Фінансово-економічна характеристика діяльності підприємства ТОВ "Полтавський завод ЗБК"

/

Вступ

Соціальне страхування - наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення.

Основна мета соціального страхування - забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін.

Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення - воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

Соціальний захист - це діяльність держави, яка здійснюється у рамках державного управління та спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті особи, що забезпечує підтримання оптимальних умов життя й закріплена у системі правових норм щодо регулювання суспільних відносин, які складаються при задоволенні потреб особи в належному матеріальному забезпеченні із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї, у випадках, передбачених законодавством, у розмірі, не нижчому від гарантованого державою мінімального рівня. При цьому, соціальні ризики у правовому контексті слід розуміти як визначені законом фактори порушення нормального соціального становища людей при пошкодженні здоров'я, втраті працездатності або відсутності попиту на працю, які супроводжуються настанням для зайнятого населення матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку, додаткових витрат, пов'язаних з народженням дитини. Соціальний захист здійснюється на засадах страхування та адресності.

Державно-правові засади соціального захисту реалізуються державою через систему уповноважених нею органів у формі загальнообов'язкового державного соціального страхування та у формі адресної державної соціальної допомоги. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це діяльність працівників, роботодавців та держави по реалізації системи державних правових гарантій, яка передбачає надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам у разі настання страхового випадку за рахунок коштів, що акумулюються у спеціальних фондах, та формуються шляхом солідарної сплати страхових внесків роботодавцями та працівниками, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Адресна державна соціальна допомога - це діяльність держави щодо надання матеріальної допомоги конкретній особі у разі настання нужденності, за рахунок коштів Державного бюджету, без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків, з метою матеріального забезпечення цієї особи на рівні прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Діяльність по організації та здійсненню загальнообов'язкового державного соціального страхування, що реалізується страховими фондами, має ознаки державного управління. Особливістю управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є те, що держава виступає рівноправним партнером, поряд з іншими учасниками соціального страхування.

Державне управління системою загальнообов'язкового соціального страхування удосконалено шляхом створення міжфондового центру зі збирання та розподілу соціальних внесків між фондами. Організацію центру слід здійснювати за рахунок штатної чисельності фондів соціального страхування і частини коштів, передбачених на їх утримання. Результати експериментів показали, що це призведе до збільшення кількості платників страхових внесків та зростання платіжної і звітної дисципліни платників внесків, а також ефективності контролю за повнотою надходжень до фондів соціального страхування.

У нашій державі нормативно-правова база соціального страхування громіздка й недосконала. Велика кількість законів і нормативних актів визначають широке коло різних пільг для громадян. Разом з тим розмір соціальних виплат і пенсійного забезпечення для різних категорій населення істотно коливається, тобто нинішня система поглиблює соціальну проблему нерівності й виконує окремих властивих їх функцій.

В даний час важливо не «давати» людині ті чи інші блага, а створювати сприятливі умови для того, щоб працездатний людина, реалізуючи свої здібності, досягав високих трудових показників, яким має відповідати високий дохід - тим самим людина буде мати можливість покращувати умови свого життя і забезпечити гідним рівнем життя свою сім'ю. І роль роботодавця (адміністрації підприємства) тут полягає у створенні таких матеріальних, організаційних, екологічних та психологічних умов участі людини у виробництві, які б забезпечили зниження фізичного та морально-психологічного зносу людського організму, подовження працездатного віку, підвищення якості життя, а також можливості підвищення та зростання кар'єри. Все це сприятливо впливає на морально-психологічний стан індивіда, сприяє підвищенню тонусу його життя, стимулює його активність до подальших дій по самозахисту і самозабезпечення.

Соціальний захист - необхідний елемент будь-якої розвиненої держави. Соціальний захист населення забезпечується також підприємствами чи підприємцями та безпосередньо найманими працівниками через свої профспілкові організації.

Тому для цілеспрямованого управління розробкою і застосуванням ефективної системи стимулювання трудової і соціальної активності працівників, а також системи їх соціального захисту в структурі органів управління підприємством існують спеціальні підрозділи. Якщо головним на рівні держави в нинішній ситуації є посилення соціального захисту від зниження життєвого рівня трудящих і від безробіття, то на конкретному підприємстві це турбота про умови і зміст праці, організації та системі соціального захисту працівників на цьому підприємстві.

Працівники заводу мають право на відпочинок відповідно законам об обмеження робочого дня й робочого тижня й про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові й безпечні умови роботи, на об'єднання в професійні союзи й на дозвіл колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь у керуванні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в випадку безробіття, на право звернення до суду для дозволу трудових суперечок незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади й інші права, установлені законодавством.

Підприємство володіє такими основними видами ресурсів, як матеріальні, фінансові й людські. На мою думку, ключова роль належить саме людським. Одним з найважливіших завдань організації роботи є створення належних умов для спокійної, ритмічної, продуктивної роботи індивідів і колективів для розкриття й розвитку здатностей, творчого потенціалу.

1. Теоретичні аспекти організації соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

В Україні, як державі, що вважає своїм пріоритетом формування соціально орієнтованої ринкової економіки, найбільшими за обсягом та найвагомішими за значенням є соціальні фонди, а саме фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і визначено Фонд соціального Страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

За період розвитку, що пройшов даний вид соціального страхування з моменту прийняття означеного закону до нинішнього часу, сталося ряд змін, що стосуються, зокрема спектру направленості його дії. Так, починаючи з 2007 р. даний вид соціального страхування є таким, що забезпечує застрахованих осіб тільки у випадку тимчасової їх непрацездатності (з різних причин) та здійснює підтримку родини працюючого, що помер. Тоді як повноваження матеріально забезпечення застрахованих осіб за умов народження та виховання ними дітей передано управління праці і соціального захисту країни. Серед основних завдань, що на сьогоднішній день постають перед Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в процесі його діяльності, насамперед слід виділити:

- забезпечення на законодавчому рівні умов і порядку здійснення страхування з тимчасової непрацездатні;

- оптимальне використання накопичених, у бюджетах Фонду всіх рівнів, грошових ресурсів для повного фінансування всього діапазону соціальних послуг та матеріального забезпечення;

- створення державних гарантії реалізації застрахованим особам права на соціальний захист;

- ведення постійного контролю за виконанням бюджетів Фонду;

- наявність відповідальності Фонду та роботодавців за здійснення страхової діяльності тощо.

Поряд із діючим в державі соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності досить значну вагу набуває схожий вид загальнообов'язкового державного соціального страхування - страхування від соціальних ризиків, пов'язаних із тимчасовою чи постійною непрацездатністю, спричиненою виробничими факторами, тобто нещасними випадками на виробництві та професійними захворювання, які виникають внаслідок не забезпечення належних умов праці на тому чи іншому підприємстві.

За своєю суттю даний вид соціального страхування, як і інші види зорієнтований на максимальне врахування природи ризиків, реальні розрахунки фінансових ресурсів для забезпечення необхідного рівня соціального захисту. Однак, функціонування страхування від нещасних випадків на виробництві не завжди супроводжується оптимальністю і вчасністю надходження та прозорістю розподілу страхових коштів.

На втілення функціонального призначення даного виду соціального страхування передбачено створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який діє з II кварталу 2001 року [17].

Виходячи з природи ризиків, соціальний захист у разі виникнення яких забезпечує даний вид соціального страхування, логічною є його нинішня характеристика - залежність у формування бюджету ФСС НВВ на страхових - засадах, виключно від внесків страхувальників (роботодавців), в той час як соціальні послуги направляється на застрахованих осіб, що такі внески не^: сплачують. Крім того, слід наголосити на іншій ознаці, притаманній лише даному виду соціального страхування - залежності механізму стягнення страхових внесків від врахування фактору диференціації страхових тарифів зокрема; страхувальникам на основі оцінки рівня професійного ризику, тобто умов і стан, безпеки праці та рівня виробничого травматизму.

Рис. 2.1. Етапи формування законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні

Ще раніше наприкінці 1990 р в Україні була створена мережа Державної служби зайнятості, діяльність як підпорядкована Міністерству праці та соціальної політики України.

Соціальне страхування покликане виконувати такі функції: розподільна і контрольна.

Розподільча функція реалізується через такі:

а) економічна - формування грошових фондів;

- забезпечення необхідної структури трудових ресурсів;

- вирівнювання життєвого рівня соціальних груп населення;

- зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих громадян;

б) захисна-підтримка матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним;

в) компенсаційна-відшкодування збитку з витрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати заробітку;

г) відтворювальна-забезпечення застрахованим покриття всіх витрат, достатніх для нормального відтворювального циклу, у випадку хвороби, старості, інвалідності, вагітності, безробіття тощо;

д) перерозподільна - поділ матеріальної відповідальності за соціальні ризики між застрахованими, роботодавцями і державою.

е) стабілізуюча - узгодження інтересів соціальних суб'єктів в процесі життєдіяльності найманих працівників.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЗОДСС) - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, a також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Базовими характеристиками ЗОДСС, що відрізняють його від інших інститутів соціального захисту, є:

- обов'язковість (за законом) для страхувальників - працівників роботодавців - вносити страхові внески; особисте страхування, зазвичай, має добровільний характер, що не дозволяє йому бути настільки масовим:

по охопленню (за кількістю застрахованих);

- публічний вид правовідносин суб'єктів соціального страхування з допомогою якого досягається обов'язковість за законом участі в ньому суб'єктів і високий рівень гарантій захисту застрахованих, що дозволяє відмовитися від обтяжливої процедури оформлення індивідуальних договорів (і контролю їхнього виконання) між страхувальниками (роботодавцями і працівниками) і страховиками на користь застрахованих; особисте страхування має приватний характер цивільно-правових відносин;

- обов'язкове (за законом) право для застрахованих на одержання страхових виплат при настанні страхових випадків (види виплат, послуг, їхні розміри визначені в законах), реалізацію і повноту виплат з якими можна домагатися в судовому порядку;

- високий рівень надійності збереження фінансових засобів, що забезпечуються у виді фінансування «з коліс» і не дозволяє знецінитися коштам, а досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером витрати коштів;

- досить «дешеве» для населення держави (порівняно з особистим страхуванням), що досягається масовим характером обов'язкової участі в ньому майже всіма працюючими і безприбутковими формами організації роботи; особисте страхування в основі своєї діяльності переслідує отримання прибутку і тим самим змушує його організаторів займатися переважно «вигідними» клієнтами самокеровані форми організації обов'язкового соціального страхування, коли майже всі питання по створенню і керуванню складними (організаційними, правовими, медико-соціальними, фінансовими) системами здійснюються найбільш зацікавленими суб'єктами (представниками роботодавців і працівників).

