Особливості прямого іноземного інвестування в банківській системі України

82

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти дослідження прямого іноземного інвестування в банківській сфері
• 1.1 Суть, причини та мотиви прямого іноземного інвестування
• 1.2 Наслідки залучення прямих іноземних інвестицій, вплив на економіку країни та галузь
• 1.3 Банківська система України, її привабливість для іноземних інвесторів
• РОЗДІЛ 2. Особливості надходжень прямих іноземних інвестицій в банківську систему України
• 2.1 Ретроспективний аналіз формування банків з іноземним капіталом
• 2.2 Антикризові програми стабілізації діяльності іноземних банків
• 2.3 Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків
• РОЗДІЛ 3. Аналіз впливу прямих іноземних інвестицій в банківській системі України
• 3.1 Оцінка впливу іноземного капіталу на банківську систему України
• 3.2 Економічна безпека в контексті прямого іноземного інвестування в банківську систему України
• 3.3 Напрями регулювання діяльності іноземних банків в Україні
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасний розвиток міжнародної економіки характеризується її подальшою глобалізацією, головним чином унаслідок нерівномірності розвитку країн світу: найрозвинутіші з них та світові фінансові організації інвестують кошти у менш розвинені економіки з метою підтримання стабільності національних господарських систем. Основними формами такої допомоги є міжнародне інвестування. В Україні найбільш привабливим для іноземних інвесторів нині є банківський сектор, це стверджує компанія Ерст енд Янг, яка дослідила, що протягом останніх 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну). Тому дослідження саме прямого іноземного інвестування в банківську систему України є досить актуальним.

Проблема залучення іноземних інвестицій та їх впливу на економіку країни перебуває у полі зору багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників серед яких найбільший інтерес викликають роботи Д. Даннінга, Р. Коуза, М. Портера, Ф. Рута, В.Г. Андрійчука, В. В. Видобори, О.В. Гаврилюка, Л.І. Краснікової, Ю.В. Макогона, В.Є. Новицького, Ю.М. Пахомова, Ю.А. Подвисоцького, О.І. Рогача, А.С. Філіпенка. В їх роботах детально розглядаються загальні теоретичні аспекти іноземного інвестування, а також вплив його наслідків на економіку країни, в яку залучаються інвестиції.

Також, важливо би було зазначити роботи, присвяченні дослідженню прямого іноземного інвестування власне в банківському секторі загалом та України в вчасності. Вивченню цієї проблеми присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних учених як Дж. Капріо, Л. Голдберг, Х. Мін, В.Д. Базилевич, І.В. Буковський, В.В. Видобора В.В., Гуткевич С.О., В.М. Гейць, ДЖ. Менсінджер, Р. Корнилюк, І. Івасів, Пурій Г.М. та інші. Проте завжди виникає необхідність дослідження банків з іноземним капіталом на сучасному етапі.

Отже, мета даної роботи полягає в визначенні ролі, структури, обсягів прямих іноземних інвестицій в банківський системі України та їх впливу на банківський сектор та економіку загалом. Мета роботи проявляється в наступних завданнях:

*розгляд теоретичних засад інвестування, визначення поняття та суті прямого іноземного інвестування;

*аналіз причин та мотивацій при прямому іноземному інвестуванні ;

*визначення переваг та недоліків для країн від залучення іноземних інвестицій та їх впливу на економіку приймаючої країни і банківський сектор зокрема;

*визначення особливостей побудови банківської системи України та форм прямого інвестування в банківський сектор;

*дослідження інвестиційної привабливості банківської системи України та мотивів входження іноземних банків на вітчизняний ринок;

*аналіз формування банків з іноземним капіталом в ретроспективі,

*дослідження діяльності іноземних банків під час економічної кризи та порівняння її з діяльністю вітчизняних та державних банків;

*аналіз фінансових показників діяльності іноземних філій в Україні;

*теоретичне дослідження наслідків прямого іноземного інвестування для банківської системи України та їх плив на економіку країни загалом;

*визначення загальних методів регулювання діяльності банків з іноземним капіталом в Україні.

Об'єктом дослідження є прямі іноземні інвестиції в банківській системі України у формі дочірніх банків на території України. А предметом дослідження є власне їх вплив на банківський сектор та економіку України загалом, а також дослідження особливостей діяльності іноземних банків в Україні. Інформаційною базою цієї роботи є нормативні документи української держави та міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних вчених, статистичні дані, матеріали з офіційних сайтів та періодичних видань.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти дослідження прямого іноземного інвестування в банківській сфері

1.1 Суть, причини та мотиви прямого іноземного інвестування

Наприкінці 80-х років XX століття почалося ринкове реформування країн Центральної та Східної Європи. Для цих перетворень стали потрібні значні довгострокові вкладення капіталу. В економічній літературі поширилось поняття «інвестиції».

Термін інвестиція походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». Отже, інвестиції - це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення [48, с. 6].

В економічній теорії є декілька визначень поняття «інвестиції». Сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність найбільш чітко виявлена у Дж. Кейнса: з одного боку він розглядає їх як розмір акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого - інвестиції виступають у формі вкладень, тобто витрат, які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції -- як 'поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду'. Це '... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання' [27, с.25].

Необхідно додати, що інвестиції - це не просто технічний процес, а широке коло економічних відносин, що охоплюють сфери виробництва та обміну. А головною ціллю такого процесу є одержання у перспективі прибутку від інвестицій.

Для сутнісної характеристики інвестицій важливе теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції припускають пряму участь інвестора у виборі об'єкту інвестування і вкладання капіталу. Звичайно це безпосереднє вкладання капіталу до статутних фондів інших підприємств.

Прямі інвестиції здійснюють підготовлені інвестори, які мають точну та повну інформацію про об'єкт інвестування та добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладання капіталу за допомогою інших осіб (фінансових посередників). [19, с. 88].

Розглянемо детальніше поняття прямого іноземного інвестування. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформульовано експертами Міжнародного валютного фонду у 1977 р., на основі котрого інвестиції вважаються прямими, якщо вкладаються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та купування товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До їхніх характерних рис належить здійснення управлінського контролю інвестором та акціонерна форма [4, с.13].

Дж. Даннінг, наприклад, пропонує таке визначення: 'Прямі іноземні інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвестора. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, технологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та підприємливість як така'. Основним критерієм такого визначення є наявність контролю інвестора над підприємством.

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: 'прямі іноземні інвестиції є чистим притоком інвестицій з метою придбання довготермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки'. [37, с. 9]. В цьому визначенні звертається увага саме на чисті потоки капіталу.

Розмежування між прямими та портфельними інвестиціями міститься у визначенні експертів Організації економічного співробітництва, згідно якого інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвестору належить десять або більше відсотків акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні або менше десяти відсотків, але з можливим ефективним впливом на нього. Отже, при вкладенні коштів відмінність між прямими та портфельними інвестиціями зводиться насамперед до проблем власності та контролю. Однак уніфіковані кількісні показники відсутні і, в залежності від легітимних умов, межа що надає ознак саме прямого інвестування, в різних країнах варіює[4, с. 14]. Так, на думку експертів МВФ, інвестиції слід вважати прямими при наявності в іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства. В Італії та Франції використовується показник 20%, в Німеччині, Новій Зеландії та Японії - 25%, в Іспанії та Україні - 50% [29]. На відміну від двох попередніх підходів до визначення прямих іноземних інвестицій, які брали за критерій здійснення підприємницької діяльності або наявність контролю над інвестованим підприємством, даний підхід є менш теоретизований і носить прикладний характер.

Необхідно підкреслити, що прямі іноземні інвестиції - це не просто експорт капіталу, а загальна стратегія, у якій трансфер технологій, економічних знань і компетенцій відіграє певно більшу роль, ніж просто трансфер капіталу.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

- через розвиток контрактних форм співробітництва;

- злиття і придбання підприємств;

- створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

Набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді:

- дочірньої компанії (subsidiary) - реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом;

- асоційованої (змішаної) компанії (associate) - відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

- відділення (branch)- не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

Країна, у якій розташовується головна компанія, називається країною базування, а країни, де знаходяться компанії-філії - приймаючими країнами.

Спільне підприємництво - це діяльність, заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від здійснення цієї діяльності. Спільне підприємство - це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності [28].

Поясненням суті та причин іноземного інвестування можуть служити два підходи: підхід С. Хімера і теорія привласнення. Отже, причинами прямого іноземного інвестування є, по-перше, прагнення компанії до зменшення конкуренції та захисту своєї ринкової влади, які породжують 'захисне інвестування' (теорія Хімера) , по-друге, наявність у компанії специфічних переваг, що формуються передусім у результаті опанування високотехнологічним виробництвом і реалізуються через привласнення результатів інвестування (теорія привласнення) [38, с. 92-94].

Специфічною причиною прямого іноземного інвестування також є прагнення компанії обійти існуючі в материнській країні правові норми, що регламентують сплату податків. Компанії намагаються знайти шляхи (як легальні, так і не цілком легальні) уникнення оподаткування. Поширеним легальним шляхом є перенесення виробничої бази компанії до країни з найменшою ставкою оподаткування. За допомогою прямих іноземних інвестицій це можна зробити двома способами. Перший - пряме інвестування. Воно дає змогу ТНК 'закріпитися' в країні з низькими податками. Погано це чи добре з точки зору світу в цілому залежить, з одного боку, від цілей, на які спрямовуються прибутки, з іншого - від динаміки рівня продуктивності компанії в країні з низьким рівнем оподаткування.

Другий спосіб - механізм трансфертного ціноутворення, який дає змогу зареєструвати прибутки у країнах з низькою ставкою оподаткування, навіть якщо доходи були отримані у країнах з високими податками. Прибутки приховано переводяться з підрозділу ТНК в зоні високого оподаткування до філії у зоні низького оподаткування і як результат - загальне зниження податкового тягаря для ТНК [38, с. 95-96].

Отже, причини прямого іноземного інвестування різноманітні. Головна з них - прагнення до максимальної реалізації цільової функції - охоплює комплекс конкретних цілей господарської діяльності компанії, які можуть бути досягнуті лише на міжнародному рівні.

Умови для залучення іноземних інвестицій виникають об'єктивно тоді, коли існує невідповідність потреби з наявністю фінансових та матеріальних ресурсів. У однієї сторони є потреба в інвестиціях, а в іншої - вільні кошти для інвестування.

З метою отримання прибутку прямі іноземні інвестиції здійснюються тоді, коли за кордоном є можливості отримати більші прибутки, ніж всередині країни (наприклад, завдяки нижчому рівню заробітної плати, меншим транспортним витратам, дешевшим земельним ділянкам, додатковим перевагам внаслідок заходів по заохоченню інвестицій, меншому оподаткуванню) або коли лише таким чином можна утримати теперішній стан прибутковості підприємства.

Прямі інвестиції здійснюються з метою забезпечення стабільності у випадку, коли йдеться про збереження ринку внаслідок зміни витрат на одиницю продукції чи змін на іноземних ринках. Зменшення ризику досягається також шляхом диверсифікації інвестиційної політики.

Зростання підприємства відіграє також не останню роль, так як прямі інвестиції здійснюються, як правило, великими підприємствами. Зокрема вони схильні до інвестицій за кордоном, коли на внутрішньому ринку панують умови олігополії. Реалізація стратегії зростання на олігополізованому внутрішньому ринку може легко призвести до руйнівної цінової конкуренції; певні обмеження може створювати і правове регулювання, тоді як за кордоном зростання підприємства може бути менш ризиковим [29].

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовільняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п'яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Сучасна фінансова теорія стверджує, що фірми діють у такий спосіб, щоб максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, що розподілений між його власниками. Якщо це твердження правильне, то пряме інвестування має сприяти досягненню великих обсягів продажу, частки ринку і/чи прибутку.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля.

Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути природно та унаслідок діяльності уряду країни.

Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар'єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу -- це також результат діяльності урядів країн на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм. Олігополістичні фірми отримують переваги у конкуренції через політику уряду і завдяки індивідуалізації своєї продукції, розширенню номенклатури продукції, отриманню патентів і авторських прав і т. п.

Ще одна теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Це теорія портфеля, яка полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою -- добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни [31].

При здійсненні аналізу прямого іноземного інвестування необхідно визначити недоліки інвестицій для закордонних інвесторів. Серед таких перешкод для іноземного інвестора слід виділити наступні: негативний міжнародний рейтинг країни; відсутність політичної відповідальності держави; немає стабільності в законодавстві; бюрократичний апарат з низьким рівнем доходів; відсутність ініціативи ухвалення рішення; тривалий термін розгляду документів для реєстрації спільних підприємств; низькі темпи приватизації. Також перешкодами є відсутність державних гарантій для іноземних інвестицій, що могли б захистити в суді; складна і дорога процедура одержання в'їзних віз і прикордонний контроль; труднощі при одержанні дозволу на трудову діяльність; податкова система, робота податкової інспекції (великі податки і збори; суб'єктивна інтерпретація діючих законів); нерозвинений внутрішній фінансовий ринок; недостатньо розвинені та дорогі послуги інфраструктури [41].

З огляду на виникнення вагомих додаткових витрат та перешкод при здійсненні компанією прямого іноземного інвестування її входження в іноземне господарське середовище можливе лише за умови існування переваг, які компенсують всі витрати. Тому будь-який аналіз прямого іноземного інвестування передбачає виявлення сприятливих умов, які змогли б компенсувати недоліки іноземного виробництва. Один із методик виявлення таких переваг запропонований американським ученим Д. Даннігом. Його модель стала широко відомою під назвою 'OLI-підхід'.

За Д. Даннінгом, для здійснення іноземного інвестування необхідні три умови:

1. специфічні конкурентні переваги (переваги власності) -- ownership specific advantages (О);

2. переваги розміщення -- location specific variables (L);

3. перевага інтерналізації -- internalization incentive advantages (I)

Перевага власності (ownership advantage) - те, що дає фірмі достатньо ринкової влади, щоб компенсувати втрати від закордонного виробництва.

Іноземний ринок повинен пропонувати перевагу місцезнаходження (location advantage). Така перевага означає, що виробництво в іноземній країні буде вигіднішим, ніж виробництво вдома та експорт.

