Організація кредитної роботи в банківській установі
Работа из раздела: «
Банковское, биржевое дело и страхование»
ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТНОЇ РОБОТИ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Економічна сутність операцій банків по організації кредитної роботи
1.1 Економічна природа кредиту в ринковій економіці
1.2 Характеристика організації кредитної роботи
1.3 Показники ефективності організації кредитної роботи
Розділ 2. Аналіз організації кредитної роботи в ВАТ „Державний Ощадний банк України”
2.1 Характеристика Вишгородського відділення №8151 ВАТ „Державний Ощадний банк України”
2.2 Аналіз кредитного портфеля
2.3 Аналіз ефективності організації кредитної роботи
Розділ 3. Удосконалення організації кредитної роботи
3.1 Концепція роботи з сумнівними кредитами
3.2 Методи зниження кредитного ризику
3.3 Диверсифікація кредитного портфеля
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність дослідження. Кінець XX - початок XXI століття з'явилися періодом глибоких і драматичних змін в банківській справі. У останнє десятиліття XX століття в Україні були зроблені заходи по децентралізації, так званої, «монобанківської системи», прийняті закони про банки і банківську діяльність, закладені основи функціонування нової банківської системи, орієнтованої на потребі економіки ринкового типу. Низка криз останніми роками зумовила необхідність формування умов для підвищення стійкості банків і розвитку конкуренції в банківській сфері.
В умовах жорсткої конкуренції сучасний банк вимушений постійно боротися за своїх клієнтів і їх ресурси, пропонувати нові банківські продукти і послуги, що забезпечують йому і його клієнтам необхідний прибуток, демонструвати свою надійність, стабільність і здатність швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури.
У нових економічних умовах невимірний зросли вимоги до якості банківського менеджменту, що, безумовно, виводить на перший план проблему формування і управління кредитним портфелем комерційного банку, актуальність якої обумовлена наступними обставинами:
по-перше, роллю кредитування, оскільки з його допомогою вирішуються проблеми, що стоять перед всією економічною системою; кредит акумулює капітал, що вивільняється, тим самим обслуговуючи перелив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес, служить могутнім засобом розширення масштабів виробництва, збільшення основного капіталу, будівництва нових великих і технічно добре оснащених підприємств;
по-друге, значною часткою кредитних операцій в активних операціях банків; банки - багатопрофільні установи, здатні виконувати до 200 видів різноманітних операцій, але кредит забезпечує одну з головних статей доходу банків;
по-третє, високими кредитними ризиками, оскільки неповернення кредиту -- один з вирішальних чинників, погіршуючих фінансове положення банків;
по-четверте, ефективністю кредитної діяльності банків, залежної від якості кредитного портфеля, ступеня ризикованої кредитної політики; високі ризики і істотні перепади прибутковості кредитних інструментів вимагають оптимізації процесу управління кредитним портфелем комерційного банку.
Таким чином, управління кредитним портфелем -- найважливіша складова банківського менеджменту, що впливає на прибутковість, надійність і ліквідність банку. Враховуючи, що справжній момент характеризується пошуком шляхів реформування банківської системи з метою підвищення її ефективності і стійкості, представляється важливим розглянути актуальні в теоретичному і практичному аспектах проблеми формування, управління, оптимізації кредитного портфеля комерційного банку, вирішення яких сприятиме ефективному управлінню ресурсами комерційних банків.
Теоретико-методологічні проблеми управління кредитним портфелем розглядаються в роботах таких авторів, як Заєць О.В., Житний П.Є., Нестеренко П.П., Кузьмінська О. Е., Кириленко В. Б. Науковці розглядають, як правило, управління банківським портфелем в цілому, не приділяючи належної уваги кредитному портфелю банку. Недостатньо дослідженими є процеси управління ризиками і диверсифікації кредитного портфеля банку.
Павлюк Є., Павлюк О., Н.А. Савінськая, Примостка Л. О. і ін. звертаються до дослідження процесу управління кредитним ризиком, але розглядають ризик окремого кредиту. Вплив інших видів банківських ризиків на кредитний портфель в економічній літературі не розглядається, відсутня класифікація рисок кредитного портфеля банку. Проблеми диверсифікації діяльності банку знайшли віддзеркалення в роботах таких зарубіжних авторів, як П.Роуз, Дж. Ф.Синки, Уїльям Ф.Шарп, Е.В. Боуден. У набагато меншому ступені ці проблеми розроблені в працях вітчизняних економістів. Питання диверсифікації кредитного портфеля банку представлене лише в роботах Герасимович А. М., Білоконь Ю.
Таким чином, в більшості досліджень процес управління кредитним портфелем не розглядається комплексно і вимагає системного підходу до вивчення.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у виявленні суті кредитного портфеля комерційного банку, систематизації загальних принципів, підходів, методів управління кредитним портфелем, комбінація і деталізація яких дозволяє оптимізувати процес управління кредитним портфелем банку.
Реалізація поставленої мети забезпечується вирішенням наступних завдань:
- розкрити суть кредитного портфеля банку і виявити його функції;
- розробити класифікацію типів і видів кредитного портфеля;
- уточнити концептуальні основи управління кредитним портфелем банку;
-розглянути основні стандарти формування кредитного портфеля банку;
- систематизувати класифікації банківських рисок, що існують в економічній літературі, скласти класифікацію рисок кредитного портфеля банку і виявити особливості управління ними в сучасних умовах;
- узагальнити методологію оцінки якості кредитного портфеля банку;
Предмет дослідження. Предметом дослідження є процес управління кредитним портфелем банку.
Об'єкт дослідження. Об'єкт дослідження - ВАТ «Державний ощадний банк України».
Теоретична і методологічна основа дослідження. Теоретичною базою дослідження послужили положення, що містяться в працях вітчизняних і зарубіжних учених по проблемах управління банківським, інвестиційним, кредитовим портфелями і їх оптимізації.
Методологічною основою дослідження є системний, комплексний підходи, методи логічного, порівняльного, фінансово- і економічного аналізу.
Емпірична база дослідження. Емпірична база дослідження представлена офіційними даними, опублікованими на офіційному сайті ВАТ «Державний ощадний банк України», довідковій і методичній літературі; матеріалами періодичного друку і інформаційними ресурсами мережі Інтернет по темі дослідження.
Зібрана, систематизована і проаналізована звітна інформація банку.
кредит банківський ринковий
Розділ 1. Економічна сутність операцій банків по організації кредитної роботи
1.1 Економічна природа кредиту в ринковій економіці
Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційної діяльності. В Україні сьогодні необхідним є розширення застосування кредитних відносин в інвестиційній сфері.
За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту[19,с.65]:
--ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;
--ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.
За своєю сутністю кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:
-- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
-- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;
-- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;
-- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин [21,с.102].
Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:
-- у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому -- кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;
-- у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості -- товарної і грошової, а в кредитних відносинах -- нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;
-- у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів -- для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:
коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;
-- кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин -- тільки певна частина їх;
--рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу -- статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал. [19,с.33]
Отже, кредит і гроші -- це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.
Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит -- у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.
Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту (рис. 1.1).
Рис. 1.1 Структура кредитних відносин
Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.
Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами-- кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.
Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів. [45,с.102]
Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами:
фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки -- вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.
Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.
До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути
-- юридичне самостійними особами;
-- здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;
-- взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.
Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників -- незаможні (селяни, ремісники тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто «проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в особисту залежність від кредитора. [41,с.165]
З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.
У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.
Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту -- вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності'.
У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же -- процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.
Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення -- при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту. [40,с.33]
Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями(Додаток А).
Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті -- держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури , у міжнародному кредиті -- резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.
За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).
Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування -- грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.
Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:
--виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;
-- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.
На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.
За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість. [26,с.102]
За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:
-- кредити в промисловість;
-- кредити в сільське господарство;
-- кредити в торгівлю;
-- кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;
-- кредити в інші галузі.
Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.
Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:
-- кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);
-- кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи;
- на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва -- житлових будинків, літаків, кораблів тощо);
-- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);
-- кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).
За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:
-- забезпечений і незабезпечений;
-- прямий і опосередкований;
-- строковий і прострочений, пролонгований;
-- реальний, сумнівний, безнадійний;
-- платний, безплатний.
Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.
Функції кредиту (Додаток Б). Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.
Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.
Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі -- три, а треті -- шість, вісім, а то й більше функцій кредиту. [39с.65]
Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, очевидно, грунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі -- переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.
Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:
-- кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
-- вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже -- одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.
Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.
Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинський), треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію.
Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього питання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. [26,с.93] У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. То чи залишилося 'поле' для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні операції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання - істотного уточнення.
На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.
Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди»'. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим -- фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.
Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому грунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту -- як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції -- назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів. [26,с.142]
Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника -- державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти -- як позичальники, так і кредитори.
Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським,-- функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.
Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту -- зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.
Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту.
1.2 Характеристика організації кредитної роботи
Принципи банківського кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Це вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарюючих суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.
Можна виділити 3 основні рівні системи принципів банківського кредитування (Дод. В):
1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);
2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);
3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.
Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.
У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо. [27,с.65]
Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників - господарських суб'єктів.
Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.
Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.
Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.
Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.
Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.
Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.
Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу. [28,с.165]
Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).
У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:
* гарантія, або порука третьої сторони;
* переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
* застава товарних запасів;
* застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.
Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.
Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.
Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.
Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.
Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.
Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.
Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.
Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність. [27,с.231]
Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей -- корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).
У практиці роботи українських банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.
Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.
Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.
У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.
Здійснення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам.
Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.
Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.
Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.
Рішення про надання кредиту приймаються колегіальне (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.
Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо [29,с.102] .
Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:
- оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;
- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.
Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише. клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, що перебувають в їхній власності.
Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування по контокорентному рахунку); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими процентами.
Крім розглянутих принципів кредитування, вважаємо за доцільне зазначити ще один, який використовується, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Мова про договірний характер кредитування -- обов'язкове укладення кредитного договору учасниками кредитної угоди, тобто кредитором і позичальником.
На основі наукового обґрунтування та узагальнення принципів кредитування виділимо наступні основні умови надання позичок юридичним особам:
1. Операції проводяться в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави.
3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.
4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
5. Позики надаються тільки плато- та кредитоспроможним позичальникам, які мають .власні оборотні кошти і самостійний баланс на конкретні цілі.
6. Позики видаються на забезпечення потреб виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
7. Позики видаються, як правило, за умови наявності відповідного забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком
8. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.
Саме такими, на наш погляд, повинні бути принципи та умови кредитування банками своїх клієнтів.
Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів він може бути різним. [31,с.65]
Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність. позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику. для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).
У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитного договору визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.
При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальнику відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.
Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний.
Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).
Спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів.
Він є формою обліку позичок до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Погашення кредиту може здійснюватися як за платіжними дорученнями позичальника, так і шляхом зарахування коштів, які надходять на користь позичальника від боржників за векселями, в кредит спеціального позичкового рахунку. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою[29,с.365].
Контокорентний рахунок -- це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) -- надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.
Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою процентів; за ним. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні і правові санкції.
У разі погіршення економічного стану позичальника використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю, банку, надання недостовірної звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і процентів за ним, у тому числі шляхом спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.
Якщо виявлені факти використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.
При несвоєчасному погашенні боргу за кредитами та процентами і ненаданні банком пролонгації погашення кредиту він має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.
У разі відмови позичальника від оплати боргів за лозинками банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.
Якщо позичальник систематично не виконує зобов'язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство.
З метою прискорення розрахунків за; простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як відступлення права вимоги та переведення боргу.
Згідно зі статтею 197 Цивільного кодексу України в період дії зобов'язань може відбуватися заміна кредитора або боржника. Кредитор (банк) може передавати свої права за зобов'язаннями іншій особі, оформивши це угодою про відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги оформлюється письмовою угодою з повідомленням про це боржника [8].
Переведення боргу оформлюється письмовою угодою між первинним боржником і новим боржником. Укладення угоди про переведення боргу можливе тільки за згодою комерційного банку, який видав позику первинному боржнику.
Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.
У світовій банківській практиці винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: відсотку за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, повязані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.
Вартість кредиту це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою:
ВК = Клім r0 Tсер./ 100, (1.1)
де Клім ліміт (сума) кредиту; Тсер середній термін кредиту; r0 загальна річна ставка відсотку, тобто основна ставка по кредиту плюс комісії (у відсотках річних), а також інші витрати, повязані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за правничі та інші послуги.
За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді річних відсотків від суми позики. Ставка відсотків встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку по залученню кредитних ресурсів. Маржа різниця між ставкою, за якою банк нараховує відсотки на суму виданих клієнтом кредитів, і ставкою, за якою банк сплачує відсотки по залучених кредитних ресурсах. [33,с.94]
Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.
У банківській практиці виділяються такі етапи. Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:
1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.
2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.
3. Копію статуту.
4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).
5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
6.Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.
7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.
8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.
9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
* застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);
* застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
* гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
* страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.
10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.
У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.
Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.
Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий)етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позичкою.
Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку. [39,с.65]
Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.
Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:
- матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;
- відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;
- відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.
Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.
Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.
Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.
Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:
* розміру позички;
* терміну позички;
* результатів минулої діяльності позичальника;
* забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);
* взаємовідносин банку з клієнтом.
Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.
Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:
* використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;
* отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм). [22,с.45]
У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;
* фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.
Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.
Оцінка кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.
Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (затверджене правлінням НБУ від 06.07.00 № 279). [10]
Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:
• юридичні особи, крім комерційних банків;
• комерційні банки;
• фізичні особи.
Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.
Згідно з даним положенням для оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати показники:
Показники, що характеризують платоспроможність позичальника:
коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:
КЛ1= Ав / Зn , (1.2)
де Ав -- високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції, Зn -- поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 -- не менше ніж 0,2;
коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:
КЛ2 = Ал / Зn , (1.3)
де Ал -- ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних; Зn - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 -- не менше ніж 0,5;
коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:
КП = Ао / Зn , (1.4)
де Ао - оборотні активи; Зn -- поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.
Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:
коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
КМ = (Вк-Ан) / Вк (1.5)
де Вк -- власний капітал підприємства; Ан -- необоротні активи. Оптимальне теоретичне значення показника КМ -- не менше ніж 0,5;
коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:
КН = Зк / Вк (1.6)
де Зк -- залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання), Вк -- власний капітал.
Оптимальне теоретичне значення показника КН -- не більше ніж 1,0.
Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:
Рентабельність активів:
Р = Пч / А (1.7)
де Пч -- чистий прибуток; А -- активи.
Рентабельність продажу:
Р = Пч / Ор (1.8)
де Пч -- чистий прибуток; Ор -- обсяг реалізації продукції (без ПДВ).
Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:
співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):
К =((Нсм * n) - (Зм * n) - Зі) / Ск (1.9)
де Нсм -- середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів); Ск -- сума кредиту та відсотки за ним; n -- кількість місяців дії кредитної угоди; Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо); Зі -- податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана із сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.
Коефіцієнтний аналіз не повинен проводитися формально, адже фінансові коефіцієнти сильно відрізняються залежно від галузі, в якій працює підприємство. Тому рекомендується здійснювати порівняльний аналіз, зіставляти показники підприємства з показниками аналогічних підприємств даної галузі або із середньогалузевими показниками. [34,с.265]
Фінансові коефіцієнти -- це статистична величина; вони характеризують стан підприємства на конкретну дату. Рекомендується застосовувати динамічний аналіз шляхом зіставлення показників за певний період або за кілька періодів.
Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.
Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.
Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:
* дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;
* аналізу прибутків і збитків;
* аналізу якості активів і пасивів;
* створення резервів;
* виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;
* якості банківського менеджменту.
Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:
* соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;
* наявність реальної застави;
* вік та здоров'я клієнта;
* загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
* інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
* зв'язки клієнта у діловому світі тощо.
Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.
Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.
Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.
Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів[29,с.65].
Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.
Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.
Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.
Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:
* розпорядження кредитного відділу;
* примірник кредитної угоди;
* договір застави (або інша форма забезпечення);
* строкове зобов'язання;
* картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.
У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.
Строкове зобов'язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.
З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.
Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.
У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку [14,с.50] .
П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована Ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.
Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.
У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.
При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.
Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.
Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.
Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.
1.3 Показники ефективності організації кредитної роботи
В результаті критичного аналізу спеціальної літератури встановлено, що здебільшого ефективність кредитування розглядається як економічна результативність використання у виробничому процесі наданих у кредит коштів, тобто з точки зору інтересів позичальників. Проте ринкові перетворення зумовили зростання важливості оцінювання ефективності кредитної діяльності банків і з погляду їх інтересів. Спрямованість даної дисертаційної роботи носить саме такий аспект, тому у дисертаційному дослідженні ефективність кредитної діяльності банку розглядається як її результативність, яка характеризується відношенням економічного ефекту (результату) до ресурсів або витрат, що забезпечили його отримання.
Аналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати загальну оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується коефіцієнт частки кредитів у загальних активах банку за формулою:
Чк.о = Середні кредитні вкладення / Середні активи
Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на якусь певну дату, тобто на початок, чи кінець періоду. Він показує частку кредитних операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку. Якщо даний коефіцієнт занадто високий, то це означає, що діяльність банку, можливо, недостатньо диверсифікована, що, у свою чергу, підвищує ризик у разі погіршення кредитного портфеля. Навпаки, коефіцієнт низький свідчитиме про те, що банк недостатньо використовує джерела фінансування у процесі формування прибуткових активів і тим самим обмежує свій прибутковий потенціал.
Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт частки позик у загальних активах. Показник понад 65 % вважається високим. Ліквідні банки мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть легко конвертуватися в грошові кошти, що потім можуть бути видані у формі позик. [41,с.120]
За результатами вивчення, систематизації та узагальнення існуючих способів оцінювання ефективності банківської діяльності встановлено домінування ресурсного підходу, що полягає у визначенні результативності використання банківських ресурсів. Але проблема полягає не тільки в потенційній неможливості застосування загальних показників ресурсного підходу для відокремленого оцінювання ефективності кредитної діяльності, а взагалі у відсутності методичних засад щодо оцінки ефективності за іншими підходами. Для з'ясування змін їх пріоритетності в роботі досліджено тенденції розвитку кредитної діяльності банків України.
Традиційне для теорії та практики кредитної діяльності банку оцінювання ефективності виключно за прямими (процентними витратами) було прийнятним за часів, коли від'ємне значення непроцентної маржі безпроблемно перекривалося завищеним рівнем процентної маржі. Зниження впродовж останніх років процентної дохідності кредитних вкладень та відповідне зростання значущості непроцентних витрат як фактора ефективності зумовлює об'єктивну необхідність її оцінювання за повними витратами, що унеможливлено через ускладненість визначення непроцентних витрат.
Для розв'язання цієї проблеми, насамперед, непроцентні витрати кредитної діяльності банку було класифіковано на прямі та непрямі. За результатами аналізу їх економічного змісту доведено, що не всі непроцентні витрати є непрямими відносно кредитної діяльності банку. Наприклад, витрати на оплату праці персоналу кредитних підрозділів виникають безпосередньо у процесі відтворення кредитних послуг, тож потреба відносити їх ще до якихось банківських продуктів відсутня. Традиційне визначення їх та інших непроцентних витрат як непрямих, насамперед, пов'язане із специфікою бухгалтерського обліку у вітчизняних банках, що передбачає облік такої категорії витрат на синтетичних рахунках узагальнено за всіма напрямами діяльності. Відтак, їх відокремлення за окремими напрямами діяльності потребує додаткових розрахунків, які до того ж неспроможні забезпечити цілком об'єктивний розподіл.
Зважаючи на економічний зміст окремих угруповань непроцентних витрат, в роботі сформовано підходи щодо побудови управлінського обліку, спроможного забезпечити оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом за різними рівнями повноти та методів охоплення витрат. Розроблена в дисертації методика оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом представлена низкою узагальнюючих показників з різним рівнем складності (з найбільшим рівнем охоплення складових представлений у формулі 1.10), можливості розрахунків яких передусім залежать від рівня управлінського обліку в банківській установі. [19,с.65]
, (1.10)
де - ПД к.д. - процентні доходи від кредитної діяльності банку;
КД к.д. - комісійні доходи від кредитної діяльності банку.
З урахуванням тільки прямих доходів та процентних витрат зазвичай у практиці вітчизняних банків відбувається обчислення ефективності і на рівні окремих кредитних проектів. Проблеми визначення повних доходів та витрат за окремими кредитними проектами є відчутними і на шляху впровадження нових методів ціноутворення кредитних послуг.
На підставі критичного аналізу традиційного підходу до обчислення додаткових чистих доходів як різниці між доходом, котрий може отримати банк від використання ресурсів, створених клієнтом, та сплачених йому відсотків за користування залишками його коштів, пропонується принципово інший підхід. Додаткові доходи від кредитування окремих позичальників (Дд), зокрема від залучення їх коштів (“дешевих” - поточні рахунки тощо), пропонується розраховувати як різницю між витратами, які банк потенційно поніс би при залученні ресурсів на конкурентних засадах, тобто за середньозваженою процентною ставкою за залученими ресурсами, та сумою фактично сплачених позичальнику процентів за користування залишками його коштів:
, (1.11)
де - СПСз - середньозважена процентна ставка за залученими ресурсами банківської установи;
З - середньодобовий залишок коштів на поточних рахунках позичальника, відкритих в банку-кредиторі;
Пс - сплачені позичальнику проценти за користування його коштами за відповідний період.
Отриманню додаткових доходів, зазвичай, передують витрати, інколи у вигляді недоотриманих доходів. Тому додатковий ефект пропонується розраховувати як різницю між додатковим доходами і витратами або (та) недоотриманими доходами, що забезпечили отримання додаткового ефекту.
Складнішим є обгрунтоване обчислення додаткового ефекту, отриманого від інших банківських продуктів, адже існує імовірність завищення ролі кредитування в процесах їх реалізації. Відтак, такі додаткові доходи носять доволі умовний характер і повинні сприйматися з високим рівнем обережності, особливо у процесах ціноутворення вартості позичок.
Відокремлений облік усіх витрат, які пов'язані з реалізацію кожного окремого кредитного проекту, є дуже трудомістким процесом. Вбачається за можливе розподіляти загальні витрати за кредитною діяльністю банку на окремі кредитні проекти за допомогою базових показників розподілу. Для визначення останніх у роботі проведено класифікацію витрат залежно від їх чутливості до окремих параметрів кредитної діяльності банку, враховуючи їх економічний зміст та закономірності взаємовпливів з ризиками.
Наступним етапом аналізу кредитних операцій є визначення темпів зростання та приросту. Темп зростання визначається як співвідношення суми кредитних вкладень на кінець звітного періоду та суми на початок періоду:
(1.12)
Наведені коефіцієнти свідчать про темпи зростання (приросту) чи зниження позикової діяльності банку. При цьому необхідно визначити та проаналізувати будь-які джерела (тобто сегменти портфеля) змін, а також їх впливу на ризик діяльності. Крім цього, важливо виявити, чи є ці зміни типовими для всієї банківської системи, чи тільки для даного банку.
Аналіз руху кредитів банку передбачає вивчення фінансової звітності, з якої можна визначити питому вагу нових кредитів відносно залишку позикової заборгованості на кінець звітного періоду, відсоток погашення кредитів за звітний період, співвідношення дебетових та кредитових оборотів, достатність резерву на можливі втрати за позиками, розмір прострочених процентів.
Основними критеріями кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність. Розрахуємо коефіцієнт ризику, який характеризує якість кредитного портфеля банківської установи:
, (1.13)
де ПрВ - прогнозовані витрати, що дорівнюють резерву на можливі втрати на позичках;
ЗЗ - загальна сума позичкової заборгованості.
Для оцінки ефективності (дохідності) кредитних операцій (доходу, отриманого на одиницю активів, вкладених у кредити) розраховується коефіцієнт дохідності: [35,с.101]
, (1.14)
де ОД - сума отриманих за аналізований період процентних доходів по кредитних операціях;
СПЗ - середня позичкова заборгованість за цей же період;
Також розраховуються показники якості управління кредитним портфелем, ними є:
4 коефіцієнт якості управління (КЯУ) - дає інформацію про якість управління кредитним портфелем, виходячи з наявної бази кредитних ресурсів. Він визначається за такою формулою:
, (1.15)
де СКЗ - середня кредитна заборгованість;
ЗБ - зобов'язання банку;
МБК - міжбанківські кредити.
Розділ 2. Аналіз організації кредитної роботи в ВАТ„Державний ощадний банк України”
2.1 Характеристика Вишгородського відділення №8151
ВАТ „Державний Ощадний банк України”
Філія - Вишгородське відділення №8151 відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» є відокремленим структурним підрозділом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені та в інтересах Банку на підставі Положення відповідно до Статуту Банку та вимог законодавства.
Відділення створено на підставі наказу державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України від 02 січня 1992 року №2-к.
Відділення має окремий баланс, який входить до балансу філії - Головного Управління по м. Києву та Київській області ВАТ «Державний ощадний банк України», а в кінцевому етапі - до зведеного балансу Банку, має МФО, код ЄДРПОУ та здійснює розрахунки через кореспондентський рахунок Управління Банку.
Відділення безпосередньо підпорядковується Банку, підзвітне та підконтрольне Управлінню, здійснює керівництво діяльністю підпорядкованих йому територіально відокремлених безбалансових відділень.
Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” (ВАТ “Ощадбанк”)- одна з найбільших фінансово-банківських установ в Україні, яка стабільно працює в умовах постійної конкуренції на ринку банківських послуг та прагне бути сучасним конкурентоспроможним банком.
Основними напрямками діяльності, що здійснює ВАТ “Ощадбанк” наступні:[49]
- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
- операції з валютними цінностями:
- емісію власних цінних паперів;
- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
- лізинг;
- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
- перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
- операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
§ з інструментами грошового ринку;
§ з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
§ з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
- депозитарну діяльність зберігача цінних паперів.
- видання, розповсюдження та реалізація журналу “Міліція України”.
ВАТ “Ощадбанк”, відповідно до структури своїх пасивів, має статус спеціалізованого ощадного банку. Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України.
ВАТ 'Ощадбанк' сьогодні - банк, відомий кожному громадянинові України. Ощадбанк - єдиний банк, який у відповідності до Закону України „Про банки і банківську діяльність” має державну гарантію по вкладах населення.
Банк був i залишається відкритою та прозорою фінансовою структурою та вбачає це пріоритетом в подальшій діяльності. Згідно Програми розвитку, всі зусилля спрямовуватиме на підвищення ефективності роботи, створення системи чіткої та адекватної регламентації діяльності банку, забезпечення доступу всіх громадян у всіх регіонах до належних банківських послуг, надання кредитів для корпоративних клієнтів, інших банківських продуктів кредитного характеру та послуг з обслуговування платежів корпоративних клієнтів. [49]
На сьогоднішній день, банк має суттєві переваги перед комерційними банками у сфері обслуговування населення регіонів країни через розгалужену мережу. Головним завданням банку залишається збереження завойованих позицій на регіональних ринках з метою підвищення прибутку як банку в цілому, так і його філій шляхом проведення виваженої політики щодо оптимізації мережі установ.
Банк проводить цілеспрямовану роботу з оптимізації та розвитку мережі установ. При цьому банк, як і раніше, залишається системоутворюючим з найрозгалуженішою мережею установ, які охоплюють найвіддаленіші куточки країни.
Ощадбанк має найбільшу мережу установ - понад 6000, тут працює майже чверть банківського персоналу України.
Структура управління банком включає органи управління та контролю(Додаток Д).
Органами управління банку є:
- наглядова рада банку;
- правління банку.
Органом контролю ВАТ “Ощадбанк” є ревізійна комісія.
Наглядова рада банку є вищим органом управління банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера банку та інші функції, визначені Законом України 'Про банки і банківську діяльність'. У своїй діяльності наглядова рада банку керується Законом України 'Про банки і банківську діяльність', іншими актами законодавства та Статутом банку. Наглядова рада не втручається в оперативну діяльність банку.
Відповідно до п.34 Статуту ВАТ “Ощадбанк” правління банку є постійно діючим виконавчим органом банку.[49]
Правління здійснює керівництво оперативною (поточною) діяльністю банку, формуванням фондів і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з Статутом банку та положенням про правління.
Правління діє від імені банку в межах компетенції, передбаченої законодавством та Статутом, на підставі положення, що затверджується наглядовою радою і яким визначається кількісний склад правління, та підзвітне наглядовій раді.
Облікова чисельність штатних працівників облікового складу на 31.12.2015 року складала 38 924 особи, на 31.12.2015 року - 38 443 особи.
Чисті активи банку за 2014 рік збільшились на 66,4 %, або на 7 700 490 тис.грн. і їх обсяг на 31.12.2014 становив 19 290 906 тис.грн.
Процентні зобов'язання складають 15 880 706 тис.грн., або 82,3 % пасивів банку, з яких кошти фізичних осіб - 10 879 739 тис.грн., кошти юридичних осіб - 2 856 836 тис.грн., зобов'язання перед іншими банками - 2 143 848 тис.грн., емітовані боргові цінні папери - 283 тис.грн. Абсолютне їх зростання за 2014 рік становило 6 647 818 тис.грн., або на 72,0 %.(Додаток Ж,З,К).
Крім того, банком залучені кошти на умовах субординованого боргу в сумі 505 000 тис.грн., які враховуються в інших пасивах.
Структура зобов'язань банку змінилась у бік зростання частки строкових депозитів, які збільшились на 2 028 183 тис.грн., або в 2 рази. Їх частка в пасивах зросла на 3,2 в.п. і становила 21,5 %.
Депозити на вимогу зросли на 3 389 807 тис.грн., або на 54,7 %, проте їх частка в пасивах зменшилась на 3,7 в.п. і становила 49,7 %.
Кошти фізичних осіб зросли на 46,4 %, або на 3 447 587 тис.грн., та склали 68,5 % процентних зобов'язань банку, а їх частка в пасивах зменшилась на 7,7 в.п. і становила 56,4 %.
Кошти юридичних осіб зросли більш ніж в 3 рази, або на 1 970 403 тис.грн., а їх частка в пасивах збільшилась на 7,2 в.п. і становила 14,8 %.
Обсяг коштів залучених в інших банках збільшився на 1 230 037 тис.грн., а їх питома вага в пасивах зросла на 3,2 в.п., та склала 11,1 %. Залучення коштів мало місце переважно як застава за наданими міжбанківськими кредитами (операції „своп”).[48]
На третину, порівняно з 2013р. року, знизилась частка кредиторської заборгованості і становила 2,4 %. Балансовий капітал за 2014 рік збільшився на 407 013 тис.грн., або на 22,7 %, і становив 2 198 420 тис.грн. При цьому його структура змінилась у бік збільшення питомої ваги статутного капіталу до 41,9 %, обсяг якого становив 922 000 тис.грн.
