Екологічне виховання школярів у позакласній роботі з біології. Розділ рослини

50

Дипломна робота

Екологічне виховання школярів у позакласній роботі

З біології. Розділ рослини

План

Вступ

1. Огляд літератури із досліджуваної проблеми

2. Екологічне виховання як провідний чинник гармонійного розвитку особистості

2.1 Завдання і зміст екологічного виховання

2.2 Нові підходи у здійсненні екологічної освіти і виховання учнів

3. Шляхи, форми і методи екологічного виховання

4. Педагогічний експеримент

4.1 Стан екологічної освіти і виховання учнів (констатуючий експеримент)

4.2 Ефективність використання різноманітних форм роботи в екологічному виховані учнів(формуючий експеримент)

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Тема екологічного виховання в наш час дуже актуальна. Це пов'язано з тим, що у своїх стосунках з природою людина дійшла крайньої межі, коли головним питанням стало не просто забруднення і знищення природи, а, навіть можливість подальшого існування людської цивілізації.

Навколишнє середовище знаходиться в кризовому положенні, що пов'язано з надмірним антропогенним втручанням, що веде за собою порушення природної рівноваги, загибель природних об'єктів, а саме флори і фауни, забруднення життєво важливих систем (атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери). Сьогодні екологічна криза із локальної набула глобального характеру.

Людство є частиною природи і його доля на пряму пов'язана зі станом довкілля. Утім людина у своєму розвитку часто забуває про це: вона творить науку і техніку, не передбачаючи можливих наслідків. Науково-технічний прогрес почав працювати проти нас - шкідливі викиди промисловості, сільського господарства, транспорту спричиняють зменшення чисельності лісів на планеті, опустелювання земель, глобальне потепління, забруднення навколишнього середовища. Розвиток промисловості та нових технологій призвів до збільшення смертності населення.

В Україні питання забруднення навколишнього середовища і його охорони набули ще більшого значення після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Її наслідки згубні для життя і здоров'я українців. Незважаючи на те, що в Україні прийнято понад 100 природоохоронних законів, указів та угод. Ситуація в природі не змінилась на краще. За даними ООН, сьогодні Україна знаходиться на 92 місці по рівню соціально-економічного розвитку. І це становище має важливий вплив на природоохоронну діяльність в державі.

Але головну причину скрутного екологічного становища, насамперед, необхідно шукати в суспільстві загалом і в кожній окремій людині. Це пов'язано із загальним падінням рівня культури населення і її важливої складової - екологічної культури. Таке явище пов'язано із незнанням або ігноруванням законів природи, егоїстичним, споживацьким ставленням до природних ресурсів. Людиною править спрага наживи, егоїзм, та інші негативні якості. Не слід забувати, що від рівня нашої екологічної свідомості і культури залежить майбутнє нашої планети.

У покращенні екологічного становища значна роль належить загальноосвітній школі, так як через школу проходить все суспільство, а екологічна освіти і виховання - це підсистема всієї системи освіти.

У школах природоохоронне виховання учнів здійснюється в різних напрямках: уроках, в позакласній роботі: заняття гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, різних масових заходів тощо. Часто учні вступають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товаришів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки та ліси, охороняють рідкісні рослини і тварин, береги водойм.

Успіху природоохоронної освіти сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, нагромаджують певний досвід у справі охорони природи. Серед учнів поширені цікаві форми екологічного виховання : екологічні експедиції, екологічна агітбригада, екологічна стежка, рейди екологічних загонів.

Екологічна освіта учнів нині реалізується й позашкільними освітньо виховними закладами різних типів, іншими закладами освіти як центрами позашкільної роботи в позаурочний час.

Проте не всі учні до кінця усвідомлюють цінність і глобальність проблем охорони природи, їх соціально-економічний, політичний, морально-етичний, естетичний, правовий, ідеологічний аспекти. Як правило, питання охорони природи розглядається учнями відірвано від складних наукових, природно-соціальних явищ, зокрема, таких, як закони функціонування природних систем на різних рівнях їх організації і задоволення потреб суспільства відповідно до дії цих законів.

Формування в учнів відповідального відношення до природи - важкий педагогічний процес. В умовах загальноосвітньої школи він направлений не тільки на оволодіння знаннями і навичками, але і на розвиток мислення, логіки, волі підлітка, їх діяльності по захисту, догляду і поліпшенню природного середовища.

Вирішити всі ці задачі можливо лише шляхом органічного єднання класної і позакласної роботи.

Позакласне виховання в галузі навколишнього середовища, на думку більшості фахівців, має широкі можливості, створюючи передумови для розвитку соціальної активності школярів, їхньої самостійності, усвідомлення природи як системи цінностей, розвиваючи здатність до моральних оцінок як індивідуального так і суспільного ставлення до навколишнього середовища.

Проблемі екологічного виховання в позакласній роботі присвячено ряд робіт видатних біологів-методистів: І.Т. Суравєгіна, A.M. Захлєбний, Н.С. Дєжнікова, І.Д. Звєрєв, Н.М. Верзілін, Б.В. Всесвятский; вчителі та викладачі О.В. Прохоренко, А.С. Волкова, М.М. Листопад, А.О. Боренко, О.О. Любчак, Т.В. Збаржевська та інші.

Але слід відмітити, що за останні десять років інтерес до позакласної роботи знизився. Таким чином, необхідність екологічної освіти й виховання в позакласній роботі не викликає ніякого сумніву. Тому ми й вирішили зайнятись цією проблемою.

Об'єктом дослідження даної роботи є цілеспрямований процес екологічного виховання учнівської молоді у позакласній роботі, розділу Рослини.

Предмет дослідження -сутнісні аспекти екологічного виховання, його основні завдання та шляхи їх реалізації при вивченні біології.

Мета роботи - вивчити теоретичні основи екологічного виховання, його значення для формування майбутніх громадян нашої держави; надати характеристику головних напрямків виховання екологічної культури; дослідити процес екологічного виховання учнівської молоді у позакласній роботі, розділу Рослини.

Для виконання поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

1) опрацювати педагогічну, психологічну, методичну літературу і періодичні видання з даної теми;

2) виявити педагогічні основи екологічного виховання в позакласній роботі;

3) сформулювати основні завдання, які поставлені перед вихованням екологічної культури в сучасних умовах екологічної кризи;

4) дати визначення основних засобів та шляхів реалізації екологічного виховання дітей та молоді;

5) експериментально дослідити процес екологічного виховання учнівської молоді у позакласній роботі, розділу Рослини.

Гіпотеза - добре поставлена позакласна робота має велике значення в навчально-виховній роботі. Вона дає змогу значно розширити, усвідомити і поглибити збуті на уроках знання, перетворити їх в стійкі переконання. Мають більше можливості для використання спостережень і експерименту - основних методів екологічної науки. Все це сприяє розвитку мислення учнів, спостережливості, вимушує замислитись над тим, що раніше проходило повз їхню увагу.

Методи дослідження - аналіз психо-педагогічної літератури та періодичних видань з даної теми, аналіз педагогічної документації та педагогічної діяльності різних вчених дослідників, спостереження, опитування, природний педагогічний експеримент, методи абстрагування і конкретизації, аналізу і синтезу, математичної статистики.

Наукова новизна дослідження заключається в постановці питання екологічного виховання учнів, шляхом застосування різноманітних форм та залучення їх до участі у акціях різного статусу.

Тема даної курсової роботи має важливе практичне значення для роботи майбутніх педагогів-вихователів. Вона забезпечує теоретичними знаннями з теорії виховання, що буде мати важливе значення в їх практичній діяльності.

Розділ І.Огляд літератури з проблем екологічного виховання школярів у позакласній роботі

Із давніх часів людину хвилювали питання про місце людини в світі, про відношення людини до природи. Природні ресурси і умови їх використання являються первинною передумовою діяльності людей. Аналіз історичних фактів переконує в тому, що в різні епохи взаємодія природи і людини в більшості випадків розвивалось стихійно, а відсутність осмисленого, наукового аналізу і прогнозу про всебічні наслідки впливу суспільного виробництва на природне середовище призвело поступово до небажаних змін [20].

Небачений масштаб дій людини на природу став головною відмінністю сучасності. В кінці XIX ст., коли в світі зароджувався суспільний рух охорони природи, по своєму змісту воно зводилось лише до захисту унікальних природних об'єктів, деяких зникаючих видів рослин і тварин. На цьому етапі цей рух не зачіпав проблем забруднення і виснажування природних ресурсів[21].

Від середини 1960-х років потреба у захисті природного середовища зпричинила в більшості країн світу появу законодавства про його захист. На міжнародному рівні відправним пунктом в цьому напрямку стала Конференція ООН з питань навколишнього середовища у Стокгольмі (1972 р.)[29] Важливою подією стала Конференція ООН по оточуючому середовищу (3-11 червня 1992р., Ріо-де-Жанейро). Там був прийнятий Порядок денний на XXI століття, близький міжнародній багатосторонній угоді, який відобразив основні екологічні проблеми сучасності[21]:

¦ збереження і покращення оточуючого середовища;

¦обов'язковість держав співпрацювати у справі охорони і покращення

довкілля;

¦ збереження ресурсів Землі;

¦ підтримка організацій і груп громадян, що приймають участь в охороні природи;

¦ суворе дотримання всіх діючих міжнародних угод по збереженню флори, фауни і довкілля тощо.

Тому, власне, необхідність екологічної освіти і виховання всього населення, зокрема учнівської молоді, визначається потребами розвинутого суспільства, в якому збереження природного середовища, сприятливого для здоров'я і життя людини, вважається однією з найбільш актуальних проблем.

Основною рисою екологічної культури є вміння прогнозувати віддалені наслідки втручання людини в природні взаємозв'язки, широкий погляд на багатогранність цінностей природи, вміння підпорядковувати всі види своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, турбуватися про поліпшення навколишнього середовища, не допускати його руйнування і забруднення.

