Оцінка ефективності використання інтелектуального капіталу
Работа из раздела: «
Менеджмент и трудовые отношения»
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
ЗМІСТ
- вступ
- 1. Теоретичні основи необхідності управління інтеллектуальним капіталом промислових підприємств
- 1.1 Особливості функціонування промислових підприємств у постіндустріальному суспільстві
- 1.2 Основні категорії та поняття інноваційної діяльності підприємства
- 1.3 Суть та зміст інтелектуального капіталу підприємства
- 2. аналіз використання інтелектуальної власності на підприємствах України
- 2.1 Основні принципи діяльності ЗАТ 'Сватове-АГРО'
- 2.2 Визначення можливостей ідентифікації інтелектуальної власності на підприємствах України
- 3. Основні напрямки удосконалення управління інтелектуальною власністю підприємств
- 3.1 Оцінка діяльності співробітників підприємств
- 3.2 Організація формування інтелектуального капіталу підприємства
- 3.3 Оцінка інтелектуального капіталу в контексті вартості підприємства
- 4. Охорона праці та навколишнього середовища
- 4.1 Загальні положення
- 4.2 Управління охороною праці
- 4.3 Промислова санітарія
- 4.4. Організація безпечних умов на робочому місці
- 4.5 Пожежна безпека
- 4.6 Охорона навколишнього середовища
- Висновки
- Список джерел інформації
вступ
Інформатизація та інтелектуалізація суспільства обумовлюють відповідні зміни в господарюванні, що характеризуються розвитком нематеріального сектору економіки, розширенням сфери застосування комунікаційних систем, зростанням питомої ваги витрат на інформацію та знання в собівартості більшості видів продукції. Інтелектуальний капітал як фактор виробництва поступово набуває все більшого значення у порівнянні з землею, працею та фінансовими ресурсами.
У постіндустріальному суспільстві досягнення конкурентних переваг українськими підприємствами як на вітчизняному, так і на зарубіжному ринках можливе лише за умови ефективного використання інтелектуальних ресурсів, впровадження сучасних наукомістких технологій, розробки якісно нової продукції, створення інновацій. Ці обставини вимагають розробки науково обґрунтованих методик оцінки, формування та розвитку інтелектуального капіталу.
Інтеграція України до Європейського Союзу обумовлює необхідність впровадження в практику вітчизняних підприємств як досвіду розвинених країн з більш ефективного використання в процесах виробництва інтелектуальних ресурсів, так і розробки власного методологічного та методико-практичного інструментарію формування інтелектуального капіталу.
До питань управління інтелектуальною власністю підприємств, зокрема, належать: визначення змісту та складу інтелектуального капіталу підприємства, розробка науково-обґрунтованих методик щодо його оцінки та формування, оцінка реального стану використання нематеріальних активів підприємствами України та деякі інші.
Метою дослідження є узагальнення і розвиток теоретичних основ, а також розробка рекомендацій з управління інтелектуальною власністю підприємства.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі було поставлено і вирішено наступні завдання:
- визначення на основі узагальнення результатів економічних досліджень та аналізу тенденцій розвитку суспільства значення інтелектуального капіталу та інтелектуальної власності в системі факторів виробництва в постіндустріальному суспільстві;
- узагальнення теоретичних підходів щодо визначення поняття 'інтелектуальний капітал підприємства';
- узагальнення концептуальних підходів до оцінки інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та організацій;
- аналіз рівня використання інтелектуального капіталу на підприємствах України;
- аналіз структурних складових інтелектуального капіталу: інформації, знань і компетентності, визначення їх відмінностей та особливостей як факторів сучасного виробництва;
- розробка основ організації формування інтелектуального капіталу підприємства;
- розробка підходів щодо прогнозування ринкової вартості інтелектуального капіталу підприємств.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НЕОБХІДНОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Особливості функціонування промислових підприємств у постіндустріальному суспільстві
Перехід суспільства до постіндустріальної стадії свого розвитку виявив значні суперечності в системах господарювання більшості розвинених країн. Якщо в індустріальному суспільстві спроможність підприємства досягти економічного успіху визначалася власністю на матеріальні та фінансові фактори виробництва й ґрунтувалась на багатстві в традиційному фінансовому його розумінні, основним критерієм якого виступали гроші, то в постіндустріальному - як на окремому підприємстві, так і в суспільстві в цілому виникає нове розуміння багатства, пов'язане з його поступовим відторгненням від традиційних критеріїв - грошей і власності.
Так, починаючи з 1982 року, витрати підприємств приватного сектору США на купівлю засобів виробництва індустріальної епохи - верстатів, двигунів, турбін, вантажно-розвантажувальних механізмів, обладнання для сфери послуг, нафтової та будівельної галузей, а також сільського господарства - більш-менш стабільно притримуються рівня 110 млрд. дол.
Водночас витрати на придбання інформаційної та телекомунікаційної техніки швидко зростають. Якщо в 1982 р. на купівлю комп'ютерів та телекомунікаційного обладнання американські компанії витратили 49 млрд. дол., тобто менше половини від витрат на традиційні засоби виробництва, то в 1987 р. ця сума підвищилась до 86,2 млрд. дол. та продовжує швидко зростати.
У 1991 р. витрати на придбання інформації та інформаційних технологій становили 112 млрд. дол. і таким чином перебільшили витрати на придбання основних фондів. Останні склали 107 млрд. дол. та практично не змінилися в 1996 р. при збільшенні інформаційних витрат до 212 млрд. дол. в цьому ж році [1].
Як зазначив Т. Стюарт [2], саме 1991 рік став першим роком інформаційного (постіндустріального) століття. Саме з цього часу витрати на обладнання, збір, обробку, аналіз та розповсюдження інформації почали перевищувати витрати на машини, верстати, турбіни та інші засоби індустріальної епохи.
Перехід суспільства до постіндустріальної фази свого розвитку характеризується відповідними змінами в системі факторів виробництва, зростанням значимості одних та зменшенням ролі інших, інтелектуалізацією виробництва, збільшенням питомої ваги інформаційних витрат в собівартості продукції, розвитком нематеріального сектору та ін.
Однак багато питань, пов'язаних з упровадженням заходів щодо збільшення рівня інтелектуаломісткості діяльності вітчизняних підприємств, залишаються невирішеними. Це обумовлює необхідність не тільки повного та детального розгляду інтелектуального капіталу в якості фактора виробництва, а й вирішення проблем його оцінки, формування та розвитку.
Загальновідомо, що виробничими ресурсами чи факторами виробництва називаються матеріальні та духовні цінності, які необхідні для виробництва товарів (речей і послуг).
Новому суспільству властива відповідна система цінностей, яка обумовлює цілком нове розуміння пріоритетності факторів виробництва та поступовий їх перерозподіл порівняно з індустріальною епохою (рис. 1.1).
Як видно з рис. 1.1., у сучасних умовах успіх у бізнесі базується вже не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на розробці новітніх технологій, своєчасному одержанні необхідної інформації, продукуванні ідей. Тобто прибутковість та стабільність діяльності підприємств в умовах постіндустріального суспільства багато в чому залежить від використання в процесах виробництва інформації та знань.
Рисунок 1.1 - Піраміда цінностей в бізнесі [3]
П. Самуельсон при викладі своєї теорії капіталу розподіляє фактори виробництва на три групи: природні ресурси, ресурси людської праці та капітальні блага як головний фактор, що 'опосередковує' перші два види ресурсів для того, щоб використати їх в якості факторів виробництва для подальшого виготовлення споживчих та інших товарів та послуг [4].
Із розвитком суспільства роль та значимість складових промислового капіталу поступово змінювалась, і в ХХ ст. як наслідок інформатизації та глобалізації суспільства вирішальними факторами досягнення підприємствами економічного успіху виявились інформація та знання, втілені в інтелектуальному капіталі підприємства.
Технологічні зміни обумовили і зміни в характері праці сучасного працівника та його становищі. В умовах постіндустріального суспільства вдосконалення технологій змінює працю, трансформуючи її в діяльність щодо використання, створення та збагачення знань. Якщо К. Маркс розглядав працівника підприємства з позицій найманого робітника, то тепер в дослідженнях провідних економістів сучасний співробітник займає позицію інвестора інтелектуального капіталу, а персонал підприємства розглядається в якості людського капіталу.
Загальне визначення людського капіталу дає Г. Беккер, який характеризує його як наявний у кожного запас знань, навичок, мотивацій [5].
Таким чином людський капітал можна визначити як сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, що цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці, а отже, впливає на зростання доходів (заробітків) даної людини.
Під людським капіталом слід розуміти економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.
Стосовно підприємства представляється доцільним визначити людський капітал як сукупність знань, практичних навичок, інноваційних рис характеру, мотивацій і творчих здібностей всього персоналу підприємства, які можуть використовуватися протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг.
У розвинених західних країнах завдяки теорії людського капіталу інвестиції в людину вже давно стали розглядатися як джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж 'звичайні' капіталовкладення. Можна виявити динаміку зміни структури сукупного капіталу в країнах Заходу (рис. 1.2).
Рисунок 1.2 - Динаміка структури сукупного капіталу в країнах Заходу
Як видно з рис. 1.2, наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. в загальному обсязі капіталу питома вага людського капіталу не перевищувала 0,2, а в 1913 р. піднялася майже до 0,3. Але й ці пропорції різко змінилися у другій половині ХХ ст. і особливо за останні два десятиріччя у зв'язку з інформатизацією суспільства та пов'язаними з нею змінами в технологіях виробництва товарів та послуг, набуттям людиною вирішальної ролі в процесі створення споживчих вартостей та самому характері діяльності сучасних підприємств. Зміни, які відбуваються на сучасному етапі, позначаються і на структурі собівартості більшості товарів та послуг: велика частина пов'язаних з ними витрат припадає на підготовчий період (НДДКР) та формування людського капіталу.
У країнах Заходу питома вага накопичених інвестицій у людський капітал у сукупному фонді їх капіталізованих витрат на розвиток піднялася, за мінімальними оцінками, до 0,6 у 1973 р. і 0,7 у 1997 - 1998 рр.
Така поведінка інвесторів, що вкладають кошти в розвиток людського фактора, цілковито пояснюється викладками лауреата премії пам'яті А. Нобеля з економіки 1992 р. Г. Беккера, які свідчать про те, що в США віддача вищої освіти знаходиться на рівні 10 - 15%, що перевищує показники прибутковості для більшості фірм [6].
Таким чином, перерозподіл факторів виробництва, що відбувається на сьогодні, та поступове зростання значення інтелектуального капіталу в системі факторів виробництва обумовлює необхідність визначення методологічних засад його формування.
У розвинених країнах підприємства поступово опановують практику управління інтелектуальним капіталом. Однак в Україні ще не створені передумови для перетворення інформації в загальний виробничий ресурс, а проблеми оцінки та формування інтелектуального капіталу залишаються невирішеними як на рівні підприємства, так і на державному рівні.
Вирішення цих проблем можливе завдяки опануванню та розвитку методичних засад провідних економічних теорій, оскільки просте застосування західних підходів до сучасних проблем управління вітчизняними підприємствами неможливе за умови розриву господарських зв'язків, перерозподілу прав власності та ін. Ці та інші перетворення економіки України характеризуються істотними протиріччями, що виникають в результаті взаємодії між ринком та іншими інститутами, що забезпечують координацію дій як окремих індивідуумів, так і господарюючих підприємств.
В неокласичній економічній теорії поведінка підприємства описується з застосуванням виробничої функції та зводиться до максимізації прибутку, а ринок стає в якості універсального механізму розподілу обмежених ресурсів між альтернативними напрямами їх використання. Представники цієї школи тривалий час намагалися точно описати дії індивідуумів, які здійснюють раціональний вибір ресурсів у будь-якій ситуації за їх обмеженості відповідно до закону попиту-пропозиції.
Ця теорія побудована на припущенні про обмеженість ресурсів. Конкуренція в неокласичних моделях - це досконалий механізм ціноутворення, який має здатність забезпечувати найвищу ефективність використання ресурсів та максимізацію суспільного добробуту. В цьому контексті права власності повністю і безкоштовно визначені, щодо інформації, то вважається, що її можна безкоштовно і легко здобути.
Перевірка цих припущень на практиці показала недосконалість неокласичного підходу, оскільки структура сучасного ринку не відповідає умовам досконалої конкуренції. Ринкова інформація розподіляється далеко не рівномірно; вибір і поведінка учасників угод не завжди підпорядковані вимогам раціональності. значні проблеми з'явились за дослідження особливостей використання в процесах виробництва таких ресурсів, як інформація та знання.
Ресурсам постіндустріального суспільства не властива обмеженість та рідкісність, вони не мають речовинної форми, тому для вирішення питань їх використання в процесах виробництва вітчизняними підприємствами необхідне застосування методологічних засад інших напрямків економічної теорії. Однією з них є інституціональна економіка.
Розвиваючи інституціональний напрям, нова інституціональна економічна теорія чи 'теорія трансакційних витрат' досліджує проблеми впливу інститутів на ефективність використання обмежених ресурсів та економічне зростання, вводить поняття специфічності активів, інформаційних та трансакційних витрат. Інформаційні витрати пов'язуються з пошуком та отриманням інформації про умови угоди та ситуації на ринку, трансакційні - з укладанням та здійсненням цієї угоди.
нова інституціональна економіка акцентує увагу не тільки на резервах та можливостях посилення якості взаємодії інститутів та індивідів за рахунок інформаційних та трансакційних витрат, але й враховує існування когнітивних обмежень, здатності індивідів та організацій одержувати, переробляти та використовувати зростаючі обсяги інформації та знань.
Оскільки із розвитком інформатизації та комп'ютеризації знання почали застосовувати до трудової діяльності, це змінило сам характер виробництва. Таким чином було створено матеріальні передумови для перетворення інформації та знань у загальний виробничий ресурс, який поступово стає більш значущим порівняно з землею, працею та фінансовими ресурсами.
Розвиток економіки та суспільства в цілому, підвищення ролі та значимості науки та технологій в виробництві товарів та послуг сприяють більш повному проникненню інформації та знань в усі сфери діяльності людини. Здобуття інформацією та знаннями властивостей капіталу, перетворення цих ресурсів постіндустріального суспільства в особливий фактор виробництва досягається завдяки інтелектуальній діяльності людини на підприємстві, яка поступово замінює собою працю в її традиційному розумінні.
Ці обставини вимагають нового підходу до розуміння тих загальноекономічних процесів, які відбуваються в суспільстві, обумовлюють необхідність детального аналізу сутності та змісту інтелектуальної діяльності, її впливу на процеси формування інтелектуального капіталу, визначення його складу, суті та змісту.
1.2 Основні категорії та поняття інноваційної діяльності підприємства
В останні десятиліття відбуваються радикальні зміни не тільки у співвідношенні факторів виробництва (частка нематеріальних факторів у балансовій вартості компаній досягла 30 і більше відсотків, а частка чистих активів у їхній ринковій оцінці опустилася сьогодні до неправдоподібно низького розміру навіть для фірм, що не належать до найбільш високотехнологічних галузей [7]), але й у самому характері діяльності людей.
Індустріальну епоху характеризували такі суспільні відносини, коли засоби виробництва були власністю певної частини суспільства, а інша - набагато більша частина - була позбавлена засобів виробництва та змушена продавати свою робочу силу, створюючи для власників засобів виробництва додану вартість.
В умовах постіндустріального суспільства матеріальна складова в структурі життєвих благ суттєво поступається першістю інформаційній. Остання спроможна додавати властивостей капіталу будь-яким умовам виробництва.
Капітал є фундаментальною категорією ринкової економіки, що базується на використанні найманої праці, це не річ, а виробничі відносини, що втілені в речах, та додають цим речам специфічного суспільного характеру.
Розглядаючи процес відтворення капіталу, К. Маркс зазначав, що '...просте відтворення неминуче перетворює після закінчення більш-менш тривалого періоду будь-який капітал у накопичений капітал, чи капіталізовану додану вартість... а продукт робітника безупинно перетворюється не тільки в товар, але й у капітал, - у вартість, що висмоктує силу, що створює вартість, у життєві засоби, що купують людей, у засоби виробництва, які застосовують виробники' [8]. Він зазначав, що в процесі споживчого виробництва робоча сила не тільки відтворюється, але й удосконалюється, розвивається. Відбувається свого роду 'накопичення' продуктивної сили праці, творчих здібностей людини, причому більшою мірою саме розумових здібностей. Результатом розвитку фізичних і розумових здібностей є розвинена робоча сила, здатна до кваліфікованої праці. Складність і якість праці є характеристиками самої робочої сили. Розвинена робоча сила виявляється в складній праці, хоча може реалізовуватися й у простій праці. Але проста робоча сила ні за яких обставин не може виявити себе в складній праці. Тобто ще в ХІХ ст. К. Маркс звертав увагу на таку особливість робочої сили, як її здатність до відтворення та вдосконалення; накопичення продуктивної сили кваліфікованої праці та творчих здібностей людини, що в процесі створення додаткової вартості набувають властивостей капіталу.
Отже, якщо для індустріальної епохи характерна була праця як 'діяльність, що спрямована на розвиток людини й перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні та духовні блага' [9], то в умовах постіндустріального суспільства її замінює 'інноваційна, творча праця - особливий вид діяльності, у процесі якої людина зайнята тільки створенням нового в науці, мистецтві, економіці та інших сферах' [9].
Праця в своєму новому вигляді інтелектуальної діяльності передбачає різні ступені її інформаційної насиченості. Під цією насиченістю в даному випадку варто розуміти частку зусиль щодо переробки інформації в загальних трудових зусиллях, яка, по суті, й визначає ступінь інтелектуалізації праці.
Зростаючі обсяги інформаційних ресурсів в процесах виробництва товарів та послуг в постіндустріальному суспільстві сприяють новому розумінню капіталу в якості фактора виробництва. Капітал, якщо мати на увазі його речовинну форму, за суттю являє собою інформацію, а капітал у грошовій формі - накопичену інформацію про його речовинну форму. Праця набуває економічного змісту лише тоді, коли її суб'єкт - робоча сила - є носієм інформації (кваліфікована праця) або ж переносником інформації у випадку простої некваліфікованої праці.
Таким чином, творча праця в формі інтелектуальної діяльності є основним джерелом створення додаткової вартості та особливим фактором виробництва в постіндустріальному суспільстві. Інтелектуальна діяльність є кінцевим етапом розвитку еволюції ролі людини в економічному житті. Основні етапи становлення концепції інтелектуальної діяльності представлені в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 - Етапи становлення концепції інтелектуальної діяльності
|
Період
|
Категорія
|
Уявлення про роль і місце людини в економічному житті
|
Концепція управління
|
|
|
ХІХ ст. - 60-ті рр. ХХ ст.
|
Робоча сила
|
Людина як носій здібностей і рис, які можуть продуктивно використовуватися в процесі праці
|
Управління трудовими ресурсами (Human labour management)
|
|
|
30-ті рр. ХХ ст. - сьогодення
|
Персонал
|
Людина як пасивний об'єкт зовнішнього управління, планово-облікова одиниця
|
Управління персоналом (Personnel management)
|
|
|
70-80-ті рр. ХХ ст. - сьогодення
|
Людські ресурси
|
Людина як невідновлюваний ресурс - елемент соціальної організації, фактор підвищення ефективності суспільного виробництва
|
Управління людськими ресурсами (Human resource management)
|
|
|
Початок 90-х рр. ХХ ст. - сьогодення
|
Людський капітал
|
Людина - об'єкт найефективніших вкладень і суб'єкт, який перетворює їх на продуктивні здібності з метою подальшої реалізації в процесі виробництва
|
Соціальний менеджмент (Social management)
|
|
|
Кінець 90_х рр. ХХ ст. - сьогодення
|
Інтелектуальна діяльність
|
Людина з її творчими можливостями - головне джерело нововведень та створення потенціалу прибутковості
|
Менеджмент знань (knowledge management)
|
|
|
Як видно із табл. 1.1, із плином часу істотно змінюється уявлення про ті якості людини, які використовуються у виробничих процесах. Ці зміни значною мірою впливають на систему мотивації сучасного працівника. Основним мотивом діяльності стає самореалізація, прагнення до отримання знань, пошуку нових можливостей творчості. У постіндустріальному суспільстві відбувається перетворення самого характеру праці, яка традиційно була спрямована на створення матеріальних цінностей. її місце займає інтелектуальна діяльність людини, яка ґрунтується на сукупності наукових знань, духовних і культурних цінностях і не підлягає тій регламентації, що звичайно характерна для праці в традиційному розумінні.
Відмінність традиційної праці від інтелектуальної діяльності вимагає повного теоретичного опрацювання та детального розгляду сутності та змісту останньої, аналізу її структури.
З інтелектуальною діяльністю так чи інакше пов'язані всі процеси, які відбуваються в сучасному суспільстві. Такі процеси є результатом свідомої, цілеспрямованої та науково обґрунтованої діяльності, погляди на пояснення якої змінювалися та продовжують змінюватися із розвитком науки. Суть так званого діяльнісного підходу до проблем перетворення інтелектуальних ресурсів в інтелектуальний капітал полягає в аналізі діяльності як засобу цього перетворення.
