Іпотечне кредитування на прикладі СТОВ ім. Шевченка Червоноармійського району Житомирської області"

Работа из раздела: «Менеджмент и трудовые отношения»

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДЕРЖАВНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра менеджменту організацій

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з інвестиційного менеджменту на тему:

'Іпотечне кредитування на прикладі СТОВ ім. Шевченка Червоноармійського району Житомирської області'

Виконала:

Студент(ка) 5 курсу

спец: 'Менеджмент організацій'

факультету аграрного менеджменту

ЖИТОМИР - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Іпотека її значення в сучасних умовах

1.2 Зарубіжний досвід регулювання іпотечних відносин

1.3 Особливості іпотечних відносин в аграрному секторі економіки

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика господарства

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

2.3 Оцінювання інвестиційної привабливості підприємства

РОЗДІЛ III. ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Визначення перспективних напрямків інвестиційної діяльності досліджуваного підприємства

3.2 Розрахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів та планування джерел їх надходження

3.3 Фінансовий план інвестиційної програми

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Становлення ринкової економіки в Україні - це об'єктивний і закономірний процес, якому альтернативи немає.

Реорганізація колгоспів і радгоспів та створення на їх основі справжніх сільськогосподарських підприємств, виникнення нових організаційних форм господарювання на селі - селянських фермерських господарств, господарських товариств, кооперативів, приватних підприємств, асоціацій, стимулювання державою підприємницької діяльності, започаткування інтеграції економіки України у світовий ринок створюють ринкове середовище з усіма притаманними йому законами і закономірностями.

І тому в таких умовах ефективно діяти зможуть лише ті господарства, які використовують у процесі виробництва сучасну високоефективну, енерго та ресурсозберігаючу техніку, застосовують науково обґрунтовані технології, і дотримуються встановлених нормативів по матеріальним витратам. Але на сучасному етапі у підприємств немає коштів для закупівлі сучасної техніки і дотримання науково обгрунттованого технологічного процесу, тому для вирішення цієї проблеми підприємству потрібно залучати інвестора з його інвестиціями або брати кредит у банків.

Оскільки через недосконалість нашого законодавства, нестабільної політичної ситуації, не розвинутості ринкової економіки, наявності диспаритету цін між промисловою та сільськогосподарською продукцією, відсутності ефективного датування с/г виробника з боку держави та відсутність розвинутої системи страхування в сфері с/г виробництва інвестор не хоче йти в с/г, особливо іноземний. Тому в даній ситуації для отримання коштів на оновлення матеріально технічної бази підприємства змушені брати банківські кредити. Але так як у нас основна маса с/г підприємств збиткова то банки не хочуть давати їм кредити і вимагають наявність поручителя або заству.

Саме тому за іпотечним кредитом велике майбутне в сфері сільського господарства.

Водночас іпотечні відносини в сільському господарстві мають властиві тільки їм особливості. До них насамперед належить іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Згідно із законодавством України предметом застави можуть бути земельні ділянки (у тому числі сільськогосподарського призначення), які перебувають у приватній власності громадян України.

Аграрний сектор економіки потребує довгострокових системних фінансових ресурсів. Єдиним реальним забезпеченням таких кредитів може бути застава земельних ділянок. Цей кредит сприятиме збільшенню розмірів продуктивного капіталу підприємців, а землевласникам дасть змогу фінансувати купівлю додаткових ділянок землі, машин, устаткування та інших засобів виробництва, тобто сприятиме розвиткові та зміцненню ринкових відносин.

Однією з основних умов іпотеки землі є створення спеціалізованого селянського іпотечного банку з широкими можливостями іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників і комерційних операцій із землею та нерухомістю. Оскільки операції із землею мають перебувати під контролем держави і їх недоцільно передавати приватним підприємницьким структурам, статус Земельного банку повинен бути державним.

Однією з основних умов іпотеки землі є створення спеціалізованого селянського іпотечного банку з широкими можливостями іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників і комерційних операцій із землею та нерухомістю. Оскільки операції із землею мають перебувати під контролем держави і їх недоцільно передавати приватним підприємницьким структурам, статус Земельного банку повинен бути державним.

Земля має нарешті стати товаром, капіталом і давати прибуток, передусім будучи об'єктом купівлі-продажу. Земля виступатиме як аграрний капітал, що сприятиме поліпшенню інвестиційної та кредитної привабливості сільськогосподарського виробництва.

Але це все буде в майбутньому оскільки до 01.01.07 діє мораторій на купівлю-продаж землі, тому вона не може на даний момент виступати обєктом застави.

Тому метою написання моєї курсової роботи є: вивчення теоретичних аспектів іпотечного кредитування враховуючи актуальність даної проблеми, дослідження фінансового стану підприємства СТОВ ім. Шевченка Червоноармійського району, Житомирської обл., та після проведеного аналізу дати оцінку інвестиційної привабливості даного господарства. В результаті аналізу виявити перспективні напрямки інвестиційної діяльності, визначити загальний об'єм інвестиційних ресурсів та джерела їх фінансування.

В процесі написання курсової роботи використовувалися методи досліджень (монографічний, розрахунково-конструктивний, прогнозування, балансовий,групування та інші), а також використовував дані з законодавчих актів, інформаційних видань, інтернету, річних звітів, балансу.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Іпотека її значення в сучасних умовах

В сучасній Україні, в міру переходу її економіки до ринкової форми, утворилися і набувають поступового розвитку іпотечні відносини.

Закон України 'Про заставу' визначає іпотеку так: 'Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.' [1].

Проект Закону України 'Про іпотеку', розроблений Міністерством юстиції України, дає таке тлумачення цього терміна: 'Іпотека -- застава нерухомого майна, коли земля та (або) інші речі, що становлять предмет іпотеки, залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя), а заставоутримувач набуває право на задоволення забезпеченого іпотекою зобов'язання, якщо воно не виконано, за рахунок предмета іпотеки'.

Отже, іпотека, по-перше, -- це використання нерухомого майна з метою забезпечення зобов'язання; по-друге, -- це право звернення стягнення на нерухоме майно на підставі законодавства, іпотечної угоди та (або) рішення суду.

Заставлене нерухоме майно залишається в користуванні заставодавця, а заставоутримувач, в разі невиконання зобов'язання боржником, має право на задоволення своєї вимоги за рахунок заставленого майна.[8].

Нерухомим майном (нерухомістю) є земельні ділянки та все, що розташоване на цих ділянках і безпосередньо пов'язане з ними, тобто об'єкти, переміщення яких неможливе без їх руйнування або зміни їх призначення (будівлі, споруди, багаторічні насадження тощо). До нерухомого майна відносять також повітряні та морські судна, судна внутрішньої навігації та космічні об'єкти.

Іпотека має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Вона виникає в силу угоди з моменту її державної реєстрації. Іпотекою можуть забезпечуватися дійсні зобов'язання, а також ті, що виникнуть у майбутньому, але вже зумовлені угодою, яка набрала чинності. Дійсні чи майбутні зобов'язання можуть виникати на підставі угод: кредитної, гарантійної, купівлі-продажу та ін.[12].

Предмет іпотеки -- це заставлене нерухоме майно, яке є предметом кредитного зобов'язання. Таке майно може заставлятися, якщо воно не вилучене з цивільного обігу, може відчужуватися заставодавцем і на нього можливе звернення стягнення.

Предметом іпотеки можуть бути:

¦ земельна ділянка, частка в праві спільної власності на земельну ділянку;

¦ жилий будинок, приміщення, квартира, частина жилого будинку;

¦ дачний будинок, садовий будинок, гараж та будь-яка інша будівля господарського призначення;

¦ підприємство або його структурний підрозділ як цілісний майновий комплекс;

¦інше майно, віднесене законом до нерухомого.

Неподільне майно не підлягає передачі в іпотеку частинами. Частина речі, яка належить до нерухомого майна, передається в іпотеку лише після її виділення із складу нерухомого майна.

Предметами іпотеки можуть бути не лише вже існуючі об'єкти, які перебувають у розпорядженні заставодавця на момент виникнення іпотеки. До них можуть також належати створювані об'єкти або такі, створення (чи придбання) яких передбачається у майбутньому, в зв'язку з чим і виникає потреба в іпотечному кредитуванні. В такому разі має місце застава нерухомості для її купівлі або розвитку. Так, забезпеченням іпотечного кредиту, наданого Для придбання ₍земельної ділянки, може бути вона сама; в будівництві це може бути об'єкт, який будується (або будуватиметься) за рахунок цього кредиту тощо.

Предметом іпотеки не можуть бути:

об'єкти державної та комунальної власності, приватизація яких заборонена законом;

національні культурні та історичні цінності, що перебувають у Державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання.[12].

Учасниками іпотечних відносин є заставодавець та заставоутримувач.

Заставодавець -- це особа, яка передає майно в іпотеку. Заставодавцем при заставі нерухомого майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно, а також особа, якій власник у встановленому законом порядку передав майно з правом його застави.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа -- майновий поручитель.

Майновий поручитель -- це особа, яка передає в іпотеку належне їй за правом власності майно або інше майно, яким вона має право розпоряджатися та передавати в іпотеку для забезпечення кредитного зобов'язання боржника перед заставоутримувачем (кредитором).

Заставоутримувач -- це особа, якій передається в іпотеку майно для забезпечення кредитного зобов'язання боржника перед нею.

Іпотека реалізується шляхом укладення іпотечної угоди. В разі, коли борг за основним зобов'язанням перевищує визначену законом суму, іпотека може провадитися шляхом видачі заставної, до якої додається іпотечна угода.

Іпотечна угода укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Заставна -- це цінний папір, який посвідчує передачу нерухомого майна в іпотеку. Заставна складається в одному примірнику і передається заставоутримувачу. Вона надає йому право вимагати виконання кредитного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, а в разі невиконання його -- право вимоги звернення стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформляється за взаємною згодою заставодавця та заставоутримувача.

Іпотечні відносини передбачають здійснення контролю з боку заставоутримувача, який має право:

§ перевіряти документально і фактично наявність, розмір, стан і умови збереження предмета іпотеки;

§ вимагати від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки;

§ вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет іпотеки, яке загрожує йому втратою, пошкодженням чи зменшенням його вартості;

§ вживати інших заходів, спрямованих на збереження предмета іпотеки, якщо вони не суперечать чинному законодавству та змісту іпотечної угоди;

§ вимагати дострокового виконання кредитного зобов'язання в разі втрати предмета іпотеки не з вини заставоутримувача.[8].

Контроль заставоутримувача не може призводити до порушення прав заставодавця, визначених законом та іпотечною угодою.

Якщо заставодавцем є позичальник (боржник), іпотечні відносини мають двосторонній характер заставодавець (позичальник) заставоутримувач (кредитор). Якщо заставодавцем є третя особа (майновий поручитель), іпотечні відносини набувають трьохстороннього характеру 'позичальник -- заставодавець (майновий поручитель) -- заставоутримувач (кредитор)'.

Майновий поручитель в разі примусової реалізації застави, зумовленої невиконанням кредитного зобов'язання позичальника перед заставоутримувачем, має право на вчинення регресного позову.

регресний позов -- це вимога майнового поручителя до позичальника, відповідального за збитки, завдані майновому поручителю.

В процесі іпотечних відносин їх учасники можуть змінюватися, тобто заставоутримувач може поступитися своїми правами за заставою іншому заставоутримувачу.

Індосант несе перед індосатом відповідальність за достовірність інформації, що міститься у заставній, за існування іпотечного права і його справжність, а також за реалізацію цього права.

Особа, до якої перейшли права за заставною, подає до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно заяву про реєстрацію цієї особи як нового заставоутримувача.

Отже, в колі учасників іпотечних відносин розрізняються застава майна позичальником та застава майна майновим поручителем (аналогічно іпотека власного та іпотека чужого майна).

За часовим критерієм (черговістю виникнення) види іпотеки субординуються як старша (перша) та наступні. Наступна іпотека - це передача в заставу нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім договором іпотеки.

Застава нерухомості, яка раніше не заставлялася (або чиста від попередніх зобов'язань нерухомість), є першою іпотекою. Перша (основна, або старша) іпотека дає заставодержателю переважне заставне право, тобто право першочергового (відносно наступних заставодержателів) задоволення вимог (якщо інше не передбачене договором).

Одне й те ж нерухоме майно може бути водночас заставою під різні зобов'язання. З економічної точки зору це ефективно і значно збільшує фінансові активи як окремих суб'єктів господарювання, так і економіки в цілому, що підвищує рівень капіталізації ресурсів. За цих умов застосовуються певні обмеження на заставне майно, що відображається в угодах між заставодавцем та заставодержателем. Так, наприклад, у розвинутих країнах, де іпотека має тривалу історію існування, усі наступні позики під іпотеку передбачають підвищену процентну ставку, менший термін кредитування та більший ризик кредитора. У таких випадках сума позики за другою іпотекою, як правило, менша, ніж за першою. Якщо обсяг позики за першою іпотекою становить у середньому 70-80 % ринкової вартості нерухомості, то за другою він може дорівнювати 50-60 %.

Залежно від кількості предметів застави та заставодавців іпотека може бути об'єднаною чи спільною. Якщо забезпечення зобов'язання здійснюється шляхом одночасної передачі в іпотеку двох або кількох об'єктів нерухомого майна, що належать одному заставодавцеві, має місце об'єднана іпотека. Якщо зобов'язання забезпечується шляхом передачі в іпотеку двох або кількох одиниць нерухомого майна, що належать різним особам, це буде спільна іпотека. Забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, що належить третій особі (майновому поручителю), є іпотекою на користь третьої особи.

Різноманітність правових систем різних країн зумовили і виникнення різновидів іпотек, які за правовою основою поділяються на англо-саксонську та романо-германську. Якщо за англосаксонським правом сутність іпотеки ближча до давньоримського правового інституту фідуції, коли предмет застави знаходиться у власності заставодержателя, то романо-германська система права, яка поширена в континентальній Європі, базується на давньоримському понятті іпотеки (Нуроіека). Це передбачає, що предмет застави залишається у власності заставодавця.

Умовна іпотека виникає у разі, коли іпотечною угодою встановлено, що вона набирає чинності з моменту виконання передбаченої цією угодою умови.

Договірна іпотека -- це іпотека, що виникає на підставі іпотечної угоди. Саме з договірною іпотекою пов'язане іпотечне кредитування. Законодавство деяких країн (Франції, Португалії, окремих штатів США та ін.), крім договірної, визначає також законну та судову іпотеки.

Законна іпотека виникає на підставі закону (наприклад, на користь неповнолітнього підопічного стосовно земельної ділянки опікуна або на користь держави чи органів місцевого самоврядування для забезпечення сплати податку на нерухомість тощо).

Судова іпотека встановлюється рішенням суду для забезпечення вимог позивача.

Іпотечний ринок, або ринок іпотечного капіталу, відіграє важливу роль в розвитку економіки, адже він, об'єднуючи фінансовий ринок з ринком нерухомості, сприяє капіталізації ресурсів. Його розвиток залежить від загального макроекономічного стану та структури законодавчого забезпечення в державі, в свою чергу він сам стає стимулом для розвитку економіки.[26].

Можна виділити наступні функції суто фінансового характеру, які виконує іпотечний ринок:

перша, він об'єднує дрібні, розрізнені заощадження населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів та утворює великі грошові фонди;

друга, трансформує кошти в позичковий капітал, який забезпечує фінансування галузей національної економіки, надання кредитів населенню для вирішення його споживчих і житлових потреб;

третя, розподіляє паї учасників капіталу.

Слід зауважити, що іпотечний ринок відрізняється від інших фінансових ринків тим, що всі зобов'язання, які на ньому обертаються, забезпечені нерухомим майном. Це обумовлює його четверту функцію - ефективне використання та розвиток ринку нерухомості. Зазначений ринок не лише перерозподіляє нерухомість з метою раціонального її використання, а й сприяє інвестуванню в неї.

П'ятою функцією ринку іпотечного капіталу є диверсифікація ризиків у процесі обігу боргових зобов'язань.

Крім основних функцій, іпотечний ринок виконує й інформаційну функцію (індикативну, яка переважно стосується цін, оскільки допомагає учасникам ринку приймати виважені рішення в процесі інвестування в нерухомість в різних галузях економіки).

Основними інвесторами на ринку, про який йдеться, є домогосподарства, підприємства, різноманітні державні і недержавні фонди, а іноді уряд. Найважливішими позичальниками-заставодавцями є підприємства та домогосподарства. Отримавши позику, заставодавці безпосередньо інвестують нерухомість: купують нерухоме майно, будують та вдосконалюють нерухомість, у результаті чого вона вдосконалюється, перерозподіляється та розвивається. Використання іпотечних кредитів для інвестування у власний бізнес також позитивно впливає на економіку через механізми розширення виробництва та створення додаткових робочих місць.

Позичальники за користування позикою сплачують відсотки, які акумулюються посередниками і далі розподіляються між усіма інвесторами залежно від їх внеску в іпотечний капітал. Забезпеченість позик нерухомим майном, а також системою страхування та гарантій значно підвищує надійність іпотечних операцій.

У розвитку іпотечного кредитування та створенні активно працюючого іпотечного ринку зацікавлені всі його учасники: банки, населення, держава, промислові та малі підприємства, підприємства агропромислового комплексу, пенсійні фонди, страхові компанії та інші інституційні інвестори.

Перевагами іпотечного кредитування для банків є зниження ризику неповернення кредиту. Забезпечення кредиту у вигляді прав банку на будь-яке заставлене нерухоме майно виступає як І додаткова гарантія повного та своєчасного повернення кредиту, зменшує ризик при неплатоспроможності, банкрутстві, ліквідації позичальника або відсутності бажання сплатити борг. Загалом, банківська практика показує, що іпотечне кредитування - один з найбільш надійних видів кредитування, який є привабливим і для банків-заставоутримувачів, і для позичальників (як джерело додаткових грошових коштів з низькими банківськими відсотками), причому ризик втрати предмета застави незначний. Якщо ж іпотечне кредитування здійснюється з заставною, яку можна буде продати для забезпечення рефінансування, то банк може відразу відновити свої кошти та знову позичати їх новим позичальникам. Це дає змогу банкам підтримати ліквідність [9].

Іпотечне кредитування створює умови для прискорення задоволення потреб населення у житлі, що є однією з передумов підтримки соціальної стабільності.

Крім позитивного впливу на фінансово-банківську систему та ринок житлової нерухомості, іпотечне кредитування позитивно позначається і на розвитку реального сектору економіки, зупиняє спад виробництва під час криз в окремих галузях промисловості. В будівництві використання іпотечного кредиту спрощує реалізацію побудованих квартир та будинків. Безперервність виробництва та нового будівництва стимулює розвиток суміжних галузей та транспортної інфраструктури. Комерційне іпотечне кредитування дає можливість модернізувати виробництво, що сприяє підвищенню якості та конкурентоспроможності продукції практично в усіх галузях, а це, в свою чергу, прискорює темпи економічного розвитку країни.[6].

Для підприємств агропромислового комплексу іпотечне кредитування під заставу землі - джерело довгострокових кредитів. Використання їх сприятиме стабільності розвитку сільського господарства та зменшуватиме його залежність від державної підтримки, а також надасть стимули позичальнику для підвищення ефективності землекористування.