Рис. 2.2. Система прав, обов'язків і гарантій соціального страхування

В основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від страхового випадку визначено такі його види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування на випадок безробіття;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Серед перелічених видів лише медичне страхування в Україні фактично ще не запроваджене як загальнообов'язкове на державному рівні. Інші види соціального страхування реалізуються через відповідні цільові страхові фонди, які є позабюджетними.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члени її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яка надана Верховною Радою України.

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних витрат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Таким чином, види, суб'єктний склад і коло суспільних відносин, подібних між собою з причин виникнення матеріальної незабезпеченості осіб найманої праці і самозайнятого населення, поєднує така універсальна соціально-економічна і правова категорія, як «соціальний ризик».

На сьогодні, загальновідомим є юридичне трактування соціального ризику, як законодавчо визначену ймовірність настання матеріальної незабезпеченості в результаті втрати заробітку або доходу через існування об'єктивних, соціально значимих причин [19]. Так, вони (соціальні ризики):

- мають об'єктивний характер, наступають незалежно від волі особи;

- виникнення цих обставин завжди впливає на матеріальний, життєвий рівень особи;

- закріплені у законодавстві, їх перелік вичерпний, тобто розширеному тлумаченню не підлягає;

- є підставою для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, тобто є обов'язковою частиною юридичного складу, який спричиняє виникнення, зміну або припинення соціально-забезпечувальних правовідносин [20].

Неможливість забезпечення, внаслідок хвороби, інвалідності, безробіття, через які працівник не може брати участі у виробничому процесі і таким чином позбавляється заробітної плати, є для окремого індивіда випадковістю, а в цілому для економіки це явище постійне й масове. Класифікація соціальних ризиків може проводитись за різним критеріями, однак при цьому, на наше переконання, обов'язковим є оцінка їх видів крізь призму впливу функціонування окремих видів соціального захисту.

На сьогоднішній день для забезпечення процесу здійснення всіх виділ загальнообов'язкового державного соціального страхування окремо функціонують Пенсійний фонд, що є центральною установою пенсійною забезпечення, а також Фонди соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, особливості організації та функціонування яких є предметом подальшого дослідження.

В свою чергу позитивною рисою, притаманною саме соціальному страхуванню що сформувалась за період функціонування досліджуваних соціальних фондів, с досягнення високого рівня надійності збереження фінансових ресурсів.

Таке явище забезпечується одночасним використанням фінансових ресурсів на соціальні цілі, тим самим не дозволяючи знецінитись коштам.

Закон України «Про збір та облік Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку Єдиного соціальною внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний соціальний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального і страхування в обов'язковому порядку та па регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Збір та ведення обліку Єдиного соціального внеску здійснюються за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку його сплати;

- обов'язковості сплати;

- законодавчого визначення розміру Єдиного соціального внеску та пропорцій його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- прозорості та публічності діяльності органу, шо здійснює збір та веде облік єдиного внеску;

- захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб;

- державного нагляду за збором та веденням обліку Єдиного соціального внеску;

- відповідальності платників Єдиного соціального внеску та органу, що здійснює збір та веде облік Єдиного соціального внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Платниками Єдиного соціального внеску є:

1) роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного і фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця);

фізичні особи, які забезпечують, себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва. інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані па території України;

підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

2) працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють:

- на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частин;

- у фізичних осіб - підприємців на умовах трудовою договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством,

- у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту);

3) фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цієї частини, чи у фізичні осіб-підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію їх як підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями;

6) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України.

Дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

8) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на постійній основі;

9) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), особи рядового і начальницького складу;

10) батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

11) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності'.

12) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях. Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

13) особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілими, який за висновком медичного закладу потребує постійного щорічного догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Облік платників Єдиного соціального внеску, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Взяття на облік страхувальників-роботодавців здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік застрахованих осіб здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.

Єдиний соціальний внесок нараховується:

1) для роботодавців, працівників - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) па підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, громадян України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах і консульських установах України, філіях, представництвах, осіб, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, військовослужбовців - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами:

2) для підприємств, установ, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, військові частини та органи - на суму грошового забезпечення, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності: допомоги або компенсації відповідно до законодавства;

3) для фізичних осіб - підприємців, (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно - на суму доходу (прибутку), отриманою від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума Єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);

4) для фізичних осіб - підприємців які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума Єдиного соціального внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу;

Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць. Єдиний соціальний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами, роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована;

Нарахування Єдиного соціального внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Розмір Єдиного соціального внеску для кожної категорії платників, визначені Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний соціальний внесок для роботодавців встановлюється у відсотках до визначеної бази нарахування Єдиного соціального внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, урахуванням видів їх економічної діяльності:

Суб'єкт господарської діяльності, який провадить господарську діяльність у декількох видах економічної діяльності, під час визначення розміру Єдиного соціального внеску відноситься до класу професійного ризику виробництва за основним видом його економічної діяльності.

Єдиний соціальний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення Єдиного соціального внеску із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, установленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску.

Обчислення Єдиного соціального внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення Єдиного соціального внеску територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, т звітності подається платниками до територіальних органів Пенсійного фонду, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення Єдиного соціального внеску за минулі періоди здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата Єдиного соціального внеску здійснюється виключно у національній валюті шляхом внесення відповідних сум Єдиного соціального внеску на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування.

Для зарахування Єдиного соціального внеску в органах Державного казначейства України відкриваються в установленому порядку не бюджетні рахунки відповідному територіальному органу Пенсійного фонду. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Обслуговування коштів Єдиного соціального внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується Державним казначейством України та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розрахункове обслуговування територіального органу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договорів між органами Державного казначейства України і власниками рахунків.

Єдиний соціальний внесок сплачується шляхом перерахування платником готівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники Єдиного соціального внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Державний нагляд за діяльністю Пенсійного фонду щодо збору єдиного внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та контролю за сплатою здійснюють центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та у сфері фінансів.

Окремо слід звернути увагу на відповідальність при обчисленні та сплати Єдиного соціального внеску.

Згідно з частиною 11 ст. 25 Закону «Про збір та облік Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п. 7.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування територіальні органи Пенсійного фонду України застосовують до платників штрафи.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Він не може проводити будь-яку іншу діяльність, крім визначеної законодавством, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.

Управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюють правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях та містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекції відповідних відділень Фонду.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Основним завданням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є організація та здійснення відповідного виду страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пов'язане зі встановленням гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послугу разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.

Джерела формування доходів бюджету Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності:

- страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;

- суми неприйнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до чинного законодавства;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

- інші надходження відповідно до законодавства.

Основним джерелом формування доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є відповідні страхові внески, які сплачують страхувальники (роботодавці) та застраховані особи.

З бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснюють видатки:

1) на виплату застрахованим особам передбачених законодавством допомог:

- у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї);

- у зв'язку з вагітністю і пологами;

- на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

3) утворення резерву страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб у розрахунку на місяць;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази (сис. 2.5).

Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснювалося на раритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі функціонують Управління виконавчої дирекції Фонду, а в районах та містах обласного значення - відповідні відділення.

Завдання страхування від нещасних випадків на виробництві:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Доходи бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві формуються за рахунок таких джерел:

- внесків роботодавців: для підприємств - а віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

- доходу, отриманого від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, отриманих від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємства, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюють:

- для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб;

- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

За рахунок коштів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у разі настання страхового випадку здійснюються такі види виплат застрахованим особам:

- пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразова допомога у разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілого;

- щомісячна грошова виплата у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- грошова виплата за моральну шкоду за наявності факту заподіяння такої шкоди потерпілому;

- виплата потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку за тимчасового переведення його на легшу роботу;

- виплата потерпілому під час його професійної реабілітації;

- одноразова допомога у разі смерті потерпілого;

- щомісячна страхова виплата особам, які мають на неї право, у разі смерті потерпілого;

- надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У процесі функціонування соціальних позабюджетних фондів виявляються як переваги, так і недоліки. У цілому система позабюджетних фондів соціального спрямування охоплює основні напрями соціального захисту населення згідно з практикою країн з розвинутою ринковою економікою. Однак використання іноземного досвіду при вирішенні проблем соціального захисту населення не завжди є виправданим. В Україні є «тіньова економіка», що призводить до ненадходження значної частини валового внутрішнього продукту через офіційні канали перерозподілу в позабюджетні фонди. Демографічна ситуація, стан економіки, фінансові, бюджетні, політичні проблеми, менталітет громадян вносять корективи у формування доходів та використання коштів соціальних фондів. Тому позабюджетні фонди мають базувати свою діяльність на національному досвіді та особливостях відповідного етапу розвитку нашої країни із застосуванням окремих переваг із системи соціального захисту населення іноземних держав.

Важливими є повноцінне законодавче та нормативне регулювання діяльності органів соціальних позабюджетних фондів. На сьогодні вже прийняті базові закони, що регламентують відносини всіх учасників страхового захисту, однак часто приймаються зміни і доповнення до них, що створює нестабільність. Дії законодавчої і виконавчої влади бувають некоординованими й непослідовними, їхні рішення можуть стосуватися забезпечення соціальних гарантій без визначення достатніх джерел фінансування запланованих програм. Мають місце випереджаючі темпи зростання видатків перед доходами, що збільшує дефіцит бюджету фонду. Отже, виникає потреба у забезпеченні стабільності законодавства та його науковому обґрунтуванні.

Ще одна проблема функціонування соціальних позабюджетних фондів пов'язана з тим, що органи управління їхніми доходами і видатками належать до спеціальних органів державної виконавчої влади. Згідно з чинним законодавством такі органи фінансуються з державного бюджету. На противагу нормативним положенням, адміністративно-управлінські витрати покриваються з бюджету кожного соціального фонду, який порушує вимогу щодо цільового використання коштів на соціальні програми. Отже, у перспективі утримання органів соціальних позабюджетних фондів необхідно здійснювати за рахунок коштів державного бюджету.

Можливості здійснювати діяльність будь-якого позабюджетного фонду залежать від обсягу фінансових ресурсів, якими вони розпоряджаються. З метою збільшення коштів доцільно посилити державний вплив на виплату заробітної плати у «конвертах», поступово збільшувати розмір оплати праці громадян, змінювати співвідношення обов'язкових внесків роботодавців і застрахованих осіб до 50: 50, встановити науково обґрунтовані тарифи страхових внесків у всі фонди, виключити з дохідної частини таке джерело, як дотації бюджету. Формування достатньої фінансової бази дасть змогу позабюджетним фондам вчасно та якісно виконувати свої повноваження.