Умова третя. ТНК повинні володіти перевагами від інтерналізації (internalization advantage). Ця умова є найбільш абстрактною з усіх трьох, її можна з'ясувати, розглядаючи альтернативи прямому інвестуванню.

Виконання перших двох умов ще не є достатнім для прийняття фірмою рішення про іноземне інвестування. Навіть якщо фірма має переваги від власного продукту чи виробничого процесу (перша умова), та за умови існування митних податків і транспортних витрат робить виробництво за кордоном більш прибутковим порівняно з експортом (друг умова), питання про заснування іноземних філій все одно остаточно не вирішено. Залишаються альтернативи: передача ліцензії іноземній фірмі на виготовлення товару чи на виробничий процес, яка дає змогу продати їй креслення і не розпочинати складний і недешевий процес створення іноземних потужностей. Рішення на користь вивезення капіталу у формі інвестицій приймається у тому разі, якщо фірма матиме переваги інтерналізації. Вони виявляються в тому, що продукт краще виробляється, а виробничий процес краще використовується всередині фірми, ніж іншими учасниками ринку. Таким чином, за Д. Даннінгом, переваги інтерналізації можуть розглядатися як достатня умова перенесення виробництва за кордон, яка може виникнути лише за наявності перших двох умов [38, с. 87-89].

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є формою реалізації транснаціональної діяльності фірми, а прийняття компанією рішення про пряме іноземне інвестування залежить від того, чи зможуть переваги інвестування компенсувати недоліки, що супроводжують перенесення виробництва за кордон.

Як ми вже з'ясували, метою і основною рисою прямих іноземних інвестицій, на відміну від портфельних, є вкладення в іноземні підприємства не лише для отримання прибутків, але й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств. А тому основними цілями прямого інвестування є забезпечення прибутку, стабільності та зростання.

1.2 Наслідки залучення прямих іноземних інвестицій, вплив на економіку країни та галузь

Проблема залучення іноземних інвестицій є предметом дослідження багатьох сучасних науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних. Більшість дослідників аналізують пряме інвестування з точки зору впливу його наслідків на економіку країни, в яку залучаються інвестиції. Такий підхід розглядався економістами різних країн світу: Даннінг Д., Коуз Р., Портер М., Рут Ф. Дослідження різноманітних аспектів впливу прямого іноземного інвестування знайшло відображення також у працях провідних українських вчених: Андрійчука В.Г., Видобори В. В., Краснікової Л.І., Подвисоцького Ю.А., Григоренко В.К., Гаврилюка О.В., Губського Б.В., Макогона Ю.В., Новицького В.Є., Пахомова Ю.М., Рогача О.І., Філіпенка А.С. [1,4,9, 38,48].

Серед цих праць найбільший інтерес викликають роботи Видобора В. В., Гуткевич С.А., Краснікова Л.І., Подвисоцький Ю.А., Григоренко В.К., в яких вони аналізують к позитивні, так і негативні наслідки від залучення прямих закордонних інвестицій.

Існуючі наукові розробки достатньою мірою висвітлюють різні аспекти прямого іноземного інвестування, особливості регулювання і проблематику іноземних інвестицій у країнах з різним рівнем розвитку. Таке дослідження провів Григоренко Володимир Кирилович у своїй праці «Конкурентоспроможність України у залученні прямих іноземних інвестицій з Європейського Союзу серед країн Центрально-східної Європи і країн Європейського Економічного Простору». В статті проаналізовано сучасни стан іноземної інвестиційної діяльності в економіці України в розрізі інтеграційних угрупувань, таких як ЄС і ЄЕП. Визначено конкурентні переваги України у залучені прямих іноземних інвестицій, а також розглянуто позитивні і негативні наслідки від їх залучення.

Світова практика засвідчує, що позитивними наслідками прямого іноземного інвестування, особливо для країн з перехідною економікою, є:

· підвищення продуктивності праці на підприємствах, контрольованих іноземними інвесторами;

· сприяння формуванню раціональної структури національної економіки;

· підвищення експортного потенціалу (нарощувалися обсяги експорту підприємств з іноземними інвестиціями);

· поліпшення технологічної структури експорту;

· збільшення обсягів науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок в сфері високих технологій;

· поширення аутсорсингу, котрий полягає у перенесенні фінансово-бухгалтерської діяльності ТНК за кордон;

· зростання рівня зайнятості;

· підвищення кваліфікації працівників (велика кількість іноземних ТНК створюють багатоступеневі системи тренінгів для співробітників) [6].

Також до переваг залучення іноземних інвестицій можна віднести ще декілька пунктів:

? прямі іноземні інвестиції не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню;

? у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

? імпорт прямих інвестицій стимулює конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та 20 підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

? прямі іноземні інвестиції забезпечують найбільш ефективну інтеграцію національної економіки у світову [34].

На сьогодні вже добре відомі позитивні наслідки прямого інвестування як для країн-донорів, так і для країн-реципієнтів. Це і відновлення на основі 'Плану Маршалла' економіки ФРН, здійснення технологічного прориву Тайванем та Південною Кореєю, пожвавлення умов економічного зростання постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Проте можливі ситуації, коли очікувані наслідки залучення прямих іноземних інвестицій не відбуваються. Тому не можна оминати увагою тих потенційних загроз, які можуть нести для певної території чи держави загалом прямі іноземні інвестиції.

Декілька досліджень, проведених західними економістами, підтверджують той факт, що за певних умов прямі іноземні інвестиції можуть сповільнювати економічний розвиток. Дослідження, проведене Дж. Менсінджером у 2003 році із застосуванням тесту причинно-наслідкового зв'язку Гранжа, виявило від'ємну залежність між прямими іноземними інвестиціями та економічним зростанням у восьми країнах Центральної та Східної Європи протягом 1994-2001 років. Негативний вплив прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток у даних країнах у 1994-2001 роках пояснюється характером іноземних інвестицій, який тоді переважав - переважну частину прямих іноземних інвестицій становили не інвестиції в нові підприємства (greenfield investments), а поглинання та приватизація місцевих підприємств іноземними інвесторами [54].

Детальніше цю проблему розглянули Краснікова Л.І. та Подвисоцький Ю.А. у своєму дослідженні «Позитивні та негативні аспекти впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток». В даній статті також розглянуто можливість негативного впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток, проаналізовано умови за яких прямі іноземні інвестиції можуть здійснювати негативний вплив на економіку приймаючої країни.

Додаткове залучення прямих іноземних інвестицій може також призводити до витіснення місцевих фірм з ринку. Однак, якщо залучення прямих іноземних інвестицій буде призводити до витіснення найкращих місцевих компаній, тоді середня продуктивність місцевих компаній погіршиться на ряду із погіршенням ситуації зайнятості на даному сегменті ринку.

Надходження прямих іноземних інвестицій зменшують стимули для інвестування місцевими компаніями через збільшення вартості капіталу, переманювання висококваліфікованих робітників. Зростання продуктивності, в тому числі і людського капіталу, як правило, супроводжується вивільненням робочої сили. Скорочення зайнятості на ряду із низькими темпами росту заробітних плат можуть призвести до загального скорочення попиту, і як наслідок, випуску продукції в даному регіоні або країні.

Отже, ними було виявлено п'ять основних можливих негативних наслідків впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток.

По-перше, прямі іноземні інвестиції не призводять до зростання валового нагромадження капіталу, якщо переважаючими формами інвестування є поглинання та поспішна й непрозора приватизація місцевих компаній, а не створення нових підприємств.

По-друге, надходження прямих іноземних інвестицій корелює із погіршенням дефіциту рахунку поточних операцій (через погіршення товарного балансу), якщо надходження коштів від поглинання місцевих компаній спрямовуються на імпорт споживчих товарів.

По-третє, в довгостроковому періоді, репатріація іноземним інвестором прибутків (у вигляді дивідендів чи шляхом застосування спеціальних схем) також впливає на погіршення рахунку поточних операцій.

По-четверте, надходження прямих іноземних інвестицій може корелювати із зростанням іноземного боргу, оскільки підприємства з іноземними інвестиціями мають кращі кредитні рейтинги й більше можливостей залучати іноземне боргове фінансування, особливо в умовах недостатнього розвитку місцевої фінансової системи.

По-п'яте, прямі іноземні інвестиції можуть не призводити до «ефектів перетікання» [24].

Здійснивши дослідження Гуткевич в своїй праці «Условия привлечения иностранных инвестиций в економику Украины» прийшов до висновку, що для залучення закордонних інвесторів в кожній країні обов'язковими є наступні заходи:

· ряд податкових пільг на прибуток; звільнення матеріалів від податків і мит, комплектуючих виробів, обладнання, що ввозяться для розвитку виробництва; облік при оподаткуванні курсових змін;

· введення п'ятирічної відстрочки для застосування положень нових російських законів, що погіршують умови діяльності іноземних інвесторів;

· звільнення від сплати митних зборів, податку на додану вартість при ввезенні товарів, які є внеском іноземного інвестора в статутний капітал протягом терміну його формування, звільнення від вивізного мита товарів власного виробництва;

· заміна податків, зборів та обов'язкових платежів розподілом виробничої продукції між інвестором і суб'єктами;

· визначення основ господарської діяльності вільних економічних зон і надання пільг в зонах експортного виробництва.

Важливою умовою залучення іноземних інвесторів є вирішення питання про власність на землю.

Отже, для створення сприятливого інвестиційного клімату, його стабілізації потрібен тривалий період часу, що буде сприяти розвитку міжнародного інвестиційного співробітництва, збільшення припливу інвестицій з-за кордону та їх ефективному використанню[10].

Ключовою у дослідженні Видобори В. В. «Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання» є гіпотеза стосовно того, що ефективний економічний розвиток досягається у країнах, здатних у зростаючих масштабах акумулювати і використовувати внутрішні та міжнародні інвестиційні ресурси із збалансованим співвідношенням іноземного інвестування. Національна економіка, яка має однобічну інвестиційну орієнтацію на зарубіжні джерела без зростаючої мотивації місцевих інвесторів, у стратегічному контексті втрачає конкурентоспроможність і умови безпечного розвитку [1].

Як бачимо, стимулювання прямих іноземних інвестицій все таки є одним із основних пріоритетів сучасної економічної політики. В умовах кризи, не враховуючи кредитів МВФ, пряме іноземне інвестування стає основним джерелом валютних та фінансових вливань. Однак необхідним є чітке розуміння шляхів, якими прямі іноземні інвестиції впливають на економічні процеси з тим, щоб правильно формувати економічну політику щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Що стосується банківської системи України, то важливим чинником удосконалення банківської системи України є розвиток ринку банківських інвестиційних продуктів, послуг і технологій. У цьому зв'язку є актуальним використання досвіду іноземних банків у вітчизняному фінансовому бізнесі. У перспективі вітчизняний ринок банківських інвестиційних послуг стане 'зоною підвищених інтересів зарубіжних банків і ТНК' [1, с. 127], які при нормалізації політичної і соціально-економічної ситуації у країні складуть серйозну конкуренцію українським банкам у роботі з вітчизняними підприємствами.

Останні дослідження та публікації щодо лібералізації доступу іноземного капіталу на внутрішній ринок саме банківських послуг свідчать про формування двох кардинально протилежних за поглядами таборів: прихильників і противників експансії закордонних банків. Причому сторони досить категоричні у своїх позиціях: одні схвально оцінюють перспективи збільшення іноземного капіталу в банківському секторі країни, інші виступають за жорстке обмеження присутності іноземного банківського капіталу в ній.

Нажаль, часто економічне обґрунтування висновків в цій дискусії залежить від інтересів сторін у вирішенні питання лібералізації доступу на національний фінансовий ринок [26, с. 27].

Опираючись на попередній аналіз, розглянемо потенційні переваги відкриття філій іноземних банків. До них належать: більш швидке та ефективне впровадження передових методів банківської діяльності; підвищення якості кредитного аналізу; зростання обсягу кредитних ресурсів та посилення стабільності їх джерел. Також сюди слід віднести розширення спектра якісних послуг, комплексний підхід до обслуговування різних клієнтів, надання поштовху розвитку конкуренції та прискорення процесу реформування банківського сектору; сприяння торгівлі та вступу до COT для країн ,що не є її членами; підвищення кваліфікаційного рівня банківських працівників.

Незважаючи на очевидні переваги, не слід ігнорувати також і потенційні ризики, які можуть виникнути у зв'язку з відкриттям філій іноземних банків. Одними з самих значних можливих негативних наслідків лібералізації доступу іноземного капіталу в банківський сектор фахівці вважають появу ненадійних банків та фінансову нестабільність [26].

Отже, найбільш небезпечними проблемами для банківської системи, для вітчизняної економіки та економічної безпеки держави загалом є наступні:

1. Діяльність філій іноземних банків може створювати додаткові ризики для банківської системи, серед основних слід виділити ризик банкрутства материнського банку, ризик спекулятивної діяльності, політичний.

2. Іноземні банки можуть нав'язувати модель деформованого розвитку, коли цілі іноземних банків не збігаються з соціально-економічними пріоритетами країни.

3. Можливий неконтрольований відтік капіталу з країни, погіршення конкурентоспроможності вітчизняних банків, ризик залежного розвитку [42, с. 83-98].

Наявність банків з іноземним капіталом благотворно впливає на розвиток фінансової системи, сприяє залученню іноземних інвестицій і розширенню ресурсної бази соціально-економічного розвитку.

Однак є досить серйозні фінансові й економічні ризики швидкого росту долі іноземного банківського капіталу, пов'язані з можливою втратою суверенітету в сфері грошово-кредитної політики, можливим посиленням нестабільності, несподіваними коливаннями ліквідності банків, спекулятивними змінами попиту та пропозиції на грошово-кредитному ринку, можливим відтоком фінансових ресурсів. Тому вирішення питання про форми і масштаби розширення присутності іноземного банківського капіталу на ринку банківських послуг повинне бути підпорядковане стратегічним цілям соціально-економічного розвитку, підвищення національної конкурентоздатності, економічної безпеки, зміцнення грошово-кредитної системи.

