Аналіз активів і пасивів банку ЗАТ "ПриватБанк"

/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ АКТИВІВ І ПАСИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОЦІНКИ

1.1 Активи і пасиви комерційного банку та їх характеристика

1.2 Оцінка ліквідності активів комерційного банку

1.3 Методика оцінки вартості пасивного капіталу комерційного банку

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПО УПРАВЛІННЮ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ ЗАТ „ПРИВАТБАНК”

2.1 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку

2.2 Аналіз динаміки, складу і структури пасивів банку

2.3 Напрями вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЗАТ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій

3.2 Управління процентними операціями на міжбанківському ринку

3.3 Підвищення ефективності депозитних операцій банку

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов'язані з аналізом фінансового стану комерційного банку мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності банку, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов'язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатність фінансових ресурсів банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів. Виходячи з цього питання дослідження фінансового стану ЗАТ “ПриватБанк” є важливим для забезпечення його роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану банку з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних і малорозроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

аналіз формування структури фінансових активів банку;

оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;

аналіз динаміки, обсягів і структури доходних і недоходних активів;

розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку;

та інші.

Ці питання стосовно діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є проведення аналізу активів і пасивів банку “ ПриватБанк “ на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення господарської діяльності об'єкта. До основних задач дослідження відносяться:

Проведення аналізу динаміки складу, обсягів та структури активів

Оцінка динаміки та структури капіталу і зобов'язань

Узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури

Узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов'язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об'єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають стан активів і пасивів банку та їх динаміку. Особлива увага звертається на методи оцінки пасивів ЗАТ “ПриватБанк”.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає два розділи. Перший розділ присвячено дослідженню методики оцінки активів і пасивів банку . В ньому дається розробка тих методів і показників що будуть використані в наступних розділах. Приводяться приклади і результати аналізу аналогічних об'єктів дослідження банків в Україні і закордоном. Другий розділ присвячено аналізу активів і пасивів ЗАТ “ Приватбанк “, досліджуються питання пов'язані з формуванням і використанням його активів, забезпеченням платоспроможності банку та достатності його капіталу. Третій розділ показує управління процентними операціями на міжбанківському ринку, приводиться розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій. Четвертий та п'ятий розділи присвячено основам охорони праці та цивільній обороні.

Характеристика об'єкту дослідження. Закрите акціонерне товариство комерційного банку „ПриватБанк” належить до групи найбільших банків України. Фінансовий стан комерційного банку є стабільним. За останні роки обсяги активів та доходи ЗАТ “ ПриватБанк” збільшуються. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку.

Огляд джерел що використані в роботі. В роботі використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження. В роботі використані наукові розробки таких авторів: Бутинця Л.Д., Єлейко Я.І., Потійко Ю.А., Примостки Л.О., Тиркало Р.Ш., Кочеткова В.Н., Корнієнко Т., Ковбасюка та інших.

актив пасив капітал процентний банк

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ АКТИВІВ І ПАСИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОЦІНКИ

1.1 Активи і пасиви комерційного банку та їх характеристика

При управлінні комерційним банком головна увага має приділятися поєднанню доходності та рівня ліквідності його активів. Розв'язання цієї дилеми пов'язане з аналізом активів комерційного банку. Виходячи зі специфіки банківських активів, а також враховуючи реформування бухгалтерського обліку в комерційних банках України у зв'язку з переходом на міжнародні стандарти, на мій погляд, необхідно звернути увагу на визначення суті активів комерційного банку та їх класифікацію.[8,с.20]

В економічній літературі єдиного підходу щодо визначення активів комерційного банку немає. Автори «Банківської енциклопедії» під активом розуміють «частину бухгалтерського балансу (як правило ліву), яка характеризує склад, розміщення і використання грошових коштів, згрупованих за їх економічним призначенням у процесі відтворення». Англійські вчені -- автори посібника «Основи банківської справи» -- акцентують на джерелах ресурсів комерційного банку. Вони вважають, що «активи банку, наведені у його балансі, показують, як банк розпорядився коштами, одержаними від своїх власників (акціонерів) і від кредиторів (вкладників)». Цю думку продовжують автори «Банківського портфелю-2», наводячи таке визначення: «активи банку -- напрямки розміщення власного капіталу банку і коштів вкладників з метою одержання прибутку», але це визначення, на мою думку, є не зовсім коректним, враховуючи те, що активи приносять комерційному банку доход, проте не всі активи є доходними. Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку призвів до появи інших підходів у визначенні активів банку. У рахунках бухгалтерського обліку під активами мають на увазі ресурси, «що контролюються установою, як результат минулих дій, що в майбутньому дадуть економічну вигоду, яка призведе до притоку грошових коштів». Згідно з Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», актив -- «це будь-який об'єкт, право контролю якого закріплене за банком і який відповідає бодай одній з таких вимог:

1) приносить доход банківській установі ;

2) може бути обмінений на інший об'єкт, який у свою чергу проноситиме доход банківській установі.[5]

Отже, активи - це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку тощо.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, депозити та кредити в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, інвестиції капіталу в асоційовані компанії, інвестиції в дочірні компанії, основні засоби та нематеріальні активи, чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів, нараховані доходи до отримання та інші активи.

Валюту, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та інші кошти в НБУ можна об'єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою 'Готівка'. Даний актив є першим джерелом банку на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

Кореспондентські рахунки в інших банках, депозити та кредити в інших банках відображаються у цілому та в т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу і інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати 'Основні активи'.[27,с.89]

Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати 'Вторинними активами'.

За ступенем ліквідності активи комерційного банку підрозділяються на групи:

- гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;

- депозити та кредити в інших банках;

- цінні папери;

- матеріальні оборотні активи;

- кредити надані клієнтам;

- нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням:

- грошові кошти;

- кошти в НБУ;

- кошти в інших банках: 'Залишки на коррахунках' і 'Депозити та кредити';

- портфель цінних паперів: 'ОВДП', 'Інші цінні папери' та 'Вкладення капіталу';

- кредитний портфель;

- інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу 'чим більше - тим краще', адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак, у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причиною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Натомість за депозитами і кредитами в інших банках комерційний банк отримує доходи. Але слід пам'ятати, що основним завданням банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів та їх вкладення в реальні операції, тобто надання іншим небанківським установам.

Казначейські облігації внутрішньої державної позики характеризують обсяг вкладень банку в державні цінні папери. Інші цінні папери вказують на загальний обсяг вкладень банку у торгові та капітальні цінні папери, випущені недержавними емітентами, а також вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії.

Кредитний портфель відображає залишки всіх наданих кредитів, за винятком міжбанківських.

Основні фонди характеризують операційні та неопераційні основні засоби та капітальні вкладення в них. Вкладення значних коштів у недоходні активи погіршує структуру активів та їх доходність.

Рис.1.1. Класифікація активів комерційного банку[8,с.20]

Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься на синтетичних рахунках, і разом з примітками всебічно відображає активи, зобов'язання та капітал на конкретну дату.

Інші активи відображають дебіторську заборгованість, господарські матеріали тощо, тобто ті активи, які здебільшого не приносять банкові доходу і не можуть бути віднесені до будь-якої іншої категорії активів.[30,с.93]

Отже, активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків; під активами слід мати на увазі вимоги банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Джерела формування фінансових ресурсів називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані власниками у розпорядження банку.

Згідно з визначенням НБУ, зобов'язання. - це 'вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов'язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому'.

Таким чином, зобов'язання - це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відпливом із банку ресурсів, які втілюють економічні вигоди.

Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов'язання поділяють на дві групи - залучені та запозичені кошти. Залучені кошти - це зобов'язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах. Запозичені кошти - це зобов'язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.[7,с.23]

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов'язаннями. Капітал банку (за нормативом) визначається як сума основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

До складу основного капіталу входять: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку; нерозподілена частка прибутку минулих років та нерозподілена частка прибутку минулого року ще не затверджена зборами акціонерів. При цьому слід зважати на те, що сума основного капіталу, яка визначається для розрахунку нормативів, зменшується на суму власних акцій банку у портфелі для продажу, викуплених у акціонерів, нематеріальних активів та капітальних вкладень в нематеріальні активи.

Допоміжний капітал складається з наступних елементів: загальні страхові резерви банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних, валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус поточні витрати).

При розрахунку загальної суми капіталу розмір допоміжною капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загальною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на величину основних засобів. Відвернення банку включають до себе наступні елементи: вкладення банку в акції та боргові зобов'язання інших банків як з метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобов'язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основним засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

В комерційних банках зобов'язання і капітал групуються за економічним змістом та за строками залучення фінансових ресурсів

За економічним змістом зобов'язання розподіляються на: кредити, отримані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти); кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що у гримуються з бюджету; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; субординована заборгованість та інші зобов'язання.

Кошти НБУ - це переважно кошти, надані банку НБУ у вигляді стабілізаційних кредитів. Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Зовсім інакше слід підходити до заборгованості за кредитами, отриманими від інших банків. Значна питома вага цій заборгованості може свідчити про надмірну залежність банку від міжбанківського ринку кредитів, які здебільшого дорогі. Звичайно, сам факт наявності такої заборгованості ще не є негативною ознакою, але стала тенденція до її збільшення справді може сигналізувати про потенційні негаразди в банку. Кошти клієнтів (заборгованість перед юридичними і фізичними особами) - це залишки за депозитними, розрахунковими, картковими рахунками відповідної категорії клієнтів.

Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

Капітал розподіляють на статутний (сплачений та несплачений), капіталізовані дивіденди, акції, що викуплені у акціонерів, емісійні різниці, резерви, переоцінка основних засобів та нерозподілені прибутки.

За терміном залучення розрізняють наступні групи пасивів:

Рис.1.2. Класифікація пасивів за терміном залучення[13,с.50]

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ресурсів є власні, залучені та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщенням у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та визначає діяльність банку у короткостроковій і довгостроковій перспективі. Тому в умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об'єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

1.2 Оцінка ліквідності активів комерційного банку

В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні ліквідність банку визначено як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за допомогою збалансованості між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

На мій погляд, в сучасних економічних умовах ліквідність необхідно розглядати як багаторівневу систему категорій, яка включає елементи, подані на рисунку:

Рис.1.3. Система категорій ліквідності [14,с.22]

Ліквідність банківської системи -- це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов'язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Характеризуючи ліквідність банківської системи, необхідно розмежувати дві такі категорії, міжнародна (зовнішня) та внутрішня ліквідність. Міжнародна (зовнішня) ліквідність -- здатність країни виконувати свої міжнародні зобов'язання, повертати борги. Вона відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов'язання органів грошове кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов'язання банків України. Відповідно внутрішня ліквідність банківської системи -- це здатність виконувати свої зобов'язання перед резидентами України -- юридичними та фізичними особами.

Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності комерційних банків, національного банку і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає можливість розглядати банківську систему як єдине ціле. Забезпечення ліквідності на всіх рівнях банківської системи є завданням досить складним та проблематичним Ліквідність банківської системи України, на мій погляд, забезпечується:

-- обсягом сформованих резервів банків під активні операції і залучені депозити та рівнем їх капіталізації;

-- золотовалютним запасом НБУ;

-- розвитком фінансових ринків.

На ліквідність банківської системи впливають:

-- зовнішній та внутрішній борг України;

-- рівень інвестицій;

-- динаміка кредиторської і дебіторської заборгованості;

-- рівень інфляції;

-- законодавче нормативна база захисту кредитора;

--рейтинг України у світовому фінансовому просторі тощо.

Ліквідність банку -- це його здатність своєчасно виконувати свої

зобов'язання перед кредиторами і вкладниками. Вона відтворює динаміку всіх фінансових потоків за активними і пасивними операціями, зміну вартості активів і пасивів у часі. Складність забезпечення ліквідності, як показує аналіз, полягає в оптимізації ліквідності та дохідності комерційного банку. Як відомо, між ліквідністю і дохідністю банку обернений зв'язок. Чим вища ліквідність -- тим нижча дохідність, і навпаки.[36,с.148]

Ліквідність балансу банку визначає можливість погашення зобов'язань банку на певну дату. На основі балансу банку .можна розрахувати низку показників ліквідності, з яких окремі регламентовані НБУ, а інші можуть бути визначені для потреб банку при проведенні аналізу його надійності

Необхідно також виділити таку економічну категорію, як ліквідні ресурси банку, до складу яких входять ліквідні активи та 'ліквідні' пасиви.

Ліквідні активи -- активи, які можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов'язань або які легко можна трансформувати в грошові та інші платіжні засоби. До них належать - готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери, стандартні короткострокові кредити тощо. Склад та структура ліквідних активів банків різних країн може бути неоднаковою, що зумовлено особливостями розвитку їх фінансово-економічних і правових відносин.

На наш погляд, суть категорії 'ліквідні' пасиви полягає в тому, що це пасиви, які стабільно знаходяться в обігу банку, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До 'ліквідних' пасивів можна віднести залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити отримані від міжнародних фінансових організацій, довгострокові депозити фізичних і юридичних осіб тощо. Необхідно підкреслити, що ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

На нашу думку, ліквідність банку залежить не тільки від наявних у нього ліквідних ресурсів, але й від рівня ліквідності його клієнтів Насамперед, від забезпечення юридичними і фізичними особами постійного поповнення коштів на рахунках, відсутності заборгованості перед бюджетом та іншими господарюючими суб'єктами тощо. При цьому на ліквідність банків впливає наявність ліквідної застави позичальників.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій Вибір показників для оцінювання ліквідності банку може за лежати від особливостей ринку, на якому функціонує банк, виду банківських операцій, умов та специфіки їх здійснення.

Ліквідність як якісний показник є складною для визначення. Це підтверджує вітчизняний і зарубіжний досвід оцінювання ліквідності комерційних банків. Як правило, існує два підходи до вимірювання ліквідності:

-- на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають ліквідний стан банку (ліквідність балансу);

-- на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов'язань (ліквідність банку).

Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних кількісних співвідношень статей активу та пасиву балансу. В одних країнах ці співвідношення встановлюються центральними банками, а в інших -- банками. Кількість показників ліквідності неоднакова в різних країнах світу. Так для обов'язкового виконання Національний банк України розробив тринадцять нормативів, з яких три -- ліквідності, а в Росії Центробанк запровадив чотирнадцять нормативів, з яких п'ять -- нормативи ліквідності. Використовуючи інструкції, а також деякі літературні джерела, зроблено спробу упорядкувати систему показників ліквідності окремих країн світу, що представлена у табл. 1.1[26,с.100]

Центральні банки різних країн контролюють дотримання економічних нормативів у встановлених межах щомісячно або щоквартально.

В деяких країнах банківські установи для власних потреб, поряд з нормативними показниками ліквідності, розраховують інші показники ліквідності балансу банку. Так, комерційні банки Великої Британії для аналізу та контролю за своєю діяльністю використовують показники ліквідності, за якими не треба звітувати. Це співвідношення суми активів до суми зобов'язань зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань до одного місяця та до шести місяців.

Таблиця 1.1

Економічні нормативи ліквідності комерційних банків окремих країн світу

Цікавим є досвід оцінювання ліквідності комерційними банками США. Центральний банк США не зобов'язує комерційні банки дотримуватися законодавче встановлених нормативів ліквідності. Розробка та підтримання системи показників ліквідності є завданням керівництва самих банківських установ. Згідно з досвідом, накопиченим банками США, запроваджено таку систему показників:

1. Обсяг первинних резервів (каса + кореспондентський рахунок в ЦБ) / Обсяг залучених депозитів.

2. Обсяг первинних + вторинних резервів (державні цінні папери) / Обсяг залучених депозитів.

Рівень першого показника для забезпечення ліквідності банку має бути не меншим 5--10 %; рівень другого -- не меншим 15--25 %.

3. Обсяг наданих кредитів / Обсяг залучених депозитів.

При цьому встановлена залежність: чим більший цей показник за одиницю -- тим ліквідність банку нижча.

4. Обсяг наданих кредитів / Загальний обсяг активів.

Цей показник відображає диверсифікацію активів. Він вважається оптимальним у межах 60--70 % для підтримання ліквідності та прибутковості банку.

На ліквідність впливає також структура депозитів, тобто розподіл депозитів на 'стійкі' та 'летючі'. До 'стійких' депозитів можна віднести депозити постійних клієнтів банку, як строкові, так і до запитання.

