Організація договірної роботи митних органів та участь в ній юридичних служб

/

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

з дисципліни: „Організація договірної та претензійно-договірної роботи митних органів”

на тему: „Організація договірної роботи митних органів та участь в ній юридичних служб”

Виконав:

Курсант групи П03 - 3

Крючков М.

Перевірив: Доц..Зуєв В. А.

м. Дніпропетровськ

2008р.

План

Вступ

Розділ І. Значення роботи юридичного департаменту, юридичної служби митниці (регіональної митниці) в організації опрацювання, реєстрації й обліку договорів, а також контролю за їх виконанням у Держмитслужбі України

1.1 Загальні положення по роботі з договорами у Держмитслужбі

1.2 Участь юридичної служби в порядку опрацювання, узгодження та реєстрації договорів

1.3 Виконання умов договорів і контроль за їх виконанням

1.4 Застосування заходів за невиконання або неналежне виконання договорів

Розділ ІІ. Особливості роботи юридичної служби митниці (регіональної митниці) з договорами на виконання підрядних робіт за державним замовленням

2.1 Особливості забезпечення виконання договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням

2.2 Встановлення відповідальності в договорах на виконання підрядних робіт за державним замовленням

Розділ ІІІ. Використання адміністративних договорів у діяльності митних органів, участь юридичної служби у їх розробці

3.1 Особливість адміністративного договору серед інших видів договорів

3.2 Мета використання адміністративних договорів у практиці митних органів

3.3 Особливості функціонально-управлінського договору

3.4 Договір про надання послуг, як різновид адміністративного договору

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Організація договірної роботи в митних органах э дуже важливою складовою діяльності юридичної служби митниці (регіональної митниці).

Її сутність полягає у тому, що митниця самостійно не може виготовляти для себе необхідні товари (послуги), які необхідні для здійснення її діяльності, а тому змушена звертатись для закупівлі необхідних товарів та послуг у суб'єктів господарювання, які такі товари (послуги) можуть надати. Можливість укладення такого виду договорів передбачена законом України 'Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Неналежне виконання, або ж взагалі невиконання договору, укладеного відповідно до закону 'Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти' має нести відповідальність, передбачену законодавством. Тому особливу увагу ми зосереджуємо саме на відповідальності за неналежне виконання таких договорів.

Темою даної роботи є порядок опрацювання, реєстрації й обліку договорів, а також контролю за їх виконанням у Держмитслужбі України, регіональних митницях та митницях, а також участь юридичної служби у даному процесі.

Тема, як ми бачимо, являється досить вузькою, так як серед діючих на даний час норм, які визначають організацію договірної роботи в митних органів є лише наказ Державної митної служби України і положення Цивільного, Господарського кодексу, які визначають вимоги щодо договорів.. Окремою темою роботи є дослідження особливостей укладення та використання функціонально-управлінських та інших адміністративних договорів у діяльності митних органів, як специфічного виду договорів.

Тому я буду намагатись висвітити дані питання за точки зору найбільшої юридичної точності, у взаємозвязку з іншими напрямками роботи митних органів, зокрема з претензійно-позовної роботою, яка тісно повязана з темою, що розглядається, так як у тому випадку, коли контрагент за договором не виконує своїх обовязків за договором, то митниця змушена звертатися до суду за захистом своїх зоаконних прав і інтересів.

В роботі була використана наступна методологія:

метод аналізу.

формально-логічний метод.

метод дедукції.

метод юридичного аналізу.

метод юридично-догматичного тлумачення.

За допомогою використання вказаних методів наукового пізнання, на наш погляд, ми матимемо змогу дослідити організацію договірної роботи в митних органах, та зробити певні висновки, які допоможуть в майбутньому при практичній діяльності захищати права та законні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічних відносин, інтересів держави, митниці а також надавати пропозиції щодо правильного розвитку митного законодавства.

Досягнення вказаної мети визначає структуру даної роботи.

З огляду на об'єм курсової роботи я намагатимусь зосередитись на найбільш актуальних проблемах, пропозиціях щодо вдосконалення законодавства, які висловлюють науковці з приводу:

підготовки та оформлення документів, потрібних для укладання договорів;

підготовки проектів договорів;

урегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні договорів;

розгляд договорів у частині дотримання вимог законодавства України;

роботи з укладання договорів;

реєстрації та обліку договорів;

контролі за виконанням договорів;

Розділ І. Значення роботи юридичного департаменту, юридичної служби митниці (регіональної митниці) в організації порядку опрацювання, реєстрації й обліку договорів, а також контролю за їх виконанням у Держмитслужбі України

1.1 Загальні положення по роботі з договорами у Держмитслужбі

До договірної роботи у митних органах належить:

підготовка та оформлення документів, потрібних для укладання договорів;

підготовка проектів договорів;

урегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні договорів;

розгляд договорів у частині дотримання вимог законодавства України;

робота з укладання договорів;

реєстрація та облік договорів;

контроль за виконанням договорів;

виконання договірних зобов'язань;

аналіз й узагальнення практики укладання договорів, підготовка висновків та пропозицій щодо її вдосконалення в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях.

1.2 Участь юридичної служби в порядку опрацювання, узгодження та реєстрації договорів

Посадові особи структурного підрозділу Держмитслужби України, митного органу (спеціалізованої митної установи або організації), на яких покладено відповідальність за здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг та контроль за виконанням укладених договорів, візують кожну сторінку обох примірників проекту договору, а також додатки до нього та передають проект на погодження до відповідних структурних підрозділів Держмитслужби України.

Опрацювання та погодження проектів договорів проводиться в такому порядку:

а) митним органом або структурним підрозділом Держмитслужби України, що вносить проект договору:

у частині відповідності умовам тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі;

у частині відповідності цін ринковим цінам (при укладанні договорів, які не підпадають під дію Закону);

б) Фінансово-економічним управлінням (службою фінансів, бухгалтерського обліку та звітності іншого митного органу, спеціалізованої митної установи й організації):

у частині відповідності видатків кошторисним призначенням;

в) Управлінням бухгалтерського обліку та звітності:

у частині відповідності нормативним актам щодо порядку розрахунків за договором і правильності проведення розрахунків у додатках до проекту договору (протоколі погодження договірної ціни, тарифах, специфікації);

г) Юридичним департаментом (юридичною службою іншого митного органу, спеціалізованої митної установи й організації):

у частині відповідності договору чинному законодавству.

