Філософія раннього християнства

/

/

Вступ

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність» - ч.1 ст. 35 Конституції України. Право віросповідання закріплене на найвищому рівні в ієрархії нормативно-правових актів нашої держави неспроста. Це свідчить про важливе місце релігійних потреб у ієрархії потреб людини як істоти біологічної, соціальної і духовної. Варто зазначити, що релігійний плюралізм на державному рівні виник не відразу, а спочатку був так званий «ідеалістичний атеїзм» в православній християнській Російській імперії, на зміну якому прийшов «матеріалістичний атеїзм» у 1917 році разом із більшовицьким переворотом і новою суспільно-політичною ідеєю діалектичного матеріалізму. Переживши на собі випробування, по-суті, «обома атеїзмами» український народ, та й інші народи, нації і національності колишнього СРСР, були об'єктивно готові до сприйняття світоглядного, ідеологічного та релігійного плюралізму у 1991 році, коли зі зникненням Союзу зникло і табу на релігію. Проте, незважаючи на законодавчо закріплений плюралізм думок, переконань і вірувань, свободу світогляду, абсолютна більшість громадян України, як і 33% населення планети, називають себе християнами.

Актуальність теми дослідження у рамках науки і навчальної дисципліни історії політичних і правових учень очевидна. Історія - один із головних пріоритетів управління, визначений загальною теорією управління. «Хто володіє сучасним, той володіє минулим, хто володіє минулим, той володіє майбутнім» - Джордж Оурел, англійський письменник-антиутопіст. Для того, щоб не стати жертвою так званого історичного пріоритету, необхідно вміти аналізувати історичні факти і співставляти їх між собою. Історія політичних і правових вчень предметом дослідження має порядок виникнення у суспільстві протягом його глобального історичного розвитку політичних і правових ідеологій, а християнство досі є однією із найпотужніший з них. Ідеологія є другим пріоритетом управління у загальній теорії управління. Політику розуміють як мистецтво управління державою, а право, виходячи із праворозуміння, загалом зводять до системи норм поведінки, тобто міри дозволеного, свободи діянь. Християнство як ідеологія несе у собі певні світоглядні принципи які і є розумінням міри дозволеної поведінки, міри свободи діянь, мірилом потреб і самообмежень кожної особи як члена суспільства і держави як універсальної організації цього суспільсва, управління якою здійснює певний суб'єкт управління, або ж згідно загальної теорії управління - предиктор. Звідси випливає прямий звязок світських ідеологій та релігій загалом і християнства зокрема із державою і правом. Оскільки християнство як ідеологія заснована на вірі, уявленнях про добро і зло, ідеологічному світосприйнятті, несе у собі систему морально-етичних, або точніше «нравственных» (рос. - точного еквіваленту в українській мові немає) норм, які не санкціоновані державою але відіграють важливу роль у саморегуляції поведінки особи, а отже регулюють суспільні відносини як явище взаємодії поведінок кількох осіб, і «санкціонуються», якщо можна так сказати, совістю як відчуттям міри, то воно є вагомим елементом правової культури суспільства, та й з рештою теорії права і держави.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні першоджерел християнтва, що мінімізує вплив ретранслятора і дозволить сформувати відносно незалежну наукову позицію автора. Перед написанням наукової праці поставлені завдання об'єктивно оцінити політичні і правові погляди та ідеали християн у ранній період розвитку цієї релігії, дати висновок щодо можливості їхнього досягнення у сучасному суспільтві, порівняти політико-правові ідеали, закріплені насьогодні Конституцією України із ідеалами християнства, можливо, сформувати конкретну наукову пропозицію щодо подальшого державотворення, використовуючи досвід, здобутий в результаті дослідження даної тематики.

Причини та умови виникнення християнства

Назва релігії - християнство - повязана із імям конкретної історичної постаті - Ісуса Христа, що був і залишається центральною фігурою у цій релігії. Проте, перш ніж дати відповідь на питання ким був Ісус, що започаткував нове віровчення, яке протягом кількох століть підкорило півсвіту, варто розглянути систему речей у тогочасному суспільстві, адже така особа з такою ідеєю не могла виникнути сама собою - мав бути відповідний вплив соціального середовища. Як відомо, Ісус Христос народився у Юдеї - південному ізраїльському царстві. «Після смерті Ірода Великого стався розподіл Палестини поміж його синами. Галілея та Зайордання були віддані Іродові Антипі; землі на північ від них - Іроду Пилипу; а Юдея з Самарією - Архелаю, який повинен був з часом успадкувати й титул царя. Однак Архелай викликав незадоволення як у євреїв, так і у римлян, і імператор Август змістив його в шостому році нашої ери, передавши владу над Юдеєю римському прокуратору. З політичної точки зору Галілея і Юдея були хоч і підвладними Римові, а проте цілком окремими державами. В євангельські часи Галілеєю правив Ірод Антипа (з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е.), а Юдеєю -- Понтій Пилат (з 26 по 36 р. н. е.), про що також повідомляє євангеліст Лука (3.1).» Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея. Отже, для загального уявлення про умови та причини виникнення ідей християнства слід проаналізувати військову, політичну, економічну, правову, культурну, релігійну, та міжетнічну ситуацію у Юдеї зокрема та Римській імперії вцілому. З наведеного можна зробити висновок, що в політичному плані сувернітет Юдеї був істотно обмежений волею імператора Риму, яку той виражав через призначуваного прокуратора. Очевидно, що насушні потреби місцевого народу займали далеко не пріоритетні місця у векторній системі монарха. Та й сам народ Юдеї не був однонаціональним - «Галілеяни і юдеї відрізнялися не лише етнічно, але й расово, -- перші були арійцями, а другі -- семітами (вихідцями з Аравійського півострова)». Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея. Зрозуміло, що не могли не виникати міжнаціональні та міжрасові протиріччя між носіями двох принципово різних культур. Адже в конфлікт вступали світоглядні позиції, ідеали. «Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об'єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 145. В даному джерелі найбільш вдало зображено вплив права на загальну картину речей, що склалася на момент виникнення християнства. Римське право - основа сучасної континетальної системи права, а Юдея - частина Близького Сходу, що географічно відноситься до релігійно-традиційної правової сімї. Отже, існував і конфлікт права. Політичне і правове домінування Риму, конфронтація культур, міжетнічня напруга - все це не могло сприяти «об'єднанню людей різних національностей в політичну організацію», як заявляє Черній, а навпаки - являється прикладом неправильної концепції управління і реалізацією принципу «діли і владарюй!». Дуже вдало проблему релігійних, міжнаціональних та конфлікту релігії і науки зобразив Алехандро Аменабара у своєму художньому фільмі «Агора».

«Значною є також роль римської армії. В імперії набирали до війська людей із далеких провінцій, які прилучалися завдяки цьому до римської культури і поширювали її по всьому античному світу. Деякі воїни ставали християнами і приносили свою віру на батьківщину» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 146. З цим можна погодитись, враховуючи постійну мобілізацію, переміщення гарнізонів через вічні війни із сусідами, воїни імперії відіграли такий собі каталізатор глобалізації в межах самої імперії.

«Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялися у духовному вакуумі, які не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі і релігія Вічного міста» А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 144 Отже, можна зробити висновок, що спроба насадити єдину культуру і релігію лише зруйнувала попередню систему, викликавши глибоку культурну і релігійну а отже і моральну, «нравственную» кризу. Дану тезу підтверджує і наступне джерело: «Християнство, як уже зазначалося, виникло у Східних провінціях Римської імперії на території Антіохії, Сирії та Малої Азії. Римська імперія на той час була великою рабовласницькою державою і переживала глибоку соціально-економічну і політичну кризу, що спричинило посилену експлуатацію рабів, загострило соціальні суперечності. Таке становище зумовлювало численні повстання та війни рабів проти рабовласників. Виступи завершувалися жорстокими розправами, посиленим гнобленням рабів, що засвідчує повстання рабів під проводом Спартака у 73-74 рр. н.е. Все це призводило до почуття приреченості, духовного спустошення та безперспективності, стало головною причиною поширення песимістичних настроїв, відчаю та безнадійності. І як наслідок - пошуки спасіння та порятунку за допомогою небесних сил - Месії (Спасителя), який зійде з неба на землю і принесе порятунок усім знедоленим, скривдженим». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 134. Отже, очевидним є факт, що причиною виникнення нової релігії в Римській імперії була загальна системна криза цієї держави. Але крім причин необхідні і умови - певний рівень свобод і можливостей, засобів для створення такого масштабного нового інформаційного модулю. «Християнство виникло не відразу в готовому завершеному вигляді як божественне одкровення, а формувалося поступово, вбираючи в себе всі філософські та релігійні ідеї, поширені у той час споміж народів Римської імперії. Насамперед зауважимо, що християнство, зародившись в єврейському середовищі, запозичило чимало ідей від іудаїзму, зокрема весь канон його священих книг «Старий Заповіт», сонм богів і святих, а також чимало елементів іудейського культу… До теоретичних джерел християнства належала ідеалістична філософія грецького філософа Філона Александрійського та римського стоїка Сенеки… Християнство використало також певні ідеї, властиві східним релігійним культам (зокрема, ідеї про померлих і воскреслих богів, запозичені від мітраїзму)». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 135-136. Крім того й сам Ісус не заперечував ідей іудаїзму: «17. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, - Я не руйнувати прийшов, але виконати. 18. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, - ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не забудеться все. 19. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. 20. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 5:17-20. Фарисеї - спочатку релігійно-національна, а пізніше суспільно-політична течія у Юдеї в епоху Другого Храму (530 до н. е -- 70 р.). Із першоджерела безпосередньо випливає, що Ісус базує свою ідеологію не на порожньому місці, а на тих світоглядних і моральних принципах, що сформувалися задовго до його народження і які він з рештою не заперечує, а навпаки - виконує, проповідує, відновлює, впроваджує у життя.