При всьому своєму різноманітті діяльність людського індивіда є системою, включеною до системи суспільних відносин. Вона сформувалася на основі біологічної поведінки, тобто з появою свідомості і можливостей вільної постановки цілей в рамках людських відносин ця біологічна поведінка трансформується в діяльність. Наявність цих програм і дозволяє говорити про перехід від поведінки як системи дій, спрямованих на підтримку біологічного існування, до діяльності як специфічно людської формі активного ставлення до світу [10].
Поряд з цим напрямком дослідження проблем діяльності ще з кінця ХІХ ст. набуває розвитку її трактування з позицій соціальних наук. Розглядаючи в якості основного з регуляторів діяльності культуру, соціологія відкриває шлях до цілісного способу бачення тієї чи іншої сфери соціальної реальності.
Істотний внесок у розвиток цього напрямку зробив М. Вебер, який виділив окремі види соціальної дії: цілераціональну, орієнтовану на мету, способи та побічні результати дій; ціннісно-раціональну, коли людина свідомо визначає напрямок своєї поведінки та послідовно планує орієнтацію на нього; афективну, яку обумовлено афектами та емоційним станом індивіда, та традиційну, тобто засновану на тривалій звичці [11]. Такий підхід дає можливість узагальнено пояснити різні соціальні явища з єдиної теоретичної позиції.
Багатофункціональність поняття діяльності, слід розглядати в п'яти аспектах:
- діяльність як пояснювальний принцип, що виражає універсальну характеристику людського світу;
- діяльність як предмет об'єктивного наукового вивчення конкретної наукової дисципліни;
- діяльність як предмет управління - те, що належить до організації в систему функціонування і (або) розвитку на основі сукупності фіксованих принципів;
- діяльність як предмет проектування, тобто виявлення способів та умов оптимальної реалізації певних видів діяльності;
- діяльність як цінність, тобто розгляд місця, яке посідає діяльність у різних системах культури.
Оскільки для економічної науки певний інтерес становить практична діяльність, основні види якої наведено на рис. 1.3.
Як видно з рис. 1.3, практична діяльність поділяється на матеріально-виробничу, сутністю якої є перетворення природи, та соціально-перетворювальну, сутність якої - перетворення суспільства.
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що в широкому розумінні діяльність є універсальною характеристикою суспільства і людини, способом існування соціальної дійсності. При цьому під сенсом людської діяльності треба розуміти процес цілеспрямованого використання або перетворення тих чи інших факторів зовнішнього середовища для існування та розвитку. З цього визначення випливає, що необхідною умовою людської діяльності є цілеспрямованість відтворювального процесу, тобто цей процес можливий лише за наявності заданої людиною мети і здійснюється відповідно до цієї мети.
Рисунок 1.3 - Види практичної діяльності
Узагальнення вищенаведених підходів до розуміння проблем діяльності дозволило автору виділити її сутнісну структуру (рис. 1.4).
Рисунок 1.4 - Сутнісна структура діяльності
Як видно з рис. 1.4, як інтелектуальна діяльність, так і трудова, мають два основні аспекти - соціально-перетворювальний та матеріально-виробничий. У подальшому дослідженні автором розглядається останній.
Для визначення рівня інтелектуалізації матеріально-виробничої діяльності необхідно розробити її цільову структуру. Ототожнюючи діяльність з активністю, він зазначає, що можливо виділити три відмінних один від одного її типи: інстинктивну діяльність людини на ранніх етапах її прогресу; власне працю (labour) та творчу діяльність (creativity, чи creative work) як заперечення праці. Причому перший вид заснований на взаємодії біологічного типу, другий - на безпосередньому досвіді перетворення матеріального світу, третій - пов'язується з формуванням системи цінностей і прагнень людини, не обумовлених однозначно факторами матеріального порядку.
На відміну від праці, творчість є більш високим та досконалим типом діяльності; її спонукальний мотив пов'язаний із внутрішніми потребами особистості, прагненням до самореалізації, до примноження своїх здібностей і талантів, можливостей і знань.
Таким чином, цільова структура матеріально-виробничої діяльності матиме наступний вигляд (рис. 1.5).
Рисунок 1.5 - цільова структура матеріально-виробничої діяльності
Запропонована на рис. 1.5 цільова структура діяльності, на нашу думку, може бути основою для оцінки рівня інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та організацій, а також визначення її впливу на процеси формування інтелектуального капіталу.
Для цього, в першу чергу, потрібно здійснити оцінку цілей діяльності співробітників підприємств. За даними такої оцінки методами статистичного аналізу можна змоделювати зв'язки між окремими цілями та виявити специфічні характеристики для кожної групи співробітників. Застосування такого підходу на практиці дозволить розробити найбільш оптимальні методи управління діяльністю співробітників, створити на підприємствах необхідні умови для реалізації цілей та прагнень людей.
Праця як фактор виробництва в постіндустріальному суспільстві поступово трансформується в інтелектуальну діяльність. У сучасній економіці інтелектуальна діяльність людини в процесах виробництва є одним із найважливіших засобів перетворення на підприємствах інтелектуальних ресурсів у капітал. Це обумовлює об'єктивну необхідність вирішення проблем її використання в процесі відтворення інтелектуального капіталу підприємства.
Визначення сутності, змісту та аналіз структури інтелектуального капіталу підприємства дозволить виявити напрямки його формування, розробити методичні рекомендації щодо його оцінки та розвитку.
1.3 Суть та зміст інтелектуального капіталу підприємства
У постіндустріальному суспільстві саме високий рівень розвитку інтелектуального капіталу дає можливість підприємству ефективніше використовувати матеріальний та фінансовий капітал. Вирішення проблем формування інтелектуального капіталу підприємств в умовах інтеграції України до Європейського Союзу є одним з найважливіших завдань сучасного управління на всіх рівнях.
Як економічну категорію капітал трактують по-різному: як створені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів та послуг; як суму накопичених матеріальних благ; як певні суспільні відносини.
капітал в перекладі (латинською capitalis, французькою, німецькою, англійською capital) означає основний, головний, головна перевага. В початкових працях економістів капітал розглядається як основне багатство, головна перевага, грошова сума, яка приносить дохід її власнику.
Із розвитком суспільства в економічній думці це первинно абстрактне та узагальнене поняття капіталу поступово трансформувалося відповідно до умов господарювання. категорія 'капітал' у кожній новій формі набувала рис, адекватних економічній парадигмі свого часу.
Так, якщо меркантилісти розуміли під капіталом різного роду багатство, тобто золото, гроші та різні скарби, то фізіократи в якості капіталу розглядали землю та авансовані в неї кошти.
В класичній політекономії категорію 'капітал' розглядають як засіб виробництва, призначений для подальшого виготовлення товарів. Представники цього напряму дослідження зосереджували увагу на сфері виробництва.
Так, А. Сміт зазначав, що капітал існує як у сфері обігу, так і у сфері виробництва, а основна його якість - це здатність приносити доход своєму власникові [12]. Його послідовник Д. Рікардо характеризував капітал як ту частину багатства держави, що застосовують у виробництві та, крім того, вона складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та інших засобів, необхідних для того, щоб привести в рух працю. Кількість капіталу може зростати одночасно із підвищенням його вартості [13]. У визначенні Ж-Б. Сея капітал - це сума цінностей й послуг, що підтримується виробництвом та за участю якої створюється всякий новий доход. При цьому розмір капіталу визначається його міновою цінністю [14].
В якості накопиченої цінності капітал характеризується як раніше накопичені запаси продуктів минулої праці і економічних благ на певний період часу. з цих позицій капітал виступає в якості дискретної величини, тобто як економічна цінність, особливий економічний ресурс, що накопичено в суспільстві на певну дату. Як основна відмінність капіталу багатьма вченими зазначається його здатність приносити дохід. Він зазвичай виступає в формі відсотка, що одержує власник капіталу. Таким чином, капітал - це засіб формування майбутнього добробуту його власників і цінність, що постійно зростає.
Додержуючись цієї думки, К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю зазначають, що капітал - це створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів та послуг; товари, які безпосередньо не задовольняють потреби людини; інвестиційні товари, засоби виробництва [15].
Як прибічник неокласичної економічної школи, кейнсіанець Д. Хайман розуміє під капіталом ресурс тривалого використання, що створюється з метою виробництва більшої кількості товарів та послуг, а І. Фішер - дисконтований потік доходу [16].
Але найбільш повно та детально категорію 'капітал' розглянуто в марксистській теорії. Тут капітал - це не просто сума матеріальних й виробничих засобів, вартість, що приносить додаткову вартість, а ще й певні суспільні відносини, які належать до певної історичної формації.
Як видно із вищенаведених підходів до розгляду суті та змісту капіталу, еволюція цього поняття досить тривала. Із розвитком економічної думки ця категорія набувала нових ознак, і наприкінці ХХ ст. 'капітал' стали пов'язувати не тільки з грошима й засобами експлуатації, але і з певними спроможностями людини.
Як наслідок об'єктивних змін, пов'язаних із соціалізацією та інформатизацією суспільства, виникла категорія людського капіталу, а згодом й інтелектуального. Останній є економічною категорією та належить до категорії 'капітал', тому що:
- є джерелом одержання доходу;
- являє собою ресурс тривалого користування;
- може використовуватися для приросту виробництва майбутніх благ;
- є об'єктом для інвестування, тобто його формування, подібно до накопичення фізичного чи фінансового капіталу, вимагає відволікання коштів від поточного споживання заради одержання додаткових доходів у майбутньому;
- може фізично зношуватися, вимагає витрат на 'ремонт' і утримання;
- може застарівати ще до того, як відбудеться його фізичний знос;
- навички і здібності, які набуваються як індивідом, так і підприємством, накопичуються у вигляді запасу та можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті.
Щодо безпосереднього суб'єкта ринкової економіки, а саме - підприємства, категорія інтелектуального капіталу розроблена ще недостатньо. Для повного та детального її визначення, по-перше, необхідно визначитися з поняттям 'підприємство'. В широкому сенсі слова воно тотожне поняттю організація.
При цьому в сучасній економічній думці саме соціальна складова підприємства набуває пріоритетного значення.
Узагальнюючи вищенаведене, можна сказати, що підприємство слід розглядати як соціальну спільність, що поєднує групи людей, які свідомо об'єдналися для реалізації своїх інтересів у взаємодії з ринком. Оскільки в постіндустріальному суспільстві ця взаємодія набуває все більшого інтелектуального змісту, то для подальшого дослідження категорії 'інтелектуальний капітал підприємства' доцільно визначитися з поняттям інтелекту.
Інтелект - це складне поняття, тому в сучасній науковій думці не існує єдиного підходу до визначення його суті та змісту.
Узагальнення вищенаведених підходів до визначень понять 'капітал', 'інтелект' та 'підприємство' дозволило створити схему логічного обґрунтування змісту поняття 'інтелектуальний капітал підприємства', наведену на рис. 1.6.
Застосування запропонованого підходу до визначення суті та змісту інтелектуального капіталу підприємства (рис. 1.6) дозволить більш ефективно здійснювати управління ним, вирішувати проблеми його оцінки та формування.
Оскільки формування капіталу - це процес оптимізації обсягу й структури капіталу та забезпечення його залучення на підприємство з різних джерел, то для розробки методичних основ формування інтелектуального капіталу підприємства необхідно, в першу чергу, визначити його структурний склад.
Зазвичай під інтелектуальним капіталом розуміють наукові кадри, кваліфікацію персоналу, заводські марки, товарні знаки, деякі види нематеріальних активів, занесених до бухгалтерської звітності, спроможність підприємства використовувати нові технології, зв'язки з клієнтами і постачальниками та інше.
Однак на сьогодні структура інтелектуального капіталу чітко не визначена. Його можна поділити на:
- торгову марку (awareness or brand equity) - це репутація, традиції, імідж, зовнішній вигляд та інші фактори, які спонукають людей купувати речі, додаючи їм додаткової цінності;
- знання - це освіта, навчальні курси, отримані навички, досвід, які допомагають людям працювати чи приймати рішення, додаючи цінності продукції, виробленій з використанням інтелектуальної власності.
Інтелектуальний капітал у загальному випадку характеризує систему знань, вмінь, документів та відносин, які можуть стати джерелом доходу для людини чи організації.
Пропонується розглядати інтелектуальний капітал у трьох аспектах:
- у якості фактора виробництва (ресурсний склад);
- з точки зору відносин власності (об'єкти права інтелектуальної власності);
|
ІНТЕЛЕКТ
|
|
КАПІТАЛ
|
|
ПІДПРИЄМСТВО
|
|
|
Здатність здобувати і використовувати знання для пристосування до навколишнього світу й вирішення проблем
|
|
Економічна цінність, особливий ресурс, що використовується у виробництві з метою одержання доходу
|
|
Система виробничих відносин, що володіє власними ресурсами та орієнтована на задоволення потреб суспільства
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ
|
|
КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
|
|
|
Сукупність здібностей та знань, яка використовується у виробництві з метою одержання доходу та має економічну цінність
|
|
Економічна цінність, особливий ресурс, що використовується у виробничій системі, орієнтованій на задоволення потреб суспільства з метою одержання доходу
|
|
|
|
|
|
|
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
|
|
|
Сукупність здібностей та знань, які мають економічну цінність та використовуються у виробничій системі, орієнтованій на задоволення потреб суспільства, з метою створення інноваційного потенціалу та одержання доходу
|
|
|
Рисунок 1.6 - Схема логічного обґрунтування змісту поняття 'інтелектуальний капітал підприємства'
- як об'єкта володіння, ідентифікації та оцінки (нематеріальні активи підприємства).
З урахуванням вищенаведеного структура інтелектуального капіталу матиме наступний вигляд (рис. 1.7).
Визначення структури інтелектуального капіталу підприємства (рис. 1.7) дозволить оцінити вплив окремих структурних елементів інтелектуального капіталу на процес його формування.
Рисунок 1.7 - Структура інтелектуального капіталу підприємства
На сучасному етапі інтелектуальний капітал є основною рушійною силою суспільства та головним фактором забезпечення конкурентоспроможності та прибутковості діяльності підприємств. Ці обставини вимагають розробки нових науково обґрунтованих методик, які б дозволили українським підприємствам перейти до впровадження стратегії формування інтелектуального капіталу. При цьому основна увага повинна бути приділена
повному та детальному розгляду й вирішенню проблем оцінки та аналізу таких його складових, як інформація, знання та компетентність.
У сучасних умовах прискорення науково-технічного прогресу інформація та спеціалізовані знання стають вирішальними факторами в досягненні економічного успіху. як наслідок цих об'єктивних змін важливого значення набуває інтелектуальний капітал підприємства. Використання запропонованого підходу до визначення сутності та змісту інтелектуального капіталу підприємства дасть змогу ефективніше управляти ним.
Наукове осмислення проблематики інтелектуального капіталу має велике практичне значення для України, якій необхідне економічне грамотне коректування курсу політичних реформ на шляху інтеграції з Європейським Союзом. Підвищення рівня інтелектуало- та наукоємності суспільного виробництва можливе за умови розробки відповідної політики уряду, удосконалення законодавчої, нормативної та правової бази.
Для вироблення вірного політичного курсу необхідно відповідним чином оцінити інституційні аспекти вдосконалення державного регулювання процесів інтелектуалізації виробництва, визначити економічні умови та фактори збільшення частки інтелектуальних ресурсів в структурі собівартості продукції.
Послідовна реалізація політики, спрямованої на пріоритетний розвиток інтелектуальних складових бізнесу, сприятиме розвиткові та модернізації виробництва, підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Тому необхідна переорієнтація концепції управління підприємствами, яка в Україні й досі орієнтується на максимальне використання виробничих потужностей та накопичення матеріальних активів, на концепцію підвищення ролі інноваційної складової, продукування нових інформаційно-комунікативних технологій, формування та розвитку інтелектуального капіталу. Основною проблемою при цьому виявляється сприйняття керівництвом та провідними фахівцями вітчизняних підприємств першочергової ролі інтелектуального капіталу для здобуття конкурентних переваг.
2. аналіз ВИКОРИСТАННЯ інтелектуальноЇ ВЛАСНОСТІ на підприємствах україни
2.1 Основні принципи діяльності ЗАТ 'Сватове-АГРО'
Підприємство ЗАТ 'Сватове-АГРО' утворилося в 2002 році на базі підприємства ВАТ 'Сватовський комбінат хлібопродуктів', що своїми коріннями пішов у давнину.
Мельзавод Сватовського комбінату хлібопродуктів був побудований в 1913 році підприємцем Пономарьовим. У будинку було встановлено 4 вальцевих верстати швейцарської фірми 'Бюллер' і три розсіви. Продуктивність млина становила 15-20 тонн за добу. Будинок був побудований з розрахунком на подальше розширення виробництва, але війна, що почалася в 1914 році, з Німеччиною не дала такої можливості. З таким устаткуванням і продуктивністю млин був націоналізований в 1917 році. Крім цього млина в місті Сватове був ще один млин, що належав підприємцеві - німцеві по національності, що в 1919 році, коли німецькі війська, що окуповували територію Сватівського району, були змушений під натиском військ революції піти, спалив її. Після він відновлений не був, і від млина залишилося тільки приміщення стайні, у якій був обладнений сільгоспмлин, що працював до 1950 року, потім він був демонтований в житловий будинок, у якому в сьогодення функціонує дитяча поліклініка.
У роки відбудови народного господарства після громадянської війни млин був реконструйований, було встановлено 5 розсівів рамного типу й 5 вальцевих верстатів виробництва Усть-Катавського машинобудівного заводу. Мельзавод працював у різні роки на пшеничних, житньому помолах, на виробленні ячного, просяного борошна аж до початку Великої Вітчизняної війни. Продуктивність млина коливалася від 30 до 130 тонн за добу.
Основний розвиток і розширення мельзавода відбулося в результаті декількох етапів реконструкції після вигнання німецько-фашистських загарбників і в ході відновлення й розвитку народного господарства в післявоєнні роки. На початку 50-х років у процесі реконструкції на млині були замінені вальцеві верстати Усть-Катавського заводу, що працювали на підшипниках ковзання й мали ручний механізм привалу й відвала вальців на вальцьові верстати Воронезького машинобудівного заводу імені Леніна з підшипниками кочення й механічних механізмів провалу й відвалу вальців. Було встановлено 7 вальцевих верстатів 1000 х 250 мм і 6 розсівів рамного типу ЗРМ. В 60-і роки в ході реконструкції були замінені дерев'яні перекриття на залізобетонні, установлені додатково один вальцевий верстат типу ЗМ 1000 х 250 мм і два вальцевих верстати ЗМ 800 х 250 мм і один розсів ЗРМ. Продуктивність млина була доведена до 230 т одногатункового 85% млива. В 70-і роки була зроблена надбудова зерноочисного відділення, замінені розсіви ЗРМ на ЗРШ-6, на контролі борошна були встановлені два розсіви ЗРШ-4 і продуктивність млина була доведена до 255 тонн за добу на одногатунковому мливі з відбіром 12,5% борошна першого сорту. У різні роки млин працював на 2-х гатунковому 78% мливі з виходом 49% борошна 1-го сорту й 29% борошна 2-го сорту при плановій продуктивності 155 тонн за добу. Найвища продуктивність при цьому мливі склала 174 тонни зерна за добу. Найвища продуктивність досягнута при роботі на одногатунковому мливі з відбором борошна 1-го сорту 258 тонн зерна за добу. В 1986 році мельзавод переведений на двухгатунковий млив 75% з виходом борошна 1-го сорту 45% і борошна 2-го сорту 30% з добовою продуктивністю 195 тонн зерна за добу.
В93-1994 роках була зроблена реконструкція мельзаводу з переоснащенням на відтворене високопродуктивне встаткування із продуктивністю 130 тонн за добу й відбіром борошна високих сортів 75% пшеничного млива.
Згідно наказу № 68 від 29.01.1999 року Регіонального відділення фонду державного майна України по Луганській області Сватовський комбінат хлібопродуктів перетворився у відкрите акціонерне товариство 'Сватовський комбінат хлібопродуктів'.
Згідно протоколу засідання правління ВАТ і рішення Наглядацької Ради було ухвалене рішення про участь ВАТ 'Сватовський КХП' у створенні ЗАТ 'Сватове-АГРО'. ЗАТ 'Сватове-АГРО' зареєстровано райдерж-адміністрацією 04.04.2002р.
ЗАТ 'Сватове-АГРО' включає промислову й хлібоприймальну діяльність. Промислова діяльність - мельзавод пшеничного сортового 75% млива продуктивністю 130 тонн зерна за добу. При ньому є два зернових склади, два склади для зберігання борошна в тарі й склад безтарного зберігання борошна. На території мельзаводу є цех по випічці хлібобулочних виробів. Випічка хліба на місяць при максимальному завантаженні - 32 тонни.
Хлібоприймальна діяльність включає дві виробничі ділянки.
Виробнича ділянка № 1 (м. Сватове) займається підготовкою продовольчого зерна й насінного матеріалу для господарств району й області. Є кукурудзо-калибровочний цех по переробці кукурудзи, продуктивність - 1000 тонн каліброваної кукурудзи в сезон.
Виробнича ділянка № 2 (с. Кузьомівка) займається заготівлею продовольчого зерна.
Виробництво хлібобулочних виробів на підприємстві здійснюється з лютого місяця 1999 року. Виробнича потужність розрахована на виробництво 2 тонн хлібобулочних виробів у добу, випічка виробляється з борошна власного виробництва.
Реалізація продукції виробляється по вільних оптово-відпускних цінах без обмеження рівня рентабельності. На підприємстві випікається хліб з борошна вищого гатунку, 1-го сорту й 2-го сорту й здоба булочна з борошна вищого сорту.
