Визначення рівня гармонізації національних стандартів на прикладі текстильного і шкіряного виробництва

/

ВСТУП

Успішність діяльності різних підприємств та галузей економіки на внутрішньому і зовнішньому ринках цілком залежить від того, якою мірою їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств і від її вирішення значною мірою залежать ефективність діяльності і національної економіки. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а навпаки, ускладнюється. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю за якістю готової продукції, практично неможливо.

Основним кінцевим продуктом діяльності зі стандартизації є стандарт. Це офіційно визнаний документ, який може мати силу закону. Стандарт повинен задовольняти дві тісно переплетені вимоги. Перша - стандарт повинен максимально широко описати властивості того чи іншого об'єкта, процесу, виробу чи групи виробів, друга - стандарт повинен бути придатний для того, щоби перевіряти або підтверджувати відповідність цих властивостей. Якщо в стандарті досягається оптимальне поєднання цих двох вимог, то стандартизація в цьому випадку сприяє розвитку економіки, науки і техніки.

Стандартизація та процедури оцінки відповідності є важливими елементами в системи керування економікою. Стандартизація встановлює правила, загальні принципи чи характеристики стосовно різних видів діяльності або її результатів (тобто продукції, процесів, послуг), розробляючи і приймаючи доступні всім нормативні документи.

Стандартизація у нашій державі розвивається за подібною схемою, що і стандартизація у світі. Нині Україна вважається країною з перехідною економікою, тому і в стандартизації відбувається етап становлення. Результатом успішної діяльності з стандартизації, як і у нас, так і в кожній іншій країні світу, є вдосконалення управління господарством і державою, підвищення технічного рівня продукції, інтенсифікація і стимулювання ефективності суспільного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, встановлення раціональної номенклатури продукції, ефективне і раціональне використання ресурсів тощо.

За останні роки Україна зробила помітні поступи у наближенні до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі.

У вересні 2004 року Україну було обрано до Ради ISO (Міжнародної організації зі стандартизації), що є свідченням підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це свідчить також про результат наполегливої роботи Держспоживстандарту України, УКрНДНЦ та його Агентів в системі виготовляння та розповсюдження офіційних та легалізованих копій нормативних документів.

Членство в СОТ має стати стимулом для створення стабільного законодавства, привабливого ринкового та інвестиційного середовища, яке сприятиме проведенню структурної перебудови та модернізації економіки в цілому та окремих її галузей, сприятиме підвищенню потенціалу експортно-технологічних виробництв, розширенню присутності на зовнішніх ринках.

За розрахунками, сукупне зростання добробуту від вступу України до СОТ, складе 10,2% обсягу споживання України та зростання ВВП на 4,8% у довгостроковій перспективі. Можна очікувати, що вступ до СОТ призведе до зростання експорту товарів та послуг на 9,2% та імпорту на 11,8%.

Тому для оцінки наслідків від вступу до СОТ у галузевому розрізі необхідно звернути увагу на аналіз впливу на таку галузь як текстильна та шкіряна промисловість.

Метою дипломної роботи є вивчення сучасного стану стандартизації технологій шкіряної та текстильної промисловості та рівня гармонізації стандартів чинних у цій сфері з міжнародними та європейськими стандартами. Питання гармонізації НД з міжнародними та європейськими є актуальними для України в цілому і зокрема для технологій легкої промисловості.

Для вирішення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

Провести аналіз нормативно-регуляторної політики в сфері стандартизації;

Визначити рівень гармонізації національних стандартів в галузі текстильного і шкіряного виробництва;

Запропонувати нові технології для розроблення і погодження стандартів всіх рівнів і видів;

Розрахувати економічну ефективність від впровадження гармонізованих стандартів.

Позитивне вирішення поставлених завдань дозволить в повному обсязі розкрити тему роботи.

Об'єкт дослідження - вивчення сучасного стану стандартизації технологій текстильного і шкіряного виробництва.

Предмет дослідження - аналіз нормативних документів на текстильні і шкірні вироби [18,19]

Матеріал дослідження - нормативно правові документи, нормативні документи різних категорій, каталоги, класифікатори

Методи дослідження - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ НА УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

1.1 Державна політика України у сфері стандартизації

Законодавство України у сфері стандартизації складається з Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері та цілим рядом основоположних стандартів.

Згідно Закону України «Про стандартизацію» об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.[1]

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням

стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі у міжнародній (регіональній) стандартизації;

прийняття і застосування органами стандартизації на території України Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342). (Частину другу статті 5 доповнено абзацом десятим згідно із Законом N 3164-IV (3164-15) від 01.12.2005)

Державні стандарти України установлюються на:

вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

продукцію міжгалузевого призначення;

продукцію для населення і народного господарства;

організаційно-методчні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

методи випробувань. Вони містять обов'язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. [2] Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічної документації. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування і продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти і технічні умови - це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблення або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.[3]

Суб'єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

рада стандартизації та технічного регулювання; (Абзац третій статті 6 в редакції Закону N 3164-IV (3164-15) від 01.12.2005)

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.[4]

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації, у тому числі вживає обґрунтованих заходів для прийняття і застосування органами стандартизації на території України, а також регіональними органами стандартизації, створеними на території України, членами яких вони є, Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342);

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації;

забезпечує адаптацію стандартів, процедур оцінки відповідності, процедур сертифікації та практики відповідно до сучасних досягнень науки і техніки;

встановлює процедуру та приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

забезпечує відповідність національних стандартів цьому Закону;

встановлює символи або знаки, що засвідчують відповідність продукції національним стандартам (далі - знак відповідності стандартам);

бере участь у розробленні технічних регламентів та підготовці робочої програми з технічних регламентів;

бере участь у підготовці міжнародних і регіональних стандартів, які розробляються відповідними міжнародними та регіональними організаціями, та підготовці рекомендацій для процедур оцінки відповідності, забезпечуючи врахування інтересів України;

співпрацює та проводить консультації з відповідними органами у сфері стандартизації інших держав, у разі потреби вживає заходів для розв'язання суперечок або скарг, які виникають;

формує програму робіт з стандартизації та не рідше одного разу на шість місяців публікує актуалізовану програму;

веде реєстр стандартів та документів з стандартизації;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі (ISONET);

організовує розповсюдження офіційних публікацій національних стандартів, правил усталеної практики і класифікаторів та іншої друкованої продукції стосовно прийнятих національних стандартів, стандартів та документів відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких він є чи з якими співпрацює відповідно до положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегує ці повноваження іншим організаціям;

забезпечує і сприяє співробітництву між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та відповідними державними органами у сфері стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.[4]

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.[5]

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Членство в технічних комітетах стандартизації є добровільним.

Центральні органи виконавчої влади та організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

представляти Україну у відповідних спеціалізованих міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, виконувати зобов'язання, передбачені положеннями про ці організації;

створювати і вести реєстри нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати свої стандарти, документи спеціалізованих відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про ці організації або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим організаціям.

Центральні органи виконавчої влади та організації повинні інформувати центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами для виконання Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342).

Міністерство оборони України, враховуючи особливості цієї сфери, визначає порядок застосування стандартів для задоволення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

1.2 Нормативно-регулятивна політика України в сфері стандартизації

У 1991 р. між державами - членами СНД підписана Міжурядова угода про проведення узгодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації. Відповідно до цього документу зберігається єдність вимірів на основі положень, прийнятих до розвалу Союзу, на основі використання єдиних еталонів (більшість їх знаходитися в Росії), стандартних довідкових даних, стандартних зразків складу і властивостей речовин і матеріалів. Угода містить положення про взаємне визнання результатів випробувань засобів вимірів і їх перевірки.

Велике значення питанням стандартизації, сертифікації і якості продукції надається і у рамках СНД.

13 березня 1992 р. в Москві відбулося засідання Ради глав урядів СНД. На порядку денному стояло питання про узгодження політики в області стандартизації, метрології і сертифікації, політики, покликаної зберегти технічну єдність у виробництві і торгівлі на території країн-членів СНД.

Згодом був організований Міждержавний Радий з метрології і сертифікації (МГС), який був надалі перейменований в Євроазіатський міждержавний радий із стандартизації, метрології і сертифікації (EASC).

