися до них. Працездатність людини визначається потенціалом його систем енергопостачання, в першу чергу капілярної, кровоносної та респіраторної, які забезпечують інтенсивність енергетичних реакцій в організмі.

Розрізняють фізичну і спортивну працездатність.

Фізична працездатність - потенційні можливості людини виконувати фізичні зусилля без зниження заданого рівня функціонування організму, в першу чергу його серцево-судинної та дихальної систем. Позначають фізичну працездатність як та визначають за показниками потужності (Вт) і об'єму роботи (Дж).

Термін «фізична працездатність» вживається доволі широко, однак йому не дано поки що єдиного, теоретичного і практичного обґрунтованого значення. Запропоновані визначення працездатності за думкою спеціалістів, нерідко носять односторонній характер і не завжди враховують при цьому функціональний стан організму та ефективність праці[55].

Фізична працездатність - комплексне поняття. Воно визначається значною кількістю факторів: морфо-функціональним станом різних органів і систем, психічним статусом, мотивацією та ін., тому висновок про її величину можна скласти тільки на основі комплексної оцінки. Фізична працездатність може бути охарактеризоване показниками розвитку м'язової сили й побудови тіла за допомогою тестів, які дозволяють оцінити як загальну працездатність, так і головні якості : силу , гнучкість, спритність, витривалість тощо.

Підвищена працездатність це виконання визначених завдань у більш короткий інтервал часу, прояв великих силових якостей, психічної стійкості, координації рухів та інших властивостей.

Знижена працездатність буває наслідком втоми після виконаної інтенсивної роботи або має місце патології і характеризується великим часом її виконання, зменшенням сили, психічної стійкості та порушенням координації рухів.

Спортивна працездатність перебуває в тісному взаємозв'язку з функціональним станом серцево-судинної системи, яка є однією з важливих лімітувальних ланок у системі транспорту кисню до м'язів, що працюють. Провідна роль серцево-судинної системи особливо проявляється під час роботи з максимальною та великою потужністю (В.Л. Карпман, 1991; А.Г. Ященко, 1999; В.С. Міщенко, 2004). Стан серцево-судинної системи є одним із важливих критеріїв оцінки впливу спортивного тренування на організм людини. За показниками, що характеризують стан серцево-судинної системи, можна простежити зміни, пов'язані із коливанням рівня тренованості, а також якомога раніше виявити ознаки перевантаження (Ю.С. Ванюшин, 1998).

Діагностика стану спортивної працездатності у спортсменів і безперервне відстеження змін цього стану під впливом застосовуваних засобів і методів тренування складають одну з центральних завдань, що реалізуються в практиці спортивної медицини[57].

Спортивна працездатність людини - явище багатофакторне. До числа найбільш значущих чинників, що визначають спортивну працездатність, зазвичай відносять швидкісно-силові якості спортсмена, рівень розвитку його біоенергетичних можливостей (аеробних і анаеробних), техніку виконання вправ, тактику ведення спортивного поєдинку і психологічну підготовку.

Рівень розвитку швидкісно-силових якостей і біоенергетичні можливості спортсмена належать до числа властивостей людини, успадкованих від батьків або придбані в процесі життя (вони визначаються як фактори потенцій). Техніка виконання вправ, тактика ведення спортивної боротьби і психологічна підготовка визначають якою мірою наявні потенційні можливості реалізуються в конкретній обстановці спортивних змагань (ці якості зазвичай визначаються як фактори продуктивності).

Відповідно з цими особливостями, застосовувані в спортивно-медичної практиці діагностичні процедури суворо поділяються на стандартизовані лабороторного обстеження, орієнтовані на визначення факторів потенцій, і специфічні «польові» тести, що застосовуються з метою встановлення ступеня готовності спортсменів до виконання конкретних змагальних завдань. Стандартизовані лабораторні процедури складають основний зміст поглиблених етапних обстежень спортсменів, що проводяться на старті і після закінчення певних періодів підготовки, а спеціальні польові тести застосовуються для відстеження стану спеціальної працездатності напередодні і в процесі найбільш значущих змагань сезону.

Ефективність тренувальних програм багато в чому залежить від того, наскільки вони здатні задіяти функціональні можливості організму конкретного спортсмена. Нескінченні варіювання методичними принципами тренувань, засобами відновлення, фармацевтичними препаратами і т.п. - Все це може бути ефективним лише в тій мірі, наскільки забезпечується виконання максимальної кількості роботи за час тренування. Очевидно, що однією з основних завдань будь-якої тренувальної програми є створення бази для розвитку конкретних фізичних якостей (сили, витривалості, збільшення м'язової маси та ін), тобто підвищення спортивної працездатності спортсмена.

В результаті виконання будь-якої роботи (фізичної або розумової) наступає стомлення - оборотне зниження працездатності. Це природна захисна реакція організму при тривалій або напруженій роботі. При цьому відбуваються оборотні порушення деяких фізіологічних і біохімічних реакцій організму, які не виходять за межі природних фізіологічних коливань і зникають самі собою, без втручання ззовні. Стомлення проявляється у досить різкому падінні серцевої продуктивності, розладі регуляторних функцій з боку ЦНС та ендокринної системи, у збільшенні потовиділення, порушення водно-сольового балансу, зміні ряду біохімічних показників крові, сечі та ін.

Розрізняють гостре і хронічне, загальне і локальне, приховане ( компенсується, наприклад, вольовими зусиллями) і явне (некомпенсуєме зазначеним чином) стомлення. Для нас важливо акцентувати увагу на двох основних характерних ознаках втоми - його оборотності і помірної виразності.

Процеси втоми і відновлення повинні розглядатися як взаємопов'язані сторони підвищення спортивної працездатності. Унікальність втоми як фізіологічного явища в тому, що під час відпочинку початковий рівень працездатності не просто відновлюється, а відбувається його підвищення, тобто настає так звана суперкомпенсації. (Рис. 1)

Рис. 1.1 - Підвищення рівеня працездатності (суперкомпенсація)

Відновлення роботи є наслідок виведення її на вихідний рівень. На відміну від відновлення, суперкомпенсації представляє собою підвищення працездатності на більш високий, ніж вихідний, рівень, в результаті педагогічних і фармакологічних впливів після виконаної роботи. Адаптація до фізичного навантаження на увазі облік швидкості відновлення і підвищення фізичної працездатності при збільшенні обсягу та інтенсивності навантажень в результаті тренувального процесу[57].

У фазі суперкомпенсації організм здатний виконати більший обсяг роботи в одиницю часу, ніж до тренувального впливу, тобто в наявності підвищення спортивної працездатності. У ній і полягає ефект тренування. Це природна реакція організму на виникле стомлення. Звичайно, для повної компенсації і подальшої суперкомпенсації необхідний повноцінний відпочинок організму.

Існування феномена суперкомпенсації дозволяє планомірно підвищувати спортивну працездатність. Для цього потрібні повторні навантаження і повторні втоми, проте кожне наступне навантаження (тренування) повинна припадати на фазу (період) суперкомпенсації втоми від попередньої. (Рис.1.2).

Планомірне повторення навантажень саме у фазу суперкомпенсації призводить до підвищення працездатності. При побудові тренувального процесу важливо враховувати, що навантаження мають бути в міру інтенсивними і обов'язково індивідуально підібраними, але ні в якому разі не надмірними, а період відновлення (відпочинку) - достатнім.

Рис. 1.2 - Рівень працездатності при повторному навантаженні

Інакше стомлення перейде в перевтому. Останнє супроводжується функціональними порушеннями, що призводять до стійкого зниження працездатності, яке стає важкооборотий. Прогресуюче розвиток перевтоми при спортивних напругах - перетренованість супроводжується цілим комплексом розладів. Ранніми ознаками є втрата апетиту, розлад сну, стійке небажання тренуватися, страх перед виконанням складних вправ. Спортсмен стає дратівливим, легко вступає в конфлікти з товаришами і тренером або, навпаки, відрізняється млявістю, байдужим ставленням до навколишнього.

Небезпека перевтоми полягає насамперед у тому, що воно може стати причиною серйозного захворювання - виснаження нервової системи. Шкода від перетренованості величезний і нічим не виправданий. Виснаження нервової системи призводить до більш швидкому, ніж в нормі, старіння організму.

Ймовірно, межа спортивної працездатності визначається оптимальними рівнями продукції та утилізації енергії, необхідної для здійснення рухових дій у будь-якому виді спорту. Провідними факторами, від яких залежить продукція та утилізація енергії, є генетична обумовленість і тренування. Спадковість забезпечує організм певними можливостями енергопродукціі. Для досягнення успіху в спорті необхідно максималізувати або ж контролювати здатність виробляти енергію і використовувати її найбільш ефективним чином.

Спортивні фізіологи досліджують різні методики спортивного тренування і особливості харчування, щоб знайти шляхи підвищення спортивної працездатності. Спортивні психологи використовують досягнення психологічної науки для того, щоб зрушити психологічні бар'єри фізичної працездатності. Інженери і біомеханіки вивчають оптимальні шляхи виконання техніки спортивних вправ.

Існують три основні групи бар'єрів, що перешкоджають досягненню високого рівня спортивної працездатності, але які певною мірою можна контролювати: фізіологічні, психологічні та біомеханічні.

Фізіологічні бар'єри обмежують можливість енергопродукції. Психологічні перешкоджають можливості керувати енергією. Біомеханічні лімітують можливість використовувати енергію з найбільшою ефективністю. Ці три групи бар'єрів можуть бути пов'язані між собою. Правильно організований тренувальний процес є самим надійним шляхом підвищення спортивної працездатності.

Сучасна підготовка волейболістів і волейбольних команд - складний і багаторічний педагогічний процес керований тренерами. Проблема успішного виступу спортсменів на змаганнях висуває з особливою актуальністю питання про розробку раціональних научно-обгрунтованих і практично ефективних систем тренувань. Для успішного управління тренувального процесу необхідна така його організація, яка давала б максимальний ефект при мінімальних затратах часу, коштів і енергії.

Це завдання можна успішно вирішити тільки на основі точних знань стану спортсмена і характеру впливу на нього тренувальних навантажень. Тому ефективність управління знаходиться в прямій залежності від надходження достовірної, повної та своєчасної інформації про гравця або команди.

Управління фізичною підготовкою волейболістів немислимо без дослідження їх внутрішньої сфери, аналізу її поточного стану і прийняття на цій основі оперативних коригуючих рішень. Гарним інструментом у цій справі може послужити вдало підібрана тестова програма, що є надійним помічником викладача в його повсякденній роботі. Наявність постійної інформації, обробка та аналіз даних фізичного стану що займаються допоможе ефективно планувати навчальний процес, складаючи якісні навчальні програми.

Вірно організований процес спортивних тренувань неможливий без систематичного контролю за станом спортсменів та їх тренувальним навантаженням.

У процесі управління підготовкою волейболістів контроль розглядається у трьох аспектах:

- перший - як елемент загального керівництва процесом;

- другий - як набір спеціальних заходів контрольної служби;

- третій - як забезпечення зворотного зв'язку з метою спостереження за

станом системи тренування.

Контроль повинен бути корисний тим, для кого він призначений; бути тісно пов'язаний з організацією процесу, вміти передбачити відхилення; вказувати характер коригуючих дій; бути гнучким. Вихідні дані повинні бути лаконічні і зрозумілі.

Система контролю служить для отримання інформації про поточний стан процесу підготовки волейболістів, всіх його складових частин, а від інформаційного забезпечення залежить ефективність управління.

Тому однією з форм роботи лікаря зі спортивної медицини, тренера-педагога є організація та проведення педагогічного та медико-педагогічного контролю (МПК) за тренувальними заняттями та змаганнями. Висунуте раніше М.А. Семашком положення «Без лікарського контролю не може бути фізичної культури» сьогодні не тільки не втратило свого значення, але й з кожним роком набуває ще більшої актуальності. Тому 20 липня 2009 року було прийнято наказ Міністерством охорони здоров'я України «Про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах».

Слід зазначити, що зв'язок медицини і фізичної культури, а також контроль за фізичними навантаженнями, відомі з найдавніших часів. Так, Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) вважав, що довголіття людини визначене тим, наскільки правильно вона приймає «їжу для життя», якою, на його думку, були заняття оздоровчим бігом, гімнастикою, плаванням тощо. Він першим поставив питання щодо правильного дозування фізичних навантажень залежно від статі, віку й фізичного розвитку, а також намагався визначити показання та протипоказання відносно застосування фізичних вправ.

Медико-педагогічні контроль - це дослідження, які проводять лікар зі спортивної медицини і тренер педагог (чи реабілітолог) безпосередньо під час проведення тренувального заняття з метою оцінки впливу фізичних навантажень на організм людей, які займаються фізичною культурою і спортом або проходять курси реабілітації.

Медико-педагогічний контроль є основною частиною комплексного, поглибленого медичного обстеження фізкультурників та спортсменів. За допомогою цих спостережень можна вирішувати найрізноманітніші завдання, які однаковою мірою цікавлять лікаря, тренера чи реабілітолога. Найважливішим завданням медико-педагогічного контролю є отримання свідчень про загальний вплив на організм навчально-тренувальних занять (НТЗ), що дає можливість визначити ступінь відповідності фізичних навантажень функціональним можливостям спортсменів, а отже, коригувати тренувальний процес. Робота спортивного лікаря з тренером дозволяє також визначити рівень спеціальної тренованості спортсменів.

Основними задачами медико-педагогічного контролю є:

1. Оцінка санітарно-гігієнічних умов проведення тренувальних занять та змагань.

2. Оцінка відповідності засобів і методів фізичного виховання, які застосовують у педагогічній роботі тренера чи реабілітолога, віковим особливостям і рівню рухової підготованості осіб, які займаються фізичними навантаженнями.

3. Визначення об'єму та інтенсивності тренувальних навантажень та їх відповідність функціональним можливостям організму.

4. Визначення функціонального стану і рівня тренованості спортсмена.

5. Оцінка змін у стані здоров'я спортсмена.

6. Оцінка й вибір педагогічних, медичних та психологічних засобів і методів відновлення (реабілітації) фізкультурників та спортсменів.

Успішне проведення медико-педагогічного контролю можливе тільки за наявності взаєморозуміння та підтримки, хорошого контакту між лікарем і тренером.

Існують різні форми організації медико-педагогічного контролю, які можна класифікувати так:

- безпосередньо на тренувальному занятті;

- до тренувального заняття і через 20-30 хвилин після нього;

- дослідження періоду відновлення через 4-6 годин, 24-48 годин після

тренування;

- дослідження в день тренування (вранці та ввечері);

- дослідження по мікро циклах (тижневих, місячних);

- дослідження після відпочинку.

