Психологічні чинники внутрішнього конфлікту особистості у період дорослості

Работа из раздела: «Психология»

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інститут післядипломної освіти

Гуманітарно-природничий факультет

Дипломна робота

Психологічні чинники внутрішнього конфлікту особистості у період дорослості

Спеціальність 7.040101 - психологія

Львів - 2010

Вступ

Актуальність теми

З часів Зиґмунда Фройда поняття конфліктності внутрішнього життя людини міцно увійшло в психологію - так що з того часу змінювалося лише розуміння причин цієї конфліктності, шукалися шляхи її подолання, але не ставився під сумнів сам факт її існування. Але навіть незважаючи на це, єдиного розуміння її причин досі так і немає. В теорії психоаналізу конфліктність закладена в самій структурі особистості, так як проявляється у вигляді конфлікту між різними її частинами - між Супер-Его, Его і Ід. Але навіть в його рамках один і той же внутрішній конфлікт можна розглядати по-різному - як структурний чи динамічний, так як будь-який конфлікт можна описати і як конфлікт між потягами - усвідомленими чи неусвідомленими, допустимими чи ні.

Такі різні підходи до проблеми внутрішніх конфліктів не є випадковими. Річ в тому, що однією з основних характеристик конфлікту є наявність не менш як двох суб'єктів. Саме це й дає можливість по-різному кваліфікувати конфлікти - в залежності від їх суб'єктивного сприйняття різними його учасниками. Так само й у випадку внутрішнього конфлікту - його теж можна розглядати виходячи з різних точок зору - як конфлікт між різними частинами особистості, як конфлікт між різними мотивами її поведінки чи як конфлікт між різними системами її цінностей. Але в будь-якому разі внутрішній конфлікт зумовлюється взаємодією особистості з зовнішнім світом. А тому буде залежати від того, наскільки ті чи інші цінності інтеріоризуються людиною чи ні, яким є її сприйняття себе і світу.

Це зумовлює те немаловажне значення, яке займає проблема внутрішніх конфліктів при розгляді питань особистісного розвитку людини. Ці питання зберігають свою значимість для кожного з нас впродовж усього нашого життя, є предметом розгляду різних напрямків психології. І наявність внутрішніх конфліктів в людини може служити як і позитивним фактором - сходинкою для подальшого росту особистості, так і перепоною. А іноді навіть може призводити до розвитку неврозів чи психосоматичних захворювань. А той факт, що ще й досьогодні так фактично і не створено єдиної теорії внутрішніх конфліктів, зумовлює високу актуальність даного дослідження.

Об'єктом даного дослідження є внутрішній конфлікт, а предметом - особистісні чинники внутрішнього конфлікту особистості періоду дорослості 21-55 рр.

Метою даного дослідження є виявлення чинників, що викликають внутрішній конфлікт особистості та розкриття умов розв'язання внутрішнього конфлікту.

Завдання дослідження:

1. Описати типологію конфліктів, умови їх виникнення і подальшого розвитку.

2. Окреслити поняття внутрішнього конфлікту згідно психоаналітичного та гештальт-психологічного (мотиваційного) підходу К. Левіна.

3. Підібрати та описати вибірку та методи дослідження.

4. Виявити психологічні чинники, що зумовлюють виникнення і подолання внутрішніх конфліктів особистості.

5. Окреслити умови розв'язання внутрішніх конфліктів.

Робочі гіпотези дослідження:

В даному дослідженні ми виходимо з того, що конфлікт спершу виникає в зовнішньому стосовно людини світі, а вже потім інтеріоризується нею. Тому можна припустити, що:

Внутрішній мотиваційний конфлікт виявляється в ознаках станів тривожності та фрустрації.

Високий рівень соціально-психологічної адаптації знижує тривожність, та зменшує вираженість внутрішніх конфліктів;

· Вираженість креативних здібностей знижує прояв внутрішніх конфліктів або дозволяє сприймати їх більш позитивно, як чинник подальшого розвитку особистості.

Методики дослідження: За основу беруться методики для виявлення внутрішнього конфлікту особистості в мотиваційній і ціннісній сферах за критерієм їхньої цінності та доступності (методика „Діагностики внутрішнього конфлікту” Є.Б. Фанталової), методика діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка, методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймона та тест „Креативність” - для визначення здібності людини мислити нестандартно і таким чином відносно легко вирішувати її вже існуючі внутрішні конфлікти. Також береться тест „Сім станів” Є.Б. Фанталової для оцінки суб'єктивного сприйняття людиною діагностованих в неї внутрішніх конфліктів.

Група досліджуваних: Для дослідження бралися люди в віці від 21-го до 55-ти років обох статей, різного рівня освіти та соціального статусу.

Всього - 36 чоловік

1. Закономірності виникнення та розвитку міжособистісних та внутрішніх конфліктів особистості

1.1 Психологічний аналіз поняття „конфлікт” у психологічній літературі

Проблемою опису конфліктів є те, що єдиного визначення, що це таке, на сьогодні все ще так і не існує. Так філософський словник 1972 р. видання [31] це поняття взагалі ніяк не трактує, згадуючи лише конфлікт драматичний. Тоді це пояснювали безконфліктністю соціалістичного суспільства. Але ще й дотепер немає єдності навіть у підручниках. В перекладі з латинської саме слово „сonflictus”, означає зіткнення, але різні джерела саму суть цього поняття трактують по-різному. Разом з тим, незважаючи на відсутність єдиного його визначення, як стверджує Н.В. Грішина [5], в ході проведеного нею експерименту ніяких запитань у досліджуваних щодо суті того, що таке конфлікт, не виникало. До того ж аналіз різних джерел дозволяє виділити в описі конфлікту кілька основних понять: обов'язкову наявність суб'єктивної волі, наявність не менш як двох суб'єктів, наявність спільних для них обох ресурсів, наявність такої спільної для них цілі, яка суб'єктивно сприймається для кожного з них як однакова (влада, посада, незалежність, можливість отримання певних благ), але яка об'єктивно може належати лише одному з них (наприклад крісло начальника чи право розпоряджатися чиїмсь (іноді навіть власним, як у випадку конфлікту підлітка з батьками) життям. Це дає змогу схематично зобразити конфлікт наступним чином:

Суб'єкт 1 Суб'єктивно значуща ціль - влада,

посада, статус, стиль життя тощо.

Ресурси Об'єктивні ознаки цілі -

Суб'єкт 2 неможливість її досягнення в разі

реалізації своїх прагнень іншим

суб'єктом

Така схема дає практичну змогу відносно легко аналізувати конфліктні взаємодії навіть в тому разі, коли з першого погляду зрозуміти в чому саме полягає суть конфлікту не вдається.

Проте іще однією характеристикою усіх без винятків конфліктів стає їхня спрямованість у майбутнє. Оскільки всі без винятку конфлікти породжуються задіяними в ньому учасниками - суб'єктами конфлікту, то основне значення має саме це - те, як вони самі сприймають ті цілі, які переслідують. Тому навіть при виконанні всіх попередньо наведених умов конфлікт ніколи не виникає там, де цілі й прагнення його учасників виявляються розведеним в часі, не співпадають взагалі, або поділені на окремі часові відрізки. Прикладом такого методу почергового уникнення конфліктів, зокрема, є технічна модель роботи процесора - коли різні завдання виконуються або в порядку загальної черги - одне за одним, або однаковими кусочками з кожного завдання - але теж почергово. Подібне ми бачимо і в повсякденному житті - наприклад в тому разі, коли у випадку обмеженості ресурсів (наявності дефіциту, нестачі товару) в магазині для уникнення конфліктів покупці утворюють чергу. Тому насправді конфлікт треба розглядати не просто як статичну, незмінну в часі структуру, а як динамічну модель.

З врахуванням таких характеристик конфлікту пропонується ввести наступне визначення поняття конфлікт:

Конфлікт - це зіткнення двох суб'єктів в боротьбі за використання одних і тих же ресурсів для досягнення однієї і тієї ж з суб'єктивної точки зору, але об'єктивно несумісної з прагненнями іншої сторони, емоційно чи когнітивно значущої для них цілі.

Відповідно до запропонованої раніше схеми, це виглядає наступним чином:

Суб'єкт 1 Суб'єктивно значуща ціль

Доступні t

ресурси Об'єктивна несумісність цілі

Суб'єкт 2 з інтересами іншої сторони

Розвиток конфлікту завжди вказує на його основні часові характеристики: момент усвідомлення суб'єктами своїх інтересів і цілей, період боротьби за використання ресурсів та наступне розв'язання конфлікту. Таке розв'язання можливе або через знищення (моральне чи фізичне) одного з суб'єктів, або - через усвідомлення непрогнозованості чи небезпечності подальшого розвитку конфлікту для кожного з учасників цього конфлікту та наступну їхню відмову через це від нього.

Тому один і той же конфлікт може зміщуючись по часовій прямій вліво переходити в конфлікт за використання певних ресурсів, так що його початкова ціль (причина, що послужила передумовою його виникнення) фактично втрачається, або навпаки - зміщуючись вправо, переходити в здійснення активності, спрямованої на досягнення інших, більш значущих цілей, які, наприклад, вже можуть й не бути конфліктними для обох учасників Подібної стратегії вирішення конфліктів, до речі, дотримуються в НЛП: „Один з підходів НЛП в роботі з непримиренними протиріччями полягає в тому, щоб перейти в розгляді від деталей до більш крупних чи більш суттєвих тем, вияснити, що ці теми означають для кожного з партнерів і які потреби тут вдовольняються. Рано чи пізно в процесі такої роботи з'являється цінність або ціль, яка виявляється спільною для партнерів” [18, с.285]. Іноді такі цілі в конфліктології називають ще „екстраординарними”..

Суб'єкт 1 Ціль 1,

яка втрачаючи

Ресурси 1 своє попереднє Нова, більш t

значення, значуща ціль

починає виступати 2

Суб'єкт 2

Подібне, наприклад, відбувається тоді, коли конфлікт підлітка з батьками припиняється в той момент, коли вони обоє усвідомлюють, що дальший розвиток конфлікту може загрожувати власному життю підлітка. А іноді навпаки - згортання конфлікту «вліво» і перехід його в боротьбу за використання ресурсів може тільки ще більше його загострювати (наприклад Карибська криза 60-х між СРСР та США). Тоді може відбуватися перехід вліво по „часовій шкалі”, замикання мотиву на ціль, внаслідок чого ціллю фактично стають самі ресурси. В кінцевому ж результаті така схема оцінки конфліктів повинна дати змогу відслідковувати ті цілі, які переслідують їхні учасники і те, як саме буде розвиватися конфлікт в подальшому.

Суб'єкт 1 Попередня ціль,

Ресурси Ресурси 1, яка втрачає своє

2 ціль 2 попереднє зна-

Суб'єкт 2 чення.

Аналогічний розвиток конфліктів відбувається і у внутрішньому житті людини - фактично тут теж доводиться говорити не просто про структурний конфлікт, як це робили на початках психоаналізу, а про динамічний розвиток конфлікту, конфлікт між різними цілями (мотиваціями) однієї і тієї ж людини. Не випадково ж психоаналіз натепер вже фактично відійшов від використання структурної моделі і став вважатися саме психодинамічним методом терапії.

1.2 Сутність та особливості інтрапсихічних конфліктів

Конфлікти можуть розвиватися не тільки в зовнішньому щодо людини світі, але й всередині неї самої. Джерелом такого конфлікту можуть служити її мотивації, емоції, критерії оцінки ситуації, інтелектуальні установки, а кінцевою ціллю такого внутрішнього конфлікту для людини завжди буде лише одне - те, яку саме поведінку вона повинна обрати для себе, яке саме рішення прийняти. Внутрішній або особистісний конфлікт розгортається в мотиваційній, когнітивній або діяльністній сферах особистості, виражається боротьбою суперечностей внутрішнього світу людини, супроводжується емоційною напруженістю. Особливості внутрішнього конфлікту особистості:

- незвичність з погляду структури конфлікту: немає суб'єктів конфліктної взаємодії в особі окремих індивідів або груп людей.

- специфічність протікання і прояву у формі важких переживань. Він супроводжується специфічними станами: страхом, депресією, стресом. Нерідко внутрішній конфлікт переходить у невроз

- латентність. Внутрішній конфлікт нелегко виявити. Часто людина і сама не усвідомлює, що знаходиться в стані конфлікту, маскує його за удаваною ейфорією або за активною діяльністю.

Найбільш повно проблему інтрапсихічних конфліктів розглядають в психоаналізі, наділяючи різні частини однієї і тієї ж особистості відповідними владними повноваженнями для досягнення своїх цілей. З цієї точки зору інтрапсихічні конфлікти розглядають як конфлікти між різними частинами цілісної особистості, наприклад між „Я” і „Воно” [34], відповідно до запропонованої вище схеми їх розгляду. Проте в сучасній психології наряду з психоаналітичною існують й інші моделі внутрішніх конфліктів, в рамках яких зразу виділити те, що саме є в них суб'єктом, що виступає в якості використовуваних ресурсів, а що - кінцевою ціллю, не завжди вдається. Ось як наприклад існування інтрапсихічних конфліктів описується в рамках мотиваційного підходу К. Левіна [46]. Перш за все тут відмічають суттєвий дисонанс між прогнозованим і реальним результатами, який стає додатковою причиною інтрапсихічного конфлікту. А вся багатоманітність внутрішніх конфліктів при такому підході в загальному зводиться до кількох їхніх основних типів:

2.1. Конфлікт бажане-бажане (апетенція-апетенція) має місце в тому разі, коли індивід повинен вибрати одну з двох однаково бажаних потреб. Суб'єкт при цьому відчуває однаково виражену потребу реалізувати обидві можливих лінії поведінки. Хоча обидві вони оцінюються як бажані, необхідність пожертвувати однією з них викликає фруструючий характер ситуації.

2.2. Конфлікт небажане-небажане (аверсія-аверсія) пов'язаний з необхідністю вибору між двома однаково небажаними можливостями. При цьому існує конкуруюча потреба уникнути однієї з альтернатив, одна з яких неминуче фруструється.

2.3. Конфлікт типу бажане-небажане (апетенція-аверсія) звичайно описується як прагнення індивіда до якоїсь цілі, від досягнення якої його утримує страх або якийсь негативний стимул, який асоціюється з бажаною ціллю, або з її оточенням, тобто як конкуренція між однаково вираженою потребою досягнути цілі і уникнути пов'язаного з нею негативного стимулу.

Дивним проте видається те, що одне і те ж явище неврогенезу може по-різному описуватися як з точки зору психоаналізу, так і з точки зору мотиваційного підходу. На перший погляд навіть видається, що в рамках раніше запропонованої моделі опису конфліктів аж ніяк не вдасться виділити в інтрапсихічних конфліктах ні два суб'єкти, ні використовувані ними ресурси, ні їхні цілі. Проте насправді навіть описуючи ці конфлікти в рамках психоаналітичного підходу дуже часто переходять саме до їх розгляду як до розгляду різних мотивів поведінки людини, так як кожна з цих частин цілісної людської особистості формується з її попередніх уявлень і спогадів. „Психоаналіз ґрунтується на постулаті, згідно до якого конфліктні ситуації, які виникають в глибинах людської психіки, найтіснішим чином пов'язані з залишками спогадів про деякі пережиті сцени, які мають місце в житті людини. З метою усунення цих конфліктів і болючих симптомів необхідно відновити в пам'яті людини ряд попередніх спогадів і тим самим зробити для неї більш зрозумілими витоки виникнення різного роду неприємностей” [27, с.197]. Проте єдино визнаної думки навіть в цьому разі не існує: „невротичний конфлікт згідно до визначення являє собою конфлікт між тенденцією до розрядки і іншою тенденцією, спрямованою на запобігання розрядці [27, с.395]; „невроз в своїй суті являється результатом конфлікту між інстинктивними потягами і соціальним впливом, або тим, як вони представлені в „Над-Я” [38, с.71]; „невроз виникає в тому випадку, якщо цей конфлікт породжує тривожність і якщо спроби зменшити тривожність призводять, в свою чергу, до захисних тенденцій, які, хоча і являються в рівній мірі настійливими, менше з тим несумісні одна з одною” [38, с.71]. Проте в будь-якому разі психоаналіз описує діючі сили, не зводячи все тільки до кількох можливих протиріч, як в підході мотиваційному. Причин подібного неузгодження між цими двома підходами є декілька:

1. Мотиваційний підхід, на відміну від психоаналізу, випускає з уваги підсвідомі чинники поведінки людини, так як говорить тільки про усвідомлювані нею мотиви, що не завжди відповідає дійсності. Не визнаючи підсвідомість, людина таким чином сама стає об'єктом, залежним від зовнішніх сил. І тоді, якщо говорити про людину як про єдиний, а не розподілений, як в психоаналізі, суб'єкт, доведеться визнати, що якась частина її поведінки буде зумовлена соціальними нормами і вимогами інших людей, об'єктивно існуючими законами зовнішнього світу та іншими незалежними від неї обставинами, стосовно яких вона сама стає вже не суб'єктом, а об'єктом. Інтрапсихічний конфлікт в такому разі можна розглядати як конфлікт між її власними бажаннями і прагненнями, і між нав'язаними їй вимогами зовнішнього світу, який і стає таким чином для неї іншою стороною конфлікту.

2. Особливістю мотиваційного підходу є спрямування мотивації тільки в напрямку від негативного до позитивного, що теж не завжди відповідає дійсності, так як відкидає можливість наявності в самої людини мотивів, які ведуть її до чогось неприємного чи й небезпечного для неї. Наприклад - заради отримання нею якогось додаткового задоволення (відчуття ризику); заради того, щоб здобути якийсь новий і важливий для себе, хай і негативний, досвід; через те, що інакше може виявитися просто неможливим щось здобути для себе; чи й просто заради того, щоб реалізувати тим чи іншим чином нав'язані їй раніше кимсь уявлення. Якщо ж визнати існування небезпечних чи неприємних для людини мотивів її власної поведінки, то стає зрозумілим, що наприклад конфлікт між бажанням досягнути чогось приємного і уникнути неприємного насправді є конфліктом між бажанням здобути відчуття внутрішнього комфорту і бажанням здійснити щось небезпечне чи неприємне, так само як конфлікт між тим, щоб уникнути двох однаково неприємних можливостей можна розглядати як конфлікт між двома однаково неприємними мотивами, кожен з яких бореться за свою реалізацію.

3. Характерною ознакою інтрапсихічних конфліктів є відчуття втрати влади над власною особистістю, залежності від зовнішніх сил. В той же час усвідомлення підсвідомості як частини себе в рамках психодинамічного підходу, робить людину менш залежною і більш владною над власною поведінкою за рахунок усвідомлення нею цієї раніше невідомої їй частини власного „Я”. Тобто з цієї точки зору вже сама спроба розгляду раніше цілісного конфлікту різних мотивів однієї особистості як конфлікту між різними частинами її „Я” вже є своєрідним актом усвідомлення конфлікту, і тому вже змінює його суб'єктивне сприйняття.

