Природний рух населення

/

Вступ

Актуальність вивчення природного відтворення населення полягає в тому, що чисельність населення і демографічні процеси в регіоні загалом є важливою інформаційною базою для формування бюджетів, інвестиційної та соціальної політики органами місцевого самоврядування. Чисельність і структура населення визначають обсяг і структуру потреб населення і виробництва регіону, які є основою формування бюджетів, капіталовкладень і виробництва в регіоні.

Об'єктом вивчення нашого дослідження є природний рух населення.

Предметом дослідження - фактори та чинники, які безпосередньо впливають на показники природного руху населення.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні природного руху населення Волинської області і його територіальних особливостей.

При написанні випускної роботи я намагалася розв'язати такі завдання:

- проаналізувати літературні джерела, наукові статті, статистичні довідники, картографічні роботи;

- розглянути теоретичні і методичні основи вивчення природного руху населення;

- ознайомитись з вченими, які досліджували географію населення;

- визначити чинники формування особливостей природного руху населення;

- проаналізувати особливості динаміки і сучасний стан народжуваності, смертності, шлюбності, розлучуваності в Волинській області;

- вивчити демографічні проблеми області і охарактеризувати шляхи їх вирішення.

Під час дослідження ми використовували такі методи дослідження:

- спостереження;

- історичний;

- групування;

- картографічний;

- математичні;

- аналізу;

- класифікації, типізації, періодизації;

- узагальнення.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що розроблені у ньому методичні підходи щодо дослідження природного руху населення можуть бути використані під час дослідження інших районів. Отримані в роботі висновки можуть також використовуватись у практиці викладання курсів географічних дисциплін, а також при написанні курсових і дипломних робіт.

1. Теоретичні і методичні основи вивчення природного руху населення

1.1 Народжуваність і смертність - основні компоненти природного відтворення населення

Природне відтворення населення - це постійне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії процесів народжуваності і смертності. Завдяки народжуваності та смертності відбувається безперервна зміна поколінь. Основними компонентами природного відтворення населення є народжуваність і смертність [6].

Народжуваність - це процес оновлення населення завдяки появі нових життів. Народжуваність є соціальним процесом, що підкоряється дії соціальних сил і закономірностей, але розгортається у визначених, історично-конкретних межах, що задаються дією біологічних, фізіологічних факторів [30].

Біологічний потенціал народжуваності, фізіологічну здатність індивіда або шлюбної пари до відтворення потомства (запліднення, зачаття, виношування плоду і народження живої дитини) характеризує плідність.

Плідність залежить від наявних у певному суспільстві на відповідний момент часу соціально - економічних і санітарно - гігієнічних умов. Однак плідність є більш стабільною характеристикою порівняно з числом народжень. Останнє являє собою реалізацію біологічного потенціалу народжуваності і є одним з результатів репродуктивної поведінки жінок або родин, регульованої у свою чергу системою відповідних соціальних норм.

Під природною народжуваністю розуміють шлюбну народжуваність за умови відсутності будь - якого прямого втручання в репродуктивний цикл. Однак природну народжуваність не можна вважати чисть біологічним феноменом. Вона також соціально зумовлена: її величина варіює залежно від середнього віку вступу в шлюб, тривалості грудного вигодовування та дії інших поведінкових факторів [23].

Рівень народжуваності на тій чи іншій території у той чи інший період часу залежить від низки чинників. Одним із них, що відіграє у сучасних умовах головну роль, є репродуктивна поведінка. Під нею розуміють систему дій і відносин, які призводять до народження визначеного числа дітей у родині, або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В. Борисов.

Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки - багатодітну (потреба у 5 і більше дітей), середньо дітну (потреба у 3-4 дітях) та малодітну (потреба у 1-2 дітях). Багатодітна репродуктивна поведінка зумовлена переважно біологічними чинниками - особливостями плідності; для малодітного типу репродуктивної поведінки характерне попередження та переривання вагітності.

Оскільки жінка може за своє життя народити лише обмежене число дітей, а максимум народжень зумовлений самою природою людини, то одним з чинників є, що визначають народжуваність, є фізіологічний. Середній рівень природної народжуваності, тобто число дітей, що може народити жінка, складає приблизно 10 народжень. У випадках же декількох багатоплідних пологів максимум дітей в однієї жінки може сягати 40.

На показниках народжуваності позначається і процес урбанізації. Для міського населення звичайно характерний нижчий рівень народжуваності порівняно з сільським населенням. Однак і ця залежність не абсолютна.

Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити загальний її рівень, динаміку та інтенсивність, а також її величину в різних субнаселеннях (соціально-економічних і демографічних групах).

У демографії використовують два способи вивчення графічних процесів і явищ - метод умовного покоління і метод реального покоління. Відповідно показники народжуваності насамперед поділяють на показники, що належать до певного періоду часу (звичайно року), і показники, що характеризують визначену когорту, або покоління (якщо мова йде про когорту за роком народження), або когортні показники. Перші характеризують народжуваність, що спостерігалася протягом визначеного періоду другі - народжуваність, властиву визначеним групам жінок [3; 13; 23; 30].

Абсолютне число народжень показує, скільки всього народилося в того чи іншого населення за визначений період. Величина абсолютного числа народжень дає перше уявлення про обсяги народжуваності і дозволяє робити порівняння за різними періодами часу та різними територіями. Однак абсолютне число народжень є малоінформативним показником, оскільки залежить від абсолютної чисельності населення. Судити про народжуваність за величиною абсолютного число народжень не можна, не зіставивши його з загальною чисельністю населення. Так само не можна говорити про динаміку народжуваності, ґрунтуючись лише на даних про зміну абсолютного числа народжених і не беручи до уваги ні загальної чисельності населення, ні змін демографічних структур. Отже, і вхідний перехід до відносних показників народжуваності, б не залежали від чисельності населення, тобто до коефіцієнтів народжуваності.

Коефіцієнт дітності - це відношення чисельності дітей у віці 0-14 років до чисельності жінок репродуктивного (15-49 років) віку.

Цей показник можна використовувати для первинної оцінки и величини народжуваності, особливо в районах з погано налагодженим обліком природного руху населення, але з досить точними переписними даними.

Першим, простішим і широко вживаним відносним показником народжуваності є загальний коефіцієнт народжуваності. Його розраховують як відношення абсолютного числа народжень до середньої чисельності населення за період.

Величина загального коефіцієнта народжуваності сильно залежить не тільки від інтенсивності народжуваності, тобто від середнього числа дітей, народжених жінками, але і від демографічних та інших структур, у першу чергу від статево - вікової і шлюбної. Проте його величину можна використовувати і для динамічних та між територіальних порівнянь рівня народжуваності, орієнтуючись на наступну наближену шкалу величин загального коефіцієнта народжуваності, запропоновану демографами В. Борисовим і Б. Урланісом (1906-1981), відповідно л о якої його значення, менші 16‰, вважаються низькими, від 16 до 24‰ - середніми, від 25 до 29‰ - вище середніми, від 30 до 40‰ - високими, більш 40‰ - дуже високими. Вважають, що максимальній природній народжуваності відповідає загальний коефіцієнт народжуваності зі значенням 50‰.

Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховують стосовно лише чисельності жінок репродуктивного віку (15-49 років або, у деяких країнах, 15-44 років). Спеціальний коефіцієнт народжуваності дорівнює відношенню загального числа народжень за рік до середньорічної чисельності жінок репродуктивного віку.

Часткові коефіцієнти народжуваності розраховують для усунення впливу інших демографічних і недемографічних структур. Зокрема, там, де значне місце серед усіх народжень займають народження позашлюбної народжуваності. Це відношення чисел народжених дітей у шлюбі і поза шлюбом до середньорічної чисельності жінок, що перебувають і не перебувають у шлюбі.

Серед часткових коефіцієнтів народжуваності важний місце належить повіковим коефіцієнтам народжуваності, що вимірюють чисту інтенсивність народжуваності в конкретній віковій групі. Повікові коефіцієнти можна розраховувати і однорічних вікових інтервалів, або для п'ятирічних вікових інтервалів. В останньому випадку їх приводять одного року (усереднюють). Повікові коефіцієнти народжуваності розраховують як відношення числа народжень у жінок визначеного віку до їхньої середньорічної чисельності [4; 15; 23; 30].

У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці [23].

Смертність - це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний.

Причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи - ендогенні й екзогенні (внутрішні і зовнішні). Ендогенні пов'язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі. До екзогенних причин зараховують усі зовнішні причини, що пов'язані з якістю життя людини. Смерть завжди є результатом дії двох цих причин [25].

Для виміру смертності використовують систему показників. Найпершим і найпростішим з них є абсолютне число смертей. Статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей за рік, а останнім часом і за коротші періоди часу [3; 4; 23].

Першим відносним показником рівня смертності є загальний коефіцієнт смертності це відношення чисельності померлих за певний період до середньої чисельності населення за цей же період на 1000 жителів.

Динаміка загального коефіцієнта за ряд років дозволяє одержати найперше уявлення про зміни рівня смертності. Обмежуватися тільки даними про загальний коефіцієнт смертності було б неправильно, оскільки він є досить приблизним вимірником її рівня. На його величину надзвичайно сильно впливає статево - вікова структура населення. Крім того, величина загального коефіцієнта смертності залежить і від рівня народжуваності: за інших рівних умов чим вища народжуваність, тим вищий і загальний коефіцієнт смертності, оскільки стає більшою частка дітей у віці до року, смертність яких вища, ніж у якомусь іншому віці.

Повікові коефіцієнти розраховують окремо для чоловіків і жінок як відношення числа смертей у певному віці до середньорічної чисельності чоловіків або жінок у цьому віці.

Також ці коефіцієнти розраховують для п'ятирічних вікових інтервалів. Аналіз повікових коефіцієнтів смертності дозволяє виявити розходження в рівнях смертності за окремими віковими групами.

Серед повікових коефіцієнтів смертності особливе місце посідає коефіцієнт смертності немовлят, тобто показник, що вимірює смертність дітей віком до 1 року.

Смертність у віці до року, з одного боку, різко перевищує смертність в іншому віці, крім найстарших. З іншого боку, величина дитячої смертності служить показником рівня соціально-економічного розвитку країни [23; 30].

1.2 Історія географічного вивчення населення

Перші ознаки зародження демографічної думки в Україні слід віднести до зламу XVII-XVIII сторіч. Її фундатором став перший український державознавець і поет Климентій Зиновіїв, котрий створив у віршованій формі енциклопедію способу життя українського народу того часу. В ній наявні спостереження суто демографічного характеру: К. Зиновіїв відзначає такі демографічні парадокси, як неплідність, народження близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Він засуджує ранні шлюби, які не були тоді дивиною. На думку К. Зиновіїва, най вірогідніший вік для укладання першого шлюбу не має бути нижче ніж 20 років для нареченого та 15 років - для нареченої. Виходячи із сімейно-шлюбної доктрини православної церкви, він виступив проти укладання третіх і четвертих шлюбів, які на той час, попри заборону церкви, дістали в Україні широке розповсюдження. К. Зиновіїв обстоював етнічну ендогамію шлюбу, виступаючи проти його конфесійної гомогамії. Він також відзначав більш високу смертність серед чоловіків і кількісну перевагу жінок в українському суспільстві тих часів як результат постійних війн [6; 15; 23].