Характеристику цих форм організації медико-педагогічного контролю знаходимо в аналізі існування таких форм лікарського контролю (ЛК):

1. Оперативний ЛК передбачає оцінку термінового тренувального ефекту (тобто змін, які виникають під час тренування та через 20-30 хвилин після нього).

2. Поточний ЛК передбачає оцінку відставленого тренувального ефекту (змін в організмі, які виникають на більш пізніх фазах відновлення).

3. Етапний ЛК, відповідно, передбачає оцінку кумулятивного ефекту (тобто змін у функціональному та психофізіологічному стані, фізичній працездатності, тренованості, як правило, у річному тренувальному циклі).

Під час проведення медико-педагогічних спостережень можуть бути використані різні за арсеналом медичні методи та засоби дослідження. Вибір їх залежить від поставлених завдань медико-педагогічного контролю, форм їх організації, а також від тих можливостей, які мають лікар, тренер чи реабілітолог.

Усі методи можна розділити на дві групи: прості та складні. До простих медичних засобів, які не потребують складного обладнання та високої вартості, а також спеціально підготовленого для цього персоналу, належать: анамнез, візуальні спостереження за зовнішніми проявами втоми, визначення ЧСС і АТ, вимір ваги тіла, деяких показників, які характеризують функціональний стан серцево-судинної, дихальної, нервової та нервово-м'язової систем, а також проведення проб з фізичними навантаженнями

Відповідно, до складних медичних засобів належать інструментальні методи дослідження: електрокардіографія, полікардіографія, спірографія, електроміографія, хронаксіметрія, міотонометрія, газометрія, телерадіометрія тощо.

Медико-біологічний контроль служить для отримання інформації про стан здоров'я, фізичний розвиток, функціональні можливості та індивідуальних особливостях кожного волейболіста і вироблення пропозицій для більш успішного вирішення завдань підготовки волейболістів.

У процесі медико-біологічного контролю застосовуються наступні методи: анатомо-морфологічне обстеження; пульсометрія; вимірювання артеріального тиску; електрокардіографія, визначення фізичної працездатності (за тестом PWC170, тестуючі вправи та ін); точність відтворення м'язових зусиль; тремографія; теппінг-тест; час реакції на світловий подразник: простий, складної, на об'єкт, що рухається; оцінка коротких інтервалів часу; визначення пропускної здатності зорово-моторної системи; біохімічні методи (визначення в крові сечовини, лактату, глюкози, гемоглобіну, в сечі білка і ін.)

У практиці спорту високого ґатунку під час проведення МПС фахівці надають перевагу саме складним інструментальним методам діагностики. Це пов'язано з тим, що перебіг захворювань у спортсменів та зміни у їхньому функціональному стані, на відміну від осіб, які не займаються спортом, мають прихований характер, а деякі передпатологічні стани, як, наприклад, перенапруження серця, не завжди виражені в поганому самопочутті - вони можуть бути виявлені тільки за допомогою спеціальних методів дослідження.

Але не варто забувати і про більш прості методи дослідження, адже саме опитування чи візуальне спостереження можуть дати тренерові й лікарю загальне уявлення про функціональний стан організму, а також дозволять за зовнішніми ознаками визначити ступінь утоми.

Під педагогічним контролем у спорті слід розуміти 'сукупність способів отримання інформації про направлення і причини морфологічних і функціональних змін, що відбуваються в організмі конкретного спортсмена (В. В. Петровський).

Основне завдання контролю полягає не в тому, щоб фіксувати ті або інші недоліки в різних видах підготовки спортсмена, скільки в вмінні на основі отриманої інформації своєчасно вносити корективи, що сприяють ефективній підготовці.

За останні роки в навчально-тренувальному процесі волейболістів зросла роль педагогічного контролю. Необхідність підвищення його ефективності викликана зростанням вимог до різних сторін підготовки гравців. Дані педконтроля дозволяють стежити за виконанням намічених планів підготовки спортсменів, визначити ефективність використовуваних засобів і методів, знаходити нові шляхи для вдосконалення навчально-тренувального процесу.

Таким чином, враховуючи актуальність питань, пов'язаних з педагогічним контролем в процесі підготовки волейболістів, особливу увагу набувають питання:

* оцінка ефективності застосовуваних засобів і методів;

* вибір показників і обгрунтування контрольних нормативів для оцінки

різних сторін підготовки спортсмена;

* виявлення динаміки спортивних результатів і прогнозування

досягнень гравців;

* відбір талановитих спортсменів.

Ефективність педагогічного контролю у спорті має безпосередній вплив на якість управління тренувальним процесом. Відомо, що управління тренувальним процесом включає в себе три стадії: збір інформації, її аналіз і планування.

У ході підготовки тренер повинен зібрати різноманітну інформацію про фізичний стан спортсмена, про його техніко-тактичної майстерності, про рівень розвитку вольових якостей, про навантаження і т. п. Крім цього, тренер повинен постійно зіставляти показники техніко-тактичної майстерності, з результатами тестування і даними про навантаження. Тільки так можна підібрати найбільш ефективні для кожного з них або команди в цілому засоби і методи тренування.

Педагогічний контроль здійснюють в процесі тренувальних занять і змагань. Ці два розділи контролю доповнюють один одного. У процесі тренувальних занять педагогічний контроль здійснюється за наступними пунктами:

- Контроль за ставленням займаються до тренувального процесу;

- Контроль за застосовуваними засобами тренування;

- Контроль за ефективністю засобів тренування;

- Контроль за станом тренованості.

У підготовці спортсменів-волейболістів важливе значення має планування готовності гравця (команди) на рівень вищих спортивних досягнень. При цьому тісним чином повинні бути взаємопов'язані організація і система оцінки ефективності процесу підготовки.

Планування та організацію тренувального процесу необхідно розглядати в єдності. Контроль в даному випадку виступає як оперативне управління, що забезпечує підготовку спортсмена у відповідності з наміченим планом. При цьому одним з критеріїв оцінки буде являтися ступінь відповідності отриманих результатів з наміченими планами і подальшим коректуванням.

В даний час у багатьох видах спорту, і в тому числі в волейболі, для підготовки тренувальних програм використовують аналіз результатів комплексного контролю.

Комплексний контроль являє собою систему, яка включає поглиблене медичне обстеження, поетапне комплексне обстеження, поточне обстеження та обстеження змагальної діяльності гравців.

Для здійснення педагогічного контролю застосовуються наступні методи:

1. Педагогічні спостереження.

2. Аналіз і синтез даних педагогічного контролю.

3.Оцінка результатів тренувального процесу та змагальної діяльності гравців.

4. Бесіди, опитування.

Метод педагогічного спостереження застосовується тренерами в процесі занять і змагань. Вони ведуть спостереження за поведінкою гравців, їх активністю, емоційним станом, за тим, як вони переносять тренувальні та змагальні навантаження.

Метод аналізу і синтезу - основний метод педагогічного контролю. Ефективне використання даного методу має саме безпосередній вплив на якість управління тренувальним процесом. Від точності аналізу даних педагогічних спостережень і від правильності прийнятих тренером рішень залежить вдосконалення процесу підготовки.

Метод оцінки результатів підготовки рекомендують для визначення якісних зрушень у займаються. У більшості випадків оцінювання різних видів підготовки спортсменів будується на об'єктивних показниках з використанням різних приладів, відеомагнітофонів, кіно, контрольних вправ за видами підготовки, контрольних завдань в змаганнях. У тих випадках, коли які-небудь показники не піддаються об'єктивної оцінки, використовують метод експертних оцінок. Звичайно застосовується п'ятибальна система оцінок.

Тестування є найбільш поширеним способом педагогічного контролю над процесом спортивної підготовки. Особливо багато зроблено тестів для оцінки фізичної та технічної підготовленості спортсменів. Це опубліковано В.І. Зациорский, М.А. Годік, ще в 1964 році, у А.І. Бєляєва, Є.В. Фоміна в 1982 році, Ю.Н. Клещева, А.Г. Айріяну в 1985 р. та ін.

Відомо, що початковий і найбільш важливий етап створення системи комплексного контролю пов'язаний з вибором та обгрунтуванням тестів. При складанні програми тестування необхідно визначити: які тести необхідно використовувати для оцінки підготовленості спортсменів; скільки потрібно тестів, щоб отримати потрібну достовірну інформацію для планування навчально-тренувальної роботи.

Крім педагогічного та медико-педагогічного контролю (МПК) за тренувальними заняттями тренеру важливо самому знати та навчити фізкультурному самоконтролю, який, не може замінити лікарського контролю, але є цінним доповненням до нього.

Самоконтроль - це самостійні регулярні спостереження за допомогою простих і доступних прийомів за станом свого здоров'я, самопочуттям, фізичним розвитком, впливом на організм фізичних і розумових навантажень.

Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо. Для обліку самоконтролю треба завести спеціальний зошит, в якому занотовувати всі дані. Дані самоконтролю час від часу аналізуються разом з інструктором, тренером, лікарем.

Використовуючи систематичний самоконтроль разом із веденням щоденника, можна визначити ступінь м'язових і нервово-психічних навантажень, утоми, достатності часу для відновлення, а також за допомогою яких засобів можна досягти найбільшої ефективності реабілітаційних заходів; наскільки є результативними окремі методи корекції виявлених порушень у функціональному стані та працездатності.

Самоконтроль функціонального стану передбачає уважне ставлення до свого організму кожного спортсмена, встановлення адекватності власних можливостей до виконання певного фізичного навантаження. Проведення систематичних самостійних спостережень та їх аналіз допомагають спеціалістам із фізичної реабілітації попередити розвиток перенапруження, раціонально будувати руховий режим тощо. Тому для тих хто застосовує самоконтроль, необхідно знати, що його треба здійснювати систематично і тривалий час. Вибіркові спостереження не дають характеристики функцій і не є ефективними.

1.2 Вікові анатомо-фізіологічні особливості підлітків

Вікові особливості організму в значною мірою зумовлюють утримання і методику фізичного виховання. З урахуванням віку здійснюється добір засобів, визначаються допустимі навантаження, нормативні потреби. Підлітковий вік характеризується поступальним розвитком організму. Особливостями цього віку є поступове збільшення розмірів тіла, розширення пристосувальних можливостей організму. Формування скелета закінчується основному до 17-18 років. У віці 15-16 років особлива увага викладача фізичного виховання має бути повернена на формування правильної постави та розвитку стопи. Чим повноцінніша постава, тим кращі краще умови для функціонування внутрішніх органів організму в цілому. Зростання тіла узгоджується з змінами у будову кісткової системи. Надмірні фізичні навантаження можуть призвести до затримки зростання. З віком збільшується відносна частка м'язів у загальній вазі тіла. Вага тіла продовжує зростати приблизно до 25 років. Вага м'язової маси до ваги тіла у підлітків 15 років становить 32,6%. Нервові процеси в цей час вирізняються великою рухливістю. Сила збуджувальних процесів переважає над гальмовими процесами. У віці 11-18 років відзначається посилене збільшення серця. Лінійні розміри серця до 15-17 років збільшуються втричі. Обсяг порожнин серця в 13-15 років становить 250 см3 .Якщо протягом семи років (від 7 до 14) його обсяг зростає на 30-35%, то за чотири роки (від 14 до 18) - на 60-70%. Збільшення ємності порожнини серця випереджає збільшення просвітів судин. Серце нерідко «не встигає» за збільшенням загальних розмірів тіла. Частота серцевих скорочень у віці 15 років становить 76 ударів в хвилину. У забезпеченні постачання тканин киснем важливим є швидкість кровоплину. Час кругообігу крові в 14-16 років становить 18 с. Для зміцнення серцево-судинної системи важливе значення має різнобічна фізична підготовка, суворе дозування і поступове підвищення фізичних навантажень, систематичність занять фізичними вправами. З віком відбуваються зміни й у дихальної системі зі зростанням тіла потреба у кисні зростає й органи дихання працюють напружено. Так, хвилинний обсяг дихання в 14-річного підлітка становить на 1 кг ваги 110-130 мл, дорослого ж тільки лише 80-100 мл. Функціональні можливості апарату дихання ще не досить досконалі. Життєва ємність легень і максимальна легенева вентиляція менше, ніж в дорослих. Обсяг вентиляції становить 14-16 років - 45 л. Особливо велика роль фізичного виховання у розвитку дихального апарату. Викладач повинен брати до уваги правильне формування і підвищення рухливості (екскурсії) грудної клітини, зміцнення дихальних м'язів. Учнів необхідно навчити правильно дихати і допомогти їм набути навички грудного і діафрагмального (черевного) дихання. Треба враховувати, що успішний розвиток дихальної системи відбувається у єдності із розвитком інших систем організму, що у різні вікові періоди пред'являються різні вимоги до розвитку фізичних якостей. Розвиток тих чи інших фізичних якостей слід розглядати не лише з погляду вдосконалення рухових здібностей, а й обов'язково з точки зору забезпечення нормального перебігу процесу фізичного розвитку та підвищення функціональних можливостей підростаючого організму. Рівень розвитку фізичних якостей і рівень пристосовуваності організму до фізичних навантажень на швидкість, силу, гнучкість залежить від вікових особливостей організму. Високі показники гнучкості і швидкості може бути досягнуто до 18 років, сила м'язів збільшується до 20 років і більше; високий рівень витривалості спостерігається зазвичай до 23-25 років. Вправи на витривалість у віці 15-16 років необхідно суворо дозувати. У віці 15-16 років спостерігається значне збільшення м'язової є і вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумова розвитку сили. Однак у заняттях з учнями цього віку слід утриматися від силових вправ з граничними навантаженнями, оскільки умови розвитку сили створюються пізніше. Індивідуальні особливості фізичного розвитку учнів визначаються за даними медичного контролю. Фізіологічні можливості учнів одного віку можуть істотно відрізнятися. Тож у процесі фізичного виховання важливий індивідуальний підхід. Залежно від методичної організації, від обсягу, інтенсивності виконання та інших умов одні й самі вправи можуть надавати різний тренувальний ефект. Виходячи з цього засоби фізичної підготовки систематизують до груп з їхнім переважним значенням на вирішення конкретних педагогічних завдань. Для розвитку важливих фізичних якостей, застосовують вправи на швидкість, силу, загальну, швидкісну і силову витривалість, на координацію рухів та інші. Це переважно вправи з основ гімнастики, з різних видів легкої атлетики, спортивних ігор, важкої атлетики та ін. Щоб сформувати й постійно вдосконалювати допоміжно-прикладні навички застосовують природні рухи (стрибки, метання, лазання, плавання), вправи з прикладного туризму та ін. Підвищити стійкість організму до несприятливих генотоксичних впливів довкілля можна, застосовуючи відповідні вправи, що вдосконалюють певну якість, та одночасно надають неспецифічний тренувальний ефект. [16]

1.3 Фізичні якості та їх розвиток у середньому шкільному віці

Фізичні якості-це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Розвиток рухових (фізичних) якостей полягає в тому, щоб у процесі занять фізкультурою розвивати в учнів швидкість, силу, спритність, витривалість. Цей процес тісно пов'язаний з формуванням рухових навичок і зумовлений обсягом і характером рухової активності дитини. У підлітковому віці здійснюється формування організму. Здійснюване в нерозривному зв'язку навчання фізичним вправам має сприяти ефективному прояву тих фізичних якостей, у розвитку яких були сприятливі вікові передумови. Педагогічний досвід говорить про те, що навіть за умови двох уроків фіз. виховання на тиждень можна домогтися позитивних успіхів у розвитку в учнів основних рухових якостей. Передусім слід сприяти розвитку швидкості, швидкісно-силових якостей, гнучкості, спритності, і загальної витривалості. Кожна фізична вправа сприяє у тій чи іншій мірі розвитку всіх, і деякі - лише певних фізичних якостей учнів. У процесі розвитку швидкості рухів необхідно всебічно підвищувати функціональні можливості організму, що визначають швидкісні характеристики у різних видах рухової діяльності. Для підлітків бажана пізніша спортивна спеціалізація при попередній фізичній підготовці протягом кількох років. Недоцільно передчасно починати швидкісну вузьку підготовку. Щоб досягти певних позитивних успіхів у розвитку швидкості рухів, краще використовувати переважно швидкісно-силові і силові вправи.