У кожному соціальному позабюджетному фонді проводиться централізація коштів на загальнодержавному рівні з їх наступним адміністративним перерозподілом відповідно до потреб, що пов'язано з нерівномірністю економічного розвитку окремих регіонів і різними можливостями формування бюджетів за рахунок власних доходів. Очевидно, що перерозподіл грошових коштів між регіонами буде тривати ще певний час, однак потребує удосконалення механізм його здійснення, який має відповідати ринковим умовам господарювання. На ефективність використання коштів соціальних позабюджетних фондів впливає склад і структура їх видатків, порядок надання окремих соціальних виплат, значні адміністративні витрати. Так, виплата пенсій регулюється більше ніж 20 законодавчими актами, що означає перерозподіл коштів між окремими групами громадян. Уніфікація законодавства щодо пенсійного забезпечення створить рівні умови для одержувачів та поставить розмір пенсії у залежність від заробітної плати і страхового стажу.

Розміри соціальних виплат не мають бути меншими від прожиткового мінімуму, однак не можуть перевищувати суми, понад яку будуть втрачатися стимули до активної трудової діяльності.

У системі соціальних позабюджетних фондів потрібно запровадити більш досконалі, науково обґрунтовані методи планування доходів і видатків, створити єдину інформаційну базу про матеріальний стан і доходи громадян, впорядкувати облік і звітність, посилити результативність контролю за рухом фінансових ресурсів.

Всі країни Західної Європи використовують соціальне страхування на випадок соціального ризику та надають соціальну допомогу людям, що знаходяться за межею бідності.

У Німеччині, Франції, Бельгії та Люксембурзі системи захисту населення базуються на договірно-страхових принципах. Наймані працівники виплачують певну частину своїх доходів у страховий фонд, що дає їм право скористатися послугами фонду, коли їм потрібна допомога у розмірах, відповідних накопичень в страховому фонді. Одночасно роботодавці від імені своїх найманих робітників також відраховують певні суми у цей страховий фонд.

У більшості випадків сума виплат з страхового фонду залежить від заробітної плати і пов'язана з тією сумою, яка була накопичена за рахунок внесків та роботодавця. Виняток становлять витрати на медичне обслуговування та сімейні допомоги. Основна мета цієї системи - підтримати рівень життя людини у разі його хвороби, інвалідності і втрати роботи. Така система дозволяє перерозподілити доходи людини протягом його фізичного життя. У всіх європейських країнах страхові відрахування є основним джерелом фінансування соціального захисту. У деяких випадках фонд може бути розширений за рахунок більших або менших відрахувань із загальної видаткової статті національного бюджету, за рахунок податкових виплат. Однак у названих країнах держава бере на себе зобов'язання перед громадянами за те, щоб доходи будь-якого громадянина не опускалися нижче гарантованого мінімуму, незалежно від того, який дохід він одержував раніше і скільки вніс у страховий фонд. Цей вид виплат здійснюється із загальнонаціонального бюджету.

Великобританія, Данія, Ірландія відрізняються від вищеперелічених тим, що соціальний захист у меншій мірі пов'язана зі страховими накопиченнями. У цих країнах більшу роль у фінансуванні соціальної сфери грає державний бюджет. Соціальні виплати та допомоги розподіляються більш рівномірно. В основі такого розподілу лежить ідея про те, що люди в нужді рівні, тому соціальна допомога має бути надана, виходячи з потреб людини, а не з його колишніх доходів. Різниця між виплатами та посібниками полягає в основному в тому, що соціальні виплати обов'язкові, на них має право претендувати кожен громадянин за законом, а допомоги даються далеко не всім, залежно від міри і характеру соціального ризику.

У всіх європейських країнах соціальний захист багатофункціональна. Як правило, вона виконує ряд функцій, що відповідають основним соціальним ризикам, яким піддається людина протягом життя:

- Ризик захворювання: виплати відповідають повної або часткової компенсації доходів, що втрачаються, у зв'язку з неможливістю працювати; покривають повністю або частково медичне обслуговування, як у суспільному, так і в приватному секторі;

- Ризик інвалідності: виплата пенсій та допомог особам, повністю втратив здатність працювати і вести нормальне життя в соціумі; медичне обслуговування, пов'язане з інвалідністю; витрати з реабілітації;

- Ризик виробничого травматизму та професійного захворювання: виплата пенсій та допомог, компенсацій та інші форми прямих виплат; специфічна медична допомога; витрати, пов'язані з виробничою реабілітацією та інші форми соціального обслуговування;

- Ризик втрати годувальника: пенсії та допомоги у разі втрати годувальника, посмертне посібник, ритуальні послуги;

- Ризик безробіття: допомога, пов'язане з повною або частковою безробіттям; оплата тимчасового або епізодичного праці, організованого владою, не замінює посібник;

- Ризик міграції: витрати, пов'язані з переміщенням трудових ресурсів, навчанням, перекваліфікацією; посібники, пов'язані з переїздом на нове місце проживання колишніх безробітних;

- Ризик втрати житла: субсидії на оплату житла та комунальних послуг деяким категорія населення;

- Ризик материнства: витрати на виплату допомог по вагітності та пологах; витрати на медичне обслуговування матері і дитини та інші форми забезпечення вагітних.

Система соціального забезпечення в США складна й різноманітна. Єдиної загальнонаціональної централізованої системи соціального забезпечення в США не існує. Вона утворюється з різного роду програм, регламентованих або федеральним законодавством, або законодавством штату, або спільно федеральними органами та органами влади штатів. Окремі програми приймаються також місцевими властями. Державна система соціального забезпечення в США чітко поділяється на два напрямки: соціальне страхування та соціальну допомогу. Вони різняться між собою за джерелами фінансування. Виплати по соціальному страхуванню провадяться із страхових фондів, утворених за рахунок податку на соціальне страхування, що стягується з трудящих (в частці з підприємцями). Державне соціальна виплата виплачується з бюджетних коштів: федерального бюджету, бюджетів штатів або місцевих органів влади.

Програми соціального страхування - це програми, до фонду яких отримувач допомоги (пенсії) сам робить попередній внесок, який має форму спеціального податку, що вноситься майбутнім отримувачем або його роботодавцем, або обома разом. Ці допомоги розглядаються скоріше як право, ніж як привілей, і отримання його не представляє собою соціального ганьби. Віра в страхування узгоджується з вірою у свободу вибору особистості оскільки здається, що воно надає кожному громадянину вибір, як найкращим чином захистити себе від випадковостей. До програм соціального страхування належать: страхування по старості (пенсії), страхування по втраті годувальника, страхування по безробіттю, страхування по непрацездатності, медичне страхування.

Закон «Про державне соціальне страхування» передбачає можливість добровільного пенсійного страхування. Таким чином, особи, які не перебувають у трудових відносинах з роботодавцем і не мають іншого доходу (наприклад, домогосподарки), можуть приєднатися до схеми державного страхування і накопичити свій пенсійний капітал.

Що стосується виплати різних видів допомоги, то право на них мають особи, які застраховані, наприклад, за Законом «Про страхування материнства і хвороби». Особи, які соціально не застраховані, мають право на допомогу у зв'язку з материнством у розмірі мінімальної заробітної плати.

2. Фінансово-економічна характеристика діяльності досліджуваного підприємства

ТОВ «Полтавський завод ЗБК» є акціонерним підприємством, що створене на засадах договору фізичних осіб шляхом об'єднання їх майна та ведення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Всі учасники ТОВ «Полтавський завод ЗБК» обмежень за законом та заборон по суду, щодо зайняття підприємницькою діяльністю не мають. Трудова участь учасників ТОВ у його виробничій та інших видах діяльності не є обов'язковою.

Товариство засноване на основі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного законодавства України для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку на основі повного господарського розрахунку, самофінансування та самоокупності.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп з власним найменуванням, бланки, торгівельну марку (знак для товарів та послуг), іншу атрибутику юридичної особи, може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов'язані з ними немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському суді та інших судах України.

Товариство в своїй діяльності керується чинним Законодавством України, цим Статутом, а також внутрішніми правилами, регламентами та іншими локальними актами Товариства.

Товариство може відкривати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, затверджувати відповідні положення про них.

Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Важливим напрямом загального оцінювання фінансового стану суб'єкта господарювання є аналіз його майнового стану за інформацією бухгалтерського балансу. Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів (майна) і пасивів (власного капіталу і зобов'язань).

Майно - сукупність основних і оборотних засобів, закріплених за підприємством, що становлять його статутний фонд, необхідний для здійснення виробничої діяльності. Статутний фонд визначають у балансі підприємства у формі активу і пасиву, куди входять вартість основних і оборотних цінностей, майнові права і майнові обов'язки підприємства.

Аналіз майнового стану підприємства проводиться за допомогою скороченого аналітичного балансу, який утворюється з вихідного балансу шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей.

В залежності від змісту інформації балансу підприємства актив і пасив скороченого аналітичного балансу можна розширити за рахунок включення додаткових видів майна та джерел формування капіталу.

Результати горизонтального і вертикального аналізу майна підприємства, відображені у табл. 2.1, свідчить про наявність як позитивних, так і негативних ознак і тенденцій у майновому стані підприємства.

Як свідчать розрахунки, у звітному році порівняно з базовим роком вартість майна підприємства збільшилась на 5909 грн. або на 29,2%. При цьому необоротні активи зросли на 10947 грн. (193,6%), а оборотні активи зменшились на 5037 грн. (54,6%). У підсумку питома вага необоротних активів у майні збільшились з 28% до 63,5%, а оборотних активів відповідно зменшилась з 63,5% до 28%

Необоротні активи підприємства представлені, насамперед, основними засобами, вартість яких зменшилась на 1355 грн. (24%). Темп приросту основних засобів менший від темпу приросту майна в цілому, що обумовило зменшення питомої ваги основного капіталу у майні з 27,9 до 16,4%.

Таблиця 2.1. Структура та динаміка майна ТОВ «Полтавський завод ЗБК» за 2008-2010 рр.

Зменшення оборотних активів пояснюється зменшенням як оборотних виробничих фондів на 852 грн. Позитивною характеристикою структури майна є зменшення частки поточної дебіторської заборгованості на 22,9 пунктів. Разом з тим підприємство має низький рівень забезпеченості високоліквідними оборотними активами. Залишок грошових коштів і поточних фінансових інвестицій зменшився на 95 тис. грн. (0,5%).