Проект договору з додатками до нього опрацьовується Юридичним департаментом і за відсутності заперечень до нього та наявності віз керівників відповідних структурних підрозділів візується директором Юридичного департаменту (у митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - відповідно начальником юридичної служби митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації після візування головним бухгалтером).

У разі невідповідності проекту договору законодавству Юридичний департамент (юридична служба іншого митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації), не візуючи проект, надає письмові пропозиції та зауваження до нього.

Після внесення зроблених Юридичним департаментом зауважень та врахування пропозицій проект договору візується директором Юридичного департаменту (начальником юридичної служби іншого митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації).

У ході опрацювання (розгляду) проекту договору юридична служба має право в установленому порядку отримувати від інших структурних підрозділів додаткові матеріали й консультації, що стосуються предмета договору та інших його умов [14].

Строк узгодження проекту договору не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня його отримання відповідним структурним підрозділом.

Завізований керівником відповідального структурного підрозділу, керівниками відповідних структурних підрозділів (Управління бухгалтерського обліку та звітності, Фінансово-економічного управління, Юридичного департаменту тощо) договір підписується Головою Держмитслужби України або посадовою особою Держмитслужби, визначеною наказом Держмитслужби України, яким затверджується список посадових осіб, що мають право підпису договорів (контрактів), в інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - відповідно начальником митного органу, спеціалізованої митної установи й організації після візування головним бухгалтером та юридичною службою.

Після підписання договору він реєструється в Управлінні бухгалтерського обліку та звітності (або іншому структурному підрозділі, що визначається начальником митного органу, спеціалізованої митної установи й організації). Перший примірник договору зберігається в Управлінні бухгалтерського обліку та звітності (відділі фінансів та бухгалтерського обліку митного органу, спеціалізованої митної установи й організації), а його копії - у структурному підрозділі, на який покладено контроль за виконанням договору, та в одержувача товарів, робіт і послуг з боку Держмитслужби України, визначеного умовами договору.

Другий примірник договору передається чи надсилається постачальнику (виконавцю), з яким укладено договір.

Опрацювання, узгодження та укладання договорів (угод), які не містять фінансових зобов'язань, покладаються на той структурний підрозділ, який є основним розробником договору (угоди) та/або здійснює його супроводження.

Посадова особа такого структурного підрозділу візує кожну сторінку обох примірників проекту договору (угоди) та передає його на погодження до Юридичного департаменту Держмитслужби України (в іншому митному органі, спеціалізованій митній установі чи організації - до юридичної служби).

Реєстрація договорів (угод), які не містять фінансових зобов'язань, здійснюється у загальному відділі Управління справами Держмитслужби України (загальному відділі митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації).

1.3 Виконання умов договорів і контроль за їх виконанням

Оплата за договорами проводиться у строк й на умовах, визначених у них. Під час оплати за договорами, укладеними за результатами процедур закупівель, Держмитслужба України (інший митний орган, спеціалізована митна установа й організація) до звіту про результати здійснення процедури закупівлі обов'язково додає:

копії оголошення про заплановану закупівлю (оголошення про проведення попередньої кваліфікації, оголошення щодо цінових пропозицій (котирувань), оголошення про результати торгів, що були опубліковані в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, завірені цим друкованим засобом, та в інформаційному бюлетені, що видає Тендерна палата України, завірені Тендерною палатою України, а у випадках, якщо вартість договору перевищує суму, передбачену частиною третьою статті 8 Закону, також копії оголошення про заплановану закупівлю та про результати торгів, що були опубліковані в міжнародному інформаційному бюлетені, що видає Тендерна палата України, завірені Тендерною палатою України);

копію документа, що підтверджує розміщення документів, передбачених статтею 4¹ цього Закону, завірену інформаційною системою в мережі Інтернет.

Протягом трьох робочих днів після проведення оплати за договором Управлінням бухгалтерського обліку та звітності (службою фінансів, бухгалтерського обліку та звітності іншого митного органу, спеціалізованої митної установи й організації) подається до відповідного митного органу чи структурного підрозділу, на який покладено контроль за виконанням договору, службова записка з повідомленням про оплату, на підставі якої здійснюється контроль за своєчасністю й повнотою поставки товарів, виконання робіт, надання послуг згідно з умовами договору. Для своєчасного проведення розрахунків за укладеним договором посадові особи, на яких покладено контроль за його виконанням, протягом трьох робочих днів після поставки товару, виконання робіт чи надання послуг або в разі здійснення попередньої оплати подають до Управління бухгалтерського обліку та звітності та Фінансово-економічного управління Держмитслужби України (відділу фінансів та бухгалтерського обліку іншого митного органу, спеціалізованої митної установи й організації) службову записку про необхідність оплати, рахунки та копії актів про прийняття-передання або інші документи, що підтверджують поставку товарів, виконання робіт чи надання послуг. Форма зазначеної службової записки наведена в додатку цього Порядку.

Контроль за виконанням умов договору здійснює керівник митного органу (спеціалізованої митної установи чи організації), що за своїми функціональними обов'язками несе відповідальність за централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг для потреб митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, або керівник структурного підрозділу, який виходить з пропозицією закупівлі товарів, робіт або послуг для потреб митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій.

Після виконання сторонами зобов'язань за договором відповідальний за виконання умов укладеного договору відповідний митний орган чи структурний підрозділ Держмитслужби України проводить взаємне звірення розрахунків з постачальником товарів (виконавцем робіт, послуг) зі складанням акта звірення і подає на підпис до Управління бухгалтерського обліку та звітності (головного бухгалтера іншого митного органу, спеціалізованої митної установи й організації).