Для покращання рухової реакції, зазвичай, використовують вправи, які потребують миттєвої реакції, сигналу, зміни ситуації. Основний засіб розвитку швидкості - вправи, з максимальною швидкістю. Наприклад, подолання невеликих відстаней, біг з прискоренням на 50-60 м, зі старту і відразу на 30-50 м, біг на 60, 100 і 200 м, естафетний біг, спеціальні бігові вправи, біг по піщаному грунту; біг вгору та ін. Довжина подоланої відстані дистанції має бути такою, щоб швидкість не знижувалася до кінця; рухи виконують з граничною швидкістю; інтервали відпочинку між спробами роблять такі великі, щоб забезпечити повне відновлення сил. Швидкість значною мірою обумовлена високим рівнем динамічної («вибухової») сили учня, тому вправи на швидкість необхідно залучити при змінних ситуаціях та формах. Основний метод розвитку швидкості - комплексний, сутність якого в систематичному застосуванні рухливих і спортивних ігор, ігрових вправ, і навіть комплексів спеціальних підготовчих вправ. Іншим ефективним методом розвитку швидкості є метод повторного виконання вправи - швидкісно-силового (без обтяження і з обтяженням), з граничною і майже граничною швидкістю, в полегшених умовах). Значне місце у системі фізичного виховання учнів має бути відведено розвитку м'язової сили.

Для розвитку м'язової сили та силової витривалості рекомендується кругове тренування. Коло (цикл) може складатися з таких вправ: стрибки через гімнастичні лави (3-4 рази), присідання до рук, переходи з стану лежачи у стан сидячи і навпаки з набивным м'ячем за головою, стрибки двома ногах через 2-3 бар'єра та інші вправи. На вправи витрачають приблизно 15 хв - три-чотири кола (цикли). З розвитком сили і силової витривалості збільшують кількість повторень і водночас ускладнюють вправи. Крім цього, періодично можна збільшувати тренувальні навантаження: підвищувати вагу обтяження, збільшувати число підходів до снаряду та інших.

Розвиток загальної витривалості має важливе значення для всебічної фізичної підготовленості учнів. Головний засіб розвитку загальної витривалості - тривалий малоінтенсивний біг. Він створює сприятливі передумови підвищення функціональних меж усіх систем органів, забезпечує високу злагодженість у їхній роботі. Допустимі навантаження при бігу на одному занятті для юнаків 15-16 років сягають 10 км. Інші ефективні засоби розвитку витривалості - різні циклічні вправи (лижні гонки, ковзанярський спорт, веслування, велоспорт), в тому числі рухливі спортивні ігри. Спеціальну витривалість розвивають у двох напрямах. Якщо загальна витривалість розвивається переважно шляхом застосування вправ циклічного характеру, то спеціальна - у вигляді тих видів вправ, у яких спеціалізується учень. Інша особливість у тому, що вправи при розвитку спеціальної витривалості виконуються з інтенсивністю, відповідною змагальній чи близькою до неї.

Основні завдання спритності у учнів - оволодіння новими руховими навичками, вміннями і удосконалення здібності ефективно перебудовувати рухову діяльність за зміни обставин. Тому розвиток спритності передбачає, по-перше, розвиток здібності освоювати координаційно-складні рухові дії, по-друге, здатності перебудовувати рухову діяльність у відповідності з вимогами раптово мінливих обставин. Засобами розвитку спритності служать стрибки, вправи з рівноваги з додатковими завданнями (перетаскування предметів, переступання через предмети), різноманітні метання, вправи, що потребують високої координації рухів. Корисні також вправи у складних умовах (біг з подоланням перешкод, рівноваги та ін.). Зміна навантажень, вкладених у розвиток спритності, є у основному шляху поступового підвищення координаційних труднощів. У цьому треба використовувати методичні прийоми, стимулюючі складніший прояв координації рухів: застосування незвичайних вихідних положень, дзеркальне виконання вправ, зміна способів виконання вправ, ускладнення вправ додатковими рухами та інших. Оцінюючи ступень спритності учнів можна використовувати такі критерії: координаційну складність виконання рухового завдання (наприклад, подолання відстані з перешкодами); точність виконання руху (якість виконання підйому махом на гімнастичних брусах); час, витрачений на освоєння руху (навчальний час, витрачений на оволодіння певною гімнастичною комбінацією). Найбільш сприятливі можливості для спритності в підлітковому віці, коли організм учнів більш пластичний, ніж у наступні періоди розвитку.[5]

1.4 Розвиток швидкісно-силових якостей у волейболі

Волейбол - ациклічна командна гра, де м'язова робота носить швидкісно-силовий, точно - координаційний характер. При малих розмірах і обмежень щодо м'яча, виконання всіх технічних і тактичних елементів вимагає точності і цілеспрямованості рухів.

Великий внесок в теоретичне вивчення причин порушення відносної рівноваги між захисними і нападаючими діями внесли В.А. Осколкова, М.С. Сунгуров, Ю.Д. Железняк. Цілий ряд робіт присвячений дослідженню методів і засобів підвищення нападаючого потенціалу / Беляєв А.В., Паткин В. та ін. Гру у волейбол слід розглядати як єдине ціле і вирішувати питання підготовки волейболістів шляхом комплексного підходу, не зменшуючи при цьому значення жодного з компонентів підготовки. Вирішення будь-якої проблеми в цій області неможливе без всебічного вивчення і аналізу навчально-педагогічної, фізіологічної, психологічної сторін підготовки кваліфікованих волейболістів.[8,9]

У оволодінні прийомами гри в захисті можна виділити два напрями: скорочення латентного часу і вдосконалення рухової структури дії - техніка виконання прийому /Келлер В.С./. Тому у волейболістів в процесі навчально-тренувальної роботи повинен створюватися певний запас міцності у виконанні технічних прийомів: нападаючого удару - в 2 - 3 рази, подачі - в 8 -10 разів, прийому нападаючих ударів - в 6 - 8 разів, передачі - в 7 -10 разів, блокування - в 2 - 3 рази /Фідлер М./.

У цілому під технікою гри в спорті розуміють систему раціональних дій, направлених на досягнення високих спортивних показників.

У волейболі техніка гри розглядається як комплекс спеціальних прийомів і способів, необхідних волейболістові для успішної участі в грі /Айріянц А.Г./. В умовах ігрових ситуацій гравці виконують різноманітні дії в обороні і нападі . Так, тільки у волейболі існує 17 основних прийомів гри і безліч способів їх виконання. В інших видах спорту налічується велика кількість спеціалізованих дій: у футболі - 640; у вольній боротьбі - більше 200, класичній - близько 100. Великий набір технічних засобів у волейболі при виконанні прийому м'яча після нападаючих ударів обумовлюється застосуванням різних напрямів в удосконаленні захисних дій. Представники одного з напрямів вважають, що спортсменові досить оволодіти обмеженим колом прийомів гри, оскільки всі прийоми вивчити неможливо, і немає у цьому необхідності /Донской Д.Д./. Змагання необхідно вести по заздалегідь відомим тактичних схемах /Амалін М.Е., Івахін Є.І., Хомутов М.І./[4].

Рухові дії волейболістів полягають в безлічі блискавичних стартів і прискорень, в стрибках, у великій кількості вибухових ударних рухів при тривалому, швидкому і майже безперервному реагуванні на обставини, що змінюються, що пред'являє високі вимоги до фізичної підготовленості волейболістів.

Якісно новий рівень розвитку волейболіста вимагає нового рівня розвитку фізичних якостей спортсмена (зміни правил, комплектування команд високорослими гравцями; підвищення атакуючого потенціалу за рахунок швидких переміщень і підвищеної швидкості виконання технічних прийомів з використанням всієї довжини сітки). Сучасні вимоги для досягнення максимальних результатів у волейболі висувають певні зміни в підготовці волейболістів.

Будь-які рухи людини - це результат узгодженої діяльності Ц.Н.С. і периферійного апарату, зокрема нервово-м'язової системи. Без прояву м'язової сили ніякі фізичні вправи виконати неможливо. У спеціальній літературі є декілька визначень м'язової сили як рухової якості. Так , В.М. Зациорський [10] під силою розуміє здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти їм за рахунок м'язової напруги.

Швидкісно-силові здібності характеризуються можливістю прояву людиною граничних або навколо межових зусиль в найкоротший проміжок часу, при збереженні оптимальної амплітуди рухів.

В.В. Кузнєцов виділяє наступні методи силової підготовки:

1.Загальна силова підготовка, методи короткочасних зусиль, 'повністю', повторний, інтервальний, круг.

2.Різностороння цілеспрямована силова підготовка

3.Спеціальна силова підготовка синтетичної і аналітичної дії.[18]

У Ю.В. Верхошанського [3] методи розвитку спеціальної сили систематизовані за чотирма пунктами: розвиток абсолютної, швидкої, вибухової і реактивної здатності, силової витривалості.

В.М. Зациорський [10] виділяє наступні методи створення максимальної силової напруги: повторні, максимальні і динамічні зусилля. Тренувальний ефект, на його думку, досягається величиною обтяження.

Як відзначають Ю.В. Верхошанський і В.В. Ковальов [3] при розвитку силових якостей важливо орієнтуватися на наступні положення:

-ефективність окремих силових вправ (кумулятивний тренувальний ефект) визначається за станом приросту сили відповідних м'язових груп;

-вдосконалення силових якостей здійснюється як за рахунок перенесення силового тренувального ефекту із загальнопідготовчого на спеціально - підготовчі і змагальні вправи, так і за рахунок кумуляції засобів силових дій з різним тренувальним ефектом;

-тренувальні силові дії повинні бути оптимальними, оскільки об'ємні і тривалі силові навантаження істотно знижують швидкість рухів і здібність до прояву вибухових зусиль.

У теоретичному плані в спеціальній літературі з волейболу [5, 9] немає обгрунтованої системи поглядів, що регламентує швидкісно-силову підготовку з урахуванням віку, статі, спортивної кваліфікації волейболістів, періодів річного циклу тренування. У багатьох підручниках і навчальних посібниках автори [10, 12, 13] взагалі не розглядають швидкісно-силову підготовку як самостійний розділ підготовки волейболістів. Вони виділяють різні її складові: спеціальну швидкість; силу; витривалість; координаційні здібності - і пропонують засоби і методи їх реалізації. Ще не визначені спеціальні комплекси засобів і методи тренування, направлені на вдосконалення швидкісно-силових якостей волейболістів, відсутні зведення про норми навантажень для спортсменів різного віку і кваліфікації [1, 8].

Можливість вирішення цих завдань бачиться в індивідуалізації і спеціалізації засобів і методів підготовки, оптимізації співвідношення об'ємів фізичної і технічної підготовки на основі обліку вікових особливостей стану і підготовленості юних волейболістів [14].

Навчання вузькому колу рухових навиків ведення змагань, використання тільки заздалегідь вироблених, навмисних ситуацій в умовах спортивної гри вельми прагматичне /Железняк Ю.Д., Келлер В.С./ [7,8,9]. Результати численних досліджень свідчать про доцільність оволодіння великою кількістю різноманітних технічних засобів і способів, необхідність розвивати здібності і навики діяти в конкретних ситуаціях змагань, які в даний момент найбільш прийнятні і ефективні /Айріянц А.Г., Дьячков В.М., Піменов М.П./. Аналізуючи дії висококваліфікованих спортсменів, можна зробити вивід, що декількома, навіть завченими досконало, діями не можна досягти високих результатів в спорті /Демчишин А.П., Железняк Ю.Д./. Інша справа, коли є декілька улюблених дій /Келлер В.С./ або комплекс прийомів, якими доводиться користуватися в грі частіше [7,8,9,13].

При вивченні окремих прийомів гри використовують лінійний і фронтальний методи. Суть лінійного методу полягає в тому, що до оволодіння подальшим прийомом приступають після твердого освоєння попереднього. При фронтальному методі окремі прийоми вивчаються одночасно /Клещев Ю.М., Фурманов А.Г./. Крім того, використовуються методи: цілісного навчання; розчленований; повторний; ускладнення і утруднення завдань; виконання вправ з опором; зв'язаний; змагання /Айріянц А.Г., Кравцов Ю.І./.

Застосовуються також управління, розпорядження, світлове і звукове лідирування, зорові і звукові сигнали, зорові орієнтири: методи термінової інформації; кругове тренування; методи наочності; виконання прийомів гри на тлі стомлення організму; ігровий метод; аналіз виконаних рухів; спеціальні завдання по техніці в учбовій грі /Айріянц А.Г., Железняк Ю.Д./.

