Управління ліквідністю банку

22

Продовження таблиці

/

/

ДИПЛОМНА БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Теоретичні аспекти щодо управління ліквідністю банка

1.1 Економічна сутність ліквідності банка та мета його аналізу

1.2 Теорії управління ліквідністю банка

1.3 Методи та стратегії управління ліквідністю банка

Розділ 2 Фінансово-економічний аналіз діяльності ВАТ ВТБ Банка

2.1 Загальна характеристика ВАТ ВТБ Банка

2.2 Аналіз фінансово-економічного стану ВАТ ВТБ Банка

2.2.1 Аналіз активів ПАТ «ВТБ»

2.2.2 Структура капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.3 Аналіз структури доходів ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.4 Структура витрат ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.5 Основні показники ефективності діяльності ПАТ «ВТБ Банк»

2.2.6 Аналіз показників ліквідності ВАТ ВТБ Банку

2.3 Аналіз показників ліквідності ВАТ ВТБ Банка

Розділ 3 Удосконалення системи управління ліквідністю банка

3.1 Пропозиції щодо підвищення ліквідності банку

3.2 Визначення залежності між капіталом та зобов'язаннями банків України

3.2.1 Розрахунок параметрів парної лінійної регресії

Висновки

Список джерел інформації

Додатки

ВСТУП

У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. З метою управління ліквідністю, для запобігання банкрутства і подальшої успішної діяльності є необхідним аналіз показників ліквідності.

В сучасних умовах не потребує доведення той факт, що банківська діяльність заснована на довірі, підрив якої руйнує весь банк і всю його діяльність. Саме на підтримку цієї довіри спрямована ліквідність.

У сучасній економічній літературі термін “ліквідність” досить широко використовується і характеризує абсолютно різні об'єкти економіки. Банківська ліквідність визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, тобто здатність задовольняти свою потребу у грошових коштах незалежно від цілей їх витрачання.

Метою дипломного дослідження є визначення теоретичних засад управління банківською ліквідністю, вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення параметрів управління ліквідністю, а також комплексно проаналізувати теорію управління ліквідністю комерційного банку і визначити, які заходи впливають на підвищення ліквідності та платоспроможності банків.

Для реалізації зазначеної мети у роботі вирішуються такі основні завдання: обґрунтування економічної природи банківської ліквідності та необхідність управління нею; визначення теоретичної основи управління банківською ліквідністю; систематизація інструментарію управління ліквідністю банків; визначення методів оцінювання потреби в ліквідних коштах; висвітлення сутності, переваг і недоліків основних методів регулювання ліквідності банку; оцінка ефективність методів управління ліквідністю та напрямків їх вдосконалення на об'єкті дослідження.

Дослідження проводяться на матеріалах фінансової звітності та облікової інформації публічного акціонерного товариства ВТБ Банк. Об'єктом дослідження роботи є фінансова робота банку, а саме показники прибутку, рентабельності, ліквідності за 2008-2010 роки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІКВІДНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Поняття і сутність ліквідності банку

Термін «ліквідність» походить від латинського liquidus, що в перекладі означає текучий, рідкий, тобто ліквідність дає тому чи іншому об'єкту характеристику легкості руху, переміщення. Під ліквідністю малося на увазі здатність активів до легкої мобілізації.

У радянській економічній літературі 20-х років поняття «ліквідності» тісно пов'язувалося з поняттям «кредитоспроможності» і застосовувалося для оцінки власних і оборотних коштів підприємства і правильного використання власних і позикових коштів.

За радянських часів наука і практика нерозривно пов'язували поняття ліквідності з уявленнями про кризові потрясіння в «капіталістичній економіці» банкрутствах фірм і банків, чого в соціалістичній економіці, що розвивається планомірно і пропорнально, не було. Так, ліквідність розумілася як «мобільність активів підприємств, фірм або банків, що забезпечує фактичну можливість (здатність) безперебійно оплачувати в строк всі їхні зобов'язання і вимоги до своїх законних вимог». Іншими словами, ліквідність представлялася виключно як властивість активів господарського суб'єкта, а саме, як їх мобільність, рухливість, що забезпечувала їх здатність швидко перетворюватися в готівкові гроші.

У фінансово-кредитному словнику ліквідність визначається як «здатність банку забезпечувати своєчасне виконання своїх зобов'язань», тобто з позиції банку, його діяльності [8].

У сучасній економічній літературі термін «ліквідність» має широкий спектр застосування і характеризує зовсім різноманітні об'єкти економіки. Крім вже наведених визначень вона використовується в комбінаціях як з поняттями, що стосуються конкретних об'єктів економічного життя (товару, цінних паперів), так і суб'єктів національної економіки (банків, підприємств, ринків), а також для визначення характерних рис діяльності економічних суб'єктів (ліквідність балансу підприємства або балансу банку).

Проблемам ліквідності та її забезпеченню присвячено багато праць провідних вітчизняних учених, зокрема, це такі автори, як: А.М. Герасимович, Червінська О.С, А.М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф., Пуховкіна В.І. Міщенко, О.В.Дзюблюка. Управлінню ліквідністю присвячені праці таких зарубіжних науковців, як Д.В. Арістов, А.С. Березньов, В.А. Гамза, Н.В. Зайцева, В.В. Іванов, Є.А. Кондратюк, А.Є. Кулаков, І.В. Ларіонова, Є.Г. Потоцька, А.М. Проску рін, Е. Долан, К. Кемпбелл, Т.У. Кох, П. Роуз, Дж.Д. Сінкі. Але на сучасному етапі проблема все одно залишається актуальною, бо забезпечення ліквідності є важливим фактором забезпечення нормальної фінансової діяльності кожного суб'єкта господарської діяльності

Під ліквідністю товару зазвичай мають на увазі можливість досить швидкої його реалізації без збитку для продавця. Цьому має сприяти наявність ринкових відносин взагалі і присутність на ринку достатньої кількості бажаючих купити і продати даний вид товарів.

Ліквідність активу, на думку американських економістів С. Ліппмана і Дж.Мак-Колла, розуміється як «оптимальне сподівання часу для трансформації активу в гроші».

Ліквідність балансу банку в економічній літературі визначається наступним чином: баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов'язання по пасиву.

У розумінні ліквідності банку існують дві найбільш поширенні точки зору. Одна полягає в ототожненні ліквідності банку з обсягом наявної готівки і швидко конвертуємих активів, інша інтерпретує ліквідність як якісну характеристику об'єкта економічних відносин, а саме здатність погашення свої зобов'язання в строк [64].

Поняття банківської ліквідності передбачає наявність і взаємодію двох складових: «банку» і «ліквідності», тобто відношення ліквідності розглядаються в області банківської справи.

Під ліквідністю банку розуміють йо здатність своєчасно та в повну обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштів. Банківська ліквідність поклади від структури та стабільності депозитної базуватися банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, Яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового ринка, можливість запозичення коштів у центральному банку, регулятивні обмеження в країні, тощо. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно и безперебійно виконувати свої зобов'язання, з метою поповнення ліквідних коштів в будь-який момент часу, запозичувати кошти на ринку за середньою ставкою або реалізувати свої активи без суттєвих витрат на іх вартість [38].

Поняття ліквідності пов'язується з активами банку. Під ліквідністю актівів розуміють їх здатність Швидко та без суттєвого зниження вартості перетворювати в грошову форму. За ступенів ліквідності (тобто легкості перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи:

1) високоліквідні активи - це такі активи, які знаходяться в готівковій формі або можуть буті швидко реалізовані на ринку. Це - готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунка в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу вісоколіквідніх активів можуть включаться банківські акцепту, векселі та цінні папери першокласній емітентів. З точки зору комерційного банку до високоліквідних засобів належать грошові кошти в касі, на кореспонденських рахунках, першокласні векселя і цінні папери. Однак, крім центрального банку в банківській системі функціонує безліч комерційних банків, приймаючих активну участь в грошово-кредитному і фінансовому житті суспільства. Діяльність комерційних банків піддається визначеним ризикам. Як будь-які комерційні підприємства, вони можуть збанкрутіти, і відповідно може виникнути розрив в ланцюжках обороту грошей. Тому кошти, що знаходяться на рахунках в комерційних банках, не можна однозначно назвати високоліквідними. Отже, до високоліквідних засобів однозначно моно віднести тільки грошові кошти в касі та кошти на кореспондентских рахунках в РКЦ;

2) ліквідні активи - це такі, які можуть буті перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї Групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку;

3) низьколіквідні активи - прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних причин:

- зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

- надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

- настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

- настання термінів платежів до бюджету;

- виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

- настання строків погашення наданих банком кредитів;

- продаж активів;

- доходи від надання недепозитних банківських послуг;

- залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

- запозичення коштів на грошовому ринку [27].

Банк виникає в результаті розвитку функції грошей як засобу платежу і стає важливим інститутом грошово-кредитної сфери. Гроші є для банку і оборотним капіталом, і в якійсь мірі продуктом. Якщо виробничі підприємства засновують свою діяльність на кругообігу капіталу в товарній формі, то ліквідність підприємства залежить від ліквідності товарів, а банк, засновуючи свою діяльність на кругообігу капіталу у грошовій формі, виступає посередником на грошовому ринку, і має справу в першу чергу з борговими зобов'язаннями (як кредиторів, так і позичальників). У результаті розбіжностей в кругообороті капіталу в одній частині суспільства вивільняються кошти, а в іншої виникає потреба в них, і банки пов'язують ці розрізнені можливості і потреби між собою.

У той же час банк виступає як самостійний фінансовий інститут. За свою діяльність, за надання послуг він повинен отримувати дохід, що покриває його витрати, так щоб вартість його послуг була на рівні, достатньому для подальшого розвитку. Іншими словами, громадське визнання діяльності банку як самостійноного суб'єкта припускає, що вартість виробленого ним продукту у вигляді банківських послуг повинна бути як мінімум невід'ємною.

Таким чином, кожен комерційний банк стикається з проблемою ліквідності двічі: по-перше, в якості технічного виконавця ролі посередника на грошовому ринку, здійснюючи платежі учасників ринку. З цього боку роль банку заключається в простому посередництві, і завдання забезпечення ліквідності зводиться до постійної наявності відповідного обсягу реальних грошей для здійснення платежів. По-друге, банк виступає в ролі самостійного суб'єкта фінансово-кредитної сфери, отримуючи прибуток або збиток від своєї діяльності. У цій ролі банк стикається з ліквідністю свого власного товару - банківських послуг. У якості самостійного учасника грошово-кредитних відносин банк стає безпосереднім боржником і кредитором з широким колом зобов'язань. З цього боку на перший план виходять питання ризикованості його діяльності, як кредиторів, і надійності при виконанні власних зобов'язань.

Отже, ліквідність комерційного банку пов'язана, з однієї сторони, із забезпеченням своєчасного готівкового та безготівкового грошового обороту за рахунок своїх клієнтів, а в зв'язку з цим, з підтриманням відповідностей між активними і пасивними операціями, але зі строками закінчення вимог і зобов'язань , а з другої - зі здатністю банку зберігати свою власну вартість як об'єкта економічних відносин. Таким чином, можна стверджувати, що банківська ліквідність залежить від багатьох факторів (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 - Вплив факторів на банківську ліквідність

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату.

Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідності банку. На практиці може виникнути ситуація, коли банк, який має достатньо ліквідний баланс на певну дату, повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність). Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. Традиційно вважається, що строки розміщення активів та залучення зобов'язань мають співпадати, що дозволяє досягти рівноваги між попитом ліквідних коштів та їх наявністю. У банківській практиці такий підхід отримав назву 'золотого банківського правила'.

У розумінні ліквідності комерційного банку розрізняють статичний і динамічний аспекти.

Статичний аспект характеризує ліквідність банку на визначену дату і залежить від того, чи достатній в конкретний момент часу (минулого або теперішнього) обсяг високоліквідних коштів для погашення зобов'язань. У цьому аспекті ліквідність банку розуміється як його здатність виконати свої зобов'язання в конкретний момент часу, маючи для цього достатню кількість готівкових і безготівкових грошових коштів.

Динамічний аспект - складніший, він охоплює також здатність збереження ліквідності банку в майбутньому. У цьому аспекті ліквідність банку включає здатність банку зберігати свою власну вартість як об'єкта економічних відносин, завдяки якої банк зберігає здатність своєчасно погашати свої зобов'язання і в майбутньому. У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах, тому одним з найважливіших завдань управління банком є забезпечення відповідного рівня його ліквідності [25].

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена Постановою Національного банку України від 28.08.2001 за № 368 визначає:

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати) [49].

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним засобами шляхом оперативного управління їх структурними елементами. Ліквідність банку постійно змінюється під впливом попиту і пропозиції на грошові ресурси.

Ліквідність банківської установи знаходиться в обернено пропорційному зв'язку із його дохідністю. Чим більше активів банк тримає в ліквідній формі тим менша їх частина залишається для отримання доходів, і навпаки. Тобто керівництво будь-якого банку постійно вирішує дилему 'ліквідність-дохідність'.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як 'запас' або як 'потік'.

При цьому ліквідність як 'запас' включає визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в певний конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів. При цьому оцінку ліквідності з точки зору запасу характеризують як доволі вузьке розуміння, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках або у вигляді доходів.

Ліквідність як 'потік' аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом певного періоду часу змінювати несприятливий рівень ліквідності, що склався, або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових засобів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів [42].

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в подальшому науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

1.2 Нормативно та інформаційне забезпечення процесу управління ліквідності

У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставиться завдання визначення фактичної ліквідності, відповідність її нормативам, виявлення чинників, що викликали відхилення фактичного значення коефіцієнтів ліквідності від установлених Національним банком.

Для кількісної і якісної оцінки ліквідності комерційних банків в світовій практиці використовуються різноманітні показники, що відображають надійність і фінансову стійкість банку, безпеку його діяльності. Одночасно ці показники виступають як критерії оцінки діяльності комерційного банку. У більшості країн показники ліквідності законодавчо регламентуються, тобто встановлюється перелік оціночних показників та визначаються критерії їх рівнів.

Для оцінки ліквідності банку (його балансу) використовується система показників (нормативів, коефіцієнтів), що визначають бажані або допустимі з погляду регулюючих органів співвідношення окремих активних і пасивних статей балансу, а також структурні співвідношення усередині активної і пасивної частин балансу банку.

Ліквідність комерційних банків в Україні регулюється Законом України 'Про банки і банківську діяльність' від 7 грудня 2000 р. (зі змінами та доповненням) [49] та нормативно-правовими актами Національного банку України, що видаються у формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень.

Відповідно до рекомендацій Базельської угоди Національний банк з метою контролю за станом ліквідності комерційних банків України встановив три нормативи ліквідності, які визначенні в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368 (із змінами та доповненнями):

- норматив миттєвої ліквідності-Н4;

- норматив поточної ліквідності-Н5;

- норматив короткострокової ліквідності-Н6.

Норматив миттєвої ліквідності використовуються для контролю за забезпеченням банку своєчасного виконання своїх грошових зобов'язань за допомогою високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Нормою може бути не менше ніж 20 %. Норматив миттєвої ліквідності розраховується за формулою:

Н4=(Ка+Ккр)/(Рп+Ск), (1.1)

Н4-норматив миттєвої ліквідності;

Ка - кошти в касі в національній та іноземній валютах;

Ккр - кошти на кореспондентських рахунках в національній та іноземній валютах;

Рп - залишки на поточних рахунках;

Ск - строкові кошти суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав.

Існують спеціальні значення економічних нормативів, що застосовуються для спеціалізованих ощадних та іпотечних банків. Наприклад, норматив миттєвої ліквідності (Н4) повинен бути не менше ніж 30 %. А значення для спеціалізованих розрахункових банків даний показник повинен становити не менше ніж 90%.

Якщо розрахункові документи були невиконані в строк з вини банку, то значення нормативу миттєвої ліквідності дорівнює нулю з часу виникнення цих зобов'язань.

Норматив поточної ліквідності слугує для встановлення рівноваги строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Щоб розрахувати даний показник, слід врахувати вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Дане значення повинно бути не менше ніж 40%. Його визначають за наступною формулою:

Н5=А/З, (1.2)

Н5 - норматив поточної ліквідності;

А - активи банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в НБУ та інших банках; строкові депозити, які розміщені в НБУ та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані НБУ, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити.)

З - зобов'язання банку із кінцевим строком погашення до 31 дня (включно), що включають: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від НБУ та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Норматив короткострокової ліквідності застосовується для контролю за спроможністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Нормативне значення Н6 повинно бути не менше ніж 60%. Норматив короткострокової ліквідності визначається за наступною формулою:

Н6=Ал/З1, (1.3)

Н6 - норматив короткострокової ліквідності;

Ал - ліквідні активи з кінцевим строком погашення до одного року, до яких належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в НБУ та інших банках; короткострокові кредити, що надані іншим банкам; боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

З1- зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до одного року, які включають: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам [49].

Але все одно в інструкції є певні неузгодження при розрахунку показників ліквідності. Зокрема, це відображається на показнику короткострокової ліквідності (Н6), бо він не враховує окремі види активів та зобов'язань з початковим строком погашення до одного року. Тобто дана ситуація призводить до змін в реальній ситуації ліквідності банку. При даних розрахунках ліквідності необхідним повинно стати врахування обсягів сформованих резервів для активних операцій, депозитів, тощо.

Наряду з цим, велику увагу слід приділити окремим видам активів і зобов'язанням за строками, наприклад в плані рахунків банку. За рахунок цього розподілу можна розрахувати найбільш достовірні показники ліквідності, бо його результати будуть відображені у балансі банку.

Проаналізувавши ситуацію з приведених нормативів ліквідності банків України, можливо без змін залишити лише один показник - миттєвої ліквідності. Він є одним з головних показників в економічній системі нормативів ліквідності. Кожен банк має певний ризик в тому, що клієнти можуть вимагати свої кошти. Саме показник миттєвої ліквідності характеризує ступінь захищеності банку від цього ризику. Інші показники ліквідності потребують певних змін.

Зазначені норми представляють норми забезпечення стабільності функціонування банківської системи та є обов'язковими до виконання всіма комерційними банками України. Встановлені нормативи ліквідності виражають централізоване управління ліквідністю банків.

Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.08.01 №369 за невиконання банками встановлених значень економічних нормативів, в тому числі і нормативів ліквідності, до банків застосовуються відповідні заходи впливу згідно з Законом України 'Про банки і банківську діяльність' [48].

Крім встановлених економічних нормативів Національний банк України відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління НБУ від 30.04.2009 р. №259 здійснює регулювання ліквідності банків шляхом проведення:

- операцій з рефінансування банків;

- операцій репо;

- операцій з обміну іноземної валюти на національну валюту з метою підтримання ліквідності банків (своп);

- операцій з власними борговими зобов'язаннями (депозитними сертифікатами Національного банку);

- інших операцій (операцій на відкритому ринку) [51].

Даний нормативний документ повинен оновити механізми і інструменти регулювання грошово-кредитного ринку та поліпшити їх використання для регулювання ліквідності вітчизняних банків.

Завдяки відповідним інструментам фінансування Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку, але при дотриманні певних умов:

- строк діяльності - не менше одного року від отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

- мати ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

- мати активи, що прийме Національний банк як заставу;

- здійснювати своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними.

В результаті коливань на грошово-кредитному ринку Національний банк відповідно до своїх розпорядчих документів може встановити додаткові вимоги до банків в залежності від інструментів, строків рефінансування, виду забезпечення кредиту рефінансування.

Відповідно до зазначеного положення НБУ скоротив в чотири рази максимальний строк рефінансування банків - з 1 року до 90 днів. Також положенням про регулювання НБУ було розширено перелік об'єктів застави, яка приймається при наданні банкам кредитів рефінансування. Отже, для підтримання ліквідності банків нині рефінансування Національним банком України здійснюється під цінні папери Державної іпотечної установи, зокрема під ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України; під іноземну валюту (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни) та гарантії іншого банку-резидента.

Обсяг наданого Національним банком банку кредиту рефінансування (крім кредиту овернайт) не повинен перевищувати 50 процентів розміру регулятивного капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Для підтримки миттєвої ліквідності банку НБУ може надавати кредит овернайт в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування. Кредит строком на один робочий день надасться на умовах, які визначаються генеральним кредитним договором.

НБУ може надавати банкам кредити овернайт: під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України) або депозитними сертифікатами; без забезпечення.

Для підтримки ліквідності НБУ може проводити операції прямого або зворотного репо на строк не більше ніж 60 календарних днів.

Також для підтримання ліквідності банків НБУ може проводити операції з обміну іноземної валюти на національну на строк до 15 календарних днів.

Треба відмітити і те, що Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту рефінансування не тільки однорідної застави, а й змішаної.

Всі ці зміни повинні спростити механізм рефінансування та надати можливість банкам, які не мають певного виду застави в достатній кількості, отримати кредит Національного банку для підтримання своєї ліквідності.

Необхідною передумовою ефективного процесу управління ліквідністю в банківській установі є надійне інформаційно-аналітичне забезпечення. Для прийняття виважених рішень стосовно підтримання оптимального рівня ліквідності в банку використовуються інформації з наступних форм звітності зіставлених у табл. 1.1:

Таблиця 1.1 - Інформаційне забезпечення ліквідності банку за допомогою форм ліквідності

а) форма № 10-НБУ-оборотно-сальдовий баланс (місячна). Який передбачає надання інформації про обороти та вихідні залишки за балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат, та позабалансовими рахунками за звітний місяць. Для прийняття рішень, щодо управління ліквідністю найважливішою інформацією для менеджменту банку є інформація про залишки активів та зобов'язань за окремими балансовими рахунками;

б) форма № 302 'Звіт про класифіковані кредитні операції та сформовані резерви за кредитними операціями з клієнтами' (місячна). Зазначена інформація банків використовується для визначення заборгованості за кредитними операціями, відповідно до яких нараховується резерв на можливі втрати. Інформація надається в розрізі наданих кредитів, гарантій та розміщених депозитів;

Враховуючи те, що кредитні операції є головними операціями комерційних банків на які припадає біля 70-80% всіх активних операцій, а також велику ризиковість даних операцій, то аналіз якості кредитного портфеля банку є необхідним етапом оцінювання банківської ліквідності. Надійність позичальників певною мірою визначає потреби в ліквідних коштах. Кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів досить велика, то для визначення потреб ліквідності слід брати до уваги не лише строки повернення коштів, але й імовірність таких надходжень.