Велика роль в цій справі належить загальноосвітній школі, яка охоплює все підростаюче покоління людей. Від того, наскільки повноцінно усвідомлять учні необхідність дбайливого, бережливого ставлення до природи ж національного, суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки[25]. Виходячи з важливості і складності цих завдань, екологічне виховання школярів має здійснюватись із першого по випускний клас.

Питанням екологічної освіти значну увагу приділяли і педагоги минулого. Сократ, Платон, Аристотель широко пропагували форму публічних лекцій на природі для широкого екологічного виховання. Аристотель говорив: 'Природа дала людині у руки зброю - інтелектуальну і фізичну сили, але вона може використовувати зброю і в зворотному напрямі. Тому людина без моральних устоїв є істотою самою негативною і дикою, с. иною своїх статевих і смакових інстинктах'[1].

Природоохоронному вихованню велику роль приділяли відомі педагоги - ЯА. Коменський, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, І.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф.А. Дістервег.

К.Д. Ушинський вважав, що 'людина як частина природи підчиняється І головним, загальним законам, які діють як в світі рослин і тварин, так і в відношенні людини.' Він намагається сформулювати загальні закономірності природи і виховання. [62]

Видатний швейцарський педагог І.Г. Песталоцці вважав, що єдиний справжній фундамент людського пізнання - сприймання природи. Увесь запас знань, яких набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом бережливого ставлення до природи. [47]

В.О. Сухомлинський [61] зазначає роль природа в розумовому вихованні: „В природі немає ніякої магічної сили, яка безпосередньо впливає на розум, почуття й волю. Природа стає могутнім джерелом виховання лише тоді, коли людина пізнає її, проникає думкою в причинно-наслідкові зв'язки.”

На сьогодні педагоги також не залишають поза увагою проблему екологічного виховання. Так, доктор педагогічних наук, професор - С. Дєжнікова [16] вважає, що головна причина екологічної кризи заключається не тільки у відсталих технологіях, а й в дуже низькій культурі людей. Тому потрібно зробити школу такою, де підлітки могли б не тільки отримати : різноманітні знання по екології, а й стати активними учасниками створення нових цінностей. Основою кризового стану сучасної системи освіти є розрив між результативністю системи освіти та потребами реального життя суспільства, одним з пріоритетів моделі освіти XXI століття визначено екологічну освіту як спосіб виховання екологічної культури [3].

A.A. Горєлов [14] зазначає, що розвиток наукових спрямувань проникає в межах тенденції екологізації людської діяльності. Екологізація- урахування можливих наслідків впливу людини на природне середовище з метою звести до мінімуму негативні наслідки природо перетворюючої діяльності. Така тенденція - необхідність нашого часу. 'Золоте правило ' екології: відносься до всієї природи так, як ти хотів би, щоб відносилися до тебе.

А. Батовкіна [2] погоджується з іншими вченими-методистами, що екологічна освіта і виховання спрямовується на подолання споживацького ставлення до природи і її ресурсів, поєднання раціонального у взаєминах людини природи.

А на думку доктора філософських наук, професора М.М. Мамедова і доктора педагогічних наук, професора І.Т. Суравєгіної [39;40] однією з причин логічної безвідповідальності є ' не розробленість змісту базових знань з екології, обов'язкових для кожного учня'. Базові знання повинні включатися до кожного з основних напрямків сучасної екології: класичної (біологічної) екології, глобальної екології, екології людини й соціальної екології.

Тому на сьогоднішній день багато науковців, вчителів, педагогів займаються проблемою екологічної підготовки школярів. Виділені цілі й завдання екологічного навчання й виховання. Доктор філософських наук М.Н. Мамедов та доктор педагогічних наук І.Т. Суравєгіна [39;40] метою екологічного навчання вважають:

¦ формування пізнавального (когнітивного) рівня пізнання, вивчаючи принципи організації й функціонування екосистем, що визначають якість природного середовища та здоров'я людини;

¦ виховувати потребу екологічної діяльності ж необхідної умови стійкого розвитку системи 'суспільство - природа'.

¦ засвоєння й розвиток природничо-наукових, суспільних та технічних знань про взаємодію суспільства й природи;

¦ формування ціннісного відношення людей до світу й до праці;

¦ розвиток потреби спілкування з природою, виявлення активного відношення до неї, турботу про її стан сьогодні і в майбутньому.

І.Д. Звєрєв [23;71] виділяє мету і задачі екологічного навчання і виховання: формування системи наукових знань, поглядів і переконань, що забезпечують відносини учнів до навколишнього середовища у всіх видах діяльності.

Задачами екологічного навчання і виховання вважає наступне:

1) Засвоєння ведучих ідей, головних понять й наукових фактів, на боці яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів.

2) Розуміння багатосторонньої цінності природи як джерела матеріальних та духовних сил суспільства.

3) Набуття прикладних знань, практичних вмінь та навиків раціонального природокористування, розвивання здібностей оцінювати стан навколишнього середовища, приймати правильні рішення по його поліпшенню, передбачати можливі наслідки своїх дій й не допускати негативних впливів на природу у всіх видах суспільно-трудової діяльності.

4) Свідоме дотримання норм поведінки в природі, що виключає нанесення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища.

5) Розвиток потреби в спілкуванні з природою, бажанні до пізнання навколишньої природи в поєднанні з морально-естетичними переживаннями.

6) Активізація діяльності по поліпшенню й видозмінного середовища, не стримуючи відношення до діяльності людей, що спричиняють їй шкоду, пропаганда природоохоронних ідей.

Так, кандидати педагогічних наук A.C. Прутченков і В.А.Самкова [55]

вважають, що виховання екологічної культури включає обов'язкову активну участь учнів в різноманітній інтелектуальній та практичній діяльності. Тільки тоді учні оволодівають уміннями аналізувати вчинки по відношенню до оточуючого середовища, залучаються до самостійного вирішення екологічних задач.

Багато авторів, зокрема І.Д. Звєрєв [23] вважає, що в екологічній освіті і вихованні слід застосовувати якомога більше різноманітних методів, методичних прийомів і форм навчання для того, щоб екологічна освіта була ефективнішою. Звєрєв підкреслює, що в екологічному навчанні будь-який вид діяльності організовувати як колективний. Ігрова, навчальна, трудова діяльність не повинні розглядатися ізольовано.

Чи необхідна допомога психологів в екологічному вихованні? На це запитання відповідає Лаптєва [34] в своїх статтях: 'В екологічному вихованні дітей необхідна допомога психологів. Адже потрібно навчити людей відчувати красу природи й біль при її загибелі. Навчити всі свої дії і вчинки звіряти з тим, як вони відгукнуться на природі і людях, що живуть поряд'. З точки зору американських психологів Д. Бехнета, Дж. Бутлера, Лрошанського ставлення до навколишнього середовища формується в процесі взаємодії емоційної, інтелектуальної і вольової сфер поведінки психіки людини. Впливаючи одна на одну, вони створюють систему психологічних установок особистості, які проявляються в формі оціночного судження, поведінки діяльності в навколишньому середовищі.

Пустовіт Г.П. вважає, що антропоцентрична екологічна свідомість як психічна основа екологічно безграмотних дій людини в довкіллі, результатом якої є ініційовані нею численні екологічні кризи і навіть екологічні катастрофи, призвела сьогодні до нагального створення нової системи взаємодії людини і природи.

Дослідження вчених-психологів підтверджують, що екологічна освіта і виховання неподільні. Зокрема, Є.М.Кудрявцева [33] зазначає, що екологічна освіта сьогодні є прикладом здійснення психолого-педагогічного принципу виховання в результаті якої формується особистість школяра, світогляд.

У розв'язанні цих проблем пріоритет належить формам позакласної, позаурочної та позашкільної екологічної освіти й виховання. Освіта в галузі навколишнього середовища нині розглядається суспільством європейських країн, як безперервний процес, що стосується усіх вікових, соціальних та професійних груп населення. Проте її загальною ланкою є школа, оскільки саме за шкільних років формування особистості відбувається найінтенсивніше. Тому у вітчизняних і зарубіжних дослідженнях зазначається, що екологічна освіта є творчим процесом.

В останні роки державою прийнята концепція неперервної біологічної світи, яка впроваджується через традиційні дидактичні форми навчально виховної роботи: класно-урочну, домашню, позакласну, позашкільну. Значущість системних досліджень позакласної роботи з біології здійснює екологічну підготовку школярів, знижує можливість підготовки до пошукової діяльності, до ранньої спеціалізації молоді. Чи ж залишилась позакласна робота незмінною в своїх завданнях, принципах визначення змісту і формах проведення на етапі реформуванні шкільної освіти? Насамперед візьмемо на себе сміливість виявити, що сама назва цієї форми - „позакласна робота' - втратила на сьогодні першочергове значення.

Так вважають А.М.Захлєбний та І.Т.Суравєгіна [22], що в позакласній роботіі вчитель має більші можливості для організації дискусії та обговорень екологічних проблем, які виконують інтегруючу роль в навчанні. Крім того, вона відіграє роль відпочинку від напруженої роботи в класі. Різноманітна діяльність учнів реалізується в усіх типах позакласної роботи: індивідуальній, груповій, масовій. Індивідуальна - спостереження в природі, написання рефератів. Групова в літній час - екологічно-польова практика. Масова - конференції, екологічні кампанії, екологічні вечори, виставки, ділові ігри на екологічні теми, агітбригади, екскурсії.

Нетрадиційним формам і методам екологічної освіти і виховання присвячена стаття Т. Остроуменко [45]. Серед них автор визначає: екологічні конгреси, рейди екологічних загонів, екологічні експедиції, захист екологічних проектів, екологічних віталень

Аргументи на користь розвитку позакласних форм екологічної освіти висловлюють спеціалісти різних країн. Так, навчання поза класом, як відзначається в додатку до навчальних програм шкіл Великої Британії - це не самостійний навчальний предмет, це перш за все можливість істотно доповнити процес підготовки підростаючого покоління до життя.

