Політичний імідж як психологічний чинник впливу на електоральну поведінку громадян

Тема: Політичний імідж як психологічний чинник впливу на електоральну поведінку громадян

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ

1.1 Особливості політичного лідера

1.2 Психологічні характеристики політичних лідерів

1.3 Особливості впливу на електоральну поведінку громадян

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ВПЛИВУ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖА НА ЕЛЕКТОРАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ ГРОМАДЯН

2.1 Методика та організація дослідження

2.2 Дослідження схильності до маніпулювання у особистостей

2.3 Визначення домінуючих факторів авторитарності у особистостей

2.4 Дослідження домінуючого типу відносин у особистостей

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ЕТАПІ ФОРМУВАЛЬНОГО ТА КОНТРОЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

3.1 Структура коригувально-розвивальної програми «Лідер»

3.2 Результати контрольного експериментального дослідження

3.3 Аналіз ефективності коригувально-розвивальної програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлюється практичною необхідністю вивчення такого феномену як політичний імідж як психологічний чинник та його вплив на електоральну поведінку громадян. Соціальна психологія, політична психологія, як і інші науки, які вивчають феномен політичного лідерства, намагаються знайти відповідь на питання, чому маси людей підпадають під чарівність тієї або іншої особистості, з якою вони пов'язують рішення власних проблем. Цікаво виявити, які саме особистісні та психологічні характеристики впливають на імідж лідера.

Проблему політичного іміджу досліджували наступні вітчизняні вчені: Е.В. Єгорова, А.І. Ковар, В.Г. Зазикін, Д.В. Ольшанський, Г.Г. Почепцов, В.М. Шепель та ін.

Окремим напрямом стає вивчення політичних суб'єктів в іміджі країни А.П. Панкрухін, О.А. Петрова та ін. Активно розробляються питання управління політичним іміджем і репутацією А.Ю. Трубецький.

Об'єкт дослідження - політичний імідж як психологічний чинник.

Предмет дослідження - політичний імідж як психологічний чинник впливу на електоральну поведінку громадян.

Мета дослідження - виявити вплив політичного іміджа лідера на електоральну поведінку громадян.

Гіпотеза дослідження - якщо досліджувані особистості схильні до авторитарності, то вони обиратимуть авторитарного політичного лідера.

Завдання дослідження:

1. провести теоретичне дослідження проблеми політичного іміджу як психологічного чинника впливу на електоральну поведінку громадян;

2. виявити схильність до маніпулювання у особистостей;

3. визначити домінуючі фактори авторитарності у особистостей;

4. дослідити домінуючий тип відносин у особистостей.

Методики дослідження:

1. Методика «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) (див. Додаток А);

2. Методика «F-scale» (Т. Адорно) (див. Додаток Б);

3. Методика «Діагностика міжособистісних відносин» (Т. Лірі) (див. Додаток В).

Вибірка досліджуваних: у дослідження брали участь 25 жінок у віці 30-45 років та 25 чоловіків у віці 30-45 років всього 50 чоловік.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що виявлені особливості сприйняття політичного іміджу лідера впливає на електоральну поведінку громадян.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ

1.1 Особливості особистості політичного лідера

Феномен лідерства пов'язаний з такими поняттями, як вплив, повага, авторитет, статус. Особистість, яка має високий статус і авторитет є лідером.

Риси політичного лідера: ненаситне прагнення до влади. Використання інших цінностей та людей як засобів досягнення влади. Бажання влади тільки для себе, володіння технологіями влади.

Образ лідера в масовій свідомості виступає в ролі родового (символ батька), досконалість, непідвладність часу, всюдисущість), політичного (вождь), національного символу (втілення домінуючих в соціумі цінностей) та сексуального символу (залежність образа лідера від сексуальних моделей, які переважають у суспільстві).

З точки зору М. Вебера політичний лідер - це не просто людина, яка керує політичним процесами, здійснює функції з управління суспільством, політичною організацією або рухом. Політичний лідер - це той, хто здатний змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів.

З поняттям «політичний лідер» пов'язане поняття «політичне лідерство». Це механізм і конкретні способи реалізації влади. Політичне лідерство являє собою вищий рівень лідерства, оскільки воно відображає політичні процеси і відносини у вищих структурах влади, фіксує владні відносини між суб'єктом і об'єктом політики на вершині політичної піраміди. Для політичного лідера характерно особистісний вплив лідера на розум, волю, енергію, політичну активність громадян.

Політичне лідерство - поняття багатозначне. Три аспекти є визначальними: особистісні риси лідерів, інструменти здійснення ними влади та ситуації, з якими стикається лідер. Комбінація цих трьох аспектів багато в чому зумовлює становлення політичного лідера, ефективність і результативність його діяльності. Природні якості: сила характеру, воля, магнетизм особистості, рішучість, гіпнотичні здібності, тонка інтуїція.

Моральні якості політичних лідерів такі, як: благородство, чесність, вірність громадського обов'язку, турботу про людей, про суспільне благо і справедливості.

Професійні якості політичних лідерів дуже різноманітні: аналітичні здібності, вміння швидко і точно орієнтуватися в обстановці, аргументовано протистояти чужій думці, політична мудрість, компетентність, професіоналізм в прийнятті політичних рішень.

Політичний лідер - це завжди смілива, яскрава особистість. Дана особистість вміє завойовувати популярність завдяки не тільки комунікативним і ораторським здібностям, а й вмінню визначати інтереси людей.

Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому зумовлюються тими цілями, які вони ставлять, і тією ситуацією, середовищем (економічним і політичним), в якій їм доводиться діяти. Функції політичного лідера:

- аналітична функція, або функція постановки діагнозу. Тобто глибокий і всебічний аналіз причин ситуації, що склалася, вивчення сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів і реалій;

- функція розробки програми дій. В її виконанні велику роль відіграють особистісні якості політичного лідера, його рішучість, енергія, розум, інтуїція, сміливість, здатність брати на себе велику відповідальність;

- новаторська функція означає, що політичний лідер свідомо вносить нові, конструктивні ідеї соціального устрою суспільства. Для цього розробляються нові політичні програми та стратегічні плани суспільного розвитку, здійснюється оновлення та реорганізація політичних структур;

- комунікативна функція передбачає відображення всього спектру потреб та інтересів людей як у політичних маніфестах і програмах політичних лідерів, так і в практичній діяльності;

- організаторська функція випливає з новаторську і комунікативну функції. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень в життя. Щоб спрямувати і організувати дії мас, політичний лідер повинен володіти організаторськими якостями, умінням завойовувати довіру народу, будити його соціальну активність, надихати і вести за собою, об'єднуючи зусилля всіх верств суспільства. Організаторська функція включає також формування кадрів і згуртування прихильників реформ;

- координаційна функція є продовження організаторської і спрямована на координацію і узгодження дій всіх суб'єктів політичних перетворень - інститутів і установ влади, а також практичних виконавських рішень. Координаційна функція включає в себе кореляцію, координацію діяльності всіх гілок влади і владних інститутів: парламенту, суду, органів виконавчої влади;

- інтегративна функція спрямована на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру та злагоди. Вона передбачає забезпечення життєздатності політичного союзу, єдності усіх політичних сил суспільства, згуртованості всіх його соціальних груп [13].

М. Вебер виділив традиційне лідерство, засноване на вірі у святість і незмінність традицій; харизматичне лідерство, що спирається на віру у виняткові здібності вождя, який володіє харизмою, посланий йому Богом; раціонально-легальне лідерство, засноване на вірі в законність існуючого порядку, обрання та ділової компетенції індивіда [13].

Згідно Е. Абашкиної та Е. Егорової-Гантман існують різні образи влади, до яких прагне політичний лідер у своїй зовнішньополітичній діяльності, виходячи зі свого сприйняття:

а) Особиста влада над іншими політичним лідером - суб'єктом міжнародних відносин. Образ-знання про особисту владу над іншим політичним лідером, виходячи з наявної інформації про те, як ця влада може здійснюватися, які кошти потрібні для її підтримки, які плюси і мінуси вона дає. Образ-значення особистої влади над іншими політичними лідерами, особистісний сенс цієї влади. Образ потрібного майбутнього стану цієї влади, бажаного політичним лідером, те, до чого він в кінцевому підсумку прагне. Образ-прогноз - наскільки ймовірно досягнення такої особистої влади над іншими політичними лідерами на міжнародній арені.

б) Влада держави на міжнародній арені. Прагнення до утвердження влади своєї держави над іншими політичними лідерами виходить з образу-знання держав - об'єктів, типу відносин між ними. Від адекватності цього образу-знання залежить продуктивність обраного зовнішньополітичного курсу. Образ потрібного майбутнього відображає одну з головних стратегічних цілей політичного лідера. Цей образ мотивує його зовнішньополітичний курс. Потреба політичного лідера в особистому контролі над подіями та людьми. Ця потреба - прояв базової людської потреби в контролі зовнішніх сил і подій, які впливають на життя.

Особистий контроль має два виміри: ступінь і сферу. Ступінь особистого контролю має пряме відношення до переконання людини в її здатності контролювати події та людей. Сфера контролю - широта області життєвого простору та діяльності, яку політичний лідер шукає для свого впливу. Чим ширше сфера особистого контролю, тим зазвичай менше його ступінь, оскільки у політичного лідера обмежені можливості і навички. Правильність і успішність вибору політичним лідером області для свого контролю залежить значною мірою від адекватності його Я-концепції та самооцінки. Потреба в контролі над міжнародними подіями, тісно пов'язана з потребою у владі.

Потреба в контролі над іншими політичними лідерами. Політичний лідер-суб'єкт сприйняття повинен визначити для себе ряд істотних характеристик політичного лідера-об'єкта сприйняття.

Потреба політичного лідера в досягненні. Виявляється в турботі про здійснення поведінки спрямованої на досягнення [1]. Згідно Дж. Аткінсону протилежною мотиваційною парадигмою є мотивація уникнення провалу. Потреба в афіліації, соціабельності відносини з іншими людьми [2].

Системи переконань розрізняються за своєю формою. Важливі параметри переконань: ступінь відкритості і ступінь складності системи переконань політичного лідера.

Система політичних переконань тісно пов'язана з мотивами. С. Уолкер виділив 2 основних типи політичних переконань (А і В) і кластер системи переконань типу DЕF. Для кластера системи переконань типів DEF провідною потребою буде потреба у владі і низька потреба в досягненні афіліації. А - сильна потреба в афіліації і низька - у владі і досягненні, переконання:

- конфлікт в міжнародних відносинах - ненормально;

- існує тимчасова гармонія інтересів;

- джерело конфліктів у людській природі;

В - переконання:

- конфлікт - явище тимчасове;

- джерело конфлікту - агресивні держави;

- необхідні силові методи.

Особливо впливові особистісні характеристики політичного лідера: домінування, екстраверсія, недовіра та макіавеллізм.

Стилі керівництва прийняття рішень: авторитарний, демократичний та «відсторонений».

Персональні характеристики лідера - особистісні якості та психологічні особливості особистості. Лідер повинен конструюватися як особа діяльна, активна. Образ діяльного лідера конструюється в очах публіки не тільки і не стільки реальними діями та ініціативами, але швидше за допомогою слів і промов. Вражаючі рішення, пропозиції та перспектива, запропоновані лідером в своїх виступах, сприятимуть його популярності більше, ніж неухильні, поступові і малопомітні дії. Соціальні характеристики - досить рухома частина іміджу лідера, тісно пов'язана з вимогами реальності. Символічні характеристики є вкрай стійким і незмінним компонентом, вони пов'язані з ідеологіями і культурними архетипами. Зовнішній вигляд має велике значення для формування образу впливу на електорат [2].

З точки зору Д.В. Ольшанського особистість політичного лідера є складним багатовимірним утворенням і складається з безлічі різних взаємозалежних структурних елементів. Не всі вони однаковою мірою відповідальні за політичну поведінку, проявляються в ньому. Виділяють найбільш впливові особистісні характеристики політичного лідера, які згруповані в шість блоків: уявлення політичного лідера про себе самого; потреби і мотиви, що впливають на політичну поведінку; система найважливіших політичних переконань; стиль прийняття політичних рішень; стиль міжособистісних відносин; стійкість до стресу [51].

Розглянемо Я-концепцію політичного лідера. Проблема компенсації реальних чи уявних дефектів особистості була поставлена ще соратником 3. Фрейда А. Адлером. Ця ідея отримала своє більш повний розвиток в роботах Г. Лассуелла згідно його концепції, людина для компенсації низької самооцінки прагне до влади як засобу такої компенсації. Самооцінка, будучи неадекватною, може стимулювати поведінку людини відносно політично релевантних цілей влади, досягнень, контролю та інших.

Увага Г. Лассуелла була прикута до розвитку уявлень людини про саму себе, ступеня розвитку і якості самооцінки та їх втіленню в політичній поведінці. Його гіпотеза полягала в тому, що деякі люди мають надзвичайно сильною потребою у владі чи інших особистісних цінностях, таких, як прихильність, повага, як в засобах компенсації травмованої або неадекватної самооцінки. Особисті цінності або потреби такого роду можуть бути розглянуті як «Его-мотив», оскільки вони частина «Его-системи» особистості. Політичний лідер у будь-якій ситуації веде себе відповідно до власної Я-концепції, його поведінка залежить від того, ким і як він себе усвідомлює, як він порівнює себе з тими, з ким він взаємодіє.

Розглянемо політико-психологічні типології. Відповідно до даної типології, в залежності від функції, яку виконує або прагне виконувати той чи інший політичний тип, розрізняються такі типи як «агітатор», «адміністратор» та «теоретик», а також їх різні комбінації. Г. Лассуелл розглядав напрямок руху несвідомих факторів в критичних ситуаціях розвитку кар'єри кожного з цих типів, а також їх роль у становленні певних політичних типів.

Основна функція «агітаторів» - поширення своєї агітації і спілкування з громадянами. Вони цінують риторику, вербальні формули, жести і часте, ритуалізованого повторення принципів. Вони живуть заради того, щоб бути поміченими, щоб провокувати і принижувати опонентів, а чисто адміністраторські функції викликають у них фрустрацію, це недисципліновані і часто сварливі політики з яскраво вираженим ентузіазмом, які збуджують публіку закликами, багаторазовими заклинаннями і, часом, навіть лайкою. Для них має цінність емоційний відгук аудиторії.

«Адміністратори», на відміну від «агітаторів», проектують свої афекти на менш віддалені і абстрактні об'єкти і фокусують увагу на маніпуляції певною групою, демонструючи неупереджений безособистісний інтерес до завдань організації. Їм чужі абстракції, так як вони не потребували них раніше, для вирішення своїх емоційних проблем. Їх не можна назвати безафективні, вони просто більш холоднокровні і афективно збалансовані.