1.4 Застосування заходів за невиконання або неналежне виконання договорів

У разі невиконання або неналежного виконання постачальником (виконавцем) зобов'язань за договором відповідний митний орган чи структурний підрозділ Держмитслужби України, на який покладено контроль за виконанням умов договору, направляє до Юридичного департаменту (а в іншому митному органі, спеціалізованій митній установі чи організації - до юридичної служби) службову записку разом з усіма документами про необхідність пред'явлення претензії до контрагента за договором і розрахунок штрафних санкцій, а також підстави для такого пред'явлення. Юридичний департамент за погодженням з Управлінням бухгалтерського обліку та звітності Держмитслужби України (в інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - юридична служба за погодженням зі службою фінансів, бухгалтерського обліку та звітності) пред'являє постачальнику (виконавцю) відповідну претензію (щодо сплати заборгованості, штрафних санкцій, передбачених умовами договору, тощо).

У разі відхилення постачальником (виконавцем) повністю або частково пред'явленої Держмитслужбою України претензії Юридичний департамент виносить це питання на розгляд Голови Держмитслужби України або заступника Голови відповідно до розподілу обов'язків (в інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - начальника митниці, спеціалізованої митної установи й організації) для прийняття відповідного рішення[14].

Після прийняття Головою Держмитслужби України або його заступником рішення щодо стягнення належної суми Юридичний департамент за погодженням з Управлінням бухгалтерського обліку та звітності (в інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - юридична служба за погодженням зі службою фінансів, бухгалтерського обліку та звітності) готує позовну заяву до суду щодо стягнення заборгованості, штрафних санкцій тощо з постачальника (виконавця).

Розділ ІІ. Особливості роботи юридичної служби митниці (регіональної митниці) з договорами на виконання підрядних робіт за державним замовленням

2.1 Особливості забезпечення виконання договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням

З початку 90-х років минулого століття в колишньому СРСР, а потім і в Україні як суверенній державі, почало складатись законодавство про поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт і надання послуг для державних потреб. Виникнення нового для України законодавства про забезпечення державних потреб у товарах, роботах та послугах вимагає його всебічного дослідження, тим більше, що науковий аналіз не передував прийняттю відповідних норм, а здійснювався вже після введення їх в дію. Необхідність комплексного наукового аналізу договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням, зокрема питання про їх виконання і відповідальність, викликана тим, що законодавство України з щодо цього ще формується, і стоїть питання про напрями і форми його удосконалення та розвитку. Правове забезпечення державного контакту потребує свого розвитку, оскільки в подальшому, як свідчить світовий досвід, роль державного контракту не тільки не зменшуватиметься, але й зростатиме. Тому з метою формулювання напрямів удосконалення законодавства у сфері виконання робіт за державним замовленням, зокрема в частині виконання та відповідальності державних підрядних договорів, в даній статті проаналізуємо існуючі теоретичні положення, правові норми та господарську практику із зазначених питань.

Слід підкреслити, що сучасні дослідження наведеної проблеми в Україні здійснюються здебільшого шляхом викладення чинного законодавства про забезпечення державних потреб в навчальній літературі з цивільного та господарського права. Повний та комплексний аналіз законодавства з врахуванням змін, які відбулися із прийняттям нових Цивільного та Господарського кодексів України, не проводився. Немає також і монографічних досліджень з цих питань. На пострадянському просторі питання правового регулювання забезпечення державних потреб розглядаються переважно російськими та білоруськими вченими, зокрема М.І. Брагінським [3; с.169-188] та В.М. Годуновим [6; с.3-32].

Не можна не погодитись із твердженням М.М. Сібільова про те, що цінність зобов'язання полягає у його виконанні, тобто у вчиненні боржником на користь кредитора певних дій або в утриманні від певних дій, що становлять предмет виконання зобов'язання. За своєю юридичною природою ці дії є нічим іншим, як правочином, а тому на них поширюються загальні правила, закріплені в Цивільному кодексі України (далі - ЦК), у тому числі і правила щодо форми правочину (статті 205-209 ЦК) [17, с.388].

Отже, зобов'язання, що виникло і діє, породжує для однієї сторони (кредитора) право вимагати, а для іншої (боржника) -- обов'язок виконати певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або ж утриматися від неї. Як зазначав Д.І. Мейер, найближча і иайзагальніша дія зобов'язання полягає в обов'язку боржника надати задоволення за зобов'язанням і виконати його [13, с.435]. Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, іменують предметом зобов'язання Слід погодитись із запропонованим Т.В.Боднар визначенням поняття виконання договірного зобов'язання як сукупності фактичних та/або юридичних дій (у певних випадках - утримання від дії) сторін зобов'язання, спрямованих на реалізацію (здійснення) передбачених договором або законом їх суб'єктивних прав і обов'язків задля досягнення економічної і юридичної мети зобов'язання. Автор зазначає, що виконання зобов'язання є тим кінцевим результатом, якого бажали досягти сторони, укладаючи договір. Виконання, проведене належним чином, припиняє зобов'язання, тому для боржника досить важливим моментом у виконанні зобов'язання є підтвердження його виконання [1, с.11].

Виконання договору є процесом, тобто системою послідовних дій [8, с. 15]. У цьому процесі виділяють три основні стадії виконання договору: 1) організаційна стадія; 2) матеріальна стадія; 3) техніко-юридична стадія [16, с.471-473; 6, с.15]. На думку О.О. Красавчикова, організаційна стадія виконання вміщує інформаційні дії як боржника, так і кредитора. Перший пропонує виконання, а другий інформує про готовність прийняти виконання. Матеріальна стадія виконання договору включає в себе взаємні дії: надання виконаного однією стороною і прийняття предмета виконання іншою стороною. Порядок виконання зобов'язань і вимоги, які ставляться при цьому, залежать від характеру даних зобов'язальних правовідносин, особливостей його змісту, об'єкта тощо. Суть техніко-юридичної стадії полягає у перевірці викопаного за кількістю і якістю, а також у документальному підтвердженні факту виконання .

Слід зазначити, що принципи виконання та вимоги до виконання державнихпідрядних договорів такі самі як і до цивільно-правових договорів в цілому, і до договорів підряду зокрема.