Наведені докази переваг екологічної освіти учнів у позакласний час підтверджують високу зацікавленість ними педагогічної громадськості різних країн світу, оскільки вона дає змогу повніше врахувати знання й інтереси школярів, їхні пізнавальні й інтелектуальні можливості, використання набутих знань, умінь та навичок у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища. Доцільно організована з точки зору педагогічних вимог спілкування школярів з природою, спостереження за наслідками природо перетворюючої діяльності людини і, головне, її оцінка та особиста участь у природоохоронній роботі сприяє формуванню гуманістичних якостей особистості [56].

Підлітковий вік характеризується пошуком гармонії у світі природи, осмисленням особистої позиції у взаємовідносинах з ним. Педагогічна стратегія цього віку полягає в стимулюванні такої інтелектуальної діяльності учнів, у якій на світоглядному, абстрактному рівні формуються педагогічно бажані зв'язки в індивідуальній картині світу[16].

Таким чином, оглянувши педагогічну, методичну і психологічну літературу по проблемі екологічного виховання школярів, ми можемо зробити такі висновки.

Вивченням проблеми екологічного виховання школярів займається багато педагогів, методистів і психологів. Вони визначили цілі і завдання екологічного виховання (М.Н. Мамедов, І.Т. Суравегіна, І.Д.Зверев), розробили різноманітні форми, методи і методичні прийоми екологічного виховання у позакласній роботі з учнями усіх вікових груп (І.Д.Зверев, А.М.Захлебний, Т.П. Остроуменко), а також запропонували новітні, неординарні підходи у вирішенні цієї проблеми (А. Наесс, В. Скребець).

Але, нажаль, нам зустрілося дуже мало джерел в яких були б розроблені форми і методи екологічного виховання в позакласній роботі з молодшими підлітками. Тому ми і вирішили зайнятися вивченням цієї проблеми.

Розділ ІІ. Завдання і зміст екологічного виховання

2.1 Зміст екологічної освіти і виховання

У ході своєї історії людство піддавалося впливу багатьох природних і соціальних катаклізмів. Воно випробувало і пережило катастрофічні кліматичні зміни - великі посухи і повені, землетруси й епідемії. Воно перетерпіло також не менш драматичні, колізії в соціально-політичному аспекті. Однак аж до середини XX століття всі проблеми, що вставали перед людством, носили скоріше локальний, а не глобальний характер. Вони ніколи не загрожували самому існуванню всього людства в цілому.

Однією з найгостріших задач, що постали перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної проблеми на планеті. Вплив негативних чинників антропогенного характеру на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери. У свою чергу людство йде услід за екологічними подіями, що вже сталися, не випереджаючи їх, а лише реагуючи тільки на наслідки в формі регіональних катастроф.

Екологічна небезпека, що нависла над людством, пов'язана не тільки з інтенсивним забрудненням і погіршенням якості оточуючого людину природного середовища, але й з неконтрольованими і погано передбачуваними наслідками його грандіозної природо перетворюючої діяльності. З багатьох регіонів планети вилучаються, а в інші перекидаються величезні маси різних природних речовин. Багатомільйонні тонни перероблених речовин знову надходять у природу у виді далеко не небезпечних для життя відходів людської виробничої діяльності.

Своїм втручанням у природу людина несвідомо впливає на загально планетарні життєво важливі фізико-хімічні, геологічні, кліматичні і біологічні зв'язки. Це може привести і вже приводить незалежно від волі людини до руйнування зв'язків, що забезпечують гомеостаз для всієї системи життєзабезпечення планети. Тобто нині межі розвитку людства визначаються ступенем екологічних порушень, а не простим споживанням ресурсів. Утручання людини в природні процеси зайшло вже так далеко, що пов'язані з цим зміни можуть виявитись необоротними, а руйнівна діяльність і її наслідки не можуть бути виправлені господарськими природоохоронними заходами і вкладенням капіталу. Це зобов'язує її бути 'екологічною', бо не будучи такою, вона навряд чи впорається з реальною екологічною небезпекою.

Але ситуація не є такою вже безнадійною. Радикальні зміни в усвідомленні людей стосовно свого відношення до оточуючого середовища можуть призвести до позитивних результатів. Люди повинні зрозуміти, що всі планетарні системи (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) перебувають у критичному стані і треба рятувати становище.

Таким чином, можна зробити висновок, що для всього людства настав час усвідомити необхідність докорінного перегляду відносин між людиною і природою, що можливо лише в межах сформованості екологічної культури.

Аналізуючи матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з питань екологічної культури та виховання, можна дати таке визначення “екологічної культури”: це певна програма, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій історично конкретний процес взаємодії з природою [1]. Інакше кажучи, екологічна культура є основою діяльності людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію і трансформацію природного світу відповідно до власних потреб і намірів.

Екологічна культура є складовою загальної культури людства. Це пов'язано з тим, що культура, як штучне творіння людства (мистецтво, релігія, література тощо), нерозривно пов'язана з природою. Екологічна культура звернена до двох світів - природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних цінностей та орієнтирів у людському житті. За своєю суттю екологічна культура є своєрідним 'кодексом поведінки', що лежить в основі екологічної діяльності. Вона включає в себе зріз суспільно виробленого способу самореалізації людини в природі, культурних традицій, життєвого досвіду, моральних почуттів та моральної оцінки ставлення до природи. Це сукупність знань, норм, стереотипів та 'правил поведінки' людини в оточуючому її природному світі.

Необхідність формування екологічної культури пов'язана з реакцією на глобальну екологічну кризу. Просуваючись до цивілізації, людина почала перетворювати природу значно раніше, ніж дійшла до думки про обов'язковість її охорони. Негативні зміни в природному середовищі під тиском сукупної дії виробничих чинників істотно прискорились в останні десятиріччя, а отже і відповідь на них повинна бути адекватною. Тобто збереження життя на Землі залежить безпосередньо від рівня і темпів формування екологічної культури. Дієвим засобом формування екологічної культури є екологічна освіта, екологічне виховання і екологічна діяльність.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Екологічне виховання іде поруч з екологічною освітою, що пов'язано з єдністю їх цілей, головною з яких є формування екологічної культури особистості, подолання споживацького ставлення до довкілля. Разом з тим, екологічна освіта, екологічні знання уже самі по собі мають великий виховний потенціал.

Основні завдання екологічного виховання: [10]

-- нагромадження екологічних знань та їх усвідомлення;

-- прищеплення любові до природи, бажання берегти та примножувати її;

-- формування навичок і вмінь діяльності у природі.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

-- осмислення екологічних явищ і вміння робити висновки щодо організації як власної діяльності, так і колективу в природному середовищі;

-- усвідомлення вихованцями необхідності екологічної безпеки України;

-- формування моральних почуттів обов'язку і відповідальності за збереження краси природи та участі в її охороні;

— спонукання вихованців до природоохоронної діяльності тощо.

Завідувач лабораторією екологічного виховання Інституту проблем виховання Академії педагогічних наук України, координатор Всеукраїнської дитячої спілки “Екологічна варта”, кандидат педагогічних наук м. Київ, Пустовіт Н.О. дав аналіз основних принципів, на яких повинна базуватись екологічна освіта та виховання. Ці принципи були визначені Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), проектом Концепції 12-річної школи та Концепції неперервної освіти та виховання в Україні [1].

Серед головних принципів, на яких базується екологічна освіта та виховання на Україні, слід відзначити такі:

1. принцип гуманізації, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії взаємодії людини і навколишнього середовища;

2. принцип всезагальності, неперервності та наступності, що забезпечує охоплення екологічною освітою та вихованням всіх верств населення через єдність ланок освіти України; забезпечує умови, коли здобуті знання і досвід базуються на раніше засвоєних і водночас є основою для наступних, що сприяє розвитку екологічної культури протягом усього життя людини;

3. системності та цілісності, який відображає цілісність навколишнього середовища і забезпечує формування у школярів розуміння єдності довкілля, взаємообумовленості його процесів, нерозривного зв'язку людини і природи;

4. міждисциплінарності - цей принцип обумовлюється характером науки екології як синтетичної науки та сфери практичної діяльності людини; він реалізується за допомогою міжпредметного підходу, який полягає в узгодженому використанні освітнього і виховного потенціалу всіх навчальних предметів, позаурочної роботи, самоосвіти та інших форм освіти з метою формування екологічної культури особистості;

5. особистісної орієнтованості. Екологічне виховання набуває особистісної орієнтованості за таких умов: відповідність педагогічного впливу психологічному механізму формування цінностей особистості; диференціація виховного впливу з урахуванням вікових, типологічних та індивідуальних особливостей школярів;

6. принцип єдності місцевого, регіонального й глобального підходів, який забезпечує ознайомлення з проблемами навколишнього середовища різного рівня і практичну участь у вирішенні екологічних проблем найближчого оточення.

Отже, навчальний і виховний зміст екологічної освіти зорієнтований на формування світогляду, цінностей культури, умінь критично мислити, здатності до самопізнання і самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності, необхідних умінь та навичок для життєвого та професійного вибору.

2.2 Форми і методи екологічного виховання

Освіта та виховання з питань навколишнього середовища здійснюється в межах формальної і неформальної освіти. Формальна охоплює вихованців дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл усіх типів, студентів середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також слухачів різних курсів підвищення кваліфікації, спеціалістів. Неформальна освіта охоплює молодь і дорослих з усіх верств населення, які одержують природоохоронні відомості індивідуально або колективно з джерел масової інформації, при участі в дитячих та молодіжних громадських організаціях природоохоронного спрямування. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; робота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; кутки природи в школах, будинках школярів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Екологічний аспект повинен органічно включатись у процес освіти і виховання всіх вікових категорій, що відповідає концепції 'неперервної освіти'.З метою удосконалення екологічного виховання нерідко звертаються до концепцій 'виховання на природі' як джерела натхнення, пізнання і майстерності до педагогічних шкіл 'натуралістичного виховання'.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину.

