Проблеми розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті досвіду США та Європейського Союзу

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний слов'янський університет

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

ВИПУСКНА РОБОТА

Проблеми розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті досвіду США та Європейського Союзу

Харків 2010

АНОТАЦІЯ

Випускна робота: 87 с., 4 табл., 1 рис., 3додатки, 48 джерел

Об'єкт дослідження - інформаційне суспільство світового співтовариства та України на нинішньому етапі розвитку.

Мета дослідження - комплексно розкрити сутність інформаційного суспільства, його структурних основ, розглянути особливості формування інформаційного суспільства в провідних країнах світу, а також дослідити проблемне поле інформаційного розвитку сучасної України.

Методи дослідження - аналіз, діалектичний та системний підходи, структурно-функціональний метод, історичний метод.

Проведено аналіз основних підходів до визначення інформаційного суспільства, з'ясовано його сутність і зміст. Розглянуті структурні основи інформаційного суспільства. Визначені особливості правової, економічної та соціокультурної сфер інформаційного суспільства. Здійснено аналіз практичних моделей переходу до інформаційного суспільства США та ЄС.

Проаналізовано особливості розвитку інформаційного суспільства в сучасній Україні, розглянуто позитивні і негативні чинники його становлення. Обґрунтовані основні напрямки оптимізації інформаційного розвитку України.

інформація, інформатизація, інформаційне суспільство, інформаційно-комунікаційні технології, національна інформаційна політика, знання

АННОТАЦИЯ

Выпускная работа: 87 с., 4 табл., 1рис., 3 дополнения, 48 источников.

Объект исследования - информационное общество мирового сообщества и Украины на современном этапе развития.

Цель исследования - комплексно раскрыть сущность информационного общества, его структурных основ, рассмотреть особенности формирования информационного общества в развитых странах мира, а также исследовать проблемное поле информационного развития современной Украины.

Методы исследования - анализ, диалектический и системный подходы, структурно-функциональный метод, исторический метод.

Проведен анализ основных подходов определения информационного общества, определена его сущность и содержание. Рассмотрены структурные основы информационного общества. Выделены особенности правовой, экономической и социокультурной сфер информационного общества. Осуществлен анализ практических моделей перехода к информационному обществу США и ЕС.

Проанализированы особенности развития информационного общества в современной Украине, рассмотрены позитивные и негативные факторы его становления. Обоснованы основные пути оптимизации информационного общества Украины.

информация, информатизация, информационное общество, информационно-коммуникационные технологии, национальная информационная политика, знания

SUMMARY

Degree work: 87 pages, 4 tables, 1 drawing, 3 appendixes, 48 items of bibliography.

The object of the research is informational society of international community and Ukraine at the present stage of development.

The aim of the research is to show fully the essence of informational society, its structural foundations, to consider the features of informational society formation in leading countries of the world and to study problem field of informational development of present-day Ukraine.

The research methods are analysis, dialectic and systematic approaches, structure functional analysis, historical method.

The analysis of main approaches to definition of informational society was carried out; essence and content are cleared up. The structural foundations of informational society are considered. The peculiarities of legal, economic and socio-cultural spheres of informational society were specified. The analysis of practical models of transition to USA and EU informational societies was made.

The peculiarities of informational society development in present-day Ukraine were analyzed, positive and negative factors of its formation were reviewed. The main directions of optimization of Ukrainian informational development were grounded.

information, informatization, informational society, information and communications technologies, national informational policy, knowledge.

ЗМІСТ

Вступ

1. Документографічний огляд

2. Сутність і структурні основи інформаційного суспільства

2.1 Поняття та складові компоненти інформаційного суспільства

2.2 Соціокультурні та економічні основи інформаційного суспільства

2.3 Правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства

3. Практичні моделі розвитку інформаційного суспільства

3.1 Інформаційне суспільство США

3.2 Європейське інформаційне суспільство

3.2.1 Аналіз концепцій національної інформаційної політики країн Європи

4. Проблеми розвитку інформаційного суспільства в Україні

4.1 Особливості становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні

4.2 Шляхи оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні

Висновки

Перелік посилань

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

ВСТУП

Актуальність теми роботи зумовлена потребою дослідження суспільства нового типу, яке протягом останніх десятиліть все частіше характеризують як інформаційне суспільство. Саме розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Глобальність процесів, що відбуваються , неминуче підвищує інтерес до теоретичного осмислення особливостей інформаційного суспільства й вивчення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на трансформацію соціально-економічних ,політичних і культурних структур.

В Україні предметне поле досліджень у рамках проблематики інформаційного суспільства тільки формується. Ще не остаточно визначені теоретико-методологічні підстави таких досліджень з урахуванням української специфіки. Разом з тим необхідно враховувати досвід, накопичений світовою наукою. Все це і обумовило вибір теми дослідження. Створення наукової концепції, здатної синтезувати загальні проблеми інформаційного суспільства, а також перспективи розвитку інформаційного простору України, складає надзвичайно актуальне теоретичне завдання, вирішення якого дозволить соціальним суб'єктам всіх рівнів усвідомити свою роль і місце в нових умовах, обґрунтувати стратегію інформаційного розвитку нашої країни, з'ясувати особливості інформаційних процесів у перехідних умовах, а також ефективно вирішувати суто практичні завдання створення і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Країни світу, усвідомивши необхідність нових підходів до власного розвитку, зрозуміли переваги інформаційного суспільства і намагаються разом відповісти на його виклики. Сьогодні настав час для практичних дій - обґрунтування суспільних процесів, які відбуваються у світі, їх уніфікації та подальших кроків щодо усвідомлення наслідків тих або інших дій. Нині практично кожна країна світу постала перед серйозним викликом здійснення інноваційних реформ шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій, сучасних знань та інформації як найважливішого ресурсу життєдіяльності суспільства XXI століття.

Враховуючи ступінь розробленості проблеми, а також її багатоаспектність, у даній роботі ставиться мета - комплексно розкрити сутність інформаційного суспільства, його структурних основ, особливостей формування в провідних країнах ,а також дослідити проблемне поле інформаційного розвитку сучасної України.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- розкрити суть поняття інформаційного суспільства та визначити його складові компоненти;

- визначити структурні основи інформаційного суспільства в економічній, соціокультурній, правовій сферах;

- розглянути основні практичні моделі розвитку інформаційного суспільства на прикладі провідних держав, визначити загальні тенденції і специфіку їх прояву в окремих країнах;

- виявити особливості розвитку інформаційного суспільства в Україні;

- визначити напрями оптимізації розвитку інформаційного суспільства України.

Об'єктом дослідження є інформаційне суспільство.

Предметом - структурні основи та перспективи формування інформаційного суспільства в Україні.

Методи дослідження зумовлені специфікою даної роботи, комплексним характером її дослідження. В основу загальної методики дослідження покладено діалектичний підхід, що припускає розгляд предмету дослідження як об'єктивного і внутрішньо суперечливого.

Використання структурно-функціонального методу дало можливість розглянути інформаційне суспільство в єдності його основних компонентів. Системний підхід дозволив показати інформаційне суспільство як таке, що перебуває в постійному розвитку і взаємодії з навколишнім середовищем та іншими соціальними системами. Порівняльно-країнознавчий метод застосований до дослідження інформаційного суспільства в розвинених країнах Заходу, в рамках європейської та американської моделі розвитку інформаційного суспільства. При дослідженні проблемного поля розвитку інформаційного суспільства в Україні використані методи аналізу і синтезу ,історичний метод, метод спостереження.

Нормативно-правову базу складають: Конституція України, закони України, нормативно-правові акти Президента України та інших органів державної влади.

Робота складається з чотирьох розділів, вступу, висновків, переліку посилань, додатків.

У першому розділі розкривається зміст поняття інформаційного суспільства, його основних категорій. Виокремлюються і аналізуються правові, економічні і соціокультурні основи інформаційного суспільства, а також робиться акцент на глобальному контексті розгортання інформаційних процесів.

У другому розділі наголошується, що рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією для розвинутих країн, розглядаються моделі розвитку інформаційного суспільства США та Європи, аналізується інформаційна політика провідних країн.

Третій розділ присвячений аналізу особливостей розвитку українського інформаційного суспільства в перехідних умовах, наводяться способи оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні.

1. ДОКУМЕНТОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД

Інформаційною базою даної роботи є монографії, матеріали конференцій, аналітичні матеріали, ряд періодичних видань, законодавчі акти, науково-практичні коментарі, інформаційні ресурси Інтернет.

Використання джерел начально-довідкового характеру дало змогу отримати загальне уявлення по досліджуваній проблемі і виділити основні структурні елементи роботи, тим самим забезпечивши її цілісність. Так наприклад, робота Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське [13] присвячена вивченню й прогнозуванню процесу входження України до інформаційного суспільства, викладені теоретичні основи глобального інформаційного суспільства, досліджуються соціально-психологічні аспекти формування інформаційного суспільства, процеси інформатизації та віртуалізації. Окреслені головні проблеми, які потрібно подолати Україні на шляху до інформаційного суспільства, відзначається необхідність участі держави в формуванні передумов і підтримці процесу переходу до інформаційного суспільства. Розглядаються західна та азіатська моделі розвитку інформаційного суспільства, особливості їх співіснування, взаємопроникнення і утворення єдиного глобального інформаційного простору. Відзначається, що Україна мусить так само, як і в інших аспектах своєї діяльності сформувати власне, українське обличчя державної інформаційної політики, обрати власну тактику і стратегію, спираючись при цьому на досвід розвинених країн. Системність, цілеспрямованість, продумана чітка стратегія розвитку, і головне - свідоме конструктивне бажання змін на краще - саме ці компоненти, на думку авторів, є запорукою успішного просування України до інформаційного суспільства. Книга написана простою, зрозумілою мовою, матеріал викладено емоційно і жваво, що полегшує його сприйняття.

В роботі Інформаційне суспільство [14] автори популярно виклали основні теоретичні та практичні питання інформаційного суспільства, етапи його розвитку у світі та в Україні, стратегію соціально-економічного розвитку. У книзі представлено досвід країн світу, що вже реалізували стратегії розвитку інформаційного суспільства, проаналізовано переваги та недоліки у впровадженні такого процесу. У ній автори спробували дати відповідь на питання, яким шляхом може йти Україна та визначити цей шлях. Поява нових інфокомунікаційних технологій в Україні дає підстави говорити, що Україна не залишиться осторонь інформаційної революції, а буде якісно репрезентована в глобальному інформаційному суспільстві. Колектив авторів досить професійно виклав свої погляди, якою бути Україні в XXI столітті.

Визначенню базисних понять, що характеризують інформаційне суспільство в цілому, присвячена праця Ф. Уебстера [42], де також розглядаються найбільш відомі концепції інформаційного суспільства, в яких акцент робиться переважно на вивченні технологічної і соціальної складових інформаційного суспільства, процесах збільшення кількості інформації і кодифікування теоретичного знання. При цьому інформаційне суспільство розглядається як нова стадія суспільного устрою, при якій активно формується інформаційний сектор економіки, що набуває пріоритетного значення.

В збірці 'Національні моделі інформаційного суспільства'[27] проаналізовані ключові теорії інформаційного суспільства, програми його становлення на глобальному і національному рівнях. Основні проблеми політичного і соціального характеру, що виникають в результаті розвитку інформаційно-комунікаційних технологій розглянуто на прикладах Франції, Німеччини, Італії, країн Центральної і Східної Європи, Японії, Китаю і деяких країн Африки. Особливу увагу звернено на взаємодію нових і традиційних засобів масової інформації на прикладі США.

Проблеми, що очікують людину в інформаційному суспільстві висвітлює в своїй роботі норвежський вчений Т.Х. Еріксон [47]. Він намагається знайти рішення складної задачі - як підкорити собі плин часу, який прискорюється по мірі розвитку інформаційних технологій. В книзі стверджується, що потік інформації в стрімкому плині часу постійно заповнює всі паузи, в результаті чого наше життя ризикує перетворитися на повний хаос, коли людині не вистачає часу для осмислення і переробки інформації.

Використання монографій дозволило отримати більш детальну і повну інформацію по тематиці роботи. В деяких монографіях увага приділяється здебільшого окремим аспектам питань розвитку інформаційного суспільства. Так монографія під редакцією Л.Г. Мельника [40] присвячена дослідженню соціально-економічних проблем інформаційного суспільства. Розглядаються закономірності, особливості і протиріччя формування інформаційної економіки і соціально-економічних відносин при переході до постіндустріальної формації. В книзі представлені роботи вчених, що відстоюють різні, часом протилежні точки зору і представляють різні наукові школи із декількох регіонів України, а також Російської Федерації, Бельгії, Німеччини, США. Географія представлених центрів охоплює значний простір, і це дозволяє відчути різницю і побачити різні погляди на питання формування і розвитку інформаційного суспільства.

В монографії Чернова А.А. [44] всебічно розглядається процес становлення глобального інформаційного суспільства, який охоплює всі країни і регіони світу. Проаналізовані основні технологічні, економічні і соціально-культурні передумови і проблеми переходу до інформаційного суспільства в ряді країн. Автором досліджується значення інформаційно-комунікаційних технологій як бази становлення інформаційного суспільства, діяльність держав по вирішенню проблем розвитку інформаційного суспільства та основні етапи формування глобального інформаційного суспільства.

У монографії Рубанця О.М. [37] розглянуто механізми, форми впливу сучасних теоретичних і методологічних досягнень інформатики у сфері проектування і програмування програмних систем рівня організації на формування когнітивного вектора становлення інформаційного суспільства та інформаційної цивілізації. Розглядаються гуманістичні виміри, що розкриває новий шлях до у задоволенні потреб людини і суспільства, наголошується орієнтація на дійове, розвинуте суспільство. Розглянуто широке коло філософських, світоглядних питань щодо формування інформаційного суспільства. Дослідження симбіозу сучасної науки і нових форм когнітивної практики творення нових програмних систем дозволяє виявити нове розуміння інформаційного суспільства, пов'язане з новим образом науки доби становлення глобального інформаційного суспільства та інформаційної цивілізації.

Щербина В.М. у своїй роботі [46] розглядає проблеми концептуалізації образів інформаційного суспільства з точки зору соціологічної теорії. Автором на основі оригінального підходу розглянуто та узагальнено концепції інформаційного суспільства, які сформувалися в сучасному суспільствознавстві. Зроблено висновок, що соціологічний розгляд соціальних аспектів інформатизації передбачає використання категорії комунікативне суспільство. Розглядається проблема формування образів суспільства, які постають у вигляді його теоретичних (базових) моделей на різних етапах розвитку людської цивілізації. Розглядається перспектива концептуалізації інформаційного суспільства в ракурсі теорії комунікативної дії, соціологічний зміст образу електронного суспільства, соціальні риси інформаційного суспільства.

Національні особливості побудови інформаційного суспільства США викладені в монографії М.А. Никитенка [28], в якій велика увага приділяється визначенню сутності основних рис і ролі державного регулювання інформаційної інфраструктури на сучасному етапі, а також аналіз основних тенденцій, що відбуваються в телекомунікаційній сфері, як в однієї із найбільш важливих, що впливає на довгострокове економічне зростання США. В роботі представлений системний аналіз основних процесів, які визначають розвиток інформаційної інфраструктури і ролі державного регулювання цих процесів. Всебічно розглянута інформаційна політика адміністрації Б. Клінтона, Дж. Буша по розвиткові національної інформаційної інфраструктури, що стала основою американського лідерства в даній галузі, узагальнені принципові особливості і основні положення американського законодавства в області телекомунікацій.

Колективна праця 'Європейські комунікації' [8] присвячена проблемам євроінтеграційних процесів у добу глобалізації та їх впливу на європейську політику інформаційного суспільства. У монографії висвітлюється становлення громадянського та інформаційного суспільства Європи, політика та діяльність європейських міжурядових організацій у сфері інформації та комунікації, правове регулювання інформаційної діяльності, функціонування та динаміка європейського інформаційного ринку, доктрини і практика європейської інформаційної безпеки ,стратегії врегулювання конфліктних та кризових ситуацій в європейському регіоні, розглядається трансформація інформаційно-аналітичного забезпечення спільної зовнішньої політики ЄС та використання комунікативних технологій у дипломатії, досліджується концентрація мас-медіа в європейському інформаційному просторі, аналізується євро інтеграційна політика України за напрямом інформаційного суспільства.

Правовою базою роботи стало використання законодавчих актів, зокрема Закону України 'Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 роки'[33] науково-практичних коментарів до інформаційного законодавства, сайтів, що містять правову інформацію та матеріали статей періодичних видань, що торкаються сфери права. Зокрема, в статті Н. Розенфельд [36] досліджується сучасний стан правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, обґрунтовується необхідність вдосконалення системи відповідного правового регулювання та розробляються практичні рекомендації щодо розвитку реформування інформаційного законодавства. В статті О.Проскуріної розглядаються правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні, наголошується на правовому вирішенні розбудови інформаційного суспільства.

В статті Д.Б. Саркісян [38] розглядаються основні віхи міжнародного співробітництва в області інформаційно-комунікаційних технологій і інформаційного суспільства. Підкреслюється значення базового документу по цій проблемі - Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства. Аналізується процес підготовки і проведення Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства і прийняті на основі консенсусу підсумкові документи Декларація Принципів і План Дій.