Процес технічної підготовки проходить чотири етапи:

-ознайомлення з розучуваним прийомом;

-вивчення прийому в спрощених умовах;

-вивчення прийому в ускладнених умовах;

-закріплення прийому в учбово-тренувальній грі /Портних Ю.І., Чехов О.С., Чумаков П.А./.

Сам процес гри без якого не можна будувати урок, припускає необхідність наявності умінь в техніці простої подачі (нижньою бічною) і прийому м'яча (прийом знизу двома руками). Тому і початкове навчання пов'язане з освоєнням цих двох способів техніки. Дещо пізніше починають освоювати техніку верхньої передачі і нападаючого удару. Одночасно з розучуванням нападаючого удару (за принципом позитивного перенесення) освоюється верхня пряма подача, в техніці виконання якої багато загального з технікою ударного руху нападаючого удару. Останньою починає освоюватися техніка блокування. Далі процес навчання йде по шляху розучування різних способів виконання кожного з прийомів [15].

Вдосконалення техніки відбувається з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Це необхідно, по-перше, для максимального використання позитивних індивідуальних особливостей спортсмена і, по-друге, для визначення ігрової функції волейболіста. Після визначення ігрової функції техніку удосконалюють вже з урахуванням цієї функції [12]. При цьому основним методом вдосконалення техніки кваліфікованих спортсменів є використання цілісного методу виконання вправи. Біомеханічний аналіз спортивних вправ показує, що в кожному з них використовується в більшій або меншій мірі балістичний характер роботи м'язів. Особливо треба бачити це в провідних рухах, що визначають успіх спортсмена, і відповідно покращувати балістичні можливості м'язових груп і їх вольове використання. Для цього застосовуються такі вправи, в яких головним є: вольове акцентування пружних рухів, використання інерції. Подібний ефект може досягатися опором амортизатора, пружини. Ці рекомендації особливо корисні для навчання і вдосконалення ударних рухів. Слід враховувати і наступні положення, характерні для ударних рухів. Відомо, що існує негативне і позитивне перенесення між окремими фізичними якостями, між руховими навиками і між якостями і навиками. Так, наприклад, в антагоністичних відносинах знаходяться точні рухи, що вимагають тонкого диференціювання, з силовими вправами, що гіпертрофують м'язи спортсмена. А вправи на витривалість негативно позначаються на швидкісно-силових проявах якостей [15].

Як відзначав Н.Г.Озолінь[5], особливо разючий ефект від використання відмінностей у відчуттях, що виникають при виконанні вправи в звичайних умовах і полегшених або виконання вправи у важчих умовах. Л.П.Матвєєв вважає [16], що ні вдосконалення рухових навиків, ні розвиток фізичних здібностей взагалі немислимі поза постійною опорою на чіткі відчуття, сприйняття, наочні уявлення. І хоча першорядну роль в здійсненні принципу наочності відіграють безпосередньо контакти з дійсністю, разом з тим не можна недооцінювати опосередковану наочність. Іноді вона виявляється не менше, а навіть більш дохідливою, ніж пряме сприйняття. Мова йде, зокрема, про пояснення деталей і механізмів рухів, що насилу піддаються безпосередньому спостереженню або взагалі прихованих від нього. Тут незаперечну перевагу має використання персональних комп'ютерів, на яких можна вирішувати абстрактні завдання.

Слід врахувати, що основний шлях вдосконалення рухових дій спортсмена - це вдосконалення великого 'набору' рухів, формування яких здійснюється в ході різних детерміновано-імовірнісних варіативних ситуацій, наближених до умов змагань. У зв'язку з цим є три шляхи вдосконалення спортивної техніки. Перший пов'язаний з уточненням (поліпшенням) координаційної структури рухів. Другий співвідноситься з вдосконаленням спортивної техніки за рахунок розширення рухового потенціалу спортсмена і, нарешті, третій напрям вдосконалення спортивної техніки зв'язаний з її надійністю і перешкодостійкістю дії збиваючих чинників [13, 14].

Таким чином, залежно від рівня спортивно-технічної підготовленості спортсмена слід будувати учбово-тренувальну роботу з урахуванням одного або декількох напрямів у вдосконаленні техніки. Слід також враховувати, що у волейболі важлива фінальна частина ударного руху при виконанні нападаючих ударів, оскільки вона визначає результативність рухової дії, тобто рух ланок ударної руки, безпосередньо перед контактом з м'ячем і саме ударний рух [14,19].

Серед технічних засобів навчання ударним рухам, використовуваних в ігровій обстановці слід виділити: а) різного роду м'ячі з траєкторією польоту, що змінюється; б) пристрої з примусовою фіксацією частин тіла спортсмена; у) захисні рукавички, що обважнюють, для тренування ударів і кидків. В цілому ж вищезгадані пристрої мають ряд недоліків, які не дозволяють повною мірою використовувати їх в ігровій обстановці, що вимагає розробки нових тренажерних пристроїв і пристосувань для навчання і вдосконалення ударних рухів.

Особливе місце в навчанні юних волейболістів займає розвиток швидкісно-силових здібностей. Швидкісно-силові здібності є свого роду з'єднанням силових і швидкісних здібностей. У основі їх лежать функціональні властивості м'язової і інших систем, що дозволяють здійснювати дії, в яких разом із значною механічною силою потрібна і значна швидкість руху. Слід мати на увазі, що зовні проявляються в рухових діях сила і швидкість за деяким винятком зв'язані зворотньопропорційно. Одна з причин такого співвідношення закладена у внутрішніх механізмах м'язового скорочення, тобто максимальні параметри напруги м'язів досягаються лише при відносно повільному їх скороченні, а максимальна швидкість рухів - лише в умовах того, що їх мінімально обтяжило. Деякі з проявів швидкісно-силових здібностей отримали назву 'вибухової сили', тобто здатності по ходу руху досягати можливо великих показників сили, що зовні проявляється, в можливо менший час (оцінюється по градієнту сили або швидкісно-силовим індексом, який обчислюється як відношення максимальної величини сили, проявленої в даному русі, до часу досягнення цього максимуму) [19].

'Вибухова сила' - здатність долати опір з високою швидкістю м'язового скорочення [11]. 'Вибухова сила' має вельми істотне значення у ряді швидкісно-силових дій. Як основні засоби виховання швидкісно-силових здібностей застосовують вправи, що характеризуються високою потужністю скорочень. Для них типове таке співвідношення силових і швидкісних характеристик руху, при якому значна сила виявляється в можливо менший час [12].

З великого комплексу вправ для строго регламентованої дії на швидкісно-силові здібності використовують переважно ті, які зручніше регламентувати за швидкістю і ступеню обтяження . Велику частину таких вправ застосовують з нормованими зовнішніми обтяженнями, періодично варіюючи ступінь обтяження, оскільки багатократне повторення рухів з стандартним обтяженням, навіть якщо вони виконуються з максимально можливою швидкістю, поступово (передача в порівняно короткі терміни) приводить до стабілізації рівня м'язових скорочень, що лімітує розвиток швидкісно-силових здібностей. Щоб уникнути такої стабілізації, застосовують і варіюють додаткові обтяження і в тих швидкісних діях, які в звичайних умовах виконуються без зовнішнього обтяження або з стандартним обтяженням. Центральна методична проблема виховання швидкісно-силових здібностей - це проблема оптимального поєднання у вправах швидкісних і силових характеристик руху. В процесі виховання швидкісно-силових здібностей віддають перевагу вправам, що виконуються з тією найбільшою швидкістю, яка можлива в умовах заданого обтяження і при якій можна зберігати правильну техніку рухів (так звана контрольована швидкість); зовнішні ж обтяження лімітують в межах, що не перевищують в більшості випадків 30-40% від індивідуально максимального [12].

Встановлено, що використання комплексу спеціальних силових вправ з обтяженням вагою 30-50% від максимального сприяють значному підвищенню швидкісних здібностей (до 18%). Застосування обтяжень вагою 70-90% від максимального дає найбільший приріст силових здібностей (до 19%). Застосування обтяжень вагою 50-70% від максимуму приводить до пропорційного розвитку швидкісних, силових і швидкісно-силових здібностей. Причому використання цієї програми забезпечує стійке збереження досягнутого рівня швидкісно-силової підготовленості.

Разом з тим показана ефективність комплексного застосування засобів швидкісної і силової підготовки в одному занятті або в системі суміжних занять. Послідовне виконання вправ в комплексі з обтяженням 30% і 90% від максимальних є найбільш дієвим для розвитку 'вибухової сили' і супроводжується адаптацією організму до навантаження швидкісно-силової спрямованості.

У видах спорту швидкісно-силового характеру розвитку швидкості рухів сприяють і засоби, що розвивають силу м'язів. Цінність силових вправ для розвитку швидкості м'язових скорочень полягає ще і в тому, що добитися істотного збільшення швидкості за рахунок чистих швидкісних вправ важко, а завдання підвищення силових можливостей вирішується простіше. Проте, розвиток сили при цьому повинний проходити в умовах швидких рухів. Для цього використовують метод динамічних зусиль: максимальна силова напруга створюється за рахунок переміщення неграничного обтяження з найвищою швидкістю при повній амплітуді руху [19].

Дещо інший шлях розвитку швидкісно-силових здібностей пропонує А.Н. Лапутін [13]. Суть його полягає в тому, щоб при розвитку сили всіх скелетних м'язів людини використовувати філогенетичні і онтогенетичні реакції м'язової системи, що склалися в організмі, на природне поле тяжіння, обумовлене постійною дією сил гравітації. Сили всіх м'язових груп і умови їх скорочення також неоднакові, вони знаходяться в строгій відповідності з масою біоланок, що приводяться ними в рух. Даний спосіб заснований на використанні обтяжувачів для створення додаткового опору скороченню працюючих м'язів. Проте маса обтяження, яке застосовує спортсмен, природним чином розподіляється між відповідними м'язовими групами. Це означає, що на кожну м'язову групу доводиться рівно такий відсоток обтяження, який вона зазвичай випробовує при природній гравітації, підтримуючи в рівновазі ту або іншу процентну частину маси всього тіла. В цьому випадку обтяження не викликає порушень в координаційній структурі рухів. Таким чином, якщо додаткові обтяжувачі розташувати в області центрів мас біоланок, а величину кожного з них дозувати в строгому процентному співвідношенні з масами біоланок по відношенню до маси всього тіла і відповідно по відношенню до величини обтяження, то можна добитися того, що тіло людини буде знаходиться в природному полі сили тяжіння, тільки збільшеному по модулю.

У методиці розвитку швидкісно-силових якостей юних волейболістів необхідно використовувати неграничні зусилля (30-50% від максимальних) вправи, що проявляються при граничній швидкості виконання. При цьому не можна доводити до стомлення. Використовується також зв'язаний метод, який характеризується розвитком швидкісно-силових якостей в рамках структури технічного прийому або його ланок. Наприклад, виконання нападаючого удару з обтяженням на руках. Рекомендується використовувати і методи кругового тренування швидкісно-силової спрямованості і поєднання швидкісно-силової і технічної підготовки.

Не дивлячись на відмінності, багато спортивних ігор мають одну загальну межу: у структурі рухів є ударна дія із зовнішнього об'єкту. У всіх ударних рухах є загальне - це управління ударною дією, як попереднє, так і програмно-автоматичне у фазі удару.

Практичні методи тренування ударних рухів за допомогою нового засобу - біомеханічних верстатів засновані на явищі біомеханічного резонансу. Верстати дозволяють не тільки динамічно розвивати фізичні якості людини в оптимальному поєднанні, але на основі індивідуального біомеханічного спектру забезпечувати також досягнення заздалегідь заданих властивостей біомеханічного апарату людини [4]. Пропонований Агашиним Ф.К. [31] принцип вторинних ударів полягає у виконанні однієї заданої програми вторинними управліннями і корекціями з можливістю підключити свідомість в швидкоплинний процес шляхом розгортання цього процесу в часі. На цій основі розроблена, достатньо детально, методика тренування ударних рухів на верстатах, яка включає наступні методи.

1. Метод узагальненої динаміки. Мета цього методу - цілеспрямована оптимізація процесу отримання кінетичної енергії системи і ефективного її використання (достатній коефіцієнт корисної дії). Засоби реалізації методу - рух на верстатах, рух з тяжкістю і адекватним опором у всіх фазах руху в сповільненому, адекватному і прискореному темпі, з скороченою і збільшеною амплітудою і різною симетрією. Показано, що при ізометричному скороченні швидкість біохімічної реакції в п'ять разів менша, ніж при укороченні і відсутності вантажу. Ця обставина дозволяє спортсменові в ізометричних вправах дуже економно використовувати біохімічну енергію і таким чином підвищувати коефіцієнт корисної дії своїх дій і здійснювати відносне накопичення енергії.

2. Метод модельних і симетричних вправ. Метою справжнього методу є вироблення певних динамічних структур у всіх фазах, окрім фази ударів;

3. Метод масажних вправ. Завданням методу є впорядкування дії м'язів, а також забезпечення отримання спортсменом інформації від окремих вузлів системи з метою побудови і вдосконалення просторово-часових структур. Масажні вправи істотно відрізняються від масажу: вони проводяться при активному стані м'язів (при масажі м'язи розслаблені). Особливостями таких вправ є і те, що вони здійснюються в умовах невеликих переміщень, що імітують удар;

4. Метод змінного числа мір свободи. Можливі наступні варіанти:

а) у системи жорстким закріпленням ліквідовано декілька мір свободи, в останніх їй надана повна свобода.Цей варіант необхідний при руйнуванні непридатних динамічних структур спортсмена;

б) ліквідовані майже всі міри свободи. Ті, що залишилися дозволяють здійснювати певні рухи. Цей варіант необхідний при пошуку і побудові необхідних структур;

5. Метод комплексної динаміки. Завданням його є побудова певних динамічних і кінематичних структур у взаємодії.

Дослідження біомеханічних характеристик основної групи прийомів волейболу [12] і ударних рухів у волейболістів різних вікових груп [3] дозволило розробити комплексну програму навчання техніці рухів, побудовану за принципом 'дерева цілей'.

Дослідження нападаючого удару у волейболі дозволили встановити, що найближчі по координаційній структурі до нападаючого удару кидки набивних м'ячів вагою 1.5 кг однією і двома руками із-за голови, метання обважених тенісних м'ячів. Категорично не можна використовувати м'ячі вагою 5-10 кг, оскільки порушується координаційна структура, властива нападаючому удару. Тому вправи типу метання таких м'ячів з місця не відповідають нападаючому удару через значне збільшення часу роботи м'язів і порушення послідовності їх включення в роботу [17].

