Методика проведення інтерактивних уроків з української мови

/

Методика проведення інтерактивних уроків з української мови

ПЛАН

ВСТУП

I. Сучасні підходи до організації навчання й інтерактивні технології

1.1 Урок як форма організації навчання

1.2 Сучасні підходи до типології та структури уроків

1.3 Що таке інтерактивне навчання

1.4 Як поєднати різні моделі навчання

1.5 Що розуміють під технологією в педагогічній науці та практиці

1.6 Чому можна розглядати інтерактивне навчання як сукупність технологій

1.7 Групова та кооперативна форми організації діяльності учнів на уроці

ІІ Приклади практичного використання методики проведення нетрадиційних уроків з української мови

2.1 Урок-гра «Найрозумніший»

2.2 Урок-гра «Значення іменника в морфології української мови»

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Для нашого дослідження обрана методика проведення нестандартних уроків, тому що вона є невід'ємним компонентом сучасної системи освіти. Нестандартні уроки повинні використовуватися у школах для підвищення ефективності навчання, формування мотивації на уроці. Ми зробимо огляд методики проведення нетрадиційних уроків для того, щоб вчителям та викладачам було легше розібратися у розмаїтті видів уроків, у підготовці до їх проведення.

Тема нестандартних уроків надзвичайно актуальна сьогодні. Наша держава стоїть на порозі глобальних змін у суспільстві. Людина, вимоги до життя дуже змінилися. Основні проблеми, які вчитель має розв'язати на уроці з учнями, - уміння мислити, комунікабельність, тобто необхідно пробудити творчість, активність, захоплення дітей, інтерес до навчального процесу. Тому важливо використовувати особливі форми і методи навчання для цього. Актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, інтуїції, творчості, інтегративності мислення.

Об'єктом дослідження є методика проведення нестандартних уроків з української мови в організації навчально-виховного процесу. Предметом дослідження є виховання учнів та навчання української мови під час застосування нетрадиційних уроків у школі.

Наукова гіпотеза нашого дослідження визначається як наукове осмислення передових ідей, теорій, які завжди були рушійною силою вдосконалень. Тому вивчення методики проведення нетрадиційних уроків з української мови є гарантією вдосконалення вивчення української мови в школі. Чим глибше ми вивчаємо методику викладання мови, тим результативнішою буде наша діяльність, спрямована на поглиблення знань учнів.

Метою нашого дослідження є:

1. Визначити суть поняття «нестандартний урок».

2. Розкрити роль нетрадиційних уроків з мови у сучасному навчанні.

3. Окреслити методику проведення нестандартних уроків з мови.

4. Науково та практично осмислити можливості використання нетрадиційних уроків у сучасній школі.

Згідно з вищезазначеною метою можна сформулювати такі завдання:

1. Розкрити поняття «нестандартний урок», використовуючи різні його типи.

2. Описати різноманітні види нетрадиційних уроків з мови та методику їх проведення.

3. Зробити методичний аналіз нестандартних уроків.

4. Підготувати методичні рекомендації для вчителів-мовників щодо використання нетрадиційних уроків з мови.

Для того, щоб виконати усі завдання, будуть використовуватися такі методи, як: вивчення педагогічного досвіду, монографічний, соціологічний, методи роботи з літературою (аналіз, вивчення документації), дистрибутивний аналіз (вивчення оточення), структурний.

Методологічною основою нашого дослідження є ідеї використання нетрадиційних форм проведення уроків, а саме: шляхи підвищення ефективності навчання, пробудження інтересу учнів до вивчення рідної мови, ідеї розвитку творчих здібностей учнів, емоційного піднесення на уроках з мови.

Ми вважаємо, що дослідження допоможе упевнитися в тому, що традиційний процес вивчення української мови в школі потребує нововведень, одним із видів яких і є нестандартні уроки. Дослідна робота допоможе вчителям-мовникам краще орієнтуватися у різних типах нетрадиційних уроків та у їх використанні на уроках української мови.

I. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ Й ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

1.1 Урок як форма організації навчання

Перш ніж перейти до розгляду уроку як форми організації навчання, спробуємо розібратися, що в педагогіці вкладається в поняття „форма”. Сучасні дидакти виділяють такі групи форм навчання:

· форми організації всієї системи навчання, навчально-виховного процесу;

· форми організації навчальної діяльності учнів,

Форми навчання відповідно поділяються на групи за такими ознаками:

· кількістю учнів (індивідуальне, групове, фронтальне);

· місцем навчання (шкільне, позашкільне» екстернат);

· тривалістю (час регламентується педагогами, батьками, учнями).

Становлення форм організації системи навчання відбувалось з розвитком суспільства» Першим виникло індивідуальне навчання (учні спілкувались один на один з учителем і виконували всі завдання індивідуально). Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання (вчитель навчав групу дітей, однак навчальна робота мала індивідуальний характер).

Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. як індивідуальна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. В братських школах України, Білорусії та деяких інших країн виникло групове навчання, яке стало основою класно-урочної форми навчання, обґрунтованої та вдосконаленої Я. А. Коменським.

У 20-х роках XX ст. в Україні виник новий спосіб навчання -- колективний. Навчання відбувалось без уроків та розкладу в формі організованого діалогу пар учнів, які, вивчивши різноманітні теми, по черзі навчали один одного. Повністю на цей спосіб навчання не перейшла ні одна сучасна школа, проте елементи цієї форми навчання широко використовуються навіть і нині (наприклад, в інтерактивних технологіях).

Основним підходом до організації системи навчання в сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчальної роботи є урок.

Для класно-урочної системи організації процесу навчання характерні такі елементи:

* Основною одиницею занять є урок.

* Учні об'єднані в класи за віком та рівнем підготовки.

* Існує постійний склад класу на весь період шкільного навчання.

* Заняття обов'язкові для всіх.

* Існує розклад занять, перерв, єдиний навчальний рік і канікули.

* Робота всіх учнів у класі відбувається одночасно і по одній темі за єдиним для всіх учнів планом.

* Навчальним процесом керує вчитель.

У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками (45 хвилин), планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок відіграє інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти, як мета, зміст, методи, засоби навчання, взаємодія вчителя та учнів.

Незважаючи на широке визнання в світі, класно-урочна система має багато недоліків. Найістотнішими з них є: орієнтованість на середнього учня; часто висока складність навчання для слабких учнів як за рахунок темпу, так і змісту навчання; неможливість повної реалізації в навчальному процесі індивідуальних особливостей учнів. Тому у XX столітті до уроку долучились такі форми, як консультації, заліки, семінари, практичні заняття тощо. Спроби вдосконалити і сам урок як специфічну форму організації навчально-виховного процесу не припиняються з моменту його винайдення. В історії педагогіки було розроблено й апробовано такі варіанти класно-урочної форми, як бел-ланкастерська система взаємного навчання, батовська система, маннгеймська система, лабораторна система (Дальтон-план). За радянських часів в Україні значна увага приділялась розробці нових типів уроку, вдосконаленню його структури та основних елементів такої структури.

Велися, хоч і не так активно, пошуки вдосконалення уроку, пов'язані з формами організації навчальної діяльності учнів, яких у сучасній дидактиці виділяють чотири:

* парна (взаємодія учня з учнем чи вчителя з учнем);

* групова (вчитель одночасно навчає весь клас);

* кооперативна (колективна) (всі учні активні і навчають один одного);

* індивідуальна (самостійна) робота учня.

Кожна з цих форм має свої особливості, які необхідно враховувати, підбираючи ті чи інші способи організації засвоєння учнями знань (методи, технології).

У рамках найбільш вживаної в сучасній школі форми організації навчання -- класно-урочного -- ми й розглядатимемо інтерактивні технології.

1.2 Сучасні підходи до типології та структури уроків

Жоден з уроків, навіть проведених одним і тим самим учителем з використанням однакових технологій, методів, прийомів та засобів навчання, не буде повністю відтворювати будь-який інший. Проте говорити про уроки, а тим більше про уроки інноваційні неможливо, не поділивши їх на групи за якимись ознаками.

У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків: за дидактичною метою, за метою організації пізнавальної діяльності, за основними етапами навчального процесу, за методами навчання, за способами організації навчальної діяльності учнів,

Дидактична мета є найважливішою складовою, пусковим моментом процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку. У цій класифікації розрізняють:

* уроки вивчення нового навчального матеріалу;

* уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок;

* уроки закріплення та застосування знань, вмінь та навичок;

* уроки узагальнення та систематизації знань;

* уроки контролю і корекції знань, умінь та навичок;

* комбіновані уроки.

