Організація управління аграрним виробництвом та шляхи її вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області

Работа из раздела: «Менеджмент и трудовые отношения»

Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом
1.3 Методика дослідження
Розділ 2. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром' Бучацького району Тернопільської області
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
2.2 Аналіз організації управління в підприємстві
2.3 Ефективність організації управління агропідприємством. Стан екологічної безпеки
Розділ 3. Шляхи удосконалення управління виробництвом
3.1 Обґрунтування необхідності організації управління аграрним виробництвом
3.2 Проектування заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
3.3 Ефективність запровадження заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
Розділ 4. Охорона праці
4.1 Аналіз стану і заходи поліпшення виробничої санітарії і гігієни праці
4.2 Пожежна безпека
4.3 Обгрунтування організаційно-технічних рекомендацій з охорони праці
4.4 Інструкція з охорони праці та пожежної безпеки
Висновки і пропозиції
Бібліографічний список

Вступ

Актуальність теми. Розв'язання проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень економічних відносин, прискорення науково-технічного прогресу і соціальної перебудови села. Сучасний етап розвитку національної економіки України характеризується пошуком найбільш ефективних важелів та інструментів здійснення виробничо-господарської діяльності. Посилення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності вимагають удосконалення механізму управління виробництвом як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.

Однією з найголовніших складових успіху є управління виробництвом, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління підприємством. Управління виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

Дослідження процесу управління, виділення його окремих етапів дають можливість послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню у майбутніх економістів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Процес управління розглядається як послідовність таких етапів: виконання функцій управління; використання методів управління; трансформація методів в управлінські рішення; забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.

метою дослідження даної дипломної роботи є на основі вивчення теоретичних основ управління виробництвом та напрямках його вдоско-налення проаналізувати сучасний стан його виробництва, виявити проблеми, недоліки і на основі цього обґрунтувати основні шляхи вдосконалення управління у підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес організації управління аграрним виробництвом та шляхи вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром' Бучацького району Тернопільської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти проблеми організація управління виробництвом.

Суб'єктом дослідження є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі управління.

управління аграрне удосконалення

Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна техні-чними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

З функціональних позицій управління - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей підприємства. За напрямком здійснення менеджмент можна поділити на три види: виробничий менеджмент, фінан-совий менеджмент та маркетинг.

До основних категорій управління слід віднести поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.

В управлінській діяльності керуються такими законами: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

Важливу роль також відіграють принципи управління: цілеспря-мованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо.

Центральним в сучасному управлінні - є управлінець ринкової орієн-тації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку [1. c 15].

Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які він згрупував у три групи: міжособисті ролі: (головний керівник; лідер; ланка, яка зв'язує з зовнішніми організаціями та особами); інформаційні ролі, приймач інформації (внутрішньої та зовні-шньої); розповсюджувач інформації; представник (при зовнішніх контактах організації); ролі, пов'язані з прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення підприємства; ліквідатор порушень у діяльності підприємства; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори, які веде підприємство [22. с 234].

Спеціалісти в галузі управління виділяють чотири групи якостей управлінця, що характеризують його в сучасних умовах:

професійно-ділові (висока професійність, уміння володіти стратегічним та тактичним менеджментом, здатність генерувати корисні ідеї, здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до професійного зростання, підприємливість, авторитетність, здатність розумно ризикувати та здійнювати антикризове управління тощо);

адміністративно-організаційні (оперативність, гнучкість стилю управ-ління, уміння стимулювати та викликати ініціативу, доводити справу до логічного завершення, послідовність, внутрішній контроль, уміння фор-мувати єдину команду та використовувати знання підлеглих, здатність делегувати повноваження, уміння організовувати час тощо);

соціально-психологічні (психологічна компетентність, управлінська культура, розум, лідерські здібності, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність, толерантність, оптимізм, уміння керувати конфліктами, інтелектуальність, риторичні здібності, стресостійкість, почуття гумору, уміння створювати свій імідж тощо);

моральні (патріотизм, національна свідомість, державницька позиція, інтелігентність, людяність, порядність, почуття обов'язку, громадянська позиція, чесність, доброзичливість та ін.).

В ринкових умовах управлінець - це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досяг-неннями.

Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація упра-влінської роботи).

Управління (менеджмент) у широкому розумінні становить цілесп-рямовану координацію суспільного процесу відтворення, який включає управління людьми, матеріалами, фінансами.

Управління аграрним виробництвом (аграрний менеджмент) може бути визначений як діяльність з організації й координації виробництва на сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства - виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами [11. c 18].

Одна з найважливіших функцій управління - створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства. Тому на підприємствах західних країн основним принципом і орієнтиром менеджменту є не максимізація прибутку на даний момент, а успішне елімінування впливу ризикованих ситуацій у довгостроковому періоді. Діяльність підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволив би акумулювати достатню кількість коштів, що утворюють реальну можливість долати імовірні ризики у майбутньому.

Основними ознаками управління як виду професійної діяльності є наступні: первинним моментом організації управління та його забезпечення є людина, її потреби, цінності, установки, мотиви. Це відображається в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей на підприємстві, а також у зовнішньому соціально-економічному середовищі; пріоритет еко-номічних принципів управління; професіоналізм менеджера як одна з головних вимог; гнучка організація управління, здатність швидко перебудовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища; комплекс нових вимог до менеджерів: підприємливість, комунікабельність, упевненість [11. с 10.].

Однією із специфічних особливостей сільського господарства є той факт, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера.

Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповіда-льністю, кооператив або навіть акціонерне товариство, в усіх цих органі-заційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції власника і менеджера [11. с 94].

На рисунку 1.1 схематично зображено основні функції аграрного менеджменту, які перебувають у певній взаємодії між собою та цілями підприємства і спрямовані на виконання поставлених управлінських цілей.

Рис.1.1 Функції аграрного управління та їх взаємозв'язок [4. c 65].

Основне завдання планування як функції управління полягає у визначенні того, що, коли, де і хто повинен виконувати. Тому планування посідає перше місце серед усіх інших функцій управління. На сільськогосподарському підприємстві воно передбачає: розробку щоденного робочого плану з чітким визначенням: що повинно бути виконано сьогодні та хто повинен це здійснити; визначення проблем, що стоять на шляху до встановленої мети, і розробка альтернативних варіантів їх вирішення; складання фінансового плану з визначенням грошових потоків за їх джерелами, грошових витрат, розміру та джерел необхідних кредитів; розробку альтернативних виробничих програм на наступний рік з урахуванням рівня прибутковості за видами продукції; обґрунтування масштабів розширеного відтворення господарства (кількості землі в обробітку, кількості працюючих, рівня їхньої кваліфікації, поголів'я худоби і птиці тощо)

Планування не означає, що менеджер розробляє певні плани напередодні наступного року і на цьому функція планування вичерпується. Планування - це безперервний процес, що передбачає аналіз та про-гнозування, безпосередню розробку планів (кількісних і якісних показників), виконання планів, контроль і оцінку їх виконання, коригування планів відповідно до тих відхилень, що виявляються в процесі виконання планів [23. c 78.].

Організація в управлінні є об'єднанням виробничих ресурсів для виконання певної роботи, причому з максимальною ефективністю. Організація - це пошук нових структурних рішень, людей, які їх втілили б у життя, перегрупування окремих видів діяльності, формування цільових організаційних структур. Організація як функція управління передбачає: визначення, хто кому підлеглий і хто за що відповідає; розробку й доведення до кожного працівника його функціональних обов'язків; встановлення робочого розпорядку і схем діяльності для кожного виробничого процесу за видами виробництва [7. c 49.].

До управління персоналом відносять такі його функції: добір і прийняття на роботу людей, що зумовлює визначення періоду, на який залучається працівник, його кваліфікації і можливостей виконувати той чи інший вид роботи; навчання працівників і оцінку їхньої діяльності, що передбачає чітку постановку завдання на виконання певної роботи і роз'яснення до нього, а також чітке розуміння працівником вимог, які до нього висуваються.

Контроль також належить до основних функцій управління. Основне його завдання - визначити, чи мають місце відхилення від визначених планом завдань і розробка корективів усунення цих відхилень, або коригування плану. Контроль повинен забезпечувати дотримання запланованих заходів та давати менеджеру щоденну інформацію про їх виконання. До основних функцій контролю відносять: облік і звітність, що здійснюються на постійній основі; порівняльний аналіз планових і фактичних показників роботи підприємства; контроль за виробничим процесом і дотриманням технології виробництва.

Рис.1.2 Схема організації процесу контролю в управлінні підпри-ємством.

На рис.1.2 схематично показано функціонування контролю на сільсь-когосподарському підприємстві. Функція контролю полягає не тільки у визначенні відхилень від планового завдання під час його фактичного виконання, встановленні причин відхилень і розробці коригувальних дій, що забезпечать виконання планового завдання, а й у можливості коригувати саме планове завдання в умовах неможливості або недоцільності його подальшого виконання. Така ситуація може виникнути у випадку помилки при встановленні планового завдання або зміни умов його виконання, що й фіксується за допомогою контролю [16. c 142].

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відпо-відальність перед суспільством.

Таким чином, управління як функція менеджменту - це насамперед процес делегування влади, що вважається найскладнішою частиною менеджменту, особливо на невеликих аграрних підприємствах. Усі працівники повинні знати свою відповідальність, тобто коли вони можуть приймати виробничі рішення самостійно, а коли ці рішення має приймати хтось інший. Від знань, уміння й мистецтва менеджера в побудові управління на підприємстві залежить успіх будь-якої роботи [18. c 134].

1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом

Нормативно-правове забезпечення виробництва в сільському господарстві становить сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (компетенції) цих органів.

Організаційні форми сільськогосподарських підприємств і об'єднань визначаються чинним законодавством України та класифікацією органі-заційно-правових форм господарювання, прийнятою Держстандартом України, з урахуванням особливостей аграрного сектору економіки та базуються на чинних законодавчих актах України і відповідних органі-заційно-методичних напрацюваннях. В результаті реалізації Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки' від 3 грудня 1999 року здійснені організаційні заходи щодо реформування колективних сільськогоспо-дарських підприємств на засадах приватної власності на землю і майно. На організаційній, територіальній та матеріальній основі колективних сільськогосподарських підприємств формують сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності на засоби виробництва і землю. При цьому досягається збереження цілісності майнових комплексів, раціональної організації сівозмін, соціальної сфери села, підвищується зацікавленість працівників підприємств в ефективному використанні потенціалу господарств, насамперед земельних ресурсів. Найбільш ефективними організаційно-правовими формами господарювання, створеними відповідно до названого Указу Президента України, вважаються: приватні (приватно-орендні) підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи, фер-мерські господарства. [26. c 19].

Суб'єктами державного нормативно-правового забезпечення організації управління аграрним виробництвом в Україні є: Міністерство економіки; Міністерство фінансів; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державна податкова адміністрація; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Антимонопольний комітет України.

Нормативно-правового забезпечення організації управління хара-ктеризує: систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності; способи та інструменти державного впливу на підприємництво; розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби масового інформаційного за без-печення тощо).

Основні напрямки нормативно-правового забезпечення організації управління реформування правових інститутів та створення ринкового законодавства є: трансформація відносин власності (роздержавлення і приватизація), забезпечення легітимності цих процесів; демонополізація економіки та формування конкурентного середовища; реформування системи державного управління (адміністративна реформа); формування системи нових організацій і установ ринкового типу, створення інститутів ринкової інфраструктури; макроекономічне прогнозування, планування та програ-мування; реформування кредитно-грошової, фінансової та банківської систем; проведення структурної перебудови національної економіки, технічна та технологічна модернізація виробництва; створення інституту соціального партнерства і соціальний контроль за господарською та фінансовою діяльністю.

Рис.1.3 Схема формування нормативно-правового забезпечення організації управління [26. с 32].

Нормативно-правове регулювання виробництва сільського господарства спрямоване на визначення правового режиму найважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про насіння”. Цей Закон містить основне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.21 квітня 1993 р. було прийнято Закон “Про охорону прав на сорти рослин”, який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України “Про карантин рослин”, що прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. Цей акт визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питанням приділена увага в Законі 'Про пестициди і агрохімікати', що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону. [31. с 332].

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням [31. c 82].

Своєрідний об'єкт нормативно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільсь-когосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону “Про ветеринарну медицину”, що прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього зв'язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактичних І лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здоров'я людей, як учасників сільськогосподарського виробництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів Цих Продуктів, недопущення захворювання людей тими ж хворобами на які хворіють тварини і птиці.

Метою нормативно-правового регулювання є створення високо-продуктивного сільськогосподарського виробництва для задоволення потреб народу в продуктах харчування та вирішенні соціальних умов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати аграрну програму держави, здійснити земельну реформу, прагнути оптимального стану підприємництва і прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити мате-ріальну зацікавленість працівників сільського господарства, впровадити активні і прогресивні ринкові економічні відносини в АПК.