Г. Лассуелл виділяв два підтипи «адміністраторів». Перший підтип характеризується вираженою енергією і уявою, що зовні наближає його до агітаторам. Однак у центрі його уваги знаходяться певні індивіди, вони переносять свої афекти на менш загальні об'єкти і не прагнуть «вивести із себе» велику кількість громадян. Вони прив'язані до свого оточення і намагаються координувати його дії. Нездатність до досягнення абстрактних об'єктів є наслідком надмірної зайнятості конкретними індивідами в колі сім'ї та труднощами у визначенні там ролі свого «Я». Другий підтип є надмірно педантичного і «совісного» лідера, чия любов до рутини і деталям, пристрасть до точності, одночасно, зберігають цілісність і розвивають відчуження оточення. «Адміністратори» цього типу не мали серйозних потрясінь в ході розвитку особистості, не мали над-репресованих емоцій, тому що або сублімувати їх, або виражали їх у колі сім'ї. Їх педантичність - не що інше, як спроба продемонструвати свою силу.

«Теоретиків» (експертів та ідеологів) залучають віддалені і високо раціоналізовані мети. На відміну від «агітатора», обирає для атаки близькі цілі, «теоретики» прагнуть до абстракції і грандіозності. Розгляд різних ідей часто є для «теоретиків» самоціллю, що кілька віддаляє їх від відомих. «Теоретики» абстракції необхідні для дозволу власних емоційних проблем. На відміну від «адміністраторів», теоретики страждають при відсутності афектів, так як пережили багато фрустрацій в процесі свого розвитку. Інтелектуалізація - відповідь теоретиків на власні колись невирішені емоційні проблеми.

Згідно Г. Лассуелл, на політичний розвиток впливає характер політика. Він виділяв два основних типи: «примусовий» і «драматизують», а також підтип - «неупереджений». Для індивіда з «примусовим» характером властиві жорсткі відносини, одноманітність, монотонність самопрезентації, десуб'єктивізація ситуації, заперечення новизни та інші якості «бюрократа»-адміністратора. «Драматизують» характер, з його схильностями до самомилування, провокацій, являє собою повну протилежність «примусового» характеру і є основою для розвитку «агітатора» як політичного типу [63].

Іншої точки зору дотримується Д. Рисман у своїй типології політичних лідерів, він розрізняє три типи суспільств і, відповідно, три типи соціальних характерів. Трьом соціальних характерів відповідають три типи політичних особистостей. Традиційною спрямованості суспільства відповідає «байдужий тип» - людина, у якої або немає ніякого відношення до політики, або його низька мобільність, відсутність орієнтації, або щось ще змушує остерігатися політики як такої. Типовий погляд «байдужих»: політикою повинен займатися хтось інший. Вони не прагнуть до влади, не відчувають особистої відповідальності за політику і рідко переживають відчуття провини або фрустрації через політику. Ці люди зберегли імунітет, свого роду невинність в політиці.

«Моралізатор» («всередину-спрямований характер») - лідер, який порушує загальноприйняті правила придушення емоцій. Його поведінка характеризується сильними афектами і низькою компетенцією. Це або ідеаліст зі схильністю до самовдосконалення, що прагне до досконалості і людей, і інститутів, або ж песиміст, спрямований не на досягнення кращого, але на запобігання гіршого. Д. Рисман розрізняв два типи «моралізаторів»: «обурених» і «ентузіастів». В обох випадках політичні емоції переважують політичний розум, проте емоції «обуреного» набагато похмурішим «ентузіаста». Надмірний ентузіазм «моралізатора» перешкоджає ефективній роботі, а надто сильні емоції - правильного сприйняття ситуації, що призводить до зашореному («тунельного») баченню світу.

«Внутрішній спостерігач» або контролююча свої емоції людина, що використовує політику для розваги і вигоди. Його не цікавлять певні питання і цілі. Він більше зайнятий маніпулюванням інших. Типова для нього точка зору: «якщо я нічого не можу зробити для зміни політики, мені залишається тільки розуміти її». Це реаліст, який прагне бути «всередині політики» і, раз він не може змінити політиків, він маніпулює ними. При цьому він намагається бути схожим на них, так як не хоче, щоб його брали за погано поінформованого політичного ізгоя.

Дані типи є «нормальними» типами, чий характер пристосовується до соціальних вимог, тобто, характер і суспільство перебувають у гармонії. Проте, існують і відхилення характеру (але не поведінки) від соціальних вимог. По-перше, це «анемічний» (погано пристосований) характер і, по-друге, «автономний» характер. «Автономна людина» вільна сам вибирати свої політичні уподобання, тому що його свідомість не детерміновано нічиїми поглядами і не визначається культурою. Такі люди можуть підпорядковуватися нормам поведінки у суспільстві (як і «аномічний» тип), однак вільні у рішенні про необхідність такого підпорядкування. Згідно Д. Рісману, «автономний характер» - ідеал, який, на жаль, практично недосяжний [75].

Д.М. Берні як критерій своєї типології лідерства брав взаємини лідерів і ведених, тобто, людей з різним владним потенціалом і різною мотивацією. Він розрізняв два типи такої взаємодії і, відповідно, два типи лідерства: «трансформаційне» і «трансдієве».

«Трансформаційне лідерство» має місце у випадку, коли індивіди в процесі взаємодії як би піднімають один одного на більш високий мотиваційний рівень, що відбивається як в поведінці, так і в етичних очікуваннях і лідера, і ведених. Це - динамічний лідерство, в ході якого лідер формує мотиви, цінності і цілі ведених. Вони ж, у свою чергу, починають діяти активніше і ефективніше. Лідери виконують освітню функцію, формуючи і змінюючи мотиви, цінності і цілі підлеглих. Процес такого «трансформаційного лідерства» припускає, що, незалежно від можливого первісного відмінності інтересів, індивіди реально чи потенційно об'єднуються для досягнення якоїсь вищої мети, реалізація якої вимагає серйозної зміни та інтересів, та поведінки як лідера, так і відомих.

Д.М. Берні розрізняв наступні види трансформаційного лідерства:

а) інтелектуальний - своєрідний аналітико-нормативний відповідь на нагальні потреби суспільства. Це лідерство може генеруватися тільки всередині суспільства, каталізатором ж, який конвертує узагальнені потреби в специфічні інтелектуальні ідеали, є конфлікт;

б) реформаторський - лідерство одночасно «трансдієве» за процесом та результатом і «трансформаційне» за духом. Це досить невдячна лідерство, так як типові реформатори, в цілому, звичайно приймають існуючі соціально-політичні структури і відштовхуються від них, що веде до компромісного і інерційному реформування вже існуючих інститутів. В кінцевому підсумку, в принципі, «корінні зміни відбуваються політиками, чиї політичні амбіції перекривають реформами»;

в) революційний - абсолютна відданість справі, сильне почуття покликання, звернення до потреб і очікувань мас, драматичний конфлікт, ідеал перебудови суспільства в лідерському варіанті, «чорно-біле» бачення світу. Для революції необхідний «пророк» а також інституційна підтримка та колективне лідерство;

г) героїчне (харизматичне) за М. Вебером. Це лідерство відрізняється вірою в особистість лідера незалежно від його якостей, досвіду і конкретних поглядів. Для нього типова упевненістю у здатності лідера долати перешкоди і вирішувати кризи, готовність делегувати йому владу в кризовий час; пряма масова підтримка і відсутність конфлікту між лідером і відомими. Люди проектують свої емоції, агресивність, страхи і надії на соціальний об'єкт в пошуках хоча б символічного дозволу своїх проблем. Індивідам потрібен лідер для ідентифікації з будь-ким більш могутнім, ніж вони, а лідеру потрібні ведені для задоволення своїх особистих мотивів. Саме герої символізують ідеї і персоніфікують руху.

«Героїчний лідерство» зазвичай виникає в кризові часи, коли на тлі масового політико-психологічного відчуження та соціальної атомізації перестають, розпадаючись, функціонувати інституційні механізми вирішення конфліктів, влада втрачає свою колишню легітимність, а колишні традиції різко слабшають.

«Трансдієве» лідерство виникає у випадку, коли одна людина проявляє ініціативу в контактах з іншими з метою обміну цінностями (економічними, політичними, психологічними і т. д.) [68].

Д.М. Берні розглядав кілька типів подібного лідерства:

а) лідерство думок, цілями якого є мобілізація думок через звернення до бажань і потреб громадян, агрегація цих думок і їх вираження на виборах;

б) групове лідерство, що здійснюється одночасно в інтересах і лідера, і групи. У цих випадках лідер допомагає групі так усвідомити свої потреби, формує очікування і формулює вимоги, що стає лідером навіть не конкретної малої групи, а цілої групи інтересів;

в) партійне лідерство, при якому лідер прагне мобілізувати певні соціальні, економічні та психологічні ресурси для задоволення вимог своїх ведених. Таке лідерство є «трансдієве», але в ньому закладений і серйозний «трансформаційний» потенціал;

г) законодавче лідерство, яке виконує функції своєрідного моніторингу, «ініціативи трансдій», розв'язання суперечностей.

Д.М. Берні виділяє наступні ролі «законодавчого типу лідера»:

- ідеолог - виступає за доктрини, які можуть бути широко підтримані в конкретному, визначеному окрузі, або ж будь-яким конкретним меншістю електорату;

- трибун - розглядає себе як представника мешканців свого округу, або ж всього населення, і «сполучної ланки» між урядовими діями і очікуваннями громадян;

- кар'єрист - розглядає свою кар'єру в законодавчому органі як самоцінність і як сходинку до більш високого посту;

- парламентарій - виконує одну або відразу обидві наступні ролі: а) спеціаліст (експерт в області парламентських процедур) і б) інституціоналіст (прагне до збереження парламентського інституту в цілому);

- брокер - вважає, що він грає «необхідну роль посередника» між антагоністичними законодавцями, балансуючи інтереси всіх сторін, угамовуючи конфлікт і створюючи «законодавче єдність»;

- вірнопідданий - довірена особа сильної партії;

- генералізатори (стратеги) - працюють над широкою програмою, зазвичай партійної;

- фахівці з політики - концентрують свою увагу зазвичай на одній проблемі;

д) виконавче лідерство - виділяється в самостійний тип, так як не має надійної політичної та інституційної підтримки, а залежить, в основному, від особистості лідера (його таланту, характеру, престижу) і бюрократичних ресурсів (кадри і бюджет). Якщо партійні лідери можуть мобілізувати широку політичну підтримку і активізувати політичні настрої на користь партії, то парламентські лідери можуть спиратися на парламент і свої округи, а в арсеналі інструментів виконавчих лідерів - звернення до громадської думки при неможливості його формування, активізації та спрямування в потрібне русло. Виконавче лідерство необхідно в кризових ситуаціях, тому що воно найбільш ефективно при досягненні короткострокових і конкретних цілей [68].

Таким чином, політичний лідер - це не просто людина, яка керує політичним процесами, здійснює функції з управління суспільством, політичною організацією або рухом. Політичне лідерство - поняття багатозначне. Три аспекти є визначальними: особистісні риси лідерів, інструменти здійснення ними влади та ситуації, з якими стикається лідер. Функції, виконувані політичними лідерами: аналітична функція, функція розробки програми дій, новаторська функція, комунікативна функція, організаторська функція, координаційна функція, інтегративна функція.

1.2 Психологічні характеристики політичних лідерів

Згідно Л.В. Шалагінової політична харизма - одна з ті категорій, дискусії про яку йдуть практично постійно. У них можна зустріти і «за» і «проти». Одні вчені говорять про неадекватність і недоцільність використання цього поняття, інші широко використовую його в дослідженнях сучасних політичних процесів.

Діапазон якостей, що входять в поняття «харизма», досить широкий. Відповідь на питання про того, кого можна вважати харизматичною особою, багато в чому залежить від суб'єктивного сприйняття. Харизматик завжди знаходиться в центрі уваги, він підкорює серця, що оточують як заворожені слухають кожне вимовлене ним слово, вгадують по очах кожне його бажання, його співробітники заради нього досягають вражаючого успіху. Він випромінює упевненість і оптимізм, віру, натхнення, і це знаходить відгук у оточення. Харизматична особа запрограмована на досягнення успіху - уявний настрій на досягнення успіху стає звичкою.

До харизматичних якостей відносяться:

1) особиста магнетично приваблива сила;

2) натхнення, яке відчутне від виконання життєвого завдання;

3) ототожнення себе з виконуваною роботою (це справляє враження, що людина знаходиться на своєму місці);

4) розкриття власних здібностей;

5) упевненість у своїх силах і душевна рівновага;

6) уміння зосереджувати свою увагу на найголовнішому;

7) комунікабельність і уміння встановлювати довготривалі і інші міжособисті стосунки;

8) уміння мотивувати себе і інших;

9) здатність знаходити правильний підхід;

10) уміння ставити перед собою і іншими чіткі цілі;

11) чарівливість;

12) активність і енергійність, уміння приймати рішення;

13) уміння служити зразком для наслідування;

14) позитивне сприйняття життя [77].

М. Вебер ввів поняття «харизма», а також виділив три типи легітимності влади: основаної на традиціях, на праві (легально-раціональна) та на харизмі. Взаємовідносини між політичним лідером і людьми носять емоційно-містичний характер. Від мас потрібно повна особиста відданість вождю, який виконує «історичну місію». Зміна при владі такого лідера пов'язана з великими труднощами, бо вона не може здійснюватися відповідно до вкоріненими традиціями або діючими юридичними нормами. Зазвичай починається запекла боротьба за владу, що веде до нестійкості політичної системи. Харизматичний тип лідера історично зустрічається в самих різних політичних системах [14]. Згідно теорії Хауса виділяють дві головні складові харизми. По-перше, це віддаленість від підлеглих (вплив зростає пропорційно дистанції). По-друге, наявність чогось незвичайного, що породжує емоційне збудження послідовників.

Послідовники вважають:

1) ідеї лідера правильними;

2) беззастережно приймають лідера;

3) відчувають до нього прихильність, довіру;

4) емоційно залучені у виконання місії організації;

5) ставлять перед собою високі цілі;

6) вважають, що можуть внести вклад в успіх організації.

Виділяють три види харизми:

- харизма як символічне рішення внутрішніх проблем;

- харизма як захист від чужої влади через агресію;

- харизма як приписування лідеру атрибутів, що сприяють задоволенню своїх інтересів [74].

Згідно Шилзу харизматичний лідер - це «посланець бога, втілення долі», свою законність вбачає звише; має потужний динамічний потенціал для соціальних змін, слідкує за субординацією; вимогливий і автократичний; тримає дистанцію: через екстраординарні дії демонструє надприродні можливості; догматичний; фанатичний до власних проектів; не терпить критики; згуртовує прибічників, які створюють феномени «групової думки». Він має інтенсивне суб'єктивне відчуття власної харизматичності і йому це приписують інші [74].

Спроба операціоналізувати поняття «харизма» належить Уілнер. Вона виділила такі компоненти цього явища: імідж лідера (прибічники вірять в надякості лідера); згода (прибічники вірять ідеям лідера тому, що він їх висловив); згуртованість (прибічники вірять лідеру тому, що він дав команду); емоції (прибічники віддані і довіряють лідеру).

Потреба в харизматичному лідері виникає тоді, коли:

- людям необхідно почуття безпеки, яку може забезпечити людина, що бере справу в свої руки;

- люди компенсують свої невдачі емоційною ідентифікацією з лідером;

- люди прагнуть уникнути відповідальності.