християнство віровчення філософія

Ісус Христос - історична постать

Як уже зазначалося, Ісус Христос - центральна постать християнства і на відміну від інших пророків він визнаний «Сином Божим» а в окремих напрямках християнства навіть богом, проте, існує і прямопротилежна думка скептиків, які сам факт його існування ставлять під сумнів. Для адекватного сприйняття самої суті християнсва необхідно мати чітке уявлення про його засновника.

Яртись та Васьків зазначають: «У світовій релігієзнавчій думці склалося три підходи про трактування особи Ісуса Христа як основоположника християнства: - богословська концепція; - історична школа; - міфологічна школа... Представники богословської концепції, спираючись на Біблію, зокрема книги Нового Заповіту, стверджують, що християнство виникло в першій половині І ст. н.е. і повідане людям, як уже зазначалося, Сином Божим - Ісусом Христом... Представники історичної школи вважають, що євангельська розповідь про Ісуса Христа має раціональне зерно... Отже, Ісус Христос - особа історична, яка у свій час жила на Землі й проповідувала ідеї спасіння... Представники міфологічної школи вважають, що образ Ісуса Христа складався внаслідок Божества, тобто він - продукт міфотворчості». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 130-131. Але власної думки науковці, на жаль, не зазначили, завершивши відповідний розділ наступною тезою: «Такої думки дотримується сучасна дослідниця історії християнства Ірина Свєнціцька». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 131.

«Згідно з християнським ученням Ісус Христос - Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Нового Заповіту, прийнв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання він воскрес, а потім вознісся на небо і як невідємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця». А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 148.

Черній дає уявлення про особу Ісуса крізь призму самого християнсва, що не може бути об'єктивно. Протилежну, релігійно незаангажовану думку, досить детально аргументуює американський режисер Пітер Джозеф у своєму широковідомому документальному фільмі «Дух часу (Zeitgeist)»: «Чи є якісь не біблійські свідчення про те, що існувала людина з іменем Ісус, син Марії, який подорожував із дванадцятьма послідовниками, зцілював людей та інше? В часи життя Ісуса і після в Середземномор'ї жило багато істориків, які б могли підтвердити його життя. Чи багато із них розповідає про його особистість? Жоден... Зазвичай в захист існування Ісуса згадують чотирьох істориків - Пліній Молодший, Святоній і Тацит - це перші троє. У кожного з них є кілька рядків у кращому випадку і вони згадують слово «Христос», яке є не ім'я, але епітет, що означає «помазаник». Четверте джерело - Йосиф Флавій, але ще століття тому було доведено, що це джерело - вимисел... Якщо зважити всі докази - дуже великі шанси, що людини з іменем Ісус просто не існувало» Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist). Частина перша. . Є ще одна позиція щодо історії Ісуса. Міхаїл Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» розмістив під видом роману майстра про Понтія Пілата, по-суті, «Євангеліє від Воланда», яке значно відрізняється від Євангелій, включених у Новий Заповіт. В першу чергу Булгаков змальовує свого персонажа - Ієшуа Ганоцрі (Ісуса Хрсита) в образі філософа, не зачіпаючи питання про непорочне зачаття. Міхаїл Афанасієвич, будучи сином священика, заперечує і факт урочистого входження Ісуса у Єрусалим: «Пришел я в Ершалаим точно через узкие ворота, но пешком, в сопровождении одного Левия Матвея, и никто мне ничего не кричал, так как тогда меня в Ершалаиме ещё никто не знал». Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 22 А найголовніша відмінність від Нового Заповіту полягає у наступному:

«Боги, боги, - говорит, обращая надменное лицо к своему спутнику, тот человек в плаще, - какая пошлая казнь! Но ты мне, пожалуйста, скажи, - тут лицо из надменного превращается в умоляющее, - ведь ее не было! Молю тебя, скажи, не было? - Ну, конечно не было, - отвечает хриплым голосом спутник, - тебе это померещилось. - И ты можешь поклясться в этом? - заискивающе просит человек в плаще. - Клянусь, - отвечает спутник, и глаза его почему-то улыбаются. - Больше мне ничего не нужно!» Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 624.

Булгаков заперечує факт страти Ісуса Понтієм Пілатом, що суперечить і позиції Нового Заповіту і думці скептиків. З Міхаїлом Афанасієвічем важко погодитись у тому плані, що якби страти і дійсно не було, то Ісус продовжив би свою діяльність, що неодмінно мала б відображення у священих писаннях Матвія, Марка, Луки, Івана, інших апостолів і очевидців. Отже, проаналізувавши всі докази, можна припустити, що страта Ісуса Христа як історичної постаті мала місце. Але це не означає, що мало місце і воскресіння.

Слід врахувати, що прокуратор стояв перед вибором без вибору - страта Ісуса спровокувала б бунт його прихильників, помилування означало б прощення а отже розуміння, підтримку його ідеї, що докорінно руйнувало б владу синедріону. Тому «воскресіння» могло бути просто аферою, що і дозволила зберегти владу Каїфи і не підірвала віри, в якій так мало потребу тодішнє занепале юдейське суспільство, у воскресіння месії, так би мовити залишила питання про божественне походження Ісуса відкритим і по цей день. Відомо, що сам Ісус не записував своїх проповідей - це робили учні. Знову ж таки варто послатися на безсмертний шедевр Булгакова: «Эти добрые люди ничему не учились и всё перепутали, что я говорил. Я вообще начинаю опасаться, что эта путаница будет продолжаться очень долгое время… Но однажды я заглянул в этот пергамент и ужаснулся - решительно ничего из того, что там записано, я не говорил. Я его умолял - сожги ты, ради Бога, этот пергамент, а он выхватил его из рук и убежал». Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 27 Глибинна проблема, на яку звертає увагу філософ, письменник, це те, що Ісус говорив притчами, що носили абстрактний характер, а його розуміли буквально. «Для древніх скорочення дня і припинення росту рослин по мірі приближення зими означало смерть. Це була смерть Сонця. Вона наступала 22 грудня... В цей день відбувається дивне явище - Сонце припиняє свій рух на Південь на три дні. В період цієї трьохденної паузи Сонце зупиняється у районі сузіря Південного Хреста. А після цього - 25 грудня - Сонце піднімається на 1 градус північніше». Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist)». Частина перша Метафорично виходить, що Сонце було розп'яте на хресті на три дні, а потім воскресло і народилось заново... «31. А про воскресіння померлих хіба не читали пророченого вам від Бога, що каже: 32. «Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 22:31-32. Наврядчи в даному випадку Ісус мав на увазі воскресіння у буквальному розумінні.

Хоч Євангеліє має ряд неточностей і навіть суперечностей як в силу нерозуміння суті проповідей тих, хто його укладав, так і в силу неточного перекладу, проте, більш наближеного джерела до Ісуса, ніж ці писання, не існує. Тому необхідно зробити короткий аналіз кількох із них для окреслення власної позиції щодо центральної постаті християнства. «20. Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній - то від Духа святого» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 1:20. . В роботі ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры» існує припущення з цього приводу. «И ещё: возведение в ранг непорочного исключительно зачатия Христа Марией Девой от Духа Святого -- действительно одно из кощунственных, сатанинских положений церковного вероучения, богохульно в умолчании предполагающее, что все остальные зачатия людей обречены самим Богом быть порочными. Зачатие Христа от Духа Святого чудесно и действительно непорочно. Но также непорочно (хотя и лишено ореола сверхъестественного чуда) всякое зачатие естественным образом человека супругами, которым Бог даровал Свою Любовь. И такое зачатие должно стать нормой в жизни общества. Порочно же всякое зачатие, осуществившееся без дарованной Богом Любви, происшедшее всего лишь на основе отработки алгоритмики совокупления мужчины и женщины под водительством исключительно животных инстинктов или переизбытка энергии со скуки вне зависимости от того, произошло такое зачатие в ритуально освящённом церковью браке либо же произошло оно в блуде супругов или холостяков... Вопрос о характере зачатия Христа лежит в иной области: если исторически реально случилось так, что в эпоху первого пришествия не было ни одной четы мужчины и женщины, таких чтобы их наследственность (телесная и духовная) позволила родиться и вырасти человеку, который был бы свободен от заблуждений эпохи и мог бы явить собой всем остальным тот идеал достоинства Человека, который предопределён Всевышним Богом, Творцом и Вседержителем, дабы все люди постигли этот неискажённый идеал и воплотили его каждый в себе, то Бог воплотил этот идеал в жизнь зачатием Иисуса Христа праведной Девой от Духа Святого». ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры» - ст. 35 Отже, біблійські джерела прямо говорять про чудо - непорочне зачаття Ісуса від Духа Святого, а небіблійські - не заперечують можливості такого зачаття, виходячи із необхідності безпосереднього втручання Бога у хід історичного процесу.

Якщо припустити, що така особа як Ісус дійсно мала місце в історії та в силу об'єктивно зумовлених причин була зачата Духом Святим, то логічно випливає, що перед нею Богом, як Ієрархічно Найвищим Всеохоплюючим Управлінням, була поставлена певна ціль, для досягнення якої були надані відповідні засоби і можливості, маються на увазі такі як уздоровлення слабих на проказу і біснуватих та інших, утихомирення бурі на морі тощо, які зафіксовані у Новому Заповіті. А звідси випливає і ще одна відмінність біблійського месії Ісуса Христа і булгаковського філософа Ієшуа Ганоцрі. Аналізуючи Святе Письмо, можна звернути увагу, що Ісус діяв не сам. У Євангелії від Матвія 10.1. зазначено, що Ісус послав дванадцять апостолів своїх на проповідь: «... і владу їм дав над нечистими духами, щоб їх виганяли вони...». Отже, Ісус був не тільки філософом, пророком, цілителем і чудотворцем, він мав ще й певну тактику поширення своєї філософії - зібравши довколо себе найбільш здібних учнів, і давши їм мінімальні необхідні знання і вміння, застосував автосинхронізацію суперситеми - починаючи із власного прикладу, наданому своєму найближчому оточенню - мікросоціуму, поширив вчення на невизначене коло членів суспільства як елементів довершеної суперсистеми.