5. Обсяг залучених 'стійких' депозитів / Загальний обсяг залучених депозитів.

Необхідно підкреслити, що чим більша частка 'стійких' депозитів у загальному обсязі залучених депозитів (не менше 75 %), тим ліквідність банку вища. Наявність у банку 'стійких' депозитів зменшує потребу в ліквідних активах та сприяє отриманню значного прибутку.[22,с.342]

Велике значення для підтримання ліквідності має розвиток міжбанківського ринку кредитів.

6. Обсяг залучених позик, отриманих в інших банках, в тому числі ЦБ і Загальний обсяг залучених ресурсів.

При цьому аналізують частоту, умови і причини запозичення, обсяг сплачених відсотків. Постійне користування коштами, запозиченими з міжбанківського ринку для погашення зобов'язань банку, свідчить про його ліквідну нестабільність.

Необхідно зазначити, що показники ліквідності різних країн світу різняться не тільки кількістю та назвою, а й методологією обчислення. Різні нормативні показники ліквідності та їх граничні значення обумовлені особливостями економічного розвитку відповідних країн, їх фінансових ринків і банківських систем. Як видно з таблиці, в країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою кількість економічних нормативів ліквідності обмежена, вона становить один - два показники.

Враховуючи те, що на 01.10.2001 р. в стадії ліквідації перебувало 36 комерційних банків, а це становило 18,8 % від загальної кількості банків у державному реєстрі банків, Національному банку України, на наш погляд, необхідно більше уваги звертати на рівень ліквідності кожного комерційного банку.

Слід підкреслити, що представлені у таблиці нормативи ліквідності українських банків введено в дію новою інструкцією 'Про порядок регулювання діяльності банків в Україні' з 01.01.2002 р. У новій інструкції, порівняно з попередньою, є суттєві позитивні зміни у побудові системи показників ліквідності та методології їх розрахунку. Насамперед в попередній редакції інструкції при розробці методології розрахунку показників ліквідності не враховувалась сама суть цієї категорії. Йдеться про економічний норматив загальної ліквідності та норматив співвідношення високоліквідних активів та робочих активів банку. На це звертали увагу в своїх статтях науковці та практики І. Волошин, В. Хвостик та ін. І це зрозуміло, адже в практичній діяльності при аналізі ліквідності ці показники не відтворювали дійсного ліквідного стану банку.

На наш погляд, у новій інструкції залишаються певні методологічні неузгодження при розрахунку показників ліквідності. Зокрема, відповідно до плану рахунків комерційних банків при обчисленні нормативу поточної ліквідності як в активах, так і в зобов'язаннях відтворені довгострокові депозити та кредити, фінансовий лізинг тощо. Щодо показника короткострокової ліквідності, то він не враховує окремі види активів та зобов'язань з початковим строком погашення до одного року. При розрахунку показників ліквідності, на нашу думку, необхідно також враховувати обсяг сформованих резервів під активні операції, депозити тощо.

Поряд з цим, на особливу увагу заслуговує розподіл окремих видів активів і зобов'язань за строками, наприклад в плані рахунків банку. Автоматично такий розподіл відтвориться у балансі банку, що дасть можливість розраховувати на цій основі більш достовірні показники ліквідності.

З наведених у таблиці трьох нормативів ліквідності банків України, на наш погляд, слід залишити без змін лише один показник -- миттєвої ліквідності. Це один з найважливіших показників у системі економічних нормативів ліквідності. Для кожної банківської установи існує ризик одночасної вимоги клієнтами своїх коштів. Саме показник миттєвої ліквідності характеризує ступінь захищеності банку від цього ризику. Інші показники ліквідності потребують певних змін, а система -- доповнення. Ураховуючи викладене вище та порівнявши показники ліквідності Росії, Франції, Німеччини, Великої Британії, Японії, США, вважаємо за доцільне запропонувати таку систему показників ліквідності:

1. Показник поточної ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань до 30 днів.[23,с.425]

Рекомендоване мінімальне значення цього показника -- 80 %.

2. Показник короткострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань від 31-го дня до 90 днів.

Значення даного показника має коливатися в межах 65--70 % .

3. Показник середньострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань від 91-го дня до одного року.

Значення цього показника має бути не меншим за 60 % .

4. Показник довгострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань більше одного року.

Рекомендоване значення цього показника має коливатися в межах 55-60 %. Серед запропонованих показників перші три слід віднести до нормативних, а інші комерційні банки можуть використовувати для внутрішнього аналізу.

Такі зміни потрібні в першу чергу для того, щоб конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку як для контролю з боку НБУ, так і для прийняття управлінських рішень в банківських установах.

1.3 Методика оцінки вартості пасивного капіталу комерційного банку

У процесі проведення аналізу власного капіталу комерційного банку важливе значення має питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дозволяє одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу комерційного банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб - це визначення бухгалтерської (книжкової) вартості власного капіталу комерційного банку. За цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінки прийнятний лише тоді, коли балансова і ринкова вартість активів та зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. В той же час цей спосіб простий, бо не потребує спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.[7,с.39]

Другий спосіб - ринкової вартості полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал комерційного банку. Цей спосіб більш точно відбиває реальний рівень захищеності банку, дозволяє більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи і зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу - регулюючих бухгалтерських процедур - полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею встановлені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду. Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема - Україна. Національний банк України при визначенні достатності власного капіталу комерційних банків додержується положень цієї угоди. При цьому Національний банк України постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважимо, що й цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки. По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу комерційних банків Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю та власної монетарної політики. По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу комерційного банку утруднює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. При зміні правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами. По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може привести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Згідно методики Національного банку України нормативний власний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня), за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.[20,с.141]

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комерційного банку має наступний:

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України.

Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може
бути вилученим у комерційного банку, а його розмір ґрунтується на
консервативному підході до оцінки активів банку. Мова йде про виключення
'виявлених' збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є
оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов'язково
зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді
витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних
операцій або у вигляді збитків від списання активів.

Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язано
з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення по мірі
того як банк наближається до неплатоспроможності.

3.Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом
банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може
включати 'невиявлені', 'скриті' збитки від банківської діяльності.

4.Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну
заборгованість пов'язано з тим, що відносно цієї заборгованості на даний
період часу не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика

свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфелю та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу додаються до останнього.

Зменшення розрахункової суми нормативного власного капіталу на
придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в
портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язано з необхідністю
упередження ланцюгового банкрутства комерційних банків. Фактично мова
йде про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції
один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.[6,с.225]

Зменшення розміру нормативного власного капіталу на здійснені
комерційним банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або
дочірні компанії і банки пов'язано із ризиками, які несе комерційний банк, а
також з тим, що джерелом таких інвестицій повинен бути чистий прибуток.

Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних
засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку
пов'язано з особливостями та призначенням таких засобів. Банки не повинні
вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку
ліквідність, безпосередньо не приносять банку доход, мають несталу
вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути
чистий прибуток комерційного банку.

По різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки
виключаються при розрахунку з основного капіталу, а доходи включаються
до додаткового капіталу. Це пов'язано з тим, що прибутки поточного року не
є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи
іншими повноважними особами, причому як правило в сторону зменшення.
Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в сторону
зменшення.

9. З погляду фінансового обліку субординований капітал є
зобов'язаннями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки
власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо
це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур банкам вельми важко розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.[25,с.18]

10. При розрахунку загальної суми нормативного власного капіталу додатковий капітал та субординований капітал разом не повинні перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50% розміру основного капіталу.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПО УПРАВЛІННЮ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ ЗАТ „ПРИВАТБАНК”

2.1 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку „ПриватБанк” і їх оцінка наведено в табл. 2.1.[16]

Дані таблиці свідчать, що при загальних темпах зниження активів на 0,96%, темпи приросту високоліквідних активів знизились на 3,1 %, а кредитного портфелю складають відповідно 22,9 %. Це означає, що комерційний банк „ПриватБанк” розширює кредитну діяльність, одночасно турбується про свою ліквідність і надійність.

Викликає занепокоєння збільшення портфелю цінних паперів, як в загальних активах за абсолютним обсягом, так і питомою вагою. Особливої уваги потребує інвестиційна діяльність банку, яка поряд з кредитною є основною.

Зниження нематеріальних активів банку відбулося в результаті їх зносу за період, який аналізується, в той час як приросту їх не здійснювалося.

Високий темп приросту характеризує динаміку основних засобів. Це може бути наслідком розвитку банку, розширення мережі його філій, підвищення рівня технічного забезпечення тощо. У цьому випадку зміни можна вважати нормальними. Але якщо тенденцію підвищення питомої ваги основних засобів не буде зупинено, структура активів банку погіршиться і перетвориться на неефективну.

Таблиця 2.1

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку ПриватБанк

Значний темп приросту інших активів вимагає уважного дослідження. Особливо, якщо його спричинило зростання дебіторської заборгованості. Дебіторську заборгованість складають кошти тимчасово вилучені з обороту, тому бажаним є скорочення або, принаймі, стабілізація її питомої ваги в загальних (сумарних) активах банку. Слід мати на увазі, що висока питома вага інших активів є найнегативнішою ознакою в діяльності банку.[31,с.118]

Підводячи підсумок можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямкам розвитку банку, але розвиток активів у подальшому вимагає їх корегування в напрямку підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфелю і уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів.

В процесі аналізу активів потрібно визначити ступінь тенденції та лінію їх тренда, для чого потрібно динамічний ряд за кілька років.

З метою виявлення ролі кожного виду активів та тенденцій, що складаються при їх формуванні, необхідно проаналізувати динаміку, склад і структуру доходних і недоходних активів. Цей аналіз можна зробити на основі табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка, склад та структура активів комерційного банку ПриватБанк з точки зору їх доходності [16]

Зміни, що характеризують доходні і недоходні активи, вказують на те, що якість їх погіршилась: при прирості загальної суми активів на 6,1 %, приріст доходних і недоходних активів складає відповідно 0,4 % і 10,0 %, і простежується тенденція зниження питомої ваги доходних активів до 38,5 %. Таке становище свідчить, що „ПриватБанк” не приділяє достатньої уваги цим питанням.

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість (включаючи нараховані доходи) та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах За даними табл. 2 цей показник у „ПриватБанку”, склав 37,0 %. Така кредитно-інвестиційна політика банку є пасивною і малоризиковою, що підтверджується критеріями оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційних банків, наведеними в табл. 2.3[17,с.112]

Таблиця 2.3

Критерії оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційного банку

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю. Для оцінки якості активів банку слід зважати на їх ризикованість, яка залежіть від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.

Величина активів, з урахуванням їх якості, розраховується за формулою:

де Ар - активи комерційного банку, зважені на коефіцієнти ризику;

Аі - види активів і-ого ступеня ризику;

Крі - коефіцієнт ризику і-ого ступеня;

п - кількість видів активів згрупованих за ступенями ризику.

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.[18,с.168]

Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на коррахунках та в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:

де Кмл - коефіцієнт миттєвої ліквідності, %;

Ккр - кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, грн.;

Кк - кошти в касі банку, грн.;

Кпр - кошти залучені банком на поточні рахунки, грн.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах:

де Ква - коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку, %;

ВА - сума високоліквідних активів, грн.;

РА - сума робочих активів банку, грн.

За визначенням НБУ, робочі активи включають 'кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають доход банку' .

В процесі аналізу ці коефіцієнти розглядаються в порівнянні з нормативними їх значеннями і в динаміці.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам'ятати, що надто високі значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про погіршення надійності банку.

Високоліквідні активи - це активи, які легко трансформуються у готівкові кошти. До їх складу входять готівкові кошти та банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ, термінові депозити в НБУ, вкладення у казначейські цінні папери, реформовані НБУ, кошти на кореспондентських та депозитних рахунках, відкриті в інших банках, а також активи, які можуть бути терміново проконвертовані у готівкові або безготівкові кошти.

Високоліквідні активи поділяються за рядом класифікаційних ознак.

За напрямками розміщення: грошові кошти у касі; кошти на рахунках
інших банків; термінові фінансові вкладення; банківські метали; інші.

За доходністю: прибуткові та неприбуткові.

3.За видами валюти: високоліквідні активи в національній та іноземній валюті. Загальний аналіз високоліквідних активів проводиться на основі розрахованих показників їх структури та динаміки у досліджуваному періоді. На основі балансового звіту та приміток до нього розглянемо динаміку, склад та структуру високоліквідних активів комерційного банку „ПриватБанк” (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Динаміка, склад і структура високоліквідних активів комерційного банку ПриватБанк [16]

Розрахунки проведені з використанням комп'ютерної системи програмування СУБД FOXPRO. Результат розрахунку приводиться у додатку 2.

Високоліквідні активи зменшилися за період, що досліджується, на 279615 тис. грн. або на 3,1 %, зменшення спостерігається по всіх видах активів, однак зростання (12,3 %) - лише по депозитах в інших банках, як по одному з прибуткових видів високоліквідних активів.

До прибуткових, крім короткострокових фінансових вкладень, належать і операції купівлі-продажу закордонної валюти за рахунок коштів у касі та на кореспондентських рахунках і деякі інші ці тенденції позитивно характеризують фінансову діяльність банку, адже банк не повинен безконтрольно збільшувати безприбуткову частку високоліквідних активів у загальних активах

2.2 Аналіз динаміки, складу і структури пасивів банку

Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. В процесі використання цього виду аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз ґрунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. В процесі такого аналізу визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Вертикальний аналіз відображає структуру джерел фінансових ресурсів, горизонтальний аналіз дозволяє переходити від абсолютних змін показників до відносних темпів росту (приросту) показників в аналітичному періоді.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов'язань і капіталу, зазвичай, здійснюється одночасно.

Динаміка, склад і структура пасивів комерційного банку «ПриватБанк» та їх оцінка за період, що аналізується, досліджується за допомогою табл. 2.5.

Дані таблиці свідчать, що загальне зменшення фінансових ресурсів на 95161 тис. грн. або на 1 % є наслідком збільшення капіталу на 366524 тис. грн. або на 62,2 % при одночасному зменшенні зобов'язань на 461685 тис. грн., що складає 4,9 %.

Таблиця 2.5

Динаміка, склад і структура пасивів комерційного банку «ПриватБанк»

Це дозволяє зробити висновок, що комерційний банк „ПриватБанк” проводить обережну фінансову політику і намагається закріпити свою фінансову незалежність та надійність.

Фінансовий стан комерційного банку в значній мірі залежить від джерел надходження і напрямків використання фінансових ресурсів.

Джерела коштів формуються за рахунок зниження активів, росту заборгованості і реінвестування прибутку. Зростання обсягу використання коштів за напрямками їх розміщення є наслідком збільшення активів банку і скорочення розміру його заборгованості.

У процесі аналізу формування джерел коштів і напрямів їх використання доцільно використовувати табл. 2.6.

Дані табл. 2.6 свідчать, що у дослідженому періоді формування джерел здійснювалось в основному за рахунок збільшення капіталу та зниження цінних паперів і нематеріальних активів. Разом приріст джерел склав 14420,5 тис.грн, який був використаний на приріст високоліквідних активів (19,8 %), кредитного портфеля (19,6 %), розвиток установи банку (25,7 %), інших активів (10,6 %) та на зменшення зобов'язань (24,3 %).

Таблиця 2.6

Формування джерел коштів та напрямків їх використання

Пріоритетним напрямком формування джерел у період, що аналізується, є ріст капіталу, частка якого становить 76,4 %. Така ситуація є характерною для банків, які не проявляють достатньо високої ділової активності на фінансовому ринку Це не сприяє зростанню мультиплікаційного ефекту капіталу. Слід відмітити і те, що лише біля 20,0% сформованих джерел коштів спрямовано у доходні активи банку.

Для більш повної оцінки пасивів банку їх вивчають за окремими групами, видами та статтями.

Аналіз власного капіталу комерційного банку представляє собою складну, комплексну задачу, при розв'язанні якої слід враховувати не лише загальний фінансовий стан банку та його діяльність, але й проаналізувати кон'юнктуру ринку банківських операцій і послуг, економічний стан учасників (акціонерів) банку та його клієнтів.