Проблема харизматичної влади полягає у необхідності підтверджувати харизму; у наступниках (чи може соратник також бути надлюдиною); у якісній пропаганді [74].

З точки зору Д.В. Ольшанського феномен лідерства - це безумовно одна з найбільш яскравих, і тому помітних і провідних проблем у політичній психології. Вивчення феномена лідерства дозволяє розглядати названі компоненти у єдності і взаємовпливі [52].

Пізні представники «героїчної» теорії (Т. Карлайл, Е.Е. Дженнінгс, Дж. Дауд та ін.) розглядали героїв для виділення якостей, «що передаються по спадщину» і «сприяють заманювання мас». Виникла слідом за розвитком «героїчної» «теорії рис» намагалася дати відповідь на питання, якими ж рисами повинен володіти лідер як особливий тип діяльності. Прихильники цієї теорії (Л.Л. Бернард, В.В. Бінхам, О. Тед, С.Є. Кілбоурн та ін.) вважали, що лідером людини роблять певні психологічні якості і властивості («риси»). Лідер розглядалося через призму ряду факторів: «здібності» - розумові, вербальні; «досягнення» - освіту і спорт; «відповідальність» - залежність, ініціатива, завзятість, бажання; «участь» - активність, кооперація; «статус» - соціально-економічне становище, популярність та «ситуативні риси» особистості.

Основні якості, необхідні лідеру в межах цього підходу:

- сильне прагнення до відповідальності і завершенню справи;

- енергія і наполегливість у досягненні мети; ризикованість і оригінальність у вирішенні проблем;

- ініціативність;

- самовпевненість;

- здатність впливати на поведінку оточуючих, структурувати соціальні взаємини;

- бажання взяти «на себе» всі наслідки дій та рішень;

- здатність протистояти фрустрації і розпаду групи [22].

З точки зору Ж. Блондель лідерство пов'язане з багатьма аспектами особистості. Лідери відбираються з найбільш енергійних і розумних, з тих, хто хоче досягти найбільших результатів; хто чітко орієнтований на досягнення своїх цілей; з тих, хто здатний спілкуватися з іншими; з тих, хто як вказував Стогдилл, володіє здатністю структурувати системи соціальної взаємодії в ім'я близької мети. Хороша освіта має позитивну зв'язок з інтелектом, що вона може, в свою чергу, привести до появи почуття переваги, яке перетворюється в бажання панувати. На цій підставі лідери з'являються швидше серед осіб з хорошою освітою, і з них виходить більше ефективних лідерів.

Стогдилл зазначає, що лідерство є зв'язок, який існує між людьми в якійсь соціальній ситуації, і що люди, які є лідерами в одній ситуації, не обов'язково ними будуть в інших ситуаціях. Лідери повинні знати, чого хочуть послідовники, коли вони хочуть цього, і що заважає їм досягти того, чого вони хочуть. Ті хто здатний відчувати, чого хочуть послідовники, мають набагато більше шансів бути лідерами.

По-перше, лідери розглядають і аналізують проблеми, що стоять на порядку денному, по-друге, лідери виробляють вирішення цих проблем, по-третє, знайдене ними вирішення проблеми стає офіційним, по-четверте, вони «продають» ці рішення суспільним групам. Кожен з цих видів діяльності передбачає різні особистісні якості лідера. На перших стадіях - аналіз проблем і вироблення можливих рішень, для цього лідери повинні вміти відрізняти важливе від несуттєвого, зважити альтернативи, передбачити можливі виходи з положення. На перших двох етапах, саме потрібне властивість - інтелект. На подальших стадіях (прийняття рішень) лідер повинен бути готовий зупинити в якийсь момент аналіз альтернатив і вибрати одну з пропозицій. Рішення не повинні прийматися дуже швидко, поки проблема ще адекватно не проаналізована, але й не повинні занадто довго відкладатися: дії слід робити з урахуванням даної проблеми; інші проблеми також потрібно аналізувати. Лідер повинен володіти емоційною здатністю зупиняти дискусію і займати позицію. Мотивація до результату - це в даному випадку головне з необхідних якостей.

Лідери, поступово стають краще оснащеними в підході до проблем, з якими вони стикаються, їх психологічні якості загострюються і вони використовують їх більш адекватно. Якщо у лідерів відсутні певні якості, необхідні в даній ситуації, то, по-перше, неадекватність лідерів ситуації стає помітною. По-друге, «тренованість» у справі аналізу або цільової орієнтації досягає піку. Будучи все більш впевненими в собі, у своїх судженнях і в своїй здатності «забезпечити результат», лідери починають здійснювати все більше помилок. З іншого боку, вони починають уникати (свідомо чи несвідомо) проблем, які, на їх погляд, важко вирішувані, в результаті чого напруженість в суспільстві наростає. Крім того, реакція лідерів на події стає все більш «рутинної», нові проблеми більш не дають приводів для «самонавчання». «Рутинізація» реакції лідерів частково пов'язана з «витоком енергії» лідерів. Якими б великими не були початкові запаси енергії, вони не нескінченні і не можуть бути відновлені до колишнього рівня. Лідери з чіткою цільовою орієнтацією набагато швидше видихаються, так досягається фаза «плато» ознаки фізичного занепаду.

Важливі демографічні характеристики лідера: відносини з батьками та іншими членами сім'ї впливають на широке коло особистісних властивостей на інтелект, потребу в популярності, мотивацію до досягнення результатів та ін. [10].

Комплексне дослідження лідерської поведінки, почате в прикладних цілях в Держдепартаменті США в 1979 показало, що найбільш важливі риси сучасного політичного лідера - це неформальні організаторські навички, уникнення бюрократичних підходів, терпимість до фрустрації, прямота суджень, здатність вислухати чужу думку, енергійність, ресурс розвитку і гумор. Забавно, що інтелектуальні здібності не вважаються вирішальними для лідера.

Основне положення теорій середовища свідчить: лідерство є функцією оточення, тобто певного часу, місця і обставин, у тому числі культурних. Ця теорія повністю ігнорувала індивідуальні відмінності людей, приписуючи їх вимогам середовища. Так, за Е.С. Богардуса, тип лідерства в групі залежить від природи групи і проблем, які їй належить вирішувати [11].

В.Є. Хоккінг припустив, що лідерство - функція групи, яка передається лідеру, тільки коли група бажає слідувати висунутої їм програмі. Х.С. Персон висунув дві гіпотези:

- кожна ситуація визначає як якості лідера, так і самого лідера;

- якості індивіда, які визначаються ситуацією як лідерські якості, є результатом попередніх лідерських ситуацій.

Група особистісно-ситуативних теорій є симбіозом двох попередніх: в її межах одночасно розглядаються і психологічні риси лідера, і умови, в яких відбувається процес лідерства. Так, на думку С.М. Казі, лідерство генерується трьома факторами: особистісними якостями, групою послідовників і подією [16].

P.M. Стогділ і С.М. Шартл запропонували описувати лідерство через такі поняття як «статус», «взаємодія», «свідомість» і «поведінка» індивідів по відношенню до інших членів організованої групи. В межах цієї теорії лідерство розглядається як система відносин людей, а не як характеристика ізольованого індивіда.

Теорії взаємодії-очікування, відповідно до поглядів представників цієї теорії - Дж.С. Хоманса і Дж.К. Хемфілда, теорія лідерства повинна розглядати три основні змінні: дія, взаємодія і настрій. Це передбачає, що посилення взаємодії та участь у спільній діяльності пов'язано з посиленням почуття взаємної симпатії, і з внесенням більшої визначеності в групові норми. Лідер у цій теорії визначається як ініціатор взаємодії [48].

Відповідно до теорії «цільового поведінки» (М.Г. Еванс), ступінь прояву уваги лідером визначає усвідомлення послідовниками майбутнього заохочення, а ступінь ініціювання структури лідером визначає усвідомлення підлеглими того, яке саме поведінка буде заохочено [48]. Р. Лікерт вважав, що лідерство - процес відносний, і лідер повинен брати до уваги очікування, цінності, міжособистісні навички підлеглих. Лідер повинен дати підлеглим зрозуміти, що організаційний процес спрямований на їх користь, тому що забезпечує їм свободу для відповідального та ініціативного прийняття рішень [48].

У сучасній науці існує безліч спроб виділити якісь типи і побудувати будь типології лідерства. Спочатку коротко розглянемо основні типології першої половини XX століття, так як саме вони заклали основу для сучасних класифікацій як лідерів, так і стилів лідерства, так і всього феномена лідерства в цілому, а потім зупинимося на політико-психологічних типологіях [48].

Одним з перших Е.С. Богардус виділив такі типи:

- автократичний (в сильній організації),

- демократичний (представник інтересів групи),

- виконавчий (в змозі виконати будь-яку роботу),

- рефлексивно-інтелектуальний (нездатний керувати великою групою) [8].

Ф.С. Бартлетт класифікував лідерів дещо по-іншому:

- інституційний тип (лідер внаслідок престижу займаної позиції),

- домінуючий (отримує і зберігає свою позицію за допомогою сили та впливу), переконує (впливає на настрої підлеглих і спонукає їх до дій) [8].

В. Белл, Р.Дж. Хілл і С.В. Міллз розглядали такі типи лідерів:

1) «формальний» (на офіційних постах);

2) «відомий» (вважається впливовим в суспільстві);

3) «впливовий» (реально робить вплив);

4) «громадський» (активно бере участь в самодіяльних організаціях) [8].

Отже, серед ранніх теорій політичного лідерства особливе місце займають теорії «героїв» і «теорії рис». Навпаки, теорії середовища фокусуються на ролі соціального оточення в ефективному лідерстві. Особистісно-ситуаційні теорії намагаються поєднати якості лідера з конкретними особливостями оточення. Теорії взаємодії-очікування спираються на настрої лідера. «Гуманістичні» теорії апелюють до внутрішніх потреб лідера і ведених. Теорії обміну трактують лідерство як ринкові стосунки, в яких кожна сторона переслідує свою вигоду.

Г. Лебон виділяє наступні засоби дій вожаків: твердження, повтор, зараження.

Вплив твердження на натовп пояснюється в тому, що часто повторювана ідея врешті-решт врізається в найглибші області несвідомого, де саме і виробляються мотиви вчинків. Після того, як яке-небудь твердження повторювалося вже достатнє число разів, і повторення було одноголосним, утворюється те, що називається течією і виступає могутній чинник - зараження. Поява зараження не вимагає одночасної присутності декількох індивідів в одному і тому ж місці; воно може проявляти свою дію і на відстані, під впливом відомих подій, орієнтуючих напрям думок у відомому сенсі і що надають йому спеціальне забарвлення, що відповідає натовпу. Наслідування, якому приписується така велика роль в соціальних явищах, по суті складає лише один з проявів зараження.

Г. Лебон розглядає чарівливість як основний чинник успіху вожака. Ідеї, поширювані шляхом твердження, повторення і зараження, зобов'язані своєю могутністю головним чином таємничій силі, яку вони набувають - чарівливості.

Чарівливість - це рід панування якої-небудь ідеї або якої-небудь справи над розумом індивіда. Це панування паралізує усі критичні здібності індивіда і наповнює його душу здивуванням і повагою. Викликане почуття нез'ясовне, як і усі почуття, але, ймовірно, воно належить до того ж порядку, до якого належить чарівність, що опановує замагнитизированним суб'єктом. Чарівливість складає наймогутнішу причину всякого панування. Різні види чарівливості можна, проте, підрозділити на дві головні категорії: чарівливість придбана і чарівливість особиста. Придбана чарівливість - та, яка набувається ім'ям, багатством, репутацією; вона може абсолютно не залежати від особистої чарівливості. Особиста ж чарівливість носить більш індивідуальний характер і може існувати одночасно з репутацією, славою і багатством, але може обходитися і без них. Придбана або штучна чарівливість значно більше поширена. Вплив титулів, орденів і мундирів на натовп зустрічається в усіх країнах.

Особиста чарівливість відрізняється від штучної або придбаної чарівливості і не залежить ні від титулу, ні від влади; воно складає надбання лише небагатьох осіб і повідомляє їх якась магнетична чарівність, що діє на оточенні, незважаючи навіть на існування між ними рівності в соціальному відношенні і на те, що вони не мають ніяких звичайних засобів для затвердження свого панування. Вони вселяють свої ідеї, почуття тим, хто їх оточує, і ті їм підкорюються [44].

Таким чином, феномен лідерства є особливою проблемою в політичній психології. Політико-психологічні типології лідерства відрізняються значною різноманітністю. Сучасні підходи до проблеми лідерства відрізняються інтегративністю, прагненням до узагальнень і спробами врахувати безліч компонентів лідерства, включаючи особливості лідера, характеристики відомих ним людей, а також стилі і умови їх взаємодії.

політичний імідж електоральний маніпулювання

1.3 Особливості впливу на електоральну поведінку громадян

Поняття «влада» розглядається з різних точок зору, а саме: як будь-яка, закріплена суспільними відносинами можливість наполягати на своєму, навіть при наявності опору, незалежно від того, в чому ця можливість виражається (М. Вебер), як відношення сили впливу до сили опору (К. Левін), як вплив А на поведінку В (Х. Хекхаузен), як вплив політичного лідера на іншого; сила влади - максимальна потенційна здатність лідера впливати на іншу людину в деякій заданій системі (Б. Рейвін).

Б. Рейвін виділяє 5 джерел влади:

- нагороджувальна (переконання іншого, що носій влади здатний нагородити);

- примусова (переконання, що здатний покарати);

- законна (переконання, що має законне право);

- референтна (заснована на ідентифікації іншої людини з політичним лідером);

- експертна (переконання в тому, що лідер - авторитет, експерт) [6].

З точки зору Х. Хекхаузена для успішного впливу на мотиваційну основу іншої людини влада повинна мати у своєму розпорядженні певні ресурси, тобто підкріплення, за допомогою яких вона зможе забезпечити задоволення відповідних мотивів іншого, затримати це задоволення або запобігти йому. Такі ресурси, особливі для кожного мотиву, Х. Хекхаузен назвав джерелами влади.

Влада винагороди. Її сила визначається очікуванням (В) того, якою мірою (А) в змозі задовольнити один з його (В) мотивів і наскільки (А) поставить це задоволення в залежність від бажаного для нього поведінки (В).

Влада примусу, або покарання. Її сила визначається очікуванням (В), по-перше, в тій мірі, в якій (А) здатний покарати його за небажані дії для (А) фрустрацією того чи іншого мотиву, і, по-друге, того, наскільки (А) буде незадоволений мотивом залежним від небажаної поведінки (В). Примус тут полягає в тому, що простір можливих дій у результаті загрози покарання звужується. Нормативна влада. Мова йде про інтеріорізовані у нормах, згідно з якими (А) має право контролювати дотримання певних правил поведінки і в разі необхідності наполягати на них.

Влада еталона. Заснована на ідентифікації (В) з (А) і бажанні (В) бути схожим на (А).

Влада знавця. Її сила залежить від величини приписуваних (А) з боку (В) особливих знань, інтуїції або навичок, які відносяться до сфери тієї поведінки, про яку йде мова.

