Методична підготовка з легкої атлетики майбутніх учителів фізичної культури

/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. А.С. МАКАРЕНКА

Інститут фізичної культури

кафедра теорії та методики фізичної культури

Дипломна робота

МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Суми - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні підходи до вивчення дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики'

1.1 Зміст викладання легкої атлетики у вищих навчальних закладах з фізичного виховання і спорту

1.2 Аналіз методичних підходів навчання техніки легкоатлетичних вправ

1.3 Організація контролю за методичною підготовленістю студентів

Резюме до 1го розділу

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження

Розділ 3. Стан підготовленості та оптимізація вивчення окремих видів легкої атлетики майбутніми вчителями фізичної культури

3.1 Результати методичної підготовленості студентів

3.2 Методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів

3.3 Порівняльна характеристика експериментального вивчення легкої атлетики

Загальні висновки

Практичні рекомендації

Додатки

Список літератури

ВСТУП

Актуальність. Спортивно-педагогічна дисципліна „Теорія і методика викладання легкої атлетики' посідає одне з провідних місць у фізичному вихованні студентів ВНЗ України, де є інститути фізичної культури.

Важливість професійної діяльності вчителя фізичної культури і підготовкою до неї, а також до навчання учнів легкоатлетичним вправам пояснюється, що якість і результати навчання у кінцевому рахунку, визначають ефективність праці вчителя. Тому, сучасній загальноосвітній школі потрібен учитель-професіонал, який володіє методичною підготовкою, яка є однією з найбільш складних та найменш розроблених галузей педагогічної науки (Безпалько В.П.,1995; Вільчковський С.Е., 2002; Данилко М.Т., 2003).

Основним завданням методичної підготовки студентів, майбутніх учителів фізичної культури, є набуття знань основним закономірностям навчання та виховання, формування вмінь та навичок практичним діям із методикою викладання легкоатлетичних вправ. Послідовність засвоєння навчального матеріалу полягає в тому, що спочатку в студента розвиваються рухові здібності, формуються теоретичні знання, рухові навички та вміння і на цій підставі, здійснюється методична підготовка (Калабин В.И., 1996; Кизима О.В., Небож В.Т., 1994; Михайлов В.В., 1995).

Професійно-методична підготовка вчителя фізичної культури досліджується багатьма вченими, які в основному, звертають увагу на необхідність виділення не тільки складу й змісту методичних умінь а також підкреслюють необхідність нової розробки формування виділених знань у процесі навчання студентів.

Пошук ефективних шляхів поєднання навчання студентів з їхньою майбутньою професійною діяльністю націлює на потребу корекції мети й змісту навчальної програми, вивчення сучасних технологій, підвищення активності в пізнавальній діяльності студентів, в зв'язку з тим, що на практиці випускники недостатньо підготовлені до самостійної праці як фахівці (Лоза Т.О., 2002; Овчаренко Т.Г., Цюпак Т., Цюпак Ю., 2005; Шиян Б.М., 2001).

З огляду на те що ефективне навчання легкоатлетичних вправ вимагає сучасних підходів (Добровольский С.Г., 1998; Власов В.Н., 1995; Скрипко А.Д., 2001; Лобанов А.Л., Стасюк А.К., 2001), які здатні підвищити науково-методичний і кваліфікаційний рівень знань майбутніх учителів фізичної культури, дослідження цього питання є актуальним.

Об'єкт дослідження - фахова підготовка студентів інституту фізичної культури вищого педагогічного навчального закладу.

Предмет дослідження - методична підготовка з легкої атлетики майбутніх учителів фізичної культури.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності сучасних засобів і форм у процесі викладання легкої атлетики.

Завдання дослідження:

дослідити стан вивчення дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики' у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури;

визначити рівень засвоєння студентами методичних знань з легкої атлетики;

розробити методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів та визначити їх ефективність.

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення наукових літературних джерел, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, педагогічне тестування методичної підготовленості студентів, методи експертного оцінювання, методи математичної статистики.

Наукова новизна. Розроблено критерії й доповнено систему показників, які визначають і надають змогу оцінити рівень методичної підготовленості студентів на різних етапах професійно-педагогічної підготовки. Також доповнено дані про рівень і компоненти методичної підготовленості майбутніх учителів фізичної культури, та розширено арсенал засобів і методичних прийомів викладання легкої атлетики у вищих педагогічних навчальних закладах.

Практичне значення. Матеріали дослідження можуть бути використані в роботі з підвищення кваліфікації учителів фізичної культури, тренерів ДЮСШ, викладачів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, фахівців у галузі легкої атлетики.

Структура та обсяг. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, практичних рекомендацій, додатків, списку літератури (78 найменувань). Робота містить 8 таблиць. Загальний обсяг роботи складає 73 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ'

1.1 Зміст викладання легкої атлетики у вищих педагогічних навчальних закладах

Легка атлетика - складова частина фізичної культури, а не тільки як вид спорту, що має такі переваги, як загальнодоступність і різнохарактерність. Про значну роль легкої атлетики в сучасному фізичному вихованні, свідчить її широке представництво в наступних сферах: по - перше, у спорті (46 видів у програмі Олімпійських ігор, 214 країн-членів ІААФ), по - друге, в системі фізкультурної освіти (у всіх її ланках, починаючи від дошкільного віку) і контролю фізичної підготовленості різних верств населення (у системі контролю біля 40% тестів, які відносяться до легкоатлетичних вправ), по - третє, в рекреації і організації дозвілля населення; по - четверте, в реабілітації населення засобами фізичної культури.

На основі аналізу навчальних програм „Теорія і методика викладання легкої атлетики' для вищих навчальних закладів, нами було визначено кількість годин відведених на вивчення легкої атлетики у школі (табл. 1.1).

Вивчення дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики' передбачає формування у майбутнього вчителя основ раціональної техніки виконання спеціальних легкоатлетичних вправ, набуття необхідних знань, вмінь й навичок для самостійної педагогічної роботи в школі, ДЮСШ, ШВСМ, вищих та спеціальних навчальних закладах [12, 20, 28, 40, 44, 49]. Вивчення легкої атлетики проводиться у формі лекційних, семінарських, практичних, методичних, самостійних занять і навчальної практики.

Таблиця 1.1 Кількість годин (від загальної кількості) відведених на вивчення шкільних легкоатлетичних видів у навчальних програмах вищих навчальних закладів

Легка атлетика займає також значне місце у фізичному вихованні школярів. Цінність легкоатлетичних вправ для учнів полягає у їх природоцільності, підвищенні працездатності, підготовці до засвоєння інших розділів навчальної програми з фізичної культури „Основи здоров'я і фізична культура', виконанні оздоровчих завдань фізичного виховання, а також у розвитку рухових здібностей [57].

Вивчаючи легкоатлетичні вправи, учні вирішують два завдання: удосконалюють не тільки техніку ходьби, бігу, стрибків, метань, але й розвивають рухові здібності -- силові, швидкісні, координаційні, витривалість і гнучкість у бігу на короткі й середні дистанції, стрибках у висоту способом „переступанням', стрибках у довжину способом „зігнувши ноги', метаннях м'яча й гранати, штовхання ядра, потрійних стрибках, кросовому й естафетному бігу. У спеціальній літературі [4, 27, 41, 59] представлено багато фізичних вправ, які можна застосовувати на уроках фізичної культури у школі, але ефективність цих вправ не завжди очевидна. Необхідно враховувати специфіку навчання видам легкої атлетики в школі, в тому числі розподілу годин протягом року, коли учні займаються на початку першого і в кінці II семестру із довгою перервою між ними. Тому виникає необхідність у значному за обсягом повторенні пройденого матеріалу після такої перерви, а ефективність попередніх занять знижується, що особливо помітно на техніці виконання вправ учнями.

Вагомим стимулом підвищення ефективності й вияву активності, ініціативи й творчості на уроках є оцінювання діяльності учнів. Вона має відповідати праці школяра, вкладеній у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуально можливого результату в засвоєнні теоретичних знань, методичних знань та умінь, практичних навичок, розвитку рухових здібностей [13].

Відмітимо, що у фахівців з фізичного виховання простежуються різні погляди на підготовку програм із фізичного виховання в загальноосвітній школі, але не зважаючи на окремі зміни, в основному, вони спрямовані на виконання нормативів державних тестів [24].

І.А.Бакіко [4] підкреслює, що в останні роки зміст шкільних програм змінювався у трьох основних напрямках. По перше, в напрямку спрощення завдань, пов'язаних із навчанням руховим діям, поетапного виключення з програм складних рухових умінь, навичок та диференціації специфіки навчання юнаків і дівчат. По друге, в напрямку раціоналізації процесу розвитку рухових здібностей за рахунок підвищення моторної щільності уроків і вдосконалення прийомів організації навчальної діяльності. По третє, в напрямку розробки змісту й обґрунтування необхідності й обов'язковості самостійних занять учнів фізичною культурою.

Л.В.Волков [18] відмічає, що за останні роки кількість годин, що відводиться на засвоєння й удосконалення рухових здібностей та вивчення легкоатлетичних вправ у кожній новій програмі стає меншою.

У програмах з фізичної культури для загальноосвітніх закладів також недостатню увагу приділяється вивченню теоретичних основ фізичного виховання Про це свідчить дослідження С.Сінгаєвського [67], який виділяє, що випускники загальноосвітніх закладів мають низький рівень теоретичних знань.

На думку М.Дубовиса [26], теоретичні знання учнів можна підвищити по перше, збільшити обсяг теоретичного розділу програми, за рахунок введення третьої години, який має плануватися й реалізовуватися не формально, а в повному обсязі; по друге, різними шляхами підвищити майстерність та фаховий рівень учителів фізичної культури, де вчителям необхідно планувати свою роботу творчо, виходячи з можливостей навчального закладу й контингенту школярів; по - третє, зробити кожний урок насправді уроком культури фізичної, що збагачує пізнавальну сферу учнів, прищеплює їм культуру рухів, має інструктивну спрямованість, урізноманітнює пропоновані засоби, включаючи рухи та елементи нетрадиційних видів спорту, спонукуючи школярів до систематичної роботи над поліпшенням свого фізичного розвитку і підготовленості.

У нових програмах вимоги до учнів і їх рухової підготовленості визначають приростом розвитку рухових здібностей, які фіксуються в кінці навчального року. Протягом навчального року учні отримують оцінку за освоєння рекомендованих у навчальних програмах умінь і навичок. Підсумкова оцінка за рік виставляється на основі поточної успішності з обліком зміни рівня розвитку рухових здібностей (визначається відсоток приросту рухових здібностей в залежності від виду рухових вправ, віку й статі школярів), а також програмними матеріалами, що містять теоретичні та методичні знання, вмінням самостійно займатися фізичною культурою, вести здоровий спосіб життя [13, 27, 57, 78].

Погляд фахівців щодо програм із фізичної культури для загальноосвітніх закладів носить дискусійний характер, також не має єдиної думки про комплексний підхід до навчання видів спорту, що вивчаються у школі.

Аналіз спеціальної літератури та програм не дозволив отримати також повної ясності технології навчання у питаннях змісту й співвідношення окремих сторін підготовки майбутніх учителів фізичної культури. Головне завдання легкої атлетики у вищих закладах освіти, як і кожної спеціальної дисципліни професійно-педагогічна підготовка (теоретична, методична, технічна, фізична) фахівців фізичної культури для загальноосвітньої школи, а також формування особистості майбутнього учителя, зміцнення його здоров'я, набуття життєво необхідних знань і навичок [11, 19, 29, 39, 46, 56].

Тому значення й роль легкої атлетики, як базової, спортивної дисципліни у навчанні студентів інститутів фізичної культури на цей час зростає. У зв'язку з цим саме на заняттях з легкої атлетики повинні формуватися основні знання і уміння, які в подальшому можуть бути використані при організації і проведенні занять з інших спортивних дисциплін.

1.2 Аналіз методичних підходів навчання техніки легкоатлетичних вправ

Технічна підготовленість - це інтегральний показник властивостей індивідуальної рухової програми людини та здібностей до її реалізації [8]. Технічна підготовка в легкоатлетичних вправах відіграє значну роль і безпосередньо впливає на результат. Раціональною технікою прийнято називати спосіб виконання рухів, спрямованих на досягнення спортивних результатів з урахуванням біомеханічних закономірностей, усвідомленому використанні своїх рухових здібностей для оптимального вирішення рухового завдання [90].

М.Шестаков [75] виділяє основні завдання технічної підготовки: розробка зорового усвідомленого бачення математичних моделей опорно-рухового апарату і центральної нервової системи; розробка методів керування вихідними програмами рухових дій; розробка методів перетворення програм вихідного управління моделями опорно-рухового апарату; розробка методів контролю рівня технічної підготовленості, а також змісту технічної підготовки; планування технічної підготовки.

За дослідженнями В.Н.Платонова [54] рівень технічної підготовленості визначається обсягом прийомів і дій, якими володіє учень, ступені засвоєння цих прийомів і дій, результативністю техніки.

Технічна підготовка тісно взаємопов'язана з формуванням рухових умінь і навичок, а також відповідних спеціальних знань. Процес становлення рухових навичок і навчання окремій руховій дії проходить за фазами (етапами). Розрізняють три етапи: перший початкове розучування, метою якого є вивчення основи техніки рухової дії й формування вмінь; другий поглиблене розучування (потрібно завершити початкове оволодіння технікою, дії до її удосконалення); третій закріплення і подальше удосконалення рухової дії (забезпечити досконале володіння технікою дій у змагальних умовах).

С.Бубка [10] відокремлює у процесі навчання техніки рухів 5 головних фаз із фізіологічної, психологічної, педагогічної та методичної точки зору:

1) створення уявлення про рухові дії та формування настанов на їх виконання;

2) формування початкового вміння виконання спортивних вправ;

3) формування вміння досконалого виконання рухової дії;

4) повне формування навички відповідає етапу закріплення;

5) підвищення варіативності виконання.

Безпосереднє володіння руховою дією починається з формування знання про сутність рухової задачі й шляху її вирішення. Знання формуються на основі спостереження зразка й супровідного показу, коментарю, мета якого - виділити предмет засвоєння в обсязі вивчення. Об'єкти, що потребують концентрації, уваги при виконанні дії називають „основними опорними точками', а їхня сукупність, що складає програму дії, називається „орієнтованою основою дії'. Орієнтована основа дії (ООД) повноцінна тільки в тому випадку, коли вона містить необхідну й достатню інформацію [9].