Країни, маючи повну самостійність в питаннях формування і реалізації систем стандартизації, метрології, сертифікації і організації робіт в цій області:

використовують основні положення діючих систем стандартизації і метрології, і розвивають їх стосовно ринкової економіки, гармонізуючи з міжнародними нормами і правилами;

визнають діючі стандарти 'ГОСТ' як міждержавні;

зберігають абревіатуру 'ГОСТ' за міждержавними стандартами, що знову вводяться, передбачаючи гармонізацію їх вимог з міжнародними, регіональними і передовими національними стандартами;

здійснюють роботи по сертифікації на основі загальних організаційно-методичних станів через створювані урядами національні органи по сертифікації;

погоджено вирішують правові, економічні і організаційні питання стандартизації, метрології і сертифікації, у тому числі на основі двосторонніх або багатосторонніх договорів, програм і технічних проектів.

Сторони проводитимуть узгоджену політику по наступних напрямах в області стандартизації, метрології і сертифікації:

прийняття загальних правил проведення робіт після стандартизації, метрології і сертифікації, що представляють міждержавний інтерес;

встановлення єдиних обов'язкових вимог до продукції і послуг, що забезпечують їх безпеку для життя і здоров'я людини, охорону довкілля, сумісність і взаємозамінюваність, а також єдині методи випробувань;

стандартизація загальнотехнічних вимог, що представляють міждержавний інтерес;

організація ведення і розвитку класифікаторів техніко-економічної інформації і систем кодування;

вступ і розвиток еталонної бази і системи передачі розмірів одиниць фізичних величин;

формування, зберігання і ведення фонду міждержавних стандартів, міжнародних, регіональних і національних стандартів інших країн і забезпечення учасників Угоди цими стандартами;

ведення і зберігання діючих галузевих стандартів на найважливіші групи продукції, що представляють міждержавний інтерес;

взаємне визнання результатів державних випробувань, метрологічної атестації, перевірки і калібрування засобів вимірів;

взаємне визнання акредитованих випробувальних, перевірочних, калібрувальних і вимірювальних лабораторій (центрів), органів сертифікації, сертифікатів на продукцію і систем забезпечення якості;

видання, перевидання, тиражування і поширення міждержавних стандартів, міжнародних і регіональних стандартів, інших нормативних документів по стандартизації, метрології і сертифікації, що представляють міждержавний інтерес;

координація програми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів в області стандартизації, метрології і сертифікації;

міжнародна співпраця в області стандартизації, метрології, сертифікації і якості.

У Угоді передбачається також, що сторони здійснюватимуть: фінансування загальних програм і технічних проектів в області стандартизації, метрології і сертифікації цільовим напрямом засобів; фінансування власної частини робіт по реалізації основних напрямів узгодженої політики у вказаних областях. [7]

Кожна сторона Угоди має право вільного виходу із складу його учасників за умови письмового повідомлення не менше чим за 12 місяців. В той же час Угода відкрита для приєднання Урядів інших країн, що визнають його положення.

Ця Угода має надзвичайно важливе значення для кожної держави СНД, тим більше, якщо врахувати, що 19 західноєвропейських країн утворили Європейський Союз (ЄС) і створюють єдині нормативні документи на продукцію і послуги - Євронорми (EN).

Міждержавна Рада здійснює координацію і виробляє рішення по проведенню узгодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації. Рада складається з повноважних представників держав - учасників Угоди. Представниками в Раді є керівники національних органів по стандартизації, метрології і сертифікації різних держав.[8]

Рада виконує наступні основні функції:

вироблення і узгодження пріоритетних напрямів і форм спільної діяльності міждержавної співпраці в області стандартизації, метрології і сертифікації;

розгляд і прийняття основних напрямів наукових досліджень, науково-технічних програм, планів і проектів, представлення на твердження урядам держав-учасників, а за наявності повноважень - затвердження документів, передбачених Угодою;

ухвалення рішень про міждержавні стандарти, вироблення і прийняття правил і процедур проведення спільних робіт в цій області;

розгляд і узгодження кошторисів витрат для виконання цільових програм і технічних проектів по стандартизації, метрології і сертифікації з виробленням пропозицій за джерелами їх фінансування;

ухвалення рішень про формування технічного секретаріату Ради і тимчасових науково-технічних комісій, твердження. планів їх робіт, кошториси витрат і інші функції. Прийняті Радою рішення є обов'язковими для національних органів по стандартизації, метрології і сертифікації, які видають постанови про їх введення на території держав.

В останні роки основною тенденцією розвитку економіки на світовому, європейському та регіональних рівнях є інтенсифікація та поширення міжнародної торгівлі споріднених з нею або тих, що її підтримують, видів діяльності. З поступовим усуненням торгівельних та технічних бар'єрів, лібералізацією економіки в багатьох країнах цей розвиток все більше прискорюється спираючись на технічний прогрес. Важливу роль в інтеграційних процесах, що відбуваються у світовій торгівлі, має Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (GATT), яка з 1995 року стала складовою частиною новоствореної Всесвітньої організації з торгівлі (WTO).

Створення транснаціональних компаній, збільшення кількості міжурядових угод щодо взаємної діяльності або кооперації в різних галузях економіки є ще одним важливим чинником для посилення цієї тенденції. Суттєву роль в економічній політиці в багатьох країнах світу відіграє їх прагнення до створення єдиного економічного простору та нове відношення до споживачів.[2]

Все це призвело до інтенсивної конкуренції на міжнародних ринках умовах, коли одночасно зросла важливість вирішення проблем захисту прав та інтересів споживачів, надійного забезпечення безпеки життя та здоров'я населення, охорони навколишнього середовища та створення умов для відтворення, раціонального енергоспоживання тощо.

В умовах конкуренції виробники часто відчувають підвищену потребу в допомозі інших членів економічних процесів для доказу і перевірки того, що їх продукція і послуги відповідають вимогам законодавства, прийнятним національним, міжнародним або регіональним стандартам. Часто ці перевірки не є справою вибору самих виробників, а встановленою законодавством нормою. На даному етапі розвитку світової економіки підприємства або торгівельні посередники пристосовуються до нових глобальних торгівельних моделей слідом за змінами у всьому світі. Мінливе обличчя торгівлі відбиває ці зміни, як у дзеркалі. У межах цих процесів йде швидка еволюція систем стандартизації, оцінювання відповідності та сертифікації, зв'язана з підвищенням їх ролі в сприянні міжнародному обміну товаром і послугами,

Необхідність глобального системного підходу до оновлення засад міжнародної торгівлі та їх взаємоузгодження з вирішенням багатьох економічних, соціальних, політичних, науково-технічних проблем стимулювала розвиток діяльності в галузі метрології, сертифікації, стандартизації та акредитації і споріднених видах діяльності не тільки в напрямку їх поширення, але й у напрямку їх суттєвого удосконалення та перебудови.

Нормативні документи, які розробляються провідними міжнародними організаціями з стандартизації (ISO, IEC) та іншими міжнародними, регіональними і національними організаціями з стандартизації, встановлюють і удосконалюють важливі елементи механізму функціонування міжнародних систем метрології, стандартизації, сертифікації та акредитації.[7]

Україна з 1993 року є членом Міжнародної організації з стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), з 1997 року Міжнародної організації з законодавчої метрології (OLML) і членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації (CEN).

Таким чином, на сьогодні у сфері стандартизації, метрології, оцінки відповідності та захисту прав споживачів діє 43 угоди з 30 країнами, 17 з яких укладено на міжурядовому рівні.[2]

Участь у міжнародних організаціях відповідає стратегічному курсу України щодо підтвердження вступу до СОТ та членства в ЄС. Держспоживстандарт отримує як проекти так і щойно видані стандарти, публікації, журнали і каталоги, які створюють фонд нормативних документів, користування яким доступно розробникам національних стандартів, промисловцям, підприємцям, громадськості.[12]

Завдяки підтримці Держспоживстандарту України, 10 українських технічних комітетів активізували свою участь у міжнародній стандартизації, змінивши статус наглядача на активного члена. Таким чином, на сьогодні 39 ТК працює у 126 структурних підрозділах ISO у статусі активного члена.[7]

Участь України в такій кількості міжнародних і регіональних організацій із стандартизації і метрології, а також підписання та реалізація міжнародних угод з країнами членами Європейського Союзу забезпечить тверду основу для гармонізації національних стандартів, норм і правил з міжнародними і європейськими, а також сприятиме інтеграції України у європейський економічний простір та доступу української продукції на світові ринки.

