Соціально-педагогічні технології формування відповідального батьківства серед молоді: гендерний підхід

/

ВСТУП

Актуальність дослідження. Останнім часом значно зросла увага до проблем шлюбу і сім'ї. Високий рівень розлучень, особливо серед молодих сімей, підвищив інтерес до дослідження установок молоді щодо шлюбу і сім'ї, а в зв'язку з цим і до проблеми підготовки до шлюбно-сімейних відносин. Вирішення цієї проблеми залежить від багатьох факторів. Готовність до шлюбу і сімейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологічної статі особистості, її розвиток, відмова від стереотипної гендерної поведінки в сімейних стосунках.

Переорієнтація суспільства на сімейні цінності висвітлила актуальність відновлення і зміцнення подружнього та батьківського статусів, виховання в сучасної молоді батьківських якостей, що зумовлюють зміну поглядів на дитинство і дитину. Підготовка учнів до батьківства у системі загальноосвітньої школи відкриває нові можливості для розширення освітнього простору школи у вихованні моральної та гендерної культури. Відчуття сучасною молоддю себе як потенційних батьків є реальним шляхом гуманізації особистості та суспільства, вирішення демографічної кризи, зміни їх ціннісних вартостей шодо майбутніх батьківських обов'язків. Особистісно-орієнтований цілісний (холістичний) підхід до особистості є ключовим моментом у загальному процесі модернізації нашої освіти. Інноваційний тип школи відрізняється від традиційного тим, що нова школа повинна керувати знаннями, а не передавати їх, оскільки в час інформаційних технологій зменшується роль вчителя як джерела інформації та збільшується важливість самостійного набуття учнями умінь і навичок взагалі, і з такої важливої для майбутнього життя сфери, як батьківство, зокрема.

На сучасному етапі розвитку можемо спостерігати таку тенденцію, яка відображає деформацію соціальних і моральних цінностей у свідомості молоді щодо шлюбу і створення сім'ї. З одного боку, сучасна молодь досить рано починає статеве життя, а з іншого, виявляється психологічно не готовою до створення сім'ї та відповідального батьківства. Молоді люди, створюючи сім'ї, підготовку до батьківства найчастіше обмежують вирішенням матеріальних питань і мало приділяють уваги психолого-педагогічному аспекту батьківства.

Проблема підготовки молоді до батьківства знаходиться в полі зору науковців різних галузей: соціології (Н. Головатий, І. Демент'єва, І. Кон), психологами (Т. Андрєєва, О. Бондарчук), соціальними педагогами (Т. Голованова, А. Капська). Питанням формування відповідальної поведінки на різних вікових етапах розвитку особистості займалися І. Бех, Л. Виготський, Д. Ельконін, Ж. Піаже. Формування педагогічної культури батьків досліджували Т. Алєксєєнко, Т. Кравченко; формування культури та готовності до материнства - І. Братусь, В. Брутман, Н. Максимовська; феномен батьківства та виконання ролі батька вивчали Ю. Борисенко, Н. Гусак; формуванню усвідомленого батьківства приділялась увага у дослідженнях Л. Буніної, Т. Веретенко, Р. Овчарової та ін. Зміст, форми, методи, умови і проблеми підготовки молоді до сімейного життя розкриваються у дослідженнях А. Алєксєєнко, Т. Говорун, І. Трубавіної та ін.

Аналіз наукової літератури з формування психолого-педагогічних аспектів батьківства серед молоді показав, що існує велика кількість досліджень щодо змісту, форм, методів підготовки до батьківства, до усвідомленого виконання батьківських ролей молоддю, але залишаються недостатньо розробленими питання відповідальності, пов'язаної з батьківством, уявлення про виховання дитини в сім'ї, формування гендерної культури в контексті задач відповідального ставлення та готовності до виконання сімейних ролей.

Актуальність дослідження зумовлене також протиріччями між: соціальним запитом держави щодо відповідального виконання батьківських обов'язків громадянами і відсутністю необхідних умов для реалізації комплексної діяльності фахівців з підготовки молоді до відповідального батьківства; низьким рівнем відповідального ставлення до батьківства у молодих подружжів та відсутністю знань, зокрема гендерних, умінь та навичок у фахівців у вирішенні питань щодо підвищення цього рівня.

Мета дослідження - дослідити готовність молоді до виконання сімейних ролей, визначити шляхи їх оптимізації в умовах застосування гендерного підходу до виховання.

Ця мета передбачає розв'язання наступних завдань:

1. Розглянемо основні теоретичні підходи в дослідженні проблеми батьківства в психолого-педагогічній літературі

2. Обґрунтувати доцільність використання гендерного підходу в процесі формування відповідального батьківства серед молоді.

3. Проаналізувати установки на батьківську роль як вплив гендерної стратифікації сімейних відносин.

4. Дослідити особливості застосування методів гендерного виховання в процесі формування відповідального батьківства: зарубіжний досвід.

5. На підставі експериментального дослідження готовність молоді до виконання сімейних ролей розробити соціально-педагогічні технології формування відповідального батьківства серед молоді.

Об'єкт дослідження - процес підготовки молоді до сімейного життя.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні технології формування відповідального батьківства серед молоді: гендерний підхід.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз психолого-педагогічної та соціологічної літератури для зіставлення та порівняння поглядів учених на досліджувану проблему; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення даних для визначення суті, принципів і методів ґендерного виховання та розробки педагогічних рекомендацій з метою підвищення його ефективності; емпіричні - анкетування для дослідження готовність молоді до виконання сімейних; гендерний підхід до вивчення соціальних та соціально-педагогічних процесів, що засновані на теорії соціокультурного конструювання статі.

Наукова новизна полягає у тому, що:

- уперше обґрунтовано педагогічні умови ґендерного виховання (реалізація ґендерного підходу в організації процесу формування відповідального батьківства)

- визначено взаємозв'язок і взаємозалежність між поняттями “статеворольовий” і “ґендерний”;

- набули подальшого розвитку положення про роль ґендерного підходу в процесі формування відповідального батьківства серед молоді у контексті особистісно зорієнтованого виховання.

Теоретична та практична значимість роботи полягає в послідовній розробці і розширенні соціально-педагогічних технологій формування відповідального батьківства серед молоді, а також створенні моделі системи підготовки молоді до сімейного життя.

Результати даної роботи були апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених і студентів «Соціалізація молодої особистості: культура, освітня політика, технології формування» та були відображені у статті «Молодий батько: вплив гендерних установок та формування батьківської поведінки».

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОГО БАТЬКІВСТВА

1.1 Основні теоретичні підходи в дослідженні проблеми батьківства в психолого-педагогічній літературі

Батьківство як інтегративне соціально-педагогічне явище - це сукупність ціннісних орієнтацій, установок і очікувань, батьківських почуттів, позицій, відповідальності і стилів сімейного виховання, формування яких перебуває під впливом культурних моделей батьківської поведінки і зумовлено як зовнішньою необхідністю підтримки соціального статуту, так і внутрішніми потребами людини. Батьківські ролі розглядають у двох іпостасях - батьківства та материнства, які є базовим життєвим призначенням і важливою соціально-пснхологічною функцією кожної людини. За визначення професора В. Кравця, батьківство - це складний феномен, шо грунтується на фізіологічних механізмах, еволюції сім'ї, культурних та індивідуальних особливостях [39, с. 46]. Батьківство також існує як соціальний інститут, система прав, обов'язків, соціальних очікувань і вимог, які висуваються до жінки і чоловіка як до матері і батька, корені яких містяться в нормативній системі культури, а також у структурі та функціях сім'ї [22, с. 55].

Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов'язку, відповідальность, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, стають величезною виховуючою силою.

Соціально-економічні, політичні та інформаційні зміни в Україні, що супроводжуються новою парадигмою життєвих цінностей, ламанням усталених стереотипів життя, зумовлюють актуальність питання підготовки не тільки матері, але й батька до виховної діяльності в нових педагогічних умовах. Сучасний батько стає не лише носієм суспільних норм, національної культури, традицій, моралі, що передаються з покоління в покоління і закріплюються в життєвому досвіді дітей. Сьогодні він несе відповідальність рівнозначну з матір'ю за народження, розвиток і виховання нової людини перед власною сім'єю, суспільством.

Реалізація психолого-педагогічної підготовки батьків до виховання дитини в умовах сьогодення неможлива без вивчення розвитку теорії і практики підготовки батьків до виховної діяльності в сім'ї та дослідження їх ролі у виховному процесі в контексті історико-педагогічної спадщини.

У зв'язку з цим особливого значення набувають наукові дослідження, які ставлять собі за мету розв'язання цієї важливої для суспільства проблеми. Українська педагогічна наука як минулого (К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін.), так і сьогодення (Т. Алексєєнко, М. Боришевський, В. Костів, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Максимович, В. Постовий, Л. Повалій, У. Трубініна, М. Фіцула та ін.) вказує на важливість та доцільність наукового розгляду проблеми батьківського виховання.

Розглянемо цю проблему докладніше. Вагомий внесок у розвиток теорії та практики сімейного виховання здійснив відомий педагог радянського періоду А.С. Макаренко, якого вважають одним із засновників сімейної педагогіки. Йому вдалося розв'язати актуальну для того часу проблему «дефіциту» підручника для батьків, яку зауважила ще Н. Крупська, за допомогою написання «Книги для батьків». На початку свої педагогічної діяльності (в середині 20-х рр. XX ст.) А.С. Макаренко був прихильником дитячих будинків, проте пізніше сім'я стала основним об'єктом вивчення і дослідження у працях педагога, зокрема у «Книзі для батьків», «Лекціях про виховання дітей», тощо. Педагог в них торкнувся цілої низки проблем сімейного виховання: роль батька і матері у вихованні, види авторитету батьків сім'я як незмінний обов'язковий фактор всебічного виховання дитини, умови виховання, структура сім'ї і її виховне значення, , взаємозв'язок школи і сім'ї. На думку А.С. Макаренка, структура сім'ї, її устрій інколи відіграють вирішальне значення у житті дитини, оскільки сім'я без батька найбільше завдає шкоди дітям. [54, с. 45]

Родина - це соціальний феномен, який виконує багато функцій. З-поміж них найбільш значущою є виховання дітей, про яке А.С. Макаренко писав: «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні цього слова» [54, с. 273].

Цінність думок і порад з питань сімейного виховання видатного педагога не втрачають своєї актуальності, зокрема, такі міркування Антона Семеновича: «Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед усією країною» [54, с. 255].

Особливу увагу приділив педагог постаті батька в системі родинних відносин. За словами А.С. Макаренка, раніше постать батька була обтяжена владою і обов'язком, тому у відповідь своїй епосі педагог розглядав сім'ю як суспільно виховний колектив, в якому кожен є його рівноправним учасником та вважав батька лише старшим відповідальним членом цього колективу, де батьківська влада підпорядковується громадській, а його обов'язок - це, перш за все, зобов'язання перед суспільством. А.С. Макаренко зазначив: «Радянська сім'я не може бути батьківською монархією…», адже стосунки чоловіка й жінки вже не будуються з меркантильних міркувань, діти не очікують цілковитого матеріального благополуччя від батьків, батько перестає бути єдиною матеріальною опорою в соціалістичній сім'ї, тому відповідно і батьківський авторитарний стиль виховання молодого покоління стає пережитком минулого. У «Книзі для батьків» він неодноразово наголошує: «Обов'язок нашого батька перед дітьми - це особлива форма його обов'язку перед суспільством» [54, с. 21].

Основою доброзичливого клімату в сім'ї є, за А.С. Макаренком, ставлення батька до матері й навпаки, відношення батьків до дітей. З появою дитини у батьківському серці народжуються почуття відповідальності й усвідомленості сили свого прикладу. Діти стають для батьків своєрідним стимулом для них, щоб самовдосконалюватися, ставати чистішими, благороднішими, культурнішими та обізнанішими. Недарма педагог акцентує свою увагу на питанні самовиховання батьків, вважаючи найголовнішим методом «батьківський контроль над кожним своїм кроком» [54, с. 260]. Цій проблемі А.С. Макаренко присвятив лекцію для дорослих «Про батьківський авторитет», у якій здійснено психолого-педагогічний аналіз різних форм псевдо авторитетів, що піддаються осуду і критиці великим педагогом. Найгіршим та найпоширенішим є «авторитет любові», найаморальнішими є «авторитет підкупу», «авторитет доброти», «авторитет дружби», «авторитет придушення», «авторитет чванства», «авторитет педантизму», «авторитет резонерства» тощо.

З метою правильного батьківського виховання педагог закликає батьків дотримуватися почуття міри у всьому, а, перш за все, у проявах любові до дітей. Надмірна любов може завдати великої шкоди не лише дітям, а й батькам. Натомість А.С. Макаренко пропагує авторитет, заснований на трудовому житті батьків, їх громадській діяльності та поведінці, на громадянському почутті батька і матері, на їх обізнаності з життям дитини й допомозі їй та відповідальності за її виховання, тому він підкреслює: «Тільки такі батьки, громадяни нашої країни, які живуть повноцінним життям, матимуть у дітей справжній авторитет»[54, с. 268].

Розглянемо педагогічну спадщину В. Сухомлинського присвячену проблемі батьківства. В. Сухомлинський, вказуючи на спільну відповідальність матері і батька за виховання дитини, наголошував: 'Виховання хорошої матері, хорошого батька, а отже і хороших чоловіків і дружин - це по суті одна з найважливіших цільових ліній роботи школи, адже матерями й батьками бути майже всім' [70, с. 185]. Ідеї великого українського педагога-гуманіста шодо рівності статей у відповідальності за дитину набагато випередили час і є дороговказом у підготовці молодого покоління до свідомого виконання ролі батька-матері.

Слушними видаються думки В.О. Сухомлинського: 'Треба так організувати діяльність колективу, щоб не було спеціально чоловічих і спеціально жіночих видів діяльності (це, однак, не означає, що й найважчу фізичну працю мають ділити хлопці й дівчата). Не повинно бути таких трудових взаємовідносин, щоб дівчатка обслуговували хлопчиків і звикали таким чином до ролі домогосподарки. Те, що треба робити в домашньому господарстві, однаково вміло й старанно повинні робити чоловіки і жінки. Коли і є який розподіл в самообслуговуванні, то він має бути тимчасовим: сьогодні хлопці виконують одну роботу, завтра - іншу '[70, с. 68 ]. Неодноразово він повторював, що не можна допустити того, щоб 'жінки наші ставали освіченими, інтелектуально багатими рабинями'. І далі: 'Як вогню бійтеся, щоб дівчатка відчули: ми - слабші, наша доля - підкорятися'.

В. Сухомлинський обурювався тим, що через погану постановку виховної роботи вже в роки отроцтва і ранньої юності жінка часто психологічно готується до ролі домашньої господарки: 'Вже в цій орієнтації джерело духовної нерівності, з якої випливає наступний погляд на кохання: я повинна комусь належати, хтось повинен мене взяти, якщо мною ніхто не цікавиться - це моє велике нещастя' [70, с. 85 ].

Педагог зауважував, що подружнє життя вимагає відповідної господарсько-економічної підготовки. При цьому найбільшу увагу видатний педагог приділяв вихованню культури бажань, яке визначається тим, наскільки мудра гармонія встановлюється у житті людини між задоволенням матеріальних потреб і становленням, розвитком, задоволенням потреб духовних: 'У свідомості юного громадянина ми розвиваємо думку і відчуття того, що ось це я маю право бажати, а цього бажати не маю права.

Для майбутнього сім'янина необхідна психологічна і певна практична підготовка. В.О. Сухомлинський, мабуть, вперше у вітчизняній педагогіці, говорить про психологічну орієнтацію домоводства, зазначаючи, що головне у господарській підготовці - формувати розуміння того, що без домашньої праці благополуччя в сім'ї досягти важко. Він вважав, що ігнорування елементарних побутових обов'язків руйнує і сім'ю, і саму особистість. Разом з тим він не допускав, щоб за критерій оцінки краси жіночої праці бралось уміння накрити стіл, приготувати обід чи прибрати в квартирі.

Батьківська сім'я є первинним соціальним середовищем індивіда, середовищем соціалізації. З точки зору А. Адлера, сімейна атмосфера, взаємини в сім'ї, ціннісні орієнтації і установки батьків є первинним чинником у розвитку особистості. Діти вчаться нормам суспільного життя і сприймають культуру через своїх батьків. Саме у сім'ї чоловік отримує перший соціальний досвід, засвоює правила і норми поведінки. Батьківська сім'я є найбільш доступним зразком спостереження, який за певних умов стає зразком для наслідування [85, с. 42].

JI.С. Виготський також вважав наслідування джерелом виникнення всіх специфічних людських властивостей свідомості і видів діяльності. Зміст наслідування, починаючи з трирічного віку, є моделюванням поведінки дорослого [16, с. 143].

Батьки, як правило, є для індивіда значущими людьми, тому здійснення ними батьківській ролі частково усвідомлено, а частково - неусвідомлено, згодом копіюється у власній сім'ї: 'якими ми стали батьками, в значній мірі залежить від того, що ми бачили, пережили, відчули в поведінці власних батьків' [69, с. 127].

В.Н. Дружинін розглядаючи декілька гіпотез наслідування, зазначає, що саме на основі оцінки схожості моделей сім'ї вони вибирають партнера і відтворюють структуру ролевих відносин батьківської сім'ї в своїй новій сім'ї.

В.Н. Дружинін відзначає, що дитина навчається своїй майбутній подружній ролі, в думках ототожнюючи (ідентифікуючи) себе з батьком тієї ж статі. Для хлопчика особливе значення має досвід спілкування з батьком, і, більше того, досвід спостереження за поведінкою батька стосовно матері.

Відмінність батьківства і материнства та специфічний стиль батьківства залежать від безлічі соціокультурних умов і істотно варіюють від культури до культури. До елементів, від яких залежить зміст батьківської ролі, на думку М. Уест і М. Коннера, відносяться:

1) кількість дружин і дітей, яких має і за яких відповідальний батько;

2) ступінь його влади над ними;

3) кількість часу, який він проводить у безпосередній близькості з дружиною (дружинами) і дітьми в різному віці і якість цих контактів;

4) те, якою мірою він безпосередньо піклується за дітиною;

5) те, якою мірою він відповідальний за безпосереднє і опосередковане навчання дітей навичкам і цінностям;

6) скільки він працює для матеріального забезпечення сім'ї;

7) скільки йому потрібно прикладати зусиль для захисту або збільшення ресурсів сім'ї.

М. Уест і М. Коннер, аналізуючи співвідношення і значущість цих чинників дійшли висновків, що вони залежать від цілого ряду умов - переважаючого виду господарської діяльності, статевого розподілу праці, типу сім'ї і так далі. В процесі переходу від однієї історичної формації до іншої змінюються стереотипи батьківства і материнства, вимоги до ролей батька і матері [36, с. 40].

В педагогічній думці описані як важливість батька, так і матері у вихованні дитини. З почуттям любові, вірності, чесності та доброти, Г.А. Литвинова відобразила авторитет матері у своїй книзі, яка так і називається “Авторитет матері”. Вона говорить що в усіх народів світу споконвіку шанується мати - охоронниця домашнього вогнища, уособлення самовідданої любові: Усі матері світу, незалежно від того, як влаштовано їхнє життя, бажають щастя своїм дітям, і переважна більшість з них прагне, як уміє, прищепити синам і дочкам людські чесноти [51, с. 35].

Авторитет матері таким чином виступає у Г.А. Литвинової, як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, де починається формування нової людини. Вона вказує на те, що саме на материнській совісті і обов'язку - виховати кожного з своїх дітей таким, щоб ніхто з них не робив нічого бездумно і невдячно. Від матерів переливається, прищеплюється синам і дочкам шанобливе ставлення до народних святинь - до народної символіки, до хліба, виплеканого людською працею, до всього, в чому живе душа і доля народу. Діти неодмінно знатимуть, як багато доброго мама зробила для них, вони будуть знати про її людяність, що виявляється у ставленні до рідних і до чужих, про доброту, яка виявляється у її вчинках. Людяність робить материнське серце таким великим, що його ніжності, турботливості і вболівань вистачає не тільки на своїх рідних, а й на інших людей [51, с. 40].

Більшість авторів (Коркіна Н.А., А. Макаренко, Т. Попова, Р. Рихтер, К. Ушинський, Е. Хоффман) вважають, що участь батька у вихованні дитини також неможливо переоцінити, вона необхідна для формування повноцінної гармонійної особистості, проте батько має виконувати свою функцію, а не виступати в ролі заступника матері.

Праці багатьох авторів доводять, що роль батька у віхованні дітей також неабияка від самого їхнього народження.

А. Порнова наводить думку Е. Хоффман, який вважає, що батько відіграє найважливішу роль в засвоєнні дітьми моральних норм. Батьки через слова і поведінку так чи інакше висловлюють своє ставлення до певних подій або вчинків людей, надаючи, таким чином, моделі поведінки та їхню моральну оцінку [64, с. 73]. Крім того, батьки, особливо батько, дисциплінують дітей, ставлячи певні рамки поведінки, схвалюючи одні вчинки і караючи за інші. Це важливо, адже саме батьки задовольняють потреби дитини, оскільки вона взаємодіє з навколишнім середовищем спочатку тільки через батьків, які в цьому випадку є провідниками суспільних цінностей.

Головними чинниками, що впливають на засвоєння моральних норм, є:

1) страх втрати любов батьків;

2) ідентифікація з батьком;

3) розвиток емпатії і почуття провини спочатку через оцінку батьків, а потім через пояснення наслідків дій дитини.

На думку Е. Хоффмана, саме ідентифікація є найбільш важливим фактором засвоєння моральних норм і соціальних ролей, і батько в цьому випадку особливо необхідний хлопчикові. Любов батька, на думку Е. Хоффмана, умовна, що є найважливішим чинником морального розвитку дитини [64, с. 70].

До схожих висновків прийшла Н. Коркіна, яка у своєму дослідженні виявила, що батько відіграє важливу роль у формуванні в дитини відповідальності. Відбувається це тому, що батьки надають більшого значення самостійності, дозволяючи дітям відповідати за свої дії, і з більшою повагою, ніж матері, відносяться до прояву дітьми незалежності [43, с. 48].

Вітчизняні дослідження А. Леонової підтверджують, що діти, які близькі з батьком, володіють значно більшою високою самооцінкою і стабільністю «образу Я» у порівнянні з тими, хто описує свої відносини з батьком як відчужені. Діти, батьки яких беруть активну участь у їхньому вихованні, виростають більш чуйними у соціальному плані [50, с. 60].

Н. А. Коркіна зауважує, що соціальна роль батька у вихованні дітей важка тим, що на перший погляд видається очевидною. Саме ця очевидність створює чимало психологічних пасток під час їхнього засвоєння. Ось деякі з них:

1) «пастка простої мети» - відмова від наявності екзистенціальної мети в ролі батька («Годую, одягаю, що ще потрібно?»);

2) «пастка нормальності», або «все, як у людей» - потенційна відмова від розуміння і прийняття унікальності свого життя і життя членів своєї сім'ї;

3) „пастка правоти сили” - відмова від усіх можливих способів вирішення конфліктів, крім силових чи пов'язаних з демонстрацією сили;

4) «пастка віку» («Я ще молодий», «Дитина ще нічого не розуміє, хай матір з нею вовтузиться») - орієнтація на вік як критерій розвинутості людини;

5) «пастка подарунка» («Я йому все купую, що захоче») - підміна екзистенціальності в стосунках речами, ігнорування цінності людського спілкування;

6) «пастка споживацтва», або «В сім'ї можна розслабитися» - почуття інших членів сім'ї не враховуються;

7) «пастка переваги статі» - відмова від вирішення життєвих завдань невідомим чином (жіночим);

8) «пастка соціальної цінності статі» («Хлопчик собі завжди дорогу проб'є», «Чоловіка скрізь на роботу візьмуть») - відмова від екзистенціальних переживань як непотрібних;

9) «пастка ревнощів до дітей» - необхідність рахуватися з тим, що увага дружини належить маленьким дітям;

10) «пастка очікуваної обов'язкової любові», наприклад, «Я тобі батько, тому ти мусиш мене любити і поважати» [43, с. 49].

Отже, у вітчизняній педагогічній думці описані важливість батька і матері у вихованні дитини. Виховання - є батьківським обов'язком, в цьому процесі повинні брати участь як батько, так і мати, і докладаючи усіх зусиль, виховувати повноцінну гармонійну особистості.

Входження дитини в соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння гендерних ролей та культури шлюбно-сімейних взаємин, завдяки яким інтеріоризується та відтворюється система ціннісно-нормативних орієнтацій, притаманних конкретному суспільству, його досвід. Відомий психотерапевт К. Вітакер зазначав: 'Суспільство - батько сім'ї, розширена сім'я - батько подружжя, а саме подружжя - батьки своїх дітей'.