4. З суб'єктивної точки зору невроз, як крайній варіант розвитку інтрапсихічних конфліктів, дуже часто інтерпретується різними дослідниками [23, 27, 38] як відчуття невпевненості: з одного боку - прагнення до відчуття комфорту і безпеки, а з іншого - неможливості вибору вдалої моделі власної поведінки для досягнення цього комфорту. Тому по великому рахунку суб'єктивною ціллю інтрапсихічного конфлікту, про що саме не йшлося б, завжди стає лише одне - повернення відчуття внутрішнього комфорту, впевненості у власній поведінці. В той же час об'єктивно людина виявляється неспроможною досягнути цього власними силами, а тому й змушена звертатися до досвіду, порад чи допомоги інших людей, які переслідуючи свої цілі, дуже часто будуть вимагати від неї такого типу поведінки, який вигідний найперше їм, а не їй - таким чином ще більше посилюючи її відчуття власної неспроможності. З цієї точки зору інтрапсихічний конфлікт можна розглядати як конфлікт між окремо взятим індивідом та іншими людьми за право на „керування” його поведінкою заради досягнення відчуття внутрішнього комфорту, об'єктивно доступного тільки комусь одному з них - або самій людині, або - її оточенню.

5. Таким чином проблема поведінки людини в стані неврозу полягає в тому, що відчуття безпеки вона можна отримати тільки внаслідок реалізації власної поведінки, і в той же час - в неї відсутні критерії правильної оцінки цієї поведінки. Тому вона й потребує допомоги когось іншого, хто б нею „покерував” якийсь час, взяв на себе відповідальність за її життя - так, щоб протягом цього часу вона змогла скопіювати запропоновану їй поведінку на майбутнє, зрозуміти чи створити критерії оцінки її правильності - і тоді вже „повернути владу над власною особистістю в свої руки”. Тобто в цьому разі конфлікт проявляється як прагнення звільнення від залежності, можливість розвитку другого суб'єкту конфлікту - утвердження власного „Я”. І якщо це іноді не вдається, то перш за все тому, що людині не вдається зрозуміти поведінку іншої людини - тієї, яка й керує в даному разі її власною поведінкою, так що в результаті замість звільнення від залежності, вона, здається, потрапляє в нову залежність. Тобто з цієї точки зору конфлікт полягає в тому, що з одного боку людина прагне звільнитися від залежності, а з іншого - навпаки, потрапляє в нову й ще більшу залежність, в чому й проявляється об'єктивна несумісність цілей цих двох сторін невротичного конфлікту.

В зв'язку з тим, що в інтрапсихічних конфліктах джерелом конфлікту фактично є одна й та ж фізична особа, конфлікти виникають між різними частинами її особистості - наприклад між різними мотивами її поведінки, а тому не завжди піддаються свідомій оцінці. Це зумовлює певну складність в їх розумінні конфліктів, проте саме завдяки цьому вони потенційно й містять в собі можливості для подальшого розвитку особистості саме за рахунок усвідомлення нею внаслідок такого конфлікту цих приховуваних раніше мотивів.

Тому коли людині вдається пережити такий інтрапсихічний конфлікт, усвідомити його чи вирішити його якимсь іншим чином, він дуже часто стає обов'язковою умовою її подальшого психічного розвитку. На цьому, зокрема, наголошувала А. Фрейд, розглядаючи віковий розвиток людини саме під таким кутом зору [33]. Інші дослідники [38, 43] теж звертають увагу на необхідність інтрапсихічних конфліктів для повноцінного розвитку особистості. Таким чином внутрішні конфлікти можуть бути сходинкою на шляху розвитку особистості. А часто навіть - можуть бути й чи не єдиною умовою такого розвитку - недаремно людей талановитих і геніальних нерідко описують саме як суперечних особистостей, як людей, яких роздирають внутрішні протиріччя. Тільки якщо невротична людина намагається придушити в собі ці конфлікти, які через це стають для неї перешкодою на шляху її нормального й повноцінного життя, то люди талановиті тим чи іншим чином реалізовують їх через свою творчість і діяльність, використовуючи таким чином конфлікти як додаткове джерело, що стимулює їхню поведінку.

1.3 Механізми інтеріоризації конфліктів

Будь-які конфлікти зароджуються в зовнішньому по відношенню до людини світі. Пов'язано це з тим, що повноцінне формування особистості відбувається лише в соціальному середовищі, тільки наслідуючи чи копіюючи поведінку інших, людина і стає людиною. Тому кількість внутрішніх конфліктів людини буде залежати від кількості конфліктів в її зовнішньому житті і від того, яка частина з них перейде у внутрішній план. Внутрішніми вони стають в тому разі, коли так і не знаходять свого вирішення в зовнішньому світі, але разом з тим залишаються й надалі важливими для людини, а тому й переходять у внутрішній план. Таким чином конфлікт, щоб стати внутрішнім, повинен:

а) залишитися невирішеним;

б) інтеріоризуватися.

Зокрема, психоаналітики вважають, що невирішені конфлікти раннього дитинства служать основним джерелом, що породжує проблеми й у дорослому житті. В дитячому віці такий конфлікт найперше може виникати між бажанням отримати щось важливе для себе і перепонами на шляху до його отримання. Чи то - зовнішніми перепонами, наприклад неможливість досягнути чогось через матеріальні чи соціальні закони зовнішнього світу, чи то - внутрішніми - нездатність досягнути чогось внаслідок внутрішніх заборон, конфлікт системи цінностей (в принципі можна, але покарання буде ще гіршим). З точки зору З. Фройда [34] - це конфлікт між принципом насолоди, згідно з яким живе внутрішній світ людини, і принципом реальності - який діє у зовнішньому.

Схожим може бути механізм формування внутрішніх конфліктів і в дорослому віці. Але тут слід додати, що до внутрішнього конфлікту в принципі може призводити не тільки ще невирішений в зовнішньому світі, але й вже розв'язаний конфлікт. Наприклад в процесі ескалації якогось одного конфлікту людина може почати переслідувати ті цілі, які спочатку не ставила перед собою - підкорення іншої людини, її моральне чи й фізичне знищення. Або, в іншому випадку - вона сама може спеціально провокувати певний конфлікт заради досягнення якихось інших своїх цілей. І в одному, і в іншому випадку така конфліктна модель поведінки, яка в зовнішньому світі начебто цілком успішно себе реалізовує, насправді може виявитися пов'язаною з серйозним порушенням певних моральних чи соціальних норм поведінки. А тому - стане асоціюватися для людини з чимось недопустимим для неї. Тоді особа опиняється в ситуації, коли вона, з одного боку, виявляється нездатною відмовитися від отриманої „перемоги”, а з іншого - плоди цієї „перемоги” виявляються неприйнятними для неї в силу її морально-етичних норм. Таке протиріччя може породити відчуття фрустрації й виснаження, стати прикладом негативної ролі конфліктів в розвитку людини. Тоді, навіть вирішивши зовнішній конфлікт з максимальною користю для себе, вона опиниться перед наслідками свого морально-етичного вибору, починає відчувати свою вину за здійснені щодо інших дії. А тому іншою стороною розвитку конфліктів дуже часто стає саме усвідомлення недопустимості тих чи інших дій, відчуття сорому, пов'язане з порушенням тих чи інших соціальних норм. Творець диференційної теорії емоцій К. Ізард вважав, що „адекватною реакцією на переживання сорому можна вважати готовність індивіда до самовдосконалення. Сором викликає загострену увагу до самого себе або до деяких аспектів „Я”, а значить, наступне осмислення ситуації, яка викликала сором, і власних переживань, сприяє примноженню знанню індивіда про себе” [9, с.367].

Так внутрішні конфлікти часто призводять до прямо протилежних наслідків - або служать перешкодою на шляху розвитку людини, призводять до відчуття фрустрації, втоми і депресії, або - стають необхідною умовою її подальшого розвитку. І яким саме буде наступний розвиток конфлікту - залежить від багатьох факторів. Найперше - від готовності людини до конфліктів, її здатності осмислювати їх і переживати, здатності бути суб'єктом, а не об'єктом, зовнішніх по відношенню до неї подій. Тоді, коли людина здатна керувати процесами, які з нею відбувається, говорять про неї як про суб'єкта, коли не здатна - як про об'єкта. Зокрема, відомим у психології стало поняття внутрішнього чи зовнішнього „локусу контролю”. Вважається що внутрішній локус контролю більш сприятливий для розвитку людини - так як тоді вона здатна покладати відповідальність за наслідки власних вчинків на себе саму - а тому й може щось змінити в своєму житті. Але на жаль, це не завжди так. В критичних ситуаціях іноді внутрішній локус контролю навпаки - може відігравати різко негативну роль - тоді, коли людина починає винити себе в тому, що їй насправді непідвладне, що від неї на той момент не залежало. Тому недостатньо говорити про власну відповідальність людини, треба казати й про те, що вона повинна реально оцінювати свої сили і свої здібності, знати що може зробити, а що - ні. Внутрішні конфлікти можуть виникати у вигляді протиріччя між усвідомленням необхідності щось зробити і відчуттям людини, що вона може виявитися на це неспроможною. В тому разі, якщо ситуація є достатньо значимою для людини, вона може почати винити себе за цю неспроможність. А тому таке самозвинувачення як правило й призводить до депресії, відчуття вини і навіть - до невротичних розладів. Саме в цьому часто й полягає істинне ставлення людини до конфліктів - не просто в її здатності до управління власним життям відповідно до зовнішньої ситуації, але й в здатності реально оцінювати і цю ситуацію, і власні здібності і можливості. Розуміти що від тебе залежить, а що - ні.

2. Психологічні чинники внутрішніх конфліктів особистості

2.1 Особистісні риси та соціальна адаптація як чинник виникнення внутрішніх конфліктів

Конфліктність особистості, як тип поведінкових реакцій, може породжувати проблеми для носія такого типу поведінки в тому, що буде викликати недовіру у ставленні до нього з боку інших людей. Проте з іншого боку - такі конфліктні риси характеру дозволяють людини легше вирішувати її вже існуючі внутрішні проблеми за рахунок проектування їх на інших людей, дозволяють не „тримати все в собі” - при умові що це не викличе в неї вже нового конфлікту морального плану.

Своє значення для реалізації внутрішніх конфліктів може мати і вміння висловлювати свої почуття, вміння давати іншим зрозуміти те, чого ти хочеш. Це, наприклад, дає змогу уникати більшості інформаційних конфліктів, які виникають внаслідок нерозуміння однією людиною іншої. Також це дає можливість в разі потреби легше звернутися за допомогою до інших людей, навіть можливість просто виговоритися. Крім того, для загального розвитку внутрішніх конфліктів значення можуть мати й інші риси характеру людини - як-от агресивність, вміння визнавати свою вину, почуття сорому, тощо.

Що поєднує всі ці характеристики? Р. Мей [22] стверджує, що таким спільним знаменником являються діалектичні взаємовідносини окремої особистості і спільноти людей. Деякими з них, вочевидь, є вміння контактувати з оточуючими, здатність успішно адаптуватися в колективі, характерні особливості її локус контролю (певний рівень інтернальності), здатність до самоприйняття. Можливо - відсутність схильності до самозвинувачення, тобто наявність чи відсутність агресивності та її спрямування (на себе чи на оточуючих, наявність автоагресії).

Більшість з цих характеристик є традиційними для психоаналітичного підходу до вирішення проблеми внутрішніх конфліктів (див. наприклад К. Хорні, „Невротическая личность нашого времени” [38]). Можна звичайно оспорювати правомірність виділення таких особистісних типів, які більше схильні до розвитку внутрішнього конфлікту але не можна заперечувати того, що в людини може сформуватися певне емоційне тяжіння до періодичної драматизації відносин з іншими людьми і відповідного посилення міжособистісної напруги. Що, зазвичай, нерідко є мірилом наявності внутрішнього конфлікту особистості. Таке прагнення до конфліктної поведінки нерідко оцінюється оточуючими як „потреба в конфлікті”. Проте ця потреба, як правило, здебільшого не усвідомлюються самою особистістю. А виникнення подібного прагнення, як правило, не пов'язується з глибинними проблемами особистості і тому важко піддається корекції.

Крім того, в якості ще однієї основи конфліктності особистості часто розглядають неадекватність сформованих уявлень про себе і про інших: завищена самооцінка, що не відповідає реальним можливостям особистості, тенденція до її підтвердження за рахунок низької оцінки інших, тощо. В такому разі може виникати стійка орієнтація на переважне сприйняття лише негативних якостей оточуючих і як наслідок - переважання по відношенню до них негативних оцінок.

Очевидне і найважливіше значення для вибору поведінки в соціальній ситуації мають психологічні орієнтації та установки їх учасників. До них належать мотиваційна й когнітивна орієнтація, поведінкові установки та емоційне сприйняття ситуації, яке теж часто може містити в собі прихований конфлікт, бути амбівалентним. Мотиваційні орієнтації пов'язані з різними типами соціальних відносин, містять в собі можливість або неможливість вдоволення потреб індивіда. Когнітивна орієнтація являє собою комплекс уявлень, які на когнітивному рівні допомагають людині в ситуації, в якій вона опинилася. Поведінкові установки здебільшого відображають інструментальні цінності людини - її уявлення про те, яким саме чином вона вважає допустимим для себе досягати тих чи інших цілей.

На повсякденному рівні нерідко перебільшують значення особистісних факторів в виникненні конфліктів. Відбувається це в повній відповідності до фундаментальної помилки атрибуції - спостерігаючи збоку „чужі” конфлікти, ми обговорюємо неправильну поведінку їхніх учасників, в „своїх” же нарікаємо на обставини, що склалися, звинувачуємо інших. Проте в ситуації, коли мова йде про внутрішній конфлікт, особистісні риси людини зазвичай мають неабияке значення - і як фактор, що зумовлю виникнення конфліктів у повсякденному житті, і як фактор, що зумовлює їхню інтериорізацію. З цієї точки зору кількість наявних внутрішніх конфліктів залежатиме від того, скільки конфліктів переживає особистість в зовнішньому щодо неї світі; і того, яка частина з них, так і не знайшовши свого розв'язання, переходить у внутрішній план.

2.2 Конфлікт як засіб досягнення цілей

Конфлікт може бути не тільки наслідком розвитку якоїсь ситуації, він сам може стати засобом для досягнення якихось цілей. Тоді людина конфліктує, щоб чогось досягнути - наприклад отримати певне становище в колективі, звернути на себе увагу, привласнити таким чином якісь необхідні їй ресурси. Результат розвитку такого конфлікту в колективі може викликати у неї згодом вже внутрішній конфлікт - між задоволенням і соромом, відчуттям вини і бажанням й далі використовувати інших в своїх цілях. Проте якщо в людини наявна добре впорядкована ієрархія цінностей, то в конфліктній ситуації їй завжди легше перейти до більш значимих для неї, екстраординарних цілей, не зациклюватися на дрібницях. Тоді вона може легко вибрати щось більш значиме для неї. Тому можна припустити, що виникнення й наявність внутрішніх конфліктів залежатиме і від ієрархії цінностей людини, і від того, якими є ознаки тих з них, що стоять на вершині цієї піраміди. Наприклад, якщо основним для неї є досягнення успіху будь-якою ціною, то конфлікт з більшою ймовірністю може перейти у внутрішній стан, ніж тоді, коли основним для неї є збереження добрих відносин з оточуючими, віра в добро чи любов. Крім того, значення має й те, якими є ознаки цих цілей - наскільки категоричними вони є, чи дозволяють помилку, чи в разі їхнього недосягнення людина очікує якогось покарання, чи ні, чи допускається нова спроба їх досягнення, чи можна до них підходити поетапно, „шляхом накопичення бонусів” - так, щоб незначні невдачі на шляху досягнення цих цілей, не сприймалися як невідворотна трагедія.

В цьому сенсі соціальний аспект конфлікту описується через характер відносин учасників ситуації і їх емоційних установок одних щодо інших. В рамках емоційного виміру конфлікту можуть існувати самостійні цілі учасників взаємодії, пов'язані з потребами впливу на партнера. Наприклад висловлення ворожості по відношенню до партнера або прагнення „покарати” його може стати домінантою конфлікту, коли конфлікт перестає бути способом вирішення проблеми і сам стає самоціллю. Типовими деструктивними прикладами впливу на партнера в конфліктній ситуації є використання погроз, „емоційних ударів” (приниження, образи на адресу суперника”, посилання на авторитет (або навпаки - його заперечення), відхід від обговорюваної проблеми і т.д. Основні методи впливу на партнера в такому разі пов'язані з його використанням або усуненням на шляху досягнення цілі. Всі подібні приклади маніпулювання спрямовані на використання протилежної сторони для досягнення своїх цілей.

2.3 Екзистенційні чинники виникнення внутрішніх конфліктів

Своє значення для виникнення внутрішніх конфліктів може мати наявність тих чи інших життєвих цілей, пов'язаних з сенсом усього життя. Так людина віруюча може відчувати свою вину навіть тоді, коли її реально немає. Наприклад в католицизмі наявність внутрішнього конфлікту між прагненням до святості і вродженою гріховністю людини вважається ознакою справжньої віри. Зате віруюча людина легше сприймає поняття смерті, легше переживає втрату матеріальних цінностей („Бог дав, Бог взяв!”). В той же час атеїст може переживати конфлікт між бажанням жити вічно і неможливістю це зробити; він більше за віруючого буде боятися можливого кінця. Тому вочевидь внутрішню конфліктність людини визначатиме не тільки релігійність як віра в Бога, а та система цінностей, яка формує її віру в певний сенс життя. Тоді, коли людина бачить його доцільність - тоді вона легше переживає внутрішні суперечності. Пов'язано це вочевидь з тим, що тоді їй легше перейти до більш узагальнених екстраординарних цілей, що й дає їй змогу відносно легше переживати менш значимі для неї конфлікти. Наприклад в умовах війни люди здебільшого не зважають на те, що могло викликати в них тривогу чи занепокоєння у мирний час.

Проте в тому разі, коли таких чітко визначених цілей життя немає, або тоді, коли вони раптово втрачають свою значимість, ця внутрішня конфліктність людини може тільки ще більше загострюватися. Не випадково ж питання сенсу життя найперше поставало перед письменниками, філософами і психологами саме післявоєнних поколінь - Е. Хемінгуей, А. Екзюпері, А. Камю, В. Франкл, Б. Беттельгейм. Тоді, втративши один сенс свого існування, який полягав в тому, щоб вижити і зостатися при цьому людиною (не порушити певних соціально-моральних норм), вони так і не могли знайти інший. Тому філософія екзистенціалізму й коливалася від зневіри, депресії і втрати сенсу всього існування людини - до віри в її всемогутність, в її здатність і вміння знаходити власний шлях. Що, в свою чергу, автоматично породжує проблему знаходження критеріїв оцінки такого розвитку, а тому - породжує нові конфлікти. Така необхідність вибору варіанту власної поведінки поєднана з нерозумінням того, куди саме розвиватися, може призводити або до прагнення взагалі уникати всілякого вибору („Втечі від свободи” - за Е. Фромом [35]), або до депресії і суїцидальних нахилів - які по-суті є таким же прагненням уникнути необхідності вибору. Це й породжує невирішуване, на перший погляд, протиріччя, заводить людину в тупик. Невипадково ж багато філософів і письменників екзистенційного напрямку свідомо чи несвідомо закінчували своє життя трагічним чином - Е. Хемінгуей застрілився, А. Камю загинув в автокатастрофі, А. де сент Екзюпері загинув в авіакатастрофі.

