Підвищення якості сертифікаційних випробувань в лабораторії

Работа из раздела: «Производство и технологии»

/

Зміст

• Вступ
• 1. Основи управління якістю в лабораторіях
• 1.1 Історія виникнення систем управління якістю
• 1.2 Забезпечення якості в лабораторіях
• 1.3 Особливості поняття якості результатів діяльності для лабораторії
• 2. Розробка системи управління якістю випробувальної лабораторії
• 2.1 Вимоги до управління якістю в лабораторіях
• 2.2 Порівняльний аналіз ISO/IEC 17025 з іншими нормативними документами
• 2.3 Розробка нормативної документації випробувальної лабораторії згідно вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001
• 3. Організація діяльності випробувальної лабораторії й проведення сертифікаційних випробувань
• 3.1 Структура випробувальної лабораторії
• 3.2 Вимоги до персоналу випробувальної лабораторії
• 3.3 Засоби вимірів випробувальної лабораторії
• 3.4 Процес сертифікаційних випробувань у ВЛ
• 4. Обробка результатів сертифікаційних випробувань
• 4.1 Вимоги до водонагрівальних ємкісних газових побутових апаратів при проведенні сертифікаційних випробувань
• 4.2 Обробка результатів вимірювань
• 4.2.1 Результати виміру
• 4.2.2 Перевірка наявності аномальних помилок за допомогою таблиць розподілу Стьюдента
• 4.2.3 Перевірка гіпотези нормальності розподілу
• 4.2.4 Полігон та гістограма розподілення частот
• 4.2.5 Критерій Пірсона
• 4.3 Видача протоколу випробувань
• 5. Охорона праці та навколишнього середовища
• 5.1 Загальні питання охорони праці та навколишнього середовища
• 5.1.1 Актуальність охорони праці
• 5.1.2 Характеристика виробничого середовища
• 5.1.3 Характеристика небезпечних та шкідливих факторів
• 5.2 Промислова санітарія
• 5.2.1 Вимоги до мікроклімату робочої зони
• 5.2.2 Ергономічні вимоги до організації робочого місця користувача ВДТ ЕОМ
• 5.2.3 Виробниче освітлення
• 5.2.4 Шум
• 5.2.5 Рівень вібрації
• 5.2.6 Вимоги до рівня електромагнітних випромінювань
• 5.3 Електробезпека
• 5.4 Пожежна безпека
• 5.5 Захист навколишнього середовища
• 6. Техніко-економічне обґрунтування проведення науково-дослідної роботи
• 6.2 Дослідження й аналіз ринку збуту
• 6.3 Параметрична сегментація ринку
• 6.4 Технічна підготовка розробки НДР
• 6.5.1 Матеріальні витрати
• 6.5.2 Витрати на оплату праці
• 6.5.3 Додаткова заробітна плата
• 6.5.4 Відрахування на соціальні заходи
• 6.5.6 Накладні витрати
• 6.6 Оцінка економічної ефективності
• 7. Цивільна оборона
• Заключення
• Список джерел інформації
• Додаток А
• Додаток Б

Вступ

Очевидно, що вкрай необхідне для національної економіки збільшення обсягів впровадження сучасних систем управління якістю в лабораторіях та на промислових підприємствах також, як і гармонізація метрологічної інфраструктури України та системи акредитації у відповідності до міжнародного досвіду може бути досягнуто тільки за наявності висококваліфікованих спеціалістів, проведенню ґрунтовних наукових досліджень, розробці сучасної навчально-методичної бази, доступної для широкого кола фахівців.

Впровадження сучасних систем управління якістю (СУЯ) в лабораторіях розвинених країни світу проводилося в першу чергу з метою підвищення конкурентоспроможності і ефективності роботи, представлення до замовникам та суспільству більш дієвих доказів гарантії якості випробувань і стабільності цього рівня якості завдяки і використанню сучасних методів менеджменту якості.

Процес впровадження СУЯ на підприємствах України взагалі і в випробувальних лабораторіях зокрема тільки розпочинається. Наукова та навчально-методична література тільки формується. Серед тисяч лабораторій України (включаючи лабораторії промислових підприємств) тільки одиниці сьогодні фактично відповідають міжнародно-визнаним вимогам ІSО/ІЕС 17025-1999 (який щойно прийнятий в Україні як ДСТУ ІSО/ІЕС 17025-2001 [1]). Такий стан справ може значно утруднити (а подекуди і зовсім знецінити) функціонування Національного органу з акредитації, принципи роботи якого в рамках міжнародних норм встановлені законодавче. Відсутність досвіду з розробки та впровадження систем управління якістю у вітчизняних лабораторіях за ІSО серії 9000 на сьогодні може привести до значних труднощів при акредитації лабораторій за вимогами міжнародних стандартів в Україні.

якість сертифікаційне випробування управління

В даній дипломній роботі будуть розглядатися питання, що стосуються розробки нормативних документів випробувальної лабораторії та вимоги нового стандарту ДСТУ ІSО/ІЕС 17025-2001 до лабораторії; наведений порівняльний аналіз нового стандарту з ДСТУ 3412-96; розроблена Декларація політики з якості випробувальної лабораторії та проведена статистична обробка результатів вимірювання тиску природного газу при сертифікаційних випробуваннях водонагрівальних ємкісних газових побутових апаратів.

1. Основи управління якістю в лабораторіях

Для будь-якої розвинутої країни світу якість продукції та послуг національного виробника має першочергове значення в міжнародній конкурентній боротьбі, суттєво впливає на формування зовнішньої політики, національної безпеки, в основному визначає рівень життя та стабільність національної валюти. В останні роки критерії оцінки та вимоги щодо рівня якості зазнали принципових змін. Так, наприклад, сертифікація готової продукції чи послуг вже втратила попередню актуальність. Сьогодні стратегічний напрямок розвитку сучасного менеджменту - розробка та впровадження СУЯ, побудованих у відповідності до вимог сучасних міжнародних стандартів.

Коли споживач купує ту чи іншу продукцію, вироблену промисловим підприємством, він завжди може переконатися у відповідності даної продукції своїм потребам, що як правило, зазначені у відповідній технічній документації. Для цього споживачу достатньо провести контроль (випробування) даної продукції. Випробування і сертифікація готової продукції широко використовуються для підтвердження відповідності рівня показників якості заданим вимогам.

Споживач, що потребує послуги лабораторії у вигляді результатів випробувань, аналізів, знаходиться в набагато менш зручній ситуації: звіт про випробування не може бути в свою чергу 'випробуваний', надійно проконтрольований, чи проаналізований. Існує принципова можливість продублювати ці випробування іншою лабораторією [2, 3]. Однак, для того, щоб розрізнити, відокремити правильні результати від неправильних в тих випадках, коли результати лабораторій розходяться, треба мати неабиякі технічні засоби або інтуїцією, не забуваючи при цьому про проблеми витрат, які в більшості випадків суттєві для замовників послуг лабораторії.

Таким чином, замовник повинен отримати гарантію якості послуг, які він замовляє у випробувальної лабораторії. Кожен з нас, в тій чи іншій мірі, стикався з подібними проблемами. Наприклад, все те, що нас оточує, те, що ми вживаємо в їжу, пройшло відповідні випробування якості, якими ми, на жаль, не управляємо.

Якщо керівництво лабораторії дійсно бажає задовольняти вимоги свого замовника, то треба, щоб між ними встановилися відносини справжньої довіри. Це можливо досягти лише завдяки впровадженню системи управління якістю, яка б забезпечила сталу якість пропонуємих послуг [4].

1.1 Історія виникнення систем управління якістю

Контроль якості виник одночасно з переходом людства від збирання до виробництва продукції (тисячі років до н. е.). На той час якість контролював виробник. Промислова революція викликала необхідність розподілити функції виробництва та контролю якості. Так функція контролю якості перейшла від виробника до керівника виробничим процесом, це збереглося і до сьогодні.

У зв'язку з стрімким насиченням ринків та загостренням конкурентної боротьби контроль якості готової продукції чи послуг посилився та вийшов на рівень стандартів, що збільшило витрати на виробництво. Далі стало зрозумілим, що контроль якості продукції після того, як вона вже зроблена, економічно менш ефективний, ніж створення системи запобігання виникнення браку та методів контролю на початкових стадіях виробництва. У більшості випадків взагалі неможливо забезпечити впровадження неруйнівних методів контролю на заміну вибірковому контролю, в той час, як замовник вимагає все більших гарантій якості.

Ключовим словом стало 'запобігання' дефектам замість їх 'виявлення'. Замовники поступово, починаючи з найбільш відповідальних галузей промисловості - аерокосмічної, оборонної, автомобільної та ін., перейшли до вимог щодо впровадження стандартів 'систем забезпечення якості' одночасно вимагаючи дотримання діючих стандартів на продукцію.

Якість можна визначити як [5]:

задоволення сьогоденних потреб споживача;

ступінь передбачення майбутніх потреб споживача;

дотримання регламентованих технічних умов споживача;

ступінь відповідності (чи досягнення) мети.

Забезпечення якості - це така система роботи в організації, яка гарантує:

ефективне управління роботою;

виявлення, вилучення та запобігання можливих невідповідностей на всіх етапах виробництва.

Основна філософія забезпечення якості - направлення всіх наявних ресурсів на 'запобігання' невідповідностей, на 'передбачення' та 'попередження' виникнення проблем, ще до їх появи [6].

Цей підхід принципово відрізняється від традиційного управління якістю, коли проводиться контроль кінцевої продукції чи послуги на наявність невідповідностей. Забезпечення якості означає [7]:

офіційну задокументовану систему управління якістю;

попереднє запобігання, ще до моменту виникнення невідповідностей;

планове, а не реагуюче керівництво;

забезпечення максимальної впевненості у споживачів;

економічно ефективну організацію та експлуатацію;

досягнення необхідного рівня якості кожного разу з першого разу.

Основні вимоги до забезпечення якості:

прийняття необхідних зобов'язань перед замовниками (споживачами) та власним персоналом;

встановлення ясних та досяжних цілей;

наявність задокументованої системи управління якістю та задокументованих розроблених процедур та методик реалізації;

наявність систематичного ефективного аналізу.

Основні переваги, які досягаються при організації системи забезпечення якості наступні [8]:

більша довіра замовника до якості послуг;

більш стабільна постійна якість послуг;

економічна ефективність виробництва (економія витрат часу, зменшення кількості забракованої продукції чи відповідних послуг);

зменшення витрат на рекламації споживача, сервісне обслуговування, дотримання термінів поставок та ін.;

значне поліпшення психологічного клімату в колективі, професійної впевненості працюючих за рахунок відсутності невизначеностей у відповідальності за якість в технології, процесах, методиках і т.д.;

оптимальне використання ресурсів.

Багатьом відомі загальновизнані основні проблеми, що стосуються якості [9]:

незадоволення очікуваних вимог споживача;

порушення термінів поставки;

невпевненість в стабільності якості продукції на протязі відносно довгого періоду поставок;

відсутність відповідальних на виробництві;

неможливість правильного виконання поставлених завдань у зв'язку з людськими факторами (не вчасно було поставлене завдання перед робітником, робітник знав, що треба було робити, але не зробив необхідного, правильне виконання здалося робітнику непотрібним і т.д.).

Для вирішення проблем якості організації потребують створення та впровадження системи управління якістю (системи попередження на заміну системи виявлення невідповідностей) та повинні слідкувати за правильним її функціонуванням.

Система управління якості базується на засобах реалізації управління видами діяльності, які впливають на досягнення якості і, таким чином, на задоволенні потреб споживачів та на встановленій методології керівництва всіма факторами, що зможуть впливати на якість.

Ця система повинна включати [10]:

встановлення цілей;

чітку організаційну структуру;

чіткий розподіл і затвердження обов'язків;

розроблені та затверджені процедури (методики) і процеси на всі можливі види діяльності, що реалізуються у виробництві товару чи послуги;

встановлені вимоги до кваліфікації та періодичної підготовки персоналу;

розроблені і затверджені стандарти, технічні умови, конструкції і т.д.

Ефективність управління якістю значною мірою залежить від відношень культурного характеру на робочих місцях. Дуже важливо, щоб всі працівники сприймали першочергову потребу досягнення якості.

Аналіз зарубіжної літератури дозволяє виділити кілька найважливіших основ, на які спирається менеджмент передових підприємств:

орієнтація всіх цілей, завдань, зобов'язань та дій на задоволення потреб споживачів та передбаченні майбутніх потреб;

ефективна система забезпечення якості;

розробка та впровадження методів управління якістю;

добре орієнтована система швидкого виявлення, обробки та аналізу всіх витрат та прибутків (в т. ч. пов'язаних з якістю);

сучасне виробництво з коротким часом проходження;

'струнка' організація керівництва підприємством (делегація обов'язків та простежуваність відповідальних);

періодичне встановлення цілей підприємства за участю всіх працюючих та моніторинг ступеня їх досягнення;

безперервне покращення якості продукції та процесів;

ефективна система оплати праці за участю всіх співробітників в прибутках підприємства.

Серед загальних методів забезпечення якості, як правило, визначають наступні:

маркетинг;

бенчмаркинг;

аналіз проекту;

оцінка постачальників;

планування випробувань;

методи контролю та випробувань;

управління контрольно-випробувальним обладнанням;

аудити продукту;

аудити процесів;

аудити системи.

Елементарними методами забезпечення якості вважають:

контрольні листки;

гістограми;

діаграми розбіжностей;

діаграми Парето;

контрольні карти;

діаграми 'Причина - наслідки';

'мозковий штурм'.

Узагальнюючи вищесказане можна зробити висновок, що розвиток сучасної теорії і практики управління якістю обумовлений особливостями сучасного насиченого ринку і розвитком передових технологій. Задоволення потреб споживачів (саме споживачі вимагають наглядного доведення, що виробник має дієву систему управлінні якістю) виходить на перший план політики якості будь-якого виробника.

Доказом для споживача наявності ефективної системи якості є її сертифікація з боку незалежної уповноваженої організації (третьої сторони).

Стандарти ISO серії 9000, про які 90% споживачів знають і чують щоденно, рекомендують підприємствам 'стандартні' вимоги, розраховані на те, щоб надати замовникам відповідну рівню розвитку суспільства довіру до якості організації роботи в цих підприємствах, включаючи якість організації виробничого процесу. Ці 'стандартні' міжнародно визнані вимоги постійно корегуються (див. для порівняння ISO 9001 чи 9002 на системи якості [11, 12] та нову версію стандарту IS0 9001 [13] на системи управління якістю) у відповідності з досягнутим рівнем розвитку суспільства.

Підприємство, що отримало сертифікат на систему управління якістю, наприклад, за ІSО 9001: 2000 отримало, таким чином, визнання третьої сторони в тому, що його організація управління відповідає міжнародне визначеним вимогам, встановленим в 2000 році.

Для лабораторії, що проводить випробування та аналізи, якщо є можливість отримати визнання такого типу, стає ясним, що технічна можливість лабораторії щодо виконання випробувань чи аналізів, визначених згідно затверджених методик, або розробленими у встановленому порядку, є справою першочергової важливості.

Тобто сертифікація СУЯ лабораторії надає замовнику визнані гарантії якості результатів випробувань цієї лабораторії.

Як можливо, наприклад, припустити, що той чи інший продукт був випробуваний чи аналізований лабораторією по деякому іншому ніж стандартний ('екзотичному') методу, чи невідповідним методом та допустити ризик отримання результатів не співпадаючих з тими, що дали б випробування по 'контрольному' методу, визнаному експертами, затвердженому в даній області випробувань.

Отже лабораторія, окрім якості організації роботи - системи управління якістю, впровадженої для управління усіма внутрішніми процесами, повинна бути в змозі підтвердити якість послуг по випробуваннях і аналізах, які замовляє споживач цих послуг. Та, з іншого боку, окрім підтвердження окремо взятого результату, лабораторія повинна бути в змозі довести, що організація її роботи дозволяє їй повторювати з достатньою надійністю якість випробувань (калібровок).

Таким чином, забезпечення якості для лабораторії починається з письмового опису (згідно попередньо затвердженої форми) положень прийнятих лабораторією в рамках організації її системи якості, відносно яких можуть бути представлені докази (можуть бути продемонстровані в письмовій формі при необхідності) і які щоденно (систематично) реально впроваджуються в життя.

Узагальнюючи, можна зробити наступний висновок. Окрім технічної компетенції, яка залишається необхідним елементом специфічної діяльності лабораторії (що відрізняє її від, наприклад, промислового підприємства) система управління якістю, яку повинна впровадити лабораторія, представляє собою важливий аргумент (перш за все комерційний) перед замовником та суспільством на користь доведення якості результатів випробувань (калібровок).

Аналогічно, як стандарти необхідні для співставлення результатів аналізів (випробувань) між собою, ми розуміємо, що для лабораторії необхідно мати розроблені стандартизовані критерії (оцінки) принципів організації її робіт.

Поняття 'якості' та 'забезпечення якості' не повинні змішуватись з поняттям 'контроль якості', що визначається як діяльність, що полягає в вимірюваннях, огляді, випробуваннях чи співставленні з деяким еталоном однієї чи декількох характеристик одиниці та в порівнянні результатів з вимогами, зазначеними по кожній з характеристик для визначення досягнення відповідності заданих характеристик прийнятим вимогам. Так контроль якості - це технічна процедура, мета якої - перевірка (кінцева на даному етапі) відповідності технічним умовам. В той час як забезпечення якості полягає в попередній організації з метою пред'явлення, за необхідністю, доказів і доведень в майбутньому [14].