Оптимальний вибір у цій сфері вимагає чітких уявлень про переваги і витрати. Вибираючи національну стратегію залучення і функціонування іноземного банківського капіталу, необхідно враховувати закордонний досвід у цій сфері [8].

У світовій практиці є приклади як позитивного (передача новітніх технологій, створення робочих місць, розвиток експортного потенціалу країни), так і негативного (односторонній розвиток економіки, створення сировинних придатків для країн-інвесторів, інтенсивне використання робочої сили за низької оплати праці тощо) досвіду залучення іноземних інвестицій. За статистичними підрахунками, для стабільного економічного зростання частка іноземних інвестицій повинна становити 20-25% від валового внутрішнього продукту країни [17].

Отже, дослідження показали, що прихід іноземного капіталу у банківську сферу є більш вигідним для країни з вже високою часткою іноземного капіталу. Вплив на національну банківську систему є двоступеневим і має певний проміжний «поріг», за яким поява нових банків різко посилює ефект присутності іноземного банківського капіталу. Феномен «порогу» пояснюється тим, що в країнах із невисокою присутністю іноземного банківського капіталу іноземні банки не стільки конкурують з національними, скільки займаються обслуговуванням іноземних клієнтів.

1.3 Банківська система України, її привабливість для іноземних інвесторів

За даними компанії «Ернст енд Янг» на основі результатів «Огляду інвестиційної привабливості країн Європи за 2011 рік», протягом останніх 5 років український фінансовий сектор залучив найбільшу кількість інвестиційних проектів (13% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну). Фактично Україна посідає третє місце як країна для прямих іноземних інвестицій у фінансові послуги у Центральній та Східній Європі, після Росії та Польщі (які отримали 18% і 14% проектів відповідно) [20].

Банківська система України -- це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва[6, с. 19].

Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудова банківської системи:

· однорівнева банківська система;

· дворівнева банківська система

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України' відповідно до положень цього Закону. Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. В цілому банківська система України покликана забезпечити грошовий обіг країни [15].

Другий рівень банківської системи України представлений комерційними банками з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо. Основні функції комерційних банків: керування обертанням грошей; забезпечення платіжного механізму; акумуляція заощаджень; надання кредиту; фінансування зовнішньої торгівлі; довірчі операції; збереження цінностей; консультування та надання інформації. При цьому найважливішою функцією системи комерційних банків є керування обертанням грошей у країні[3, с. 29].

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

Глобалізація фінансових ринків - рух від конгломерату національних ринків до всесвітнього ринку - набуває сьогодні все більших масштабів. Концентрація капіталу і пошук шляхів його примноження та збереження від інфляції були основними факторами, які підштовхнули процеси розширення присутності банківських установ промислово розвинутих країн у країнах з перехідною економікою. Саме процеси глобалізації знаходять свій вияв у тенденції до прискорення лібералізації доступу на фінансові ринки, яка є обов'язковою умовою членства в багатьох міжнародних організаціях, в тому числі і СОТ [26, с. 27].

Пряме іноземне інвестування відбувається шляхом інвестицій материнської компанії у філії розташовані в одній або більше країнах. Пряма інвестиція є достатнім інструментом для того, щоб материнська компанія контролювала ключові управлінські рішення. Материнська компанія є резидентом країни експортера капіталу, а філія міститься на території країни імпортера капталу [17, с. 116].

На сьогодні іноземні банки можуть функціонувати або у вигляді представництв (територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності), або у вигляді дочірніх банків (банк, 50 % і більше акціонерного чи пайового капіталу якого належить материнському банку, який відповідає за зобов'язаннями дочірнього банку лише в межах свого внеску), або у вигляді банку з іноземними інвестиціями, які не перевищують 50 % [26, с. 27].

Як правило, на ранній стадії діяльність іноземних банків зводиться до обслуговування клієнтів із материнської країни. Потім основним мотиваційним фактором стає одержання ринкових переваг: потужні зарубіжні банки, пропонуючи складніші послуги, легко залучають кращих клієнтів, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків [17, с. 116].

Отже, основними мотивами входження іноземних банків на східно- та центральноєвропейські ринки були ринкові (захоплення нових ринків та отримання вищих прибутків) та регуляторні фактори. Ділова стратегія іноземних банків мала схожий характер у Чехії, Угорщині та Польщі. На ранній стадії входження їхня основна діяльність зводилася до обслуговування клієнтів з материнської країни (ознаки так званої захисної експансії). На той час ці цільові клієнти були більш платоспроможними, ніж навіть великі внутрішні компанії. Тобто іноземний капітал підтримував передусім діяльність іноземного бізнесу, розширюючи тим самим його присутність на території країни і створюючи умови для експорту з неї прибутків.

Пізніше основним мотиваційним фактором стало одержання ринкових переваг. У країнах Східної та Центральної Європи обсяг банківських послуг є набагато нижчим, ніж у розвинених економіках. Однією з типових ознак відкриття ринків є «зняття вершків»: потужні іноземні банки, продаючи більш складні послуги, легко залучають кращих клієнтів, що несуть найнижчі ризики, чим ускладнюють конкуренцію для решти банків. Наприкінці 1990-х спостерігалася переорієнтація іноземних банків на роздрібний ринок.

Ще одним мотивом, яким керуються іноземні банки в своїй експансії на східноєвропейські ринки, є прагнення вирости будь-якою ціною, щоб зберегти свою незалежність. Це стосується передусім середніх за розмірами західноєвропейських банків, котрим не вдається збільшити обсяг операцій в Західній Європі через конкуренцію та обмеженість вільних ресурсів. Втім, саме регіональна експансія робить середні західноєвропейські банки першочерговими об'єктами для поглинання з боку потужніших конкурентів, багато з яких хочуть бути присутніми на швидко зростаючих ринках Центральної Європи. Наявність в австрійського Bank Austria Creditastalt сильних позицій у цьому регіоні стала вирішальним аргументом на користь його поглинання німецькою групою HypoVereins Bank.

Зрештою, мотивом також може бути присутність заради самої присутності. Банки, що претендують на статус глобальних гравців, схильні «відзначатися» в багатьох країнах світу з тим, аби мати перевагу «всюдисущості» в зонах реальної інтенсивності свого бізнесу [5].

Слід відмітити, що банки-резиденти надають кредити під високі кредитні ставки та під заставу, що зумовлює значні витрати коштів і часу на оформлення потрібних документів. Тому багато підприємств надає перевагу кредитам банків-нерезидентів або банків із переважною часткою іноземного капіталу, які використовують сучасні методи кредитування.

Причиною активнішої співпраці вітчизняних виробників із банками-нерезидентами і банками з переважною часткою іноземного капіталу є гнучка політика, зручні умови відтермінування платежів, легкість укладення договорів, можливість отримати додаткові кредити. Сьогодні немає змоги протистояти процесам глобалізації у фінансовій сфері. Але можна й потрібно протистояти і протидіяти впливу негативних факторів, притаманних цим процесам на нинішньому етапі їх розвитку. Необхідно управляти процесами входження іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок, регулювати їхню діяльність у тих напрямах, які відповідають інтересам вітчизняної економіки, забезпечують стабільність функціонування вітчизняної банківської системи [17].

Привабливість банківського сектора України стабільно зростала до фінансової кризи 2008-2009 років, особливо після вступу нашої країни у світову організацію торгівлі, унаслідок чого був лібералізований доступ до ринку фінансових послуг та дозволено відкривати філії іноземних банків. Зростає привабливість і після фінансової кризи. Відновлюється кредитування, зростають вклади фізичних осіб.

У результаті світової фінансової кризи банківський сектор України зазнав значних втрат, але українські банки виявилися достатньо стійкими до зовнішніх і внутрішніх потрясінь (хоча деякі з них отримали допомогу з боку держави). Приймаючи до уваги середньострокові перспективи розвитку української економіки та її фінансової системи, українські банки є достатньо привабливими для інвестицій іноземних інвесторів.

Необхідно розглянути основні чинники, що приваблюють іноземні банки. Чинниками, які впливають на покращення інвестиційного клімату, є рівень розвитку продуктивних сил та інноваційної сфери в країні, це: стан і структура виробництва; рівень розвитку робочої сили; стан ринку інвестицій та інвестиційних товарів, фондового ринку; створення відповідної законодавчої та нормативної бази.

За умов економічної кризи важливе значення має державна підтримка інвестиційної сфери, а саме: створення відповідної законодавчої та нормативної бази, досягнення стабільності національної грошової одиниці, валютне регулювання, забезпечення привабливості об'єктів інвестування. Важливими чинниками формування інвестиційного клімату є стан фінансово-кредитної системи, діяльність фінансових посередників (інвестиційна діяльність банків та її рівень, рівень розвитку та функціонування парабанківської системи, інвестиційна політика НБУ), статус іноземного інвестора (режим іноземного інвестування, діяльність міжнародних фінансово-кредитних інститутів, наявність вільних економічних та офшорних зон), а також інвестиційна активність населення (відносини власності в державі, стан ринку нерухомості, виконання державної програми приватизації) [16, c. 13].

На третьому українському інвестиційному форумі «Політика процвітання», організованому російським Альфа-банком, учасники форуму визнали банківський сектор інвестиційно найпривабливішою галуззю.

Підвищена цікавість іноземних банків до України пояснюється бідністю українській громадян - населення багатших країн такої гострої потреби в кредитах не має. Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачуванно високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім важко залучати дешеві ресурси [51, c. 15].

Європейські банки в Україні приваблюють два фактори. По-перше, це недорозвиненість власного банківського сектору, що означає високий потенціал зростання, і, по-друге, сусідство з Євросоюзом. Необхідно зазначити, що головною стратегією західноєвропейських банків є вихід на ринки Східної Європи. Це пов'язано з тим, що на Заході надто жорстка конкуренція, а можливості зростання на внутрішньому ринку -вичерпані. При цьому, Україні приділяється менше уваги інвесторів, ніж таким маленьким за кількістю населення країнам, як Боснія, Сербія і Чорногорія. Це пов'язано з тим, що наше законодавче поле є більш ризиковим.

Ще одна причина інтересу західних банків до Східної Європи - у пріоритетності роздрібного бізнесу. Інтерес зумовлений сповільненням темпів зростання європейської економіки і звуженням маржі в корпоративному сегменті. Важливим э те, що головним джерелом пасивів європейці останнім часом вважають кошти населення, яке, на відміну від корпорацій, не може вкласти вільні гроші в інвестиційні проекти. При цьому перевага України перед іншими країнами регіону в тому, що інвестиційні фонди не є серйозним конкурентом банків у боротьбі за гроші громадян.

Особливості регіональної мережі філій та відділень банків з іноземним капіталом зумовлені економічною привабливістю регіонів - це Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса. Саме в цих регіонах виробляється близько двох третин ВВП і функціонують великі підприємства [35, c. 144].

Необхідно зауважити, що одним із чинників, що стимулюють іноземні банки до виходу на нові ринки, є їх намагання слідувати за власними клієнтами, що здійснюють бізнес за кордоном . Це вигідно й самим клієнтам, оскільки їм не доводиться змінювати банк, що потребує не стільки значних витрат, як створює тимчасові операційні незручності. Кредитні інститути, які йдуть за своїми клієнтами, на першому етапі повинні розуміти, що їх активність буде обмежена цими клієнтами. Такий підхід сповідують японські й корейські банки, причому внутрішнім ринком країни перебування вони майже не цікавляться, а з регіональними банками співпрацюють мало. Інші банки, такі, наприклад, як «АБН-Амро» і Дойчебанк, почали відкривати представництва в Україні не лише в інтересах обслуговування своїх найбільших глобальних клієнтів, а й для розширення своєї клієнтської бази за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств. Третя група транснаціональних банків, до якої можна віднести Сітібанк, «HSBC», мала на меті всебічну інтеграцію у внутрішній ринок 31банківських послуг країни перебування - як корпоративний, так і споживчий [51, c. 3].

Фінансовий сектор є привабливим для зовнішнього інвестора передусім вищими порівняно з європейськими країнами процентними ставками і значними темпами динаміки банківської діяльності. Частка іноземного капіталу в банківському секторі перевищує третину, проте, за східноєвропейськими критеріями, це характеризує ще ненасичений ринок: в Угорщині, Румунії, Словаччині та Болгарії іноземний капітал сконцентрував майже 100 % банківських активів [4]. Основною негативною ознакою інвестиційного клімату в економіці України іноземні інвестори вважають політичну нестабільність, непріоритетні напрями розвитку економічної політики, нестабільну законодавчу базу з питань іноземного інвестування, хоча загалом правова система повинна функціонувати стабільно, щоб надати можливість іноземним інвесторам діяти з гарантіями від можливих змін в законодавстві і з мінімальними витратами. Тому необхідне комплексне вирішення цієї проблеми за допомогою законодавчої бази (зокрема, ухвалення Закону України 'Про спеціальний режим валютного регулювання та оподаткування інвестиційних проектів, які здійснюються в пріоритетних галузях економіки України'), подолання перешкод, які існують на цей момент в державі, зокрема: відсутність стійкого валютного курсу, високий рівень інфляції, розвиток конкуренції, нерозвиненість банківського сектора та фондового ринку, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Для великих інвестиційних проектів необхідно запровадити систему страхування валютного ризику через укладання валютних форвардних контрактів, тобто через строге хеджування. Зважаючи на досвід іноземних держав і рівень розвитку економіки України, доцільно почати реформування діючого в країні механізму інвестування зі створенням недержавної структури. У вигляді такої структури для довгострокового і середньострокового кредитування інвестиційних проектів доцільно створити Український банк розвитку і реконструкції, в заснуванні якого взяли б участь Національний банк України і уповноважені на це урядом України державні організації, недержавні організації, іноземні банки. Такий банк може взяти на себе функції агента уряду України, який має повноваження на одержання під його гарантії кредитів міжнародних і приватних фінансових структур, а також зобов'язання забезпечення їх ефективного використання і своєчасного повернення [7].

Україна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення іноземних інвестицій, оскільки цьому сприяє величезний внутрішній ринок. Проте цьому перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, недостатнє інформаційне забезпечення, через що Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком [16, c. 12].