Питання вибору типу і, відповідно, структури уроку (його складових елементів, кроків, які треба здійснити для досягнення дидактичної мети) потребує ретельного обмірковування і врахування таких умов: змісту навчального матеріалу, віку учнів, місця конкретного уроку в системі уроків з певної теми, дидактичних можливостей і функцій різних методів та навчальних технологій. Тобто спочатку вчитель визначає, що планує зробити, а потім - як і якими засобами.

Коротко зупинимося на характеристиці кожного типу уроків.

Уроки вивчення нового навчального матеріалу. Метою цього типу уроків є оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами діяльності. Найбільш ефективно процес засвоєння нових понять, умінь і навичок здійснюється учнями під час активної діяльності, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій.

Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. На уроках цього типу вирішуються такі дидактичні завдання:

а) повторення і закріплення засвоєних раніше знань із застосування вже сформованих умінь та навичок;

б) формування нових умінь та навичок;

в) контроль за вивченням нового навчального матеріалу і вдосконаленням знань, умінь та навичок.

Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передбачають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань, умінь та навичок, які шляхом послідовного розв'язання учнями навчальних завдань ведуть до досягнення дидактичної мети.

Уроки узагальнення та систематизації знань. Уроки цього типу спрямовані на вирішення двох основних дидактичних завдань:

а) перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами теоретичних знань і способами пізнавальної діяльності;

б) повторення, корекцію і більш глибоке осмислення навчального матеріалу.

Уроки контролю та корекції знань, умінь і навичок. Уроки цього типу призначені для:

а) контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованістю вмінь та навичок;

б) корекції засвоєних учнями, знань, умінь та навичок.

Структура уроку, тобто послідовність його частин і елементів, залежить передусім від мети та змісту уроку і не може будуватись стихійно. Проте не може бути й універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання.

1.3 Що таке інтерактивне навчання

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х pp. XXст. охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін «пасивна» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта -- учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовує „пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності та особливості.

1. Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо -- джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання

Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «interact», де «inter» -- взаємний і «act» --діяти. Таким чином, інтерактивний -здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання -- це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету -- створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, завчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки -- роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати.

Для прикладу можна розглянути досвід організованої А. Рівіним (1878-1944) у 1918 році в м. Корів (між Києвом та Житомиром) школи, в якій учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, проходили за один рік програму трьох - чотирьох років навчання. В школі навчалось одночасно близько 40 дітей віком від 11 до 16 років. Уроків як таких у школі не було. За гарної погоди діти навчались в саду, на свіжому повітрі. Під час занять вони вільно рухались, розмовляли один з одним. В основу методики Рівіна була покладена ідея «навчаючи інших, навчайся сам» .

Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Вже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми та складності; зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму в сталінські часи вони виявились непотрібними і постановою ЦК ВКП (б) «Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» були піддані нищівній критиці. Уже на початку 30-х pp. українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70 - 80-х pp. (Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкової та інших), теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи, в умовах нав'язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом.

У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х pp., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву «Піраміда навчання».

З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція -- 5%, читання -- 10%), а найбільших - інтерактивного (дискусійні групи -- 50%, практика через дію -- 75% навчання інших чи негайне застосування -- 90% ). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запам'ятати 10% інформації, слухаючи -- 26%, розглядаючи -- 30%, слухаючи і розглядаючи -- 50%, обговорюючи -- 70%, особистий досвід -- 80%, спільна діяльність з обговоренням -- 90%, навчання, інших -- 95%.

Чим зумовлені такі результати? Для того щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наш мозок.

Робота нашого мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона чи плеєра. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі запитання:

- Чи отримував я таку інформацію раніше?

- Чого стосується ця інформація? Що я можу з нею зробити?

- Чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?

Отже, мозок не тільки отримує інформацію а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням, обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.

Ще краще, якщо ми можемо щось «зробити» з інформацією, щоб отримати зворотний зв'язок, чи добре ми її зрозуміли. Наприклад з цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати певні подібні прояви, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв'язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності.

Наш мозок схожий на комп'ютер, а ми -- його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно «ввімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам'ять. Наш мозок повинен пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінне засвоєння. Нарешті, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не «закріплена» за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено.

Ще однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення.

Більшість викладачів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.

Наукові дослідження твердять, що для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно.

Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 процентів часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятати 70 процентів інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20 процентів матеріалу. Не дивно, що студенти під час викладання лекційного вступного курсу до психології знали лише на 8% більше, ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі. Уявіть, якими були б результати в середній школі чи звичайному класі!

Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на кілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:

· увага учнів падає з кожною хвилиною;

· ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;

· рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;

· вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так.

Використання наочності під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 процентів поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 процентів менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.

Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

1.4 Як поєднати різні моделі навчання

Усе сказане вище, звичайно, не означає, що потрібно використовувати тільки інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. Як можна помітити з поданого нижче опису різноманітних інтерактивних технологій, обов'язковим складником їх є і так звані пасивні методи. Сильні й слабкі сторони пасивного, активного та інтерактивного навчання можна подати у вигляді таблиці.

Ця таблиця також допоможе вчителеві вибрати тип уроку залежно від завдань і умов роботи. Як правило, сучасна система навчання чекає від учителя охоплення великого обсягу інформації й орієнтована на «знання» і «розуміння». Це підштовхує педагога на використання в основному пасивного навчання. У середньовіччі використання пасивних методів було виправдано. Учитель мав можливість передати весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета своєму учню. У сучасному світі ситуація кардинально змінилася. Неможливо одній людині знати все навіть у якійсь вузькій галузі знання. До того ж, як відомо, численні факти добре запам'ятовують комп'ютери. Учні ж повинні мати інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Цьому саме і сприяють інтерактивні технології. Проте, як ми бачимо з таблиці, при їхньому застосуванні педагог стикається з певними труднощами.

Так, наприклад, робота учнів у групах та парах, взаємонавчання учнів у парах змінного складу, дає разючі результати. Та взаємонавчання учнів також має і свої слабкі сторони, які необхідно враховувати, використовуючи цю технологію.

Для того щоб подолати складності застосування окремих інтерактивних технологій і перетворити їхні слабкі сторони в сильні, треба пам'ятати:

· Інтерактивна взаємодія потребує певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготування як учням, так і педагогу. Починайте з поступового включення елементів цієї моделі, якщо ви або учні, з ними незнайомі. Як педагогу, так і учням треба звикнути до них. Можна навіть створити план поступового впровадження інтерактивного навчання. Краще старанно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені «ігри ».

· Можна провести з учнями особливе «організаційне заняття» i створити разом із ними «правила роботи в класі». Налаштуйте учнів на старанну підготовку до інтерактивних занять. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології -- робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо. Коли у вас і в учнів з'явиться досвід подібної роботи, такі заняття будуть проходити набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу.

· Використання інтерактивного навчання не самоціль. Це лише засіб для досягнення тієї атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.

· Якщо застосування вами інтерактивної моделі у конкретному класі веде до протилежних результатів, треба переглянути вашу стратегію й обережно підходити до її використання. Можливо, варто обговорити цю ситуацію з учнями ( чи правильно ви їх розумієте і використовуєте, чи готові ви й учні до їх використання?)

· Для ефективного застосування інтерактивного навчання, зокрема, для того щоб охопити весь необхідний матеріал і глибоко його вивчити (а не перетворити технології в безглузді «ігри заради самих ігор»), педагог повинен старанно планувати свою роботу, щоб:

ь дати завдання учням для попереднього підготування: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

ь відібрати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;

ь під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;

ь на одному занятті можна використовувати одну (максимум -- дві) інтерактивну вправу, а не їх калейдоскоп;

ь дуже важливим є проведення спокійного глибокого обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу і на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;

ь проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

· Для зміцнення контролю за ходом процесу навчання за умов використання інтерактивної моделі навчання викладач також повинен попередньо добре підготуватися:

ь глибоко вивчити і продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

ь старанно спланувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття (при описі занять автори постаралися максимально полегшити підготовку викладача до проведення заняття, докладно описуючи весь хід занять);

ь мотивувати учнів до вивчення шляхом добору найцікавіших для учнів випадків, проблем; оголошення очікуваних результатів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи учнів;

ь передбачити різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому, зокрема, можуть сприяти різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

Деяким викладачам іноді складно розкривати себе перед школярами, висловлювати своє особисте ставлення до матеріалу, показувати некомпетентність у деяких питаннях. Безумовно, не всі викладачі «створені» для інтерактивного навчання, проте використання його дає можливість для фахового росту, для зміни себе, для навчання разом з учнями. Зробити перший крок допоможе сам новий підхід до навчання та його цілей, за якого викладач відверто може визнати себе не спеціалістом і одержати «право» не знати відповіді на ті чи інші запитання (до того ж багато запитань з будь-якого предмета не мають однозначної або єдино правильної відповіді). З іншого боку, після кількох старанно підготовлених уроків викладач зможе відчути, як змінилося ставлення, до нього учнів, а також сама атмосфера у класі -- і це послужить додатковим стимулом до роботи , з інтерактивними технологіями.