1.3 Шляхи удосконалення національної системи стандартизації

У 2005 році Україна розпочала науково-дослідну роботу (НДР) «Перегляд», яка спрямована на актуалізацію чинного фонду ГОСТ, переважно колишнього СРСР, для усунення технічних бар'єрів у торгівлі згідно з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ).

Перевірку ГОСТ здійснюють за критеріями:

втрата актуальності та підлягає скасуванню;

необхідність внесення змін, у тому числі обмеження сфери застосування;

необхідність перегляду для внесення прогресивніших положень чи впровадження гармонізованого національного стандарту.

Основні результати такі:

розроблено і затверджено програму перегляду та зміни до неї;

закріплено близько 14 тис. стандартів колишнього СРСР;

виконуються роботи щодо закріплення стандартів, прийнятих у 1992-2006 роках;

у 2007 році технічні комітети стандартизації (ТК), секретаріати яких ведуть організації, підпорядковані Держспоживстандарту України, перевірили 399 стандартів: 123 - потребують перегляду (30,8 %), 19 - можуть бути застосовані з обмеженням сфери застосування, 98 - потребують скасування (24,6 %);

скасовано протягом 2005-2007 років 955 ГОСТ;

на основі пропозицій ТК було підготовлено та розміщено в інформаційних мережах проект наказу щодо скасування 901 ГОСТ, але за даними, отриманими від підприємств України, 754 застосовуються у їхній діяльності;

питання актуалізації фонду з ініціативи Держспоживстандарту України виносилося на розгляд 31-го та 32-го засідань МДР; пропозицію підтримали Білорусь і Російська Федерація, яка розпочала роботи в цьому напрямку.[7]

Суб'єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тисяч ГОСТ та 28-30 тис. ОСТ колишнього СРСР, розроблених до 1992 року. Ці стандарти значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному рівню науково-технічних досягнень. Це не сприяє впровадженню уже прийнятих міжнародних та європейських стандартів, нових матеріалів, технологій та інновацій у виробництво, виробленню товарів з новими споживчими властивостями, підвищенню конкурентоспроможності продукції.[2]

Окремі галузі української промисловості значною мірою не готові за технічними і технологічними показниками до випуску продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів, норм та правил і, внаслідок цього, мало впроваджують гармонізовані стандарти.

Вітчизняні промисловці та підприємці здебільшого не виявляють зацікавленості у фінансовій підтримці розроблення прогресивних стандартів та участі у їх розробленні. Розроблення стандартів ТК, як правило, здійснюється за бюджетні кошти, частка суб'єктів господарювання не перевищує 10 %.

Має місце неузгодженість та погіршення вимог у технічних умовах підприємств щодо вимог національних стандартів, а також одночасне застосування технічних умов на продукцію у сфері дії стандартів та необґрунтовано широка сфера застосувань технічних умов аж до оцінювання відповідності у державній системі УкрСЕПРО.[9]

Застосування електронних інформаційних технологій у діяльності головного фонду нормативних документів, насамперед стосовно надання послуг користувачам стандартів, та у процедурах розроблення стандартів ТК не відповідає потребам сьогодення.[2]

Стратегічний розвиток у сфері стандартизації як в цілому, так і стосовно гармонізації нормативних документів, визначено Законами України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності», Кодексом доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів, Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, Угодою про партнерство і співробітництво України з Євросоюзом [1-5], а також нормативно-правовими актами Уряду України. Напрямки робіт, завдання та показники розвитку сфери стандартизації на середньострокову перспективу визначені Державною програмою стандартизації на 2006-2010 роки, прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою від 01.03.2006 № 229 [10].

Стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентоспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього природного середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки.

Національна система стандартизації створювалася в умовах переходу до ринкової економіки, нестабільної економічної та фінансової ситуації та на основі розгалуженої системи стандартизації колишнього СРСР.[10]

В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3 відсотка. У той же час міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються у разі здійснення міжнародної торгівлі у відповідності з вимогами СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами - членами Європейського Союзу та їх торговими партнерами.[2]

Проте існуюча система стандартизації не відповідає вимогам міжнародних організацій стандартизації стосовно здійснення міжнародної торгівлі, що зумовлено рядом проблем, зокрема таких:

застосування значної кількості нормативних документів колишнього СРСР;

недотримання суб'єктами стандартизації вимог національного стандарту ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000 'Кодекс усталених правил стандартизації' та національного стандарту ДСТУ 1.13:2001 'Національна стандартизація. Правила надавання повідомлень торговим партнерам України';

недостатня активність суб'єктів господарювання у фінансуванні розроблення національних стандартів, неналежним чином координується діяльність технічних комітетів стандартизації, що призводить до зниження рівня підготовки проектів нормативних документів;

значне відставання у виконанні завдань, визначених Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими;

обмеженість участі у роботі міжнародних та регіональних організацій із стандартизації.[2]

Узагальнена інформація про стандарти, затверджені наказами Держспоживстандарту України, дотримання вимог яких сприймається як доказ відповідності вимогам європейських директив «нового підходу» та чинним в Україні технічним регламентам стандартизації між центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ), недотримання ними нормативно-правових актів та стандартів під час виконання робіт у сфері стандартизації, незабезпеченість проведення єдиної державної політики (стосовно пріоритетів, планування, цінової політики) обумовлює потребу посилення ролі Держспоживстандарту України в координації робіт з гармонізації нормативної бази.[5]

На основі норм Закону України «Про стандартизацію» [1]:

ЦОВВ спрямовують значні кошти Державного бюджету на розроблення стандартів організацій (галузевих) і навіть технічних умов, створюють нормативні документи для галузевих систем стандартизації;

підприємства розробляють та реєструють у Державних центрах стандартизації, метрології та сертифікації (ДЦСМС) технічні умови (інколи кілька десятків і навіть сотень) на певну продукцію, щодо якої чинний відповідний національний чи міждержавний стандарт. Це стосується насамперед продукції широкого вжитку та підвищеного попиту, зокрема харчової продукції.

У значній частині технічних умов та стандартів організацій погіршуються показники чинних національних стандартів, чим порушуються правові норми декрету «Про стандартизацію і сертифікацію» стосовно їх узгодженості з національними стандартами та встановлення в них вищих або (та) додаткових показників, ніж у національному стандарті.

Доступ зацікавлених сторін, насамперед споживачів, до положень технічних умов і стандартів організацій обмежується їх власниками. Цим порушуються норми Закону України «Про захист прав споживачів» [14] про надання інформації стосовно продукції та послуг.

Одностороннє виконання Україною таких робіт у значних обсягах не відповідає правилам міждержавної стандартизації та порушує чинну нормативну базу країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) та Єдиного економічного простору і може створити технічні бар'єри у торгівлі України з цими країнами.

Однак обсяги робіт (понад 3000 документів щорічно) не забезпечені фінансовими та людськими ресурсами, а терміни недостатні для їх виконання, навіть за наявності ресурсів. На перегляд одного стандарту потрібно 20-25 тис. грн. (в цінах на 01.01.2011). Тому невиконання робіт з актуалізації ГОСТ за програмою перегляду або виконання їх вкрай обмежених обсягів негативно впливає на розвиток національної економіки.

Проаналізовано державну політику України в сфері стандартизації і показано, що вона повинна базуватися на принципі відповідності стандартів чинному законодавству, їхньої адаптації до сучасної науки і техніки, пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів.

Показано, що гармонізація національних стандартів, норм і правил з міжнародними і європейським сприяє інтеграції України у Європейський економічний простір та доступу української продукції на світові ринки.

Доведено, Що стратегічний розвиток в сфері стандартизації як в цілому, як в цілому так і стосовно гармонізації нормативних документів повинен базуватися на застосуванні Законів України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності».

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В ГАЛУЗІ ТЕКСТИЛЬНОГО І ШКІРЯНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Сучасний стан стандартизації в галузі текстильного та шкіряного виробництва в Україні і за кордоном

Аналіз ситуації на сучасному ринку товарів легкої промисловості, включаючи і ринок одягу, вимагає, на нашу думку, певної переорієнтації і розширення роботи в галузі екологічної стандартизації цих товарів [22,24]. Передусім потрібні нові види вітчизняних стандартів, які регламентували б:

терміни і визначення, що стосуються екологобезпечних груп товарів вітчизняної легкої промисловості;

номенклатуру показників якості основних екологобезпечних груп товарів (одягу, взуття, інтер'єрного текстилю, килимів та інших).