Крім того варто відзначити дар пророка, який був даний засновнику християнства: «23. А ти, Капернауме, що до неба піднісся, - аж до аду ти зійдеш!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангелія від св. Матвія 11:23. . Як сказав російський поет А.С. Пушкін: «Провидение - не алгебра. Ум человеческий, по простонародному выражению, не пророк, а угадчик. Он может видеть общий ход вещей и делать из этого существенные выводы, часто оправданные временем, но не дано ему предугадать случая мощного и мгновенного орудия провидения». Звісно, з рівнем розвитку Ісуса не важко було передбачити падіння тих міст і тих цивілізацій, система життєустрою яких була пронизана безмірністю, безпокараністю, аморальністю, безправністю і всіма можливими пороками. І знову ж таки, як згадувалося вище, причиною падіння були саме глобалізаційні процеси, що протікали в рамках імперії і принцип неправильної концепції управління - «діли і владарюй!». В Новому Заповіті є прямий доказ того, що Ісус, бачачи загальний хід речей, був прихильником іншої - ПРАВильної, Божої концепції управління, концепції Богодержав'я, тобто, влади Бога на Землі: «25. А Він знав їх думки і промовив до них: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. 26. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же втримається царство його?». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від Матвія 12:25. Ще один важливий епізод, який допомагає створити загальне уявлення про Христа: «57. І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: «Пророка нема без пошани, - хіба тільки у вітчизні своїй та в домі своїм»! 58. І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992. - Євангеліє від св. Матвія 13:57-58. Отже, важливим елементом чудотворності Ісуса є егрегор - колективний дух, що утворюється шляхом взаємодії біополів усіх віруючих у його силу і програмує матрицю можливих станів матерії та інформації на потрібний результат. А з таким підходом до розуміння чуда можна повірити і в буквальне воскресіння та вознесіння Ісуса. «Действительность вам представляется чем-то объективным, внешним, существующим независимо от вас. Характер действительности представляется вам самоочевидным. Когда, обманывая себя, вы думаете, будто что-то видите, вам кажется, что все остальные видят то же самое. Но говорю вам, Уинстон, действительность не есть нечто внешнее. Действительность существует в человеческом сознании и больше нигде. Не в индивидуальном сознании, которое может ошибаться и в любом случае преходяще, - только в сознании партии, коллективном и бессмертном». Джордж Оурел - «1984» - ст. 110. -Іншими словами, якщо в кімнаті дві людини і одна думає, що вона летить а друга думає, що бачить, як та летить, значить - вона летить. Тобто слід враховувати і той факт, що проповідник християнства, всіма своїми можливостями, працював на створення імені Христа і вірі в нього, а потім ім'я і віра працювали на нього, масовою свідомістю програмуючи матрицю можливих станів у потрібному напрямку. І знову ж таки, бачачи загальний хід речей, спротив старої системи світогляду, концепції, Ісус передбачав свою неминучу загибель, про що не раз нагадував своїм послідовникам, у що вони вірили, і цією ж вірою наповнювали колективний егрегор християн і запрограмували хід речей на неминучу страту пророка.

Незважаючи на божественне походження, Ісус все ж таки був людиною, тобто істотою не лише духовною та соціальною, а ще й біологічною. А це означає, що його психіка, та й фізіологія взагалі, мала ті ж властивості, що й психіка та фізіологія інших людей - генетично обумовлений потенціал, відчуття, пам'ять, мислення, сприйняття, увага, інстинкти, рефлекси, емоції, почуття, темперамент тощо. Про прояв емоцій, як невід'ємної частини кожної особистості, - так званого «благородного гніву» згадується і у Біблії: «12. Потому Ісус увійшов у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони - продавцям голубів. І сказав їм: «Написано: «Дім Мій - буде домом молитви», а ви робите з нього «печеру розбійників». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 21:12.

Не беручи до уваги мотивів, такі дії за сучасним кримінальним законодавством можна кваліфікувати як хуліганство - грубе порушення громадського порядку. Ось ще один приклад прояву звичайного людського відчуття - відчуття страху: «39 І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша (доля, наступаюча доля) Мене... Та проте, - не як Я хочу, а як Ти...» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 27:29.

Знаючи неминучість своєї загибелі і не раз нагадуючи про неї учням, Ісус мав природний людський страх перед смерттю, інстинкт самозбереження, і просив Бога обрати інший варіант. Ось ще біблійський приклад відчуття безвиході: «46. А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: «Елі, Елі, лама савахтані?» цебто: «Боже Мій, Боже Мій, нащо мене ти покинув?» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Матвія 27:46. Ісус знав, що Бог не може його кинути, так як і не може кинути будь-яке інше своє створіння, а страшна смерть зробить із нього святого мученика, що загинув за ідеї, які проповідував, і доведе, що це ідеї, за які варто загинути, і які заповнять розум і серця мільярдів людей по всьому світу у різний час. Ісус знав це від самого початку свого шляху, а цей крик, згаданий у Письмі, ніщо інше як прояв відчуття приреченості, теоретично властивого, в принципі, кожній людині. Хоча, є й інша ненаукова думка: «...Бедный Христос свой сорвал бы венец, угадай он что будет потом…» М. Пушкина - текст песни «Что вы сделали с вашей мечтой?», що натякає на те, ніби Ісус не передбачав, що жертва, яку він приносить, навіть через дві тисячі років після його смерті не зможе змінити правлячу несправедливу концепцію життєустрою на планеті. Крім того, не варто забувати і про тринадцяте Євангеліє від Марії Магдалини, яка за однією із версій була дружиною Ісуса і мала від нього дітей. В цій версії є доля раціонального, адже в момент смерті Ісусу було 33 роки, а як зазначає у своєму підручнику Толкачова Н.Є.: «Позашллюбний стан дозволяється лише особам, що спеціально вивчають закон, за вченням талмудистів, усі неодружені виганяються із племені адамова, тому що головне призначення чоловіка тільки в єднанні з жінкою». Н.Є. Толкачова - Звичаєве право. Навчальний посібник. Київський університет. 2005. - ст. 123. Виходить, Ісус підлягав би вигнанню із рідного краю за іудейським звичаєвим правом, якби не шанував звичаю. Та й про картину «Таємна вечеря» Леонардно да Вінчі, де праворуч від Ісуса зображена жінка, теж доречно згадати. Варто також зазначити, що Христос вчив звертатись до Бога молитвою «ОТЧЕ наш». Якщо Він, Бог - наш Отець, то логічно, що ми - Його діти, але ніяк не раби.

Та й з рештою Господом Ісуса Христа проголосили лише в 325 році на Першому Нікейському соборі: «Догмат про істине Божество, предвічне народження й єдиносутність Сина Божого з Богом-Отцем утверджений на І Вселенському Соборі 325 р. У м. Нікеї за імператора Костянтина Великого. Цей догмат проголошував: «Син Божий є істиний Бог, народжений від Бога-Отця перше всіх віків і так само вічний як Бог-Отець; Він народжений, а не створений, а єдиносущий з Богом-Отцем». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 152. Це що ж, виходить, з 325 року Господь - виборна посада? Як без гумору можна ставитися до такого рішення? Може це мав на увазі Ніцше у своїй відомій фразі «Бог мертвий»?

Можна продовжувати дослідження особистості засновника християнства, але це - істотне відхилення від теми дослідження, хоча без нього неможливо було обійтись - так як хороший вчитель не вчить тільки своєму предмету, так і хороший дослідник не сповідує вузького підходу до вивчення досліджуваної проблеми.

Філософія раннього християнства

В першу чергу варто зазначити, що раннім вважається християнство від моменту воскресіння Ісуса - 33 рік н.е. до першого Нікейського Собору - 325 року. Враховуючи все вище викладене - це логічно, оскільки з 325 року у філософію християнства, а отже філософію Ісуса, було, так би мовити, внесено багато змін. В принципі, це нормально, адже ніщо не може існувати вічно і все перебуває у постійному розвитку, що не розвивається - те деградує. Та й філософія Ісуса, як зазначалось, не виникла на порожньому місці, а на основі Старого Заповіту. Тому доцільним є короткий аналіз світоглядних позицій Ісуса, на яких він будував свої ідеї.

Об'єктивно існує всього дві концепції життєустрою - Божа, сПРАВедлива концепція і, так званна, «сатанистська», несправедлива концепція. Іншими словами: «Люди могут жить в гармонии с природой и другими людьми, тоесть окружающим их миром, а могут принимать других людей за «говорящее орудие» которое можно эксплуатировать, как скот…» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. Далі генерал Петров, прихильник «Концепции Общественной Безопасности» (КОБ), зазначає, що постановка основного питання філософії «Що первинне: матерія чи свідомість?» - некоректне, так як усі предмети і явища знаходяться у взаємозв'язку, а будь-які процеси носять коливальний характер: звук - це коливання, зображення - це коливання тощо, і матерія та інформація преобразуються по мірі свого розвитку, а час - не об'єктивна категорія філософії, а приватна міра.

«Любя вещ, которую мы знаем - она материальна. И материя предстаёт нам ввиде п'яти агрегатных состояний. Материя упорядочена и имеет образ. Безобразной материи нет. И этот образ и есть информация» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. .