Екологічна освітянсько-виховна діяльність в навчальному закладі відрізняється надзвичайним різноманіттям форм та заходів:

- обов'язкові і факультативні;

- традиційні і оригінальні;

- індивідуальні, групові, масові;

- елементарні (доповідь) і комплексні (конференція);

- разові (тематичний вечір) і постійно діючі (гурток);

- усні (бесіда), друковані (газета), наочно-зображальні (виставка);

- радіомовні, кінодемонстраційні;

- інформаційні (лекція), ігрові (свято), змагальні (вікторина), ділові (зелений патруль).

Недоліки в системі екологічної освіти та виховання.

Як бачимо, основне навантаження з екологічної освіти та вихованні лягає на біологію, географію, природознавство, хімію, та й то як додаток до спеціальних дисциплін. Крім того, екологічні знання подаються відособлено від інших, недостатньо використовуються міжпредметні зв'язки. Екологічну освіту слід включити в процес викладення всіх дисциплін. Курс 'Охорона природи' не повинен бути додатком до дисциплін. Потрібна інтеграція всіх навчальних предметів. У кожному з них закладений свій екологічний потенціал. Виявити його і змусити працювати - завдання викладачів усіх дисциплін. Серед чинників, які негативно впливають на результати навчально-виховного процесу з екологічної освіти, слід назвати такі: [1]

* недостатність самих знань про механізми функціонування біосфери, щоб управляти ними, чітко уявляти всі наслідки застосування потужних засобів упливу на природу;

* відсутність єдиної екологічної концепції, яку можна було б запропонувати для вивчення;

* невирішеність проблем підготовки педагогічних кадрів з екології у вищих навчальних закладах;

* питання екології недостатньо і відособлено відображені в навчальних програмах і не тільки гуманітарного циклу, неповно розкривають суть взаємозв'язку людської діяльності і природи

В умовах екологічної кризи, яка є наслідком, передусім, кризи духовної, суспільство покладає особливі надії на школу.. Саме вчитель повинен стати головним інформатором, носієм екологічно значущих, ціннісних підходів до природи. Знати - умова необхідна, але недостатня.

Сформувати відповідний світогляд і переконання лише на інтелектуальному рівні неможливо. Знання повинні пройти через світ емоцій, почуттів, отримати особисту оцінку і стати екологічним імперативом, трансформуватися в екологічні переконання, екологічні потреби. Отже, екологічний стиль мислення в школярів має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Прищеплення учням естетичного сприйняття природи, гуманістичних ідеалів закріплює, узагальнює, цементує знання, здобуті на уроках, пробуджує мотивацію і смисл власного дбайливого ставлення до навколишнього середовища.

Важливого значення в арсеналі засобів екологічної освіти і виховання набули позаурочні форми і напрямки формування правильного ставлення до навколишнього світу

Позакласна освіта і виховання в галузі навколишнього середовища має широкі можливості, створюючи передумови для розвитку соціальної активності школярів, їхньої самостійності, усвідомлення природи як системи цінностей, розвиваючи здатність до моральних оцінок як індивідуального так і суспільного ставлення до навколишнього середовища.

Мета виховання широкого екологічного кругозору учнів, формування відповідального відношення не тільки до людей, праці, але і до природи реалізується при умові взаємозв'язку навчання з різними формами екологічного виховання: екологічні експедиції, екологічні стежки, екскурсії, екологічні агітбригади, екологічні табори, захист екологічних проектів, екологічні вікторини, прес-конференції, брейн-ринг, еколого - туристичний похід, тиждень екології і т. д.

Однією із ефективних форм екологічного виховання є екологічна стежка. Екологічна стежка -- це своєрідна лабораторія в природі, де створюються умови для виконання системи завдань, які організовують і спрямовують діяльність учнів у природному оточенні. Цим визначається і ряд вимог до організації екостежки: вибір місця маршруту та його довжина, вибір природних об'єктів, підготовка екскурсоводів тощо. Організація екосте-жини сприяє тому, що учні вивчають об'єкти і явища в самій природі, визначають види рослин і тварин, з'ясовують шляхи впливу людини на довкілля, дізнаються про види природокористування, нагромаджують досвід оцінювання характеру і результатів взаємодії людини та природи, оволодівають навичками екологічно грамотної поведінки в природному середовищі, розвивають уміння пропагувати ідеї охорони природи серед однолітків та населення, розширюють свій кругозір щодо сучасних природоохоронних проблем і шляхів їх розв'язання.

Важливим моментом в організації і створенні екологічної стежки є підготовчий етап. Він починається з пошуку доступних естетично виразних і приваблюючих ландшафтів місцевості, де організовується стежка. Серед природних об'єктів ландшафту обираються найбільш інформаційно насичені (старе дерево, гайок, озерце, болітце тощо). На основі відібраних об'єктів розробляється маршрут стежки, який краще всього прокладати по вже протоптаних людьми стежках. Довжина маршруту не повинна перевищувати двох кілометрів, а тривалість екскурсії -- 2,5 години (ці параметри змінюються з урахуванням віку учнів).

Після того як маршрут прокладено, починається наступна стадія підготовчого етапу. Під керівництвом учителя розробляються тематика та зміст рефератів до кожного відповідного об'єкта. Реферативні повідомлення повинні бути змістовними та емоційними. На основі написаних рефератів здійснюється підготовка екскурсоводів, краще всього 2--3 різного віку на один об'єкт. Залежно від категорії відвідувачів стежки розробляється і рівень інформації про об'єкт.

Наступний етап -- розробка паспорта стежки (встановлення контактів з міською радою з метою отримання допомоги в проектуванні та обладнанні, яке передбачає створення інформаційних знаків та щитів, обладнання оглядових майданчиків тощо). Доцільно створити такі типи інформаційних щитів і знаків: загальний путівник-схема стежки, правила і норми поведінки, гасла, екологічні знаки тощо. Екологічна стежка допомагає ефективно реалізувати цілий ряд проблем комплексного виховання. Вона дає змогу поглиблено вивчити програмовий матеріал з біології та географії, є місцем проведення екскурсій, передбачених програмою, формує в дітей ініціативу і творчість, виховує доброту, відвертість, любов до ближнього, чуйність. Екостежка може бути місцем проведення екологічних акцій та фестивалів. Усі знання, навички, уміння, почуття, переконання, які формуються під час занять на навчальній екологічній стежці, спрямовані на вирішення одного з найгуманніших завдань сучасності -- збереження довкілля, у якому живе людина.

Важливе місце у навчально-виховній роботі з учнями займають екскурсії. Зони є однією з форм екологічної освіти і засобом виховання шкільної молоді. Взагалі, екскурсії є дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів, під час яких у них формуються позитивні установки, навички спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття, відповідальність за її стан.. Проводяться вони з різною метою і в різних біогеоценозах а саме у лісі, парку , на луках . я.

Кожна екскурсія планується вчителем заздалегідь. Для того щоб її провести, педагог сам повинен добре знати особливості обраного ландшафту: його різною метою і в різних біогео-ценозах: у лісі, парку, на луках, біля боліт і озер. Об'єктами вивчення під час екскурсії є рослинний і тваринний світ, абіотичні умови природного середовища. Під час екскурсій учні навчаються спостерігати об'єкти і явища, аналізувати географічне розташування, кліматичні умови, експозицію і рельєф, ґрунти, характерних представників флори і фауни, їх пристосування до умов існування тощо. Знаючи це, учитель розробляє інструктивні картки-завдання для окремих учнів і цілих груп. За такими інструкціями учні краще орієнтуються на місцевості, ефективніше виконують завдання і пізнають навколишній світбиста ініціатива і творчість школярів, а допомогти їм у цьому мають учителі різних предметів.

Однією з форм екологічного виховання, спрямованого на пізнання природи і зрозуміння її законів, є туристичні походи. Еколого-туристичний похід -- це створення сприятливих умов для учнів, які прагнуть краще пізнати рідний край, вивчити його багатства, зрозуміти красу природи, а також для школярів, які не знаходять себе в стінах школи, не можуть виявити свої таланти і яскраві риси характеру. Саме такі діти розкриваються під час проведення туристичних походів, мають позитивний вплив на інших і допомагають учителю.

Турпоходи повинні проводитися цілеспрямовано, вони являють собою колективну творчу справу, у якій задіяні всі учасники походу. Турпохід складається з двох етапів: підготовчого і власне походу. На підготовчому етапі створюється організаційна рада, яка займається визначенням завдань і методів проведення походу, схеми маршруту. Рада розробляє програму проведення походу, певні критерії, розподіляє обов'язки між учасниками. Далі формуються загони: обираються командир, скарбник, встановлюється порядок чергування. Кожний загін повинен мати назву, девіз, пісню і забезпечити себе необхідним спорядженням

Перед тим як вирушити в подорож, треба дістати офіційний дозвіл адміністрації школи (видається відповідний наказ, у якому визначаються відповідальні особи; проводиться інструктаж з техніки безпеки). Тільки тоді можна вирушати в дорогу.

Збираючись у похід, необхідно своєчасно підготувати спорядження -- групове й особисте.

Групове спорядження: намет, карта місцевості, планшет, ліхтарик, відро, сокира, саперна лопатка, кухонний ніж, чайник, сковорода, черпак; сірники, ножиці, кухонний рушник, мотузка, аптечка, фотоапарат, шпильки, нитки, голки, мило, ремонтний набір, свічки, дратва, плоскогубці тощо.

Індивідуальне спорядження: рюкзак, спальний мішок, кухоль, ложка і миска, фляга для води, складний ніж, компас, годинник, ліхтарик, свічка, накидка від дощу, труси, майка або футболка, дві пари шкарпеток, легкий светр, сорочка, штормівка.