в) форма № 604 'Звіт про формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями' (місячна). Уся заборгованість за кредитними операціями поділяється на категорії за ступенями ризику (стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна, безнадійна) та подається в розрізі кредитних операцій у гривнях;

Інформація про обсяг сформованого резерву під кредитні операції також є необхідною для визначення ліквідності банку, оскільки резерв являє собою суму коштів, яка при необхідності може бути використана для підтримання ліквідності на достатньому рівні.

г) форма № 631 'Звіт про структуру активів та пасивів за строками' (декадна) складається за групами валют, за строковістю та використовується для забезпечення управління активами/пасивами за строками їх розміщення/залучення, а також для розрахунку нормативів ліквідності відповідно до порядку, визначеного Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Дана форма звітності є найважливішою для прийняття рішень щодо управління ліквідністю банку, оскільки саме на основі інформації, яка береться з цієї форми проводиться ГЕП-аналіз. ГЕП-аналіз дає змогу визначити розрив ліквідності в конкретному банку, невідповідність між строками погашення активів та зобов'язань банку та відповідно оцінити ризик незбалансованої ліквідності, а також розробити заходи покращення ситуації ліквідності банку.

1.3 Зарубіжний досвід управління ліквідністю банку

На сучасному етапі розвитку своїх грошово-кредитних відносин, Україна, для підтримки курсової стабільності, змушена проводити інтервенції з купівлі іноземної валюти, а у нашому випадку, йде особлива прив'язка гривні до долара США. Дана валютна політика призводить до збільшення коштів на коррахунках банків у центральному банку, де при цьому відбувається суттєве зростання вільної ліквідності. Така діяльність НБУ стала особливим фактором впливу на банківську ліквідність в цілому, що у свою чергу створило притік безготівкової емісії.

Якщо розглянути політику підтримки стабільності курсу різноманітних країн світу, то на окремих стадіях цього розвитку відбувалися негативні прояви на макро- і мікрорівні, що стали причиною надлишкової ліквідності, а це, у свою чергу, призвело до накопичення валютних запасів. Так, наприклад, у Польщі, Хорватії чи Словаччині за окремі періоди дані надлишки складали майже 30% ВВП країни в цілому. Але поступово більшість країн створили більш гнучку систему курсоутворення, що відобразило зменшення надлишкової ліквідності.

Принциповим для управління ліквідності є розмежування дослідження ліквідності, що відображається у вітчизняній та зарубіжній практиці, а саме на два рівні:

- мікрорівень (ліквідність банку, складовими елементами якої є ліквідність активів та балансу банку;

- макрорівень (ліквідність банківської системи).

На мікрорівні ліквідність є спроможністю окремого банку своєчасно й у повному обсязі виконувати всі свої грошові зобов'язання та забезпечити розвиток банку на основі нарощення обсягів його операцій. На макрорівні ліквідність - це динамічний стан банківської системи, який забезпечує своєчасність, повноту і безперервність виконання усіх її грошових зобов'язань та наявності достатньої кількості коштів відповідно до потреб розвитку економіки [37].

Мікрорівень (ліквідність банку). В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні від 28 серпня 2001 року № 368 ліквідність банку визначається як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів [20]. З цього визначення виходить, що банківська ліквідність - це безперервний потік грошових коштів, де необхідністю для кожного банку є наявність запасів ліквідних активів, що слугують для погашення свої поточних зобов'язань.

В управлінні ліквідності окремого банку значення має саме своєчасне виконання своїх зобов'язань з мінімальними затратами на підтримку ліквідності, а для цього необхідно врахування строків, обсягів погашення, урегулювання рівноваги між активами і пасивами, визначення співвідношення між власними і залученими коштами.

Крім цього слід задовольнити кредитоспроможність клієнтів на кредити, сприяти розвитку дієвих операцій відповідно до складу банківської системи в країні.

Макрорівень (ліквідність банківської системи). Під ліквідністю банківської системи розуміють її спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов'язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни [17].

У вузькому розумінні ліквідність банківської системи визначається як сума розрахункових і квазірозрахункових коштів, сконцентрованих у банківській системі. Таке визначення базується на кількісному аспекті ліквідності, видимим проявом якої є такі складові як готівка в касі, кошти на коррахунках, депозиту в центральному банку, тощо. У широкому розумінні ліквідність банківської системи визначається як форма організації розрахунково-платіжного обороту через банківську систему відповідно до потреб фінансового капіталу. У цьому визначенні акцентується увага на ролі ліквідності в організації розрахунків і платежів в економіці, проте ліквідність банківської системи не є формою організації розрахунково-платіжного обороту, а є якісним станом банківської системи [40].

Отже, ліквідність банківської системи представляє собою динаміку, що забезпечує своєчасне виконання всіх своїх поточних зобов'язань та формує достатню кількість коштів для нормального розвитку економіки. Дана динаміка характеризується постійними змінами у банківській системі на яку впливають зовнішні ознаки (табл.1.2).

Таблиця 1.2 - Зовнішні ознаки змін у ліквідності банківської системи

Найбільш сприятливий стан ліквідності банку, залежить від наступних факторів:

- врегулювання структури активів і пасивів;

- достатньої величини капіталу;

- стабільності депозитної бази;

- ефективної стратегії управління ліквідності;

- попиту на кредити, довіри споживачів;

- тощо.

А на ліквідність банківської системи впливає багато різноманітних зовнішніх чинників:

- інтервенція НБУ;

- рухливість готівки в банківських касах та за її межами;

- результат використання методів, прийомів та інструментів в грошово-кредитній політиці;

- інші.

За соєю діяльністю центральний банк регулює і підтримує рівновагу на грошово-кредитному ринку, що відображає суттєвий вплив на ліквідність банку. Дана підтримка йде за рахунок використання інструментів, методів, ричагів та механізмів, що приймаються законодавчо в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку. Найголовнішим чинником в регулюванні ліквідності банку на мікрорівні є нормативи, які розглядалися у попередньому розділі. На сучасному етапі розвитку банківської системи України, йде позитивна тенденція використання зазначених вище нормативів. Саме вони полягають у приведенні методології розрахунку до міжнародної практики та переходу до ринкових показників контролю за ліквідністю.

Що стосується зарубіжної практики застосування нормативів ліквідності на мікрорівні, то вона має свої відмінності (табл. 1.3). Вони полягають у кількості та назві показників, що використовуються для аналізу ліквідності, методології їх розрахунку, граничних значеннях нормативних показників, підходах у їх застосуванні (диференційованості, обов'язковості), періодичності розрахунку тощо.

Таблиця 1.3 - Нормативи ліквідності банків, що застосовуються в окремих країнах світу [35]

Так, у багатьох зарубіжних країнах, як і в Україні, показники ліквідності банків розраховуються за співвідношенням активних і пасивних статей балансу, згрупованих за строками, і є обов'язковими для виконання усіма банками (Японія, Франція, Великобританія, Росія, Німеччина). Проте в окремих країнах немає законодавчо визначених нормативів ліквідності. Так, у США банки розраховують для внутрішнього використання показники ліквідності, основними з яких є співвідношення: ліквідних активів і депозитів; ліквідних активів і усіх активів; строкових депозитів і загальної суми депозитів; зобов'язань за виданими кредитами і депозитами [5].

Таким чином, зарубіжна і вітчизняна практика показує, що необхідною умовою стабільності ліквідності для кожного банку є нормативи. Саме нормативи слугують необхідним чинником для ефективного управління банківської ліквідності.

В регулюванні ліквідності банківської системи на макрорівні головним фактором, як показує зарубіжна практика, виступають обов'язкові резервні вимоги центрального банку. У вузькому значенні під обов'язковими резервами розуміють активи, які використовуються для забезпечення гарантованої ліквідності банків Дія цього інструмента полягає у встановлені центральним банком нормативу резервування, у межах якого банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку [12].

Існує обернений взаємозв'язок між обов'язковими резервними вимогами та грошовою масою і ліквідністю банків. Якщо йде зниження норми обов'язкових резервних вимог, то тоді відбувається збільшення вільних резервів, що свідчить про зростання вільної ліквідності, і навпаки, якщо зменшується обсяг грошової маси та пропозиція грошей, то відбувається збільшення обов'язкових резервних вимог.

Уперше обов'язкові резервні вимоги були застосовані в США у 1913 р. з метою формування страхового фонду для гарантованої виплати депозитів. Згодом цей інструмент почали використовувати в інших країнах, зокрема, в Німеччині (1948 р.), Франції (1979 р.), у Великій Британії (1961 р.) [2].

Нині мінімальні обов'язкові резерви використовуються в багатьох розвинених країнах. Слід зазначити, що застосування цього інструмента грошово - кредитної політики в різних країнах має деякі відмінності, які полягають у:

- розмірі обов'язкових резервів. Він значно коливається в різних країнах: найбільший розмір встановлено в Італії, Іспанії, найменший - у Японії. Норма обов'язкового резервування в зарубіжних країнах, при загальній тенденції до зниження, може встановлюватися до залучених коштів узагальнено (Італія) або диференційовано (більшість інших країн). Основними критеріями диференціації є вид та термін залучення коштів, їх розмір, термін залучення коштів, валюта, громадянство вкладника (резидент чи нерезидент), категорія вкладника (юридична чи фізична особа). У минулому норми резервування різнилися за географічним критерієм та спеціалізацією банків. Наприклад, у США до 80-х років XIX ст. банки аграрної спеціалізації та банки, розташовані у великих містах, зобов'язані були формувати резерви в більшому розмірі, ніж інші банки [14];

- рівні використання та ролі, яку відіграє обов'язкове резервування у грошово-кредитній політиці зарубіжних країн. Більш широкого застосування обов'язкове резервування набуває при проведенні антициклічної політики, а також в країнах із значними інфляційними процесами та з перехідною економікою. Центральні банки розвинутих країн віддають перевагу більш гнучким інструментам, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку. В таких країнах резервні вимоги змінюються набагато рідше, ніж зміни в політиці операцій на відкритому ринку чи облікової ставки. Зокрема, Федеральна резервна система США протягом 1950-1980 рр. коригувала резервну норму приблизно раз на рік, подальші зміни відбулися у 1980, 1990, 1992 і 2001 рр.. У використанні цього інструмента спостерігається загальносвітова тенденція зменшення розміру резервних вимог, а окремі країни, наприклад, Канада, Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Швейцарія взагалі відмовилися від встановлення для банків обов'язкових резервних вимог. Причиною було визнання обов'язкових резервів своєрідним податком, який збільшує вартість банківських ресурсів, зменшуючи таким чином конкурентоспроможність банків на глобальних фінансових ринках [14];

- платності вимог виконання обов'язкових резервів банками. У Польщі, Угорщині, Туреччині, Словаччині та в багатьох інших країнах на обсяг сформованих банками обов'язкових резервів нараховуються та сплачуються центральним банком проценти. Дотримання принципу платності у використанні зазначеного інструмента є ринковим підходом, зумовленим усвідомленням того, що в разі, якщо за сформованими банками резервами не сплачується процент, - цей інструмент діє як податок на банківську систему та її позичальників, на яких переноситься тягар підвищених процентів за кредит за непрацюючі резервні кошти [41];

- розрахунковому періоді для виконання резервних вимог. Він, як правило, складає один місяць, проте може коливатися від 10 днів (у Іспанії) до 6 місяців (у Великій Британії) [41].

