Особливості буддизму

/

1. Особливості віровчення

Буддизм -- найдавніша з трьох світових релігій. Більшість послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Схілної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії. Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX -- початку XX ст. прихильники буддизму з'явилися у країнах Європи і СІІІА.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного перепису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в нашій державі налічувалося 18 громад, 17 служителів цього культу.

Буддизм -- жива і життєдайна релігія. У різних частинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації -- Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у рабовласницькій державі Магадха. Класова нерівність доповнювалась становою нерівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спадкоємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (рабовласницька знать), вайшґя (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан -- найнижчий на ієрархічному шаблі -- чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків,

Панівна у цей час релігія -- брахманізм -- була культом лише привілейованих каст і класів, тому до культових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Виникла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двох нижчих станів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релігії у широких верств населення.

Зародившись в Індії, буддизм почав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної, Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснувати з будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії за мусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської і англійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-Східної Азії. Вливаючись у місцеві релігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженні колосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед населення місцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI -- V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи не заперечував богів інших релігій і не забороняв їм молитися. Він просто пояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину до кінцевої мети -- просвітлення, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількість богів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це -- творець світу Брахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,-- Вішну, проводир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,-- Ганеша та ін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичних осіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед Будди Шак'ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначніших монастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювався буддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також було включено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеон увійшло надзвичайно популярне божество військових і гірничорудних справ Хаті- ман. Спочатку (у VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучне спорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. При храмах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційних хроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон були включені Падмасамбхава і Цзонхава -- реальні історичні особи -- засновники різних шкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії -- обожнений Чингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманське божество, яке шанували монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався і загальнобуддійський пантеон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча у кожній з них ці боги називались по- своєму, а іноді навіть були різної статі. Так, індійський бог -- уособлення співчуття -- Авалокітешвара у Китаї та Японії перетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеону належать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стає буддою. «Просвітленні» у цілковитому значенні цього слова не є богами -- буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вони наділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність творити чудеса, впливати хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вони можуть перероджуватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вони розпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це -- другий ранг пантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостями перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони втілюються у якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса: з неба падають квіти, тремтить земля, серед ясного неба гуркоче грім. Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви. Буквальний переклад цього слова -- «істота, що прагне до просвітлення». Нею може бути людина або будь-яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою. Бодхісагтвою був Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550 раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щоб стати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалостей» -- щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхісаттви: уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець з хибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону -- архати і прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, що досягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні та найближчі послідовники Шак'ямуні. «Праг'єкабудда» дослівно -- будда для самого себе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповіддю вчення серед інших не займається. їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

Дві гілки буддизму. Упродовж І -- X ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Головними осередками пропаганди буддизму були монастирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії -- у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подолавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня Азія, Далекий Схід).

Засновник буддизму. Засновник буддизму -- реальна історична особа. Його називають різними іменами: Сіддхартха, Гаутама, Шак'ямуні, Будда, Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха -- власне ім'я, Гаутама -- ім'я роду, Шак'ямуні -- мудрець з племені шаків (або шакья), Будда -- просвітлений, Бхагаван -- той, хто торжествує. Найуживаніше з імен -- Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків Сіддхартха Гаутама народився у VI ст. до н.е. За переказом, він був 'чудом зачатий' (його мати Майя побачила уві сні, іцо в її бік увійшов білий слон) і таким же незвичним шляхом -- із боку матері -- народився. Гаутама помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йому незвичайне майбутнє. Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. Коли Гаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу, Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом -- зігнутого від років убогого старого, далі -- поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому. Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав мандрувати, піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні роки розкішного і безтурботного життя, намагаючись пізнати велику істину. Так пройшло близько 7 років.

Якось, сидячи під деревом Бодхи (пізнання) і, як звичайно, поринувши у глибоке самопізнання, Гаутама раптово «прозрів»: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою, просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко виніс усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Згодом він зібрав навколо себе п'ятьох аскетів, що стали його учнями, і прочитав їм свою першу проповідь, у якій стисло виклав основи свого вчення.

За переказом, Будда помер, коли йому було вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками.

Культ у буддизмі

Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата -- молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідність спеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи- злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у. буддизмі розвинулись елементи культу, подібні до існуючих в інших релігіях. 'Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину їх забрали боги-деви і злі боги -- наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зображеннями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачувались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У 6vдизмi чимало обрядів. що належать до індивідуального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів пр істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на мас}' віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони -- не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми -- це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети -- стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть -- розпад даного комплексу дхарм, народження -- його відновлення, але вже в іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчинків визначає, у якій формі людина відродиться у наступному. Чим більше добрих -- тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить значний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос -- символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вважається, вони відіграли особливу роль у житті Будди цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні.Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, бронзи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів пантеону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і місцевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

Найважливішим положенням буддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буддизм не заперечував розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти -- людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам, жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень», тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т.ін., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани -- небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасіння, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходження до «вищої мудрості», досягнувши якої можна вийти із «круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень.

Найістотнішим у вченні Будди його послідовники вважають те, що він пізнав причину буття -- страждання, розкрив її людям так само, як і шлях до припинення страждань, до спасіння і небуття.

Буддисти визнають сповіщені Буддою «чотири благородні істини», про які йтиметься далі.

Буддизм запозичив чимало ідей, які були вже розроблені та широковідомі в Індії ще до середини І тис. до н.е., зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення. Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так» людей, знесилених стражданнями, не могло не приваблювати вчення про те, що наше життя -- страждання і що їх витоками є пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Тому слід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, що кожному (а не лише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шлях до істини, а за умови подальших зусиль -- до кінцевої мети буддизму -- нірвани. Ось чому проповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидко поширювалося, дедалі більше аскетів і навіть брахманів ставали послідовниками Будди.

Історичні дані свідчать, що буддизм підтримали кшатрії та вайш'я, насамперед міське населення, правителі, воїни, які вбачали в буддизмі можливість позбутися засилля і зверхності брахманів. Буддійські ідеї рівності людей і терпимості, культ етики також сприяли успіху нового вчення. Його підтримав один із наймогутніших давньоіндійських імператорів Ашока (III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів в Індії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межі Індії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства. Щодо практики, яка ставила за мету досягнення нірвани, то пі сфери впливу буддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими громадами у строгому смислі цього слова фактично були громади ченців -- бхікиїг.

Першими послідовниками Будди були аскети, які невеликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якої власності («бхікшу» означає злиденний). Вони голили голову, одягались у лахміття (переважно жовтого кольору) і користувалися лише найнеобхіднішим -- квартою для збирання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, патерицею. Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лише до півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дня не можна було брати у рот ні крихти.

У печері або залишеній будівлі бхікшу пересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах, практикуючи в мистецтві зосередження І самоспоглядання, розробляючи і вдосконалюючи правила поведінки і теорію свого вчення.

Померлих бхікшу, як правило, і ховали неподалік від їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, що ставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводились могильні споруди, пам'ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманітні будівлі. Так утворювалися монастирі. Поступово складався статут монастирського життя, зросла кількість ченців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг. Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях, були зобов'язані ретельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальним зборам ченців монастиря і обраному настоятелю.

Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осередками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені - буддійські ченці записували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутрії (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон -- Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше -- на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буддизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, -- від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обов'язковим: у будь-який момент ненець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, гот} вались до обряду посвячення, що являв складну процедуру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю, інколи аж до спалювання пальця перед вівтарем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримувати п'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користуватися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало безліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що їх точне дотримання було чималим психологічним навантаженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення -- ненець «грішив». Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосовувались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоловічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі 'просвітлення' під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя -- це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (сканди -- це тіло, почуття, думки й сумління). Перша «істина» -- існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя -- страждання. Зіткнення з неприємним -- страждання. Відсутність приємного -- страждання. Недосягнення бажаючого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого явища або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

2. Причини страждань -- бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними цінностями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насолоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. Подібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого процесу. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює корму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Льодина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Останній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Карма -- швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

3. Третя «істина» -- можливо притінити страждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана -- кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

4. Четверта істина - спосіб позбутися бажань -- це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама зводиться до розуміння того, що існує шлях до припинення страждання. і виклав у таких восьми принципах:

1) правильне розуміння чотирьох благородних істин;

2) правильні прагнення, наміри;

3) правильна мова (подолання обману та утвердження правди);

4) правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);

5) правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот);

6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

7) належний стан розуму (самоаналіз життя);

8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п 'ять моральних заборон -- не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися відперелюбства і не вживати п 'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п 'ять заборон для монахів; не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану -- ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний процес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викладених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допомагають бодисаттви -- істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реальний і потойбічний. Потойбічний -- світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі людини на цьому світі. Реальний світ -- це арена перевтілень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться -- аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювалися відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок -- дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть людини -- це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма -- це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми 0 душі не зникають, а переходять у душу нової істоти -- відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з 'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ -- сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, якіАдосягли стану бодхісатв (тих, чия сутність -- знання), але ще не перейшли в нірвану. Бодхїсатва -- це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба. Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім -- у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Дарма, теж поняття, яке запозичено в брахманізмі, але тлумачиться в буддизмі дещо інакше. Дхарма (дхамма) термін, який має багато значень: закон, обов'язок, правило, доброчиннiсть, якість, річ, стан, істина, релігія, i т. інше.

Кінцева мета буддистів досягнення нірвани. Нірвана - (санскр. вгасання) - поняття, яким називають повне зникнення, вивільнення від сансари. Що таке нірвана в буддизмі до кінця невизначено. Різні буддистські теологи та різні напрямки i школи вкладають в це поняття різний зміст. Більшість вважає нірвану - позбавленням від всякого буття зовсім i назавжди. Уявити нiрвану в звичних, земних категоріях неможливо.

Для досягнення нiрвани Будда пропонує пройти 'благородний шлях', що має вісім елементів (восьмискладовий). Цей шлях складається з 'праведних поглядів, праведних намірів, праведної мови, праведних вчинків, праведного способу життя, праведних зусиль, праведної думки (уваги), праведного зосередження'. Ці головні положення буддизму розгорнуті в канонічних текстах i працях буддистських богословів.

У повсякденному житті, щоб досягнути кращого переродження буддист повинен дотримуватись 'п`яти заповідей' - 'панча - шила'. До них відносяться: відмова вiд вбивства живої істоти (ахімса), відмова від крадіжки, вiд брехні, дотримання шлюбної вірності, вiдмова вiд вживання алкоголю або іншого дурману. Подальшу розробку моральні заповіді буддизму отримали в ламаїзмі ( десять чорних гріхів та десять білих доброчинностей).

Культ буддистів досить різноманітний, i тому що зовнішнім проявам в буддизмі надається важлива увага i тому, що вiн поширений в різних регіонах Азії, де на нього впливали місцеві культи. Також він має особливості в рiзних напрямках буддизму.

Буддистське віровчення утілено в обрядах, храмах, святах, іконах, процесіях. Головним обрядом буддистів є спільна дх'яна, інколи спільне каяття.

Прийняття буддизму не супроводжується ніякими особливими обрядами. Достатньо у присутності віруючих буддистiв (громади санкхи), прочитати священну формулу: 'Я прилучаюсь до Будди, я прилучаюсь до вчення (дхарми), я прилучаюсь до громади (сангхи)' (триранта - три коштовності буддизму).

Буддизм релігія політеїстична, хоч існує думка, що ранній буддизм це нерелігійна філософія, оскільки не орієнтована на вшанування богів. В різних регіонах в пантеон буддизму включались різні місцеві боги. Але в рамках буддизму поступово склався i розвивався культ самого Будди. Спочатку (до I ст. до н.е.) Будда не зображувався у вигляді людини. Зображувалися лише символи вчення, яким приносили дарунки і які ставали місцями прочанства. Це 'діамантовий трон', на якому він отримав прозріння, дерево Бодхі, місце народження Шак'ямуні, місце переходу у нірвану. Будисти поклоняються священним реліквіям, пов'язанним з Буддою, мощам Будди та Бодхісатв і архатів, що вважаються святими і похованим у ступах (символ пустоти, швидкоплинності буття), багаторадіусному колесу-чакрi, що символізував дхарму. Чакра - символ сонця, спасіння була також символом влади, могутності, знання. До буддиських культових споруд відноситься три головних архітектурних типи: ступи, чайт'ї, вiхари.

До культу буддизму належать також шанування рослин і тварин. Найчастіше зустрічається в культовій практиці лотос, якого вважають символом чистоти, чудесного народження, духовного просвітління i спiвчуття. З лотосу народжуються боги і часто зображуються на квітці лотоса. Серед дерев найбільше поклоняються дереву Бадхi (дерево просвітлення) під яким згідно з міфологією досяг просвiтлення Шак'ямунi. Бодхi (реальне дерево виду фікусів) є атрибутом усіх Будд, вважається що досягти просвiтлення можна тiльки пiд цим деревом. Священними вважаються й суто міфологічні дерева.

Одним з найбільш поширеним святом в буддизмі є так званий 'тричі святий день' - день травневого повного місяця. Згідно з традицією в цей день Будда став просвітленим народився i помер.

Ламаїзм

Ламаїзм -- один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XVI cm. ламаїзм пОшиРився серед монголів, а з XVII спи проникає на територію Рлсії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизмУламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих ; численне духовенство, яке існує на кошти насе-лення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятськілами свого часу прогол°сили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчення про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань. Лама (готське -- вищий, небесний) -- буддійський чернець в Монголії-Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» при-своюєтьсЯ лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.

У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.

Перша -- вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди. Будди -- це боги, які начебто по черзі з'являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час. Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) -- Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п 'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення -- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, шостий будда Майдарі, прихід якого пов 'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви -- божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва --Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають дур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум 'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів -- хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (священних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п 'ять -- найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція -- вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака -- це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е. були. викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон. Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок -- Ганджур-(з-тібетської-- переклад одкровень, складається із 108 томів) та Данджур; (з тібетської - переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, написані тібетською мовою у XIVcm., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.

Третя позиція віровчення -- про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток -- дхарм. Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тощо. Руйнування комбінації призводить до смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа. Третій ступінь загробного життя -- нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Пі о нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвищою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.

Четверта -- вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в інше Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, -- найближче наступне життя душі, то переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути кращим або гіршим, залежно від минулого життя душ. Життя душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма -- така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якщо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якщо погано -- у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та ін. Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару.

П'ята позиція -- вчення про лам як обов 'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вищого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами, їх називають хубілганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Аваїокішвари, а панчен-ламу -- будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).

Шоста позиція -- вчення про священну війну, у ході якої мають бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція -- вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, -- це обов 'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапити туди, треба поводити себе праведно.

У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.

Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів. Під час відправ лами сидять на особливих лавах та зосереджено моляться, а рядові пересуваються у храмі за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої приношення (гроші, продукти, речі тощо). Вийщовши з храму, віруючі промовляють молитви, кладуть земні поклони, крутять «молитовні барабани». Чим швидше та довше крутиться циліндр із текстами молитов, тим більше останніх зараховується віруючим. Значне місце у культовій практиці рядових ламаїстів посідає домашнє богослужіння. Віруючі мають удома вівтар -- шафу з поличкою, де розмішуються бурхани та різні священні предмети (чашечка для жертвоприношень, свічки, квіти). Домашнє богослужіння відправляється щоденно самими віруючими і складається з молитов, поклонів і жертвувань.

До головних свят ламаїзму належать цагалган (новий рік), Майдарісурал (чекання будди Майларі) та свято обо (вшанування богів-сабдиків, які живуть в обо).

Соціальні та історичні умови виникнення буддизму. Різноманітність легенд та історична довідка про народження, життя і смерть Сіддхартхи Гаутами.

За переважаючим твердженням буддизм виник у лоні брахманізму як реакція на його елітарність, як вияв вільнодумства у боротьбі з закостенілою брахманською ортодоксією і зовнішнім ритуалізмом шляхом відкинення вчення про святість і непорушність варно-кастової системи (поділ індійського суспільства на елітарні варни -- брахманів, кшатріїв, вайшьїв, і безправних шудрів). Але соціальні та духовні передумови виникнення буддизму як оригінальної філософської системи слід шукати значно глибше в пошуках істини відлюдниками і мудрецями.

В якийсь період в індійській історії відбувається дивне явище. Велика кількість молоді залишає свої домівки, селища і міста та йде до лісу, де починає вести життя відлюдників, аскетів. Це відбувається оскільки індійська філософська думка прийшла до великого відкриття. Якщо раніше людина шукала божественне в природі, в оточуючому видимому світі, то споглядальники Індії відкрили його всередині себе, в середині свого духу. Мовчання, концетрація духу, особливі духовні вправи привели людину до того, що вона відкрила великий внутрішній вимір буття. Древні тексти розповідають, що з лісу з'явилися архати з довгим волоссям, напівоголені з відчуженими палаючими очима. І всі бачили, що вони щасливі. Це стало переломом в історії духу, що було засвідчено в древній індійській літературі, зокрема Ведах. На основі цього поступово сформувався брахманізм як пануюча релігія. Вона полягала у вірі в світ вічного, який назився світом Брахмана. Брахман -- це справжня реальність, а все що ми бачимо довкола, лише сплески Брахмана, який є вічним. Було розроблене вчення про дхарми, сансару і карму, а відповідно закріплений розподіл на варни. Але пошук істини навіть після цього не припинився і ліси Індії були наповнені аскетами і мудрецями, які поряд з брахманами користувалися повагою населення, найвидатншим з яких безперечно був Сіддхартха Гаутама або Шак'ямуні (мудрець із племені шак'я).

З подіями народження, життя і смерті Сіддхартхи Гаутами пов'язано чимало легенд, які не дають відокремити чистий і достовірний історичний матеріал. Але поряд з міфами знаходимо і більш вірогідний життєогшс Будди, хоча він теж вважається легендою. Сіддхартха народився в передгір'ях Непалу, в невеликій державі. Батько його, місцевий раджа, дужелюбив його і хотів вберегти від всіх важких вражень. Він побудував йому декілька палаців. Будда в одному зі своїх навчань говорить потім, що в нього був літній палац, зимовий, був парк з лотосами, а потім додає, що батько приховав від нього, що люди вмирають, що вони хворіють, старіють. В шістнадцятирічному віці він щасливо одружився і в нього народився син. І тут, одного разу царевич Сіддхартха вирушив у прогулянку без дозволу батька. Йому на зустріч попався старець, потім хвора людина (очевидно на проказу), аскет, що поринув у роздуми, і на завершення похоронна процесія. Ці „чотири зустрічі' стали поворотним моментом у його житті. Він запитав у свого слуги: що сталося з цими людьми, на що отримав відповідь: всі ми можемо захворіти, обов'язково постаріємо, і точно помремо. Ця думка вразила Гаутаму, нече грім, тому що він не був готовий до сприийняття трагічності людського життя. Він сказав, що життя не має змісту, якщо він загине. Чана відповів: нас вчать, що ти відродишся в новому тілі, якщо будеш добрим, то відродишся в доброму тілі -- тварини або людини. Ці слова довели Гаутаму до відчаю: чи не можна вибратися якось з цього кола? Коли це все повинно закінчитися? Ніхто не міг знайти відповіді. Тоді царевич Сіддхартха вирішив йти в ліс до відлюдників. По дорозі він помінявся з мисливцем одягом, одягнув жовтий плащ і сховався в лісі (потім жовтий плащ стає одягом монахів). Він поголив голову і бороду і оселився в лісі. Довгий час він ставив на собі найжорстокіші експерименти: морив себе голодом, довів своє дихання до кількох подихів на добу. Він став як привид, але все чекав, що йому відкриється таємниця життя. Та вона не відкривалась. Чутки про молодого шакійського відлюдника розійшлись по всіх околицях. Прийшло декілька відлюдників, які нетерпеливо стали чекати, коли ж він дістане одкровення. Як говорить легенда: „Гаутама молодий, йому було тільки 25 років; він сидить і чекає, обличчя його подібне до маски смерті; відлюдники заледве чуюють його тихі слова: коли ж це станеться?' В результаті він мало не помер. І раптом він розуміє, що таким шляхом нічого не досягне, і говорить відлюдникам, що більше так чинити не буде. Цей перелом відбувся тільки завдяки милосердній жінці, яка побачивши, що він помирає, примусово його нагодувала. Він ожив і сказав: не потрібні людині такі знущання над собою. Ті, хто чекав на одкронення були розчаровані і залишили його за зраду в їхній справі. А він віддавався аскезі вже не так фанатично і чекав, коли наступить просвітлення. І воно прийшло під деревом бодхи, деревом просвітлення, як його тепер називають. Сіддхартху, як блискавка, осяяла думка, що, нарешті, він знайшов вихід з трагедії світу і він став Буддою (просвітленим). Потім, як розповідає легенда, його стали мучити демони або бог Мара, щоб він спокусився, але в них нічого не вийшло. Коли Будда усвідомив своє відкриття, то захотів зустрітися з тими монахами, які його покинули, на що ті погодилися з неохотою, але легенда говорить, що, наблизившись, були вражені світлом, яке йшло від його обличчя. Він виклав їм своє вчення (а саме чотири святих істини і восьмеричний шлях), яке потім проповідував до самої смерті. Якщо його (вчення) дотримуватись, казав Будда, тоді поступово, людина набуде незвичайного спокою духу. Повної свободи. ї вони повірили. Всі вдягнули жовті плащі, поголили голови і практично утворили першу буддійську монашу громаду.

Будда прожив близько 80 років. Він подоружував по Індії. У нього були сутички з деякими з місцевих селян; були трагічні моменти, коли просвітлений попав до себе на Батьківщину, і батько його був в жасі, що його син, син раджі став бідним монахом. Раджа намагався якось вмовити Сіддхартху, але скінчилося все тим, що Будда повів за собою і свого сина. Як говорить легенда: він був свідком того, як вороги напали на його країну. Будда прийшов туди вночі, тинявся між трупів, скалічених після побоїща, і тихо повторював: так здійснилась їх доля.

Він помер (парінірвана або велика смерть) в позі лева, на прощання сказавши: „Монахи, все існуюче минуче. Турбуйтесь про своє спасіння.

Вчення про дхарму, сансару, карму та нірвану. Чотири „святих істини'. Восьмирічний шлях. Моральні заповіді буддизму для монахів та мирян (панчашила). Тріпітака (написання, склад, зміст). Інші не канонічні тексти буддизму.

І все таки, постає питання: яка ж ціль Буддійського самовідречення. Цю ціль Будда називав нірваною. Він ніколи не дозволяв собі дати їй визначення. Нірвана -- це повне згасання пристрастей і навіть самоусвідомлення. Погашення буття. Тут не виникає „ніщо', як в смерті. Звідки з'явилося буття? Початково виникло коливання елементів всесвіту, дхарм. Воно створює життя, переродження, природу, людину. І все це зло. Житя -- зло, буття -- зло, все це не потрібне, негативне явище, оскільки є стражданням від початку до кінця. Будда вирішує питання про трагічність життя, виносячи смертельний вирок життю. Життя не потрібне, це помилка природи. Справжнє реальне буття -- це мовчання нірвани. Людина має можливість на своєму індивідуальному шляху відмовитись від спраги життя, подолати всі переродження, розсіятись і піти в небуття. І чим швидше людство в решті решт від усього відмовиться, передусім повністю відмовиться від стремління до буття, тим краще для Всесвіту, бо існування для нього тільки мука і страждання.

Фундаментальною концепцією буддизму є уявлення про дхарму (якість, елемент, річ, закон). Дхарми -- життєві елементи, які вступають у миттєві комбінації, залишаючись при цьому незмінними, але з'єднуючись кожен раз по-новому, утворюють нові структури. Потік дхарм утворює особистість, і від з'єднання дхарм залежить на яку істоту перетвориться людина. Як з'єднуюча і організуюча сила виступає карма, яка розподіляє елементи відповідно до вчинків людини.

Нірвана -- „згасання', „спокій', припинення хвилювання дхарм і утворення їх нових з'єднань: людина вибуває з кругообігу життя -- сансари, але дхарми не зникають, лише припиняється їхнє хвилювання.

Сансара не має початку, ніким не створена. Її сутність: афекти і сукупна карма живих істот попереднього космічного циклу. Подібно до того, як окрема істота помирає і відповідно до своєї карми набуває нового народження, так увесь світ набуває нового народження, проходить цикл розгортання і перебування, а потім руйнується, розпадається, щоб відновитися знову відповідно до колективної карми всіх живих істот.

Для того, щоб досягти нірвани, слід найперше усвідомити чотири благородних істини:

- життя -- страждання;

- причиною страждань є людські пристрасті і бажання;

- позбутися страждань можна лише відмовившись від земних бажань, від жадоби життя, занурившись в нірвану;

- існує священний шлях позбавлення від страждань і досягення нірвани. За словами Будди: „не радіти, але і не сумувати, піднятися над всім цим'.

Тоді слід пройти „восьмирічний' або воєьмичленний шлях пізнання істини, який полягає:

1. Праведна віра (треба повірити Будді, що світ повний скорбот і страждань і стримувати у собі пристрасті, любов до земних благ, до життя).

2. Рішучість (треба рішуче ствердити свій шлях, обмежити свої бажання і пристрасті).

3. Праведна мова (необхідно пильнувати за своїми словами, щоб вони не несли зла, мова повинна бути правдивою і доброзичливою).

4. Праведні діла (слід уникати недобрих вчинків, робити тільки добрі справи).

5. Праведне життя (треба вести достойне життя, не шкодити живому -- людям, рослинам, тваринам, комахам і т.д.)

6. Праведна думка (треба пильнувати за керунком своїх думок, погані думки - зло, їх слід відганяти, налаштовуватись тільки на добро).

7. Праведні помисли (слід уяснити, що зло від нашої плоті).

8. Істинне споглядання (треба постійно і терпеливо тренуватись, досягти вміння глибокого зосередження, заглиблення у пошук істини) Моральні заповіді (5) для мирян (Панчашила): ахімса (не вбивати), не вживати спиртних напоїв, не торкатися чужих дружин, не говорити неправди, не брати чужої власності.

Моральні заповіді для монахів (10): берегти живі істоти; дотримуватися цнотливості; не говорити неправди; не брати чужої власності; не вживати вина; уникати надмірного вживання їжі; уникати світських забав; не вживати пахощів, оздоблень, прикрашувань; не спати на розкішних ложах; не приймати подарунків з золота і коштовних каменів.

Найдавніші буддійські священні тексти існували вже в І ст. до н.е. і були написані мовою палі, якою, як вважають, користувався Будда.

Складаються ці тексти з 31 книги; вони поділені на три частини і названі Тріпітака, що перекладається як „Три кошики', а саме:

Віная-пітака (кошик дисципліни) містить правила і приписи для монахів і монахинь. По-суті, це статути буддійських монастирів.

Сутта-пітака (кошик проповідей) складається з проповідей, притч, прислів'їв Будди та його учнів.

Абхідхарма-пітака (кошик найвищої доктрини) містить коментарі до „Чотирьох благородних істин' (філософія буддизму), „Восьмирічного шляху' (етика буддизму) і психотехніки буддизму з метою досягнення „просвітлення' за допомогою медитації.

Всі ці тексти дбайливо зберігались і переписувались у найбільш відомих монастирях. У 1871 році у Мандалі (Бірма) був скликаний П'ятий буддійський собор, на якому 2400 ченців --- знавців канону -- шляхом звірки різних списків і перекладів створили уточнений текст Тріпітаки, який потім був вирізьблений на 729 спеціально вирізаних мармурових плитах. Для кожної плити був побудований окремий мініатюрний гостроверхий храмик. Ці храмики, які стоять стрункими рядами, склали храмовий комплекс Куто до -- ціле своєрідне храмове містечко, сховище канону.

Крім канонічної літератури буддисти вважають корисною неканонічну. Це, в основному, збірники біографій Будди або коментарі до канону.

Процес формування релігійного культу буддизму. Космічні уявлення буддизму. Бодхисатви. Мистецтво буддизму.

Цей процес почався відразу після смерті Будди (13 жовтня 483 р. до н.е.). Після кремації його прах і рештки кісток склали у золочену урну і помістили її на горі великої ступи в Кушингарі. Однак, сім царів з інших областей, які прийняли буддизм, направили послів з вимогою приділити їм частки святого праху. Одержавши відмову, вони почали військовий наступ. Біля стін Кушингара мав відбутися бій. Але барахман Дрона вмовив людей не порушувати заповідей Будди і не проливати кров. Святий прах був поділений на 8 частин і поміщений у релікварії, які кожен цар повіз у свою країну і встановив на спеціально збудованій ступі.

Буддизм швидко розповсюджувався. Цю релігію підтримало міське населення, правителі, воїни. їм імпонувало вчення, яке з розумінням ставилося до людських страждань, яке закликало гальмувати пристрасті, творити добро, і те, що позбавлення від зла і досягення істини достойні всі люди. Спочатку носіями буддизму були аскети, які об'єднувалися в громади, відмовлялись від майна, власності, голили голову, вдягалися у лахміття переважно жовтого кольору і мали при собі лише необхідне -- чашку для милостині, посох, миску для води, бритву. Поблизу місць їх оселення ховали померлих аскетів, а на місцях поховання відомим з них будували пам'ятники-ступи (куполоподібні будівлі з замурованим входом). Довкола виникали різні будови. Так започатковано буддійські монастирі. Вони скоро перетворилися у головну і єдину форму організації буддистів, стали буддійським центрами, своєрідними університетами і бібліотеками. Буддійська громада називалася сангхою. З неї можна було виходити і повертатися до світського життя.

Було також розроблене вченя про світобудову. Школа „чистої землі' (япон. „дзедо') вважалася формою релігійної практики поклоніння будці Амітахбі. Сподіваючись на його допомогу, послідовники школи молитвенно повторювали його ім'я.

Космологія буддизму представляє Всесвіт як три сфери (світи або поверхні). Верхній поверх -- це світ божественний, сфера духу. Ця вища сфера є тотожна відвічному Будді, його космічному тілу і нірвані. Космічне тіло Будди здатне з'явитися в різних іпостасях, в тому числі і в земному образі, що вже було, коли на землі жив Будда Гаутама. А в майбутньому на Землю ступить Будда Майтра (Будда Майбутнього).

Нижче від цієї сфери розташований світ богів різних рангів.

Нижній поверх Всесвіту складає сансара -- це весь світ, який ми сприймаємо чуттєво, світ безперервних змін, становлень і розрух, світ перероджень і страждань. У сансару входить частково світ нижчих божеств, а також розташоване у глибинах землі пекло. Зображення сансари -- коло, колесо, яке символізує біг часу, і з якого можуть вийти і досягти нірвани (стати буддою) тільки люди.

Універсальною інтерпригацією моделі Всесвіту є мандала -- предмет буддійського культу, де план Всесвіту передано у вигляді кола та квадрату.

У ранньому буддизмі культ обмежувався читанням текстів, проповіддю і сповіддю монахів, пошанування реліквій і предметів, якими користувався Будда. По суті, єдиним періодичним культовим актом громади монахів можна вважати церемонію пошадха -- день посту, що став днем покаяння монахів.

Учення Будди не містило ідеї Бога, і тому в ранньому буддизмі не було молитви. Замість молитви була медитація -- вправа, яка сприяла посиленню уваги, концентрації думки, оволодіння волею і розумом. Заняття медитацією -- шлях до просвітлення і спасіння. Лише добрими вчинками (без медитаці) людина не досягне нірвани.

За буддійським вченням Будда вказав на 4 місця для паломництва: місце народження Будди, місце, де він став просвітленим (Буддою), місце його першої проповіді; місце його смерті.

У буддизмі Махаяни існують і дуже шануються бодхісатви. Це святі сподвижники, які досягли мети спасіння. Стати Буддою, піти в небуття, внірвану для них можна вже. Але вони цього не роблять, залишаючись з людьми і допомагаючи їм. Головна якість бодхисатви -- праджня (премудрість, тобто здібність збагнути справжню реальність, і каруна (велике співчуття), яке виражається в умінні різних живих істот.

Спочатку бодхисатвою називали будь-якого віруючого, який намагався здійснити таку альтруїстичну місію. Пізніше ця назва стала використовуватись виключно для великих святих, які наділені наприродньою могутністю. Вони перевершували силу богів.

Зрештою, в текстах Варджаяни описуються обряди, виконання яких повинне забезпечити благословенну діяльність -- це медитація перед мандалей, виголошення священних фраз, звуків (мантр) повинно допомогти в досягенні просвітлення. З'являються потім церемонії і таємні обряди.

Разом з бодхісатвами з'являється пантеон святих, яким можна помолитися, попросити в них допомоги. Будди, бодхисатви та інші святі мали кожен свій лик, історію, функцію, перетворилися на об'єкт поклоніння, їх образи відтворювало і оспівувало мистецтво буддизму. Зокрема розвивалося паркове і архітектурне мистецтво.

Взагалі релігія буддизму тісно пов'язана з рослинним світом, оскільки все життя Будди зображається у взаємозв'язку з природою, особливо деревами (наприклад, народження, просвітлення, проповідування тощо). Тому буддизм плекає любов людини до природи, до всього навколишнього середовища. Відповідно буддійські монахи розводили довколо своїх монастирів цілі гаї. Жили вони в довкіллі мирної природи, яка дуже потрібна для спокою людини. Саме завдяки буддійським монастирям і храмам виникло садово-паркове мистецтво, яке було перенесене до інших країн від Китаю до Європи. Ця особливість буддійського турботливого ставлення до природи як до виконання важливої морально-етичної настанови про „збереження всього живого' дуже позитивно впливає на вирішення всього комплексу екологічних проблем у країнах, де поширений буддизм.

Буддійська архітектура розвивалась під впливом розвитку буддійських ритуалів. Одним з головних об'єктів поклоніння є чакра -- багаторадіусне коло, символ вчення - дхарми, символ сонця, спасіння. Таким же важливим об'єктом поклоніння є ступа -- це специфічний меморіальний пам'ятник, що є, як вже зазначалось, сховищем часток праху Будди Гаутами та інших реліквій. За переказами Будда двом своїм першим учням дав правила збереження реліквій і передав їм свій локон і нігті. Потім він пояснив якою має бути ступа. Поступово в Індії побудували багато таких ступ (без будь- яких останків Будди)5 які стали центрами медитації і культу, а їхня архітектурна форма ставала дедалі складнішою, художньою. Громада монахів шанувала реліквії Будди (в особливій пошані був зуб Будди), вважала їх талісманами.

Також будуються храми, в яких багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малюють епізоди з життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослуження супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи вдягають фантастичні костюми і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму.

Поява іконографії Будди відноситься до часу формування буддизму Махаяни. Його зображувати умовно -- символом або атрибутом, яким є священне колесо закону, тюрбан, трон, сліди босих ніг, релікварій та ін. Образотворчий канон Будди передає три статурні композиції, при чому всі пов'язані з тими поворотними пунктами в житті Будди, які відображають просвітлення, проповідницьку діяльність і парінірвану. їм відповідає образ Будди, який силить у позі йога; Будди, який крокує вперед, несе до народу істину, і Будди на смертному ложі.

Школи буддизму

СХ в.н.е. буддизм став поступово сходити нанівець в Індії, але до цього часу він вже набув поширення в інших країнах. До Китаю буддизм прийшов в І н.е. і переживав там розквіт в VI --IX вв. ВIV в. буддизм проник з Китаю до Кореї, а в VI в. -- до Японії. Вплив буддизму розповсюджувався також і на захід, у тому числі завдяки розвитку торгівлі (Великий шовковий шлях). Підтвердженням цьому служать буддійські пам'ятники, що існували на території сучасного афганістану. В Південно- східній Ази початок розповсюдженню буддизму поклали сингальскі ченці. Навчання прийшло до Бірми в V---VI вв., в XI--XIII вв. -- до Таїланда, в XIII--XI V вв. -- до Камбоджі і в XIV в. -- до Лаосу. Буддизм був сильний в Індонезії, але звідти його витіснив іслам. Буддизм пережив ряд трагічних сторінок в своїй історії. В ХП в. мусульманські завойовники знищили буддійські центри в Індії. Буддизм з'явився в Тибеті в VIII--IX вв. Лами Тибету належать чотирьом основним чернечим школам. Лама-- вчитель, здатний передати учню езотеричні знання. Ці чотири ордени: Ньінгма, Кагью, Гелуг і Сакья, До ордена Гелуг відноситься Далай-лама, є духовним лідером Тибету. Орден Ньінгма-- найсгародавніший. Засновником цього ордена, а також всього тантрического буддизму є легендарний Гуру Падмасамбхава (Гуру Рінпоче). Гелуг--найчисленніший орден буддизму Тибету.

Канон Тибету складають Канджур і Танджур (їх також пишуть в російськомовній літературі як Ганджур і Данджур). Канджур -- Слово Будди в 108 томах енциклопедичного формату. Танджур -- тлумачення Закону індійськими майстрами в 225 томах. Всього в цих зборах не менше 4566 текстів.

В Японії набули поширення дев'ять основних шкіл буддизму, більшість яких є похідною аналогічних шкіл Китаю. Серед них -- амидаизм, нитирен і дюн Амідаізм пов'язаний з культом одного з провідних бодхисатв махаяньї Амітабхи (Аміди) -- буддм нескінченного світла Культ Амітабхи не набув поширення в Індії. Він був популярний в Китаї, але справжнього розквіту досяг в Японії. Амідаїзм затверджує, що порятунку досягти можна, народившися в Чистій землі Будди Амітабхи. Молитви Будді Аміде можуть дозволити людині, що звільнилася від колеса перероджень, а отже, і страждань, утілитися в Чистій землі і чекати, коли він зможе стати Буддою, Один із засновників школи Чистої землі Хонен (1133--1212) затверджував, що порятунок в цьому житті неможливий, але багатократне повторення мантрьі Наму Аміда Буїу (Поклоніння Будді Аміде) допоможе тому, що молиться добитися бажаних результатів. Школа Дзедо Син Сю («істинна школа Чиетієї землі») в наші дні налічує близько 15 млн в Японії.

Школа Нітірен названа на ім'я японського ченця XIII в. Нітірена. Він затверджував, що поклоніння бодхисаттве Аміде витіснило культ Буд ди Шакьямуні. Школа Нітірен вважає вищим джерелом божественної мудрості твір, по санскригски зване Саддхарма Пундаріка сутра, що означає «Сутра лотоса істинного закон}-'», або «Сутра про лотос милостивого закону». Просте багатократне повторення мантрьі Намумехо рзн гз ке (що означає по-японеки «Поклоніння Лотоса Сут ре») може привести практикуючого до Прояснення.

Школа Нітірен має 7 млн послідовників. В її складі по з'явився рух Сока-Гаккай, що сповідає погляди і граюче помітну роль в політичному житті Японії.

Важливе значення серед шкіл і напрямів буддизму займає дззн-буддизм. Слово «дззн» є транскрипцією китайського слова «чаль» і санскритського «дхьяна», що означає «медитація».

Індійський чернець Бодхидхарма, родоначальник чань-буддиз ма в Китаї, говорив, що «дззн -- це безпосередній перехід до пробужденної свідомості, минувши традицію і священні тексти». Будь-які слова, концептуальні побудови передають информацію в спотвореному вигляді, оскільки протиставляють одне іншому. Метою дззн є сатори -- спонтанне збагнення істинної природи всіх речей -- Прояснення. Сильна робота; інтелекту лише перешкодить отриманню стану сатори.

В Китаї було 6 патріархів чань. Першим був Бодхидхарма, шостим -- Хуей-нен. Після нього виникли декілька перебігу дззн Найбільш поширені з них два--риндзай і сото-дззн. Ріндзай практикує медитацію на кости -- парадоксальні для учня твердження або питання вчителя.