В результаті проведення експериментальних досліджень були визначені основоположні принципи оптимального алгоритму навчання точно-цільовим рухам: початковий рівень готовності до освоєння пропонованого руху, крок ускладнення подальшого завдання, необхідне число повторних дій для достатньої точності ураження цілі, швидкість навчання по кроках алгоритму і граничний рівень досягнення удосконалення в точних рухах [2].

Розділ 2. Методи й організація дослідження

2.1 Характеристика методів дослідження

В ході дослідження були використані медичні засоби, для вимірювання спортивної працездатності, такі як:

Пульсометрія (частота серцевих скорочень,ЧСС);

Спірометрія (ЖЄЛ, мл);

Проба Штанге (затримання дихання на видиху,с);

Проба Генчі (затримання дихання на вдиху,с);

Працездатність PWC170, кг/м/хв.

Пульсометрія. Частота серцевого скорочення (ЧСС) - найважливіший показники продуктивності серця (енергетичний компонент), а також вегетативного тонусу (інформаційно-активаційний компонент). Її зменшення в стані спокою - один з головних критеріїв вдосконалення функції вегетативного забезпечення. Техніка реєстрації ЧСС проста. Реєстрацію можна зробити шляхом підрахунку числа пульсацій артерій (променевої, сонної та ін.). Рівень і дінаміка серцевого ритму може використовують у ролі провідніх параметрів у багатьох тестах стану систем вегетативного забезпечення.

Спірометрія (ЖЄЛ, мл). Обєм повітря, який людина отримує під час максимального видиху, зробленого після максимального вдиху, називається життєвою ємністю легенів. Вона відображає функціональні можливості системи дихання і вимірюється за допомогою спірометра.

Для визначення ЖЄЛ треба повільно зробити вдих, взяти в рот мундштук, зажати ніс (носовим зажимом чи пальцями) і плавно рівномірно видихнути. Виміри ЖЄЛ повторити декілька разів з інтервалом 0,5 - 1 хвилина до тих пір, поки не буде оптимально два однакових результатів. Виміри таким чином величини ЖЄЕ називаються фактичною і виражаються в одиницях об'єму - міліметрах.

Під впливом систематичних занять фізичними вправами, або в групах підвищення спортивної майстерності ЖЄЛ поступово збільшується. Показник ЖЄЛ може змінюватися від ступеня тренованості, втоми, великої кількості випитої рідини тощо. Після помірного тренування спірометрія збільшується на 100 - 200 см3, при втомі зменшується на 200 - 500 см3.

Підвищення фактичної величини ЖЄЛ відносно належної вказує на високий стан легенів. Зниження ЖЄЛ більш ніж на 15% може вказувати на патологію легенів.

Тест PWC170 призначений для визначення загальної фізичної працездатності спортсмена, яка відповідає потужності фізичного навантаження, що виконується при частоті пульсу 170 уд / хв. Фізична працездатність (англ. РWC - фізична працездатність) - величина, пропорційна тій кількості механічної роботи, яку здатен виконати організм спортсмена з досить високою інтенсивністю; потенційна здатність людини проявити максимум фізичних зусиль в статичній, динамічної або змішаної роботі. Одиниця виміру кгм / хв..

Основні правила вимірювання та розрахунку результатів РWС170 за допомогою степ-тесту.

- в якості тестуючого інструменту можна використовувати гімнастичну лаву, але важливо регулювати її висоту так, щоб кут між стегном і гомілкою в момент зіткнення ноги зі сходинкою був близьким до прямого - близько 90 градусів;

- навантаження можна регулювати частотою підйомів, задаючи її з допомогою метронома або рівномірного постукування.

- частоту серцевих скорочень необхідно вимірювати відразу після закінчення роботи, у перші 10 секунд, а отриманий результат множити на 6, щоб привести до 1 хвилині.

- пульс в спокої не обов'язково реєструвати безпосередньо перед початком тестування. Навіть краще, якщо це буде величина, вимірювана неодноразово в спокійному стані. Сама по собі частота серцевих скорочень у спокої є непоганим індикатором загального стану організму і його потенційної працездатності: чим нижче пульс спокою, тим більше діапазон функціональних можливостей людини.

Функціональні проби - різні дозовані навантаження і впливи, які дозволяють оцінити функціональний стан організму в залежності від форми руху, потужності, тривалості і ритму роботи.

Під час виконання фізичних вправ частота дихання збільшується, пульс, стає глибшим і ритмічним. підрахувати частоту дихання можна, коли покласти долоню на грудну клітку. в стані спокою здорова людина дихає 12-18 раз за хвилину, після навантаження.

Проба Штанге (затримання дихання на видиху,с). Це важливий спосіб контролю за диханням. Після 5-ти хвилин відпочинку учень сідає на стілець зручно спираючись на його спинку і розслабляє м'язи. Потім робить помірні глибокий вдох і затримку дихання, затиснувши пальцями ніс. За секундоміром (секундною стрілкою часів) фіксується час затримки дихання. Якщо учень в стані затримки дихання більше 90 секунд - відмінно, від 60-90 секунд - добре, від 30-60 секунд - задовільно і нижче 30 секунд - незадовільно. під впливом систематичного тренування час затримки дихання збільшується і це є свідченням правильного вибору програми фізичної активності.

Проба Генчі (затримання дихання на вдиху,с). Виконується так само, як і проба Штанге, тільки затримка дихання проводиться після повного видиху. Тут середнім показником є здатність затримати дихання на видиху для нетренованих людей на 25-30 с., Для тренованих на 40-60 с і більше. Ця проба проводиться при затримці дихання після видиху. Зробити глибокі вдих і видих з одночасним включенням секундоміра після видиху. Затримати дихання і вимкнути секундомір після припинення затримки дихання. Ця проба багато в чому залежить і від вольових якостей людини. Затримка дихання після видиху може бути в межах 20 с - не «раздишался» відразу.

Крім медичних засобів використовувались й педагогічні дослідження. Педагогічні дослідження у фізичному вихованні і спорті - складний процес науково-пізнавальної діяльності, спрямований на виявлення, перевірку і використання у педагогічній практиці нових способів, засобів, прийомі удосконалення системи навчання, тренування, оздоровлення, виховання та розвитку людини. Це важкий шлях творчих пошуків, який передбачає ряд взаємопов'язаних етапів роботи, кожен з яких покликаний вирішувати конкретні завдання. Оптимальна послідовність цих етапів, що призводить до одержання обґрунтованих результатів, власне, методика - зумовлена задумом дослідження. Всі структурні елементи методики пов'язані задумом дослідження, його основною ідеєю, яка визначає організацію і порядок проведення дослідження, його етапи. В задумці вибудовується в логічний порядок : мете, завдання та гіпотеза дослідження. Показниками розвитку конкретного педагогічного явища співвідносяться з конкретними методами дослідження, визначається послідовність застосування цих методів, порядок управління ходом експерименту, реєстрації, нагромадження й узагальнення емпіричного матеріалу.

Розробка задуму і логіки дослідження, що втілюється в стратегію пошуку, його методику - складний процес, який не тільки передує, але супутній всьому дослідженню, оскільки характер і послідовність його етапів значною мірою визначаються одержу вальними результатами і труднощами, що виникають уже під час роботи. Проте, основну працю з розробки задуму і логіки педагогічного дослідження,опираючись на принцип моделювання кінцевого результату, необхідно виконати на початку роботи. Продовжуючи про наукові дослідження, слід зазначити про методи наукового дослідження. О.М. Вацеба та Б.М. Шиян в своїх наукових роботах визначали, що метод дослідження - це сукупність прийомів практичного або теоретичного освоєння педагогічної діяльності; розв'язання конкретних освітніх завдань; комплекс інтелектуальних дій, логічних процедур, за допомогою яких педагогічна наука прагне встановити істину, підтвердити чи спростувати її. А на приклад Кохановський В.П. розуміє науковий метод як «цілеспрямований підхід, шлях, яким досягається поставлена мета. Це комплекси різних пізнавальних підходів і практичних операцій, спрямованих на одержання наукових знань». Але, в одному науковці були згідні, що основна функція методу - внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення дійсності. Отже, метод можна розглядати як сукупність певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. правильний підібраний метод дисциплінує пошук істини, економить сили і час дослідника, допомагає уникнути помилки. Звідси і випливає поняття «метод», у педагогічних дослідженнях використовується у широкому і вузькому розумінні цього слова. В широкому розумінні слова він показує пізнавальний процес, який містить декілька способів дії, наприклад, метод теоретичного аналізу передбачає, крім останнього, синтез абстрагування, узагальнення тощо. У вузькому розумінні метод означає спеціальні прийоми дослідження певної наукової галузі. Наприклад, у фізичному вихованні, як і в педагогіці загалом, це метод наукового спостереження, опитування, педагогічний експеримент. Потрібно зазначити, що методи дослідження постійно розвиваються й удосконалюються під впливом інших наук та різних галузей педагогічної науки, теорії і методики фізичного виховання та спорту. У педагогічних дослідженнях застосовуються переважно загальнонаукові методи. При цьому не один якийсь метод, а їх комплекс. Виконуючи системо утворюючу функцію, педагогіка інтегрує різні знання, враховуючи специфіку власного об'єкта наукового дослідження. Інтеграція знань різних наук і їх методів для розв'язання завдань фізичного виховання і спортивного тренування дає змогу перейти від суб'єктивних суджень про різні аспекти навчального, тренувального і виховного процесу до точних об'єктивних оцінок і відповідних висновків.

Продовжуючи про педагогічні методи потрібно сказати,що вони мають класифікацію най поширених специфічних педагогічних методів дослідження у фізичному вихованні і спорті, які широко використовуються у практиці наукової роботи і дозволяють одержати достовірні результати.

Методологічна база роботи ґрунтується на принципах науковості та об'єктивізму. Під час написання роботи були використанні загальнонаукові та спеціальні методи. Зокрема, конкретно-пошуковий метод (аналіз і систематизація джерел з проблеми),порівняльний, експериментальний метод та метод тестування.

Зробимо коротку характеристику цих методів. Отже, ми використовували методи одержання ретроспективної інформації, які дозволяють виявити, що зроблено з даної проблеми іншими авторами, і вияснити, що залишилося не дослідженим або малодослідженим. Вивчення наукової і методичної літератури, рукописів, архівних матеріалів, які характеризують історію і сучасний стан об'єкта, що вивчається, а також використовують опитування про ретроспективні події, як і метод збору поточної інформації, може проводитися усно у формі бесід та інтерв'ю або у формі анкетування. Також були використані методи збору поточної інформації. Вони можуть бути різноманітні - від звичайного візуального аналізу та оцінки до використання сучасних засобів інформаційних технологій. Методи оцінки ефективності навчально-виховного процесу, вони використовуються у випадку проведення педагогічного експерименту. При цьому експериментальний метод передбачає введення у навчально-виховний процес експериментального чинника, щоб перевірити ефективність його впливу на навчальну, тренувальну або виховну діяльність.

Під спостереженнями розуміють пряму реєстрацію подій очевидцем. У широкому розумінні будь-яке наукове знання починається зі спостереження - безпосереднього сприйняття живої дійсності. В одних випадках ми спостерігаємо самі, в інших послуговуємося даними спостережень інших осіб. На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що:

воно підпорядковане зрозумілій дослідницькій меті та чітко сформульованим завданням;

спостереження планується за завчасно обдуманою процедурою.

Тому не випадково одним із найпоширеніших методів педагогічного дослідження, які використовуються на його підготовчому етапі та під час формувального експерименту, є педагогічне спостереження.

Педагогічні спостереження мають чимало ознак, кожна з яких може слугувати підставою для їх групування за видами, що можна представити такою схемою.

Отже можна зробити висновок, що спостереження - це цілеспрямоване сприйняття подій безпосередньо в момент їхнього протікання. Воно може бути особистим або опосередкованим із використанням інформації, отриманої різноманітними технічними засобами спостереження або фіксації наслідків діяльності учасників навчально-виховного процесу чи від інших осіб, які спостерігали цей процес. Основою спостереження є сприйняття як форма чуттєвого відображення об'єктивної реальності.

Щодо педагогічного експерименту то науковці визначали, що це комплексний метод дослідження, в якому використовуються методи спостереження, опитування, контрольні випробування тощо і який забезпечує об'єктивну перевірку правильності висунутої дослідником гіпотези. Експеримент дозволяє виявити суттєві зв'язки між явищами, які повторюються, тобто виявити закономірності педагогічного процесу. Залежно від мети, умов проведення та інших ознак у практиці функціонує декілька видів педагогічного експерименту в дослідженнях фізичного виховання і спорту.

За метою дослідження експеримент може бути констатувальним і формувальним. Констатувальний експеримент ще називають діагностичним або контролюючим. всі назви відповідають його сутності, оскільки за допомогою цього експерименту визначають реальний стан досліджуваної проблеми фізичного виховання, спорту та фізичної реабілітації до втручання дослідника в навчально-виховний процес дослідника. Збирають вихідні дані про фізичний розвиток, фізичну підготовку, фізичний стан дітей; їх ставлення до цього процесу; перевіряють уже відомі факти та їх вплив у нових умовах, з іншим віковим контингентом, визначають міру цього впливу.

Формувальний експеримент ще називають перетворюючим або дослідницьким. Його мета - перевірити ефективність нового в науці і практиці педагогічного положення, запропонованого дослідником. Відкритий експеримент передбачає детальне ознайомлення його учасників із завданням і змістом дослідження. при цьому треба мати на увазі, що поінформованість, зазвичай, сприяє активності обстежуваних, їх свідомому ставленню до виконання завдань занять, і це може сприятливо вплинути на результат. Закритий експеримент не передбачає інформування учасників дослідження, що надає їхній поведінці невимушеності, яка допоможе найоб'єктивніше віддзеркалити переваги і недоліки запропонованого дослідником експериментального чинника.

Отже, педагогічні методи дослідження у фізичному вихованні і спорті збільшують розкриття якісних характеристик явищ, що вивчаються. Ці характеристики стають повнішими і глибшими, якщо нагромаджений емпіричний матеріал піддати кількісній обробці. тому введення в дослідження кількісних показників є необхідним й обов'язковим компонентом одержання об'єктивних даних про результати фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації. такі дані можна одержати шляхом прямих або опосередкованих вимірів різних складових педагогічного процесу, або через кількісну оцінку відповідних параметрів адекватно побудованої моделі педагогічного процесу. З цією метою в педагогічних дослідженнях проблем фізичного виховання і спорту застосовується методи математичної статистики.