Проте, як показує практика центральних банків зарубіжних країн, більш гнучкими та оперативними є не нормативні, а корегуючі індикативні інструменти регулювання банківської ліквідності. Такими інструментами є операції рефінансування, депозитні операції, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами та стабілізаційні кредити. Із метою удосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком було прийнято нове Положення прорегулювання Національним банком України ліквідності банків України від 26 вересня 2006 р. № 378 [51].

Отже, для удосконалення практики регулювання грошово-кредитного ринку в різноманітних країнах необхідним є використання найкращих механізмів та прийомів досвіду зарубіжних країн, де слід враховувати особливості національної економіки. Для розвитку банківської системи України корисним буде перейняти особливості зарубіжної практики, що дасть змогу розробити стратегію ефективного впровадження цього досвіду в систему розвитку економіки України в цілому.

РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ ВТБ Банку

2.1 Загальна характеристика ПАТ ВТБ Банку

ПАТ ВТБ Банк (далі ВТБ) є стабільним і універсальнім банком, що входить до групи найбільших банківських установ, згідно класифікації Національного банку України. Надійність і стабільність ВТБ Банку забезпечується приналежністю з 2006 року до міжнародної групи ВТБ, яка найдинамічніше розвивається серед фінансових інститутів країн СНД.

Географія діяльності групи ВТБ унікальна. Окрім країн СНД, вона охоплює держави західної Європи, Азії і Африки. Загальні активи групи ВТБ перевищують 125 млрд. доларів США. Банки групи ВТБ працюють більше, ніж в 20 країнах світу. ВТБ Банк в Україні має розвинену мережу - приблизно 180 повноформатних філій і відділень представляють банківські послуги у всіх регіонах України.

Універсальність банку і багатолітній досвід комплексного обслуговування клієнтів - це переваги ВТБ, які характеризують високий рівень якості продуктів і послуг, що надаються. Одним з пріоритетних напрямів роботи банку в Україні є комплексне обслуговування клієнтів - фізичних осіб. Банк пропонує максимально широкий спектр банківських продуктів і послуг.

29 липня 2010 ВАТ ВТБ Банк перейменовано у ПАТ 'ВТБ Банк'.

За станом на 01.01.2012 року показники діяльності ВТБ Банку склали:

- кредитний портфель - 28,55 млрд грн;

- активи - 37,07 млрд грн;

- статутний капітал - 5,42 млрд грн [15].

Вийти на рівень таких показників ВТБ в Україні дозволили досягнення по всім бізнес-напрямках.

Основна мета діяльності групи ВТБ - збільшення акціонерної вартості. Для досягнення цієї мети група ВТБ: прагне бути лідером в обслуговуванні корпоративних і роздрібних клієнтів в Росії, Україні і країнах СНД, використовуючи: свої конкурентні переваги в оцінці і готовності приймати ризики російських клієнтів; досвід роботи на ринках, що розвиваються; можливість проводити для великих корпоративних клієнтів ексклюзивні операції; широку філіальну мережу в регіонах; надає послуги своїм клієнтам в СНД, Європі, Азії і Африці; підвищує ефективність роботи кожного банку, компанії і групи ВТБ в цілому.

Поточну кризу на світових фінансових ринках група ВТБ розцінює як унікальну можливість укріпити свої позиції в ключових регіонах і клієнтських сегментах.

Одним з пріоритетних регіонів розвитку для групи ВТБ є Україна. В Україні група ВТБ ставить цілі по агресивному зростанню, що перевищує темпи зростання банківської системи країни. Для того, щоб вирішити ці завдання, група ВТБ передбачає:

- зміцнення лідируючих позицій в обслуговуванні великих корпоративних клієнтів, а також клієнтів з числа фінансових установ на базі ВАТ ВТБ Банк;

- диверсифікацію бізнесу, розвиток середнього і малого бізнесу випереджаючими темпами;

- активний розвиток інвестиційно-банківського бізнесу з метою зайняти в середньостроковій перспективі лідируючі позиції на українському ринку в даному сегменті;

- залучення команди висококваліфікованих фахівців з досвідом роботи у ведучих міжнародних інвестиційних банках;

- розвитку широкого спектру послуг;

- використання широкої бази корпоративних клієнтів;

- налагодження партнерських стосунків з найбільшими міжнародними гравцями.

Другим пріоритетним регіоном після України для групи ВТБ є країни СНД, де група ВТБ активно розширює свою присутність, набуваючи і відкриваючи нові банки. У країнах СНД група ВТБ розвиватиме універсальні банки. У їх функції входитиме обслуговування російських, локальних і міжнародних корпоративних клієнтів, а також активний розвиток роздрібного бізнесу на основі досвіду і технологій.

Третім пріоритетним регіоном для групи ВТБ в середньостроковій перспективі є ринки, що розвиваються, в першу чергу - країни Азії і Африки. На цих ринках ВТБ планує обслуговувати інтереси клієнтів з Росії і СНД, іноземних клієнтів, ведучих бізнес з Росією і СНД, а також брати участь в спільних інвестиційних проектах. Таким чином, вибір країн присутності в першу чергу визначатиметься наявністю в країні поточних і перспективних інтересів російського бізнесу, а також бізнесу компаній з країн СНД.

У Західній Європі група ВТБ планує продовжити обслуговування російського бізнесу і сприяння російським компаніям в їх зарубіжній експансії і роботі на європейських ринках капіталу. Дочірні банки будуть спеціалізовані: корпоративний бізнес буде консолідований на основі VTB Bank (Austria) AG, а VTB Bank Europe Plc. (UK, Singapore) зосередиться на наданні інвестиційно-банківських послуг. У 2007 році було проведено IPO ВАТ Банк ВТБ.

Власниками 22,5% ВТБ Банка стали російські і міжнародні організації, а також більше 120 тисяч роздрібних інвесторів. Тепер до ВАТ Банк ВТБ як публічній компанії пред'являються вищі вимоги по темпах зростання, ефективності діяльності, інформаційній прозорості, рівні корпоративного управління. Для того, щоб відповідати чеканням ринку і інвесторів, банк ВТБ підвищить стандарти корпоративного управління до рівня кращої російської і міжнародної практики.

Група ВТБ планує збільшити ефективність по всіх напрямах бізнесу за рахунок поліпшення контролю і координації діяльності банків і компаній, вхідних в групу ВТБ. Для цього всі банки і компанії групи ВТБ перейдуть на єдині стандарти, методи і підходи (такі як єдина політика управління ризиками, активами і пасивами, системою внутрішнього контролю, персоналом, брендом та інші). Таким чином, основними завданнями, що стоять перед групою ВТБ, є:

- зростання бізнесу групи ВТБ, що перевищує темпи зростання російського ринку;

- збільшення долі на українському ринку як в корпоративному, так і в роздрібному бізнесі;

- активний розвиток інвестиційно-банківського бізнесу, завоювання лідируючих позицій на ринку інвестиційно-банківських послуг;

- збільшення диверсифікації бізнесу за рахунок проактивного розвитку середнього і малого бізнесу, збільшення долі роздрібного бізнесу в портфелі Банку;

- забезпечення ефективності бізнесу за рахунок підтримки поточного рівня чистої процентної маржі, істотного збільшення комісійних доходів;

- зниження залежності від ринків капіталу при формуванні ресурсної бази групи ВТБ, збільшення долі клієнтського залучення в ресурсах;

- подальший активний розвиток зарубіжного бізнесу групи ВТБ, включаючи вихід на нові ринки в країнах СНД, а також збільшення об'ємів роздрібного бізнесу в країнах СНД;

- завершення інтеграції банків групи ВТБ в Росії і Європі;

- вдосконалення систем корпоративного управління.

Як універсальна банківська установа банк ВТБ пропонує своїм клієнтам повний спектр послуг. Серед них - розрахунково-касове обслуговування, розміщення вкладів, кредитування в національній та іноземній валютах, випуск і обслуговування пластикових карток міжнародних платіжних систем. Крім того, банк надає широкий спектр консультаційних послуг з питань зовнішньоекономічної діяльності. При цьому ВТБ веде врівноважену цінову політику, пропонуючи на ринку максимально конкурентоздатні відсоткові ставки і тарифи. Профільні напрямки роботи ВТБ в Україні - комплексне обслуговування корпоративних клієнтів різних галузей, фінансування та кредитування малих підприємств. В стратегічні плани банку також входить активний розвиток роздрібного бізнесу з розширенням відповідної продуктової лінії.

2.2 Аналіз фінансово-економічного стану ВАТ «ВТБ Банк»

В умовах розвитку та регулярних змінах на фінансовому ринку України важливим постає питання дослідження банківської діяльності. Проведення банком такого аналізу дозволить ефективно управляти активними й пасивними операціями, що забезпечить стабільність фінансового стану банку. Це особливо важливо в сучасних умовах, коли загострилося суперництво банків і небанківських фінансово-кредитних установ. Головна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком [10].

Проаналізувавши фінансову звітність, можно зробити висновок щодо стабільності та надійності банку, доцільності та подальшій перспективі діяльності.

2.2.1 Аналіз активів ПАТ «ВТБ»

Головною метою дослідження активних операцій є визначення по вертикалі найбільш оптимального шляху аналізу динамічних змін активів. А оцінка аналізу по горизонталі, відображає динаміку змін структури активів за різні періоди. Саме правильна оцінка якості активів є важливим показником для визначення стану надійності банку та його діяльності.

Динаміки активних операцій банку зображено у табл. 2.1

/

Таблиця 2.1 - Динаміка структури активів ПАТ «ВТБ Банк»

/

/

Рисунок 2.1 - Графічне зображення динаміки структури активів ПАТ «ВТБ Банк» за 2009 рік, тис.грн

Рисунок 2.2 - Графічне зображення динаміки структури активів ПАТ «ВТБ Банк» за 2010 рік, тис.грн

За даними табл. 2.1 можна зробити висновок, що активи банку зменшилися у 2009 році в порівнянні з 2008 на 389430 грн, а 2010 році порівняно 2009 збільшилася на 4 349 734 грн, дане коливання свідчить про невпевненість банку, а у 2009 році вплив чинників таких як зменшення довгострокових активів призначених для продажу, зменшення коштів в інших банках та зниження дебіторської заборгованості призвели до зменшення активів, але ситуація покращилась у 2010 році за рахунок збільшення в основному цінних паперів в портфелі банку на продаж.