Для аналізу змін, які відбулися у власному капіталі комерційного банку ”ПриватБанк” протягом звітного періоду, слід використовувати наступну методику (табл. 2.7).[7,с.38]

Дані табл. 2.7 свідчать, що власний капітал комерційного банку за звітний період збільшився на 980 тис. грн., або на 4,2 %. Зміни відбулися за рахунок розподілу прибутку попереднього звітного періоду у загальні резерви та резервний фонд (відповідно 1545 тис.грн. та 85 тис.грн.). У звітному періоді банк одержав чистого прибутку в розмірі 900 тис. грн., а також здійснив переоцінку основних засобів на суму 80 тис. грн. Відсутність дивідендних виплат свідчить про те, що отриманий чистий прибуток банк направив на створення резервів, яких на початок звітного періоду у нього не було. Це може негативно вплинути на курс акцій банку, як вже емітованих, так і нових емісій.

Таблиця 2.7

Аналіз змін у власному капіталі

Статутний капітал представляє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) комерційного банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку. Аналіз статутного капіталу комерційного банку слід здійснювати в розрізі наступних напрямків: формування статутного капіталу при створенні банку; порядок збільшення розміру статутного капіталу; порядок зменшення розміру статутного капіталу.

Оцінку формування статутного капіталу комерційного банку „ПриватБанк” можна здійснити за наступною схемою (табл. 2.8).

Дані табл. 2.8 свідчать, що створюваний комерційний банк початково розмістив 50% акцій, причому реалізував їх вище номінальної вартості, одержавши емісійний доход в розмірі 750 тис. грн. В подальшому акції комерційного банку були продані за номіналом, причому повна вартість акцій була сплачена акціонерами раніше встановленого законодавством строку. Мінімально встановлений розмір статутного капіталу для комерційних банків створюваний банк перевищив у три рази.[33,с.15]

Збільшення статутного капіталу акціонерного комерційного банку „ПриватБанк” здійснюється шляхом випуску нових акцій, збільшення номінальної вартості акцій або обміну облігацій на акції, переведення субординованого боргу до розряду статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного банку не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління, якщо таке передбачено статутом.

Таблиця 2.8

Формування статутного капіталу

При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку, номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.

Зауважимо, що збільшення статутного капіталу допускається за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного капіталу пайового банку відбувається за рахунок додаткових внесків учасників, причому вони можуть не впливати на розмір частки учасників в статутному капіталі, зазначеної в установчих документах, якщо інше не передбачено цими документами.

Таблиця 2.9

Аналіз збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу .

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів. При аналізі дивідендів, що направляються на збільшення статутного капіталу, слід враховувати особливості розподілу прибутку та дивідендної політики банку.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупи частини їх у власників з метою анулювання.

Дані табл. 2.9 свідчать, що збільшення статутного капіталу банку відбулося за рахунок нової емісії акцій. Вона була здійснена у встановлені законодавством строки. Джерелами збільшення статутного капіталу були капіталізовані дивіденди (4000 тис. грн.), а також власні кошти акціонерів (2000 тис. грн.). Здійснення нової емісії акцій задля збільшення статутних капіталів комерційних банків тепер пов'язано з введенням наглядовими та регулюючими органами жорстких вимог до їх мінімальних розмірів.

До складу власного капіталу комерційного банку входять резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви. До того, як почати аналізувати зазначені складові елементи власного капіталу комерційного банку, необхідно з'ясувати їх економічну суть, порядок формування та використання. Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталу. Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, комерційні банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог чинного законодавства, якщо такі існують.[24,с.6]

Резервний капітал формується в процесі основної діяльності комерційного банку. Він призначений для покриття можливих втрат по операціях та послугах, які виконує чи надає комерційний банк, а також якщо недостатньо прибутку виплати дивідендів по привілейованих акціях. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що в свою чергу позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшує вірогідність банкрутства.

Резервний капітал формується в порядку, встановленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими, ніж це встановлено законодавче. Так мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25 % статутного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5 % чистого прибутку.

Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Зауважимо, що використання коштів резервного капіталу повинно бути цільовим, тобто відповідати його призначенню, а також оформлене відповідним чином, зокрема, рішенням правління комерційного банку.[11,с.210]

Важливо оцінити обґрунтованість встановленого мінімального розміру резервного капіталу, виконання чи невиконання комерційним банком цієї вимоги. Доцільно врахувати при цьому стратегію і тактику, яку проводить банк в своїй діяльності, а також чинне податкове законодавство. Слід розібратися в причинах, які вплинули як на виконання, так і невиконання банком вимоги щодо мінімального розміру резервного капіталу. В останньому випадку причини можуть бути різні, зокрема комерційний банк був недавно створений та не встиг одержати прибуток, який дозволив сформувати встановлений резервний капітал, комерційний банк різко збільшив розмір статутного капіталу, що призвело на даний момент до порушення оптимального співвідношення, комерційний банк нехтує вимоги щодо формування резервного капіталу, комерційний банк значну частину коштів резервного капіталу направив на покриття збитків від своєї діяльності.

Актуальним є питання про розмір відрахувань від чистого прибутку до резервного капіталу комерційного банку. Прискорені розміри відрахувань з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це негативно може вплинути на вартість акцій та подальший процес формування статутного капіталу комерційного банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу і можуть негативно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи із їх власних потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім встановлюються помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу. Враховуючи сказане вище, узагальнений аналіз резервного капіталу комерційного банку можна робити в такій послідовності (табл. 2.10).[16]

Таблиця 2.10

Аналіз резервного капіталу комерційного банку

З даних табл. 2.10 випливає, що фактичний розмір резервного капіталу перевищує 5% від розміру статутного капіталу, що пов'язано з тим, що банк відноситься до давно створених. Однак у першому кварталі відбувся розподіл чистого прибутку і до резервного капіталу було відраховано 60 тис грн. , або

5 % чистого прибутку. За звітний період інших джерел поповнення резервного капіталу та використання його коштів не відбувалося.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Мова йде про те, що до складу власного капіталу включаються резерви, створені для покриття не виявлених на даний час збитків, але які можуть вільно використовуватися для покриття збитків, що матеріалізуються з часом, у майбутньому. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов'язань, не повинні входити до складу власного капіталу комерційного банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління комерційного банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку комерційного банку.[25,с.17]

До складу власного капіталу комерційного банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно чинного законодавства комерційні банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів встановлюється загальними зборами учасників, засновників (акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів виступає чистий прибуток комерційного банку.

Власний капітал комерційного банку включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів. Резерви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів Такі переоцінки відображаються у балансі комерційного банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість 'прихованих' резервів переоцінки може бути присутньою у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Здійснюючи аналіз зазначеного елемента власного капіталу слід враховувати діючий порядок переоцінки Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 'Основні засоби', об'єкт основних засобів переоцінюється, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки, який визначається діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат, крім певних випадків. Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказанним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу. Перевищення ж суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій уцінці залишкової вартості цього об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу із включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і вказаним перевищенням до витрат звітного періоду. При вибутті об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об'єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

Підсумовуючи сказане, можна узагальнені результати аналізу спеціальних фондів та резервів відобразити у таблиці, форма якої наведена нижче (табл. 2.11).[19,с.538]

Таблиця 2.11

Аналіз спеціальних фондів та резервів, що входять до власного капіталу банку

Дані табл. 2.11 свідчать, що загальні резерви та спеціальні фонди займають незначну питому вагу у сукупному власному капіталі банку. Те ж саме можна сказати і про результати переоцінки. За звітний період це пояснюється, зокрема, тим, що прибуток банку склав лише 6 тис. грн. Збільшення сукупного власного капіталу пояснюється новою емісією акцій, хоч і в незначному розмірі.

До складу нормативного власного капіталу включаються кошти, залучені на умовах субординованого боргу, тобто боргу, який виникає у комерційного банку в разі залучення коштів інвестора з метою включення їх до капіталу банку. Мета такого залучення - підвищення рівня капіталізації комерційних банків.

Аналізуючи місце субординованого капіталу в структурі сукупного власного капіталу комерційного банку „ПриватБанк” необхідно порівняти умови його, залучення з вимогами, які пред'являє Національний банк України (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Аналіз виконання вимог залучення коштів на умовах субординованого боргу [7,с.59]

З даних табл. 2.12 випливає, що основні вимоги залучення коштів на умовах субордивованого боргу комерційним банком „ПриватБанк” дотримані.

До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів, в національній, або в іноземній валюті. Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для включення їх у розрахунок власного капіталу банку повинна бути не меншою: 50 тис. грн. - від фізичних осіб; 100 тис. грн. - від юридичних осіб.

Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк не менше 5 років і повинні мати первинний строк погашення не менше 5 років. Якщо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення інвестора не менше чим через 5 років, якщо такі кошти більше не враховуються як субординований капітал. Національний банк України може надати дозвіл на дострокове погашення субординованого боргу за умови, що запит на таке погашення зроблено за ініціативою позичальника і це не вплине на платоспроможність банку. Крім того, за спільним зверненням інвестора та банку-боржника, Національний банк України може надати дозвіл на переведення субординованого капіталу до розряду статутного капіталу.

Угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу не повинна включати ніяких положень, які передбачають, що у випадку особливих обставин, окрім згортання діяльності банку, борг буде сплачений до погодженої дати його погашення.

Процентна ставка за субординованим боргом не має перевищувати розмір облікової ставки Національного банку України на весь період дії угоди. Капіталізація процентів за таким боргом не допускається.

Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат і може бути призупинена (якщо це зазначено в угоді) у разі:

погіршення фінансового стану банку-боржника (невиконання
нормативу достатності капіталу, погіршення структури активів, зниження
платоспроможності, ліквідності, доходності та рентабельності, відсутності
позитивного фінансового результату позичальника за відповідний період);

прийняття банком програми фінансового оздоровлення;

за ініціативою банку-боржника.

Необхідно враховувати, що розмір субординованого капіталу не має перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Порівнюючи значення питомої ваги субординованого капіталу у власному капіталі комерційного банку необхідно враховувати притаманні йому позитивні сторони, що роблять його привабливим джерелом власного капіталу.

Аналізуючи власний капітал комерційних банків, використовують різні види та методи аналізу, серед яких важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу.[35,с.187]

Власний капітал комерційного банку, виходячи з функцій які він виконує, займає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним з показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення комерційного банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак прийнято вважати, що у процесі подальшого функціонування банку, його статутний капітал перестає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово зменшується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу комерційного банку. Проте, нехтувати показником мінімального розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається комерційний банк.

Однак, складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку

Спочатку для оцінки достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК)

Порядок розрахунку коефіцієнта КІ має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносяться не враховується рівень ризиковості активних операцій, в які вкладаються банківські ресурси, не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики, не враховується специфіка та призначення складових елементів власного капіталу, а також залучених коштів. Разом з тим, цей коефіцієнт показує скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для поглибленої оцінки власного капіталу комерційного банку використовуються такі коефіцієнти:

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм також властиві недоліки. По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу. По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та загальновизнаних значень зазначених вище коефіцієнтів. По-третє, значна трудомісткість визначення зазначених коефіцієнтів. Значна частина вказаних вище недоліків була врахована в методиці розрахунку достатності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика базується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ країн, що підписали чи приєднались до Базельскої угоди, а регулюючі органи мають право встановлювати деякі коефіцієнти ризику та визначати окремі складові власного капіталу.

Коефіцієнт платоспроможності (або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення нормативного власного капіталу (НВК) і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів ризику (Аз):

Що стосується знаменника формули, то кожний вид балансових активів банку множиться на відповідний коефіцієнт ризику (від 0 до 100%), який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти, а потім також зважується на відповідний коефіцієнт ризику.

Нормативне значення К6 повинно бути не менше 8 %, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати не менше 8 одиниць власного капіталу. У випадку недостатності власного капіталу комерційний банк може довести його до мінімального нормативного значення шляхом збільшення розміру власного капіталу, зменшення розміру активів, зміни структури активів шляхом зменшення частки високоризикових активів. Зауважимо, що і коефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кредитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Іншим коефіцієнтом, який слід користуватися при аналізі власного капіталу, є відношення власного нормативного капіталу (ВНК) до загальних активів банку, зменшених на відповідні резерви (Ар):

Коефіцієнт К7 визначає достатність власного нормативного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської діяльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Нормативне значення К7 повинно бути не менше 4 %. Зауважимо, що Національний банк України при розрахунку К7, тепер використовує в чисельнику формули замість ВНК основний власний капітал банку (капітал 1-го рівня), зменшений на суму недосформованого резерву на можливі втрати за кредитними операціями банків.

Залежність комерційного банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

де, СК- сплачений статутний капітал банку;

БВК- балансовий власний капітал банку.

Якісну оцінку власного капіталу комерційного банку дає наступне співвідношення:

де, БВК - балансовий власний капітал, або як іноді його називають брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізований) власний капітал, так і фактичні залишки власного нормативного капіталу (ВНК), які можна використати для здійснення активних операцій. Від'ємне значення ВНК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладання яких приносить доход, а й про використання залучених та позикових коштів не за цільовим призначенням.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

де, ОЗ - основні засоби,

ВК- власний капітал банку.

Коефіцієнт К10 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції шляхом вкладання коштів в нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 % власного статутного капіталу (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції).

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

де, ЧП- чистий прибуток банку,

ВК- власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність вкладання коштів до комерційного банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

де, ЧП - чистий прибуток банку,

СК - сплачений статутний капітал банку

Стан капіталу комерційного банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками окремих його складових) та темпами росту або приросту як капіталу в цілому, так і його складових (табл. 2.13). При здійсненні аналізу стану капіталу треба визначити відповідність його розміру вимогам НБУ.

Як свідчать дані табл. 2.13 у дослідженому періоді загальні зміни в обсязі та структурі капіталу можна оцінити позитивно. Загальний обсяг капіталу збільшився на 366524 тис. грн. або на 62,2 %. Темпи приросту основного капіталу (62,7 %) випереджували темпи приросту додаткового капіталу (59,8 %), що відповідає вимогам НБУ, згідно до яких додатковий капітал не повинен перевищувати суму основного капіталу.

Таблиця 2.13

Динаміка, склад та структура капіталу комерційного банку ПриватБанк [16]

Високі темпи приросту статутного капіталу (75,0 %) обумовлені прагненням банку нарощувати капітальну базу та значно підвищити свою надійність і платоспроможність. Але слід мати на увазі, що значне перевищення суми статутного капіталу, встановленої нормативом, є небажаним та подальше її зростання є недоцільним.

Зростання капіталу досягнуто за рахунок реінвестування прибутку і емісії акцій.

Оцінюючи структуру капіталу та зміни, які в ній відбулися за період, що досліджується, можна визначити її стабільність. Зрушення, що відбулися в обсязі капіталу, позитивно вплинули на структуру капіталу: питома вага основного капіталу зросла на 0,3 пп., на стільки же зменшилася питома вага додаткового капіталу.

Загальний обсяг капіталу банку, як і статутний капітал, значно перевищує норматив капіталу, який встановлено НБУ, що обумовлено нестабільною економікою та прагненням банку в цих умовах до максимальної надійності і незалежності.[6,с.217]

Нормативи загального розміру капіталу і статутного капіталу встановлені НБУ. Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.1997р., мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі:

- еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002 р.

- еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2010 р.

- еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008 р.

Для банків, які були зареєстровані після 01.01.1997 р. та для новостворених банків норматив капіталу стає обов'язковим до виконання після одного календарного року з початку діяльності.

Мінімальний розмір статутного капіталу для діючих комерційних банків на 01.01.1998 р. встановлено в сумі еквівалентній 1 млн. євро.

Для реєстрації комерційного банку встановлено мінімальний розмір статутного капіталу в сумі, еквівалентній 5 млн. євро. Для новостворених банків за участю іноземного капіталу мінімальні вимоги до розміру статутного капіталу відрізняються, а саме:

якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі менша за
50 %, то мінімальний розмір статутного капіталу має бути не менший від
суми, еквівалентній 5 млн. євро на день підписання установчого договору за
офіційним курсом НБУ;

якщо частка іноземного капіталу становить 50 % і вище, то вимоги
подвоюються і мінімальний розмір статутного капіталу має становити в
еквіваленті відповідно не менше, як 10 млн. євро.[3]

2.3 Напрями вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку

Діяльність банків України в сучасних ринкових умовах обтяжена багатьма економічними, політичними і структурними процесами, що відбуваються в державі. Така ситуація потребує від керівників банків глибокого розуміння міри впливу кожного соціально-економічного явища на результати їхньої роботи.