1.5 Що розуміють під технологією в педагогічній науці та практиці

Розвиток науки і техніки дав учителям та учням нові форми комунікації, нові типи вирішення абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного транслятора готових ідей у натхненника інтелектуального та творчого потенціалу учня. Майбутнє за системою навчання, що вкладалася б у схему учень -- технологія -- учитель, за якої викладач перетворюється на педагога -- методолога, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання. Педагогічна майстерність сучасного вчителя має розвиватись «не через забезпечення його великою кількістю рецептурних посібників і широке використаний ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність».

Ще на початку 20-х рр.. минулого століття у працях відомих педагогів (Павлов І.П., Ухтомський А.А., Шацький С.Т., Бехтерєв В.M. ) з'являються терміни «педагогічна технологія» тa «педагогічна техніка». Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії 30-х pp. як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Минуло майже сто років відтоді, а в сучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальні технології. Деякі дослідники нараховують близько 300 трактувань цих термінів, що різняться не лише за формою, а й за змістом, який у них вкладається. Одні науковці розуміють під терміном «технологія» управління педагогічними процесами, інші -- способи організації діяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети тощо.

Оскільки визначення терміна «технологія навчання» надзвичайно важливо для розуміння суті запропонованих нами підходів, спробуємо розібратись.

Звернення до історії розвитку виробництва дає підстави припустити, що розвиток будь-якої галузі діяльності людини відбувається за такою схемою:

/

Ми бачимо, що виготовлення будь-якого продукту проходить кілька етапів, починаючи від перших, невмілих спроб і закінчуючи певним, добре продуманим способом виробництва з використанням технічних чи якихось інших засобів виробництва під керівництвом людини.

Можна припустити, що відмінність між технологією і методикою в сфері освіти полягає в тому ж, в чому відмінність між технологією й ремісництвом у виробничій сфері. Тобто це відмінність між високопродуктивним машинним виробництвом і порівняно низькоефективною ручною працею.

1. Процес навчання, побудований на основі методики, можна подати у вигляді такої схеми:

/

2. Процес навчання, побудований за технологічними принципами.

/

Оскільки згідно з цією схемою в технології навчання важливу й провідну роль відіграють засоби навчання, розглянемо зміст цього поняття. В сучасній педагогічній науці все частіше зустрічаються визначення засобів навчання не в вузькому їх розумінні (матеріальні засоби-інструменти), а більш широко. Так П. І. Підкатистий розуміє під засобом навчання матеріальний чи ідеальний об'єкт, який використовується учителем чи учнем для засвоєння знань. С. А. Смирнов поділяє засоби навчання на:

· матеріальні (підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, книги-першоджерела, тестовий матеріал, засоби наочності, технічні засоби навчання, лабораторне обладнання);

· ідеальні (усне й письмове мовлення, нотна грамота, математичний апарат, музика, живопис, навчальні комп'ютерні програми, організуюча й координуюча діяльність учителя, загальна культура вчителя, методи навчання й форми організації навчальної діяльності учнів тощо).

На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють «два принципових моменти: гарантія кінцевого результату й проектування майбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія -- набір процедур, які поновлюють професійну діяльність учителя і гарантують кінцевий запланований результат». Окрім того, зa технологічного навчання відсутні безліч «якщо»; якщо талановитий вчитель, талановиті діти, багата школа. „Методика, виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів. Технологія ж проектується, виходячи з конкретних умов, та орієнтується на заданий, а не на передбачуваний результат”. Технологія, на відміну від методик, не допускає варіативності, з неї не можна викинути якісь елементи, Технологічний підхід не допускає пошукової діяльності, проб, тут не може бути помилок., Для технологічного навчання обов'язковим є постійний зворотний зв'язок, внесення виправлення та змін у подальшу діяльність. Таким чином, до наведеної вище схеми можна додати ще один елемент.

/

Оскільки певне розведення термінів «педагогічна технологія» та «технологія навчання» важливе для розуміння суті запропонованого нами підходу, спробуємо розвести ці поняття?

У глосарії термінів ЮНЕСКО поняття «педагогічна технологія» трактується як конструювання та оцінювання освітніх процесів шляхом врахування людських, часових та інших ресурсів для досягнення ефективності освіти. Педагогічна технологія дає відповідь на запитання, як, яким чином (методами, прийомами, засобами) досягти поставленої педагогічної мети, установлюючи порядок використання різноманітних, моделей навчання. Таким чином, технологія -- це комплекс, що складається з:

· запланованих результатів

· засобів оцінки для корекції та вибору оптимальних методів, прийомів навчання, оптимальних для даної конкретнoп ситуації;

· набору моделей навчання, розроблених вчителем на цій основі.

Розглянемо ці компоненти ґрунтовніше.

· Для планування результатів застосовують рівневий підхід. Рівнів планування результатів може бути скільки завгодно. Основних, згідно з теорією розвивального навчання Л. С. Виготського, три: 1) орієнтація на випадкові одиничні ознаки (узнавання, згадування) -- мінімальний рівень (уповільнений); 2) орієнтація на локальні ознаки (зіставлення, порівняння) -- загальний (оптимальний); 3) орієнтація на глобальні ознаки та властивості (перенесення знань на нову ситуацію) -- прискорений рівень планування результатів.

· Технологія має містити критерії для оцінки стану учнів, вибору моделі навчання.

· Модель -- найкоротший шлях від початкових умов до запланованих результатів. В основі моделі -- комплекс методів і засобів навчання.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах педагогічної технології. Деякі дослідники називають її ще й дидактичною технологією.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати основним критеріям технологічності; системності (наявність логіки процесу, взаємозв'язку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу навчання), ефективності (технологія повинна вибиратись відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання), відтворюваності (можливості застосування в інших однотипних навчальних закладах іншими суб'єктами).

Виходячи з усього сказаного вище, будемо надалі говорити про інтерактивну модель навчально-виховного процесу, яка передбачає використання інтерактивних технологій за різних форм організації навчання.

1.6 Чому можна розглядати інтерактивне навчання як сукупність технологій

Якщо спробувати дати визначення поняття інтерактивна технологія навчання, то -- це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно, прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання. Інтерактивні технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові і навчальні умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.

На відміну від методик, інтерактивні навчальні технології не вибираються для виконання певних навчальних завдань, а самою своєю структурою визначають кінцевий результат.

1.7 Групова та кооперативна форми організації діяльності учнів на уроці

Групова (фронтальна) форма організації навчальної діяльності учнів передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів чи цілого класу. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди більша, ніж тих, хто говорить. Усі учні в кожен момент часу працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів.

Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності учнів - це форма організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дозволяє реалізували природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується з традиційними формами і методами навчання і може застосовуватися нa різних етапах навчання.

Абрахам Маслоу твердить, що в людини переважають дві потреби -- потреба до постійного росту й потреба бути в безпеці. Людина, яка повинна вибрати між цими двома потребами, обирає потребу в безпеці. Потребу бути в безпеці необхідно задовольняти скоріше, ніж потребу в особистісному зростанні, y відкритті нового. Згідно з Маслоу, зростання відбувається невеликими «кроками», і «кожен крок уперед можливий лише тоді, коли забезпечується почуття безпеки, коли рух у невідоме відбувається із безпечного домашнього порту».

Один із найважливіших способів досягнення безпеки -- це поєднатися з іншими людьми, залучитися до групи. Почуття групової належності дає учням змогу подолати труднощі, які постають на їхньому шляху. Коли діти навчаються разом з іншими, вони відчувають істотну емоційну та інтелектуальну підтримку, яка дає їм можливість вийти далеко за рамки їх нинішнього рівня знань і вмінь.

Джером Брюннер визначив соціальний бік навчання: «Людина повинна, відповідати за інших, діяти разом у напрямку досягнення мети». Це він називає взаємодією. Брюннер вважає взаємодію основою активного навчання: «Де необхідні спільні дії, де потрібна взаємодія, щоб досягти поставлених групових цілей, відбувається процес залучання індивіда до навчання, вироблення компетентності, яка необхідна для групи».

Концепції Маслоу та Брюннера лежать в основі розробки методів спільного кооперативного навчання, (ґрунтуються на колективних формах організації навчальної діяльності учнів), таких популярних нині в освітніх колах США»

Загальнокласну роботу, яка поширена в сучасній українській школі, не можна назвати колективною перш за все тому, що при загальнокласній роботі учні не мають спільної мети. Адже вчитель ставить перед дітьми не спільну, а однакову для всіх мету. Внаслідок цього в учнів виробляється ставлення до навчальної діяльності не як до спільної і творчої праці, а як до чогось індивідуального й обов'язкового. Діяльність, спрямована на досягнення спільної мети, об'єднує, а однакової -- викликає конкуренцію, змагання.