Названі групи методів тісно пов'язані між собою і не можуть використовуватися окремо. Водночас головним є експериментальний метод, всі інші обслуговують педагогічний експеримент. Будь-який педагогічний експеримент передбачає: експериментальний метод, методи збору ретроспективної і поточної інформації, метод математичної статистики і в переважній більшості випадків - контрольний метод. Вибір методів дослідження зумовлений його завданнями, їх доцільністю в кожному конкретному випадку. Водночас варто сказати про деякі загальні вимоги при визначенні придатності методів для конкретних досліджень, а саме:

метод повинен бути стійким до дії супутніх чинників впливу, здатним відображати тільки той стан обстежуваних, який викликаний, впливом експериментального чинника, а не непередбачуваними обставинами. Крім того дослідник має бути впевненим, що одержані зміни є невипадковими і стабільними;

метод повинен бути адекватним явищу, що вивчається. Якщо ми, наприклад, визначаємо рівень швидкості, то контрольна вправа повинна чітко віддзеркалювати цю якість, а не припустимо, швидкісну витривалість;

метод повинен давати максимум інформації про досліджуване явище або предмет;

метод повинен бути надійним, тобто давати ідентичні результати за різних умов повторення дослідження тим же дослідником, на тому ж контингенті, на аналогічних обстежених групах, в результаті проведення аналогічного дослідження іншим дослідником;

при необхідності доцільно поєднувати педагогічні методи з фізіологічними та психологічними, оскільки за допомогою комплексу методів можна різнобічно і об'єктивно вивчати педагогічні процеси і явища. Водночас поєднання педагогічних і фізіологічних методів та психологічного аналізу не повинно порушувати напрямку педагогічного дослідження. З іншого боку, введення елементів психологічних і фізіологічних досліджень у педагогічні - не механічний акт. Воно виправдане тільки у випадках, якщо без цього не можна досягнути об'єктивності педагогічних даних;

експериментатор особисто повинен досконало володіти методом.

Але найбільшу увагу ми в своїй роботі приділили тестуванню - як методу дослідження. Специфічні об'єктами педагогічних досліджень є окремі особі або їх групи, які мають суттєві індивідуальні особливості. Ця обставина зумовлює застосування низки спеціальних методів дослідження ефективності впливу експериментального чинника на учасників дослідження. Одним із таких методів є метод тестування. Метод тестування передбачає виконання певних завдань з точними способами оцінки результатів і їх кількісного вираження. Такі завдання називаються тестами, а певну систему їх виконання - тестуванням. За допомогою цього методу виявляють рівень знань, умінь і навичок, здібностей і можливостей учасників експерименту, а також їхню відповідність певним нормам. Провідні спеціалісти з методики і теорії фізичного виховання визнали, що тест - це стандартизоване за змістом, формою й умовами виконання завдання, або певним чином пов'язані між собою завдання, які дозволяють досліднику діагностувати рівень прояву певних властивостей обстежуваного, його психологічні характеристики та ставлення до тих чи інших об'єктів. Отже, за допомогою тестування можна визначити рівень розвитку певних властивостей суб'єктів дослідження і порівняти його з еталоном, або іншими особами та з розвитком цієї якості в обстежуваних раніше. можна виділити, що за спрямуванням дослідження тести поділяються на : тести досягнень, тести здібностей і тести особистості. Серед тестів досягнень переважають дидактичні, за допомогою яких визначають рівень оволодіння обстежуваним навчальним матеріалом, сформованість знань, умінь і навичок суб'єктів дослідження[63].

Дидактичні тести доцільно розглядати як систему завдань специфічної форми і певного змісту, розміщених за зростаючою трудністю для об'єктивності оцінки структури і зміни рівня підготовленості атестованих. Таким чином, дидактичне тестування слід розглядати як систему, що побудована на двох головних системних чинниках:

Змістовим наповненням тестових завдань, які забезпечують найкращу їх цілісність;

Зростанням трудності кожного наступного завдання. Якщо підібрані завдання не відповідають зазначеним чинникам і складають звичайну сукупність завдань або безсистемний набір завдань, то вони втрачають ознаки дидактичного тесту. Саме принцип зростання трудності в дидактичному тестуванні дозволяє визначити рівень знань і умінь з досліджуваного чинника, а обов'язкове обмеження термінів тестування - виявити наявність навичок та умінь вищого порядку.

У педагогічних та психолого-педагогічних дослідженнях тести здібностей найчастіше пов'язані з діагностикою пізнавальної сфери особи, особливості мислення і, зазвичай, називаються інтелектуальними. Вони дозволяють не тільки оцінити результати засвоєння певного навчального матеріалу, а й характеризувати потенційні можливості обстежувального виконувати завдання певного типу. У процесі педагогічного дослідження з виявлення здібностей щодо рухової активності здебільшого піднімаються поняття і замість здібностей до того, або іншого виду рухової активності, насправді виявляються реальні можливості обстежу вальних, їхня здатність до чогось. Наприклад, подолати певну дистанцію за визначений час, а не здібність до швидкісних дій; координаційні можливості, а не здібності до відчуття ритму чи до швидкого засвоєння скаднокоординаційних рухових дій тощо. Отже, діагностуючи рухові здібності, треба визначити не те, що може обстежуваний зробити сьогодні, а те, що він за певних обставин міг би зробити через певний час. серед інтелектуальних тестів широко відомі : тести Равена, тест Амтхауера, субтести Векслера та інші. І остання група це - тести особистості, така група тестів дає можливість за реакцією на завдання тесту твердити про особливості особистості, її спрямованість, темперамент, риси характеру. Прояв властивостей особистості викликають шляхом застосування проектного матеріалу, який вимагає завершити незакінчені речення або зображення, які стимулюють асоціативні реакції обстежуваних[64].

Особливе значення і місце в дослідженнях з фізичного виховання і спорту посідає тестування рухових можливостей учасників дослідження. Тестування рухових можливостей зараховують до групи тестування досягнень, за допомогою якої можна:

виявити рівень розвитку окремих рухових якостей (сили, витривалості);

оцінити рівень технічної і тактичної підготовленості, досягнутої у процесі фізичного виховання, спортивного тренування, або під впливом певних експериментальних чинників;

порівнювати підготовленість окремих осіб та груп осіб, які займаються фізичними вправами;

проводити відбір до занять спортом на різних етапах багаторічної спортивної підготовки;

забезпечити об'єктивний і оптимальний відбір спортсменів для участі у змаганнях та у спортивні команди;

виявити переваги та недоліки засобів, що використовуються у процесі фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації;

раціоналізувати і оптимізувати існуючу систему фізичного виховання, спортивного тренування та фізичної реабілітації;

визначити індивідуальні норми фізичного навантаження та проектувати досягнення тих, хто систематично займається фізичними вправами.

Тестування застосовується для вивчення стану розвитку загальних фізичних здібностей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності, а також основних форм їх прояву.

2.2 Організація дослідження

Для проведення дослідження використовувався принцип поступовості збільшення навантажень при плануванні і реалізації розробленої експериментальної програми підготовки волейболістів на етапі початкового навчання. Суть педагогічного експерименту полягає вивченні спортивної працездатності за рахунок стану розвитку загальних фізичних здібностей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості й спритності. Розподіл загального тренувального часу був таким: на швидкісно-силові здібності (80%), на фізичну підготовку (20%), в порівнянні з традиційно прийнятою загальною теорією і методикою фізичного виховання (50 х 50%.).

Крім педагогічного експерименту були використані такі медичні методи експериментального дослідження як: спірометрія - визначення життєвої ємкості легень; динамометрія - використовується для вимірювання сили м'язів та вимірювання ЧСС; проведені проба Штанге та проба Генчі, та Тест PWC170 .

Дозування навантаження, об'єм, швидкість виконання, кількість повторень і пауз на відновлення, базувалися на основі загального положення енергоутворення анаеробної продуктивності при м'язовій роботі алактатної спрямованості (максимальна потужність досягається на 2 - 3 секундах і підтримує м'язову діяльність на високому рівні 10 - 15 секунд) і гліколітичної дії (максимальна інтенсивність на 1 - 2 хвилинах), при пульсі 162 - 180 і відновленні до 100 уд / хвилину.

Рухове тестування проводилось згідно програми та умов виконання тестів і нормативів оцінювання юних волейболістів при початковому відборі. Тестування проводилось в формі змагань з метою визначення рівня прояву рухових якостей в такій послідовності:

1) швидкість (біг 30 м з високого старту, біг на місці у щонайсильнішому темпі за 10 с);

2) швидкісно-силові якості (стрибок у довжину з місця, стрибок угору з місця, кидок набивного м`яча вагою 2 кг уперед з-за голови);

3) сила (підтягування у висі,);

4) швидкісна витривалість (безперервний біг протягом 5 хв);

5) спритність (човниковий біг 3х10 м).

Тестування проводилось у вигляді змагань. Учасники, що приймали участь у тестуванні, були одягнені в спортивний одяг та взуття. Тестування проводилося в належних санітарно-гігієнічних умовах.

Швидкість. Спринтерський біг (30м, 60м)

Обладнання. Площинний спортивний майданчик для спринтерського бігу. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, відміряні дистанції, стартові прапорці, фінішна зона.

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасники тестування стають за стартову лінію в положення високого старту і зберігають не рухомий стан. За сигналом судді-стартера вони повинні якнайшвидше подолати задану дистанцію, не знижуючи темпу бігу перед фінішною зоною.

Результати тестування є час подолання дистанції з точністю до десятої частки секунди.

Методичні вказівки і зауваження. З метою спортивної відповідальності дозволяється тільки одна спроба старту (не більше двох фольстартів). Для старту спортсменів суддею-стартером подається команда «Руш» з одночасним сигналом прапорцем для суддів-хронометристів. У забігу можуть брати участь четверо учасників, але час кожного фіксується суддями-хронометристами окремо.

Силові вправи. Стрибки в довжину з місця.

Обладнання. Неслизька поверхня з лінією і розміткою в сантиметрах.

Опис проведення тестування. Учасник тестування стає носками до лінії, робить змах руками назад, потім різко виносить їх уперед, відштовхуючись ногами, стрибає якомога далі.

Результатом тестування є дальність у сантиметрах у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Тестування проводиться відповідно до правил змагань для стрибунів у довжину з розбігу. Місце відштовхування і приземлення повинні бути на одному рівні.

Кистьова динамометрія правої та лівої руки (кг).

Опис проведення тестування. Учасники тестування беруть динамометри у найсильнішу руку і за командою викладача максимально стискають прилад кистю прямої руки, опущеної донизу руку. викладач фіксує результат.

Стрибок вгору з місця.

Обладнання. Розмітка на стіні, магнезія або крейда.

Опис проведення тестування. Учасник тестування змащує кінчики пальців рук магнезією або крейдою, стає обличчям до стіни на відстані 15-20 см, де зроблена розмітка. Ноги на ширині плечей, руки опущені. За командою «Можна» учасник піднімає руки вгору і торкається кінчиками пальців розмітки. Потім він опускає руки донизу, ледь присідає і робить різкий змах зігнутими руками вгору, відштовхуючись в тому ж напрямку ногами, стрибає вертикально вгору. Потрібно з трьох спроб якомога вище торкнутися кінчиками пальців рук розмітки.

Результатом тестування є відстань між відмітками, зробленими на стіні кінчиками пальців до і після стрибка, в сантиметрах.

Підтягування у висі.

Обладнання. Перекладина спортивного залу, діаметр 2-3 сантиметри, гімнастична лава,магнезія. Перекладина повинні бути розміщені на такій висоті, щоб учасник у висі не торкався ногами землі.

Опис проведення тестування. Учасник тестування стає на ширині плечей, руки прямі. За командою «Можна», згинаючи руки, він підтягується до такого положення, коли його підборіддя знаходиться над перекладиною. Потім учасник повністю випрямляє руки, опускається у вис. Вправа повторюється стільки разів, скільки в учасника вистачить сил.

Результатом тестування є кількість безпомилкових підтягувань, під час яких не порушена жодна умова.

Як виняток, для жіночої статури встановлена система дробових оцінок тестування. Якщо учасник випробування підтягнувся до положення, при якому візуально реєструється незначний, але яскраво виражений кут згинання рук в ліктьових суглобах, то йому зараховується 13 підтягування. Підтягування до положення, при якому голова учасника досягає рівня перекладини, оцінюється в 12 підтягування. Якщо учасник досягає перекладини кінчиком носа, йому зараховується 34 підтягування.

Загальні вказівки і зауваження. Кожному учасникові дозволяється лише один підхід до перекладини.

Не дозволяється розгойдуватись під час підтягування, робити зайві рухи ногами для спроби допомогти собі.

Тестування припиняється, якщо учасник підтягування, робить зупинку на 3 та більше секунди або йому не вдається зафіксувати потрібного положення більш як 2 рази підряд.

Витривалість. Біг на середні та довгі дистанції.(1500 м)

Обладнання. Секундоміри, виміряна дистанція, стартовий прапорець.

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасники тестування стають до стартової лінії в положення високого старту. Коли всі учасники готові до старту, за командою «Руш» вони починають біг, намагаючись закінчити дистанцію якомога швидше. У разі потреби дозволяється переходити на ходьбу.

Результати тестування є час подолання дистанції з точністю до секунди.

Загальні вказівки і зауваження. Бігова доріжка повинна бути рівною і в належному стані.

Гнучкість. Нахил тулуба вперед з положення сидячи.

Обладнання. Накреслена на підлозі лінія АБ і перпендикулярна до неї розмітка в сантиметрах (на повздовжній лінії) від 0 до 50 сантиметрів.

Опис проведення тестування. Учасник тестування сидить на підлозі босоніж так, щоб його п'яти торкались лінії АБ. Відстань між п'ятами 20-30 сантиметрів. Ступні розташовані до підлоги вертикально. Руки лежать на підлозі між колінами долонями донизу. Партнер тримає ноги учасника на рівні колін, щоб уникнути їх згинання. За командою «Можна» учасник тестування плавно нахиляється вперед, не згинаючи ніг, намагається дотягнутись руками якомога далі. Положення максимального нахилу слід утримувати протягом 2 секунд, фіксуючи пальці на розмітці. Тест повторюється двічі.

Результатом тестування є позначка на перпендикулярній розмітці в сантиметрах, до якої учасник дотягнувся кінчиками пальців рук у кращій з двох спроб.