А ще важливо передбачити розвиток подій, які в майбутньому можуть потребувати зміни стратегії управління банком, його структурними підрозділами. Таке завдання не до снаги найосвіченішому, найпрофесійнішому керівникові банку, якщо його не оточує команда професіоналів-практиків і теоретиків, озброєна сучасними технологіями менеджменту на основі економіко-матема-тичних методів і моделей для оцінки ефективності діяльності банку.

У такій команді мають бути й експерти з оцінювання економічного середовища, в якому перебуває банк. Вплив середовища функціонування банку на його діяльність спричиняє вироблення коротко - та довгострокової стратегій управління установою.[17,с.112]

Діяльність сучасних банків визначається взаємодією сотень, а то й тисяч параметрів, значення яких швидко змінюється. Тому своєчасна і правильна оцінка цих змінних параметрів дає змогу звести до мінімуму фінансові втрати, викликані ризиками, яким піддається банківська діяльність.

Ефективність діяльності банку залежить від уміння керівництва успішно управляти активами та пасивами банку. Це завдання, у свою чергу, передбачає вироблення управлінських рішень щодо оптимізації структури активів і пасивів та їхнього ціноутворення, підтримки ліквідності й платоспроможності банку, досягнення максимального прибутку.

Сучасні умови ведення банківського бізнесу характеризуються ускладненням взаємозв'язків клієнтських, регіональних та макроекономічних фінансових потоків, швидкою зміною факторів екзогенного середовища, падінням дохідності традиційних банківських інструментів, що в сукупності із процесами концентрації банківського капіталу призводить до зростання ціни помилкового управлінського рішення. Покладатися на інтуїтивні підходи до управління за таких обставин було б, меншою мірою, легковажно. Тому удосконалення системи управління фінансовою діяльністю, всебічний науково обґрунтований аналіз та інтегрований підхід до оперативного управління фінансовими потоками в сучасних умовах розглядаються як найважливіші завдання та запорука стабільного розвитку кожного комерційного банку.[31,с.117]

Аналіз, як невід'ємна складова управлінського процесу, відіграє особливо важливу роль у формуванні системи управління комерційним банком, а підвищення ефективності економічної роботи банку до рівня, якого вимагають ринкові відносини, неможливе без застосування сучасного аналітичного інструментарію. Водночас слід зазначити , що у вітчизняній науці аналізу фінансових аспектів діяльності банку та його підрозділів у контексті здійснення управлінського процесу належної уваги донедавна не приділялось. Більш докладно прикладні аспекти аналізу висвітлені в роботах зарубіжних авторів, але й там теоретичні положення не доведені до робочого методичного інструментарію.

Отже, дослідження та розробка аналітичного інструментарію управління фінансовою діяльністю кредитних установ на сучасному етапі розвитку банківської системи України залишається досить актуальною науковою та практичною проблемою.

Вважаю, що в процесі удосконалення системи управління фінансами комерційного банку важливо врахувати наступні принципові положення.

Під час формування аналітичного інструментарію має бути здійснений перехід від традиційного одновекторного аналізу, в процесі якого оцінюється тільки прибуток, до аналізу управлінських рішень в координатах 'дохідність - ризик '.В сучасному світі, де ризиковість діяльності повсякчас зростає, такий підхід до визначення ефективності управлінських рішень знайшов широке застосування у міжнародній банківській практиці.

Методологія аналізу фінансових потоків банку має ґрунтуватися на концептуальних засадах скоординованого (інтегрованого) підходу до управління активами і пасивами.

У сучасній міжнародній практиці управління активами і пасивами є одним із фундаментальних понять фінансового менеджменту банку і представляє собою складну та багатопланову проблему.[30,с.89]

Спираючись на теоретичні засади системного підходу, вважаємо найбільш обґрунтованим розглядати управління активами і пасивами як загальну методологічну концепцію, згідно з якою формується, образно кажучи, філософія управління сучасним банком. Сутність даної концепції полягає в скоординованому управлінні фінансами банку, в процесі якого через узгодження управлінських рішень та досягнення певних пропорцій між активними і пасивними операціями досягається декілька цілей, таких, як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль за ліквідністю, управління спредом тощо. В подібному трактуванні концентровано відображається внутрішня єдність всіх аспектів фінансової діяльності банку, коли жодна мета, наприклад, зниження ризику чи підвищення прибутків, жодна фінансова операція не може розглядатися ізольовано, оскільки є елементом інтегрованої системи управління. Концепція інтегрованого управління активами і пасивами надає реальні можливості вирішення проблеми оптимізації співвідношення між прибутковістю і ризиком, яка в сучасній банківській справі є, по суті, наріжним каменем всього процесу управління банком.

У найбільш широкому розумінні інтегрований підхід до управління активами і пасивами включає не тільки концептуальні засади, а й систему категорій, аналітичні показники, інструменти, техніку та методику аналізу, засоби прогнозування та планування, стратегію і тактику управління, що ґрунтуються на фундаментальній ідеї спільного регулювання грошових потоків і об'єднують управління банківськими портфелями в один узгоджений процес. Концепція реалізується через сукупність таких методів фінансового управління банком, як структурне балансування, управління гепом, управління ліквідністю, валютний метчинг, імунізація, хеджування, страхування, управління спредом та ін. Застосування кожного із методів передбачає наявність певного аналітичного інструментарію досліджень, до складу якого включаються категоріальний апарат, система аналітичних показників, моделі факторного аналізу та кількісні методи аналізу.

РОЗДІЛ 3

ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЗАТ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Розрахунок процентних ставок при проведені депозитних операцій

Вище ми вже згадували що управління ресурсами банків передбачає залучення й розміщення грошових засобів, чому сприяє зміна порядку виплати процентів.

Ціна сформованих банком ресурсів складається з депозитного й інших видів плати за куплені кредитні ресурси 27, с. 140.

Депозитна політика Приватбанку - це основні принципи та методи визначення найбільш ефективних джерел залучення коштів в депозити та управління ними. Метою депозитної політики є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для проведення активних операцій. Депозитна політика базується на наступних принципах:

взаємозв'язок операцій по залученню коштів та їх використанню, а саме збалансованість пасивів та активів за обсягами, термінами та вартістю;

оптимізація структури ресурсної бази та зменшення процентних витрат Установ; розширення видів депозитних послуг та диференційований підхід до різ них груп клієнтів.

На протязі 2009 року відбулося зниження суми залученніх коштів на 332369,00 гривень. Відбулися також зміни і в структурі залучених коштів. Відділення банку в 2009 році віддало перевагу у формуванні ресурсів для кредитування вкладам населення. Це сталося з причини більш тривалого строку на який залучаються вклади.

Станом на 01.01.2009 року в відділенні Приватбанку в м. Херсоні сума залучених коштів в національній та іноземній валюті складає 1830505,26 гривень. Виходячи з вимог Національного банку України щодо формування обов'язкового резерву (із розрахунку 15% від загальної суми залучених коштів), відділення банку повинно зформувати резерв в суммі 274575,79 гривень.

Фактично на 01.01.2009 року було зформовано - 16275,69 гривень, що на 258300,10 гривень менше, ніж необхідно. На протязі 2002 року середньозважена сума щоденного недорезервування становила 188300,00 гривень. Недорезервування коштів на коррахунку по відділенню банку в м. Херсоні має місце на протязі кількох останніх років:

На 01.12.2007 - 13817,00 гривень;

на 01.01.2008 - 22417,00 гривень;

на 30.10.2009 - 138281,00 гривень;

на 01.01.2010 - 258300,10 гривень.

Збільшення суми недорезервування здійснюється в результаті того, що відділення в м. Херсоні залучені кошти спрямовувало на покриття збитків. В кінці 2008 відділенням було розроблено графік поповнення обов'язкового резерву, але завдання по формуванню обов'язкового резерву не виконано з причини фінансових труднощів боржників банку, які не мають можливості погасити прострочену заборгованність. В 2009 році відділенням розробляються заходи, які позитивно вплинуть на формування обов'язкового резерву і дадуть змогу на 01.07.2009 року сформувати необхідну суму обов'язкового резерву.

Щоденна можливість відділення здійснювати розрахунки клієнтів характеризується показником миттєвої ліквідності Н-5 (розраховується на підставі інструктивних матеріалів Національного банку України) 9, с.8. Середнє значення нормативу Н5 в грудні 2008 року дорівнювало 45,3%. На протязі 2008 року середньомісячне значенню цього показника по відділенню відповідає нормативним вимогам. Норматив загальної ліквідності Н6 на протязі року не виконувався і має середнє значення - 46,13, при нормативному значенні не менше ніж 100%. Це свідчить, що загальна сума активів банку не забезпечує суму зобов'язань відділення в середньому на 53,87 %. Таке значне відхилення має місце з причини дуже низької якості активів відділення, які при розрахунку показника зменшуються на норматив ризику. Відділенням в 2009 році була розроблена жорстка політика по погашенню просроченої заборгованності. Кошти, вивільнені в результаті погашення простроченої заборгованності направлені на зменшення загальної суми заборгованності, що в результаті призвело до збільшення показника Н6. Норматив Н7 - співвідношення високоліквідних активів до суми робочих активів (нормативне значення не менше 15%) в середньому за рік складав 4,96%. Недотримання цього показника сталося в результаті того, що кошти, які залучалися відділенням банку в м. Херсоні та які надходили в результаті погашення кредитної заборгованності, спрямовувались на покриття збитків а також на зменшення “дорогих” зобов'язань відділення. Нагромадження коштів на коррахунку та у касі при збитковій діяльності та наявності дорогих залучених коштів є недоцільним.

Таблиця 3.1

Балансові показники відділення Приватбанку в розрізі доходів і витрат

Відділенням Приватбанку в м. Херсоні в 2009 році розроблені наступні заходи, які позитивно вплинули на виконання нормативів ліквідності та формування обов'язкових резервів:

1. Проведення роботи по погашенню прострочених боргів основних позичальників (ВАТ “Південьелектромаш”, ВАТ “Каховський завод ЕЗУ”, КОП “Каховка”, НВПК “Агротехніка”, ПП “Рось” та іншим).

2. Повернення кредитних ресурсів, які придбані в системі Приватбанку у сумі 480000,00 гривень і зниження за рахунок цього витрат по сплаті за користування ресурсами (сума економії приблизно складає 17700,00 гривень на місяць).

3. Накоплення достатньої суми високоліквідних активів, для проведення заходів по встановленню процентних ставок по вкладам населення з урахуванням ефективності розміщення залучених коштів. (передбачається встановлення процентних ставок в залежності від строку залучення, суми та ефективності розміщення).

При формуванні своєі ресурсноі бази Приватбанк раціонально підходить до різноманітних джерел депозитних коштів, оптимізує їх, оскільки вони платні і мають різний вплив на прибутковість. Залучає саме такий обсяг коштів і за такою вартістю, який в подальшому прибутково розміщається в доходних активах.

Для впровадження відсотковоі політики стосовно депозитних операцій, забезпечення відповідної структури, обсягів та рівня витрат за депозитами використовуються різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінових та нецінових.

Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як основного механізму регулювання депозитної діяльності. Підвищення ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. У разі обмеженості або відсутності прибуткових напрямків розміщення коштів Установа шляхом зменшення (або збереження) депозитних ставок має можливість регулювати обсяги своєї ресурсної бази 19, с.32.

Нецінові методи залученння коштів базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів: поліпшення рівня обслуговування, розширення спектру послуг, комплексне обслуговування, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток, розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів, пристосування графіка роботи до потреб клієнтів, тощо. Важливим моментом у процесі залучення коштів є визначення основних факторів, що стимулюють клієнтів до збереження ресурсів саме в цій установі банку:

- фінансова стійкість та авторитет Приватбанку;

- оперативність проведення розрахунків;

- вартість послуг в порівнянні з іншими комерційними банками;

- кількість, якість та комплексність послуг, що надаються як клієнту так і його партнерам та інше.

Таким чином, управління депозитним портфелем в Приватбанку України, забезпечується оптимальним співвідношенням між доходністю та ліквідністю банку через зважену відсоткову політику. Формування та реалізація стратегії та тактики банківської політики Приватбанку в цілому та, відсоткової політики, зокрема, враховує і ризики, що пов'язані з управлінням ресурсною базою Банку.

Конкретне визначення вартості депозитів Приватбанку Украіни в 2007 році за депозитами юридичних та фізичних осіб встановлено в залежності від рівня доходності прибуткових активів, ринкової вартості кредитних ресурсів в регіоні, потреби філії банку (та системи в цілому) в ресурсах, але за умови обов'язкового забезпечення прибутковості вкладання залучених на депозити коштів 15, с.5.

Так наступний приклад, вже по Херсонській філії Приватбанку. За жовтень 2007 року отримано доходів від надання короткострокових, довгострокових та міжфілійних кредитів в сумі 450,5 тис.грн при середньоденному залишку заборгованості за короткостроковими, довгостроковими та міжбанківськими кредитами в сумі 8555,2 тис.грн. Розраховуємо ставку.

Дкр = 450,5 / 31 / 8555,2 х 366 х 100 = 62,0% (3.1)

Середня вартість депозитів фізичних осіб (Пвк) розраховуємо за формулою

Пвк = (A1+G1) x n x 100 / (B1-R1-S1) x N1 (3.2)

де А1 - загальна сума процентних витрат за вкладами фізичних осіб (рах. 7040, 7041) за відповідний період;

G1 - сума, що віднесена на витрати банку за відповідний період та підлягає перерахуванню до фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

NІ - кількість днів в періоді;

n - кількість днів року (365 або 3 66);

В1 - середньоденний залишок вкладів фізичних осіб за відповідний період;

R1 - сума, що підлягає перерахуванню комерційними банками на формування обов'язкових резервів на відповідну дату в частині вкладів фізичних осіб;

S1 - сума, що підлягає перерахуванню до фонду страхування вкладів фізичних осіб на відповідну дату.

Херсонською філією Приватбанку в жовтні 2009 року процентні витрати за вкладами фізичних осіб склали 105,0 тис.грн., при середньоденному залишку вкладів населення 4408,0 тис.грн. Сума витрат за жовтень, що підлягає перерахуванню до фонду гарантування вкладів фізичних осіб, складає 1,7 тис.грн. Крім того, до фонду страхування вкладів фізичних осіб підлягає перерахуванню 440,8 тис.грн. та на формування обов 'язкових резервів - 749,4 тис. грн. Розрахуємо за допомогою формули

Пвк = (105 + 1,7) x 366 x 100 / (4408 - 440,8 - 749,4) x 31 = 39,0% (3.3)

Середня процентна ставка по всіх видах вкладів, з врахуванням норми обов'язкового резервування, норми формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб та суми, що підлягає перерахуванню до фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка відноситься на валові витрати банку, повинна бути меншою за рівень фактичної доходності кредитів: Дкр > Пвк.

Середня вартість депозитів юридичних осіб (Пюр) розраховується:

Пюр = A1 x n x 100 / (B1-R1) x N1 (3.4)

де A1 - загальна сума процентних витрат за депозитами юридичних осіб

(рах.7020,7021,7030) за відповідний період;

N1 - кількість днів в періоді;

n - кількість днів року (365 або 366);

В1-середньоденний залишок депозитів юридичних осіб за відповідний період;

К1 - сума, що підлягає розрахунку комерційними банками на формування обов'язкових резервів на відповідну дату в частині депозитів юридичних осіб.

Так в Херсонські філії Приватбанку в жовтні 2007 року процентні витрати за депозитами юридичних осіб складали 255,0 тис.грн. при середньоденному залишку коштів юридичних осіб 9440,5 тис.грн. Крім того, на формування обов 'язкових резервів розраховано 1604,9 тис.грн. Отримуємо

Пюр = 255,0 x 366 x 100 / 9440,5-1604,9) x 31 = 38,3%

Середня процентна ставка за всіма видами депозитів з врахуванням норми обов'язкового резервування повинна бути меншою за рівень фактичної доходності кредитів: Дкр > Пвк.