РОЗДІЛ 2

Особливості надходжень прямих іноземних інвестицій в банківську систему України

2.1 Ретроспективний аналіз формування банків з іноземним капіталом

Іноземні банки виходять на новий ринок шляхом створення відділення чи філії (Сітібанк, «Джей Пі Морган-Чейз», Дойче банк), або шляхом придбання місцевого банку («АБН-Амро», HSBC, Комерцбанк і банк «Сантандер») [33]. Обидва підходи мають ряд переваг та недоліків. Придбання контрольного пакета акцій місцевого банку потребує проведення його внутрішньої реорганізації. Це означає скорочення персоналу, пошук і відрядження до придбаної банківської установи кваліфікованих фахівців, а також переведення її на операційну модель іноземного банку-холдингу. Серед недоліків створення відділень чи філій на території іншої держави - необхідність мати більше часу та необхідність докладати більше зусиль до планування, оскільки іноземному банку бракуватиме досвіду роботи в умовах нового ринку.

Банк, як і будь-яка фірма, шукає для себе вигіднішого регуляторного режиму та ринків із меншою конкуренцією, ніж у своїй країні. Таким чином, банки входять на ненасичені, менш розвинуті та менш ефективні ринки для того, щоб реалізувати свої конкурентні переваги - якісніші послуги, більший розмір капіталу, досконаліше управління ризиками тощо [51, c. 4].

Банківська система України, на відміну від країн Центральної та Східної Європи і Прибалтики, для яких активний прихід іноземного капіталу в банківський сектор розпочався ще всередині 1990 р., на початковому етапі свого становлення і розвитку була малопривабливою для іноземного капіталу через наднизьку ефективність та надмірну концентрацію ризиків. Проте перші представництва іноземних банків в Україні, з'явились вже на початку 1990-х років. Активний прихід банків з іноземним капіталом відбувся у 1994 році - упродовж року в Україні розпочали свою діяльність 12 банків [33].

. У міру розвитку фінансового ринку, досягнення макроекономічної стабілізації та розгортання приватизаційних процесів, починаючи з 2004 р., спостерігається інтенсифікація інтеграційних процесів у банківському секторі України, яка характеризується двома суперечливими тенденціями: перша - це інтернаціоналізація національних банків, інтеграція їх у світову банківську систему, друга - прагнення зберегти незалежність, внутрішню цілісність та економічний потенціал вітчизняних банків для самостійного фінансування розвитку національної економіки. На сьогодні з певністю можна стверджувати, що українська банківська система вже значною мірою інтегрована у світовий фінансовий ринок.

Іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах з кожним роком зростає: у 2005 році на Україні відкрилися два представництва іноземних банків : BNP Paribas (Франція) і Дойчебанку (Німеччина), за 2006--2007 роки на український банківський ринок вийшли 12 нових серйозних іноземних контрагентів, серед яких 'UniCredit' (Італія), 'Reiffeisen' (Австрія), 'BNP Paribas' (Франція), 'Erste' (Австрія) і 'Swedbank' (Швеція), «Finansbank» (Турція), «Сатурн» (Росія). Щоправда, в Україні залишилося вже мало банків, привабливих для придбання. І тепер, коли більша частина великих українських банків куплена іноземними інвесторами, на черзі - банки середнього розміру [33].

Наприклад, у 2007 році на вітчизняний ринок вийшов 'Банк Грузії', який за 150 млн. дол. придбав 94,42 % акцій 'Універсального банку розвитку й партнерства'. Тут сприятливим для іноземців став основний недолік українського банківського сектора - фрагментарність і роздробленість. Зі 170 фінансових установ (що, за світовими критеріями чимало) близько 20 % - справді великі, ще стільки ж перебувають у стадії ліквідації, інші - середні та дрібні банки з капіталом доволі низької якості. За даними Національного банку України, на початку 2008 року частка іноземного капіталу становила 35 % сукупного статутного капіталу українських банків (у 2007 р. - 27 %); з них 13% - зі 100 % складом іноземного капіталу [4, с. 82].

У 2007 році за кількістю проданих українських банків та отриманих за них коштів було досягнуто рекордного рівня - продано 15 фінансових установ. Найбільшими угодами 2007 року став продаж двох банків групи 'ТАС' шведському 'Swedbank' за 735 млн. дол. і банку 'Форум' німецькому 'Commerzbank' за 600 млн. дол. Уже в 2008 році було завершено угоду з продажу 'Укрсоцбанку' італійському 'UniCreditGroup' за 1,525 млрд. євро. Крім того, група 'Intesa Sanpaolo' (Іспанія), що раніше намагалася купити “Укрсоцбанк”, придбала в лютому 2008 р. “Правекс-Банк” за 750 млн. дол. [4, с. 81].

На початок 2007 року в Україні діяло 35 банків з іноземним капіталом, у тому числі 13 - зі стовідсотковим іноземним капіталом. За січень - травень 2008 року їх кількість зросла відповідно до 40 і 18. Серед них - здебільшого банки з австрійським, російським, французьким, голландським, американським, турецьким, угорським, німецьким, шведським, британським капіталом. [33].

За кількістю проданих українських банків і отриманих за них коштів було досягнуто рекордного рівня - продано 15 фінансових установ. Найбільшими угодами 2007 року став продаж двох банків групи 'ТАС' шведському'Swedbank' за 735 млн дол. і банку 'Форум' німецькому 'Commerzbank' за 600 млн дол. Уже в 2008 році було завершено угоду з продажу 'Укрсоцбанку' італійському 'UniCredit Group' за 1,525 млрд євро. Крім цього, група 'Intesa Sanpaolo' (Іспанія), що раніше намагалася купити 'Укрсоцбанк', придбала в лютому 2008-го 'Правекс-Банк' за 750 млн дол. [4, с.82].

За даними Національного банку України станом на 01.05.2011 року кількість діючих банків в Україні 177, серед них з іноземним капіталом 54 банки, у тому числі зі 100% іноземним капіталом - 20 банків. Іноземний капітал у статутному капіталі банків України складає практично 40% [33]. Тобто нині в Україні кожен третій банк - з іноземним капіталом, кожен дев'ятий - зі стовідсотковим іноземним капіталом (Додаток А).

Зараз на вітчизняному ринку присутні майже всі великі європейські фінансові групи. Свій інтерес до України активізували угорський ОТР Bank (придбавши Райффайзенбанк-Україна), французький BNP Paribas (Укрсиббанк), шведський SEB (банк «Ажіо»), голландський TBIF Financial Services Group NV (ВАБанк), російські «Ренесанс-капітал» (банк «Лідер»), Банк Москви, Банк НРБ і Внешторгбанк (відкрили дочірні банки, а ВТБ до того купив банк «Мрія»), італійський Bank Intesa («Pravex-Bank»). Практичний інтерес до вітчизняних банків виявили також австрійський Еrste Bank (банк «Престиж»), чеська PPF Group (Агробанк, Приватінвестбанк), грецький EFG Eurobank Ergasias («Універсальний»), «Руский стандарт» (АІС-банк). Французька фінансова група Credit Agricole, яка вже володіє Каліон банком Україна, придбала Індекс-банк [51, c. 15].

Як ми бачимо, іноземні інвестори інвестують у банківський сектор України досить значний капітал. Хоча й її рейтинг зменшився, та водночас відзначено і наявність вигідних умов для припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; це підтверджується експертами ООН, які віднесли Україну до двадцятки найпривабливіших країн для прямих іноземних інвестицій.

Особливістю присутності іноземного капіталу у банківському секторі України є те, що він може бути представлений частково та повністю.

Стосовно реальних змін, які вже відбулися під впливом іноземного капіталу, слід зазначити, що прихід іноземного капіталу в банківський сектор призвів до перерозподілу ринку міжбанківського кредитування. Оскільки іноземні інвестори дотримуються консервативнішої політики у відкритті лімітів на міжбанківське кредитування, відбувається їх зниження для деяких банків, встановлюються великі розміри мінімальних лотів за міжбанківським кредитом, що суттєво обмежує коло потенційних позичальників і підвищує якісні вимоги до них. На думку експертів, експансія іноземних банків призведе до подальшого розшарування ринку міжбанківського кредитування. Очікується, що близько 90% ринку міжбанківського кредитування буде сконцентровано в 20-23 найбільших фінансових установах. А дрібні банки можуть виявитися відрізаними від кредитів великих фінансових установ і підтримки НБУ [23].

Крім того, відбулися зміни структури активних операцій за рахунок того, що іноземні банки орієнтуються в основному на рітейл (тобто роздрібні послуги) і, як наслідок, сфера кредитування зміщується від виробника до покупця. А також слід зазначити, що іноземці контролюють більш ніж 65% іпотеки.

Вітчизняна фінансова система розраховувала на істотне здешевлення кредитних ресурсів у результаті припливу засобів материнських іноземних банків. Проте досі цього не сталося. Справа в тому, що вартість кредитних коштів у країні багато в чому залежить від рівня інфляції, який не дає можливості знизити ставки за депозитами, а отже, і за кредитами [23].

Слід зауважити, що український банківський сектор розвивається за прикладом країн Східної Європи, де зараз майже усі банки - з іноземним капіталом. Приплив іноземних інвестицій триватиме, й надалі можливе зростання частки іноземного капіталу до 100 %. Це, у свою чергу, допоможе розвинутися банківському сектору в умовах глобалізації фінансових ринків Європи та світу [50].

Протягом 2011-2012 років у групі іноземних фінансових установ спостерігається розчарування в українському ринку. Кілька іноземних банківських груп покинули вітчизняний ринок, продавши бізнес, інші згортають співпрацю з населенням, зосередившись на корпоративному бізнесі.

Першими прикладами були російський 'Ренесанс-капітал', грузинський 'БГ банку', чеський Home Credit Bank, ізраїльського VAB bank, які 2011 року були продані українським інвесторам. Колишні іноземні власники заявили про зміну корпоративних стратегій своїх холдингів, до сфери інтересів яких український ринок входити перестав. Іноземці вийшли з України і сконцентрувалися на перспективніших, з їх точки зору, регіонах. Покинуті банки не припинили свого існування, лише були перейменовані.

Іншим прикладом є банк зі шведським капіталом - Сведбанк, який закриває роздрібну мережу і зупиняє роботу з фізичними особами. Таким чином, банківська структура на основі колишніх Таскомерцбанку і Тасінвестбанку позбувається рітейлового бізнесу, заради якого шведи і прийшли в Україну. Також SEB продав роздрібну мережу відділень в Україні групі 'Євробанк'.

Австрійська група Volksbank для покращення фінансових показників продала майже всі закордонні активи, в тому числі український Фольксбанк, російському Сбербанку.

Незважаючи на оптимізацію бізнес-процесів французькі та німецькі банки в Україні залишаються в роздрібному бізнесі і планує нарощувати кількість клієнтів-фізичних осіб.

На відміну від західних колег, банки Росії розширюють сфери свого впливу на українському банківському ринку. За 2005-2012 роки частка їх активів у секторі зросла з 1,5% до 12%.

Вихід західних інвесторів з українського банківського ринку насправді легко пояснити. Головною причиною розчарування європейців у роздрібному банківському бізнесі, швидше за все, була втрата ключових мотивів іноземної експансії у 2000-х роках - високої маржі та перспектив розширення ринку [22].

2.2 Антикризові програми стабілізації діяльності іноземних банків

Глобальна світова економічна криза позначилася на усіх галузях народного господарства України, крім промисловості, відповідно вона вплинула і на банківський сектор економіки, з яким тісно співпрацювали інші галузі. Економічна криза в країні спровокувала фінансову кризу в економіці, а саме інвестиційну кризу в Україні, яка потребує залучення фінансово-кредитних ресурсів як за відомими методами, так і альтернативними шляхами. Світова так і вітчизняна економіка завжди вимагала значного обсягу інвестицій, проблема інвестування, а також їх джерел є дуже актуальною проблемою. Фінансово-кредитна система базується на фінансових ресурсах банківського сектору. Фінансування інвестицій у вітчизняну економіку є потенційно привабливим для банківської системи, хоч і супроводжується значними ризиками.

При економічній кризі в банківській системі найбільш поширені такі види ризиків: кредитний ризик - масове неповернення великої кількості кредитів клієнтами більшості банків, які пов'язанні з іншим видом ризику - валютним ризиком (коливання курсів валют - зростання курсів валют та банківських металів); операційно-технологічний ризик, ризик репутації - як приклад - масове зняття коштів клієнтами 'Промінвестбанку', а також закриття рахунків і вилучення коштів; юридичний та інвестиційний ризик - припинення дії інвестиційних проектів тощо. Усі ці ризики та фінансово-економічна криза в країні призвели до того, що клієнти банків перестали їм довіряти, і, як наслідок всього цього - зменшилась маса готівкових коштів в банках. З цього ми можемо зробити такі висновки: чим стабільніший банк, тим більше клієнтів та менша ймовірність ризику, тобто кількість клієнтів пропорційна ймовірності ризиків банку [50].

Отже, виходячи з цього, ми провели ряд розрахунків для порівняння динаміки фінансових показників іноземних, державних та вітчизняних банків під час кризи (з 1.10.2008 по 1.10 2009), щоб прослідкувати за реакцією кожної групи банків на кризові явища. Для аналізу взяли 50 банків України, які є найбільшими за обсягами активів.

Під час фінансової кризи у п'яти вітчизняних банків з топ-50 була введена тимчасова адміністрація НБУ, на відміну від іноземних банків, серед яких жоден не мав аналогічних проблем. Більш того, на український ринок вийшли нові іноземні інвестори: російський Внєшекономбанк та німецький Дойче банк. А частина акцій Мегабанку була продана Європейському банку реконструкції та розвитку та німецькому банку KFW [23].

Рис 2.1. Зміна обсягів власного капіталу банків під час кризи

З малюнку 2.1. видно, що іноземні банки ефективніше за вітчизняні відреагували на заклики НБУ щодо підвищення рівня капіталізації, збільшивши протягом кризи обсяг власного капіталу своїх філій в Україні на 35%, в той час як власний капітал вітчизняних банків зріс лише на 6% [33]. Це свідчить про те, що приватні вітчизняні банки виявилися менш стійкими до кризових явищ порівняно з іноземними, оскільки були позбавлені зовнішньої підтримки .