Мельник О.Л. в своїй роботі [23] розглядає поняття інформаційне суспільство і суспільство знань, проводить аналіз становлення концепцій, їх співвідносність та відмінність. Визначаються суттєві риси, що характеризують інформаційне суспільство, що еволюціонує у суспільство знань. Окреслюються зміни, що становлять суть нової парадигми світу. В статті О.П. Пунченко [34] аналізується історична необхідність переходу людства до вищої стадії свого буття - інформаційної. Розкривається процес розвитку інформатизації на основних взаємопов'язаних суспільних рівнях: глобальному, державному, промислово-виробничому, суспільства і особистості. Досліджується необхідність становлення інформаційної сфери розуму.

В статті Л.А. Лобанової [21] розглянуто проблему становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні та адаптування населення до нових інформаційних технологій. Доведено необхідність створення державної концепції та програми переходу до інформаційного суспільства, що дозволить прискорити процес соціальної адаптації й знизити ризики, із якими він пов'язаний. Зазначено, що для прискорення процесу адаптації населення до нових інформаційних технологій потрібно створити якомога більше рівні умови входження в інформаційний простір, тобто свідомо і направлено посилювати раціональну компоненту при певних зусиллях держави для нівелювання цієї різниці. Корисною для порівняльного аналізу стала стаття А. Мараховського [22], в якій аналізується потенціал України в інформаційній сфері, визначаються стратегічні цілі і пріоритети національної моделі інформаційного суспільства та наводиться перелік очікуваних результатів від впровадження і реалізації стратегії побудови інформаційного суспільства.

Відзначився фундаментальністю в своїх дослідженнях А. Колодюк [19], який аналізує передумови, що є первинними в процесі творення інформаційного суспільства. Обґрунтовується теза, що електрона готовність та електронне залучення є основоположними факторами переходу суспільства від індустріального до інформаційного устрою. Подано основні характеристики цих понять та наголошено на їх значенні.

В цілому використані джерел достатньо розкривають тему роботи.

2. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Поняття та складові компоненти інформаційного суспільства

Еволюція сучасного суспільства, що супроводжується корінними соціальними перетвореннями у світі та в нашій країні, відбувається в напрямі того типу соціуму, який достатньо точно визначає поняття 'інформаційне суспільство'. Йдеться про становлення глобальної інформаційної індустрії, підвищення ролі знань і інформації в економічному й соціокультурному розвиткові, формування нових форм демократії, структурні зрушення в зайнятості і в інших сферах життєдіяльності суспільства. Нині формуються абсолютно нові відносини в економічному, соціальному і духовному житті людей, які описуються поняттям 'інформаційне суспільство'. Існує декілька точок зору з приводу виникнення самого терміна 'інформаційне суспільство'. За однією з версій, поняття 'інформаційне суспільство' виникло в другій половині 60-х pp. XX ст. Винахід цього терміна приписується професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши. Надалі термін 'інформаційне суспільство' використовувався в доповідях, поданих японському уряду певними організаціями: Агентством економічного планування, Інститутом розробки використання комп'ютерів, Радою зі структури промисловості. У цих доповідях стверджувалося, що інформаційне суспільство є суспільством, у якому є достатньо висока за якістю інформація, а також - необхідні засоби для її розподілу. Також існують версії, що зазначений термін ввели до наукового обігу одночасно в США і Японії на початку 60-х pp. XX ст. автори Ф. Махлуп і Т. Умесао, що досліджували динаміку розвитку наукоємних виробництв.

Як свідчить проведений аналіз публікацій з теми, існує декілька підходів до визначення поняття 'інформаційне суспільство'. Основою більшості підходів стає переконання, що кількісні зміни у сфері інформації сприяють виникненню якісно нового типу соціального устрою. Багато в чому теоретики ґрунтуються на подібних міркуваннях: у наш час практично в усіх сферах життя суспільства стало більше інформації, отже суспільство, в якому ми живемо, - інформаційне. Розглянемо підходи до визначення 'інформаційного суспільства', що найчастіше трапляються.

Новітні технології - одна з найпомітніших ознак настання нових часів, яку часто приймають за ознаку народження інформаційного суспільства. Ідея полягає в тому, що великий обсяг технологічних новацій повинен привести до соціального перевлаштування, оскільки його дія на суспільство є дуже значною. Проблематичність технологічного підходу полягає в туманності міркувань щодо інформаційних технологій (ІТ) і складності емпіричних вимірів.

Інший підхід до визначення поняття 'інформаційне суспільство', що також часто трапляється, пов'язаний з економічними перетвореннями і припускає облік зростання економічної цінності інформаційної діяльності. Якщо в економічній сфері інформаційна активність превалює над діяльністю в галузі сільського господарства і промисловості, то можна говорити про інформаційне суспільство. Але, визнаючи об'єктивність збільшення інформаційного сектора в економіці в цілому і зростання економічної значущості інформації, не можна не відзначити складності цього підходу в спробі виокремити розміри і складові інформаційного сектора економіки.

Третій, професійний, підхід до визначення поняття 'інформаційне суспільство' пов'язаний зі сферою зайнятості населення, зокрема пов'язується з працями Д. Белла, найвизначнішого теоретика постіндустріального суспільства. Розглядаючи структуру зайнятості населення і моделі спостережуваних змін, Д. Белл припустив, що людство вступає в інформаційне суспільство, де більшість зайнятих працюють в інформаційній сфері. Оскільки сировиною для нефізичної праці є інформація, яка протиставляється фізичній силі, навичкам ручної праці і її машинним характеристикам, істотне збільшення частки праці в інформаційній сфері може розглядатися як виникнення інформаційного суспільства ( і дійсно, в розвинених країнах більше 70 % робочої сили зайняті у сфері послуг) [5, с.134]. Недоліки зазначеного підходу пов'язані, перш за все, з проблематичністю розподілу занять за категоріями 'інформаційне' - 'неінформаційне'. Така методологія, відзначає Ф. Уебстер, подає нам величезні обсяги інформаційної зайнятості, але не дає інструменту для диференціації найістотніших обсягів інформаційної роботи.

Наступний, четвертий, підхід до визначення інформаційного суспільства, хоча й основується на економіці і соціології, використовує географічний або просторовий принцип. Головний акцент робиться на глобальні інформаційні мережі, які зв'язують різні місця планети, а тому впливають на організацію часу і простору. Особливої популярності ця концепція набула останніми роками у зв'язку зі збільшенням ролі інформаційних мереж у соціальній організації суспільства та розвитком Інтернету, інформаційне суспільство в даному підході розглядається як глобальне мережеве суспільство, в якому мережі пронизують усю соціальну й економічну структуру.

Підхід до визначення інформаційного суспільства, що використовує критерій культури, мабуть, найлегше визнати максимально повним і відповідним сучасним реаліям, проте культурні артефакти ще гірше за інші піддаються вимірюванням і формалізації. Дійсно, сучасна культура явно інформативніша, порівняно з будь-якою попередньою. Людина існує в медіанасиченому середовищі: її життя істотно символізується, воно проходить у процесах обміну й отримання повідомлень про неї і про інших. Визнання вибухового зростання культурних сенсів змушує багатьох авторів говорити про те, що людство ввійшло до інформаційного суспільства. Вони нечасто роблять спроби оцінити цей розвиток у кількісних характеристиках, а просто вказують, наскільки очевидно, що знаків і інформації нині значно більше, ніж у попередні епохи.

Таким чином, усі зазначені вище підходи дають надто проблематичні поняття щодо того, що, власне, є сутністю інформаційного суспільства і як його можна визначити. Пов'язане це переважно з тим фактом, що більшість визначень інформаційного суспільства основується на кількісних характеристиках і припускається, що в якійсь точці, коли інформаційні критерії починають домінувати в різних сферах життєдіяльності суспільства, воно вступає в інформаційну стадію свого розвитку. Відповідно кількісне збільшення обсягів інформації трансформується в якісну зміну соціальної системи. При визначенні й аналізі інформаційного суспільства важливим є комплексне використання елементів усіх зазначених вище підходів з обов'язковим урахуванням їх плюсів і мінусів. Неоднозначність та комплексний характер такого явища як інформаційне суспільство стали причиною дискусій і критики щодо визначення його суті (див. табл.1)

Таблиця 1

Підходи до визначення інформаційного суспільства та їх критика

Критика в цьому випадку є доречною, оскільки саме в зв'язку з нею в 2005 р. в Декларації принципів інформаційного суспільства на Саміті ООН було запропоновано більш ясне визначення інформаційного суспільства. Звучить воно так: інформаційне суспільство - це суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися та обмінюватися ними, з тим, щоб дати можливість окремим особам, угрупуванням і народам в повній мірі реалізувати свій потенціал, сприяючи стійкому розвитку і підвищуючи якість життя.

Унікальність поняття інформаційного суспільства полягає не лише у тому, що воно носить глобальний характер, а ще й у тому, що воно пов'язане з множиною новітніх категорій: інформація, інформатизація, інформативність, віртуалізація, економіка знань, тощо. Далі, з метою детальнішого розуміння поняття інформаційного суспільства, ми розглянемо його основні складові компоненти, а саме: інформація, інформатизація, знання.

Інформація - рівень вимог користувачів до інформації перебуває у рамках стереотипів, що виробилися у процесі взаємодії певних каналів інформації. Щоб запровадити нову ІТ, необхідно перевести стійкі уявлення користувачів про можливості системи інформації у якісно новий стан. Для цього важливо пам'ятати, що по-перше, інформаційна потреба - це не те, що задовольняється за допомогою існуючої системи інформації, а те, що вимагає задоволення. По-друге, інформаційна потреба може зникнути не будучи задоволеною. По-третє, факт виникнення інформаційної потреби не завжди і не обов'язково усвідомлюється. Вже потім, це усвідомлення перетворилося на інформаційний бум, що докотився до бірж, преси, урядів, виробництва і торгівлі. Знати більше, знати раніше - стало основним принципом життєдіяльності індивідів і організацій нового суспільства - інформаційного.

Сьогодні інформаційна потреба суспільства переходить від кількісних характеристик до якісних. Люди будуть знати, що саме їм потрібно, як, коли і що саме вони хочуть отримати із пропонованого інформаційним суспільством. А це, у свою чергу, буде формувати інфраструктуру пропозиції, як ринкову, так і освітню. Діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз, все більше починає залежати від їхнього інформування і здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Перш ніж розпочати певну діяльність, необхідно провести велику роботу зі збору і переробки інформації, її осмислення та аналізу.

Інформатизація - організований соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об'єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів [2, с.31]. Інформатизація суспільства є однією з закономірностей сучасного соціального прогресу. Цей термін все наполегливіше витісняє широко використовуваний раніше термін комп'ютеризація суспільства. При зовнішній подібності цих понять вони істотно відрізняються. При комп'ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп'ютерів, що забезпечують оперативне отримання результатів переробки інформації та її накопичення. При інформатизації суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання достовірних, вичерпних і своєчасних знань у всіх видах людської діяльності. Відтак, інформатизація суспільства є більш широким поняттям, ніж комп'ютеризація суспільства, і спрямована на якнайшвидше оволодіння інформацією для задоволення існуючих потреб.

Знання - інформаційна цивілізація є добою знань. А знання не бувають вітчизняними або закордонними. Коли вони перетворюються у головний ресурс - економіка, політика та й практично всі інші суспільні інститути можуть бути лише світовими. Знання зменшують потребу у сировині, роботі, часі, просторі, капіталі та інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом - основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає. Знання - єдине, що взагалі являє цінність в умовах кіберпросторової економіки. Робітник розумової праці це головне надбання будь-якої організації. Головний засіб виробництва - інтелект самого працівника. Компанії у нових умовах конкуренції істотну перевагу надають навчанню, що триває протягом усього життя. Людям необхідно отримувати інформацію тоді, коли вона їм знадобиться, причому без відриву від виробництва. Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип 'Зроби сам так щоб твоя продукція застаріла'[22]. Отже, для ефективного функціонування економічної організації необхідне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки - знанням.

Підсумовуючи вищезазначене, можна відзначити складність аналізу підходів і визначень інформаційного суспільства різних авторів через їхню надзвичайну різнобічність, але, очевидно, що всі автори вважають інформацію, інформаційно-комунікаційні зв'язки ключем до розуміння сучасного суспільства. Можливо, найстислішим визначенням інформаційного суспільства може бути таке - суспільство, засноване на інформації. По суті, саме ця позиція і є основою більшості визначень інформаційного суспільства.

2.2 Соціокультурні та економічні основи інформаційного суспільства

Зміни, пов'язані з розвитком інформаційного суспільства, стосуються всіх соціокультурних інститутів й стверджують принципово новий спосіб життя кожної людини. В умовах глобального інформаційного суспільства людині необхідно вирішити завдання освоєння принципово нового простору. Із замкненої, обмеженої території середовища життя і діяльності доведеться переселитися у світ усепланетного соціуму з глобальними соціальними; економічними, інформаційними, комунікаційними і культурними зв'язками. Інформаційна культура ставить людину в зовсім інші зв'язки з зовнішнім світом. Її життя стає менше детермінованим соціально-економічними умовами, а вільна творча діяльність багато в чому визначає соціокультурну ситуацію.

Інтелектуалізація діяльності людини є однією з найважливіших характеристик сучасного суспільства, як і розвиток її творчого начала. Швидкі темпи модернізації технологій та методів виробництва, посилення нецінової конкуренції висувають на перший план інтелект, здібності, знання, талант і професіоналізм працівника, тобто характеристики, що входять до поняття 'інтелектуальний капітал'. Із формуванням класу інтелектуалів відповідним чином виникають нові лінії соціальної стратифікації. Суспільний розвиток набуває нової якості, коли найефективнішою формою нагромадження стає розвиток людьми власних здібностей, а найвигіднішими інвестиціями - інвестиції в людину, її знання і переконання, навички, уміння і майстерність. Досвід останніх десятиліть підтверджує те, що на роль лідерів у соціально-економічному розвиткові претендують країни, що мають найвищий рівень освіти, науки, охорони здоров'я, культури і духовності. За даними ЮНЕСКО, у двадцяти провідних країнах працюють 95 % усіх учених світу, і саме в цих країнах прибуток на душу населення щорічно зростає на 200 дол. США; у всіх інших країнах, де працюють лише 5 % учених світу, щорічне зростання прибутків складає тільки 10 дол. США [7]

Провідною ланкою в інформаційному суспільстві стає система формування знань, навичок, умінь. Нині саме освіта стає ключовим компонентом розвитку людського потенціалу. Саме освіта покликана підготувати людину, здатну і бажаючу створювати і сприймати зміни і нововведення інформаційного суспільства, а також утвердити в суспільній свідомості мінливість, динамізм як адекватну сучасності особливість життя. Головним напрямом модернізації освіти є її інформатизація. Необхідно також зазначити, що в умовах інформаційного суспільства все більшої популярності набуває дистанційне навчання, здійснюване навчальним закладом за допомогою використання різноманітних медіазасобів, комунікацій, що дозволяють учням і кураторам взаємодіяти в процесі навчання.

В умовах становлення інформаційного суспільства створюються умови, коли сама людина формує_; себе як носія якостей, що роблять її представником вищої; соціальної страти. Знання й інформація є найдемократичнішим джерелом влади, оскільки всі мають до них доступ, а монополія на них неможлива..

Як справедливо відзначає О.М. Астаф'єва, сформований ЗМІ інформаційно-комунікаційний простір інсценує нову реальність, що сприяє закріпленню в масовій та індивідуальній свідомості людей особливих ціннісно-смислових установок [28, с.97]. Людина розуміє навколишній світ з інформаційного простору преси, телебачення, кінематографа, комп'ютерної мережі незалежно від того, в якому культурному середовищі відбувається соціалізація людини. Так формується нове покоління, що має нові ідентифікаційні параметри і приймає фізичну та штучну (віртуальну) реальність як рівні співіснуючі паралельно реальності. За таких умов віртуалізується не тільки суспільство, але й сама особистість. Прикладом є Інтернет, глобальні масштаби поширення якого роблять всесвітню павутину всеохоплюючою. На думку багатьох дослідників, сучасний віртуальний спосіб існування культури - це той якісно новий її стан, що характеризує інформаційне суспільство. Віртуалізація соціокультурного простору й ІКТ уможливлюють маніпуляцію суспільною свідомістю. Наочний прояв цього - світовий бум такої специфічної галузі, як Public relations. Маніпуляції свідомістю змушують за допомогою такого унікального інструменту, як задоволення і бажання, мільйони людей на планеті поділяти нові цінності і смисли, приймати стандартизовані форми й образи як невід'ємну частину свого індивідуального стилю.

Як відомо, ІТ є безпосереднім двигуном процесу глобалізації, найважливішою особливістю якої є формування єдиного в масштабах усього світу фінансово-інформаційного простору, в якому все більшою мірою здійснюється комерційна діяльність людства. Практично всі дослідники вважають основним фактором, що визначає розвиток сучасної економіки, її інформатизацію. Виявляється стрімке зростання економічного значення інформаційних ресурсів, що спостерігається за останні десятиліття в промислово розвинених країнах. В інформаційному суспільстві виробничий базис складають інформаційні засоби виробництва, основним продуктом споживання (отже, і виробництва) є інформаційні товари та послуги, а ключовим фактором структуризації суспільства є інформація.