Проте в структурі пасивів частка власних коштів банку (капіталу) зменшилась (з 15,5 % до 11,4 %), в основному за рахунок перевищення майже в 3 рази темпів росту пасивів над темпами росту балансового капіталу.
Регулятивний капітал банку з початку року збільшився в 2,5 разу, або на 1 290 459 тис.грн., і становив 2 168 925 тис.грн. Адекватність регулятивного капіталу склала 14,76 %.
Для структури активів банку у 2014 році характерне їх покращення за рахунок зростання частки кредитів, наданих клієнтам, та зменшення більш ніж на третину частки проблемної заборгованості за кредитами. Дохідні активи з початку року зросли в 1,8 рази, або на 7 194 196 тис.грн. і становили 15 765 389 тис.грн.
Обсяг чистого прибутку становив 207 181 тис.грн., що в 1,4 р. більше, ніж за 2013 рік.
За показниками ефективності діяльності за 2014 рік, відповідно до вимог Національного банку України, банк відповідає таким категоріям: за рівнем рентабельності балансового капіталу (10,8 %) - високорентабельні банки (рентабельність капіталу - більше 10 %), а за рівнем рентабельності активів (1,4 %) - достатньо рентабельні банки (рентабельність активів - від 1 % до 2 %).[46]
Протягом 2014 року банком дотримувались економічні нормативи і станом на 01.01.2015 за даними балансу складали:
Таблиця 2.1
Дотримання економічних нормативів у ВАТ “Ощадбанк”
|
Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1)
|
2 168 925 тис.грн. або 292 328 тис.євро
|
|
|
Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2)
|
14,76 %
|
|
|
Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
|
5,62 %
|
|
|
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)
|
38,06 %
|
|
|
Норматив поточної ліквідності (Н5)
|
56,96 %
|
|
|
Норматив короткострокової ліквідності (Н6)
|
46,97 %
|
|
|
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7 )
|
17,56 %
|
|
|
Норматив великих кредитних ризиків (Н8)
|
143,03 %
|
|
|
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9)
|
0,76 %
|
|
|
Норматив сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10)
|
2,50 %
|
|
|
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11)
|
0,40 %
|
|
|
Норматив загальної суми інвестування (Н12)
|
1,06 %
|
|
|
Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції (Н13)
|
6,87 %
|
|
|
Норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1)
|
2,74 %
|
|
|
Норматив загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2)
|
4,14 %
|
|
|
Протягом 2014 року банком дотримувались економічні нормативи, визначення та контроль дотримання яких здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 зі змінами.
2.2.Аналіз кредитного портфеля
При проведенні кредитних операцій в 2013-2015рр. році банк керувався Законами України “Про банки та банківську діяльність”, «Про заставу», «Про іпотеку», Статутом ВАТ «Ощадбанк», ліцензією на здійснення банківських операцій, Обліковою політикою ВАТ “Ощадбанк”, нормативними документами Національного банку України та внутрішніми положеннями ВАТ “Ощадбанк” щодо кредитування. Кредитні програми, що пропонує банк для своїх клієнтів фзичних (Дод.Л) та юридичних осіб(Додаток М) досить різноманитні.
Аналіз кредитування фізичних осіб показав, що за 2014 рік установами банку було надано кредитів фізичним особам на загальну суму 5 092 152 тис. грн., що на 2 221 700 тис. грн., або на 77,4% більше ніж у 2013 році (2 870 452 тис. грн.).
За звітний рік було погашено кредитів фізичними особами на загальну суму 2 588 164 тис. грн., що на 1 110 792 тис. грн., або на 76,2% менше ніж у 2013 році (1 477 372 тис. грн.).
Установами банку у 2014 році з фізичними особами було укладено кредитних договорів у кількості 383 838 одиниць, що на 33 310 одиниць, або на 9,5% більше ніж у 2013 році (350 528 одиниць).
Найбільш популярними продуктами кредитного портфеля банку в 2013-2015 р.р. були „Кредит фізичним особам на придбання нового транспортного засобу” - залишок заборгованості за продуктом зріс з початку року на 688 657 тис. грн., або на 95,7% та станом на 31.12.2014 р. склав 1 408 040 тис. грн., 'Споживче кредитування, забезпечене одним предметом іпотеки' - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 917 829 тис. грн. або в 3,8 рази та станом на 31.12.2014 р. складає 1 243 094 тис. грн., 'Придбання житла на вторинному ринку нерухомості' - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 352 763 тис. грн., або на 190,8% та станом на 31.12.2014 р. складає 537 607 тис.грн.
Середньостатистичний розмір виданого кредиту з розрахунку на одного позичальника-фізичну особу у 2014 році склав 9,8 тис. грн., що більше ніж у 2013 році на 3,7 тис. грн.
Станом на 31.12.2014 р. кредитний портфель фізичних осіб (з урахуванням позабалансових зобов'язань) становить 5 430 500 тис. грн., відповідно без урахування позабалансових зобов'язань 5 200 318 тис. грн. Сума позабалансових зобов`язань з кредитування фізичних осіб станом на 31.12.2014 р. складає 230 182 тис. грн.
Структура кредитного портфеля фізичних осіб по строках погашення станом на 31 грудня 2014 року має наступний вигляд:
- короткострокові - 160 750 тис. грн., або 3,0%;
- довгострокові - 4 937 876 тис. грн., або 90,9 %;
- прострочені - 42 300 тис. грн., або 0,8 %;
- сумнівні - 59 392 тис. грн., або 1,1%;
- позабалансові зобов`язання - 230 182 тис. грн., або 4,2%.
Сума простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами наданими фізичним особам станом на 31 грудня 2014 року становить 101 692 тис. грн., або 1,9% кредитного портфеля фізичних осіб, що більше ніж станом на 31.12.2013 р. на 33 903 тис. грн., або на 50,0%, при цьому питома вага цього показника у загальному залишку кредитної заборгованості фізичних осіб зменшилась на 0,6 в.п.
Таблиця 2.2
Якість кредитного портфеля фізичних осіб ВАТ «Ощадбанк» станом на 31.12.2015 р. тис. грн.
|
Категорії кредитних операцій
|
Станом на 31.12.2013
|
%
|
Станом на 31.12.2014
|
%
|
Станом на 31.12.2015
|
%
|
|
|
Стандартні
|
2 100 409
|
77,9
|
4 232 886
|
78,0
|
6 262 796
|
79,30
|
|
|
Під контролем
|
497 758
|
18,4
|
1 043 281
|
19,2
|
1 362 202
|
19,2
|
|
|
Субстандартні
|
45 155
|
1,7
|
63 940
|
1,2
|
82 001
|
1,2
|
|
|
Сумнівні
|
18 969
|
0,7
|
40 508
|
0,7
|
60 408
|
0,7
|
|
|
Безнадійні
|
34 040
|
1,3
|
49 885
|
0,9
|
71 115
|
0,9
|
|
|
Сума стандартної заборгованості за кредитами наданими фізичним особам за рік збільшилась на 2 132 477 тис. грн., або на 101,5%, і станом на 31.12.2014 р. складає 4 232 886 тис. грн. Сума нестандартної заборгованості за кредитами фізичних осіб станом на 31.12.2014 р. складає 1 197 614 тис. грн. і за рік збільшилась на 601 692 тис. грн.., або на 101,0 %, а саме:
- під контролем на 545 523 тис. грн., або на 109,6 %;
- субстандартних на 18 785 тис. грн., або на 41,6%;
- сумнівних на 21 539 тис. грн., або на 113,5%;
- безнадійних на 15 845 тис. грн., або 46,5 %.
Аналіз кредитування юридичних осіб показав, що на протязі 2013-2015 рр. банк здійснював активну роботу по залученню на обслуговування нових клієнтів та розширенню спектру послуг корпоративним клієнтам, що обслуговуються в системі ВАТ “Ощадбанк”. За 2014 рік суб'єктам господарювання надано кредитних коштів на загальну суму 10 114 281 тис. грн. під середньозважену відсоткову ставку 13,6% річних. Кількість кредитних договорів за рік збільшилась на 756 одиниць та на кінець року становила 2 571. Станом на 01.01.2015 р. фактична сума заборгованості за кредитами, які надано суб'єктам підприємницької діяльності становила 5 220 573 тис. грн., в тому числі:
- заборгованість за балансовими зобов'язаннями - 3 663 818 тис. грн.;
- за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування - 1 556 565 тис. грн.;
- надані гарантії - 190 тис. грн.
Таблиця 2.3
Структура кредитного портфеля в частині кредитів, які надано суб'єктам господарської діяльності виглядає наступним чином:
|
|
2013 р.тис. грн
|
2013 р.,%
|
2014 р.тис. грн
|
2014 р.,%
|
2015 р.тис. грн
|
2015 р.,%
|
|
|
довгострокові кредити
|
826321
|
21,07%
|
1 164 675
|
22,30%
|
1896234
|
27,43%
|
|
|
короткострокові кредити
|
1892321
|
48,26%
|
2 219 466
|
42,50%
|
3080123
|
44,56%
|
|
|
прострочена та сумнівна заборгованість
|
179631
|
4,58%
|
279 677
|
5,40%
|
301236
|
4,36%
|
|
|
позабалансові зобов'язання (враховуючі надані гарантії)
|
1023215
|
26,09%
|
1 556 755
|
29,80%
|
1634869
|
23,65%
|
|
|
Фактичний приріст обсягів балансової заборгованості по кредитах за 2014 рік становить 1 903 415 тис. грн. Обсяг позабалансових зобов'язань з кредитування суб'єктів господарської діяльності збільшився на 953 391 тис. грн. Обсяг строкової заборгованості збільшився на 1 919 201 тис. грн. та станом на 31.12.2014 р. становить 3 384 141 тис. грн.
Протягом 2013-2014 рр. обсяг простроченої та сумнівної заборгованості збільшився на 100046 тис. грн. (в тому числі шляхом списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву на суму 10 841 тис. грн.) та станом на 31.12.2014 р. становить 279 677 тис. грн.
Певні зміни відбулися в структурі кредитного портфелю за групами ризику. За 2013-2015 рр. відбулося зменшення частки кредитів класифікованих як “сумнівні” та “безнадійні” та збільшення “під контролем”, та “субстандартних” кредитів:
Таблиця 2.4
Динаміка “сумнівних” та “безнадійних” ,“під контролем”, та “субстандартних” кредитів ВАТ «Ощадбанк»
|
Класифікація
|
станом на 31.12.2013р, тис.грн.
|
%
|
станом на 31.12.2014 тис.грн.
|
%
|
станом на 31.12.2015 тис.грн.
|
%
|
|
|
Стандартні
|
703 677
|
29,8
|
1 194 598
|
22,9
|
2 004 918
|
22,9
|
|
|
Під контролем
|
1 216 365
|
51,5
|
3 341 625
|
64,0
|
4 241 605
|
64,0
|
|
|
Субстандартні
|
149 752
|
6,3
|
403 897
|
7,7
|
631 097
|
7,7
|
|
|
Сумнівні
|
10 309
|
0,4
|
11 484
|
0,2
|
21 884
|
0,2
|
|
|
Безнадійні
|
283 657
|
12,0
|
268 969
|
5,2
|
463 969
|
5,2
|
|
|
Питома вага негативно класифікованих активів в частині кредитів, які надано суб'єктам господарської діяльності зменшилась на 7,1 % та станом на 01.01.2015 р. становить 5,4%.
Протягом 2013-2015 рр. ВАТ «Ощадбанк» активно працював на міжбанківському ринку, використовуючи усі інструменти грошового ринку, а саме: залучення та розміщення коштів за допомогою угод міжбанківського кредитування та угод РЕПО.
Протягом 2013- 2015 року в рамках управління ліквідністю, банк розміщував кошти на міжбанківському грошовому ринку. Залучення коштів мало місце, переважно, в якості застави по наданих міжбанківських кредитах (операції „своп”), при цьому переважали залучення коштів в іноземній валюті. У ІV кварталі ситуація дещо змінилася і банк в рамках управління ліквідністю здійснював залучення коштів в іноземній валюті (долари США).
Значні обсяги міжбанківських кредитів припадали на кредити на умовах овернайт, середньоденні обсяги яких в 2014 році склали: 47 452 тис. грн., 44 714 тис. доларів США, 19 389 тис. євро, 2 089 тис. російських рублів. Кредити овернайт надавались в рамках лімітів, відкритих на банки - контрагенти, затверджених кредитним комітетом банку, кредити на більш тривалі строки надавались під заставу. Загальні обсяги наданих короткострокових міжбанківських кредитів склали у 2014 році 7 926 870 тис. грн., 702 448 тис. дол. США, 312 804 тис. євро та 39 980 тис. російських рублів.
Обсяги розміщення банком коштів з використанням угод РЕПО протягом 2014 року склали 1 864 941 тис. грн., середньозважена доходність склала 5,53%.
Для здійснення операцій на міжбанківському ринку з банками-контрагентами укладались генеральні угоди, в яких визначено порядок проведення операцій, відповідальність сторін та зобов'язання банків - контрагентів, порядок надання фінансової звітності.
При здійсненні операцій з міжбанківського кредитування, банк надавав кредити за ринковими процентними ставками міжбанківського ринку. Протягом року середні ставки по наданих банком міжбанківських кредитах овернайт в гривні коливались від 1,55% до 5,65% річних (при цьому середньозважена ставка за рік склала 3,13%), по короткострокових кредитах - від 1,47% до 5,11% (середньозважена за рік 3,97%). Процентні ставки по кредитах овернайт в іноземній валюті коливалися від 3,69% до 7,17%, по короткострокових кредитах в іноземній валюті - від 3,34% до 7% .
Середньоденні обсяги залучення коштів на умовах овернайт становили у 2014 році: 10 258 тис. грн., 1 230 тис. дол. США, 508 тис. євро та 11 597 тис. російських рублів. Загальні обсяги залучених короткострокових кредитів склали 1 822 266 тис. грн., 1 633 643 тис. дол. США, 176 505 тис. євро, 105 тис. рублів РФ.
Обсяги залучення банком коштів з використанням угод РЕПО протягом 2014 року склали 185 000 тис. грн., середньозважена процентна ставка склала 5,11%.
У 2014 році банк залучив на міжнародному фінансовому ринку кошти на умовах субординованого боргу у сумі 100 000 тис. доларів США (еквівалент 505 000 тис. грн.)
Середньомісячні ставки залучення міжбанківських кредитів „овернайт” в національній валюті коливалися в 2014 від 0,1% до 2,47%, в іноземній валюті - від 1,38% до 10,09%, ставки залучення короткострокових кредитів в національній валюті знаходилися в діапазоні 0,1-3,05%, в іноземній - 1,5-5,5%.
Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.
Як видно з даних табл. 2.5, банк визначається нераціональною структурою кредитних вкладень, основна їх частка була вкладена в харчову промисловість -- 1,52 %(2014р). Це зумовлено великим попитом на кредитні ресурси саме в цій галузі. Заінтересованість банку вкладати саме в цю галузь обумовлена високою оборотністю цих позик.