В якості принципу державно-правового регулювання сільського господарства підставне розглядати положення статей 26 і 27 Закону “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Наведені нормативно-правові акти лежать в основі державно-управлінської діяльності всіх ланок Мінагропрому України. Застосовування в сільському господарстві форми колективної, державної і приватної власності і відповідних правових інститутів права колективної власності, права державної власності і права приватної власності селянського (фермерського) господарства і громадян визначають характер і зміст державно-правового регулюванні сільського господарства. В свою чергу вони зумовлюють доцільність визнання і наповнення відповідним змістом таких термінів: по-перше, для регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участю державних підприємств, установ, організацій, об'єднань - державного управління сільським господарством; по-друге, для регулювання аграрних відносин з участю колективних підприємств і селянських (фермерських) господарств та громадян - державне керівництво сільським господарством [31. c 167].

Отже, нормативно - правові акти що містять норми аграрного права як галузі, а також норми що є в інших галузях національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині що регулюють аграрні відносини. Це особлива форма вираження правил поведінки, яка робить їх загальнообов'язковим, повинна бути втілене в визначену правову форму І зрозуміло що питома вага цих положень має знайти своє гідне місце в аграрному кодексі.

Негативними факторами, що характеризують сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, є: надмірна кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили, велика питома вага серед яких належить підзаконним нормативно-правовим актам; наявність суперечностей між законодавчими актами, досить часто нормативно-правові акти нижчої юридичної сили суперечать відповідним законам або дають можливість їх подвійного тлумачення; 'розкиданість' аграрно-правових норм по різних за юридичною силою та галузевою належністю нормативно-правових актах, неврегульованість великого кола суспільних відносин в аграрному секторі; недостатня внутрішня узгодженість між нормативно-правовими актами, що регулюють різні галузі аграрного виробництва; відсутність економіко-правового механізму та відповідного фінансового підґрунтя для реалізації окремих положень нормативно-правових актів аграрного законодавства; неузгодженість багатьох нормативно-правових актів аграрного законодавства з нормами і стандартами Європейського Союзу, Світової Організації Торгівлі, що обумовлено визнанням Української держави міжнародним співтовариством у якості суб'єкта міжнародних відносин пов'язується і завданнями гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права.

Оновити матеріал.5-10 останніх років і те, що стосується управління аграрним виробництвом.

1.3 Методика дослідження

Основою наукових досліджень забезпечення організації управління є методологія і загальні принципи проведення комплексних наукових дослі-джень. Методологічною основою є діалектичний метод наукового пізнання загального, особливого, одиничного у саморозвитку, самопосуванні в єдності та боротьбі протилежностей у всіх взаємозв'язках і взаємо залежностях та системний підхід до вивчення фундаментальних положень економічної науки стосовно розвитку.

Діалектичний метод пізнання не заміняє спеціальних методів науки а є їх методологічною основою і знаряддям пізнання. Діалектика розглядає всі явища не в статиці, а в розвитку, не ізольовано, а в їх взаємозв'язку і взаємодії, в переході кількісних змін в якісні, в єдності і боротьбі суперечностей, боротьбі нового із старим. Саме завдяки діалектичному підходу створюються передумови багатоваріантності вирішення конкретних проблем і вибору кращого варіанта [2. c 267].

Методологія наукового пізнання дає можливість здійснити добір конкретних способів дослідження при вивченні того чи іншого економічного явища. Зокрема, методологія наукового пізнання дійсності є вченням про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності і визначає принциповий підхід до вивчення явищ життя, які відбуваються в господарствах.

Методологія проведеного дослідження базується на діалектичних та економічних законах, охоплює найважливіші досягнення вітчизняної і зарубіжної економічної науки, відображає об'єктивну вітчизняну реальність. Реалізується дана методологія через систему різних методів дослідження.

Методологічною основою дослідження в даній роботі є діалектичний метод пізнання природи і суспільства. При вивченні досліджуваних питань в даному господарстві ми використовували такі методи і прийоми дослідження: аналіз, монографічний, статистичний, розрахунково-конструктивний, математичний.

Аналіз - це розкладання предмету чи явища на складові частини з метою детального вивчення кожної частини окремо та дослідження всього зв'язку між ними. Аналіз є одним з головних найбільш розповсюджених прийомів наукового пізнання. Головне його завдання полягає в тому, щоб викрити глибинні процеси, характерні риси і особливості в тих чи інших ланках і галузях виробництва.

Основним критерієм аналізу є порівняння показників господарства за ряд років в динаміці за ряд останніх років, а також фактичних (звітних показників) з плановими показниками того чи іншого підприємства і передових господарств які працюють в рівних природно - економічних умовах і досягли кращих результатів. Вихідними даними для аналізу господарської діяльності підприємств є показники річних і квартальних звітів, первинного бухгалтерського обліку.

Однак сам по собі аналіз не досліджує всієї проблеми, не дає повної відповіді на поставлені завдання перед дослідженням. Він обов'язково повинен бути доповнений синтезом, який характеризується з'єднанням окремих частин об'єкту в єдине ціле і розглядає їх в єдиному цілому. Без аналізу не може бути синтезу, як і без синтезу неможливо проаналізувати і досягнути повного пізнання складних явищ природи і суспільства [25. c 126].

Монографічний метод - це детальне вивчення досвіду роботи типових передових господарств різних форм власності. Застосування даного дослідження дає можливість правильно вирішити ряд організаційних питань. Передові господарства відображають найближчі перспективи розвитку виробництва, а тому їх форми і методи роботи служать прикладом для більшості господарств, розташованих в подібних природно - економічних умовах.

Статистичний метод використовують при дослідженні масових даних, які дозволяють встановити вплив тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва, а також отримати обґрунтовану відповідь на ряд інших важливих питань.

Розрахунково-конструктивний метод в основному використовують при порівнянні декількох варіантів тих або інших організаційно-економічних задач і вибрати з них той, який при інших рівних умовах дає найбільший ефект. Варіантні розрахунки можуть бути широко використані при виборі і обґрунтуванні найбільш ефективних сівозмін, правильної спеціалізації і поєднання галузей в господарстві.

Експериментальний метод використовують при обґрунтуванні ефективності нових тенденцій в розвитку форм організації праці і виробництва в цілому. Головною умовою проведення експерименту є розробка науково - обґрунтованої методики, яка включає весь комплекс питань вирішення даної проблеми.

Математичний метод - на базі використання електронно-обчислю-вальної техніки вирішує питання, правильне вирішення яких залежить від багатьох факторів і умов виробництва, обґрунтування оптимальної структури з використанням ЕОМ.

Балансовий метод використовують при зіставленнях даних, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин.

Поєднання всіх цих методів є важливим інструментом організаторів виробництва, який дозволяє виявити недоліки і резерви виробництва, накреслити шляхи поліпшення господарської та фінансової діяльності підприємства [33. c 243].

Розділ 2. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром' Бучацького району Тернопільської області

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром' створене Зборами учасників Товариства від 4 грудня 2003р в процесі реорганізації відкритого акціонерного товариства 'Бучацький хлібозавод' відповідно до закону 'Про господарські товариства'.

Предметом діяльності товариства є вирощування зернових культур; виробництво хліба та хлібобулочних виробів; вирощування ВРХ та свиней, і реалізація тваринницької продукції; роздрібна торгівля; надання фізичним і юридичним особам послуг транспортом, сільськогосподарською технікою; заготівля, зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції, в тому числі технічних культур; створення позичкового насіннєвого фонду, його реалізація, позичкова насіннєва діяльність; організація обробки сільськогосподарської продукції (насіння зернових, трав, льону) та реалізація її виробникам; виробництво будівельних матеріалів, виконання будівельних та ремонтно-будівельних робіт; розвиток різних підсобних промислів; зовнішньоекономічна діяльність; інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

Господарство має право на придбання у власність земельних ділянок, має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затвердженої документації у встановленому законом порядку.

Виробничо-економічні відносини господарств з державними підприємствами, організаціями, установами, недержавними господарюючими суб'єктами, іншими юридичними та фізичними особами будуються на основі правочинів, договорів. Втручання в господарську та іншу діяльність Господарства державних та інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Господарство не несе відповідальності за зобов'язаннями Держави, а Держава не відповідає за зобов'язаннями Господарства.

Господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Воно самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв`язків у всіх сферах діяльності, в тому числі і іноземних.

Воно може займатися разом із сільськогосподарським виробництвом будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. Має право вступати у договірні відносини з будь-якими юридичними та фізичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Рівень соціально - економічного розвитку господарства визначають фондо - та енергоозброєність праці, рівень її оплати, вартість основних засобів невиробничої сфери, з розрахунку на одного працюючого. Важливими показником є норма прибутку до основних виробничих фондів, оборотних засобів.

Підвищення ефективності виробництва господарства можливе за рахунок нарощування обсягів сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів на основі зростання державної продукції, своєчасного доведення її до споживача.

На сільськогосподарських підприємствах земля є не тільки територіальною базою виробництва а й засобом, засобом який не можна замінити іншим. Вся земля розподіляється на угіддя. З них виділяють сільськогосподарські угіддя, які використовують, як основний засіб для виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарські угіддя - це угіддя, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції і включають ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища. До несільськогосподарських угідь відносяться наступні: ліси, землі під будівлями та під водою, болота, яри, піски, гірські хребти і т.д.

Таблиця 2.1. Склад земель у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Угіддя	Площа, га	2011 рік до 2009 року, %
	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Всього земельних угідь	2310	2524	3120	135
в тому числі сільськогос- подарських угідь, з них:	2300	2410	3110	135
рілля	2300	2410	3110	135
пасовища	-	114	-	-
Багаторічні насадження	10	20	10	100

В процесі проведеного дослідження ми бачимо, що протягом останніх років земельна площа підприємства зросла на 35%, а основну питому вагу в землекористуванні господарства становлять сільськогосподарські угіддя 99%. Ступінь раціонального використання землі визначається питомою вагою ріллі, зрошування, культурних пасовищ, структурою посівних площ. Розораність сільськогосподарських угідь складає 99%.

Основні фонди - це ті засоби виробництва, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва і свою вартість переносять на створену продукцію по частинах. До основних виробничих фондів належать: засоби виробництва, які безпосередньо пов'язані з виробничим процесом та реалізацією продукції, приміщення виробничого значення, споруди, силові машини та обладнання. Також, основні виробничі фонди поділяються на фонди сільськогосподарського (рослинництва, тваринництва) і не сільсько-господарського призначення (промислового виробництва).

Якісну характеристику використання наявних основних фондів ми можемо визначити за точними показниками: фондооснащеність господарства визначають як відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь; фондоозброєність праці обчислюють як відношення вартості фондів до кількості середньорічних працівників; фондовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення; фондомісткість - це показник, зворотній до фондовіддачі, він показує: скільки використано основних виробничих фондів для виробництва продукції на одну гривню.

Таблиця 2.2. Забезпеченість основними виробничими фондами та ефективність їх використання у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Показники	Роки	2011р. в % до 2009р.
	2009	2010	2011
Вартість основних фондів, тис. грн.	43783	91633	93700	214
Площа с/г угідь, га	2300	2410	3110	135
Вартість валової продукції, тис. грн.	6520	7948	8940	137
Середньорічна кількість працівників, чол.	364	417	468	128
Фондозабезпеченість	120	219	200	166
Фондоозброєність	19,03	30,02	30,12	158
Фондовіддача	0,48	0,08	0,09	19
Фондоємність	6,71	11,5	10,4	156

Розглянувши забезпеченість основними виробничими фондами та ефективність їх використання у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' відзначимо, що вартість основних виробничих фондів з кожним роком збільшується, так у 2011 році в порівняні з 2009 роком вона збільшилась на114%. Вартість валової продукції найвищою була у 2011році. Середня кількість працюючих також збільшилась на 28%. Проаналізовані дані свідчать про стабільний розвиток виробництва у господарстві.

Процес виробництва неможливий без робочої сили. Тому дуже важливу роль у цьому питанні відіграють трудові ресурси. Сільське господарство відноситься за кількістю займаних у цьому трудових ресурсів і за кількістю використованої праці до найбільш трудомістких галузей народного господарства. Трудові ресурси - це якісна сукупність працівників, які створюють матеріальні і нематеріальні цінності, послуги та інші блага для людей.

Будь-яке сільськогосподарське підприємство може ефективно працювати, коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників, доцільну кадрову структуру. Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в сільському господарстві за характером виконуваної роботи розділяють на такі категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці. Залежно від умов найму працівників (без визначення строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за такими видами: постійні, тимчасові, сезонні. Розглянемо наявність трудових ресурсів у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром'

Таблиця 2.3. Динаміка трудових ресурсів в у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Категорія працівників	Середньооблікова кількість, чол	2011р. в % до 2009р.
	2009р.	2010р.	2011р.
Всього чоловік, в тому числі:	364	417	468	128
рослинництві	104	110	114	109
тваринництві	90	105	120	130
в інших галузях	70	80	90	128
Управлінський персонал	30	40	50	166
Інші категорії працівників	70	82	94	134

З проведених розрахунків у таблиці 2.3 “Динаміка та структура трудових ресурсів' ми бачимо, що середньорічна кількість працівників у 2011 році в порівняні з 2009 роком зросла на 28% (на 104 чоловіки). Найбільша кількість працівників працює на виробництві продукції тваринництва (120 чоловік). В загальному аналізуючи наявність трудових ресурсів у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' відзначимо що кількість працівників усіх категорій зростає.