Можна погодитися з поширеним у зарубіжній літературі поняттям 'інформаційна економіка', що характеризує сучасну тенденцію розвитку світової економіки, пов'язану зі зростанням ролі інформаційної індустрії і знань в економічному житті суспільства. 'Під інформаційною економікою, - відзначає український дослідник Л.Г. Мельник, - очевидно, слід розуміти виробничу систему в поєднанні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва та предметом споживання' [21, с.123]. Це економіка, у якій домінуючим фактором є процеси накопичення та використання знань; у якій спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають найважливішим ресурсом, який, поряд із працею, капіталом і природними ресурсами, забезпечує зростання та конкурентоспроможність економічної системи. В інформаційній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, що існує у свідомості людей і матеріалізується в технологічних способах виробництва. Закладені в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають зовсім іншу природу реалізації. Це потребує докорінного перегляду ключових принципів організації громадського життя. Однією з найістотніших у наведеному ланцюзі є трансформація економічних відносин. Попередні, основу яких складала приватна власність, могли існувати лише в умовах матеріальності головних атрибутів виробничого середовища, якими можна було володіти через можливість їхнього фізичного присвоєння. Ця основа дії традиційних економічних :законів зникає в міру того, як засоби виробництва втрачають свій матеріальний зміст, перетворюючись на інформаційні сутності.

Роль і значення інформаційної індустрії у світовій економіці стають усе значнішими. Західноєвропейський ринок інформаційних і комунікаційних технологій має вищі темпи зростання (7,2%), ніж економіка в цілому. Продовжується стійке зростання сегмента інформаційної індустрії в економіці США, країнах Північної Європи, Південній Кореї, Китаї, Японії, Сінгапурі (див. табл. 1).

Таблиця 1

Галузева структура економіки різних країн (в % ВВП)

Джерело: інформація CeBit, звіт Світового банку про розвиток світової економіки

Можна виокремити три галузі інформаційної індустрії: виробництво інформаційного й комунікаційного устаткування, зв'язок і виробництво змісту (інформації). Узагальнюючи роботи з проблеми інформаційної економіки, до економічних основ інформаційного суспільства можна віднести такі особливості і закономірності економічного розвитку інформаційного суспільства.

Насамперед, потрібно відзначити таку особливість інформаційної економіки, як поєднання індустріального та постіндустріального типів розвитку. Зростання галузей сфери послуг є найважливішою особливістю інформаційної економіки. Значення сфери послуг постійно зростає і її частка в економічно розвинених країнах уже нині складає 40-60% і в майбутньому буде тільки збільшуватися. Це зовсім не означає, що матеріальне виробництво зникло. Воно продовжує існувати, але завдяки високому науково-технічному рівню виробництва і продуктивності праці функціонування такого могутнього промислового потенціалу, як, наприклад, американський, забезпечують усього лише 10% зайнятих. Саме тому майже 80 % населення США зайнято у сфері послуг, тобто в науці, освіті, охороні здоров'я, у сфері культури [18, с.67].

Ще однією важливою особливістю інформаційної економіки є зростаюча технологічна й економічна конвергенція. Конвергенцію можна охарактеризувати як процес об'єднання різних технологій, ринків, форм регулювання різних галузей інформаційної індустрії. У цьому разі відбувається розмивання меж між секторами інформаційної індустрії, такими як виробництво комунікаційного устаткування, комп'ютерів, надання комунікаційних мережевих послуг, розробка програмного забезпечення, мультимедійні розподільні мережі. Відбувається конвергенція різних засобів передачі інформації, таких як провідна, безпровідна й ефірна технології, аналоговий і цифровий зв'язок Наочним прикладом виробничої конвергенції в інформаційній економіці є сучасний мобільний телефон. Крім своїх основних функцій засобу зв'язку, він може також виконувати функції записної книжки, калькулятора, годинника, таймера чи будильника, ігрової приставки, музичного елемента, індикатора радіохвильових перешкод і т. ін.

Технологічна спільність створює умови для організаційної, корпоративної єдності, тобто злиття компаній інформаційної індустрії, як таких, що представляють різні її сектори. Їх мета - об'єднати фінансову та технологічну міць, запропонувати споживачеві нові послуги, усунути конкурентів, одержати доступ до нових ринків. Прикладом такої економічної конвергенції може слугувати альянс корпорації Microsoft й американських телемереж NBC для спільного виробництва мультимедійних продуктів і послуг. Крім того, інформаційна економіка характеризується інноваційним типом розвитку та швидкою динамікою виробництва. Причина цього явища - зростаючі темпи виникнення інновацій, тобто факторів (процесів, технологій, принципів, продуктів), що оновлюють виробництво.

Наступною наочною характеристикою інформаційної економіки є віртуалізація економічного простору, чи 'кіберекономіка'. Передумовою цього феномену стало створення комп'ютерних мереж та інтернетизація економіки. Під 'кіберекономікою' можна розуміти економічну активність, спрямовану на створення інформаційних продуктів і послуг в Інтернеті та глобальних комерційних мережах, а саме: електронної торгівлі, маркетингу, реклами, публікацій, інвестицій, поширення аудіовізуальної продукції й інше.

Останні роки Інтернет активно використовується в комерційних цілях, довкола нього розвиваються нові галузі інформаційної індустрії. Мати власні домашні сторінки в Інтернеті - стало звичайною справою для компаній і державних установ. Інтенсивно зростають вартість та обсяги розміщення реклами, істотно збільшилися обсяги корпоративної електронної торгівлі.

У цілому, можна стверджувати, що процес переходу до інформаційної економіки - це насамперед соціальний і водночас технократичний процес (у розумінні інноваційності) модернізації, реалізація якого дозволить в остаточному підсумку сформувати інформаційне суспільство та відповідну економічну систему.

При цьому визначальна роль у формуванні; інформаційної економіки має належати державним інститутам. Тільки державні і наддержавні органи здатні вирішити відповідний комплекс економічних завдань, оскільки малому і середньому бізнесу це не під силу, а великим транснаціональним корпораціям часто не вигідно. Роль держави в інноваційній економічній сфері полягає, у першу чергу, у створенні відповідного правового поля для регуляції діяльності суб'єктів економіки, захисті національних інтересів у науково-технічній сфері та на міжнародній арені.

Таким чином, розвиток ІКТ сприяє змінам, що відбуваються в соціокультурній сфері і в економіці. Роль інформації, що постійно збільшується, істотно перетворює соціокультурний простір, привносячи нові й суперечливі тенденції: посилення інтелектуалізації людини й одночасне зростання її творчого начала, криза духовності й усе більше поширення постекономічних, гуманістичних і освітніх цінностей, посилення індивідуалістичного, віртуалізація соціокультурної сфери, поширення масової культури. Відбувається процес формування інформаційної економіки, основу якої складають інформаційні засоби виробництва й інформаційні товари та послуги. Основним предметом і засобом праці в інформаційній економіці є інформація, головним продуктом виробництва й споживання - послуги й інформаційні товари.

2.3 Правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства

В суспільстві виникають процеси трансформації багатьох державно-правових інститутів у зв'язку з підвищенням соціальної ролі інформації і розвитком глобальних мереж. Інформація виступає об'єктом інформаційних відносин, які пов'язані з реалізацією права на інформацію та інформаційною діяльністю у галузі створення, збирання, отримання, використання, поширення, та зберігання інформації. З точки зору функціонування інформаційного суспільства цікавим є питання саме використання інформації (задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин), проблема доступу до неї. Право на доступ до інформації та недоторканості особистості є загальними правами людини, їх законодавче оформлення створює правовий фундамент інформаційного суспільства.

Але насправді сьогодні існує багато труднощів у сфері доступу громадян до публічної інформації. Свідченням цього є скарги громадян на відмову в задоволенні запитів на інформацію до органів вищого рівня чи суду. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування фактично безпідставно відмовляють у наданні інформації, відносячи її до інформації з обмеженим доступом; органи державної влади та органи місцевого самоврядування не повністю виконують вимогу оприлюднювати інформацію про свою діяльність; існують великі труднощі в отриманні громадянами локальних нормативно-правових актів (а в деяких випадках це взагалі неможливо) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

В цьому контексті доцільним є порівняння законодавства щодо доступу до інформації в Україні та у федеральних органах виконавчої влади США. В Україні та США різняться конституційні основи права на доступ до офіційної інформації. Українська Конституція містить норму про те, що кожний має право вільно одержувати, збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким способом. Крім того, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту

На відміну від України, Конституція Сполучених штатів не містить безпосереднього згадування про право на доступ до інформації. Правовим підґрунтям для свободи інформації, свободи слова та друку в США є перша поправка до Конституції країни: 'Конгрес не може видавати закони, що встановлюють яку-небудь релігію або забороняють її вільне віросповідання або обмежують свободу слова або друку, або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про задоволення скарг' [20, с.16]. Фактично в основу інформаційних відносин між суспільством і федеральними виконавчими органами США покладено принцип, відповідно до якого кожний має рівне право на доступ до документів органів федеральної влади ('right to know'). Урядові заклади (агентства) зобов'язані забезпечити реалізацію цього права й обґрунтувати причини відмови в його реалізації. Реалізація цього принципу пов'язується з прийняттям Конгресом США у 1966 р. 'Закону про свободу доступу до інформації'.

Наступна розбіжність торкається джерел норм, що регулюють процедури доступу до інформації. В Сполучених штатах різними актами регулюється доступ до документів центральних органів влади, Президента, Конгресу, органів влади суб'єктів федерації. Тоді як чинність Закону України 'Про інформацію' поширюється на всі органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Можна припустити, що вітчизняна модель більш зручна, оскільки встановлює єдиний порядок доступу до відкритої інформації в усіх органах публічної влади.

Особливу увагу слід приділити відмінностям між ключовими термінами інформаційного законодавства України та США. Українське законодавство оперує такими категоріями, як 'інформація державних органів та органів місцевого самоврядування' та 'офіційна інформація'. Федеральне законодавство США оперує терміном 'документи'('records'). Під 'документами' у законі сьогодні розуміються друковані тексти, відеозаписи й аудіо записи, карти, фотографії, комп'ютерні роздруківки, записи й диски. При цьому не має значення .у якій формі існує документ (у паперовому чи електронному вигляді), головне, щоб федеральне агентство володіло або розпоряджалося цим документом.

Досить незвичайною для вітчизняної практики є розвинута у США довідково-інформаційна система, яка допомагає знайти як місце знаходження необхідного документу, так і ознайомитися з власними правами та механізмами їх реалізації в цій сфері. Розглянемо її основні елементи: довідкові видання Конгресу США, довідкові видання уряду, довідники про процедуру доступу до інформації агентств, пошукові покажчики й системи.

Комітет Палати Представників із питань діяльності уряду з 1977 р. публікує спеціальні довідники про те, як правильно користуватися федеральним законодавством для доступу до документів урядових агентств. Сьогодні довідник є доступним у паперовому й електронному вигляді. Складністю для здобувачів документів є той факт, що єдиного федерального органу, який би розглядав інформаційні запити, у США не існує. Звертатися потрібно саме в те агентство, у якому знаходиться документ. Проблема полягає в тому, яким чином визначити саме те агентство, яке розпоряджається потрібним документом. Корисну інформацію можна знайти в спеціальному виданні 'Довідник уряду Сполучених Штатів' (United State Government Manual). Він містить повний перелік усіх федеральних агентств, опис їхніх функцій і адреси. У 1995 р. в США законом була заснована Служба пошуку державної інформації. Служба здійснює пошук документів, створених в урядових закладах США. По суті ця система об'єднує пошукові системи різних відомств.

Для того, щоб полегшити пошук потрібного документа, агентства зобов'язані вести пошукові покажчики (index) усіх документів, які знаходяться в агентстві. Ці покажчики містять дані про документи, які з'явилися після 4 липня 1967 р. Покажчики, як правило, публікуються не рідше одного разу на квартал. З 1999 р. такі покажчики доступні також для ознайомлення через комп'ютерні телекомунікаційні системи. Показовим є той факт, що багато документів (рішення, виклад політики, посадові інструкції, що стосуються членів суспільства) можуть цитуватися й бути використані в суді тільки в тому разі, якщо вони внесені в пошукові покажчики.

Наявність такої розвинутої інформаційно-довідкової системи в США, безумовно, допомагає орієнтуватися в лабіринті державного механізму і вказує легальні шляхи до потрібної інформації.

Представлений огляд дозволяє зробити деякі висновки:

- порівняння вітчизняного і американського законодавства показує кілька відмінностей у вирішенні питань щодо доступу до офіційної інформації. Деякі з них найбільш помітні. По-перше, у США відсутній загальний порядок і процедури доступу до документів федеральних органів різних гілок і рівнів публічної влади, що викликає труднощі громадян при отриманні відповідних послуг. Але ця ситуація значно покращилась з прийняттям закону 'Про електронний уряд'. У той час, як наприклад, Закон України 'Про інформацію' встановлює загальні процедури для доступу до офіційної інформації усіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування. По-друге, для позначення предмета доступу в США використовується термін 'документи' а не абстрактна категорія 'інформація'. По-третє, федеральне законодавство США встановлює норми, що містять більш детальні і більш гнучкі адміністративні процедури ,ніж ті ,які закріплені сьогодні в українському законодавстві;

- з погляду перспектив вдосконалення режиму доступу до офіційної інформації в Україні, з досвіду США представляють інтерес ті адміністративні процедури, що передбачають: формування й функціонування інформаційно-довідкових систем; використання інформаційних технологій (Інтернет); порядок контролю за дотриманням законодавства про свободу доступу до інформації; диференційований порядок оплати за виконання запитів, прискорений порядок розгляду запитів і апеляцій, можливість узгодження термінів і обсягів запиту із замовником; необхідність урахування думки громадськості при розробці процедурних документів.

Прагнучи не відстати від США, до розробки проблематики інформаційного суспільства активно долучився Європейський союз. Європейське інформаційне право складають спеціальні принципи і норми, які регулюють права та обов'язки суб'єктів у процесі міжнародного обміну інформацією, інформаційними продуктами та інформаційними послугами через кордони держав. Інформаційний обмін та міжнародне використання ЗМК регулюються основними принципами міжнародного права та низкою спеціальних галузевих принципів - правом держав на здійснення транскордонного телерадіомовлення; зобов'язанням держав попереджати і припиняти поширення ідей, заборонених міжнародним співтовариством; зобов'язанням держав забезпечити вільний доступ до джерел інформації; правом держав на протидію поширення на своїй території ідей, які загрожують національній безпеці, громадянському порядку, моральному здоров'ю населення, правом держав розвивати інформаційну інфраструктуру задля досягнення своїх політичних, економічних і культурних цілей; зобов'язанням держави попереджати і припиняти неправомірне використання національних інформаційних ресурсів та масивів інформації для ворожої пропаганди і втручання у внутрішні справи інших держав.

Що ж стосується України, то її національна інформаційна політика забезпечується Конституцією України (1996 р.), Законом України про інформацію (1992 р.), а також іншими чинними нормативними і підзаконними актами указами, постановами та інструкціями загального і спеціального характеру, в яких визначено верховенство міжнародної норми і національні пріоритети. Цей пакет законодавчих документів створює нормативно-правові засади розвитку національної політики в галузі інформації. Базовим є Закон України 'Про інформацію', в якому сформульовані основні поняття і політика держави в інформаційній сфері. Закон надає право громадянам на комунікацію, обумовлює режим доступу до інформації, широкі можливості розвитку підприємництва, регулює міжнародне співробітництво. Нормативно-правові акти, що регулюють процеси інформатизації (Закон України 'Про національну програму інформатизації 1998 р.), визначають загальні принципи державної політики у сфері інформатизації: розвиток інфраструктури, концентрацію комунікації у сфері державного управління, вільну конкуренцію інформаційного підприємництва, безпеку фінансового інформаційного середовища, розвиток інформаційної економіки. Пріоритетними напрямками впровадження ІТ визнано створення нормативно-правової бази, побудова нових сучасних каналів зв'язку, зокрема оптично-волоконних, супутникових, телекомунікаційних, формування комп'ютерної мережі освіти як компонента Інтернет, створення інформаційних продуктів, систем захисту інформації.

В 2007 р. набув чинності Закон України 'Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.'Документ констатує, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, поміж іншого і через те, що рівень представленості України в Інтернет-просторі є низьким, а присутність україномовних ресурсів - недостатньою. Не вирішуються в повному обсязі питання захисту авторських прав на комп'ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) із розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення [33].

Серед основних стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні виділяється захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику, інформаційної нерівності, вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні визначили, зокрема забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері та законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства. Для підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства ставиться задача створити цілісну систему законодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства та здійснити кодифікацію інформаційного законодавства шляхом прийняття Інформаційного кодексу України. До структури Інформаційного кодексу мають увійти розділи, що стосуються електронної торгівлі, правової охорони прав на зміст комп'ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, а також розділи про охорону баз даних, дистанційне навчання, телемедицину, комерційну таємницю, надання органами державної влади юридичним та фізичним особам інформаційних послуг із використанням мережі Інтернет. У цілому закон можна охарактеризувати як такий, що містить багато декларативних положень. Це з одного боку виправдано тим, що він визначає саме основні засади, а не щось більше, але з іншого боку - браку інформаційних стратегій до цього часу не відчувалося, а от конкретних кроків для впровадження таких засад і стратегій в життя бракує на жаль і в цьому документі.