Інформаційна влада. Має місце в тих випадках, коли (А) володіє інформацією, здатною змусити (В) побачити наслідки своєї поведінки в новому світлі [51].

Г. Мюррей, дав наступне визначення мотиву влади, назвавши цей мотив потребою в домінуванні [74].

Наступне визначення належить Вероффу, який розробив методику вимірювання мотиву влади. Під мотивацією влади мається на увазі диспозиція, спрямовуюча поведінку на досягнення того задоволення, яке доставляє контроль над засобами здійснення впливу на інших людей [78].

Юліман перейменував вимірюваний конструкт з «потреби у владі» в «потреба у впливі». На першому плані тут стоять дії влади, що розуміються як енергійне, що створює взаємні погрози взаємодію, не допускає ніякого страху і вимагає мужності від обох сторін [78].

Політична діяльність включає три аспекти:

- спосіб за допомогою якого люди розуміють соціальні питання та розпоряджаються ними, особливо за умови обмежених ресурсів;

- принципи, які лежать в основі цього;

- засоби, шляхом яких окремі особи чи групи осіб дістають та утримують більший контроль над ситуацією, стосовно інших.

Функції політичної діяльності:

- політичне забезпечення державної цілісності та основ державності;

- розвитку демократизму як умови життєдіяльності цивілізованого суспільства;

- формування політичної культури людей;

- сприяння економічному розвитку та упорядкуванню;

- гуманізація всіх сфер суспільства;

- ідеологічна.

Розглянемо поняття «масова свідомість». Масова свідомість є надіндивідуальною і надгруповою за змістом, але індивідуальною за формою функціонування свідомістю. В основі масової свідомості лежить яскраве емоційне переживання деякої соціально-політичної проблеми, яка викликає потребу в діях.

До якостей масової свідомості відносяться: стійкість, захоплення, суперечливість, керованість, рівень розвитку, сила виразу, експресивність.

Суспільна (громадська) думка - це форма виразу масової свідомості, яка включає приховане чи явне відношення тої чи іншої спільноти чи сукупності спільнот до подій, явищ, проблем. Громадська думка виконує експресивну, контрольну, консультативну та директивну функції [78].

Згідно Ю.С. Колесникова дослідження електорату включає чотири основні функції: Інформаційна функція спрямована на забезпечення замовника достовірними відомостями про всі сторони електоральної ситуації. Коригуюча функція націлена на вивчення ефективності здійснюваної виборчої кампанії, внесення в неї коректив і додаткових заходів. Прогнозна функція дозволяє оцінити реальні шанси учасників передвиборної боротьби. Пропагандистська функція покликана ознайомити електорат з результатами роботи соціологів [39].

У вітчизняній літературі досліджували феномен політичного лідерства і переважно орієнтовані на вивчення іміджу політиків: Е.В. Єгорова, В.Г. Зазикин, А.І. Ковар, Д.В. Ольшанский, Г.Г. Почепцов, В.М. Шепель та ін.

Окремим напрямом стає вивчення політичних суб'єктів в іміджі країни А.П. Панкрухін, О.А. Петрова та ін.). Активно розробляються питання управління політичним іміджем і репутацією (А.Ю. Трубецький).

З точки зору А.Ю. Трубецького імідж виникає тільки тоді, коли суб'єкт політики стає «публічним». Для виникнення іміджу депутата потрібний хоч би один член суспільства. Будь-який імідж відрізняється певною мірою абстрактності, схемній і спрощеності в порівнянні з його носієм. Імідж динамічний, він оперативно відгукуватися на економічні, політичні, соціальні і інші ситуації, які роблять вплив на «неусвідомлені» вимоги суб'єктів сприйняття. У сучасній науці виділяють різні типи іміджів. Залежно від критерію, що лежить в основі класифікації іміджі ділять:

1) за об'єктом (персональний і кооперативний);

2) за співвідношенням з іншими об'єктами (одиничний - множинний);

3) за змістом (простий-складний);

4) за оригінальністю характеристик (оригінально-типовий);

5) за контекстом іміджирування (особистий, професійний, політичний);

6) за статтю (чоловічий - жіночий);

7) за віком (молодіжно-зрілий);

8) за соціальною категорією (імідж політика, бізнесмена, поп-зірки);

9) за тривалістю існування(загальний - ситуативний);

10) за параметрами прояву (середовий, габаритарний, матеріалізований, вербальний, кінетичний та ін.) [72].

Головними функціями іміджу є: екзистенціональна (буттєва представленість суб'єкта політики у свідомості інших людей); соціокультурна (ідентифікації з певними категоріями поля іміджів); об'єктивування внутрішніх характеристик носія іміджу(фізичних і психічних); аттитюдна (що формує установку).

Політичний імідж - це складний, багатофакторний феномен, його специфіка пов'язана з особливістю політики як видом діяльності, її місцем в житті людей і характером діяльності політичного лідера або організації. Роль ефективного політичного іміджу проявляється як у високому рейтингу популярності його носія, так і в можливостях впливу на формування громадської думки, дієвого формування політичної діяльності держави в цілому.

Говорячи про генезис іміджу, учені виділяють два основні механізми формування політичного іміджу: «стихійний» та «штучний». У першому випадку мають на увазі природне формування політичного іміджу «в головах» виборців, що відбувається за допомогою соціально-перцептивних механізмів сприйняття. Під «штучним» розуміють таке формування іміджу особистості, яке робитися опосередковано, цілеспрямовано і свідомо іміджмейкерами, фахівцями з області PR або самим політиком. При формуванні іміджу на початковому етапі доведена провідна роль візуальної інформації. На стадії першого враження створюється узагальнений імідж політика, що виражається в найбільш простих характеристиках: привабливий - непривабливий, добрий - злий і тому подібне. Відбувається його віднесення до певного типажу. Типаж - це свого роду одновимірний імідж. У основі подальшого формування іміджу лежать механізми (установки, стереотипізації, ідентифікації, фізіономічної редукції та ін.) та ефекти («ореолу», «первинності», «новизни» та ін.).

Імідж політика - це сформований у виборців образ, що є результатом його безпосереднього сприйняття, його політичній діяльності і просуванням в результаті PR-діяльності в ЗМІ [65].

Розглядаючи зміст іміджу особистості політика Е.В. Єгорова, О.В. Іваннікова, Г.Г. Почепцев, Е.Б. Шестопал та ін. пропонують різні варіанти трактування його складових.

Згідно Е.В. Єгорової, можна говорити про його трикомпонентну структуру. Першої складової структури іміджу стають персональні характеристики його як людину. Другої складової структури іміджу будуть його соціальні характеристики. Третьою компонентою іміджу є символічні характеристики іміджу, які є складником менталітету [61].

З точки зору Г.Г. Почепцева виділяються наступні компоненти змісту іміджу політика: минуле, сім'я, спорт, домашні тварини, хобі, слабкості. Ці компоненти дуже важливі, оскільки їх заповнення робить імідж політичного діяча живішим і наближає його до «населення». Їх заповнення може служити також і для того, що потримало символьного навантаження іміджу. Слід зазначити, що за відсутності інформації про «прості людські слабкості», вони заповнюються масовою свідомістю довільно [65].

О.В. Іваннікова запропонована чотирьохкомпонентна модель структури іміджу особистості політичного лідера, де включені моральні, ділові якості, якості сильного лідера і якості дбайливого лідера [72]. О.В. Іваннікова виділила три основні чинники формування іміджу політика.

Перший чинник - реальні особливості політика: зовнішні дані, привабливість, вік, здоров'я, манера одягатися, жести, міміка, наявність або відсутність харизми, темперамент, характер, здібності, а також особливості мотивації участі в політичній діяльності. Не менш важливі: політична позиції(приналежність до тієї іншої партії, руху), передвиборна програма і діяльність політика.

Другий чинник формування іміджу політика утворює спосіб і форми отримання інформації про діяльність і особу політика. Важливе співвідношення інформації і її несуперечність при вступі по каналах міжособистісні взаємодії, отримання від PR-дій і від незалежних ЗМІ, а також розхожих суджень, чуток, пліток, анекдотів.

Третій чинник - особливості електорату в конкретній соціальній ситуації розвитку суспільства. Тут важливі особливості менталітету в цілому, поточні соціальні очікування, переважаючі настрої, стан соціального самопочуття в суспільстві. Важливим є уявлення, що ідеалізується, про відповідного на певну посаду кандидата, співвідношення з ним формованого образу може як посилити, так і зменшувати привабливість і підвищувати шанси на успіх кандидата. Хоча результати вибору визначаються не лише якостями іміджу конкретного діяча, але і його місцем в загальному полі політичних іміджів [72].

З точки зору В.Г. Зазикіна та С.Е. Захарова, імідж політичної партії може описуватися за допомогою десятикомпонентної моделі. В порядку зменшення в ній представлені за мірою значущості:

- імідж лідера, сила особистості лідера, вираженість харизматичності лідера партії;

- ідеологія партії;

- образ діяльності партії;

- імідж членів партії (можливо, її яскравих прибічників);

- політичні, адміністративні і фінансові ресурси і можливості партії;

- імідж електорату партії;

- історія партії (чи історія ідеї, прийнятої партією за основу);

- особливості партійного політичного РR і реклами;

- особливості партійної риторики (яскрава образність, простота і доступність розуміння, внутрішня несуперечність висунених ідей, що мають консолідуючі властивості);

- символіка партії [30].

Згідно О.А. Петрової розвиток практики управління іміджем в сучасних умовах розвитку суспільства привело до появи спеціальної дисципліни, що отримала назву - паблік рилейшенз або зв'язок з громадськістю. Паблік рилейшенз об'єднує такі форми управління іміджем як технології формування громадської думки з окремих питань діяльності установи і професійної підготовки, реклами, ефективної взаємодії із сторонніми організаціями, пресою, телебаченням.

Призначення заходів по створенню керованого іміджу в цілому - підвищення конкурентоспроможності політика або організації.

Вважається, що PR-технології спрямовані на досягнення п'яти основних цілей: 1) позиціонування, 2) підвищення іміджу, 3) зниження іміджу конкурентів, 4) настроєння від конкурентів, 5) контрреклама.

Позиціонування включає констатацію свого існування, створення і підтримку зрозумілого оточенню іміджу. Відсутність такої діяльності у об'єкту заповнюється стихійним формуванням іміджу. Заходи по підвищенню іміджу сприяють «розкручуванню» об'єкта. При взаємодії з пресою і представниками інших громадських і адміністративних установ об'єкту не просто створюється позитивний образ, а часто імідж значніший, ніж це є насправді.

Зниження іміджу конкурентів - припускає введення сумніву у вірності інформації, відомої про конкурента, виявлення протиріч в його іміджі.

Контрреклама - може відбуватися по-різному, але у будь-якому випадку в основі лежить виявлення і надання гласності недоліків в роботі конкурентної сторони.

Технологія формування іміджу політичного лідера повинна ґрунтуватися: на розумінні суті феномену іміджу, врахуванні особливостей політика та особливостей тієї групи, на яку імідж спрямований [56].

З точки зору А.О. Деркач політичний імідж з'являється в узгодженні особливостей особистості лідера і соціальних очікувань мас, оскільки імідж це не стільки те, що пропагується, скільки те, кому пропагується. Основними характеристиками політичного іміджу є яскравість і виразність особистості, переконливість, образність, прагматичність, цілеспрямованість. Ефективний політичний імідж повинен задовольняти декільком загальним вимогам: в ньому мають бути риси переможця, риси «батька», цілісність різних стереотипів, які відповідають соціальним очікуванням різних груп, відкритість. Ефективний політичний імідж формується в результаті активних і різнопланових комунікацій.

Політичний імідж формується під впливом трьох груп чинників: особистість кандидата; відображення його в засобах масової інформації (ЗМІ); історичні події або труднощі цього періоду часу. Основними психологічними технологіями формування ефективного політичного іміджу є: 1) опора на ідеальний («спроектований») образ кандидата; 2) опора на психологічні моделі (в основному: інтелект-потенціал-моральні якості, або харизма-інтелект-потенціал-моральні якості); 3) використання соціально-психологічних феноменів «ореолу», «новизни», «контрасту» і «подібності»; 4) політична реклама. Політичний імідж у багатонаціональному регіоні повинен містити етнопсихологічні інваріанти (риси, які мають однакову привабливість для усіх народностей).

Формування ефективного політичного іміджу вимагає від політика розвитку специфічних професійно важливих якостей і умінь (комунікативних і телекомунікативних, яскравої образності, стресостійкості, спрямованості на взаємодії, артистизму). З часом політичний імідж повинен коригуватися. Ця корекція повинна здійснюватися строго цілеспрямовано відповідно до соціальних очікувань мас, що змінилися, але не носити радикального характеру [4]. Згідно З.М. Зотової первинний образ кандидата (первинна презентація іміджу) повинен мати тільки позитивне забарвлення у свідомості виборців округу. Виборець повинен пов'язати своє благополуччя в майбутньому саме з позитивними якостями кандидата.

Імідж ділиться:

- об'єктивний - реальне враження про кандидата;

- суб'єктивний - уявлення кандидата про себе;

- ідеальний - максимально ідеальний імідж кандидата для виборця;

- модельований - те, що виходить з кандидата після роботи з ним команди професіоналів.

Імідж з англ. «image», перекладається як «образ» - це цілеспрямовано формований образ якої-небудь особистості, явища, предмета, що виділяє певні ціннісні характеристики, покликаний зробити емоційно-психологічну дію на кого-небудь в цілях популяризації, реклами та ін.

Імідж політика - це спеціально формований образ в очах різних соціальних груп. Він виникає не спонтанно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям, як самого політика, так і його PR-команди. Але іноді він виникає і усупереч їх волі і бажанням як результат діяльності інших недружніх політиків за допомогою різних засобів і передусім засобів масової інформації [33].

В.М. Шепель відносить імідж до візуальної привабливості особистсоті і вважає, що щасливий той, хто має від Бога привабливий імідж. Але, як правило, багато хто набуває симпатій людей завдяки мистецтву само презентації [79].

З точки зору П.С. Гуревич поняття «імідж» включає не лише природні властивості особистості, але й спеціально вироблені, створені пов'язане як із зовнішнім виглядом, так і внутрішнім змістом людини, його психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства [22].

Е.В. Абашкина виділяє три складові політичного іміджу:

- персональні характеристики лідера;

- соціальні характеристики;

- символічна навантаження;

- зовнішність [1].

З точки зору М.Н. Грачова імідж політика складається з цілого ряду компонентів, які, в ідеалі, повинні «працювати» на створення єдиного образу: програми, заяви, в яких відбиті основні ідеї лідера. У передвиборний період завдання пропонованого лідером політичного курсу виражається в короткій і доступній для розуміння формулі - гаслі.