3.2 Управління процентними операціями банку на міжбанківському ринку

Окрім залучення депозитів, як одного з видів пасивів, філії Приватбанку Украіни здійснють операціі по перерозподілу залучених на місці кредитних ресурсів. Правління банку забороняє своїм підпорядкованим установам працювати на міжбанківському ринку кредитних ресурсів 11, тому в 2 главі цього розділу зупинемося на організаціі проведення процентноі політики в процесі залучення кредитів лище на межфілійному ринку ресурсів, тим більше що станом на 1 листопада 2009 року Приватбанк Украіни нараховує 200 субєктів ринку, тобто відділень різного рівня, які мають право продавати та купляти ресурси.

До акціонування у 1992 році Приватбанк як правонаступник Промбудбанку СРСР мав право проводити операції лише з національною валютою. 20 листопада 1991 року банк отримав ліцензію Національного банку України на право здійснювати операції з валютними цінностями, а з 1996 року Приватбанк має єдину ліцензію за №1, із збільшенням різновиду банківських послуг.

Банк має право здійснювати 28 видів банківських послуг, куди входять 9 операцій з іноземною валютю на внутрішньому та міжнародному ринках: ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; неторгівельні операції з валютними цінностями; ведення кореспондентських рахунків банку (резидентів та нрезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банку (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентьських рахунків у банках (нерезидента) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними.

Правовою основою ціього виду банківських операцій є Закон Украіни “Про банки та банківську діяльність”, статут Приватбанку Украіни, інші нормативні документи Національного банку і Приватбанку Украіни. Організаціонною формою перерозподілу кредитних ресурсів є електронна біржа кредитних ресурсів. Метою створення електронної біржі кредитних ресурсів була необхідність прискорення процесу перерозподілу кредитних ресурсів та здійснення відповідних операцій шляхом надання філіям інформації про наявність та потребу в ресурсах та застосування прогресивних засобів передачі заявок на біржу; впровадження ефективних важелів впливу на динаміку процесу формування та розвитку внутрішньобанківського перерозподілу кредитних ресурсів, а також розширення можливостей прогнозування денних та місячних потреб в ресурсах; автоматичне формування бази даних по всіх здійснених операціях на рівні центрального банку та в філіях; контроль за вартістю ресурсів та виконанням нормативів ліквідності і обов'язкових резер-вів НБУ філіями банку. 14

Практично процесс залучення або продажу кредитних ресурсів в Приватбанку Украіни має наступний вигляд, філія яка має потребу у додаткових кредитних ресурсах або у їх розміщенні, зміні процентної ставки, пролонгації терміну користування ресурсами або достроковому їх поверненню за допомогою програми 'Заявки для електронної біржі' формує відповідну заявку. Заявка, сформована філією, є підставою для роботи в комплексі 'Електронна біржа кредитних ресурсів' з метою перерозподілу кредитних ресурсів або часткової зміни умов раніше здійснених операцій. Програма дозволяє сформувати й відправити на електронну біржу заявки шести типів: заявку на залучення кредитних ресурсів; заявку на розміщення кредитних ресурсів ; заявку на пролонгацію терміну користування кредитними ресурсами ; заявку на зміну відсоткової ставки по ресурсах; заявку на дострокове повернення кредитних ресурсів; заявку на інформаційне забезпечення (інформаційна заявка).

З метою активного впливу на процес перерозподілу кредитних ресурсів Приватбанку, Центральний апарат має право встановлювати обмеження для доступу на біржу в залежності від наявності ресурсів, виконання економічних нормативів діяльності, обов'язкових резервних вимог та інше. Заявки на поповнення кредитних ресурсів, їх пролонгацію або дострокове повернення приймаються біржею без будь-яких обмежень. Розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів в національній валюті України може здійснюватись філіями Приватбанку тільки при дотриманні таких умов: - виконання обов'язкових резервних вимог НБУ. 12 (табл. 3.2). Якщо сумарне відхилення за минулі дні звітного періоду менше нуля, то заявка на розміщення кредитних ресурсів на біржу не допускається - виконання економічних нормативів діяльності банків. Якщо хоча б один з трьох основних нормативів ліквідності (Н5-миттєва ліквідність, Нб-загальна ліквідність, Н7-співвідношення високоліквідних і робочих активів) за минулі дні звітного періоду не витримуються, то заявка на біржу не допускається (табл.3.2). Безумовне виконання терміну повернення централізованих кредитних ресурсів.

Таблиця 3.2

Приватбанку України (квітень, травень 2009 року, грн)

У випадках систематичного порушення графіку повернення централізованих кредитних ресурсів заявка на розміщення ресурсів на біржу не допускається. Кожна заявка проходить подвійний контроль на відповідність умовам доступу: спочатку на рівні філії під час фіксації програмою 'Заявки для електронної біржі' (рівень філії), а потім - на електронній біржі під час реєстрації програмою 'Електронний брокер' (рівень центрального банку). Обмеження доступу на біржу може бути встановлено як Центральним апаратом так і регіональним управлінням (головним відділенням).

Таблиця 3.3

Значення економічних нормативів по банку (квітень, травень 2009 року)

Центральний апарат може обмежувати доступ як окремій філії так і регуправлінню (головному відділенню) в цілому. А саме: кожній філії Приватбанку окремо, тобто при порушенні вказаних умов філія не має права на розміщення вільних кредитних ресурсів; регіону в цілому, тобто при порушенні вказаних вишче умов як регіональне управління (головне відділення) так і всі філії цього регіону не мають права на розміщення кредитних ресурсів за межами свого регіону. В такому випадку в межах регіону діють обмеження, встановлені регіональним управлінням (головним відділенням) для філій свого регіону. Здійсненим за допомогою комплексу 'Електронна біржа кредитних ресурсів' операціям присвоюється унікальний код, який складається з двох номерів: - номер згідно порядкової нумерації всіх операцій незалежно від типу ресурсів, типу валют та філій-контрагентів, який є єдиним по всій системі Приватбанку; номер згідно порядкової нумерації всіх операцій, здійснених між двома окремими філіями. Операція по розміщенню чи поповненню кредитних ресурсів, зареєстрована електронною біржею, обов'язкова для виконання. Цим самим Правління Приватбанку Украіни здійснило заходи для утримання необумовленого зростання вартості кредитних ресурсів Приватбанку.

Відсоткова ставка за кредитними ресурсами встановлюється за методикою трансфертного ціноутворення -- прогресивне надбання сучасного банківського менеджменту Приватбанку, яку використовує більшість провідних західних банків Хоча існує кілька різних методів розрахунку, трансфертна ціна завжди має ринковий орієнтир Вона не повинна бути результатом штучного розрахунку внутрішньої вартості дохідних активів чи собівартості платних пасивів банку 25,с.19, що не має виходу на реальну ринкову вартість вкладень та запозичень

Трансфертне ціноутворення на межфілійному ринку -- це система оцінки внутрішньої вартості ресурсів у системі банку, зорієнтована на певний ринковий показник, відповідно до якої здійснюються операції з умовного використання ресурсів шляхом їх купівлі-продажу між казначейством та профіт-центрами банку.

Трансфертне ціноутворення вводиться з метою оптимізації політики банку щодо управління активами й пасивами, спрямованої на досягнення максимального рівня прибутковості робочих активів та капіталу акціонерів Воно є обов'язковим елементом оцінки ефективності діяльності роботи профіт-центрів банку та розрахунку їх внутрішньої рентабельності Трансфертне ціноутворення дає змогу обчислити не лише балансові доходи та витрати профітцентрів банку, пов'язані із зовнішніми активно-пасивними операціями, а й номінальні доходи й витрати за трансфертною ціною, що виникають уже у процесі залучення та використання коштів Таким чином упроваджується принцип ''Усі залучені банком кошти мають свою вартість, яку повинен відшкодовувати той підрозділ, котрий їх використовує'.

Щоб уникнути неефективного використання коштів банку, рівень трансфертних цін має бути достатньо високим.

На сучасному етапі менеджери Приватбанку чітко усвідомлюється, де вони втрачають або можуть втратити дохід, коли свідомо йдуть на фінансування проектів за ставками, нижчими від трансфертних, або залучають ресурси за ставками, які перевищують установлені трансфертні ціни. Трансфертна ціна має не лише констатувати вартість ресурсів, за якими здійснюються умовні розрахунки між казначейством та профіт-центрами, а й висвітлювати збиткові, низькорентабельні чи, навпаки, високодохідні банківські продукти. Так, якщо банк кредитує корпоративних клієнтів в умовах високої волятивності міжбанківського ринку, не маючи достатнього запасу ліквідності, трансфертна ставка вартості ресурсів повинна орієнтувати кредитні вкладення на таку ставку кредитування, яка щонайменше покриватиме можливі витрати банку в разі, коли він буде змушений шукати додаткові ресурси на міжбанківському ринку.

Інший приклад: за умови надлишкової поточної ліквідності банку трансфертна ставка не стимулюватиме залучення депозитів, якщо в банку бракує надійних заявок на кредитування, а поточні операції казначейства щодо розміщення надлишкових залишків не покривають його витрат, пов'язаних із залученням депозитів. Тобто спрацьовує основний принцип, який полягає в тому, що залучення платних пасивів економічно доцільне лише тоді, коли банківська установа не має надлишкової ліквідності й може гарантувати своєчасне вкладення зазначених ресурсів із позитивною фінансовою маржею.

Щоб цей принцип виконувався, важливо правильно визначити ринковий орієнтир, який використовуватиметься при визначенні трансфертної ставки в системі. Слід зазначити, що це -- досить складне завдання в умовах нерозвинутості фінансового ринку та відмови НБУ рефінансувати комерційні банки. Орієнтирами ставки купівлі-продажу ресурсів в системі банку є ставки на міжбанківському ринку, облікова ставка НБУ, ставки розміщення ОВДП на первинному або вторинному ринках

Головний критерій, якому вони відповідають -- це можливість двосторонньої роботи філіалу Приватбанку за цими ставками -- як щодо залучення, так і щодо розміщення ресурсів. При детальнішому розгляді зазначених орієнтирів з'ясовується, що всі вони, на жаль, можуть застосовуватися зі значними обмеженнями. Так, облікова ставка НБУ може бути орієнтиром для визначення внутрішніх трансфертних цін лише тоді, коли Національний банк дійсно рефінансує комерційні банки, якщо їм бракує поточної ліквідності, або автоматично викуповує (шляхом проведення депозитних аукціонів) їх надлишкову ліквідність Ставки розміщення ОВДП також можуть бути орієнтиром, якщо постійно проводяться первинні аукціони та діє вторинний ринок, де можна купити й продати ОВДП, та є впевненість у платоспроможності держави стосовно виконання своїх зобов'язань щодо їх своєчасного погашення.

Отже, вітчизняні реалії, на відміну від розвинутих країн із сталою фінансовою системою, не дають змоги розцінювати зазначені орієнтири як можливу базу для визначення трансфертних ставок. Чи не єдиним орієнтиром є нині ставки міжбанківського ринку кредитування (МБК). 21, с. 23

Зазначимо переваги цього ринку

* ставки МБК дуже чутливі до ринкової кон'юнктури і найреальніше характеризують потребу комерційних банків у грошах;

* за умов відносної стабільності фінансового ринку МБК забезпечує значні обсяги ресурсів,

* МБК за сучасних умов -- практично єдиний інструмент, використовуючи який, комерційні банки можуть реально вирішувати проблеми поточної ліквідності;

* МБК працює за двома основними валютами -- гривнею та доларом США.

До недоліків слід віднести.

* обмеженість строку залучення-розміщення ресурсів. Діапазон термінів, за якими переважно працює ринок МБК, -- від 1 дня до 1 місяця,

* мінімальні обсяги або цілковита відсутність попиту-пропозиції в разі фінансової кризи. Визначивши принципи, яким повинен відповідати ринковий орієнтир, перейдемо безпосередньо до методики визначення ставки трансфертної ціни на кредитні ресурси.

Ця ставка поділяєтся на ставку, за якою казначейство умовно купує ресурси, залучені підрозділами системи (ставку ВID), та ставку, за якою казначейство умовно продає підрозділам (профіт-центрам) системи ресурси з метою іх подальшого розміщення на рахунку кінцевого позичальника (ставку ОFFЕR). Трансфертна ставку розрізняється за видами валют та термінами. Приватбанком визначається два основні терміни для оцінки внутрішньої вартості ресурсів -- ставки до запитання (0/N) та термінові ставки (терміном на 1 місяць і більше). При цьому ставки 0/N використовуються для оцінки ресурсів до запитання (залишків на поточних рахунках, депозитів і кредитів терміном до 1 місяця). Термінові ставки використовуються для оцінки депозитів та кредитів строком понад 1 місяць.

Трансфертні ставки ВID та ОFFER можна визначати за таким алгоритмом:

ВID=Vs - m - L (3.5)

де Vs -- середня вартість коштів міжбанківського ринку на відповідний період;

m -- маржа мінливості міжбанківського ринку,

m = Vs - Vbid (Vbid -- вартість купівлі ресурсів на міжбанківському ринку на відповідний період),

L -- вартість дотримання нормативу обов'язкового резервування,

L = Vs / (1 -Sг/100) - Vs (Sг- норматив обов'язкового резервування НБУ),

ОFFЕR -- вартість розміщення коштів на міжбанківському ринку на відповідний період.

Аналогічні розрахунки можна використовувати також для визначення трансфертних ставок у доларах США, які коригуються необхідністю дотримання обов'язкового резервування у гривневому еквіваленті.Розраховані трансфертні ставки дали змогу 1) стимулювати залучення платних ресурсів, необтяжливих для банку. Навіть за відсутності заявок на кредити або наявності ризиків щодо термінів залучення коштів і видачі кредитів казначейство завжди зможе розмістити їх на міжбанківському ринку з мінімальною маржею, 2) створити єдині для всіх профіт-центрів умови залучення ресурсів. Щоб підтримати ліквідність або фінансувати свої програми, банк через казначейство встановлюватиме рівнозначну платню за залучення як міжбанківських депозитів, так і депозитів юридичних і фізичних осіб Тобто він не платитиме за ресурси понад їх ринкову вартість; 3) завдяки встановленню базової ставки ОFFЕR на рівні ставки продажу ресурсів на міжбанківському ринку стимулювати таке кредитування клієнтів або інвестування коштів у цінні папери, яке забезпечуватиме принаймні не меншу дохідність. (Враховуючи додаткову маржу кредитних або інвестиційних служб, такий рівень трансфертних ставок реально стимулюватиме більшу дохідність, ніж може забезпечити міжбанківське кредитування), 4) вищим менеджерам банку, приймаючи рішення про видачу кредиту (купівлю цінних паперів) із дохідністю, нижчою від рівня трансфертної ставки ОFFЕR, чітко усвідомлювати, чим визначається втрата маржі та яким чином цю операцію можна відшкодувати в майбутньому, 5) оцінювати всі профіт-центри банку на об'єктивній ринковій основі, незалежно від їх спеціалізації, та рентабельність того чи іншого банківського продукту на ефективних ринкових засадах, 6) стимулювати й оцінювати з точки зору ефективності лише таку діяльність, яка забезпечуватиме найвищий показник дохідності капіталу.

Формуючи банківські пасиви шляхом залучення акціонерного капіталу, інвестицій і депозитів та створюючи в подальшому на цій основі робочий портфель активів, кожна банківська установа прагне розв'язати два стратегічні завдання:

створити та підтримувати збалансований і узгоджений за термінами повернення потік грошових коштів, неризиковий для ліквідності банку (завдання управління ліквідністю банківської установи).

максимально ефективно використати залучені кошти. Оскільки йдеться про вкладання ресурсів у проекти, що забезпечують найвищу рентабельність, необхідно відстежувати, щоб вкладення відповідали стратегії банку та не виходили за межі ризиків, які банк готовий узяти на себе.

Виконати ці стратегічні завдання можна лише за умови створення такої внутрішньої системи обліку вартості ресурсів, яка свідчить, що в банку немає безоплатних ресурсів, а вартість залучених коштів не обмежується лише прямими відсотковими витратами, а включає плату за підтримання ліквідності й резервування коштів на коррахунку в НБУ 20, с.331. Приватбанк, як акціонерне товариство закритого типу, зацікавлений у власній прибутковості. Акціонери банку мають бути впевненим, що відсотки, які сплачуються за залучені кошти, є 'справедливими', тобто менеджери та персонал банку завжди у змозі інвестувати їх так, щоб забезпечити позитивну відсоткову маржу. Таким чином, слід повсякчас зважати на дві основні ідеї в впровадженні відсотковоі політики:

- Приватбанк Украіни не залучає платні ресурси, щоб забезпечити арифметичне зростання балансу, сподіваючись на можливі ефективні вкладення у майбутньому,

- завжди шукає альтернативні напрями використання коштів, щоб вкласти їх у найефективніші з точки зору інтересів акціонерів проекти.

