Недержавне пенсійне забезпечення працівників підприємств

Работа из раздела: «Банковское, биржевое дело и страхование»

Зміст

Вступ

1. Недержавне пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення

1.1 Зміст недержавного пенсійного забезпечення та мотиви його запровадження підприємствами

1.2 Інституційні основи організації недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств

1.3 Концептуальні засади управління інститутами недержавного пенсійного забезпечення

2. Аналіз перспектив запровадження недержавного пенсійного забезпеченням працівників

2.1 Характеристика підприємства у контексті вибору форми організації недержавного пенсійного забезпечення працівників

2.2 Аналіз умов та можливостей «Тюменської нафтової компанії в Україні» щодо здійснення недержавного пенсійного забезпечення працівників

2.3 Оцінка потенційного соціально-економічного ефекту від запровадження недержавного пенсійного забезпечення

3. Фінансове моделювання параметрів корпоративної системи недержавного пенсійного забезпечення працівників

3.1 Визначення оптимального рівня заміщення витрат на оплату праці пенсійними внесками на користь працівників «Тюменської нафтової компанії в Україні»

3.2 Пропозиції щодо варіантів інвестування пенсійних активів для забезпечення ефективної структури інвестиційного портфеля

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Становлення в Україні економіки ринкового типу супроводжувалося негативним наслідками у соціальній сфері, що призвело до наростання кризових явищ у функціонуванні системи обов'язкового соціального страхування та соціального забезпечення, зокрема пенсійного забезпечення населення країни. Це зумовило необхідність пошуку нових підходів до створення концепції пенсійного забезпечення, яка відповідала особливостям сучасного стану соціально-економічного розвитку України.

Усвідомлення необхідності реформування пенсійної системи в Україні викликало перегляд принципів, функцій, механізмів державної соціальної політики, що знайшло відображення у Концепції соціального забезпечення населення України та Стратегії розвитку пенсійної системи.

При реформуванні системи пенсійного забезпечення виникла потреба у формуванні багаторівневої пенсійної системи, яка складається з обов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення шляхом застосування накопичувальних механізмів та формування недержавних пенсійних фондів.

Впровадження накопичувальних як обов'язкових, так і добровільних механізмів пенсійної системи є вагомим аспектом у процесі забезпечення стабільності доходів населення. Це обумовлює актуальність дослідження пенсійної реформи в Україні з точки зору інституційних трансформацій, які відбуваються в економіці і суспільстві та супроводжують процес реформування.

Теоретичні положення інституційних змін у системі соціального захисту викладено у працях Д. Норта, Й. Шумпетера, Дж. Ходжсона, В. Роїка.

Теоретико-методологічні основи організації пенсійного забезпечення, прогнозування розвитку макроекономічних систем відображено у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених таких, як В. Геєць, Н. Борецька, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, О. Мартякова, Б. Надточій, В. Новіков, О. Новікова, О. Палій, Л. Шаульська, В. Яценко та ін.

Широке коло питань, пов'язаних із удосконаленням системи управління соціальним страхуванням, її адмініструванням, особливостями використання актуарних розрахунків та забезпеченням дієвості соціального діалогу при реформуванні пенсійної системи, розглянуто В. Ішковим, І. Кравченко, Л. Логачовою, Н. Лук'янченко, О. Макаровою, І. Новак, Л. Ткаченко та ін.

Метою роботи є формування ситсеми недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств на прикладі «Тюменська нафтова компанія» в Україні.

Для досягнення мети в роботі поставлено і вирішено такі задачі:

- виявити причини і фактори, які в умовах трансформації економіки України обмежують можливості чинної солідарної пенсійної системи та обумовлюють необхідність інституційних змін у системі пенсійного забезпечення населення;

- визначити сутність недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального захисту населення;

- здійснити теоретико-методологічне обґрунтування ролі і місця інституту недержавного пенсійного забезпечення в системі соціального захисту населення на основі теоретичного аналізу сутності недержавних пенсійних фондів та принципів їх функціонування;

- провести комплексний аналіз запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення на підприємстві;

- виявити основні тенденції і перспективи розвитку недержавного пенсійного фонду у рамках «ТНК» та визначити соціальну ефективність заходу;

- визначити ризики запроваждження НПЗ на підприємстві;

- розробити рекомендації щодо формування корпоративної пенсійної системи;

- розробити рекомендації щодо управління пенсійними зобов'язаннями підприємства та системи інвестування у НПФ.

Об'єктом дослідження є Тюменська нафтова компанія в Україні.

Предмет дослідження - процес формування системи недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємства.

Теоретичною та методологічною основою роботи є фундаментальні положення економічної та інституціональної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань соціального захисту, соціального страхування і пенсійного забезпечення.

При проведенні дослідження було використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження: діалектичний метод для теоретичних узагальнень і формулювання висновків; метод системного аналізу для виявлення передумов реформування пенсійної системи; метод логічного аналізу для обґрунтування ролі інституту недержавного пенсійного забезпечення у системі соціального захисту; метод комплексного аналізу та порівняння при проведенні аналізу сучасного стану недержавного пенсійного забезпечення та діяльності недержавних пенсійних фондів; економіко-статистичні методи для оцінки вартості пенсійних зобов'язань.

Інформаційною базою дослідження є закони України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, матеріали офіційної статистичної звітності Пенсійного фонду України, дані Держфінпослуг про результати діяльності недержавних пенсійних фондів, а також публікації у відкритому друці та мережі Інтернет.

1. Недержавне пенсійне забезпечення в системі соціального захисту населення

1.1 Зміст недержавного пенсійного забезпечення та мотиви його запровадження підприємствами

Основу системи недержавного пенсійного забезпечення становлять недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні. В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, тільки в разі бажання майбутнього пенсіонера, додатково до заощаджень у загальнообов'язковій системі перераховувати внески до обраного недержавного пенсійного фонду. Система недержавних пенсійних фондів дасть можливість залучати і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їхніх працівників. Розмір пенсії у такій системі залежатиме від розміру страхових внесків, терміну, протягом якого ці внески накопичувались, та розміру отриманого на них інвестиційного доходу. Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” встановлено жорсткі вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів. Окреслено і вимоги до банків-зберігачів, визначено їхні функції та межі відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень.

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

- пенсія на визначений строк;

- одноразова пенсійна виплата.

Підставами для здійснення пенсійних виплат є досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного у договорі страхування [3, ст.60] визнання учасника фонду інвалідом; медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду; виїзд учасника фонду на постійне місце проживання за межі України; смерть учасника фонду.

На сьогодні відомі три схеми недержавного пенсійного страхування, які вже працюють в Україні. Це послуги недержавних пенсійних фондів, пенсійна програма банку “Аркада” і корпоративний пенсійний фонд “Київенерго”. Суть їх однакова: кожна людина може забезпечити свою старість, не розраховуючи на державу, а уклавши угоду з недержавним пенсійним фондом.

Згідно з укладеною угодою, вкладник перераховує на свій пенсійний рахунок певну частину заробітної плати, а вийшовши на пенсію, окрім обов'язкової державної, отримує і додаткову допомогу (довічно або певний період, залежно від укладеного договору). У випадку смерті власника сума вкладу переходить у спадок.

Зі свого боку пенсійний фонд розміщує “пенсійні” гроші у прибуткові проекти і, таким чином, дає змогу убезпечити кошти від інфляції та стабільно нараховувати відсотки за вкладами. До речі, пенсійні фонди у світі посідають перші місця у рейтингу привабливості серед інших інвестиційних структур.

Кожна зі згадуваних програм має свої позитиви й негативи.Пенсійний фонд “Київенерго” є корпоративним. Це означає, що в програмі задіяні кошти саме цього підприємства, тобто прибутки “Київенерго” (статутом компанії визначено, що на пенсійне забезпечення може бути нараховано до 5% прибутку).

Узяти участь у цій програмі можуть тільки працівники підприємства, до того ж тільки ті, які пропрацювали на ньому не менше п'яти років. Отже, безперечним плюсом програми для споживачів є те, що гроші відраховуються до пенсійного фонду не із зарплати, а з прибутку підприємства. Відтак, нічого не втрачаючи, вони отримують додаткову пенсію.

Недоліком тут є те, що програма “замикається” тільки на “Київенерго”. До того ж підприємство саме визначає рівень додаткової пенсії. Підприємству не вдалося остаточно вирішити проблему убезпечення пенсійних коштів від інфляції.

Послуги щодо забезпечення альтернативною пенсією всіх бажаючих надають недержавні пенсійні фонди і пенсійна система банку “Аркада”.

Перерахувати кошти на особистий пенсійний рахунок може як підприємство, так і сам громадянин. Схема роботи недержавного пенсійного фонду в загальних рисах така: фонд залучає кошти й інвестує їх, з отримуваних прибутків нараховуються відсотки і виплачуються пенсії. Особливістю вітчизняних пенсійних фондів є те, що через недостатність інвестиційно привабливих підприємств пенсійні гроші доводиться розміщувати в банку. Тобто малі недержавні пенсійні фонди на цьому етапі є посередниками між клієнтом і одним із банків. Недоліком цих фондів є те, що їхню діяльність не оформлено законодавчо.

Єдина пенсійна програма, що в даний момент оформлена законодавчо, -- це програма банку “Аркада”. Її впровадження регламентовано Законом України “Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії “Київміськбуд”.

Переваги очевидні: в Законі визначені досить жорсткі умови для фінансових установ, задіяних у програмі, аби унеможливити чи звести до мінімуму ризик утрати пенсійних заощаджень, їх діяльність повністю контролюється державою. Кошти, які надходять на рахунок, переводяться в “одиницю інвестування” (ОдІн). Індексація вкладів за допомогою ОдІн захищає їх від інфляції, оскільки курс ОдІн переглядається щотижня і відображає реальну купівельну спроможність національної валюти. Всі гроші вкладників спрямовуються винятково на кредитування будівництва житла, яке споруджується ХК “Київміськбуд”, під заставу цього житла.

Згідно чинного законодавства, недержавний пенсійний фонд (НПФ) - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, і здійсненням пенсійних виплат учасникам зазначеного фонду.

Світова практика розрізняє два типи НПФ: закриті та відкриті, що різняться між собою ступенем можливості переходу учасників та індивідуального вибору. Переходи учасників між закритими фондами обмежуються, як правило випадком, коли працівник змінює роботу ат переходить до пенсійного фонду нової компанії. У відкритих фондах учасники можуть мають право вільного переходу до інших фондів. Як правило, подібний перехід супроводжується певними фінансовими втратами на виплату компенсаційних платежів фонду.

В Україні передбачена можливість створення як закритих так і відкритих НПФ. Закриті пенсійні фонди поділяються на професійні та корпоративні, що різняться між собою не лише засновницькими механізмами але і особливостями роботи з учасниками.

Професійний пенсійний фонд - це НПФ, засновником (засновниками) якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Корпоративний пенсійний фонд - це НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Як видно із визначень, професійний фонд, на відміну від корпоративного, може бути створений як юридичними особами (об'єднаннями юридичних осіб) так і фізичними особами (об'єднаннями фізичних осіб). Якщо для участі у корпоративному фонді фізичній особі необхідно перебувати у трудових відносинах із засновником або роботодавцем-платником, то достатньою умовою участі у професійному фонді є належність до певної професії. Відкритий недержавний пенсійний фонд не ставить своїм учасникам жодних обмежень щодо місця та характеру їх роботи.

Система управління діяльністю НПЗ представляє собою систему взаємовідносин між суб'єктами, які поділяються на прямих, які безпосередньо перебувають у договірних відносинах із НПЗ (Радою НПЗ) та непрямих учасників, які перебувають у договірних відносинах з одним із прямих учасників. До прямих учасників відносяться: вкладники НПЗ (засновники та роботодавці-платники); учасники (які можуть бути вкладниками на свою користь); фізичні особи-вкладники; компанія з управління активами НПЗ; адміністратор; зберігач. Непрямими учасниками системи управління діяльністю НПЗ є торговці цінними паперами, агенти, рекламні компанії, страхові організації, ріелторські компанії.

Специфічна риса НПЗ як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних взаємовідносин суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення відбувається процес перетворення чистини заробітної плати та інших прибутків фізичних осіб та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс.

На перший погляд, система управління НПЗ є подібною до інших систем управління суб'єктами господарювання, наприклад, підприємствами. Автор вважає такий погляд помилковим. Система управління НПЗ має ряд суттєвих відмінностей, що дозволяють зробити висновок про її новизну для економіки України.

Перша відмінність полягає в тому, що НПЗ, являючись юридичною особою, здійснює свою господарську діяльність через третіх осіб. НПЗ особисто не укладає контрактів із вкладниками та учасниками, не займається розміщенням пенсійних активів, не здійснює облік пенсійних коштів. НПЗ згідно чинного законодавства не має особистого майна, а юридичною адресою місцезнаходження НПЗ є адреса розміщення Ради фонду. Рада фонду є єдиним органом управління НПЗ , вона здійснює контроль за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи. Реалізуючі функції з управління Рада укладає від імені пенсійного фонду договори з адміністратором, компанією з управління активами або іншою особою, яка має право здійснювати управління активами НПЗ, зберігачем, аудитором пенсійного фонду; затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї; затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка підлягає оприлюдненню; здійснює контроль за цільовим використанням активів; розглядає спірні питання, що виникають між НПЗ та його учасниками та (або) вкладниками тощо [3;83;87].

Друга відмінність системи управління НПЗ пов'язана із вимогами запобігання зловживанням в управлінні пенсійними коштами і полягає в тому, що функції обліку, збереження і управління пенсійними активами є розподілені. Адміністратором НПЗ може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор);

б) юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

в) компанія з управління активами (за умови отримання відповідної ліцензії).

На адміністратора НПЗ покладаються наступні функції: ведення персоніфікованого обліку учасників; укладання пенсійних контрактів від імені пенсійного фонду; забезпечення здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Професійне адміністрування НПЗ за законодавством може поєднуватися лише з діяльністю щодо управління активами. Крім цього управління активами НПЗ може здійснюватися окремо від адміністрування компанією з управління активами, або банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Функції збереження пенсійних активів покладено на третього учасника системи недержавного пенсійного забезпечення - зберігача - банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. Крім розподілу функцій управління система захисту пенсійних активів передбачає, що зберігач не може бути пов'язаною особою пенсійного фонду, з Радою якого укладено договір, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов'язаних осіб. Банк, що є засновником корпоративного фонду, не може надавати йому послуги зберігача [3;100].

Управління активами НПЗ може здійснюватися:

а) компанією з управління активами;

б) банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

в) професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами [3;100].

З метою запобігання зловживанням у сфері управління активами, управляючий активами НПЗ не може бути засновником або пов'язаною особою засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з Радою такого фонду укладено договір про управління активами. Виключення становить випадок створення власного корпоративного пенсійного фонду компанією з управління активами або банківською установою.

Важливою складовою системи управління діяльністю НПЗ є система захисту пенсійних накопичень, основу якої становлять принципи:

а) майнової відповідальності;

б) забезпечення високих економічних нормативів достатності власних коштів суб'єктами-учасниками системи управління;

в) розподілу функцій управління, збереження та обліку активів і встановлення обмежень щодо поєднання видів діяльності в системі управління.

Зовнішню систему контролю за діяльністю всіх учасників системи недержавного пенсійного забезпечення утворюють ДКЦПФР, НБУ і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (Держфінпослуг), які в межах своєї компетенції мають право організувати перевірку діяльності НПЗ, адміністратора, КУА, зберігача, самостійно або із залученням аудитора. Всі операції з пенсійними активами НПЗ здійснюються через зберігача, який контролює діяльність КУА. У разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на двадцять відсотків зберігач повинен повідомити про це Раду фонду, ДКЦПФР та Держфінпослуг.

Крім зберігача, контроль за інвестуванням пенсійних коштів здійснюють адміністратор та Рада фонду. КУА зобов'язана подавати щоквартально звіти адміністратору та Раді фонду щодо чистої вартості активів фонду. У випадку тривалої невідповідності чистої вартості активів особи, що управляє активами фонду, встановленим нормативам Рада фонду має право ініціювати розірвання договору управління та змінити керуючого.

Аналіз основних засад системи управління НПЗ дозволяє зробити висновок, що система контролю за діяльністю НПЗ передбачає не лише контроль за діяльністю учасників з боку держави, взаємний контроль самих учасників (адміністратора, зберігача, управляючого активами), але і контроль з боку учасників НПЗ (фізичних осіб-вигодонабувачів).

Недержавне пенсійне забезпечення в багатьох країнах є одним із найбільш важливих моментів у загальному пакеті соціальних гарантій, закріплених у колективних договорах і генеральних (галузевих) угодах, що здійснюються між найманими працівниками (яких представляють профспілки), роботодавцями та урядом. Але навіть за відсутності таких угод на державному рівні у більшості відомих корпорацій і фінансових установ недержавні пенсії містять систему пільг і компенсацій, які надаються персоналу поряд із заробітною платою, медичним страхуванням, житловими програмами, дорослим і дитячим відпочинком тощо.

Для багатьох компаній характерним є застосування єдиного для всіх підприємств стандартного соціального пакета, в якому суттєве значення мають і корпоративні пенсії. Майбутні пенсії, які формуються підприємствами і їх працівниками у вигляді пенсійних накопичень, фактично є формою заощадження заробітної плати співробітників, яка регулярно виплачується як винагорода по закінченні або припиненні трудової діяльності.

У ситуації, що склалася в пенсійній системі, поступово зростає усвідомлення того, що суттєвий внесок у вирішення проблеми пенсійного забезпечення може зробити не держава з її дефіцитним бюджетом і населенням, яке старіє, а роботодавці, що очолюють реально працюючі підприємства. Важливо тільки вміти зацікавити їх у здійсненні корпоративних (галузевих, регіональних) пенсійних програм як для свого персоналу, так і для населення України в цілому.

При цьому для роботодавців важлива не тільки наявність податкових пільг, але і можливість часткового 'самоінвестування' програм розвитку і модернізації виробництва за рахунок пенсійних коштів, а також легітимність застосування ними критеріїв призначення і розрахунків розмірів корпоративних пенсій як механізму управління персоналом, підвищення стабільності кадрів і трудової дисципліни.

Завдяки ефективному використанню пенсійних активів у роботодавців з'являється можливість не тільки зберегти і збільшити пенсійні накопичення персоналу, але і сформувати внутрішні довгострокові інвестиційні ресурси, не застосовуючи при цьому не завжди корисні зовнішні запозичення. Це означає, що сформуються і фінансово-економічні передумови підвищення пенсійних доходів громадян, розуміння чого відображено в пенсійних системах США, Великобританії, Нідерландів та інших країн з розвинутою економікою. Пенсійні активи систем недержавного пенсійного забезпечення цих країн співвідносяться з обсягами ВВП і часом, перевищують його, а недержавні пенсійні фонди є найбільш значущими внутрішніми інвесторами.

Прискорений розвиток корпоративних пенсійних фондів у різних країнах за останні декілька десятиріч пояснюється рядом чинників. Насамперед, визначимо чинники, які стимулюють участь у фондах персоналу окремих компаній, підприємств. Основним таким чинником є часткове (а іноді і повне) фінансування пенсій роботодавцями. З даної причини пенсія для учасника фонду значно дешевша порівняно з повним фінансуванням її власними зусиллями шляхом індивідуального накопичення пенсії. Звідси наявність пенсійного фонду - важливий момент при виборі місця роботи. Відсутність його розглядається як серйозний негативний чинник. Щодо підприємців, то створення і участь у фінансуванні пенсійних фондів дозволяє зменшити плинність кадрів з усіма наслідками, які з цього випливають, зокрема зменшити витрати на підготовку персоналу, а також залучити на свої підприємства висококваліфікованих спеціалістів.