Розглянемо головні підходи до психолого-педагогічного аналізу детермінант батьківства/материнства в класичному психоаналізі. Проблемою займались А. Адлер, Н. Аккерман, Е. Берн, К. Горні, Д. Джексон, Фройд, тощо. Науковці зазначають, що на формування батьківства та материнства впливають різні фактори, які ієрархічно можна розмістити на таких рівнях: рівень суспільства, рівень батьківської сім'ї, рівень власної сім'ї та рівень конкретної особистості. Суспільство дає для особистості певний взірець батьківства, який започатковує формування батьківства в кожному конкретному випадку, переломлюючись через особливості особистостей подружжя, їх ціннісно-мотиваційну сферу та досвід, отриманий у батьківській сім'ї.

Дослідники, що вивчають роль сім'ї у формуванні установок на батьківство і навички виконання батьківських функцій визначають, що батьківська сім'я є первинним середовищем індивіда, яке соціалізує його і впливає на формування у нього еталонів чоловічих і жіночих якостей, поведінкових моделей, дає можливість безпосереднього пізнання сімейно-побутових стосунків чоловіків і жінок, їхніх ролей, функцій, прав та обов'язків як подружжя, як батьків. Отже, батьківська сім'я та сформовані в ній стосунки мають особливо помітний вплив на життєве самовизначення юнаків і дівчат у такій сфері, як родинне життя і підготовка до виконання батьківських обов'язків.

Батьківство починається із власного дитинства, із сімейної історії, яка накладає відбиток на поведінку людини.

Можна наголосити на тому, що батьківська сім'я як джерело формування готовності до виконання сімейних ролей є найбільш доступним взірцем для спостереження науковців в межах означеного напрямку. Вчені підкреслюють роль партнерсько-домінаторних взаємин між батьками та дитиною як значущого чинника в розумінні проблеми розвитку та психологічної готовності дитини до дорослого життя, тому стиль взаємии попередніх поколінь на їх думку, може стати взірцем для сімейного функціонування наступних поколінь.

Вирішальну роль у формуванні певних типів готовності до ролі сім'янина, на думку психоаналітиків, мають дитячі роки. У працях З. Фройда, А. Адлера, Е. Берна, Л. Фройд, К. Хорні наголошувалось на здатності до любові і прихильності як фундаментальній характеристиці нормального розвитку та критерію психічного здоров'я дитини. Зокрема, З. Фройд вважав, що комплекси переживань, конфліктів, пережитих у дитячому віці, в майбутньому визначають поведінку дорослої людини і можуть стати причиною сімейних дисгармонійних стосунків. Батьки дитини - найважливіші об'єкти первинної ідентифікації [80, с. 327].

С.І. Рогов з позиції визначеного підходу зауважує: дитина навчається своїй майбутній подружній ролі, уявно ототожнюючи себе з батьками тієї ж статі. Для хлопчика важливе значення має досвід спілкування з батьком і досвід спостереження за поведінкою батька щодо матері. Дівчинці дуже важливо усвідомити засоби поведінки матері стосовно батька. Роль батька у засвоєнні дитиною статевої ролі може бути, на думку науковців, особливо значущою. Тати, зазвичай, більше, ніж матері, привчають дітей до відповідних гендерних ролей, підкріплюючи розвиток жіночності у своїх доньок і мужності - у синів [67, с. 163].

Якщо дитина зростала без батьківської опіки або її виховував лише один із батьків, то пізніше їй доведеться змагатися з людьми, які мали можливість учитися в обох батьків. Н. Обозов звертається в цтому зв'яхку до праць Е. Еріксона, який зазначає, що у дітей, позбавлених батьківського піклування в ранні роки, не формується найважливіше для їхнього подальшого психічного розвитку почуття базової довіри до світу. Світ переживається ними як непередбачуваний, небезпечний та ненадійний. Неминучі втрати, що супроводжують виникнення прихильності, сприяють виробленню захисного механізму 'емоційної глухоти', нечуйності, що захищає від душевного болю, а в майбутньому стає на заваді побудови гармонійних взаємин у подружньому житті та батьківстві [58, с. 142].

Димнова Т.Н. зауважує, що сформованість в особистості неусвідомлених тенденцій до відтворення моделі батьківської сім'ї може суттєво вплинути на взаємини чоловіка та жінки у подружньому житті. Індивід навчається своїй подружній ролі, ідентифікуючись із одностатевим дорослим, насамперед із матір'ю чи батьком.

Форми батьківських взаємин зокрема, у виконанні ними своїх батьківських обов'язків, стають своєрідним запрограмованим еталоном, оскільки партнери підсвідомо пристосовують власну поведінку до вже сформованих внутрішніх схем. Запрограмована система взаємин, ймовірніше, реалізується в тому разі, коли своєю внутрішньою програмою нагадує одного з батьків протилежної статі. Наслідування особистісних якостей визначає і подібність подружніх та сімейних взаємин, у яких також відтворюються помилки і проблеми батьків.

Прихильники теорії научіння вбачають психологічну спрямованість на певні моделі сім'ї та поведінки в ній у засвоєнні статевої ролі, взагалі та батьківської зокрема здійснюється через спостереження за людьми шляхом відтворення нормативів та приписів поведінки, засвоєних у процесі соціалізації.

На думку А. Бандури, діти навчаються виконувати різні сімейні ролі, спостерігаючи, як поводяться люди різної статі, як вони відрізняються манерою спілкування, професіями, виконанням побутових справ. Не випадково провідним соціально-психологічним механізмом гендерної ідентифікації прихильники теорії научіння вважають імітацію. При цьому імітація може відбуватися в часі значно пізніше, ніж саме спостереження за статево- рольовою поведінкою, наприклад, у дорослі роки. Вчені пов'язували вплив сім'ї на її молодших членів із психологічними механізмами виховання дитини, а саме: підкріпленням, заохоченням, покаранням [62, с. 23].

Підтвердження своєї концепції прихильники теорії научіння вбачають у тому, так, вихідці з кризових сімей, зазвичай, відтворюють помилки батьків у створенні власної сім'ї, що вихованці закладів інтернатного типу та сиротинців, які зростали за межами родини, попри найбільшу мрію мати сім'ю, досить часто не здатні в дорослі роки створити гармонійні подружні стосунки та успішно виконувати батьківські ролі [62, с. 24].

Аналізуючи розвиток готовності до дорослого життя та її витоки в дитячому віці, представник системного підходу Н. Аккерман вказував на роль родинних зв'язків, сімейної ідентичності. Під останньою він розумів сукупність уявлень, планів, взаємообов 'язків, намірів, спогадів, які характеризують сімейне 'Ми'. 'Я' дитини спочатку наповнюється змістом сімейного 'Ми', яке відбувається у процесі становлення дитини як члена сімейної структури. 'Сімейна структура' - це непомітна, на перший погляд, сітка функціональних вимог, що організують взаємодію членів сім'ї. Межі в сімейній структурі - це правила, що регулюють взаємодію між підсистемами, тобто регулюють саму змогу члена сім'ї брати участь у тій або іншій підсистемі.

Залучення дитини в реальні взаємостосунки і формування її 'Я' і 'Ми' ідентичності залежить від конкретних особливостей сімейної структури. Даний підхід цікавий системним аналізом впливу на образ Я дитини, на її місце в структурі сімейних зв'язків, в процесі сімейної історії, яка, як правило, відтворює сценарій батьківського життя.

Д. Джексон розглядав сім'ю як систему з єдиним цілим психологічним і біологічним організмом, у якому існують диференційовані, але взаємопов'язані підсистеми, серед яких особливе місце займає батьківська (як модель засвоєння майбутніх ролей батька й матері, які пов'язані з функціями догляду за дітьми та їхнім вихованням). Кожна з підсистем є досить важливою у формуванні майбутнього сім'янина і служить моделлю для наслідування. Негативні стосунки у системі 'батьки-діти' (погані взаємини з одним чи обома батьками, відсутність батьківської підтримки, переконання у своїй меншовартості) є першопричиною агресивних реакцій у майбутньому щодо інших людей, своїх батьків та рідних, а в подальшому - і шлюбного партнера та власних дітей [9, с. 124].

Досліджуючи вплив дитинства на життя людини, у тому числі і подружнє, представник трансактного аналізу Е. Берн стверджував, що саме в ранньому дитинстві закладається своєрідний сценарій подальшої поведінки людини. Називаючи цей період 'періодом сценарного програмування', вчений зазначав, що цей психологічний імпульс підштовхує людину вперед, назустріч її долі і досить часто незалежно від її власного свідомого вибору. Сценарій - це план життя, що постійно розгортається і який формується ще в ранньому дитинстві здебільшого під впливом батьків [6, с. 130].

До сукупності сценаріїв повсякденного життя належать й уявлення про особливості внутрісімейної взаємодії. Вчені акцентують увагу на значущості сімейних ролей, засвоєних подружжям. Зазначається, що їхня неузгодженість провокує у взаємодії партнерів проблеми, які проявляються у конфліктах, взаємних образах. Це пояснюється тим, що саме в сімейному сценарії закладені уявлення про те, які функції має виконувати у сім'ї він та вона, як розподіляти ролі, яким нормам поведінки надавати перевагу в тій чи іншій ситуації, як розв'язувати сімейні конфлікти.

Безумовно це стосується і виконання батьківських обов'язків в родині.

У низці психологічних досліджень підтверджено, що характер взаємин подружжя багато в чому відповідає характеру взаємин, які були у батьківській сім'ї. А. Прихожан, Н. Толстих, Г. Філіппова та ін. вважають, що для того, аби стати щасливим партнером і люблячим батьком, необхідно навчитися любити, піклуватися, опікуватись іншим, чимось жертвувати, не очікуючи термінової віддачі. А до цього здатен той, хто в дитинстві відчув таке ж ставлення до себе з боку батьків.

Так, В. Титаренко вивчаючи проблему виховання у неповній сім'ї та її вплив на формування особистості дитини, зокрема дочки, також наголошує на необхідності як жіночого, так і чоловічого прикладу. Одночасне сприйняття обох гендерних ролей передбачає їх порівняння й усвідомлення не лише протилежності кожної з них, а й необхідності поєднання, існування однієї заради іншої і завдяки іншій. Доведено, стверджує науковець, що в жінок із неповних сімей - у майбутньому сімейному житті виникає більше проблем у розумінні своїх чоловіків та синів, прогнозуванні їхніх вчинків та бажань порівняно з тими, які виховувались у повних сім'ях [75, с. 124].

Вплив батьківської сім'ї на виконання дорослими дітьми сімейних ролей та успішність їхнього шлюбу загалом глибоко розглядався також у дослідженнях Н. Пезешкіана. На його думку, від одного покоління до іншого переходять стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях, цінності та структура взаємин, що передаються від батьків до дітей та засвоюються дітьми. Інформація про сім'ї попередніх поколінь подружньої діади дає змогу орієнтовно передбачити, якою буде майбутня сім'я. Н. Пезешкіан висунув думку про те, що люди з подібним досвідом пізнають один одного за патернами поведінки, оскільки особливості поведінки визначаються початковими вміннями, набутими у батьківській сім'ї. На його думку, саме тому люди із щасливих сімей знаходять одне одного і створюють нові щасливі сім'ї [63, с. 227].

На особливу роль дитячих років у формуванні критеріїв вибору майбутнього супутника життя вказує і З. Цельмер. Автор зазначає, що дві найголовніші істоти - батько і мати - є для дитини прикладом чоловіка і жінки. Саме з ними дитина буде міцно емоційно поєднаною протягом багатьох років. Незалежно від того, приховуватимуть батьки суть своїх справжніх взаємин чи ні, останні будуть безпомилково дешифровані та засвоєні дитиною, ставши прикладом для наслідування в майбутньому.

Тому досить часто молоді люди виносять із батьківського дому почуття недостатньої любові до себе, комплекси різноманітних дефектів як у зовнішньому вигляді, так і в характері. Вони переконані, що гірші за інших, що в них немає перспектив у житті і що вони не заслуговують любові. Перебуваючи в такому психічному стані і маючи низьку самооцінку, ці люди, зустрівши іншу людину, котра виявила до них інтерес, відповідають глибокою вдячністю і помилково приймають таке почуття за кохання. Оскільки вони переживають це вперше, то впевнені, що нарешті зустріли ту людину, яка зможе роздивитися їхні приховані позитивні якості, і що саме зараз вони зможуть задовольнити свої найважливіші психологічні потреби. Автор стверджує, що, одружуючись, такі люди із самого початку перебувають у психологічній залежності від партнера, бо власне партнер є єдиним підтвердженням їх значущості.

Саме такі люди схильні до союзу з першим, хто проявив до них справжній інтерес, і надалі тримаються шлюбного партнера незалежно від того, яким він є і як до них ставиться.

У дослідженнях В. Дружиніна зазначається, що основною причиною порушення сімейних взаємин є прояв у одного або обох партнерів потреб, які в дитинстві не задовольнялися батьками. Доросла людина вибирає партнера, з яким їй легше відтворити ситуацію, нерозв'язану в дитинстві, повернутися до своїх потреб і конфліктів. Так виникає 'невротична' сім'я, де чоловік і жінка відтворюють ситуації 'не програні', 'нерозв'язані' в дитинстві, і розв'язати їх вони неспроможні [26, с. 8].

Імовірно, що майбутнього гармонійного союзу між чоловіком і дружиною прямо визначається схожістю моделей новоствореної і батьківської сім'ї, з яких походять молодята. Як зазначають науковці, у процесі статево-рольової соціалізації дитина інтеріоризує засоби батьківських взаємин, відтворюючи їх у побудові власної лінії статеворольової поведінки.

Отже, батьківська сім'я задає ззовні певні взірці батьківства/материнства та визначає межі варіабельності його моделі. Проте кожна конкретна особистість інтеріоризує цю зовнішню модель, пропускаючи зовнішній досвід через призму власних переконань, поглядів, індивідуальних особливостей. Насамкінець відбувається узгодження та поєднання інтеріоризованих моделей батьківства подружньої пари - чоловіка та дружини, які створюють власну сім'ю та мають намір дати життя дитині.

1.2. Структура психологічної готовності до материнства батьківства

Дана проблематика в контексті інших задач знайшла певне відображення у наукових працях таких учених як К.А. Абульханова-Славська, В.В. Бойко, JI.C. Виготський, В.Н. Дружинін, Л.Ф. Обухова, C.JI. Рубінштейн, A.C. Співаковська, Л.Б. Шнейдер.

Спираючись на положення Б.Ф. Ломова (1984), визначимо систему чинників, причини, рушійні сили процесу, що визначають його характер або окремі риси, що формують психологічну готовність до батьківства.

Автор зазначає, що формування батьківства включає декілька аспектів. Згідно концепції А.В. Петровського, первинний рівень формування є процесом інтеріоризації, що протікає на суб'єктивно-особистісному рівні. Цей рівень складається ще до початку сімейного життя, до моменту народження дитини. У його формуванні беруть участь чинники макросистеми (тобто рівень суспільства), чинники мезосистеми (рівень батьківської сім'ї), чинники рівня конкретної особистості.

З моменту народження дитини батьківство починає складатися на надіндивідуальному рівні, в процесі інтеграції суб'єктивно-особистісних рівнів батька і матері (чинники мікросистеми) [28, с. 75].

З метою аналізу чинників формування батьківства необхдно наступні рівні систем факторних впливів:

• макросистема, або рівень суспільних впливів;

• мезосистема, або рівень впливу батьківської сім'ї;

• індивідуальний рівень, або рівень конкретної особистості.

Різними дослідниками по-різному розглядається формування батьківства під впливом рівня суспільства. А.І. Антонов (1973) розглядає формалізовану сторону суспільної дії стосовно репродуктивної поведінки особистості не тільки як соціальне регулювання народжуваності, але і як соціальне управління - систему цілеспрямованої дії з боку державних органів на репродуктивну мотивацію сім'ї, спрямованість, матеріальне і моральне стимулювання народжуваності в рамках демографічної політики [3, с. 30].

Неформалізований вплив суспільства здійснюється через весь комплекс соціальних впливів, що відбуваються в системі ціннісних орієнтацій і установок індивіда; перш за все, це засоби масової інформації, витвори мистецтва і культури.

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії, культурології, медицини, фізіології, біології поведінки, соціології, психології. Кожна наука вивчає і визначає материнство, виходячи зі своїх цілей і завдань. Інтерес до комплексного вивчення материнства з'явився порівняно недавно. Але на сьогоднішній день єдиного визначення поняття «материнства» немає.

У словнику російської мови С.І. Ожегова «материнство» трактується як «стан жінки в період вагітності, пологів, годування дитини; властиве матері свідомість родинного її зв'язку з дітьми» [76, с. 204].

У сексологічному словнику материнство визначається як функція жіночого організму, направлена на продовження людського роду яка включаючає біологічні (виношування, народження і вигодовування немовля) і соціальні (виховання дитини) аспекти.

Брутман В.І. визначає материнство як одну з соціальних жіночих ролей, на зміст якої детермінуючий вплив роблять суспільні норми і цінності.

Таким чином, немає єдиного, однозначного поняття «материнства». Для цілісного бачення материнства необхідно позначити функції, властивих матерям.

Материнство є важливим об'єктом пізнання сучасної психологічної науки. Вивчення психології материнства проводиться в різних напрямках: у плані досліджень пізнього материнства та материнства неповнолітніх, при з'ясуванні чинників ризику психологічної патології дитини у зв'язку із соціальними та психічними аномаліями матерів, у філогенетичному аспекті; готовності до материнства тощо. Умовно можна виділити три основних напрямки вивчення даної проблеми: психоаналітичний, гуманістичний та соціокультурний.

До психоаналітичного можна віднести праці наступних авторів: Г.Г. Філіпової, В.І Брутмана, М.С. Радіонової, А.І. Захарова та інших. Дослідники акцентують увагу на відносинах майбутньої матері зі своєю матір'ю, а також на тому, що життя людини детерміноване внутрішньоутробним розвитком. В гуманістичному напрямку розглядається вся система відносин майбутньої матері зі світом, що оточує її та значимими близькими, і акцент з біологічної та соціальної обумовленості зміщується на особистісні особливості жінки. Гуманістичний напрямок представлено дослідженнями Н.В. Боровікової, Є.А. Ряплової, В.В. Ніколаєвої, Є.В. Могилевської та іншими. Соціокультурний напрямок репрезентовано дослідженнями Є.І. Ісеніної, Д.Б. Арганчієвої. Хоча такий поділ є досить умовним.

Е. Вроно (1997) вважає, що труднощі поведінки і характеру дітей не виникають самі по собі, вони завжди породжуються власними проблемами батьків.

Стиль і методи виховання, які використовуються батьком і матір'ю, є функцією від безлічі взаємозалежних чинників. Згідно Бельській , чинники, що впливають на якість виховання, підпадають під три великі категорії:

1) дія батьків (особистісні особливості, очікування, переконання щодо цілей соціалізації, самої дитини й ефективних методів соціалізації);

2) якості дитини (особистісні характеристики і когнітивні здібності);

3) соціальний контекст (більш ширший), в якому вміщені батьківсько-дитячі відносини, у тому числі і подружні відносини батьків, сфера їх соціальних і професійних контактів.

На думку фахівців, особливості характерологічних властивостей батьків лежать в основі формування особистісних властивостей дітей, найбільш складні стилі виховання виникають у результаті прагнення батьків вирішувати особисті проблеми за рахунок дітей [56, с. 14].

Так, на думку В.М. Мініярова (2000), діти з конформним характером формуються в процесі поблажливого стилю (стилю потурання) сімейного виховання. Діти з домінуючими характерологічними рисами формуються у батьків, стиль виховання яких в основному носить характер змагання. У батьків з сензитивними характерологічними властивостями домінує розсудливий стиль виховання дітей у сім'ї, оскільки батьки, в основному, дотримуються гуманістичного розуміння побудови взаємин з дітьми. Діти з яскраво вираженими інфантильними рисами характеру могли виховуватися в стилі попереджувального виховання, коли вони позбавлені можливості ухвалювати самостійні рішення. Формування дітей з тривожними характерологічними рисами відбувається там, де здійснюється контролюючий стиль сімейного виховання або виховання підвищеної моральної відповідальності. Діти з інтровертованим характером формуються при, так званому, співчуваючому стилі сімейного виховання [56, с. 8].

Всупереч цьому вітчизняні дослідники, доводячи залежність успішності виховання від особистісного розвитку, відзначають, що зв'язок особистості батьків і особливостей поведінки дитини, які сформувались в процесі виховання, не такий безпосередній. Зокрема A.C. Співаковська підкреслює, що багато що залежить від типу нервової системи дитини, від умов життя сім'ї. Одна і та ж домінуюча риса особистості або поведінки батька здатна залежно від різних умов викликати різноманітні форми реагування, а згодом і стійкої поведінки дитини. Наприклад, різка, запальна, деспотична мати може викликати в своїй дитині відповідні аналогічні риси - грубість, нестриманість, так і діаметрально протилежні, а саме: пригніченість, скованість, боязкість.

A.C. Співаковська, відповідаючи на питання: який характер людини, які схильності, які особливості поведінки найбільш необхідні для правильного виховання дитини, робить висновок, що найуспішніше справляються з вихованням люди, яким властива гармонійність душевного світу, його відвертість, спроможність до змін, спроможність до аналізу. Загальна характеристика особистісної гармонії полягає в тому, що гармонійна людина прагне стати тим, ким вона здатна стати, іншими словами, це людина, яка найповніше виявляє всі властиві їй задатки і здібності. Гармонійні люди характеризуються неодмінною залученістю діяльності, мета якої поза ними самими; тим, які цінності визнаються найбільш високими; вмінні співпереживати; умінням при виборі йти шляхом особистісного зростання; спроможністю брати на себе відповідальність; постійним бажанням пізнавати і розуміти, вивчати і спостерігати самого себе.

Отже, особистісні риси батьків (батька) є важливою передумовою формування і прояву батьківського ставлення до дитини.

Стиль сімейного виховання пов'язаний більшою мірою з такими контрастними індивідуально-типологічними особистісними рисами батьків як екстраверсія - інтроверсія, сенситивність - спонтанність, а також агресивність.

Значну увагу у вітчизняній і зарубіжній психології приділено аналізу формування готовності до педагогічної, спортивної, військової та інших видів діяльності. Проте поняття 'психологічна готовність до материнства' залишається мало розкритим, в ньому не виокремлені чіткі структурні компоненти, не визначено відповідного загальноприйнятого психодіагностичного інструментарію. Отже необхідно з'ясувати структуру психолого-педагогічної готовності до материнства.

Саме поняття 'готовність' трактується вченими по-різному: як наявність здібностей (Б.Г. Ананьев, 1980; Г.С. Костюк, 1988; С.Л. Рубінштейн. 1954), набуття певних якостей особистості (К.К. Платонов. 1986), їх своєрідний синтез (В.А. Крутецький, 1972). Відповідно до цього виокремлюють кілька форм готовності: внутрішньопсихологічну, яку розглядають як наявність у суб'єкта образу структури конкретної дії й постійної спрямованості свідомості на її виконання: науково-теоретичну, що характеризується певним обсягом знань, достатнім для успішної діяльності; практичну, яку визначають за наявністю відповідних умінь і навичок.

В. А. Крутецький вважає, що формування психологічної готовності залежить від поєднання таких якостей особистості, як: активне, позитивне ставлення до діяльності, схильність займатися нею з пристрасним захопленням; стійкі інтелектуальні почуття; наявність знань, навичок та вмінь і адекватні вимогам даної діяльності, індивідуальні психологічні особливості [42, с. 62].

Розвиваючи тему підготовки до батьківських обов'язків, Р.В. Овчарова виділяє два великих етапи у формуванні батьківства. Перший етап відноситься до дошлюбного періоду, ще до того, як чоловік або жінка стане батьком або матір'ю. Тут існує лише його образно сконструйований зміст, що може містити в собі «образи емоцій, пов'язані із процесом виховання дітей, окремі й загальні когнітивні схеми: планування укладу життя в умовах батьківства, планування виховного процесу й ін., а також образи окремих поведінкових актів і всього поводження в цілому» [60, с. 8]

На цьому етапі закладеться сама можливість стати батьком. З народженням власної дитини починається наступний етап формування батьківства, - етап що реалізує батьківство, - що відбувається протягом всього життя людини. Факт народження дитини, на думку Р.В. Овчарової знаменує критичний період у розвитку особистості дорослого і його соціалізації, а І.В. Шаповаленко вважає, що «формування батьківської позиції означає остаточне прилучення до дорослого покоління» [60, с. 83].

Разом з тим і передуючий цьому етап - це етап, коли батьківство існує лише на «теоретичному» рівні, у його ментальній репрезентації важливий для становлення майбутнього батька, тому що фантазії, мрії, образи, установки, уявлення є потужними мотивуючими факторами, можуть визначити його майбутнє як особистості.

Другий фактор можна визначити як «фактор статевого дозрівання». Саме на тлі статевого дозрівання відбувається становлення особистості дитини й формування його гендерної ідентичності.