Загальні вказівки і зауваження. Вправа повинна виконуватися плавно. Якщо учасник згинає ноги в колінах, спроба не зараховується.

Спритність. Човниковий біг (3*10 метрів).

Обладнання. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, волейбольні майданчики спортивних залів, за кожною лінією на відстані 50 сантиметрів встановлюють дерев'яні кубики (5*5 сантиметрів).

Опис проведення тестування. За командою «На старт» учасник займає положення високого старту за стартовою лінією. За командою «Руш» він починає бігти.

Результати тестування є час від старту до моменту, коли учасник тестування поклав кубик на старт.

Загальні вказівки і зауваження. Результат учасника визначається за кращою з двох спроб. Кубик слід класти, а не кидати. Якщо кубик кидається, спроба не зараховується.

Метання набивного м'яча вагою 1 кг через голову двома руками

(метання з місця).

Опис проведення тестування. Випробуваний стоїть біля лінії, одна нога попереду, тримаючи м'яч двома руками внизу перед собою. Піднімаючи м'яч нагору, гравець проводить замах назад за голову і відразу ж відразу кидок вперед.

Швидкісна витривалість тест „Ялинка” (Рис. 2.1)

Обладнання. Секундоміри, що фіксують десяті частки секунди, волейбольний майданчик, дерев'яні кубики (5*5 сантиметрів).

Опис проведення тестування. Тест проводиться на половині стандартного волейбольного майданчика. Біля центру лицьової лінії малюють коло діаметром 40 см (місце старту і фінішу). На бокових лініях на відстані 3, 6 і 9 м від лицьової лінії малюються кола 1, 2, 3, 4, 5, 6 діаметром 10 см. В центрі кожного кола знаходиться кубик розміром 5 х 5 х 5 см. По команді тестований біжить з високого старту до кола „1” і назад, потім так само до кола „2” і решта кіл.

Загальні вказівки і зауваження. Умовою виконання тесту є доторкання однією рукою до кожного кубика та доторкання однією ногою у бігу в зворотному напрямку до площі стартового кола.

Крім рухового тестування були прийняті такі контрольні нормативи з техніко-тактичної підготовки:

Передача мяча зверху двома руками над собою стоячи в колі - 3м, висота передачі - 5м; к-сть разів;

Передача мяча зверху двома руками стоячи у стінки - 3м, - 1.5м; к-сть разів;

Передача мяча знизу двома руками стоячи у стінки -3м, - 1,3 м; к-сть разів;

Серії передач мяча зверху - знизу (1 серія) в колі - 3м, - 1,5 м; к-сть серій;

Подача верхняя пряма в ліву, праву половину майданчика; 10 спроб (по 5 у кожну); к-сть разів;

2-а передача мяча зверху двома руками з 3-ї зони в 4 (2); 10 спроб (по 5 у кожну зону); к-сть разів;

Прийом подач в 1 (5) зоні з доведенням у 3-ю зону; 10 спроб (по 5 в кожній зоні); к-сть разів.

При статистичному аналізі враховувались такі результати тестування: час подолання дистанції 60 (с) та 1500 м (хв/с); човниковий біг 3/10 м (с); нахил вперед з положення сидячи (см); стрибок угору з місця (см); стрибок у довжину з місця (см); відстань на гімнастичній палиці поміж кистями рук при виконанні викруту в плечових суглобах (см); кистьова динамометрія правої та лівої руки (кг); кількість підтягувань у висі на перекладині хватом зверху.

Пульсометрія (частота серцевих скорочень, ЧСС).

Обладнання. Секундомір, що фіксують десяті частки секунди.

Опис проведення тестування. За командою «почали» учасники тестування починають рахувати частоту пульсу. За сигналом тренера вони припиняють рахувати.

Результати тестування підрахунок числа пульсацій артерій (променевої, сонної артерії за обраний час (10 с, 15с).

Спірометрія (ЖЄЛ, мл).

Обладнання. Спірометр - прилад для вимірювання ЖЄЛ.

Опис проведення тестування. Для визначення ЖЄЛ треба повільно зробити вдих, взяти в рот мундштук, зажати ніс (носовим зажимом чи пальцями) і плавно рівномірно видихнути. Виміри ЖЄЛ повторити декілька разів з інтервалом 0,5 - 1 хвилина до тих пір, поки не буде оптимально два однакових результатів.

Результати тестування. Виміри виражаються в одиницях об'єму - міліметрах.

Проба Штанге (затримання дихання на видиху,с).

Обладнання. Секундомір (з секундною стрілкою часів) .

Опис проведення тестування. Після 5-ти хвилин відпочинку учень сідає на стілець зручно спираючись на його спинку і розслабляє м'язи. Потім робить помірні глибокий вдох і затримку дихання, затиснувши пальцями ніс. За секундоміром (секундною стрілкою часів) фіксується час затримки дихання.

Результати тестування є час затримки дихання.

Проба Генчі (затримання дихання на вдиху,с).

Обладнання. Секундомір, що фіксують десяті частки секунди.

Опис проведення тестування. Виконується так само, як і проба Штанге, тільки затримка дихання проводиться після повного видиху. Зробити глибокі вдих і видих з одночасним включенням секундоміра після видиху. Затримати дихання і вимкнути секундомір після припинення затримки дихання.

Результати тестування є час затримки дихання.

Працездатність PWC170, кг/м/хв.

Обладнання. Секундомір, що фіксують десяті частки секунди.

Опис проведення тестування. Вимірювання частоти пульсу при двох послідовних навантаженнях.

Результати тестування є отриманні розрахунки за формулою.

Дослідження проводилися в на базі загальноосвітньої школи № 14 м. Житомира у грудні 2010 - березні 2011 рр. У експериментальних дослідженнях прийняло участь 12 волейболістів, що тренуються у секції, у віці 12-14 років.

Розділ 3. Аналіз та обговорення результатів

3.1 Аналіз результатів дослідження вимірювання спортивної працездатності дітей віком 12-14 років під час занять волейболом

В результаті дослідження рівень спортивної працездатності визначався на основі комплексної оцінки: морфо-функціонального стану різних систем організму (серцево-судинної, дихальної) за допомогою спірометрії, пульсометрії, проб Штанге і Генчі та за допомогою тесту PWC170; проведення рухового тестування для оцінки фізичних якостей (фізичної підготовленості) та за технікою виконання вправ (техніко-тактична підготовленість).

В результаті аналізу даних рухового тестування були визначені кількісні, бальні (12-бальна шкала) та якісні критерії оцінки фізичної підготовленості волейболістів 12-14 років.

В результаті рухового тестування були визначені групові середньостатистичні показники фізичної підготовки юних волейболістів (табл. 3.1.). Зареєстровані низький рівень розвитку витривалості (біг 1500 м) та розвитку сили м'язів рук та верхнього плечового поясу (підтягування у висі на перекладині), нижче середній рівень був представлений у показниках стрибку вгору з місця (швидкісно-силові якості), у викруті в плечових суглобах (рухливість), у нахилі тулуба вперед з положення сидячи (еластичність м'язів задньої поверхні ніг, рухливість в кульшових суглобах), у силі м'язів-згиначів пальців правої та лівої руки. Середній рівень розвитку був зареєстрований у показниках, які характеризують спритність (човниковий біг 3х10 м) та швидкість (біг 60 м).

Однорідність вибіркових даних була визначена у результатах тестування на витривалість, спритність та швидкість (V<10%).

Односторонній коефіцієнт значимості був зареєстрований у результатах тестування у показниках, які характеризували швидкісно-силові показники, рухливість в плечових суглобах, гнучкість та розвиток сили м'язів-згиначів пальців рук (Р<0,05).

Кореляційний аналіз визначив найбільшу кількість середньої та високої сили зв'язки у показника, який характеризував швидкісні якості (біг 60 м) з показниками витривалості (біг 1500 м), спритності (біг 3/10 м), швидкісно-силових якостей (стрибок угору і в довжину з місця).

Таблиця 3.1 - Групові середньостатистичні показники рівня фізичної підготовленості волейболістів 12-14 років (n=12)

Позначення: - середнє арифметичне; Sx - стандартне відхилення; V - коефіцієнт варіації, t - односторонній критерій Ст'юдента.

Коефіцієнт кореляції відповідно становив r=-0,745, r=0,847, r=-0,797, r=-0,767. Крім того витривалість корелювала з спритністю - r=-0,667, спритность з вибуховою силою м'язів ніг - r=-0,694, r=-0,615 (стрибки угору та в довжину з місця), які поміж собою мали рівень залежності з силою r=0,832, а стрибок у довжину мав середню залежність з силою рук верхнього плечового поясу - r=0,651. Сила м'язів-згиначів правої руки мали високу позитивну залежність з силою відповідних м'язів лівої руки r= 0,809 (табл. 3.1.).

Загальна сума коефіцієнтів кореляції окремих показників фізичної підготовленості волейболістів становила Rмн = 33,72. Процентний діапазон внеску кожного показника у визначений рівень фізичної підготовленості знаходився у межах від 5,75 до 14,87%.

Рис. 3.1 - Процентний внесок рухових якостей юних волейболістів 12-14 років в загальну фізичну підготовленість

Ранговий розподіл десяти показників рухового тестування в стан фізичної підготовленості мав такий вигляд:

- 1 місце займав показник прояву швидкісних якостей (біг 60 м)14,87%;

- 2-3 місця зайняли показники швидкісно-силових якостей (стрибок угору та в довжину з місця) - по 14,91% і 12,9%;

- 4 - спритність (біг 3/10 м) - 11,89%;

- 5 - витривалість (біг 1500 м) - 9,4%;

- 6-7 місця - сила м'язів-згиначів пальців правої та лівої рук (кистьова динамометрія) по 8,75 і 8,42%;

- 8 місце - сила м'язів верхніх кінцівок (підтягуванні у висі) - 7,44%;

- 9 місце - рухливість в плечових суглобах (викрут в плечових суглобах) - 6,08%;

- 10 місце - еластичність м'язів задньої поверхні ніг, рухливість в кульшових суглобах (нахил тулуба).

В результаті проведених досліджень з'ясувалося, що юні спортсмени-волейболісти показують достатньо добрі (табл. 3.2) результати в тестах, які використовуються для оцінки рівня розвитку фізичних якостей осіб різного віку що займаються волейболом. Так, отримані усереднені дані швидкісної витривалості у поєднанні із спритністю дій, проявлених на волейбольному майданчику (табл. 3.2, тести 1 і 2), спортсменами даної групи за період дослідження змінилися в кращу сторону. Так, швидкісна витривалість при виконанні даних тестів зросла на 0,8 і 1,3с відповідно, що склало 6,8% для тесту 1 і 9,8% для тесту 2.

Таблиця 3.2 - Результати контрольних іспитів з фізичної підготовки

Таблиця 3.3 - Динаміка показників фізичної підготовленості

З таблиці 3.3 видно, що результати всіх тестів виросли на достовірно значущі величини (р<0,05).

Рис. 3.2 - Ступінь зміни результату тесту 6м х 5 (сек)

Особливо це стосується швидкісно-силових здібностей, де приріст виявився найбільш значним і знаходиться в діапазоні 17,8-51,4%. Дещо гірші результати волейболісти 12 - 14 років показують в тестах №1 і №2 на спритність і швидкісну витривалість (7,3-6,1%), що говорить про віковий бар'єр, що наступив, в розвитку даних якостей. Швидкість переміщень (тест 6м х 5м, 'ялинка') підтримувалася на високому рівні, і покращала в середньому на 1,3 сек. або на 6,7%.(Рис. 3.2 та 3.3)

Рис. 3.3 - Ступінь зміни результату тесту «Ялинка» (сек)

Сила м'язів верхнього плечового поясу (метання н/м'яча) також має позитивну динаміку: результат покращав в середньому на 1,9 м або на 25,6 % (Рис. 3.4.). Сила м'язів ніг (стрибки вгору, в довжину з місця) також має позитивну тенденцію: результат покращав на 28,5 см або на 34,6%. Показники станової сили покращали на 1,52 кг або на 32,7%.

Рис. 3.4 - Ступінь покрашення результату метання н/мяча сидячи

За період дослідження, отримані усереднені дані швидкісної витривалості у поєднанні із спритністю дій, проявлених на волейбольному майданчику (табл. 3.2, тести 1 і 2), спортсменами даної групи змінилися в кращу сторону.

Отже, в результаті проведення рухового тестування з'ясувалося, що розвиток фізичних якостей юних спортсменів-волейболістів знаходиться на достатньо доброму рівні.

За період дослідження, також виникли позитивні зміни в техніко-тактичній підготовленості волейболістів (табл. 3.4.).

Таблиця 3.4 - Динаміка показників техніко - тактичної підготовленості

Всі контрольні нормативи з техніко-тактичної підготовки, які були проведенні за період дослідження змінилися в кращу сторону. Так передача м'яча зверху двома руками над собою покращала на 15,2%, 2-а передача м'яча зверху двома руками з 3-ї зони в 4 - на 18,6%, а прийом подач в 1(5) зоні з доведенням у 3-ю зону - 9,7%.

Найбільш значні зміни відбулися в таких контрольних нормативах: передача м'яча зверху двома руками стоячи у стінки - 43,4%, передача м'яча знизу двома руками стоячи у стінки - 24,8%, серії передач м'яча зверху - знизу - 25,8 %, та подача верхня пряма в ліву, праву половину майданчика - 27,1 %. Отже, техніко-тактична підготовленість досліджуваних волейболістів знаходиться на належному рівні.

Результати медичних вимірювань дослідження спортивної працездатності. За період дослідження відбулися зміни показника частоти серцевих скороченя (ЧЧС).(Рис. 3.5) На початку дослідження середнє значення частоти серцевих скорочень становило 72 удари, а в кінці зменшилося до 68 ударів (Табл. 3.5).

Таблиця 3.5 - Зміна показника частоти серцевих скорочень (ЧСС) за період проведення дослідження

Рис. 3.5 - Зміна показника частоти серцевих скорочень (ЧСС)

Згідно таблиці 3.6. нами отримані середні показники, які дають нам можливість охарактеризувати морфо-функціональний стан різних систем організму, зокрема серцево-судинної та дихальної, від яких залежить рівень спортивної працездатності спортсмена.

Таблиця 3.6 - Медичні показники вимірювання спортивної працездатності

В результаті проведення проби Штаге, встановлено, що спортсмени показали результат 83 с затримки дихання. Цей показник відповідає оцінці добре. Завдяки проби Штанге підведено підсумок, що під впливом систематичного тренування час затримки дихання збільшується (на початку дослідження 77с затримки дихання) і це є свідченням правильного вибору програми тренування.