Роботодавець - засновник НПФ має змогу часткового самофінансування власного бізнесу як за рахунок пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, так і за рахунок внесків самих працівників, які відраховуються з фонду оплати праці, а також за рахунок економії на соціальних відрахуваннях з фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу відносного збільшення внутрішніх джерел формування обігових коштів за рахунок економії на податках у результаті віднесення пенсійних внесків, які відраховуються на користь своїх працівників, на валові витрати. З економічної точки зору зекономлені витрати за інших рівних умов тотожні збільшенню доходів (у даному випадку - джерел формування обігових коштів підприємства). Завдяки участі в НПФ роботодавець має змогу одержувати відносну економію за рахунок податків на прибуток і соціальних відрахувань до фонду оплати праці.

Роботодавець має змогу залучення більш дешевих інвестиційних ресурсів на більш стабільних (довгострокових) умовах шляхом випуску (емісії) корпоративних цінних паперів (акцій, облігацій), обумовлену впливом таких чинників:

збільшення припливу пенсійних резервів на ринок інвестиційного капіталу, який пов'язаний з пошуком об'єктів інвестування як умова поширення доступу до такого капіталу з боку роботодавця;

поліпшення співвідношення «попит - пропозиція» на фінансовому ринку на користь позичальника фінансових ресурсів (емітентів цінних паперів, одержувачів кредитів) внаслідок надмірного припливу на фінансовий ринок пенсійних накопичень як умова зменшення цін на інвестиційні ресурси;

зменшення інвестиційних ризиків кредитора у результаті поширення пропозицій з боку позичальників фінансових ресурсів більш надійних фінансових інструментів як умова зменшення доходності інвестиційних капіталів;

довгостроковий характер пенсійних ресурсів, який може випливати із природи накопичувальної системи пенсійного забезпечення як умова надання довгострокових позик за стабільних умов з боку кредитора.

Роботодавець має змогу більш легкого й дешевого доступу до довгострокових кредитних ресурсів, які надаються банками за рахунок залучених на довготермінових умовах пенсійних активів, у результаті впливу таких чинників:

- приплив на ринок кредитних ресурсів (у банківську систему) відносно більш дешевих інвестиційних ресурсів у формі пенсійних накопичень, які залучаються банківськими установами як довгострокові пасиви шляхом:

– розміщення банківських облігацій серед НПФ;

– розміщення заощаджених сертифікатів серед НПФ;

– відкриття термінових банківських депозитів НПФ;

– розміщення іпотечних облігацій серед НПФ;

– продажу заставних і житлових сертифікатів НПФ;

- довгостроковий характер пенсійних накопичень дозволить комерційним банкам без ризику пред'явлення з боку кредитора - НПФ вимог щодо дострокового повернення пенсійних коштів, надавати середньо- і довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності;

- вартість кредитних ресурсів, які надаються як середньо- і довгострокові кредити суб'єктам підприємницької діяльності, буде відносно нижчою внаслідок більш низьких цін на такі позики, які встановлюються на пенсійні кошти пенсійними фондами (компаніями з управління активами);

- розвиток ринку іпотеки дозволить поширити можливості роботодавців щодо отримання довгострокових кредитів за позикою об'єктів нерухомості та земельних ділянок з боку банківських установ за рахунок «перекредитування» таких позик шляхом:

– випуску і продажу банками застав;

– випуску і продажу банками житлових сертифікатів;

– розміщення комерційними банками або спеціалізованими іпотечними банківськими установами (іпотечними, земельними) іпотечних облігацій, забезпечених заставами або житловими сертифікатами.

Застосування недержавного пенсійного забезпечення на підприємстві можливе як засіб обмеження зростання заробітної плати. У зв'язку з цим слід відзначити, що ефективність фінансових витрат на соціальне забезпечення, у тому числі і пенсії, безперечно вище ефективності витрат на підвищення заробітної плати. Це обумовлено насамперед тим, що працівник за власним бажанням не буде витрачати певну частину доходу на «соціальний пакет», тобто в даному випадку збільшення його достатку буде мати виключно кількісний характер. У разі упровадження соціальних пільг відбудеться якісне поліпшення рівня життя працівника, підвищиться його соціальний статус, що неодмінно відобразиться на підвищенні мотивації і, як наслідок, продуктивності праці.

Таким чином, можна стверджувати про витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації як про вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів.

Необхідно розуміти, що успішний розвиток корпоративних пенсійних програм неможливий без грамотного підходу керівника підприємства. В основі такого підходу має бути, насамперед, чітке усвідомлення цілей пенсійної програми підприємства, якими можуть бути як забезпечення соціального захисту певної категорії працівників, так і вигідне вкладення коштів в «інвестиції у персоналу».

У даному контексті можна розглядати витрати на пенсійне забезпечення працівників корпорації (підприємства) як вкладення коштів з метою одержання певних дивідендів. У ролі таких дивідендів може бути підвищення престижу корпорації; посилення мотивації праці персоналу, формування інвестиційних ресурсів для розвитку.

Крім того, корпорація (підприємство) може набути переваги в умовах конкурентної боротьби за кадри на ринку праці, що забезпечить одержання додаткових доходів у майбутньому.

Впровадження системи НПЗ на підприємстві є доцільним у декількох випадках та мотивується наступними чинниками. Якщо у керівництва компанії є бажання:

· мати гнучкий і ефективний механізм управління персоналом, не обтяжений податками і соціальними відрахуваннями;

· створити джерело додаткової недержавної пенсії;

· підвищити соціальну привабливість підприємства, його імідж і авторитет керівництва;

· закріпити кращі кадри шляхом створення привабливіших ніж у конкурентів матеріальних і соціальних умов для висококваліфікованих фахівців;

· підвищити мотивацію персоналу, застосовуючи диференційований підхід до рівня пенсійних відрахувань на їх користь, беручи до уваги вік, стаж роботи на підприємстві, інші показники, що характеризують цінність працівника для підприємства;

· поліпшити мікроклімат у колективі, підвищити лояльність персоналу по відношенню до працедавця, то участь у НПФ, а сааме створення НПЗ допоможе вирішити всі вищеперелічені завдання.

Більш того, участь у НПФ дає можливість отримати додаткові інвестиційні ресурси:

· залучити до 5% сумарних активів недержавного пенсійного фонду в розвиток підприємства (шляхом придбання недержавним пенсійним фондом цінних паперів підприємства, за умови, що такі цінні папери пройшли лістинг та котуються на біржі або в торгово-інформаційній системі та відповідають вимогам законодавства до таких цінних паперів);

· забезпечити доступ працедавців до фінансових ресурсів, накопичених в інших НПФ

На додаток до всіх зазначених вище вигод та можливостей, Ви будете користуватися ще і податковими пільгами, оскільки роботодавець:

· відносить на витрати підприємства суму сплачених на користь працівників пенсійних внесків, якщо сума таких внесків не перевищує 15% заробітної плати кожного працівника за рік і граничної суми податкової соціальної пільги (що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на коефіцієнт 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень - 1 320 грн. у 2015 році);

· не включає пенсійні внески до бази нарахувань обов'язкових соціальних платежів на фонд оплати праці.

Перераховані на користь співробітника кошти не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб в межах суми місячного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, помноженого на 1,4 - опосередкована пільга.

1.2 Інституційні основи організації недержавного пенсійного забезпечення працівників підприємств

Перехід до ринкових відносин обумовив необхідність трансформації соціально-трудових відносин, утворення нових форм власності, розвитку конкуренції. Одним із наслідків становлення економіки ринкового типу є високий рівень диференціації доходів громадян, що потребує докорінної перебудови всієї системи соціального захисту громадян України, у тому числі системи пенсійного забезпечення.

При цьому виникла необхідність включення до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування інституту додаткового пенсійного забезпечення як перспективної форми соціального захисту громадян похилого віку. Формування такого інституту було передбачено ще в Указі Президента України від 18 жовтня 1997 року 'Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки' як одного з елементів майбутньої трирівневої пенсійної системи, яка буде забезпечувати соціальний захист непрацездатних громадян за допомогою обов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

У світовій практиці недержавне пенсійне забезпечення здійснюють недержавні пенсійні фонди і страхові організації. У новій структурі відносин між державою, роботодавцем і працівником система недержавного пенсійного забезпечення має виконувати як мінімум такі завдання.

По-перше, підвищення соціальної захищеності громадян завдяки створенню та функціонуванню ефективних соціально-фінансових інститутів, які дозволять акумулювати кошти громадян, підприємств, нарощувати їх шляхом інвестування і направляти на додаткові виплати до державних пенсій.

По-друге, цільове використання коштів в інтересах громадян, включаючи право на успадкування накопичених коштів на пенсійних рахунках.

По-третє, вирішення проблеми пільгових пенсій працівникам певних професійних категорій шляхом їх переведення до сфери недержавного пенсійного забезпечення і створення професійних пенсійних систем як важливої ланки соціального та економічного партнерства держави, роботодавця і працівника.

По-четверте, акумуляція в інститутах недержавного пенсійного забезпечення значних фінансових ресурсів, створення ефективних організаційно-правових форм взаємодії різних державних і недержавних інститутів із метою максимального використання інвестиційних ресурсів недержавного пенсійного забезпечення, яке буде сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні.

В Україні система недержавного пенсійного забезпечення є однією з форм пенсійного забезпечення, яка складається із сукупності правових і організаційних норм та інститутів, вплив і діяльність яких спрямована на реалізацію завдань щодо організації та забезпечення населення недержавними пенсіями. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

· пенсійними фондами шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів і вкладниками таких фондів;

· страховими компаніями шляхом укладання договору страхування довічної пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті учасника фонду;

· банківськими установами шляхом укладання договору про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування внесків Фондом гарантування внесків фізичних осіб.

Згідно з чинним законодавством суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є:

· недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні, професійні), страхові компанії, банківські установи;

§ вкладники й учасники: вкладники (роботодавці) та учасники (працівники) пенсійних фондів; вкладники (фізичні особи) пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

· засновники корпоративних і професійних пенсійних фондів: роботодавці або асоціації роботодавців, профспілки;

· органи державного контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

· організації, які надають послуги у сфері НПЗ: адміністратори пенсійних фондів, компанії з управління активами, хранителі пенсійних активів, аудитори.

Як було зазначено вище, недержавне пенсійне забезпечення здійснюється такими фінансовими установами: страховими компаніями, банківськими установами і недержавними пенсійними фондами. Однак, через недовгочасне функціонування інституту недержавного пенсійного забезпечення, існує певне непорозуміння користі й переваг участі у даних установах для забезпечення функції матеріального забезпечення громадян пенсійного віку.

У систему НПФ входять:

вкладники (учасники);

НПФ;

керуючі компанії (або компанії з управління активами пенсійних фондів - КУАПФ).

НПФ здійснюють розміщення пенсійних резервів через КУАПФ з метою отримання доходу від їх інвестування за договорами довірчого управління. КУАПФ несуть майніву відповідальність за збереження активів НПФ та забезпечення мінімального рівня рентабельності. Таким чином, НПФ - це структура, яка приймає внески, по суті справи, в траст (довірче управління), намагається максимально вигідно розмістити їх і після закінчення певного терміну починає виплачувати громадянам додаткові пенсії;

інспекція НПФ РФ. Контроль за діяльністю НПФ здійснює Інспекція НПФ РФ при Міністерстві праці Уряду РФ, до функцій якої входять реєстрація та ліцензування діяльності НПФ, контроль за забезпеченням зобов'язань фондів, узагальнення практики їх діяльності;

міжвідомча комісія з оцінки ризиків інвестицій НПФ;

асоціація фондів;

інші організації, необхідні для забезпечення нормального функціонування цієї системи.

За принципом організації НПФ можна класифікувати на:

- Корпоративні (галузеві). Корпоративні пенсійні фонди створюються за згодою і за участю адміністрації підприємства (галузі) і / або профспілки, їх основне завдання - забезпечення працівників підприємства додатковою пенсією. При цьому адміністрація (профспілка, трудовий колектив) отримує дієвий інструмент кадрової політики. Підприємство відраховує до НПФ певний розмір внесків за працівника. Працівники також мають можливість відраховувати частину свого доходу в пенсійний фонд. Порядок внесення внесків роботодавцями та працівниками може визначатися колективним договором або індивідуальним контрактом. Учасниками таких фондів можуть бути і члени сімей працівників підприємства. Гарантом виплати накопичень у разі неспроможності фонду є підприємство;

- Регіональні (міжрегіональні). Учасниками фонду можуть бути будь-які фізичні особи. Регіональний пенсійний фонд орієнтується на роботу з індивідуальними вкладниками, з населенням. Фонд може також укладати і колективні договори додаткового пенсійного забезпечення (оптимальна кількість працюючих на яких не перевищує 300 чоловік);

- Спеціалізовані, які припускають крім грошових виплат додаткові послуги пенсіонерам: патронажні послуги, пільгове медичне обслуговування, ритуальні послуги та ін.

Основним елементом організації додаткового пенсійного забезпечення є пенсійні схеми, основні характеристики яких описуються в правилах фонду і включаються в договори додаткового пенсійного забезпечення, що укладаються між фондом та учасником. Колективний договір про додаткове пенсійне забезпечення працівників підприємства укладається з юридичною особою, індивідуальні ний - з фізичною особою. Кожен НПФ пропонує, як правило, кілька десятків пенсійних схем.

Аналіз правил фонду і договорів додаткового пенсійного забезпечення дозволяє розділити пенсійні схеми на дві групи:

1) солідарні пенсійні схеми, що використовують принцип перерозподілу коштів між поколіннями у рамках підприємства чи галузі;

2) накопичувальні пенсійні схеми, що використовують принцип повного попереднього фондування пенсійних виплат.

Накопичувальні схеми можна розділити на три підгрупи:

1) ощадні пенсійні схеми з можливістю успадкування пенсійних накопичень у разі смерті учасника до закінчення терміну дії договору;

2) страхові пенсійні схеми з перерозподілом відповідальності між учасниками фонду;

3) змішані пенсійні схеми, що передбачають ощадну схему на етапі накопичення і страхову - на етапі виплат.

Найбільш прийнятною для України поки є накопичувальна схема, тобто з встановленими розмірами виплат. Розмір та види пенсійних виплат визначаються виходячи з розміру пенсійних накопичень на момент оформлення додаткової пенсії. 90% НПФ пропонують схеми з встановленими розмірами внесків, в яких основний ризик достатнього рівня пенсійного забезпечення (інфляція) переноситься з роботодавця на вкладника (учасника). При настанні пенсійного віку (або інших випадків згідно договору) учасник фонду отримує пенсійні виплати відповідно до розміру накопичень на персональному рахунку (пенсійні внески та інвестиційний дохід, за рахунок операцій КУАПФ). Схеми з встановленими розмірами виплат пропонуються набагато рідше, тому що основний ризик таких схем припадає на фонд або роботодавця. За такими схемами в момент укладання договору визначають фіксований розмір майбутньої пенсії. При цьому принципи і порядок визначення розміру пенсійних внесків встановлюються фондом в залежності від встановленого розміру пенсій, тривалості внесення пенсійних внесків, інвестиційної політики, оцінки економічної та демографічної ситуації в країні або регіоні інвестування активів на перспективу і з урахуванням багатьох інших факторів. Для цього проводяться актуарні розрахунки балансу пенсійних внесків і виплат. У будь-якому випадку учаснику фонду при настанні відповідного віку гарантується пенсія в розмірах, передбачених у договорі.

Види пенсійних виплат визначаються учасником самостійно. Основні види виплат:

довічна пенсія. Як правило, не припускає спадкування пенсійної суми у разі смерті учасника фонду. Але можливі варіанти, коли подружжя, що пережило частково успадковує суму пенсійних виплат. Пенсійні виплати до вичерпання накопичень на персональному рахунку учасника - залишок суми у разі смерті учасника також підлягає спадкоємства;

одноразова пенсія. Після закінчення терміну договору виплачується вся сума, накопичена на персональному рахунку;

термінова пенсія. Пенсійні виплати здійснюються протягом обумовленого ряду років; залишок пенсійної суми у разі смерті учасника до закінчення терміну виплат виплачується спадкоємцям одноразово або у вигляді пенсії;

інші види. Наприклад, одноразова виплата частини пенсійних накопичень (як правило, не вище 40%) і подальша виплата за будь-якою з перших схем.

Розглянемо основні аспекти та показники функціонування установи НПЗ в Україні.

1. Гарантована ставка реальної доходності є важливим показником для учасника, тому що від суми накопичень та від їх вдалого інвестування, що залежить від ставки доходності, здатної приносити стабільний і найбільш оптимальний дохід, залежить розмір майбутньої пенсії.

Недержавним пенсійним фондам забороняється гарантувати ставку реальної доходності, однак договір про управління активами пенсійного фонду може містити зобов'язання суб'єкта, який здійснює управління активами НПФ, забезпечувати мінімальну доходність, яка дорівнює офіційному рівню інфляції - ст.51 закону.

Комерційні банки самостійно встановлюють ставки по депозитних внескам, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку та власної депозитної політики. Протягом 2006 р. ставка по депозитному вкладу в національній валюті коливалась у межах 14-17%.

У страховій компанії (СК) ставка інвестиційного доходу не може перевищувати 4%.

2. Рівень обов'язкової диверсифікації пенсійних активів - дуже важливий показник ефективності функціонування фінансової установи, тому що він є основним способом зменшення ризиків при інвестуванні пенсійних накопичень. Чим більший рівень диверсифікації, тим менший ступінь ризику при інвестуванні пенсійних накопичень у різні фінансові активи.

Недержавний пенсійний фонд може розміщувати пенсійні активи на банківських рахунках; в сертифікатах банків; державних цінних паперах; облігаціях та акціях українських емітентів; цінних паперах іноземних емітентів; іпотечних цінних паперах; в об'єкти нерухомості; банківські метали - ст. 47 закону.

Комерційний банк може здійснювати операції, які пов'язані з інвестуванням у статутні фонди та акції інших юридичних осіб, закупівлю сертифікатів Національного банку, а також надання кредитів - ст.47 закону.

Страхова компанія розміщує страхові кошти у банківські депозити, нерухоме майно, акції, облігації, державні цінні папери, банківські метали. Кредити у межах викупної суми, можуть бути використані для довгострокового кредитування житлового будівництва - ст.47 закону.

3. Сума компенсації, яку може одержати вкладник у випадку втрати пенсійних накопичень.

Законодавством, яке регулює функціонування недержавних пенсійних фондів і страхових компаній, не обговорюється конкретна сума компенсації у разі втрати пенсійних накопичень, але передбачається створення резервних фондів для покриття збитків, пов'язаних з втратою пенсійних накопичень або банкрутства цих фінансових установ.

Комерційний банк гарантує компенсацію в розмірі, який встановлюється спільним рішенням Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Сума компенсації у 2006 р. не перевищувала 25000 грн.

4. Використання пенсійних активів фінансовою установою не за призначенням. Пенсійні активи можуть використовуватися тільки з метою інвестиційної діяльності недержавного пенсійного фонду - ст.48 закону.

Комерційний банк має право надавати кредити з коштів депозитних вкладів - ст.49 закону. Страхова компанія може надавати кредити вкладнику у розмірі викупної суми - ст.31 закону.

5. Витрати учасника на винагороду фінансовій установі за управління пенсійними накопиченнями. Цей показник дуже важливий для учасника, тому що є суттєвим чинником, який впливає на розмір майбутньої пенсії (з точки зору економії накопичених коштів). А саме: розмір майбутньої пенсії визначається як сума накопичень за весь період участі вкладника в системі недержавного пенсійного забезпечення, від якої відраховується сума, сплачена фінансовій установі як винагорода за управління пенсійними активами.

Сума винагороди недержавного пенсійного фонду за управління пенсійними накопиченнями визначається як відсоток чистої вартості активів пенсійного фонду - ст.42 закону. Середньостатистичні світові показники свідчать про те, що компанія з управління активами отримує від 1 до 3%.

Для страхових компаній - не більше 15% інвестиційного доходу, одержаного від розміщення пенсійних резервів - ст. 9 закону.