Це ж протиріччя наклало свій відбиток і на психологію екзистенційного напрямку - але в цьому разі воно було вирішене на користь пошуків сенсу життя в допомозі іншій людині. Так психологія К. Роджерса [29] і В. Франкла [32] була змушеною звернутися до більш позитивного гуманістичного полюсу екзистенціалізму, спрямованого на розвиток людини в більш загальному, філософському сенсі цього слова. В цьому разі пошуки сенсу життя в певній мірі врівноважилися готовою відповіддю на такі пошуки - сенс життя полягає в допомозі іншим людям. Але навіть незважаючи на це, психотерапія гуманістично-екзистенційного напрямку ще й досьогодні рекомендується не для всіх пацієнтів [1, с.335]. Пошуки сенсу свого існування в людей тривожних навпаки - можуть лише загострювати їхні проблеми. Тому й видається, що повноцінна і досконала (самоактуалізована) людина здебільшого не є аж настільки обтяженою пошуками сенсу, сенс вона бачить в усьому своєму житті. Питання сенсу для неї виникають здебільшого в кризові періоди її розвитку, тоді, коли вона стоїть перед певним вибором свого подальшого шляху. Конфлікт в такому разі виявляється напряму пов'язаним з необхідністю вибору нового шляху розвитку, його новим етапом, але не обов'язково з переоцінкою всієї системи цінностей.

Тому часто більш легким і більш позитивним способом розв'язання внутрішнього конфлікту може бути не так пошук сенсу існування, як намагання зробити хоч щось, щоб вийти з існуючої системи протиріч, глянути на проблему по-новому. Цей метод вирішення проблем у взаємовідносинах з іншими людьми широко використовують у НЛП [45, с.338-343], навчаючи людину ставати на позицію іншого, дивитися на проблему зі сторони, або й взагалі - вийти за межі проблеми (друга, третя чи четверта позиція). Саме подібне вміння розв'язувати протиріччя і уникати багатьох, особливо невротичних, конфліктів, А. Маслоу [20] й вважає чи не основною ознакою процесу самоактуалізації.

2.4 Вікові закономірності розвитку внутрішніх конфліктів

Ряд дослідників, які займаються проблемами розвитку і самопізнання, розглядають дорослість як час неперервних змін і росту. Розвиток людини в цей період залежить від вирішення проблем попередніх періодів - здобуття довіри і автономії, ініціативи і працелюбства (див. наприклад Г. Крайг, Д. Бокум [15]).

За Е. Еріксоном [7] початок дорослості являється шостою стадію розвитку людини. Це період пошуків партнера протилежної статі, перші роки подружнього життя, прагнення до близькості. Під близькістю він розуміє не тільки фізичну близькість двох людей, але й здатність людини турбуватися про іншу людину, ділитися з нею своїми турботами і радостями. Це поняття поширююється і на дружбу, але якщо ні в подружньому житті, ні в дружбі людина так і не досягає близькості, то починає прагнути до самотності. Тому Е. Еріксон вважав визначальним для цього періоду конфлікт між прагненням до інтимності і до ізоляції. Схожим чином можна припустити, що й у нашому випадку внутрішній конфлікт періоду дорослості в значній мірі буде визначатися наявністю саме такого протиріччя. Крім того, визначальними для людини в цей період її життя є й деякі інші, менш значимі, конфліктні протиріччя - між необхідністю заробляти гроші і вибором цікавої професії, між необхідністю збереження сім'ї і втратою першої новизни почуттів, між прагненнями людини і тими її фізичними можливостями, які з віком тільки знижуються, між необхідністю чогось досягнути і зменшенням життєвого проміжку часу, відведеного на це досягнення.

Сьома стадія за Еріксоном [7], 40-60 років (55 для жінок) - зрілий вік, коли діти вже стали підлітками, а батьки міцно зв'язали себе з певним родом діяльності. На цій стадії особистість переживає конфлікт, протилежними сторонами якого є прагнення до відстоюванням загальнолюдських цінностей і самозаглибленістю, конфлікт між генеративністю і стагнацією. Людина повинна досягти соціальної відповідальності і зрілості громадянина, або інакше повністю замкнеться на собі, так що її головною турботою стане задоволення лише власних потреб.

Крім того, багато дослідників вважають, що протягом усього періоду дорослості залишаються актуальними питання ідентичності. Процеси досягнення ідентичності забезпечують відчуття неперервності досвіду дорослого життя. Наприклад в перехідний вік 30-35 років для жінок задачі лежать в області почуттів, для мужчин - в інтелектуальній сфері. Для жінок головне завдання пов'язана з філософською оцінкою взятих на себе обов'язків по відношенню до себе, так і по відношенню до близьких. Чоловік тим часом повинен переосмислити своє місце в соціально-психологічному просторі, побачити інший потенціал власного „Я”, пов'язаний з наставництвом, керівництвом, примиритися з фізичним спадом. Якщо для жінки основне місце займають сім'я і робота, то для мужчини не менше значення мають друзі і суспільство в цілому.

Основним новоутворенням цього періоду стає досягнення особистісної зрілості. Зараз в психологічній літературі це поняття використовується часто, але розуміється неоднаково різними авторами. Наприклад О. Штепа [41] характеризує її не просто як психологічну зрілість, складовими якої є емоційна та інтелектуальна зрілість, але й як здатність до самопізнання, відповідний рівень саморозуміння та особливості самоставлення [41, с.87]. Тобто фактично - здатність до самоприйняття. Саме в цей період відбувається певне переосмислення попередніх життєвих цінностей - та криза ідентичності, яка дозволяє людині віднайти своє внутрішнє „Я”. Цікаво, наприклад, що А. Маслоу [20] наголошував, що йому майже не вдавалося знаходити людей, які б підпадали під ознаки самоактуалізованих особистостей, серед студентів. Тому до певної міри можна стверджувати, що така здатність до самоактуалізації приходить саме зі здобуттям певного життєвого досвіду, можливо - внаслідок переживання саме цієї кризи ідентичності. В значній мірі це може бути зумовлено тим, що з віком, зі здобуттям певного життєвого досвіду, людина навчається відносно легше оминати протилежності, усвідомлює, що не все в житті ділиться на „чорне” і „біле”.

Таким чином в цей віковий період (21-60 рр.) внутрішні конфлікти людини часто зумовлюються вже не так її особистісними рисами, як прагненням до самоствердження і вмінням позитивно вирішувати протиріччя, що являється основною ознакою зрілої дорослої людини. Не усі дорослі розвивають однакові способи взаємодії з середовищем, формують своє життя одним і тим же чином, їх шляхи можуть суттєво відрізнятися. Проте спільними для них є певні, визначені культурою, соціальні характеристики. Наприклад такі, як ті ролі і взаємовідносини, які являються частиною сімейного і професійного життя. Крім того, соціальний і емоційний розвиток впродовж цього періоду поєднується з поступовими фізичним змінами, які відбуваються протягом дорослого віку, а також з ростом об'єму знань, вмінь та досвіду. Певний вплив можуть мати і несподівані травматичні події, які можуть відбуватися як на особистому, так і на соціокультурному рівні. А також - вимоги і обмеження конкретного культурного середовища, які визначають те, як різноманітні індивіди реагують на певні події. Так, наприклад, криза середнього віку не є аж настільки характерною для колективістських культур Сходу. Тому з достатнім рівнем достовірності можна стверджувати, що більшість внутрішніх конфліктів періоду дорослості визначаються трьома основними факторами - індивідуально-характеріологічними особливостями особистості, найбільш притаманними даному періоду життя віковими конфліктами та здатністю людини до особистого розвитку.

3. Умови розв'язання внутрішніх конфліктів

3.1 Вміння розв'язувати протиріччя

Крайнім варіантом розвитку внутрішніх конфліктів стають невротичні схильності, неврози, депресії, суїцидальні спроби, незрозумілі страхи і тривоги, тощо. Пов'язано це не тільки з самим виникненням внутрішніх конфліктів, але й з невмінням особистості вирішувати подібні проблеми, розв'язувати протиріччя. Зокрема Р. Мей стверджує, що 'при невротичній тривозі розрив між очікуваннями і реальністю проявляється в формі протиріччя. Очікування і реальність не співвідносяться між собою, і, оскільки переживання постійної напруги цього розриву нетерпимо, людина застосовує невротичне спотворення реальності. Хоча спотворення служить захисту людини від невротичної тривоги, в кінцевому результаті воно робить протиріччя між очікуванням і реальністю більш ригідним, а значить готує ґрунт для більш сильної невротичної тривоги” [22, с.321]. Тобто насправді механізм уникнення протиріч в невротика замість їх вирішення - лише ускладнює ситуацію. Але не в кожному випадку таке невміння сприймати протиріччя породжує невроз - він виникає тільки тоді, коли це невміння асоціюється для людини з відчуттям загрози, чимось, що може загрожувати самому її існуванню.

І хоча неврози є крайнім варіантом розвитку внутрішніх конфліктів, але безперечно зрозуміло, що й для здорових людей їхнє розв'язання теж нерідко пов'язане з необхідністю вирішення якихось надважливих для них завдань. Перш за все тут слід відмітити, що саме початкове „загострення” протиріч дозволяє людині в нормі легше вирішувати складні проблеми. Для цього вона спершу повинна розділити проблему на протилежні складові, а потім за законами комбінаторики утворити з цих двох протиріч чотири можливих варіанти подальшого розвитку, з яких вже й може вибирати те, що їй найбільше підходить.

Виникає така можливість завдяки наявності в реальному фізичному світі постійної складової, яка впливає на усе наше життя - часу. Саме він й визначає той принцип реальності, який на відміну від підсвідомого діє у реальному житті і на який посилався З. Фройд [34]. Справжнє значення для нас мають тільки ті події, завдяки яким ми можемо або отримати щось хороше для себе, або позбутися чогось поганого. Тому будь-яка мотивація матиме сенс лише тоді, коли буде спрямована в майбутнє, пов'язана з часом. І тому будь-яку подію чи ситуацію, навіть здавалось би достатньо стабільну, людина розглядає як хорошу чи погану для неї, залежно від того, що вона принесе їй, на її думку, в майбутньому.

Через це кожну подію перш за все треба розглядати і через її протилежність, так як ми ніколи не можемо бути остаточно впевненими в тому, якою саме вона згодом виявиться для нас. На подібне, наприклад, неодноразово звертав увагу К. Юнг [44], всіляко підкреслюючи суперечливість внутрішніх уявлень особистості. Так в нашому підсвідомому з одного початкового уявлення завжди утворюються два суперечних бачення (наприклад пошуки сенсу життя автоматично породжують відчуття безглуздості існування). А потім, так як кожне з цих уявлень в майбутньому може розвиватися вже по-різному, ми й отримуємо чотири можливих комбінації. Наприклад те ж відчуття безглуздості існування, від якої так страждала екзистенційна психологія, може виявитися хорошим для того, хто прагне звільняться від непосильних для нього обов'язків. Тоді, усвідомивши марність і непотрібність своїх зусиль, він може повернути собі втрачену свободу і зайнятися нарешті тим, чого справді хоче, віднайти своє „Я”. Тому насправді в кожній протилежності потенційно існує чотири варіанти розвитку:

1. Обидва погані (сенс життя - непомірна ноша, а його відсутність - теж, а тому виходу немає!).

2. Перший хороший, другий поганий (життя обов'язково повинно мати сенс, життя без нього нічого не варте!).

3. Другий хороший, перший поганий (тільки життя, звільнене від надуманого сенсу, повертає людині справжню свободу!).

4. Обидва хороші (сенс життя надає людині необхідні критерії оцінки власної поведінки, а його відсутність - повертає свободу.)

Переважно люди сприймають лише або один повністю хороший, на їхню думку, варіант, або - інший. Іноді оцінюють обидва як погані - приблизно так, як це характерно для депресивного сприйняття дійсності. І набагато рідше здатні одночасно оцінити обидві протилежності як дійсно хороші. Здебільшого це пов'язано з тим, що в реальному житті й справді деякі варіанти подальшого можливого розвитку ситуації не можуть існувати одночасно, таке їхнє поєднання видається зовсім неможливими. Проте ті люди, які наділені творчими здібностями, здатні виносити подібні протиріччя в уявний світ фантазій, що й дозволяє їм відносно легко позбуватися відчуття їх неможливості, знаходити нові можливості їхнього об'єднання. Тим більше, що іноді ці неможливі „тут і зараз” варіанти розвитку виявляються достатньо легко здійсненними в майбутньому, або й взагалі відображають не стільки справжній стан речей, як служать ознакою обмеженості мислення індивіда. Наприклад, як вказує К. Хорні, „вибір, який повинна зробити нормальна людина, обмежений двома способами дії, кожен з яких цілком доступний достатньо інтегрованій особистості. Висловлюючись графічно, конфліктуючі напрямки поведінки розходяться не більш як на 90 градусів для нормальної людини на відміну від можливості розійтися на 180 градусів для невротика” [37, с.19]. І тому обов'язковою умовою успішного вирішення внутрішніх конфліктів стає не просто наявність певних інтелектуальних здібностей, але й вміння неординарно дивитися на речі, бачити поки що нездійсненні можливості. Наприклад на це звертав увагу А. Маслоу в своїй теорії самоактуалізації: „так звані полярності або протиріччя характерні лише для не зовсім здорових людей. Що ж стосується здорових індивідів, ці протиріччя розв'язуються, сходять на ні, а багато які з протилежностей, які вважалися несумісними, зливаються в єдине ціле”[20, с.211]. Далі він навіть вказує на те, як вирішують протилежності самоактуалізовані люди: “так дихотомія пізнання-воля перетворилася в пізнання, „структуроване” волею; схожі зміни відбулися з дихотомією „розум-інтуїція”. Обов'язок перетворився в задоволення. Межі між роботою і грою стали дуже розпливчатими. Чи можна протиставляти альтруїзму егоїстичний гедонізм, якщо альтруїзм став приносити задоволення? Найбільш зрілі з відомих мені людей були в той же час надзвичайно пустотливими. Людям з сильно розвинутим Я і яскравою індивідуальністю могли бути також властиві его-трансцендентність і центрування на проблемі” [20, с.225].

Але в тому разі, коли в результаті усвідомлення таких суперечних можливостей розвитку ситуації людина стикається з чимсь неприпустимим для себе, вона починає придушувати подібні уявлення. Так нереалізований конфлікт не просто переходить в сферу її внутрішнього розвитку, але при тому - й фактично втрачає одну свою, найбільшу неприйнятну для людини, сторону, витісняє її в сферу несвідомого. Наприклад К. Хорні [37] стверджує, що при невротичному сприйнятті дійсності як правило одна сторона конфлікту виявляється повністю витісненою. Часто такі конфлікти завершуються самозвинуваченнями, відчуттям вини, автоагресією.

В цьому сенсі певна агресивність людини, спрямована назовні (замість самозвинувачення і автоагресії) може виявитися тим позитивним явищем, що дозволить уникнути такої загрози виникнення агресії, спрямованої на себе. Наприклад Б. О'Брайен, яка сама пережила досвід шизофренії, в книзі „Операторы и вещи: удививительное путешествие в безумие и обратно” [25] прямо вказує на те, що їй, задля того, щоб вилікуватися, важливим було навчитися проявляти агресію, спрямовану у зовнішній світ. Про частково позитивний сенс агресивності згадує і Р. Мей в книзі „Сила і невинність”[21].

Проте крім того, щоб вирішувати проблеми за рахунок їх поділу на чотири складові чи за рахунок зовнішньо спрямованої агресивності, їх можна вирішувати і за рахунок поділу на менші складові - так, щоб зробити зараз хоча б те найменше, що можливо. Наприклад не вирішувати проблему глобального прибирання, а хоча б поскладати на столі, не писати зразу дисертацію, а підготувати ряд статей, з яких потім вже можна буде набрати ряд необхідних думок. Тобто це пов'язано з умінням ділити глобальні проблеми на ряд практичних завдань, зі здатністю до аналізу і деталізації.

Ну і нарешті можливе й послідовне вирішення проблем - так, щоб в даний момент часу робити тільки щось одне з цілого списку необхідного. Це схоже на той механізм вирішення конфліктів, який полягає у почерговому використанні ресурсів. Подібне вміння дозволяє людині планувати свій час і вдало його використовувати, уникаючи можливих конфліктів інтересів.

Тому вочевидь така здатність дорослих, зрілих людей, на яку вказував А. Маслоу, легше поєднувати між собою протилежності, в якійсь мірі пов'язана або:

· з вмінням поєднувати несумісні, здавалося би, між собою речі;

· з вмінням розділяти вирішувану проблему на ряд менших складових;

· з вмінням вирішувати внутрішні суперечності за рахунок почергового використання власних ресурсів;

· з вмінням вводити додаткові умови реалізації власних бажань чи потреб - такі, щоб вони не перешкоджали реалізації інших планів.

Проте не завжди умовою успішного вирішення протилежностей обов'язково є саме їхнє поєднання. Іноді навпаки - може бути, що для цього треба відмовитися від обох з них. Тому по великому рахунку вміння розв'язувати протилежності означатиме вміння реально їх оцінювати, здатність приймати їх для себе чи ні, і здатність створювати таку модель власної поведінки, яка б давала змогу в різних ситуаціях по різному використовувати кожен з цих підходів, не зациклюючись лише на одному з них.

3.2 Креативність мислення як чинник розв'язання конфліктів

Можна припустити що людина, яка здатна розуміти те, що з нею відбувається, легше переживає свої внутрішні конфлікти. Наприклад якщо вона цікавиться психологією чи вивчає схожі науки, цікавиться східною філософією, вірить в долю чи в карму, в взаємозалежність подій - вона буде легше сприймати усі складнощі життя.

Але часто такі знання навпаки - можуть бути пов'язаними з відчуттям тривоги, страхом майбутнього, так як людина починає бачити більше загроз і небезпек для себе в цьому житті. Тоді вона може почати втрачати здатність його аналізувати, шукати шляхи виходу з ситуації. Наприклад як стверджує Р. Мей „Невротична тривога нерозривно пов'язана з внутрішнім конфліктом. Цей взаємозв'язок двосторонній: при постійному невирішуваному конфлікті людина може витісняти зі свідомості одну сторону цього конфлікту, і тоді з'являється невротична тривога. В свою чергу, тривога породжує почуття безпорадності і безсилля, а також паралізує здатність діяти, що ще більше підсилює психологічний конфлікт” [22, с.189].