Спільну мету легко відрізнити від однакової для всіх. Якщо завдання, поставлене вчителем, може виконати кожен учень самостійно, то така мета однакова для всіх. А якщо за певний, вказаний проміжок часу завдання можуть виконати лише всі учні спільними зусиллями, то така мета є спільною. Одна людина досягти її не в змозі.

Навчальна мета може бути спільною в тому випадку, коли в ході навчання, окрім засвоєння нових знань, умінь і навичок, група учнів навчає кожного свого члена. Це передбачає систематичну участь кожного учня в навчанні всіх.

На традиційному уроці найчастіше використовують групову (фронтальну) форму організації навчальної діяльності учнів. Усі спроби осучаснити класно-урочну систему, позбавити її притаманних їй недоліків були пов'язані з використанням у рамках уроку ще й парної та колективної форм.

Співробітництво (кооперація) -- це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, за якого учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання - доти, поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди.

У результаті виграють усі («Твій успіх іде на користь мені, а мій -- на користь тобі»), учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені нa загальну долю («Або ми потонемо, або випливемо, але -- разом»). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів («Ми не можемо обійтися без тебе»). Усі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу, коли один із членів групи удостоюється похвали за особливі досягнення («Ми всі поздоровляємо тебе з успіхом!»). У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями: вони розуміють, що можуть досягти свої особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху.

Успіх члена команди при презентації результатів дослідження групою якоїсь теми, наприклад «Захист навколишнього середовища», залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, що допомагають йому знаннями, уміннями і практичними можливостями. Жоден член групи наодинці не має всієї інформації, уміння чи можливості, необхідних для того, щоб забезпечити успіх групової діяльності.

Навчальні цілі учнів можуть бути структуровані по-різному: одні стимулюють спільні зусилля, другі -- конкуренцію, треті -- тільки зусилля окремої особистості. На відміну від ситуації кооперативного навчання, ситуація конкуренції виникає, коли учні змагаються один з одним, щоб досягти мети, що насправді досяжна тільки для одного чи кількох учнів. У конкуренції присутня негативна взаємозалежність між цілями, що досягаються. Учні розуміють, що вони досягають свої цілей тільки за умови, що інші учні класу зазнають невдачі. Здійснюється нормативна оцінка власних досягнень. У підсумку -- учні або ретельно працюють, щоб перемогти інших однокласників, або, махнувши рукою, відступають, оскільки не вірять, що в них є шанс на перемогу. В індивідуалістській навчальній ситуації учні трудяться поодинці, щоб досягти цілей, що ніяк не співвідносяться з цілями однокласників. Цілі, до яких прагнуть учні, незалежні одна від одної. Учні розуміють, що їхні успіхи ніякою мірою не залежать від діяльності товаришів. Як результат вони зосереджуюся винятково на власних інтересах і персональному успіху, а успіхи і невдачі інших, ігнорують як те, що не має ніякого значення.

Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурентного й індивідуального навчання мають довгу історію і, безсумнівно, вказують на те, що співробітництво, порівняно з конкуренцією й індивідуальними зусиллями, приводить до:

а) більш високих досягнень і більшої продуктивності;

б) більш турботливих, чуйних і відданих взаємин;

в) більшого психологічного здоров'я дітей, соціальної компетентності і самоповаги.

Позитивний ефект, що має співробітництво для досягнення багатьох важливих результатів, робить кооперативне навчання одним з найбільш цінних інструментів в арсеналі педагога.

Педагоги самі себе обманюють, якщо думають, що добрих намірів і відповідних вказівок, типу „працюйте разом”, „співробітничайте” і „будьте єдиним колективом”, буде досить, щоб члени групи дійсно почали працювати спільно. Об'єднавши учнів у групи і поставивши їм завдання працювати разом, не можна розраховувати, що це само собою приведе до спільної діяльності. Не всі групи є групами співробітництва. Об'єднання в групи цілком може закінчитися конкуренцією, причому в тісному просторі, або приведе до окремої, індивідуальної діяльності, що перемежовується з розмовами. організувати урок таким чином, щоб учні дійсно працювали в режимі співробітництва, можна лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співробітництва.

Оволодіння суттєвими компонентами співробітництва дає можливість вчителям:

· застосовувати кооперативне навчання за умов роботи за діючими навчальними програмами в межах звичайних шкільних курсів;

· перебудовувати уроки, вже побудовані на принципах кооперативного навчання, таким чином, щоб вони відповідали даній навчальній ситуації і дозволяли корегувати недоліки навчальних програм та недостатній пізнавальний рівень учнів;

· діагностувати проблеми, що можуть виникнути в деяких учнів при кооперативному навчанні, і втручатися, щоб збільшити ефективність навчання в групі.

Суттєвими компонентами співробітництва є: позитивна взаємозалежність; особистісна взаємодія, що стимулює діяльність; індивідуальна і групова підзвітність; навички міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах; обробка даних про роботу групи. Структурне систематичне включення цих основних елементів у ситуацію навчання дозволяє сподіватися, що група буде застосовувати саме спільні зусилля і що удасться дисципліновано впровадити кооперативне навчання -- успішно і надовго.

Перший і найважливіший елемент при структуруванні кооперативного навчання -- позитивна взаємозалежність. Її можна вважати успішно вибудованою, коли члени групи розуміють, що вони пов'язані один з одним такою мірою, що один не може бути успішним, якщо не будуть успішними усі. Отже, групові цілі і завдання варто розробляти і повідомляти учням так, щоб вони повірили, що вони або «потонуть», або «випливуть», але тільки разом. Коли позитивна взаємозалежність вибудована міцно, для всіх стає абсолютно зрозумілим, що:

· зусилля кожного члена групи потрібні і незамінні для успіху всієї групи;

· кожен член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля групи завдяки його /її можливостям і/ чи ролі й обов'язку при виконанні завдання.

Це породжує відданість і зацікавленість не тільки у власному успіху, а й в успіху інших членів групи, що і є суттю навчання у кооперації. Якщо немає позитивної взаємозалежності, немає і співробітництва.

Другий основний елемент спільного навчання -- особистісна взаємодія, що стимулює діяльність, причому важливо, щоб учні фізично розташовувалися обличчям один до одного. Учні повинні спільно займатися реальною діяльністю, у якій кожний працює на успіх не тільки свій, а й товаришів, спільно використовуючи можливості, допомагаючи один одному, підтримуючи, заохочуючи і радіючи досягненням товаришів. Існують важливі види пізнавальної діяльності і міжособистісної динаміки, що можуть здійснитися тільки у випадку, коли учні сприяють навчанню один одного.

Сюди належить і усне пояснення того, як вирішувати проблеми, і передача друзям власних знань, і перевірка розуміння, і обговорення досліджуваних понять, і поєднання досліджуваного матеріалу з вивченим. Кожний із цих видів діяльності може бути структурно включений у загальне русло завдань, одержуваних групою, і в процес їх виконання.

Завдяки цьому групи кооперативного навчання є одночасно системою академічної (кожен учень має когось, кому небайдужі його успіхи в навчанні, бере на себе зобов'язання з надання допомоги) й особистісної підтримки (кожен учень має когось, хто йому по-людськи відданий). Саме завдяки особистісній взаємній підтримці в процесі навчання члени групи беруть на себе зобов'язання один стосовно одного і виявляють відданість загальній справі і цілям.

Третій обновний елемент спільного навчання -- індивідуальна і групова підзвітність. Два рівні підзвітності повинні неодмінно бути структурно включені в уроки, засновані на кооперативному навчанні. Група повинна нести відповідальність за досягнення своїх цілей, і кожен член повинен відповідати за свою частину роботи. Індивідуальна підзвітність існує, коли оцінюється діяльність кожної особи, і результати надходять назад у групу, і самій особі -- з метою встановити, хто більше потребує допомоги, підтримки і схвалення в ході навчання. Ціль кооперативного навчання в навчальних групах полягає в тому, щоб кожен член групи зміцнився, реалізувався як повноправна особистість. Учні навчаються спільно для того, щоб згодом змогли придбати велику індивідуальну компетентність.