У похід необхідно брати зручний одяг, який можна буде легко комбінувати, а із взуття -- туристські черевики або кросівки з рифленою підошвою (у жодному разі не гумові). Не забувайте про похідну аптечку і навчіться надавати першу допомогу.

В процесі екологічної освіти і виховання учнів важливо використовувати різні види ігор. Ігри, які використовуються в екологічному вихованні різні по формі і змісту: дидактичні, рольові, ділові, ігри-вікторини, комп'ютерні ігри.

Особливе місце серед них займають рольові ігри, які найбільш сприятливі для розкриття сфери діяльності людей і стосунків між ними, між природою і суспільством. У середніх класах до рольових ігор готуються за спеціально рекомендованою літературою, при цьому учні можуть одержати консультації у вчителів, учених. Склад учасників гри, які виконують ролі спеціалістів, кореспондентів, учених та ін., визначається її навчальними завданнями. У процесі гри розв'язуються такі проблеми, які цікавлять учнів і не можуть бути повноцінно вирішеними на уроках. Під час гри школярі перевтілюються в нові для них ролі - вченого, інженера, практика-агронома і т.д. Важливо, щоб учні добре усвідомили зміст природоохоронної роботи за обраним фахом і завдання, які стоять перед ними. Рольові ігри можуть проводитися у формі конференцій, нарад, симпозіумів учених, семінарів, прес-конференцій, залежно від бажань учнів і змісту гри.

Одним із видів гри є вікторини екологічного змісту. Ігри вікторини є найбільш розповсюджений і популярний вид ігор, який використовується в школі. Вікторини складають по принципу 'запитаня-відповідь' і сьогодні мають найрізноманітніші форми ('Що? Де? Коли?', 'Щасливий випадок', 'Брейн-ринг').

Однією з цікавих форм є проведення ток-шоу, які присвячені захисту навколишнього середовища, екологічним проблемам та участі учнів у їх рішенні. На цих заходах учні вчаться дискутувати, доводити свою думку, обґрунтовувати свою позицію. Перед кожним учасником стоїть завдання виявити рівень теоретичної підготовки в галузі екології, щоб учні вільно орієнтувалися в інформаційному просторі, мали міцні знання, уміли глобально мислити.

Незважаючи на різноманітність видів ігор екологічного змісту, відмінність у формах їх організації, спільним для них є те, що вони справляють великий удійний вплив на школярів. В процесі гри формується як уміння та навички спілкування з природою, так і позитивні взаємини між учнями, між учнями і вчителем, що є однією з умов ефективності екологічного виховання.

Нетрадиційною формою позакласної роботи з екологічного виховання є: екологічні вітальні. Ця форма роботи дає змогу провести обговорення проблем екології і охорони природи з використанням елементів художніх, музичних творів, включаючи театралізовані моменти. Гостями і співбесідниками в екологічних вітальнях бувають вчені, у процесі діалогу учні глибше вникають у проблеми екології рідного краю, країни.

Цікавою нетрадиційною формою екологічної освіти і виховання є також пересувні екологічні театри, вони сприяють поширенню і пропаганді екологічних знань серед населення. Виступ екологічного театру проходить у формі невеликої театралізованої вистави (для кращого сприйняття глядачами). Тематика виступів може бути найрізноманітнішою, залежно від того, для яких глядачів вона підготовлена: для діток з дитсадка, чи для учнів середніх класів, чи для старшокласників. Але одне з впевненістю можна відзначити, що ці форми роботи забезпечують масову участь школярів, створюють умови для самореалізації, формують творчу особистість.

Дієвою формою екологічного виховання є різноманітні екологічні акції. Акція може бути епізодичною (розчищення берегів водойми під час літнього пішохідного маршруту) або постійною. Такі заходи формують життєву активну позицію дитини, і тому їх треба проводити, починаючи з 1-го класу школи. Щорічними стали такі всеукраїнські акції:

«Не рубай ялинку», метою якої є попередження незаконного вирубування хвойних дерев, формування громадської думки про «ялинкову» проблему шляхом пропаганди заміни ялин, сосен аранжуваннями з гілок хвойних дерев, що повинно значно скоротити попит на великі дерева, або повна їх заміна на штучні; «Первоцвіт» -- еколого-просвітницька робота щодо роз'яснення важливості збереження ранньовесняних квітів. Якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях проповідування філософії взаємозв'язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співіснування і співрозвиток людини і природи мова не йтиме. Екологічна культура є однією з головних засад безпечного майбутнього нашої унікальної планети, однією з основ розбудови і національного прогресу України.

Велика увага приділяється практичній природоохоронній роботі. Ця діяльність здійснюється через різноманітні форми та методи - це зелені та голубі патрулі, шкільні лісництва, екологічні загони, групи зелених, наукові товариства.

Чимало можуть зробити для збереження води та охорони водойм учні шкіл, школах, поблизу яких є ставки, озера, річки, струмки, створюються загони шкільних патрулів. Вони є активними помічниками господарників по раціональному використанні води та утримань водойм у належному стані.

Значну природоохоронну роботу проводять зелені патрулі. Зелені патрулі регулярно проводять свої рейди в парку, лісі: вичищають дендропарк від сміття, ведуть боротьбу з тими, хто порушує закони про охорону природи, здійснюють пропагандистську діяльність. Чим активніша позиція людини у справі охорони природи, тим свідоміше ставлення до всього «того, що оточує її.

Найефективнішим у справі збереження біологічного та ландшафтного розмаїття окремого регіону, держави, континенту є створення мережі природно-заповідних територій, які в перспективі стануть природними центрами європейської екологічної мережі. Заповідні території є потужною потенціальною базою екологічного виховання.

Позакласні форми роботи з екологічної освіти і виховання мають на меті навчити учнів творчо думати, уміти аналізувати і критично ставитися до своєї роботи і роботи своїх товаришів, навчити одержували знання, уміти працювати з літературою, а головне, прищеплювати любов до землі, бережливе ставлення до природи.

2.3 Нові підходи у здійсненні екологічного виховання

Ефективність екологічної освіти й виховання школярів залежить не лише від обґрунтованого добору змісту навчального матеріалу, а й від особистісної орієнтації педагогічних технологій, яка досягається такими шляхами:

зосередження уваги під час вивчення матеріалу екологічного змісту на корекції наявного в учнів екологічного досвіду та відповідних ціннісних орієнтацій, оскільки вони досить часто мають споживацький характер;

розгляд проблем довкілля не в загальному плані, а як таких, що стосуються кожного й на які кожен впливає в повсякденному житті;

використання інформаційного й комунікативного «вибухів», котрі спричиняють духовне потрясіння, емоційне переживання: зіставлення кожним учнем свого «Я» з «Я» своїх ровесників. Для цього доцільно зменшити тривалість спілкування вчителя з вихованцями й надати їм можливість частіше спілкуватися між собою та обмінюватись інформацією. Спілкування має бути відкритим, тобто таким, що гарантує кожному право на висловлювання власної думки й на вільне обговорення міркувань інших;

* створення ситуацій, за яких екологічна проблема обговорюється всебічно й якомога об'єктивніше, висувається кілька можливих способів її розв'язання, і учень сам приймає якесь рішення.

Таким чином, під час розгляду екологічних питань залучається емоційно-почуттєва сфера особистості, виявляються мотиви, ставлення, почуття учнів, завдяки чому посилюється пізнавальний інтерес. Оскільки компонентами процесу виховання особистості є її свідомість, емоційно-почуттєва сфера, навички й звички, то заняття екологічного змісту мають базуватися на реалізації таких психоемоційних властивостей людини, як співпереживання, співчуття, радість, любов, відчуття гармонії тощо. Тому необхідно шукати ефективніші форми екологічного виховання молоді.

Новітні, неординарні й ефективні технології пропонує сучасний екофілософський напрям -- «глибинна екологія». Як напрям екологічної освіти й виховання вона почала розвиватися в 1973 р. на базі школи екологічної філософії, заснованої А. Наессом.

Глибинна екологія -- нова парадигма екологічного мислення, яка нині формується в кількох аспектах. Це світогляд, що наголошує на перевазі цілого над частиною. В глибинній екології як філософській течії сформульовано основні положення екологічної етики. З психологічної точки зору глибинна екологія -- це шлях формування психоемоційного погляду на себе крізь призму системи, частиною якої людина уявляє себе. З педагогічної точки зору глибинну екологію розуміють як систематичну педагогічну діяльність, спрямовану на формування в учнів системи цінностей, поглядів і переконань, які впливають на їхнє ставлення до екологічної дійсності, через співчуття та співпереживання ушкодженим елементам природи, а також на прищеплення учням навичок і звичок, передумовою яких є непрагматична взаємодія зі світом природи.

У процесі екологічної освіти й виховання перевагу слід віддавати активним та інтерактивним методам, методам оцінкової діяльності, які базуються на психолого-педагогічних методах ідентифікації, емпатії та рефлексії.

Метод екологічно ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуацій, обставин, в яких цей об'єкт перебуває. Цей метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об'єктів, дає змогу краще зрозуміти цей стан, що поглиблює уявлення школярів про даний об'єкт і сприяє формуванню ціннісного ставлення до об'єктів живої та неживої природи.

Метою методу екологічної емпатії є педагогічна актуалізація співпереживання людини за стан природного об'єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об'єкти через ототожнення з ними, а також переживання особистих емоцій і почуттів із приводу стану природних об'єктів. Таким чином формується суб'єктивне сприйняття природних об'єктів.

Метод екологічної рефлексії полягає в стимулюванні самоаналізу людиною своїх дій і вчинків з погляду їхньої екологічної доцільності. Цей метод сприяє усвідомленню того, як поведінка людини «виглядає» з точки зору природних об'єктів, яких вона стосується.

Ефективність активних методів екологічної освіти й виховання зумовлена тим, що вони передбачають самостійну пізнавальну діяльність школярів із використанням різноманітних джерел інформації, орієнтовані на пошукову та дослідну роботу, яка сприяє прояву власної ініціативи та зацікавленості.