Розвиток іпотечного кредитування пом'якшує соціальні проблеми, у тому числі проблеми зайнятості. Такий ефект досягається завдяки забезпеченню стійкого розвитку реального сектору та створенню нових робочих місць.

З точки зору впливу на розвиток економіки, іпотечне кредитування та іпотечний ринок відіграють суттєву роль у підтримці макроекономічної стабільності. Так, позичковий капітал знаходить своє використання не тільки у сферах з високими прибутками та швидким обертанням (посередництво, торгівля), а й залучається до житлового будівництва та сільського господарства, сприяє розвитку підприємництва, утримує курс національної валюти. Крім того, стабільне функціонування вторинного іпотечного ринку допомагає збалансувати потоки позичкового капіталу, а в періоди спаду в операціях з нерухомим майном - пом'якшити його дію завдяки переміщенню капіталу.

Запровадження механізмів рефінансування сприяє переливу грошей з регіонів із надлишковими коштами у регіони з більшим попитом на них, що в свою чергу, зменшує різницю між відсотковими ставками у різних регіонах. Тому активізація іпотечних кредитних операцій на фінансовому ринку, а також збільшення обсягів житла, яке населення може придбати у кредит не лише в містах з найбільшою місткістю ринку іпотеки, сприятиме вирішенню житлової проблеми в регіонах. Це позитивно позначається на економічному розвитку країни та об'єктивно засвідчує вигоду від використання системи іпотечного кредиту як потужного стимулятора фінансової стабілізації та зростання сучасної економіки.[11].

Розвиток іпотечного ринку в Україні надасть додаткові інструменти регулювання грошово-кредитного ринку.

Іпотечне кредитування без заставних, яке існувало в Україні до набуття чинності закону 'Про іпотеку' та іпотечне кредитування, яке супроводжуватиметься функціонуванням іпотечного ринку, сприятимуть розширенню грошово-кредитного ринку. Однак у першому випадку його вплив на грошові агрегати та ліквідність банківської системи не буде відрізнятися від впливу звичайних кредитних операцій.

Лише після того, як запрацюють механізми іпотечного ринку, зокрема система рефінансування банків, інфраструктура ринку та належна нормативна база, фінансова система країни завдяки отриманню додаткових переваг, зміцнюватиметься. До таких переваг можна віднести:

-- збільшення грошового мультиплікатора та пропозиції грошей (МЗ) в економіці;

-- розширення можливостей рефінансування комерційних банків Національним банком за рахунок використання іпотечних цінних паперів;

-- диверсифікація ризиків між усіма учасниками іпотечного ринку;

-- збільшення попиту та пропозиції іпотечних кредитів завдяки ринковій (реальній) оцінці нерухомого майна та державній реєстрації його правового становища;

-- можливість реалізації банком іпотечних цінних паперів на відкритому ринку чи спеціалізованій фінансовій установі, що сприяє прискоренню вивільнення коштів банку, наданих у кредит.[9].

Наведені переваги посилюватимуться завдяки розширенню кількості учасників ринку (страхові компанії, пенсійні фонди, інші небанківські фінансові установи, державні фонди тощо), які зацікавлені у вкладанні грошових коштів у більш ліквідні та менш ризиковані фінансові інструменти. При цьому роль іпотечних цінних паперів, які за надійністю поступаються лише облігаціям державних позик, як базових інструментів визначення дохідності цінних паперів, значно підвищується.

Крім того, забезпечені реальними активами іпотечні цінні папери надають комерційним банкам більші можливості отримання фінансової підтримки в разі необхідності з боку центральних банків країн, що посилюватиме роль держави у регулюванні фінансової системи.

Збільшення монетизації економіки та посилення міцності фінансової системи країни сприятимуть зменшенню вартості кредитних ресурсів, що, в свою чергу, стимулюватиме зростання кредитного ринку.

Отже, іпотечний кредит є ефективним, засобом, трансформації капіталу, прив'язаного до нерухомості, в операційний. При цьому заставлена нерухомість залишається в користуванні заставодавця і продовжує виконувати свої безпосередні функції, надаючи можливість водночас одержувати значні фінансові ресурси, залучення яких в інший спосіб неможливе.

Переваги іпотечного кредитування сприяли його значному поширенню. Так, на початку 1999 р. обсяг іпотечних кредитів досяг у США 3,5 трлн USD, а у ФРН -- майже 1,7 трлн DM.

Іпотечне кредитування здійснюється переважно через спеціалізовані фінансово-кредитні установи -- іпотечні банки. Тут лише зазначимо, що іпотечні банки, надаючи кредити під заставу нерухомого майна, залучають в своє розпорядження коротко- і довгострокові фінансові ресурси, насамперед через заставу застави (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Розширення кола учасників іпотечних відносин

Застава застави призводить до розширення кола учасників іпотечних операцій. Вона може здійснюватися, зокрема, через заставу заставних. У цьому випадку заставна може бути використана як предмет застави для забезпечення зобов'язань її власника (в даному разі іпотечного банку) перед третьою особою (кредитором банку). Застава заставної здійснюється шляхом укладення угоди застави, яка підлягає нотаріальному засвідченню. Отже, застава заставних є одним із засобів рефінансування інвестицій у нерухомість.

Становлення і розвиток іпотечних відносин неможливі без створення економічних, правових та інституційних передумов.

Економічні передумови запровадження іпотечного кредитування -- це передусім:

· стабільність і паритет цін;

· стабільність обмінного курсу національної валюти;

· помірна вартість позичкового капіталу;

· загальне економічне зростання.

Стабільність цін і обмінного курсу національної валюти є надзвичайно важливою передумовою іпотеки. За високого рівня інфляції довгострокові вкладення стають неможливими, а 'короткі' гроші виключають можливість фінансування великих інвестиційних проектів.[11].

Незадовільний фінансовий стан переважної більшості аграрних підприємств зумовлює знецінення їхнього основного капіталу, в тому числі нерухомого майна. Застава знеціненого майна не дає можливості підприємствам залучати значні фінансові ресурси, що різко звужує їхні інвестиційні можливості, а низька кредитоспроможність більшості сільськогосподарських товаровиробників може призвести до надто широкого застосування примусової реалізації іпотеки.

Непевність у стабільності української валюти робить непередбачуваними перспективи довгострокового кредитування, а високі кредитні ставки різко звужують його можливості.

До важливих передумов іпотечного кредитування належить загальне економічне зростання, яке б супроводжувалося суттєвим підвищенням доходів населення, рівня банківських заощаджень і відповідним розвитком ринку капіталів.

Обов'язковими є правові передумови іпотечного кредитування. З Цього приводу Європейська Комісія в 'Білій книзі' Європейського співтовариства (1995 р.) зазначає: 'Дуже важливою сферою, особливо в народному господарстві, яке реформується в ринкову економіку, є іпотечний кредит. Функціональна галузь іпотечного кредитування не може існувати без таких відповідних правових підвалин, як прозоре регулювання власності на нерухомість та Функціонуюча галузь реєстрації прав на нерухомість, де можуть бути зареєстровані іпотеки. Сюди можна віднести також і правові можливості реалізовувати іпотеку. Також треба відмітити розвиток галузі оцінювачів нерухомості'.

Конкретні правові передумови запровадження іпотечного кредитування:

· правові гаранти приватної власності на нерухоме майно;

· правова єдність земельної ділянки та розміщених на ній будівель, споруд і багаторічних насаджень;

· правова безпека іпотеки;

· правове регулювання організації та діяльності іпотечних банків.

Отже, без правових гарантій приватної власності на нерухоме майно іпотека не можлива. Дуже важливою передумовою розвитку іпотечного кредитування є також забезпечення правової єдності земельної ділянки та розміщених на ній будівель, споруд і багаторічних насаджень. Лише в разі додержання цієї умови нерухоме майно може без обмежень використовуватися в якості забезпечення кредиту.

Правова безпека іпотеки передбачає наявність ефективної системи реєстрації нерухомого майна та пов'язаних з ним прав власності і обтяжень, а також чітких правових норм примусової реалізації заставленого майна.[18].

Ефективна система реєстрації нерухомості має включати два компоненти:

кадастр, в якому визначаються всі нерухомі об'єкти з описом їхнього місце розташування, виду і розміру;

опис всіх прав на нерухомість, особливо прав власності та обтяжень (у багатьох країнах відповідна інформація вноситься до поземельних книг).

Без запровадження такої системи всі правові відносини мають перевірятися кредитором на підставі первинних документів, що призводить до затримки прийняття рішення та підвищує витраті на кредит.

Наступною правовою передумовою іпотечного кредитування ( правове забезпечення примусової реалізації іпотеки в разі невиконання зобов'язання позичальником банку. Така реалізація дає можливість іпотечному банку виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Отже, ризики при застосуванні примусової реалізації безпосередньо впливають на надійність іпотечних цінних паперів ті ліквідність банківської системи.

Для іпотечного банку та власників його цінних паперів важливим є чітке визначення рангу іпотеки -- черговості задоволення вимог заставоутримувача в разі звернення стягнення (заставодавець на момент звернення стягнення може мати також й інші борги безпосередньо чи опосередковано пов'язані з предметом застави в тому числі по податках, заробітній платі, соціальному страхуванню тощо).

Нормальне функціонування іпотечного кредиту потребує, щоб податкові вимоги, вимоги працівників, вимоги фонду соціального страхування та інші вносилися в систему реєстрації нерухомості так само, як іпотека і відповідно до часу звернення стягнення мали б попередній або наступний ранг щодо інших прав.

Іпотека може бути реалізована через примусовий продаж нерухомості або через примусове управління нею на користь кредитора.

В разі примусового продажу реалізується ринкова вартість нерухомості; при цьому власник нерухомості, як правило, змінюється. У випадку примусового управління реалізуються доходи від використання нерухомості без зміни власника.

Проведення примусової реалізації відбувається, як правило, через суд. В ряді країн (Велика Британія, Чехія, Угорщина, Словаччина) допускається також позасудова реалізація, якщо боржник з самого початку на цю реалізацію погоджується. Застосування позасудової реалізації прискорює її процедуру і розвантажує суди.

Продаж нерухомого майна, що становить предмет іпотеки і на яке звернено стягнення, провадиться на прилюдних торгах за місцем його знаходження відповідно до законодавства. В прилюдних торгах мають право брати участь фізичні та юридичні особи, включаючи заставодавця та заставоутримувача, якщо інше не передбачено законом.

Винятково важливе значення має створення правових підстав Для організації і діяльності іпотечних банків, особливо стосовно умов надання іпотечного кредиту, оцінки заставлюваного нерухомого майна та порядку емісії і погашення іпотечних цінних паперів.

З економічними та правовими передумовами тісно пов'язані інституційні передумови, а саме:

становлення спеціалізованих іпотечних банків;

наявність широкої мережі кадастрових служб і організація державної реєстрації прав на нерухоме майно;

розвиток сфер нотаріальних послуг, оціночної та страхової діяльності;

Ще однією суттєвою рисою європейської системи іпотечного кредитування є використання довгострокових банківських зобов'язань -- закладних листів як інструментів рефінансування капіталовкладень в нерухомість.

Закладний лист -- це різновид іпотечної облігації, яка емітується під забезпечення нерухомим майном (землею, виробничими і житловими будівлями тощо).

Емісія закладних листів здійснюється лише тими фінансово-кредитними установами, які мають відповідну ліцензію, у чітко визначених законом межах і під особливим контролем за емітентами.

Система закладних листів (зобов'язань) склалася у XVIII -XIX ст. в Німеччині і широко застосовується у ФРН та Данії, відповідає законодавству Франції, Греції, Австрії, Португалії, Icпанії та Швеції. Ця система є нововведенням для Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.[12].

Для сучасної України особливий інтерес становить німецький досвід емісії закладних листів, індиційованих на золото і долари США в умовах інфляції, що після Першої світової війни дали можливість залучити в економіку Німеччини значні суми іноземної валюти.

Загалом у високорозвинених країнах створені всі економічні правові та інституційні передумови іпотечного кредитування, що й забезпечило його значний розвиток. Там склалася струнка система іпотечних банків, деякі з яких дуже потужні.

Створюються необхідні передумови для розвитку іпотечного кредитування в постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи. Основи заставного права створені в Польщі, Словаччині! Чехії та Угорщині. Впровадження принципу конституйованої дій внесень до поземельної книги і громадської довіри стосовно правильності цих внесень закладає основи для трансакцій з нерухомістю в цих країнах.

Надійність прав на іпотеку є певною мірою визначальною щодо розвитку ринку закладних листів, оскільки ризики, пов'язані з іпотекою, стосуються також надійності закладних листів.

Щодо прав на іпотеку в країнах, які проводять реформи, до не достатньо врегульованих слід віднести насамперед проблеми рангу та примусового виконання.

У зв'язку з цим Чехія запровадила першоранговість для таких іпотек, які покривають іпотечні закладні листи. Ця сама норма практикується у Польщі. В Угорщині перевагу перед іпотекою мають тільки витрати на провадження, а також вимоги на утримання та вільні від закладу вимоги працівників.

У всіх країнах, які реформуються, відчувається брак досвіду при проведенні примусового продажу. Для вирішення цієї проблеми доцільне запровадження особливих ринків примусового продажу.

Задовільним в цих країнах є правове регулювання будівельного планування та дозволу на будівництво. Поступово запроваджується система найму житла, що відповідає ринковій економіці.

Становлення іпотечного кредитування в країнах, що проводять реформи, потребувало законодавчого врегулювання діяльності іпотечних банків та ринку цінних паперів. Ця передумова була створена в Чехії (1995 p.), Словаччині (1996 p.), Угорщині (1996 р.) та Польщі (1998 p.). Принципи функціонування систем іпотечних банків у цих країнах у багатьох відношеннях близькі до існуючих у ФРН.

В цілому зазначені країни Центрально-Східної Європи зробили значні кроки на шляху створення необхідних передумов для іпотечного кредитування, хоча й не вирішили поки-що всіх проблем, пов'язаних з ним.

Розвиток іпотечних відносин значною мірою залежить від адекватного законодавства. Його відсутність до останнього часу практично унеможливлювала розвиток іпотечного ринку, оскільки за таких умов цей ринок розвиватиметься не врегульовано, на власний розсуд його суб'єктів, що може спричинити непередбачуваність розвитку та високу ризикованість та на певному етапі призвести до кризи та до дискредитації перевірених історією інструментів. Тож важливість вибору правильного шляху при формуванні іпотечного законодавства важко переоцінити.[8].

На сьогодні правове регулювання відносин іпотеки здійснюється на основі кількох нормативно-правових актів.

Закон України „Про заставу' від 2 жовтня 1992 р., сприяючи запровадженню заставних операцій у банківську практику, передбачив різні види застави: визначив предмет застави, договір застави, тощо. Цим законом було фактично відроджено іпотеку (заставу нерухомості), що вважається найбільш дієвим та надійним засобом забезпечення виконання умов кредитних та інших договорів. Проте подальшого законодавчого розвитку у цьому напрямі не було, що не сприяло розвитку інституту іпотеки та іпотечного кредитування.

У 2001 році було прийнято новий Земельний кодекс, який набув чинності з 1 січня 2002 року (далі - Кодекс). На відміну від Земельного кодексу 1992 року, у новому Кодексі право іпотеки земельних ділянок значно розширене не лише за об'єктним, а й за суб'єктним складом. Відповідно до статті 133 Кодексу, у заставу можуть передаватися земельні ділянки, що належать громадянам та юридичним особам на праві власності. Земельна ділянка, яка перебуває у спільній власності, передається у заставу лише за згодою всіх співвласників.[27].

Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості). Заставодержателями земельної ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути лише банки, які відповідають вимогам, установленим законами України („Про банки і банківську діяльність', „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг' та ін.). Порядок застави земельних ділянок визначається спеціальним законом.

Досить плідним з точки зору динаміки та за результатами розвитку законотворчого процесу в галузі правового регулювання питань іпотеки та іпотечного кредитування виявився 2003 рік. Фактично подолано правовий вакуум, який існував у цій сфері протягом тривалого часу. Знаковою подією стало прийняття базового Закону „Про іпотеку', який вступив в силу з 1 січня 2004 року (далі - Закон) і наразі вважається одним з найпрогресивніших на теренах Центральної та Східної Європи.

Закон системно регулює іпотечні відносини і переорієнтовує його спрямованість на захист інтересів кредиторів. Зроблена спроба вирішити низку проблем, що значно поліпшить практичне застосування іпотеки і дозволить уніфікувати правила її здійснення за загальноприйнятими міжнародними стандартами, розширить можливості для іпотечного кредитування та створить умови для становлення і успішного розвитку іпотечного ринку.

Зокрема, узгоджується правовий режим іпотеки землі з іпотекою розташованих на земельній ділянці будівель і споруд. Так, частина 4 статті 6 Закону встановлює, що у разі передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека поширюється також на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням.[1].

Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Законом запроваджено чітку систему визначення пріоритету прав та вимог іпотечного кредитора відносно прав чи вимог інших осіб на передану в іпотеку нерухомість - предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів; при зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Дозволяється передача в іпотеку земель сільськогосподарського призначення. Така передача, за винятком земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та для садівництва, які належать громадянам на праві власності, не може бути пов'язана з відчуженням таких видів земель сільськогосподарського призначення як земельні ділянки, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (в тому числі для ведення фермерського господарства); земельні частки (паї), власники яких мають право на отримання у власність земельних ділянок зі складу земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При чому для вказаних земельних ділянок на сьогодні таке відчуження забороняється лише на підставі цивільно-правових купівліпродажу та дарування.

Закон дозволяє передачу в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва, коли іпотекодавцем виступає особа, власністю якої стане відповідна будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира після завершення будівництва і реєстрації права власності на них. Іпотекодавець має документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. При фінансуванні будівництва споруд житлового чи нежитлового призначення з метою продажу іншим особам іпотекодавцем може бути також забудовник.

Іпотека об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне у майбутньому.

У разі передачі в іпотеку об'єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об'єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов'язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.[11].

Законом передбачена можливість позасудового (без втручання суду, на власний розсуд сторін) врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказана процедура дозволятиме кредитору оперативно і ефективно задовольнити свої вимоги.

Прийняттям Закону вперше на законодавчому рівні здійснено спробу врегулювати процедуру виселення мешканців з житлового приміщення, на яке звертається стягнення за іпотечним договором. Передбачається, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Закон України „Про іпотеку' запроваджує новий фінансовий інструмент - заставну. За тлумаченням статті 20 Закону - це борговий цінний папір, що підтверджує безумовне право особи-власника на задоволення боржником вимог за основним зобов'язанням за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі. У випадку невиконання боржником основного зобов'язання заставна дає її власнику право звернути стягнення на предмет іпотеки. Перехід права власності по ній здійснюється шляхом індосаменту.

Заставна складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка затверджена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.

Законом України „Про іпотеку' визначені такі можливості рефінансування з використанням заставних (див. рис. 1.2.): продаж заставних; продаж заставних із зобов'язанням зворотного викупу, передача заставної у заставу, емісія іпотечних цінних паперів.