Впровадження системи управління якістю, введення ефективних корегуючих та запобіжних дій, моніторинг параметрів якості - економічно більш ефективні, ніж проведення вихідного контролю невідповідностей, ліквідація наслідків невідповідностей для замовників та суспільства взагалі, організація системи витрат на соціальні негаразди в колективі лабораторії, що виникають завдяки нерегламентованій роботі, ліквідація невідповідальності перед внутрішніми замовниками за результати роботи [15].

Ось чому починаючи з найбільш відповідальних галузей промисловості (аерокосмічної, оборонної тощо) замовники поступово перейшли до вимог щодо впровадження стандартів на системи управління якістю, одночасно вимагаючи дотримання діючих стандартів на продукцію.

Хоча сьогодні в Україні ІSО/IЕС 17025-1999 [16] щойно прийнятий (ДСТУ ІSО/IЕС 17025-2001), (в Росії прийнятий 'методом обложки' [17] з моменту виходу в світ - 7.07.2000р., а сьогодні опубліковані доповнення [18]) його вимоги безсумнівно викликають інтерес у спеціалістів, особливо зважаючи на те, що розвиток, розробка та впровадження сучасних СУЯ у вітчизняних лабораторіях саме розпочинається.

Оскільки саме сучасний рівень ринкових відносин та конкурентної боротьби вимагає від виробника гарантій не тільки певного рівня якості, а й гарантій забезпечення стабільності цього рівня - тобто підтвердження відповідності систем управління якістю міжнародним стандартам ISO серії 9000 версій 1994 р. та 1999 р. [19], то для лабораторій це означає, на рівні з переліком технічних вимог для успішного проходження акредитації необхідно розробити і підтримувати в належному стані СУЯ за однією з двох моделей: ISO 9001: 2000 чи ISO 9002: 94 (в подальшому СУЯ за однією моделлю ISO 9001: 2000), чого раніше при акредитації не вимагалось.

Прогрес вимог основних документів, пов'язаних з акредитацією лабораторій та системами якості, схематично зображений на рисунку 1.1 З рисунка, видно, що в подальшому необхідно буде вносити зміни у ISО/ІЕС 17025-1999 в зв'язку з новими концептуальними досягненнями науки управління якістю за в останні роки, що в стислому вигляді 'стандартного' набору увійшли до ISO 9001: 2000.

Рисунок 1.1 - Динаміка розвитку вимог до компетентності лабораторій та систем управління якістю

В останні роки міжнародні стандарти ISO серії 9000, що відносяться до 'добровільної' області сертифікації, повязаної з доказом стабільності якості продукції чи послуг, були розвинуті та конкретизовані в різних напрямках виробництва, що призвело до виникнення цілого спектру аналогів (QS 9000, TL 9000, AS 9000), одним з яких для лабораторій є ISO/IEC 17025-1999.

'Добровільність' впровадження системи управління якістю поступово, починаючи з найбільш відповідальних виробництв, замінюється на загальну необхідність такого впровадження для здійснення основної діяльності організації. Для оборонних підприємств та виробників медичної техніки сертифікація систем управління якістю за відповідним аналогом ISO серії 9000 - це єдина можливість збуту своєї продукції; для лабораторій - створення та впровадження систем управління якістю за ISO 9001-1994 - це виконання найважливішої вимоги, що дає можливість акредитації за ISO/IEC 17025-1999. Слід зазначити, що в розвинутих країнах світу (знову ж таки завдяки насиченню ринків послуг з випробувань чи калібрування) впровадження та сертифікація СУЯ за ISO 9001, 9002 в лабораторіях в останні роки проходили досить активно. З початком цієї діяльності сертифікація СУЯ була в більшості елементом найефективнішої реклами для лабораторії, 'вхідним квитком' на ринок послуг по випробуванню продукції чи калібруванню, одним з найбільш переконливих доказів надійності результатів роботи лабораторії. Надалі відсутність системи управління якістю в лабораторії, сертифікованої в рамках однієї з двох моделей ISO серії 9000 - потужна антиреклама, яка вкрай утруднює роботу з потенційними клієнтами, а подекуди унеможливлює роботу лабораторії. Наприклад, одна з лабораторій Німеччини (лабораторія доктора Шойтвінкеля, Берлін), де ринок послуг з випробувань харчової продукції вкрай насичений, впровадила і сертифікувала систему якості за ISO 9001 ще в 1996 році (деякі приклади елементів системи якості цієї лабораторії розглянемо пізніше), а одна з лабораторій Північно-атлантичного космічного агенства в Канаді (Integrity Testing Lab.)'відчула' насичення ринку послуг та необхідність сертифікації системи якості тільки в 1999 році. Система управління якістю була сертифікована в кінці 1999 р.

Міжнародний досвід з розробки та впровадження СУЯ в лабораторіях у відповідності до ISO 9001-1994 чи ISO 9002-1994 значний, більшість провідних лабораторій розвинутих країн світу вже розробили, впровадили і сертифікували СУЯ за одним із зазначених стандартів, ось чому новий стандарт ISO/IEC 17025-1999, що визначає вимоги до компетентності випробувальних (калібрувальних) лабораторій, був заснований саме на стандартах ISO серії 9000, що в більшості лабораторій світу вже впроваджені.

Взаємні посилання вимог ISO 9001: 94 та ISO/IEC 17025-1999 наведені в таблиці 1.1.

Як бачимо тільки дев'ятнадцятий елемент ISO 9001: 94 'Післявиробниче обслуговування' фактично не увійшов в ISO/IEC 17025-1999. Всі інші елементи СУЯ за ISO 9001: 94 чи ISO 9002: 94 повністю входять в ISO/IEC 17025. Хоча можливо умовно вважати, що в п.4.7 ISO/IEC 17025-1999 'Обслуговування замовників', що визначає вимоги до співробітництва і відкритості лабораторії до замовників, встановлення 'зворотніх зв'язків' для поліпшення СУЯ, частково відповідає п.4.19 ISO 9001: 94. При цьому треба розуміти, що суть елементу 'Післявиробниче обслуговування' в ISO 9001: 94 це ремонтні, гарантійні та ін. роботи), очевидно, ширша і трохи інша, ніж 'встановлення зворотнього зв'язку' з замовником та органом з акредитації за п.4.7 ISO/IEC 17025-1999.

Слід зазначити, що хоча основа методології побудови ISO/IEC 17025-1999 та ISO 9001: 94 спільна і грунтується на вимогах елементів СУЯ, але в зв'язку з специфікою управління якістю лабораторій елементна база ISO/IEC 17025-1999 значно ширша ніж ISO 9001: 94 (включає вимоги до побудови таких особливих елементів як 'відбір проб', 'забезпечення умов конфіденційності' та ін., характерних саме для лабораторій).

Таблиця 1.1 - Взаємні посилання вимог ISO 9001: 94 та ISO/IEC 17025-1999

ISO 9001: 94	ISO/IEC 17025
1	2
1	1
2	2
3	3
4.1.1	4.1.3, 4.2.2
4.1.2.1	4.1.5, 4.2.4, 4.9.1, 4.10.1, 5.2.5
4.1.2.2	4.1.5, 5.5.1
4.1.2.3	4.1.5
4.1.3	4.14
з 4.2.1 по 4.2.2	з 4.2.1 по 4.2.3
4.2.3	4.2.1, 4.2.2, 4.14
4.3	4.4
4.4	з 5.4.2 по 5.4.5
4.5	4.3, 5.4.7, 5.5.1
4.6.1	4.6, 5.5, 5.6.1, 5.6.2
4.6.2	4.5, 4.6
4.6.3	4.6
4.6.4	4.5, 4.6.4, 5.5.2, 4.7
4.7	5.8, 5.10.6
4.8	5.5.4, 5.8
4.9	4.12, з 5.3 по 5.5, 5.9, 5.8
4.10.1	5.4
4.10.2	4.5, 4.6, 5.5.2, 5.8
4.10.3	4.9, 5.5.9, 5.8.3, 5.8.4, 5.9
4.10.4	5.4.7, 5.9, 5.10.1
4.10.5	4.12.2
4.11.1	з 5.4 по 5.6
4.11.2	5.3, 5.4.1, 5.4.5, 5.5, 5.6
4.12	5.5.12, 5.8, 5.9.2
4.13	4.9
4.14	4.10, 4.11
4.15	5.9
4.16	4.12
4.17	4.10, 5.4.13, (частково 4.12)
4.18	5.2, 5.5.3
4.19	дуже частково у 4.7, 521 та 5.10.3
4.20	5.9

1.2 Забезпечення якості в лабораторіях

У замовника слід сформувати довіру, що є необхідною умовою (але на жаль не достатньою) його подальшої вірності саме нашій лабораторії.

На рисунку 1.2 наведене вище визначення розкрито у вигляді простої схеми.

Рисунок 1.2 - Формування довіри у замовника до результатів роботи лабораторії

Для задоволення потреб лабораторії в формуванні довіри у споживача (замовника) були створені наступні нормативні документи:

Настанова ISO/ІEC 25-1982 „Загальні критерії стосовно компетенції калібрувальних і випробувальних лабораторій”;

стандарт EN 45001-1989 „Загальні критерії стосовно функціонування випробувальних лабораторій”;

'Зелена книжка' (OCDE С 81 (ЗО)) „Правила лабораторної практики - BPL”;

сучасний стандарт ISO/IEC 17025-1999 „Загальні вимоги до компетентності випробувальних і калібрувальних лабораторій”.

Перераховані вище стандарти є нормативними документами з організації роботи лабораторії (в т. ч. OCDE, який в деяких випадках невірно трактується, як документ, що пояснює спосіб виконання випробувань і аналізів).

Проведений глибокий аналіз однозначно показує, що суттєвої різниці між трьома першими документами нема, зокрема, між керівництвом ISO/ІEC 25-1982 та стандартом EN 45001-1989. Тільки текст BPL обмежує поле свого використання токсикологічними та екотоксикологічними випробуваннями хімічних продуктів, що надає йому перевагу використання в області фармакології, контролю пестицидів та інших хімічних забруднюючих речовин.

Тексти ISO/ІEC 25-1982 та EN 45001-1989 більш універсальні, вони розповсюджуються і на калібрувальні лабораторії.

Якість аналізів випробувань досягається повсякденною працею на практиці, так що від практики і тільки від практики може прийти забезпечення якості в лабораторії. Необхідно також, щоб керівництво лабораторії займало ключову позицію і грало визначальну роль в розробці та впровадженні СУЯ, формуванні довіри у споживача до результатів випробувань, створенні системи забезпечення якості [20].

Лабораторія, окрім якості організації роботи системи менеджменту якості, впровадженої для управління усіма внутрішніми процесами, повинна бути в змозі підтвердити якість послуг по випробуваннях і аналізах, які замовляє споживач. Та, з іншого боку, окрім підтвердження окремо взятого результату, лабораторія повинна бути в змозі довести, що організація її роботи дозволяє їй повторювати з достатньою надійністю якість випробувань.

Підкреслимо, що концепція 'якості' і концепція 'забезпечення якості' являють 'бінарні' концепції. Якість визначається (ДСТУ 3230: 95) таким чином: ''сукупність характеристик об'єкту (підприємства чи лабораторії) по надають йому можливість задовольняти вимоги споживача'. Якщо продукція (в нашому випадку продукцією є звіт про випробування) задовольняє замовника, то він якісний і навпаки.

В сенсі даного визначення відсутнє раніш притаманне поняття кращої чи гіршої якості. На відміну від промислових підприємств не завжди для лабораторії можна вважати 'задоволення потреб замовників результатами випробувань' показником рівня якості, бо такі результати можуть наносити шкоду суспільству.

Співставлення результатів випробувань лабораторії, що вона проводить приймаючи участь у аналізах і випробуваннях разом з іншими лабораторіями, є однією з головних умов забезпечення якості, але характеризується також і цілим рядом негативних факторів. Один із таких очевидних негативних факторів - висновок за результатами співставлення про визнання результатів. Перетворившись, таким чином, на випробування 'на придатність лабораторії' міжлабораторні порівняння дещо відійшли від своєї більш первинної мети: дозволити лабораторії аналізувати свої результати відносно популяції інших лабораторій, працюючих в тій же області і на тих же пробах.

У будь-якому випадку даний тип дослідження (випробування) дозволяє аналізувати, в кращому разі, технічну можливість лабораторії до виконання визначених випробувань для однієї чи декількох визначених проб, не торкаючись при цьому широкого спектру цілої гами її організаційних можливостей в плані забезпечення якості. Дійсно, лабораторії мають помітну схильність до того, щоб з особливою увагою відноситися до таких випробувань, в той час, як очевидно треба вимагати, щоб результати роботи лабораторії були стабільні в часі і не залежали від конкретного випробування.

Так ми підходимо до поняття 'забезпечення якості' стосовно лабораторії: 'комплекс попередньо встановлених та систематичних дій, що проводяться в рамках системи управління якістю та доведені з точки зору необхідності для забезпечення відповідної довіри до того, що вимоги до якості будуть задовольнятись.

1.3 Особливості поняття якості результатів діяльності для лабораторії

Одна з фундаментальних проблем менеджмент якості - визначення самого поняття якості. Згідно ISO 8402: 1994 (є відповідне посилання на цей стандарт в ISO/ІEC 17025-1999 стосовно термінів і визначень) якість визначається як сукупність властивостей об'єкту, що характеризують здатність задовольняти потреби споживача. Детальний аналіз цього визначення показує, що задоволення потреб споживачів послугами для випробувальної лабораторії (замовників випробувань шляхом надання, наприклад, виключно позитивних результатів випробувань) може знаходитись в протиріччі з технічною компетентністю лабораторії, безпекою навколишнього середовища, потребами суспільства (чи населення регіону), діючими законами та нормативними документам тощо. У зв'язку з цим політика якості, філософія якості та цілі, на які орієнтована система управління якістю для лабораторії, очевидно, будуть відрізнятися від більшості аналогів для організацій з виробництва продукції. Питання про встановлення параметрів якості для лабораторій частково обговорювалось в [21], самі ж вимоги до параметрів якості лабораторії описані в ISO/IEC 17025 та будуть детально проаналізовані в наступних параграфах.

На рисунку 1.3 визначені основні цілі менеджменту якості, які можна визначити для лабораторії як результат впровадження СУЯ. Як бачимо з рисунка, основні цілі менеджменту якості для лабораторії можна умовно розділити на дві категорії. Перша категорія стосується зростання фінансово-економічних показників лабораторії як наслідок впровадження системи якості. Друга категорія стосується соціальної спрямованості результатів впровадження СУЯ. Наприклад, поліпшення соціально-психологічного клімату в лабораторії завдяки чіткій регламентації робіт, простежуваності процесів, визначенню необхідних процедур, інструкцій та персональній ідентифікації відповідальних і виконавців.

Вимоги до параметрів якості лабораторії описані в ISO/IEC 17025-2000 і далі будуть детально проаналізовані.

В центральній частині рисунка зображено систему 'СУЯ' - систему управління якістю, тобто систему визначальними компонентами якої є організаційна структура, процеси, процедури та ресурси. Саме наявність і задокументованість цих компонентів забезпечує існування і роботу впровадженої системи управління якістю [22].

Керівник лабораторії ініціює розробку, впровадження і підтримку в робочому стані СЯ, а також вирішує питання належного ресурсозабеспечення для реалізації політики якості та досягнення поставлених цілей.

Рисунок 1.3 - Основні цілі впровадження системи якості за ISO/IEC 17025-1999

2. Розробка системи управління якістю випробувальної лабораторії

У зв'язку з рухом ринку України у бік високо розвинутих країн, а саме розширення ринків збуту, підвищуються вимоги до вітчизняної продукції, які формують їх конкурентоспроможність (взаємозв'язок нормативної документації, ринків збуту і рівня якості продукції (послуг) приведений на рисунку 2.1).

Рисунок 2.1 - Взаємозв'язок нормативних документів і рівнів якості продукції та послуг на дефіцитному і насиченому ринках

Але існуюча до сих пір система управління якістю лабораторій не давала можливість оцінювати параметри продукції на потрібному рівні.

Саме цьому в Україні зараз здійснюється перехід від акредитації лабораторій згідно вимогам ДСТУ 3412-96 до акредитації лабораторій згідно вимогам ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001.

Перед внесенням змін в існуючу СУЯ лабораторії, необхідно проаналізувати основні вимоги до лабораторій за акредитації лабораторій згідно вимогам нового стандарту.

2.1 Вимоги до управління якістю в лабораторіях

Лабораторія або організація, в яку вона входить як частина, повинна мати можливість нести юридичну відповідальність. На практиці ця вимога виконується більшістю лабораторій розвинутих країн світу, бо ці лабораторії, по-перше, є юридичними особами, а по-друге, мають страхування на випадок невірних результатів випробувань, які можуть привести до фінансових збитків замовника або будь-яких інших негараздів. Максимальна сума страхування залежить від виду діяльності лабораторії та обсягів її робіт. Замовники можуть поцікавитись і отримати необхідну інформацію про страхування.

Керівництво лабораторією повинно бути організоване таким чином, щоб задовольняти вимогам ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 як у випадку 'перманентного' виконання робіт в лабораторії, так і за умови 'тимчасової роботи' або 'в мобільному режимі' [23].

Якщо лабораторія є частиною більшої організації, що займається не тільки випробуваннями чи калібруванням, тоді треба чітко визначити персонал, що 'впливає' на якість робіт або залучається для випробування чи калібрування для можливості ідентифікації потенційних конфліктів інтересів в межах лабораторії або більшої організації, в яку вона входить структурним підрозділом.