Спеціалізація сільського господарства - це розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих господарствах, районах, областях і регіонах. Розвиток цих галузей і виробництво відповідних продуктів визначають виробничі показники, з урахуванням природних і економічних умов, характеризується зосередженням виробництва окремих видів товарної продукції.

Спеціалізація сільського господарства - об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво науково - технічного прогресу. Вона виробництва виражає його галузеву структуру і характеризує виробничий напрямок господарства.

Виробничий напрямок визначають за галузями, які мають найвищу питому вагу (не менше 20-25%) в структурі товарної продукції господарства.

Отже, ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' в основному спеціалізується по переробці зерна. В основному пшениці, гречки, ячменю, гороху, соняшника, жита. Вироблену продукцію господарство в основному реалізує по області.

Таблиця 2.4. Спеціалізація товариства з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Показники	Вартість товарної продукції, тис. грн	2011 рік до 2009 року, в %
	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Всього по господарству	5929	6123	8166	137
в тому числі: рослинництва	2613	3348	4187	148
з них зерно	2167	2710	3221	148
цукрові буряки	332	1191	656	197
Інша продукція рослинництва	113	145	310	274
Всього по тваринництву	3002	2326	3526	117
Молоко	948	1156	530	55
М'ясо ВРХ	1077	284	1680	155
Свинина	915	809	921	100
Інша продукція тваринництва	161	76	395	245
Продукція промислового виробництва	314	448	453	144

Аналізуючи структуру товарної продукції відмічаємо що товарна продукція за останні роки значно збільшилась на 37%. Основна питома вага припадає на виробництво продукції рослинництва, на галузь зерновиробництва зокрема.

Процес виробництва крім робочої сили і земельних фондів включає такі фактори, як засоби та предмети праці або основні і оборотні засоби виробництва.

Людина володіє певною робочою силою, тобто здатністю до праці. Будь-яке матеріальне виробництво здійснюється при обов'язковому засто-суванню праці.

В процесі праці людина володіє і пристосовує предмети, прилади для задоволення своїх потреб. Рівень продуктивності праці зумовлюється багатьма факторами, зокрема, ступенем вправності працівника, рівень розвитку науки та техніки її застосування, розміри і ефективність засобів виробництва, природними умовами.

Головним напрямом підвищення продуктивності праці є збільшення обсягів виробництва продукції та скорочення, затрат праці на них. Продук-тивність праці тісно пов'язана з політичними її умовами, збереження здоров'я і працездатності працівників. Виходячи з цього проведемо аналіз продуктивності праці у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' (таблиця 2.5.).

Таблиця 2.5. Продуктивність праці у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Показники	Роки	2011р. в % до 2009р.
	2009	2010	2011
Вартість валової продукції на 1 серед-ньорічного працівника, тис. грн.	6520	7948	8940	137
Вартість валової продукції на одну людино годину, грн. в тому числі:	6,9	7,3	5,3	76
рослинництва	7,10	8,15	7,2	101
тваринництва	4,10	5,16	5,11	124

Аналізуючи продуктивність праці у господарстві відзначимо що показник вартості валової продукції на одного середньорічного працівника не є стабільним у всіх галузях. Підвищення продуктивності праці у 2010 році відбулося за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції та скорочення, затрат праці на них.

В умовах ринкової економіки товаровиробник працює для одержання прибутку, з яким пов'язані виробничі витрати господарства.

У сільському господарстві виробництво продукції пов'язане з використанням виробничих ресурсів, а саме трудових, земельних, водних, які в процесі використання частково або повністю споживаються, а свою вартість переносять на новостворену продукцію. Розглянемо показники собівартості продукції у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром'.

Таблиця 2.6. Собівартість основних видів продукції у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром', ц/га

Вид продукції	Роки	2011р. в % до 2009р.
	2009	2010	2011
Зернові	158, 20	160,33	162,39	102
Цукрові буряки	19,00	25,00	26,00	136
Молоко	181, 20	184,54	187,88	103
Яловичина	950,49	1044,57	1048,65	110
Свинина	970, 19	1061,09	1071,99	110

Економічні показники визначають ефективність виробництва в сільськогосподарському підприємстві. Для цього застосовують систему показників. В умовах ринкової економіки кожний суб'єкт господарської діяльності спрямовує свою діяльність на отримання прибутку і найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси і домогтися найвищої рентабельності. Прибуток становить різницю між виручкою і витратами.

Предметом діяльності ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' є вирощування зернових та інших видів продукції рослинництва.

Таблиця 2.7. Посівні площі, урожайність та виробництво основних видів продукції рослинництва у 2011 році в товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Види продукції	Площа, га	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц
Озима пшениця	780	61,66	48095
Озиме жито	286	31,60	9037
Ярий ячмінь	136	45,21	6148
Гречка	125	16,2	202
Горох	101	27,9	2813
Картопля	-	-	-
Цукровий буряк	730	40,5	29538
Соняшник	47	28,75	1351
Ріпак	3120	41,52	37160

Розглянувши виробництво основних видів продукції рослинництва відзначимо, що галузь рослинництва у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' є прибутковою. Важливою галуззю, що впливає на рівень розвитку аграрного сектору економіки нашої країни є зернове господарство. Зернові мають найвищу питому вагу в структурі посівних, та валовий збір серед інших культур.

Розглянемо основні показники виробництва тваринницької галузі у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' за останні роки.

Таблиця 2.8. Наявність поголів'я тварин та його продуктивність у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром' за останні роки

Показники	Роки	2011р. в % до 2009р.
	2009	2010	2011
Поголів'я ВРХ, голів	1747	1465	2183	125
Втому числі корів, голів	373	483	93	25
Поголів'я свиней, голів	2989	3000	3011	101
Втому числі свиноматок, голів	200	241	282	141
Надій на одну фуражну корову, кг	4005	4160	4315	107
Одержано телят на 100 корів, гол.	79	81	83	105
Середньодобовий приріст ВРХ, г	515	670	785	152
Одержано поросят на 1 свиноматку, голів	11	11	13	118

Зробивши аналіз основних показників галузі тваринництва можна сказати, що поголів'я ВРХ за останні роки збільшилось з 747 голів у 2009 до 2183 голів в 2011. Продуктивність ВРХ збільшилась від 79 телят на 100 корів у2009 до 83 телят на 100 корів у 2011 році. А ріст поголівя веде до збільшинни виробництва продукції тваринництва в цілому по господарству.

В загальному виробництво сільськогосподарської продукції в підпри-ємстві поступово розвивається, про що свідчать розрахункові дані в попередніх таблицях.

2.2 Аналіз організації управління в підприємстві

Важливим елементом механізму господарювання є створення ефективного організаційного механізму на всіх рівнях системи управління. Центральним елементом організаційного механізму на рівні господарювання є організаційна структура господарства і структура управління.

Організаційна структура - це внутрішня будова господарства і організаційне поєднання структурних одиниць на основі кооперування і розподілу праці. Організаційна структура залежить від спеціалізації і поєднання галузей виробничого типу господарства, розміру і конфігурації землекористування, розміщення засобів зв'язку, населених пунктів і ферм, стану транспорту і доріг, наявності будівель і розміщення їх по території господарства, забезпеченості робочою силою тощо. Організаційна і виробнича структура господарства пов'язані між собою.

Залежно від умов виробництва і зони діяльності кожне сільсько - господарське підприємство вибирає найзручнішу організаційну структуру. У сільськогосподарських підприємствах розрізняють первинні і вторинні виробничі одиниці. До первинних належать підрозділи господарства, які безпосередньо ведуть виробництво продукції і є останньою ланкою в ланцюзі організаційної структури (наприклад постійна виробнича бригада). До вторинних належать такі виробничі одиниці, які об'єднують кілька первинних. Це, як правило, виробничі ділянки, відділи, ферми, цехи та інші самостійні виробничі підрозділи. Сільськогосподарські підприємства, які мають у своєму складі тільки первинні підрозділи мають двоступінчасту організаційну структуру: господарство - виробнича бригада (ферма) - це невеликі господарства з вузькою спеціалізацією.

Останнім часом організаційна структура підприємства будується за галузевим принципом з розподілом на цехи рослинництва і тваринництва, механізації, будівництва тощо. Організаційна структура таких підприємств має вид: господарство - цех - бригада. Залежно від умов виробництва і зони діяльності кожне сільськогосподарське підприємство вибирає найзручнішу організаційну структуру.

Дане господарство має ступеневу організаційну структуру, при якій не має відділів (цехів) як проміжних господарських підрозділів, а взаємозв'язок і взаємодія між бригадами і фермами здійснюється безпосередньо через керівництво господарства. В господарстві наявні також допоміжні і обслуговуючі підрозділи. Така організаційна структура відповідає умовам господарства, його розміру, проте треба вдосконалити організацію праці, умови праці внутрігосподарських формувань.

Існує перелік факторів, які впливають на організаційну структуру, до них відносяться: розмір, концепція та спеціалізація виробництва; рівень кваліфікації кадрів; наявність у господарстві високопродуктивної техніки; природнокліматичні умови і т.д.

Організаційна перебудова структури господарства - це сукупність підрозділів основного, допоміжного виробництва, обслуговуючих підрозділів і підрозділів соціального побуту. Організаційна структура - це внутрішня побудова господарства організаційне поєднання структурних одиниць на основі кооперування та поділу праці. До підрозділів окремої організаційної структури належить: відділи; виробничі дільниці; бригади; ферми; ремонтні майстерні; виробництво і переробка сільськогосподарської продукції; підсобні промислові виробництва.

Організаційна структура включає в себе об'єкти основного виробництва, обслуговуючі підрозділи та соціальні виробництва.

На організаційну побудову господарства впливає ряд факторів. Основні з них такі: конфігурація земельної реформи господарства; рельєф земельної поверхні господарства; віддаленість від центру збуту; наявність доріг з твердим покриттям; відповідальність підрозділів виробництва продукцій тваринництва підрозділам виробництва продукцій рослинництва; наявність прогресивних технологій і високопродуктивної техніки; наявність високопродуктивних порід худоби та інше.

Структура управління - упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів систем, яка визначає поділ праці і службових зв'язків між працівниками апарату управління з підготовки і прийняття, реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами і працівниками регламентує потоки інформації у систему управління. Структури управління виражаються в схемах і параметрах системи управління, повному співвідношенню структурних підрозділів і працівників апарату управління положенням про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Дивитися відповідно до спеціалізації і розмірів агропідприємства.

Залежно від умов виробництва і зони діяльності кожне сільсько господарське підприємство вибирає найзручнішу організаційну структуру.

Як видно з наведеної схеми організаційна структура ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' наступна: обслуговуючи підрозділи, підрозділи підсобних господарств і виробничі дільниці, до виробничих дільниць відносять ферми ВРХ і конеферми, рільнича бригада. Обслуговуючими підрозділами є тракторна бригада, автопарк, ремонтна майстерня, складське приміщення та нафто господарство. У господарстві є такі підрозділи підсобних підприємств, як столярний цех з пилорамою, млин і будівельна бригада.

Рис 2.1 Організаційна структура ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' у 2011 році.

Організаційна структура підприємства побудована за галузевим принципом з розподілом на цехи рослинництво і тваринництво за видом: господарство - цех - бригада.

Структури управління по горизонталі складають окремі ланки, а по вертикалі - ступені. Ланки управління являють собою організаційно відокремлені структурні підрозділи (відділи) служби, групи. Кожна ланка в ієрархії управління виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці та їх кооперацій при розробці, прийнятті і реалізації рішень. Ланку управління поєднують зворотні і прямі зв'язки по горизонталі і вертикалі. Сукупність управління (рівень) - це сукупність управлінських ланок відповідного ієрархічного рівня управління з визначеною послідовністю їх підлеглості з низу до верху. Сукупність ланок управління, структурних підрозділів, об'єднаних за однаковою подібністю виконуваних функцій, утворює службу управління.

На структуру управління підприємством впливають ряд факторів: кваліфікація управлінського персоналу; наявність технічних засобів для систем управління виробництвом; наявність диспетчерської служби; наявність механізації виробництва та її якість; застосування прогресивних технологій у виробництві сільськогосподарської продукції; співвідношення працівників управління до потреб існуючих підрозділів; наявність селекційної роботи по виведенню ефективних порід худоби; наявність робочої сили; наявність переробних об'єктів сільськогосподарської продукції та її реалізації; і т.д. Структура управління виражається в штатному розписі.

До підрозділів, які зайняті основною діяльністю слід віднести рільничу бригаду, молочнотоварну ферму і ферму відгодівлі великої рогатої худоби. Поряд з підрозділами, які займаються основним виробництвом тут функціонують обслуговуючі підрозділи (машинно-тракторний парк, будівельна бригада, ремонтна майстерня, центральний склад), підсобні підрозділи (пилорама), а також соціально-побутові підрозділи (їдальня, дитсадок). Сукупність всіх цих підрозділів складає його організаційну структуру.