Прогресивне підвищення навчальних вимог найбільш ефективно реалізовується за допомогою нових дидактичних технологій. При цьому поряд із застосуванням у навчанні методів показу й пояснення, доцільно використовувати невербальне навчання за допомогою відеокомп'ютерних технологій, пристроїв управління взаємодії і пристроїв термінової інформації. Застосування програмованого навчання за допомогою технічних засобів розширює кругозір студентів, при цьому підвищується якість навчання і чітко визначається індивідуальний підхід [2, 17, 45, 52, 55, 65].

Для удосконалення рухової діяльності в умовах штучного середовища С.Добровольский [25] рекомендує комплекс, який складається з автоматизованого тренажерного стенда, з'єднаного з комп'ютерною приставкою через джойстиковий порт. Інформація за ходом виконання рухової дії із застосуванням віртуальних просторів допомагає вдосконаленню техніки рухів у легкоатлетичних вправах, шляхом порівняння власних рухових відчуттів із діями моделі спортсмена на екрані монітора.

У дослідженнях В.А.Запорожанова [30], М.П.Шестакова [75] наведено методику використання інформаційних та комунікаційних технологій, матеріали біомеханічного аналізу техніки за допомогою сучасних діагностичних стендів, а також розкрито основні принципи удосконалення технічної майстерності спортсменів у рамках нового наукового спрямування - кіберогогіки, в основі якої лежить моделювання управління людиною, системами штучного інтелекту.

Використання відеокомп'ютерного аналізу рухових дій, телеподометрії для дослідження кінематичної характеристики техніки у навчальному процесі ВНЗ дозволяє вирішувати завдання, пов'язані не тільки з визначенням критеріїв біомеханічного контролю, засобів оцінки кількісної і якісної сторін виконання рухових дій, а також дає можливість чітко виділити складові частини, головні та другорядні дії, на більш високому рівні проводити навчання, удосконалення рухових дій і контролювати технічну підготовленість.

Найбільш вивченим є „біомеханічний підхід', що ставить на перше місце досягнення сукупностей біомеханічних характеристик, а на друге знаходження й використання психологобіомеханічних прийомів становлення всієї системи рухових дій, з орієнтацією на індивідуальну рекордну результативність [54].

Розділяють техніку спортивної вправи в цілому й техніку окремих підсистем. Для оволодіння складним цілісним рухом необхідно встановити, які вимоги ставить кожна з його підсистем до рухової сфери учня, кожної частини його тіла, кожної рухової вправи, також знайти засоби й методи їх розвитку.

Проти розділення вправ, складних рухових дій виступав Н.А. Бернштейн, (1981). Згідно своєї теорії локалізації різних за складністю рухових актів на різних рівнях ЦНС, він стверджував, що розчленування окремих підсистем складних рухових актів для навчальних цілей - даремна трата часу й праці.

Торндайк, (1932) і його послідовники, погоджуються з розчленуванням рухових дій у процесі навчання, стверджуючи, що ціле в усіх випадках дещо більше, ніж проста сума складових його частин.

Традиційна методика навчання техніці легкоатлетичних метань передбачає розчленування дії на фази попереднього й фінального розгону. Попередній розгін, засвоєний як елемент дії, формує стійку навичку зупинки в поставі, вихідної для метання снаряда з місця. Цю грубу помилку, не вдається усунути при монтажі обох засвоєних частин у єдине ціле. Викликано це тим, що в кожній з фаз зникло розуміння цілісної дії, в першій - утрачена ідея попереднього розгону (попередній розгін закінчується повною зупинкою), у другій - не використовується енергія попереднього розгону снаряда (фінальна частина починається зі статичного положення).

Фахівці у галузі спортивної педагогіки під впливом авторитетів фізіології й психології висловлювалися за цілісний метод навчання техніці спортивних вправ, інші беручи за основу свій спортивно-педагогічний досвід і проведені дослідження, надавали перевагу розчленуванню рухів із послідовним з'єднанням у цілісну дію.

Раціональну узагальнену схему засвоєння рухових дій пропонує В.Н.Шаулин [74], за якою вчитель повинен спеціально й поетапно готувати учнів:

створити у себе відображення того, що потрібно зробити на рівні мети, без такої установки учень налаштовується лише на репродуктивний показ вправи, що вивчається;

описати (словесно, графічно, іншими способами) рухову дію: 1) а саме її завдання, виявити головне, суттєве у руховій дії, що вивчається; 2) відтворити рухову дію, створити її; 3) за допомогою зорової пам'яті; 4) логічно; 5) в руховому образі, створеному на поясненні вчителя, показу вправи, аналізу, на набутому власному досвіді або досвіді, придбаному у процесі пробних виконань;

виділити й описати дії, які складають рухову програму (для цього необхідно представити її як ряд послідовних дій);

спланувати навчальні дії, виділити те, що потрібно засвоїти, визначити спосіб засвоєння (розділити рухову дію на частини, підібрати підвідні вправи, засвоїти в полегшених умовах цілісним методом, використати інші методи), виділити орієнтовну основу дії, основні опорні точки даної рухової дії;

відтворити рухову дію у відповідності з планом її засвоєння, корегуючи при цьому свої дії;

оцінити засвоєння рухової дії і порівняти з моделлю.

Розчленування техніки стрибків, метань та інших видів легкої атлетики необхідно, як на перших етапах навчання, так і в процесі всієї навчальної діяльності, тому що, це дає можливість, знизити координаційну складність, а сконцентрувати увагу на формі виконання [5].

У працях П.С.Канарченка [32], Н.С.Романова [60] обґрунтовано навчання техніки легкоатлетичних вправ за допомогою методу „постав', який включає в себе систему вправ і команд (психологічна структура рухів), спрямованих на швидке й надійне засвоєння раціональної техніки легкоатлетичних вправ.

На відміну вищеназваних авторів, А.Л.Лобанов [42] рекомендує апробований варіант техніки способом без статичної постави.

Також в організації, процесу навчання фізичним вправам використовують психологічну настанову. Навчання будується на паралельному оволодінні технікою рухів, формуванні уяви та м'язово-рухових відчуттів.

В.Н.Власов [16] виділяє системно-структурний підхід до аналізу техніки легкоатлетичних вправ, суть якого заключається у ефективному використанні рухового потенціалу людини для досягнення максимального результату.

Вивчаючи техніку легкоатлетичних вправ, М.П.Сигловий [65] підкреслює, що паралельно з вивченням різних елементів техніки необхідно вивчати їх швидкість, динамічні зусилля, ритм та ін. Враховуючи вищеназване, перед тим як приступити до навчання, викладач має ознайомитись з контингентом учнів та з умовами, в яких проходитиме навчання; визначити навчальний матеріал (що треба вивчати); розробити завдання (які конкретні частини техніки потрібно вивчити); розробити критерії оцінки; розробити графік проходження програми; розробити організацію навчання як складову програмованого навчання.

У програмованому навчанні поєднується індивідуальне й групове навчання. Постійний контроль викладача за процесом засвоєння технічною підготовкою студентів здійснюється за допомогою контрольного обладнання, контрольних карт і схем, які значно збагачують навчальний і навчально-тренувальний процес. У програмованому навчанні змінюються зміст і характер практичних занять. Заняття будуються таким чином: першу частину відводять для вивчення теоретичного курсу, другу - практичного засвоєння в „польових' умовах. Самопідготовка й контроль проводиться в першій частині занять [55].

Багаторічна робота зі студентами, а також спостереження за роботою відомих тренерів України під час навчально-тренувальних занять, тренувальних зборів та змагань свідчать про те, що поряд із використанням загальноприйнятих методичних вказівок при вивчені техніки легкоатлетичних вправ, використовуються багато допоміжних методичних прийомів: вивчення техніки легкоатлетичних вправ і виправлення помилок у парах (гра у викладачів і учнів); народні прийоми безпосередньої дії; додаткові орієнтири як метод термінової інформації (без апаратури); народна термінологія та образні вказівки, ділові ігри [38, 50, 58, 71].

За даними Л.Г.Євсеєва [28] доцільно використовувати при вивченні техніки виконання вправ наступні види навчальних текстів: у одних - для опису техніки легкоатлетичних вправ використовувати 32 слова, в інших - 58 слів. Студенти можуть виконувати такі завдання: перше читати навчальний текст; друге переказувати навчальний текст; третє пояснювати техніку рухової дії у поєднанні з показом. Викладач фіксує витрати часу на ці завдання за допомогою секундоміра з точністю до 1 с.

При вивченні методики навчання техніки видів легкої атлетики, на думку Е.Н.Петренка [53], необхідно самим студентам визначити послідовність завдань, підібрати засоби й методи, а потім обґрунтовувати та використовувати набуті знання про загальні закономірності навчання руховим діям.

Таке проведення занять можливе лише при умові застосування ситуаційних завдань, моделювання науково-методичних дискусій, що дозволяє збагнути діалектику розвитку понять, розкрити сутність змісту навчального матеріалу.

Технічна підготовка спринтера вважають Д.Миронов, Е.Аракелян [45], пов'язана з навчанням і удосконаленням техніки старту, стартового розгону, бігу на дистанції й фінішуванням. Практика показала, що найбільші труднощі у навчанні складає стартовий розгін. Запропонований тренажер „Заряджений стрілою' дозволяє полегшити й прискорити процес технічної підготовки бігуна.

Для підвищення якості процесу навчання техніки метання застосовуються м'ячі і ядра, виготовлені з вулканізованої пористої гуми, вагою від 150 г до 3 кг. Гумові м'ячі мають ряд істотних переваг перед набивними м'ячами промислового виробництва. Вони мають пружні властивості, що дозволяє значно розширити арсенал метальних вправ, використовуючи відскоки від стіни й підлоги. У процесі експлуатації гумові м'ячі та ядра більш тривалі, практичні і безпечні [71].

Однією з педагогічних умов успішного вирішення майбутніми учителями фізичної культури навчання руховим діям є уява про техніку легкоатлетичних вправ як цілісної системи рухів. Відсутність цілісності й системності значно знижує хід навчання, остільки кожна рухова дія освоюється студентами у більшому випадку як нове, вперше зустрінуте на практиці.

У зв'язку з цим актуальним є пошук такої послідовності навчання легкоатлетичних вправ, котра дозволила б найбільш раціонально використовувати ефект впливу загальних елементів техніки на засвоєння цілого ряду конкретних деталей рухових дій.

1.3 Організація контролю за методичною підготовленістю студентів

Контроль - визначення, вимір і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності тих, які навчаються [21].

Проблеми контролю як обов'язкового елементу навчання широко розглянуті та проаналізовані сучасною педагогічною наукою. Це підтверджують численні дослідження вчених С.И. Архангельского [3], А.Г. Молибога [48] та ін.

Педагогічний контроль у вищому закладі освіти є складовою частиною навчального процесу, засобом налагодження прямого й зворотного зв'язку викладача й студента. Систему контролю складають екзамени, заліки, семінари, опитування, контрольні роботи, лабораторні роботи, колоквіуми, реферати, дипломні роботи, звіти тощо. Вибір форм контролю залежить від мети, змісту, методів, часу й місця занять.

Успішність студентів інститутів фізичної культури визначають за їх теоретичною й практичною підготовленістю. Основними формами перевірки знань є семестрові заліки та екзамен. Оцінка складається: з усних відповідей з теорії й методики предмета в обсязі пройденого матеріалу; демонстрації вірної техніки й виконання нормативів практичної підготовленості; виконання завдань із навчальної практики; виконання завдань самостійної роботи студента; виконання державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості [12, 20, 28, 40, 44, 49].

На сучасному етапі для контролю знань широко застосовують педагогічні тести [1, 7, 36, 37]. Під педагогічними тестами розуміється система завдань специфічної форми, зростаючої складності, певного змісту - систему, що створюється з метою об'єктивної оцінки структури і якості підготовленості студентів. Тестовим завдання можна вважати, якщо поряд із запитаннями, є еталон відповіді [1].

Ю.В.Санду [63] розрізняє чотири види навчальної діяльності студентів і чотири рівня засвоєння навчального матеріалу. На всіх рівнях перевірка й оцінювання знань здійснюється за допомогою серії тестів. Перший рівень засвоєння - вимагає від студентів відтворення інформації з опорою на вибіркові варіанти відповідей. Другий - вимагає від студентів відтворення інформації без опори на вибіркові варіанти відповідей. Третій - спонукає студентів до продуктивної діяльності, пов'язаної з використанням раніше засвоєної навчальної інформації для виконання конкретних завдань, що моделюють професійно-педагогічну діяльність. Четвертий - спонукає студентів до творчої діяльності, зв'язаної з умінням застосовувати знання в різних проблемних ситуаціях, що моделюють практичну діяльність тренера-викладача.

Контролюючі програми вибіркового типу В.Г.Савченка [61] містять різну кількість запитань (частіше 5-10). До кожного контрольного запитання розроблюються декілька варіантів відповідей (4-5), серед яких, як правило, тільки один правильний. Запитання складаються таким чином, щоб охопити основну інформацію за пройденою темою або розділом навчальної дисципліни, також виявити рівень сформованих та збережених знань і умінь.

На думку Ж.К.Холодова [72], для розширення дидактичних можливостей тестів, необхідно включати ілюстративний матеріал і конкретні ситуації, які характерні для професійно-педагогічної діяльності або, які можуть виникати при певних обставинах.

Розширення змісту тестів проблемних ситуацій вимагає формування відповідей, теоретичних знань із використанням різнобічних усвідомлених операцій і максимально наблизити навчальну діяльність до практики тренера-викладача [76].

За результатами досліджень В.Коробейника [37] доцільно використовувати тести для виявлення й виправлення технічних помилок та загального оцінювання дій студентів при виконанні вправи.

На відміну від інших дослідників, С.Р.Бикановим [7] розроблена система педагогічного контролю, яка включає крім традиційних форм (виконання залікових нормативів з окремих видів легкої атлетики, домашніх завдань із навчальної практики, складання заліків та екзамену) і комплексне тестування.