Проте людина, яка наділена творчими здібностями, має можливість реалізовувати свої внутрішні конфлікти через творчість. „Більш творчі люди вирішують інтелектуальні завдання в ситуації стресу краще, ніж менш творчі. (…) З врахуванням всіх обмежень методу, результати свідчать в користь гіпотези про те, що люди з високим інтелектом, оригінальністю і рівнем диференціації відчувають сильнішу тривогу” [22, с.320]. „Таким чином, здатність людини долати невротичний конфлікт - наша творча здатність - є в той же час здатністю виходити за межі невротичної тривоги, перемагати її і жити з нормальною тривогою. Творчі можливості людини і її схильність до тривоги - дві сторони однієї унікальної людської здатності до усвідомлення прірви між очікуванням і реальністю” [22, с.321].

Враховуючи вищесказане, можна припустити, що більший рівень інтелекту має збільшувати рівень тривожності, а більший рівень творчих здібностей - зменшувати. Найбільш щасливими, напевно, мали б бути люди з невисоким рівнем інтелекту, але наділені творчими здібностями, найбільш конфліктними - інтелектуали, позбавлені творчих здібностей, проміжне становище будуть займати нетворчі люди з низьким інтелектом, і творчі й інтелектуальні. Але разом з тим схильність до виникнення внутрішніх конфліктів (наявність тривоги) і здатність до їх вирішення означає більшу здатність до передбачення майбутнього і до змоги його досягнення. Тому саме високоінтелектуальні люди, наділені творчими здібностями, досягають в житті найбільших успіхів. Менше всього досягають (виявляються найменш адаптованими) навпаки - люди з невисоким інтелектом та низьким рівнем творчих здібностей. Проміжне становище займають високоінтелектуальні і нетворчі, і низько інтелектуальні і творчі (художники, поети, тощо). А ідеальним випадком мала б стати наявність високого інтелекту, не обмеженого умовностями - певна креативність мислення.

Таким чином можна припустити, що основними в процесі розвитку внутрішнього конфлікту стають наступні чинники:

- наявність когнітивних здібностей і відповідних знань, життєвого досвіду;

- наявність достатньо вільного, не обмеженого умовностями і страхами, розуму;

- здатність і можливість до творчої діяльності.

3.3 Прогностичні здібності людини та здатність регулювати власну поведінку

Особливістю будь-якого живого організму є здатність переслідувати власні цілі, пов'язані з його виживанням і розвитком, і пов'язана з цим здатність до прогнозування і передбачення майбутнього. Висловлюючись словами Е. Шредінгера [40] - здатність протистояти ентропії. Деякі сучасніші автори бачать в цьому навіть сенс усього еволюційного процесу [39]. В усякому разі, основною характеристикою живого організму, яка й відрізняє його від неживого, виступає здатність до прогнозування майбутнього, вміння досягати цілей, необхідних для забезпечення його життєдіяльності. Цієї ж точки зору, зокрема, дотримуються і в системній психофізіології - де теж всі прагнення організму розглядають з точки зору тих цілей, які він переслідує. Проте в життєдіяльності людини далеко не всі ці цілі завжди в достатній мірі є усвідомленими. І внутрішній конфлікт часто може проявлятися як конфлікт цих не зовсім усвідомлених цілей - особливо в тому разі, коли вона не може реально оцінити можливі загрози для себе від слідування тим чи іншим з них.

На це наприклад прямо вказує А. Маслоу [20] - що патологія розвитку здебільшого виникає там, де індивід відчуває для себе якусь загрозу. Про подібне з власного досвіду говорили й Б. Бетельгейм [3] і В. Фракл [32] - що в умовах концентраційного табору постійна загроза життю провокувала появу симптомів усіх відомих психічних хвороб у здорових в нормі людей. Тому внутрішні конфлікти породжують негативні наслідки здебільшого тільки тоді, коли людина відчуває для себе якусь загрозу, дуже часто пов'язану з тим, наскільки вона відчуває себе владною над тими чи іншими частинами власного „я”, над тими чи іншими своїми прагненнями. Коли людина не знає як правильно себе вести, до яких своїх прагнень прислухатися в першу чергу, вона може почати навіть панікувати. Як стверджує К. Хорні - „загальною причиною, через яку паніка набуває характеру катастрофи, є відсутність стратегії, як вести себе в житті” [37, с.67]. В цьому сенсі повноцінний розвиток внутрішнього конфлікту буде означати вміння знаходити компроміс між надмірною самовпевненістю і навпаки - постійним самозвинуваченням. Тому позитивним наслідком будь-якого конфлікту можна вважати лише таку ситуацію, внаслідок якої людина в більшій мірі починає відчувати себе суб'єктом подій, що відбуваються. Коли вона здобуває більший досвід, більші знання і вміння, коли зростає її здатність до подальшого прогнозування розвитку ситуації і зростає її розуміння того, як саме вона може використати цю ситуацію з користю для себе і в якій саме мірі. В зворотному разі, навпаки - людина може втрачати відчуття влади над власним життям, ставати безпорадною. На це, наприклад, вказував В. Менделєвіч: „на даний момент можна вважати доведеним участь механізмів ймовірністного прогнозування і антиципації в етіопатогенезі невротичних розладів”[23, с.238]. Аналогічно й К. Хорні вважає, що “невротик нездатний вчитися на власних помилках тому що не бачить їх” [37, с.43]. Таким чином проблема успішного розв'язання внутрішніх конфліктів людини переходить в проблему її здатності до прогнозування майбутнього і планування власної поведінки. Тоді, коли людина внаслідок намагань вирішити якісь свої суперечності отримує хай навіть і якісь негативні наслідки для себе, але при цьому розуміє, що сталося - тоді такий внутрішній конфлікт нею успішно переживається. Тоді ж, коли такого не відбувається, коли вона отримує відчуття болю і не розуміє чому саме, чи коли в неї так і не щезає відчуття небезпеки, незважаючи на всі прийняті нею дії - тоді ні. І таким чином несприятливим розвитком особистості слід вважати такі конфлікти, які призводять до збільшення її безпорадності, нездатності до прогнозування ситуації.

З цієї точки зору основною умовою успішного розв'язання та уникнення конфліктів стає інтелектуальна здатність людини щось зрозуміти, її інтерес до життя і до подій, відсутність страху перед майбутнім і перед знаннями про нього. Можливо навіть - певна схильність до ризику. Тобто по-суті це залежить від того, наскільки людина може передбачити майбутні події і від того, наскільки здатна їх осмислювати. Така вимога включає в себе не тільки розвиток власного „Я” людини, але й відчуття влади над підсвідомими процесами, певну рівновагу і одного, і іншого. Наприклад А. Фройд наголошувала на необхідності подібної рівноваги, стверджуючи, що „передчасний розвиток „Я” веде до внутрішніх конфліктів і, як наслідок, до неврозів; передчасний інстинктивний розвиток призводить до дефектного і інстинктивного утворення характеру” [33, с.197].

До того ж слід відмітити, що вміння прогнозувати розвиток майбутнього для людини пов'язано не тільки з вмінням реально оцінювати ситуацію, але й з вмінням реально оцінювати власні сили і здібності. І, основне - з вмінням зрівноважувати одне і інше. Ну і нарешті здатність до передбачення майбутнього безпосередньо пов'язана з відчуттям інтуїції і тривоги. Тривога це не тільки страх, це певне спонукання до дії: тобто і інтуїція (когнітивне передбачення), і емоція (мотивація), і система поведінкових уявлень. Тоді, коли від людини вимагається виконати якісь дії, тоді й виникає тривога. Тому пов'язана вона теж не тільки з реальною оцінкою подій, але й з оцінкою власних здібностей і можливостей. З іншого боку, навпаки - тривога часто виступає індикатором внутрішнього конфлікту особистості навіть тоді, коли вона фактично ще нездатна усвідомити сам цей конфлікт. Як стверджував Р. Мей „тривога передбачає наявність внутрішнього конфлікту” [22, с.32], „тривога свідчить про те, що всередині людини йде боротьба” [22, с.34]. Суть цієї боротьби в даному разі полягає у тому, що людина не знає, який саме варіант власної поведінки їй обрати, які дії виконувати, невпевнена в своїй здатності передбачати майбутнє, не знає, слідувати інтуїції чи формальній логіці. Вона сумнівається в своїй здатності правильно прогнозувати наступний розвиток подій, здатності правильно оцінювати свої здібності і можливості, здатності провадити таку діяльність, яка б допомогла уникнути чогось небажаного для неї.

В тому ж разі, коли тривога так і не знаходить свого вирішення, коли людина так і не знає, що їй робити, вона може так і залишитися у неї у вигляді невирішеного внутрішнього конфлікту, стати її характерною ознакою - ознакою невротичної особистості. В такому разі людина може зовсім втрачати здатність адекватно оцінювати події зовнішньго світу, і/або навпаки - сама може почати неусвідомлено прагнути до невдачі - щоб хоч таким чином реалізувати це своє відчуття.

Висновки

Таким чином конфлікт завжди виникає там, де є дві сторони конфлікту - два суб'єкти, де вони переслідують однакові з суб'єктивної точки зору, але несумісні з об'єктивної точки зору, цілі і де їм в боротьбі за досягнення цих цілей доводиться використовувати одні і ті ж ресурси. В той же час, коли мова йде про внутрішній конфлікт, виділити те, що саме є сторонами конфлікту, які цілі переслідує кожна зі сторін і які ресурси для цього використовуються, не завжди уявляється можливим. Щоб уникнути цього протиріччя, найчастіше використовують або умовний поділ особистості на різні складові частини, або говорять про боротьбу мотивів. Проте насправді внутрішній конфлікт може проявлятися не тільки в мотиваційній, але й в інших сферах особистості - бути конфліктом когнітивних уявлень, проявлятися в одночасній наявності суперечних взаємовиключних (амбівалентних) емоцій - конфлікт в емоційній сфері, бути інформаційним або поведінковим конфліктом. Тому говорячи про внутрішній конфлікт, насправді дуже часто можна говорити про його зовсім різні прояви в різних частинах особистості. Тим більше, що особливістю внутрішніх конфліктів є те, що в більшості випадків одна сторона конфлікту так і залишається не висвітленою, приховується в сфері підсвідомих уявлень і прагнень людини. Проте навіть не діагностувавши сам конфлікт, часто його можна виявити за його вторинними „маркерами” - станами тривожності, проявами нічим, здавалося би, не зумовленої агресивності, наявністю фрустрації. Тоді, навіть не виявивши безпосередньо самого конфліктного протиріччя? можна говорити про таку поведінку людини, що або сприяє зменшенню в неї напруженості і тривоги, або навпаки - лише підсилює її. І таким чином хоча б опосередковано судити про взаємозв'язок між цими процесами, між наявністю конфлікту і характерними особливостями особистості.

4. Результати емпіричного дослідження

4.1 Опис вибірки досліджуваних

Оскільки метою даного дослідження було виявлення тих чинників внутрішнього конфлікту особистості періоду дорослості, які в принципі не повинні безпосередньо залежати від усіляких можливих соціально-побутових проблем, за основу була взята група в цілому більш чи менш успішних досліджуваних, які не мають яскраво виражених проблем матеріального характеру, в більшості своїй забезпечені роботою, не мають психосоматичних захворювань і в переважній більшості володіють вищою, або принаймі середньо-спеціальною, освітою.

Всього було опитано 36 чоловік. Попередньо було роздано 42 анкети. З них двоє (чоловіки) фактично відмовилися відповідати, а ще 2 (один чоловік і одна жінка) відповіли не на всі методики - не заповнили методику, що визначає наявність мотиваційного конфлікту. З тих 38, що залишилося, ще двоє в силу різних причин не заповнили останню методику самооцінки мотиваційного конфлікту „Сім станів”. В загальному ж можна констатувати, що жінки більше схильні відповідати на запитання, що стосуються їхнього психічного стану, а чоловіки по можливості уникають цього. В усякому разі тоді, коли в якійсь мірі бояться здатися слабкими чи побоюються, що це якимсь чином може відбитися на їхньому житті чи їхній кар'єрі.

Усього з 36 чол.: Чоловіків - 15; Жінок - 21.

Вік опитуваних змінювався від 21-го до 52 років. Верхня вікова межа була встановленою не більш як в 55 років спеціально, щоб уникнути пенсійного (в жінок) чи передпенсійного (в чоловіків) віку, так як в цьому разі досліджувані конфлікти можуть носити вже зовсім інший характер. В загальному ж розподіл опитаних за віком виглядає наступним чином:

З них переважна більшість має вищу освіту - 24 чол. З середньою спеціальною (незакінченою вищою) - 11 чол. З середньою освітою - 1 чол.

За професією досліджувані в основному розподілилися таким чином, що найбільш представленою є група тих, хто працюють в системі відносин „людина-техніка” (інженери, електромонтери, водії) та „людина-людина” (вчителі, телефоністи, секретарки, підприємці, є навіть один директор). Менш представленою є система професій „людина-знакова система” (переважно бухгалтери і комп'ютерники) та „людина-художній образ” (лише один архітектор). Значну групу складають ті, хто тимчасово не працюють в силу різних причин (не мають роботи або знаходяться у декретній відпустці), всього - 6 чоловік. Зовсім не вдалося знайти людей, професія яких би потрапляла в категорію „людина-природа”. Очевидно, як і внаслідок взагалі низької поширеності такого роду професій (не так в нас багато агрономів, лісників і зоотехніків), так і через загальний стан суспільного життя - практично повну відсутність на ринку професій подібного роду (сільське господарство, яке є основним споживачем таких спеціалістів, практично не розвивається). В загальному ж розподіл за професіями виглядає наступним чином:

Всі ці професії були класифіковані за ймовірністю того, наскільки вони можуть провокувати внутрішні конфлікти. Підставою для такої класифікації послужили наступні ознаки:

· якою мірою професія пов'язана з роботою з іншими людьми - більший рівень спілкування з іншими людьми ймовірно провокує виникнення більшої кількості конфліктів;

· наскільки професія є творчою - завдяки творчості людина отримує можливість якимсь чином розв'язувати свої внутрішні конфлікти;

· наскільки професія дає змогу людині реалізувати свої прагнення і уподобання.

Таким чином категорії професій „людина-природа” було присвоєно значення 1, „людина-художній образ” - 2, „людина-знакова система” - 3, „людина-техніка” (оскільки часто подібні професії передбачають і конфліктні взаємовідносини з іншими людьми, як-от в інженерів чи водіїв) - 4, „людина-людина” - 5. Найвищу категорію - 6, було присвоєно непрацюючим опитаним, виходячи з припущення що відсутність постійної роботи вже сама по собі є джерелом постійних внутрішніх конфліктів, так як не дає людині ніякої змоги реалізовувати власні прагнення. Також проводилося опитування ще за однією ознакою, що може мати вплив на наявність внутрішнього конфлікту. Ця характеристика - наявність постійного грошового доходу. Всього серед опитаних працюючих - 30 чол., постійний грошовий дохід мають - 32, непрацюючих - 6. Тобто двоє непрацюючих все-таки мають постійний грошовий дохід.

4.2 Опис використовуваних методик

В даному дослідженні ми виходили з того, що людина - істота соціальна, а тому тільки взаємодіючи з іншими людьми, вона й може повноцінно розвиватися. Тому навіть в тому разі, коли ми говоримо про її внутрішні конфлікти, ми повинні вести мову про ті причини в зовнішньому щодо неї світі, які прямо чи опосередковано призвели до їх виникнення. З цієї точки зору першоосновою будь-якого внутрішнього конфлікту спершу стає конфлікт зовнішній. І навіть якщо він й не був безпосередньо спричинений спілкуванням з іншими людьми, а став наслідком дії законів того фізичного світу, в якому ми живемо (згідно до уявлень З. Фройда [34] - конфлікт між принципом насолоди і принципом реальності), то навіть тоді він виникає внаслідок тих рис характеру людини (її внутрішніх характеристик і способів прийняття рішень, її здатності до самоприйняття і стриманості), які раніше були зумовлені її взаємодією з іншими людьми. Проте для того, щоб зовнішній конфлікт якимсь чином став внутрішнім, він повинен спершу інтеріоризуватися людиною, а вже потім - залишитися в її уявленнях на якийсь час, певний час зберігати свою важливість. З цієї точки зору динамічний підхід до проблеми внутрішніх конфліктів полягає у тому, що їхня кількість буде залежати від трьох основних факторів:

- кількості конфліктів, які переживає людина в зовнішньому щодо неї світі;

- кількості конфліктів, що інтеріоризуються нею;

- умов, за яких ці конфлікти, залишаючись невирішеними, так і не знаходять свого розв'язання яким би то не було чином.

Крім того, навіть діагностувавши мотиваційний, скажімо конфлікт, ми можемо зіткнутися з двома абсолютно різними людьми, які при однаковому рівні виявленого в них конфлікту, насправді можуть зовсім по-різному відноситися до такого протиріччя. На це, наприклад, прямо вказує автор методики діагностики мотиваційного конфлікту Є. Фанталова [30]. Тому четвертим фактором, що визначає розвиток внутрішнього конфлікту, стає наступне:

- те, як саме сприймає людини конфліктне протиріччя в своїй душі, наскільки воно є важливим і неприємним для неї.