Взагалі питанням впливу на результати випробувань та калібрування фінансово-комерційних, виробничих, рекламних та інших інтересів в лабораторії повинно приділятися велике значення. Не можна допустити, щоб відділи (чи оточення лабораторії), що мають протилежні інтереси чи інтереси, які пов'язані з кількісними показниками в фінансово-виробничому плані, мали вплив на діяльність лабораторії. На жаль, для більшості вітчизняних лабораторій виключити вплив комерційного, фінансового, маркетингового та іншого оточення на роботу лабораторії у відповідності до ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 дуже важко оскільки в більшості випадків лабораторії є структурними складовими більших організацій, яким властиві дещо інші інтереси, наприклад, очевидний інтерес в отриманні максимуму прибутку від сьогоденної діяльності лабораторії.

Вимоги до управління лабораторією сконцентровані в п.4.1 ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001. Лабораторія повинна:

мати управлінський та технічний персонал з необхідними повноваженнями та ресурсами (в поняття ресурси входять і людські ресурси, тобто кваліфікований персонал), виконувати свої обов'язки в які входять, зокрема, виявлення виникаючих відхилень від СЯ чи відхилень від процедур випробувань (калібрування) та прийняття необхідних заходів щодо попередження, ліквідації, мінімізації подібних відхилень;

мати гарантії впевненості, що управління і персонал вільні від будь-яких 'несумісних' внутрішніх чи зовнішніх комерційних, фінансових та інших впливів, що можуть негативно відгукнутися на якості їх роботи;

реалізувати політику і процедури забезпечення впевненості замовників у захисті конфіденційної інформації та захисті прав власності, включаючи процедури захисту електронної передачі інформації (результатів);

мати політику і процедури для запобігання будь-якій діяльності, що може зашкодити компетентності, неупередженості (безсторонності), формуванню висновків, цілісності роботи лабораторії;

визначити за допомогою органограм структуру організації управління лабораторією, її місце в головній організації та взаємозв'язки між управлінням, технічною діяльністю, постачанням, системою управління якістю, допоміжними службами;

визначити відповідальність, повноваження та взаємозв'язки всього персоналу від керуючих до контролюючих та виконуючих роботи що впливають на якість випробувань чи калібрування;

забезпечити відповідний нагляд (контроль) за всім персоналом, що відповідає за проведення випробування та тестування (штатних, тимчасово працюючих, стажерів тощо) включаючи персональну підготовку (навчання) конкретно по даному виду калібрування чи випробування та оцінку результатів роботи;

мати систему технічного управління. Технічні керівники повинні відповідати за технічну діяльність, ресурсопостачання необхідне для забезпечення вимог щодо якості технічної діяльності лабораторії;

призначити менеджера з якості, що буде незалежно від інших обов'язків та відповідальності нести відповідальність та мати повноваження для забезпечення впровадження системи якості та підтримки її належного функціонування.

Визначення такої штатної одиниці в лабораторії як менеджер з якості має принципове значення.

Саме в обов'язки та повноваження менеджера з якості входить впровадження та підтримка системи управління якістю. Менеджер з якості повинен мати прямий доступ до найвищого рівня управління, де формується політика якості лабораторії та ресурсопостачання.

Менеджер з якості при впровадженні проекту:

встановлює цілі та задачі для представників Координаційної Ради (у випадку масштабної лабораторії), або співробітників (у випадку малої та середньої чисельності лабораторії);

встановлює терміни досягнення цілей та задач реалістично, але з необхідним зусиллям досягнення;

попередньо визначає методи роботи;

роз'яснює методику розробки СУЯ та вибрані технологічні прийоми роботи;

пересвідчується в тому, що методи правильно зрозумілі співробітниками;

встанолює формальні терміни та етапи на шляху до цілей;

подає (в разі необхідності) конкретний приклад того, що всі чекають від групи, чи відповідального за конкретні роботи.

В ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 визначається можливість призначення заступників менеджера з якості. Окремо зазначається, що для лабораторії з малою кількістю персоналу (наприклад, приватної) співробітники можуть виконувати більш ніж одну функцію і може бути непрактично встановлювати заступників на кожний функціональний напрямок.

Якщо лабораторія бажає бути визнана як третя сторона, то необхідно довести її неупередженість і те, що ні на її діяльність, ні на співробітників немає фінансового чи іншого тиску, що вплинув би на технічні висновки, тобто лабораторія вільна від будь-яких факторів, що впливають на незалежність та неупередженість. Лабораторія третьої сторони не повинна займатися діяльністю відмінною від основної, яка б ставила під загрозу довіру до незалежності та достовірності її технічних висновків.

2.2 Порівняльний аналіз ISO/IEC 17025 з іншими нормативними документами

Міжнародний стандарт ISO/IEC 17025 (Стандарт) являє собою результат наукових наробок та досвіду використання стандартів ISO/IEC 25 та EN45001, які він тепер замінює. Він містить повний перелік вимог, яких випробувальні та калібрувальні лабораторії повинні дотримуватися, якщо вони мають намір довести, що вони впровадили систему управління якістю, технічно компетентні та можуть отримувати технічно обґрунтовані результати.

Особливим і оригінальним елементом стандарту є той факт, що „випробувальні і калібрувальні лабораторії, що дотримуються цього стандарту, працюють відповідно до ISO 9001 або ISO 9002”.

Порівняльний аналіз ISO/IEC 17025 (Стандарту) та ДСТУ ISO 9001: 2001 дозволяє зробити наступні висновки:

1) основні вимоги Стандарту щодо політики з якості лабораторії не включають постійного вдосконалення СЯ (на відміну від ДСТУ ISO 9001: 2001), а спираються на забезпечення стабільного рівня професійної майстерності і послуг лабораторії у повній відповідності до вимог (включаючи технічні) Стандарту;

2) настанови з якості лабораторії повинні обов'язково включати (посилатися) не тільки визначені Стандартом процедури СЯ, а й технічні процедури (стандарти, методики в т. ч. розроблені) за якими дана конкретна лабораторія може проводити випробування (калібрування), чого для підприємства за ДСТУ ISO 9001: 95 чи ДСТУ ISO 9001: 2001 не вимагається;

3) специфіка діяльності лабораторій, що пов'язана з особливою відповідальністю за результати роботи, вимагає обов'язкової наявності інструкцій з виконання робіт на кожному робочому місці (незалежно від кваліфікації конкретного виконавця). Для підприємств згідно ДСТУ ISO 9001: 2001 наявність та деталізація інструкцій зумовлюється рівнем кваліфікації персоналу.

Проаналізуємо головні особливості вимог елементів СЯ та процедур в рамках Стандарту:

описання взаємодії між процесами характерне для організацій за ДСТУ ISO 9001: 2001 не вимагається Станадартом для лабораторій;

аналіз з боку керівництва в рамках Стандарту включає, в порівнянні з ДСТУ ISO 9001: 2001, додатково вимоги по аналізу результатів міжлабораторних порівнянь, або інших перевірок компетенції;

вимоги Стандарту стосовно персоналу більш жорсткі. Персонал в лабораторії обов'язково повинен бути атестований;

в лабораторії повинні бути інструкції з управління всім обладнанням задіяним в підготовці та проведенні випробувань (калібрувань);

на відміну від ДСТУ ISO 9001: 2001 в Стандарті вимоги до внутрішнього аудиту більш жорсткі. А саме, Стандартом регламентується (п.4.13.2), що якщо в результаті внутрішнього аудиту виникли сумніви в правильності результатів проведених випробувань (калібрувань) лабораторія (крім корегувальних дій) повинна сповістити замовників в письмовому вигляді, що результати представлені ВЛ можливо були помилковими;

вимоги Стандарту щодо аналізу контрактів в порівнянні з ДСТУ ISO 9001: 2001 більш жорсткі і включають визначення та задокументування методів за якими лабораторія буде проводити випробування (калібрування) для замовника. Також зазначається, що |контрактом (договором) може бути як письмова так і усна угода про надання лабораторією послуг замовнику. А результати аналізу контракту (включаючи зміни до контракту) повинні бути збережені. Зберігати треба також і записи' про преговори з замовником, стосовно його вимог, результатів робіт по ходу виконання контракту.

більш жорсткі вимоги Стандарту стосовно субпідрядів та закупівлі матеріалів і послуг (витратних матеріалів). Субпідрядна робота повинна надаватись компетентному субпідряднику.

Інші вимоги до елементів системи управління якістю за ДСТУ ISO 9001: 2001 в основному співпадають з вимогами Стандарту. Наявність додаткових елементів СУЯ за ISO/ІЕС 17025 обгрунтовані специфікою діяльності лабораторії.

2.3 Розробка нормативної документації випробувальної лабораторії згідно вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001

По аналогії з усіма існуючими стандартами, які регламентують вимоги до систем управління якістю виробників продукції чи послуг, від лабораторії вимагається документального оформлення політики якості, настанов якості, програм якості, інструкцій, які б підтримувалися, в належному стані і доводили належний рівень якості процесів випробувань чи калібрування та належну стабільність цього рівня.

Цілі, принципи побудови і реалізації системи управління якістю лабораторії повинні визначатися в настановах з якості (Quality Manual, російська назва більш вдала - руководство по качеству) [24]. В ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 сказано, що цей документ може мати будь-яку назву, головне - зміст його положень. Документація системи якості повинна бути затверджена, доведена до відома відповідного персоналу (ідентифіковане місце знаходження екземплярів) та зрозуміла співробітниками.

Загальні цілі повинні бути викладенні в декларації політики якості. Декларація політики якості повинна бути видана за відповідальністю першої особи (тобто, якщо керівник лабораторії не є юридично відповідальною особою, то політика якості затверджуються директором організації в яку лабораторія входить структурним підрозділом). Звичайно, декларація політики записується стисло, можуть бути зазначені вимоги, що випробування проводяться за стандартними методиками, вимогами клієнтів тощо. У деяких лабораторіях слідом за політикою з якості описують філософію (основні принципи з якості лабораторії), що найчастіше с більш докладною формою політики якості та включає конкретні цілі якості і основні шляхи їх реалізації.

Внаслідок того, що при акредитації центру згідно до вимог ДСТУ 3412-96 не вимагалось розроблення і затвердження окремого документу (Декларації), політика з якості описувалась в розділі Настанови з якості, але не існувало окремого документу з політики.

Таким чином, під час виконання дипломної роботи, була сформована концепція політики керівництва у вигляді офіційного документу з назвою 'Декларація політики якості ВСЦ 'Агрегат'', яка повинна містити наступне:

а) заяву керівництва про рівень обслуговування, що забезпечується лабораторією;

б) мету і цілі системи управління якістю;

в) зобов'язання керівництва лабораторії забезпечити необхідну профе-сійну майстерність і якість випробувань та калібрування при наданні цих послуг своїм замовникам;

г) вимогу, щоб весь персонал, пов'язаний з випробуваннями чи калібруванням, в рамках лабораторії був ознайомлений з документацією з якості і впроваджував в своїй роботі політику з якості лабораторії та відповідні до обов'язків процедури, методики, інструкції;

д) зобов'язання керівництва випробувальної лабораторії дотримуватися вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001.

Принциповими відмінностями стало введення:

окремих розділів, котрі чітко формулюють цілі і принципи системи управління якістю центру;

розділів, які відображають необхідні вимоги до персоналу для впровадження системи управління якістю;

зобов'язання керівництва додержуватися вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001.

Одним з ключових моментів Декларації, на відміну від політики якості, яка являється підрозділом існуючої Настанови, є мета забезпечення стабільного рівня професійної майстерності і послуг центру у повній відповідності до вимог Стандарту, а не постійне вдосконалення системи управління якістю.

Настанова з якості в загальних рисах описує СУЯ та структуру документації і повинна включати чи посилатися на процедури СУЯ та технічні процедури, визначати роль та відповідальність технічного керівництва та менеджера з якості, включаючи їх відповідальність за забезпечення виконання Стандарту, посилатися або включати допоміжні процедури, включаючи технічну документацію, в загальних рисах визначити структуру всієї документації, що використовується в системі якості. Саме тому в при розробці Настанови, що відповідає вимогам ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001, потрібно збільшити кількість процедур, тобто розробити ряд нових процедур, необхідний для регламентування основних процесів роботи лабораторії. Якщо в 'новій' Настанові обійтись зменшеною кількістю необхідних процедур, це може спричинити небажані ускладнення:

необхідність наявності цього документу майже на всіх робочих місцях лабораторії;

створення особливої системи ідентифікації процедури в документі (рисунок 2.3);

плутанину в повноваженнях персоналу.

Змінилися вимоги ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 (стали більш жорсткими) стосовно персоналу, а саме персонал в лабораторії обов'язково повинен бути навченим і атестованим. При чому система підготовки кадрів стала відрізнятися від 'комплексу міроприємств' з підвищенням кваліфікації, що проводиться один раз на 5 років і полягає в формальному отриманні якогось свідоцтва. Суть нової системи навчання персоналу полягає в виявлені конкретних потреб у навчанні (кого, чому саме і чому потрібно вчити) і реалізації планів по задовільненню цих потреб у відповідності до цілей і задач центру. Ці положення повинні знайти своє відображення в Настанові завдяки введенню і розробці Процедури 'Підготовка кадрів', яка оговорює відповідальних за кваліфікацію персоналу та проведення навчання, періодичність тестування та практичних перевірок для виявлення рівня підготовленості співробітників та т.п.

В ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 стали більш жорсткими вимоги до підписання контрактів, на відміну від ДСТУ 3412-96.

При підписанні договору між Замовником і ВСЦ, в контракті повинні оговорюватися методи, за якими лабораторія буде проводити випробування. Ця вимога обумовлена необхідністю забезпечення сопоставлювальності отриманих результатів, тобто якщо інша лабораторія акредитована до вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 проведе випробування тої ж самої продукції, по зазначеним в контракті і використаним при випробуванні методам, то отримає ті ж самі результати.

За вимогами ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001 в випробувальній лабораторії повинна бути розроблена процедура конфіденційності інформації, стосовно якої повинні передбачатися і виконуватися наступні вимоги:

поводження і зберігання об'єктів випробувань повинно проходити у рамках конфіденційності;

конфіденційність технічних характеристик і ноу-хау продукції;

конфіденційність результатів випробувань;

забезпечення конфіденційності при використанні комп'ютерів та електронних носіїв інформації;

забезпечення конфіденційності під час присутності Замовника при випробуваннях по відношенню к іншим клієнтам.

При розробці Настанови з якості згідно вимогам нового стандарту можна відштовхуватися від традиційної моделі документальної СУЯ (рис.2.2), в якій Настанова - це основна документація СУЯ, що в своєму тексті посилається на процедури, методики (стандарти) та інструкції, являючи собою документ, що відповідає наступним вимогам:

прозорість, малий об'єм та доступність для розуміння (таким чином, Настанова являється документом, що легко засвоюється персоналом);

однозначність лексичного матеріалу, термінів та визначень, що зрозумілі всьому персоналу.

Таким чином, ми маємо документ загального характеру мета якого привести докази того, що лабораторія володіє всіма засобами забезпечення кожної з вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025-2001. Детальне описання реалізації Настанови міститься на нижчих щаблях піраміди з якості. Перший після Настанови рівень документів - процедури, тобто обумовлений спосіб реалізації діяльності.

Рисунок 2.2 - Традиційна пірамідальна модель документальної побудови СУЯ

Найнижчий рівень піраміди - первинні дані, записи, документи, протоколи, тобто вся та первинна документована інформація, що є основою СЯ і підтвердженням її функціонування, технічної компетентності та базою для введення корегуючи і попереджуючих дій. Саме в цих документах містяться докази того, що всі процедури, методики і інструкції виконуються на практиці. Якщо бланки, формі пусті, то і система 'мертва', існує тільки в Настанові, процедурах і інструкціях, а не в реальному житті. Якщо кількість цих первинних документів з часом змінюється, корегується, то це означає, що система напевно реально існує і розвиваються.

Перед написанням Настанови з якості необхідно ввести систему ідентифікації документації, яка б забезпечила однозначність і легкість при використанні (існуюча система нумерації полягала в наданні номерів кожному рівню документації за рисунком 2.2, що не виключало можливість плутанини) (рисунок 2.3, таблиця 2.1).

Рисунок 2.3 - Система ідентифікації документів

Наприклад, документ, що ідентифікується, має назву Процедура 'Робота з замовником', тоді його ідентифікація у системі документації центру буде наступною: ПР. РЗ/01-06.

Таблиця 2.1 - Скорочення при ідентифікації документів

Скорочена назва документу, яка використовується при наданні ідентифікаційного номеру	Назва документу
ДПЯ	Декларація політики з якості
НЯ	Настанова з якості
ПР	Процедура
ІП	Посадова інструкція
ІПВ	Інструкція по проведенню випробувань
ІПК	Інструкція по проведенню калібрувань

Схема розробки нормативної документації випробувальної лабораторії наведена на рисунку 2.4 Ця схема також може використовуватися для розробки документів на інших підприємствах та організаціях.

Рисунок 2.4 - Схема розробки документації згідно до вимог ДСТУ ІSO/IEC 17025

Внаслідок того, що Настанова представляє собою документ, який описує систему управління якістю і дії всіх елементів у рамках цієї системи у вигляді процесного підхода, то велику роль відіграють Процедури, які використовуються під час роботи. Для більш легкого сприймання процесів у Процедурах використовується органограма, що відображує послідовність дій і встановлює взаємозв'язки [25].

В ході дипломної роботи була розроблена Декларація політики з якості ВСЦ 'Агрегат', яка приведена в додатку А.

3. Організація діяльності випробувальної лабораторії й проведення сертифікаційних випробувань

При проведенні сертифікації випробувальна лабораторія (ВЛ) повинна забезпечувати неупередженість у роботі із заявником, незалежність при прийнятті рішень, мати недоторканність із боку вищих керівників, якщо вона являється частиною фірми, або впливових клієнтів, а також мати технічну компетентність.