Центральним елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні сторони діяльності підприємства (технічне, економічне, виробниче, соціальне) регламентуються внутрішньовиробничі зв'язки і досягається стійка система службових відносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління. Структура управління - упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів систем, яка визначає поділ праці і службових зв'язків між працівниками апарату управління з підготовки і прийняття, реалізації управлінських рішень. Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами і працівниками регламентує потоки інформації у систему управління. Структури управління виражаються в схемах і параметрах системи управління, повному співвідношенню структурних підрозділів і працівників апарату управління положенням про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Науково обґрунтована структура управління є ефективним засобом саморегулювання і координації діяльності працівників. Вона створює об'єктивні передумови для мінімального втручання управлінських працівників у процеси, що відбуваються на підприємстві, організаційно регламентує виконання управлінських функцій, виконує роль мережі каналів по яких рухаються потоки інформації. Від структури управління в значній мірі залежить дієвість всього господарського механізму, результативність виробничо-господарської діяльності.

Структуру управління вибирають враховуючи специфіку діяльності організації і організаційну побудову. Своє конкретне виявлення структура управління знаходить у організаційних схемах, штатному розписі, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, системі підлеглості і взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління тощо. Графічна схема структури управління полегшує виявлення недоліків, а саме подвійність і невизначеність підпорядкування, ліквідація яких підвищить оперативність та ефективність управління.

Головному бухгалтеру підпорядковуються бухгалтер з оплати праці, бухгалтер з обліку основних засобів та виробничих запасів, бухгалтер з обліку розрахункових операцій та касир. Головному агроному підпорядковується агроном рільничої бригади, головному зоотехніку - зоотехнік, а головному інженеру-механіку - завідувач машинно-тракторним парком, бригадир будівельної бригади, завідувач ремонтною майстернею, завідувач центральним складом та інженер з техніки безпеки. Між головними спеціалістами, бригадиром рільничої бригади та завідувачами фермами існують функціональні зв'язки.

Слід відмітити, що в структурі управління не передбачено посади спеціалістів з маркетингу, підбору і підготовки кадрів та юриста-консультанта. Тому така структура управління виробництвом, на наш погляд, не відповідає сучасним вимогам ринкового регулювання, так як не забезпечує виконання всіх сучасних видів управлінської діяльності, ефективного розподілу повноважень, прав і відповідальності за доручені ділянки управлінської роботи, не створює передумов для налагодження ефективної співпраці окремих функціональних та лінійних підрозділів досліджуваного агропідприємства з метою досягнення поставленої перед ним мети. В основу такої моделі управління виробництвом покладений принцип централізації управління виробництвом та використання в регулятивній діяльності переважно адміністративних методів.

Як свідчить світова практика менеджменту, ринкова економіка вимагає створення адаптивних структур управління виробництвом. Тому в конкретному випадку доцільно, на наш погляд, скористатись значним досвідом реформування управління в аграрних формуваннях європейських країн і все що можна з користю використати у вітчизняній практиці управління запозичити.

Таким чином, існуюча організаційна структура і структура управління на сьогодні за формою і змістом є застарілою, не відповідає сучасним вимогам ринкового регулювання та не забезпечує належної ефективності сільськогосподарського виробництва, стабільності його розвитку та конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку. Отже, проблема пошуку раціональної форми господарювання та адаптації діючої системи управління виробництвом до вимог ринкового регулювання в досліджуваному приватному підприємстві є досить актуальною.

За допомогою структури управління поєднуються різні сторони діяльності господарства, регламентуються внутрішньовиробничі зв'язки і досягається стійка система службових відносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління. Зобразимо структуру управління в ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' у вигляді схеми (рис.2.2.).

Рис.2.2 Схема структури управління ТзОВ 'Бучачагрохлібпром'

Структура управління - це упорядкована сукупність взаємозв'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління.

Виходячи з даної схеми бачимо, що в товаристві існує двухступенева організаційна структура управління, де зв'язок і взаємодія між бригадами і фермами здійснюється безпосередньо через керівництво господарства за схемою: підприємець бригада.

Загальні збори учасників товариства з вищим колективним органом ТзОВ 'Бучачагрохлібпром'. Вони обирають правління, а також призначають голову товариства і головного бухгалтера. Голова спілки у своїй діяльності опирається на групи спеціалістів: головний економіст, головний бухгалтер, головний агроном, головний інженер-технік, головний ветеринар. Головні спеціалісти мають право здійснювати керівництво у відповідних галузях господарства.

2.3 Ефективність організації управління агропідприємством. Стан екологічної безпеки

Господарство розташоване у зоні помірно-теплого і вологого клімату. За рельєфом територія господарства ділиться на дві частини: північну та центрально-південну. Північна частина господарства являє собою заплаву річки Дністер. Мікрорельєф тут виражений у вигляді блюдцеподібних знижень, калюжних старорічищ та висохлих струмків. Центрально-південна частина території - вододільне плато. Рельєф цієї частини плоско-рівнинний з переходом у північній частині до рівнинного пониження. Мікрорельєф цієї територія виражений у вигляді замкнутих понижень. Територія земельних угідь є рівнинною, схили не перевищують 3 %.

Землі господарства не пошкоджені ні вітровою, ні водною ерозією. Проте частина земель є закислиними і на них не проводиться вапнування ґрунтів у зв'язку з тим, що у господарстві немає достатньо грошей для покращення родючості ґрунтів. За останні 15 років господарство не проводило меліорації ґрунтів.

У зв'язку з тим, що господарство спеціалізується на вирощування коренеплодів, а особливо цукрових буряків, є небезпека вивезення частини родючого шару ґрунту на бурякоприймальні пункти.

У господарстві налічується 5 автомашин, 5 тракторів і 2 комбайни, а тракторна бригада знаходиться на окраїні населеного пункту. Майже всі засоби механізації є як морально, так і фізично застарілими, що негативно впливає на якість обробітку ґрунту, а також і на атмосферне повітря. Миття і ремонт транспортних засобів відбувається безпосередньо на тракторній бригаді, що є порушенням як екологічних так і санітарних норм, оскільки брудні води забруднюють підземні води, які є основним джерелом питної води у населення. Щороку у транспортних засобах змінюють масло, яке підлягає утилізації, проте за браком коштів частину мастил використовують для змащування плугів і борін, а іншу частину просто виливають, чим забруднюють підземні води. Проблеми з утилізацією використаних (зношених) скатів у господарстві немає. Це пов'язано з тим, що населення розбирає їх і використовує як основу для скирт з сіном. Ще одним джерелом забруднення свинцем є старі акумулятори, яких після використання просто розбивають. Як і тракторна бригада, ферма у господарстві є не у найкращому стані.

Склад мінеральних добрив було заборонено експлуатувати ще у 1990 році, у зв'язку з тим, що він знаходився неподалік населеного пункту. В даний час господарство немає складу міндобрив, а закупляє добрива безпосередньо перед їх внесенням, так само як пестициди і гербіциди.

У 1998 році господарством було припинено експлуатацію складу мінеральних добрив, що позитивно позначилось на екологічній ситуації населеного пункту. Ще одним заходом, що позитивно вплинув на екологічну ситуацію, було те що у 2008 році було забетоновано гноєсховище і гноївка не попадає в підземні води. Господарство сплачує такі платежі за забруднення навколишнього середовища у державний бюджет України: Збір за забруднення навколишнього середовища власниками тракторів і комбайнів. Цей збір сплачується за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднень (Постанова № 303)

Інших зборів і платежів, таких як: платежі за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти та за розміщення відходів сільськогосподарського, промислового та іншого виробництва, господарство не сплачує.

Таблиця 2.10. Структура витрат на природоохоронні заходи в товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

№ п/п	Стаття витрат	2009р.	2010р.	2011р.
		тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1	Впровадження грунто-захисної системи земле-робства	3,5	25,0	6	37,6	8,5	40,4
2	Проведення обстеження грунтів	2,8	20,7	3,5	21,8	4,7	22,0
3	Поліпшення малопродуктивних земельних угідь	7,2	54,3	6,5	40,6	7,9	37,6
	Всього	13,5	100	16	100	21,1	100

Господарство витрачає кошти на такі природоохоронні заходи, як впровадження ґрунтозахисної системи господарства (2009р. - 25%, 2010р. - 21%, 2011р. - 40% від загальної суми витрат на природоохоронні заходи); проведення обстеження ґрунтів (20%, 21%, 22% відповідно) і поліпшення малопродуктивних земельних угідь (відповідно 54%, 40%, 37%).

Господарство не сплачує платежів за користування природними ресурсами: штрафні платежі за понадлімітне використання природних ресурсів; плата підприємства за використання середовища для розміщення відходів виробництва.

Господарство сплачує такі платежі за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища: плата за спеціальне використання природних ресурсів, плата за погіршення якості природних ресурсів, за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення.

Таблиця 2.11. Структура платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

№ п/п	Вид платежу	2009 р.	2010р.	2011р.
		тис. грн	%	тис. грн	%	тис. грн	%
1	Плата за спеціальне вико-ристання природних ресурсів	0,8	47,1	1,1	34,3	1,3	49,9
2	Плата за погіршення якості природних ресурсів	0,4	23,5	1,3	40,6	1,1	35,5
3	Платежі за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення	0,5	29,4	0,8	25,1	0,7	14,6
	Всього	1,7	100	3,2	100	3,1	100

Для покращення екологічної безпеки діяльності сільськогосподарського підприємства необхідно провести ряд заходів. Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. №1147.

Для покращення якості ґрунтів необхідна проводити їх вапнування, оскільки частина ґрунтів господарства є закислиними. Також необхідно звернути більшу увагу на покращення і наукового обґрунтування сівозмін, що що призведе не тільки до покращення якості ґрунтів, а й до збільшення урожайності сільськогосподарських культур. Також необхідно правильно вносити пестициди і гербіциди, а також раціонально вносити мінеральні і органічні добрива.

У господарства немає приміщення для того, щоб правильно зберігати мінеральні добрива, а також пестициди і гербіциди, отже для цього необхідно облаштувати спеціальне приміщення. Також необхідно провести оновлення та оптимізацію комплексу сільськогосподарської техніки з метою забезпечення негативного впливу на стан ґрунту.

Є необхідність перейти на менш токсичні види пального, дотримуватись режиму експлуатації транспортних засобів, та запобігати і зменшувати викиди та скиди у навколишнє середовище забруднюючих речовин та додержуватись встановлених рівнів фізичних впливів. Так, наприклад, замінені, використані масла з автотранспорту необхідно зливати у спеціальні ємкості, які потім підлягають утилізації. Це ж можна сказати і при старі, списані акумулятори і скити.

Необхідно провести ремонт як у свинарнику так і в корівниках (поки вони ще підлягають ремонту); облаштувати приміщення для зберігання засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; облаштувати сміттєзвалище для безпечного складування виробничих, побутових та інших відходів.

З часом перенести гноєсховище на, достатню за екологічними нормами, віддаль від населеного пункту.

Розділ 3. Шляхи удосконалення управління виробництвом

3.1 Обґрунтування необхідності організації управління аграрним виробництвом

Без врахування відповідних змін в організаційній системі пристосування її до об'єктивних умов зовнішньо обмежувальних факторів розвитку через деякий період структура управління старіє і виникає неузгодженість між технікою технологією і організацією виробництва з одного боку, і будовою управлінської системи - з другого. Ознаками старіння системи є дублювання у виконанні управлінських функцій, відсутність чіткості у розподілі обов'язків, прав і відповідальності між структурними підрозділами і працівниками апарату управління, виникнення конфліктих ситуацій у колективі, тощо.

Роботи з удосконалення структури управління здійснюють у такому порядку. Спочатку уточнюють цілі підприємства. У загальному вигляді цілі підприємства сформульовано у його статуті. Оскільки підприємство є багатоцільовою системою, його цілі на відтворення соціально-економічних відносин та удосконалення їх, задоволення суспільних і особистих інтересів працівників конкретизуються на певний період.

Вихідною базою встановлених цілей є задоволення ринку споживачів. Якщо враховувати тільки виробничий аспект, то головна ціль підприємства - це забезпечення необхідного обсягу виробництва продукції заданої якості і в встановлені строки. Використовуючи методологію і принципи дедуктивної логіки виділяють цілі першого, другого і. т.д. рівнів, які є водночас засобами досягення цілей вищою рівня. Виділеня підцілі це першооснова формування системи управління, аналізу відповідності структури управління цілям підприємства. Потім аналізують розміри виробництва, рівень спеціалізації, концентрації виробництва, фондоозброєність, забезпеченість кадрами та їх кваліфікацію, форми організації праці і виробництва, розміри і спеціалізацію внутрішньогосподарських підрозділів, характер внутрішньовиробничих міжгосподарських зв'язків тощо.

Рис.3.1 Трьохрівнева система управління в підприємсті.

Враховуючи обсяги робіт з управління і прийнятті нормативи, визначають чисельність працівників апарату управління, кількість структурних підрозділів, рівень централізації і децентралізації при виконанні управлінських функцій. розробляють і закріплюють у вигляді структурної схеми, лінійні і функціональні зв'язки системи управління, встановлюють підпорядкованість відділів, служб і працівників управління.

Наступним етапом роботи з проектування структури здійснення заходів щодо організаційно-правової регламентації діяльності апарату управління і розробка програми управління: розробка програми управління, класифікатора службової діяльності працівників управління, положення про структурні підрозділи, посадових інструкцій для всіх управлінських працівників, правил внутрішнього розпорядку, стандартів на функції і процедури управління, планів-графіків погодження роботи керівників і спеціалістів.

