Організація консорціумного кредитування

/

Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи організації консорціумного кредитування

1.1. Сутність консорціумних кредитів та їх класифікація

1.2. Сутність та етапи розвитку ринку консорціумних кредитів

1.3. Схеми консорціумного кредитування

Висновки за розділом 1

Розділ 2. Методичні основи здійснення консорціумного кредитування

2.1.Аналіз тенденцій на світовому та українському ринках консорціумних кредитів

2.2. Механізм надання консорціумного кредиту

2.2.1. Управління загальним кредитним ризиком

2.2.2. Етапи надання консорціумного кредиту

Висновки за розділом 2

Розділ 3. Застосування ціноутворення як інструменту мінімізації кредитного ризику банків-учасників консорціумного кредитування

Висновки за розділом 3

Висновки

Список Використаних джерел

Додатки

Вступ

консорціумний кредит ризик комерційний банк

Пошук ефективно організованих форм банківських об'єднань є однією з головних проблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які створюються для розв'язання сучасних конкретних завдань, пов'язаних з реалізацією великих цільових програм і проектів. Найбільш ефективним в банківській діяльності є створення консорціумів, у рамках яких здійснюється акумуляція значних за розміром грошових ресурсів та досягається одна з головних цілей банку - диверсифікується кредитний ризик шляхом його розподілу між учасниками об'єднання.

Останні п'ять років обсяги операцій з консорціумного кредитування на світовому ринку зростають випереджаючими темпами, відкриваючи потенційним позичальникам можливості безперебійного кредитування великих інвестиційних проектів, фінансування яких не під силу окремо взятим банкам. Зазначені фактори й окреслили актуальність даної теми.

Метою курсової роботи є дослідження та узагальнення теоретичних основ організації консорціумного кредитування комерційними банками та обґрунтування методичних підходів до мінімізації кредитного ризику в процесі надання консорціумного кредиту.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці цієї курсової роботи:

· з'ясувати сутність понять „банківський консорціум”, „консорціумний кредит” та систематизувати основні теоретичні підходи щодо даних визначень та класифікації;

· комплексно обґрунтувати поняття „ринок консорціумних кредитів”, охарактеризувати етапи його розвитку та інструменти, що на ньому використовуються;

· конкретизувати основні підходи до розгляду схем консорціумного кредиту, виявити межі участі банків в об'єднанні;

· проаналізувати тенденції змін на світовому та українському ринках консорціумних кредитів;

· обґрунтувати методичні підходи щодо здійснення консорціумногго кредитування; розглянути взаємозв'язок етапів консорціумного кредитування з етапами управління кредитним ризиком;

· визначити особливості застосування ціноутворення як інструменту мінімізації індивідуального кредитного ризику банками - учасниками консорціумної угоди.

Об'єктом дослідження є діяльність банків на ринку консорціумних кредитів. Предметом дослідження є організація процесу надання консорціумного кредиту банками у взаємозв'язку з системою управління кредитними ризиками.

Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи пізнання. Аналіз, синтез, системність, комплексність застосовувались при дослідженні сутності консорціумного кредиту, ринку консорціумних кредитів, системи управління кредитним ризиком; історизм - при дослідженні етапів розвитку ринку консорцімних кредитів. В основу дослідження щодо ціноутворення на консорціум ний кредит покладено діалектичний підхід, який передбачає виявлення закономірностей, тенденцій і взаємозалежностей. У процесі дослідження також метод групувань (при дослідженні питання класифікації консорціумних кредитів, методів ціноутворення); різноманітні прийоми статистичних методів, зокрема порівняння - при зіставленні фактичних даних за певні періоди.

Методологічною основою дослідження послужили теоретичні положення економічної науки, праці українських та зарубіжних учених із питань діяльності банків на ринку консорціум них кредитів. Основні положення роботи, висновки та пропозиції базуються на використанні та узагальненні даних періодичних видань, Інтернету.

Розділ 1

Теоретичні основи організації консорціумного кредитування

1.1. Сутність консорціумних кредитів та їх класифікація

При переході до ринкових відносин виникає необхідність об'єднання діяльності банків в різних секторах ринку і особливо у сфері кредитних відносин. Цілі створення об'єднань носять найрізноманітніший характер, але вони пов'язані або з проведенням фінансування великомасштабних заходів, з скороченням ризику по банківських операціях, або з вирішенням задач, які не під силу вирішити одному банку. У рамках такого об'єднання ризик, пов'язаний з довгостроковим кредитуванням, розподіляється між учасниками, що дозволяє банкам - членам підтримувати свої ліквідні резерви на нижчому рівні. Особливе місце в таких об'єднаннях належить банківським консорціумам, які створюються для здійснення на сумісній основі кредитових, гарантійних або інших кредитно-фінансових операцій.

Для детального розгляду сутності консорціумних кредитів доцільно буде проаналізувати різні підходи вчених щодо визначення банківського консорціуму.

У більш вузькому значенні, банківський консорціум - це тимчасове об'єднання на договірній основі різних комерційних одиниць, у тому числі і банків, для здійснення будь - якого проекту [1]. Або банківський консорціум - це тимчасове об'єднання банків, що передбачає наявність договору, де вказуються мета об'єднання, квота для кожного учасника, зобов'язання членів консорціуму по відношенню до банку - координатору внесків, відсотків і комісійних за організацію консорціуму [2].

У більш широкому - банківський консорціум - це одна з форм об'єднання банків, що створюється на тимчасовій основі для координації дій при проведенні різних видів банківських операцій, або для кредитування одної, проте значної угоди і заснована банками на паритетній основі.

Найбільш поширеним серед науковців визначенням банківського консорціуму є наступне: „консорціум банків - це тимчасове об'єднання банківських установ на договірній основі, що створюється з метою акумуляції тимчасово вільних коштів для подальшого надання консорціумного кредиту на здійснення капіталоємного проекту, зменшення шляхом диверсифікації рівня кредитного ризику, отримання прибутку всіма банками-учасниками” [3, 4, 5].

Аналіз різних джерел з даного питання свідчить про наявність різних підходів щодо визначення й самого поняття консорціумний кредит:

1. Багато науковців у своїх дослідженнях не розрізняють поняття консорціумний та синдикований кредит, та визначають їх як:

- кредити, які надаються позичальникові за рахунок об'єднання ресурсів банків - учасників консорціуму та використовується, коли об'єм кредиту або кредитний ризик дуже великий для одного банку [6];

- кредити, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків - учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір, надає кредит і займається також розподілом відсотків [7];

- кредит, що надається двома або більш кредиторами - синдикатами (консорціумами) банків одному позичальникові, при чому група банків-кредиторів об'єднує на термін свої тимчасово вільні засоби [8];

- деякі джерела взагалі визначають консорціумний кредит як синдикований, що надається двома або більш кредиторами-синдикатами (консорціумами) банків одному або декільком позичальникам [9].

2. Серед науковців також існує точка зору, що консорціумний кредит - це різновид синдикованого кредиту [10]. Згідно з цією думкою, консорціумний кредит - це відносно нова форма кредитування. У класичному вигляді його визначення можна сформулювати так: це позика, що надається тимчасовим об'єднанням банків на чолі з одним банком-організатором. Різновидом синдикованого кредиту є кредит консорціумний, який відрізняється від синдикованого наявністю двох і більшої кількості співорганізаторів.

3. Існує також група вчених, які чітко розмежовують поняття консорціумний та синдикований кредити [1, 2, 11, 12]. Згідно з їх поглядами, консорціумний кредит відрізняється від синдикованого наявністю двох і більше співорганізаторів і співкеруючих по кредиту. У консорціумній угоді окремо регламентуються права і обов'язки платіжного агента, співкеруючих, інших кредиторів, з одного боку, і позичальника - з іншого. Консорціумні кредити зазвичай надаються на суми від 250 млн. доларів США і вище. При цьому слід зазначити, що найбільш широке розповсюдження банківські консорціуми отримали в Германії і Японії. Англійські, американські і швейцарські банки організовують переважно синдикати. А взагалі, у російській практиці найбільш часто використовуваним терміном, що позначає спосіб організації сумісного кредитування групою банків в рамках однієї кредитної угоди, є синдикований кредит, що за своїми характеристиками не відрізняється від консорціумного [13].

На нашу думку, консорціумний кредит не являється самостійною формою кредиту, адже базується на загальних принципах кредитування (строковості, поворотності, платності, гарантованості, цільового використання), змінюється лише механізм акумуляції грошових ресурсів та механізм надання кредиту, що буде розглянуто в другому розділі даної роботи.

У даній курсовій роботі пропонується до розгляду наступне визначення консорціумного кредиту: це кредит, що надається об'єднанням банків (банківським консорціумом) одному або декільком позичальникам на договірній основі, з метою акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсів різних банків, необхідних, як правило, для фінансування крупних капіталоємних проектів; диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком-учасником.

Щодо класифікації видів консорціумних кредитів, то в цілому не існує єдиного погляду серед науковців, що вивчають дане питання. Проте аналіз декількох джерел інформації дозволив прокласифікувати види за різними критеріями [1, 2, 3, 6, 11, 12, 13]:

1. За цільовим спрямуванням:

- для фінансування інвестиційних проектів;

- для комерційних контрактів.

2. За терміном користування:

- короткострокові (від шести місяців до року);

- середньострокові ( від одного до 5 років);

- довгострокові (від п'яти до двадцяти п'яти років).

3. За строками користування:

- строкові кредити;

- прострочені;

- пролонговані.

4. У залежності від суб'єктів консорціумного кредиту:

- банківський кредит;

- державний;

- міжнародний.

На нашу думку, доцільно буде зупинитися більш детально на сутності міжнародного консорціумного кредиту. Це кредит, який надається паралельно декількома банками, що знаходяться (зареєстровані) в різних з позичальником країнах. Часто атрибутом міжнародного консорціумного кредиту є те, що валюта кредиту є іншою за національні валюти країн місцезнаходження банків і позичальника. Характерними рисами даного виду кредиту є:

- часто є незабезпеченим;

- найбільш поширена валюта - долар США;

- основними позичальниками є держави та великі компанії;

- відсоток є плаваючим.

5. Залежно від наявності обмежень для банків - учасників:

- клубні - до складу кредиторів входить лише обмежене та визначене коло банків;

- відкриті - грошові кошти залучаються від будь-яких банків, тобто кількість банків не обмежується й залежить від розміру кредиту, що надається, можливостей кожного банку та зацікавленості в угоді.

6. За характером оплати відсотків:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

7. За схемою надання:

- однією сумою;

- кредитна лінія ( декількома запозиченнями з наперед обумовленим лімітом).

Окремим різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками - кредиторами, умов кредитування.

Досить часто в наукових джерелах можна зустріти поняття синдикація [4, 11]. Це синонім консорціумного або синдикованого кредитування, а отже процес акумуляції тимчасово вільних коштів для кредитування крупних, високоризикованих проектів. Синдикація дозволяє істотно збільшити можливості банківської системи по кредитуванню платоспроможної клієнтури.

Споживчі властивості консорціумного кредитування виражаються в тому, що з його допомогою можна як задовольняти поточні потреби в поповненні оборотних коштів, передекспортного кредитування і здійсненні комерційних операцій, так і вирішувати масштабні задачі модернізації і розширення виробництва, фінансування проектів лізингу, реорганізації бізнесу, реалізації регіональних програм.

Вченими вже виокремлені принципи, притаманні саме консорціумному кредитуванню:

1) сумісна відповідальність кредиторів перед позичальником, а позичальника - одночасно перед всіма кредиторами;

2) рівноправ'я кредиторів - жоден з банків не має переваг по стягненню боргу, а всі засоби, що поступають для погашення кредиту або від реалізації забезпечення, діляться між ними пропорційно внесеним часткам;

3) єдність документації - всі договори, що укладаються в рамках кредиту, і угоди є багатобічними, підписуються всіма кредиторами і позичальником без можливості укладення сепаратних угод;

4) єдність інформації - вся інформація, що відноситься до консорціумного кредиту, повинна бути відома і всім кредиторам, і позичальникові.

Консорціумне кредитування вигідне для всіх учасників кредитної угоди. Позитивними моментами для банків є можливості:

- брати участь в кредитуванні крупного проекту, не порушуючи нормативних вимог;

- диверсифікувати ризики кредитного портфеля за рахунок компаній, з якими раніше не було прямих відносин;

- диверсифікувати кредитні ризики за рахунок надання відносно невеликої суми;

- користуватися вже підготовленими інформаційними базами і документами;

- понизити ризики неповернення кредиту;

- підвищити імідж банку на ринку кредиторів.

Крім того, у процесі участі в консорціумному кредитуванні банки можуть продавати (повністю або частково) свої частки за договорами цессії іншим банкам, фондам і т.п. на вторинному ринку. Це підвищує ліквідність боргових зобов'язань (наближаючи їх по цьому показнику до облігацій), звільняє у банків ліміти по кредитах, дає їм можливість брати участь у нових операціях і стимулює зростання ринку консорціумного кредитування в цілому.

Позитивними моментами для клієнтів є можливості:

- отримати кредит в більшому розмірі і на більш довгостроковій основі, ніж це може дозволити один комерційний банк;

- показати високу кваліфікацію свого підприємства і укріпити його репутацію на внутрішньому й міжнародному ринках капіталу;

- істотно розширити базу своїх кредиторів;

- поєднати публічне фінансування з індивідуальним банківським підходом;

- економити на витратах у порівнянні із залученням кредитів від різних банків.

Одночасно з цим для позичальника залучення консорціумного кредиту - велика відповідальність. Він повинен бути максимально упевнений у позитивному результаті проекту, про який, як правило, стає відомо всім банкам і виконання якого уважно відстежується. Невиконання зобов'язань перед групою кредиторів різко погіршує кредитну історію, і він ризикує на достатньо тривалий час втратити доступ до позикових ресурсів. Тоді як успішне виконання зобов'язань у декілька разів підвищує шанси підприємства залучати фінансування надалі.