Як й в Органі по сертифікації, ці показники визначаються юридичним статусом, адміністративною й організаційною структурою ВЛ. Юридичний статус випробувальної лабораторії повинен відповідати чинному законодавству. Вона повинна бути самостійною юридичною особою або підрозділом у його складі. Випробувальні лабораторії і їхній персонал не повинні піддаватися комерційному, фінансовому, адміністративному або іншому тиску, здатному впливати на виводи або оцінки. Вплив на результати випробувань із боку зовнішніх організацій або осіб повинні бути виключені. Випробувальна лабораторія не має права займатися діяльністю, здатною підірвати довіру відносно її незалежності в прийнятті рішень і неупередженості при проведенні випробувань. Оплата праці персоналу, якому доручено проводити випробування, не повинна залежати від кількості випробувань їхніх результатів. Якщо виріб випробовують організації, які взяли участь у розробці, виробництві або реалізації цих виробів (наприклад виробники), то повинні бути розроблені додаткові вимоги про умови, що забезпечують об'єктивність випробувань [26].

3.1 Структура випробувальної лабораторії

Організаційна структура лабораторії повинна забезпечувати для кожного співробітника конкретну сферу діяльності й межі його повноважень (обов'язків і відповідальності). Типова структура іспитової лабораторії (ВСЦ 'Агрегат') наведена на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1 - Типова структура випробувальної лабораторії

Керівник лабораторії здійснює загальне керівництво й формує політику її діяльності. Відповідальний за систему якості розробляє й контролює виконання положень Настанови з якості лабораторії. Заступник керівника по випробуваннях відповідає за виконання всіх технічних завдань, пов'язаних із проведенням випробувань. Секретаріат виконує функції по діловодству, здійснює прийом і реєстрацію замовлень на випробування, архівування робочої документації й ін. Фахівці груп по випробуваннях безпосередньо проводять випробування продукції й оформляють протоколи випробувань у позначеній області.

3.2 Вимоги до персоналу випробувальної лабораторії

Технічна компетентність ВЛ визначається наявністю в ній кваліфікованого персоналу.

Персонал ВЛ повинен мати достатнє освіту й кваліфікацію. При цьому враховуються наступні моменти:

базова освіта;

фахова освіта до початку роботи в лабораторії;

навчання й підготовка по спеціальних питаннях після початку роботи в лабораторії;

знання методів і засобів вимірів, випробувань і контролю, необхідних для проведення конкретних випробувань, отриманих у ході підвищення кваліфікації;

досвід роботи в групах випробувань або на керівних посадах в випробувальній лабораторії.

Лабораторія повинна мати в розпорядженні необхідну документацію й відомості, що стосуються кваліфікації, практичного досвіду й підготовки кадрів. Ці дані приводяться в Настанові з якості. Для кожного фахівця передбачена посадова інструкція, що встановлює функції, обов'язки, права й відповідальність, кваліфікаційні вимоги до освіти, технічним знанням і досвіду роботи. Фахівці й експерти, що безпосередньо беруть участь у проведенні випробувань й оцінок, повинні бути атестовані у встановленому порядку. Відносно вимог до забезпечення конфіденційності персонал лабораторії повинен мати зобов'язання по нерозголошенню професійних таємниць, що стосуються третіх осіб. Велика увага в іспитовій лабораторії повинна приділятися заходам щодо підвищення кваліфікації персоналу. Вона повинна проводитися як для нових, так і для досвідчених співробітників. Розрізняють зовнішнє й внутрішнє підвищення кваліфікації. Зовнішнє проходить у традиційних формах - участь у конференціях і семінарах, навчання на курсах, самопідготовка; внутрішнє проявляється в регулярних обговореннях співробітниками лабораторії проблем, пов'язаних із кваліфікацією. Такі обговорення повинні проводитися без морального тиску на співробітників з боку керівництва. Ініціатива в рішенні завдань, спрямованих на поліпшення випробувань, повинна заохочуватися.

Міжнародна організація EUROLAB, що поєднує випробувальні лабораторії різних країн Європи, установила чотири рівні кваліфікації персоналу, що проводить випробування:

елементарний рівень - неспеціальна освіта й спеціальна підготовка;

базовий рівень - основне професійна освіта необхідна для виконання робіт у лабораторії;

підвищений рівень - більш висока основна професійна освіта для виконання робіт у лабораторії й більш розширені знання;

найвищий рівень - вища освіта, здатності до рішення складних іспитових завдань, поглиблені знання випробувань і керування (менеджменту).

Кожний із цих чотирьох рівнів передбачає три градації кваліфікації: достатню, гарну й відмінну. За допомогою цих критеріїв оцінюється персонал при акредитації ВЛ на відповідність ДСТУ EN 45001-98 або ДСТУ ISO/IEC 17025-2001 [26].

3.3 Засоби вимірів випробувальної лабораторії

ВЛ повинна бути оснащена засобами вимірів, випробувань і контролю, а також видатковими матеріалами (хімічними реактивами, речовинами й ін.) для правильного проведення випробувань і вимірів, що потрібно для визнання її компетентності. У виняткових випадках можна на договірних умовах застосовувати встаткування, що не належить лабораторії, при тім що це встаткування атестоване, а засоби вимірів перевірені у встановленому порядку. Дані по оснащеності технічними засобами випробувань приводяться в Посібнику з якості.

Устаткування лабораторії в тому числі й засоби вимірів, повинні використатися по призначенню. Документація по його експлуатації й технічному обслуговуванні повинна бути доступна. Несправне встаткування, що дає при випробуваннях сумнівні результати, повинне бути зняте з експлуатації й

відзначено відповідним чином, що вказує на його непридатність. Таке встаткування варто зберігати в спеціально відведеному місці доти, поки воно не буде відремонтована і його придатність не буде підтверджена за допомогою випробувань (перевірки. калібрування). Кожна одиниця встаткування для випробування або виміру повинна мати реєстраційну картку, що містить наступні відомості:

найменування встаткування;

найменування виготовлювача, тип, заводський номер;

дати одержання й уведення в експлуатацію;

місце розташування в цей час;

стан на момент одержання (нове, зношене, із продовженим терміном дії й т.п.);

дані про ремонт й обслуговування;

дату останньої перевірки, калібрування;

опис всіх ушкоджень або відмов, переробок або ремонту.

Калібрування або перевірка вимірювального й іспитового встаткування при необхідності проводиться перед уведенням його в експлуатацію й далі відповідно до встановленої програми.

Загальна програма калібрування встаткування повинна забезпечувати простежуємість вимірів, проведених ВЛ на відповідність національному й міжнародному зразковому засобам вимірів, якщо такі існують. Якщо подібну простежуємість здійснити неможливо, то ВЛ повинна представити переконливі докази точності результатів випробувань (наприклад, беручи участь у відповідній програмі міжлабораторних випробувань). Зразкові засоби вимірів, наявні в лабораторії, варто використовувати тільки для калібрування робочого встаткування й не застосовувати для інших цілей. Зразкові засоби вимірів повинні бути калібровані компетентним органом, що може забезпечити спостереження їхньої відповідності національним або міжнародним еталонам. При необхідності випробувальне встаткування може піддаватися контролю між періодичними повторними калібруваннями.

3.4 Процес сертифікаційних випробувань у ВЛ

Випробувальна лабораторія повинна мати чітко відрегульованими й документально оформлені робочі процедури, які супроводжують весь втпробувальний процес від прийому замовлення до видачі протоколу випробувань (рисунки 3.2, 3.3, 3.4). У такий спосіб досягається однозначність у виконанні технологічних операцій у лабораторії. У стандарті на вимоги до ВЛ особлива увага приділена процедурам, що істотно впливають на результати випробувань.

Порядок обігу з випробувальними зразками виробів, іноді цей процес називають менеджментом зразків, включає правильну підготовку й проведення відбору зразків, їхнє маркування, дотримання умов транспортування й зберігання. Зразки, що надходять на випробування, повинні бути ідентифіковані й супроводжуватися актами відбору й ідентифікації зразків. Система реєстрації повинна гарантувати конфіденційність використання зразків або випробуваних виробів, наприклад відносно інших замовників. На всіх стадіях зберігання, транспортування й підготовки виробів до випробувань вживають необхідних заходів обережності, що виключають псув виробів у результаті забруднення, корозії або надмірних навантажень, що негативно впливають на результати випробувань. Повинні дотримуватися вимоги, установлені інструкціями на експлуатацію виробів.

Одержання, зберігання, повернення (або утилізація) зразків виробляються по чітко встановлених правилах.

Правильний менеджмент зразків - один з найважливіших етапів у забезпеченні якості випробувань. Випробувальна лабораторія не повинна приймати на сертифікаційні випробування зразки, походження яких невідомо.

При проведенні випробувань у ВЛ необхідно використовувати методи, установлені стандартами або технічними умовами на процеси випробувань. Ці документи повинні бути в розпорядженні співробітників, відповідальних за проведення випробувань. При відсутності встановленого методу випробування варто документально оформити угоду між замовником і лабораторією про метод, який буде застосовуватися.

Робота, проведена випробувальною лабораторією, відбивається в протоколі, що показує точно, чітко й недвозначно результати випробувань й іншу стосовну до них інформацію.

4. Обробка результатів сертифікаційних випробувань

4.1 Вимоги до водонагрівальних ємкісних газових побутових апаратів при проведенні сертифікаційних випробувань

Водонагрівальні ємкісні газові побутові апарати (далі - апарати) призначені для децентралізованого гарячого водопостачання.

Апарати класифікують [27]:

За конструктивним виконанням водяної частини:

апарати відкритого типу (атмосферні);

апарати закритого типу (під тиском до 600 кПа) - Д.

За використовуваними газами:

категоря 1₂ - апарати, що працюють на природному газі (з тиском 1470 Па - 2744 Па і (або) 640 Па - 1764 Па);

категорія 1₃ - апарати, які працюють на пропані, бутані та їх сумішах (з тиском 1960 Па - 3528 Па);

категорія 2₂₃ - апарати, які працюють на природному газі, пропані, бутані та іх сумішах.

Сертифікаційні випробування проводилися для АГВ-Д-80-1₂: апарата (А) газового (Г) водонагрівального (В) ємкісного закритого типу (Д) з номінальною місткістю бака 80л, який працює на природному газі (категорія 1₂).

Згідно ДСТУ 3374-96 сертифікаційні випробування потрібно проводити не менш ніж на трьох апаратах на відповідність наступним параметрам:

апарат у пакованні повинен витримувати транспортне трясіння за середнього перевантаження 2,4g і частоти 120 ударів на хвилину;

температура зовнішньої поверхні кожуха апарата повинна бути не більше 50°С. Температура зовнішньої поверхні кожуха апарата на висоті камери згоряння і у безпосередній близькості від оглядового вікна або отвору для запалювання не повинна перевищувати температуру повітря у приміщенні більше ніж на 100°С;

температура поверхні ручок керування в точках дотику не повинна перевищувати температуру повітря у приміщенні більше ніж:

для металевих на 35°С;

для керамічних на 45°С;

для пластмасових на 50°С;

ручки керування апарата потрібно розташовувати в зручному і доступному для користування місці; їх положения повинно чітко вирізнятися. Якщо керування подаванням газу здійснюеться обертанням ручки керування, то переміщування її в положения „Відкрито' повинно проводитися проти годинникової стрілки;

коригувальний рівень звукової потужності аппарата, який працює на номінальній тепловій потужності, повинен бути не більше 55 дБА;

бак і деталі апарата, дотичні до води, повинні бути міцними і щільними;

газові комунікації апарата повинні бути герметичними;

конструкція апарата повинна забезпечувати:

а) доступ до основного і запального пальників, запобіжних і регулювальних пристроїв їх зняття без роз'єднання апарата з комунікаціями;

б) зручність і безпечність розпалювання запального пальника;

в) виключення зміщення основного і запального пальників;

г) можливість спостереження за роботою пальників;

д) виключення викиду полум'я основного пальника з камери згоряння;

е) відведення продуктів згоряння у димохід і виключення їх виходу в приміщення;

ж) заміну сопел у разі переходу з одного газу на інший тільки за допомогою стандартного інструменту;

з) виключення згасання основного пальника від утворюваного на початку нагрівання конденсату і виключення можливосп його утворення під час експлуатації;

температура продуктів згоряння на виході апарата повинна бути не менше 110°С;

апарат повинен бути працездатним за розріджування у димоході від 1,96 до 29,40 Па;

вихідні отвори сопел повинні бути нерегульованими;

апарат повинен мати газовий фільтр;

апарат повинен мати терморегулятор з диапазоном настроєння від 50 до 75°С з похибкою регулювання ±5°С.

під час розпалювання полум'я повинне поширюватися по всій поверхні основного пальника без хлопків і не більше ніж за 2 с;

полум'я запального пальника повинне бути стійким до включення і виключення основного пальника і до горизонтального потоку повітря швидкістю 2 м/с;

пальник повинен забезпечувати стійке горіння без проскокування і відривання полум'я;

матеріали та (або) покриття деталей апарата потрібно використовувати з числа дозволених Міністерством охорони здоров'я (Держсанепіднаглядом) держави-виробника (споживача) для конкретного виду застосування. Бак і деталі аппарата, які контактують з водою, повинні бути корозійно-стійкими або корозійно-захищеними.

мастильні та ущільнювальні матеріали, які застосовуються у газових комунікаціях, повинні бути стійкими до впливу вуглеводневих газів. Зміна маси ущільнювальних матеріалів щодо вихідної повинна бути не більше 5 %, а проникність, у тому числі після „прискореного старіння” повинна бути не більше 0,005 г/год;

апарат повинен мати теплове реле безпеки для захисту від перегрівання води з температурою спрацювання (відключення і блокування основного і запального пальників) не більше:

для апарата відкритого типу 85°С;

для апарата закритого типу 95°С;

вміст оксиду вуглецю в сухих нерозбавлених продуктах згоряння повинен бути не більше:

для еталонного газу 0,05 % об'ємних;

для граничного газу 0,1 % об'ємних.

Сертифікаційні випробування АГВ-Д-80-1₂ проводилися на стенді, зображеному на рисунку 4.1 [27].

1 - кран пробковий, 2 - лічильник газовий, 3 - термометр,

4 - мановакуумметр, 5 - манометр, 6 - вентиль,

7 - апарат водонагрівальний ємкісний, 8 - мікроманометр,

9 - пробовідбірник, 10 - ємкість для води, 11 - ваги

Рисунок 4.1 - Схема стенда для проведення випробувань

Визначивши усі параметри, які необхідно перевірити при сертифікаційних випробуваннях, методики виконання вимірів, установлені стандартами й технічними умовами на процеси випробувань, вибравши засоби вимірювальної техніки, ми приступаємо до проведення сертифікаційних випробувань - контрольним випробуванням продукції, проведеним з метою встановлення відповідності характеристик її властивостей національним й (або) міжнародним нормативно-технічним документам [28].

При проведенні випробувань ми робимо безліч вимірів тих або інших характеристик апарата, практична користь яких визначається вказівкою похибки виміру, тобто кількісної характеристики відхилення результату виміру від значення вимірюваної фізичної величини.

Для визначення похибки вимірів у лабораторії ВСЦ 'Агрегат' використовується методика обробки результатів спостережень відповідно до ГОСТ 8.207-76 [29].

4.2 Обробка результатів вимірювань

Попередня обробка результатів вимірювань або спостережень необхідна для того, щоб надалі з найбільшою ефективністю, а головне коректно використовувати для побудови емпіричних залежностей статистичні методи.

Зміст попередньої обробки в основному полягає у відсіюванні грубих похибок вимірювання або похибок, що неминуче мають місце при переписуванні цифрового матеріалу або при введенні інформації в зчитуючий пристрій ЕВМ.

Грубі похибки вимірювання (аномальні, або що сильно виділяються, значення) дуже погано піддаються визначенню, хоча інтуїтивно кожному експериментатору ясно, що це таке. Можна зустріти вказівку, що аномальні значення вимірюваної величини виходять в результаті зміни умов експерименту, проте це визначення неповне.

Мабуть, краще пояснює суть грубих похибок наступний приклад: якщо допустити, що 10% вимірювань, що є аномальними значеннями, відстоять від середнього більш ніж на 3l (l - відрізок на осі Ox), а решта спостережень розташовується в межах l, то при оцінці дисперсії ці 10% спостережень щонайменше подвоюють оцінку.

Іншим важливим моментом попередньої обробки даних є перевірка відповідності розподілу результатів вимірювання закону нормального розподілу. Якщо ця гіпотеза неприйнятна, то слід визначити, якому закону розподілу підкоряються експериментальні дані і, якщо це можливо, перетворити даний розподіл до нормального. Тільки після виконання перерахованих вище операцій можна перейти до побудови емпіричних формул, застосовуючи, наприклад, метод найменших квадратів.

4.2.1 Результати виміру

Під час проходження апаратом сертифікаційних випробувань усі його параметри перевіряються на відповідність ДСТУ 3374-96 [27]. У даній дипломній роботі розглянемо тільки один з них - тиск природного газу.