Четвертим основним елементом спільного навчання є розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах. Спільне навчання є по своїй суті складнішим, ніж конкурентне чи індивідуальне навчання, оскільки учні повинні одночасно виконувати певне завдання (вивчення змісту навчального предмета) і робити групову роботу (ефективно функціонувати як єдина група). Соціальні вміння, необхідні для ефективної співпраці, не з'являються за помахом чарівної палички в той момент, коли організовуються подібні уроки. Такі соціальні здібності необхідно розвивати в учнів так само цілеспрямовано й акуратно, як і академічні навички. Навички керівництва, прийняття рішень, вироблення довіри, спілкування й улагоджування конфліктів дають учням можливість успішно справитися як із процесом групової роботи, так і з виконанням академічного завдання. Оскільки співробітництво і конфлікт нерозривно пов'язані процедури, то навички конструктивного розв'язання конфліктів особливо важливі для довгострокового успіху при кооперативному навчанні.

П'ятим основним елементом кооперативного навчання є обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групи обговорюють, наскільки успішно вони досягають своїх цілей і наскільки успішно вони підтримують ефективні робочі стосунки.

Група повинна розібратися, які дії окремих її членів корисні, а які марні, і прийняти рішення, про те, як варто поводитися надалі: що залишити і що змінити у своїй поведінці. Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.

Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах, а й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів у парі, порівняно з групою, має свої особливості, які позначаються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей є значною мірою подібною до трупової діяльності. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологія навчання, і як підготовчий етап до роботи в групах, який допомагає розвинути в учнів комунікативні та інші вміння і навички.

Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у школярів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групі і забезпечує високу загальну активність учнівського колективу. Крім того, саме групові форми організації навчальної діяльності є надзвичайно важливими для широкого та ефективного використання інтерактивних технологій. Кооперативне навчання дає можливість всім учням активно працювати на уроці, застосовувати на практиці уміння активного слухання, сприяє виробленню спільної думки в ситуації, менш напруженій, ніж робота у великій групі. Невимушена обстановка в малій групі сприяє розвиткові у сором'язливих учнів навичок міжособистісного спілкування. Крім того, технології кооперативного навчання вчать учнів уникати конфліктних ситуацій при вирішенні спірних питань.

Дискусії в малих групах стимулюють роботу командою. Потік ідей допомагає учням бути корисними один одному. Висловлення думок дає їм змогу відчути їхні власні ресурси та зміцнити їх.

Сутнісним є встановлення міцного контакту між учителем і класом, а також Між учнями.

Отже, обновними ознаками кооперативної групової роботи є:

1. Поділ класу на групи для досягнення конкретного навчального результату.

2. Склад групи не може бути постійним протягом тривалого часу. Він змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, що необхідно виконати.

3. Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути;

· за складністю однаковим для гетерогенних (складаються з учнів з різним рівнем пізнавальних можливостей) груп або диференційованим для гомогенних (складаються з учнів, приблизно рівних за пізнавальними можливостями);

· за змістом та навчальною метою однаковим для всіх груп (не залежно від складу групи);

· за змістом взаємодоповнюючим або послідовно пов'язаним із завданнями інших груп за логікою матеріалу, що дозволяє вивчити проблему з різних боків;

· за способом ( процедурою) виконання різним або однаковим.

4. Завдання в групі виконується таким способом, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи й групи в цілому.

Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості їх у класі, характеру й обсягу знань, що опрацьовуються, наявності необхідних матеріалів, часу, відведеного на виконання роботи. Вона обумовлюється наданням кожному учневі можливості зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб, тому що за меншої кількості учням важко різнобічно розглянути проблему, а за більшої -- складно врахувати, яку саме роботу виконав кожний учень.

Зі збільшенням розміру групи збільшується рівень набуття спроможності, досвіду і навичок. Проте підвищується ймовірність порушень правил поведінки, прийнятих усіма.

Групи непарної і парної кількості членів -- незгода складніше долається в групах з парною кількістю членів. Групам з непарною кількістю властива краща спроможність вибратися з глухого кута.

Групи з двох осіб (пара) -- високий рівень обміну інформацією і низький рівень незгоди. Але якщо в такій групі запанують емоції, ситуація може зайти в глухий кут, бо тут відсутня третя людина для примирення.

Групи з трьох осіб -- найбільш стабільні групові структури випадкових змінних коаліцій, але двоє сильніших у цій групі можуть домінувати над третьою людиною.

П'ять осіб -- оптимальний розмір навчальної групи. Він досить великий для групової стимуляції і досить малий для особистого визнання. Співвідношення 2:3 забезпечує меншість підтримкою.

Об'єднання в групи може здійснювались вчителем (здебільшого на добровільній основі, за результатами жеребкування) або самими учнями за власним вибором. Існує багато ефективних способів об'єднання учнів у групи.

· Можна заздалегідь скласти список і вивісити його в класі ще до уроку. У цьому випадку вчитель контролює склад групи.

· Можна попросити учнів розрахуватися на «перший, другий... », об'єднати їх за порами року, квітками тощо (замість номерів можна використовувати різнобарвні картки, різноманітні предмети тощо).

В окремих випадках учитель може зберегти групу, яка вже почала працювати над проблемою, на кілька уроків у постійному складі або виділити постійно (на певний час) діючу групу експертів, спостерігачів тощо. Треба тільки пам'ятати, що демократичність інтерактивного навчання, його особистісна орієнтованість потребують обов'язкового залучення учнів до організації їхньої діяльності, тобто обговорення з ними можливого складу груп, процедур групової діяльності, її очікуваних результатів і досягнення демократичної згоди між учнями і вчителем на всіх етапах навчально-виховного процесу.

Отже, групи можуть бути гомогенними (однорідними), тобто об'єднувати учнів за певними ознаками, наприклад за рівнем знань та позаурочної інформації з предмета, або гетерогенними (різнорідними). Бажано об'єднувати в одну групу сильних, середніх і слабких учнів. У різнорідних групах стимулюється творче мислення й інтенсивний обмін ідеями.

Таким чином, використання групових форм організації діяльності учнів у рамках класно-урочної системи навчання дає змогу позбутися деяких її вад і є однією з умов використання інтерактивних технологій навчання.

інтерактивний урок українська мова

II. ПРИКЛАДИ ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ УРОКІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2.1 Урок-гра «Найрозумніший». Повторення вивченого [2, c. 33-36]

Мета: повторити й узагальнити засвоєний учнями матеріал шостого класу; формувати уміння й навички усного мовлення, вміння швидко орієнтуватися у запропонованій ситуації; виховувати в учнів наполегливість у здобутті знань, інтерес до вивчення рідної мови.

Обладнання: сигнальні картки або набір цифр (1,2,3,4), комп'ютер, таблиця на дошці.

Тип уроку: нестандартний урок-гра.

Хід уроку.

І. Мотивація навчання

1. Організаційний момент.

2. Оголошення теми та мети уроку.

3. Ознайомлення з правилами гри «Найрозумніший».

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Проведення двох турів гри «Найрозумніший».

На старт виходять 12 учнів - представники 6-А класу. Із чотирьох варіантів відповідей кожен повинен вибрати один правильний. На обміркування дається 5 секунд. Троє переможців виходять у півфінал, щоб продовжити боротьбу за почесний титул «Найрозумніший».

І тур гри «Найрозумніший»

Варіанти відповідей учні показують за допомогою сигнальних цифр 1, 2, 3, 4; асистент із зворотного боку дошки в ході гри фіксує результати на турнірній таблиці. Після кожного запитання учитель повідомляє, скільки учасників дало правильні відповіді.

Запитання для І туру

1. Звуки мовлення вивчає такий розділ науки про мову:

1) лексикологія; 2) будова слова; 3) фонетика; 4) орфоепія.

2. Слова, вивчення яких обмежене певною місцевістю, називаються:

1) загальновживаними; 2) професійними; 3) архаїзмами; 4) діалектизмами.

3. Закони, угоди, постанови, плани, оголошення та ін.. - це основні жанри висловлювань стилю…

1) наукового; 2) офіційно - ділового; 3) публіцистичного; 4) художнього.

4. Іменник бідолаха належить до:

1) чоловічого роду; 2) жіночого роду; 3) середнього роду; 4) спільного роду.

5. Іменники в називному і кличному відмінках вживаються:

1) завжди з прийменниками;

2) завжди без прийменників;

3) у називному без прийменників, у кличному можуть вживатися з прийменниками і без них;

4) з прийменниками і без них в обох відмінках.

6. Іменник курчатко належить до:

1) першої відміни; 2) другої відміни;

3) третьої відміни; 4) четвертої відміни.

Після шостого запитання всі дивляться на турнірну таблицю, яку в ході гри заповнював асистент із зворотного боку дошки (або фіксував на комп'ютері). Турнірна таблиця покаже, чи є лідери. Учитель називає їхні прізвища.

7. Знайдіть правильний варіант чоловічого імені по батькові від іменника Хома:

1) Хоминович; 2) Хомич; 3) Хомович; 4) Хомич і Хомович.