При формуванні оптово-відпускної ціни на вироблену продукцію застосовувалися відпускні ціни згідно виписаних накладних.
Загальнозаводські й загальноцехові витрати розраховувалися з фактичних витрат за попередній рік.
Оптово-відпускні ціни змінювалися в основному через збільшення вартості сировини.
Продукція реалізується споживачам міста й району. У зв'язку з тим, що ринок перенасичений борошном, її виробництво різко знизилося. Для стабільної роботи млина підписують договори на переробку зерна на давальницьких умовах з товаровиробниками й комерційними структурами.
Діяльність ЗАТ 'Сватове - АГРО' спрямована на надання послуг сільгоспвиробникам по прийому, зберіганню, сушінню, очищенню й відпустці зернових і олійних культур для господарств району та області, а так само на виготовлення борошна й випічку хлібобулочних виробів, реалізованих за оптимальними цінами з високою якістю.
Цілі підприємства:
1) удосконалення технологій по наданню послуг;
2) підвищення якості продукції й виконуваних послуг;
3) пошук альтернативних постачальників сировини;
4) зниження витрат на основне й допоміжне виробництво;
5) підвищення кваліфікації персоналу підприємства;
6) одержання прибутку й використання його в інтересах підприємства;
7) максимізація прибутку та мінімізація витрат;
8) оптимізація поставок товару;
9) укладання договорів з підприємцями на довгострокову перспективу;
10) забезпечення максимальної якості та економічності виробництва;
11) забезпечення ефективного виробництва;
12) застосування новітніх технологій;
13) дотримання правил нормативних документів;
14) дотримання вимог природоохоронних нормативних документів і законів України про захист і зниження шкідливого впливу від діяльності підприємства;
15) дотримання договірних зобов'язань з постачання продукції та послуг;
16) забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції;
17) дотримання вимог охорони праці.
2.2 Визначення можливостей ідентифікації інтелектуальної власності на підприємствах України
Із розвитком технологій в розвинених країнах Заходу в фінансовому відношенні спостерігається зменшення суми коштів, які авансуються на такі фактори виробництва, як сировина, матеріали та робоча сила, а отже, внаслідок цього відбувається скорочення оборотного капіталу підприємств. При цьому основний капітал збільшується за рахунок накопичення нематеріальних активів, інших об'єктів інтелектуальної власності та відповідного розвитку організаційних знань, хоча це збільшення поки що не завжди можна точно оцінити.
Для розробки методичного забезпечення процесів формування інтелектуального капіталу на підприємствах України необхідно визначити стан використання його складових.
Як вже зазначалося, з точки зору відносин власності до інтелектуального капіталу підприємства належать об'єкти права інтелектуальної власності.
До інтелектуальної власності належать права, які відносяться до літературних, художніх та наукових творів, виконавської діяльності, винаходів, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, до захисту від недобросовісної конкуренції, а також інші права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.
Всі об'єкти інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи: об'єкти промислової власності, на які державою видаються офіційні охоронні документи, і авторські твори, які охороняються авторським правом.
об'єкти авторського права регламентуються Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року та Бернською конвенцією про охорону літературних та художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року) [13].
Об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, фірмові найменування, які визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20.03.1883 року (перерозглянута 14.07.1967 року) [15].
Згідно із законодавством України до об'єктів промислової власності належать:
- винахід - технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності) [17];
- корисна модель - нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою [17];
- промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Від корисної моделі промисловий зразок відрізняється тим, що право на корисну модель охороняє технічну сутність виробу, тоді як право на промисловий зразок охороняє зовнішній вигляд виробу [17];
- знак для товарів та послуг - це знак-позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб [18].
Права на об'єкти промислової власності охороняються державою і підтверджуються офіційними охоронними документами - патентами, ліцензіями та авторськими свідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чи свідоцтва забезпечує патентовласнику монопольні права на використання його промислової власності, причому це практично єдиний вид монополії, що заохочується й охороняється державою. Динаміка надходження та використання об'єктів промислової власності в Україні за 2006 та 2007 роки наведено на рис. 2.1, 2.2.
Рисунок 2.1 - Надходження та використання об'єктів промислової власності за 2006 рік
Рисунок 2.2 - Надходження та використання об'єктів промислової власності за 2007 рік
Як видно з рис. 2.1, із запатентованих об'єктів промислової власності реально в 2006 році було використано більше половини. У 2007 році (рис. 2.2) було отримано приблизно однакову кількість охоронних документів України на об'єкти промислової власності порівняно із 2006 роком, однак реально використано на підприємствах було половину цих об'єктів. Ця тенденція свідчить про те, що значна частина досліджень та розробок залишається незадіяною на підприємствах. Тобто, підприємства недоотримують дохід від впровадження запатентованих об'єктів промислової власності.
Також можна простежити динаміку розподілу інноваційних витрат у промисловості (рис. 2.3).
Рисунок 2.3 - Динаміка інноваційних витрат у промисловості
З рис. 2.3 можна зробити висновок про те, що авансування коштів підприємствами України в процеси наукових досліджень, а також в придбання таких об'єктів інтелектуального капіталу, як права на патенти, ліцензійне використання винаходів, корисних моделей, промислових зразків, безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо, перебуває на досить низькому рівні порівняно із вкладеннями в основні засоби виробництва, де простежується тенденція до зростання.
Як свідчить аналіз даних наведених на рис. 2.4, таке становище обумовлено тим, що фінансування процесів науково-технічних робіт із коштів держбюджету знаходиться на низькому рівні, а власних коштів у підприємств недостатньо.
Рисунок 2.4 - Динаміка фінансування наукових та науково-технічних робіт в Україні за джерелами фінансування
Як видно з рис. 2.4, недостатнє фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок внутрішніх джерел на вітчизняних підприємствах частково покривається коштами вітчизняних та іноземних замовників.
Іншою, але не менш важливою, є проблема відображення інтелектуального капіталу підприємства в бухгалтерській та фінансовій звітності. Вона обумовлена як невідповідністю вітчизняного законодавства вимогам часу, так і слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів, які відображаються в бухгалтерській звітності в статті 'нематеріальні активи'.
Згідно з чинним законодавством нематеріальні активи (НМА) - це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку [19].
До нематеріальних активів належать довгострокові вкладення (інвестиції) у придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, а також інших аналогічних майнових прав, що визнані об'єктом права власності підприємства і приносять дохід.
До інших аналогічних майнових прав належать права на місце на товарній, фондовій біржах, до вартості якого входять всі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для самого підприємства.
Визнання, оцінка та облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта відповідно до П(С)БО 8 'Нематеріальні активи'.
Згідно з П(С)БО 8, нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Не належать до складу нематеріальних активів вкладення в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних продуктів з метою подальшого продажу.
Визнання НМА в обліку та звітності здійснюється за такими критеріями:
як активу взагалі:
- існує вірогідність одержання підприємством майбутніх економічних вигід;
- може бути достовірно визначена його ціна;
- як необоротного активу:
- утримується протягом терміну понад 12 міс. чи одного операційного циклу, якщо він перевищує 12 міс.;
- як нематеріального активу:
- відсутність матеріальної форми;
- немонетарний актив;
- можливість ідентифікації (відокремлення від підприємства).
В обліку та фінансовій звітності НМА поділяються за такими ознаками:
- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
- права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
- права на знаки для товарів i послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
- авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
- гудвіл;
- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;
- інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, на використання економічних та інших привілеїв тощо) [16].
Гудвіл (ділова репутація) - це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною ціною як цілісного майнового комплексу, яка виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг) та нових технологій [19].
У Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженому наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій, гудвіл трактується як комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології [18].
За іншим визначенням, гудвіл: це - умовна вартість ділових зв'язків фірми, 'ціна' накопичених нематеріальних активів фірми (престиж торгових марок, досвід, нові технології, ділові зв'язки, стійка клієнтура, панівна позиція на ринку тощо); грошова оцінка різниці між ціною діючого підприємства та реальною вартістю його основного капіталу; потенційний дохід, який може отримати покупець тієї чи іншої фірми від використання загальної суми її активів за винятком її зобов'язань.
На рис. 2.6 наведено розрахунок за даними, поданими в додатку А, питомої ваги 82 вітчизняних підприємств (із них - 33 по Харківській області) за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності.
а) по Україні в цілому б) по Харківській області
Рисунок 2.6 - Питома вага підприємств за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності за загальною кількістю
Як видно з рис. 2.6, сьогодні приблизно 20% українських підприємств не відображують нематеріальні активи в бухгалтерській звітності, а більша частина цих активів заноситься в досить узагальнену статтю 'інші нематеріальні активи'. Але навіть на тих підприємствах, де нематеріальні активи ідентифіковано, досить високий їх відсоток (приблизно 30%) також заноситься в статтю 'інші'. Особливу увагу слід звернути на те, що проведений розподіл підприємств (за даними, наведеними в додатку Б і додатку В) на прибуткові, нестабільні та збиткові показав, що на останніх нематеріальні активи відображаються значно слабше (рис. 2.7).
а) по Україні в цілому
б) по Харківській області
Рисунок 2.7 - Питома вага підприємств за ступенем відображення НМА в бухгалтерській звітності окремо за категоріями: прибуткові, нестабільні та збиткові
Діаграми (рис. 2.7) свідчать про взаємозв'язок прибутковості та ступеня використання нематеріальних активів на підприємствах.
Однак на тих підприємствах, де все ж таки НМА ідентифікуються та відображаються в бухгалтерській звітності, вони становлять досить незначну частку порівняно з основними засобами (ОЗ) у загальному підсумку балансу. У табл. 2.1 і табл. 2.2 подано показники, які характеризують співвідношення НМА та ОЗ у підсумку активу балансу на підприємствах України. Розрахунок виконано за даними, наведеними в додатку Б і додатку В.
Таблиця 2.1 - Частка НМА та ОЗ в підсумку активу балансу на підприємствах України, де ідентифіковано НМА
|
Код за ЄДРПОУ
|
Частка НМА в підсумку активу балансу, %
|
Частка ОЗ в підсумку активу балансу, %
|
|
|
01.01.2006 р.
|
01.01.2007 р.
|
01.01.2006 р.
|
01.01.2007 р.
|
|
|
195452
|
0,134
|
0,054
|
63,131
|
36,430
|
|
|
204889
|
0,004
|
0,003
|
73,914
|
69,219
|
|
|
209740
|
0,242
|
0,252
|
59,748
|
54,167
|
|
|
213747
|
0,277
|
0,572
|
68,096
|
70,683
|
|
|
217596
|
0,000
|
0,040
|
38,249
|
42,064
|
|
|
223214
|
0,000
|
0,024
|
60,547
|
56,647
|
|
|
225644
|
0,006
|
0,010
|
52,152
|
48,058
|
|
|
232822
|
0,002
|
0,002
|
50,509
|
43,579
|
|
|
293628
|
0,525
|
0,163
|
69,208
|
48,091
|
|
|
306644
|
0,000
|
0,001
|
68,166
|
56,765
|
|
|
333919
|
0,000
|
0,254
|
55,883
|
45,269
|
|
|
377265
|
0,037
|
0,025
|
39,301
|
37,231
|
|
|
383231
|
0,387
|
0,445
|
31,339
|
34,494
|
|
|
1548734
|
0,000
|
0,271
|
45,209
|
40,500
|
|
|
3481879
|
9,117
|
0,001
|
22,901
|
21,048
|
|
|
4012017
|
10,933
|
10,455
|
65,312
|
58,867
|
|
|
5669819
|
0,189
|
0,185
|
30,493
|
33,875
|
|
|
5757966
|
0,156
|
0,162
|
68,974
|
66,901
|
|
|
5761620
|
0,354
|
0,385
|
55,197
|
60,802
|
|
|
5768473
|
0,034
|
0,043
|
14,670
|
14,126
|
|
|
5808853
|
0,001
|
0,001
|
48,212
|
45,090
|
|
|
14312482
|
8,571
|
8,806
|
87,757
|
87,988
|
|
|
19377807
|
1,246
|
1,355
|
84,004
|
85,002
|
|
|
30377900
|
0,015
|
0,026
|
78,132
|
89,266
|
|
|
Таблиця 2.2 - Частка НМА та ОЗ в підсумку активу балансу на тих підприємствах України, де НМА відображено в статті 'інші'
|
Код за ЄДРПОУ
|
Частка НМА в підсумку активу балансу, %
|
Частка ОЗ в підсумку активу балансу, %
|
|
|
01.01.2001р.
|
01.01.2002 р.
|
01.01.2001 р.
|
01.01.2002 р.
|
|
|
152253
|
0,053
|
0,066
|
54,315
|
49,648
|
|
|
152431
|
0,004
|
0,005
|
42,726
|
46,846
|
|
|
165669
|
0,003
|
0,002
|
57,029
|
46,666
|
|
|
186520
|
0,033
|
0,024
|
48,356
|
45,807
|
|
|
191477
|
0,066
|
0,050
|
70,219
|
69,138
|
|
|
203826
|
0,020
|
0,027
|
68,404
|
60,117
|
|
|
204234
|
1,391
|
1,049
|
24,685
|
11,440
|
|
|
206115
|
3,776
|
4,630
|
69,925
|
58,242
|
|
|
213121
|
0,000
|
0,004
|
71,792
|
69,360
|
|
|
213799
|
0,000
|
0,010
|
72,625
|
73,469
|
|
|
213807
|
0,125
|
0,112
|
57,918
|
50,698
|
|
|
214505
|
0,000
|
0,003
|
64,303
|
31,482
|
|
|
214534
|
0,000
|
0,008
|
42,228
|
32,046
|
|
|
218325
|
0,003
|
0,286
|
64,834
|
59,248
|
|
|
218615
|
0,346
|
0,278
|
58,804
|
53,039
|
|
|
222373
|
0,123
|
0,084
|
36,562
|
40,039
|
|
|
227258
|
0,000
|
0,000
|
52,696
|
44,102
|
|
|
231610
|
0,008
|
0,007
|
53,398
|
48,414
|
|
|
236004
|
0,050
|
0,052
|
77,151
|
77,946
|
|
|
236010
|
0,061
|
0,147
|
18,309
|
28,174
|
|
|
236027
|
0,062
|
0,048
|
56,354
|
63,285
|
|
|
240265
|
0,239
|
0,245
|
43,135
|
32,739
|
|
|
310456
|
0,075
|
0,000
|
80,489
|
88,801
|
|
|
333612
|
0,718
|
0,569
|
66,694
|
65,335
|
|
|
373215
|
0,061
|
0,414
|
60,175
|
61,301
|
|
|
379896
|
0,033
|
0,028
|
51,181
|
42,736
|
|
|
381870
|
0,047
|
0,017
|
63,962
|
56,729
|
|
|
482329
|
0,025
|
0,139
|
42,909
|
39,232
|
|
|
4012307
|
0,000
|
0,026
|
54,734
|
66,038
|
|
|
4880386
|
0,206
|
0,103
|
7,801
|
5,376
|
|
|
5389942
|
0,118
|
0,160
|
67,132
|
68,803
|
|
|
5393091
|
0,119
|
0,068
|
68,585
|
35,092
|
|
|
5405575
|
0,002
|
0,001
|
58,231
|
69,971
|
|
|
5762269
|
0,024
|
0,016
|
29,331
|
26,457
|
|
|
5786152
|
0,004
|
0,004
|
70,714
|
70,123
|
|
|
5808787
|
0,026
|
0,275
|
52,229
|
48,835
|
|
|
5838512
|
0,009
|
0,004
|
25,355
|
11,203
|
|
|
14311614
|
0,003
|
0,000
|
54,001
|
45,043
|
|
|
30291808
|
0,034
|
0,006
|
72,907
|
80,119
|
|
|
30320498
|
0,000
|
0,003
|
20,355
|
17,951
|
|
|
30590422
|
0,000
|
0,033
|
34,948
|
25,594
|
|
|
32239527
|
0,000
|
0,000
|
39,386
|
28,098
|
|
|
Як видно з табл. 2.1, табл. 2.2, тільки на одному із 66 підприємств України (Київському заводі шлакобетонних блоків) частка Нма в підсумку активу балансу перевищує 10%, ще на п'яти ('Дніпронафтопродукт', заводі 'Вимпел', Донецькому заводі мостових конструкцій, АТЗТ ХЛФЗ 'Червоний хімік', 'ОРГХІМ') - перевищує 1%. На інших підприємствах та організаціях вартість, яка припадає на НМА, ніяк не впливає на підсумок активу балансу. Це свідчить про те, що керівництво вітчизняних підприємств не приділяє належної уваги відображенню інтелектуальних ресурсів у бухгалтерській та фінансовій звітності. На 16 підприємствах (із тих 82, що було проаналізовано в роботі) НМА не відображуються взагалі.
Визначити питому вагу окремих категорій НМА в загальній кількості ідентифікованих можна за допомогою методу контент-аналізу, суть якого полягає в трансформації текстової інформації в кількісні показники. Такі розрахунки по Україні в цілому та по Харківській області наведено на рис. 2.8 і рис. 2.9 відповідно.
Як видно з рис. 2.8 і рис. 2.9, найчастіше в балансі вітчизняних підприємств відображається три категорії НМА: права на знаки для товарів і послуг, авторські та суміжні з ними права, інші нематеріальні активи.
Ідентифікація та занесення нематеріальних активів в бухгалтерську звітність дає можливість підприємствам зменшити прибуток, що оподатковується, шляхом їх амортизації.
Рисунок 2.8 - Питома вага НМА за категоріями в загальній кількості ідентифікованих НМА по Україні в цілому
Рисунок 2.9 - Питома вага НМА за категоріями в загальній кількості ідентифікованих НМА по Харківській області
Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється згідно з пп. 25 - 30 П(С)БО 8 протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років.
Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріальних активів амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вартості (з урахуванням індексації). Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.
НМА залежно від джерела надходження розподіляються на:
- виготовлені власними силами;
- придбані за грошові кошти;
- придбані в обмін на інші активи;
- придбані в якості вкладу в статутний фонд;
- одержані внаслідок об'єднання підприємств;
- одержані безоплатно;
- придбані за рахунок грошових коштів цільового фінансування.
У процесі здійснення своєї господарської діяльності підприємство може самостійно створити нематеріальний актив. При цьому для створення таких активів підприємствам необхідно проводити відповідні дослідження та розробки.
Згідно з П(С)БО 8, дослідження - заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань [16].
розробка - застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання [16].
Як свідчать розрахунки, що здійснено за даними дослідження [186, с. 358-359], основну частину прибутку від наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств), по Україні в цілому надає використання прикладних розробок (рис. 2.10).
Рисунок 2.10 - Динаміка прибутку від наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств), за видами робіт
Як видно з рис. 2.10, фундаментальні й прикладні дослідження та науково-технічні послуги вносять значно меншу частку в сукупний валовий дохід держави.
Окрім складного становища підприємств та незначних (порівняно з розвиненими країнами) надходжень коштів до бюджету, недостатнє фінансування наукових досліджень пояснюється тим, що існуюча на сьогодні система бухгалтерського обліку не дозволяє розглядати процеси наукових досліджень та розробок в якості об'єкта для інвестицій.
Згідно з П(С)БО 8 не визнаються активами, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, витрати на:
- дослідження (належать до операційних витрат);
- підготовку та перепідготовку кадрів (адміністративні витрати);
- рекламу та просування продукції на ринку (витрати на збут);
- створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини (адміністративні витрати);
- підвищення ділової репутації підприємства (адміністративні витрати);
- вартість видань (витрати на збут);
- створення торгових марок, товарних знаків (витрати на збут).
Тобто якщо витрати на придбання комп'ютерів і програмного забезпечення можуть розглядатися як збільшення активів компанії, то витрати на наукові дослідження, навчання й підвищення кваліфікації персоналу розглядаються як одноразові витрати, що знижують прибуток у звітному періоді.
У провідних західних компаніях вкладення в розвиток інтелектуального капіталу вже давно почали перевершувати вкладення в основні фонди та цінні папери, вартість нематеріальних активів у таких компаніях постійно збільшується і на сучасному етапі перевищує вартість матеріальних у декілька разів. Але розмір цих активів найчастіше має якісний, а не кількісний характер, що становить певні труднощі при складанні бухгалтерської звітності. Ці так звані 'інтелектуальні активи підприємства' при всій їхній значимості часто виявляються недооціненими, хоча саме вони в сучасних умовах стають головним джерелом економічного зростання.
Посередньою оцінкою інтелектуального капіталу може бути перевищення капіталізацією промислових та сервісних компаній їх балансової вартості. Однак, хоча цей показник характеризується стійким зростанням у всіх постіндустріальних країнах (так, за період з 1973 до 1993 року середнє співвідношення ринкової ціни компанії та її бухгалтерської оцінки для американських корпорацій збільшилося з 0,82 до 1,692, а для високотехнологічних компаній - до 2,09), він незначною мірою і дуже умовно відбиває зрушення, які відбуваються в укладі економічного життя постіндустріального суспільства [82, с. 6].
Значною мірою це обумовлено самим предметом оцінювання. У процесі оцінки інтелектуального капіталу виникають певні труднощі. Такі його складові, як інформація та знання, є ресурсами, що значно відрізняються від традиційних: природних, фінансових, технічних, які відображаються в балансі підприємства в грошовому еквіваленті. На відміну від цих матеріальних активів, нематеріальні або не піддаються кількісній оцінці, або мають досить приблизну ціну.