Виникнення демографічного знання пов'язане з формуванням відповідного поняттєвого апарату й термінології. Й тут значно випередив добу український державознавець Г.І. Новицький. Це йому належить термін «велелюдство» (прообраз терміна «народонаселення»). Він запропонував його ще 1715 року. Г.І. Новицький розумів категорію сукупності людей стосовно сучасної йому історико-географічної реальності у подвійному значенні: як множину, складену із значної кількості людей, та як оцінку чисельності народів у порівняльній формі.

Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує більш ніж двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів, спостереження про міру заселеності з'являються вже у 20-30-ті роки XVIIІ сторіччя у працях І.К. Кирилова та Ґ.Ф. Юнкера. Відомості ці, проте, стосувалися тільки Лівобережної України й почасти Слобожанщини. У праці І.К. Кирилова «Квітучий стан Всеросійської держави» надавалися дані про «дворову кількість» козаків та посполитих регіональної подвірної ревізії 1723 року, а також про чисельність дворових козаків у полках Слобідської України [6; 15].

Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя було складено описання земель донських козаків відомим українським істориком О.І. Ригельманом. Тут уперше повідомлялася загальна чисельність і становий склад чоловічого населення Донського краю, які до того часу залишалися невідомими. При визначенні чисельності станових груп, включаючи регулярні війська, козацтво, українців на Дону, О.І. Ригельман застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у державознавстві того часу. Йому ж належить пріоритет (1785-1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя.

В її розвиток вагомий внесок зробив П.О. Румянцев, котрий очолював Малоросійську колегію в 1765-1782 роках. За його ініціативою було проведене генеральне описання Лівобережної України 1765-1769 років. Вона вперше поєднала проведення демографічного перепису із складанням майнового цензу. Незважаючи на те, що старшина, чиновники й духівництво не підлягали подушному обліку, їхнє нерухоме майно (земельні угіддя, будинки й господарчі будівлі) було переписане. Вперше були враховані не тільки чоловічі, а й жіночі душі, їхній стан здоров'я та працездатність. Уперше були отримані дані про міграції населення: враховували «породу» (станове та етнічне походження) зайд з інших місцевостей із зазначенням місця виходу - поселення, сотні, полку; в містах була обстежена сезонна міграція працівників, заняття постійного населення. У чоловіків-козаків вимірювали зріст [15].

Для розвитку демографічної думки в Україні чимало зробив представник українського державознавства останньої чверті XVIII сторіччя, член-кореспондент Петербурзької Академії наук Ф.І. Туманськйй, автор першої в Україні статистико-економічної та етнографічної анкети (1779 p.). Її було складено у зв'язку з проведенням топографічного описання краю під запроектований його розділ на намісництва.

Демографічна частина анкети Ф.І. Туманського не була простим копіюванням окремих тез програми Генерального описання П.О. Румянцева. Ф.І. Туманський висунув вимогу збирання статистичних даних про всю сукупність мешканців населеного пункту, включаючи й ті категорії, які не підлягали до того часу в Україні й Росії ревізійному обліку, - дворяни, чиновники, регулярні війська, учні академій і колегіумів, почасти духівництво. Анкета передбачала отримання відомостей про загальну кількість мешканців кожного поселення за схемою, яка б цілком задовольнила сучасного демографа: відповідно до неї мали братися на облік і чоловіки і жінки.

Значний інтерес становлять погляди на народонаселення «українського Радищева» - В.Г. Полетики. У праці, формально присвяченій сюжетам із стародавньої історії, а насправді - викладу поглядів автора на гострі соціально-економічні проблеми тогочасної Російської імперії, В.Г. Полетика окремо зупинився на концепції зростання народонаселення в історичному контексті. По суті він сформулював концепцію поступового зростання народонаселення, пов'язуючи його з культивуванням родючості грунтів людиною, зростанням її знань, зміною занять і підвищенням їх складності. Можна сказати, що він достатньо наблизився до ідеї розвитку народонаселення.

«Найновітніше оповідне землеописання», за оцінкою М.В. Птухи, є однією з найзначніших вітчизняних пам'яток статистико-демографічної думки XVIIІ сторіччя. Проте доля книги та її головного творця була трагічною. За висловлювання автором симпатій до Великої Французької революції книга була заборонена, її наклад конфіскований, службова кар'єра М.І. Антоновського зламана, й він кілька років був позбавлений можливості публікувати інші праці під своїм іменем. Знаменно, що при викладі питання про етнічний склад країни М.І. Антоновський, як і інші українські державознавці XVIII сторіччя, відзначав, що існує «малоросійська нація», «малоросійський народ». Водночас він зробив вагомий внесок у розвиток російсько-українських наукових і культурних зв'язків у 80-ті роки XVIIІ сторіччя [15; 23].

Загалом демографічна думка з Україні у XVIII сторіччі пройшла значний і важкий шлях. Розвиваючись переважно в рамках державознавства, вона водночас постійно збагачувалася за рахунок методики політичної арифметики. Вирішальну роль у плідному розвитку демографічної думки в Україні XVIII сторіччя відіграли російсько-українські наукові зв'язки: обмін ідеями та вченими, постійні контакти Києво-Могилянської академії, Петербурзької Академії наук та Московського університету.

Зародження історико-демографічного вивчення народонаселення в Україні як наукового напрямку належить до першої половини XIX сторіччя. Вперше в українській історіографії розв'язати проблему чисельності народонаселення для середини XVIII сторіччя спробував історик і статистик М.А. Маркевич [15; 23].

О.В. Яблоновський був найвизначнішим представником польської історичної демографії останньої третини XIX - початку XX сторіччя. Він спеціалізувався на виданні джерел з демографічної історії Східної України XVI - початку XVIІ сторіччя та їх науковому коментуванні. Його гіпотези про загальний характер заселення українських земель та чисельність їх населення грунтувалися на величезному матеріалі вцілілих статистичних записів. Проте політичні висновки, які робив при цьому О.В. Яблоновський, були спрямовані на обгрунтування позитивності експансії польських феодалів в Україні.

Певний внесок у розвиток історичної демографії зробив О.М. Лазаревський, котрий опублікував джерела щодо Лівобережної України й вивчив їх з історико-географічних позицій. Публікацією джерел з проблем етнічного складу населення України та їх розробкою займався І.М. Каманін, котрий спробував розкрити механізм розвитку етносу в зв'язку з соціально-економічними умовами його існування. Праці українського історика й ректора Харківського університету Д.І. Багалія були присвячені переважно заселенню Слобідської України. Істотне значення для розвитку демографічної думки в Україні мала магістерська дисертація М.М. Шпілевського (1871 р.) з історії демографічної політики уряду Катерини Другої. Вона стала першим системним викладом демографічної політики в Росії в історичній літературі [3; 6; 15].

Важливу роль у розвитку демографічного знання в Україні XIX сторіччя відіграли праці земських статистиків, котрі вивчали сучасне їм населення губерній та повітів України й залучали в окремих випадках до аналізу довготривалих тенденцій соціально-економічного розвитку статистичні матеріали. Генерального (Румянцевського) описання Лівобережної України 1765-1769 років, а також державних ревізій XVIII - першої половини XIX сторіччя. Скориставшись даними ревізій 1764 і 1782 років, О.О. Русов установив динаміку чисельності населення Чернігівської та Полтавської губерній.

Вже на початку XIX сторіччя в Україні з'являються дослідження соціолого-демографічного характеру. Їх піонером став видатний дворянський просвітник і один з ініціаторів відкриття 1805 року першого в Україні університету в Харкові - В.Н. Каразін. Уперше у вітчизняній науці він порушив і частково розв'язав проблему вивчення природного приросту населення в його станово-соціальних групах. Він показав особливості природного руху міського населення, кріпосних і державних селян, у військових поселеннях. Він, зокрема, виявив більш високу смертність кріпосного селянства у порівнянні з іншими групами сільського населення. На конкретному матеріалі В.Н. Каразін показав негативні демографічні наслідки панщини.

Теоретичні проблеми вивчення населення дістали розвиток вже на початку ХІХ сторіччя у Харківському університеті у низці праць І.М. Ланга та А.Ф. Павловського з політичної економії та загальної статистики. Так А.Ф. Павловський запропонував скласти таблиці смертності по окремих соціальних групах населення. Він вважав, що систематичне вивчення метричних записів по різних соціальних групах і прошарках дозволить вивчити диференційну смертність. Проте ця пропозиція набагато випереджала наявні тоді можливості та уявлення сучасників і залишилася нереалізованою.

У другій половині 1840-1850-х років сформувалася київська школа статистики, яка на той час посіла провідні позиції у розвитку вітчизняної демографічної думки завдяки працям Д.П. Журавського, Г.П. Галагана та В.В. Тарновського. Головні теоретичні тези цієї школи були викладені Д.П. Журавським. Ще 1846 року він зазначив, що для вивчення процесів відтворення населення недостатньо обмежуватися тільки даними про його природний рух. Друга половина XIX - початок XX сторіччя являють собою новий етап у розвитку дореволюційної демографічної думки в Україні. Глибокий вплив на розвиток комплексного підходу до вивчення народонаселення у програмах земських міських і сільських переписів справили праці доцента Київського університету М.І. Зібера. Під його керівництвом була складена програма перепису населення Києва 1874 року, а також програма діяльності Російського географічного товариства.

Водночас провідну роль у вивченні якості населення та його природного руху починають відігравати праці українських соціал-гігієністів - І.І. Пантюхова, Т.І. Маковецького, І.П. Скворцова, М.М. Кузнецова, Є.В. Святковського, О.Ю. Корчак - Чепурківського, Л.О. Смідовича та інших.

Переважання медико-демографічних аспектів досліджень стали у другій половині XIX сторіччя об'єктивною необхідністю: за умов швидкого розвитку продуктивних сил у пореформений період висока смертність населення стала серйозним гальмом соціально-економічного прогресу, завдаючи відчутної шкоди господарству. Тому головною проблемою демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності, особливо дитячої, а також смертності міського й сільського населення в її віковому розрізі [15].

Великий вплив на розгортання праць з вивчення природного руху населення в Україні справила праця вихованця Московського університету, математика К.О. Андрєєва, яку він подав 1873 року на публічний диспут для заняття посади приват-доцента Харківського університету, де він працював упродовж 25 років, до 1898 року. Його монографія містила більш реалістичну оцінку смертності в Росії, ніж таблиці В.Я. Буняківського, сприяючи тим самим правильній орієнтації демографічних досліджень загалом у країні.

Загалом система демографічних знань на початку XX сторіччя ще переживала процес становлення, найрозвиненішою її частиною була демографія у вузькому розумінні, спрямована переважно на вивчення природного руху населення.

Розвиток демографії в Україні у 20-30-ті роки позначений неабиякими досягненнями. Наукові дослідження були зосереджені переважно в трьох центрах: Інституті демографії АН УРСР, відділі демографії ЦСУ УРСР, згодом Управлінні народногосподарського обліку Держплану УРСР, а також системі науково-дослідних установ і підрозділів соціально-гігієнічного профілю Наркомату охорони здоров'я УРСР. Демографічні дослідження, що проводилися в той період в Україні, набули всесоюзного значення й посіли помітне місце серед міжнародних досягнень демографічної науки. Директором Інституту демографії, заснованого 1919 року, став М.В. Птуха.