На думку Т.В. Іванової, психологічна готовність до певного виду діяльності має складну динамічну структуру, що виступає органічною сукупністю інтелектуальних, емоційних і вольових складових особистісного Я. Для розуміння сутності стану психологічної готовності до діяльності важливими є праці, присвячені дослідженню настанови як неусвідомленого стану, що передує тій чи іншій діяльності, й визначає її реалізацію як стан готовності до певного виду активності [8, с. 200].

Конструкти, які пояснюють вибірковий характер поведінки особистості (диспозиційна структура особистості), проявляються на рівні: 1) елементарної фіксованої настанови (переконання; вірування); 2) атитюдів; 3) ціннісних орієнтацій (В.А. Ядов, 1972). З-поміж них на особливу увагу заслуговує атитюд. Його розглядають як внутрішній регулятор соціальної поведінки людини, який співвідноситься із набутим особистісним досвідом і має спрямовуючий вплив на реакції індивіда щодо всіх об'єктів чи ситуацій, з якими він пов'язаний.

Не розкриваючи саме поняття готовності як психологічної категорії М.І. Дяченко та Л.А. Кандибович вважають готовність вирішальною умовою швидкої адаптації до будь-якої діяльності [27, с. 150]. Залежно від того готується людина до виконання ближніх чи віддалених завдань психологічна готовність може бути ситуативною (тимчасовою) або стійкою (тривалою).

С.Ю. Мещерякова психологічну готовність до материнства розглядає як специфічне особистісне утворення, провідною складовою якого є суб'єкт-об'єктна орієнтація стосовно ще не народженої дитини. На думку дослідниці, це ставлення після народження дитини проектується у реальну материнську поведінку і визначає її ефективність [55, с. 19]. На думку Г.Г. Філіпової, мотиваційна основа материнської поведінки людини формується протягом усього життя, зазнаючи впливу як сприятливих, так і несприятливих чинників. Відповідно, рівень психологічної готовності до материнства визначається сумарним ефектом дії цих чинників до тієї миті, коли жінка стає матір'ю [55, с. 22].

Безумовно, зміст материнської сфери залежить від особливостей онтогенетичного розвитку матері. Г.Г. Філіппова, наголошує, що здатність жінки бути матір'ю формується на основі досвіду її взаємодії з власною матір'ю, у грі, у взаємодії з маленькими дітьми в дитинстві, а також у процесі вагітності й материнства. Все ж вирішальний вплив справляють взаємини з власною матір'ю та сімейна модель материнства [79, с.22].

Вважається, що порушення стосунків дитини з близькими людьми, сімейна, емоційна депривація мають віддалені наслідки для формування материнської поведінки: більшість матерів, які відмовилися від своїх дітей, з раннього дитинства мали негативний досвід материнсько - дочірних та подружніх взаємин у сім'ї. Дослідження прихильності показали, що існують внутрішньосімейні цикли неміцної прихильності, які передаються по материнській лінії й виступають першоджерелом неміцної прихильності до дитини. Г.Г. Філіппова наголошує, що якість материнсько - дочірних зв'язків та її вплив на материнську сферу жінки визначаються ще й стилем їхнього емоційного спілкування, участю матері в емоційному житті доньки.

У працях, присвячених цій проблемі, підкреслюється вплив якості взаємодії зі своєю матір'ю настановлення з віком становища ідентифікації, подружніх взаємин та материнства доньки. Велике значення має задоволеність матері своєю материнською роллю.

На думку С..Ю. Мещерякової, психологічна готовність до материнства формується під впливом нероздільності біологічних та соціальних чинників. З одного боку, вона має інстинктивну основу, з іншого - виступає як особливе особистісне утворення. Заслуговують уваги виділені дослідницею наступні показники рівня психологічної готовності до материнства.

Перший - особливості комунікативного досвіду жінки в її ранньому дитинстві. Це особистісне утворення, яке формується у спілкуванні та розглядається як перший внесок у становлення майбутньої материнської поведінки. Якщо набувається позитивний досвід спілкування з близькими дорослими, то це означає, що стартові умови для формування суб'єктного ставлення до майбутньої дитини вже закладені. Окрім того, велике значення має спілкування з ровесниками, старшими і молодшими дітьми, а також соціальний досвід, набутий майбутньою матір'ю під час ігор з ляльками, зокрема в 'доньки-матері' [55, с. 25].

Другий - переживання жінкою позитивного ставлення до ще не народженої дитини на етапі вагітності. Найбільш сприятливою ситуацією для майбутньої материнської поведінки є бажаність дитини та наявність суб'єктного ставлення до неї, яке проявляється в любові, вербальній чи мисленнєвій адресованості [55, с. 26]

Третій показник - це настанови майбутньої матері на стратегію виховання дитини - те, як мати збирається доглядати за дитиною (дотримуватися чіткого режиму, брати на руки чи 'привчати до самостійності', тобто орієнтуватися на потреби дитини чи на власні уявлення про те, що їй потрібно), що свідчить про переважання суб'єктного чи об'єктного ставлення до дитини.

Мілосердова Е. виділяє два основні чинники, що дозволяють визначити психологічну готовність до материнства:

1. Відношення до вагітності. Найсприятливіший варіант, коли вагітність бажана, приймається з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за собою спокійне протікання вагітності на психологічному і фізіологічному рівні. Така жінка готова до материнства і здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження.

2. Поведінка жінки в процесі пологів. Частенько жінка, замість того аби думати лише про успішне завершення цього процесу для дитини, про його проблеми і стан, замість того аби співпереживати маляті, в думках допомагати і підтримувати його, розуміючи як йому нелегко, жінка повністю перемикається на свої відчуття, на свою власну персону, починає себе жаліти, звинувачувати всіх і вся, думаючи про те, аби все скоріше закінчилося [61, с. 53].

Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні чинники порушення материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний чинник адаптації до вагітності і материнства. Як складові психологічної готовності до материнства були виділені наступні складові:

1. Особова готовність: загальна особова зрілість (адекватна віково-статева ідентифікація; здібність до ухвалення рішень і відповідальності; міцна прихильність; внутрішня каузальна атрибуція і внутрішній локус контролю; відсутність залежностей) і особові якості, необхідні для ефективного материнства (емпатия; здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і тепер»; творчі здібності; інтерес до розвитку іншої особи; інтерес до діяльності вирощування і виховання; уміння отримувати задоволення; культура тіла).

2. Адекватна модель батьківства: адекватність моделей материнської і батьківської ролей, сформованих в своїй сім'ї, по відношенню до моделі особи, сім'ї і батьківства своєї культури; оптимальні для народження і виховання дитини батьківські установки, позиція, виховні стратегії, материнське відношення.

3. Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження дитини, при якій дитя не стає: засобом статеворолевої, вікової і особистісної самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміцнення сім'ї; засобом компенсації своїх дитячо-батьківських стосунків; засобом досягнення певного соціального статусу і тому подібне.

4. Сформованість материнської компетентності: відношення до дитини як суб'єкта не лише фізичних, але і психічних потреб і суб'єктивних переживань; сензитивність до стимуляції від дитини; здібність до адекватного реагування на прояви дитини; здатність орієнтуватися для розуміння станів дитини на особливості її поведінки і свій стан; гнучке відношення до режиму і установка на орієнтацію на індивідуальний ритм життєдіяльності дитини в ранній період її розвитку; необхідні знання про фізичний і психічний розвиток дитини, особливо вікові особливості її взаємодії зі світом; здатність до спільної діяльності з дитям; навички виховання і навчання, адекватні віковим особливостям дитини.

5. Сформованість материнської сфери. Материнство як частина особової сфери жінки (материнська потрібністно-мотиваціона сфера) включає три блоки (емоційно-потребністний; операціональный; ціннісно-смисловий), зміст яких послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір'ю і іншими носіями материнських функцій; сюжетно-ролевій грі в ляльки і сім'ю; у взаємодії з немовлятами до народження своєї дитини; в період статевого дозрівання; у взаємодії з власними дітьми) [79, с. 145].

Приділяючи особливу увагу спрямованості мотиваційної готовності Філіппова Г.Г. виділяє наступні основні мотиви материнства:

- досягти бажаного соціального і вікового статусу (я - доросла, самостійна жінка, що займає певне становище в суспільстві, має право на відповідне відношення до себе в сім'ї і суспільстві);

- задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього його життя не повне, не таке як в інших);

- прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в житті, що само також буде це продовження забезпечувати, - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків);

- реалізація своїх можливостей (виховати дитину, передати їй свої знання, життєвий досвід);

- компенсація своїх життєвих проблем (аби стала краще, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, отримала те, що не змогла отримати в житті я);

- вирішення своїх життєвих проблем (укласти або укріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна народити і бути матір'ю; врятуватися від самоти; знайти помічника в старості);

- любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитям, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності і усвідомлення того, що дитя стане самостійним, «не моїм», любитиме інших і тому подібне);

- досягнення критичного для дітородіння віку [79, с. 57].

Науковці зазначають, що функції матері досить складні і багатообразні. Вони полягають в задоволенні всіх фізіологічних потреб малюка, забезпеченні його емоційного благополуччя, в розвитку прихильності, базових структур відношення до світу, спілкування, основних особових якостей дитини і її діяльності.

Філіппова Г.Г. виділяє дві взаємозв'язані групи материнських функцій: видотипічную і конкретно-культурну. До видотипічніх функцій матері вона відносять наступні:

- забезпечення стимульной середовища для пре- і постнатального розвитку когнітивних і емоційних процесів;

- забезпечення умов (у формі розділення діяльності з дитям) для розвитку видотипічної структури діяльності;

- забезпечення умов для виникнення видотипічних потреб, що формуються протягом життя: потреби в емоційній взаємодії з дорослим, в здобутті позитивних емоцій від дорослого, включення дорослого в плотсько-практичну діяльність, потреба в оцінці дорослим своєї активності і її результатів, пізнавальна потреба і ін., а також формування прихильності;

- забезпечення умов для освоєння видотипічних засобів віддзеркалення у формі формування потреби в спілкуванні, як системоутворюючих для сфери спілкування;

- забезпечення умов для розвитку мотиваційних механізмів [79, с. 74].

Конкретно-культурні функції охарактеризувати складніше. Всі видотипічні функції, що вказані вище мати здійснює згідно наявної в її культурі моделі материнства, в яку входить не лише операційний склад і технологія відходу виховання, але і модель переживань матері, її стосунки до дитини і своїх функцій, а також способи емоційної взаємодії з дитиною. До цієї групи материнських функцій Філіппова відносить наступні:

- забезпечення матір'ю предметного середовища і умов плотсько-практичної, ігрової діяльності і спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і моторики;

- забезпечення умов для формування культурної моделі прихильності;

- забезпечення умов для формування культурних особливостей соціально-комфортного середовища;

- організація умов (наочного, ігрового середовища, спілкування) для формування культурних особливостей стилю мотивації досягнення;

- забезпечення умов для формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій, сім'ї, материнства і дитинства і ін.

Філіппова Г.Г. відзначає, що далеко не всі ці функції усвідомлюються матір'ю. Навіть науці більшість з них сталі відомі лише в останні десятиліття, і, немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Проте мати успішно виконує ці функції багато тисячоліть [79, с. 142].

Різні обставини створюють абсолютно індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.

Бажання мати дітей може виникнути несподівано, може бути виражено неявно. Відомо, що і у чоловіків, і у жінок бажання мати дітей безпосередньо залежить від їх дитячих переживань, стосунків з батьками, моделі тієї сім'ї, в якій вони виросли. Слід минулого настільки виразний, що частенько вона і визначає наше бажання або, навпаки, небажання дати початок нового життя.

Потрібністно-емоційна готовність до материнства забезпечує позитивне відношення жінки до вагітності і настрій (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклуватись про неї, радісно-щасливе відношення до ролі матері.

Помічено, що позитивне відношення до вагітності спричиняє за собою спокійне її протікання. Така жінка здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження. Не дивлячись на останнє, образ майбутнього дитини у жінки викликає позитивні емоції, вона знаходиться в «передчутті» майбутнього материнства.

Вважається, що якщо дитя бажане, то воно здатне втілювати уявлення жінки про щастя. Коли дитини не чекають, частіше зустрічаються передчасні пологи. Відбувається це тому що, жінка знаходиться в пригніченому, напруженому стані, її пригноблює думка про майбутнєо дитини [10, с. 64].

Велике значення має і те, як жінка налаштована на процес пологів. У сучасній психології і психотерапії вважається, що відношення жінки до процесу пологів істотним чином впливає на успішність пологів, а також відображає загальне відношення до вагітності, майбутнього дитини, своєї нової ролі матері.

За спостереженнями науковців, негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи, виникнення неоднозначних відчуттів до майбутнього дитини або до самої себе, а інколи своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність в майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням мати дитину і неготовністю до рішучих змін в собі і в житті.

Цінністно-смислова готовність до материнства передбачає усвідомлення жінкою високої міри цінності дитини і материнства серед інших цінностей, «правильні» уявлення про сенс дітей і материнства.

Вважається, що будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно пов'язана зі своєю матір'ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства обумовлена тим, наскільки гармонійним був цей зв'язок. Якщо дівчинка була для матері бажаним дитям і не відчувала себе в сім'ї непотрібною і самотньою, то, зростаючи, вона, як правило, не випробовує проблем, створюючи свою сім'ю. З самого дитинства між дочкою і матір'ю відбувається неусвідомлена передача досвіду, закладається основа жіночої поведінки, а також уявлення про основні життєві цінності.

Таку позицію висловлює Хорват Ф. і його послідовники які вважають, що материнство завжди буде головною частиною життєдіяльності жінки. З материнства вона черпає свідомість сенсу свого життя у всьому обсязі. На думку цього автора оптимістичне відношення до життя є результатом щасливого материнства. Ніщо не може з такою силою принести задоволення жінці-матері, дати їй повнішу свідомість свідомості прожитого життя, як переконаність в тому, що її материнські призначення реалізовані успішно. Материнство в житті жінки грає абсолютно унікальну, дуже важливу роль. “Бажано, аби жінка-мати бачила сенс свого життя в першу чергу в материнстві”, - стверджує Хорват Ф. [22, с. 87].

Усвідомлення материнства, на думку Хорвата Ф,, окрім бажання мати дітей, полягає ще в осмисленні, в позитивному відношенні до тих нових обов'язків, до того нового життя, в яке вступає жінка, коли вона вирішує стати матір'ю. Велике значення мають ті мотиви, якими жінка керувалася при рішенні питання про народження дитини, які дійсні спонуки наводять її до бажання стати матір'ю. Про дійсно відповідальне відношення до материнства можна говорити тоді, коли майбутня мати повністю усвідомлює його сенс з суспільної і особистої точки зору, коли вона розуміє реальні проблеми, пов'язані з материнством, свідомо бере на себе їх рішення, правильно готує себе до їх реалізації [22, с. 88].

Зміст когнітивно-операційного блоку складають знання жінкою своїх материнських функцій, знання про психофізіологічні особливості в період вагітності, знання про пологи і про особливості виховання і розвитку дітей, уявлення про деякі операції спілкування і взаємодії з дитям і догляду за ним, знання про грудне вигодовування.

Жінка має бути знайома з тими глибинними змінами, які відбуваються в її організмі під час вагітності, як у фізіологічному, так і в психологічному плані, для того, щоб вона змогла зробити все від неї залежне для нормального протікання вагітності, аби сама майбутня мама відчувала себе емоційно комфортно.

Жінка повинна володіти достатньою інформацією про пологи. Їй необхідно бути підготовленою до пологів, як у фізичному, так і в психологічному плані. Жінка, що знає як проходять пологи, відчуває себе більш упевнено. Вони вже не будуть для неї несподіваними, а тому не викличуть безпричинного переляку, тривоги і зайвих хвилювань, настільки шкідливих для майбутнього дитини.

Велике значення має те, які знання має майбутня мати про психічний і фізичний розвиток дитини. Філіппова Г.Г. вважає, все частіше батьки напередодні народження дитини виявляються неінформованими про елементарні особливості його розвитку і своїх функцій в догляді за ним і спілкуванні. Інтересним є той факт, що, окрім усвідомлення низького рівня батьківської компетентності, молоді мами усвідомлюють недостатній рівень емоційних переживань, неготовність до виникнення материнських відчуттів.

Розглянемо концепції материнства пов'язані з процесом виховання, передачею суспільно значущих зразків поведінки підростаючому поколінню докладніше. За даними Н. Буленкової третина сімей стикаються з серйозними і 48% - з частковими труднощами у вихованні дітей. Однією з причин, які називають батьки, є недолік педагогічного досвіду і знань. На це звертає увагу і І. Клеманович, яка зазначає: батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових і індивідуальних особливостях дитини, його розвитку, частенько здійснюють виховання усліпу. Отже, кожна майбутня мама повинна приділити серйозну увагу питанню виховання дитини і знати її вікові і індивідуальні особливості [35, с. 19].

На думку Клеманович І. блок соціально-особової готовності до материнства включає розвиток статевої ідентифікації жінки, установки на стратегію виховання дитини, уявлення про важливих для розвитку дитини особових якостей матері, позитивне сприйняття своєї материнської ролі, усвідомлення відповідальності за розвиток дитини і свою материнську позицію, готовність долати труднощі, пов'язані з народженням і вихованням дитини [35, с. 20].

Однією із складових даного блоку є установки на стратегію виховання дитини. Велике значення має те, як жінка планує доглядати дитину (чи слідувати строгому режиму, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі немовляти або на власні уявлення про необхідне йому); яких принципів збирається дотримуватися при вихованні маляти; які цілі ставить при вихованні дитини.

Отже, психологічна готовність жінок до свідомого материнства - це складне, інтегральне, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості динамічності образу Я. Воно передбачає: стійку позитивну мотивацію до свідомого материнства; актуалізацію знань, формування соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій материнства; розвиток особистісних якостей матері, її здатності до емоційного розуміння дитини та самовладання, конструктивної поведінки з дитиною.

Психолго-педагогічні чинники формування готовності юнаків до батьківства. Розглянемо психолого-педагогічні чинники формування готовності юнаків до батьківства. Зазначимо, що в системі сучасного психологічного знання проблематика психологічної готовності юнаків до батьківства не є достатньо розробленою. Як правило, теоретичні положення і практичні дослідження в області сім'ї, стосуються окремих аспектів, пов'язаних з формуванням людини як батька. Проведений теоретичний аналіз літератури показав, що до цих пір в науковій літературі питання про систему чинників, що детермінують формування батьківства (материнства і батьківства), є невирішеним, а проблема формування готовності до батьківства рідко стає предметом психолого-педагогічних досліджень.

В.В. Бойко (1988), зокрема, говорить про те, що роль суспільства у формуванні мотивації в особистості потреби в дітях полягає в тому, що воно 'настроює' індивіда на весь комплекс відчуттів і обов'язків, пов'язаних з вихованням нового покоління. Зокрема, опосередкований вплив суспільства здійснюється через дію репродуктивних норм, що входять у систему установок особистості. Тиск репродуктивних норм може бути дуже сильним, оскільки вони представляють особливу значущість у системі критеріїв суб'єктивного відчуття щастя особистістю і її соціального престижу.

Батьківство як почуття і рольова позиція чоловіка, спрямована на дитину, формується в процесі соціалізації під впливом соціально-психологічних чинників. Андрейко А, що досліджував це питання вказує наступні:

- власний позитивний досвід спілкування зі своїм батьком чи з людиною, яка його заміняла (встановлено, що психологічна підготовка хлопчика до майбутньої ролі батька, що відбувається за умови емоційної близькості з власним батьком та конструктивних відносин з ним, забезпечує йому в майбутньому тісний емоційний контакт з власною дитиною, підвищуючи задоволеність батьківською роллю);

- активна емпатійна позиція стосовно вагітної дружини (готовність до розуміння її страхів, бажань, очікувань та побоювань; психологічна підтримка; розділення з нею відповідальності за її фізичний та психологічний стан, турбота про неї тощо);

- присутність при народженні дитини (психологічна підтримка дружини під час пологів; розуміння процесу народження дитини як спільної праці обох батьків; розуміння пологів як зустрічі з дитиною, а не як “суто жіночої справи”, сповненої болю й крові тощо);

- перший емоційно-позитивний контакт з дитиною (відчуття задоволеності собою, дружиною та дитиною; бачення в дитині окремої особистості; повага до її бажань і потреб);

- особисте бажання чоловіка бути батьком (свідоме бажання прийняти батьківську роль поєднана з усвідомленням власної відповідальності за фізичний і психічний розвиток дитини та готовністю вкладати свої фізичні й психологічні сили і час задля благополуччя дитини тощо) [4, с. 57].

Н. Власова визначає такі фактори в специфіці становлення батьківства:

- очікування дружини стосовно чоловіка як батька дитини. Вплив ролі матері на батьківство має свою специфіку, тому що мати стає або партнером, або перешкодою у становленні дитячо-батьківських взаємостосунків. Отже, залучення батька у свою роль великою мірою залежить від його взаємин з матір'ю, її очікувань і підтримки;

- особливості подружніх взаємин (їх гармонійність, дисгармонійність, розлучення, сепаративний шлюб тощо). Так, успішність шлюбу є підтримуючим чинником батьківства, яке безпосередньо залежить від подружніх взаємин. Це пов'язано з тим, що очікування і якість стандартів, які визначають належну поведінку для батька, менш визначені, ніж для матері;

- очікування дитини стосовно батька (поведінка дитини стосовно батька, емоційне ставлення до нього, те, якою людиною бачить батька дитина, чи висловлює йому свої бажання й потреби);

- особливості розвитку дитини. Особливості фізичного та психологічного розвитку дитини, її відповідність очікуванням і домаганням батька [17, с. 117].

В літературі приділяється багато уваги феномену “відсутнього батька” та наслідків цього.Відмічає Н. Казанцева, що якщо батьки часто спілкуються зі своїми маленькими дітьми, вони перетворюються для них на важливу рольову модель і в подальші роки дитинства. Встановлено, наприклад, що самотні жінки (що не вийшли заміж) виявляють тісну кореляцію між ставленням до батька і до протилежної статі. Це може означати, що дочки, у яких не склалися в дитинстві стосунки з батьком, залишаються самотніми в дорослому житті унаслідок сформованого негативного ставлення до чоловічої статі і сексу [32, с. 83].

Б.А. Тітов і JI.T. Машкова також стверджують, що при відсутності батька і недостатньому досвіді спілкування з ним знижується формування батьківських відчуттів у хлопчиків, що згодом негативно позначається на їхніх стосунках з власними дітьми. У дівчат з неповних сімей, що вийшли заміж, менше шансів розуміти не тільки своїх чоловіків, але і синів, тобто виконувати роль матері [38, с. 26]. Т.І. Димнова вважає, що порушення умов розвитку дитини в сім'ї, емоційні депривація і фрустрація здібностей приводять до формування негативних емоційних установок, які мотивують деструктивні (асоціальні, невротичні і ін.) форми поведінки, що приводять в майбутньому до дезадаптації в сімейному житті [24].

Отже, більшість дослідників визнають, що у плані формування психологічної готовності до батьківства батьківська сім'я робить вплив на розвиток ставлення до дітей, до себе як батька. Численні дослідження доводять вплив батьківської сім'ї і зокрема батька на стиль виховання, що реалізовується чоловіками в своїй власній сім'ї (ставлення до майбутньої дитини, ставлення до себе як до майбутнього батька, батьківської ролі).

Особливої уваги заслуговує індивідуальний рівень (рівень конкретної особистості) у формуванні готовності до батьківства. Спираючись на суб'єктну парадигму розвитку особистості, можна стверджувати, що в різних сферах життєдіяльності людини, в тому, числі і в батьківстві, виявляються її особистісні властивості.

У плані формування психологічної готовності юнаків до батьківства, особистісні характеристики молодих людей є передумовою для розвитку ставлення до себе як майбутнього батька, ставлення до майбутньої дитини, батьківської ролі.

Підсумовуючи, необхідно відзначити, що за визначенням науковців, в плані формування психологічної готовності до батьківства суспільний рівень впливів задає для юнаків певний зразок батьківства, який, через призму особливостей особистості, ціннісно-мотиваційну сферу, а також досвід, отриманий в батьківській сім'ї, дає початок формуванню батьківства у кожному конкретному випадку. Суспільний рівень формує ставлення до батьківства в цілому і ролі батька в даній культурі.

Детермінуючими факторами формування і становлення чоловіка як батька є почуття відповідальності та емоційної прийнятності до своєї дитини, а батьківство як психологічний феномен можна визначити як інтегральну сукупність соціальних та індивідуальних характеристик особистості, найважливішими з яких є комплексність і соціальна детермінованість.

Отже, аналіз сукупної дії чинників, що належать розглянутим рівням, приводить до формування певної моделі батьківства у кожному конкретному випадку. Суспільство в цілому і батьківська сім'я зокрема задають ззовні певний зразок батьківства. Кожна конкретна особистість здійснює інтеріоризацію цієї зовнішньої моделі, пропускаючи зовнішній досвід через призму своєї спрямованості і характерологічні особливості.