У загальному випадку вартість інтелектуального капіталу обчислюється як різниця між вартістю діючого підприємства і вартістю його матеріальних активів [224]. Якщо ціна продажу підприємства виявляється вищою за балансову вартість, то ця різниця і складає ціну інтелектуальних активів - прав інтелектуальної власності, доходів, очікуваних від патентів, колективних знань співробітників компанії, їхніх досвіду й інтуїції, засвоєної ними інформації, зв'язків зі споживачами та ін., а також надбавки за придбання прав на управління підприємством. Ця різниця на Заході найчастіше становить більше половини купівельної ціни компанії. Однак найчастіше ринкова вартість інтелектуального капіталу підприємства не відповідає дійсній цінності його інтелектуальних активів.
Особливості структурних складових інтелектуального капіталу викликають труднощі при складанні бухгалтерських та фінансових звітів, обумовлені невідповідністю вітчизняного законодавства вимогам часу, слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів, які відображаються в звітності в статті 'нематеріальні активи', недостатньою розробкою методичних рекомендацій щодо їх ідентифікації та оцінки. Це вимагає розробки власного інструментарію оцінки й аналізу інтелектуального капіталу підприємства.
Вирішення цієї проблеми дозволить виявити дійсну вартість інтелектуального капіталу, який на сьогодні має набагато більше значення порівняно з матеріальним і фінансовим капіталом у забезпеченні процесу створення нових цінностей, довгострокової конкурентної переваги підприємства і динаміки зростання прибутку на майбутнє.
Оскільки в сучасних умовах науково-технічного прогресу інтелектуальна діяльність тією чи іншою мірою здійснюється на кожному підприємстві, її результати повинні відбиватися в фінансовій звітності. Як наслідок такої діяльності інтелектуальний капітал незабаром стане головним критерієм оцінки вартості підприємств, тому що тільки рівень його розвитку спроможний відобразити динаміку організаційної стабільності і процесу створення нових цінностей.
3. Основні напрямки Удосконалення управління ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ
3.1 Оцінка діяльності співробітників підприємств
У постіндустріальному суспільстві здійснюється перехід від економіки речей до економіки знань, і головне місце в новій суспільній системі відносин відводиться творчій, інтелектуальній діяльності. Ці перетворення перш за все стосуються інформаційно насичених, наукомістких галузей, де широко використовуються інноваційні ідеї, новітні технології. В результаті об'єктивних змін в суспільстві інтелектуальний капітал підприємства знайшов реальність існування в бізнесі. Зміни умов промислової діяльності в постіндустріальному суспільстві обумовлюють зміни в системі цінностей та прагнень людини. Набутий співробітниками підприємств запас знань, які доцільно використовуються в процесах виробництва, перетворює звичайну працю в інтелектуальну діяльність, але методики визначення рівня її інтелектуалізації відсутні.
Тривалий час у процесі аналізу економічних явищ вважалося, що дії людини раціональні, спрямовані на досягнення певних результатів, а людина, керуючись переважно економічними мотивами, спочатку вибирає для себе цілі, які вона хотіла б реалізувати, а вже потім засоби їхньої реалізації. Але виявилося, що є такі дії, які регулюються соціальними нормами і не націлені на результат, а в поведінці більшості людей набагато більше невизначеності й схильності до помилок, ніж логіки й раціональної дії.
Перехід сучасного суспільства до постіндустріальної сфери свого розвитку обумовив істотні зміни в прагненнях сучасної людини. Основною метою діяльності поступово стає не стільки досягнення матеріального добробуту, скільки самореалізація, пошук нових можливостей до творчості, тобто проста діяльність поступово перетворюється в інтелектуальну. знання та прагнення людини до їх здобуття, засвоєння, обробки та реалізації стають найважливішою умовою розвитку сучасного господарства.
Застосування інтелектуальної діяльності до виробничих процесів сприяє перетворенню інтелектуальних ресурсів у капітал. Тому визначення видів і цілей діяльності співробітників, на нашу думку, може стати основою для створення організаційного забезпечення процесу формування інтелектуального капіталу підприємства.
Для визначення рівня інтелектуалізації діяльності на основі цільової структури матеріально-виробничої діяльності було виділено можливі цілі діяльності людини на робочому місці: досягнення цілей організації, які повністю поділяються (Ц1); звичка (Ц2); бажання заробити гроші (Ц3); цікаве спілкування на роботі (Ц4); самоствердження (Ц5); кар'єра (Ц6); реалізація своїх творчих можливостей (Ц7); бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості (Ц8).
Оцінка цілей діяльності здійснювалась спеціалістами та менеджерами трьох підприємств: Стройгідропривід, Укрелектромаш та Гідропривід (м. Харків) та двох організацій: Мост-Інвест та Укрндігаз (м. Харків). Всього було опитано 133 особи за спеціальною анкетою (додаток Г).
Спочатку було розподілено результати відповідей респондентів за характером їхньої виробничої діяльності: промислові підприємства та організації аналізувалися окремо. Далі було вилучено із загальної кількості опитуваних всіх тих, хто не зміг визначитися з відповіддю на питання, тобто некомпетентних респондентів (15 осіб та 2 особи відповідно). Після цього методами багатовимірного статистичного моделювання були впорядковані вектори відповідей кожного з опитуваних.
Розподіл компетентних респондентів за групами на промислових підприємствах та в організаціях має приблизно однакову структуру. На підприємствах першу групу складають 47 осіб (52% від загальної чисельності), другу - 43 особи (48%). В організаціях респонденти розподілилися на рівні групи. Слід зазначити, що першу групу склали респонденти, відповіді яких мають нижчі оцінки, а другу - більш високі.
Специфіка відповідей респондентів може бути доведена порівнянням результатів двовходового об'єднання за середніми оцінками, тобто кластерізацією як за спостереженнями, так і за змінними, цілей діяльності людей при виконанні роботи в кластерах на промислових підприємствах та в організаціях.
Виділення особливостей кожної групи співробітників системи управління підприємствами та організаціями досягається за допомогою процедури факторного аналізу характеристик двох кластерів. Результати такого аналізу наведено в табл. 3.1.
Як видно з табл. 3.1, на промислових підприємствах перший та другий фактори першого кластера описують по 26% дисперсії, а їхня структура показує, що люди, які увійшли до цієї групи, працюють заради грошей, хочуть цікавої роботи та самоствердження. При цьому вони не хочуть не працювати та працюють не заради звички, а заради кар'єри. За змістом третього фактора можна зробити висновок, що в цій групі люди працюють не стільки заради реалізації цілей підприємства, скільки заради реалізації своїх творчих можливостей.
Аналіз навантажень першого фактора на цілі діяльності за другою групою (22% дисперсії) на промислових підприємствах свідчить про те, що люди, які увійшли до неї, вважають, що їм, як і в першій групі, властиве цікаве спілкування, однак реалізація творчих можливостей має для них більш суттєве значення. Другий та третій фактори описують приблизно однакову дисперсію та свідчать про те, що для цієї групи властиво працювати заради цілей організації та для самоствердження. Найбільший інтерес виявляє те, що люди, які увійшли до другого кластера, як на промислових підприємствах, так і в організаціях, за наявності можливості не хочуть працювати в традиційному розумінні праці.
Таблиця 3.1 - Навантаження факторів на цілі діяльності людей у процесі виконання роботи
|
Цілі діяльності
|
Промислові підприємства
|
Організації
|
|
|
1 кластер
|
2 кластер
|
1 кластер
|
2 кластер
|
|
|
Ф1
|
Ф2
|
Ф3
|
Ф1
|
Ф2
|
Ф3
|
Ф1
|
Ф2
|
Ф3
|
Ф1
|
Ф2
|
Ф3
|
|
|
Досягнення цілей організації, які повністю поділяються (Ц1)
|
|
|
-0,811
|
|
0,804
|
|
-0,915
|
|
|
|
0,801
|
|
|
|
Звичка (Ц2)
|
|
-0,786
|
|
|
|
|
|
|
-0,774
|
|
0,827
|
|
|
|
Бажання заробити гроші (Ц3)
|
0,823
|
|
|
|
|
|
|
-0,710
|
|
|
|
|
|
|
Цікаве спілкування на роботі (Ц4)
|
0,830
|
|
|
0,828
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Самоствердження (Ц5)
|
0,761
|
|
|
|
0,772
|
|
|
0,825
|
|
0,899
|
|
|
|
|
Кар'єра (Ц6)
|
|
0,753
|
|
|
|
|
|
0,800
|
|
0,875
|
|
|
|
|
Реалізація своїх творчих можливостей (Ц7)
|
|
|
0,717
|
0,748
|
|
|
0,857
|
|
|
|
|
0,851
|
|
|
Бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості (Ц8)
|
|
-0,810
|
|
|
|
0,877
|
|
|
-0,763
|
|
0,714
|
|
|
|
Дисперсія характеристик, що описується фактором, %
|
26
|
26
|
19
|
22
|
20
|
19
|
28
|
24
|
22
|
29
|
24
|
23
|
|
|
В організаціях наявні певні відмінності. Так, перший фактор першого кластера описує приблизно 28% дисперсії і свідчить про те, що люди, які увійшли до цієї групи, працюють заради цілей організації та реалізації своїх творчих можливостей. Аналіз навантажень другого та третього факторів показує, що основні цілі діяльності цих людей - самоствердження та кар'єра, а бажання заробити гроші, звичка та можливість не працювати не можна розглядати як цілі діяльності взагалі, оскільки їх навантаження має негативне значення.
Люди, які в організаціях склали другу групу, працюють, в основному, заради самоствердження та кар'єри (29% дисперсії). Вони також поділяють цілі організації, мають певну звичку до праці та хочуть реалізувати свої творчі можливості.
Як показав аналіз відповідей службовців та менеджерів промислових підприємств та організацій, люди, які мають постіндустріальні цілі діяльності (кластер 2), становлять досить високий відсоток: 41% - на промислових підприємствах та 46% - в організаціях.
В результаті обробки вищенаведеного статистичного матеріалу було виділено агреговані показники - фактори, подані на рис. 3.1 та 3.2 на підприємствах та в організаціях відповідно.
Серед виділених факторів є загальні (які визначають декілька показників) та характерні (які визначають лише одну змінну). На рис. 3.1 в першому кластері всі фактори загальні, а в другому - два загальних, а один - характерний. На рис. 3.2 розподіл факторів за кластерами на загальні та характерні такий самий, але смислове навантаження факторів суттєво відрізняється. За набором виділених показників було сформульовано найменування визначальних факторів.
1 кластер 2 кластер
Рисунок 3.1 - Схема взаємозв'язку вихідних показників з факторами діяльності людей при виконанні роботи (промислові підприємства)
Так, перший фактор першого кластера (рис. 3.1) суттєво впливає на показники Ц3, Ц4 та Ц5, тому виділений фактор можна визначити як традиційну працю. Другий фактор позитивно впливає на показник Ц6 та негативно - на Ц2 й Ц8. Сполучення таких показників можна інтерпретувати як фактор інноваційної кар'єри. Третій фактор позитивно впливає на показник Ц7 та негативно - на Ц1, тому його можна визначити як егоїстичну творчість.
Перший фактор другого кластера (рис. 3.1) суттєво впливає на показники Ц4 та Ц7, тому його можна інтерпретувати як творчу співпрацю. Другий фактор визначається показниками Ц1 та Ц5, тому його можна визначити як характеристику єдності з організацією. Третій фактор - характерний, він відповідний вихідному показнику - Ц8 - 'бажання взагалі не працювати за наявності такої можливості'.
1 кластер 2 кластер
Рисунок 3.2 - Схема взаємозв'язку вихідних показників з факторами діяльності людей при виконанні роботи (організації)
перший фактор першого кластера (рис. 3.2) суттєво впливає на показники Ц1 та Ц7, тому виділений фактор можна визначити як характеристику творчості заради спільної мети. Другий фактор позитивно впливає на показники Ц5 та Ц6, а негативно - на Ц3. Сполучення таких показників можна інтерпретувати як постіндустріальну систему цінностей. Третій фактор негативно впливає на показники Ц2 та Ц8, тому його можна визначити як 'прагнення до змін'.
Перший фактор другого кластера (рис. 3.2) суттєво впливає на показники Ц5 та Ц6, тому його можна інтерпретувати як самоствердження в кар'єрі. Другий фактор визначається показниками Ц1, Ц2 та Ц8, тому його можна визначити як роботу з примушення. Третій фактор - характерний, він відповідає вихідному показнику - Ц7 - 'реалізація своїх творчих можливостей'.
Як видно з рис. 3.1 і рис. 3.2, лише ті люди, які увійшли до складу першого кластера в організаціях мають чітко визначену постіндустріальну мотивацію, тісно пов'язану з творчістю, яка є основою інтелектуальної діяльності.
Саме інтелектуальна діяльність дозволяє людині вилучати та використовувати у виробничих процесах нову інформацію. Ця нова інформація, реалізована в процесі такої діяльності, стає реальним джерелом одержання додаткової вартості. Однак результат використання одержаної інформації безпосередньо залежить від кваліфікації співробітника.
Підвищення кваліфікації, розвиток творчої особистості на підприємствах досягається завдяки впровадженню програм навчання. Навчання сприяє підвищенню рівня інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та відповідно є одним із напрямків формування інтелектуального капіталу підприємства.
На інтерес до навчання, тобто ступінь зацікавленості співробітників у кінцевих результатах навчання, значною мірою впливає моральний клімат, що склався на підприємстві, особистісні якості, а головне - ступінь необхідності в реальній роботі одержуваних у процесі навчання знань і навичок.
Залежно від індивідуальних здібностей, навчання відбувається частково інтуїтивно, частково шляхом спостереження, засвоєння традицій, розумінням на основі логічних висновків і передачі досвіду. До перерахованих факторів і складових процесу навчання нам видається доцільним додати як найважливіший фактор рівень початкових знань людини, яка навчається, тому що за нестачі початкових знань людина просто не зможе сприйняти необхідну для навчання і розвитку інформацію.
Форми навчання та його організація повинні відповідати встановленим цілям навчання чи підвищення кваліфікації керівників і фахівців. Програми навчання повинні бути складені з урахуванням конкретних особливостей структури персоналу підприємства й актуальних завдань його розвитку. основна проблема полягає в тому, що керівника чи фахівця важко, а іноді й неможливо, відірвати від роботи для навчання на тривалий термін.
Зміст програм навчання для різних категорій персоналу повинен визначатися аналізом їхньої професійної діяльності. У ході аналізу складаються посадові інструкції і визначаються знання, уміння та навички, необхідні для успішного виконання відповідних професійних завдань.
Потреба у навчанні різних категорій персоналу підприємства обумовлюється вимогами до роботи, інтересами підприємства, індивідуальними характеристиками співробітників. На потребу в отриманні нових знань і розвитку тих чи інших професійних навичок впливає вік, робочий досвід, рівень освіти і здібностей, статус співробітника.
Навчання передбачає як одержання додаткової інформації, так і встановлення нових понятійних структур. Шляхом навчання людина набуває навички пізнання, формує структурні рамки сприйняття. Процес навчання - це дещо більше, ніж просте накопичення фактів, воно сприяє розвитку когнітивних схильностей, набуттю інтелектуальних і практичних навичок пізнання, які, трансформуючись у майстерність, дозволяють застосовувати аналітичні й практичні правила без свідомого міркування й обдумування.
Навчання включає загальну підготовку та підготовку за місцем роботи. Остання характеризується подальшим поглибленням, розширенням та доповненням раніше здобутої кваліфікації.
У ході загальної підготовки співробітник отримує знання і навички, що можуть знайти застосування на різних підприємствах. Загальна підготовка опосередковано оплачується самими працівниками, які, прагнучи до підвищення кваліфікації, погоджуються на більш низьку в період навчання заробітну плату. Адже якби фінансування такої підготовки відбувалося за рахунок підприємств, то вони кожного разу при звільненні цих співробітників позбавлялися б своїх вкладень, втілених в їхній особистості.
Однак для ефективної діяльності підприємства однієї загальної підготовки співробітників виявляється недостатньо. Підприємство повинне розробляти і постійно оновлювати власні програми систематичної підготовки і перепідготовки за місцем роботи.
Виробнича підготовка наділяє працівників знаннями і навичками, що становлять інтерес лише для того підприємства, на якому вони були отримані. Вона фінансується здебільшого самими підприємствами, на які надходить і основний доход від неї.
Серед витрат, пов'язаних із навчанням працівників, можна виділити прямі, непрямі та витрати заміщення. Ці витрати є витратами в тому розумінні, що вони могли б призначатися для випуску поточної продукції замість того, щоб направлятися на збільшення потенціалу співробітників.
Прямі витрати включають витрати на пошук, відбір, оформлення і попереднє навчання співробітників. До структури цих витрат включаються: заробітна плата, витрати на навчання й підвищення кваліфікації працівників, відрахування на соціальне страхування, виплати матеріальної допомоги, забезпечення техніки безпеки, оплата відпусток, виплати у зв'язку з інвалідністю, соціальне забезпечення, медичне обслуговування тощо. До прямих витрат можуть бути віднесені витрати на оплату викладачів і допоміжного персоналу, навчальні матеріали, оренду приміщень.
До непрямих витрат навчання належать: витрати, пов'язані з необхідністю звільнення співробітників від роботи на період їх участі в навчальній програмі (як правило, із збереженням зарплати); альтернативна вартість часу інструктора і/або керівника; низька, порівняно з нормою, продуктивність самого новачка на початку роботи і його колег, пов'язаних з ним технологічно. Крім того, навчання чи підвищення кваліфікації одних працівників часто обертається додатковим навантаженням на інших. Цим працівникам протягом деякого часу доводиться виконувати не тільки свою роботу, але і роботу відсутніх.
Витрати заміщення - це сьогоднішні витрати, необхідні для заміни співробітника, який працює, на іншого, здатного більш ефективно виконувати ті ж функції. витрати заміщення складаються з витрат на прийняття на роботу нового фахівця, його навчання і витрат, пов'язаних із звільненням з попереднього співробітника. Витрати звільнення можуть включати і прямі виплати співробітнику, який звільняється, і непрямі витрати, пов'язані з простоєм робочого місця під час пошуку заміни, зниженням продуктивності праці співробітника з моменту ухвалення рішення про звільнення.
Хоча використання початкових витрат чи витрат заміщення дозволяє певною мірою оцінити вартість людського капіталу підприємства, така оцінка досить умовна. Так, два працівники, на прийняття на роботу і підготовку яких були витрачені однакові кошти, можуть згодом мати зовсім різну продуктивність, а тому й різну цінність для організації.
Обсяг витрат і тривалість підготовки частково залежать від обраного типу виробничої підготовки. У літературі наводяться такі основні види виробничої підготовки: самонавчання, перекваліфікація, підвищення кваліфікації, стажування, навчання в групі, робота з наставником.
Самонавчання - це самостійне навчання співробітника з метою підвищення та розвитку знань за індивідуально обраною програмою.
Перекваліфікація - перенавчання співробітника з метою підготовки його до роботи для нового виду діяльності.
Підвищення кваліфікації - професійне навчання співробітника з метою поглиблення та вдосконалення його знань, отриманих шляхом формальної освіти або через практичний досвід.
Підвищення кваліфікації та перекваліфікація - цільове, конкретно спрямоване навчання, кінцева мета якого - забезпечення підприємства достатньою кількістю працівників, чиї професійні якості повністю відповідають виробничо-комерційним цілям підприємства.
Стажування є корисним засобом активізації творчого потенціалу працівників і перегляду старих підходів до роботи. Воно використовуються для того, щоб навчати співробітників навичкам і знанням, необхідним для виконання нової для них роботи шляхом спостереження над тим, як працюють досвідчені фахівці.
Робота з наставником - це форма організації занять під керівництвом фахівця, яка заснована на самостійній навчально-пізнавальній діяльності. Ця форма навчання характеризується тим, що наставник звичайно виконує всі завдання з навчання своїх підопічних, не залишаючи основної роботи.
На рис. 3.3 наведено результати проведеного дослідження щодо обраної системи навчання співробітниками підприємств та організацій.
а) на підприємствах
б) в організаціях
Рисунок 3.3 - Обрана співробітниками система навчання
Як видно із рис. 3.3, основними формами бажаного навчання співробітники обрали комбінацію з таких форм: самонавчання (індивідуальне навчання) за заданою програмою (навчання без відриву від виробництва) та підвищення кваліфікації (навчання з відривом від виробництва).
Вибір методів навчання повинен визначатися цілями навчального процесу, можливостями підприємства, розміром навчальної групи, рівнем кваліфікації викладача і бюджетом коштів, що виділяються на ці цілі. При виборі методів навчання варто враховувати: особливості об'єкта навчання, завдання і специфіку предмета вивчення, професійні можливості особи, яка виступає в якості суб'єкта навчання. Зміст, форми і методи навчання повинні відповідати цілям і інтересам підприємства, а також враховувати потреби співробітників в одержанні необхідної інформації, набутті та розвитку нових знань і навичок.
Із розвитком суспільства звичайна праця трансформувалась в інтелектуальну діяльність людей щодо виробництва, розвитку, засвоєння, збереження, поширення і практичного використання інформації та знань, втілених в інтелектуальному капіталі підприємства. У розвинених країнах інтелектуальний капітал як економічна категорія є об'єктом пильної уваги науковців та управлінців. Але на вітчизняних підприємствах ще не приділяють належної уваги його формуванню та розвитку.