Експертиза українського інформаційного законодавства, котра неодноразово здійснювалася протягом останніх років свідчить про те, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної сфери є досить розвиненою. Проте, якщо формальний бік справи не викликає значного занепокоєння, то існує нагальна проблема недотримання встановлених норм усіма суб'єктами інформаційних відносин. Вирішивши проблему неефективного законодавства на етапі становлення інформаційного суспільства в Україні, передбачивши механізми його реалізації, можна буде забезпечити реальне здійснення передбаченого Конституцією України права людини на свободу інформації, оскільки для України настав час, коли цим питанням буде надано комплексного та дієвого характеру.

В якості висновку можна додати, що багато фахівців прогнозують радикальні зміни в галузі міжнародно-правового регулювання інформаційних обмінів і комунікації внаслідок формування єдиної світової комунікаційної системи, тобто формування глобального інформаційного поля, що потребує адекватних міжнародно-правових рішень. В цій ситуації є вкрай необхідною координація зусиль держав у формуванні законодавчої бази в інформаційній сфері та міжнародне співробітництво з дотриманням принципів міжнародного права.

3. ПРАКТИЧНІ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

3.1 Інформаційне суспільство в США

Важливим завданням дослідження є розгляд практичних моделей розвитку інформаційного суспільства на прикладі провідних держав, іншими словами, міжнародного досвіду переходу до інформаційного суспільства, що допоможе виявленню сутнісних особливостей практичної реалізації інформаційного суспільства. На межі 80-90-х pp. XX ст. стратегічною метою розвитку в багатьох країнах була проголошена побудова інформаційного суспільства. Нині рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. Водночас глобальне інформаційне суспільство формується локально й у різних країнах цей процес відбувається з різною інтенсивністю й особливостями, у кожному конкретному випадку безпосередня реалізація проекту має національно детермінований характер.

Як свідчить світовий досвід, кожна країна йде до інформаційного суспільства своїм шляхом, який визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови. Багато з розвинених країн і країн, що розвиваються, повною мірою усвідомили величезні переваги, пов'язані з розвитком і поширенням останніх. Так наприклад США сподіваються реалізувати проект інформаційного суспільства самостійно, країни Європейського союзу, маючи в деяких випадках власні національні програми, пропонують об'єднати зусилля і ресурси. У цілому ж можливо припустити існування в майбутньому декількох типів інформаційного суспільства, як колись існувало кілька моделей індустріального суспільства.

Умовно в науковій літературі розрізняють дві основні практичні моделі розвитку інформаційного суспільства: західну і східну. В західній моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В східній приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв'язок між традиційними культурними цінностями і невідворотніми соціальними змінами. Надалі в роботі розглядатиметься саме західна модель інформаційного суспільства, яка узагальнює стратегії і програми індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Франції, країн Північної Європи. В рамках означеної моделі виділяють американську і європейську моделі розвитку.

Розглянемо модель розвитку інформаційного суспільства, яку реалізує США. Ця модель визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформаційній сфері відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці. Досліджуючи місце і роль США у світовому інформаційному процесі, американські вчені вважають, що роль країни полягає в експорті інформаційного суспільства. При цьому вони намагаються довести, що США не мають імперських устремлінь і сповідують гуманістичні цілі. Але факти свідчать про інше. Якщо в світовій економіці питома вага США складає 20 %, то в інформаційному просторі планети країна займає абсолютно домінуючі позиції. В даному випадку світове співтовариство ще в більшій мірі залежить від Сполучених Штатів на долю яких за даними ЮНЕСКО припадає 65 % світового комунікаційного потоку інформації [15]. США є абсолютними монополістами в інформаційному (віртуальному) просторі Інтернету. Інформаційний імперіалізм за своїми масштабами значно випередив економічний імперіалізм. Виходячи з того, що в США найбільший досвід інформатизації суспільства, тому саме цій країні вважають вчені, належить історична роль очолити людство в процесі перетворення його з індустріального стану в постіндустріальний - інформаційний. США запропонували доктрину 'інформаційної парасольки' міжнародного співробітництва з широким колом країн у різних регіонах світу, суть якої - превентивна комунікація на основі переміщення масивів інформації, що передається США державам-реципієнтам для забезпечення їх національних інтересів і, як наслідок збереження лідерства США у політичній системі міжнародних відносин.

США стали однією з перших країн, що сформували комплексний державний підхід до реалізації ідеї інформаційного суспільства та визначили розвиток національної й інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. У 1993 р. уряд США опублікував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (НІІ). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою НІІ була створена Робоча група з питань інформаційної інфраструктури. НІІ представляє собою проблемно-орієнтовану концепцію розвитку системи телекомунікаційних, інформаційних та комп'ютерних технологій, що направлена на вирішення конкретних державних завдань. Суть цієї концепції полягає в застосуванні сучасних телекомунікаційних технологій і інформаційних ресурсів для забезпечення швидкого і ефективного пошуку будь-якої інформації (де б вона не знаходилась), а також представлення її за запитом організацій або окремих громадян. В цілому, на думку спеціалістів, подібна концепція НІІ, яка допускає інтеграцію різноманітних телекомунікаційних послуг з комп'ютерними можливостями Інтернету, повністю відповідає тенденціям розвитку ІТ. Федеральний урядовий варіант концепції НІІ має наступну прикладну (проблемну) орієнтацію:

- освіта - єдина інформаційна система надає студентам і викладачам миттєвий доступ до широких освітніх ресурсів. Це дає викладачам можливість індивідуальної роботи з кожним студентом. Останнім же будуть надані не тільки тексти і фотографії але й і аудіо та відеоінформація, але головне інтерактивні мультимедійні технології, які забезпечують суттєво більш високий рівень сприйняття інформації;

- бібліотечна справа - об'єднання переведених на цифрові носії бібліотечних фондів принципово розширює доступ користувачів (читачів) до інформаційних ресурсів. Це має запобігти подальшому розподілу суспільства на інформаційно бідних і інформаційно багатих;

- охорона здоров'я - віддалений доступ до медичної експертизи на основі новітніх засобів зв'язку суттєво підвищує якість медичного обслуговування американців. Комп'ютерні історії хвороби і інші медичні записи повинні підвищувати якість роботи лікарів і знижувати вартість їх послуг;

- урядова інформація - швидка ідентифікація, локалізація і пошук спеціальної інформації про широкі ресурси уряду завжди були складним завданням для багатьох зацікавлених користувачів в тому числі лікарів, метеорологів, економістів, вчених і т.д. Використання Інтернет-технологій у зберіганні і пошуку інформації забезпечить швидкий віртуальний доступ до різної урядової інформації [31].

Інформаційне суспільство в американській НІІ визначається як суспільство, в якому кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров'я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг.

Американська нація досягла значного прогресу в застосуванні ІКТ в усіх секторах суспільного життя завдяки спільним зусиллям федерального, штатів і місцевого рівня. В 1993 р. в доповіді Департаменту комерції було обґрунтовано роль федерального уряду в концепції створення НІІ. Для здійснення широкої координації і партнерства федеральних структур з приватним сектором були створені Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force) і Комітет Радників по національній інформаційній інфраструктурі (United States Advisory Council on the National Information Infrastructure). Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури була уповноважена координувати зусилля адміністрації: з вироблення рекомендацій, стратегії і політики для розвитку НІІ; по стимулюванню і розповсюдженню досвіду застосування технології в різних областях, включаючи виробництво, електронну комерцію, освіту, державні служби, охорону здоров'я, послуги бібліотек, охорону навколишнього середовища.

В лютому 1996 р. президентом Б.Клінтон було проголошено Виклик Технологічної Грамотності (Technology Literacy Challenge), в якому зазначалось про спільну співпрацю громадян для досягнення мети, щоб до початку 21 ст. населення США стало технологічно грамотним. Департамент Комерції надав підтримку Комітету Радників по НІІ в створенні двох основних доповідей 'Запуск ініціативи приєднання співтовариств США до інформаційної супермагістралі' і 'Нація можливостей: реалізація надій інформаційної супермагістралі'. В представленій концепції інформаційна супермагістраль - це більше ніж Інтернет. Вона включає різні компоненти, в тому числі громадські і приватні мережі, засоби доставки і обладнання, інформаційне наповнення, штат професіоналів і, головне американських громадян, які отримують вигоду від її реалізації. Інформаційна супермагістраль - термін, який охоплює всі ці компоненти і відповідає баченню національної об'єднаної мережі, включаючи механізми передачі, інформації, обладнання і людей.

Індивідам і їх співтовариствам доручається еволюційне формування інформаційної супермагістралі, щоб визначити, які ресурси можуть найкращим чином відповідати їх освітянським потребам. Відмічається, що крім фізичних компонентів інфраструктури, цінність НІІ для користувачів і нації буде залежати в більшій мірі від якості інформаційного наповнення, яке може бути в формі текстових баз даних науки чи бізнесу, відео і аудіо записів, архівів бібліотек і інших медіа. Надаючи доступ до географічно розподілених інформаційних джерел і дистанційній освіті інформаційна інфраструктура має потенціал покращення системи освіти і забезпечення нових можливостей навчання протягом усього життя. Інформаційна супермагістраль забезпечує механізм створення суспільства, що безперервно навчається і складається з найбільш кваліфікованої, адаптованої і фінансово забезпеченої робочої сили в світі. Найбільш швидкий і ефективний спосіб зробити доступною магістраль для населення - це школи, бібліотеки і суспільні центри. Значними проектами співпраці в сфері комп'ютеризації і забезпечення широкого доступу до інфраструктури на базі бібліотек стали Центр мережевих комп'ютерних бібліотек (Online Computer Library Center) і Інформаційна мережа з бібліотечного дослідження (Research Libraries Information Network).

Особлива роль в об'єднанні мережевих співтовариств з допомогою телекомунікацій для надання широкого спектру електронних освітніх і соціальних послуг, включаючи соціальне забезпечення, охорону здоров'я і професійну підготовку на дому відводиться громадським центрам (community centers). Громадський центр можна визначити як фізичний простір, де члени співтовариства можуть зустрічатися, навчатися ,розважатися і отримувати доступ до інформаційних друкованих і електронних ресурсів. Це визначення включає широкий спектр установ, таких як урядові офіси, громадські, культурні і релігійні центри і клуби. Потенційна діяльність громадських центрів включає сервіс для широких верств населення і цільові програми для груп ризику в реабілітаційних центрах. Програма 'Громадські технологічні центри'(Community Technology Center Program) фінансує навчальні центри, розташовані в районах з населенням, що має низький рівень доходів [35].

Програма створення інформаційної супермагістралі вплинула на інформатизацію країни мінімум у трьох напрямах. Першим із них стало прийняття закону про телекомунікації (1996 р.), що затвердив створення широкосмугових ліній зв'язку, які могли б надавати аудиторії універсальні послуги. У результаті розширився спектр послуг ЗМІ, ускладнилася і диверсифікувалася структура медіаринку. Другий напрям - законодавча підтримка цифрового телебачення як додаткової можливості поширення нових інформаційних послуг. Третій - розширення доступу пересічних американців до Інтернету, що стимулювало розвиток онлайнових ЗМІ і торгівлі.

В 2000 р. був запущений Єдиний урядовий Інтернет-портал (First Gov), який об'єднав близько 20 тис. існуючих урядових сайтів, загальна ж кількість представлених на ньому організацій перевищує 30 тис. Відвідувачам порталу First Gov надається доступ до великої кількості матеріалів, що стосуються усіх сторін життя людини. Відвідавши тематичні розділи урядового порталу, вони отримають з перших рук вичерпну інформацію з самих різних питань. Так, їх увазі пропонуються секрети покупки теплих будинків і економічних автомобілів, вигідного вкладання коштів, надійного страхування і здорового раціону. База даних американського законодавства об'єднує півмільярда документів, що представлені на тисячах розрізнених web-вузлів. Крім того, First Gov містить інформацію про гранти, стипендії та інші дотації, які пропонує уряд США своїм громадянам. На web-сервер стікається інформація про затримку рейсів літаків і прибуття поїздів, подіях на ринку інвестицій. Портал включає в себе інструменти здійснення усіляких платежів і трансакцій, укладання онлайнових угод. Проект First Gov ознаменував собою початок реалізації національної програми переходу державних установ США на нові ІТ [28, с.91]. На початку 2002 р. спеціальна Робоча група представила президенту конкретний план дій 'E-Government Strategy', який повинен на практиці реалізовувати три основні принципи: орієнтація на громадян, а не на бюрократію; орієнтація на результат; ринковий підхід, активне впровадження інновацій.

На сьогоднішній день можна констатувати безперечні успіхи Адміністрації США в сфері побудови електронного уряду: була реформована вся політика і структура державного управління інформаційними потоками і ІТ, в тому числі: задача створення електронного уряду стала національною і однією з пріоритетних; владні повноваження по проведенню політики створення електронного уряду були максимально сконцентровані як на загальному федеральному рівні, так і на рівні державних установ; створена система персональної відповідальності за інформатизацію державних органів; політика і практика створення електронного уряду були уніфіковані і стали прозорими і підзвітними.

Таким чином США істотно просунулись на шляху реалізації ідеї електронного уряду і багато в чому формують рішення і технології для електронного уряду, які потім переймаються іншими країнами. Є підстави вважати, що найбільш повно і ефективно концепцію електронного уряду вдалося реалізувати саме в США.

У цілому ж своєю лідируючою позицією на шляху просування до інформаційного суспільства США зобов'язані як комплексній державній програмі підтримки розвитку ІТ, так і діяльності великих комерційних фірм, що здійснюють дослідницькі розробки, виробництво і торгівлю у сфері ІКТ. Таким чином, американський шлях формування інформаційного суспільства визначається загальною моделлю соціально-економічного розвитку, в якій функції держави зводяться до мінімуму, а діяльність приватних осіб - до максимуму. Головне в цьому підході - повна лібералізація ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій, розвиток інформаційних супермагістралей, їхня соціальна орієнтація.

3.2 Європейське інформаційне суспільство

Інформаційне суспільство бачиться як принципово новий рівень розвитку матеріально-технічної та соціально-культурної бази народів Європи, виокремлюючи такі чинники, як концентрація комунікації в регіоні, вдосконалення інформаційної інфраструктури, вільна конкуренція в інформаційному секторі європейської економіки, широке забезпечення потреб суспільства в інформаційних продуктах та послугах.

Програма побудови інформаційного суспільства Європи впливає на з'ясування проблеми економічної асиметрії країн регіону, передбачає трансформацію їх економічного розвитку за рахунок рівноправності у політичному, економічному, правовому та культурному аспектах і водночас зберігає національну самобутність та ідентичність європейських націй. Це свідчить, що програма інформаційного суспільства Європи набула безпрецедентного значення для конструктивного співробітництва держав регіону і виходить з інтересів європейського співтовариства, що дає можливість вирішувати інші проблеми регіону (див. дод. А).

Сучасна політика ЄС започаткована з середини 80-х років минулого століття, коли було закладено два головні політичні компоненти стратегії інформаційного суспільства ЄС: діяльність у сфері досліджень і технологічного розвитку ІКТ, ініційована в 1984 р. програмою 'ESPRIT' з інформаційних технологій і продовжена у 1986 р. спеціалізованими тематичними прикладними програмами на транспорті, в охороні здоров'я та в дистанційному навчанні, а також програмою 'RACE' з питань передових телекомунікаційних технологій.

В 1994 р. була представлена так звана 'Доповідь Бангеманна', де вперше використовувалась концепція інформаційного суспільства замість звичайної концепції інформаційних магістралей. Доповідь сформулювала рекомендації для ЄС щодо того, в який спосіб Співтовариство могло б сприяти встановленню адекватних регулюючих, технологічних та соціальних рамок для розвитку європейського інформаційного суспільства. Значний наголос у Доповіді робився на необхідності лібералізації сектора ІКТ внаслідок послаблення ролі урядів, що мало підвищити національну і міжнародну конкуренцію, поліпшити розподіл інформації і забезпечити кожному можливість доступу до технологій. Такий підхід означав зміну ролі держави як регулятора ІКТ, оскільки до цього часу саме держава відігравала головну роль у формуванні, регулюванні та використанні технологій [17].

Незважаючи на успіх попереднього етапу, в 1999 р. стало зрозуміло, що політика інформаційного суспільства ЄС потребує нового імпульсу для розвитку і нового бачення ситуації. Тому Європейська Комісія започаткувала нову політичну ініціативу щодо прискорення перетворення Європи на інформаційне суспільство 'Електронна Європа - інформаційне суспільство для всіх', якою пропонувалися амбіційні цілі, що забезпечать вигоди від інформаційного суспільства для усіх європейців. Були визначені три головні цільові напрямки дій: дешевший, швидший та безпечніший Інтернет: дешевший і швидший Інтернет-доступ; швидший Інтернет для дослідників і студентів; безпечні мережі і смарт-картки; інвестування в людей і навички: європейська модель в цифрову добу; робота в економіці, заснованій на знаннях; стимулювання використання Інтернету: прискорення електронної комерції; уряд он-лайн: електронний доступ до суспільних послуг; он-лайнова охорона здоров'я; європейський цифровий вміст для глобальних мереж; інтелектуальні транспортні системи.