Для банківських установ існують більш великі можливості забезпечення покриття витрат, які пов'язані з їх функціонуванням, - за рахунок своїх клієнтів (а не вкладників).

6. Можливість успадкування пенсійних накопичень.

Недержавний пенсійний фонд може здійснювати пенсійні виплати учаснику фонду або його спадкоємцю.

Комерційний банк передбачає право успадкування пенсійних накопичень. У страховій компанії - права й обов'язки страхувальника переходять до його спадкоємців - ст.22 закону.

На основі вищезазначених показників можна дійти висновку, що віддати перевагу одній або іншій фінансовій установі дуже складно. Вибір тієї або іншої установи залежить від суб'єктивного рішення учасника. Багаторічний досвід існування страхових компаній і банківських установ надає їм суттєву перевагу перед достатньо новим інститутом - недержавними пенсійними фондами. Однак на користь даного інституту свідчить позитивний досвід розвитку додаткового пенсійного забезпечення через недержавні пенсійні фонди у розвинених країнах, а також країнах СНД (зокрема, Росії, Казахстані).

Показники ефективності діяльності НПЗ доцільно розділити на показники:

1) ефективності вкладання коштів в НПЗ (коефіцієнти реального та номінального доходу);

2) ефективності інвестування коштів (норма прибутку або рентабельності інвестицій).

Рентабельність пенсійних активів недержавного пенсійного фонду (норма доходності пенсійних активів) можна розрахувати за формулою:

Кр = Па/А,

де Кр - коефіцієнт рентабельності активів (норма прибутку);

Па - прибуток від розміщення пенсійних активів;

А - середня вартість активів за рік, обчислена як середня арифметична вартості активів на початок та на кінець року.

Аналогічно коефіцієнт рентабельності активів НПЗ можна розрахувати за будь-який проміжок часу діяльності недержавного пенсійного фонду. При цьому, на відміну від коефіцієнтів реального та номінального доходу, що характеризують зміну вартості пенсійних активів на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, коефіцієнт рентабельності активів конкретного НПФ свідчитиме про загальну ефективність розміщення пенсійних активів. Відповідно, порівняння коефіцієнтів номінального та реального доходу з коефіцієнтом рентабельності активів дозволить виявити, на скільки загальна ефективність інвестування пенсійних активів впливає на збільшення вигоди учасника НПЗ.

Розвиток недержавного пенсійного страхування в основному обумовлений як демографічною ситуацією, яка пов'язана з прискоренням процесу старіння населення за останні десятиріччя, так і з прагненням до свободи вибору, індивідуальної відповідальності, самостійного, додаткового забезпечення (окрім державної пенсії) у пенсійному віці. До того ж, фінансування роботодавцями приватних пенсійних планів працівників, значною мірою обумовлене їх власними економічними інтересами.

Соціальні програми розглядаються багатьма підприємцями як елемент трудової мотивації, яка сприяє більш ефективному використанню трудових ресурсів. Розвиток соціальної інфраструктури компаніями здійснюється з метою підтримки необхідного рівня забезпеченості трудовими ресурсами, зменшення їх плинності у небезпечних для життєдіяльності районах.

Поширення соціальних функцій приватного сектору зростає за умов, коли держава заохочує бізнес до соціальної відповідальності. Для стимулювання участі приватного сектору у розвитку соціальних програм широко використовуються податкові пільги.

Повноцінний розвиток недержавного пенсійного забезпечення стримується наявністю певних проблем, пов'язаних із недостатнім рівнем макроекономічної стабільності держави, низьким рівнем ефективності підприємств, капіталізацією фінансового ринку й доходів населення.

Серед економічних причин слід виділити:

- нестабільність темпів зростання виробництва, що є об'єктивною базою стабільних доходів підприємств і населення;

- значну регіональну диференціацію за обсягами інвестицій в основний капітал, відсутність позитивних змін у структурі промислового виробництва; зменшення рівня рентабельності промислових підприємств;

- значну нерівномірність у щорічних темпах зростання інвестицій в основний капітал.

Недосконалість законодавчого регулювання характеризується прогалинами у законодавстві, які не тільки гальмують розвиток недержавного пенсійного забезпечення, але і викликають додаткові ризики як для самих фондів, так і для їх вкладників.

Суттєвою перепоною для популяризації недержавного пенсійного забезпечення є не відпрацьованість механізму захисту вкладників НПФ. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України може тільки призупинити або відкликати ліцензію. Механізми захисту вкладників недержавних пенсійних фондів ще тільки створюються і не пройшли перевірку на практиці. Тому у теперішній час формування накопичень у недержавних пенсійних фондах пов'язані з украй великим і невиправданим ризиком. У зв'язку з відсутністю досвіду роботи недержавних пенсійних фондів всі оцінки надійності можуть стосуватися тільки дійсного становища фондів, і зробити обґрунтовані прогнози щодо їх майбутнього практично неможливо.

За інших рівних умов вкладення коштів в корпоративний фонд є набагато привабливішими, ніж внески у відкриті фонди: їх діяльність жорстко контролюють підприємства, що його заснували.

В теперішній час в Україні спостерігається обмежений попит на послуги недержавних пенсійних фондів:

- більшість громадян не готові до ідеї самостійного забезпечення власної старості (відсутні відповідні традиції), а для багатьох підприємств соціальне забезпечення своїх працівників залишається неможливим у зв'язку з нестачею коштів;

- минулий досвід вкладення коштів в ощадні банки й інші фінансові інститути не дає підстав громадянам України довіряти довготерміновим вкладам (знецінювання внесків в Ощадбанку СРСР; практичний досвід існування фінансових пірамід, у тому числі і у вигляді недержавних пенсійних фондів, наприклад, недержавний пенсійний фонд „Оберіг”). Тому учасники системи недержавного пенсійного забезпечення змушені знаходити способи захисту власних інтересів ще до виникнення проблеми.

За відсутності можливостей у найближчій перспективі перебороти кризу довіри населення до фінансових установ, уряд повинен здійснити в рамках програми проведених економічних реформ досить твердий крок - зобов'язати громадян не старше визначеного віку робити накопичувальні внески в систему недержавних пенсійних фондів. Очевидно, що настільки рішучий захід повинен бути компенсований певними державними гарантіями надійності створюваної пенсійними системами, з одного боку, і податковими пільгами, з іншого. Таким чином, питання недовіри вкладників у пенсійні фонди буде вирішене шляхом надання визначених державних гарантій фінансової стійкості пенсійних фондів і гарантування пенсійних ануїтетів.

1.3 Концептуальні засади управління інститутами недержавного пенсійного забезпечення

Незважаючи на те, що пенсійна реформа в Україні перебуває на початковій стадії теоретичного осмислення та практичної апробації, на сьогоднішній день є перші результати, що дозволяють зробити перші висновки.

Починаючи з 2004 року, коли розпочалося запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення спостерігалася тенденція збільшення обсягів активів та числа учасників НПФ, а також кількості установ, які надають послуги в цій сфері.

Станом на перше квітня 2015 року кількість НПФ в Україні зросла до 87 (на початку 2015 року було створено 74 НПФ). В структурі недержавних пенсійних фондів найбільша питома вага припадає на відкриті пенсійні фонди (близько 75%), далі йдуть корпоративні пенсійні фонди та професійні пенсійні фонди, кількість яких становить 20 та 17 фондів відповідно (рис.1.1).

Рис. 1.1 Структура НПФ за видами

Якщо на кінець 2014 року загальна кількість учасників недержавних пенсійних фондів за укладеними контрактами, в тому числі і в НПФ, які діяли до 2014 року, становила 98 363 фізичні особи (з них 72,3% - учасники новостворених НПФ), то на перше квітня 2015 року загальна кількість учасників НПФ зросла у 1,4 рази до 137 708 осіб.

На індивідуальному рахунку одного учасника пенсійного фонду в середньому обліковується 507,9 гривень, при цьому найбільші за обсягами пенсійні внески належать роботодавцям учасників (рис. 1.2). У новостворених НПФ розподіл між вкладниками юридичними та фізичними особами є більш значним: 89% складають вкладники-юридичні особи, 11% - вкладники-фізичні особи.

Рис. 1.2 Структура вкладників НПФ

Серед учасників НПФ найменшу питому вагу займають учасники віком до 25 років, а найбільшу - особи від 40 до 60 років (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Вікова структура учасників НПФ

Пенсійні активи НПФ зросли з 10,50 млн. грн. станом на початок 2014 року до 74,03 млн. грн. станом на перше квітня 2015 року (у сім разів). При цьому співвідношення між джерелами формування пенсійних активів - пенсійними внесками та інвестиційним прибутком - становило 80% до 20% відповідно. Слід відмітити, що на протязі першого кварталу 2015 року спостерігалась тенденція зменшення кількості вкладників НПФ в порівнянні з 2014 роком, за рахунок зменшення вкладників НПФ, що реорганізовуються. З десяти корпоративних пенсійних фондів, що створені на сьогоднішній день в Україні за результатами 2014 року пенсійні виплати почав здійснювати лише один - Корпоративний недержавний пенсійний фонд „Стирол”.

За результатами 2014 року серед всіх НПФ та КНПФ по показнику вартості чистих активів на першому місці був Корпоративний пенсійний фонд „Стирол” - 7 998 тис. грн., що складає майже 20% від загальної суми вартості чистих активів НПФ. Найменшим недержавним пенсійним фондом по показнику вартості чистих активів серед корпоративних пенсійних фондів став корпоративний пенсійний фонд „Непідприємницьке товариство КПФ „Аваль” - 48 тис. грн. (0,12% від загальної суми вартості чистих активів НПФ).

Розглянемо основні засади управління недержавним пенсійним фондом та функції деяких його органів.

Як вже згадувалося, недержавний пенсійний фонд (НПФ) - юридична особа, створена відповідно до Закону України 'Про недержавне пенсійне забезпечення', що має статус неприбуткової організації, що функціонує й здійснює діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами й здійсненням пенсійних виплат.

Схема функціонування недержавного пенсійного фонду наведена на рис. 1.4.

Рис. 1.4 Схема функціонування недержавного пенсійного фонду

В табл. 1.1 наведені основні функції суб'єктів, що обслуговують недержавний пенсійний фонд.

Таблиця 1.1

Функції суб'єктів, що обслуговують недержавний пенсійний фонд

Суб'єкт	Функції
Рада НПФ (є єдиним органом управління НПФ у кількості не менш 5 чоловік)	Укладання договорів з адміністратором, компанією з управління активами, зберігачем і аудитором; заслуховування звітів про діяльність цих суб'єктів; затвердження інформації про фінансовий стан фонду; контроль цільового використання пенсійних активів.
Адміністратор недержавного пенсійного фонду	Залучення вкладників, укладання пенсійних контрактів, ведення індивідуальних пенсійних рахунків, облік пенсійних внесків, розрахунки пенсійних виплат, здійснення пенсійних виплат.
Компанія з управління активами(КУА)	Аналіз ринку фінансових інструментів, розміщення активів згідно з інвестиційною декларацією НПФ, забезпечення прибутковості вкладень пенсійного капіталу.
Банк-зберігач	Зарахування пенсійних внесків, виконання розпоряджень адміністратора й КУА, ведення обліку цінних паперів, контроль діяльність КУА й адміністратора.
Незалежний аудитор	Аудиторська перевірка діяльності пенсійного фонду, адміністратора, КУА, банку-зберігача проводиться не рідше разу на рік за рахунок коштів суб'єкта, що перевіряється.

НПФ не здійснює своєї діяльності самостійно, а користується послугами адміністратора (адміністрування фонду), зберігача (зберігання активів) і управляючого активами (управління активами). Послуги з адміністрування та управління активами можуть надаватися однією юридичною особою.

Адміністратор веде бухгалтерський та податковий облік НПФ і саме він володіє інформацією скільки коштів накопичено на користь кожного учасника НПФ.

Компанія з управління активами (КУА) займається інвестуванням коштів НПФ.

Банк-зберігач відповідає за банківське обслуговування НПФ, зберігання та облік його активів.

Діяльність з адміністрування, зберігання та управління активів вимагає відповідних ліцензій та суворо регулюється та контролюється відповідними державними органами.

Подальша активізація процесів розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення потребує вирішення ряду проблем, які умовно можна поділити на законодавчі, пов'язані з ними оперативні (проблеми діяльності НПФ) та методологічно-освітянські.

Законодавчі проблеми охоплюють всі недоліки (неточність трактовки, суперечливість, відсутність регуляторної норми) чинних нормативно-правових актів.

До однієї з головних проблем діяльності НПФ законодавчого характеру слід віднести неврегульованість питання оподаткування адміністратора НПФ податком на додану вартість. Діяльність адміністратора на протязі перших років функціонування є збитковою, і додаткове оподаткування (ПДВ) призводить до підвищення вартості його послуг, що в кінцевому підсумку відображається у зменшенні пенсійних накопичень учасників фонду.

Потребують вдосконалення питання ліцензування діяльності адміністратора, ведення персоніфікованого обліку, ведення бухгалтерського та податкового обліку НПФ.

Існують проблеми, пов'язані з обліком активів фонду зберігачем. Розмежування функцій обліку, зберігання та інвестування активів НПФ породжує багато питань відносно організації інформаційних потоків між різними учасниками, дотримання строків інвестування та розподілу інвестиційного прибутку.

Але головною проблемою поточного розвитку НПФ безсумнівно є методологічно-освітянська. Створення широкомасштабної системи недержавного пенсійного забезпечення потребує часу і глибокого теоретичного осмислення. Не зважаючи на велику кількість вітчизняних та закордонних інформаційно-роз'яснювальних матеріалів з проблем недержавного пенсійного забезпечення, можна констатувати відсутність єдиної моделі функціонування недержавного пенсійного фонду, яка систематизувала б всі аспекти його діяльності.

Брак методологічних розробок спричиняє не лише непрофесійний підхід окремих учасників ринку фінансових послуг, але і інформаційний вакуум в межах країни, що відображається в кінцевому підсумку у низькому рівні активності участі в роботі НПФ.

Негативний досвід роботи трастових компаній, низький рівень професіоналізму окремих суб'єктів господарювання в поєднанні з недостатнім рівнем інформованості про НПФ породжують високий рівень недовіри населення та роботодавців. Крім посилення роз'яснювальної роботи необхідно робити реальні кроки у підвищенні професійного рівня учасників за допомогою вдосконалення методології роботи НПФ з урахуванням набутого практичного досвіду та досягнень закордонних розвинених та розвиваючих ся фінансових ринків.

Протягом останніх років в українських періодичних виданнях з'являється достатньо статей присвячених проблемам пенсійного реформування. Деякі з них носять роз'яснювальний характер, висвітлюючи ті чи інші аспекти організаційного процесу створення НПФ. Заслуговує уваги серія статей О. Ткача, присвячена аналізу головних аспектів створення НПФ, статті Д. Леонова, Е. Лібанової. Але, вищеназвані автори фрагментарно окреслюють головні питання, що потребують вирішення в процесі розбудови пенсійної системи.

Важливе значення у становленні системи НПФ в Україні мають інформаційні матеріали проекту технічної допомоги Агентства США з міжнародного розвитку - компанії ПАДКО, - з серії „Впровадження пенсійної реформи в Україні”. Крім загального опису пенсійної системи, що реформується, її переваг, автори приділяють увагу організаційній моделі роботи НПФ. Оскільки матеріал розрахований на широке коло читачів і носить лише ознайомлювальний характер, він не має науково-пізнавального сенсу. Крім того, питання актуарної оцінки діяльності НПФ, як глибоко спеціалізовані залишилося поза увагою розробників.

За відсутності теоретичної моделі управління діяльності НПФ, наведемо модель, яка вирізняється цілісністю принципу побудови, комплексністю підходу та поєднує організаційні і функціональні питання функціонування НПФ. Модель розрахована на використання як промисловими підприємствами, так і іншими приватними чи державними господарюючими суб'єктами. Принципово важливо для непрофесійних учасників пенсійної системи те, що модель відображає можливі варіанти участі в роботі недержавної пенсійної системи із розглядом можливих соціально-економічних наслідків. Для професійних учасників, модель крім вищенаведених складових містить аналіз можливих варіантів розбудови внутрішньої системи управління НПФ (наприклад, створення актуарної моделі оцінки діяльності НПФ).

В процесі взаємодії роботодавця, робітника та КНПФ утворюються так зване „коло взаємодії”, що відображає мультиплікаційний ефект дії недержавного пенсійного забезпечення на учасників.

КНПФ на базі вітчизняних підприємств може дозволити частково вирішити стратегічні проблеми, пов'язані зі створенням крупного внутрішнього інвестора в галузі, в той час, як участь у роботі КНПФ буде сприяти вирішенню кадрових проблем (закріплення кадрів, запобігання виникненню соціальної напруги у колективі, підвищенню лояльності робітників). Спрямування частини акумульованих коштів (шляхом купівлі акцій підприємства) на фінансування ефективних інвестиційних проектів буде сприяти процесам зростання підприємства, що в кінцевому підсумку також повинно позитивно впливати на рівень забезпечення робітників.

Розбудова ефективної системи управління недержавним пенсійним фондом є неможливою без актуарної оцінки фонду. В західних розвинених країнах, де накопичувальні пенсійні системи (професійні, корпоративні) існують досить давно, застосування подібних методів розроблено як теоретично так і практично. В Україні методи актуарні пенсійні моделі переживають лише етап початкового становлення. На думку автора, подальший розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення повинен йти в напрямі стандартизації методів актуарної оцінки, що виключить можливість зловживань. Подібна стандартизація вже передбачена законами більшості країн заходу.

З математичної точки зору немає значної різниці між методами фінансування для схем типу DB та DC. Однак, існує суттєва різниця не в методах, а у відношенні до актуарних розрахунків. Для пенсійних схем із визначеним розміром пенсійних виплат (DB тип) методи оцінки носять характер зобов'язання, а для пенсійних схем із визначеним розміром пенсійних внесків (DC тип) - характер рекомендації. Останнє обумовлено тим, що в пенсійних схемах типу DC ризик несе не вкладник, а учасник. Тому методи розрахунку в пенсійних схемах типу DB є більш складними, оскільки включають в себе способи коригування внесків у випадку пере - або недофінансування НПФ.

З точки зору теорії управління в умовах нестабільності економічних умов найбільш коректним є підхід, за якого параметри пенсійної схеми, що стосуються розмірів та строків пенсійних виплат, визначаються наприкінці строку накопичення або перед початком здійснення пенсійних виплат, виходячи із суми накопичень.

Як свідчить практика, такий підхід може бути використаний для вкладників-юридичних осіб, але не є достатньо привабливим для вкладників-фізичних осіб.

Для подолання суперечності на практиці розрахунки параметрів (пенсійних схем провадяться у твердій валюті, темпи інфляції для якої є значно меншими в порівнянні з гривнею. Мінімальний рівень прибутковості операцій з активами НПФ „умовно приймається” на рівні, наприклад LIBOR. Подібний підхід дозволяє оговорити нижню межу розмірів пенсійних виплат для пенсійних схем із фіксованими внесками.

Необхідно відокремлювати показники норми інвестиційного прибутку, - нарахованого на пенсійні внески та на пенсійні кошти, призначені для здійснення пенсійних виплат. Підсумовуючи, слід зазначити, що концепція моделі КНПФ передбачає формування структури управління фондом, виходячи із головної мети - формування ефективних ринкових механізмів соціального захисту робітників, що можуть додатково слугувати джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів в умовах несприятливої ситуації, що склалася в галузі легкої промисловості.

Важливого значення за даних обставин набуває теоретичне підґрунтя корпоративного недержавного пенсійного плану, що включає в себе розробку стратегії створення та управління діяльністю КНПФ. Виділення основних концептуальних засад розбудови системи управління НПФ дозволяє сформувати цілісну модель корпоративного недержавного пенсійного фонду.