Сучасна концепція управління, яка використовується на багатьох підприємствах і орієнтована на одержання прибутку шляхом максимального використання зношених виробничих потужностей та встановлення монопольних цін, потребує від керівників підприємств суттєвого переосмислення та обумовлює необхідність створення нової власної концепції управління, розрахованої на перспективу, яка за сучасних умов повинна орієнтуватися на розвиток знань та інтелектуальних здібностей співробітників. Перехід українських підприємств до стратегії формування та розвитку інтелектуального капіталу дозволить забезпечити потенціал прибутковості завдяки створенню й поширенню інновацій. Оскільки інтелектуальний капітал - це ті знання, використання яких надає підприємству конкурентну перевагу, то його формування, в першу чергу, повинно базуватися на розвитку знань співробітників підприємств.
3.2 Організація формування інтелектуального капіталу підприємства
В умовах постіндустріального суспільства, коли основним джерелом цінностей стають інформація, знання, творчість та людська уява, а не такі традиційні фактори успіху, як фінанси, сировина та матеріали, дешева робоча сила, наявні концепції управління підприємствами потребують істотного доопрацювання та вдосконалення. Інтелектуалізація діяльності підприємств на сучасному етапі економічного розвитку суспільства вимагає розробки нових методичних підходів до впровадження на практиці стратегії формування інтелектуального капіталу.
Для організації цього процесу автором пропонується використовувати методологію структурного аналізу і проектування SADT (Structured Analysis and Design Technique), основна ідея якої - побудова деревоподібної функціональної моделі підприємства.
У загальному розумінні організація - це сукупність процесів чи дій, спрямованих на виконання поточних та перспективних планових завдань. Тому для організації формування інтелектуального капіталу підприємства необхідно визначити склад і структуру процесів усередині підприємства.
Для визначення порядку внутрішнього переміщення інформації треба спроектувати функції (процеси) формування інтелектуального капіталу (з їхніми входами та виходами). Це досягається шляхом розробки моделі IDEFO (цей стандарт моделювання на основі SADT значно розповсюджений у США та прийнятий у якості стандарту в кількох міжнародних організаціях, в тому числі в НАТО та МВФ) [20].
Контекстна IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства матиме такий вигляд (рис. 3.4).
Рисунок 3.4 - Контекстна IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства
Декомпозицію контекстної IDEFO моделі формування інтелектуального капіталу підприємства наведено на рис. 3.5.
Опис блоків А1 - А6 функціональної моделі формування інтелектуального капіталу підприємства, наведеної на рис. 3.5, подано нижче.
А1. Планування цілей в сфері формування інтелектуального капіталу підприємства.
Стратегія формування інтелектуального капіталу підприємства повинна базуватися на отриманні, створенні, поширенні і розвитку знань, використання яких надає підприємству конкурентну перевагу.
Для розробки стратегії пропонується використовувати трирівневу структуру цілей в сфері формування інтелектуального капіталу підприємства. Кожний з цих трьох рівнів розглядається як сукупність цілей (табл. 3.2).
Рисунок 3.5 - IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства
Таблиця 3.2 - Структура цілей підприємства
|
№ п/п
|
Рівень
|
Цілі
|
|
|
Ц11
|
Основні цілі підприємства
|
Матеріально-виробничі
|
|
|
Ц12
|
|
Фінансові
|
|
|
Ц13
|
|
Маркетингові
|
|
|
Ц14
|
|
Інноваційні
|
|
|
Ц15
|
|
Соціальні
|
|
|
Ц21
|
Стратегічні цілі в сфері формування інтелектуального капіталу
|
Вироблення корпоративної стратегії, що дозволяє найкращим чином управляти знаннями
|
|
|
Ц22
|
|
Планування, створення та реалізація нової продукції, що засновується на кращому знанні
|
|
|
Ц23
|
|
Переорієнтація бізнесу на створення, розгортання та експлуатацію активів знань
|
|
|
Ц24
|
|
Створення спільних підприємств з метою полегшити експлуатацію знання
|
|
|
Ц31
|
Цілі діяльності співробітників
|
Досягнення цілей організації, які повністю поділяються
|
|
|
Ц32
|
|
Звичка
|
|
|
Ц33
|
|
Бажання заробити гроші
|
|
|
Ц34
|
|
Цікаве спілкування на роботі
|
|
|
Ц35
|
|
Самоствердження
|
|
|
Ц36
|
|
Кар'єра
|
|
|
Ц37
|
|
Реалізація своїх творчих можливостей
|
|
|
Ц38
|
|
Бажання взагалі не працювали за наявності такої можливості
|
|
|
Для визначення пріоритетності виконання цілей, які наведено в табл. 3.1, у процесі формування інтелектуального капіталу підприємства в роботі нами пропонується попарне порівняння стратегій [55, с.221-225]. Реалізація цього підходу передбачає розгортання процесу таким чином, що цілі більш низького рівня визначають цілі більш високого рівня. Зокрема, кожна мета є засобом досягнення пов'язаної з нею мети більш високого рівня.
відносна важливість окремих цілей та відбір альтернатив досягнення головної мети визначається на основі даних експертного опитування. значимість цілей кожного рівня оцінюється на підставі відповідного набору показників. Оцінка значимості елементів стратегії та відносної важливості критеріїв проводиться на основі статистичної обробки опитування експертів.
У рамках розробки стратегічного плану формування інтелектуального капіталу підприємства встановлюються кількісні зв'язки між елементами суміжних рівнів.
Згідно з цим підходом, оцінка кількісних залежностей між подіями 'досягнення цілі рівня' та 'досягнення цілі рівня' дозволяє здійснити комплексний аналіз перспектив розвитку за різних стратегій. вимірювання щільності зв'язку між цілями суміжних рівнів здійснюється в процесі обробки суджень експертів. Попарне порівняння стратегій, що співвідносяться при оцінці пріоритетності їх застосування до певної мети другого рівня, оформляються у вигляді матриці 'мета - засоби'.
На основі сформульованих глобальної мети та підцілей будується локальна вагова функція :
(3.1)
де - локальна вагова функція оцінки вкладу підцілі в досягнення_ї мети -го рівня ().
Для побудови вагової функції на множині стратегій (ХЗ1, ХЗ2, ХЗ3), які орієнтовані на досягнення -ї мети рівня, використовується наступний порядок визначення функції для цілей суміжного рівня.
По-перше, визначається ненормована функція:
(3.2)
де - оцінка пріоритетності досягнення цілі 2-го рівня -м експертом.
По-друге, функція отримується із шляхом нормування:
(3.3)
де - кількість експертів.
Для функції ваги, що визначає відносну важливість досягнення цілі першого рівня, індекс опускається.
Вагова функція, що визначає залежність вибору цілі 3-го рівня для досягнення головної мети, задовольняє співвідношення:
(3.4)
для певного зростання мети другого рівня.
Розрахунок вагових коефіцієнтів здійснюється на основі обробки анкет для кожної мети другого рівня для кожної стратегії.
Для одержаних результатів розраховується середнє значення та коефіцієнти локальної вагової функції . Для кожного показника системи кожний із виділених рівнів оцінюється експертом за критерієм відносної важливості його досягнення в рамках всієї системи рівнів та фіксованої стратегії. Розрахунок ваги цілей другого та третього рівнів наведено в табл. 3.3. Після визначення ваг цілей 2-го рівня в головній меті, які наведено в табл. 3.3, обчислюються ваги цілей 3-го рівня в головній меті (табл. 3.4).
Після визначення ваги цілей 3-го рівня в досягненні головної мети (табл. 3.4) обчислюється пріоритетність мети та впроваджуються ті технологічні засоби, які необхідні для їхнього досягнення.
Таблиця 3.3 - Експертна оцінка цілей другого рівня
На основі розробленої стратегії формування інтелектуального капіталу підприємства здійснюється визначення тих ресурсів, здібностей та знань співробітників, які необхідні для досягнення цілей.
А2. ідентифікація інтелектуальних активів підприємства.
На цьому етапі відбувається визначення цінності наявних інтелектуальних активів для підприємства. У разі встановлення високої цінності існуючих інтелектуальних активів для підприємства повинна здійснюватися їхня оцінка; у разі низької цінності - необхідна розробка рекомендацій щодо вдосконалення інтелектуальних активів.
Таблиця 3.4 - Експертна оцінка цілей третього рівня
А3. Оцінка інтелектуального капіталу підприємства.
Основу оцінки інтелектуального капіталу підприємства становить детальне вивчення стану структурних складових інтелектуального капіталу підприємства: об'єктів інтелектуальної власності, нематеріальних активів, які відображено в бухгалтерській звітності; інформації, знань та компетентності. За даними проведеного аналізу здійснюється оцінка сукупного інтелектуального капіталу підприємства. Оскільки цей етап є одним із основних у системі формування інтелектуального капіталу підприємства, то його слід детально розглядати.
А4. Формування бази знань інтелектуального капіталу.
Після визначення цінності інтелектуальних активів для підприємства необхідно заносити їх до бази знань інтелектуального капіталу. На цьому етапі здійснюється формалізація існуючих неявних знань - перетворення знань із 'прихованих' індивідуальних у 'явні', задокументовані та структуровані.
Формалізовані знання формулюються в книгах та методиках у вигляді загальних суджень (законів, формул, моделей, алгоритмів та ін.) і відображають універсальні знання. Неявні знання, як правило, не потрапляють в книги та методики в зв'язку з їхньою суб'єктивністю та приблизністю. Знання такого роду є результатом узагальнення багаторічного досвіду та інтуїції фахівців. Оскільки неявні знання залежать від людей, що їх мають, вони не можуть бути об'єктом купівлі-продажу. Але коли ці знання формалізуються, тобто втілюються у форму патенту, ліцензії та інших об'єктів інтелектуальної власності, продукту, послуги чи реклами, вони збільшують вартість інтелектуального капіталу підприємства та виявляються придатними для продажу. Тобто неявні знання необхідно вилучити та надалі формалізувати для того, щоб вони стали об'єктом купівлі-продажу і в такому вигляді потрапили до споживача та принесли підприємству прибуток.
Таким чином, поповнення активу знань у процесі формування інтелектуального капіталу підприємства здійснюється шляхом вилучення знань та подальшої їх формалізації.
Для вилучення знань з метою внесення їх до бази знань застосовуються дві основні групи методів - активні і пасивні (рис. 3.6). До основних активних методів можна віднести: інтерв'ю, анкетування, діалог, аналітичні експертні оцінки, морфологічний метод, відкриті обговорення, 'мозкову атаку', рольові ігри, експеримент. пасивні включають: спостереження, протоколи 'думок уголос', лекції.
Рисунок 3.6 - Методи вилучення знань
Але не будь-які неявні знання можна ефективно перетворювати в явні, тому що навіть підготовлені співробітники не завжди в змозі самостійно закодифікувати всі правила рішень і орієнтири дій, що лежать в основі їхньої діяльності. Тому, на наш погляд, відповідний метод (із наведених на рис. 3.3) повинен обиратися менеджером знань на основі зіставлення переваг та недоліків методів вилучення знань, поданих у табл. 3.5.
Таблиця 3.5 - Порівняльна характеристика методів вилучення знань
|
№ п/п
|
Метод
|
переваги
|
Недоліки
|
Характеристика сфери застосування
|
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
5
|
|
|
1
|
Спостереження
|
Відсутність будь-якого впливу з боку аналітика та його суб'єктивної позиції, максимальне наближення аналітика до предметної області
|
Відсутність зворотного зв'язку, фрагментарність одержаних коментарів
|
Слабо- або середньоструктуровані та документовані
|
|
|
2
|
'Думки вголос'
|
Свобода самовираження для експерта, доступність структур міркування
|
Відсутність зворотного зв'язку, можливість відволікання в міркуваннях експерта
|
Те саме
|
|
|
3
|
Лекції
|
Свобода самовираження для експерта, структуроване викладання, висока сконцентрованість
|
Наявність великої кількості деталей, слабкий зворотний зв'язок, нестача гарних лекторів серед експертів
|
Слабо документовані та слабо структуровані
|
|
|
4
|
Інтерв'ю
|
Наявність зворотного зв'язку (можливість уточнення та розв'язання суперечностей) для експерта
|
потреба у значному часі на підготовку питань інтерв'ю
|
Слабо структуровані та слабо або середньо документовані
|
|
|
5
|
анкетування
|
Можливість стандартизованого опитування декількох експертів, не потребує особливого напруження від аналітика під час процедури анкетування
|
Необхідність уміння та досвіду складання анкет, відсутність контакту між експертами та зворотного зв'язку, можливість неправильної інтерпретації питань експертом
|
Те саме
|
|
|
6
|
Діалог
|
Гнучкість, сильний зворотний зв'язок, можливість зміни сценарію та форми сеансу
|
Відсутність формальних методик проведення, складність протоколювання результатів
|
- '-
|
|
|
7
|
Аналітичні експертні оцінки
|
Можливість одержання чітких висновків та рекомендацій щодо складних питань, результати яких обґрунтовані та задокументовані
|
високі професійні вимоги до аналітика, значні витрати часу на обміркування питань, потреба в значному обсязі інформації щодо поставленого питання
|
Слабоструктуровані та слабодокументовані
|
|
|
8
|
Морфологічний метод
|
Неординарне вирішення питань
|
Потреба в заздалегідь розробленій схемі розгляду варіантів
|
Те саме
|
|
|
9
|
Відкрите обговорення
|
Можливість одержання більш об'єктивних фрагментів знань, пожвавлення процедури вилучення знань, можливість обміну знаннями між учасниками
|
потреба у великих організаційних витратах, складність проведення
|
Слабодокументовані та слабоструктуровані з наявністю суперечливих питань
|
|
|
10
|
'Мозкова атака'
|
Можливість виявлення глибинних шарів знань (на підсвідомому рівні), активізація експертів, можливість одержання нового знання (гіпотези)
|
можливість застосування тільки для нових цікавих дослідницьких проблем, низький відсоток продуктивних ідей
|
Слабодокументовані та слабоструктуровані з наявністю суперечливих перспективних 'білих плям'
|
|
|
11
|
Експеримент
|
натурний
|
Перевірка теоретичних висновків на практиці, можливість втручатися в процес проведення, можливість багаторазового повторення за різних умов
|
Необхідність спеціально розробленої методики проведення, складність відтворення умов проведення, небажання людей брати в ньому участь
|
Середньодокументовані та середньоструктуровані з наявністю суперечливих питань
|
|
|
|
уявний
|
Деталізація та виявлення основних зв'язків та закономірностей, можливість застосування для великомасштабних досліджень
|
Наявність спеціального обладнання
|
|
|
|
12
|
Експертні ігри
|
індивідуальні
|
Можливість порівняно швидкого одержання якісної картини прийняття рішення, можливість з'ясування того, яку інформацію і як використовує експерт
|
Відсутність методик стандартного набору ігор, високі професійні вимоги до аналітика
|
Слабо- або середньоструктуровані та слабодокументовані
|
|
|
|
колективні
|
Реалістичне відтворення атмосфери конкретного завдання, 'групові' знання більш об'єктивні, виявляють логіку та аргументацію експертів
|
Необхідність знання аналітиком основ агротехніки, складність створення ігор для конкретних предметних областей
|
|
|
|
Зміст цього етапу - це поповнення здобутими шляхом навчання знаннями наявного на даному підприємстві активу знань, тобто внесення їх до бази знань чи бази даних.
Згідно з чинним законодавством, база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів [5].
Основні функції менеджера знань наведено на рис. 3.7.
Рисунок 3.7 - Функції менеджера знань
Як видно з рис. 3.7, діяльність менеджера знань не обмежується формуванням бази знань.
Для поповнення інтелектуальних активів підприємства здійснюється також і пошук знань, необхідних для функціонування підприємства, що передбачає виявлення джерел одержання інформації, вивчення, структурування і трансформацію цієї інформації в знання, а також відтворення одержаних знань, тобто інформаційну діяльність.
Згідно з чинним законодавством, інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави [43].
Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.
Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.
Найбільш ефективним способом поширення інформації і набутих знань є систематичний обмін ними на підприємстві. На цьому етапі здійснюється 'соціалізація' знань, тобто об'єднання індивідуальних знань в організаційні. Останні значно перевищують суму індивідуальних баз знань і створюють певну філософію, політику і концепцію підприємства, на які орієнтується персонал у своїй роботі.
Однак реалізація цього процесу пов'язана з певними труднощами. Як правило, люди не хочуть ділитися з іншими своїми знаннями, побоюючись втратити свою конкурентну перевагу, вплив, а в деяких випадках і роботу. Бажання співробітників колективу поділитися капіталом знань, інтеграція їхніх дій може досягатися за допомогою формулювання відповідної корпоративної культури знань.
Процеси обміну та накопичення знань на підприємствах повинні супроводжуватися розвитком клімату співробітництва та довіри, що пов'язано з тими цінностями, які поділяються всіма учасниками процесу. Це обумовлює необхідність розподілу та захисту прав власності на об'єкти інтелектуального капіталу. Ці відносини власності повинні бути пристосовані до змін умов промислової діяльності, оскільки із розвитком суспільства зростає кількість та складність нових продуктів, технологій та ноу-хау, що розробляються підприємствами.
Захист знань, втілених у форму об'єктів інтелектуальної власності, передбачає розробку політики підприємства в галузі захисту прав на інтелектуальну власність, а саме: реєстрацію патентів, авторських прав, торгових знаків та інше відповідно до чинного законодавства.
Без патентів чи збереження ноу-хау в конкурентних галузях у підприємств можуть виникати певні труднощі з установленням прав власності на нововведення. Патентна система має визначити права таким чином, щоб створити стимули для інвестування в НДДКР. На відміну від них, права власності на кваліфікацію співробітників встановлюються автоматично, тому що її не можна використовувати без дозволу того, хто її має. Права власності співробітника на свою кваліфікацію є для нього стимулом для інвестицій у виробничу підготовку, спонукають погоджуватися зі скороченням заробітної плати в період цієї підготовки.
А5. Визначення напрямків розвитку інтелектуального капіталу підприємства.
Розвиток інтелектуального капіталу підприємства може здійснюватися за рахунок залучення фахівців, фінансування НДДКР, розвитку персоналу. Останній шлях є найбільш ефективним і реалізується за допомогою впровадження програм організаційного навчання.
Організаційне навчання включає такі основні етапи:
- прогноз чисельності і якісної структури кадрів підприємства;
- інформування співробітників відносно перспектив просування у службовій діяльності;
- атестацію;
- виявлення потреби у навчанні;
- визначення змісту, форм і методів навчання;
- визначення вартості навчання;
- вибір і підготовку викладачів;
- розробку планів дій, що відповідають потребам очікуваних людських ресурсів, впровадження системи підвищення кваліфікації і перекваліфікації;
- об'єднання дій щодо відбору, розвитку і управління індивідуальними кар'єрами відповідно до планів підприємства у сфері формування інтелектуального капіталу.
Організаційне навчання повинно бути нерозривно пов'язане з процесами організаційного розвитку, зі стратегічними цілями підприємства, забезпечуючи максимальну готовність людей на підприємстві до вирішення завдань, що стоять перед ними. Усвідомлення необхідності введення системи постійного навчання дозволить підприємству не тільки підвищити якість інтелектуального капіталу, але й скоротити витрати на пошук персоналу, запобігти набору некваліфікованих співробітників. При цьому вкладення в персонал необхідно розглядати не просто як витрати, а як джерело економічного зростання.
А6. Прогнозування вартості інтелектуального капіталу підприємства.
Цей етап необхідний для прогнозування оцінки вартості підприємства як бізнесу у випадках придбання акцій, приєднання, зливання, поглинання, продажу частини підприємства як бізнесу.
Таким чином, застосування в діяльності підприємств методологій родини IDEF дозволить реалізувати на практиці стратегію формування інтелектуального капіталу підприємства.
Запропонована стратегія формування інтелектуального капіталу базується на спрямуванні всіх знань і системи управління ними на створення, підтримку і розвиток інтелектуальних активів - патентів, технологій, ноу-хау тощо, а головне - розвиток персоналу підприємства, тому що використання нового обладнання, нових матеріалів, розробка нових технологій вимагають відповідного розвитку знань співробітників.
Розробка функціональної моделі існуючої організації формування інтелектуального капіталу підприємства AS-IS (як є) дозволяє зрозуміти, де знаходяться найбільш 'слабкі місця', в чому будуть полягати переваги нових процесів, наскільки глибоким змінам піддасться існуюча організація процесу. Одержана модель AS-IS служить для виявлення некерованих робіт, робіт, що не забезпечені ресурсами, непотрібних та неефективних робіт та інших недоліків.
Ті недоліки, які виявлено на моделі AS-IS, можна виправити при створенні моделі TO-BE (як буде) - моделі ідеальної організації процесів. Така модель потрібна для оцінки наслідків впровадження інформаційної системи та аналізу альтернативних шляхів виконання роботи й документування того, як підприємство буде функціонувати в майбутньому.
Систематизація функцій формування інтелектуального капіталу підприємства в методології IDEF є основою для визначення нових напрямків його оцінки та розвитку, аналізу нових процесів та ступеня зміни існуючої структури організації бізнесу.