На нашу думку, порядок зміни чи розірвання державного контракту не потрібно виокремлювати із загального порядку зміни або розірвання договорів, який встановлений статтями 651-654 ЦК. Звичайно, основним принципом виконання зобовязання є принцип належного виконання. Тому ч.7 ст,2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» слід вик-ласті; в такій редакції: «Зміна або розірвання державного контракту допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором чи законом, у порядку, передбаченому ЦК України».

Важливим також у сфері державних підрядних договорів є чітке розмежування передання та прийняття робіт, виконаних за договором, підрядником замовнику та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення, яке регулюється Положенням про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 р. №449, оскільки останнє здійснюється замовником та підрядником спільно за участю державної приймальної комісії та відбувається вже після того, як сторони договору здійснили передання та прийняття робіт між собою. Окрім того, відбувається прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом (реконструкцією, реставрацією) об'єкта в цілому, який готовий до введення в експлуатацію, а не етапу робіт, як це може відбуватись в результаті передання та прийняття робіт підрядником замовнику.

Такий висновок випливає із пунктів 1, 2 зазначеного Положення, в яких йдеться про те, що закінчені будівництвом (реконструкцією, реставрацією) та підготовлені до експлуатації згідно із затвердженим проектом об'єкти державного замовлення пред'являються замовником (забудовником) та підрядником для прийняття їх в експлуатацію державним приймальним комісіям. До пред'явлення об'єктів державним приймальним комісіям замовники (забудовники) призначають робочі комісії, які повинні перевірити: відповідність об'єктів і змонтованого устаткування проектам на них щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних, радіаційних, екологічних, міцнісних та архітектурних вимог; відповідність виконання будівельно-монтажних робіт вимогам будівельних норм і правил; результати комплексного випробування устаткування, підготовленість об'єктів до нормальної експлуатації, включаючи виконання заходів щодо забезпечення безпечних умов праці, виробничої санітарії, захисту середовища, пожежної безпеки, обліку, раціонального та ефективного використання природного газу. Прийняття робочими комісіями зазначених об'єктів в експлуатацію оформляється відповідними актами, які передаються на розгляд державної приймальної комісії.

2.2 Встановлення відповідальності в договорах на виконання підрядних робіт за державним замовленням

митний орган юридична служба договір

Із питанням виконання договірних зобов'язань нерозривно пов'язане питання відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання. За невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань сторони договорів на виконання підрядних робіт за державним замовленням несуть цивільно-правову відповідальність. Беручи до уваги, що комплексне дослідження всіх проблем такого складного явища, як цивільно-правова відповідальність, що звичайно ж вимагало б висвітлення всіх точок зору, які були висловлені в юридичній літературі з приводу сутності поняття і характерних ознак цивільно-правової відповідальності, не становить предмет даної статті, тому обмежимося визначенням поняття цивільно-правової відповідальності, яке дав О.С. Йоффе, оскільки, на наш погляд, це визначення найбільш оптимально відображає сутність даного поняття.

Отже, О.С. Йоффе стверджував, що цивільно-правова відповідальність як різновид санкції - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Вчений писав, що не всяка санкція є мірою юридичної відповідальності. Відповідальність - це санкція за правопорушення. Але санкція не завжди означає відповідальність, оскільки відповідальність - це завжди додаткові обтяження майнового чи особистого характеру [10, с.7-14].

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договорів у сфері виконання робіт для державних потреб, як і цивільно-правова відповідальність в цілому, настає при наявності певних умов. Такими умовами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки особи; шкода, як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.

Більшість вчених-правознавців, насамперед ті, які підтримували конструкцію «складу цивільного правопорушення (Л.А. Лунц, Г.К. Матвєєв, І.Б.Новицькиіі та ін.), вважали, що тільки необхідний причинний зв'язок може бути умовою відповідальності [15, с.307-319; 9, с.55]. Проте, щодо обов'язкової наявності такої, умови, як причинний зв'язок, потрібно погодитись із В.В.Вітрянським, який зазначав, що встановлення причинного зв'язку має правове значення, а сам причинний зв'язок набуває характеру необхідної умови договірної відповідальності тільки тоді, коли йдеться про відшкодування збитків. Якщо ж застосовуються інші форми відповідальності: неустойка (штраф, пеня), відповідальність за грошовим зобов'язанням, - наявність (чи відсутність) причинного зв'язку, як і самих наслідки у вигляді збитків, має факультативний характер і набуває правового значення тільки при вирішенні судом питання про зменшення неустойки, розмір якої значно перевищує розмір збитків.

Стаття 611 ЦК передбачає, зокрема, такі правові наслідки порушення зобов'язання: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього; розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків чи моральної шкоди. Звичайно, цей перелік не є вичерпним. До зазначених правових наслідків належить також, наприклад, виконання зобов'язання за рахунок боржника, примусове виконання боржником обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками.

Не всі із зазначених наслідків порушення зобов'язання пов'язані з покладенням на особу нових додаткових обов'язків, як заходу цивільно-правової відповідальності. Саме тому заходами цивільно-правової відповідальності, на думку М.М. Сібільова, є лише такі правові наслідки порушення зобов'язання, як відшкодування збитків та моральної шкоди і сплата неустойки, оскільки за загальним правилом, викладеним у ст.622 ЦК, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання в натурі. Усі інші правові наслідки порушення зобов'язання є заходами захисту цивільних прав.

Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов'язку або позбавлення суб'єктивного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Як зазначав Е.Е. Луць, останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можуть застосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу [11, с.67].

Саме тому, розглядаючи такі заходи цивільно-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання державних контрактів у сфері підрядних робіт, як відшкодування збитків та сплата неустойки, не можна не розглянути численну кількість заходів оперативного впливу, якими наділені сторони даного договору. Невиконання або неналежне виконання державного контракту у сфері підрядних робіт може набувати різноманітних форм, тому залежно від цього можна розрізняти заходи оперативного впливу, які розглянемо на прикладі будівельних робіт, оскільки вони характеризуються найбільшою складністю з-поміж інших видів робіт, що викопуються за державними підрядними контрактами.