Удосконалення структури управління передбачає: відповідність цілям, що стоять перед організацією; співвідношення управляючої системи і системи якою управляють; доведення складності управляючої системи до складності системи якою управляють; досягення оптимального співвідношуння цент-ралізації функцій управління, підвищення ролі децентралізованого розв'язання питань; надання повної оперативно-господарської самостійності грудовим колективам і створення умов для самоуправління; відповідність форм прямою і зворотнього зв'язку у системі управління, характеру взаємо-відносин між її підсистемами; створення мінімально необхідної кількості ступенів управління; додержання норм управління; доведення до мінімуму чисельності апарату управління; забезпечення на всіх рівнях суворої відповідальності за доручену справу; забезпечення організаційної стійкості і надійності управляючої системи; досягнення потрібної гнучкості стру-ктури управління та її орієнтації на постійне вдосконалення залежно від зміни виробничої структури, організаційної побудови підп. - риємства, нових функцій управління або зміни обсягу існуючих функцій.

Рис.3.2 Вплив організаційних змін і організаційного розвитку на ефективність управління.

Для покращення роботи щодо управління підприємством є його поліпшення інформаційного забезпечення процесом управління в господ-дарстві, необхідно розв'язати проблем) організаційного регламентування діяльності апарату управління, вдосконалення економічних показників, класифікації інформації, її кодування і документування. Слід досягти високої визначеності у розподілі посадових функцій службових осіб і при зміні прав та обов'язків працівників змінювати інформаційне забезпечення їх переоцінювати потоки інформації, що циркулює, а також зменшувати потоки непотрібної інформації.

Важливо методично правильно вибирати показники, які б найбільш точно відображали суть явища або процесу, і створювали систему взаємозв'язаних показників, за допомогою яких можна давати повну кількісну і якісну характеристику властивостей певного об'єкта.

Потреба у широкому впровадженні в управлінні сучасних засобів обчислювальної техніки виявляє завдання підвищення впоря-дкованості логічних відношень між показниками забезпечення однозначного їх вираження впорядкованості логічних відношень між показниками забезпечення одночасною їх вираження, впорядкованості термінів мови економічної інформації тощо.

Велике значення має впорядкування документації, що є матеріальним носієм економічних даних. Потрібно розробляти і впроваджувати в практику діяльності підприємства машиноорієнтовані форми документів, що пристосовані до обробки їх за допомогою сучасних засобів обчислювальної техніки, забезпечити класифікацію і впорядкування документів, раціоналізувати технологічний процес формування доку-ментів на основі аналізу схеми руху документів й показників.

У процесі аналізу документованої інформації визначають кількість застосованих форм первинних й зведених документів, кількість документів, що створюються у системі управління за місяць по кожній формі, кількість показників кожної форми і в перерахунку на місячний потік інформації, кількість цифрових і буквених знаків у документі і в перерахунку на місячний потік тощо. Результати кількісної і якісної оцінки кожного документу записують у спеціальні картки або бланки. Найчастіше в картку записують назву кожного обліково-планового показника, місце його створення і використання, призначення і строки надання; кількість знаків, за допомогою яких записують інформацію, кількість дій, дії запису, частоту збирання і видачі інформації, трудомісткість заповнення. Матеріали карток обмеження, що складаються на один документ, заносять у відомість 'зведена характеристика документа'. До матеріалів обстеження додають копії всіх документів.

При аналізі потоків інформації часто використовують графічний метод, суть його полягає в графічному відображенні маршрутів проходження документів. На підставі аналізу схем документаційних зв'язків між різними структурними підрозділами розробляють заходи вдосконалення потоків документів і процесу управління.

Маршрути руху виробничо-економічної документації оптимізовують за допомогою транспортної моделі лінійного програмування. Якщо ідею реорганцізації системи управління виразити у термінах теорії інформації, що зводиться до звільнення від інформації, яка відповідала попереднім умовам функціонування і нагромадження повної інформації, яка відповідає умовам, що змінились.

Складною проблемою раціональної організації управління і збирання, обробка і передача інформації. її успішне розв'язання пов'язати з попереднім з'ясуванням таких питань: яка інформація про хід роботи надходити з відділка, бригад, від окремих виконавців; хто повинен давати цю інформацію і за допомогою яких засобів; кому і яку інформацію слід надавати і в якому вигляді; як забезпечити надійність інформації, її вірогідність, як організувати її перевірку, якщо це потрібно; які завдання повинні передаватися виробничим підрозділам і які строки доведення їх до вико-навців;

Важливим напрямом удосконалення системи економічної інформації і підвищення забезпеченості інформацією апарату управління є інтеграційна комплексна обробка і аналіз даних за допомогою ЕОМ і створення банку даних.

Система інформації підприємства повинна передбачати ефективне здійснення і розвиток вертикального, горизонтального і зовнішньою зв'язку. Ця проблема має технічний, організаційний і соціально-психологічний аспект: застосування внутрішньовиробничої мережі телефонного зв'язку, службових записок, організація особистих контактів, внутрішньовиробничих публі-кацій тощо. Для того щоб розв'язати цю проблему слід використати досягнення семіотики, що вивчає процеси спілкування всередині взаємо-позв'язаних груп.

Для того, щоб всі управлінські рішення виконувались вчасно необхідно поліпшувати контроль за їх виконанням. Зворотній зв'язок між запланованою програмою діяльності і реалізацією прийнятого рішення здійснюють за допомогою контролю, у процесі контролю враховують можливі помилки, прорахунки, коригують рішення, усувають вплив факторів, що порушують запланований хід виробничого процесу. При цьому не тільки перевіряється фактичне використання рішення а й уточнюються і доповнюються самі рішення, своєчасно вживаються дійові заходи щодо усунення виявлених недоліків у роботі.

Умови ефективного контролю такі: своєчасність, систематичність, всеосяжний характер, умілий вибір питань і об'єктів контролю, широка участь працівників, розробка конкретних пропозицій за матеріалами контролю використання сучасних методів і технічних засобів контролю.

У сільському господарстві контроль за виконанням документованих рішень найчастіше здійснюють за допомогою карток. Па основі контрольних карток працівник щодня перевіряє виконання рішень а результати перевірок фіксує на зворотному боці. При вчасному виконанні рішення контрольну картку погашають, а якщо його не виконано у визначений строк, то контролюючий погоджує з керівником і виконавцем новий строк, зазначає його на зворотному боці контрольної картки і ставить її на місце. Коли настає повний строк виконання, результати повторного контролю також зазначають на картці.

Для вдосконалення контролю потрібно, що контролюючі працівники мали право здійснювати координаційні функції. Крім того, треба навчитися правильно контролювати підлеглих. Якщо контролювати кожний їх крок, а потім застосовувати стягнення за кожне найменше упущення, то це неминуче позбавить підлеглих ініціативи. Контроль слід поєднувати з іншими функціями управління, що дасть змогу зменшити обсяг контрольних операцій і чисельність працівників, які виконують всі операції.

В процесі перевірок треба усувати паралелізм і дублювання, забезпе-чувати правильне співвідношення візуального і дистанційного конт-ролю зміцнювані зв'язок з роботою комісії профспілкової організації та ін. Контроль обов'язково повинен містити висновки на майбутнє, щоб на основі цих висновків кожне наступне аналогічне рішення виконувалось чіткіше ніж те, по якому зроблено висновки.

Керівництву господарства слід практикувати здійснення контролю з якістю прийнятих рішень. Дані такого контролю слід було б використовувати при оцінці індивідуальної діяльності керівників і вирішенні питань про їх службове просування.

Серед заходів, спрямованих на удосконалення організації контролю виконання рішень велике значення має досягнення правильного спів від-ношення між безпосереднім візуальним спостереженням і дисциплінним контролем. На практиці упродовж багатьох років очевидна перевага надавалась спостереженню і метою одержання інформації про стан та хід проведення виробничих та інших процесів безпосередньо на місцях їх здійснення, що є неправильним.

3.2 Проектування заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом

Висунуті економічною реформою вимоги переходу від адмістративних до переважно економічних методів управління вимагають перебудови всього економічного механізму. Потрібно створити такі економічні умови, які давали б змогу виконувати програму не шляхом адміністративного тиску, а в результаті економічної зацікавленості всіх учасників виробництва. Для цього слід забезпечити широке залучення працівників до активної участі у складанні перспективних та поточних планів, підвищити зацікавленість підприємств у розробці оптимальних планів, що макси-мально враховують можливість інтенсивного використання землі та інших засобів виробництва, покращення організації праці, виробництва й управління. Крім того, треба подолати попередній стереотип еконо-мічного мислення, старі підходи до розв'язання складних питань без достатнього наукового обґрунтування, усунути зрівнялівку в економічному стимулюванні трудових колективів і в оплаті праці тощо.

Перебудова економічного механізму пов'язана з реалізацією системи заходів, спрямованих на розширення ініціативи трудових колективів, підвищення самостійності і відповідальності сільськогосподарських та інших підприємств агропромислового комплексу країни за кінцеві результати діяльності.

Перехід на економічні методи управління вимагає активного викори-стання товарно-грошових відносин, зокрема посилення впливу на економіку фінансово-кредитних важелів, удосконалення системи ціноутворення, посту-пового переходу до біржової торгівлі засобами виробництва, збалансування попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг для населення. Мають розвиватися ринкові відносини і створюватися ринкова інфраструктура (фондові, товарні та інші біржі, біржовий механізм торгівлі, канали звя'зку, інформаційно-комерційні центри, ефективна податкова система, умови для розвитку конкуренції тощо) та відпрацьовуватися їх механізм на основі саморегуляції економічних процесів.

На сьогодні фактично немає сучасної методології планування господ-дарської діяльності на рівні підприємств та організацій, що відповідала б умовам функціонування їх у ринковий період, і тим більше при наяв-ності розвинутого ринку.

Отже, суттєвою проблемою для науковців і практиків-управлінців є створення сучасної методології внутрішньовиробничого планування господарської діяльності. Така методологія має ґрунтуватися на таких принципах: орієнтація на досягнення кінцевих результатів, на постійне під-вищення ефективності господарських процесів і виробництва; досягнення суспільних цілей виробництва на основі поєднання індивідуальних та групових інтересів учасників виробництва; безпосере-дність - планування, яка повинна виявлятися у наступностіперсективних і поточних, річних і оперативно-календарних планів; наукова обґрунтованість показників, пропорційність і збалансованість їх; висока конкурентноздатність продукції та послуг, її відповідність потребам внутрішнього і зовнішнього ринків; застосування в процесі планування економіко-математичних методів, елек-тронно-обчислювальної техніки, які б передбачали багато варіативну розробку плану і його послідовну оптимізацію.

На сучасному етапі при плануванні сільськогосподарського виробництва слід враховувати потреби споживача, торгівельних організацій на конкретну продукцію відповідної кількості і якості.

При виконанні державного замовлення господарство повинно мати пільги по платежах у бюджет, які забезпечують збільшення прибутку, що залишається підприємству. Планування сільського господарства слід організовувати в тісному зв'язку з іншими галузями АПК. При цьому необхідно вирівнювати економічні умови господарювання у інших підприємствах і організаціях, що входять до складу АПК.

Управління за цілями - це підхід згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей керівників вищого рівня. Процес управління за цілями здійснюється за такими етапами: встановлення цілей; планування дій; перевірка і оцінка роботи; контролювання і регулювання результатів.

Рис.3.3 Проектування заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом.

Важливим економічним важелем регулювання сільськогосподарського виробництва є економічно обґрунтовані ціни, тобто ціни, що забезпечують відшкодування витрат господарства на виробництво продукції і дають змогу здійснювати розширене відтворення. Оскільки підприємство застосовує закупівельні ціни, то вони повинні відповідати безперервно змінюваним рівням суспільно необхідних витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

На даний час ще більше зросла не еквівалентність між цінами на сільськогосподарську та промислову продукцію. Для запобігання дальшому неконтрольованому зростанню цін їх державне регулювання має здійснюватися з допомогою податкової, фінансово-бюджетної, кредитної, валютної і митної політики.

На жаль, в підприємстві матеріальне стимулювання працівників не відбувається, тому що заробітна плата працівників є низькою, порівняно із цінами на продукцію. Тому на перспективу потрібно вжити відповідних заходів, а саме, здійснювати своєчасну виплату заробітної плати, підвищити оплату праці, надавати премії за якісно виготовлену продукцію і ряд інших заходів.

Перехід до економічних методів управління, здійснення самоокупності і самофінансування вимагають на практиці по-справжньому реалізувати принцип їх самостійності, розвивати у кожного працівника почуття відповідальності за його діяльність.

За допомогою госпрозрахункових принципів забезпечувати еко-номічно обґрунтовані взаємовідносини підприємств з іншими госпроз-рахунковими колективами.

Оскільки досліджуване господарство не проводить внутрішньогосподарського розрахунку, то в майбутньому йому слід це зробити, тому що на засадах даного розрахунку працюють відносно самостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні підприємства та організації.