8. До якісних належить прикметник у такому словосполученні:

1) заячий хвіст; 2) заячий слід; 3) заячий характер; 4) заяча шапка.

9. У якому варіанті складний прикметник пишеться разом:

1) жовте/коричневий; 2) молочно/білий;

3) біло/сніжний; 4) сніжно/білий?

Знову дивимось в турнірну таблицю, чи є зміни в групі лідерів.

10. Як правильно утворити форму орудного відмінка від числівника дев'ятсот?

1) Дев'ятистами; 2) дев'ятьомастами;

3) дев'ятьмастами; 4) дев'ятьмастами або дев'ятьомастами.

11. Займенники за значенням і граматичними ознаками поділяються на (скільки?) розрядів:

1) 9; 2) 10; 3) 8; 4) 7.

12. Дієслово говорить вжите у формі:

1) неозначеній; 2) дійсного способу;

3) умовного способу; 4) наказового способу.

Дивимося в турнірну таблицю, чи є перші три півфіналісти. Якщо такі учні є, учитель називає їхні прізвища і бали, оголошує, скільки балів кожний отримав, вітає цих учнів з перемогою. Іншим учасникам гри, які не стали переможцями, оголошується подяка за участь у змаганні за титул «Найрозумніший». Якщо ж претендентів більше, ніж три, то учасникам даються додаткові запитання. Перший тур гри триває доти, поки не визначаться три півфіналісти.

Додаткові запитання

13. Скільки існує всього частин мови?

1) 8; 2) 9; 3) 10; 4) 11.

14. До якого розряду за значенням належить займенник казна в чому:

1) означальні; 2) заперечні; 3) вказівні; 4) неозначені.

15. Іменник Онтаріо належить до:

1) чоловічого роду; 2) жіночого роду;

3) середнього роду; 4) спільного роду.

16. До скількох дієвідмін належать дієслова?

1) До двох; 2) до трьох; 3) не належать; 4) до чотирьох?

17. Як змінюються дієслова наказового способу?

1) За часами і числами; 2) за часами і способами;

3) за числами і особами; 4) за часами і родами.

18. У якому ряду всі слова - числівники?

1) П'ятірка, п'ятеро, п'ятий, п'ять;

2) багато, декілька, сто, тисячний;

3) другий, двічі, двоє, по-друге;

4) другий, одна друга, двоє, двохсотий.

19. Знайдіть правильне продовження речення «Прикметники змінюються…»

1) тільки за відмінками;

2) за родами, числами й відмінками;

3) тільки за числами;

4) за числами та відмінками.

20. Прикметник - це:

1) член речення; 2) розділ науки про мову;

3) самостійна частина мови; 4) службова частина мови.

Запитання для І туру гри (6-Б клас)

1. Правила вимови слів вивчає такий розділ науки про мову:

1) фонетика; 2) графіка; 3) орфоепія; 4) орфографія.

2. Слова засвоєні українською мовою з інших мов, називаються…

1) архаїзмами; 2) історизмами; 3) неологізмами; 4) запозиченими.

3. До самостійних частин мови належать:

1) іменник, прикметник, числівник, займенник;

2) усі, крім прислівника;

3) іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник;

4) прийменник, сполучник, частка.

4. Визначте рід іменника тюль:

1) чоловічий; 2) жіночий; 3) середній; 4) спільний.

5. Знайти іменник, в якому пишеться буква е в суфіксі:

1) пал…во; 2) мар…во; 3) плет…во; 4) міс…во.

6. Іменник біль належить до:

1) першої відміни; 2) другої відміни;

3) третьої відміни; 4) четвертої відміни.

Звертаємо увагу на турнірну таблицю.

7. Прикметник називає:

1) число; 2) предмет; 3) ознаку; 4) дію.

8. Серед поданих слів знайти прикметник:

1) білити; 2) біло; 3) біліючий; 4) білий.

9. На які питання відповідають числівники:

1) Який? яка? яке? 2) чий? Чия? Чиє?

3) котрий? Скільки? 4) хто? Що?

Звертаємо увагу на турнірну таблицю, чи є зміни в групі лідерів.

10. Визначити відмінок поданих числівників: двомастами, п'ятьмастами, сорока, дев'яноста.

1) Родовий; 2) орудний; 3) давальний; 4) місцевий.

11. Який займенник при відмінюванні не має називного відмінка, роду й числа?

1) Я; 2) мій; 3) він; 4) себе.

12. У якій формі вжиті дієслова у реченні: «Ідеш, і слухаєш, і чуєш рідну землю…» (О. Довженко)?

1) У неозначеній формі;

2) У минулому часі дійсного способу;

3) у теперішньому часі дійсного способу;

4) у майбутньому часі дійсного способу.

Додаткові запитання (якщо є потреба).

13. Яка частина мови серед названих є службовою?

1) Прислівник; 2) прийменник; 3) прикметник; 4) вигук.

14. У якому рядку дібрано правильно фразеологізм - синонім до дієслова «прислухатися»:

1) витріщити очі; 2) хоч у вухо бгати;

3) нашорошити вуха; 4) аж у вухах лящить.

15. Яку дію виражає наказовий спосіб?

1) Наказ; 2) бажану; 3) реальну; 4) можливу.

16 Яку роль виконують без способові дієслова в реченні?

1) Роль підмета; 2) роль присудка у реченні з одним головним членом;

3) роль додатка; 4) роль означення.

17. Яким способом утворено неозначені займенники дехто, дещо, будь-що, будь-хто, деякий?

1) Суфіксальним; 2) префіксальним;

3) префіксально-суфіксальним; 4) складанням основ.

18. Скільки числівників є у реченні: «Мала собі удова дев'ять синів і десяту дочку Галю»?

1) Жодного; 2)один; 3) два; 4) три.

19. У якому рядку прикметники тільки присвійні?

1) Петрів, бабусин, сестрин, сусідів;

2) дядьків, мій суворий, спортивний;

3) Оксанчин, залізний, твердий, наш;

4) їхній, український, материн, заячий.

20. Знайдіть правильне продовження думки «Лексикологія - це…»:

1) частина мови; 2) член речення;

3) стиль мовлення; 4) розділ мовознавчої науки.

Учитель. Ми продовжуємо наше змагання. Тепер перед нами 6 півфіналістів. Вони змагатимуться за титул «Найрозумніший». У якому порядку будуть відповідати учні, допоможе визначити конкурс «Дешифрувальник».

Ваше завдання: назвати правильно стародавнє жіноче ім'я, що зустрічається на Україні за першою і останньою буквами (написати на аркуші паперу, передати вчителеві).

Д----а (Домаха)

Хто виконає завдання першим, той матиме право відповідати першим. Відповідно всі учасники будуть відповідати почергово.

Проводиться конкурс «Дешифрувальник».

Учитель. У цьому турі необхідно за одну хвилину дати якомога більше правильних відповідей із запропонованих категорій - ними будуть розділи науки про мову: «Фонетика», «Графіка», «Лексикологія», «Будова слова», «Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфографія», «Пунктуація», «Фразеологія».

Перший учасник має право вибору будь-якої категорії, другий вибирає з тих, що залишилися, і так до кінця. Зрозуміло, що найважче доведеться останньому учаснику.

Після першої спроби (коли будуть задіяні 6 категорій (розділів мовознавчої науки), вибраних учасниками) всі дивляться на турнірну таблицю і з'ясовують, чи є лідери. У кожного гравця є ще одна спроба. Попереду - ше одне півфінальне коло. (Учні продовжують змагання, даючи відповіді на питання решти категорій. Отримані учасниками бали додаються до попередніх).

Якщо правила гри зрозумілі, то розпочинаємо другий тур.

ІІ тур гри «Найрозумніший»

Перший учасник вибирає собі розділ мовознавчої науки, який його найбільш приваблює. За одну хвилину дає якомога більше правильних відповідей. Коли ж відповіді не знає, то говорить «Далі…». Варіанти відповідей тепер не даються.

Результати відповіді кожного учасника фіксуються асистентом у турнірній таблиці (на дошці або на комп'ютері).

Запитання до деяких розділів мовознавчої науки

І. Фонетика

1. Що є найменшою неподільною одиницею мовлення? (Звук).

2. Що таке фонетична транскрипція? (Звуковий запис слів).

3. Яким значком у фонетичній транскрипції передається м'якість приголосних? (Рисочкою зверху праворуч від звука)

4. Ви всі вчили, як утворюються звуки. Пригадайте, куди надходить видихуване повітря з гортані? (У ротову порожнину).

5. Які звуки є складотворними: голосні чи приголосні? (Голосні).

6. Скільки звуків в українській мові? (38).

7. Скільки голосних звуків в українській мові? (6).