3.3 Оцінка інтелектуального капіталу в контексті вартості підприємства
При значній інтелектуалізації бізнесу в розвинених країнах інтелектуальні активи стають важливою, а часто й основною, складовою наукомісткої продукції. Зростаюча конкуренція на вітчизняних та зарубіжних ринках обумовлює впровадження на практиці українськими підприємствами стратегії формування інтелектуального капіталу.
Однак реалізація цього процесу пов'язана з певними труднощами. Як показав аналіз, інтелектуальний капітал, який вже є на підприємствах, не відображено в бухгалтерській звітності, оскільки на сьогодні не існує комплексних методик його обліку та оцінки. Тобто на більшості вітчизняних підприємств проблема ідентифікації та оцінки інтелектуального капіталу залишається невирішеною. Із діаграм, наведених в додатку З, видно, що при значному авансуванні коштів у придбання основних засобів, фінансування нематеріальних активів підприємств знаходиться практично на нульовому рівні. Тому виникає об'єктивна необхідність у розробці комплексної методики оцінки інтелектуального капіталу підприємства.
При оцінці інтелектуального капіталу підприємства на практиці використовуються такі основні підходи: витратний, порівняльний та дохідний [34].
Із застосуванням витратного підходу, за яким вартість інтелектуального капіталу оцінюється за витратами, що необхідні на його відтворення чи заміну у поточних цінах за винятком зносу, об'єкти інтелектуального капіталу заносяться в бухгалтерську звітність.
Використовується цей підхід для оцінки нематеріальних активів, які не дають прибутку на даному етапі. На основі витратного підходу визначають вартість відтворення, яка може суттєво відрізнятися від ринкової, тому що між витратами і корисністю немає прямого зв'язку.
Витратний метод оцінки інтелектуального капіталу передбачає наступні етапи:
- вияв всіх фактичних витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням і введенням у дію об'єктів інтелектуального капіталу;
- корегування витрат на розмір індексу цін на дату оцінки;
- визначення нарахованого розміру амортизації об'єктів інтелектуального капіталу;
- визначення вартості інтелектуального капіталу як різниці між скорегованим розміром витрат і нарахованою амортизацією.
В умовах України, де фондовий ринок тільки формується, і ринкова інформація майже відсутня, витратний підхід часто виявляється єдино можливим. Він відрізняється від інших методів тим, що інтелектуальний капітал, який оцінюється, розподіляється на складові частини, здійснюється оцінка кожної складової, а потім його вартість обчислюють як підсумок вартостей складових. Однак цей підхід не враховує майбутніх вигід від використання об'єктів інтелектуального капіталу.
Порівняльний підхід засновано на принципі можливості вибору інтелектуальних активів із наявної кількості аналогічних за умови існування ефективно функціонуючого ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цих активів.
Цей метод базується на принципі заміщення, відповідно до якого раціональний інвестор не заплатить за даний об'єкт більше, ніж коштує доступний для придбання аналогічний об'єкт, з такою ж корисністю, що й у даного об'єкта. Тому ціни продажу аналогічних об'єктів є вихідною інформацією для розрахунку вартості оцінюваного об'єкта.
Економічні переваги і недоліки оцінюваних активів порівняно з обраними аналогами враховуються за допомогою введення відповідних поправок щодо якісних розбіжностей між оцінюваними активами та їхніми аналогами.
Використання методу порівняльного аналізу продажів передбачає здійснення таких етапів:
- збір інформації про угоди, які відбулися за аналогічними інтелектуальними активами;
- визначення переліку показників, за якими здійснюється зіставлення;
- корегування фактичних цін угод за інтелектуальними активами з урахуванням значень показників порівняння з оцінюваними;
- визначення вартості оцінюваних інтелектуальних активів на основі скорегованих фактичних даних за угодами, що порівнюються.
Слід зазначити, що цей метод може використовуватися лише за наявності у покупця можливості вибору потрібних йому активів із наявної кількості подібних до них.
Недоліком цього підходу є неможливість визначення дійсної ринкової вартості всіх активів підприємства, оскільки в Україні ще недостатньо розвинена ринкова інфраструктура, а інформація про ціни об'єктів-аналогів майже відсутня.
Дохідний підхід засновано на встановленні причинного зв'язку між функціональними властивостями активу та майбутніми доходами від його використання в діяльності підприємства. Цей підхід полягає у визначенні розміру прибутку, який асоціюється з оцінюваними активами, коефіцієнта капіталізації і ставок дисконту, що враховують ступінь ризику, пов'язаного з прибутковістю інтелектуальних активів, які використовуються, й залишкового економічного терміну їхньої служби.
при оцінці інтелектуального капіталу цей підхід може бути реалізований за допомогою методів дисконтування майбутніх грошових потоків та прямої капіталізації доходів.
Метод дисконтування майбутніх грошових потоків - це перетворення за встановленими правилами майбутніх доходів, очікуваних інвестором, у поточну вартість оцінюваних активів.
Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю активу описується формулою нарощування скидки у майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка.
Реалізація цього методу передбачає здійснення наступних етапів:
- оцінка майбутніх грошових потоків;
- визначення ставки дисконтування;
- розрахунок сумарної поточної вартості майбутніх грошових потоків.
Капіталізація є процесом трансформації доходів від використання об'єкта в його вартість. Метод прямої капіталізації доходів використовується переважно для розрахунку залишкової вартості інтелектуальних активів підприємства.
Оцінка інтелектуального капіталу методом прямої капіталізації доходів включає наступні етапи:
- розрахунок щорічного чистого доходу;
- вибір ставки капіталізації;
- розрахунок поточної вартості інтелектуального капіталу.
Істотною проблемою при використанні цих двох методів є вибір коефіцієнтів дисконтування й капіталізації, показників чистого доходу та терміну корисного використання об'єктів інтелектуального капіталу.
Отже, недосконалість методичних підходів до оцінки інтелектуального капіталу підприємства обумовлює необхідність подальших розробок у цьому напрямку.
Методика розрахунку надлишкового прибутку, наведена у праці [17], спрямована на усунення вищенаведених недоліків та базується на оцінці сукупного інтелектуального капіталу підприємства, оскільки оцінити окремі групи інтелектуальних активів досить важко.
Метод розрахунку надлишкового прибутку включає наступні етапи *:
Визначення прогнозних показників прибутків та збитків.
Визначення у якості індикатора майбутніх перспектив показників звітів (про прибутки та збитки, можливо, за 3 - 5 років).
Прогноз змін показників на 1 рік.
Складання аналітичного балансу.
Визначення прогнозного прибутку від реалізації продукції.
Урахування зносу матеріальних активів.
Урахування зносу нематеріальних активів.
Урахування прибутку на капітальні вкладення, які можливо здійснити (придбання землі, обладнання), та на нематеріальні активи, за винятком гудвілу.
Відрахування з прибутку від реалізації продукції нарахованого зносу та прибутку на інвестиції. Прибуток на інвестиції розраховується як частка від ділення обігових активів на відсоток на капітал.
Визначення вартості гудвілу за розміром надлишкового прибутку.
Надлишковий прибуток означає прибуток, отриманий в якості різниці між одержаним прибутком та середнім значенням прибутку в галузі, що відповідає впливу гудвілу та інших нематеріальних активів, які підприємство придбало в процесі діяльності та які неідентифіковано або які не підлягають кількісній оцінці.
Одержання загальної вартості підприємства шляхом підсумовування вартості гудвілу, власного матеріального капіталу та нематеріальних активів, що оцінено окремо, оскільки їх не можна віднести до основної діяльності підприємства.
Запропоноване в роботі вдосконалення цієї методики за рахунок об'єднання окремих етапів оцінки та виділення груп підприємств за критерієм 'фінансовий результат' включає сукупність етапів, які наведено на функціональній моделі методології IDEFO (рис. 3.8).
Опис блоків А31 - А35 функціональної моделі системи оцінки інтелектуального капіталу підприємства, наведеної на рис. 3.8, подано нижче.
А31. Вибір методики оцінки інтелектуального капіталу підприємства.
На основі зіставлення переваг та недоліків існуючих методик оцінки було обрано методику розрахунку надлишкового прибутку.
А32. Складання аналітичного балансу.
Аналітичний баланс для розрахунку надлишкового прибутку включає такі статті: виторг (нетто) від реалізації продукції, собівартість реалізованої продукції, прибуток від реалізації продукції, оборотні активи; власний капітал, залишкова вартість нематеріальних активів.
А33. Аналіз діяльності підприємств за прибутковістю (збитковістю).
Рисунок 3.8 - IDEFO модель оцінки інтелектуального капіталу в контексті вартості підприємства
Для визначення залежності між прибутковістю функціонування та ступенем використання нематеріальних ресурсів для більш детального аналізу було відібрано 32 підприємства м. Харкова та Харківської області. Обробку результатів діяльності підприємств за 2000 - 2002 рр. наведено в додатку З. Аналізуючи динаміку прибутковості підприємств, можна зробити висновок, що більшість з них перебувають у кризовому стані, стабільно функціонують лише завод 'Южкабель', завод ім. Фрунзе, Харківська бісквітна фабрика, 'Філіп-Морріс Україна', 'Хладопром', 'Турбоатом', Харківський м'ясокомбінат, тобто лише 22% усіх підприємств, які було проаналізовано в додатку З.
Основні показники діяльності підприємств України, обчислені за вищенаведеною методикою на основі аналітичного балансу, наведено в табл. 3.6 і табл. 3.7 за 2006 - 2007 рр. відповідно.
А34. Розрахунок вартості інтелектуального капіталу підприємства.
Надлишковий дохід визначається відрахуванням із прибутку від реалізації продукції прибутку на інвестиції. Вартість інтелектуального капіталу підприємства обчислюється діленням надлишкового доходу на ставку капіталізації.
А35. Визначення загальної вартості підприємства.
Загальна вартість підприємства обчислюється шляхом сумування ринкового власного матеріального капіталу та вартості гудвілу.
Результати оцінки інтелектуального капіталу підприємства за вищенаведеною методикою (табл. 3.6 і табл. 3.7) дозволяють визначити можливості щодо прогнозування його вартості.
Методика оцінки вартості інтелектуального капіталу підприємства, запропонована в роботі, спрямована на усунення тих недоліків, які властиві існуючим на сьогодні час методам оцінки інтелектуального капіталу підприємства. Практичне значення запропонованого методичного підходу полягає в тому, що його використання на практиці дозолить: по-перше, оцінювати сукупний інтелектуальний капітал підприємства; по-друге, нараховувати амортизацію на його відтворення; по-третє, прогнозувати його майбутню ринкову вартість у контексті вартості підприємства.
Таблиця 3.6 - Показники діяльності підприємств (станом на 01.01.06 р.), тис. грн.
|
Тип під-приємства
|
Код ЄДРПОУ
|
Прибуток від реалізації продукції
|
Прибуток на інвестиції
|
Надлишко-вий дохід
|
Вартість гудвілу
|
Власний капітал
|
НМА
|
Баланс
|
Вартість підприємства
|
|
|
Прибуткові
|
213747
|
951,9
|
194,9
|
757,0
|
3785,2
|
4253,2
|
18,0
|
6504,2
|
8038,4
|
|
|
217596
|
13233,0
|
3504,5
|
9728,5
|
48642,5
|
62462,0
|
0,0
|
70407,0
|
111104,5
|
|
|
225644
|
4493,9
|
926,3
|
3567,6
|
17837,9
|
16703,7
|
1,3
|
20961,2
|
34541,6
|
|
|
4012017
|
583,6
|
227,2
|
356,4
|
1782,0
|
12090,0
|
1412,0
|
12915
|
13872,0
|
|
|
5669819
|
13596,2
|
8871,8
|
4724,4
|
23622,0
|
101451,0
|
257,6
|
136492,8
|
125073,0
|
|
|
186520
|
218952
|
37052,9
|
181899,1
|
909495,5
|
473766,0
|
279,0
|
834316,0
|
1383261,5
|
|
|
213807
|
3819,0
|
1434,0
|
2385,0
|
11925,0
|
618,2
|
44,0
|
35105,0
|
12543,2
|
|
|
218325
|
3062,2
|
594,9
|
2467,3
|
12336,6
|
27410,8
|
0,9
|
31498,0
|
39747,4
|
|
|
222373
|
47227,2
|
3973,5
|
43253,7
|
216268,6
|
61750,6
|
80,9
|
65760,3
|
278019,2
|
|
|
231610
|
27487,6
|
4525,0
|
22962,6
|
114813,2
|
93092,8
|
8,2
|
104990,4
|
207906,0
|
|
|
5393091
|
9876,0
|
1911,5
|
7964,5
|
39822,5
|
66081,0
|
100,0
|
83791,0
|
105903,5
|
|
|
153488
|
5236,7
|
903,2
|
4333,5
|
21667,6
|
18195,6
|
0,0
|
22970,0
|
39863,2
|
|
|
223160
|
261,0
|
145,5
|
115,5
|
577,5
|
5012,0
|
0,0
|
6203,0
|
5589,5
|
|
|
413143
|
2451,0
|
694,8
|
1756,2
|
8781,0
|
11128,0
|
0,0
|
13759,0
|
19909,0
|
|
|
Збиткові
|
204889
|
-17673,4
|
2746,8
|
-20420,2
|
-102101,2
|
22147,5
|
6,0
|
155028,1
|
-79953,7
|
|
|
3481879
|
16227,2
|
8973,6
|
7253,6
|
36268,2
|
36459,6
|
12920,6
|
141716,0
|
72727,8
|
|
|
5757966
|
773,0
|
929,1
|
-156,1
|
-780,5
|
23775,0
|
47,0
|
30113,0
|
22994,5
|
|
|
14312482
|
-413,7
|
67,1
|
-480,8
|
-2404,1
|
18056,9
|
1571,6
|
18335,4
|
15652,8
|
|
|
19377807
|
-55,1
|
48,3
|
-103,4
|
-517,2
|
3402,9
|
50,5
|
4052,2
|
2885,7
|
|
|
165669
|
18039,0
|
11772,3
|
6266,7
|
31333,5
|
237106,0
|
9,0
|
310630,0
|
268439,5
|
|
|
206115
|
38,4
|
21,9
|
16,5
|
82,65
|
618,2
|
31,4
|
831,6
|
700,9
|
|
|
214505
|
3453,0
|
1391,6
|
2061,4
|
10307,0
|
29422,0
|
0,0
|
39342,0
|
39729,0
|
|
|
373215
|
5703,9
|
1776,7
|
3927,2
|
19635,9
|
28563,1
|
39,3
|
64547,4
|
48199,0
|
|
|
4012307
|
946,2
|
222,6
|
723,6
|
3617,9
|
2442,3
|
0,0
|
4998,9
|
6060,2
|
|
|
5808787
|
-3235,0
|
3888,7
|
-7123,7
|
-35618,5
|
134366,0
|
42,0
|
164519,0
|
98747,5
|
|
|
14311614
|
13503,0
|
3903,1
|
9599,9
|
47999,5
|
45571,0
|
3,0
|
91470,0
|
93570,5
|
|
|
178695
|
1303,0
|
979,2
|
323,8
|
1619,0
|
9828,0
|
0,0
|
16016,0
|
11447,0
|
|
|
231573
|
1836,0
|
1193,6
|
642,4
|
3212,0
|
67908,0
|
0,0
|
91590,0
|
71120,0
|
|
|
232704
|
1855,5
|
2564,6
|
-709,1
|
-3545,4
|
105607,4
|
0,0
|
127753,4
|
102062,0
|
|
|
241212
|
-4,0
|
188,7
|
-192,7
|
-963,5
|
2269,0
|
0,0
|
11502,0
|
1305,5
|
|
|
1423122
|
176,8
|
262,3
|
-85,5
|
-427,7
|
3393,5
|
0,0
|
10449,0
|
2965,9
|
|
|
14176151
|
-199,0
|
23,6
|
-222,6
|
-1113,0
|
2421,0
|
0,0
|
3052,0
|
1308,0
|
|
|
Нестабільні
|
195452
|
2330,9
|
3727,5
|
-1396,6
|
-6983,0
|
74894,7
|
161,2
|
120283,7
|
67911,7
|
|
|
232822
|
20904,3
|
4652,5
|
16251,8
|
81259,1
|
132276,5
|
3,7
|
156799,0
|
213535,6
|
|
|
306644
|
2755,0
|
158,7
|
2596,3
|
12981,4
|
10402,9
|
0,0
|
23779,2
|
23384,3
|
|
|
5761620
|
168389,1
|
30388,4
|
138000,7
|
690003,6
|
738350,1
|
3595,9
|
1014433,0
|
1428353,7
|
|
|
152253
|
5066,4
|
1408,3
|
3658,1
|
18290,5
|
24699,1
|
16,9
|
31903,6
|
42989,6
|
|
|
152431
|
27442,8
|
3796,9
|
23645,9
|
118229,3
|
120028,7
|
6,7
|
191104,5
|
238258,0
|
|
|
191477
|
2986,4
|
352,8
|
2633,6
|
13168,0
|
24699,1
|
9,5
|
14352,0
|
37867,1
|
|
|
203826
|
175790,6
|
19722,7
|
156067,9
|
780339,6
|
235002,3
|
134,5
|
687116,3
|
1015341,9
|
|
|
218615
|
4264,0
|
1296,1
|
2967,9
|
14839,5
|
21917,0
|
110,0
|
31794,0
|
36756,5
|
|
|
4880386
|
-2734,4
|
1285,9
|
-4020,3
|
-20101,3
|
-6556,8
|
28,9
|
14040,7
|
-26658,1
|
|
|
5389942
|
-1208,0
|
2968,0
|
-4176,0
|
-20880,0
|
73049,0
|
201,0
|
170992,0
|
52169,0
|
|
|
5786152
|
-3942,0
|
2501,0
|
-6443,0
|
-32215,0
|
86246,0
|
4,0
|
112233,0
|
54031,0
|
|
|
5838512
|
2389,0
|
1568,4
|
820,6
|
4103,0
|
8029,0
|
2,0
|
21128,0
|
12132,0
|
|
|
210986
|
-5374,0
|
2822,7
|
-8196,7
|
-40983,5
|
59118,0
|
0,0
|
109149,0
|
18134,5
|
|
|
214528
|
979,0
|
922,1
|
56,9
|
284,5
|
25023,0
|
0,0
|
25475,0
|
25307,5
|
|
|
235938
|
-84,0
|
1637,4
|
-1721,4
|
-8607,0
|
44468,0
|
0,0
|
81575,0
|
35861,0
|
|
|
290676
|
2388,1
|
584,6
|
1803,5
|
9017,4
|
23014,8
|
0,0
|
30853,5
|
32032,2
|
|
|
Таблиця 3.7 - Показники діяльності підприємств (станом на 01.01.07 р.), тис. грн.