В 2009 році сума високоліквідних активів в порівнянні з 2008 роком збільшилася у 0,98 рази, а питома вага в структурі становила 10,77 % у загальних активах, що на 3,04 % більше, ніж в 2008 році. Але у 2010 році ситуація змінилась на погіршення, так питома вага в структурі стала дорівнювати 6,43%, це на 4,34% менше ніж у 2009 році.

Обсяг виданих кредитів та заборгованостей клієнтів протягом досліджуваного періоду мав нестійку тенденцію. В 2009 році кредитний портфель, порівняно з 2008 роком, знизився у 0,93 рази або на 4,42%. А у 2010 році збільшився в 1,095 рази або на 4,26%.

Отже, у структурі активних операцій банку спостерігається сприятлива тенденція, бо в 2009 році кредиторська заборгованість зменшилася порівняно з 2008 роком на 6,44 %, а це означає, що кредитори почали повертати борги. Загальна сума активів в 2009 зменшились на 1,37 % порівняно з 2008 роком, а в 2010 році збільшилась на 15,58%, дане збільшення характеризується сприятливим явищем в діяльності ПАТ «ВТБ Банк», тому що активи є операціями з розміщення коштів для отримання прибутку.

2.2.2 Структура капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного характеру, визначити ефективність діяльності банку.

Структуру капіталу ПАТ «ВТБ Банк» представлена в табл. 2.2.

З табл. 2.2, можна зробити висновки, що капітал банку сформовано в основному за рахунок статутного капіталу, резервів та інших фондів банку. Розмір статутного капіталу у 2008 році порівняно з 2007 зріс у 3,35 рази. В структурі активів резерви та інші фонди в 2008 році збільшились у 2,14 рази порівняно з 2007, але в 2009 році вони збільшились лише у 1,3 рази.

Загальний обсяг власного капіталу в 2008 році зріс у 3 рази порівняно з 2007 роком, а в 2009 році знизився на 6,19 %, це відбулося за рахунок збитку минулих років, який в 2009 році становив 941448 тис. грн..

ліквідність банк дохід капітал

Таблиця 2.2 - Структура капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

Рисунок 1.4 - Графічне зображення структури власного капіталу ПАТ «ВТБ» з 2008-2010 рр, тис.грн

Отже можна зробити висновок, що підвищення статутного капіталу, резервів та інших фондів розцінюється є позитивним явищем, оскільки це сприяє підвищенню фінансової стійкості банку. Власний капітал збільшується у 2010 році, за рахунок залучення додаткових коштів від учасників при додатковому прийомі, а також у разі додаткової емісії акцій або збільшення їх номіналу чи направлення на його збільшення нерозподіленого чистого прибутку, додаткового й резервного капіталу, тощо.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

, (2.1)

Результати розрахунків мультиплікатора капіталу наведені в таблиці 2.3

Таблиця 2.3 - Мультиплікатор капіталу ПАТ «ВТБ Банк»

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам) [15].

Аналізуючи таблицю 2.3 бачимо, що мультиплікатор капіталу у 2010 році знаходиться на рівні близько 9,32 , що свідчить про ефективність структури власного та залученого капіталу. Це означає те, що банк прийняв ефективну політику щодо залучення і використання власних ресурсів.

2.2.3 Аналіз структури доходів ПАТ «ВТБ Банк»

Для банка є важливим вирішення не тільки питань стабільності, а й здобуття головної мети - прибутку.

Доходи комерційного банку -- це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань. Структурний аналіз доходів банку проводиться задля визначення питомої ваги кожного виду доходу і тенденцій його зміни [15].

Таблиця 2.4 - Загальна оцінка структури доходів ПАТ «ВТБ Банк»

Рисунок 1.5 - Графічне зображення структури доходів ПАТ «ВТБ» з 2008-2009 рр., тис.грн

Проаналізувавши табл. 2.4, проведено аналіз структури доходів ПАТ «ВТБ Банк», де дані свідчать про те, що загальні доходи банку збільшилися в 2009 році порівняно з 2008 роком на 70,5%, за рахунок збільшення процентних доходів в 2 рази. А в 2010 році порівняно з 2009 роком відбулося зменшення на 2,9% в результаті зниження комісійного та іншого доходу, зменшення результату від переоцінки фінансових активів, від переоцінки іноземної валюти, від продажу цінних паперів.

Отже, оцінивши стан доходів банку протягом 2008-2010 рр. можна зробити висновок, що доходи банку мають, що не може запевнити у цілковитій стабільності.

Одним із головних етапів аналізу доходів є оцінка рівня дохідності банку. Для оцінки дохідності банку застосовують такі показники:

- коефіцієнт дохідності активів, що визначається відношенням сукупного доходу до загальних активів;

- коефіцієнт ефективності та ризикованості вкладів розраховується співвідношенням процентних доходів до активів банку [15].

Таблиця 2.5 - Оцінка рівня доходності ПАТ «ВТБ Банк»

Коефіцієнт доходності активів показує, що в 2008 році на 1 грн. банківських активів припадає 0,04 грн. а в 2009 році - 0,07 грн., а у 2010 році - 0,06 грн. Значення показників в 2009 році порівняно з 2008 роком збільшилися на 72,9 %, а в 2010 році відбулося зменшення на 12,6% порівняно з 2009 роком.

2.2.4 Структура витрат ПАТ «ВТБ Банк»

Витрати -- це зменшення економічної вигоди в аналізованому періоді внаслідок проведення комерційним банком фінансових та господарських операцій, які зменшують активи або збільшують заборгованість.

Здійснюючи аналіз витрат, необхідно:

- вивчити динаміку і структуру витрат за напрямами та постатейно; оцінити виконання фінансового плану за витратами;

- визначити вплив відповідних факторів на величину витрат з метою виявлення резервів їх оптимізації;

- виявити відповідність динаміки вартості ресурсної бази ціновій політиці банку;

- вивчити вплив стану грошового ринку на структуру ресурсної бази банку та величину його витрат [15].

Таблиця 2.6 - Структура витрат ПАТ «ВТБ Банк»

/

25

Рисунок 1.6 - Графічне зображення структури витрат ПАТ «ВТБ» 2010 рр, тис.грн

Отриманні дані з табл. 2.6 свідчать, що в 2009 році порівняно з 2008 роком сума витрат зросла за рахунок процентних та непроцентних витрат відповідно на 62,5% та на 71,62%, а у 2010 році порівняно з 2009 роком відбулося несуттєве зменшення процентних витрат на 2,03%. Незважаючи на коливання непроцентних витрат, частка комісійних витрат збільшилась в 2010 році порівняно з 2009 роком на 37,18%. Частка загально адміністративних витрат та витрат на персонал збільшилась в 2009 році порівняно з 2008 роком на 3,14 %, а у 2010 на 33,43%.

Відповідно до принципу прибутковості доходи банку повинні перевищувати витрати, тому загальна оцінка рівня витрат банку містить аналіз коефіцієнтів, які характеризують стабільність діяльності та її прогнозування. До таких показників належать:

- коефіцієнт дієздатності банку - К_Д, який визначається співвідношенням витрат і доходів банку;

- коефіцієнт режиму економії витрат - К_Е, який є співвідношенням темпів збільшення витрат і темпів зростання доходів [15].

Аналіз коефіцієнтів здійснюється за даними табл. 2.7

Таблиця 2.7 - Загальна оцінка рівня витрат ПАТ «ВТБ Банк»

Рисунок 1.7 - Графічне зображення загальної оцінки рівня витрат з 2008-2009 рр, тис.грн

За допомогою даних табл. 2.7 можна зробити висновок, що в 2009 році порівняно з 2008 роком витрати банку збільшилися на 123,12% , що свідчить про недотримання банком режиму економії, а вже в 2010 році показник витрат зменшився на 6,21%, що покращило ситуацію. Динаміка доходів банку є також мінливою, так у 2009 році даний показник збільшився на 70,52% в порівнянні з 2008, але в порівнянні з 2010 роком зменшився на 2,94%. В 2009 році темпи зростання доходів у 1,71 раз відстають від темпів зростання витрат 2,23 рази. Витрати на 1 грн. доходів збільшились з 2,18 грн. до 2,85 грн., темп зростання К_Д становить 30,84 %. Це свідчить про те, що банк в 2009 році також не дотримується режиму економії. А вже в 2010 році витрати на 1грн. доходів зменшились з 2,85грн. до 2,76грн., де темп зростання Кд зменшився на 3,16%.

2.2.5 Основні показники ефективності діяльності ПАТ «ВТБ Банк»

Оцінка ефективності банківської діяльності є одним із найважливіших завдань економічного аналізу, який ґрунтується на застосуванні методу коефіцієнтів. Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком капіталу, активів, а також витрат характеризує їх рентабельність.

Основними показниками, які характеризують прибутковість банку є:

- рентабельність капіталу R_К розраховується як відношення чистого прибутку до розміру капіталу банку. Банк працює ефективно в тому разі, коли значення показника не менше 15 %;

- рентабельність активів R_А визначається відношенням чистого прибутку до активів банку. Банк використовує наявні ресурси в тому випадку коли значення показника не менше 1%. Даний показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його менеджерів, які підтримують оптимальну структуру активів та пасивів з погляду доходів і витрат. Тенденція зростання даного показника забезпечується високою якістю менеджменту, збільшенням операційних ризиків ( економічно виправданих чи ні);

- рентабельність доходу R_Д визначається відношенням прибутку до доходів банку;

- рентабельність витрат R_В визначається як відношення прибутку до витрат банку;

- економічна рентабельність розраховується як відношення суми прибутку до оподаткування та процентних витрат до загальної суми активів.

Таблиця 2.8 - Основні показники ефективності діяльності ВАТ «ВТБ Банк»

Дані табл. 2.8 свідчать, що рентабельність капіталу в 2010році порівняно з 2009 роком є також від'ємною, але збільшилась на 13,6% і становить -27,2%. Рентабельність активів у 2010 році збільшилась на 0,39% порівняно з 2009 роком, це свідчить про те,що банк не використовує наявні ресурси, тобто ситуація відображає політику банку та якість менеджмента не на високому рівні. Загальний рівень рентабельності за доходом показує розмір прибутку на 1 грн. доходу, так в 2010 році він становив приблизно 67 коп. Структура доходів, яка склалася, забезпечує тенденцію до зниження прибутку й відображає неефективність наданих послуг і здійснюваних банківських операцій. Рентабельність діяльності банку за витратами свідчить про те, банк за останні роки працює досить нестабільно, зберігаючи протягом періоду рентабельність вищу ніж рентабельність доходів.