Для здійснення внутрішньогосподарського розрахунку кожному виробничому підрозділу потрібно створити відповідні умови: визначити склад госпрозрахункових підрозділів, виділивши їм необхідні засоби вироб-ництва для проведення всього циклу сільськогосподарських робіт; розробити обґрунтовану програму з виробництва продукції і ліміти затрат праці і коштів; встановити розміри поточного авансування, а також преміювання за підсумками року; надати підрозділам виробничу самостійність у вико-ристанні робочої сили і засобів виробництва; визначити порядок вза-ємовідносин підрозділів з правлінням господарства, а також між собою; організувати своєчасний і поточний облік витрат і виходу продукції кож-ного госпрозрахункового підрозділу; забезпечити щомісячний або за періодами робіт аналіз результатів роботи підрозділів; здійснювати матеріальне стимулювання за підсумками роботи протягом року за еко-номію витрат.

Крім того, слід покращити облік та контроль за виконанням госпрозрахункових завдань структурними підрозділами, підвищити їх оперативну самостійність у здійсненні поточних завдань.

Особливе значення мають організаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в Україні. На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління, регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення між всіма групами методів управління та напрями цілеспрямованої зміни цього співвідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичним менеджментом.

Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бути ефек-тивним засобом активізації працівників на перехідному етапі, оскільки для цього потрібна як перебудова психології людей, таж і поступове створення системи економічного регулювання господарських процесів.

Організаційно-розпорядчі методи, які в майбутньому будуть застосовуватися в управлінні, повинні відповідати наступним характерним особливостям: прямий вплив на об'єкт управління; обов'язків характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єктів; суворо виз-начена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

При здійсненні оперативно-розпорядчої діяльності директор повинен дотримуватись наступних правил: у межах своєї компетенції розпорядження (накази) потрібно давати тільки тоді, коли це дійсно зумовлюється обставинами. Неприйняття потрібних рішень або прийняття полови-нчастих, як і прийняття зайвих, рішень завжди дезорганізує процес виробництва; розпорядження повинні ґрунтуватися тільки на правових нор-мах чинного законодавства; розпорядження повинні бути науково обґрун-тованими; у процесі опрацювання і прийняття розпорядчих актів повинні брати участь спеціалісти підприємства і безпосередні виконавці; за формою викладу розпорядження мають бути короткими, конкретними, точними і зрозумілими; розпорядження повинні бути призначені для конкретних виконавців; у процесі розпорядництва потрібно додержувати принципів осно-вної ланки, відповідності поставленої мети виділеним засобам і повно-важенням працівників, погоджувати завдання окремих виконавців; у процесі розпорядництва слід усунути можливість 'управління через голову', тобто дачі розпоряджень працівнику, минаючи його безпосереднього керівника; розпорядження виконавцю потрібно давати завчасно, щоб він мав можли-вість підготуватися до їх виконання.

Не слід робити багато розпоряджень одночасно, важливо завжди переконатися, що виконавець правильно зрозумів розпорядження.

Використовуючи розпорядчі методи управління, сучасний мене-джер повинен чітко і грамотно ставити завдання, компетентно аналі-зувати та ефективно контролювати хід реалізації їх, проводити інструктивно-роз'яснювальну роботу, налагоджувати та підтримувати виконавчу дисципліну. Під виконавчою дисципліною розуміють вміле виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.

В досліджуваному господарстві широко використовуються усні розпорядження, тому щодо використання усних розпоряджень наведено деякі рекомендації: віддавати усне розпорядження потрібно ясною, зрозумілою мовою, щоб не ставити виконавця у скрутне становище; корисно пере-вірити, чи правильно зрозумів розпорядження виконавець;

Перед тим як віддати усне розпорядження, потрібно переконатися, що воно не суперечить раніше відданим; усне розпорядження також повинне фіксуватися керівником. Формою фіксації таких розпоряджень може бути діловий блокнот керівника чи спеціальний журнал.

Для того, щоб вдосконалити соціально-психологічні методи необхідно в даному господарстві досконало вивчити механізм дії соціальних законів, пізнавати суть людини та її діяльності, зумовлену соціальними умовами. В сучасних умовах важливо з'ясувати механізм мотивації трудової діяльності, розробити прогресивні форми стимулювання праці, форми впливу на особистість, вивчити закономірності взаємовідносин у колективі й розробити засоби створення сприятливого психологічного клімату, психо-логічні питання стилю управління, добору й розстановки кадрів.

Велику увагу слід приділяти соціально-побутовій інфраструктурі (культурі мистецтву, охороні здоров'я), що забезпечить відтворення умов життя працівників.

При використанні соціально-психологічних методів в управлінні діяльністю підприємства найбільш актуальними є соціально-психологічні проблеми формування та діяльності трудових колективів. Тому вдоско-налюючи дані методи необхідно формувати трудові колективи таким чином, щоб в процесі їхньої діяльності досягались найвищі результати. При формуванні будь-якого колективу потрібно забезпечити виробничу єдність в ньому, а також погоджену діяльність працівників, спрямовану на досягнення поставлених завдань при мінімальних затратах не тільки мускульної, а й нервової енергії. При цьому слід враховувати такі соціально-психологічні аспекти: чисельність, склад, співвідношення працівників за віком, статтю, рівнем кваліфікації.

Найбільше необхідно звернути увагу на рівень згрупованості коле-ктиву. Формуючи колектив керівник повинен згрупувати людей так, щоб між ними була погодженість, спільність думок, тоді в такому колективі не будуть виникати конфліктні ситуації. А щоб забезпечити згуртованість колективу необхідно вдосконалити соціально-психологічні методи управління, вивча-ючи психологію управління, яка вивчає психічні процеси, психічний стан людини, поведінку, соціально-психологічні явища.

Вивчивши психологію своїх працівників керівник зможе керувати ними так, щоб досягнути високих результатів в процесі їхньої діяльності.

При високій якості індивідуальної праці слід надавати значення стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів, а саме: підвищення рівня відповідальності; зміцнення авторитету праці-вника, що відзначився, публічною похвалою, високою оцінкою результатів його праці в присутності інших співробітників; особиста неформальна похвала підлеглого в процесі ділових контактів, моральна підтримка, іменні поздоровлення із знаменними датами і т.д.

В окремих ланках спостерігається низька якість індивідуальної праці, тому, щоб її покращити керівникові слід вжити необхідних заходів, а саме: особиста бесіда з підлеглими, аналіз показників праці причин невиконання завдань, доручень, наказів керівника; провести публічну форму аналізу роботи в присутності інших працівників; провести доброзичливу, позитивну і конкретну критику допущених недоліків і інше.

3.3 Ефективність запровадження заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом

В агропромисловому комплексі набула поширення реструктуризація підприємств - здійснення організаційно-економічних, правових та технічних заходів, спрямованих на оптимізацію структури підприємства, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм господарювання, які б сприяли фінансовому оздоровленню підприємств та підвищенню їх конкуренто-спроможності.

Розробляючи заходи вдосконалення організаційної будови господ-дарства, слід пам'ятати, що в господарстві вже відповідним чином розміщено виробничі будівлі, закладено багаторічні насадження, придбані певні ма-шини, обладнання та інші засоби виробництва. Інакше кажучи виробилось виробниче спрямування, на що витрачено значні капіталовкладення. Тому заходи щодо вдосконалення організаційної структури мають бути спрямовані на вирішення таких основних завдань: впровадження раціональних форм організації і поділу праці у виробничих підрозділах і господарстві в цілому; високопродуктивне використання засобів виробництва і праці; раціональну організацію обслуговування основного виробництва і т.д.

Що стосується досліджуваного господарства, я б реконмендував ство-рити будівельну бригаду, оскільки у господарстві планують і подальші зміни, а також пункт побутового обслуговування, оскільки на території підпри-ємства проживає значна кількість працівників господарства та студентів. Вдосконалення структури організації не можливе без вдосконалення структури управління, оскільки можуть виникнути такі проблеми як дублювання у виконанні управлінських функцій, відсутність чіткості у розподілі обов'язків, прав і відповідальності між структурними підрозділами і працівниками апарату управління, виникнення конфліктних ситуацій у колективі.

Створення раціональної структури є складним завданням, оскільки вирішується воно з урахуванням організаційних, економічних, психологічних і соціальних факторів.

Спочатку потрібно уточнити цілі господарства, здійснити перевірку відповідності структури управління організаційній побудові підприємства, правильності, співвідношення працівників за функціями управління, ефективності вертикальних і горизонтальних зв'язків, спрямованості потоків інформації, обсягів підприємства. При цьому слід оптимізувати розміри і кількість внутрішньо-господарських підрозділів, вибрати раціональні форми організації праці і виробництва.

Враховуючи обсяги робіт з управління і прийняті нормативи, визначають чисельність працівників апарату управління, кількість структурних підрозділів, розробляють і закріплюють у вигляді структурної схеми лінійні й функціональні зв'язки системи управління, встановлюють підпорядкованість відділів, служб і працівників управління.

При проектуванні структури управління складним завданням є поєднання централізації й децентралізації функцій управління. Рівень централізації і децентралізації управління визначається за розміром виробництва, його спеціалізацією, складністю, розосередженістю та кількі-стю населених пунктів, кількістю ланок і ступенів управляючої системи, периферійністю системи управління, кваліфікацією керівників і спеціалістів сільського господарства і забезпеченістю засобами оргтехніки.

Структура апарату управління повинна вдосконалюватися відповідно до вимог науково-технічного прогресу. Доцільно ввести такий порядок формування структурних ланок апарату управління, при якому після періодичного перегляду його службового і кваліфікаційного складу уточнювались обов'язки і повноваження у разі зміни виробничих умов.

У процесі структурних перетворень порушується рівновага в управлінських системах, змінюються вертикальні і горизонтальні зв'язки, що встановилися, характер відносин між лінійним і функціональним керівництвом. Тому нова структура повинна здійснюватись поетапно, а не здійснювати докорінні зміни одночасно.

Вдосконалення основних функцій управління залежить від багатьох факторів, що лежать в основі таких специфічних функцій:

загальне лінійне керівництво - передбачення, лідерство, організація праці і виробництва, мотивація до праці, виховна робота, контроль за виконанням рішень;

техніко-економічне і соціальне планування, організація і здійснення стратегічного довгострокового, короткострокового і поточного планування виробничо-фінансової діяльності, соціального розвитку трудових колективів;

управління трудовими ресурсами - формування трудових ресурсів, їх розвиток (навчання кадрів, оцінка результатів діяльності, атестація керівників і спеціалістів, підготовка керівних кадрів, облік і звітність по кадрах);

організація праці і заробітної плати, вивчення форм організації і систем оплати праці, розробка заходів, спрямованих на впровадження прогресивних методів організації праці, мотивація праці до високопродуктивної роботи, нормування усіх видів праці;

управління матеріально-технічним забезпеченням і збутом - складання заявок на матеріали і вироби, розміщення замовлень на вироби, контроль за виконанням заявок, розробка графіків реалізації продукції, здійснення взаємозв'язків з постачальниками, заготівельними і торго-вельними організаціями;

бухгалтерський облік і фінансова діяльність - забезпечення зворотного зв'язку в системі, своєчасного обліку матеріальних цінностей, складання фінансового плану підприємства і розрахунок потреби в капіталі, ведення статистичної звітності, аналіз фінансового стану підприємства;

охорона праці і техніка безпеки - вхідний інструктаж по техніці безпеки осіб, що приймаються на роботу, переатестація робітників, контроль за додержанням законодавчих норм, правил техніки безпеки і виробничої санітарії, розслідування нещасних випадків на виробництві, підготовка звітів з охорони праці і техніки безпеки;

управління менеджментом - вивчення та прогнозування кон'юнктури ринку, сегментація ринку, аналіз потреб споживачів, планування асортименту, стимулювання збуту, захист прав споживачів, організація маркетингових служб;

управління зовнішньоекономічними зв'язками;

оперативне управління виробництвом - оперативне планування, збір інформації про виконання робіт, одержання і реалізацію продукції, розробка оперативних рішень, контроль за виконанням розпоряджень, оперативне вирішення питань щодо ліквідації порушень;

управління технічною підготовкою виробництва, енергетичним і транспортним обслуговуванням.

Вдале поєднання цих функцій в основному забезпечить ефективне управління господарством.

Зміна структури управління в господарстві виправдана лише тоді, якщо вона сприяє підвищенню ефективності виробництва і продуктивності праці. Виходячи з цього і слід аналізувати економічну ефективність заходів з удосконалення структури управління. Насамперед уточнюють систему показників, що порівнюються.

Загальними результативними показниками є виробництво валової і товарної продукції, одержання прибутку на одного працівника на 100 га сільськогосподарських угідь, рівень рентабельності виробництва та ін.

Продуктивність праці підприємств характеризують обсяг валової продукції на одного управлінського працівника, а також кількість працюю-чих, що припадає на одного управлінського працівника.

Ефективність заходів із вдосконалення структури управління можна визначати за розрахунковими і фактичними показниками. Розрахункову ефективність встановлюють до вдосконалення структури управління певного підприємства. Фактична ефективність - це ефективність, досягнута після вдосконалення структури управління.