Згідно цього Закону заставні можуть забезпечувати випуск таких іпотечних цінних паперів як іпотечні облігації і іпотечні сертифікати. Тобто Закон визначає інструменти вторинного іпотечного ринку.

Рис.1.2 Схема використання заставних при рефінансуванні банків, яка визначена Законом України

Згідно Закону іпотекодержатель має право проводити операції з заставними для рефінансування власної діяльності самостійно, або з залученням спеціалізованих фінансових установ, які на підставі договору з іпотекодержателем надають відповідне рефінансування шляхом проведення операцій з іпотечними активами такого іпотекодержателя, що забезпечують надходження грошових коштів від будь-яких інших осіб-кредиторів. Однак Закон не визначає порядок випуску та обігу зазначених іпотечних цінних паперів.

Таким чином, Закон містить правовий механізм і фінансові схеми лише первинного іпотечного ринку.

З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати', яким запроваджуються в практику іпотечного кредитування іпотечні сертифікати.

Іпотечний сертифікат, згідно статті 1 цього закону, - це особливий вид цінних паперів, забезпечених іпотечними активами або іпотеками. Законом вводиться два різновиди іпотечних сертифікатів - сертифікати з фіксованою дохідністю та сертифікати участі.

Сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників:

-- право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни;

-- право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів;

-- право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами емітента.

Сертифікати участі - це сертифікати, які забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має такі права:

-- право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів;[1].

-- право на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань - з вартості іпотечних активів, які знаходяться у довірчій власності управителя. Законом також визначено порядок випуску та обігу зазначених сертифікатів. На рис. 1.3 наведено фінансові схеми випуску сертифікатів участі та сертифікатів з фіксованою дохідністю.

Забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю є іпотечні активи. Забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами участі є іпотеки, які становлять іпотечний пул та забезпечують виконання зобов'язань, реформованих в консолідований іпотечний борг

На сьогодні в Україні підготовлено проект Закону України „Про іпотечні цінні папери', що має визначати правові засади, умови і порядок емісії, розміщення та обігу іпотечних цінних паперів, а також виконання зобов'язань за ними.

У проекті іпотечний цінний папір визначається як борговий емісійний цінний папір, що засвідчує забезпечене іпотечним покриттям зобов'язання емітента сплатити у встановлений строк власнику іпотечного цінного паперу його номінальну вартість та відсоток відповідно до вимог, що будуть встановлені цим Законом.

Рис. 1.3 Схема випуску іпотечних сертифікатів, яка визначена Законом України 'Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати'

Проектом Закону України „Про іпотечні цінні папери' передбачено два види облігацій: звичайні іпотечні облігації, які є інструментами однорівневого вторинного іпотечного ринку (див. рис. 1.3) (європейська модель іпотечного кредитування) та структуровані іпотечні облігації, які є інструментами дворівневого вторинного іпотечного ринку (американська модель іпотечного кредитування).

Емітентом звичайних іпотечних облігацій може бути виключно іпотечний кредитор, який має дозвіл Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів. Для емісії звичайних іпотечних облігацій кредитор, якщо це банк, повинен отримати дозвіл Національного банку України. Емітент несе відповідальність за виконання зобов'язань за звичайними іпотечними облігаціями всім своїм майном, на яке, відповідно до закону, може бути звернене стягнення. Звичайні іпотечні облігації одного випуску надають їх власникам однаковий обсяг прав.

Послідовність дій випуску звичайних іпотечних облігацій у цьому випадку така:

-- іпотечний кредитор надає іпотечний кредит;

-- під забезпечення заставних, які належать іпотечному кредитору, він емітує звичайні іпотечні облігації;

-- іпотечний кредитор продає звичайні іпотечні облігації та бере зобов'язання по виплаті основного боргу і відсотків. Облігації забезпечені заставними, які належать даному іпотечному кредитору;

-- інвестори купують облігації та отримують платежі в рахунок погашення основного боргу і виплати процентів від іпотечного кредитора;

-- іпотечні кредити залишаються на балансі іпотечного кредитора, але враховуються на окремому рахунку;

-- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) регулює проведення емісії звичайних іпотечних облігацій;

-- у випадку банкрутства емітента, власники облігацій мають вищий пріоритет над правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій може бути виключно спеціалізована іпотечна установа. Емітент не несе відповідальності за виконання грошових зобов'язань за структурованими іпотечними облігаціями іншим, ніж іпотечне покриття, майном.[12].

Структуровані іпотечні облігації одного випуску можуть поділятись на класи. Кожен клас структурованих іпотечних облігацій може, відповідно до проспекту емісії, встановлювати різний обсяг прав та привілеїв для їх власників. Зокрема, залежно від класу структурованих іпотечних облігацій можуть відрізнятись умови щодо:

-- дохідності структурованих іпотечних облігацій, коли облігація одного класу передбачає нижчу чи вищу дохідність, ніж облігація іншого класу;

-- черговості задоволення вимог власників структурованих іпотечних облігацій, коли вимоги власників облігацій одного класу задовольняються тільки після повного задоволення вимог власників облігацій іншого класу;

-- розподілу голосів на загальних зборах власників іпотечних цінних паперів, коли власник облігації одного класу має більшу чи меншу кількість голосів, ніж власник облігації іншого класу.

Власники структурованих іпотечних облігацій одного класу мають однаковий обсяг прав.

Послідовність дій випуску структурованих іпотечних облігацій у цьому випадку така:

-- іпотечний кредитор надає іпотечний кредит;

-- іпотечний кредитор продає спеціалізованій іпотечній установі іпотечні активи;

-- спеціалізована іпотечна установа формує іпотечне покриття для структурованих іпотечних облігацій та здійснює їх емісію;

-- спеціалізована іпотечна установа продає інвесторам структуровані іпотечні облігації;

-- інвестори купують структуровані іпотечні облігації та отримують платежі в рахунок погашення основного боргу і виплати відсотків;

-- управитель від імені власника іпотечних цінних паперів здійснює управління іпотечним покриттям;

-- ДКІДПФР регулює проведення емісії структурованих іпотечних облігацій;

-- ДКРРФП здійснює нагляд та регулювання за діяльністю спеціалізованої іпотечної установи.

Прийняття Закону України „Про іпотечні цінні папери' дозволить використовувати в Україні моделі як однорівневого, так і дворівневого вторинного іпотечного ринку.

18 листопада 2003 року прийнято Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень', що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Вбачається необхідним існування законодавчого акта такого типу стосовно правового режиму нерухомого майна та інших правовідносин щодо нерухомості.

Очікується, що найближчим часом буде прийнято Закон України „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно'. Відповідний законопроект знаходиться на розгляді в профільному Комітеті Верховної Ради України. Цим законом передбачається запровадити єдину державну систему реєстрації прав на нерухоме майно, в якій реєструватимуться в тому числі й обтяження нерухомості іпотекою. В процесі розробки і подання до Верховної Ради України також знаходиться законопроект щодо створення кредитних бюро, що має на меті створення доступної для кредиторів бази даних щодо кредитоспроможності потенційних позичальників.

1.2 Зарубіжний досвід регулювання іпотечних відносин

Дуже важливо для ефективного впровадження в Україні іпотечного кредитування вивчити досвід міжнародного регулювання іпотечних відносин.

Англо-американська система правового регулювання іпотеки має багато спільних рис з інститутом фідуції. Інститут фідуції у праві означав впевненість, довіру. Цей інститут передбачав тимчасову передачу кредитору права власності на предмети, які слугували забезпеченням боргу. Таким чином, боржник довіряв позичальнику ці предмети на період виконання боргового зобов'язання.

Згодом виникла інша правова форма забезпечення боргових зобов'язань на основі договору пігнусу. Правовий інститут пігнусу передбачав, що предмети, які слугували забезпеченням зобов'язання, передавалися у володіння кредитора. Але право власності на ці предмети зберігалося у позичальника. Це заклало основи формування дворівневої континентальної правової системи іпотеки.

Правовідносини, історично пов'язані з інститутом фідуції, знайшли своє відображення в системах правового регулювання іпотеки Великобританії та частини штатів США.

Законодавство Великобританії визначає іпотечну заставу як надання землі, нерухомого та рухомого майна, майнових прав для забезпечення грошових зобов'язань. Іпотечною заставою також вважається обтяження будь-якого інтересу у рухомому та нерухомому майні, а також угода на створення такого обтяження для забезпечення грошових зобов'язань або зобов'язань, що підлягають грошовій оцінці.[12].

Відповідно до законодавства Великобританії іпотечна застава може базуватися на загальному праві і праві справедливості. Договір іпотечної застави на засадах загального права передбачає передачу заставотримачу титулу власності, який фактично стає власником заставленого майна на період угоди. Якщо борг не буде сплачений у строк, заставотримач стає повним власником заставленого майна. Проте після завершення кредитної угоди на визначених умовах титул власності повертається заставодавцю.

Договір іпотечної застави, що базується на праві справедливості, не передбачає передачі титулу власності на заставлене майно заставотримачу. Право справедливості у Великобританії має давню історію і бере початок з часу створення судів справедливості. Суди справедливості з давніх часів визнавали за заставодавцем право викупу майна, що заставлене в іпотеку у 'розумні строки' шляхом подачі заяви про готовність погашення боргу разом з процентами. Право повернення майна заставодавцем могло бути реалізоване лише на основі рішення судів справедливості. Звідси походить назва права справедливості. Право повернення заставленого майна діє до моменту ухвалення рішення суду про позбавлення права викупу заставної заставодавцем.

У США питання іпотеки регулюються законодавством штатів, хоча на федеральному рівні законодавчо регламентуються відносини у сфері державного кредитування, банківської діяльності, обігу державних цінних паперів, федеральних земель, функціонування операторів вторинного іпотечного ринку, зокрема спеціальних іпотечних агентств. У частині штатів діють норми загального права, що регулюють правовідносини з питань іпотеки. Згідно з ними право власності на предмети застави на період іпотечної угоди переходить до заставотримача. В іншій групі штатів іпотечне законодавство не передбачає передачу титулу власності на майно, що знаходиться в іпотечній заставі, заставотримачу. В окремих штатах цієї групи кредитор може користуватися і володіти предметом іпотеки, якщо це обумовлено угодою. Предметами іпотеки в США можуть бути земля, нерухоме та рухоме майно, майнові права.

Як у Великобританії, так і в США іпотечні угоди, укладені на засадах загального права, передбачають можливість передачі заставотримачем заставленого майна в оренду заставодавцю на визначених угодою умовах.

У США досить широкого розповсюдження набули позасудові процедури реалізації заставленого майна.

У Європейському континентальному праві відносини іпотеки регламентуються по-іншому. За нормами цього права, предмети іпотечної застави залишаються у власності заставодавця на весь період іпотечної угоди.

У Німеччині, наприклад, цивільне законодавство визначає іпотеку як право застави. Згідно з ним іпотечному кредитору надається право забезпечення своїх вимог за зобов'язаннями шляхом використання обтяженої земельної ділянки чи майна через їх продаж або встановлення примусового управління. У Німеччині розрізняють два види іпотеки: зворотну та забезпечувальну або книжкову. Зворотна іпотека встановлюється шляхом фактичної передачі дільничним судом кредитору заставної. Забезпечувальна іпотека - шляхом реєстрації в Поземельній книзі без видачі іпотечного свідоцтва.

У праві Швейцарії іпотекою вважається таке майнове забезпечення зобов'язання, яке виникає на основі договору або закону за умови внесення запису до реєстру нерухомості. Іпотека в цій країні - не єдиний спосіб забезпечення зобов'язань, предметом яких є нерухомість.

У Швейцарії існують три види застави нерухомості. Це іпотека, застава на основі іпотечної заставної, а також застава на основі заставної за рентою на нерухомість. Останні два види застави спрощують процедуру переуступки прав за іпотечним кредитом.

Свої особливості має регулювання іпотеки у Франції, Польщі, Італії та інших європейських країнах.

В цілому у Європі фідуціарна форма іпотечних угод не використовується. Тут обов'язковою є участь судів у процесі вирішення питань, пов'язаних з відчуженням заставленого майна. Подібна форма іпотечних договірних відносин є більш демократичною, хоча й спричиняє те, що судові процеси з відчуженням заставленого майна інколи тривають два-чотири роки. Це породжує додаткові ризики для кредиторів і вимагає від них надзвичайно ретельного здійснення процедур андерайтингу.

Класична форма іпотечної угоди сформувалась на основі інституту 'пігнусу'. Класична іпотечна угода передбачає збереження за позичальником права на власність, користування та володіння заставленим майном. Основною формою зобов'язань, які забезпечувалися іпотекою, став кредит.

Історично склалося так, що інститут іпотеки у його класичній формі, сформованій на базі римського права, набув розповсюдження у більшості країн континентальної Європи та в Царській Росії. Разом з тим, в країнах Північної Америки, Великобританії та інших країнах англо-американської системи права інститут іпотеки несе на собі значний відбиток, як вже зазначалося, правовідносин, властивих інституту 'фідуції'.

Як зазначає В.І.Кравченко, в англо-американському праві термін іпотека почав використовуватися для позначення застави мертвого активу , тобто земельної ділянки або нерухомості. Згодом цей термін набув більш широкого значення, оскільки він почав вживатися і стосовно відповідних цінних паперів та інших боргових зобов'язань. У Великобританії історично виникли дві форми іпотечних кредитних угод. Перша з них базується на загальному праві. Друга - на так званому справедливому праві. Що стосується угод на засадах загального права, то відповідно до них титул власності на заставлене майно передається кредитору, і він, таким чином, стає його власником, хоча і з певними застереженнями, до завершення терміну кредитної угоди. Угоди, укладені на засадах справедливого права, не передбачають передачу титулу власності кредитору.[8].

У США інститут іпотеки має свої особливості залежно від законодавства штатів. В цій країні використовується як класичний інститут іпотеки, що базується на основі римського права, так і фідуціарна форма іпотечних відносин.

У США є дві основні форми іпотечного кредитування - на основі заставних та на основі актів запровадження довірчої власності . Перша форма іпотечного кредитування передбачає передачу позичальником кредитору заставної. Відповідно оцієї форми кредиту позичальник залишається власником заставленого майна, а також має право на користування ним та отримання доходів з цього майна. Друга форма кредиту передбачає передачу позичальником кредитору титулу власності на заставлене майно або прав на володіння цим майном довіреній особі до моменту погашення боргу. Такою довіреною особою може бути і кредитор. Приблизно в половині штатів у США використовується одна форма іпотечного кредитування, в другій половині - інша.

Відмінності правового статусу інституту іпотеки у його класичній формі та за англо-американською системою права стали важливим чинником, який вплинув на формування різноманітних систем іпотечного кредитування. Ці системи згодом отримали назву європейської континентальної та англо-американської.

В цей же період розвиток інституту іпотеки значно вплинув на становлення цивільно-правових відносин в Європі та заставного права. В Російській імперії заставне право було запроваджене Ф.М. Сперанським у 1835 р. у 'Зведенні законів цивільних'.

Розвиток інституту іпотеки у буржуазну епоху супроводжувався створенням спеціальних іпотечних кредитних установ, іпотечних банків, позичкових кас, кредитних асоціацій. Перший іпотечний банк був створений в 1970 р. в Німеччині як державний банк, який випускав спеціальні заставні листи - іпотечні облігації. В 1916 р. створені федеральні земельні банки в США.

Великий поштовх розвитку іпотечних фінансово-кредитних установ в Російській імперії надала аграрна реформа 1861 р. та Столипінські аграрні реформи. У 1882 р. був утворений державний Селянський земельний банк. Він надавав позички селянам для купівлі землі під її заставу. У 1885 р. був утворений Дворянський земельний банк. Цей банк надавав кредити дворянам на благодійних засадах. Наприкінці XIX ст. в Росії ухвалюється законодавство про утворення закладів дрібного кредиту, яке сприяло появі різноманітних ощадно-позичкових і кредитних товариств, сільських, повітових, ощадно-позичкових і земських кас. Напередодні революції 1917 р. в Російській імперії функціонувало 16 тис. різноманітних кредитних товариств, які були об'єднані в кредитні спілки.

Великий поштовх розвитку іпотеки надали заходи, які здійснювалися в більшості зарубіжних країн, пов'язані з подоланням світової економічної кризи 1929-1933 рр. В 30-х рр. 20 ст. в багатьох країнах різко збільшуються темпи житлового будівництва. У США зростання капіталовкладень у житлове будівництво стало одним із факторів прискорення розвитку економіки в цілому та зростання ВВП. В цей період у США створюється ряд нових, невідомих до цього закладів іпотечного кредитування, національних іпотечних асоціацій та системи банків житлового кредитування за активної участі та підтримки держави

Іпотечне кредитування набуває нових ознак, починають формуватися основи ринку іпотечних кредитів.

В той же час на теренах колишнього Радянського Союзу інститут іпотеки був скасований, припинилася практика іпотечного кредитування. Тут заборона на іпотечне кредитування тривала аж до початку 90-х рр. 20-го століття.

Після другої Світової війни розвиток іпотеки набув якісно нових ознак. В більшості зарубіжних європейських країн, в США та Японії спостерігався бурхливий процес економічного відродження, який значною мірою був обумовлений високими темпами житлового будівництва та розвитку житлово-будівельного комплексу, формуванням фінансових ринків.

Сучасні форми іпотеки увібрали у себе кілька тисячолітній досвід розвитку цього інституту.

Одним з правових різновидів іпотеки є іпотека 'за законом'. Інколи її називають легальною іпотекою. Подібна іпотека виникає без договору сторін. В історичному розумінні відомо кілька різновидів іпотеки 'за законом'. До них треба віднести: іпотеку інвестора на інвестиції; іпотеку фіскальну на майно неплатника податків; іпотеку на майно опікуна; іпотеку жінки на майно чоловіка; іпотеку церкви тощо.

Кожна з цих іпотек 'за законом' має свої особливості. Всі вони, крім іпотеки церкви, сьогодні використовуються в багатьох країнах світу.

Крім іпотеки 'за законом', існує іпотека 'за угодою'. Розрізняють два види іпотек 'за угодою'. Це іпотеки, оформлені офіційними документами, та іпотеки, оформлені приватними документами.

Досить розповсюдженою правовою формою іпотеки є іпотека за рішенням суду.

Існує поняття первинної іпотеки, вторинної іпотеки і так далі, що свідчить про можливість використання нерухомості у якості об'єкта застави кілька разів. Таким чином іпотека поділяється за старшинством, існує складна ієрархія іпотек.

Сучасна система правового регулювання іпотеки в країнах Європи, Америки та інших зарубіжних державах бере початок з римського права. Проте у кожній із зарубіжних країн під впливом

різноманітних соціальноекономічних і політичних чинників склалася власна система правового регулювання іпотеки.

Як вже зазначалося, розрізняють дві основні системи регулювання іпотеки: європейську континентальну та англо-амери-канську. Кожна з систем має свій понятійний апарат. Причому в багатьох випадках між понятійним апаратом англо-американської системи правового регулювання іпотеки і понятійним апаратом європейської континентальної системи немає повної відповідності. Це, в свою чергу, є причиною відсутності єдиної універсальної системи правового регулювання іпотеки як економічного інституту. Враховуючи вищезазначене, доцільно визначити особливості функціонування іпотечних інститутів у контексті правових систем окремих країн, що має принципово важливе значення для України, яка розпочинає створення власної системи іпотечного кредитування.