На практиці виконання цих завдань ускладнюється через певні організаційно-структурні труднощі. Вони виникають унаслідок того, що в більшості філій, діяльність щодо залучення та використання коштів розподілено відповідно до їх організаційної структури як правило, є управління-донори (управління з питань роботи із приватними клієнтами, управління з питань залучення ресурсів тощо) та управління, що створюють основну масу активів (управління корпоративного бізнесу, кредитне, інвестиційне тощо) Серед філій системних банків досить часто виникає певна поляризація: одні спеціалізуються на кредитуванні, використовуючи галузеві та регіональні особливості, інші активніше працюють над створенням ресурсної бази. Окреме місце посідає казначейство, яке підтримує задану загальнобанківську ліквідність, формує значний портфель активів і пасивів та постійно виступає в ролі своєрідних терезів, урівноважуючи то надлишкову, то недостатню ліквідність Таким чином, завжди стоїть питання як оцінити ефективність роботи підрозділів, що залучають пасиви і відповідно мають здебільшого лише витратні статті балансу, та ефективність використання цих пасивів іншими підрозділами для активних вкладень? Відповісти на нього можна лише за умови, що банку відома внутрішня вартість ресурсів, які він використовує.

Таблиця 3.4

Аналізу чистого прибутку відділення Приватбанку за 2009 рік у порівнянні з 2008 роком

Прибуток від основної діяльності банку збільшився на 642.75 тис. грн. за рахунок зростання доходів банку на 163.8 тис. грн. та зменшення витрат на 478.95 тис.грн. Оскільки непередбачених прибутків і збитків не було, загальний прибуток за вересень становив 843.41 тис. грн. Чистий прибуток банку зріс на 449.93 тис. грн. за рахунок збільшення загального прибутку на 642.75 тис. грн. Із підвищенням податку на прибуток на 192.82 тис. грн. чистий прибуток зменшився на таку ж суму.

Таблиця 3.5

Аналіз структури доходів відділення Приватбанку

Як бачимо, за рік у структурі доходів банку сталися значні зміни. Доходи збільшилися на 163.8 тис. грн. за рахунок зростання прибутку від торговельних операцій на 278.66 тис. грн., оскільки зменшення процентних доходів на 14.87 тис. грн. призвело до недоотримання загального доходу на таку ж суму.

Отже, на кінець 2009 року процентні доходи становлять 79.8%, прибуток від торговельних операцій -- 20.2%. Найбільшу питому вагу в доходах посідають отримані проценти за кредитами клієнтів -- 70.8%, їх питома вага знизилася на 5.9%, але сума доходів зросла на 45.68 тис. грн.

Така зміна структури вказує на те, що банк потрапляє у залежність від нетрадиційних доходів, їх зростання може свідчити про нездоровий інтерес до спекулятивних прибутків, спровокований необхідністю покрити дефіцит основного, процентного доходу банку.

Маючи баланс банку та звіт про прибутки і збитки, можемо розрахувати середню процентну ставку за виданими кредитами й цінними паперами:

Середня процентна ставка = Процентні доходи : (Видані кредити + Цінні папери в портфелі банку на інвестиції) х 100% (3.6)

Якщо, скажімо, за 2008 рік сума виданих кредитів і цінних паперів у портфелі банку на інвестиції становила 79660,33 тис. грн., процентні доходи -- 1217.31 тис. грн., то середня процентна ставка дорівнювала 1.53% (1217.31 : 79660.33 х 100%). Аналогічно визначається процентна ставка за кредитами клієнтів (933.80:71434.13 х 100% = 1.31%), за міжбанківськими кредитами (208.34 : 6491.60 х 100% = 3.21%).

3.3 Підвищення ефективності депозитних операцій банку

Ефективність депозитної політики банку, про що торкалося в 1 та 2 главах дипломноі роботи повязана з кінцевим результатом - тобто отриманим прибутком, тому оцінюючи фактори прибутковості можна визначити і напрями іх підвищення, в тому числі внутрішній потенціал депозитної політики. Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який в основному залежить від співвідношення його доходів і витрат. Аналіз кінцевого фінансового результату діяльності банку складається із кількох складових:

аналізу джерел прибутків;

аналізу доходів комерційного банку (структурний аналіз, зцінка рівня доходів);

аналізу витрат банку (структурний аналіз, оцінка рівня витрат);

аналізу фінансових коефіцієнтів прибутковості (вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінка коефіцієнтів із точки зору їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки коефіцієнтів).

Основним інформаційним джерелом для аналізу фінансових результатів є звіт про прибутки і збитки комерційного банку 32,с.64. Цей документ грунтується на концепції потоків: спочатку в ньому зазначають показники процентного доходу і доходу від платних послуг, від суми яких віднімають операційні витрати, потім відображають неопераційні доходи т витрати, резерви для покриття сумнівних кредитних вимог і податки, а насамкінець підсумовують чистий прибуток.

Серед найважливіших методів аналізу фінансових результатів головним можна вважати структурний аналіз, який здійснюється шляхом визначення кожної позиції у процентах від загального. Зміна питомої ваги позицій у часі свідчить про зміни у сферах діяльності банку. Аналіз коефіцієнтів полягає у зіставленні доходів і витрат із відповідними позиціями балансу. Прибуток банку складають:

* прибуток від основної діяльності, який визначається як різниця між банківськими доходами і витратами;

* валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;

* чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток .

Розглянемо фінансові результати діяльності Херсонського Головного відділення Приватбанку Украіни.

В 2009 році Херсонське Головне відділення Приватбанку Украіни отримало доходів в сумі 9888,1 тис. грн. проти 10448,1 тис. грн. у 2002 році, або на 565 тис. грн менше (5,4%). Витрати Головного відділення у 2007 році склали 13605,3 тис. грн, проти 9798,9 тис. грн, або на 3806,4 тис. грн більше (27,9%).

Херсонське Головне відділення у 2009 році отримало збитків на суму 3722,3 тис. грн. проти прибутку в 2008 році 649,2 тис. грн.

Збитки за 2009 рік перекриті згідно з Протоколом Правління N7 від 13.01.05 по Апарату головного відділення в сумі 3183,1 тис. грн., по Ново-Каховському відділенню - 640,3 тис. грн.

Таблиця 3.6

Порівняльний аналіз фінансових результатів 2008 та 2009 року. (тис. грн.)

За звітний рік план доходів і витрат Херсонським Головним відділенням Приватбанку Украіни не виконаний. Фактично отримано 9883,1 тис. грн. при запланованих 12557,9 тис. грн, або 78,7% від запланованоі контрольноі суми. Витрати склали 13605,3 тис. грн. при запланованих 11636,6 тис. грн., або 114,47% запланованоі контрольноі суми. Збитки Головного відділення склали 3722,3 тис. грн. при запланованому прибутку 921,3 тис. грн.

Головні причини збитковоі діяльності Головного відділення банку в 2002 році були :

1.Непрацюючі, але не безнадійні активи в сумі 7482 тис. грн. в тому числі по кредитам Ново-Каховського відділення - АТ “Південьєлектромашзавод” - 1829 тис. грн. (виданий в 1999 році), Завод “Електрозварювального устаткування” - 1718 тис. грн. (виданий в 1999 році), КОП Каховка - 246 тис. грн.(виданий в 1999 році); по кредитам Апарату Головного відділення - кредит на добудову приміщення банку - 626 тис. грн., ЗАТ “Базіс” - 1260 тис. грн., АТ “Компанія Дніпро” - 1173 тис.грн. Кредит Херсонському суднобудівному заводу за рахунок власних кредитних ресурсів - 630 тис. грн.

2. Недоотримання процентних доходів від Херсонського суднобудівного заводу, який за 2002 рік заплатив лише 833,1 тис. грн. проти 3518 тис. грн у 2001 році.

3. Зрив контракту на суму 4000 тис. usd. між “Державним заводом Палада” та румунськой фірмой “AVEMAR STR ION BANESCU N01, CONSTANCA” по продажу доку 1552, який знаходиться у банківській заставі. Гроші не отримані з причин фінансового банкрутсва Московського “Менатеп Экспресс банка”, через коррахунки якого румунська фірма виконувала оплату.

4. Фінансова криза і, як наслідок, збільшення обліковоі ставки НБУ до 82% річних, що автоматично збільшило процентні витрати Головного відділення по залученим кредитним ресурсам.

В структурі доходів процентні доходи складають 5448,1 тис. грн., або 55,2% від отриманих доходів, комісійні доходи 1370 тис. грн. або 13,8% всіх доходів, результат від торгівельних операцій 303,7 тис. грн, або 3,07% всіх доходів. Доходи від зменшення страхового резерву склали 2722,6 тис. грн або 27,55% всіх доходів

В структурі витрат процентні витрати склали 8272,3 тис. грн. або 60,8 %, з них процентні витрати по вкладам фізичних осіб 3712 тис. грн. або 27,29% усіх витрат, по кредитним ресурсам 2343,7 тис. грн або 17,23 тис. грн. Комісійні витрати склали 118 тис. грн., або 0,87% всіх витрат. Інші небанківські операційні витрати 2294,9 тис. грн., або 16,87%. Відрахування в резерв під заборгованість за кредитними операціями склала 2720,4 тис. грн., або 20% усіх витрат. В цілому Херсонським Головним відділенням виконані кошторисні витрати в 2008 році, за виключенням тих статей витрат, які були повязані з наслідками підвищення цін після фінансовоі кризи у серпні - листопаді 2008 року, а саме по утриманню автомобільного транспорту, деяких господарських операцій та придбанням компьютерноі та оргтехніки.

Планові витратні показники кошторису Херсонського Головного відділення склали за 2008 рік 6410,2 тис. грн. Фактично відділеннями витрачено - 4718,5 тис. грн. або 73,61%, це в першу чергу повязано з неформуванням страхового резерву по активним операціям, які планувалися в 4 кварталі 2008 році, але потім були скориговані окремими протоколами Фінансового департаменту. Значно менше запланованих кошторисних витрат обійшлося грошове утримання персоналу Херсонського Головного відділення Приватбанку. Передбачалося 840,7 тис. грн, фактично використано - 795,6 тис. грн, або 91,37%, в порівнянні ж з 2001 роком основна та додаткова заробітна плата працівників Головного відділення зменшилась на 193,8 тис. грн. або на 19,6%.

Херсонським Головним відділенням Приватбанку в 2008 році уплачено податків, сборів та інших обовязкових платежів на суму 704,4 тис. грн. з них податку на прибуток 59,7 тис. грн., зборів в пенсійний фонд - 261,3 тис. грн., соцстрах - 30,5 тис. грн. Фонд ліквідаціі наслідків аварія Чорнобильськоі АЄС - 62,1 тис. грн., відрахування на утримання доріг 97,9 тис. грн., Іноваційний Фонд - 102,8 тис. грн.

Слід відмітити, що сплачені по відділенням податки були нараховані в тому числі і на неотримані доходи , але тільки Комсомольське відділення при неотриманих доходах сплатила податок на прибуток 44,1 тис. грн. Інші відділення сплачували податок на прибуток за рахунок знижуючого коєффіцієнта амортизаціних відрахувань.

Після аналізу балансових даних менеджментом Головного відділення були прийняті заходи, щодо виходу банку з збитків, проведено скорочення і на розсуд Правління банку представлений план діяльності на 2009 рік.

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ

Одним з незаперечних чинників ефективного функціонування будь-якого підприємства є забезпечення охорони праці робітників, тобто розробка ряду необхідних заходів які дозволяють забезпечити нормальні умови праці у випадку надзвичайних ситуацій, тобто передбачити комплекс заходів по мінімізації їх можливих наслідків і шкідливого їх впливу на здоров'я персоналу підприємства.

Імовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь- якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, передбачає цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці, сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей. Оскільки охорона праці - це система правових, соціально-економічних, оргнізаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавча база України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України “ Про охорону праці” та Кодекс законів про працю (КЗпП).

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Він спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Під час укладання трудового договору підприємець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Згідно з Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. №1105-XIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства овинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику (передбачено 20 класів).

Згідно з Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Трудовий процес здійснюється в певних умовах виробничого середовища, що характеризуються сукупністю елементів та факторів матеріально-виробничого середовища, які впливають на працездатність та стан здоров'я людини в процесі праці. Виробниче середовище і фактори трудового процесу становлять в сукупності умови праці.

На здоров'я людини, її життєздатність і життєдіяльність великий вплив мають небезпечні і шкідливі фактори. Небезпека - це наслідок такої дії деяких факторів на людину, яка при їх невідповідності фізіологічним характеристикам людини зумовлює феномен самої небезпеки. Небезпечний фактор - це дія на людину, що в певних умовах призводить до травми, а в окремих випадках - до раптового погіршення здоров'я або до смерті. Шкідливий фактор - це фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності. До визначаючих ознак небезпечних і шкідливих факторів відносяться: можливість безпосередньої негативної дії на організм людини; ускладнення нормального функціонування органів людини; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми. Матеріальними носіями шкідливих і небезпечних факторів є об'єкти, що формують трудовий процес і які входять в нього, а також загальножиттєві фактори оточуючого середовища; предмети праці; засоби праці (машини, споруди, приміщення, земля, шляхи, канали і т.п.); продукти праці; технологія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна активність, фізичні параметри атмосфери і т.п.); флора, фауна, люди.

Сучасний етап реформування економіки України та перехід до ринкових відносин характеризується збільшенням частки підприємств, організацій, установ невиробничої сфери, де переважає розумова праця, під час якої домінують психофізіологічні навантаження.

У банківській установі на людину переважно впливають фактори, які можуть вплинути на людину завдяки своїй енергії. Вони діляться на такі підгрупи:

- механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична енергія рухомих об'єктів, що обертаються, потенціальна енергія;

- термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією та аномальною температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених предметів та поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі. До цієї групи належать також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість, температура і рухомість повітря, що призводять до порушення терморегуляції організму;

- електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд, електричне поле, аномальна іонізація повітря;

- електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля;

- хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне- і вибухонебезпечні речовини, а також порушення природного газового стану, наявність шкідливих домішок у повітрі;

- біологічні фактори: небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і інших біологічних об'єктів;

- психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші.

Отже, фактори виробничого середовища якісно різнорідні, оскільки частина з них створена людиною і вони відсутні серед факторів навколишнього середовища. До них належать, по-перше, штучно синтезовані хімічні речовини, продукти мікробного синтезу, штучне освітлення.

Успішність діяльності людини в екстремальних умовах визначається багатьма суб'єктивними факторами. Це і почуття обов'язку, і воля, емоційна стійкість, стан здоров'я і т.ін. важливим суб'єктивним фактором є рівень професійної підготовки. Високий рівень знань та навичок - необхідна умова не тільки якісного виконання роботи, але і збереження емоційної стійкості, запобігання паніки та розвитку нереалізованих генералізованих захисних стресових реакцій.

Вплив температурного фактора навколишнього середовища на людину обумовлено наявністю функціональних системтерморегуляції та виробленням теплової енергії в організмі, постійним тепловим обміном організма з навколишнім середовищем, цілеспрямованим використанням людиною в своєму повсякденному житті і діяльності засобів регуляції теплообміну.

Температура внутрішнього середовища людини, як відомо, підтримується на рівні близко 37 градусів Цельсія. Добові коливання температури, як правило, не перевищують 0,5 градусів. Відхилення температури тіла людини за межі нижче 25 і вище 43 градусів есумісні з життям. При температурі вище 43 С починається денатурація білка. При температурі нижче 25 С інтенсивність обмінних процесів, перш за все в нервових клітинах, знижується до незворотнього рівня.

При тепловому впливі великої інтенсивності виникають больові відчуття, погіршується загальне самопочуття, знижується працездатність взагалі.