Сутність досліджень Д.Ш.Садетдинова [62], Г.Чорненької [73] полягали у візуальному безперервному оцінюванні всіх вправ, які мали відношення до руху, який вивчався шляхом спостереження та порівняння з попередніми розробленими критеріями оцінювання. Пропонується також здійснювати тематичне оцінювання за 12 бальною системою. В основі його - контрольні навчальні нормативи й вимоги до стану фізичної підготовленості, домашні завдання, вимоги до техніки виконання навчальних вправ.

На сьогодні для оцінювання професійних знань студентів інститутів фізичної культури викладачі використовують систему тестового контролю із врахуванням рівнів засвоєння знань. Перший рівень - знання-знайомство, полягає у створенні таких умов, щоб міг відбутися акт наочно-образного або наочно-дійового мислення. Другий - знання-копії. Засвоєння на цьому рівні передбачає оволодіння основними поняттями настільки, що воно дозволяє студентові словесно описувати дію з об'єктом вивчення, робити аналіз різноманітних видів тестування та їх можливих наслідків. Третій - знання вміння. Даний рівень характеризується вмінням модифікувати засвоєні методики, та пристосовувати їх до ситуації завдання .

Вивчення провідного досвіду вказує на те, що виникла потреба у запровадженні диференційованих оцінок, але змін у системі оцінювання в навчальному процесі ВНЗ не спостерігається, в основному ще й досі функціонує п'ятибальна шкала.

Для введення багатобальної шкали в практику необхідно її обґрунтувати, розробити еталон відповіді на так звану базу порівняння. В якості оцінки знань при усній відповіді студента на будь-яке конкретне запитання пропонуються такі якісні й змістовні характеристики: граматична правильність мови, стилістична виразність мови, чіткість, логічність, критичність та ілюстративність відповіді, аналітичність відповіді, аргументованість та повноту відповіді, евристичність відповіді.

На сучасному етапі навчання, активно запроваджується в навчальний процес модульно-рейтингова та кредитно-модульна системи контролю за оцінюванням знань студентів [8, 35, 47, 70, 77].

На основі зробленого аналізу Ю.Шкребтій [77] запропонував уніфіковану „Європейську модель' навчальних планів для професійної освіти у сфері фізичної культури, де відображено характеристика кредитних одиниць з окремих блоків і дисциплін у вищих навчальних закладах світу. У рамках даної моделі планується введення єдиної системи бальної оцінки (ЄСТS). Бали ЄСТS - це оцінка кількості праці студента (самостійної й аудиторної роботи) з обліком значимості окремої навчальної дисципліни. Умови переводу студента з курсу на курс передбачає отримання ним певної кількості балів і виконання програмних умов.

О.Тимошенко [70] стверджує, що технологія модульно-рейтингового навчання студентів зі спеціальності „фізичне виховання' здійснюється шляхом вивчення блоків трьох рівнів:

- перший рівень - навчальний модуль - логічно завершений малий блок навчальної дисципліни (навчальна тема, курсова робота, блок занять із спортивно-педагогічного вдосконалення, виробнича практика);

- другий рівень - семестровий курс - середній навчальний блок, що складається з одного, або частіше всього, із кількох навчальних модулів;

- третій рівень - курс дисципліни в цілому - великий навчальний блок, що складається з одного або декількох семестрових курсів.

Рейтинг, вважає Т.Г.Коваленко [35], дозволяє більш детально оцінювати студентів у процесі навчання, активно залучати їх в учбовий процес і дотримувати вимоги об'єктивності. Для оцінювання різних видів навчальної діяльності студентів, пропонується 100 - бальна шкала, де можна виділити чотири характерних діапазони оцінок: 1) „незадовільно'; 2) „задовільно'; 3) „добре'; 4) „відмінно'.

Запровадження можливих різнопланових технологій змагального механізму в поєднанні із системою рейтингу в педагогічному процесі дозволяє диференційовано оцінювати діяльність кожного учасника освітнього процесу, підвищувати його працездатність і орієнтувати на здатність активно користуватися одержаними знаннями в практичній роботі [6].

Рівень методичної готовності слід розглядати з позиції диференційованого підходу до навчання легкоатлетичним вправам студентів за допомогою різних засобів фізичного виховання і технічних засобів навчання, тому методична підготовка студентів являє собою єдину систему, яка складається із проведеного лекційного курсу, семінарських, практичних, оглядово-методичних занять, самостійної й індивідуальної роботи з викладачем та навчальної практики.

РЕЗЮМЕ ДО 1 РОЗДІЛУ

атлетика спорт вправа шкільний

1. Результати аналізу літературних джерел і практичний досвід вивчення дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики' у вищих навчальних закладах, показує, що на сучасному етапі для підготовки майбутніх учителів фізичної культури настала необхідність впровадження у навчальний процес вищих закладів освіти сучасних технологій навчання. До сучасних технологій, належать технології контекстного підходу, кредитно-модульного навчання, проблемного навчання, дистанційного навчання, інформаційні й комунікаційні технології, а також нові форми, методи й засоби навчальної роботи.

2. Для навчання техніки виконання легкоатлетичних вправ важливо використовувати інформаційні й комунікаційні технології, тренажерні пристрої, програмоване навчання, також робити відеокомп'ютерний, біомеханічний та кінематичний аналіз рухових дій.

3. Якість знань з дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики' необхідно здійснювати за допомогою модульно-рейтингової системи оцінювання, що є складовою кредитно-модульного навчання:

- яка базується на самостійній навчально-пізнавальній роботі, індивідуальному навчанні та ділових взаємовідносин викладачів і студентів;

- на розширенні можливостей для всебічного розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

У роботі для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи досліджень:

1. Теоретичний аналіз літературних джерел.

2. Педагогічні методи:

педагогічні спостереження;

тестування методичної підготовленості студентів;

педагогічний експеримент.

Методи математичної статистики.

Теоретичний аналіз літературних джерел.

Аналіз науково-методичної літератури з професійної підготовки учителів фізичної культури показав протиріччя між рівнем сформованості професійних умінь випускників фізкультурно-педагогічних навчальних закладів і вимогами до готовності вирішення практичних завдань у сфері фізичного виховання школярів.

Важлива роль у вирішенні проблеми удосконалення професійно-педагогічної підготовки належить активному впровадженню нових педагогічних технологій, спрямованих на формування готовності до вирішення педагогічних завдань, у тому числі й завдань навчання руховим діям.

З метою вирішення наукового завдання трансформації наукових фактів стосовно до специфіки дослідження, уточнення понятійного апарату нами проаналізовано 78 вітчизняних джерел. Визначено предмет, завдання, концептуальні положення й основні напрямки викладання легкої атлетики майбутнім учителям фізичної культури.

Педагогічні спостереження.

У процесі проведення експерименту, здійснювали педагогічні спостереження. Вони велися під час проведення практичних і семінарських занять, проходженням студентами організаційних і педагогічних практик. Окрім цього, спостереження проводилося при проведенні тестувань і контролю за підготовленістю студентів ВПНЗ.

Аналіз та оцінка діяльності студентів здійснювалися за розробленими критеріями і єдиною схемою. Це дало можливість порівняти отримані результати студентів.

У процесі дослідження використовували багатобальну систему оцінювання прирівняну до п'ятибальної.

Педагогічні методи.

До педагогічних методів входив комплекс методик, які спрямовані на визначення рівня якості засвоєння методичних знань, умінь і навичок студентів.

Методична підготовленість (див. табл. 2.1) кожного студента оцінювалася за результатами виконання й проведення фрагментів частин уроку з легкої атлетики, уроку в цілому, навчально-методичну роботу в школі.

Значної уваги приділялося рівню підготовки і якості конспектів уроків. Оцінювалася також методика навчання техніки шкільним легкоатлетичним видам:

- біг на короткі дистанції;

- стрибок у висоту способом „переступанням'

- стрибок у довжину способом „зігнувши ноги';

- естафетний біг;

- метання малого м'яча;

- кросовий біг;

- штовхання ядра;

- біг на середні дистанції;

- метання гранати;

- потрійний стрибок.

Таблиця 2.1 Оцінювання методичної підготовленості студентів за даними різних авторів

Педагогічний експеримент.

Педагогічний експеримент проводився протягом 20092010 років і складався з двох частин: констатуючого й формувального. У процесі констатуючого експерименту було визначено рівень методичних умінь і навичок при традиційній системі навчання.

Сучасна технологія викладання легкої атлетики рекомендувала використання активних методів і форм навчання, проведення ділових та рольових ігор, тестових методик, розв'язання проблемних і ситуаційних завдань, виконання самостійних творчих завдань, колективних, групових, парних форм навчання, взаємонавчання та ін.

Педагогічний формувальний експеримент передбачав апробацію розроблених методик викладання легкої атлетики майбутнім учителям фізичного виховання.

Апробація проходила у процесі занять із дисципліни „Легка атлетика з методикою викладання' для студентів ІІІV курсів.

Методи математичної статистики.

Методи математичної статистики дозволили зробити об'єктивний аналіз результатів досліджень. Визначались наступні числові характеристики:

середнє арифметичне значення (), за формулою:

2.1

де - значення варіант ряду;

- обсяг сукупності;

- кількість варіантів;

дисперсію варіаційного ряду ():

2.2

середнє квадратичне відхилення (), за формулою:

2.3

коефіцієнт варіації (), за формулою:

2.4

помилки репрезентативності (), за формулою:

2.5

- критерій Стьюдента (t):

2.6

Вірогідність відмінностей результатів формуючого експерименту між контрольною та експериментальною групами визначалася за таблицею ймовірності Стьюдента, (Б.А. Ашмарин, 1978).

2.2 Організація дослідження

Дослідно-експериментальна робота проводилась із студентами ІІІV курсів у 20092010 роках. У дослідженні узяли участь 132 студенти.

Процедура дослідження передбачала такі стадії:

- розробку програми дослідження (постановка проблеми, завдань, визначення об'єкта й предмета дослідження);

- визначення емпіричних об'єктів дослідження, формування (вибірки);

- збір необхідної інформації за станом проблеми дослідження (констатуючий експеримент);

- розробка методики дослідження;

- проведення формувального експерименту;

- кількісна і якісна обробка результатів;

- написання роботи.

За часом проведення усе дослідження умовно можна розділити на три етапи, кожен, із яких був спрямований на вирішення визначених завдань.

На першому етапі (вересень-жовтень 2009 р.) проводилося вивчення науково-педагогічної та спеціальної літератури з проблеми дослідження. Проаналізовано навчальні програми вищих педагогічних навчальних закладів з дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики'. Проведено бесіди, узагальнено передовий педагогічний досвід роботи вчителів фізичного виховання, визначено проблеми які виникають у студентів під час вивчення легкої атлетики та проходження педагогічної практики. Також вивчалися сучасні технології у процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

На другому етапі дослідження (жовтень-листопад 2009 р.) проведено констатуючий педагогічний експеримент із метою визначення рівня методичних знань із легкої атлетики, яка вивчається в загальноосвітніх закладах, за традиційною системою. В експерименті взяли участь 132 студенти IIIV курсів Інституту фізичної культури СумДПУ імені А.С.Макаренка у віці 1720 років (табл.2.2).

Таблиця 2.2 Кількість студентів у контрольних і експериментальних групах

Для визначення однорідності контрольної й експериментальної групи здійснено контроль методичної підготовленості студентів серед курсів. За результатами відбору скомплектовано одну контрольну і експериментальну групу на кожному курсі, які не мали статистично вірогідних різниць. Види спорту, в яких спеціалізувалися студенти, нами не визначалися, тому що вивчення програми для усіх студентів було однаковим. Засвоєння видів легкої атлетики (за шкільною програмою), здійснювалося відповідно до робочої програми й часу, відведеного на вивчення кожного виду.

Для аналізу матеріалів другого етапу широко використовувалися опитування, бесіди, спостереження, методи математичної статистики.

На третьому етапі дослідження (грудень 2009, січень-травень 2010 р.) проведено педагогічний експеримент для оцінки ефективності запропонованої технології навчання. Цей етап також передбачав обробку й аналіз отриманих результатів, порівняння результатів експериментальних і контрольних груп. Методом математико-статистичного аналізу здійснено оцінювання методичних знань кожного студента, групи й курсу. Визначено рівень оволодіння знаннями й навичками з навчально-методичної роботи в школі. Здійснено поглиблене вивчення літературних джерел для порівняння наших результатів та інших науковців. Сформульовані висновки проведеного дослідження.

РОЗДІЛ 3. СТАН ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

3.1 Результати методичної підготовленості студентів

Основним завданням методичної підготовки студента, є набуття знань і вміння навчати правильно виконувати фізичні вправи учнів. Послідовність засвоєння навчального матеріалу полягає в тому, що спочатку в студента розвиваються рухові здібності, формуються теоретичні знання, рухові навички та вміння і, на цій підставі, здійснюється методична підготовка.

У нашому дослідженні для визначення рівня методичної підготовленості студентів, нами здійснювалося оцінювання вміння студентів проводити підготовчу частину уроку, та в цілому уроку для учнів середніх і старших класів, підготовка і якість конспекту уроку, застосовувати методику навчання техніки видів легкої атлетики.

Під час проведення підготовчої частини оцінювалися вміння кожного студента подавати команди, виявляти вимогливість до їх виконання, утримання дисципліни протягом уроку, уміння організовувати групу, вибирати правильно місце, вірно показувати й пояснювати вправи, що виконуються, підбір вправ із урахуванням завдань, що ставляться на урок, недопущення грубих помилок, досягати позитивного результату у процесі проведення розминки.

Оцінювання уроків, у цілому, для учнів середніх і старших класів проводилося за схемою: підготовка до уроку (наявність конспекту, підготовка місць і обладнання до занять), раціональність розподілу уроку по частинах, відповідність змісту частин уроку до завдань уроку, оволодіння методами навчання, уміння виявляти помилки та виправляти їх, засоби й методи активізації діяльності учнів, відповідність навантаження за віковими та статевими особливостями учнів.

Правильне визначення завдання, правильна термінологія запису вправ, дозування, повнота та зміст методичних указівок були основними вимогами до підготовки і якості конспекту уроку.

Навчально-методична робота студентів під час проходження практики в школі, де реалізовувалися отримані в процесі навчання теоретичні знання, практичні уміння та навички, а також набувався індивідуальний досвід, оцінювала експертна комісія, до якої входили методист вищого навчального закладу, методист школи і методист міської ради управління освіти.