Таким чином свідомість визначає буття, а буття визначає свідомість, вони завжди існували і існують взаємопов'язано. «Многие понятия не понятны нам не потому, что наши понятия слабые, а потому что сии понятия не входять в круг наших понятий» - К. Прутков. Тобто, по мірі розуміння процесів в об'єктивній дійсності і системи причинно-наслідкових звязків, кожна людина є сторонником тої чи іншої концепції життєустрою, буття - у згоді із Божим Промислом чи всупереч йому. Філософія власне і формує це коло понять, методологію, типи світогляду. «Мировоззрение - это совокупность принципов, взглядов, убеждений , которые определяют отношение человека к окружающему миру и к самому себе… Но только философия, обобщая все элементы мировоззренческой системы, предаёт мировоззрению завершённый вид…» К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. На думку прихильникив згаданої концепції, існує два типи світогляду: «калейдоскопічний», що говорить про те, що все відбувається саме по собі, всюди хаос, і «мозаїчний», що говорить про те, що все має свої причини і наслідки, а світ єдиний і цілісний. Філософія, що випливає із «мозаїчного» типу світосприйняття, грунтуєтся на розумінні триєдинства матерії-інформації-міри і не ставить некоректних питань про первинність одного із трьох взаємоповязаних елементів. А із «калейдоскопічного» типу світогляду випливає два протиборчих вчення філософії - матеріалізм та ідеалізм. «Идеализм - древнейшее философское учение об идеальном духовном основании мира. Не отвергает природу, материю, но считает их «низшими», а поэтому не истинным родом бытия. Противоположенное учение - материализм… Библия - документ, выражающий идеи идеализма». К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство. Отже, із наведеного уже можна зробити висновок, що вся біблійська філософія витоком має «калейдоскопічний» тип світогляду, і необ'єктивно вважає матерію другорядною, похідною від певної ідеї, інформації чи енергії - Святого Духа, Бога-Отця, відтак, може бути тільки частково правильною. Щоб не робити голослівних і поспішних висновків слід звернутися безпосередньо до Біблії.

«Незалежно від кількості книг, усі християни розрізняють у Старому Заповіті чотири підрозділи: 1. П'ятикнижжя Мойсеєве (книги Буття, Вихід, Левіт, Числа та Повторення Закону, або Второзаконня). Воно розповідає про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама й Єви, всесвітній потоп, заповіт Бога людям, а також про регламентацію життєдіяльності людини, викладену в Десяти заповідях Бога Ягве єврейському народові (так званому Декалогу)». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 140. Далі автори перераховують такі частини як Історичні книги Старого Заповіту, Пророчі книги і Книги повчальні. В першу чергу слід звернути увагу на П'ятикнижжя.

«1. На початку Бог створив Небо і землю... 3. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло... 6. І сказав Бог: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою... 10. І назвав Бог суходіл: «Земля», а місце зібрання води назвав: «Море»... 11. І сказав Бог: «Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі»... 14. І сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відрізнення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками... 20. І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю»... 24. І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуче, і земну звірину за родом її»... 26. І скаазв Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Перша книга Мойсеєва: Буття 1: 1-26. Як вірно підмічає К.П, Петров: «Это совпадает с данными науки о возникновении типов и классов живых организмов» - по-суті, співпадає із теорією еволюції живих організмів Чарльза Дарвіна. Проте, дає досить примітивні уявлення про глобальний еволюційний процес і викликає ряд питань: де точка відліку початку, на якому Бог прийнявся створювати Небо і землю, чому спочатку була вода, а потім «твердь», як розуміти, що Бог відпочиває на сьомий день, та й взагалі, якщо не існувало нічого, то що є Бог? Але варто звернути увагу і на ньюанси, які, втім, мають принципове значення: «... і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками...» - це підтверджує тезу про те, що об'єктивно часу не існує і дає відповідь на питання - точки відліку не існує, що означає - Всесвіт існував вічно. Інший ньюанс: «Створімо людину за образом Нашим» - «Нашим», це чиїм? Тоді ще не було прийнято вважати єдиного Бога Богом-Отцем, Богом-Сином і Святим Духом, та й все інше, крім людини, було створено чомусь не по його подобі, ніби існує щось поза Богом. Цю тезу можна розуміти як створення істоти, наділеної відчуттям міри, що не характерне іншим живим істотам.

Що стосується «гріхопадіння» Адама і Єви, то це, викликає, як мінімум, нерозуміння: «16. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. 17. Але з дерева знання добра і зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Буття 2:16-17. - виходить, Бог, створивши людину як істоту із відчуттям міри, наділену крім того волею, встановлює заборону на пізнання істини - розрізнення добра і зла, та ще й визначає санкцію за порушення - смерть. Далі в П'ятикнижжі згадується про кару Божу: «7. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, - від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Буття 6:7. Так, всесвітній потоп дійсно мав місце в історії і за однією із версі став причиною загибелі четвертої людської цивілізаці - Атлантиди. Але, по-перше, людство вижило, отже, цілі щодо його фізичного знищення Творець не носив, по-друге, матриця можливих станів включала у себе варіант гріхопадіння вільної істоти, тобто, Бог не міг «жалкувати» про створення людини, так як передбачав її гріхопадіння.

Ну і щодо власне філософії права Старого Заповіту, закріпленої у Книзі Вихід 20: «1. Бог промовляв всі слова оці, кажучи: 2»Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.» - може скластися враження, що йдеться про якогось бога єврейського народу, а звідси і про те, що єврейський народ є «обраним». Але слід пам'ятати, що Бог звертається до кожної людини і до кожного окремого народу мовою його життєвих обставин. Саме мовою «виводу з дому рабства» говорив Бог із єврейським народом у часи Моїсея. 3 «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» - застереження, що мало б мати місце, так як вище зазначалося, що релігії, які існували до християнства, вичерпали себе і віра в інших богів була підірвана. Бог єдиний, і створення собі іншого, штучного бога, не призведе ні до чого іншого, окрім як підриву віри єдиному Богу. 4. «Не роби собі різби і всякої подоби з того, що на небі в горі, і що на землі долі, і що в воді під землею. 5. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четверих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, 6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається Моїх заповідей». - продовження попередньої думки, але в тому руслі, що поклоніння фальшивим богам призводить до світоглядної, філософської, моральної дизорієнтації, а відтак до спричинення зла собі і оточуючим, що може відбитись через кілька поколінь. Але таке формулювання в Біблії програмує людей на страх перед Богом. 7 «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно» - це відповідає приказці «На Бога надейся но и сам не плошай» і спонукає людей до певної самостійності у вирішенні поточних проблем а також насаджує відчуття відповідальності за свої вчинки. «8 Пам'ятай день суботній, щоб святити його! 9 Шість день працюй і роби всю працю свою, 10 а день сьомий - субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці та й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх». - з формулювання «раб твій» випливає те, що Старий Заповіт розглядає рабство, як нормальний життєустрій. «11 Бо шість день творив Господь небо та земло, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його». - По-перше, «шабат» освячений тільки у євреїв, інші національності, що сповідують християнство, в тому числі і українці, вважають освяченим днем неділю. По-друге, Бог не може спочивати - все знаходиться у постійному русі і взаємовпливі, а Бог завжди відіграє роль Ієрархічно Найвищого Всеохоплюючого Управління всіма процесами у Всесвіті. Це, між іншим, принципова відмінність між християнством та ісламом. 12 «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгими були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» - Безумовно, це чи не одна із основних заповідей. Сьогодні в Україні ми можемо спостерігати наживо процес роз'єднання поколінь, оскільки в силу природного закону часу умови життя сучасного покоління помітно відрізняються від умов життя минулого, що в свою чергу змінює світогляд, концептуальну визначеність, ідеали, мораль і «нравствєнность», та провокує конфлікт поколінь. «13 Не вбивай!» - релігія не тільки забороняє вбивство як умисне позбавлення життя іншої особи, але й по-суті, смертну кару. Проте, як показує доля Ісуса, розп'ятого не без участі синедріону, цією заповіддю нехтували. «14 Не чини перелюбу!» - Не менш важлива заповідь, яка закріплює принцип моногамності сім'ї». «15 Не кради!» - Заповідь, що свідчить про повагу релігії до права власності, усвідомлення розмежування речей на «свої» і «чужі». «16 Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!» - можна сказати - процесуальна заповідь. По-суті, лягла у основу одного із сучасних принципів судочинства. «17 Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» - заповідь встановлює заборону на заздрість як елемент майново-соціальної стратифікації суспільства, але знову ж таки зустрічається слово «раб», «невільниця», чого не повинно було б бути у «Книзі Добра». Про це буде зазначено нижче. Це Десять Божих Заповідей - основа Старого Заповіту. Ісус Христос будував свою філософію на основі них, але вважав так: «Фаддей: Все мы живём надеждой увидеть Царство Небесное. Дай же нам и заповеди для этого трудного пути, чтобы вместе с верой вели нас. Иисус: Заповеди даются тем, которые слухом слышат - и не разумеют, глазами смотрят - и не видят. Ибо исполнение закона не может животворить, не приносит благодати и не делает праведником. На это способна только истинная вера, действующая любовью. Фаддей: Для чего же тогда дан закон? Иисус: Он дан для маловерных, в которых не вмещается Слово Божье, дабы уберечь их от преступлений, покуда не обретут истинного разумения. Вам дано знать тайны Отца Небесного. Вам единственную заповедь даю - любовь.» Д. Соколов «Утераные страницы Евангелия (Евангелие от Дионисия)» - ст. 35 Хоч це зазначено і не в автентичному джерелі, а в філософсько-художній книзі, втім автор досліджував біблійські джерела, а відтак його думка має бути врахована. Це збігається і з позицією іншого вже згаданого письменника Булгакова, та й з рештою і з Новим Заповітом, в тому сенсі, що немає жодного пиьсма, складеного Ісусом особисто.