Виходячи з вищесказаного, були підібрані відповідні методики для діагностики наявності внутрішнього конфлікту та характерних рис особистості. Для діагностики конфлікту людини в мотиваційній сфері використовувалася методика Є.Б. Фанталової „Диагностика внутреннего конфликта” [30]. Проте враховуючи, що характерною особливістю внутрішніх конфліктів є те, що протікати вони можуть не тільки в мотиваційній сфері і що часто одна зі сторін конфлікту так і залишається неусвідомленою - переважно тому, що або приховується в підсвідомій сфері, або асоціюється з якимись надзвичайно сильними неприємними переживаннями, було вирішено додатково використати ще й Методику діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка [28]. Дана методика дає можливість діагностувати наявність в людини станів тривожності і фрустрації, які, як правило, майже завжди супроводжують внутрішній конфлікт. Таке порівняння виявленого за першою методикою мотиваційного конфлікту з рівнем тривожності і (або) фрустрації, дасть змогу більш чітко встановити наявність внутрішнього конфлікту і те, чи був він зумовлений конфліктом саме в мотиваційній сфері, а чи міг бути викликаним якимись іншими причинами. На наступному етапі було підібрано методику для діагностики тих якостей особистості, які можуть зумовлювати одночасно і як її конфліктність у зовнішньому світі, у відносинах з іншими людьми, так і викликати в неї самої внутрішні конфлікти, сприяти інтеріоризації конфліктів зовнішніх. Першими з цих якостей є здатність до соціальної адаптації в колективі та до прийняття інших людей, другими - здатність до самоприйняття, відчуття внутрішнього комфорту і спокою. Крім того, існує ще цілий ряд характеристик, які безумовно можуть впливати на внутрішню конфліктність людини, але невідомо було з яким саме знаком - схильність до домінування (така людина має менше внутрішніх конфліктів тому, що їй легше управляти іншими людьми, а чи навпаки - її внутрішні конфлікти заставляють її шукати влади над іншими, тому домінантність сама по собі виступає ознакою вже наявного внутрішнього конфлікту Наприклад Р. Мей писав: „Як про це говорила Хорні та інші психологи, прагнення до влади над іншими збільшує соціальну ворожнечу і, в кінцевому результаті, веде людину до ще більш глибокої ізоляції.” - [22, с.165 ]?); ескапізм (людина уникає проблем, а тому й не має внутрішніх конфліктів, а чи навпаки - уникає їх через те, що вже й так переповнена конфліктами?) та інтернальність (людина відчуває свою відповідальність за власну долю, тому легко вирішує конфлікти, чи навпаки - відчуває свою вину навіть за те, що насправді їй непідвладне?). Всі ці ознаки діагностує Методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймона [28]. Наступним припущенням в процесі вивчення внутрішніх конфліктів стала гіпотеза про те, що відповідний рівень освіти сприяє їхньому збільшенню (для цього в опитуваних запитувалося про їхню освіту), а наявність в них креативних здібностей навпаки - може зменшувати рівень внутрішніх конфліктів за рахунок механізмів творчого мислення, завдяки її здатності реалізовувати конфліктне протиріччя через творчість. Причому мова тут йде не про такі ознаки креативності як швидкість і гнучкість інтелекту, здатність до концентрації уваги та швидкого переключення діяльності, як про ті риси особистості, які говорять про уяву людини, наявність в неї фантазії, почуття гумору, рівня розвитку інтуїції та творчого мислення. Для цього був використаний опублікований раніше в журналі „Обдарована дитина” тест „Креативність”. Крім того, проводилося опитування і щодо професійної діяльності досліджуваних, а всі дані про їхні професії були поділено за ознакою професії по Е. Клімову [11], причому впорядковані вони були за ймовірністю їхнього впливу на виникнення і розвиток внутрішніх конфліктів особистості. За цією ознакою № 1 було присвоєно категорії професій „людина-природа”, 2 - „людина-художній образ”, 3 - „людина-знакова система”, 4 - „людина-техніка” (так як інженери, скажімо, чи водії, які в принципі працюють з технікою, все-таки частіше стикаються (конфліктують) з іншими людьми, ніж, скажімо, бухгалтери чи комп'ютерники) і 5 - „людина-людина”. Разом з тим, в ході даного опитування виявилося, що певна частина опитаних в силу різних причин не працюють - або внаслідок неможливості знайти роботу, або через те, що знаходяться в декретній відпустці (жінки). Ці люди в відповідній графі опитувальника з власної ініціативи вказували „не працюю”. Їм було присвоєно № 6, так як в наших умовах відсутністю постійного заробітку вже сама по собі є достатньо серйозною причиною для виникнення найрізноманітніших внутрішніх проблем.

Ну і нарешті, останньою використаною методикою стала методика Є.Б. Фанталової „Сім станів”. Суть даної методики полягає у тому, що після виявлення в людини за першою методикою „Діагностики внутрішнього конфлікту” певного рівня мотиваційного конфлікту, їй надають бланк з результатами першого опитування і просять оцінити свій стан по кожному з можливих розривів між значимістю і доступністю різних цінностей за одним з семи станів: як відчуття конфлікту; внутрішнього вакууму; внутрішньої тривоги; туги, пригніченості; апатії, нестачі сил; чи відчуття внутрішнього спокою і безтурботності; або внутрішнього комфорту. Тобто, осмисливши наявні в неї мотиваційні протиріччя, людина по суті має охарактеризувати своє сприйняття їх за кожною з цих ознак, з яких 5 штук відображають емоційно негативні стани, а 2 - емоційно позитивні. В тому варіанті, як ця методика використовувалася самою Є. Фанталовою - в основному для діагностування психічного стану людей, хворих на психосоматичні захворювання, це давало змогу оцінити переважання одних (наприклад емоційно-негативних) станів над іншими (емоційно-позитивними) і оцінити загальний стан людини. Крім того, людину просили оцінити й свій загальний емоційний стан, що вже давало змогу порівнявши його з тими цінностями, в яких виявлено мотиваційний конфлікт, знайти ті з них, де оцінка найбільш співпадає, а тому вірогідно відшукати ті з них, які для людини є найбільш значимими. Проте в нашому випадку, оскільки опитування проводилося серед в цілому здорових людей різного віку і освіти, переважання емоційно-негативних чи емоційно-позитивних станів говорить нам не стільки про схильність до психосоматичних захворювань, як про самооцінку внутрішнього стану опитуваного, можливо навіть - незалежну від рівня діагностованого в нього мотиваційного конфлікту. Тим більше, що в основному практично в усіх опитаних, за одним тільки винятком, рівень емоційно-позитивних станів виявився більшим за рівень емоційно-негативних.

Зразки всіх використовуваних опитувальників наведені в Додатку 1.

4.3 Опис отриманих результатів

Отримані дані діагностики мотиваційного конфлікту за методикою Є. Фанталової та самооцінки психічних станів за методикою Г. Айзенка показали наступне:

Descriptive Statistics (Діагностика внутрішнього конфлікту)
	Valid N	Mean	Minimum	Maximum	Std.Dev.
Мотиваційний конфлікт	36	23,88889	0,000000	62,00000	16,84175
Тривожність	36	8,47222	3,000000	16,00000	3,16667
Фрустрація	36	8,02778	1,000000	20,00000	3,92418

Тобто значення мотиваційного конфлікту, діагностованого в опитуваних, коливалося від 0 до 62, тривожності від 3 до 16, фрустрації - від 1 до 20. Слід відмітити, що якщо середні значення тривожності і фрустрації в цілому відповідали нормам, встановленим в опитувальнику Г. Айзенка (приблизно 8-14), то середній рівень діагностованого мотиваційного конфлікту серед опитуваних Mean=23,88889 (23,93333 для чоловіків і 23,85714 для жінок), виявився значно нижчим норм, запропонованих опитувальником Є. Фанталової (Mean=33,07 для чоловіків і 37,02 для жінок). Опитування при цьому проводилося методом попарного порівняння між собою 12-ти різних понять, що описують в основному „термінальні цінності”, виділені в такому вигляді М. Рокичем, адаптований варіант методики якого широко використовується вітчизняними дослідниками [28, с. 637]. Спершу проводилося порівняння щодо оцінки їхньої більшої привабливості та значимості, а потім - таке ж порівняння стосовно їхньої легшої досяжності та доступності. В список для порівняння автором „Методики діагностики внутрішнього конфлікту” Є. Фанталовою були включені наступні 12-ть цінностей:

1. Активне, діяльне життя;

2. Здоров'я (фізичне і психічне здоров'я);

3. Цікава робота;

4. Краса природи і мистецтва;

5. Кохання (духовна і фізична близькість з коханою людиною);

6. Матеріально-забезпечене життя (відсутність матеріальних труднощів);

7. Наявність хороших і вірних друзів;

8. Впевненість в собі (свобода від внутрішніх протиріч, сумнівів);

9. Пізнання (можливість розширення своєї освіти, кругозору, загальної культури, а також інтелектуальний розвиток);

10. Свобода як незалежність у вчинках і діях;

11. Щасливе сімейне життя;

12. Творчість (можливість творчої діяльності).

Можна відмітити, що в деяких категоріях майже всі опитувані відповідали практично однаково. Так усі опитані відмітили значимість і цінність сімейних відносин, значення кохання і, майже завжди, доступність, але непотрібність (невисоку цінність) категорії №4 „Краса природи і мистецтва”. Крім того, майже в усіх випадках відзначали достатньо високу значимість 6-ої категорії (”Матеріально-забезпечене життя, відсутність матеріальних цінностей”) та її незначну доступність. В цих категоріях відповіді були до певної міри стандартизованими. Так, наприклад, цінність категорії №11 „Щасливе сімейне життя” відзначалася всіма, без винятку, опитаними на рівні від 8 до 11 балів (виборів), і тільки двоє опитаних оцінили її значення в 4 бали, цінність категорії №5 „Кохання, духовна і фізична близькість з коханою людиною” теж набувала переважно високих значень в 8-11 балів, хоч і переважно дещо нижчих, ніж цінність сімейного життя, а в загальному коливалася від 5 до 11 балів і жодного разу не опускалася нижче. Також практично всі відмічали високу значимість категорії №2 „Здоров'я, фізичне і психічне здоров'я” і різну (переважно залежно від віку) її доступність. Далі оцінювався „розрив” між цінністю (значимістю) і доступністю кожної з категорій. При цьому, згідно до методики, розрив між цінністю і доступністю по окремим категоріям менше як в 4 бали по кожній з цих характеристик при обробці отриманих результатів не враховувався взагалі. Через це в кількох чоловік (всього 5) діагностоване значення мотиваційного конфлікту в загальному виявилося рівним нулю.

Для всієї вибірки опитуваних розподіл значень мотиваційного конфлікту виглядає наступним чином:

Проте враховуючи те, що конфлікт в мотиваційній сфері людини не повністю описує весь спектр внутрішніх конфліктів людини, було також проведено дослідження рівня тривожності та фрустрації, як своєрідних маркерів, що свідчать про наявність в людини внутрішніх протиріч, невирішуваних проблем. Розподіл тривожності та фрустрації виглядає наступним чином:

Тривожність:

Фрустрація:

Тобто, як і рівень мотиваційного конфлікту, цілком відповідає законам нормального розподілу. Цікаво проте відмітити, що фрустрація змінювалася в значно більших межах, ніж тривожність, від 0 до 20-ти, а не від 2 до 16.

Також було проведено опитування згідно до тесту „Креативність”, що діагностує креативні здібності людини за кожним з восьми наступних показників за десятибальною шкалою: оригінальність, цікавість, уява, інтуїція, творче мислення, емоційність, почуття гумору та творче ставлення до професії. Тест „Креативність” ніяких норм не містить, так як креативні здібності людини можуть змінюватися в широких межах і в цілому за різними шкалами вони набували значень згідно до наведеної нижче таблиці:

Descriptive Statistics (Діагностика внутрішнього конфлікту)
	Valid N	Mean	Minimum	Maximum	Std.Dev.
Оригінальність	36	5,861111	2,000000	9,00000	1,588400
Цікавість	36	5,972222	3,000000	9,00000	1,664522
Уява	36	5,861111	2,000000	10,00000	1,914647
Інтуїція	36	6,500000	3,000000	10,00000	1,859339
Творче мислення	36	6,194444	2,000000	10,00000	2,162267
Емоційність	36	7,555556	5,000000	10,00000	1,501322
Почуття гумору	36	5,944444	2,000000	9,00000	2,123938
Творче ставлення до проф.	36	5,305556	1,000000	9,00000	1,983063

В загальному ж інтегральний показник (сума набраних балів по всім шкалам) для кожного з опитуваних змінювався в межах від 29-ти до 63-х балів.

Також згідно до Методики самооцінки психічних станів „Сім станів” визначалося переважання емоційно-негативних чи емоційно-позитивних станів та рівень кожного з цих станів. Для цього опитуваний оцінював свій психічний стан за шкалою від 0 до 9 балів по кожному з діагностованих в нього раніше внутрішніх конфліктів (що описувалися неспівпадінням цінності і доступності) за однією з семи наступних характеристик: відчуття конфлікту; внутрішнього вакууму; внутрішньої тривоги; туги, пригніченості; апатії, нестачі сил; внутрішнього спокою і безтурботності; внутрішнього комфорту. Після цього визначалося середнє значення для емоційно негативних станів (перші п'ять шкал) та емоційно позитивних станів (останніх дві). Практично всі опитані, за одним винятком, продемонстрували стійке переважання ЕПС над ЕНС.

Descriptive Statistics (Діагностика внутрішнього конфлікту)
	Valid N	Mean	Minimum	Maximum	Std.Dev.
Ем.Негативні стани	36	2,225278	0,000000	6,140000	1,409568
Ем.Позитивні стани	36	5,012222	1,710000	9,000000	1,596690

Повністю всі отримані дані за усіма методиками представлені в зведеній таблиці в додатку № 2.

4.4 Аналіз і інтерпретація отриманих результатів

4.4.1 Кореляційний аналіз

Кореляційний аналіз отриманих даних дозволив виявити певні закономірності, що стосуються досліджуваної проблеми (див. додаток 3). Так, перш за все тут слід відмітити те, що ніякого зв'язку між наявністю в людини мотиваційного конфлікту та іншими її особистісними рисами фактично не було виявлено. Проте незважаючи на це, були виявлені інші, достатньо значимі, закономірності. Так наприклад цікавими виявилися ті зв'язки, що проявилися між наявністю в людини станів тривожності і фрустрації та іншими її характерними ознаками (див. додаток 4). Несподіваним виявилося також те, яке значення мають такі креативні риси як почуття гумору та здатність до творчого мислення. Так почуття гумору виявилося пов'язаним практично з усіма рисами особистості, що сприяють її успішній адаптації в колективі (адаптивність, самоприйнятття, емоційна комфортність, інтернальність та домінування „зі знаком плюс” та тривожність і ригідність - „з мінусом”), а творче мислення виявилося пов'язаним з адаптивністю, самоприйняттям, інтернальністю та цікавістю. Можна відмітити також те, що творче ставлення до професії виявилося прямо пов'язаним з оригінальністю та обернено - з ригідністю, а агресивність виявилася пов'язаною з домінуванням і цікавістю. З цією ж цікавістю і схильністю до домінування виявилася зв'язаною і категорія професії - люди, що працюють в категоріях професій, пов'язаних з роботою з іншими людьми, менш схильні до проявів домінування і до проявів цікавості. Можливо - це наслідок певного „емоційного вигорання” чи й простої втоми на роботі. Також можна відмітити і певний розподіл за статтю - жінки виявилися більш схильними до проявів тривожності і фрустрації, в них нижчий рівень інтернальності і домінування, вони менше схильні появляти цікавість (всупереч загальноприйнятій думці) і є більш ригідними. Також серед них більший процент тих, хто має вищу освіту і тих, кому доводиться працювати з іншими людьми (переважно вчителі). Несподіваним виявився кореляційний зв'язок між відсутністю постійного заробітку і наявністю уяви.

В загальному ж найцікавіші кореляційні зв'язки можна представити у вигляді наступних кореляційних плеяд:

Адаптивність r = -0,720885 r = -0,505494 Почуття гумору

Самоприйняття r = -0,649214 r = 0,374887 Ескапізм

Прийняття інших r = -0,398305 r = 0,352405 Емоційність

Емоційна комфортність r = -0,708424 Тривожність r = 0,733329 Фрустрація

Інтернальність r = -0,757181 r = 0,445581 Ригідність

Домінування r = -0,363499 r = 0,478568 Стать

Адаптивність r = -0,708137 r = 0,431327 Емоційність

Самоприйняття r = -0,573236 r = 0,733329 Тривожність

Прийняття інших r = -0,422725 Фрустрація r = 0,527886 Ригідність

Емоційна комфортність r = -0,597106 r = 0,400558 Стать

Інтернальність r = -0,728202 r = 0,487807 Ескапізм

Адаптивність r = 0,441405 r = 0,365086 Домінування

Самоприйняття r = 0,494773 Почуття

гумору

Емоційна комфортність r = 0,446963 r = -0,344788 Ригідність

Інтернальність r = 0,342577 r = -0,505494 Тривожність

Адаптивність r = 0,329829 r = 0,357134 Інтернальність

Творче

мислення

Самоприйняття r = 0,329415 r = 0,385824 Цікавість

Проте, хоча кореляційного зв'язку між мотиваційним конфліктом і здатністю людини до самоприйняття, її адаптивністю та емоційністю не виявлено, цей зв'язок присутній між цими характерними ознаками особистості і емоційно-негативними станами самооцінки нею свого мотиваційного конфлікту (додаток 4).

Адаптивність r = -0,394506 r = -0,389909 Емоційна

комфортність

Емоційно-негативні

стани

Самоприйняття r = -0,380314 r = 0,479580 Емоційність

Емоційно-позитивні стани в свою чергу корелюють лише з оригінальністю з коефіцієнтом кореляції r=0,340998. Таким чином, якщо говорити про зв'язок самооцінки людиною виявленого в неї мотиваційного конфлікту з її креативними рисами, то емоційно-негативні стани виявляються напряму пов'язаними з емоційністю як здатністю до співпереживання і сприйняття емоційного стану інших людей, а емоційно-позитивні - з оригінальністю.

4.4.2 Факторний та порівняльний аналіз

Також було здійснено й факторний аналіз отриманих даних. За критерієм Кайзера було виділено 9 факторів, що описують 77,85794 загальної дисперсії (додаток 5).

Eigenvalues (Діагностика внутрішнього конфлікту) Extraction: Principal components
	Eigenvalue	% Total - variance	Cumulative - Eigenvalue	Cumulative - %
1	6,650971	24,63323	6,65097	24,63323
2	2,975696	11,02110	9,62667	35,65432
3	2,434534	9,01679	12,06120	44,67111
4	2,004181	7,42289	14,06538	52,09401
5	1,743192	6,45627	15,80857	58,55028
6	1,565187	5,79699	17,37376	64,34727
7	1,379251	5,10834	18,75301	69,45560
8	1,202930	4,45530	19,95594	73,91090
9	1,065702	3,94704	21,02164	77,85794

До першого фактору, який умовно можна охарактеризувати як „внутрішню гармонію” увійшли такі характеристики, як адаптивність, самоприйняття, емоційна комфортність, інтернальність та (з мінусом), фрустрація і тривожність. Цей фактор описує 24,63323% загальної дисперсії. Другим фактором виявилася професія, третім - поєднання уяви та інтуїції („свобода мислення”), четвертим - творче ставлення до професії. Мотиваційний конфлікт разом емоційно-негативними станами увійшов до п'ятого фактору, який описує всього 6,45627% загальної дисперсії („внутрішня суперечливість”). Шостим фактором стала агресивність, сьомим - емоційно-позитивні стани, восьмим - ескапізм та дев'ятим - освіта. Спроба ж виділити менше число факторів (5 чи 7) користуючись критерієм кам'яного зсуву призвела до втрати впливу мотиваційного конфлікту (додаток 6 та 7).

При виділені 7-ми факторів другим фактором виявилися поєднання професії та наявності постійного заробітку („матеріальна забезпеченість”), третім все так же залишилася інтуїція, хоча вже і без уяви, а четвертим - оригінальність та почуття гумору („нестандартність мислення”). В п'ятому факторі взагалі ж не залишилося суттєвих чинників. При такому виділенні факторів вони описують 69,45560% загальної дисперсії.