Підводячи підсумок, варто відзначити, що в теорії консорціумного кредиту серед науковців не існує єдиної точки зору щодо сутності даного поняття. Помилковим, на нашу думку, є по-перше, ототожнення консорціумного та синдикованого кредитів, адже вони розрізняються між собою організаційними аспектами: консорціумний кредит відрізняється наявністю двох і більше співорганізаторів і співкеруючих по кредиту, що спричинює інший механізм надання кредиту, окреме регламентування прав і обов'язків платіжного агента, співкеруючих, інших кредиторів, з одного боку, і позичальника - з іншого. По - друге, не можна розглядати „консорціумний кредит” як специфічну форму „кредиту”, адже перший базується на загальних принципах кредитування - строковості, поворотності, платності, гарантованості, цільового використання (хоча і має додаткові, притаманні лише йому принципи, що були розглянуті вище), та й змінюється лише механізм акумуляції грошових ресурсів та механізм надання кредиту. По-третє, для формулювання визначення консорціумного кредиту, необхідно враховувати не лише особливий механізм надання кредиту (створення консорціуму, особливі договірні відносини), а й основні цілі, які переслідують банки - учасники при згоді надати консорціумний кредит. Найбільш широко дане поняття формулюється так: консорціумний кредит - це економічні відносини, що виникають між об'єднанням банків (банківським консорціумом) та одним або декількома позичальниками на договірній основі з приводу перерозподілу вартості, що створюється в результаті акумуляції грошових ресурсів різних банків на загальних принципах кредитування, з метою диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком - учасником.

1.2 Сутність та етапи розвитку ринку консорціумних кредитів

Аналіз наукових джерел щодо сутності ринку консорціумних кредитів виявив досить незначну кількість досліджень з даного питання та відсутність однакових поглядів вчених. У даній курсовій роботі пропонується розглянути сутність ринку консорціумних кредитів у декількох аспектах: з точки зору місця в структурі грошового ринку та як абстрактне специфічне місце поєднання інтересів банків - консорціумів та позичальників, що виникають на кредитному ринку.

Аналіз структури грошового ринку дозволив зробити висновок про відсутність такого окремого сегменту як ринок консорціумних кредитів, чому є конретні пояснення. Виокремлення окремих сегментів ринку здійснюється за кількома критеріями: за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців; за інституційними ознаками грошових потоків; за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

При чому, за першим критерієм у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв'язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них. Варто відзначити, що операції з консорціумного кредитування власне здійснюються на ринку позичкових зобов'язань. У даному випадку, ринок консорціумних кредитів можна розглядати як складову ринку позичкових зобов'язань.

За інституційними ознаками грошових потоків виділяють такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ. Враховуючи, що головними суб'єктами ринку консорціумних кредитів є власне банки, а на фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії), можна умовно віднести ринок консорціумних кредитів до ринку саме банківських кредитів.

За третім критерієм - економічним призначенням купівлі грошей - грошовий ринок умовно поділяється на два сектори: ринок грошей та ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників. Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами - акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків. І хоча розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер, операції пов'язані з наданням консорціумних кредитів можна віднести саме до ринку капіталів, враховуючи довгостроковість та ризиковість даного виду банківських операцій.
Варто відзначити, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими критеріями вони були виокремлені, існує внутрішній взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність. Виділити окремо в структурі грошового ринку ринок консорціумних кредитів неможливо, адже його характеристики не підпадають під загальні критерії структурування грошового ринку.

Сутність ринку консорціумних кредитів можна розглядати і з точки зору відносин, що виникають у певний момент на кредитному ринку та мають свої специфічні особливості.

З одного боку ринок консорціумних кредитів - це інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків - консорціумів), з одного боку, та позичальників, - з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім.

З іншого боку, даний ринок можна розглянути як сукупність специфічних відносин, що виникають на кредитному ринку між кредиторами (об'єднанням банків) та позичальниками з метою об'єднання тимчасово вільних грошових коштів різних банків, необхідних для подальшого фінансування значних капіталоємких проектів; диверсифікації кредитних ризиків між банками відповідно до частин їх участі та отримання прибутку кожним банком - учасником консорціуму.

Варто відзначити, що ринок консорціумних кредитів має властиві лише йому специфічні особливості, що полягають в характеристиці його об'єкту, суб'єктів та інструментів.

Суб'єктами даного ринку є позичальники та кредитори (у деяких західних країнах виникають ще фінансові посередники). Враховуючи, що консорціумні кредити використовуються в основному при фінансуванні крупномасштабних проектів, то позичальниками в даному випадку можуть виступати різні господарюючі суб'єкти, діяльність яких пов'язана з потребою в досить значних обсягах грошових ресурсів, включаючи банки та державу. Потреби в консорціумних кредитах з боку держави пов'язані перш за все з необхідністю фінансування бюджетних програм, з інвестуванням грошових ресурсів у модернізацію та технічне переоснащення державних підприємств різних галузей народного господарства. Фірми та банки за рахунок консорціумного кредитування фінансують потреби, пов'язані, як правило, із зовнішньоекономічною діяльністю, а також з інвестиційною сферою, здійсненням крупномасштабних проектів у таких галузях, як енергетика, екологія, запровадження науково-дослідних розробок тощо.

Специфікою даного ринку є кредитори, у ролі яких виступають банківські консорціуми. Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, котрі створюються з метою координації дій для проведення різних видів банківських операцій, або для кредитування однієї, проте значної угоди і засновані банками на паритетних основах. Схеми розподілу меж участі між учасниками консорціуму будуть розглянуті в наступному пункті даної курсової роботи. У рамках таких об'єднань кредитний ризик розподіляється між учасниками, що дозволяє їм підтримувати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні.

В історії консорціумного кредитування виникають і випадки, коли банківські консорціуми створюються з метою повернення раніше виданих кредитів кожним окремим банком проте одному і тому ж позичальнику. У такому випадку, кошти, що надходять від боржника розподіляються пропорційно між банками-учасниками. Такі ситуації властиві більш ринку міжбанківських кредитів.

Об'єктом на даному ринку є та вартість, яка передається в позичку банківським консорціумом позичальнику. Позичена вартість як об'єкт консорціумного кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою. Особливістю даного об'єкту на ринку саме консорціумного кредиту є те, що вона сягає великих розмірів і використовується для фінансування великомасштабних проектів.

Ринок консорціумних кредитів використовує безліч фінансових інструментів і створив ряд нових продуктів для відповідності вимогам позичальника. З числа перерахованих нижче інструментів термінова позика і револьверна (поновлювана) позика є основоположними для ринку і поза сумнівом, найчастіше використовуваними [4].

Терміновий кредит. Це кредит на певну суму, який повинен бути повністю виплачений до певної дати. Позичальник, як правило, має право погасити кредит одноразово або траншами в межах певного періоду часу. Повернення основного боргу може відбуватися по наперед узгодженому графіку (амортизаційний терміновий кредит) або одноразово в дату остаточного погашення (кредит з одноразовим погашенням). Суми своєчасного погашення або довгострокового погашення, тобто виплачувані раніше термінів, обумовлених в умовах кредиту, більш не надаватимуться позичальникові. Таке обмеження для позичальника є основною різницею між терміновим та револьверним кредитом. Терміновий кредит може бути мультивалютним і дозволяє позичальникові періодично міняти валюту боргу.

Револьверний кредит. Також є кредитом на певну суму на певний термін, проте на відміну від термінового кредиту надає позичальникові право при бажанні отримати всю суму кредиту або його частину на свій розсуд. Кожного разу, отримуючи черговий транш по такій позиці, позичальник повинен виконувати ряд попередніх умов. Причиною цьому є той факт, що кожен транш гаситься в кінці процентного періоду, навіть якщо за бажанням позичальника він отримує його повторно на новий процентний період. Відновлювати кредит зазвичай можна в межах всього терміну його дії. Повне погашення боргу здійснюється найпізніше в дату остаточного погашення кредиту, проте для деяких операцій можуть бути певні регулярні інтервали погашення сум боргу або зменшення сум коштів, що надаються.

Резервна кредитна лінія. На ринку консорціумних кредитів також використовується поняття резервної кредитної лінії - різновид револьверного кредиту. Відмінність полягає в тому, що спочатку передбачається, що позичальник не використовуватиме кредит для фондування, а залишить його невикористаним «про запас» як резерв. Зазвичай позичальник шукає альтернативні джерела для забезпечення фондування, наприклад за допомогою випуску комерційних паперів (векселів), середньострокових паперів. Якщо на одному з ринків таких альтернативних інструментів трапиться криза, то для фондування будуть привернуті засоби за рахунок резервної кредитної лінії. Необхідно відзначити, що такий тип резервної кредитної лінії не підвищує конкурентоспроможність позичальника перед кредиторами. Резервна кредитна лінія особливо широко використовувалась у якості гарантії ліквідності в середині та кінці 1980 - х років позичальниками, котрі мали змогу випускати короткострокові інструменти за вигідними процентними ставками. Комбінації залучення таких резервних займів з одночасним випуском короткострокових паперів мали різні назви: мультиопціонний кредит, євро нотна програма, кредитна програма BONUS, револьверна середньострокова кредитна програма.

Варто звернути увагу на те, що в останній час використання інструментів, котрі включають механізм пропозиції для кредитів, скоротилось. Проте, вони залишаються ефективними засобами для підвищення ліквідності позичальників на банківському ринку.

Резервний акредитив. Даний інструмент відрізняється від резервної кредитної лінії тим, що банки, що випускають резервний акредитив, «знижують» кредитний ризик позичальника по відношенню до третьої сторони. Цей інструмент використовується для підтримки таких структурованих операцій, як приватне розміщення цінних паперів, вексельні програми, кредити, пов'язані з фінансуванням експорту, і ін. Метою таких інструментів є отримання можливості доступу до раніше недоступних джерел фінансування. Підвищення кредитного рейтингу позичальника потрібне у випадку, якщо наявні джерела фінансування не готові або з юридичних причин не здатні поодинці прийняти кредитний ризик позичальника, але готові прийняти кредитний ризик банків, що забезпечують кредитоспроможність позичальників.

Слід відзначити, що даний інструмент звичайно досить привабливий для спонсорів проекту, що кредитується, тому доцільно формувати консорціум банків з метою виставлення резервного акредитиву на користь кредитора, котрий в подальшому зможе надати кредитні ресурси.

Гібридні операції (угоди). Дан операції пов'язані з поєднанням декількох різних за сутністю інструментів ринку консорціумних кредитів з метою спрощення умов кредитування та задоволення потреб як кредиторів, так і позичальників.

Бівалютні кредити. Це кредити, комбіновані з валютними опціонами, укладеними позичальником, які надають утримувачеві опціону право, але не обов'язок конвертувати валюту позики з початкової валюти в іншу валюту по наперед визначеному курсу. Позичальник відмовляється від права контролювати валюту, у якій буде номінована сума кредиту на дату його погашення. Опціон продається організатору угоди або агенту, котрий на власний розсуд може тримати опціон у себе на позиції або продати. Якщо опціон виконується, то кредит погашається на дату виконання опціону в ісходній валюті погашення та одночасно надається знову в валюті конвертації.

Результатом використання такого роду деривативів у комбінації з позикою є виплата позичальникові премії по опціону. Розмір премії зазвичай амортизується протягом періоду дії кредиту для забезпечення надбавки до договірної маржі, при цьому часто залишкова вартість кредиту перетворюється на вартість з „Libor плюс маржа” в „Libor мінус маржа”.

Варто звернути увагу на те, що ринок консорціумного кредитування не є статичним. Виникнувши в процесі розвитку банківської системи, він змінювався, модифікувався. Консорціумний кредит, як і будь-яке суспільне явище, має власну історію. Перші консорціумні кредити застосовувалися ще у внутрішній банківській практиці США в ХIХ в. У банківській літературі також є посилання на те, що до першої світової війни надання консорціумного кредиту практикувалося в Німеччині. Проте розвиток цього кредиту відносять до початку 1960-х рр., коли вони стали застосовуватися на міжнародному ринку позикових капіталів, закріпившись як один з основних видів операцій на євроринку.

Аналіз наукових джерел з теорії консорціумного кредитування показав практичну відсутність досліджень історії розвитку ринку консорціумних кредитів. Найбільш глибоким та обґрунтованим дослідженням даного питання займалась Даніліна Ю.В. [12]. У даній роботі автор обгрунтовує дмку, що еволюція ринку як консорціумних так і синдикованих кредитів пройшла однакові етапи, і їх розмежування почалось на сучасному етапі розвитку кредитних відносин. У даній курсовій роботі аналіз етапів розвитку ринку консорціумних кредитів буде базуватись на дослідженні Даніліной Ю.В., яке досить чітко і обґрунтовано розкриває сутність даного питання. Отже, даний автор виокремлює наступні етапи розвитку ринку консорціумного кредитування [12]:

1. Виникнення і становлення ринку.

2. Завоювання позицій на внутрішньому ринку.

3. Епоха інвестиційних кредитів.

4. Модифікація консорціумного кредиту в клас активів.

5. Сучасний етап.

На думку Даніліної Ю.В., перший етап тривав до середини 1980-х рр., коли популярність консорціумних кредитів знизилася із-за появи ринкових інструментів середньострокового характеру [12]. Поява ринку євродоларів і розвиток міжнародного міжбанківського ринку привели до того, що міжнародні групи кредиторів стали об'єднуватися в консорціуми, щоб брати участь в крупних кредитах, переважно організованих для уряду, але також і для корпоративних клієнтів.

Таким чином, основні технології консорціумного кредитування спочатку розвивалися на міжнародній арені, де впровадження інновацій традиційно відбувається швидше, ніж на національних внутрішніх ринках.

Межі другого етапу в наукових джерелах умовно позначають з середини 1980-х до 1990-х рр [12]. Хоча в цей час спостерігалося значне скорочення обсягу консорціумного кредитування на міжнародному ринку, воно активніше розвивалося на внутрішніх ринках. Там швидкість впровадження фінансових нововведень збільшилася в 90-і роки. Причому імпульс прискорення йшов з ринків США.

У к. 80-х рр. активність консорціумного та синдикованого кредитування на внутрішньому американському ринку підвищилася за рахунок фінансування нового вигляду операції: левереджеві викупи, або LBO (Loan Prising Corporation 2001). Суть цих операцій полягає в придбанні спеціальною спонсорською фірмою компанії або декількох компаній, які непродуктивні або нестійкі, в основному за рахунок банківських кредитів (50-60%), високодоходних облігацій (25-40%) і акціонерного капіталу (приблизно 10% або меньше).