2. Аналіз перспектив запровадження недержавного пенсійного забезпеченням працівників

ТНК-ВР є однією з провідних нафтових компаній Росії і входить в десятку найбільших приватних нафтових компаній в світі за обсягами видобутку нафти. Компанія була утворена в 2003 році в результаті злиття нафтових і газових активів компанії BP в Росії і нафтогазових активів консорціуму Альфа, Аксесс / Ренова (ААР). ВР і ААР володіють компанією ТНК-ВР на паритетній основі. Акціонерам ТНК-ВР також належить близько 50% акцій нафтової компанії «Славнафта».

ТНК-ВР - вертикально інтегрована нафтова компанія, в портфелі якої ряд добувних, переробних і збутових підприємств у Росії та Україні. Видобувні активи компанії розташовані, в основному, в Західному Сибіру (Ханти-Мансійський і Ямало-Ненецький автономні округи, Тюменська область), Східному Сибіру (Іркутська область) і Волго-Уральському регіоні (Оренбурзька область).У 2014 році видобуток компанії (без урахування частки в Славнефти) склав 1,74 млн. бар. н. е.. на добу.

Незалежний аудит запасів, проведений компанією DeGolyer and MacNaughton підтвердив, що станом на 31 грудня 2014 року сукупні доведені запаси ТНК-ВР склав 13,1 млрд бар. н.е. за критеріями PRMS (колишні SPE). Коефіцієнт заміщення запасів склав 322%. За методикою SEC без урахування терміну дії ліцензій сукупні доведені запаси ТНК-ВР склав 8,8 млрд бар. н. е.. Коефіцієнт заміщення запасів склав 134%.

Основні переробні активи компанії розташовані в Рязані, Саратові, Нижньовартовську та Лисичанську (України). Переробні потужності ТНК-ВР становлять 732 000 бар. / добу.

ї, яким керує команда менеджерів з досвідом роботи в більш ніж 50 країнах світу, розташований в Москві. Потужна комбінація кращих міжнародних і російських кадрів забезпечує впровадження технологій світового класу, міжнародних стандартів виробничої діяльності, корпоративного управління та охорони праці та екологічної безпеки.

Персонал ТНК-ВР чисельністю близько 50 000 чоловік працює, в основному, у восьми найбільших регіонах Росії та Україні.

ТНК-ВР приєдналася до ініціативи Всесвітнього економічного форуму «Партнерство проти корупції».

Мета ТНК-ВР - стати нафтогазовою компанією світового рівня. Для її досягнення компанія зосередить зусилля на наступних ключових напрямках:

Для забезпечення приросту обсягів виробництва, щороку до 80% від загальної суми інвестицій компанії направляється в сектор розвідки та видобутку. ТНК-ВР планує щороку заміщати не менше 100% річного видобутку новими запасами. Для цього при пошуку нових запасів використовуються передові промислові технології та сучасні методи комп'ютерного моделювання. Діючі родовища ТНК-ВР в Західному Сибіру і Волго-Уральському регіоні все ще мають значний потенціал і компанія продовжить там геологорозвідувальні роботи.

ТНК-ВР, як і раніше, буде вкладати додаткові кошти у великі нові проекти в Західному і Східному Сибіру, які забезпечать стабільність видобутку на роки вперед. Будуть продовжені геологорозвідувальні роботи в Росії (у Тимано-Печорі і в Астраханській області) і Венесуелі (за договором з PDVSA - державною нафтовою компанією Венесуели). ТНК-ВР відрізняє досвід успішного освоєння зрілих і які важко запасів і висока ефективність роботи.

ТНК-ВР здійснює цільові капіталовкладення в сегменти транспортування, переробки та торгівлі з метою розширення максимально ефективної присутності на роздрібних ринках Росії та Україні. Компанія прагне запропонувати клієнтам продукти найвищої якості через АЗС, що працюють під брендами ТНК і ВР, а також через продажу корпоративним клієнтам (B2B).ТНК-ВР продовжить реалізацію інвестиційних проектів на НПЗ для випуску нової, більш якісної продукції та збільшення обсягів виробництва світлих нафтопродуктів, які відповідають постійно підвищується вимогам міжнародних стандартів.

В даний час ТНК-ВР веде роботу по монетизації великих ресурсів вільного і попутного газу. Мета - досягти 95-відсоткового рівня утилізації попутного нафтового газу в 2012 році, збільшивши обсяги утилізації газу шляхом будівництва електростанцій у співпраці з енергетичними компаніями. Для експлуатації наявних та будівництва нових електрогенеруючих потужностей в Нижньовартовську (Західний Сибір) ТНК-ВР і генеруюча компанія ОГК-1 створили спільне підприємство. Крім того, ТНК-ВР має намір побудувати електростанції на великих нафтопромислах (Кам'яне родовище і Уватскій проект в Західному Сибіру, ??Верхнечонское нафтове родовище в Східному Сибіру) для того, щоб переробляти попутний нафтовий газ та виробляти електроенергію для власних потреб.

ТНК-ВР буде освоювати ресурси природного газу, зокрема, родовища пов'язані з основним газовому активу компанії - ЗАТ «РОСПАН ІНТЕРНЕШНЛ».

ТНК-ВР - російська компанія, яка прагне бути відповідальним корпоративним громадянином Росії та Україні. Компанія вважає за необхідне вносити свій вклад у підвищення національної конкурентоспроможності, сприяти соціальному та економічному розвитку регіонів своєї присутності і бути надійним партнером державної влади та громадських організацій у формуванні стабільної і сприятливого соціального середовища. ТНК-ВР - один з найбільших російських платників податків: в 2006 році компанія перерахувала до бюджетів всіх рівнів близько 20 млрд. дол.. США, а з початку роботи компанії в 2003 році - близько 50 млрд. дол.. США.

ТНК-ВР - відповідальний роботодавець, який дотримується положень трудового законодавства, активно взаємодіє з профспілковими організаціями, створює нові робочі місця,забезпечує гідні умови роботи своїм співробітникам і надає всі можливості для їх професійного розвитку та кар'єрного зростання.

ТНК-BP гарантує високий рівень соціальної захищеності своїх співробітників. В компанії реалізуються програми недержавного пенсійного забезпечення, добровільного медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування, а також дитячого відпочинку. Вони адресовані працівникам, членам їх сімей, а також непрацюючим пенсіонерам дочірніх товариств компанії. У 2011 році ТНК-ВР витратила 93 млн. дол.. США на внутрішні соціальні програми, спрямовані на співробітників. Це збільшення в порівнянні з 2005 і 2006 роками, коли компанія виділяла по 80 млн. дол.. США щорічно на внутрішні соціальні інвестиції.

Компанія прагне не тільки неухильно дотримуватися законодавчі та нормативні акти Російської Федерації в сфері промислової безпеки та охорони навколишнього середовища, а й реалізує систему заходів,спрямованих на досягнення рівня кращих світових стандартів у цій сфері та повне запобігання нещасних випадків,зниження негативного впливу на здоров'я людей і навколишнє середовище.

Управління соціально значущими аспектами діяльності ТНК-BP здійснюється на основі Кодексу ділової практики, що регламентує діяльність компанії в області етики ведення бізнесу, охорони праці, безпеки та захисту навколишнього середовища, контролю та фінансів,її відносин зі співробітниками і сторонніми організаціями.

Планування і реалізація соціальних програм ТНК-BP координується робочою групою з соціальних інвестицій. В даний час в ТНК-ВР ведеться розробка довгострокової стратегії соціальної відповідальності. Компанія проводить регулярну оцінку ефективності соціальних програм, вибудовуючи систему партнерства з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, місцевими громадами та експертними організаціями.

ТНК-ВР прагне до того, щоб її соціальні програми були максимально адресними і відповідали нагальним потребам суспільства. Адресатами соціальних програм ТНК-ВР є діти та молодь, ветерани, люди, які потребують лікування та реабілітації, а також інші соціально незахищені групи населення. Через адресні соціальні програми ТНК-ВР вносить свій внесок у зміцнення здоров'я населення, розвиток освіти, культури та спорту.

У 2006 році Інститут соціально-економічних проблем народонаселення РАН, Центр комплексних соціальних досліджень Інституту соціології РАН і Національний центр соціального моніторингу провели масштабне дослідження соціальної ситуації в регіонах присутності ТНК-BP. Результати дослідження дозволили точніше визначити напрями соціальних інвестицій ТНК-ВР у вирішенні пріоритетних завдань регіонального розвитку та реальні потреби людей.

У 2011 році на зовнішні соціальні програми ТНК-BP виділила 148 млн. дол.. США. За сумарними обсягами соціальних інвестицій компанія займає одне з провідних місць серед російських компаній.

У ТНК-ВР налагоджена ефективна система комунікацій, що дозволяє відкрито і оперативно інформувати зовнішні аудиторії та співробітників компанії про важливі аспекти її діяльності.

Інформацію про соціальні інвестиції компанії можна знайти в Річний звіт та Звіт про сталий розвиток за 2012 рік ТНК-ВР, журналі «Новатор», тематичних публікаціях - таких, як щорічні огляди соціальних інвестицій,а також у презентаціях керівництва ТНК-ВР на тему діяльності компанії в сфері охорони навколишнього середовища.

Основні техніко-економічні показники компанії «ТНК-ВР» представлені в таблиці 1.1. Дані для аналізу отримані з додатків «Баланс» та «Примітки до річної фінансової звітності за 2012-2014 рр.».

Як видно з таблиці 2.1 активи підприємства постійно збільшуються, так у 2013 році відбулося збільшення на 18165 тис. грн. або на 19,7%, у 2014 році відбулося збільшення на 20332 тис. грн. або на 18,5%. Активи підприємства у 2014 році склали 130527 тис. грн. Збільшення активів відбулося за рахунок збільшення оборотних активів, тобто компанія «ТНК-ВР» збільшив як дебіторську заборгованість (на 13821 тис. грн. або на 50% у 2014 р.) так і запаси на складі (на 4910 тис. грн. або на 27,8% у 2013 році, та на 3349 тис. грн. або на 14,8% у 2014 році).

Всього оборотні активи компанії «ТНК-ВР» збільшились на 18165 тис. грн. або на 19,7% у 2013 році , на 20332 тис. грн. або на 18,5% у 2014 році і склали 130527 тис. грн.

Таблиця 2.1

Основні техніко-економічні показники «ТНК-ВР» за 2012-2014 рр.

№ п/п	Показник	2012 р.	2013 р.	2014 р.	Відхилення
					+/-	%
					2013 р.	2014 р.	2013 р.	2014 р.
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1	Обсяг продажу, шт.	28345	33186	38513	4841	5327	17,0	16,0
2	- в роздріб	9435	12857	14890	3422	2033	36,3	15,8
3	- оптом	18910	20329	23623	1419	3294	7,5	16,2
4	Середньоспискова чисельність персоналу, осіб	2135	2206	2287	71	81	3,3	3,7
5	Активи підприємства, тис. грн.	92029,7	110195	130527	18165	20332	19,7	18,5
6	Необоротні активи, тис. грн.	32939	34036	44678	1097	10642	3,3	31,3
7	Оборотні активи, тис. грн.	59013	75694	85565	16681	9871	28,3	13
8	Дебіторська заборгованість, тис. грн.	33052	27623	41444	-5429	13821	-16,5	50
9	Запаси, тис. грн.	17678	22588	25937	4910	3349	27,8	14,8
10	Власний капітал підприємства, тис. грн.	60122	70850	71059	10728	209	17,8	0,3
11	Поточні зобов`язання підприємства, тис. грн.	30615	37971	56396	7356	18425	24	48,5
12	Нерозподілений прибуток , тис. грн.	28316	39632	39872	11316	240	40	0,6

Власний капітал компанії «ТНК-ВР» збільшився у 2013 році на 10728 тис. грн., або на 17,8%, і у 2014 році на 209 тис. грн. або на -0,3% і склав на кінець року 71059 тис. грн. Такі зміни відбулися за рахунок накопичення нерозподіленого прибутку підприємства. У 2013 році було збільшено нерозподілений прибуток на 11316 тис. грн. або на 40%, у 2014 році підприємство також отримало прибуток, його частину було розподілено на виплату дивідендів, збільшення нерозподіленого прибутку компанії склало 240 тис. грн., або на 0,6%. На кінець 2014 року нерозподілений прибуток компанії склав 39872 тис. грн.

Також протягом цих трьох років можна бачити збільшення поточних зобов`язань підприємства на 7356 тис. грн. або на 24% у 2013 році, та на 18425 тис. грн. або на 48,5% у 2014 році. Поточні зобов`язання наприкінці 2013 року склали 56396 тис. грн.

Перш за все слід відмітити стабільний спад чисельності персоналу, а саме з 2415 осіб у 2012 році до 2200 осіб у 2014 році. Слід зазначити, що частка виробничого персоналу у звільнених робітниках має 64%.

Основними показниками руху персоналу є:

Ппр = ЧРпр / ЧР · 100;(2.1)

Пзв = ЧРзв / ЧР · 100; (2.2)

Поб = (ЧРпр - ЧРзв) / ЧР · 100; (2.3)

Пзм = ЧРзм / ЧР · 100, (2.4)

Де: ЧРзм - кількість працівників, які змінились (менше з двох чисел -- відповідно кількість прийнятих ЧРпр і звільнених ЧРзв),

ЧР - середньосписочна чисельність персоналу.

Показник плинності кадрів:

Ппл = ЧРзвнп / ЧР · 100%,

де ЧРзвнп - число працівників, звільнених з непланових причин.

Розрахунок показників руху персоналу наведено в табл.. 2.2

Таблиця 2.2

Показники руху персоналу в компанії «ТНК-ВР»

№ п/п	Показник	2012	2013	2014	Відхилення
					+/-	%
					2013р.	2014р.	2013р.	2014р.
1	Середньоспискова чисельність персоналу, осіб	2415,00	2306,00	2200,00	-109,00	-106,00	95,49	95,40
2	Прийнято персоналу	201,00	120,00	152,00	-81,00	32,00	59,70	126,67
3	Звільнено персоналу	310,00	226,00	193,00	-84,00	-33,00	72,90	85,40
4	Оборот персоналу	-4,51	-4,60	-1,86	-0,08	2,73	101,84	40,54
5	Плинність кадрів	6,21	2,60	3,09	-3,61	0,49	41,89	118,79
6	Коефіцієнт прийняття персоналу	8,32	5,20	6,91	-3,12	1,71	62,52	132,77
7	Коефіцієнт звільнення персоналу	12,84	9,80	8,77	-3,04	-1,03	76,35	89,51

В тому числі рух персоналу у компанії (переведення персоналу із одного відділу в інший) становило: 2012р. - 26 чоловік; 2013р. - 15 чоловік; 2014р. - 19 чоловік.

Основні мотиви звільнень за власним бажанням: професiйно-квалiфiкацiйнi; незадовільна організація та умови праці; стан здоров'я; незадоволення заробітною платою; незабезпеченість житлом; віддаленість житла від роботи; переміна місця проживання; незадовільний соціально-психологічний клімат у колективі.

Основні процеси руху кадрів: уведення в посаду, адаптація, професійні переміщення, підвищення по службі, пониження посади, звільнення.

Основним показником, що стосується теми роботи є показник середньої заробітної плати. Розраховується він за такою формулою:

(2.5)

Де: ФОП заг. - загальний фонд оплати праці;

ФОП сум. - фонд оплати сумісників;

ФОП дог. - фонд оплати праці працюючих за договорами цивільно-правового характеру;

Ксер - середньо облікова чисельність штатних працівників.

Таким чином, середня заробітна плата по роках складає:

у 2012 році - 2065,3 грн.

у 2013 році - 3049,7 грн.

у 2014 році - 3732,0 грн.

Отже, на підприємстві відбувалося помітне підвищення заробітної плати між 2012-2014 р. У порівнянні із зростанням вартості життя, підвищення заробітної плати для працівників є дуже відчутним і доволі сильно відображається на споживчих можливостям працівників підприємства.

В компанії «ТНК-ВР» організація оплати праці здійснюється на основі Галузевої угоди.

Розглянемо можливі форми організації пенсійного забезпечення в компанії «ТНК». Аналіз базових принципів взаємодії учасників в межах НПФ є неможливим без розгляду таких основних економічних категорій як пенсійна схема та інвестиційна декларація. Обидві категорії відносяться до внутрішньої системи управління НПФ і мають значний вплив на ефективність його роботи, оскільки визначають особливість формування пенсійних коштів (пенсійна схема) і особливість інвестування пенсійних активів (інвестиційна декларація). Аналізуючи економічну сутність поняття „пенсійна схема”, можна виокремити ряд його змістовних характеристик, які є спільними для більшості його визначень, що зустрічаються у сучасній економічній літературі.

Пенсійні схеми, що застосовуються у практиці НПФ вирізняються своєю різноманітністю. Від виду пенсійної схеми суттєво залежать суми внесків та пенсій, гарантії виплати пенсій в майбутньому, методи актуарної оцінки стану НПФ тощо. У зв'язку з цим важливу роль грає класифікація пенсійних схем.

У загальному випадку пенсійні схеми по відношенню до розмірів пенсійних внесків та виплат можна класифікувати на три типи:

а) із встановленими внесками;

б) із встановленими виплатами;

в) із встановленими внесками та виплатами.

За строками накопичення пенсійні схеми поділяються на „короткострокові” та „довгострокові”. Короткострокові схеми передбачають строк формування пенсійних накопичень за період від двох до п'яти років, довгострокові - від п'яти років та більше.

За строками (тривалістю періоду) здійснення пенсійних виплат пенсійні схеми поділяються на життєві та з фіксованим строком виплат (строкові). Згідно чинного українського законодавства, НПФ у своїй практиці можуть використовувати лише строкові пенсійні схеми. Водночас, законодавство передбачає можливість надання учасникам послуг із життєвого пенсійного страхування із використанням життєвих пенсійних схем. Ці функції в Україні покладено на страхові компанії, що мають ліцензію на страхування життя.

Розробляючи пенсійну схему для корпоративного недержавного пенсійного фонду, важливо забезпечити її узгодження з фінансовими можливостями підприємства. Для цього підприємствам, які розглядають можливість приєднання до програми недержавного пенсійного забезпечення доцільно скласти пенсійний план підприємства. Пенсійний план підприємства повинен відображати основи взаємодії адміністрації та трудового колективу (профспілки) з метою збалансування фінансових витрат підприємства на цілі додаткового пенсійного страхування робітників. Основою для розрахунку показників плану повинні слугувати фінансово-економічні, виробничі дані роботи підприємства, а також демографічні характеристики трудового колективу

Іншим важливим елементом внутрішньої системи управління НПФ виступає інвестиційна декларація - документ, який визначає інвестиційну політику недержавного пенсійного фонду, основні напрями та обмеження інвестування активів недержавних пенсійних фондів відповідно до законодавства.

По мірі ускладнення інвестиційних планів та вдосконалення систем регулювання та контролю дій керуючого виникла потреба у розробці документу, що декларує основні стратегічні напрями та ліміти інвестиційної діяльності.

Основні структурні елементи інвестиційної декларації згідно чинного українського законодавства:

а) мета інвестування пенсійних активів;

б) напрями інвестиційної політики фонду;

в) обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами;

г) вимоги до складу та структури пенсійних активів;

д) вимоги до осіб, які здійснюють управління пенсійними активами;

е) порядок здійснення контролю за інвестуванням пенсійних активів;

є) порядок унесення змін до інвестиційної декларації фонду.

Підсумовуючи, слід зазначити, що інвестиційна декларація є невід'ємною складовою ефективної інвестиційної стратегії НПФ в умовах граничних ресурсів, оскільки формує стратегічне бачення практичної поведінки КУА на інвестиційному ринку, що буде мати визначальний вплив на рівень прибутковості інвестицій і формування необхідних пенсійних коштів для подальшого здійснення пенсійних виплат. У цій ролі інвестиційна декларація виступає як складовий елемент системи фінансування НПФ. Аналіз головних складових системи управління НПФ дозволяє перейти до розгляду концептуальних засад управління окремим видом недержавних пенсійних фондів - корпоративним недержавним пенсійним фондом.