8. Скільки приголосних звуків в українській мові? (32).

9. Скільки твердих приголосних? (22).

10. Скільки м'яких приголосних? (10).

11. Який звук не має парного серед твердих? ([й]).

12. Назвіть шиплячи звуки ([ж], [ч], [ш], [дж],).

13. Назвіть губні звуки ([б], [п],[ в], [м], [ф]).

14. Які приголосні звуки творяться шумом і голосом? (Дзвінкі).

15. Скільки звуків у слові джміль? ( 4[ джм ' іл]).

16. Назвіть непарний глухий звукові [дж] .([ч]).

17. Завершіть ряд сонорних приголосних звуків:[ м],[ в], [н], [л], …, …, ([р] , [й]).

18.[ о],[а],[ е], [й], [і], [у], - це які звуки? (Голосні).

19. Я називаю звуки. Знайдіть помилку: [ч], [д],[ і], [ю],[ е]. ([ю]).

20. Назвіть парний дзвінкий до звука [ц]. ([дз]).

2. графіка

1. Як називається сукупність букв, розміщених в установленому порядку? (Алфавіт).

2. Що вивчає графіка? (Знаки письма).

3. Скільки букв в українському алфавіті? (33).

4. Правильно назвіть п'яту букву алфавіту. (і).

5. Назвіть останню букву алфавіту.(я).

6. Яка буква окремо не позначає звука? (ь).

7. Які букви завжди позначають два звуки? (я, щ).

8. Визначне, яке зі слів порушує алфавітний порядок?

1) Букет; 2) далекий; 3) гори; 4) з'їзд.

10. Скільки звуків позначає буква ю у слові в'юн? (Два).

11. Наведіть приклад слів, що різняться тільки першими звуками, які на письмі позначаються буквами г і г. (Гніт і гніт, грати і грати…).

12. Яку ще назву, крім алфавіт, мають букви, розташовані в установленому порядку? (Азбука, абетка).

13. Від давніх назв яких літер і якого алфавіту утворено слово «азбука»? («Аз» (А) і «буки» (Б)).

14. Розкажіть алфавіт від букви у до м'якого знака. (У, еф, ха, це, че, ша, ща, м'який знак).

15. Правильно назвіть передостанню букву у слові заєць. (Це).

16. Закінчіть думку: «Розрізняйте звуки і букви! Звуки ми чуємо і вимовляємо. Букви ми …» (бачимо і пишемо).

17. Як називається спосіб швидкого записування за допомогою системи скорочень і умовних знаків? (Стенографія).

18 Як називається галузь промисловості, що займається виготовленням друкованої продукції? (Поліграфія).

19. Розташуйте в алфавітному порядку слова, що починаються однаковою буквою: щоденно, щогодини, щодуху. (Щогодини, щоденно, щодуху).

20. Скільки звуків позначає буква є у слові «ллє»? (Один).

2.2 Урок-гра. Значення іменника в морфології української мови

Мета: повторити і закріпити пройдений матеріал; розвивати логічне мислення учнів; виховувати почуття колективізму [18, c. 109].

Тип уроку: повторення і закріплення попередніх знань.

Хід уроку

Клас ділиться на команди. Кількість команд відповідатиме кількості рядів парт у класі (найчастіше 3). Команди обирають самостійно капітана, назву відповідно до теми уроку. За результатами виконаного завдання місця співвідносяться із такими ігровими балами:

1 місце - 5 балів;

2 місце - 3 бали;

3 місце - 1 бал.

Якщо в завданні допущені помилки або не дотримана послідовність, команда не отримує жодного бала.

І тур. Іменник як частина мови

Кожній команді надається чистий альбомний аркуш, на якому написане одне слово-іменник.

Завдання: утворити ланцюжок, у якому кінцева буква ( крім и, ь - тоді береться попередня буква) є початком наступного слова-іменника. Останній гравець повинен створити таке слово, щоб останнє слово-іменник ще й закінчувалося на початкову букву першого наданого команді слова-іменника (закрити ланцюжок). Слова-іменники мають бути загальними , в однині, в називному відмінку. Виграє та команда, яка швидше впорається із завданням. Наприклад: хліб - білка - актор - рама - ананас - салат - трактор - рівчак - кінь - нога - артикул - лікоть - токар - ріг - горох.

ІІ тур. Поділ іменників на відміни

Класна дошка розділена на три частини. На кожній написана рівна кількість слів-іменників.

Завдання: написати над кожним словом-іменником відміну. Кожний із учнів повинен встати і вписати відміну над відповідним до черги словом-іменником. Виграє та команда, яка впорається швидше із завданням. Наприклад: лист (ІІ в.), вим'я (ІV в.), подорож (ІІІ в.), хмара (І в.).

ІІІ тур. Група іменників ІІ відміни з основою на -р

Кожній команді надається альбомний аркуш, на якому зображена таблиця, що складається із 3 колонок, які учасники повинні заповнити словами, що знаходяться під нею.

Завдання: вписати в колонки слова-іменники ІІ відміни з основою на -р відповідно груп. Кожен член команди повинен по порядку вписати у відповідну колонку слова-іменники. Виграє та команда, що впорається швидше із завданням. Якщо в завданні допущені помилки або не дотримана послідовність, команда не одержує жодного бала.

ІV тур. Визначення роду іменників в російській і українській мовах

Дошка поділена на три частини. У рядочок написані російською мовою словосполучення. Завдання: через дефіс написати переклад їх українською мовою. У дужках вказати рід поданих слів. На завдання виділяється 15 хвилин. По закінченні часу гра завершується. Кожен член команди одержує один бал, якщо правильно перекладе словосполучення, вкаже правильно рід. Наприклад: Далекая Сибирь (ж.р.) - Далекий Сибір (ч. р.).

V тур. Відмінювання іменників

Це конкурс капітанів команд. На дошці, поділеній на три частини, написане слово іменник. Завдання: провідміняти правильно слово як в однині, так і в множині.

VІ тур. Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини

На альбомних аркушах командам подаються написані в рядок іменники ІІ відміни чоловічого роду однини. Завдання: записати через дефіс подані іменники у родовому відмінку. Виконувати по порядку - кожному гравцеві одне слово (учень, прогрес, четвер, Київ, катет, Дніпро, метр, кит, відмінок).

VІІ тур. Творення і правопис імен по-батькові

Кожна команда отримує аркуш із чоловічими іменами та іменами по-батькові, написаними в рядок. Завдання: виправити допущені помилки, якщо такі є. Кожному гравцеві надається один стовпчик. Якщо він правильно виконає завдання, отримує один бал (Василь - Васильович - Василівна; Ігор - Ігорович - Ігорівна; Лука - Лукич - Луківна; Сава - Савич - Савівна).

У кінці всіх турів відбувається контрольне підрахування балів, які отримала кожна команда.

Таке колективне повторення дає повне уявлення про засвоєння попереднього матеріалу класом, виявляє недоліки в знаннях учнів, допомагає відсталим у навчанні учням отримати уявлення про вивчений матеріал.

ВИСНОВКИ

З усього сказаного випливає висновок: сучасний урок рідної мови - плід майстерності і творчості вчителя-словесника, його професійності, ґрунтовних знань рідної мови, літератури, історії, мовознавства, народознавства, його патріотизму. Критерії сучасного уроку рідної мови відбивають ті зміни, що відбуваються в системі освіти, та рівень розвитку методичної науки.

Серед найголовніших критеріїв сучасного уроку варто виділити такі:

* розвивальний потенціал уроку;

* використання активних методів і засобів навчання, викладання теоретичного матеріалу великими частинами (блоками);

* проблемне та інтерактивне навчання;

* раціональне використання навчального часу (мотивація навчальної діяльності, індивідуалізація навчання, співпереживання за результати праці, самовираження кожного учня);

* системність знань учнів (повторення й узагальнення і систематизація вивченого, блоковий виклад матеріалу, з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між мовними явищами, центральна ідея (мета) уроку);

* методичне забезпечення уроку, сучасна технологія;

* творчий потенціал уроку (пізнавальні, творчі завдання, інтегральні уроки);

* вивчення кращого досвіду, використання досягнень сучасної лінгводидактики.

Сказане вище не вичерпує можливостей організації і проведення уроку рідної мови. Сучасний вчитель має широкі можливості для його удосконалення.

Сьогодні перед учителем української мови постає нелегке запитання: як зробити, щоб урок був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив творчий потенціал особистості, поставив у ситуацію морального вибору і прийняття самостійного рішення. Потрібні шляхи оптимізації навчального процесу. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування вольових та інтелектуальних сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до предмета, сприяє розвитку творчої особистості.

Методичний аналіз сучасних форм роботи та проведення нестандартних уроків дає підстави стверджувати, що всі вони можуть успішно використовуватися в процесі навчання української мови.