Аналіз фінансового стану ВАТ «ВТБ Банк» свідчить про неефективну роботу банку, його недостатню фінансову стійкість, надійність та платоспроможність. Це пояснюється плаваючою тенденцію в період з 2008-2010рр. в основному за рахунок зменшення величини кредитів та високоліквідних активів. Протягом досліджуваного періоду банк неефективно використовував наявні ресурси.

2.2.6 Аналіз показників ліквідності ВАТ ВТБ Банку

Першим етапом аналізу ліквідності є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Нормативи ліквідності є складовою економічних нормативів діяльності банків, які перевіряють здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань внаслідок збалансованості строків та сум погашення розміщених активів і зобов'язань банку. Банківська діяльність пов'язана із ризиком ліквідності, оскільки однією із банківських функцій є строковий трансферт. У випадку виникнення банківської паніки будь-який банк може збанкротувати. Такій неплатоспроможності банку допоможе протистояти висока частка ліквідних активів. Високою ліквідністю відзначаються кошти в касі банку, на рахунках в НБУ та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти, наприклад, боргові цінні папери із ліквідним вторинним ринком [4].

Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов'язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності банку за 2008-2010 роки.

НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

- норматив миттєвої ліквідності;

- норматив поточної ліквідності;

- норматив короткострокової ліквідності [49].

Після аналізу дотримання банком нормативів ліквідності, встановлених НБУ, доцільно проаналізувати динаміку змін показників ліквідності (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 - Аналіз дотримання нормативів ліквідності ПАТ «ВТБ Банку»

Показник поточної ліквідності у даному випадку має достатній рівень, тобто банк у повній мірі погашає свої зобов'язання.

Як показують розрахунки, ліквідність установи банку, що аналізується, протягом періоду підвищилась. Усі нормативи ліквідності банком дотримуються і значно перевищують установлені значення.

Стан ліквідності комерційного банку залежить від структури і якості портфеля активів. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвої втрати вартості перетворюватися в грошову форму.

За ступенем ліквідності банківські активи поділяють на три групи:

- високоліквідні активи (А1) -- це такі активи, які перебувають у готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це -- готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державні цінні папери. У міжнародній практиці до складу високоліквідних активів можуть включатися банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів.

- ліквідні активи (А2) -- це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

- низьколіквідні активи (А3) -- це прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, ненадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріли, будинки, споруди та інші основні фонди.

Групи активів за ступенем ліквідності представлені в табл. 2.10

Таблиця 2.10 - Аналіз груп активів за ступенем ліквідності, %

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної із статей активу до певної групи дає змогу банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів. Отже, за даними табл. 2.10 можна зробити висновок, що ліквідні активи займають найбільшу частку, а це означає, що банк відразу не може перетворити свої активи у готівкові кошти і розрахуватися по всіх зобов'язаннях. З метою уникнення критичних ситуацій та максимально чіткого прогнозування тенденцій у зміні банківської ліквідності застосовують аналіз структури активів банку за ступенем їх ліквідності. Важливим чинником, що впливає на банківську ліквідність, є структура та стабільність ресурсної бази банку.

Аналіз структурних зрушень розпочинають з оцінки стабільності ресурсної бази банків та виявлення загальних тенденцій, що мають місце в банківській системі. Узагальнюючою характеристикою стабільності ресурсної бази є співвідношення власного капіталу та зобов'язань банків, яке аналізується в динаміці (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 - Аналіз динаміки та структури пасивів ПАТ ВТБ Банку за 2008 - 2010 рр

Рисунок 1.8 - Графічне зображення структури пасивів з 2008-2010 рр., тис.грн

Розрахунки свідчать про систематичне зменшення частки зобов'язань у структурі пасивів банку з 2008-2009рр., але у 2010 році дана частка зобов'язань збільшилась, де одночасно відбулося і збільшення частки власного капіталу. З позиції ліквідності подібні структурні зрушення свідчать про те, що проблеми аналізу та ефективного управління ліквідністю з часом стають для банків все актуальнішими.

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ

3.1 Пропозиції щодо управління ліквідністю банку

В результаті проведеного аналізу можна виокремити та вирішити ряд помилок, що погіршують стан ПАТ «ВТБ», а саме: припущення помилок у внутрішній політиці банку, в аналітичній та практичній роботі, недоцінка ринку, вплив політичних змін та інших чиників, тощо.

За для нормального функціонування першочерговою задачею банку є покращення організаційної структури, а саме розвитку менеджменту та вдосконалення внутрішнього контролю (аудиту). По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Виникають ситуації, коли ліквідність банку прямує як і у бік зниження, так і у бік збільшення від встановленого нормативного значення. У першій ситуації банку необхідно прийняти швидкі управлінськи рішення, які спрямують показник ліквідності до більш допустимого значення, наприклад, за рахунок скорочення міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості та інших позик, а також збільшення власного капіталу.

З іншого боку, для комерційного банку, перевищення нормативного коефіціента не завжди є позитивним, так як це відображається на отримані меншого прибутку, що є головною цілю для кожного банку. Для даної ситуації треба збалансувати аналіз ліквідності балансу та прибутковості банку.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами [4].

Отже, сутність управління ліквідністю полягає у взаємодії протилежних вимог: ліквідності та прибутковості. Кожному комерційному банку слід тримати межу у дотримані нормативів та отримані максимального прибутку, який би його задовольнив.

Наступним завданням постає визначення наявності ліквідних коштів банку на короткостроковий період. Визначення даних потреб можливо завдяки двом методам: прогнозу обсягу позичок і внесків та аналіз потреб у кредитах і очікуваних внесків кожного з головних клієнтів. Для вирішення даного завдання необхідно: заздалегідь вивчити фінансові особливості місцевого ринку, специфічні ознаки клієнтів, нові виходи на ринки, можливості відкриття нових рахунків, розширення видів фінансових послуг, тощо.

Також важливою умовою є формування ліквідного резерву банку, який необхіден для погашення непередбачених забов'язань у зв'язку з різноманітними обставинами.

По-четверте, для утримання оптимального рівня ліквідності необхідно на високому рівні здійснювати політику банку в області пасивних і активних операцій, враховуючи особливості їх проведення.Саме грамотна активно - пасивна політика забезпечить нормальний рівень ліквідності банку.

При цьому в управлінні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

- управління готівкою повинно бути більш ефективним, тобто необхідно планувати притоки і відтоки готівки і розробити графіки платежів;

- терміни, на які банк розміщає кошти, повинні відповідати термінам притягнутих ресурсів. Не припустимо перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву [15].

Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому і на прибутковості окремих операцій зокрема. Так в управлінні кредитним портфелем необхідно:

- контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з врахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку та ін.) Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміна є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показує можливості продовження старої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Групування позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою ЕОМ, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах;

- аналізування розміщення кредитів за термінами їх погашення, здійснюване шляхом груповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 міс. ; від 1 до 3 міс. ; від 3 до 6 міс. ; від б до 12 міс. ; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття «вузьких» місць у його кредитній політика;

- аналізувати розміщення кредитів за термінами на основі бази даних. Зокрема, розроблений метод аналізу майбутнього погашення і майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видах позичок (на основі кредитних договорів і оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з врахуванням даних кредитних договорів, що знаходяться на стадії проробки. Результати аналізу можуть використовуватися комерційними банками для оперативного вирішення питань при купівлі або продажі ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, приховані процеси, виявляє ті тенденції, що при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності і платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку;

- краще вивчати кредитоспроможність позичальників;

- обмежити розмір кредиту, наданого одному позичальнику частиною власних коштів;

- видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при зберіганні загального обсягу кредитування;

- підвищити повернення кредитів, у тому числі за рахунок більш надійного забезпечення;

- вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості і нарахованих відсотків за користування кредитами;

- застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів і інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку;

- змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних коштів, одержання позик в інших банків [15].

Ефективність системи управління ліквідністю повинна забезпечуватися при мінімальних затратах, що виконується за рахунок застосування певних інструментів ліквідності ( методи оцінки ліквідних коштів, джерел поповнення, тощо). Це означає, що суттєвим постає питання управління ризиком ліквідності. Управління ризиком ліквідності передбачає розподіл у часі обсягів залучення коштів, уникаючи несподіваних значних потреб у ресурсах, а також підтримку портфеля ліквідних короткострокових активів, які забезпечують ліквідність, не спричиняючи втрат капіталу.

Також слід приділяти увагу ефективному управлінню ризикам незбалансованості балансу і неплатоспроможності банку, де якість виконання призведе до мінімальних збитків, що дасть змогу створити міцний фундамент у майбутньому для банку. Для аналізу даних ризиків необхідно створити систему контролю за дотриманням певних показників ліквідності та факторів впливу на них. Доцільним стане створення інформаційної бази даних, яка дасть змогу швидко знаходити необхідну інформацію для проведення аналізу роботи банку. До складу такої бази необхідно включити укладені кредитні, депозитні договори, позичкомі договори з іншими банками, оборотні відомості та інші балансові документи.

В управлінні пасивами банку можна порекомендувати:

- застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їх термінах, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати і змінювати їхню структуру в залежності від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність;

- розробити політику управління капіталом, ФСН і резервами;

- стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.

Проаналізувати депозитну базу банку:

- звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні, чим депозити до запитання;

- визначити стратегію підтримки стійкості депозитів. Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів, із тим щоб вони залишалися вірними банку і під час кризових ситуацій. Підвищення термінів ощадних депозитів, їхньої середньої суми також пом'якшує коливання депозитів під час криз;

- враховувати не тільки стабільність, але і джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більш надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу розходжень у розмірах внесків;

- привести у відповідність врахування кредитних ресурсів;

- оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних установ;

- скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів за їх термінами [4].

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій для поліпшення цього виду діяльності. Перша з них складається в тому, що менеджери по управлінню ліквідністю повинні контролювати діяльність усіх відділів банку, відповідальних за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Менеджери по управлінню ліквідністю повинні передбачати, коли найбільше великі вкладники і користувачі кредитів банку планують зняти кошти з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних коштів.

Менеджери в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети і цілі управління ліквідними коштами очевидні. У недавньому минулому при розміщенні коштів ліквідність банку часто мала вищий пріоритет [25].

Отже, для достатнього рівня ліквідності кожен банк повинен самостійно проводити аналіз її стану на конкретний проміжок часу, розробляти прогноз результатів діяльності, використовувати конкретні наукові методи для підтримки ефективної політики в області своєї фінансової діяльності, що забезпечить нормальне функціонування та нормальний стан банку ПАТ «ВТБ».

3.2 Визначення залежності зобов'язань банку ПАТ «ВТБ» від часу з допомогою лінійної залежності

Суттєвий вплив на ліквідність банку має оптимальне співідношення активів і пасивів за строками і сумами. Існує так зване “золоте банківське правило”, яке свідчить, що розмір і строки фінансових вимог банку повинні порівнюватись із сумами і строками банківських зобов'язань. Дотримання “золотого банківського правила” забезпечується шляхом підтримання динамічної рівноваги активів і пасивів з постійним заміщенням коштів, які вибувають зі складу ресурсів, новими [12].