Піонерами на цьому ринку стали крупні банки Нью-Йорка, які прийняли порядок розподілу консорціумного кредиту, щоб організувати, прогарантувати та розподілити частини великої корпоративної позики серед банків - учасників консорціуму. Левереджевий консорціумний кредит, виданий з метою фінансування LBO операцій, зазвичай більше і має вищий ризик. Це пов'язано з тим, що при поглинанні компанії залишається ризик викупу контрольного пакету агресивнішою компанією або злиття компанії, що поглинається, з більш дружньою. Таким чином, ефективний і ліквідний кредитний ринок почав удосконалювати управління витратами.

Наступний (третій) етап відноситься на першу половину 1990-х рр., коли спад економічної активності (1990-1991 рр.) став поштовхом до подальшої зміни кредитного ринку. Як тільки кредитні умови погіршали, банки, відповідно, скоротили обсяг кредитування ризикованішого ринку левереджевих операцій і зосередили свої зусилля на кредитуванні капітальних вкладень компаній - інвестиційні цілі. Це полегшувало фінансування поглинань і інших стратегічних операцій. З підвищенням ліквідності вторинного кредитного ринку він стає доступним для коректування портфеля активів після первинного розміщення.

У цей період корпоративні позичальники почали все активніше використовувати багатобічні операції на консорціумному ринку. Таким чином, основною тенденцією стали нові процеси на ринку синдикацій, які полягали в тому, що ринок левереджевих кредитів перейшов у ринок інвестиційних кредитів.

Наступний етап в еволюції ринку відноситься до періоду 1995-1997 рр., коли консорціумні та синдиковані кредити стали розвиватися як клас активів (тип інвестицій, основні з яких - акції і облігації). Багато інституційних інвесторів (пенсійні фонди, інвестиційні фонди і страхові компанії) почали серйозно розглядати консорціумні кредити як альтернативу інвестиціям в облігації і боргові зобов'язання. Причини такої оцінки полягають в наступному:

- низька волатильність інвестиційних доходів від кредитів у порівнянні з іншими активами дозволяє інвесторам активніше використовувати консорціумний кредит для збільшення доходів;

- плаваюча ставка за банківським кредитом, яка є страховим механізмом проти зміни процентної ставки, приваблива для деяких інвесторів;

- вимоги по консорціумному кредиту зазвичай вищі, ніж по облігаціях і інших боргових зобов'язаннях, а отже, втрати по кредиту будуть менші. Банківські кредити у разі дефолта мають вищі ставки покриття, чим високодохідні облігації.

Таким чином, відбувається подальший розвиток ринку консорціумного кредитування, де кредити синдикуються і торгуються як облігації і акції на відповідному прозорому і ліквідному ринку. У кінці 1990-х рр. позиції банків на ринку консорціумного кредитування починають слабшати, ринок прагнуть завоювати небанківські інститути. З цієї миті можна говорити про початок нового етапу розвитку ринку консорціумного кредитування, який характеризується, у першу чергу, участю в консорціумних операціях небанківських інститутів. На європейському ринку консорціумного кредиту вони стали відігравати все більш значну роль. Страхові компанії, пенсійні і хеджеві фонди, організації, що спеціалізуються на арбітражі на ринку CDO, привернуті можливістю управляти ризиком, беручи участь в левереджевих відкупах, стали активно шукати вихід на цей ринок. За даними Standard&Poor's, в 2000 році частка небанківських організацій на ринку цих кредитів склала 3%, а в 2001 році досягла 11%. Якщо на початку 80-х рр. комерційні банки були лідерами цього ринку і займали 72,2% його загального об'єму, то за останні 20 років їх частка скоротилася майже наполовину і склала в 2000 році 46% . У небанківському секторі найбільш активними учасниками ринку синдикацій в 80-і рр. були фінансові компанії, в 2000-х рр. лідируючі позиції займають фонди забезпечених боргових зобов'язань і фонди праймрайт.

Таким чином, із сказаного вище можна зробити висновок, що найближчим часом збережеться тенденція все більшій диверсифікації інвесторів на ринку консорціумного кредитування. Проте небанківські інвестори потребують визнання учасниками ринку і введення рейтингування їх діяльності, а також в її віддзеркаленні в незалежних аналітичних оглядах.

Варто звернути увагу на те, що ринок консорціумного - це міжнародний ринок. Виділяються 3 основних центру консорціумного кредитування - Нью-Йорк, Лондон, Гонконг. Важливими регіональними центрами є: Сінгапур, Токіо, Франкфурт, Париж, Амстердам, Люксембург, Мадрид, Чикаго, Сідней, Торонто [3, 12].

Аналіз джерел інформації з питання еволюції ринку консорціумного кредитування дозволяє систематизувати основні чинники підвищеного інтересу до даного питання:

- розширення меж ринку консорціумного кредитування, яке стали активно практикувати банки Китаю, Індії, Бразилії і інших країн, що розвиваються;

- посилення процесу концентрації виробництва, тенденції до банківсько - промислового злиття;

- активна участь в операціях небанківських фінансових інститутів, тобто відбулося надходження вільних засобів, які можуть бути використані в консорціумному кредиті.

Підводячи підсумок з даного пункту, варто відзначити, що ринок консорціумних кредитів - це інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків - консорціумів), з одного боку, та позичальників, - з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім. Даний ринок має певні особливості, що стосуються суб'єктів - наявність банківського консорціуму, об'єкту - значна сума та відповідно кредитний ризик, та інструментів, за допомогою яких здійснюються операції. Що стосується останніх, то серед них найбільш поширеними є терміновий та револьверний кредит, резервний акредитив, гібридні угоди ( з використання деривативів) та інші. Саме наявність великої кількості інструментів забезпечує гнучкість ринку консорціумних кредитів, та забезпечує виконання наступних умов:

- термін угоди може диференціюватись від шести місяців до двадцяти п'яти років;

- розмір індивідуальної угоди може складати від 20 млн. доларів США до 30 млрд. та більше;

- графік надання грошових ресурсів складається таким чином, що може відповідати практично будь-яким вимогам;

- валюта не обраної частини кредиту може змінюватися час від часу в мультивалютних угодах;

- графік погашення може включати як регулярні платежі так і одноразові, або може бути заснованим на аннуїтетних платежах;

Така гнучкість є однією з причин, внаслідок яких ринок консорціумних кредитів залишається головним постачальником капіталу для багатьох різних позичальників.

1.3. Схеми консорціумного кредитування

Проведений аналіз сутності консорціумного кредитування та наукові статті вітчизняних вчених дозволяють виокремити та охарактеризувати основні схеми даного процесу. Перед розглядом схем консорціумного кредитування, необхідно звернути увагу на те, що даний процес передбачає міжбанківську взаємодію, а отже в даних схемах будуть використовуватись кореспондентські відносини. У закордонній практиці міжбанківської взаємодії досить поширеним є консорціумне кредитування будь-якого корпоративного позичальника, проте виникають й випадки міжбанківського консорціумного кредитування.

Під кореспондентськими відносинами в даній курсовій роботі будуть розумітися договірні відносини між комерційними банками - учасниками консорціуму, метою яких є прискорення платежів, розрахунків, а також процесу обслуговування позичальника. Також перед розглядом схем консорціумного кредитування варто зупинитись на аналізі учасників даного процесу. По-перше, це безпосередньо позичальник - клієнт. По - друге - банки-учасники.

Для характеристики банків - учасників консоріумного кредитування доцільно спочатку виокремити функції, які на них покладені:

1. організаційні: регулювання та погодження всіх питань щодо угоди з позичальником до оформлення кредитного договору; погодження документації між позичальником та кожним банком-учасником; аналіз проекту позичальника;

2. координуючі: відбір банків - учасників та інформування їх про хід процесу консорціумного кредитування та реалізації проекту;

3. документарна - спілкування з юристами з приводу підготовки документації;

4. розрахункові: збір необхідних грошових сум з банків - учасників; перерахування грошових коштів позичальнику; контроль за цільовим використанням; розподіл отриманих від позичальника основної суми боргу, відсотків; адміністрування виданого кредиту; погодження всіх питань, що виникають між банками-учасниками та позичальником;

5. грошової участі - кредитування (фондування) угоди;

6. контролю забезпечення - відслідкування та перевірка забезпечення за кредитом.

На думку деяких науковців, розподіл функцій між банками - учасниками в абстрактному випадку може бути наступним [11]:

1. організаційні функції виконує банк - організатор;

2. координуючі - банк - координатор;

3. документарну - агент з документації;

4. розрахункові - кредитний агент ( розрахунковий банк або просто агент);

5. фондування - банки-учасники кредитування;

6. контролю забезпечення - агент по забезпеченню.

Узагалі, всіх учасників консорціумного кредитування можна поділити на дві групи. У період до підписання документації - організатор та інші банки-учасники. Організатор виконує функції й банку - організатора, й банку - координатору. Після підписання документації - банк - агент та інші банки. При чому, банк - агент є й розрахунковим агентом, й агентом із забезпечення, й агентом з документації. Якщо банк - агент не поєднає в собі ці три ролі, то може виникнути конфлікт інтересів. Банк-агент діє від імені і на користь всіх його учасників. Тобто на даному етапі він є і банком - координаторм. За організацією консорціуму головний банк (банк - лідер, банк - координатор) одержує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалізації проекту потрібні кошти в значних обсягах (великий кредит). Разом з тим, позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами (ресурсами), який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Таким чином, можлива наявність багатьох учасників консорціумного кредитування з різними функціями. У даній курсовій роботі пропонується розглянути схеми кредитування за участю позичальника (клієнта); банку - координатора (лідера, організатора), що буде виконувати координуючі та організаційні функції; банку - агента (партнера), що виконуватиме розрахункові функції, контролювати забезпечення та погодження документації.

На думку багатьох вчених [11, 12, 13, 14], котрі досліджують особливості даного виду кредитування, схеми надання консорціумних кредитів можна розглядати в залежності від мети, що поставлена перед банком - консорціумом. Так, найбільш узагальненою схемою є створення банківського консорціуму в цілях кредитування інсайдера (рис. 1.1).

/

Рис.1.1. Схема консорціумного кредитування інсайдерів

1. Банк - координатор і банк - партнер (агент) домовляються про створення консорціуму в цілях кредитування клієнта банку - координатора, якщо в останньому недостатньо коштів або досить значний кредитний ризик по даній операції.

2. Банк - координатор видає банку-партнерові міжбанківський кредит, призначений для фінансування клієнта банку - координатора.

3. Банк - партнер підписує договір про надання стандартного кредиту клієнтові банку - координатора.

4. Грошові ресурси в рамках кредиту, виданого банком - партнером клієнтові банку - координатора, зараховуються на поточний рахунок цього клієнта, відкритий в банку - координатору.

Слід зауважити, що розповсюдженню консорціумного кредитування заважає і громіздкість процедури роботи декількох банків з одним клієнтом. Адже, потрібно, щоб всі банки - кредитори познайомилися з позичальником і вивчили його документи. Саме на цьому етапі виникає маса труднощів, пов'язаних з відмінностями у внутрішніх стандартах роботи з клієнтами в банках - учасниках консорціуму. На нашу думку, це можуть бути відмінності, наприклад, в підходах до кредитування або до оцінки платоспроможності позичальника. Крім того, існує безліч тонкощів, що ускладнюють процес узгодження обов'язків між банками - учасниками консорціуму. Наприклад, хто з кредиторів отримає перевагу на видачу кредиту або на стягнення предмету застави. Особливо якщо в заставу надається цілісний майновий комплекс. У разі неповернення кредиту банкам буде складно поділити таку заставу. Також при створенні консорціуму у банків виникає проблема резервування. Річ у тому, що для підтримки класу позичальника клієнти повинні відкривати рахунки у всіх банках - учасниках консорціуму і підтримувати обороти ним. Це не завжди зручно для клієнтів. Часто спори виникають із-за заставного покриття - один банк хоче, щоб вартість застави складала 150% від суми кредиту, а інший - 200%. Нарешті, при страхуванні застави кожен банк лобіює інтереси свого страховика. У результаті, не виключено, що знадобиться декілька об'єктів застави для кожного банку. А знайти таке забезпечення вельми проблематично, якщо йдеться про кредит у декілька сотень мільйонів доларів. Варто відзначити, що при видачі великих кредитів на перше місце виходить проблема надання ліквідної застави. Якщо це кредит в $100 млн., можна закласти нерухомість, але вже при $200 млн. складно придумати ліквідну заставу.

Наступна схема консорціумного кредитування має на меті забезпечення безперебійного кредитування клієнтів.

Безумовно, що в створенні консорціумів, зацікавлені не тільки банки, але і їх клієнти. Це дозволяє позичальникові диверсифікувати ризики, пов'язані з можливим дефіцитом грошей у кредитора. Як правило, кошти на фінансування великих проектів виділяються поетапно. Якщо з тих або інших причин один банк випробовує брак ресурсів - його партнери здійснюють необхідне фінансування, і позичальникові не потрібно припиняти проект.

Зокрема, подібні схеми є більш розповсюдженими, адже мають більше переваг (рис. 1.2).

/

Рис. 1.2. Схема створення банківського консорціуму з метою безперервного кредитування позичальника

1. Банк-координатор і банк-партнер домовляються про створення консорціуму в цілях кредитування крупного клієнта банку-координатора, який потребує безперебійного фінансування своїх проектів.

2. Банк-координатор і банк-партнер укладають з клієнтом два стандартні договори кредитування.

3. Банк-координатор кредитує клієнта в рамках консорціумної угоди.

4. Банк-партнер забезпечує клієнта грошима у разі недоліку вільних засобів у банку-координатора.

Варто звернути увагу на те, що умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Кредитний ризик для кожного банку значно скорочується при збільшенні кількості учасників, що привертаються. Для зниження ступеня ризику необхідне також отримання від позичальника певних гарантій, перекладення частини ризику його неплатоспроможності на вищестоящі інстанції, державні інститути, уряд або іншим шляхом. Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту, що підлягає кредитуванню, визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення операції. Чим більш значний кредитний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі, що зменшує ризик для кожного банку. Всі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальником.

Проте, з іншого боку, у розподілі ризиків неповернення кредиту між кредиторами є певні труднощі. Високі ризики можуть бути основним гальмом розвитку консорціумного кредитування, адже коли банк самостійно кредитує проект, то несе повну відповідальність за неповернення кредиту. Якщо ж банків декілька, то у разі виникнення проблем знайти крайнього буде дуже складно. В цілому, загальний рівень та термін кредитного ризику, що приймається банками - учасниками, першочергово визначається фінансово - аналітичними підрозділами, що відповідають за управління ризиками кожного комерційного банку. Потім встановлюються ліміти для кожного банку, виходячи з прийнятних ризиків.