При формуванні НПФ в компанії «ТНК» виникають наступні проблеми, що потребують вирішення. До однієї з головних проблем діяльності НПФ законодавчого характеру слід віднести неврегульованість питання оподаткування адміністратора НПФ податком на додану вартість. Діяльність адміністратора на протязі перших років функціонування є збитковою, і додаткове оподаткування (ПДВ) призводить до підвищення вартості його послуг, що в кінцевому підсумку відображається у зменшенні пенсійних накопичень учасників фонду.

На рис. 2.1 наведена модель взаємодії робітників із пенсійним фондом у рамках «Тюменської нафтової компанії».

Рис. 2.1 „Коло взаємодії” в межах корпоративної недержавної пенсійної програми

1 - Сплата роботодавцем пенсійних внесків;

2 - Викуп акцій підприємства та подальше інвестування коштів у виробництво;

3 - Виплата пенсії учасникам;

4 - Лояльне ставлення робітників;

5 - Зростання заробітної плати за рахунок зростання обсягів виробництва.

Загальний вигляд моделі створення та управління КНПФ робітників «ТНК» можна представити у виді трьох взаємопов'язаних блоків: управління пенсійними внесками, управління пенсійними активами та управління пенсійними виплатами (рис. 2.2).

В межах системи управління НПФ модель передбачає додаткове поєднання блоків: „Адміністратор”, „Компанії з управління активами (КУА)” та „Роботодавці-засновники НПФ”.

Рис. 2.2 Модель управління корпоративним недержавним пенсійним фондом

Розбудова ефективної системи управління недержавним пенсійним фондом є неможливою без актуарної оцінки фонду. Економісту НПФ потрібно вирішити задачу із суперечливими вихідними даними. З одного боку, потенційний учасник фонду бажає знати розміри та періодичність пенсійних виплат в залежності від розмірів пенсійних внесків та строку накопичення. З іншого боку, в умовах економічної нестабільності практично неможливо достовірно спрогнозувати на три-п'ять років значення параметрів фінансового ринку, що є визначними для характеристик конкретних пенсійних схем. недержавний пенсійний тюменський нафтовий україна

Підсумовуючи, слід зазначити, що концепція моделі КНПФ передбачає формування структури управління фондом, виходячи із головної мети - формування ефективних ринкових механізмів соціального захисту робітників, що можуть додатково слугувати джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів в умовах несприятливої ситуації, що склалася в галузі легкої промисловості.

Формування системи НПС на «Тюменській нафтовій компанії» передбачає введення нового економічного суб'єкту - недержавного пенсійного фонду, юридичної особи, що має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам фонду.

Основною перевагою створення корпоративного фонду у рамках «ТНК» є полегшення та підвищення ефективності процесу оцінки інвестиційних проектів (в рамках реалізації напряму інвестування в цінні папери засновників), оскільки кожен з учасників досконально знає особливості бізнес-процесів та їх специфіку.

Важливим етапом на початку створення КНПФ є збір вхідної інформації (в межах проведення „Аналізу умов і можливостей”) та оцінка можливості узгодження між керівництвом та трудовим колективом витратної складової. Пенсійні внески можуть вираховуватися із існуючого розміру заробітної плати (згідно законодавству, робітник має право відмовитися від сплати пенсійних внесків за власний рахунок), або представляти собою додаткові витрати роботодавця. Лояльне ставлення робітників нести витрати на недержавне пенсійне забезпечення створює додаткові можливості для розробки гнучких схем здійснення пенсійних внесків. Існує можливість поєднання часток витрат роботодавця та робітника, що має важливе значення протягом перших етапів участі у роботі КНПФ, оскільки дає підприємству можливість отримувати інвестиційні ресурси без вилучення значних за обсягом обігових коштів.

Зібрана інформація буде слугувати основою для прийняття рішення щодо включення окремих господарюючих суб'єктів до складу засновників (виконання законодавчої вимоги про беззбитковість останнього фінансового року потенційного платника) і, головне, подальших перспектив інвестування в цінні папери засновника.

Аналіз умов та можливостей „Тюменська нафтова компаніяв Україні” (табл. 2.3) свідчить, що підприємство перебуває на стадії інвестування, але кількість робітників та обсяг реалізованої продукції мають стійку тенденцію зростання. Рівень середньої заробітної плати є значно вищим за середньо галузевий, що створює можливість для сумісного (робітників разом з роботодавцем) фінансування пенсійних внесків. За умови відрахування на цілі недержавного пенсійного забезпечення 5% фонду заробітної плати обсяг пенсійних внесків у 2015 році міг становити 340,6 тис. грн.

Таблиця 2.3

Аналізу умов і можливостей „Тюменська нафтова компанія в Україні”

Показник	2013	2014	Зміна, %	2015*
Чистий прибуток від реалізації, тис. грн.	22546,1	32572,4	44,5	34172,7
Чисельність персоналу, осіб	2306	2200	-4,6	2376
Витрати на оплату праці, тис. грн.	5158,5	6147,9	19,2	6812,3
Середня заробітна плата, грн.	2236,99	2794,5	24,9	2867,1

* прогноз

Першим етапом створення КНПФ є проведення зборів засновників фонду - установчих зборів для затвердження Статуту пенсійного фонду та пенсійних схем фонду.

Оцінюючи можливі варіанти пенсійних схем корпоративного фонду, їх можна поділити на наступні групи: а) основні пенсійні схеми для вкладників-юридичних осіб; б)додаткові пенсійні схеми для вкладників-фізичних осіб. В пенсійні схеми для вкладників-юридичних осіб доцільно вводити обмеження періоду здійснення пенсійних внесків з точки зору узагальненого групування та структуризації грошових потоків у часі.

Разом з тим, пенсійні схеми повинні виконувати стимулюючі функції для персоналу.

З огляду на вищезазначене автор пропонує наступні варіанти пенсійних схем для вкладників-юридичних осіб:

а) із визначеною тривалістю періодів здійснення пенсійних внесків (не менше десяти років) та застосуванням прогресивного коефіцієнту на основі співвідношення віку робітника (або стажу роботи на даному підприємстві) та обраного строку здійснення пенсійних виплат;

б) із визначеною тривалістю періодів здійснення пенсійних внесків (не менше п'яти років) та застосуванням прогресивного коефіцієнту на основі співвідношення віку робітника (або стажу роботи на даному підприємстві) та обраного строку здійснення пенсійних виплат;

в) із необмеженим терміном здійснення пенсійних внесків та застосуванням прогресивного коефіцієнту на основі співвідношення віку робітника (або стажу роботи на даному підприємстві) та обраного строку здійснення пенсійних виплат.

Останній вид пенсійних схем повинен застосовуватися для учасників, вік яких становить 50 років для жінок, та 55 років для чоловіків. Схема ніяк не обмежує право учасників продовжити період здійснення пенсійних внесків (при узгодженні з платником-роботодавцем), але і дозволяє об'єднати їх у так звану групу короткострокового періоду накопичення”, в межах структуризації активів адміністратора за терміном використання.

Визначені види пенсійних схем найбільш повно охоплюють вікові групи робітників підприємств (включаючи робітників, що наблизились до пенсійного віку). Одночасно, вони надають роботодавцям можливість оцінити свої фінансові можливості з метою визначення оптимального рівня пенсійних внесків. При цьому схеми не виключають можливість збільшення пенсійних накопичень за рахунок додаткових внесків самих робітників-учасників КНПФ.

Важливе значення має питання визначення розміру пенсійних внесків, коли роботодавець постає перед проблемою соціальної справедливості, необхідності підвищення ефективності кадрової політики та загрозою збільшення фінансового навантаження. Питання полягає у визначенні оптимального розміру пенсійного внеску, що здатний забезпечити середній розмір пенсійних виплат (не нижче відсотку відрахувань від середньої заробітної плати по підприємству за додатковою пенсійною програмою), і за якого сукупні пенсійні внески не будуть погіршувати фінансовий стан підприємства.

Головною перевагою варіанту заснування власної КУА у рамках «ТНК в Україні» та самостійного адміністрування пенсійного фонду є мінімізація ризику зловживань та неефективного використання коштів. Подібний варіант роботи надасть засновникам додаткові можливості контролю роботи управляючого та адміністратора.

Права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення фонд набуває з моменту його реєстрації в Держфінпослуг як фінансової установи і після реєстрації пенсійного фонду як фінансової установи, можна вважати стадію створення фонду завершеною.

Наступна стадія - це безпосередня господарська діяльності фонду, яка розпочинається укладенням Радою фонду договорів: про адміністрування (у випадку, якщо цей договір не був укладений на етапі погодження членів Ради); про управління активами фонду; про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Без укладення визначених трьох договорів Закон забороняє укладати пенсійні контракти та отримувати пенсійні внески.

Після укладення договорів про адміністрування, управління активів фонду та договору зі зберігачем, адміністратор, який діє від імені пенсійного фонду має право розпочати процес укладення пенсійних контрактів.

Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків вкладника.

Якщо вкладник має намір здійснювати пенсійні внески на користь кількох учасників фонду, він може укласти один пенсійний контракт на користь усіх таких осіб або кілька пенсійних контрактів окремо для кожного учасника фонду (або груп учасників фонду, сформованих, наприклад, за віковою та статевою характеристиками) .

На підставі першого за часом укладеного пенсійного контракту вкладником і адміністратором, в системі персоніфікованого обліку відкривається облікова картка вкладника фонду (не пізніше трьох робочих днів з дати укладення такого контракту).

На підставі першого укладеного на користь конкретної фізичної особи пенсійного контракту протягом трьох робочих днів з дати його укладення відкривається облікова картка учасника фонду.

Важливе місце в системі роботи пенсійного фонду посідає система персоніфікованого обліку, яка формується та актуалізується адміністратором на підставі інформації з первинних документів та даних, отриманих шляхом обробки інформації, що міститься в таких документах.

Кожному учаснику в системі персоніфікованого обліку відкривається індивідуальний пенсійний рахунок (не пізніше трьох робочих днів після укладення першого за часом пенсійного контракту на користь такого учасника). Для ідентифікації учасника в номері індивідуального пенсійного рахунку (ІПР) використовується ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів (у випадку його відсутності, серія та номер паспорта такої особи або серія та номер свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

Не рідше одного разу на місяць адміністратор визначає прибуток (збиток) від інвестування активів фонду та здійснює його розподіл. Розподіл інвестиційного прибутку (збитку) здійснюється пропорційно сумам, відображеним на ІПР учасників, на дату здійснення розподілу. Розподіл провадиться в розрізі окремих відкритих на кожного вкладника фонду субрахунків ІПР учасника фонду, а в разі здійснення пенсійних виплат на визначений строк - на субрахунку.

Ефективність роботи КНПФ залежить не лише від правильно організованої системи персоніфікованого та загально організаційного внутрішнього обліку, але і від системи проміжної оцінки результатів діяльності. Система оцінки діяльності пенсійного фонду дозволить оперативно відстежувати негативні зміни, що можуть становити загрозу для фінансової платоспроможності фонду і, як наслідок, стати причиною можливих збитків учасників. Важливого значення набуває поточний взаємоконтроль учасників системи недержавного пенсійного забезпечення і періодичний нагляд з боку держави, передбачені чинним законодавством. Але це не виключаю потреби у формуванні ефективних додаткових механізмів захисту пенсійних вкладень, одним із яких є система актуарної оцінки КНПФ.

Подальший аналіз КНПФ повинен відображати наступну складову цілісної системи управління - модель інвестиційно-актуарної оцінки КНПФ, що буде гарантувати створення додаткових механізмів захисту пенсійних накопичень у рамках «ТНК в Україні».

Система аналізу роботи КНПФ повинна включати не лише актуарну оцінку „балансового рівняння”, яке відображує лише співвідношення між вхідними та вихідними грошовими потоками. Для практичного застосування моделі необхідно доповнити її аналізом соціально-економічної ефективності, який відображає можливі результати від участі підприємства у системі недержавного пенсійного забезпечення і буде слугувати основою для соціально-економічного обґрунтування застосування додаткових пенсійних програм. Оцінка соціально-економічних результатів впровадження корпоративної пенсійної схеми в компанії «ТНК» повинна включати оцінку соціально-економічної ефективності учасника та вкладника.

Для аналізу факторів, що будуть визначати розмір пенсійної виплати учасника необхідно звернутися до балансового рівняння - принципу фінансової еквівалентності зобов'язань, згідно якому, сучасна вартість суми пенсійних внесків (нарощена сума платежів) повинна дорівнювати сучасній вартості суми пенсійних виплат.

(2.1)

де коефіцієнт приведення;

період здійснення пенсійних виплат;

ставка інвестиційного прибутку на період здійснення пенсійних виплат;

періодичність нарахування інвестиційного прибутку період здійснення пенсійних виплат.

Із формули (2.1) отримаємо:

(2.2)

Як видно із формули (2.2) розмір пенсійної виплати залежить від розміру пенсійного внеску та вартості ануїтетів. Вартість ануїтетів визначається прийнятим рівнем відсоткової ставки та строком здійснення пенсійних внесків або виплат.

Як висновок, можна сформулювати наступні умови збільшення розміру пенсійних виплат: підвищення рівня пенсійних внесків, продовження строку здійснення пенсійних внесків, підвищення рівня інвестиційного прибутку та зменшення строку здійснення пенсійних виплат.

Розрахунки свідчать (табл. 2.4), що еластичність обсягу пенсійних накопичень по періоду здійснення пенсійних внесків є більшою ніж еластичність по інвестиційному прибутку. Але по мірі підвищення рівня інвестиційного прибутку показник еластичності зростає.

Таблиця 2.4

Залежність розміру пенсійних накопичень від інвестиційного доходу та періоду здійснення пенсійних внесків*, тис. грн.

	і=5%	і=6%	і=7%	і=8%	і=9%	і=10%	і=11%	і=12%
n=5	6,8	7,0	7,2	7,3	7,5	7,7	7,9	8,2
n=6	8,4	8,6	8,9	9,2	9,5	9,8	10,1	10,5
n=7	10,0	10,4	10,8	11,2	11,6	12,1	12,6	13,1
n=8	11,8	12,3	12,8	13,4	14,0	14,6	15,3	16,0
n=9	13,6	14,3	15,0	15,7	16,5	17,4	18,3	19,3
n=10	15,5	16,4	17,3	18,3	19,4	20,5	21,7	23,0
n=11	17,6	18,6	19,8	21,1	22,4	23,9	25,5	27,2
n=12	19,7	21,0	22,5	24,1	25,8	27,6	29,7	31,9

*Інші умови розрахунку:

обсяг щомісячних пенсійних внесків 100 грн.;

нарахування відсотку - щомісячно.

Аналіз доводить, наскільки важливе значення має період здійснення пенсійних внесків. У випадку приєднання людини до програми додаткового пенсійного забезпечення у молодому віці, за інших рівних умов вона має більше шансів отримати значну за розміром недержавну пенсію ніж людина, що буде сплачувати більші за розміром пенсійні внески але на протязі меншого періоду.

Даний висновок не виключає важливість інвестиційної складової для формування пенсійних виплат. Участь у НПФ, КУА якого провадить більш ефективну інвестиційну стратегію, дозволить отримувати значні за розміром пенсійні виплати, навіть за нетривалого періоду пенсійних внесків.

Для оцінки економічних результатів від участі у додатковій корпоративній пенсійній програмі проаналізовано три основні випадки:

а) вік учасника, за якого він приєднується до корпоративної пенсійної програми, дозволяє цьому робити пенсійні внески впродовж тривалого часу (20-25 років);

б) вік учасника, за якого він приєднується до корпоративної пенсійної програми, дозволяє цьому робити пенсійні внески впродовж 10 років, або продовжити термін накопичення за рахунок пролонгування пенсійного віку на 5 років;

в) вік учасника, за якого він приєднується до корпоративної пенсійної програми, дозволяє цьому робити пенсійні внески впродовж 5 років.

Відсоток відрахувань від заробітної плати на цілі додаткового пенсійного забезпечення становить 5%. Середньорічний темп зростання заробітної плати (з урахуванням інфляційної складової) - 5%. Середній інвестиційний прибуток (з урахуванням інфляційної складової) на стадії нагромадження коштів становить 19%, на стадії здійснення пенсійних виплат - 10%. Інвестиційний прибуток відображає інфляційні очікування в середньому на рівні 5,6% у довгостроковій перспективі. Податок здоходів фізичних осіб становить 15%. Всі платежі щомісячні (табл. 2.5).

На основі наведених даних табл. 2.3 можна зробити наступні висновки:

а) розмір пенсійної виплати більшою мірою залежить від періоду пенсійних накопичень ніж від розміру пенсійних внесків;

б) ефективна інвестиційна політика дозволяє поступово зрівнювати в часі обсяги пенсійних накопичень із гарантуванням однакового відсотку пенсійних виплат в порівнянні із заробітною платою навіть за умови різних пенсійних внесків.

Перший висновок доводить важливість своєчасного приєднання до програм недержавного пенсійного забезпечення. Другий висновок підкреслює значення формування в межах системи управління діяльністю НПФ ефективної інвестиційної стратегії, що дозволить гарантувати приріст пенсійних активів за умови об'єктивних причин лімітування інших факторів (збільшення розміру пенсійних внесків, періоду накопичення).

Таблиця 2.5

Економічний результат учасника від участі у КНПФ на базі компанії «ТНК»

Вік учасника - 30 років
Заробітна плата - 588 грн.
Період пенсійних накопичень - 25 років
	2005	…	2013	…	2014	…	2019	…	2029
Пенсійні внески	29		38		48		61		95
Період пенсійних виплат - 30 років
Пенсійні виплати - 89 грн. (8,5% середньої заробітної плати за останні 30 років)
Вік учасника - 40 років
Заробітна плата - 1000 грн.
Період пенсійних накопичень - 10 років
Пенсійні внески	50		64		81		104
Період пенсійних виплат - 15 років
Пенсійні виплати - 62 грн. (5% середньої заробітної плати за останні 10 років)
Період пенсійних накопичень - 15 років
Пенсійні виплати - 126 грн. (8,5% середньої заробітної плати за останні 15 років)
Вік учасника - 50 років
Заробітна плата - 1500 грн.
Період пенсійних накопичень - 5 років
Пенсійні внески	75		91
Період пенсійних виплат - 10 років
Пенсійні виплати - 50 грн. (3% середньої заробітної плати за останні 5 років)
Пенсійні внески	116		141
Пенсійні виплати - 78 грн. (5% середньої заробітної плати за останні 5 років)
Період пенсійних накопичень - 10 років
Пенсійні внески	75		91
Період пенсійних виплат - 10 років
Пенсійні виплати - 137 грн. (7% середньої заробітної плати за останні 10 років)

На основі запропонованої узагальненої структури модельного портфелю, можна сформувати три типи інвестиційного портфелю, які поділяються за типами інвестиційної стратегії: агресивна, збалансована та консервативна.

Агресивна стратегія може застосовуватися лише до частини пенсійних активів за умов наявності значного досвіду управляючого та достатнього рівня забезпечення інформацією про об'єкти інвестування.

Враховуючі фактичні показники НБУ про рівень депозитних відсоткових ставок, постанови Кабінету Міністрів України про купонну ставку облігацій внутрішньої державної позики, дані українських емітентів корпоративних облігацій про купонний відсоток та дані Першої фондової торговельної системи про вартість укладених угод і котирувань акцій середній інвестиційний прибуток за рекомендованим до використання модельним портфелем протягом 2015 року оцінуються в діапазоні від 14 до 19% річних (табл. 2.6).

Як видно з даних табл. 2.6 оптимальною стратегією за співвідношенням доходність/ризик є збалансована. Агресивна стратегія, забезпечуючи можливість отримання прибутку вище середнього (16%), пов'язана із значним ризиком, що може призвести до втрати коштів.

Для створення довершеної системи управління пенсійним фондом, оцінка його роботи повинна бути доповнені показниками ефективності управління портфелем інвестиційних інструментів.