Імідж створюється власною роботою кандидата, але найчастіше будується спеціально, розвивається і закріплюється в уявленні виборців за допомогою ЗМІ, засобів агітації і пропаганди. Фахівці, починаючи розробку іміджу виходять з того, що міняти потрібно не людини, яка виступає кандидатом, а враження про нього, яке більше залежить від ефективності діяльності засобів масової комунікації, чим від самого кандидата. Щоб перемогти на виборах, треба стати міфом або легендою. Досвід показує, що у багатьох випадках на виборах перемагає не конкретна людина, а міф про цю людину, потужне відображення розкручуваного образу в суспільній свідомості. Спочатку проводяться дослідження, які сприяють виявленню очікуваних якостей і здібностей кандидата. Фахівці в області виборчих технологій, іміджмейкери розробляють стратегічний образ кандидата. Фахівці в області агітації і пропаганди, використовуючи ЗМІ, друкарську і зовнішню рекламу, інші способи комунікації доводять цей образ до виборців. Довірені особи і агітатори у безпосередньому спілкуванні з виборцями закріплюють цей образ. Кандидат на зустрічах з виборцями демонструє цей образ, зміцнює свій імідж [20].

Г.В. Пушкарьова виділяє основні риси іміджу:

1. Індивідуально-особистісні риси: винятковість, упевненість в собі і своїй справі та сила;

2. Соціальні риси: позиція «служителя суспільства», турбота про людей, добре знання їх проблем, прагнення покращувати життя;

3. Особисто-енергетичні риси: ентузіазм, бадьорість, оптимізм, провокація позитивних емоцій;

4. Соціально-енергетичні риси: уміння впливати на людей, рішучість, енергія, воля, наполегливість;

5. Соціально-моральні риси: високі моральні якості, відповідність «громадському ідеалу» [69].

У іміджі важливими вважаються наступні характеристики політика:

- особистість (харизма, спрямованість, інтелект, моральність, потенціал);

- відношення(до країни, народу, соратників, самого себе);

- поведінка і діяльність (лідерська - як в екстремальні моменти, так і у буденному житті).

Електорат передусім, оцінює:

- зовнішність, міру вираженості чоловічих або, відповідно, жіночих якостей;

- виразність поведінки (міміку, жестикуляцію);

- упевненість, переконаність в тому, про що він говорить;

- професійні ораторські якості (темп і чіткість мови, розкутість, ораторські прийоми) і лише потім зміст виступу. Мова оратора. Про це часто забувають оратори, що бажають справити враження на аудиторію за допомогою вишуканої логіки і ерудиції;

- окрім названих якостей, глядачі реагують на харизматичні якості особистості, які примушують їх вірити і відчувати натхнення при спілкуванні з промовцем;

- важливе значення має і той образ, який вибирає кандидат для публічних виступів. Серед найбільш популярних образ такі, як: «проповідник» - людина, варта вище повсякденних турбот і пристрастей, така, що є еталоном моральних цінностей. Це дуже привабливий образ, проте реальним людям дуже важко йому відповідати. Інший образ - «учитель» - людина, що знає відповіді на усі питання. Послужний список політика повинен працювати на цей образ. Досить суперечливий образ - «свій хлопець». З одного боку, він дозволяє бути ближче до виборців, з іншого боку, змішується з образом «сусіда по сходовій клітині»;

- в цілому ж формування образу політика - складний процес. Чим талановитіше, яскравіше особа політика, тим менше йому потрібна «правка». Харизматичні особистості мають гіпнотичну здатність впливати на людей - цьому навчити не можна. У формуванні образу політика беруть участь багато елементів: особистість кандидата і біографія, його індивідуальна «легенда», політична платформа, виборча програма, склад команди підтримки, текст основної мови кандидата та ін. [69].

Згідно М.Е. Кошелюк існує декілька базових складових образу кандидата:

- морально-етичні якості, які мають величезне значення в умовах кризи довіри виборця до всякої влади: чесність, непідкупність, справедливість, відповідальність;

- ділові і професійні якості, компетентність: знання потреб виборців, володіння досвідом управління і успіхами на попередніх місцях роботи;

- «пробивні» якості кандидатів; вхожість в коридори влади, наявність потрібних знайомств, лідерські якості;

- зовнішні дані: особиста чарівливість, привабливість, солідність і показність, хороші манери;

- комунікативні якості: уміння переконувати співрозмовників і вести за собою людей, отримувати додаткову енергію від спілкування.

Зовнішність (одяг, особистість, фігура), манери, жестів, хода, красномовство. Стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, зблизити його з якимись групами населення.

Віхи біографії мають вплив на електоральну поведінку громадян, а саме: походження, освіта, професія, партійність. Авторитет кандидата може підкріпити його посадовий статус і імідж тієї організації, з якою він в професійному плані пов'язаний. Підтвердити право на лідерство можуть і яскраві факти життєвого шляху, підтверджувальна сміливість і рішучість політика. Біографія, будучи первинною візитною карткою кандидата не має бути складена сухою, офіційною мовою, має бути ретельно відретушована і не містити нічого такого що могло б зробити несприятливе враження на виборців. Проте, створюючи іміджеву біографію, потрібно постійно прораховувати, як зможуть або не зможуть «вивернути»' її політичні супротивники. Обов'язкове завершення політичної біографії - пояснення мети політичної діяльності кандидата [41].

Важливим є формування позитивного образу. На вибір позитивного образу впливають три чинники: сам кандидат, виборці округу та конкурент.

Образ повинен відповідати біографії та життю кандидата.

Найбільш виграшні образи:

- «найсильніший»;

- «найчесніший»;

- «чудотворець» (людина зробила яку-небудь яскраву справу);

- «переможець» (людина, яка досягає успіху);

- «борець» (людина бореться за рішення яких-небудь конкретних і важливих для виборців проблем);

- «потерпілий за правду» (для нашої ментальності);

- «добрий начальник» (піклуватися про людей);

- «суворий начальник» (управляє твердою рукою, тримає «порядок») [41].

Під позиціонуванням розуміється політична позиція кандидата і ті соціальні групи, інтереси яких він представляє. Ці інтереси кандидат може представляти реально, а може тільки декларувати. Крім того, можливо, що на попередніх виборах кандидат позиціонував себе інакше, ніж на майбутніх виборах. Необхідно описати реальне і деклароване позиціонування кандидата, а також причини розбіжності позицій, якщо вони є.

Одна з найважливіших проблем для багатьох учасників передвиборної боротьби - це проблема впізнаваємості. Кандидат можна вважати впізнанним, якщо достатнє число активних виборців (тобто що голосують) можуть назвати його прізвище і хоч би приблизно відповісти на питання, що з себе кандидат представляє. Якщо за кандидатом популярна партія або популярний лідер. В цьому випадку перед кандидатом стоїть завдання «ототожнення».

Етапи просування політика складаються з трьох основних моментів: відбір тих характеристик, які аудиторія вважає важливими для кандидата на цей пост; впровадження цих характеристик в образ кандидата, «продаж» цього образу виборцям [25].

Таким чином, імідж політика - це спеціально формований образ в очах різних соціальних груп. У сучасній науці виділяють різні типи іміджів. Залежно від критерію, що лежить в основі класифікації іміджі ділять. Головними функціями іміджу є: екзистенціональна, соціокультурна, об'єктивування внутрішніх характеристик носія іміджу та аттитюдна. Існує три основні чинники формування іміджу політика: реальні особливості політика, спосіб і форми отримання інформації про діяльність і особу політика, особливості електорату в конкретній соціальній ситуації розвитку суспільства.

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ВПЛИВУ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖА НА ЕЛЕКТОРАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ ГРОМАДЯН

2.1 Методика та організація дослідження

Експериментальне дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі був проведений констатуючий експеримент з метою первинної діагностики досліджуваних.

На другому етапі був проведений формувальний експеримент з метою

корекції поведінки досліджуваних була проведена коригувально-розвивальна програма.

На третьому етапі був проведений контрольний експеримент з метою виявлення змін у поведінці досліджуваних після коригувально-розвивальної програми.

Вибірка досліджуваних: у дослідження брали участь 25 жінок у віці 30-45 років та 25 чоловіків у віці 30-45 років всього 50 чоловік.

В нашому дослідженні були використані наступні методики:

1. Методика «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) (див. Додаток А) [32].

Методика призначена для виявлення схильності до маніпулювання у особистості.

Головні психологічні складники макіавеллізму: переконання суб'єкта у тому, що при спілкуванні з іншими людьми ними можна і потрібно маніпулювати та навички маніпулювання (здатність переконувати інших, розуміти їх наміри та причини вчинків).

Високий рівень «синдром холоднокровності» - опір соціальному впливу, орієнтація на розуміння, ініціювання нових структур і контроль над ними. Особистості зберігають спокій і зібраність, мають низький рівень емоційності, вони більш ефективні в ситуаціях, які вимагають когнітивної імпровізації. Особистостям властива орієнтація на мету, прагнення досягати мети в конкурентній боротьбі з іншими, холодна раціональність і ініціатива. Зазвичай вони є лідерами. Вони в змозі переконати послідовників і направити їх дії в русло, потрібне для досягнення поставлених ними цілей.

Середній рівень - помірне вміння переконувати інших людей. Особистості менш схильні до емоційного залучення до проблем інших, до почуттів або збереженню репутації у скрутних обставинах. Їм властива непіддатливість грубому соціальному впливу.

Низький рівень «надмірна довірливість» - сприйнятливість до соціального впливу. Особистості дуже емоційні і швидко захоплюються, більш ефективні в ситуаціях з чітко визначеними правилами гри. Особистостям властива персоналізація кожної ситуації, орієнтація на індивіда, а не на абстрактні цілі, часте втручання емоцій в раціональну оцінку ситуації, залежність від цих емоцій і від тиску з боку.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

2. Методика «F-scale» (Т. Адорно) (див. Додаток Б) [3].

Методика призначена для виявлення схильності до авторитарності особистості. Фактори авторитарності:

А - конвенціоналізм - непохитна прихильність до конвенціональних цінностей.

В - авторитарне раболіпство - некритичне підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи.

С - авторитарна агресія - тенденція відшукувати людей, які порушили конвенційні норми, щоб осудити, наказати або відректи.

D - анти-інтерптерація - неприйняття всього суб'єктивного, наповненого фантазіями, чуттєвим.

E - суєвірність та стереопізація - віра в містичне призначення власної долі, схильність до мислення в жорстоких категоріях.

F - сила та «міць» - гіпертрофоване мислення в таких категоріях, як власність-підкорення, сильний-слабкий, вождь-послідовники, ідентифікація себе з фігурами влади, виставлення на показ сили та міці.

G - деструктивність та цинізм - узагальнююча ворожість по відношенню до людей.

H - проективність - схильність вірить в безглузді та небезпечні процеси, які відбуваються у світі, проекція несвідомих емоційних імпульсів у оточуючий світ.

I - сексуальність - надмірний інтерес до сексуальних «подій».

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

3. Методика «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі) (див. Додаток В) [70].

Методика призначена для вивчення уявлень особистості про себе і ідеальне «Я», а так само виявлення переважаючого типу ставлення до людей.

Методика складається з 128 оціночних суджень, згрупованих в блоки з I по VIII згідно 8 типам відносин і включає 16 пунктів, упорядкованих за висхідною інтенсивністю.

Обробка проводилася за допомогою ключа.

Інтерпретація результатів:

0-4 бала - низька адаптивність міжособистісної (соціальної) поведінки;

5-8 балів - помірна (адаптивна поведінка);

9-12 балів - висока (екстремальна поведінка);

13-16 балів - екстремальна (до патології).

Розраховуються показники за факторами домінування і дружелюбність.

Домінування = (I + V) + 0,7 * (VIII + II-IV-VI)

Дружелюбність = (VII-III) +0,7 * (VIII-II-IV + VI).

Типи ставлення до оточуючих визначаються за кожним з восьми блоків: I. Авторитарний

13-16 - диктаторський, владний, деспотичний характер, тип сильної особистості, яка лідирує у всіх видах групової діяльності. Всіх наставляє, повчає, у всьому прагне покладатися на власну думку, не вміє приймати поради інших. Оточуючі відзначають цю владність, але визнають її.

9-12 - домінантний, енергійний, компетентний, авторитетний лідер, успішний у справах, любить давати поради, вимагає до себе поваги.

0-8 - впевнена у собі людина, але лідер, завзятий і наполегливий.

II. Егоїстичний

13-16 - прагне бути над усіма, але одночасно в стороні від усіх, самозакоханий, розважливий, незалежний, себелюбному. Труднощі перекладає на оточуючих, сам ставиться до них дещо відчужено, хвалькуватий, самовдоволений, зарозумілий.

0-12 - егоїстичні риси, орієнтація на себе, схильність до суперництва.

III. Агресивний

13-16 - жорсткий і ворожий по відношенню до оточуючих, жорстокий, різкий, агресивність може доходити до асоціальної поведінки.

9-12 - вимогливий, прямолінійний, відвертий, строгий і різкий в оцінці інших, непримиренний, схильний у всьому звинувачувати оточуючих, глузливий, іронічний, дратівливий.

0-8 - упертий, завзятий, наполегливий і енергійний.

IV. Підозрілий

13-16 - відчужений по відношенню до ворожого і злобному світу, підозрілий, образливий, схильний до сумніву в усьому, злопам'ятний, постійно на всіх скаржиться, всім незадоволений.

9-12 - критичний, нетовариський, відчуває труднощі в інтерперсональних контактах через невпевненість в собі, підозрілість і побоювання поганого ставлення, замкнутий, скептичний, розчарований в людях, потайний, свій негативізм проявляє у вербальній агресії.

0-8 - критичний по відношенню до всіх соціальних явищ і оточуючим людям. V. Підкоряється

13-16 - покірний, схильний до самоприниження, слабовольний, схильний поступатися всім і у всьому, завжди ставить себе на останнє місце і засуджує себе, приписує собі провину, пасивний, прагне знайти опору в комусь сильнішому.

9-12 - сором'язливий, лагідний, легко ніяковіє, схильний підкорятися сильнішому без урахування ситуації.

0-8 - скромний, боязкий, поступливий, емоційно стриманий, здатний підкорятися, не має власної думки, слухняно і чесно виконує свої обов'язки.

VI. Залежний

13-16 - вкрай невпевнений у собі, має нав'язливі страхи, побоювання, тривожиться з приводу, тому залежимо від інших, від чужої думки.

9-12 - слухняний, боязкий, безпомічний, не вміє проявити опір, щиро вважає, що інші завжди праві.

0-8 - конформний, м'який, чекає допомоги і порад, довірливий, схильний до захоплення оточуючими, ввічливий.

VII. Доброзичливий

9-16 - доброзичливий і люб'язний з усіма, орієнтований на прийняття і соціальне схвалення, прагне задовольнити вимоги всіх, «бути хорошим» для всіх без урахування ситуації, прагне до цілей мікрогруп, має розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільний.

0-8 - схильний до співпраці, кооперації, гнучкий і компромісний при вирішенні проблем і в конфліктних ситуаціях, прагне бути в згоді з думкою оточуючих, свідомо конформний, слідує умовностям, правилам і принципам «хорошого тону» у відносинах з людьми, ініціативний ентузіаст в досягненні цілей групи, прагне допомагати, відчувати себе в центрі уваги, заслужити визнання і любов, товариський, проявляє теплоту і дружелюбність у відносинах.