обґрунтовані нормативи, критерії, методи оцінювання специфічних еколого-гігієнічних властивостей товарів різних способів виробництва та призначення.

Велике значення має ролі стандартизації у формуванні вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу. Необхідність постановки і вирішення цього невідкладного завдання диктується низкою причин, а саме:

суттєвим зростанням частки екологобезпечних груп товарів легкої промисловості, включаючи і одяг, які надходять на ринок України після вступу нашої країни до СОТ;

постійним збільшенням в останні роки можливостей вітчизняної легкої промисловості (особливо швейної) поставляти свою продукцію на зарубіжний ринок, на якому домінуючим чинником конкурентоспроможності являється рівень її екологічної безпечності;

суттєвим відставанням від зарубіжної вітчизняної системи стандартизації формування і оцінювання рівня екологічної безпечності

текстильних матеріалів і одягу з них, що в значній мірі гальмує формування та розвиток вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу;

Перелік названих блоків питань переконливо свідчить про необхідність всестороннього аналізу та оцінки ролі вітчизняної системи стандартизації у формуванні ринку екологобезпечних груп товарів легкої промисловості та його окремих сегментів [21,23]. Для цього передусім представляється доцільним на прикладі текстильних матеріалів і виробів розглянути ті види вітчизняних стандартів, в яких містяться основні терміни, визначення та екологічні вимоги щодо формування та оцінювання їх екологічної безпечності, а також використані для цього еко-критерії та еко-нормативи, методи, показники та методики, порядок екологічної сертифікації та еко-маркування. Це стосується в першу чергу таких видів екологічних стандартів на текстильні матеріали і вироби:

ДСТУ 4239:2003 Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. Основні гігієнічні вимоги;

ДСТУ ISO 14020:2003 Екологічне маркування та декларації. Загальні принципи;

ДСТУ ISO 14024:2002 Екологічне маркування та декларації. Екологічне маркування типу І.

Відзначаючи позитивну роль вітчизняних екологічних стандартів у формуванні окремого сегменту ринку екологобезпечного текстилю і одягу в нашій країні після її вступу до СОТ, представляється доцільним висловити деякі зауваження і побажання до їх окремих положень з метою подальшого вдосконалення цих нормативних документів. Сформулюємо найбільш вагомі з них: - перелік нормативів і екокритеріїв, які містяться у ДСТУ 4239:2003 і у Технічному регламенті, ще обмежений і не в повній мірі задовольняє потреби споживачів і ринку екологобезпечного текстилю і одягу.

В результаті отриманих даних можна відмітити, що до цього часу на переважну більшість чинники є стандарти колишнього Союзу, які нині називають міждержавними стандартами. ГОСТи потребують негайного перегляду. Необхідно зазначити, що найбільшої уваги потребують саме міждержавні стандарти, тому що більшість їх були розроблені за часів Союзу. На даний час ці стандарти не відповідають вимогам щодо якості і безпечності.

Великим недоліком в стандартах на текстильне і шкіряне виробництво є те, що практично не розроблялись національні стандарти на цей вид продукції.

В ході досліджень було виявлено кількість чинних стандартів в Україні і їх рівень гармонізації. Результати приведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Загальна кількість чинних в Україні

Як видно з таблиці найбільша кількість чинних в Україні стандартів це ГОСТ. В основному вони припадають є на клас 59.080 «виробничий текстиль», що становить - 498, а найменша їх кількість припадає на клас 59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва - 6 та 59.100 - «матеріали для зміцнювання композитів» - 6.

Національних стандартів ДСТУ, лише 269, при цьому до класу 59.080 - «виробничий текстиль» відноситься 268, а до класу 59.120 - «текстильне устаткування» - 1.

Стандарт підприємств СТУ є в класах 59.080 - «виробничий текстиль» - 26, та - 59.140 - «технологія шкіряних виробів» - 5. Однак їх кількість мала.

В таблиці 2.2 наведено рівень гармонізації національних стандартів з європейськими та міжнародними.

Таблиця 2.2 - Гармонізація ДСТУ чинних в Україні

Аналіз наведених в таблиці даних показує, що найбільше гармонізованих EN припадає на 59.080 - виробничий текстиль - 21, а найменше на клас 59.040 - допоміжні матеріали - складало 4.

Найбільше гармонізованих міжнародних стандартів ISO знаходиться у класі 59.080 - виробничий текстиль - 137, найменша кількість у класі 59.060 - текстильні волокна (всього 8).

В таблиці 2.3. наведено рівень гармонізації чинних в Україні міждержавних стандартів.

Таблиця 2.3 - Гармонізація ГОСТ чинних в Україні

Дані таблиці показують, що гармонізовано EN у класі 59.080 - виробничий текстиль - 5, а решта продукції по складах була відсутня.

Найбільше гармонізованих ISO було у класі 59.080 - виробничий текстиль - 60, найменше було у класі 59.040 - допоміжні матеріали і складало - 1, а в 59.100 - матеріали для зміцнювання композитів - гармонізація відсутня.

European Committee for Standardization (CEN) Європейський Комітет зі Стандартизації був заснований в 1961 р. національними органами по стандартизації Європейського Економічного Співтовариства й країнами Європейської асоціації вільної торгівлі.

Європейський стандарт EN - стандарт, прийнятий CEN, CENELEC або ETSI із правом застосування в якості ідентичного національного стандарту зі скасуванням суперечних національних стандартів (CENELEC - Європейський комітет електротехнічної стандартизації; ETSI - Європейський інститут стандартизації телекомунікацій).

Стандарти, видавані Європейським комітетом зі стандартизації, мають позначення EN. Часто за основу цих стандартів приймають стандарти IEC (МЭК) або ISO (ИСО) без змін або з незначними змінами. У цьому випадку використовується подвійне позначення, наприклад EN ISO.

В додатку А (Табл. А1.) Наведено перелік європейських стандартів. Аналіз даного переліку дозволив визначити рівень гармонізації EN з ДСТУ і ГОСТ за класами продукції згідно ДК-004-2003. Результати аналізу наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Гармонізація міжнародних стандартів чинних в EN з ДСТУ і ГОСТ

Як видно з таблиці, що найбільше гармонізованих стандартів виявлено у класі 59.080 - виробничий текстиль - ДСТУ -10; ГОСТ -26.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту - це опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту. В додатку А (Табл. А.2.)Перелік міжнародних стандартів чинних в ISO та їх гармонізація.

Аналіз даного переліку дозволив визначити загальний рівень гармонізації, який наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5 - Гармонізація міжнародних стандартів чинних в ISO з ДСТУ і ГОСТ

Як видно з таблиці, найбільше гармонізованих стандартів було у класі 59.080 - виробничий текстиль - ДСТУ - 75; ГОСТ- 3.

Таким чином проведені дослідження дозволили визначити рівень гармонізації національних і міждержавних стандартів на текстильні та шкіряні вироби з міжнародними та європейськими.

Загальний рівень гармонізації національних стандартів (ДСТУ) з міжнародними (ISO) та європейськими (EN) складає 52,1%, а міждержавних (ГОСТ) - 11,1%. Тобто рівень гармонізації є низьким тому для виходу національної продукції цієї галузі на зовнішні ринки потрібно прискорювати роботи з гармонізації нормативної бази.

2.2 Розробка організаційних заходів щодо поновлення діючих нормативних документів

Одним з важливих заходів в вдосконаленні та підвищенні науково-технічного рівня НД, в тому числі і гармонізованих стандартів є проведення кожні п'ять років перевірки та поновлення з ціллю виявлення та заміни застарілих положень. Обертання НД після їх впровадження в виробництво - один з важливих етапів життєвого циклу документа. Зростаючі темпи розвитку науки і техніки, підвищення вимог до якості продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку всі ці фактори призводять до морального старіння діючої документації та потребують їх поновлення і вдосконалення[16]. Проте збільшення кількості стандартів, що потребують поновлення, з однієї сторони, та достатньо великий час на їх розробку і введення в дію - з іншої сторони, негативно впливає на виробництво продукції та зменшує ефект від стандартизації. Відомо, що рівні якості стандартизованої продукції формуються в часі ступенево. Тому, що змінення показників, норм і вимог НД до якості продукції потребує реорганізації виробництва. Отже встановлення порядку проведення робіт стосовно поновлення та вдосконалення НД, є актуальним питанням вирішення якого дозволяє планово проводити перегляд документації та реорганізацію виробництва.