Методика навчання техніки видів, що вивчаються у школі, оцінювалася за допомогою тестових завдань. Тести для кожного легкоатлетичного виду складаються з 10 запитань, на кожне запитання три відповіді, одна з них правильна. Система оцінювання: „5' - 90-100% від максимальної кількості балів, „4' - 80-89% від максимальної кількості балів, „3' - 70-79% від максимальної кількості балів, „2' - 60-69% від максимальної кількості балів, „1' - нижче 60% від максимальної кількості балів (див. додаток А).

Дані результати (табл. 3.1) показують, що студенти II курсу ІФК найкращі показники мають із навчально-методичної роботи в школі, методики навчання техніки бігу на короткі дистанції і методики навчання техніки естафетного бігу. Знання методики навчання стрибка у довжину „зігнувши ноги' із розбігу, методики навчання техніки стрибка у висоту способом „переступанням' із розбігу і проведення підготовчої частини уроку оцінено дещо нижче.

Найнижчі знання були виявлені у студентів з підготовки і якості конспекту уроку та з методики навчання техніки метання малого м'яча.

Навчально-методична робота під час практики в школі, проведення уроку для учнів середніх класів, підготовка конспекту уроку в студентів III курсу ІФК оцінено найкраще. Дещо нижчий рівень отримали студенти за методику навчання техніки бігу на середні дистанції і методику навчання техніки кросового бігу.

Таблиця 3.1 Показники методичної підготовленості студентів ІФК із легкої атлетики

Рівень знань у студентів третього курсу з методики навчання техніки метання гранати й штовхання ядра - низький. Результати навчально-методичної роботи в школі, підготовка і якість конспекту уроку в студентів IV курсу ІФК мають найкращий рівень. Проведення уроку в цілому для учнів старших класів оцінено дещо нижче. Найнижче оцінено у студентів методику навчання техніки потрійного стрибка. За всіма показниками методичної підготовленості студенти ІФК отримали: п'ять балів 4,5% студентів четвертого курсу, чотири бали 4,7% другокурсників, 6,8% третьокурсників, 21,2% четвертокурсників. Оцінку три: 74,4% другокурсників, 72,6% третьокурсників, 54,5% четвертокурсників. Два бали мають: 20,9% другокурсників, 20,6% третьокурсників, 19,8% четвертокурсників. У підсумку середній рівень знань складає на II курсі 3,33 бали, III курсі 3,36 бали, IV курсі 3,74 бали.

Таблиця 3.2 Рівень методичної підготовленості студентів різних курсів

Як видно із отриманих даних, оволодіння знаннями й навичками з методики навчання легкоатлетичним видам у студентів неоднорідно і знаходиться на недостатньому рівні, не дивлячись на те, що вони вивчали дисципліну „Теорія і методика викладання легкої атлетики' в обсязі, передбаченим навчальним планом і програмою.

3.2 Методика засвоєння шкільних видів легкої атлетики

Головним завданням навчання у вищій школі є потреба застосування більш інтенсивних форм, методів організації та проведення навчально-виховного процесу студентів. Від цього буде залежати якість викладання легкої атлетики студентам, яка дасть змогу майбутнім учителям фізичної культури адаптуватися до особливих умов праці, а головне - цілеспрямовано застосувати набуті теоретико-методичні знання й правильно приймати рішення в практичній діяльності.

Основними напрямками активізації навчання студентів експериментальних груп стало: проведення частини практичних занять безпосередньо у загальноосвітніх або спортивних школах для виконання конкретних завдань; виконання практичних завдань, пов'язаних із виникненням і реалізацією конкретних ситуаційних завдань; самостійне вивчення літературних джерел за темою занять, в якому передбачено виконання творчої письмової роботи; самостійне написання основних документів планування; взаємоперевірка планів-конспектів, в яких необхідно було не тільки вказати помилку, але і дати свій варіант відповіді; обґрунтування запитань в окремих темах знаннями із суміжних дисциплін соціальних, медико-біологічних, психолого-педагогічних; перегляд і аналіз відеозаписів уроків провідних викладачів, учителів і тренерів (табл. 3.3).

На методичних заняттях набуті знання студентами на лекціях, уточнювалися, закріплювалися й засвоювалися нові, також здійснювалося їх трансформація у розумові методичні уміння. Особливо важливою тут була робота з виконання навчальних завдань колективно, групами, попарно. Завдання, як правило, несли у собі вирішення проблемних ситуацій, оптимальне розв'язування поставленої проблеми. Одну годину відводили методичній роботі, а іншу - контролю знань фронтальним способом за допомогою тестів.

Таблиця 3.3 Удосконалення методичної підготовленості студентів

Розробка методичної картки (додаток К) з організації, змісту (проблематиці) самостійної роботи, формам і термінам контролю за її ефективністю в навчальному процесі сприяло розвитку самостійної освітньої діяльності студентів. Зміст самостійної роботи складав: підбір та систематизацію засобів навчання техніки легкоатлетичних вправ; роботи над оволодінням технікою видів легкої атлетики та розвитком рухових здібностей; складання комплексів загальнопідготовчих та спеціальних вправ для підготовчої частини занять; виконання завдань, які спрямовані на виправлення помилок під час бігу, стрибків і метань; підготовки до практичних занять; вивчення основної й додаткової літератури, методичних розробок та інших методичних матеріалів; участь в організації та суддівстві змагань.

Для методичної картки пропонувалася тема і техніка виконання легкоатлетичної вправи (малюнки ООТ), також спеціальна література. Студенти самостійно заповнювали інші розділи картки, підбирали загальнорозвиваючі та спеціальні вправи, виявляли можливі помилки і способи їх виправлення. Реалізація такого методичного підходу показала, якщо на першому курсі студенти відчували труднощі у підборі необхідної літератури, то на старших - в інтерпретації педагогічних явищ і формалізації методичних узагальнень.

Ділові ігри, правила яких побудовані у відповідності з комплексною програмою фізичного виховання, і визначені умови уроку, дали можливість залучати до ігор студентів із різним рівнем знань. Під час проведення гри ми ставили два завдання: опанування методики навчання легкоатлетичного виду на уроці й формування поведінки учителя в педагогічній ситуації. Гра починалася з повідомлення її мети і завдань, знайомства з ходом гри, інструктажу студентів, розподілу на групи в 45 осіб, старших груп обирали самі студенти. Кожна група отримувала комплект зразка плану-графіка розподілу програмового матеріалу з фізичної культури VII-Х класів. План-графік заздалегідь розроблявся самими студентами. Друге завдання вирішувалось таким чином: кожна група отримувала картку, в якій була описана педагогічна ситуація і поданий набір можливих рішень. Після обговорення між собою, кожна команда відповідала. Спочатку один студент, а потім його відповідь доповнювали інші. Учасники інших груп могли задавати питання доповідачу. Після цього інша група починала свою відповідь і т.д.

Викладач стежив за правильністю відповідей, за дисципліною, давав правильну відповідь на питання, коли студенти помилялися. Допомагав студентам дійти до правильних висновків. Підсумовуючи гру, він також аналізував уміння студентів використовувати план-графік для вирішення завдань уроку, оцінював діяльність студентів на занятті.

Перед проведенням захисту „проекту уроку' нами подавалися вихідні параметри для проектування: зазначався посібник, за яким має проводитися заняття, вказувався тип уроку (навчальний, тренувальний, контрольний), визначався контингент учнів (сільської школи, гімназійний клас та ін.), подавалися індивідуальні особливості учнів, їх мотивація. Крім того, мікрогрупам студентів, які розробляли проекти уроків, надавали алгоритм підготовки занять: ознайомитися з програмами фізичної культури; вивчити зміст посібника; виділити основні поняття, з якими необхідно ознайомити учнів, і основні теоретичні відомості; сформувати основні завдання уроку; спроектувати діяльність учнів, яка дозволить їм вивчити головні поняття, набути уміння й навички, які необхідно засвоїти. Оцінювання проектів проводилася за такими критеріями: раціональна послідовність дій, що вивчалася у технологічній ланці, доцільність дії, якій навчають; діагностична мета уроку; забезпеченість учнів навчальними матеріалами і технічними засобами, наочними посібниками; оптимальність навантаження і різнобічна діяльності на уроці.

У процесі вивчення змісту методичного матеріалу на заняттях „урок в уроці', показувався фрагмент навчального заняття. Частина студентів виконували роль учнів. Один студент веде урок, а підготовку його здійснювали чотири-п'ять студентів. При цьому один студент готує наочне приладдя, другий підбирає навчальні завдання, третій - популярний матеріал, четвертий розробляє сценарій.

З метою методичної активізації діяльності студентів нами розроблена система організації й проведення аналізу якості практичного уроку. Для цього визначалися шість розділів, які включали в себе 57 питань. Запитання кожного розділу розміщені на окремих картках. Така картка студентові вручається перед початком уроку. Він знайомиться із змістом питань і повертає картку викладачеві. Потім після закінчення уроку він знову отримує свою картку й аналізує якість проведеного уроку. Перший розділ характеризує форму й зміст конспекту уроку. Другий - підготовку й організацію проведення уроку. Третій - методику проведення підготовчої частини уроку. Четвертий - методику проведення основної частини уроку. П'ятий - вимоги, які пред'являються викладачу. Шостий - підсумкова оцінка якості проведення уроку. Дана система підготовки, аналізу й оцінки проведення практичного уроку студентами в навчальному процесі дозволила не тільки значно підвищити активність студентів, але й рівень їх знань викладацької діяльності.

Елементи проблемного навчання, характерною рисою якого є фактор розвитку ситуації й необхідності послідовного прийняття низки рішень, ми включали з метою творчого оволодіння студентами професійними уміннями. Так педагогічні завдання передбачали створення під керівництвом викладача проблемної ситуації й активну самостійну діяльність майбутніх учителів для їх, вирішення. Ми намагались у всіх завданнях підкреслити зв'язок навчання з професійною діяльністю. Тому основною формою стали багатокомпонентні завдання, які складались з декількох різнорідних завдань. Пропонуємо приклади таких педагогічних завдань і професійних ситуацій:

1. Вам необхідно навчити учнів техніці стрибка в довжину з розбігу способом „зігнувши ноги'. Які рухові здібності є найбільш важливими для виконання вправи? Підберіть підвідні вправи для стрибків у довжину.

2. Завдання уроку: ознайомити з технікою метання способом „з-за голови', закріпити техніку високого старту та бігу на 30 м, сприяти розвитку швидкісних і координаційних здібностей в іграх. Застосуйте ігровий метод, імітаційні вправи, образну мову.

3. Завдання уроку: удосконалити техніку стрибка у висоту способом „переступання', техніку метання способом „з-за спини через плече', сприяти розвитку силових здібностей комплексом фізичних вправ. Як оптимально треба організувати виконання вправ? Які чинники могли б примусити вас змінити побудову основної частини?

4. В яких випадках Ви цілий урок будете проводити рухливі ігри? Проведіть гру: а) для підготовчої частини уроку; б) для основної частини; в) для заключної частини уроку.

5. Учні вишикувані в колону по 4. Наступне завдання: ознайомити учнів з технікою метання „з-за голови' (на дальність). Чи потрібно учнів перешикувати? Які вправи передують виконанню метання? Виконайте завдання з групою.

Елементи рольових ігор використовували в тих випадках, коли пропонували майбутнім фахівцям давати відповіді на питання семінарських занять у формі бесіди з учнями, таким чином, намагаючись імітувати діяльність учителя на уроках.

Під час проходження програмного матеріалу з шкільних легкоатлетичних видів на практичних заняттях планується навчання одному або двом видам легкої атлетики і моделюється урок тривалістю 45 хвилин. Наступну частину -- відводили для вивчення теоретичного матеріалу, самопідготовці, контролю, розвитку рухових здібностей. Проводять заняття два викладачі, один із них керує роботою студентів по засвоєнню практичної частини програми, а інший - теоретичною підготовкою, виконує усне, письмове, тестове опитування з техніки та методики навчання легкоатлетичним вправам. При вивченні кожної нової теми студенти отримують завдання самостійно опрацювати її за літературними джерелами із складанням розгорнутого плану-конспекту. На початку кожного наступного заняття проводиться аналіз цього матеріалу з практичним навчанням студентів.

Оволодіння студентами програмним матеріалом є індивідуальним, що створює необхідні умови для реалізації здібностей. Починаючи з перших занять, ми залучали студентів до роботи спочатку в якості стажера-спостерігача, потім помічника викладача і аналітика, і лише після цього доручали самостійну роботу, завершуючи проведенням уроку в цілому. Студентам, які оволоділи програмним матеріалом і виконали домашнє завдання, дозволяється виступити у ролі стажера-помічника викладача.

Для ефективного навчання техніки видів легкої атлетики застосовувалися тренажерні пристрої, які дозволяли виправляти різні відхилення (внесення в руховий акт зайвих рухів; відхилення рухів за напрямком та амплітудою; не відповідність м'язових зусиль і зайва напруженість багатьох м'язових груп; порушення загального ритму рухів) на стадії формування рухових умінь. Такими тренажерними пристроями стали: для метання тенісного м'яча, гранати, ядра; пристрій для вивчення техніки стрибків у довжину й висоту з розбігу, пристрій для вивчення техніки штовхання ядра; пристрій для техніки низького старту; пристрої для навчання техніки рухів рук і ніг [7, 28, 192, 215].

У навчальний процес була впроваджена експериментальна програма з легкої атлетики, яка складалась з чотирьох підрозділів: теоретичного, методичного, технічного та фізичної підготовленості (додаток Л). У кожному підрозділі було виділено декілька основних нормативів змісту навчального матеріалу, кожен із яких оцінювався за рейтинговою шкалою. Наприкінці навчальних семестрів підбивалися підсумки -- визначалася сума балів при оцінюванні всіх підрозділів і визначався рейтинг рівня засвоєння навчального матеріалу (додаток Б). Для отримання заліку студент повинен набрати у кожному підрозділі не менше 6570% від максимальної кількості. Оцінка „5' за існуючою п'ятибальною шкалою отримують студенти, які набрали 90100% від максимально можливої кількості балів, „4' 80-89 %, „3' не нижче 65%.