Узагальнивши положення чинного законодавства, можна визначити, що замовник наділений такими заходами оперативного впливу на підрядника:

1) у разі прострочки початку будівельних робіт замовник має право: вимагати початку будівельних робіт, якщо протягом додаткового часу підрядник не починає будівельні роботи; відмовитись від договору;

прострочка завершення всіх будівельних робіт дає замовнику право: вимагати завершення всіх будівельних робіт, встановивши додаткові терміни; відмовитись від договору; доручити виконання роботи іншій особі за рахунок підрядника;

у разі виявлення незначних недоліків у момент прийняття об'єкта замовник має право: вимагати безоплатного усунення недоліків об'єкта; доручити усунення недоліків новому підряднику за рахунок попереднього; вимагати пропорційного зменшення ціни робіт;

у разі виявлення істотних відступів від умов договору або недоліків у роботі, які не можуть бути усунені чи не були усунені у встановлений строк, замовник має право відмовитись від договору;

5) у разі виявлення недоліків після прийняття робіт в межах гарантійного строку замовнику може бути надано право: вимагати усунення недоліків, якщо в момент їх виявлення не було відомо, що вони не підлягають усуненню; вимагати пропорційного зменшення ціни робіт; доручити усунення недоліків іншій особі за рахунок підрядника, якщо недоліки не були усунені у встановлений замовником строк;

6) у разі виявлення недоліків, за які підрядник не відповідає, замовник має право на їх усунення за власний рахунок. Підрядник у свою чергу також наділений заходами оперативного впливу на замовника. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів», якщо замовник не сплатив за виконані роботи протягом 30 календарних днів після закінчення встановленого строку платежу, підрядник має право припинити виконання робіт, але не раніше як через 10 календарних днів після повідомлення про це замовника. У разі затримання перерахування платежів більш як на 90 календарних днів підрядник мас право розірвати договір підряду (контракт) відповідно до умов договору (контракту). Не можна забувати також про право підрядника на притримування результату роботи, а також устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника, яке є у підрядника, якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду.

Повертаючись до форм (заходів) договірної відповідальності, потрібно зазначити, що особливе місце серед них займає відшкодування збитків. Це зумовлено тим, що найбільш істотним і поширеним наслідком порушення цивільних прав с збитки. Внаслідок цього дана форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках порушення цивільних прав, тоді як інші форми цивільно-правової відповідальності застосовуються лише у випадках, прямо передбачених законом або договором [5, с.116]. За загальним правилом, боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки у повному обсязі. Саме принцип погноїмо відшкодування збитків передбачений законодавством у сфері виконання робіт за державним замовленням. Так, відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» майнова відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) застосовується до підрядників і замовників, що допустили невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і передбачає стягнення за вимогою потерпілої сторони неустойки (пені), а також відшкодування збитків (витрат, втрат або пошкодження майна, неодержаних доходів) у частині, не покритій неустойкою (пенею), а винної сторони. Крім того, Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» також передбачає відшкодування збитків, включаючи очікуваний та неодержаний прибуток, при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом, а також у випадках, коли державний замовник вносить зміни до державного контракту чи припиняє його дію за рішенням Кабінету Міністрів України або коли державний замовник відмовляється від закупівлі продукції виготовленої за державним контрактом (ч.5 ст.4).

Нерідко порушення зобов'язання тягне за собою не тільки відшкодування збитків, але й сплату боржником неустойки, встановленої договором або законом. Неустойка є і способом забезпечення зобов'язання, і формою відповідальності за порушення зобов'язання.

Прикладом застосування неустойки, встановленої законом у договорі на виконання підрядних робіт за державним замовленням, може бути пеня, яка передбачена Законом України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів». Так. відповідно до ч. 1 ст.4 Закону у разі порушення з вини підрядника строків завершення виконання робіт (здачі в експлуатацію об'єктів), передбачених договором підряду (контрактом), підрядник сплачує замовнику за кожний день прострочення неустойку (пеню), розмір якої обчислюється від договірної ціни робіт, визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної в 1,5 раза. Якщо ж в цей період облікова ставка Національного банку України змінювалася, розмір неустойки (пені) обчислюється пропорційно цим змінам. Згідно з ч. 1 ст.5 Закону у разі порушення з вини замовника передбачених договором підряду (контрактом) строків перерахування авансів і платежів за виконані роботи (послуги) замовник сплачує підрядникові за кожний день прострочення неустойку (пеню), розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу, з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується неустойка (пеня), збільшеної в 1,5 раза. Якщо ж в цей період облікова ставка Національного банку України змінювалася, розмір неустойки (пені) обчислюється пропорційно цим змінам.

Частина 2 ст. З Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» передбачає застосування залікової неустойки, як виняток із загального правила, передбаченого ЦК про штрафну неустойку (ст. 624 ЦК). Частина 1 ст. 232 та ч. 1 ст. 322 ГК, на відміну від ЦК передбачає застосування залікової неустойки, хоча не виключає також і інші її види. Вважаємо, що в даному разі слід погодитися із В.М. Годуновим, який вважає, що неустойка при забезпеченні державних потреб повинна мати штрафний характер і не щодо окремих порушень зобов'язань чи до однієї із сторін, а в цілому, оскільки відповідальність за порушення договірних зобов'язань у сфері забезпечення державних потреб повинна бути підвищеною. Саме тому потрібно узгодити норми ЦК, ГК та Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» і внести зміни до зазначених законодавчих актів, закріпивши у відповідних статтях загальне правило про штрафну неустойку. Частина 3 ст. З Закону покладає на сторони договору підряду (контракту) обов'язок стягувати в установленому порядку неустойку (пеню) та вимагати відшкодування збитків за порушення договірних зобов'язань, передбачених цим законом та договором підряду (контракту). Слід зазначити, що покладення на сторони договору такого обов'язку суперечить загальним принципам цивільного права, тому вважаємо, що ч. 3 ст. 3 Закону України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів» потрібно скасувати.