VIII. Альтруїстичний

9-16 - гіпервідповідальний, завжди приносить у жертву свої інтереси, прагне допомогти і співчувати всім, нав'язливий у своїй допомозі і занадто активний по відношенню до оточуючих, приймає на себе відповідальність за інших.

0-8 - відповідальний по відношенню до людей, делікатний, м'який, добрий, емоційне ставлення до людей проявляє в співчутті, симпатії, турботі, вміє підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливий та чуйний. Крім кількісного, проводиться також якісний аналіз.

Обробка проводилася за допомогою ключа, у дослідженні використовувалися усереднені дані.

2.2 Дослідження схильності до маніпулювання у особистостей

На етапі констатуючого експерименту при дослідженні схильності до маніпулювання у особистості застосовувалася методика «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) [32]. Результати представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 Виявлення схильності до маніпулювання у особистостей (констатуючий експеримент)

Дослідження схильності до маніпулювання особистості показало, що у більшості переважає високий рівень схильності до маніпулювання у 19 особистостей, що становить 38% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до опору соціальному впливу, орієнтації на розуміння, ініціювання нових структур і контроль над ними. Особистості зберігають спокій і зібраність, мають низький рівень емоційності, вони більш ефективні в ситуаціях, які вимагають когнітивної імпровізації. Особистості орієнтовані на прагнення досягати мети в конкурентній боротьбі з іншими, раціональність та ініціативу. Зазвичай вони є лідерами. Дані особистості в змозі переконати послідовників і спрямувати їх дії в русло, потрібне для досягнення поставлених ними цілей.

На другому місці низький рівень схильності до маніпулювання у 17 особистостей, що становить 34% від вибірки досліджуваних. Для особистостей характерна сприйнятливість до соціального впливу, вони дуже емоційні і швидко захоплюються, більш ефективні в ситуаціях з чітко визначеними правилами гри. Їм властива персоналізація кожної ситуації, орієнтація на індивіда, а не на абстрактні цілі, часте втручання емоцій в раціональну оцінку ситуації, залежність від цих емоцій і від тиску з боку.

На останньому місці середній рівень схильності до маніпулювання у 14 особистостей, що становить 28% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до вміння переконувати інших людей. Особистості менш схильні до емоційного залучення до проблем інших, до почуттів або збереженню репутації у скрутних обставинах. Їм властива непіддатливість грубому соціальному впливу.

Таким чином, на етапі констатуючого експерименту дослідження схильності до маніпулювання особистості показало, що у більшості переважає високий рівень схильності до маніпулювання.

2.3 Визначення домінуючих факторів авторитарності у особистостей

На етапі констатуючого експерименту при дослідженні схильності до авторитарності особистості застосовувалася методика «F-scale» (Т. Адорно) [3]. Результати представлені в таблиці 2.

Таблиця 2 Визначення схильності до авторитарності у особистостей (констатуючий експеримент)

Дослідження схильності до авторитарності особистості показало, що у більшості переважає низький рівень за фактором E - суєвірність та стереопізація у 41 особистостей, що становить 82% від вибірки досліджуваних. Особистостям властива віра в містичне призначення власної долі, схильність до мислення в жорстоких категоріях, вони вірять у долю, власне призначення.

На другому місці за фактором H - проективність у 38 особистостей, що становить 76% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до схильність вірити в безглузді та небезпечні процеси, які відбуваються у світі, проекція несвідомих емоційних імпульсів у оточуючий світ.

На третьому місці за фактором F - сила та «міць» у 36 особистостей, що становить 72% від вибірки досліджуваних. Особистостям властиве гіпертрофоване мислення в таких категоріях, як власність-підкорення, сильний-слабкий, вождь-послідовники, ідентифікація себе з фігурами влади, виставлення на показ сили та міці. Вони вважають, що сильна особистість може сама будувати своє життя та подолати усі життєві труднощі.

На четвертому місці за фактором G - деструктивність та цинізм у 34 особистостей, що становить 68% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до ворожого відношення до людей.

На п'ятому місці за фактором D - анти-інтерптерація у 31 особистостей, що становить 62% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до неприйняття всього суб'єктивного, наповненого фантазіями, чуттєвим.

На шостому місці за фактором С - авторитарна агресія у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних. Особистостям властива тенденція відшукувати людей, які порушили конвенційні норми, щоб осудити, наказати або відректи. На сьомому місці за фактором В - авторитарне раболіпство та I - сексуальність у 29 особистостей, що становить 58% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до некритичного підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи. Особистості схильні до прояву надмірного інтересу до сексуальних «подій», їх хвилює стан сексуальної розпущеності сучасного суспільства, сексуальні злочини та гомосексуалізм, вони вважають неприємними для сучасного суспільства від яких потрібно позбутися, щоб суспільство могло розвиватися далі.

На останньому місці за фактором А - конвенціоналізм у 27 особистостей, що становить 54% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до непохитної прихильності до конвенціональних цінностей.

Таким чином, дослідження схильності до авторитарності особистості показало, що у більшості переважає низький рівень схильності до авторитарності за суєвірність та стереопізація.

2.4 Дослідження домінуючого типу відносин у особистостей

На етапі констатуючого експерименту при дослідженні міжособистісних відносин застосовувалася методика «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі) (див. Додаток В) [70]. Результати представлені в таблиці 3.

Таблиця 3 Виявлення міжособистісних відносин у особистостей (констатуючий експеримент)

Дослідження міжособистісних відносин у особистостей показало, що в авторитарному блоці у більшості переважає показник від 9-12 балів у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних. Особистості схильні до домінування в міжособистісних відносинах, енергійні, успішні у справах. Мають якості, властиві авторитетному лідеру в групі, вимагають до себе поваги, дають поради іншим людям.

В егоїстичному блоці переважає показник від 13-16 балів у 39 особистостей, що становить 78% від вибірки досліджуваних. Особистості прагнуть бути над усіма, але одночасно в стороні від усіх, самозакохані, розважливі, незалежні. Труднощі перекладають на оточуючих, самі ставляться до них відчужено, хвалькуваті, самовдоволені, зарозумілі.

В агресивному блоці переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних. Особистості жорсткі і ворожі по відношенню до оточуючих, різкі, агресивні можуть доходити до асоціальної поведінки. У підозрілому блоці переважає показник від 13-16 балів у 26 особистостей, що становить 52% від вибірки досліджуваних. Особистості відчужені по відношенню до ворожого і злобного світу, образливі, схильний до сумніву в усьому, злопам'ятні, постійно на всіх скаржаться, всім незадоволені.

У підкорюючому блоці переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних. Особистості покірні, схильні до самоприниження, слабовольні, схильні поступатися всім і у всьому, завжди ставлять себе на останнє місце і засуджує себе.

У залежному блоці переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних. Особистості невпевнені у собі, мають нав'язливі страхи, побоювання, тривожність.

У доброзичливому блоці переважає показник від 9-16 балів у 32 особистостей, що становить 64% від вибірки досліджуваних. Особистості доброзичливі і ласкаві з усіма, орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення, прагнуть задовольнити вимоги всіх, «бути хорошими» для всіх без урахування ситуації, прагне до цілей мікрогруп, має розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільні.

В альтруїстичному блоці переважає показник від 9-16 балів у 31 особистостей, що становить 62% від вибірки досліджуваних. Особистості у меншому ступені схильні до гіпервідповідальності, прагненню приносити в жертву свої інтереси, допомагати і співчувати всім, до прийняття на себе відповідальності за інших.

Таким чином, дослідження міжособистісних відносин у особистостей показало, що переважає егоїстичний блок, особистості мають егоїстичні риси, орієнтовані на себе, схильні до суперництва.

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ЕТАПІ ФОРМУВАЛЬНОГО ТА КОНТРОЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

3.1 Структура коригувально-розвивальної програми «Лідер»

Мета програми:

1. формування відповідального підходу в житті за досягнення власних результатів;

2. усвідомлення стилів лідерства і уміння бути різним, залежно від поставлених цілей.

Завдання:

1. Усвідомити свої як обмежуючі, так підтримуючі життєві установки-переконання;

2. Виробити відповідальність за результати у своєму житті;

3. Навчиться справлятися з тиском з боку оточення і обставин; 4. Визначити пріоритетні напрями власного життя;

5. Визначити і розвинути свої лідерські якості.

Форми реалізації програми:

- тренингові вправи, у тому числі моделюючі проблемні ситуації;

- рольові ігри;

- групові дискусії;

- творчі завдання;

- практичні завдання з досягнення особистісних цілей і реалізації командного проекту;

- практичні завдання спрямовані на розвиток особистісних якостей, формування впевненості у собі і усвідомлення своєї значущості.

Програма включає 5 занять по 1,5 годині.

3.2 Результати контрольного експериментального дослідження

На етапі контрольного експерименту при дослідженні схильності до маніпулювання у особистості застосовувалася методика «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) [32]. Результати представлені в таблиці 4.

Таблиця 4 Виявлення схильності до маніпулювання у особистостей (контрольний експеримент)

Дослідження схильності до маніпулювання особистості показало, що у більшості переважає низький рівень схильності до маніпулювання у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Для особистостей характерна сприйнятливість до соціального впливу, вони дуже емоційні і швидко захоплюються, більш ефективні в ситуаціях з чітко визначеними правилами гри. Їм властива персоналізація кожної ситуації, орієнтація на індивіда, а не на абстрактні цілі, часте втручання емоцій в раціональну оцінку ситуації, залежність від цих емоцій і від тиску з боку.

На другому місці середній рівень схильності до маніпулювання у 18 особистостей, що становить 36% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до вміння переконувати інших людей. Особистості схильні до емоційного залучення до проблем інших, до почуттів або збереженню репутації у скрутних обставинах. Їм властива непіддатливість грубому соціальному впливу.

На останньому місці високий рівень схильності до маніпулювання у 11 особистостей, що становить 22% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про те, що особистості менш схильні до опору соціальному впливу, орієнтації на розуміння, ініціювання нових структур і контроль над ними. Особистості неспокійні та незібрані, мають високий рівень емоційності, вони не ефективні в ситуаціях, які вимагають когнітивної імпровізації. Особистості не орієнтовані на прагнення досягати мети в конкурентній боротьбі з іншими, раціональність та ініціативу. Зазвичай вони не є лідерами. Дані особистості в не в змозі переконати послідовників і спрямувати їх дії в русло, потрібне для досягнення поставлених ними цілей.

Таким чином, на етапі контрольного експерименту схильності до маніпулювання особистості показало, що у більшості переважає низький рівень схильності до маніпулювання.

На етапі контрольного експерименту при дослідженні схильності до авторитарності особистості застосовувалася методика «F-scale» (Т. Адорно) [3]. Результати представлені в таблиці 5.

Таблиця 5 Визначення схильності до авторитарності у особистостей (контрольний експеримент)

Дослідження схильності до авторитарності особистості показало, що у більшості переважає високий рівень за фактором D - анти-інтерптерація у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до неприйняття всього суб'єктивного, наповненого фантазіями, чуттєвим. На другому місці за фактором А - конвенціоналізм у 29 особистостей, що становить 58% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до непохитної прихильності до конвенціональних цінностей.

Серед середнього рівня переважає за фактором E - суєвірність та стереопізація, F - сила та «міць» у 24 особистостей, що становить 48% від вибірки досліджуваних. Особистостям властива віра в містичне призначення власної долі, схильність до мислення в жорстоких категоріях, вони вірять у долю, власне призначення. Особистостям властиве гіпертрофоване мислення в таких категоріях, як власність-підкорення, сильний-слабкий, вождь-послідовники, ідентифікація себе з фігурами влади, виставлення на показ сили та міці. Вони вважають, що сильна особистість може сама будувати своє життя та подолати усі життєві труднощі.

На другому місці за фактором H - проективність у 23 особистостей, що становить 46% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до схильність вірити в безглузді та небезпечні процеси, які відбуваються у світі, проекція несвідомих емоційних імпульсів у оточуючий світ.

На третьому місці за фактором В - авторитарне раболіпство та С - авторитарна агресія у 22 особистостей, що становить 44% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до некритичного підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи. Особистостям властива тенденція відшукувати людей, які порушили конвенційні норми, щоб осудити, наказати або відректи.

На останньому місці за фактором I - сексуальність у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Особистості схильні до прояву надмірного інтересу до сексуальних «подій», їх хвилює стан сексуальної розпущеності сучасного суспільства, сексуальні злочини та гомосексуалізм, вони вважають неприємними для сучасного суспільства від яких потрібно позбутися, щоб суспільство могло розвиватися далі.

Серед низьких рівнів переважає фактор G - деструктивність та цинізм у 34 особистостей, що становить 68% від вибірки досліджуваних. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до ворожого відношення до людей.

Таким чином, дослідження схильності до авторитарності особистості показало, що у більшості переважає високий рівень високий рівень за фактором D - анти-інтерптерація.

На етапі контрольного експерименту при дослідженні міжособистісних відносин застосовувалася методика «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі) [70]. Результати представлені в таблиці 6.

Таблиця 6 Виявлення міжособистісних відносин у особистостей (контрольний експеримент)

Дослідження міжособистісних відносин у особистостей показало, що в авторитарному блоці у більшості переважає показник від 0-8 балів у 23 особистостей, що становить 46% від вибірки досліджуваних. Особистості впевнені у собі є лідерами.

В егоїстичному блоці переважає показник від 0-12 балів у 42 особистостей, що становить 84% від вибірки досліджуваних. Особистості мають егоїстичні риси, орієнтовані на себе, схильні до суперництва.

В агресивному блоці переважає показник від 0-8 балів у 34 особистостей, що становить 68% від вибірки досліджуваних. Особистості при досягненні поставленої мети схильні проявляти завзятість, наполегливість і енергійність.

У підозрілому блоці переважає показник від 0-8 балів у 24 особистостей, що становить 48% від вибірки досліджуваних. Особистості критично налаштовані по відношенню до всіх соціальних явищ і оточуючим людям.

У підкорюючому блоці переважає показник від 0-8 балів у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Особистості схильні до підпорядкування іншим, не мають власної думки, слухняно і чесно виконують свої обов'язки, поступливі і емоційно стримані.

У залежному блоці переважає показник від 0-8 балів у 36 особистостей, що становить 72% від вибірки досліджуваних. Особистості схильні до конформності, поступливості, мають м'який характер, очікують допомоги і порад від інших людей.

У доброзичливому блоці переважає показник від 9-16 балів у 39 особистостей, що становить 78% від вибірки досліджуваних. Особистості доброзичливі і ласкаві з усіма, орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення, прагнуть задовольнити вимоги всіх, «бути хорошими» для всіх без урахування ситуації, прагне до цілей мікрогруп, має розвинені механізми витіснення і придушення, емоційно лабільні.

В альтруїстичному блоці переважає показник від 9-16 балів у 37 особистостей, що становить 74% від вибірки досліджуваних. Особистості у меншому ступені схильні до гіпервідповідальності, прагненню приносити в жертву свої інтереси, допомагати і співчувати всім, до прийняття на себе відповідальності за інших.

Таким чином, дослідження міжособистісних відносин у особистостей показало, що переважає егоїстичний блок, особистості мають егоїстичні риси, орієнтовані на себе, схильні до суперництва.