Після того як були підсумовані результати ініціативи 'e Europe 2002', які виявили певні успіхи і проблеми, було вирішено продовжувати її реалізацію. І в 2002 р. Європейською Радою був схвалений План дій 'e Europe 2005'. Порівняно з попереднім, цей план містив більш цілеспрямовані дії. Планом передбачалося застосування таких взаємопов'язаних інструментів, як: політичні заходи для перегляду і прийняття законодавства на національному і європейському рівнях; гарантування, що законодавство не перешкоджає новим послугам; посилення конкуренції і сумісності мереж; полегшення обміну досвідом, позитивними практиками і демонстраційними проектами; проведення моніторингу політичних заходів та їх краще фокусування завдяки вимірюванню прогресу в досягненні завдань.

Не очікуючи завершення Плану дій 'e-Europe 2005' Європейська Комісія запропонувала нову стратегічну ініціативу 'і2010 - Європейське інформаційне суспільство заради зростання і зайнятості', зорієнтовану на підтримку відкритої і конкурентоздатної цифрової економіки. В ній ІКТ розглядаються як рушійна сила для поліпшення соціальної включеності і якості життя європейців. Стратегія 'і2010'будуватиметься у напрямку інтегрованого підходу до інформаційної політики ,який поєднує в собі політику ЄС щодо інформаційного суспільства і аудіовізуальних медіа. Таким чином, стратегія ЄС щодо розвитку інформаційного суспільства формувалась поступово у декілька етапів. Визначальною детермінантою її розвитку став зростаючий рівень міжнародної конкуренції в інформаційному секторі світової економіки.

На сьогодні вже успішно здійснена лібералізація телекомунікаційного сектора країн ЄС; реалізуються зусилля для забезпечення соціальної орієнтації розвитку ІКТ та підтримки регіональних і міжнародних ініціатив; надається підтримка європейської індустрії виробництва змісту інформації; успішно реалізуються програми з наукових досліджень; ЄС став важливим актором на міжнародній арені з вироблення загальних принципів формування глобального інформаційного суспільства, який отримав назву 'європейського шляху'. Цей підхід побудований на вільних ринках економічній дієвості, інноваціях в технологіях інформаційного суспільства і універсальному інформаційному доступі для всіх громадян. Європейський шлях - це політичний підхід, який оживляє концепцію соціальної ринкової економіки в європейські традиції і відображає її розширення до глобальної соціальної ринкової економіки [12].

Діяльність ЄС в галузі інформації та комунікації реалізуються через основні органи і спеціалізовані структури організації. Рада Європи та ЄС визначили основні положення і принципи для побудови інформаційного суспільства в Європі: створення об'єднаної системи комп'ютерних мереж для вільного обігу інформації; стимулювання соціального та суспільного розвитку європейських країн; впровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі; захист основних прав і свобод людини та засобів масової комунікації; дослідження проблем негативного впливу нових ІКТ на соціальний захист і трудові права населення Європи; дотримання культурної самобутності та ідентичності націй; захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейському інформаційному просторі.

Форум інформаційного суспільства - незалежний консультативний орган ЄС, головною метою діяльності якого є збалансований розгляд всіх аспектів і викликів інформаційного суспільства. Як консультативний орган ФІС надає Європейській комісії ЄС пропозиції щодо пріоритетних напрямків діяльності та реалізації проектів організації. Процедура роботи та прийняття рішень ФІС дає можливість вести відкриті політичні дискусії з метою конструктивного обміну ідеями і для вільного вираження поглядів з проблем міжнародної координації дій за програмою інформаційного суспільства, формування єдиної системи правового регулювання інформаційної сфери, конвергенції телекомунікацій, ЗМІ.

Форум проводить конференції на рівні міністрів у галузі комунікації країн-членів для розгляду актуальних проблем інформаційної політики, економіки, права. У комплексному вигляді проблеми інформаційного суспільства викладені у щорічних доповідях форуму 'ІКТ технології для європейського співтовариства та європейської спільноти'. Досвід Форуму в розробці стратегій розвитку інформаційного суспільства та формуванні свідомості європейської спільноти з цієї проблеми втілюється у директивних рішеннях Європейської Комісії та реалізується національними урядами країн-членів.

Генеральний Директорат ЄС з інформаційного суспільства був створений у 1999 р., до його компетенції входять напрямки: телекомунікації, інформаційний ринок, наукові дослідження з ІТ. Метою діяльності Директорату є здійснення політики Європейської Комісії ЄС в галузі інформації і комунікації. Основним завданнями Генерального Директорату є: формування політики інформаційного суспільства в країнах ЄС; розробка регулятивних та правових документів, необхідних для здійснення інформаційної політики в європейському регіоні; створення програм інформаційного суспільства і встановлення взаємодії між політикою розвитку технологій та політикою регулювання інформаційного суспільства; впровадження нових технологій в інші сфери життєдіяльності європейських спільнот; допомога у реалізації програм ЄС, пов'язаних з інформаційним суспільством, зокрема, за напрямками зовнішньої політики, технологічних досліджень, підприємницької ініціативи, конкуренції, єдиного ринку, освіти, культури.

Інформаційні центри ЄС працюють за такими напрямками, як інформування Європейської Комісії про ситуацію в країнах-членах; поширення інформації про ЄС, політику і законодавство ЄС у ділових, політичних і суспільних колах країн ,що співпрацюють з країнами ЄС. Організація створила мережу ,в яку об'єднано 210 європейських центрів документації та інформації ,що забезпечують інформаційні послуги для міжнародного співтовариства у режимі реального часу. У рамках ЄС реалізуються близько 500 програм і проектів, спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери життєдіяльності країн-членів ЄС.

ЄС розвиває програми наукових досліджень в галузі ІТ у різних контекстах за стратегічними напрямками європейського розвитку на основі інтелектуального потенціалу і об'єднання інформаційних ресурсів. Основними є Рамкові програми 1984-2003 рр. і на період до 2025 р., реалізація яких здійснюється через численні проекти ЄС (див. табл. 2.1)

Таблиця 3.1

Рамкові програми Європейського Союзу (інформаційне суспільство)

Перша Рамкова програма (1984-87 рр.) 'Стратегія дослідницької діяльності, розвиток технологій і їх вплив на процеси європейської інтеграції' - включає проект Euronet-Diane Community, який передбачає розвиток інфраструктури для надання інформаційних послуг в режимі он-лайн; створення джерел спеціалізованої електронної інформації, метою яких є стимулювання конкурентоспроможності європейських компаній у сфері інформаційних послуг; проект 'ECHO Service', орієнтований на розвиток і поширення телетематичних інформаційних послуг та знань із спеціалізованих баз даних ЄС.

Друга Рамкова програма (1987-91 рр.) 'Ринкова політика та інформаційні технології' здійснювалася шляхом реалізації проектів 'IMPACT I', 'Value Programme I', 'CORDIS'. Проект IMPACT передбачає розвиток європейського ринку електронних інформаційних служб, мета якого залучення малого і середнього підприємництва до інформаційного сектору економіки та сприяння поширенню інформаційних послуг у суспільних сферах, таких як туризм, транспорт, медицина, освіта, муніципальне врядування. Цей проект включає чотири напрямки співробітництва: вдосконалення європейського ринку електронних інформаційних продуктів та послуг; створення законодавчої бази в галузі охорони даних, авторського права та суміжних прав, достовірності джерел; створення системи документації і каталогів в традиційній та електронній формах, уніфікація технічних стандартів доступу до баз даних; стимулювання ініціатив і співробітництва корпорацій у європейському регіоні.

Третя Рамкова програма (1990-94 рр.) передбачала вдосконалення стратегій наукових досліджень в галузі ІТ і здійснювалася через проекти 'IMPACT II', 'Value Programme II', 'Craft', 'ARCADE'.

Четверта Рамкова програма (1994-98 рр.) - розвиток технологічних досліджень, координація діяльності в інформаційній сфері, допомога та обмін ноу-хау з країнами Центральної і Східної Європи, включає стратегічні проекти ЄС: 'ESPRIT', 'Telematics', 'ACTS', 'IMT, Libraries Programme і спрямована на розвиток інфраструктури комунікацій, нових комунікаційних технологій, застосування наукових досліджень у галузі комунікацій в економічній сфері для підвищення конкурентоспроможності ЄС.

П'ята Рамкова програма (1998-2002 рр.) передбачає створення європейської мережі TENs, інформаційної супермагістралі та реалізується через проект TEN-Telecom, основними напрямками якого є впровадження і розвиток діяльності суспільства на основі телекомунікаційних мереж; зв'язок технологій з комерцією у глобальних мережах; розвиток дистанційної освіти; управління виробничими процесами і залучення європейських країн до глобального комунікаційного співробітництва.

Шоста Рамкова програма (2003-2007) і на перспективу до 2025 р. відзначається революційним змістом і має мету об'єднання європейських інтелектуальних ресурсів, застосування наукового потенціалу Європи для реалізації програми становлення інформаційного суспільства і забезпечення лідерства у світовій конкуренції. Основним напрямом наукових досліджень визначено створення єдиного європейського наукового простру.

Інноваційна за змістом є сьома Рамкова програма ЄС (2007-2013 рр.) 'Інформаційно-комунікаційні технології', якою передбачено підвищення конкурентоздатності європейської інформаційної індустрії. Програма забезпечує європейську науково-технічну базу, трансформацію ІКТ для всіх сфер життєдіяльності європейської спільноти та стимулює інноваційний розвиток інформаційного суспільства. Основні напрями розвитку ІКТ викладені у програмі стосуються технологічних основ ІКТ, прикладних досліджень, трансдисциплінарного наукового співробітництва та міжнародної співпраці.

Проте, незважаючи на велику увагу, яка приділяється проблемам переходу до інформаційного суспільства, в межах ЄС все ще не здійснюється єдина політика в цій сфері. Причинами такого стану речей є не тільки неоднаковий рівень розвитку інформаційної індустрії та інфраструктури, науково-технологічного, фінансового потенціалу країн-членів, а й різні державні пріоритети цих країн щодо розвитку тих чи інших напрямів політики. Зважаючи на загальний принциповий підхід до розвитку ІКТ у Співтоваристві, держави-члени по різному намагаються гармонізувати свій майбутній розвиток, наслідуючи різні політичні стратегії залежно від наявних можливостей. Кожна з існуючих національних стратегій держав-членів ЄС має свої специфічні аспекти, однак всі вони зорієнтовані на реалізацію стратегії ЄС, відображену в політичній ініціативі 'e Europa'.

3.2.1 Аналіз концепцій національної інформаційної політики країн Європи

Здійсненням інформаційної політики займається більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать і від поставлених завдань, і від рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів. Порівняльний аналіз концепцій національної інформаційної політики дає можливість побачити здобутки і розглянути пріоритети розвинутих, інформаційно багатих країн, перспективи країн з динамічною економікою, які мають спільну мету цивілізаційного розвитку - створення глобальної системи міжнародних відносин та становлення інформаційного суспільства.

Мета інформаційної стратегії Великої Британії - вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження ІТ в державне управління. В 1997 р. у Великій Британії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп'ютерних мережах і системах. Важливим компонентом Великої Британії у галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (Індії, Китаї, в яких позиції країни традиційно стабільні і де Велика Британія забезпечила собі інформаційну експансію), оборот коштів і, відповідно, розвиток національної інформаційної сфери. Політичний курс Великої Британії в галузі інформаційної політики задекларовано у національній програмі 'The Government's Policy for the Information Age', якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розвиток телекомунікаційного ринку країни; впровадження інформаційні та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.

Ініціативний проект створення інформаційного суспільства 'The UK on-line: Information Society Initiative' має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції. Уряд Великої Британії за допомогою web-сайту 'Information Society Initiative' здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки, процесів конвергенції засобів комунікації, соціальних аспектів становлення інформаційного суспільства [29].

Характерною рисою інформаційної політики Великої Британії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва. Так, впроваджується інноваційні технологічні проекти Janet та модифікований SuperJanetIV, які передбачають використання нових технологій, розширення доступу до інформаційних ресурсів у різних мережевих системах, підвищення ефективності наукових досліджень, наукового обміну, розвиток потенціалу мережі.

Національна програма інформатизації використала процеси лібералізації телекомунікацій для формування інформаційного ринку країни: приватизація Брітіш Телеком, яка проводилась під жорстким контролем держави у три етапи, принесла в бюджет майже 200 млн. дол. Уряд країни проголосив пріоритетом комп'ютерну освіченість британського суспільства, від якої залежить майбутнє держави. Європейська інтеграція і політика інформаційного суспільства значно вплинули на економічний розвиток Великої Британії, зокрема сприяли ефективній інвестиційній політиці у сфері високих технологій. За даними аналітичних досліджень Британія займає третє місце в світі по використанню ІКТ та е-комерції.

Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності. У 1996 р. прийнято програму Федерального уряду 'Info-2000 (Germany's Way the Information Society) - німецький шлях до інформаційного суспільства'. Нові політичні пріоритети, медіа концентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу. Федеральний закон про телекомунікації стимулює розвиток нових інформаційних послуг (відеозамовлень, відеотексту, платних послуг та програмних продуктів на замовлення користувачів), зобов'язує законодавчо обмежувати поширення інформації забороненого змісту; поєднання демократичних європейських традицій та жорсткі обмеження щодо інформації, забороненої міжнародними нормами. Закон ФРН про Інтернет (1997 р.) визначив відповідальність за поширення недозволених матеріалів (насилля, агресії, порнографії, злочинності, образи людської гідності), сформулював правила конфіденційності персональних даних, електронного підпису та відповідальності провайдерів за зміст інформаційних продуктів, що поширюються через їхні мережі. У рамках Угоди про діяльність радіостанції 'Німецька хвиля' зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.

Виклики інформаційного суспільства обумовлюють гострі політичні дискусії в німецькому суспільстві, неоднозначне ставлення політикуму і громадськості ФРН до глобалізації, доктрини європейського інформаційного суспільства, майбутнього цифрового капіталізму та інформатизованої нації. До ключових політичних проблем відносять діяльність політичних партій, трансформацію корпоративного управління, міжнародну мобільність виробництва, проблему соціальної зайнятості і безробіття, появу ізольованих від прогресу соціальних груп, спричинених високою продуктивністю праці та потребою у висококваліфікованих кадрах. ФРН брала активну участь у міжнародних форумах WSIS 2003-2005 рр., результатом якої стало створення 'Координаційної групи WSIS німецького громадянського суспільства' та ухвалення Хартії громадянських прав для створення суспільства знань у ФРН.

Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збереження національної самобутності та ідентичності, компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення комп'ютерних мереж і систем, інформаційних послуг. Мета національної інформаційної політики Франції - становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп'ютерних злочинів. Різні погляди політичної еліти Франції на стратегію інформаційного суспільства затримують прогресивний поступ країни до європейської інтеграції і глобального співробітництва. Високий інформаційний потенціал країни, спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК (8 % присутності у французькому інформаційному просторі), обов'язковий переклад аудіо, відео та кінопродукції, або титрування французькою мовою), державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприяють лідерству країни в європейському регіоні та інших регіонах світу.

Водночас Програма інформаційного суспільства (1998 р.) визначила пріоритетні напрямки співробітництва в межах компетенції міністерства зовнішньої політики Франції. Програма складається з трьох розділів та 90 додатків. В першому розділі вироблений спільний план дій щодо вдосконалення міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг. МЗС Франції та Державний комітет з промисловості продовжують активну політику розвитку французьких мультимедійних систем і засобів телекомунікації та аудіовізуальної конвергенції, а також етичних, правових та соціально-культурних напрямків співпраці. Формування нових норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності дасть можливість, як зазначається в Програмі, забезпечити функціонування єдиного ринку товарів та послуг в інформаційному суспільстві [24]

У другому розділі розгядаються напрямки двостороннього співробітництва Франції з іншими країнами, узгодження позицій з інформаційних проблем в рамках візитів, переговорів, зустрічей на високому рівні. Пріоритетними стратегіями визнано культурну і мовну різноманітність: Франція підтримує політику збалансованого використання мов у мережі Інтернет та європейських комунікаційних мережах і системах, втілюючи принципи франкофонії Парламентської Комісії.

В третьому розділі визначені роль і методи діяльності зовнішньополітичного відомства щодо захисту національних інтересів і реалізації національної інформаційної політики в дво- і багатосторонніх відносинах. На МЗС Франції покладено завдання: координувати ініціативи урядових органів, корпорацій, приватних власників щодо співробітництва з ООН/ЮНЕСКО, Європейським Союзом та іншими організаціями щодо розвитку підприємств інформатики, аудіовізуального та телекомунікаційного секторів, наукових досліджень у галузі комунікації, підтримувати вітчизняних виробників шляхом поширення через дипломатичні, консульські установи та інформаційно-культурні центри повідомлень про урядову програму з інформаційного суспільства, електронну торгівлю, інформаційні наукові розробки, щоб на політичному рівні проінформувати про урядові плани щодо становлення інформаційного суспільства.

Франція активно впроваджує програму е-врядування, яка передбачає забезпечення широкого доступу до Інтернет для суспільства та урядових структур, модернізацію державного управління. Проекти GLODE SIO IMAGINE забезпечують функціонування мережі Інтранет з питань працевлаштування, тестування і контролю за електронною звітністю, партнерства місцевих властей з провайдерами та науковцями, е-врядування на місцевому рівні, підтримку і взаємодію культурних зв'язків з регіонами Європи.

Становлення інформаційного суспільства для Франції означає важливість зайняти провідне місце у світовій конкуренції з використання ІКТ, виробництва і продажу інформаційних продуктів та послуг, зокрема у таких секторах, як телекомунікації, аудіовізуальні продукти та послуги, програмне забезпечення Мінітель для е-комерції, інформаційний інжиніринг, е-видавництва та мультимедіа. Інновації і інформаційному сектор Франції складають більше 1 млрд. євро і продовжують зростати.