Загальне тривале перегрівання призводить на фоні зростаючого спаду працездатності до труднощів при виконанні фізичної та розумової праці. При цьому уповільнюються увага, координація впевнених рухів, процес обмірковування ситуації і прийняття рішення, збільшується час сенсомоторних реакцій. Без прийняття заходів захисту відбувається не тільки зрив діяльності, але й серйозний розлад здоров'я з втратою свідомості і порушенням функцій життєво важливих систем організму (тепловий удар). Для запобігання перегріву тканин тіла у закритих приміщеннях використовують системи кондиціонування, які більш менш стабілізують температуру повітря.

Параметри акустичного сеедовища можуть істотно визначати і загальний стан людини, і її працездатність, і успішність діяльності, особливо тоді, коли необхідно працювати зі звуковими сигналами, відтворювати мву іншої людини.

Екстремальні умови в акустичному середовищі створюються в основному при наближенні звукового тиску до больового порогу, або при таких рівнях шуму, що ускладнюють сприйняття звукових сигналів. Больовий поріг звукового тиску складає приблизно 130 дБ. Однак вже при 100 дБ шум викликає загальну втому, знижує працездатність і якість роботи, а при 110-120 дБ діє гнетюче. При рівні 110 дБ неможливе безпосереднє спілкування.

В проектуванні робочих місць необхідно виходити з того, що недопустимий рівень шуму сягає вище 80 дБ і він потребує використання засобів індивідуального захисту працівників.

Захисні заходи передбачають створення звукоізоляції виробничих приміщень, використання звукопоглинаючих матеріалів і індівідуальних засобів захисту (навушники, заглушки для вух і т.ін.), застосування більш сучасної оргтехніки (лазерні принтери та ін.).

Низьке освітлення ускладнює розпізнавання деталей, знижує здатність розпізнавання кольорів. Робота в таких умовах призводить до розвитку втоми, появи помилок.

Виражений несприятливий ефект визивають і перепади яскравості в полі зору, різкі перепади освітленості. Так, наявність в полі зору частин поверхні з перепадом яскравості в 5-7 разів викликає неприємні відчуття, головний біль, знижує працездатність і якість роботи.

Захисні заходи від несприятливих впливів факторів світлового середовища передбачають створення достатніх рівней освітленості і рівномірного освітлення робочої поверхні, усунення джерел сліплячої яскравості, використання захисних екранів та окулярів.

Зараз у нашій країні проводиться розробка національних нормативних документів, спрямованих на охорону праці користувачів ПК. Найбільш повним нормативним документом щодо забезпечення охорони праці користувачів ПК є “Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дісплейними терміналами (ВДТ) електронно-обчислювальних машин” ДСанПІН 3.3.2.007-98.

Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ для людського організму є дисплеї. Дисплеї, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ).

Джерелами електромагнітного випромінювання є мережі живлення (частота 50 Гц), система рядкового розгорнення (2-400 КГц), блок модуляції променя (5-10 МГц).

Обладнання і організація робочого місця з ВДТ мають забезпечувати відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяльності.

При розміщенні робочих столів з ВДТ слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ВДТ - 1,2 м; від тильної поверхні одного ВДТ до екрана іншого - 2,5 м.

Екран ВДТ має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600…700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідно застосовувати приекранні фільтри, локальні світлофільтри (засоби індивідуального захисту очей) та інші засоби захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.

При оснащенні робочого місця з ВДТ лазерним принтером параметри лазерного випромінювання повинні відповідати вимогам СанПіН № 5804-91.

Охорона праці та протипожежна безпека

Служба охорони праці створються на підприємствах із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих (як у нашому випадку) цю службу може представляти особа, призначена за сумісництвом.

Система управління охороною праці включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

Оцінка стану охорони праці на підприємстві в цілому і в його структурних підрозділах базується на аналізі даних атестації робочих місць, паспортизації санітарно-технічного стану відділів, результатах виконання комплексних планів покращення умов праці та санітарно-оздоровчих заходів, а також на динаміці показників виробничого травматизму та професійних захворювань.

Для забезпечення подальшого покращення стану охорони праці в підрозділах підприємства, при плануванні робіт в цій області на кожний наступний рік, орієнтуються на базовий коефіцієнт стану охорони праці, який приймають як середньомісячне значення Коп минулого року, збільшене на 5%. Якщо не було досягнуто базового рівня, то коефіцієнт зберігається на наступний рік. При перевищенні базового рівня на 5% на наступний рік планується зберегти його фактичне досягнуте значення. При Коп = 1 виробничий підрозділ матеріально стимулюється за добру роботу з охорони праці.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування установою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці.

Служба охорони праці для реалізації цілей, які переслідує охорона праці вирішує наступні завдання:

здійснює контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

забезпечує працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

забезпечує професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, веде пропаганду безпечних методів праці;

забезпечує оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

вимагає професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Основні поняття та складові пожежної безпеки

Пожежна безпека об'єкта це стан об'єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Основними напрямками забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі. До таких факторів, згідно ГОСТ 12.1.004-91, належать: полум'я та іскри, підвищена температура навколишнього середовища, токсичні продукти горіння й термічного розпаду матеріалів і речовин, дим, знижена концентрація кисню.

Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збитків від неї.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регудює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Для виклику пожежних команд при виникненні пожеж використовується пожежна сигналізація.

До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюються поза або всередині споруди; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні сіті, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

- променева, в якій кожен повідомлювач включений в окрему пару проводів;

- кільцева, де всі повідомлювачі включаються в один загальний провід (кільце).

На випадок пошкодження схема підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати станції сигнал 'Тривога' від повідомлювача. Повідомлювачі працюють від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла повідомлювачі спрацьовують під впливом ультрафіолетових променів. Вони є в найбільш чутливими. Димові автоматичні повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Теплові повідомлювачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Повідомлювачі можуть бути також автоматичними. Автоматичний повідомлювач -- це прилад оповіщення, який реагує на супутні пожежі фактори. Ручний пожежний повідомлювач -- це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

Для гасіння пожеж у банку застосовуються наступні підручні засоби: вогнегасники, відра, пісок, земля, а також інші матеріали.

Вогнегасники - надійний засіб гасіння загорянь до прибуття пожежних підрозділів.

РОЗДІЛ 5

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Надзвичайною ситуацією вважається порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Якщо конкретизувати, то можна розподілити надзвичайні ситуації на:

- ті, що виникають у мирний час, тобто природні стихії - повінь, пожар, ураган. Для їх попередження повинні бути розроблені плани пожаротушіння, евакуації, заходів по можливій локалізації та мінімізації впливу наслідків на виробництво, забезпечення наявності потрібних технічних засобів (вогнегасники, шланги, пісок та інший інвентар);

- ситуації, які виникають в умовах військового стану, розроблеий комплекс заходів обласним штабом цивільної оборони - перелік дій персоналу при обставинах, по'вязаних із цим станом (план евакуації, забезпечення укриття персоналу, наявність засобів особистого захисту).

Визначають наступні критерії надзвичайних ситуацій:

- непередбачуваність, раптовість появи;

- неможливість контролювати та керувати протіканням події або явища;

- значимість негативних наслідків надзвичайних ситуацій як для людей, так і для навколишнього середовища.

Зрозуміло, що попередження надзвичайних ситуацій або, принаймні, достатня підготовка до їх появи (якщо не можна їм запобігти) потребує значно менших коштів, ніж ліквідація наслідків. Наступна класифікація дозволить визначити напрями розробки попереджувальних заходів щодо запобігання виникнення надзвичайних ситуацій або, принаймні, зменшення їх наслідків до припустимого рівня.

Пропонується такий перелік попереджувальних заходів:

- впровадження на підставі розробленої класифікації паспортизації всіх потенційно небезпечних об'єктів (як природних так і технічних);

- створення карт розміщення потенційно небезпечних об'єктів;

- зонування території України в залежності від розміщення потенційно небезпечних об'єктів з урахуванням їхнього взаємного впливу;

- розробка багаторівневої моніторингової системи спостереження за станом усіх потенційно небезпечних об'єктів;

- розробка науково-теоретичної бази виявлення, спостереження, запобігання та керування надзвичайними ситуаціями;

- розробка нормативно-правової бази забезпечення безпеки території України.

Систему цивільної оборони складають:

- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони;

- курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

- служби цивільної оборони.

Завданнями Цивільної оборони України насамперед є:

- попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Керівництво установи забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

Однією з важливих задач ЦО є своєчасність оповіщення населення про погрозу екстремальної ситуації. Від того, наскільки оперативно і повно інформовані люди про обстановку, що створилася, у значній мірі залежить успіх справи.

Оповіщення населення і постійне його інформування про обстановку досягається:

- створенням і підтримкою у постійній готовності автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

- організаційно-технічним сполученням теріторіальних систем оповіщення;

- централізованим використанням загальнодержавних і відомчих систем зв'язку, радіо-телевізійного мовлення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Однією з головних умов максимального скорочення втрат серед населення при надзвичайних ситуаціях є його своєчасне оповіщення засобами радіо і телебачення. Для того щоб населення вчасно включило ці засоби оповіщення, використовують сигнали транспортних засобів, а також переривчасті гудки підприємств. Завивання сирен, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджувальний сигнал «Увага всім!». Подальші дії визначаються вказівками штабу цивільної оборони.

Стихійні лиха (землетруси, повені, селеві потоки, зсуви, сніжні замети, а також пожежі) - явища природи, що виникають, як правило, раптово; вони носять надзвичайний характер і приводять до порушення нормального життя, іноді загибелі людей і знищенню матеріальних цінностей.

За даними щорічних аналізів, які проводить Міністерство внутрішніх справ України, основними причинами пожеж на підприємствах є: порушення пожежних норм і правил у технологічних процесах виробництва; неправильне обладнання систем опалення, вентиляції, електроустаткування; порушення норм і правил зберігання пожежонебезпечних несумісних матеріалів; порушення правил користування електрообладнанням; невиконання протипожежних заходів щодо обладнання пожежного водозабезпечення, влаштування пожежної сигналізації, забезпечення первинними засобами пожежогасіння; використання відкритого вогню факелів, паяльних ламп, куріння у заборонених місцях; погане знання персоналом протипожежного інструктажу; необережна поведінка та дитячі пустощі з вогнем.

Причиною пожеж можуть стати і необережні дії людей, недотримання елементарних заходів пожежної безпеки в місцях роботи і відпочинку, використання несправної техніки і т.п. Будь-яка пожежа починається з загоряння. Знайшовши загоряння, уживають необхідних заходів - повідомляють у пожежну частину і починають гасіння наявними підручними засобами.

План ліквідації аварії.

На підприємстві повинен бути розроблений затверджений в установленому порядку план дій під час ліквідації аварії.

У плані ліквідації аварії розглядаються можливі аварійні ситуації, дії посадових осіб і персоналу підприємства, також обов'язки працівників інших підприємств, установі організацій, що залучаються до ліквідації аварій.

План складається за такими основними принципами:

- забезпечення безпеки персоналу на місці аварії;

- гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї;

- захист навколишньогро середовища;

- захист майна.

Для виклику пожежних команд при виникненні пожеж використовується пожежна сигналізація.

До основних елементів пожежної сигналізації належать: повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюються поза або всередині споруди; приймальні апарати або установки для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів; повітряні або кабельні сіті, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це телефонний зв'язок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

- променева, в якій кожен повідомлювач включений в окрему пару проводів;

- кільцева, де всі повідомлювачі включаються в один загальний провід (кільце).

На випадок пошкодження схема підключення має заземлення і знаходиться під контролем струму лінійної батареї. Заземлення дає змогу подати станції сигнал 'Тривога' від повідомлювача. Повідомлювачі працюють від світла (полум'я, іскри), диму, тепла. Від світла повідомлювачі спрацьовують під впливом ультрафіолетових променів. Вони є в найбільш чутливими. Димові автоматичні повідомлювачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах. Теплові повідомлювачі спрацьовують при певному підвищенні навколишньої температури.

Повідомлювачі можуть бути також автоматичними. Автоматичний повідомлювач -- це прилад оповіщення, який реагує на супутні пожежі фактори. Ручний пожежний повідомлювач -- це пожежний повідомлювач з ручним способом приведення в дію.

Для гасіння пожеж у банку застосовуються наступні підручні засоби: вогнегасники, відра, пісок, земля, а також інші матеріали.

Вогнегасники - надійний засіб гасіння загорянь до прибуття пожежних підрозділів.

Пінний вогнегасник ВП-5 призначений для гасіння осередку пожежі на площі до 1 м2. Він являє собою циліндричну судину ємністю близько 10 л, у якому знаходиться заряд вогнегасника. Для приведення вогнегасника в дію необхідно рукоятку повернути на 180°, перевернути його нагору дном і направляти струмінь піни у вогнище вогню, доти, поки не припиниться надходження піни.

При гасінні твердих предметів струмінь піни варто направляти в місце найбільшого загоряння. Розлиту на підлозі чи на ґрунті рідину треба гасити, починаючи з країв.

Вуглекислотний вогнегасник ВВ-2 призначений для гасіння невеликих початкових вогнищ загоряння різних речовин, легкозаймистих рідин і електроустановок. Він являє собою сталевий овальний балон, що закривається зверху вентилем. Зарядом вогнегасника служить зріджена вуглекислота. На корпусі вентиля укріплений розтруб-снігоутворювач, через який кислота викидається протягом короткого часу у виді пластівців вуглекислого снігу.

Щоб пустити в хід вогнегасник, необхідно взяти його за рукоятку, направити розтруб-снігоутворювач убік вогнища загоряння і відкрити вентиль, повернувши його маховичок до відмовлення проти ходу годинної стрілки.

Щоб перетнути палаюче приміщення, треба накритися з головою мокрою ковдрою, щільною тканиною чи верхнім одягом. Сильно задимлене приміщення краще перетинати поповзом чи пригнувшись.

У випадку аварії евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні, через евакуаційні виходи.

Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть з приміщень:

а) першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

б) будь-якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки;

в) до сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.

Виходи назовні дозволяється передбачати через тамбури. Евакуаційних виходів із будівлі з кожного поверху повнно бути не менше двох. Ширина шляхів евакуації новинна бути не менше 1 м, дверей -- 0,8 м. Встановлення гвинтових сходів, підйомних дверей і воріт, а також дверей, що обертаються, і турникетів на шляхах евакуації не дозволяється.

Двері на шляху евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу із будинку. Зовнішні евакуаційні двері будинків не повинні мати засовів, які можуть бути відчинені ззовні без ключа.

У будинку підприємства, згідно техніки безпеки, коридори, проходи, сходові клітки не захаращують. Кожен працівник знає розташування електрорубильників, газових кранів, де знаходиться укомплектована аптечка першої допомоги.

Захисні спорудження ЦО є найбільш надійним засобом захисту. Захисні спорудження в залежності від захисних властивостей підрозділяються на притулки і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть застосовуватися найпростіші укриття.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) забезпечують захист людей від іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні (забрудненні) місцевості. Крім того, вони захищають від світлового випромінювання, що проникає радіації (у тому числі і від нейтронного потоку) і частково від ударної хвилі, а також від безпосереднього влучення на шкіру й одяг людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Улаштовуються протирадіаційні укриття насамперед у підвальних поверхах будинку. Під ПРУ пристосовують усі придатні для цієї мети заглиблені приміщення: підвали, льохи.

Для підвищення захисних властивостей у приміщенні зашпаровують віконні і зайві дверні прорізи, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо потрібно, ґрунтове підсипання зовні до стін, що виступають вище поверхні землі. Герметизація приміщень досягається ретельним закладенням тріщин, щілин і отворів у стінах і стелі, у місцях примикання віконних і дверних прорізів, введення опалювальних і водопровідних труб; припасуванням дверей та оббивкою їх з ущільненням притвору валиком з чи повсті іншої м'якої щільної тканини.

Захисні властивості ПРУ від впливу радіоактивних випромінювань оцінюються коефіцієнтом захисту (ослаблення радіації), що показує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості більше дози радіації в укритті, тобто в скільки разів ПРУ послабляють дію радіації, а отже, дозу опромінення людей.

Дообладнання підвальних поверхів і внутрішніх приміщень будинків підвищує їхні захисні властивості в кілька разів. Так, коефіцієнт захисту обладнаних підвалів дерев'яних будинків підвищується приблизно до 100, кам'яних будинків - до 800-1000. Необладнані льохи послабляють радіацію в 7-12 разів, а обладнані - у 350-400 разів.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від влучення усередину організму, на шкірні покриви й одяг радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До них відносяться засоби захисту органів подиху (протигази, респіратори, протипилові тканинні маски, ватно-марлеві пов'язки) і засобу захисту шкіри (захисний одяг, підручні засоби захисту шкіри), а також медичні засоби захисту.