При цьому зростання власного капіталу вітчизняних установ було б ще меншим, якби не рекапіталізація Укргазбанку, Родовід банку та банку 'Київ' за рахунок коштів уряду [21].

Як бачимо відпливу іноземного капіталу не відбулося, а підтримка материнськими структура дочірніх банків лише позволила наростити клієнтську базу навіть у несприятливий період кризи.

Незважаючи на масовий відтік вкладів у першому кварталі 2009 року за всіма групами банків, в іноземних та державних установах в обсягах депозитів населення прослідковувалось зростання, що за визначений період в 12 місяців склало 13% - в іноземних та 12% відповідно в державних банках ( рис. 2.2.).

Рис 2.2. Зміна обсягів банківських депозитів фізичних осіб під час кризи

Відтік депозитів з вітчизняних банків можна пояснити втратою населенням довіри до банків з українськими приватними власниками, що обумовлено нижчою фінансовою прозорістю, більшими затримками у виплаті депозитів та відсотків, а також випадками кредитування дочірніх компаній в галузі промисловості та будівництва, які стали неплатоспроможними в умовах кризи.

З графіка видно, що після зростання в останніх кварталах 2008 року обсягів банківських депозитів, в перших кварталах 2009 року спостерігається їх зниження навіть в банках з іноземним капіталом, і лише у третьому кварталі ми бачимо невелике збільшення вкладів фізичних осіб. У вітчизняних установах розмір депозитних портфелів зменшувався протягом усього періоду, що свідчить про вищу чутливість українських банків до фінансової кризи, оскільки вони залежать від коштів, пов'язаних експортоорієнтованих фінансово-промислових груп, та нижчу довіри з боку інших корпоративних клієнтів [21].

Що стосується депозитів юридичних осіб, тут лідером є група державних банків, які за дванадцять місяців збільшили обсяг залучених вкладів юридичних осіб на 80%, що пояснюється обслуговуванням антикризових програм уряду та примусовим переведенням депозитів з балансів проблемних банків (рис. 2.3.).

Рис 2.3. Зміна обсягів банківських депозитів юридичних осіб під час кризи

Щодо обсягів кредитування населення (рис 2.4.), можна зробити наступний висновок: без присутності іноземних банків спад обсягів кредитування населення міг би бути набагато більшим. Слід зауважити, що темпи приросту виданих позик в іноземних установах на 1 жовтня 2009 року залишаються, ніж у вітчизняних банках.

Рис.2.4. Зміна обсягів кредитування фізичних осіб під час кризи

З малюнку видно, що все-таки дочірні банки іноземних установ займають найбільшу частку за сумою виданих кредитів населенню, на відміну від вітчизняних, особливо державних банків, які відіграють незначну роль у секторі надання позик населенню.

Зауважимо, що приріст позик за дванадцять місяців в іноземних банків пояснюється суттєвим зростанням наприкінці 2008 року, а протягом 2009 року відбувалося постійне зниження абсолютних обсягів позик, кредитні продукти банку, особливо іпотека, ліквідовувалися, вимоги до позичальників ускладнювалися. Аналогічні процеси відбувалися на ринку корпоративних кредитів.

Іноземні банки понесли значні втрати внаслідок поповнення резервів на активні операції, і тому підвищили кредитні ставки для позичальників, ввели додаткові комісії та мінімальні суми початкових внесків. Внаслідок зростання частки проблемних кредитів, відновлення кредитування можливе лише в довгостроковій перспективі [21].

Проте, як ми бачимо, відтоку іноземного капіталу в банківській сфері не відбулось, а навіть навпаки закордонні дочірні банки продемонстрували свій інтерес до українського банківського сектору. Дочірні установи сприяють збереженню ділової активності у сфері залучення вкладів та надання позик. Що не можемо сказати про вітчизняні приватні банки. Банківська криза спричинила серйозні проблеми групі цих банків, призвела до поступового згортання їх ділової активності через масовий відтік клієнтів та відсутність додаткових джерел ресурсів для компенсації резервів за проблемними кредитами, виданими в період росту. На відміну від вітчизняних банків, які були вимушені оголошувати технічні дефолти перед іноземними кредиторами і вести переговори про реструктуризацію боргу, або ж погоджуватись на введення тимчасової адміністрації, націоналізацію чи ліквідацію, іноземні банки покривали фінансовий дефіцит не лише за рахунок суттєвих вливань з боку акціонерів та міжнародних фінансових організацій, але й упроваджуючи низку антикризових заходів, які передбачали жорстку управлінську реструктуризацію, скорочення витрат на маркетингові потреби, рекламу, персонал та інші адміністративні функції [23].

Іноземні банки провели скорочення багатьох територіальних відділень, мереж банкоматів і платіжних терміналів. Так, упродовж 2009 року УкрСиббанк закрив 174 відділення (18,7 % мережі), Промінвестбанк - 272 (31,2 %), Райффайзен Банк Аваль - 100 (8,6 %), Правекс-Банк - 52 (8,7 %), Укрсоцбанк - 26 (5,5 %). Однак системні банки вітчизняного походження були вимушені провести скорочення територіальної мережі значно більших масштабів [2] (додаток Б).

Скорочення витрат іноземних банків протягом кризи відбувалось і за рахунок мінімізації фонду заробітної плати. Іноземні банки масово знімали премії та надбавки, прив'язували розмір заробітних плат до фіксованого валютного курсу, що був нижчим за ринковий. Іноземні банки скорочували персонал (в основному за рахунок відділів споживчого кредитування та молодших співробітників бек-офісів). Протягом 2009 року кількість працівників Укрсоцбанку скоротилася на 500 осіб, Сведбанку - 478, Промінвестбанку - 2 800 [21].

Також під час кризи банки з іноземним капіталом використовували різні форми реструктуризиції, в залежності від цілей, які вони мали на меті.

1) Корпоративна реструктуризація (реорганізація), до видів якої належать злиття, приєднання, поділ, виділення та перетворення. Здійснювалась шведськими банками в Україні з метою консолідації активів кількох дочірніх фінансових інститутів у рамках єдиної материнської групи. Протягом 2009 року відбулось приєднання дочірніх банків Сведбанк Інвест та Факторіал-банку до банків Сведбанк та СЕБ, що призвело до зменшення кількості банків з іноземним капіталом за статистикою НБУ з 53 до 51 [33]. Дану консолідацію активів власники пояснили необхідністю усунення дублювання функцій підрозділами та впровадження єдиних корпоративних стандартів у банках, які перед поглинанням однією іноземною фінансовою групою були окремими юридичними особами.

2) Реструктуризація бізнес-процесів іноземних банків. Відбувалась у формі створення нових відділів по роботі з проблемною заборгованістю, впровадження більш централізованої моделі прийняття кредитних рішень, закриття збиткових точок продаж. ІНГ Банк Україна відмовився від планів розвитку роздрібного бізнесу і згорнув свою діяльність у сфері рітейлу. Більшість іноземних банків припинили видачу нових іпотечних кредитів. Ряд банків з іноземним капіталом проводили централізацію управління шляхом надання раніше відокремленим територіальним підрозділам статусу безбалансових відділень. Дана тенденція, започаткована іноземними банками, може призвести до втрати розуміння банками кредитних потреб споживачів та специфіки регіонів, однак стимулюватиме економію адміністративних витрат та усунення моральних ризиків [21].

3) Реструктуризація активів. Іноземні банки з високим рівнем проблемної заборгованості нерідко продавали портфелі «поганих кредитів» колекторським компаніям (Сведбанк, Унікредит Банк). Хоча дисконтні ставки колекторів були досить високими, іноземні дочірні банки, на відміну від вітчизняних, отримували можливість покращити фінансовий стан, зменшивши відрахування у резерви і покриваючи втрати від продажу частини портфелю капітальними вливаннями материнських структур. Маючи на меті мінімізацію кредитних ризиків, іноземні банки застосовували цілеспрямоване підвищення відсоткових ставок, мінімального авансу, розміру регулярних та одноразових комісійних платежів, та посилення вимог до фінансового стану позичальників. Такого роду обмеження при видачі нових кредитів сприяли покращенню якості нових кредитних портфелів і стримувало ріст відрахувань у резерви за кредитною заборгованістю [21].

Таблиця 2.1. Динаміка депозитів населенню ТОП-50 банків за обсягом активів

У результаті ефективного впровадження комплексу антикризових заходів та отримання підтримки з боку материнських структур і міжнародних фінансових організацій, іноземні банки зуміли зупинити спад обсягу депозитних вкладів, який позбавляє банківську систему України внутрішньої ресурсної бази. Відновлення довіри вкладників до іноземних банків підтверджується статистичними даними за 2009 рік, які демонструють відтік депозитів з приватних вітчизняних банків і зростання портфелю вкладів в іноземних та державних банків (див. табл. 2.1.).

Слід також зауважити, що кілька іноземних інвесторів, яким належали банки з низьким обсягом активів, прийняли рішення щодо виходу з українського ринку банківських послуг. Так, 24 жовтня 2008 року банк “Гіпо Алім” (Ізраїль) розірвав підписану роком раніше угоду про поглинання Укрінбанку з огляду на непередбачувані економічні події у глобальному фінансовому секторі та заборону центрального банку Ізраїлю на входження у банківську систему України, що опинилась у кризовому стані [53]. У 2009 році Хоумкредит груп (Нідерланди), якій належали три юридичні особи на вітчизняному кредитному і фінансовому ринку, ліквідувала фінансову компанію “Хоумкредит Фінанс”, а також продала свою частку в збитковому банку “Приватінвест” за 74 млн грн, сконцентрувавшись на розвитку другого дочірнього банку Хоумкредит (Україна) [52].

Незважаючи на перелічені випадки, вивід іноземного капіталу з банківської системи України був незначним у порівнянні з припливом фінансових ресурсів з-за кордону на підтримку нових та існуючих банків, а діяльність іноземних установ загалом допомогла стабілізувати ринок і пришвидшити його відновлення.

Проте не слід забувати, що підвищення ролі іноземного банківського капіталу протягом фінансової кризи може створювати нові ризики, пов'язані з посиленням загрози економічному суверенітету країни. Відчувається необхідність регуляторної політики для ефективного вирішення даного питання.

2.3 Фінансовий аналіз діяльності іноземних банків

На початок 2012 року в країні функціонувало 176 банків зі 198 зареєстрованих), у тому числі 53 банки з іноземним капіталом (22% - зі 100% іноземним капіталом). Згідно з даними НБУ, частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі банківської системи за рік несуттєво збільшилася і становить 41,9% [33].

Якщо проаналізувати дані за останні 6 років (рис. 2,5; 2,6), можна побачити, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків зросла на 30,8%, що не може не позначитися на діяльності вітчизняних банків.

Рис. 2.5. Банки з іноземним капіталом

Рис. 2.6. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків

Приходу іноземців на український ринок банківських послуг сприяють непередбачувано високі темпи зростання попиту на банківські послуги, низька конкуренція, слабкість національних банків, високі темпи інфляції, внаслідок чого останнім часом важко залучати дешеві ресурси.

На даний момент в Україні діє багато банків з іноземним капіталом які входять у великі міжнародні фінансові групи, серед них найрейтинговіші такі (див. табл. 2.2.).

Таблиця 2.2. Міжнародні фінансові групи в Україні

Методика ретроспективного аналізу передбачала відбір 50-ти найбільших і великих банків України за станом на 01.01.2012 р., які володіють 90% активів усієї банківської системи України. А тому ця вибірка є репрезентативною і відображає реальний стан банківської системи у всій сукупності банків. Умовно виділивши три групи банків - іноземні, державні та вітчизняні з приватними власниками - ми провели відповідні розрахунки, щоб порівняти динаміку фінансових показників за 10 років. Оскільки частка іноземних банків у активах постійно зростає, особливості фінансового стану іноземних банків виразніше відображаються на вітчизняній банківській системі в цілому, визначаючи загальносистемні параметри ефективності, ліквідності, капіталізації, якості активів тощо.

В нашому аналізі ми також врахували різнорідність групи іноземних банків також, оскільки ми провели додатковий аналіз за підгрупами поглинутих банків та іноземних банків, створених з нуля.

Отже, ми виявили, що причиною росту части іноземного капіталу є наявність в банківській системі України псевдо - та квазі-іноземних банків. Псевдо-іноземними банками є ті банки, в яких номінально є іноземні власники, а фактично - вітчизняні. До таких банків в Україні належать: Приватбанк ( Кіпр - 30% ), Надра ( Австрія - 90% ), Кредит-Дніпро ( Кіпр - 100% ), Київська русь ( Кіпр - 40% ), Експобанк ( Кіпр - 34% ). Як показали результати аналізу, середньозважені показники псевдо-іноземних банків мають більше спільного з вітчизняними, ніж з іноземними банками. Тому в майбутніх дослідженнях для вищої точності слід виключати цю підгрупу з вибірки іноземних банків [18].

До квазі-іноземних банків належать ті банки, що включають міноритарну участю іноземного капіталу. Прикладами такого типу банків в

Україні є Дельта Банк ( Cagill - 30% ); Мегабанк ( ЄБРР+KfW - 30% ); Індустралбанк ( фізична особа, громадянин Австрії - 11,1% ), тощо [НБУ].

Рис. 2.7. Частка різних форм банків в банківській системі України

Як можемо зауважити з графіка, станом на 01 січня 2012 року досить значна частка в банківській системі України належить таки банкам з іноземним капіталом, псевдо- та квазі-іноземні банки займають практично 25 % серед усіх банків в Україні.

В нашому дослідженні ми обчислили коефіцієнти для кожного банку окремо, підсумувавши отримані результати в рамках виділених аналітичних груп та підгруп. Порівняльний аналіз фінансового стану іноземних банків різних типів із вітчизняними приватними та державними банками полягає в обчисленні низки коефіцієнтів на основі даних бухгалтерської звітності та виявленні відмінностей між виділеними групами банків та підгрупами іноземних банків.