При виробленні основних положень інформаційної політики уряд Італійської Республіки брав до уваги досвід та напрацювання у цій сфері таких держав, як Франція, Іспанія, Велика Британія Та Німеччина. Уряд визначив пріоритетами національної інформаційної політики трансформацію органів державного управління на основі ІКТ; вільний доступ он-лайн для громадян та підприємців; реалізацію програми комп'ютеризації та електронної освіти для державних службовців; прозорість державного документообігу за допомогою Інтернет; забезпечення якості інформаційних продуктів та послуг. Виконання поставлених цілей контролюється Національним центром з питань інформатики при Державній Адміністрації (CNIPA - Centro Nazionale per I'Informatica nella PA).

Питанням інформаційного суспільства в Італійській Республіці займається Комітет з інформаційного суспільства, який було створено в 2001 р., та Міністерство з інновацій і технологій. Головна роль Комітету полягає у координації дій між всіма адміністраціями, розробці спеціальних проектів та плані дій у сфері новітніх технологій, підтриманні зв'язку з громадянами, у розвитку економічної, культурної та соціальної сфер держави. До складу Комітету входять 13 міністрів, серед них - міністр з питань інновацій і технологій, міністр внутрішніх справ, міністр культури, міністр закордонних справ та інші.

Основні документи Італійської республіки у сфері інформаційного суспільства, такі, як: План дій з питань побудови інформаційного суспільства; План дій з питань побудови електронного уряду; Інформаційне суспільство в економіці та фінансовій сфері на 2002-2006 роки; План з інформатизації органів центральної влади на 2006-2008 роки; Адміністративний цифровий кодекс та інші, засвідчують, що урядова політика в сфері інформації і комунікації спрямована на подолання цифрової нерівності між Північчю та Півднем Італії; на оптимізацію інформаційної індустрії та впровадження моделі інформаційного суспільства, яка базується на інноваціях технологій та знань.

Урядові стратегії висвітлюють такі основні цілі інформаційної політики, як: моніторинг сфери послуг он-лайн, підвищення внутрішньо мережевої якості, оцінка інтелектуальних ресурсів, впровадження електронного врядування на базі програми «Електронний уряд для ефективного федералізму: одне бачення - спільна реалізація»; розвиток 'культури ноу-хау', тобто електронної комунікації у співробітництві Державної адміністрації з громадянами та безпосередньо у діяльності регіональних та місцевих органів управління.

На сьогодні цифрова реформа виконується завдяки повному поділу локальної мережі, розповсюдженню майже 50 % всієї інформації он-лайн, підвищенню рівня розвитку ІКТ, впровадженню системи сертифікованої електронної пошти.

Одним з головних документів національної інформаційної політики Італії є Національний план дій щодо наукових розробок, загального розвитку та зайнятості (2005 р.), в основу якого покладено принципи розвитку та постійного зростання послуг ІКТ; зміцнення інтелектуального капіталу нації; адаптація матеріальної та нематеріальної інфраструктур.

Головна модель побудови інформаційного суспільства, визначена італійським урядом, націлена на реорганізацію та посилення позицій центральної адміністрації (центральний орган влади), що має бути зорієнтована на користувача. Реалізація такої форми електронного уряду потребує створення відповідної нормативної, фінансової, організаційної та судової бази.

Скандинавські країни (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) в рамках європейської інтеграції і концентрації комунікації прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики. Зокрема, це: впровадження нових технологій в систему державного управління, ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі 'інфоцентрів' для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади); розвиток інформаційної економіки, підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників інфопродукції, створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні компанії, фірми, залучення інвестицій в національні інформаційні проекти; забезпечення соціальної сфери комп'ютерними технологіями, організація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для соціально незахищених верств населення - молоді, інвалідів, малозабезпечених, створення громадського телерадіомовлення;

Концепція інформаційної політики передбачає також впровадження правових, етичних та освітніх принципів комунікації та інформації у всі сфери життєдіяльності суспільства відповідно до національних інтересів (Данія: розвиток сфери електронних послуг та електронних платежів, створення інформаційної супермагістралі, поширення інформаційної продукції 'Tele Denmark'на ринки Німеччини і Великої Британії; Норвегія: розвиток універсальних і спеціалізованих інформаційних мереж, впровадження технологій у політичне життя і волевиявлення громадян (під час виборів); Швеція: гармонізація цілей національної та європейської інформаційної політики, створення інформаційного законодавства, технічних стандартів, розвиток інформаційної індустрії і бізнесу на базі концерну 'Ericsson', інтенсивний розвиток мультимедіа; Фінляндія: створення і розвиток інформаційних магістралей, інтенсифікація інформаційної економіки, інформаційного бізнесу, проект Nokia, впровадження нових технологій в державне управління, забезпечення доступу громадськості до Інтернет, правові та етичні засади інформаційного суспільства.

світовий інформаційний суспільство україна

4. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСУПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

4.1 Особливості становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні

Порушення проблеми формування інформаційного суспільства особливо актуальне для країн, що перебувають у перехідних умовах, зокрема й для нинішньої України, у якій відбуваються процеси становлення загальної державності, апробуються нові моделі соціального управління, спрямовані на посилення взаємодії суспільства та влади. Без нарощування комунікаційних процесів, що забезпечують посередницьку місію між суспільством і державою та здійснюють доступ громадян до інформації, яка дозволяє приймати зважені, соціально значущі, політичні рішення, неможливе формування демократичного інформаційного суспільства, основною силою якого є не насильство чи багатство, а ефективність взаємодії влади з громадськістю, високий рівень розвитку системи соціального контролю і здатність держави з мінімальними витратами вирішувати соціально-політичні проблеми з максимальною користю для найбільшої кількості громадян. Сучасне українське суспільство перебуває в специфічних умовах соціального буття - умовах трансформації. Саме цей фактор поряд із впливом глобальних інформаційних тенденцій є вирішальним під час формування і розвитку інформаційного суспільства України.

Проблема реалізації національної інформаційної політики викликає гостру дискусію в законодавчому органі держави, у виконавчих структурах, про що свідчать слухання у Верховній Раді України щодо регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації телекомунікацій, незалежності та плюралізму ЗМІ, становлення інформаційного бізнесу за європейськими стандартами. Інформаційна політика України враховує ціннісні орієнтації суспільства, зміну масової свідомості з часу проголошення незалежності, інформаційне об'єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв'язку в усі сфери державного управління. Основні принципи національної інформаційної політики: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність та вільний обіг інформації у суспільстві, законність одержання ,використання і зберігання інформації (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Ключові напрямки державної політики в побудові інформаційного суспільства

Особливістю перехідних країн, зокрема України, є їхній комунікативний характер. Так, основою соціальної структури посттоталітаризму, на думку Ю. Хабермаса, та його послідовників є безпосередня комунікація суб'єктів, що і відрізняє перехідні системи (суспільства постмодерну) від традиційних, структурованих соціумів (суспільств модерну), де така комунікація опосередковується інстутиційно і структурно. Наше суспільство протягом багатьох років було принципово антикомунікаційним. Воно будувалося згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному призначалася роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім нескладно, головне, щоб працювала машина в цілому. У суспільстві побудованому на принципах комунікації, людина є головною фігурою у виробленні і використанні інформації. У такому разі суспільство є не машиною, а гнучкою системою різноманітних і багатовимірних комунікаційних структур.

Процес трансформації українського суспільства - складний і тривалий, але в Україні не так уже й багато часу, щоб посісти гідне місце в системі міжнародних інформаційних відносин. Необхідно використовувати весь накопичений світовий досвід щодо формування інформаційного суспільства та державного врегулювання національних інформаційних процесів, адаптуючи його до українських реалій, насамперед, менталітету українського народу і нинішнього стану нашої економіки. Безумовно, український шлях до інформаційного суспільства визначається сьогоднішніми політичними, соціально-економічними та соціально-культурними умовами, які багато в чому є суперечливими через перехідність суспільства. Серед таких умов можна назвати: нестабільність політичного й економічного стану країни, що не дозволяє державі швидко й ефективно вирішити економічні й організаційні проблеми забезпечення переходу до інформаційного суспільства; економічні умови, характерні перехідній економіці: відсутність вільних інвестицій для фінансування програм і проектів, що реалізують стратегію переходу до інформаційного суспільства, суттєве падіння обсягів виробництва, насамперед, у високотехнологічних галузях, і економічній діяльності і значне зниження рівня життя населення; мляве проведення ринкових реформ в економіці країни в цілому та динамічний розвиток українського ринку інформаційних і телекомунікаційних засобів, технологій, продуктів та послуг; зниження потреби в інформації державного сектора економіки й зростання інформаційних потреб населення і суспільства в цілому в суспільно значущій політичній, економічній та соціальній інформації, зокрема, породжуваною державними і недержавними організаціями; недостатньо високий (порівняно з розвиненими країнами) рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури та промислового виробництва інформаційних засобів, продуктів і послуг, відсутність у державі засобів для їхньої модернізації і розширення; випереджальне, порівняно з темпами зростання в розвинених країнах, створення різних систем зв'язку й індустрії надання інформаційних послуг; високий рівень монополізації ЗМІ, слабка підконтрольність суспільству системи формування громадської свідомості; наявність високонаукового, освітнього та культурного потенціалу, що створений у СРСР і ще зберігається в Україні, порівняно дешева інтелектуальна робоча сила, яка здатна ставити та вирішувати складні науково-технічні проблеми; наявність значної культурної спадщини і самобутньої культури, а, отже, можливість наповнити українським змістом надані населенню інформаційні послуги та продукти; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни у світове глобальне співтовариство. Розглянуті вище політичні і соціально-економічні умови переходу України до інформаційного суспільства істотно відрізняються від умов, характерних розвиненим країнам. Отже, необхідно визначити шлях, властивий тільки для України, зважаючи на накопичений світовий досвід.

Проблеми формування інформаційного суспільства в Україні, по суті, мають багато спільного з аналогічними процесами в інших країнах, що пояснюється швидким поширенням новітніх ІТ, глобалізацією світових інформаційно-технологічних ринків. Розходження пов'язані з недостатньо розвиненою інформаційною інфраструктурою і загальним перехідним станом економіки й суспільства в цілому, а також з дефіцитом послідовності і системності заходів, спрямованих на побудову інформаційного суспільства й удосконалення управління інформаційними ресурсами на державному рівні.

Більшість проблем розвитку інформаційного суспільства вказана на парламентських слуханнях з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні від 21.09.2005 р. Найважливіші з них: соціальна й економічна нестабільність; недостатній розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери, зокрема, відсутність національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні і плану дій щодо її реалізації; хаотичний характер вже існуючого інформаційного законодавства, що складається з численних нормативно-правових актів різних рівнів, які часто суперечать один одному; недостатній розвиток та: неефективність інформаційної інфраструктури [43, с.102].

В Україні стан і темпи впровадження новітніх ІТ не відповідають світовим тенденціям розвитку, національна інформаційна інфраструктура перебуває на початковому рівні. Різні діючі інформаційні сфери не становлять загальної інформаційної системи. Створення технологічної бази інформаційного суспільства в Україні затяглося: рівень інформатизації українського суспільства порівняно з розвиненими країнами Заходу складає тільки 2-2,5%. Великою проблемою є забезпечення загального доступу до інформаційних ресурсів.

Серед інших проблем формування інформаційного суспільства в Україні можна назвати: відсутність координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; низьку ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, повільні темпи впровадження ІКТ у політичну і соціально-економічну сферу; повільна побудова національної інформаційної інфраструктури, відставання в галузі ІТ і розвитку засобів обчислювальної техніки, недостатній рівень надання органами державної влади місцевого самоврядування інформаційних послуг з використанням Інтернету; нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, формування 'інформаційного розриву' між окремими регіонами, галузями економіки і різними верствами населення; низький рівень забезпеченості населення комп'ютерною технікою; недостатній рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі та недостатність в Інтернеті україномовних інформаційних ресурсів; відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж і аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових рахунків за товари та послуги; низька інформаційно-правова культура суспільства в цілому; не вирішується в повному обсязі питання захисту авторських прав на програмну продукцію, відсутні системні державні рішення, спрямовані на утворення національних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення; недостатній рівень комп'ютерної грамотності населення, впровадження нових методів навчання з використанням сучасних ІКТ, недостатня фінансова підтримка наукових досліджень у галузі інформатизації та дефіцит фахівців у сфері інформатизації. Подібні проблеми можна узагальнено сформулювати як проблему інтеграції всіх верств населення в інформаційне суспільство. Вирішення зазначених проблем інформатизації в цілому розглядається фактично як окремий процес, а не як складова демократичної сутності суспільного управління. Крім того, означені проблеми ускладнюються низьким рівнем економіки України.

Однак, незважаючи на наявність деяких проблем, Україна має певні успіхи в побудові інформаційного суспільства. Аналіз стану і тенденції розвитку української інформаційної інфраструктури дозволяють говорити про те, що в Україні склався необхідний історичний і сучасний досвід для розвитку інформаційного суспільства (див. рис. 4.1)

Рисунок 4.1 - Чи має Україна перспективи переходу до інформаційного суспільства

Серед передумов для переходу до інформаційного суспільства й інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство можна назвати давні традиції та підходи до організації й управління інформаційною діяльністю - ще на початку 50-х pp. XX ст. в Україні створено третій у світі комп'ютер (після США і Великобританії), сформована всесвітньо відома школа кібернетики й обчислювальної техніки під керівництвом академіків С.А. Лебедєва і В.М. Глушкова, започатковано нові наукові напрями - дослідження штучного інтелекту, багатопроцесорних електронних обчислювальних машин, теорії самоорганізації, системний аналіз та ін., завдяки яким світова кібернетика набула якісно нового рівня розвитку.

В українському суспільстві склалося досить повне уявлення про можливості і переваги, які надають комп'ютерні й ІТ. Інформація стає суспільним ресурсом розвитку, масштаби її використання вже не можна зіставити з традиційними (енергія, сировина і т. ін.). У суспільній думці усвідомлюють актуальність завдань переходу до інформаційного суспільства з політичної й економічної точок зору, збільшується частина фінансових потоків, що спрямовуються на розвиток інформаційної інфраструктури і задоволення інформаційних потреб суспільства. Стабільно розвиваються всі сектори інформаційного ринку. Можна говорити про те, що в Україні формується й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, засобів масової інформації, ІТ, продуктів і послуг.

За даними Української Асоціації Виробників Програмного забезпечення, в Україні індустрія розробки програмного забезпечення налічує близько 2000 компаній (більш ніж 100000 грн. валового доходу), 50% з яких знаходиться в м. Києві. В 2009 р. валовий дохід компаній індустрії зріс приблизно у 2 рази та склав 10 млрд. гривень (1,25млрд. дол. США), приблизно 80 % з яких від експорту товарів та послуг. В регіональному розрізі м. Київ займає 72,5%, Львів - 5,8%, Дніпропетровськ - 5,1%, Харків - 5%, Донецьк - 1,6%. Темп приросту доходів індустрії в 2009 р. склали 127 % в національній валюті (38% в дол. США). Середньорічні темпи приросту доходів (2006-2009) дорівнюють 50%. В 2009 р. понад 8 млн. грн. (1 млн. дол. США) отримали 190 компаній, що в 2,2 рази більше ніж в 2008 р. В індустрії розробки програмного забезпечення працює більше 40 тис. висококваліфікованих програмістів. В 2009 р. компанії розширили штат в середньому на 40%, при цьому прогноз відносно приросту працівників на 2010 р. складає біля 50%. Середній рівень заробітної плати в індустрії коливається в межах 13 тис. грн. Однак, як запевнив президент Асоціації «ІT-України», за відсутності стратегії розвитку індустрії, українські компанії, за прогнозами експертів, у найближчі 2-3 роки можуть втратити одну з головних конкурентних переваг на світовому ринку а саме, відносно низької ціни на висококваліфіковані кадри. Це - наслідок швидкого зростання попиту на кваліфіковані трудові ресурси та неспроможністю існуючої системи державної освіти забезпечити його [41].

Бізнес ІТ, виробництво комерційних консультативних послуг, послуги щодо створення і збереження інформаційних ресурсів, рекламної продукції, аудіо- і відеорозваг, засоби масової інформації є чи не найприбутковішими в українській економіці. Сфера (ІКТ) є однією з небагатьох галузей економіки України, яка демонструє стале зростання в умовах фінансово-економічної кризи. Так, за даними Держкомстату України, протягом 2009 р. доходи від надання послуг доступу до мережі Інтернет зросли на 38,3%. У цілому в країні, незважаючи на економічний спад, зростає парк ПК, прискореними темпами розвиваються системи і засоби телекомунікації, зростає кількість корпоративних інформаційних мереж.

Інтенсивно розширюється національна мережа зв'язку, що використовує супутникові канали. Успішно здійснюється телефонізація країни і стрімко зростає ринок засобів мобільного зв'язку; значною мірою інформатизовано багато галузей господарства, банківська сфера і сфера державного управління. Нині Україна є частиною світового політичного й економічного співтовариства настільки, наскільки вона ніколи не була в минулому. У прямому й переносному значеннях Україна приєднана до іншого світу кабельними та супутниковими каналами зв'язку, активно використовуваними сотнями тисяч стільникових і простих телефонів, факсів, комп'ютерів та ін. При цьому в нас існує реальна можливість використовувати досвід, як позитивний, так і негативний, накопичений в інших країнах, причому, таких що знаходяться на різних рівнях економічного і технологічного розвитку. Крім того, нині в Україні накопичений великий обсяг інформаційних ресурсів, що продовжує збільшуватися завдяки бурхливому розвиткові Інтернет-технологій.