В XVI--XX сг. Шрі-Ланка і деякі інші країни Азії були колоніальними володіннями Португалії, Нідерландів, Франції, Англії. Буддизм гнобився. В XVI в. порту гальцьі поруйнували більшість буддійських храмів Шрі-Ланки Національно-визвольний рух цих країнах і незалежність привели до відродження буддизму. В XX в Мао Цзедун в Китаї і «червоні кхмери» в Камбоджі здійснювали сильні гоніння на буд дизм. Під час окупації Тибет. Китаєм в середині XX в. всі монастирі були закриті або зруйновані. Більшість лам Тибету і ченців покинула Тибет. Індія надала політичний притулок главі буддистів Тибету Даіай-ламі XIV.

Буддійські свята і церемонії

Існують чотири основні традиції проведення буддійських свят і церемоній: Тибет, японсько-китайська, тхеравади і західної буддійської общини. На свята тхеравади сильно вплинула чернеча традиція. Ченці хинаяньї відзначали дні упосатти, що доводилися на повний місяць, молодика і четверті. День повного місяця особливо значимо, оскільки саме в повний місяць мали місце народження, Прояснення і відхід з тіла Будди Шакьямуні. В дні упосатти, особливо в повний місяць, мирянам рекомендується відвідувати храми і монастирі, слухати проповіді ченців, співати пісні, медитувати, а також утримуватися від вживання їжі пополудні, розваг, сексуального життя, носіння прикрас. Миряни залучаються, наближаються до способу життя ченців. Буддійські свята призначені в перш}' чергу для того, щоб пригадати про свій борг і підтвердити наміри.

Свято Весак доводиться на кінець травня -- початок червня, Цього дня відзначають народження, Прояснення, кончину Будди Шакьямуні. В тайській традиції цього дня прийнято тричі обходити навкруги монастиря, що означає прихильність «трьом коштовностям»: Будді, дхарме і сангхе (общині).

В липні в Шрі-Ланке наголошується свято Асала, що нагадує про першу проповідь Будди. В жовтні--листопаді проводиться церемонія Катхина, під час якої миряни підносять ченцям нове одіяння. Одне таке одіяння підноситься главі монастиря, який, у свою чергу, передає його самому добродійному ченцю. В Таїланді в повний місяць в листопаді наголошується свято Мій Кратонг. Як і Асала, він менш ритуальний, ніж вищеописані свята, і проводиться зовні храму. Коміра і дверей будинків, території храмів і монастирів прикрашаються паперовими прапорцями, пальмовим листям і т.д Скоюється підношення духам річок, і вночі можна бачити барвисте видовище: по річці пливе маса саморобних плотів і човників із засвіченими свічками, монетами і їжею, а на березі чутний бій барабанів і заклик сурм.

Серед свят Тибету що веде місце займає Лосар -- Новий рік, що відзначається в лютому---березні. В один з святкових днів процесія ченців несе величезні конічні споруди, в які символічно вкладається негативна карма обпщни. Торми потім спалюють на багатті. До буддійських свят Тибету також відносяться Сагадава ( свята Весак), Дзампінг Чисанг (день очищення -- молодик в червні), Чокхор (свято першої проповіді Будди -- червень або липень), день народження Гуру Рінпоче (Падмасамбхави), що приніс буддизм до Тибету. День народження Гуру Рінпоче («дорогого Вчителя>>; наголошується в червні. В свята Тибету в храмах розвішують танка, запалюються пахощі, в храми приносять їжу. Скрізь розміщуються статуї Будди, перед ними запалюються світильники і ставиться їжа. В кінці свята принесена їжа ділиться між учасниками церемонії.

В Японії народження, Прояснення і паринирвана Будди святкуються окремо. Народження Будди -- Хана Матсурі наголошується 8 квітня. В японських храмах представлені сцени з легенди про народження Будди. З пап'є-маше виготовляється білий слон (цариця Майя до народження Сиддхартхи уві сні побачила, як білий слон зійшов з неба і ввійшов їй в лоно). Японські діти поливають статуї Будди ароматним чаєм. Свято супроводжується танцями і акробатичними уявленнями. Наголошується також свято голодних духів в липні або серпні. В Японії свято триває три дні, в Китаї -- сім днів.

В західних країнах проживають послідовники самих різних, шкіл буддизму, відзначаючі свої свята Одна з них -- Друзі Західної буддійської общини (РУВО) -- відзначає три головні свята --День Будди (в травневий повний місяць наголошується Його Прояснення), День дхармьі (липень), День еангхи (листопад). Торжества проводяться в просторих, облашгованих по канонах залах.

ДОГМАТИ

Картина світу

Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хинаяни і махаяни. Усього існують , по уявленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані одна над іншою, знизу нагору по ступеню своєї піднесеності й одухотвореності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока. У кармалоку входять 11 ступенів або рівнів свідомості. Це нижча сфера буття. Тут цілком діє карма. Це повністютілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починає переходити в більш піднесені стадії. Рівні з 12-го по 27-й відносяться до більш високої сфери спостереження - рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе спостереження, а уява, але воно ще пов'язане з тілесним світом, із формами речей.

І нарешті, останній рівень -арупалока - відірваний від форми і від тілесного матеріального начала.

Те, як виглядає почуттєвий світ у буддизмі, наочно показує картина релігійного змісту , так звана 'санса- риин- хурде' , тобто 'колесо сансари'.

На традиційному зображенні величезний страшний дух- мангус, слуга владики смерті, тримає в зубах і пазурах велике коло, що символізує сансару. У центрі кола - невеличке кругле поле, у якому сплелись тіла змії, півня і свині. Це символи тих сил, що викликають неминучі страждання: злість, хтивість і неуцтво.

Навколо ценрального поля розташовані п'ять секторів, що відповідають можливим у сансарі формам переродження. При цьому пекло розміщується завжди насподі, а світи людей і небожителів - у верхній частині кола. Правий верхній сектор зайнятий світом людей. По нижньому краю цього сектора розташовані фігури, що символізують людські страждання: жінка, що родить, старець, мрець і хворий.

Зліва вгорі такої ж розміру сектор займають тенгрії, що знаходяться одна за одною, що у вічній ворожнечі одна з іншою , і кидають списи і стріли одна в одну. Справа і зліва розташовані сектори тварин і 'биритів'. Тварини терзають одне одного, сильні пожирають слабких. Страждання биритів полягають в безупинному голоді. Земний суд, земні катування і страти знайшли відбиток у нижньому секторі кола. Посеред на престолі сидить самий владика смерті і пекла - Зрлік-хан (санкритске -Яма). 'Сансариїн-хурде' роз'яснює і самий процес непорушного закону переродження в його буддійському розумінні. 12 нидан охоплюють тритакою одне за одним життя, причому етапи, на котрі цей процес буття розпадається, символічно зображені на твердо встановлених для кожного з них малюнках. Малюнки, що символізують нидани, розташовані по широкому ободі, що охоплює зовні основне коло колеса. Минуле життя подане 2-ма ниданами. Перша зображується у вигляді сліпої жінки, що не знає, куди вона йде. Це - символ 'затьмареності' (авидья), констатація факту залежності від пристрастей, прагнення до життя, наявність тієї помилки розуму, котра робить неминучим нове переродження. Друга нидана символізується зображенням гончара за виготовленням посуду. Це - 'учинене'(сансара або карма.

'Почуття' переростає в 'прагнення' (тришна) , що з'являється у віці статевого дозрівання і втілене на 'сансариин-хурде' у вигляді людини з чашею провини. 'Прагнення' - 7-а нидана, що відповідає всебічному формуванню дорослої людини, коли в нього складаються певні життєві інтереси'Бава', тобто життя, - остання нидана даного існування людини . Це розквіт його життєдіяльності, занепад її, старіння і смерть. Символ бави -курка, що висиджує яйця. Життя, що буде, охоплюється двома ниданами - 'народженням' (джати) і 'старістю і смертю' (джара- марана). Перша символізується зображенням жінки , що родить, друга - фігурою сліпого старця, що ледве тримається на ногах . народження - це поява нової свідомості , а старість і смерть - усе життя, тому що ' старіння ' починається з моменту народження, а нове життя знову породжує прагнення і бажання, щовикликають нове переродження.

Вчення про душу

Відповідно до традиції, щобере початок у літературі Абхидхамми, те , що прийнято вважати особистістю, складається з:

а) 'чистої свідомості' (читта або виджняна)

б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта)

в) 'почуттєвого' в абстракції від свідомості (рупа)

г) сил , що сплітають , формуючої попередньої категорії в конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана)

У буддійських текстах вказується на те, що Будда не відразу говорив, ніби душі немає. Вона не існує як якась самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, із тим щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.

Проте буддизм не заперечує і не заперечуватиме індивідуальної 'свідомості', що 'несе в собі' весь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і повинно прагнути до заспокоєння в нірвані. Згідно з вченням про дхарми 'потік свідомого життя' індивідуума в кінцевому рахунку є породженням 'світової душі', непізнаваного надбуття.

В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від початкових поглядів на душу, як на потік, 'безперервність' постійно мінливих індивідуальностей. Ставлення до земного життя

Перша з чотирьох 'благородних істин' формулюється так: 'У чому складається благородна істина про страждання? Народження-страждання; розлад здоров'я'75-страждання; смерть-страждання; скорбота, плач, горе, нещастя і розпач - страждання; союз з нелюбимим - страждання; розлука з улюбленим - страждання; неотримання бажаного - страждання; коротше говорячи, п'ять категорій існування, у 1 яких виявляється уподобання (до земного) - страждання'. Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земного. Окремі елементи свідомості переміняють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити достатньо довгі 'ланцюги моментів', що у своїй сукупності і складають 'потік свідомого життя' кожного індивідуума.

Буддизм потребує відходу від розгляду зовнішнього стосовно усвідомлення людиною світу. Розглядати його , на думку буддистських теологів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Самий світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження 'незнання', 'темної' свідомості.

Шлях до порятунку

'Друга благородна істина' говорить, що джерелом страждання є 'жага задоволень, жага буття, жага могутності' .

'Що ж є благородною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмова від них , звільнення і відділення від них. '

У своєму основному і головному значенні палійске слово 'нибана' або санкритске 'нірвана' означає 'загасання', 'затухання', 'заспокоєння'. Іншими словами, це кінцева мета релігійного порятунку, це стан 'повного небуття', при котрому 'переродження-страждання' кінчаються. Весь дух буддизму змушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття.

Деякі дослідники з цим не згодні:'Що ж згасло і затухло в нірвані? Згаснула жага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли помилки і зваби і їх відчуття і бажання; згасло мерехтливе світло низинного я, що приходить до індивідуальності. '

'Четверта благородна істина'- практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно 'серединним шляхом' або 'благородним восьмеричним шляхом' порятунку. Це:

2. Правильні погляди , тобто засновані на 'благородних істинах'.

3. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.

4. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

5. Правильна поведінка , тобто неспричинення зла.

6. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

7. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

8. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.

9. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медітації.

МОРАЛЬ

На відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), щозводився до такого:

1. Утримуйся від убивства.

2. Утримуйся від злодійства.

3. Утримуйся від блуду.

4. Утримуйся від брехні.

5. Утримуйся від збудливих напоїв.

Крім цих заповідей 'упасаки' повинні бути вірнимиБудді, його вченню й ордену.

ОСОБИСТІСТЬ ЗАСНОВНИКА

' Його ім'я було Сиддхарта, а родове прізвисько Гаутама. Він народився близько 563 р. до P. X. біля Гімала, на кордоні Непала. Батько Сиддхарти Шуддходана був раджівнапівзалежного князівства. Мати Сиддхарти померла через кілька днів після його народження. Раджа , що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сиддхарта любив віддаватися неясним маренням і мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь.

Шуддходана вирішив будь-яким засобом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що із раннього років замислюється над її таємницями, чиможка сховати від нього ту сумну істину, що усе навколо повне страждання. Легенда розповідає, що якось царевич, гуляючи зі своїм візником Чанной, зненацька побачив старезного діда і , вражений його виглядом, став розпитувати слугу про старість. Він був вражений, узнавши, що це спільна доля усіх людей. Його охопило відраза до всього, ніщо не могло повернути спокою дитинства. Світ, життя виявилися неприйнятними. Це було повстання проти самих основ світобудови , заколот надісторичного значення.

'І от, - розповідав Будда, - покинув я рідний дім свій заради безпритульності і став прочанином, що шукає блага істинного на незрівнянному шляху вищого світу'. У той час йому йшов тридцятий рік. Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть розв'язати його проблеми , , захотів звернутися до йогів- практиків. Потім, покинувши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно кинутися по шляху самокатування. І от в один прекрасний день , коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися на ноги, до жаху спостерігаючих цю сцену друзів, відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усе вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження. Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування.

Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, зглянувшись над аскетом, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її подаяння і вперше за довгий час задовільнив свій голод. Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до запасу, улаштував собі ложе серед коренів величезного баньяну і залишився там на ніч. І отут відбулася найзначніша подія в житті Гаутами. Роки роздумів і страждань, шукання і самозречення, весь його внутрішній досвід, що надзвичайно витончили душу, - усе це як би зібралося воєдино і дало плід. Явилось довгоочикуване 'просвітління'. Раптово Гаутама з незвичайною ясністю побачив усе своє життя і відчув загальний зв'язок між людьми, між людством і незримим світом. Весь Всесвіт як би став перед його поглядом. І усюди він бачив швидкоплинність, , ніде не було спочинку, усе неслося в невідому далечінь, усе у світі було зчеплено, одне відбувалося від іншого. Таємничий надлюдський порив знищував і знову відроджував істот. От він - 'будівельник удома' !Це Тришна - жага життя, жага буття. Це вона обурює світовий спокій. Сиддхарті здавалося, що він як би є присутнім при тому, як Тришна знову і знову веде до буття те, що пішло від нього. Тепер він знає з ким треба боротися, щоб знаходити рятунок від цього страшного світу, повного плачу, болю, скорботи. Відтепер він став Буддой- Проясненим. . . '

БУДДА І ЙОГО УЧЕННЯ

Клан Шакия жив в передгір'ях Гімалаїв, в районі Північної Індії (Південний непал). У правителя клану Шутходана Гаутами і королеви Махаман не було дітей. І ось одного разу королеві приснився дивний сон. Чотири ангели, що з'явилися з 4-х боків світла, підхопили її і перенесли до гірського озера на вершине Гімалаїв. Тут її спокутували і нарядили в небесний одяг. Раптово виникле маленьке біле слоненя з квіткою білого лотоса, посурмив, обійшов навколо три рази і увійшов до неї з правого боку. Після цього королева завагітніла. Король і піддані з нетерпінням чекали народження спадкоємця. По стародавньому звичаю королева відправилася народжувати в рідну домівку, а по дорозі сіла відпочити в прекрасному квітучому саду Лумбіні. Вона протягнула праву руку, щоб зірвати вітку, і вето момент народився принц. Радість короля була безмежна, але незабаром радість змінилася печаллю: на сьомий день королева померла. Її молодша сестра Махапраджапаті стала приймальною матір'ю і виховала принца з любов'ю і турботою. Відлюдник Асита, що жив в горах недалеко від столиці, відмітивши сяйво, що виходило з палацу, сприйняв це як хороше знамення, прийшов в палац і був представлений дитині. Подивившись на принца, він передбачив: 'Якщо принц залишиться в палаці, він стане великим правителем і завоює важ мир. Але, якщо він віддасть перевагу життю релігійну, стане Буддою, рятівником миру'. Щасливий батько був вдоволений таким пророцтвом, але пізніше став турбуватися про вірогідність вибору другого шляху. У віці 7 років принц почав вивчати цивільні і військові науки, але його думки займали зовсім інші речі. Одним весняним ранком він виїхав з батьком на прогулянку. Разом вони спостерігали, як фермер спахував поле, і в цей час птах сів на борозну і скльовував черв'яка, якого плуг селянина вивернув назовні. Принц сів під деревом і прошепотів: 'О боже! Невже всі живі істоти вбивають один одного?'. Дитина, що рано втратила матір, була глибоко приголомшена трагедією цих маленьких істот. Душевна рана збільшувалася з кожним днем. Згадуючи пророцтво старого, корольстарался любов'ю і турботою направити думки сина в інше русло. У віці 19 років принц одружувався на принцесі Яшодаре, двоюрідній сестрі, і протягом подальших 10 років життя протікало в розважених забавах. І хоча принц мав все, щоб бути щасливим, печалі миру, що оточували його, переповнювали його чутливу душу. Думки принца завжди поверталися до проблеми страждання, коли він намагався зрозуміти сенс людського життя. 'Пишність палацу, здорове тіло, юність - яке все це має значення? Одного разу ми всі захворіємо, постаріємо і не уникнемо смерті, перед якою всі рівно. Повинен існувати вихід. Так само як теплу протиставив холод, а світлу темнота, так і щастя повинне протистояти печалі'. Так душевні пристрасті розпалювалися в його мозку до тих пір, поки не народився у нього єдиний син Рахула, коли Гаутаме виконалося 29 років. І ось настав момент, коли принц вирішив покинути палац, щоб знайти відповіді на свої питання. Внутрішній голос твердив йому: 'Краще б ти залишився удома, і важ мир належатиме тобі'.

На що він відповідав: 'Не потрібний мені ваш світ!'. Поголивши голову, надівши жовту робу аскета, він напрвіл свої стопи на південь, несучи в руках жебрацьку чашу. Принц жив у відлюдників, вивчаючи їх методи і спосіб життя в течії 6 довгих років. Він праутіковал всі види аскетизму (голодовки, батожать, нічні пильнування, покаяння) і перетворився на скелет. На гіркому досвіді самокатування він зрозумів, що йде неправильним шляхом. Самокатування ослабляють тіло, дух, інтелект. Покинувши аскетів і залишившись один, знесилений, на межі смерті, він зробив останню спробу через ієдітацию прийти до прозріння, повторював собі: 'Хай кров висохне в жилах, плоть погниє, а кістки розкладуться, але я не покину це місце до тих пір, поки не зрозумію сенс життя'. І ось прекрасним сонячним ранком, занурений в медитацію, він раптом усвідомив і зрозумів речі, як вони є насправді. Він прозрів, став Буддою (що прозрів, осяяний) у віці 35 років. Він не був народжений Буддою, він став ним. завдяки старінню. На четвертому тижні після осяяння розум його прояснився, тіло очистилося і стало випромінювати шестикольорове сяйво (всі шість квітів представлено на буддійському прапорі і символізує: синій - впевненість, красний - розум, оранжевий - отрешенность, жовтий - святість, білий - чистоту, смешешанний - все ці якості разом узяті). Через сім днів Будда вирішив, що настав час поділитися своїми знаннями з людством... Протягом подальших 45 років Будда багато мандрував, проповідуючи, і у нього з'явилося багато учнів і послідовників. Коли йому виповнилося 80 років, він захворів і, як всі смертні, відійшов в світ інший - Нірвану.

Будда не був богом або пророком, а був звичайною людиною: народжений як людина, жив як людина і як людина померла. Що відкрив Будда? Головний принцип реальності - все, що має початок, має і кінець, і страждання не виключення. Головна думка його учення - відсутність постійності в світі часу і прстранства. Життя, говорив Будда, складається з двох складених: фізичного тіла і розуму. Тіло здається нам нашим власним, і в той же час ми не можемо їм повністю управляти. Воно схильне до хвороб, старості і, нарешті, смерті. Розум ще більш непостійний, ніж тіло. Думки людини, його характер і прагнення постійно міняються, інакше немає прогресу і розвитку. Таким чином, життя, комбінація тіла і розуму, продовжується до тих пір, поки існують бажання і амбіції, що породжує страждання. Причина страждань - егоїзм, віра в своє виняткове 'я'. Егоїзм, у свою чергу, живить жадання життя в широкому сенсі цього слова (жадаю задоволень, жаду влади, жадаю багатства, жадаю панування...), ввергаючи нас в безодню самсари, нескінченний цикл перерожленій. Причиною перероджень є карма - закон залежності, закон причини і наслідку. Карма, підсумок бажань, думок, вчинків минулих життів і справжньою, створює нове життя. Нове тіло і розум - результат колишніх тіл і розумів. Наше майбутнє життя це продукт тих карм плюс карми справжньої. До нас і після нас нескінченна низка життів що пройшли, натсоящих і майбутніх до тих пір, поки ми не покладемо їм. Зупинити процес існування можна лише знищенням карми, з ізчезновенієм котрой зникнуть і причини, необхідні для перероджень. Звідси виходить із замкнутого круга самсари в Нірвану. Нірвана це не рай, це інший мир вищого рівня розвитку. Учення Будди підсумовуване г те, що називається Чотири правда: - народження, життя, хвороба і смерть- страждання; - страждання виникають через егоїстичні бажання, амбіції; - избавиться від бажань - піти від страждань; - пути позбавлення від страждань. Позбавитися від страждань можна з допомогою:

-правильного розуміння;

-правильного наміру;

-правильній мові;

-правильної поведінки;

-правильного способу життя;

-правильного прагнення;

-правильної турботи;

-правильного мислення.

Процес цей еволюційний, такий, що проходить багато етапів духовного розвитку. Учення Будди неможливо пояснити тільки за допомогою притч. Будда говорив, що брами успіху відкриті для всіх, багатих і бідних, святих і злочинців, часто порівнюючи людину, прагнучу до досконалості, з квіткою лотоса. 'Квітка білого лотоса народжується під брудною каламутною водою ставка. Досягнувши поверхні, бутон зростає над водою і, розквітая, приносить радість всім хто його бачить. Так і людина, народжена при несприятливих обставинах, в рлохом оточенні, без умов для соціального і духовного розвитку, може досягти зрілості і досконалості'. Слідуючи ученню Будди, заповідям (не убий, не вкради, не бреши, не пий, не перелюбствуй), здійснюючи правильні вчинки, людина піднімається вище і вище по сходах духовного розвитку.

Потурання слабкостям низько, самокатування сумашедствіє; обидві крайнощі даремні. Існує Середній Шлях, який допомагає заглянути в саме себе. Нагорода - знання, спокій, врівноваженість, ідеальний мир. Будда не претендував на роль першовідкривача і не стверджував, що його шлях єдино правильний. Кожен, хто захоче і прикладе зусилля, відкриє свій шлях і прійдет до досконалості, тому що підсумок життя завжди один і той же - Нірвана. Буддизм - Закон Звільнення - не релігія в загальноприйнятому сенсі цього слова, оскільки учення не сконцентроване на бозі. Будда не вірив у всемогутнього і усевидющого володаря, контролюючого людську долю, нагороджуючого або караючого. Учення визнає безмежні приховані можливості самої людини і пояснює, що Ваш порятунок у Ваших руках. У буддизмі немає молитов про порятунок і заступництво. Молитви набувають характеру приватних егоїстичних операцій з богом для здійснення земних амбіцій. Замість молитов буддизм пропонує медитацію. Медитація це не мовчазне споглядання, і активне тренування розуму, ведуча до самовдосконалення і самоконтролі-:Б;-ддизм надає довершену свободу думки, не вимагаючи сліпої віри; віра замінена упевненістю, заснованою на знанні і шляхом аналізу, завдяки чому буддизм часто називають Вібхаджавада - Релігія Аналітичного Знання. Будда є безсмертним ідеалом людства - Людиною Здійсненою. Його образ в храмі створює відчуття присутності самого вчителя, що в свою чергу надихає віруючі наслідувати його приклад. Буддисти не моляться Будді, а за допомогою цветові пахощів віддають дань пошани вчителеві і його ученню. Реліквії також не є необхідністю, але вони допомагають, але вони допомагають концентрувати увагу віруючих на ученні. Сам Будда не заохочував поклоніння собі, кажучи: 'Той віддає мені дань пошани, хто запроваджує в життя моє учення. Хто бачить і розуміє учення, то бачить і розуміє мене'. Буддизм можна без сумніву порівнювати з наукою, хоча їм потрібно розглядати як паралельні учення. Наука має справу з матерією, а буддизм з моральним і духовним розвитком (розрізнений предмет вивчення). Буддизм не можна також назвати чистою філософією, оскільки філософія має справу із знанням і не касаєтсч практики, тоді як буддизм пов'язаний з реалізацією знань з практики.

ЖЕСТИ РУК

Деана мудра: одна долоня лежить в іншій, долоні зігнуті і природно відпочивають на колінах ('поза лотоса'). Абхая мудра (жест протекції): права рука піднята від ліктя, долоня відкрита, а пальці долоні сполучені разом. Вітарка мудра (жест учення міркування): вказівний палець правої руки, піднятої від ліктя, сполучений з великим пальцем в кільці. Буміспарша мудра: пальці правої руки дістають до підлоги, закликаючи в свідки землю-матір. ДАРМАЧАКРА В перекладі з санскриту Dharmasakra означає 'колесо учення' (у ученні течії Махаяна). Вісім спиць колеса символізує Вісім Шляхів, за допомогою яких людство прийде до порятунку: правильне розуміння, правильна мова, правильна поведінка, вірний спосіб життя, правильне прагнення, правильне мислення, правильна турбота, правильна медитація. Течія Теравада трактує слово як 'колесо життя', символізуюче вісім станів життя: радість-горе, багатство-бідність, слава-забуття (приниження), прибуток-збиток. Але як би там не було, дармачакра, як і колесо воза, що обертається, означає нескінченний рух вперед. Задовго до появи статуй і реліквій Будди дармачакра служила предметом поклоніння, а зараз є символом Буддизму.

РЕЛІКВІЇ

Згідно буддійському канону, що описує життя і останні дні Будди, після кремації Будди фрагментиєго фізичних останків, які тепер називаються реліквіями, були розділені на вісім частин і розподілені між сусідніми державами, що прийняли на той час Буддизм. Кожна реліквія була замурована в ступі, в дев'ятій ступі замурована урна, в десятій попіл. Згідно традиції існує З види реліквій: -шаририка (фізичні): волос, кістка, зуб; -парибогика (утилітарні): предмети, якими Будда користувався за життя, як, наприклад, жебрацька чаша Будди; -уддешика (меморіальні): статуї, ступи. Фізичні реліквії займають найважливіше місце, оскільки є фрагментами фізичних останків тіла Будди, що допомагає представити Будду в плоті.

Непал

З різних точок зору - історичної, культурної або лінгвістичної, Непал є місцем зіткнення і змішання монголоїдної раси Азії, що говорить на мовах тибето-бірманської групи, і кавказоідної раси Індії, що говорить на мовах індоєвропейської групи. Завдяки своєму географічному розташуванню Непал протягом століть відігравав найважливішу роль у торговельних відносинах двох гігантів - Індії та Китаю. Межі Непалу в різні часи складалися по-різному. Завдяки цьому територія країни, то займала значну частину сучасної Індії, то звужувалася до меж долини Катманду.

Легенди свідчать про те, що в давні часи долина Катманду являла собою величезне озеро. Бодхісаттва Манжушрі прорубав хребет, що стримували води озера, і, таким чином, на його місці утворилася сучасна долина Катманду. Індуїсти, у свою чергу, стверджують, що великий Крішна ударами блискавок прорубав ущелині Чобар, через яке пішла вода озера. Хочете - вірте, хочете - ні, проте сучасні вчені згодні в тому, що долина Катманду колись була затоплена, а сьогодні долини річки течуть на південь крізь вузьку ущелину Чобар.

Перші згадки про Непалі мають відношення до кіратам, народу монголоїдної раси, що прийшов сюди зі сходу в період VII-VIII століть до нашої ери. Кірати так само відомі як перші правителі долини Катманду, а Яламбар - їх перший монарх, навіть згадується в індійському епосі Махабхарати. У період правління 28 короля кіратов, Будда зі своїм учнем Анандом прибули в долину і на деякий час зупинилися в Патані. У другому столітті до нашої ери великий буддійський цар Індії Ашока відвідав і простяг пам'ятну колону в Лумбіні, на місці, де народився Будда (Лумбіні розташований неподалік від сучасного кордону з Індією). Ашока також відвідав долину Катманду, а побудовані їм чотири ступи в околицях Патана, стоять донині, нагадуючи нам про великого правителя з Індії і його відданості Дхармі. За деякими відомостями дві знамениті ступи в Сваямбунатхе і Бодданатхе були реставровані в той же період. Одна з ступ, побудованих в селищі Чабахіл по дорозі з Бодданатха в Катманду, нині розчинилися в великому Катманду, сповіщає про те, що село було засновано дочкою Ашоки Чаруматі.

У III-IV століттях нашої ери почало відбуватися вторгнення індоарійських народностей з півдня, що поклало край правлінню династії Кіратов, а буддизм поступово була витіснена індуїзмом. Вони принесли з собою кастовий поділ, що діє в Непалі і сьогодні, хоча разом з цим тут почалася епоха розквіту культури і мистецтва.

Записи, датовані 476 роком нашої ери, повідомляють нам про прихід до влади короля Манадева I, засновника нової династії. Сьогодні ці написи можна знайти в прекрасному храмі Чангу Нараян, розташованому в східній частині долини Катманду.

Амсуварман, перший король династії Такур, прийшов до влади в 602 році нашої ери, і йому вдалося об'єднати великі території на північ і на південь від долини Катманду. Його дочка Бірікуті вийшла заміж за тибетського короля Сонгцен Гампо, і виїхала до Тибету, отримавши в якості приданого унікальну статую Будди Акшоби, розташовану сьогодні в храмі Рамоче в Лхасі. Серед буддистів Бірікуті шанується як втілення Зеленої Тари, одного з жіночих аспектів співчуття. Її зображення можна часто побачити на малюнках тангка - особливий вид тибетської іконографії.

Династія Амсувармана була перша з трьох династій Такур, і саме в роки її правління було засновано сам Катманду. У XX столітті цар Гунакамадева заклав місто Кантіпур. Один з дерев'яних палаців, званий Кастамандап, що означає «Палац з Дерева», був побудований ним же на центральній площі Кантіпур, а слово «Кастамандап» поступово перетворилося на слово «Катманду», що й дало сучасну назву столиці Непалу. До речі, назва цілком обгрунтована, оскільки в місті є велика кількість дерев'яних споруд.

У 1200 році, згідно з однією з легенд, коли король Арідева займався тренуванням у бойовому мистецтві, йому передали звістку про народження сина. Король побажав привласнити новонародженому титул Малла, що означає «борець». Так почалася історія знаменитої династії непальських правителів, відомої як династія Малла, і разом з нею - золотий вік в історії Непалу. За час правління королів Малла, країна пережила небувалий розквіт культури, було побудовано безліч красивих будівель, які і досі прикрашають міста долини Катманду. Однак ранній період Малла був затьмарений кількома дуже сумними подіями: сильний землетрус потрясло долину, вбивши тисячі людей, а вторгнення з північного заходу войовничих кочівників спричинило за собою руйнування Патана в 1311 - одного з найважливіших міст долини.

У ранній період правління королів Малла, Непал складався з кількох князівств, а в самій долині Катманду було три незалежні міста-держави - Катманду, Патан і Бхактапур. Кожен з них був відділений один від одного кріпак стіною, а в центрі кожного з цих міст була центральна площа, королівський палац і безліч храмів-пагод. Правителі змагалися між собою у спорудженні величних будівель, і в наші дні, незважаючи на те, що всі міста долини практично злилися в одне велике місто, ми можемо помилуватися на прекрасні будівлі площі Дурбар, наявної та в Катманду, і в Патані, і в Бхактапур . У 1372, що прийшов до влади король Джаястіті Малла об'єднав міста долини в одне королівство, спершу взяв, Патан, а десять років по тому - Бхактапур. У XV столітті мистецтво та культура Малла досягли своєї вершини, а в період правління Якша Малла (1428-82) межі Непалу проходили вздовж Гангу на півдні, по околицях Тибету - на півночі, по берегах річки Калі Гандакі - на заході, а на східним сусідом став Сіккім. З його смертю, країна знову почала розділюватися на ворогуючі князівства, і наступні два століття стали періодом політичних міжусобиць. Занепад династії Малла відкрив дорогу іншої династії королів.

Маленьке королівство Горкха, розташоване на пів-шляху з Катманду в Покару, поступово посилювалася, а правителі місцевої династії Шах мріяли про підкорення багатою долини Катманду. У 1768 році Прітві Нараян Шах, дев'ятий король династії Шах, завоював долину і переніс свою столицю в Катманду. Правителі цієї династії правлять в Катманду і сьогодні.

Незабаром після захоплення Катманду, почалася складна історія тривалих війн Непалу з китайськими військами в Тибеті, що закінчилася поразкою Непалу, і важкої контрибуцією, яка виплачувалася Китаю до 1912 року. Наступний період часу, що тривала до середини XX століття, проходив під знаком поширення впливу британських колонізаторів в Азії. Незважаючи на те, що влада в Непалі ніколи не переходила в руки англійців, межі країни зазнали значних змін, і встановилися в тому вигляді, в якому ми знаємо їх сьогодні.

У 1989 році розростаються народний рух ініціювало численні демонстрації та акції протесту, які були зустрінуті збройної реакцією з боку влади. Під час розгону демонстрації протесту загинуло 300 чоловік. Однак 9 квітня 1990 король Бірендра оголосив по радіо про своє рішення зняти заборону на створення політичних партій і створення інституту конституційної монархії.

У травні 1991 року були проведені перші вибори до парламенту, що складається з 205 місць. Непальський конгрес отримав 37,75% голосів (110 місць), а марксистсько-ленінська комуністична партія отримала 27,98% голосів (69 місць). Таким чином, вплив комуністичних і соціалістичних рухів в Непалі дуже посилився, що досить ускладнило політичну атмосферу в Непалі. Часті страйку призводить до ослаблення економіки і загальної нестабільності в країні. Трагічні події останнього часу, що призвели до загибелі королівської сім'ї, ще більше ускладнили ситуацію в країні, але за деякими відомостями новий король має намір стабілізувати ситуацію, дотримуючись досить жорсткої політичної лінії.

Офіційно це єдина в світі чисто індуїстська держава. Однак, якщо ви запитаєте непальця -- індуїст він або буддист, він відповість: «Так». Ви можете подумати, що він не зрозумів питання, але він сказав правду. Непальці, а особливо народність неваро, в основному що населяє долини Катманду, поклоняється обом -- Будда і Шиві, без всяких конфліктів між віруючими. Щоб не сваритися ні з одним із богів, непалець вважає за краще вірити у всіх. У цьому весь його характер. На півдні Непалу в м. Лумбіні у 6 ст. до н. е. з'явився на світ великий Будда, буддизм, що подарував світові вчення, що знайшло своїх прихильників як на Сході, так і на Заході. Це єдина в світі країна, де до цього часу збереглися традиції і монастирі добуддистської релігії Бон-по. Є невеликі групи мусульман і християн, а також практикуються древні обряди анимізму, шаманства і чаклунства.

Найбільші і найдавніші, найменші ще не добудовані, на вершині гори і в глибокій печері, храми смерті і храми любові. І завжди і скрізь -- очі Будди. Всевидячі і що все розуміють. Не обов'язково знати Непалі, щоб звернутися до нього. Передбачливі непальці вже написали молитви на всі випадки життя на молитовних прапорцях і барабанах. Досить постояти під тими, що розвіваються на вітрі прапорцями або покрутити правою рукою барабан, як ваша молитва відправиться за призначенням. Якщо поспішаєте -- чернець за скромну винагороду візьме на себе обов'язок помолитися за вас з допомогою механічного молитовного пристрою, що нагадує м'ясорубку. Можна також «поправити» свою карму, звернувшись до її служителя, якого легко впізнати за оранжевим одягом, палиці і відрі для збору грошей.

Особливо вражає уяву Пашупатінат. Тут міст, з'єднуючи два береги священної ріки Багматі, в той же час з'єднує (або розділяє) початок і кінець життя. На одному березі непальці кремують мертвих, а на іншому поклоняються лингаму -- фаллосу. У ніч повного місяця сюди приходять наречені, щоб, окропивши свої голови священною водою, скріпити навіки свій союз. Потім наречена поливає кам'яну статую лингама молоком з медом і п'є цю суміш, збираючи її зі стоку канавки, що оточує основу лингама -- вважається що від цього вона вагітніє.

За офіційними даними, понад 80 відсотків населення Непалу сповідують індуїзм, менше 10 відсотків сповідують буддизм, і лише мала частина населення сповідує іслам і християнство. Однак, насправді, часом практично неможливо провести межу між буддизмом і індуїзмом. Будда народився в VI столітті до нашої ери в Лумбіні, розташованому на нинішній території Непалу, проте буддизм прийшов до Непалу в III столітті до нашої ери завдяки індійському імператору Ашоке (дивись статтю «Історія») і протягом нетривалого періоду був державною релігією держави. Пізніше індуїзм витіснив буддизм з чільних позицій і в Індії, і в Непалі. І якщо в Індії буддизм вже практично не відроджувався, то в Непалі він виник знову в VIII столітті нашої ери завдяки проникненню з Тибету тантричної школи Ваджраяна. Сьогодні буддизм цього напрямку практикується у високогірних районах Гімалаїв серед народностей шерпа і Таманг. У результаті китайської окупації Тибету і культурної революції тисячі тибетських біженців кинулися в Непал, намагаючись знайти притулок від переслідувань. Також як в Індії, в Непалі утворилася велика тибетська громада, дуже самостійна і життєздатна. У числі тибетців, які знайшли свій дім в Непалі, є безліч найсильніших майстрів буддизму, тому роль останнього в житті непальського суспільства значно зросла.

Індуїзм Непалу не зовсім схожий на індуїзм, поширений в Індії, і відрізняється сильним впливом буддизму. Пантеон тантричних істот і аспектів було прийнято до лав індуїстських богів, а в багатьох випадках були знайдені «еквіваленти». Наприклад, Авалокітешвара, бодхісаттва співчуття, став у непальському індуїзмі Локешварой, маніфестацією бога Шиви, а також часто асоціюється з Махендранатом, одним з найбільш шанованих богів в долині Катманду.

Одним з головних факторів, що зробили вплив на таке поєднання двох релігій, є ідея того, що Будда вважається маніфестацією Вішну, одного з трьох головних богів індуїстського пантеону. Якщо Брахма в індійській космогонії вважається початковим творцем всього сущого, Шива відіграє роль руйнівника і воссоздателя, то Вішну являє собою аспект збереження миру і проявляється на фізичному плані у вигляді вчителів, посланців, вообщем всіх тих, хто несе людям знання про порятунок у важкі часи. Відомими втіленнями Вішну були Рама і Крішна. Деякі вчителі стверджують про те, що Мойсей та Ісус, безсумнівно, були маніфестацією Вішну. Тому Будда, який має безпосередній стосунок до Індії, цілком може вважатися його проявом, і тим більше шануватися індуїстами.