Центральною проблемою української демографії в 20-30-ті роки було теоретичне й конкретно-соціологічне вивчення смертності. Ця проблема фігурувала як головна у демографічній науці ще у дореволюційний час: Росія за рівнем смертності посідала одне з перших місць в Європі, особливо великою була дитяча смертність. Робота щодо вивчення смертності була продовжена Інститутом демографії АН УРСР у 20-ті роки. В монографії М.В. Птухи були підбиті підсумки цього дослідження. Для побудови повних і сумарних таблиць смертності вчений розробив спеціальну методику, яка враховувала якість статистичного матеріалу в країні наприкінці XIX сторіччя.

На особливу увагу заслуговують праці українського демографа Ю.О. Корчак-Чепурківського. Побудовані ним таблиці смертності населення УРСР за 1925-1926 роки були першими повними таблицями смертності, які охопили як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії Ю.О. Корчак-Чепурківський визначив на прикладі населення України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у зв'язку з реалізацією ними генеративної функції. Завдяки добротному методичному апарату ця праця не втратила своєї актуальності й сьогодні.

М.В. Птуха розробив загальну схему вивчення демографічних явищ, засадовою стосовно якої була демографічна біографія пересічної людини. Створенню апарату вимірювання цієї загальної схеми демографічних явищ була, зокрема, присвячена теоретична праця М.В. Птухи про методи встановлення індексів шлюбності. У розрахунках доповнень до цього теоретичного дослідження брав участь відомий український демограф П.І. Пустоход. Розроблений М.В. Птухою метод дозволив точніше виміряти індекси шлюбної гомогамії та гетерогамії як індекси «тяжіння» та «відштовхування», «симпатії» та «антипатії». М.В. Птуха запропонував свій індекс шлюбності для вимірювання етнічного аспекту гомогамії та гетерогамії.

Ю.О. Корчак-Чепурківський побудував першу в СРСР таблицю шлюбності, яка тривалий час залишалася єдиною в країні.

Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії України. Історико-демографічні дослідження проводили переважно вчені Всеукраїнської Академії наук. У 20-30-ті роки С.В. Шамрай, О.І. Баранович, Б.П. Вологдін та інші вели розробки щодо визначення чисельності, соціально-станового складу населення окремих регіонів, міграцій населення.

Інститут демографії АН УРСР, інші центри, що вивчали народонаселення України, здійснювали велику роботу щодо створення бібліографії з проблем Демографічного розвитку. Фундаментальні бібліографічні розробки були виконані науковим співробітником Інституту демографії В.Ф. Резніковим, у бібліографічних опрацюваннях брав безпосередню участь М.В. Птуха. На п'ятнадцяту річницю Радянської влади А.П. Хоменко підготував нарис про розвиток демографії в Україні за 1917-1932 роки. Ця праця залишилася в рукопису й досі не розшукана [15].

У 20-30-ті роки у розвитку історичної демографії в Україні був зроблений значний крок до посилення розробки відтворювальної проблематики. Поряд з традиційними історико - географічними розробками з'явилися праці з природного руху населення, складу сім'ї та хатнього господарства.

За завданням бюро переписів населення Інститут демографії АН УРСР здійснив розробку схем і методів побудови нових таблиць смертності й народжуваності у СРСР у територіальному, національному та соціально-виробничо-професійному розрізах. Перша частина цієї програми - схема вивчення смертності населення - була завершена й затверджена Центральним управлінням народного господарства України Держплану СРСР 1935 року.

У 90-х роках у зв'язку з депопуляційними процесами посилилася увага до вивчення проблем природного руху населення, рівня та якості життя людей. Виникла потреба створення спеціалізованої наукової установи, де би подібні питання вивчали фахівці комплексно: з 2002 року розпочав роботу Інститут демографії і соціальних досліджень НАН України [6].

Географічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення вивчають у вузах України та в Інституті географії НАН України, проблеми розселення, розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському науково-дослідному і проектному інституті містобудування, Гіпрограді Держбуду України (м. Київ) та його філіях в областях України. Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН України та Інституті історії НАН України; комплексні соціально-демографічні дослідження проводять в Інституті соціології НАН України, Національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Національному інституті стратегічних досліджень України [15; 18].

2. Чинники формування особливостей природного руху населення

2.1 Чинники народжуваності

Народжуваність населення залежить від багатьох чинників, які можна умовно об'єднати у кілька груп: соціально-економічні, культурно-психологічні, демографічні. Їхній вплив на процеси народжуваності та смертності має свої особливості.

До соціально-психологічних відносять:

- Рівень життя. Високий рівень життя, на перший погляд, повинен сприяти високій народжуваності. Однак у багатьох країнах, де витрати на освіту та виховання дітей зростають надто швидкими темпами, випереджаючи темпи зростання доходів, народжуваність навпаки зменшується. У зв'язку з покращенням матеріальних умов людей, із зростанням рівня їхнього життя розширюється коло позасімейних інтересів, що не сприяє високій народжуваності.

- Зайнятість. Цей фактор негативно впливає на зростання народжуваності. Якщо зайнятість жінок висока, то в таких сукупностях населення народжуваність - низька. Особливо низькою вона є у тих суспільствах, де недостатньо розвинена соціальна інфраструктура з обслуговування потреб матерів з дітьми. Якщо ж сфера послуг функціонує на високому рівні, якщо розвинена і доступна система дошкільного виховання, то існують усі необхідні об'єктивні умови для нормального відтворення населення. Зниження зайнятості призводить до зниження доходів населення, тому народжуваність також буде зменшуватись

Рівень медичного обслуговування. Доступність населення до сфери медичного обслуговування, з одного боку, зумовлює підвищення частки пологів під наглядом лікарів, отже, і здоров'я новонароджених не перебуває під загрозою впливу зовнішніх непередбачуваних чинників. Високий рівень медичного обслуговування дає змогу зберігати репродуктивне здоров'я населення, створює можливості народжувати дітей жінкам, які нездатні зачати і виносити дитину природним шляхом. З іншого боку, доступ до сучасних контрацептивів та обізнаність у можливостях їх використання зумовлює різке скорочення народжуваності.

Соціальні потрясіння. Внаслідок впливу економічних криз, воєн, голодоморів і політичної нестабільності народжуваність суттєво падає. Здебільшого соціальні потрясіння мають тимчасовий характер, тому після їхнього завершення народжуваність піднімається до попереднього рівня, інколи і перевищує попередні показники за рахунок народження «відкладених дітей» у сім'ях, де вже є одна дитина, а появу наступної переносили на потім через невизначеність майбутнього. Подібні «хвилі» у рівнях народжуваності, зокрема «сплески», називають «бебі-бум», або «компенсаційний приріст»

До культурно-психологічних відносимо:

- Культурний рівень. Зростання культурного рівня населення сприяє пониженню народжуваності. Відомо, що люди з високими духовними, культурними потребами значну частину свого часу витрачають на їхнє задоволення: відвідування театрів, читання книг, спілкування з друзями, подорожі, заняття фізичною культурою, спортом, улюбленими справами. Усе це потребує і певних фінансових витрат, а отже, не сприяє створенню багатодітних сімей. Людина з високим культурними потребами значну увагу приділяє освіті, навчанню, намагається зробити кар'єру.

У структурі витрат сімей з високим культурним рівнем значна частка припадає на культурно-освітні потреби і батьків, і дітей. Тому такі сім'ї переважно малодітні. Треба враховувати і спрямоване статеве виховання та навчання планування сім'ї. У країнах, що розвиваються, не Соціально - економічні чинник: освітній і загальнокультурний рівень, добробут, ступінь урбанізації, вид занять. Рівень освіти, як культурний рівень у цілому, звичайно перебуває в зворотній залежності щодо показників народжуваності. Для одержання високої освіти потрібні роки навчання, і в цей час люди, як правило, намагаються не заводити дітей. З підвищенням освітнього і культурного рівня в людей росте коло інтересів, і вони часто не хочуть відмовлятися від цікавих для них занять заради народження ще однієї дитини. До того ж освіченіші люди краще інформовані про способи запобігання вагітності, і тому ефективніше практикують внутрісімейне планування народжуваності [8].

Беккер висунув гіпотезу, що зниження показників народжуваності є наслідком вибору батьків між кількістю дітей та їх якістю, тобто сім'я приймає рішення про народження певної кількості дітей залежно від того, який рівень освіти, виховання, медичного обслуговування батьки зможуть їм забезпечити.

У ході численних демографічних досліджень встановлено наявність впливу рівня освіти населення на основні демографічні тенденції. Як свідчить практика, зростання ступеня освіченості населення має принципово важливе значення для довгострокового демографічного переходу від високих показників народжуваності до низьких. Загалом наукові дослідження підтверджують взаємовплив освіти та основних демографічних складових, тобто не лише освіта накладає свій відбиток на демопроцеси, а й останні відіграють важливу роль у формуванні та реалізації освітньої політики.

Багатогранність впливу освіти на народжуваність конкретизують цілим рядом напрямів. Нами виділено чотири параметри, що мають найбільш суттєвий вплив на рівень народжуваності, серед яких: вік вступу в шлюб; вік народження первістка; тривалість дітородної активності; кількість дітей у сім'ї.

Єдиного глобального дослідження впливу освіти на народжуваність не вдалися відшукати. Науковці вивчають лише певні аспекти даної проблеми, тобто вплив освіти на вищеназвані демографічні складові народжуваності.

На основі досліджень Р. Барро та Дж. Лі, а також матеріалів World Population Prospects встановлено безпосередній зв'язок рівня освіти (тривалості навчання) та загального рівня народжуваності зі зростанням рівня освіти жінок спостерігається зменшення кількості дітей у сім'ях. Ця тенденція притаманна майже усім країнам світу

У праці Т. Малєвої та О. Синявської, присвяченій дослідженню соціально-економічних факторів народжуваності в Росії, доволі глибоко проаналізовано вплив рівня освіти наданий демографічний процес. Ці науковці одні з перших на пострадянському просторі досліджували показники народжуваності та дітності крізь призму освіченості населення. Підсумками дослідження стати такі результати:

Ш серед жінок з неповною середньою освітою має місце висока

народжуваність у віці до 20 років, а також швидке народження наступних дітей;

Ш для групи жінок з середньою та професійно-технічною освітою характерними є більш пізнє перше народження та середні показники народжуваності у наступних вікових категоріях;

Ш вища освіта здебільшого є передумовою відкладення народження першої дитини, а також зниження показників народжуваності відносно середнього рівня для всіх вікових груп.

Поряд із традиційними факторами впливу освіченості на показники народжуваності ми виділяємо й нові, специфічні. Шлюбні тенденції серед освічених людей свідчать про більш пізній вік вступу в шлюб, випробовування громадянським шлюбом, вищий рівень матеріального забезпечення сімей. Названі чинники можна вважати передумовами більш міцних шлюбів. А міцний шлюб, як відомо, сприяє підвищенню народжуваності, отже, з цієї точки зору освіченість виступає каталізатором процесів народжуваності у сім'ї. З іншого боку щороку зростає частка дітей, матері яких не перебували в зареєстрованому шлюбі [8].

Звичайно, на показники народжуваності впливають освітні рівні обох батьків, проте вплив рівня освіти матері є безумовно вищим. Як результуючу змінну нами проаналізовано зростання кількості високоосвічених жінок в Україні заданими переписів населення. До категорії високоосвічених віднесено жінок з повною вищою освітою, незакінченою вищою освітою, а також з базовою вищою освітою (для перепису 2001 р.). Залежною змінною є загальний коефіцієнт народжуваності.