юнацтво сімейний гендерний батьківство

1.3. Гендерний підхід в дослідженнях батьківства

Розглянемо проблему застосування гендерного підходу в педагогічних дослідженнях батьківства, при цьому будемо використовувати як вітчизняний, так і зарубіжний досвід.

З кінця 60-х - років в зарубіжній науці поширюється новий підхід, в основі якого лежить теорія статевих / гендерних ролей. Він грунтується на структурно-функціональному підході, де був використаний термін „статеві ролі'. Сьогодні число подібних досліджень про взаємини чоловіків та жінок в сімейній або приватній сфері становить сотні в Америці та Західній Європі. На думку гендерологів, одним з предметів таких досліджень є вплив „гендера' на приватну сферу життя чоловіка і жінки.

Гендерні дослідження - міждисциплінарна дослідницька практика, що реалізує еврестичні можливості гендерного підходу для аналізу соціальних трансформацій і систем домінування. Гендерні дослідженим як науковий напрямок стали результатом інтенсивного розвитку феміністичних практик. Нова фаза в розвитку гендерних досліджень припадає на кінець 80-х років, коли відбувся перехід від аналізу патріархату і специфічною жіночою досвіду до аналізу гендерної системи вцілому. Коло жіночих досліджень розширилося за рахунок включених проблем маскулінності. З 90-х років гендерні дослідженим стають достатньо популярними і розповсюдженими по всьому світі.

Сьогодні гендерні дослідженим являються одним х найбільш показових явищ культури кінця ХХ століття, які здебільшого визначають тенденції вже XXI століття. Вони передбачають як теоретичну розробку філософських, соціологічних, психологічних питань, пов'язаних з традиційними проблемами особистості, суспільних страт, суспільства в цілому, так і суспільну практику в політичному та соціальному управлінні, інституті сім'ї, світу, педагогічну сферу міжособистісних відносин.

Предметом гендерних досліджень сьогодні виступають існуючі в суспільстві уявлення про відмінності між чоловіками і жінками, а точніше про особливості чоловіків і жінок. Ці уявлення в дослідницькій літературі використовуються для позначення „маскуліності” та «фемінності» [29, с. 28].

Дослідження переконливо довели, що біполярна модель, яка базу'ться на біології, не є адекватною і що стать (біологічно притаманна) і гендер (культурно зумовлений) - це вельми різні категорії. Більша частина дослідників погодилась з тим, що гормони і анатомія впливають на нашу поведінку, але не детермінують її повністю. Саме культури насправді змінюють кількісні показники гендерних ролей, що виражаються в різноманітних видах діяльності [15, с. 45]. Розуміння того, що соціальна стать представляє собою соціальний конструкт, розширює можливості аналізу соціального начала в людині. В цій концепції індивіди розглядаються в якості соціальних чоловіків і соціальних жінок, котрим відводиться виконання відповідних ролей, які кожне конкретне суспільство розуміє як „чоловічі' та „жіночі' ролі. Питання про те, в якій мірі „назначені' ролі і якості індивідів є „чоловічими' та „жіночими' і визначаються соціумом (а не біологічно детермінуються), розглядає концепція соціальної статі [33, с. 22].

Відмітимо, що концепція соціальної статі виникла у відповідь на спроби знайти рішення соціально-економічного протиріччя стосовно комбінування населенням виробничих та сімейних ролей, пояснити механізм даного протиріччя і проаналізувати ступені участі жінок та чоловіків в процесі вирішення цього протиріччя.

Соціальна стать конструюється соціальною практикою, внаслідок чого виникає система норм поведінки індивідів, приписується виконання визначених ролей, професій, занять та рис характеру. Звідси виникають певні погляди і уявлення, що є „чоловіче' та „жіноче', соціальні функції розділяються між жінками та чоловіками [34, с. 15].

Гендерна роль виступає в якості диференціації діяльності статусів прав і обов'язків від їхньої статевої належності. Гендерні ролі - відрізняються від соціальних ролей тим, що вони нормативні, виражають певні соціальні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують в контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності [44, с. 17].

На думку таких дослідників, як І.С. Кон та І.С. Кльоцина, гендерні ролі завжди пов'язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює і преломлює в своїй свідомості і поведінці [44, с. 18]. Вона залежить від гендерних стереотипів. Гендерні стереотипи впливають на людину протягом всього його життя. Сім'я, школа, дитячий садок, - всі ці інститути соціалізації людини культивують традиційні гендерні стереотипи. Дівчатка граються лялькою, хлопчики - машинкою. Маленький хлопчик, який просить у мами популярну ляльку Барбі, отримує таку відповідь: ”Ти ж хлопчик, грайся своїми іграшками”. Батьки хлопчика соромляться прояву такої зацікавленості своєї дитини, кладуть край розвитку “нестандартних” на їх погляд рис характеру дитини - м'якості, емоційності, потребі в турботі. Дитина в свою чергу, ще не повністю “уражена” стереотипами сприйняття жіночих та чоловічих ролей, прагне розвиватися як особистість.

Гендерні дослідження підкреслюють, що гендерний розподіл праці припускає не просто диференціацію тих, чи інших соціальних функцій, а і певну ієрархію і стратифікацію. При цьому чоловічі заняття незалежно від їх змісту виявляються більш престижніші ніж жіночі. На думку Кона, соціальну залежність жінок фактично можна зв'язати з біологічною залежністю жіночого організму від функції продовження роду (вагітність, народження, годування груддю), бо всі ці функції перешкоджають жінці віддалятися далеко від свого дому. Крім цього можна виділити ще і психологічну залежність, яка виникає в дівчаток в процесі соціалізації, коли вони спостерігають за своїми матерями і коли їх навчають “домашній діяльності” в протилежність “зовнішньої” активності хлопчиків [15, с. 129].

І. Кон, досліджуючи проблеми батьківства, неодноразово наголошує, що любов, увага і турбота відповідального батька не можуть бути замінені нічим іншим [37, с. 27].

Риси «ідеального» батька (чи для початку окремі якості) може мати практично кожний чоловік. Для цього майбутнім батькам треба завжди пам'ятати наступне:

1. Батько любить свою дитину через те, що вона його.

2. Батько ніколи забуває, що для його дитини він взірець.

3. Батько поважає думку дитини і не критикує її за помилки.

4. Батько завжди знаходить час, щоб поговорити з дитиною, погратись з нею.

5. Батько цікавиться проблемами своєї дитини, намагається розвивати її вміння й таланти.

6. Батько не чинить тиску на дитину, а сприяє її самостійності.

Ці постулати дають змогу чоловікам відповідальніше налаштовуватись на майбутнє батьківство.

Тобто материнство та батьківство формується уже в дитинстві в процесі соціалізації.

Проблемою батькіства, специфіки батьківських ролей, готовності до материнства / батьківства займались такі гендерні дослідники як С. Здравомислова, І.С. Кльоцина, Л. Павлова, А. Темкина, Н. Чодоров, Ш. Берн, М. Феррі та інші.

Особливе відношення батьків до дитини, починаючи з перших днів його життя, закладає основні майбутні якості його особистості, що будуть покладені в основу батьківських ролей.

Дані багаточисленних сучасних досліджень підтверджують важливість перших (і частіше неусвідомлених) установок батьківства по відношенню до дитини в залежності від статі. Особливо в сім'ї, як відмічають гендерні дослідники, закладаються основні групи гендерних стереотипів. До таких стереотипів відносять психологічні характеристики або якості, які дописують дитині в залежності від його/її біологічної статі. Друга група стереотипів являє собою закріплення сімейних і професійних ролей в співвідношенні з статтю.

На думку психолога Людмили Павлової, в процесі соціалізації з миті народження, починаючи з маминої реакції на крик, з постійного бажання тримати доньку якомога ближче до себе, на вербальному або невербальному рівні, в своїх можливостях справлятися з ситуацією, необхідність в опорі, підтримці другої людини формується майбутня материнська роль.

Таким чином, віра в себе, внутрішній контроль не є визначеними ціннісними орієнтаціями, дівчинка, жінка часто вагається в тому, що вона може і повинна робити. Необхідно відмітити вплив відмінностей в часі і формах, в яких проявляється увага до процесу виховання з боку батька та матері [44, с. 184].

Зауважимо, що до середини 90-х років вже цілком чітко сформувались дві концепції сучасної сім'ї: 'алармістська', що базується на ідеї втрати найважливіших для сім'ї функцій і 'ліберальна', основаної на ідеї прогресу модернізації сім'ї перехідного періоду'.

До представників „алармістської' концепції відносять більшість демографів: А.І. Антонова, В.М. Медкова, В.А .Борисова, А.Б. Синельникова, В.Н. Архангельського та О.В. Кучмаєву. „Ліберальну' концепцію частіше відстоювали соціологи та економісти.

Доволі автономну нішу в аналізі сімейних відносин та гендерної ідентичності утворюють С. Здравомислова та А. Темкина. Вони розглядають гендер як артефакт і виступають проти есенціалізму у визначенні чоловічих та жіночих ролей.

Деякі підходи щодо вивчення батьківської ролі маємо в дослідженнях деконструкції гендера в макросоціалізації суспільства - в політиці, економіці, релігії, яким присвятили свої роботи американські науковці Лорбер і Ферре. Відмітивши безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, вони підкреслили, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей.

Вивчаючи проблеми материнства, Н. Чодоров звернула увагу на те, що ідентичність дівчаток формується на основі турботи про інших і, таким чином,як наслідок вони стають матерями. Тобто батьківство обумовлене не скільки біологічними, а в більшій мірі соціально-культурними факторами. Необхідно підкреслити, що останні дослідження, проведені в США, свідчать, що гендерна модель пояснює тільки від 18% до 25% індивідуальних відмінностей батьківської участі і від 23% до 39% материнської [87].

М. Феррі, одна з найбільш визнаних в США спеціалісток в області сімейних досліджень, демонструє, як шляхом відокремлення гендерноі ролі від статі індивідів, гендерна перспектива представляє модель для аналізу батьківства. Вона наводить приклад досліджень чоловіків, виконуючих традиційні обов'язків матерів, і показує, що чоловіки, виконуючи батьківські обов'язки щоденно, починають міркувати і вести себе таким чином, як ведуть себе жінки-матері [23, c. 125].

Але наскільки змінилися уявлення про специфіку батьківських ролей? Згідно даних російського дослідження 58% чоловіків та 61% жінок в Санкт-Петербурзі та 42% і 49% відповідно в Тулі вважають, що матері й батьки, які спільно проживають з дітьми, „по-різному впливають на них', переважна більшість решти опитаних вважає, що зміст цих ролей однаковий. Більшість пояснює це „природою жінок та чоловіків'. Хоча ненабагато менше тих, хто пов'язує це з тим фактом, що це „просто дві різних людини, незалежно від статі'.

Цікаві додаткові коментарі респондентів: „авторитет батька більш вагомий', „батько й мати різну кількість часу проводять вдома - різний вплив', „чоловік відповідає за одні риси характеру, а мати - за інші', „батько це сила, почуття відповідальності, а мати - затишок, ніжність, любов', „тому, що вони відрізняються фізіологічно і анатомічно' [23, с. 127].

Безперечно така точка зору відбиває існуючу систему патріархальних відносин в сімейній сфері. Гендерні дослідники у зв'язку з цим відмічають, що значний вплив на традиційне осмислення відносин між статями в соціологічній думці мали праці Талкотта Парсонса, особливо спільна монографія Парсонса та Бейлза. Їх підхід став свого часу парадигмальним, отримавши назву статево-рольового.

Висхідною основою статеворольового підходу виявилось імпліцитне визнання біологічного детермінізму ролей, що бере свій початок від фрейдистського уявлення про вроджені чоловічі та жіночі начала [60, с. 18]. Парсонс та його послідовники будують свою концепцію на уявленнях, що жінка виконує експресивну роль в соціальній системі, а чоловік - інструментальну.

Експресивна роль означає здійснення турботи, емоційної опіки та підтримку психологічного балансу сім'ї. Ця роль - монополія домашньої господині, сфера відповідальності жінки. Інструментальна роль заключається в регуляції відносин між сім'єю та іншими соціальними системами, це роль добувача, захисника. Типи рольової поведінки визначаються соціальним становищем, рольові стереотипи засвоюються в процесі інтеріоризації норм чи рольових очікувань. Правильне виконання ролі забезпечується системою заохочень та покарань (санкцій), позитивних та негативних підкріплень.

Наразі виділено п'ять основних положень гендерної методології в дослідженні сім'ї: 1) теза про особливі цінності жіночих, дівочих досвідів і світосприйняття, запозичений з Women's Studies. Гендерна теорія орієнтована не просто на вивчення жінок і чоловіків але і на світ, побачений крізь призму звичайно ігнорованого і недооціненого досвіду статі; 2) використання в якості основного поняття “гендер” . Це включає два взаємопов'язані елементи: а) соціальне конструювання і зміни підкреслення відмінностей між жінками і чоловіками; б) використання в суспільстві цих відмінностей для створення владних відносин над жінками. Гендер, подібно соціальному класу і расі, фундаментальна основа нерівності і соціальної стратифікації; 3) гендерні відносини повинні аналізуватись в спеціальному соціокультурному і історичному контексті; 4) орієнтуючись на жіночі досвіди, як центральні, гендерні соціологи задають запитання про універсальність поняття сім'я. Сім'я - культурна система обов'язків, емоційних зв'язків, пересічення кохання і домінування; 5) гендерна школа віддає первагу цінносно-фіксованим підходам.

Статево-рольовий підхід настільки відповідав соціальним запитам існуючої системи патріархальних відносин, що і в його межах і поза ними навіть зараз використовуються поняття чоловічої та жіночої ролі. На жаль, даний підхід став загальним місцем наукових та повсякденних обговорень чоловічого та жіночого, закріпивши, як показали гендерологи, патріархальні відносини.

Однак американський етнограф Маргарет Мід нанесла суттєвого удару по переконанню, ніби чоловіки та жінки „від природи' створені для виконання вкрай визначених ролей. Вона описала традиційну поведінку представників кожної статі в трьох різних культурах на островах Нової Гвінеї.

На початку дослідження М. Мід була переконана, що існують деякі корінні відмінності між статями, ці відмінності вроджені, тому представники кожної статі створені для виконання певних ролей. Отримані дані надто вразили її. У кожному з трьох досліджуваних племен чоловіки і жінки виконували зовсім різні ролі, інколи прямо протилежиі загальноприйнятим стереотипам, які вважаються „природніми' для кожної статі [57, с. 76].

Робота М. Мід довела, що маскулінні та фемінні відмінності відображають лише конкретні нормативні уявлення про образ життя, що існують в різних суспільствах. Відкриття М. Мід підтверджують впливову роль культури і соціалізації у створенні відмінностей між гендерними ролями і способами виховання дітей.

Відомі дослідники такі, як І.С. Кльоцина, Ш. Берн та багато інших відмічають, що повноцінному батьківству заважає навіть сьогодні існуюча культурна тенденція розмежовувати і поляризувати гендерні ролі. Замість того, щоб дозволити вільно програвати статеві ролі та гендерні ідеали, більшість суспільств тяжіє до того, щоб перебільшувати, занадто підкреслювати біологічні потенціали за рахунок чіткого розмежування ролей та визначення правильної поведінки чоловіків та жінок як протилежностей чи взаємодоповнюючих членів пари.

Розглянемо підходи до визначення головних детермінант батьківства. В дослідженнях, присвячених вивченню сучасного батьківства, розрізняють інституційні аспекти і аспекти практик батьківства, здійснюваного матерями і батьками. Інституційні аспекти пов'язані з розпорядженнями, хто і як повинен виконувати турботу про дітей і їх виховувати, головним чином, зафіксованими в юридичних і інших нормативних документах, тоді як практики батьківства включають дії, що виконуються батьками в їх повсякденному житті, пов'язані з доглядом і турботою про дітей, а також цінність і аттітюди, які детермінують використання тих або інших практик материнства і батьківства. Для позначення їх відмінностей між різними аспектами батьківства в західному академічному дискурсі використовуються два терміни для визначення батьківства.

Перший з них - parenthood, під яким розуміються інстітуциональні характеристики батьківства. Другий, parenting, використовується для розкриття власне батьківських ролей, акцент при цьому робиться на виконанні турботи про дитину, включає набір практик батьківства, які можуть змінюватися залежно від конкретного періоду розвитку суспільства, культури, середовища.

У вітчизняній науковій літературі як самостоятійний концепт батьківства використовувалося відносно рідко, і у більшості випадків говорилося про виховну функцію сім'ї або про сім'ю як важливого агента соціалізації. Ігор Кон запропонував наступне визначення батьківства - «система взаємозв'язаних явищ: а) батьківські відчуття, любов, прихильність до дітей; б) специфічні соціальні ролі і нормативні розпорядження культури; в) обусловлене тим і іншим реальна поведінка, відношення батьків до дітей, стиль виховання і так далі» [37, с. 240]. Дане визначення окрім інституційного аспекту і аспекту практик включає також емоційную складову батьківства, яка складає специфіку батьківської турботи про дітей.

Традиційно контекстом вивчення батьківства являлася сімья. Батьківські ролі вписувалися в шлюбні стосунки подружжя, тобто вступ до шлюбу передбачав народження і виховання дітей, і навпаки. Таким чином, інститут шлюбу і інститут батьківства були взаємопов'язані, що було закріплене на рівні законодавства, моральних установок і цінностей суспільства.

Проте в другій половині XX ст батьківство і шлюб почали розділятися. Одним з індикаторів цього процесу відділення батьківства від шлюбу є широке вживання в родинному законодавстві багатьох західноєвропейських країн поняття «опіка», щоб позначити людину, яка є відповідальною з точки зору закону за дотримання прав дитити і нїї добробут.

Умовно можна виділити два підходи до розуміння батьківства. Згідно з першим, біологічна спорідненість є констатуюючим елементом батьківства. В рамках цього підходу говориться про «материнський інстинкт», «материнськой/батьківська любов», які зв'язуються з характеристиками філогенезу. Загальний «патерн», зразок батьківського догляду і турботи, про дітей зв'язується з біологічними особливостями чоловіків і жінок, і, як всі інші біологічні межі, генетично запрограмований і варіюється від одного вигляду до іншого. Гендерологи зауважують Теорія психосексуального розвитку індивіда 3. Фрейда, заснована на біологічному детермінізмі, є основною теоретичною моделлю пояснення біологічного батьківства, відмінностей між поведінкою чоловіків і жінок як батьків і матерів.

Статево-рольова теорія Т. Парсонса, яка довгі роки була домініючою концепцією вивчення сім'ї, також грунтувалася на біологічній основі статевих ролей чоловіків і жінок. Нормативною моделлю сім'ї, по Парсонсу, була нуклеарна сім'я, що складається з подружньої пари і дітей. Статеві ролі чоловіків і жінок були жорстко структуровані і діхотомічні.

Чоловікові було наказано виконувати роль «годувальника», тобто займатися професійною діяльністю і матеріально забезпечувати членів своєї сім'ї, тоді як жінка-домогосподарка повинна була займатися вихованням дітей, турботою про них і виконанням домашньої роботи. Материнство, таким чином, ставало роллю жінки, а батьківство для чоловіка зводилося до виконання економічної функції.

Автор вказуэ на те, що ця теорія передбачала лише дві гендерні ролі, які розглядалися як нормативні, можливі варіації і відступи від них визначалися як девіації. В цілому нормативне визначення батьківства як виконання функції турботи, виховання і соціалізації дитяти розумілося стосовно нуклеарної сім'ї, всі останні типи (моно- або самотнє родітельство, опіка над дитям після розлучення батьків і ін.) розглядалися як відхилення від нормативу і маргиналізовувались.

Другий підхід до розгляду батьківства визначає його як соціальний конструкт, роблячи акцент на його контекстуальності, історичній і культурній варіативності. Феміністична критика класичного психоаналізу і теорії статевих ролей була направлена па развінчення «міфу про материнство», в якому біологія і інстинкт грав основоположну роль, розглядаючи сферу батьківства як соціально оконструїрованну і роблячи акцент на тому що реальні практики турботи і виховання дітей багатообразні і відрізняються від нормативних приписів. Сучасна феміністична теорія критично відноситься до домінуючої ідеології батьківства, де основна відповідальність за виховання дитяти покладається на жінку, а чоловік бере в нім фрагментарну участь. Виділені підходи освітлюють різні аспекти батьківства, дозволяють по-різному відповісти на питання, хто такі батьки і які їх функції в сучасному суспільстві [87, с. 231].

В межах гендерного підходу доводиться, що те, що сталося в останні десятиліття економічні і соціокультурні зміни в західноєвропейських країнах показали істотну обмеженість ессенціалістського підходу до розуміння батьківства, оскільки він не дає можливості адекватно пояснити трансформації, що сталися, не дозволяє аналізувати різноманіття типів батьківства, бачить його як аскриптивні, біологічно детерміновані, незмінні ролі.

Автор зауважує, що в цьому відношенні соціальний конструктивізм як загальна теоретико-методологічна рамка дослідження дозволяє сконцентруватися на вивченні безлічи типів батьківства, підкреслює динамічний характер материнства і батьківства. Він також наполягає на тому, що батьківства не є біологічно заданим, а є соціальним конструкт, який залежить від соціально-економічних і політичних умов, в яких здійснюється батьківство, тобто на його формування роблять вплив інші соціальні інститути суспільства, культурні традиції виховання дітей, що склалися, існуючий гендерний порядок, класові і субкультурні аспекти, а такоже моделі родинної політики [86, с. 236].

Зробимо висновок. Відповідно до гендерного підходу батьківство обумовлено не тільки біологічними, а в більшій мірі соціально-культурними факторами. Гендерний підхід, що грунтується на багатьох психологічних дослідженнях останнього часу, вказує на те, що для людей біологічна схильність є тенденцією, а не законом і може бути подолана в тому числі під впливом культури і виховання.

Враховуючи гендерний підхід можна прослідкувати вплив гендерних стереотипів закріплення сімейних ролей відповідно статі, на особистісну самореалізацію та психологічне самопочуття, як батьків (матері і батька) так і дитини.

Зокрема це стосується і проблеми впливу норми статуса і норми антижіночності на роль батька, що може слугувати методологічною основою нашого дослідження батьківства.

Гендерна педагогіка в дослідженні батьківських ролей використовує при цьому теорії батьківської ідентифікації, які досліджують процес, в якому дитина приймає та розвиває батьківські цінності, установки, риси поведінки та персональні характеристики. Дитина розвиває статево рольові установки, цінності, характеристики ідентифікує себе зі своїми батьками, особливо з батьками своєї статі.

Гендерний підхід в аналізі внутрішньосімейних відносин пропонує акцентування не тільки жіночих проблем, але і проблем чоловіків в цілях звільнення чоловіків і жінок від патріархальної культури і застарілих стереотипів.

1.4 Батьківська установка як аспект соціально-особистісного та гендерного самовизначення у юнацькому віці

Спираючись на висновок Ферре про те, що лише одночасний демонтаж розподілу праці у батьківській сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей, розглянемо установки на батьківську роль у юнацькому віці як впливу гендерної стратифікації сімейних відносин.

Науково-психологічний аналіз явища батьківських установок в юнацькому віці примусив нас звернутися до питання самовизначення. До соціально-психологічних передумов самовизначення у суспільстві можна віднести взаємодію особистості з батьками, референтною групою, колективом, засобами масової інформації та комунікацій.

Аналіз соціально-психологічних передумов розвитку самовизначення, насамперед, пов'язано з батьківською сім'єю, як найбільш типовою організованою спільністю, в якій починається процес соціалізації особистості. Фактором соціальної самоактуалізації виступає форма стилю спілкування у сім'ї, що потім проективним чином може відбитися у репродуктивній установці, отже, і у батьківських установках на всіх рівнях (когнітивному, афективному, поведінковому).

Самовизначення є новоутворенням підліткового віку, у юнацтві ж воно інтенсивно розвивається і стає більш цілісним і усвідомленим.

Деякими дослідниками, наприклад А.В. Петровським, І.В. Тисячник та іншими виділяються фази становлення самовизначення: адаптація, що характеризується засвоєнням індивідом діючих у сім'ї норм та оволодінням відповідних форм та засобів діяльності. Індивідуалізація, що характеризується загостреним протиріччям між досягнутим результатом адаптації і незадоволеною потребою в максимальній персоналізації. Інтеграція, що характеризується взаємною трансформацією особистості і сім'ї

У юнацькому віці з'являються новоутворення, які належним чином пов'язані з батьківськими установками: почуття відповідальності за своє майбутні (В.Ф. Моргун 1985р.) світогляд, соціокультурнии простір (В.І. Слободчіков, Ґ.А. Цукерман 1996р.); відбувається остаточне самовизначення (Л.І. Божович 1995р., І.Ю. Кулагіна, В.М. Колюцький, 2001 р); інтимність, ізоляція (Н. Еріксон); розвиток автономного та незалежного прийняття рішення (К.В. Лейбові-Віф); прогрес від дуалістичного до реалістичного мислення (Пері 1998р.).