За умов України доцільно використати той зарубіжний досвід іпотечного кредитування, який найбільшою мірою відповідатиме особливостям національної економіки, соціально-політичним реаліям країни.

Аналіз зарубіжного досвіду форм іпотеки дозволяє дати сучасне визначення поняття 'іпотека' як економічного та правового інституту. Іпотеку одночасно можна визначити як взаємо-поєднані між собою категорії. По-перше, це грошові зобов'язання, забезпечені заставою нерухомості, землі, окремих об'єктів рухомого майна, майнових прав, емісійних іпотечних цінних паперів, а також інших іпотечних боргових зобов'язань. По-друге, це заставна. По-третє, це іпотечний кредит.

1.3 Особливості іпотечних відносин в аграрному секторі економіки

Суть іпотечних відносин в аграрному секторі економіки такі сама, що й в інших секторах. Водночас іпотечні відносини в сільському господарстві мають властиві тільки їм особливості. До них насамперед належить іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Згідно із законодавством України предметом застави можуть бути земельні ділянки (у тому числі сільськогосподарського призначення), які перебувають у приватній власності громадян України.

Аграрний сектор економіки потребує довгострокових системних фінансових ресурсів. Єдиним реальним забезпеченням таких кредитів може бути застава земельних ділянок. Цей кредит сприятиме збільшенню розмірів продуктивного капіталу підприємців, а землевласникам дасть змогу фінансувати купівлю додаткових ділянок землі, машин, устаткування та інших засобів виробництва, тобто сприятиме розвиткові та зміцненню ринкових відносин.[18].

Однією з основних умов іпотеки землі є створення спеціалізованого селянського іпотечного банку з широкими можливостями іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників і комерційних операцій із землею та нерухомістю. Оскільки операції із землею мають перебувати під контролем держави і їх недоцільно передавати приватним підприємницьким структурам, статус Земельного банку повинен бути державним.

Формування системи іпотечного кредитування не обмежується запровадженням спеціалізованих іпотечних інвестицій. Потрібні й інші заходи для створення системи іпотечного кредитування, що враховували б нинішні економічні реалії. Стримують розвиток таких операцій не так відсутність спеціалізованих іпотечних інвестицій, як недосконалість самого механізму іпотечного кредитування. Першим невирішеним питанням є неврегульованість відносин власності. Адже при заставі заставодавцю передається право власності у вигляді певної форми користування об'єктом застави. Це право має бути зафіксоване певною правовою нормою, однак вона ще недостатньо розроблена. Другим питанням є відсутність в Україні прозорого ринку застави. Банки, навіть спеціалізовані на іпотеці, повинні мати не тільки право, а й можливість реалізувати заставу неплатоспроможних боржників. Поки що комерційні банки позбавлені таких можливостей. За потреби вони самостійно реалізовують заставу неплатоспроможних боржників. Хоч це й не є функцією комерційних банків. При цьому ризик неповернення заборгованості банком збільшується. З метою зменшення ризику банки можуть знижувати вартість застави, завдаючи збитків боржникові. При цьому банки не завжди уникають збитків від кредитних операцій.[22].

Комерційні банки будь-якої спеціалізації повинні мати право і можливість реалізації не лише своєї застави, а й права застави. Особливе значення це має для підтримки ступеня ліквідності, передбаченого нормативами Національного банку України. Наявність такого права може значно розширити обсяги іпотечного кредитування. Але для цього має бути відповідна система реалізації цих прав через спеціальні інструменти.

Отже, комплексне обґрунтування організаційно-методичних заходів сприяє запровадженню раціонального кредитування сільського господарства на іпотечній основі.

За підрахунками вітчизняних і зарубіжних експертів, використовуючи можливості іпотеки на українських землях сільськогосподарського призначення, щороку в АПК можна залучати від 8 до 12 млрд. грн. Земля має нарешті стати товаром, капіталом і давати прибуток, передусім будучи об'єктом купівлі-продажу. Земля виступатиме як аграрний капітал, що сприятиме поліпшенню інвестиційної та кредитної привабливості сільськогосподарського виробництва. 'Земля -- це четверте колесо економіки, завдяки якому вона може швидше рухатись та інтегруватись у світову економічну систему'. Щоправда, на шляху до цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення -- ціла низка правових, економічних та організаційних перешкод, які варто вирішувати нині, оскільки часу залишилось не так уже й багато -- до 01.01.2007 року, коли Земля має нарешті стати товаром, капіталом і давати прибуток, передусім будучи об'єктом купівлі-продажу. Земля виступатиме як аграрний капітал, що сприятиме поліпшенню інвестиційної та кредитної привабливості сільськогосподарського виробництва буде скасовано.

Однією з головних проблем, на думку спеціалістів-аграрників, є те, що селяни, отримавши право власності на землю, не мають права розпоряджатися нею. Це явище можна назвати 'консервативністю селян', оскільки значна кількість людей, особливо похилого віку (третина власників сертифікатів і державних актів), не в змозі чекати скасування мораторію, тобто отримати реальне право власності на землю.[27].

Окрім того, не всі власники ділянок сільськогосподарського призначення зможуть передати землю в іпотечне кредитування навіть після скасування мораторію на її продаж. Адже нині 22 млн. га перебуває в оренді, а за законом продаватися може лише власність. Єдиний вихід -- розроблення механізму застави права на оренду.

Ще однією перешкодою для запровадження іпотечного кредитування експерти-аграрники вважають пункт 13 перехідних положень Земельного кодексу, який обмежує землеволодіння на період до 01.01.2015 року до 100 гектарів на одну особу (юридичну чи фізичну)6. Аргументи прихильників запровадження такої норми -- запобігання формуванню латифундій -- цілком зрозумілі'.

Нині близько 64% сільськогосподарських підприємств в Україні потребують довгострокових кредитів (терміном на 5--20 років), 16 середньострокових (до 5 років) і лише 10 -- короткострокових. На нашу думку, саме довгострокові кредити можуть забезпечити розширення сільськогосподарського виробництва та оновлення виробничих фондів, сталий розвиток галузі. Однак однією з необхідних умов довгострокового кредитування є стабільні прибуткові сільськогосподарські підприємства, яких, на жаль, в Україні обмаль, переважна більшість -- неприбуткові (2002 рік -- 52%). Щоб крокувати світовим економічним коридором, Україні варто зосередити увагу на розвитку ринкових відносин, адаптації законодавства до європейських норм, виведенні землі з тіньового ринку.[22].

В українському суспільстві думки щодо розвитку іпотеки найрізноманітніші.

Приміром, іпотека не потрібна взагалі, а іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення не лише не потрібна -- вона шкідлива і неприпустима;

-- іпотечне кредитування може здійснювати будь-хто, у кого є кошти для надання кредиту;

-- іпотечні операції можуть здійснювати універсальні комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи в разі отримання ними іпотечної ліцензії Національного банку України;

-- іпотечні операції можуть здійснювати лише спеціалізовані іпотечні фінансово-кредитні установи.

Таке розмаїття поглядів не дивує з огляду на новизну питання в Україні. Але історичний досвід нашої держави свідчить, що іпотека за певних умов може стати важливим рушієм економіки.

В останній третині XIX століття в Україні зародилася і склалася мережа іпотечних установ. Простір для розвитку іпотеки відкрила реформа 1861 року, завдяки якій іпотечні відносини в Україні бурхливо розвивалися до 1917 року. Тепер вони відроджуються знову. Усупереч майже повної відсутності необхідних передумов, особливо правових, частка нерухомого майна досягла 30% вартості забезпечення кредитів, виданих українськими банками.[16].

У нашій країні важливим і необхідним є прийняття низки законів, які, з урахуванням кращого зарубіжного досвіду, були б водночас адаптовані до конкретних умов України і враховували специфіку, зумовлену нашим історичним розвитком, сучасними особливостями земельних відносин, унікальністю її ґрунту.

Сільськогосподарські угіддя, на відміну від земель інших галузей народного господарства, є основним виробничим ресурсом, що за певних умов може розглядатися і як значний потенційний фінансовий ресурс, оскільки в активах суб'єктів господарювання посідає значне місце (до 40--50%) і, як правило, має стабільну ліквідність. Саме ця особливість сільськогосподарських угідь становить для суб'єктів господарювання фінансовий інтерес, оскільки дає змогу залучати до господарського обороту у вигляді кредитів додаткові фінансові ресурси. Отже, іпотека має економічне значення не сама по собі, а як засіб залучення під заставу земельних ділянок кредитних ресурсів.[27].

В Україні земля приватизується ділянками, середній розмір яких становить 4,5га. При цьому майже 93% землі не є власністю засновників сільськогосподарських підприємств10. Тобто у найближчій перспективі тільки 7% землі може потенційно бути таким об'єктом іпотеки. Але й до них треба ставитися з певними застереженнями, адже не всі засновники підприємства можуть погодитися ' на заставу своєї землі, тобто на ризик її втрати.

Для іпотечного кредитування, крім довгостроковості, характерним є експлуатація заставного майна боржником. Заставотримач може перевірити наявність, стан і умови зберігання заставного майна. Допускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо вартість майна не вичерпана попередніми заставами, а боржник має економічну можливість сплатити проценти і сплатити борг.

Зважаючи на історію і традиції фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі більшості європейських країн, слід було б створити в Україні механізм, в якому суб'єктами іпотечного кредитування виступали б іпотечні інститути державної та недержавної форм власності. Загальна схема іпотечного кредитування сільськогосподарських виробників подана на рисунку.

В умовах недостатнього досвіду роботи і відсутності досконалої нормативної бази обороту земельних ділянок в Україні вважаємо, що на першій стадії створення іпотечного механізму необхідно обмежити оборот землі: здійснювати його тільки між державою і сільськогосподарським виробником.

Принципово важливо, щоб кредитування сільськогосподарських виробників здійснювалося на конкретних принципах іпотечного механізму, таких як загальні кредитно-фінансові, основоположні соціально-економічні, соціально-правові та спеціальні кредитно-фінансові принципи.

Керуючись основними соціально-економічними принципами, і насамперед принципом дохідності, держава повинна виділити із основної маси сільськогосподарських виробників великі господарства, фермерів, які бажають і здатні прибутково використовувати нерухомість. В умовах високої вартості кредитних ресурсів на перших етапах розвитку аграрної іпотеки з економічної точки зору було б доцільним пільгове іпотечне кредитування сільськогосподарських виробників. В умовах фінансово-економічної кризи і високої вартості кредитних ресурсів воно забезпечило б доступність кредитів і розширило б кількість позичальників. З метою підвищення ефективності роботи аграрної іпотеки держава повинна розвивати ринок землі, підвищувати ефективність роботи ринку аграрної продукції. Важливо, щоб регулювання ринків не створювало різноманітних перешкод для вільного капіталообігу.

На сучасному етапі розвитку економіки можна виділити такі основні проблеми при наданні іпотечного кредиту:

-- визначення вартості нерухомого майна, оскільки це складний процес, особливо коли йдеться про великий період часу, а позички під нерухомість завжди видаються на тривалий період. Цінові варіанти можуть бути найрізноманітніші;

-- юридичний аналіз ситуації позичальника і його можливість брати позику. Необхідність складення автентичного акту передбачає збереження від будь-яких негативних випадків і визнання документа недійсним;

-- реалізація застави (тобто продаж у разі несплати) теж передбачає довгий ланцюг юридичних процедур. У Франції, наприклад, необхідно 4 роки, щоб кредитор повернув свої гроші. Більше того, умови продажу на підставі судового рішення дуже жорсткі (це зумовлено захистом прав власника, майно якого заарештоване) і оскільки оголошення про продаж у цьому випадку неадекватні, усі ці чинники перешкоджають отримати відповідну ціну.[24].

Світовий досвід свідчить, що іпотека не лише розширює виробничий капітал в аграрному секторі, а й сприяє ефективності розподілу нерухомості. Через іпотечний механізм земля з часом переходить до рентабельніших підприємств. У результаті показники сільського господарства в цілому поліпшуються.

З метою запобігання ризиків непогашення кредитів і завдання збитків іпотекотримачам іпотечні кредити під заставу сільськогосподарських земель можна надавати у розмірі не більше 60--70% від ринкової вартості цієї землі, яка при цьому є предметом застави.

Допоки не буде створено умов для стабільної прибуткової діяльності сільськогосподарських виробників, використання сільськогосподарської землі для забезпечення повернення кредитів може призвести до довгострокових негативних соціальних наслідків у вигляді масового позбавлення сільськогосподарських виробників своїх земель і формування за рахунок цих земель латифундій.

Оскільки виникнення таких наслідків неприпустиме, держава повинна сприяти підвищенню ефективності сільськогосподарської діяльності та відчужувати сільськогосподарські землі лише у крайньому разі. Держава сприятиме розвитку ефективного професійного землекористування; страхуванню ризиків; захисту інтересів національних сільськогосподарських товаровиробників при експорті та імпорті сільськогосподарської продукції; субсидуванню сільськогосподарського виробництва, зокрема фінансуванню коштом держави наукових досліджень у рослинництві та тваринництві, покриттю збитків сільськогосподарських товаровиробників у зв'язку з несприятливими погодними умовами, створенню інформаційної інфраструктури тощо.

Фінансово-економічні умови аграрного сектору України підсилюють важливість довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників уже не як окремих ініціатив комерційних банків або регіонів, а як цілісної системи за безпосередньої участі держави. І саме іпотечне кредитування надасть новий потужний імпульс у розвитку аграрного сектору економіки, залучивши для цього значні фінансові ресурси.

Держава має сприяти формуванню ефективних власників сільськогосподарських земель, що працюють на ній, і підтримувати іпотечне кредитування купівлі сільськогосподарських земель сільгоспвиробниками під заставу цих земель. Банки й інші кредитні установи, що видають кредити на поповнення обігових коштів та фінансують сільськогосподарських виробників, можуть встановлювати обмеження на сільськогосподарські землі.

Отже, удосконалення кредитування сільськогосподарських товаровиробників з боку держави має здійснюватись у кількох напрямах:

-- початкове пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств на іпотечній основі, яке передбачає збільшення частки довгострокових кредитів, що дають змогу підприємцям збільшити розмір продуктивного капіталу;

-- розвиток іпотечного кредиту в системі комерційних банків;

-- підвищення ефективності сільськогосподарської діяльності та формування принципів, за яких відчуження земель має бути крайнім заходом захисту інтересів іпотекотримачів;

-- обов'язкова державна реєстрація іпотеки, нотаріальне засвідчення іпотечної угоди.

Фінансово-економічні умови аграрного сектору України підсилюють важливість довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників уже не як окремих ініціатив комерційних банків або регіонів, а як цілісної системи за безпосередньої участі держави.[23].

В Україні треба пришвидшити запровадження механізмів купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, бо через відсутність ринку землі селяни втрачають можливість залучення в агровиробництво коштів інвесторів-кредиторів, а отже, й активізувати інноваційні процеси, оновити матеріально-технічну базу, підвищити родючість ґрунтів і розв'язати соціально-економічні проблеми.

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика господарства

Повна назва підприємства - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Місце знаходження Червоноармійський район, Житомирська область. Підприємство було створено 1 березня 2000 року, на основі колишнього КСП „Колективіст' шляхом об'єднання майнових і земельних паїв громадян для підприємницької діяльності відповідно до законів 'Про господарські товариства', 'Про колективне сільськогосподарське підприємство', 'Про підприємництво', та ін. З метою одержання прибутку і нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та інших товарів.

Знаходиться на відстані 60 км. від м. Житомира, та на відстані 40 км від Новоград-Волинська, які являються основними пунктами реалізації продукції.

Знаходиться в зоні Полісся, територія підприємства не забруднена радіонуклідами, природні умови сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур, а також для ведення тваринництва.

До складу підприємства входить 3 населених пункти Андріївна, Рудокопи, Улашанівка.

Розглянемо забезпеченість господарства земельними ресурсами, та визначимо тенденції їх зміни за три останні роки. Дані зведемо у вигляді таблиці. 2.1.

Таблиця 2.1. Склад і структура земельних угідь СТОВ ім. Шевченка

Види угідь	Площа, га	Структура, %
	2004	2005	2006	Загальної земельної площі	Площі сільськогоспо-дарських угідь
Земельна площа	1384,5	1384,5	1384,5	100,0	100,0	100,0	Х	Х	Х
В тч. с/г угіддя	1384,5	1384,5	1384,5	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Рілля	883,4	8834	883,4	63,81	63,81	63,81	63,81	63,81	63,81
Сінокоси	25,6	25,6	25,6	1,85	1,85	1,85	1,85	1,85	1,85
Пасовища	475,5	475,5	475,5	34,34	34,34	34,34	34,34	34,34	34,34
Площа лісу	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Ставки і водойми	-	-	-	-	-	-	-	-	-

Отже з таблиці 2.1 видно, що загальна земельна площа господарства становить 1384,5 га., вона є незмінною протягом трьох останніх років. Що ж до площі сільськогосподарських угідь, то вона протягом трьох років залишилася без змін і дорівнює загальній земельній площі. Площа ріллі становить 883,4 га., і протягом останніх років вона також не змінилася. Аналізуючи таблицю 1 ми бачимо, що площа сінокосів і пасовищ також залишилася незмінною. Бал економічної оцінки землі в господарстві становить 39 балів.

Основною галуззю сільського господарства вважається рослинництво, оскільки від рівня його розвитку залежить не лише задоволення потреб у відповідних продуктах харчування, сировині для переробної промисловості, а й стан розвитку тваринництва.

Основні види діяльності СТОВ ім. Шевченка

1. Виробнича, комерційна.

2. Торгівельну, в тому числі: оптову, роздрібну, дрібнооптову.

3. Торгово-закупівельну.

4. Надає транспортні, ремонтні послуги;

5. діяльність пов'язану з реалізацією виробленої продукції

На сучасному етапі на підприємстві функціонує:

1. Функціональні служби господарства

§ бухгалтерського обліку

§ планово-економічна

§ агрономічна

§ зооветеринарна

§ інженерно-технічна

2. Обслуговуючі і підсобні виробництва

§ машинно-тракторний парк

§ ремонтна майстерня

§ складське господарство

§ складське господарство

3. Культурно-побутові умови

§ їдальня

§ дитячий садок

§ клуб

4. Підрозділи основного виробництва

§ рільнича бригада

§ тракторна

§ молочнотоварна ферма

§ свиноферма

Що стосується характеру виробництва, то так як підприємство є збитковим то звичайно у нього відсутні енерго- та ресурсозберігаючі технології. Підприємство застосовує застарілу техніку, яка залишилася ще з часів Радянського Союзу і тому зважаючи на її вік, фізичне і моральна застаріння всі процеси на підприємстві є енерго- та ресурсоємкими. Сільськогосподарські машини, які використовуються на даний час у виробничій діяльності мають вік в середньому 15-18 років. Звідси можна зробити висновок, що дана техніка не відповідає сучасним вимогам по виробництву продукції. Підприємство забезпечене технікою лише на 45%. Підприємство має у своєму 3 комбайни СК - 5 'Нива', 1 ЗИЛ - 130, по одному трактору Т - 150 К, МТЗ - 80 Л і Т - 40. А це значить що йому не вистачає техніки для дотримання технологій виробництва продукції і виробництво ведеться не ефективно.