Контроль навчально-методичного процесу також здійснювався в різних формах: опитування студентів (усне, письмове); виконання практичних завдань, оцінювання знань та реалізації їх у педагогічних діях (складання комплексних вправ, підбір рухливих ігор, підготовка бесіди, написання положення про змагання); групове опитування для повторення й закріплення матеріалу після завершення розділу програми; тестова форма, що передбачає оцінку за швидкість та точністю відповіді на питання типу „так' чи „ні' для визначення рівня розвитку знань за різними темами; експрес-опитування для оперативного контролю за короткий час (57 хв). На практичних заняттях оцінювалась техніка виконання вправи, пояснення, уміння організувати учнів, виявляти помилки і виправляти їх, використовувати різні методи навчання легкоатлетичних вправ, врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів.

Правильно організований контроль рівня знань студентів з методичної підготовленості давав чітке уявлення про їх рівень, створював можливість вчасно ліквідовувати прогалини в знаннях і вміннях.

Аналізуючи результати контролю, викладач також бачив недоліки в своїй роботі і мав змогу вдосконалювати і змінювати методику викладання.

Показники методичної готовності майбутніх вчителів фізичного виховання з легкої атлетики у школі експериментальної і контрольної груп після експерименту, наведені у таблиці 3.4.

Як видно, що за всіма видами методичної діяльності студенти експериментальної групи мають кращі показники від студентів контрольної. У студентів другого курсу ІФК найбільша вірогідна різниця спостерігається за такими видами діяльності: підготовка і якість конспекту уроку, методика навчання техніки метання малого м'яча з розбігу, бігу на короткі дистанції, стрибка у висоту „переступанням' з розбігу, стрибка у довжину „зігнувши ноги' з розбігу (p ? 0,05). На другому курсі - методика навчання техніки бігу на середні дистанції і кросового бігу, метання гранати з розбігу й підготовка і якість конспекту уроку (p ? 0,05).

Таблиця 3.4 Показники методичної підготовленості студентів після експерименту, бали

На четвертому курсі, методика навчання техніки потрійного стрибка та підготовка і якість конспекту уроку (Р ? 0,05).

Середній бал виконання основних видів методичної діяльності вірогідно вищий у студентів експериментальних груп (p ? 0,05). У процесі навчання, студентами експериментальної групи, широко використовували аналіз педагогічних завдань, ситуацій, проблем навчання і виховання, пошук оптимальних механізмів діяльності, активні методи навчання. Особлива увага надавалася самостійній роботі студентів, підсумки якої обговорювали спільно на семінарах, конференціях, диспутах тощо. Такий підхід допомагає сформувати позитивні мотиви, які стимулюють самостійну діяльність, спонукує студентів до свідомої, зацікавленої, творчої роботи. Результати наших досліджень свідчать про те, що ефективність самостійної пізнавальної діяльності студентів залежить від послідовного керівництва з боку викладача, так і контролю.

Менша різниця показників вірогідності між студентами контрольної та експериментальної груп виявлена у студентів другого курсу ІФК під час проведення підготовчої частини уроку, методики навчання техніки естафетного бігу і навчально-методичної роботи в школі (p ? 0,05). У студентів третього курсу: з методики навчання техніки штовхання ядра, проведення уроку в цілому для учнів середніх класів, навчально-методична робота в школі (p ? 0,05). У студентів четвертого курсу: з проведення уроку в цілому для учнів старших класів, навчально-методична робота в школі (p ? 0,05).

Отримані під час експерименту результати дають підставу вважати, що значне поліпшення росту показників методичних умінь студентів в експериментальних групах у порівнянні з контрольними були досягнуті за допомогою використання проблемних ситуацій і завдань, ділових і рольових ігор, розробкою проектів уроків, моделювання і планування проведення уроків, які відбивають підготовленість студентів до самостійної професійно-педагогічної діяльності.

3.3 Порівняльна характеристика експериментального вивчення легкої атлетики

Спосіб організації навчальної роботи студентів є особливим фактором спільної діяльності і передбачає необхідність раціонального використання зусиль студентів і викладачів. У центрі системи навчання знаходиться студент і це визначає всю діяльність викладача, провідна роль якого в системі сучасної технології полягає у підготовці й управлінні цим процесом. При цьому скеровуюча функція викладача полягає в організації засобів навчання (змісту й методів), реального втілення плану, постійного спостереження за ходом навчального процесу і його результатами, регулярній корекції обраних засобів навчання у відповідності з поставленими цілями професійної підготовки спеціаліста.

Зміст підготовки вчителів фізичного виховання у вищих навчальних закладах подається у типових навчальних планах і програмах, формується у відповідності з вимогами кваліфікаційної характеристики з конкретної педагогічної спеціальності. Разом із тим, зміст базової професійної освіти вчителів постійно змінюється відповідно до науково-технічного, соціального і духовного прогресу.

Експериментальна робота передбачає широке використання традиційних форм навчання у вищих закладах освіти. Водночас кожна з них має виконувати чітко визначені завдання, спрямовані на формування у студентів готовності до професійної діяльності.

На практичних заняттях формуються елементи педагогічної майстерності майбутніх фахівців фізичного виховання, навчаючи техніки виконання легкоатлетичних вправ, постійно звертається увага на методику навчання, способи виправлення помилок, організацію студентів, активізацію їх діяльності.

Важливе значення для формування професійної готовності студентів має навчальна практика. Саме тут студенти засвоюють важливі елементи педагогічної техніки, методики групових технологій і проведення уроку фізичної культури.

Переваги групових технологій (колективна, групова, у парах змінного складу) перед іншими ми вбачаємо у взаємному збагаченні майбутніх фахівців. У групі є можливість обміну інформацією, аналізу, вибору відповідних способів дій, спільного вирішення поставлених завдань.

Технологія викладання вимагає необхідність раціонального використання зусиль студентів і викладачів. У системі професійної освіти повинно бути особисто орієнтований підхід, в якому особистість студента є в центрі уваги педагога, щоб традиційна парадигма освіти (викладач студент посібник) була рішуче замінена новою парадигмою (посібник студент викладач).

Запровадження нових інформаційних технологій навчання надає можливість вирішувати різноманітні завдання: надання знань, контроль за ходом їх засвоєння, демонстрація ілюстративного матеріалу як у статиці, так і у динаміці; зіставлення біомеханічних характеристик еталону рухової дії і дії, яку виконує учень, вказівок подальшого навчання у залежності від виявленого розходження з еталоном; зберігання показників фізичної підготовленості і проведення її аналізу, ведення документації і обробка результатів змагань, зберігання інформації, документів планування, картотек рухливих ігор, списків літератури, навчаючих і контролюючих програм.

Змістовна сторона програм повинна бути орієнтовна на вимоги Державного освітнього стандарту. Організаційно-методична сторона вимагає особливого структурування навчального матеріалу, поділу його на блоки (цикли), кожен із яких забезпечений системою питань і завдань для самостійної індивідуальної роботи, а також підсумковими тестами для самоперевірки якості засвоєння. Даний підхід, на нашу думку, дозволяє досягти необхідного рівня оволодіння загальнопедагогічними знаннями й уміннями, буде сприяти розвитку професійного спрямування особистості студента.

Порівняльна характеристика контрольної та експериментальної групи з методичної готовності студентів після експерименту наведено в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 Порівняльна характеристика показників контрольних та експериментальних груп якості методичної підготовленості, бали

Так, студенти експериментальної групи другого курсу ІФК досягли покращення з підготовки і якості конспекту уроку на 38,31%, проведення підготовчої частини уроку на 31,15% і методики навчання техніки метання малого м'яча з розбігу на 36,27%, p 0,05). Менше зростання відбулося з методики навчання техніки бігу на короткі дистанції на 29,97%, стрибка в довжину „зігнувши ноги' на 25,67%, стрибка у висоту „переступанням' на 25,07%, естафетного бігу на 21,63% та навчально-методичної роботи в школі на 17,96%, p 0,05. Лише з проведення підготовчої частини уроку відбулося незначне зростання у студентів контрольної групи на 0,92% при p 0,05.

Якість знань у студентів експериментальної групи третього курсу ІФК, значно зросла з методики навчання техніки бігу на середні дистанції (33,43%) і кросового бігу (26,68%), штовхання ядра (23,63%), метання гранати з розбігу (23,61%), підготовки і якості конспекту уроку (27,29% і p 0,05). Дещо менший ріст зафіксовано з проведення уроку в цілому для учнів середніх класів (18,42%) та навчально-методичної роботи в школі (13,06%, p 0,05). У студентів контрольної групи приріст результатів відбувся лише з підготовки і якості конспекту уроку (1,85% і p 0,05).

На 16,35% відбувся ріст результатів у студентів експериментальної групи четвертого курсу ІФК з підготовки і якості конспекту уроку (p 0,05). Якість знань із методики навчання техніки потрійного стрибка й проведення уроку в цілому для учнів старших класів зросли у студентів відповідно на 14,94% і 10,10% при p 0,01. На 7,94% зросла якість навчально-методичної роботи в школі (p 0,05).

У студентів контрольної групи зростання якості знань відбулося із проведення уроку в цілому для учнів старших класів (1,74%), підготовки і якості конспекту уроку (0,54%), навчально-методичної роботи в школі (1,16% і p 0,05).

Таким чином, результати дослідження показують, що студенти експериментальної групи всіх курсів мають вірогідно вищий рівень методичної готовності, ніж контрольної. Це свідчить про ефективність розробленої експериментальних методик й можливість їх впровадження у підготовку майбутніх учителів фізичної культури.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив, що порівняння навчальних програм з дисципліни „Теорія і методика викладання легкої атлетики', котрі використовуються у вищих педагогічних навчальних закладах IIIIV рівнів акредитації, показало, що на вивчення шкільних легкоатлетичних видів недостатньо відводиться часу (від загальної кількості годин): на лекції 13,9%, семінарські заняття 7,8% і методичні заняття 3,1%. На практичні заняття передбачено 70,2%, на вивчення окремого виду 5%. Для формування професійних знань, умінь і практичних навичок майбутніх вчителів фізичної культури необхідно передбачати той факт, що даний обсяг знань є актуальним для програми загальноосвітніх навчальних закладів „Основи здоров'я і фізична культура', також дозволяє надати теоретико-методичні знання, сформувати практичні вміння виконувати і оцінювати засвоєння техніки легкоатлетичних вправ, діагностувати рівень розвитку фізичної підготовленості та ефективно використовувати засоби фізичного виховання.

2. У процесі дослідження встановлено, що загальний рівень методичної підготовленості студентів другого курсу СумДПУ становить у середньому

3,33 0,07 бали, третього курсу 3,36 0,06 бали і четвертого курсу

3,74 0,07 бали, як видно результати не відповідають cучасним вимогам до високого рівня підготовки вчителя фізичної культури.

3. Експериментальна програма оптимізації засвоєння шкільних легкоатлетичних видів характеризується системою зміни методів викладання, що включає сучасні форми, методи й засоби навчання (проблемні ситуації, проблемні завдання, ділові й рольові ігри, моделювання, проект уроку, урок в уроці, аналіз уроку, рейтингова система), які спрямовані на особистісно-орієнтований розвиток студентів, формування їхньої професійної самосвідомості і педагогічного мислення.

4. Аналіз експериментальних груп після експерименту показав, що запропонована методика засвоєння шкільних легкоатлетичних видів вплинула на формування:

- знань з методики навчання техніки бігу на короткі дистанції, бігу на середні дистанції, кросового бігу, стрибка у довжину способом „зігнувши ноги' відповідно (від 1,01 до 1,08 балів), (p 0,05);

- на реалізацію усіх компонентів навчально-методичної роботи в школі;

- навичок проведення уроків для школярів різного віку.

Загалом оцінки за методичну підготовленість студентів експериментальних групах вищі, ніж у контрольних. Так методична підготовленість студентів усіх курсів ІФК контрольних груп оцінена на

3,44 ± 0,09 бала, а експериментальних груп 4,24 ± 0,09 бала (p ? 0,05).

5. Перевірка рівня засвоєння методичних знань та умінь засвідчує, що запропонована експериментальна методика у звичайних умовах педагогічної практики в школі показала її ефективність. Узагальнюючі оцінки за проведення різних форм навчальної діяльності в школі у студентів експериментальних груп (за всіма контрольними вимірами одиниць аналізу підрахунку) значно вищі й достовірніші (p 0,05), ніж у контрольних (p 0,05).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Доцільною активно-пізнавальною діяльністю студентів з методики засвоєння шкільних легкоатлетичних видів є: проведення частини практичних занять безпосередньо у загальноосвітніх або спортивних школах для виконання конкретних завдань; виконання практичних завдань пов'язаних із виникненням і реалізацією конкретних ситуаційних завдань; самостійне вивчення літературних джерел за темою занять, в якому передбачено виконання творчої письмової роботи; самостійне написання основних документів планування; взаємоперевірка планів-конспектів, в яких необхідно було не тільки вказати помилку, але і дати свій варіант відповіді; обґрунтування запитань в окремих темах знаннями із суміжних дисциплін - соціальних, медико-біологічних, психолого-педагогічних; перегляд і аналіз відеозаписів уроків провідних викладачів, учителів і тренерів, та проведення методичних конференцій (проект уроку, урок в уроці, аналіз якості уроку).

Рекомендований зміст самостійної роботи складає: підбір та систематизація засобів навчання техніки легкоатлетичних вправ; робота над оволодінням технікою видів легкої атлетики та рухових здібностей; підбір комплексів загальнопідготовчих та спеціальних вправ для підготовчої частини занять; виконання завдань, які спрямовані на виправлення помилок під час бігу, стрибків і метань; підготовку до практичних занять; вивчення основної й додаткової літератури, методичних розробок та інших методичних матеріалів; участь в організації та суддівстві змагань.

Розвитку самостійної освітньої діяльності студентів сприяє також розробка методичних карток, де пропонується тема і техніка виконання легкоатлетичної вправи (малюнки ООТ), а також спеціальна література. Студенти самостійно доповнюють інші розділи картки, підбирають загальнорозвиваючі та спеціальні вправи, виявляють можливі помилки і способи їх виправлення.

Для проведення захисту проекту уроку, студентам задаються вихідні параметри для проектування: зазначається посібник, вказується тип уроку, визначається контингент учнів, подаються індивідуальні особливості учнів, їх мотивація. Крім того, мікрогрупам студентів, які розробляють проекти уроків, надається алгоритм підготовки занять: ознайомитися з програмами фізичної культури; вивчити зміст посібника; виділити основні поняття, з якими необхідно ознайомити учнів, і основні теоретичні відомості; сформувати основні завдання уроку; спроектувати діяльність учнів, яка дозволить їм вивчити головні поняття, набути уміння й навички, які необхідно засвоїти.