Розділ ІІІ. Використання адміністративних договорів у діяльності митних органів, участь юридичної служби у їх розробці

3.1 Особливість адміністративного договору серед інших видів договорів

На думку Приймаченка Д. В. [16, 116] в умовах розширення міжнародних торговельних зв'язків, спрощення митних процедур особливе місце посідає координація та взаємодія, які є невід'ємною і важливого складовою процесів управління, що здійснюються в межах адміністративної діяльності митих органів й спрямовані на реалізацію економічних, соціальних та охоронних завдань. Будучи самодостатніми засобами організації управління, вони є досить ефективними при забезпеченні належного рівня узгодженості функціонування автономних систем, до яких можемо піднести як митну службу України, з одного боку, так і інші державні інституції чи суб'єкти господарювання -- з другого: дієвим інструментом налагодження партнерських відносин між митними органами та суб'єктами господарювання, як свідчать дослідження, є укладання договорів як актів про взаємну згоду у встановленні правових зв'язків. Формування таких зв'язків на підставі адміністративного договору наділено ознаками універсальності і має низку переваг, що ґрунтуються на загальновизнаних юридичних властивостях договірних відносин і обумовлених цим управлінських можливостях [16, 116]. Визначальним у цьому є формальна рівність сторін, яка передбачає свідомо-вольову узгодженість своєї поведінки митними органами та іншими сторонами договору. Наявність такої рівності відрізняє адміністративний договір від інших форм діяльності митних органів. На відміну від них, названий договір укладається за взаємною згодою обох сторін. Добровільність взяття сторонами па себе зобов'язань передбачає їх виконання без спеціальних імперативних приписів. Результатом укладання адміністративного договору с обопільна вигода усіх учасників договору. Санкціонована (прямо чи опосередковано) відповідальність за договорами означає необхідність здійснення взаємного контролю за виконанням обумовлених у ньому завдань, використання різноманітних (у тому числі й економічних) важелів впливу на учасників договору. При цьому укладання адміністративного договору виступає, з одного боку, як юридичний факт, що породжує між сторонами адміністративно-правові відносини, а, з іншого -- ним встановлюються, водяться у дію й конкретизуються інші правові норми, як правило, митно-правового характеру.

Шляхом укладання адміністративних договорів опосередковуються координаційні (горизонтальні) управлінські правовідносини, а вони в умовах розбудови ринкової економіки дедалі поширюються. Такі управлінські відносини, на думку В.Юсупова, є особливою формою правового опосередкування регулятивних відносин, що використовуються у тих випадках, коли суб'єкти управління через якісь окремі сторони своєї діяльності виявляються юридично рівними і виникає потреба цілеспрямованої координації їх діяльності. [16, 117].

Так, Ю.Тихомиров має рацію, що публічно-правове регулювання здійснюється переважно шляхом нормативної орієнтації та імперативних приписів, які здійснюють владно-управлінський вплив на волю і свідомість фізичних та юридичних осіб, спонукаючи та примушуючи їх до дії для досягнення спільної мети й задоволення публічних інтересів. Однак поряд з цим публічне право використовує й договірні засади як особливий спосіб регулювання. Звичайно, митно-правове регулювання, з огляду на його належність до публічно-правової сфери, реалізується насамперед шляхом використання приписів, встановлення обов'язків, заборон Разом з тим демократизація українського суспільства дозволяє здійснити перехід від жорстких адміністративно-командних методів управління як у галузі економіки, так і у митній сфері, зокрема, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин. Такий перехід дозволяє митним органам все активніше використовувати у своїй діяльності договірні форми. На думку В. Нагребельного, адміністративний договір як засіб реалізації демократичних принципів та поєднання економічних і адміністративних методів у сфері управління може ефективно застосовуватись в управлінській і організаційпо-господареькій сферах, у взаємовідносинах між центральними органами державної виконавчої влади та відповідними регіональними структурами.

3.2 Мета використання адміністративних договорів у практиці митних органів

Порівняльний аналіз визначень правової категорії „адміністративний договір' свідчить про відсутність єдиної позиції щодо її змісту, а теоретичні обґрунтування використання цих договорів -- про відсутність досвіду їх практичного застосування. Тому варто погодитись з Ю.Козловим у тому, що адміністративно-правовий договір -- це нове та ще недостатньо осмислене явище, адже сама природа державного управління передбачає імперативність одностороннього юридично-владного волевиявлення, а договірні зв'язки випливають з рівності їх учасників. Тим не менше, визнаючи цей факт, ні у кого не виникає сумнівів у перспективності застосування різних форм адміністративного договору (угоди) у державному управлінні. Більш того, окремі науковці вважають, що удосконалення механізму державно-управлінської діяльності в умовах адміністративної реформи міцно пов'язано з розвитком такої форми, як адміністративні договори, що робить проблему їх дослідження однією з найбільш актуальних для сучасного українського права. З огляду на завдання дослідження, автором використовується наступне його поняття. „Адміністративний договір -- це угода, укладена суб'єктами адміністративного права на підставі адміністративно-правових норм у загальнодержавних та інших публічних інтересах, правовий режим якої визначається змістом владних повноважень, носієм котрих є обов'язково одна із сторін'[16, 117]..

Адміністративні договори укладаються митними органами з метою:

реалізації сучасної митної політики;

досягнення цілей ефективного державного регулювання в митно-правовій сфері;

здійснення позитивного функціонування системи митної служби;

сприяння реалізації суб'єктами господарювання своїх прав і законних інтересів.

Договірні форми активно використовуються у відносинах між митними органами та іншими органами виконавчої влади, галузевими асоціаціями (об'єднаннями) суб'єктів господарювання, окремими суб'єктами ЗЕД. Отже, адміністративні договори укладаються у публічних інтересах, а їх цільова спрямованість -- досягнення загального соціального блага.