Саме юнацький вік є сприятливим для вивчення батьківських установок. Це обумовлено двома значними факторами: по - перше, репродуктивна установка ще не реалізована і має імперативний прояв, по-друге, у цьому віці відбувається утворення як позитивних, так і негативних установок як стійкого елемента життєвої перспективи. «Можливо, - пише Д. Куп, - було б правильно назвати юність найкращим періодом у житті і найгіршим її періодом» [15, с. 177]. У юнацькому віці відбувається зміна в системі поглядів, поява нових переконань, оцінок, пріоритетною метою у студентської молоді є самореалізація.

Отже, втілюючи сенс свого життя в результаті власних пошуків, особистість реалізує: сама себе, стаючи дорослою.

Процес соціалізації набуває у юнацькому віці інтенсивності. Зміни у структурі соціальних ролей, що супроводжують зазначений період розвитку с перехідними моментами нашого життя що змінюють особистість [97, с. 16]. Даний процес є процесом особистісного розвитку, хоча ці зміни як зазначають є більш тонкими та менш системними, що відбуваються в період дитинства та підліткового віку і характеризуються більшою тривалістю.

Проведений аналіз робіт дозволив зробити висновок, що недостатня наукова дослідженість, об'єктивна теоретична та практична необхідність вивчення батьківських установок обґрунтовують доцільність виявлення структури, критеріїв та вимірювання цього феномена у юнацькому віці.

Загалом юність - цс період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце у ньому. У юнаків та дівчат порівняно з підлітками, самоповага, інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, настрій стає стійкішим та усвідомленішим, що дає можливість вивчення прояву батьківських установок саме у цьому віці.

Батьківство, на думку А.І. Антонова, суть «справді бастіон людського існування людського існування «Я» [9, с. 95]. У вищому своєму прояві і батьківської любові - воно не є вродженим, інстинктивною властивістю, а формується протягом життя людини [15, с. 43].

Витоки батьківських почуттів формуються ще в дитинстві самого потенційного батьківства чи материнства. На думку Г. Розинаєвої, освоєння батьківської ролі почінається практично від дня народження дитини і є невід'ємним компонентом соціалізації, процесу, у результаті якого дитина «засвоює поведінку, навички, мотиви, установки й норми, властиві його структурі, що вважається в ній необхідними й бажаними».

Виходячи з цього, щоб стати батьком або матір'ю кожне нове покоління молодих чоловіків і жінок повинно вчитися батьківському відношенню та поведінці: їх «біологічна роль доповнюється соціальною, вивченою батьківською роллю» [15, с. 41].

Однак у соціальному плані юність все-таки являє собою деякий маргінальний стан. До 19-20 років в основному завершується зріст тіла, та всіх органів і систем організму. До кінця цього періоду людина майже впритул наближається до рубежу повної фізичної зрілості. Разом з тим статевої зрілості жіночий організм досягає на А - 5 років раніше - відповідно до 20 (жінки) і 25(чоловіка) рокам.

У юнацькому віці відбувається інтенсивний розвиток когнітивпих здібностей людини. Мислення її набуває інтроспективності, тобто вона здобуває здатність аналізувати свої думки, а для рішення проблем і виведення висновків може застосовувати правильні формально-логічні міркування.

Людина починає користуватися індуктивним і дедуктивним мисленням, може думати не тільки про те, що є, але и про те, що могло б бути, проектуючи себе в майбутнє й будуючи плани [15, с. 93]. Все це вказує на те, що юність це вік переходу до дорослого типу мислення [65, с. 3].Всі ці зміїні відбуваються на тлі головного новоутворення перехідного віку.

Значний вплив на теоретичні проблеми юності зробив 3. Фрейд, що описував її як період сексуального порушення, тривожності, а іноді й особистісних відхилень. Саме у юності. на думку 3. Фрейда, у період статевого дозрівання відбувається кульмінація серії змін мета яких - привести сексуальне життя дитини до остаточної формі, нормальної для дорослої людини [80, с. 45]. З статевою зрілістю приходить краще розуміння протилежної статі зникають неприязні почуття стосовно неї, установлюються емоційні контакти. Вміст статевих гормонів у підлітковому і юнацькому віці звичайно вище, ніж у дорослих. Ця обставина спричиняє посилені статеві потяги - підлітково - юнацьку гіперсексуальність [80, с. 28].

З дозріванням зовнішніх і внутрішніх статевих органів з'являється сильне бажання розрядити виникаючу сексуальну напругу. Для цього необхідним є об'єкт любові: як стверджує 3. Фрейд, юнаків і дівчат цікавлять представники протилежної статі, здатні розрядити їх сексуальну напругу.

Тому юність, згідно 3. Фрейдові, це період, коли завершується перехід від аутоеротичного способу досягнення сексуального задоволення, саме у юності процес, «пошуку об'єкта» приходить до свого завершення [80, с. 18].

У юнацькому віці відбувається об'єднання всіх елементів самосвідомості. Це довгий і складний процес, що забезпечується юністю та обумовлений минулим, теперішнім та впливає на майбутнє індивідуума, що допомагає йому визначити своє місце в суспільстві і визначитися з напрямком і цілями життя.

Я.Л. Коломенський і М.Х. Мелтсас у своїй оглядовій статті, на яку спирається Бенек К., відмічають, що статева ідентичність ділиться більшістю авторів на дві складові: 1) полова ідентичність як розуміння приналежності себе до конкретної статі, єдність свідомості й поведінки індивіда, що відносить себе до тієї або іншої статі; 2) статева гендерна ідентичність як знання й засвоєння ролей чоловіка й жінки.

Гендерна ідентичність е одним з результатів гендерної соціалізації процесу засвоєння норм, правил поведінки, установок у відповідності з культурними поданнями про роль, становища й призначення чоловіки й жінки в суспільства [15, с. 85]. Особливості цього процесів конкретних соціально-історичних умовах залежать від становища й характеру діяльності чоловіків і жінок. У сучасному соціумі змінилися ролі чоловіків і жінок у виробничих відносинах і сім'ї, змінилася структура статевої стратифікації, а, отже, і характер соціалізації чоловіків і жінок, з відповідними їм базовими гендерними категоріями [9, с. 99]. Особливо яскраво це проявляється на прикладі зміни гендерних стереотипів чоловічої успішності: тепер, щоб домогтися життєвого успіху, потрібно бути це сміливим, а хитрим, не гордим, а сервилыним, не самостійним, а конформним [15, с. 175].

Зміна звичного гендерною порядку пов'язане, насамперед, зі змінами соціального стану й діяльності жінок. Саме вони виступають носіями змій у сфері гендерної свідомості, тому що їх соціальна позиція, а з нею її соціальна роль, міняється швидше й радикальніше, ніж позиція чоловіків [4, с. 18]. Так, у дослідженні О.В. Мітіної та соавторів, присвяченому вивченню сучасних гендерних стереотипів, було встановлено, що жінки, у порівнянні із чоловіками, у меншому ступені підтримують традиційні норми гендерної поведінки й більшою мірою нетрадиційні. До числа найбільш важливих факторів гендерної соціалізації традиційно відносять інститути освіти, сім'ю й групи однолітків [15, c. 176].

Гендерологи вказують, що важливим фактором гендерної соціалізації є сім'я. Відносини, що з'єднують дитину з батьками, є, за словами М. Земської, повними, оскільки функціонують у всіх сферах: емоційній, соціальній, релігійній і т.д. Це призводить до того, що сім'я стає для дитини первинною школою, у якій виникають і розвиваються його соціальні установки.

Формування соціальних установок дитини в сім'ї в значному ступені залежить від взаємодії між членами сім'ї, і, у чималому ступені, між батьком і матір'ю. Дослідники відзначають, що гендерні відносини між чоловіками в сім'ї виразно суперечливі: їхні установки в сфері поділу сімейних ролей більше егалітарні, ніж їх поведінка. Це призводить до того, що в сучасних підлітків формуються традиційні установки у сфері поділу ролей, незважаючи на егалітарні установки більшості їх батьків. Справа в тому, що діти сприймають і засвоюють в своїй поведінці зразки поведінки батьків у більшому ступені, ніж їх установки, а в батьків сфера свідомості в цьому питанні визначає сферу практичної діяльності.

У цілому слід зазначити, що маскулінний тип тендерної соціалізації. що припускає, що чоловіча модель поводження краща не тільки для хлопчиків, але й для дівчаток, змінилася на інверсивний, тобто маскулінний для дівчаток і фемінний для хлопчиків [39, c. 55]. Особливості гендерної соціалізації сучасних юнаків і дівчат відбиваються й у їх гендерних ідеалах, які одержують інтен- сивний розвиток в підлітковому і юнацькому віці, гендерний ідеал - це не обов'язково яка-небудь конкретна особистість, це може бути й узагальнений образ бажаних людських рис, властивому представникові тієї або іншої статі.

Кравець В.П. звертає увагу на думку В.Л. Ситнікова, згідно якому в основі психологічного механізму соціалізації лежить система образів: «образів-еталонів», «образів-відображень», і «образів-ідей» чоловіків і жінок різною віку, а також «образів маскулінного/ ремінного-Я», їх взаємодія організує й процес ідентифікації, і соціальні підкріплення, і усвідомлення статевої соціальної ролі, і соціальні очікування. Крім того, всі ці образи виконують корегуючі функції, у результаті якої відбувається закріплення найбільш адекватних рис і ліній поведінки, а «образи-еталони», створюючи систему гендерних пріоритетів, несуть ціннісно-мотиваційну функцію.

Л.А. Регуш експериментально вивчала зміст відбиття й переживання майбутнього в юнацькому віці. Нею було встановлено, що майбутнє усвідомлюється й сприймається юнаками й дівчатами як проблема, причому ступінь переживання майбутнього як проблеми в молодих людей варіюється від низкої до високої. При усвідомленні перешкод для реалізації значимих подій в майбутньому молоді люди випробовують різні емоційні переживання, такі, як страх, неприйняття, жаль, бажання, надію, рішучість. В ієрархії життєвих планів молоді, діти займають далеко не перше місце. Тільки 30 % дівчат-студенток вважає, що поява дитини є найважливішим подією в їхньому найближчому майбутньомуу, при цьому даний показник у них у два рази вище, ніж у студенті юнаків. Було встановлено, то юнаки більшою мірою орієнтовані на такі цінності, як професійна кар'єра, ніж на сім'ю. Дівчата тяжіють у рівному ступені й до цінності сім'ї, і до цінності професійної кар'єри.

Проаналізувавши стан проблеми з питання батьківських установок, можна зробити деякі висновки:

1 .Батьківство й материнство виступає як засіб задоволення суспільних потреб, як соціальний інститут, характер функціонування якого змінюється разом зі зміною суспільних формацій. На рівні особистості батьківство й материнство, як психолого-соціальне утворення представлено системою соціальних установок різного рівня узагальнення й конкретизації, що є частиною соціальних диспозицій особистості.

2. У кожному конкретному, випадку батьківство має свою онтогенетичну історію, засвоєння батьківської ролі пов'язане з досягненням особистістю гендерної ідентичності; при цьому важливим етапом її становлення є юнацький вік.

3. Відмітивши безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, потрібно зазначити, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей.

ВИСНОВОК ДО I РОЗДІЛУ

Розглядаючи основні теоретичні підходи в дослідженні проблеми батьківства в психолого-педагогічній літературі, ми дійшли наступних висновків: цій темі присвячені роботи таких вчених минулого як К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін., так і сьогодення Т. Алексєєнко, М. Боришевський, В. Костів, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Максимович, В. Постовий, Л. Повалій, У. Трубініна, М. Фіцула, Е. Хофман та ін.

Більшість авторів сходяться на думці, що одна з головних функцій сім'ї - виховання дитини і ролі матері і батька в цьому процесі дуже важлива. Г.А. Литвинова зазначає важливість авторитету матері в процесі виховання. Він розглядається як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, в якому починається формування нової людини. Відомі педагоги радянського періоду висловлюють загальну думку, що виховання дітей - це обов'язок перед суспільством, і саме від того, як налагоджена взаємодія між членами родини, і буде залежати формування цінностей в ньому. Особливу увагу педагоги приділяють саме моральним установкам самих батьків а також наголошує на їх взаємній відповідальності за виховання дитини. Натомість ідеї рівності статей у вихованні, висловлені В. Сухомлинським, та думки Е. Хоффмана про те, що батько відіграє найважливішу роль в засвоєнні дітьми моральних норм випередили час і є слушними у підготовці покоління до відповідального батьківства.

Психолого-педагогічна література цього періоду будується на дослідженні особливої ролі матері у вихованні дитини. та дослідженні показників рівня психологічної готовності до материнства (С.Ю. Мещерякова), основних мотивів материнства і материнських функцій (Філіппова Г.Г.), чинників що дозволяють визначити психологічну готовність до материнства (Мілосердова Е.)

Аналізуючи цю тему потрібно зазначити, що в системі сучасного психологічного знання проблематика психологічної готовності юнаків до батьківства не є достатньо розробленою.

Розглянувши проблему застосування гендерного підходу в педагогічних дослідженнях батьківства, можна зазначити, що умовно можна виділити два підходи до розуміння батьківства. Згідно з першим, біологічна спорідненість є констатуюючим елементом батьківства. Гендерологи зауважують Теорія психосексуального розвитку індивіда 3. Фрейда, заснована на біологічному детермінізмі, є основною теоретичною моделлю пояснення біологічного батьківства, відмінностей між поведінкою чоловіків і жінок як батьків і матерів.

Другий підхід до розгляду батьківства визначає його як соціальний конструкт, роблячи акцент на його контекстуальності, історичній і культурній варіативності. На наш погляд слушною є думка наковців Лорбер і Ферре, які відмітивши безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, вони підкреслили, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей.

РОЗДІЛ II СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ГЕРДЕРНОЇ ЧУТЛИВОСТІ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МОЛОДІ ДО СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ

2.1 Експоляція зарубіжного досвіду підготовки учнівської молоді до відповідального батьківства в систему освіти України

Актуальність крос-культурного дослідження підготовки учнівської молоді до усвідомленого батьківства в західних (Велика Британія, США) культурах і традиціях зумовлена новим становищем України у світовому часопросторі, врахуванням гендерних аспектів відтворення людського потенціалу, пом'якшенням демографічних проблем у нашому суспільстві, наданням пріоритету соціальної політики гендерному вихованню молодого покоління, формуванню його життєвих цінностей, поведінки і здоров'я.

Гостра необхідність впровадження програм з підготовки учнівської молоді до майбутнього батьківства у навчальний процес школи, на думку вчених США (У. Бронфенбренер, К. Елві, М. Міедзіам та ін.) зумовлена, насамперед, кризою сучасної сім'ї як найважливішого інституту гендерної соціалізації особистості (низька народжуваність, виховання дітей матерями-одиночками, конфліктність батьківсько-дитячих стосунків, зростання кількості розлучень, неповних сімей та громадянських шлюбів тощо).

Дійсно, сім'я як 'найменша демократична держава' відіграє надзвичайно важливу роль у гендерній соціалізації дитини, її становленні як самостійної, впевненої, успішної та відповідальної особистості.

Цінності і норми західного соціокультурного простору набули все більшого поширення як у вітчизняному дискурсі так і в повсякденному житті людей, що обумовлює задачу дослідження.

Метою порівняльного аналізу моделей батьківства / материнства в контексті сімейної політики у США та Англії є з'ясування особливостей змісту й організації підготовки учнівської молоді до виконання батьківських обов'язків у шкільній практиці англомовних країн (США та Велика Британія) і визначення можливості використання позитивного зарубіжного доробку в освітній системі України.

Окремі аспекти американської та британської системи підготовки молоді до батьківства вивчали: Я. Бельмаз (моральне виховання підлітків у загальноосвітніх школах США); О. Демченко (сімейне виховання у Великій Британії); В. Жуковський (морально-етичне виховання в американській школі); М. Зубілевич (гендерне виховання у Великій Британії); В. Кравець (сексуальна освіта, гендерне виховання та дошлюбна підготовка молоді в американській педагогічній теорії та шкільній практиці); Н. Нурієва (морально-статеве виховання в школах США); М. Самарець (статеве виховання дітей та молоді в США); Г. Фінчук (теорія і практика сімейного виховання в зарубіжній педагогіці); Л. Яворська (підготовка молоді до сімейного життя в США) та ін.

На підставі існуючих напрацювань можна зробити висновок, що у Великій Британії та США впродовж століть було реалізовано різноманітні батьківські моделі щодо догляду за дитиною та її виховання. Їх розуміння у різні історичні періоди і в різних соціокультурннх ситуаціях було неоднаковим. Однак спільною характеристикою батьківства в обох країнах є його функціонування як складного комплексу інтегральних, соціальних та індивідуальних характеристик особистості, що проявляються на всіх рівнях життєдіяльності і включають в себе необхідність виконання захисної, виховної, дисциплінуючої, ментальної та соціалізуючої функцій. Ера ''глобалізації дитинства' розглядає розвиток дитини передусім як історичний феномен, що передбачає виявлення унікальної та самобутньої функції дитинства у соціокультурннх процесах.

Дослідники відмічають, що побудова навчально-освітньої моделі підготовки молоді до батьківства у Великій Британії та США характеризується нині культурною багатоманітністю, розглядом дитячо-батьківськнх стосунків як особливої форми соціокультурної творчості, її наступності та поступальності. Конпеппія глобальної освіти для молодих людей щодо набуття ними батьківських компетенцій передбачає насамперед визнання самоцінності дитинства, гуманістичну спрямованість виховання на розвиток особистості дитини, відкритість до інноваційних моделей навчання у контексті міжкультурного діалогу та епохи 'нового батьківства' й “одомашнення' [45, с. 103].

Як засвідчив аналіз системи підготовки учнівської молоді до майбутнього батьківства у США та Великій Британії, зроблений Левчик Н.С., ефективність просвітницької діяльності шкільних закладів залежить від умов дотримання певних принципів її реалізації, зокрема об'єктивності, науковості пояснень, доступності віковим можливостям розуміння та адекватності досвіду дитини, позитивного ставлення до предмету та авторитетності джерел інформації. У виборі програм враховується вік дітей, соціоекономічний статус батьків, їх цінності, а також існуючий стиль виховання дітей [46, с. 147].

Як свідчить Левчик Н.С., у США стратегію просвітницької роботи з учнями шкіл розробляє Рада з питань інформації та освіти. Серед основних завдань підготовки молоді до майбутніх батьківських обов'язків є такі:

- забезпечення дітей достовірною інформацією про фізичне дозрівання та розвиток, репродукцію людини, статеве життя, вагітність, народження, батьківство / материнство, сімейні стосунки, контрацепцію, аборти, сексуальні скривдження, ВІЛ/СНІД і венеричні захворювання;

- ознайомлення з інформацією про розвиток і виховання дітей різного віку: підвищення рівня поінформованості молоді з цих проблем; створення умов для ознайомлення дітей із сферою подружніх стосунків і батьківських ролей як відповідальних взаємин, адаптація до нової статеворольової поведінки в дорослому житті, підвищення усвідомлення та креативного підходу до вирішення особистих і сімейних проблем;

- розвиток навичок установлення та підтримання міжособистісних контактів, емпатійних властивостей (виховання співчуття, піклування, толерантності у спілкуванні);

- прийняття рішень, вироблення власних поглядів, навчання саморегуляції поведінки, вміння утримуватись від незрілих сексуальних контактів, дбати про власне репродуктивне здоров'я;

- формування соціально-психологічних навичок надання підтримки в майбутній сім'ї, розширення можливостей особистісного життєвого простору, що є органічною частиною повсякденної життєдіяльності молоді, проходить через їхнє приятелювання, закоханість, сприймається складовою планів на майбутнє - створення власної сім'ї та виховання дітей [47, с. 215].

Велика Британія є мультикультурною країною, до якої входять Англія, Уельс, Шотландія із дотриманням вікторіанського стилю життя, збереженням патріархальних цінностей сім'ї та етнічних традицій тощо. Відповідно до цього учням представляють різноманітні елективні курси і гнучкі, мобільні навчальні ресурси з метою активізації участі та особистісної зацікавленості у нових для них ситуаціях, які потребують значного напруження сил у вирішуванні життєвих проблем. Цінним є впровадження етики, права до освітніх програм, варіативних компонентів з курсу батьківства, його модифікації із врахуванням місцевих особливостей, етнотрадиційних і релігійних поглядів населення.

Слід зазначити різноманітність програм, пов'язаних із мультикультурністю населення. Так, на південному сході Британії у школі святого Луки впроваджується програма 'Утримання дитини'. Тут також існує День навчального плану, зокрема День батьків [45, с. 105].

Інтерактивний характер цього інноваційного підходу забезпечує практичне проникнення в суть конфліктів, проблем і труднощів, пов'язаних із підлітковим віком. Модуль SRE зі статевої освіти та міжособистісних відносин у 10 класі є частиною PSCHE-програми, що включає матеріал про зачаття, вагітність, внутрішньоутробний розвиток дитини, народження та етапи розвитку і піклування про дитину до двох років. Навчання проводиться за допомогою використання різних навчальних і медіа технологій (відео, CD, сайти Інтернету, підручників та робочих зошитів, ігрових вправ та практичних завдань), а також з відвідуванням різних позашкільних закладів, медичних центрів, соціальних служб і зв'язків з громадою, волонтерськими організаціями.

Візити на місцях, спілкування з реальними дійовими особами - матерями з дітьми раннього віку, лікарями, психологами тощо - дають можливість учням увесь день зосереджуватись на проблемах батьківства з вирішенням актуальних практичних завдань [45, с. 107].

У британських школах впроваджено також програми для тінейджерів - ранніх матерів батьків, їм пропонуються не лише умови для продовження навчання у школі, а й широка підтримка як вчителів, так і соціальних працівників у пристосуванні до нового життя з дитиною та правильного виконання батьківських ролей, соціальний захист і допомога у переборенні труднощів, пов'язаних із раннім материнством.

У викладанні таких курсів на особливу увагу заслуговує також метод символ-драми «Театр в освіті», який розкриває державну стратегічну тенденцію у боротьбі з підлітковою вагітністю та антисоціальними вадами, що на думку вчених, допомагає кращому осмисленню підлітками батьківських обов'язків [94,с. 903].

Розглянемо більш докладно дошлюбну підготовку в США. На думку Левчик Н.С., з метою досягнення максимальної ефективності варіативних курсів, програм з батьківства комітети з проектів батьківської освіти чи комісії експертів у США вважають за доцільне просвітницьку діяльність починати з дитячих дошкільних закладів і планомірно проводити через середню до вищої школи. Тому перебудова навчальних планів пов'язана із комплексним підходом, в якому враховано вікові та індивідуальні особливості учнівської молоді.

Модель професійної підготовки вчителя-тренера до ведення таких занять грунтується на врахуванні системної різнорівневої структури свідомості особистості. Вчитель зокрема на когнітивному рівні впливає на цінності, мотивацію, смисли, настанови індивідуальності учнів, а на емоційному - заохочує до відкритого вираження почуттів вербальними та невербальними засобами, навчає емпатійному слуханню [47, с. 218].

Серед ефективних шляхів впровадження шкільних програм з батьківства слід визначити їх специфіку, пов'язану з інтерактивним підходом та врахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнівства. Зокрема молодші школярі, які беруть участь у таких програмах, демонструють співчутливе ставлення і турботливу поведінку в класі і вдома. Зацікавленість підлітків інформацією сприяє кращому усвідомленню себе, власних цінностей, образу ''Я', адекватнішому і безконфліктному спілкуванню з батьками та однолітками, зміні у мотивації чинників, які спонукають до ризикованої поведінки: швидкість вступу в інтимні стосунки, ранньої вагітності, захворювань статевими хворобами, зараження ВІЛСНІД-інфекцією тошо [47, с. 220].

Визначимо, що на позитивні зміни у свідомості школярів впливає як кількість годин, відведених на програму, так і якість викладання, а саме: чи відбувається інтерактивний зв'язок між вчителем та учнем, чи відповідає нова інформація потребам та інтересам учнів, наскільки учні зацікавлені та креативні в її засвоєнні. Наприклад, фахівці Мічиганського університету й Університету штату Айова досліджували вплив навчальних програм з підготовки до батьківства на старшокласників.

З'ясувалося, що серед тих учнів, яким читався курс, значно підвищився рівень обізнаності з проблем розвитку та виховання дитини, зріс рівень психологічної та соціальної зрілості шодо майбутнього планування сім'ї та народження дітей, усвідомлення підготовки до їх появи на світ порівняно з групами, де цей курс не читався. Хлопці більше, ніж дівчата, схилялись до авторитарного і жорсткого контролю за дитячою поведінкою, проте після відвідування курсів стали толерантнішими і більш демократичними.

Дівчата, які пройшли курс із батьківства, значно пізніше за своїх ровесниць з контрольних груп вступали у статеві стосунки, що призвело до зменшення незапланованих вагітностей та абортів.