В даний поновлення НД час проводиться за двома напрямками: шляхом перегляду - змінення основних показників, норм та вимог, які впливають на суттєві показники продукції, та шляхом внесення незначних змін якісних продукції.

В першому випадку нормативні документи включаються в плани стандартизації для перегляду, а в другому - робота не планується, але проводиться у разі необхідності.

При включенні нормативних документів до планів стандартизації виникає справедливе питання, які документи та на якому рівні доцільно змінювати, переглядати або вносити в них зміни.

Відсутність рекомендуючих документів, які б встановлювали єдиний порядок та методи визначення науково-технічного рівня (НД всіх категорій та видів), ускладнює проведення робіт з поновлення нормативної бази і потребує систематизації, тобто побудови спеціальної системи.

В роботі [22], пропонується для цих цілей використовувати математичні методи та електронно-обчислювальну техніку, так як тільки за їх допомогою можна обґрунтовано із загального масиву документації вибирати ті, які не задовольняють сучасним вимогам.

На рис. 2.1 наведено, процес поновлення та вдосконалення НД. Як видно з рисунку перевірка (1) НД полягає в уточненні переліків НД та науково-технічній експертизі документації, при якій визначається ступінь відповідності їх показників, норм і вимог сучасним досягненням науки, техніки та виробництва, прийнятим рекомендаціям ISO, IEC та іншими організаціями зі стандартизації, вимогам споживачів і діючому законодавству.

Далі на основі результатів перевірки встановлюється науково-технічний рівень НД (2) для прийняття рішень відносно їх перегляду, або внесення змін, або відміни.

Нормативні документи вносяться до плану стандартизації у таких випадках:

наступили докорінні зміни в різних галузях життєдіяльності людини, які викликають відміну загальнотехнічних, організаційно-методичних правил, норм, систем, термінів та визначень, одиниць вимірювання тощо;

перевід НД з однієї категорії в іншу;

продукція, що випускається по НД, морально застаріла, знята з виробництва і т.д.

Рис. 2.2 - Схема процесу поновлення та вдосконалення НД: 1 - перевірка НД; 2 - встановлення науково-технічного рівня НД та визначення ступеня поновлення; 3 - пропозиція про перегляд НД; 4 - пропозиція про внесення змін в НД; 5 - пропозиція про відміну НД; 6 - пропозиція про можливість подальшої дії НД; 7 - розробка графіка поновлення НД; 8 - перегляд НД; 9 - внесення змін в НД; 10 - відміна НД; 11 - дія НД

Внесення змін в НД проводиться в разі необхідності коригування окремих показників, норм, вимог, невагомих уточнень або введення нових показників, якщо вони не потягнуть за собою докорінних змін основних якісних характеристик продукції (виробу).

Перегляд, під яким слід розуміти розробку НД з високим науково-технічним рівнем взамін діючим, тобто вдосконалення, робиться в таких випадках[40]:

введення нових показників, норм або вимог, які змінюють основні показники якості продукції;

внесення значних змін в показники, норми, вимоги згідно з досягненнями науки, техніки, виробництва, вимог споживачів, які направлені на покращення якості продукції;

у разі, якщо НД суперечить діючому законодавству;

у разі, якщо НД не забезпечує безпечних умов експлуатації та використання обладнання та матеріалів тощо.

Однак це тільки загальні випадки визначення ступеня поновлення документації, специфічні ж особливості повинні встановлюватися в кожному конкретному випадку.

В залежності від встановленого науково-технічного рівня НД вносятся пропозиції щодо його перегляду НД (3), щодо внесення в них змін (4), щодо відміни (5), або щодо можливості подальшої їх дії без внесення змін.

Порядок внесення пропозицій та їх реалізація вирішується різними шляхами в залежності від категорії об'єкта стандартизації.

Так реалізація пропозицій може проводитися згідно з графіками, які складаються на п'ятирічний період, в них передбачається планове проведення робіт по поновленню та вдосконаленню нормативної документації. При цьому враховуються перспективні плани підвищення якості об'єктів стандартизації, результати досліджень якості продукції, пропозиції підприємств, які випускають даний вид продукції, міжнародний досвід та побажання споживачів.

Наведений цикл “перевірка - встановлення науково-технічного рівня - вдосконалення” повинен періодично повторюватися, або шляхом тотальної перевірки та визначення науково-технічний рівень всіх діючих НД, одночасно на початку (в кінці) кожного періоду, або для кожного НД повинен бути встановлений окремий строк поновлення та введення в дію.

Останній варіант має недолік, тому що не дозволяє проведення контролю всього фонду документації.

Таким чином планомірне проведення комплексу робіт по поновленню та вдосконаленню НД дозволяє організувати централізований облік і оперативний контроль за станом НД з використанням електронно-обчислювальної техніки; покращити якість планування робіт з стандартизації; своєчасно виявляти та поновлювати НД з застарілими вимогами до якості продукції, що буде сприяти впровадженню досягнень науки і техніки в виробництво; покращити якість розробки НД.

Висновки до розділу 2

Проведено дослідження існуючої нормативної бази в галузі текстильного і шкіряного виробництва за класами згідно з ДК-004-2003 та ISO і показано, що найбільша кількість гармонізованих стандартів припадає на клас 59.080 - виробничий текстиль, а найменша на клас 59.040- допоміжні матеріали

В додатках до диплому наведено повний перелік міжнародних стандартів чинних в ISO і показана їх гармонізація з національними.

Запропонована схема оновлення і перегляду нормативних документів, яка дозволяє враховувати пріоритетність документу і специфіку галузі його використання.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЗАСТОСУВАННЯ ГАРМОНІЗОВАНИХ СТАНДАРТІВ НА БАЗІ XML-ТЕХНОЛОГІЙ

3.1 Застосування новітніх інформаційних технологій для поліпшення нормативної документації

Сучасний розвиток інформаційних технологій набуває особливого значення для процесів розроблення стандартів.

Особливе місце в практиці стандартизації займають питання розробки XML-специфікацій. Сьогодні навряд чи хто-небудь стане оспорювати значення XML-технологій. Завдяки мові розширюваної розмітки стало можливим розвиток електронної комерції по схемі 'бізнес-бізнес' (B2B). Що не як XML, ключовою особливістю якого є незалежність від платформи, може забезпечити можливість взаємодії програмних і апаратних засобів різних постачальників? На думку фахівців аналітичний компанії IDC, для електронного бізнесу XML вже став стандартом де-факто.

Крім того, XML став базисом для розвитку багатьох інших мов програмування, призначених для вирішення прикладних завдань (наприклад, XLink, XPointer, XSLT ), і галузевих діалектів XML (FpML, OFX/IFX, FinXML, ebXML, MathML, XBRL ), використовуваних в різних сегментах економіки або напрямах бізнесу.

Нарешті, такі популярні нині Web-сервіси просто неможливі без XML. Будучи універсальним механізмом обміну, XML створює всі передумови для створення незалежної від платформи моделі Web-сервісів.

При цьому дуже важливою являється роль організацій, що займаються стандартизацією самої мови XML, його діалектів і XML-технологій. У жодному випадку не намагаючись зменшити гідності інших органів стандартизації можна виділити дві ключові фігури в області розробки стандартів XML-технологій: міжнародні консорціуми W3C і OASIS.

Слід зазначити, що членами цих співтовариств є провідні компанії на ринку інформаційних технологій: IBM, Intel, Microsoft, Oracle, SAP та інші - що зайвий раз свідчить про серйозність специфікацій, що затверджуються в цих консорціумах.

Отже процеси стандартизації в різних організаціях можуть дещо відрізнятися, але в цілому простежується певна спільність підходів. При цьому значущість документів, що регламентують порядок ухвалення стандартів певним чином впливає на успішне завершення робіт над стандартом.