Для захисту органів подиху від отруйних речовин у банку використовуються фільтруючі протигази ГП-5. Принцип їхньої захисної дії заснований на очищенні (фільтрації) вдихуваного людиною повітря від шкідливих домішок.

Протигаз ГП-5 складається з фильтрувально-поглинаючої коробки малого габариту (ГП-5) та шолом-маски (п'яти ростів).

Для визначення росту шолом-маски треба вимірити голову по замкнутій лінії, що проходить через верхівку, щоки і підборіддя. При величині виміру до 63см потрібна шолом-маска нульового росту; 63,5-65,5 см - першого; 66-68 см - другого; 68,5-70,5 см - третього; більш 71 см - четвертого росту. Для підбора маски потрібно вимірити висоту обличчя -- відстань від перенісся до нижнього місця підборіддя. При висоті обличчя 99-109 мм потрібно маска першого росту; 109-119 мм - другого; більш 119 мм - третього.

При ушкодженні протигаза в умовах зараженого повітря доводиться якийсь час користуватися ним. Якщо шолом-маска (чи одна з тасьм кріплення маски) незначно порвана, долонею щільно притискають її до обличчя. При великому пориві шолом-маски (маски), ушкодженні стекол очкових вузлів, клапанів чи вдиху видиху затримують подих, закривають очі, знімають шолом-маску (маску), відгвинчують сполучну трубку від фильтрувально-поглинаючої коробки, беруть горловину коробки у рота, затискають пальцями ніс і дихають через коробку (не відкриваючи очей). Проколи (пробоїни) у фильтрувально-поглинаючій коробці можна замазати глиною, землею, м'якушкою хліба.

Крім протигазів, для захисту органів подиху від радіоактивного пилу застосовують респіратор Р-2 і найпростіші засоби захисту.

До медичних засобів індивідуального захисту відносяться аптечка індивідуальна (АІ-2) та індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8).

АІ-2 призначена для надання само- та взаємодопомоги з метою запобігання важких наслідків впливу аварій, а також попередження й ослаблення інфекційних захворювань. Вона містить різні засоби профілактики і першої медичної допомоги.

Дезінфекція (знищення бактеріальних засобів і хімічне руйнування токсинів) одягу, взуття і засобів індивідуального захисту здійснюється обробкою їх пароповітряною сумішшю, кип'ятінням, замочуванням у дезинфікуючих розчинах (чи протиранням ними), пранням.

Умови надзвичайних ситуацій - це функціонування об'єктів народного господарства і забезпечення життєдіяльності населення при виникненні і ліквідації надзвичайних ситуацій в мирний час, а також у випадку застосування можливим супротивником сучасних засобів ураження.

Захист населення передбачає створення необхідних умов для збереження життя людей у надзвичайних ситуаціях.

Проведення рятувальних та інших невідкладних відбудовних робіт в осередках поразки та у районах аварій, катастроф і стихійних лих - одна з головних задач ЦО.

Основними задачами рятувальних робіт є порятунок людей і надання допомоги ураженим.

Рятувальні роботи включають: розвідку маршрутів висування і ділянок робіт; локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках робіт; розшук уражених і витяг їхній із завалів, ушкоджених і палаючих будинків, загазованих і задимлених приміщень; розкриття завалених захисних споруджень, подачу в них повітря і порятунок людей, що знаходяться в них; надання першої медичної допомоги і першої лікарської допомоги ураженим і їхньою евакуацією; висновок (вивіз) населення в безпечні райони; санітарну обробку уражених і знезаражування їхнього одягу, знезаражування території, транспорту і техніки.

До рятувальних робіт залучаються частини і невоєнізовані формування цивільної оборони загального призначення і формування служб.

Задачами інших невідкладних робіт є локалізація й усунення аварій і ушкоджень з метою запобігання збільшення людських жертв і матеріальних утрат від вторинних факторів поразки (пожеж, аварій, обвалів, отруєння промисловими газами і т.д.), створення умов для наступних відбудовних робіт, виявлення, знешкодження і знищення боєприпасів, що не вибухнули, у звичайному спорядженні й інших вибухонебезпечних продуктах.

До невідкладних робіт відносяться: прокладка колонних шляхів і організація проїздів у завалах для руху техніки і транспорту; чи кріплення обвалення конструкцій, що загрожують обвалом; локалізація аварій на комунально-енергетичних мережах; тимчасове відновлення ушкоджених і зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт.

Протипожежні формування за допомогою інженерних формувань, оснащених засобами механізації, локалізують і гасять пожежі в першу чергу безпосередньо на об'єктах робіт. Дрібні осередки пожеж ліквідують рятувальні формування за допомогою табельних засобів пожежегасіння й інженерних машин.

Пошук і порятунок людей із завалів зруйнованих будинків починають негайно в міру уведення формувань у вогнище поразки.

При пошуку потерпілих детально обстежуються всі місця можливого перебування людей, насамперед підвальні приміщення, різні поглиблення і дорожні спорудження (кювети, труби), зовнішні віконні і сходові отвори, білямурові простори нижніх поверхів. При цьому рятувальники періодично подають голосні сигнали голосом чи ударами по елементах завалу і збереженим частинам будинків. Коли встановлено, що під завалами є люди, з ними намагаються встановити зв'язок, щоб визначити їхню кількість і стан.

Потерпілих відкопують і витягають з-під завалу, як правило, вручну, розбираючи завал зверху. Потерпілого спочатку звільняють від великих, потім від дрібних уламків і сміття.

Порятунок людей з палаючих будинків здійснюється протипожежними формуваннями одночасно з гасінням пожеж. У випадку руйнування сходових кліток чи їхніх окремих ділянок потерпілих евакуюють по збереженим сходових спусках, пожежним сходам, через віконні прорізи з використанням механічних пожежних, приставних і мотузкових сход, автомобільних телескопічних вишок; застосовуються спуски людей з верхніх поверхів по натягнутому похило канаті за допомогою спеціальних поясів.

При пошуку людей у задимлених приміщеннях рятувальники, працюючи в ізолюючих протигазах, повинні ретельно обстежувати приміщення, тому що постраждалі, особливо діти, можуть бути без свідомості і знаходитися в самих несподіваних місцях. Для захисту потерпілих від диму застосовуються вологі хустки чи просто шматки нещільної тканини, що прикладаються до дихальних органів потерпілого.

Відкопування і розкриття завалених споруджень, подальше виведення з них схованих і витяг потерпілих здійснюють формування загального призначення, посилені протипожежними, інженерними, аварійно-технічними формуваннями, у взаємодії з формуваннями медичної служби.

При відсутності аварійного виходу для розкриття притулку розчищається від завалу простір перед захисними дверима на сходовій клітці чи перед зовнішнім входом. Якщо вхід завалений великими уламками з переплетеннями арматури і розчистити його важко, пробивають проріз у перекритті чи стіні.

У захисних спорудженнях з ушкодженої фільтрувально-вентиляційною системою одночасно з відкопуванням притулку приймаються міри для подачі усередину свіжого повітря.

Про усі виявлені боєприпаси, що не вибухнули, і інші вибухонебезпечні предмети негайно повідомляється до штабу ЦО. Витяг та збереження боєприпасів місцевим населенням неприпустимо.

Медична допомога потерпілим організується формуваннями й установами медичної служби. Велике значення також має надання населенням само- і взаємодопомоги.

Крім того, у районах, де вірогідність виникнення надзвичайних ситуацій велика, необхідно створювати аварійни запаси крові, забезпечення і своєчасне освіження препарату стабільного йоду у містах і районах 50-ти км зони від АЕС та інших медичних засобів.

Потерпілих, що потребують лікарської допомоги, переносять до місць завантаження на автотранспорт і доставляють у загони першої медичної допомоги чи на медичні пункти, що розгортаються в збережених медичних установах міста чи в заміській зоні.

Загальними мірами безпеки є: визначення (перед початком робіт) небезпечних місць в ушкоджених будинках, спорудах та їх огородженнях; заборона працювати і знаходитися в завалах одиночним бійцям; забезпечення страховки бійців, що працюють по порятунку людей з напівзруйнованих будинків, завалів, загазованих і задимлених приміщень; забезпечення бійців, що працюють у водопровідних, каналізаційних колодязях, на газових мережах, ізольованими протигазами; заборона працювати на електролініях до їхнього відключення від джерел живлення.

Радіаційний і хімічний захист населення складається з виявлення і оцінки радіаційної і хімічної обстановки, організації дозиметричного і хімічного контролю, розробки типових режимів радіаційного захисту. Забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організації і проведення спеціальної обробки.

Для своєчасного надання допомоги постраждалим в осередках пораження, районах аварій, катастроф і стихійного лиха у найкоротші строки організуються і проводяться рятувальні та інші невідкладні роботи. Вони включають:

розвідку осередків ураження і районів лиха;

надання допомоги постраждалим; евакуацію населення із небезпечних районів; проведення карантинно-обсерваційних заходів, локалізацію районів робіт, забезпечення громадського порядку;

першочергові заходи щодо життєзабезпечення населення у районах, що постраждали;

санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи.

Особливості організації захисту населення у воєнний час.

Система захисту населення у воєнний час включає накопичення і використання захисних споруд, засобів індивідуального захисту і медичного майна, підготовку і проведення евакуаційних заходів із небезпечних районів і зон.

ВИСНОВКИ

Виходячи зі змісту даної роботи та одержаних, у результаті розрахунків, результатів отримано можливість зробити наступні висновки.

Для успішного функціонування комерційного банка як суб'єкта банківської сфери необхідно:

Визначення оптимального співвідношення між величиною власних та запозичених коштів;

Визначення структури джерел формування власного капітала банка;

Активність комерційного банку на міжбанківському ринку;

Розвиток спектру банківських послуг;

Ефективне розміщення залучених коштів та ін.

Фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансових можливостей банку умовам, які діють на ринку банківських послуг та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найбільш ефективних засобів їх досягнення.

Рівень, співвідношення і зміна кон'юктури на ринку банківських послуг залежить від безлічі факторів, що різняться походженням, мірою впливу, сферою і часом дії, ступенем залежності від коливань ситуації на фінансовому ринку та ін. Деякі з наведених факторів діють на окремі складові діяльності комерційного банку, або одночасно на декілька.

Джерела формування фінансових ресурсів називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані власниками у розпорядження банку.

Таким чином, зобов'язання - це теперішнє зобов'язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відпливом із банку ресурсів, які втілюють економічні вигоди.

Зобов'язання поділяють на дві групи - залучені та запозичені кошти. Залучені кошти - це зобов'язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах. Запозичені кошти -це зобов'язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов'язаннями. Капітал банку (за нормативом) визначається як сума основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

При розрахунку загальної суми капіталу розмір допоміжною капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загальною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на величину основних засобів. Відвернення банку включають до себе наступні елементи: вкладення банку в акції та боргові зобов'язання інших банків як з метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобов'язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основним засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ресурсів є власні, залучені та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 // ВВР.- 2001.- №5.- С. 3 - 8.

3. Закон України «Про бюджетну систему України» №512-12 від 05.12.99р.//ВВР.- 2000.- Ст. 31.

4. Закон України «Про власність» №697-12 від 07.02.2000р.// ВВР.- 2001.- Ст. 1-24.

5. Закон України «Про господарські товариства» №1576-12 від 19.09.99р.- ВВР.- 2001.-Ст.4.

6. Закон України «Про заставу» №2654-12 від 02.10.92 р.// ВВР.- 1993.-Ст.6-43.

7. Закон України «Про Національний банк України» №679-14 від 20.05.99 р. // ВВР.- 2000.- Ст.54

8. Закон України «Про систему оподаткування” від 25.06.1994 // ВВР.-1995.-№4.- Ст. 28 зі змінами і доповненнями.

9.Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» № 5623855 від 13.08.1999 р.

10.Інструкція «Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті» №8193259 від 24.12.1998 р.

11. Інструкція “Про міжбанківські розрахунки в Україні” №534274 від 27.12.2000.

12. Інструкція про відкриття банками ахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 № 527

13. Положення про порядок перерозпорділу кредитних ресурсів в системі Приватбанку Украіни

14. Положення про нормативи обовязкового резервування коштів банківською системою Украіни:Постанова Правління НБУ №275 від 17.01.2001 зі змінами та доповненнями.

15. Банки и банковские операции. Под ред. проф. Жукова Е.Ф. М., 1997

16. Басовский Л.Е. Финансовый менеджмент.-М.: Инфра-М, 2002.- 446с.

17. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами.-К.:МП «ИТЕМ ЛТД» 1996.-534 с. .

18. Гагарин С.В. Межбанковский кредит: дилинговые операции на рынке «коротких денег».-М. : 1995.-208 с.

19. Галиць О. Проблемні аспекти боротьби з відмиванням грошей // Вісн. НБУ.-2002.-№10

20. Гладких Д., «Облікова ставка і ціна кредитних ресурсів», Вісник Національного банку Украіни N8,1998 - ст. 38-39

21. Горбунов А.Р. Управление финансовыми потоками и реинжиринг предприятий, банков, инвестицилнных компаний.-М.:1997.- 1998 с.65.290-93

22. Гриченко О.Р. Гроші та грошово-кредитна політика. К.: Основи, 1997.-86с.

23. Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник.К.:1999.-402с.

24. Дзюблук О., «Проблеми підвищення ефективності кредитних операції комерційних банків», Вісник Національного банку Украіни N9,1998 - ст 55-56

25. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту : Навч. посібник для вузів.- К.-1995.- 298с.

26. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські операції”.К., 1998.- 100с.

27. Карманов Є., Кротюк В. Деякі аспекти правового регулювання боротьби з відмиванням грошей у банківській системі // Вісн. НБУ.- 2002.-№9

28.Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках.-К.:КНЕУ, 2000.-404 с.

29. Кірейцеі Г.Г. Фінансовий менеджмент.-К.: ЦУЛ, 2002.- 496с.

30. Лобанова Т.Н. Банки: организация и персонал.-М.:Городец, 2000.- 400с.

31. Луговець Л. Закони, що регулюють порядок розкриття банківської таємниці // Укр. бухгалтер.щотижневик.-2001.-№49

32. Матвієнко В.П. Держава і банки.- К.: Дем. Україна, 1996.- 160с.

33. Основи банківської справи / Під ред. А.Н. Мороза.-К.,1994.-356с.

34. Правовые основы банковской деятельности: Учебн. пособие.-М.1995.-104с.

35. Роуз П.С. Банковский менеджмент.-М.: Дело ЛТД, 1995.-337с.

36. Смирнова Л.Р. Банковский аудит. Под ред. проф. М.И.Баканова.-М.: Фнансы и статистика, 2001.-446с.

37. Теплова Т.В. Финансовый менеджмент: управление капиталом и инвестициями.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2000.-504с.

38. Терехов А.А. Аудит: перспектвы развития.М.:- Финансы и статистика, 2001.- 557с.

39. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции.-М.,1994.-320 с.

40. Фельдман А.А. Депозитные и сберегательные сертификаты. Чековое обращение.: учебн. пособие.- М.,1995.-168 с.

41. Хорн Дж.К.ван. Основы финансового менеджмента.-К.: Вильямс,2002.

42. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. М., 1995.

43. Чижов Н.А. Кадровые технологии.- М.: Экзамен, 2000.

44. Шеремет А.Д., Суйц В.П. Аудит.-2-е изд.- М.: ИНФРА, 2000.-350с.

45. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы. П-о., М., 1998 г.

46.Ширинская Е.Б. и др. Финансово-аналитическая служба в банке:/Практическое пособие. Е.Б. Ширинская, Н.А. Понамарева, В.А. Купчинский.-М.-ФКБ-ПРЕСС, 1998.

47. Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента:Учебник.-3-е изд., перераб. и доп.-К.: МАУП, 1999.

48. Юргелевич С. Як і чим запобігти використанню фінансової системи для відмивання грошей?. Вісник НБУ.-2000.- №8

49.Ющенко В.А., «Гроші: злободенні питання розвитку попиту та пропозиції» Вісник Національного банку Украіни N1,1998 - ст. 3-11.