При проведенні випробувань були отримані наступні результати вимірювання тиску природного газу у апараті (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 - Проміжні обчислення отримані при випробуваннях

N	Рi	Рі-	||	() 2	() 3	() 4
1	2	3	4	5	6	7
1	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
2	1504	3,680	3,680	13,542	49,836	183,397
3	1496	-4,320	4,320	18,662	-80,622	348,285
4	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
5	1501	0,680	0,680	0,462	0,314	0,214
6	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
7	1501	0,680	0,680	0,462	0,314	0,214
8	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
9	1503	2,680	2,680	7,182	19,249	51,587
10	1501	0,680	0,680	0,462	0,314	0,214
11	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
12	1498	-2,320	2,320	5,382	-12,487	28,970
13	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
14	1507	6,680	6,680	44,622	298,078	1991,159
15	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
16	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
17	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
18	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
19	1495	-5,320	5,320	28,302	-150,569	801,026
20	1496	-4,320	4,320	18,662	-80,622	348,285
21	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
22	1498	-2,320	2,320	5,382	-12,487	28,970
23	1502	1,680	1,680	2,822	4,742	7,966
24	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
25	1501	0,680	0,680	0,462	0,314	0,214
26	1506	5,680	5,680	32,262	183,250	1040,862
27	1503	2,680	2,680	7,182	19,249	51,587
28	1494	-6,320	6,320	39,942	-252,436	1595,395
29	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
30	1502	1,680	1,680	2,822	4,742	7,966
31	1504	3,680	3,680	13,542	49,836	183,397
32	1498	-2,320	2,320	5,382	-12,487	28,970
33	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
34	1505	4,680	4,680	21,902	102,503	479,715
35	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
36	1500	-0,320	0,320	0,102	-0,033	0,010
37	1504	3,680	3,680	13,542	49,836	183,397
38	1495	-5,320	5,320	28,302	-150,569	801,026
39	1504	3,680	3,680	13,542	49,836	183,397
40	1495	-5,320	5,320	28,302	-150,569	801,026
41	1502	1,680	1,680	2,822	4,742	7,966
42	1508	7,680	7,680	58,982	452,985	3478,924
43	1508	7,680	7,680	58,982	452,985	3478,924
44	1497	-3,320	3,320	11,022	-36,594	121,493
45	1502	1,680	1,680	2,822	4,742	7,966
46	1501	0,680	0,680	0,462	0,314	0,214
47	1504	3,680	3,680	13,542	49,836	183,397
48	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
49	1502	1,680	1,680	2,822	4,742	7,966
50	1499	-1,320	1,320	1,742	-2,300	3,036
	75016	0,000	135,920	570,880	666,317	17059,842

Кожну оцінку параметра, одержану на підставі вибірки, слід розглядати як значення випадкової величини, що змінюється від вибірки до вибірки.

Причиною відмінностей параметрів розподілу і їх оцінок є: обмежений об'єм вибірки n<N; наявність погрішностей при отриманні вибіркових значень.

До оцінок параметрів пред'являються вимоги спроможності, ефективності і незміщенності.

Оцінка параметра називається спроможною, якщо при збільшенні об'єму вибірки n<N вона (оцінка) прагне до оцінюваного теоретичного значення параметра.

Оцінка параметра називається ефективною, якщо вона володіє найменшою дисперсією в порівнянні з іншими оцінками.

Оцінка параметра називається незміщеною, якщо при будь-якому числі спостережень n її математичне очікування точно рівне величині оцінюваного параметра. Задоволення вимозі незміщенності усуває систематичну похибку, яка залежить від об'єму вибірки n і у разі спроможності прагне до нуля при n>?. [30] Для ряду спостережень Р₁, Р₂, Р₃. Р_n можна визначити середнє значення по формулі

, (4.1)

де - середнє арифметичне виправлених результатів вимірів;

Р_i - i-й результат спостереження;

n - кількість результатів спостережень.

Якщо визначено середнє значення, то легко знайти відхилення кожного спостереження від середнього:

У разі одновимірного емпіричного розподілу довільним моментом порядку k називається сума k-х ступенів відхилень результатів спостережень від довільного числа С, ділена на об'єм вибірки n:

, (4.2)

де k може приймати будь які значення натурального ряду чисел. Якщо С=0, то момент називається начальним, яким і є середнє вибіркове .

При С=момент називається центральним. Перший центральний момент

(4.3)

Другий центральний момент представляє собою дисперсію S² емпіричного розподілу:

. (4.4)

Незміщену оцінку для дисперсії можна знайти за формулою:

. (4.5)

Вибіркові СКВ можна знайти за формулами:

та . (4.6)

З інших моментів частіше за все використовуються моменти третього та четвертого порядків:

, (4.7)

. (4.8)

Вибіркове значення коефіцієнта варіації, що є мірою відносної мінливості спостережуваної величини, визначають по формулі:

. (4.9)

Результати обчислення вибіркових характеристик, згаданих вище, за даними таблиці 4.1 приведемо у вигляді таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 - Вибіркові характеристики розподілу

1500,3	3,378	3,413	0	11,418	13,326	341, 197	0,227

4.2.2 Перевірка наявності аномальних помилок за допомогою таблиць розподілу Стьюдента

Грубі похибки вимірів (промахи) можуть сильно спотворити результат виміру й довірчий інтервал тому їхнє виключення із серії обов'язково. Звичайно вони відразу видні в ряді отриманих результатів, але в кожному конкретному випадку це необхідно довести.

Цей метод виключення аномальних помилок для вибірок великого об'єму відрізняється простотою, а таблиці розподілу Стьюдента є практично в будь-якій книзі за математичною статистикою. Розподіл Стьюдента відноситься до категорії розподілів, пов'язаних з нормальним розподілом.

Відомо, що критичне значення _{р (}р-процентна точка нормованого вибіркового відхилення) виражається через критичне значення розподілу Стьюдента t_{р, n-2} [31]:

. (4.10)

Враховуючи це, можна запропонувати наступну процедуру відсіву грубих похибок вимірювання для великих вибірок:

a) з таблиці 4.1 виберемо спостереження, що має найбільше відхилення (це Р₄₃), та для нього визначимо

, (4.11)

;

б) за допомогою [30] знаходимо процентні точки:

та ;

в) за формулою (4.10) визначаємо відповідні точки:

та .

Значення знаходиться між двома табличними критичними значеннями: 1,647 < 2,565 < 2,987. В даному випадку відсів вибраного спостереження не виконуємо, тому що на користь цієї процедури немає додаткових факторів.

4.2.3 Перевірка гіпотези нормальності розподілу

Для не дуже великих вибірок (n<120) можно використати метод середнього абсолютного відхилення (САВ). Для цього необхідно визначити САВ:

, (4.12)

.

Для вибірки, що має наближено нормальний закон розподілення, повинно бути справедливим вираз:

, (4.13)

0,0015 < 0,0566.

Тобто, гіпотеза нормальності розподілення вибірки спостережень, наведених у таблиці 4.1, підтверджується.

Деяке уявлення про близькість емпіричного розподілу до нормального може дати аналіз показників асиметрії і ексцесу. Показник асиметрії можна визначити, використовуючи дані таблиці 4.2 по формулі:

, (4.14)

.

Отже, деяка асиметрія має місце.

Для зручності порівняння емпіричного розподілу і нормального як показник ексцесу приймають величину

, (4.15)

.

Є також і невеликий ексцес.

Незміщені оцінки для показників асиметрії і ексцесу визначають по формулах:

; (4.16), . (4.17)

В даному випадку та .

Для перевірки гіпотези нормальності розподілу слід також обчислити середні квадратичні відхилення для показників асиметрії і ексцесу:

; (4.18)

. (4.19)

Маємо: , .

Перевірка одночасного виконання двох умов:

та . (4.20)

Якщо виконуються умови, то гіпотеза нормальності досліджуваного розподілу може бути прийнята. У даному прикладі 0,3562 < 1,0098 і 0,2936 < 3,3095. Отже, виконання вказаних умов свідчить, що гіпотеза нормальності розподілу може бути прийнята.

4.2.4 Полігон та гістограма розподілення частот

Якщо вихідні дані (таблиця 4.1) розділити на класи, то можна побудувати полігон і гістограму частот.

Розбивку на класи можна виконати за правилом Штюргеса (Старджеса) [30]. Число класів

k = 1+3,32 lgn; (4.21)

k = 6,64.

З іншого боку, розмах варіювання визначається як різниця P_max-P_mіn=14 Па. Виходячи із цього, приймемо число класів (інтервалів) рівним 6, із ступенями, знайденими за формулою:

; (4.22)

m_P=2,33 Па

Розбиття на класи зведемо в таблицю 4.3 Пояснимо цю методику підрахунку частот. Переглядаємо таблицю 4.1 по порядку від першої до останньої строчки, і при читанні кожного результату відповідну мітку (крапку або риску) заносимо в той клас (інтервал), до якого відноситься дане спостереження.

Таблиця 4.3 - Розбиття на класи, обчислення частот

N	Класи	Рср	Абсолютна частота	Відносна частота	Відносна накоплена частота
1	1494-1496,33	1495,17	6	6/50	6/50
2	1496,34-1498,66	1497,51	9	9/50	15/50
3	1498,67-1500,99	1499,84	13	13/50	28/50
4	1501-1503,33	1502,17	12	12/50	40/50
5	1503,34-1505,66	1504,51	6	6/50	46/50
6	1505,67-1508	1506,84	4	4/50	50/50

Кумулятивна лінія, гістограма і полігон розподілів, побудовані за даними таблиці 4.3, зображені на рисунку 4.2 Гістограма і полігон розподілів є графічним відображенням частот, які в свою чергу, є оцінки щільності вірогідності. Кумулятивна лінія - графік накопичених частот, що в свою чергу оцінюють функцію розподілу Р (х) в точці х. Дуже багато спостережень в природі при такій обробці дають колоколоподібні полігони розподілу.

1 - кумулятивна лінія; 2 - гістограма розподілу; 3 - полігон розподілу

Рисунок 4.2 - Графічне зображення розподілення частот

4.2.5 Критерій Пірсона

Розглянемо методику перевірки гіпотези нормальності розподілу по -критерію. Застосування критерію припускає також використання властивостей так званого стандартного нормального розподілу [31]. Рівняння кривої стандартного нормального розподілу має вигляд:

, (4.23)

де z= (x-µ) /.

Використовуючи дані таблиці 4.3 обчислемо критерій . Результати розрахунків зведемо до таблиці 4.4.

У таблиці 4.4 значення обчислене за формулою:

, (4.24)

де B - спостережувана частота;

E - очікувана по стандартному нормальному розподілу частота.

Середнє значення спостережень знайдемо за формулою:

. (4.25)

Вибіркове СКВ можна знайти за формулою:

. (4.26)

Очікувана по стандартному нормальному розподілу частота визначається, як

. (4.27)

Статистичне значення

. (4.28)

Таблиця 4.4 - Результати обчислення критерію

N	Рср	B	B?Рср	B?Рср2	z	f (z)	E	(B-E) 2/E
1	1495,17	6	8971,02	13413200	1,573	0,116	3,960	1,051
2	1497,51	9	13477,59	20182826	0,888	0,270	9,216	0,005
3	1499,84	13	19497,92	29243760	0, 205	0,392	13,381	0,011
4	1502,17	12	18026,04	27078177	0,478	0,357	12,186	0,003
5	1504,51	6	9027,06	13581302	1,163	0, 203	6,929	0,125
6	1506,84	4	6027,36	9082267	1,846	0,073	2,492	0,913
		50	75026,99	112581532				2,107

.

Число ступенів свободи , оскільки оцінюються два параметри: і . З допомогою додатку Б знаходимо табличне значення .

.

Значить, з заданою вірогідністю, емпіричні дані не суперечать гіпотезі про нормальність закону розподілу, тобто гіпотеза про те, що спостережувані частоти розподілені нормально, приймається на 10% рівні.

4.3 Видача протоколу випробувань

Вся робота, проведена іспитовою лабораторією повинна бути відбита в протоколі, що показує точно, чітко й недвозначно результати випробувань й іншу стосовну до них інформацію. Кожен протокол випробувань повинен відповідати формі розробленої в іспитовій лабораторії й містити наступні відомості:

найменування, адреса іспитової лабораторії;

позначення протоколу;

заява про те, що протокол стосується тільки зразків, підданих випробуванню;

заява, що виключає можливість часткового передруку протоколу без дозволу іспитової лабораторії;

дані замовника;

позначення випробовуваного зразка;

підстава по якому проводяться випробування;

ціль випробувань;

час і місце проведення випробувань;

умови проведення випробувань;

технічні характеристики об'єкта випробувань і його зовнішній вигляд;

програма й методика відповідно до якої проводяться випробування;

маркування;

перелік використовуваного встаткування;

результати випробувань;

висновок.

При оформленні протоколу випробувань особлива увага необхідно обертати на виклад результатів випробувань і виключення труднощів при їхньому сприйнятті. Протоколи по кожному виді проведених випробувань можуть відрізнятися по змісту, однак рубрики повинні бути стандартизовані. Виправлення або доповнення в протоколі випробувань після його випуску оформляються тільки у вигляді окремого документа, озаглавленого, наприклад, Доповнення до протоколу випробувань.

Всі протоколи випробувань зберігаються в належному місці з дотриманням конфіденційності, якщо законом не встановлюються інші вимоги.

5. Охорона праці та навколишнього середовища

5.1 Загальні питання охорони праці та навколишнього середовища

5.1.1 Актуальність охорони праці

Закон України 'Об охране труда' встановлює загальні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров'я у процесі трудової діяльності. У статті 1 закону України 'Об охране труда' надане поняття охорони праці. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, націлених на збереження здоров'я і працездатності людини у процесі праці [36].

У даному розділі дипломної роботи розглядаються питання охорони праці щодо проведення сертифікації електронно-обчислювальної техніки.

5.1.2 Характеристика виробничого середовища

Робота виконана в лабораторії вимірювальної техніки Політехнічного університету на кафедрі ІВТ, що знаходиться на першому поверсі триповерхової цегельної будівлі. Приміщення належить до приміщень із підвищеною небезпекою поразки електричним струмом, тому що існує можливість одночасного дотику до металоконструкцій, які мають з'єднання із землею одного боку й металевих корпусів приладів з іншого. По характеру навколишнього середовища приміщення належить до нормального, тобто сухе приміщення, у якому відсутні ознаки властиві приміщенням жарким, запиленим, з хімічно активним або органічним середовищем.

5.1.3 Характеристика небезпечних та шкідливих факторів

Питання охорони праці і навколишнього середовища розглядаються з урахуванням діяльності дослідника. Перелік небезпечних і шкідливих факторів, характерних для такого типу робіт, наведено у таблиці 5.1, відповідно до ГОСТ 12.1.003-74 [37].

Таблиця 5.1 - Перелік шкідливих і небезпечних факторів

Найменування	Джерело	Нормовані параметри	Нормативний документ
1	2	3	4
Підвищений рівень шуму	Друкувальна техніка, вентиляційна система	Гранично припустима норма звуку L=50 дБА	ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - Введ.01.07.84.
Рентгенівське випромінювання	Монітор ЕОМ	100 мкр/ ч	ДНАОП 0.00-1.31.99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ.
Підвищений потенціал статичної електрики	Діелектрична поверхня електричних приладів	Напруга електростатичного поля Е=15 кВ/ м	ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. Введ.02.06.85.
Іонізація повітря у робочій зоні	ЕПТ ВДТ	Кількість n+=1500-3000 см3 n-=3000-5000 см3	СН 2152-80 Санитарно-гигиенические нормы допустимых уровней ионизации воздуха производственных помещений. Введ.05.07.81. ДНАОП 0.00-1.31.99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ.
Вібрація	Друкувальна техніка	Віброприскорення, м/с2, віброшвидкість, м/с	ГОСТ 12.1.012-90 ССБТ. Вибрация. Общие требования безопасности. - Введ.01.07.91. ДСанПІН 3.3.2 007-98 Державні санітарні правила і норми роботи з ВДТ електронно - обчислювальних машин.
Підвищена напруга, В	Електрична мережа, електроапаратура	Струм через тіло людини Ih= (0,6-1,5) мА	ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. Взамен 12.1.006-76.
Електромагнітне поле радіочастотного діапазону f=60 кГц-300 МГц f=300 МГц-300 ГГц	ЕПТ ПК	Щільність потоку енергії, ППЕ, Вт/см2	ГОСТ 12.1.006-84 ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. Взамен 12.1.006-76.
Змінне електричне поле і змінне магнітне поле f=50 Гц	Електрична мережа та електрична апаратура	Напруженість електричного поля Е, В/м Магнітна індукція В, Тл. Напруженість магнітного поля Н, А/м	ГОСТ 12.1.002-84 Электрические поля промышленной частоты. Введен 01.01.85. СН 3206-85 Предельно-допустимые уровни электромагнитных полей частотой 50 Гц. Введ.01.07.86.
Напруженість праці	Відповідальність, труднощі виробничого завдання	Категорія роботи: напружена - класу 3.2	ДНАОП 0.00-1.31.99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ.
Нестача природного освітлення	Неправильне розташування робочого місця	КЕО, %; Еmin, лк	ДНАОП 0.00-1.31.99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ. СНиП ІІ-4-79 Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - Изменения и дополнения № 205 от 04.12.85. - М.: Стройиздат, 1985.
Несприятливі метеорологічні умови	Нераціональна організація опалення та вентиляції	Температура t, 0C, відносна вологість ц, %, швидкість руху повітря V, м/с.	ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ.01.01.89. СНиП 2.04.05-91 Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1994.
Пожежна безпека	Тверді паливні матеріали та електроапаратура	Системи запобігання пожеж та пожежного захисту	ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. Введен 01.01.89.

5.2 Промислова санітарія

5.2.1 Вимоги до мікроклімату робочої зони

Робота дослідника належить до категорії 1a (витрати енергії при виконанні роботи до 120 ккал/г) і не вимагає фізичної напруги. Але оскільки робота досліджувача є нервово-напруженою працею, то умови мікроклімату в приміщенні мають відповідати оптимальним відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 [38]. Параметри мікроклімату надані у табл.5.2.