Розглянемо економічну ефективність підприємства до і після вдосконалення структури управління у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Ефективність удосконалення структури управління в підприємстві у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Показник	Факт 2011р	Проект 2014р	2014р в % до 2011р.
Валова продукція, тис. грн.	8940	9245	103
Середньорічна кількість працівників, чол.	468	450	96
Виробництво валової продукції на 1 СРП, грн.	19,1	20,5	107
Валовий прибуток (збиток), тис. грн.	2369	2948	124
Прибуток (збиток), тис. грн.	496	643	129
Число ступенів у структурі управління	2	3	150
Кількість підпорядкованих управлінських працівників директору	12	11	91
Рівень рентабельності господарства, %	5	11 220	-

З даних таблиці 3.1 можна зробити висновок, що удосконалення структури управління значно покращить діяльність господарства, хоча і зміни не є великими, оскільки вдосконалення треба проводити поступово, щоб не порушити рівновагу системи управління. Зміни відбулися лише у чисельності працівників господарства - змінилась загальна чисельність працівників (зменшилась на 18 чоловік) і кількість підпорядкованих управлінських працівників голові (створено посаду менеджера з проектування і внесення змін в організації).

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Аналіз стану і заходи поліпшення виробничої санітарії і гігієни праці

Умови праці визначаються рівнем механізації процесів вирощування; машинами, що використовуються в галузі, що вирощують, технологією її вирощування, а також організацією праці.

Основу механізації складають мобільна тракторна техніка, енергонасичені самохідні машини і комплекси змінних навісних машин, що забезпечують виконання робочих операцій пристрої обладнання.

Показник частоти травматизму () характеризує кількість травм, що припадає на 1000 працюючих за певний період і розраховується за формулою:

[4.1];

де, - кількість потерпілих, чол.

- середньоспискова кількість працюючих, чол.

Показник тяжкості травматизму () характеризує середню тривалість тимчасової непрацездатності потерпілих за формулою:

[4.2];

де, - кількість людино-днів непрацездатності у всіх потерпілих за звітний період;

- кількість потерпілих з втратою працездатності без врахування загиблих, чол.

Показник втрат робочого часу на 1000 робітників за визначений період більш повно характеризує стан травматизму в підприємстві. Він визначається за формулою:

[4.3];

Таблиця 4.1. Основні показники з охорони праці у товаристві з обмеженою відповідальністю 'Бучачагрохлібпром'

Показники	Умовні позна-чення	Рік
		2009	2010	2011
Середньоспискове число працюючих, чол.		364	417	468
Фактично витрачено на одного працюючого, грн.		14	9	6.4
на спецодяг		8	4	3,4
Протипожежні		2	5	3
Спецхарчування		4		1
Кількість нещасних випадків		1		1
Кількість днів непрацездатності		198	129	98
Показник частоти травматизму		15,63	-	30,30
Показник тяжкості травматизму		1	-	1
Показник втрат робочого часу		2093	3105	2069

З проведених розрахунків ми бачимо, що найвищим показник втрат робочого часу був у 2010 році, і становив 3105, тоді, як у 2011 році він був найнижчий.

Загальні матеріальні затрати по травматизму можна визначити підсумовуючи всі затрати, а саме: виплати за листами непрацездатності; вартість зіпсованого обладнання; інструменту і т.д.; вартість зруйнованих будівель та споруд; пенсія, призначена потерпілому внаслідок травми і т.д.

Вартість виробленої продукції в результаті нещасних випадків визначають за формулою:

[4.4];

де, - середньоденна вартість виробітку працівника, грн.

- кількість робочих днів, втрачених в результаті травм.

Найбільш характерними недоліками причіпних і навісних машин є незадовільні умови контролю за технологічним процесом, велика трудомісткість технологічного обслуговування, недостатній ступінь автоматизації процесів контролю і управління.

Особливості умов праці механізаторів відбиваються на стані їх здоров?я. Загальний рівень захворюваності механізаторів, як по матеріалах медичних оглядів, так і при аналізі тимчасової непрацездатності, є високий і в більшості випадків значно вищий, ніж у робітників польових бригад.

4.2 Пожежна безпека

Пожежа може виникнути тільки там де є горючий матеріал, джерела запалювання, та створюються умови для їх контакту. В більшості випадків такі умови формує людина своєю діяльністю або бездіяльністю. Основними причинами пожеж в сільській місцевості, як показує аналіз, є недотримання вимог безпеки при застосуванні джерел відкритого вогню при ремонтних роботах, спалюванні рослинних решток, іграх дітей з вогнем, порушенні правил експлуатації печей та електронагрівальних приладів, електро та газозварювальних роботах, враженні блискавкою. Велику питому вагу мають пожежі, що виникають від несправності та неправильного використання електричного та іншого технологічного обладнання, пошкодження електропроводки та її перегріві, недодержання вимог технологічних режимів в виробничих цехах, самозапалення деяких речовин, сумішей і матеріалів внаслідок порушення правил складування та зберігання., від іскор і тертя.

Пожежі посилюються при невірному плануванні будівель, споруд і складів без урахування необхідних протипожежних розривів на площі забудівлі, направлення домінуючих вітрів, розміщення виробництв по категоріям пожежної небезпеки та інше.

До технічних заходів належать суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення тощо.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню у недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи передбачають своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

Система запобігання пожежі - це комплекс заходів і технічних засобів, які запобігають виникненню пожежі. Передумови виникнення пожежі (горіння). Одним із основних принципів запобігання пожежам є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (так званий трикутник Лавуазьє). Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для створення початкового імпульсу (запалювання). Так, наприклад, сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, тоді як аркуш паперу легко загориться. Крім того, всі три чинники повинні збігтися в одному просторі та в один момент часу.

До джерел запалювання, які ініціюють горіння, належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо - та малопотужними.

Утворенню горючого середовища запобігають застосуванням герметичного виробничого устаткування, максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими, обмеженням кількості пожежо-вибухонебезпечних речовин та матеріалів під час використання та зберігання, а також правильним їх розміщенням, ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища, організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах, застосуванням робочої та аварійної вентиляції, відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця, застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв від пошкодження та аварій, використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожеж) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) речовин. Виникненню в горючому середовищі джерела запалювання запобігають використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання, використанням електроустаткування, що відповідає за досягнення класу пожежо - та вибухонебезпеки приміщеннями та зонами груп і категорій вибухонебезпечної суміші, виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів, використанням устаткування, що задовольняє вимоги електростатичної іскробезпеки, улаштуванням блискавкозахисту, організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання, використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення, заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій, використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення, ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів, усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин, підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування, пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80 %) температури займання.

Система протипожежного захисту - це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об'єктів здійснюється за такими чотирма напрямками:

Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення будівель та споруд на території об'єкта із дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки; дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху; правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівель; розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах; вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості; встановлення протипожежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях; обмежування витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при пожежі; влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння.

Обмеження розвитку пожеж: обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні; використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності; аварійне стравлювання горючих рідин та газів; своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів; застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкодження.

До організаційних заходів відносять правильне технологічне розміщення машин, обладнання і недопущення захаращення приміщень, проходів, під'їздів; своєчасне видалення відходів, тари, допоміжних матеріалів; організація пожежних служб на підприємствах, навчання працівників правилам пожежної безпеки; спеціальне розміщення матеріалів на складах та техніки в гаражах та ремонтних майстернях.

Експлуатаційні заходи передбачають такі режими експлуатації машин і обладнання, в результаті яких повністю виключається можливість виникнення іскор і полум'я при роботі машин, контакт нагрітих деталей обладнання з горючими матеріалами.

До технічних належать заходи, що стосуються правильного монтажу та експлуатації печей, електрообладнання.

До заходів режимного характеру відносять заборону куріння, запалювання вогню, сірників, правильне зберігання промислових ганчірок, постійний контроль за зберіганням запасів вугілля, матеріалів що можуть самозагоратись.

При відсутності на роботі першого керівника відповідальність за пожежну безпеку несуть його заступники.

Безпосередньо на об'єктах повинні бути розроблені інструкції з пожежної безпеки, які після відповідного узгодження і затвердження вивішують на видних місцях.

Особи, що працюють на об'єктах, проходять спеціальну протипожежну підготовку, яка складається з протипожежного інструктажу і занять по пожежно-технічному мінімуму. Після проходження занять відповідно до спеціально розробленої програми (5-10 год.) у працівників приймається залік.

4.3 Обгрунтування організаційно-технічних рекомендацій з охорони праці

Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватися, іноді навіть в широкому діапазоні, температура тіла людини залишається постійною (36,6 С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із довкіллям називається терморегуляцією. Нормальні фізіологічні процеси, а отже, і добре самопочуття можливі лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться у довкілля. Мікрокліматичні умови, за яких це можливо, вважаються найкращими. Кількість тепла, що утворюється в організмі працівника, залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі - від мікро-кліматичних умов.

Віддача тепла організмом людини у довкілля здійснюється трьома способами: конвективним теплообміном, випромінюванням та випарову-ванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура навколишнього повітря та швидкість його руху, тим більше тепла втрачається внаслідок випромінювання. При високій температурі значна частина тепла втрачається внаслідок випаровування поту. Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він зневоднюється, порушується обмін речовин. Тому працівники “гарячих” цехів забезпечуються за рахунок власника газованою підсоленою водою.

Вологість повітря істотно впливає на тепловіддачу випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється, і тепловіддача зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак повітря з надто низькою вологістю сушить слизові оболонки дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У спекотних виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 С рух повітря сприяє збільшенню тепловіддачі організму. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря віддаватиме своє тепло тілу людини, нагріваючи його. Рухоме повітря при низькій температурі може викликати переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму та можуть викликати простудні захворювання.

Можливості організму пристосовуватися до метеорологічних умов значні, але не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що перебуває в стані спокою, прийнято вважати 30-31 С за відносної вологості 85 %, або 40 С за відносної вологості 30 %. Під час виконання фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, під час виконання важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегулятивній функції організму при t =25-26 C та відносної вологості 40-60 %. Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без активації механізму терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності протягом тривалого часу. Допустимі мікрокліматичні умови - це поєднання параметрів мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на організм людини можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження продуктивності праці.

Процес кондиціювання полягає в приготуванні припливного повітря, а саме: нагріванні або охолодженні, зволоженні або осушенні повітря і очищенні його від пилу. Крім цього, у деяких випадках потрібно позбутися неприємних запахів, іонізувати повітря, очистити його від шкідливих домішок, надати приємного запаху. Тепловологісне оброблення повітря є основним у процесі його кондиціювання.

4.4 Інструкція з охорони праці та пожежної безпеки

Загальні положення

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

1.1 Відповідальність за створення безпечних умов та протипожежний стан адміністративних приміщень в цілому несе керівник підприємства, а також особи, на які персонально покладені ці функції.

1.2 За виконання правил охорони праці та протипожежної безпеки по окремим кабінетах та приміщеннях адміністративного будинку несуть відповідальність керівники відділів (служб).

1.3 Керівники відділів (служб) та співробітники повинні бути під підпис ознайомлені з даною інструкцією.

1.4 Керівники відділів (служб) та співробітники повинні знати місцезнаходження вогнегасників та вміти ними користуватись.

1.5 Основними небезпечними факторами для персоналу при знаходженні в адміністративних будинках є: ураження електричним струмом при користуванні електричними побутовими приладами; падіння з висоти при відчиненні вікон; небезпека при виникненні пожежі.

1.6. До користування електричними побутовими приладами допус-каються особи, які мають першу групу допуску з електробезпеки.

2. Вимоги безпеки під час знаходження в приміщенні

2.1 Під час знаходження в приміщенні персонал повинен виконувати вимоги інструкції з охорони праці №22 (при користуванні електричними побутовими приладами).

2.2 При відчиненні вікон (при настанні теплого періоду року) забороняється сідати на підвіконня, перегинатись за межу вікна.

2.3 Забороняється палити в кабінетах, приміщеннях, холах. Палити дозволяється тільки в спеціально відведених для цього місцях.

2.4 Користуватися електронагрівальними приладами дозволяється тільки в спеціально відведених для цього місцях.

2.5 Забороняється заносити та зберігати легкозаймисті та вибухонебезпечні речовини в кабінетах та інших робочих приміщеннях.

2.6 Виконання електрозварювальних робіт дозволяється тільки при наявності дозволу та допуску керівника підприємства.

2.7 В разі виникнення джерела пожежі необхідно спробувати його ліквідувати та негайно доповісти керівнику будь-якого рівня.

3. Вимоги безпеки після закінчення роботи.

3.1 Після закінчення роботи треба надійно закрити вікна, вимкнути з мережі електричні прилади.

3.2 В разі виявлення будь-яких недоліків необхідно доповісти про це керівнику або особі, відповідальній за протипожежний стан, і тільки після цього залишати приміщення.

4. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

4.1 При поразці електричним струмом необхідно: усунути дію на організм потерпілого електричного струму; негайно повідомити керівника відділу; надати потерпілому першу медичну допомогу.

4.2 При виникненні пожежі необхідно: припинити всі роботи, приступити до гасіння пожежі наявними засобами пожежегасіння, які є на робочому місці (вогнегасник); негайно повідомити керівника відділу або групи; при необхідності, відключити електроенергію; усунути з приміщення всіх людей, не зайнятих ліквідацією пожежі; при необхідності повідомити про це міську пожежну охорону.