Спроба ж виділити ще менше число факторів (5-ть), більше ніяких цікавих закономірностей не виявила. Тим більше, що 5-ть факторів описують всього 58,55028% загальної дисперсії. Тому з високим рівнем достовірності можна стверджувати, що факторний аналіз, як і кореляційний, ніякого достатньо значимого зв'язку мотиваційного конфлікту з іншими характерними ознаками особистості фактично не виявив. Тим більше, що в п'ятому факторі він існував наряду з емоційно-негативними станами, які й так були виділені на його основі.

В той же час наявність станів тривожності та фрустрації все так же виявилася обернено пов'язаною зі здатністю особистості до адаптивності і супроводжуючими її факторами.

Таким чином можна зробити висновок про те, що гіпотеза про зв'язок внутрішнього мотиваційного конфлікту з такими ознаками особистості як здатність до адаптації в соціальному середовищі, самоприйняття і наявність емоційної комфортності не підтвердилася. Проте гіпотеза про обернений зв'язок цих же рис зі станами фрустрації і тривожності знайшла своє повне підтвердження. Тому можна стверджувати, що наявність мотиваційних конфліктів далеко не завжди свідчить про загальний стан внутрішньої конфліктності особистості, значно більший вплив на неї можуть мати інші фактори, як-от внутрішня гармонійність, професія та творче ставлення до неї, відсутність внутрішньої суперечливості, матеріальна забезпеченість, свобода і нестандартність мислення, можливо навіть - невисока здатність до співпереживання іншим людям (невисокий емоційний інтелект).

З точки зору психоаналізу отриманий результат виявився цілком закономірним, так як психоаналіз говорить саме про динамічні стани особистості, про енергію в розвитку. В даному ж випадку „Методика діагностики внутрішнього конфлікту” виявляється спрямованою більш на виявлення когнітивних уявлень, які далеко не завжди можуть відображати щось справді суттєве для людини (як-от краса природи і мистецтва), або виявляти і без того зрозумілі речі (цінність кохання, сімейного життя і здоров'я). До того ж значимими для людини ці уявлення будуть ставати лише в одному разі - тоді, коли зі сфери абстрактного мислення перейдуть в площину активної спрямованості, будуть мати відношення до її реальних потреб, будуть описувати її найближче, а не віддалене, майбутнє. З цієї точки зору можна припустити, що можливо така методика виявлення внутрішнього мотиваційного конфлікту більше підходить для діагностування людей, в яких цей конфлікт цінностей вже почав проявлятися на фізичному плані, у вигляді психосоматичних захворювань. Тим більше, що тільки в одного опитуваного (№34) за методикою самооцінки психічних станів „Сім станів”, емоційно-негативні стани переважили рівень емоційно-позитивних. І саме цей опитаний й скаржився на можливу наявність психосоматичних захворювань (періодичні сезонні головні болі незрозумілого походження восени і весною). Або, можливо, список цінностей, який пред'являвся опитуваним, автором методики не зовсім вдало підібраний. Так, наприклад, порівняно з методикою М. Рокича в ньому не виявилося деяких достатньо важливих цінностей (всього шість): життєвої мудрості (зрілості суджень і здорового глузду, що досягається життєвим досвідом); суспільного визнання (поваги оточуючих, колективу, товаришів по роботі); продуктивного життя (максимально повного використання своїх можливостей, сил і здібностей); розвитку (роботи над собою, постійного фізичного і духовного вдосконалення); розваги (приємного, необтяжливого проводження часу, відсутності обов'язків); щастя інших (благополуччя, розвитку і вдосконалення інших людей, всього народу, людства в цілому). Свій вплив на результати даної методики звичайно міг мати і певний соціально-культурний чинник - цікаво було б виявити, наприклад, чи цінність сімейних відносин і кохання набиратиме аж настільки високих значень в усіх без винятку опитуваних і в інших регіонах України, а чи є більше притаманною саме для Галичини, де сімейні і релігійні цінності традиційно стоять на першому плані.

Аналіз отриманих результатів з розподілом за статтю представлений у вигляді порівняльного аналізу в додатку №8. Як бачимо, відмінностей у проявах наявності мотиваційного конфлікту за статями не виявлено, але спостерігається відмінність у рівнях тривожності та фрустрації у жінок - в них ці стани більш сильно виражені (9,71429 та 9,28571 відповідно проти 6,73333 та 6,26667 у чоловіків). Також вищий рівень ригідності (10,52381 проти 8,06667) та менший - інтернальності (61,04762 проти 71,60000).

4.4.3 Інтерпретація результатів

В загальному можна стверджувати, що психоаналітичний підхід, який приділяє основну увагу саме вторинним ознакам внутрішнього конфлікту, таким як наявність емоційно-негативних станів, наявність станів тривожності і фрустрації, або пов'язує їх з певними динамічними рисами особистості, такими як ригідність, виявився більш достовірним для опису внутрішніх конфліктів особистості, ніж підхід мотиваційний. Ймовірно це пов'язано з тим, що як це вже припускалося в теоретичній частині даного дослідження, він випускає з виду підсвідомі чинники поведінки людини - те, що нею не усвідомлюється, а тому й приховується від її уваги. І тільки тоді, колі ці суперечності набувають такого розмаху, що починають проявляти себе у вигляді психосоматичних захворювань, вони стають доступними для свідомого сприйняття.

Можна також припустити, що оскільки внутрішні конфлікти людини можуть розвиватися не тільки в мотиваційній, але й в когнітивній, поведінковій чи емоційних сферах, методика визначення наявності внутрішнього конфлікту лише як конфлікту мотиваційного не завжди виявляється в достатній мірі достовірною. Крім того, характерною ознакою внутрішніх конфліктів є те, що навіть усвідомлюючи саму проблему, майже завжди людина так і не усвідомлює іншу сторону такого конфлікту, яка через це й далі залишається від неї прихованою. А тому на практиці й виявляється більш доречним судити про наявність внутрішніх конфліктів за їх вторинними маркерами - наявністю станів тривожності і фрустрації. Чи принаймі - за самооцінкою людиною свого емоційного стану на даний момент. Мотиваційний підхід, можливо, був би більш вдалим для практичного застосування, якби використовувана методика дійсно вимірювала саме мотивацію - тобто те, що відображає реальні прагнення і потреби людини. Проте „Методика диагностики внутреннего конфликта” була створена на основі списку термінальних цінностей Рокича і відображає не стільки мотивацію, як систему цінностей людини - ті її когнітивні уявлення, які далеко не завжди можуть мати безпосередній вплив на її поведінку чи на процес прийняття нею рішень. З точки зору психоаналітичного підходу це відображає ту частину структури особистості, яка відповідає „Супер-Его” і виконує контролюючі функції. Проте розвиток психічної енергії (лібідо) завжди носить інстинктивний характер, йде з безсвідомого „Воно”. Тому мотиваційне протиріччя проявляється в протиріччі між „Воно” і „Супер-Его” - між енергією лібідо і можливістю її реалізації. Функція ж „Его” в цьому сенсі повинна полягати в максимальному використанні доступної йому енергії і в знаходженні таких способів її реалізації, які є допустимими з точки зору морально-етичних принципів „Супер-Его”. Тоді ж, коли ми говоримо лише про систему цінностей людини, хай навіть і визначаючи їхню цінність і доступність, ми говоримо лише про когнітивні уявлення „Супер-Его”, без реального наповнення їх продуктивною енергією нижчих рівнів свідомості, тобто фактично викидаємо з уваги емоційно-вольові якості людини. Тому для визначення наявності в людини мотиваційного конфлікту і вимірювання його рівня більш доцільно було би проводити вимірювання не стільки розриву між цінністю і доступністю, а між бажаннями (чи потребами) людини і доступністю їх реалізації, між „хочу” і „можу”, або між „можу” і „дозволено” - якщо говорити про конфлікт саме між Его і Супер-Его. Таке поєднання мотиваційного і психоаналітичного підходів в одній методиці напевно дозволило би виправити існуючі недоліки кожного з них і більш достовірно визначити наявність внутрішніх конфліктів. Автор методики Є. Фанталова вважає проте, що „індекс „Ц-Д” являється (…) індикатором внутрішніх конфліктів в мотиваційно-особистісній сфері людини, оскільки його величина завжди буде вказувати на ступінь розходження між тим, що є і тим, що повинно бути, між хочу і маю, а також між хочу і можу” [30, c.26], але в контексті отриманих в даному дослідженні результатів з цим її твердженням доведеться не погодитись.

До того ж слід визнати, що на сьогодні вже й психоаналіз практично відійшов від структурної моделі особистості, став саме психодинамічним підходом. Про людину як про динамічну структуру говорять і інші дослідники. Наприклад засновник мотиваційного підходу в гештальтпсихології Курт Левін говорив саме про динамічну модель особистості (Lewin K. “A Dynamic Theory of Personality” [46]). Якщо ж врахувати те, що будь-які конфлікти завжди розвиваються тільки в часі і зовсім не існують поза ним, саме сприйняття людини як динамічної структури, в якій мова йде не просто про різні складові її „Я”, але й про розвиток її прагнень, і видається більш вдалим для опису внутрішніх конфліктів особистості. З цієї точки зору ставка психоаналітичного (психодинамічного) підходу на визначення станів тривожності і фрустрації як своєрідних маркерів наявності внутрішнього конфлікту виглядає цілком справедливою, як певний прояв механізму зворотнього зв'язку в такій складній саморегульованій системі, якою є людина.

Але говорячи про ціннісні орієнтації людини, не варто оминати увагою й екзистенційний підхід, в рамках якого вважають несуттєвими незначні протиріччя в повсякденному житті людини, зводячи все до більш значимих життєвих цінностей. На перший погляд таке прагнення переходити до більш суттєвих цінностей з погляду теорії розвитку конфліктів виглядає цілком закономірним, адже свідчить про прагнення перейти до більш узагальнених екстраординарних цілей. Проте дуже часто навпаки - воно заставляє людину стикатися з додатковими проблемами, однозначно вирішити які вона на даному етапі свого життя просто ще не в змозі. Тоді така необхідність вибору екзистенційного обґрунтування власної поведінки може призводити до нового конфлікту. І як наслідок - до прагнення взагалі уникати подібної дилеми свідомим або несвідомим чином - шляхом втечі від свободи, проявами депресивних станів, суїцидальними намірами. Тому на практиці таке намагання перейти до більш узагальнених життєвих цінностей закономірно викликає певну тривогу - так що людина або взагалі відмовляється розмірковувати на подібні теми, або переводить свої цінності в якусь віртуальну площину, яка існує мовби поза іншими її уявленнями і значимими для неї цінностями. Це може бути однією з причин того, чому методики, спрямовані на діагностику системи цінностей людини, далеко не завжди виявляють її реальні уявлення і ті чинники, що насамперед визначають її поведінку у повсякденному житті. В цьому сенсі слід би ще раз пригадати те, про що говорила Анна Фрейд, вказуючи на необхідність синхронного розвитку власного „Я” людини і її інстинктивних потягів [33]. Розмірковуючи подібним чином, доведеться визнати, що спроба осмислювати екзистенційні цінності може виявитися просто передчасною для особистості, а тому може тільки ще більше загострювати існуючі в неї внутрішні конфлікти. Таке бачення своєчасності розвитку різних складових особистості на різних етапах її життя перекликається з еволюційним підходом. З еволюційної точки зору будь-який живий організм повинен встигати підготуватися до можливих змін, передбачати, що вони можуть йому принести. Тому навіть в сфері когнітивних уявлень значення має не стільки сам набір цінностей, як уявлення про можливий розвиток подій зовнішнього світу, знання про свої здібності і можливості, вміння складати програму своєї діяльності (за К. Хорні [37] - стратегію поведінки) для досягнення власних цілей. В цьому сенсі людину можна розглядати як складну саморегульовану систему, яка, як і всі живі системи, характеризується функціональністю - здатністю переслідувати цілі, необхідні для її життєдіяльності і для її відтворення. Конфлікт в цьому сенсі може виникати як конфлікт цілей (когнітивних уявлень); як неможливість прийняти рішення щодо власної діяльності внаслідок відсутності прогностичних уявлень щодо того, що саме може принести реалізація цих цілей (мотиваційний або вольовий конфлікт) і конфлікт в способах досягнення цих цілей (поведінковий конфлікт). На всіх цих етапах - принаймі тоді, коли мова йде не про абстрактні, відірвані від життя, цілі, а про щось, пов'язане з реальним життям - цей конфлікт супроводжується негативним чи позитивним емоційним фоном. Для людини її емоції (чи почуття) служать механізмом зворотного зв'язку, тією зворотною аферентацією, яка надає змогу оцінити досягнутий результат як такий, що відповідає наперед поставленим цілям, чи ні. Тому іще одним варіантом розвитку внутрішнього конфлікту може бути виникнення протиріччя в аналізі цієї ситуації, коли одна і та ж ситуація одночасно сприймається і як позитивна, і як негативна, є амбівалентною. Такий емоційний конфлікт може впливати на всі інші сфери життєдіяльності людини, вносити свій вклад в розлад її психічної діяльності. Або навпаки - служити ознакою наявності існуючого конфлікту в якійсь одній з них. Тому саме поєднання інших підходів до діагностики внутрішнього конфлікту з оцінкою емоційних станів особистості тільки й може служити більш чи менш достовірним критерієм оцінки їх наявності та подальшого протікання.

Висновки

Таким чином в результаті даного дослідження залежності мотиваційного конфлікту ні від особистісних якостей людини, ні від її креативних здібностей не виявлено, як і не виявлено зв'язку між мотиваційним конфліктом та іншими маркерами внутрішнього конфлікту, як-от між мотиваційним конфліктом і станами тривожності та фрустрації. Разом з тим ці стани в свою чергу цілком явно (обернено) корелюють з адаптивними здібностями особистості, з її здатністю до самоприйняття та прийняття інших, з її інтернальністю, та прямо корелюють зі схильністю до уникнення проблем (ескапізмом) та емоційністю. Відмінність між цими двома станами проте полягає в тому, що тривожність ще додатково обернено пов'язана зі схильністю до домінування та з наявністю почуття гумору. Варто також відмітити, що якщо на початку дослідження ставилося питання про можливий вплив інтернальності і домінування на розвиток внутрішніх конфліктів людини, але невідомо було з яким саме знаком, то тепер вже можна стверджувати що і схильність до домінування, і наявність достатньо високого рівня інтернальності служать факторами, що пов'язані з нижчим рівнем тривожності. А ескапізм (уникнення проблем) та ригідність, навпаки - виявилися факторами, що зростають одночасно зі станами тривожності та фрустрації.

Цікавими також виявилися висновки, що стосуються здатності людини до адаптації в суспільстві та її здатності до самоприйняття. Бо якщо поєднання цих факторів з такими ознаками як прийняття інших, емоційна комфортність чи інтернальність було цілком прогнозованим, то дещо несподіваним виявився зв'язок цих факторів з наявністю творчого мислення та з почуттям гумору. В цьому сенсі, якщо згадати початкові припущення даного дослідження, можна стверджувати, що хоч безпосереднього зв'язку між наявністю внутрішнього конфлікту і здатністю до творчого мислення і не виявлено, як і не виявлено його між наявністю творчого мислення і рівнем тривожності чи фрустрації, але опосередковано, через здатність людини до адаптації, наявність творчого мислення все-таки можна вважати фактором, що сприяє зниженню внутрішнього конфлікту.

Ну і нарешті третім цікавим висновком виявився висновок про надзвичайну велику роль, що відіграє в усіх цих процесах почуття гумору, яке виявилося пов'язаним як і з усіма позитивними якостями - відчуттям внутрішнього комфорту, самоприйняттям, так і обернено пов'язаним зі станами фрустрації та тривожності. Що ж стосується самооцінки людиною виявленого в неї мотиваційного конфлікту, то тут проявилася закономірність, схожа до проявів станів тривожності та фрустрації - обернений зв'язок емоційно-негативного сприйняття виявлених конфліктів з адаптивністю, самоприйняттям та відчуттям внутрішньої емоційної комфортності. Крім того, емоційно-негативне сприйняття власних внутрішніх мотиваційних конфліктів виявилося позитивно пов'язаним з такою ознакою креативності, як емоційність, маючи на увазі не стільки емоційність як рису характеру, а емоційність як емоційний інтелект - здатністю до співпереживання і емпатії, вміння сприймати емоційний стан іншої людини. А емоційно-позитивні стани в свою чергу виявилися пов'язаними з оригінальністю.

Тому в загальному, якщо говорити про мотиваційний конфлікт, можна сказати що він ніяким чином не впливає на самопочуття особистості в тому разі, якщо не відображає дійсно суттєвих для неї чинників, не є проявом саме такої мотивації, яка напряму пов'язана не так з її когнітивними уявленнями, як з емоційно-вольовою сферою її діяльності. В такому разі саме емоційно-позитивні чи емоційно-негативні почуття й служать тими маркерами, які свідчать про можливу наявність в людини конфлікту в якійсь з частин її особистості. Тоді саме успішна соціально-психологічна адаптація людини й служить тим фактором, що зменшує рівень наявних в людини внутрішніх конфліктів, сприяє зниженню станів тривожності та фрустрації. А також сприяє розвитку в неї такої самооцінки власного психічного стану, який сприймається більше як емоційно-позитивний, ніж як емоційно-негативний. Такі ж креативні риси особистості як почуття гумору, творче мислення, творче ставлення до професії дозволяють більш творчо сприймати існуючі протиріччя в діяльності людини, оцінювати їх не як непереборні перешкоди, а як стимул для подальшого розвитку.

Але в основному для групи цілком успішних людей середнього віку, які не мають яскраво виражених проблем матеріального чи психосоматичного характеру набагато більше значення має вибір професії, творче ставлення до неї, наявність постійного заробітку, розвиток уяви та інтуїції, які стоять на другому місці після фактору гармонійності її внутрішніх відчуттів. В цьому сенсі варто говорити про те, що саме успішна соціально-психологічна адаптація особистості в суспільстві і є основним фактором успішності її внутрішнього самопочуття. На другому ж місці стоїть така її професійна діяльність, яка дає змогу реалізовувати їй свої прагнення і уявлення, розвивати в собі творчий підхід до професії, уявляти собі неіснуючі ще можливості і прогнозувати їхній майбутній розвиток. Причому деякі з цих факторів (як-от ставлення до професії та наявність уяви та інтуїції) хоч і виявилися незалежними між собою, але разом з тим відіграють практично однакову роль в життєдіяльності людини.

Таким чином в результаті даного дослідження було встановлено, що гіпотеза про зв'язок мотиваційного конфлікту з наявністю станів тривожності та фрустрації не підтвердилася.

Гіпотеза про те, що високий рівень соціально-психологічної адаптації знижує рівень тривожності та зменшує вираженість внутрішніх конфліктів повністю підтвердилася.

Гіпотеза про те, що вираженість креативних здібностей знижує прояв внутрішніх конфліктів або дозволяє сприймати їх більш позитивно, підтвердилася частково. Оригінальність мислення сприяє емоційно-позитивній оцінці наявних внутрішніх конфліктів, творче мислення сприяє успішній соціально-психологічній адаптації (адаптивності та самоприйняттю), а почуття гумору знижує як тривожність, так і фрустрацію. В той же час така риса креативності як емоційність - навпаки, сприяє більшій вираженості цих станів.