Інтерактивні методи базуються на спілкуванні як життєвій потребі людини, створюють умови для діалогу чи полілогу для всіх учасників навчання, виробляють уміння працювати в групі для відшукання спільного погодженого рішення шляхом обговорення висунутих пропозицій, поступово формують екологічні знання та відповідні ставлення через сенсорне сприйняття, дискусію, рольові та імітаційні ігри, життєву практику.

Активні та інтерактивні методи екологічного виховання передбачають роботу в малих групах, дискусії, диспути, мозкові штурми, рольові та ділові ігри, тренінги, розробку екологічних проектів, екскурсії в природу, екологічні польові практикуми, організацію екологічних стежок, дослідну роботу на заповідних територіях тощо.

До методів оцінкової діяльності, які доцільно застосовувати для екологічного виховання, належать розв'язання проблемно-оцінкових завдань з аналізу певних висновків, уміщених у підручниках, порівняння та узагальнення кількох оцінювальних суджень, вирішення ситуацій альтернативного вибору.

Схарактеризуємо деякі із сучасних методів екологічного виховання. В екологічній освіті та вихованні особливо цінним є метод екологічних проектів, під яким розуміють конкретне творче завдання, індивідуальне або групове виконання якого забезпечує поетапний рух до визначеної та усвідомленої мети. Цей метод сприяє формуванню не лише екологічної культури та екологічної свідомості, а й екологічної поведінки, оскільки передбачає застосування теоретичних знань на практиці та реалізацію їх у конкретних результатах (проекті екологічно чистого міста, моделюванні способів утилізації побутового сміття та відходів, модернізації системи водопостачання тощо).

Мозковий штурм -- форма колективної роботи, що характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей і підходів для розв'язання певної проблеми. Його можна розглядати як особливий тип дискусії, що сприяє творчому вирішенню проблеми. Передбачається вислуховування всіх ідей без обговорення, як таких, що сприяють генерації нових. Мозковий штурм -- досить ефективний спосіб пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем, оскільки кожен його учасник робить свій особистий внесок у спільну справу, а оригінальність і неповторність пропозицій підвищують емоційність навчально-виховного процесу.

Еколого-психологічний тренінг ґрунтується на методології соціально-психологічного тренінгу й спрямований на корекцію екологічної свідомості особистості. В екологічному вихованні можна використовувати також структурні вправи та елементи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної наповненості заняття. Виокремлюють два варіанти тренінгових вправ згідно з їхньою спрямованістю: співпереживання й самоусвідомлення причетності до Природи та актуалізація готовності до розв'язання екологічних проблем.

Інтегрально-пошукові групові та рольові екологічні ігри основані на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності, а їхня специфіка полягає в ототожненні людиною себе з іншими живими істотами або природними об'єктами. Це дає змогу учням вийти за межі їхнього нормального сприйняття проблеми й поставити себе на місце іншої живої істоти, щоб краще зрозуміти її почуття в даній ситуації. Таким чином, намагаючись робити висновки та прийти до конкретних рішень, базуючись саме на своїх пережитих почуттях, учні більше дізнаються про поставлену проблему та шляхи її розв'язання.

Творча «терапія» -- це відображення людиною довкілля й почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можна використовувати засоби образотворчого мистецтва, ліплення (з глини, пластиліну), моделювання за допомогою природних матеріалів, музику. Доцільно використовувати творчу «терапію» в межах еколого-психо-логічного тренінгу. Творча «терапія» вдало інтегрується в структуру заняття на будь-якому його етапі залежно від інформації, яку подає вчитель.

Імітаційне моделювання -- це прогнозування й демонстрування природних процесів або фрагментів екологічної реальності за допомогою створеної моделі через особистісну включеність у неї. Моделювання крізь призму особистісних ставлень і почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку людини, є ефективним засобом формування екологічного типу мислення учнів у процесі їх екологічного виховання на уроках або позакласних заходах із біології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь усі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (під час пояснення кругообігу води), складання оповідань за слідами звірів і птахів на снігу (під час екскурсії в природу), створення дітьми дерева та імітація його росту й розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які дуже важливі у формуванні екологічної свідомості учнів.

Розділ III. Створення педагогічних умов для здійснення екологічного виховання школярів у позакласній роботі з біології. Розділ Рослини. Педагогічний експеримент

3.1 Стан екологічного виховання учнів 7-х класів в позакласній роботі з біології. Констатуючий експеримент

Для того щоб експериментально дослідити процес екологічного виховання учнівської молоді у позакласній роботі з біології, ми провели педагогічний експеримент. Завдання констатуючого експерименту:

1) виявлення стану сформованості екологічних понять;

2) встановлення наявності екологічних умінь:

- екологічно мислити;

- вирішувати різноманітні екологічні ситуації;

- проводити екологічні спостереження;

3) встановити як здійснюється екологічне виховання учнів при вивченні біології у позакласній роботі.

Дослідження проводилося на базі Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 29, м. Суми, Сумської області. В експерименті брали участь 2 класи: 7-Г (експериментальний) та 7-В (контрольний). В експериментальному класі протягом одного місяця велася активна позакласна робота екологічного спрямування, а в контрольному класі ніяких змін у позакласній роботі з біології не відбулося. Перш ніж перевірити рівень екологічних знань учнів ми простежили системи екологічних понять в шкільному курсі ботаніки загальноосвітньої школи. За основу системи ми взяли положення професора І.М. Пономарьової про чотири рівні екологічних понять, що формуються у шкільному курсі біології: про середовище й фактори середовища, екологію організмів, екологію популяцій й біогеоценологію. В кожен ряд, що являє собою одну з головних ліній в засвоєнні основ екології, входить значне число простих й складних екологічних понять. Вказана система являється загальною, відображає склад основних екологічних понять всього навчального курсу в цілому з усіх предметів біологічних дисциплін. Система основних екологічних понять представлена в таблиці № 3.1.

Таблиця № 3.1.Система основних екологічних понять в шкільному курсі біології (ботаніка)

Як видно з таблиці № 3.1, в курсі ботаніки загальноосвітньої школи розвиваються екологічні поняття лише трьох рядів: про середовище й фактори середовища, екологію організмів й біоценологію. В системі екологічних понять курсу ботаніки відсутні поняття популяційно-еколгічного ряду, який розглядає різноманітність популяцій в межах виду, причини, що викликали їх становлення, а також структуру й властивості окремих популяцій, їх участь в біогеоценозі. Ця відсутність пояснюється тим, що доступне вивчення цих понять в школі може здійснюватися лише на прикладі тваринних рядів. Відповідно з цим, поняття популяційно-еколгічного ряду включаються в навчання вперше в курси зоології. Також слабо розвиваються аутекологічні поняття, які розглядають вплив середовища на організм, адаптивну здатність організмів, різноманітність екологічних груп організмів. Дещо краще вивчаються поняття про середовище, т.б. конкретні поняття про середовище, умови існування рослин, різноманітність умов середовища, функціональна роль організмів в природі, їх дія на середовище й на інші організми, а також біогеоценотичні поняття, т.б. поняття, що розкривають будову й функції біогеоценозу, рослинних угрупувань, різноманітність форм міжвидових стосунків, різноманітність природних й штучних біогеоценозів.

Зробивши аналіз екологічних понять, ми вирішили перевірити, як учні володіли основними поняттями. Для цього ми провели в 7-х класах анкетування (Див. Додаток № 1). Завдання анкети було визначення рівня сформованості екологічних понять відповідно вказаних рівнів.

Для того, щоб перевірити, як учні оволоділи поняттями про „середовище „ й „фактори середовища” ми запропонували питання:

1. Які основні засоби зниження забруднення середовища існування людини ви можете назвати?

2. Що можна запропонувати для зниження рівня забруднення небезпечними речовинами в домашніх умовах?

Учні давали цікаві різноманітні відповіді, наприклад, раціональне використання речовин; розділення відходів; зменшення вживання пластикових пляшок; доглядати і насаджувати дерева. Відповіді були дуже короткі, тому більшість учнів отримали низькі оцінки (таблиця №3.2).

Для того, щоб перевірити поняття екології організмів ми запропонували питання:

1. Які екологічні групи рослин поширені у вашій місцевості?

2. Що таке адаптація?

На ці запитання відповіли всі учні, але відповіді були не точні, недостатньо названо прикладів.

Для того, щоб перевірити біогеоценотичні поняття, ми запропонували ряд наступних питань:

1. Які правила поведінки необхідні при відвідуванні природних і штучних екосистем?

2. Які зміни в біоценозі лісу відбуваються під впливом людини?

3. Які екологічні проблеми вважаються глобальними?

Результати перевірки цих питань показали низький рівень знань понять „біогеоценоз” „фітоценоз”. На третє запитання відповіли учні взагалі добре. Майже у всіх відповідях зустрічались кислотні дощі, озонові дірки, парниковий ефект. Але жоден учень не згадав у своїх відповідях про зменшення екологічної різноманітності, виснаження ресурсів, які не оновлюються, вирубка цінних лісів і т.д. Учні не усвідомлюють цих проблем, їх загрозу. Результати перевірки екологічних знань учнями 7-х класів ми занесли до таблиці № 3.2

Таблиця № 3.2 Аналіз екологічних знань

Щоб перевірити ціннісну і діяльнішу лінію екологічного виховання у 7х класах ми провели дослідження. Ми запропонували учням відповісти як вони будуть діяти в уявних життєвих ситуаціях. Результати занесли до таблиці № 3.4.

Таблиця № 3.4. Результати відношення учнів до життєвих екологічних ситуацій.