Підводячи підсумок, варто відзначити, що в процесі консорціумного кредитування може приймати участь одночасно декілька банків, кожний з яких повинен виконувати визначені договором функції. У цілому можна виокремити банка - лідера (координатор, організатор), банка - агента (партнера, розрахункового), позичальника. У залежності від мети, задля якої створюється банківський консорціум, у теорії консорціумного кредитування виділяють окремі схеми надання даного виду кредиту. У залежності від рівня ризику, суми кредиту, потреб позичальника та можливостей банків - учасників банківський консорціум обирає відповідну схему.

Висновки за розділом 1

За результатами першого розділу курсової роботи, можна зробити висновок, що особливе місце в об'єднаннях банків належить банківським консорціумам, які створюються для здійснення на сумісній основі кредитних, гарантійних та інших кредитно - фінансових операцій. У даному розділі наведені теоретичні основи органзації банківськими консорціумами саме кредитування.

В ході роботи було визначено, що в економічній літературі існують досить суперечливі судження по питанню, щодо визначення терміну „консорціумний кредит”. Аналіз наукових джерел з даного питання дозволив згрупувати різні підходи до розуміння даного визначення: ототожнення консорціумного і синдикованого кредитів; визнання консорціумного кредиту як особливої форми кредиту; розмежування понять консорцумного і синдикованого кредиту, спираючись на різні організаційні аспекти їх надання. На нашу думку, консорціумний кредит не є синонімом синдикованого кредиту, адже відрізняється від нього організаційно, технічно та методологічно; консорціумний кредит не є особливою формою кредиту, адже здійснюється згідно загальних принципів кредитування. Систематизація різних поглядів науковців дозволяє сформулювати наступне визначення консорціумного кредиту: це економічні відносини, що виникають між об'єднанням банків (банківським консорціумом) та одним або декількома позичальниками на договірній основі з приводу перерозподілу вартості, що створюється в результаті акумуляції грошових ресурсів різних банків на загальних принципах кредитування, з метою диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком - учасником.

Безперечно, усі відносини, що пов'язані з консорціумним кредитом, мають місце на ринку консорціумних кредитів, що являє собою інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків - консорціумів), з одного боку, та позичальників, - з іншого, щодо передання в тимчасове користування вільних коштів (вартості) першими на засадах зворотності, платності, строковості, цільового характеру та гарантованості останнім. У даному розділі проаналізовані основні особливості ринку, що стосуються суб'єктів - наявність банківського консорціуму, об'єкту - значна сума та відповідно кредитний ризик, та інструментів, за допомогою яких здійснюються операції. Враховуючи, що ринок консорціумних кредитів є динамічним, визначені та охарактеризовані основні етапи розвитку ринку консорціумних кредитів, від становлення до сучасного моменту.

Як вже було з'ясовано вище, головною метою створення банківського консорціуму є диверсифікація кредитних ризиків банками - учасниками, розподіл яких здійснюється в межах відповідних схем кредитування. У залежності саме від рівня кредитного ризику, суми кредиту, потреб позичальника та можливостей банків - учасників банківський консорціум обирає відповідну схему. Найбільш доцільною є схема безперебійного кредитування позичальника. У межах якої позичальник у будь - який момент може отримати необхідну суму кредиту від консорціуму, а банки - учасники значно менше ризикують при проведенні даної операції.

Розділ 2

Методичні основи здійснення консорціумного кредитування

2.1. Аналіз тенденцій на світовому та українському ринках консорціумних кредитів

За останні декілька років ринок консорціумних кредитів став одним з фінансових ринків, що найдинамічніше розвивається в усьому світі. Цілком можна стверджувати, що ринок консорціумного кредитування - є міжнародний ринок.

Деякі вчені виокремлюють три основних центри даного ринку: Нью-Йорк, Лондон, Гонконг, а серед важливих регіональних центрів називають Сінгапур, Токіо, Франкфурт, Париж Амстердам, Люксембург, Мадрид, Чикаго, Сідней і Торонто [3].

Аналіз тенденцій на світовому консорціумному ринку за останні п'ять років свідчить про поступове переміщення вказаних центрів з Сполучених Штатів Америки та Канади у Західну та Східну Європу. Так, найбільшу питому вагу на даному ринку протягом трьох останніх років займають консорціумні кредити для банків і корпорацій, що організовуються в Західній Європі. Серед країн даного регіону лідерами в наданні консорціумних кредитів є Великобританія, Німеччина і Франція. Найменша відносна частка припадає на такі держави, як Італія, Іспанія, Австрія, Швейцарія. Побудована таблиця 2.1 на основі даних, наведених інформаційною компанією Dealogic, дає можливість прослідкувати основні тенденції на ринку консорціумних кредитів у деяких країнах Західної Європи [15].

Таблиця 2.1

Обсяги наданих консорціумних кредитів банками в країнах Західної Європи станом на 01.09.2004 - 01.09.2006 роки

Як видно з вищенаведеної таблиці, обсяги наданих консорціумних кредитів за три квартали у 2004 - 2006 роках щорічно збільшуються. Так, станом на 01.09.2006 рік країни Західного регіону надали консорціумних кредитів на загальну суму 684 824,81 млн. дол. США, що на 30,19% більше порівняно з трьома кварталами 2005 року, та на 60,88% більше у порівнянні з обсягами консорціумних кредитів, що були надані станом на 01.09.2004 рік. Найбільшу питому вагу серед зазначених країн займає Великобританія, проте її частка на протязі аналізованого періоду щорічно зменшувалась: з 30,51% станом на 01.09.2004 рік до 24,21% станом на 01.09.2006 рік, що в деякій мірі пов'язане з швидкими темпами зростання обсягів консорціумних кредитів, наданих в Італії, Іспанії, Франції. Так, наприклад, питома вага Іспанії в загальній структурі країн Західного регіону збільшилась майже в 2,5 рази, а саме з 6,66% станом на 01.09.2004 рік до 12,75% станом на 01.09.2006 рік, що пов'язане зі зростаючими потребами фінансових корпорацій та банків у великих сумах грошових ресурсів, які не в змозі їм надати один банк.

Серед країн Східної Європи найбільший обсяг консорціумних кредитів надається і залучається в Росії. Російські позичальники залучили станом на 01.01.2007 рік 154 консорціумних кредитів на загальну суму 52,8 млрд доларів США, що на 16,8% більше порівняно з початком 2006 року (додаток А). Найбільше зростання протягом аналізованого періоду спостерігалось у 2004 році, коли обсяги консорціумного кредитування зросли майже в 3,5 рази, що пов'язане з різким зростанням потреб потужних промислових компаній Росії у додаткових значних обсягах грошових ресурсів. Основне зростання ринку забезпечив банківський сегмент: за 2006 рік банки надали кредитів на 11.4 млрд доларів, що на 80% більше, ніж в 2005 році [15]. Корпорації з інших фінансових секторів надали дещо більше, ніж банки -- 11.8 млрд доларів, але зростання сегменту поступається банківському і складає близько 50% за рік. У кінці 2007 році, ймовірно, корпоративний сегмент покаже більш значне зростання, оскільки на поточний момент позичальниками з даного сектора вже заявлено більше всього планового обсягу кредитів -- на загальну суму близько 9 млрд доларів. За прогнозами економістів, до 2010 року в Росії зростання ринку консорціумних кредитів для позичальників очікується на рівні 17 - 20% щорічно, а отже станом на 01.01.2010 рік прогнозний рівень зазначеного обсягу становить приблизно 84,1 млрд. доларів США [15].

При аналізі тенденцій на ринку консорціумного кредитування в Росії доцільним є розгляд структури консорціумних кредитів за галузями позичальників у 2005 - 2006 роках (додаток Б). У 2005 році найбільша частка консорціумних кредитів надавалась у нафтогазову галузь - 72,6% . Фінансовим інститутам (у тому числі банкам) - надалось 14,7% від загального обсягу наданих кредитів. Найменша кількість консорціумних кредитів спрямовувалась в кольорову й чорну металургію, транспорт, телекомунікації. Варто відзначити, що вже в 2006 році кількість галузей значно збільшилась, і можна констатувати про диверсифікацію портфеля консорціумних кредитів за різними галузями. Так до галузей позичальників приєднались харчова, гірничодобувна галузі, торгівля. При цьому значно скоротились обсяги кредитів, що надаються в нафтогазову галузь - до 30,4% у 2006 році порівняно з 72,61% в 2005 році, за всіма іншими сферами діяльності обсяги кредитів зросли. Так, на консорціумне кредитування фінансових інститутів було направлено 30,2% загальної суми, кольорову металургію - 12,7%, що майже в 4 рази перевищило відповідний показник в 2005 році. Дані тенденції на ринку консорціумних кредитів Росії свідчать про поступовий розвиток даного напрямку кредитування, доступність та можливість отримання кредиту позичальником, що здійснює свою діяльність в будь - якій галузі, зацікавленість банків в консорціумному кредитуванні тих галузей, що якомога швидше можуть повернути позичені грошові ресурси (наприклад сфера торгівлі порівняно з нафтогазовою, є більш швидкою до отримання віддачі на вкладений капітал, проте більш ризикованою).

Що стосується валюти, в якій надавались консорціумні кредити банками Росії, то їх структура змінювалась протягом у 2005 - 2006 роках (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Консорціумні кредити, надані банками Росії протягом 2005 - 2006 р.р. у доларовому еквіваленті

Дані вищенаведеної таблиці свідчать про те, що основна маса синдикацій в Росії здійснюється в доларах США. У 2006 році сума доларових кредитів склала 41,6 млрд або 92,8% ринка, при цьому ця відносна частка зменшилась порівняно з 2005 роком на 3,7%, що викликано збільшенням надання консорціумних кредитів у євро, а саме на 2,2% в 2006 році порівняно з 2005 роком, та відповідно зростанням частки наданих кредитів у російських рублях - на 1,5% в 2006 році у порівнянні з 2005 роком. У 2007 році за прогнозами та існуючою тенденцією протягом 3 кварталів зросте попит на синдикації в рублях з боку банків з інших країн СНД (Білорусь, Казахстан) [16]. За прогнозами на 2008 - 2009 синдикації в доларах збережуть лідуючі позиції, проте відбудеться зростання синдикацій у рублях на 10 - 15% щорічно [16]. Варто відзначити, що більшість консорціумних кредитів, що надаються в рублях є короткостроковими - на один рік, або по структурі 6 місяців + 6 місяців. Синдикації в доларах та євро є довгостроковими - від трьох до п'яти років, що пов'язане з наявністю більшої довіри до резервних валют, аніж національної одиниці. Проте, з кожним роком ця довіра збільшується.

Слід звернути увагу на те, що консорціумні кредити, надані позичальникам України, Росії та в країнах СНД в більшості своїй належать іноземним банкам. Про це свідчить рейтинг організаторів консорціумних кредитів за 2006 рік, що був проведений агентством Cbonds [15].

Так, у зведений рейтинг по всіх країнах СНД крім російських операцій увійшли 34 казахстанські синдикації на 6.9 млрд доларів, 27 кредитів українським компаніям на 2.6 млрд/ доларів, а також п'ять синдикацій в Білорусії, три в Азербайджані і одна в Грузії на загальну суму 1.35 млрд доларів (додаток В). Усього в операціях по даних країнах СНД як букраннери взяли участь 30 банків. Трійка лідерів в рейтингу по країнам СНД відрізняється від рейтингу по Росії: тут активна робота на ринках Казахстану України і Азербайджану допомогла BNP Paribas зайняти третє місце - проти шостого по Росії. Банк виступив букраннером чотирьох крупних синдикаціій на загальну суму 1.65 млрд доларів. Також значно поліпшили свої позиції в рейтингу за рахунок роботи на різних ринках СНД Standard Bank, JP Morgan WESTLB, Deutsche Bank.

У окремих рейтингах по Україні лідирує Standard Bank, що взяв участь в 9 синдикаціях на загальну суму 401 млн. доларів США (додаток Д). Третє місце займає ING, який організував 6 консорціумних кредитів на 382 млн. дол. США.

По кількості синдикацій по всіх країнах СНД перше місце займає RZB Group, що організував 46 синдикацій для 37 компаній, друге місце у Standard Bank з 40 операціями, третє -- у ABN AMRO з 33 синдикаціям.

Аналіз тенденцій на ринку консорціумного кредитування неможливо проводити без характеристики основних параметрів угоди, а саме строків, процентної ставки, валюти кредиту, суми. В додатку Е наведені параметри угод, що були залучені позичальниками Росії за вересень 2007 року.

В Росії за вересень 2007 року було привернуто 12 консорціумних кредитів на загальну суму $4.4 млрд. З цих кредитів сім було організовано для російських банків і лише два -- для компаній. Один з двох цих кредитів (кредит «Норільського Нікелю» на $3.5 млрд) склав близько 80% від всього обсягу російських синдикацій у вересні. Зупинимося детальніше на цій капіталоємній операції. Кредит складається з трьох траншів і наданий в рамках фінансування на загальну суму в $6 млрд. Перший транш є передекспортною кредитною лінією. Її обсяг -- $2 млрд, надана вона на п'ять років під ставку LIBOR + 52.5 б.п. у перші три роки і під ставку LIBOR + 62.5 б.п. у подальші два. Другий і третій транш -- термінова і поновлювана кредитні лінії відповідно, загальним обсягом $1.5 млрд, надані на три роки під ставку LIBOR + 60 б.п. Частина, що залишилася (короткострокова незабезпечена кредитна лінія на суму $2.5 млрд) привернута без використання синдикації провідними уповноваженими організаторами операції -- BNP Paribas і Societe Generale. Кредит залучається для фінансування покупки компанії LionOre Mining Ltd, яка відбулася влітку цього року, в консорціум у результаті увійшло 18 банків. Серед банківських синдикацій відзначимо двотраншеву операцію, організовану Citigroup, SMBC і RZB Group на $150 млн. для НОМОС-банку. Річний транш надається під ставку LIBOR + 70 б.п., а дворічний -- під LIBOR + 100 б.п.