Будь-яке підприємство формує свої активи за рахунок власних і залучених джерел (капіталу), що визначаються як її пасиви.

Таблиця 2.2. Структура та динаміка джерел формування капіталу ТОВ «Полтавський завод ЗБК» за 2008-2010 рр.

Аналіз джерел формування капіталу підприємства проводиться за допомогою скороченого аналітичного балансу, що утворюється з вихідного балансу шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей. В пасиві балансу зобов'язання розташовані за принципом збільшення терміновості оплати (від довгострокових до найбільш термінових). Ця інформація використовується в аналізі ліквідності балансу та платоспроможності підприємства.

Аналіз структури джерел формування капіталу (пасивів) проводиться за системою структурних показників, серед яких питома вага у %.

Розрахунок цих та інших структурних показників виконується за даними пасиву скороченого аналітичного балансу. З урахуванням класифікації джерел формування капіталу проведемо аналіз складу, структури та динаміки пасивів підприємства.

Така динаміка складових пасиву балансу (табл. 2.2) обумовила зменшення частки власного капіталу в джерелах формування капіталу з 20,6% до 3,9% і, відповідно, збільшилася частка зобов'язань із 79,4 до 96,1%. Отже, підприємство знизило рівень фінансової стійкості за критерієм забезпеченості власним капіталом.

Збільшилася залежність підприємства від довгострокових кредитів (якщо у 2009 році сума довгострокових зобов'язань становила 2063 грн. (7,4%), то уже у звітному році вини вони становили 4725 грн. (18,1%).

Серед джерел формування капіталу зменшення частки кредиторської заборгованості в джерелах формування капіталу з 56,4% у базовому році до 30,9% у звітному році, що свідчить про поліпшення стану розрахунків підприємства з кредиторами.

Одними з ключових характеристик фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність. Ліквідність стосується наявності грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань даного періоду. Платоспроможність пов'язана з наявністю грошових коштів упродовж більшого періоду для вчасного виконання фінансових зобов'язань (табл. 2.3).

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Вона характеризується спроможністю підприємства в короткі терміни перетворити свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Ліквідність визначається співвідношенням величини ліквідних засобів, які можуть бути використані для погашення боргів, і величини зобов'язань. За своїм змістом ліквідність підприємства означає ліквідність його балансу.

Під ліквідністю балансу розуміють ступінь покриття платіжних зобов'язань підприємства його активами (платіжними засобами), строк перетворення яких в грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань. Ліквідність балансу відображає можливість швидкої мобілізації власних коштів для своєчасної і повної сплати боргів (позик і кредиторської заборгованості). Ліквідність - поняття більш широке, ніж платоспроможність. Ліквідність балансу залежить від ліквідності активів. Рівень активів пов'язаний з часом, необхідним для перетворення їх у грошові кошти. Чим менша тривалість періоду, протягом якого даний вид активів трансформується у грошові кошти, тим вищим є рівень його ліквідності.

Таблиця 2.3. Показники ліквідності та платоспроможності ТОВ «Полтавський завод ЗБК» за 2008-2010 рр.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує миттєву платоспроможність підприємства і повинно бути ?0,2. З таблиці ми бачимо, що наше підприємство недостатньо платоспроможне.

Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує потенційну платоспроможність з урахуванням майбутніх надходжень і повинно бути ? 0,7. З таблиці ми бачимо, що наше підприємство неплатоспроможне.

Коефіцієнт загальної ліквідності відображає прогнозні платіжні можливості на відносно віддалену перспективу і повинно бути ?1,5. З таблиці ми бачимо, що підприємство немає достатність ресурсів оборотних активів для погашення короткострокових зобов'язань.

За результатами оцінювання рівня і динаміки коефіцієнтів ліквідності формуються наступні висновки: при порівнянні фактичних значень із нормативними про платоспроможність підприємства, підприємство є неплатоспроможним за всіма показниками.

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є забезпечення стабільності його діяльності з позиції довгострокових перспектив.

Фінансова стійкість - це багатогранне поняття, що включає оцінювання різних аспектів фінансово-господарської діяльності підприємства. Сутність фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів (табл. 2.4). Оцінювання фінансової стійкості, як критерію надійності, дозволяє зовнішнім суб'єктам аналізу визначити фінансові можливості підприємства на тривалу перспективу. Фінансова стійкість характеризує результати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями і нарощувати економічний потенціал.

Фінансова стійкість передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість - це здатність підприємства функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу активів і пасивів у мінливому економічному середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Існуючі методичні підходи до аналізу фінансової стійкості підприємства можна об'єднати у три групи:

1. Розрахунок системи фінансово-економічних коефіцієнтів, які відображають різні аспекти стану майна та джерел формування капіталу.

2. Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

3. Розрахунок та факторний аналіз показників порогу рентабельності (критичного обсягу продажу) і запасу фінансової стійкості (запасу фінансової незалежності).

Фінансово-економічні показники, які відносяться до перших двох напрямів, визначаються за інформацією бухгалтерського балансу і характеризують фінансову стійкість підприємства з позиції, насамперед, співвідношення між власними та залученими фінансовими ресурсами. Поряд з цим, оцінка фінансової стійкості передбачає аналіз факторів формування показників, які характеризують стабільність функціонування підприємства з позиції забезпечення прибутковості операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Серед цих показників важливе місце належить порогу рентабельності та запасу фінансової стійкості, розрахунок яких проводиться за інформацією форми №2 «Звіт про фінансові результати».

Поріг рентабельності характеризує суму чистого доходу (виручки), яка забезпечує беззбиткову операційну діяльність підприємства, тобто повне покриття операційних витрат. Чим менша величина порогу рентабельності, тим більш фінансово стійким є підприємство. Зменшення порогу рентабельності досягається за рахунок: скорочення постійних витрат та збільшення частки маржинального доходу у чистому доході.

У звітному році порівняно з базовим роком при зменшенні чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 36824 грн. або 96,8%, операційні витрати зменшились на 35801 грн., або 94,1%. Як результат, збиток від операційної діяльності збільшився на 1023 грн. Серед операційних витрат змінні витрати зменшилися на 33134,4 грн. (97%), а постійні витрати - на 26666 грн. (68,6%).

Таблиця 2.4. Показники порогу рентабельності та запасу фінансової стійкості ТОВ «Полтавський завод ЗБК» за 2008-2010 рр.

Негативним з точки зору динаміки фінансової стійкості підприємства не лише збільшення абсолютного показника порогу рентабельності, а й зростання його частки в операційному доході з 100,3% до 653,3%.

Фінансова стійкість понизилась з 0,272 у базовому році до 553,325 у звітному році, що свідчить про нерентабельність підприємства

Фінансова стійкість знизилась в 66,2 рази, що говорить про те, що немає прибутковості і підприємство не може розраховуватися на випадок несприятливих обставин.

Отже, результати розрахунку і факторного аналізу показників порогу рентабельності та запасу фінансової стійкості показало, що наше підприємство має нестабільне функціонування в ринковому середовищі. Засоби підприємства знаходяться в постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругообіг ресурсів, тим більше продукції підприємство може виробити і реалізувати при сталій їх величині. Сповільнення оборотності потребує додаткового вкладення засобів і може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий у результаті прискорення оборотності ефект виражається передусім у збільшенні обсягів виробництва продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових ресурсів. Зростання швидкості обороту відображає збільшення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільнити частину оборотних засобів для власних потреб.

З метою уникнення кризових явищ у виробничо-фінансовій діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання необхідно підвищувати ділову активність підприємства, що мінімізує ризики в умовах економічної нестабільності ринкового середовища і конкуренція. Ділова активність підприємства - це комплексна характеристика, що охоплює різні аспекти діяльності підприємства (табл. 2.5).

У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці, капіталу. Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту його засобів. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, розширення ринків збуту продукції, ступінь виконання завдань за основними показниками господарської діяльності тощо.

Однак, головним критерієм ефективності роботи підприємства є його прибутковість, тому, здійснюючи господарську діяльність, підприємство повинно намагатися не лише прискорювати рух засобів, але й отримувати максимальну віддачу від їх використання.

Щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошуки найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виробляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка ділової активності - це та основа, на якій ґрунтуються раціональні рішення про обсяги та об'єкти витрачання майна (активів).

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється, насамперед, в швидкості обертання його активів і пасивів. Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству активів для здійснення процесу виробництва та збуту продукції (товарів, робіт, послуг).

Швидкість обороту активів підприємства є однією з якісних характеристик його фінансової політики. Чим більша швидкість обороту активів, тим ефективніше працює підприємство.

Зростання активів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту, що викликає збільшення їх маси.

Залежно від швидкості обертання для забезпечення нормального ходу господарської діяльності потрібна і різна величина окремих видів активів. Тому аналіз оборотності і використання активів має дуже велике значення для оцінки фінансового стану підприємства.

При збільшенні обсягів господарської діяльності потреба в оборотних активах постійно зростає. І тільки прискоренням оборотності активів завдяки вдосконаленню господарської діяльності можна досягти відносного їх зменшення. Прискорення оборотності активів дає змогу зменшити потребу у власних і залучених коштах.

Збільшення швидкості оборотності оборотних засобів можливе як за рахунок скорочення часу виробництва (наприклад, за рахунок удосконалення технології), так і завдяки скороченню часу обертання (удосконалення постачання та збуту, прискорення розрахунків). Узагальнюючим показником мобільності господарської діяльності є тривалість перетворення виробничих запасів через процес підприємницької діяльності в наймобільнішу частину оборотних активів - грошові кошти. Він показує як швидко підприємство виконує операційний цикл господарської діяльності на стадіях виробництва і продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

За даними таблиці (2.5) проведемо аналіз ділової активності підприємства.

Коефіцієнт обертання активів нам показує, що кругообіг засобів підприємства знизився на 1,97 грн. за розрахунковий період, або в 51,5 рази обороту днів.

Коефіцієнт обертання оборотних активів знизився на 2,68 грн., що говорить про те, що у підприємства немає для вилучення мобільних засобів із господарської діяльності.

Коефіцієнт обертання запасів знизився, що говорить про те що у підприємства знизився попит на готову продукцію і товари. Зниження коефіцієнта кредиторської заборгованості говорить про зростання купівлі продукції в кредит покупцям. Показники коефіцієнта обертання власного капіталу менше одиниці (-5,57), то це свідчить про не раціональність власних коштів і становить під сумнів доцільність їх використання.

Зниження коефіцієнта обертання кредиторської заборгованості на 3,33 грн. за досліджуваний період показує про зростання підприємством купівлі продукції в кредит.