СТОВ ім. Шевченка має автопарк на території якого знаходяться вантажні автомобілі, комбайни, трактори. Техніка зберігається на відкритому повітрі. Також на території автопарку здійснюють ремонт техніки, хоча звичайно на ремонт всієї техніки коштів не вистачає, тому ремонтують ту, яка в даний період найнеобхідніша. Вантажні автомобілі і трактори використовуються не тільки на польових роботах, але й в тваринництві. Звичайно сільськогосподарська техніка завдає шкоди навколишньому середовищу зокрема забруднює повітря вихлопними газами, також автопарк забруднює паливно-мастильними матеріалами водоймища, що знаходяться поруч. Оскільки техніка відіграє важливе значення в сільському господарстві, то потрібно підвищувати ефективність її використання таким чином:

· по можливості закуповувати нову техніку;

· використовувати сучасні агрегати які за один прохід виконують декілька операцій;

Житомирська область - одна з найбільш постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Забруднення території радіонуклідами призвело до суттєвого погіршення екологічного стану ґрунтів, що в свою чергу зумовлює забруднення радіонуклідами продукції сільського господарства. Тому нині гостро стоїть проблема виробництва екологічно чистої продукції для населення з метою поліпшення його здоров'я. Проблема екологічно чистого природокористування безпосередньо стосується і виробництва продукції на досліджуваному підприємстві СТОВ ім. Шевченка бо воно безпосередньо займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Екологічна ситуація, яка склалася, за всіма ознаками має чітко виражений кризовий характер. Вихід з цього стану шляхом реалізації традиційних методів неможливий. Тому необхідні принципово нові екологічні і економічні виважені підходи до розвитку народного господарства України та обґрунтовані заходи щодо їх реалізації на основі ефективного застосування ринкових економічних інструментів і важелів в управлінні природокористуванням та природоохоронною діяльністю, що тим самим забезпечить послідовне втілення в життя концепції сталого розвитку нашої держави.

Що стосується екологічної шкідливості то господарство своєю діяльністю не перевищує допустимі норми впливу на навколишнє середовище. Оскільки господарство збиткове то відповідно у нього нема коштів на закупівлю мінеральних добрив і засобів захисту рослин у повній мірі. Тому воно їх використовує мінімально і через це не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Далі проаналізуємо забезпечення господарства основними виробничими фондами. Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму. Забезпеченість господарства виробничими фондами наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Забезпеченість господарства основними виробничими засобами

Показники	Значення показника	2006 р. в % до 2004 р.
	2004	2005	2006
Всього основних засобів, тис. грн	7173,2	7183,2	7164,9	99,88
В т.ч. вартість основних виробничих засобів с.-г. призначення, тис. грн.	6097,2	6105,7	6090,2	99,89
Фондовіддача, грн.	0,06	0,04	0,04	66,67
Припадає прибутку (збитку) на 1 грн осн. Вироб. Фондів, грн.	-0,03	-0,03	-0,02	66,67
Фондоємкість, грн.	16,4	24,5	26,5	161,59
Коефіцієнт обороту основних фондів	0,01	0,01	0,01	100,0
Період обороту осн. фондів	97,5	78,2	159,6	163,69
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн	446,6	295,0	149,6	33,50
Коефіцієнт обороту оборотних засобів	0,87	1,04	1,64	188,5
Середня тривалість 1 обороту оборот. засобів	419,5	350,9	222,6	53,1
Норма прибутку, %	-2,8	-3,4	-1,8	64,29
Коефіцієнт зносу осн. фондів	0,23	0,24	0,26	113,04

Значення основних виробничих фондів фактично не змінюється і залишаєлося сталим на протязі всього досліджуваного періоду. Фондовіддача за всі роки становить менше 1 (<1), а це свідчить про неефективне використання оборотних засобів на підприємстві. Господарство має проблеми з забезпеченням виробництва обіговими коштами, матеріалами примочу з кожним роком ситуація ускладнюється. Так за аналізуємий період їх розмір зменшився на 66,50% або на 297,0 тис. грн. Також ми бачимо негативну тенденцію по прибутковості підприємства, оскільки на 1 грн основних виробничих фондів припадає в 2006 році 0,02 грн. збитку. Така ситуація має місце тому що ОВФ підприємства є морально зношені, а також неефективно викорнистовуються у виробничому процесі.

Для визначення виробничого напрямку (спеціалізації) господарства необхідно проаналізувати структуру його товарної продукції. Зобразимо відповідні дані у формі таблиці та проаналізуємо їх. Склад і структура товарної продукції СТОВ ім. Шевченка наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Структура товарної продукції СТОВ ім. Шевченка

Види продукції	2004 р. (початок періоду)	2006 р. (кінець періоду)	2006 в % до 2004
	Грошові надходження тис. грн.	В % до загальної кількості	Грошові надходження тис. грн.	В % до загальної кількості
1	2	3	4	5	6
Всього товарної продукції	267,8	100,00	149,5	100,00	55,83
В т.ч. рослинництва	107,1	39,99	65,9	44,08	64,89
З них зернові і зернобобові	96,8	36,15	64,1	42,88	66,22
Інші продукти рослинництва	10,3	3,85	1,8	1,20	17,48
По тваринництву, всього:	119,6	44,66	56,3	37,66	47,07
З них: м'ясо	58,6	21,88	26,9	17,99	45,90
Молоко	57,1	21,32	28,2	18,86	49,39
Інші продукти тваринництва	3,9	1,46	1,2	0,80	30,77
Продукція промисловості	5,6	2,09	2,9	1,94	51,79
Інші види продукції та послуг	35,5	13,26	24,4	16,32	68,73

Виходячи з даних, які подані в даній таблиці, можна зробити висновок, що кількість продукції, яку реалізує підприємство постійно зменшується так у 2006 р. порівняно з 2004 всього товарної продукції зменшилось на 44,17%.

Найбільшу частку в структурі товарної продукції у 2006 році мала галузь рослинництва - 44,08%, галузь тваринництва складала - 37,66%. Проте у 2004 році це співвідношення було зовсім протилежне, галузь рослинництва в структурі товарної продукції складала 39,99%, а галузь тваринництва відповідно 44,66%. Скоротилося виробрництво і реалізаці зернових культур в порівнняні з 2004 роком на 32,7 тис. грн., або на 33,78%. Також зменшення зазнала реалізація молока, а саме на 28,9 тис. грн., або на 50,61%. Інші продукти та послуги в структурі товарної продукції складають 16,32% і зменшилися на 11,1 тис. грн.

З даної таблиці можна зробити висновок, що господарство має зерново-скотарський виробничий напрямок. За структурою товарної продукції визначають рівень спеціалізації господарства. Для цього користуються формулою.

= Або 39,6%.

П_ві - питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

Ni - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.

Значення рівне 39,6 свідчить що господарство можна віднести до господарств з середнім рівнем спеціалізації (дані для розрахунку використовувались за 2006 рік).

Підприємство використовує переважно власну сировину, для виробництва сільськогосподарської продукції. Господарство використовує посадковий матеріал лише із власного насінневого фонду, закуповується тільки добрива, пестициди, паливо. Постачальниками добрив та пестецидів виступають різні комерційні структури Житомирської області.

Основними пунктами реалізації продукції. Зокрема це ДАК „Хліб Україна' м. Житомир, Торговий дім, Хлібозаводи в Новоград-Волинську, молокопереробні підприємства м. Житомира серед яких основним являється „Рудь'.

Наступним кроком буде характеристика економічних результатів господарювання СТОВ ім. Шевченка, яку дають вартісні показники таблиці 2.4.

Як бачимо, найгірші показники за період дослідження спостерігаються в 2006 р., коли було отримано найменше валової продукції (229,5 тис. грн. в порівняльних цінах 2000 р.) і підприємство понесло збитки в розмірі 103,8 тис. грн. В 2006 р. валова продукція склала 229,5 тис. грн., що на 38,32% менше від 2004 р. Скорочення валової продукції відбулося, завдяки значному зменшенню валової продукції у рослинництві та тваринництві.

У рослинництві даний показник зменшився на 94,6 тис. грн., або на 39,07%, при порівнянні показників 2006-2004 років А у тваринництві даний показник зменшився на 48,0 тис. грн, або на 36,92%.

Таблиця 2.4 Основні економічні показники господарської діяльності СТОВ ім. Шевченка

Види продукції	Р о к и	2006 р. в % до 2004 р.
	2004	2005	2006
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2000 р., тис. грн.)	372,1	249,4	229,5	61,68
· 100 га с.-г. угідь, тис. грн.	26876,13	18013,72	16576,38	61,68
· 1 середньорічного працівника, грн.	5814,06	5421,74	5464,29	93,98
· в т.ч. ВП рослинництва, в т. грн.	242,1	132,6	147,5	60,93
· в % до заг. кількості	65,06	53,17	64,27	98,79
· ВП тваринництва, т. грн.	130,0	116,8	82,0	63,08
· в % до загальної кількості	34,94	46,83	35,73	102,26
Валовий доход, всього, тис. грн.	-189,3	-222,2	-81,4	43,00
Прибуток (збиток), всього, тис. грн.	-176,0	-261,8	-114,4	65,00
Рівень рентабельності, %	-42,4	-47,2	-34,39	81,11
· в т.ч. рослинництва, %	-38,6	-41,0	22,83	-59,15
· тваринництва, %	-51,0	-61,3	-44,58	-87,41
Фондовіддача, коп. на 1 грн.	0,06	0,04	0,04	66,67
Оплата праці 1 середньорічного працівника, грн.	1081,0	861,3	785,71	72,68

Відповідно із зменшенням кількості валової продукції, зменшилася її частка, яка припадає на 100 га. сільськогосподарських угідь, на 10299,75 тис. грн., або на 38,32%. Більшу половину валової продукції в СТОВ ім. Шевченка продовжує давати рослинництво. Хоча господарство і лишається збитковим, у 2006 році порівняно з 2005 р. валові збитки зменшилися на 107,9 тис гри., або на 57,0%. В останній рік намітилась позитивна тенденція до зниження збитковості галузях господарства.

Проаналізуємо, як змінився за останні роки рівень рентабельності. Загалом рівень збитковості зменшився на 18,89%, і становив у 2006 році 34,39%. Галузь рослинництва була рентабельною лише у 2006 році (28,83%). Також краща ситуація склалася з тваринницькою галуззю, тут з кожним роком зннижується рівень збитковості. Якщо порівняти 2006 з 2004 роком, то збитковість зменшилась на 12,59%.

Фондовіддача є узагальнюючим показником, який характеризує рівень ефективності використання основних виробничих фондів підприємства. Цей показник з року в рік в господарстві знижується, і в 2006 р. склав 0,04 коп. на 1 грн. або 33,33% проти 2004 р.

Оплата праці на 1 - го працівника з кожним роком зменшується, так в порівнянні 2006 року з 2004 роком вона зменшилася на 785,71 грн.27,3%. Дана сума становить заробітну плату працівників, які залучаються на виконання сезонних робіт. Таким чином 2004-2006 роки періоду дослідження виявилися для СТОВ ім. Шевченка як і для більшості господарств України, дуже складними.

Ефективність господарювання в СТОВ ім. Шевченка вкрай низька. Від ведення своєї діяльності підприємство отримує збитки. Тому для подолання кризового стану в господарстві потрібно використовувати більш вдосконалені форми організації виробництва і оплати праці, раціонально використовувати земельні, трудові і матеріальні ресурси, впроваджувати комплексну механізацію виробничих процесів і застосовувати нову техніку і технологію.

На даний час підприємство не повністю використовує свої виробничі потужності по виробництву продукції. Оскільки площа ріллі складає 883,4 га, а посівна площа в 2005 році склала 845,0 га. Тобто підприємство має можливість наростити виробництво використавши ще додатково 38,4 га землі. Для того, щоб віддача від даних земель була вищою, потрібно: вирощувати пріоритетні види продукції, які насамперед користуються попитом на ринку, підвищувати продуктивність праці працівників, використовувати сучасну техніку, яка є більш продуктивною ніж вітчизняні аналоги.

Дане підприємство займає незначне місце як в галузі так і на ринку. Оскільки воно виробляє мало валової продукції і є збитковим.

Також воно не має монопольного стану оскільки в 1999-2000 роках згідно з указом президента України на основі реформованих СТОВ створені нові суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності: приватно-орендні підприємства, СТОВ, кооперативи тощо наприклад, по Житомирській області

- підлягало реформуванню - 600 господарств;

- зареєстровано статутів новостворюваних господарств - 632/100%;

- з них * ТОВ - 262; - 41.5%;

* приватно - орендні підприємства - 262: 35.8%;

* селянських (фермерських) - 35: - 5.5% '* інші-23;-3.6%

Тобто на ринку с/г продукції працює велика кількість підприємств і жодне з них не має монопольного стану і в даній галузі має чітке вираження конкуренція.

Важливим елементом господарського механізму є створення ефективного організаційного механізму. Організайний механізм охоплює організацію структури управлінської системи (статику), який регламентується системою організаційно-правових документів, нормативів, стандартів. Це насамперед, Закон України 'Про підприємства'(ВВР - 1992, №14, с.387-400), примірний статут сільськогосподарського підприємства, положенн про структурні підрозділи, посадова інструкція, загальні стандарти управління тощо

Центральним елементом організаційного механізму господарювання є структура управління, від якої значною мірою залежить дієвість всього господарського розрахунку. Структура управління - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службові зв'язки між структурними підрозділами і працівниками апарату управління щодо підготовки, прийняття, реалізації управлінських рішень.

Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управління. Структура управління виражається в схемі і параметрах системи управління, штатному розписі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.

Згідно зі статутом господарства найвищим органом господарства є генеральний директор, який визначає основні напрями діяльності господарства, затверджує плани і звіти про їх виконання; затверджує зміни та доповнення до статуту; приймає рішення про ліквідацію господарства чи його реорганізацію; призначає ліквідаційну комісію, затверджує ліквідаційний баланс. СТОВ ім. Шевченка має цехову (галузеву) структуру управління вона передбачає створення цехів по виробництву окремих видів продукції, виконання робіт, надання послуг. Цехи очолюють головні спеціалісти, які виступають в ролі лінійних або функціональних керівників.

Переваги галузевої структури управління:

спрощення організаційної будови та структури управління;

підвищення рівня організації, розпорядництва і технології керівництва;

зміцнення принципу єдиноначальності, посилення оперативного впливу;

дотримання оптимальних норм управління і обслуговування для керівників;

спрощення лінії кваліфікації між рівнями системи управління;

скорочення витрат на утримання апарату управління.

Галузева структура управління вимагає, в свою чергу кваліфікованих кадрів, внутрігалузевої концентрації спеціалізації виробництва, диспетчерської служби. Структура управління СТОВ ім. Шевченка представлена на рис. 2.1.

На підприємстві є добре організований апарат управління, який ефективно виконує свої функції. Структура апарату управління представлена в таблиці 2.5. Якщо взяти в цілому то в господарстві в 2006 році серед робітників 6 чоловік. В основному це - керівники і спеціалісти підприємства. Середню спеціальну освіту мають 6 чол., а 10 чол., або - середню технічну. Решта працівників - це люди з середньою і неповною середньою освітою. Також в господарстві працюють багато пенсіонерів близько 10 чоловік, їх продуктивність значно нижча ніж осіб працездатного віку.

Всього працівників апарату управління налічується 19 чоловік. До групи загальногосподарського керівництва належать 3 працівника. До групи керівників виробничих підрозділів - 4 чоловік, що складає 21,05% від загальної кількості працівників апарату управління, до агрономічної служби - 1 працівник, до зооветеринарної - 2 працівника, до інженерно-технічної - 1 чоловік, служба планово-облікова та фінансово-розрахункова служба - 3 чоловіки.

Таблиця 2.5 Чисельність та структура апарату управління СТОВ ім. Шевченка станом на 1 січня 2006 року.

Групи структурних підрозділів	Кількість працівників	В % до загальної кількості
1. Група загальногосподарського керівництва	2	10,53
2. Група керівників виробничих підрозділів, всього	4	21,05
в т. ч. рослинництва	2	10,53
тваринництва	2	10,53
3. Агрономічна служба	1	5,26
4. Зооветеринарна служба	2	10,53
5. Інженерно-технічна служба	1	5,26
6. Служба капітального будівництва та комунального	-	-
7. Планово-облікова та фінансово-розрахункова служба	3	15,79
8. Диспетчерська служба	-	-
9. Група культурно-побутового призначення	3	15,79
10. інші працівники управління	3	15,79
Всього:	19	100,00

Культурно- побутового призначенн 2 парцівника, інші працівники 3 чоловіки. Отже з таблиці 2.5 бачимо, що апарат управління господарства налічує 19 чоловік. Найбільшу частину в загальній структурі займає планово-облікова та фінансово-розрахункова служба - 15,79%. Проведемо аналіз забезпечення господарства трудовими та енергетичними ресурсами (табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Забезпеченість СТОВ ім. Шевченка трудовими та енергетичними ресурсами

Показники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2006 р. в % до 2004 р.
I. Трудові ресурси
Середньорічна чисельність працівників. чол..	64	46	42	65,62
Навантаження на 1 середньорічного працівника, га
- сільгоспугідь	21,63	30,10	32,96	152,38
- ріллі	13,80	19,20	21,03	152,39
Відпрацьовано в с.-г., тис. люд.-годин, люд.-днів	24,5	30,5	19,2	78,37
II. Енергетичні потужності. Всього к. с.	4933,0	4924,0	4833,2	97,98
- на 100 га с.-г. угідь	356,30	355,65	349,09	97,98
- на 1 середньорічного працівника	77,08	107,04	115,08	149,30

Середньорічна чисельність працівників в господарстві у 2006 році на 42,5%. Навантаження на одного середньорічного працівника зросла на 52,38 - на сільгоспугіддях і на 52,39% - на ріллі, але це відбулося внаслідок зменшення числа працюючих в господарстві.

Енергетичні ресурси представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів. Між енергозабезпеченістю виробництва та енергоозброєністю праці і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність - з їх підвищенням зростає врожайність культур і продуктивність тварин, збільшується продуктивність праці і прибутки підприємств.

Енергетична потужність у господарстві на 100 га сільськогосподарських угідь у 2004 році становила 356,30 к.с., а у 2005 році даний показник трішки зменшився і складає 349,09 к.с, тобто зменшився на 2,02%. Також процес збільшення спостерігався на одного середньорічного працівника к.с. на 49,30%, але це зростання спричинене зменшенням чисельності працюючих та площею с.-г. угідь в господарстві.

Коло професійних обов'язків кожного працівника визначено посадовою чи професійною інструкцією, кожен виконує свою роботу та являється взаємозв'язаним з цілим колективом. Безпосередньо на підприємстві проводиться підготовка та перепідготовка кадрів. Також працівники підприємства мають можливість підвищити свою кваліфікацію на виробництві, у навчальних закладах різних типів. Робота для всіх категорій працівників дуже напружена, контроль за використанням робочого часу дуже жорсткий.