3.2 Методика розробки стандарту в форматі консорціуму W3C

Перш ніж розробити стандарт, консорціум W3C формує ідею цього стандарту. Етап формування Ідеї в міжнародній організації W3C починається з висунення пропозиції про ініціалізацію нового напряму діяльності (Activity). До такої пропозиції штатні співробітники консорціуму (W3C Team) можуть прийти в ході здійснення своєї діяльності: проведення конференцій і семінарів, відстежування тенденцій у області Web-технологій і т.п. В цьому випадку директор (Director) направляє відповідну заявку в консультативний комітет (Advisory Committee). Протягом періоду розгляду консультативний комітет висловлює свої міркування і зауваження з обговорюваного питання, після чого директор інформує комітет про відношення членів консорціуму до цієї пропозиції. При наявність консенсусу, тобто, якщо ця ідея одержує загальну підтримку, створюється новий напрям.

Організаційно, всі роботи в консорціумі будуються навколо таких напрямів. Цілі і завдання кожного напряму висловлюються в Декларації напряму (Activity statement), в якому приводиться список задіяних робочих груп (Working Group). Саме в цих групах виконується левова частка роботи консорціуму - результатом їх діяльності є технічні звіти, програмні засоби з відкритим кодом і інші послуги.

Слід зазначити, що технічний звіт, який публікує робоча група, по суті є однією з можливих версій стандарту, що розробляється, а саме: робочою версією (Working Draft), останньою редакцією робочої версії, або робочою версією в статусі 'крайнього терміну' (Last Call Working Draft), кандидатом до рекомендації (Candidate Recommendation), запропонованою рекомендацією (Proposed Recommendation) або рекомендацією (Recommendation).

Робоча версія являється 'першим кроком' в просуванні технічного звіту до найвищого статусу, який може одержати специфікація тобто рекомендації. Формально, для публікації робочої версії необхідна згода директора, хоча факт обнародування документа не є віддзеркаленням наявності консенсусу або схвалення із сторони W3C. При цьому, робоча група має право запросити видання робочої версії, навіть якщо її текст не є остаточним і не відповідає всім вимогам групи.

Після виходу робочої версії група повинна продовжити над нею роботу: приймати коментарі і зауваження до даного документа як від членів W3C, так і розробників і користувачів, що не входять до складу консорціуму.

Остання редакція робочої версії ? 'особливий випадок' робочої версії. Цей документ є результатом її доопрацювання на предмет відповідності вимогам робочої групи, а також формального дозволу всіх питань, що виникли в процесі її вивчення як самими її авторами, так і іншими робочими групами і 'представниками громадськості'. Представляючи специфікацію в цьому статусі, робоча група розсилає запит на участь в розгляді документа, фактично очікуючи одержати підтвердження про відсутність значних заперечень. При цьому, робоча група повинна встановити період прийому коментарів.

На цьому етапі до роботи над специфікацією підключається консультативний комітет, який всіляко сприяє обговоренню даного документа ? для того, щоб виявити всі проблеми і питання до того, як специфікація перейде в статус кандидата до рекомендації.

Після закінчення 'остаточного терміну' робоча група може звернутися до директора з проханням надати специфікації статус кандидата до рекомендації або запропонованої рекомендації. У разі відмови, директор зобов'язаний 'знизити' документ до робочої версії, повідомивши про це всі групи W3C.

Для отримання статусу кандидата до рекомендації, робоча група повинна виконати всі вимоги, що пред'являються до останньої редакції робочої версії, тобто формально відповісти по всіх 'претензіях', що виникли під час періоду 'крайнього терміну', а також погодити всі питання, які відносяться до ведення інших груп.

При переході останньої редакції робочої версії до кандидата до рекомендації директор направляє в консультативний комітет запит на реалізацію даної специфікації. Фактично, перехід специфікації в даний статус, означає, що робоча група чекає, що запропонований нею документ знайде практичне застосування.

Як і у випадку з останньою редакцією робочої версії, після закінчення 'кандидатського' періоду робоча група може звернутися до директора з проханням надати специфікації статус запропонованої рекомендації. У разі відмови, директор зобов'язаний 'знизити' документ до робочої версії, повідомивши про це консультаційний комітет.

Для отримання статусу запропонованої рекомендації робоча група повинна виконати всі вимоги попереднього етапу, а також добитися реалізації кожної функціональності, представленої в специфікації. Бажано, щоб на кожну функціональність були хоч би два не зв'язані між собою випадки її реалізації. Проте, якщо директор вважає, що негайне вивчення специфікації членами консультативного комітету є необхідною умовою успішного завершення розробки стандарту, він може надати специфікації статус запропонованої рекомендації, навіть якщо вона не одержала необхідної апробації.

Директор може зобов'язати робочу групу вирішити всі питання, підняті членами консультативного комітету при її розгляді, а також формально відповісти на зауваження, одержані від інших робочих груп і представників громадськості.

Після закінчення даного етапу директор може надати специфікації статус рекомендації, інакше він зобов'язаний 'знизити' документ до кандидата до рекомендації або робочої версії.

Мабуть, лише перебування документа в цьому статусі вибивається із загальної тенденції, хоча було неправильно трактувати це неспівпадіння як принципову відмінність - це, швидше за все, лише специфіка методики роботи консорціуму W3C.

Щоб запропонована рекомендація перетворилася на рекомендацію, директор повинен бути упевнений, що даний документ користується відчутною підтримкою з боку консультативного комітету, членів консорціуму, робочих груп W3C і громадськості. рішення про переказ документу статусу рекомендації (стандарту) є рішенням W3C.

Передбачається, що під час переходу специфікації в статус рекомендації члени консорціуму подають новій рекомендації усіляку підтримку (відстежують друкарські помилки, надають випробувальні програмні засоби і т.д.) і сприяють широкому застосуванню цього стандарту.

Отже W3C може публікувати і виправлені версії рекомендації, в яких указується, що було виправлено і які редакторські правки були внесені.

3.3 Особливості розробки стандарту консорціуму OASIS

Першим кроком на шляху становлення стандарту OASIS є формування на Web-сайті організації так званого списку обговорення (discussion list), мета якого обґрунтування необхідності створення технічного комітету і обговорення його завдань, статуту і т.п. Для цього не менше трьох членів консорціуму направляють в Правління технічних комітетів OASIS (OASIS TC Administration) відповідне прохання, вказавши потенційні завдання майбутнього комітету, назву цього списку обговорення, імена осіб, що беруть участь в його формуванні, контактну інформацію, а також ім'я керівника цього проекту.

Після отримання вказаного прохання Правління технічних комітетів OASIS публікує ці матеріали, призвавши членів організації до участі в обговоренні. Вказаний список обговорення є реєстром електронних адрес, який знаходиться на сайті консорціуму.

Наступний крок - звернення в Правління технічних комітетів OASIS з пропозицією об утворення Технічного комітету. Така заявка включає наступну інформацію: назва майбутнього Технічного комітету, декларація його завдань, перелік вихідних документів комітету, плановані терміни завершення робіт. Примітно, що в цьому документі також указується мова проекту - робота в комітеті може здійснюватися на будь-якій мові, хоча підсумковий звіт про його діяльність, що представляється членам OASIS на твердження, повинен бути написаний на англійській мові.

Після отримання даної пропозиції Правління технічних комітетів OASIS публікує дану інформацію, звертаючись до членів організації із закликом до участі в роботі даного комітету. Правління також може відхилити заявку, вказавши причину відмови. У разі позитивного рішення Правління формує загальнодоступний і закритий списки розсилки, призначені для даного комітету.

Заклик до участі в роботі нового комітету - це фактично пропозиція приєднатися до комітету, для цього необхідно направити на ім'я голови комітету відповідний лист, а також підписатися на загальнодоступний список розсилки.

Відомо, що в консорціумі OASIS розробляються і приймаються два види технічних матеріалів: специфікації комітетів (Committee Specification) і стандарт OASIS (OASIS Standard).

Специфікація комітету - це остаточна і затверджена членами комітету версія документа. Наявність цього статусу є достатньою умовою для того, щоб організації могли почати використовувати дану специфікацію, хоча перехід специфікації на наступний рівень - стандарт OASIS - надає їй додаткової 'ваги'. Необхідно мати на увазі, що технічний комітет має право не висувати свою специфікацію на отримання статусу стандарту.

Як і у разі інших рішень, що приймаються комітетом, дана 'ухвала' заноситься в протокол і публікується на Web-сторінці і в списку розсилки. Крім того, щоб специфікація з'явилася на Web-сторінці, на якій перераховані специфікації комітетів, голова комітету повідомляє про ухвалу комітету керівника технічними комітетами (TC Administrator).