Індонезія

В Індонезії контакти з індійською культурою, і в тому числі з буддизмом у вигляді тхеравади і Махаяни, почалися в 11-І 11 століттях н. е.. на Суматрі, Яві і Сулавесі (Целебес). Наприкінці V століття Махаяна, включаючи Тантру, потрапила на Центральну Яву і дуже там посилилася: буддизм був офіційно прийнятий королевою. Раніше в цьому районі переважала Тхеравада. Як і в кхмерском' королівстві (Кампучія) тут, поряд з буддизмом процвітав індуїзм у формі шіваізма, найчастіше вони змішувалися, Для придбання могутності деякі віруючі використовували також елементи місцевих ритуалів і спіритизму. Розквіт Буддизму припадає на період існування буддійського держави Шрівіджая (VII-XISI століття). В кінці VII століття буддизм став офіційною релігією на Суматрі. На початку IX століття на Яві побудували великий комплекс ступ Боробудур. До середини IX століття яванська королі завоювали Суматру, а також Малайський півострів. На всій цій території процвітала Махаяна, включаючи всі чотири класи тантр. У VII столітті Шрівіджаю відвідав китайський монах І Цзин, який дуже високо оцінив громаду в Палембанг і рекомендував китайським ченцям вчитися тут перед поїздкою в Індійський університет Наланда. Наприкінці X століття великий індійський майстер Атіша відвідав Сурварнадвіпу, яку можна ідентифікувати як Суматру. Він їздив туди з метою повернення махаянского спадкоємної лінії вчень про Бодхічітта, про те, як розкрити серце всіх і стати Буддою, щоб допомагати людям. Він повернув ці навчання не тільки в Індію, але і до Тибету, де сприяв відродженню буддизму після періоду переслідувань і занепаду. Атіша повідомив, що в цей час в Індонезії були поширені навчання Калачакра Тантри. В кінці XIII століття на Суматрі., Яві І в Малайзії поширився іслам, завезений сюди арабськими та Індійськими купцями, що заснували на узбережжі торгові центри. До кінця XV століття тут панував іслам, а буддизм був втрачений. Тільки на Балі зберегласязмішана форма індуїстського шіваізма і махаянского тантричного буддизму.

З 1966 року, після приходу до влади в Індонезії Сухарю диктатора і кривавих вбивств ЗО вересня 1965, намітився ренесанс буддизму в Індонезії. Причиною тому послужив наказ Сухарто всім жителям країни прийняти одну з п'яти офіційних релігій - Іслам, Протестантство, Католицтво, Індуїзм або Буддизм. Зараз кількість буддистів становить близько 10 мільйонів чоловік, переважно китайського походження

Розквіт буддизму припадає на період існування буддійського держави Шрівіджайя (VII-XIH століття).

В кінці VII століття буддизм став офіційною релігією на Суматрі.

На початку IX століття на Яві побудували великий комплекс ступ Боробудур. До середини IX століття яванська королі завоювали Суматру, а також Малаккська півострів. На всій цій території процвітала Махаяна, включаючи всі чотири класи тантр.

У XIII-XV ст, на грунті місцевих традицій поширюються сінкретізованние форми індуїстського культу та індуїстські-буддійської релігійно-філософської концепції (відоме і раніше культ Харіхари, а в держ-вах Сінгасарі і Маджапахіт

- яванська дуально-синкретична система Шиви-Будди разом з відповідною їй теологічної доктриною співвідношення шіваізма і буддизму Ваджраяни як сходинок на шляху до Абсолюту).

Зростає роль міфологія, способу Батар Гуру як божества, що з'єднав риси Шиви і Будди. Симбіоз індуїстських і буддійських традицій спостерігався в сфері офіційних ритуалів культу династійная предків (наприклад, шраддха в Маджапахіте, шанування членів монархічіческой родини у вигляді індуїстських і буддійських божеств).

Наприкінці X століття великий Індійський майстер Атіша відвідав Сурварнадвіпу, яку можна ідентифікувати як Суматру. Він їздив туди з метою повернення махаянского спадкоємної лінії вчень про Бодхічітта: про те, як розкрити серце всіх і стати Буддою, щоб допомагати людям. Він повернув ці навчання не тільки в Індію, але і до Тибету, де сприяв відродженню буддизму після періоду переслідувань і занепаду. .Атіша повідомив, що в цей час в Індонезії були поширені навчання Калачакра Тантри.

В кінці ХНІ століття на Суматрі, Яві і в Малайзії почав розповсюджуватися іслам, завезений сюди арабськими та індійськими купцями, що заснували на

До кінця XV століття тут панував іслам, а буддизм був втрачений.

Тільки на Балі збереглася змішана форма індуїстського шіваізма і махаянского тантричного буддизму.

Будда не призначив собі наступника, лише побажав своїм послідовникам намагатися йти по шляху буддизму. Вчення Будди існувало тільки як передається з вуст у вуста. Сангха продовжила своє існування, відбулося кількабуддистських соборів, в яких буддисти намагалися досягти повного взаєморозуміння у поглядах на доктрини і реальну практику буддизму. Чернець Махакашьяпа передседательствовал на першому буддистському соборі, що відбувся в Раджгіре. Основним завданням було повторити знову слова Будди і погодити монастирське вчення з буддизмом.

Другий собор проходив у Вайшалі. Метою його було вирішити неясність у самій можливості використання грошей, пиття пальмового вина та інших мирських речей у повсякденному житті монастиря. Думки розділилися; в підсумку рада вирішила, що всі ці речі суперечать монастирського життя. Зазвичай вважають, що третім буддійською собором, проведеним у Путна, нібито був скликаний царем Ашока в III до столітті н. е.. Організований ченцем Моггаліпутта Тиса, третій собор був скликаний для розгляду питання про зменшення чисельності приймають рішення буддистів. Більшість сучасних шкіл впевнені, що ці наради були призначені виключно для тхеравади, і що питання про місіонерство на них не піднімався.

Можливо, був ще четвертий собор, рада Сарвастівадской школи, який, як вважається, проводився під заступництвом імператора Канішкі в Джаландхаре, хоча пізніше професор Ламотте намагався довести, що такого собору не було.

Це призвело до появи різних ранніх буддійських шкіл (у тому числі тхеравади). Пізніше зросло значення махаянского і ваджраянской гілок буддизму. Ранні буддистські школи

Ранні буддистські школи проповідували швидше сектантський буддизм, в перші

кілька століть після виникнення цього вчення відбулося його розщеплення на безліч дрібних напрямків. В основному ці школи орієнтувалися на першоджерело навчання, не беручи добавок Сутра махаяни. Як остаточну редакції навчань Будди приймалася Тіпітака (Трипітака).

Тхеравада є єдиним плином раннього буддизму, яке збереглося на території Індії до цього часу. Тхеравади славити в Шрі Ланці, Бірмі, Таїланді, Камбоджі, і Лаосі.

Інша відома нікайская школа - Сарвасті вада, багато доктрини якої збереглися в сучасному тибетському буддизмі. Сарвастівада була однією з гілок індійської Абхідхарми, і зіграла свою роль у створенні доктрин Йогачара. Звід чернечих правил Віная до цих пір використовується в Тибеті, а також вплинув на правила буддистських монастирів в Китаї. Занепад буддизму в Індії

Однією з причин занепаду було те, що популярність раннього буддизму мало своєю основою підтримку місцевих буддистських правителів, Магадха, Косали, Кушанська імператорів і імператорів папи. Як тільки правителі перестали симпатизувати буддистам, почався занепад цього вчення. Деякі Хіндскіе правителі використовували буддизм для виправдання своїх військових задумів, що так само скомпрометувало вчення. [10]

Після падіння останнього імператора, що підтримує буддизм, з династії папи в XII столітті, стан ще більше погіршився. Продовжився спад із приходом мусульманських завойовників, знищували монастирі і спроб розповсюдження ісламу в даному регіоні.

Індуїзм виявився більш «зрозумілої і прийнятної дорогою віри для простих віруючих» Індії, ніж буддизм.

У період між 400 до н. е,. і 1000 н. е.. видно збільшення індуїстськоговіросповідання за рахунок буддистеького. Вторгнення білих гунів

Китайські вчителі, подорожували через територію Індії між V і VIII століттями, наприклад Фа Сянь, Сюаньцзан, І Чінг, Нуї-Шенг, і Сунг-Юн, почали говорити про занепад буддійської Сангхи, особливо за часів вторгнення білих гунів. Тюркські мусульманські завойовники.

Мусульманські завойовники на Індійському півострові були першими великими іконоборцями, що вторгайся до Південної Азії. У результаті випадкових поодиноких нападів на індуїстські храми, вони завдали шкоди незначний індуїстським святинь, але буддисти постраждали, оскільки набіги зруйнувалиступи майже по всій території Північної Індії. Потрібно також відзначити, що буддистські храми в Індії були бідні і покладалися на заступництво правителів і торговців. Розвиток буддистських традицій в часі.

У XII столітті, коли мусульмани почали своє вторгнення в Індію боєм під Гурідов, багато монастирів переживали суворі часи. Вважається, що монастирі з часом відійшли від повсякденного життя Індії і що індійський буддизм не мав ритуалів і священиків. Рядові індійці ж для відправлення ритуалів зверталися до брахманам.

Китай

В стародавньому Китаї, як і в інших культурах, існували релігійні міфи про виникнення світу.

На початку світ нагадував величезне куряче яйце, в якому панував хаос, - оповідає давня китайська легенда. - У цьому яйці зародився пращур усіх людей - Паньгу з тілом змії і головою дракона. Якось він розбив скорлупу, і легкі часточки (ян), що сповнювали її, піднялися до гори і створили Небо, а важкі (інь) опустилися донизу і стали Землею. Небо, Земля і Людина - три головні сили світу згідно з китайською міфологією. Людина своєю творчістю поєднує Небо і Землю, а в самій людині, як і у Всесвіті, взаємодіють начала Інь та Ян - жіноче й чоловіче, темне і світле, внутрішнє й зовнішнє, пасивне та активне, холодне та гаряче, вологе й сухе, парне й непарне.

Співвідношення Інь та Ян стали основною темою книги 'І цзин' - класичної 'Книги змін' (близько X ст. до н. е.). У цьому релігійному, філософському та гадальному тексті за допомогою двох знаків - суцільної та розірваної рисок - утворюються 64 гексаграми (символи з шести рисок). Кожна з гексаграм відповідає певній ситуації в індивідуальному житті та у всеохопному потоці змін. На 'І цзин' спиралися дві головні китайські релігійно-філософські системи: даосизм і конфуціанство. Даоси вбачали в постійних змінах прояв дії Дао, а конфуціанці - певну впорядкованість світу і Піднебесної.

Храмів у Давньому Китаї не було, функції жерців виконували державні чиновники, а найважливішими ритуалами верховодив сам правитель.

Поширеними були і місцеві культи. Відчутним був вплив шаманів, знахарів, ворожбитів.

Саме в такому середовищі сформувалися основні релігійні системи Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм.

До далеких - далеких часів сходить релігія Китаю, якщо тільки можна так назвати вірування її жителів. Річ у тому, що єдиної, чітко визначеної, обов'язкової для всіх релігії в Китаї немає. Віруючий китаєць одночасно сповідає дві, а то і три релігії.

Нам важко уявити собі таку ситуацію. У нашому світі це неможливо, але в Китаї, Кореї і Японії - це звичайне явище.

Кажуть, що Бог Паньгу створив Небо й Землю і поклав початок китайській традиційній культурі, - культурі, переданої Богами. Вісім триграм, які були винайдені та передані імператорові Стародавнього Китаю Фу Сі, батькові традиційної китайської культури, становлять собою витік широкої та глибокої китайської культури. Богиня Нюйва створила людину з глини. Імператор Хуан-ді отримав владу над Китаєм, і відтоді у китайського народу з благословення Богів є місце, щоб жити, і сцена, де розгортаються історичні події.

Близько 2500 років тому вчення Конфуція і JIao-Цзи в Китаї та вчення Шакьямуні в Індії (який жив у той самий час, що Конфуцій і JIao-Цзи) із часом стали трьома великими школами вдосконалення в Китаї, а саме конфуціанством, даосизмом і буддизмом. Звичайно, віра в богів є сама собою зрозумілою в лаоських і буддійських школах, оскільки вони ґрунтуються на доктринах, керуючись якими у своєму вдосконаленні, люди вдосконалюються, щоб досягти рівня Бога. Власне кажучи, культури буддійської та даоської школи говорять про знання, що 'виходять за межі матеріального світу', тобто це знання не можна застосувати у матеріальному світі. Буддійські ченці живуть у храмах, ізольовано від суспільства. Вони виходять у суспільство просити милостиню, що також є свого роду вдосконаленням. До того ж, як тільки чернець починає жити в храмі, він змінює своє ім'я та розриває зв'язки із суспільством мирських. Багато даосівудосконалюються самотньо; деякі перебувають далеко від мирського суспільства, деякі вдосконалюються в суспільстві мирського люду, проте їхнє серце вийшло за межі цього світу. В історії збереглися записи про багатьох великих людей, що самовдосконалювалися в буддійських школах і в даоських школах, і їхнє досягнення досконалості збагатило релігію буддійських і даоських шкіл вдосконалення.

Якщо хто-небудь читав казки східних народів (китайців, корейців, в'єтнамців), той, напевно, звернув увагу, що в них часто діють старі, шанобливі людьми мудреці. Дві з половиною тисячі років тому в Китаї жили два такі мудреці, радам яких слухали і сучасники, і нащадки. Одного мудреця звали Кун Фе Цзи, слава про нього дійшла до Європи, і європейці називали його Конфуцієм. Цей мудрець учив людей виконувати свій обов'язок, почитати старших, піклуватися про молодших, регулярно здійснювати обряди, поминати померлих, але не тому, що небіжчики дійсно потребують молитов і жертвопринесень, а просто ради самовиховання тих, що живуть. Обряди потрібні не самі по собі, а лише як якісь символи, що скріпляють встановлений спрадавна порядок. Якщо не буде весільних обрядів, то не буде і браку. Якщо діти почнуть відмовляти померлим в поміновенії, то незабаром перестануть піклуватися і про живих батьків. Проте, Кун Фе Цзи застерігав і від зайвої гарячності у виконанні синового боргу. Якби він знав російське прислів'я про дурня, який на молитві розбиває лоб, вона б йому сподобалася. Все добре в міру.

Іншого мудреця, відомого під ім'ям JIao Цзи, цікавили не відносини людей між собою, а загальні закони всесвіту. На його думку, в світі все підпорядковано природному закону або шляху (китайською шлях - Дао). Згідно цьому дао і треба будувати своє життя. А щоб ненароком не порушити цей закон, потрібно менше діяти і більше споглядати. ' Коли людина дійде до нероботи, то немає нічого, що б не було зроблено', - говорив Jlao Цзи.

У обох мудреців було багато учнів і послідовників. І, як це часто буває в історії, послідовники стали обожнювати своїх вчителів. Твори мудреців тлумачили і перетлумачували, в їх честь зводили храми, кланялися портретам. Послідовники Лao Цзи, так звані даоси (від слова Дао) навіть утворили свою церкву на чолі з верховним жерцем.

А оскільки мудреців цікавили різні речі, то ні вони самі, ні їх учні один з одним не сперечалися. По відношенню до долі і природи китаєць був даосистом, звертався до даоських ченців, якщо потрібно було погадати або помолитися духам про послання урожаю. У сім'ї він був конфуціанцем: почитав живих батьків, поминав померлих предків, піклувався про дітей. А коли до Китаю стало проникати учення індійського мудреця Будди, то і йому знайшлося місце. Віруючий китаєць відвідував і даоський храм, і буддист, не забуваючи при цьому і Конфуція.

Буддизм в Китаї

Буддизм -- найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає 'Прояснений'. Будда Шакьямуні (Мудрець із племені шак'єв) жив в Індії в V-IV ст. до н.е. Інші світові релігії -- християнство й іслам -- з'явилися пізніше (християнство -- п'ять, іслам -- 12 століть потому). За два з половиною тисячоріччя свого існування буддизм створив і розвив не тільки релігійні представлення, культ, філософію, але і культуру, літературу, мистецтво, систему утворення -- іншими словами, цілу цивілізацію.

Якщо спробувати представити цю релігію як би 'з висоти пташиного польоту', перед нами розкинеться строката клаптева ковдра з напрямків, шкіл, сект, релігійних партій і організацій; і проте ця ковдра вже тисячі років прекрасно гріє душі мільйонів послідовників буддизму в усьому світі.

Буддизм увібрав у себе безліч різноманітних традицій народів тих країн, що потрапили в сферу його впливу, а також визначив спосіб життя і думки мільйонів людей цих країн. Більшість прихильників буддизму живуть зараз у Південній, Південно-Східній, Центральній і Східній Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалу, Бутану, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнаму, Японії, Камбоджі, Таїланду і Лаосу. У Росії буддизм традиційно сповідають буряти, калмики і тувинці. Буддизм був і залишається релігією, що приймає різні форми в залежності від того, де вона поширюється. Китайський буддизм -- це релігія, що говорить з віруючими мовою китайської культури і національних представлень про найважливіші цінності життя. Така здатність гармонійно вписуватися в навколишній культурний ландшафт явно виділяє буддизм серед інших світових релігій. Через цього послідовників Будди часто дорікали в зайвій гнучкості, що граничить з безпринципністю, у схильності до компромісів. Але саме здатність пристосовуватися дозволила буддизму увібрати в себе величезну кількість місцевих вірувань, культів, народних обрядів, культур, ідеологій, літературних і художніх традицій на всьому географічному просторі, шо знаходився під його впливом протягом століть.

Багатьох віруючих буддизм залучав саме тим, що не вимагав корінного ламання їхнього способу життя і звичок, у тому числі і відмовлення від обрядів, присвячених місцевим богам. Будда не відкидав богів інших релігій і не забороняв своїм послідовникам поклонятися ім. Він просто попереджав, що шанування богів, якими б могутніми їх ні вважали, принесе тільки тимчасове полегшення, але не остаточний порятунок. В міру формування буддійського пантеону в нього входили боги брахманізму й інших релігій. Буддист може одночасно сповідати даосизм, синтоїзм чи будь-яку іншу 'місцеву' релігію, тому досить складно установити точну кількість буддистів у світі. В даний час тільки буддійських ченців і черниць нараховується приблизно один мільйон. Число ж мирян -- послідовників буддизму -- визначити просто неможливо.

Як свідчить переказ у царя невеликого індійського племені народився спадкоємець. Під час пологів придворні астрологи прорекли цариці Майї, що рано чи пізно принца розчарують мирські радощі і він присвятить рештужиття пошукам мудрості, яка б допомогла людям перемогти страждання. Вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Батька перспектива втратити сина не тішила, адже він хотів, щоб син успадкував його трон, тому цар повністю ізолював принца від зовнішнього світу.

Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію і аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодхгая). Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

На своїй проповіді в Оленячому парку в м. Сарнатх біля Варанасі (сучасна Індія) Будда виклав своїм послідовникам чотири благородні істини: життя - це страждання; причиною страждань є матеріальна і плотська залежність; припинення страждань можливе через повне зречення від пристрастей; а шлях припинення страждань - надзвичайні зусилля над пам'яттю і повне зосередження.

Вчення Будди не заперечувало принцип перероджень (сансару), але проголосило будь - яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження , а навпаки продосягнення небуття, тобто абсолютної свободи - мокші, коли дія закон}' карми на людину припиняється і вона звільняється від колеса перероджень. Це і є головна ціль буддизму - нірвана, Просвітлення.

Будда подорожував і проповідував до 80 років. В нього було багато учнів, адже можливість спасіння і ідея рівності усіх , незалежно від касти, забезпечило буддизму статус народної релігії.

Після смерті Будду поховали з особливими почестями . Його тіло загорнули в тисячі саванів і спалили на березі Гангу. Після кремації кістки були поділені між вісьмома племенами. Мощі були вміщені в ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом).

Буддійський канон називається Трипітака (три корзини мудрості). У нього входять:

- Віная-Пітак - Корзина текстів за чернечої дисципліни та морального виховання;

- Сутра-Пітак - Кошик бесід, проповідей Будди;

- Абхідхарма-Пітак - Корзина систематичного викладу Закону.

Згодом у буддизмі склалися три основні спрямування:

Хінаяна (Мала колісниця, Вузький шлях) - тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва. За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів -- М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці -- буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.;

Махаяна (Велика колісниця, Широкий шлях) -- визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян. Увага зосереджується на необхідності рятувати інших, на активній проповідницькій діяльності та проникненні у різні галузі суспільного та державного життя. Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов івийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму -- основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму. У махаяні склалися численні автономні общини, які, виступаючи частиною суспільства, мають специфічне віровчення і культ, здатні виконувати допоміжні функції як в інших релігіях, так і в суспільній ідеології. Тому буддизм махаяни став інтегральною частиною релігійної свідомості населення далекосхідного регіону поряд з конфуціанством, даосизмом, синтоїзмом та іншими релігіями;

Ваджраяна (Алмазна колісниця. Алмазний шлях, Непохитна колісниця) - сформувався на початку II тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника -- гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзонхави (1357--1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм -- це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.

Така країна, як Китай, «подарувала» світові дві релігійно-філософські системи - даосизм і конфуціанство. Крім того, в Китаї поширені буддизм 'і традиційні народні вірування.

Конфуціанство лише умовно можна назвати релігією, хоча воно; має ряд рис, що зближують його з іншими релігійними доктринами. Одночасно конфуціанство можна охарактеризувати як морально-етичну систему. У сучасному Китаї відбуваються поїздки в місця, де жив і похований Конфуцій, які знову ж таки умовно можна охарактеризувати як паломницькі. Ці місця відкриті також для відвідування туристів-екскурсантів.

Засновник конфуціанства - Кун Фу-цзи (латинський варіант - Конфуцій) легендарний мудрець з князівства Jly, який жив у VI ст. до н. е.. Через поліконфесійнійних жителів цієї країни важко підрахувати, скільки конфуціанців в Китаї. Число конфуціанців - не-китайців, а головним чином корейців, в 1996 р. склало близько 5 млн людей. Період формування Конфуція як особистості припав на захід сонця династії Чжоу, коли змагалися князівства воювали один з одним, а народ жив в стражданнях і злиднях. Можливо, це породило заклики Вчителя повернутися до витоків, коли у світі панував порядок, встановлений Небом, тобто п'ять століть тому, до початку правління династії Чжоу. Конфуцій пропонував вивчати знамениті п'ять книг, написані, очевидно, саме в той час, в яких укладена велика мудрість стародавніх. Однією з таких книг є І-цзин («Книга змін»).

Вчення Конфуція є швидше склепінням етичних правил, ніж релігією, оскільки в ньому не йдеться про творіння, , життя після смерті. Конфуцій вважає природною волю неба і необхідність управління державою з боку мудрого імператора. Вчення його зосереджене не на емоціях і пристрастях, а на розумі і поміркованості, не на духівництві, а на чиновниках.Конфуцій закликав до створення ідеальної держави, що зможе виникнути, якщо люди будуть високоморальними, відповідальними, а державою буде управляти мудрий імператор.

Конфуціанство базувалось на шануванні традицій. Способом поєднання небесного і земного життя був ритуал, що набував значення 'вселенського порядку'.Усі обряди повинно було знати і виконувати в будь - яких ситуаціях. У конфуціанстві виникла чудова формула «Ніколи не роби з іншими так, як не хочеш, щоб вони поступали з тобою'.

Священним Писанням конфуціанства є чотири книги, в тому числі:

- Лунь Юй («Бесіди і судження»). Висловлювання, зафіксовані в ній, приписуються самому Конфуцію;

- Мен-цзи, написана найбільшим послідовником Конфуція Мен-цзи (372-289 pp.. До н.е.).

Відтінок релігійності конфуціанства надає перш за все наявність культу. До недавнього часу жертвопринесення Конфуцію вважалися обов'язковими. Вони не були найважливішими державними заходами. Однак жертвопринесення Конфуцію належали до числа великих, коли на вівтар клали вироби з нефриту, тканини, м'ясо жертовних тварин. Цікаво, що такі жертвопринесення здійснювалися не на головних державних вівтарях, а у вищому державному училищі, де знаходився ритуальний комплекс, присвячений Конфуцію, - Вень мяо («храм посвяченим»). Скрупульозно виконуються всі обряди, пов'язані з культом предків.

Конфуцію було 65 років, коли помер його син Лі, через рік - його учень Ієн Хву. Він, дійшовши висновку, що смерть близько, промовив: 'Моє вчення пройшло свій шлях, а я невідомий'. Він поспішав завершити свої праці. Останні роки життя були тяжкими, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. В 479 р. до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у XII ст. споруджено храм Конфуція. Він має форму імператорського палацу, оточеного стіною із червоної цегли і з чотирма вежами по кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них - Дачандянь - Палац великої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і здійснюють жертвоприношення. Храм реконструйований у 1724 p., він є справжнім музеєм китайської культури.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації і особи Конфуція. З 555 р. обов'язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті. У храмі спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім - його скульптурам. За часів династії Так Конфуція стали вважати 'першим святим'. За династії Сун було розроблено традицію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвоєно титул 'наставника держави'. За династії Мін його стали називати 'великим вчителем нації'. У 1906 р. вдова-імператриця Цисі замінила 'середні жертвоприношення' Конфуцію 'великими жертвоприношеннями'. Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 p., хоча жертвопринесення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Після смерті Конфуція у нього залишилися учні, проте ніякої релігійної громади, члени якої в тій чи іншій мірі протиставляли б себе іншим людям, не виникло.

Даосизм останнім часом, особливо у XX ст., здавав свої позиції. За дуже приблизними оцінками прихильників даосизму в середині 90-х pp.. XX ст. налічувалося близько 20 млн осіб.

Засновником даосизму вважається легендарний мудрець JIao-цзи, що жив у VI ст. до н. е.. Про життя цього великого Духовного Вчителя збереглося дуже мало відомостей. Вважається, що він був істориком- архіваріусом при дворі правителя царства Чжоу, де його одного разу відвідав Конфуцій. Усвідомлюючи прийдешній крах правлячої династії, він відправився на захід, але на кордоні був затриманий з вимогою надати своє вчення в письмовому вигляді. Він написав книгу Дао де цзин, після чого продовжив свою подорож. І сліди його загубилися.

Центральне місце в даосизмі займає концепція Дао. Слово «Дао» можна перекласти як «шлях», «дорога». Дао - це першооснова буття усіх істот. Дао - не буття і не небуття, але воно присутнє скрізь. Дао - джерело і одночасно кінцевий результат існування всіх речей у цьому світі. Пізнати Дао, наслідувати його, злитися з ним - в цьому сенс . мета і щастя.

Саме серед даосів з'явилися перші в Китаї - відлюдники - аскети. Основна увага зосереджена на досягненні довголіття, а в ідеалі безсмертя, але не духовного, а фізичного. Даосизм ставить інтереси людини вище інтересів суспільства.

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який, в принципі, слід уподібнити до макрокосмосу, цебто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує при взаємодії сил Інь і Ян, має зірки, планети тощо, організм людини є також скупченням духів і божественних сил, результат взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для усіх духів-манад (їх 36 тис.) такі умови, щоб вони не бажали залишити тіло.

Досягти ж безсмертя можна через обмеження в їжі, фізичні і дихальні вправи, звершення добродійництва. Окрім цього серед прибічників даосизму розвивалася методика фен - шуй, яка пропагує таким чином розміщувати речі, щоб сприяти природній гармонії. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, потім від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі.

Проте даосизм був все-таки китайським ученням, навіть якщо він і зазнав певного впливу із зовні. Це наочно виявляється у тому, якого великого значення лаоська теорія безсмертя надавала моральним факторам, причому моралі саме в китайському розумінні -- в плані доброчесних вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброчесних актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив все нанівець.

Проповідь довголіття і безсмертя забезпечило лаоським проповідникам популярність в народі і серед імператорів.

Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити, за умови панування конфуціанства, але він сильно змінився. Залишивши метафізичні спекуляції на тему Дао, відмовившись від відлюдництва, даоські проповідники залучили народні маси поєднавши ідеї Лао - цзи з віруваннями селянських мас, зокрема про першолюдину Паньку.

Даоси обслуговували величезну кількість храмів, що створювалися на честь багато чисельних духів, героїв, безсмертних. Особливо шанувалися декілька божеств, серед яких родоначальник китайців імператор Хуанді, богиня Заходу Сінванму, першолюдина Паньку та ін.

В епоху Тан (VII--X ст.) даосисти розселилися по всій країні. Опорними пунктами даосизму стали великі монастирі, що будувалися повсюдно, де вчені лаоські маги й проповідники навертали неофітів, знайомлячи їх з основами теорії безсмертя. Даоські ворожбити й лікувальники, одержавши початкову освіту, розходилися по Китаю і практично зливалися з підданими Піднебесної, не відрізняючись від них ні одягом, ні способом життя -- тільки професією.

Даосизм у Китаї, як і буддизм, займав скромне місце в системі офіційних релігійно-ідеологічних цінностей, однак у періоди криз, коли централізована влада занепадала, даосизм виходив на передній план, виявляючись у народних повстаннях, що рухали утопічні ідеї даосизму.

Протягом століть даосизм переживав зльоти і падіння, підтримку і гоніння, іноді ставав офіційною ідеологією якої-небудь династії. Але проте він був потрібний як утвореним верхам, так і неосвіченим низам китайського суспільства.

Коли Конфуцію виповнилося три роки, помер батько. Сім'я опинилася у великій матеріальній скруті, що змусило хлопця з ранніх літ бути і пастухом, і сторожем, прилучатися до різних ремесел. У п'ятнадцятилітньому віці він виявив неабиякі пристрасть і здібності до навчання. У дев'ятнадцять років одружився, а невдовзі отримав посаду наглядача амбарів і державних земель, виявивши себе ревним служивцем.

На двадцять другому році Конфуцій розпочав свою діяльність учителя. З часом довкруг нього зібралось немало молодих і допитливих людей, зорієнтованих на пізнання принципів моральності й правильного державного управління. Він викладав історію, основи політики, учення про моральність, тлумачив смисл книг, народних пісень, музику. Для нього важливими були не розмір плати за навчання, а здібності й старання учня.

Здійснивши подорож до міста Лу, де знаходилася резиденція імператора, Конфуцій познайомився з найвідомішими тогочасними мислителями, багато працював у бібліотеці. Доводилося неодноразово спілкуватися з чиновним людом, правителями, що живило його розум роздумами про мудру і справедливу владу. Проте не завжди можновладці прислухалися до його слів.

Тринадцять років тривало поневіряння Конфуція, який не переставав надіятись на те, що хтось із державних вельмож запросить його до себе в радники. Але вони охоче приймали його в себе, та до слів його не прислухалися. Шістдесятивосьмирічним він повернувся в провінцію Лу, присвятивши свої останні дні літературній праці. В цей час помирає його син (у Конфуція було ще дві дочки), улюблений учень, чию смерть він переніс із глибоким болем: «Небо знищує мене», -- у відчаї промовив він.

Один із його учнів стверджував, що про найближення своєї смерті Конфуцій дізнався у віщому сні. «Жоден мудрий правитель не приходить, щоб узяти мене за вчителя. Пора мені вмирати», -- так підсумував він своє життя. Невдовзі злігши, на сьомий день помер. При ньому не було тоді ні дружини, ні дітей. Сталося це в 479 р. до н.е.

Учні поховали його з великими почестями, багато з них, побудувавши довкола могили хатинки, протягом трьох років молилися там за свого вчителя. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

Звістка про смерть Конфуція швидко облетіла давньокитайську державу. Відтоді багато його співвітчизників стали поклонятися йому, були серед них і ті, хто за життя Конфуція неприховане ігнорував його.

Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбулася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, прагнучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхнулася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою, спричинило крах тиранії. Сила і вплив Конфуція після смерті виявилися значно могутнішими і, що найголовніше, -- затребуваними, не як за його життя, хоч Конфуцій не залишив після себе жодних текстів, у яких була б викладена його філософсько-етична система. Можливо, це сталося тому, що свої думки він розцінював не як ориганільні творіння, що претендують на статус божественного Одкровення, а всього лише як коментування істин, сформульованих давньокитайськими мудрецями. Його цікавила тільки людина. Цілісне уявлення про нього та його погляди викладено в працях учнів Конфуція.

На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у ХІІ ст. споруджено храм Конфуція. Формою він нагадує імператорський палац, оточений стіною з червоної цегли, з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано кілька будинків. Головний із них -- Дачандянь -- Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і відбуваються жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 p., він є справжнім центром китайської культури.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов'язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті, де спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім -- його скульптурам. Пізніше цього мислителя стали вважати першим святим», а ще через деякий час розроблено церемонію поклоніння Конфуцію на його могил а йому присвоєно титул «наставника держази». Потім його стали називати «великим вчителем нації», у 1906 р. було замінене «середні жертвопринесення». Культ Конфуція зберігся після падіння династії Цін у 1912 p., хоча жертвопринесення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Філософсько-етичні, релігійні засади конфуціанства. Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утворює своєрідне розуміння моральної природи людини, її взаємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчите-лем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних обставин.

Передусім він зосереджується на двох давньо-китайських культах -- культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією.

Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, вічним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Таким ідеалом для людства є «мудрець», «благородний муж», якому властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.

Найважливішим критерієм людської величі є любов, що зобов'язує до взаємоповаги вдома, старанності на роботі, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуціанство вважає основою політичної та соціальної структури суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.

Досконалість людини неможлива без її гармонійної діяльності. Як розвиток цього положення конфуціанство запропонувало концепцію серединного шляху, що унеможливлює крайнощі в думках і вчинках. Сповідування його налаштовує людину на постійне пристосування до обставин, що змінюються, підкорення владі.

Маючи в основі антропоцентричну ідею служіння людям, конфуціанство як релігійна система стримане щодо служіння духам, ідеї загробного життя, релігійного містицизму, магії. Байдуже воно і до проблем космогонії. А сам Конфуцій, хоч і брав участь у присвячених духам ритуальних дійствах, вважав: «Мудрість полягає в тому, щоб серйозно віддаватися обов'язкам, які стосуються людей, і, шануючи духів, триматися від них подалі».

Конфуцій не змінив релігійних обрядів, а збирав, об'єднував обрядові правила і норми, шанував традиції, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і привчав до цього інших. Він визнавав тогочасну суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад -- досконалим. На його думку, людина має суворо дотримуватись суспільних порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, -- вища над усе, особа -- ніщо перед державою.

Дуже важливим у конфуціанстві є вчення «про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник -- чиновником, раб -- рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися визначених для неї норм поведінки (лі). Державу повинні очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби еони мусять «виправляти імена», тобто ставити кожного на своє місце в суспільстві. Відмінність між вищими станами і простолюдом не може бути стертою: «Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди -- мудрі люди. Саме Небо надало їм владу. А прості люди -- нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів». Благородна людина має бути налаштована на справедливість, дотримання моралі. «Мала» людина більше зорієнтована на здобуття вигоди і багатства.

Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності -- жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, сяо -- повага до батьків. Потім -- ті -- повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; чжун -- вірність, відданість; шу -- прощення; лі -- доброчесність; чжі -- знання; юн -- хоробрість; гун -- шанобливість; куань -- великодушність; сінь -- вірність; мінь -- кмітливість; чуй -- доброта. Ці моральні риси облагороджують людину, оскільки в них закладені принципи загальнолюдської моралі, що забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох із половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція спершу адресувалося державним службовцям, згодом міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства, зумовило спосіб мислення китайців. У його лоні сформувалося до восьми шкіл.

Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був просиш і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як і зі створенням окремих культових елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи - чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосереджували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.

Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не махи боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб життя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець мусить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяння, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, обладнаної навколо монастиря).

Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правіша їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випадках - п'ять) монахів, новачки та жінки не мають права голосу, винесення питань для обговорення, рішення приймають більшістю голосів.

Буддизм визнає необхідність шанування Будди та інших численних божеств. Звідси - складний культ поклоніння їм, який охоплює особисте і громадське життя віруючих. Це - щоденні молитви і жертвопринесення статуям Будди Раутами та іншим буддам, паломництво до святих місць, обходи ступ (меморіальних і поховальних храмів), Покоління буддам і бодхисатвам - обов'язкова плата за допомогу у спасінні, без цього воно недосяжне.

Ордени ченців діють за особливими статутами, мають суворо централізовану структуру. Очолюють їх генерали, генеральні магістри, яким підпорядковані провінціали (провінціальні пріори), магістри, а магістрам - абати і ковегауальні пріри. Над усіма ними главенствує генеральний капітул - зібрання керівників різних рангів, яке відбувається раз на кілька років. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Одним з перших серед них в орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст, Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом користувався він у Х-ХІ ст. Нині бенедиктинці існують у країнах Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

Нині існує майже 180 чернечих орденів. Об'єднуючи майже півтора мільйона ченців, вони відіграють важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Монахи, як служителі культу, повинні жити виключно з милостині, їсти раз на день, відмовитися від шлюбу, власності, голити вуса, бороду, волосся голови; носити одяг жовтого кольору (ознака нижчих, 'нечистих' каст) - вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю й покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. До братства монахів не приймали рабів, солдатів, злочинців, боржників. Чернечий статус був суворим. Щоби стати монахом, слід було скласти відповідну обіцянку, яка зумовлювала ступінь чернечих звань, дотримуватися суворої дисципліни, коритися старшим за віком членам громади, постійно поринати в медитацію.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є латиський канон, Це - 'Трипі така' ('Три кошики мудрості').її частинами є 'Віная-пітака' (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), 'Сутта-пітака' (бесіди й висловлювання Будди), 'Абідарма-пітака' (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'ята книг - 'Сутта-пітака'. Включено до канону і 'Джатаку', яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

Даосизм

Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанством (VII ст. до н.е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV--III ст. до н.е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи («Стара дитина»), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим. «Цзи», щоправда, означає і «філософ».

Особливості релігійно-філософської системи даосизму. У релігійно-філрсофській системі даосизму окреслилося дві тенденції: філософська, що згодом розвинулася в неодасизм, і релігійна, що охоплювала алхімію, демонологію, лікувальну практику. Провідна ідея його полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряються не Небу, а всезагальному закону -- дао -- невидимому, всюдисущому закону природи, суспільства, поведінки людини, який є невіддільним від матеріального світу, управляє ним. Дао є об'єктивною силою. Порушення його вносить дисгармонію. Особливо це помітно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао. Дао -- не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао ніхто не створював, навпаки -- воно першоджерело всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче, Дао присутнє всюди і у всьому. Це -- загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття. Його неможливо сприймати безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, -- це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Людині важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутність розкрита для людей мислителями, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. У політичному сенсі дао є вищим законом управління державою. Воно є і найвищим моральним законом, основою моральності людини.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, що виявляються через доброчесність. Там, де вона є, діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Все ненормальне, що виявляється в природі (посуха, повені, непогода тощо), є наслідком порушення її гармонії. Несправедливість, суспільний розлад -- теж порушення гармонії, але в суспільстві. Усунути їх можна тільки внаслідок дії дао. Втручання людини у світову гармонію неприпустиме. Вона повинна дотримуватися принципу «недіяння». Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину владі стихійного розвитку подій. Людина, яка спромоглася з'єднатися з дао, може перемогти смерть. Таким є даоське вчення про безсмертя.

Даосизм тривалий час фігурував лише як філософська концепція. Ідея дао більш-менш точно відображала все-загальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, закономірностей віту. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразною в даосизмі є й ідея надприродного. Тому він для сучасників Лао-цзи релігією не був, став нею через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія -- зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі культової практики, яку використовувало конфуціанство.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. Він, за міфологією, добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Юй-хуан стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма. Все, до чого доторкнувся він і його послідовники, є безсмертним, священним.

Важливою в лаоському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му, яка проживає в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це -- плоди безсмертя. Всі, хто перебуває в її палаці, -- безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало -- інь, її чоловік -- князь Сходу Дун Ванчун -- ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, Ідея безсмертя і вічної молодості, довголіття є однією із стрижневих у даоському віровченні.

Людина вважається об'єктом впливу 33 тисяч духів, який потрібно скерувати на довголіття. Цьому служать численні талісмани, замовляння, ворожіння, а також спеціальні фізичні вправи, системи дихання, норми харчування, які містять раціональний досвід.

Безсмертя теж є темою даоської міфології. У ній ідеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Вони знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що й забезпечило їм перетворення на вічних духів.