В інших країнах СНД за вересень здійснено 8 операцій по залученню консорціумних кредитів (додаток Ж). Загальний обсяг запозичень склав більше $2.1 млрд. Майже половину цього об'єму забезпечила проміжна операція казахстанськой компанії «КМГ Кашаган», дочірній компанії Казмунайгаза, на $1.05 млрд. Організаторами річного кредиту виступили BNP Paribas, Citigroup і Societe Generale. Засоби будуть направлені на фінансування розробки родовища Кашаган.

В Україні спостерігається інша ситуація -- велика кількість планів поєднується з проблемами критичного підвищення ставок. Серед минулих операцій відзначимо консорціумний кредит компанії «Індустріальний Союз Донбасу» на $300 млн. Цей трирічний кредит організували Calyon і Credit Suisse під ставку LIBOR + 180 б.п. Всього за вересень в Україні було проведено 3 операції синдикації загальним обсягом $360 млн (додаток Ж). Про свої плани по залученню консорціумних кредитів оголосили близько 10 українських позичальників (серед яких більшість банків), проте деякі економісти стверджують, що найближчим часом значною частині цих операцій не призначено відбутися.

У Білорусії, що характеризується поки низьким рівнем зовнішнього боргу банківської системи, на ринок за вересень вишли 3 найбільших банка. Завершилася синдикація кредиту для Білорусбанка на $105 млн. Ресурси надані на один рік з можливістю пролонгації на такий же термін під ставку LIBOR + 300 б.п. Організаторами кредиту виступили BAYERNLB, Banco Finantia Commerzbank і ВТБ. До цього Білорусбанк виходив на ринок в квітні цього року, тоді він привернув кредит на $38 млн., організований BAYERNLB. Белінвестбанк і Белгазпромбанк у вересні оголосили про плани по залученню річних консорціумних кредитів, відповідно обсягами $35 млн. і $25 млн. Організовують обидві операції BAYERNLB і ВТБ, ставки для Білорусі традиційно високі: для Белінвестбанка -- LIBOR + 330 б.п., а для Белгазпромбанка -- LIBOR +287.

На думку багатьох економістів, ринок консорціумного кредитування в країнах СНД (за винятком Росії і Казахстану) покаже в 2007 році значні темпи зростання, оскільки потребу, що росте, у фінансуванні даних країн не зможуть повністю задовольнити внутрішні ринки облігацій, а ринок єврооблігацій ще недоступний для більшості потенційних позичальників з погляду обсягу запозичень [16].

Підводячи підсумок аналізу тенденцій на ринках консорціумного кредитування в країнах СНД, у тому числі Росії та України, Західної Європи, варто сказати, що дані ринки зростають випереджаючими темпами, в середньому в світі на 15% щорічно. Відбувається зміна ринку як кількісно - збільшуються обсяги консорціумного кредитування, кількість угод невпинно зростає, так і якісно - в пошуках більш високого доходу банки направляють значні обсяги грошових ресурсів в компанії з більш низькою кредитною якістю, відповідно, більш ризикові компанії отримують доступ на ринок, а банки - організатори, з одного банку стають більш обачними при виборі ринку, з іншого боку - вони готові брати на себе досить високі ризики. Розширюється база інвесторів - на світовий ринок консорціумного кредитування виходять японські банки, активізуються поступово азіатські інвестори, які готові надавати консорціумні кредити поки що лише банкам та фінансовим установам. Загальною тенденцією на ринку консорціумних кредитів в країнах-членах СНД є те, що майже 95% банків-організаторів консорціумних кредитів є іноземні банки Німеччини, Великобританії, США. При чому, на нашу думку, в найближчий час позиція національних банків на даному ринку не посилиться, а навпаки вони будуть частіше ставати просто партнерами або організовувати угоди лише зі світовими банками. В майбутньому, провідні банки - резиденти за наявності дешевих ресурсів для фінансування, достатньо великих розмірів капіталу, стабільній економічній ситуації в країні зможуть конкурувати з світовими лідерами в організації консорціумного кредитування.

2.2 Механізм надання консорціумних кредитів

Аналіз наукових джерел з теорії та практики надання консорціумних кредитів свідчить про практичну відсутність обґрунтованих досліджень щодо механізму проведення даної операції, а також серед науковців не існує єдиної думки з приводу етапізації даного виду кредитування.

Враховуючи той факт, що кредитний ризик виникає і реалізується в усіх економічних відносинах банку, де відбувається рух позиченої вартості, то вважаємо доцільним розглянути механізм надання консорціумного кредиту у взаємозв'язку з етапами управління кредитним ризиком, що виникає з моменту відкриття ризикової позиції (одинична угода, кредитний портфель), є присутнім на всіх етапах кредитування і припиняє своє існування разом із закриттям ризикової позиції [17, 18].

На нашу думку, перед розглядом даного питання варто визначитись з поняттям управління кредитним ризиком, що неоднозначно трактується в науці.

Пiд управлінням ризиком (регулюванням ризику) розумiютъ заходи, спрямованi на мiнiмізацію відповідного ризику і перебування оптимального співвідношення прибутковостi і ризику, що включає оцінку, прогноз і страхування відповідного ризику [19].

З іншої точки зору, „управлiння ризиками -- сукупнiсть системно організованих процедур по досягненню величини ризику у визначених межах [20]. Або „управлiння ризиками - це складний багатоступiнчастий процес iдентифiкацiї, оцiнки, упраалiння, монiторингу i контролю за ризиками” [21].

Банкiри - практики пiд управлiнням ризиками розумiютъ контроль і лiмітування ризиків, з якими зiштовхується банк у силу своєї залежностi від коливань різних змiнних фiнансових ринків [18]. Також управління ризиками можна розглядати як цілеспрямований вплив на розвиток банківської діяльності і мінімізацію втрат.

На нашу думку, найбільш обгрунтоване та повне визначення даного поняття сформулював О.П. Ковальов: „Управління кредитними ризиками - це система взаємопов'язаних i взаємозалежних методів свiдомого, цiлеспрямованого влливу, спрямованих на недопущення ймовiрного вiджилення дiйсностi вiд очікуваних результатiв (настання ризикової події) або отримання додаткової вигоди (доходу, прибутку) у порiвняннi з очiкуваним результатом в умовах подолання невизначеностi в русi кредитiв” [18]. Саме в такому значенні в курсовій роботі буде використовуватися поняття - управління кредитним ризиком, з тією лише відмінністю, що відхилення від очікуваних результатів буде призводити до збитків і не передбачатиме отримання доходу.

Здійснивши аналіз сутності та схем консорціумного кредитування в попередньому розділі та систематизувавши різні підходи науковців до етапізації управління кредитним ризиком, вважаємо доцільним механізм надання консорціумних кредитів з позиції комерційного банку розглянути як процес, що починається з етапів управління загальним кредитним ризиком і послідовно проходить такі етапи безпосередньо надання кредиту:

· організаційний;

· поточний;

· підсумковий.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені завдання і функції, у своїй сукупності поряд з етапами управління кредитним ризиком формуючи методологію надання консорціумного кредиту, стратегічний рівень аналізу. Рішення методологічних (стратегічних) завдань можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками. Застосування методiв управлiння ризиком створює об'єктивнi передумови для появи iнструментiв, до числа яких можна вiднести результати вiд застосування того або iншого методу. Управлiння кредитними ризиками на кожному окремому етапі консорціумного кредитування буде виступати як сукупнiсть науково обгрунтованої методології, успішно апробованих методiв i iнструментiв мiнiмiзації ризиків.

Розглянемо більш детально особливості механізму надання консорціумного кредиту.

2.2.1. Управління загальним кредитним ризиком

Перед розглядом даного питання, варто звернути увагу на те, що подвійність кредитного ризику обумовлена характером економічних відносин між комерційним банком і контрагентом, що знаходить висвітлення в поводженні ризикової позиції з моменту її відкриття і до остаточного закриття. Відкриття ризикових позицій, що поєднується в кілька окремих сукупностей, а ті, у свою чергу, в кредитний портфель банку, дає можливість умовно розділити кредитний ризик на кредитний ризик окремої угоди і кредитний портфельний ризик.

При цьому, на нашу думку, варто розглядати в межах консорціумного кредитування дві окремі форми, в яких проявляється ризик на індивідуальному рівні, а саме - загальний індивідуальний кредитний ризик та безпосередньо індивідуальний кредитний ризик. При чому, загальний кредитний ризик (ЗКР) виникає на попередньому етапі консорціумного кредитування і пов'язаний з банком - організатором, до якого звернувся клієнт. Тобто, даний ризик - є ймовірністю недоотримання прибутку банку - організатору або навіть втрати частини капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг в повному заявленому обсязі. Ця ймовірність виникає, якщо банк - організатор прийме на себе ризик всього проекту, тобто повну суму куредиту.

Як і при звичайному банківському кредитування, консорціумне кредитування починається зі звернення клієнта до банку. Позичальник самостійно веде переговори стосовно організації кредитування під його проект з банком, що його обслуговує і який у разі підтримки даного проекту бере на себе відповідальність за виконання функцій банка - організатора (лідера) кредитної угоди .

Власне процес організації консорціумного кредиту, на нашу думку, позичальнику треба почати з проведення попередніх двосторонніх переговорів відразу з декількома банками. В ході цих діалогів можна з'ясувати думку банків з приводу найбільш оптимального способу залучення засобів, визначити базові параметри фінансування, зокрема терміни і цілі кредитування, після чого підприємець повинен вибрати банк-організатор і направити у письмовій формі запити решті банків на отримання фінансування (рис. 2.1.).

/

Рис. 2.1. Етапи управління загальним кредитним ризиком

Тобто, клієнт, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами (ресурсами), який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Для одержання кредиту позичальник подає майбутньому банку-лідеру пакет документів:

· клопотання на одержання кредиту; дані про мету та направленість кредиту;

· розрахунок строку, протягом якого планується користування кредитом;

· техніко - економічне обґрунтування проекту, що може бути прокредитований;

· інформація про гаранта;

· строкові зобов'язання;

· інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування (визначаються окремо банком - лідером, наприклад, остання фінансова звітність, зведення про структуру організації і акціонерів і т.д.).

Консорціумна угода, на відміну від синдикованої, передбачає наявність двох і більше співорганізаторів. Отже, позичальнику необхідно обрати двох організаторів майбутньої кредитної операції, які будуть певною противагою один для другого, що забезпечить балансування угоди.

На початку кредитування розпочинається управління загальним кредитним ризиком в три послідовних етапи:

· ідентифікація загального кредитного ризику;

· оцінка загального кредитного ризику (наслідків настання ризику);

· вибір рішень про керуючий вплив (вибір варіанта стратегії).

Отже, напочатку консорціумного кредитування банк позичальника здійснює ідентифікацію загального кредитного ризику (ЗКР).

Iдентифiкацiя (розпiзнавання) кредитного ризику є першим етапом у процесі управління системою кредитних ризиків і означає виявлення специфіки ЗКР, обумовленою природою й іншими характерними рисами кредитних ризиків, прогнозування можливостей i особливостей реалізації, зміна ЗКР в часі, ступінь взаємозв'язку з iншими ризиками, фіксація факторів, що впливають на ідентифікуємий ЗКР. На даному етапі фіксується ступiнь зближення параметрiв ризикової позицiї з заданими її характеристиками, і у результаті цього формується рейтинг досліджуваної ризикової позиції в залежності від убування її подібності з якісними і кількісними параметрами розпiзнаваного об'єкта, прийнятими банком.

Головна мета етапу ідентифікації ЗКР - створення умов для другого етапу управління загальним кредитним ризиком, на якому здійснюється базпосереднiй вибiр рішень про керуючий вплив. Очевидно, що даний етап дозволяє прогнозувати результати його управління при можливих комбiнацiях керуючих факторiв, дає в майбутньому можливiсть проаналізувати і порiвняти варіанти управління і відібрати оптимальні з них за визначеними критеріями.

Як показує практика, головним методом на першому етапі управління ЗКР э експертний метод, а інструментом - карта ризику [17]. Саме експерт, використовуючи апробовані банком методи ідентифікації ризику, базуючись на системному аналізі доступної інформації і власному досвіді, має виявити джерела, носії, причинно-наслідкові зв'язки факторів ЗКР. Для реалізації цих цілей створюється карта ЗКР, у якій формується цілісна картина можливих його проявів. Формуючи карту ризиків, експерт повинен чітко представляти співвідношення між основними факторами ЗКР, враховуючи їх взаємозв'язок.

Для ефективного управління кредитним ризиком, зниження негативного його впливу недостатньо установити причини, фактори і специфіку ймовірних загроз. Об'єктивно необхідна оцінка наслідків настання ЗКР (оцінка ЗКР) - другий етап управління загальним кредитним ризиком напочатку консорціумного кредитування. При чому основними методами управління ЗКР на даному етапі є оцінка кредитоспроможності позичальника та оцінка самого кредиту.

Варто відзначити, що пiдхiд з використаяням вищеперелiчених методiв управління кредитним ризиком є класичним і дещо спрощеним. Огляд найновiших публікацiй показує, що в останнi роки розвиток кредитного ризик-менеджменту зумовлений застосуванням сучасних математичних методів, таких як аналiз виживання, ймовiрнісне і статистичне моделювання, математичне програмування, нейроннi мережi та iн. У праці [22] методи оцiнки кредитного ризику класифікують за математичним апаратом наступним чином:

· Економетричнi моделi на основi лiнiйного і багатовимiрного дискримiнантного аналiзу, регресiйного аналiзу, аналiзу виживання, що дозволяє отримувати оцiнку ймовiрностi настання подiї (наприклад, дефолту), та iн.

· Нейроннi мережi -- комп'ютернi алгоритми, що iмiтують роботу людського мозку через взаємозв'язок пов'язаних „нейронiв”.

· Оптимізаційні моделi, заснованi на методах математичного програмування, дозволяють мiнiмiзувати помилки кредитора і максимiзувати прибуток з урахуванням рiзних обмежень.

· Експертнi системи, що використовуються для iмiтацii процесу оцiнки ризику.

· Гібридні системи, якi використовують розрахунки, статистичне оцiнювання та iмiтацiйне моделювання і можуть бути побудованi на причинно-наслiдкових вiдношеннях.

Проте незважаючи на досить високий рiвень точностi та ефективностi сучасних моделей, повномасштабне застосування iх бiльшiстю вiтчизняних банкiв є проблематичним, оскiльки, будучи розробленими на основi найновiших досягнень науки та технiки, вони вимагають вiдповiдного рiвня знань банкiвських фахівців та прогресивного програмного забезпечення.