Показники фінансових результатів і рентабельності є визначальними в оцінках ефективності функціонування суб'єкта господарювання за усіма видами діяльності.

Аналіз фінансових результатів є одним із найважливіших напрямів оцінки ефективності виробничо-фінансової діяльності підприємств. З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбулися зміни в методиці визначення фінансових результатів.

Форма №2 «Звіт про фінансові результати» характеризує доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Таблиця 2.5. Ділова активність ТОВ «Полтавський завод ЗБК» за 2008-2010 рр.

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Фінансовим результатом діяльності підприємства може бути прибуток або збиток. Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Чистий прибуток - це кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризує абсолютну ефективність його роботи. В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку - це стале джерело фінансування розвитку виробництва, виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників підприємства. Чистий прибуток - найважливіший показник для оцінювання виробничої, комерційної та фінансової діяльності підприємства, оскільки відображає ступінь його ділової активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятий для інвестора рівень доходності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами інвестування. Разом з тим, податок на прибуток стає одним з головних джерел формування надходжень до державного і місцевих бюджетів

В нашому аналізі підприємства ми спостерігаємо велике зниження валового прибутку з 2008 року по 2010 року на 17,4%, що є негативним явищем.

Адміністративні витрати знизились на 29%, теж знизились, це говорить про недостатній дохід підприємства.

У структурі операційних витрат собівартість реалізованої продукції порівняно з базовим роком зросла на 4,8%, а адміністративні витрати зменшились за рахунок зниження доходу від реалізації продукції.

Таблиця 2.6. Фінансові результати діяльності ТОВ «» Полтавський завод ЗБК за 2008-2010 рр.

На підприємстві з 2008 року по 2010 року не було чистого прибутку, а збитки збільшились в 19,9 раз. Фінансові та інвестиційні доходи збільшились в 29,3 рази, але й інвестиційні та фінансові витрати збільшились в 22,4 рази.

Отже провівши всі розрахунки можна визначити фінансовий стан підприємства як кризовий. Тому, що підприємство не здатне своєчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, не має належний рівень ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості, не забезпечує себе власними оборотними засобами.

3. Оцінка розрахунків господарюючих суб'єктів за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

3.1 Аналіз динаміки нарахування та сплати страхових внесків за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

На сьогодні невід'ємною складовою розвитку ринкових відносин в Україні є адекватна систему обліку, що забезпечує всіх членів суспільства надійною, своєчасною та корисною інформацією про господарську діяльність підприємств і організацій.

Основною метою системи соціального страхування та пенсійної реформи є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Зміст реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування полягав у:

- створенні стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

- створенні ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).

- встановленні дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними особами.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На сьогодні в державі запроваджено всі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, за винятком медичного.

Основними нормативними документами, регулюючими взаємовідносини з Фондом соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, є:

- Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- Закон України від 18.01.2001 р. №2240III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням»;

- наказ Мінохоронздоров'я, Мінпраці, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України від 03.11.2004 р. №532/274/136-ос/1406 «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності і Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності»;

- Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджена постановою Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності від 19.09.2001 р. №38;

- Інструкція про порядок надходження, обліку і витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджена постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001 р. №16;

- Порядок накладення адміністративних штрафів органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджений постановою Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.12.2003 р. №119.

На підприємствах здійснюються операції з обов'язкового і добровільного страхування та вони проводять відрахування у фонд на обов'язкове соціальне страхування. Законодавством визначені ставки відрахувань на соціальне страхування. При цьому до уваги беруть всі витрати на оплату праці. Це основна і додаткова оплата праці, премії і заохочення, в тому числі і в натуральній формі.

Облік на підприємствах організовується таким чином, щоб можна було визначити суми, які сплачуються з фонду оплати праці, та такі, що утримуються із зарплати працівників та фізичних осіб, які працюють за контрактом, або виконують роботи (послуги) за договорами цивільно-правового характеру.

Оскільки джерелами покриття збору на обов'язкове соціальне страхування є витрати виробництва в частині, яку сплачує підприємство, та оплата праці працівників, кореспонденція рахунків за операціями з нарахування цього збору відрізняється.

Відповідно до статті 255 Кодексу законів про працю працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей забезпечуються в порядку державного соціального страхування допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою по вагітності, родах і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років.

Державне соціальне страхування поширюється на всіх працівників підприємств, незалежно від того, є вони в штаті чи працюють за сумісництвом. Кошти на державне соціальне страхування надходять до Фонду соціального страхування від підприємств у вигляді збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок тимчасової непрацездатності. Платять страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності всі працівники, в тому числі і сумісники згідно із Законом України від 18.01..2001 р. 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». А відповідно до Закону України від 11.01.2001 р. №2213-III «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» з кожного працюючого, в тому числі і сумісника, стягують в залежності від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян:

Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» [3] спрямований на запровадження Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» [2] та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» шляхом визначення розмірів внесків до фондів з даних видів страхування та внесення змін до окремих законодавчих актів з метою приведення їх у відповідність до норм вищезазначених законів.

Встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з можливостей Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності установити, що виплата, передбачена статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» [2], встановлюється в розмірі не нижче подвійного розміру встановленого законом прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, а виплата, передбачена статтею 43 зазначеного Закону, встановлюється в розмірі не нижче ніж 23 відсотки прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Розмір допомоги на поховання з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюється у розмірі не нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи.

На даному підприємстві середньооблікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості складає за:

2008 р - 122 особи, у тому числі жінок 31;

2009 р - 42 особи, у тому числі жінок 20;

2010 р - 1 особа.

На даному підприємстві нараховується сума фонду оплати праці, з якої справляються внески (за ставкою 3% - за 2008 р., та 2,9% за 2009-2010 р.р.):

Згідно цієї таблиці, ми бачимо, що з кожним роком зменшується чисельність працівників на підприємстві і скорочуються виплати до ФДСС.

Табл. 3.1. Заробітна плата, з якої утримуються страхові внески за 2008-2010 рр.

По даному підприємству розрахунки по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасової втрати працездатності за 2008 р. склали:

- заборгованість за страхувальником на початок року - 763,84 грн.;

нараховано і утримано внесків з початку року - 49981,22 грн.;

заборгованість за Фондом на початок року - 0,00 грн.;

заборгованість за Фондом що буде погашена внесками наступного періоду - 19082,56.

зараховано всього - 70760,02 грн.

В тому числі фондом було погашено 899 днів або 51286.66 грн. за тимчасову непрацездатність, 13 днів або 1008,68 грн. за тимчасову непрацездатність по догляду за хворою дитиною або хворим членом сім'ї. По вагітності і пологах фондом було погашено 88 днів або 4803,66 грн.

По даному підприємству розрахунки по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасової втрати працездатності за 2009 р. склали:

- заборгованість за страхувальником на початок року - 00,0 грн.;

нараховано і утримано внесків з початку року - 11148,26 грн.;

заборгованість за Фондом на початок року - 19082,56 грн.;

заборгованість за Фондом що буде погашена внесками наступного періоду - 2991,36

зараховано всього - 78278,29 грн.

В тому числі фондом було погашено 344 днів що склало 52569,08 грн. за тимчасову непрацездатність, 5 днів що склало 263,06 грн. за тимчасову непрацездатність по догляду за хворою дитиною або хворим членом сім'ї. По вагітності і пологах фондом було погашено 55 днів або 2877,55 грн.

В тому числі фондом було погашено 899 днів або 51286.66 грн. за тимчасову непрацездатність, 13 днів або 1008,68 грн. за тимчасову непрацездатність по догляду за хворою дитиною або хворим членом сім'ї. По вагітності і пологах фондом було погашено 88 днів або 4803,66 грн.

По даному підприємству розрахунки по коштах загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасової втрати працездатності за 2010 р. склали:

- заборгованість за страхувальником на початок року - 00,0 грн.;

нараховано і утримано внесків з початку року - 1117,48 грн;

заборгованість за Фондом на початок року - 2991,36 грн;

заборгованість за Фондом що буде погашена внесками наступного періоду - 1923,23

зараховано всього - 3040,71 грн.

В 2010 р ФПСС не відшкодовував витрати по тимчасовій втраті працездатності.

Отже ТОВ «Полтавський завод ЗБК» є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Так, сума збору в 2010 р. на випадок тимчасової втрати працездатності для підприємств - роботодавців зменшилась порівняно з 2008 роком, але і загальний відсоток відрахування на соціальне страхування (з урахуванням збору на загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і виплатою обумовленими народженням і похованням) зменшився.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Встановлено з 2007 року відповідно до класів професійного ризику виробництва страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (від 0,66% для 1 класу до 13,6% для 67 класу професійного ризику). На ТОВ «Полтавський завод ЗБК» встановлений 52 клас ризику, що становить в 2008 році 2,42%, а в 2009-10 рр. 2,32%.

Станом на І квартал 2008 року кількість взятих на облік страхувальників у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань становило 168 чоловік. А станом на ІV квартал 2010 року було застраховано 5 чоловік. В зв'язку з цим страхувальні внески зменшились.

З 2009 року по 2010 рік випадків травматизму та професійних захворювань на виробництві не було.

Розглянемо таблицю виплат внесків нарахування і перерахування коштів до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Табл. 3.2

Згідно таблиці 3.1, ми бачимо, що внески до фонду були перераховано вчасно, а виробничих травм на ТОВ «Полтавський завод ЗБК» не було.

3.2 Особливості здійснення соціальних виплат за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

Даний порядок затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1266.

Для розрахунку соціальних виплат за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності визначається середня заробітна плата. Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Розрахунковим періодом для застрахованих осіб є останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Якщо застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувались страхові внески менш ніж 6 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачено страхові внески.

Середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється, виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами.

Середній дохід добровільно застрахованої особи обчислюється, виходячи із суми оподатковуваного доходу (прибутку), з якого сплачувалися страхові внески.

До середньої заробітної плати (доходу) включається заробітна плата у межах максимальної величини заробітної плати та оподатковуваного доходу, з якого сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Якщо перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається, виходячи із місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент виникнення страхового випадку.

Середньоденна заробітна плата (доход) обчислюється шляхом розподілу нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески:

- на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді:

за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням;

за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні (крім розрахунку страхових виплат добровільно застрахованим особам), і для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

- на кількість календарних днів за розрахунковий період (без обліку святкових і неробочих днів, установлених законодавством):

за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття - для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями умов праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент й ін.), і для добровільно застрахованих осіб за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Нормативними документами визначено, що особам, які працюють за сумісництвом, середній заробіток для надання допомоги на період тимчасової непрацездатності обчислюється окремо за основним місцем роботи і окремо - за сумісництвом. При цьому допомога за основним місцем роботи надається на підставі самого оригіналу листка непрацездатності, а на роботі за сумісництвом - на підставі копії листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи, і довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.