Уважне вивчення структури програм показує, що вона включає освітні, виховні та оздоровчі цілі, що відповідає запитам старшокласників. Так. освітня мета полягає у набутті старшокласниками знань про основи перинатальної культури (фізіологічні механізми дітонародження, особливості режиму і харчування, виконання правил гігієни під час вагітності, пологів і в післяпологовий період, правила догляду за дитиною у ранній період тощо).

Виховною метою програм є виховання ставлення до рідних людей та розвиток почуття материнства / батьківства через формування духовного зв'язку між батьками і ще не народженою дитиною. Оздоровчі цілі програм передбачають валеологічні знання та оцінку стану здоров'я юнаками і дівчатами, ведення здорового способу життя.

Все вищесказане дозволило досягти значних позитивних змін у свідомості учнів: їх переорієнтації на цінності батьківства, свідомого вибору, самостійного вирішення особистих проблем, зниження та усунення мотивів, які спонукають до ризикованої поведінки.

Заслуговує на увагу також навчання викладачів на курсах підвищення кваліфікації та прийняття ними певних правил, як-от: бути відданими цілям батьківської освіти, розуміти і підгримувати філософію та методи програми; бути справжнім авторитетом для учнів: показувати креативність в адаптуванні навчальних програм і планів до індивідуальних потреб і можливостей, інтересів своїх учнів. Як показує дослідження Левчик Н.С., вчитель зобов'язаний створити інтерактивний зв'язок з учнями, щоб бути впевненим у розумінні ними матеріалу: виявити педагогічну майстерність в адаптації програми; вміти знаходити нові джерела інформації: здійснювати обмін досвідом з іншими вчителями-колегами. співпрацювати із батьками, сім'ями для підвищення ефективності навчальних програм і найголовніше - здійснювати психолого-педагогічний супровід соціалізації дітей, шодо яких батьки виявляють жорстокість, зневагу чи байдужість [49, с. 157].

Цікавою формою роботи є проведення навчання з батьківства як у класах, так і за межами школи з обов'язковою відеопрезентацією відвідування медичних центрів, дитячих поліклінік чи дитячих відділів супермаркетів. Кількість учасників обмежена (до 12 учнів), тривалість заняття - 45 хвилин. Позитивність такого проекту визначається через задоволення потреб учнів в отриманні належної інформації з цього предмету та набутті практичних батьківських умінь і навичок. На підсумковому занятті кожному з учасників програми вручається відеозапис з потрібною в майбутньому інформацією та подіями, які відбувалися того дня [97, с. 30].

Доцільним є введення до навчально-виховного процесу школи візитів до клініки матері та дитини: відвідування магазину з товарами для дітей для визначення необхідних речей та цін на них: перегляд відеоматеріалів і мовчазні дискусії про підліткову вагітність та аборти [97, с. 26].

Значний інтерес становлять такі навчальні програми, що їх слід запровадити у національну школу: 'Підліткова вагітність. Спірні питання для хлопців', 'Перевірка реальністю - юнаки у ролі батьків' та ін., спрямовані на залучення хлопців до усвідомленого виконання батьківського обов'язку. Особливий пріоритет належить медіа-освіті - частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Навчання проводиться із застосуванням дитини-симулятора як у класі, так і вдома.

На уроках учні вчаться розвивати навички співучасті, відповідальності. спілкування та догляду за іншими, а також удосконалюють власні знання та виконання їх на практиці. Вони вчаться роздумувати над власними почуттями та своїм ставленням до тиску з боку однолітків, наслідків підліткової вагітності та інших проблем. Крім цього учні обмінюються власним отриманим досвідом з догляду за дитиною-снмулятором. Протягом п'яти тижнів учні створюють свій власний відео-шоденник про набутий досвід догляду за 'малюком' і презентують для взаємообговорення з іншими. На підсумковому занятті учні та їх батьки заповнюють опитувальники, в яких діляться своїми враженнями про догляд за 'дитиною' та доцільність проведення таких занять.

Друга програма за змістом є подібною до першої і складається з відеонаочності, допоміжного довідника та карток, які включають можливі дилемні питання стосовно батьківства для обговорення у малих групах, а також інформацію про офіційні батьківські права. На відео показано реальні життєві ситуації молодих батьків та їх сімей, після перегляду чого відбувається обговорення випадків безвідповідального та відповідального батьківства.

Наприклад, у США 'Інформаційний проект для молодих матерів ' - це відеопрограма та інформаційний буклет про реалії життя батьків підліткового віку. Метою програми е спонукання молоді зважено і відповідально ставитись до свого вибору шодо ранньої народжуваності, вагітності, а також обов'язків, які лягають на молодих батьків - ще учнів. На відео молоді матері діляться досвідом свого раннього материнства. Також надається необхідна для підлітків інформація щодо отримання кваліфікованої допомоги у разі потреби стосовно статевих взаємин, правових питань тощо.

Крім того у мас-медійному просторі поширеними є інтерактивні курси з батьківства: 'HiSus South', що показується по телебаченню, на DVD та Інтернет-мережі (зображено драматичні сторінки життя шістьох молодих людей та їхні взаємовідносини, перший статевий досвід, ранню вагітність і незріле батьківство). Візуалізація проекту допомагає вчителям реальніше показати та пояснити всі життєві небезпеки та проблеми, які можуть виникати у підлітковому віці через раннє статеве дозрівання та психологічну незрілість до виконання батьківських ролей [94, с. 907].

Зробимо підсумки. Цілісна логічна структура, насичений зміст і динамічність освітніх програм з батьківства у СІЛА та Великій Британії інтерактивна взаємодія вчителя з учнями 'на рівних', інноваційні форми навчання (групові дискусії та диспути, мозковий штурм, створення наративів, метод портфоліо та створення життєвих випадків (kevs-stady), сюжетно-рольові ігри, театралізація тощо) сприяють збагаченню власного життєвого досвіду учнів у такій важливій сфері, як батьківство, розвиває їхній особистісний потенціал тощо.

Ефективному впровадженню шкільних програм сприяють також курси підвищення кваліфікації вчителів, співпраця шкіл із батьками, місцевими (релігійними й етнічними) громадами, організація конференцій для педагогів, адміністрації шкіл, обмін досвідом тощо.

Заслуговують на увагу серії комп'ютерних навчальних програм, які пропонуються для дистанційного навчання, додаткові можливості для навчання школярів за межами школи в мікрорайоні, розробляються інтерактивні он-лайнові навчальні програми. Для розробки програм залучаються висококваліфіковані спеціалісти з етнічних груп, які мають досвід успішної адаптації до нового соціокультурного оточення. Навчальні програми мають інтерактивний і міждисциплінарний характер, охоплюють різні навчальні предмети і допоміжну додаткову освіту.

Отже, для перенесення до національної школи заслуговує на увагу розширення кола шкіл з упровадженням навчально-освітніх програм, збільшенням кількості годин на ці програми, підвищенням їхньої інформаційної насиченості за рахунок змісту, високої та якісної підготовки фахівців. Важливою метою просвітницької роботи з батьківства в школі є також співпраця з батьками, що сприяє підвищенню їхньої компетентності у питаннях виховання і навчання дитини, гармонізації сімейних та батьківсько-дитячих стосунків.

Доцільним є використання на тематичних заняттях книг, ілюстрацій, наочних матеріалів-планшетів, муляжів, плакатів, застосування медіа-освіти: кіно та відеофільмів. Навчання молодих людей регуляції функціональних і психічних станів засобами автотренінгу, арт-терапії тілесно-орієнтованої терапії рольовими іграми, символ-драмою теж є підвищенням психофізичної саморегуляції поведінки школярів, які слід запровадити до національної школи.

Значний інтерес, на нашу думку, становлять також такі програми як: «Підліткова вагітність. Спірні питання для хлопців», «Перевірка реальністю юнаки у ролі батьків», бо при запровадженні їх до національної школи, вони могли б надати реальний досвід і знання про батьківські обов'язки і підвищити рівень відповідального ставлення до батьківства серед молоді. Також заслуговує на увагу підготовка молоді на засадах гендерного виховання, засвоєння нової статево-рольової поведінки.

2.2 Емпіричне вивчення готовності юнацтва до виконання сімейних ролей

З метою дослідити готовність юнацтва до виконання майбутніх сімейних ролей було зроблене опитування, яке базувалося на принципах психолого-педагогічного експерименту.

Мета дослідження: на підставі вивчення результатів опитування 900 старшокласників (408 юнаків і 492 дівчини) проведеного колективом авторів Говорун Т.В., Кравець В.П., Кікінеджі О.М., Кізь О.Б. у 2002 році, провести власне анкетування Лабораторії гендерних досліджень проведеного нами на базі КУ Сумської спеціалізованої школи I-III ступенів №7 серед учнів 10-х класів (загальна кількість респондентів 60 осіб:25 хлопців, 35 дівчат).

Нами було розроблено анкету (додаток А). Мета опитування дослідити реальне ставлення до батьківства та сімейного життя в учнівської молоді, виявити наявність гендерних установок щодо ролі батька та матері.

За допомогою розроблемої анкети №2 (додато Б), було зроблене опитування батьків дітей Сумського дошкільного навчального закладу №22 «Джерельце» (загальна кількість респондентів 50: 41 жінка, 9 чоловіків, віком 22-40 років). Метою дослідження було дослідити реальне розподілення сімейних ролей у молодій сім'ї, зробивши гендерний аналіз отриманих результатів.

Обрання старшого шкільного віку на проведення дослідження було зумовлене тим, що саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність професійної та сімейної самореалізації особистості в цілому.

Особливо значущим є те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття дорослих гендерних ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток на жінок, тобто формується психологічна стать. Інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає власне ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі; відкривається власна сексуальність. Отже, власне ранньоюнацький вік має вирішальне значення в гендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

З метою визначення готовності школярів до сімейного життя авторами посібника «Ґендерні аспекти усвідомленого батькіства» була розроблена анкету 'Психологія сім'ї ', відповіді на яку давали можливість виділити найважливіші аспекти даної проблеми. Анкета була взята за основу і адаптована до задач нашого дослідження. Результати експериментального дослідження дозволяють дати узагальнену характеристику сформованості готовності юнацтва до виконання сімейних ролей.

Внаслідок порівняльного аналізу вищезазначених досліджень були отримані наступні дані: вік у в якому респонденти хотіли б, чи вже створили сім'ю майже співпадає, а саме: учні 10-х класів школи №7, які приймали участь у нашому досліджені хочуть у майбутньому створити сім'ю, а саме дівчата планують це зробити у віці 20 років - 36,4%, хлопці у віці 25 років - 30%. Результати опитування батьків дітей з дитячого садочка «Джерельце» свідчать, що в реальному житті 37% жінок створили сім'ю у віці 20 років, 26% - 19 років, 16% - 21рік, а у чоловіків результати дещо інші, вони пізніше створюють сім'ю, а саме 33% вступили у шлюб у 25 років. Отже, прогнозовані дані підтвердилися.

Результати опитування проведеного колективом авторів посібника «Гендерні аспекти усвідомленого батьківства» свідчать про те, що близько 85 % дівчат старших класів своє найближче майбутнє пов'язують із заміжжям, розраховуючи (80 %) на матеріальну допомогу батьків.

До 60 % опитаних дівчат, які мали порушення менструального циклу ,не відчували тривоги не переживали' або не замислювались зовсім за можливі ускладнення у дітородній функції.

Понад 50 % юнаків та дівчат оцінюють можливість мати добрий заробіток, весело проводити вільний час як вищі життєві цінності у порівнянні з можливістю мати гарну сім'ю, бути щасливими у батьківстві. Близько 30 % старшокласників вважають, що їх просто лякають різними наслідками ранніх статевих з контактів, намагаючись стримати їхню сексуальну активність. Більшість опитаних недостатньо усвідомлює проблеми власного репродуктивного здоров'я, моральної готовності до материнства.

Проведений аналіз ґендерних відмінностей виявив, що цінність щасливого сімейного життя, як і цінність виховання дітей, більш значуща для дівчат у порівнянні з юнаками. Однак і тут існують свої особливості. Якщо за результатами опитування проведеного колективом авторів посібника «Гендерні аспекти усвідомленого батьківства» значущість цінності виховання дітей серед юнаків і дівчат практично не змінюється, то значущість цінності щасливого сімейного життя різко знизилась саме серед дівчат: з 84,6 % у 1991 р. до і 66,3 % у 1996 р. У юнаків же вона залишилась на тому самому рівні (56,4 %і 53,5 відповідно). Цей факт, мабуть, вказує нате, що молодь, зокрема дівчата, прагнуть зробити кар'єру, самореалізуватися за межами сім'ї.

Серед визнаних у суспільстві чинників, які пов'язані з соціальною готовністю до створення сім'ї: завершення освіти, здобуття професії, початок самостійної трудової діяльності. Саме з цим нерозривно пов'язана соціально-економічна готовність до шлюбу, сутність якої полягає в можливості молодих людей самостійно матеріально забезпечити себе і свою сім'ю. Соціальна готовність до шлюбу включає усвідомлення молоддю того, що вони беруть на себе відповідальність одне за одного, за сім'ю, за дітей.

З метою діагностики гендерного аспекту соціальної готовності до подружнього життя Говорун Т. В. вивчила сімейні орієнтації учнівської молоді. Результати подаються в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Сімейні орієнтації старшокласників, %

Результати вивчення сімейних орієнтацій старшокласників названими авторами дають їм підстави для того, щоб зробити висновки:

1. У школярів необхідно формувати установку на сім'ю, сімейне життя.

2. Необхідно знайомити старшокласників з перевагами сімейного життя:

- у сім'ї людина отримує те, до чого вона прагне в будь-якому віці - відчуття своєї необхідності для близьких;

- у сім'ї людина отримує заряд любові і бадьорості, відчуває підтримку, сім'я створює можливості для прояву почуттів гуманізму й любові.

Можливість у майбутньому народжувати дітей школярі пов'язують переважно зі шлюбом. Відповідаючи на питання 'Які умови необхідні для щасливого подружнього життя?”, анкети запропонованої названими авторами, старшокласники назвали 14 умов сімейного щастя: взаємне кохання - почуття обов'язку щодо партнера і дітей, взаєморозуміння між подружжям, матеріальне благополуччя, наявність окремої квартири, діти, цікаве дозвілля в сім'ї, цікава робота, хороші друзі, безконфліктне спілкування, рівномірний розподіл домашньої праці, свобода дій, автономія, інтимність. Після ранжування у юнаків порядок цінностей набув вигляду: матеріальне благополуччя, квартира, взаєморозуміння, цікава робота, діти. У дівчат ієрархія цінностей дещо відрізнявся: взаєморозуміння, діти, взаємне кохання, почуття обов'язку, матеріальне благополуччя [22, с. 61].

Як свідчать результати нашого опитування учнів 10-х класів школи №7 лише плануючи створення сім'ї дівчата - 80% і хлопці - 88% зійшлися на думці, що лідером має бути чоловік. Зовсім інші результати по даним опитування батьків дітей дитячого садочка «Джерельце»: лише 60% жінок і 70% чоловіки, які вже її створили, зазначили, що лідер у їхній сім'ї - чоловік. Також було цікаво дізнатися про те, що 40% жінок і 30% чоловіків, вважають лідером у сім'ї саме жінку.

Попереднє вивчення репродуктивних орієнтацій старшокласників засвідчило, що більшість молодих людей до шлюбу орієнтована на дводітну сім'ю. Такі ж дані і в результатах нашого дослідження: 60% дівчат і 64% хлопців -відзначили, що хотіли б мати двоє дітей. Опитані ж батьки відповіли, що 43 % мають двоє, а 57% - одного, у чоловіків цей показник такий - 52% - мають одну дитину и 48% мають двоє дітей.

Аналізуючи відповіді школярів, потрібно звернути увагу на таке явище, яке в психологічній літературі називають 'усвідомленою малодітністю'.

Тут необхідно враховувати і той факт, що старшокласники ще не мають сформованих уявлень про те, що таке труднощі сімейного життя, що доведеться відмовитись від розваг, відпочинку, поїздок, турпоходів тощо в ім'я дітей. У повсякденному житті часто не реалізується навіть ця установка на дводітну сім'ю. Якщо прагнення мати одну дитину запрограмовано, можна сказати природою, то прагнення мати дітей - явище, швидше за все, соціальне. Дитину хочуть мати практично всі, багато дітей - далеко не всі. Ось чому необхідно виробляти в молоді установку на середньодітність.

На питання щодо кількості часу, який старшокласники у майбутньому готові приділяти дитині, то 40% дівчат відповідаючи визначили 24 години, 44% хлопців дали відповідь «скільки потрібно», що свідчить про те, що чоловіки мають бажання проводити з дитиною більше часу. Але у батьків які вже мають дітей, кількість годин звичайно маньша - 31% жінок визначили для себе межу приблизно в 10 годин, в той час як 33% чоловіків приділяють дитині 7 годин. Натомість ще 33%чоловіки відповіли, що приділяють дитині не менше 7 годин, а їх дружини «весь вільний час» - 45% опитаних.

Порівняння уявлень про уявне та реальне материнство й батьківство дають можливість виділити два узагальнені типи уявлень школярів:

1. Уявлення про батьківство як про процес складний, що вимагає затрат сил, енергії, часу й фінансів.

2. Уявлення про батьківство як про процес, що приносить радість, щастя, задоволення і викликає інтерес. Уявлення про батьківство й материнство юнаків відрізняються від уявлень дівчат, у котрих на перших позиціях фігурує любов (64 %), відповідальність (71,5 %), увага (51 %) і труднощі у вихованні дітей (82 %). Вони говорять також про більшу альтруїстичність батьків у порівнянні з тими, хто не є батьком чи матір'ю. В уявленнях юнаків на перших місцях стоять проблеми забезпечення майбутнього дитини (53 %), затрати часу на виховання (47 %) і батьківського авторитету (73 %) відповідно тощо.

Почуття відповідальності щодо майбутньої чи вже народженої дитини в обох шлюбних партнерів далеко не завжди синхронне. Можна констатувати, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність щодо дитини, сім'ї - це передовсім матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім'ї.

Для жінки традиційно відповідальність полягає в створенні сприятливої атмосфери в домі, психологічного комфорту. Зазвичай, почуття відповідальності раніше з'являється в жінки, позаяк вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік. Це підтверджується результатами нашого дослідження. Питання стосувалося обов'язків матері і батька по вихованню і догляді за дитиною. Більшість дівчат визначили, що головним обов'язком матері є піклування - 30%, а батька - матеріальне забезпечення - 35%. Хлопці також визначили головним обов'язком батька стосовно дитини матеріальне забезпечення - 45%, а матері - виховання - 33%.

Причому за результатами відповідей щодо функціональних обов'язків батьки відповіли так: жінки визначили для себе три найголовніші обов'язки - годування - 19,6%, водити в дитячий садок - 16,8% і привчання до дисципліни - 16,8%, в обов'язки чоловіків на їх думку входить матеріальне забезпечення - 32%, привчання до дисципліни - 22%, гратися з дитиною вдома - 19,%, чоловіки згодні з жінками і серед своїх головних обов'язків виділяють матеріальне забезпечення - 33%, привчання до дисципліни - 33%, гратися з дитиною вдома - 17,%, а на жінку покладають обов'язок годування 22%, водити дитину до дитячого садка - 17%, та доглядати за хворою дитиною - 17%.

Проаналізувавши результати опитування можна зробити висновок про сформовані стереотипні уявлення щодо обов'язків матері і батька по вихованню і догляду за дитиною: прослідковується чітке розмежування обов'язків, коли чоловік матеріально забезпечує сім'ю, а жінка піклується, виховує та годує дитину. Такий розподіл може негативно вплинути на розвиток дитини і на сімейні відносини загалом, коли батько не приймає участі у вихованні та догляді за дитиною, а мати не має змогу реалізовувати себе за межами родини.

Насправді молодь (а не тільки дівчата) повинна отримати елементарну практичну підготовку по догляду за дитиною. Вміннями одягнути, переповити, викупати, покласти спати, заколисати повинні оволодіти і хлопці, і дівчата. На жаль, цьому приділяють недостатню увагу в сім'ї. А звідси й справедливість думок: перша дитина - остання лялька для молодої мами. Опитування старшокласників засвідчило, що абсолютна їх більшість не підготовлена для догляду за новонародженою дитиною. На питання анкети: 'Чи вмієте Ви правильно поводитися з немовлям?' були такі відповіді (табл. 2.2 ).

Таблиця 2.2 Розподіл відповідей на запитання 'Чи вмієте Ви правильно поводитися з немовлям?', %

Зацікавила школярів і дала підтвердження вищесказаному робота над опитувальником в дослідженні тернопільчан 'Навички догляду за немовлям', проведеним вищезазначеними авторами, яка поєднувалась із практичними заняттями з оволодіння навичками сповивання, купання малюка (з використанням ляльок). Результати опитування засвідчили, що у старшокласників побутують хибні думки стосовно догляду за немовлям. На більшість питань їхні відповіді були неправильними. Навіть студенти старших курсів педуніверситету, які на час опитування були одружені і мали дітей, демонстрували безпорадність, відповідаючи на ці ж питання. Вони не навчені елементарним навичкам догляду за новонародженим, не знають, як має розвиватися і поводитися малюк у різні періоди свого життя. Все в малій дитині викликає тривогу і неспокій молодих батьків. Лише кожна третя з опитаних 89 студенток-молодих мам може правильно тлумачити звукові сигнали своєї дитини, тобто знає її мову і може адекватно реагувати на її потреби, кожна четверта зорієнтована на грудне вигодовування дитини.

Будь-якому школяру, котрий отримує документ про середню освіту, мають бути відомі елементарні норми сімейного законодавства. На жаль, як свідчать результати опитування, переважна більшість з них не володіє необхідною інформацією. Лише 7,8 % із опитаних старшокласників знайомі з основними принципами сімейного права, 26,1 % розуміє правові наслідки недійсних та незареєстрованих шлюбів; 31,7 % допускають громадянський шлюб без його державної реєстрації, 49,8 % старшокласників не мають уявлення про особисті право стосунки подружніх партнерів та стосунки майнового характеру, 72,4 % опитаних школярів не ознайомлені з кримінальною відповідальністю за незаконне проведення абортів, ухилення від лікування венеричних захворювань тощо [22, с. 66].

У ході опитування вищезазначені автори виявляли ставлення старшокласників до розлучень розуміння їх правових основ та наслідків. Для початку вони відповідали на пряме запитання: 'Як Ви ставитесь до висловлювання: 'Розлучення - серйозна життєва невдача'. Відповіді розподілились таким чином.

Цікаво, що у дослідженні цих авторі, для уточнення ставлення школярів до розлучень було запропоноване питання: 'Яке з наведених тверджень щодо розлучення відповідає Вашій точці зору? '.

Твердження і позиція школярів наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Таким чином, дані таблиць 2.3 і 2.4 засвідчують дещо легковажне ставлення школярів до розлучення.

Отже, актуальними і на сьогодні залишаються висновки В.О. Сухомлинського щодо причин розлучення молодих сімей. На його думку, серед причин розлучень перш за все варто назвати:

а) невміння молодого подружжя зрозуміти одне одного;

б) відсутність уявлення про культуру взаємовідносин, якої потребує життя в шлюбі;

в) нерозуміння того, що подружнє життя не тільки і не стільки радість, скільки велика праця і напруження всіх сил;

г) легковажність при вступі до шлюбу;

ґ) бездумність в інтимних стосунках, примітивне розуміння своєї 'потреби в коханні', вільної від будь-якої відповідальності;

д) незнання сутності подружніх обов'язків і сімейних функцій;

е) невміння поступитись одне одному в напружених, конфліктних ситуаціях;

є) невміння підкоряти почуття розумові;

ж) нерозвинутість почуттів;

з) відсутність обов'язку людини перед людиною і відповідальності людини за людину у тій сфері нашого життя, де народжується її майбутнє і т. ін. [70].

Суперечливий процес гендерної соціалізації молоді в Україні призвів до того, що юнаки та дівчата залишаються на роздоріжжі гендерної самореалізації. Три покоління виросло в Україні на ґрунті системи, що утискала вияв особистого начала людини, її індивідуальності у виконанні гендерних ролей. Порушення рівності статей досягалося за рахунок звуження сфери самореалізації жінок та чоловіків, поширення упереджених поглядів на участь жінок у суспільно-політичній сфері, подвійними стандартами в оцінці значущості сімейних ролей, руйнацією етнокультурних засад виховання як основи для само ідентифікації Я.

Сучасні проблеми гендерної соціалізації молоді, визначаються амбівалентністю поглядів. стосуються протиріч між орієнтацією на традиційний чи егалітарний характер гендерних ролец, переважанням андро та феміноцентричних нормативів поведінки, прояву девальвації подружніх та сімейних цінностей. Подібна усталена орієнтація на традиційний розподіл гендерних ролей рано чи пізно вступатиме у протиріччя з вимогами сучасної сім'ї як взірця бархатного шлюбу. Оскільки моделі егалітарної сім'ї сучасного суспільства орієнтовані не на подальшу гендерну диференціацію, а на розвиток необхідних морально-психологічних якостей взаємозамінності, взаємодопомоги.