Наукова достовірність виучуваного матеріалу, його оптимальність, змістова наповнюваність є важливими чинниками, що в сполученні з правильним вибором типу, структури уроку та методів навчання сприяють підвищенню ефективності занять.

Однотипність уроків знижує учнівську активність, притупляє увагу. Нестандартний урок - це органічний стиль навчання.

Література

1. Абасов 3. Форма обучения -- групповая работа //Директор школы, 1998. -- № 6. -- С.62-66.

2. Бабанський Ю. К. Оптимізація навчально-виховного процесу: Методичні основи. - М.: Педагогіка, 1982. - 192с.

3. Баранник Н. Л. Урок-гра « Найрозумніший». Повторення вивченого // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2007. - №14. - С. 33-36.

4. Беле И., Шнейдер И. Продуктивное обучение: слагаемые системы // Школьные технологии. -- 1999. -- № 4, вып. 9. -- С. 59-70.

5. Белова H. Откроем свои мастерские // Дайджест педагогічних ідей і технологій. -- № 5-6. -- 2001. -- С. 57-58.

6. Бєляєв О. М. Інтегровані уроки рідної мови // Дивослово. - 2003. - №5. - С.36-40.

7. Бєляєв О. М. Сучасний урок української мови. - К. : Рад. школа, 1981.

8. Відкритий урок. Біологія. -- К.: Плеяди. -- 2003. -- 72 с.

9. Волокітіна А. Море, сонце і … навчання (урок-естафета) // Дивослово. - 1999. - №6. - С. 26-27.

10. Вооружайтесь! (Приемы педтехники) / Відкритий урок. -- № 11-12. -- 2002. -- С.59-63.

11. Гаврилова В.С. Мова. Суспільство. Особистість. Урок-конференція // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2004. - №22-23. - С. 17-19.

12. Гадяцький M. В., Хлебнікова T. M. Організація навчального процесу в сучасній школі. -- Харків: Видавництво «Ранок», «Векста». -- 2004. -- 136 с.

13. Гін А.О. Прийоми педагогічної техніки: Вільний вибір. Відкритість. Діяльність. Зворотний зв'язок. Ідеальність: посібник для вчителів. - Луганськ, 2005. - 84 ст.

14. Гин А.А. Конструктор урока / Відкритий урок. -- № 5-6. -- 2002. -- C. 11-19.

15. Гин А.А. Конструктор урока / Відкритий урок. -- № 11-12. -- 2002. -- C. 40-53.

16. Гин А А Конструктор урока / Відкритий урок. -- № 13-14.--2002. -- C. 10-15.

17. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. - К. : Академвидав, 2004.

18. Іванов І. П. Енциклопедія колективних творчих справ. - М.: Педагогіка, 1989. - 207с.

19. Іваницький О. І. Сучасні технології навчання фізики в середній школі: монографія. -- Запоріжжя. -- Прем'єр. -- 2001. -- 266 с.

20. Інтерактивні методи навчання. Досвід упровадження / За ред. В. Шарко. -- Херсон: Олді-Плюс. -- 2002. -- 207 с.

21. Игры для интенсивного обучения / Под ред. В. В. Петрусинского. -- M.: Прометей. -- 1991. --219с.

22. Забашта Л. Узагальнення і систематизація знань з української мови. 10 клас. - К. : Освіта, 1991.

23. Караман С. Методика навчання української мови в гімназії. - К. : Ленвіт, 2000.

24. Кларін М. В. Педагогічна технологія в навчальному процесі (Аналіз зарубіжного досвіду). - М.: Знання, 1989. - 325с.

25. Коваленко В.Г. Дидактические игры на уроках математики. Книга для учителя. -- M.: Просвещение, 1990. -- С. 96.

26. Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 128 с.

27. Коменский A.M. Психологические проблемы учебно-воспитательного процесса на уроках физики. -- Санкт-Петербург, 1996. -- 94 с.

28. Кратасюк Л. Урок-конкурс // Дивослово. - 1998. - №4. - С. 56-57.

29. Кучеренко T.А., Смирнова M. E., Малютіна О.В. Інновації як умова ефективної організації навчально-виховного процесу в сучасній школі // Відкритий урок. -- № 7-8. -- 2003. -- C. 33-50.

30. Малафіїк І.В. Урок в сучасній школі. Питання теорії та практики. -- Рівне. -- 1997. -- 76с.

31. Мариновська О. Методика векторного аналізу уроку // Відкритий урок. -- № 9-10. -- 2004. -- С. 33-43; Відкритий урок. -- № 9-10. -- 2004. -- С. 11-29.

32. Махмутов M.И. Организация проблемного обучения в школе. -- M., 1977. -- 149 с.

33. Мельничайко В. Я., Пентилюк М. І., Рожило Л. П. Удосконалення змісту і методів навчання української мови. - К. : Рад. школа, 1982.

34. Методика викладання української мови в школі / С. І. Дорошенко, М. С. Вашуленко, О. І. Мельничайко та ін. - К. : Вища школа, 1992.

35. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. M. І. Пентилюк. -- K.: Ленвіт, 2000. -- C. 145-148.

36. Онищук В. Типи, структура і методика уроку в школі. - К.: Радянська школа, 1976. - 184с.

37. Остапенко Т. Пишіть листи ( Урок-гра, 5 клас) // Українська мова та література. - 2003. - №23-28. - С. 3-5.

38. Панчук О. «Ігрова допомога» на уроках української мови // Українська мова та література в школі. - 2007. - №3. - С. 27-29.

39. Пархоменко I.M. 12-бальна система оцінювання //Фізика. -- №2. -- 2001. -- С. 1-2.

40. Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Укл. H. В. Гузій. -- K.: ІЗМН, 2000. -- 168с.

41. Пентилюк М. І., Окуневич Т. Г. Сучасний урок української мови. - Х.: Вид. група «Основа», 2007. - 176с.

42. Пластун Я. Текст, його основні ознаки та структурні особливості : Урок-подорож // Українська мова та література. - 2006. - №29-30. - С. 3-5.

43. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. Учебник для студентов пед. вузов. В 2-х кн. -- M.: Гуманист, изд. центр ВЛАДОС, 1999. -- Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения.--576с.

44. Подмазін С.І. Особистісно-орієнтований освітній процес. Принципи. Технології // Педагогіка і психологія. -- № 2. -- 1997. -- C. 37-43.

45. Пометун О.І. , Пироженко Л. В. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. - метод. посіб. / За ред.. О. І. Пометун. - К.: «А.С.К»., 2005. - 192с.: іл.

46. Пономаренко О. В. Урок програма-передач // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2006. - №9. - С. 17-18.

47. Попова Т. Ю. Рольова гра на уроках словесності // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2007. - №16. - С.18-19.

48. Поташник M., Левит M. Подготовка и проведение открытого урока // Відкритий урок. -- № 9-Ю. -- 2004. -- С. 29-34.

49. Репкин В. Что такое развивающее обучение? // Дайджест педагогічних ідей та технологій. -- №3. -- 2003. -- С. 18-21.

50. Сачава H. M. Педагогіка В. O. Сухомлинського -- педагогіка XXI століття // Відкритий урок. -- № 19-20. -- 2003. -- C. 25-56.

51. Сиротенко Г.O. Шляхи оновлення освіти: науково-методичний аспект. -- Харків: Основа. -- 2003. -- 96 с.

52. Сиротенко Г.O. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. -- Харків: Основа. -- 2003. -- 80 с.

53. Співаковський O.В. Теорія і практика використання інформаційних технологій у процесі підготовки студентів математичних спеціальностей. -- Херсон: Айлант. -- 2003. -- 224 с.

54. Тучкова T. Урок -- показатель мастерства учителя // Відкритий урок. -- №9-10.-- 2004. -- C. 11-29.

55. Форми навчання в школі / За ред. Ю. І. Мальованого. - К. : Освіта, 1992.

56. Цінько С. та ін. Інноваційні методи в навчанні рідної мови // Українська мова та література. - 2007. - №2. - С. 9-13.

57. Шамова T.И., Давиденко T. M. Управление образовательным процессом в адаптивной школе. -- M.: Центр «Педагогический поиск». -- 2001. -- 384 с.

58. Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект/ Посібник для вчителів і студентів. - Київ: СПД Богданова А.М., 2007. - 220 с.

59. Шаромова В., Дубас З. Нетрадиційні уроки фізики. Частина 1.2. -- Тернопіль. «Підручники і посібники». -- 2003. -- 160 с.

60. Шкільні інновації / Інформаційно-методичний збірник для працівників системи освіти, методистів, керівників шкіл та вчителів. -- Одеса. -- 2002. -- 96 с.

61. Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе. -- M.: -- 1996.-- 132с.