Отже, щодо рабовласництва, християнство Старого Заповіту мало наступну позицію: «1 А оце закони, що ти вкладеш перед ними: 2 Коли купуєш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю. 3 Якщо прийде він сам один, нехай сам один і вийде; коли він має жінку, то з ним вийде й жінка його. 4 Якщо пан його дасть йому жінку, і вона породить йому синів або дочок, - та жінка та діти її нехай будуть для пана її, а він нехай вийде сам один. 5 А якщо раб той щиро скаже: «Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, - не вийду на волю», 6 то нехай його пан приведе його до суддів, і підведе його до дверей або до бічних одвірків, та й проколе пан його вухо йому шилом, - і він буде робити йому повіки! 7»А коли хто продасть дочку свою як невільницю, - не вийде вона, як виходять раби». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Вихід 21:1-7. Отже, Старий Заповіт не тільки узаконював рабство, а ще й торгівлю людьми.

«12 Хто вдарить людину, і вона вмре, той конче буде забитий» - там же. Принцип «око за око, зуб за зуб» був актуальним в той час. А це ще раз підтверджує концептуальну невизначеність Старого Заповіту. Втім, недоцільно придавати значну увагу нормам Старого Заповіту, так як у Ісуса була власна філософська позиція, частково зафіксована у Біблії.

В рамках дослідження основ раннохристиянської філософії варто з'ясувати як взагалі у цій релігії розуміється Бог. Для цього слід звернутися до першоджерела: «5 Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Ісайя 42:5. . Ось ще одне посилання: «24 Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 4:24. І наступне: «20 І Він провив: «Ти не зможеш побачити Мене - і жити». І ось позиція самого Ісуса: «30 Я й Отець - Ми одне!» і там же: «34 Відповів їм Ісус: «Хіба не написано в вашім Законі: «Я сказав: ви боги?» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 10. Отже, християнство чітко розділяє Бога як істоту живу і всюдисущу, що не вимагає формальних ритуалів і обрядів, як бездушний ідол, а тільки « в правді вклонятись» - тобто, жити в зладогі з Богом - в руслі Божого Промислу. Ісус же називає себе Сином Божим у розумінні частини і цілого: «38 А коли Я чиню, то хоч ви мені й віри не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я - ув Отці!» - там же.

Отже, варто відзначити концептуальну визначеність тлумачення природи Бога християнством і остаточно відкинути хибне утотожнення Бога з Ісусом Христом, що з точки зору логіки є порушенням серйозного логічного закону - намаганням утотожнити частину і ціле.

Дуже важливим із точки зору філософського спрямування є розуміння християнством часопростору. Як було зазначено вище: «... що створив небеса і їх розтягнув...» - в принципі, можна прослідкувати певну аналогією зі світоською гіпотезою про те, що Всесвіт вічно шириться у «Великому нічого» і, як вже зазначалось, він існував завжди - нулювої точки відліку не існувало, так як не існує часу, існує тільки міра. До речі, щодо розуміння міри розвитку у Біблії міститься цікава теза: «23 А зніму руку Свою, і ти побачиш Мене ззаду, а обличчя Моє не буде видиме» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга Вихід 33:23. - Книга Вихід 33:23. По-суті, мова йде про минуле, сучасне і майбутнє - можна бачити певний прогноз розвитку, метафорично - наближення єства Бога, сучасний момент - єдина неподільна частина приватної міри, настільки мізерна, що в Біблії прирівняна до щілини скелі, а минуле і є «...побачиш Мене ззаду» - тобто у виді наслідків прийнятих рішень і закономірного збігу подій.

Доцільно зробити плавний перехід від філософії до власне політики і права, та вказати на розуміння призначення влади християнством. Шульженко зазначає: « Згодом почали пропагуатися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення... Нехай кожна людюина, зазначає він, кориться вищій владі, бо немає влади, яка не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога...» Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004. - ст. 51-52.

Біблія фіксує певну етимологію влади в Ізраїлі до і після зародження ідей християнства. «25 Того часу не було царя в Ізраїлі, - кожен робив, що здавалося правдивим в його очах» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга суддів 21:25 «4 І зібралися всі Ізраїлеві старші, і прийшли до Самуїла до Рами, 5 та й сказали до нього: «Ось ти постарівся, а сини твої не йдуть дорогами твоїми. Тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Перша Книга Самуїлова 8:4,5. Тобто, можна стверджувати, що Біблія зображає закономірність організації влади від анархії до монархії. «21 І Він зміняє часи та пори року, скидає царів і настановляє царів, дає мудрість мудрим і пізнання розумним.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Книга пророка Даниїла 2:21. По-суті, розуміється, що вся влада від Бога. Ось ще кілька цитат: «Лучше уповать на Господа, нежели надеяться на князей»(Пс.118:9).«Он укрощает дух князей, Он страшен для царей земных»(Пс.76:12).«Господь на небесах поставил престол Свой, и царство Его всем обладает»(Пс.103:19). По-суті, підтверджується концептуально-філософська позиція того, що влада, як і будь-який предмет чи явище об'єктивної дійсності, є частиною Бога і виходить із його волі та перебуває у рамках Промислу Божого, преобразується по мірі розвитку. Проте, таке трактування викликає безліч непорозумінь споміж християн і сьогодні: «Как понимать утверждение Всякая власть от Бога? Стоит ли повиноваться любой власти?» - запитує відвідувач біблійського сайту «Твоя Библия. Вечное сегодня». http://www.bible.com.ua/answers/r/36/309357. Таким чином Біблія закликає коритися будь-якій владі. Та й з рештою: «Всякий народ заслуговує того правителя, якого має»...

В рамках підпитання слід розглянути і розуміння християнством свободи. Варто звернути увагу, що в україномовному перекладі Біблії вживається термін «воля», що має зовсім інше значення - психічну властивість людини. «13 Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любовью служити один одному!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Послання св. Апостола Павла до галатів 5:13 - Послання св. Апостола Павла до галатів 5:13. Тобто, Біблія застерігає від проявів егоїзму а також квазіпотреб, і, по-суті, вислів Джорджа Оурела про свободу у своєму романі повторює її розуміння: «Свобода - это возможность сказать, что дважды два - четыре» - Дж. Оурел - «1984».

Одним із ключових у всіх релігіях є питання боротьби добра і зла. Як вище зазначалося, існує міра розвитку, міра справедливості, та дві протиборчі концепції розвитку - зло і добро, яке слід розуміти як результати діянь кожного та закономірний збіг обставин, що або допомагає або ж заважає у процесі задоволення індивідуальних та загальнолюдських потреб.

Отже, Біблія містить ряд згадок про зло: «29 І повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 5. «20 Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 3. «21 Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, 22 перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидюще око, богозневага, гордощі, безум. 23 Усе це виходить зсередини, - і людину опоганює» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Марка 7:21-23. - Апостол Марко мало не кримінальний кодекс християн уклав, зафіксувавши слова Ісуса, адже саме ці пороки і розуміються цією релігією як практичне а не абстрактне зло - злочин, і джерелом його є не зовнішній фактор, а психологія злочинця - «серце», що в Біблії часто означає «розум». «21 А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони.» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 3. Це як ніщо інше не підтверджує ту концептуальну позицію, що свобода людини і її воля обмежується рамками Божого Промислу, діячи у згоді з яким, кожен отримує від нього безпосередні підказки мовою життєвих обставин і досягає цілей у межах того вектора, що співставляється із Божим.

Ну і завершальними питаннями філософії є розуміння життя і смерті та пізнання істини. Ось що говорить Біблія: «3 Життя ж вічне - це те, щоб пізнати Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав ти Його» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від св. Івана 17. . Отже, вічне життя заключається у пізнанні Бога, що одночасно означає жити з ним у злагоді - злагоді з природою і іншими людьми. А щоб пізнати Бога - слід пізнати добро і зло, пізнати істину, що Старим Заповітом заборонено. Це одна із колізій Біблії. Щодо істини, то варто знову ж звернутися до Булгакова: «Истина прежде всего в том, что у тебя болит голова, и болит так сильно, что ты малодушно помышляешь о смерти.» Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984 - ст. 29. Тобто, абстрактної істини немає - вона завжди конкретна, звідси і випливає прислів'я: вік живи - вік учись. Адже претендувати на осмислення всієї повноти інформації про Всесвіт - рівно що претендувати на місце самого Бога.

Державно-правові інститути крізь призму ранньохристиянської ідеології

Зробивши проміжні висновки про загальну ситуацію у Римський імперії, особистість Ісуса Христа та основи його філософії, можна нарешті перейти до головного питання - безпосередньо політичних та правових ідей християнства. Варто звернути увагу на джерела.

«Історія життя Христа підтверджується низкою незаперечних джерел і фактів. По-перше, християнськими джерелами, які поділяються на три категорії: канонічні книги, зокрема Нового Заповіту; неканонічні твори - апокрифи; твори отців християнства та інших ранньохристиянських письменників». Є.М. Орач. Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. ст. 87.

«Книги Нового Заповіту згруповані у чотири розділи. До першого введені Євангелії - від Матвея, Марка, Луки й Іоана. Це законоустановчі книги Нового Заповіту, в яких викладені основи християнського віровчення. Євангеліє від Матвея - найбагатше за змістом... Євангеліє від Матвея склалося в іудоізованому середовищі. Саме тому найбільша увага приділяється проблемі виконання старозавітного закону, переосмислення старих біблійних заповідей у дусі внутрішньої релігійності... У Нагірній проповіді Ісуса Христа стисло сформульовані соціальні й моральні засади первісного християнства, показана істотна відмінність Нового Заповіту від Старого Заповіту...