3.3 Аналіз ефективності коригувально-розвивальної програми

На основі отриманих даних констатуючого та контрольного експериментів можна зробити наступні висновки про ефективність коригувально-розвивальної програми.

Дослідження схильності до маніпулювання особистості на етапі констатуючого експерименту показало, що у більшості переважав високий рівень схильності до маніпулювання у 19 особистостей, що становить 38% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - у більшості переважає низький рівень схильності до маніпулювання у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з високого на низький рівень, показник кількісно збільшився на 4% даний показник не є статистично значимим (p ? 0,05).

На другому місці на етапі констатуючого експерименту був низький рівень схильності до маніпулювання у 17 особистостей, що становить 34% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - середній рівень схильності до маніпулювання у 18 особистостей, що становить 36% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник схильності до маніпулювання з низького на середній рівень, даний показник кількісно збільшився на 1%, даний показник не є статистично значимим (p ? 0,05).

На останньому місці на етапі констатуючого експерименту був середній рівень схильності до маніпулювання у 14 особистостей, що становить 28% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - високий рівень схильності до маніпулювання у 11 особистостей, що становить 22% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з середнього рівня на високий, показник схильності до маніпулювання кількісно зменшився на 6%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,01). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

Дослідження схильності до авторитарності особистості на етапі констатуючого експерименту показало, що у більшості досліджуваних переважає низький рівень за фактором E - суєвірність та стереопізація у 41 особистостей, що становить 82% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає середній рівень у 24 особистостей, що становить 48% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився цей показник з низького рівня на середній, показник кількісно збільшився на 34%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

На другому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором H - проективність у 38 особистостей, що становить 76% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - середній рівень у 23 особистостей, що становить 46% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник за фактором H - проективність з низького рівня на середній, показник кількісно зменшився на 30%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

На третьому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором F - сила та «міць» у 36 особистостей, що становить 72% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - середній рівень у 24 особистостей, що становить 48% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник за фактором F - сила та «міць» з низького рівня на середній, показник кількісно зменшився на 24%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,01). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

На четвертому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором G - деструктивність та цинізм у 34 особистостей, що становить 68% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - даний показник не змінився.

На п'ятому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором D - анти-інтерптерація у 31 особистостей, що становить 62% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - високий рівень у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми показник змінився з низького на високий, показник збільшився, показник кількісно зменшився на 2%, даний показник не є статистично значимим (p ? 0,05).

На шостому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором С - авторитарна агресія у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - середній рівень у 22 особистостей, що становить 44% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з низького на середній, показник кількісно зменшився на 16%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

На сьомому місці на етапі констатуючого експерименту низький рівень за фактором В - авторитарне раболіпство та I - сексуальність у 29 особистостей, що становить 58% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - середній рівень В - авторитарне раболіпство у 22 особистостей, що становить 44% від вибірки досліджуваних, I - сексуальність у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми В - авторитарне раболіпство та I - сексуальність змінився показник з низького на середній, показник кількісно зменшився на 16%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,01). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

На останньому місці на етапі констатуючого експерименту за фактором А - конвенціоналізм у 27 особистостей, що становить 54% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - високий рівень у 29 особистостей, що становить 58% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з низького на високий, показник кількісно зменшився на 4%, даний показник не є статистично значимим (p ? 0,01).

Дослідження міжособистісних відносин у особистостей на етапі констатуючого експерименту показало, що в авторитарному блоці у більшості переважає показник від 9-12 балів у 30 особистостей, що становить 60% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-8 балів у 23 особистостей, що становить 46% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 9-12 балів на 0-8 балів, показник кількісно зменшився на 14%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

В егоїстичному блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 13-16 балів у 39 особистостей, що становить 78% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-12 балів у 42 особистостей, що становить 84% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 13-16 балів на 0-12 балів, показник кількісно збільшився на 6%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

В агресивному блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-8 балів у 34 особистостей, що становить 68% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 13-16 балів на 0-8 балів, показник кількісно збільшився на 12%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

У підозрілому блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 13-16 балів у 26 особистостей, що становить 52% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-8 балів у 24 особистостей, що становить 48% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 13-16 балів на 0-8 балів, показник кількісно зменшився на 4%, даний показник не є статистично значимим (p ? 0,01).

У підкоряємому блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-8 балів у 21 особистостей, що становить 42% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 13-16 балів на 0-8 балів, показник кількісно зменшився на 14%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,01). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

У залежному блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 13-16 балів у 28 особистостей, що становить 56% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 0-8 балів у 36 особистостей, що становить 72% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник з 13-16 балів на 0-8 балів, показник кількісно збільшився на 16%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

У доброзичливому блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 9-16 балів у 32 особистостей, що становить 64% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 9-16 балів у 39 особистостей, що становить 78% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми показник не змінився, показник кількісно збільшився на 14%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,05). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

В альтруїстичному блоці на етапі констатуючого експерименту переважає показник від 9-16 балів у 31 особистостей, що становить 62% від вибірки досліджуваних, а на етапі контрольного експерименту - переважає показник від 9-16 балів у 37 особистостей, що становить 74% від вибірки досліджуваних. Після коригувально-розвивальної програми змінився показник не змінився, показник кількісно збільшився на 12%, даний показник є статистично значимим (p ? 0,01). Отримані дані свідчать про ефективність коригувально-розвивальної програми.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного експериментального дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Проведено дослідження схильності до маніпулювання особистості, яке показало, що на етапі констатуючого експерименту у більшості переважає високий рівень схильності до маніпулювання, а на етапі контрольного експерименту - у більшості переважає низький рівень схильності до маніпулювання. Отримані дані свідчать про те, що для особистостей характерна сприйнятливість до соціального впливу, вони швидко захоплюються, більш ефективні в ситуаціях з чітко визначеними правилами. Їм властива персоналізація кожної ситуації, орієнтація на індивіда, а не на абстрактні цілі, часте втручання емоцій в раціональну оцінку ситуації, залежність від цих емоцій і від тиску з боку.

2. Проведено дослідження схильності до авторитарності особистості, яке показало, що на етапі констатуючого експерименту у більшості переважає низький рівень за фактором суєвірність та стереопізація, а на етапі контрольного експерименту - у більшості переважає високий рівень за фактором анти-інтерптерація. Отримані дані свідчать про схильність особистостей до неприйняття всього суб'єктивного, наповненого фантазіями, чуттєвим.

3. Проведено дослідження міжособистісних відносин у особистостей, яке показало, що на етапі констатуючого експерименту у більшості переважає в авторитарний блок. Отримані дані свідчать про впевненість особистостей у собі, їх лідерські якості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абашкина Е., Егорова-Гантман Е. и др. Имидж лидера. / Е. Абакшина, Е. Егорова-Гантман и др. - М.: Никколо-Медиа, 1999. - 201 с.

2.Адаир Дж. Психология лидерства. / Дж. Адаир. - М.: Эксмо, 2007. - 352 с.

3.Адорно Т. Исследование авторитарной личности. / Т. Адорно. - М., 2001. - 416 с.

4.Акмеологический словарь / Под общ. ред. А.А. Деркача. - М.: Изд-во РАГС, 2004. - 161 с.

5.Андреев А.Л. Политическая психология. / А.Л. Андреев. - М.: Весь мир, 2002. - 240 с.

6.Аронсон Э., Пратканис Э. Современные технологии влияния и убеждения. / Э. Аронсон, Э. Пратканис. - СПб: Прайм-Еврознак, 2008. - 543 с.

7.Асмолов А.Г. Психология личности: принципы общепсихологического анализа / А.Г. Асмолов. - М.: Просвещение, 1990. - 448 с.

8.Баттлер Дж. Психика власти: Теория субъекции. / Дж. Баттлер. - СПб, 2002. - 168 с.

9.Бендас Т.В. Психология лидерства. / Т.В. Бендас. - СПб: Питер, 2009. - 448 с.

10.Блондель Ж. Политическое лидерство: Путь к всеобъемлющему анализу / пер. с англ. / Ж. Блондель. - М.: РАУ, 1992. - 135 с.

11.Браун Л. Имидж - путь к успеху. / Л. Браун. - СПб.: Питер Пресс, 1996. - 288 с.

12.Важенина И.С. Имидж, бренд и репутация как конкурентные преимущества региона // Управленец. 2014. № 5-6 (9-10). - С. 10-12.

13.Вебер М. Избранные произведения. / М. Вебер.: Прогресс, 1990. - 602 с.

14.Вебер М. Политика как призвание и профессия // Новое время. 1990. № 21. - С. 644-706.

15.Вершинин М.М. Политическая коммуникация в информационном обществе. / М.М. Вершинин. - СПб., 2002. - 285 с.

16.Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие / К.С. Гаджиев. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 362 с.

17.Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. Монография. / Л.Я. Гозман, Е.Б. Шестопал. - Ростов н/Дону: Феникс, 1996. - 448 с.

18.Голдмен С. Как создается имидж в американской политике // США: экономика, политика, идеология. - 1990. - № 10. - С. 35-38.

19.Гоулд Ф. Технология и организация выборных кампаний. Зарубежный и отечественный опыт. / Ф. Гоулд. - М., 1993. - 182 с.

20.Грачев М.Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития. / М.Н. Грачев. - М., Изд-во Прометей, 2004. - 328 с.

21.Грачев Г.В., Мельник И.К. Манипулирование личностью: организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия / Г.В. Грачев, И.К. Мельник. - М.: Алгоритм, 2002. - 288 с.

22.Гуревич П.С. Политическая психология. / П.С. Гуревич. - М.: Юнити-Дана, 2008. - 544 с.

23.Гуревич П.С. Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. / П.С. Гуревич. - М.: Искусство, 1991, - 221 с.

24.Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология / Учебное пособие для высших учебных заведений. / Г.Г. Дилигенский. - М.: Наука, 1994. - 304 с.

25.Дмитриев А.В., Латынов В.В. Массовая коммуникация: пределы политического влияния. / А.В. Дмитриев, В.В. Латынов. - М., 1999. - 112 с.

26.Доценко Е.Л. Психология манипуляции. / Е.Л. Доценко. - СПб: Речь, 2003. - 304 с.

27.Дубов И.Г., Пантилеев С.Р. Восприятие личности политического лидера // Психологический журнал №6, 1992, - С.25-34.

28.Жмыриков А.Н., Шляхтин Г.С. Психологические проблемы политического лидерства. Учебное пособие. / А.Н. Жмыриков, Г.С. Шляхтин. - Н.Новгород: Изд-во ННГУ, 1991. - 89 с.

29.Забурдаева Е.В. Политическая кампания. Стратегии и технологии / Е.В. Забурдаева. - М. 2012 - 344 с.

30.Зазыкин В.Г., Белоусова И.Э. Психологические характеристики эффективного политического имиджа. / В.Г. Зазікин, И.Э. Белоусова. - М., 1999. - 86 с.

31.Зайцева И.В., Пешков А.И. Типология политического лидерства: Текст лекции. / И.В. Зайцева, А.И. Пешков. - СПб: СПбГУАП, 1997. - 27 с.

32.Знаков В. В. Макиавеллизм: психологическое свойство личности и методика его исследования // Психологический журнал. 2000. № 5. - С. 16-22.

33.Зотова З.М. Избирательная кампания: технологии организации и проведения. / З.М. Зотова. - М., 2005. - 221 с.

34.Иванов В.М., Матвиенко В.Я., Патрушев В.И. Технологии политической власти. / В.Я. Матвиенко, В.И. Патрушев. - К: Вища школа, 1994. - 263 с.

35.Канджеми Дж.П. Психология современного лидерства. / Дж.П. Канджеми. - М.: Когито-Центр, 2007. - 288 с.

36.Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. / С.Г. Кара-Мурза. - М.: Алгоритм, 2004. - 527 с.

37.Карасев В.И. Феномен политического лидерства. / В.И. Карасев. - Воронеж: Модэк / М.: МПСИ, 2000. - 176 с.

38.Ковлер А.И. Избирательная кампания: организация и методы работы. / А.И. Ковлер. - М., 1995. - 47 с.

39.Колесников Ю.С. Электоральная социология. / Ю.С. Колесников. - Ростов-на-Дону, Изд-во Феникс, 2001. - 302 с.

40.Косолапов Н.А. Психология политической деятельности. Учебное пособие. / Н.А. Косолапов. - М.: МГИМО, 2002. - 114 с.

41.Кошелюк М.Е. Технологии политических выборов. / М.Е. Кошелюк. - СПб.: Питер, 2004. - 240 с.

42.Крамник В.В. Социально-психологический механизм политической власти. / В.В. Крамник. - Л.: Изд-во ЛФЭИ , 1991. - 128 с.

43.Кретов Б.И. Лидерство: социально-политические проблемы. Учебное пособие. / Б.И. Кретов. - М.: МИИТ, 1996. - 64 с.

44.Лебон Г. Психология народов и масс. / Г. Лебон. - СПб: Изд-во Макет, 1995. - 311 с.

45.Липпманн У. Общественное мнение. / У. Липпман. - М., 2004. - 384 с.

46.Макиавелли Н. Государь. / Н. Макиавелли. - М., Изд. Рипол Класик, 2014, - 516 с. (Серия «Книга мудрости»).

47.Мелешкина Е.Ю. Исследования электорального поведения: теоретические модели и проблемы их применения // Полит. Наука, 2001, №2. - С 190-215.

48.Менегетти А. Психология лидера. / А. Менегетти. - М.: Изд-во ННБФ «Онтопсихология», 2002. - 208 с.

49.Мощенко А.В. Политическая психология. / А.В. Мощенко. - М.: Современный гуманитарный университет, 1999. - 85 с.

50.Назаров М.М. Массовая коммуникация и общество: Введение в теорию и исследования. / М.М. Назаров.- М., Изд УРСС, 2003. - 239 с.

51.Ольшанский Д.В. Политическая психология. / Д.В. Ольшанский. - СПб: Питер, 2002. - 576 с.

52.Ольшанский Д.В. Политико-психологический словарь. / Д.В. Ольшанский. - М.: Академический проект, 2003. - 576 с.

53.Ослон А., Петренко Е. Факторы электорального поведения: от опросов к моделям //Вопросы социологии. 1995. № 5. - С 117-129.

54.Основы политологии: Краткий словарь терминов и понятий. / [Под ред. д.ф.н., проф. Г.А. Белова и д.ф.н., проф. В.П. Пугачева]. - М., 1993. - 120 с.

55.Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры. Монография. / А.Д. Пахарев. - Киев: Знание Украины, 2001. - 270 с.

56.Петрова Е.А. Имидж как фактор продуктивной политической коммуникации // Известия академии имиджелогии; т.2. / Е.А. Петрова. - М.: Изд-во РИЦ АИМ, 2007. - С. 15-26.

57.Петровский А.В. Введение в психологию. / А.В. Петровский. - М. Издательский центр Академия, 1995. - 496 с.

58.Пирогов А.И. Политическая психология. / А.И. Пирогов. - М.: Академический проект / Трикста, 2005. - 368 с.