Загальні висновки і рекомендації

Будь-який конфлікт розвивається тільки там, де є дві сторони конфлікту - два суб'єкти, коли вони переслідують однакові з суб'єктивної, але несумісні з об'єктивної точки зору цілі і коли вони використовують для цього однакові ресурси. Але в тому разі, коли мова йде про внутрішні конфлікти людини, виділити що саме є сторонами такого конфлікту, вдається далеко не завжди. Тим більше, що в більшості випадків сама людина не володіє для того відповідними знаннями, а часто ще й не бачить свого внутрішнього конфлікту в силу того, що одна сторона такого конфлікту, як правило, майже завжди виявляється витісненою. Через це, говорячи про внутрішні конфлікти людини, доводиться умовно говорити або про конфлікт в якійсь одній сфері її психічної діяльності - в когнітивній, емоційній, мотиваційній чи поведінковій, або говорити про вторинні ознаки внутрішнього конфлікту - наявність станів тривожності та фрустрації, негативні емоційні стани. Особливо - якщо останні для самої людини залишаються незрозумілими за походженням, не мають яскраво вираженої причини чи події у зовнішньому світі. В якійсь мірі наявність внутрішніх конфліктів можна діагностувати як наявність неузгодження в системі ціннісних орієнтацій людини, як різницю між їх значимістю і доступністю. Але в тому разі, коли ці цінності є самозрозумілими і не відображають реальних прагнень людини, не містять в собі емоційної складової, така діагностика, як правило, може нічого не виявити. Тим більше, що для здорових в нормі і в принципі матеріально забезпечених людей більш значимими можуть виявитися інші фактори, характерні для періоду дорослості - наявність улюбленої роботи, яка б давала можливості не тільки заробляти гроші, але й реалізовувати свої творчі здібності, вміння адаптуватися в колективі і контактувати з оточуючими, здатність не втрачати при цьому почуття гумору.

Своє значення мають і деякі ознаки професії - особливо те, наскільки їхня робота пов'язана з іншими людьми, чи не обмежує вона їхню свободу мислення, наскільки сприяє розвитку уяви і чи слідують вони голосу інтуїції. Цікаво й те, що ті, чия діяльність пов'язана з роботою з іншими людьми, менше схильні до проявів домінування і цікавості, що до певної міри можна пояснити певним емоційним вигоранням. Тим більше, що така риса креативності, як наявність емоційного інтелекту, фактично сприяє розвитку станів тривожності та фрустрації.

Тому в загальному доводиться визнати, що походження внутрішніх конфліктів особистості ще й досі часто залишається незрозумілим, тому судити про них варто не за якимсь одиничним випадком чи невирішеним конфліктом, а за їх динамічним станом - співвідношенням того, скільки може переживати таких конфліктів людина в зовнішньому світі і наскільки довго вони будуть затримуватися в її внутрішніх уявленнях, наскільки глибоко вони будуть переживатися всередині, чи зможуть якимсь чином знайти своє вирішення. Ці динамічні характеристики внутрішніх конфліктів напряму залежать від успішної соціально-психологічної адаптації особистості в оточуючому середовищі, від її соціального статусу і професійної діяльності, від її емоційного сприйняття навколишньої дійсності. Але одна тільки креативність мислення не зможе вирішити всі внутрішні конфлікти особистості, а позитивне емоційне ставлення до своїх проблем теж не завжди можливе - особливо тоді, коли емоційний стан людини сам служить ознакою прихованого внутрішнього конфлікту, тобто є наслідком а не причиною.

Не завжди позитивним для вирішення внутрішніх конфліктів особистості є й прагнення переходити до більш значимих, екзистенційних цілей - часто це може або ще більше загострювати наявні стани тривожності, або навпаки - переводити систему цінностей людини в якийсь уявний, відірваний від реальності, віртуальний світ.

Тому основним для вирішення внутрішніх конфліктів особистості періоду дорослості слід визнати не так позитивність мислення саму по собі, як наявність сприятливого для людини соціального оточення, успішну професійну діяльність та своєчасність її розвитку. Період дорослості - час неперервних змін і росту, і в тих випадках, коли людина стикається з непереборними для неї проблемами, вона може вирішувати їх як і „по горизонталі”, намагаючись розв'язувати існуючі протиріччя в тій системі координат, в якій живе, так і „по вертикалі” - або вирішуючи більш значимі проблеми переходячи до більш узагальнених цілей, або навпаки - проблеми, що йдуть з попередніх періодів життя. Вирішення суперечностей „по горизонталі” означатиме вміння розв'язувати конфлікти або за рахунок їх поділу на менші складові, або за рахунок їх поділу на часові відрізки (в один момент часу - одна проблема). Вміння розв'язувати „по вертикалі”, рухаючись „вверх” відповідатиме екзистенційному погляду на життя, рухаючись „вниз” - психоаналітичному. Кожен з цих підходів по-своєму вірний, хоч і кожен з них більш відповідає певним клієнтам і певним проблемам. Не всі люди звертаються до психотерапевтів і не всі володіють достатніми психологічними знаннями для подібного розуміння своїх внутрішніх конфліктів. Але навіть в цьому разі доросла людина часто діє подібним чином - тоді, коли шукає в роздумах про своє минуле сліди якихось своїх колишніх невдач, коли думає про сенс життя або коли вирішує насущні проблеми. І основне в цьому - це те, що кожен з цих механізмів має бути завершеним і своєчасним, не повинен породжувати відчуття тривоги чи незворотної плинності часу. В цьому сенсі емоційне сприйняття людиною свого внутрішнього стану служить тим додатковим критерієм, який дозволяє їй судити про правильність її вікового і життєвого розвитку, наскільки вірно вона використовує різні механізми для його коригування.

Таким чином проблема внутрішніх конфліктів людини поступово переходить в проблему її особистісного розвитку, ставить питання щодо того, наскільки зрілою вона є. І фактично - це двосторонній процес, в якому немає причини і наслідку: бо як і внутрішні конфлікти є неодмінною умовою подальшого розвитку особистості, так і навпаки - вміння їх вирішувати і переживати стає ознакою повноцінної зрілої людини, свідчить про її вміння жити і не боятися життя. Тому по великому рахунку є тільки одна рекомендація для подолання внутрішніх конфліктів - розвиватися і змінюватися, здобувати життєвий досвід і осмислювати його, розширювати можливості свого мислення і не втрачати при цьому гумору. Тобто - по суті, не боячись ставати справжньою особистістю.

Література

1. Айви А.Е., Айви М.Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. - М.:, 2000 - 487 с.

2. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия. - СПб.: Издательство „Братство”, 1992. - 224 с.

3. Бетельгейм. Б. Пустая крепость. Детский аутизм и рождение Я.- М.: Академический Проект: Традиция, 2004.- 784 с.

4. Блейк Р., Моутон Д. Научные методы управления. - К.: „Наукова думка”, 1990. - 248 с.

5. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2008. - 544 с.

6. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. - К.: Политиздат Украины, 1989. - 175 с.

7. Эриксон Г.Эрик. Детство и общество. -- СПб.: Ленато, ACT, Фонд «Университетская книга», 1996.-- 592 с. - http://pedlib.ru/Books/1/0154/1_0154-1.shtml

8. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. - СПб: Питер, 2001. - 360 с.

9. Изард К.Э. Психология эмоций. - СПб.: Питер, 2008. - 464с.

10. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. - СПб.: Питер, 2008. - 512 с.

11. Истратова О.Н. Психодиагностика: коллекция лучших тестов/ О.Н. Истратова, Т.В. Эксакуто. - Ростов н/Д: Феникс, 2009. - 375 с.

12. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. - К.: Наукова думка, 1996. - 190с.

13. Камю А. Миф о Сизифе; Бунтарь. - Мн.: ООО „Попурри”, 2000. - 544 с.

14. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию. - М.: Владос, 1999. с.144-146.

15. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. -- СПб.: Питер, 2005. -- 940 с.

16. Майерс Д. Интуиция. Возможности и опасности. - СПб.: Питер, 2010. - 272 с.

17. Майерс Д. Социальная психология в модулях. - СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. - 320 с.

18. Макдермот Я., Яго В. Практический курс НЛП. - М.: Изд-во Эксмо, 2008. - 464 с.

19. Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы: Справочник практического психолога. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 896с.

20. Маслоу А. Мотивация и личность. - СПб.: Питер, 2009. - 352 с.

21. Мей Р. Сила и невинность. - М.: Смысл, 2001. - 319 с.

22. Мей Р. Смысл тревоги. - М.: Независимая фирма 'Класс', 2001. - http://psylib.org.ua/books/meyro02/index.htm

23. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. - М.: Медпрес-информ, 2005. - 432с.

24. Налчаджян А.А. Психологическая адаптация: механизмы и стратегии. - М.: Эксмо, 2010. - 368 с.

25. О`Брайен Б. Операторы и Вещи: Необыкновенное путешествие в безумие и обратно - М.: Независимая фирма «Класс». -169 c.

26. Пірен М.І. Основи конфліктології. - К.: 1997. - 270 с.

27. Полный справочник психоаналитика. // Под ред. Елисеева Ю.Ю. - М.: ООО Издательство «Эксмо», 2007. - 608 с.

28. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2002. - 672 с.

29. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. М.: 'Прогресс', 1994 - http://psylib.org.ua/books/roger01/index.htm

30. Фанталова Е. Б. Диагностика и психотерапия внутреннего конфликта. - Самара: Издательский дом БАХРАХ-М, 2001. - 128 с.

31. Философский словарь п/ред. Розенталя М.М. - М.: Издательство политической литературы, 1972. - 495c.

32. Франкл. В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990. - 368 с.

33. Фрейд А. Введение в детский психоанализ; Норма и патология детского развития; „Я” и механизмы защиты: Сборник - Мн.: ООО «Попурри», 2004. - 448 с.

34. Фрейд З. Я и Оно - М.: МПО «МЕТТЭМ»,1990

35. Фромм Э. Бегство от свободы. - М.: Издательская группа «Прогресс», 1995. - 256 с.

36. Фромм Э. Величие и ограниченность теории Фрейда. - М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 2000. - 448 с.

37. Хорни К. Наши внутренние конфликты. - М.: Академический проект, 2007. - 224 с.

38. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. - М.: Академический проект, 2006. - 208с.

39. Щербаков В. П. Эволюция как сопротивление энтропии. // Журнал Общей Биологии. Том 66, № 3, май-июнь, 2005. - с.195-211; // Журнал общей биологии. Том 66, № 4, июль-август, 2005. - с.300-309 - http://elementy.ru/lib/430413

40. Шредингер Эрвин. Что такое жизнь? С точки зрения физика. - М., 1972. - с.5-86. - http://filosof.historic.ru/books/item/f00/s00/z0000762/

41. Штепа О.С. Особистісна зрілість. Модель. Опитувальник. Тренінг. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. - 232с.

42. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. - М.: Олимп, ООО „Издательство АСТ-ЛТД”, 1998. - 480с.

43. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. - М.: Академический Проект, 2007. - 288с

44. Юнг К.Г. Психология безсознательного. - М.: Канон, 1994. - 320с.

45. Янг П. Эффективные методики влияния. - М.: Эксмо, 2008. - 384 с.

46. Lewin K. A Dynamic Theory of Personality. New York; London: McGraw Hill Book Company, 1935.

47. Lewin K. Resolving Social Conflicts. New York: McGraw Hill, 1948

48. Rogers, С. R. (1980). A way of being. Boston: Нougton Miffling. (р. 516).

49. Yalom I. Existential Psychoterapy. 1980

Додаток 1

Методика „Рівень співвідношення „Цінності” і „Доступності” в різних життєвих сферах (УСЦДД).

Інструкція.

До заповнення приступайте тільки після того, як прочитаєте інструкцію до кінця!

Перед Вами список з дванадцяти понять, кожне з яких означає одну з загальнолюдських цінностей:

1. Активне, діяльне життя;

2. Здоров'я (фізичне і психічне здоров'я);

3. Цікава робота;

4. Краса природи і мистецтва;

5. Кохання (духовна і фізична близькість з коханою людиною);

6. Матеріально-забезпечене життя (відсутність матеріальних труднощів);

7. Наявність хороших і вірних друзів;

8. Впевненість в собі (свобода від внутрішніх протиріч, сумнівів);

9. Пізнання (можливість розширення своєї освіти, кругозору, загальної культури, а також інтелектуальний розвиток);

10. Свобода як незалежність у вчинках і діях;

11. Щасливе сімейне життя;

12. Творчість (можливість творчої діяльності).

Вам слід порівняти всі ці поняття-цінності попарно між собою на спеціальному бланку. Слід провести два порівняння (за двома різними критеріями).

Дальше дивіться бланк:

На бланку дві матриці. В них записані пари цифр, кожній цифрі відповідає цінність, яка стоїть під цим номером в списку. Заповнення починайте з матриці №1.

Порівняння в першій матриці проводиться на основі того, що представлені в цьому списку цінності мають для Вас різну значимість, різну ступінь привабливості. Подивіться на кожну пару і виберіть з двох цінностей ту, яка здається Вам більш важливою в цій парі. Обведіть її кружком.

ПРИКЛАД: Вам дана пара 2 3. Під цифрою 2 позначено здоров'я, під 3 - цікава робота. Якщо Ви обвели 2, то це значить, що здоров'я для Вас важливіше, ніж цікава робота.

Обводити можна тільки одну цифру з пари! Пропускати пари не можна!

Відповідати намагайтеся швидко, під впливом першого враження. Закінчивши першу матрицю, переходіть до другої.

В ній порівняння проводиться на підставі того, що деякі з представлених цінностей являються для Вас більш доступними, легше досяжними в житті в порівнянні з іншими. Ви вибираєте з пари ту цінність, яка легше досяжна для Вас.

ПРИКЛАД: Пара 2 3. Якщо Ви обвели 3, то це означає, що цікава робота більш доступна для Вас, ніж наявність хорошого здоров'я.

ПРИСТУПАЙТЕ ДО ЗАПОВНЕННЯ!

Бланк відповідей:

МАТРИЦЯ № 1

Порівняйте поняття на основі більшої значимості, більшої привабливості

1 2	2 3	3 4	4 5	5 6	6 7	7 8	8 9	9 10	10 11	11 12
1 3	2 4	3 5	4 6	5 7	6 8	7 9	8 10	9 11	10 12
1 4	2 5	3 6	4 7	5 8	6 9	7 10	8 11	9 12
1 5	2 6	3 7	4 8	5 9	6 10	7 11	8 12
1 6	2 7	3 8	4 9	5 10	6 11	7 12
1 7	2 8	3 9	4 10	5 11	6 12
1 8	2 9	3 10	4 11	5 12
1 9	2 10	3 11	4 12
1 10	2 11	3 12
1 11	2 12
1 12

МАТРИЦЯ № 2

Тепер порівняйте поняття на основі більш легкої досяжності, більшої доступності

1 2	2 3	3 4	4 5	5 6	6 7	7 8	8 9	9 10	10 11	11 12
1 3	2 4	3 5	4 6	5 7	6 8	7 9	8 10	9 11	10 12
1 4	2 5	3 6	4 7	5 8	6 9	7 10	8 11	9 12
1 5	2 6	3 7	4 8	5 9	6 10	7 11	8 12
1 6	2 7	3 8	4 9	5 10	6 11	7 12
1 7	2 8	3 9	4 10	5 11	6 12
1 8	2 9	3 10	4 11	5 12
1 9	2 10	3 11	4 12
1 10	2 11	3 12
1 11	2 12
1 12

Методика діагностики самооцінки психічних станів (по г. Айзенку)

Пропонуємо Вам описання різноманітних психічних станів. Якщо цей стан дуже підходить Вам, то за відповідь ставиться 2 бали, якщо підходить, але не дуже - то 1 бал, якщо зовсім не підходить - то 0 балів. Проставте будь-яку відмітку в відповідному стовпчику опитувальника.

№ п/п	Психічні стани	Підхо-дить	Підхо-дить, але не дуже	Не підхо-дить
		2	1	0
1.	Не відчуваю в собі впевненості.
2.	Часто через дрібниці червонію.
3.	Мій сон неспокійний.
4.	Легко впадаю в смуток.
5.	Турбуюся про тільки ще уявні неприємності.
6.	Мене лякають труднощі.
7.	Люблю копатися в своїх недоліках.
8.	Мене легко переконати.
9.	Я недовірливий (-а).
10.	Важко переношу час очікування.
11.	Нерідко мені здаються безвихідними ситуації, з яких можна знайти вихід.
12.	Неприємності мене сильно засмучують, я падаю духом.
13.	При великих неприємностях я схильний (-а) без достатніх підстав звинувачувати себе.
14.	Нещастя і невдачі нічому мене не вчать.
15.	Я часто відмовляюся від боротьби, вважаючи її безплідною.
16.	Я нерідко відчуваю себе беззахисним (-ою).
17.	Іноді в мене буває стан відчаю.
18.	Відчуваю розгубленість перед труднощами.
19.	В важкі хвилини життя іноді веду себе по-дитячому, хочу щоб мене пожаліли.
20.	Вважаю недоліки свого характеру невиправними.
21.	Залишаю за собою останнє слово.
22.	Нерідко в розмові перебиваю співрозмовника.
23.	Мене легко розсердити.
24.	Люблю робити зауваження іншим.
25.	Хочу бути авторитетним (-ою) для оточуючих.
26.	Не вдовільняюсь малим, хочу найбільшого.
27.	Коли розгніваюся, погано себе стримую.
28.	Надаю перевагу тому, щоб керувати, ніж підкорятися.
29.	В мене різка, грубовата жестикуляція.
30.	Я мстивий (-а).
31.	Мені важко змінювати звички.
32.	Нелегко перемикаю увагу.
33.	Дуже насторожено ставлюся до всього нового.
34.	Мене важко переконати.
35.	Нерідко в мене не виходять з голови думки, від яких слід було би звільнитися.
36.	Нелегко зближуюся з людьми.
37.	Мене засмучують навіть незначні порушення плану.
38.	Нерідко я проявляю впертість.
39.	Неохоче йду на ризик.
40.	Різко переживаю відхилення від звичного для мене режиму.

Методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймона

В опитувальнику містяться висловлювання про людину, її спосіб життя: переживання, думки, звички, стиль поведінки. Прочитавши чи прослухавши чергове висловлювання, примірте його до своїх звичок, свого способу життя і оцініть, в якій мірі це висловлювання може бути застосоване до Вас. Для того, щоб позначити Вашу відповідь в бланку, виберіть підходящий, на Вашу думку, один з семи варіантів оцінки, пронумерований цифрами від „0” до „6”

0 - це мене зовсім не стосується;

1 - це мене майже не стосується;

2 - сумніваюся, що це можна віднести до мене

3 - не зважуюся віднести це до себе;

4 - це схоже на мене, але немає впевненості;

5 - це на мене схоже;

6 - це точно про мене.