Євангеліє від Марка - найкоротше за структурою. Воно має 16 роздівлів, які розповідають про Христа та його учнів-апостолів. Тут детально описуються чудеса, які творив Христос. Головна ідея Євангелія - переконатив тому, що Христос насправді був Сином Божим...

Євангеліє від Луки переповідає події, описані в Євангеліїі від Матвея, та в Євангелії від Марка. Тут детально розказується про 7 чудес і близько 20 притч, а найповніше - про народження й дитинство Ісуса Христа. Водночас Євангеліє від Марка і Луки виголошувалися для еллінізованих іудеїв і християн-неєвреїв («язичників»). Навідміну від Євангелія від Матвея, де велика роль належить ставленню до Закону, тут образ і вчення Христа гранично універсальні, відповідають потребам усіх народів...

Євангеліє від Іоана доповнює три попередні тексти Євангелій. Апостол Іоан належить до найулюбленіших учнів Христових, як і апостол Петро, Павло та Яків. Форма викладу думок проста і урочиста. Все це позитивно і переконливо впливає на читача. Євангеліє від Іоана - зразок християнської містики. Воно розпочинається словами: «Спочатку було слово, і слово з Богом було, і слово це було Бог». У першому розділі наголошено, насамперед, на Божественній, містичній природі Христа - очевидно, не без впливу тодішніх містичних традицій, зокрема гностичної...

Другий розділ Нового Заповіту подано однією книгою, що називається «Історична книга Діянь» (або дій святих апостолів).

Вона розповідає про поширення християнських ідей безпосередніми найближчими учнями Христа - апостолами Петром, Павлом, Яковим та Іоаном. Християнські ідеї в Україні поширював апостол Андрій Первозванний...

Третій розділ «Нового Заповіту» містить книги повчальні - 21 посилання святих апостолів...

Біблійний канон завершує четвертий розділ «Нового Заповіту» - Пророча книга Обявлення Святого Іоанна Богослова, чи «Апокаліпсис». Автором цього твору вважається апостол Іоан. Він сам назвав книгу «Откровення Ісуса Христа», або «Пророцтва». Головна ідея «Апокаліпсису» - настання (прихід) останнього часу, «есхатології» (релігійне вчення про кінцеву долю людства та світу, яка починається від Ісуса Христа й триватиме до воскресіння мертвих і загального суду Божого над живими та мертвими...

Біблійні апокрифи. Низка творів, які виникли в лоні біблійної традиції, не увійшли до жодного варіанта біблійного канону». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. - ст. 142 - 147.

Проаналізувавши позицію авторитетних науковців, варто зробити висновок, що найбільш доцільно за основне джерело політичних і правових ідей раннього християнства взяти саме Євангелії.

Отже, як зазначає Орач, «Тут ми не станемо торкатися Ісуса як чудотворця, пророка і деяких інших євангелійських оповідей про нього. Ми лише підкреслимо, що він справді став засновником нової реліії небувалої чистоти, основним і єдино цінним змістом якої є прославлення (обожнення) слабого, любов до народу, до бідності, звеличення всього, що принижене, правдиве і наївне. Це моральне Ісусове вчення є ні з чим незрівняним внеском в історію людства і спонукає нас підносити його на недосяжну вершину людської величі. Саме це його вчення лягло в основу ранньохристиянської політико-правової ідеології» Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 88. - Орач, можливо, і перебільшує значення християнства у рамках історії політичних і правових вчень, але все ж варто погодитись, що ідеї Ісуса несуть у собі значну соціальну цінність як інформаційний модуль і потребують науково-філософського дослідження і суспільного переосмислення. Далі Орач продовжує думку: «Ранньохристиянська ідеологія доволі помітно відрізнялася за характером від подальшої ідеології церкви. У творах ранньохристиянської літаратури засуджувались і відкидались земні порядки, передусім політична влада рабовласників як вираз несправедливості та беззаконня» - там же. Абсолютно співпадає позиція даної курсовї праці з позицією Орача щодо значних розбіжностей раннього християнства зі Старим Заповітом і «постсоборним» християнством. Це принциповий момент, адже коли мова йде про різні етапи християнства, то, по-суті, мова йде про абсолютно різні ідеології. Тому слід зробити загальний аналіз політико-правової ідеології раннього християнства, перед тим як перейти до конкретики. «Конкретизуючи поняття свободи і рівності, представники ранньохристиянської політико-правової ідеології обстоювали надзвичайно важливий для юридичної сфери принцип еквівалента як універсальне мірило обміну і відплати. У відносинах еквівалентоного обміну рівність виступає у вигляді абстрактної та формальної рівності, оскільки в цьому випадку не беруться до уваги індивідуальні якості людии, а люди розглядаються лише в одній площині: як формально рівні суб'єкти - володільці благ і послуг. Звідси знамените золоте правило нормативної регуляції, сприйняте християнством з греко-римської правової думки: «Як ви хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними». Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 89 -. Щодо свободи і рівності, то швидше підходить характеристика «абстрактна» ніж «формальна», оскільки ранньохристиянська ідеологія взагалі не сприймала формалізму як такого, по-суті, будучи основою концепції природного права. Щодо прикладу «нормативної регуляції», то він є чимось середнім між старозаповітним «око за око...» і новозаповітним «якщо тебе вдарили в праву щоку - підстав ліву». Серйозний недолік порядку викладення думки Орача Є.М. - відсутність посилань на першоджерело, тобто, не зрозуміло з чого науковець робить такі висновки. Далі він зазначає, що християнство зробило кардинальний переворот у розумінні праці як не «рабського» заняття, а невідємної частини кожної нової людини і що кожен має отримати винагороду за свою працю. Це істотно розходилося із рабовласницькою концепцією. Проте, Орач тут же зазначає відверту неприязнь християнства до матеріально забезпечених прошарків населення, цитуючи Біблію: «Зручніше верблюдові пролізти крізь вушко голки, ніж багатому увійти до раю». - Такої стратифікації не мало б бути у ідеології абстрактної рівності, це є знову ж таки проявом політики «діли і владарюй!» і вкотре свідчить про концептуальну невизначеність християнства. Або інша така ж цитата: «Не можна одночасно служити Богові та момоні (багатству)» - з точки зору здорового глузду це нісенітниця. Тим більше, як каже російський гуморист Міхаїл Задорнов без долі гумору: «Не тот богат, у кого много, а тот, кому хватает». Тобто, матеріальна форма повинна відповідати духовному змісту, а засоби і можливості співпадати із потребами як усвідомленими необхідностями, що дозволяють реалізувати генетично обумовлений потенціал а відтак і частину Божого Замислу по відношенню до кожного. Далі Орач зазначає, що християнство дійшло висновку про необхідність установлення спільного майна і сам же ж уточнює, що ці ідеї є абсолютно утопічними. Крах ідеї комунізму довів цю утопічність. Можливо справедливо розподілити енергоресурси, потужності виробництва, виготовлені товари і надані послуги, і таким чином встановити економічну рівність, але спроби уникнути психологічного ставлення до речі як до своєї чи чужої приречені на крах, оскільки таке ставлення є природним і закладене на рівні базових інстинктів. Орач у своєму підручнику також слушно звертає увагу на розуміння права представниками раннього християнства: «В основі права та інших соціальних норм, за ранньохристиянськими джерелами, лежить правда, справедливість, яка йде безпосередньо від Бога» Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005. - ст. 88. - Це, в принципі, нормально як з точки зору філософії так і з точки зору теорії права. Черній також зазначає про сам зміст ідей, в тому числі і політико-правових: «Так, не лише звертається увага на обов'язковість зовнішніх дій («не кради», «не вбивай»), а й наголошується на важливості праведного внутрішнього стану, духовного спрямування. Тобто, праведними мають бути не тільки вчинки, але й помисли». А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008. Ст. 155.

Інший автор - Шульженко, таким чином характеризує в загальних рисах досліджувану ідеологію: «Викладені в Новому Заповіті християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа, зло, насилля та беззаконня буде виключено із життя, а наявний суспільний устрій заступить «царство Боже», себто ідеальна держава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість». Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004. - ст. 51 Можна сказати, що зробивши акцент на месіанство, Шульженко Ф.П. перетворює християнство у антиутопію, програмуючи на те, що без другого пришестя Христа, яке судячи з усього не настане ніколи, змінити концепцію життєустрою неможливо, забуваючи про свободу і волю кожної людини, про можливість об'єднання потенціалів і автосинхронізацію суперсистеми.

«Головний зміст Нагірної проповіді Ісуса Христа присвячений переосмисленню моральності на засадах християнської любові». А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010. ст. 142. З цим слід погодитись і перейти безпосередньо до першоджерел.