5. Вимоги безпеки на виробництві

5.1 Території підприємств повинні постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, котрі необхідно регулярно вивозити у спеціально відведені місця.

5.2 Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел, підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди вільними, утримуватися справними, взимку очищеними від снігу. Забороняється довільно зменшувати нормовану ширину доріг та проїздів.

5.3 До всіх будівель і споруд підприємства має бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування тощо повинні відповідати вимогам будівельних норм. їх не дозволяється захаращувати, використовувати для складування матеріалів, устаткування, стоянок автотранспорту.

5.4 Забороняється паління на території та в приміщеннях об'єктів по зберіганню ЛЗР, ГР і горючих газів. На території об'єктів, де паління дозволяється, адміністрація зобов'язана визначити і обладнати спеціальні місця для цього, позначити їх знаком або написом, встановити урну або попільницю з негорючих матеріалів.

5.5 Спецодяг, працюючих з лаками, фарба фа та іншими ЛЗР та ГР повинен своєчасно підлягати пранню та ремонту, зберігатися в розвішаному вигляді в металевих шафах, встановлених в спеціально відведених для цієї мети приміщеннях.

5.6 Електроустановки (можливість їх застосування, монтаж, наладка та експлуатація) повинні відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ), Правил техніки безпеки при експлуатації споживачів (ПТБ) та інших нормативних документів.

5.7 Не дозволяється: проходження повітряних ліній електропередач та зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями, навісами, складами паливно-мастильних матеріалів; прокладка електричних проводів і кабелів транзитом через складські приміщення, пожежонебезпечні та вибухові зони; експлуатація кабелів і проводів з пошкодженою або такою, що в процесі експлуатації втратила захисні властивості ізоляцією; залишення під напругою кабелів та проводів з неізольованими струмопровідними жилами; застосування саморобних подовжувачів; користування пошкодженими розетками, відгалужувальними та з'єднувальними коробками; застосування в пожежонебезпечних зонах складських приміщень люмінесцентних світильників з відбивачами і розсіювачами, виготовленими з горючих матеріалів; складування горючих матеріалів на відстані 1 м від електроустаткування та під електрощитами.

5.8 Все електрообладнання (корпуси ел. машин, трансфор-маторів, апаратів, світильників, розподільчих щитів, щитів управління, металеві корпуси пересувних та переносних електроприймачів тощо) підлягає зануленню або заземленню відповідно до вимог розділів ПУЕ.

6. Вимоги до утримання пожежної техніки, первинні засоби пожежогасіння.

6.1 Пожежні автомобілі, мотопомпи та причіпи, введені в експлуатацію, повинні бути у повній готовності до виїзду (застосування) по тривозі: бути справним, мати повний комплект придатного до застосування пожежно-технічного озброєння, заправлені пальним, мастильними матеріалами, забезпечені запасом вогнегасних речовин.

6.2 Будівлі, споруди, приміщена, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння, вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з теплоізоляційного негорючого полотна, грубововняної тканини повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

6.3 Норми належності первинних засобів пожежогасіння повинні встановлюватись нормами технологічного проектування, галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням рекомендацій Правил пожежної безпеки України.

6.4 Для розміщення первинних засобів пожежогасіння повинні встановлюватись спеціальні пожежні щити (стенди). На пожежних щитах необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони.

6.5 Пожежні щити повинні забезпечувати: захист вогнегасників від попадання прямих сонячних променів; зручність та оперативність зняття закріплених на щиті комплектуючих виробів.

6.6 Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява пожежі.

6.7 Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті не менше 1.5 м. від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей достатній для їх повного відчинення; встановлення з пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити;

6.8 Вогнегасники допущені до зведення з експлуатацію повинні мати: облікові номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації; пломби на пристроях ручного пуску; бірки та маркувальні написи на корпусі. червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

6.9 Використані вогнегасники, а також з зірваними пломбами необхідно негайно направляти на перезарядження або перевірку. Вогнегасники відправлені з об'єкта на перезарядження, повинні бути замінені зарядженими.

7. Відповідальність за невиконання вимог інструкції.

7.1 За невиконання вимог цієї інструкції порушник несе відпові-дальність згідно правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та діючого законодавства.

Розробив:

Начальник технічного відділу _________________ /______/

Узгоджено:

Старший інженер з ОП та БР __________________ /__________/ Юрисконсультант __________________ /____________/

Висновки і пропозиції

Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

Господарство розташоване у зоні помірно-теплого і вологого клімату. Середньорічна температура повітря становить 18. Тривалість періоду з середньодобовими температурами вище +5 становить 200-210 днів, а період активної вегетації сільськогосподарських культур з середньодобовими температурами вище 10 тривалістю 150-160 днів. За багаторічними даними середньорічна сума опадів становить 679 мм. Пануючими вітрами є західні та північно-західні. В господарстві три виробничі бригади і ферма.

Середньорічна кількість працівників у 2011 році в порівняні з 2009 роком зросла на 28% (на 104 чоловіки). Найбільша кількість працівників працює на виробництві продукції тваринництва (120 чоловік). В загальному аналізуючи наявність трудових ресурсів у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' відзначимо що кількість працівників усіх категорій зростає.

Аналізуючи структуру товарної продукції відмічаємо що товарна продукція за останні роки значно збільшилась на 37%. Основна птома вага припадає на виробництво продукції рослинництва, на галузь зерновиробництва зокрема.

Зробивши аналіз собівартості по господарству можна сказати, що собівартість по кожному виду продукції з кожним роком збільшується, це пояснюється ростом затратності виробництва. Розглянувши виробництво основних видів продукції рослинництва відзначимо, що галузь рослинництва у ТзОВ 'Бучачагрохлібпром' є прибутковою. Важливою галуззю, що впливає на рівень розвитку аграрного сектору економіки нашої країни є зернове господарство. Зернові мають найвищу питому вагу в структурі посівних, та валовий збір серед інших культур.

В даній роботі розкриті особливості управління підприємства, проаналізовано внутрішнє і зовнішнє середовище господарства, а саме організаційна структура і структура управління, основними недоліками яких є відповідно незабезпеченість господарства обслуговуючими підрозділами і відсутність менеджера у господарстві.

Оцінюючи зовнішнє середовище, можна сказати, що ситуація в цій сфері є досить позитивною: відносини з конкурентами не є напруженими, постачальники надають свої послуги вчасно, цінова політика проводиться ефективно.

В результаті проведеного дослідження нами запропоновано заходи з удосконалення управління, а саме: удосконалення організаційної структури - рекомендується створити будівельну бригаду і пункт побутового обслуговування; до структури управління - введено посаду менеджера з проектування і внесення змін у середині господарства, оскільки господарство повинно вдосконалюватись і надалі, а для цього потрібний кваліфікований спеціаліст, хоча дане нововведення має недолік - норма керованості повинна становити 7-9 чоловік, а у нашому господарстві вона становить 13 чоловік. Цю проблему можна вирішити таким шляхом: оскільки в господарстві основною галуззю є рослинництво, то можна зменшити штат працівників у тваринництві. Цим і повинен зайнятися менеджер.

Застосовуючи дані удосконалення можна сподіватися, що прибутки господарства будуть зростати.

Бібліографічний список

1. Андрушків Б.М. Основи менеджменту: методологічні положення та прикладні механізми / Б.М. Андрушків, О. Є. Кузьмін. - Тернопіль: Лілея, 1997. - 292 с. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф: Пер. с англ. - М.: Зкономика, 1989. - 519с.

2. В.В. Родченко. - К.: МАУП, 2000. - 240с.

3. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. - К.: АБУ, 2002. - 480 с.

4. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: Навч. посібник. / Б.А. Гаєвський - К.: МАУП. - 1997. - 112с.

5. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: навч. посіб. / В.Г. Герасимчук. - К.: КНЕУ, 2000. - 360 с.

6. Герчикова И.Н. Менеджмент / И.Н. Герчикова. - М.: ЮНИТИ, 1995 - 480с.

7. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник / И.Н. Герчикова. - 2-е изд. - М.: Банки и биржи, 1995. - 480с.

8. Гибсон Дж.Л. Организации: поведение, структура, процессы / Дж.Л. Гибсон, Д.М. Иванцевич, Д.Х. Доннелли: Пер. с англ. - 8-е изд. - М.:

9. ИНФРА-М, 2000. - 662с.

10. Горбунов В.М. Управління соціальним розвитком трудового колективу: Конспект лекцій / В.М. Горбунов. - К.: МАУП, 1998. - 80с.

11. Гріфін Р, Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Р. Гріфін, В. Яцура, Наук. ред.В. Яцура, Д. Олесневич. - Львів: БаК, 2001. - 624с.

12. Дмитриенко Г.А. Оцінка рівня культури персоналу: Навч. - практич. посібник / Г.А. Дмитриенко, Є.А. Дорошенко. - К.: МАУП, 1998. - 88с.

13. Дем'яненко С.І. Менеджмент аграрних підприємств: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 347 с.

14. Економіка та менеджмент: навч. посібник / Під ред. проф.

15. О. Є. Кузьміна. - Львів: Державний університет „Львівська політехніка', 1996. - 828с.

16. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. / під ред. Р. Дяківа. - К.: Міжнародна економічна фундація, 2000. - 706с.

17. Загородній А.Г. Фінансовий словник / А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко. - 2-ге видання, виправлене та доповнене. - Львів: Центр Європи, 1997. - 576 с.

18. История менеджмента: учеб. пособие / Под ред. Валовой Д.Н. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 256с.

19. Іванова І.В. Менеджер - професійний керівник: навч. посіб. / І.В. Іванова. - К.: Київ. нац. торг. - екон. ун-т, 2001. - 107с.

20. Іванова І.В. Менеджмент підприємства. Практикум: навч. посіб. / І.В. Іванова. - К.: Київ. нац. торг. - екон. ун-т, 2001. - 247с.

21. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учебное пособие / Н.И. Кабушкин. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: ТОО 'Остожье', 1999. - 336с.

22. Князев С. Управление. Искусство, наука, практика / С. Князев. - Минск: Армита-Маркет, 2002. - 512с.

23. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: навч. посібн. / А.М. Колот. - К.: КНЕУ, 1998. - 224с.

24. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: навч. посіб. / М.Я. Коробов. - К.: Т-во „Знання', КОО, 2000. - 378 с.

25. Кредісов А.І. Менеджмент для керівників / А.І. Кредісов, Є.Г. Панченко, В.А. Кредісов. - К.: Т-Во „Знання', 1999. - 556с.

26. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент / О. Є. Кузьмін. - Львів: Центр Європи, 1995. - 176с.

27. Кузьмін О.Є. Формування органів управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств: регіональні та стратегічно-тактичні аспекти / О. Є. Кузьмін // Регіональна економіка. - 1997. - №2. - С.46-52.

28. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.

29. Крупка Ю.М., Аграрне право України / Крупка Ю.М. - К.: Універсетет Україна, 2006. - 425с.

30. Личность. Карьера. Успех. - СПб: ТОО „Диамант', ООО „Золотой век', 2006. - 608с.

31. Мазаракі А.А., Економіка торговельного підприємства: підручник для вузів / А.А. Мазаракі, Л.О. Лігоненко, Н.М. Ушакова. (Під ред. проф.Н.М. Ушакової) - К.: Хрещатик, 1999. - 800с.

32. Мескон М.Х., Основьі менеджмента: пер. с англ. / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. - М.: Дело, 2002. - 702с.

33. Обзр-Крие Дж. Управление предприятием / Дж. Обзр-Крие. - М.: Прогресе, 2003. - 305с.

34. Погрібний О.О., Аграрне право України / Погрібний О.О., К.: Видавництво “Істина”, 2007. - 365с.

35. Ру Домінік. Основи управління: Пер. з фр. / Ру Домінік, Сульє Даніель. - К.:, 2005. - 442с.

36. П'ятницька-Позднякова І.С. Основи науковик досліджень у вищій школі: Навч. посібник / І.С. П'ятницька-Позднякова. - К., 2003. - 116 с.

37. Теорія і практика управління персоналом: навч. - метод. посібник / Авт. - уклад. Г.В. Щокін. - К.: МАУП, 1998. - 256с.

38. Третяк В.И. Менеджеру о менеджменте / Третяк В.И., Платонов С.В. - К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 1995. - 96с.

39. Тронин Ю. Менеджмент и проектирование фирмы. Уч. пос. / Ю. Тронин М.: Юнити-Дана, 2002. - 415с.

40. Управление по результатам / Т. Санталайнен идр. - М.: Прогресе, 2003.

41. Управління бізнесом: Експрес-курс для ділових людей / Автор уклад. Г.В. Щокін. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: МАУП, 1998. - 204с.

42. Хміль Ф.І. Менеджмент: підручник / Ф.І. Хміль. - К.: Вища шк., 1995. - 351с.

43. Цандр, Єрнст. Менеджмент малих і середніх підприємств / Пер. з нім.О. Гусак. - К.: Основі, 1997. - 317с.

44. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента: Как делать карьеру. Как строить организацию: Научно-практическое пособие / Г.В. Щекин. - К.: Україна, 2004. - 399с.

45. 43. Якокка Л. Карьера менеджера: Пер. с англ. / Л. Якокка - М.: Прогресс. 2001. - 384с.