|
Тип під-приємства
|
Код ЄДРПОУ
|
Прибуток від реалізації продукції
|
Прибуток на інвестиції
|
Надлишковий дохід
|
Вартість гудвілу
|
Власний капітал
|
НМА
|
Баланс
|
Вартість підприємства
|
|
|
Прибуткові
|
213747
|
736,0
|
167,6
|
568,5
|
2842,3
|
4290,8
|
35,6
|
6219,3
|
7133,1
|
|
|
217596
|
8505,0
|
3446,1
|
5058,9
|
25294,5
|
61110,0
|
31,0
|
77960,0
|
86404,5
|
|
|
225644
|
7909,2
|
1020,7
|
6888,5
|
34442,4
|
18870,2
|
2,3
|
23030,6
|
53312,6
|
|
|
4012017
|
704,0
|
334,7
|
369,3
|
1846,5
|
12257,0
|
1412,0
|
13505,0
|
14103,5
|
|
|
5669819
|
9967,3
|
7257,6
|
2709,7
|
13548,5
|
106050,7
|
227,6
|
122980,6
|
119599,2
|
|
|
186520
|
200779,0
|
43717,0
|
156762,0
|
783810,0
|
530704,0
|
206,0
|
857875,0
|
1314514,0
|
|
|
213807
|
4818,0
|
1820,8
|
2997,2
|
14986,0
|
584,8
|
42,0
|
37485,0
|
15570,8
|
|
|
218325
|
2305,6
|
796,9
|
1508,7
|
7543,7
|
28142,5
|
94,4
|
32968,9
|
35686,2
|
|
|
222373
|
38853,7
|
3900,0
|
34953,7
|
174768,5
|
67775,4
|
58,5
|
69940,6
|
242543,9
|
|
|
231610
|
25382,6
|
4847,2
|
20535,5
|
102677,3
|
97751,3
|
7,2
|
109795,5
|
200728,6
|
|
|
5393091
|
6614,0
|
11143,7
|
-4529,7
|
-22648,5
|
80147,0
|
117,0
|
172767,0
|
57498,5
|
|
|
153488
|
6770,6
|
652,0
|
6118,6
|
30592,9
|
20263,8
|
0,0
|
21479,4
|
50856,7
|
|
|
223160
|
143,9
|
145,7
|
-1,8
|
-9,1
|
5248,8
|
0,0
|
5763,0
|
5239,7
|
|
|
413143
|
1560,0
|
880,0
|
680,0
|
3400,0
|
12780,0
|
0,0
|
17239,0
|
16180,0
|
|
|
Збиткові
|
204889
|
-1447,0
|
3461,5
|
-4908,5
|
-24542,6
|
19616,1
|
5,1
|
153017,1
|
-4926,5
|
|
|
3481879
|
14596,1
|
12924,7
|
1671,4
|
8357,2
|
113646,6
|
1,0
|
171567,3
|
122006,8
|
|
|
5757966
|
1719,0
|
948,6
|
770,4
|
3852,0
|
23251,0
|
47,0
|
28928,0
|
27103,0
|
|
|
14312482
|
-15,2
|
57,1
|
-72,3
|
-361,4
|
17674,3
|
1571,3
|
17844,1
|
17312,9
|
|
|
19377807
|
-75,6
|
39,4
|
-115,0
|
-575,0
|
3077,5
|
50,5
|
3725,8
|
2502,6
|
|
|
165669
|
13249,0
|
15711,3
|
-2462,3
|
-12311,4
|
228980,0
|
8,0
|
344677,9
|
216668,6
|
|
|
206115
|
3,5
|
25,2
|
-21,7
|
-108,4
|
584,2
|
31,4
|
678,2
|
475,8
|
|
|
214505
|
8783,0
|
5019,1
|
3763,9
|
18819,5
|
29456,0
|
2,0
|
73719,0
|
48275,5
|
|
|
373215
|
-3012,6
|
1763,5
|
-4776,1
|
-23880,7
|
15857,6
|
233,8
|
56435,2
|
-8023,1
|
|
|
4012307
|
42,0
|
126,2
|
-84,2
|
-421,1
|
2402,0
|
1,0
|
3910,3
|
1980,9
|
|
|
5808787
|
-1189,0
|
4863,5
|
-6052,5
|
-30262,5
|
128640,0
|
458,0
|
166432,0
|
98377,5
|
|
|
14311614
|
12050,0
|
4988,6
|
7061,4
|
35307,0
|
44580,0
|
0,0
|
98679,0
|
79887,0
|
|
|
178695
|
1319,0
|
825,1
|
493,9
|
2469,5
|
8495,0
|
0,0
|
14226,0
|
10964,5
|
|
|
231573
|
-476,0
|
869,1
|
-1345,1
|
-6725,5
|
71043,0
|
0,0
|
86221,0
|
64317,5
|
|
|
232704
|
629,9
|
3517,0
|
-2887,1
|
-14435,4
|
99398,1
|
0,0
|
126637,4
|
84962,7
|
|
|
241212
|
2238,0
|
75,3
|
2162,7
|
10813,5
|
2552,0
|
0,0
|
8776,0
|
13365,5
|
|
|
1423122
|
54,8
|
220,5
|
-165,7
|
-828,5
|
6585,8
|
0,0
|
8756,6
|
5757,3
|
|
|
14176151
|
-188,0
|
26,9
|
-214,9
|
-1074,5
|
2258,0
|
0,0
|
3078,0
|
1183,5
|
|
|
Нестабільні
|
195452
|
14738,0
|
9321,9
|
5416,1
|
27080,5
|
73479,4
|
106,0
|
196513,1
|
100559,9
|
|
|
232822
|
17490,5
|
7108,0
|
10382,6
|
51912,8
|
130825,8
|
3,2
|
184289,9
|
182738,6
|
|
|
306644
|
657,3
|
559,9
|
97,5
|
487,3
|
11144,9
|
0,2
|
26061,6
|
11632,2
|
|
|
5761620
|
77193,7
|
23951,6
|
53242,1
|
266210,5
|
652026,1
|
3725,5
|
967081,9
|
918236,6
|
|
|
152253
|
8339,6
|
1632,6
|
6707,0
|
33535,2
|
25939,8
|
22,3
|
33945,0
|
59475,0
|
|
|
152431
|
32752,3
|
4989,0
|
27763,4
|
138816,8
|
127454,9
|
11,3
|
219177,4
|
266271,7
|
|
|
191477
|
2998,6
|
350,1
|
2648,5
|
13242,7
|
25939,8
|
6,8
|
13685,6
|
39182,5
|
|
|
203826
|
105528,0
|
26038,0
|
79490,0
|
397449,8
|
219590,2
|
199,1
|
751095,4
|
617040,0
|
|
|
218615
|
3244,2
|
1409,8
|
1834,4
|
9172,0
|
22732,6
|
84,0
|
30257,6
|
31904,6
|
|
|
4880386
|
606,6
|
2219,7
|
-1613,1
|
-8065,6
|
-5265,7
|
25,4
|
24662,3
|
-13331,3
|
|
|
5389942
|
-1018,0
|
2428,9
|
-3446,9
|
-17234,5
|
103566,0
|
257,0
|
160883,0
|
86331,5
|
|
|
5786152
|
1837,0
|
2428,1
|
-591,1
|
-2955,5
|
91420,0
|
4,0
|
108014,0
|
88464,5
|
|
|
5838512
|
8540,0
|
4054,7
|
4485,3
|
22426,5
|
11604,0
|
2,0
|
46918,0
|
34030,5
|
|
|
210986
|
-3633,0
|
2762,4
|
-6395,4
|
-31977,0
|
62045,0
|
0,0
|
104494,0
|
30068,0
|
|
|
214528
|
879,0
|
1024,8
|
-145,8
|
-729,0
|
21848,0
|
0,0
|
26640,0
|
21119,0
|
|
|
235938
|
144,0
|
1879,9
|
-1735,9
|
-8679,5
|
52730,0
|
0,0
|
77170,0
|
44050,5
|
|
|
290676
|
4441,2
|
653,32
|
3787,9
|
18939,4
|
24798,6
|
0,0
|
31107,9
|
43738,0
|
|
|
Стрімке розповсюдження новітніх технологій у виробничих процесах, зростання обсягів наукомісткої продукції на світових конкурентних ринках обумовлюють розробку теоретичних засад впровадження інтелектуальних засобів у практику діяльності вітчизняних підприємств. Особливо це стосується вирішення завдань планування та прогнозування, оскільки сучасна економічна ситуація, що склалася в Україні, характеризується високою невизначеністю, динамічністю перетворень, наявністю невеликої кількості неповної інформації про ринкову кон'юнктуру.
Високий рівень використання новітніх інформаційних технологій у практиці діяльності багатьох зарубіжних компаній сприяє забезпеченню ними стійких конкурентних позицій на світових ринках.
В умовах ринкових перетворень для вітчизняних підприємств зростає необхідність урахування зарубіжного досвіду з використання інформаційних та інтелектуальних систем, впровадження відповідних технічних засобів, пошуку нових ефективних методів прогнозування діяльності.
У табл. 3.8 наведено порядкові номери показників діяльності підприємств.
Таблиця 3.8 - Порядкові номери показників діяльності підприємств
|
№ п/п
|
Показник
|
|
|
1
|
Виторг (нетто) від реалізації продукції
|
|
|
2
|
Собівартість продукції
|
|
|
3
|
Прибуток від реалізації продукції
|
|
|
4
|
Прибуток на інвестиції
|
|
|
5
|
Оборотні активи
|
|
|
6
|
Надлишковий дохід
|
|
|
7
|
Вартість гудвілу
|
|
|
8
|
Власний матеріальний капітал
|
|
|
9
|
Власний капітал
|
|
|
10
|
НМА
|
|
|
11
|
Баланс
|
|
|
12
|
Вартість підприємства
|
|
|
13
|
Перевищення ринкової вартості підприємства
|
|
|
Залежно від того, наскільки прибутково чи збитково функціонують підприємства, залежить щільність кореляційного зв'язку між основними показниками їхньої діяльності. Проведені дослідження показали, що спектр кореляційної залежності між різними характеристиками коливається від повної її відсутності до тісного зв'язку.
Результати проведених досліджень свідчать про тісну кореляційну залежність між показниками діяльності прибуткових підприємств. Однак при зменшенні прибутковості функціонування щільність кореляційного зв'язку поступово знижується, а при збитковості - в деяких випадках майже відсутня. Таким чином, спостерігається пряма залежність між прибутковістю функціонування підприємств та щільністю кореляційного зв'язку між основними показниками їхньої діяльності.
4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
4.1 Загальні положення
У відповідності до статті 3 Закону України 'Про охорону праці' [67] (законодавство про охорону праці складається із даного Закону, Кодексу законів України про працю та інших нормативних актів).
Іншими нормативними актами, відповідно до статті 33 Закону, вважаються державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці, правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надана сила правових норм, обов'язкових для виконання. При створенні національного законодавства про охорону праці широко використовуються конвенції і рекомендації МОТ, директиви Європейської Ради, досвід нормотворення в галузі охорони праці Росії, Німеччини, Великобританії та ряду інших країн.
В останні роки представники нашої країни беруть участь в різноманітних міжнародних проектах, тому Законом передбачено, що 'у випадку, коли міжнародними договорами та угодами встановлені вищі вимоги до охорони праці, чим ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору чи угоди' (ст.3). Законом (ст.4) чітко визначено пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, серед яких основними є:
- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
- повна відповідальність роботодавця за створення безпечних нешкідливих умов праці;
- соціальний захист працівників, повне відшкодування Збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань;
- використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів з охорони праці, навчання населення, професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.
З прийняттям Закону державні функції нагляду за охороною праці, які в СРСР виконувалися профспілками, громадськими організаціями, передані Державному комітету з нагляду за охороною праці (далі -- Держнаглядохоронпраці), який здійснює управління охороною праці на державному рівні.
На базовому підприємстві виготовлення продукції виконується з урахуванням сучасних технологій і обладнанні. При цьому використовуються устаткування з підвищеною небезпекою.
Основними законодавчими документами в сфері охорони праці є: - Конституція України; - Закон України 'Про охорону праці'; - Закон 'Про обов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях'; - Державні стандарти положення та інструкції; - Кодекс законів про працю, що регулює трудові права й обов'язки робітника, час роботи і відпочинку.
Нормативними актами на підприємстві в галузі охорони праці є: - Колективний договір; - Правила внутрішнього трудового розпорядку; - Посадові інструкції; - Інструкції з охорони праці по професіях і видам праці.
Питання охорони праці в даному розділі розглядаються стосовно працівників фінансового відділу підприємства. У приміщенні працюють робітники, які виконують роботу з використанням ПЕОМ Тому передбачаються умови праці з урахуванням вимог ДНАОП 0.00 - 1.31 - 99 [43], тобто норма площі на одного працюючого не менш 6м2. У приміщенні мається ПЕОМ, основними частинами якої є монітор, процесор, клавіатура, принтер.
4.2 Управління охороною праці
Дія Закону 'Про охорону праці' поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих. У відповідності ст. 13 [67] цього закону відповідальність за створення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умов праці відповідно до вимог нормативних актів покладена на роботодавця. Для виконання контролю за дотриманням вимог ст. 15 [67] служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Законодавством передбачено що служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і пройшли навчання з охорони праці.
Роботодавець надає службі охорони праці такі функції:
- розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів;
- підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд роботодавцю;
- проведення спільно з представниками інших структурних підрозділів і за участю представників професійної спілки підприємства або, за її відсутності, уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці перевірок дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
- складання звітності з охорони праці за встановленими формами;
- проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці;
- ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди;
- забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі їх до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком;
- складання за участю керівників підрозділів підприємства переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, що діють в межах підприємства, надання методичної допомоги під час їх розроблення;
- інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці. Схема управління охороною праці на підприємстві представлена на рис.4.1.
|
Директор
|
|
|
Начальник відділу охорони праці
|
|
|
Відділ охорони праці
|
|
|
Начальник відділів
|
|
|
Рисунок 4.1 - Схема управління охороною праці в економічній структурі
4.3 Промислова санітарія
На працівників планово-фінансового відділу впливають такі шкідливі і небезпечні фактори виробничого середовища як електромагнітні випромінення, електростатичне поле ПЕОМ, виробничий шум, рентгенівське випромінення, наявність у повітрі приміщень пилу, озону, оксидів озону і аероіонізації.
Мікроклімат
Метеорологічні умови або мікроклімат визначають наступні параметри: температура (°С), рухливість повітря (м/с), відносна вологість повітря (%) і інтенсивність теплового випромінювання.
З урахуванням параметрів мікроклімату метеоумови в приміщенні поділяються на оптимальні та допустимі. У відповідності до ГОСТ 12.1.005-88 [44] встановлюються оптимальні умови, при виборі яких враховується пора року та категорія важкості роботи.
За затратами енергії робота характеризується напруженою розумовою працею (сидяча робота, не потребує фізичного напруження) та згідно [68] визнається, як категорія важкості - 1б.
В табл.4.1 наведено оптимальні параметри мікроклімату, що повинні бути на робочому місці менеджера.
Таблиця 4.1 - Оптимальні параметри мікроклімату
|
Категорія роботи по енергозатратам
|
Пора року
|
Температура повітря, °С
|
Відносна вологість повітря, %
|
Швидкість руху повітря, м/с
|
|
|
Легка 1а Легка 1б
|
Холодна
|
21-23
|
40-60
|
0,1
|
|
|
Тепла
|
22-24
|
|
|
|
|
Вентиляція та опалення
Для забезпечення прийнятих умов мікроклимату у приміщені, відповідно до вимог СНиП 2. 04. 0 5 -92 [69], передбачені кондиціонери, які забезпечують температурний режим, чистоту повітря та його відносну вологість. Вміст озону у робочому приміщенні не повинен перевищувати 0,1 мг/м3, пилу - 4 мг/м3, оксидів азоту - 5 мг/м3..
Система водяного опалення у приміщеннях централізована. Водопостачання та водовідведення також централізовані згідно з СНиП 2.04.01-85 та СНиП 2.04.03-85. На підприємстві існує господарсько-фекальна система каналізації куди надходять господарсько-побутові стічні води.
Виробниче освітлення
Правильну світлопередачу створює природне освітлення й штучні джерела світла зі спектральною характеристикою, близькою до природного освітлення, відповідно до Закону України 'Про охорону праці'.
У відділі маркетингу застосовується природне бічне одностороннє й штучне загальне освітлення.
Характер зорової роботи відділу маркетингу відповідає IV розряду роботи, тобто мінімальний розмір об'єкта розрізнення перебуває, між 0,3 й 0,5 мм. Характеристика фону- середня. Це відповідає показникам виробничого освітлення в таблиці 4.3.
Штучне освітлення в приміщенні забезпечується люмінесцентними лампами типу ЛБ.
Розрахунок штучного освітлення у відділі маркетингу.
Ціль розрахунку штучного освітлення - визначення кількості світильників і потужності ламп, необхідних для забезпечення нормованої освітленості.
Застосовується метод коефіцієнта використання світлового потоку.
При розрахунку по зазначеному методі кількість світильників визначається по формулі 4.1:
,(4.1)
де Emin - задана мінімальна нормована освітленість, лк;
К - коефіцієнт запасу;
Z - коефіцієнт мінімальної освітлюваності;
S - освітлювана площа, м2;
Фn - мінімальний світловий потік;
n - число ламп у світильнику;
- коефіцієнт використання світлового потоку,%.
Приймаємо світильники, ПСПВО з лампами денного світла ЛД 404 мінімальний світловий потік для них Сn = 2225 Лк.
Коефіцієнт запасу для люмінесцентних ламп у приміщенні становить 1,2.
Освітлювана площа - 30м2.
Коефіцієнт мінімальної освітленості для люмінесцентних ламп становить 415, число ламп у світильнику приймаємо 2.
Emin - задана нормована освітленість становить 300ЛК.
Для визначення коефіцієнта використання світлового потоку знаходимо індекс приміщення. Для адміністративних приміщень коефіцієнти відбиття р від стелі, стін, підлоги становлять відповідно 70%, 50%, 30%.
Індекс приміщення визначають по формулі (4.2):
(4.2)
lе А - довжина приміщення, приймаємо 6 м,
В - ширина приміщення, приймаємо 8 м,
h - розрахункова висота (висота підвісу світильника над робочою поверхнею);
Висота підвісу світильника визначається по формулі 4.3:
(4.3)
lе Н - висота приміщення;
hсв - звис світильника, приймаємо 0,2м;
hр - висота робочої поверхні від рівня підлоги, приймаємо 0,8м.
По формулі 4.3h = 3 - 0,2 - 0,8 = 2м.
По формулі 4.2I = 6x8/2(6+8) = 1,7.
Тоді коефіцієнт використання світлового потоку становить 0,58.
Тоді по формулі 4.1 обчислюємо число світильників:
= 4
Світильники розташовані у два ряди, по 2 світильники в кожному ряді.
Природне освітлення нормується СниП 11-4-79 залежно від характеристики зорової роботи в системі освітлення [20].
Нормоване значення КЕО для будинків, розташованих в І, II, IV, V поясах світлового клімату визначається по формулі 4.4.
(4.4)
де еп- значення КЕО для будинків, розташованих в 4 поясі світлового клімату; m - коефіцієнт світлового клімату; с - коефіцієнт сонячності клімату;
Основні характеристики освітлення наведені в таблиці 4.2.
Таблиця 4.2 - Характеристика освітлення
|
Найменування приміщень
|
Розряд зорової роботи
|
Площа підлоги, м2
|
Освітлення
|
|
|
|
|
Природне
|
Штучне
|
|
|
|
|
вид освітлен-ня
|
КПО,%
|
Нормоване освітлення, лк
|
|
|
Планово-економічний відділ
|
IY
|
35, 0
|
бокове
|
1,3
|
300 - 350
|
|
|
Виробничий шум
У приміщеннях з ПЕОМ рівні звукового тиску на робочих місцях повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003-83 [48]. Рівні шуму на робочих місцях осіб, що працюють з відеотерміналами, визначені ДСанПін 3.3.2-007- 98 [49] і не перевищують 65 дБА.
Для забезпечення нормованих рівнів шуму у виробничих приміщеннях та на робочих місцях застосовуються шумопоглинальні засоби, вибір яких обгрунтовується спеціальними інженерно-акустичними розрахунками.
Заходами для зниження шуму є:
1) Застосування шумопоглинаючих матеріалів. Як засоби шумопоглинання повинні застосовуватися негорючі або важкогорючі спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата з максимальним коефіцієнтом звукопоглинання в межах частот 31,5 - 8000 Гц, або інші матеріали аналогічного призначення, дозволені для оздоблення приміщень органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду та пожежної безпеки.
2) Акустична обробка приміщень. Для цього передбачено застосовувати підвісні стелі з аналогічними властивостям.
3) Розташування джерел шуму в ізольованих приміщеннях.
4) Заміна матричних принтерів на лазерні.
Нормованій рівень вібрації становить 92 дБ по віброшвидкості і 33 дБ по віброприскоренню [49].
4.4 Організація безпечних умов на робочому місці
Випромінення від ПЕОМ
Існує декілька типів випромінювання від ПЕОМ відповідно [51], у тому числі: гамма, рентгенівське, радіочастотне, мікроволнове, видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання. Рівні цих випромінювань достатньо низькі та не перевищують діючих норм.
В зв'язку з тим, що електромагнітні випромінювання шкідливо впливають на організм, питання організації захисту безпеки персоналу, що обслуговує, набуває великого значення. Засоби захисту забезпечують зниження інтенсивності електромагнітних випромінювань на робочих місцях до санітарних норм. В залежності від умов дії електромагнітних полів можуть бути використані наступні способи і методи захисту:
- захист часом;
- захист відстанню;
- зниження інтенсивності випромінювання самого джерела;
- екранування джерела випромінювання;
- захист робочого місця від випромінювання;
- екранування персоналу шляхом використання індивідуальних засобів захисту;
- ситемні блоки, монітори повинні ретельно заземлятися;
- для захисту очей працівників призначені захисні окуляри ОРЗ-5.
Розрахунки розташування обладнання дозволяють правильно організувати робоче місце, забезпечити безпеку праці і зниження втомлюваності робітників.
Площу приміщень, в яких встановлені відеотермінали, визначають згідно з чинними нормативними документами з розрахунку на одне робоче місце, обладнане відеотерміналом: площа -- не менше 6,0 м2, обсяг -- не менше 20 м3 з урахуванням максимальної кількості осіб які одночасно працюють у зміні.
Стіни, стеля, підлога приміщень, де розміщені ПЕОМ, повинні виготовлятися з матеріалів, дозволених для оздоблення приміщень органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.
Специфіка організації робочого місця залежить від характеру задач, що вирішує працівник, і особливостей умов праці. Вона визначає робоче положення тіла або робочу позу. Перевагу в якості основної треба надавати позі 'сидячи'. Вона менш стомлююча, ніж поза стоячи і більш стійка. Важливим параметром робочого місця, що впливає на формування робочої пози, є його висота, тобто відстань від підлоги до горизонтальної площини, в якій виконуються основні робочі рухи.
Рекомендована висота поверхні для різних видів і точності робіт:
- дуже точні - 900-1200 мм;
- точні на машинах - 800-900 мм;
- конторські - 700-760 мм;
- клавіатура комп'ютера, дисплей - 630-680 мм.
Велике значення для робочого місця для робочої пози 'сидячи' має конструкція стільчика - його габарити, форма, висота та нахил. У відділі використовуються підйомно-поворотні стільці, що регулюються за висотою.
У приміщення щоденно проводять вологе прибирання. Крім того, вони мають медичні аптечки.
Екран ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом + 30 град. До нормальної лінії погляду працюючого. Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100 - 300 мм від краю, звернутого до працюючого.
Впродовж робочої зміни передбачаються: Перерви для відпочинку і особистих потреб( згідно з трудовими нормами);
Регламентовані перерви: для розробників програм тривалістю 15 хв. через кожну годину роботи з ВДТ; для користувачів - 10 хв. через кожні 2 год. роботи. Періодичні медичні огляди проводяться раз на два роки комісією у складі терапевта, невропатолога та офтальмолога.