Таблиця 5.2 - Нормовані параметри мікроклімату

Період року	Категорія робіт згідно ГОСТ 12.1.005-88	Оптимальна температура повітря, град. С	Оптимальна відносна вологість повітря, %	Оптимальна швидкість руху повітря, м/с не більше
Холодний	Легка-1а	22-24	40-60	0,1
Теплий	Легка-1а	23-25	40-60	0,1

Для підтримки оптимальних параметрів мікроклімату в лабораторії передбачені: загальна система парового опалення, діє приточно-витяжна вентиляція у відповідності зі СНиП 2.04.05-91 [39].

Робочий діапазон температур для роботи приладів - 40 ч +60 ⁰С, відносна вологість не вище 80 %. Створені умови для працюючих у лабораторії (табл.5.2) забезпечують умови надійної роботи ЕОМ.

5.2.2 Ергономічні вимоги до організації робочого місця користувача ВДТ ЕОМ

Для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми наведені у [40]. Вони встановлюють об'єм приміщення на одного працюючого не менш 20 м³, площею не менше 6 м². Робочі місця з ВДТ відносно світлових прорізів розташовані так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва; робочі місця з ЕОМ розташовані на відстані не менш 1 м від стін зі світловими прорізами. Відстань між боковими поверхнями ВДТ не менше 1,2 м, між тильною поверхнею одного ВДТ та екраном другого не менше 2,5 м.

Конструкція робочого місця користувача ВДТ (при роботі сидячи) забезпечує оптимальну робочу позу з такими характеристиками: ступні ніг - на полу чи на підставці; стегна - у горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70-90⁰ до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20⁰ відносно горизонтальної площини. Висота робочої поверхні столу для ВДТ від 680 - 800 мм. Рекомендовані розміри стола: висота 725 мм, ширина 600 - 1400 мм, глибина 800 - 1000 мм. Робочий стіл для ВДТ має простір для ніг висотою не менш 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менш 450 мм. Для зниження статичного напруження м'язів рук використані підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною 50-70 мм. Екран ВДТ і клавіатура розташовані на відстані від очей користувача не ближче 600 мм. Світлотехнічні характеристики дисплеїв ЕОМ згідно ДНАОП 0.00-1.31-99 [40] наведені в таблиці 5.4.

Таблиця 5.4 - Вимоги до дисплею

Найменування параметру	Значення параметру
Яркість фона, кд/кв. м	від 35 до 120
Зовнішня освітленість екрану, лк	від 100 до 250
Контрастність	від 1-3 до 1.5-1
Нерівномірність яркості у робочій зоні екрану	1,7-1
Відхилення форми робочої зони екрану від прямолінійності: по горизонталі та вертикалі, по діагоналі	2 %, 4 % не більш відношення додатку коротких сторін до суми довжин
Різниця довжини рядів чи стовпців	2% не більш середнього значення
Розмір мінімального елементу зображення	0,3
Допустима часова нестабільність	не повинна бути зафіксована у 90% спостерігачів
Відбита здібність (відблиск), %	1
Відношення ширини знака до висоти	от 0,7 до 0,9
Зміна розмірів знаків	0,15-0,1 висоти знаку
Модуляція відносної яркості растра	не більше 0,4
Відстань між рядами	не менш ширини контуру знака
Електромагнітне випромінювання	E не більш 15В/м H не більш 0,07А/м
Статична електрика	Напруга електростатичного поля не більш Ес=15 кВ/ м

5.2.3 Виробниче освітлення

Приміщення лабораторії ІВТ має природне бокове і штучне освітлення у відповідності зі СНиП II-4-79 [41].

Природне освітлення нормується згідно [41] у залежності від характеристики зорової роботи та системи освітлення (висока точність, під розряд ІІІ в).

Розрахуємо КПО для IV світлового поясу

(5.1)

де - КЕО для III світлового пояса, дорівнює 2.0% (для бічного) і 0.9% (для сполученного);

m - коефіцієнт світового клімату, дорівнює 0.9 (для міст України);

c - коефіцієнт сонячності, дорівнює 1.

=2.0·0.9·1=1.8%

Штучне освітлення приміщення з робочим місцем для дослідника обладнано системою загального рівномірного освітлення.

Робота, що виконується, належить до середньої точності, розряд зорової роботи IV, тип фона середній, контраст об'єкта з фоном малий, мінімальний розмір об'єкта розрізнення, 0,5-1 мм.

Комбіноване освітлення - 500 лк, загальне - 300 лк.

Загальне освітлення виконане у виді переривчастих ліній світильників, яке розташовуються паралельно лінії робочих місць. Як джерело світла при штучному освітленні застосовуються люмінесцентні лампи типу ЛБ-80. Тип світильника ЛДО-2Ч80.

Розрахунок штучного освітлення наведено далі.

При розрахунку по методу коефіцієнта використання світлового потоку необхідний світловий потік однієї лампи визначається по формулі

, (5.2)

чи кількість світильників

, (5.3)

деE_min - мінімальна (нормована) освітленість, лк;

k - коефіцієнт запасу;

S - освітлювана площа, м²;

Z - коефіцієнт мінімальної освітленості (коефіцієнт нерівномірності освітлення);

N - кількість світильників;

n - кількість ламп у світильнику;

- коефіцієнт використання світлового потоку в частках одиниці.

У кабінеті застосована система комбінованого освітлення, яка складається з загального і місцевого освітлення.

Як кількісну характеристику освітленості приймається найменша освітленість робочої поверхні Е_min=300 лк, що залежить від розряду зорових робіт, фону і контрасту об'єкта з фоном і системи освітлення.

Джерелами світла є лампи типу ЛБ80-4 потужністю 80 Вт, коефіцієнт пульсації не більш 10 %, які розташовані у світильниках типу ЛДО (з отворами у відбивачі, без ґрат).

Для визначення коефіцієнта використання світлового потоку знаходимо індекс приміщення і та передбачувані коефіцієнти відображення поверхонь приміщення: стелі _ст, стін _с, підлоги _п. Для даного приміщення: _ст =70%, _с =50%, _п =30%. Індекс приміщення визначається по наступному виразу

(5.4)

Де А - довжина, А=10 м;

В - ширина, B=8 м;

h - розрахункова висота (висота підвісу світильника над робочою поверхнею) приміщення, м

(5.5)

Де H - геометрична висота приміщення, H = 3 м;

h_св - звис світильника, h_св = 0,2 м;

h_р - висота робочої поверхні, h_р = 0,9 м.

Підставив значення до формул (5.5) та (5.4), отримаємо:

Коефіцієнт використання світлового потоку світильника з люмінесцентними лампами = 70 %.

Кількість світильників по формулі (5.4)

Відповідно до розрахунків загальне освітлення кабінету повинне здійснюється 6 світильниками, розташованими у вигляді переривчастих ліній.

Кожен світильник складається з 2 ламп типу ЛБ80-4 потужністю 80 Вт, коефіцієнт пульсації не більш 10 %.

Схема розташування світильників у кабінеті представлена на рисунку 5.1.

Рисунок 5.1 - Схема розташування світильників у кабінеті

5.2.4 Шум

Рівень шуму в приміщенні лабораторії не перевищує гранично припустимої норми для даного виду діяльності 50 дБА, ГОСТ 12.1.003-83 [42]. Для того щоб рівень звуку не перевищував норми використовуються амортизатори та звукові екрани у конструктиві приладів.

5.2.5 Рівень вібрації

Рівень вібрації не перевищує нормативних значень встановлених ГОСТ 12.1.012-90 [43] та ДСанПіН 3.3.2.007-98 [44]. Для того щоб рівень вібрації не перевищував норми використовуються амортизатори та віброгасячі пристрої у конструктиві приладів.

5.2.6 Вимоги до рівня електромагнітних випромінювань

Джерелом випромінювань (м'яке рентгенівське, гальмове, видиме, інфрачервоне) є комп'ютер. Рівні цих випромінювань не перевищують допустимих значень: Е < 5 В/м, Н < 0,3 А/м, енергетичне навантаження менше 2 Вт•ч/м² [44]. Максимальний рівень напруженості електричного поля реєструється у задньої панелі дисплея у 10 см від ВДТ. При роботі з дисплеєм на організм людини діють електромагнітні (ЕМ) випромінювання на частотах 60 - 30 МГц и 2 - 3 ГГц. Також джерелом ЕМ коливань частотою 50 Гц є електроосвітлювальна установка та живляча електромережа. Рівні ЕМ випромінювань від них не перевищує допустимих значень Е = 5 кВ/м, Н = 1,4 кА/м [45]. Електростатичне поле не перевищує норми 15 кВ/м, що відповідає стандарту.

5.3 Електробезпека

Електроживлення системи лабораторії здійснюється однофазним перемінним струмом напругою 220 В та частотою 50 Гц, максимальна потужність - 0.5 кВт. Електробезпека електричних приладів забезпечується комплексом конструктивних, схемно-конструктивних і експлуатаційних засобів і способів захисту.

Конструктивні заходи електробезпеки запобігають можливому дотику людини до струмоведучих частин. Розкривати кришки корпусів дозволено робити тільки після відключення приладу від мережі живлення. Відповідно до ПБЕ-87 ступінь захисту оболонок і корпусів апаратури прийнятий не нижче IР-44, де перший знак '4' - захист від твердих тіл розміром більш 1 мм, другий знак '4' - захист від бризок [47].

Схемно-конструктивні заходи знижують небезпеку дотику людини до неструмоведучих струмопровідних частин електричних пристроїв при випадковому пробої ізоляції і виникненні електричного потенціалу на них. У даному випадку відповідно до ГОСТ 12.1.030-81 [46] ефективною схемно-конструктивною мірою захисту є занулення.

Принципова схема занулення у мережі однофазного струму до 1000 В наведена на рисунку 5.2.

Принцип дії занулення полягає в перетворені замикання на корпус у однофазне коротке замикання (замикання між фазним і нульовим захисним провідниками з метою викликати великий струм, здатний забезпечити спрацьовування захисту, який селективно відключає ушкоджену електроустановку від мережі живлення).

Чим більше струм однофазного короткого замикання І_К, тим швидше і надійніше відбудеться відключення ушкодженого споживача.

Метою повного розрахунку занулення є визначення умов, при яких відбувається надійне та швидке відключення пошкодженого приладу від мережі та забезпечення безпеки дотику людини до зануленних частин обладнання у аварійний період. Занулення повинно розраховуватися на відмикаючу здатність та безпеку дотику при замиканні фази на землю (розрахунок заземлення нейтралі), та при замиканні на корпус (розрахунок повторного заземлення нульового захисного проводу).

1 - корпус електроустановки;

2 - апарати захисту від струмів короткого замикання (КЗ) (запобіжники, автоматичні вимикачі і т. ін.);

Нз - нульовий захисний провідник;

Нр - нульовий робочий провідник;

R₀ - опір заземлення нейтралі обмотки джерела струму;

Ф - фазний провід;

R_n - опір повторного заземлення нульового захисного провідника;

I_K - струм короткого замикання (КЗ);

I_H - частина струму КЗ, що протікає через нульовий захисний провідник;

I_З - частина струму КЗ, що протікає через землю

Рисунок 5.2 - Принципова схема занулення у однофазній мережі до 1000В

Існує три важливих елементи занулення:

нульовий захисний провідник, що забезпечує необхідне для відключення установки значення струму однофазного короткого замикання () шляхом створення для цього струму ланцюга з малим опором. З цією метою підбирають нульовий захисний провідник з відповідною провідністю - провідність нульового захисного провідника повинна складати не менш 50 % від повної провідності фазного провідника;

заземлення нейтралі обмоток джерела струму, що живить мережу, необхідне для зниження напруги зануленних корпусів (а, отже, нульового захисного провідника) щодо землі до безпечного значення при замиканні фази на землю;

повторне заземлення нульового захисного провідника знижує напругу щодо землі зануленних корпусів у період замикання фази на корпус як при справній схемі занулення, так і у випадку обриву нульового захисного провідника.

По вимогах електробезпечності прилад задовольняє нормам ГОСТ 12.1.038-82 [48] класу 1 по засобу захисту від ураження електричним струмом.

Експлуатаційні заходи безпеки: висока технічна грамотність та дисципліна персоналу, використання справних розеток, по закінченні роботи відключення апаратури від мережі живлення.

5.4 Пожежна безпека

Пожежна безпека (ПБ) - це стан об'єкту, при якому з встановленою вірогідністю виключається змога виникнення та розвитку пожару, а також забезпечується захист матеріальних цінностей та людей.

Причини виникнення пожежі бувають неелектричного та електричного характеру.

До причин неелектричного характеру відносяться: несправність обладнання та порушення технологічних процесів, самозаймання речовин.

До причин електричного характеру належать: короткі замикання, перевантаження, іскріння, статична електрика.

Вірогідні причини виникнення пожару у лабораторії: несправність електроприладів та електропроводки; перегрів апаратури та електропроводки; розряд статичної електрики; порушення ізоляції та КЗ електричних мереж.

Згідно ОНТП 10-90 [49] 3-х поверхова будівля належить до категорії В. Ступінь вогнестійкості конструкцій будівлі ІІ, згідно ДБН В.1.1-7-02 [50].

Пожежна безпека об'єкта згідно ГОСТ 12.1.004-91 [51] забезпечується: системою запобігання пожежі; системою протипожежного захисту; організаційно-технічними заходами.

Система запобігання пожежі включає: контроль та профілактику електроізоляції; максимальний токовий захист від КЗ; охолодження блоків ЕОМ, що гріються вмонтованими вентиляторами; вибір перетину проводів виконаний за максимально допустимим нагрівом; виконання, використання та режим експлуатації електроапаратури відповідає класу зони по пожежній небезпеці П-ІI а, відповідно електроапаратура має ступінь захисту ІР-44, електроосвітлювачі ІР2Х; для відводу статичної електрики корпуса електроустановок заземлені R_З=100 Ом [52]; для даного класу будівель П-ІI а та місцевості зі середньою грозовою діяльністю встановлена ІІІ категорія блискавкозахисту, на будівлі - блискавковідвід.

Система пожежного захисту використовується для локалізації та тушіння пожежі і складається з: аварійного відключення апаратури; у приміщенні є вогнегасник типу ОУ-2; повідомлення про пожежу по телефону; встановлення димових пожежних оповіщувачів; ступінь вогнестійкості будівельних конструкцій - ІІ (з урахуванням категорії приміщення по пожежній небезпеці В, етажності будівлі 3 [50]); розміри дверей, ширина коридорів, відстань до найближчого пожежного виходу відповідає нормам проектування промислових будівель для евакуації при пожежі.

5.5 Захист навколишнього середовища

В даній роботі не використовуються шкідливі речовини, а також відсутні викиди у навколишнє середовище.

6. Техніко-економічне обґрунтування проведення науково-дослідної роботи

6.1 Мета й призначення

Метою даної роботи є розробка системи управління якістю випробувальної лабораторії. У результаті проведення НДР була проведена статистична обробка результатів сертифікаційних випробувань газових побутових водонагрівальних апаратів. Для цього застосовувалися засоби вимірювальної техніки випробувальної лабораторії.

Результати НДР можуть бути застосовані в випробувальних лабораторіях, а також на підприємствах України й зарубіжжя, що проводять сертифікаційні випробування продукції.

6.2 Дослідження й аналіз ринку збуту

При аналізі ринку збуту перед нами ставиться завдання відповісти на наступні питання: хто, чому, у якому обсязі, коли й за якою ціною купить запропонований до розробки продукт.

Ціль цього дослідження - сегментація ринку й визначення ємності сегмента (таблиця 6.1).

Таблиця 6.1 - Аналіз ємності сегментів

Код сегмента	Кількість об'єктів	Передбачуване число продажів	Передбачувана ємність
А	10	5	50
Б	10	3	30
В	20	6	120

Висновок: таким чином, місткість ринку дорівнює 200

При переході до ринкових відносин найважливіше значення має підготовка висококваліфікованих менеджерів здатних розробити й зробити конкурентоспроможну продукцію, а також організувати її просування й збут. Одним з вимог таких фахівців є вміння складати, аналізувати й застосовувати у своїй практиці бізнес-план.

Бізнес-план - це документ, що дозволяє обґрунтувати доцільність розробки виробництва, і збуту продукції в умовах конкуренції.

Мета виконання економічної частини курсового проекту - розробити бізнес-план для конкретного продукту відповідно до завдання.

Формування бізнес-плану включає розрахунки по визначенню місткості ринку, його сегментації по параметрах, споживачах, конкурентах, ціновому фактору. Складання кошторису витрат на розробку продукту, його тиражування й збут, розрахунок договірної ціни й прибутку, визначення обсягу фіксування в умовах кредитування.

Ємність товарного ринку - це показник, що характеризує принципово можливий обсяг збуту товару. Місткість ринку визначається обсягом (у фізичних одиницях або вартісному вираженні) реалізованих на ньому товарів протягом року й складається з ємності його сегментів. Джерела відомостей про місткість ринку статичні, галузеві й фірмові довідники, бюлетені іноземної комерційної інформації. Знаючи місткість ринку й тенденції її зміни, можна оцінити перспективність ринку збуту.

Сегмент ринку - це особливим образом виділена частина ринку, група споживачів, продуктів або підприємств, що володіють певними загальними ознаками.

Сегментація ринку - один з найважливіших інструментів маркетингу. Від правильності вибору сегмента ринку багато в чому залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі [34].

У таблиці 6.2 представлена сегментація ринку по розробці НДР.