Як уже вище зазначалося, здобувши перед народом високий авторитет повагу, і владу - здатність підкоряти своїй волі, Ісус застосував механізм автосинхронізації суперсистеми: «16 Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 5:16. - звертається він до апостолів. По-суті, мова йде про перехоплення управління суспільними процесами, оскільки передача інформаційного модулю апостолами невизначеній кількості осіб - це вже управління, це подразник, що викликає зміну у психиці і свідомості «приймача» цієї інформації, а відтак його світогляду, філософії, концептуальної визначеності, що кардинально міняє поведінку, ставлення до оточуючих а отже і відносини із ними, в тому числі і правовідносини. «22 А я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого «рака» (ледащо, нікчемний, блазень, виродок пустий), підпадає геєнні огненій» - там же. Думки злочинні. Оскільки вони - вольовий елемент, що є потенційним злочинним діянням. Тому, як уже зазначалось, раннє християнство вимагає не лише утримуватися від злочинних діянь, але і від злочинних думок. Ось ще одне тому підтвердження: «28 А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» - там же. Це нагадує термін, що вжив у своєму згаданому романі Джордж Оурел - «мыслепреступление». У Нагорній проповіді Ісус вносить зміни у існуюче сімейне право: «32 А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводит її до перелюбу. І хто з відпущеною попереться, той чинить перелюб» - там же. По-суті, Ісус намагається уникнути або ж звести до мінімуму кількість розлучень у тогочасному та й наступному суспільствах, оскільки сім'я є дуже важливим елементом соціуму і середовищем формування світогляду і основ особистості дітей. Знову ж таки у вину ставиться не лише сам факт перелюбу, але і доведення до нього, забороняється одуружуватись із розведеними. Це має значно підвищити розуміння причинно-наслідкових зв'язків розлучення, розпаду сім'ї, а отже і скоротити таке негативне явище. З іншого боку це, по-суті, позбавляє права розлучених на подальше створення сім'ї, що не є гуманно.

Дуже важливим є вчення про неспротивлення злу. «38 Ви чули, що сказано «Око за око, і зуб за зуба». 39 А Я вам кажу не противитись злу. І коли вдарить хто тебе в праву щоку твою, - підстав йому другу. 40 А хто хоче тебе позбавити й забрати сорочку твою, - віддай і плаща йому» - там же. Звісно, принцип таліону себе не виправдовує, але це і не означає, що слід давати повну свободу злочинності. На жаль, злочинці існують уже близько 4000 років - концепція життєустрою така, і в її рамках слід виходити з того, що кожного злочинця і потенційного злочинця треба перевиховувати, для чого і покликана кримінологія і кримінально-виконавче право, а розраховувати на те, що відсутність протидії викличе і відсутність самої злочинної дії - як мінімум наівно, швидше навпаки. Думка продовжується і в наступному: «44 Я вам кажу: Любіть своїх ворогів, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» - там же. Це також віддає утопією. Безумовно, в нормальній концепції життєустрою в людини не повинно бути ворога, так як всі живуть в мирі і злагоді. Історія знає приклади таких цивілізацій. Але при наявності ворога, що становить реальну загрозу людині, її сім'ї, родині, нації, цілій державі чи ще гірше - молитись за нього варто лиш в тому контексті, аби той вчасно зрозумів, що творить. Конфлік виникає там, де зустрічаються взаємовиключні інтереси, що випливають із піраміди потреб, а отже і з вектора цілей, так як ціль - це формально виражена потреба. Жодна приватна потреба не може бути задоволена, доки не буде задоволено спільних потреб. Якщо ж чийсь вектор цілей вступає у конфлікт із загальним вектором цілей, що в свою чергу зосереджений у рамках Божого вектора, значить корінь таких потреб - квазіпотреби. Отже, задоволення кимсь квазіпотреб унеможливлює задоволення життєвонеобхідних потреб інших людей. І в такому разі необхідно відстоювати свої інтереси.

«2 Отож коли чиниш милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:2. Це актуальна норма для сучасної позиції церкви щодо милостині, так як більшість священиків нині знає своїх «спонсорів» особисто, не кажучи вже про численні «благодійні фонди». Знову ж таки християнство підкреслює «принцип антиформалізму» - формальне дотримання правил етикету, норм поведінки, що нікому не потрібне, так як всі розуміють нещирість взаємовідносин, що складаються, та й сама суть переноситься не на результат діяння а на сам факт вчиненої дії. Християнсвто ж вчить щирості - незавуальованим мотивам поведінки без прихованої прямої вигоди. Думка продовжується: «5 А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди... 6 А ти, коли молишся, «увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій що бачить таємне, віддасть тобі явно» - там же. З таким підходом до розуміння молитви виникає питання: а чи взагалі потрібна церква, як установа? Так як і вище було зазначено - Бог говорить з людьми мовою життєвих обставин. Молитва - це ще й діалог із собою, пошук внутрішнього зла, що заважає і пошук відповіді на питання: «Що ж не так?» Підняття рівня усівдомлення, щире каяття, що унеможливлює повторення протиправної, у широкому розумінні права, поведінки призведе до бажаних наслідків - Бог почує молитву і життєві обставини складуться позитивно. Формальна ж молитва нікому не потрібна. Церква ж може бути потрібна як храм - святе місце для збору людей, бажаючих щиро помолитися за свої спільні інтереси, що дозволяє створити відповідний егрегор, а відтак - посилити енергетичний вплив молитви, так як в даному випадку може йти мова і про програмування матриці можливих станів на потрібний результат. «19 Ще по правді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, - станеться їм від Мого Отця, що на небі! 20 Бо де двоє чи троє в ім'я Моє зібрані, - там я серед них». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:19-20. Тим більше, сам же Ісус нагадує: «8 Отож, не вподобайтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:8. Тобто, Бог, Всесвіт, володіє всією повнотою інформації про самого себе. В молитві може відкритись методологія для задоволення життєвонеобхідних потреб, усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків, підказка тощо.

Те ж саме Ісус говорить і про піст. Беззаперечно мудро Ісус зазначає про «небесні скарби»: «20 Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. 21 Бо де скарб твій, - там буде й серце твоє». Дійсно, накопичення матеріальних благ - не може бути самоціллю людини, адже всі ці блага - лише засоби для задоволення справжніх цілей - самоудосконалення і удосконалення суспільства, що в майбутньому, ймовірно, дозволить перевести управління процесами у ньому в новий балансувальний режим - режим добра і справедливості. Лідер Джамахирії Муамар Каддафі за кілька місяців до своєї загибелі заявив: «Я там, де мене не дістануть ні кулі ні бомби - я у серцях мільйонів лівійців». І це дійсно так, оскільки у серпні місяці 2011 року у Тріполі було зафіксовано масові весілля, де взяло участь близько трьох мільйонів людей, які таким чином бажали висловити лояльність своєму лідерові. Тобто, все матеріальне, що було збудоване - буде і зруйноване, але пам'ять про це житиме у серці і розумі ще не одного покоління - це і є недоторканий «небесний скарб».

Раннє християнство було також першою ідеологією, яка заговорила про векторну систему - тобто, розстановку пріоритетів завдань: «31 Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? 32 Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно 33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, - а все це вам додасться» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 6:31-34. Мається на увазі, що існує об'єктивна ієрархія потреб, пріоритентість же визначається кожним особисто, виходячи із типу психіки. Царство Боже - Богодержав'я, влада Бога на землі, справедлива концепція життєустрою - найпріоритетніша із потреб, на задоволення якої слід спрямовувати свою волю щомиті у своїй діяльності - це спільна потреба, а жодна приватна потреба не може бути задоволена, доки не будуть задоволені спільні потреби. А коли ж буде реорганізовано життєустрій - їжі, води і одягу, очевидно, вистачить всім.

«1 Не судіть, щоб і вас не судили...» - це не заборона на здійснення правосуддя, а лише заклик не піддавати критиці оточуючих, оскільки кращий спосіб змінити ситуацію на краще - давати власний приклад, для чого треба «... вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку із ока брата твого». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 7:5. Тобто, щоб змінити світ - треба змінити себе.

Крім системи пріортетів потреб, Ісус говорить і про систему пріоритетів цінностей: «37 Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достойний. 38 І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 10:37-38. Звісно, існує система пріоритетів цінностей і найбільше кожен із нас любить найближчих людей. Але ця любов нічого не варта в умовах панування несправедливої концепції і часто відсутності можливості захистити предмет своєї любові.

Крім всього іншого, в Новому Заповіті є хроший приклад прояву здорового глузду: «10 І ото, був там чоловік, що мав суху руку. І, щоб обвинити Ісуса, запитали Його: «Чи вздоровляти годиться в суботу?» 11 А Він їм сказав: «Чи знайдеться між вами людина, яка, одну мавши вівцю, не піде по неї, і не врятує її, якщо вона впаде в яму в суботу? 12 Скільки ж людина вартіша за ту овечку! Тому можна чинити добро й у суботу». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:5-6. Знову ж таки знімаються всі формальності.

Ісус однозначно заявляє про безальтернативність двох протиборчих концепцій: «Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає за Мною, той розкидає» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 12:30.

Раннє християнство вказує на важливість правильного виховання наступних поколінь і підкреслює відповідальність вихователів: «І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене. 6 Хто ж спокусить одне із цих малих, що вірують у Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, - і його потопити в морській глибині» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 18:5-6. Ця важливість підтверджується показаннями відносно сучасної статистики: відколи порнографічні матеріали стали загальнодоступними - кількість венеричних захворювань серед підлітків зросла у п'ятдесят разів.

Також ця ідеологія вчить вміти пожертвувати меншим заради більшого гамбіт: «... краще увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи обома ногами бути вкиненому в огонь вічний» - там же. В Новому Заповіті міститься і порядок вирішення спорів: «15 А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, - ти придбав свого брата. 16 А коли не послухає він, то візьми із собою одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. 17 А коли не послухає їх, - скажи Церкві, - хай буде тобі як поганин і митник!» - там же. По-суті, закладається три інстанції вирішення спору і що найбільш головне - без участі самого суду - винний сам має визнати свою вину, а не бути визнаним винним судом. Отже, в даному випадку можна відшукати інститут досудового врегулювання спору, інститут свідків. Але такий порядок унеможливлює вирішення спору, якщо відповідач не визнає своєї вини добровільно. Тобто, порушені права не можуть бути в такому випадку відновлені. Проте, важливм є вчення про безлімітне прощення «прогріхів братові».