2.3 Підготовка молоді до сімейного життя з позиції гендерного підходу

Гендерна рівність - виклик часу і фундаментальна цінність, яка зумовлює реальні зміни в економічному, гуманітарному, соціальному вимірі. Необхідність змін підкреслюється гендерними дослідниками, які вказують на те, що молодь зазнає надзвичайно інтенсивного статевотипізованого впливу соціуму (педагогічних вимог з боку вчителів та батьківської сім'ї, змісту навчально-виховної роботи, ЗМІ), який призводить до поляризації особистісних орієнтацій юнаків та дівчат, закріплення дисбалансованих (в кращому випадку -комплементарних) гендерних ролей та властивостей, дискримінації позиції статей в різних сферах життєдіяльності, у тому числі в сімейних відносинах [53, с. 57].

Саме неузгодженість, дисбаланс домагань та очікувань, маргіналізація гендерної свідомості за рахунок збіднення нормативів гендерної поведінки породжує дезорієнтованість юнаків та дівчат щодо майбутнього сімейного та професійного життя. Все більшої підтримки одержує думка, щоРозуміння та вироблення у молодої людини навичок гендерної культури дасть можливість формувати неупереджене ставлення до здібностей та статусу людини незалежно від її статевої належності, орієнтувати навчально-виховний процес на принципи егалітарності, на найповнішу самореалізацію особистості в освоєнні будь-яких сфер людської життєдіяльності, зокрема реалізації в сім'ї та батьківстві [71, с. 175].

Гендерна культура розглядається як система соціально-економічних, правових та етнопсихологічних умов існування суспільства, що сприяє становленню чоловіка та жінки як рівних у правах і можливостіх. У формуванні культури суспільства особливого значення набуває зміст цінностей, що культивується соціумом, їхня орієнтація на традиційний чи егалітарний характер гендерних ролей, на андро- чи феміноцентричні нормативи поведінки [84, с. 74].

Нові підходи до організації роботи з даної проблематики вимагають, на наш погляд, оновлення - ціннісних, мотиваційних, комунікативних та когнітивних засад взаємодії і ставлень викладача і студента, вчителя і учня в конструйованих ними спільно навчально-виховних ситуаціях, апробації інтерактивних технологій у гендерній просвіті. Особливо це стосується підготовки до сімейного життя, тому що у більшості випадків ми спостерігаємо стереотипізоване навчання.

Основною тактикою роботи є виховання у молоді свідомого, відповідального ставлення до майбутніх соціальних ролей як громадянських, так і сімейних [97, с. 144]. Особистісно-центрований підхід в доборі дидактичних матеріалів, проблемний виклад та активні методи навчання (евристичні бесіди, міні-дискусії, тренінгові вправи, метод наративу) стимулюють розширення соціального контексту пізнання особистістю себе та інших, активізують вироблення власної позиції молоді щодо гендерної поведінки.

Переорієнтація суспільства на сімейні цінності висвітлила актуальність відновлення і зміцнення подружнього та батьківського статусів, виховання в сучасної молоді батьківських якостей, що зумовлюють зміну поглядів на дитинство і дитину. Підготовка учнів до батьківства у системі загальноосвітньої школи відкриває нові можливості для розширення освітнього простору школи у вихованні моральної та гендерної культури. Відчуття сучасною молоддю себе як потенційних батьків є реальним шляхом гуманізації особистості та суспільства, вирішення демографічної кризи, зміни їх ціннісних вартостей шодо майбутніх батьківських обов'язків.

Особистісно-орієнтований цілісний (холістичний) підхід до особистості є ключовим моментом у загальному процесі модернізації нашої освіти. Інноваційний тип школи відрізняється від традиційного тим, що нова школа повинна керувати знаннями, а не передавати їх, оскільки в час інформаційних технологій зменшується роль вчителя як джерела інформації та збільшується важливість самостійного набуття учнями умінь і навичок взагалі, і з такої важливої для майбутнього життя сфери, як батьківство, зокрема.

Вирішальним у підготовці учнівської молоді до батьківства у світлі Концепції загальної середньої освіти та компетентнісного підходу є спрямування молоді на загальнолюдські гуманістичні цінності, забезпечення готовності до майбутнього батьківства на основі набуття умінь і навичок, необхідних для життєвого та професійного вибору, здатність до самопізнання та самореалізації особистості у різних видах діяльності, якісної зміни навчального змісту та методик, підготовка нової генерації педагогічних кадрів для читання цього курсу, підвищення їх професійного рівня і т. ін.

Зробивши дослідження ми дійшли висновку, що є необхідність створити модель системи підготовки молоді до сімейного життя (Додаток В). Важливо з'ясувати зміст понятя «модель». В контексті нашого дослідження ми спиралися на таке визначення поняття «модель» (франц. model, від лат. modulus - міра, мірило, зразок) визначається як: 1) уявний чи умовний образ, аналог кількості об'єкта, процесу чи явища, що відтворює у символічній формі їхні основні типові риси; 2) формалізована теорія, на основі якої може бути зроблено ряд припущень; 3) символічне зображення структури, типу поведінки й зразків взаємодії у соціальних процесах; 4) стандарт для виміру відхилень у реальних процесах від передбачуваних[74, с. 143].

Спираючись на вже існуючі доробки нами була запропонована модель системи підготовки до сімейного життя. Дана модель включає такі змістові компоненти, як соціальна, психологічна, сексуально-інтимна, прокреативна, юридична, етична підготовка та менеджмент сімейних ресурсів.

Мета моделі системи підготовки молоді до сімейного життя на сучасному етапі - забезпечити засвоєння теоретичних знань та розвиток практичних умінь і навичок для набуття чи збагачення знань про досвід сімейного життя. Обов'язковою складовою є корекція впливу гендерних стереотипів на користь гармонізації сімейного життя молоді.

1. Соціальна підготовка формує поняття інституту сім'ї і шлюбу в контексті їх взаємозв'язку з політичною, освітньою, релігійної та професійною системами, розкриває специфіку демографічних та економічних процесів, розподілу світових ресурсів, взаємозв'язку сімейного життя і професійної діяльності.

Змістовий компонент виховує відповідальне ставлення до сімейних і громадських обов'язків, стимулює у студентів прагнення допомагати та підтримувати сім'ї з особливими потребами чи проблемами, акцентує увагу на вирішальній ролі освіти у визначенні життєвого шляху людини.

2. Психологічний аспект підготовки молоді до сімейного життя аналізує етапи формування й розвитку сім'ї, основні типи сімей та критерії їх класифікації, фактори впливу на подружні взаємини та причини й шляхи подолання сімейних криз. Змістовий компонент визначає цінність кохання й відданості, самоповаги й поваги до особистості партнера, саморозвитку та підтримки розвитку партнера. У студентів формують навички прийняття зважених рішень й вміння віднаходити нестандартні шляхи вирішення конфліктних ситуацій.

3. Сексуально-інтимна підготовка зосереджена на типах розвитку організму людини та їх взаємодії, змінах організму в процесі старіння, факторах, що визначають його індивідуальні особливості, та ключових аспектах здоров'я, репродуктивній фізіології та її біологічних детермінантах, статевій поведінці та сексуальних реакціях, контрацепції та захворюваннях, що передаються статевим шляхом. Основні завдання зведені до формування вміння піклуватися про особисте здоров'я та здоров'я всіх членів родини, приймати з сексуальним партнером спільні рішення з питань статевого життя, обговорювати вибір моделі сексуальної поведінки, відповідально ставитися до наслідків власних дій і вчинків партнера, протистояти тиску оточення до ініціації статевого життя.

4. Менеджмент сімейних ресурсів висвітлює механізми витрат енергії людиною, типи ресурсів, шляхи їх нагромадження, розподілу й використання для задоволення потреб та вплив соціального оточення на ці процеси. До основних завдань змістового компонента віднесено формування навичок фінансового планування, визначення короткочасних і довготривалих цілей, оптимального розподілу часу для роботи, навчання та відпочинку, раціонального використання особистих ресурсів, визначення індивідуальних кар'єрних перспектив. Структурним елементом змістового компоненту є практичні настанови щодо облаштування помешкання, приготування кулінарних страв та пошиття одягу.

5. Фундамент прокреативної підготовки студентської молоді до сімейного життя утворюють знання про вікові етапи розвитку дітей, базові стилі їх виховання та спілкування з ними, правила догляду за дітьми різного віку та правила побудови безпечного середовища, що стимулює їх розвиток. Акцент у формуванні навичок відповідального батьківства зроблено на розвитку вміння задовольняти потреби дитини та усвідомлено сприймати винагороди й вимоги батьківства. Змістовий компонент розкриває цінність емпатії як основи здатності до піклування й догляду за іншими та формує в молоді переконання про те, що відповідальне батьківство - це праця 24 години на добу.

6. Завдання юридичної підготовки студентів до шлюбу полягає у визначенні правового статусу сім'ї та засвоєнні основ шлюбно-сімейного законодавства (правове оформлення шлюбу, розлучення, усиновлення, захисту дітей і їх прав). Збалансований розвиток людини, просування гендерної рівності є стратегічними напрямами державної політики в контексті європейської інтеграції, про що свідчать існуючі документи, а саме: Закон України 'Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків' від 8.09.2005 р., Указ Президента 'Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків' від 26.07.2005.

Педагог розкриває специфіку державного регулювання інституту сім'ї (оподаткування, соціальне страхування, економічна підтримка), цінність громадянських прав людини та правового захисту членів родини, виховує повагу до букви закону. Практичний аспект змістового компонента утворюють уміння студентів аргументовано відстоювати власні юридичні права та права членів родини, виконувати задекларовані правовими актами обов'язки громадянина та сім'янина.

7. Заключний змістовий компонент даної системи підготовки молоді до сімейного життя - етична підготовка - розкриває характер та якість соціальної поведінки людини. Студентська молодь досліджує процеси формування цінностей та їх різномаїття в сучасному суспільстві, основні ідеології та соціальні наслідки життєвого вибору, етику професійної діяльності та етичні принципи як різновид цінностей, що спрямовують поведінку людини. Основні завдання змістового компонента зведено до розвитку індивідуального етичного коду вихованців, збагачення їх духовного світу, розширення індивідуальної автономії та соціальної відповідальності.

У науковій праці Д.І. Водзинського підкреслюється, що у формуванні майбутнього сім'янина важливу роль відіграє сам індивід, який вибірково ставиться де виховного впливу [40, с. 64]. Кожна особистість є окремою індивідуальністю, з тільки її властивими особливостями сприйняття, з особистими звичками й навичками, зі своїм колом знань, подань, асоціацій, певними поглядами на навколишні події, і все це треба враховувати. Не можна забувати, відзначає автор, і про рівень моральної вихованості юнаків і дівчат, особливості їхнього сімейного побуту, індивідуальних, психологічних і фізичних даних. А це означає з необхідністю задачу забезпечення індивідуального підходу у підготовці молоді до сімейного життя.

Вітчизняні та зарубіжні педагоги обґрунтовують взаємозв'язок та наступність трьох ступенів формування готовності до сімейного життя. Студентам подають ґрунтовні теоретичні знання з питань шлюбу та сімейного життя, які є своєрідним фундаментом для двох наступних етапів. На другому етапі - розвивають і вдосконалюють практичні вміння і навички використання набутих знань. На третьому - формують систему життєвих цінностей та переконань студентської молоді. Стимулює інтерес до вивчення предмета принцип врахування потреб молоді та її попереднього життєвого досвіду.

Єдність змістових компонентів системи підготовки молоді до сімейного життя повинні ґрунтуватись на таких принципах. Профілактика й подолання негативних суспільних процесів досягається впровадженням принципу актуальності набутих знань, умінь та навичок. Реалізуючи принцип демократизації, програми зі статевого виховання молоді мають пропагувати два варіанти поведінки: або утримання від ініціації статевого життя, або використання контрацептивів. Багатий досвід співпраці закладів освіти та батьків молоді забезпечує єдність і цілісність виховного процесу. Принцип гуманізації виховання забезпечує формування в молоді культури піклування. Для виконання переважної більшості практичних завдань чи обговорення складних аспектів школярів об'єднують у мікрогрупи, що формують навички роботи з партнером, стимулюють відвертість та щирість висловлювань.

На наш погляд обов'язковою складовою прннципів підготовки молоді має стати принцип рівноправності, що забезпечить гармонійні відносини між подружжям.

Дотримання принципу рівностей статей у соціальному, економічному, політичному житті суспільства гарантують підтримку гідності кожної людини незалежно від статі.

Наступний напрямок системи підготовки до сімейного життя - сексуальне виховання молоді. Його мета - засвоєння вичерпної інформації з питань анатомії і фізіології організму людини та його репродуктивної системи, виховання почуття відповідальності у статевих взаєминах шляхом пропаганди використання контрацептивів та відмови від випадкових статевих контактів; розвиток навичок побудови успішних взаємин; формування усвідомленого сприйняття зобов'язань та відповідальності сімейного життя.

Метою системи підготовки молоді до відповідального батьківства є розширення наявної системи знань, умінь та навичок щодо виховання й догляду за дітьми та специфіки взаємин „батьки-діти”.

У вихованні майбутнього сім'янина вітчизняні педагоги мають зосереджувати увагу на таких ознаках соціального самовизначення як активність, здатність до самостійного вибору та відповідальність. У студентів розвивають рефлексивні потреби, стимулюють самопізнання й розкриття індивідуальних рис характеру.

У практику підготовки молоді до сімейного життя інтегровано методи і прийоми формування свідомості особистості (приклад, дискусія, сімейна біографія, обговорення асоціація), організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки (імітація, прогнозування, доручення, вправляння, створення виховних ситуацій, проекти, аналогія), стимулювання діяльності та поведінки (змагання), самовиховання (особистий щоденник, інтерв'ю).

Наступний напрям підготовки - гендерне виховання. У процесі виховання індивід вчиться виконувати статеву роль згідно зі стандартизованими уявленнями про “чоловіче” і “жіноче”, що гальмує або спотворює розвиток особистості, перешкоджає її самореалізації, оскільки не відповідає сучасному розвитку продуктивних сил, міжстатевому розподілу на ринку праці. З іншого боку, невизначеність процесу соціалізації, цінності, норми, очікування, які часто суперечать одне одному та продукуються ЗМІ, школою, сім'єю, усілякими організаціями, ускладнюють процес засвоєння чоловічих і жіночих ролей. На тлі змін у суспільстві та освіті виникла необхідність у корекції поглядів на соціально-психологічні відмінності, які існують між статями, та способів їх конструювання

Соціально-психологічні та культурні відмінності між чоловіками і жінками відображає поняття “ґендер” (gender) - соціокультурна стать, біологічні відмінності - “стать” (sex). Двояке розуміння статі вимагає розвитку ґендерних уявлень у суспільній свідомості, розуміння ролі психолого-педагогічних дисциплін у наповненні освітнього простору інформацією про ґендер.

Методологічні проблеми ґендерної педагогіки вивчали В. Кравець, Л. Штильова; шкільної освіти з врахуванням ґендерної складової - Т. Говорун, О. Кікінежді, К. Корсак, Н. Лавриченко, особливості соціалізації дошкільників і молодших школярів різної статі - В. Абраменкова, А. Палій, О. Прозументик, Н. Радіна, підлітків - В. Москаленко, В. Романова; взаємодію педагогів з хлопцями і дівчатами підліткового віку - О. Антипова; виховання культури міжстатевих відносин - В. Коршунов, І. Мезеря; впровадження ґендерного підходу до виховання студентської молоді та її професійної підготовки - Т. Голованова, І. Мунтян, О. Цокур. Проте, результати теоретичних досліджень та виховної практики свідчать про недостатню увагу до ґендерного виховання старшокласників загальноосвітніх шкіл і переконують в необхідності застосування ґендерного підходу до організації навчально-виховного процесу.

Актуальність окресленої проблеми зумовлена наявністю суперечностей між:

· ґендерною стратегією в трансформації суспільних відносин і повільними змінами у масовій свідомості;

· консервативністю ґендерних стереотипів і новим змістом сучасних ґендерних ролей;

· виховним процесом і процесом статеворольової соціалізації;

· невідповідністю теоретичного вивчення проблеми та його практичного застосування у школі;

· професійним і громадянським самовизначенням учнів старшого підліткового і раннього юнацького віку, з одного боку, і самовираженням в інтимно-особистісній сфері, з іншого.

Шляхи подолання вказаних вище суперечностей визначають ґендерна освіта й виховання. Таким чином, соціальна значущість і практична необхідність відповідного виховання, а також недостатнє теоретичне і методичне висвітлення проблеми визначили вибір теми дисертаційного дослідження: “Ґендерне виховання учнів старшого підліткового і раннього юнацького віку”.

Розділ соціальної педагогіки, що вивчає гендерні питання, є новим напрямком педагогічної науки. Як свідчить теоретичний аналіз досліджень з гендерної проблематики (Т. Зелінська, О. Кікінежді, О. Кізь, І. Кльоцина, В. Кравець, Л. Смоляр, Т. Титаренко, О. Ярош та ін.), в основу всіх досліджень покладено провідну ідею - ідею гендерної рівності. У контексті гендерної рівності розглядаються важливі педагогічні аспекти, а саме: гендерна освіта, гендерне виховання та гендерні відносини, які повинні стати теоретичною основою підготовки молоді до сімейного життя. Порушення питань гендерної рівності, руйнування статевих стереотипів про жінку як другорядну особу - істотна ознака сучасності, тенденція до гармонізації стосунків між жінками і чоловіками, основи якої закладено й сформовано ООН та Радою Європи. Гендер (за означенням ООН) - поняття, що характеризує стосунки між жінками і чоловіками на основі соціальних ролей, які приписуються кожній статі. Гендерна рівність - це рівність жінок і чоловіків у можливостях соціального життя та самореалізації. Тобто, гендерна рівність - це не тільки рівність статей, а й рівність використання особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі [84, с. 65].

Керівник Програми рівних можливостей ПРООН в Україні Л.Кобелянська наголошує на тому, що сучасне українське суспільство, його розвиток, стабільність та перспективи тісно пов'язані із загальним розвитком особистості з огляду на її ґендерні особливості. Це зумовлено тим, що соціально-економічні зміни, характерні для сучасного українського суспільства, супроводжуються змінами усталених стереотипів та цінностей взаємовідносин і потребують створення стійкої системи отримання знань з питань ґендеру, тобто системи ґендерної освіти [41, с. 139].

Гендерна освіта - це процес засвоєння ґендерних знань, ґендерне навчання [84, с. 69]. Гендерне виховання - це цілеспрямований, організований і керований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством своїм громадянам залежно від їхньої біологічної статі [84, с. 63].

Конструювання процесу гендерного виховання відбувається на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються і трансформуються в сучасному суспільстві.

Проблема гендерного виховання привертає все більшу увагу педагогів, психологів, науковців, які намагаються з'ясувати механізми виникнення статевих та гендерних ролей, стереотипів поведінки, що традиційно асоціюється з жіночою або чоловічою соціальною функцією. У сучасних наукових колах не існує єдиних підходів щодо визначення поняття «гендерне виховання», але всі існуючі трактування зводяться до виховання особистості, завдяки створення умов для формування егалітарної свідомості, вільної від гендерних стереотипів і відповідальної за свої міжособистісні взаємини в соціумі.

Увага суспільства до сім'ї повинна проявлятися в розширенні різних форм державної соціальної допомоги, поширенні необхідних психолого-педагогічних знань та можливостей сімейної консультативної допомоги, створення практикумів на гендерну тематику, відсутність яких утруднює роботу педагога і психолога в аспекті використання інтерактивних засобів навчання юнаків та дівчат. Беручи до уваги, що залучення особистого досвіду учасників при вивченні теми виступає умовою поліпшення засвоєння знань у процесі навчання, ми акцентуємо увагу на необхідності розробки циклів практичних занять, які б крок за кроком сприяли осмисленню їх індивідуальних гендерних настановлень і уявлень.

ВИСНОВОК ДО IІ РОЗДІЛУ

У другому розділі нашої роботи, присвяченому соціально-педагогічним технологіям формування гендерної культури та гендерної чутливості в процесі підготовки молоді до сімейного життя, вивчали зарубіжний досвід підготовки учнівської молоді до відповідального батьківства ми визначили, що саме цілісна, логічна структура, насичений зміст і динамічність освітніх програм з батьківства у США та Великій Британії, інтерактивна взаємодія вчителя з учнями 'на рівних', інноваційні форми навчання (групові дискусії та диспути, мозковий штурм, створення наративів, метод портфоліо та створення життєвих випадків (kevs-stady), сюжетно-рольові ігри, театралізація тощо) сприяють збагаченню власного життєвого досвіду учнів у такій важливій сфері, як батьківство, розвиває їхній особистісний потенціал тощо.

Також заслуговує на увагу підготовка зарубіжної молоді на засадах гендерного виховання, засвоєння нової статево - рольової поведінки.

Аналіз сучасного стану процес гендерної соціалізації молоді в Україні дав змогу зробити висновок, що юнаки та дівчата залишаються на роздоріжжі гендерної самореалізації. Три покоління виросло в Україні на ґрунті системи, що утискала вияв особистого начала людини, її індивідуальності у виконанні гендерних ролей. Сучасні проблеми гендерної соціалізації молоді, визначаються амбівалентністю поглядів. стосуються протиріч між орієнтацією на традиційний чи егалітарний характер гендерних ролей, переважанням андро та феміноцентричних нормативів поведінки, прояву девальвації подружніх та сімейних цінностей.

Спираючись на вже існуючі доробки наковців Лорбер і Ферре, які відмічали безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, ми підкреслили, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей. Виходячи з цього нами була запропонована нова модель системи підготовки до сімейного життя (Додаток В). Мета якої - забезпечити засвоєння теоретичних та розвиток практичних умінь і навичок для набуття чи збагачення досвіду. Дана модель включає такі змістові компоненти, як соціальна, психологічна, сексуально-інтимна, прокреативна, юридична, етична підготовка та менеджмент сімейних ресурсів, гендерне виховання.

Розвиток сучасного українського суспільства вимагає перегляду традиційної системи освіти і виховання спрямованих на формування відповідального батьківства. Реалізація гендерного підходу в вихованні дозволить корегувати негативні моменти стихійної статеворольової соціалізації.

ВИСНОВКИ

Готовність до шлюбу і сімейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологічної статі особистості, її розвиток, відмову від стереотипної гендерної поведінки в сімейних стосунках. Начасі створення нової моделі підготовки молоді до батьківства в межах сімейного виховання. Це обумовило вибір теми дослідження «Соціально-педагогічні технології формування відповідального батьківства серед молоді. Гендерний підхід» і завдань, які ми поставили для її реалізації. Виконання поставлених завдань дало нам змогу зробити наступні висновки.

У результаті написання дипломної роботи ми досягли мети та виконали поставлені завдання, тому можемо зробити наступні висновки.

Грунтуючись на засадах гендерного підходу В першому розділі нашої роботи, розглядаючи основні теоретичні підходи в дослідженні проблеми батьківства в психолого-педагогічній літературі, ми дійшли наступних висновків: цій темі присвячені роботи таких вчених минулого як К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, М. Стельмахович та ін., так і сьогодення Т. Алексєєнко, М. Боришевський, В. Костів, В. Кравець, Т. Кравченко, О. Максимович, В. Постовий, Л. Повалій, У. Трубініна, М. Фіцула, Е. Хофман та ін.

Більшість авторів сходяться на думці, що одна з головних функцій сім'ї виховання дитини і ролі матері і батька в цьому процесі дуже важлива. Г.А. Литвинова зазначає важливість авторитету матері в процесі виховання. Він розглядається як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, в якому починається формування нової людини. Відомі педагоги радянського періоду висловлюють загальну думку, що виховання дітей - це обов'язок перед суспільством, і саме від того, як налагоджена взаємодія між членами родини, і буде залежати формування цінностей в ньому. Особливу увагу педагоги приділяють саме моральним установкам самих батьків а також наголошує на їх взаємній відповідальності за виховання дитини. Натомість ідеї рівності статей у вихованні, висловлені В. Сухомлинським, та думки Е. Хоффмана про те, що батько відіграє найважливішу роль в засвоєнні дітьми моральних норм випередили час і є слушними у підготовці покоління до відповідального батьківства.

Особливу увагу ми приділили розгляду проблеми батьківства у класичному психоаналізі. З точки зору ряду авторів (З. Фройд, А. Адлер, Е. Берн та ін.) сімейна атмосфера, взаємини в сім'ї, ціннісні орієнтації і установки батьків є первинним чинником у розвитку особистості.

Не дивлячись на численні роботи зазначених авторів, у вітчизняній науковій літературі як самостоятійний концепт батьківства використовувалося відносно рідко, і у більшості випадків говорилося про виховну функцію сім'ї або про сім'ю як важливого агента соціалізації.