Таблиця 6.2 - Сегменти ринку по основних споживачах

Галузь використання	Код споживача	Споживач
		1	2	3	4
1. Випробувальні лабораторії	А	+		+	+
2. Навчальні заклади	Б		+	+
3. Метрологічна служба	В	+		+

1. Метрологи

2. Викладачі

3. Наукові співробітники

Наступним кроком ший роботи є вибір сегмента, на який орієнтоване виріб, відзначаємо (+) у таблиці 6.2 Потім необхідно оцінити орієнтовну ємність сегментів.

6.3 Параметрична сегментація ринку

У цьому розділі треба, регламентувати відповістити на запитання, які показники найбільше залучають споживача, що й буде показано в таблиці 6.3 Особливо важливий даний вид сегментації для нових виробів і розробок [34].

Сегментацію проводять за наступною схемою:

Випишемо сегменти з таблиці 6.2 і впорядкуємо їх по зростанню ємності.

Необхідно сформувати перелік характеристик і розташувати їх по ступені важливості для кожного сегмента споживчого ринку, використовуючи 5 бальну шкалу.

Оцінимо характеристики розроблювального виробу в тій же шкалі.

Виберемо найбільш істотні параметри виробу з урахуванням ємності сегментів і виконуємо однофакторну сегментацію по даних параметрах.

Висновок: у такий спосіб варто звернути увагу на такі показники як надійність, ціна, швидкість роботи, рівень сервісу (таблиця 6.3).

Таблиця 6.3 - Показники продукції

Параметри продукту	Оцінка споживачів	Підсумкова оцінка	Питома вага, %
	А	Б	В
1. Ціна	4	5	5	14	14
2. Практичність	5	4	5	14	14
3. Новизна	5	5	4	14	14
4. Універсальність	5	5	5	15	15
5. Рівень сервісу	5	5	5	15	15
6. Простота використання	5	4	5	14	14
7. Необхідність	5	4	5	14	14

6.4 Технічна підготовка розробки НДР

Сітковий графік - це схема (використовується в сітковому плануванні й керуванні), що відображає зв'язок і послідовність різних робіт у процесі досягнення мети, установлює взаємозв'язок планованих робіт і отриманих результатів. Для побудови сіткового графіка необхідно визначити послідовності робіт. Перелік робіт, пов'язаних із проведенням дослідницьких робіт наведений у таблиці 6.4.

Розрахунок тривалості розробки в нормо-годинах

Розрахунок трудомісткості й тривалості етапів розробки (таблиця 6.4)

Таблиця 6.4 - Розрахунок трудомісткості й тривалості етапів розробки

№ роб.	Найменування роботи	Питома вага, %	Трудо-емність, Н-г	Кіл-ть виконавців	Тривалість, дні
1	2	3	4	5	6
1	Ознайомлення з літературою	10	52,8	2	7
2	Огляд нормативних документів	12	63,4	2	1
3	Написання Декларації	5	26,4	1	4
4	Сертифікаційні випробування	6	31,6	1	5
5	Обробка результатів вимірювань	7	37	1	9
6	Виключення промахів	3	15,84	2	2
7	Первірка гіпотези	7	37	1	6
8	Розрахунки	10	52,8	1	6
9	Цивільна оборона	3	15,84	1	3
10	Аналіз погрішностей	5	26,4	2	3
11	Охорона навколишнього середовища	2	10,56	1	4
12	Охорона праці	2	10,56	1	3
13	Техніко-економічне обґрунтування	4	21,12	2	2
14	Виготовлення плакатів	4	21,12	1	6
15	Складання звітів	10	52,8	2	3
16	Роздруківка плакатів	2	10,56	1	3
17	Рішення питань пов'язвнних з нормоконтролем	8	42,24	1	6

Тривалість етапів розробки визначається по формулі:

(6.1)

де Т_{i -} трудомісткість разом етапу;

К_согл - коефіцієнт узгодження, що враховує можливе збільшення трудомісткості етапу;

К_п - коефіцієнт перекладу робочих днів у календарні (К_п = 0.72) або в тижні (К_п = 5);

К_вн - коефіцієнт виконання норм часу (К_вн = 1.1-1.3);

z - кількість виконавців;

q - тривалість робочого дня (q = 8 годин).

Основні параметри сіткового графіка (таблиця 6.5):

При розрахунку ранніх строків початку й закінчення робіт графік обходимо, починаючи з 1-й роботи, по ходу стрілок (прямий хід)

t_PНi = d₁+d₂+…+d_i-1; (6.2)

t_PОi = t_PНi + d_{i, (}6.3)

де t_PН, t_{PН -} відповідно ранні строки початку й закінчення поточної роботи;

d_{i -} тривалість і-той роботи.

При розрахунку пізніх строків початку й закінчення робіт графік обходимо, починаючи з N-ої роботи, проти ходу стрілок (зворотний хід).

t _ПОi = t _ПНi+di; (6.4)

t _ПНi = Т_КР - t_{РОі ОБР}, (6.5)

де t _ПО, t _ПН - відповідно пізні строки початку й закінчення поточної роботи;

Т_КР - максимальний шлях від першої роботи до останнього.

R_Пi, R_СВ - повний і вільний резерв поточної роботи відповідно, визначаються по формулах:

R_Пi = t _ПНi - t_PHi; (6.6)

R_СВ = min (t _PНi) - t_POi, (6.7)

де min (t _PНi) - функція, що визначає мінімальне значення серед пізніх строків початку попередніх робіт.

Таблиця 6.5 - Параметри сіткового графіка

Код роботи	Тривалість, дні	Ранні строки	Пізні строки	Резерви часу
I	d	tРН	tРО	tПН	tПО	RП	RСВ
1	7	0	7	0	7	0	0
2	1	7	8	7	8	0	0
3	4	8	12	15	19	7	7
4	5	8	13	14	19	6	6
5	9	8	17	8	17	0	0
6	2	17	19	17	19	0	0
7	6	19	25	19	25	0	0
8	6	25	31	25	31	0	0
9	3	25	28	27	30	2	0
10	3	31	34	31	34	0	0
11	4	28	32	30	34	6	2
12	3	28	31	31	34	3	3
13	2	34	36	34	36	0	0
14	6	36	42	36	42	0	0
15	3	36	39	39	42	3	3
16	3	42	45	42	45	0	0
17	6	45	51	45	51	0	0

Рисунок 6.1 - Сітковий графік

6.5 Розрахунок собівартості й ціни розробки

Собівартість накладних робіт - це виражені в грошовій формі поточні витрати НДІ на дане дослідження. Це один з основних економічних показників НДІ й це спричиняє необхідність однозначного визначення методики його розрахунку незалежно від того, де буде використовуватися показник собівартості.

Ціль планування собівартості є, економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у планованому періоді для досліджень.

Метою обліку собівартості досліджень є своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, вирахування фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також, контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Витрати, що включаються в собівартість, групуються по наступних економічних елементах:

матеріальні витрати

витрати на оплату праці

відрахування на соціальні заходи

амортизація

інші операційні витрати.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості - одні витрати показуються по їхніх видах (елементам), інші - по комплексних статтях (включають кілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у декількох статтях калькуляції.

6.5.1 Матеріальні витрати

До складу елемента 'Матеріальні витрати' включаються витрати на покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби, використовувані в операційній діяльності підприємства (таблиця 6.6).

Таблиця 6.6 - Розрахунок вартості покупних напівфабрикатів і комплектуючих.

Найменування комплектування	Кількість, шт.	Ціна за одиницю, грн.	Сума, грн.
Папір	1	15.00	15.00
Дискети	5	1.5	7.50
Разом	22.50

Поворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які утворилися в процесі виробництва, які втратили повністю або частково споживчі властивості вихідного матеріалу. У даній роботі вартість відходів приймають 5-10% вартості сировини й матеріалів.

Таким чином, відповідно до формули (6.1)

.

Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) включають витрати на заготівлю матеріалу, оплата за вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування матеріальних цінностей, а також ураховують витрати по страхуванню ризиків транспортування.

У даній роботі ТЗВ приймаємо 12% вартості сировини, матеріалів і покупних комплектуючих виробів:

(6.7)

Таким чином:

.

6.5.2 Витрати на оплату праці

До складу елемента включаються: заробітна плата по окладах і тарифам, надбавки й доплати до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством; премії й заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток і іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці персоналу, зайнятого безпосередньо на виконанні конкретної теми (науковці, науково-технічний, науково-допоміжний персонал і виробничі робітники).

Розрахунок витрат на основну заробітну плату по темі наведені в таблиці 6.7

Таблиця 6.7 - Розрахунок витрат на основну заробітну плату

Посада	Оклад, грн. /міс.	Дольова участь	Кількість місяців	Сума, грн.
Керівник теми	1050.00	15	3	472,50
Інженер	330.00	85	3	841.50
Разом	1314.00

6.5.3 Додаткова заробітна плата

Додаткова заробітна плата (З_доп) включає доплати й надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством; премії й заохочення робітником, керівникам, фахівцям і іншому службовцям за виробничі результати; і інші витрати на оплату праці. Додаткову заробітну плату приймаємо в розмірі 10 % від З_осн.

З_доп=З_осн·0.1 (6.8), З_доп=1314·0.1=131.4грн.

6.5.4 Відрахування на соціальні заходи

До складу елемента включаються:

відрахування на обов'язкові державне пенсійне страхування:

З_{отч. пенс}= (Зосн + Здоп) ·32%; (6.9),

грн.;

відрахування на обов'язкове соціальне страхування:

З_{отч стр}= (З_осн + З_доп) ·2.5 %; (6.10)

;

відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:

З_{отч. безр. = (}З_осн + З_доп) ·2.5 %; (6.11)

;

відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства:

З_{отч інд}= (З_осн + З_доп) ·1%; (6.12)

.

Витрати на машинний час.

. (6.13)

6.5.6 Накладні витрати

Сюди відносять податки, збори й інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, а також витрати, пов'язані із професійною підготовкою або перепідготовкою працівників апарата керування й іншого загальногосподарського персоналу, амортизація, оренда.

Витрати приймаємо в розмірі 20 ч 30 % від 3_осн.

З_адм=З_осн·20 %; (6.14)

З_адм=1314.00·0.20=262.84грн.

За результатами зроблених розрахунків становимо калькуляцію собівартості, які наведені в таблиці 6.8

6.6 Оцінка економічної ефективності

Специфічною особливістю проведення економічної ефективності НДР є їхній прогнозний характер, а також наявність невизначеності в області й обсягах використання результатів НДР, у рівні витрат на виробництво, в оцінці впливу характеристик приладів на характеристики більш складних систем.

Визначення економічної ефективності НДР базується на загальних методах розрахунку порівняльної економічної ефективності нової техніки. Кількісне визначення економічної ефективності НДР можливо, якщо є база для порівняння, відомі база й обсяг промислового використання результатів НДР. Однак специфіка розрахунку економічної ефективності НДР полягає в тім, що результати НДР самостійного значення не мають, а дають економічний ефект у народнім господарстві тільки будучи опосередкованими через довгий ланцюжок стадій технічного процесу.

Таблиця 6.8 - Кошторисна вартість НДР

Найменування статей калькуляції	Сума, грн.
1	2
Покупні напівфабрикати виробу й послуги виробничого характеру сторонніх організацій і підприємств	22,50
Основна заробітна плата працівників	1314,00
Додаткова заробітна плата	131,40
Відрахування на соціальне заходи: пенсійне страхування	462,52
соціальне страхування	36,12
на випадок безробіття	36,12
Індивідуальне страхування персоналу підприємства	14,45
Витрати на машинний час	528,00
Накладні витрати	262,84
Кошторисна вартість	2807,96
Прибуток	842,39
Ціна розробки	3650,35

Через неможливість розрахунку економічної ефективності даної НДР, буде проведена оцінка за коефіцієнтом науково-технічного ефекту НДОКР Н_т, що розраховується по формулі:

(6.15)

де r_i - ваговий коефіцієнт і-того порядку науково-технічного ефекту;

K_i - кількісна оцінка і-тої ознаки по 10-ти бальній шкалі;

H_max - максимальне значення узагальненого показника науково-технічного ефекту (H_max=12).

Розрахунок коефіцієнта науково-технічного ефекту НДОКР представлений у таблиці 6.9

Таблиця 6.9 - Розрахунок коефіцієнта науково-технічного ефекту НДОКР

№ п/п	Ознака науково- технічного ефекту	Значення вагового коеф-та	Кіл-на оцінка рівня новизни, бали	Коэф-нт науково-технічного рівня, %
1	Рівень новизни (таблиця 6.6)	0,6	4	25
2	Теоретичний рівень (таблиця 6.7)	0,4	6	20
3	Можлива реалізація (таблиця 6.8)	0,2	10	33
	Нт		6,8	78

Класифікатор ознак наукової новизни представленний у таблиці 6.6.

Таблиця 6.6 - Класифікатор ознак наукової новизни

Рівень новизни розробки	Характеристика новизни	Бали
Відносно нова	Результати досліджень систематизують і узагальнюють наявні вимоги, визначають шляхи подальших досліджень, уперше знайдений зв'язок між відомими факторами, відомими об'єктами, у результаті чого знайдене ефективне рішення; розроблені більше прості способи для досягнення колишніх результатів; проведена часткова раціональна модифікація (з ознаками новизни)	2-4

Таблиця 6.7 - Класифікатор ознак теоретичного рівня

Теоретичний рівень отриманих результатів	Бали
Розробка способу (алгоритм, програма заходів, пристрій, речовина й т.п.)	6

Таблиця 6.8 - Класифікатор можливості реалізації

Час реалізації	Бали
Протягом перших 4 років	10

Таблиця 6.9 - Техніко-економічні показники НДР

Техніко-економічні показники	Одиниці виміру	Значення
Повна її собівартість	грн	3650,35
Прибуток	грн	842,39
Строк розробки	днів	51
Економічна ефективність	%	78

Результат розрахунку коефіцієнта науково-технічного ефекту НДОКР (78) говорить про високу прогресивність тематики НДР, і, як наслідок, про доцільність подальших досліджень у даній області

У даній роботі були проведені маркетингові дослідження передбачуваного ринку збуту, визначена повна собівартість проведення НДР, дана оцінка коефіцієнта науково-технічного ефекту й конкурентоспроможності виробів, побудованих на основі досліджуваної теми. Всі перераховані вище показники розробки зведені в таблицю. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок про доцільність НДР. На підставі розрахунків прибуток становить 842,39 грн., а ціна розробки 3650,35 грн.

Таким чином, проведене техніко-економічне обґрунтування НДР показує доцільність проведення даної роботи, а також подальших досліджень у цій області.

7. Цивільна оборона

У мирний час величезних людських втрат, збитків економіці і навколишньому середовищу завдають стихійні лиха, аварії і катастрофи. На території України розміщена велика кількість потенційно-небезпечних об`єктів. До них відносяться підприємства нафтової, газової та хімічної промисловостей, підприємства, які застосовують і виготовляють радіоактивні, сильнодіючі, пожежо - і вибухонебезпечні речовини.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населенних пунктах, що знаходяться у зонах можливого катострофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого винекнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордоній смузі, в районах винекнення стихійного лиха, великих аварій, катостроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

загрози катострофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час - у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

загальної аварії на атомній елоктростанції;

усіх видів аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

загрози катострофічного затоплення місцевості;

великих лісових торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Організоване здійснення евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

завчасного планування евакуації населення;

визначення зон, придатних для розміщення евакуїованих;

підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цівільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів;

організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

організації управління евакуацією;

життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської зони;

навчання населення діям під час проведення евакуації.

Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

зменшення ймовірних втрат населення;

збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій в особливий період.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюється за рішенням місцевих органів рад, уповноваженних органів з питань надзвичайних ситуацій та цівільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюеться комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєний час - транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі й трудові табори, туристичні бази, даяні кооперативи (будинки).

Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням:

створення умов для продовження виробничої діяльності господарських об'єктів у місті;

належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять свою діяльність у заміську зону;

забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони (ЦО);

наявності житлового фонду;

зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами, що склалися;

підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин.

У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розмістити все евакуйоване неселення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідних областей. При цьому всі заходи, пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах інших областей, погоджується з відповідальними органами влади і вищими начальниками цівільної оборони.

Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення відзначається з врахуванням економічного і воєного значення категорії міст і його графічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста визначається найближча межабезпечної віддалі, яка складає:

для міст особливої групи 40-50 км.;

для міст першої групи 30-40 км.;

для міст другої групи 25-30 км.;

для міст третьої групи 20-25 км.;

для об'єктів особливої важливості (поза категорійними містами) 15-20 км.

Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням місцевості позаміської зсни і транспортних можливостей.

Робітнки і службовці господарських об'єктів, які продовжують працювати у воєний час в категорійних містах, розміщаються в сусідних районах заміської зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на роботу і назад, кожному підприємству виділяється населені пункти, розташовані в одному районі, поблизу залізничних, автомобільних шляхів сполучення, що забезпечують мінімальну витрату часу на проїзд робочих змін у місто і назад.

Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які створюються, як правило, за районами розміщення робітників і службовців підприємств, що продовжують виробничу діяльність.

Для розміщення евакуйованих навчальних заходів, серед них спеціальних навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього будинків.

Члени сімей робітників і службовці господарських об'єктів, які продовжують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають розміщенню, як правило, разом з головами сімей. Але через недостатню місткість районів евакуації, воно можуть розміщаться у більш віддалених пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні та районні органи упрвління ЦО, виходячі з конкретних умов і реальних можливостей.

У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих господарських об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності населення.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобілбні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускається автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці підприємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.

Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі відстані урядових органів, співпрацівників наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:

склад колон;

маршрут руху;

вихідний пункт;

пункти регулювання руху і час їх проходження;

райони і тривалість привалів;

медичні пункти та пункти обігрівання;

проміжний пункт евакуації (ППЕ);

порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення;

сигнали управління та оповіщення.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великі відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку (транспортом) до районів постійного розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах.

Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цівільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за групами в більш довготривалі терміни.

Для проведення евакозаходів у стилі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цівільної оборони міста, міських районів господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цівільної оборони створюються евакуаційні органи.

До них належать:

обласні, міські,районні та об'єктові евакокомісії;

евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів.

Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації.

Для організації примання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування [35].

Заключення

В даній дипломній роботі вивчалися питання розробки та запровадження системи управління якістю випробувальної лабораторії.

В ході виконання роботи були детально розглянуті вимоги, виконання яких є необхідним для лабораторій згідно нового міжнародного стандарту ІSО/ІЕС 17025-1999, та проаналізовані їх відмінності від вимог ДСТУ 3412-96. Аналіз показав, що в новому стандарті висуваються більш жорсткі вимоги до персоналу лабораторії, до підписання контрактів та з'являється нова вимога розробити процедуру конфіденційності інформації.

Під час виконання дипломної роботи були вивчені питання розробки нормативної документації випробувальної лабораторії згідно ДСТУ ISO/IEC 17025-2001 та був створений принципіально новий нормативний документ „Декларація політики з якості ВСЦ „Агрегат””, наявність якого раніше не вимагалася.

Крім того, в дипломній роботі розглянуті вимоги до водонагрівальних ємкісних газових побутових апаратів при проведенні сертифікаційних випробувань та проведена обробка результатів багаторазових вимірювань тиску природного газу, яка показала, що отримані результати спостережень не містять грубих похибок та розподілені за нормальним законом розподілу. Наведена в даній роботі методика обробки результатів сертифікаційних випробувань може використовуватися також і для інших показників якості продукції.

Розроблення сучасної системи управління якістю у випробувальних лабораторіях та на промислових підприємствах у відповідності до міжнародного досвіду являється актуальним та вкрай необхідним для національної економіки. Результати дипломної роботи можуть використовувати всі випробувальні лабораторії, зацікавлені в підвищенні своєї конкурентоспроможності і ефективності роботи, завдяки наданню більш якісних послуг замовникам.

Також в даній роботі розглянуті питання охорони праці і навколишнього середовища, здійснене техніко-економічне обґрунтування проведення даної роботи, в ході якого було виявлено, що її можна вважати економічно ефективною, що має високий науковий і економічний рівень, та розглянені питання цивільної оборони.

Список джерел інформації

1. ДСТУ ІSО/ІЕС 17025: 2001 Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій.

2. Сидорко І.І. Проведення міжлабораторного експерименту як елемент здійснення державного метрологічного нагляду та контролю // Український метрологічний журнал. - 2001. - № 2. - С.7-9.

3. Друзюк В.М., Сидоко І.І. Державний метрологічний нагляд. Міжлаборотоний експеримент - основа єдності вимірювань // Вимірювальна техніка та метрологія. - 2001. - № 58. - С.129-132.

4. Каплан Роберт С., Нортон Дейвит П. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию. - М.: ЗАО 'Олимп-Бизнес', 2003. - 294с.

5. Новиков В.М., Никитюк О.А. Розробка систем якості в лабораторіях та аналіз вимог ДСТУ ІS0/ІЕС 17025: Навчальний посібник. - К.: Нора-прінт, 2002. - 225 с.

6. Свиткин М.З. Интегрированные системы менеджмента // Стандарты и качество. - 2004. - № 3. - С.56-61.

7. Огвоздин В.Ю. Управление качеством. Основы теории и практики: Учебное пособие. - М.: Изд-во 'Дело и сервис', 1999. - 160 с.

8. Машин В.М. Управление качеством: Учебное пособие для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 303 с.

9. Глудкин О.П., Горбунов Н.М., Зорин Ю.В. Всеобщее управление качеством: Учебник для вузов / Под ред. О.П. Глудкина. - М.: Горячая линия, Телеком, 2001. - 600 с.

10. Ханна Марк Девід. Управління виробництвом з метою задоволення споживача. - К.: ЗАТ 'BINOL', 2003. - 225 с.

11. ДСТУ ISO 9001: 95 Системи якості. Модель запеспечення якості в процесі проектування, розроблення, виробництва, монтажу та обслуговування.

12. ДСТУ ISO 9002: 95 Системи якості. Модель запеспечення якості в процесі виробництва, монтажу та обслуговування.

13. ДСТУ ISO 9001: 2001 Системи управління якістю. Вимоги.

14. Величко О.М., Коцюба А.М., Новиков В.М. Основи метрології та метрологічна діяльність: част.1. - Київ, Вид-во: КМ Академія, 2000. - 226 с.

15. Мазараки А., Пугачевский Г. Модель Кано в системах управления качеством. - 2004. - №3 - С.55-58.

16. ІSО/ІЕС 17025: 1999 Загальні вимоги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабораторій.

17. ГОСТ Р ИСО/МЭК 17025: 2000 Общие требования к компетентности испытательных и калибровочных лабораторий.

18. Изменения № 1 ГОСТ Р ИСО/МЭК 17025: 2000. Принято и введено в действие Постановлением Госстандарта России от 12.07.2001 № 268-с.

19. Никитин В.А. Управление качеством на базе стандартов ИСО 9000: 2000. - СПб.: Питер, - 2002. - 272 с.

20. Окрепилов В.В. Управление качеством: ученик для вузов. - 3-е изд., перераб. и доп. - СПб.: ОАО изд-во 'Наука'. - 2000. - 912 с.

21. Шарипов С.В., Толстова Ю.В. Система менеджмента качества. - М.: Питер. - 2004. - 190 с.

22. Все о качестве. Отечественные разработки. Управление документацией. - Вып.15 - М.: НТК 'Трек', 2002.

23. Орлов П.А. Впровадження системи управління якістю: стан, проблеми, перспективи // Стандартизація, сертифікація, якість. - 2004. - № 11. - С.27-29.

24. Все о качестве. Зарубежный опыт. Руководство по качеству. Вып.16 - М.: НТК 'Трек', 2001.

25. Тимчасова Настанова щодо застосування стандартів ДСТУ ІS0/ІЕС 17025-2002, ДСТУ EN 45012-2001 (додаток № 1 до наказу НААУ від 12.03.04 р. № 145).

26. Сергеев А.Г. Метрология, стандартизация, сертификация. - М.: Логос, 2001. - 536 с.

27. ДСТУ 3374-96 (ГОСТ 11032-97) Апарати водонагрівальні ємкісні газові побутові. - Введ.5.12.97.

28. ГОСТ 8.207-76 Прямые измерения с многократными наблюдениями. Методы обработки результатов наблюдений. - М.: Изд-во стандартов, 1976

29. ГОСТ 16504-81 Испытания и контроль качества продукции. - М.: Изд-во стандартов, 1981

30. Львовский Е.Н. Статистические методы построения эмпирических формул: Учеб. пособие для вузов. - М.: Высш. шк., 1988. - 239 с.

31. Чинков В.М. Основи метрології та вимірювальної техніки. - Харків: НТУ „ХПІ”, 2005. - 524 с.

32. Новиков В.М., Коцюба А.М. Основи метрології та метрологічна діяльність. Навчальний посібник. - Київ: Нора-прінт, 2001. - 210 с.

33. Кондрашов С.И., Константинова Л.В. Сертификация и подтверждение качества в Украине: Учеб. пособие. - Харьков: НТУ „ХПИ”, 2006. - 368 с.

34. Федоров А.А., Статейко Т.Г. Методические указания к выполнению экономической части дипломной работы. - Харьков: НТУ „ХПІ”, 2000.

35. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. - 3-е изд. - М.: Логос, 2000. - 324 с.

36. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Навчальний посібник / Під ред.В.С. Франчука. - Львів: Афіша, 2000.

37. Закон України 'Про охорону праці', нова редакція, м. Київ, 21 листопада 2002 року, №229-ІV

38. ГОСТ 12.0.003-74. ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. - М. 1978г. - 4с. - Введ.01.01.75.

39. ГОСТ 12.1.005-88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ.01.01.89.

40. СНиП 2.04.05-91. Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование. - М.: Стройиздат. - 1994. - 64с.

41. ДНАОП 0.00-1.31.99. Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ

42. СНиП II-4-79. Естественное и искусственное освещение. - М.: Стройиздат, 1980г. - 48с.

43. ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - Введ. 01.07.84.

44. ГОСТ 12.1.012-90. ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования безопасности. - Введ.01.07.91.

45. ДСанПіН 3.3.2 007-98. Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.

46. ГОСТ 12.1.006-84. ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах. - Введ.01.01.86.

47. ГОСТ 12.1.030-81^*. ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление. Зануление. - Введ.01.07.81.

48. ГОСТ 14254-80. Изделия электротехнические. Оболочки. Степень защиты - обозначения. Методы испытания. - Введ.01.07.80.

49. ГОСТ 12.1.038-82. ССБТ. Электробезопасность. Предельно-допустимые уровни напряжения прикосновения и токов. - Введен.01.01.83.

50. ОНТП 10-90. Определение категорий зданий и строений по взрывопожарной и пожарной безопасности. - Утвержд.29.03.89.

51. ДБН В.1.1-7-02. Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва.

52. ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. - Введ.01.01.91.

53. ГОСТ 12.1.045-84. ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. - Введ.01.10.84.

Додаток А

Декларація політики якості випробувальної лабораторії ВСЦ 'Агрегат'

Лабораторія ВСЦ 'Агрегат', яка за дорученням юридичних та фізичних осіб проводить випробування в області машинобудівельної, електротехнічної продукції та деяких видів продукції легкої промисловості, визначає стратегічну мету, яка заключається в забезпеченні проведення ефективних, об'єктивних та якісних випробувань.

Політика якості лабораторії спрямована на досягнення таких основних цілей:

Підтримувати конкурентоспроможність лабораторії на високому рівні шляхом викликання у замовників максимального задоволення рівнем якості послуг лабораторії;

Постійно надавати послуги, які відповідають діючим міжнародним та національним вимогам забезпечення якості випробувань.

Запровадити систему менеджменту якості у відповідності до вимог стандарту ISO/IEC 17025, яка дозволяє постійно і динамічно адаптуватися до змін ринку або самої лабораторії; підтримувати на належному рівні та розвивати її.

Розвивати найдосконаліші робочі технології та впроваджувати засоби попередження виникнення невідповідностей для забезпечення задоволення клієнта з економічної точки зору.

Забезпечувати завдяки високому рівню якості та високому науково-технічному рівню при виконанні випробувальних робіт достовірності результатів випробувань, безпеки суспільству та навколишньому середовищу.

Проводити постійне вдосконалення системи якості випробувальної лабораторії.

Для досягнення вищезгаданих цілей керівництво випробувальної лабораторії ставить наступні завдання:

максимально задовольняти вимоги до якості, які визначає споживач. Аналізувати задоволеність споживача;

розвивати розуміння партнерами їх ролі в забезпеченні якості випробувань, що проводяться лабораторією; всі види діяльності співробітників лабораторії, її постачальників і партнерів є нерозривними частинами процесу проведення випробувань;

стимулювати залучення працівників лабораторії в процеси забезпечення високої якості випробувань, застосовувати мотиваційні принципи праці, підтримувати оптимальний психологічний клімат в колективі;

досягти розуміння усім персоналом цілей і завдань лабораторії на шляху досягнення високої якості випробувань; заохочувати співробітників шляхом покращення матеріального становища та умов праці;

забезпечувати своєчасне виявлення і, особливо, попередження небажаних проблем і помилок, проводити аналіз причин їх виникнення і визначати комплекс корегуючих і застережливих дій, необхідних для усунення цих причин;

своєчасно оцінювати і постійно покращувати результативність системи управління якістю лабораторії.

Оскільки лише стабільне довготермінове задоволення замовників може забезпечити майбутнє лабораторії, то потрібно інтенсивно проводити співробітництво з замовниками, розвивати відношення довіри до результатів випробувань. Таким чином можна отримати нових замовників, планувати задоволення їх майбутніх потенційних потреб. Принципи технічної політики в області якості полягають у впровадженні сучасних стандартів та методик для забезпечення найбільш високого технічного рівня випробувань, у впровадженні (на скільки це можливо в рамках напрямків роботи лабораторії) сучасного обладнання, постійного його оновлення разом з безперервною підготовкою співробітників та їх навчанням методам роботи на сучасному обладнанні. Вважаємо, що психологічний. клімат в лабораторії суттєво впливає на якість роботи, тому ми розвиваємо нові підходи до роботи, що базуються на командних методах керування, принципах відповідальності кожного за якісно виконану роботу. Коли не тільки невідповідності якості, але й можливості їх виникнення заздалегідь унеможливлюються. Щоб досягти наших цілей ми сконцентрували наше відношення до роботи в наступних 10 принципах якості:

1. Ми бажаємо якнайкраще задовольнити своїх клієнтів, тому якість наших послуг - найвища мета нашої лабораторії.

2. Стабільний рівень якості лабораторії встановлюють законодавчі, нормативні документи, сучасні стандарти, а також наша відповідальність за неупереджене, незалежне та кваліфіковане проведення випробувань у відповідності до наших цілей.

3. Всі запити, замовлення, а також рекламації на їх виконання обслуговуються грунтовно та безперервно. Встановлені в замовленнях терміни виконання робіт повинні незаперечно виконуватись. У випадках зміни термінів технічно обгрунтована причина цього відхилення, а також можливий термін здачі робіт сповіщається замовникам.

4. Ми гарантуємо професійну відповідальністъ та необхідний практичний досвід усього персоналу, що впливає на якість випробувань тому, що кожен співробгітник на своєму робочому місці впливає на якість роботи лабораторії та впливає на досягнення цілей нашої поліики якості Тому одночасно з безперечними зобов'язаннями дотримуватися цього Стандарту ми вважаємо, що кожен, від керівника до робітника, повинен виконувати свою роботу якісно кожного разу з першого разу.

5. Хто помітить відхилення від заданого рівня якості або ризик виникнення цього відхилення повинен усунути їх негайно, або в разі неспроможності сповістити про це безпосереднього керівника.

6. Незважаючи на надзвичайну увагу до відхилень від рівня якості, відхилення можуть все ж мати місце. Ми вважаємо, що уникнення відхилень більш важливе, ніж їх виправлення після появи. Тому можливі причини відхилень повинні безперервно аналізуватись, а корегуючі дії вводитись.

7. Якість роботи лабораторії залежить від кваліфікації співробітників, від засобів вимірювальної та випробувальної техніки, документації. Тому документації з якості, технічній документації, метрологічному забезпеченню та кваліфікації персоналу ми приділяємо першочергову увагу.

8. Психологічним завданням є формування свідомості співробітників, орієнтованої на командний метод роботи для досягнення якості наших робіт та стабільності рівня якості.

9. Політика з якості та фундаментальні принципи якості реалізуються нами в системі управління якістю нашої лабораторії.

10. Політика якості, цілі якості, всі елементи, процедури, методики та інструкції в рамках стандарту системи управління якістю обов'язкові для виконання і знаходяться під безперервним контролем керівника лабораторії, який особисто відповідає за те, що всі випробування виконуються у відповідності із стандартними методиками, затвердженими розробленими методиками та вимогами замовників.

Гарантом ініціації прийнятої політики в області якості, належного контролю її реалізації, недопущення відхилень в практичній діяльності є керівництво випробувальної лабораторії ВСЦ 'Агрегат'.

Керівництво випробувальної лабораторії зобов'язується виконувати всі вимоги нормативних документів при наданні своїх послуг клієнтам, зокрема вимоги стандарту ДСТУ ISO/IEC 17025-2001.

Для забезпечення якісного виконання поставлених завдань і здійснення наміченої політики керівництво випробувальної лабораторії зобов'язується надавати всі необхідні ресурси, а також постійно здійснювати заходи щодо підготовки персоналу. Від кожного співробітника вимагається розуміння, сприяння і прагнення до безпомилкової і ефективної роботи відповідно до наміченої політики, внесення свого внеску в справу колективу, об'єднаного загальними цілями.

Додаток Б

Інтегральна функція ² розподілу Пірсона (значення ² для різних значень н і P)

Таблиця Б1

Число степенів свободи н	P (?)
	0,90 (0,10)	0,95 (0,05)	0,98 (0,02)	0,99 (0,001)
1	2,706	3,841	5,412	6,635
2	4,605	5,991	7,824	9,210
3	6,251	7,815	9,837	11,345
4	7,779	9,488	11,668	13,277
5	9,236	11,070	13,388	15,086
6	10,645	12,592	15,033	16,812
7	12,017	14,067	16,622	18,475
8	13,362	15,507	18,168	20,090
9	14,684	16,919	19,679	21,666
10	15,987	18,307	21,161	23, 209
11	17,275	19,675	22,618	24,725
12	18,549	21,026	24,054	26,217
13	19,812	22,362	25,472	27,688
14	21,064	23,685	26,873	29,141
15	22,307	24,996	28,259	30,578
16	23,542	26,296	29,633	32,000
17	24,769	27,587	30,995	33,409
18	25,989	28,869	32,346	34,805
19	27, 204	30,144	33,687	36, 191
20	28,412	31,410	35,020	37,566
21	29,615	32,671	36,343	38,932
22	30,813	33,924	37,659	40,289
23	32,007	35,172	38,968	41,638
24	33, 196	36,415	40,27	42,980
25	34,382	37,652	41,566	44,314
26	35,563	38,885	42,856	45,462
27	36,741	40,113	44,140	46,963
28	37,916	41,337	45,419	48,278
29	39,087	42,557	46,693	49,588
30	40,256	43,773	47,962	50,892