Таблиця 2.5
Структура кредитів за видами економічної діяльності ВАТ «Ощадбанк»
(тис.грн.)
|
Рядок
|
Вид економічної діяльності
|
код
|
за 2013 рік
|
%
|
за 2014 рік
|
%
|
|
|
1
|
2
|
3
|
6
|
7
|
4
|
5
|
|
|
1.
|
Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ним послуги
|
01
|
194 155
|
4,36
|
454 333
|
5,13
|
|
|
2.
|
Лісове господарство та пов'язані з ним послуги
|
02
|
3 116
|
0,07
|
1 728
|
0,02
|
|
|
3.
|
Риболовство, діяльність риборозплідників і рибних ферм
|
05
|
492
|
0,01
|
1 029
|
0,01
|
|
|
4.
|
Видобування кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу
|
10
|
8 505
|
0,19
|
6 975
|
0,08
|
|
|
5.
|
Видобування вуглеводів, допоміжні служби
|
11
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
6.
|
Видобування уранової руди
|
12
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
7.
|
Видобування металевих руд
|
13
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
8.
|
Інші галузі добувної промисловості
|
14
|
215
|
0,00
|
977
|
0,01
|
|
|
9.
|
Харчова промисловість
|
15
|
64 423
|
1,45
|
134 801
|
1,52
|
|
|
10.
|
Тютюнова промисловість
|
16
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
11.
|
Текстильна промисловість
|
17
|
705
|
0,02
|
960
|
0,01
|
|
|
12.
|
Виробництво готового одягу та хутра
|
18
|
68
|
0,00
|
1 975
|
0,02
|
|
|
13.
|
Виробництво шкіри та шкіряного взуття
|
19
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
14.
|
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини
|
20
|
3 466
|
0,08
|
6 075
|
0,07
|
|
|
15.
|
Виробництво паперу та картону
|
21
|
1 256
|
0,03
|
1 452
|
0,02
|
|
|
16.
|
Видавнича справа, поліграфічна промисловість, відтворення друкованих матеріалів
|
22
|
2 748
|
0,06
|
7 772
|
0,09
|
|
|
17.
|
Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення та ядерного палива
|
23
|
69
|
0,00
|
69
|
0,00
|
|
|
18.
|
Хімічне виробництво
|
24
|
2 276
|
0,05
|
9 426
|
0,11
|
|
|
19.
|
Гумова та пластмасова промисловість
|
25
|
31 469
|
0,71
|
33 190
|
0,37
|
|
|
20.
|
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів
|
26
|
2 769
|
0,06
|
18 295
|
0,21
|
|
|
21.
|
Металургія
|
27
|
0
|
0,00
|
220
|
0,00
|
|
|
22.
|
Оброблення металу
|
28
|
1 276
|
0,03
|
4 504
|
0,05
|
|
|
23.
|
Виробництво машин та устаткування
|
29
|
18 511
|
0,42
|
21 333
|
0,24
|
|
|
24.
|
Виробництво канцелярських та електроно-обчислювальних машин
|
30
|
117
|
0,00
|
117
|
0,00
|
|
|
25.
|
Виробництво електричних машин і апаратури
|
31
|
315
|
0,01
|
2 366
|
0,03
|
|
|
26.
|
Виробництво устаткування для радіо, телебачення та зв'язку
|
32
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
27.
|
Виробництво медичних приладів та інструментів, точних вимірювальних пристроїв, оптичних пристроїв
|
33
|
4 749
|
0,11
|
5 749
|
0,06
|
|
|
28.
|
Виробництво автомобілів
|
34
|
146 450
|
3,29
|
186 049
|
2,10
|
|
|
29.
|
Виробництво іншого транспортного устаткування
|
35
|
26 818
|
0,60
|
41 070
|
0,46
|
|
|
30.
|
Виробництво меблів, інші види виробництва
|
36
|
503
|
0,01
|
1 782
|
0,02
|
|
|
31.
|
Оброблення відходів
|
37
|
235
|
0,00
|
940
|
0,01
|
|
|
32.
|
Виробництво електроенергії, газу та води
|
40
|
424 140
|
9,52
|
1 279 093
|
14,43
|
|
|
33.
|
Збір, очищення та розподілення води
|
41
|
150
|
0,00
|
658
|
0,01
|
|
|
34.
|
Будівництво
|
45
|
124 826
|
2,80
|
595 908
|
6,72
|
|
|
35.
|
Торгівля транспортними засобами та їх ремонт
|
50
|
4 879
|
0,11
|
14 734
|
0,17
|
|
|
36.
|
Оптова торгівля і посередництво у торгівлі
|
51
|
256 921
|
5,76
|
487 005
|
5,49
|
|
|
37.
|
Роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт
|
52
|
130 006
|
2,92
|
150 130
|
1,69
|
|
|
38.
|
Готелі
|
55
|
748
|
0,02
|
2 728
|
0,03
|
|
|
39.
|
Наземний транспорт
|
60
|
97 004
|
2,18
|
46 838
|
0,53
|
|
|
40.
|
Водний транспорт
|
61
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
41.
|
Авіаційний транспорт
|
62
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
42.
|
Допоміжні транспортні послуги
|
63
|
78 867
|
1,77
|
12 993
|
0,15
|
|
|
43.
|
Пошта і зв'язок
|
64
|
83
|
0,00
|
27 412
|
0,31
|
|
|
44.
|
Фінансове посередництво
|
65
|
568
|
0,01
|
0
|
0,00
|
|
|
45.
|
Страхування
|
66
|
12
|
0,00
|
342
|
0,00
|
|
|
46.
|
Допоміжна діяльність у сфері фінансів та страхування
|
67
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
47.
|
Операції з нерухомістю
|
70
|
107 363
|
2,41
|
63 906
|
0,72
|
|
|
48.
|
Здавання під найм без обслуговуючого персоналу
|
71
|
54
|
0,00
|
1 143
|
0,01
|
|
|
49.
|
Діяльність у сфері інформатизації
|
72
|
774
|
0,02
|
855
|
0,01
|
|
|
50.
|
Дослідження та розробки
|
73
|
2 261
|
0,05
|
3 810
|
0,04
|
|
|
51.
|
Послуги, надані переважно юридичним особам
|
74
|
71
|
0,00
|
13 790
|
0,16
|
|
|
52.
|
Державне управління
|
75
|
0
|
0,00
|
300
|
0,00
|
|
|
53.
|
Освіта
|
80
|
1 515
|
0,03
|
147
|
0,00
|
|
|
54.
|
Охорона здоров'я та соціальна допомога
|
85
|
386
|
0,01
|
1 021
|
0,01
|
|
|
55.
|
Асенізація, прибирання вулиць та оброблення відходів
|
90
|
0
|
0,00
|
338
|
0,00
|
|
|
56.
|
Громадська діяльність
|
91
|
240
|
0,00
|
594
|
0,01
|
|
|
57.
|
Діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту
|
92
|
3 535
|
0,08
|
6 733
|
0,08
|
|
|
58.
|
Індивідуальні послуги
|
93
|
10 686
|
0,24
|
10 154
|
0,11
|
|
|
59.
|
Діяльність домашніх господарств як роботодавців для домашньої прислуги
|
95
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
60.
|
Діяльність домашніх господарств як виробників товарів для власного споживання
|
96
|
0
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
61.
|
Екстериторіальна діяльність
|
99
|
108
|
0,00
|
0
|
0,00
|
|
|
62.
|
Кредити, надані фізичним особам
|
|
2 696 331
|
60,50
|
5 200 318
|
58,67
|
|
|
63.
|
Кредити, надані Уряду
|
|
500
|
0,01
|
0
|
0,00
|
|
|
64.
|
Усього
|
|
4 456 734
|
100,00
|
8 864 137
|
100,00
|
|
|
Проте порівняно з 2014р. диверсифікація кредитних вкладень дещо поліпшилась. З'явилися вкладення в готельну галузь (0,03 %), збільшилася частка кредитних вкладень у сільське господарство та промисловість.
Отже, незважаючи на відносне поліпшення галузевої структури кредитного портфеля банку, все ж слід з метою зниження ризику продовжувати політику подальшого збільшення кредитних вкладень у промисловість, будівництво, сільське господарств о, споживчі позики і зменшувати кредитування інших, не основних галузей народного господарства, де розташована головна зона кредитного ризику банку. Останньому слід розробити обґрунтовані ліміти кредитування різних галузей народного господарства.
За строком використання позики поділяються на:
· строкові;
· безстрокові (до запитання).
Строкові -- це позики надані на визначений у договорі термін.
У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:
· до 1 місяця;
· від 1 до 3 місяців;
· від 3 до 6 місяців;
· від 6 місяців до 1 року.
Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:
-- кредити зі строком від 1 до 2 років;
-- кредити зі строком використання понад 2 роки.
Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об'єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.
Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.
Кредити до запитання (безстрокові) -- це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.
За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:
· стандартні;
· пролонговані;
· прострочені;
· безнадійні.
Стандартні -- це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.
Пролонговані, або відстрочені, кредити -- це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Прострочені кредити -- це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.
При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик. Розглянемо структуру кредитів, що склалася за строками використання (табл. 2.6).
Дані свідчать, що за аналізований період структура кредитів за строками використання майже не змінилася. Питома вага короткострокових позик у звітному періоді становила 74,9 %. У попередньому періоді вона дорівнювала 75,4 %. Довгострокові кредити були надані згідно з державною цільовою програмою конверсії на переозброєння виробництва та на споживчі цілі фізичним особам. Причому порушення строків погашення спостерігалося не за довгостроковими кредитами, а за короткостроковими. Частка пролонгованих та прострочених кредитів майже не змінилась і в аналізованому періоді становила -- 11,1 %. Дещо збільшилася питома вага прострочених кредитів (на 0,9 процентного пункту).
Таблиця 2.6
Аналіз структури кредитного портфеля за строками використання
ВАТ «Ощадбанк»
|
Термін використання
|
2013 р.
|
2014 р.
|
Відхилення
|
|
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
|
|
1. Короткострокові, всього
|
101 933
|
75,4
|
92 000
|
74,9
|
- 9933
|
- 0,5
|
|
|
У тому числі до 1 місяця
|
16 764
|
12,4
|
7000
|
5,7
|
- 9764
|
- 6,7
|
|
|
від 1 до 3 місяців
|
52 318
|
38,7
|
40 000
|
32,6
|
- 12318
|
- 6,1
|
|
|
від 3 до 6 місяців
|
25 686
|
19,0
|
35 000
|
28,5
|
+ 9314
|
+ 9,5
|
|
|
від 6 до 12 місяців
|
7165
|
5,3
|
10 000
|
8,1
|
+ 2835
|
+ 2,8
|
|
|
2. Довгострокові, всього
|
18 350
|
13,6
|
17 060
|
13,9
|
-1290
|
+0,3
|
|
|
У тому числі: від 1 до 2 років
|
18 350
|
13,6
|
17 060
|
13,9
|
-1290
|
+0,3
|
|
|
понад 2 роки
|
--
|
--
|
--
|
--
|
--
|
--
|
|
|
3. Безстрокові
|
--
|
--
|
--
|
--
|
--
|
--
|
|
|
4. Пролонговані
|
5680
|
4,2
|
4200
|
3,4
|
-1480
|
-0,8
|
|
|
5. Прострочені
|
9190
|
6,8
|
9480
|
7,7
|
+290
|
+0,9
|
|
|
Разом
|
13 519
|
100
|
122 740
|
100
|
-12 450
|
--
|
|
|
У структурі короткострокових кредитів найбільша частка кредитів терміном використання від одного до трьох місяців (32,6 %) та від трьох до шести місяців (28,5 %), така ж тенденція спостерігалась і в попередньому періоді. Але там короткострокових кредитів з терміном використання до 1 місяця видавалося вдвічі більше.
Така структура кредитного портфеля з огляду на строк використання цілком закономірна. Як зазначалося, банк здебільшого видає кредити, спрямовані на торговельно-посередницькі цілі, які не потребують ресурсів на великий термін. Більш обережна політика банку стосовно довгострокових кредитів як найбільш ризикованих цілком виправдана. Хоча в даному разі проблеми повернення кредитів мали місце не з довгостроковими кредитами, а, навпаки, з короткостроковими, що пояснюється недостатньою роботою банку щодо оцінювання кредитоспроможності позичальників.
Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:
· кредити юридичним особам державної форми власності;
· кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);
· юридичним особам з недержавною формою власності.
У тому числі:
· акціонерним товариствам;
· приватним підприємствам;
· кооперативним підприємствам;
· спільним підприємствам тощо;
· фізичним особам;
· міжбанківські кредити.
Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.
Як свідчать дані табл. 2.7 найбільшою у 2015 році є частка кредитів виданих недержавним юридичним особам -- 56,49 % (у попередньому періоді -- 33,84 %). Серед них найбільше видавалося кредитів акціонерним товариствам (відповідно 2080126тис.грн у 2014році, та 6354615 тис.грн.-- у 2015році). Відблося зменьшення частки кредитів, виданих фізичсним особам з 58,67% до 20,28% у 2015 році. Частка кредитів, виданих юридичним особам змішаної форми власності з державною часткою з 7,49 % у 2014 році збільшилась до 23,23 % у 2015р. Це пояснюється цілеспрямованою роботою щодо підтримання державних підприємств.
Таблиця 2.7
Аналіз структури кредитного портфеля за видами позичальників
ВАТ «Ощадбанк»
|
Види позичальників
|
2013р.
|
2014р.
|
2015р.
|
|
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
сума, тис. грн
|
структура, %
|
|
|
1. Юридичні особи змішаної форми власності (з державною часткою)
|
635 026
|
14,25%
|
663 818
|
7,49%
|
8 102 460
|
23,23%
|
|
|
2. Юридичні особи недержавної форми власності
|
1 125 377
|
25,25%
|
3 000 000
|
33,84%
|
19707020
|
56,49%
|
|
|
У тому числі:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
акціонерні товариства
|
564 189
|
|
2080126
|
|
6354612
|
|
|
|
спільні підприємства
|
99541
|
|
645786
|
|
10236523
|
|
|
|
приватні підприємства
|
111236
|
|
274088
|
|
3115885
|
|
|
|
кооперативні підприємства
|
4800
|
|
0,00
|
|
0
|
|
|
|
3. Фізичні особи
|
2696331
|
60,50%
|
5200318
|
58,67%
|
7 073 789
|
20,28%
|
|
|
Разом
|
4 456 734
|
100,00%
|
8 864 136
|
100,00%
|
34 883 269
|
100%
|
|
|
Кредити фізичним особам посідають значне місце в структурі кредитного портфеля однак як свідчать дані 2015 році мають тенденцію до зниження.
Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення -- це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.
Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:
· забезпечені (ломбардні) позики;
· незабезпечені (бланкові) позики.
Таблиця 2.8
Аналіз структури кредитного портфеля залежно від характеру забезпечення
|
Характер забезпечення
|
2013р.
|
2014р.
|
2015р.
|
Відхилення 2014/2015
|
|
|
тис. грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
|
|
1. Забезпечені (ломбардні) позики
|
3 627 099
|
81,38%
|
6 598 345
|
74,44%
|
25 740 456
|
73,79%
|
19 142 111
|
-0,65%
|
|
|
2. Незабезпечені (бланкові) позики
|
829635
|
18,62%
|
2 265 791
|
25,56%
|
9 142 813
|
26,21%
|
6 877 022
|
0,65%
|
|
|
Усього
|
4 456 734
|
100,00%
|
8 864 136
|
100,00%
|
34 883 269
|
100,00%
|
|
|
|
|
Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.
Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.
З табл. 2.8 видно, що в аналізованому періоді питома вага незабезпечених кредитів була незначною -- 18,62%-26,21%. На такому самому рівні вона була й у попередньому періоді. Незважаючи на певний ризик неповернення бланкового кредиту, як показують дані аналізу, до безнадійних та збиткових кредитів були віднесені саме найбільш забезпечені кредити, а бланкові погашалися своєчасно та в повному обсязі.
Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого вивчення структури за видами забезпечення (застава майна позичальника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо).
Таблиця 2.9
Аналіз структури кредитного портфеля за видами забезпечення
|
Вид забезпечення
|
2013р.
|
2014р.
|
2015р.
|
|
|
|
тис. грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
тис. грн
|
%
|
|
|
1. Застава
|
3 627 099
|
81,38%
|
6 598 345
|
74,44%
|
25 740 456
|
73,79%
|
|
|
У тому числі
|
|
|
|
|
|
|
|
|
нерухомість
|
3 960 312
|
88,86%
|
4 265 986
|
64,65%
|
21456316
|
83,36%
|
|
|
товарно-матеріальні цінності
|
51 590
|
1,42%
|
45 000
|
0,68%
|
284 256
|
1,10%
|
|
|
транспортні засоби
|
28 200
|
0,78%
|
30 020
|
0,45%
|
1 300 519
|
5,05%
|
|
|
2. Гарантія
|
6000
|
0,17%
|
17 000
|
0,26%
|
2699365
|
10,49%
|
|
|
3. Страховий поліс
|
15 400
|
0,42%
|
10 000
|
0,15%
|
21546
|
0,08%
|
|
|
4.Без забезпечення
|
829635
|
18,62%
|
2 265 791
|
25,56%
|
9 142 813
|
26,21%
|
|
|
Разом
|
4 456 734
|
100,00%
|
8 864 136
|
100,00%
|
34 883 269
|
100,00%
|
|
|
Так, з даних табл. 2.9 видно, що найбільш поширеним видом забезпечення кредитів є застава нерухомість. У 2015році періоді їх частка становила 83,36 %, а у 2013р. -- 88,86 %. Високою є частка таких видів забезпечення, як транспортні засоби(5,05 %) та застава гарантія(10,49 %). Інша ситуація була у 2013році - транспортні засоби(0,78 %) та застава гарантія(0,17 %). Частка кредитів без забезпечення була незначною (18,62 % у 2013р. та 26,21 % -- у 2015р.) і надавалися клієнтам даного банку на виплату заробітної плати.
Аналіз структури кредитного портфеля можна продовжувати за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).
Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної; а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.
2.3 Аналіз ефективності організації кредитної роботи
Банк здійснює свою кредитну політику відповідно до законодавства України з питань банківської діяльності, нормативних актів Національного банку України та внутрішніх нормативних документів з питань кредитування.
Надані (отримані) кредити первісно оцінювалися за собівартістю (в сумі фактично наданих (отриманих) коштів), включаючи комісії та інші доходи (витрати), що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструмента.
Якщо надання кредиту здійснювалося з одночасним утриманням (сплатою) комісії, інших доходів (витрат), які безпосередньо пов'язані з операцією надання кредиту, сума комісії відображалася за рахунком неамортизованого дисконту або неамортизованої премії відповідного рахунку наданого кредиту.
Кредити у звіті „Баланс” відображені як різниця між сумою основного боргу за кредитами та сумою сформованих резервів під кредитні ризики.
Відповідно до вимог Постанови НБУ від 06 липня.2000 року №279 (із змінами та доповненнями) та Порядку розрахунку та формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в установах ВАТ “Ощадбанк”, затвердженого постановою правління від 10.12.2002 № 150 (із змінами та доповненнями) резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні” та “безнадійні”. Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість. Банк формує резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідні коефіцієнти резервування. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику з урахуванням коефіцієнтів ризику. З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк здійснює аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних операцій залежно від результатів оцінки фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів з обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції згідно «Порядку класифікації кредитних операцій в установах ВАТ «Ощадбанк»», затвердженого постановою правління від 22.09.2003 № 190 (із змінами та доповненнями).
Формування резервів під стандартну та нестандартну заборгованість для покриття кредитних ризиків відображається на відповідних балансових рахунках: 2401 та 2400, 1591 та 1590 а також 3690.
Станом на 01.01.2015 року резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями сформовано у розмірі 452 383 тис.грн., у тому числі:
- під стандартну заборгованість - 14 591 тис.грн.;
- під нестандартну заборгованість - 437 792 тис.грн.
Сума фактично сформованого резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями становить 100 % суми розрахункового резерву.
Списання безнадійної до повернення кредитної заборгованості здійснюється установами банку на підставі Положення “Про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитними операціями”, затвердженого постановою правління банку від 22.06.2001 № 76 (із змінами та доповненнями), яке розроблено відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про оподаткування прибутку підприємств” (зі змінами та доповненнями), Статуту банку, Положення Національного банку України “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279 (із змінами та доповненнями), “Правил бухгалтерського обліку доходів та витрат банків України”, затверджених постановою Правління НБУ від 18.06.2003 № 255 (із змінами та доповненнями), та інших нормативних документів.
Вищезазначене положення регулює порядок визнання безнадійної заборгованості за кредитними операціями, відшкодування її за рахунок резерву, списання на позабалансові рахунки та з позабалансових рахунків, а також правила фінансового та податкового обліку цих операцій в установах банку.
Для відшкодування безнадійної заборгованості за кредитами використовується резерв під нестандартну заборгованість, який формується за рахунок витрат. Списання безнадійної заборгованості за кредитом здійснюється лише за рішенням правління банку. Так у 2014 році за рахунок резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку списано кредитної заборгованості у сумі 10 841 тис.грн. Списана безнадійна заборгованість за кредитними операціями відноситься на відповідні позабалансові рахунки. Після віднесення боргів на позабалансові рахунки установи банку продовжують роботу з позичальником щодо повернення ними списаного боргу протягом строку позовної давності.
У разі, якщо відбувається повернення (повністю або частково) кредитної заборгованості, яку було списано банком за рахунок страхового резерву в минулому році, банк збільшує дохід на суму отриманої компенсації. У разі, якщо повернення кредитної заборгованості списаної банком за рахунок страхового резерву в поточному році, банк повертає одержану суму на балансовий рахунок 7702 'Відрахування в резерв під заборгованість за наданими кредитами клієнтам'. Сплачені відсотки за кредит зараховуються до непередбачених доходів банку. Одночасно, погашена кредитна заборгованість та отримані проценти списуються з позабалансових рахунків.
Загальний обсяг проблемних активів на кінець 2014 року склав 536 458 тис.грн.
Таблиця 2.10
Проблемні активи в структурі активів ВАТ «Ощадбанк»(тис.грн.)
|
Проблемні активи
|
2015 рік
|
2014 рік
|
2013 рік
|
Зміни за рік
|
План
|
Повернуто
|
|
|
Кредити банків 4 і 5 груп ризику
|
47 253
|
50 176
|
52 655
|
-2 479
|
0
|
2 481
|
|
|
Кредити юридичних осіб 4 і 5 груп ризику
|
260231
|
280 453
|
293 966
|
-13 513
|
53 236
|
12 113
|
|
|
Кредити фізичних осіб 4 і 5 груп ризику
|
101632
|
90 393
|
53 007
|
37 386
|
7 232
|
12 015
|
|
|
Дебіторська заборгованість 3-і 4 груп ризику
|
10231
|
8 457
|
17 228
|
-8 771
|
64
|
9 063
|
|
|
Прострочені більше 31 дня і сумнівні доходи
|
49562
|
47 359
|
43 897
|
3 462
|
4 917
|
23 491
|
|
|
Всього негативно класифікованих активів
|
609562
|
507 142
|
484 484
|
22 658
|
66 264
|
59 979
|
|
|
% від відповідних активів
|
2,38%
|
2,78%
|
4,97%
|
-2,19%
|
|
|
|
|
Прострочені кредити 1-3 груп ризику
|
24156
|
22 729
|
20 619
|
2 110
|
9 891
|
55 315
|
|
|
Вартість майна, прийнятого на баланс (рах.3409)
|
9 506
|
6 587
|
7 730
|
-1 143
|
3 108
|
3 391
|
|
|
Всього проблемних активів
|
502 571
|
536 458
|
512 833
|
23 625
|
80 098
|
123 592
|
|
|
Інші активи до повернення:
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Списані доходи і борги поза балансом
|
211070
|
217 970
|
208 427
|
9 543
|
600
|
3 248
|
|
|
Пені та штрафи
|
12761
|
9 876
|
9 844
|
32
|
237
|
1 660
|
|
|
В 2014 році було заплановано до повернення 66 264 тис.грн. негативно класифікованих активів, фактично було повернуто 64 886 тис.грн., що становить 98 % від планового завдання.
В загальну суму враховано: повернення негативно класифікованих активів в сумі 59 979 тис.грн.; повернення нарахованих позабалансом доходів в сумі 3 248 тис.грн.; доходи від нарахованих пені і штрафів на суму 1 660 тис.грн.
Таблиця 2.11
Аналіз масштабів кредитної діяльності ВАТ «Ощадбанк»
|
Показник
|
2013
|
2014
|
2015
|
Відхилення
|
|
|
|
|
|
2013/2014
|
2013/2015
|
2014/2015
|
|
|
|
|
|
|
абсолют
|
Відносн.
|
абсолют
|
Відносн.
|
абсолют
|
Відносн.
|
|
|
Кредити,тис.грн
|
4111623,00
|
8465402,00
|
34883269,00
|
4353779,00
|
205,89%
|
30771646,00
|
848,41%
|
26417867,00
|
412,07%
|
|
|
Загальні активи, тис.грн
|
11590780,00
|
19291251,00
|
57788082,00
|
7700471,00
|
166,44%
|
46197302,00
|
498,57%
|
38496831,00
|
299,56%
|
|
|
Питома вага кредитів у загальних активах
|
35,47%
|
43,88%
|
60,00%
|
8,41%
|
24,53%
|
24,53%
|
58,77%
|
68,62%
|
16,12%
|
|
|
Крім негативно класифікованих активів планувалось повернення інших прострочених кредитів (1-3 класу) і реалізація майна яке знаходиться на балансі банку. Всього планувалося до повернення в 2014 році 80 098 тис.грн., фактично було повернуто 123 592 тис.грн.
Процедура реалізації майна, яке перейшло у власність банку в рахунок погашення заборгованості за проблемними активами, супроводжувалась департаментом проблемних активів згідно Положення про Комісію з реалізації майна, яке перейшло у власність ВАТ „Ощадбанк” у рахунок погашення заборгованості за проблемними активами, затвердженого Постановою правління банку від 14.12.2012 року № 119-2.
В 2014 році Комісією надані дозволи на реалізацію 11 об'єктів на загальну суму 3 391 тис.грн..
Кредитна активність банку наведена в табл. 2.11.: частка кредитних операцій на початок року становила 29,4 %, а на кінець року -- 44,3 %, тобто підвищилася на 14,9 процентного пункту. Це можна розцінювати як позитивне явище. Але повний висновок про доцільність розширення позикової діяльності можна зробити після аналізу погашення позик та розрахунку ефективності окремих видів банківської діяльності, а також об'єктивних можливостей їх розвитку.
Визначемо темпи зростання та приросту в банку (табл. 2.11) загальний абсолютний приріст позикових коштів за 2014-2015р. становив 26417867,00 тис. грн. При цьому кредитні вкладення збільшилися в 4 рази за звітний період, а темп їх приросту становив 412,07 %.
З табл. 2.12 видно, що надані протягом звітного періоду кредити відносно залишку позикової заборгованості на кінець періоду становили 132,3 %.
Таблиця 2.12
Рух кредитів У ВАТ «Ощадбанк» станом на 1.01.2016 р., тис. Грн
|
Рух позик
|
Короткостро-
|
Довгостро-
|
Усього
|
|
|
кові позики
|
кові позики
|
|
|
|
1. Залишок заборгованості на початок періоду всього (у тому числі прострочена заборгованість)
|
23 229,80
|
8 442 172,20
|
8465402
|
|
|
2. Кредити, надані у звітному періоді (дебетовий оборот за позиковими рахунками)
|
118 471,80
|
26 299 95,20
|
26417867
|
|
|
3. Погашено кредитів у звітному періоді (кредитовий оборот за позиковими рахунками)
|
57 335,80
|
2 213,50
|
59 549,30
|
|
|
4. Залишок заборгованості на кінець звітного періоду
|
84 365,80
|
20 440,40
|
348832169
|
|
|
За цим показником можна дізнатися, скільки кредитів залишилося непогашеними з виданих у минулому звітному періоді. Залишок позикової заборгованості не перевищує розміру щойно виданих кредитів. Це позитивно характеризує діяльність банку щодо аналізу руху кредитів. Той самий показник можна розрахувати за короткостроковими та довгостроковими позиками. Вони дорівнюють відповідно 140,4 % та 98,8 %. Це говорить про те, що якщо залишок позикової заборгованості за короткостроковими кредитами на кінець періоду нижчий розміру щойно виданих за звітний період кредитів, то щодо довгострокових кредитів спостерігається протилежна тенденція.
Розрахуємо коефіцієнт ризику, який характеризує якість кредитного портфеля банківської установи:
.
Коефіцієнт дозволяє кількісно оцінити якість кредитного портфеля з позиції кредитного ризику. Коефіцієнт ризику не перевищує 50 %, а отже якість кредитного портфеля задовільна, його складають переважно “стандартні” позики, за якими рівень ризику складає 0,06 %,0,05%,0,02%.
Розраховується коефіцієнт дохідності:
,
де ОД - сума отриманих за аналізований період процентних доходів по кредитних операціях;
СПЗ - середня позичкова заборгованість за цей же період;
.
Кредитний портфель банку є дохідним, про що свідчить отримане значення коефіцієнта дохідності, тобто на одну гривню активів припадає 0,15(2013р.), 0,19(2014р.), 0,06(2015р.) гривень доходу від здійснення кредитної діяльності банківською установою.
коефіцієнт якості управління (КЯУ) - дає інформацію про якість управління кредитним портфелем, виходячи з наявної бази кредитних ресурсів. Він визначається за такою формулою:
.
Формуючи кредитний портфель, керуються правилом - видавати кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за певним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоять перед банківською установою при формуванні кредитного портфеля. Створення резерву за кредитними ризиками є одним з найважливіших напрямків підвищення надійності банку. Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності регламентується положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затверджене постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 р. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій. Банк самостійно визначає рівень ризику кредитних операцій, оцінюючи фінансовий стан позичальників та вартість застави в межах чинного законодавства.
Резерв під кредитні ризики розраховується та формується як головним банком, так і філіями. За повноту формування резервів несе відповідальність головний банк. ВАТ «Ощадбанк» проводить резервування за встановленим чинними нормативними актами порядком. Основу кредитного портфеля банківської установи становлять “стандартні” кредитні операції, а тому й резервування проводиться в основному за врахуванням коефіцієнта резервування, який складає 2 %, це видно зі структури кредитного портфеля (табл. 2.13).
Таблиця 2.13
Структура кредитного портфеля ВАТ «Ощадбанк» на 01.01.2016 р.
|
Група кредитів
|
Заборгованість, тис. грн.
|
У % до підсумку
|
Рівень ризику
|
Абсолютна сума витрат, що прогнозується. тис. грн.
|
|
|
стандартна
|
87797
|
29,6
|
2
|
1756
|
|
|
під контролем
|
81865
|
27,6
|
5
|
4093
|
|
|
субстандартна
|
77713
|
26,2
|
20
|
15543
|
|
|
сумнівна
|
21059
|
7,1
|
50
|
10529
|
|
|
безнадійна
|
28178
|
9,5
|
100
|
28178
|
|
|
Разом
|
296612
|
100
|
-
|
60099
|
|
|
Більшу частину застави за кредитними операціями складає рухоме та нерухоме майно. Відповідно, в основному відсоток вартості забезпечення, що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією складає 50 % та 25 %.