Показники ефективності управління повинні представляти собою комбінування двох головних характеристик - доходності та ризику, оскільки порівняння результатів управління лише на основі абсолютних значень не може дати об'єктивного судження щодо майстерності менеджеру.

Таблиця 2.6

Оцінні показники інвестиційного прибутку за окремими видами активів в межах одного фінансового року

Вид активу	Середній рівень прибутку за 2015 рік, % річних	Агресивна	Збалансована	Консервативна
		Відсоток в структурі активів, %
Цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України	8,5	10,0	15,0	30,0
Банківські депозитні рахунки	11,5	10,0	10,0	10,0
Облігації українських емітентів	15,8	20,0	35,0	40,0
Акції українських емітентів	33,0	40,0	25,0	10,0
Об'єкти нерухомості	н/д	5,0	0,0	0,0
Банківські метали	7,0	5,0	5,0	5,0
Акції засновників	н/д	10,0	10,0	5,0
В середньому, % річних		18,71	16,56	13,67
Ризик (коефіцієнт ), %		99	65	55
Співвідношення доходність/ризик		0,2	0,26	0,25

Показники ефективності управління інвестиційним портфелем мають однакову структуру. В чисельнику - перевищення доходності портфелю над без ризиковою ставкою - цей показник є премією за ризик інвестиційного портфелю. В знаменнику відображається показник ризику - бета, стандартне відхилення або (для облігаційного портфелю) відносна дюрація.

Одним із показників ефективності управління інвестиційним портфелем є коефіцієнт Шарпа, що розраховується за формулою:

коефіцієнт Шарпа = (2.3)

де середня дохідність портфелю за період, що аналізується;

середня ставка без ризику за визначений період;

стандартне відхилення доходності портфелю.

В якості без ризикового активу можна взяти облігації внутрішньої державної позики, погашення яких гарантовано Урядом України або середню депозитну ставку.

Оцінка економічної ефективності роботодавця від впровадження корпоративних пенсійних програм повинна відображати: а) можливу економію витрат (виходячи із положень чинного законодавства про пільгове оподаткування внесків на недержавне пенсійне забезпечення); б) можливі шляхи та обсяги залучення інвестиційних ресурсів; в) підвищення ефективності кадрової політики та інші позитивні здобутки.

Для оцінки можливої економії в розрізі витрат і оптимізації витрат на персонал доцільно проаналізувати рівень співвідношення показника соціальних витрат (оплата праці, здійснення пенсійних внесків) та сукупних витрат роботодавця (з урахуванням надбавок на нарахувань).

За умов оптимізації показник співвідношення соціальних та сукупних витрат має наближуватися до максимально можливого значення:

(2.4)

де соціальні витрати роботодавця;

сукупні витрати роботодавця.

Фонд оплати праці компанії „Тюменська нафтова компанія” у 2014 році становив 147 900 грн. Ставка нарахувань на фонд становить 40,3%. У разі спрямування 10% фонду оплати праці на цілі недержавного пенсійного забезпечення, співвідношення буде мати вид:

У разі „заміщення” частини фонду оплати праці пенсійними внесками на користь працівника, співвідношення матиме вид:

Забезпечуючи працівникам отримання рівновеликого соціального ефекту в обох випадках, роботодавець витрачає на досягнення цього результату менше коштів.

Слід також враховувати економію при сплаті податку на прибуток, яка виникає у зв'язку з тим, що пенсійні внески, які сплачує роботодавець відносяться на валові витрати підприємства.

Сума економії буде дорівнювати:

тис. грн.

Сума зниження зобов'язань підприємства-платника податку на прибуток буде становити 578,7 тис грн.

Логічно проаналізувати можливі варіанти та ефект від залучення пенсійних активів:

1. Купівля КНПФ частини акцій підприємства без збільшення статутного фонду.

Переваги: можливий вихід на фондовий ринок і створення публічного іміджу. Недоліки: низький рівень капіталізації підприємств легкої промисловості.

2. Купівля КНПФ частини акцій підприємства після збільшення статутного фонду.

Переваги: формування інвестиційних ресурсів, можливий вихід на фондовий ринок і створення публічного іміджу. Недоліки: витрати на збільшення статутного фонду.

3.Купівля КНПФ частини акцій підприємства після збільшення статутного фонду із делегуванням повноважень управління іншим юридичним особам - стратегічним інвесторам.

Переваги: отримання додаткового зиску з угод (пільгові умови придбання обладнання, консультаційні послуги, довгострокове співробітництво, інвестиційні проекти тощо), можливий вихід на фондовий ринок, формування публічного іміджу. Недоліки: втрата корпоративного контролю.

4. Купівля КНПФ облігацій емітованих засновником.

Переваги: формування публічної історії, залучення інвестиційних ресурсів без втрати корпоративного контролю або збільшення статутного капіталу. Недоліки: повернення борового капіталу, виплата відсотків.

Для компанії «ТНК» у всіх визначених випадках головним ефектом є формування інвестиційних ресурсів, розмір яких буде зростати в залежності від збільшення кількості учасників КНПФ та росту інвестиційного прибутку.

Головною перевагою залучення коштів через програми додаткового пенсійного забезпечення є їх довго строковість.

Іншим важливим результатом участі підприємства у роботі КНПФ є можливий вихід на фондовий ринок. Отримання ринкової оцінки із подальшим підтримуванням котирувань дозволить підприємству підвищити ринкову капіталізацію та поступово почати формувати публічну історію для можливих подальших проектів, наприклад - здійснення облігаційного займу або IPO (initial public offering), розміщення АДР (депозитарних розписок) для залучення іноземних інвесторів.

Для кожного окремого робітника ефект від впровадження недержавного пенсійного забезпечення проявляється у наступному:

1) Можливість отримання пенсії з кількох джерел (із солідарної системи, обов'язкової накопичувальної та добровільної накопичувальної систем), що страхує громадян від бідності у похилому віці;

2) Встановлення соціальної справедливості через залежність майбутнього розміру пенсії від заробітку та страхового стажу;

3) Можливість підвищити розмір пенсій громадянам за рахунок: інвестиційного доходу, отриманого від вкладання коштів, облікованих на персональних накопичувальних пенсійних рахунках, у різні галузі економіки; відкладення терміну виходу на пенсію на більш пізній період, у разі бажання самої особи, і отримання актуарного підвищення розміру пенсії;

4) Можливість успадкування коштів, накопичених на персональних накопичувальних пенсійних рахунках, спадкоємцями померлих осіб, що неможливо в умовах солідарної (розподільчої) системи;

5) Залучення коштів роботодавців до процесу формування пенсійних заощаджень їх працівників через корпоративні та професійні недержавні пенсійні фонди;

6) Можливість для особи отримувати інформацію щодо використання перерахованих нею до пенсійної системи коштів (як до солідарної, так і до накопичувальної системи), що створює систему громадського контролю над системою пенсійного страхування та дозволяє кожній особі планувати свій майбутній розмір пенсії і впливати на нього. Реформа пенсійної системи, зокрема запровадження недержавного пенсійного забезпечення - тривалий процес, успіх якого визначається не лише правильним вибором основних напрямів реформи та принципів її проведення, але і системою заходів, що здатні підтримувати цей процес у визначених межах. Одним із найважливіших заходів є створення адекватної економічним умовам господарювання актуарної системи управління та аналізу діяльності недержавного пенсійного фонду. На основі визначених головних параметрів моделі управління можна стверджувати, що алгоритм оцінки діяльності НПФ, може бути застосований у практичній діяльності пенсійних адміністраторів або підприємств, що створили власний пенсійний фонд.

Розділ 3. Фінансове моделювання параметрів корпоративної системи недержавного пенсійного забезпечення працівників

Останнім часом із розвитком недержавного пенсійного забезпечення все більше уваги приділяється проблемам актуарного оцінювання зобов'язань недержавних пенсійних фондів. Згідно із Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” щорічне актуарне оцінювання недержавних пенсійних фондів визнане обов'язковим, і в даний час є стандартизований порядок його проведення відповідно до Положення про порядок визначення чистої вартості активів недержавного пенсійного фонду (відкритого, корпоративного, професійного) Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 11.08.2004 р. №339. Сьогодні можна говорити про створюваний у країні інститут пенсійних актуаріїв, формування процедури ліцензування їх діяльності.

Сутність актуарних розрахунків полягає в регулярному виконанні фінансових прогнозів коротко- і довготермінових наслідків створення, впровадження та функціонування пенсійних програм, а також зміни пенсійних планів. Актуарій має аналізувати поточний фінансовий стан пенсійного фонду, а також розробляти рекомендації щодо суми коштів, які мають бути внесені до фонду у відповідному році і в майбутніх періодах. Для того, щоб виконати такий аналіз, актуарій спершу мусить визначити розмір зобов'язання пенсійного фонду перед своїми учасниками, тобто обчислити суми зароблених на момент проведення аналізу пенсій. Стосовно пенсій, які вже сплачуються, зобов'язання визначаються як загальна сума коштів, необхідних для здійснення майбутніх пенсійних виплат. Для тих платників внесків, які ще не вийшли на пенсію, зобов'язання визначаються як приведена вартість пенсій, “зароблених” на дату проведення прогнозу і очікуваних до сплати в майбутньому. Приведена вартість майбутньої пенсії обчислюється з урахуванням зміни вартості грошей у часі та ризику смертності, інвалідності та вибуття з програми.

Зобов'язання пенсійного фонду стосовно виплат фіксуються на певну дату та відображаються в балансовому звіті. Вони визначаються як різниця між загальною сумою всіх майбутніх пенсій, що будуть сплачені нинішнім і майбутнім пенсіонерам, і сумою всіх майбутніх надходжень, які будуть напевно отримані пенсійним фондом.

У той же час проблема управління пенсійними зобов'язаннями підприємства, а точніше роботодавця, залишається маловивченою. Саме роботодавець у сьогоднішній українській системі недержавного пенсійного забезпечення часто несе найбільшу відповідальність за майбутнє своїх співробітників. І відповідальність ця - не тільки моральна.

Роботодавці, які мають широко поставлену систему пенсійного забезпечення, що фінансується самим роботодавцем і охоплює весь свій штат (зрозуміло, при виконанні певних умов, наприклад за наявності мінімального стажу), як правило, закріплює за працівниками право на одержання пенсії або в колективному договорі, або в іншому локальному нормативному правовому акті.

Можна було б припустити, що самі по собі ці документи не мають сили фінансових зобов'язань, а лише “встановлюють порядок” пенсійного забезпечення. Але практика переконує в іншому. Насправді, відмінність від прямих фінансових зобов'язань полягає лише в характері ймовірності пенсії, оскільки працівник може вийти на пенсію раніше або пізніше, може не дослужитися до пенсії зовсім. До того ж тривалість самих виплат (довічних) також не визначена.

Але всі ці характеристики ймовірності за наявності певної статистики (такої, як показник плинності кадрів на підприємстві і таблиці смертності) мають кількісне вираження. Отже, можна стверджувати, що з певною імовірністю у підприємства виникають фінансові зобов'язання стосовно пенсійного забезпечення, що потребує проведення їх чіткої кількісної оцінки.

При цьому, для цілей оцінювання зобов'язань підприємства не повинні враховуватися “реальні” пенсіонери, тобто ті учасники недержавного пенсійного фонду, сучасна вартість майбутньої пенсії яких уже розрахована й оплачена підприємством пенсійному фонду. Про них тепер подбає фонд. Ті працівники, які ще не досягли пенсійного віку, але вже є учасниками пенсійної програми на підприємстві, накопичили певні кошти, що складають реальні зобов'язання підприємства. Саме ці зобов'язання і повинні розглядатися як пенсійні пасиви при складанні звітності.

У такому разі активами пенсійної програми мають вважатися кошти, перераховані в НПФ або якимось іншим чином зарезервовані під пенсійну програму підприємства. Таким чином, вже на момент найму персоналу роботодавець з діючою пенсійною програмою бере на себе відкладені зобов'язання щодо виплати пенсій, точніше - щодо перерахування необхідних коштів корпоративному або іншому недержавному пенсійному фонду. Саме такий підхід до оцінки пенсійних зобов'язань підприємства припускають принципи бухгалтерського обліку, прийняті у США (US GAAP).

Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати поняття “управління пенсійними зобов'язаннями підприємства” таким чином, як процес планування, організації і контролю фінансових потоків, спрямованих на забезпечення пенсійних виплат працівникам підприємства.

Особливе місце у вирішенні питання щодо заміни частини заробітної плати відрахуваннями у НПФ у «ТНК» посідає актуарне оцінювання пенсійних зобов'язань підприємства, оскільки воно дозволяє одержати найважливіші дані про зобов'язання на довгострокову перспективу.

Розмір пенсійних зобов'язань підприємства визначається не тільки пенсійною програмою підприємства і складом її учасників, але і методикою розрахунку сучасної вартості пенсії, що використовується недержавним пенсійним фондом. Саме ця методика визначає розмір внесків, які підприємство повинне здійснити для покупки пенсій своїм працівникам. Грошові кошти, що надійшли, зараховуються на солідарні або іменні пенсійні рахунки, інвестуються фондом з метою їх збереження і примноження. Діяльність фонду, відповідно до українського законодавства також підлягає актуарному оцінюванню, і одержання кваліфікованого висновку актуарія має бути для керівника підприємства неодмінною умовою співпраці з фондом.

Результати актуарного оцінювання корпоративного пенсійного фонду прямо впливають на величину пенсійних зобов'язань, оскільки тільки позитивний висновок актуарія дозволяє виключити із зобов'язань підприємства вартість вже сплачених пенсій.

Виходячи з отриманих результатів актуарного оцінювання, аналітично формулюється необхідне коректування параметрів пенсійної програми. Відзначимо, що в процесі управління пенсійними зобов'язаннями, коректуючи пенсійну програму, необхідно чітко визначити, що з метою управління зобов'язаннями може бути їх реструктуризація або збільшення, але не зниження. Обсяг соціальних пільг, що надаються, може бути змінений лише за допомогою введення нових пільг або заміни ними існуючих раніше. У цілому ж вартість зобов'язань перед кожним працівником не повинна знижуватися, інакше це нівелює всю соціальну і мотиваційну роль пенсійної пільги.

Однією з цілей ефективного управління пенсійними зобов'язаннями є економія витрат підприємства (у розумному і обґрунтованому підході до збільшення зобов'язань). При ухваленні рішення роботодавець повинен керуватися не тільки кінцевою метою функціонування системи, але і оперувати очікуваними значеннями виникаючих довгострокових зобов'язань. При такому підході підприємство, не знижуючи поточних зобов'язань, буде застраховане від виникнення необґрунтовано високих зобов'язань у майбутньому, що дозволить досягти бажаної мети - економії витрат.

На даний момент часу в Україні відсутня єдина методика актуарних розрахунків зобов'язань підприємства. Для кожної пенсійної програми має бути розроблене відповідне програмне забезпечення, доступне для учасників і вкладників. Учасник фонду повинен мати можливість у будь-який час одержати відповіді на питання:

§ який очікуваний розмір пенсії, якщо щомісячні внески становлять SV грн., а період сплати N років?

§ скільки років і скільки гривень щомісяця вносити, щоб одержати довічну пенсію у розмірі SP грн.?

Для побудови ефективної пенсійної програми актуарні зобов'язання необхідно оцінювати роздільно в контекстах:

§ розміру пенсійних зобов'язань фонду перед вкладником (учасником) у накопичувальному періоді;

§ розмір недержавної пенсії;

§ зобов'язання фонду в період виплат;

§ розмір викупної суми.

Зрозуміло, для визначення точних або, принаймні, найбільш імовірних обсягів зобов'язань щодо пенсійного забезпечення необхідно мати досить великий набір статистичних даних. Насамперед необхідно знати структуру працівників за статтю та віком.

Як правило, розмір пенсійних виплат, що призначаються, залежить від оплати праці працівника. Відповідно, дані про рівень оплати (принаймні, про середні значення за групами працівників) необхідні. Найчастіше стаж на підприємстві або в галузі відіграє значну роль, а отже, його очікувану тривалість теж необхідно розрахувати для проведення оцінювання. Крім того, ключовими статистичними припущеннями є вже згадувані раніше таблиці смертності і дані про плинність кадрів, а також вік виходу на пенсію.

Питання статистичного вивчення власних кадрів стосовно до пенсійної програми набуває особливого значення. Звичайно ж, ведення персоніфікованої бази даних за кожним співробітником-учасником - задача не з легких. Тому допускається при проведенні оцінювання ґрунтуватися на певних гіпотетичних наближеннях і допущеннях, наприклад, використовувати розподіл співробітників всередині групи за деякими ключовими ознаками.

За підсумками оцінювання підприємство зможе одержувати не тільки детальну картину підсумків року за пенсійною програмою, але і визначити сучасну вартість усіх узятих на себе зобов'язань щодо пенсійного забезпечення співробітників у майбутньому. Крім того, має сенс проаналізувати вплив ряду ключових допущень і припущень на підсумкову оцінку, з'ясувавши тим самим чутливість моделі до їх зміни. Зазначені показники незамінні при плануванні та управлінні пенсійною системою в організації, де недержавне пенсійне забезпечення є складовою частиною соціальної політики, здійснюваної роботодавцем.

Далі перейдемо до методики розрахунку зобов'язань підприємства.

При розрахунку зобов'язань підприємства необхідно сформувати вихідні дані - параметри пенсійної програми. Можливі два варіанти для розрахунку зобов'язань:

- розраховуються зобов'язання підприємства на дату оцінки, при цьому майбутні внески не враховуються;

- оцінюються фінансові можливості за тривалий період часу (наприклад, три роки) з урахуванням поточних зобов'язань і майбутніх.

Оцінка пасивів підприємства зводиться до розрахунку двох показників:

- сучасна вартість усіх зобов'язань;

- сучасна вартість активів.

Методика розрахунку пенсійних зобов'язань розроблена для пенсійної схеми з установленими розмірами пенсійних внесків.

При цій пенсійній схемі умови й порядок здійснення пенсійних внесків вкладниками фонду визначається встановленням періодичності й тривалості внесення.

Пенсійні внески вносяться вкладником на користь одного або декількох учасників відповідно до укладених договорів. Періодичність здійснення пенсійних внесків може бути:

- щомісячною;

- щоквартальною;

- один раз на шість місяців;

- один раз на рік.

За узгодженням із вкладником дозволяється одноразове здійснення пенсійних внесків у розмірі розрахункової суми пенсійних резервів або її частки.

Тривалість здійснення пенсійних внесків визначається часом: від надходження першого внеску на розрахунковий рахунок фонду до придбання учасником прав, установлених правилами, на одержання недержавної пенсії. Пенсійним договором може бути передбачене право вкладника (учасника) здійснювати пенсійні внески після придбання основ, які надають учаснику право на одержання недержавної пенсії.

Мінімальний накопичувальний період визначається з умови, що недержавна пенсія має бути не менше мінімального розміру пенсії при терміні виплат, обговореному даною пенсійною схемою (від 3 до 10 років).

Пенсійні внески здійснюються в такому порядку:

- перерахуванням на розрахунковий рахунок фонду (або його філії та представництва) через будь-який банк;

- перерахуванням на розрахунковий рахунок фонду (або його філії та представництва) через бухгалтерію за місцем роботи вкладника (якщо вкладником є фізична особа);

- поштовим переказом на розрахунковий рахунок фонду (або його філії та представництва);

- у вигляді грошових коштів через касу фонду.

Пенсійні внески вносяться в грошовій формі (у національній валюті).

Пенсійним договором визначається обраний вкладником порядок внесення пенсійних внесків, їх розміри, періодичність і тривалість внесення.

Порядок здійснення пенсійних виплат, їх розмір, періодичність і тривалість також визначаються в пенсійному договорі.

Учасник фонду набуває право на одержання недержавної пенсії у фонді за наявності сукупних умов, визначених національним законодавством, пенсійною програмою підприємства й індивідуальним пенсійним договором.