Отже, доречно буде спрогнозувати зобов'язання банку ПАТ «ВТБ» та розглянути ситуацію ліквідності на майбутній період. Для цього слід застосувати розрахунок лінійного прогнозування.

3.2.1 Розрахунок параметрів парної лінійної регресії

Для розрахунку параметрів рівняння парної лінійної регресії Y_x = a₀ + a₁x складається система нормальних рівнянь:

;.(3.1)

Вирішують за допомогою методу визначників. У результаті виходять такі формули для розрахунку параметрів рівняння парної лінійної регресії:

,.(3.2)

,.. (3.3)

= 18329,79;

5749,794;

Побудуємо допоміжну таблицю (табл. 3.1):

Таблиця 3.1 - Допоміжна таблиця для розрахунку параметрів рівняння парної лінійної регресії (Y_x = а₀ + а₁*x)

Представимо визначені дані і прогнозне значення графічно на рис. 3.1

Рисунок 3.1 - Графічне зображення прогнозу забов'язань банку

Далі визначимо теоретичне (розрахункове) значення і знайдемо величину середньої похибки апроксимації ():

, (3.4)

Таким чином, індекс детермінації дорівнює 0,9146, тобто дуже близький до 1, отже, побудоване рівняння відображає лінійну залежність. Так як поріг значень трішки перевищує 10-15%, то якість моделі за даним показником є задовільною.

3.3 Моделювання ефективного механізму управління ліквідністю банків в умовах забезпечення їх конкурентоспроможності

На сучасному етапі розвитку банківської системи актуальним питанням постає конкурентоздатність банків.

Банківська конкуренція - це процес суперництва комерційних банків та інших кредитних інститутів, в ході якого вони прагнуть забезпечити собі міцне положення на ринку кредитів і банківських послуг. Сферою банківської конкуренції є банківський ринок про специфічними послугами [23].

Сучасні комерційні банки функціонують в ролі продавців, покупців практично у всіх ринкових секторах, у кожному з них банківська конкуренція набуває специфічні риси :

1) ринок засобів виробництва і виробничих послуг. На нього комерційні банки виходять в ролі продавців банківських послуг для підприємств (розрахункове обслуговування, ведення рахунків, управління фінансами корпорацій), фінансових посередників (кредитування виробничих об'єктів), а також у ролі покупців виробничих ресурсів (придбання офісного обладнання).

2) ринок предметів споживання і споживчих послуг. Тут банки виступають як фінансові посередники (видача позик на споживчі цілі), але іноді і як покупці (організація прийомів у рамках роботи з громадськістю).

3) ринок праці. Він є цільовою областю кадрової політики банків, яким неминуче доводиться час від часу оновлювати або поповнювати свій персонал, виходячи на цей ринок як покупців.

4) ринок інтелектуально-інформаційного продукту. На ньому банки можуть діяти і як продавці банківських послуг (фінансове консультування), і як покупці виробничих ресурсів.

5) ринок нерухомості. Тут банки найчастіше виступають як фінансові посередники, рідше - як окремі покупці (придбання земельних ділянок і приміщень для офісу або продавці (реалізація застави за неповерненим іпотечним кредитом).

6) фінансові ринки. У цій сфері банки є одними з головних дійових осіб. Конкуренція на фінансовому ринку здійснюється за наступними напрямками. На ринку позичкових капіталів, з одного боку, банки купують тимчасові права на грошові ресурси у своїх вкладників; з іншого - виступають як продавці при видачі позик. На ринку цінних паперів, виконуючи доручення клієнтів, а також за власною ініціативою банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів і грають поперемінно роль то продавців, покупців. На ринку валюти і дорогоцінних металів роль банків аналогічна їх ролі на ринку цінних паперів [34].

На конкурентоспроможність впливає багато різних чинників та факторів. До найбільш впливових відносять не тільки об'єм його активів, рівень капіталізації і рентабельності, а і, насамперед, розвитком філіальної мережі і багатьма іншими параметрами.

ПАТ «ВТБ» сьогодні - російський банк, який побудував міжнародну фінансову групу. Група ВТБ володіє унікальною для російських банків міжнародною мережею, яка налічує більше 30 банків і фінансових компаній в 19 країнах світу. ВТБ надає своїм клієнтам комплексне обслуговування в країнах СНД, Європи, Азії і Африки. На російському банківському ринку група ВТБ займає друге місце за всіма основними показниками [44].

Також одним з головних конкурентних переваг вважається персонал банку і кадрова політика (причому в області й масових, і штучних спеціальностей): «Як тільки серед топ-менеджерів середньої ланки з'являються люди з «замиленим» поглядом, постійно ходить одними і тими ж шляхами, чекай біди: або у вигляді тихого вмирання, або у формі гострої ситуації різкого зниження надійності і втрати ринку» [47].

Що стосується даного критерію конкуренції, то банк ПАТ «ВТБ» намагається використовувати та вдосконалювати кадровий персонал банку, також банк постійно провидить семінари з навчання персоналу та введення нових інформаційних технологій, де результат таких введень довго не змусив чекати.

Так станом на 2010 рік голова Правління ВТБ Банку. Пушкарьов В.О. увійшов у ТОП-100 «найуспішніших керівників України» (рейтинговий журнал «Гвардія», видання «Галицькі контракти), також в ТОП-10 «найуспішніших українських банкірів», «Кращий кредитор» (рейтинговий журнал «Гвардія», видання «Галицькі Контракти») і в ТОП 20 «Людей, найбільшою мірою впливають на банківську систему України» (видання «Фокус») [44].

Ще одним важливим критерієм для банків є довіра споживачів. Саме розкритість та прозорість результатів діяльності банку забезпечує найбільшу довіру серед клієнтів.

За даними офіційного сайту найбільш відомих рейтингів ПАТ «ВТБ» у 2010 році увійшов:

- топ-10 «найнадійніших банків України» (рейтингове агентство «Експерт-рейтинг»).

- топ-4 «Наднадійних банків країни» (видання «Личный счет»).

- топ-3 «Рейтингу прозорості українських банків» (сайт «Українська правда»).

- топ-4 «найдинамічніших банків», які за час фінансової кризи розвивалися найбільш активно (видання «Дело»).

- «Найбільш професійний банк»(конкурс«Фінансовий Оскар», газета «Бізнес»).

- другий в «Рейтингу надійності найбільших українських банків», у тому числі в ТОП-3 за показниками: «Поточна фінансова стабільність», «Рівень роботи з клієнтами», «Професійний рівень менеджменту» і «Стратегія роботи на ринку» (сайт «Українська правда»).

- топ-3 «Рейтингу динаміки розвитку банків» (видання «ТОП-100», видавництво «Економіка»).

- «Лідер інформаційної активності» (видання «власть денег», дослідницька компанія «NOKS fishes») [44].

Враховуючи всі вище зазначені критерії, необхідним постає врегулювання та модернізація способів конкурентоспроможності, перш за все, певним набором методів пов'язаних з регулюванням ліквідності. Саме ефективний розвиток банку проявляється через взаємозв'язок асортименту та якості наданих послуг і норми ліквідності активів банку пов'язаних з цими послугами.

Для досягнення прогресивного розвитку та процвітання у майбутньому ПАТ «ВТБ» слід розробити модель конкурентної боротьби на ринку банківських послуг, де основою стане системно-структурний аналіз ліквідності. В основу аналізу слід покласти метод сценарієм, де заданою ціллю буде обґрунтування всіляких варіантів параметрів ліквідності.

При цьому основними задачами при заданій цілі будуть: реалізація та вдосконалення технологій платежів банку з активних та пасивних операцій; оцінка поверненості кредитів; оцінка якісних та кількісних параметрів стану фінансового ринку; оцінка позикової спроможності банку; розробка тактики та стратегії, щодо управління ліквідністю в альтернативних ситуаціях.

Також, для сприятливих умов діяльності, банку слід самостійно розробити сценарій потреб банку в ліквідних коштах за певними параметрами та умовами - кризису фінансового ринку, кризису банку або без кризового (нормального) становища.

Крім усього зазначеного, ПАТ «ВТБ» треба також слідкувати за рівнем ризику ліквідності. Дана оцінка показує вартість забезпечення майбутньої ліквідності з урахуванням кредитного та ринкового ризику.

Для оцінки критеріального рівня дефіциту ліквідності для того чи іншого терміну тимчасового, розроблена методика оцінки позикової здатності банку в залученні купівельної ліквідності з грошового ринку для декількох сценаріїв, і на основі ємності цієї оцінки визначення допустимого рівня дефіциту ліквідності на контрольному тимчасове терміні.

Як бачимо, моделювання стійкої конкурентоспроможності по своїй суті несе ключові аспекти роботи тісно взаємопов'язані з питанням дотримання належного рівня ліквідності. Банк є ліквідним, якщо він має вільний шлях до своїх активів. А з іншого боку, високий рівень ліквідності забезпечує клієнтів кредитами та депозитами. Крім того, на рівень ліквідності впливають і інші чинники, такі як : рівень процентних ставок за кредити та депозити, страхування ризиків і надійність банку, а також спроможність банку розраховуватися по своїм поточним забов'язанням.

Отже, для ПАТ «ВТБ» необхідно взаємопов'язати прибутковість та ліквідність, а також строки вкладів по активах та пасивах. Для підтримання нормального рівня ліквідності, банку необхідно мати достатній запас ліквідних активів та обмежувати вкладання в низько ліквідні, а для підтримання своєї конкурентоспроможності орієнтуватися на чітко поставлені цілі та завдання у своїй діяльності, а саме: розширення спектру послуг, розширення своїх внутрішніх та зовнішніх ринків та залучення максимального прибутку при дотриманих нормативах.

ВИСНОВКИ

В даній роботі розглянуто управління ліквідністю банків, що є невід'ємною складовою щоденної і безперервної діяльності, від якої залежить не лише прибутковість, розвиток та фінансова стабільність в цілому, а й здатність банку функціонувати взагалі. Саме ліквідність лежать в основі розвитку банків і покликана забезпечувати довіру до банківських установ.

Було зроблено висновки щодо фінансово-економічного аналізу діяльності ПАТ «ВТБ» Банку за період 2008-2010 рр. Ретельно була проаналізована інформаційна база аналізу діяльності банку, визначено місце і роль банку в системі ринкової інфраструктури. Проаналізовано фінансовий стан банку за трьохрічний період. В цілому основні фінансові показники банку мають достатній рівень. Таким чином, в перспективі банк має можливість за рахунок невикористаних резервів розширювати активні операції, підтримуючи на незмінному рівні власний капітал та утримуючи показники, що характеризують достатність капіталу, на оптимальному рівні. Використовуючи дані фінансової звітності ПАТ «ВТБ Банк» за 2008 - 2010 роки було розраховано показники, що характеризують ліквідність балансу банку, порівняно їх значення та визначено структуру зобов`язань. За проаналізований період ліквідність балансу дещо погіршилась, але в основному відповідає нормативним значенням. Банк намагається підвищити до нормативного значення показники миттєвої ліквідності за рахунок збільшення обсягів високоліквідних активів. Підсумовуючи наведений аналіз доходимо висновку, що ПАТ «ВТБ Банк» має стійку капітальну базу і достатньо капіталу для покриття втрат від прийнятих ризиків.