Оскільки панівною релігією в Китаї було конфуціанство, до даосизму офіційне ставлення в різні часи було різним. Він знав і державну підтримку, і гоніння. Був він й офіційною ідеологією кількох династій. Нерідко служив платформою таємних сил, що виступали проти існуючих суспільних порядків. Безсумнівним є його вплив на розвиток філософського мислення, духовного життя Китаю.

Громади даосів діють у різних країнах світу, є вони і в Україні, зокрема в Києві.

Історія православної місії в Китаї веде свій відлік з 1684 року, відколи полонені китайською армією на чолі зі священиком Максимом Леонтьевим були повезені в Пекін і заснували там російську громаду і духовну місію. Вже в 1696 році в Пекіні була побудована церква в ім'я Святої Софії, котру при чому називали також і Миколаївською, в честь ікони Святого Миколая Чудотворця, яку там благоговійно зберігали.

З початку 18 століття до 1917 року в Китай було спрямовано 20 духовних місій. За цей час на китайську мову були перекладені і видані багато богослужбових книг. У 20 столітті в Китаї нараховувалося вже 10 тисяч православних віруючих і понад 100 храмів.

У 1900 році під час повстання іхетуаній у Пекіні було убито 222 православних християнина, котрих згодом було прославлено як мучеників.У Шанхаї в період 1920-30 pp. було відкрито 12 православнх церков. В 1949 році в Харбіні, що став домом для багатьох емігрантів з Росії, було 23 православних храми та близько 140000 віруючих.

У 1966 році, на початку культурної революції, всі православні парафії були закриті, але потім, у жовтні 1966 року, один храм (Покрова Богородиці) було дозволено відкрити. У 1954 році за політичних причинами була скасована Російська духовна місія в Китаї, у власності якої знаходилися і всі православні храми. А 50 років тому, 23 листопада, Священний Синод РПЦ, за узгодженням з китайською стороною, прийняв рішення про дарування автономії Китайській православнії церкві. Архімандрит Василь (Шуан) був рукоположений у єпископа Пекінського, однак після його смерті в 1962 році Китайська Церква залишилася без предстоятеля.

Сучасний стан

На сьогоднішній день на всій території Китаю існує лише 12 православних церков і жодного православного священика (останній помер у 2003 році). Проживає, за різними оцінками, від 7 до 15 тис. православних. Неможливість відновити ієрархію Китайської Церкви пояснюється китайськими законами і позицією китайського уряду. Лише громадянин Китаю може бути священиком чи єпископом, при цьому в Китаї немає семінарій, а отримати дозвіл на виїзд для навчання досить складно.

Православ'я не належить до релігій, які офіційно визнаються урядом Китаю, що ще більше ускладнює існування Церкви. Періодично російські священики приїжджають служити у Китай, але через цю діяльність нерідко опиняються за ґратами або депортуються. У зв'язку з відсутністю ієрархії у Китайській Церкві на початку 1990-х автономія була призупинена і КПЦ була тимчасово канонічно підпорядкована напряму Патріарху Московському.

На початку 2000-х завдяки дипломатичним домовленостям між російським і китайським урядом становище православних трохи поліпшилось. Кілька китайських студентів стали навчатись у російських духовних школах. Дещовідрізняєтья ситуація у Гонконзі, де через інше законодавство, православні можуть діяти вільно. Там існує дві парафії - у юрисдикції Московського і Константинопольського Патріархату. Останній не визнає виключної юрисдикції Російської Церкви над територією Китаю, але окрім парафії у Гонконзі інших общин не має.

Філософія бойового мистецта

З чого починається навчання кун-фу? Звичайно, насамперед, з вчителя. Якщо ви прийшли навчатися в монастир, то хтось з ченців повинен узяти на себе відповідальність за вашу посвяту. Це перша й основна з буддійських практик, а відповідно до канонів Шаоліню заняття кун-фу не віддільні від практики дхарми (буддійське поняття про духовне вдосконалення). «Прийняття притулку» не просто якийсь ритуал -- це наче «пропуск» у щирі ворота Шаоліню, долучення до справжньої традиції. Перш ніж дати вам знання та енергію, учитель повинен переконатися у вашому стійкому намірі морального й духовного вдосконалення. Без такого благословлення вважається, що практика кун-фу буде довгою й безуспішною, до того ж неможливо буде освоїти складніші розділи. Адже кун-фу в Шаоліні -- наслідок буддійської практики, а не навпаки. Але цей обряд докорінно відрізняється від аналогічних в іншихрелігійних традиціях. Виконання його не заперечує належність до інших традицій, але вимагає повного усвідомлення й щирості на своєму шляху до очищення свідомості. Притулок також називають «Три коштовності», тобто необхідно усвідомити своє непротиріччя трьом основним установкам буддійського вчення: Будді -- як загальному ідеалові добра та справедливості, великому Вчителю цього світу, джерелу світла та натхнення; Дхармі -- як унікальній практиці духовного перетворення й порятунку від страждань; і Сангхе -- як єдиному співтовариству всіх живих істот, що йдуть шляхом світу та жалю. Звичайно, кун-фу займаються не лише буддисти і ритуал посвяти зараз більше формальний, але усі викладачі бойових мистецтв у Шаоліньскій долині та багато учнів вважають своїм обов'язком знайти вчителя-ченця в самому монастирі. Але не всі ченці в Шаолфні займаються кун-фу. Вони поділяються на дві групи: одні з них називаються Веньсени («культурні» ченці), які займаються тільки буддійськими практиками, а друга -- Вусени («бойові» ченці), хто власне й займається кун-фу.

Синкретизм буддизму і сінтоїзму в Японії

Релігійна ситуація в Японії ї відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю мисленних течій і традицій. Це, перш за все, сінто -- національна релігія японців, традиційні школи буддизму, християнство, яке вперше проникло в Японію в II пол. XVI ст., нові соціальні релігійні рухи. Крім перелічених течій за межами органі:

релігійних груп зберігається багато народних вірувань, які беруть свій початок з давнини. Все це дає право назвати Японію 'живим музеєм релігій'. Сінтоїзм, або сінто. шо в перекладі з японської означає 'шлях богів', є найдавнішою релігією японців, що бере свій початок в анімістичних і тотем і стичних уявленнях. Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприродне і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як 'камі' або 'мікото' -- 'божество'.

Камі було не злічити. Стверджують, що сінтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди -- в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі - 'хазяїн'. Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося 'камі'. Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи -- культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів -- оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну сінтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженого і зафіксованого зведення догм. Основні міфи сінто доне, гщ до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст,- Кодзікі' ('Записки про справи давності', 712 р.) і 'Ніхонгі', або 'Ніхонські'.

Давньояпонські міфи повідомляють, що історія Японії, походження її національних божеств і населення повязані зі списом, який опустив в воду і потім вийняв бог Ідзанагі, що спустився з неба разом зі своєю дружиною Ідзанамі. Рідина, що впала з вістря спису, загусла, і утворилася суша -- острів Оногоро, тобто 'самозагустілий . на який ступили божества і створили інші острови, що склали Японський архіпелаг. Створивши Японію, божества Ілзанагі та Ідзанамі почали інші діяння. На землі з'явилися гори і ліси, моря і озера, а також ряд божеств (камі). Боги, яких створили на світ Ідзанагі та Ідзанамі, стати 'володарями' морів і рік, місцевостей і явищ природи. Після смерті Ідзанамі, що загинула при народженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив велику кількість богів. Коли Ідзанагі обмив лице, то з очей і носа народилося три боги: сонця, місяця і вітру. З лівого ока з'явилася богиня сонця Аматерасу, тобто 'Велика богиня, що сяє на небі' і стала покровителькою сінтоїстського пантеону.

Таким чином в давній міфології описана поява основних божеств сінтоїстської релігії.

Через відсутність власного етичного вчення, що передбачає певні моральні заповіді, норми правильної поведінки або попередження гріха, сінто не можна назвати релігією в тому значенні, в якому ми звикли говорити про християнство, іслам чи буддизм.

Примітивний сінто був народженний обожненням природи і саме він виховав в японцях увагу до природи, вміння насолоджуватися її безмежною мінливістю, радіти її багатогранній красі.

Сінто не вимагає від віруючих щоденних молитв -- досить лише присутності на храмових святах і приношень за виконання обрядів. В побуті віруючі сінто виявляють себе лише релігійним ставленням до чистоти. Оскільки бруд в них ототожнюється зі злом, очищення є основою всіх обрядів. Острівне розташування сприяє довговічності національних традицій. В цьому Японію часто порівнюють з Англією. Але Корейська протока, що відділяє країну вранішнього сонця від Азіатського материка, приблизно в шість разів ширша від Jla- Манша. Протока сприяла тому, що Японія ніколи не була захоплена чужоземними військами. Країну вранішнього сонця довгий час минали походи завойовників. Але наступ з-за морів все ж відбувся -- за чотирнадцять століть до американської окупації і за сім століть до спроб Хубілая звести через протоку плавучий міст для своєї кінноти. Але це був наступ не військ, а ідей, причому мостом, по якому на японські острови потрапила цивілізація Індії та Китаю, слугував буддизм. Серед подарунків, що прислав правитель Кореї в 552 p., в Японію вперше потрапило зображення Будди. БуддистськІ сутри стали для японців першими підручниками ієрогліфної писемності, книгами, які прилучили їх до стародавньої цивілізації Сходу.

Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті, тоді як сінто залишався релігією простолюдинів. Вислови сінто були зрозуміліші народу, ніж буддизм з його роздумами про круг причин, тобто про те, що день сьогоднішній є наслідком дня вчорашнього і причиною для завтрашнього. Середній японець сприйняв лише поверневий шар буддистської філософії, перш за все ідею непостійності і недовговічності всього сущого (стихійні лиха, яких зазнала острівна країна, сприяли такому світобаченню).

Сінто і буддизм... Важко уявити собі більш разючий контраст. З одного боку язицький культ обожнення природи і шанування предків, з іншого -- обгрунтоване віровчення зі складною філософією. Здавалось, між ними неминуча непримирима боротьба в якій чужа сила повинна або цілком поглинути місцеву, або навпаки, бути відкинутою саме через свою складність.

Але не сталося ні того, іншого. Японія розчинила свої двері перед буддизмом. Дві зовсім не схожі релігії мирно вжилися і продовжують існувати.«Проповідники буддизму змогли примиритися з вісьмома мільйонами місцевих святих, оголосивши їх втіленнями Будди. А для сінто, який одухотворює і наділяє святістю все. шо є в природі, було ще легше назвати Б дт одним з численних проявів божества. Замість релігійних війн склалося щось схоже на союз двох релігій. У сільських общин ввійшло в традицію будувати сінтоїстські і буддистські храми в одному місці -- вважалося, що сінто надійніше захистить Будду від місцевих злих духів. Таке сусідство дивує іноземців і збиває з пантелику, адже важко відрізнити сінтоїстський храм від буддистського. Характерна ознака сінтоїстського храму -- торій, який схожий на ворота з двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, бо це один з небагатьох зразків суто японського зодчества, що існував до іноземних впливів. В своєму початковому значенні слово 'торій' перекладається як 'сідало'. Він ставиться перед храмом на згадку про легенду, яка розповідає, як Аматерасу образилася на свого брата і сховалася в підземній печері. Характерна ж ознака буддистського храму -- статуї. Саме буддизм вперше возвеличив в Японії мистецтво скульптури. Ще одна відмінність храмів -- доріжки до святині. Дорога до сінтоїстського храму завжди встелена дрібним камінням, в якому грузне нога. Таке незручне для пішоходів покриття має своє релігійне значення. Ці камінчики примушують людину думати лише про те, що в неї під ногами, і виганяють з її свідомості всі інші думки, тобто готують її до спілкування з божеством. До буддистського ж храму ведуть звивисті доріжки з пласких камінних плит.

Відрізняється і поведінка відвідувачів перед храмом. Якщо, стоячи перед храмом, вони плескають в долоні -- це означає, що хочуть привернути увагу богії сінто. Коли ж мовчки нахиляють голову до cкладених перед грудьми долонями -- це звертання до Будді?

Більшість віруючих японців сповідують, одночасно дві релігії -- сінто і буддизм. Так скраво виражене проповідування двох релігій навряд чи можна знайти в будь-якій іншій країні. Чим же пояснити таке співіснування богів? Як могли вони знайти місце в душі кожного японця, щоб мирно співіснувати? Відповісти на не можна так: завдяки своєрідному поділу праці. Сінто залишив за собою всі радісні події людського життя, віддавши буддизму події сумні. Якщо народження дитини або весілля відмічають сінтоїстськими церемоніями, то похорони і поминки предків відбуваються за буддистеькими обрядами.

Новонародженого японця несуть спочатку в сінтоїстський храм, щоб показати його місцевому богу. Коли проходить певний час і вважається, що небезпека дитячої смертності вже минула, дитину знову приводять туди. Обряд цей зберігся до сьогодні як свято 'сім-п'ять-три'. Пятнадцятого листопада кожного року семирічних, п'ятирічних і трирічних дітей в усій Японії вдягають, як ляльок, в яскраві кімоно (дівчаткам до того ж рум'янять щічки і роблять високі старовинні зачіски) і дарують льодяники в вигляді стріл, що символізують довге життя.

Шлюб -- також монополія сінто. Весною і восени, особливо в т.зв. щасливі дні, біля кожного храму сінто обов'язково можна побачити молодят, сватів і родичів.

Сінто залишив за собою і всі місцеві общинні свята, пов'язані з явищами природи, а також церемонії, якими потрібно починати яку-небуть важливу справу, наприклад: оранка чи жнива, а в наші часи -- початок будівництва хмарочоса або спуск на воду танкера-гіганта.

Події і ритуали, пов'язані із смертю - монополія буддизму. Похорон, поминки, нагляд за кладовищами - це джерела прибутку буддистських храмів. Єдине народне свято - пов'язане з буддизмом - «бон» - поминальний день. Його відмічають в середині літа, причому роблять це весело, щоб уутішити пращурів, душі яких, за легендою, повертаються і побачитися з рідними. Існує звичай згадувати кожного померлого свічкою пускають в плавучому паперово ліхтарику вниз за течією річки. Багатьох віруючих дивує релігійна байдужість японців. Тут не почуєш, щоб на Будду або інших богів посилалися в своїх промовах державні діячі. Не дивлячись на величезну кількість храмів, всі молитви зводяться до трьох речень: Хай обминуть хвороби. Хай збережеться спокій в сімї. Хай щастить у справах.

Ці три моліггвн вимовляються не звертаючись до певної релігії, а просто як життєве замовляння.А священник для японців -- не наставник, як, скажімо, для католиків, а лише особа, що виконує на замовлення відповідні обряди. Завдяки своєрідному сусідству сінтоїзму, буддизму і конфуціанства, коли жодне із світобачень не переважало над іншими, не виключало їх абсолютно і остаточно, в свідомості японців глибоко укорінилася ідея терпимості. В їх духовному житті завжди залишалося місце для діалогу. Кожна система вірувань або поглядів розглядалася як шлях до вершин мудрості, духовної досконалості, внутрішнього прозріння. Людина мала право випробувати будь-який з таких шляхів. На відміну від заходу, Японія майже не знала переслідувань єретиків, придушення будь-яких плідних ідей через те, що вони суперечать деяким священним книгам або їх наступному тлумаченню.

Буддійська етика - це не якісь довільні стандарти, винайдені людьми, для своїх конкретних потреб. Вони також не встановлені якою-небудь вищою істотою. Закони і звичаї людського суспільства не лежать в основі буддійської етики. Наприклад, форма одягу, що підходить для одного клімату може бути непридатною в іншому. У цьому випадку, одяг є питанням прийнятого звичаю й ніяким чином не відноситься до етики. Дотепер штучно створені людьми звичаї постійно плутають із етичними принципами, які незаперечні й незмінні.

Буддійська етика базується не на мінливих звичаях людського суспільства, а на незмінних законах природи. У Буддизмі етичні цінності є невід'ємною частиною природи і незмінним законом причини й наслідку (карми). Той факт, що буддійська етика ґрунтується на законах природи, робить її принципи корисними й прийнятними для сучасного світу. Те, що буддійський звід правил поведінки був сформульований більш, ніж 2500 років тому, не применшує його непіддатну часу сутність.

Моральність у Буддизмі призначена для того, щоб практичним чином привести до кінцевої мети - справжнього щастя.

На буддійському шляху до звільнення кожна істота вважається відповідальною за своє щастя й горе. Кожному доводиться самостійно трудитися для свого звільнення, через розуміння й зусилля. Порятунок у Буддизмі - це результат власного духовного розвитку людини і ніхто інший не може його нав'язати або надати.

Місія Будди полягала в тому, щоб розповісти істотам про природу життя й дати їм пораду як поводитися, для досягнення власного щастя й блага інших.

Отже, буддійська етика - це не заповіді, яким примушують слідувати людей. Будда дав знання про ті умови, які є сприятливими і приводять до тривалого блага для себе й інших. Замість того, щоб називати поганих людей 'ганебними', 'порочними', 'знехтуваними', 'нічого не вартими' і 'нечестивими', він просто говорив: 'Ти робиш дурні вчинки, адже вони приводять до страждання для тебе й інших'.

Теорія буддійської етики знаходить практичне вираження у формі різних правил. Ці правила або рекомендації є нічим іншим як орієнтирами, що показують, куди ми повинні рухатися, на шляху до кінцевого порятунку. Хоча багато правил виражаються в негативній формі, не слід вважати, що буддійська моральність складається тільки в уникненні поганого, без здійснення гарних учинків.

Моральність у всіх правилах можна виразити трьома простими принципами: 'Не робити ніякого зла, бути прихильним до умілих учинків, очищати свій розум. Таке вчення всіх Будд.'

У Буддизмі розмежування між гарним і поганим проводяться дуже просто: всі вчинки, що кореняться в жадібності, ненависті й невіданні, що відбуваються від егоїзму, формують небезпечне помилкове поняття існування 'Я' (душі). Такі вчинки вважаються такими, що призводять до поганих наслідків, недотепними й дурними. їх називають Akusala Kamma.

Всі ті вчинкн. які засновані на щедрості, доброзичливості й мудрості,

а важаються гарними - Kusala Kamma.

Критерій гарного і поганого застосовується до вчинків фізичного тіла, мови й думок.

Буддійська моральність, заснована на намірі або вольовому рішенні. 'Карма - це намір' - говорить Будда. Вчинки самі по собі не вважаються гарними або поганими, а 'тільки намір і думки роблять їх такими'. Проте, у буддійській етиці не вважається, що людина має право робити дурні вчинки, за умови, що її наміри є благими.

Зв'язок між задумом і вчинком у тому, що думка перетікає в дію на фізичному рівні, що є її продовженням. Неможливо скоїти вбивство з добрим серцем, тому що позбавлення життя - це зовнішній прояв стану розуму, у якому переважає відразу злість, ненависть або жадібність.

Вчинки - це згустки думок, подібно краплям дощу, які є згустками пари. Реальні дії виникають із тих вчинків, які вже були зроблені в таємних і безмовних куточках серця.

Людина, що зробила аморальний вчинок, фактично заявляє, що вона невільна від недотепних станів розуму. Точно так само, якщо людина має чистий і незаплямований розум, що не містить брудних думок і почуттів, то вона нездатна до аморальної поведінки.

У буддійській етиці визнається об'єктивність моральних цінностей. Інакше кажучи, кармічні наслідки вчинків проявляються, відповідно до природного закону карми, незалежно від відношення до вчиненої дії самого індивідуума або суспільства. Наприклад, пияцтво має кармічні наслідки. Це дурний вчинок, адже він породжує нещастя як для самої людини, так і для оточуючих.

Кармічний плід пияцтва буде виявлятися, неважливо, що думає про нього суспільство або сам п'яниця. Переважна думка й погляди в принципі не занадто відходять від того факту, що пияцтво - це об'єктивно поганий вчинок. Тільки психологічні, соціальні й кармічні наслідки дії роблять його моральним або аморальним, а точки зору тих, хто його оцінює, не враховуються. Тому, хоча й визнається етична відносність, вважається, що вона не може похитнути позиції [загальнолюдських] цінностей.

Щасливе або нещасне життя є наслідком умілих (kusala) або недотепних (akusala) учинків.

Здійснення вмілих учинків породжує заслугу (punna), що є якістю, яка очищає розум. Неприборканий розум має схильність потрапляти під контроль дурних тенденцій, що приводить людину до здійснення поганих учинків і потраплянню в біду.

Заслуги очищають розум від дурних тенденцій жадібності, ненависті й невідання. Жадібний розум заохочує в людині пристрасть, бажання накопичувати й запасатися. Розум, що ненавидить, приведе до відрази й злості. Неосвічений розум робить людину обплутаною жадібністю й ненавистю, а також змушує вважати, що ці три корені недотепної карми є вірними й цінними. Недотепні вчинки породжують ще більше страждань і зменшують можливість для людини вивчати й практикувати Дхамму.

Заслуги важливі для нашого руху по життєвому шляху. Вони пов'язані з тим. їло добре й корисно для себе й інших, а також можуть сприяти очищенню розуму. У той час, як накопичене людиною матеріальне багатство можна втратити через злодійство, потоп, пожежі, конфіскації й т.ін., благо заслуг слідує за нами від одного життя в інше і його не можна втратити, хоча заслуги можуть бути вичерпані, якщо істота не робить нових зусиль щодо їхнього нагромадження.

Людина буде відчувати щастя в сьогоденні й майбутньому, завдяки прояву заслуг.

Заслуга - це найбільший помічник: вона постійно створює можливості. Маюча заслуги людина буде мати успіх у будь-якому починанні, у напрямку якого вона прикладає зусилля. Якщо вона хоче зайнятися бізнесом, то зустрінеться з потрібними партнерами й друзями. Якщо вона хоче стати студентом, йому призначать стипендію й нададуть підтримку викладачі. Якщо така людина прагне до просування в медитації, вона зможе зустрітися із кваліфікованим учителем, що направить його по шляху духовного розвитку.

Завдяки скарбниці заслуг, збудуться мрії. Саме заслуги дозволяють людині переродитися в небесному світі, і забезпечують необхідні умови й підтримку в досягненні Ніббани.

Є декілька 'родючих полів' для одержання заслуг, які приносять щедрі результати людині, що 'засіває' свої благі справи на таких 'полях'. Подібно тому, як один з видів ґрунтів може дати кращий урожай, ніж інший (наприклад, чорнозем і кам'янистий ґрунт), так і гарний вчинок, зроблений на благо окремих особистостей, створює більше заслуг, ніж зроблений на благо інших. У ці 'родючі поля' заслуг входять Сангха або праведники, мати, батько й нужденні. Гарні вчинки, спрямовані на цих людей, виявляться різними шляхами й принесуть прекрасні плоди.

Будда вчив десяти вмілим учинкам, які варто робити, щоб прожити щасливе й мирне життя, а також розвинути знання й розуміння. Десять умілих учинків такі:

- Безкорисливе жертвування

- Моральна поведінка

- Культура розуму, розвиток розуму

- Повага

- Допомога іншим людям

- Поділ заслуг з іншими людьми

- Радість, при здійсненні гарних учинків іншими

- Проповідь і викладання Дхамми

- Слухання Дхамми

- Виправлення своїх поглядів

Здійснення цих десяти вчинків приносить благо не тільки собі самому й тим, на кого вони спрямовані, але й оточуючим. Моральна поведінка приносить благо всім, з ким людина вступає в контакт. Культура розуму приносить спокій іншим людям і надихає їх на практику Дхамми.

Повага породжує гармонію в суспільстві, а допомога робить кращим життя гтодей. Якщо людина ділиться заслугами з іншими, то це значить, що вона піклується про благо цих людей. Радість, при здійсненні іншими гарних учинків, надихає їх на нагромадження ще більших заслуг. Викладання й слухання Дхамми є важливими факторами як для вчителя, так і для слухача, і сприяє життю обох, відповідно до Дхамми. Виправлення своїх поглядів дозволяє людині показати іншим, наскільки прекрасна Дхамма. У Дхаммападі Будда вчив:

Якщо людина зробила добро, нехай робить його знову і знову. Нехай вона бажає робити добрі вчинки, Адже нагромадження заслуг - радісно.

Дхаммапада, 118

Не думай легковажно про добро: 'Воно не прийде до мене'.

Адже й глечик наповнюється від падіння крапель. Розумний наповнюється добром, навіть потроху накопичуючи його.

Дхаммапада, 122

Є десять недотепних (поганих) учинків, яких людям варто уникати. В основі цих учинків лежить жадібність, ненависть і невідання. Ці дії приносять страждання не тільки іншим, але й, у першу чергу, самому собі, як у цьому житті, так і в наступних. Коли людина знаходить розуміння закону карми й усвідомлює, що недотепні вчинки приносять погані наслідки, вона буде практикувати Правильне Розуміння й стане уникати вчинення подібних дій надалі.

Є три вчинки тіла, які, з погляду закону карми, вважаються недотепними. Це (1) убивство живих істот, (2) грабіжництво (злодійство) й (3) недозволені статеві зв'язки. Ці вчинки тіла відповідають першим трьом Правилам Поведінки, яким люди повинні слідувати.

Наслідками вбивства для того, хто його скоїв, буде зниження тривалості життя, погане здоров'я, постійне засмучення, через розлуку з коханими й життя в постійному страху.

Дурні наслідки злодійства - це бідність, жебракування, розчарування й залежність від інших у засобах до існування.

Погані наслідки недозволених статевих відносин - це означає мати велику кількість ворогів, бути об'єктом ненависті й жити з такими чоловіками й дружинами, з якими ви зовсім не хочете разом жити.

П'ять дій мови, що є з погляду карми недотепними, такі:

(1) неправда,

(2) наклеп і плітки,

(3) груба мова,

(4) марнослів'я

(5) легковажна балаканина.

Крім неправди, всі інші дурні вчинки мови можна розглядати як частину четвертого Правила Поведінки.

Дурні наслідки неправди для людини, що скоює цей вчинок такі, що її саму будуть сварити й паплюжити, їй перестануть довіряти, а також вона набуде неприємного зовнішнього вигляду.

Поганий результат наклепу - це безпричинна втрата друзів. ? езультатом грубої мови є нетерпимість оточуючих по відношенню ДО ЦІЄЇ - дини й грубий голос.

Неминучим плодом безглуздих розмов є вроджені відхилення органів тіла й мова, на яку ніхто не звертає уваги.

Три недотепних вчинки, які здійснює розум, такі: (1) жадібність, тобто сильне бажання, особливо відносно чужої власності, (2) недоброзичливість і (3) помилкові погляди. Ці три вчинки відповідають трьом корінням пороку: жадібності, ненависті й невіданню.

Порушення П'ятого Правила, іцо полягає в уникненні застосовувати оп'яняючі засоби, не тільки приводить до здійснення цих трьох дурних вчинків розуму, коли людина перебуває в стані сп'яніння, але також і в інших поганих учинках, чинених тілом і мовою.

Небажаний ефект жадібності - це невиконання власних бажань.

Наслідки недоброзичливості - це потворність, численні хвороби й володіння нестерпним характером.

І, нарешті, наслідками помилкових поглядів є володіння сильними бажаннями, дурість, тупість, хронічні захворювання й погані думки.

Людині необхідно робити гарні вчинки й утримуватися від поганих. Якщо поганий вчинок уже зроблений, необхідно усвідомити, де це відбулося й прикласти зусилля більше так не поводитися. Таке щире значення каяття, й тільки в такий спосіб людина може просуватися по благородному шляху до Звільнення.

Молитви, заради прощення, є марними, якщо по їхньому закінченні людина робить дурний вчинок знову й знову. Хто ще може 'змити гріхи', як не сама людина? Це повинне початися з усвідомлення, що є прекрасним очисним засобом.

По-перше, людина усвідомлює природу зробленої провини й об'єм нанесеної шкоди. Далі вона усвідомлює, що вчинок є недотепним, завдяки чому вчиться й приймає рішення не робити його знову. Потім, людина робить якнайбільше гарних учинків, на благо постраждалої сторони й інших людей. Так плоди поганого вчинку перекриваються потоком гарних справ.

У Буддизмі вважається, що спокута й виправлення доступне для всіх здійснюючих погане. Це стає можливим особливо через усвідомлення й Правильне Зусилля.

Схилятися до переконання, що людина може 'змити' свої погані вчинки якимось 'чудесним' способом - це не просто забобон, а думка, особливо шкідлива для духовного розвитку людини. Через неї вона так і залишиться неосвіченою і внутрішньо самовдоволеною. Це помилкове переконання може насправді принести більше шкоди, ніж наслідки поганогоо вчинку, яких людина так боїться.

Розум очищає доброзичливість, що стає потужною силою, яка випромінює добро на благо інших.

У сучасному світі матеріальний добробут та інтелектуальний розвиток досягли значного рівня. Хоча варто визнати, що розподілені вони нерівномірно, у нас цілком достатньо інтелектуалів, блискучих письменників, талановитих : в. філософів, психологів, учених, релігійних діячів, прекрасних поетів і ^чих світових лідерів. Але, незважаючи на наявність всіх цих інтелектуалів, у . часному суспільстві немає справжнього миру й безпеки. Мабуть, чогось не вистачає. Людству не вистачає саме духовності й доброзичливості (доброї волі).

Сама по собі матеріальна вигода не може принести тривале щастя й мир людям. Для того, щоб принести мир іншим людям і встановити мир на планеті, необхідно спочатку створити його тверду основу у своєму власному серці.

Справжній шлях досягнення миру полягає у слідуванні порадам Будди.

Для практики доброзичливості, варто спочатку прийняти благородний принцип ненасильства і завжди бути готовим перебороти егоїзм та показати іншим справжній шлях. Не слід вести цю боротьбу через катування фізичного тіла, оскільки пороки утримуються не в тілі, а в розумі.

Ненасильство - це більш ефективна зброя проти зла, ніж помста. Істинна сутність помсти полягає в збільшенні пороків.

Щоб практикувати доброзичливість, людина повинна бути вільною від егоїзму. Більша частина любові в цьому світі концентрується на самому собі, тобто це любов, спрямована на самого себе або пошук своєї власної вигоди.

'Чоловіка люблять не через любов до нього, чоловіка люблять через любов до себе. Батьки люблять дітей не через любов до дітей, а через любов до себе. Люди люблять богів не через любов до богів, а через любов до себе. Один любить іншого не через любов до нього, а через любов до себе'

Будда вчить іншої любові. Будда стверджував, що нам необхідно навчитися практики безкорисливої любові, що дозволить підтримувати реальний мир і, в той самий час, дасть можливість трудитися, для досягнення власного порятунку. Це називається альтруїстичною любов'ю, де не визначається той, хто любить.

Подібно самогубству, що вбиває на фізичному рівні, егоїзм вбиває духовний прогрес. У Буддизмі доброзичливість не є емоційною або егоїстичною. Це почуття, що виходить із очищеного розуму, після знищення ненависті, заздрості, жорстокості, ворожості й злості. Будда вчить, що доброзичливість (metta) - це найбільш ефективний спосіб підтримки чистоти розуму й очищення атмосфери, забрудненої думками. Така любов, яку практикує Бодхисаттва. Любов Будди або Архата чиста, оскільки вона не розрізняється між тим, кого люблять і тим, хто любить.

Слово 'любов' використовується для опису ряду почуттів, які відчувають люди. Буддисти проводять розмежування між егоїстичною любов'ю (рета) і чистою альтруїстичною (karuna, metta). Акцент, що робиться на тваринному потязі особин однієї або різних статей одного до іншого, істотно підірвав саму концепцію почуття дружелюбності до інших істот.

У вченні Будди говориться, що є кілька різних видів почуттів, які підпадають під загальне визначення 'любов'. По-перше, вона може бути егоїстичною й безкорисливою. Любов можна назвати егоїстичною, якщо людину цікавить тільки вигода, яку вона може одержати для самої себе, і їй немає справи до потреб і почуттів партнера. Ревнощі звичайно є симптомом такої любові. З іншого боку, людина відчуває безкорисливу любов, якщо вона віддає всю себе на благо іншог о. Така любов батьків до дітей.

У відносинах один до одного люх-: часто відчувають суміш егоїстичної та безкорисливої любові. Наприклад, хоча батьки жертвують багато чим заради своїх дітей, вони чекають чогось у відповідь, тому тут присутні аспекти як егоїзму, так і безкорисливості.

Інший вид любові тісно пов'язаний з попереднім - це любов між братами або друзями (Maitri, Mitra). У якомусь розумінні й цю любов можна назвати егоїстичною, тому що вона спрямована тільки на певних людей і не охоплює інших.

Ще однією категорією є сексу альна любов, у якій партнери притягаються один до одного, через фізичну привабливість. Це вид любові, що найбільшою мірою експлуатується сучасними засобами розваги і в нього входить все, починаючи із захоплень у підтітковому віці й закінчуючи найскладнішими відносинами між дорослими.

На більш високому рівні, ніж перераховані, перебуває любов, спрямована на всіх (metta). Ця любов, що покриває всіх живих істот, є найбільшою чеснотою, висловленою Буддою. Наприклад, великий Будда відрікся від свого королівства, родини й задоволень, щоб у нього була можливість знайти шлях до звільнення людства від існування в стражданні. Для досягнення Просвітління, Будді довелося боротися незліченну кількість життів. Звичайна істота вже давно б прийшло в зневіру, але Будда був не таким. Саме із цієї причини його називали милосердним.

Безмежна любов Будди простиралася не тільки на людей, але й на всіх інших живих істот. Вона не була заснованою на почуттях або егоїзмі, це любов без меж і без розмежування.

На відміну від інших видів любові, любов, спрямована на всіх, ніколи не приведе до розчарування або незадоволеності, тому що вона не чекає нагороди й навіть не визначає того, хто любить. Вона створює більше щастя й задоволення. Ті, хто розвиває любов, яка охоплює всіх, також розвивають спільну радість і безпристрасність. Так ці люди досягнуть високого рівня.

У книзі 'THE BUDDHA' ANCIENT PATH' високоповажний Пьядассі Тхера пише: 'Любов - це активна сила. Будь-який вчинок люблячої людини відбувається з незаплямованим розумом, спрямованим на допомогу, підтримку, наснагу, на те, щоб зробити шлях інших легшим, м'якшим й більш підготовленим до подолання страждань, досягнення вищого блаженства.'

'Шлях розвитку любові полягає в тому, щоб ретельно розглянути шкоду, принесену ненавистю, і переваги того стану, при якому ненависть відсутня. Також у цей шлях входить ретельний розгляд, відповідно до дійсності й карми, того, що насправді немає об'єктів для ненависті, що ненависть - це дурний спосіб мислення, який породжує більше й більше темряви та перешкоджає правильному розумінню. Ненависть накладає обмеження, а любов звільняє. Ненависть зв'язує, а любов дає свободу від пута. Ненависть породжує жаль, а любов приносить умиротворення. Ненависть приносить хвилювання, а любов заспокоює. Ненависть розділяє, а любов поєднує. Ненависть робить людей черствими, а любов зм'якшує. Ненависть заважає, а любов допомагає. Таким чином, завдяки належному вивченню й розгляду наслідків ненависті й благ любові, варто розвивати любов'.

У Каранія Метта Сутте (СН 1.8) Будда роз'ясняє природу буддійської юбові: 'Як мати готова ризикувати життям, захищаючи свою дитину, єдину дитину, так потрібно розвивати безмежне серце стосовно всіх істот. З доброю волею до всього всесвіту, розвивайте безмежне серце: угорі, унизу, і всюди навколо, без обмежень, ворожості або ненависті.'

Ми повинні бути вдячні навіть ворогам, якщо вони вказують нам на помилки й слабості.

Ми робимо справжні акти добродійності, якщо віддаємо, не очікуючи чого- небудьвзамін і, завдяки цьому зменшуємо власні егоїстичні бажання.

Суть добродійності полягає в тому, щоб віддавати, не очікуючи чого-небудь замість. Якщо людина очікує якихось матеріальних благ, в обмін на свій дарунок, то вона робить не щедрий вчинок, а простий обмін. Щедра людина не повинна створювати в інших почуття того, що вони перебувають у боргу перед дарувальником. Також не слід використовувати подарунки як засіб управління людьми, що їх одержують. Не потрібно навіть очікувати подяки, тому що багато з людей просто забудькуваті й зовсім не обов'язково є невдячними.

Справжній акт добродійності є чистим і не містить якої-небудь фальші. Він не створює зобов'язань між дарувальником і одержувачем.

Добродійна діяльність схвалюється у всіх релігіях і є благим вчинком. Тим, у кого досить засобів на життя, варто подумати про інших і направити свої пожертвування туди, де вони потрібні. Серед людей, що займаються добродійністю, є такі, хто використовує її, з метою залучити інших до своєї релігії або політичної партії. Подібний акт, чинений з прихованим мотивом залучити людей, не можна назвати щирим благодійним вчинком.

Ті, хто перебувають на шляху духовного росту, повинні намагатися зменшити свій егоїзм і сильне бажання одержувати більше й більше. їм варто зменшити надмірну прихильність до власності, що, при відсутності усвідомленості, може поневолити їх і породити жадібність. Те, чим вони володіють, варто використати на благо й щастя інших, а саме тих, хто їм дорогий і тих, хто бідує.

Роблячи пожертвування, варто виконувати цей вчинок не тільки тілом, але також серцем і розумом. У кожному акті пожертвування повинна бути присутньою радість.

Варто розрізняти звичайний акт добродійності й пожертвування, як воно описується в Буддизмі (dana). Займаючись звичайною добродійністю, ми повинні подавати з жалю й доброти, коли усвідомлюємо, що хтось потребує допомоги, а ми самі здатні її запропонувати. При здійсненні dana, ми жертвуємо, з метою розвитку щедрості як однієї із чеснот, а також з метою зменшити егоїзм і жадібність. Але більш важливим є те, що це пожертвування відбувається з розумінням мети зменшити й потім повністю знищити ідею про душу (вічну сутність), що є причиною жадібності, спраги наживи й страждань.

Людина використовує мудрість, коли згадує, що щедрість - це дуже важлива якість, яку кажний буддист повинен практикувати. Вона є першою досконалістю (paramita), яку Будда практикував в численних життях до Просвітління. Людина також практикує dana, в знак вдячності до прекрасних якостей і достоїнств Трьох Цінностей.

Ми можемо пожертвувати різні речі. Можна давати матеріальне: їжу ним, гроші й одяг бідним. Також можна жертвувати наші знання, уміння, енергію й зусилля на ті справи, які приносять благо іншим. Якщо друг ; трапив у лихо, ви можете дати йому гарну порада й зі співчуттям вислухати його. Ми можемо уникати вбивства живих істот, і завдяки цьому вчинку, дарувати життя беззахисним істотам, які, в противному випадку, були б убиті.

Також можна пожертвувати іншим орган свого тіла, для пересадження, наприклад очі, серце, нирку, кров і т.ін. Ті, хто хочуть практикувати цю чесноту або ті, хто спонукуваний великим жалем чи турботою про інших, повинні бути також готовими пожертвувати своїм життям.

У попередніх народженнях, Бодхісаттва багаторазово віддавав частини свого тіла, заради інших. Він також жертвував своїм життям, заради порятунку й збереження життів інших. Так велика була його щедрість і жаль.

Але найбільшим свідченням величезного жалю Будди є його безцінний подарунок людству - вчення (Дхамма), що звільняє істот від страждань.

Для буддистів вищим дарунком є дарунок Дхамми. Такий подарунок має величезну силу змінювати життя. Коли об'єктивна людина одержує Дхамму й починає щиро практикувати цю Істину, вона не може не змінитися. Такі люди відчують велике щастя, спокій і радість серцем та розумом. Будучи жорстокими, вони стають милосердними. Будучи мстивими, вони починають прощати. Завдяки Дхаммі, ті, що ненавидять, знаходять здатність до жалю, жадібні стають щедрими, а неспокійні - більш умиротвореними. Спробувавши Дхамму, людина відчуває щастя не тільки тут і зараз, але й у майбутніх життях.