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами Рівень додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційний виплат залежить від кінцевих результатів роботи .

Заробітна плата працівників представлена в штатному розписі.

Таблиця 2.7 Штатний розпис персоналу управління СТОВ ім. Шевченка за 2006 р

Посада	Кількість штатних одиниць	Місячна зарплата
I. Група загально-господарського керівництва. Генеральний директор господарства Секретар Всього по групі II. Група керівників виробничих підрозділів в т. ч. рослинництва: Бригадир рільничої бригади Бригадир тракторної бригади тваринництва: завідувач свинофермою завідувач товарномолочною фермою Всього по групі III. Агрономічна служба Головний агроном Всього по групі IV. Зооветеринарна служба Головний зоотехнік Головний ветеринарний лікар Всьогого по групі V. Інженерно-технічна служба Головний інженер Всього по групі VI. Служба капітального будівництва та комунального VII. Планово-облікова та фінансово-розрахункова служба Головний бухгалтер Головний економіст Бухгалтер-обліковець Всього по групі VIII. Диспетчерська служба	1 1 2 1 1 1 1 4 1 1 1 1 2 1 1 - 1 1 1 3 -	420,00 280,0 700,0 285,0 286,0 290,0 290,0 1151,0 300,0 300,0 275,0 250,0 525,0 260,0 260,0 320,0 325,0 310,0 955,0 -
IX. Група культурно-побутового призначення Завідувач будинком культури Завідувач їдальнею Завідувач дитячим садком Всього по групі X. Інші працівники управління Завідувач ремонтною майстернею Завідувач складом Завідувач автопарком Всього по групі	1 1 1 3 1 1 1 3	240,0 235,0 222,0 697,0 242,0 237,0 225,0 704,0
Разом	19	5292,0

Для того щоб краще зрозуміти причини збитковості виробництва потрібно проаналізувати структуру витрат виробництва на основні види продукції.

Таблиця 2.8 Затрати на основне виробництво в СТОВ ім. Шевченко за 2006 рік

Елементи витрат	Всього на основне виробництво	В тому числі на виробництво продукції
		рослинництва	тваринництва
Затрати на оплату праці	33,0	15,7	14,3
Матеріальні затрати які увійшли в собівартість	206,1	61,1	115,7
В тому числі:
насіння і посадковий матеріал	33,0	33,0
корми	89,0	х	89,0
інша продукція сільського господарства (гній підстилка, яйця для інкубації)	6,9	6,9	х
мінеральні добрива	4,1	4,1	х
нафтопродукти	35,4	8,5	6,1
електроенергія	4,6	0,6	2,0
запасні частини, ремонтні і будівельні матеріали для ремонту	28,4	8,0	13,6
оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями і інші матеріальні затрати	5,0	х	5,0
Амортизація основних засобів	44,9	37,8	7,1
Інші затрати	6,6	6,2	0,4
Всього затрат	290,6	120,8	137,5

Отже з таблиці ми можемо зробити висновок в галузі рослинництва в структурі матеріальних затрат найбільшу частку займають затрати на насіння (54,01%), а найменше - електроенергія (0,98%). Що стосується галузі тваринництва то тут найбільшу частку займають затрати на корми (76,92%), а найменше електроенергія (1,73%).

Далі проаналізуємо рентабельність основних видів продукції, оскільки рентабельність показує прибутковість підприємств його доходність.

Таблиця 2.10 Рентабельність основних видів продукції в СТОВ ім. Шевченка

Види продукції	Рентабельність, %
	2004 р	2005 р	2006 р
Зерно і зернобобові	-38,8	-40,7	-23,9
В тому числі:
пшениця	-14,3	-28,6	66,7
жито	-51,3	-49,3	4,8
ячмінь	-11,1	-16,3	-
овес	-11,0	-37,4	42,0
Інші зернові	-	-62,5	47,2
Інша продукція рослинництва	-5,0	-50,0	7,7
Разом по рослинництву	-38,6	-41,0	22,8
Зелена маса
Молоко	-46,1	-43,1	-10,4
М'ясо	-62,0	-19,4	-72,7
Інша продукція тваринництва	-	-50,0	-16,7
Разом по тваринництву	50,9	61,3	-55,4

Таким чином ми бачимо, що в цілому господарство є збитковим і лише у 2006 році дещо змінилася ситуація у рослинництві. І в цілому по продукції рослинництва рентабельність склала 22,8%. Також ми бачимо що найвища рентабельність у 2006 році була по пшениці і склала 66,7%, що свідчить про ефективне ведення виробництва пшениці. Що ж стосується тваринництва то рівень його збитковості складає 55,4%, і найбільша збитковість спостерігається по м'ясу 72,7%. Тому щоб змінити ситуацію господарству потрібно докорінно змінити підходи і технологію щодо тваринництва.

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

В умовах ринкових відносин винятково велика роль аналізу фінансового стану підприємства. Це пов'язане з тим, що підприємства набувають самостійності і несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), робітниками, банком і кредиторами.

Фінансовий стан підприємства -- це сукупність показників, що відображають його спроможність покривати свої боргові зобов'язання. Фінансова діяльність охоплює процеси формування, руху і забезпечення цілісності майна підприємства, контролю за його використанням. Фінансовий стан є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства і тому визначається сукупністю виробничо-господарських факторів.

Аналіз фінансового стану - це глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів в єдиному виробничо-торговельному процесі. Задачами аналізу фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

· дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

· дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

· об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

· оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

· аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

· визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

При здійснені аналізу фінансового стану підприємства СТОВ ім. Шевченка, використовувалася компюторна програма 'Фінансист'

Спочатку проведемо аналіз майнового стану підприємства.

Таблиця 2.11 Розрахунок показників оцінки майнового стану СТОВ ім. Шевченка

№ п/п	Назва показника	Алгоритм розрахунку	Роки
			2005	2006
1	Коефіцієнт зносу основних засобів	Ф. 1р. 032/Ф. 1 р. 031	0,24	0,26
2	Коефіцієнт оновлення основних фондів	Ф.5р. 260(гр. 5)/Ф. 1р. 031 (гр. 4)	0,001	0,002
3	Коефіцієнт вибуття основних фондів	Ф. 5р. 260(гр. 8)/Ф. 1 р. 031 (гр. 3)	0,004	0,05

Як ми бачимо з таблиці коефіцієнт зносу основних засобів зріс у 2006 р. у порівнянні з 2005, що є негативним явищем. Коефіцієнт оновлення основних фондів зріс - це є позитивним, оскільки це означає що в 2005 році було оновлено більше основних засобів. Коефіцієнт вибуття основних фондів у 2005 і 2006 році був більшим ніж коефіцієнт оновлення основних фондів це є негативною тенденцією оскільки це означає що вибуває більше засобів ніж оновлюється, тобто у підприємства спостерігається зменшення основних засобів.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов'язаннями (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), яке є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками, і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.

При оцінці ліквідності розраховують три основні коефіцієнти:

1) коефіцієнт покриття;

2) коефіцієнт швидкої ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Показники ліквідності відображені в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12 Розрахунок показників ліквідності СТОВ ім. Шевченка

№ n/n	Назва показника	Формула для розрахунку	Роки
			2005	2006
1	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	(Грошові кошти + короткострокові ЦП) / Поточні зобов'язання	0,00	0,01
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	(Оборотні активи - товарно-матеріальні запаси) / Поточні зобов'язання	0,04	0,04
3	Коефіцієнт проміжної ліквідності	(Оборотні активи - Виробничі запаси - НВЗ) / Поточні зобов'язання	0,25	0,13
4	Коефіцієнт покриття	Оборотні активи / Поточні зобов'язання	0,55	0,45
5	Величина власного оборотного капіталу	Оборотні активи - Поточні зобов'язання	-122,80	-120,30
6	Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами	(Оборотні активи - Поточні зобов'язання) / Поточні зобов'язання	-0,45	-0,55
7	Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу	(Оборотні активи - Поточні зобов'язання) / Власний капітал	-0,06	-0,07
8	Коефіцієнт маневреності грошових коштів	Грошові кошти / Власний капітал	0,00	0,00
9	Частка оборотних коштів у активах	Оборотні активи / Усього активів	0,03	0,02
10	Частка запасів в оборотних активах	Запаси / Оборотні активи	0,93	0,90
11	Частка власних оборотних коштів у покритті запасів	Власні оборотні кошти / Запаси	-0,88	-1,36
12	Співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості	Дебіторська заборгованість / Кредиторська заборгованість	0,12	0,17

Спочатку проаналізуємо коефіцієнт покриття він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, яка сума поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Аналізуючи дану таблицю ми бачимо що коефіцієнт покриття в даному випадку менше < 1. Якщо подивитися на 2006 рік то ми бачимо, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань (боргів) підприємство має 0,45 грн. поточних активів, тобто можна зробити висновок, що підприємство має неліквідний баланс і не може своєчасно погасити свої зобов'язання.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Як ми бачимо в 2006 він дорівнював 0,04 то це означає, що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має лише 0,04 коп. ліквідних активів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. В нашому випадку в 2006 році коефіцієнт абсолютної ліквідності < 0,2 і дорівнює 0,01, а це означає, що підприємство не може своєчасно розрахуватися зі своїми боргами.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості розраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості. Нормативне значення даного показника повинно бути не більше 1, в нашому випадку ця величина становить 0,17%. Дана ситуація пов'язана з труднощами при реалізації продукції.

Наявність та величина чистого оборотного капіталу, свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність. В даному випадку ми маємо перевищення короткотермінових зобов'язань над поточними активами підприємства на 12,4 тис. грн. дана ситуація свідчить про те, що підприємство неспроможне погасити взяті на себе короткотермінові зобов'язання, і немає ніяких резервів для розширення своєї діяльності.

З даних таблиці 2.12 можна зробити висновок, що постійне зменшення такого показника, як ліквідність говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Розрахуємо показники платоспроможності підприємства, дані помістимо в таблицю 2.13.

Таблиця 2.13 Розрахунок показників платоспроможності СТОВ ім. Шевченка

№ п/п	Назва показника	Формула для розрахунку	Роки
			2005	2006
1	Коефіцієнт заборгованості	Загальна сума заборгованості / Активи	0,63	0,65
2	Коефіцієнт фінансової стабільності	Власний капітал / Позикові кошти (коротко- та довгострокові)	0,60	0,53
3	Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)	Власний капітал / Валюта балансу	0,37	0,35
4	Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов'язань	Довгострокові зобов'язання / Власний капітал	1,55	1,77
5	Відношення заборгованості до капіталізації	Довгострокові зобов'язання / (Загальна сума пасивів - Короткострокові зобов'язання)	0,61	0,64
6	Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів	Позикові кошти (коротко- та довгострокові) / Власний капітал	1,68	1,89
7	Коефіцієнт концентрації власного капіталу	Власний капітал / Активи	0,37	0,35
8	Коефіцієнт фінансової залежності	Активи / Власний капітал	2,68	2,89
9	Коефіцієнт довгострокового залучення капіталу	(Довгострокові кредити + Довгострокові позики) / (Власний капітал + Довгострокові кредити + Довгострокові позики)	0,00	0,00
10	Коефіцієнт маневреності власних коштів	(Власний капітал + Довгострокові кредити + Довгострокові позики - Необоротні активи) / (Власний капітал + Довгострокові кредити + Довгострокові позики)	-1,61	-1,84
11	Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів	Довгострокові зобов'язання / (Довгострокові зобов'язання + Власний капітал)	0,61	0,64
12	Коефіцієнт структури залученого капіталу	Довгострокові зобов'язання / (Довгострокові зобов'язання + Короткострокові зобов'язання)	0,92	0,94

Проаналізуємо фінансову стійкість підприємства. Фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

З наведених розрахунків слідують висновки: чим більше значення коефіцієнта автономії , тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. У 2005 році він становив 0,37 і не перевищував нормативне значення (був <0,5), і в наступному році його рівень впав до 0,35. Тобто це означає що підприємство не може покрити зобов'язання власними коштами і воно в більшій мірі стало залежати від кредиторів і партнерів по бізнесу, в ринкових умовах це є негативним чинником. Коефіцієнт фінансової залежності - це показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів. Для нього характерна схожа з попереднім показником тенденція. По підприємству спостерігається низький рівень маневреності власних засобів. У 2005 році він мав значення -1,61 та в наступному році (2006) його значення склало -1,84. Тобто рівень необоротних активів перевищив розмір власного капіталу. Рівень коефіцієнту фінансової стабільності з 0,60 у 2005 році впав до 0,50 в 2006 році. Це свідчить про низький теперішній рівень фінансової стійкості підприємства. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу поступово зростає на протязі розглядаємого періоду виріс з 1,68 у 2005р. до 1,89 в 2006р. Це значить що рівень залученого капіталу в загальній структурі капіталу підприємства виріс. А звертаючи увагу на те що ліквідність підприємства, розглянута в попередньому пункті дуже мала, кредитори несуть великий ризик, маючи стосунки з таким партнером. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів. В його динаміці спостерігається негативна тенденція за два роки він впав на 0,02 пункти. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу навпаки зростає, бо він є доповненням до попереднього коефіцієнта - їх сума дорівнює 1 (або 100%). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Тобто частка позикових коштів вкладених у майно підприємства поступово зростає. Це значною мірою знижує його самостійність і незалежність від кредиторів. Підтвердженням цього факту є і поступове зростання співвідношення власного і позикового капіталу з 1,68 в 2005 до 1,89 в 2006 році.

Наступним кроком нашого аналізу буде оцінка ділової активності підприємства (табл.. 2.14). В умовах обмеженості ресурсів підприємцю постійно доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів та обсягами виробництва.

Крім того, як відомо, капітал знаходиться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше кошти підприємства зроблять кругообіг, тим більше продукції отримає та реалізує підприємство при одній і тій же сумі капіталу. Затримка руху коштів на будь-якій стадії призводить до уповільнення оборотності капіталу, потребує додаткового вкладення коштів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства. Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності капіталу відбувається збільшення суми прибутку. Таким чином, здійснюючи господарську діяльність, підприємство повинно намагатися не лише прискорити рух капіталу, але отримувати максимальну його віддачу.

Таблиця 2.14 Розрахунок показників ділової активності СТОВ ім. Шевченка

№ п/п	Назва показника	Формула для розрахунку	Роки
			2005	2006
1	Оборотність дебіторської заборгованості	Виручка від реалізації / (Дебіторська заборгованість на початок року + Дебіторська заборгованість на кінець року) / 2	x	53,85
2	Оборотність кредиторської заборгованості	Виручка від реалізації / (Кредиторська заборгованість на початок року + Кредиторська заборгованість на кінець року) / 2	x	7,61
3	Середній період погашення дебіторської заборгованості	365 / Оборотність дебіторської заборгованості	x	6,78
4	Середній період погашення кредиторської заборгованості	365 / Оборотність кредиторської заборгованості	x	47,95
5	Оборотність активів	Виручка від реалізації / (Загальна сума активів на початок року + Загальна сума активів на кінець року) / 2	x	0,03
6	Оборотність постійних активів	Виручка від реалізації / (Вартість постійних активів на початок року + Вартість постійних активів на кінець року) / 2	x	0,03
7	Оборотність чистих активів	Виручка від реалізації / ((Загальна сума активів на початок року + Загальна сума активів на кінець року) - (Поточні зобовязання на початок року + Поточні зобовязання на кінець року)) / 2	x	0,03
8	Оборотність товарно - матеріальних запасів (I)	Виручка від реалізації / (Товарно-матеріальні запаси на початок року + Товарно-матеріальні запаси на кінець року) / 2	x	1,27
9	Оборотність товарно - матеріальних запасів (II)	Собівартість реалізованої продукції / (Товарно-матеріальні запаси на початок року + Товарно-матеріальні запаси на кінець року) / 2	x	1,48
10	Оборотність товарно - матеріальних запасів (III)	(Матеріальні витрати + Інші операційні витрати) / (Товарно-матеріальні запаси на початок року + Товарно-матеріальні запаси на кінець року) / 2	x	188,02
11	Середній період обороту товарно - матеріальних запасів	365 / Оборотність товарно - матеріальних запасів (II)	x	146,85
12	Тривалість фінансового циклу	(Середній період погашення дебіторської заборгованості + Оборотність товарно-матеріальних запасів (II)) - Середній період погашення кредиторської заборгованості	x	*
13	Оборотність готової продукції	Виручка від реалізації / (Готова продукція на початок року + Готова продукція на кінець року) / 2	x	0,07
14	Оборотність власного капіталу	Виручка від реалізації / Власний капітал	x	1,48

Аналіз таблиці 2.14 дає змогу зробити наступні висновки. Загальна оборотність дебіторської заборгованості є повільнішою, ніж кредиторської. Коефіцієнт (період) оборотності дебіторської заборгованості -- показує термін очікування підприємством отримання грошових засобів після реалізації продукції, середній період погашення дебіторської заборгованості є 6,78 це є досить низький рівень.

Причиною є погана робота з клієнтами і дебіторами, повільне виконання судових рішень на користь підприємства.

Середній період обороту товарно матеріальних запасів складає 146,85, що є досить довгим періодом.

На короткострокову і довгострокову платоспроможність підприємства впливає його здатність отримувати прибуток. В зв'язку із цим розглянемо такий аспект діяльності підприємства, як рентабельність, яка є якісним показником ефективності роботи підприємства.

Звичайно при розрахунку рентабельності визначають відношення прибутку до таких показників: рівня продажу, активів, власного капіталу. При розрахунку цих показників використовуються:

- чистий прибуток, що визначається як балансовий прибуток за вирахуванням платежів до бюджету (ряд. 220 Ф. № 2);

- чиста реалізація, що визначається як виручка від реалізації мінус ПДВ, акцизний збір та інші відрахування з доходу (ряд. 035 Ф. № 2).

Розглянемо детально деякі найважливіші показники рентабельності (табл. 2.15)

Таблиця 2.15 Розрахунок показників рентабельності СТОВ ім. Шевченка

№ п/п	Назва показника	Формула для розрахунку	Роки
			2005	2006
1	Рентабельність продажу, %	Прибуток від операційної діяльності/ Чиста виручка від реалізації	-143,21	-60,94
2	Рентабельність виробництва (основної діяльності), %	Прибуток від операційної діяльності / Собівартість реалізованої продукції	-75,65	-39,98
3	Рентабельність сумарного капіталу, %	Чистий прибуток / Загальна вартість активів (середньорічна)	x	-2,12
4	Рентабельність чистих активів, %	Чистий прибуток / (Вартість активів (середньорічна) - Короткострокові зобов'язання (середньорічні))	x	-2,22
5	Рентабельність оборотного капіталу, %	Прибуток від операційної діяльності / Вартість оборотного капіталу (середньорічна)	x	-71,51
6	Рентабельність власного капіталу, %	Чистий прибуток / Величина власного капіталу (середньорічна)	x	-5,89
7	Показник зміни валових продаж, %	(Виручка за звітний період - Виручка за попередній період) / Виручка за попередній період	x	-1,64
8	Показник валового доходу, %	Валовий доход / Виручка від реалізації	-75,55	-43,84
9	Показник чистого прибутку, %	Чистий прибуток / Виручка від реалізації	-148,16	-65,82

Аналізуючи таблицю 2.15 ми можемо зробити наступні висновки. Рентабельність продажу продукції покращилася оскільки зменшилися збитки, так якщо в 2005 р. рівень збитковості складав -143,21%, то в 2006 р. -60,94% .Також зменшився валовий збиток з -75,55% в 2005 році до - 43,84%.