З підвищенням освітнього рівня в більшості країн поліпшується і добробут людей. У цілому рівень добробуту також перебуває в зворотній залежності щодо народжуваності, хоча цей зв'язок не абсолютний. Наприклад, у періоди, коли країна переживає кризу і доходи населення скорочується, падає і народжуваність, і, навпаки, з поліпшенням матеріального становища чоловік і жінка нерідко реалізують народження, що раніше відкладалися. Проте забезпечені верстви звичайно мають менше дітей, порівняно з незаможними. До речі, саме родини із соціально просунутих кіл суспільства стали першими практикувати регулювання народжуваності. Від рівня освіти звичайно залежить і вид занять, що обумовлює диференціацію народжуваності і за видами трудової діяльності. Крім того, додатковий вплив на репродуктивну поведінку накладає ще й специфіка трудової діяльності [2; 8; 12].

Відмінною є культура ставлення до жінки. У розвинених країнах жінки емансиповані, освічені, незалежні і можуть планувати життя, мають вільний вибір між сім'єю та кар'єрою. В країнах, що розвиваються, жінки цілком залежні від своїх чоловіків. Жінка виконує обмежену кількість функцій - народжує і виховує дітей, веде домашнє господарство. Тому у таких країнах переважають багатодітні сім'ї, адже соціальний статус чоловіка часто визначається кількістю дітей у його сім'ї.

- Релігія. Релігійні вірування завжди були вагомим чинником народжуваності. Усі релігії схвалюють багатодітні сім'ї, заохочують народжуваність. Релігійні догмати і світових, і національних релігій суттєво регулюють демографічну поведінку: християнство та індуїзм суворо забороняють аборти, іслам не заперечує проти повторних шлюбів, ідо позитивно впливає на кількість народжень, ламаїзм (гілка буддизму) закликає чоловіків до чернечого життя, тому у тих районах Тибету та Монголії, де жорстко дотримуються норм ламаїзму, існує диспропорція статевого складу серед світського населення репродуктивного віку, що зумовлює нижчі показники шлюбності та народжуваності.

- Етнічність. Етнічні стереотипи поведінки передбачають неусвідомлене прийняття норм поведінки, характеру міжособистісних стосунків, взаємовідносин між людиною та соціальним оточенням. Демографічна поведінка також визначається етнічними стереотипами: деякі етноси впродовж століть зберігають традиції багатодітності; багато етносів через високу дитячу смертність вимушені підтримувати високий рівень народжуваності. Прикладом протилежного впливу є ірландський етнос: в країні традиційними були пізні шлюби, оскільки молоді люди переважно одружувалися лише після смерті батька й успадкування землі та іншого майна. Як результат - нетривалий період перебування людей репродуктивного віку у шлюбі та мала кількість дітей.

- Психологічний. Вплив психологічного чинника на рівень народжуваності тісно пов'язаний із культурним рівнем, релігійними та етнічними установками, з вихованням. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці головно під впливом сімейних традицій і конкретних прикладах із соціального оточення. Небажання виділятися з-поміж людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності. Це виявляється досить яскраво в когорті сільських мігрантів, які опинилися в урбанізованому середовищі і зберігають традиції багатодітності (принаймні кількість дітей у таких сім'ях більша, ніж у міських). Наступне покоління переймає установки, норми і традиції, які властиві репродуктивній поведінці міських жителів, відбувається зниження народжуваності.

До демографічних чинників відносимо:

- Структурний. Вплив демографічних факторів на народжуваність має об'єктивний характер. Можна виділити декілька демографічних параметрів, які визначають рівень і тенденції народжуваності. Диспропорції статевого складу знижують рівень шлюбності, тому народжуваність також падає. Висока частка дітей у структурі населення через деякий час, після входження до категорії репродуктивного населення, зумовлює нову хвилю народжень. Постаріле населення також характеризується низьким рівнем народжуваності. В умовах високої смертності дитячого населення, для забезпечення розширеного відтворення, народжуваність зростає. Якщо показники дитячої смертності високі впродовж тривалого періоду, то бажання мати певну кількість дітей у сім'ї зумовлює закріплення традиції більшої кількості народжень. Зниження дитячої смертності зумовлює падіння народжуваності.

- Міграції. Міграції населення мають значний вплив на процеси народжуваності. У районах вибуття порушується статевий баланс населення, бо переважно виїжджають молодь і чоловіки працездатного віку, посилюються процеси старіння населення, що негативно впливає на процеси народжуваності. Приплив мігрантів репродуктивного віку призводить до зростання народжуваності [6, 13,30].

2.2 Чинники смертності

Сучасна смертність зумовлена низкою чинників: рівнем життя, якістю функціонування медичної сфери, санітарною культурою населення, якістю генофонду, станом навколишнього середовища.

Рівень життя визначається умовами праці та побуту людей, забезпеченістю якісним житлом, рівнем матеріальних доходів населення, а отже, купівельною спроможністю, забезпеченістю якісними продуктами харчування, одягом, взуттям, можливістю повноцінного відпочинку. Високий рівень життя - головний фактор покращення здоров'я населення, зниження смертності серед дітей і працездатних, підвищення середньої тривалості життя. Бідність навпаки цьому не сприяє.

В Україні рівень життя населення ще невисокий. Багато людей мають низькі доходи, отже, регулярно обмежують себе якісними продуктами харчування, чистою питною водою, ефективними дорогими медикаментами, відмовляються від відпочинку, тому мають погане здоров'я. Смертність висока.

Якість охорони здоров'я охоплює загальну культуру сфери медичного обслуговування, доступність кваліфікованої медичної допомоги, рівень поширення сучасних методів лікування. Якість обслуговування у закладах медичної сфери суттєво впливає на рівень здоров'я населення. Однак ті підходи у лікуванні, які сьогодні застосовують в Україні, не враховують особливостей і структури сучасної смертності. Лікар намагається лікувати людину, яка звернулася за допомогою, не знаючи історії хвороб її найближчих родичів, батьків і прабатьків. Такий підхід був виправданий, коли переважала екзогенна смертність, коли інфекційні захворювання вражали усіх без винятку, коли людина не доживала до того віку, в якому виявляються спадкові захворювання. В сучасних умовах, коли переважає ендогенна смертність, треба створювати інформаційну базу стану здоров'я членів родини кількох поколінь і на підставі цього визначати спосіб лікування. Сімейна медицина здатна розв'язати багато проблем.

Санітарна культура населення - це ставлення до свого здоров'я, дотримання правил гігієни у праці та побуті, міра поширення різних шкідливих звичок, рівень охоплення населення різними видами спорту та фізичною культурою. Санітарна культура українського населення надзвичайно низька. Психологи говорять про деформовану систему цінностей, адже в комуністичні часи від людей вимагали надзусиль «в ім'я комунізму». Люди поступово звикали до жахливих житлових умов, звикали до нікотину, щоденного вживання алкоголю, наркотиків. Це, як відомо, скорочує тривалість життя.

Стан природного довкілля може позитивно або негативно впливати на здоров'я населення і визначати рівень смертності. Крім того, існують зональні особливості захворювань: у теплих і дуже вологих районах поширена малярія, в тропіках - сонна хвороба, ступінь поширення і види онкозахворювань також мають регіональну специфіку.

Усі перелічені чинники впливають на формування генофонду населення країни [6].

3. Особливості динаміки і сучасний стан природного руху населення Волинської області

3.1 Шлюбність і розлучуваність як передумови природного відтворення

На відтворення населення і передусім на народжуваність істотний вплив справив демографічний розвиток сім'ї та пов'язані з ним процеси шлюбності та розлучуваності. Саме через сім'ю відбувається зміна генераціїй людей. Сім'я забезпечує продовження роду, в ній здійснюється первинна соціалізація та виховання дітей. Умови життя сім'ї відчутно позначаються на здоров'ї її членів, а отже і на рівні смертності населення [22].

У 2008 році у Волинській області зареєстрували шлюб 7375 пар це на 2110 пар менше ніж в минулому році, але якщо порівняти з 2000 роком, то з таблиці 3.1.1 ми бачимо, що в 2008 пар які створили сім'ю більше на 952 [17].

Таблиця 3.1.1. Шлюби та розлучення

Інтенсивність створення сімей становила 7,1 шлюб на 1000 жителів. По Україні загалом цього року зареєстрували шлюб 321992 пари, а інтенсивність становила 7,0‰.

Кількість зареєстрованих щлюбів у містах і районах у 2008 році показано в таблиці 3.1.2 з неї ми бачимо що:

- найбільше зареєстровано шлюбів було в містах Ковель (9.1 ‰) і Луцьк (9.0 ‰), Ратнівському, Рожищенському, Ківерцівському, Камінь - Каширському районах (7.0 ‰).

- найменша кількість шлюбів зареєстровано в Володимир - Волинському (4.7 ‰), Луцькому (4.8 ‰) районах (Додаток 19).

Таблиця 3.1.2. Розподіл зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжя у 2008 році

Таблиця 3.1.3. Кількість зареєстрованих розлучень у містах і районах

Вивчаючи розподіл зареєстрованих шлюбів за віком та дошлюбним станом подружжя, який подано в таблиці 3.1.3, ми побачили що:

- найбільша реєстрація шлюбів відбувається у чоловіків у віці від 20 - 30 років, у жінок - від 18 до 29 років.

- особи, які ніколи не перебували у шлюбі зареєстрували його найчастіше у віці: чоловіки - 20 - 30 років, жінки - 18 -25 років.

- Вдівці або вдови зареєстрували свій повторний шлюб у таких вікових групах 29 - 60 років.

- Розлучені зареєстровують свій шлюб знову починаючи з 24 до 60 і понад років [17]. Кількість розлучень у 2008 році зареєстровано 2664 у порівнянні з 2007 роком, вони зменшились на 200 випадків, а якщо взяти порівняти з 2000 роком-то розлучення зменшились на 543 випадки. (таблиця 3.1.4).

Таблиця 3.1.4. Розподіл розлучень за тривалістю шлюбу*

Найбільше розлучень спостерігається у містах і становить 3.3, в сільській місцевості цей показник становить - 1.8‰.

Розглядаючи частоту розірвання шлюбу по районах та містах Волинської області (таблиця 2.3.6), то найбільше розлучень було у містах Володимир - Волинський (4 ‰), Нововолинськ і Луцьк (3.5 ‰). Найменше в Камінь-Каширському (1.1 ‰), Любешівському (1.4 ‰) [17].

Розлучуваність має певний зв'язок з народжуваністю і не можна ігнорувати й непрямого впливу нестабільності шлюбів на народжуваність. Велика частота розпаду шлюбів психологічно впливає на молодих людей утримуючи деяких від вступу в шлюб. За умов нестійкої сім'ї, потенційної можливості її розпаду формується також особливий клімат шлюбних відносин і багато подружніх пар не поспішають обзаводитись дітьми, оскільки на випадок розлучення бездітним або малодітним, легше вступити в новий шлюб, менший розмір аліментів, менша і моральна відповідальність за свої вчинки. Загальновідомо, що до розлучення схильні подружжя у котрих немає дітей, або є лише одна дитина. Тому в районах де висока частка розлучень, рівень народжуваності низький. Наприклад у місті Володимир - Волинський найбільше число розлучень (4.0 ‰) і найнижча народжуваність (1.8 ‰) [1; 11; 14].