релігійний буддизм конфуціанство

2. Основні напрями буддизму

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

v Перший напрям -- хінаяна -- тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва.

Вони уникають філософсько-космогонічних спекуляцій; дотримуються догматів первісного буддизму, що написані мовою палі; визнають Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний акцент вони роблять на особистому спасінні, що може бути досягнуте тільки через відхід від світу, тобто за умови прийняття чернецтва. Хінаяна поширена, головним чином, у тих країнах, куди мігрувало населення Східної Індії -- Шрі-Ланки. З часом у хінаяні з'явився складний урочистий культ (наприклад, поклоніння 'зубу Будди'), набули значного поширення масові паломництва до святих місць і т. ін.

За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів -- М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці -- буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

v Другий напрям -- махаяна (від санскр. -- 'велика колісниця', або 'широкий шлях' спасіння) -- визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян, якщо якщо той дотримується обітниць духовної досконалості, читає молитви, творить заклинання, отримує допомогу з боку ченців і обдаровує їх, надає милостиню бідним. Ченці прискорюють спасіння людей культовими заходами бодхісатв (від санскр. -- той, чиєю сутністю є знання). Вони можуть безпосередньо втручатися у долю кожного на основі милосердя до живих істот, змінювати їхню карму на більш сприятливу.Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму -- основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

v Третій напрям -- ваджраяна, або тантраяна, сформувався на початку II тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника -- гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзонхави (1357--1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм -- це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.

Цей різновид буддизму складається з двох частин.

- Зовнішня культова практика ламаїзму орієнтована на накопичення заслуг, подібно до хінаяни;

- внутрішня, духовна серцевина вчення, або вчення ваджраяни, спрямована на злиття розуму людини з космічним тілом Будди.

Духовна серцевина має чотиричленну структуру, ототожнювану з ваджрою -- символом вічності, сталості і непорушності. Це формула типу чотирьох істин: Лама -- Будда -- Дхарма -- Сангха; посудина -- таємниця -- мудрість -- велике єднання та ін. Згідно з тибетською традицією, тіло лами є Сангхою, його мова -- Дхармою, його думка -- Буддою. Вчення лами як живого Бога містить чотири екзотичних посвячення, які стосуються посудини, таємниці, мудрості, великого єднання.

3. Країни поширення буддизму

· Азія

· Америка

· Європа

· Австралія і Океанія

· Африка

· В'єтнамі

· Лаосі

· Бангладеш

· Бутані

· Китай

· Камбоджа

· Індія

· Лаос

· Бутан

· Монголія

· Непал

· Республіка Корея

· Таїланд

· Шрі - Ланка

· Японія

· Тайвань

· Індонезія

· Малайзія

· Тібет

· М'янмі

Буддисти махаяньї складають більшість населення в таких країнах, як Монголія, Бутан. Ними є представники трьох народів Росії -- бурятів, калмиків і тувинців. Слід зазначити, що вони живуть на одній території з росіянами, що дотримуються православ'я. Якщо розглядати національний склад Калмикії, Бурятії і Туви, то лише в останній титульна нація складає більшість населення. В Республіці Корея і у В'єтнамі разом з буддистами махаяньї проживають християни, конфуціанці, представники традиційних народних вірувань (В'єтнам). З двох причин важко сказати, який відсоток буддистів в Китаї. По- перше, протягом століть в цій країні формувався своєрідний синтез буддизму, конфуціанства і даосизму. Багато людей сповідали і сповідають ці релігії одночасно.

Вони шукали відповіді на свої питання, брали участь в релігійних церемоніях залежно від ситуацій, в яких опинялися. Так, питання етики, взаємовідношенні людини в сім'ї або з державою «займалося» конфуціанством; взаємостосунки людини і природа -- даосизм; допомога в роботі над собою, пізнанні свого внутрішнього світу, позбавленні від страждань надавав буддизм.

По-друге, значна частина населення Китаю вважає себе атеїстами, інша дотримується традиційних Народних вірувань. Тому різні монографії і статистичні видання приводять абсолютно різні відомості про релігійну структуру населення Китаю. Причому дані про те, скільки в Китаї, наприклад, конфуціанців, часто розходяться на порядок.

До середини XX в. буддизм Тибету самобутньо розвивався в Тибеті. Після його захоплення Китаєм у ряді міст (столиця -- Лхаса) більшість населення сталі складати китайці, а Тибет піддався репресіям і багато хто з них був вимушений бігти з Тибету.

Буддисти хинаяньї складають більшість населення Мьянми, Шрі-Ланки, Таїланда, Лаосу, Камбоджі (див. карту на форзаці). Буддисти складають частину населення Сінгапура (близько ЗО %)

Малайзії, незначну частину -- Індонезії (1 %) і Індії (менше 1 %). В Індії виділяються буддійський шг. Сикким, що знаходиться між Непалом і Бутаном, а також Ладакх (шг. Джамму і Кашмір), долини Лахаул і Сігіті (шт. Химачал-Прадеш).

Цікаво, що релігія, що колись виникла в Індії, майже повністю пішла з неї в Середні століття. Буддизм в Індії одержав нові імпульси до розвитку тільки в XX в. В останні десятиріччя буддизм починає набувати популярність на Заході через найвеличезніший гуманізм і терпимість, закладену в ньому. Притягає його велика філософія, здатна пристосуватися до житія в реаліях початку XXI в. Багато людей шукають і знаходять саме в ньому відповіді на наболілі питання. Як ми вже відзначати, буддисти складають більшість або вагому частину населення у ряді країн і районів Зарубіжної Азії і немало їх в Росії. Дія зручності опису охарактеризуємо цю територію в цілому, не забуваючи, що нижченаведена інформація по Китаю і Японії торкається також паломництва і екскурсійних поїздок по місцях даосизму, конфуціанство і синтоизма Малайзія і Індонезія фігурують на чолі 4, про Бурятію, Туві; Калмикію сказано вище в контексті всієї Росії, Сиккіім узагальнено входить в опис території розповсюдження індуїзму.;

Буддисти живуть на сході і південному сході Азії, у тому числі на п-овах корейському і Індокитаї, японських о-вах, найбільші з ' яких -- Хоясь?. Хжкаіоо. Кюсю, Сикоку. В Південній Азії буддисти проживають на більшій частин: о-ва Цей.-: н (Шрі-Ланка).

В Китаї є гірські хребти Кунь-лунь, Великий Хинган, -Тянь-Шань частх - СНД) і ін. Велику- площу займає нагір'я Тибету -- 2 млн км2. Воно є гкхлкіннги плоских і слабо покриваються горбами рівнин заввишки 4000--5000 м5 і хребтів - 6000--7000 м. Гори є в Японії (знаменита гори Фудзияма -- 3776 м), на Індокитаї корейському п-ове. На сході Китаю знаходиться знаменита Велика китайська рівнина, що протягнулася більш ніж на 1000 км на південь від Пекіна. Це один самих густонаселених районів Землі. Рівнини і низовини також є на півдні Мьянми і В'єтнаму, значної частини території Таїланда і Камбоджі.

Дана територія знаходиться в помірному, субтропічному й субекваторіальному поясах, а також в умовах гірського клімату. Помірний пояс--північ корейського п-ова і японських о-вов і північний схід Китаю (на північний схід від Пекіна). В умовно східному секторі знаходяться мусонні області -- вологе, досить прохолодне літо і холодна зима В умовно західному секторі (Монголія, автономний район Внутрішня Монголія -- Китай) -- сухе жарке літо (не у всій Монголії) і відносно холодна зима Субтропічний кліматичний пояс займає центр і схід Китаю, південь корейського п- ова і японських о-вів. В Східному Китаї в зоні субтропіків якраз і знаходиться Велика китайська рівнина. Тут мусонні області -- жарке дощове літо і відносно холодна суха зима.

Південно-східний Китай, Індостан, велика частина Шрі-Ланки знаходяться в зоні субеквашріатьного клімату з жарким вологим влітку і відносно сухою зимою. Найжаркіша пора року -- весна, коли температура повітря вдень може перевищувати +40'.

Південний захід Шрі-Ланки займає екваторіальний пояс. Для всього року характерні рясні осідання і постійно високі температури повітря (вище +25 °3). Що стосується природних зон, то на території розповсюдження оуддизму С 1 еквашріаііьні ліси (Шрі-Ланка), і наїїівнустелі, і пустелі (пустеля Гобі).

Важливими водними артеріями Східного Китаю є річки Янцзи і Хуанхе. Під час літніх дощових паводків вони іноді проривають греблі, що знаходяться по їх берегах, затопляючи рівнинні райони і приводячи до загибелі людей. По Індокитаю на південь течуть річки Салуїн, Меконг, Іраваді.

В Східній Азії буддизм сповідають корейці, японці, хал-ха-монголи, шо представляють алтайську мовну сім'ю (до неї також відносяться буряти і калмики, що проживають на території Росії), китайці, Тибет сім'ї Сино-Тибету. Китайці складають 94 % населення в самій багатонаселеній країні миру -- Китаї (майже 1,25 млрд людина). Японія -- одно на ні онал ьі іа країна, майже всі жителі якої -- японці. Тибет проживає в автономному районі Тибету Китаю, а також у Вигнанні в Індії і непалі. Як відзначають фахівці, Тибет вимушений повторювати шлях американських індійців -- вони піддаються дискримінації і репресіям з боку китайців. В Японії чисельність населення практично не -зростає. Китаю вдалося приборкати високу народжуваність завдяки ефективній демографічній політиці.

В Південній Азії буддизм сповідають сингали індоєвропейської сім'ї (Шрі-Ланка), непальцьі, бутанцьі. В Шрі-Ланці спостерігався озброєний конфлікт, перерісший в громадянську війну між сингалами, складовими 74% жителів, і Тамілом (24 %). Організація Таміла Тигри Звільнення Таміл Ілама (ТОТІ) добивалася незалежності території на півночі острова, де проживає Таміл. Взимку 2002 р. уряд Шрі-Ланки і ТОТІ добилися припинення вогню, між ними починається політичний діалог.

В Південно-східній Азії переважно буддійськими народами є мьянма і інші з складу сім'ї Сино-Тибету, сіамці, лао=паратайской сім'ї, вьетьі, кхмери з афроазиатской сім'ї. Для Мьянми, Лаосу, Камбоджі характерна висока народжуваність, а для останніх двох -- смертність. Таїланд є досить розвиненою в економічних відносинах країною. Мьянма, Лаос, В'єтнам, Камбоджа відносяться до числа найбіднітттих країн світу.

Японія входить в сімку провідних індустріальних держав миру. Рівень життя населення в Японії високий. Індустрія туризму в цій країні добре розвинена. Швидкими темпами розвивається економіка Китаю. Одночасно спостерігається розрив в розвитку 1 міського і сільського, приморського і внутрішнього Китаю, За даними ВТО, в 1999 р. Китай увійшов до п'ятірки лідерів серед країн світу по туристським пибутгям. Разом з Гонконгом Китай відвідав 21 млн чоловік. В Тибеті сталі з'являтися достатньо хороші готелі, але рівень сервісу в них поки залишає бажати кращого. В готелях може не бути гарячіше за воду. Дорогі в Тибеті не дуже хорошої якості.

Таїланд, Сінгапур відносяться до Нових індустріального країнам (НІС). В Таїланді практикуються культурно-пізнавальні поїздки на північ і відпочинок на пляжах півдня країни. В'єтнам, Лаос Камбоджа, Монголія також докладають зусилля до розвитку туризма, проте на них доводиться невелика ринкова частка у Південно- східній Азії, та і у всьому Азіатсько-Тихоокеанском регіоні. Японія стоїть на другому місці в світі після США по потужності готельної бази -- 1,65 млн готельних номерів. В Китаї їх налічується 0,5 млн, Таїланді -- між 0,15 і 0,23 млн. Китай і Сінгапур є одними з лідерів по темпах зростання номерної фундації готелів в країнах світу.

Буддизм в країнах світу

На сучасний стан буддизму, чисельність його прихильників в різних країнах, їх світогляд і буддійську культуру (як і в інших релігіях) сильно вплинула історія. В СРСР, Китаї, КНДР, Камбоджі, Монголії, у В'єтнамі в XX в. встановлювалися комуністичні режими, які переслідували релігію. Культурна революція в Китаї завдала збитку буддійській культурі цієї країни. Якщо в наші дні відбувається відродження буддизму в Росії, Камбоджі, то е КНДР релігійна діяльність практично відсутня. В Китаї сильні позиції атеїзму. За інформацією ряду авторитетних організацій, в сучасному Китаї продовжуються гоніння на релігію. Сильно постраждав буддизм Тибету після його жорстокої окупації Китаєм в 50-е pp. XX в. Численні війни і режим талібів нанесли непоправну утрату екскурсійним ресурсам буддійського наслення афгані стану. Так, в 2001 р. талібами була висаджена гігантська стату я Будди в провінції Баміан.

В Бутані встановилася ваджраяна у варіанті Тибету, хоча дотепер в країні відправляються також ритуали релігії бон -- автохтонної релігії Тибету. Бутанци не визнають Далай-ламу духовним главою. В культовому відношенні явньї межі таких шкіл Тибету, як Ньінгма і Кагью.

У В'єтнамі буддисти різних шкіл і напрямів утворили в'єтнамську буддійську церкву, що поєднує елітне чернецтво тхиен і народний синкретизм амидаизма, тангризма і місцевих вірувань (наприклад, віра в бога землі і в бога тварин). Окрім прихильників махаяньї є і прихильники тхеравадьі (особливо серед кхмерів).

В Інди буддизм існує серед народів Ладакха і Сиккима, біженців з Тибету. З 1956 р. число буддистів стало зростати завдяки заклику Б.Р. Амбедкара обернути неприкасаемьіх в буддизм. В 1956 р. в районі міста Нагпур (шт. Махараштра) тільки за один день буддизм прийняли більше 0,3 млн чоловік. Індія внесла величезний внесок в наукову буддологию -- відшукано і опубліковано багато санскритських манускриптів тисячолітньої давності, відновлюються з інших мов санскритські оригінали.

В Камбоджі в 80--90-е pp. XX в. почалося відродження буддизму після диктатури Пол Поту. Монастирі підрозділяються на дві підшколи тхеравадьі: Маха-никая і Дхаммаютіка-никая. В'єтнамський етнос Камбоджі (9 % буддійського населення) -- в основному махаянский.

В Китаї багатюща духовна спадщина країни сильно постраждала в роки «культурної революції». Тут існували буддійські школи трьох розрядів. В 1950-е pp. створена китайська буддійська асоціація налічувала 500 тис. ченців і більше 100 млн мирян. Асоціація відновила діяльність тільки в 1980 р.

В Лаосі буддизм є державною релігіое. Тут 2,5 тис. монастирів, храмів і більше 10 тис. ченців. Дві домінуючі підтпколи тхеравадьі з'єднано в єдиний Союз лаосских буддистів.

Буддисти Монголії належать школі Тибету Гелуг. На початку XX в. в цій малонаселеній країні було 747 монастирів, храмів і близько 100 тис. ченців. При комуністах існував лише один монастир. Зараз відбувається відродження буддизму в Монголії.

З отриманням незалежності Мьякмой (Бірмою) в 1948 р. почалося відродження централізованої буддійської ієрархії, жорсткої чернечої дисципліни тхеравадьі. В 90- е pp. XX в. в країні було 9 шдшкіл тхеравадьі (найбільші -- Тхудхамма і Шведжії), 25 тис. монастирів і храмів (є і інші дані про набагато більше їх число), більше 250 тис. ченців. Частка постоянньїх ченців в процентному відношенні до всього чоловічого населення знижується і зараз складає 2 %. Але в Мьянме розвинена практика тимчасового чернецтва, коли миряни вступають в сан-гху на декілька місяців, виконуючи всі обряди, повинності і духовні практики. В деякі місяці до 100 % чоловіків, прихильників тієї або іншої підшколи, вступають в монастир.

В непалі з 60-х pp. XX в. біженці із захопленого Китаєм Тибету сприяли пожвавленню буддизму. Один з корінних народів Непалу сповідає «неварский буддизм», в якому махаяна і вадж-раяна тісно переплесли з культами і представленнями індуїзму.

В Республіці Корея (Південній Кореї) існує 19 буддійських шкіл і їх відгалужень, тисячі монастирів, університетів і інших учбових закладів. Найбільшим авторитетом користується елітна школа Чоге. В ній ведеться вища підготовка ченців в монастирі Тонгук (Сеул).

В Таїланді в XIX в. безліч шкіл і підписці звели до двох -- Маханикая і Дхаммаютіканикая. Маханикая -- численна і вважається народною, Дхаммаютіканикая -- елітарна, але впливова. Співвідношення ченців в них 16:1. В сучасному Таїланді монастир -- найдрібшша адміністративна одиниця країни, що включає від 2 до 5 сіл. В 80-е pp. XX в. в країні налічувалося 32 тис,- монастирів, населені 400 тис. «постійних» ченців. Це 3 % населення країни, але в деякі місяці ченцями стають 40--60 % чоловіків. Перебуванням в монастирях, виконанням чернечих обітниць і обов'язків вони заробляють собі благі заслуги. В Бангкоку знаходиться штаб-квартира Всесвітнього братства буддистів. Тут і в інших містах країни діє ряд університетів буддистів. В останні десятиріччя придбали вплив молодіжні асоціації буддистів, прагнучі реформувати традиційну тхераваду.

В 90-е pp. XX в, на Тайвані майже половину буддистів складали буддисти китайських махаянских шкіл. На острові побудовано і діє 4020 храмів.

В Шрі-Ланці діє 7 тис. монастирів і храмів, живуть 20 тис. ченців тхеравадьі. Більшість ченців належить черінь-школі Сиам-никая. Монастирі є також у шкіл Амарапуранікая і Раманніяникая. Остання проповідує строгу аскетичну дисципліну, ідеї етичної чистоти і некористолюбства. Буддизм Шрі-Ланки відрізняється від буддизму країн Індокитаю відсутністю практики тимчасового чернецтва і викликаного їм акценту на ідеї накопичення заслуг (пунна, пунья). В країні діють буддійські університети, видавництва, молодіжні асоціації, знаходиться штаб-квартира Всесвітнього суспільства Маху Бодхи

В Японії багато мирян відправляють ритуали як буддизму, так і синтоизма. Більшість шкіл японського буддизму -- філіали китайських. Учені ділять їх на три категорії: 1) індійські --так називають ті китайські школи, які мають аналог в Індії. Наприклад, мадхьямика -- підшкола Саньлунь-цзун-- Санрон-сю (найраніша японська школа); 2) китайські -- аналоги китайських шкіл сутр і медитації. Наприклад, Чань-- Дзен, Тяньтай-цзун -- Тендай-сю і т.д,; 3) власне японські -- ті, у яких немає прямих попередниць в Китаї. В останніх двох категоріях шкіл простежується об'єднання буддійських ідей і практик з міфологією і обрядовістю місцевої релігії синто.

Всі школи і організації входять у Всеяпонськую буддійську асоціацію. Найкрупніша -- Сотосю (14,7 тис. храмів і 17 тис. ченців), Дзедо-синсю (амидаизм)(10,4 тис. храмів і 27 тис. священиків). Для японського буддизму характерний не на вивчення і тлумачення текстів Закону, не на практичне освоєння окремих навчань, а на ритуально-культову сторону релігії, 3 60-х pp. XX в. в політичному житті країни беруть активну участь необуддийскі організації, що спираються на ідеологію школи Нітірен.

Сучасні Індонезія і Малайзія є переважно мусульманськими країнами, проте в них в Середні століття були сильні традиції буддизму і індуїзму. Про це добре свідчить комштекс Боробудур на о-ві, що дожив до наших днів, Ява. Пізніше індуїзм і буддизм були витиснені з цих територій ісламом.

В Росії послідовники буддизму проживають в Бурятії, Туві, Калмикія, Якутії, Хакасія, на Алтаї, в Усть-ординському бурятському і Агинськом бурятському національних округах.

Ще на початку XVII в. пологи калмиків перекочували в Нижнє Поволжье і степи Прікасггія. почавши за договором 1608 р. добровільно вступати в підданство Російської держави. Нові російські піддані прибутки з своїми кочовими буддійськими храмами на кибитках -- хурулами. В 1661 р. калмицький хан Пунцук прийняв за себе і весь народ присягу на вірність паную і при цьому цілував образ Будди (монг.: Бурхан) і книгу буддійських молитов. З кінця XVII в. хурульї зводяться на місцевості. В 1917 р. їх було 92. Деякі з хурулов перетворилися на крупні і середні монастирські комплекси, населені ламским чернецтвом трьох ступенів. В грудні 1943 р. калмики були насильно виселені до Сибіру, а їх храми -- зруйновані.

Становленню буддизму в Забайкаллі сприяли 150 лам Монголо-Тибету, що бігли в 1712 р. з Халха-Монголії. В 1741 р. буряти приймають присягу на верноподцанство Росії разом з ламами, які звільняються від податків, податей і інших повинностей і одержують дозвіл на проповідь буддизму. 1741 р. є початок офіційного визнання буддизму в Росії. В 1917 р. в Бурятії налічувалося 46 дацанов. Буддійські ступи (субургани) і каплиці (бумхани) будувалися з колод, каміння і дощок на вершинах або схилах гір і горбів, над навколишньою місцевістю. Агинській дацан був центром буддійської освіти і культури. В 1893 р. налічувалися 15 тис. лам (10 % буддійського населення) і десятки тисяч хувараков (учнів). До кінця 30-х pp. XX в. все дацаньї були закриті і розграбовані, лами відправлені в ГУЛАГ. В 1946 р. влади дозволили відкрити лише Іволгинськш і Агинській дацаньї. Тува ввійшла до складу СРСР в 1944 р. Буддизм тут був прийнятий в XVIII в., але до XX в. тувинці продовжували слідувати і шаманізму. Релігійні обряди тувинців до останнім часом відправлялися спільно ламами і шаманами, їх функції нерідко поєднувалися в одній особі і в одній сімї (чоловік -- лама, а дружина -- шаман). Такі сімї жили у миру, часто, як монголи і буряти, не дотримуючи обітницю безшлюбності.

З кінця 80-х pp. XX в. в Росії відбувається відродження буддизму. В буддійських академіях Бурятії і Монголії ведеться підготовка лам, відновлений інститут молодих послушників при монастирях. В Бурятії відновлено близько 20 дацанов. В Елісті (Калмикія) відкритий інститут відродження калмицької мови і буддизму. Почав видаватися журнал «Мандала», присвячений історії буддизму в цілому, а також його калмицького різновиду. Об'єднання буддистів Калмикії проводить велику духовно-просвітницьку роботу. В Санкт-Петербурзі відновлений і діє з 1991 р. храм Тибету, присвячений божеству Калачакре. Храм був відкритий і освячений ще в 1913 --1915 pp. В 1933 р. його закрили і поганили. В 1991, 1992 Калмикію, Бурятію, Туву відвідував Його святейшество Далай- лама XIV. В 1992 р. в Туві він був присутній на святі буддійського відродження і присвятив в ченці декількох молодих людей. Число буддійських общин в Росії постійно зростає. Сьогодні владні повноваження належать буддійській традиційній сангхе Росії, створеній замість розформованого Центрального- духовного управління буддистів. Не всі буддисти Росії підкоряються буддійській традиційній сангхе Росії.

Чисельність буддистів в світі

За оцінкою найбільшого фахівця в області конфесійної статистики Д.Б.Барретта, буддистів в 1996 р. в світі було; 325 млн чоловік (6 % населення миру). Ця статистика не враховує людей, що дотримуються одночасно буд дизму і інших релігій. За іншими підрахунками, буддистів в сучасному світі; близько 500 млн. За оцінкою Барретта, в Азії проживало 322 млн, буддистів (9 % населення цієї частини світу), в Америці -- 1,5 млн, Європі -- 1,6 млн, Австралії і Океанії -- 200 тис,, Африці -- 38 тис. В Японії буддистів -- 72 млн, Таїланді -- 52 млн, Мьянмі -- 37 млн, В'єтнамі -- 35 млн, Китаї -- 34 млн, Шрі- Ланці -- 12 млн, Республіці Корея -- 12 млн, Камбоджі -- 7 млн, Індії -- 6 млн (за іншими відомостями -- 10 млн), Лаосі -- 2,4 млн, Непалі -- 1,3 млн, Малайзії -- 1,2 млн (за іншими даними -- 3 млн), Бангладеш -- 0,7 млн, Монголії -- 0,6 млн, Бутані -- 0,4 млн, КНДР -- 0,4 млн. В Китаї також 307 млн чоловік вважаються прихильниками китайської національної релігії, що є синтезом буддизму, даосизму, конфуціанства і традиційних народних вірувань

4. Терміни і поняття

· Буддизм - є однією з трьох світових релігій, де Будда вчив людей отримувати задоволення від життя, а не піддавати себе непотрібним випробуванням,тому буддизм можна назвати вченням, яке за основу бере накопичений роками досвід, розвиває і вдосконалює свободу думки і вчинків людей, спрямовуючи їх на отримання позитивних емоцій, вчення буддизму розвиває здібності людей, як розумові, так і фізичні.

· Життя - це страждання.

· Причини страждань - бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

· Спосіб позбутися бажань - це наслідування шляху спасіння.

· Смерть людини - це розклад комбінацій дхарм.

· Нірвана - ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки.

· Карма - це закон відплати, або закон причинно - наслідкових зв'язків.

· Батхісатва - це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба.

· Дзен - буддизм - Дзен-буддизм є різновидом буддизму, є різновидом Великої колісниці, і відрізняється від інших видів буддизму відсутністю довгої ланцюжка перероджень, за допомогою медитації,дає можливість досягти нірвани не тільки переконаним буддистам, яких дотримуються всі правила, але також і звичайним людям.

· Ламаїзм - один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаони і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон - по.

· Лумбіні - місце, яке вважається батьківщиною будди.

· Марфа - місце проживання тибетців, знаменита своїми яблуневими садами, яблучним сидром і пирогами, а також діючим храмом.

· Ангкор - Ват - це дуже незвичайне архітектурне спорудження

· Трипітака («три кошики мудрості»)- релігійна система буддизму викладена в численних творах, найдавніших із яких є палійський канон.

· Теп Прана - хрестоподібна тераса Будди.

· Віная - пітака - корзина текстів по чернечій дисципліні і етичному виховуванню.

· Сутра - пітака - корзина бесід, проповідей Будди.

· Абхидхарма - пітака - корзина систематичного викладу закону

· Тхеревада - школа для ченців і черниць, оскільки тільки вони входять у буддійську общину

· Мандола - графічна діаграма духовного Всесвіту.

· Дхарма - життєві елементи, які вступають у життєві комбінації , залишаючись при цьому незмінними, але з'єднуючись кожен раз по - новому, утворюють нові структури.

· Упае - метод залучення людей в дхарму залежно від їх індивідуальних схильностей

· Танка - зображення,що допомагає в практиці візуалізації

· Мантра - священні вірші гімнів Вед.

· Дхарані - містичні формули,заклинання.

· Сатори - спонтанне збагнення істинної природи всіх речей - прояснення

· Коани - парадоксальні для учня твердження або питання вчителя.

· Лосар - Новий рік, що відрізняється в лютому - березні

· Чайтья - на сакриті позначає будь - які місця поховання посмертних останків святого.

· Віхара - в буддизмі храм, ступа, монастир.

· Сансара - це весь світ, який ми сприймаємо чуттєво, світ безперервних змін, становлень і розрух, світ перероджень і страждань.

· Буддійська етика - це не заповіді, якими примушують слідувати людей.

· Вчинки - це згустки думок, подібно краплям дощу, які є згустками пари.

· Заслуга - це найбільший помічник, вона постійно створює можливості.

· Дурні наслідки злодійства - це бідність, жебракування, розчарування й залежність від інших у засобах до існування.

· Погані наслідки недозволених статевих відносин - це означає мати велику кількість ворогів, бути об'єктом ненависті й жити з такими чоловіками й дружинами, з якими ви зовсім не хочете разом жити.

· Поганий результат наклепу - це безпричинна втрата друзів.

· Ненасильство - це більш ефективна зброя проти зла, ніж помста.

· Ступа або дагоба - архітектурне нововведення, містить в собі реліквії Будди або інші святині раннього буддизму, яким поклоняються і спочатку була простим насипом землі зі вставленим в середину дерев'яною щоглою.

· Боробудур - третій за величиною в світі і найбільш значний в Південній півкулі буддійський храмовий комплекс.

· Конфуціанство - складний комплекс філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність.

5. Реліквії

Згідно буддійському канону, що описує життя і останні дні Будди, після кремації Будди фрагментиєго фізичних останків, які тепер називаються реліквіями, були розділені на вісім частин і розподілені між сусідніми державами, що прийняли на той час Буддизм. Кожна реліквія була замурована в ступі, в дев'ятій ступі замурована урна, в десятій попіл. Згідно традиції існує З види реліквій: - шаририка (фізичні): волос, кістка, зуб; - парибогика (утилітарні): предмети, якими Будда користувався за життя, як, наприклад, жебрацька чаша Будди; - уддешика (меморіальні): статуї, ступи. Фізичні реліквії займають найважливіше місце, оскільки є фрагментами фізичних останків тіла Будди, що допомагає представити Будду в плоті.

Одним з головних методів досягнення високого рівня реалізації на духовний шлях, в буддизмі прийнято вважати накопичення заслуги. Як це зрозуміти? Високий рівень накопиченої заслуги очищає нашу карму і створює необхідні передумови для кращого переродження, що виражається у набутті дорогоцінного людського тіла і сприятливих умов для практики Дхарми. Накопичена нами заслуга підвищує наш енергетичний рівень і загострює благородні устремління. Щоб накопичити заслугу, необхідно здійснювати благодійні вчинки, практикувати Дхарму, начитувати священні мантри, отримувати благословення у реалізувалися майстрів і відвідувати святі місця - як ви можете помітити, все тут ясно і просто.

Святими місцями прийнято вважати місця природної сили, здавна шанований людьми. Наприклад, гора Кайлаш або деякі священні озера Тибету. Інші місця паломництва можуть володіти силою благословення завдяки своїй зв'язку з діяннями майстрів минулого. Тибетські вчителі, які живуть в Непалі, можуть розповісти про величезну кількість подібних місць, гідних відвідування. У контексті даного сайту мова йтиме про деякі найважливіших місцях, що представляють особливу важливість для буддистів, але насправді, святих місць в Непалі незліченну безліч. Ми ж обмежимося лише тими, які розташовані безпосередньо в долині Катманду і дуже легко досяжні. Тому ті з вас, хто зважиться до нас приєднатися, без зусиль зможуть відвідати їх, і, отже, накопичити заслугу, і поліпшити власну карму. А тим, хто хотів би, але не зміг, ми пропонуємо зробити віртуальне паломництво по святих місцях Непалу - просто робіть це щиро, і ви обов'язково рано чи пізно потрапите туди. Крім того, навіть віртуальне паломництво, вчинене щиро, трохи допоможе вам очистити свою карму і накопичити заслугу. Все сказане вище ставитися до кожного з інших розділів нашого сайту.

Храм Маччхендранатх. Храм Світла Маччхендранатх знаходиться в районі Маччхендра Бахав між Індра Чоуком і Асаном і являє собою пагоду, що виділяється своєю художньою своєрідністю. Цей храм також називають Джанмадіо або божественний Маччендра.

Храм Акаш Бхайрав. Триповерховий храм на головній торговій вулиці Індра Чоук є сховищем величезного зображення Бога неба Акаша Бхайрава. Це зображення виставляється з храму назовні під час свята Індра-Джатра - Бога дощу.

Хануман Дхока (Палацова площа). Це історичне місцезнаходження королівського двору. Ханумандхока з її давніми храмами і палацами є відображенням релігійного і культурного життя народу. На цій площі проводять коронацію непальських королів і влаштовують пишні свята на честь цієї знаменної події. До найбільш цікавих визначних пам'яток палацової площі можна віднести: Храм Таледжу, побудований королем Махендрою Маллою в 1549 р.; зображення Калу Бхайраві - Бога руйнування; Палац Науталле; Місце коронації - Насал Чоук; Галді Баїтхак - статуя короля Пратана Маллі; Великий дзвін; Великий барабан і Храм Джаганнатх. У кутку, на правому боці площі, великий дерев'яний решітчастий екран затуляє величезне позолочене обличчя Світла Бхайраві. Екран забирається тільки під час свята Індра Джатра. У приміщенні палацу Хануман Дхокі знаходиться нумізматичний музей і Трібхуванський музей. Фотографування всередині музеїв заборонене. Обидва музеї закриті по вівторках і державних святах.

Храм Богині Кумарі (Кумарі Гхар). Є місцем мешкання живої богині Гумарі і знаходиться поблизу палацу Хануман Дхока. Храм має багато різьблених дерев'яних балконів і вікон. Жива богиня Кумарі може показатися зі свого різьбленого вікна, але фотографувати її заборонено.

Храм Кастхамандап. За переказами храм був побудований королем Лакшмі Нарсигха Маллою на початку XVI ст. зі стовбура одного дерева. Назва міста Катманду бере свій початок від назви цього храму.

Храм Ашок Вінаяк. Цей маленький, але важливий храм знаходиться за храмом Кастхамандап і також відомий під ім'ям Катманду Гансш або Мару Ганеш. III ст. до н е.

Джайши Дівав. Недалеко від Кастхамандапа на Джайші Дівав знаходиться храм Шиви, відомий своїми вирізаними з дерева фігурками, що зображають еротичні сцени. Саме через це місце проходить маршрут святкової колісниці під час свят Індра Джатра, Гаї Джатра та інших.

Тундікхель. У центрі Катманду розташоване величезне трав'яне поле, яке одним боком примикає до старого міста Тундікхеля. Деякі визначні пам'ятки долини розташовані в цьому районі. На південному заході Тундікхеля знаходиться 59-метрова вежа, побудована прем'єр-міністром Бхімасеном Тхапою в 1832 р., яка називається Дхарахара. У цей же період біля підніжжя вежі були споруджені фонтани, вода яких витікає із золотих кранів.

Меморіальні ворота героїв. Розташовані між Бхімасен Стамбх і храмом Бхадракалі. Меморіальна арка являє собою статую короля Трібхуван Бір Бікрам Шаха і бюсти чотирьох національних героїв.

Храм Бхадракалі. Східним кордоном міста Тундікхеля є храм богині Бхадракалі, що знаходиться недалеко від воріт героїв. Цей храм також називають храмом Лумархі, який є на сьогодні одним з головних храмів 'Шакта' в Катманду.

Сингха Дарбар. Грандіозний палац, побудований у неокласичному стилі, був особистою резиденцією прем'єр-міністрів династії Рана. У цей час є будівлею Секретаріату уряду.

Нараїанхіті Дарбар. Цей палац є сучасною резиденцією короля Непалу. Відоме історичне водне джерело Нарайанхіті знаходиться в південному кутку території палацу.

Бібліотека Кайзера. Розташована на території Міністерства освіти, бібліотека є головним центром рідкісних і цінних книг, а також манускриптів. Вона відкрита для публічного відвідання щодня, крім суботи і свят.

Будханілкантха. За 8 км. на південь від Катманду, біля підніжжя високого пагорба Шивапурі, знаходиться відома статуя бога Вішну, який лежить на постелі із свіжих змій. Це один із шедеврів кам'яної скульптури періоду Лічхавів. Статуя, що відноситься до V ст., розташована в центрі ставка і здається, що тримається тільки на поверхні води.

Водний сад Баладжу. Сад Баладжу, розташований приблизно за 5 км на північний захід від Катманду, відомий каскадом з 22 фонтанів у вигляді голів крокодилів, створений в середині XVIII ст. У саду також є плавальний басейн.

Своямбхунатх. Це одне із всесвітньо відомих буддійських релігійних місць, яке було закладене більше двох тисяч років тому. На чотирьох боках загостреної піраміди, що вінчає величезну буддійську ступу, зображені всевидющі очі Будди. Своямбхунатх знаходиться за 3 км. на захід від міста і розташований на пагорбі, який підіймається над долиною на 77 м.

Національний музей. Розташований за 2,5 км. далі на захід від столиці, в Національному музеї зібрана велика колекція зброї і військового спорядження давнього, середньовічного і сучасного Непалу. Археологічні й історичні виставки музею заслуговують на особливу увагу. Музей відкритий щодня, крім вівторка і свят.

Національний історичний музей. Цей музей розташований за 3 км. на захід від Катманду, позаду знаменитого пагорба Своябхунатх. У ньому представлена унікальна колекція метеликів, риб, рептилій, птахів, ссавців, рослин і різних скам'янілих істот, зібраних з усієї країни. Фотографування всередині музею заборонене.

Храм Пашупатінатх. Розташований за 5 км. на схід від столиці. Це храм Бога Шиви з двоярусним золотим дахом і срібними дверима, відомий своєю прекрасною архітектурою. Відвідувачі можуть виразно бачити сам храм і релігійні обряди, що здійснюються в ньому, зі східного берега ріки Багматі.

Храм Гухешварі. Недалеко від Пашупатінатх знаходиться інший історичний і священний храм Гухешварі. Вхід до цього храму, так як і до Пашупатінатху, дозволений тільки індуїстам.

Чабахіл. Вважається, що прекрасна ступа в Чабахілі була побудована Чаруматі, дочкою індійського імператора Ашоки в III ст. до н.е. Навколо ступи розташовано багато давніх статуй.

Храм Чандра Вінаяк. Цей храм з двоярусним латунним дахом розташований за 200 м. на північ від ступи Чабахіл. Крихітне зображення бога Ганеша з головою слона знаходиться в цьому храмі.

Бодднатх. Колосального значення давня буддійська ступа, одна з найбільших у світі. Вона знаходиться за 8 км. на схід від Катманду.

Гокарна. Чарівний Королівський заповідник також відомий під назвою Гокарна Сафарі парк, простягається на північний схід від столиці. Якщо здійснити екскурсію по парку на спині слона, то можна побачити багато диких тварин, у тому числі плямистого оленя. У північній частині парку можна помилуватися пагодою Гокарнешвар Махадев.

Киртіпур. Знаходиться за 8 км. на південний захід від Катманду на вершині великого пагорба. Біля підніжжя пагорба побудований Трібхуванський державний університет. У Киртіпурі багато визначних пам'яток: давні храми і святі місця, старі будинки і власне мешканці, одягнуті в традиційні національні костюми, що працюють на античних ткацьких верстата.

Чобхар. Розташований за 9 км. на південний захід від столиці і відомий своєю ущелиною. Тут також можна побачити маленький, але красивий храм Адінатх, що знаходиться на вершині пагорба, з якого відкривається дивовижна панорама покритих снігом вершин.

У Катманду справжнім центром древньої архітектури є площа Дарбар. Там знаходяться старий королівський палац, храм Таледжу, палац живої богині, храм Кастамандал, що дав назву місту.

Фактично столиця злилася з сусіднім містечком Лалітпуром, розташованим в 12 км від Катманду. Лалітпур був заснований в 229 р. У центрі зосереджено багато стародавніх буддійських пагод і індуїстських храмів.

Храм Крішна Мандір був споруджений в 1723 р. на згадку про вісім дружин короля Нарендра Малла, які взяли обряд самоспалення - сати - після смерті чоловіка.