Резерв формується у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.
Як свідчать дані табл. 2.14, дохід від надання кредитів у 2015р. підвищився на 1750000 тис. грн проти 2013р. Це обумовлено насамперед збільшенням масштабів кредитної діяльності. Проте, як свідчать розрахункові показники, ефективність кредитних операцій дещо погіршилась. Так, дохідність кредитних вкладень знизилась із 15 % до 6 %, тобто на 9 %. Це пов'язано передусім зі зниженням середньої процентної ставки за наданими кредитами.
Розглянемо основні показники ефективності кредитних операцій ВАТ «Ощадбанк» (табл. 2.14).
Таблиця 2.14
Аналіз ефективності кредитних операцій ВАТ «Ощадбанк»,тис.грн
|
Показники
|
2013р.
|
2014р
|
2015р
|
Абсолютне відхилення 2013-2015
|
|
|
1. Дохід від кредитних операцій
|
634741
|
1011263
|
2384741
|
1750000
|
|
|
2. Середні активи
|
11590780
|
19290906
|
57788082
|
46197302
|
|
|
3. Середні кредитні вкладення
|
4111623
|
8465402
|
34883269
|
30771646
|
|
|
4. Витрати на залучення ресурсів
|
25654
|
21545
|
32562
|
6908
|
|
|
5. Прибуток від кредитних операцій
|
850456
|
1350288
|
2591804
|
1741348
|
|
|
6. Всього доходів банку
|
1032980
|
1499133
|
2449274
|
1416294
|
|
|
7. Дохідність кредитних операцій (Кдох)
|
0,15
|
0,19
|
0,06
|
-0,09
|
|
|
8. Витрати на функціонування кредитного відділу
|
36126
|
40859
|
58961
|
22835
|
|
|
9. Дохідність активів за рахунок кредитних операцій
|
0,054762579
|
0,0524217
|
0,041267
|
-0,013496
|
|
|
10. Питома вага доходів від наданих кредитів у загальній сумі доходів
|
61,45%
|
67,46%
|
97,37%
|
0,359177
|
|
|
11. Рентабельність кредитних операцій (Р1)
|
1,339847276
|
1,3352491
|
1,086828
|
-0,253019
|
|
|
15. Середньооблікова чисельність працівників кредитного відділу
|
6
|
5
|
6
|
0
|
|
|
16. Дохід на одного працівника кредитного відділу
|
105790,1667
|
202252,6
|
397456,8
|
291666,7
|
|
|
17. Витрати на функціонування одного працівника кредитного відділу
|
6021
|
8171,8
|
9826,83
|
3805,83
|
|
|
Основною причиною такої ситуації було зниження ставки рефінансування НБУ та зниження попиту на кредити на ринку капіталів у цілому. Тенденція зниження ефективності кредитних операцій підтверджується і динамікою решти показників. Так, рентабельність кредитних операцій (відношення доходу до витрат) знизилася на 0,25. Тобто, якщо в 2013р. на кожну гривню витрат на залучення кредитних ресурсів було отримано 0 грн 15 коп. доходу, то у звітному періоді -- 0 грн 06 коп. доходу
Водночас кредитні операції були і залишаються основними, що формують дохід банку в цілому. Це свідчить про загальну тенденцію зниження рентабельності інших банківських операцій.
Розділ 3. Удосконалення організації кредитної роботи
3.1 Концепція роботи з сумнівними кредитами
ВАТ “Ощадбанк” має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик та утримання його на певному рівні шляхом процедури максимально можливого зменшення або повернення в повному обсязі заборгованості по кожному окремо взятому проблемному кредиту. Завдання менеджменту під час управління проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління.
Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість провадження банківського бізнесу. Однак це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі завдана банку шкода набагато більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до спаду довіри вкладників та акціонерів до банку, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується у формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики. [19,с.65]
Тому вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи в банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, набагато нижча за витрати з управління проблемними кредитами та збитки, яких можна було б уникнути.
В разі небажання або відсутності можливості у боржника чи будь-якої третьої сторони кредитно-забезпечувальних відносин виконувати власні зобов'язання банк змушений звернутися за захистом своїх інтересів до відповідної установи - суду чи органу нотаріату з позовом або заявою. Суть даних дій полягає в тому, що банк набуває права задовольнити свої вимоги за рахунок вартості заставленого предмету або іншого майна та коштів, належних позичальнику (поручителю).
Примусове виконання рішень зазначених установ в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України 'Про державну виконавчу службу' примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах [4].
Звернення стягнення й реалізація застави або іншого майна боржника (поручителя) є завершальними й самими складними етапами реалізації забезпечувального права кредиторів і заставного механізму. Саме на цих етапах банки стикаються з найбільшими труднощами, які багато в чому й визначають ризикованість використання забезпечення у кредитній діяльності. Заставний механізм - процес підготовки, укладання й виконання договору застави, виникає в момент розгляду кредитної заявки як умова укладання кредитного договору. Він супроводжує весь період користування позикою, а реальне застосування інструментів звернення стягнення виникає, коли клієнт не може погасити позичку виручкою або доходом.
Значення застави як забезпечувального зобов'язання полягає в тому, що кредитор-заставоутримувач у випадку невиконання зобов'язання боржником вправі одержати переважне перед іншими кредиторами задоволення з вартості заставленого майна. У інших випадках кредитори задовольняють свої вимоги в порядку черговості, що встановлена законодавством України.
Ризикованим моментом для банку у випадку стягнення заборгованості за рахунок вартості майна боржника або поручителя, як найбільш розповсюдженого засобу задоволення вимог, є можливість недоотримання належних йому коштів через витрати на проведення виконавчих дій, виконавчий збір та комісійну винагороду спеціалізованої торгівельної організації, яка здійснює реалізацію арештованого майна [48,с.65] .
Необхідно відзначити, що рівень обов'язкових утримань від вартості реалізації майна може суттєво змінюватися в залежності від його виду та певних обставин проведення виконавчих дій. Наприклад, для виконання судового рішення про стягнення визначеної суми боргу арешт може накладатися державним виконавцем на все майно боржника і комісійна винагорода спеціалізованої торгівельної організації в цьому випадку може сягати 20 % від вартості продажу. Додатково враховуючи витрати на підготовку і проведення торгів, 10 % виконавчого збору та витрати на проведення виконавчих дій, отримаємо, що банк-стягувач може отримати близько 65-69% вартості реалізованого майна. На практиці винагорода торгівельної організації, як правило, дорівнює 13-18 % вартості арештованого майна і тому саме такий відсоток пропонується закладати у розрахунки рівня ризику кредитів без забезпечення або забезпечених порукою. Найбільший рівень обов'язкових фінансових втрат при примусовому стягненні боргу, відсутність обмежень у боржника або фінансового поручителя здійснити відчуження або заставити своє майно та кошти впродовж дії кредитного зобов'язання обумовлюють найвищий ризик таких операцій для банківських установ.
Розмір втрат при примусовому стягненні заборгованості за рахунок вартості заставленого рухомого майна та транспортних засобів може бути зменшений на 10 %. Положенням статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника [5]. Як правило, держвиконавці за наявності інформації про надходження на відповідні рахунки коштів від продажу майна намагаються якомога скоріше закрити виконавче провадження і здійснити необхідні відрахування до бюджету. Якщо працівниками банку не були зроблені відповідні попереджувальні дії, то отримати з бюджету належні їм кошти буде можливо лише через судові інстанції, що знову таки пов'язано з фінансовими, часовими витратами та погіршенням відносин з відділом ДВС. [48,с.15]
Продаж нерухомого майна для задоволення вимог іпотекодержателя також має нюанси і різні трактування окремих положень законодавства. Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи [5]. Тоді, спираючись на статтю 52 Закону України «Про виконавче провадження», іпотекодержатель для задоволення власних вимог може вимагати від держвиконавця не стягувати виконавчий збір з коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки [4]. З іншого боку, положенням статті 47 Закону України «Про іпотеку» передбачається можливість стягнення виконавчого збору, до якої і апелюють держвиконавці при розгляді спірних питань. Таким чином, підсумувавши розмір витрат на проведення виконавчих дій - 0,5-2 % (нерухомість не потрібно транспортувати, оголошувати про її розшук і в більшості випадків охороняти), комісійну винагороду спеціалізованої торгівельної організації - 3 % (стаття 47 Закону України «Про іпотеку» [6]) та можливий до стягнення розмір виконавчого збору 10 % вартості майна, отримаємо передбачену законодавством «плату» за здійснення примусового стягнення боргу за рахунок вартості предмету іпотеки.
Робітники банку, працюючи з одним або іншим засобом гарантування повернення кредиту, для здійснення ефективного управління кредитним ризиком мають аналізувати якісні характеристики забезпечення та зіставляти його вартісну оцінку не тільки з заборгованістю перед банком, але й забезпечити за її рахунок компенсування додаткових витрат, рівень яких залежить від обставин наведених вище.
Основну якісну характеристику забезпечення відзначимо як можливість застосувати його банком для задоволення власних вимог. Суть вказаної можливості полягає в різних рівнях ризику, які несе в собі така перспектива: вірогідність успішного застосування для погашення проблемного боргу коштів та цінностей, розміщених в банку-кредитору, або нерухомості боржника значно перевищує вірогідність використання для цього, наприклад, товарів у обігу чи транспортного засобу.
Відображення розподілу видів забезпечення відповідно до ступеню ризикованості операції, заснованого на рівні безпеки і наявності можливості задовольнити вимоги банку за його рахунок та середнього рівня втрат, визначених законодавством, надає передумови для формування ефективної системи відстеження наявності і схоронності предметів забезпечення, удосконалення політики визначення кредитоспроможності позичальника через сумарне врахування фінансово-майнового стану боржника з небезпеками того чи іншого виду забезпечення з огляду його надійності та необхідного рівня перевищення вартісної характеристики над заборгованістю.
Таблиця 3.1
Ризикованість операцій відносно виду забезпечення і рівня встановлених законом відрахувань при примусовому стягненні боргу
|
Ступінь ризику застосування
|
Забезпечення
|
Середній рівень відрахувань, передбачених законом при примусовому стягненні боргу
|
|
|
Найменший
|
Депозитні вклади, дорогоцінні метали, гарантія фінансової установи
|
Примусове стягнення практично не використовується, діє механізм позасудового (договірного) врегулювання
|
|
|
Нерухомість
|
13-15 %[3] (3-5 %[4])
|
|
|
Допустимий
|
Транспортні засоби
|
13-15 %
|
|
|
Інше рухоме майно
|
|
|
|
Страхування кредиту
|
Невиплата відшкодування не розповсюджене явище, хоча спірні ситуації можливі і вирішуються в судовому порядку. Рішенням суду страховика або зобов'язують здійснити виплату в межах відповідальності, або звільняють від неї.
|
|
|
Надзвичайний
|
Порука
|
24-33%
|
|
|
Майнові права вимоги
|
|
|
|
Відсутнє
|
|
|
|
Крім витрат на проведення виконавчих дій, виконавчого збору та комісійної винагороди спеціалізованої торгівельної організації, яка здійснює реалізацію арештованого майна, загрозу недоотримання в повному обсязі кредитних коштів для банківської установи несе можливість уцінення державним виконавцем арештованого майна. Спеціалізовані торгівельні організації, влаштовуючи аукціон (публічні торги), повинні згідно з законодавством публічно оголосити через рекламні повідомлення на телебаченні, радіо, у пресі відомості про майно, що виставляється на продаж, та умови його проведення. Для предмету іпотеки згідно зі статтею 43 Закону України «Про іпотеку» повідомлення публікуються принаймні в двох місцевих друкованих ЗМІ не пізніше ніж за 15 днів до початку прилюдних торгів [6]. Для іншого заставленого майна публікація повідомлень повинна бути здійснена не пізніше як за 30 днів до дня проведення аукціону (встановлено пунктом 5 «Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 22.12.1997 року, № 1448) [7]. Для арештованого майна, що не являється заставленим та на яке звернено стягнення для виконання рішення суду, строки публікації відповідної інформації встановлені пунктом 3.6 «Порядку реалізації арештованого майна», затвердженого Міністерством юстиції України від 15.07.1999 року, № 42/5, і повинні перевищувати 15 днів до моменту проведення аукціону [8]. Для заставленого майна, що не є предметом іпотеки, та арештованого майна нижня межа кількості публікацій не встановлена, тому достатньою вважається одна публікація і торгівельні організації не переймаються надмірною рекламною кампанією.
Суть загрози полягає в тому, що незначне розповсюдження інформації та неактивний пошук потенційних учасників може привести до ситуації, коли покупці на момент проведення торгів будуть відсутні або в наявності буде лише один. Тоді аукціон буде визнано таким, що не відбувся (крім продажу предмету іпотеки за наявності одного покупця), і на підставі статей 61 або 66 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснить уцінку майна, яка може скласти до 30 % початкової вартості [4]. В такому випадку банк, не приділяючи достатньої уваги супроводженню виконавчого провадження і пошуку потенційних покупців заставленого або арештованого майна, не отримає необхідну кількість коштів для погашення боргу в повному обсязі. Здійснення банківськими працівниками заходів, в результаті яких продаж майна відбувається на перших торгах, є не рекомендацією, а необхідністю і запорукою успішної роботи з проблемними активами з точки зору часових та фінансових чинників. [19,с.65]
Проаналізувавши вірогідні напрямки роботи по зменшенню рівня ризику, пов'язаного з можливістю уцінення державним виконавцем майна, відзначимо наступні:
1. Необхідність проведення дослідження попиту та пропозиції подібних товарів на ринку та визначення на їх основі кола потенційних покупців;
2. Всебічний аналіз звіту експерта-оцінювача про вартість оцінюваного майна з точки зору відповідності фінансовим вимогам банку і ризику відсутності інтересу потенційних покупців через невірну, завищену, оцінку;
3. Активне розповсюдження інформації про характеристики, стан і вартість майна серед цільової групи;
4. Контроль за діями державного виконавця і представника торгівельної організації, що здійснює підготовчі заходи для проведення аукціону.
Найбільш вагомим напрямком з точки зору наслідків є, все ж таки, визначення адекватності оцінювання майна, але зневажання іншими напрямками роботи неодмінно призведе до неповернення в повному обсязі кредитних коштів. Без першого напрямку робота по визначенню адекватності оцінки експерта не має підґрунтя і не буде виконана якісно, активне розповсюдження інформації буде малоефективним, через недостатню поінформованість про ринкову кон'юнктуру по окремому товару. Крім того, без дослідження попиту та пропозиції подібних об'єктів банк має ризик помилитися в виборі перспективніших шляхів повернення заборгованості. Не здійснюючи функцію контролю за діями представників ДВС та посередницької організації, банк може отримати ситуацію, коли в гіршому випадку майно буде реалізоване по корупційній схемі, вигідній будь-кому, але не кредитору-стягувачу, або в кращому разі - процедура буде виконана без мети і зацікавленості досягти цілком конкретного результату, необхідного банку, а просто допустимого по закону. В такому випадку говорити не приходиться про ефективність роботи з проблемними кредитами, як і про мінімізацію рівня кредитного ризику на цьому етапі управління ним.
3.2 Методи зниження кредитного ризику
При формуванні і удосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою є використання світового досвіду. Безперечно, банки розвинених країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.
Кредитування в інших країнах також пов'язане з істотним кредитним ризиком, але він вимірюється декілька в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального об'єму, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник складає близько 3%. [21, 107].
У світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитної риски на рівні всього кредитного портфеля. Проводиться оцінка об'єму, структури і якості кредитного портфеля, а надалі здійснюються заходи, що дозволяють оптимізувати його структуру для зниження риски.
Достатньо поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику за допомогою продажу кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має можливість повернути засоби, які були направлені в кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю вивільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що дозволяє керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу і ризиком, пов'язаним з кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (що характеризують його діяльність не з кращого боку) [62] .
Щодо техніки здійснення продажу кредитів, банк-продавець в деяких випадках може зберегти за собою права на обслуговування довга. Кредити продаються по нижчою, ніж номінальна вартість, ціні. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, який належить країнам “третього світу', кредитні борги позичальників Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються в співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками і корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічне полягання в такій країні поліпшується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збиток по таких кредитах значно менший, ніж при їх безпосередньому наданні.[33, 26]
Однією з поширених в деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек`юритизація| кредитів. При здійсненні сек`юритизації банк пропонує для продажу не тільки кредити, але і цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик в цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. У міру того як позичальники здійснюють виплати по цим активам (повертають суму основного боргу і нараховані відсотки), потік доходів прямує до власників цінних паперів.
Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.
Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Суть її полягає у всесторонній диверсифікації операцій банку, у тому числі і кредитових. Сучасні дослідники вважають, що надання декількох великих позик, значно небезпечніше, ніж значної кількості дрібних. Слід зазначити, що економісти також підкреслюють наявність при такому методі мінімізації риски, при якій проблема його скорочення вирішується не за рахунок нівеляції економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних недоліків функціонування окремих господарських суб'єктів.
Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток в світовій практиці консорціумного кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.
Проте, необхідно вказати, що метод диверсифікації не в змозі захистити від впливу таких чинників як очікування кризи або зростання економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань і інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки понизити, але і збільшити ризик. Збільшення риски відбувається у разі кредитування сфер, інформація про яких обмежена і недостатня.
З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, який запобігає надмірній орієнтації банку на проведення ним кредитних і позабалансових операцій на крупного позичальника.
Наприклад, в США об'єм кредитів одному клієнтові або групі клієнтів, зв'язаних інвестиційними -засновницькими| відносинами, не повинен перевищувати 10% сум власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнтові.
У Германії об'єм всіх крупних кредитів, кожен з яких рівний або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш ніж в 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних засобів банку.[43, 33]
Велика увага в банківському менеджменті завжди відводилася виробленню ефективної методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника. У наш час банки розвинених країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може спиратися як на сальдові, так і на оборотні показники звітності клієнтів.
Так, ряд американських банків використовує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:
- ліквідності фірми;
- оборотність капіталу;
- залучення засобів;
- прибутковості.
Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блоки :
1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншій звітності;
2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;
3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.
Особливість полягає в тому, що у Франції існує спеціальний Центр за визначенням рисок. Ця служба створена ще в 1946 році і знаходиться в підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісячно отримує від банків інформацію про надані кредити і їх використання.
Картотека Банку Франції має чотири розділи. У першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активів. Другий розділ є розділом кредитного котирування: 7 груп з шифром від 0 до 6, по якому підприємство займає свою позицію довіри, виходячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств по їх платоспроможності. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7 - поточні виплати, відсутність труднощів; 8 - тимчасові ускладнення, які не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). У четвертому розділі ведеться розділ клієнтів на дві груп: векселі і цінні папери яких будуть передисконтовані чи ні.
Ще один метод мінімізації кредитної риски, яка використовується банками і вимагає достовірної інформації про позичальника, - це страхування.
У зарубіжній практиці кредитне страхування вперше отримало розвиток в Європі після Першої світової війни. У наш час страхуванням кредитних рисок в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Ухвалення кредитної риски головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такій інформації є самі банки. Серед страхових компаній, які займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.
Існують також спеціалізовані фірми, які надають за відповідну плату необхідну інформацію, у тому числі і конфіденційного характеру.
Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма «Даний енд| Бредстріт», яка збирає інформацію об 3 млн. фірм США і Канади і надає її по підписці. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються в загальнонаціональних і регіональних довідниках. Детальніша інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають декілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки і тому подібне). У наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, щодо акуратності виконання нею платежів і про об'єми отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, об'єми продажів і прибутку. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах і про платежі по позиках. У останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура і інше.
В цілому інфраструктура фінансових ринків розвинених країн представлена великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації дрібніші по розмірах часто акцентують свою діяльність на окремих сферах економіки або за географічним принципом.
База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів значною мірою спростила техніку адміністрування баз даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.
Завданням вітчизняних банків є використання того досвіду, який вже придбаний розвиненими країнами. По-перше, він вже перевірений на практиці; по-друге, допоможе заощадити засоби і час для банківської системи; по-третє він може служити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.
Управління кредитними ризиками в банку здійснюється у відповідності з Концепцією та іншими внутрішньобанківськими документами з питань кредитування.
Департамент ризиків у відповідності з політикою управління кредитними ризиками виконує такі основні функції: [56,с.65]
- розробляє та бере участь у розробці методик, положень, регламентів і процедур щодо управління кредитними ризиками;
- на постійній основі здійснює поточний моніторинг дотримання структурними підрозділами центрального апарату банку, регіональних управлінь банку внутрішніх лімітів, обмежень, методик, регламентів та процедур з управління кредитними ризиками, та звітує керівництву банку та Кредитному комітету про стан дотримання лімітів, обмежень за результатами контролю моніторингу у відповідності з діючими процедурами;
- здійснює розрахунок лімітів, надає пропозиції щодо встановлення обмежень, а також пропозиції щодо затвердження методик, положень, регламентів і процедур з кредитних ризиків і внесення змін до них;
- здійснює аналіз ризиків кредитно-інвестиційних проектів банку та надає власні висновки та рекомендації щодо оптимізації ризиків Кредитному комітету банку;
- здійснює аналіз кредитних ризиків, які виникають від співпраці банку з різними контрагентами;
- здійснює моніторинг портфелів операцій, які наражають банк на кредитні ризики, по банку в цілому, а також в розрізі регіональних управлінь, надає звіти керівництву банку з цього питання, а також пропозиції щодо оптимізації портфельних кредитних ризиків банку;
- здійснює аналіз кредитних ризиків для всіх нових банківських продуктів та умов кредитування;
- надає керівництву банку управлінську звітність та пропозиції щодо управління кредитними ризиками;
- здійснює моніторинг ситуації на ринку в цілому, а також в розрізі видів економічної діяльності з метою врахування цієї інформації під час оцінки ризиків кредитно-інвестиційних проектів, а також управління портфельними кредитними ризиками.
Виявлення та оцінка кредитних ризиків здійснюється (за допомогою) на основі наступних методів та інструментів:
- оцінки фінансового стану контрагентів банку за кредитно-інвестиційними операціями;
- оцінки ризиків кредитно-інвестиційних проектів контрагентів банку;
- оцінки прийнятності інструментів, які плануються використовувати з метою оптимізації кредитних ризиків банку за кредитно-інвестиційними проектами контрагентів;
- моніторингу ринку України з метою ідентифікації факторів зовнішнього середовища, які можуть мати негативний вплив на рівень кредитних ризиків за окремими кредитно-інвестиційними проектами, а також на рівень кредитних ризиків по банку в цілому, в тому числі в розрізі окремих портфелів банку;
- ідентифікації та оцінки ризиків кредитного портфеля банку в цілому, а також в розрізі видів операцій, груп контрагентів та напрямків кредитування (кредитних продуктів);
- встановлення бланкових лімітів на проведення операцій з банками-контрагентами;
- встановлення лімітів повноважень регіональних управлінь банку на прийняття рішення щодо надання кредиту одному позичальнику-юридичній особі;
- встановлення концентраційних лімітів за кредитно-інвестиційними операціями банку;
- встановлення спеціальних вимог та обмежень щодо фінансового стану контрагентів, максимальних строків кредитування, мінімальних ставок кредитування, видів та якості забезпечення, мінімального рівня покриття заборгованості забезпеченням;
- використання інструментів “бек-тестінг” (Back-testing) та “стрес-тестінг” (Stress-testing) при розробці методик з управління кредитними ризиками.
Впродовж 2016 року, у відповідності з Концепцією, планується подальше впровадження функцій ризик-менеджменту на регіональному рівні, а також поглиблення імплементації ризик-менеджменту в кредитний процес банку. Також протягом 2015 року банком проводилось доопрацювання політик, методик та процедур з управління фінансовими ризиками в межах Концепції управління ризиками в банку. [70]
Розгляд методів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів - нормативне визначених показників максимального ризику.
Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів відкриття кредитної лінії, котра є юридичне оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встановленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.
Зі свого боку, банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів.
Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених коефіцієнт ризику, на відповідний кожній групі кредитів.
Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.
У світовій банківський практиці використовуються два підходи до виявлення та оцінки ризиків кредитування, які можуть використовуватись разом або відокремлено: [58,с.65]
суб'єктивна (логічна) оцінка експертів або кредитних інспекторів;
автоматизовані системи скорингу.
Суб'єктивна (експертна) оцінка характеризує ступінь переваги одних показників над іншими. На підставі наявної інформації спеціаліст банку намагається скласти “узагальнений портрет” потенційного позичальника та порівняти його зі “стандартними образами” позичальників, які асоціюються із різним рівнем ризику.
Суб'єктивна оцінка, як правило, доповнюється системою моніторингу, який розкриває кредитну історію потенційних клієнтів. Перш за все, шляхом використання інформації, яка отримується від кредитних бюро.
Другий підхід є більш розповсюдженим у світовій банківській практиці та отримав назву “скоринг”. Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії “минулих” клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.
Широке розповсюдження скорингових систем для виявлення та оцінки ризиків роздрібного кредитування пояснюється наявністю великої кількості однотипних позичальників у цій сфері кредитування.
Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:
скоринг кредитної заявки (application scoring) - оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;
скоринг поведінки (behavioral scoring) - оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;
скоринг погашення (collecting scoring) - оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.
Серед моделей (методів класифікації), які можуть бути використані під час розробки скорингової системи, доцільно виділити наступні:
варіанти лінійного програмування;
нейронні мережі;
генетичний алгоритм;
метод найближчих сусідів;
статистичні методи, які базуються на дискримінаційному аналізі (в т.ч. лінійна регресія, логістична регресія);
data mining.
Оцінка якості моделей, що використовує банк, може відбуватися із застосуванням наступних методів: бек-тестінг (backtesting), стрес-тестінг (stress testing), аналіз чутливості до кредитних ризиків, забезпечення незалежного нагляду та контролю за моделями, що використовуються. [54,с.65]
Склад вхідної інформації, що може використовуватись під час виявлення (ідентифікації) та оцінки (вимірювання) кредитних ризиків на портфельному рівні, може містити наступні дані:
загальну інформацію про позичальників;
інформацію про фінансовий стан позичальників;
інформацію про стан обслуговування позичальниками зобов'язань;
інформацію про забезпечення за операціями;
інформацію про стан показників зовнішнього середовища, які можуть впливати на якість роздрібного кредитного портфеля;
інформацію Національного банку України та інших державних та недержавних установ;
іншу необхідну інформацію, в т.ч. інформацію про операції, які не входять до складу роздрібного портфеля банку.
Серед основних показників, що можуть використовуватись для оцінки кредитних ризиків на портфельному рівні, є:
міграція кредитних рейтингів - прогноз зміни кредитного рейтингу (вірогідності дефолту) позичальника, кредитної операції у майбутньому;
кореляція кредитних подій - оцінка впливу можливих змін, які пов'язані із окремою кредитною операцією або окремим портфелем кредитних операцій на інші кредитні операції або інші портфелі кредитних операцій;
розмір економічного капіталу, необхідного для покриття кредитних ризиків - розмір резерву необхідного для покриття непередбачуваних збитків, які можуть виникнути із заданим рівнем довіри;
рівень очікуваних збитків - розмір втрати від проведення кредитних операцій, які можуть виникнути з заданим рівнем довіри;
ефективний термін до погашення - середньозважений термін до погашення портфеля кредитів. Такий термін має враховувати кількість, періодичність платежів за борговим фінансовим інструментом, а також існуючий рівень відсоткових ставок на ринку.
Оптимізація ризиків роздрібних портфелів банку забезпечується завдяки використанню спеціальних механізмів визначення окремих параметрів кредитної операції залежно від індивідуальних ознак кредиту, характеристик позичальника та забезпечення, а саме:
визначення максимальної суми кредиту;
встановлення ціни на кредит, яка забезпечує банку необхідний рівень дохідності та дозволяє компенсувати кредитні ризики;
встановлення вимог до термінів та умов надання і погашення кредитів;
встановлення вимог до валюти кредитування;
встановлення вимог до забезпечення за кредитами.
Окрім вищенаведених, банком можуть використовуватись наступні інструменти оптимізації ризиків на портфельному рівні:
формування резервів під кредитні ризики;
встановлення портфельних лімітів (обмежень);
встановлення вимог до страхування ризиків, що виникають під час кредитування;
використання похідних фінансових інструментів (кредитних деривативів);
встановлення стандартизованих вимог до розгляду та супроводження окремих груп кредитів (вимог до адміністрування кредитів).
Важливими передумовами для налагодження ефективної системи адміністрування кредитного портфеля є впровадження спеціальних процедур щодо розгляду та супроводження кредитів, а також автоматизація процесу збору, накопичення та аналізу інформації про стан та динаміку кредитного портфеля.
Інформація починає вноситись до інформаційної системи на етапі розгляду кредитної заявки і до моменту повного виконання позичальником зобов'язань перед банком або списання кредиту за рахунок резервів. Будь-які зміни стосовно вищенаведеної інформації мають вноситись до інформаційної системи.
Управління кредитними ризиками в цьому аспекті виступає як сукупність науково обґрунтованої методології, успішно апробованих методів та інструментів мінімізації ризиків (Табл.3.2).
Таблиця 3.2
Методологія управління кредитними ризиками
|
Назва етапу
|
Методи
|
Похідні (інструменти)
|
|
|
Вибір стратегії управління кредитними ризиками
|
Організаційно-адміністративні методи
|
Кредитна політика,
|
|
|
|
Політика управління
|
|
|
|
ризиками й ін.
|
|
|
Ідентифікація
|
Методи ідентифікації
|
Карта ризиків
|
|
|
(розпізнавання) ризику
|
|
|
|
|
Оцінка наслідків
|
Методи оцінки
|
Оцінки, прогнози
|
|
|
настання ризиків
|
|
|
|
|
Вибір рішень
|
Методи управління
|
Ліміти, резерви,
|
|
|
про керуючий вплив
|
ризиковою позицією
|
нормативи
|
|
|
Контроль і корегування управління кредитними ризиками
|
Методи контролю
|
Штрафи, санкції,
|
|
|
і корегування
|
процедури з мінімізації ризику
|
|
|
Управління кредитними ризиками з позицій ВАТ “Ощадбанк” можна представити як процес, що послідовно проходить наступні етапи:
1) вироблення стратегії управління кредитними ризиками;
2) ідентифікація (розпізнавання) ризику;
3) оцінка наслідків настання ризиків;
4) вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);
5) контроль і корегування управління кредитними ризиками.
Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені задачі і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу.
Рішення методологічних (стратегічних) задач можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками - аналітичний апарат дослідження. Застосування методів управління ризиком створює об'єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу.