Середній заробіток для надання допомоги з тимчасової непрацездатності за сумісництвом визначається за той самий розрахунковий період, що й за основним місцем роботи.

При цьому сумарний розмір заробітної плати, з якої обчислюється допомога на період тимчасової непрацездатності, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної заробітної плати, з якої сплачуються внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

допомога з тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога з вагітності та пологів;

допомога при народженні дитини;

допомога на період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням з тимчасової втрати працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору, та членам кооперативів призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених ними страхових внесків.

У випадку ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які трапилися до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - виконавчою дирекцією відділення ФСС ТВП за місцем реєстрації ліквідованого підприємства як страхувальника.

Застрахованим особам, які забезпечують себе роботою самостійно, та тим, які працюють за межами території України, призначення та виплата матеріального забезпечення, а також надання соціальних послуг здійснюються виконавчою дирекцією відділення ФСС ТВП за місцем реєстрації їх як страхувальників.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства та застрахованих осіб.

Комісія із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення, розглядає правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Документи про призначення допомоги з тимчасової непрацездатності, з вагітності та пологів, на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку розглядаються не пізніше 10 днів з дня їх надходження.

Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п'яти днів після винесення відповідного рішення.

Призначене, але не одержане у зв'язку із смертю застрахованої особи матеріальне забезпечення виплачується членам сім'ї, які проживали разом з нею, або спадкоємцям. Не одержане застрахованою особою своєчасно матеріальне забезпечення виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком у розмірі, встановленому на час виникнення страхового випадку.

Витрати на матеріальне забезпечення та соціальні послуги страхувальники-роботодавці здійснюють за рахунок коштів ФСС ТВП з відповідним урахуванням проведених витрат при сплаті страхових внесків на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами застрахованим особам виплачується у найближчий після призначення допомоги строк, встановлений для виплати заробітної плати, допомога на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісячно у строк, встановлений для виплати заробітної плати.

Добровільно застрахованим особам така допомога надається не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.

Допомога при народженні дитини та на поховання виплачується не пізніше наступного дня за днем звернення.

Страхувальники-роботодавці не мають права припиняти виплату допомоги у випадках, коли сума нарахованих страхових внесків та інших платежів до ФСС ТВП не покриває фактичних витрат з виплати допомоги.

Відшкодування здійснюються органом реєстрації шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок страхувальника.

Усі розрахунки за коштами ФСС ТВП між органом реєстрації та страхувальником проводяться за безготівковими розрахунками.

Допомога з тимчасової непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі виникнення у неї одного з таких страхових випадків:

- тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

- необхідності догляду за хворою дитиною;

- необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

- догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

- карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

- тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку, нижчеоплачувану роботу;

- протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства;

- санаторно-курортного лікування.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, надається не більш ніж на 75 календарних днів протягом календарного року.

Допомога на період тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам ФСС ТВП, починаючи з шостого дня непрацездатності, за весь період до відновлення працездатності або до встановлення МСЕК інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи у період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми оплачуються власником чи уповноваженим органом за рахунок коштів підприємства, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з першого дня за період, протягом якого дитина - за висновком лікаря - потребує догляду, але не більш ніж за 14 календарних днів. Допомога із тимчасової непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, якщо вона потребує стаціонарного лікування, виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її перебування в стаціонарі разом із хворою дитиною.

Допомога з тимчасової непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім хворої дитини віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більше ніж за 3 календарні дні, а у виняткових випадках з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин - не більш ніж за 7 календарних днів.

Допомога з тимчасової непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захворювання в порядку та встановлених розмірах.

Допомога з тимчасової непрацездатності із догляду за хворою дитиною віком до 14 років, з догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до 3 років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала в цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з

Допомога з тимчасової непрацездатності не надається:

- у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;

- у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи, тих чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

- за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

- за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

- у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних із таким сп'янінням;

- за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від трьох показників:

- середньої заробітної плати;

- страхового стажу;

- кількості днів непрацездатності:

Страховий стаж визначається як період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню з тимчасової втрати працездатності і сплачує або за неї сплачуються страхові внески до ФСС ТВП.

До страхового стажу зараховуються періоди:

- тимчасової втрати працездатності;

- перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

- перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- отримання виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.

До страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж особи до набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 р. №2240-111.

Особливістю допомоги з тимчасової непрацездатності є порядок оплати перших п'яти днів.

Згідно із Законом України від 11 січня 2001 р. №2213-ІІІ перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, організації за основним місцем роботи.

Оплата днів тимчасової непрацездатності особі проводиться у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні відповідно до графіка роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Вихідні, святкові та неробочі дні тимчасової непрацездатності не оплачуються.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнення пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів).

Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі у повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Допомога виплачується застрахованій особі, яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення та до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів - для жінок, віднесених до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи).

У разі надання застрахованій особі відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами у період її тимчасової непрацездатності листок непрацездатності з тимчасової непрацездатності закривається і з дня настання цієї відпустки видається інший листок непрацездатності. Кожний із зазначених листків оплачується за відповідними нормами.

За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу), обчисленої за шість останніх місяців, і не залежить від страхового стажу.

До розрахунку допомоги приймаються не всі календарні, а лише робочі дні. Це пояснюється безпосередньо метою виплати допомоги - компенсувати застрахованій жінці втрату її заробітної плати.

Допомога не включається до сукупного оподатковуваного доходу працівниці, а тому не обкладається внесками до соціальних фондів.

Виплата допомоги незастрахованим особам здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (ст. 9).

Допомогу можуть отримати усі жінки, які не застраховані в системі соціального страхування.

Допомога надається сумарно - відразу за весь період декретної відпустки. Розмір допомоги становить 100% середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги на випадок безробіття тощо) жінки, але не менше 25% встановленого законодавством прожиткового мінімуму для працездатної особи з розрахунку на місяць.

Допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання одержувача на підставі документів, визначених чинним законодавством.

Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

При народженні мертвої дитини допомога при народженні дитини не надається.

Допомога призначається з дня надання відпустки з урахуванням таких обмежень:

матері - не раніше закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

усиновителям - не раніше дня ухвалення рішення суду про усиновлення;

опікунам - не раніше дня ухвалення рішення про встановлення опіки.

Допомога виплачується за місцем роботи щомісяця у терміни, встановлені для видачі зарплати.

На відміну від допомоги при народженні дитини розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку змінюється залежно від установлення такого розміру постановами правління ФСС ТВП.

Розмір допомоги по догляду за дитиною не фіксується на рівні розміру допомоги, встановленої на день, коли застраховану особу було відправлено у відпустку по догляду за дитиною, а змінюється протягом її перебування в цій відпустці.

Якщо жінка в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працює, то допомога виплачується за умови, що вона працює на умовах неповного робочого часу або вдома (ст. 179 КЗпП). При виході на роботу на повний робочий день відпустка вважається перерваною і право на допомогу втрачається. У такому разі відпустку по догляду за дитиною може бути надано родичам. Родич, який доглядає за дитиною і є застрахованою особою, має право на одержання допомоги.

Якщо в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною у жінки настає відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами наступної дитини, право на допомогу вона не втрачає. Їй виплачується допомога й оплачується листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами. По закінченні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй виплачується допомога згідно із встановленим порядком.

Виплата допомоги незастрахованим особам здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Допомога призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання одержувача на підставі встановлених документів.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів її сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працездатних батьків), а також студентів та учнів середніх професійно-технічних і вищих навчальних закладів з денною формою навчання - до 23 років;

батька, матері;

діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

Допомога на поховання члена сім'ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім'ї на утриманні застрахованої особи.

Згідно зі ст. 46 Закону України від 18 січня 2001 р. №2240 допомога на поховання застрахованої особи чи особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, встановленому правлінням ФСС ТВП, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Звернутися за допомогою, що виплачується з бюджету ФСС ТВП, можна коли завгодно, оскільки строків давності немає. Суму допомоги визначають на дату смерті.

Виплачують цю допомогу не пізніше дня, наступного за днем звернення. При цьому виплату здійснюють:

- у разі смерті застрахованої особи (крім виплати допомоги на поховання застрахованих осіб, які були пенсіонерами або померли внаслідок нещасного випадку на виробництві) - за останнім місцем її основної роботи перед смертю;

- у разі смерті члена сім'ї, який знаходився на утриманні застрахованої особи, - за місцем основної роботи застрахованої особи.

Випадки, коли допомогу на поховання не виплачують з бюджету ФСС ТВП:

1 Допомога на поховання пенсіонерів, за якою необхідно звертатися до органів Пенсійного фонду або міськвійськомату за місцем проживання пенсіонера. Розмір допомоги на поховання пенсіонерів дорівнює двом місячним пенсіям померлого.

2 Допомога на поховання безробітного призначається Фондом соціального страхування на випадок безробіття. Розмір допомоги визначено на рівні прожиткового мінімуму для працездатної особи.

3 Допомога на поховання з місцевих бюджетів надається місцевими органами влади у разі смерті: аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вузу І - IV рівнів акредитації стаціонарної форми навчання, учня професійно-технічного навчального закладу.

Страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань - є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюються соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв'язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою та до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, їй надається допомога з ФСС НВВ.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

У даному виді страхування використовуються спеціальні поняття

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФСС НВВ).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Роботодавцем вважається:

власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю;

власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю.

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психологічну травму за обставин, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничою фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов'язаних із роботою.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, а також види професійних захворювань, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання розслідується у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

Порядок обчислення страхових внесків та строки їх сплати регламентуються такими законодавчими актами:

- Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. №1105-ХІV із змінами та доповненнями;

- Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р. №2272-ІП;

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 3 квітня 2003 р. №660-ІУ та іншими законодавчими актами.

Сума страхових внесків страхувальників до ФСС НВВ повинна забезпечувати:

- фінансування заходів, спрямованих на вирішення планових завдань;

- створення резерву коштів для забезпечення його стабільного функціонування;

- покриття витрат, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці»;

- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках від мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються у межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат (10035 грн).

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства проводиться ФСС НВВ відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» №985 від 27 червня 2003 р. страхові тарифи диференційовані за галузями економіки та видами робіт за професійним ризиком виробництва (див. табл. 4.1).