За легендою індійська царівна Майя народила принца Сідхартха Гаутама, майбутнього Будду Шак'ямуні, у містечку Лумбіні на кордоні Індії та Непалу близько 560г. до НЕ. Це історичне місце свято оберігається віруючими. Протягом багатьох років тут проводилися археологічні розкопки і дослідження. Кожна буддистська країна внесла свій внесок у створення меморіального парку та будівництво храмів буддистів в Лумбіні. З Катманду ви дійдете до Лумбіні на автобусі за 7-8ч. Ще одна з численних місць поклоніння знаходиться на північний схід від Катманду - це храм і монастир 'Намо Будда', де за переказами Будда нагодував своєю плоттю голодну тигрицю, щоб вона змогла вигодувати своїх тигренят. При монастирі є невеликий готель, де Ви можете зупинитися на кілька днів.

Одна з найбільших в Непалі буддійських святинь - ступа Боднатх - знаходиться в 10 км на північний схід від Катманду і справляє незабутнє враження.

Місто Бхактапур в перекладі з санскриту означає 'місто віруючих', поклонників Вішну (Нарайяна), одного з головних індуїстських божеств. У місті більше десяти храмів Нарайяна і безліч інших культових споруд, більшість з яких насправді безцінні. На Двірцевій площі Бхактапур розташований колишній палац королів династії Малла з 55 вікнами, причому ні на одному вікні малюнок різьблення не повторюється. Поруч із палацом - Золоті ворота, що ведуть в індуїстський храм. Навпаки - пам'ятник правителю XVIII ст. Бхупатіндри Малла. Інше прикраса міста - п'ятиярусна пагода Ньятапола.

Подорож у Мустанг або Ло - королівство всередині королівства - це один з найбільш захоплюючих і містичних пригод у Непалі. Мустанг розташований на північно-заході Непалу на північ від масивів Аннапурни і Дхаулагірі, на кордоні з Тибетом. В даний час в оазисі Ло проживає близько 8000 чоловік, які охороняють таємниці стародавніх манускриптів, у яких є вказівки на прихід Будди Майтреї. Столиця королівства перебуває на високогірному плато (близько 4000м.), Прихованому за сімома перевалами, гірськими річками і глибокими ущелинами. У жовтні 1991р. Королівське Міністерство Туризму Непалу відкрило доступ в район Мустанга для організованих груп в супроводі офіцера зв'язку, однак, кількість відвідувачів на рік обмежується, а офіційні перміти і спорядження експедиції коштують досить не дешево.

Трек в Мустанг як правило починається з Джомсома (20мін. переліт з Покхара) і займає 5-6 днів до столиці королівства Ло Монтанг. По дорозі група ночує в наметах, вантажі та продукти везуть на конях. У Ло Монтанге можна зупинитися в готелі-лоджії і поповнити запаси провізії. Ознайомившись з місцевими визначними пам'ятками, група відправляється в зворотний шлях за тим же маршрутом.

Непальські 'джунглі' знаходяться в долині Тера на кордоні з Індією в 180км. від Катманду. З часів правління династії Рана найбільш популярним місцем полювання на тигрів і носорогів була долина Чітвана між річками Нараяні і Рапті. З 1973р. весь район Чітвана оголошений Національним парком, площа якого становить 1040 квадратних км.

У парку мешкає понад 50 видів ссавців: дикі слони, близько 400 однорогий носорогів, дикі буйволи, 4 види оленів і велика кількість диких свиней, ведмеді і, звичайно, королівський Бенгальська тигр - близько 120 особин. З приматів тут себе чудово відчувають макаки резус і сірі лангури з чорними мордочками. Зустрічаються шакали і дикі собаки, мангусти, кілька видів зайців, очеретяний кіт, білки, кажани та інші дрібні тварини.

Найкраще знайомитися з життям джунглів зі спини слона. Запах слона перебиває запах людини, і дикі тварини без побоювання продовжують займатися своїми справами, не звертаючи уваги на туристів. Не багатьом вдалося побачити бенгальського тигра, він намагається уникати зустрічі з людиною, мабуть на генетичному рівні пам'ятаючи про безжальному винищуванні на догоду 'високим гостям' із заходу та індійським махараджами. А ось носорогів можна спостерігати цілими родинами, мирно жують траву або приймають грязьові ванни.

Сплавляючись по річці на каное, якщо пощастить, Ви можете побачити відпочиваючого на березі алігатора-каймана або ледь стирчать над водою очі і ніздрі іншого крокодила - гавіал з вузькою довгою пащею, добре пристосованої для лову риби. У жарку пору року крокодили спускаються вниз по річці, де відкладають яйця і вирощують потомство.

У болотистих прибережних заростях може чекати пітон, королівська кобра любить погрітися на сонечку і, кажуть, ще близько ста різновидів плазунів мешкає в джунглях. Однак місцевий гід-інструктор буде пильно охороняти Вас під час прогулянки по джунглях і Вам залишиться тільки вчасно наводити об'єктив своєї камери.

Рано вранці до сходу сонця джунглі наповнені багатоголосим пташиним співом. Орнітологи виявили близько 450 різних видів, половина з яких постійно мешкає в Чітване. Іноді на стежці трапляються райдужні павині пір'я, а білі чаплі прямо у Вас на очах ловлять дрібних риб і жаб. Найбагатша фауна вражає великою кількістю їстівних і цілющих трав, практично всі рослини використовуються місцевими жителями в побуті, як і сотні років тому.

Головна визначна пам'ятка країни - гори. У Непалі знаходяться повністю або частково вісім найвищих піків світу, знамениті масиви Аннапурни і Мачапукчі, а також тисячі маршрутів для піших гірських подорожей, що проходять зазвичай по самих мальовничих місцях. Не меншою популярністю користується сплав по гірських річках на плотах, байдарках або інших плавзасобах. Але крім звичного образу 'Мекки альпінізму', варто звернути увагу на історію та культуру Непалу - давньої і самобутньої країни. Монастирі і ступи, тисячі обрядів і церемоній, найбагатша історія і міфологія країни, унікальне співіснування десятків народностей і релігій, сотні фестивалів і релігійних церемоній - ось інший, не менш цікавий вигляд країни.

Долина Катманду - найбільш населена частина країни. Тут розташовані три головні міста країни, три столиці - сучасна Катманду, а також дві старі - Лалітпур (Патан) і Бхактапур (Бхадгаон).

Катманду. Столиця країни разом зі своїми містами-супутниками Бхактапуром і Патаном багата на визначні пам'ятки - палацові комплекси, храми, ступи, музеї. Розташована на висоті 1336 м. над рівнем моря долина Катманду займає територію в 218 кв. миль. Нижче перераховані основні визначні пам'ятки долини, що приваблюють туристів.

Катманду - досить велике місто, але незважаючи на свої столичні функції, він залишився практично таким, яким і був сто років тому - вузькі вулички, безліч будинків самої незвичайної архітектури, сотні храмів і ступ, вічний аромат пахощів і незрозумілий іноземцю ритм життя. Місця в невеликій долині явно недостатньо, тому досить важко зрозуміти, де кінчається Катманду і починається, наприклад, Лалітпур. І в той же час на навколишніх пагорбах багато зелені, а буквально під боком столиці розбитий невеликий заповідник Нагаржун.

У місті сотні пам'яток, серед яких найцікавіші що дав назву місту дерев'яний храм Кастхамандал (723 р.), храми Джаганнатха, Ашок Вінаяк (Мару Ганеш, III ст. До н. Е..), Джайші Діва (храм Шиви, знаменитий своєю різьбою еротичного утримання), Свєта Маччхендранат (Джанмадіо), храм бога неба Акаша Бхайрав, величезний храм Таледжу (1549 р., відкритий тільки для непальців раз на рік), що лежить на острові в центрі ставка Рани Покхара (XVII ст.), Кумарі Гхар (храм богині Кумарі, в якому проживає живе втілення божества), а також безліч невеликих культових споруд, розташованих найчастіше в найнесподіваніших місцях.

Окремої уваги заслуговують знамениті ступи столиці - колосальна Сваямбунат (Сваямбху, 'Храм мавп', заснований більше 2 тис. років тому) на пагорбі в північно-західній частині міста (за легендою саме тут із занедбаного Шивою насіння лотоса виникла земля), Буднат (сама велика ступа Непалу і визнаний центр буддизму) і величезний район монастирів на північно-східній околиці міста, прилеглий монастир Копан на однойменному пагорбі, храмовий комплекс Пашупаті (Пашупатінатх, храм Шиви) на березі священної ріки Багматі, зі знаменитою двох'ярусної золотий дахом і срібними дверима, храм Лумархі (Бхадракалі) та ін

Центром міста є оточена півсотнею храмів Дворцова площа (Хануман Дхока) з палацом Науталле (зараз тут музей династії, нумізматичний музей і Трібхуванскій музей), 'ідеальне місто' Неварі Класична (одна з народностей Непалу) з тисячею мініатюрних храмів (практично в кожному дворі стоїть ступа чи той храм, присвячений якого-небудь божества), грандіозний палац Сінгха Дарбар (зараз тут розташований секретаріат уряду) і сучасна резиденція короля Непалу - палац Нарайанхіті Дарбар з легендарним джерелом Нарайанхіті. В околицях площі сконцентровано величезну кількість ринків і невеликих культових споруд, так що тут можна бродити годинами.

Цікаві також площа Таумадхі-Толі з п'ятиярусної пагодою Ньятаполе, 'Старе місто' Тундікхель з вежею Дхарахара (59 м., 1832 р.) і фонтанами, вода яких випливає із золотих кранів, унікальний центр рідкісних книг і манускриптів - Бібліотека Кайзера, туристичний квартал Тамел з безліччю магазинів для туристів і знаменитої готелем Як-енд-Йеті (перший готель країни, відкрита російським мандрівником Б. Лісаневічем), Національний історичний музей у підніжжя пагорба Сваямбунат, парк Ратна і т. д.

В околицях міста також зосереджена величезна кількість цікавих місць - знаменита статуя Вішну, що лежить на ліжку із змій в центрі ставка - Будханілкантха (V ст.), Водний сад Баладжи (XVIII ст., 5 км. Північний захід від Катманду) з каскадом з 22 фонтанів, Гокарнатскій храм, храмові комплекси Гухешварі і Вішварут, чудова ступа (III ст. до н. е..) і храм Чандра Вінаяк в Чабахіле з великим 'скульптурним парком' навколо, колоритний містечко Кіртіпур, храм Дакшінкалі, Національний музей з гарної історичної і збройової колекціями (розташований в 2,5 км. захід від столиці), ущелині Чобхар з прекрасним храмом Адінатх, гірський курорт Нагаркот (35 км. схід від Катманду) і Королівський заповідник Гокарна (Гокарна-Сафарі-парк) з пагодою Гокарнешвар Махадей.

За річкою Багматі починається місто-супутник Катманду - Лалітпур або Патан ( 'місто прекрасного'), що був до 1768 р. столицею Непалу (заснований в 229 р.). Тут цікаві чотири ступи Ашоки (III ст. До н. Е.), унікальний теракотовий Храм Тисячі Будд, п'ятиярусна Шихару Кумбешвар (1392 р., найстаріший храм міста), храм Крішна Мандір (1723 р.), буддійський монастир Рудраварна Махабіхар, в якому коронувалися непальські королі, храм Акшесвор Махабіхар (XVII ст.), оточена ступами центральна площа Дарбар і Королівський Палац, храм Джаганнарайя, прикрашені скульптурами Ганеши і Крішни міські ворота, святилище Хіранья Варна Машавішар, храм Махабодха (копія храму в Бодхьяга в Індії, де Будда знайшов просвітління), храм Вісанкху Нарайан, єдиний в країні зоопарк, а також численні ювелірні та художні майстерні (місто здавна славиться своїми ковалями і карбувальники). У 10 км. на південний схід від Патана розташована гора Пульчоук (2758 м.) на вершині якої розташований буддійський монастир, а біля підніжжя - Королівський ботанічний сад Годаварі.

Бхактапур (Бхадгаон, 'місто віруючих') - ще одна древня столиця Непалу (XIV-XVI ст.), Населена переважно індуїстами, що явно відбилося на місцевих архітектурних пам'ятках. Зараз це третій значний місто долини Катманду, хоча розміри його невеликі. У Бхактапур розташовано більше десятка храмів Вішну (Нарайяна), знамениті Золоті та Левові ворота, унікальний палац династії Малла (VII ст.), Кілька священних ставків, знаменитий храм Шиви-Парваті з барельєфами злягаються тварин, храм Батсала Деві з 'Колоколом гавкаючих собак' (1737 р.), Національна художня галерея та ін.

Покхара - другий за величиною місто Непалу і один з найпопулярніших курортів країни, розташований на березі красивого озера Фева-Тал (друга за величиною в Непалі) на висоті 827 м. званий часто 'воротами Аннапурни', місто досить непогано пристосований для обслуговування туристів -- вздовж усього узбережжя озера тягнеться район незліченних готелів, ресторанів і магазинів Лейксайд, на острові в центрі озера розташований індуїстський храм, на протилежному березі - чудова ступа Шанті і монастир Бішва Шанті, а в околицях міста - безліч монастирів, 'священні' печери Махендра Гуфа або Рупа, озера Венас-Талсі і унікальний водоспад Девіс-Фолл. Але головне, заради чого туристи приїжджають в Покхара - чудова панорама занеженних піків масиву Аннапурна і трекінг по навколишніх горах.

На півдні країни розташований містечко Лумбіні - місце, яке вважається батьківщиною Будди. На згадку про цю подію представлені ставок, в якому мати Сіддхартхі Гаутами купалася перед пологами, храм на її честь, безліч буддистських храмів, побудованих в різних архітектурних стилях країнами, на території яких сповідують буддизм. Храми розкидані по всій території великого парку, який оточує це священне для кожного буддиста місце.

Цікава й Марфа (2600 м.) - місце проживання тибетців, знаменита своїми яблуневими садами, яблучним сидр і пирогами, а також діючим храмом. Після анексії Тибету Китаєм в країні поселилося багато біженців, які принесли з собою свої традиції і звичаї. Монастирі Тьянгпоче, Пангпоче і Девуче є визнаними центрами тибетської різновиди буддизму і ламаїзму.

Боднатх

У східній частині Катманду, трохи на північ від міжнародного аеропорту Трібхуван розташована величезна ступа Бодднатх, найбільша з ступ, розташованих в Непалі і один з найбільших у світі. Завдяки їй весь район, званий Бодданатх, з другої половини XX століття перетворився на релігійний і культурний центр тибетського населення Непалу. Навколо ступи побудовано декілька десятків монастирів, які представляють практично всі традиції та напрямки тибетського буддизму, а також безліч магазинів, які торгують тибетськими сувенірами і предметами культу. Більшість тибетців, що проживають тут, є біженцями, що покинули свою країну після невдалого повстання проти китайського вторгнення в 1959 році. Громада тибетців досить добре освоїлася в Непалі і на сьогоднішній день Бодданатх одне з небагатьох місць у світі, де збереглися жива культура Тибету і традиції.

Бодданатх завжди асоціювався з тибетським буддизмом і Лхасі. Саме ступа Бодданатх зустрічала тибетців перед входом в Катманду, які йшли по важливому торговельному шляху, який пов'язував Лхасу зі столицею Непалу. Тибетські торгівці зупинялися тут щоб зробити молитви з приводу успішного закінчення важкого і небезпечного переходу через Гімалаї.

Сучасні вчені й досі не дійшли одностайного висновку щодо віку ступи, але за деякими припущеннями першого ступа на цьому місці була споруджена після 600 року нашої ери, після того як, тибетський король Сонцен Гампо прийняв буддизм завдяки обох своїх дружин - непальської принцесі Бірікуті і китайської принцесі Венченг. Справжня ступа швидше за все була побудована після того, як перше була сильно пошкоджена в результаті захоплення Непалу Мугаль в XIV столітті.

Після смерті Будди Гаутами почалася епоха зведення ступ, які спочатку призначалися для приміщення всередині них мощей Будди та інших святих, а також на честь знаменних подій. Потім призначення ступ поступово набуло філософсько-символічний зміст. Архітектурна стилістика споруд поступово ускладнювалася і врешті-решт ступи стали символізувати весь спектр космогонічних поглядів буддизму.

Підстава ступи Боддататх виконано у формі трирівневої мандали, що символізує землю. Над підставою підноситься куполоподібний частина ступи, що символізує воду. Шпиль, що вознісся над куполом, символізує вогонь. Парасолька, встановлений на шпилі, символізує повітря. Над парасолькою підноситься наконечник, що позначає ефір. Всевидюче очі Будди, зображені на кожній з чотирьох сторін прямокутного підстави шпиля ступи, пильно дивляться у напрямку чотирьох сторін світу. Шпиль складається з тринадцяти ступенів, що представляють собою тринадцять етапів на шляху до звільнення від сансари.

Навколо підстави купола ступи розташовані 108 зображень Дхьяна Будди Амітабхи. У цегляній стіні, що оточує вся споруда, знаходяться 147 ніш, усередині яких встановлені 4 або 5 молитовних колеса. На кожному з коліс написана мантра «Ом Мані Падма хум».

Ступа розташована між вербами, її впритул щільно притиснуті один до одного будівлями, відділена від них широким кільцевих тротуаром, за якою завжди йде багато людей, серед яких - туристи, продавці місцевих магазинів, жебраки, просто що поспішають у своїх справах люди, і, звичайно ж, пілігрими. У післяобідню годинник натовпи галасливих туристів зникають, і в Бодданатхе запановує атмосфера Тибету. Іноді, з нагоди важливих подій, на ступі відбуваються фантастичні церемонії, що супроводжуються запаленням тисяч світильників, розставлені по периметру кожного з рівнів. Тоді багато людей, як спеціально прийшли до цього моменту, так і випадково опинилися тут, у єдиному пориві підпалюють гноти масляних лампад, і запанував приголомшлива атмосфера духовного єднання. Ступа загоряється міріадами вогнів і являє собою незабутнє видовище.

Прийти на ступу хочеться завжди, в будь-якому настрої і в будь-який час доби. Ступа завжди сприймається як жива істота, як справжній Будда, дивився на світ із співчуттям. Тут завжди почуваєш себе так, начебто, нарешті, повернувся додому після довгих поневірянь. Тому тут ніколи не побачиш людей нервовими і заклопотаними. Йдучи під розвиваються на вітрі різнокольоровими прапорцями, спостерігаючи захід сонця над рожевими піками гімалайських вершин, раптом починаєш усвідомлювати сенс всіх речей і явищ, і раптом по-справжньому стаєш самим собою.

У Бодданатхе, що розкинулися навколо ступи, розташовані десятки монастирів і храмів. Один з них - монастир Ка-Ньінг Шедруб Лінг, настоятелем якого є учитель - Чокі Німа Рінпоче.

Сваямбунатх

Буддистський храм Сваямбунатх, розташований на вершині пагорба в західній частині Катманду, одне з найпопулярніших місць для відвідування в усьому Непалі. Ступа розташована на вершині пагорба стала практично візитною карткою країни. Храм Сваямбунатх умовно називають «храмом мавп» завдяки численним мавпам зграям, що мешкають на пагорбі, іноді разом відвідувачів різними витівками, а іноді завдають їм неприємності, крадучи все, що погано лежить.

Геологи стверджують, що долина Катманду колись представляла собою озеро, а легенда свідчить, що пагорб Сваямбу був островом над його поверхнею. Старовинні рукописи свідчать про те, що цар Ашока відвідував це місце 2000 років тому, а король Манадева особисто керував будівництвом храму в 460 році нашої ери, а до XIII століття Сваямбунатх перетворився у великий буддистський центр. В 1346 році вторглися в Непал полчища Мугаль зруйнували ступу, намагаючись знайти в ній золото. У період правління королів династії Малла ступа і весь храмовий комплекс зазнали значних змін і реконструкцію. У XVII столітті за короля Пратап Малла була споруджена Велика

Сходи, що ведуть на вершину пагорба. До вершини пагорба можна добратися на автотранспорті, однак, ми б порекомендували вам скористатися Великий Сходами, незважаючи на те, що вона дуже довга і досить крута. Підйом по сходах супроводжується переглядом великої кількості важливих пам'яток - різних статуй, відбитків ніг святих, рельєфів із зображеннями житія Будди.

Закінчив нелегкий підйом до храму, і подолавши останню щабель, ми опиняємося поруч з величезним Дордже, що лежить біля самого підніжжя ступи Сваямбунатх. Дордже - Тибету слово (санскр. ваджра), що означає «удар блискавки» - найважливіший символ буддизму Ваджраяни, що описує швидке просвітління. Дордже також символізує чоловіче начало в тантричних навчаннях, а скіпетр, виконаний у вигляді Дордже є одним з найважливіших предметів, що використовується в практиках і церемоніях разом з дзвінком, сімволізірующін жіноче начало.

Величезний Дордже, що лежить у ступи Сваямбунатх, був створений під час правління короля Пратапа Малла, який крім Дордже та Великої Сходи, побудував два шікхара (храм в індійському стилі) неподалік від великої ступи.

Форма цієї ступи схожа на ступу Бодданатх та її символічний сенс описується подібним чином. Так само сюди приходять маси прочан і туристів. Храмовий комплекс, розташований навколо ступи, багато в чому відрізняється наявністю індуїстської символіки, що тільки підтверджує нерозривний зв'язок буддизму та індуїзму, проглядаються в храмах долини Катманду. У розташованому поруч зі ступою храмі знаходиться красива шестиметрова статуя Авалокітешвари.

З вершини пагорба відкривається незабутній вид на місто і долину, а в ясну погоду звідси можна побачити величні вершини Лангтанга і Ганеш Хима.

Крім того, що вершина пагорба є святе місце і є найважливішим об'єктом паломництва, інший маршрут паломництва проходить навколо всього пагорба. В останні роки це місце було значно відреставровано. Протягом усієї кори (Тибету слово, що означає паломництво) споруджено чотири нових Чорт (Тибету назва ступи) і встановлено безліч стін з молитовними колесами.

В околицях Сваямбунатха так же розташовано безліч різних монастирів, настоятелем одного з яких є Цокні Рінпоче, один з наших вчителів, часто організовує рітріти та семінари для західних студентів.

Годаварі

Годаварі, невелике село, розташована в п'ятнадцяти кілометрах від Катманду є одним із самих мальовничих і святих місць всієї долини Катманду. Тут, біля підніжжя крутої скелі протікає струмок, наповнюючи своєю кришталево чистою водою невеликий басейн, який є одним з найвідоміших об'єктів паломництва Непалу. Згідно з легендою, цей басейн був створений самим Шивою, коли він в жаркий день прогулювався в цих місцях зі своєю дружиною Парваті. З часом люди прикрасили божественну купальню зображеннями богів, красивою огорожею і численними альтанками для того, щоб відвідувачі змогли посидіти біля джерела, насолоджуючись тишею і умиротворення цього райського куточка. Кажуть, вода з цієї купальні володіє чудодійними властивостями - вона здатна змити гріхи, омолодити тіло і вилікувати від хвороб. Раз на дванадцять років напір води в джерелі посилюється і вода починає виходити за межі купальні, і так триває дванадцять днів. У цей період тут відбувається фестиваль Годаварі Мела, на який стікаються тисячі паломників, так як згідно з повір'ями, властивості води в цей час багаторазово посилюються. Чи вірите ви в це чи ні, Годаварі гідно відвідування. Бірюзовий колір води в священному басейні, краса навколишньої природи і неземна тиша дійсно очищають тривожні емоції, заспокоюють і наповнюють людини неземним умиротворенням.

Ці місця здавна притягували людей, які займаються духовною практикою. Ми з вами відвідаємо унікальний сад в Годаварі, розташований на території рітрітного центру, заснованого Чатралом Рінпоче, одним з найсильніших майстрів Ваджраяни. Чудові квіти, галявини з акуратно підстриженою травою, тихі алеї і численні ступи побудовані тут для того, щоб духовна практика була сильніше і глибше.

Одна з інших визначних пам'яток Годаварі - Королівський Ботанічний сад, де зібрані майже всі виростають в Непальська види квітів і рослин.

Парпінг

У декількох кілометрах від Катманду розташоване одне з найважливіших місць паломництва, як для буддистів, так і індуїстів - Парпінг. Щоб докладно описати всі релігійні, історичні пам'ятки, розташовані в Парпінге, мабуть, доведеться написати цілий путівник. У межах цієї статті, ми обмежимося описом найважливіших моментів відвідування Парпінга.

Покинувши межі галасливого міста, дорога починає повільно підніматися по горбах, порослим густим лісом, проїжджаючи через численні Неварі села, і ми приїжджаємо в невелике містечко Парпінг. Треба сказати, що багато мандрівники, навіть ті, кого не дуже цікавлять місця паломництва, часто відвідують ці місця, щоб походити пішки по навколишніх пагорбах, помилуватися красою гімалайських передгірних і, нарешті, просто відпочити від суєти Катманду.

На самому в'їзді в Парпінг, біля підніжжя гори розташовані басейни Шеш Нараян, з'єднані між собою протоками. Вода в них кришталево чиста і дозволяє спостерігати зграї риб, що мешкають у священній воді. Тут починається сходи, піднявшись по якій, ми потрапимо до невеликого храму, який є одним з чотирьох основних храмів Вішну долини Катманду. Розташовані поруч буддистські ступи сповіщають про те, що ми наближаємося до монастиря. Монастир, розташований тут, навряд чи здивує своєю красою мандрівників, що побачили на своєму шляху величні храми Лхаси і Шігаце. Тим не менше, місце це дуже відомо завдяки Чатралу Рінпоче, одному з найсильніших майстрів традиції Нінгмапа, що живе тут на самоті зі своїми ченцями. Потрапити на аудієнцію до Рінпоче дуже не просто, тому що більшу частину життя він проводить у рітріте і відрізняється досить суворим характером.

Далі стежка приводить нас до невеликого храму з позолоченим дахом, який було збудовано в сімнадцятому столітті в Неварі стилі. Храм цей присвячений Ваджра Богиня, однією з захисниць буддизму. Її священний образ знаходиться в храмі на другому поверсі, а побачили її прочанам дарується особливе благословення і захист від перешкод, що встають на духовний шлях.

На зворотному боці пагорба розташовані кілька буддійських монастирів, що належать традиції Нінгма, найдавнішої з традицій тибетського буддизму, і це не випадково, тому що Парпінг пов'язаний з ім'ям Падмасамбхави (Гуру Рінпоче), завдяки якому буддизм поширився в Тибеті у восьмому столітті нашої ери. Саме на його навчаннях заснована традиція Нінгма, тому на місці, де Падмасамбхава досяг високої духовної реалізації, побудовані ці монастирі. Будівництво одного з них було закінчено порівняно недавно, а відвідування розташованого на його території чорт - храму залишає незабутнє враження завдяки високій майстерності тих, хто його створював.

Неподалік розташована невелика капела, куди завжди приходить чимало людей. У ній можна побачити самопроявляющійся образ Тари, одного з жіночих аспектів співчуття, прийнятого в буддизмі. З кожним роком образ Тари без сторонньої допомоги стає все більш і більш явним на поверхні скелі. Хочете вірте, хочете - ні, а тільки вам буде набагато легше подорожувати по святих місцях, відчуваючи довіру до місцевих легенд. В іншому випадку, вам безперервно доведеться ламати собі голову над безліччю загадок, які для непальців і тибетців є невід'ємною частиною життя. Зображення, що у буддистів асоціюється з Тарон, індуїсти вважають богинею Сарасваті, тому паломників тут завжди достатньо, як буддистів, так і індуїстів.

Піднявшись майже до самої вершини горба, ми потрапляємо до головної святині Парпінга - печері Асура, і про це сповіщають численні різнокольорові молитовні прапорці, розвішані на деревах. Саме тут Падмасамбхава колись провів тривалий час, займаючись тантричних практиками і перебуваючи в медитації. Судячи з надзвичайною святості й важливості цього місця, великий Майстер досяг тут дуже високого рівня духовного розвитку. Тому багато наступних практикуючі приходили сюди медитувати, знаючи про те, що печера Асура має величезну силу благословення. Недалеко від печери розташований рітрітний центр, побудований Тулку Ургьеном Рінпоче. Цей невеликий монастир, що надає необхідні умови для перебувають у тривалій самоті, є частиною проекту Ка-Ньінг Шедруб Лінг, заснованого Тулку Ургьеном Рінпоче і Чокі Ньімой Рінпоче.

Наги Гомпа

На східних схилах гори Шівапурі, що на північ від Катманду, посеред заповідних лісів, розташований монастир Наги Гомпа. Це перший монастир, побудований Тулку Ургьеном Рінпоче в Непалі в середині шістдесятих років двадцятого століття. На церемонію освячення храму (рабней) тоді прибув Його Святість Шістнадцятий Г'ялва Кармапа. Доставити Його Святість довелося на вертольоті, тому що в той час в район Шівапурі не було проведено жодної дороги.

Центральний вівтар ла кханга, головного храму прикрашають три великі статуї Будди Шак'ямуні, Гуру Рінпоче і Третього Кармапи, Ранджунга Дордже, у створенні яких брав участь сам Тулку Ургьен Рінпоче. За всю історію існування Наги Гомпа в приміщенні його головного храму було проведено безліч найважливіших ініціацій і дано величезна кількість навчань, в яких брали участь відомі майстри і тисячі студентів з усіх кінців світу.

Тулку Ургьен Рінпоче провів останні роки свого життя тут, на схилах Шівапурі, перебуваючи в рітріте. До моменту його відходу (парінірвани) було завершено розширення ла кханга, і були встановлені статуї Ченрезіга (Авалокітешвари) і Зеленої Тари.

Наги Гомпа є жіночим монастирем, і на сьогоднішній день тут проживають більше ста черниць, частина яких успішно завершили трирічний рітріт. Наги Гомпа має безпосередній стосунок до монастиря Ка-Ньінг Шедруб Лінг, розташованому в Бодднатхе, і тут проводяться рітріти, звичайно завершальні щорічні семінари з Дхармі в рамках інституту Ранджунг Йеше.

Відвідання цього монастиря завжди залишає незабутнє враження завдяки мальовничому розташуванню. Звідси відкривається незабутній вид на Катманду і долину. На жаль, нам не пощастило побачити Тулку Ургьена Рінпоче, але численні спогади людей, які знали його і тих, хто навчався у нього, залишають глибоке враження. Зв'язок цього місця з цим видатним майстром, що досягли найвищого ступеня духовної реалізації, робить Наги Гомпа святинею, дбайливо охороняється, і часто відвідуваною.

Пуллахарі

На схилах пагорбів, що піднімаються над долиною Катманду, неподалік від Бодднатха розташований монастир Пуллахарі, що потопає в зелені і оточений квітучими садами. Звідси відкривається чарівний вид на всю долину, а також на знамениту ступу Бодхі. Все це стало причиною того, що тут здавна існували рітрітні центри, в яких люди могли усамітнитися повністю присвятивши себе духовній практиці. Але красива природа, мальовничі околиці не є єдиною причиною, завдяки якій тут завжди багато людей. Пулахарі нерозривно пов'язаний з ім'ям знаменитого тибетського майстра Джамгон Конгтрула Третього, Карма Чокьі Сендже - одного з найвидатніших майстрів Тибету.

Перший Джамгон Конгтрул Лодро Тайє народився 14 грудня 1813 у східному Тибеті. Він став одним з перших майстрів Римі, не сектанского напрямки в тибетському буддизмі і протягом свого життя написав величезну кількість текстів, пізніше об'єднаних у П'ять Великих Скарбів Знання Лодро Тайє. Джамгон Конгтрул Лодро Тайє пішов з життя вісімдесяти семи років 19 січня 1899.

Джамгон Конгтрул Другий, Кьентце Озер народився в 1902 році в монастирі Цурпху. Його батьком був Кармапа П'ятнадцятий Кхакьяб Дордже. Він же став і основним духовним наставником Кьентце Озера, який досяг найвищої реалізації і був одним з найвідоміших майстрів Махамудри. Після смерті батька Джамгон Конгтрул Кьентце Озер став власником лінії Шістнадцятого Г'ялва Кармапи.

Третій Джамгон Конгтрул народився 1 жовтня 1954 року в Лхасі і отримав ім'я Карма Лодро Чокьі Сендже. Його народження супроводжувалося багатьма знаменними ознаками, що свідчили про те, що дитина не звичайний. Незабаром і Далай Лама і Г'ялва Кармапа визнали в ньому інкарнацію Джамгон Конгтрула. У віці шести років він переїхав до монастиря Румтек в Сіккіму, і з цього моменту Його Святість Г'ялва Кармапа став для нього прямим наставником і духовним батьком. Він і кілька інших чудових майстрів буддизму передавали йому численні знання від уміння писати і читати до складних філософських вчень і численних духовних присвят. Починаючи з 1976 року Джамгон Конгтрул Рінпоче і Шістнадцятий Г'ялва Кармапа здійснюють численні поїздки по країнах світу, даючи безліч навчань.

Після кончини Шістнадцятого Кармапи Джамгон Конгтрул ініціює будівництво кількох монастирів і центрів, серед яких Інститут Карма Шрі Наланда, монастир Лава неподалік від Калімпонга в Сіккіму, рітрітний центр в Пуллахарі, де знаходилася його резиденція в останні роки життя. Крім цього, він неодноразово відвідує Тибет, де дає велике число присвят і церемоній. Він організував численні відділення фонду Кармапа, завдяки йому велике число ченців і практикуючих отримали можливість займатися практикою в Тибеті, Індії та Непалі. Багато хто з цих благородних діянь були виконані за заповітом Шістнадцятого Г'ялва Кармапи.

Джамгон Конгтрул Третій був благородною істотою, що досягли найвищої духовної реалізації завдяки своїй вірі, відданості і превеликий рівнем жалю по відношенню до всіх живих істот. У віці тридцяти одного року його життя трагічно обірвалося. Відвідавши його монастир у Пулахарі ви обов'язково відчуєте той рівень реалізації й ту теплоту, з якою люди пам'ятають про нього.

19 вересня 1997 в Дхармсале Його Святість Далай - Лама підписав документ, що свідчить про те, що він і Його Святість Кармапа Сімнадцятий визнають, що Тензінг Чо Йінг Гьямцо є Четвертої інкарнацією Джамгон Конгтрула Рінпоче. 17 листопада трирічний Джамгон Конгтрул Четвертий був привезений до своєї резиденції в Пулахарі, де відбулася урочиста і дуже барвиста церемонія за участю великої кількості людей, серед яких було безліч ченців, вчителів та учнів Джамгон Конгтрула Третього. В той день стояла абсолютно ясна погода, і всі присутні з подивом спостерігали три чудові веселки на абсолютно безхмарному небі.

СТУПА

Ступа або дагоба - архітектурне нововведення,, імпортоване з північної Індії, зазвичай містить в собі реліквії Будди або інші святині раннього буддизму, яким поклоняються навіть сьогодні і спочатку була простим насипом землі зі всавленний в середину дерев'яною щоглою. Час від часу правлячі монархи вносили свої удосконалення і в процесі часу ступи раннього періоду не збереглися в своєп первозданному вигляді. Парасолька на щоглі, стародавній східний символ королівської влади, і платформа, що підтримує парасольку, були додані пізніше. Кільце з каменя навколо підстави ступи не дозволяло землі обсипатися. Згідно хронікам, слони, озуті в шкіряні черевики, утрамбововалі землю. Познєє до верхньої частини парасольки додали штиль. З II століття до нашої ери почали будувати ступи з цеглини на фундаменті. Усередині кожної ступи знаходиться кімната, прикрашена живописом і скульптурами. У кімнаті замуровані рел іквії - предмети, належні Бкдде, або фрагменти його фізичних останків. Згодом ступи стали будувати на платформах (іноді 3-х ярусних) з входом з 4-х боків світла. Сходинки починалися ваннами з водою для обмивання ніг віруючих. Навколо ступи напроти кожного входу квіткові вівтарі.

МІСЯЧНИЙ КАМІНЬ

Унікальною особливістю буддійських храмів Шрі-Ланки є 'місячний камінь', що висічений з каменя півколо у вигляді половинки місяця, прикрашає вхід в храм. Декілька концентричних панелей зображають тварин, птахів і рослини. Але 'місячний камінь' створений не для того, щоб радувати око, а містить в собі суть самого Буддизму. Кожен крок має своє значення: -стилизованні язики полум'я (у вигляді квіткових пелюсток) на зовнішн ьому півколі каменя означають стан миру, руйнування і мученицьку смерть, від яких чоловік шукає порятунок, входивши в храм; - тварини (слони, коні, буйволи, леви) відображають тваринний інстинкт людини, яку він намагається приховати, входивши в храм; - либідь, що займає особливе місце в східній міфології, завжди присутній на 'місячному камені'. Говорять, що якщо змішати молоко з водою, лебідь вип'є тільки молоко, залишивши воду. Так і Ви зможете виділити чистоту і правду учення Будди з трясовини інших доктрин; - повзучі рослини символізують пошук правди через страждання (цикли народжень і смерті); - заключна панель завжди напіврозкрита квітка лотоса, символ чистоти і досконалості, означає ськоротечность життя; той, хто продовжує пошук, завжди приходить до прозріння.

ЛОТОС

У оточенні, в якому виріс Будда, лотос ріс удосталь в ставках і озерах і використовувався як декоративний елемент в релігійних церемоніях. Сидяча поза Будди з схрещеними ногами (Будда в медитації) в живописі і скульптурі називається падмасана,'поза лотоса'. Постамент, на якому Будда сидить або стоїть, зображає квітку лотоса, що розпустилася, - символ чистоти і досконалості. Стилізований лотос займає головне місце в розписах стель і стін храмів. Часто в своїх притчах Будда звертався до лотоса для порівняння.

Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину їх забрали боги-деви і злі боги -- наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в І ндії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів»., місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зображеннями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися.

Храм Зуб Будди (Далада Малігава) - буддійський храм на Шрі-Ланці.

Храму Далада Малігава близько двохсот п'ятдесяти років. Він побудований в першій половині XVIII століття. Центром архітектурної композиції є восьмикутна вежа - сховище священної реліквії. Поруч знаходиться невелика дагоба - так на Цейлоні називаються буддійські ступи. Усередині храм вражає пишністю і розкішшю оздоблення. Він прикрашений прекрасними фресками. На них зображені всі 24 Будди - попередні втілення Будди Гаутами.

Приблизно в 540 році до нашої ери померлого Будду кремували і з згорілого багаття дістали чотири зуби. Його святі мощі прийняли на зберігання найвідданіші послідовники великого Вчителя. Багато століть Зуб перебував в Індії у правителів династії Калінга. Але поступово в Індії втрачалася повага до цієї реліквії, брахмани навіть випробували Зуб на міцність: клали на ковадло і били молотом, але не змогли його пошкодити.

Священна реліквія храму - зуб Будди - була привезена на Цейлон у 371 році. За переказами, IV правитель Калінга - Гухазіва, терплячи поразки у війнах і побоюючись за долю своєї держави, і того, що його трон захоплять супротивники буддизму, заповів своїй дочці - якщо він загине в бою - перевезти реліквію в безпечне місце - до Цейлону. Так і сталося: вороги вбили правителя. Тоді його дочка Хемамала, заховавши Зуб в пишній зачісці, таємно разом з чоловіком сіла на корабель і під виглядом пілігримів вони покинули Індію, попрямувавши до берегів «благословенній землі». Благополучно досягнувши острову, вони дісталися до столиці Анурадхапури і передали Священний Зуб прямо в руки короля Сіріменгхаванна, який залишив його на зберігання у своєму палаці.

З давніх часів існувало повір'я, що цей зуб має чарівну силу: кому він належить, тому належить влада. Тому зуб Будди завжди належав королівської династії, і він зберігався у палаці сингальських королів.