Пенсійні виплати (недержавна пенсія) за бажанням вкладника (учасника) можуть здійснюватися:

- на особовий або розрахунковий рахунки;

- поштовими відправленнями за його місцезнаходженням;

- на руки учаснику - через касу фонду.

Періодичність виплат недержавних пенсій може бути щомісячною або щоквартальною.

Розмір і тривалість одержання недержавної пенсії визначається актуарними розрахунками й залежить від розміру пенсійних резервів, що знаходяться на іменному пенсійному рахунку учасника.

Обов'язковою умовою, що визначає розмір недержавної пенсії, є те, що вона не може бути менше мінімального розміру пенсії.

У випадках, коли розмір недержавної пенсії на обговорений у пенсійному договорі термін буде менше мінімального розміру пенсії, фонд має право виплачувати пенсію в розмірі мінімального розміру пенсії до вичерпання пенсійних резервів учасника.

Пенсійним договором визначається обраний учасником порядок одержання недержавних пенсій, їх розміри, періодичність і тривалість виплат.

Одноразова виплата пенсійних резервів не допускається.

Базову актуарну модель оцінки фінансової вартості зобов'язань розроблено на підставі відповідності основоположному принципу, прийнятому у страхуванні - так званому принципу фінансової еквівалентності зобов'язань, згідно з яким сумарні вартості поточних та майбутніх пенсійних виплат на кожен момент часу мають врівноважуватися поточними активами та сумарними вартостями відповідних внесків.

При розробці актуарної моделі враховано такі припущення:

- будь-який пенсійний фонд, у тому числі і корпоративний, діє на основі повної фондованості, тобто фінансування пенсійних виплат здійснюється за рахунок сплачених на користь учасника страхових внесків та інвестиційного доходу;

- страховий тариф відрахування внесків до корпоративного пенсійного фонду встановлюється Пенсійною програмою, при цьому розмір базового внеску не може бути нижчим, ніж 10% від мінімальної заробітної плати у поточному році розрахунку;

- розрахунковим періодом щодо сплати внесків та виплати пенсій вважається календарний рік.

Для оцінки зобов'язань за Пенсійною програмою необхідно провести прогноз кількості кандидатів на одержання недержавної пенсії на оцінюваний період і розміри виплат у такій послідовності:

· етап 1: за допомогою аналізу персональних даних працівників підприємства визначаються кандидати на одержання недержавної пенсії в плановому порядку;

· етап 2: розраховується очікуваний розмір недержавної пенсії для кожного з визначених на попередньому етапі кандидатів;

· етап 3: виходячи з розрахованих на етапі 2 розмірів пенсій, розраховується їх очікувана вартість відповідно до методики визначення сучасної вартості пенсії, індивідуально для кожного кандидата;

· етап 4: розраховується сумарна вартість пенсій для всіх кандидатів.

Для побудови актуарної моделі розрахунку пенсійних зобов'язань розглядаються два періоди: накопичувальний період та період сплати пенсійних виплат.

Сума пенсійних зобов'язань фонду перед учасником у накопичувальному періоді сплати внесків дорівнює сумі пенсійних накопичень, які формуються на індивідуальному пенсійному рахунку шляхом сплати внесків на користь учасника та розподіленого між учасниками інвестиційного доходу.

Розрахунок пенсійних накопичень (S_inp) здійснюється за формулою

,(3.1)

де, N - період сплати внесків, років;

B_t - внески працівника у році t;

V_t - внески роботодавця на користь працівника у році t;

i - ставка прибутковості (доходності);

t - поточний рік розрахунку.

Учасник самостійно визначає розмір внеску та обсяг грошових коштів, які він сплачує щорічно до корпоративного фонду.

Внески, які здійснює на користь працівника роботодавець, є диференційованими в залежності від ряду ознак:

, (3.2)

де, V_min - базовий внесок, розмір якого не менше, ніж 10% від мінімальної заробітної плати в країні на час розрахунку;

К₁ - зарплатний коефіцієнт (співвідношення заробітної плати учасника до мінімальної заробітної плати);

К₂ - коефіцієнт стажу;

К₃ - соціальний коефіцієнт, який враховує соціальний статус учасника.

Коефіцієнт стажу (К₂) встановлює вимоги щодо мінімальної тривалості стажу роботи на підприємстві та верхнє обмеження нарахування стажу.

При визначенні стажу мінімальний стаж, що враховується в пенсійній програмі, складає Тmin - 5 років, максимальний - 20 років. Розрахунок коефіцієнта стажу наведено у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Коефіцієнт стажу

Тривалість роботи на підприємстві	Значення К₂
Менше 5 років	1
Від 5 до 15 років	За кожен рік понад 5 років додається по 0,05, 1,05 - 1,5
Від 15 до 20 років	За кожен рік понад 15 років стажу додається по 0,1, 1,6 - 2,0
Більше 20 років	2,0

Соціальний коефіцієнт К₃ призначається учаснику фонду Пенсійною комісією. При його визначенні враховується:

- соціальний статус пенсіонера (кількість членів сім'ї пенсіонера, наявність утриманців, житлові умови, наявність хронічних захворювань, травм, пов'язаних з роботою на підприємстві і потребуючих додаткового медичного забезпечення);

- заслуги учасника перед підприємством (наявність почесних нагород, почесних звань, патентів, винаходів).

Таким чином, формула для розрахунку суми пенсійних накопичень матиме такий вигляд:

.(3.3)

Виходячи із суми пенсійних накопичень на індивідуальному рахунку учасника розраховується розмір щорічної пенсії:

, (3.4)

де, Т - тривалість періоду пенсійних виплат.

З моменту набуття учасником пенсійних прав починається виплата пенсії, розмір якої розраховується, виходячи із суми накопичень на індивідуальному рахунку та актуарних таблиць смертності.

У цей період зобов'язання фонду перед учасником розраховуються за формулою

, (3.5)

де, S_m - розмір щорічної пенсії;

l_x+k,, l_x - кількість осіб, які з вибірки у 100000 осіб доживають до віку (х+к) та (х) відповідно;

х - поточний вік учасника;

w - граничний вік дожиття (з таблиць смертності);

к - поточний рік розрахунку.

Відповідно до запропонованої методики розрахунку пенсійних зобов'язань обчислені суми накопичень на індивідуальних пенсійних рахунках за умов застосування різних пенсійних схем щодо сплати пенсійних внесків.

Суми пенсійних накопичень розраховувалися за двома варіантами.

За обома варіантами розрахунки виконано у припущенні, що внески сплачуються як працівником, так і роботодавцем. Працівники сплачують внески у розмірі 10% від мінімальної заробітної плати 941 грн. за обома варіантами. Роботодавці за першим варіантом сплачують внески у розмірі 10% від мінімальної заробітної плати 941 грн., за другим варіантом внески у розмірі 7% сплачуються із заробітної плати 2629 грн. (середня заробітна плата по Україні за 2014 р.).

Розрахунки обсягів пенсійних накопичень виконано у припущенні, що термін сплати внесків може становити від 10 до 20 років. Для визначення чистої поточної вартості пенсійних зобов'язань використано дисконтну ставку 12%. Результати розрахунків наведено у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Обсяг пенсійних накопичень учасника корпоративного фонду

Заробітна плата за місяць, грн.	Розмір базового внеску учасника за один рік, грн.	Розмір внеску роботодавця за один рік, грн.	Загальна сума внеску за один рік, грн.	Дисконтована вартість коштів на індивідуальному пенсійному рахунку, накопичених протягом	Чиста поточна вартість коштів, накопичених на індивідуальному пенсійному рахунку
				10 років	20 років	за 10 років	за 20 років
941	1129,2	1129,2	2258,4	39630,74	162723,16	14290,65	18893,19
2629	1129,2	2208,36	3337,56	58540,80	241973,1	21119,34	27935,38

Сума пенсійних накопичень за першим варіантом може коливатися від 39630,74 до 162723,16 грн. в залежності від періоду сплати внесків. За другим варіантом суми пенсійних накопичень зростають відповідно до 58540,80 та 241973,1 грн.

У цих розрахунках до уваги беруться категорії працівників, які за віком молодші 35 (жінки) та 40 років (чоловіки). Самі ці вікові категорії можуть очікувати від участі у корпоративній пенсійній програмі найбільші суми пенсійних накопичень та розраховувати на достатньо високий рівень майбутніх пенсій.

До зазначених статево-вікових категорій належать жінки 1971-1972 рр. народження та чоловіки 1966-1967 рр. народження. Очікувана тривалість життя при народженні у цей період становить 74,3 року для жінок та 67,7 року для чоловіків. Виходячи із пенсійного віку для жінок (55 років) та чоловіків (60 років) розрахунок довічної пенсії здійснюється у припущенні, що жінки одержують пенсію протягом 232 місяців, чоловіки - 86 місяців.

При встановленні умов пенсійного договору визначається період, протягом якого учасник одержує пенсійні виплати. Оскільки для корпоративних пенсійних фондів прийнятною є пенсія з встановленим періодом виплат, доцільно встановити верхню межу періоду виплат.

Це є важливим моментом, оскільки на розмір пенсії суттєво впливає тривалість її виплати. Наприклад, пенсійні накопичення, які сформовано за 10 років, складають за різними варіантами 39630 грн. (58540 грн.). При встановленні п'ятирічного терміну виплати пенсії її щомісячний розмір дорівнює 660,5 грн. (975,7 грн.). При 20-річному терміні сплати пенсійних внесків можна розраховувати на щомісячну пенсію у розмірі 2712,05 грн. (4032,8 грн.).

Якщо розрахувати розмір пенсії виходячи із чистої поточної вартості пенсійних накопичень, то сучасна вартість пенсійної виплати буде значно меншою: 238 грн. (315 грн.) при терміні накопичень 10 років та 5-річному терміні виплати пенсії та 351 грн. (465 грн.) - при 20-річній тривалості періоду накопичень.

Одержані результати свідчать, що на величину накопичень впливає норма дисконту та тривалість сплати внесків. Також впливовим фактором є ставка дисконту, за якою розраховується сума пенсійних накопичень та її чиста поточна вартість.

Накопичення на індивідуальному рахунку є власністю учасника фонду, тому можуть бути успадковані або виплачені у вигляді викупної суми учаснику фонду при розірванні пенсійного договору.

При розірванні пенсійного договору фонд зобов'язаний виплатити вкладнику (учаснику) викупну суму.

Викупна сума - це кошти, що виплачуються фондом учаснику у разі розірвання угоди та звільнення учасника фонду з підприємства. Викупна сума виплачується тільки тим учасникам, для яких відкритий іменний пенсійний рахунок.

Якщо учасник фонду не здійснював пенсійних внесків у фонд власними коштами, то викупна сума на пенсійні накопичення, здійснені вкладником на користь учасника фонду, може бути виплачена учаснику фонду тільки з моменту виникнення на те пенсійних основ.

Розмір викупної суми, виплачуваної учаснику, розраховується як

Wуч = Wіпр + Wспр - Wвипл (3.6)

де: Wіпр - сума пенсійних внесків, внесених учасником у фонд власними внесками, і сума інвестиційного доходу;

Wспр - сума пенсійних внесків, які переведено роботодавцем на іменний пенсійний рахунок учасника;

Wвипл - сума пенсій, виплачена вкладником при настанні пенсійних основ учасника.

При звільненні учасника фонду до виникнення пенсійних основ (за наявності поважних причин), який брав участь у формуванні щомісячних внесків своїми коштами, на його іменний рахунок переводяться пенсійні накопичення відповідно до таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Розмір викупної суми для Учасника

Термін участі в Пенсійній програмі	Розмір значень Wспр - частини солідарних пенсійних накопичень, перекладених на ІПР
Від 1 до 5 років	0,50* Wспр
Від 5 до 7 років	0,75* Wспр
Від 7 до 10 років	1,00* Wспр
Понад 10 років	1,25* Wспр

Якщо учасник фонду не здійснював пенсійних внесків у фонд власними коштами, але виявив бажання одержати викупну суму, то в перший рік виникнення пенсійних основ в учасника фонду викупна сума не виплачується, а виплачується пенсія, встановлена пенсійною комісією.

Права та обов'язки сторін пенсійного договору передбачають наступне: вкладник-роботодавець зобов'язаний здійснювати внески за рахунок власних коштів на користь своїх працівників відповідно до пенсійного договору. Вкладник має право припинити сплату внесків у разі припинення трудових відносин із працівником, на користь якого внески сплачувалися.

Учасник фонду зобов'язаний виконувати умови, визначені пенсійним договором і статутом фонду. Учасник має право заперечити дії вкладника, що здійснює внески на його користь, і дії фонду, пов'язані з наданням недержавного пенсійного забезпечення, шляхом звернення до Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг або звернення до суду.

Існує багато варіантів пенсійних програм, що розрізняються за складом учасників, наявністю пенсійного резерву, джерелами фінансування, правом власності на кошти фонду, методами управління тощо.

Автором пропонуються такі етапи розробки пенсійної програми:

1. Проведення соціально-економічного аналізу підприємства, що містить аналіз таких показників:

· демографічна структура (розподіл за віком, статтю);

· фінансові показники (наприклад, частка фонду оплати праці у бюджеті підприємства);

· прогноз темпів виходу співробітників на пенсію та ін.

Результати аналізу дозволять виявити пріоритетні задачі, провести попередні актуарні розрахунки і оцінити сумарні витрати підприємства на фінансування Програми.

2. Розробка Корпоративного пенсійного плану, у якому закріплені основні параметри Програми, регламентуються відносини роботодавця і працівника з питань недержавного пенсійного забезпечення та визначаються:

· основні принципи фінансування Програми (тільки роботодавцем, або спільно роботодавцем і працівником);

· нормативна база, що визначає право на одержання пенсії (визначаються категорії співробітників підприємства, що беруть участь у Програмі; період накопичення та умови придбання працівником права розпорядження накопиченою на рахунку сумою; порядок і схему пенсійних виплат; умови одержання викупної суми і оформлення правонаступництва);

· методика визначення розміру пенсій (описується можлива диференціація пенсій за рахунок роботодавця залежно від посади, стажу роботи, останнього окладу або інших індивідуальних показників працівників).

3. Складання індивідуальних пенсійних договорів із співробітниками підприємства. Основними умовами пенсійного договору є:

· розмір і порядок здійснення пенсійних внесків;

· порядок обліку пенсійних внесків на солідарному або іменному пенсійному рахунках;

· порядок нарахування інвестиційного доходу;

· настання права вимоги за договором;

· умови зміни і розірвання договору.

На заключному етапі підприємство здійснює фінансування Програми відповідно до умов Пенсійного договору.

Як було сказано вище, основними параметрами пенсійної програми є основні принципи фінансування пенсійної програми; нормативна база, що визначає право на одержання пенсії.

Право на пенсійне забезпечення може надаватися всім працівникам, окремим визначеним категоріям, або працівникам, що мають необхідний мінімальний стаж роботи на підприємстві.

Структуру пенсійної програми на підприємстві наведено на схемі (рис. 3.1). Запропонована структура пенсійної програми може бути використана не лише при формуванні корпоративного пенсійного фонду, але і професійного пенсійного фонду. Відмінності полягають лише у тому, що при формуванні фінансової основи професійного фонду внески працівників не є обов'язковими.

Рис. 3.1 Основні параметри пенсійної програми в «ТНК»

При формуванні принципів фінансування пенсійної програми необхідно враховувати особливості сформованого менталітету (середньостатистичний працівник сьогодні не готовий до формування пенсійних накопичень за свій рахунок у добровільному порядку). Тому, кажучи про фінансування пенсійної програми, маємо на увазі обов'язкову участь роботодавця. Фінансування може бути цілком покладене на роботодавця, здійснюватися разом із працівниками на паритетних принципах, або мати на увазі мінімально гарантований обсяг накопичень із боку підприємства з можливістю його подальшого збільшення працівником.

Досить широко розповсюджений досвід фінансування пенсійної програми цілком за рахунок роботодавця в Росії. Серед переваг такого підходу ключовими є створення позитивного іміджу організації; забезпечення соціальної захищеності працівників незалежно від їх власного усвідомлення необхідності такого захисту; відчутний виграш на ринку праці. У той же час необхідно розуміти, що розмір призначуваних пенсій не може бути високим без істотних витрат. Як тільки стає очевидним недостатній розмір недержавних пенсій, а їх збільшення потребує неприйнятних для роботодавця витрат, необхідно розглянути можливість пайової участі працівників у формуванні пенсійних накопичень.

У світовій практиці пенсійного забезпечення найбільш ефективною визнана система, заснована на особистій зацікавленості самого працівника в накопиченні майбутньої пенсії. Замість знеособленого солідарного рахунку підприємства передбачається відкриття іменних пенсійних рахунків кожному працівнику. З введенням нової системи працівник сам приймає рішення, який відсоток від заробітної плати він хотів би відкладати на свій пенсійний рахунок. Це може бути 1%, 2% або, скажемо, 5%. За рахунок цих відрахувань формується певний капітал. При виході на пенсію підприємство зобов'язується додати до накопичень майбутнього пенсіонера суму, яка дорівнює сумі коштів, внесених самим працівником.

Якщо працівник щомісяця вносив, припустимо, 50 грн. і робив внески протягом 10 років, то сума внесених ним коштів, складе 6000 грн. (50грн. * 12 міс. *10 років). При виході на пенсію підприємство додасть на пенсійний рахунок пенсіонера ще 6000 грн. Але відзначимо, що сума внесків щороку буде вище у зв'язку із зростанням заробітної плати. До того ж пенсійний капітал працівника буде значно перевищувати суму внесків, оскільки, вкладені ним кошти інвестувалися в різні фінансові інструменти, і тим самим приносили дохід.

Для організації переходу до системи пайової участі можна розділити працівників на деякі умовні категорії. Одну з таких категорій можуть становити працівники, що виходять на пенсію протягом найближчих років. Недержавна пенсія для даної категорії працівників може обчислюватися, виходячи із солідарного принципу формування пенсійних коштів за існуючою нині системою. Розмір пенсій цих працівників буде визначатися роботодавцем.

Інші категорії працівників можна розбити за категоріями за тривалістю накопичувального періоду. Такі працівники самі визначають суму і порядок перерахування на іменний пенсійний рахунок. При цьому максимальна сума пенсійних коштів, що може бути направлена на іменний пенсійний рахунок працівника, не може перевищувати визначеного відсотка від заробітної плати працівника.

При використанні пенсійної програми за участю у фінансуванні працівників великого значення набуває питання про можливості розірвання пенсійного договору працівником. Відсутність обмежень стосовно розірвання може призвести до того, що учасники будуть забирати свої накопичення, що не дозволить виплачувати їм пенсію достатнього розміру. Варто передбачити для роботодавця-вкладника можливість виключення працівника з пенсійної програми, якщо він забирає свої накопичення.

На додаток до всіх вищерозглянутих варіантів включення працівника у фінансування власної пенсії необхідно врахувати, що, як уже згадувалося, недержавне пенсійне забезпечення може служити альтернативою зростанню заробітної плати. У зв'язку з цим на підприємствах, що регулярно здійснюють індексацію заробітної плати, доцільно синхронізувати пропозицію щодо пайової участі працівників із черговим підвищенням їх заробітку. Для більшої ефективності ці зміни мають співвідноситися за розміром, тобто в момент підвищення заробітної плати на 5% необхідно запропонувати працівнику направити ці 5% на збільшення пенсії або збільшити на відповідний відсоток суму щомісячних внесків на користь працівника.

При формуванні нормативної бази, що визначає право працівника на одержання пенсії, необхідно, насамперед, покладатися на мету пенсійної програми підприємства, зважаючи при цьому на фінансові наслідки у вигляді виникаючих пенсійних зобов'язань. Пенсійне забезпечення може розглядатися керівником як стимул кар'єрного росту, можливе обмеження кола учасників програми керівним складом підприємства.