Електробезпека
Электробезпека на підприємстві включає систему організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людини від небезпечного впливу електричного струму та електромагнітних полів згідно з ПУЭ [46]. Приміщення залу по небезпечності ураження людини электрическим струмом є - приміщення без підвищенної небезпеки.
На підприємстві передбачені технічні і організаційні заходи захисту від ураження електричним струмом. Це, насамперед:
перевірка відсутністі напруги на струмовідних частинах обладнання;
встановлення заземлення (ввімкнути заземлювальні ножі, встановити переносні заземлення);
вигородження, за необхідності, робочих місць або струмовідних частин, що залишилися під напругою, і вивішення на огородженнях плакатів безпеки;
- затвердження переліку робіт, що виконуються за нарядами, розпорядженнями і в порядку поточної експлуатації;
- призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт;
- оформлення робіт нарядом, розпорядженням або затвердженням переліку робіт, що виконуються в порядку поточної експлуатації.
4.5 Пожежна безпека
Приміщення по пожежовибухонебезпеції відноситься за ОНТП-24-86 [53] до категорії - В. Ступінь вогнестійкості будинку відповідно за ДБН В 1.1-7-02 [54] - ІІ, приміщення відповідно до ПУЭ[52] по вибухонебезпечній зоні має клас 20, по пожежонебезпечній зоні - клас -П-ІІа.
Пожежна безпека на вимоги ГОСТ 12.1.004-91 [55] забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту, організаційно-технічними заходами.
Система, запобігання пожежі:
- контроль і профілактика ізоляції;
- наявність плавких вставок і запобіжників в електронному устаткуванні;
- для захисту від статичної напруги використовується заземлення;
- захист від блискавок будівель і устаткування.
Система пожежного захисту включає:
- аварійне відключення і переключення апаратури;
- наявність первинних засобів пожежегасіння, вогнегасників ОП-5, тому що вуглекислота має погану електропровідність, або порошкових вогнегасників;
система оповіщення, світлова і звукова сигналізація;
захист легкозаймистих частин устаткування, конструкцій захисними матеріалами;
використання негорючих матеріалів для акустичної обробки стін і стель; у помешканнях, де немає робочого персоналу, встановлена автоматична система пожежного захисту,
Для даного класу будівель і місцевості із середньою грозовою діяльністю 10 і більш грозових годин у рік, тобто для умов м. Харкова встановлена категорія захисту від блискавок 'Б'. Ступінь захисту електрообладнаня і устаткування відповідно класу приміщення П Па становить ІР44, для світильників - ІР2Х [52].
Для успішної евакуації персоналу при пожежі розміри дверей робочого помешкання повинні бути наступними: ширина дверей не менше 1,5 м., висота дверей не менше 2,0 м., ширина коридору 1,8 м.; робоче помешкання повинно мати два виходи; відстань від найбільше віддаленого робочого місця не повинне перевищувати 100 м.
У планово-економічному відділі встановлено пожежну сигналізацію, а також первинні засоби захисту від пожежі у виді 3-х вогнегасників типу ВВК-5.
4.6 Охорона навколишнього середовища
На сучасному етапі в країні приділяється значна увага екологічній безпеці територій та населених пунктів. З цією метою розробляється законодавчо-правова база регулювання відносин між суб'єктами господарчих відносин. Базовим нормативним актом у сфера захисту навколишнього середовища є Закон України про ' Охорону навколишнього середовища' [58].
Закон визначає правові, економічні, соціальні основи охорони навколишнього середовища. Завдання Закону полягає в регулюванні відносин в області охорони природи, використанні й відтворенні природних ресурсів, забезпеченні й ліквідації наслідків негативного впливу на навколишнє середовище господарської й іншої діяльності людини, збереження природних ресурсів, генетичного фонду нації, ландшафтів і інших природних об'єктів.
На підприємстві дотримуються вимог діючого природоохоронного законодавства у частині зниження антропогенного впливу виробництва на навколишнє середовище. У цьому плані на підприємстві розроблено екологічний паспорт, де зазначені джерела викидів та відходів у навколишнє середовище; встановлено очисні споруди на газові викиди у атмосферу ( це, в основному, циклони для очистки від пилу древесного) та механічні відстоювачі стічних вод, нафтоуловлювачі перед викидом у міську каналізацію. Тверді промислові відходи (древесні опилки) складують і централізовано, за договором, вивозять на утилізацію в теплиці. Побутові відходи вивозять на міський полігон. Всі проектні роботи на підприємстві проходять екологічну експертизу, яка дає комплексну еколого-економічну оцінку впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища. Крім того, підприємство намагається виконувати вимоги стандарту ІSО 14001-97 [59], що визначає вимоги до організації виробничого процесу з мінімальним збитком, для навколишнього природного середовища.Робота на ПК типу ІВМ РС/АТ не робить шкідливого впливу на навколишнє середовище. Після витікання терміну служби він повністю підлягає вторинній переробці, а також тара, повинні допускати нетоксичну переробку після використання.
Висновки
Дослідження питань, пов'язаних з узагальненням теоретичних основ, та розробкою рекомендацій щодо управління інтелектуальною власністю підприємства, проведені в роботі, дозволили зробити наступні висновки:
1. На сьогодні в економічній думці категорія 'капітал', окрім фінансової та матеріальної форми існування, набуває нової - інтелектуальної. Оновлене розуміння капіталу в якості фактора виробництва є наслідком тенденцій розвитку суспільства, про що свідчать суттєві зміни в системах господарювання більшості країн. Постіндустріальне суспільство характеризується зростанням обсягів витрат на придбання інформаційної і телекомунікаційної техніки для виробництва товарів та послуг, все більшим розповсюдженням інформації, знань та компетентності у виробничих процесах. Для здобуття конкурентних переваг у таких умовах вітчизняним підприємствам необхідно поступово переходити до стратегії формування та розвитку інтелектуального капіталу.
2. У постіндустріальному суспільстві вирішальною умовою ефективності діяльності підприємств є втілення на практиці теоретичних засад формування інтелектуального капіталу. Із розвитком економічної думки категорія 'капітал' набувала нових ознак, адекватних своєму часу, і в умовах постіндустріального суспільства як фактор виробництва визначився 'інтелектуальний капітал'.
Виходячи із вивчення різноманітних точок зору, інтелектуальний капітал підприємства визначено як сукупність здібностей та знань, які мають економічну цінність та використовуються у виробничій системі, орієнтованій на задоволення потреб суспільства, з метою створення інноваційного потенціалу та одержання доходу. Це дало можливість розробити низку заходів щодо вдосконалення організації формування інтелектуального капіталу підприємства.
3. Запропоновано методичний підхід до оцінки рівня інтелектуалізації діяльності співробітників підприємств та організацій. У постіндустріальному суспільстві перетворення інтелектуальних ресурсів в інтелектуальний капітал на підприємствах здійснюється завдяки інтелектуальній діяльності. Праця, яка традиційно була спрямована на створення матеріальних цінностей, як фактор виробництва поступово трансформується в інтелектуальну діяльність людей щодо виробництва, розвитку, засвоєння, збереження, поширення і практичного використання інформації та знань. Тобто людина з її творчими можливостями виявляється головним джерелом нововведень та створення потенціалу прибутковості підприємства.
Як показав аналіз відповідей службовців та менеджерів промислових підприємств та організацій, люди з постіндустріальними цілями діяльності становлять досить високий відсоток: 41% - на промислових підприємствах та 46% - в організаціях. Однак щодо організацій, лише ті люди, які увійшли до складу першого кластера (із двох) мають чітко окреслену постіндустріальну мотивацію, тісно пов'язану з творчістю, яка є основою інтелектуальної діяльності.
4. Рівень використання інтелектуального капіталу на підприємствах України є недостатнім, що обумовлено слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів. Проведені дослідження показали, що на більшості вітчизняних підприємств інтелектуальний капітал не відображено в річних звітах, а відображені нематеріальні активи переважно не ідентифіковано.
Як показав аналіз, приблизно 20% українських підприємств не відображають структурні елементи інтелектуального капіталу в бухгалтерській звітності, а більша частина ідентифікованих інтелектуальних активів заноситься в досить узагальнену статтю 'інші нематеріальні активи'. При цьому розподіл підприємств на прибуткові, нестабільні та збиткові показав, що на останніх складові інтелектуального капіталу відображаються значно слабше, що свідчить про взаємозв'язок прибутковості та ступеня використання інтелектуального капіталу на підприємствах.
5. Визначено структурний склад інтелектуального капіталу підприємства, згідно з яким пропонується розглядати його в трьох аспектах: у якості фактора виробництва (ресурсний склад); з точки зору відносин власності (об'єкти права інтелектуальної власності); як об'єкта володіння, ідентифікації та оцінки (нематеріальні активи підприємства). Застосування такого підходу дозволяє оцінити вплив структурних складових інтелектуального капіталу на процеси його формування, вирішити проблеми його аналізу та оцінки.
Збільшення питомої ваги структурних елементів інтелектуального капіталу в собівартості інноваційної та конкурентоспроможної продукції обумовлює необхідність їх суттєвого аналізу та оцінки.
6. Дослідження особливостей і відмінностей інформації та знань показало, що ці ресурси значно відрізняються від традиційних: природних, фінансових, технічних, які відображаються в балансі підприємства в грошовому еквіваленті. На відміну від матеріальних активів, нематеріальні або не піддаються кількісній оцінці, або мають досить приблизну ціну. Це викликає певні ускладнення при відображенні інтелектуального капіталу в бухгалтерській та фінансовій звітності, обумовлені як слабкими можливостями формального й адекватного опису і виміру інтелектуальних ресурсів, так і невідповідністю вітчизняного законодавства вимогам часу, оскільки існуюча на сьогодні система бухгалтерського обліку не дозволяє розглядати процеси наукових досліджень та розробок у якості об'єкта для інвестицій.
Оновлене розуміння постіндустріальних факторів виробництва обумовлює необхідність не тільки повного та детального їх розгляду в контексті підприємства, але й пошуку резервів найбільш ефективного використання. Як показав аналіз, ті відмінності, що характеризують інформацію та знання в якості нематеріальних активів на протилежність матеріальним, не відображують в повній мірі всі властивості даних ресурсів. Більш глибокий аналіз цих нематеріальних складових показує, що існують принципові відмінності інформації від знань за цілим рядом напрямків.
7. Компетентність - це один із основних структурних елементів інтелектуального капіталу підприємства, вона є здатністю до застосовування знань для прийняття ефективних рішень як у певній предметній сфері діяльності, так і в екстремальних умовах.
Запропонований методичній підхід до визначення типів компетентності співробітників підприємств у сфері прийняття рішень (за статусом та рівнем освіти), який базується на використанні методу експертних оцінок. Оскільки розподіл оцінок відповідей респондентів не апроксимується нормальним, то їхня обробка здійснювалася на основі використання основних положень прикладної теорії вимірювань та ранжування даних заповнених анкет. Для визначення ступеня узгодженості даних експертного опитування було застосовано діаграми квартильного розмаху.
Застосування цього підходу на практиці дозволяє виявити резерви розвитку окремих характеристик компетентності та визначити напрямки її вдосконалення за рахунок розробки програм навчання й підвищення кваліфікації персоналу вітчизняних підприємств.
8. Розроблений і запропонований методичний підхід до організації формування інтелектуального капіталу підприємства базується на використанні методології структурного аналізу і проектування SADT. Використання цього підходу дозволяє здійснювати проектування функцій (процесів) формування інтелектуального капіталу. Розроблена IDEFO модель формування інтелектуального капіталу підприємства включає визначення складу його структурних елементів: об'єктів інтелектуальної власності; нематеріальних активів, які відображено в бухгалтерській звітності, наявних інтелектуальних активів: інформації, знань та компетентності, й ґрунтується на варіативній економічній оцінці інтелектуального капіталу (за прибутковістю (збитковістю) функціонування підприємств) у контексті вартості підприємства.
9. Вартість сукупного інтелектуального капіталу підприємства одержується за методом розрахунку надлишкового прибутку. Удосконалена й запропонована методика варіативної економічної оцінки інтелектуального капіталу підприємства дозволить відображувати його в бухгалтерській та фінансовій звітності в якості основного капіталу. По-перше, це дозволить підприємствам нараховувати амортизацію на фінансування його відтворення. По-друге, із збільшенням собівартості продукції завдяки амортизації нематеріальних активів зменшиться частина оподаткованого прибутку підприємства.
10. Прогнозування ринкової вартості інтелектуального капіталу підприємства має важливе значення для вирішення проблем оцінки майбутньої вартості підприємства як цілісного майнового комплексу. Для побудови прогнозної моделі формування інтелектуального капіталу обґрунтована доцільність використання технологій нейронних мереж, оскільки вони дозволяють вирішувати широке коло завдань, не потребують наявності значних обчислювальних ресурсів, а їх використання не потребує залучення висококваліфікованих експертів. Застосування цих технологій на практиці обумовлюється сильною взаємодією між змінними, в якості яких було обрано показники діяльності 49 вітчизняних підприємств. На основі зіставлення переваг та недоліків нейронних мереж для вирішення задач оцінки та прогнозування вартості інтелектуального капіталу обґрунтовано доцільність застосування лінійної нейронної мережі, оскільки застосування інших типів потребує наявності великого обсягу вибірки даних. Результати прогнозів з використанням нейронних мереж можуть стати основою для розробки стратегічних планів формування інтелектуального капіталу.
Список джерел інформації
Закон України 'Про власність' від 07.02.91 р. №697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20. - Ст. 249.
Закон України 'про науково-технічну інформацію' від 25.06.1993 р. №3322_ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №33. - Ст. 345.
Закон України 'про авторське право і суміжні права' від 23.12.93 р. №3792_ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №13. - Ст. 64.
Закон України 'Про охорону прав на винаходи і корисні моделі' // Відомості Верховної Ради України. - 1994 - №7. - Ст. 32.
Закон України 'Про охорону прав на промислові зразки' // Відомості Верховної Ради України. - 1994 - №7. - Ст. 34.
Закон України 'Про охорону прав на знаки для товарів і послуг' від 23.12.93 р. №3771-ХІІ (3771-12) // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №7. - Ст. 36.
Закон України 'Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні' від 16.07.99 р. №996-ХІV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №40. - Ст. 365.
Закон України 'Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності' від 21.12.2000 р. № 2188-ІІІ // Голос України. - 2001. - 6 лютого. - С. 4-7.
Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року // Вестник ВАС РФ. - 1996. - №2. - С. 107-129.
Алексеева А. Бакун Ю. Нематериальные активы: признание, состав, оценка, отражение в финансовой отчетности // Все о бухгалтерском учете. - 2000. - №36 (461). - с.4-5.
Бендиков М. А., Джамай Е. В. Интеллектуальный капитал развивающейся фирмы: проблемы идентификации и измерения // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №4. - с. 3-24.
Бовин А. А., Чередникова Л. Е. Интеллектуальная собственность: экономический аспект: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 2001. - 216 с.
Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: Пер. с англ. / Под ред. Л. Н. Ковалик. - СПб.: Питер, 2001. - 288 с.
Букович У., Уильямс Р. Управление знаниями: руководство к действию: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 504 с.
Герчикова И. Н. Менеджмент: Учебник. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 504с.
Глухов В. В., Коробко С. Б., Маринина Т. В. Экономика знаний. - СПб.: Питер, 2006. - 528 с.
Гойло В. Интеллектуальный капитал // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - №11. - с. 68-77.
Горицкая Н. Порядок бухгалтерского учета нематериальных активов с 1 января 2000 года // Финансовая консультация. - 2000. - №13 - 16.
Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. - К.: Знання, КОО, 2001. - 254 с.
Давыдов В. В. Значение и место категории деятельности в современной психологии / Философские проблемы деятельности (Материалы 'Круглого стола') // Вопросы философии. - 1985. - №5. - С. 80-82.
Данилин А. О проблематике управления знаниями // www.lotus.ru/.
Добрынин А. И., Дятлов С. А., Цыренова Е. Д. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования. - СПб.: Наука, 1999. - 308 с.
Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. - 160 с.
Егоршин А. П. Управление персоналом: Учебник для вузов. - 3-е изд. - Н. Новгород: НИМБ, 2001. - 720 с.
Зубилевич С. Учет нематериальных активов // Бухгалтерский учет и аудит. - 2001. - №10. - С. 3-12.
Квятковский С. Интеллектуальное предпринимательство и стабильное экономическое развитие в постсоциалистических странах Европы // Проблемы теории и практики управления. - 2002. - №3. - С. 21-27.
Критский М. М. Человеческий капитал. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1991. - 120 с.
Крог Г. фон, Венцин М. Роль менеджмента знаний в достижении устойчивых конкурентных преимуществ // Проблемы теории и практики управления. - 1996. - №4. - с. 78-80.
Крог Г. фон., Кене М. Трансфер знаний на предприятии: основные фазы и воздействующие факторы // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - №4. - С. 74-78.
Кучерявец А. Интеллектуальная собственность // Финансовая консультация. - 2002. - №5(219). - С.8-12.
Ладенко И. С., Поляков В. Г. Интеллект управления и консультирование. - Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1992. - 176 с.
Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта. Интеллектуальный капитал в российском бизнесе. - М.: Изд. Центр 'Акционер', 2002. - 200 с.
Магура М. И., Курбатова М. Б. Современные персонал-технологии. - М.: ЗАО 'Бизнес-школа 'Интел-Синтез', 2001. - 376 с.
Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. Т. 2 . - Баку: Изд-во 'Азербайджан', 1992. - 400 с.
Марцинкевич В. И. США: человеческий фактор и эффективность экономики. - М.: Наука, 1991. - 240 с.
Новиков М. Экономика интеллектуальной собственности // Мир Internet. - 1999. - №5 (32) // http://www.iworld.ru/.
Онищенко Т. Учет нематериальных активов // Налоги и бухгалтерский учет. - 2000. - №20 (276). - С. 17-42.
Оценка интеллектуальной собственности: Учеб. пособие / Под ред. С. А. Смирнова. - М.: Финансы и статистика, 2002. - 352 с.
Петрова С. Бухгалтерський облік гудвілу // Вісник НБУ. - 2001. - №7. - С. 52-53.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 'Нематеріальні активи', затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 р. №242 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02.11.99 р. за №750/4043 (Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів України №304 від 30.11.2000 р., №989 від 25.11.2002 р.) // Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Нормативна база. Нова редакція. - Харків: Курсор, 2007. - С. 57-64.
Селезнев А. З. Нематериальное производство и экономический рост. - М.: Наука. - 2001. - 264 с.
Статистичний щорічник України за 2002 р. / Держкомстат України. - К.: Консультант, 2006. - 664 с.
Статистичний щорічник України за 2001 р. / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2002. - 644 с.
Топузян Г. Р. Об оценке интеллектуальной собственности // Финансовые и бухгалтерские консультации. - 2006. - №6(91). - С. 3-11.
Цвылев Р. Труд и его оплата в высокотехнологичном производстве // Мировая экономика и международные отношения. - 2002. - №12. - с. 11_17.
Чухно А. Интеллектуальный капитал: сущность формы и закономерности развития // Экономика Украины. - 2002. - №11. - С. 48-55.
Щетинин В. Человеческий капитал и неоднозначность его трактовки // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - №12. - с. 42-49.
Stewart T. A. Intellectual Capital. The New Wealth of Organizations. N.Y. -L., Doubleday / Currency, 1997. Copyright - T.A. Stewart, 1997.
www.corporation.com.ua.
Закон України 'Про охорону праці' з змінами та доповненнями.
Законодавство України про охорону праці.
ДНАОП 0.03-3.01-71, Санитарные норми проектирования промышленных предприятий (СН 245-71),
ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ, Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введен 01.01.89.
Долин ПА. Справочник по технике безопасности . М: Знергоатомиздат, 1984.
СНиП 2.04.05-92, Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1992.
СНиП 11-4-79. Естеетвенное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - М.: Стройиздат, 1980.
ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - Введен 01.07.89.
ДСанПіН 3.3.2.007-1998. Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин, - Київ, 1998,
ГОС'Г 17.1.3.03-77. Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения.
ДНАОП 0.00-1.31-99. Правила охраны труда при эксплуатации электронно-вычислительных машин. - Харьков, 1999.
Правила устройства злектроустановок. -М.: Энергоатомиздат, 1987.
ОНТП 24-86. Общеотраслевые нормы технологического проектирования. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. - М.: МВД, 1986.
ДБН В 1.1-7-02. - 03 'Захист від пожежі. Пожежна безпека об'єктів будівництва'. К.: 2006. - 41с.
ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. - Введен 01.07.91.
СНиП 2.01.02-85, Противопожарные норми проектирования зданий и сооружений. Нормны проектирования. --М.: Стройиздат, 1986.
ДНАОП 0.01-1.01-95. Правила пожарной безопасности в Украине.
Закон Украины 'Об ох ране окружающей природной среды' от 25.06.91.
Государствентшй стандарт Украины 'Система управлення окружающей средой ' ISО 14001-97 - К.: Гостандарт Украины, 1997.
В.Ц.Жидецький. Практикум із охорони праці
Інженерні рішення з охорони праці при розробці дипломних проектів інженерно-будівельних спеціальностей: Навчальний посібник. - Київ: Основа, 2000. - 336с.