Управління ліквідністю є одним із основних інструментів фінансового менеджменту, який включає в себе сукупність методів та прийомів генерування банком необхідної суми ліквідних коштів на визначений момент часу та за прийнятною ціною. Основним завданням ефективного управління ліквідністю є своєчасне і повне виконання банком своїх балансових і позабалансових зобов'язань, та своєчасне і повне забезпечення можливих потреб платоспроможних клієнтів в кредитних коштах, за умови збереження постійної позитивної маржі між середньою вартістю наданих та залучених коштів, з урахуванням затрат пов'язаних з кредитним ризиком та затрат пов'язаних з обов'язковим резервуванням. Зважений підхід до управління ліквідністю є одним з основних інструментів максимізації прибутку банку. Регулювання ліквідності комерційного банку слід трактувати як діяльність уповноважених державних органів по встановленню законодавчих обмежень операційної діяльності комерційного банку з метою мінімізації ризику невиконання комерційним банком своїх зобов'язань.

Доцільним є виділення двох окремих напрямів управління ліквідністю комерційного банку. Управління ліквідністю в короткостроковому періоді -- як управління грошовими потоками з метою виконання всіх зобов'язань банку. Управління ліквідністю в довгостроковому періоді -- формування оптимальної структури балансу банку виходячи із раціонального співвідношення ліквідності і прибутковості.

Діяльність з управління ліквідністю банку на сучасному етапі розвитку фінансового ринку не може керуватися теоріями, що спираються виключно на окремі частини банківського балансу. Найбільш прогресивною теорією управління ліквідністю на сьогодні є теорія, що спирається не на окремі частини банківського балансу, а на управління балансом банку в цілому.

Обґрунтовано необхідність подальшого використання діагностики ліквідності з позицій запасу як основного методу регулювання ліквідності комерційних банків з боку відповідних державних органів. Підхід до управління ліквідністю з позицій потоку розглядається автором як основа для побудови ефективних моделей управління ліквідністю на рівні комерційного банку.

На сьогодні комерційні банки України працюють в досить несприятливому для підтримання своєї ліквідності середовищі. Про це свідчать відсутність стабільної ресурсної бази, обмежена сфера проведення активних операцій з достатнім ступенем ліквідності, рестрикційна грошово-кредитна політика НБУ. Всі ці фактори засвідчують особливу значимість на сучасному етапі розробки комплексних моделей управління ліквідністю комерційного банку.

Отже, в роботі запропоновано такий алгоритм побудови комплексної моделі управління ліквідністю комерційного банку: врахування впливу позабалансових вимог та зобов'язань банку; оцінка достовірності своєчасної трансформації активів у грошові кошти; оцінка ймовірності вилучення клієнтами частини коштів на рахунках “до запитання”; прогнозування зобов'язань банку; прийняття рішення про залучення (розміщення) грошових коштів для покриття їх дефіциту (надлишку) з урахуванням прогнозу зміни відсоткових ставок на кредитному ринку, аналізований план стратегії конкурентної боротьби на фінансовому ринку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 Аванесова І.А. Інструментарій регулювання кредитної діяльності комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.316-329

2 Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с. с. 119

3 Алексеєнко М. Д. Капітал банку: питання теорії і практики. - К.: КНЕУ, 2002

4 Аналіз діяльності комерційного банку. Навч. посіб. / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. - Житомир: ПП “Рута”, 2001

5 Банківські операції: Підручник - 2-ге вид.. випр і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002

6 Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001

7 Банківська справа: підручник / О.І. Лавру шин, І.Д. Мамонова, Н.І. Валенцева (та ін..); під ред засл. діяч. науки РФ, д-ра екон. наук, проф . О.І. Лаврушина. - 5-е вид., стер. - М.:КНОРУС, 2007

8 Большая советская энциклопедия: « Советская энциклопедия» - М, 1973. С. 1305.]

9 Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001

10 Васюренко О.В. Банківські операції. Навч.посібник.К. Знання, 2006

11 Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навчальний посібник. - Львів: „Новий світ-200”, 2008

12 Вожжов А.П. Процеси трансформації банківських ресурсів: Монографія. - Харків: Вид-во-у СевНТУ, 2006. - 339с с. 22

13 Волкова Н. И., Герасименко Р. А., Чашко Т. А. Управление банковской деятельностью: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред.. П.В. Егорова.- Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2003

14 Габбард Р.Г. Гроші, фінансова система та економіка / Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич. - К.: КНЕУ, 2004. - 889 с. с. 557;

15 Герасимович А. М., Алексеєнко М. Д., Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності Підручник. -- за ред. Герасимовича. А. М. -- К.: КНЕУ, 2006

16 Денисенко М. П. Гроші та кредит у банківській справі. -- К.: Алерта, 2004

17 Енциклопедія банківської справи України. К.: Молодь; К.: Ін Юре, 2001. - 679 с.с. 20

18 Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків.- Суми: ВТД 'Університетська книга', 2007

19 Жукова Н. Особливості кредитування комерційними банками суб'єктів господарювання в Україні // Банківська справа.- 2006.- № 2.-C. 65-73.

20 Інструкція „Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”. Затв. пост. Правління НБУ від 28.08.2001р. № 368 (зі змінами і доповненнями).

21 Капран В.І., Кравченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. Банківські операції: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006

22 Кириченко О. А., Гіленко І. В., Роголь С. Л., Сиротян С. В., Нємой О. М. Банківський менеджмент: Навч. посібник для студ. екон. спец. - 3. вид., перероб. і доп. -- К.: Знання-Прес, 2002

23 Книш М.І. Конкурентні стратегії: - Спб, 2000. - С.284;

24 Ковальов О.П. Методологія управління кредитними ризиками // Формування ринкових відносин в Україні. - № 3. - 2007

25 Ковальчук Г,Г., Коваль М.М, Ліквідність комерційних банків: Навчальний посібник. - К,: Знання , КОО, 1996. - 120с.;

26 Ковальчук А. Т. Банківський кредит: правові засоби повернення. -- К.: Знання, 2001

27 Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навч. посібник. - К.: Скарби, 2001

28 Кононенко О.В. Аналіз фінансової звітності - Х.: Фактор, - 2002

29 Косова Т.Д. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 486с.

30 Косова Т.Д.., Циганов О.Р. Банківські операції: Навч. пос. - К,: Центр учбової літератури, 2008

31 Кочетков В.Н. Основы управления современным коммерческим банком: Учебное пособие. - К.: МАУП, 1998

32 Кочетков В.Н., Омельченко А.В. Основы экономического анализа банковской деятельности - К.: УФИМБ, 1998

33 Крилова В., Набок Р. Складові процесу управління ліквідністю банку // Вісн. нац. банк України. - 2008.- № 6. - С. 24-29

34 Кулешова А.Б. «Конкуренція в питаннях і відповідях», Учеб.пособие. - М.: ТК Велбі, Вид-під Проспект, 2004. С.256;

35 Лаврушин О.И., Мамонова И.Д., Валенцева Н.И. и др. // Банковское дело Под ред. О.И. Лаврушина. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: КНОРУС, 2005. - 768 с., с. 279-284; 26

36 Міщенко В.І., Слав'янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Знання, 2007 - (Вища освіта XXI століття)

37 Міщенко В.І., Сомик А.В. Ліквідність банківської системи України: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 12 - К.; Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2008. - 180 с.

38 Мороз А.М.,. Савлук М.І, Пуховкіна М. Ф. та ін., / Банківські операції: Підручник за ред. Мороза А.М. - Київ, КНЕУ, 2005р - 384 с

39 Мочерний C.В., Тришак Л.С. Банківська система України. - Львів: Тріада плюс, 2004

40 Науково-аналітичні матеріали «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду», Національний банк України, Центр наукових досліджень, випуск 11, Київ - 2008

41 Науково-аналітичні матеріали «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду», Національний банк України, Центр наукових досліджень, випуск 12, Київ - 2010

42 Олійник Д. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату // Вісник НБУ. - 2005. - № 8. - С. 28-29.

43 Офіційний сайт Національного банку України//www.bank.gov .ua

44 Офіційний сайт ПАТ «ВТБ Банк» - vtb.com.ua

45 Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. - М,: Финансы и статистика, 2002

46 Петрук О.М. Банківська справа: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖДТУ, 2003

47 Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

48 Положення НБУ про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства . Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 369 (Із змінами та доповненнями)

49 Положення про порядок регулювання діяльності банків в Україні. - Інструкція НБУ. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368 (Із змінами та доповненнями)

50 Положення „Про порядок формування резерву під операцій банків України з цінними паперами”. Затв. пост. Правління НБУ від 02.02.2007 р. № 31

51 Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України затверджене Постановою Правління НБУ від 26.09.2006 № 378

52 Поморина М.А. Про деякі підходи до управління банківською ліквідністю / / Банківська справа. - 2001. - №9. - С.5-11

53 Прасолова С. Особливості формування кредитної політики банків України з довгостркового інвестування // Вісник НБУ. - № 11. - 2004. - с.58-61

54 Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Соляр В. В., Маслов С. І. Основи банківської справи: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005

55 Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004

56 Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі. - К.: КНЕУ, 2002

57 Примостка Л.О. Кредитний ризик банку: проблеми оцінювання та управління // Фінанси України (укр.).- 2004.- № 8.- C.118-126

58 Рид Э., Картер Р. Коммерческие банки: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1993

59 Савлук М.І., Мороз, М.Ф. Пудовкіна та ін. Гроші і кредит. - К.: КНЕУ, 2002

60 Скибенко С. Т., Халява С. П., Цвєткова Л. О. Банківські операції: Навч. посіб. для студ. екон. спец. - К.: Укоопосвіта, 2002

61 Слобода Л.Я. Зарубіжний досвід регулювання кредитних ризиків та перспективи його застосування у вітчизняних банках // Регіональна економіка (укр.).- 2004.- № 3.- C.209-218

62 Слобода Л.Я., Салюта Ю.М. Вдосконалення методів регулювання рівня кредитних ризиків у банківському менеджменті // Регіональна економіка (укр.).- 2003.- № 4.- C.134-140

63 Синки Дж. Ф. (мл.). Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. / Под ред. Р. Я. Ливиты, Б. С. Пинскера. - М.: Саtаllаху,1994

64 Фінансово - кредитний словник. М.: Фінанси і статистика, 1986. Т. 2. С. 159.

65 Череп А.В., Андронова О.Ф. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2008

66 Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003

67 Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006

ДОДАТКИ

Додаток 1

(тис. грн.)

Таблиця А.3 - Звіт про рух грошових коштів ВАТ ВТБ Банк (тис. грн.)

Додаток 2

Таблиця А.1 - Баланс ВАТ «ВАТ ВТБ» (тис.грн)

Таблиця А.2 - Звіт про фінансові результати ВАТ «ВТБ Банк» (тис.грн)

Таблиця А.3 - Звіт про рух грошових коштів ПАТ ВТБ Банк (тис. грн.)