Разом з тим практика діяльності митних органів свідчить, що нині питання, пов'язані з організацією та здійсненням взаємодії і які повинні вирішуватись шляхом встановлення договірних відносин, розв'язуються дещо інакше. Так, для удосконалення взаємодії, координації зусиль та розмежування функцій міждержавними органами, у тому числі й Державним митним комітетом України (нині -- Держмитслужба України) свого часу видано спільний наказ, який затверджував відповідну Інструкцію. У ній визначались мета спільної діяльності, напрями, форми та рівні взаємодії, а також повноваження цих органів. Очевидно, що видання органами виконавчої влади цього акта мало на меті організацію діяльності з приводу спільної реалізації покладених на них повноважень, а значить і задоволення державних та суспільних потреб. Затвердження Інструкції передбачало, по-перше, добровільність її підписання, тобто наявність вільного волевиявлення сторін; по-друге: ці органи знаходяться на одному організаційно-правовому рівні, що свідчить про їх юридичну рівність, а значить правовідносини, які між ними виникнуть, матимуть горизонтальний характер, по-третє, досягнення згоди щодо усіх істотних умов; по-четверте, взаємовигідний характер, адже взаємодія підвищить ефективність діяльності як кожного окремо взятого органу, так й їх разом взятих, по-п'яте, визнання взаємної відповідальності за встановлені обов'язки. Наявність зазначених вище умов, згідно із загально правовою теорією та сучасною історією адміністративного договору дає можливість визнати такий різновид адміністративного договору. Хоча те, що у ньому присутні усі загальнообов'язкові реквізити договору, може поставити під сумнів висновок щодо різновиду форми діяльності.

3.3 Особливості функціонально-управлінського договору

І найбільш характерним для митних органів с дослідження такого різновиду адміністративних докторів, який у науковій літературі отримав назву функціонально-управлінського договору. Останні за участю митних органів укладаються для координації їх діяльності з іншими органами державної влади при розв'язанні спільних завдань. Укладання таких договорів дозволяє посилювати взаємодію митних органів з іншими структурними елементами виконавчої влади, шляхом уточнення, конкретизації, або додаткового гарантування повноважень для реалізації митної політики держави. У таких актах, як правило, визначаються мета, основні напрямки, і форми взаємодії, повноваження сторін. Як приклад такого договору можна навести Генеральну угоду про співробітництво і організацію взаємовідносин Держмитслужби України та Державної адміністрації залізничного транспорту України. Предметом цієї Угоди є організація і практичне забезпечення взаємодії митних органів і залізниць при здійсненні митного контролю та митного оформлення вантажів на прикордонних та внутрішніх залізничних станціях, контроль за переміщенням через територію України зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом, налагодження обміну наявною у їх розпорядженні інформацією при розшуку недоставлених за призначенням вантажів [16, 118].

У Меморандумі закріплювалися домовленості між сторонами про: сприяння вдосконаленню вітчизняної нормативно-правової бази з питань оподаткування товарів та визначення їх митної вартості при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, сприяння підприємствам, які гарантують сплату в повному обсязі встановлених законодавством податків і зборів; здійснення між сторонами обміну необхідною інформацією; проведення спільних заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці у питаннях повноти оподаткування товарів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, створення спільних робочих груп для проведення консультацій та підготовки пропозицій щодо вирішення питань, які становлять спільний інтерес у сфері оподаткування товарів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також питань, пов'язаних з оптимізацією процедур митного контролю та оформлення. Як випливає з його змісту, цей адміністративний договір має нормативний характер, тобто містить загальнообов'язкові правила поведінки, реалізація яких при потребі забезпечується державою.

Па виконання положень Меморандуму про співпрацю Держмитслужба України шляхом укладання протоколів про співпрацю встановила договірні відносини також з недержавними інституціями - галузевими асоціаціями. Відповідно до укладених угод суб'єкти ЗЕД взяли на себе зобов'язання гарантувати сплату встановлених законодавством податків і зборів у повному обсязі й у грошовій формі, заявляти митну вартість товарів при імпорті, виходячи з рівнів вартості цих продуктів, що відповідають дійсній інформації Натомість, вони отримали право на лібералізацію митних процедур.

У свою чергу, розглянуті вище протоколи про співпрацю передбачають обов'язкове укладання між митними органами і конкретним суб'єктом ЗЕД угоди про надання посадовим особам митних органів прав безперешкодного доступу до фінансових і банківських документів підприємства, що стосуються ЗЕД -- угоди про аудит. Вона укладається з метою перевірки митними органами додержання цими суб'єктами вимог митного законодавства при здійсненні ЗЕД. Відповідно до такої угоди митні органи отримують право безперешкодного доступу до фінансових та банківських документів суб'єкта ЗЕД й до інформації, розміщеної на інших носіях, що стосуються переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, після закінчення усіх митних процедур. Чинним митним законодавством таке право митним органам не надано, а тому Є.Додін правомірність цих дій поставив під сумнів. Разом з тим він повністю підтримує прагнення Держмитслужби України до подальшої лібералізації порядку переміщення товарів через митний кордон держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р. (у редакції Протоколу від 26 липня 1999 р), іншим міжнародним нормам, правилам і стандартам.

Головною метою такої співпраці митних органів із суб'єктами господарювання є контроль за дотриманням митного законодавства, протидія митним правопорушенням, захист споживчого ринку держави, створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон держави, недопущення втрат державного бюджету. Наведене свідчить про те, що укладання адміністративних договорів спрямовано на задоволення публічного інтересу.

3.4 Договір про надання послуг, як різновид адміністративного договору

Одним з різновидів адміністративних договорів є договір про падання послуг. їх укладання за участю митних органів пов'язано із застосуванням такого із заходів гарантування доставки товарів до митного органу, як охорона та супроводження товарів. Охорона та супроводження товарів митними органами гарантує високий рівень захисту переміщуваних товарів і дотримання вимог митного законодавства під час такого переміщення як при внутрішньому, так і при прохідному митному транзиті. З одного боку, чинним митним законодавством (ст. 161, ч. 2 от. 165 МК України) передбачена обов'язковість обрання власником товарів, які перебувають під митним контролем і переміщуються митним транзитом, одного із заходів гарантування доставки товарів (наприклад, при транзитному перевезенні підакцизних товарів). З іншого -- охорона й супроводження товарів застосовуються на засадах добровільного їх обрання власником останніх як альтернатива іншим заходам гарантування доставки товарів (ч 3 ст. 165 МК). Обрання власником товарів даного виду заходу гарантування їх доставки підтверджується укладанням відповідного договору з митним органом. Порядок його укладання, форма, істотні умови, механізм виконання такого договору визначаються підзаконним нормативним актом, затвердженим наказом Держмитслужби України. Плата за охорону та супроводження нараховується згідно з калькуляцією фактичних витрат митних органів, а отримані кошти перераховуються до Державного бюджету.