Але все ж таки ж таки Волинська область очолює п'ятірку регіонів з найнижчим рівнем розлучень. Найвірніші наші чоловіки і жінки проживають на Поліссі, тому й найміцніші шлюби укладаються саме тут і найменша кількість розлучень також зафіксована у віддалених поліських районах, де найбільша у великих містах [14].

3.2 Особливості народжуваності в регіоні

Після тривалого падіння народжуваності починаючи з 2002 року зафіксоване незначне щорічне збільшення народжених. В 2008 році народилося 1530 немовлят порівнюючи з 2007 роком це на 1311 немовлят більше. Рівень народжуваності зріс з 13,5 ‰ до 14,8 ‰.

З рисунку 3.2.1 ми бачимо останні 5 років, народжуваність у Волинській області зростає, хоча і невеликими темпами, так в 2003 році коефіцієнт народжуваності становив 11,3 ‰, а в 2008 - цей показник збільшився на 3,5 ‰.

Якщо порівняти коефіцієнт народжуваності Волинської області з середнім рівнем народжуваності по Україні то він вищий на 3 ‰ (14,8 ‰ проти 11,0 ‰).

По районах області спостерігаються значні відмінності у рівні народжуваності. На рисунку 3 показано що найвищого значення цей показник набув у Камінь-Каширському районі - 19,0 осіб на тисячу жителів, Любешівському - 18,0 ‰, Луцькому - 17.3 ‰, Маневицькому - 17.0 ‰, дещо нижчий показник у Ківерцівському і Ратнівському - 16.8 ‰, Ковельському - 14.9 ‰, Любомському - 14 ‰, найнижчий рівень народжуваності у Іваничівському-

Розподіл народжених за статтю відбувається таким чином:

- в 2008 році народилося 7333 дівчинки і 7968 хлопчиків;

- цього року на 100 дівчаток народилося 109 хлопчиків;

- в міській місцевості народилося 3610 дівчаток і 3795 хлопчиків, а в сільських населених пунктах - 3723 дівчинки і 4173 хлопчики.

Таблиця 3.2.1. Розподіл народжених за статтю у містах і районах у 2008 році

Таблиця 3.2.2. Розподіл народження за статтю (осіб)

Слід також зазначити, що 9% (в 2007 році - 9%) дітей народжується у матерів у віці до двадцяти років, 35% (в 2007 році - 34%) у матерів віком 20-24 роки, 29% (в 2007 році - 30%) у матерів віком 30-34 роки, 7,0% (у 2007 році - 6%) у матерів віком 35-39 років (Додаток 7). Концентрація народжень у молодих вікових групах є традиційною для українського етносу, а також пов'язана з практикою матеріальної підтримки молодих родин батьками. Якщо розглядати народження дітей жінками у віці 15-24 роки по регіонах, то найбільше народжується у Ківерцівському - 518 дітей, Камінь-Каширському - 532, Луцькому - 495, Маневицькому - 421. Найменше в Шацькому районі 111 немовлят. Водночас спостерігається зростання кількості народжень у старших вікових групах (29 - 39 років) коли зазвичай з'являються другі чи треті діти, але є і велика кількість первістків [1; 11; 21; 17,].

Таблиця 3.2.3. Розподіл народжених за віком матерів у містах і районах в 2008 році

Аналіз черговості народжень дітей свідчить про те, що в структурі народжень домінують первістки. В 2008 році діти народжені першими за порядком народження, складали - 26.5%, другими - 33.1%, третіми - 13,1%, четвертими - 4.1%, п'ятими і більше - 3.0% (Додаток 6).

Щороку зростає частка дітей народжених матерями, які не перебували у шлюбі. Вчені розподілили жінок на три категорії: ті, що перебували у юридично зареєстрованому шлюбі; ті, що перебували у фактичному шлюбі, але не зареєстрованому; самотні. Вони прийшли до висновку, що переважна більшість дітей народжується в шлюбі, але не завжди цей шлюб є юридично оформленим [38].

Логічно припустити, що стрімке зростання кількості позашлюбних народжень в Україні, як і інших країнах Європи, значною мірою пов'язано з поширенням такого явища, як незареєстрований шлюб. За даними Всеукраїнського перепису населення в цілому по Україні у незареєстрованому шлюбі перебуває лише 7% одружених чоловіків і заміжніх жінок, у тому числі у містах 6%, у сільській місцевості - 8.8 - 8.9%, однак серед молоді 15 - 19 років їх частка становить 25.3% у чоловіків і 19.2% у жінок; серед 20 - 24 річних відповідно 12.2% і 10.2%.

В Волинській області у 2008 році частка дітей народжених матерями, які не перебували у шлюбі становила 7.5%, проте у 2007 році вона сягнула 9.5%. Динаміка позашлюбної народжуваності вища в місті ніж в селі. Найбільша кількість таких народжень залишається у містах Луцьку та Ковелі, а також в Камінь-Каширському, Ківерцівському, Маневицькому районах [14; 16; 17; 28,]. Тенденція збільшення кількості позашлюбних народжень не свідчить про, зниження рівня моральності, вона лише підтверджує поступовий перехід до нових сімейних устроїв. Це можна також пояснити зростанням суспільної ролі жінки. Вона стає успішною, фінансово незалежною і сама в змозі виховати дитину. У цьому явищі не остання роль належить освіті, адже саме вона у сучасних умовах є запорукою професійного зростання та матеріального добробуту жінки. Ще однією і основною причиною різкого зростання позашлюбних народжень є широке розповсюдження незареєстрованих шлюбних союзів про які згадувалося вище [2,20,38].

Народжуваність в сільській місцевості залишається як і в попередні роки, дещо вищою ніж у міських поселеннях і становить 15.6‰ проти 13.9‰.

Таблиця 3.2.4. Частка дітей, народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі (відсотків до загальної кількості народжених)

Отже, рівень народжуваності у 2008 році в Волинській області поступово збільшується, на це значною мірою вплинуло те, що у квітні 2005 році була запроваджена так звана президентська грошова виплата на новонародженого. Вона становила тоді 8 тисяч гривень. З січня 2008 року на першу дитину сім'я одержуватиме 12240 гривень, на другу 2500, на третє і наступні - 50000. Але все ж таки народжуваність населення як в містах, так і сільській місцевості є нижчою за рівень необхідний для простого відтворення населення.

Основними факторами зниження народжуваності є: подальше старіння населення й зумовлене ним зростання кількості літніх людей, входження в репродуктивний вік відносно нечисленних груп жінок. Проте вирішальний вплив на спад народжуваності в сучасний період мала друга група факторів. Корінні соціально-економічні перетворення, на фоні погіршення матеріального добробуту більшості населення призвели до того, що молоді сім'ї почали відкладати народження дитини на невизначений термін або взагалі відмовитися від цього. Сучасну однодітну модель сім'ї можна трактувати як зростаючу відповідальність за долю свою і своїх дітей і як бажання повнішої реалізації. Але водночас це поєднується почуття невпевненості в завтрашньому дні [1; 2; 7; 27; 38].

3.3 Смертність і тривалість життя населення Волинської області

Важливим природним фактором, що вливає на зміну чисельності населення є його смертність.

В 2008 році в області померло 15594 особи, що на 123 особи більше ніж в попередньому році. Загальний коефіцієнт смертності дещо зріс і становив 15.0 померлих на 1000 жителів проти 14.9 ‰ у 2007 році.

По Україні цей показник в 2008 році становив 16,3 ‰.

Серед регіонів області де рівень смертності найвищий в Турійському - 20.3‰, Володимир - Волинському - 19.8‰, Горохівському - 19.0‰. Найнижча смертність в місті Луцьку - 10.5‰.

Таблиця 3.3.1. Розподіл померлих за статтю та віковими групами у 2008 році

Рівень смертності сільського населення суттєво вищий ніж мешканців міських поселень (18.3 ‰ проти 12.0‰). Однією причин цього є «старіша» вікова структура сільського населення.

З таблиці 3.3.1 ми бачимо що смертність є найвищою в таких вікових групах: 60 років і більше, найнижча у 1 - 30 років. Досить великий рівень смертності спостерігається у немовлят до 1 року. Смертність чоловіків є значно вищою ніж жінок 8274 проти 7320 осіб. Найбільша кількість смертей у чоловіків спостерігається у віці від 40 і вище, у жінок від 55 років.

Найпомітніше підвищення смертності характерне для населення працездатного віку. Чоловіки значно менше життєздатні ніж жінки: очікувана тривалість життя при народженні в загальному становить 68.6 років, окремо для чоловіків - 62.5, для жінок - 75.3 років. Чоловіча смертність є наслідком не стільки біологічних факторів скільки наслідком нездорового способу життя, зловживання алкоголем і палінням, несприятливих умов праці. Вища смертність серед чоловіків стало однією з причин збільшення на Волині кількості жінок (113 жінок на 100 чоловіків).

У структурі причин летальних наслідків найбільша частка припадає на хвороби системи кровообігу. Всього померло в області 9972 особи. В регіонах найбільше смертей через хвороби системи кровообігу було зареєстровано в місті Луцьку - 1289 осіб, Ківерцівському районі - 680 осіб, Горохівському - 664, Луцькому - 616. Найменше в Шацькому районі - 305 осіб.

Друге місце серед причин смерті займають злоякісні новоутворення, частка яких складає 9.7%. Найбільше померлих спостерігалася в 2008 році в місті Луцьку - 353 особи, в місті Нововолинську - 94, в місті Ковель - 93, в Маневицькому районі - 78, в Ківерцівському і Рожищенському - 7.7. Найнижча в Шацькому - 24, Володимир - Волинському - 36, (Додаток 8,11). В другій половині XX століття смертність через злоякісні новоутворення систематично зростає, особливо підвищилися темпи приросту рівня смертності через онкологічні захворювання, це значною мірою викликане впливом наслідків Чорнобильської катастрофи. Серед чоловіків найбільше поширений рак легенів. Серед жінок показники смертності вдвоє нижчі ніж у представників сильної статті, однак у них ця група патологій за останні роки стала провідною причиною смерті [38].

Третє місце в структурі причин смерті припадає на зовнішні причини, тобто нещасні випадки, отруєння, травми. Загальне число померлих становило 1191 осіб, по районах найбільше померло від зовнішніх причин в м. Луцьку - 159 осіб, в Ківерцівському районі - 90, Горохівському - 91, Луцькому - 82, найменша в Любешівському - 24, Локачинському - 26.

Четверте місце в структурі причин смерті посідають хвороби органів дихання. Найбільше померлих від даної хвороби спостерігалось в Ківерцівському - 126, Любомльському - 78, Луцькому - 68, найменше - в місті Ковель - 10, Локачинському - 10.

Таблиця 3.3.2. Смертність населення від деяких зовнішніх причин смерті в побуті

П'яте місце займають хвороби органів травлення. Через дану причину найбільше летальних випадків зареєстровано в місті Луцьку - 179, в місті Ковель - 69, найменше Локачинському - 10, Шацькому - 12.

Останнє місце займають інфекційні і паразиторні хвороби (туберкульоз, СНІД). Найбільше померлих в місті Луцьк - 56, найменш в Шацькому районі - 6 [17,28].