Тому доцільним є розгляд двох найпоширеніших методів оцінки кредитного ризику, а саме оцінка кредитоспроможності позичальника та кредиту.

Що стосується оцінки кредиту, то відомо, що кредитний ризик є функцією двох параметрів - ризику позичальника та ризиковості конкретного кредиту [23]. Оцінка кредиту полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного погляду, встановленні ступеня відповідності суми і строків позики меті заходу, що кредитується, а також у виявленні величини ризику, пов'язаного з цією угодою. У процесі оцінювання ризиковості кредиту менеджер повинен проаналізувати кредитну заявку клієнта та визначити характер кредиту; економічне обгрунтування потреби в кредитуванні; напрями цільового використання; відповідність суми та строків меті заходу, який кредитується; рівень прийнятності для банку запропонованого забезпечення.

Якщо подана кредитна заявка оцінюється як адекватна і обгрунтована, менеджеру необхідно перевірити, чи відповідає вона положенням кредитної політики банку: сума кредиту порівнюється з лімітами кредитування одного позичальника, групи взаємопов'язаних позичальників, а також лімітами кредитування окремих галузей; строки надання позики порівнюються з максимальними строками, прийнятними для банку; перевіряється, чи займається банк кредитуванням підприємств цієї галузі та ін.

Отже, у процесі аналізу та оцінювання кредиту необхідно виявити ступінь обґрунтованості поданої кредитної заявки та рівень прийнятності для банку відповідного кредиту.

Після завершенняя оцінки ЗКР банк - організатор приймає рішення щодо вибору варіанта подальшої стратегії управління ризиком - третій етап системи управління загальним кредитним ризиком на початку консорціумного кредитування. Серед основних методів управління загальним кредитним ризиком (уникнення, поглинання, перекладання, розподіл), банк позичальника обирає розподіл - прередача банком частини ризику іншому банку (банкам), тобто загальний кредитний ризик розділяється на окремі індивідуальні ризики мабутніх банків - учасників консорціумної угоди, а отже приймається рішення банком - організатором про створення консорціуму.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі і тим самим зменшується ризик для кожного банку.

2.2.2 Етапи надання консорціумного кредиту

Як вже зазначалось на початку пункту 2.2. даної курсової роботи, на нашу думку, доцільно у процесі надання консоорціумного кредиту виокремити три етапи:

· оганізаційний;

· поточний;

· підсумковий.

Розглянемо детальніше кожен з цих етапів.

На організаційному етапі консорціумного кредитування здійснюється відбір учасників консорціуму. Після того, як позичальник зробив свій вибір на користь конкретних організаторів, між сторонами підписується мандатний лист, що містить основні умови і параметри операції. На цьому ж етапі проходить остаточне узгодження списку банків, які братимуть участь в процесі консорціумного кредитування. Потім позичальник і організатор (організатори) спільно готують інформаційний меморандум, в якому міститься докладна інформація про компанію, саму операцію, організаційну структуру, акціонерів і фінансовий стан компанії, що кредитується. Банкам розсилаються запрошення, а потім - у відповідь на вираз їх зацікавленості - той самий меморандум. Паралельно відбувається узгодження пакету кредитної документації між організатором і позичальником. Додатковим аспектом, який повинен враховувати банк, що приймає рішеня про участь в операції іншого банку, є якість і репутація на ринку банка - організатора. Якщо такий банк є одним з лідерів на ринку, то учасник може розраховувати на те, що дана операція пройшла всі необхідні внутрішні перевірки такого банку і для її належного виконання були привернуті необхідні ресурси. Якщо організатор має недостатньо великий або взагалі не має досвіду в проведенні консорціумних операцій, то при ухваленні рішення про участь в такій операції, можливо, йому слід бути обачнішим. У будь-якому випадку не варто повністю сподіватися на імідж організатора для виправдання своєї участі в консорціумі, банкам-учасникам слід ретельно оцінити кожний з аспектів майбутньої операції (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Управління ІКР на організаційному етапі консорціумного кредитування

З метою, що була сформульована вище, кожним банком - учасником здійснюється ідентифікація вже безпосередньо індивідуального кредитного ризику (ІКР), оцінка даного ризику та вибір стратегії управління індивідуальним ризиком (див. рис.2.2.). Методи на даному етапі консорціумного кредитування теоретично є аналогічними методам, розглянутим при ідентифікації загального кредитного ризику. Адже методологія залишається однаковою, а вже об'єктом управління для кожного банку - учасника стає індивідуальний кредитний ризик - ймовірність недоотримання прибутку банком - учасником або навіть втрати частини капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг в межах частини, яку прийняв на себе конкретний учасник консорціуму.

Загальна величина і термін індивідуального кредитного ризику банку-контрагента (учасника), що приймається, визначаються фінансово-аналітичною службою або підрозділом, що відповідає за управління ризиками комерційного банку.

Третім етапом управління індивідуальним кредитним ризиком (ІКР) в банку - учаснику є вибір варіанта стратегії ІКР. Серед методів обирається прийняття кредитного ризику в певному розмірі, максимально допустимого для конкретного учаснику консорціуму.

Завершується процес синдикації після того, як інвестори дадуть остаточну відповідь про свою згоду брати участь в операції. Серед банків - учасників обирається банк - агент.

Серед організаторів обговорюватиметься питання про розподіл функцій: агент; документар (букранер) - агент з документації; розрахунковий банк; карнаух. Найчастіше, роль банка - агента полягає в здійсненні посередницької діяльності між банками - учасниками (а не з позичальником) і координуванні й організації всіх аспектів консорціумної угоди. Це включає надання грошових ресурсів від учасників консорціуму після виконання ним всіх необхідних умов, а також повернення кредитних засобів (крім того, отримання від позичальника комісійних, процентів та платежів за соновною сумою боргу за дорученням банків - учасників. Агент також несе відповідальність за ведення переговорів іншими банками - учасниками консорціума щодо будь-яких змін та претензій, що надаються позичальником.

Нарешті, формується книга заявок. На даному етапі управління ІКР інструментом мінімізації є структурування консорціумного кредиту виходячи з величини прийнятного ризику.

Процес структурування консорціумного кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які відповідали потребам позичальника та мінімізували індивідуальний кредитний ризик окремого банку - учаснику, забезпечуючи умови своєчасного погашення кредиту.

Валюта кредиту. На вибір валюти консорціумного кредиту впливає ряд чинників, у тому числі роль валюти в міжнародно - кредитних відносинах, рівень її стабільності, рівень процентних ставок, практика міжнародних розрахунків. Основною валютою для консорціумного кредиту був і залишається долар США. Проте, починаючи з 2002 року можна говорити і про другу валюту - євро, відносна частка якої в даних операціях постійно збільшується ( з аналізу пункуту 2.1. даної курсової роботи).

Строк та умови кредиту будуть залежати від попиту та пропозиції на ринку євровалют, суми кредиту, цільового призначення, рейтингу позичальника, традиційної практики кредитування. Як правило, строк консорціумного кредитування є більшим 3 років, проте все частіше з'являються кредити терміном 6 - 12 місяців [14]. Зрозуміло, що строк кредитування капіталоємних об'єктів може складати 8-10 років (наприклад, на будівництво Євротонеля кредит був наданий на 18 років). Повний строк кредиту розраховується з моменту початку його використання до моменту погашення. Він включає: період використання кредиту, пільговий період ( відстрочка погашення), а також період виплати основної суми боргу та процентів. Пільговий період передбачається при значних поставках комплексного обладнання для реалізації інвестиційних проектів [14].

Умови погашення консорціумних кредитів можуть бути наступними: рівномірне погашення (однаковими частками) протягом визначеного терміну; нерівномірне погашення згідно графіку (наприклад, збільшення частки погашення к кінцю строку); одноразове погашення всієї суми боргу; ануітетне погашення (однакові за розміром платежі протягом року основної суми кредиту та процентів).

Вартість консорціумного кредиту включає крім основної суми і процентів ще й витрати, обумовлені кредитною угодою, домовленість по яких досягнена сторонами поза Угодою.

Сума кредиту і проценти -- це основні елементи вартості кредиту. До додаткових елементів відносяться різні види комісій. Саме встановлення процентної ставки передбачає зміну такої її складової, як надбавка за ризик, або ризикова премія. Вона є певною компенсацією потенційних втрат банку через невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Особливості застосування ціноутворення як інструменту мінімізації індивідуального кредитного ризику потребують більш детального висвітлення і будуть розглянуті в останньому розділі даної курсової роботи.

Метою поточного етапу консорціумного кредитування є створення консорціуму, документальне узгодження інтересів усіх учасників, що функціонують у консорціумній операції.

Поточний етап передбачає укладання необхідних договорів та надання кредиту позичальнику.

Інструментом мінімізації індивідуального кредитного ризику на даному етапі кредитування є документування консорціумної операції.

Договірно - правові взаємовідносини між учасниками консорціумного кредитування та позичальником регулюються:

· кредитним договором, який підписується між кожним учасником консорціуму та позичальником;

· угодою між кредиторами (банками) про надання кредиту на консорціумній основі та видачу в певних розмірах кожним учасником кредитування грошових засобів позичальнику на реалізацію проекту, що був погоджений (рис. 2.3.).

Рис. 2.3. Управління ІКР на поточному та підсумковому етапах консорціумного кредитування

Варто звернути увагу на те, що кредитні договори між позичальником та банком - учасником не є чітко регламентованими і вміст статей може змінюватися в залежності від потреб банків, про в загальному випадку даний договір має містити такі основні статті:

· перелік учасників консорціумної угоди;

· сума та термін кредиту;

· періодичність і порядок надання кредитів;

· процентна ставка, порядок нарахування та сплати процентів;

· умови дострокового погашення;

· порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;

· санкції за порушення умов договору;

· підписи та печатки всіх учасників угоди та інше.

В Угоді між банками - учасниками позначаються:

· список учасників і мета кредитування;

· сума, термін і валюта кредиту;

· частка (квота) кожного учасника в загальному об'ємі консорціумної операції;

· співвідношення власності, представництво і керівництво операцією;

· права й обов'язки учасників;

· фінансові умови укладання консорціумної угоди й умови її завершення;

· зобов'язання банків-учасників по відношенню до банку-агента, що стосуються суми внесків, що надаються в кредит кожним учасником окремо або відсотків і комісійних і інших сумісних операцій, терміни і порядок їх перерахування;

· форми майнової та іншої відповідальності за дотримання умов Угоди.

Як додаток до Угоди банк-агент також отримує графік перерахування йому банками-учасниками кредитних ресурсів. Слід зауважити, що окремі статті і пункти Угоди при необхідності виробляються в ході переговорів безпосередньо з позичальником, які проводить банк-агент і потім погоджує їх результати з рештою банків - учасників.

Після укладання кредитної угоди та Угоди між банками - учасниками головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника. Кредит може надаватись таким чином:

· за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;

· шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру виникнення потреби у позичці;

· шляхом зміни гарантованих банками - учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

У двох останніх випадках оформляється угода зі стягненням плати залежно від виду вимоги, строку та суми кредиту.

На підсумковому етапі здійснюється кредитний моніторинг та контроль за рівнем ризику. Адже цілком очевидно, що процес управління ІКР не завершується ухваленням рішення про відкриття ризикової позиції. Схильнiсть кредитного ризику до змін диктує обов'язковість моніторингу його динамiки для своєчасчого управлінського реагування у випадку раптових вiдхилень зчачень резикової позиції від запланованих величин. У корегуванні зміни ІКР і полягає суть призначечня завершального етапу управління кредитним ризиком контролю.

Банком - агентом здійснюється контроль за цільовим використанням кредиту, погашенням кредиту та проценту, за забезпеченням, виконанням всіх зобов'язань з боку позичальника.

На даному етапі у залежності від реалій банку делегуються повноваження, розподіляється відповідальність мiж суб'єктами кожного рівня управління в кожному банку учаснику та між останніми в цілому, здійснюється монiторинг ризикових позицій, формується система управлінської звітностi. При настанні строків погашення зобов'язань (боргів) позичальник повертає кредиторам (консорціуму через банк - агент) не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, але й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції в сумах, обумовлених кредитною угодою. Після повного погашення кредиту, відсотків за його користування та інших платежів, що належать консорціуму, він складає свої повноваження, але у разі потреби, в подальшому спільна діяльність банків-учасників може бути поновлена без укладання нової консорціумної угоди.

Слід звернути увагу на те, що вище був проаналізований процес надання консорціумного кредиту у взаємозв'язку з етапами управління індивідуальним кредитним ризиком. Проте, ми вже з'ясували, що подвійність кредитного ризику обумовлена характером економічних відносин між комерційним банком і контрагентом, що знаходить висвітлення в поводженні ризикової позиції з моменту її відкриття і до остаточного закриття. Відкриття ризикових позицій, що поєднується в кілька окремих сукупностей, а ті, у свою чергу, в кредитний портфель банку, дає можливість умовно розділити кредитний ризик на кредитний ризик окремої угоди і кредитний портфельний ризик.

При цьому, ми розглядати в межах консорціумного кредитування дві окремі форми, в яких проявляється ризик на індивідуальному рівні, а саме - загальний індивідуальний кредитний ризик та безпосередньо індивідуальний кредитний ризик. На портфельному ж рівні, в межах кожного банку виникає портфельний кредитний ризик - величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля кожного окремого банку - учасника консорціуму. Безперечно, з метою управління портфельним кредитним ризиком виокремлюються окремі етапи : ідентифікація, оцінка, вибір способу мінімізації, контроль зміни рівня кредитного ризику. Слід звернути увагу на етап вибору способу мінімізації портфельного кредитного ризику. Одним з основних інструментів мінімізації даного ризику є резервування.

Як відомо, створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовують для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Водночас резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи загалом [24]. Особливістю консорціумного кредитування є те, що створення таких резервів здійснюється в кожном банку - учаснику консорціуму окремо і лише під ту частину суми кредиту, яку прийняв на себе відповідний банк. Тобто, якщо весь обсяг консорціумного кредиту розподілений на частини між банками - членами консорціумної угоди, то відповідно під кожну частину даної суми повинен бути сформований відповідний резерв.