Стандарт OASIS - це специфікація комітету, яка після представлення членам консорціуму на розгляд, була схвалена в ході проведеного голосування.

Перш ніж внести специфікацію на твердження, пропонована специфікація передається 'на суд громадськості'. Мета цього кроку - гарантувати, що документ гідний висунення на статус стандарту (при цьому, комітет може провести декілька циклів розгляду з подальшим голосуванням на предмет остаточного затвердження документа як специфікація комітету).

Після закінчення даного етапу технічний комітет ухвалює рішення шляхом голосування про те, чи направляти дану специфікацію на здобуття статусу стандарту. У разі позитивного результату голова комітету направляє Керівнику технічних комітетів специфікацію і супутню документацію, а також сертифікат, підтверджуючий, що, принаймні, три організації-члена OASIS успішно використовують дану специфікацію.

Після отримання вказаних документів керівник технічних комітетів перевіряє заявку на предмет її відповідності вимогам регламенту технічних комітетів, після чого передає цей документ членам OASIS на розгляд. В період розгляду члени консорціуму знайомляться із специфікацією комітету; на даному етапі висунення коментарів не вітається, оскільки вважається, що специфікація вже пройшла етап вивчення і прийому зауважень. Таким чином, до кінця цього етапу члени OASIS зобов'язані проголосувати за або проти пропонованого стандарту. Правом голосу володіють тільки корпоративні члени організації. Варто відмітити, що голосування є відкритим і проводиться за допомогою відправки електронних повідомлень.

Ще одна цікава особливість полягає в тому, що для того, щоб одержати статус стандарту OASIS, специфікація комітету повинна одержати не менше 10% голосів, проте, число тих, що проголосували проти також повинно бути не більше 10%. За словами представників OASIS, вказане правило, з одного боку, дозволяє затвердити стандарт, якщо він дійсно має підтримку, а з іншого боку, також легко відмінити його, якщо члени консорціуму бачать його неспроможність. Проте, якщо специфікація не дістала схвалення, технічний комітет має право повторити її уявлення на статус стандарту.

У разі позитивного результату оголошення про вихід нового стандарту і сам стандарт публікуються на сайті OASIS.

1. Наведений опис технологій розробки стандартів, прийнятих W3C і OASIS, показує, що вони побудовані на одному і тому ж підході.

2. Показано, що якщо в W3C відправною точкою на початку роботи над стандартом є формулювання ідеї - створення нового напряму з подальшим виділенням ресурсів (технічних груп), то в OASIS все будується навколо формування 'цільового' комітету. Що є відмінною рисою цих технологій

3. Застосування наведених вище технологій дозволяє розробити універсальну схему побудови і затвердження стандартів.

РОЗДІЛ 4. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗРОБЛЕННЯ ГАРМОНІЗОВАНИХ СТАНДАРТІВ

В умовах членства України в СОТ і входження її до Європейського співтовариства дуже актуальними стають питання пов'язані з гармонізацією національної нормативної бази з вимогами Директив «Глобального» і «Нового підходу». Тобто потрібно розробити і впровадити нові види вітчизняних стандартів, які регламентували б:

терміни і визначення, що стосуються екологобезпечних груп товарів;

номенклатуру показників якості основних екологобезпечних груп товарів;

обґрунтовані нормативи, критерії, методи оцінювання специфічних еколого-гігієнічних властивостей товарів.

Все це потребує аналізу та оцінки рівня існуючої національної системи стандартизації. Тому визначення економічної ефективності від розроблення і впровадження гармонізованих стандартів є актуальним і своєчасним завданням.

Для розрахунку економічної ефективності прийнято за основу критерії трудомісткості і вартості робіт при розробленні стандартів на загальні технічні умови згідно з ДСТУ 4054.

Розраховуємо трудомісткість і вартість робіт розроблення національного стандарту на методи загальні технічні умови (ДСТУ), а такого ж стандарту, гармонізованого з міжнародним (ДСТУ ISO) чи європейським (ДСТУ EN).

Критерії трудомісткості і вартості для обох варіантів були однакові, за виключенням критерію трудомісткості розроблення і експертизи стандартів.

4.1 Трудомісткість і вартість розроблення національного стандарту на загальні технічні умови (ДСТУ)

Трудомісткість розроблення одного стандарту в людино-днях (л.-дн.) розраховується за формулою:

Тр = Т1 + Т2;Т1 = Тдр + Тбд,

де Т1 - трудомісткість НДР, ДТР, ДКР (Тдр) та розроблення банку даних (Тбд).

Т2 - трудомісткість розроблення власне стандарту, л.-дн.

Т2 = Тб2 · (1 + Кн + К1 + Кn) · К2

Тб2 - базовий норматив трудомісткості розроблення стандарту на продукцію - загальні технічні умови 500 л.-дн.

Кн - коефіцієнт новизни становить 0,1;

К1 - коефіцієнт інформаційної місткості становить 0,05;

Кn - коефіцієнт складності погодження становить 0,03;

К2 - коефіцієнт, що залежить від обсягу стандарту (15с) становить 1,0;

Т2 = 500 · (1+0,1+0,05+0,03) · 1,0 = 590 л.-дн.

Тр=Т1+Т2; Тр = 350 + 590 = 940 л.-дн.

Трудомісткість експертизи стандарту розраховується за формулою:

Тексп = Тб2 · Кексп · К1

Тб2 - базовий норматив трудомісткості становить 21;

Кексп - коефіцієнт, який залежить від обсягу стандарту (15с) становить 1;

К1 - коефіцієнт, який залежить від категорії стандарту (стандарт на методи контролю) становить 1,3.

Тексп = 21 · 1 · 1,3 = 27,3 л.-дн.

Вартість розроблення та експертизи стандарту розраховується з формулою:

В = 3ср · T/N · (1 + Кнз + Кнв),

де: 3ср - середня місячна зарплата молодшого науково співробітника - 1500 грн.;

Т - трудомісткість розроблення стандарту становить 940 л.-дн., а трудомісткість експертизи стандарту - 27,3 л.-дн;

N - середня кількість робочих днів у місяці кожного року - 21,25;

Кнз - коефіцієнт нарахування на зарплату - 0,375;

Кнв - коефіцієнт накладних витрат - 1,0.

Вст = 1500 · 940/21,25 · 2,375 = 157588 грн.

Вексп = 1500 · 27,3/21,25 · 2,375 = 4578 грн.

Загальна вартість розроблення одного стандарту:

Вст + Вексп = 157588 + 4578 = 162166 грн.

Трудомісткість і вартість розроблення національного стандарту гармонізованого з міжнародним

Тр = Т1 + Т2; Т1 = 0; Т2 = Тб2 · (1 + Кн + К1 + Кn) · К2

Т2 = 500 · (1 + 0,1 + 0,05 + 0,03) = 590 л.-дн.

Вартість розроблення гармонізованого стандарту

Вст = 1500 · 590/21,25 · 2,375 = 98912

Загальна вартість розроблення одного гармонізованого стандарту:

Вст + Вексп = 98912 + 0 = 98912 грн.

108 - 46634 = 61856 грн.

Отже, економія коштів на розроблення гармонізованого стандарту складає 61,8 тис. грн., або на 56,9 %.

Розрахунок економічного ефекту

Економічний ефект гармонізації складе Е2,

Е2 = Р - В

Е = 162166 -98912 = 63254 грн.

Економічна ефективні гармонізації національного стандарту ЕФ

ЕФ = Р/В; ЕФ = 162166/98912 = 1,64

Таким чином наведений розрахунок доводить, що розроблення і впровадження гармонізованого стандарту є економічно - доцільним заходом. Економічний ефект складає 63 тис. 254 грн., а економічна ефективність від даного заходу дорівнює 1,64.

ВИСНОВКИ

В Україні створена і належним чином функціонує національна система стандартизації. Велика увага приділяється адаптації законодавчих, нормативно правових та нормативних документів до міжнародних вимог і правил. Проводиться певна робота щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими.

Станом на 01.04.2011 р. на продукцію текстильного та шкіряного виробництва чинними є 1278 стандартів різних категорій.

Велика частка стандартів на методи контролю представлена міждержавними стандартами, які потребують перегляду.

Загальний рівень гармонізації національних стандартів (ДСТУ) становить 52,1%, а міждержавних (ГОСТ) - 11,1%..Значно нижчий рівень гармонізації національних стандартів з європейськими і становить в середньому 11 %, а міждержавні майже зовсім не гармонізовані.