Очікувалося, що після приходу іноземних інвесторів підвищиться ефективність вітчизняної банківської системи, чому сприятиме прогнозована оптимізація витрат, нижча вартість залучення капіталу, впровадження передових систем ризик менеджменту, адекватніше ведення бухгалтерської звітності. Однак аналіз динаміки агрегованих показників рентабельності показав, що під час початкової експансії 2005-2008 рр. середньозважена рентабельність активів (ROA) та капіталу (ROE) іноземних банків зазвичай була нижчою порівняно з показниками вітчизняних (див. рис. 2.8.). Це можна пояснити вищими витратами іноземних банків на розширення територіальної мережі та післяпродажну реструктуризацію. Ймовірним є і те, що низькі показники рентабельності іноземних банків, які діють в Україні, пов'язані з «оптимізацією» оподаткування шляхом завищення даних про структуру активів. Показник концентрації капіталу (відношення власного капіталу до чистих активів) є спрощеним варіантом коефіцієнта адекватності, оскільки активи не зважуються за ступенем ризику. Протягом 2004-2010 рр. коефіцієнт концентрації капіталу 50 найбільших банків України стабільно залишався в діапазоні 10-13%, причому вітчизняні банки демонстрували дещо вищу капіталізацію порівняно з іноземними. Однак різниця в середньозважених значеннях коефіцієнта концентрації між іноземними й вітчизняними банками є незначною. Причиною стабільності індикаторів капіталізації є те, що коефіцієнт адекватності капіталу жорстко регулюється Національним банком України, оскільки він є базовим індикатором фінансової стійкості банку згідно з Базельськими рекомендаціями. Крім того, після поповнення статутного капіталу іноземні банки зазвичай нарощували кредитну активність чи компенсували попередні списання коштів у резерви за кредитними ризиками. Це усунуло вплив абсолютного зростання капіталу на значення коефіцієнта адекватності капіталу іноземних банків. Результати дослідження капіталізації також засвідчили, що псевдоіноземні банки не змогли швидко поповнити капітал під час кризи, адже були позбавлені доступу до зовнішніх фінансових ресурсів[18].

Рис. 2.8. Рентабельність активів банків України

Суттєвим фактором, що впливає як на адекватність капіталу, так і на ефективність банків, є якість портфеля активів. Під час кризового періоду в більшості дочірніх банків в Україні було зафіксовано найвищий рівень простроченої заборгованості серед країн Центрально-Східної Європи. Так, за міжнародними стандартами фінансової звітності загальний показник проблемних кредитів групи Райффайзен становив 6.5%, тоді як дочірніх банків цієї групи в Україні - 23.6%; Ерсте груп - відповідно 4.1% і 14.2%; ОТП груп - 7.9% і 22.3%. Протягом кризового 2009 року відрахування в резерви на покриття проблемної заборгованості становили понад 40% витрат і призводили до збитковості двох третин іноземних банків в Україні. Унаслідок погіршення якості кредитних портфелів протягом 2009 року резерви під кредитні ризики в досліджуваній групі іноземних банків зросли з 21.2 до 56.7 млрд. грн., вітчизняних недержавних - з 14.4 до 34.2 млрд. грн., вітчизняних державних - з 2.1 до 7.1 млрд. грн. Відношення витрат на формування резервів до валових доходів банківської системи України збільшилося з 31% у 2008 році до 95% у 2009 році. Водночас якість активів спеціально завищувалась банками з метою мінімізації відрахувань до резервів. За підсумками 2010 року рівень збитковості банків знизився, однак частка проблемних кредитів продовжувала зростати [30].

Варто зазначити, що іноземні банки, створені з нуля, та псевдо-іноземні банки менш захищені від кредитних ризиків, що особливо чітко проявилося під час кризи. Однак причини можуть бути різними. Банки, створені з нуля, менш активні в сегменті роздрібних позик. Псевдо-іноземні - меншою мірою залучені до класичного кредитування та не мають достатнього обсягу ресурсів для формування резервів[18].

Рис. 2.9. Ліквідність банків України, %

Ще одним фактором нашого фінансового аналізу є показник ліквідності. Як свідчать результати дослідження, ліквідність іноземних банків у період експансії та економічного зростання була дещо нижчою за середню по вибірці (див. рис.2.9.). Утім, під час кризи частка ліквідних активів у залучених коштах підвищилася зокрема й за рахунок іноземних банків, які продемонстрували здатність у разі необхідності швидко відновлювати ліквідну базу [18]. На відміну від іноземних, вітчизняні банки протягом кризи зазнали великих труднощів із ліквідністю внаслідок непередбаченого відпливу депозитів, частково зупиненого дією мораторію на дострокове зняття вкладів. Ліквідні позиції вітчизняних банків зазнали тиску внаслідок необхідності повернення значних сум за зовнішньою заборгованістю за синдикованими кредитами та єврооблігаціями. Протягом 2010-го - початку 2011 року рівень ліквідності обох груп банків знову суттєво підвищився внаслідок невизначеності на ринку кредитування.

В умовах економічного спаду проявилися відмінності між коефіцієнтами ліквідності різних підгруп іноземних банків. У 2009-2010 рр. банки, створені з нуля, мали значно вищу частку грошових коштів (30%) порівняно з поглинутими (20%), оскільки були менш чутливими до банківської кризи внаслідок незначної участі у депозитному ринку, здійснювали менш ризикові види діяльності, спеціалізуючись на комісійних, а не процентних доходах.

Істотним наслідком експансії іноземного капіталу в банківську систему України стали структурні зміни, пов'язані з фондуванням банківських установ.

Поява іноземних банків сприяла диверсифікації та стабілізації джерел формування ресурсів завдяки отриманню «материнських кредитів». У результаті частка коштів інших банків у структурі ресурсів іноземних банків становить близько 50%, що у півтора раза більше, ніж вітчизняних [33].

Фактор зовнішньої підтримки іноземних дочірніх банків на території України став джерелом фінансової стабілізації системи з точки зору ефективності, ліквідності й адекватності капіталу в період кризи. Збільшення частки конкурентоспроможних банків мав важливий системний ефект. Водночас зовнішня підтримка іноземних банків призвела до зростання зовнішньої заборгованості банківської системи України та появи специфічних ризиків.

1. Ризик дефолту вітчизняних банків за зовнішніми зобов'язаннями найбільше загострився в 2009 році, коли іноземні інвестори були змушені погодитись на реструктуризацію заборгованості за синдикованими кредитами та єврооблігаціями таких вітчизняних банків, як “Надра”, “Родовід”, Укргазбанк, “Фінанси та кредит”, ПУМБ, а також Альфа-банку. Підвищення довіри міжнародних інвесторів до українських дочірніх банків у період піднесення 2005-2008 рр. поширилося на вітчизняні банки, які не виправдали сподівань.

2. Валютні ризики. Заміщення внутрішніх гривневих депозитів дешевими зовнішніми позиками та єврооблігаціями, номінованими в іноземній валюті, генерує додаткові валютні ризики для банківської системи України. Так, знецінення гривні в 2008 році призвело до зростання боргового навантаження дочірніх банків у гривневому еквіваленті. Для уникнення реалізації проблеми валютного ризику необхідно приділяти особливу увагу регулюванню банків із довгою відкритою валютною позицією.

3. Процентні ризики. Географічний дисбаланс у структурі фондування призводить до невідповідності пасивів та активів іноземних банків за строками (короткострокові пасиви з країн-донорів і довгострокові активи в Україні). В умовах суттєвих коливань відсоткових ставок на міжнародних ринках капіталу банкам загрожують розриви ліквідності. Тому транснаціональні банки з географічно незбалансованою структурою активів та пасивів усе ж зацікавлені в збільшенні обсягів депозитних портфелів на ринках приймаючих країн.

4. Ризик перекредитування економіки. Іноземні банки спричинили перевищення рівня кредитів над депозитами в банківській системі до 300% у 2010 році. У світовій практиці показник відношення кредитів до депозитів (loan-to-deposit) відображає рівень перекредитування в економіці. Чим показник вищий, тим більша залежність банків від міжбанківського, в основному зовнішнього боргового фінансування [18].

Важливу увагу слід приділити також депозитним та кредитним операціям. Результати операційного аналізу свідчать про те, що іноземні банки протягом 2003-2012 рр. збільшили свою частку в обсягах депозитів більше ніж на 50%. Населення, особливо під час кризи, лояльніше ставиться до банків, які мають міжнародну репутацію й фінансову підтримку з боку акціонерів. Іноземні банки, в свою чергу, розглядають депозити як засіб диверсифікації ресурсного портфеля, що на 50% складається з коштів, наданих іншими банками - в основному материнськими холдингами ( рис. 2.10.).

Рис. 2.10. Динаміка кредитів наданих іноземними банками, млн грн

Залучення депозитів у національній валюті дає змогу дочірнім банкам меншою мірою залежати від НБУ, ринку міжбанківського кредитування та валютного ринку з точки зору формування запасів ліквідності в гривні. Структура пасивів вітчизняних банків збалансованіша - у ній найбільшу частку займають депозити фізичних осіб, що менш чутливі до глобальних ризиків, однак, як показав досвід 2009 року, більш залежні від внутрішньої банківської паніки. Результати дослідження динаміки депозитів протягом 2009 року засвідчили, що підтримка материнськими структурами дочірніх банків в Україні дала змогу іноземним банкам наростити клієнтську базу навіть у несприятливий кризовий період. Незважаючи на масовий відплив вкладів у І кварталі 2009 року за всіма групами банків, на балансах банків з іноземним капіталом та державних банків спостерігалося загальне зростання депозитів фізичних осіб, яке становило за 12 місяців відповідно 17% і 13%.

Отже, присутність іноземних банків на депозитному ринку України була стримуючим фактором щодо відпливу вкладів під час фінансової кризи та сприяла збереженню загальної ресурсної бази банківської системи України. Вища довіра клієнтів до банків із іноземним капіталом сприяє зростанню лояльності споживачів до банківської системи в цілому. Ще одним етапом операційного аналізу стало дослідження кредитних операцій іноземних банків порівняно з вітчизняними. Доступ на міжнародні ринки дешевих грошових ресурсів недепозитного походження породжував схильність іноземних банків до нарощування кредитної активності в Україні протягом періоду економічного зростання,як було виявлено в попередньому параграфі. За 2005-2010 рр. іноземні банки збільшили свою частку на ринку кредитування з 12% до 46%, причому їх частка на роздрібному сегменті становила 60% від усіх кредитів, наданих фізичним особам. Надмірне кредитування споживчого сектору економіки України за участі транснаціональних банків відбувалося за сприятливих умов для процентного арбітражу (високі темпи інфляції та відсоткових ставок, фіксований валютний курс). Іноземні банки сфокусувалися на роздрібному банківництві з огляду на дешевшу ресурсну базу материнських холдингів і зростаючу платоспроможність населення України.

Основні конкурентні переваги групи банків з іноземним капіталом над іншими вітчизняними банками полягають у високому рівні зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до дешевих ресурсів материнських груп.

Збільшення припливу дешевих і довгострокових ресурсів із-за кордону протягом 2005-2008 рр. сприяло значному зростанню частки довгострокових кредитів, наданих населенню, в роздрібному кредитному портфелі. За даними НБУ, за цей період частка довгострокових позик населенню зросла з 49.7% до 82.1% [33]. Водночас збільшення частки іпотечного кредитування викликало появу нових іпотечних ризиків, які гостро проявилися під час фінансової кризи 2009-2010 рр. Посилення ролі іноземних банків у кредитній сфері призвело до низки інших структурних зрушень. По-перше, поглибилася орієнтація банківської системи України на кредитування транснаціональних підприємств із капіталом країн-донорів. Цю стратегію використовують такі банки, як ІНГ Банк Україна, КІБ Креді Агріколь, Сітібанк, Кредобанк. Така кредитна підтримка створює передумови для посилення конкурентних переваг іноземних компаній над національними виробниками. По-друге, спостерігається зміна структури кредитування за галузями. Іноземні банки активніше кредитують торгівлю та підприємства з низькою доданою вартістю, ніж високоризикові інноваційні компанії. Також іноземні банки сприяли нарощуванню споживчого кредитування, спрямованого на закупівлю імпортних товарів, що знижувало можливості розвитку та фінансування внутрішніх товаровиробників [18].

На нашу думку, такі результати діяльності іноземних банків у кредитній сфері є об'єктивними й цілком нормальними з точки зору концепції ринкового фундаменталізму, в центрі якого лежить максимізація вартості банку. Втім, це суперечить державницькому підходу, що вимагає комплексу регулятивних важелів, які б коригували посилені іноземними банками ринкові диспропорції. Важливим завданням регулятора є створення стимулів для спрямування іноземних кредитних ресурсів на розвиток внутрішнього реального сектору економіки з метою його розширеного відтворення.

РОЗДІЛ 3

Аналіз впливу прямих іноземних інвестицій в банківській системі України

3.1 Оцінка впливу іноземного капіталу на банківську систему України

Підсумовуючи результати досліджень та ретроспективного аналізу присутності іноземних банків в Україні, можна стверджувати, що однозначної відповіді на питання про позитивний чи негативний характер діяльності іноземних банків немає. Виявлено численні як прямі, так і опосередковані наслідки експансії іноземних банків. Діяльність іноземних банків сприяла підвищенню рівня капіталізації банківської системи України, нарощуванню темпів кредитування, розширенню асортименту, поліпшенню якості банківських послуг. Основною конкурентною перевагою групи цих банків над вітчизняними банківськими установами є високій рівень зовнішньої підтримки, а саме можливості швидкого доступу до необхідних ресурсів материнських компаній. Водночас іноземні банки не виправдали очікувань щодо зниження відсоткових ставок, підвищення прибутковості, оскільки діяли передусім у власних комерційних інтересах, спрямованих на отримання достатнього чистого процентного доходу, кредитну експансію, оптимізацію оподаткування.

Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, необхідність прискореного розвитку фінансових ринків; залучення сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків - 11,1% до оподаткування - є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому) [18].