Підводячи підсумок, досить цікавим є розрахунок часу, який позичальнику доведеться витратити на весь процес синдикації. Аналіз декількох консорціумних угод свідчить про залежність даного часу від індивідуальних особливостей компанії, здібностей організатора і бажання банків брати участь в кредитуванні. Спираючись на міжнародний досвід, до остаточного узгодження мандата, наприклад, може пройти від одного до трьох тижнів, а на погодження всіх деталей угоди після цього сторони можуть потратити сім - тринадцять тижнів. Якщо зробити нескладні арифметичні підрахунки, виходить, що в кращому разі позичальник і банки - учасники прийдуть до консенсусу за два місяці, а в гіршому - за чотири.

Таким чином, механізм надання консорціумного кредиту - є досить складним організаційно і технічно процесом, який послідовно проходить через три етапи: організаційний, поточний, підсумковий. Важливим є розуміння того, що дані етапи нерозривно пов'язані з етапами управління кредитним ризиком, який виникає зі звернення позичальника до банку, закінчується в кращому випадку погашенням боргу. Дотримання та використання всіх зазначених в даному пункті методів, інструментів управління кредитним ризиком, вимог, що постають між позичальником з одного боку, і консорціумом - з іншого забезпечить якісне використання отриманих коштів та задоволення потреб обох сторін.

Висновки за розділом 2

За результатами другого розділу даної курсової роботи можна зробити висновок, що з кожним роком обсяги надання консорціумних кредитів як в Україні, так і в цілому у світі невпинно зростають (10-15% у рік), і все частіше банки звертаються саме до такого засобу акумуляції тимчасово вільних коштів, диверсифікації кредитних ризиків та отримання значних прибутків.

У цілому ринок консорціумних кредитів в Росії, Україні та в Західній Європі орієнтується на позичальників - експортоорієнтованих компаніях, найчастіше нафтогазової та металургійної галузей, тобто на позичальників, що можуть надати забезпечення експортною виручкою. Проте поступово відкривається ринок незабезпечених консорціумних кредитів, і банки-організатори почали вкладати кошти в ретейл, телекомунікації, торгівлю, що є свідченням галузевої диверсифікації ризиків при консорціумному кредитуванні. Найбільш розповсюдженими угодами з консорціумного кредитування в розрізі валют був і залишається доларовий кредит, проте відносна частка його поступово зменшується на користь кредитів в євро, або національній валюті в Росії, Україні, країнах Східної та Західної Європи. Загальною тенденцією на ринку консорціумних кредитів в країнах-членах СНД є те, що майже 95% банків-організаторів консорціумних кредитів є іноземні банки Німеччини, Великобританії, США.

Що стосується механізму надання консорціумних кредитів, то він нерозривно пов'язаний з управлінням кредитним ризиком, що являє собою сукупність елементів, суб'єктів і методів управління, використовуваних відповідно до кредитної політики, що проводиться банком, є однією з найважливіших логічних складових організованого процесу функціонування банку, і тому воно зобов'язано бути інтегроване в даний процес, мати на озброєнні науково обґрунтовану стратегію, тактику й оперативну реалізацію. На нашу думку, необхідно розрізняти в рамках індивідуального кредитного ризику дві його форми - загальний і безпосередньо індивідуальний. При чому, якщо перший ризик пов'язаний безпосередньо зі всією cумою проекту і банком - організатором, тобто виникає на попередньому етапі кредитування, то безпосередньо індивідуальний кредитний ризик виникає після розподілу загального ризику банком - організатором і пов'язаний вже з кожним банком - учасником. А отже, необхідно розрізняти етапи управління даними ризиками в межах окремих етапів кредитування, що й було викладене вище.

Розділ 3

Застосування ціноутворення як інструменту мінімізації кредитного ризику банків - учасників консорціумного кредитування

Як було з'ясовано в попередньому розділі, основною метою створення банківського консорціуму є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, необхідних для фінансування значних капіталоємних проектів; можливість отримання значного прибутку у разі ефективно проведеної кредитної операції та мінімізація кредитного ризику для банку - організатора шляхом розподілу загального кредитного ризику між банками членами. Проте, після зазначеного розподілу, кожний банк - член ідентифікує для себе безпосередньо індивідуальний кредитний ризик, що виникає в межах його участі. Ймовірність непогашення кредиту напряму залежить від характеру (рейтингу) позичальника, рівня та стабільності грошових надходжень на підприємстві позичальника, реального рівня власного капіталу, наявності гарантій та взагалі якості інформації ( своєчасність, точність), яка надається позичальником до банку.

Якщо значимість одного з цих факторів знижується, очікувана ймовірність неповернення кредиту зростає, і банком будуть прийматися всі можливі заходи для виправлення ситуації.

Ефективно управляти кредитним ризиком дозволяє якісний аналіз позичальника, аналіз умов надання консорціумного кредиту, постійний контроль за фінансовим станом позичальника, його можливістю погасити кредит.

Наявність досить значного кредитного ризику при консорціумному кредитуванні, зумовлює банк використовувати різні способи та методи управління ним. Це спричинює використання банками певних інструментів мінімізації даного ризику, створюючи певні рівні безпеки для захисту кредитних вкладень (рис. 3.1.).

Рис. 3.1. Рівні безпеки, що формуються для захисту кредитних вкладень банку

Найбільш важливим рівнем безпеки є дохід або грошовий потік позичальника, оскільки він вважається найкращим способом погашення кредиту. Третій рівень пов'язаний із стійкістю балансу позичальника, яка пов'язана з активами, що виступають у якості забезпечення. Четвертий рівень - гарантії осіб, що беруть на себе певні зобов'язання.

Як видно з вищенаведеного рисунку та з практики банківської діяльності, процентні платежі, що отримуються банком з позичальника, виступають першою межею захисту від ризиків. Вони дозволяють покрити витрати по утриманню кредиту і забезпечити збереження банківського капіталу. Рівень процентної ставки за консорціумним кредитом і величина її ризикової складової впливають на розмір резерву за кредитом, що створюється. Чим у більшій мірі у величину ризикової надбавки враховані очікувані втрати за кредитом, тим менша сума резерву потребується і тим менші витрати понесе банк. Тобто, ціноутворення на консорціумний кредит є одним з головних інструментів мінімізації кредитного ризику банків - учасників консорціумного кредитування.

Перед розглядом особливостей ціноутворення на консорціумні кредити, необхідно зазначити, що не дивлячись на те, що банківський продукт - унікальний товар, ціноутворення в банківській сфері будується на загальних принципах ринкового ціноутворення, спирається на закони і методи, що встановлені та апробовані на будь-якому іншому ринку.

Ціноутворення в комерційному банку - це процес формування ціни на банківський товар, що характеризується відповідними формами, методами та способами встановлення цін.

Аналіз наукових джерел з даного питання дозволяє систематизувати методи ціноутворення в 3 групи:

· з орієнтацією на внутрішні фактори (витратний метод);

· з орієнтацією на зовнішні фактори (цінностний підхід);

· ринковий [25, 26, 27].

В першому методі доводиться необхідність врахування всіх витрат, що понесені в результаті діяльності. В основі теорій, що орієнтуються на внутрішні фактори (витрати), лежать теорії таких видатних економістів, як В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ф. Кене, Сісмонді та інші. Такий же підхід можемо знайти наприклад, в роботі Котлера: „Підприємства намагаються встановити таку ціну, яка б покривала всі понесені витрати виробництва, розповсюдження, збуту, та й забезпечувала б відносно значний рівень прибутку. Витрати можуть бути важливим елементом в стратегії формування ціни” [28]. Враховуючи, що банк - це є специфічне підприємство, товаром якого є банківські послуги, даний витратний метод здобув значного розповсюдження серед певних видів банківських продуктів. Проте даний метод не використовується банками при встановленні ціни на консорціумний кредит, враховуючи значний кредитний, процентний, валютний (більшість операцій номіновані в доларах США, євро) ризик, врахування лише витрат не дозволить на достатньому для банку рівні мінімізувати індивідуальний кредитний ризик.

Методи другої групи базуються на теорії граничної корисності, представниками якої є К.Менгер, Ф. Візер, Е. Бем - Баверк, Людвіг фон Мізес, Фридріх фон Хаєк, У. Джевонс, Л. Вальрас. В даній теорії категорія „вартість” замінюється категорією „корисність” і розглядає її у якості єдиного фактору формування ціни. Під корисністю розуміється властивість товару( послуги) задовольняти певну потребу споживача. Згідно з роботами представників теорії граничної корисності, цінністю послуги як товару є величина граничної корисності цієї послуги. Так, наприклад, в роботі Т.Г. Негла, Р. К. Холдена, автори говорять про необхідність орієнтуватися на споживчу цінність та рівень задоволення очікувань клієнтів: „ Ключ до вигідного ціноутворення полягає в розумінні того, що покупці на ринку, а не витрати визначають ціну, за якою може бути проданий товар” [26]. Відомо, що комерційні банки відрізняються від інших економічних суб'єктів, а порядок надання ними послуг робить їх унікальними. Працюючи на окремих ринках, банки можуть надавати величезну кількість послуг, ціна кожної з яких формується за індивідуальною схемою. При, цьому, на нашу думку, якщо банк не має сильної позиції на ринку, він може використовувати данні методи ціноутворення, орієнтуючись на споживача, надаючи їм найвищу цінність. Проте якщо мова йде про немасові, одноразові послуги, які при цьому знаходяться в дефіциті, характеризуються значною сумою та кредитним ризиком, про ціноутворення на основі цінності не може бути й мови, і ціна встановлюється за методом „вартість +прибуток”.

Слід зауважити, що даний аналіз двох підходів щодо методів ціноутворення та аналіз теоретичних та методичних аспектів у попередніх розділах дозволяє зробити висновок, що ціна на консорціумний кредит встановлюється на основі ринкового ціноутворення (змішаного). Так, стратегії змішаного ціноутворення базуються на економічній теорії, яку висунув англійський економіст А. Маршалл. Він розглядав попит та пропозицію в якості рівноцінних у ціноутворенні. Основний зміст даного підходу полягає в тому, що на розмір ціни в рівній мірі впливають як зовнішні фактори, так і внутрішні. Ціна формується внаслідок рівності попиту та пропозиції на ринку. При цьому ціна пропозиції визначається як результат дії внутрішніх факторів, а ціна попиту - результат дії зовнішніх.

Ринковий механізм ціноутворення характеризується двома особливостями: по-перше, він не дозволяє жорстко ототожнювати ціну виключно з формою прояву самої вартості кредитної послуги. По - друге, передбачає обов'язкову наявність конкуренції.

Перша особливість полягає в тому, що ціна на консорціумний кредит відображає не тільки відповідні витрати банку, а й загальну корисність даного товару на ринку. Друга особливість полягає в установленні різного рівня суб'єктивного контролю над цінами з боку позичальника, як покупця, та кредитора - як продавця.

Процес ціноутворення на консорціумний кредит починається з аналізу кредитоспроможності позичальника, на основі якого здійснюється оцінка його рейтингу. При даному аналізі враховуються:

· фінансова звітність;

· якість управління;

· бізнес - план;

· положення в галузі.

Для кредитування основним документом фінансової звітності є баланс. Мета кредиту є важливим індикатором рівня ризику, пов'язаного з наданням консорціумного кредиту. При наданні консорціумного кредиту позичальнику банк враховує частоту банкротства в даній галузі, не кредитує тих, хто функціонує в нестабільних галузях. Банк повинен обов'язково перевірити обґрунтованість заявки по відношенню до суми кредиту, співпадають чи ні умови, що пропонує клієнт з його реальними можливостями. На основі якісно проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника, банком - учасником здійснюється його рейтингування (рис. 3.2.).

/

Рис. 3.2. Ціноутворення консорціумного кредиту

Потім враховуючи даний рейтинг, здійснюється оцінка основних трьох компонентів майбутньої ціни на консорціумний кредит. Варто відзначити, що якщо базову ставку і операційну маржу кожний банк - учасник консорціуму досить легко може розрахувати, то далеко не всі банки можуть визначити свою премію за ризик. Розмір даної премії буде залежати від рейтингу позичальника, строку угоди, наявності забезпечення та гарантій, окремих умов договору. Підхід, заснований на внутрішніх рейтингах, дозволяє оцінювати премію за ризик і використовувати ціноутворення з урахуванням ризику. Чим вище кредитний ризик позичальника, тим дорожче за інших рівних умов повинен бути кредит для даного позичальника, і навпаки. Ціноутворення з урахуванням ризику дозволяє гнучкіше підходити до кожного позичальника при визначенні «ціни» за кредит.

Банки, конкуруючи між собою за залучення клієнтів, вимушені йти на зниження процентної ставки. Якщо врахувати, що ставка залучення кредитних засобів практично не відрізняється в багатьох банках, то вкрай важливо правильно оцінити свою ризик-премію. Недооцінити ризик означає вибрати неправильний проект, неправильного позичальника, переоцінка ж ризику веде до ослаблення конкурентної позиції, оскільки підвищується ставка кредитування.

Як видно з вищенаведеного рисунку, в якості базової ставки теоретично може бути прийнята ставка KIBOR, LIBOR або „прайм - рейт”.

В міжнародній практиці процентна ставка по консорціумному кредиту включає базову ставку і банківську маржу (спред). У якості базової ставки найчастіше використовується ставка LIBOR (від англ. London Interbank Offered Rate) -- лондонська ставка пропозицій. Щодня в 11.00 за лондонським часом фіксується ставка пропозицій провідних євровалют шести найбільших банків Лондона, по яких вони кредитують один одного на визначені терміни. На основі цих даних Банк Англії встановлює для кожної валюти і кожного терміну єдину ставку, відому як LIBOR. Вона завжди пов'язана з конкретною валютою і конкретним строком. LIBOR - ставка фіксована і може використовуватися для визначення договірних ставок по операціям, зокрема по консорціумним кредитам. Це ставка ринку євровалют, а не національних ринків. Для консорціумних кредитів LIBOR - це змінна частина процентних ставок, що встановлюється на три, а частіше - шість місяців, маржа (спред) - постійна величина, що встановлюється додатково до LIBOR.

Ще одним досить новим підходом для встановлення плати за консорціумний кредит є плаваючі ставки на російському ринку консорціумних кредитів. Існує дві основні плаваючі ставки за рублевими кредитами - MosPrime Rate і MosIBOR RATE.