Проаналізувавши таблицю 3.3.2. можна зробити висновки, що смертність населення від зовнішніх причин смерті в побуті спричинена внаслідок:

- транспортних нещасних випадків - 22,6;

- нещасних випадків, пов'язаних з дією природних факторів - 4,9;

- випадкових отруєнь, спричинених отруйними речовинами - 23,9;

- випадкового отруєння та дії алкоголю - 17,9;

- навмисного самоушкодження - 17,9;

- наслідків нападу з метою убивства чи нанесення ушкоджень - 6,3. Серед померлих 110 дітей віком до одного року. Смертність немовлят пов'язана, в основному, з окремими станами, що виникають перитальному періоді - 51 дитини, природженими вадами розвитку - 30. Рівень смертності дітей віком до одного року зріс у 7,2 померлих немовлят на 1000 живонароджених у 2007 році, до 7,3 ‰ - у 2008 році (Додаток 12,13).

Якщо порівняти сільську і міську місцевість то смертність дітей до одного року в сільській місцевості переважає і становить 8,7‰ проти 5,9 ‰ в міській.

Розглядаючи регіони ми бачимо, що найвища смертність дітей віком до одного року спостерігається в Ратнівському районі - 10, Маневицькому - 9, найменше - в Турійському, Шацькому - 1 особи.

У перинатальному періоді (тобто безпосередньо перед пологами, під час пологів та протягом перших семи днів життя), втрачено 119 дітей (у 2007 році - 137), з яких 79 мертвонароджені і 40 - померлі у віці 0,6 днів.

Таблиця 3.3.3. Кількість померлих дітей у віці до одного року у містах і районах

Отже, розглянувши смертність Волинської області ми бачимо що смертність населення в 2008 році збільшилась порівняно з 2007 роком з 14,9 ‰ до 15,0 ‰. Рівень смертності сільських жителів суттєво вищий ніж мешканців міських поселень (18,3 проти 12,0 ‰). У структурі летальних випадків найбільша частка припадає на хвороби кровообігу (69.3%), новоутворення (9.7%), зовнішні причини смерті (7.6%) та хвороби органів дихання (6.1%).

Рівень смертності дітей до одного року зріс з 7.2‰ у 2007 році до 7.3 ‰ у 2008, але все ж таки він нижчий за середній рівень по Україні (10,4 ‰).

У 2008 році зареєстровано 1167 випадків смертей від зовнішніх причин у побуті, кожна п'ята смерть у побуті сталася внаслідок дорожньо-транспортних пригод, 15.9% загиблих від нещасних випадків припадає на випадкові отруєння алкоголем та навмисні само ушкодження, 9.5% - на випадкові утоплення та занурення у воду.

Очікувана тривалість життя при народженні збільшилася у жінок з 75.2 роки у 2007 році до 75.3 у 2008, у чоловіків навпаки зменшилась з 62.6 роки у 2007 році до 62.5 роки у 2008 році.

Різниця між кількістю народжених живими і кількістю померлих називається природним приростом.

У Волинській області у 2008 році цей показник становив 0.2 ‰, порівнюючи з 2007 роком обсяг природного скорочення населення зменшився у 5 разів, а інтенсивність його з 1.4 особи на 1000 жителів до 0.2. Якщо взяти до уваги природне скорочення населення у 2000 році, то його інтенсивність становила -2.8 ‰.

Природне скорочення населення спостерігалось у більшості районів області. Лише у містах Луцьк і Ковель відбувся природний приріст населення і становив відповідно 2.6 ‰ і5.2 ‰, а також у Камінь - Каширському (5.4 ‰), Любешівському (3.4 ‰), Ратнівському (1.7 ‰), Луцькому (1.0 ‰), і Маневицькому (0.8 ‰) районах. Найвищу інтенсивністьприродного скорочення зафіксовано в Турійському районі (6.9 ‰), а найнижчу в Ківерцівському районі (0.5 ‰) (Додаток 22).

В сільській місцевості природне скорочення становило 1323 особи, тоді як у міських поселеннях зафіксовано природній приріст - 1030 осіб.

4. Демографічні проблеми регіону та шляхи їх вирішення

рух населення смертність демографічний

4.1 Концепція демографічної політики

Збереження негативних демографічних тенденцій в Україні і в Волинській області зокрема, потребує від уряду серйозного обгрунтування та послідовного втілення ефективної соціальної політики, яка має спрямовуватися на досягнення поставлених цілей.

Налагодження ефективної протидії демографічній кризі в Україні вимагає розробки концепції національної демографічної політики на державному рівні, яка поєднувала б у собі адекватне дійсності уявлення про зміст відтворення населення та їх складові, результативний аналіз ситуації, що склалась, чітке визначення основної мети демографічної політики, обґрунтованість її стратегії, тактики, цілей, принципів і завдань [7,38].

Для наближення до вирішення проблем виходу з демографічної кризи необхідне здійснення такої стратегії соціально-економічного розвитку, яка передбачає посилення демографічної спрямованості й підвищення демографічної ефективності усіх сфер суспільного життя, «демографізацію» усіх сфер соціально-економічної політики, тобто їх більше пристосування до вирішення демографічних проблем у широкому розумінні. Це перший і найважливіший принцип демографічної політики.

Центральні заходи демографічної політики мають бути спрямовані на підвищення демостворюючої функції сфери праці, оскільки формування людей у сфері праці виступає соціальним ядром самовідтворення населення.

Поряд з «демографізацією» сфери праці, зокрема, політики поліпшення умов праці та політики заробітної плати, актуальною проблемою є посилення демографічної спрямованості політики соціального захисту населення, реформи сільського господарства (зокрема паювання землі, при якому інтереси підростаючого покоління, на жаль, не були враховані), житлової, податкової, екологічної політики та інших, конче необхідна також демографічна і, зокрема демоекологічна експертиза всіх найважливіших програм, законопроектів та указів президента, які стосуються умов життя та інших інтересів населення.

Проблеми розробки ефективної демографічної політики не можна зводити до ліквідації негативних явищ у самовідтворенні населення, а її основну, глобальну, стратегічну мету - до переборення цих явищ.

Рух до досягнення стратегічної мети демографічної, політики, яка має сприяти вирішенню основної демографічної проблеми суспільства, є одночасно найефективнішим рухом у досягненні її найактуальнішої поточної тактичної мети. Основною тактичною метою демографічної політики сьогодні для України є пом'якшення демографічної кризи у контексті її майбутнього подолання. Ця мета не має зводитись до подолання депопуляції. Зміст реального виходу з демографічної кризи полягає насамперед у гальмуванні зниження якості населення, зокрема, у збереженні його здоров'я, у відновленні суспільного механізму відтворення трудового потенціалу [12].

Матеріальною передумовою переборення демографічної кризи має бути створення економіки, яка стабільно і всебічно розвивається, оскільки лише на основі сучасного, тобто ефективного, динамічного, розумно самодостатнього національного господарства може бути створена та нова історична якість людності України як суб'єкта нового соціального організму, без формування якої не може бути забезпечений необхідний у сучасних умовах характер (тип) взаємодії нашого соціального організму як з природним середовищем, так і з соціальним середовищем у його міжнародному аспекті.

Сучасний стан економіки вимагає концентрації вкрай обмежених зусиль на вирішенні найбільш гострих і нагальних демографічних проблем. Такою проблемою на першому етапі протидії демографічній кризі є катастрофічне погіршення здоров'я населення. У цій екстраординарній ситуації об'єктивна необхідність здійснення концепції демографічної політики, відповідно до якої її основною спрямованістю має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, запобігання його подальшої руйнації. Поліпшення здоров'я населення як важливого інтегрального індикатора демографічного і загальносоціального благополуччя має бути найважливішою метою, проведення соціально-економічних реформ.

Високий рівень захворюваності населення, поширення алкоголізму і наркоманії, посилення епідемій туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, перевищення більші ніж утричі чоловічої смертності над жіночою у працездатному віці, висока порівняно з економічно розвинутими країнами смертність жінок у дітородному віці та дитяча смертність, негативний вплив на здоров'я населення наявного рівня життя і забруднення навколишнього середовища, і зокрема, наслідків Чорнобильської катастрофи, а також високого рівня зайнятості на виробництвах з несприятливими для здоров'я умовами праці - це ті найважливіші орієнтири, довкола яких повинна формуватись система заходів, спрямованих на оздоровлення умов відтворення населення України, - заходів, не тільки соціально привабливих, а й економічно вигідних: їх здійснення безпосередньо відбиватиметься на трудовому потенціалі країни і через зниження смертності сприятиме пом'якшенню депопуляції.

Серед проблем першого етапу протидії демографічній кризі величезної ваги набуває також проблема збереження і поліпшення якісних показників відтворення населення, пов'язана з формуванням несприятливих тенденцій зовнішньої міграції: значної за обсягом міграції працездатного, професійно освіченого і найбільш соціально та економічно активного населення України за кордон і припливу населення з країн, що розвиваються [12; 38]

Досягнення збалансованості народжуваності й смертності, тобто необхідного режиму природного руху населення, зокрема, створення ефективного соціально-економічного механізму задоволення і відтворення потреби сім'ї в дітях - буде змістом лише другого етапу протидії демографічній кризі й відповідної активізації демографічної політики - етапу вже не послаблення демографічної кризи завдяки подоланню найбільш гострих її проявів, а етапу подолання сучасного характеру демографічної кризи, тобто її особливостей, викликаних занадто повільною еволюцією політичної та економічної структури життєдіяльності людності, інакше кажучи тривалої відсутності суспільно-економічного розвитку і навіть руйнації його об'єктивних умов. Про специфіку та термін цього етапу поки що говорити зарано, оскільки він може відбуватися лише на основі результатів, першого етапу. Є достатні підстави для висновку, що на другому етапі, в постіндустріальному світі, збереження єдності якості та кількості (міри) людності почне підтримуватись за допомогою досить ефективної демографічної політики, що здійснюватиметься в об'єктивних і, суб'єктивних умовах, характер і структура яких нам невідомі, тому міркування про них поки що мають суто гіпотетичний характер.

Демографічна політика має бути практикою демографічної теорії, а не буденного, побутового мислення. Дивно, що стратеги демографічної політики в Україні, які визначають її зміст на державному рівні, ігнорують досить обгрунтовані висновки демографічної науки, наражаючи свої заходи на низьку ефективність. По-перше, вони неявно трактують, як і раніше, відтворення населення як окрему сферу життєдіяльності, а по-друге, намагаються відразу починати з другого етапу протидії демографічній кризі, навіть не поставивши завдань першого етапу, виконання яких є обов'язковою передумовою успішності другого. Як відомо, з 1 квітня 2005 р. Уряд України встановив досить значну за величиною, допомогу у зв'язку з народженням дитини (8497 грн.). При цьому взяте зобов'язання шляхом введення цієї допомоги «переламати» демографічну ситуацію, тобто розв'язати проблему, виникнення та загострення якої є емерджентним наслідком-проявом системного неблагополуччя в усіх сферах життя суспільства. Здійсненність цього зобов'язання викликає багато сумнівів. Демографічна ситуація не зводиться до проблеми народжуваності, її реальним підвищенням не можна компенсувати кризовий стан інших демографічних процесів, зокрема смертності. Давно відомо, що основною складовою економічного, забезпечення певного рівня народжуваності є доходи населення і насамперед рівень заробітної плати. Та частина реального національного доходу, яка витрачається на особисте споживання, сьогодні не компенсує потреб сім'ї навіть з однією дитиною на її утримання і виховання на рівні сучасних вимог. Тому найважливішим моментом матеріального забезпечення існування нормальної демореальності взагалі і відтворення населення зокрема має бути наявність у складі заробітної плати, окрім покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини, яка була б достатньою для утримання і виховання необхідного для сім'ї і суспільства кількості здорових дітей [38].