Слід зауважити, що описані тенденції відбуваються в основному стихійно і слабко погоджуються. Наявність зазначених передумов не є достатньою умовою для автоматичного входження України в інформаційне суспільство, однак, ці й інші передумови дозволяють вважати, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває в стані активного становлення і за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні. Водночас необхідно відзначити, що стан становлення інформаційного суспільства в Україні порівняно зі світовими тенденціями с недостатнім і не відповідає потенціалу і можливостям України.

Довгостроковою стратегічною метою України має стати побудова демократичного інформаційного суспільства, створення розвиненого інформаційно-комунікаційного середовища і входження країни до світового глобального інформаційного співтовариства, що повинно забезпечити суттєве підвищення якості життя населення, сприяти соціально-політичній стабільності суспільства й держави, підвищенню конкурентоспроможності країни, результативності науки, якості освіти й охорони здоров'я, а також створенню нових робочих місць і наданню можливостей для реалізації здібностей кожною людиною. За таких умов актуалізується питання теоретичної оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Таким чином, аналіз особливостей становлення і розвитку українського інформаційного суспільства дозволяє констатувати, що до цих особливостей належать: транзитивний характер соціальної, політичної й економічної систем, що припускає невизначеність, суперечливість і динамічність розвитку українського інформаційного сектора; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни в глобальне світове співтовариство; необхідність державного регулювання; комунікативний характер соціальної структури, що передбачає вільний обмін інформацією; наявність певних передумов (високий науковий, освітній, професійний і культурний потенціал; стійкий розвиток секторів інформаційного ринку; розширення мережі стаціонарного телефонного та мобільного зв'язку; інформатизація сфери державного управління і фінансів; формування інформаційної політики на державному рівні) і проблем при становленні та розвитку інформаційного суспільства (соціальна й економічна нестабільність, недостатній розвиток інформаційної інфраструктури, затяжний і хаотичний характер розвитку нормативно-правової бази інформаційної сфери).

4.2 Шляхи оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні

Перехід до інформаційного суспільства слід розглядати як необхідну умову виходу країни з нинішньої економічної кризи, як фактор інтеграції суспільної свідомості навколо гуманістичних цінностей та національно-історичних традицій народу України. Щоб досягти цього, потрібні скоординовані дії суспільства і влади, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Отже, необхідна обміркована, цілеспрямована державна політика. Причому розвиток інформаційного суспільства мас стати одним з найважливіших її пріоритетів.

На шляху побудови інформаційного суспільства Україна може ефективно скористатися передовим світовим досвідом, зокрема країн ЄСта США. Екстраполюючи ці моделі на наше суспільство, потрібно надати їм національного характеру, підрахувати, зважаючи на менталітет українського народу, сучасний стан народного господарства, можливі помилки та позбавитися від негативу.

Важливо відзначити, що прискорений процес побудови інформаційного суспільства, можна очікувати з того моменту, коли завдання щодо розвитку інформатизації, та її забезпечення реально стануть першочерговими державними пріоритетами на ділі, а не декларативно. Одним із перших практичних кроків на шляху побудови інформаційного суспільства в будь-якій країні світу є усвідомлення на найвищому державному рівні необхідності проведення законодавчих та інституційних реформ, які б дозволили сприймати універсальний розвиток ІКТ як один з найважливіших пріоритетів державної політики. Саме держава має стати каталізатором змін, що відбуваються, скоординувати діяльність учасників процесу руху до інформаційного суспільства. Однак реалізація проекту інформаційного суспільства можлива тільки за участі трьох секторів - держави, бізнесу і громадянського суспільства.

Зважаючи на Рекомендації парламентських слухань із питань розвитку інформаційного суспільства від 21 вересня 2005 p., зазначимо, що стан розбудови напрямів оптимізації інформаційного суспільства і визначення перспектив інформаційного розвитку України залишається недостатнім, оскільки донині не має систематизованого погляду на цю проблему, здатного визначити загальні напрями та цілі оптимізації інформаційного розвитку України [6, с.79].

Отже, розглянемо основні напрями оптимізації, становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні. Прискорення цього процесу в нашій державі може відбуватися за умови реалізації таких заходів. Перш за все, необхідна розробка та реалізація комплексної державної стратегії інформаційного суспільства, яка передбачала б реалізацію заходів, спрямованих на розвиток інформаційного суспільства в політико-правовій, економічній, соціальній, культурній, технологічній галузях. На жаль, до цього часу відсутній стратегічний документ, який визначав би розвиток інформаційної галузі України і мав би стати ядром соціально-економічної політики держави. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, має формуватися за такими основними напрямами: створення відповідного економічного, а також інституціонального режиму, що сприяє розширенню й ефективному використанню локальних і глобальних знань у всіх секторах економіки, зміцнює розвиток підприємництва і здатен адаптувати та розвивати економічні й соціальні трансформації; створення суспільства грамотних, універсальних і творчих індивідів, здатних прийняти виклик навчання протягом життя; побудова динамічної інформаційної структури, а також конкурентного й інноваційного секторів економіки, що стимулює присутність розходження ефективних і конкурентоспроможних інформаційно-комунікаційних послуг та інструментів відкритого доступу. Мається на увазі не тільки високоякісна інформація або комунікаційні технології, але й інші базисні елементи самодостатнього інформаційного суспільства, наприклад, ЗМІ, комп'ютери, а також інші засоби збереження, обробки і використання інформації; створення ефективної інноваційної системи, включаючи фірми, наукові та дослідницькі центри, університети, а також інші організації, здатні сприяти розвиткові економіки знань, адаптувати цю тенденцію до локальних особливостей і використовувати її як ресурс для створення нових продуктів, послуг та нових шляхів ведення бізнесу.

Одним із найважливіших завдань оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є вдосконалення інформаційного законодавства України. Дійсно, за роки незалежності в Україні на шляху розбудови інформаційного суспільства певні позитивні зрушення сталися перш за все у сфері інформаційного законодавства. Проте стан законодавчої бази можна нині визначити як неповний та суперечливий. Так наприклад, Рахункова Палата України оприлюднила звіт щодо дієвості Національної програми інформатизації, в якому робиться висновок про те, що за весь час існування Програма не досягла своєї мети зокрема, підвищення рівня управління соціально-економічними процесами в країні. У звіті Палати зазначено, що формування завдань НПІ не мало відповідного програмно-цільового й аналітично-експертного забезпечення, статус керівника НПІ на рівні заступника Голови Держкомзв'язку не відповідає значенню Програми, зрештою, чимало міністерств, відомств та інших офіційних структур не виявили їй політичної підтримки чи просто не зацікавилися нею. Програма фактично зведена до впровадження систем зв'язку й автоматизації діяльності адміністративних органів, упровадження систем транспортування інформації, тобто телекомунікаційних систем і систем зв'язку.

Тому НПІ, будучи прогресивною на час її прийняття в 1998 p., нині потребує суттєвого доопрацювання, оновлення й доповнення, особливо в частині щодо уточнення термінів і понять, переліку програм, які мають входити до НПІ, переліку суб'єктів НПІ, переліку основних завдань НПІ, функцій державної влади, уточнення положення щодо затвердження обсягів бюджетного фінансування завдань НПІ Верховною Радою України.

Для прискорення економічного розвитку України і створення інформаційного суспільства було розроблено проект довгострокової державної програми 'Електронна Україна', що має на меті розвиток Інтернет-індустрії та створення сучасних засобів зв'язку, передусім Інтернету, на всіх рівнях державного управління - від Уряду до місцевих адміністрацій, перехід усіх державних структур на електронний документообіг, об'єднання локальних державних мереж у єдину мережу, доступ державних службовців до Інтернету. Але цей проект також не є досконалим. Основний його недолік - відсутність чітко поставлених стратегічних цілей, узгодження з існуючими програмами соціально-економічного розвитку країни. У програмі не передбачені законодавчі, економічні й інституційні зміни, які конче необхідні для розвитку інформаційного суспільства. 'Власне, Програма є набором технологічних проектів, якому цілком підійшов би статус частини 'Плану дій', розробленого на основі ширшого стратегічного документа, але не самого такого документа', - зазначає Л.В. Колодюк [10,с.164].

Більшість інших законодавчих актів також потребує вдосконалення. Чинні Закони України не можуть забезпечити всебічного та повного врегулювання всіх правовідносин, що виникають унаслідок постійних технологічних змін, які значно впливають на суспільні відносини. Для формування адекватного інформаційного законодавства необхідно забезпечити, перш за все, вироблення загальної стратегії інноваційного розвитку, в рамках якої виробляються закони; вивчення досвіду розвинених країн та міжнародних вимог до сфери інформатизації; визначення проблем інформаційного суспільства та усунення їх завдяки системам регулювання; аналітичне забезпечення законодавчих ініціатив, а також публічність законодавчого процесу.

Нормативно-правове забезпечення сфери інформаційних відносин потребує подальшого розвитку і вдосконалення, зокрема питань: розробки проекту інформаційного кодексу, формування, використання, зберігання та поширення національних інформаційних ресурсів; заходів підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення; обміну інформацією в електронній формі, насамперед, ведення електронного документообігу, надання офіційного статусу електронному документу; посилення стану інформаційної безпеки, захисту державних інформаційних ресурсів, захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з ІТ, узгодження нормативно-правової бази України з нормами міжнародного права сертифікації засобів інформатизації та інше. Вирішення цих проблем сприятиме подальшому розвиткові потенціалу України у сфері ІТ та інтеграції до світового інформаційного співтовариства.

З метою підвищення ефективності реалізації діяльності інституційної системи для розвитку інформаційного суспільства та сфери ІКТ потрібно забезпечити створення дорадчо-консультативного органу при Президентові України, покликаного стати консолідованою платформою в Україні для налагодження суспільного діалогу між усіма зацікавленими сторонами в побудові інформаційного суспільства, а також відновити роботу та оновити склад Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства при Кабінеті Міністрів України. У перспективі доцільно було б створити Міністерство Інформаційного Суспільства, яке стало б основним державним органом, відповідальним за розробку і проведення державної політики щодо розвитку ІКТ та інформаційного суспільства.

Наступним заходом політико-правового напряму оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є впровадження та максимальне використання переваг системи 'електронного уряду' як важливого фактора демократизації в державі, підвищення рівня взаємної довіри громадян, держави та бізнесу, якості й прозорості державних послуг. Система 'електронного уряду' в Україні повинна бути орієнована на: надання урядових послуг без обмежень шляхом створення національної та регіональних мереж громадських пунктів доступу до інформаційно-комунікаційних технологій і ресурсів; максимально ефективне управління процесами в державі через автоматизацію відносин між державними установами на різних рівнях; зменшення рівня бюрократизації та корумпованості завдяки поступовому переведенню відносин між громадянами, підприємствами та державними органами в електронний формат; підвищення якості надання державних послуг через створення 'електронних альтернатив', проведення операцій із громадянами й підприємствами: реєстрації, ліцензування, сертифікації, накладення штрафних санкцій, оподаткування, проведення виборів, оплати платежів та ін.; підвищення ефективності документообігу та комерційних операцій завдяки використанню системи електронного документообігу й електронного цифрового підпису на основі чинного законодавства.

Ще одним важливим напрямом оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні є створення сприятливого економічного середовища. Причому тут повинно йтися не тільки про державну підтримку сектора ІКТ, але й про створення економічної мотивації та інституційного забезпечення для масштабного й ефективного використання інформації і знань у всіх секторах економіки, стимулювання підприємництва та підвищення конкурентоспроможності української економіки. . Тому стратегія створення в Україні економічних засад інформаційного суспільства повинна передбачати комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній сферах і заходів щодо розвитку людського капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Наступний напрям оптимізації - технологічний, а саме, розбудова інформаційної інфраструктури. Він тісно пов'язаний з економічним і політичним напрямами оптимізації розвитку інформаційного суспільства України. Головним технологічним завданням розвитку українського інформаційного суспільства є створення сучасної технологічної бази національної інформаційної інфраструктури, конкурентної та інноваційної інформаційної галузі, яка забезпечуватиме швидке поширення ефективної та конкурентоспроможної інформації й надавати широкі комунікативні можливості для всіх прошарків суспільства. Важливими аспектами технологічного напряму розбудови інформаційної інфраструктури є: створення та розвиток національної, галузевих і регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, культури, довкілля; розвиток національного сегмента мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян і юридичних осіб усіх форм власності, подання в ній належним чином національних інформаційних ресурсів; створення вітчизняними виробниками на основі фундаментальних та прикладних досліджень новітніх конкурентоспроможних ІКТ, засобів інформатизації і комп'ютерних програм, зокрема розгортання широкосмугових технологій у різноманітних мережах абонентського доступу [45, с.97].

Ефективне впровадження сучасних технологічних рішень у підприємницькому секторі, розбудова сфери інформаційних послуг стане стимулом для створення високооплачуваних робочих місць для вітчизняних спеціалістів, підставою для збільшення інвестиційного попиту та попиту на інформаційні продукти й послуги. Як результат, слід очікувати формування економічної системи, що самостійно генерує стимули до прискореного розвитку сфери ІКТ.

Серед заходів соціального напряму оптимізації розбудови інформаційного суспільства в Україні перш за все необхідно відзначити розвиток і лібералізацію засобів масової інформації. Саме ЗМІ нині відіграють особливу роль у розвиткові інформаційного суспільства. Вони формують громадську думку, а це робить їх зручним механізмом для впровадження у свідомість населення України ідей інформаційного суспільства.

Для виконання ЗМІ функцій у справі розбудови інформаційного суспільства в Україні, держава повинна постійно опікуватися їх розвитком через упровадження прогресивного законодавства, заохочення конкуренції, контроль за процесами концентрації власності на медіа; сприяння доступу нових компаній на ринок мас-медіа; забезпечення технічних можливостей доступу до Інтернету для всього населення, інтеграції в Інтернет-простір усіх верств населення, запобігання формуванню інформаційної нерівності та відсталості; дотримання свободи слова й самовираження; розробки системи грантів для підтримки суспільних українських Інтернет-медіа та забезпечення інтересів держави в них; заохочення інвестицій у створення Інтернет-медіа; сприяння переходу традиційних медіа до паралельного розміщення електронних версій матеріалів в Інтернеті. Отже, держава відіграє провідну роль у цьому напрямі розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Розвиток соціального капіталу за допомогою забезпечення загального доступу до інформації є наступним заходом соціального напряму оптимізації. Соціальна єдність є необхідною для економічного добробуту суспільства й стійкого розвитку. Консолідація суспільних сил залишається проблематичного на сучасному етапі розвитку політичних, економічних і соціальних процесів в Україні. Для поліпшення розвитку соціального капіталу, а відтак, і інституту прозорого громадянського суспільства, слід реалізувати комплекс поступових заходів, який передбачає забезпечення умов щодо використання колективних пунктів доступу до сучасних ІКТ усім зацікавленим особам, створення спеціалізованих технопарків, технополісів, центрів високих ІТ та інших інноваційних структур з ІКТ, беручи до уваги досвід США.

Це приведе до створення в суспільстві інституту електронного забезпечення, оскільки кожен громадянин матиме змогу дізнатися про сучасні можливості інформаційного суспільства та безпосередньо скористатися тією чи іншою інформаційною послугою. Отже, в суспільстві поступово сформується і постійно зростатиме прошарок громадян, які матимуть можливість використати сучасні ІКТ як альтернативу традиційним методам здійснення різноманітних операцій, розрахунків, комунікацій, формальних та неформальних взаємодій, крім того зросте коефіцієнт рівня електронної готовності населення. На жаль, в Україні можна констатувати наявність розрізнених компонентів творчої готовності до використання ІКТ тільки переважно в молоді. Рівень готовності населення України до діяльності в інформаційному суспільстві в цілому є достатньо низьким.

Наступний напрям оптимізації - створення загальнодоступних інформаційних ресурсів, пов'язаний із культурною сферою і передбачає: створення максимально повної бази культурної, науково-технічної економічної інформації в електронній формі, збереження культурної спадщини України завдяки електронному документуванню, збереженню і розміщенню інформації закладів культури України в Інтернеті тощо.

Не менш важливим заходом культуротворчого напряму оптимізації розвитку інформаційного суспільства є збереження культурного розмаїття та самобутності України як умови розвитку інформаційного суспільства на основі діалогу між культурами. Щодо цього необхідно стимулювати органи державного управління, розробляти політику в галузі культури для сприяння виробництву культурного, освітнього і наукового змісту та розвитку на місцевому рівні галузей культури, що відповідають мовним і культурним потребам користувачів. Необхідно, щоб бібліотеки, архіви, музеї й інші установи культури в інформаційному суспільстві могли б і повною мірою виконувати свою функцію постачальників змісту, зокрема, традиційних знань.