На практичних заняттях, під час проходження програмного матеріалу з шкільних легкоатлетичних видів, планується навчання одному або двом видам легкої атлетики і моделюється урок тривалістю 45 хвилин. Наступна частина для вивчення теоретичного матеріалу, самопідготовці, контролю, розвитку рухових здібностей. Проводять заняття два викладачі, один із них керує роботою студентів по засвоєнню практичної частини програми, а інший - теоретичною підготовкою, виконує усне, письмове, тестове опитування з техніки та методики навчання легкоатлетичним вправам. При вивченні кожної нової теми студенти отримують завдання самостійно опрацювати її за літературними джерелами із складанням розгорнутого плану-конспекту. На початку наступного заняття проводиться аналіз цього матеріалу з практичним навчанням студентів.

Контроль навчально-методичного процесу також здійснювався в різних формах: опитування студентів (усне, письмове); виконання практичних завдань, оцінювання знань та реалізації їх у педагогічних діях (складання комплексних вправ, підбір рухливих ігор, підготовка бесіди, написання положення про змагання); групове опитування для повторення й закріплення матеріалу після засвоєння розділу програми; тестова форма, що передбачає оцінку за швидкість та точністю відповіді на питання типу „так' чи „ні' для визначення рівня розвитку знань за різними темами; експрес-опитування для оперативного контролю за короткий час (57 хв). На практичних заняттях оцінювалась техніка виконання вправи, пояснення, уміння організувати учнів, виявляти помилки і виправляти їх, використовувати різні методи навчання легкоатлетичних вправ, врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів.

ДОДАТОК А

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ШКІЛЬНИХ ВИДІВ

Біг на короткі дистанції

1. Навчання бігу на короткі дистанції вивчається у такій послідовності:

а) біг по дистанції; біг по повороту; низький старт і розгін, фінішування, біг по дистанції у цілому;

б) біг по повороту, біг по дистанції, низький старт, фінішування;

в) низький старт, стартовий розгін, фінішування; біг по дистанції.

2. Типовими помилками при бігу на дистанції є:

а) низький рівень фізичної підготовки, нерівномірне зростання швидкості кроків, скутість рухів;

б) надмірне випрямлення тулуба, постановка ступні з п'ятки, не відповідність рухів рук і ніг; коливання тулуба;

в) не повне випрямлення ноги при відштовхуванні, великий або малий нахил тулуба, недостатнє піднімання стегна махової ноги.

3. Основні засоби навчання бігу на дистанції:

а) біг стрибками з ноги на ногу, багатоскоки;

б) біг вільним маховим кроком, біг із прискоренням, зміною темпу на дистанціях 20-150м;

в) багаторазовий біг із ставленням ноги на передню частину ступні на дистанції 20-60м.

4. Навчання учнів техніки бігу з низького старту слід розпочати після:

а) засвоєння спеціально-бігових вправ легкоатлета;

б) умінню вільно бігти з максимальною швидкістю;

в) уміння переходити від максимального бігу до вільного, не зменшуючи швидкості.

5. Після старту слід закінчувати дистанцію:

а) на лінії фінішу;б) до лінії фінішу; в) після лінії фінішу.

6. На початку вивчення низького старту, вправи доцільно виконувати:

а) у парах;

б) індивідуально;

в) групами.

7. Прискорити фініш бігун може:

а) стрибковоподібно;

б) нахиленням тулуба на останніх кроках;

в) падінням на фінішну стрічку.

8. Стартові колодки в бігові на 200 і 400 м розташовують:

а) по внутрішньому краю доріжки;

б) на середині;

в) по зовнішньому краю доріжки.

9. Вирішальним у виконанні старту є:

а) швидкість відштовхування бігуна від стартових колодок;

б) стартовий розгін;

в) способи виконання низького старту.

10. За командою 'Увага' бігун таз підіймає:

а) трохи нижче рівня плечей;

б) значно вище плечей;

в) трохи вище рівня плечей.

Стрибок у висоту способом 'переступанням' із розбігу

1. Техніка стрибка вивчається у такій послідовності:

а) розбіг; відштовхування; перехід через планку; приземлення;

б) відштовхування; розбіг у поєднанні з відштовхуванням, рухи в польоті; стрибки в цілому;

в) стрибки в цілому, розбіг, відштовхування, перехід через планку, приземлення.

2. Розбіг виконується під кутом:

а) 15-20;б) 35- 45;в) 70-75.

3. Відштовхування виконується:

а) дальньою ногою від планки;

б) ближньою ногою до планки;

в) не має значення.

4. Довжина розбігу стрибуна залежить від:

а) рівня розвитку швидкості та 'вибухової' сили ніг стрибуна;

б) антропометричних даних стрибуна;

в) підготовленості стрибуна відштовхуватися на більш високій швидкості.

5. Максимальну швидкість розбігу необхідно досягти:

а) на останньому кроці в момент ставлення поштовхової ноги на місце відштовхування;

б) на передостанньому кроці;

в) на третьому кроці від місця відштовхування.

6. Який біговий крок, найдовший під час розбігу перед відштовхуванням?

а) останній крок;

б) передостанній крок;

в) 3-4 кроки від місця відштовхування.

7. Перехід через планку починають вивчати вправою:

а) приземленням на махову ногу;

б) перенесення махової ноги через планку;

в) переступанням через планку, стоячи боком у повільному й швидкому темпі.

8. Приземлення здійснюється:

а) на поштовхову ногу;

б) на махову ногу;

в) на обидві ноги.

9. Нога при відштовхуванні ставиться:

а) через п'яту на всю ступню;

б) із виділеним упором на п'яту;

в) 'загрібаючим' рухом згори-вниз на всю стопу.

10. При вивченні техніки відштовхування найдоцільніше використовувати такі вправи:

а) діставання високо підвішених предметів рукою, головою, маховою ногою;

б) стрибки вверх у поєднанні з маховим рухом;

в) постановка поштовхової ноги на місце відштовхування 'руки в замах'.

Естафетний біг

1. Естафетний біг вивчається в такій послідовності:

а) старт, передача естафетної палиці, передача естафети на максимальній швидкості, естафетний біг у цілому;

б) передача естафетної палиці на місці, в ходьбі, бігові, із старту, передачі на максимальній швидкості;

в) естафетний біг у цілому, передача естафетної палиці.

2. В естафетному бігу найчастіше використовують передачу палиці:

а) зверху;б) знизу;в) перекладанням із руки в руку.

3. Раціональна передача естафетної палиці відбувається:

а) в обмеженій зоні;б) на початку 20 - метрової зони;

в) за 3-4 метри до закінчення зони передачі.

4. Бігуни на І і IV етапах пробігають:

а) 90 м;б) 100 м;в) 110 м.

5. Бігуни на ІІ і ІІІ етапах пробігають:

а) 120 м;б) 110 м;в) 100 м.

6. Коли бігун на І етапі тримає палицю в правій руці, бігуни ІІ і IV етапів, мають стати:

а) ближче до внутрішнього краю доріжки;

б) по середині доріжки;

в) ближче до зовнішнього краю доріжки.

7. Бігун, який приймає естафетну палицю, приймає положення:

а) низького старту;б) високого старту;

в) старту з опорою на одну руку.

8. Передачу естафетної палиці виконують:

а) знизу-вперед-уверх;

б) уперед-уверх;

в) знизу-вперед.

9. Спортсмен знаходиться на ІІ, ІІІ, IV етапах естафетного бігу 4х100 м:

а) тільки в зоні передачі;

б) за 10 метрів до зони передачі;

в) посередині зони передачі.

10. Під час передачі естафетної палиці швидкість бігунів повинна:

а) більша в того, що приймає;

б) більша в того, що передає;

в) однакова в обох.

Стрибок у довжину способом 'зігнувши ноги' із розбігу

1. Вивчення техніки стрибка у довжину способом 'зігнувши ноги' відбувається у такій послідовності:

а) приземлення, розбіг, відштовхування, політ;

б) відштовхування, розбіг з відштовхуванням, приземлення, стрибок у цілому;

в) розбіг, відштовхування, політ, приземлення.

2. Для набуття горизонтальної швидкості доцільно виконувати варіант розбігу:

а) швидке прискорення з початку розбігу, збереження набутої швидкості і плавне підвищення її на останніх 4-6 кроках перед відштовхуванням;

б) поступове наростання швидкості зі значним прискоренням на останній третині розбігу;

в) плавне наростання швидкості, утримання її впродовж усього розбігу з подальшим переходом на вільний біг за 4 кроки до відштовхування.

3. Поштовхова нога ставиться на брусок при правильному відштовхуванні:

а) із передньої частини стопи;

б) на всю стопу;

в) із п'ятки швидким перекатом на всю стопу.

4. Напередодні відштовхування найдовшим біговим кроком є:

а) останній; б) передостанній;

в) третій до місця відштовхування.

5. Найбільш ефективним приземленням буде коли стрибун:

а) нахилить тулуб уперед-вниз якомога ближче до ніг;

б) підніме ноги угору, одночасно нахиляючи тулуб трохи вперед;

в) тулуб нахилить назад.

6. У фазі польоту стрибун виконує рухи руками й ногами для:

а) збільшення результату стрибка;

б) збільшення горизонтальної або вертикальної швидкості;

в) збереження рівноваги тіла й підготовки до приземлення.

7. Передумовою успіху в стрибках у довжину є:

а) уміння попадати на місце відштовхування;

б) уміння приземлятися;

в) уміння підтримувати постійну довжину бігового кроку.

8. Початківцям рекомендують виконувати стрибок у довжину з:

а) повного розбігу;

б) короткого розбігу;

в) середнього розбігу.

9. При поєднанні розбігу з відштовхуванням основним засобом будуть:

а) стрибки з місця;

б) стрибки у кроці з різних видів розбігу;

в) стрибки з короткого й середнього розбігу.

10. Імітацію техніки виконання 'у кроці' доцільно виконувати:

а) на місці;

б) у висі на кільцях;

в) на низьких брусах.

11. Ефективне стартове виконання розбігу в стрибках починають:

а) з місця; б) з ходьби;в) із підбігу.

Метання м'яча з розбігу

1. Техніка метання м'яча вивчається за такою послідовністю:

а) тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з кидком; кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча; цільному кидковому руху з розгону;

б) цільному кидковому руху з розбігу; кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча; тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з кидком;

в) кидкові кроки в поєднанні з випуском м'яча, тримання м'яча і фінальне зусилля в поєднанні з випуском м'яча; цільному кидковому руху з розбігу.

2. Для удосконалення техніки метання м'яча з розбігу доцільно використовувати:

а) тенісні м'ячі;б) камінці;в) набивні м'ячі (1 кг).

3. Перед виконанням схресного кроку рука з м'ячем відведена:

а) униз;б) над плечем;в) прямо назад.

4. При виконанні попередньої частини розбігу права рука з м'ячем зігнута над плечем, а ліва:

а) працює у такт руху;

б) вільно опущена вниз;

в) витягнута прямо-вперед.

5. Виконання схресного кидкового кроку:

а) утворює найбільш вигідне положення перед фінальним зусиллям;

б) прискорює розбіг;

в) забезпечує повний замах руки з м'ячем.

6. Попередню й заключну частини розбігу розділяють:

а) визначеною постійною лінією;

б) контрольною умовною позначкою;

в) іншими позначками.

7. При виконанні фінального зусилля починає рух:

а) рука, що тримає м'яч;

б) ліве плече;

в) таз одночасно з коліном і стопою правої ноги.

8. Навчання техніки фінального зусилля починається з:

а) метання з короткого розбігу;

б) метання з місця;

в) імітація й метання зі схресного кроку.

9. Найчастіше у фінальній частині розбігу виконують:

а) 2 кроки;б) 4 кроки;в) 6 кроків.

10. В заключній частині розбігу рука з м'ячем відводиться:

а) на першому кидковому кроці;

б) 3-4 кидковому кроці;

в) на останньому кроці перед фінальним зусиллям.

Кросовий біг

1. Кросовий біг виконують:

а) на доріжці стадіону;

б) біг на шосе;

в) на пересіченій місцевості.

2. Біг на кросових дистанціях починається:

а) високого старту;

б) низького старту;

в) немає значення.

3. При бігові по твердому ґрунті потрібно:

а) збільшувати частоту кроку;

б) збільшувати довжину кроку;

в) зменшувати довжину кроку.

4. При бігу по піску, м'якому ґрунті, болотистій місцевості ногу ставлять:

а) із п'ятки;

б) на всю ступню;

в) на передню частину ступні.

5. Під час бігу на гору тулуб нахиляють уперед і:

а) збільшують довжину кроків;

б) збільшують частоту кроків;

в) зменшують частоту кроків.

6. У кросі спортсмени долають високі перешкоди:

а) бар'єрним кроком;

б) спираючись на них рукою і різнойменною ногою;

в) наступаючи однією ногою.

7. Найкраще короткі підйоми потрібно долати:

а) на різній швидкості;

б) на максимальній швидкості;

в) у повільному темпі.

8. При доланні тривалих підйомів:

а) збільшують швидкість;

б) зменшують швидкість;

в) переходять на ходьбу.

9. При доланні незначних перешкод спортсмен при приземленні:

а) відхиляє тулуб назад;

б) нахиляє тулуб уперед;

в) тримає тулуб вертикально.

10. Особливості техніки кросового бігу вивчають після:

а) засвоєння техніки бігу на середні й довгі дистанції;

б) засвоєння стрибків у висоту й довжину;

в) засвоєння бар'єрного бігу й бігу з перешкодами.

Штовхання ядра

1. Штовхання ядра вивчається у такій послідовності:

а) штовхання ядра зі скоку; штовхання вперед угору з місця; тримання ядра; фінальне зусилля;

б) тримання ядра; штовхання вперед-угору; фінальне зусилля; штовхання ядра зі скоку;

в) фінальне зусилля; штовхання ядра зі скоку; тримання ядра; штовхання з місця.

2. Найбільш розповсюджений спосіб тримання ядра:

а) на всій долоні;

б) на середніх фалангах пальців;

в) високо на дистальних фалангах пальців.

3. Рух правою ногою при відштовхуванні на початку скоку виконується:

а) через усю ступню;

б) ковзанням через п'яту;

в) ковзанням через п'яту або носок.