Затрати на розроблення гармонізованого стандарту на 56,9% менше ніж розроблення такого ж національного стандарту, в цьому і полягає економічна ефективність. Проведений розрахунок економічної ефективності склав 63 тис. 254 грн. на один вид стандарту, при цьому коефіцієнт економічної ефективності дорівнює 1,64.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Павлов В.І., Мишко О.В., Опьонова І.В., Павліха Н.В.Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів. - К.: Кондор, 2004. - 230.

2. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник / Р.В. Бичківський, П.Г. Столярчук, П.Р. Гамула. - 2-ге вид., випр. і доп. - Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. - 560 с.

3. Стандартизация и управление качеством продукции: Учебник для вузов / В.А. Швандар, В.П. Панов, Е.М. Купряков и др.; Под ред. проф. В.А. Швандара. - М.: Юнити-Дана, 2000. - 487 с.

4. Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів: Навч. посібник. - Луцьк: Надстир'я, 2002. - 252 с.

5. Замороко Т., Інтеграція до СОТ - наслідки для легкої промисловості. Українська асоціація підприємств легкої промисловості Выпуск: № 4 (32), липень-серпень, 2005.- С. 31-36.

6. Постанова Верховної Ради № 1532-ІУ від 19 лютого 2004 року 'Про утворення спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Світової організації торгівлі'.

7. Закон України №2470 від 15 березня 2005 року 'Про внесення змін до Митного тарифу України'.

8. Закон України 'Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину' №180/96-ВР від 7 травня 1996 року.

9. Концепція Державної цільової програми розвитку еталонної бази на 2006 2010 роки.

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми стандартизації на 2006-2010 роки», 01.03.2006 р., № 229.

11. Закон України «Про метрологію та метеорологічну відповідальність», 17.06.2004, №1765-Ш.

12. 'Закон України 'Про стандартизацію' 17.05.2001р., №2408-Ш «Відомості Верховної Ради (ВВР)», 2001, N 31, ст. 145.

13. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію», 10.05.1993 р., №46-93.

14. Подпрятов Г.І, Войцеківський В,І., Мацейко Л.М., Рожко В.І. Основи стандартизації, управління якістю та сертифікація продукції. К.: 2004.- 352 с.

15. Кисільова Т.М. Розвиток системи технічного регулювання в Україні. www.niss.gov.ua

16. Міжнародні стандарти. Покажник. К.: Держспоживстандарт України, т.2, книга 2, 2006. С.513-555.

17. Каталог нормативних документів. К.: Держспоживстандарт України, т.3., 2006.- С. 244-246.

18. Постанова Кабінету Міністрів України №1395 від 18.09.2002 року “Про утворення національного фонду нормативних документів”.

19. Глубіш П.А. Хімічна технологія текстильних матеріалів (Завершальне оброблення): Навчальний посібник. - К.: Арістей, 2005. - 300 с.

20. Галик І.С., Концевич О.Б., Семак Б.Д. Екологічна безпека та біостійкість текстильних матеріалів. - Львів: видавництво Львівської комерційної академії, 2006. - 232 с.

21. Ольшанская О.М., Котин В.В., Артёмов А.В. Критерии оценки экологической чистоты льняной текстильной продукции // Российский химический журнал, 2002, т. XLVI, №2. - С. 66-67.

22. Поліщук С.О. Напрями розвитку текстильної галузі України в світлі світових глобалізаційних процесів // Проблемы легкой и текстильной промышленности Украины, 2005, № 1(10). - С.15-16.

23. Семак Б. Екологічні аспекти виробництва та застосування синтетичних і рослинних барвників // Товари і ринки. Міжнародний науково-практичний журнал, 2006, № 1. - С. 128-131.

24. Семак Б.Б., Галик І.С., Семак Б.Д. Використання принципів системи НАССР для оцінки рівня екологічної безпеки текстильних матеріалів // Проблемы легкой и текстильной промышленности Украины, 2005, № 1(10). - С. 245-249.

25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. N 447-р затверджено КОНЦЕПЦІЮ державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг).

26. Указом Президента України від 23 лютого 2001 року №113 Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції.

27. Закон України 'Про стандартизацію' № 2408-ІІІ від 17.05.2001 року.

28. Державна система стандартизації. - К.: Держстандарт України, 1994.

29. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.97 р. № 244 'Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів'.

30. Указ Президента України від 23 лютого 2001 р. № 113 «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції».

31. Розпорядження Кабінет Міністрів України № 462-р від 26 вересня 2001 р.«Про затвердження плану першочергових заходів щодо впровадження систем управління якістю на підприємствах на 2001-2002 рр.».

32. Боженко Л.І. Метрологія, стандартизація, сертифікація та акредитація. - Львів: Афіша, 2004. - 324 с.

33. Боженко Л.І., Гутта О.Й. Управління якістю, основи стандартизації та сертифікації продукції. - Львів, 2001. - 176 с.

34. Лифиц И.М. Основы стандартизации, метрологии, сертификации. - М.: Юрайт-М, 2001. - 268 с.

35. Павлов В.І., Мишко О.В., Опьонова І.В., Павліха Н.В. Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів. - К.: Кондор, 2004. - 230 с.

36. Товарознавство непродовольчих товарів. Текстильно-взуттєві та галантерейні товари. - К.: КНТЕУ, 2003. - 324 с.

37. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікація. - Київ: Видавництво Європ. ун-ту фінансів інформ. систем, менеджм. і бізнесу, 2000. - 174 с.

38. Шепелев А.Ф., Печенежская И.А., Туров А.С. Товароведение и экспертиза текстильных и швейно-трикотажных товаров. - Ростов н/Д.: ”Феникс”, 2002. - 480 с.

39. Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація. - Львів: Вид-во Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. - 560 с.

40. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології. - К.: Академія, 2006. - 368 с.

41. Крілова Г.Д. Основы стандартизации, сертификации, метрологии. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 711 с.

42. Никифоров А.Д. Метрология, стандартизация и сертификация. - М.: Высш. Школа, 2002. - 422 с.

43. Никифоров А.Д. Метрология, стандартизация и сертификация. - М.: Высш. Школа, 2002. - 422 с.

44. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.93 № 46-93 та Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 08.04.93 № 30-93.

45. Петрарка О.В. Створення і реформування національній системи стандартизації в Україні. Журнал Вісті, травень 2007, №57.

46. Указ Президента № 104 від 5 лютого 2005 року.

47. Постанова Верховної Ради № 1532-ІУ від 19 лютого 2004 року 'Про утворення спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Світової організації торгівлі'.

48. Койфман Ю.І. Міжнародна стандартизація та сертифікація систем якості. Довідник. - Львів-Київ: Видання ТК-93, 1995.

49. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.97 р. № 244 'Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів'.

50. Черепков С., Московська Н. Міжнародне співробітництво сьогодні. Журнал Стандартизація сертифікація якість. 2009 №1.- С. 12-14.

51. Кисільова Т.М. Розвиток системи технічного регулювання в Україні. Журнал Держава і право №4, 2005.- С. 5-9.

52. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 № 229 про «Державну програму стандартизації на 2006-2010 роки».

53. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України - 1991 - № 14.

54. Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 08.04.93 № 30-93.

55. Ініціативою видав розпорядження Держстандарту від 08.11.96 р. №703-Р щодо реалізації заходів, спрямованих на гармонізацію національного технічного регулювання, норм і стандартів з європейськими.

56. Замороко Т. Інтеграція до СОТ - наслідки для легкої промисловості Выпуск: № 4 (32), липень-серпень, 2005.- С.31-36 Статьи - Маркетинг Українська асоціація підприємств легкої промисловості Издание: Маркетинг в Україні

57. Юшин С.О., Брусенко М.А. Двосторонні міждержавні угоди України у сфері стандартизації як чільна передумова адаптації до систем європейських і міжнародних стандартів. Ж. Право / Международное право ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН.

58. Національна стандартизація. Ч.2.ДСТУ 1.3:2004, ДСТУ 1.6:2004 АСТУ 1.11: 2004, К.: Держспоживач, 2004.

ДОДАТКИ

стандартизація текстильний нормативний документ

Перелік європейських стандартів

Перелік міжнародних стандартів чинних в ISO та їх гармонізація