Якщо є задача соціального забезпечення зайнятих на особливо складних і шкідливих ділянках виробництва, то можливе призначення пенсій за рахунок підприємства окремим категоріям співробітників за родом їх діяльності. Варіант загального права, при якому всі працівники підприємства, незалежно від їх трудового внеску, мають право на одержання пенсії, найбільш доречний при частковому фінансуванні пенсії самими працівниками. У такому випадку можливе навіть збереження права на пенсію після звільнення з підприємства, виходячи з уже здійснених відрахувань.

У випадку, коли фінансове навантаження лягає на роботодавця, доцільно обмежити коло учасників умовним розміром трудового внеску в розвиток підприємства (галузі). Найбільш зручний і розповсюджений спосіб оцінки такого внеску - за стажем роботи. Розглянемо подібний підхід до визначення права на недержавне забезпечення.

Право на одержання недержавної пенсії працівник підприємства може здобувати за одночасної наявності таких умов:

- працівник звільняється з підприємства;

- працівник на дату звільнення має право на одержання державної пенсії;

- працівник має на дату звільнення необхідний мінімальний стаж роботи на підприємстві.

- у разі переходу працівника на виборну посаду або державну службу, або його перехід на інше підприємство галузі;

- у разі його звільнення за скороченням штату, якщо звільнення відбулося менш ніж за два роки до набуття працівником права на державну пенсію за кожною з ознак, передбачених законодавством України.

Має сенс передбачити можливість визначення умов, за яких працівник втрачає право на одержання недержавної пенсії, наприклад, у разі звільнення:

- за згодою між працівником і адміністрацією, якщо звільнення відбулося до набуття працівником права на державну пенсію за кожною з ознак, передбачених законодавством України;

- за скороченням штату до набуття працівником права на державну пенсію за кожною з ознак, передбачених законодавством України, якщо звільнення відбулося більш ніж за два роки до набуття працівником права на державну пенсію.

- за порушення трудової дисципліни.

При формуванні і коректуванні методики визначення розміру пенсії потрібно розглядати не тільки абсолютний розмір пенсії (тут варто керуватися обсягом виникаючих зобов'язань), але і її відносний розмір. Необхідно уникнути основної проблеми державного пенсійного забезпечення в Україні - відсутності зв'язку між розміром пенсії і трудовим внеском людини.

Варто передбачити диференціацію пенсій залежно від індивідуальних показників працівників. Такими показниками можуть бути посада, стаж роботи на підприємстві, стаж роботи в галузі, останній на момент виходу на пенсію оклад (заробітна плата), кількість і виплата трудових нагород, отриманих за час роботи на підприємстві. Подібний підхід дозволить максимізувати мотиваційний вплив наданої соціальної пільги працівникам. Немаловажним також є те, що при грамотній диференціації керівник зможе пояснити пенсіонеру причини відмінності розміру його пенсії від інших призначених на тому самому ж підприємстві, що дозволить уникнути відчуття несправедливого розподілу соціальних благ.

Однак єдиний підхід до призначення пенсій для підприємств однієї галузі може стикатися з деякими проблемами, в основі яких різна прибутковість, і, як наслідок, фінансові можливості підприємств з пенсійного забезпечення своїх співробітників. У такому випадку вже описаної диференціації необхідно додати індивідуальні критерії підприємств, що визначають розмір пенсій. Це може бути умовний коефіцієнт підприємства, що виступає як множник при розрахунку розміру пенсії.

Згідно із запропонованою методикою розмір недержавної пенсії, призначуваної працівнику, визначається посадовим окладом працівника, тривалістю його виробничого стажу на підприємстві та індивідуальним коефіцієнтом. Крім того, відзначимо такі параметри, що, на нашу думку, впливають на розміри призначуваних недержавних пенсій:

1) мінімальна пенсія, встановлена підприємством;

2) інфляційний коефіцієнт;

3) трудовий стаж;

4) диференціація за розмірами заробітної плати;

5) мінімальна заробітна плата, використана при розрахунках.

Розмір мінімальної призначуваної пенсії визначається з урахуванням мінімального періоду участі у корпоративній пенсійній системі та мінімальної суми пенсійних накопичень, встановлених пенсійною програмою.

Незалежно від виду пенсійної програми підприємства вартість пенсії буде залежати від віку і статі людини, очікуваного віку виходу на пенсію (розраховується за допомогою збирання статистики про виходи на пенсію за останні роки). При залежності пенсії від стажу роботи необхідно знати поточний стаж роботи і спрогнозувати його величину до моменту виходу на пенсію і одержати ймовірність досягнення працівником мінімального необхідного стажу (за допомогою даних про плинність кадрів на підприємстві).

Розмір призначеної пенсії буде залежати від суми пенсійних накопичень на індивідуальному пенсійному рахунку працівника та обумовленого періоду її виплати.

Крім того, розмір пенсії може залежати від будь-яких інших індивідуальних характеристик працівника або дочірнього підприємства.

На підставі описаних параметрів пенсійної програми затверджується пенсійна схема, що визначає варіант накопичення пенсійних прав, методи накопичення, варіанти виплати пенсій, викупних сум і успадкування пенсійних накопичень. Можна привести таку класифікацію пенсійних схем:

Формування пенсійних прав працівників:

- з встановленими внесками;

- з встановленими виплатами.

Формування накопичень здійснюється в такий спосіб:

- тільки внески учасників;

- тільки внески роботодавця;

- обов'язкові внески роботодавця і добровільні працівника;

- обов'язкові внески роботодавця й обов'язкові працівника.

За методами виплат пенсійні схеми розподіляються на:

- довічні;

- термінові: на заданий період часу, із заданою пенсією, до вичерпання;

- відкладені пенсії.

За ознакою наявності викупних сум пенсійні схеми розподіляються на такі, де викупні суми є, та такі, де це не передбачено. За умовами успадкування також є дві схеми, які передбачають або, навпаки, не передбачають успадкування накопичень.

Систему класифікації пенсійних схем наведено на рис. 3.2. На основі аналізу існуючих пенсійних схем визначено найбільш розповсюджені: пенсійна схема на основі іменних рахунків; пенсійна схема на основі солідарного рахунку; пенсійна схема зі спільним фінансуванням пенсії.

Пенсійна схема на основі іменних рахунків є класичною схемою “із встановленими внесками”. Розмір пенсійних внесків встановлюється роботодавцем і може розрізнятися в залежності від рівня оплати праці і категорій працівників.

Відповідно до умов Пенсійного договору вкладник (роботодавець) здійснює пенсійні внески у фонд на користь конкретних учасників (працівників). Пенсійні внески вкладника персоніфіковані щодо кожного учасника і враховуються на їх іменних пенсійних рахунках.

Вкладник може встановити в договорі спеціальні умови, за яких учасник буде мати право розпоряджатися сумою, накопиченою на його іменному пенсійному рахунку та сформованою за рахунок внесків вкладника. Оформлення і виплата пенсії учаснику здійснюється при настанні у нього пенсійних основ, встановлених чинним законодавством України.

Пенсійна схема на основі солідарного рахунку передбачає, що відповідно до умов Пенсійного договору вкладник здійснює пенсійні внески у Фонд на користь групи учасників. Внески враховуються на солідарному рахунку вкладника. Пенсійні зобов'язання вкладника не персоніфіковані.

Рис. 3.2 Класифікація пенсійних схем

При настанні в учасника пенсійних основ або в момент набуття права розпорядження пенсійними накопиченнями, вкладник виділяє суму пенсійних накопичень учасника та переводить кошти із солідарного рахунку на іменний пенсійний рахунок працівника.

Учаснику надається право розпорядження пенсійними накопиченнями, сформованими на його іменному пенсійному рахунку згідно з умовами корпоративної пенсійної програми.

Оформлення і виплата пенсії учаснику здійснюється при настанні у нього пенсійних основ, встановлених законодавством України.

Фінансування пенсійної програми за пенсійною схемою зі спільним фінансуванням пенсії здійснюється спільно роботодавцем і працівниками на паритетних засадах у рамках пенсійного договору з роботодавцем та індивідуальними пенсійними договорами з працівниками.

Фонд веде окремий облік пенсійних внесків роботодавця й внесків працівника. На момент набуття працівником права розпорядження пенсійними накопиченнями кошти, які буди накопичені за рахунок внесків роботодавця-вкладника, переводяться на іменний пенсійний рахунок учасника.

Оформлення і виплата пенсії учаснику здійснюється при настанні в нього пенсійних основ або згідно з умовами корпоративної пенсійної програми.

Висновки

Недержавний пенсійний фонд - це фінансова установа нового типу, діяльність якої базується на принципах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень. Фонд залучає пенсійні внески фізичних і юридичних осіб, інвестує кошти з метою їх захисту від інфляції та примноження, а пізніше здійснює пенсійні виплати за рахунок накопичених пенсійних активів.

Основним завданням системи недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є надання учасникам недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат, за рахунок сформованих пенсійних накопичень. НПЗ дає змогу забезпечити формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування в різні сектори економіки, а також створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів та підвищення ліквідності фондового ринку.

При цьому держава на законодавчому рівні подбала, щоб накопичені в системі НПЗ кошти надійно зберігалися, були захищені від інфляційних та інших ризиків, знаходилися під твердим державним контролем, бо інакше проблема пенсійного забезпечення громадян так і не була б вирішена. Таким чином, приватний пенсійний фонд - це не просто альтернативний засіб накопичення та інвестування заощаджень, а один із способів забезпечення довгострокових платежів після виходу на пенсію.

На сьогодні, недержавний пенсійний фонд - це найбільш надійний спосіб забезпечити пенсійні виплати, окрім державного пенсійного забезпечення, оскільки відповідно до законодавства України недержавний пенсійний фонд не може бути оголошеним банкрутом. Над НПФ передбачений потрійний нагляд держави: Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Національним банком України. Ці органи контролюють НПФ у щоденному збереження накопичень громадян. Більше того, всі НПФ зобов'язані захищати активи від інфляції. Фонди інвестують власні активи та заощадження у вигляді пенсійних внесків у різні інструменти, вартість яких зростає в умовах інфляції. Держава, зі свого боку, встановила тверді вимоги до надійності таких інструментів і обмежує інвестиційні можливості НПФ, зобов'язуючи їх диверсифікувати інвестування. Кількість інвестиційних кошиків, у які розміщені накопичення учасників - показник надійності фонду.

Недержавні пенсійні фонди бувають трьох видів: корпоративні, професійні та відкриті. Для «Тюменської нафтової компанії» нами було запропоновано створення корпоративного пенсійного фонду.

Корпоративний фонд створюють одна або кілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватись інші роботодавці-платники. Учасниками корпоративного НПФ можуть бути лише працівники компанії - засновника фонду. При цьому внески сплачує не вигодоотримувач (майбутній пенсіонер), а роботодавець. До речі, роботодавці, які перераховують гроші до НПФ, можуть відносити пенсійні внески на валові витрати (але не більш ніж 15 % фонду оплати праці).

Недержавний пенсійний фонд є приватно фінансованим і керованим кредитно-фінансовим закладом, що накопичує пенсійні заощадження громадян, інвестує їх впродовж тривалого терміну, і здійснює платежі або впродовж визначеного терміну, або довічно після виходу на пенсію.

Істотним аспектом пенсії є довгострокові платежі після виходу на пенсію. Метою регулювання системи недержавних пенсій має бути установлення і захист прав учасників пенсійної програми (а після їхньої смерті - їхніх правонаступників) на отримання пенсії. Зважуючи на всі розглянуті вище фактори, потрібно створити регулятивну структуру, яка б гарантувала:

? справедливе забезпечення для всіх учасників пенсійної програми;

? простий для розуміння опис пенсійних схем і структури фонду;

? розважливе інвестування активів фонду і заборону вкладень між сторонами, зв'язаними діловими або родинними стосунками;

? відкритий і прозорий бухгалтерський облік.

Недержавне або приватне пенсійне забезпечення може становити важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи України. За умови ефективної організації, прибуткового інвестування, забезпечення надійності і належного регулювання, воно сприятиме підвищенню доходів пенсіонерів.

Пенсійна реформа в нашій країні повинна, перш за все, орієнтуватися на ті економічні фактори, що склалися в результаті процесу приватизації. Тут слід звернути увагу на роль фондового ринку в пенсійній реформі. Якщо в умовах приватизації цей ринок виконував роль перерозподілу, а потім концентрації приватного акціонерного капіталу, то в пенсійній системі він забезпечуватиме обіг боргових зобов'язань приватизованих підприємств. Це пов'язано з тим, що базовим елементом другого рівня пенсійної системи в Україні мають бути корпоративні пенсійні фонди.

Як свідчить статистика, в нашій країні найбільш широко процес приватизації охопив галузі, які є лідерами економічного зростання. За останні роки підприємства з високою концентрацією приватного акціонерного капіталу мали набагато кращі показники прибутковості, виплати дивідендів, розрахунків із партнерами, бюджетом та робітниками. У той самий час вони більшою мірою, ніж підприємства з домінуючою державною часткою, були схильні до накопичення та інвестування. Саме ці фактори створюють сприятливі умови для початку пенсійної реформи у промисловому секторі економіки України.

Концентрація акціонерного капіталу знайшла своє продовження у створенні об'єднань підприємств за участю банків та інших фінансових структур. Інтереси банків у таких об'єднаннях полягають, насамперед, у тому, що, акумулюючи значний капітал, вони налагоджують зв'язки з реальним сектором економіки. Потреба у масштабній реструктуризації фінансування українських підприємств, а також об'єктивна зацікавленість у цьому примушують банки шукати нові форми взаємодії з ними. Адже без пожвавлення реального сектора, яке базується на збільшенні реальних інвестицій, неможливий ефективний розвиток банківської системи.

Список використаної літератури

1. Верховна Рада України. / Закон України. Про недержавне пенсійне забезпечення, №1057-IV від

2. Президент України. / Указ. Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні, №291/98 від 13.04.1998 р. // [Електронний ресурс]

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради України - 2003 - №49-50. - Ст. 376.

4. Закон України «Про пенсійне забезпечення» // Відомості Верховної Ради України - 1992 - №3. - Ст. 10.

5. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» // відомості Верховної Ради України - 2001 - №11.- Ст. 47

6. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №48 - Ст. 409.

7. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: за станом на 9 лип. 2003 р. №10570-ІV / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парламент. Вид-во, 2003. - 39 с. - (Закони України)

8. Закон України «Про страхування»: за станом на 7 бер. 1996 р. №86/96-ВР / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парламент. Вид-во, 1996. - 36 с. - (Закони України)

9. Александрова М.М. Страхування: навчально-методичний посібник. / М.М. Александрова. - К.: ЦУЛ, 2002. - 208 с.

10. Андрусенко Н. Недержавне пенсійне забезпечення: чому воно мало приваблює населення // Праця і зарплата. - 2007. - №19. - С. 6-7

11. Бахмач А. Недержавні пенсійні фонди: статистика, перспективи / А. Бахмач // Вісник ПФУ. - 2008. - №9 - С. 14-15

12. Бахмач А. НПФ і страхові організації, як суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення / А. Бахмач // Фінансові послуги. - 2004. - №6. - С. 35-42

13. Бахмач А. Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні / А. Бахмач // Вісник Пенсійного Фонду України. - 2008. - №3. - С. 12-18

14. Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, віпр. і доп. - К.: Атіка, 2006. - 356 с.

15. Бончик В. Обеспечение финансовой устойчивости НПФ / В. Бончик / Пенсионные фонды и инвестиции. - 2006. - № 3. - С. 13-22.

16. Вовчак О.Д. Страхові послуги : навчальний посібник. / О.Д. Вовчак, О.І. Завійська. - Львів: Видавництво «Компакт-ЛВ», 2005. - 656с.

17. Говорушко Т.А. Страхові послуги : навч. посіб. / Т.А. Говорушко; ред. Т.А. Говорушко. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 400с.

18. Григоренко Є. Криза дає можливість зміцнити третій рівень пенсійної системи / Є. Григоренко // Україна бізнес ревю. - 19 березня, 2009. - №9. - С. 3.

19. Григоренко Є. Як у нас розвиваються недержавні пенсійні фонди / Є. Григоренко // Україна BUSINESS. - 20 березня, 2008. - № 12-13. - С. 3-5.

20. Ємець, В. Роль недержавних пенсійних фондів у забезпеченні економічного розвитку країни: аналіз фінансових результатів / В. Ємець // Економіст. - 2006. - №11. - С. 37-40.

21. Залко, Г. Американский опыт пенсионного обеспечения / Г. Залко // Рынок ценных бумаг. - 2004. - №17. - С. 56-59.

22. Заруба О.Д. Страхова справа : навч. посіб. / О.Д. Заруба; ред. О.Д. Заруба. - К.: Т-во «Знання», 1998. - 256с.

23. Котляр, Д. Недержавне пенсійне забезпечення в ЄС: корисний досвід та можливі висновки для України / Д. Котляр // Часопис ПАРЛАМЕНТ. - 2002. - №4.

24. Леонов Д. Прогнозування впливу накопичувального пенсійного фонду та недержавних пенсійних фондів на розвиток економіки (питання методології) / Д. Леонов, Н. Ковальова // Ринок цінних паперів України. - 2007. - №7-8. - С. 99-116.

25. Ломанов І.М. Додаткове пенсійне страхування / І.М. Ломанов // Вісник Пенсійного Фонду України. - 2009. - №3. - С. 22-25.

26. Лузгіна Л. Недержавні пенсійні фонди: чи є майбутнє? / Л. Лузгіна // Вісник ПФУ. - 2009. - №3. - С. 18-19.

27. Максимчук, В. Новый закон -- новые пенсии. Как будем пересчитывать? / В. Максимчук // Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации: газета украинской буржуазии -- 2003. -- №43(27). -- С. 78-82.

28. Мельник О.М. Реформування пенсійного забезпечення в Україні / О.М. Мельник // Фінанси України. - 2008. - № 4. - С. 32-38.

29. Мортиков В. Пенсійне забезпечення і зайнятість / В. Мортиков // Економіка України. - 2008. - № 2. - С. 63-66.

30. Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: правові основі публічних накопичувальних фондів / А.А. Нечай. -- Чернівці: «Рута», 2004. -- 376 с.

31. Осадець С.С. Страхування: підручник / С.С. Осадець; ред. С.С. Осадець. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

32. Руденко В. Неповний пенсіон / В. Руденко // Контракти. - 2010. - № 45. - С. 24-26.

33. Румянцев С. Реформа системи пенсійного забезпечення в Україні / С. Румянцев // Цінні папери України. - 2009. -№11. - С. 15-19.

34. Сальнікова Т. Недержавна пенсія - головне надійність / Т. Сальнікова // Вісник ПФУ. - 2008. - №6. - С. 20-21.

35. Страхування: Підручник -- 2-ге вид., перероб і доп. / За ред. С.С. Осадець. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 599 с.

36. Струк О. Перехідний вік / О. Струк // Контракти. - 2010. - №45. - С. 17-18.

37. Теременко Н. Особенности и порядок функционирования новой системы негосударственного пенсионного обеспечения / Н. Теременко. // Бухгалтерский учет и аудит. -- 2003. -- №11. -- С. 55-58.

38. Терещенко Г., Муратова Т. Проблеми розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні / Г. Терещенко, Т. Муратова // Фінанси України. - 2008. - №12. - С. 21-27.

39. Ткаченко М.В. Страхування: навч. посіб. / М.В. Ткаченко; ред. М.В. Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 376с.

40. Харитонова Н. Недержавне пенсійне страхування працівників / Н. Харитонова // Все про бухгалтерський облік. - 2008. - №39. - С. 14-17.

41. Юрій С.І. Соціальне страхування: Підручник / С.І. Юрій, М.П. Шаварина, Н.В. Шаманська. --К.: Кондор, 2004. -- 464 с.

42. Юровский Б. Пенсионная реформа в Украине. Анализ нового пенсионного законодательства. / Б. Юровский -- Х., 2003. -- 298 с.

43. Яценко В., Вінер Митчелл. Чи потрібна Україні обов'язкова накопичувальна система? // Україна: аспекти праці. - 2004 - №1. - С. 60-74.