Спочатку зуб знаходився в місті Анурадхапурі, потім його перенесли до Полонаруви, а у 1592 році Зуб потрапляє до нової столиці - Канді, де його поміщають спочатку до двояр усної гробниці, а через багато часу правитель Нарендра Сінха спеціально для зберігання цієї реліквії будує тут новий храм - його називають ще Внутрішній храм.

З того часу й до сьогоднішнього дня храм став місцем паломництва сотень тисяч буддистів. Португальці, що висадилися в XVI столітті на острові і захопили Канді, одного разу стерли місто з лиця землі і знищили священний зуб. Але він з'явився знову і став предметом поклоніння.

Храм і його споруди наповнені багатьма втіленнями Будди. Так, наприклад, у нижньому ярусі знаходиться сидит ь Будда, висічений з глиби гірського кришталю. А в одній зі скриньок на цьому ж ярусі зберігається крихітна фігурка Будди, вирізана з цілісного смарагду. Є в храмі і окремий зал, де виставлені статуї, подаровані монастирями і віруючими з Індії , Таїланду, Китаю, Японії: золоті, білі, жовті, зелені Будди. Тут же гіпсовий відбиток сліду ноги Будди з піка Адама.

У внутрішньому дворі храму знаходиться сховище, а в ньому постійно під охороною двох ченців за гратами в 'Залі прекрасного виду' на срібній стільниці підноситься Велика карандува - золота ступа, яка складається з семи однакових за формою ковчегів. Зовнішній ковчег - позолочений. У нього вкладають ся один в іншій (як у матрьошці) ще шість ковчегів, інкрустованих золотом і дорогоцінними каменями. У самому маленькому з них і спочиває головна реліквія храму - священний Зуб Будди. Золото і алмази, пожертвувані храму королем Раджасінгхе, переливаються на стінах залу. Перед входом до нього стоїть безліч золотих фігур.

Сам Зуб бачили дуже небагато людей. Був час, коли доступ до золотої ступи мали лише король, його наближені і деякі з ченців. Зараз храм Зуба Будди відкритий з світанку до заходу сонця, тому ступу можуть споглядати всі охочі, хто в змозі вистояти довгу чергу до цієї святині. У дуже рідкісних випадках, коли показують сам Зуб, його укладають в особливу золоту петлю, що виходить з центру золотого лотосу, тому що священний Зуб був знайдений в Індії саме на квітці лотосу.

За повір'ям, достатно зубу зникнути, щоб покласти кінець буддійським віруванням Шрі-Ланки. Знищити зуб намагалися багато разів. У 1998 році ісламісти спробували знищити зуб, заклавши бомбу в храмі Далада Малігава. Бомба спрацювала, храм був пошкоджений, але реліквія залишилася цілою. Тепер біля храму завжди чергує поліція, а для того щоб попасти на його територію потрібно пройти через контрольно-пропускний пункт.

Сингали завжди дуже берегли свої традиції, дотримувалися століттями усталені ритуали. І вони твердо вірять, що процесії Зуба Будди можуть викликати дощ і допомогти в інших вельми необхідних справах. Храм Зуба Будди користується у населення особливою шаною і стає центром свята Есала Перахера (англ. Esala Perahera), коли один раз на рік в Шрі-Ланці на честь священної реліквії в дні повного місяця влаштовуються урочистості. Есала - це назва місяця, який припадає на серпень - час мусонних дощів і очікування багатого врожаю.

Звичай виносити Зуб і влаштовувати пишне хода вулицями міста сходить до глибокої старовини. Вперше свято Есала почав проводитися з IV століття нашої ери, коли правитель Мегаванна наказав раз на рік діставати священну реліквію і влаштовувати Перахеру - святкову ходу. Але тіл ьки з XVIII століття королі Цейлону докладно регламентували програму Перахера, яка триває цілий тиждень. На самому початку Перахери влаштовуються невеликі процесії всередині буддійських храмів, де служителі з прапорами, барабанами і священним зброєю простують територією храму.

Головна хода починається ввечері і триває декілька годин. Грім барабанів і труб, світло палаючих факелів - все це створює особливий настрій релігійне , але найбільше враження справляє остання ніч свята, яка триває до самого ранку. У цей час вулиці Канді повні людей, багато приїжджають заздалегідь, щоб зайняти зручні місця, в місті в буквальному сенсі немає жодного вільного місця. Близько 6-7 годин вечора храмові процесії виходять на вулицю і зливаються в єдиний потік, який іде до храму Зуба Будди. Звідси Перахера рухається містом, а вранці прямує до річки, щоб зробити там останній священний обряд - розсічення води.

Одними з головних учасників свята є слони, яких наряджають в яскраві, барвисті одягу і найчастіше прикрашають коштовностями. Коли з храму виносять урну з зубом Будди, її зміцнюють саме на спині головного (або царського) слона, який і відкриває всі хода. На спині королівського слона лежить чудова попону, на хобот надітий чохол, що спалахує в темряві гірляндами різнокольорових лампочок, на шиї слона мелодійно подзвонюють дзвіночки, а його бивні прикрашені наконечниками з карбованого срібла. Вся процесія рухається в строгому порядку. Спочатку йде слон, на якому сидить людина, що тримає в руках священну книгу з викладеними в ній ритуалами свята. За слоном йдуть головні настоятелі храмів та їхні помічники, а на святково прикрашених слонах покояться священні древні реліквії. Особливо почесне місце, звичайно ж, займають служителі храму Зуба Будди. Кругом слонів тісняться учасники свята з барабанами, флейтами та іншими музичними інструментами.

У цю ніч ніхто не спить. Рвуться петарди, оглушливо гримлять барабани, дерев'яним флейта протяжно вторять труби з океанських раковин, дзвенять тамбурини - загальне веселощі розливається річкою. Жінкам дозволено брати участь тільки в тій частині процесії, де несуть паланкіни, в тому числі і паланкін цариці. У XVIII столітті саме цей ритуал був внесений до програми свята, з волі правлячого тоді короля в пам'ять про його матір.

Золотий храм Дамбулла - печерний буддійський монастир I-го століття до нашої ери, висічен ий в скелі з численними статуями Будди. Кам'яний храм сплячого Будди є найбільшим печерним храмом в Південній Азії. Священне місце паломництва вже 22 століття.

У створенні печерного храмового комплексу брали участь багато правителів острова, які змінювали один одного. Він складається з декількох печер, розташованих на висоті 350 метрів, і численних ніш, поверхня яких розписана буддійським настінним живописом.

Збереглися 5 печер і залишки 25 скельних келій. Висота головного храму цієї найбільшої і найкраще збереженої святині у Шрі-Ланці - 600 з гаком метрів, ширина - 33 метри. У різних печерах збереглися 157 статуй і настінний буддійський живопис загальною площею 2100 квадратних метрів. У храмі знаходиться найбільша колекція статуй Будди, багатьом з яких понад 2000 років. 73 з них покриті золотом.

Монастир розташований на вкритою лісом мальовничий вершині гори, де пустують безліч мавп.

Золотий Печерний Храм охороняється ЮНЕСКО.

Храми в Камбоджі

Фантастичний зразок індуїстській архітектури знаходиться зовсім не на батьківщині індуїстської релігії, тобто не в Індії, а в Камбоджі. Там цар і бог Сурьявармана II спорудив в XII столітті величезний храм Ангкор-Ват. Він присвячений індуїстському богові Вішну і служить одночасно святилищем і усипальницею самого Сурьявармана. Кхмери, що правили з IX до XV століття великим державою Камбоджа, вважали, що вони самі - земне втілення Вішну. Ангкор-Ват - це щось на зразок небесного палацу, в якому може перебувати дух царів.

Храм оточений укріплювальні ровом шириною 190м. У геометричному плані він володіє неймовірними розмірами. Зовнішня стіна оточує ділянку в 1,95 км . Відвідувач входить до храму через головний портал цієї стіни і відразу охоплює поглядом вся споруда, яку підноситься на кількох, наступних одна за одною, платформах. Головна святиня - у вежі висотою 61 метр, куди можна потрапити, пройшовши ще одні ворота, сходи і відкриті двори. Вона оточена чотирма нижчими вежами, в яких зберігаються чотири інші святині.

Величезний храм з загостреними баштами - це диво симетрії. Він оточений ровами. Вони символізують океан, що омиває священну гору в індійській міфології.

Пишні прикраси у храмі Ангкор-Ват ніяк не відповідають суворості його геометричних пропорцій. На каменях різьба: живі сценки з індійської міфології. Розкішні боги і богині злилися в еротичних обіймах. Історичні персонажі з минулого кхмерів відображені на рельєфах протяжністю в сотні метрів. Одна з найзнаменитіших і найчастіше зустрічаються тут фігур - Алсара. у кхмерів - богиня-танцівниця.

Ангкор-Ват - це дуже незвичайне архітектурне спорудження. Можна тільки дивуватися, як вдало при такій строгості геометричних форм тут скомпоновані будівельні матеріали і простір (при цьому будівельна техніка була вельми нерозвиненою, арочні купольні споруди були ще не відомі). Сцени, вибиті на камені, здаються різьбленням по дереву. Загальне враження від відвідування храму таке, що просто захоплює дух.

Велично і загадково дивиться лик бодхісатви Авалокітешвари, одного з головних персонажів буддійської міфології, з храму Байон в центрі Ангкор-і Тхом.

Вішну, індуїстський бог стійкості і порятунку, продемонстрував в Ангкор- Ват своє всемогутність. Коли в 1973 році розгорталися воєнні події, французьких археологів, що наглядали за храмом, змусили його покинути. Весь храмовий ансамбль перетворився на притулок для червоних кхмерів (Ангкор-Ват - це центр величезного комплексу, що займає площу близько 260 км2, де стоять ще близько 200 храмів). Сьогодні на стінах храму видно сліди стрільби. Згідно політичним переконанням червоних кхмерів, країну потрібно було звільнити від релігійної залежності, тому численні фігури богів були обезголовлені. Тепер, після двох десятиліть, починаються реставраційні роботи. Але взагалі-то можна засумніватися в тому, що вони будуть проведені із знанням справи і не спричинять за собою подальших руйнувань. Війна і політичних заворушень залишили свої сліди. Важко буде і подолати постійну відсутність фінансових коштів у країні.

Військові сцени, вирізані на кам'яних стінах Байона. Ангкор неодноразово розоряли армії таев.

Храм Ангкор

Варто почати з того, що храми Ангкора, це не тільки всесвітньо відомі Ангкор Ват і Байон. Храмові комплекси розташовані на території більш ніж ЗО км 2 і багато хто з них все ще знаходяться в стадії досліджень. Варто почати з того, що відкривати для себе храми Ангкора стоїть в різний час світлового дня і не просто пробігаючи храмовим спорудам галопом. Вам знадобиться не менше 2-3 днів для того, щоб швидко вивчити основні храмові комплекси. Не варто тішити себе мріями про те, що вам буде досить одного дня, щоб все подивитися. Витратьте трохи більше часу на цю неймовірну прогулянку - ви не пошкодуєте. Саме Ангкор допоможе вам більше дізнатися про країну, народ, історії, культуре.Іменно він допоможе вам краще зрозуміти, що таке Королівство Камбоджа. Збираючись в дорогу, не думайте, що вам вдасться дослідити територію храмових будівель, насолоджуючись виключно пішою прогулянкою. Багато храмів Ангкора, які безумовно варто подивитися, знаходяться на досить віддаленому відстані один від одного, а значить - приготуйтеся розщедритися на транспортні витрати.

Історія Ангкорского періоду бере свій початок в 800 г. до НЕ, коли кхмерської король Джаяваман II оголошує про незалежність Кампучії (Камбоджі) від Яви і засновує столицю нової держави - місто Харіхаралая, розташовувалася на півночі озера Тонле Сап [Tonle Sap]. Починаючи з цього моменту, Джаяваман II веде активну діяльність по захопленню територій ближніх держав і до 802 г. до НЕ Кампучія володіє землями, які зараз належать Китаю і В'єтнаму. У тому ж 802 р. він оголошує себе повноправним правителем і створює культ поклоніння богу Шиві.

У 889 р. Ясоварман І сходить на трон і приймає рішення про початок будівництва нової столиці - Ясодхармапура, що в перекладі з санскриту - «святе місто». Зберігаючи традицію, він також, як і його попередники, будує величезну водосховище. Будівництво водосховищ було пов'язане не тільки з побутом і потребами міста, але так само і з дотриманням традиції, корені якої сягають в міф про священної гори Міру, оточеній великим океаном. Гору Міру в релігійному будівництві символізував храм оточений водою, а лінгам *, що знаходиться всередині храму, символізував правителя, який був намісником бога на землі. Ясоварман І побудував свій храм на пагорбі Пном Бокенг і оточив його ровом, який наповнювався водою з створеного ним водосховища. За час свого правління Ясоварман І побудував чимало храмів і провів не менше реформ.

Протягом наступних 300 років великі правителі кхмерської Імперії побудували чимало храмових комплексів, які по закінченні багатьох століть, донесли до нас історію про життя великої цивілізації. Останній храм був зведений за часів правління Джаявамана VII. Після його смерті багатовікове будівництво припинилося.

На сьогоднішній день храмовий комплекс Ангкор внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Ангкор Том Angkor Thom

Був столицею великої кхмерської імперії. Був побудований на місці зруйнованої столиці під час війни з Чампі. Загальна довжина стіни, яка оточує центральні храмові споруди, більше 12 км, а висота стіни місцями понад 8 м. Столиця імперії мала 5 основних воріт для в'їзду в місто. Саме місто був оточений глибоким ровом, в якому водилися крокодили. Південні ворота збереглися краще за інші (попросіть вашого гіда або водія провести вас саме там) - їх висота близько 20 м. Вершина воріт прикрашена головою Ботхісатви Авалокітешвара, особи якого повернуті в чотири основні напрямки світла. Мости через рови з водою, що ведуть до 5 воріт столиці, прикрашені статуями 54 богів і 54 демонів, які тягнуть священну змію (Нага). Це відома легенда про пахтанье Молочного Океану, коли боги використовували гігантського змія як колотівками, щоб створити світи з хаосу (легенда також використана для прикраси одного з барельєфів Ангкор Вата).

Байон Темпл (Храм) Bay on Temple

Байон - основний храм Ангкор Тома. У центрі храмової вежі Байона знаходився стрижень, що символізує царя, який забезпечує благоденство, черпаючи силу в храмі і простягаючи свою доброту на весь-людський світ. Найважливіше місце в храмовому комплексі займає скульптура - масивні башти, стіни і тераси буквально перетворені в мережу скульптурних композицій і рельєфів. Призначені для послідовного розглядання епізоду за епізодом, рельєфи Байона виділяються окремими повторюваними сценами, незліченними деталями та увагою до повсякденного життя палацу. Протягом послідував за правлінням Джаявармана періоду зміцнення індуїзму, багато статуї і рельєфи були зіпсовані, однак те, що залишилося свідчить про високий рівень художньої майстерності ото часу. Найбільш чудові батальні й жанрові сцени на стінах уздовж зовнішньої галереї - рельєфи рідкісної чарівності, що говорять про співчуття буддійського царя до своїх підданих. Бігаю грубі кам'яні площині Байона були колись пофарбовані і позолочені, його нині похмурі двері прикрашала різьба, а на вершині веж майоріли золоті шовкові прапори - в цілому створювалася ефектна і барвиста композиція. До нещастя, через недосконалу технології будівництва храм поступово руйнується. Проте не дивлячись на проблеми конструкцій і декілька подальших перебудов, Байон і сьогодні заворожує своєю таємничою атмосферою. Особливо інтригують численні вежі (54 башти), з яких дивляться на нас величезні висічені з каменю особи (близько 216 осіб з посмішкою, леденить душу подорожуючих по розвалинах храму). Кажуть, що колосальні кам'яні голови нагадують портрети Джаявармана VII. Бапуон Baphuon

Є одним з найбільш захоплюючих храмів Ангкора. Це пірамідальної будова втілює священну гору Меру. Найвищою точкою храму, є конструкція заввишки 43 м. Дорога до храмового комплексу сконструйована як міст, протяжність якого понад 200 м. Королівський Корпус і Піманакас Royal Enclosure and Phimeanakas

Перебуваючи в центральній частині колишньої столиці, цей монумент виконував роль королівського палацу. На жаль, зараз мало що залишилося від колишньої величі, мабуть що тільки кам'яні загати з північного боку стіни, які зараз використовуються місцевими малюками, щоб покувиркаться у воді. Західна сторона звернена до слонової Терасі. Багато мандрівників вважають, що цей храмовий комплекс не заслуговує на увагу, але, ймовірно, варто прогулятися по його руїнам.

Пре Палілей Preah Palilay

Один з храмів Ангкора, який оточений особливою атмосферою. Розташований в 200 м північніше від північної стіни Королівського Корпусу. Цей храм був притулком Будди. Особливо мальовничими напевно вам здадуться неймовірної висоти дерева, які ростуть навколо центрального святилища.

Ten Прана Тер Pranam

Хрестоподібна Тераса Будди розміром 82 м. на 34 м. Неподалік від храмової споруди розташована статуя Будди висотою 4.5 м. На території храму і до цього дня проживають черниці, які виконують молитовні обряди і доглядають за статуєю. Тераса прокаженого Короля Terrace of the Leper King

Розташована на північ від Слонової Тераси. Являє собою платформу заввишки 7 м, на якій розташована статуя оголеного безстатевого людини (оригінал статуї знаходиться в Національному Музеї в Пномпені). Ця статуя є черговою загадкою Ангкора і було запропоновано безліч теорій, які могли б інтерпретувати значення даного статуї. Згідно з легендою, як мінімум 2 короля Ангкора були хворі на проказу і статуя могла б символізувати одного з них. За другою версією, це безстатеве істота є Ямою - богом смерті, а сама тераса використовувалася як королівський крематорій.

Передня стіна тераси, яка складається з 5 рівнів кам'яної кладки, прикрашена ретельно виконаної різьбленням, яка містить сцени з життя короля та тих, хто Апсара (німфи). Тераса була побудована в кінці XII ст. Слоняча Тераса Terrace of Elephant

Тераса Слонів протяжністю 350 м. використовувалася як основний платформи для королівської аудієнції і публічних церемоній. На жаль, мало що залишилося від колишньої величі. Мабуть тільки статуї Гаруди і левів, якими прикрашена платформа тераси. Але не варто нехтувати цим будовою - підніметься на платформу і окиньте поглядом навколишній вас краєвид. Уявіть, що багато сотень років тому платформа була прикрашена безліччю дорогоцінних каменів, підтверджуючи велич кхмерської Імперії. Уявіть, як тут проходили паради і барвисті процесії, як повітря був наповнений піснями і танцями, що вихваляють короля.

Клінг і Прасат Cop Прат Kleangs and Prasat Sour Prat

Вздовж західної сторони центральної площі розташовані 2 групи будівель. Це Північний і Південний Клінг, які можливо виконували функції палацових споруд. 10 з них розташовані рівно в ряд. Решту 2, які розташовані лівіше, називаються Прасат Cop Прат. Наскільки відомо, кожна з цих двох башт має справжні лінгам.

Ходять чутки, що під час свят між двома вежами натягали канат або вибудовували мотузкові мости, на яких артисти виконували різні трюки і представлення. Також подейкують, що вежі виконували функцію судилищ. Протягом диспуту, який міг тривати досить довгий час, одна зі сторін вмирала від голоду чи хвороби, що, відповідно, доводило його провину. Статуя лінгама являє собою короткий циліндричний стовп із закругленою вершиною. Шанування Шиви в образі лінгама була поширена в Індії з давніх часів. У «Лінга-пуране» і в «Шива-пуране» лінгам є проявленим чином Вічного непроявлену Шиви, що перебувають поза часом, простору, якостей, форми і так далі Згідно з цими Пуранам лінгам є причиною існування матеріального Всесвіту.

Храм Та Пром Та Prohm

Без сумнівів, Та Пром - самий що зачаровує храм Ангкора і кожен мандрівник повинен його відвідати. Його привабливість полягає в тому, що храм був залишений на розтерзання джунглями і виглядає абсолютно занедбаним і зарослим. Мабуть саме цей храм зможе передати вам відчуття, які зазнали першовідкривачі хоча безумовно це всього лише фікція. Як ми и говорили раніше, величезна кількість туристів відвідують храми Ангкора, а відповідно, завдання уряду - зробити відвідування цих храмів максимально безпечним. Сила цих обставин, відсунула зарості тропічних рослин і ліан назад в глухі джунглі і розчистила туристичні доріжки. Але гігантські дерева, коріння яких, як монстри, поглинули кам'яні стіни храмів, так і залишилися на своїх місцях, немов нагадуючи про колишню велич і влади повного забуття протягом багатьох століть.

Будова храму датується 1186 і присвячений матері Джаявармана VII. Нескінченні вежі і коридори, чудові павільйони приваблюють сюди сотні тисяч туристів. Цей храм так само знаменитий тим, що тут знімався фільм «Лара Крофт: розкрадачка гробниць» [Lara Croft: Tomb Raider] з Анджеліною Джолі.

Бантен Кдей і CPA Сранг Bantey Kdei and Sra Srang

Бантен Кдей - це масивний Буддистський монастир кінця XII століття. Його оточують не менш масивні стіни, що мають 4 входи, кожний з яких прикрашений статуями Гаруди та особами Авалокетішвари, що дивляться в різні кінці світу. CPA Сранг - перекладається як Купіль для омивання. Водоймище розміром 800 на 400 м. є прекрасним місцем для зустрічі перших променів сонця.

Храм Та Кео Та Кео

Та Кео - дуже суворий і спорожнілий храм, який безумовно міг би бути одним з найкрасивіших храмів Ангкора, якщо б його будівництво було завершено. Зараз вже ніхто не може пояснити чому будівництво цього храму не вдалося.

Храм Пре Кан Preah Khan

Пре Кан або Священний Меч є одним з найбільших комплексів в Ангкорі. Цей храмовий комплекс, побудований Джаяварманом VII, охороняється і відновлюється за підтримки World Monuments Fund. Центральний храм був свого часу прикрашений прекрасними скульптурами німф, танцюючих Апсара, а так само інтер'єр храму був прикрашений дорогоцінним камінням.

Пре Нек піан Preah Neak Pean

Буддистський храм XII століття. Представляє з себе великий ставок, розташований в оточенні 4 маленьких водосховищ. У центрі головного ставка знаходиться острів, по 4-м сторонах якого можна побачити залишки 4 статуй. Краще за всіх збереглося тіло коня з ногами людини. Ця статуя присвячена легенді про Авалокетішвару, який врятував людей, які потерпіли корабельну аварію. Він вивіз їх з острова, населеного вовкулаками. А здійснити цей подвиг йому вдалося, перетворившись на літаючу коня.

Та Сом Та Som

Та Сом - ще один буддистський храм XII століття. Центральні споруди храму повністю перетворені на руїни - на жаль, час зробив свою справу. Однак відновленням храму займається World Monuments Fund. Головною визначною пам'яткою храму серед туристів є гігантські дерева, коріння яких обплітаючи кам'яні брили храмових стін, як-ніби підтримують їх. Всі самі знамениті фото Ангкора зроблені саме тут. Варто побачити .

Класифікація святих місць буддизму в Індії і Непалі

Буддійські святі місця Індії і Непалу можуть бути розділені на п'ять категорій,

1.Святі місця, пов'язані з важливими етапами життя Гаутами Будди: Лумбіні (народження), Бодхгая (Прояснення), Сар-натх (перша проповідь) і Кушинагара (відхід в махапаринирвану).

2. Святі місця, які відвідував Гаутама Будда або де він провів частішу життя. Це Кагалавасгу (Тілауракот), Раджгир, Наланда, Санкасья, Шравасті, Вайшалі, Паталіпутра (Патна), Каушамбі.

Святі місця, пов'язані з видатними святими і майстрами буддизму.

Чайтья -- на санскриті позначає будь-які місця поховання посмертних останків святого. В Індії на таких місцях зводилися не тільки власне ступи, але і колони, храми і навіть висаджувалися дерева. В Уддхаріте написано «Благодатний Будда учив, що місце священне (чайтья), якщо там зібрані чисті тексти Закону І не творяться лиходійства».

Святі місця, пов'язані з буддизмом як релігією, його історією і культурою.

Святі місця, в яких продовжується буддійське життя, -- вихари і монастирі

Об'єкти перших двох категорій переважають в Індії, В Непалі--тільки Капілавасту і Лумбіні. Святі місця третьої категорії знаходяться як в Індії, так і в непалі, четвертої категорії -- багато в Індії, менше в непалі. Печери Аджанти, Ел-лори, Карла, Канхері (Індія) пов'язані з буддійськими мистецтвом і архітектурою, Санчи (ступа) -- з історією, мистецтвом і архітектурою. Місця четвертої категорії також пов'язані з буддійськими святими і просвітленими майстрами. Наприклад, в Санчи знаходяться останки двох відомих учнів Будди Шарі-пугри і Маудгал'яяни. В буддійських печерах Індії ченці медитували і проповідували буддизм до X в., періоду приходу мусульманських завойовників. Декількома місцями з печерами, де медитували буддійські ченці в Непалі, є Ваджрад-жогаї, горб Нагарджун. Там відсутні витвори мистецтва і скульптури. Лише декілька образів Будди було поміщено в них. Паломницькі місця «життєвого шляху» Будди. Є 8 центрів шанування Будди Шакьямуні, 4 є головними: Лумбіні (Непал, недалеко від межі з Індією), Бодхгая (шт. Біхар), Сарнатх (біля міста Варанаси, шт. Уттар-Прадеш), Кушинагара (біля міста Го.ракхпур, шт. Уттар-Прадеш) (Індія) (див. мал. 5); 4 інших -- Вайшалі, Шравасті, Раджгир і Санкасья (Санкисса) (Індія). Багато паломників відвідують всі 8 місць. Певною відмінністю між цими місцями є те, що в деяких з них, особливо в Бодхгає і Лумбіні побудовано багато буддійських монастирів і ступ буддистами з різних країн світу. Там також ведеться видавничо-просвітницька діяльність. З другого боку, Вайшалі і Санкасья в даний час представляють інтерес для туристів, що захоплюються історією буддизму і індійської, а також світовою культурою, хоча вони також відвідуються і паломниками. Ці особливості важливо враховувати при практичній розробці турів.

На території сучасного містечка Лумбіні з 543 р. до н.е.. в саду Румміндєї народився Сиддхартха Гаутама, що став згодом Буддою (Пробужденним). В тому, що знаходиться біля Капілавасту паломники і екскурсанти відвідують руїни царського палацу, в якому до 29 років жив Сиддхартха. Тут також збереглися храм матері Будди -- цариці Майядеві, ставок, в якому вона скоювала обмивання перед народженням сина, і джерело, в якому було перше обмивання дитини. В Лумбіні є більше 20 монастирів буддистів з різних країн світу,

Бодхгая (шт. Біхар) знаходиться в 12 км від відомого центру індуських паломницьких Гая. В Бодхгає до Будди прийшов чудовий стан Прояснення. Центром залучення паломників є Махабодхи мандир, храм, що знаходиться на тому місці, де Будда знайшов Прояснення, Цим храмом управляють спільно буддисти і індуси, оскільки індуси рахують Будду дев'ятої аватарой (втіленням) бога Вітттну. Біля західної стіни росте смоковниця, вона вважається нащадком того дерева, під яким Будда сидів в медитації. Тут знаходиться Ваджрасана -- кам'яна плита, що відзначає місце, де сидів Будда. На північ від храму пнулася кам'яна доріжка Чанка Романа. Вона була викладена в І в. до н.е. і позначає те місце, по якому Будда гуляв, будучи в медитативному стані. З південної сторони храму розташований ставок, порослий лотосами. Посеред ставка стоїть статуя Будди, що охороняється коброю. В Ботхгає також розташований археологічний музей.

З жовтня по березня в Бодхгаю приїжджає велика кількість паломників Тибету з Дхарамсали. Далай-лама тут читає лекції. В Бодхгає є монастирі, побудовані представниками Тибету. Мьянми. Таїланд а. Японії, Китаю, Шрі-Ланки, Бутану. Непалу. В'єгнам>. Кореї. Тайваню і Бангладеш. Монастир Таї Бодхн Кхам був побудований представниками племінних общин індійських штатів Ассам і Аруначал- Прадеш. Туристам, що приїхали на екскурсію в Бодхгаю, цікаво бачити людей з різних (у тому числі західних) країн, архітектурних стилів, особливостей проведення церемоній, медитацій. В Бодхгає знаходиться статуя Великого Будди заввишки 25 м, побудована у японському стилі Камакура в 1989 р.

Сарнатх розташований в шт. Утгар-Прадеш в 6 км на північ від одного з головних центрів індуських паломницгв -- Варанаси, В Сарнатхе Будда зробив перший поворот колеса Дхарми, прочитавши свою першу проповідь про чотири благородні істини своїм першим учням. Тут знаходяться останки стародавнього оленячого парку -- Мрігадаеа, буддійська ступа Дхамекх.

В Раджгире (шт. Біхар), що знаходиться в 90 км на північний схід від Даі, Будда провів п'ять сезонів дощів, Тут він зробив другий поворот колеса Закону, відкривши вчення про пустку. Бамбуковий гай Венувана був свого часу дарований Будді царем держави Магадха, столицею якого і був Раджгир (Раджагріха). В гаї знаходяться тайський буддійський храм і басейн Каранда Танк, в жому скоював обмивання Будда Важливим місцем для паломників і екскурсантів по буддійських місцях є печера Сап-тапарні в якій проходив перший буддійський собор. В Раджгире також знаходяться монастир Джарасандха-ки-Байтхак, великий японський храм ордена Ніппондзан Мюходзі, бірманський храм. Самим священним місцем в Раджгире є горб Грід-хракута. З Мадцакуччи йде канатна дорога до вершини горба Ратна Гирі, на якому японськими буддистами була побудована ступа Вішва Шанті (Спокій миру). На кожній стороні ступи споруджені по чотири золоті статуї, що нагадують про народження, Прояснення, навчання і відхід Будди в нирвану.

В 12 км на північ від Раджгира знаходяться руїни найбільшого в Індії університету Напанда, знищеного мусульманами в 1199 р. В цьому місці читали свої проповіді Будда і Махавіра Туристи, відвідуючі місця життєвого шляху Будди, приїжджають на екскурсію в Напанду. При розкопках в Наланде було знайдено 6 храмів (чайтья) і 11 монастирів (вихара). У вихарах відвідувачі можуть побачити залишки студентських келій, лекційних залів, ванних кімнат, кухонь, бібліотек, складів і колодязів. Недалеко від руїн знаходяться музей, в жому зібрана індуська і буддійська скульптура, а також пам'ятник, у формі китайського храму. Ця споруда була побудована на згадку про китайського паломника Сюань Цзане, що вчився в Наланде в VII в.

У Вайшсиїі (шт. Біхар), що знаходиться в 40 км на північ від столиці шт. Пагна, Будда читав проповіді. Тут він зробив третій поворот колеса Дхарми, повідавши вчення про природу Будди, а також прочитав свою останню проповідь і передбачив свій швидкий відхід з цього світу. Тут народився Натапутта Вардхамана (Махавіра), засновник джайнизма. У Вайшалі також проходив другий буд-'дийский собор. До теперішнього часу збереглися лише колона царя Ашоки і руїни буддійських ступ. В Шраеасті (шт. Уттар-Прадеш) Будда провів 25 сезонів дощів. В результаті розкопок там були знайдені залишки стародавніх монастирів і ступ і колони А шоки. Одна із ступ відзначає місце, де Будда сидів. Тут також знаходиться колодязь, з якого Будда брав воду. Санкасья (Санкисса) (шт. Уттар-Прадеш) знаходиться на місці, в яке спустився Будда з неба Тушита, де він вивчав свою матір царицю Майю під час сезону дощів. Зараз на місці, де Будда спустився на землю, стоїть індуський храм, а поряд -- сучасний шри-ланкийский храм.

Кушинагара (шт. Уттар-Прадеш) привертає паломників і екскурсантів тим, що тут Будда покинув своє тіло у віці 80 років. Паломники почитали статую вмираючого Будди і відвідують храм Махапарінірвана.

Інші святі місця буддизму в Індії. Має сенс сказати декілька слів про буддійську історичну спадщину Індії, тим більше що ці об'єкти також відвідують паломники. В декількох кілометрах на північ від столиці шт. Мадхья-Прадеш Бхопала в Санчи знаходиться буддійська ступа. Це найстародавніша із споруд буддизму, що збереглися, в Індії. Ступа в Санчи була побудована на місці старішої в II--І ст. до н.е. Вона -- об'єкт всесвітньої історичної спадщини ЮНЕСКО. В шт. Махараштра знаходяться печерні храми Аджанти і Еллори, Буддійські храми Аджанти містять чудові розписи. 29 печер Аджанти вирубано в скельних породах ущелини, навислої над протікаючою внизу річкою. 5 печер є чайтьями, інші -- вихарамиї. Печери 8, 9, 10, 12 і 13 ранні буддійські. Вони більш прості і аскетичні. В них не зображається образ Будди, замість нього є символ, наприклад колесо Закону. Решта печер (сУв. н.е.) є махаянскими. Печера 1 (в^іхара махаяньї) найбільш красива. Розписи відображають сцени з минулих життів Будди. В Еллоре всього 34 печерні храми, з них 12 є буддійськими, 2 -- джайнскими і 20 -- індуськими. Еллора славиться своєю скульптурою. Печерні храми Еллори, створені пізніше, ніж в Аджанте, відрізняються від них розмірами і складнішим плануванням. Мабуть, основний храм Еллори -- індуський храм Кайлашанатха.

В Махараштре є ще два важливі історичні центри буддизму: печери Карла і Канхері (див. мал. 5). Печери Карла (114 км від Мумбаї) -- відомий пам'ятник буддійської культури. Тут знаходяться велика чайтья і дещо вихар, інші з яких -- в руїнах. Сходинки підйому на 150 м до печер були зроблені буддистами старовини. Найцікавіші споруди Канхері (32 км на північ від Мумбаї) -- дві чайтьи.

Амараваті, в ЗО км на захід від Віджаявади (шт. Андхра-Прадеш) свого часу була важливим центром буддизму тхеравади. Художня школа Амараваті сильно вплинула на мистецтво і архітектуру Цейлону, Таїланда і, можливо, Суматри. Тут знаходяться залишки ступи, побудованої близько 2000 років тому. Недалеко побудований музей. В Нагарджуиаконде жив Нагарджуна -- один з найвідоміших ченців махаяньї, керуючий сангхой протягом 60 років. Свого часу вона була міжнародним центром буддизму. Зараз Нагарджунаконда (149 км на південний схід від Хайдарабада, столиці шт. Андхра-Прадеш) є островом біля правого берега річки кріпша. Були відновлено в первинному вигляді 9 монументів. На вершині горба розташовано в двох групах 14 фрагментів колишніх споруд. Тут також знаходиться музей.

Центри буддизму Тибету в Індії

В Індії у ряді місць є поселення і монастирі тибетцев2. Вони знаходяться в шт. Хи-

Віхара--в буддизмі храм, ступа, монастир. В ранньому буддизмі так називали місця відпочинку мандруючих ченців в гаях садах, на околицях містечок, в печерах, а також криті приміщення, в яких послідовники Будди проводили сезон дощів і влаштовували збори. Пізніше ці місця, даровані общині власниками земель, перетворювалися в культові, на них зводилися споруди.

Монастирі Тибету часто називають на ім'я лами. В нашому учбовому посібнику при розмові про монастирі Тибету використовуються обидва варіанти наименования монастирів залежно від даних, що є по них.

Джамму і Кашмір (а точніше в Ладакхе), Уттар-Прадеш, Карнатака, Західна Бенгалія, Орісса і Сикким. Дха-рамсала (шт. Химачал-Прадеш) привертає паломників -- буддистів-Тибету і не тільки. Тут знаходиться резиденція Далай- лами XIV -- глави буддистів Тибету і керівника уряду Тибету у вигнанні. На зустріч з Далай-ламою, великим духовним авторитетом, що є, прагнуть паломники з різних країн світу, у тому числі з Росії. Резиденція Його святейшества Далай-лами знаходиться напроти храму Цуглагкханг. Щороку в березні Далай-лама читає курс лекцій. В цей час Дха-рамсала і її околиці переповнені падом л иками і іншими відвідувачами. В монастирі Намг'ял проживають 180 ченців, що представляють різні школи буддизму Тибету. В монастирі Нечунг знаходиться Державний оракул Тибету. Оракул грає ключову роль в питаннях пошуку інкарнацій кожного Далай-лами. Жіночий монастир Долма Лінг займається добродійною діяльністю: більше 350 черниць Тибету, що бігли від переслідування і насилий в Тибеті, дістала освіта тут і має нагоду проживати.

Іншими монастирями штату є Ташиджонг ордени Друкпа Кагью, Шераб Лінг, відомий тим, що сюди проклали стежку паломники і студенти західних країн з 70-х pp. XX в., Чо Лінг, ордени Ньінгма і монастир ордена Сакья. В містечку Ревалсар, званому Тибетом Цо Лема, маленьке озеро оточено печерами. Тут практикував і творив дива великий Гуру Падмасамбхава (Гуру Рінпоче). В цьому місці медитують лами. В містечку Маналі проживає община Тибету і є монастирі Тибету, у тому числі монастир Або Рінпоче ордена Кагью. В Ладакхе (шт. Джамму і Кашмір) знаходяться найстаріші діючі монастирі Тибету (майже всі монастирі в самому Тибеті були зруйновані китайцями). Хеміс, Ламаюру, Пх'янг і Тіксе -- важливі монастирі. Проте ці монастирі -- досить віддалені, з мінімумом зручностей, і туди звичайно їздить відносно невелике число туристів.

Монастирі, відвідувані великою кількістю іноземних паломників, студентами, що приїжджають на курси медитації, знаходяться в Західній Бенгалії недалеко від Дарджілінга. Туристам-екскуреантам і паломникам цікаво відвідувати маленький буддійський шт. Сикким. Для в'їзду в Сикким потрібно одержати дозвіл властей Індії. Серед монастирів Тибету важливе значення має Пемаянгдзе ордени Ньінгма. В монастирі Румтек проживає у вигнанні Гуалва Кармапа XVII -- глава ордена Кагью.

Карнатака, не дивлячись на те, що цей штат знаходиться на півдні Індії, достатньо далеко від Тибету, має поселення Тибету і монастирі, В Мундгоде побудовані монастирі Дрепунг і Сіра ордени Гелуг. Автор сам був свідком того, як в монастирі Сірка на великому майданчику перед одним з храмів зібралося велике число ченців (не менше 200). Вони розбилися на невеликі групи по декількох чоловік і почали вести жваві дебати на релігійні теми. В Карнатаке знаходиться монастир глави ордена Ньінгма Пенора Рінпоче Намдролінг. Після окупації Китаєм Тибету і репресій по відношенню до його народу Тибет сталі покидати також представники релігії бон. Релігія бон існувала ще до приходу буддизму до Тибету. Зараз існують центри бон у вигнанні. В Іщщ в шт. Химачал- Прадеш на південь від столиці Шимли в містечку Солона розташований один центр бон у вигнанні А головний лама -- Тензін Намдак Рінпоче знаходиться в бонском монастирі, розташованому в долині Катманду (Непал) біля столиці країни -- Катманду.

Буддійські святі місця в непалі. Буддійські святі місця в Непалі можна по географічній приналежності розділити на ті, що знаходяться в:

- рівнинних районах;

- предгірних районах;

- гірських районах країни. До перших відносяться:

- Лумбіні

- Тілауракот (Капілавасту);

- святі місця в околицях Капілавасту;

- Рамаграма.