З другого боку, під час кризи іноземні банки забезпечили фінансову стійкість банківської системи України, оскільки вони зберегли приплив корпоративних коштів, як капітальних так і кредитних. Як вже зазначалось, під час економічного спаду значного відпливу капіталу з банківської системи України за кордон не було, тому що з огляду на незначні масштаби вітчизняної банківської системи, закріплення контролю над перспективним українським ринком для материнських банків було вигіднішим, ніж репатріація незначних у масштабах холдингових груп обсягів інвестованого капіталу. В період фінансової кризи населення більше довіряло банкам з іноземним капіталом, про що свідчить нижчий рівень відпливу із них депозитних вкладів порівняно з іншими вітчизняними комерційними банками.

Вплив іноземних банків на розвиток вітчизняної банківської системи відбувається поступово, й поки що складно передбачити всі його наслідки. Однак, ми можемо виділити певні тенденції, які виникли з приходом на український фінансовий ринок іноземних банків, і дедалі сильніше впливають на розвиток банківської системи як позитивно так і негативно. Зокрема до тенденцій з позитивними результатами можна віднести:

1. покращення рівня розрахунково-касового обслуговування за рахунок залучення іноземних спеціалістів та технологій, хоча рівень цих спеціалістів та якість технологій є доволі низькими за західними мірками, що зумовлено процесами світової фінансової конкуренції [12];

2. можливе зростання темпів залучення коштів на рахунки у банках, що зумовлюється покращенням якості обслуговування та відносно більшою довірою до всесвітньо відомих банківських установ з боку населення [13];

3. посилення конкуренції між вітчизняними та зарубіжними банками за клієнтів, внаслідок чого вітчизняні банки підвищили гарантованість депозитних вкладів фізичних осіб, зросла якість обслуговування клієнтів і розширився асортимент послуг, що надають вітчизняні банки [36];

4. зміни у структурі джерел формування банківського капіталу, оскільки іноземні банки через свої материнські структури дістали доступ до дешевших, ніж в Україні, фінансових ресурсів [36];

5. зростання монетарної та валютної стабільності з приходом іноземних банків, що зумовлено додатковим залученням фінансового капіталу, закордонних технологій та спеціалістів [12].

Проте, зважаючи на структуру основних мотивів приходу іноземних банків в Україну, сприяння вирішенню проблем української банківської системи не входить у перелік їх інтересів. Натомість, саме наявність цих проблем в значній мірі визначає можливість отримання іноземними банками високих прибутків на українському ринку. Тому, як переконує світовий досвід, за відсутності виваженої стратегії відкриття внутрішнього ринку банківських послуг, розробленої з урахуванням інтересів України, наслідки приходу іноземного банківського капіталу можуть набути переважно негативного забарвлення, а саме:

1. загроза банкрутства українських банків. Іноземні банки беруть гроші у своїх материнських установ задешево. В той самий час, вітчизняним банкірам доводиться залучати кошти від населення і сплачувати за це неабиякі проценти. Це означає, що банки стоять у заздалегідь нерівних конкурентних умовах. Наслідки: зниження доходів населення від депозитів, виведення готівки з обігу, скорочення робочих місць, тотальний контроль над банками України з боку іноземних структур [14];

2. підвищення якості обслуговування і зниження рівня процентних ставок за кредитами в умовах спрощеного доступу філій іноземних банків до ресурсів материнських структур, їх якіснішої технологічної і методологічної бази, великого досвіду маркетингових стратегій і технологій ризик-менеджменту, гнучкості підходів до питань кредитування населення створить нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що обумовить необхідність значних витрат вітчизняних банків на впровадження нових технологій та навчання персоналу, що зменшить їх фінансову стійкість; приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків [3];

3. підвищення частки проблемних кредитів у портфелях тих вітчизняних банків, які не в змозі конкурувати з іноземними банками, адже для збереження частки ринку, вони приділятимуть менше уваги оцінці ризику кредитів [36];

4. розширення можливостей іноземних філій вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок материнської компанії зростає загроза неконтрольованого відтоку капіталу і фінансових ресурсів: можливість швидкого згортання діяльності, виведення кредитних ресурсів та інвестицій з України з метою мінімізації ризиків та фінансових втрат при одночасній слабкості національної частини банківського сектору спровокує колапс національної фінансової системи [3];

5. розширення ресурсної бази фінансування реального сектора вітчизняної економіки за відсутності механізмів оптимального розподілу фінансових ресурсів приводить до підвищення ймовірності збереження викривленої валютної, строкової і галузевої структури банківського кредитування переважно високоприбуткових галузей (торгівлі, операцій з нерухомістю, галузей, пов'язаних із видобуванням і первинною переробкою мінерально-сировинних ресурсів), що веде до загострення структурних ризиків [3];

6. збільшення об'ємів іноземних інвестицій в економіку України, підтриманих діяльністю іноземних банків в майбутньому приведе до не менш потужного відпливу капіталу у формі виведення прибутків із відповідними негативними наслідками для стану платіжного балансу, вітчизняного валютного ринку, курсу української валюти [3];

7. захоплення іноземними банками банківського ринку України внаслідок загострення міжбанківської конкуренції. Фахівці Всесвітнього банку зазначають, що діяльність іноземних банків характеризується вищою рентабельністю, нижчими накладними видатками та процентною маржею порівняно з місцевими банками. Українські банки можуть не витримати конкуренції, оскільки прихід великих іноземних банків на ринки, що розвиваються, як правило, призводить до зниження прибутковості діяльності місцевих банків і ті вітчизняні банки, які не будуть спроможні впоратися із зростаючим конкурентним тиском, опиняться перед загрозою банкрутства, що може призвести до фінансової нестабільності, послаблення всієї банківської системи, монополізації іноземними банками українського ринку банківських послуг [36];

8. збільшення залежності банківської системи України від іноземного капіталу через орієнтацію на дешевший позичковий капітал і, як наслідок, зростання зовнішнього боргу вітчизняних банків. В умовах дефіциту довготермінових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку вітчизняні банки протягом кількох останніх років почали активно запозичувати такі кошти на зовнішніх ринках. Так, протягом 2003-2008 рр. зовнішня заборгованість банків зросла з 1,75 млрд дол. США у 2003 р. до 39,47 млрд дол. США у 2008 р., при цьому питома вага зовнішньої заборгованості банків у валовому зовнішньому борзі України за цей період підвищилась більше, ніж у п'ять разів [36].

Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків.

Планомірне і послідовне впровадження у масштабах країни комплексу заходів може прискорити розвиток банківської системи, створивши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках повноцінного конкурентного середовища та формування конкурентоздатності банківського сектора на світовому рівні.

3.2 Економічна безпека в контексті прямого іноземного інвестування в банківську систему України

Відзначаючи появу під впливом іноземних банків тенденцій у розвитку національної банківської системи, потрібно звернути увагу на можливість виникнення масштабніших проблем. У процесі дослідження цієї проблеми ми згрупували можливі позитивні чинники впливу діяльності іноземних банків на національну економіку, зокрема:

1. зниження вартості стандартизованих банківських продуктів, що є результатом як підвищення продуктивності праці, так і зростання конкуренції. Кларенс А., аналізуючи досвід 80 країн, зазначив, що присутність іноземних банків у країнах із перехідною економікою певним чином зменшує дохідність місцевих банків через зменшення їхньої маржі, але водночас збільшує ефективність банківської системи загалом [36];

2. розширення кооперації на фінансовому ринку, що передбачає об'єднання банків та суб'єктів господарювання з метою пільгового кредитування та пріоритетного банківського обслуговування [36];

3. імпорт високих стандартів менеджменту та контролю за ризиками[36];

4. впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) та звітності, які появились внаслідок інтеграційних процесів у світовій економіці і спрямовані на зближення бухгалтерського обліку та звітності в різних країнах світу [36];

5. поліпшення інвестиційного клімату, перш за все, за рахунок більш доступних кредитів іноземних банків та росту довіри закордонних інвесторів до економічної ситуації в країні, що є одним із важливих чинників економічного зростання країни, її стабілізації в умовах фінансової кризи [36];

Активне проникнення іноземного капіталу у вітчизняний банківський сектор несе в собі поряд із позитивними наслідками, і певні ризики, які можуть призвести не лише до зміни структури банківського сектора, а й спричинити неконтрольовані наслідки для економічної системи держави:

1. нав'язування моделі залежного розвитку, причому структурна відсталість та інституційна слабкість вітчизняної економіки робить можливість такого деформованого розвитку досить реальною, адже вже на сьогоднішньому етапі цілі діяльності банків з іноземним капіталом не збігаються з економічними й соціальними пріоритетами України [36];

2. встановлення контролю іноземними банками над деякими економічно вигідними секторами економіки, що у перспективі може призвести до втрати фінансової та економічної незалежності країни та погіршить її економічну безпеку [36];

3. вибіркове обслуговування іноземними банками клієнтів. Як правило, іноземні банки орієнтуються на роботу з великими клієнтами і віддають перевагу високоприбутковому корпоративному бізнесу, фінансуванню зовнішньоекономічних операцій, кредитуванню великих компаній. У той же час вони виявляють незначну зацікавленість у роботі із компаніями, що належать до малого та середнього бізнесу, яких зазвичай не влаштовують стандартизовані фінансові продукти, а їхній бухгалтерський облік часто не відповідає міжнародним стандартам [36];

4. вірогідність посилення нестабільності на національних фінансових ринках через прихід іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатнього обсягу капіталу [36];

5. зниження стабільності роботи банківської системи внаслідок відтоку іноземного капіталу у випадку погіршення економічної ситуації в Україні чи країнах походження іноземного капіталу [36];

6. загроза економічній незалежності, тобто суверенітету України. Скупівля банків дає можливість іноземній стороні здійснювати суттєвий вплив на економіку України, в результаті чого можуть виникнути різке невмотивоване зниження курсу гривні, підвищення вартості кредитів та інше. Наслідки: відкриття шляху для впливу на владні, управлінські і фінансові структури України з боку іноземних політичних, ділових, громадських та релігійних кіл [14];

7. загроза занепаду економіки України. Банки з іноземним капіталом мають свої інтереси, які можуть не співпадати зі стратегічними пріоритетами розвитку економіки нашої держави. Це може виражатися у вмотивованій відмові кредитувати галузі, які є конкурентами для країн, з яких ці банки до нас прийшли. Наслідки: зниження конкурентоспроможності вітчизняного виробника, залежність від постачальників обладнання, падіння темпів зростання виробництва [14].

За результатами дослідження Світового банку, іноземні банки, виходячи на ринки країн, які розвиваються, не поспішають із впровадженням нових послуг та зниженням процентних ставок за кредитами. Основна їхня мета - встановлення контролю за фінансовими потоками та платоспроможністю банківської системи, в яку вони інтегруються [43, с. 35]. Іноземні інвестори, купуючи українські банки або ж створюючи власні установи на території України, не керуються інтересами розвитку вітчизняної економіки і не будуть цілеспрямовано підтримувати оголошений в країні курс 'інноваційного розвитку економіки'. Дослідження процесів світової конкуренції та роботи транснаціональних корпорацій показали, що принципово нові, інноваційні продукти виробляються винятково у високотехнологічно розвинених країнах, а у кранах, де функціонують відділення та філії материнських копаній, здійснюється здебільшого лише виробництво слабо конкурентоспроможної продукції [47]. Банки, контрольовані закордонними інвесторами, не будуть цілеспрямовано сприяти підвищенню конкурентоспроможності українських виробників, оскільки це створює додаткову конкуренцію для їх же власних виробників.

3.3 Напрями регулювання діяльності іноземних банків в Україні

Український банківський сектор розвивається за прикладом країн Східної Європи, де зараз майже усі банки - з іноземним капіталом. Приплив іноземних інвестицій триватиме, й надалі можливе зростання частки іноземного капіталу до 100 %. У світлі цих тенденцій стає вкрай актуальним питання стосовно ефективності діяльності іноземних банків в України.

Дослідження зарубіжного досвіду в питаннях прямого інвестування банківського сектору дозволили визначити варіанти політики контролюючих органів банківської системи відносно проблеми збільшення участі іноземного капіталу в банківській системі України:

1. Припинити приплив іноземного капіталу взагалі, застосовуючи законодавчі важелі впливу (білоруський варіант).

2. Зняти усі бар'єри на шляху іноземного капіталу та усіляко сприяти його приходу (польський варіант).

3. Сприяти залученню іноземного капіталу, але до певної межі. Такий варіант пропонується Асоціацією українських банків.

4. Пригальмовувати приплив іноземного капіталу до банківської системи країни.

5. Не регулювати притік іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи [12, с. 85].

Для активізації інвестиційної діяльності іноземних банківських установ, усунення негативних наслідків цієї діяльності та недопущення втрати контролю за банківською системою, Національному банку України доцільно задіяти певні регулятивні та контрольні важелі:

· розробити регуляторні положення та механізми відбору потенційних іноземних претендентів на заснування власного банку чи купівлю вітчизняної банківської установи, що забезпечуватимуть виявлення та недопущення в Україну тих банків, що мають сумнівну репутацію і можуть дестабілізуюче вплинути на національну банківську систему. Досягти зазначеного можна за допомогою допуску лише банківських установ, які відповідають мінімальним вимогам щодо власного капіталу, балансових активів та кредитного рейтингу, а якість банківського нагляду в країні походження материнського банку відповідає 'Основним принципам ефективного нагляду', розробленими Базельським комітетом з банківського нагляду, та 'Мінімальним стандартам' - інструкції щодо нагляду за діяльністю іноземних банківських установ [36];

· ввести норматив мінімальної частки інвестування банками (включаючи підконтрольні іноземному капіталу), який передбачає інвестування певного відсотку свого кредитного портфеля у стратегічно важливі сфери української економіки, список яких має розроблятися та щорічно поновлюватись Кабінетом Міністрів України. Це дозволило б залучати іноземний капітал у розвиток як малого бізнесу, так і менш привабливих, з позиції іноземних банків, секторів економіки [36];

· забезпечити однакові умови функціонування вітчизняних та іноземних банків, позбавити іноземні банки пільг, яких не мають вітчизняні банки [41];

· розробити та прийняти законодавчі положення, які б сприяли підвищенню ефективності вітчизняного капіталу [41];

· створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків на світовому ринку з метою захисту їх інтересів та підвищення інвестиційного потенціалу, який передбачає: сприяння концентрації українського банківського капіталу; стимулювання нарощування капіталів вітчизняних банків шляхом звільнення від оподаткування прибутку, що спрямовується на капіталізацію; запровадити систему пільгового рефінансування банків за умов кредитування інвестиційних проектів; звільнити від оподаткування частину прибутків комерційних банків, якщо вони спрямовують свої кошти й інвестиційні проекти у пріоритетні сфери економічної діяльності[36];

· збільшити мінімальний розмір регулятивного капіталу для банківських установ за участю іноземного капіталу, що забезпечить підвищення стабільності роботи останніх та посилення підтримки вітчизняної економіки[36];

· встановити тимчасово максимальну частку іноземного капіталу в капіталі української банківської системи, що дасть змогу вітчизняним банкам пристосуватися до нових економічних умов, наростити капітал, залучати іноземний капітал в економіку, не допускаючи істотного ризику погіршення стабільності роботи банківської системи, можливість зберегти стійкість вітчизняних банків та відносну керованість іноземних; пом'якшити негативні прояви діяльності останніх та використати їх фінансовий потенціал[36];

· створити ефективну систему нагляду за банківською системою України, а саме розробити інструкцію про створення, регулювання та нагляд за діяльністю філій іноземних банків в Україні, яка міститиме засади роботи системи нагляду за їх діяльністю і включатиме механізми сприяння розвитку національної економіки, зокрема напрями використання прибутку. З цього приводу в зазначеній інструкції мають бути відображені такі норми: протягом перших трьох років своєї діяльності філія має розміщувати не менше, ніж 80 % своїх прибутків на території України, з яких не менше половини інвестувати у стратегічно важливі сфери економіки; протягом наступних двох років - не менше 60 %, з яких не менше половини інвестувати у стратегічно важливі сфери економіки; в усі наступні роки - не менше 50 %, з яких не менше половини інвестувати у стратегічно важливі сфери економіки [36];

· укласти угоди із наглядовими органами країни місцезнаходження материнського банку [41].