Вибраний Вами варіант відповіді відмітьте в комірці, що відповідає даному висловлюванню.

№ п/п	Запитання	Оцінка, 0 - 6
1.	Відчуває незручність, коли вступає з ким-небудь в розмову.
2.	Не має бажання розкриватися перед іншими.
3.	В усьому любить змагання, суперництво, боротьбу.
4.	Пред'являє до себе високі вимоги.
5.	Часто сварить себе за зроблене.
6.	Часто відчуває себе приниженим.
7.	Сумнівається, що може подобатися кому-небудь з осіб протилежної статі.
8.	Свої обіцянки виконує завжди.
9.	Теплі, добрі стосунки з оточуючими.
10.	Людина стримана, замкнута; тримається від всіх в стороні.
11.	В своїх невдачах винить себе.
12.	Людина відповідальна; на неї можна покластися.
13.	Відчуває, що не в силах хоч що не будь змінити, всі зусилля даремні.
14.	На багато що дивиться очима ровесників.
15.	Приймає в цілому ті правила і вимоги, яких слід дотримуватися.
16.	Власних переконань і правил не вистачає.
17.	Любить мріяти - іноді просто посеред білого дня. Важко повертається від мрії до дійсності.
18.	Завжди готовий (а) до захисту і навіть нападу: „застрягає” на переживанні образ, подумки перебираючи способи помсти.
19.	Вміє керувати собою і власними поступками, заставляти себе; самоконтроль для нього (неї) - не проблема.
20.	Часто псується настрій: накочується смуток, нудьга.
21.	Все, що стосується інших, не хвилює: зосереджений (-а) на собі; зайнятий (-а) собою.
22.	Люди, як правило, йому (їй) подобаються.
23.	Не соромиться своїх почуттів, відкрито їх висловлює.
24.	Посеред великого зібрання народу буває дещо самотньо.
25.	Зараз дуже не по собі. Хочеться все кинути, куди-небудь сховатися.
26.	З оточуючими зазвичай ладить.
27.	Завжди важче боротися з самим (-ою) собою.
28.	Насторожує незаслужене доброзичливе ставлення оточуючих.
29.	В душі - оптиміст, вірить в краще.
30.	Людина непіддатлива, вперта; таких називають важкими.
31.	До людей критичний (-а) і судить їх, якщо вважає, що вони цього заслуговують.
32.	Зазвичай відчуває себе не ведучим, а веденим: йому (їй) не завжди вдається мислити і діяти самостійно.
33.	Більшість з тих, хто його (її) знає, добре до нього (неї) відноситься, любить його (її).
34.	Іноді бувають такі думки, якими не хотілося би ні з ким ділитися.
35.	Людина з привабливою зовнішністю.
36.	Відчуває себе безпорадним (-ою), потребує когось, хто був би поруч.
37.	Прийнявши рішення, слідує йому.
38.	Приймає, здавалось би, самостійні рішення, не може звільнитися від впливу інших людей.
39.	Відчуває почуття вини, навіть коли винити себе ніби як немає в чому.
40.	Відчуває неприязнь до того, що його (її) оточує.
41.	Всім задоволений (-на).
42.	Вибитий (-а) з колії, не може зібратися, взяти себе в руки, організувати себе.
43.	Відчуває в'ялість; все, що раніше хвилювало, стало раптом байдужим.
44.	Зрівноважений (-а), спокійний (-а).
45.	Розізлившись, нерідко виходить з себе.
46.	Часто відчуває себе ображеним (-ою).
47.	Людина поривчаста, нетерпляча, гаряча: не вистачає стриманості.
48.	Буває, що пліткує.
49.	Не дуже довіряє своїм почуттям: вони іноді підводять його (її).
50.	Доволі важко бути самим собою (самою собою).
51.	На першому місці глузд, а не почуття: перш ніж що-небудь зробити, подумає.
52.	Те, що з ним (нею) відбувається, тлумачить на свій лад, здатний (-а) на придумувати зайвого.... Словом - не від світу цього.
53.	Людина терпима до людей і приймає кожного таким, яким він є.
54.	Намагається не думати про свої проблеми.
55.	Вважає себе цікавою людиною - привабливою як особистість, помітною.
56.	Людина сором'язлива, легко знічується.
57.	Обов'язково потрібно нагадувати, підштовхувати, щоби він (вона) довели діло до кінця.
58.	В душі відчуває зверхність над іншими.
59.	Немає нічого, в чому б виразив (-ла) себе, проявив (-ла) свою індивідуальність, своє Я.
60.	Боїться того, що подумають про нього (неї) інші.
61.	Честолюбний (-а), небайдужий (-а) до успіху, похвали: в тому, що для нього (неї) суттєво, намагається бути серед кращих.
62.	Людина, в якої в даний момент багато що гідне презирства.
63.	Людина діяльна, енергійна, повна ініціатив.
64.	Пасує перед труднощами і ситуаціями, які загрожують ускладненнями.
65.	Себе просто недостатньо цінує.
66.	За натурою вожак і вміє впливати на інших.
67.	Ставиться до себе в цілому добре.
68.	Людина наполеглива, напориста; їй завжди важливо наполягти на своєму.
69.	Не любить, коли з ким-небудь псуються стосунки, особливо - якщо суперечності загрожують стати явними.
70.	Довго не може прийняти рішення, а потім сумнівається в його правильності.
71.	Перебуває в розгубленості, все спуталося, все змішалося у нього (неї).
72.	Задоволений (-а) собою.
73.	Невезучий (-а).
74.	Людина приємна, розташовує до себе.
75.	Лицем, може і не дуже вийшов (-шла), але може подобатися як людина, як особистість.
76.	Зневажає людей протилежної статі і не зв'язується з ними.
77.	Коли потрібно що-небудь зробити, охоплює страх: а раптом - не справлюсь, а раптом - не вийде.
78.	Легко, спокійно на душі, немає нічого, що сильно би тривожило.
79.	Вміє наполегливо працювати.
80.	Відчуває що росте. Дорослішає: змінюється сам (-а) і ставлення до оточуючого світу.
81.	Трапляється, що говорить про те, в чому зовсім не розбирається.
82.	Завжди говорить тільки правду.
83.	Стривожений (-а), стурбований (-а), напружений (-а).
84.	Щоби заставити хоч щось зробити, потрібно як слід наполягти, і тоді він (вона) уступить.
85.	Відчуває невпевненість в собі.
86.	Обставини часто заставляють захищати себе, виправдовуватися і обґрунтовувати свої вчинки.
87.	Людина поступлива, піддатлива, м'яка у відносинах з іншими.
88.	Людина тямуща, любить роздумувати.
89.	Іноді любить похвастатися.
90.	Приймає рішення і тут же їх змінює; зневажає себе за безволля, а зробити з собою нічого не може.
91.	Намагається покладатися на свої сили, не розраховує на чиюсь допомогу.
92.	Ніколи не запізнюється.
93.	Відчуває відчуття скованості, внутрішньої несвободи.
94.	Виділяється серед інших.
95.	Не дуже надійний (-а) товариш, не в усьому можна покластися.
96.	В собі все ясно, себе добре розуміє.
97.	Товариська, відкрита людина; легко сходиться з людьми.
98.	Сили і здібності цілком відповідають тим завданням, які доводиться вирішувати; з усім може справитися.
99.	Себе не цінує: ніхто його (її) всерйоз не сприймає; в крайньому випадку до нього (неї) поблажливі, просто терплять.
100.	Турбується, що особи протилежної статі надто займають думки.
101.	Всі свої звички вважає хорошими.

Тест „Креативність”

Інструкція: Прочитайте запитання. При ствердній відповіді поставте знак „+”, при заперечній - „-”. Будьте щирими!

1.	Чи задумуєтеся Ви над тим, які причини заставляють людей створювати що-небудь нове?
2.	Чи бувають у Вас неприємності через власну цікавість?
3.	Чи виникає у Вас бажання оригінально вдосконалити хорошу річ?
4.	Чи переноситись Ви в своїх мріях в минуле чи майбутнє?
5.	Чи відчуваєте Ви зразу наміри людини при першому погляді на неї?
6.	Чи вірно, що Ви не реагуєте на емоційно незвичні ситуації?
7.	Чи відповідаєте Ви жартом, коли Вас розігрують?
8.	Якщо випаде нагода, Ви зміните роботу на більш оплачувану, але менш творчу?
9.	Чи завжди Ви продумуєте наслідки того рішення, яке приймаєте?
10.	Чи вірно, що Вам не подобається пізнання нового, якщо це пов'язано з ризиком?
11.	Чи доводилося Вам вдало використовувати речі не за призначенням?
12.	Чи буває так, що коли Ви розповідаєте про який-небудь дійсний випадок, то вдаєтеся до вигаданих подробиць?
13.	Чи помиляєтесь Ви при прийнятті рішення в екстремальній ситуації?
14.	Чи доставляє Вам задоволення досягнення оригінального результату в практичній діяльності?
15.	Чи любите Ви жартувати і сміятися над собою?
16.	Чи винаходили Ви коли-небудь щось нове в цікавій для Вас сфері діяльності?
17.	Чи втомлює Вас робота, яка вимагає постійного прийняття рішень в нестандартних ситуаціях?
18.	Чи зауважують оточуючі, що Ви в усе вникаєте?
19.	Чи є рідкісним Ваше захоплення?
20.	Чи буває, що у Вас виникають незвичайні образи, пов'язані з реальними подіями?
21.	Чи відчуваєте Ви, ще не здійнявши трубку, хто дзвонить Вам по телефону?
22.	Чи байдужі Ви до переживань героїв переглянутого фільму чи прочитаної книги?
23.	Чи смієтесь Ви зі своїх невдач?
24.	Чи відвідували би Ви заради нових знань спеціальні заняття, навіть якщо це пов'язано з незручностями?
25.	Чи достатньо для Вас дрібної деталі, натяку на проблему, щоб захопитися її розробкою?
26.	На свої дитячі запитання Ви знайшли відповіді в зрілому віці?
27.	Чи відчуваєте Ви втрату інтересу до незвичайних життєвих ситуацій?
28.	Чи фантазуєте Ви зараз, як би жили в іншому місті або в іншому столітті?
29.	Чи важко Вам передбачити наслідки наступної події?
30.	Чи відчуваєте Ви емоційний підйом і натхнення на початку нової справи?
31.	Ви заздалегідь готуєте жарт чи жартівливі історії з ціллю розвеселити компанію?
32.	Чи втомлюють Вас несподіванки в професійній діяльності, які вимагають нових виходів з ситуації, що склалася?
33.	Ви продумуєте варіанти вирішення важких проблем, перш ніж зробите вибір найбільш продуктивного?
34.	Коли Ви довго не пізнаєте нове, Вас мучить відчуття незадоволеності?
35.	Ви любите роботу, яка вимагає кмітливості, навіть якщо вона пов'язана з труднощами в реалізації?
36.	Стикаючись з новими проблемами, Ви передбачаєте перспективи їх вирішення?
37.	Чи снився Вам коли-небудь сон, який передбачив би події, що відбулися потім?
38.	Чи співчуваєте Ви людям, як не досягнули бажаного результату в творчості?
39.	Чи використовуєте Ви гумор для виходу з обтяжливих ситуацій?
40.	Ви вибрали професію з врахуванням своїх творчих здібностей?
41.	Чи важко Вам продумати кілька варіантів вирішення конфліктної проблеми?
42.	Чи зможете Ви ризикнути кар'єрою заради пізнання нового?
43.	Чи будете Ви займатися створенням чогось незвичного, якщо це пов'язано з якимись труднощами?
44.	Чи важко Вам уявити незнайоме місце, в яке намагаєтесь потрапити?
45.	Чи ставалося так, що Ви згадали про людину, з якою давно не зустрічалися, а потім вона раптом несподівано подзвонила Вам чи написала листа?
46.	Чи співчуваєте Ви обманутій людині?
47.	Чи буває так, що Ви самі придумуєте анекдоти і смішні історії?
48.	Якщо Ви втратите можливість працювати, то чи втратить цікавість для вас життя?
49.	Чи ґрунтовно Ви продумуєте можливі результати своєї творчої діяльності?
50.	Чи хочеться Вам іноді розібрати річ для того, щоб взнати, як вона працює?
51.	Чи імпровізуєте Ви в процесі реалізації вже розробленого плану?
52.	Чи складаєте Ви казки для дітей?
53.	Чи буває так, що Ви з якихось незрозумілих причин не довіряєте деяким людям?
54.	Ви схильні сильно переживати, якщо Вас обманули?
55.	Чи дратує Вас жарт, висловлений в іронічній формі?
56.	Чи вважаєте Ви, що Ваша професія дозволить покращити оточуючий світ?
57.	Чи думаєте Ви, які потаємні причини приховуються в оригінальних діях людини?
58.	Чи цікавить Вас, як живуть сусіди?
59.	Чи надаєте Ви перевагу тому, щоб спілкуватися з людьми з незвичними поглядами?
60.	Чи фантазували Ви коли-небудь про те, що можна зробити, отримавши спадщину?
61.	Чи важко Вам визначити характер людини з першого погляду?
62.	Чи співчуваєте Ви жебракам?
63.	Чи вважають Вас оточуючі дотепною людиною?
64.	В вашій професійній діяльності було багато невдач?
65.	Ви роздумуєте про причини успіхів в невдач в своїй діяльності?
66.	Якщо Ви зустрічаєте незрозуміле нове слово, то чи намагаєтесь Ви взнати його зміст в довідниках?
67.	Чи цікавлять Вас люди, які дотримуються тільки традиційних поглядів на життя?
68.	Чи пишете Ви вірші?
69.	Дивлячись на сторонню людину, Вам важко передбачити, як складеться її життя?
70.	Чи рідко Ви виражаєте свої емоції при перегляді спортивних змагань?
71.	Чи важко Вам з гумором вийти зі скрутної ситуації?
72.	Чи можете Ви в своїй роботі піти на ризик, якщо шанси на успіх не гарантовані?
73.	Чи достовірно Ви відновлюєте за випадковими деталями і явищами цілісний результат?
74.	Чи намагалися Ви прослідкувати генеалогічне дерево життя?
75.	Якби Ваші знайомі знали, про що Ви мрієте, то чи вважали б Вас диваком?
76.	Вам важко уявити себе в старості?
77.	Чи буває так, що Ви остерігаєтесь йти на зустріч з незнайомою людиною через інтуїтивне занепокоєння?
78.	Спостерігаючи драматичні події в житті людей, чи відчуваєте Ви, що це відбувалося з Вами?
79.	Чи надаєте Ви перевагу комедії перед всіма іншими жанрами?
80.	Чи обов'язково творчість повинна супроводжувати професійну діяльність?

Методика „Сім станів”

(Доповнення №1 до методики „Рівень співвідношення „цінності” і „доступності” в різних життєвих сферах”)

ІНСТРУКЦІЯ

Прогляньте свій графік „ЦІННОСТІ-ДОСТУПНОСТІ” і звернуть увагу на ті сфери, де „розрив” між „Цінністю” і „Доступності” більше або дорівнює чотирьом. Дальше: на реєстраційному бланку для кожної з таких сфер з „розривом” в 4 бали і більше, оцініть свій стан по 10-ти бальній шкалі (від 0 до 9) згідно до наступних 7-ми характеристик:

1 стан „Внутрішній конфлікт” Відчуття внутрішньої напруги, розладу з самим собою.

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

2 стан „Внутрішній вакуум”. Відчуття внутрішньої пустоти, відсутність інтересу до чого-небудь.

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

3 стан „Внутрішня тривога”

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

4 стан „Туга, подавленість”

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

5 стан „Апатія. Нестача сил, щоб справитися з труднощами ”

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

6 стан „Внутрішній спокій, безтурботність ”

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

7 стан „Внутрішній комфорт” Відчуття внутрішнього благополуччя, безпеки.

0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Отож, при перегляді оцінок від 0 до 9-ти Ви повинні вибрати тільки одну цифру по кожному з семи перерахованих станів:

0 - означає відсутність даного стану;

1, 2, 3 - слабкий ступінь вираженості даного стану;

4, 5, 6 - середній ступінь вираженості даного стану;

7, 8, 9 - сильний ступінь вираженості даного стану.

ПРИСТУПАЙТЕ!

Коли робота по оцінці станів з „цінностями”, які мають „розрив”, буде закінчена, то в кінці таблиці реєстраційного бланку оцініть свій стан в цілому за тими ж 7-мома характеристиками під рубрикою: „Мій загальний стан сьогодні”

Бали Ц і Д	№№ понять цінностей
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Ц (1)
Д (2)
(1)-(2)

ГРАФІК

Бали

11
10
9
8
7
6
5
4
3
2
1
0
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12

Поняття-цінності

Цінність - червоний колір

Доступність - синій колір

Інтерпретація: Норма „Ц-Д”: Чоловіки 33,07±1,7

Жінки 37,02±1,6

- від 0 до норми - низький рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері;

- від норми до 50 - середній рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері;

- від 51 до 72 -високий рівень дезінтеграції в мотиваційно-особистісній сфері.

Ваш рівень - _____________

Реєстраційний бланк

№№ поняття - цінності (сфери), де розрив між „Цінністю” і „Доступністю” більший або рівний 4, (ІЦ-ДІ?4), її назва і величина	Стан 1-7 в оцінці від 0 до 9-ти.
	1 Внутр. конфлікт	2 Внутрішній вакуум	3 Внутр. триво-га	4 Туга, подав-леність	5 Апатія, неста-ча сил	6 Вн. спокій, безтурботність	7 Внутр. ком-форт
Мій загальний стан сьогодні:

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

психологічний інтрапсихічний внутрішній конфлікт поведінка

Додаток 8

Анотація

Робота присвячена вивченню особливостей виникнення і розвитку внутрішніх конфліктів особистості та пошуку механізмів їх подолання.

Знайдено: залежність станів фрустрації та тривожності від соціально-психологічної адаптації особистості, виявлено зв'язок між цими станами та наявністю емоційності та почуття гумору. Описано вплив емоційно-негативного та емоційно-позитивного сприйняття особистістю власних внутрішніх конфліктів. Окреслено можливі шляхи подолання внутрішнього конфлікту та умови повноцінного розвитку особистості.

Внутрішній конфлікт, закономірності розвитку, креативність, фрустрація, тривожність, подолання внутрішніх конфліктів, особистісний розвиток.

Annotation

We study the origin and development of internal conflicts of personality and seeking mechanisms to overcome them.

Have found: dependence of the frustration and anxiety of the factor of the socio-psychological adaptation, have found the link between these conditions and the presence of emotionality and sense of humor. Have described the effect of emotionally-negative and emotionally-positive perception of the personality of its own internal conflicts. Have outlined possible ways to overcome internal conflicts and conditions for full development of personality.

Internal conflict, patterns of development, creativity, frustration, anxiety, overcoming internal conflicts, and personal development.