Про Лумбіні і Капілавасту вже йшла мова вище. Ступа Рамаграма знаходиться біля Навалпараси,

В другі включені релігійні об'єкти буддизму в:

- Катманду -- столиці країни;

- Патане;

- Бхактапуре;

- долині Катманду, у тому числі монастирі Тхеравади

В столиці Непалу Катманду, в 6,5 км на захід від центру міста, знаходиться знаменита ступа Сваямбхунатх заввишки 15 м. Це одна з найстаріших культових споруд непалу, шанобливе також індусами. Ступа Сваямбхунатх є комплексом храмів, образів будд і бодхисаттв і ін, 3 релігійної точки зору піднятися до ступи пішки -- велика заслуга. В центрі ступи споруджена півсфера, звана гарбха, символізуюча створення проявленого миру. На гарбхе знаходиться квадратна позолочена торана. На чотирьох сторонах тораньї зображені пари очей, символізуючі Ади-Будду. Ще вище розташовані золоті крути, що зменшуються в розмірах (чурамани). На вершині споруди знаходиться шпиль. В Катманду в XVI в. була побудована ступа Катхесимбу, яка є копією ступи Сваямбхунатх. Тибет називає її «маленька Сваямбху-натх». Буддисти разом з індусами почитали комплекс Пашупа-тінатх. На горбі Нагарджун, в 7 км від Катманду розташована ступа Джамано. Цей горб такий названий, оскільки тут знаходиться печера знаменитого буддійського святого Нагарджуни. На горбі є дещо інших природних печер. Центром буддизму в непалі є місто Патан (в 5 км на південний схід від Катманду на іншому березі річки Багматі). Тут є велика кількість буддійських споруд і монументів з різьбленням і скульптурою, зроблених з глини, каменя, дерева і металу. При тому, що в непалі в цілому переважають індуси, 2/3 населення Латана -- буддисти. Тут є монастирі, у тому числі зруйновані. Видатними спорудами Патана є ступи царя Ашоки -- Центральна, Західна, Північна і Східна. Храм Махабудда побудований в індуському стилі, хоча? є буддійським. Цей храм також називають храмом тисячі Будд, Тут на кожній цеглині є зображення Будди. В Патане також побудовані храми Матсьендранатх, Мжанатх, вихара: Ква Бахав і ін. Монастирями є Чакра Бахає, Наугал Бахал і Hay Бахає. Місто Бхактапур знаходиться в долині Катманду, в 15 км на схід від міста Катманду на висоті 1400 м. В місті багато буддійських храмів. В Киртіпуре, в 10--12 км від Катманду, царем Ашо-кой побудована стуїта. В Долині Катманду знаходиться 3 тис. храмів» як індуських, так і буддійських.

Деякі паломницькі центри в Тибеті

Це в першу чергу столиця Тибету Jlxaca, друге місто Тибету -- Шигадзе, священні гора Кайлаш і озеро Манасаровар. У Тибету існує традиція паломництва, що склалася.

Існує чудовий фільм про Тибет, знятий групою ученого-сходознавця, В ньому показано, як ціле село з східного Тибету відправилося в паломництво до Західного Тибету до озера Манасаровар і гори Кайлаш. Необхідно було подолати відстань в 2500 км. Люди помістилися в грузовику. Фактично в це паломництво попрямували представники чотирьох поколінь жителів цього села -- від немовлят до старих. В одному місці дорога була дуже поганою, і грузовик міг застрягти. Люди вийшли і пройшли 2 км пішки босоніж по землі, при цьому йшов мокрий сніг. Сильні паломники несли більш слабких на запліччі.

В JJxace знаходиться палац Потопу, колишня резиденція Далай-лами. В Лхасе є три кільця (круга), по яких скоюють обхід святих місць буддисти-Тибет Лхаси і паломники, що прибувають. Малий круг проходить по двору головного храму Лхаси -- Джокханга, середній круг -- навкруги храму Джокханг і включає квартал Лхаси, а також ринок. Тому по обидві сторони частини цього круга знаходяться торгові лавки і паломники йдуть прямо через ринок. Велике кільце охоплює місто в його старих межах, включаючи Поталу. Гора Кайлаш і озеро Манасаровар знаходяться близько один від одного. Цікаво, що Кайлаш є священною горою для представників чотирьох релігій -- буддизму, індуїзму, джайнизму і стародавньої релігії Тибету бон. Причому якщо буддисти і індуси обходять Кайлаш за годинниковою стрілкою (по ходу сонця), то послідовники релігії бон -- проти годинної. Навкруги Кайлаша паломники слідують по зовнішньому і внутрішньому кругу. На .внутрішній круг прийнято вступати, якщо паломник пройшов по зовнішньому кругу мінімум 12 разів. На зовнішньому крузі знаходяться 4 буддійські монастирі Тибету, на внутрішньому -- 2. Зовнішній круг є шляхом навкруги всієї гори Кайлаш завдовжки близько 55 км. Він знаходиться на висоті 4800--5600 м. Тибет обходить Кайлаш спортивною ходьбою по зовнішньому кругу приблизно за ЗО годин. Вони встають за три години до світанку, йдуть весь день і лягають спати за північ. Практикується і обхід Кайлаша з простяганнями (тобто коли паломники лягають на землю, поклоняючись цій священній горі), але він займе 1 -- 2 тижні. Паломники скоюють простягання, витягуючись на землі в повне зростання і витягаючи вперед складені долоні. Потім вони встають, роблять крок до того місця, де лежали їх долоні під час останнього простягання, і роблять нове простягання. Вони також можуть робити радіальні простягання у бік гори Кайлаш між простяганнями по периметру маршруту. На нічліг паломників пускають в монастирі, їм можуть дати притулок в палаткових таборах. Але паломник може розташуватися на нічліг прямо на землі, точніше -- на камінні. Для свого прожитку паломник несе в мішечку за спиною ячмінну муку, яку він змішується з водою. Виходить цампа. В мішечку за спиною паломник має лише найнеобхідніше. На долоні він надягає дерев'яні дощечки (колодки), щоб не стерти руки під час простягань. Річ у тому, що коли паломник з позиції опори на п'ять крапок (коліна, лікті і підборіддя на землі) витягується на повний зріст на землі, він ковзає руками по поверхні, неважко собі представити, якою важкою задачею є таке паломництво навіть для загартованого Тибету.

Шигадзе, другий за величиною місто Тибету, знаходиться на трасі Катманду--Лхаса, яку називають «РпепазИр НцгЬуау» («шосе дружби»). Тут туристи відвідують монастир Таши лунг-по Панчен-лами.

З кінця 80-х pp. XX в. почалося поступове відновлення деяких з монастирів Тибету силами і на пожертвування діаспори Тибету.

Тибет культура, релігійні традиції, духовне багатство викликають інтерес у всьому світі. В Москві в жовтні 2004 р. пройшли презентація будинку Тибету і фестиваль «Тибет; традиції, мистецтво, філософія». Відомий голлівудський актор Річард Гир представляв свою персональну виставку під символічною назвою «Паломник». На виставці Р. Гир представив свої фотографії, що відображають реальне і дуже важке життя Тибету, як сказав сам актор: «ці фотографії -- мої мандри, духовні і фізичні, по численних поселеннях Тибету гімалайського регіону, від Занськара до Тибету». Для Р. Гира паломництво -- не тільки «відвідини святих місць, але і простий рух, пошук, навіть якщо ти сам не знаєш, чого ти шукаєш. Ми всі паломники і пілігрими в цій і майбутніх життях...»

Центри буддизму в Японії

Одним з найшанобливіших місць Японії є місто Нара. У свій час Нара була столицею японської держави. У наш час Нару відвідує близько 3 млн паломників в рік. Тут на території 525 га знаходиться декількох буддійських і синтоїстских храмів і кумирен. Один з них -- буддійський храм Тодайцзи. Назва храму переводиться як «Великий східний храм». Паломники поклоняються статуї Будди Дайніті (Дайбуцу), що є найбільшою статуєю Будди в Японії і одним знайбільших в світі. Сама статуя Будди має висоту 22 м з п'єдесталом. Висота фігури Будди -- 16 м. Ця статуя -- чудо ливарного мистецтва. В VIII в. н.е. на її виготовлення пішло 437 т бронза, 150 кг золота, 7 т воску, 70 кг ртуті і декілька тисяч тонн деревного вугілля. За переказами, при відливанні унікальної статуї були витрачені всі запаси бронзи в Японії.

Зал храму, в якому знаходиться статуя, називається Дайбуцу-ден -- Зал Великого Будди. Храм Тодайцзи -- діючий. Перед статуєю щодня скоюється служба. Ченці і паломники читають буддійські сутрьі, знаходячись перед статуєю.

В Японії існують паломницькі маршрути. Один з них включає відвідини 33 буддійських храмів, інший -- 88. Маршрут по 88 храмам має довжину в 1500 км і включає територію острова Сикоку.

Центри буддизму в Шрі-Ланкці

В Шрі-Ланке є декілька центрів буддизму. Спочатку поговоримо про Канді. Це місто розташовано в центрі країни. В центрі міста на березі штучного ставка стоїть буддійський храм Далада Малігава, в реликварії -- в декількох скриньках зберігається святиня -- зуб Будди. Рано вранці, опівдні і після заходу сонця відвідувачі храму затримуються в залі Бачення райського блаженства, щоб подивитися на реликварії, що знаходиться у внутрішньому святилищі.

При храмі Далада Малігава влаштовується свято нового урожаю рису Ахитсахал. З рисового поля приносять рис, варять його у воді з колодязя храму, підносять до священної реліквії, для того, щоб освятити, і потім роздають паломникам і жебракам. В серпні влаштовується двотижневе свято-карнавал Есала Перахера, Свято досягає свого апогею в серпневий повний місяць. Під час свята реліквію виносять з храму на паланкіні і поміщають на спину слона. За цим «королівським» слоном в святковій процесії слідують ще 100 слонів. Учасники свята одягнені в традиційні сингальские костюми. Свято також супроводжується карнавалами, уявленнями і народними гуляннями, що театралізуються.

Недалеко від Матари стоїть храм Вехерехеяа. Храм цікавий тим, що в ньому є підземний Священний зал, стіни і стеля якого покриті зображеннями з життя Будди Шакьямуні з моменту народження до відходу в нірвану.

В Лнурадхапуре знаходиться храм Іссурумунгя. Паломниками в цьому храмі почитала статуя лежачого Будди. Тут же росте священне дерево Бодхи (сюди свого часу було привезене молоде деревце з Бодхгаї). Це дерево дуже старе. Гілки дерева лежать на залізних опорах, саме воно обнесено невисокою огорожею і прикрашено прапорцями з молитвами. Анурадхапура відвідується паломниками.

Буддійські релігійні центри в Мьянмі

Мьянма цікава тим, що в ній збереглися самобутні народні традиції і культура. В цій країні дуже велике число буддійських ступ (пагод). Одні з них були зруйновані в результаті воєн і стихійних бід або покинуті, інші продовжують привертати паломників і екскурсантів. Слід зазначити, що непросте внутрішньополітичне положення в цій країні сильно гальмує розвиток в'їзного туризму. Проте дуже багаті культурно-історичні ресурси можуть сприяти розвитку в майбутньому в'їзного туризму, у тому числі його релігійної складової.

В Мьянме є багато релігійних центрів. Назвемо деякі з них. В столиці країни Янгоне знаходиться знаменита ступа Шу-едагоун. Ступа -- один з найбільших архітектурних ансамблів Південно-східної Азії. На північний схід від Янгона знаходиться паломницький центр Пегу, Паломники почитали скульптуру лежачого Будди -- найбільшу у всій країні. Її довжина -- 55 м, висота -- 15. В Пегу також стоїть пагода Шуемаудау заввишки 115 м.

На півночі країни знаходиться її колишня столиця -- Паган. В Па-гане стоять як «великі», так і «малі» храми і пагоди, «великими» є Швейзігон, Мінгалазеді, Швейсандо. Ансамбль пагоди Швейзігон -- найкрупніший серед споруд Пагана, В святилищі Швейзігона знаходяться реліквії буддизму -- лобова кістка Будди і його зуб. Релікварій Швейсандо містить волосся Будди. В Пагане споруджена білосніжна ступа Махабодхи. Вона була свого часу побудована по кресленнях однойменного храму в Індії. В білосніжному храмі Ананда поміщені статуї чотирьох Будд. Будда Гаутама стоїть особою на захід. Перед ним коштують двох кам'яних скульптур -- уклінна людина (король Тілуїн Ман) і худий аскетичний старик (чернець Шин Арахан).

В центрі країни знаходиться місто Мандалай. Він відомий тим, що в 1871 р, тут проходив п'ятий буддійський собор. Цікаво, що між цим собором і четвертим, проходячому на Шрі-Ланке, минуло близько 1900 років. Цей собор тривав п'ять місяців. Під час нього звірялися священні тексти буддизму. Після цієї події була побудована унікальна пагода Кутодо, Тут в камені виконана своєрідна «книга» буддизму -- 729 мармурових плит з вигравійованими на них священними текстами буддизму і іменами зраджених цій релігії бірманських королів. Мраморні «сторінки» оточують центральну ступу довгими рядами. В Мандалає для бронзової чотириметрової статуї Будди Махамьямуні побудований великий храм Пейаджі. В цьому ж місті на вершині Мандалайського горба височіє скульптура коштує Будди,

С. Рамешова захоплююче описує свою подорож до цієї статуї. Схили самого горба були усіяні глиняним череп'ям. В них перетворилися глеки, що приносилися в дар Будді. Глеки розбивають, щоб їх не можна було використовувати ще раз. Тут також -- скульптурне зображення теми зустрічей, Сидцхартху, що спонукали, покинути царський палац у пошуках істини Це старик, прокажений і небіжчик. Всі три фігури розфарбовано. У хворої людини виступили ребра, стара немічна людина одягнена в лахміття, тіло померлого роздирають грифи.

За переказами, сам Будда читав свої проповіді, знаходячись на вершині Мандалайського горба. Паломники почитали тут священний слід Будди -- поглиблення в скелі, викладене золотими пластинами і обгороджене ґратами. На ґратах висять дари відвідувачів -- квіти, стрічки, шматки яскравих тканин

В Мьянмі в 50-е pp. XX в. була побудована Пагода Миру в той, що ознаменував 2500-й роковини відходу Будди в махапаринирвану.

Релігійні об'єкти буддизму в інших країнах Азії

В Таїланді знаходиться більше 18 тис, буддійських храмів і монастирів. З них більше 400 розташовані в столиці країни Бангкоку. Це храм Світанку з баштою заввишки 104 м, храм Смарагдового Будди, храм По і ін. На півночі країни, у Ватпхратхат-сутхепе недалеко від Чиангмая, знаходяться знамениті монастир і храмовий комплекс. В Республіці Корея --- монастир Енджуса поблизу Сувона (провінція Кенгидо). В столиці Монголії Улан-Баторі розташований буддійський храм, в околицях Улан-Батора -- монастир Генден, У В'єтнамі, країні, відомій своїм різноманіттям релігій і віротерпимістю громадян є буддійські пагоди Марнотратник-Кіт (в Ханої), Салой і Вінь-Нгием в Сайгоне (Хошиміні). Велика кількість буддійських монастирів і храмів є в Лаосі. Столицю країни Вьентьян навіть називають «містом тисячі храмів». В числі храмів міста -- Фра-Кео, Сисакет і ін. Також тут знаходиться комплекс Тхат Луанг. Центральною ступою комплексу є Локашуламані -- Шпиль Всесвіту. В ній зберігається замурований волос Будди. Щороку в 30-й день 12-го місячного місяця (звичайно в листопаді) на площі перед Тхат Лу-ангом влаштовуються традиційні святкування: Головним елементом свята є гра тикхи, В столиці Камбоджі Пномпене є монастир Іншому і Срібна пагода. На північному заході країни знаходиться знаменитий комплекс Ангкор Вати займаючий площу 260 км2. Разом з храмом Ангкор Вати, комплекс включає близько 200 храмів. Зовнішній вигляд Ангкор Вата символізує гору Міру -- центр Всесвіту в індійській міфології і буддизмі. Ангкор Вати пов'язаний з шануванням індуського Бога Вішну. Фахівці відзначають, що Ангкор Вати має значення також для буддистів. В Джорджтауне (Малайзія) туристів привертає пагода 10000 Будд. В Індонезії на о-ве Ява знаходиться храмовий комплекс Боробудур. Боробудур є найбільшою монументальною спорудою південної півкулі і третім по величині храмовим комплексом в буддійському і індуському світі після Ангкор Вата і Шуздаго-уна. Боробудур іноді називають «кам'яною енциклопедією буддизму». Храмовий комплекс побудований на п'яти квадратних і трьох круглих терасах, що зменшуються в розмірі догори. На самій верхній терасі стоїть велика ступа заввишки 8 м. Вона символізує священну гору Міру. А всього в комплексі ~ 500 ступ і 1500 скульптурних зображень, рельєфів і буддійських символів.

Паломники слідують по цих восьми терасах шляхом завдовжки близько 5 км за годинниковою стрілкою. Цей шлях символізує духовне просування людини від низьких до вищих планів буття і рівнів розвитку свідомості. Паломники слідують мимо статуй сидячих Будд в нішах по краях балюстрад і на круглих терасах. До ступи, розташованої на самому верху (висота комплексу -- 34 м), приходять як до вищого ступеня збагнення.

В Китаї (про Тибет, що входить до складу цієї країни, ми вже говорили) також є буддійські храми і ступи. Найвідомішими є храми Баймаси (Лоян), Дациен'си (Сиань), Лінжн'си (Ханчжоу). В Шанхаї розташовані храми Ченхуанмяо і Юйфеси з відомою нефритовою статуєю коштує Будди, прикрашеної коштовними каменями, пагода Лунхуа. Відомими буддійськими монастирями є Таерси (Цинхай), Упгаси (Внутрішня Монголія), Юнхегун (Пекін) і, безумовно, Шаолінь (провінція Хенань). Монастир Шаолінь відомий своїми серйозними практиками цигун, бойових мистецтв і т.д. Тут провів частину свого життя засновник школи Чань в Китаї -- індійський чернець Бодхидхарма (Дамо). В даний час в Шаоліне продовжуються серйозні, глибокі практичні семінари, наприклад цигун під керівництвом майстра Сюї Міньтана, на які приїжджають духовні паломники з багатьох країн світу, у тому числі з Росії. Шаолінь також -- відомий об'єкт екскурсійного показу, його відвідують туристи зі всього світу. В провінції Хенань унікальним центром екскурсій і паломництва є рукотворні гроти Воріт Дракона. Протягом декількох століть було побудовано більше 100 тис. кам'яних скульптур, малюнків і горельєфів.

Буддійські храми і монастирі в Індонезії

Храмовий комплекс Борободур Боробудур - третій за величиною в світі і найбільш значний в Південній півкулі буддійський храмовий комплекс. Розташований на острові Ява на штучному пагорбі в 42 кілометрах на північний захід від міста Джокьякарта. Історія буддизму в Індонезії

В Індонезії контакти з індійською культурою, і в тому числі з буддизмом у вигляді тхеравади і Махаяни, почалися в 11-1ІІ століттях н. е., на Суматрі, Яві і Сулавесі (Целебес).

Наприкінці V століття Махаяна, включаючи Тантру, потрапила на Центральну Яву і дуже там поширилася: буддизм був офіційно прийнятий королевою. Раніше в цьому районі переважала Тхеравада.

Як і в кхмерском королівстві (Кампучія) тут, поряд з буддизмом процвітав індуїзм у формі шіваізма, найчастіше вони змішувалися. Для придбання могутності деякі віруючі використовували також елементи місцевих ритуалів і спіритизму.

Китай

Більшість паломницьких центрів буддизму розташовані в Індії. Але є деякі священні місця на території Китаю. Особливо це стосується Тибету, який 1959 року був проголошений провінцією комуністичного Китаю. Багато монастирів було зруйновано, багато закрито. А Далай - лама і дотепер не може повернутися на батьківщину.

Китайською державою охороняються важливі буддійські пам'ятки : Потала, храм Джокан, монастирі Ганден, Сера, Депун, Ташилунпо та ін.

У столиці Jlxaci знаходиться палац Поталу, колишня резиденція Далай- лами. У Лхасі є три кільця (кола), за якими здійснюють обхід святих місць буддисти-тибетці Лхаси і прибувають паломники. Мале коло проходить по двору головного храму Лхаси - Джокханг, середній коло - навколо храму Джокханг і включає в себе квартал Лхаси, а також ринок. Тому по обидва боки частини цього кола знаходяться торгові лавки і прочани йдуть прямо через ринок. Велике кільце охоплює місто в його старих межах, включаючи Поталу.

Гора Кайлаш і озеро Маиасаровар знаходяться близько один від одного. Цікаво, що Кайлаш є священною горою для представників чотирьох релігій - буддизму, індуїзму, джайнізму і древньої тибетської релігії бон. Причому якщо буддисти та індуси обходять Кайлаш за годинниковою стрілкою (по ходу сонця), то послідовники релігії бон - проти годинникової. Навколо Кайлаша прочани йдуть по зовнішньому та внутрішньому колі. На. внутрішнє коло прийнято вступати, якщо паломник пройшов по зовнішньому колі мінімум 12 разів. На зовнішньому колі знаходяться 4 тибетських буддійських монастиря, на внутрішньому - 2. Зовнішнє коло представляє собою шлях навколо всієї гори Кайлаш довжиною близько 55 км. Він знаходиться на висоті 4800-5600 м.

Тибетці обходять Кайлаш спортивною ходьбою по зовнішньому колу приблизно за ЗО годин. Вони встають за три години до світанку, йдуть весь день і лягають спати за північ. Практикується і обхід Кайлаша з простяганням (тобто коли прочани лягають на землю, поклоняючись цій священній горі), але він займе 1-2 тижні. На нічліг паломників пускають у монастирі, їм можуть дати притулок у наметових таборах. Але паломник може розташуватися на нічліг прямо на землі, точніше - на камінні. Для свого прожитку паломник несе в мішечку за спиною ячмінну муку.

Шигадзе, другий за величиною місто Тибету, знаходиться на трасі Катманду-Лхаса, яку називають «Шосе дружби». Тут туристи відвідують монастир Таші Лунг-за Панчен-лами.

З кінця 80-х pp.. XX ст. почалося поступове відновлення деяких з монастирів Тібету на пожертвування тибетських діаспор. Тибетські культура, релігійні традиції, духовне багатство викликають інтерес в усьому світі.

У Китаї також є буддійські храми і ступи. Найбільш відомими є храми Баймаси (Лоян), Дациен'си (Сіань), Лінжн'си (Ханчжоу). У Шанхаї розташовані храми Ченхуанмяо і Юйфеси з відомою нефритовою статуєю Будди, прикрашеної дорогоцінними каменями, пагода Лунхуа. Відомими буддійськими монастирями є Таерси (Цинхай), Упгаси (Внутрішня Монголія), Юнхегун (Пекін) і, безумовно, Шаолінь (провінція Хенань). Монастир Шаолінь відомий своїми серйозними практиками цигун, бойових мистецтв і т.д. Тут провів частину свого життя засновник школи Чань в Китаї

індійський чернець Бодхідхарма (дамо). В даний час в Шаолінь тривають серйозні, глибокі практичні семінари, наприклад цигун під керівництвом майстра Сюі Міньтана, на які приїжджають духовні паломники з багатьох країн світу, в тому числі зУкраїни. Шаолінь також - відомий об'єкт екскурсійного показу, його відвідують туристи з усього світу. У провінції Хенань унікальним центром екскурсій і паломництва є рукотворні гроти Воріт Дракона. Протягом кількох століть було побудовано більше 100 тис. кам'яних скульптур, малюнків і горельєфів.

Центри конфуціанства

Як мінімум два місця в Китаї є об'єктами сакрального значення для послідовників конфуціанства. Вони пов'язані з ім'ям і діяльністю засновника вчення Конфуція. У Цюйфу (провінція Шаньдун) знаходиться великий меморіальний комплекс, що включає в себе будинок Конфуція і місце, де він похований. У Цюйфу здійснювалися обряди на честь Конфуція при всіх імператорських династіях Китаю.

У Нанкіні є квартал, який до цих пір називається Храм Вчителя. Тут знаходилися училище, готель, куди приїжджали кандидати на державні іспити, і храм Конфуція.

Слід згадати також знаменитий Храм Неба, побудований в Пекіні в період династії Мін. Культ поклоніння небу дуже древній у Китаї. Стверджують, що йому більше 5 тис. років. Поклоніння неба існувало в Китаї ще до виникнення даосизму і конфуціанства і приходу в цю країну буддизму. У Храмі Неба до початку минулого століття проходили релігійні церемонії за участю імператора. В даний час Храм Неба - музей. У храмовому ансамблі головними спорудами є храм молінь про врожай, храм Небесного склепіння і Вівтар Неба. Серед другорядних будівель, які знаходяться в межах зовнішніх стін, слід назвати палац Чжайгун, в якому імператор постив протягом трьох днів перед здійсненням обрядів.

У Китаї є Священні гори. У В'єтнамі в столиці країни Ханої розташований храм Літератури (XI ст.), Присвячений Конфуцію.

Центри даосизму

У Китаї найбільш Відомими лаоських храмами є Байюн'гуан (Пекін), Цін'янгун (Ченду) і Тайцінгун (Шеньян). У країні існують невеликі даоські монастирі, що знаходяться в горах в важко доступних районах. До них може не бути автомобільних доріг. Ці монастирі маловідомі, про них практично нічого не написано. Одиничні паломники приїжджають в ці монастирі для участі в практиках із зарубіжних країн.

Монастир Шаолінь - духовна зброя китайців

Монастир Шаолінь у горах Сун був заснований Тхайхе індійським ченцем Бато. Урочисте відкриття монастиря відбулося 19 лютого (31 березня). За шаоліньским літописом, назва монастиря походить від його географічного розташування і буквально означає -- «монастир у лісі на горі Шао-ші». Треба сказати, що за всю історію Китаю монастирів з назвою Шаолінь було десь 10, також аналогічні монастирі існували в Японії, Кореї та В'єтнамі. Але дотепер вцілів лише один -- монастир Суншань Шаоліньсі. Незважаючи на численні пожежі, він стоїть і донині, надихаючи маси шанувальників. І хоча сучасне життя значно відрізняється від тих легендарних часів, але й тепер можна зустріти людей, які приходять у Шаолінь за покликом душі. Зовнішній вигляд сучасного суншанського Шаолиню -- це монастир взірця останньої цинської династії. До 1980 року від монастиря залишалося лише те, що вціліло після пожежі 1928-го -- всього кілька павільйонів у напіврозваленому вигляді. Але після того, як уряд Китаю прийняв рішення організувати тут туристичний центр, монастир відновили приблизно як і раніше. Монастир розташований на схилі гори Шаоші. Нижні його ворота -- вхід у монастир з південного боку, Північних задніх воріт зараз вже не існує. Схил гори доволі крутий, тому що усередині монастиря кожен наступний двір розташований значно вище за попередній, і таким чином сам монастир нагадує сходи. По периметру близько 800-900 м стіна, що оточує його висотою 2,5-3 м, пофарбована в традиційно кіноварний (густо-червоний) колір, черепиця ж дахів за стародавнім китайським регламентом покрита зеленою глазур'ю.

ПРИХІД БУДДИЗМУ НА ШРІ-ЛАНКУ

Буддизм, можливо, досяг Шрі-ланки раніше, але формально завезений в III столітті до нашої ери. У 247 г індійський імператор Асока послав перших буддійських місіонерів, серед яких знаходився його син Махинда, до ланкийському короля. Правлячий монарх Анурадхапури Деванампіятісса переслідував оленя в лісі Міхинтале, коли почув, як хто те покликав його: 'Тиса!'На мить король расстерялся: хто зважився назвати його по імені. Озирнувшись, він побачив фігуру в шафрановій робі з шістьма компаньйонами на вершине гори. Жебракуючий чернець був хтось інший, як Арахат Махинда (Святий Махинда). Місіонери привезли з собою учення Будди. Махинда був мудрим вчителем і вирішив перевірити інтелігентність короля, загадавши йому загадку: - Король, як називається це дерево? - Це дерево Манго. - А чи є тут інші дерева окрім це манго? - Тут багато дерев, які не манго. - А чи є тут інші дерева окрім манго і дерева не манго? - Це манго. Задоволений відповідями Тиси, чернець повідав йому учення Будди. Послухавши проповідь, король визнав мудрість учення і запросив Махинду в Анурадхапуру, де Арахат обернув в Буддизм 7000 чоловік за 7 днів. Коли Махинда сказав королеві: ' У нас немає нічого, чому можна поклонятися', Тиса послав до імператора Асоке за реліквіями. Чернець Сумана відправився до Індії і приніс кістку ключиці Будди, егочашу для поданій і саджанця дерева-бо з великою помпою і побудував першу на Шрі-ланке ступу Тупарама, куди була поміщена кістка ключиці Будди. У Міхинтале, де була прочитана перша проповідь, Тиса побудував перший монастир для Махинди і його сподвижників, де Махинда прожив 48 років, аж до своєї смерті. Взагалі, час прибуття Віджая (основоположника сингальськой нації) на острів Тамбапані, що співпало з моментом смерті Будди, говорять, зробило величезний вплив на історичну роль Шрі-ланки, як покровителя віри. Сингали вважають, що на них покладена важлива місія: зберегти і розповсюдити буддизм. Тому всі правителі острова будували багато монументів релігійного характеру. Вражаючі розміри ступ Анурадхапури і Полоннаруви демонструють величезний вплив віри на державу і його правителів. Два дуже важливих події відбулися в стародавній Шрі-ланке, богослужіння, що вплинули на манеру, і будізм в цілому. Перша подія це саджанець дерева-бо, посаджений в королівському саду в Анурадхапуре, - один з найсвятіших об'єктів поклоніння для мільйонів буддистів. Оскільки первинного дерева в Непалі більш існує, то це найстаріше, історично документоване дерево на землі, якому XXIII століття - Шрі Маху Бодхи. На початку IV століття нашої ери (311 г) інший великий скарб прибув на Шрі- ланку - Зуб Будди. Після кремації Будди його фізичні останки були розділені між буддійськими країнами Південної Азії. Лівий очний зуб знаходився під опікою королів династії Калінга (Індія) багато століть. Коли з'явилася небезпеказахоплення трону не буддійською династією, король Гухасива вручив реліквію своєї дочки Хемамале з інструкціями, що вона і її чоловік Дантакумара доставлять Зуб у повній цілості ланкийському королеві. Ланкийській король прийняв реліквію з великим шануванням і зберігав в своєму палаці поки відповідний новий храм був побудований. Зуб, фізична реліквія Будди, є талісманом, який приносить країні процвітання і добробут, а також символ влади і незалежності сингальськой нації. З давніх часів Зуб зберігається в 7 золотих скриньках у вигляді ступ, прикрашених коштовними каменями, де він покится на пасмі золотого волосся і золотому листі золота. В даний момент знаходиться в Канді, В храмі Далада Малігава (Хра Зуба Будди). До святині потрібно відноситися з належним шануванням і пошаною, тому раз на рік реліквія покидає сховище і виноситься на загальний огляд під час Кандійськой Перехери. Спочатку Зуб знаходився а Анурадхапуре, потім в Полоннаруве. Іноді за часів інтервенцій його доводилося ховати в печерах. Зуб був відвезений з острова двічі; індусами в 1283 г і повернений королем Паракрамабаху в 1288 році, і англійцями. У XVI столітті португальці захопили те, що вони вважали Зубом в Джафне, відвезли його в Гоа (Індія) і спалили на католицькому багатті. Але сингали сміялися, оскільки це була всього лише копія Зуба.

Святі місця

Значна частина жителів острова практикує буддизм, головну релігію держави з 247 г до нашої ери. За багатовікову історію країни розбрату на релігійному грунті ніколи не виникали. Дух терпимості і співчуття, основні принципи буддизму, переважають і в наші дні. У багаторелігійному суспільстві, такому як Шрі-ланка, люди всіх релігій мають святі місця. У буддистів їх 16, які, як вважають, відвідав сам Гаутама Будда. Згідно хронікам Махавамса (Великі Хроніки Сингалов), через 9 місяців після прозріння, в повний місяць Phusa (згідно стародавньому індійському місячному календарю десятий місяць року) Будда прибув на острів, щоб розповсюдити своє учення. Ще за життя він знав, що Шрі-ланка це місце, де його доктрина сяятиме в променях слави. По легенді Будда відвідав острів 3 рази, щоб учити, проповідувати, залагоджувати спори в 16 місцях. Ці місця відомі не тільки серед паломників Шрі-ланки, але і серед віруючих всього буддійського світу. Махиянгама, між Канді і Бадулла - перше місце, яке відвідав Будда. Тут він подарував свій волос старійшині місцевості, шанобливого тепер як бог Саман. Реліквію помістили в скриньку з сапфіра і уклали в ступу. Ступа була перевтроєна подальшими правителями острова. Келанія - храм на західному побережжі острова небагато північніший за Коломбо. На восьмому році після прозріння Будда відвідав це місце. Вважають, що золоте крісло, прикрашене коштовними каменями, на якому сидів Будда, читаючи проповідь, замуровано в ступі. У повний місяць грудня (месяс Дуруту) на честь цієї події тут проходить релігійний хід з винесенням святих реліквій на всеобєє огляд. Нагадіпа - невеликий острівець біля півострова Джафна, де у давнину жили племена гола. Будда прибув сюди, щоб вирішити суперечку між двома правителями, що виникла із-за трону, прикрашеного коштовними каменями. Храм і монастир були побудовані на тому своєму місці. Тіссамахарама - при перебуванні свою одна із стародавніх столиць Олениці ібастіон сингальськіх королів. Місто було відоме як Махагама ( велике місто) і був другим за величиною і значущістю після королівської століци Ануадхапури Северо-центральной провінції. Ступа Тіссамахарама, якій не меншого 2000 років, безперервно реставрувалася і перереставріровалась, аж до наших днів. У Катарагме знаходиться святилище лісового бога Ськанди Кумарая, сина бога індуїста Шиви. Спочатку чисто каплиця індуїста тепер вважається також і буддійською, принаймні, протягом останніх XXIII століть, з тих пір, як Будда відвідав це місце. Буддійська каплиця побудована недалеко від каплиці індуїста, в декількох кілометрах від Селла Катарами, комплексу стародавніх печер і храмів. Гора Шрі Пада або Пік Адама, як португальці називали гору, священна для буддистів, індуїстів, мусульман і християн. На вершине гори відбиток ступні (*шрі пада*), як вважають буддисти, належить Будді. Інші вісім святих місць знаходяться в Анурадхапуре. Шрі Маху Бодхи - саджанець дерева-бо (фікус релігиоза), під яким принц Сидхарта Гаутама досяг прозріння і став Буддою. Тупарама - перша релігійна споруда Анурадхапури і перша ступа, побудована на Шрі-ланке в III столітті до нашої ери, де поміщена маленька частинка правої ключиці Будди. Справжня ступа побудована в 1862 г на місці зруйнованої ступи в VII столітті. Руванвелі або Махатупа (Велика ступа) - побудована на фундаменті із золотого гравію королем Дутугемуну в II столітті до нашої ери. Згідно хронікам, був оголошений конкурс на кращий проект і вибраний один з п'ятисот запропонованих. Архітектор, що переміг, у відповідь на питання короля, яку ступу він побудує, попросив принести золоту судину з водою. Набравши в руки води, він вилив її назад в судину, де утворився великий міхур, і він відповів: 'Ось такий я її і побудую'. На жаль після багатократних реставрацій ступа втратила свою первинну форм}'. Абхаягирія - 115 м ступа побудована королем Гаджабаху (114-136 pp.) в II столітті до нашої ери, і за розмірами поступалася лише ступі Джетеаванараме. Згідно записам китайського ченця Фа-хсиена, що подорожував по Шрі-ланке в п'ятому столітті нашої ери (411-413 pp.), Будда прибув на острів і, володіючи надприродними здібностями, однією ногою ступив в севрной частині Анурадхапури, а інший на вершине гори Шрі Пади. Над відбитком ступні в Анурадхапуре була побудована дагоба, прикрашена сріблом і золотом, а потім і монастир на 5000 ченців. Ланкарама - невелика ступа, побудована королем Валагамбаху, якийсь час служила йому притулком під час акупациі Анурадхапури завойовниками Таміла. Джетавана - найвища ступа в світі, побудована королем Махасеной (275-301 pp.) в кінці III ст. н.е. і була у той час третім по величині монументом в світі (120 м), поступаючись лише пірамідам Хеопса і Кафрена. Прийнято вважати, що в ступі замурований фрагмент поясу, яким підперізувався Будда. Каїм образом і коли реліквія з'явилася на Шрі-ланке невідомо. Мірісаветі - перша ступа короля Дутугемуну, побудована на честь перемоги над королем Таміла Брала. Легенда свідчить, що перед битвою Дутугемуну вирішив викупатися і перед тим як зайти у воду, увіткнув свій скіпетр, з укладеною в нього реліквією, в пісок. Вийшовши з води, король хотів узяти скіпетр, але не зміг. Вважаючи це хорошим знаменням, над скіпетром була побудована ступа, 60 м у висоту. Ісурумунія - найстародавніпшй монастирський комплекс на Шрі-ланке, заснований королем Деванампіятіс;:: в III столітті до нашої ери. Монастир вирубаний в скелі.

Вважають, що тут здійснювалися ритуали викликання дощивни. Згідно традиції, кожен віруючий повинен відвідати якомога більше святих місць, в першу чергу в Анурадхапуре, хоч би раз.

Список використаної літератури

1. Бублик «Релігієзнавство», К., 2000р.

2. Лубський, «Релігієзнавство», К., 1997р.

3. Калінін «Релігієзнавство», К., 2002р.

4. Хрістов Т.Т., «Релігійний туризм» - Москва. Академія 2005р, 288ст.

5. Сапелкіна З.П. «Релігійний туризм». - К.: «Альтерпрес» 2009р.

6. Кочгтов А.Н. «Буддизм» М.,Политиздат,1968.

7. Крьівелев И.А. «История релитий» Т.2 М.,'Мьісль',1988.

8. Александр Мень. «История религии» М.,1994.

9. Бублик «Релігієзнавство», К., 2000

10. Лубський, «Релігієзнавство»,К., 1997

11. Мешеряков А.Н. Древняя Япония: буддизм н синтоизм: проблеми синкретизма. -- VI.: Наука. 1987. -- 189 с

12. 0вчинников В.В. Ветка сакурьі. Корни дуба. -- М.: Сов. Писатель. 1987. -- 608 с

13. Ерьішев А.А. Религиеведение. - К.Д999.

14. Корнев В.И. Буддизм - религия востока. - М., 1990.

15. Кочетов А.Н. Буддизм. - М., 1983.

16. Лубський В.І.Релігієзнавство. - К., 1997.

17. Мень А. История религий. В 2-х кн. Книга первая. В поисках Пути, истиньї и Жизни. -- М.,1999.

18. Релігієзнавство: Навчальний посібник / за ред. М.Ф. Рибачука. - К.,1997.

19. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. - К., 2000.

20. Религия и современность / Под ред. Ш.М. Мунчаева. - М., 1998.

21. Религия в истории и культуре: Учебник для вузов / Писманик М.Г., Вертинский А.В., Демьяненко С.П. - М., 1998

22. Ходькова Л.П. Релігієзнавство. - Львів, 2001.

23. Зрикер К. Буддизм. - М., 2000.

24. Васильєв Л.С. «Історія релігій Сходу»

25. http://svit.ukrinform.ua/Nepal/nepal.php

26. http://uk.wikipedia.org/wiki

27. http://news2.ukrinform.com.ua:8101/States/Nepal/koris.html