На 1 грн. проданої продукції підприємство після сплати усіх податків і боргів минулих років отримало у 2006 році 65,85 коп. збитку. Отже значення показників свідчать про недостатню ефективність роботи менеджменту підприємства.

Таким чином, господарську та фінансову діяльність підприємства у 2005-2006 роках можна вважати ефективною оскільки підприємство значно зменшило свої збитки. Але звичайно ці темпи зменшення збитку є досить повільними. Також негативним є те що підприємство скорочує кількість працівників оскільки з зменшення виробництва в такій їх кількості немає потреби. Тобто можна зробити висновок, що підприємство не використовує всі можливості інтенсифікації свого розвитку, впровадження інновацій та залучення довгострокових інвестицій.

2.3 Оцінювання інвестиційної привабливості підприємства

Для того щоб визначити інвестиційну привабливість підприємства ми в попередніх розділах розрахували всі необхідні показники. Так в розділі 2.1 ми проаналізували такі показники :

· склад і структура земельних угідь

· забезпеченість господарства основними виробничими засобами

· структура товарної продукції

· основні економічні показники господарської діяльності

· чисельність та структура апарату управління господарства

· забезпеченість господартва трудовими та енергетичними ресурсами

· штатний розклад персоналу управління

· затрати на основне виробництво

· рентабельність основних видів продукції

Виходячи з розрахованих показників можна зробити наступні висновки:

o підприємство має можливість ще трішки наростити виробництво використавши ще додатково 38,4 га землі, які на даний момент простоюють.

o Господарство має проблеми з забезпеченням виробництва обіговими коштами, матеріалами примочу з кожним роком ситуація ускладнюється.

o Господарство неефективне використання оборотних засобів на підприємстві

o Найбільшу частку в структурі товарної продукції на підприємстві має галузь рослинництва

o Галузь рослинництва є прибутковою, а тваринництва є збитковими

o На підприємстві працюють висококваліфіковані кадри

o Підприємство має великі матеріальні затрати на виробництво продукції

Аналіз показників в розділі 2.2 дав можливість зробити такі висновки, щодо ситуації на підприємстві

1) Оцінка майнового стану підприємства. Спостерігається зменшення реалізації і виробництва продукції і все це не дозволило досягти помітного підвищення рентабельності активів і власного капіталу. Підприємство не повністю забезпечене основними фондами і більша їх частина вже перейшла рубіж морального і фізичного старіння. Але взагалі то підприємство має виробничий потенціал просто на даному етапі воно не має можливості повністю його розкрити.

2) Аналіз ліквідності підприємства показав, що підприємство має неліквідний баланс і не може своєчасно погасити свої зобов'язання.

3) Аналіз ділової активності підприємства показала, що загальна оборотність дебіторської заборгованості є повільнішою, ніж кредиторської. І взагалі по підприємству показники оборотності гірше за встановлені нормативи, що знову підтверджує не ефективність діяльності підприємства.

4) Аналіз рентабельності показав, що підприємство має збитки по всім показникам які визначають прибутковість підприємства. Тобто воно є повністю збитковим.

Для більш наглядної ситуації на господарстві побудуємо SWOT матрицю.

SWOТ-аналіз - це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (Strength), слабкі сторони (Weakness) внутрішнього середовища, а також можливості (Opportunities) і загрози (Threats) зовнішнього середовища організації. Методологія SWOT-аналізу передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, можливостей і загроз, після цього встановлення зв'язків між ними, які в подальшому можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

В основі даної методології аналізу покладена теорія М. Портера про конкурентоспроможність організації у власній галузі.

При проведенні SWOT-аналізу необхідно визначити не тільки можливості та загрози зовнішнього середовища організації, але й виявити ймовірність використання та вплив обраних можливостей та загроз на результати діяльності організації. Спочатку оцінюють ймовірність використання можливостей та їх вплив на діяльність організації, будують матрицю можливостей.

Аналогічно здійснюється аналіз загроз та будується матриця загроз. Наслідки, до яких може призвести реалізація загроз, можуть проявитися через руйнування організації, приведення організації до критичного стану, важкого стану або легких пошкоджень. Виявлення в процесі аналізу факторів, які класифікуються як загрози зовнішнього середовища, записують на полях матриці.

аступним етапом SWOT-аналізу є оцінка факторів внутрішнього середовища організації. Для цього використовують метод визначення профілю внутрішнього середовища. Для кожного фактора приводиться експертна оцінка його вагомості.

Проведений аналіз факторів внутрішнього й зовнішнього середовища та ранжування їх по рівню впливу на діяльність організації дозволяє сформувати конкретний перелік слабких і сильних сторін організації, а також загроз і можливостей. Встановлення зв'язків між найбільш впливовими слабкими і сильними сторонами організації, загрозами і можливостями зовнішнього середовища - заключний етап процесу SWOT-аналізу. Для встановлення взаємозв'язків будується матриця SWOT-аналізу.

SWOT матриця

Сильні сторони Близьке розташування біля основних автошляхів Налагоджені канали збуту Стійкі зв'язки з закупівельними фірмами Близьке розташування біля основних пунктів реалізації продукції Наявність професійного управлінського апарату Резервні виробничі потужності	Слабкі сторони Збитковість підприємства Ресурсо- та енергоємкі технології Використання застарілої техніки Відсутність системи контролю якості на всіх стадіях виробництва Спадаючі показники виробництва продукції Наявність неліквідного балансу Не мпроможність своєчасно погасити свої зобов'язання Збільшилася залежність від кредиторів і партнерів по бізнесу Низька швидкість обороту виробничих запасів Спадаючі значення показників ліквідності
Можливості Збільшення посівних площ Мала ймовірність появи конкурентів Збільшення кількості спеціалістів з рослинництва та тваринництва Можливість розширення каналів збуту Впровадження у виробництво нової техніки	Загрози Можливість подальшого технічного відставання Зростання цін на сировину постачальників Нестабільність цін на с/г продукцію Відсутність державних програм Збільшення тиску конкурентів

Слабкі сторони підприємства можливо подолати за рахунок:

· запровадження сучасної технології виробництва

· використання сучасної енерго- та ресурсозберігаючих технологій

· залучення на підприємство висококваліфікованих спеціалістів

· повного завантаження наявних ресурсів

Відповідно до проведеного аналізу та розрахованих показників можна сказати що підприємство має поганий фінансовий стан, іншими словами вкладення коштів у підприємство є над ризиковим. Тому підприємству не потрібно сподіватися що хтось йому допоможе а самому потрібно покращувати ситуацію, поки підприємство взагалі не збанкрутувало.

РОЗДІЛ III. ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Визначення перспективних напрямків інвестиційної діяльності досліджуваного підприємства

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Україна сьогодні стоїть на шляху всебічних економічних перетворень і особливо потребує капітальних вкладень в економіку як каталізатора її розвитку. Особливо складна ситуація з інвестиціями склалася в сільськогосподарських підприємствах, тому підприємство не може здійснювати інвестиційну діяльність без розробки інвестиційної стратегії. Інвестиційна стратегія передбачає напрямки інвестиційної діяльності та шляхи її досягнення. Мета інвестиційної стратегії - раціональне використання ресурсів господарства та оптимізація джерел інвестування. Формування інвестиційної стратегії підприємства передбачає прогнозування макроекономічних умов, пошук та аналіз альтернативних варіантів інвестування.

Вирощування зернових на території Житомирської області завжди було ефективною галуззю, оскільки тут склалися сприятливі кліматичні умови це можна спостерігати на підприємстві яке я досліджую воно є збитковим, але продукція рослинництва є рентабельною. Хоча звичайно прибутки не є такими які може мати господарство.

Існує багато причин які спричинили занепад сільськогосподарських підприємств і приведення їх до збиткового стану. Основною причиною є послаблення державного регулювання економіки в цілому та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників. В умовах наявності високою конкуренції в сфері сільськогосподарської продукції майже всі підприємства стали не конкурентно спроможними внаслідок застарілого обладнання і застарілої техніки, а в умовах відсутності належної підтримки з боку держави підприємства не мають коштів для закупівлі нової техніки. Також до такого стану привели: не продумане реформування аграрного сектору, відсутність прийнятих умов кредитування, звуження внутрішнього ринку внаслідок зниження платоспроможності населення, наявність диспаритету цін між цінами на сільськогосподарську продукцію і продукції промисловості.

Така кризова ситуація в сільському господарстві призвела до зниження родючості грантів внаслідок не ефективного ведення виробництва, погіршення технічної базя, зменшення урожайності та обсягів виробництва, занепаду селекційного і генетичного потенціалу в рослинництві.

Так для покращення ситуації забезпечення с/г підприємств технікою була прийнята Державної програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2010 року. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 93-р ' Про схвалення Концепції Державної програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2010 року'.

Мета Державної програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі полягає у формуванні та підтриманні функціонування системи інженерно-технічного забезпечення, задоволенні потреб сільського господарства у високопродуктивній техніці й технічному сервісі, застосуванні новітніх технологій з оптимальним використанням ресурсів, створенні сприятливих умов для вирощування сільськогосподарських культур і збирання урожаю та утримання тварин, підвищенні продуктивності праці, зниженні матеріало- і енергоємності продукції, сприянні зміцненню економіки та поліпшенню соціальних умов життя людей.

Також для допомоги с/г підприємствам в погашенні відсотків по кредиту була прийнята П О С Т А Н О В А Кабінету Міністрів України від 'Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів' 18 лютого 2006 р. N 184.

В бюджеті на підтримку вирощування озимих зернових передбачена: Програма фінансової підтримки виробництва продукції рослинництва (озимих зернових). Відповідно до якої на кожен гектар посівів озимих зернових держава виплачує допомогу у розмірі 100 грн.

Сільськогосподарські підприємства Житомирської області можуть повернути втрачені позиції по вирощуванню зернових культур. За рахунок: запровадження нових біологічних технологій виробництва, використання сучасної техніки, яка дозволяє економити витрати на виробництво продукції і менше забруднює навколишнє середовище, використання високопродуктивних сортів зернових культур.

На даний момент на підприємствах немає сучасної техніки, тому потрібно оптимізувати процес землекористування. Це можна здійснити шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних земель і переведення їх в пасовища або запровадження на них процесу відновлення родючості тобто чорного пару.

Для отримання високих врожаїв зернових культур потрібно дотримуватися інтенсивних технологій вирощування, застосовувати сучасну техніку і садити зернові культури на кращих землях і по відповідних попередниках, тобто після чистих і зайнятих парів, багаторічних та однорічних травах, гороху. Також потрібно проводити заходи щодо покращення структури ґрунту і відновлення його мікрофлори.

Потрібно застосовувати оптимальну систему застосування органічних і мінеральних добрив, а по можливості перейти на біологічне удобрення земель завдяки якому ми будемо мати екологічно чисту продукцію.

Інвестиційна стратегія досліджуваного господарства також буде направлена на підвищення якості технології вирощування озимої пшениці, а також насіння та зерна озимої пшениці. Оскільки ефективність вирощування залежить від застосованої технології обробітку ґрунту, застосованої техніки, внесення добрив, а також якості та сорту насіння.

Отже в результаті проведеного аналізу економічного стану підприємства виявлено, що СТОВ ім. Шевченка має можливості, щодо підвищення показників виробництва озимої пшениці але для цього було б доцільним збільшити площі та підвищити ефективність вирощування озимої пшениці, за рахунок: використання якісного та сортового насіння, сучасної техніки, внесення потрібної кількості добрив. Так як перспективним напрямком діяльності підприємства є вирощування озимої пшениці, то він має підтримуватися інвестиційною діяльністю але оскільки підприємство є збитковим тому ця діяльність буде здійснюватися за рахунок кредиту. Але ми не будемо використовувати іпотечний кредит оскільки на даний момент земля не може бути об'єктом застави, а наявна в господарстві техніка і будівлі мають високий ступінь зносу тому банк їх не візьме в якості застави. Тому ми будемо брати кредит за допомогою поручителя, який візьме нас на поруки.

3.2.Розрахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів та планування джерел їх надходження

Враховуючи перспективний напрям інвестиційної діяльності СТОВ ім. Шевченка а саме ефективне вирощування озимої пшениці , потрібно визначити необхідний комплекс робіт, обсяг інвестицій та спланувати джерела їх надходження. Задачами господарства для досягнення поставленої мети є: збільшення посівних площ під озиму пшеницю, придбання двох комбайнів Дон-1500 по 275 тис. грн. Потреба в комбайнах є дуже великою в даному господарстві, оскільки 2 комбайни СК-5 'Нива' які є в експлуатації є вже застарілими і вони вже є малопродуктивними і при їх використанні відбуваються великі втрати врожаю. Використання Дон-1500 замість комбайнів СК-5 'Нива', дозволить збільшити ефективність виробництва озимої пшениці за рахунок зменшення втрат зерна при збиранні врожаю на 15%, зменшення витрат пального в 1,5 рази, збільшення норми виробітку за день в 2,5 рази.

Також планується придбати ПСМ-25 пневмосортувальна машина. Ця машина дозволяє забезпечити підприємство насінням першого класу, без додаткових затрат підвищити врожайність зернових культур на 5 ц/га і вище, довести рефракцію зерна до 0%. Пневмосортувальна машина призначена для кінцевої очистки насіння від домішок які важко відділяються, несхожого і низькопродуктивногого насіння, а також для очистки продовольчого зерна і доведення його до найвищих хлібопекарських якостей. Вартість машини ПСМ-25 з пропускною здатністю до 25 т за годину складає 46000 грн.

Використовуючи посівний матеріал, отриманий на машині ПСП-25, ми зможемо отримати 100% чисте насіння без зернових та насіння бур'янів домішок, завдяки чому відбувається поступове очищення поля від бур'янів.

Машина до того ж проста в експлуатації і тому не потрібно витрачати великі кошти для навчання персоналу.

Також планується придбати 125 т високосортного насіння оскільки ми плануємо засіяти 500 га пшениці з нормою висіву 250 кг на га, вартість високосортного насіння 1500 грн. за тону, закупити мінеральних добрив, засобів захисту рослин і необхідну кількість пального.

Таким чином, розрахуємо потребу в інвестиціях для реалізації завдань (табл.. 3.1).

Таблиця 3.1 Потреби в інвестиціях СТОВ ім. Шевченка

Напрямок витрат	Обсяг витрат, тис. грн.	Джерела фінансування
1. Придбання зерноочисної машини ПСМ-25	46,0	Банківський кредит Державна фінансова підтримка виробництва продукції рослинництва (посівів озимих)
Придбання двох комбайнів Дон-1500	550,0
Встановлення обладнання, навчання персоналу та налагодження роботи	16,0
Закупка пального	45,0
Закупка мінеральних добрив	63,5
Закупка засобів захисту рослин	26
3. Закупка сортового насіння	187,5
Всього	934,0

Отже, для досягнення цілей СТОВ ім. Шевченка, а саме нарощуванні виробництва підвищенні урожайності озимої пшениці необхідні кошти у розмірі 934,0 тис. грн., з яких всі - запозичені. О скільки підприємство збиткове то для отримання кредиту йому потрібно поручитель таким поручителем в даному випадку виступає приватне сільськогосподарське підприємство.

3.3 Фінансовий план інвестиційної програми

Запланований урожай зернових можна отримати лише за умови дотримання науково обґрунтованої системи обробітку ґрунту, а також догляду за посівами. Прибутки підприємства будуть залежати від досягнутого рівня врожайності та відповідності зерна встановленим стандартам якості. Також вплив на прибуток буде мати конкурентна ситуація на ринку.

Відповідно до стратегії яку обрало господарство по вирощуванню озимої пшениці, воно буде використовувати сучасні підходи до вирощування пшениці спираючись на науково обґрунтовані норми внесення добрив, строків посіву, норм висіву. За запропонованими і прогнозованими показниками по вирощуванні озимої пшениці визначаємо загальні потреби, витрати, вартість робіт. Заплановано посіяти 500 га озимої пшениці, прогнозована урожайність 30 ц/га, а вартість реалізації очищеного зерна 70 грн/ц. (табл..3.2).

Таблиця 3.2 Надходження від реалізації продукції

Показники	2007р.	2008р.
Обсяг реалізації, ц	15000	15000
Ціна, грн/ц	70,0	70,0
Виручка від реалізації тис. грн.	1050,0	1050,0

Відповідні витрати на вирощування продукції відображені в табл..3.2 Плановий податок на прибуток з 01.01.07 становитиме 15%.

Банківський кредит буде менший ніж потреба в інвестиціях на 45 тис. грн., оскільки підприємство придбає пальне за рахунок коштів з державного бюджету відповідно до програми 'Фінансова підтримка виробництва продукції рослинництва', згідно з якою на кожен га посіву підприємство отримає 100 грн.

Погашення кредиту буде відбуватися на основі П О С Т А Н О В И Кабінету Міністрів України від 'Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів' 18 лютого 2006 р. N 184, дія цієї постанови була також продовжена і на 2006 рік.

Спираючись на цю постану підприємство паралельно оформляє два кредити один довгостроковий (на суму 612 тис. грн., під 18% річних) інший короткостроковий (на суму 277 тис. грн. під 19% річних). підприємство буде здійснювати погашення кредиту по двох напрямках паралельно по довгостроковому кредиту і короткостроковому, оскільки згідно з постановою буде відбуватися компенсація кредиту за рахунок державних коштів.

Компенсація надається підприємствам агропромислового комплексу, які залучили кредити (далі - позичальники), за умови, що відсоткова ставка за кредитами банків не перевищує 19 відсотків річних для короткострокових кредитів та 18 відсотків - для довгострокових, а за кредитами кредитних спілок - 25 відсотків річних.

Короткостроковим вважається кредит, залучений на строк до одного року, а довгостроковим - до трьох років.

Компенсація за короткостроковими кредитами надається:

сільськогосподарським підприємствам, рибницьким, рибальським та риболовецьким господарствам - на кредитування виробничих витрат, пов'язаних із закупівлею пально-мастильних матеріалів, кормів, ветеринарних препаратів, запасних частин для ремонту техніки та обладнання, а сільськогосподарським підприємствам, крім того, із закупівлею мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, молодняку сільськогосподарських тварин, птиці, яєць для інкубації, запасних частин для ремонту сільськогосподарської і зрошувальної техніки та обладнання, енергоносіїв, а також здійсненням платежів фінансового лізингу і страхових платежів - для кредитів у національній валюті у розмірі 8 відсотків річних, в іноземній - 6 відсотків річних.