4. Найбільш правильна робота правої ноги при виконанні фінального зусилля:

а) права нога тільки розгинається;

б) права нога повертається до того моменту, коли центр ваги метальника не буде винесений попереду правої стопи, а тоді розгинається;

в) права нога здійснює обертально-піднімальну роботу вперед-угору.

5. Рух тулуба у фазі фінального зусилля починається з повертанням:

а) голови вліво;

б) плечового поясу;

в) таза відносно вертикальної вісі тіла.

6. Раціональне штовхання ядра відбувається за рахунок:

а) із використанням силових можливостей усього тіла, у тому числі й ніг;

б) із використанням сили тієї ж руки й тулуба;

в) у більшій мірі тільки рукою, що тримає ядро.

7. Вузька постановка ніг у фінальному положенні:

а) збільшує шлях прикладання сили до ядра;

б) приводить до неспівпадання сили тиску правої ноги на опору з напрямком сили, прикладеної до ядра, а також до зменшення шляху прикладання сили до ядра;

в) збільшує шлях прикладання сили до ядра у фінальному зусиллі.

8. При штовханні ядра з фінального зусилля спортсмен приймає вихідне положення:

а) боком до сегмента;

б) спиною до сегмента;

в) не має значення.

9. Рука з ядром відривається від шиї, із силою робить поштовх:

а) уперед;б) уверх;в) уперед-уверх.

10. Штовхання ядра у фінальній частині відбувається у такій послідовності:

а) штовхання рукою-ноги-тулуб;

б) тулуб-ноги-штовхання рукою;

в) ноги-тулуб-штовхання рукою.

Біг на середні і довгі дистанції

1. Біг на середні й довгі дистанції вивчають у наступній послідовності:

а) високий старт і прискорення, біг по дистанції, повороту, фінішування;

б) біг по дистанції, повороту, високий старт і стартове прискорення, фінішування;

в) фінішування, високий старт і прискорення, біг по дистанції й повороту.

2. У бігу на середні й довгі дистанції застосовується:

а) низький старт;б) високий старт;в) старт із ходу.

3. При бігу поштовхова нога має:

а) згинатися в колінному суглобі;

б) повністю бути випрямлена;

в) відштовхуватися від опори.

4. При виконанні бігу учні мають дихати:

а) ротом;б) носом;в)носом і ротом одночасно.

5. Нога має активно ставитися на доріжку:

а) на всю стопу;б) передньою частиною;

в) зовнішньою частиною стопи.

6. Головною умовою правильного фінішування є:

а) стрибок на фініш;б) піднімання рук угору;

в) пробігання лінії фінішу на швидкості.

7. При бігові на повороті, стопа правої ноги ставиться:

а) на зовнішній край стопи;

б) на внутрішній край стопи;

в) на всю стопу.

8. На стартові в бігові на середні й довгі дистанції подаються команди:

а) 'На старт', 'Увага', 'Руш';

б) 'На старт', 'Руш';

в) 'Увага', 'Руш'.

9. Підвищення швидкості бігу на дистанції відбувається завдяки:

а) збільшенню довжини кроку;

б) збільшенню частоти кроку;

в) збільшенню частоти кроків із збереженням їх довжини.

10. Бігун 'включає' максимально можливу швидкість:

а) на початку дистанції;

б) при виході на останній прямій;

в) на останньому колі.

Метання гранати

1. Техніка метання гранати вивчається у наступній послідовності:

а) фінальне зусилля в поєднанні з кидком; кидкові кроки з випуском гранати з руки; цілісному кидковому руху з руки; цілісному кидковому руху з розбігу;

б) цілісному кидковому руху з розбігу, кидкові кроки з випуском гранати з руки; фінальному зусиллі в поєднанні з кидком;

в) кидкові кроки з випуском гранати з руки, фінального зусилля в поєднанні з кидком, кидок у цілому.

2. При попаданні лівою ногою на контрольну позначку метальник має робити:

а) замах;

б) кидкові кроки і відвести руку із гранатою;

в) збільшити швидкість.

3. Раціональний спосіб тримати гранату:

а) коли всі пальці руки тримають ручку гранати;

б) чотири пальці тримають ручку, а мізинець зігнутий і впирається в кінець ручки ;

в) не має значення.

4. Зв'язуючим елементом між розбігом і фінальним зусиллям є:

а) кидковий крок;б) схресний крок.

5. При метанні найчастіше застосовують відведення гранати:

а) прямо назад;б) уперед-вниз-назад;

в) назад-вниз.

6. Після випуску гранати метальник виконує гальмування стрибком:

а) на ліву ногу;б) на праву ногу;в) із лівої на праву.

7. Метання гранати виконується під кутом:

а) 40-42;б) 28-42;в) 45-47.

8. Виконання фінального зусилля починається з випрямленням правої ноги, повертаючи її:

а) носком на зовні;

б) носком у середину;

в) носком уперед.

9. Якою ногою потрібно попасти на контрольну позначку, якщо граната в правій руці:

а) правою;б) лівою;в) не має значення.

10. Швидкість руху гранати в метанні збільшується поступово з різким 'вибухом':

а) на початку;б) на середині; в) у кінці

Потрійний стрибок

1. Техніку виконання потрійного стрибка вивчають із:

а) ритму розбігу і стрибок в цілому; відштовхування в 'скоку', 'кроці'; поєднання 'кроку' і 'стрибка'; потрійний стрибок із місця; короткого розбігу;

б) відштовхування у 'скоку', 'кроці'; поєднання 'скоку' і 'стрибка'; поєднання 'скоку' і 'кроку'; потрібний стрибок із місця і короткого розбігу; ритм розбігу й стрибок у цілому;

в) потрійний стрибок із місця і короткого розбігу; відштовхування у 'скоку', 'кроці'; поєднання 'скоку' і 'кроку', 'кроку' і 'стрибка'; стрибок у цілому.

2. Рухами яких ланок тіла супроводжується відштовхування:

а) активною постановкою і швидким розгинанням поштовхової ноги;

б) активним рухом рук і тулуба угору;

в) постановкою поштовхової ноги на брусок під себе, активним рухом махової ноги і рук із випрямленням тулуба.

3. Довжина першої частини потрійного стрибка передбачається:

а) максимально далекою;

б) як звичайний стрибок у довжину;

в) менше кращого результату стрибка у довжину на 1.360.27 м.

4. Стрибун, виконуючи 'крок' приймає у польоті положення:

а) тулуб випрямлений;

б) положення 'польоту в кроці';

в) руки підносять угору.

5. Третій стрибок виконується відштовхуванням:

а) тією, що в 'скоку' (поштовховою);

б) маховою;

в) не має значення.

6. При виконанні 'скоку' спортсмен приземляється:

а) на махову ногу;б) на поштовхову ногу;

в) на обидві ноги.

7. Потрійний стрибок складається:

а) із трьох стрибків;б) трьох однакових стрибків;

в) із трьох різних стрибків 'скок', 'крок', 'стрибок'.

8. Ногу на місце відштовхування у 'скоку' необхідно ставити:

а) на п'ятку зі швидким перекочуванням на всю ступню;

б) із передньої частини стопи;

в) на всю стопу рухом під себе.

9. Для початкового навчання другого відштовхування і 'скоку' застосовують:

а) багаторазові стрибки у довжину на двох ногах;

б) багаторазові вистрибування вверх із двох ніг;

в) стрибкові вправи на одній нозі.

10. Основним засобом формування правильного першого відштовхування і 'скоку' є:

а) багаторазові стрибки з ноги на ногу з 1-7 бігових кроків;

б) стрибки із середнього розбігу з приземленням в яму з піском на поштовхову ногу;

в) разові, дворазові, трьохразові відштовхування через 1-5 бігових кроків.

ДОДАТОК Б

Критерії оцінювання методичної підготовленості студентів

ДОДАТОК В

Проблемні ситуації з техніки легкоатлетичного бігу

1. Який елемент рухових дій бігуна мах або поштовх є вирішальним для підтримки швидкості на дистанції:

а) у різному бігу поштовх грає вирішальну роль;

б) у різному бігу мах грає вирішальну роль;

в) у гладкому бігу енергія маху складає 6 - 12% загальної енергії руху тіла бігуна, а енергія поштовху 4 - 8%. Під час розгону енергія поштовху перевищує енергію маху, в міру збільшення швидкості роль маху збільшується.

2. Чи є критерієм ефективного й раціонального бігу мінімальне вертикальне коливання ЗЦВ на дистанції:

а) так є, тому що при цьому економиться енергія, яка витрачається на роботу пов'язаною з підніманням ЗЦВ;

б) ні, тому що в цьому випадку неможливо створити напруження і забезпечити відштовхування.

3. Чи може бігун виконати поштовх так, щоб горизонтально складена реакція покриття бігової доріжки завжди була направлена тільки вперед:

а) так, в цьому полягає сутність ефективності відштовхування тільки вперед;

б) ні, сила реакції опори в передньому й задньому поштовху завжди рівні;

в) ні, існує так названий 'передній крок', в якому спортсмен штовхає доріжку вперед, після цього перетинаючи вертикаль, починає відштовхування від неї у напрямку бігу.

Як залежить швидкість бігу від сили відштовхування:

а) чим більша сила відштовхування, тим вище швидкість;

б) ні від сили, ні від часу відштовхування, взятих незалежно один від одного, швидкість не залежить. Поштовх повинен бути в міру можливостей бігуна сильним і тривалим;

в) чим коротший і сильніший поштовх, тим вище швидкість.

Як виконується постановка стопи на поверхню доріжки у фазі амортизації у спринтерському бігу:

а) на передній відділ ступні, зустрічним згинанням підошви для створення попереднього напруження м'язів стопи і гомілки;

б) на передній відділ стопи, м'яко;

в) на всю стопу;

г) перекатом із п'ятки на носок.

Проблемні ситуації з техніки стрибків у довжину з розбігу

Енергія якої фази руху є вирішальною в стрибку (енергія розбігу, поштовху, маху):

а) вирішальною в стрибку є енергія розбігу (складає 82 - 91% потрібної для польоту)

б) енергія поштовху (5 - 10%), яка вище енергії маху (4 - 8%);

в) розбіг, поштовх і мах елементи цілісної системи;

г) енергія поштовху в правильному напрямку.

Яка залежність довжини стрибка від швидкості розбігу:

а) пряма, у скільки разів збільшується швидкість, у скільки збільшується і довжина;

б) підвищення швидкості розбігу на кожні 0,1 м. с? ? збільшується дальність стрибка на 8 см;

в) квадратична: якщо швидкість збільшити в 1,1 рази, то довжина (при правильній реакції всієї системи рухів на цю зміну) збільшується в 1,21 рази.

Яка залежність довжини стрибка від кута вильоту:

а) чим більший кут, тим більше довжина;

б) існує оптимальний кут вильоту (20 25);

в) однозначної залежності немає: при одній і тій же довжині стрибка і різних значеннях системи інших його характеристик, кут вильоту буде різним. Помилкою може бути надто великий і занадто малий кут вильоту.

Яка роль махових рухів тулуба стрибуна у відштовхуванні:

а) мах збільшує силу відштовхування;

б) мах збільшує швидкість відштовхування;

в) мах створює силу інерції, яка сприяє ефективному стрибку;

г) мах ногою й руками збільшує імпульс сили відштовхування, також і швидкість при умові попадання маху в поштовх.

Який вплив сили відштовхування на довжину стрибка:

а) чим сильніший поштовх, тим дальший стрибок;

б) від величини й напрямку сили відштовхування залежить кут вильоту, тому сила відштовхування повинна бути оптимальною для кожного стрибка;

в) сильний поштовх може привести до різкого зниження швидкості, збільшенню кута вильоту й зменшення довжини.

Проблемні ситуації у техніці стрибків у висоту з розбігу

Яке відношення енергії розбігу, поштовху й маху в стрибках у висоту з розбігу:

а) енергія поштовху має вирішальне значення для результату;

б) енергія розбігу, маху й поштовху приблизно рівні;

в) у стрибках у висоту енергія розбігу (56 70%), енергія поштовху (22 32%), енергія маху (8 12%).

Від чого в більшій мірі залежить результат стрибка від швидкості розбігу або сили поштовху:

а) від сили поштовху;

б) від швидкості розбігу;

в) в однаковій мірі.

ДОДАТОК Д

Методична карта самостійної роботи

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Аванесов В. С. Состав, форма и структура педагогического теста /

В. С. Аванесов // Научная организация педагогического контроля : тез. докл. регион. конф. - Семипалатинск : СГМИ, 1990. - С. 3-6.

Альошина А. І. Використання ТЗН та тренажерів у фізичному вихованні / Альошина А. І., Ярошенко Ю. Я., Філіпов В. А. // матер. першої респ. конф. „Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні'. Луцьк : Надстир'я, 1994. С. 403405.

Архангельский С. И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы / С. И. Архангельский. - М. : Высшая школа, 1980. - 168 с.

Бакіко І. Аналіз змісту пріоритетного навчального матеріалу у шкільних програмах з фізичного виховання / І. Бакіко // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - 2002. - № 2-3. - С. 3-6.

Баранцев С. А. Совершенствование основных видов движений /

С. А. Баранцев, И. Н. Столяк // Физическая культура в школе. - 2000.

№ 5. - С. 2931.

Беспалько В. П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения /

В. П. Беспалько. М., 1995. - 158 с.

Биканов С. Р. З досвіду використання тестових завдань для контролю за рівнем знань студентів з плавання та легкої атлетики / С. Р Биканов,

Л. Г. Євсеєв // матер. I міжн. наук.-практ. конф. „Роль фізичної культури в здоровому способі життя'. - Львів, 1995. С. 1112.

Богданов І. М. Модульний підхід до професійно-педагогічної підготовки вчителя / І. М. Богданов. - Одеса, 1998. - 280 с.

Боген М. М. Педагогический анализ техники ориентировочной части двигательного действия / М. М. Боген // Теория и практика физической культуры. - 1996. - № 7. - С. 6-8.

Бубка С. Н. Методичні основи навчання рухових навичок / С. Н. Бубка // Фізичне виховання в школі. 2001. № 2. С. 1720.

Бурбан Ф. М. Кафедрі легкої атлетики 21 рік / Ф. М. Бурбан // матер. всеукр. наук. конф. „Оптимізація процесу фізичного виховання в системі освіти'. КиївТернопіль, 1997. С. 203206.