Страхувальник здійснює страховий внесок у порядку і строки, які визначаються страховиком.

Страхові внески сплачуються:

юридичними особами - в день одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення виплат подати до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до ФСС НВВ;

фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, фізичними особами, які використовують найманих працівників, щомісяця не пізніше 10-го числа, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата;

добровільно застрахованими особами - у строки, передбачені для сплати цими особами податків.

Нараховані страхові внески, інші платежі сплачуються страхувальниками шляхом перерахування відповідних сум на відповідний рахунок ФСС НВВ.

У разі нестачі коштів на поточному рахунку платника на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі отримання платниками коштів на оплату праці й перерахування страхових внесків здійснюється у пропорційних сумах.

Страхові внески сплачуються у національній валюті України.

У разі настання страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно та у повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові, внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразову допомогу у разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

- щомісячну грошову суму у разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

допомогу дитині;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг;

3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги у разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організувати ефективне лікування потерпілого з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечити потерпілому повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;

6) вжити заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечити домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства;

8) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого, працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

10) у разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу;

11) сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12) організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Компенсація шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, здійснювалась власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Страховими виплатами є грошові суми, які виплачуються застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

У разі настання страхового випадку застрахованій особі виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Підставою для виплати допомоги є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, в якому повинна бути позначка зв'язку хвороби із страховим випадком, та наявність акта про нещасний випадок або акта розслідування професійного захворювання за встановленою формою.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, призначається і виплачується за місцем роботи застрахованої особи, на якому стався страховий випадок, у розмірі 100% втраченої середньої заробітної плати за робочі дні (години) згідно із графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Якщо застрахована особа працює за сумісництвом, допомога призначається і виплачується страхувальником за місцем роботи, де стався страховий випадок.

Допомога добровільно застрахованій особі призначається відділенням, у якому вона зареєстрована, з шостого дня тимчасової непрацездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Допомога призначається, якщо застрахована особа звернулася за нею не пізніше 6 місяців з дня відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При зверненні за допомогою після шести місяців вона може бути надана лише у виняткових випадках з поважних причин за рішенням постійної комісії правління ФСС НВВ з питань страхових виплат, соціальних послуг потерпілим та їх реабілітації.

Одноразова допомога потерпілому призначається при встановленні йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого право на одержання одноразової допомоги має його сім'я та особи, які перебували на його утриманні, а також його дитина, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Право на отримання страхової допомоги настає з дня смерті годувальника, але не раніше дня виникнення права на страхові виплати.

Особи, які перебували на утриманні потерпілого:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого, або інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Відділення приймає рішення про призначення виплати у разі втрати годувальника за умови подання відповідних документів.

Розмір одноразової допомоги сім'ї потерпілого повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого, і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Розмір одноразової допомоги сім'ї потерпілого не залежить від наявності та кількості в сім'ї осіб, які перебували на його утриманні. Розмір допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні потерпілого, не залежить від розміру одноразової допомоги сім'ї потерпілого.

Розмір одноразової допомоги не обмежується і не підлягає зменшенню з підстави, що комісією з розслідування нещасного випадку було встановлено ушкодження здоров'я не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці.

Одноразова допомога сім'ї та особам, які мають на це право, у разі смерті потерпілого виплачується у місячний строк з дня смерті застрахованої особи в день, установлений постановою відділення.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Особам, які мають право на виплату в зв'язку із смертю годувальника, страхові виплати провадяться з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відділення розглядає справи про призначення виплат у разі втрати годувальника за умови подання законодавчо визначених документів у триденний строк з моменту звернення заявника.

Суми страхових виплат особам визначаються із середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, яка припадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні, але не мали права на ці виплати.

Сума страхових виплат кожній особі, яка має на це право, визначається шляхом ділення частини заробітку потерпілого, що припадає на зазначених осіб, на кількість цих осіб.

Страхові виплати особам, які втратили годувальника, провадяться в повному розмірі без урахування призначеної їм пенсії у разі втрати годувальника та інших доходів.

Якщо потерпілий одержував страхові виплати і не працював, то розмір відшкодування шкоди у разі його смерті визначається на основі суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат.

Страхові виплати провадяться щомісячно з наступного місяця після місяця, в якому вони призначені, в дні, установлені постановами відділень.

При настанні страхового випадку ФСС НВВ зобов'язаний у встановленому законодавством порядку організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги провадяться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 11 липня 2001 р. №826 та Постанови правління ФСС НВВ «Про витрати на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 15 серпня 2001 р. №22 і Постанови правління ФСС НВВ «Про внесення доповнення до постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 15 серпня 2001 р. №22» від 1 листопада 2001 р. №39.

ФСС НВВ повинен виплачувати допомогу дитині у випадку завдання шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності.

ФСС НВВ надає щомісячну допомогу такій дитині як інваліду дитинства до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Після досягнення зазначеними особами 16 років ФСС НВВ зобов'язаний проводити їм виплати у розмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста), в якій вони проживають, але не менше середньомісячного заробітку в країні на день виплати.

ФСС НВВ зобов'язаний сприяти створенню умов для надання допомоги при настанні нещасного випадку, організовувати лікування потерпілих, вживати заходів для підтримання і відновлення їх працездатності.

3.2 Напрями вдосконалення розрахунків за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

Економічна система країни є складним механізмом з великою кількістю взаємопов'язаних елементів, кожен з яких є окремою індивідуальною, але залежною від інших елементів системою. Так, важливою та неодмінною складовою частиною економіки є система оподаткування, яка впливає на всі аспекти економічного життя, але в Україні характеризується наявністю значної кількості недоліків, одним з яких є чинний порядок справляння зборів до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування.

Сучасний стан економіки України характеризується наявністю ряду проблем, серед яких найбільшою є розмір її тіньового сектору. За підрахунками Міністерства економіки, у тіні вироблялося 39% ВВП. Незалежні аналітики запевняють, що навіть ці дані занадто занижені.

Дану проблему слід розглядати через призму поняття тіньової економіки, а саме її визначення як прихованої економічної діяльності, яка не показується в податковій звітності та офіційній статистиці, виду економічної діяльності, при якому не сплачуються податки. Тобто, причини її існування необхідно вивчати як наслідок функціонування чинної податкової системи.

З нового року значно спроститься система адміністрування внесків до пенсійного фонду та фондів соціального страхування. Замість чотирьох платежів до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасного випадку прийде один - єдиний соціальний внесок.

Введення єдиного соціального внеску принесе багато переваг для роботодавців та підприємців. Адже не треба буде реєструватися у чотирьох державних установах, не треба буде сплачувати внески до цих установ чотири рази, не треба буде подавати чотири різних звіти, не треба буде стояти чотири різних черги для того, щоб здати ці самі звіти. Замість цього буде один єдиний платіж - єдиний соціальний внесок.

З 01.01.2011 року вступає в силу Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI, 08.07.2010. Отже з нового року всі переваги, що було наведено вище стануть реальністю. Слід звернути увагу, що діючі закони, що регулюють пенсійну систему та систему соціального страхування в Україні будуть діяти у частинах, що не суперечить закону про єдиний соціальний внесок.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування буде займатися Пенсійний фонд України. Єдиний соціальний внесок буде сплачуватися саме на його рахунки. Потім ці суми будуть розподілятися серед фондів соціального страхування.

Введення цієї системи заходів призведе перш за все до зменшення розміру тіньового сектора економіки, адже значно знизить неоправдані витрати підприємства з оплати праці та усуне необхідність ухилення від сплати відповідних податкових платежів. Також зробить більш цивілізованими відносини між державою та підприємницькими структурами, адже зменшаться витрати часу на процес оподаткування, оскільки звітність щодо відрахувань з фонду оплати праці необхідно буде подавати одну замість чотирьох та платити один раз, а не чотири. Єдиний соціальний внесок дозволить зробити оподаткування більш справедливим - основну вагу податкового навантаження буде перенесено з оподаткування праці на оподаткування прибутку (відрахування до соціальних фондів включаються до валових витрат суб'єктів господарювання), та забезпечити акумулювання більших обсягів надходжень від податку на прибуток. Особливо важливим є впровадження даного платежу для підвищення інвестиційної привабливості економіки, тому що інвестори зацікавлені вкладати фінансові ресурси перш за все в країни з досить лояльним податковим законодавством.

Тому, її реформування шляхом введення єдиного соціального внеску, що дозволить значно підвищити інвестиційну привабливість країни, знизити тінізацію економіки, покращити відносини між владними органами та підприємницькими структурами, перейти до європейських стандартів життя.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 18.01..2001 р. 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Але це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством. Саме тут всі сумісники України і попали на вудочку, право виходить у них може бути відібрано не відповідно до Законів України, а відповідно до законодавства. І таке негуманне «законодавство» є.

Так відповідно до пункту 2 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 р. №439, оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

А згідно з пунктом 100 «Положения о порядке обеспечения пособиями по государственному социальному страхованию», затвердженим постановою Президії ВЦСПС від 12.11.84 р. №13-6, лікарняні виплачуються за тим місцем праці, де зберігається трудова книжка. А через те, що книжка у сумісників одна, то вони можуть отримати лікарняні лише за основним місцем роботи, хоча внески вони сплачували (точніше з них стягували) і за неосновним місцем роботи. Саме так радянська постанова стає важливішою за українські закони. З іншого боку це зайвий доказ того, що працювати багато (в різних місця) - шкідливо, особливо для здоров'я, бо всіх належних тобі лікарняних все одно не отримаєш.

У видачі лікарняних є також такий «недолік» - видача лікарняних в Україні досі здійснюється за Інструкцією ВЦРПС та Наркомздраву СРСР «Про порядок видачі застрахованим лікарняних листків», яка затверджена Постановою Радою Народних Комісарів СРСР №1382 аж від 14.08.1937 року.

Тому ця ситуація, що склалася з суперечним діючим законодавством є основним чинником гальмування та недосконалості страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

Необхідно передивитися виплати страхових внесків робітників, що працюють за сумісництвом, об вони в першу чергу підлягають подвійній сплаті страхових внесків, а виплати з них мають можливість отримати лише за основним місцем роботи.

По-друге, необхідно переглянути діюче законодавство з боку застосування Інструкції «Про порядок видачі застрахованим лікарняних листків», яка затверджена аж у 1937 році. Це діюча Інструкція але вона вже не зовсім відповідає вимогам сучасного суспільства, яке прагне жити у швидкому темпі та все більше звикає до умов, що більш сприйнятливі для, в першу чергу, населення (страховиків у даному випадку).