Анкетування показало, що 87,5% учнів турбують сучасні екологічні проблеми, а 12,5%- вони не турбують. Це парадоксально, що учні не розуміють загрози екологічних проблем. На друге питання лише 4,3% учнів відповіли, що їм не байдуже майбутнє людства. Більшість учнів відповіли, що вболівають за природу, важливе власне здоров'я і здоров'я близьких людей (33,3%). Дуже добре учні усвідомлюють, що молодь має нести відповідальність за збереження природи. В природоохоронних акціях брали участь лише 45,8%. Але виявилось з розмов з дітьми та вчителями, що акцій організовується дуже мало. Учні до заходів відносяться дуже добре, якщо б була така акція, то взяло б участь 5,4% учнів. Особливо, якщо ці акції будуть проводитись у своєму місті. Разом з ними активну участь у садінні дерев візьмуть 58,3% школярів, а заробляти гроші на збиранні та продажу рослин, занесених до Червоної книги України, готові лише 33,4% учнів. Серед джерел, з яких учні отримують екологічну інформацію, на перше місце, як і потрібно, вони поставили навчання в школі. Показник 66,8%, який характеризує школу ж головне джерело екологічних знань, водночас викликає серйозне занепокоєння, чому ж школа не дає належних екологічних знань, якщо молоді люди досить об'єктивно оцінюють стан довкілля (відповіді 1 та 2 запитання анкети), а також обізнаність з питань екології, лише 16,6% знають екологічні проблеми, а 24,2% взагалі не обізнані.

В результаті проведення констатуючого експерименту в 7-х класах, ми побачили, що в основному екологічні поняття сформовані, але такі поняття як „біоценоз”, „популяція”, „екосистема” не сформовані або не правильно сформовані. Дещо об'єктивніше ціннісне і діяльніше відношення школярів до природи. Адже нерідко учні досить добре обізнані з екологічними питаннями, з вимогами до поводження в навколишньому середовищі, тож дають грамотні відповіді на запитання анкет, добре орієнтуються в запропонованих уявних ситуаціях. Та в повсякденній поведінці ці самі учні порушують екологічні вимоги, не турбуючись про можливі наслідки. Причина в тому, що їхні екологічні знання не перетворилися на особисто значущі мотиви і цінності. У зв'язку з таким станом екологічної обізнаності учнів ми вирішили запропонувати розширити і поглибити екологічну підготовку учнів 7-х класів та активізувати діяльнісну лінію виховання в позакласній роботі.

3.2 Застосування ефективних форм і методів здійснення екологічного виховання в позакласній роботі з біології. Розділ Рослини. Формуючий експеримент

Формуючий експеримент було розпочато в 2х класах 7-Г (експериментальний) і 7-В (контрольний). Головною умовою проведення експерименту було систематична активна позакласна робота з біології екологічного спрямування.

Завдання формуючого експерименту:

1) проаналізувати доцільність використання тих чи інших форм і методів екологічного виховання;

2) застосувати обрані форми роботи на практиці;

3) визначити ефективність застосування обраних методів.

Проведення даного експерименту було логічно обумовлено, так як ми повинні з'ясувати, як впливають обрані нами форми позакласної роботи на рівень знань та умінь учнів з біології та на рівень екологічної культури. Для того щоб дати відповідь на це запитання ми протягом одного місяця вели активну позакласну роботу з біології екологічного спрямування.

З метою активізації екологічної діяльності учнів 7-х класів ми розробили і провели такі форми екологічного виховання:

- акція „Первоцвіт”

- натуралістична екскурсія „Природа рідного краю”

- агітбригада „Екорятівник -2009”

- тиждень екології

3.2.1 Проведення акції „Первоцвіт”

Акція „Первоцвіт” - це еколого - просвітницька робота щодо роз'яснення важливості збереження ранньовесняних квітів. У даній акції брали участь учні 7-Г класу школи № 29.

Завдання акції:

• вести еколого-просвітницьку діяльність серед населення;

• запобігати протиправним вчинкам інших людей, різним видам дрібного браконьєрства (незаконне збирання і продаж дикорослих ранньовесняних квітів);

• формування ціннісного відношення учнів до природи;

• прищеплення любові до природи бажання берегти її та примножувати її.

Етапи проведення акції:

1) організаційна робота з класом (пояснення мети і завдання акції, об'єднання дітей у 3 бригади, підготовка просвітницьких листівок, проведення з учнями бесіди про техніку безпеки пуд час акції);

2) основний етап (загальний збір бригад, поділ прилеглої до школи місцевості на сектори, закріплення бригад за секторами, розклеювання учнями листівок та ведення роз'яснювальної роботи);

3) заключний етап (звіт бригад про виконану роботу, обговорення реакції населення на листівки, виголошення подяки учасникам акції).

3.2.2 Натуралістична екскурсія „Природа рідного краю”

Екскурсія проводилась на берегах р. Псел, поблизу ССШ № 29. Тривалість екскурсії 2 год.

Мета: сформувати в учнів навички спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі, з'ясувати шляхи впливу людини на довкілля.

розділ 4. обробка результатів дослідження

Загальним показником ефективності екологічної освіти і виховання є підвищення рівня екологічної культури школярів. Останнє, на нашу думку, це усвідомлена, відповідальна поведінка учнів у їх життєдіяльності на лоні природи, на основі теоретичних та практичних знань, умінь та навичок по її поліпшенню, відтворенню, збереженню, вивченню з одночасним забезпеченням сприятливих умов життя для будь-якої живої істоти. Тому, говорячи про формування основ екологічної культури ми маємо на увазі виховання в учнів 7-х класів відповідальності за свої вчинки в природному оточенні, розуміння спільної долі природи і людини, обов'язку і вмінь захищати довкілля.

Відповідно ми визначили три основних критерії екологічної культури школярів: інтелектуальний, ціннісно-мотиваційний і діяльнісно-практичний (див. Додаток). Формування елементів екологічної культури особистості - досить складний, різнобічний та довгостроковий процес, який включає: оволодіння певною сумою знань про природу і взаємодію та вплив діяльності людини на неї, осмислення отриманої інформації і безпосередню дію, практичне осмислення та змістовність. Це, в свою чергу, сприяє формуванню школярів переконань, про необхідність науковообгрунтовано будувати стосунки з навколишнім середовищем, вміти прогнозувати та попереджати можливі негативні наслідки своєї діяльності.

Таким чином, відповідальне ставлення до природи, як основи екологічної культури учнів включає:

- сприйняття природи, як необхідної умови морального і естетичного розвитку особистості;

- усвідомлення особистістю причетності до вирішення екологічних проблем своєї місцевості, держави, планети в цілому;

- переконання в необхідності наукового обґрунтування будь-якої дії в природі, враховуючи її багатостороннє значення в житті людей;

- прагнення отримати максимальний результат з мінімальними природними затратами і без забруднення навколишнього середовища;

- особиста, постійна, систематична участь у діяльності, спрямованій на вивчення, раціональне використання й охорону природи.

До інтелектуального аспекту активності учня, виходячи з виділених Г.І. Щукіною способів її прояву, відносимо цілеспрямованість пізнавальної діяльності, характер знань, вмінь, способів діяльності, мобільність при їх використанні.

Всі ці елементи тісно пов'язані між собою і узагальнені категорією інтелектуальні вміння та навички, замість прийнятого в шкільній практиці терміну „ якість знань'. Тим більше, що під поняттям „ знання ' часто розуміють засвоєння сукупності фактичного матеріалу основних понять курсу, визначеного шкільною програмою, звідки і визначення „ правильність та повнота знань', як основної їх якості, або ж заміна цих термінів одним інтегрованим поняттям міцність'. В дидактиці „ Навчальні знання' розглядаються набагато ширше, включаючи сукупність певних знань (фактичного матеріалу, термінів, понять, тощо), знань способів діяльності, загальних та абстрактних понять. Тому сьогодні в дидактичних дослідженнях існує велике різноманіття визначення якостей знань.

Для підведення підсумків роботи з екологічно виховання учнів, ми взяли шість найбільш істотних якостей знань: правильність, повнота, усвідомленість, дієвість, системність, міцність.

Перші дві якості визначаються наближенням до еталону за ступенем та обсягом. Інші якості тісно пов'язані з уміннями перш за все інтелектуальними, що ототожнюються з розумовими. Так усвідомлення знань означає розуміння важливості знань, внутрішніх зв'язків, вміння аналізувати і порівнювати, доводити та узагальнювати, оцінювати та пояснювати.

Дієвість виражається в умінні використовувати знання на практиці в різних життєвих ситуаціях. Системність передбачає встановлення послідовності знань, розуміння їх місця в структурі наукових теорій. Під міцністю знань, як правило, розуміють стійкість всіх вказаних якостей.

Таким чином, тільки дві якості знань - повнота і правильність базуються на таких процесах, як пізнання, пам'ять, уява та мислення, відображаючи зовнішню сторону оцінки знань. Інші якості знань: усвідомленість, дієвість і міцність головним чином, спираючись на мислення учнів, відображають внутрішню сторону оцінки знань. Для оцінки розумових умінь учнів, використовували 7-бальну шкалу, де бали 1-3 - відповідають низькому, 4-5 - середньому та 6-7 - найвищому рівню розвитку інтелектуальних умінь та навичок. З метою виявлення ступеня засвоєння учнями екологічного матеріалу, ми провели підсумковий контроль знань. На снові проведення тестової роботи, були отримані результати, які представлені у вигляді статистичних таблиць.

З метою перевірки ціннісної і діяльнісної сторони після проведення педагогічного експерименту, нами було проведене дослідження:

Таблиця 5.3 Результати відношення учнів до життєвих екологічних ситуацій (ціннісна і діяльнісна лінія)

с) розвиток вітчизняної економіки.

3. Що, на вашу думку, є основним у розв'язанні екологічних проблем?

а) закриття шкідливих підприємств;

в) підвищення рівня екологічної культури населення;

с) інше.

4. Чи вважаєте ви себе причетним до глобальних екологічних проблем (забруднення довкілля)?

а) значною мірою; в) мало причетний; с) зовсім не причетний.