Виходячи з приведеної етапізації, стратегічному управлінню належить основна, домінуюча роль як першому етапові процесу управління кредитними ризиками, на якому вирішується питання прийняття ризикових стратегій у секторі дії кредитних ризиків. [49,с.62]
З метою підвищення конкурентоздатності кредитний підрозділ ВАТ “Ощадбанк” розробляє методики оцінки кредитного ризику одного або групи позичальників, описують індивідуальні умови кредитування для кожного клієнта.
Оскільки кредитна політика є одним з найважливіших стратегічних документів, прямо пов'язаних з управлінням кредитними ризиками, то йому повинна приділятися найпильніша увага з боку керівництва ВАТ “Ощадбанк” і працівників, що безпосередньо знаходяться в орбіті дії кредитних ризиків.
Кредитна політика ВАТ “Ощадбанк” передбачає розробку механізмів реалізації ризикової стратегії. До них належать:
· формування системи внутрішніх кредитних рейтингів;
· удосконалення регламентів і процедур (у т.ч. централізації і децентралізації прийняття рішень);
· установлення лімітів (портфельних, концентрації, галузевих, максимального розміру на одного позичальника, максимального терміну кредитування тощо);
· моніторинг поведінкових характеристик відкритих ризикових позицій;
· корегування і регулювання негативних відхилень у траєкторії їхнього проходження.
У здійсненні оцінки кредитного ризику неабияку роль відіграє зібрана інформація про позичальника. Саме тому важливу роль у покращенні проведення аналізу і оцінки кредитних ризиків в Україні відіграє удосконалення і покращення Єдиної інформаційної системи “Реєстр позичальників”, створеної Національним банком України. Чим більш повна і детальна інформація про позичальника буде висвітлена у реєстрі, тим швидше і легше буде оцінити ризикованість кредитної операції і прийняти рішення про видачу кредиту. Аналітики ВАТ “Ощадбанк” все частіше почали звертати свою увагу на зарубіжний досвід проведення оцінки кредитних ризиків. У високо розвинутих країнах останнім часом широко застосовують методики кредитного рейтингу як сукупності встановлених параметрів оцінки кредитоспроможності позичальника.
В банках Англії проводиться оцінка потенційного ризику неплатежу за кредит по методиках PARSEL та CAMPARI, а американські банківські установи використовують методику, яка називається “Правило п'яти сі”. Як переконує практика, використання даних методик дозволяє зарубіжним банківським установам організувати кредитний процес таким чином, щоб якість кредитного портфеля була найкраща.
Також при оцінці кредитних ризиків зарубіжні банківські установи запроваджують кредитний класифікатор, за допомогою якого можна ефективно контролювати якість кредитного портфеля і прогнозувати зниження активів від непогашених кредитів.
3.3.Диверсифікація кредитного портфеля
З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.
Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.
Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.
Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.
Національний банк України пропонує розраховувати норматив максимального кредитного ризику на одного контрагента за такою формулою: [36,с.22]
Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов'язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою:
Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо вони перевищують цей розмір більш ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24 %).
Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту.
Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних кредитних вкладень.
Розглянемо рівень диверсифікації кредитних вкладень (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
Аналіз рівня диверсифікації кредитних вкладень, тис. Грн
|
Показники
|
2013
|
2014
|
2015
|
Абсолютне відхилення 2013-2015
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1. Загальна кількість великих кредитів
|
3
|
9
|
11
|
8
|
|
|
2. Загальна сума за всіма великими кредитами
|
1 265 895
|
4596012
|
8 563 235
|
7 297 340
|
|
|
3. Загальна сума всіх кредитних вкладень
|
4111623
|
8465402
|
34883269
|
30771646
|
|
|
4. Середній розмір великого кредиту
|
421965
|
510668
|
778476
|
356510,9
|
|
|
5. Питома вага великих кредитів, %
|
30,79%
|
54,29%
|
24,55%
|
6,24%
|
|
|
6. Регулятивний капітал банку
|
1 791 394
|
2198146
|
15 471 943
|
2323
|
|
|
Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25 % від суми капіталу).
При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Використовуючи дані табл. 3.2, можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів збільшилась на 7 297 340 тис.грн.
Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3 до 11) і збільшення середнього розміру великого кредиту на 356510,9 тис. грн.
Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.
Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику.
Тут важливо суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень).
Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.
Висновки
У дипломній роботі здійснено теоретичне узагальнення й вирішення завдання, що виявляється в удосконаленні концептуальних і методичних засад визначення та підвищення ефективності кредитної діяльності банку.
Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення.
Обгрунтована в роботі відмінність економічного змісту кредитної діяльності банку та кредитних операцій банку вказує на неможливість їх ототожнень, що виникають в теорії та практиці через відсутність в економічній літературі чіткої визначеності у тлумаченні поняття кредитної діяльності банку. Кредитні операції банку є лише одним з її етапів, хоча й основним. Кредитна діяльність банку - це комплексний процес з відтворення кредитних послуг з метою отримання прибутку.
Оптимальність обсягів та якості кредитних вкладень банку зумовлює рівень ефективності кредитної діяльності, при цьому існує зворотній зв'язок між ними, адже ефективне кредитування є передумовою його подальшого зростання на відповідному якісному рівні, що вказує на існування результативних меж. Запропонована в роботі система факторів, які необхідно враховувати при управлінні обсягами кредитної діяльності банку з огляду на її ефективність, сприяє упередженню можливих прорахунків та прийнятності фактичної результативності.
Результати проведеного аналізу свідчать, що останніми роками переважна частка приросту кредитних вкладень ВАТ «Державний ощадний банк України» компенсує втрати результатів кредитної діяльності через падіння процентного спреду. Відповідне зростання ризиків зумовлює гостру потребу в удосконаленні організаційно-економічних та правових засад банківського кредитування.
Коригування плаваючих процентних ставок повинно відбуватися за чітко обумовленим у кредитній угоді механізмом, а не за одностороннім розсудом кредитора залежно від його поточних інтересів, що є доволі поширеним у практиці вітчизняних банків. Запропонований в роботі підхід дотримання двобічної домовленості у відносинах з позичальниками принципів добровільності і рівноправності та врахування специфіки законодавства України дозволяє уникнути виникнення господарських спорів.
Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Суть її полягає у всесторонній диверсифікації операцій банку, у тому числі і кредитових. Сучасні дослідники вважають, що надання декількох великих позик, значно небезпечніше, ніж значної кількості дрібних.
Поліпшення диверсифікації , аналіз якої проведен у 3 розділі характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів.
Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25 % від суми капіталу).
Найбільш популярними продуктами кредитного портфеля банку в 2013-2015 р.р. були „Кредит фізичним особам на придбання нового транспортного засобу” - залишок заборгованості за продуктом зріс з початку року на 688 657 тис. грн., або на 95,7% та станом на 31.12.2014 р. склав 1 408 040 тис. грн., 'Споживче кредитування, забезпечене одним предметом іпотеки' - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 917 829 тис. грн. або в 3,8 рази та станом на 31.12.2014 р. складає 1 243 094 тис. грн., 'Придбання житла на вторинному ринку нерухомості' - залишок заборгованості за продуктом з початку року зріс на 352 763 тис. грн., або на 190,8% та станом на 31.12.2014 р. складає 537 607 тис.грн.
При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів збільшилась на 7 297 340 тис.грн.
Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 3 до 11) і збільшення середнього розміру великого кредиту на 356510,9 тис. грн.
Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.. 141.
2. Закон України «Про банки и банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001. - № 5-6. - С.30-38.
3. Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002 - N 5. - С.30-35.
4. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .
5. Закон України «Про виконавче провадження» від 30 червня 1999 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .
6. Постанови НБУ N368 від 28.08.2001 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»
7. Господарський кодексу України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. - № 18. - С. 144.
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (із змінами) // www.rada.gov.ua .
9. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджено Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р., № 516.
10. Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затверджено Постановою Правління Національного банку України від 16.03.2013 р., № 91.
11. Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами № 516 від 03.12.2003 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.12.2003 р., за № 1256/8577.
12. Про схвалення Концепції поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів Постанов Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 26 травня 2013 р. N 753
13. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 квітня 2012 р. N 137
14. Інструкція № 7 'Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України' : Постанова Правління НБУ // Галицькі Контракти.- 1996.- № 41.- С. 44-48; 1997.- № 23-24.- С. 173-189
15. Інструкція НБУ № 3 'Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті' від 27.05.1996 р.
16. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні затверджена Постановою Національного Банку України N 368 від 28.08.2001.
17. Лист Вищого господарського суду України „Про Закон України 'Про електронний цифровий підпис'” від 03.07.2003 N 01-8/746.
18. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22;
19. Абралова Н.А. Депозитный потенциал коммерческого банка // Вісник Української академії банківської справи.- 2004.- № 2.- C.62-66
20. Анищенко Е.В.Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.10/ ; Москва Академии экономической безопасности МВД России. -- М., 2015. -- 20 с. -- укp.
21. Банковское дело: Учебник: Навчальне видання.- Изд. 4-е, стер..- М.: КНОРУС, 2013.- 768 c.
22. Білоконь Ю. Забезпечення виконання кредитних зобов'язань: проблемні питання вирішення спорів // Юридичний журнал. - 2003. - № 9. - с.126-127.
23. Банківська справа: Підручник / під ред. Белоглазової г.Н., Кролівецкой л.П. - 5-е видавництво, перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 2013
24. Банки і небанківські кредитні організації і їх операції: Підручник /под ред. Жукова. Е. Ф. М.: Вузівський підручник, 2012. - 491 с.
25. Банківські справа: підручник / Лаврушин.О.І., Мамонова.І.Д., Валенцева. Н. І. і др.; под-ред. засл. деят. Науки РФ, д-ра екон. Наук, проф. Лаврушина О. І. - 3-е видавництво, перераб. і доп. - М.: КНОРУС, 2012. - 768 с.
26. Банківські справа: підручник / Лаврушин.О.І., Мамонова.І.Д., Валенцева. Н. І. і др.; под-ред. засл. деят. Науки РФ, д-ра екон. Наук, проф. Лаврушина О. І. - 3-е видавництво, перераб. і доп. - М.: КНОРУС, 2012. - 768 с.
27. Банковское дело: Учебник / под ред. Белоглазовой Г.Н., Кроливецкой Л.П. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2014. - 592 с.
28. Банковское дело: Учебник / под ред. Белоглазовой Г.Н., Кроливецкой Л.П. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2013. - 592 с.
29. Банки і небанківські кредитні організації і їх операції: Підручник /под ред. Жукова. Е. Ф. М.: Вузівський підручник, 2012. - 491 с.
30. Банківська справа: Підручник / під ред. Белоглазової г.Н., Кролівецкой л.П. - 5-е видавництво, перераб. і доп. - М.: Фінанси і статистика, 2013. - 592 с.
31. Бердніков В. НСМЕП: огляд розвитку у 2014 році // Вісник НБУ, 2015р., №2.
32. Бухвальд Бруно Техника банковского дела: Справочная книга и руководство по изучению практики банковских и биржевых операций /Пер. с нем. А.Ф.Каган-Шабшай.-М.:АО'ДИС', 2004.-240с.
33. Берегова Г.І., Лабецька Л.М. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника // Регіональна економіка.- 2012.- № 4.- C.113-123.
34. Голуб В.М. Кредитні ризики комерційних банків та методи їх управління // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5.- Суми: Мрія ЛТД, 2002.- 288 c.
35. Вступ до банківської справи / Під ред. М. І. Савлука. -- К.: Лібра, 2013.
36. Васюренко Людмила Василівна, Федосік Ірина Михайлівна. Ресурси комерційного банку: Теоретичний та прикладний аналіз. -- Х. : ПП Яковлєва, 2003. -- 87с.
37. Власенко О.О. Розвиток українського ринку депозитів для фізичних осіб // Фінанси України (укр.).- 2013.- № 3.- C.74-80
38. Васюренко Людмила Василівна, Федосік Ірина Михайлівна. Ресурси комерційного банку: Теоретичний та прикладний аналіз. -- Х. : ПП Яковлєва, 2003. -- 87с.
39. Волосович С., Тринчук В. Особливості й тенденції розвитку національної системи страхування банківських вкладів в умовах євроінтеграції // Вісник Національного банку України (укр.).- 2014.- № 8.- C.28-34.
40. Герасимович А. М. Аналіз банківської діяльності: Підручник / Київський національний економічний ун-т / Анатолій Михалович Герасимович (ред.). -- К. : КНЕУ, 2003. -- 600с.
41. Деньги, кредит, банки / Под ред. Белоглазовой Г. Н. Пособие для сдачи экзамена. - М.: Юрайт-Издат, 2014. - 160 с.
42. Данилюк М.О., Бережницька У.Б., Микитюк Є.М. Передумови створення фондів гарантування позик в Україні // Регіональна економіка (укр.).- 2013.- № 1.- C.52-58
43. Жарковская Е.П. Банковское дело: Учебник. - 3-е изд. испр. и доп. - М.: Омега-Л, 2013. - 440с.
44. Журнал 'СХІД' №5 (83) за 2014 рік
45. Заєць О.В., Житний П.Є., Нестеренко П.П. Банківська справа в схемах, таблицях, документах: Навчальний посібник. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2002. - 407 с.
46. Іщенко О.В. Фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: адаптація зарубіжного досвіду // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2014.- № 7.- C.47-52.
47. Кравець В.М Місце і роль НСМЕП на картковому инку України // Вісник НБУ).- 2014.- № 3.- C.14-18
48. Ковальов О.П. Концептуальні питання банківського ризик-менеджменту // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.17: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2013.- 380 c.
49. Ковальов О.П. Кредитні ризики в системі банківських ризиків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2013.- № 1.- C.78-82 .
50. Ковбасюк М. Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищ. навч. закл.. -- К. : Видавничий дім 'Скарби', 2001. -- 336с.
51. Кузьмінська О. Е., Кириленко В. Б. Звітність банків: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т -- К. : КНЕУ, 2004. -- 457с.
52. Лобода Д.Л. Новые методы оценки рисков кредитного портфеля // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 2.- C.48-54.
53. Павлюк Є., Павлюк О. Застосування сучасних кількісних моделей оцінки кредитного ризику позичальника // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2012.- № 11.- C.74-80.
54. Примостка Л. О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі / Київський національний економічний ун-т. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 316с.
55. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.
56. Стратегічне управління ресурсним потенціалом комерційного банку // Банківська справа - 2002. - №5 - С. 67-75.
57. Тиркало Р.І. 'Банківська справа' - К.:КНЕУ, 2014
58. Фрост Стивен М. Настольная книга банковского аналитика: Пер. с англ. Руяд М. - М., Днипропетровськ: баланс бизнес букс, 2014. - 672 с.
59. Мороз А.М.Банківські операції - К.:КНЕУ, 2004 р.
60. http://ukrstat.gov.ua
61. http://www.bank.gov.ua/
62. http://finance.ua/ua
63. http://www.minfin.gov.ua/
64. http://economic.in1.com.ua/book/1/17.html
65. http://zakon.rada.gov.ua/
66. http://www.nau.kiev.ua/
67. http://www.ukrstat.gov.ua/
68. 45. http://www.spfu.gov.ua
69. http://www.zn.kiev.ua/nn/show
70. http://www.oschadnybank.com/
71. http://bank-ua.com/
72. http://www.ukrbanks.info/news.php?object=show&name=Delta-Bank-privlechet-subordinirovannyi-kredit
73. http://www.minfin.gov.ua/
74. http://economic.in1.com.ua/book/1/17.html
75. http://zakon.rada.gov.ua/
76. http://www.nau.kiev.ua/