Питання структури психологічної готовності до материнства/батьківства в контексті інших задач знайшло певне відображення у наукових працях таких учених як К.А. Абульханова-Славська, В.В. Бойко, Вітакер, JI.C. Виготський, В.Н. Дружинін, Л.Ф. Обухова, C.JI. Рубінштейн, A.C. Співаковська, Л.Б. Шнейдер. Ми проаналізували чинники, що впливають на якість виховання (за Бельською О.) та показники рівня психологічної готовності до материнства (за С.Ю. Мещеряковою). Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні чинники порушення материнства, розглядала мотиваційну основу материнської поведінки, психологічну готовність до материнства як провідний чинник адаптації до вагітності і материнства.

Аналізуючи цю тему потрібно зазначити, що в системі сучасного психологічного знання проблематика психологічної готовності юнаків до батьківства не є достатньо розробленою. Такі автори як Н. Казанцева, Б.А. Тітов і JI.T. Машкова зазначили, що батько відіграє дуже важливу роль при вихованні дитини. Також стверджують, що при відсутності батька і недостатньому досвіді спілкування з ним знижується формування батьківських відчуттів у хлопчиків, що згодом негативно позначається на їхніх стосунках з власними дітьми. Отже, більшість дослідників визнають, що у плані формування психологічної готовності до батьківства батьківська сім'я робить вплив на розвиток ставлення до дітей, до себе як батька.

Також ми проаналізували тему батьківської установки як аспекту соціально-особистісного та гендерного самовизначення у юнацькому віці і визначили, що самовизначення є новоутворенням підліткового віку, у юнацтві ж воно інтенсивно розвивається і стає більш цілісним і усвідомленим. У юнацькому віці з'являються новоутворення, які належним чином пов'язані з батьківськими установками: почуття відповідальності за своє майбутні (В.Ф.Моргун 1985р.) світогляд, соціокультурнии простір (В.І.Слободчіков, Ґ.А.Цукерман 1996р.); відбувається остаточне самовизначення (Л.І.Божович 1995р., І.Ю.Кулагіна, В.М.Колюцький, 2001 р); інтимність, ізоляція (Н.Еріксон); розвиток автономного та незалежного прийняття рішення (К.В.Лейбові-Віф); прогрес від дуалістичного до реалістичного мислення (Пері 1998р.). Гендерна ідентичність е одним з результатів гендерної соціалізації процесу засвоєння норм, правил поведінки, установок у відповідності з культурними поданнями про роль, становища й призначення чоловіки й жінки в суспільства.

У другому розділі нашої роботи, вивчаючи зарубіжний досвід підготовки учнівської молоді до відповідального батьківства ми визначили, що саме цілісна, логічна структура, насичений зміст і динамічність освітніх програм з батьківства у США та Великій Британії, інтерактивна взаємодія вчителя з учнями 'на рівних', інноваційні форми навчання (групові дискусії та диспути, мозковий штурм, створення наративів, метод портфоліо та створення життєвих випадків (kevs-stady), сюжетно-рольові ігри, театралізація тощо) сприяють збагаченню власного життєвого досвіду учнів у такій важливій сфері, як батьківство, розвиває їхній особистісний потенціал тощо.

Також заслуговує на увагу підготовка зарубіжної молоді на засадах гендерного виховання, засвоєння нової статево - рольової поведінки.

Значний інтерес, на нашу думку, становлять також такі програми як: «Підліткова вагітність.

Спірні питання для хлопців», «Перевірка реальністю - юнаки у ролі батьків», «Інформаційний проект для молодих матерів», метою цих програм є спонукання молоді зважено і відповідально ставитись до свого вибору щодо ранньої народжуваності, вагітності, а також обов'язків, які лягають на молодих батьків. На нашу думку запровадження цих програм до національної школи, могло б надати реальний досвід і знання про батьківські обов'язки і підвищити рівень відповідального ставлення до батьківства серед молоді. Також заслуговує на увагу підготовка молоді на засадах гендерного виховання, засвоєння нової статево - рольової поведінки.

Проведення соціально-педагогічного дослідження дало змогу зробити висновок, що суперечливий процес гендерної соціалізації молоді в Україні призвів до того, що юнаки та дівчата залишаються на роздоріжжі гендерної самореалізації. Три покоління виросло в Україні на ґрунті системи, що утискала вияв особистого начала людини, її індивідуальності у виконанні гендерних ролей. Сучасні проблеми гендерної соціалізації молоді, визначаються амбівалентністю поглядів. стосуються протиріч між орієнтацією на традиційний чи егалітарний характер гендерних ролей, переважанням андро та феміноцентричних нормативів поведінки, прояву девальвації подружніх та сімейних цінностей.

Спираючись на вже існуючі доробки наковців Лорбер і Ферре, які відмічали безперервний зв'язок розподілу праці за ознакою статі в сім'ї, ми підкреслили, що тільки одночасний демонтаж цього розподілу в цій сфері може дати необхідний ефект суспільству, яке прагне до більшого рівноправ'я статей. Виходячи з цього нами була запропонована нова модель системи підготовки до сімейного життя (Додаток В). Мета якої - забезпечити засвоєння теоретичних та розвиток практичних умінь і навичок для набуття чи збагачення досвіду. Дана модель включає такі змістові компоненти, як соціальна, психологічна, сексуально-інтимна, прокреативна, юридична, етична підготовка та менеджмент сімейних ресурсів, гендерне виховання.

Розвиток сучасного українського суспільства вимагає перегляду традиційної системи освіти і виховання спрямованих на формування відповідального батьківства. Реалізація гендерного підходу в вихованні дозволить корегувати негативні моменти стихійної статеворольової соціалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева М. І. Внутрісімейна взаємодія та самоакцептація підлітків М. І. Алексеева, О. Б. Насонова Психологія : н.-метод. зб. - К. : Освіта, 1993. - Вип. 40. - С. 63-73.

2. Арганчиева Д. Б. Мотивы сохранения беременности в условиях современной действительности / Д. Б. Арганчиева // Актуальные вопросы психиатрии, медицинской психологии и наркологии. - Алматы, 2000. - 104 с.

3. Антонов А. И. Кризис семьи и пути его преодоления / А. И. Антонов. - М. : ИС АН СССР, 1990. - 36 с.

4. Андрейко А. В. Батьківство як психологічний феномен А. В. Андрейко Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України за ред. академіка С. Д. Максименка - К. : Міленіум, 2006. - Вип. 29. - С. 57-63.

5. Берн Э. Игры, в которые играют люди / Э. Берн. - СПб. : Талисман, 1992. - 224 с.

6. Берн Ш. Гендерная психология / Ш. Берн. - СПб. : Прайм - ЕВРОЗНАК, 2001. - 320 с.

7. Бендас Т. В. Гендерная психология : учебное пособие / Т. В. Бендас. - СПб. : Питер, 2007. - 431 с. : ил. - (Серия “Учебное пособие”).

8. Бубер М. Я и Ты / М. Бубер ; [пер. с нем.]. - М. : Высшая школа, 1993. - 175 с.

9. Борисенко Ю. Проблема отцовства в современном обществе / Ю. Борисенко, А. Портнова // Вопросы психологии. - 2006. - № 3 - С. 122-130.

10. Бойко В. В. Малодетная семья / В. В. Бойко. - М., 1988. - 124 с.

11. Бойко В. В. Потребность в детях / В. В. Бойко // Психология и психоанализ беременности : [учебное пособие по психологии материнства] / под ред. Д. Я. Райгородского. - Самара : БАХРАХ - М, 2003. - 784 с.

12. Брутман В. И. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей В. И. Брутман, М. Г. Панкратова, С. Н. Ениколопов Вопросы психологии. - 1994. - № 5. - С. 31

13. Брутман В. И. Психологические феномены, возникающие в связи с нежеланной беременностью / В. И. Брутман // Психология сегодня. - 1996. - Вып. 4. - С. 150-151.

14. Введение в гендерне исследования. Ч. І : учебное пособие / под. ред. И. А. Жеребкиной. - Харьков : ХЦГИ, 2001 ; СПб. : Алатейя, 2001. - 708 с.

15. Введение в гендерные исследования : [учеб. пособие] / [под ред. И. В. Костиковой]. - М. : изд-во МГУ, 2000. - 224 с.

16. Виготский Л. С. Избранные психологические исследования / Л. С. Виготский. - М. - Л., 1956. - 426 с.

17. Власова Н. В. Теоретичний аналіз вивчення проблеми батьківства / Н. В. Власова // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / [за ред. академіка С. Д. Максименка]. - К. : Міленіум, 2006. - Вип. 29. - С. 117-127.

18. Волков В. Г. Индивидуально-психологические особенности беременных с угрозой выкидыша / В. Г. Волков, Ю. С. Садкова. - Киров, 2005. - 297 с.

19. Гендерная психология. Практикум / под ред. И. С. Клециной. - [2-е изд.]. - СПб. : Питер, 2009. - 496 с. : ил. - (Серия “Практикум”).

20. Говорун Т. В. Гендерна психологія : навчальний посібник / Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді. - К. : Академія, 2004. - 308 с.

21. Говорун Т. В. Гендерна психологія та педагогіка Т. В. Говорун, В. П. Кравець, О. М. Кікінежді - Тернопыль : Навчальна книга - Богдан, 2004 56 с.

22. Говорун Т. В. Гендерні аспекти усвідомленого батьківства : [навч. пос.] / Т. В. Говорун, В. П. Кравець, О. М. Кікінежді. - Тернопіль : Навчальна книга Богдан. - 2004. - 144 с.

23. Гурко Т. А. Родительство в изменяющихся социокультурных условиях / Т. А. Гурко Материалы Первой российской летней школы по женским и гендерным исследованиям «Валдай - 96» - М. : МЦГИ, 1997. - С. 125-130.

24. Дымнова Т. И. Психологический анализ зависимости структурно-содержательных особенностей супружеской семьи от родительской : дисс. … канд. психол. наук : 19.00.01 / Дымнова Тамара Ивановна. - М., 1996. - 118 с.

25. Дольто Ф. На стороне юности / Ф. Дольто ; [пер. с франц.]. - СПб. : Петербург XXI век, 1977. - 280 с.

26. Дружинин В. Н. Психология семьи / В. Н. Дружинин. - Екатеринбург, 2000. - 208 с.

27. Дяченко М. И. Психологические проблемы готовности к деятельности / М. И. Дяченко,. Л. А. Кандибович. - Минск, 1976. - 174 с.

28. Ермихина М. О. Формирование осознанного родительства на основе субъективно-психологических факторов : дисс. … канд. психол. наук : 19.00.07 / Ермихина Марина Олеговна. - Казань : изд-во КГТУ, 2004. - 168 с.

29. Жеребкина И. А. Введение в гендерные исследования : учебное пособие И. А. Жеребкина. - Харьков : ХЦГИ, 2001. - СПб. : Алетея, 2001. - 708 с.

30. Захаров А. И. Влияние пренатального опыта на развитие страхов у детей А. И. Захаров Сб. мат. конф. по перинатальной психологии. - СПб., 1998. - С. 188-191.

31. Здравомыслова Е. А. Социология гендерных отношений и гендерный подход в социологии / Е. А. Здравомыслова, А. А. Темкина СОЦИС, - 2000. - № 11. - С. 31-35.

32. Казанцева Г. Н. Особенности системы отношений одиноких женщин / Г. Н. Казанцева Тезисы научно-практической конференции. - СПб., 2001. - С. 83-84.

33. Калабихина И. Методология гендерного анализа / И. Калабихина // Феминизм и гендерные исследования. Хрестоматия / под общей ред. В. И. Успенской. - Тверь, 1999. - С. 22-31.

34. Калабихина И. Социальный пол и проблемы населения И. Калабихина. - М. : Менеджер, 1995. - 150 с.

35. Клемантович І. Сучасна сім'я : структура, специфіка, виховні можливості І. Клемантович Виховання школярів. - 1998. - № 4. - С. 18-22.

36. Коннер Р. Ф. Стратегический подход к семейной психотерапии / Р. Ф. Коннер, Ю. И. Зырянова, М. И. Каленский. - Новокузнецк, 1998. - 62 с.

37. Кон И. С. Дети и родители // Семья : кн. для чт. Кн. 1 / [сост. И. С. Андреева, А. В. Гулыга]. - М. : Политиздат, 1990. - С. 236-270.

38. Кон И. С. Материнство и отцовство в историко-этнографической перспективе / И. С. Кон // Советская этнография, 1987. - № 6. - С. 26-33.

39. Кравець В П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства В. П. Кравець. - К. : Академія, 2001. - 244 с.

40. Кікінеджі О. М. Формування гендерної культури молоді : науково-методичні матеріали до тренінгової програми / О. М. Кікінеджі, О. Б. Кізь // Практична психологія та соціальна робота. - 2007. - № 8. - С. 64-69.

41. Кобелянська Л. Розвиток ґендерної освіти в Україні в контексті сучасних соціально-політичних перетворень / Л. Кобелянська // Ґендер : реалії та перспективи в українському суспільстві : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, (Київ, 11-13 грудня 2003 р.). - К. : ПЦ «Фоліант», 2003. - С. 139-142.

42. Крутецкий В. А. Основы педагогической психологи / В. А. Крутецкий. - М., 1972. - 90 с.

43. Коркина Н. А. Отцовство в современной семье / Н. А. Коркина // Семейная психология и семейная терапия. - 2003. - № 4. - С. 48-54.

44. Клецина И. С. Гендерная социализация : [учебное пособие] / И. С. Клецина. - СПб. :изд-во РГГУ им. А. И. Герцева, 1998. - 92 с.

45. Левчик Н. С. Батьківство в контексті сімейної політики у США та Великій Британії / Н. C. Левчик // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету ім. П. Г. Тичини. - Умань, 2008. - Ч. 5. - С. 103-110.

46. Левчик Н. С. Особливості підготовки молоді до виконання батьківських обов'язків у англомовних країнах / Н. С. Левчик // Формування гендерної культури майбутніх вчителів : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., 25-26 березня 2005 р. - Тернопіль, 2005. - С. 145-149.

47. Левчик Н. С. Підготовка учнівської молоді до батьківства у Сполучених Штатах Америки / Н. С. Левчик // Вісник Харківської державної академії культури : зб. наук. праць. - Харків, 2009. - Вип. 26. - С. 213-221.

48. Левчик Н. С. Шкільні програми з підготовки молоді до батьківства в США та Великій Британії / Н. С. Левчик // Трудова підготовка в закладах освіти. - К., 2009. - № 3 (61). - С. 44-48.

49. Левчик Н. С. Шляхи впровадження освітніх технологій з батьківства в національну школу : досвід США та Великої Британії / Н. С. Левчик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. - Тернопіль, 2010. - № 3. - С. 155-162.

50. Леонова А. Семья и воспитание детей : частные изменения или системный сдвиг? / А. Леонова // Отечественные записки. - 2004. - № 4. - С. 60-75.

51. Литвинова Г. А. Авторитет матері / Г. А. Литвинова - М. : Політвидав України, 1982. - 96 с.

52. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии / Б. Ф. Ломов. - М. : Наука, 1984. - 448 с.

53. Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології / М. П. Лукашевич. - К., 1998. - 110 с.

54. Макаренко А. С. Книга для батьків / А. С. Макаренко - К. : Рад. школа, 1980. - С. 32.

55. Мещерякова С. Ю. Психологічна готовність до материнства / С. Ю. Мещерякова // Питання України. - 2002. - № 5. - С. 18-27.

56. Минияров В. М. Психология семейного воспитания (диагностико-коррекционный аспект) / В. М. Минияров. - М. : Московский психолого-социальный институт ; Воронеж : издательство НПО 'МОДЭК', 2000. - 256 с. (Серия 'Библиотека школьного психолога').

57. Мід М. Культура і світ дитинства / М. Мід. - М. : Наука, 1988. - 330 с.

58. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений / Н. Н. Обозов. - К. : Лыбидь, 1990. - 191 с.

59. Овчарова Р. В. Психология родительства : [учеб. пособие для студ. висш. учеб. заведений] / Р. В. Овчарова. - М : Академия, 2005. - 368 с.

60. Овчарова Р. В. Психологическое сопровождение родительства / Р. В. Овчарова. - М. : Институт психотерапии, 2003. - 319 с.

61. Оден М. Возрожденные роды / М. Оден. - Москва, 1994. - 253 с.

62. Ремейко М. С. Основні проблеми навчання М. С. Ремейко Психолог. - 2007. - № 9. - С. 22-26.

63. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия. Семья как психотерапевт / Н. Пезешкиан. - М. : Смысл, 1993. - 331 с.

64. Портнова А. Отцовство как фактор развития / А. Портнова // Развитие личности. - 2006. - № 2. - С. 70-81

65. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста / Ф. Райс/ - СПб. : Питер, 2000. - 624 с.

66. Райнпрехт Х. Виховання без прикрощів : батьківські збори / Х. Райнпрехт // Шкільний світ. - 2007. - № 47. - С. 20-22.

67. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога. В 2 кн. Кн. 1. : Система работы психолога с детьми разного возраста / Е. И. Рогов- М. : изд-во ВЛАДОС - ПРЕС, 2006. - 338 с.

68. Рыков С. Л. Гендерные исследования в педагогике / С. Л. Рыков // Педагогика. - 2001. - № 7. - С. 17-22.

69. Спиваковская А. С. Психотерапия : игра, детство, семья / А. С. Спиваковская. - М. : Апрель-Пресс, ЭКСМО, 2000. - 464 с.

70. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : [в 5 т.] / В. О. Сухомлинський. - Т. 1. - К. : Рад. школа, 1976. - 654 с.

71. Степанова Л. Г. Вариабельность или инвариабельность гендерных ролей : позитивное и негативное воздействие на отношения в семье / Л. Г. Степанова // Журнал практического психолога. - 2005. - № 5. - С. 175-180.

72. Смоляр Л. О. Прогрес та перспективи жіночих і гендерних досліджень в Україні / Л. О. Смоляр // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. / [кол. авт.]. - К. : Наук.-метод. центр вищої освіти, 2003. - Вип. 36. - С. 9-41.

73. Смирнова Е. Е. Гендерные особенности социальной работы с молодежью / Е. Е. Смирнова // Социальная работа с молодежью : учебное пособие под ред. Н. Ф. Басова. - 3-е изд.. - М. : Дашков и Ко, 2010. - С. 235-261.

74. Соціолого-педагогічний словник / [за ред. В. В. Радула]. - К. : ЕксОб, 2004.- 304 с.

75. Титаренко В .Я. Семья и формирование личности В. Я. Титаренко. - М. : Мысль, 1987. - 352 с.

76. Толковый словарь русского языка / [ред. С. И. Ожегова, Н. Ю. Шведовой]. М. : Азъ, 1992. - 362 с.

77. Теория и методология гендерных исследований : курс лекций / [под общ. ред. О. А. Ворониной]. - М. : МЦГИ, 2001. - 416 с.

78. Трофимова Е. Словарь гендерных исследований / Е. Трофимова // Высшее образование в России. - М., 2001. - № 3.- С. 71-85.

79. Филиппова Г. Г. Психология материнства : [учебное пособие] / Г. Г. Филиппова/ - М. : bзд-во Института психотерапии, 2002. - 240 с

80. Фройд З. Вступ до психоаналізу / З. Фройд. - К. : Основи, 1999. - 595 с.

81. Философский энциклопедический словарь / [Е. Ф. Губский, Г. В. Кораблева, В. А. Лутченко]. - М. : Инфра-М, 1997. - 576 с.

82. Філософський енциклопедичний словник / [відп. ред. В. І. Шинкарук]. - К. : Абрис, 2002. - 744 с.

83. Хрестоматия по перинатальной психологии : психология беременности, родов и послеродового периода / [сост. А. Н. Васина]. - М. :изд-во УРАО, 2005. - 328 с.

84. Хрисанова С. Ф. Словарь гендерных терминов / С. Ф. Хрисанова - Х. : САБО-ЛТД, 2002. - 100 с.

85. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей : концепции, направления и перспективы : [кн. для воспитателей дет. сада и родителей] / Ю. Хямяляйнен. М. : Просвещение, 1993. - 112 с.

86. Чернова Ж. В. Семейная політика в Европе и России : гендерный анализ Ж. В. Чернова. - СПб. : Норма, 2008. - 328 с.

87. Чодороу Н. Воспроизводство материнства : психоанализ и социология гендера / Н.Чодороу ; [пер. с англ.]. - М. : РОССПЭН, 2005. - 496 с.

88. Чухим Н. Гендер та гендерні дослідження в XX ст. Н. Чухим Незалежний культурологічний часопис. - 2000. - № 17. - С. 22-30.

89. Цокур О. Основи гендерного виховання О. Цокур, І. Іванова Гендерний розвиток у суспільстві : конспекти лекцій відп. ред. К. М. Левківський. - К. : Фоліант, 2004. - С. 183-222.

90. Цельмер З. На всю жизнь / З. Цельмер. - М., 1992. - 126 с.

91. Яворська Л. Г. Американська концепція підготовки до сімейного життя : зміст, основні напрямки та специфіка сучасного стану Науковий вісник Ужгородського національного університету Л. Г. Яворська. - Серія : Педагогіка. Соціальна робота. - 2006. - Вип. 10. - С. 142-145.

Додаток А

Анкета «Моє ставлення до батьківства та сімейного життя»

Стать_____________ Вік______________

Блок 1.

1. Чи хотіли б Ви створити сім'ю? Якщо так, то у якому віці?

2. Хто має бути лідером у родині?

а) чоловік;

б) дружина.

3. Яка на Вашу думку головна функція

чоловіка у родині:

а) забезпечувати сім'ю;

б) піклуватися про дружину та дитину;

в) господарювати ;

г) виконувати батьківську роль;

д) свій варіант.

жінки у родині:

а) забезпечувати сім'ю;

б) піклуватися про чоловіка та дитину;

в) господарювати;

г) виконувати роль матері;

д) свій варіант.

4. Чи бажаєте Ви, щоб Ваша майбутня сім'я була схожа на Вашу батьківську сім'ю?

а) так;

б) ні.

5. Чи повинна дружина/чоловік бути схожа/ий на Вашу маму/тата?

а) так;

б) ні.

Блок 2.

1. Чи хотіли б Ви мати дітей? Якщо так, то скільки?

2. Чи існують якісь перешкоди, які стримують Вас у бажанні мати більше дітей, ніж ви вказали?

а) матеріальне забезпечення;

б) відсутність можливості дати дитині належні виховання та турботу;

в) свій варіант.

3. Що для Вас значить народження дитини?

а) щастя та радість;

б) турботи та проблеми;

в) свій варіант.

4. Чи повинна жінка сама годувати дитину грудьми?

а) так;

б) ні.

5.Чи може завадити народження дитини побудові кар'єри?

а) так;

б) ні.

6. Скільки годин в день Ви готові приділяти своїй дитині?

7. Чи мають займатися вихованням Вашої дитини бабусі та дідусі?

а) так;

б) ні.

8. Чи будете Ви виховувати свою дитину так, як виховували Вас Ваші батьки?

а) так;

б) ні.

9. Що б Ви включили в обов'язки

матері стосовно дитини: батька стосовно дитини:

а) а)

б) б)

в) в)

Додаток Б

Анкета

Шановні батьки, дайте будь ласка відповіді на наступні запитання.

Вік _____________________ Стать______________________

1. У скільки років Ви створили сім'ю? ___________________

2. Скільки у Вас дітей?________________________________

3. Хто є лідером у Вашій сім'ї? чоловік дружина

4. Чи готові ви були до народження дитини? (правильний варіант підкресліть)

морально так ні

матеріально так ні

свій варіант __________________________________________

5. Що принесло у Ваше життя народження дитини? (правильний варіант підкресліть)

а) проблеми;

б) радість;

в) свій варіант ________________________________________

6. Скільки годин в день ви приділяєте своїй дитині?____________________

7. Скільки годин в день приділяє дитині Ваш чоловік/дружина?___________

8. Що входить у Ваші обов'язки по вихованню і догляді за дитиною. (оберіть три найважливіші)

а) матеріальне забезпечення;

б) годування;

в) привчання до дисципліни;

г) збирання до дитячого садка;

д) водити в дитячий садок;

е) виховання;

є) догляд за хворою дитиною;

ж) допомога у приготуванні дом.завдань;

з) вкладати дитину спати;

и) свій варіант________________________________________

9. А що входить в обов'язки Вашого чоловіка/дружини? (оберіть три найважливіші)

а) матеріальне забезпечення;

б) годування;

в) привчання до дисципліни;

г) збирання до дитячого садка;

д) водити в дитячий садок;

е) виховання;

є) догляд за хворою дитиною;

ж) допомога у приготуванні домашнє завдань;

з) вкладати дитину спати;

и) свій варіант ________________________________________

10. Чи задоволені Ви існуючим розподілом обов'язків? (правильний варіант підкресліть) так ні

11.Які свої обов'язки Ви хотіли б перекласти на чоловіка/дружину?

12. Які обов'язки є причиною незгоди у Вашому подружжі?