Надзвичайно актуальним і майже нерозробленим у галузі культури є такий напрям оптимізації інформаційного суспільства, як формування етичних аспектів інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство має ґрунтуватися на загальновизнаних моральних цінностях і опікуватися загальними благами, запобігати зловживанням при використанні ІКТ. З цією метою слід вживати заходів для зміцнення миру і відстоювання таких основних цінностей, як свобода, рівність, солідарність, терпимість, колективна відповідальність. Усі зацікавлені сторони мають повніше враховувати етичний аспект при застосуванні ІКТ і піклуватися про загальні блага, захищати недоторканість приватного життя й особистих даних, здійснювати відповідні дії і приймати встановлені законом заходи щодо запобігання неналежному використанню ІКТ. Крім того, необхідно всіляко залучати вчених для дослідження етичних аспектів ІКТ.

Отже, розвиток інформаційного суспільства в Україні можливий лише на основі комплексного підходу, що містить стратегічне бачення інформатизації суспільства, чіткі пріоритети цієї інформатизації, координується наявними соціально-економічними, політичними та соціально-культурними умовами держави й міжнародною практикою, пов'язаний із розвитком економіки та країни в цілому. Розробка такого підходу є можливою лише за участі трьох секторів: держави, приватного капіталу та громадянського суспільства, а також - за наявності реалістичних цілей і політичної волі.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз інформаційного суспільства, його сутності, структурних компонентів і перспектив розвитку в Україні дозволив дійти певних узагальнень, що мають велике значення для досягнення мети дослідження. Інформаційне суспільство відбиває сучасний стан цивілізаційного розвитку, сутність якого - збільшення масштабів створення, накопичення, передачі, обробки і використання інформації, перетворення інформації та знання на продуктивні сили суспільства, а також збільшення впливу новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на політику, право, економіку, соціальну структуру, культуру.

Будучи складним комплексним феноменом, інформаційне суспільство потребує комплексного системного аналізу з урахуванням кількісних і якісних трансформацій. Рух до інформаційного суспільства є загальною тенденцією для розвинених країн і країн, що розвиваються. Висока щільність інформації, інтенсивність розвитку й використання нових інформаційних технологій характерне перш за все США, країнам ЄС, особливо його північному регіону, їхній позитивний досвід необхідно враховувати під час становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в рамках, обмежених подібними умовами, традиціями, а також рівнем модернізованості суспільства.

Модель інформаційного суспільства визначають сформовані політичні, соціально-економічні і культурні умови країни чи регіону. Наявність деяких спільних тенденцій дозволяє виокремити західну та східну моделі розвитку інформаційного суспільства, а в межах західної - американську і європейську моделі. Критерієм для цієї типології може слугувати різне співвідношення ролі й активності в побудові інформаційного суспільства держави (комплексної державної інформаційної політики), приватного бізнесу і суспільства.

Проведений аналіз дозволив виокремити політико-правові, економічні і соціокультурні основи інформаційного суспільства і дійти таких висновків. До політико-правових основ інформаційного суспільства належать: діалектично пов'язані з його розвитком процеси демократизації і становлення громадянського суспільства, регуляторна діяльність держави, що відіграє провідну роль у формуванні нового суспільства через розробку і реалізацію національної і міжнародної державної інформаційної політики й інформаційного права, процеси інформатизації органів державної влади (проект 'електронного уряду'), а також діяльність недержавних структур, асоціацій, об'єднань, що сприяють розвиткові інформаційного суспільства.

Найважливішими економічними основами інформаційного суспільства є: формування інформаційної економіки, основу якої складають інформаційні засобів виробництва й інформаційні товари і послуги, поєднання індустріального та постіндустріального типів розвитку, використання інформації і знань як унікального предмета та засобу виробництва, зростання сектора послуг, виникнення транснаціональних компаній і домінування єдиного глобального ринку, технологічна й економічна конвергенція, інноваційний тип розвитку, динамічність виробництва, віртуалізація економічного простору.

Для соціокультурних основ інформаційного суспільства характерна найбільша суперечливість: посилення інтелектуалізації діяльності людини і зростання її творчого начала, криза духовності і поширення гуманістичних та освітніх цінностей, зростання класу 'інтелектуалів', перенесення соціальних суперечностей зі сфери власності на засоби виробництва у сферу здатності чи нездатності до інформаційного виробництва, зростання освітнього, професійного і культурного рівня людини, розвиток соціального капіталу та посилення індивідуалістичного начала, віртуалізація соціокультурної сфери, поширення масової культури, взаємопроникнення культур в умовах глобалізації

До особливостей становлення і розвитку українського інформаційного суспільства належать: транзитивний характер соціальної, політичної й економічної систем, що припускає невизначеність, суперечливість і динамічність розвитку українського інформаційного сектора; формування інформаційного суспільства в контексті демократизації суспільної системи й інтеграції країни до глобального світового співтовариства; необхідність державного регулювання; комунікативний характер соціальної структури, що передбачає вільний обмін інформацією; наявність певних передумов та проблем при становленні і розвиткові інформаційного суспільства.

Розвиток інформаційного суспільства в Україні можливий на основі вироблення і реалізації комплексного підходу, що включає стратегічне бачення інформатизації суспільства й узгодження з існуючими соціально-економічними, політичними і культурними умовами в країні і світі. Серед напрямів оптимізації розвитку інформаційного суспільства в Україні можна виокремити: політико-правовий, що передбачає реалізацію таких заходів: визнання розвитку інформаційного суспільства пріоритетним напрямом державної політики; розробку й удосконалення інформаційного законодавства та інституційного забезпечення, формування і реалізацію національної стратегії розвитку інформаційного суспільства, економічний - передбачає створення сприятливого економічного середовища, стимулювання вироблення інформаційних товарів і послуг державної політикою; технологічний - припускає розвиток інформаційної інфраструктури за допомогою створення і розвитку національної й регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів; розвитку українського сегмента мережі Інтернет; створення на основі фундаментальних і прикладних досліджень новітніх конкурентоспроможних інформаційно-комунікаційних технологій, засобів інформатизації, комп'ютерних програм; поширення широкосмугових цифрових технологій; соціальний - спрямований на розвиток і лібералізацію засобів масової інформації; розвиток соціального та людського капіталу, забезпечення загального доступу до інформаційних ресурсів; культуротворчий - передбачає створення загальнодоступних національних ресурсів, збереження культурної розмаїтості й унікальної національної спадщини України через створення електронних бібліотек і баз даних, а також формування етики інформаційних відносин. Отже, перспективи формування інформаційного суспільства в Україні пов'язані зі створенням розвиненого інформаційного середовища як сукупності технологічних, соціально-політичних, правових, економічних і соціально-культурних компонентів, факторів та умов.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Благонравин М. Информационное общество как национальная идея [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.expert.ua/articles. 17.05.2010 г. Загол. с экрана.

2. Гриценко В. Суспільство в інформаційну епоху: реалії і перспективи розвитку [Текст] / В.Гриценко // Вісн. нац. акад. наук Укр.- 2006.- №6.- С.28-32.- 520 прим.- ISSN 0372-6436.

3. Громадяни у пошуках інформації: українські реалії [Текст] / упорядник С.Г.Горобчишина.- К.: Агентство 'Україна', 2008.- 180 с.- 500 прим.- ISBN 966-8136-24-1.

4. Давыдова И.О. Евро Союз в поисках информационного общества [Текст] / И.О. Давыдова // Вестн. Моск. Ун-та. Серия «Журналистика».- 2008.- №2.- С.55-71.- 600 экз.- ISSN 0372-6436.

5. Даніл'ян В.О. Інформаційне суспільство: базові концепції аналізу [Текст] / В.О. Даніл'ян // Наук. зап. Харк. ун-ту повітр. сил. Серія «Соціологія, філософія, психологія.- 2007.- Вип. 2, №4.- С.131-139.

6. Демченко В.Д. Саморегулювання в інформаційному суспільстві [Текст] / В.Д. Демченко // Вісн. Дніпр. ун-ту. Серія «Літературознавство, журналістика».- 2008.- Т.10, №12.- С.76-80.

7. Державний комітет інформатизації України [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.dki.gov.ua. 03.05.2010 р. Загол. з екрану.

8. Європейські комунікації [Текст]: монографія / Макаренко Є.А., Ожеван М.А., Рижков М.М. та ін.- К.: Центр вільної преси, 2008.- 536 с.- 500 прим.- ISBN 966-7181-92-8.

9. Згуровський М. Шлях до суспільства, заснованого на знаннях [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.zn.ua. 01.05.2010 р. Загол. з екрану.

10. Зелінський М.Ю. Інформаційне суспільство як новий тип організації життєдіяльності особистості [Текст] / М.Ю.Зелінський // Теорія і практика управління соціальними системами. Серія «Філософія, психологія, соціологія».- 2009.- №4.- С.158-171.- 300 прим.- ISBN 966-593-181-4.

11. Зенина О.В. Информационное общество цифровое настоящее и цифровое будущее, достижения и противоречия [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.zpu-journal.ru. 26.04.2010 г. Загол. с экрана.

12. Інформаційне суспільство затиснули в рамки закону: Аналітика - Ін-т Медіа права [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://medialaw.kiev.ua. 17.04.2010 р. Загол. з екрану.

13. Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.e-ukraine.biz. 24.04.2010 р. Загол. з екрану.

14. Інформаційне суспільство. Шлях України [Текст] / Фонд «Інформаційне суспільство України».- К.: Бібліотека інформаційного суспільства, 2006.- 287 с.

15. Інформаційне суспільство в Україні: міф чи реальність [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.itukraine.org.ua. 23.05.2010 р. Загол. з екрану.

16. Інформаційне законодавство України [Текст]: науково-практичний коментар / за ред. Бондаренко С.В.- К.: Юридична думка, 2009.- 241с.

17. Княжинський В. Електронна демократія, чи можна побудувати її в країні де немає інформаційної політики [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.day.kiev.ua. 14.05.2010 р. Загол. з екрану.

18. Коваленко О. Особливості представлення інформаційних продуктів в глобальному інформаційному середовищі [Текст] О. Коваленко // Новий колегіум.- 2009.- №3.- С.68-72.- 1000 прим.- ISSN 1562-529-х.

19. Колодюк А. Проблематика переходу до інформаційного суспільства [Текст] / А. Колодюк // Політичний менеджмент.- 2007.- №6.- С.129-142.

20. Культура та інформаційне суспільство XXI століття [Текст] // Матеріали всеукраїн. наук.-теоретич. конференції молодих учених), Харків, 23-24 квітня 2009 р./ Харк. держ. акад. куль-ри; відп.ред. Т.Д. Булах.- ХДАК, 2009.-219 с.- 300 прим.- ISBN 978-966-8308-18-5.

21. Лобанова Л.А. Информационное общество: проблемы социальной адаптации населения Украины [Текст] / Л.А. Лобанова // Гуманітарний часопис.- 2008.- № 3.- С.120-125.- 100 экз.- ISBN 966666-102-9.

22. Мараховський А. Порівняльний аналіз стану інформаційного суспільства в Україні [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://nomos.com.ua/content/ 08.05.2010 р. Загол. з екрану.

23. Мельник О.Л. Інформаційне суспільство та суспільство знань - становлення та розвиток понять [Текст] / О.Л. Мельник // Вісн. Нац. техн. ун-ту КПІ. Серія «Філософ., психол., педагогіка».- Вип.2(Ч.1)№3, 2007.- С.57-59.

24. Мільчарек Д. Європейський Союз та його місце в сучасному світі [Текст] / Д.Мільчарек.- Львів: 'Інформація. Поступ. Перспективи', 2008.- 172 с.- 1200 прим.- ISBN 978-966-8399-13-8.

25. Михайлюк Т. Розвиток інформаційного суспільства в Скандинавських країнах [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.viche.info. 12.04.2010 р. Загол. з екрану.

26. Национальные модели информационного общества [Текст] / отв. ред. и сост. Е.Л.Вартанова.- М.: Изд-во ИКАР, 2004.- 412 с.- 1000 экз.- ISBN 5-98405-009-9.

27. Национальная информационная политика: базовая модель [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.ifap.ru/library/book012.pdf. 02.05.2010 р. Загол з екрану.

28. Никитенко М.А. Государственное регулирование информационной инфраструктуры США [Текст] / М.А. Никитенко М.А.- М.: Логос, 2007.- 247 с.- 1000 экз.- ISBN 978-5-8744-335-1.

29. Оганесянц И.А. Социальные задачи федерального правительства США в создании национальной информационной инфраструктуры [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://ifeels.iee.org. 11.05.2010 г. Загол. с экрана.

30. Основи інформаційного права України [Текст]: навч.посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.- К.: Знання, 2004.- 274 с.- ISBN 966-8148-30-4.

31. Передумови становлення інформаційного суспільства в Україні (із доповіді Кабінету Міністрів про стан та розвиток інформатизації в Україні) [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://uatip.org.ua. 29.04.2010 р. Загол. з екрану.

32. Побудова інформаційного суспільства: ресурси і технології [Текст]: (Матеріали XIII Міжнарод. наук.-практ.конф. УКР ІНТЕІ), Київ, 7-9 жовтня 2009 р.- К.: УКР ІНТЕІ, 2009.- 332 с.- ISBN 978-966-479-020-5.

33. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки [Електронний ресурс]: Закон України від 9.01.2007 р. №537-V.- Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/. 03.05.2010 р. Загол. з екрану.

34. Пунченко О.П. Стратегія побудови та розвитку інформаційного суспільства [Текст] / О.П. Пунченко // Перспективи. Серія «Філос.,соціол., політ.».- 2007.- №2(30).- С.130-137.

35. Роговский Е.А. Спрос на информацию и развитие информационного сектора США к началу XXI века [Электронный ресурс].- Режим доступа: http://www.netda.ru. 5.04.2010 г. Загол с экрана.

36. Розенфельд Н. Вектори розвитку інформаційного суспільства та їхнє правове забезпечення [Текст] / Н.Розенфельд // Історичні і політологічні дослідження.- 2009.- №2.- С.129-132.

37. Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатин постнекласичних досліджень [Текст]: монографія / О.М. Рубанець.- К.: ПАРАПАН, 2006.- 419 с.- 3000 екз.- ISBN 966-82-10-34-4.

38. Саркисян Д.Б. Международное сотрудничество по формированию глобального информационного общества [Текст] / Д.Б.Саркисян // Научно-техническая информация. Серия «Организация и методика информационной работы».- 2007.- №9.- С.26-33.

39. Cомов М.В. Украина на пути к информационному обществу [Текст] / М.В.Сомов // Библиотиковедение.- 2009.- С.88-103.

40. Социально-экономические проблемы информационного общества [Текст] / под. ред. Л.Г.Мельника.- Сумы: ИТД 'Университетская книга', 2005.- 430 с.- 700 экз.- ISBN 966-680-175-2.

41. Сучасний стан та необхідність реформування інформаційного законодавства [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.inau.org.ua. 01.05.2010 р. Загол. з екрану.

42. Уэбстер Ф. Теории информационного общества [Текст] / Ф.Уэбстер; пер. с англ. М.В. Арапов, Н.В. Малыхина; под. ред. Е.В. Вартановой.- М.: Аспект-Пресс, 2004.- 399с.- ISBN 5-7567-0342-х.

43. Федоркова І.Н. Сучасне інформаційне суспільство: критичний аналіз [Текст] / І.Н. Федоркова.- Чернівці: Рута, 2008.- 140 с.

44. Чернов А.А. Становление глобального информационного общества: проблемы и перспективы [Текст]: монография / А.А. Чернов.- М.: Издат.-торг.корпорация «Дашков и К», 2006.- 232 с.- ISBN 5-94798-251-х.

45. Чухно А.А. Национальные и мировые программы создания информационного общества [Текст] / А.А. Чухно // Наукове пізнання: методологія та технологія.- 2008.- №10.- С.94-102.- ISSN 1561-1264.

46. Щербина В.М. Образи інформаційного суспільства: соціологічний вимір [Текст] / В.М. Щербина.- К.: Ін-т соц. та культур. зв'язків, 2009.- 245 с.- ISBN 966-8136-54-3.

47. Эриксен Т.Х. Тирания момента. Время в эпоху информации [Текст] / Т.Х. Эриксен; пер. с норв. Л.Г. Орлова.- М.: Изд-во 'Весь мир', 2007.- 208 с.- ISBN 5-7777-0267-8.

Додаток А

Зв'язки між глобальною та європейською стратегіями формування інформаційного суспільства

Додаток Б

Схема кластерно-спектрального аналізу, що характеризує витрати на ІКТ (дол. США) та їх структура

Додаток В

Рейтинг індексу сітьової готовності, що характеризує ступінь побудови інформаційного суспільства на період 2007-2009 рр.

Таблиця 1

Індекс ІТ-готовності країн-лідерів

Таблиця 2

Індекс ІТ-готовності серед країн Східної Європи

Джерело: www.rate.1.com.(дані 8-го щорічного звіту, що публікується Всесвітнім економічним форумом і школою бізнесу INSEAD)

За допомогою індексу розвитку ІТ вимірюється готовність країн до ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій за трьома параметрами: середовище для розвитку ІТ, готовність трьох зацікавлених сторін (громадян, бізнесу і національних урядів) до ефективного використання ІКТ, також оцінюється фактичне використання ІКТ. Україна посідає середню позицію за рівнем розвитку інтегрованої інфраструктури ІКТ і використання цих технологій в бізнесі, державному управлінні і соціальній сфері. Однією із слабких сторін України є відносно висока вартість телекомунікаційних послуг на фоні інших країн, низький рівень розвитку e-урядування.