5. Чи хотіли б ви брати участь у окремих акціях (заходах) на захист довкілля?

а) так; в) ні.

Наше дослідження показало, що процес формування екологічної культури саме в позакласних заходах може бути плідним лише тоді, коли він не тільки спонукає учнів до свідомої діяльності, але й викликає в них вольові зусилля, емоційний підйом.

Отже, можна стверджувати, що зростання рівня інтелектуальних умінь і навичок, покращення ціннісної і діяльнішої лінії виховання не являється випадковим, а є результатом позитивного впливу практичних робіт з екології. Звідки випливає, що організація і проведення екологічної за змістом позакласної роботи є ефективним засобом підвищення рівня сформованості інтелектуальних умінь і навичок, які складають основу екологічної культури особистості.

Критерії екологічної культури учнів і ознаки її проявів за рівнями

Список використаних джерел

екологічне виховання освіта учень

1. Аристотель. Политика. Перевод С.А. Жебелева. М: 1911, с. 8-9.

2. Батовкіна А. Перетнути шлях екологічної кризи // Рідна школа. - 1999 -№5.-с. 55-56.

3. Бачинський П. На шляху створення системи екологічної освіти школярів та студентів // Педагогіка і психологія. - 1999. - №2. с.106-112.

4. Білоус С. Уроки з екологічного виховання // Рідна школа. - 1996. - №6.

5. Бродвій В.М., Плохій З.П., Пустовіт Н.А. Екологічна освіта і виховання: Досвід та перспективи // Матеріали Всеукраїнської науково - практичної конференції. - К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2000. - 248 с.

6. Вербицький В.В. Екологія: школа і позашкілля // Екологічний вісник, 2004.- № 1 - 2 - 248 с.

7. Верзилин Н.М. Проблемы преподавания биологии. - М, Педагогика, 1974.-434 с.

8. Волкова A.C. Екологічне виховання школярів. - К.: Рад. пік., 1985. 9.Вороніна Л. Екологічне виховання: сучасні аспекти // Шкільний світ. -

2002. - №38. жовтень. - с. 3.

10. Гіркий О., Шиян Р. З чого починати екологічну освіту? // Біологія і хімія в школі. - 2000. - №2. - с. 28-31.

11. Горелов А. Экология: курс лекций. -М.: Центр, 1998.

12. Гуцко А. Непрерывное экологическое образование // Биология в школе. -1996. -№3.

13. Дзжникова Н.С. Экологическая культура: грани восприятия // Биология в школе. - 1995. - №3. - с,20-23.

14. Дистерверг А.П. Руководство к образованию немецких учителей. - Избр. пед. соч. М., Учпедгиз, 1956.

15. Драган О. Методичні аспекта щодо вдосконалення екологічної освіти і виховання учнів // Рідна школа. - 1999. - №5. - с. 28-29.

16. 3ахлебный А.Н. Школа и проблемы охраны природы: Содержание природоохранительного образования / Предисп. И.Д. Зверева. - М.: Педагогика, 1981.

17. 3ахлебный А.Н., Зверев И.Д., Суравегина И.Т. Охрана природы в школьном курсе биологии. Пособие для учителя. - М.: Просвещение, 1977.

18. 3ахлебный А.Н., Суравегина И.Т. Экологическое образование школьников во внеклассной работе. - М.: Просвещение, 1984. - 160 с.1

19. Зверев И.Д. Экология в школьном обучении. - М.: Знание, 1980. - 56 с.

20. Зотова О. Організаційно-педагогічні форми та методи позаурочної робота // Рідна школа. - 2001. - №6.

21. Іванова О. Досвід роботи школи з екологічного виховання учнів // Директор школи. Україна. - 2007. - № 7. - С. 55 - 60.

22. Ігнатюк Л. Екологічна освіта : Проблеми і шляхи їх подолання // Завуч.-2002.-№4.

23. Каменский Я.А. Избранные пед. произведения, т. І. Великая дидактика. Под ред. проф. A.M. Красновского. Гос. Чередизд. Наркомросса СФСР. Москва, - 1939, - с. 207-208.

24. Ковальчук І., Ковальчук Т. Актуальні проблеми екологічної освіти та виховання // Педагогічна думка. - Львів, 2005. - № 4, - С. 80 - 85.

25. Колбасов О.С. Конференция ООН по окружающей среде и развитию // Государство и право // 192. - № 11. - с. 85-92.

26. Колонкова О. Застосування тренінгів у екологічному вихованні старшокласників // Шкільний світ. - 2002. - № 41, листопад. 27. Колосков А. Игры в экологическом воспитании детей // Биология в школе. - 1997. - № 5. - с. 70 - 72.

28. Костенька І. Екологічна освіта: становлення і розвиток // Рідна школа. -№ 5. - с. 28-35.

29. Лаптева Н.С. Воспитание экологической культуры подростков // Биология в школе. - 1997. - № 5. - с. 72-75.

30. Листопад О.Г., Борейко В.Е. Нетрадиционные методы в экологическом воспитании и образовании. - К., 1996.

31. Марчук Л. Екологічний калейдоскоп. (Екологічне виховання школярів в позаурочний час) // Завуч. - 2002. - № 15.

32. Мамедов Н.М., Суравегина И.Т. Экологическое образование: проблемы базовых знаний // Биология в школе. - 1993. - № 1.

33. Мамедов Н.М., Суравегина И.Т. О требованиях к уровню подготовки учащихся по экологии // Биология в школе. - 1996. - № 1. - с. 33-37.

34. Мамедов Н.М., Суравегина И.Т. Подготовка учащихся по экологии. Содержание и требования // Биология в школе. - 1996. - № 2. - с. 25-28.

35. Мирна Л. Екологічна освіта як перший крок на шляху до збалансованого розвитку // Хімія і біологія. - 2001. - №40 - 42 (березень).

36. Морозова Е.Е. Психолого - педагогические и методические аспекти экологического образования в начальной школе // Начальная школа. - 2002. - № 7.

37. Ніколенко Н.В. Виховуємо екологічну свідомість дитини - формуємо майбутню еліту України // Екологічний вісник. - 2003. - № 3 - 4. - С. 16.

38. 0строуменко Т. Розвиток нетрадиційних форм і методів екологічної освіти і виховання // Рідна школа. - 1999. - № 5. - с. 46-47.

39. Пастух Л.В. Екологічне виховання та природоохоронна робота в школі \ Біологія. - 2004. - № 35, грудень. - С. 8 - 13.

40. Песталоцци І.-Г. Як Гертруда вчить своїх дітей. - Вибр. пед. Твори. - М.: Вид-во АПИ РСФРР, 1963 т.2., - с. 193.

41. Писарчук Є.А., Кухта A.M. Екологічне виховання учнів. - К.: Рад. пік., 1990.

42. Повестка дня на XX век [супер-программа ООН по выживанию человечества ] // Химия и жизнь. - 1993. - №6. - с. 80-82.

43. Погорєлова А.І. Екологічна культура : проблеми і шляхи формування в Україні // Рідна природа. - 1993. - №1. - с. 3-5.

44. Пономарева И.Н. Экологические понятия, их система и развитие в курсе биологии. - Ленинград, 1979.

45. Прохоренко О.В. Позакласна робота з екологічного виховання // Шкільний світ. - 2001. - №18.

46. Програма з біології для загальноосвітніх шкіл.

47. Прутченко A.C., Самкова В.А. Десять занятий по экологии // Биология в школе. - 1995. - №6. - с. 65-67.

48. Пустовіт Г.П. Екологічна освіта учнів у позашкільному закладі: теоретичний аспект // Рідна школа. - 2001. - №5.

49. Пустовіт Г.П. Європейський досвід неформальної екологічної освіти //Біологія і хімія в школі. - 2000. - №2. - с.28-31.

50. Пустовіт Г.П. Моделювання змісту екологічної освіти та виховання учнів у позашкільних навчальних закладах // Світ виховання. - 2006, - № 5. - С. 6-8

51. Пустовіт Н.О., Плечова З.Н. Екологічні задачі, ігри та вікторини : Навч.Посібник. -К.: Наукова думка, - 1995. -72с.

52.Пустовіт Н., Краснобай О. Дослідження екологічної культури школярів //Біологія і хімія в школі. - 2000. - №4. - с. 36.

53. Руснак Г. Форми і методи екологічного виховання в школі // Біологія і хімія в школі . -б 2003. - № 28. - С. 1 - 25.

54. Руссо Ж. -Ж. Еміль, або Приховання. СПб., 1915.

55. Рябчик Т. Виховання екологічної свідомості особистості // Директор школи. - 2006. № 9, березень. - С. 17 - 19.

56. Савина А.К., Долгая О.И. Экологическое образование школьников в

странах Восточной Европы // Биология в школе. - 1989. - №3. - с.54.

57. Семилеткіна Н. Напрями, форми і методи екологічної освіти, трудового навчання і виховання // Рідна школа. - 1999. - №5.

58. Совгіра С. Нетрадиційні форми екологічної освіти учнів // Рідна школа. - 2006. - № 3, березень. - С. 51 - 54.

59. Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Книга І Ред. кол.: К.К. Карпенко, Б.М. Польський та інші. - Суми, 1980. -170с.

60. Суравегина И.Т., Сенкевич В.М., Кучер Т.В. Экологическое образование в школе // Советская педагогика. - 1990. - №12. - с. 47-52.

61. Суряднова В.П. Нові підходи до визначення змісту і форм проведення освітньо- виховної діяльності учнів з біології в позакласний час: 36. наук. пр. - Суми. - с. 393.

62. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. - К.: Рад. школа, 1973. - 243с.

63. Федюк В. Позашкільна екологічна освіта // Рідна школа. - 2001. - №6.

64. Хотенко В. Екологічне виховання в школі // Завуч. - 2002. - №23-24, серпень. - с. 23-25.

65. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. - к.: Либідь, 2003. - 560 с.