Провівши пробу Генчі, ми отримали результат 20 с затримки дихання, який відповідаєдає оцінці добре.

Третім показником дослідження дихальної системи є ЖЕЛ (життєва ємність легень) і ми маємо середній результат 3090 см3, який відображає функціональні можливості системи дихання,вказує на високий стан легенів і змінюється під впливом тренованості.

Також в таблиці 3.6 ми маємо результат тесту РWС170, в основі якого лежить степ-тест. Середня оцінка досягнутого результату - по відношенню РWС170 до ваги тіла дорівнює - 12, що відповідає результату «добре». Завдяки цьому тесту, ми отримали показник спортивної тренованості спортсменів, яка дорівнює 23, і це згідно таблиці оцінка «добра» (додаток 2).

Отже, в результаті проведеного дослідження, на основі комплексної оцінки ми виявили достатній (добрий) рівень спортивної працездатності у досліджуваних спортсменів. Спортивна працездатність перебуває в тісному зв'язку з функціональним станом серцево-судинної та дихальної системи та залежить від фізичної та техніко-тактичної підготовленості спортсмена.

Розділ 4. Практичні рекомендації

волейбол тренування спортивна працездатність

План-конспект тренування з волейболу

Завдання:

1. Розвивати силу, гнучкість і швидкісно-силові якості;

2. Удосконалити групові та командні дії;

3. Провести навчальну гру.

Інвентар: волейбольні та набивні м'ячі, свисток, секундомір.

Висновки

Проведенний аналіз літературних джерел та вивчення досвіду роботи спеціалістів свідчить про те, що діагностика стану спортивної працездатності у спортсменів і безперервне відстеження змін цього стану під впливом застосовуваних засобів і методів тренування складають одну з центральних завдань, що реалізуються в практиці спортивної медицини. Для вимірювання спортивної працездатності використовуються медичні засоби медико-педагогічного контролю та самоконтролю, зокрема: спірометрія, пульсометрія, проби Штанге і Генчі та тест PWC170.

На основі аналізу літературних джерел, вивчення та узагальнення досвіду роботи спеціалістів було дано визначення спортивної працездатності, яка визначалась як здатність організму виконувати більший обсяг роботи в одиницю часу, ніж до тренувального впливу. Спортивна працездатність людини - явище багатофакторне. До числа найбільш значущих чинників, що визначають спортивну працездатність, відносять швидкісно-силові якості спортсмена, рівень розвитку його біоенергетичних можливостей (аеробних і анаеробних), техніку виконання вправ, тактику ведення спортивного поєдинку і психологічну підготовку.

На основі комплексної оцінки було визначено рівень спортивної працездатності дітей віком 12-14 років. Встановлено, що спортивна працездатність перебуває в тісному зв'язку з функціональним станом серцево-судинної та дихальної системи і залежить від фізичної та техніко-тактичної підготовленості спортсмена. За допомогою спірометрії, пульсометрії, проб Штанге і Генчі, тесту PWC170 був досліджений морфо-функціональний стан різних систем організму (серцево-судинної, дихальної); за допомогою проведення рухового тестування була здійснена оцінка фізичних якостей (фізичної підготовленості); за технікою виконання вправ була перевірена техніко-тактична підготовленість. На основі отриманих даних нами було встановлено, що спортивна працездатність у досліджуваних спортсменів знаходиться на достатньому (доброму) рівні.

На основі аналізу літературних джерел, вивчення досвіду роботи спеціалістів та проведеного дослідження було розроблено план тренування для юних волейболістів 12-14 років з використанням медичних засобів вимірювання спортивної працездатності, а саме пульсометрією. Розроблений план тренування поданий у вигляді практичних рекомендацій

Список використаних літературних джерел

1. Айрапетьянц Л.Р., Годик М.А. Спортивные игры (техника, тактика, тренировка). - Т: Изд-во им. Ибн Сины, 1991. - 165 с.

2. Айриянц А.Г. Волейбол: Учебник для физ. ин-тов. Изд. 2-е. - М.: Физкультура и спорт, 1976. -230 с.

3. Аулик И.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте \ М.: Медицина, 1990. - 192 с.

4. Базильчук О.В., Линець М. М. Система диференційованої фізичної підготовки кваліфікованих гандболісток: Методичні рекомендації для тренерів з гандболу. - Хмальницьк: ХДУ, 2004. - 59 с.

5. Беляев А.В. Методика воспитания физических качеств волейболистов. - М.: РИО ГЦОЛИФК, 1990. - 36 с.

6. Беляев Н.А. Экспериментальные исследования специальной выносливости волейболистов: Автореф. дисс. ... канд. пед. наук. - М.. - 1975. - 17 с.

7. Беляев Н.Г., Караулова Л.К., Куприй Г.А. Двигательная активность и состояние симпатоадреналовой системы школьников 13-14 лет - Возрастные особенности физиологических систем детей и подростков // В кн. мат-лов 4 Всесоюзной конференции 'Физиология развития человека'. - М., 1990. - С.29.

8. Бондаревский Е.Я., Нариманов Б.А. Структура, методы оценки, уровни развития и пути совершенствования равновесия у спортсменов: Учебн. пособие для студ. инст-тов физич. культуры. - М. - 1981. - 56 с.

9. Васильев Д.А., Симонова О.И., Гаспарян И.Н. и др. Тестирование физической работоспособности у детей, больных муковисцидозом // В кн. 1-й Всероссийской научно-практической конференции 'Реабилитология в медицине и спорте', М., 1998, С. 122-123;

10. Верхошанский Ю.В. 'Ударный' метод развития 'взрывной' силы //Теория и практика физкультуры. - 1968. - №8. - С. 59.

11. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.- М.: ФиС, 1988.- 331 с.

12. Волейбол. Навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл. спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву. шкіл вищої спортивної майстерності. - К., 1993. - 173 с.

13. Волков Л.В. Основи спортивної підготовки дітей і підлітків. - К.: Вища школа, 1993. - 154 с.

14. Гилеп Т.Ю. Возрастные особенности механизмов адаптации сердечно-сосудистой системы школьников к физическим нагрузкам. - Возрастные особенности физиологических систем детей и подростков // В кн. мат-лов 4 Всесоюзной конференции 'Физиология развития человека'. - М., 1990. - С. 62.

15. Голуб В.П. Контроль і нормування тренувальних навантажень на предзмагальному етапі підготовки кваліфікованих волейболістів: Автореф. дис. … канд. пед. наук. - К. - 1993. - 19 с.

16. Демчишин А.П. Підготовка юних волейболістів. - К.: Рад. школа, 1982. - 191 с.

17. Дембо А.Г. Основные принципы врачебного наблюдения за физкультурниками и спортсменами различного пола и возраста М.: Медицина, 1988.

18. Дембо А.П. Врачебный контроль в спорте.- М.: Медицина, 1988. - 288 с.

19. Ивойлов А.В. Волейбол для всех. - М.: Физкультура и спорт, 1987. - 320 с.

20. Железняк Ю.Д. К мастерству в волейболе.- М.: ФиС, 1978. - 248 с.

21. Железняк Ю.Д. Юный волейболист: Учебное пособие для тренеров. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 190 с.

22. Железняк Ю.Д., Кунянский В.А. Волейбол: У истоков мастерства / Под ред. Ю.В. Питериева - М.: ФЛИР - бресс , 1998. - 336 с.

23. Железняк Ю.Д., Шипулин Г.Я., Сердюков О.Э. Тенденции развития классического волейбола на современном этапе // Теория и практика физической культуры. - 2004. - № 4. - С. 30-33.

24. Журавлева А.И., Граевская Н.Д. Спортивная медицина и лечебная физкультура. - М.: Медицина, 1993. - 89 с.

25. Запорожанов В.А. Контроль в спортивной тренировке. - К.: Здоровье, 1988. - 186 с.

26. Зациорский В.М. Теоретические и метрологические основы отбора в спорте: Учебное пособие для слушателей УСО и ВНП/ГЦОЛИФК - М. 1980. - 41 с.

27. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. - М., 1986.

28. Карпман В.Л., Белоцерковский З.Б., Гудков И.А. Исследование физической работоспособности у спортсменов // М.: Физкультура и спорт. 1974. - 95 с.

29. Карпман В.Л., Хрущев С.В., Борисова Ю.А. Сердце и работоспособность спортсмена // М.: Физкультура и спорт, 1978.- 120 с.

30. Карпман В.А. и др. Тестирование в спортивной медицине / В.А. Карпман, З.Б. Белоцерковский, М.А. Гудков. - М. Физкультура и спорт, 1988, 208 с.

31. Ковцун В.І. Розвиток та контроль спеціальної витривалості у юних волейболістів: Автореф. дис. ... канд. наук з фізичного виховання і спорту. - Львів. - 2001. - 19 с.

32. Кудряшов Е.В. Контроль за уровнем развития быстроты и скоростно-силовых качеств у волейболисток различной квалификации // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб науч. тр. /Под ред.. Ермакова С.С. - Харьков, 2002. - №5. - С. 27 - 31.

33. Кудрявцев В.Д. Обоснование выбора тестов скоростно-силового характера для отбора студентов в секции баскетбола и волейбола // Теория и практика физической культуры. - 1986. - №10. - С.14-15.

34. Клещев Ю.Н. Волейбол. Подготовка команды к соревнованиям: Учебное пособие - М.:Спорт. Академия. Пресс, 2002. - 192 с.

35. Круцевич Т.Ю. Научные исследования в массовой физической культуре / Круцевич Т. Ю.,- К.: Здоров'я, 1985. - 120 с.

36. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.- Львів: Штабар, 1997.- 207 с.

37. Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність.- Львів, 1993. - 131 с.

38. Макарова Г.А.Спортивная медицина. Учебник. М., 2006 г.

39. Марков К.К. Содержание соревновательной деятельности в волейболе и методика совершенствования функциональной подготовки спортсменов: Методические указания. - Иркутск, 1994 - 47 с.

40. Маслов В.Н. Педагогические наблюдения в процессе игровой деятельности волейболистов. // Республ. науч.-практ. конф. “Научные основы многолетнего планирования тренировочного процесса и подготовки олимпийского резерва.- Днепропетровск, 1983. - 142 с.

41. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. - М.: ФиС, 1977. - 280 с.

42. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. - К.: Олимпийская литература. - 1999. - 317 с.

43. Матвеев Е.М. Волейбол. Школа движений. Физическая культура в школе. №4, 2001 г.

44. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.- М., 1986.

45. Морван Д. Методика развития скоростно-силовых способностей квалифицированных волейболистов: Автореф. дисс. ... на канд.. пед. наук. - К. - 1993. - 19с.

46. Мотылянская Р.Е., Велитченко В.К., Перминов Л.М., Журавлева А.И. Медицинские аспекты спортивного отбора, М., ЦИУв,1988.

47. Павлов С., Кузнецова Т. Основные проблемы современной спортивной физиологии // В сб. тез. докл. V Международного научного конгресса 'Олимпийский спорт и спорт для всех', Беларусь, Минск, 5-7 июня 2001 г., с. 452.

48. Павлов С.Е. Адаптация. - М.: Паруса, 2000. - 282 с.

49. Павлов С.Е. Основы теории адаптации и спортивная тренировка //Теор. и практ. физ. культ., 1991, № 1, с. 12-17.

50. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 588 с.

51. Платонов В.Н., Сахновский К.П. Подготовка юного спортсмена. - К.: Рад.школа, 1988. - 288 с.

52. Перльман М. Специальная физическая подготовка волейболистов. - М.: Физкультура и спорт, 1969. - 135 с.

53. Проходовський. Р.Я. Структура фізичної підготовленості і розвиток фізичних якостей, які визначають рівень спортивних результатів юних волейболістів: Автореф. дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: - К., 2002. - 16 с.

54. Савельев Б.П. Общая физическая работоспособность по тесту PWC-170 у здоровых детей и подростков // В кн. Физиология роста и развития детей и подростков под ред. 17.Баранова А.А., Щеплягиной Л.А., М., 2000, С. 397-402.

55. Садыкова Г.А. Сравнительная характеристика показателей кардио-респираторной системы и физической работоспособности разнотренированных подростков. - Возрастные особенности физиологических систем детей и подростков // В кн. мат-лов 4 Всесоюзной конференции 'Физиология развития человека'. - М., 1990. - С. 244.

56. Синяков А. Ф. Самоконтроль физкультурника. М; Знання, 1987.

57. Спортивная работоспособность: Учеб. пособие для студентов фак. физкультуры / Атко Виру ; Тарт. ун-т, Каф. физиологии спорта, 146,[1] с. ил. 20 см, Тарту ТУ 1990.

58. Спортивная медицина. / Руководство для врачей и тренеров / под редакцией А.В. Чоговадзе, Л.А. Бугченко. - М.: Медицина, 384 с.

59. Спортивная медицина: Учебник для институтов физической культуры / под общ. Ред. В.А. Карпмана-2-е изд. Перераб.- М.: Физкультура и спорт, 1987, - 303 с.

60. Тесты в спортивной практике / Бубэ Х., Фэк Г., Штюблер Х., Трогш Ф. / Пер. С нем. - М.: Физкультура и спорт, 1968. - 239 с.

61. Титова Т.И. Волейбол: развитие атлетических качеств и двигательных навыков в игре. - М.: Чистые пруды, 2006. - 218 с.

62. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.- М.: ФиС, 1974.- 232 с.

63. Филин В.П., Семенов В.Г., Алабин В.Г. Современные методы исследования в спорте. - Харьков: Основа, 1994. - 132 с.

64. Шиян Б.М., Вацеба О. М. Теорія і методика наукових педагогічних досліджень у фізичному вихованні та спорті: Навчальний посібник.- Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2008 - 276 с.

Додаток 1

Схема вимірювання працездатності (РWС170) за допомогою степ-тесту

Додаток 2

Правила виконання та підрахунку двухнагрузного тесту РWС170

Правила виконання двухнагрузного тесту РWС170 - на рахунок від 1 до 4. Інтервал відпочинку між 1-м та 2-м навантаженням не робити. Частота рухів задаються за допомогою метронома або за секундоміром. Пульс рахувати в перші 10 сек після другого навантаження, множити на 6; або рахувати в перші 6 сек після навантаження і множити на 10 ЧЧСр після другого навантаження повинна бути не менше 130-140 уд/хв.