MosPrime був заснований у квітні 2004 року і є в деякій мірі аналогом LIBOR на російському ринку консорціумних кредитів. MosPrime має відносно коротку історію, проте є більш волатильною ставкою у порівнянні з MosIBOR. Індикативна ставка надання рублевих кредитів на московському ринку MosPrime створюється Національною валютною Асоціацією. НВА формує MosPrime на основі ставок розміщення рублевих кредитів, що оголошуються учасниками російського грошового ринку першокласним фінансовим інститутам. MosPrime розраховується на строк overnight, 1 тиждень, 2 тижні, 1,2, 3 і 6 місяців (розраховується з вересня 2006 року). На основі даної ставки російські банки - учасники в консорціумній угоді з 2006 року поступово починають встановлювати плату за кредит, додаючи до неї спред.

Здійснивши оцінку базової ставки, премії за ризик, операційної маржі, банком - членом консорціуму визначається рейтинг даного кредитного продукту і формується основна ціна консорціумного кредиту, яка і буде слугувати інструментом, направленим на мінімізацію втрат за кредитом.

Слід відзначити, що вартість консорціумного кредиту включає крім основної суми і процентів ще й витрати, обумовлені кредитною угодою, домовленість по яких досягнена сторонами поза Угодою.

Сума кредиту і проценти -- це основні елементи вартості кредиту.

До додаткових елементів відносяться різні види комісій.

Загальна сума доходів і комісійних банків - організаторів, банку - агента та банків - партнерів буде визначати загальну доходність операції, що була проведена з надання консорціумного кредиту.

Що стосується комісійних, як складових доходів банків - учасників, то вони розподіляються таким чином, що певні банки отримають більший прибуток, аніж інші.

Так, позичальник виплачує комісію за зобов'язання надати кредит як винагороду кредиторові за резервування грошових засобів (виплата розраховується по невикористаній частині кредиту). Ця комісія виплачується з дати підписання кредитної угоди до закінчення використання всієї суми кредиту (зазвичай 0,2 - 0,5% річних).

Комісію за управління позичальник сплачує банку - провідному організатору за організацію консорціумного кредиту (від 0,5% до 2% від суми кредиту). Розмір даної комісії залежить від основних характеристик позичальника, терміновості й складності операції. Крім цього, банк -- провідний організатор або декілька банків, виконуючих ці функції, отримують комісію за переговори по укладенню кредитної угоди.

Комісію за участь отримують всі банки, що входять у консорціум, за участь в гарантуванні консорціумного кредиту.

Слід зауважити, що при здійсненні операції з надання консорціумного кредиту на значну суму (більше 10 млн. дол. США), позичальник має сплатити банку, що відповідає за юридичне оформлення угод, теж окрему комісію. При цьому, аналіз деяких солідних операцій з консорціумного кредитування показав, що мінімальна сума - 25 тисяч доларів, що сплачується юристу за консультування незабезпечених кредитів, а у випадках зі складно структурованою угодою, більшим обсягом документації, глибоким залученням фахівців в переговори з позичальником та кредиторами сума платежів досягає 100 тисяч умовних одиниць.

Агентська комісія призначена банку - агентові за координацію діяльності банків, що беруть участь у консорціумі, за зв'язок позичальника з керівництвом консорціуму, за отримання і погашення кредиту відповідно до умов кредитної угоди. Дана комісія може варіюватися від однієї до півтори тисячі доларів, але помножених на кількість учасників в угоді, й сплачується щорічно (якщо довгострокова угода).

Варто відзначити, що найбільшу вигоду з такого нерівномірного розподілу доходів (комісійних) отримують банки, що отримали мандат, та банки - андерайтери, що приймають на себе ринковий ризик кредитної угоди. Як правило, загальна сума комісійних складає від 0,5 до 1,25 % суми кредиту.

Висновки за розділом 3

Отже, підводячи підсумок за третім розділом даної курсової роботи, необхідно зазначити, що враховуючи досить високий рівень кредитного ризику, що виникає при здійсненні операцій з консорціумного кредитування, банки - учасники консорціуму застосовують різні інструменти його мінімізації. Найпершим та головним захистом від можливих втрат за кредитом є ціноутворення. Аналіз наукових джерел з теорії даного питання та результати дослідження, що біли проведені в 2 розділі, дозволяють стверджувати, що при встановленні ціни на консорціумний кредит використовується саме ринкове ціноутворення, яке є поєднанням теоретичних аспектів витратних та ціннісних методів встановлення ціни. Слід відзначити, що вартість консорціумного кредиту включає крім основної суми і процентів ще й комплекс комісійних витрат, обумовлених кредитною угодою, домовленість по яких досягнена сторонами поза Угодою. Загальна сума доходів і комісійних банків - організаторів, банку - агента та банків - партнерів буде визначати загальну доходність операції, що була проведена з надання консорціумного кредиту.

При визначенні доходності операції з консорціумного кредитування, банки - учасники консорціуму враховують плаваючу ставку LIBOR, що є постійною частиною у складі процентних виплат, та додають до неї спред, який буде залежати від кредитного ризику за даною операцією. На відміну від звичайного банківського кредитування, розмір комісійних при консорціумному кредитуванні значно більший, що пов'язане з великою кількістю учасників консорціуму, технічною та організаційною складністю проведення операції.

Висновки

За результатами курсової роботи можна зробити наступні висновки, що є результатами досягнення сформульованих на початку завдань:

1. В економічній літературі існують досить суперечливі судження науковців щодо розуміння сутності „консорціумного кредиту”: деякі ототожнюють поняття консорціумного і синдикованого кредитів; інші визнають консорціумний кредит як особливу форму кредиту; окрема група науковців розмежовує поняття консорціумного і синдикованого кредиту, спираючись на різні організаційні аспекти їх надання. На нашу думку, найбільш обґрунтованим є наступне визначення: консорціум ний кредит - це економічні відносини, що виникають між об'єднанням банків (банківським консорціумом) та одним або декількома позичальниками на договірній основі з приводу перерозподілу вартості, що створюється в результаті акумуляції грошових ресурсів різних банків на загальних принципах кредитування, з метою диверсифікації кредитних ризиків між банками -учасниками даного об'єднання відповідно з частками їх участі в угоді, а також з метою отримання прибутку кожним банком - учасником.

2. Безперечно, усі відносини, що пов'язані з консорціумним кредитом, мають місце на ринку консорціумних кредитів, що являє собою інститут, механізм, що створює умови для перетинання інтересів кредиторів (а саме банків - консорціумів), з одного боку, та позичальників, - з іншого. Особливостями даного ринку є: суб'єкти - наявність банківського консорціуму, об'єкт - значна сума та відповідно кредитний ризик, та значна кількість інструментів, за допомогою яких здійснюються операції. Враховуючи, що ринок консорціумних кредитів є динамічним, визначені та охарактеризовані основні етапи розвитку ринку консорціумних кредитів, від становлення до сучасного моменту.

3. У залежності саме від рівня кредитного ризику, суми кредиту, потреб позичальника та можливостей банків - учасників банківський консорціум обирає відповідну схему. Найбільш доцільною є схема безперебійного кредитування позичальника, у межах якої позичальник у будь - який момент може отримати необхідну суму кредиту від консорціуму, а банки - учасники значно менше ризикують при проведенні даної операції. Кредитний ризик банку - учаснику консорціуму ідентифікується в межах частки участі банку.

4. Аналіз тенденцій на світовому ринку консорціумних кредитів свідчить про те, що обсяги наданих кредитів як в Україні, так і в цілому у світі невпинно зростають (10-15% у рік), і все частіше банки звертаються саме до такого засобу акумуляції тимчасово вільних коштів, диверсифікації кредитних ризиків та отримання значних прибутків. У цілому ринок консорціумних кредитів в Росії, Україні та в Західній Європі орієнтується на позичальників - експортоорієнтованих компаніях, найчастіше нафтогазової та металургійної галузей. Проте поступово відкривається ринок незабезпечених консорціумних кредитів. Найбільш розповсюдженими угодами з консорціумного кредитування в розрізі валют був і залишається доларовий кредит, проте відносна частка його поступово зменшується на користь кредитів в євро, або національній валюті в Росії, Україні, країнах Східної та Західної Європи. Майже 95% банків-організаторів консорціумних кредитів СНД є іноземні банки Німеччини, Великобританії, США.

5. Механізм надання консорціумних кредитів необхідно розглядати у взаємозв'язку з управлінням кредитним ризиком, що являє собою сукупність елементів, суб'єктів і методів управління, використовуваних відповідно до кредитної політики, що проводиться банком. У даній курсовій роботі запропоноване виокремлення в рамках індивідуального кредитного ризику двох його форм - загальний і безпосередньо індивідуальний. При чому, якщо перший ризик пов'язаний безпосередньо зі всією cумою проекту і банком - організатором, то безпосередньо індивідуальний кредитний ризик виникає після розподілу загального ризику банком - організатором і пов'язаний вже з кожним банком - учасником.

6. Найпершим рівнем захисту від кредитного ризику банку є ціноутворення консорціумного кредиту. Аналіз наукових джерел з теорії даного питання та результати дослідження, що біли проведені в 2 розділі, дозволяють стверджувати, що при встановленні ціни на консорціумний кредит використовується саме ринкове ціноутворення. На практиці базовою ставкою є LIBOR, що є постійною частиною у складі процентних виплат, та додають до неї спред, який буде залежати від кредитного ризику за даною операцією. Слід відзначити, що вартість консорціумного кредиту включає крім основної суми і процентів ще й комплекс комісійних витрат, обумовлених кредитною угодою. На відміну від звичайного банківського кредитування, розмір комісійних при консорціумному кредитуванні значно більший, що пов'язане з великою кількістю учасників консорціуму, технічною та організаційною складністю проведення операції. А отже й сама операція є досить дорогою, проте забезпечує позичальника значними ресурсами.

Список використаних джерел

1. Рыкова И.Н., Ремизов Д.С. Формирование эффективного механизма консорциумного кредитования в России // Финансы и кредит. - 2005. - № 26. - C.2-11.

2. Міжнародний консорціумний кредит: альтернативні структури // Банковский аудитор. - 2004. - № 8. - C.3 - 5.

3. Ольшаный А.И. Синдицированные кредиты на международном рынке капитала // Банковское дело. - 2004. - № 3. - C. 38 - 43.

4. Лобанова Н.И. Синдицированные кредиты: сущность и основные понятия // Международные банковские операции. - 2006. - № 5. - C. 91 - 103.

5. Сайт Незалежного кредитного агентства // http://www.dengi.name/other/abc

6. Большой юридический словарь: Наукове видання.- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Инфра - М, 2004. - 704 c.

7. Кураков Л.П., Кураков В.Л. Толковый словарь экономических и юридических терминов. - М.: Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та, 2002.- 748с.

8. Словник бухгалтерський термінів // http://provodka.ru/dictionary.php?

9. Словник Кліо-Софтвер //http://www.history.ru/index.php?option=com

10. Дерябина В.П. Синдицированное кредитование// Весник Транскредитбанка. - 2003. - №2. - С. 6 - 8. // http://www.tcb.ru/files

11. Карнаух С.Ю., Григорьева О.М. Корреспондентские отношения и организация синдицированного кредитования // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке. - 2004. - № 11. - C. 35 - 48.

12. Данилина Ю.В. Развитие рынка синдицированного кредитования // Банковское дело. - 2005. - № 6.- C. 60 - 64.

13. Банківський кредит: його види і класифікація. В. А. Моськвін// http://www.elitarium.ru/2007/03/15/

14. Косорциумные кредиты. Вергелес В., Погремушный В.// http://www.business.ua/i693/a22660

15. Статистичні дані компанії CBONDS //http://loans.cbonds.info/rus/loan/

16. Обзор рынка синдицированного кредитования за 2006 год. Васильев К. //http://loans.cbonds.info/rus/loan/

17. Коволев П.П. Риск - менеджмент на этапе идентификации и оценки последствий от наступления кредитных рисков // Банковские услуги.- 2006.- № 5.- C. 29 - 39.

18. Ковальов О.П. Методологія управління кредитними ризиками // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006.- № 3.- C. 31-36.

19. Супрунович Е.Б. Управление кредитным риском // Банковский менеджмент.- 2006.- № 10.- C. 33 -43.

20. Копбаева Г.Ш. Управление кредитными рисками // Деньги и кредит - 2002.- № 1. - C. 48 - 51.

21. Адамчук Н., Москвин А. Управление кредитным риском // Управление риском.- 1999.- № 3.- C. 25-32.

22. Берегова Г.І., Лабецька Л.М. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника // Регіональна економіка.- 2005.- № 4.- C. 113-123

23. Супрунович Е.Б. Основы управления рисками. Риск - практикум // Банковское дело. - 2002.- № 2.- C. 13-17.

24. Кретова В.Г., Радченко В.О. Проблеми формування й використання резервів під кредитні ризики та моделювання кредитних ризиків // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей: Наукове видання.- Х.: Штрих, 2002. - 274 c.

25. Коваленко В.В. Цінова політика в системі фінансового управління банком// Фінанси та кредит. - 2004. - №7. - С. 24 - 33.

26. Гойденко Ю.Н. Стратегия ценообразования в коммерческих банках // Банковские услуги.- 2002. - №8. - С.14 - 17.

27. Гойденко Ю., Рожков Ю. Теоретические основы ценообразования в коммерческих банках. // Финансовый бизнес. - 2002. - №3. - С.52 - 54.

28. Котлер Ф. И др. Основы маркетинга: Пер. с англ. 2-е европ. Издание.; М.: ИНФРА - М, 1997.

Додаток А

Обсяги консорціумних кредитів, надані банками Росії у 2003 - 2006 р.р.

Додаток Б

Рис. Б.1 Структура наданих консорціумних кредитів банками Росії за галузями позичальників у 2005 році [15]

Рис. Б.2 Структура наданих консорціумних кредитів банками Росії за галузями позичальників у 2006 році [15]

Додаток В

Рейтинг організаторів консорціумних кредитів в Росії та країнах СНД за 2006 рік, проведений агентством Cbonds [15]

Додаток Д

Рейтинг організаторів консорціумних кредитів в Україні за 2006 рік, проведений агентством Cbonds [15]

Додаток Е

Характеристика параметрів консорціумних кредитів, що залучені позичальниками Росії за вересень 2007 року

Додаток Ж

Характеристика параметрів консорціумних кредитів, що залучені позичальниками країн СНД за вересень 2007 року [15]

/