Отже, у процесі здійснення адміністративної діяльності митні органи укладають договори, хоча іноді вони отримують іншу назву (наприклад, інструкція, меморандум, протокол тощо). Така підміна, на думку Д. В. Приймаченка[16, 117]., є невиправданою, з огляду на зміст і характер цих актів, у яких визначається предмет правового регулювання, повноваження чи права і обов'язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов, строк дії та інші реквізити, притаманні договорам. Зважаючи на те, що вони укладаються на підставі адміністративно-правових норм чи норм митного законодавства, з приводу реалізації митими органами своїх влади їх повноважень і мають на меті задоволення публічних інтересів у сфері митно-правового регулювання, мова йде про укладання митними органами саме адміністративних договорів.

Використання митними органами у своїй діяльності адміністративних договорів поряд з іншими формами суттєво розширює можливості вибору оптимальної моделі реалізації ними своїх функцій у тих чи інших ситуаціях, дозволяє обирати та використовувати ту форму діяльності, яка є більш дієвою. Крім того, застосування договірних форм діяльності дозволить забезпечувати злагодженість спільних дій митних органів та суб'єктів господарювання, якнайповніше враховувати інтереси як держави, так і останніх.

Висновок

Таким чином, щойно нами було розглянуто організацію договірної роботи в митних органах, а також участь юридичної служби митниці в даній роботі. З огляду на проведене дослідження можна зробити певні висновки:

По-перше, проект договору з додатками, який має бути укладено від імені митного органу, в обов'язковому порядку опрацьовується Юридичним департаментом і за відсутності заперечень до нього та наявності віз керівників відповідних структурних підрозділів візується директором Юридичного департаменту (у митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях - відповідно начальником юридичної служби митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації після візування головним бухгалтером).

У разі невідповідності проекту договору законодавству Юридичний департамент (юридична служба іншого митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації), не візуючи проект, надає письмові пропозиції та зауваження до нього.

Після внесення зроблених Юридичним департаментом зауважень та врахування пропозицій проект договору візується директором Юридичного департаменту (начальником юридичної служби іншого митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації).

У ході опрацювання (розгляду) проекту договору юридична служба має право в установленому порядку отримувати від інших структурних підрозділів додаткові матеріали й консультації, що стосуються предмета договору та інших його умов.

По-друге, використання у господарських договорах договорах, зокрема в договорах на виконання підрядних робіт за державним замовленням різноманітних майнових санкцій тільки підвищує можливість належного виконання договірних зобов'язань. Хоча потрібно зауважити, що, оскільки норми чинних нормативно-правових актів, які стосуються відповідальності, в основному диспозитивні, то питання встановлення конкретних санкцій віддано на розсуд сторін.

Враховуючи актуальність досліджуваного питання, видається доцільним і надалі продовжувати його вивчення з огляду на те, що, як свідчить світовий досвід, роль господарських договорів за державним замовленням не тільки не зменшуватиметься, але й зростатиме.

По-третє, аналіз практики діяльності митних органів свідчить, що використання митними органами договірної форми регулювання митних правовідносин вимагає уточнення та доповнення чинного митного законодавства. З огляду на це, пропонуємо законодавчо закріпити право митних органів на укладання адміністративних договорів, які будуть спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері митно-правового регулювання суспільних відносин. Крім того, потрібно нормативно визначити предмет, умови та форми укладання адміністративного договору, повноваження сторін (права і обов'язки для сторін, які не мають владно-управлінських повноважень), режим реалізації та засоби забезпечення договору, способи і процедуру визнання договорів недійсними, порядок їх розірвання, інші істотні умови договору. Не викликає сумніву те, що без розв'язання цих питань, навіть за умови існування нормативних актів, які у загальних рисах передбачаю її, існування такої форми діяльності як укладання адміністративних договорів, їх використання не матиме належного ефекту.

Список використаної літератури

Боднар Т.В. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов'язань (цивільно-правовий аспект). Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Київський над. ун-т ім. Т. Шевченка - К.2005. - 34 с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Книга первая: Общие положення. -М.: Статут, 2003. - 848 с.

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Книга третья: Договори о виполнении работ и оказании услуг. - М.: Статут, 2004. - 1055 с.

Вінник О. М. Господарське право.-К: Атіка, 2004.-624 с.

Васильєва В.А. Договір консигнації. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. -148 с.

Годунов В.Н. Правовыє средства обеспечеиия государственных нужд в товарах, работах и услугах: Авторєф. дисс. д-ра юрид. наук: 12.00.03. - Минск, 2004. - 42 с.

Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 )

Дашков Л.П., Бряогалін Л.В. Комерційний договір: Від укладення до виконання. - К.:А.Л.Д., 1996.-172 с.

Закон України 'Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти' від 22 лютого 2000 року N 1490-III, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 20, ст.148.

Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. - М. - 311 с.

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер,1999.-560 с.

Матвеев Г.К. Основяния гражданско-правовой ответственности. - М.: Юрид. лит., 1970. - 311 с.

Мейер Д.И. Русское гражданскоє право: В 2ч. -М.: Статут, 2000. -455 с.

Наказ Державної митної служби України від 6 серпня 2007 року N 665 «Про затвердження Порядку опрацювання, реєстрації й обліку договорів, а також контролю за їх виконанням у Держмитслужбі України (інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях)»

Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. - М.: Юриздат, 1950. - 416 с.

Приймаченко Д.В. Використання адміністративних договорів у діяльності

митних органів // Право України. - 2006.- №8.

Советское гражданское право: Учебник для вуаов: В 2 т. / Под ред. О.А. Красавчикова. -М.: Высшая школа, 1985. - Т.1. - 544 с.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - ІС: Істина, 2004. - 928 с.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року N 435-IV ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356 ).

Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. - Ки. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.- К.: Юрінком Іитер, 2002. - 720 с.