Щодо вдосконалення роботи підприємства з нарахувань та виплат внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасних випадків на виробництві зауважень немає. Робота ведеться одним бухгалтером. Обсяг облікових робіт на даному підприємстві досить невеликий, тому впроваджувати додаткові зміни щодо вдосконалення недоцільно.

страхування нещасний розрахунок автоматизація

3.3 Впровадження системи автоматизації розрахунків в процесі нарахування за соціальним страхуванням з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві

На сьогоднішній день дуже широко використовуються засоби обчислювальної техніки - це призвело до появи нових прийомів та методів організації обліку. Відмінною їх особливістю є можливість складання в автоматичному режимі машинограм, узагальнюючих облікову інформацію в розрізах, необхідних для управління, контролю, аналізу та складання бухгалтерської звітності.

Нині відбувається швидке оснащення організацій комп'ютерами. Вони дозволяють накопичувати дані як безпосередньо в облікових реєстрах (карточках, вільних листах та ін.) так і на машинних носіях інформації (наприклад, на жорсткому диску, дискетах).

Відносно просто можна засвоїти та експлуатувати комп'ютери в якості персональної техніки, оснащувати ними бухгалтерів і на їх основі створювати автоматизовані робочі місця (АРМ) бухгалтера. Одним з обов`язкових умов автоматизації та обліку є наявність програми реєстрації та обробки бухгалтерських даних. Вони включають розробку технологій автоматизованого отримання обробки інформації, в тому числі:

первинні документи, пристосовані до їх автоматизованої обробки;

документообіг, розрахований на обробку облікових даних на комп'ютерах;

коди;

звітні розробки, отримані автоматично;

програми робіт обчислювальної техніки;

технологічні та інструментальні карти, які формалізують порядок виконання робіт на всіх етапах технологічного процесу обробки інформації, зараховуючи використання отриманих машинограм.

При цьому програми обробки бухгалтерської інформації повинні бути адаптовані до правил ведення бухгалтерського обліку. Це відноситься до подання бухгалтерських реєстрів в зручному для читання вигляді, неможливість несанкціонованих виправлень в записах та ін.

Організація самостійно обирає форми та методи бухгалтерського обліку виходячи з об'єму облікових робіт, наявності обчислювальної техніки та інших умов. Вони можуть не тільки використовувати рекомендовані форми, але й розробляти свої, зараховуючи форми бухгалтерських реєстрів, програму реєстрації та обробки інформації. Разом з тим вони повинні дотримуватись загальних методологічних принципів, встановлених в централізованому порядку, а також технології обробки облікових даних.

З переходом до прогресивних форм обліку кардинально змінюється характер та зміст бухгалтерської роботи, скорочується питома вага технічних процесів, заснованих на ручній праці. Головним для облікового персоналу стають функції організаторів процесу обробки економічної інформації.

Спосіб обробки господарських операцій при ведені бухгалтерського обліку чинить істотний вплив на організаційну структуру фірми, а також на процедури та методи внутрішнього контролю. Комп'ютерна технологія характеризується рядом особливостей, які потрібно враховувати при оцінці умов та процедур контролю.

Нижче показані відмінності комп'ютерної обробки даних від неавтоматизованої.

Комп'ютерна обробка припускає використання одних і тих команд при виконанні ідентичних операцій бухгалтерського обліку, що практично виключає появу випадкових помилок, зазвичай присутніх ручній обробці. Напроти, програмні помилки приводять до неправильній обробки всіх ідентичних операцій при однакових умовах.

Комп'ютерна система може здійснювати безліч процедур внутрішнього контролю, які в неавтоматизованих системах виконують різні спеціалісти. Така ситуація залишає спеціалістам, що мають доступ до комп'ютеру, можливість втручання в інші функції. В підсумку комп'ютерні системи можуть вимагати введення додаткових мір для підтримки контролю на необхідному рівні, який в неавтоматизованих системах досягається простим поділом функцій. До подібних мір може відноситись система паролів, які запобігають дії, не допустимі зі сторони спеціалістів, які мають доступ до інформації про активи та облікові документи через термінал в діалоговому режимі.

У порівнянні з неавтоматизованими системами бухгалтерського обліку комп'ютерні системи більш відкриті для несанкціонованого доступу, включаючи осіб, що здійснюють контроль. Вони також відкриті для прихованої зміни даних і прямого чи непрямого одержання інформації про активи. Чим менше людина втручається в машинну обробку операцій обліку, тим нижче можливість виявлення помилок і неточностей. Помилки, допущені при розробці чи коригуванні прикладних програм, можуть залишатися непоміченими протягом тривалого періоду.

Комп'ютерні системи дають у руки адміністрації широкий набір аналітичних засобів, що дозволяють оцінювати і контролювати діяльність фірми. Наявність додаткового інструментарію забезпечує зміцнення системи внутрішнього контролю в цілому і, таким чином, зниження ризику його неефективності. Так, результати звичайного зіставлення фактичних значень коефіцієнта витрат із плановими, а також звірення рахунків надходять до адміністрації більш регулярно при комп'ютерній обробці інформації. Крім того, деякі прикладні програми накопичують статистичну інформацію про роботу комп'ютера, яку можна використовувати з метою контролю фактичного ходу обробки операцій бухгалтерського обліку.

Комп'ютерна система може виконувати деякі операції автоматично, причому їхнє санкціонування не обов'язкове документується, як це робиться в неавтоматизованих системах бухгалтерського обліку, оскільки сам факт прийняття такої системи в експлуатацію адміністрацією припускає в неявному виді наявність відповідних санкцій.

На сучасний момент існує досить велика кількість універсальних комплексів ведення бухгалтерського обліку, що призначені не тільки для автоматизації обліку праці і заробітної плати на малому і на великих підприємствах.

Висновки

Конституцією громадянам гарантується право на соціальний захист. Забезпечується соціальний захист загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій. Нині в Україні здійснюється чотири типи соціального страхування - на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання та пенсійне страхування - кожен з яких обслуговується окремим фондом. Законопроектом передбачається введення єдиного соціального внеску, який об'єднає усі існуючі сьогодні соціальні відрахування та консолідація в окремому підрозділі Пенсійного фонду функцій усіх фондів.

Єдиний соціальний внесок сплачуватиметься одним платіжним дорученням, що дасть можливість забезпечити персоніфікацію сплати внесків за всіма видами соціального страхування.

В органах Пенсійного фонду вже створена організаційна, кадрова, програмно-технічна інфраструктура та централізована база даних із 26 млн. персональних справ застрахованих осіб. Нині ця база використовується для визначення права на виплати з Пенсійного фонду та їх розміру, вона включає в повному обсязі всіх фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати внески й до інших фондів. Тому створення єдиного реєстру застрахованих осіб потребує найменших витрат для модернізації інформаційних технологій.

У зв'язку з цим, а також враховуючи найбільшу у порівнянні з іншими фондами чисельність працівників, які займаються забезпеченням надходження доходів, структурна реорганізація зазначеного Фонду у зв'язку із впровадженням єдиної системи збору потребує найменшого фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

Після запровадження персоніфікованого обліку для всієї системи соціального страхування роботодавці вже не готуватимуть довідки про заробітну плату, а для призначення страхових виплат будуть використовуватися відомості з реєстру застрахованих осіб.

Завдяки введенню єдиного соціального внеску кількість платіжних доручень, що здійснює роботодавець по сплаті страхових внесків скоротиться вдвічі. Зменшиться кількість помилок при нарахуванні соціальних внесків та суттєво скоротиться паперовий обіг та витрати на проведення фінансових операцій.

Громадяни за нової системи зможуть контролювати свої індивідуальні пенсійні рахунки. Крім того, Пенсійний фонд постійно інформуватиме застрахованих осіб про розмір сплачених ними страхових внесків.

Отже, із запровадженням єдиної системи збору та обліку соціального внеску загальна економія коштів роботодавців становитиме близько 1 млрд. гривень на рік. За розрахунками Міністерства, це помітно зменшить податкове навантаження на заробітну плату, що дозволить роботодавцям та профспілкам підвищувати її рівень.

Список джерел

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» №996-ХІУ від 16.07.99 // Все про бухгалтерський облік. -2000. - №311 (436). - С. 3-6. (спецвипуск 44).

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням» № 2240-ПІ від 18.01.2001 (зі змінами і доповненнями) // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - №35.

3. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загально обов'язкового державного соціального страхування» №2213-ІІІ від 11.01.2001 (зі змінами і доповненнями // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - №35.

4. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 20.02.1991.

5. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» №2811-ХІІ від 26.12.2003.

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. №1105-ХІV.

7. Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням» від 18.01.01 р. №2240-ІІІ.

8. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.97 р. №400/97-ВР.

9. Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й профзахворювання, що спричинило втрату працездатності» від 22.02.01 р. №2272-ІІІ.

10. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. №16/98-ВР.

11. Інструкція «Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності» Затв. постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №16 від 26.06.2001.

12. Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України: затв. постановою правління Фонду від 20.04.2001 р. №12.

13. Кодекс Законов о труде Украины. - Харьков: Неофит, 1997. - 102 с.

14. Положення «Про комісію (уповноваженого) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Затв. постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №21 від 9. 11.2001.

15. Зеленська Н. Звітність до ФСС від нещасних випадків: рекомендації спеціаліста Фонду // Баланс - Бюджет., 2007. - №8 (113). - с. 22-24.

16. Харитонова Н. Ставки пенсійних та соціальних внесків на 2008 рік // Все про бухгалтерський облік. - 25.01.2008. - №8 (1285). - с. 69-72.

17. Закрашевський В. Система загальнообов'язкового державного соціального страхування в Україні. Проблеми та шляхи розвитку. Україна: аспекти праці. - 2004. - №5. - С. 27 - 34.

18. Карамишев Д. Єдиний соціальний податок: панацея чи профанація. Віче. - 2006. - №11/12. - С. 46 - 48.

19. Безкровний О.В. Сучасні напрямки удосконалення державного соціального страхування працівників аграрних підприємств. Вісник Харківського Національного технічного університету сільського господарства: Економічні науки. Ринкова трансформація економіки АПК. Вип. 72. - Х.: ХНТУСГ, 2008. - С. 58 - 65.

20. Бандур В.Г. Система соціального страхування в Україні: сучасний стан та шляхи розвитку. Україна: аспекти праці. - 2001. - №6. - С. 14 - 18.

21. Соціальне страхування: Конспект лекцій / Укладачі: П.В. Тархов, В.М. Боронос, Е.Г. Козін, К.В. Савченко. - Суми: Вид-во СумДУ, 2009. - 164 с.