Усі без винятку засоби демополітичного виливу держави на дітородну поведінку громадян повинні мати адресний характер, тобто враховувати ту обставину, що різні суспільно-економічні, професійні, культурно-етнічні та демографічні групи людності по-різному реагують на певні заходи демографічної політики. Наприклад, є підстави вважати, що на введення в цьому році досить великих допомог матерям при народженні дитини найбільш помітно відреагують в селах та бідні верстви населення в міських поселеннях. Тому пожвавлення дітородної активності жінок, які мають вищу освіту та бажання вести активне професійне життя (між іншим, сім'ї саме цих жінок народжують дітей, які будуть чітко налаштовані на одержання вищої освіти, зайняття в майбутньому інтелектуальною та творчою діяльністю, надбанням високого соціального статусу) вимагає створення для них сприятливих умов гармонійного поєднання плідної (для суспільства та сім'ї») професійної активності жінок з їх материнськими функціями [2; 12; 18; 23; 38].

4.2 Пропозиції щодо стабілізації демографічної ситуації в області

Основні напрями державної демографічної політики для покращення і стабільності природного руху населення насамперед повинні бути спрямовані на сфери здоров'я та сім'ї.

У сфері поліпшення здоров'я, зниження смертності та підвищення тривалості життя населення стратегічними напрямами діяльності є:

- підвищення якості життя, зменшення соціально детермінованих відмінностей у захворюваності і смертності населення;

- профілактики та зниження професійної захворюваності;

- поліпшення санітарно-епідемічної, екологічної ситуації;

- зниження травмонебезпечності навколишнього середовища.

Реформування системи охорони здоров'я, здійснення відповідних організаційних та профілактичних заходів зміцнення й охорони здоров'я на суспільному рівні шляхом:

- синхронізації змін в управлінні охороною здоров'я із збільшенням обсягів її фінансування, зокрема шляхом розвитку платних медичних послуг, запровадження медичного страхування;

- переорієнтації державної системи охорони здоров'я на профілактику захворювань, насамперед хронічних, інфекційних, гінекологічних тощо;

- підвищення ролі первинної медико-санітарної допомоги, зокрема на засадах сімейної медицини;

- поліпшення репродуктивного здоров'я населення, забезпечення доступності якісної медико-генетичної, акушерської допомоги, пропаганди сучасних засобів планування сім'ї [12; 23].

Стимулювання позитивних зрушень у поведінці та способі життя людей на індивідуальному рівні шляхом:

- формування механізму заохочення населення до ведення здорового способу життя;

- пропаганди і забезпечення рівних можливостей тривалого, здорового, повноцінного життя;

Проте сьогодні інститут сім'ї переживає суттєві складнощі, руйнуються сімейні відносини, підвищується ризик розлучень, знижуються виховні функції сім'ї, не підтримуються сімейні традиції, росте рівень дитячої бездоглядності та безпритульності, діти вимушені зростати в неповних сім'ях з усіма негативними наслідками цього явища, загострюється проблема насильства в сім'ї.

Причини сучасної кризи сім'ї в Україні обумовлені загальними тенденціями зміни способу життя населення та змінами, викликаними негативним впливом економічної кризи.

Через невлаштованість молоді, зменшення ЇЇ кількості на шлюбному ринку, послаблення установок на взяття шлюбу відбувається зменшення частки приросту молодих подружніх пар.

Втрачено національні традиції багатодітності та середньодітності. З підвищенням рівня позашлюбних народжень, а також через збільшення кількості розлучень, помітно зросла кількість неповних сімей, які є досить уразливими щодо ризику бідності і потребують соціального захисту та дієвої підтримки з боку держави.

Разом з тим реалії сьогодення засвідчують про необхідність здійснення комплексу взаємопов'язаних заходів, спрямованих на економічну підтримку сім'ї, забезпечення відповідного соціального захисту сімей та здійснення соціальної роботи з сім'єю.

Зокрема, необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких завдань, як стимулювання економічного потенціалу сім'ї, підвищення рівня її економічної самостійності, автономії та відповідальності.

Основними засобами виконання цих завдань має бути політика доходів сім'ї (підтримка будь-яких форм економічної активності сім'ї), використання важелів податкової та кредитної політики.

У поєднанні з підвищенням економічного благополуччя сім'ї слід розвивати й інші засоби економічної підтримки сім'ї, у тому числі й соціальні виплати, і програми соціального захисту малозабезпечених сімей.

Крім того, мають здійснюватися освітні, інформаційні, ідеологічні заходи, спрямовані на вирішення соціальних проблем різних категорій сімей.

Виконання цих завдань має відбуватися в комплексі, бути складовою цілісної державної програми підтримки сім'ї, виконавцями якої будуть усі заінтересовані центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також громадські організації, діяльність яких спрямовано на поліпшення становища різних категорій сімей, надання їм соціальних послуг [38].

Перш за все для розв'язання економічних проблем сімей необхідно:

- розширити діапазон кредитування молоді та молодих сімей; передбачити збільшення обсягів кредитів, що надаються молодим сім'ям для будівництва або придбання житла;

- розробити механізм здешевлення вартості будівництва житла; для молоді шляхом впровадження системи квотування та резервування земельних ділянок місцевими органами виконавчої влади;

- збільшити кількість та забезпечити доступність надання молоді пільгових довготермінових кредитів на здобуття вищої освіти;

- забезпечити надання державної допомоги сім'ям з дітьми, передусім по догляду за дитиною до трьох років, на рівні прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;

- забезпечити поступове збільшення рівня забезпечення прожиткового мінімуму для дітей для соціально незахищених категорій

населення, зокрема багатодітних, для отримання адресної соціальної допомоги, до рівня прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;

- надавати різні види підтримки сім'ям у започаткуванні родинного бізнесу, в тому числі інформаційну;

- забезпечити здійснення заходів щодо розширення обсягів виробництва доступних за ціною товарів довготривалого користування (холодильників, пральних машин, кухонних комбайнів тощо) для малозабезпечених сімей;

- поглибити диференціацію пільгового оподаткування сімей, які мають дітей;

- вивчити питання-щодо запровадження міжвідомчої програми надання житла малозабезпеченим багатодітним сім'ям.

По-друге, з метою здійснення інформаційно-просвітницької, роботи з сім'ями, удосконалення форм психологічної, юридичної, інших видів допомоги з питань шлюбу, сім'ї та виховання дітей необхідно:

- удосконалити систему виховної роботи з проблем родинного виховання, сімейного життя, здорового способу життя у навчальних закладах різного рівня;

- забезпечити здійснення на належному рівні педагогічного патронажу сімей;

- здійснювати роботу з дошлюбної діагностики та консультування, педагогічної підготовки батьків у вихованні дітей;

- посилити пропагування національних родинних цінностей сім'ї через засоби масової інформації;

- забезпечити підготовку та видання спеціальної літератури, створення циклів теле - та радіопередач для батьків з питань виховання дітей;

- посилити підтримку інформаційно-освітніх програм громадських організацій з питань виховання дітей, формування здорового способу життя;

- здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на подолання тендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім'ї;

- запровадити в мережі Інтернет веб-сторінку, що вміщуватиме перелік соціальних закладів, які надають послуги сім'ям з дітьми.

Для надання допомоги сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах, передусім молодим, багатодітним, неповним, слід:

- забезпечити суттєве упорядкування мережі закладів соціальної реабілітації та поліпшення методів їх роботи з метою удосконалення системи виявлення та обліку сімей, які перебувають у кризових ситуаціях, підвищення якості соціального супроводу сімей, які потребують сторонньої допомоги, а також забезпечення реального виконання всіх інших функцій і повноважень, що покладаються на вказані заклади;

- забезпечити проведення індивідуальної роботи із сім'ями, в яких батьки-інваліди чи виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями.

У напряму попередження насильства в сім'ї необхідно:

- удосконалити законодавство у сфері попередження насильства в сім'ї, зокрема в частині встановлення адміністративної відповідальності за пропаганду насильства та жорстокості;

- розширення повноважень спеціально уповноваженого органу з питань попередження насильства в сім'ї;

- створити систему раннього виявлення сімей, у яких вчиняється насильство або є реальна загроза його вчинення, та організації соціального супроводу таких сімей;

- забезпечити підвищення рівня правової культури населення та поінформованості про проблему насильства в сім'ї шляхом проведення широкомасштабної інформаційно-просвітницької та роз'яснювальної роботи;

- удосконалити систему санкцій щодо осіб, які вчиняють насильство в сім'ї;

- створити дієву систему надання допомоги потерпілим від насильства в сім'ї.

З метою належного кадрового забезпечення реалізації вищезазначених заходів слід:

- забезпечити підготовку відповідних фахівців;

- удосконалити систему підвищення їх кваліфікації;

- запровадити роботі відповідних тренінг-центрів.

З метою проведення ґрунтовного аналізу стану та розвитку сім'ї, планування та оперативного коригування системи заходів щодо поліпшення їх становища необхідно розробити відповідну систему моніторингу. І тут своє вагоме слово має сказати наука.

Ми сподіваємось, що реалізація цих конкретних кроків сприятиме створенню оптимальних соціально-економічних умов для утвердження в суспільстві матеріально забезпеченої, фізично і духовно здорової, соціально благополучної сім'ї, забезпеченім виконання сім'єю основних її функцій, передусім виховної та демографічної.

Останнім часом держава зробила певні кроки у напрямі вирішення проблеми народжуваності через підвищення матеріального забезпечення матерів: підвищено до 100 грн. щомісячну виплату матерям, які перебувають у декретній відпустці, впроваджено державну допомогу матерям при народженні у розмірі 8460 грн.

Таким чином, можна зробити висновок, що невід'ємними і головними складовими поліпшення стану народжуваності є поліпшення соціального становища українських сімей, підвищення якості медичних послуг.

Створення належних умов для реалізації населенням репродуктивної і соціальної функції є запорукою збереження й оптимального розвитку продуктивних сил, без чого неможливе збереження і відтворення народу, нації, держави [12; 23; 38].

Для того, щоб припинити від'ємний приріст населення, який в останні роки відбувається в усій Україні, і в тому числі й на Волині (хоча й значно меншими темпами), 6 липня було прийнято розпорядження голови обласної державної адміністрації Володимира Бондаря «Про затвердження заходів щодо реалізації в області Стратегії демографічного розвитку на період до 2015 року».

Документ має на меті поліпшити якісні характеристики рівня життя населення та гармонізувати процеси його відтворення на основі відродження духовності української нації, відновлення-сімейних цінностей, виховання свідомого батьківства.

Райдержадміністрації, виконкоми міських (міст обласного значення) рад у місячний строк відповідне розроблятимуть регіональні заходи щодо виконання Стратегії демографічного розвитку на період до 2015 року. При формуванні та коригуванні місцевих бюджетів на ці цілі будуть передбачені кошти.