Досить цікаву політичну ідею оприлюднив свого часу Ісус: «11 Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! 12 Хто бо підноситься, - буде понижений, хто ж понижується». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 23:11-12. Мова йде про те, що особа із вищим рівнем розвитку має сприяти іншим у досягнені такого ж рівня, сприяти їм а не зневажати, а ті - не боятися сильніших, а поважати їх і наслідувати.

Важливою є ієрархія правових норм, якщо можна це так назвати, зазначена Ісусом: «37 Він же промовив йому: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою». 38 Це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього як самого себе». 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять». Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Матвія 22:38-39. Це підвтерджує усе вище згадане щодо концептуальної спрямованості і ієрархії потреб та цінностей.

Ще дуже важливою є наступна політична ідея християнства, заснована на тих же можливостях суперистеми: «49 А Іван відповів і сказав: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, що ім'ям твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить». 50 Ісус же йому відказав: «Не забороняйте, бо хто не проти вас, той за вас!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Луки 9:49-50. Тобто, для виконання певних спільних завдань не обов'язково організовуватись в певну структуру із визначеними лідерами і внутрішніми правилами, досить аби кожен мав свободу дій і працював на задоволення спільних інтересів у рамках своїх можливостей. Також християнство вчить не робити чуда із доброчину, так як це - нормальне явище: «10 Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: «Ми - нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні були!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Луки 17:10. - Апостол Іван звертає увагу на нову заповідь Ісуса, яку пропустили в усіх інших Євангеліях: «12 Оце Моя заповідь, - щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992 - Євангеліє від святого Івана 15:12.

Таким чином політико-правові ідеї раннього християнства можна звести до наступного. Варто почати із того, що Ісус Христос говорить про іншу концепцію життєустрою - Богодержав'я, владу Бога на землі, або ж, сказано в Біблії, - Царство Боже. Це принципово відрізнає християнство від абсолютної більшості інших ідеологій, які базуються на одній і тій же неправильній концепції, методології, філософії. Настання такого життєустрою можливе, коли більшість його членів досягне відповідного рівня розвитку, тому лідер є «рабом», слугою інших, який має сприяти їм у їхньому розвитку. Таким чином йде мова про схему «Предиктор-коректор», тобто, є суб'єкт управління і той фактор, який вносить корективи в процес управління по мірі відхилення від заданої цілі. Ідея вчить підкорятися будь-якій владі. Оскільки спротив передбачає насильство, а насильство - це деструкція, що є характерним іншій концепції. Тому будь-яка влада сама впаде, якщо відбудеться перехоплення управління і настане «Царство Боже» на землі. Ідея вчить виконувати встановлені обов'язки перед державою, що випливає із відомої біблійської фрази «кесарям - кесареве, а Богу - Боже».

Тим самим підкреслюючи, що цілі держави не завжди співпадають із цілями Бога. Ідеологія застосовує автосинхронізацію суперсистеми для самопоширення, безструктурний спосіб управління - передача інформаційного модулю невизначеному колу осіб. Втілення ідеї можливе за умов позитивного впливу інформаціного модуля на «приймач», що дозволить впорядкувати світогляд, концептуально визначитись і, використовуючи свої можливості і засоби, генетично обумовлений потенціал тощо, самовдосконалюватись, пізнаючи Бога, що є одним із найдієвіших способів зміни концепції. Ідеологія ставить на належне місце будь-яку працю, що до того вважалася рабським заняттям. Порушуються питання про справедливий роозподіл суспільної продукції, а отже про те, що багатих існувати не повинно. Вперше було поділено людей, як соціальну цінність, за генетичним і егрегроріальним критерієм. Тобто, Ісус називає своєю ріднею всіх, хто поділяє його погляди і живе у рамках Промислу Божого. Це передбачає і позитивну взаємодію біоритмів та створення колективного егрегора християн. Але цінність генетично близьких людей - батьків, дітей - також не нівелюється, проте, наголошується на пріоритетах.

Щодо права, то визначено позасудовий порядок вирішення спорів. Зазначено, що прощати за прогріхи слід необмежену кількість разів, що створює умови для можливості виправлення злочинця, і просто правопорушника. Закликається не противитися злу, так як спротив тягне за собою ефект доміно з динамікою зла, генерацією відчуття помсти. Вперше наголошується на тому, що й думка може бути злочинною, тому й думки мають бути чистими, а не тільки дії. Так як кожне умисне протиправне діяння має вольовий елемент. Важлива увага приділяється сім'ї, тому наголошується на обовязку дітей поважати батьків, забороняється перелюб, розлучення, багатожонство. Звісно, забороняються вбивства, крадіжки, що свідчить про цінування людського життя та повагу до права власності. Також забороняються неправдиві свідчення. Що і досі є актуально. Забороняється заздрість - десята заповідь. Це також має виховувати повагу до права і відігравати стримуючий механізм злочинності.

Висновок

Результат дослідження даної тематики наводить на неоднозначні висновки про філософію, мораль, та політико-правові вчення раннього християнства. Як було зазначено, тогочасне суспільство переживало глибоку системну кризу, тому виникнення нової подібної ідеї було не просто необхідним, а неминучим. Дискусійними залишаються питання періодизації християнства, але як було зазначено, вчення пов'язується із іменем Христа, який вважається його засновником, тому раннім слід вважати християнство від 33 по 325 рік нашої ери. Ідеологія виникла на грунті філософії, морально-правових норм і політичних переконаннях Старого Заповіту та стала основою для подальшого розгалуження. Факти відкидають теорію міфічного походження Ісуса Христа і вперто говорять про його фізичне існування. Наука не відкидає і можливості непорочного зачаття, воскресіння та вознесіння пророка і філософа, пояснюючи це прямим втручанням Всемогутнього у хід глобального історичного процесу.

Важливим є розуміння того, що ідеологія раннього християнства, навідміну від Старого Заповіту і «постсоборних» його модифікацій, базується на принципово іншій концепції життєустрою - справедливої концепції Богодержав'я, або ж Царства Божого. В умовах «сатанистської» концепції сучасної цивілізації подібні ідеї приречені на крах, а їх проповідники на переслідування. Навіть в умовах плюралізму ідеї християнства не можуть бути реалізованими в повній мірі, так як на рівні із ними стоять інші релігії і світські ідеології, тому саме християнство перетворюється на інструмент політики «діли і владарюй!», що в середньовіччі стало причиною хрестових походів а сьогодні - інструментом релігійного розчленування Європи, де істотно зросла кількість мусульман, що вимагають поваги до себе і своєї релігії. Також в останні місяці зросла кількість сутичок на релігійному грунті в країнах Африки. Щодо власне політики і права, то ідеї християнства закликають повенрутися до природного стану речей у суспільстві - рівності і справедливості, тому її заслужено можна вважати проектом концепції природного права. Ідеологія вчить коритися будь-якій владі, що є принциповою відмінністю від всіх інших політико-правових ідеологій, які закликають до тиску на «неправильну» владу і державу. Ідеологія вперше розставляє пріоритети завдань - у виді ієрархії заповідей, і визначає систему пріоритетів соціальних цінностей, враховуючи їх енергетичну («нравственную», моральну, егрегоріальну) прив'язаність. Раннє християнство вперше звертає увагу на злочинність самої думки, так як в будь-якому умисному протиправному діянні є вольвий елемент. В решті ідеї християнства нічим не відрізнаються від загальноприйнятих соціальних норм - заборона умисного позбавлення життя іншої особи, захист права власності тощо.

Загалом, можна зробити висновок про те, що ідеї раннього християнства посідають значну позицію у структурі політико-правової науки і залишаються чи не найбільш дискусійними серед них. Ісус, як пророк людства, дав інформацію, яка в принципі доступна кожному на підсвідомому рівні, вивівши її на свідомий рівень, і вказавши людству шлях його розвитку.

Сьогодні Конституція України є чи не найдемократичнішою у світі. В приницпі, як і найбільшість важливих законів. Але політика, економіка, наука і освіта, соціальна сфера, загальний рівень життя, рівень культури, в тому числі і правової, суспільсвта залишає бажати кращого. Людство протягом двох тисяч років не винесло уроку про те, що формального закріплення норм нікому не треба - треба їх змістовне дотримання. Загалом, часткове наближення ідеалів християнства до об'єктивної дійсності буття можливе через самовдосконалення шляхом пізнання Бога - добра, зла та істини, а також використанні властивостей суперистсеми та поступовому перехопленні управління соціальними процесами концептуально визначеним предиктором.

Список використаних джерел

1. А.М. Черній - Релігієзнавство. Підручник. 2-е видання. Доповнене. Київ. Академвидав 2008;

2. А.В. Яртись, А.Ю. Васьків. Релігієзнавство. Київ. Знання. 2010;

3. К.П. Петров - Курс лекций по общей теории управления. Типы мировоззрений. Триединство;

4. Є.М. Орач - Історія політичних і правових вчень. Київ. Атіка. 2005;

5. Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Видання місійного товариства «Нове життя, кемпус крусейд фор крайст». Київ. Україна. 1992;

6. Матеріал із Вікіпедії - вільної енциклопедії, категрії: Географія Ізраїлю - Біблійські місця - Юдея;

7. Пітер Джозеф - Д/ф «Дух часу (Zeitgeist). Частина перша;

8. Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита». Москва 1984;

9. Д. Соколов «Утерянные страницы Евангелия (Евангелие от Дионисия)»;

10. Н.Є. Толкачова - Звичаєве право. Навчальний посібник. Київський університет. 2005;

11. Ф.П. Шульженко. Історія політичних і правових вчень. Київ. Юрінком Інтер. 2004;

12. Джордж Оурел - «1984»;

13. ВП СРСР «Мастер и Маргарита»: Гимн демонизму или Евангелие беззаветной веры».