Бурла О. М. Легка атлетика з методикою викладання / Бурла О.М.,

Гудим М. П., Гудим С. В. : навчальна програма для факультетів фізичного виховання педагогічних інститутів. - Суми : СДПІ, 1997. - 31 с.

Васьков Ю. В. Орієнтовні критерії оцінювання діяльності учнів на уроках фізичної культури / Ю. В. Васьков, І. М. Пашков // Теорія та практика фізичного виховання. - 2001. № 2. С. 212.

Виленский М. Я. Профессиональная направленность физического воспитания студентов педагогических специальностей / М. Я. Виленский, Р. С. Сафин. - М. : Высшая школа, 1989. С. 7986.

Вільчковський Е. С. Професійна спрямованість підготовки фахівців з фізичного виховання / Е. С. Вільчковський // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992 - 2002 : зб. наук. пр. - Харків : ОВС, 2002. - Ч. 1. - С. 301 - 310.

Власов В. Н. Пути совершенствования планирования учебного процесса по легкой атлетике и качества оценки знаний, умений и навыков студентов факультета физической культуры / Власов В. Н., Смышнов К. М.,

Язвинская Л.И. : матер. рег. научн.-пр. конф. „Актуальные проблемы физической культуры. Проблемы физкультурного образования и физического воспитания молодежи'. - Ростов-на-Дону, 1995. - Т IV. - Ч I. - С. 5355.

Волков В. Ю. Компьютерные технологии в физической культуре, оздоровительной деятельности и образовательном процессе / В. Ю. Волков // Теория и практика физической культуры. - 2001. № 45. С. 6063.,

5661.

Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта /

Л. В. Волков. - К. : Олимпийская литература. 2002. - 296 с.

Воробйов М. І. Практика в системі фізкультурної освіти / М. І. Воробйов,

Т. Ю. Круцевич. - К. : Олімпійська література, 2006. - 192 с.

Гогин А. В. Программа курса легкой атлетики для факультета физического воспитания Харьковского государственного педагогического института им. Г.С.Сковороды / А. В. Гогин. - Харьков : ХГПИ, 1989. - 27 с.

Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. - Київ : Либідь, 1997. - 376 с.

Гуляев А. Новые технологии урока / А. Гуляев, В. Сергеев // Физическая культура в школе. - 2002. № 6. С. 69.

Данилко М. Т. Формування готовності до професійної діяльності майбутніх учителів фізичної культури / М. Т. Данилко. - Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2003. 234 с.

Державні тести і нормативні оцінки фізичної підготовленості населення України / За редакцією М. Д. Зубалія. - К. : 1997. 36 с.

Добровольский С. Г. Совершенствование легкоатлетических упражнений в условиях игровой компьютерной среды / Добровольский С. Г., Илемков Г., Лисов В. : тез. докл. международного конгр. 'Человек в мире спорта : Новые идеи, технологии, перспективы'. М., 1998. Т 1. С. 2324.

Дубовис М. „Учись і вчи !' / М. Дубовис // Фізичне виховання в школі. - 1998. № 1. - С. 2.

Дубовис М. С. Планування навчальної роботи з фізичної культури в 511 класах / М. С. Дубовис, С. Ф. Цвек. К. : Педагогічна преса, 2000. - 170 с.

Євсеєв Л. Г. Легка атлетика з методикою викладання / Л. Г. Євсеєв,

В. І. Павлов : навчальна програма для спеціальності 8.010103 „Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура'. - Вінниця : ВДПУ, 2001. -

20 с.

Железняк Ю. Д. Факультеты физической культуры на современном этапе профессионального образования / Ю. Д. Железняк, Е. Л. Воробьева : матер. междунар. науч.-пр. конф. 'Физическое воспитание в системе гармоничного развития личности'. - Воронеж, 1998. - С. 29-31.

Запорожанов В. А. Легкая атлетика в теории и на практике /

В. А. Запорожанов // Теория и практика физической культуры. - 2001. - № 8. - С. 60.

Калабин В. И. Оптимизация процесса преподавания легкой атлетики на факультете физической культуры / В. И. Калабин // матер. межвуз. научн.-практ. конф. 'Система подготовки специалистов (учителей) физической культуры в новых условиях'. - Петрозаводск, 1996. - С. 1617.

Канарченко П. С. Нетрадиционным методом обучения / П. С. Канарченко // Физическая культура в школе. 1993. № 1. С. 3839.

Караваев А. В. Деловая игра форма проверки знаний учащихся /

А. В. Караваев, В. В. Воронков // Физическая культура в школе. 2002.

№ 8. С. 3334.

Кизима О. В. Шляхи підвищення методичної підготовленості студентів 4 курсу факультету фізичного виховання / О. В. Кизима,

В. Т. Небож // матер. першої респ. конф. „Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні' - Луцьк : Надстир'я, 1994.

С. 227228.

Коваленко Т. Г. Рейтинг и проблемно-модульное обучение в учебном процессе по физическому воспитанию / Коваленко Т. Г., Шаркевич И. В., Родионов А. И. // Теория и практика физической культуры. 1999. № 10. С. 4143.

Козлова К. П. Тести для контролю знань студентів-випускників факультету фізичного виховання / Козлова К. П., Костюкевич В. М., Євсєєв Л. Г. Вінниця, 2000. 24 с.

Коробейник В. А. Експериментальне дослідження ефективності використання тестових завдань в практиці контролю знань студентів / Коробейник В.А., Коверя В.М., Левченко В.Я. // Теорія та практика фізичного виховання. 2001. № 3. С. 1012.

Крылова Л. М. Повышая эффективность урока / Л. М. Крылова // Физическая культура в школе. - 1986. - № 1. - С. 13.

Куц О. С. Новітні технології у фізичному вихованні школярів: особливості діяльності учителя фізкультури у навчальному процесі з фізичного виховання / Куц О.С., Леонова В.А., Войтенко С.О. // матер. V всеукраїнської наук.-пр. конф. „Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів'. Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. С. 6671.

Леоненко І. Ф. Теорія та методика викладання легкої атлетики /

Леоненко І. Ф., Бондарєв Ю. Г., Федина О. С. - К. : Олімпійська література, 1995. 30 с.

Лещишин Р. Р. Фізична культура / Р. Р. Лещишин, О. М. Трач // методичні рекомендації для тематичного оцінювання навчальних досягнень учнів 1011 класів. - Тернопіль : Мандрівець, 2000. - 20 с.

Лобанов А. Л. Техника толкания ядра многоборцами способом без статических поз / А. Л. Лобанов, А. К. Стасюк // Теория и практика физической культуры. - 2001. № 9. С. 1016.

Лоза Т. О. Готовність студентів до виконання професійно-педагогічної діяльності вчителя фізичної культури / Т. О. Лоза // матер. всеукраїнської наук. конф. „Біосоціокультурні та педагогічні аспекти фізичного виховання і спорту'. - Суми, 2000. С. 114118.

Макаров А.И., Минаев Б.Н., Шехтель А.Я. Легкая атлетика с методикой преподавания / Макаров А.И., Минаев Б.Н., Шехтель А.Я. // программы педагогических институтов. Сборник № 10. 1982. С. 2841.

Миронов Д. Методика использования специального технического устройства для обучения и совершенствования техники стартового разгона в беге на короткие дистанции / Д. Миронов, Е. Аракелян : тез. докл. междун. конгр. 'Человек в мире спорта: Новые идеи, технологии, перспективы'. - М., 1998. - Т. 1. - С. 57.

Михайлов В.В. Професійна підготовка легкоатлетів-випускників ЛДІФК /

В. В. Михайлов // матер. першої міжн. наук.-практ. конф. „Роль фізичної культури в здоровому способі життя'. Львів, 1995. С. 5051.

Модернізація вищої освіти України і Болонський процесс : матер. до першої лекції / Відп. ред. М. Ф. Степко. К. : Изд., 2004. 24 с.

Молибог А. Г. Вопросы научной организации педагогического труда в высшей школе / А. Г. Молибог. - М. : Высшая школа, 1971. - 288 с.

Мороз М. С. Легка атлетика з методикою викладання / М. С. Мороз,

Ю. Я. Ярошенко, Т. І. Суворова, В. Т. Яловик : програма педагогічних інститутів. - К. : 1995. - 33 с.

Москалев В. Ф. Используя учебные карточки / В. Ф. Москалев // Физическая культура в школе. - 1989. - № 3. - С. 18-21.

Овчаренко Т. Г. Проблема організації самостійної роботи студентів вузу /

Т. Г. Овчаренко, Т. Цюпак, Ю. Цюпак // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві : зб. наук. пр. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005. Т. 1. С. 168172.

Островський М. Відеокомп'ютерний аналіз рухів як засіб контролю за встановленням технічної майстерності атлета / М. Островський // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2003. № 3. С. 130133.

Петренко Е. Н. Методика преподавания спортивно-педагогических дисциплин / Е. Н. Петренко // Теория и практика физической культуры. 1988. № 9. С. 13.

Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения / В. Н. Платонов. - К. : Олимпийская литература, 2004. - 808 с.

Поліщук В. М. Навчаючі програми, як засіб підвищення ефективності навчально-тренувального процесу студентів / В. М. Поліщук // матер. першої наук. конф. викладачів і студентів з проблем фізичного виховання. Вінниця, 1995. С. 101104.

Пономарев Г. Н. Личностно ориентированное обучение как фактор совершенствования подготовки специалиста по физической культуре /

Г. Н. Пономарев // Теория и практика физической культуры. 1997. № 12. С. 3235.

Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 111 класи. Основи здоров'я і фізична культура // Фізичне виховання в школі. 2002. №1.

С. 1344.

Присяжнюк Д. С. Методика проведення ділових ігор з легкої атлетики /

Д. С. Присяжнюк, Л.Г. Євсєєв, А. А. Сатайкін // матер. II міжвуз. наук. конф. викладачів і студентів з проблем фізичного виховання. - Вінниця, 1996.

С. 240-241.

Ровный А.С. Основные методические требования к содержанию урока по легкой атлетике в общеобразовательной школе / А. С. Ровный // Физическое воспитание студентов творческих специальностей : сб. научн. тр. / под. ред. С. С. Ермакова Харьков : ХГДИ (ХХПИ), 2002. № 8. С. 9197.

Романов Н. С. Позный метод обучения технике легкоатлетических упражнений / Н. С. Романов // Психолого-педагогические аспекты учебной и спортивной деятельности : сб. научн. тр. - Омск, 1990. - С. 75-80.

Савченко В. Г. Пути совершенствования профессиональной подготовки специалистов по физической культуре и спорту / Савченко В. Г.,

Шамардин В. Н., Москаленко Н.В. // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві : зб. наук. пр. - Луцьк : Медіа, 1999. -

С. 49-495.

Садетдинов Д. Ш. Обучение студентов факультета физической культуры визуальной оценке технике легкоатлетических упражнений /

Д. Ш. Садетдинов, Г. Л. Драндров // сб. науч. тр. студентов, аспирантов и докторантов. Чебоксары : ЧГПУ им. И. Я. Яковлева, 1998. Вып. 4.

С. 233-239.

Санду Ю. В. Тестовая методика оценки знаний студентов / Ю. В. Санду // Психолого-педагогические аспекты учебной и спортивной деятельности : сб. научн. тр. - Омск, 1990. - С. 186-187.

Сергієнко В. М. Стан методичної підготовки студентів / В. М. Сергієнко // Спортивний вісник Придніпров'я. 2006. № 2. С. 106109.

Сигловий М. П. Використання додаткових орієнтирів, як методу термінової інформації при вивченні техніки легкоатлетичних вправ студентами-початківцями / М. П. Сигловий // матер. III міжрег. наук.-пр. конф. „Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення'. Львів, 2002. С. 95.

Сидоренко В.І. Деякі аспекти підвищення методичної підготовки студентів факультету фізичного виховання на заняттях з легкої атлетики /

В. І. Сидоренко // матер. II рег. наук.-пр. конф. „Роль фізичної культури в здоровому способі життя' 25 жовтня 1991. Ч. II. - Львів, 1991. С. 6466.

Сінгаєвський С. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) /

С. Сінгаєвський // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 2. - С. 2528.

Скрипко А. Д. Философские аспекты антропотехники в физической культуре / А. Д. Скрипко // Теория и практика физической культуры. - 2001. - № 9. - С. 26.

Теория и методика физического воспитания / За ред. Т.Ю. Круцевич. - К. : Олимпийская литература, 2003. - Т. 1. - 423 с.

Тимошенко О. Технологія застосування модульно-рейтингової системи оцінки успішності в навчальному процесі студентів зі спеціальності „фізичне виховання' / О. Тимошенко // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - 2005. - № 4. - С. 72-75.

Трофимишин П. І. Аналіз методики викладання техніки легкоатлетичних вправ молодими викладачами Львівщини / П. І. Трофимишин, В. М. Бугай // матер. першої респ. конф. „Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні'. Луцьк : Надстир'я, 1994. - С. 187188.

Холодов Ж. К. Методы активного обучения в системе физкультурно-педагогического образования / Ж. К. Холодов, В. С Кузнецов. М. : РГАФК, 1998. С. 20 -27.

Чорненька Г. В. Ефективність навчання легкоатлетичних вправ студентів інституту фізкультури протягом дня / Г. В. Чорненька // Молода спортивна наука України : зб. наук. ст. - Львів : ЛДІФК, 2000. - Вип. 4. - С. 179-181.

Шаулин В. Н. От обучения - к учению / В. Н. Шаулин // Физическая культура в школе. - 1992. № 1. - С. 1822.

Шестаков М. П. Искусственный интеллект в спортивной науке XXI века / М. П. Шестаков // Теория и практика физической культуры. 2000. № 7. С. 813.

Шиян Б. М. Підготовка вчителя фізичної культури третього тисячоліття /

Б. М. Шиян. // Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні : зб. наук. пр. Рівне : Принт Хауз, 2001. Вип. 2. С. 371374.

Шкребтій Ю. Запровадження елементів європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи в сфері вищої фізкультурної освіти / Ю. Шкребтій, Л. Харченко // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - 2005. -

№ 4. - С. 76-79.

Яловик В. Т. Теорія і методика вивчення видів легкої атлетики в школі (Біг. Стрибки. Метання) / В. Т. Яловик., В. М. Сергієнко: навч. посіб. - Луцьк : РВВ „Вежа' Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - 228 с.