Для реалізації згаданої стратегії на Волині буде проведено моніторинг ефективності функціонування мережі дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів з урахуванням прогнозованих змін з метою недопущення їх необґрунтованого закриття. Запланована також підготовка тематичних статистичних збірників та бюлетенів з питань демографічного і соціально-економічного становища в області та регіонах, проведення тематичних опитувань населення, розміщення повідомлень про демографічну ситуацію та міграційні процеси в інформаційних теле- і радіопередачах, друкованих ЗМІ.

У рамках виконання Стратегії демографічного розвитку будуть організовані Всеукраїнські та регіональні акції та фестивалі - конкурси з метою пропаганди здорового способу життя, профілактики соціально-небезпечних хвороб, формування у молоді відповідальності за власне здоров'я.

Крім того, управління освіти і науки облдержадміністрації дістало завдання постійно забезпечувати доступність дошкільної освіти у сільській місцевості, а управління у справах молоді та спорту - створювати умови для активного розвитку масової фізичної культури та спорту, доступу дітей та підлітків до фізкультурно-спортивних і оздоровчих закладів, підліткових клубів за місцем проживання [1; 7; 9].

Висновки

Проаналізувавши природний рух Волинської області можна зробити певні висновки.

- На народжуваність і смертність населення впливає група чинників. До чинників народжуваності відносяться: рівень життя населення, зайнятість, рівень медичного обслуговування, соціальні потрясіння, культурний рівень, релігія, етнічність, психологічний, структурний, міграції. А до основних чинників смертності - рівень життя, якість охорони здоров'я, санітарна культура населення, стан природного довкілля.

- станом на 1.01.2008 року в області за розрахунковими даними проживало 1036.2 тис. осіб;

- впродовж року в області зареєстровано 7375 шлюбів. Водночас 2624 сімейні пари розірвали шлюбні стосунки. Інтенсивність укладання шлюбів становила 7,1 ‰, а частота розірвання сімейних стосунків дорівнювала 2,6 ‰.

- народилося в цьому році 15301 немовлят, що на 1311 осіб більше ніж в 2007 році. Рівень народжуваності зріс з 13,5 ‰ до 14,8 ‰. Вищим за середньобласний показник народжуваності був у 8 регіонах області. Зокрема у Камінь - Каширському і Любешівському районах він набув значення 19,0 і 18,0 новонароджених на 1000 жителів. Найнижчий цей показник у м. Нововолинську (11,2 ‰). Відбувається зростання кількості позашлюбних народжень і становить 7,5 ‰. Динаміка позашлюбних народжень спостерігається вища в містах ніж в сільській місцевості. Найбільша кількість дітей народжується у матерів віком 20 - 34 роки. Народжуваність у сільській місцевості залишається дещо вищою, ніж у міських поселеннях (15,6 ‰ проти 13,9‰).

- протягом 2008 року в області померло 15594 особи, що на 123 особи більше, ніж у попередньому році. Загальний коефіцієнт смертності дещо зріс і становив 15,0 ‰ проти 14,9 ‰ у 2007 р. Серед регіонів області, де рівень смертності найвищий є Турійський і Володимир - Волинський райони (20,3 ‰ і 19,8 ‰). Найнижча смертність населення в обласному центрі (10,5 ‰). Рівень смертності сільських жителів суттєво вищий, ніж мешканців міських поселень (18,3 ‰ проти 12,0 ‰). У структурі причин летальних наслідків найбільша частка припадає на хвороби системи кровообігу (63,9% всіх померлих), новоутворення (9,7%), зовнішні причини смерті (7,6%), та хвороби органів дихання (6,1%). Серед померлих 110 дітей до одного року. Смерті немовлят пов'язані, в основному, з окремими станами, що виникають у перинатальному періоді (51 дитина), і природженими вадами розвитку (30). Рівень смертності дітей віком до одного року зріс з 7,2 померлих немовлят на 1000 живонароджених у 2007 році до 7,3 ‰ - у 2008 році. У 2008 році зареєстровано 1167 випадків смертей від зовнішніх причин у побуті. Кожна п'ята смерть у побуті сталася внаслідок дорожньо-транспортних пригод, по 15,9% загиблих від нещасних випадків припадає на випадкові отруєння алкоголем та навмисні само ушкодження, 9,5% - на випадкові утоплення та занурення в воду.

- природне скорочення населення спостерігалось у більшості регіонів області. Лише у містах Луцьку і Ковелі, а також у Камінь - Каширському, Любешівському, Ратнівському, Луцькому і Маневицькому районах відбувся природний приріст населення. Обсяг природного скорочення населення порівняно з 2007 роком зменшився у 5 разів, аінтенсивність його - з 1.4 особи на 1000 жителів до 0.2 ‰. Найвищу інтенсивність природного скорочення зафіксовано в Турійський районі (6.9 ‰), а найнижчу - у Ківерцівському районі (0.5 ‰).

- Для того, щоб припинити від'ємний приріст населення на Україні, в тому числі й на Волині проводиться державна демографічна політика у сферах здоров'я, та сім'ї.

Список джерел

1. Антонюк Т, Демографічні зміни у Волинській області (1999-2008 рр) / Антонюк Т. // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє. - 2008. - Т.2. - С. 33-36.

2. Бандур С.І., Дослідження в Україні проблем економіки праці, демографії, соціальної економіки і політики (науково - інформаційне видання) / Бандур С.І., Богиня Д.П., - К.: ІВПС. України НАН України, 2008. - 69 с.

3. Борисов В.А, Демографія: учеб. для студентов вузов / Борисов В.А., - М.: NOTA BENE, 2005. - 340 с.

4. Боярський А.Я., Основи демографіии / Боярський А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.А., - М.: Статистика, 1980. - 294 с.

5. Голіков А.П., Вступ до економічної і соціальної географії: підручник / Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., - К.: Либідь, 1996. - С. 37-53

6. Гудзеляк І., Географія населення: навч. посібник / Гудзеляк І., - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - 232 с.

7. Джаман В.О., До проблем територіальних особливостей демографічних процесів в Україні / Джаман В.О, // Укр. географ. Журнал. - 1998. - №3. - С. 13 - 18.

8. Думанська В.П., Освідченість та народжуваність: взаємодія у соціодемографічному просторі / В.П Думанська // Демографія та соц. економіка: наук. економ. та сусп. політ. журнал. - 2009. - №4. - С. 152 - 159.

9. Єврорегіон Буг: Волинська область./ За ред. Б.П. Клімчука, П.В. Луцишина, В.Й. Лажніка. - Луцьк: «РВВ Вежа» Волин. нац. ун - т. ім. Л. Українки, 1997. - 446 с.

10. Єрінна А.М., Теорія статистики: практикум / Єріна А.М., - К.: Знання, 2004. - 256 с.

11. Зачернюк І.В., Сучасна демографічна ситуація у Волинській області / І.В Зачернюк // Науковий вісник Вол.нац. у - ту ім. Л. Українки. - Л.: Вежа, 2009. - №1. - C. 166 - 170.

12. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір: колективна монографія / За ред. Є. М. Лібанової., - К.: 2008. - 316 с.

13. Масляк П.О., Словник - довідник учня з економічної і соціальної географії світу / Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., - Київ.: Лібра., 1996. - 328 с.

14. Міцніше любимо - більше нарджуємо / Катерина Зубчук // Волинь - Нова. - 5.10.10. - №1. - С. 8.

15. Муромцева Ю.І., Демографія / Муромцева Ю.І., - К.: Кондор, 2009. - 300 с.

16. Народжуваність на Волині зростає // Віче. - 2009. - №13. С. 9.

17. Населення Волинської області у 2008 році: статистичний бюлетень / Головне управління статистики у Вол. обл. - Луцьк: [Головне упр. Статистики у Вол. обл.], 2009. - 34 с.

18. Наумко В.І., Хто і коли живе в Україні / Наумко В.І., - К.: Знання, 1998. - 79 с.

19. Олійник Я.Б., Географічна наука в Україні. Становлення і розвиток / Олійник Я.Б., Краснопольська Н.В. - К.: Ніка - центр, 2007. - 148 с.

20. Пальян З.О., Демографічна статистика: навч. метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Пальян З.О., - К.: КНЕУ, 2003. - 132 с.

21. Пістун М.Д., Основи теорії і суспільної географії / Пістун М.Д., - К.: Вища школа, 1996. - 278 с.

22. Прибиткова І.М., Демографічна ситуація в Україні у дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 року / Прибиткова І. М // соціол. теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №3. - С. 133 - 142.

23. Прибиткова І.М., Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів / Прибиткова І.М, - К.: «АрТек», 1995. - 256 с.

24. Руденко Л.Г., Відтворення населеня прикордонних районів України: територіальний аспект / Руденко Л.Г., Старостенко Г.Г., Хомра О.І., // укр. геогр. Журнал. - 1995. - 4. - С. 12 - 20.

25. Смертність населення в трудоактивному віці: колективна монографія / Відповід. ред. Е.М.Лібанової., - К.: ін - т демографії та соц. досліджень НАН України, 2007. - 211 с.

26. Соиіальна статистика: учеб. для студ. вузов / Под ред. И.И. Єлисеевой., - М.: Статистика, 2003. - 85 с.

27. Стадник О.Г., Природний рух населення / Стадник О.Г. // Географія. - 2005. - №21. - С. 9 - 13.

28. Статистичний щорічник Волинь - 2008 / Головне управління статистики. - В.: Головне управління статистики у Волинській області, 2009. - 552 с.

29. Старостенко Г.П., Методологія і практика дослідження населення України (регіональний аспект). - К.: УФЕР, 1992. - 415 с.

30. Стеценко С.Г., Демографічна статистика: підручник / Стеценко С.Г, - К.: Вища школа, 2005. - 415 с.

31. Стеценко С.Г., Статистика населення: підручник / Стеценко С.Г., Швець В.Г. - К.: Вища школа, 1995. - 463 с.

32. Стеченко Д.М., Методологія наукових досліджень / Стеченко Д.М., Чмир О.С. - К.: Знання, 2005. - 309 с.

33. Стешенко В., Некоторие аспекты демографической ситуации в Украине: репрудуктивное здоровье и планирование семьи / Стешенко В., - К.: Академпресс, 1999. -31 с.

34. Теорія статистики: навч. посіб., - К.: ЦУП, 2003. - 288 с.

35. Топчієв О.Г., Геодемографічний процес зміст і функції поняття // Укр. геогр. журнал. - 2000. - №2. - С. 25 - 27.

36. Топчієв О.Г., Суспільно - географічні дослідження: методологія, методи, методики: навч. посібник / Топчієв О.Г., - Одес: Астропринт, - 2005. - 632 с.

37. Топчієв О.Г., Основи суспільної географії / Топчієв О.Г., - Одеса: Астропринт, - 2001. - 632 с.

38. Фащевський М.І., методологічні аспекти дослідження географії населення / Фащевський М. І., // Укр. геогр. журнал. - 2004. - №3. - С. 58 - 62.

39. Формування ринкової економіки: зб. наук. праць. Спец. випуск матеріалів міжнарод. наук. конф. «Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики». - Т1: Відтворення населення та його природний рух. - К.: КНЕУ, 2006. - 392 с.

40. Шаблій О.І., Основи загальної суспільної географії / Шаблій О.І., - Л.:Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. - 444 с.