Всі ці заходи допоможуть вітчизняній економіці і зокрема банківській системі функціонувати на повну потужність, а також знизять нищівний вплив іноземного капіталу на економіку України.

Можна зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки та фінансової системи найбільш оптимальними варіантами політики є сприяння залученню іноземного капіталу, але до певної межі та заборона іноземним інвесторам купувати контрольні пакети акцій або контрольні частки акцій українських банків, оскільки вони, з одного боку дозволяють залучати закордонні фінансові ресурси в економіку та зберегти власне «українські» банки, а з іншого, дозволяють не втратити сучасного рівня контролю за роботою банківської системи та не створити високого рівня ризиків внаслідок можливості швидкого та масового відтоку з неї капіталу внаслідок економічних потрясінь [13]. Недоліком цих двох типів політики є потреба у створенні чіткого організаційно-економічного та політичного механізму, який дозволяв би виконувати поставлене завдання, при цьому не дуже шкодячи політичним інтересам України на міжнародному ринку.

ВИСНОВКИ

Дослідження прямого іноземного інвестування в банківську систему України показали, що міжнародні фiнансовi групи є активними гравцями на банківському ринку України. Так, зобов'язання 10 банків, якi їм належать, становлять 14,42% всiх активів вiтачизняної банкiвськоi системи, а наданi кредити - 12,93% Сьогодні розмір i потужність міжнародних фінансових груп становлять певну небезпеку для вітчизняного фінансового ринку, й основною причиною цього, як ми вияснили, є недостатні обсяги і капіталiзацiя фінансового ринку, а також нерівномірність розвитку його сегментів.

Ми провели аналіз діяльності іноземних банків, оцінили показники, рентабельності капіталу, адекватності, ліквідності цих банків і зробили висновок, що є значні відмінності у цих показниках в іноземних банках та вітчизняних, особливо суттєво ці відмінності прослідковуються в період макроекономічного спаду, що свідчить про те, що банки з іноземним капіталом були меньш чутливими до банківської кризи внаслідок можливості доступу до зовнішніх фінансових ринків.

Також ми прослідкували досить значне зростання частки іноземного капіталу (від 10% у 2000 році до 42% у 2012 році), що підвищує ризик залежного розвитку. Тому при регулюванні варто звертати більше уваги на банки, через які підвищується рівень концентрації капіталу з однієї країни, проводити моніторинг темпів зростання сукупної частки банківського капіталу під контролем окремих держав, а також їх інтеграційних об'єднань.

Можна зробити прогноз, що за умови подальшого застосування нинішньої політики частка іноземного капіталу буде поступово зростати, оскільки іноземним банкам потрібно шукати нові ринки на заміну вже перенасиченим власним, де вони могли б отримувати прибутки, одночасно збільшуючи свій вплив на глобалізовану світову економіку. Однак приріст іноземного капіталу буде залежним від рівня економічної стабільності та розвитку фондового ринку в країні, що фактично і є на сьогодні стримуючим фактором.

Також результати проведеного дослідження показали необхідність диференційованого підходу до моніторингу та регулювання окремих груп іноземних банків із різними рівнями фінансового ризику та потенціалу впливу на банківську систему замість розгляду іноземного банківського капіталу в цілому. Регулятивні ініціативи, які не враховують різнорідності банків з іноземним капіталом, менш ефективні щодо утримання балансу між економічним суверенітетом банківської системи України та її фінансовою стабільністю. За таких умов важливого значення набуває впровадження міжнародного нагляду за діяльністю транснаціональних банків на консолідованій основі, оскільки дочірні компанії та материнські структури тісно взаємопов'язані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Видобора В.В. «Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання”. Одеській державний економічний університет. - 2003.

2. Войтицкая Л. «Банки сокращают свои сети» // Дело. - 2010. -№ 3. - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: < http://delo.ua/dengi/banki/banki-sokracshajut-svoi-seti-138935/>.

3. Волоснікова Н., Єремеєва Х., Наукова конференція: «Проблема банківської системи Ураїни та шляхи їх вирішення на макроекономічному рівні». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://conferences.neasmo.org.ua/node/248>.

4. Гаврилюк О.В. Іноземні інвестиції.-Київ, 1998.- 233 с.

5. Геєць В. Іноземний капітал у банківській системі України. - [Цит. 2011, 23 грудня]. - Доступний з: <http://www.ief.org.ua/Text/DT_Inozkapital.pdf>.

6. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г. Банківське право України. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007. - 244 с.

7. Голубцова О. «Сучасний стан банківської системи України» // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 6. - С.16-17.

8. Готра Е.М., Паньчишина О.І. «Іноземний капітал в банківській системі України». Буковинська державна фінансова академія. - [Цит. 2011, 23 грудня]. - Доступний з: <http://www.rusnauka.com/33_NIEK_2008/Economics/37175.doc.htm>.

9. Григоренко В.К. «Конкурентоспроможність України у залученні прямих іноземних інвестицій з Європейського Союзу серед країн Центрально-східної Європи і країн Європейського Економічного Простору». - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://www.niisp.gov.ua/content/articles/files/grigorenko_publication2-920c6.pdf>.

10. Гуткевич С.А. «Условия привлечения иностранных инвестиций в економику Украины». - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://www.nam.kiev.ua/ape/n_01_5-6/Gytkevih.htm>.

11. Дослідження Інституту Економічних Досліджень та Політичних Консультацій в Україні та Німецької Консультативної Групи з Питань Економічних Реформ 'Чи слід дозволити діяльність філій іноземних банків в Україні?' - 2004, [Цит. 2011, 23 грудня]. - Доступний з: <www.bank.gov.ua/B_zakon>.

12. Другов О.О., «Зростання участі іноземного капіталу в українській банківській системі» //Вісник Української академії банкіської справи № 2 (21), 2006р. - 143 с.

13. Другов О.О. «Зростання участі іноземного капіталу в українській банківській системі: наслідки та перспективи» - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/282/1/2006_21_15.pdf>.

14. Єпіфанов А.О. «Банки з іноземним капіталом як можлива загроза для національної економіки». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/2856/1/Yepifanov_49.pdf>.

15. Закон України про банки і банківську діяльність від 07.12.2000Р. - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14>.

16. Іваноньків, О.О. «Політика держави щодо інвестиційної діяльності в Україні ті перспективи прямого іноземного інвестування»// Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №11(77).

17. Зеліско Н.Б. «Вплив іноземного капіталу на функціонування банківської системи в Україні». Вісник університету банківської справи національного банку України, 2008. - № 3.

18. Івасів І., Корнилюк Р. «Вплив іноземних банків на банківську систему України». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vnbu/2011_10/2011_10_29.pdf>.

19. Кириленко В.В. Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Тернопиль: Економічна думка, 2002 . - 193 с.

20. Компанія Ернст&Янг. «Звіт про прямі іноземні інвестиції в Україну за 2011 рік» [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/Ukraine-FDI-Report-2011-Ukr/$FILE/Ukraine-FDI-Report-2011-Ukr.pdf>.

21. Корнилюк, Р. В. Антикризова політика іноземних банків в Україні // Фінанси, облік і аудит. - 2010. - № 16. - С. 99-108.

22. Корнилюк Р.Стаття журналу «Реальна економіка «Іноземні банки тікають з україни». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/2856/1/Yepifanov_49.pdf>.

23. Коваленко О.О., Кошевий М.М. «Проблеми та перспективи присутності іноземного капіталу в банківській системі України». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/2856/1/Yepifanov_49.pdf>.

24. Краснікова Л.І., Подвисоцький Ю.А. «Позитивні та негативні аспекти впливу прямих іноземних інвестицій на економічний розвиток». - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2010_33/Zmist/9PDF.pdf>.

25. Крачковська О.М. «Інвестиційна привабливість фінансового сектору України». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/5332/1/130.pdf>.

26. Кучукбаєва І. «Присутність іноземного капіталу в банківському секторі України та перспективи її розширення». Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2006. - № 85.

27. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. посібник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 376 с.

28. Міжнародна економіка. Конспект лекцій. - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/614/>.

29. Місце іноземних інвестицій в системі міжнародних економічних відносин та їх сутність. Стаття. - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://readbookz.com/articles/article-15/>.

30. Міщенко В.І. «Особливості посткризового реформування фінансового сектору України» // Фінанси України. - № 10. - С. 3-14.

31. Мозговий О.М., Оболенська Т. Є., Мусієць Т.В. Міжнародні фінанси. Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 557 с.

32. Пересада, А.А. Управління інвестиційним процесом. - К. : Лібра, 2002. - 472 с.

33. Національний Банк України. Офіційний сайт. - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://www.bank.gov.ua/control/uk/index>.

34. Новікова Л.А. «Методологія формування міжнародної інвестиційної діяльності». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_5/155.pdf>.

35. Павлюк К.К. «Діяльність іноземних комерційних банків в Україні: тенденції та проблеми» // Фінанси України. - №6. - 2006. - С. 143-150

36. Пурій Г.М. «Активізація інвестиційної діяльності банківської системи України в контектсті глобалізації». - [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_12/255_Purij_19_12.pdf>.

37. Реверчук, С.К. Інвестологія: наука про інвестування. - К. : Атака, 2001. - 264 с.

38. Рокоча В., Плотніков О., Новацький В. Транснаціональні компанії. - К.: Таксон, 2001. - 304 с.

39. Рут Ф.Ф., Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції. - К.: Основи, 1998. - 743 с.

40. Савлук М.І. Гроші та кредит. К.: КНЕУ, 2002. -- 598 с.

41. Семененко Д.Ю. «Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій до економіки України». -[Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://masters.donntu.edu.ua/2009/fvti/semenenko/library/tez2.htm>.

42. Смовженко Т. «Проблеми та перспективи розвитку банківської системи в умовах євроінтеграції України. Організаційний аспект» / Т. Смовженко, О. Другов // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 11. - С. 34-37

43. Смовженко Т.С., Другов О.О. «Створення та діяльність філій іноземних банків в Україні: регуляторні аспекти»// Фінанси України. - 2010. - 105 с.

44. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навч. посібник.- Тернопіль : ТАНГ, 2000. - 315 с. - [Цит. 2011, 10 грудня]. - Доступний з: <http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=93>.

45. Тарасевич В.М. Міжнародна економіка: навчальний посібник.- Дніпропетровськ: ДУЕП, 2005. - 121 с.

46. Тесля, С.М. «Прямі іноземні інвестициї як економічна категорія, їх суть та класифікація»/ Науковий вісник НЛТУ України. -2009. - №19.3

47. Субботина Т. «Россия на распутье: два пути к международной конкурентоспособности» // Вопросы экономики. - 2006. - № 2. - С. 46-64.

48. Федоренко В.Г. Іноземне інвестування економіки України. Нвч. посібник.-К.: МАУП, 2004.- 272 с.

49. Федоренко В.Г., Проценко Т.О., Солдатенко В.В., Степанов Д.В. Економічні та організаційно-правові аспекти іноземних інвестицій в Україні.- Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2004. - 398 с.

50. Чирков С.О. «Дослідження процесів інвестування розвитку банківської системи України». // Тези доповідей у Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів. аспірантів та молодих вчених 'Розвиток банківської системи України як основа реалізації стратегії економічного зростання'. - Тернопіль, 2008. - С. 182-184.

51. Шаповалов, А.В. «Присутність іноземного капіталу в банківському секторі України» // Вісник НБУ. - 2008. - №4. -С. 2-7

52. Homecredit Group Annual Report 2009 [Електронний ресурс] / Homecredit Group. -- 2010. -- Р. 64. -- -- [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: < www.homecredit.net>.

53. Hapo Alim Group Annual Report 2009 / Hapo Alim Bank. -- 2010. -- Р. 376. -- [Цит. 2012, 12 квітня]. - Доступний з: <www.bankhapoalim.com >.

54. Mencinger J. «Does Foreign Direct Investment Always Enhances Economic Growth?». // Working paper. EIPF and University of Ljubljana - 2003 - 21 p.

іноземний інвестування банк капітал

ДОДАТКИ

Додаток А

Динаміка кількості банків з іноземним капіталом з 2004 р. по травень 2011 р.

Джерело: Національний Банк України

Додаток Б

Динаміка розвитку банківських мереж в Україні

Джерело: Національний Банк України

Додаток В

Прогноз та суттєві фінансові показники банків за 2011 рік

Джерело: Національний Банк України