59.Пищулин Н.П. Политическое лидерство и электоральный процесс // Полис, 1998, №5. - С 145-152.

60.Политическая имиджелогия / [Под редакцией А.А. Деркача, Е.Б. Перелыгиной]. - М.: Аспект Пресс, 2006. - 400 с.

61.Политическая имиджелогия (коллективная монография) // [Под общ. научн. ред Л.Г. Лаптева, Е.А. Петровой]. - М.:РИЦ АИМ, 2006. - 276 с.

62.Политические коммуникации / [Под ред. А.И. Соловьева]. - М.; Аспект Пресс, 2004. - 332 с.

63.Политическая психология. Учебное пособие для вузов. [Под общей ред. А. Деркача, В. Жукова, Л. Лаптева]. - М.: Академический Проект, Екатеринбург.: Деловая книга, 2001. - 704 с.

64.Поментун О., Ремех Т., Ламах Е. Кроки до демократії: уроки громадянської освіти. / О. Поментун, Т. Ремех, Е. Ламах. - К., 2001. - 150 с.

65.Почепцов Г.Г. Имиджелогия. 2-е узд. / Г.Г. Почепцов. - М.: Рефл-бук; Ки: Ваклер, 2001. - 698 с.

66.Почепцов Г.Г. Имидж и выборы. Имидж политика, партии, президента. / Г.Г. Почепцов. - К., 1997. - 136 с.

67.Психология. Словарь / [Под обшей ред. А.В. Петровского. М.Г. Ярошевского]. - 2-е иц. испр. и доп. - М: Политиздат. 1990. - 494 с.

68.Пугачев В.П., Соловьев А.И. Политология. Мировая политика. Учебник. 4-e изд., перер. и доп. / В.П. Пугачев, А.И. Соловьев. - М. 2014, - 477 с.

69.Пушкарева Г.В. Политический имидж // Политология: Лексикон / [Под ред. А.И. Соловьева]. - М.: РОССПЭН 2007. - 320 с.

70.Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты / Д.Я. Райгородский. - М., Изд-во Бахрах, 2006 - 672 с.

71.Самый короткий путь к власти: Сборник технологий проведения политических выборных кампаний / [Сост. Н.Н.Петропавловский, А.П.Ситников, М.А.Артемьев, В.И.Гафт; Под общ. ред. Н.Н.Петропавловского]. - Таганрог: Сфинкс, 1995. - 256 с.

72.Трубецкой А.Ю. Психология репутации. / А.Ю. Трубецкий - М.: Наука, 2005 - 291 с.

73.Фромм Э. Бегство от свободы. / Э. Фромм. - М., АСТ, 2009. - 284 с.

74.Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. / Х. Хекхаузен. - СПб.: Питер; М.: Смысл, 2003. - 860 с.

75.Цулазде А.М. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков. / А.М. Цулазде. - М.: 2003. - 280 с.

76.Чалдини Р. Социальная психология. Агрессия. Лидерство. Группы. / Р. Чалдини. - СПб: Прайм-Еврознак, 2002. - 256 с.

77.Шалагинова Л.В. Психология лидерства. / Л.В. Шалагинова. - М., Изд-во Речь 2007 - 464 с.

78.Шейнов В.П. Психология лидерства, влияния, власти. / В.П. Шейнов. - Мн.: Харвест, 2008. - 656 с.

79.Шепель В.М. Имиджелогия: секреты личного обаяния. / В.М. Шепель. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2005. - 472 с.

80.Шестопал Е.Б. Политическая психология. / Е.Б. Шестопал. - М.: Инфра-М, 2002. - 448 с.

81.Щербинина Н.Г. Теории политического лидерства. Учебное пособие. / Н.Г. Щербинина. - М.: Весь Мир, 2004. - 184 с.

82.Юнг К.Г. Архетип и символ. / К.Г. Юнг. - М.: 1991. - 304 с.

83.Яблонский С.А. Психология лидерства. / С.А. Яблонский. - Киев: Высшая школа, 2003. - 384 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Методика «Mac-scale» (Н. Макіавеллі)

Инструкция: «Перед Вами набор утвреждений. Каждое утвреждение педставляет собой распространенное мнение и потому не может бать верным или невреным. Внимательно прочитайте все высказывания, затем отметьте степень Вашего согласия или несогласия с каждым мнением по шкале от 1-7, 1 - совершенно не согласен, 7 - совершенно согласен».

1. Открывать другим истинную причину своих действий нужно только в том случае, если, это полезно для тебя

2. Лучший способ получить от людей то, что тебе нужно - говорить им то, что они хотят услышать

3. Человек должен делать что-либо, только если он уверен, что это морально оправдано, т.е. правильно с нравственной точки зрения

4. Большинство людей в сущности хорошие и добрые

5. В общем-то, все люди порочны, и как-нибудь это обязательно проявляется Честность - лучшая политика в любых ситуацяих

6. Нельзя оправдывать человека, который для достижения личных целей лжет другим

7. В общем-то, люди не хоятя работать в полную силу без принуждения со стороны

8. Лучше занимать скромное положение и быть честным, чем быть влиятельным и нечестным

9. Когда просишь кого-либо сделать что-то для тебя, лучше сказать о настоящей причине, по которой это тебе необходимо, чем придумывать более веские агрументы

10. Большинство из тех, кто достиг високого положення в обществе, являются порядочными и безупречными в нравственном отношении людьми

11. Человек, полностью доверюящий кому-то другому, напрашивается на неприятности

12. Большинство преступников отличается от остальных людей в основном тем, что преступники недостаточно умны, и потому они попадаються

13. Большинство людей - смелые

14. Льстить нужным людям - значит проявлять мудрость

15. Можно быть человеком хорошим во всех отношениях

16. Большинство людей состоит из простаков, которых нетрудно обвести вокург пальца

17. Для того, кто хочет сделать карьеру, главное не хорошо работать, а уметь обходить формальности и ради достижения цели не бояться идти на мелкие нарушения

18. Неизлечимобольные люди с их согласия когут бать умерщвлены

19. Большинство людей забывают о смерти собственных родителей, чем о своей собственной.

Додаток Б

Методика «F-scale» (Т. Адорно)

Инструкция: «Прочитайте внимательно утвреждения и ответьте на них «да» или «нет»». Послушание и уважение к авторитету - важнейшие добродетели, которым должны научиться дети

1. Ни слабость, ни трудности не остановят нас, если у нас достаточно силы воли Науки оправдывают себя, но есть много важных вещей, которые человеческий ум никогда не поймет

2. Всегда будут войны и конфликты, таковы уж люди

3. Каждый человек должен твердо верить в сверхъестественную силу, решения которой он не ставит под сомнение

4. Если у кого-то проблемы или заботы, то ему лучше об этом не думать, а заняться более приятными вещами

5. Тот, у кого плохие манеры, дурные привычки и плохое воспитание, вряд ли может ожидать, что он будет принят порядочными людьми Что больше всего нужно молодежи, - так это строгая дисциплина, твердая решимость и воля работать и бороться ради семьи и отечества

6. У некоторых людей врожденное стремление катиться вниз

7. Сегодня, когда так много различных людей постоянно находятся в пути, и каждый с каждым встречается, нужно особо тщательно защищаться от инфекций и болезней Тот, кто оскорбляет нашу честь, в любом случае должен быть наказан

8. У молодых людей бывают порой бунтарские идеи, но когда они взрослеют, они должны это преодолеть и успокоиться

9. Что, прежде всего, нужно этой стране больше чем законы и программы, так это самоотверженные вожди, которым народ может доверять

10. Сексуальные преступления - такие, как изнасилование и насилие над детьми - заслуживают большего, чем тюрьма; таких преступников нужно публично бить плетью или наказывать еще суровей

11. Людей можно подразделить на два класса: слабых и сильных

12. Пожалуй, нет ничего более подлого, чем человек, не испытавший большую любовь, благодарность и уважение к своим родителям

13. Вероятно, однажды выясниться, что астрология в состоянии многое объяснить

14. Сегодня люди все больше вмешиваются в личные дела других, которые должны оставаться делами частными

15. Войнам и социальным волнениям, вероятно, однажды положит конец землетрясение или наводнение, которое уничтожит мир

16. Большинство наших общественных проблем было бы решено, если бы мы избавились от асоциальных элементов, насильников и слабоумных

17. Сексуальная распущенность древних греков и римлян - детские шалости по сравнению с тем, что у нас твориться сегодня даже в тех кругах, где этого меньше всего следует ожидать

18. Если люди будут меньше говорить и больше работать, у всех нас лучше пойдут дела

19. Большинство людей не осознают, в какой мере наша жизнь определяется тайно вынашиваемыми заговорами

20. Гомосексуалисты ничем не лучше, чем другие преступники, и должны строго наказываться

21. Бизнесмен и фабрикант намного важные для общества, чем деятель искусств и профессор

22. Ни один здоровый нормальный, порядочный человек не способен даже подумать о том, чтобы оскорбить близкого друга или родственника

23. Доверительность оборачивается неуважением

24. Важные уроки для себя всегда приходится оплачивать страданиями

Додаток В

Методика «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі)

Инструкция: «Вам предлагается список характеристик. Следует внимательно прочесть каждую и решить, соответствует ли она Вашему представлению о себе. Если соответствует, то пометьте ее знаком «+», если не соответствует - ничего не пишите».

I. 1. Другие думают о нем благосклонно.

2. Производит впечатление на окружающих.

3. умеет распоряжаться, приказывать.

4. Умеет настоять на своем.

II. 5. Обладает чувством собственного достоинства.

6. Независимый.

7. Способен сам позаботится о себе.

8. Может проявить безразличие.

III. 9. Способен быть суровым.

10. Строгий, но справедливый.

11. Может быть искренним.

12. Критичен к другим.

IY. 13. Любит поплакаться.

14. Часто печален.

15. Способен проявить недоверие.

16. Часто разочаровывается.

Y. 17. Способен быть критичным к себе.

18. Способен признать свою неправоту.

19. Охотно подчиняется.

20. Уступчивый.

YI. 21. Благородный.

22. Восхищающийся и склонный к подражанию.

23. Уважительный.

24. Ищущий одобрения.

YII. 25. способен к сотрудничеству.

26. Стремится ужиться с другими.

27. Дружелюбный, доброжелательный.

28. Внимательный и ласковый.

YIII. 29. Деликатный.

30. Одобряющий.

31. Отзывчивый к призывам о помощи.

32. Бескорыстный.

I. 33. Способен вызывать восхищение.

34. Пользуется уважением у других.

35. Обладает талантом руководителя.

36. Любит ответственность.

II. 37. Уверен в себе.

38. Самоуверен и напорист.

39. Деловит и практичен.

40. Любит соревноваться.

III. 41. Строгий и крутой, где надо.

42. Неумолимый и беспристрастный.

43. Раздражительный.

44. открытый и прямолинейный.

IY. 45. Не терпит, чтобы им командовали.

46. Скептичен.

47. На него трудно произвести впечатление.

48. Обидчивый, щепетильный.

Y. 49. Легко смущается.

50. Неуверен в себе.

51. Уступчивый.

52. Скромный.

YI. 53. Часто прибегает к помощи других.

54. Очень почитает авторитеты.

55. Охотно принимает советы.

56. Доверчив и стремится радовать других.

YII. 57. Всегда любезен в обхождении.

58. Дорожит мнением окружающих.

59. Общительный и уживчивый.

60. Добросердечный.

YIII. 61. Добрый, вселяющий уверенность.

62. Нежный и мягкосердечный.

63. Любит заботится о других.

64. Бескорыстный, щедрый.

I. 65. Любит давать советы.

66. Производит впечатление значимости.

67. Начальственно-повелительный.

68. Властный.

II. 69. Хвастливый.

70. Надменный и самоуверенный.

71. Думает только о себе.

72. Хитрый и расчетливый.

III. 73. Нетерпим к ошибкам других.

74. Своекорыстный.

75. Откровенный.

76. Часто недружелюбен.

IY. 77. Озлобленный.

78. Жалобщик.

79. Ревнивый.

80. Долго помнит обиды.

Y. 81. Склонный к самобичеванию.

82. Застенчивый.

83. Безынициативный.

84. Кроткий.

YI. 85. Зависимый, несамостоятельный.

86. Любит подчиняться.

87. Предоставляет другим принимать решения.

88. Легко попадает впросак.

YII. 89. Легко попадает под влияние друзей.

90. Готов доверится любому.

91. Благорасположен ко всем без разбору.

92. Всем симпатизирует.

YIII. 93. Прощает все.

94. Переполнен чрезмерным сочувствием.

95.Великодушен и терпим к недостаткам.

96. Стремится покровительствовать.

I. 97. Стремится к успеху.

98. Ожидает восхищения от окружающего.

99. Распоряжается другими.

100. Деспотичный.

II. 101. Сноб (судит о людях по рангу и достатку, а не по личным качествам).

102. Тщеславный.

103. Эгоистичный.

104. Холодный, черствый.

III. 105. Язвительный, насмешливый.

106. Злобный, жестокий.

107. Часто гневливый.

108. Бесчувственный, равнодушный.

IY. 109. Злопамятный.

110. Проникнут духом противоречия.

111. упрямый.

112. Недоверчивый и подозрительный.

Y. 113. Робкий.

114. Стыдливый.

115. Отличается чрезмерной готовностью подчиняться.

116. Мягкотелый.

YI. 117. Почти никогда не возражает.

118. Ненавязчивый.

1119. Любит, чтобы его опекали.

120. Чрезмерно доверчив.

YII. 121. Стремится снискать расположение каждого.

122. Со всеми соглашается.

123. Всегда дружелюбен.

124. Всех любит.

YIII. 125. Слишком снисходителен к окружающим.

126. Стареется утешить каждого.

127. Заботится о других в ущерб себе.

128. Портит людей чрезмерной добротой.

Додаток Г

Сирі бали з методики «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) (констатуючий експеримент)

Додаток Д

Сирі бали з методики «F-scale» (Т. Адорно) (констатуючий експеримент)

Примітки: А - конвенціоналізм; В - авторитарне раболіпство; С - авторитарна агресія; D - анти-інтерптерація; E - суєвірність та стереопізація; F - сила та «міць»; G - деструктивність та цинізм; H - проективність, I - сексуальність

Додаток Е

Сирі бали з методики «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі)

Примітки: вісім блоків:

I - авторитарний, II - егоїстичний, III - агресивний, IV - підозрілий, V - підкоряємий, VI - залежний, VII - дружелюбний, VIII - альтруїстичний, Д - домінування, Др - дружелюбність

Додаток Є

Сирі бали з методики «Mac-scale» (Н. Макіавеллі) (контрольний експеримент)

Додаток Ж

Сирі бали з методики «F-scale» (Т. Адорно) (контрольний експеримент)

Примітки: А - конвенціоналізм; В - авторитарне раболіпство; С - авторитарна агресія; D - анти-інтерптерація; E - суєвірність та стереопізація; F - сила та «міць»; G - деструктивність та цинізм; H - проективність, I - сексуальність

Додаток З

Сирі бали з методики «Діагностика міжособистісних відносин (Т. Лірі) (контрольний експеримент)