Компенсація за довгостроковими кредитами надається: сільськогосподарським підприємствам - на кредитування витрат, пов'язаних з придбанням основних засобів сільськогосподарського призначення, в тому числі сільськогосподарської та зрошувальної техніки, - для кредитів у національній валюті у розмірі 14 відсотків річних, в іноземній - 9 відсотків річних.

Таблиця 3.3 План доходів і витрат, пов'язаних з реалізацією інвестиційної програми, тис. грн.

Показники	2007р.	2008р.
1.Грошові надходження від реалізації	1050,0	1050,0
2.Затрати на в-во реалізованої продукції, у т.ч.:
- матеріальні витрати	350,0	350,0
- витрати на оплату праці	20,0	21,0
- амортизація основних засобів	76,2	80,9
відсоток за кредит по сумі в т. ч.:
- по довгостроковому кредиту з врахуванням державної компенсації	24,5	13,9
3.Валовий прибуток	548,8	584,2
4.Податок на прибуток	82,3	87,6
5.Чистий прибуток	466,5	496,6
6.Грошовий потік	542,7	577,5

Відсоткова ставка за користування банківським кредитом становитиме з врахуванням державної компенсації по довгостроковому кредиту 4,0%, а по короткостроковому 11,0% Відповідно до плану надходжень від реалізації та плану витрат на графіку погашення кредиту видно, що короткостроковий кредит підприємство погасить в 1-й рік, а довгостроковий кредит оплатиться через два роки і СТОВ ім. Шевченка отримає прибуток у розмірі 229,1 тис. грн. (табл..3.3).

Таблиця 3.4 Графік погашення кредиту, тис. грн.

Показники	2007р.	2008р.
Борг на початок року, в т. ч.:	889,0	346,3
- по довгостроковому кредиту	612	346,3
- по короткостроковому кредиту	277,0	0
Виплата основної суми	542,7	577,5
Накопичений % кредиту по короткостроковому кредиту з врахуванням державної компенсації	11,0	11,0
Накопичений % кредиту по довгостроковому кредиту з врахуванням державної компенсації	4,0	4,0
Борг на кінець року, в т. ч.	346,3	+229,1
- по довгостроковому кредиту	346,3
- по короткостроковому кредиту	0

Таким чином ми можемо зробити висновок, що запропонована стратегія розвитку СТОВ ім. Шевченка виявилася ефективною і завдяки купівлі зерноочисної машини ПСМ-25, 2 комбайнів Дон-1500, а також дотримання всіх рекомендованих норм внесення добрив, норм висіву а також технологію обробітку ґрунту і догляду за посівами підприємство погасило кредит і отримало прибуток.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є СТОВ ім. Шевченка Червоноармійського району Житомирської області. Господарство знаходиться в зоні Полісся. Досить вдале розміщення господарства не зовсім далеко від пунктів переробки сільськогосподарської продукції (60 км. від м. Житомира, та на відстані 40 км від Новоград-Волинська, які являються основними пунктами реалізації продукції), на землях не забруднених радіонуклідами. Площа сільськогосподарських угідь складає 1384,5 га. Досить високий рівень розораності. Кліматичні умови та родючі землі сприяють вирощуванню в господарстві зернових.

Відповідно до Закону України 'Про власність' та Указу Президента України 'Про прискорення процесу реформування аграрного сектору економіки' на базі КСП 'Колективіст' утворено СТОВ ім. Шевченка.

Селянське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка Червоноармійського району Житомирської області створене колективом селян та засноване на підставі Законів України 'Про підприємництво', 'Про підприємства', 'Про власність' в процесі реоганізації КСП в СТОВ.

Предметом діяльності підприємства є, насамперед, виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація підприємствам, організаціям усіх форм власності та громадянам, надання посередницьких та інших послуг населенню, організаціям та установам, в тому числі фінансовим, на основі кооперації і комерційної діяльності; виконання робіт по замовленню підприємств і громадян; здійснення торгівельної діяльності за рахунок самостійного формування програм діяльності; обрання постачальників і споживачів продукції, товарів, робіт і послуг. Господарство активно бере участь у формуванні товарного ринку с.-г. продукції.

В другому розділі було проведено аналіз інвестиційної привабливості підприємства він в себе включав: загальну характеристику господарства, оцінку фінансового стану підприємства і оцінювання інвестиційної привабливості. Загальна характеристика господарства показала, що господарство має можливість незначно збільшити посівну площу на 38,4 га

Значення основних виробничих фондів фактично не змінюється і залишаєлося сталим на протязі всього досліджуваного періоду. Фондовіддача за всі роки становить менше 1 (<1), а це свідчить про неефективне використання оборотних засобів на підприємстві. Господарство має проблеми з забезпеченням виробництва обіговими коштами, матеріалами примочу з кожним роком ситуація ускладнюється. Також ми бачимо негативну тенденцію по прибутковості підприємства, оскільки на 1 грн основних виробничих фондів припадає в 2006 році 0,02 грн. збитку. Така ситуація має місце тому що ОВФ підприємства є морально зношені, а також неефективно викорнистовуються у виробничому процесі.

Також в господарстві має місце тенденція до зниження виробництва валової продукції на 38,32% у 2006 р. порівняно з 2004. Підприємство в цілому є збитковим, але в останні роки збитки підприємства стають меншими. І в 2006 р. рослинництво вже мало прибутки і рентабельність її склала 22,83%. Фондовіддача в господарстві знижується, і в 2006 р. склала 0,04 коп. на 1 грн. або 33,33% проти 2004 р.

Кількість працівників в господарстві постійно знижується, що пов'язано зі зменшенням обсягів виробництва та погіршення демографічної ситуації на селі.

Що стосується фінансового стану на підприємстві то він є негативним. Якщо подивитися на 2006 рік то ми бачимо, що на кожну 1 гривню поточних зобов'язань (боргів) підприємство має 0,45 грн. поточних активів, тобто можна зробити висновок, що підприємство має неліквідний баланс і не може своєчасно погасити свої зобов'язання. Підприємство неспроможне погасити взяті на себе короткотермінові зобов'язання і не може своєчасно розрахуватися зі своїми боргами.

В останні роки підприємство не може покрити зобов'язання власними коштами і воно в більшій мірі стало залежати від кредиторів і партнерів по бізнесу, в ринкових умовах це є негативним чинником. Загальна оборотність дебіторської заборгованості на підприємстві є повільнішою, ніж кредиторської. Коефіцієнт (період) оборотності дебіторської заборгованості -- показує термін очікування підприємством отримання грошових засобів після реалізації продукції, середній період погашення дебіторської заборгованості є 6,78 це є досить низький рівень.

Причиною є погана робота з клієнтами і дебіторами, повільне виконання судових рішень на користь підприємства.

Відповідно до проведеного аналізу та розрахованих показників можна сказати що підприємство має поганий фінансовий стан, іншими словами вкладення коштів у підприємство є над ризиковим. Тому підприємству не потрібно сподіватися що хтось йому допоможе а самому потрібно покращувати ситуацію, поки підприємство взагалі не збанкрутувало.

Тому для того щоб покращити ситуацію і не допустити його банкрутства, на підприємстві потрібно запровадити цілий ряд заходів:

o підвищувати рівень механізації, хімізації, меліорації земель, прискоренні науково-технічного прогресу;

o впровадити у виробництво нові енерго та ресурсо зберігаючи технології вирощування, транспортування, зберігання, переробки та реалізації продукції;

o здійснити належний контроль за якістю продукції на всіх етапах її виробництва і збуту;

o впровадити у виробництво нові високоурожайні сорти і гібриди сільськогосподарських культур;

o поліпшити дорожньо-транспортну систему у сільській місцевості.

o оновити машинно - тракторний парк який застосовується в процесі вирощування с/г культур;

Але оскільки на підприємстві немає коштів для запровадження цих заходів у всіх галузях виробництва, тому на початковому етапі відновлення ефективної діяльності господарства була запропонована інвестиційна стратегія спрямована на підвищення ефективності вирощування озимої пшениці. Оскільки пшениця завжди користується попитом як на вітчизняному так і зарубіжному ринку то з її збутом підприємство не буде мати проблем головне, щоб вона відповідала встановленим стандартам якості.

Саме для цього було прийнято рішення взяти банківський кредит для купівлі: двох комбайнів Дон-1500, зерноочисної пневмосортувальна машини ПСМ-25 призначеної для кінцевої очистки насіння від домішок які важко відділяються, несхожого і низькопродуктивногого насіння, а також для очистки продовольчого зерна і доведення його до найвищих хлібопекарських якостей і також було вирішено придбати 125 т високосортного насіння.

В процесі вирощування озимої пшениці підприємство буде: використовувати науково обґрунтовану технологію обробітку ґрунту, вносити необхідну кількість мінеральних та органічних добрив, дотримуватися встановлених норм висіву насіння, а також правильно здійснювати комплекс заходів догляду за посівами. Завдяки використанню нових комбайнів, а також дотримання строків збирання врожаю підприємство забезпечить зменшення втрат врожаю на 15%. Таким чином при здійснені всіх вище зазначених заходів підприємство зможе за 2 роки повністю виплатити кредит і отримати в кінці другого року прибуток в розмірі 229,1 тис. грн. Але таке швидке погашення кредиту досягається не лише завдяки ефективній діяльності підприємства, а у великій мірі завдяки підтримці держави. Так відповідно до П О С Т А Н О В И Кабінету Міністрів України від 'Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів' 18 лютого 2006 р. N 184, дія цієї постанови була також продовжена і на 2007 рік підприємство буде мати можливість платити за короткостроковий кредит не 19% а 11%річних, а за довгостроковий кредит не 18%, а 4% річних. Також значну допомогу підприємство буде мати завдяки державній програмі 'Фінансова підтримка виробництва продукції рослинництва', згідно з якою на кожен га посіву підприємство отримає 100 грн.

Таким чином завдяки даній інвестиційній стратегії підприємство зможе отримати високоякісну продукцію з мінімальними витратами на її виробництво і буде мати прибуток який можна буде спрямувати на підвищення ефективності функціонування інших галузей і культур.

Отже, СТОВ ім. Шевченка має перспективу для розвитку, але для цього необхідно впровадити в життя даний інвестиційний проект за допомогою кредитування на початковому етапі і в подальшому за власні ресурси, а також потрібно вдосконалити управління підприємством.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України 'Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати': З… від 20 січня 2005 р. // Офіційний вісник України.-2005-№6 с. 30

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 'Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів' від 18 лютого 2006 р. N 184 // http://www.ac-rada.gov.ua

3. Розпорядженням Кабінету Міністрів України ' Про схвалення Концепції Державної програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі на період до 2010 року' від 15 лютого 2006 р. № 93-р // http://www.ac-rada.gov.ua

4. Алiмов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологiя виробництва продукцii рослинництва: Пiдручник. - К.:Вища шк., 1995. - 217 с.

5. Будаков Д. Ю. Проблемы ипотечного кредитирования // Деньги и кредит.- №9-2002. с. 18-20

6. Владичин У. В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України.-2004.№1.- с. 96-103

7. Іванов Г. І. О совершенствовании механизма ипотечного кредитирования: состояние и перспективы // Жилищное строительство.-1998.-№1.-с. 9-11

8. Іпотечне кредитування: Навч. посібник За ред. О. С. Любуня, О. І. Кірєєва МП Денисянка.- Київ: центр навч-ї літератури, 2005-392 с.

9. Климчик А. М. Іпотека 'за' і 'проти' // Вісник пенсійного фонду України. -2005.-№2.- с. 46-51

10. Ковиенкова С. В. Роль ипотечного кредитирования в развитии рынка земельных ресурсов (исторический опыт и проблемы современности) // Деньги и кредит.-2002-№2.-с. 62-65

11. Кополинська Н. В. Становлення іпотеки в Україні // Фінанси України . -2004-№5 с. 54-61

12. Кручок С. І. Іпотечне кредитування: навч. посіб-к.- К.: Мета 2002.--208 с.: іл.

13. Кот Г. С. Перспективи розвитку окремих напрямків кредитування в Україні // Банківська справа.-2003-№2 с. 71-78

14. Лагутін З. Д. Становлення і розвиток системи іпотечного кредитування // Фінанси України. - 2004.-№1 с. 75-83

15. Логинов М. П. Государственное управление и ипотечное кредитирование в срвременной економике // Маркетинг.-2002-№1. с. 91-106

16. Логутін В. С. Іпотечний кредит в Україні перспективи і можливі наслідки // Банківська справа.- 2003 №4 с. 42-51.

17. Мішкевська О. М. Стан і перспективи іпотечного кредитування // Фінанси України.-2003.-№11 с. 112-119

18. Опорін Є. Л. Ринок іпотечного кредитування в Україні // Ринок цінних паперів України.-2004.-№1 с. 45-50

19. Отченаш К. М. Концептуальні засади створення національної системи іпотечного кредитування // Финансовая консультація. - 2004.-№11.- с. 11-14

20. Пилипець О. В. Класифікація структурних характеристик іпотеки // Формування ринкових відносин в Україні -2003-№11 с. 52-58

21. Ребініна Л. К. Теорія і практика кредитних відносин України // Вісник України.-2002-№1 с. 26-29

22. Сердюк А. В. Концептуальні основи функціонування ринку іпотечного кредитування в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. -2006- №2 с. 97-101

23. Соботович О. В. Система іпотечного кредитування в Україні проблеми та перспективи

24. Ткаченко О. Т., Зарудцька О. Л. Проблеми розвитку іпотечного кредитування в Україні // Вісник НБУ. -2004-№1- с. 26-43

25. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб.- 2-е вид., К.: МАУП, 2001. -280 с.: іл..- Бібліогр..: с. 276-277

26. Юргелевич С. К. Основні принципи іпотеки та іпотечне кредитування // Вісник НБУ.- 2002 №1 с. 33-35

27. Ющенко А. М. Іпотечне кредитування як передумова розвитку земельних відносин // Фінанси України. - 2005.- №4 с. 93-100

ДОДАТКИ

Порівняльний аналітичний звіт про фінансові результати
Фінансові результати	Абсолютні величини	Зміни
	2005рік	2006 рік	в абсолютних величинах (3 - 2)	у % до попереднього періоду (4:2)*100
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції	149,50	145,40	-4,10	-2,74
Собівартість реалізованої продукції	283,00	221,60	-61,40	-21,70
Валовий прибуток (збиток)	(133,50)	(76,20)	+57,30	+142,92
Інші операційні доходи	23,00	37,40	+14,40	+62,61
Адміністративні витрати	58,10	38,00	-20,10	-34,60
Витрати на збут	0,00	0,00	0,00	*
Інші операційні витрати	45,50	11,80	-33,70	-74,07
Прибуток (збиток) від операційної діяльності	(214,10)	(88,60)	+125,50	+158,62
Доход від участі в капіталі	0,00	0,00	0,00	*
Інші фінансові доходи	0,00	0,00	0,00	*
Інші доходи	0,70	3,20	+2,50	+357,14
Фінансові витрати	6,20	0,00	-6,20	-100,00
Втрати від участі в капіталі	0,00	0,00	0,00	*
Інші витрати	0,00	29,00	+29,00	*
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оп-ня	(219,60)	(114,40)	+105,20	+147,91
Податок на прибуток від звичайної діяльності	0,00	0,00	0,00	*
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності	(219,60)	(114,40)	+105,20	+147,91
Надзвичайні доходи	0,00	0,00	0,00	*
Надзвичайні витрати	42,20	0,00	-42,20	-100,00
Податки з надзвичайного прибутку	0,00	0,00	0,00	*
Чистий прибуток (збиток)	(261,80)	(114,40)	+147,40	+156,30
Елементи операційних витрат
Матеріальні затрати	152,20	162,10	+9,90	+6,50
Витрати на оплату праці	56,70	47,70	-9,00	-15,87
Відрахування на соціальні заходи	0,00	0,00	0,00	*
Амортизація	91,80	53,90	-37,90	-41,29
Інші операційні витрати	21,50	6,60	-14,90	-69,30
Разом	322,20	270,30	-51,90	-16,11

Порівняльний аналітичний баланс
Актив	Абсолютні величини	Питома вага, %	Зміни
	2005 рік	2006 рік	2005 рік	2006 рік	в абсолютних величинах (3 - 2)	у питомій вазі (5 - 4)	у % до 2005 роеу (6:2)*100	у % до зміни підсумку балансу (6:6б)*100
1	2	3	4	5	6	7	8	9
I.Необоротні активи	5399,60	5139,40	97,30	98,13	-260,20	+0,83	-4,82	+83,50
II.Оборотні активи	149,60	98,20	2,70	1,87	-51,40	-0,83	-34,36	+16,50
у тому числі - запаси	139,80	88,50	2,52	1,69	-51,30	-0,83	-36,70	+16,46
- векселі одержані	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
- дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	2,70	2,70	0,05	0,05	0,00	0,00	0,00	0,00
- дебіторська заборгованісь за розрахунками та інша	6,10	5,30	0,11	0,10	-0,80	-0,01	-13,11	+0,26
- грошові кошти та їх еквіваленти	1,00	1,70	0,02	0,03	+0,70	+0,01	+70,00	-0,22
- інше	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
III.Витрати майбутніх періодів	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
Баланс	5549,20	5237,60	100,00	100,00	-311,60	0,00	-5,62	+100,00

Пасив	Абсолютні величини	Питома вага, %	Зміни
	2005 рік	2006 рік	2005рік	2006 рік	в абсолютних величинах (3 - 2)	у питомій вазі (5 - 4)	у % на 2005 рік (6:2)*100	у % до зміни підсумку балансу (6:6б)*100
1	2	3	4	5	6	7	8	9
I.Власний капітал	2071,10	1812,20	37,32	34,60	-258,90	-2,72	-12,50	+83,09
II.Забезпечення наступних витрат і платежів	0,00	3,30	0,00	0,06	+3,30	+0,06	*	-1,06
III.Довгострокові зобов'язання	3205,70	3205,70	57,77	61,21	0,00	+3,44	0,00	0,00
IV.Поточні зобов'язання	272,40	218,50	4,91	4,17	-53,90	-0,74	-19,79	+17,30
у тому числі - короткострокові кредити банків	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
- поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
- векселі видані	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	21,90	16,30	0,39	0,31	-5,60	-0,08	-25,57	+1,80
- поточні зобовязання за розрахунками та інші	250,50	202,20	4,51	3,86	-48,30	-0,65	-19,28	+15,50
V.Доходи майбутніх періодів	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	0,00	*	0,00
Баланс	5549,20	5239,70	100,00	100,04	-309,50	+0,04	-5,58	+100,00

Баланс ліквідності
	Платіжний надлишок (+) або нестача (-)	У % до величини групи пасиву
Актив	2005 рік	2006 рік	Пасив	2005 рік	2006 рік	2005 рік (2 - 5)	2006 рік (3 - 6)	2005 рік (7:5)*100	2006 рік (8:6)*100
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
A1	1,00	1,70	П1	21,90	16,30	-20,90	-14,60	-95,43	-89,57
A2	8,80	8,00	П2	250,50	198,90	-241,70	-190,90	-96,49	-95,98
A3	139,80	88,50	П3	3205,70	3209,00	-3065,90	-3120,50	-95,64	-97,24
A4	5399,60	5139,40	П4	2071,10	1812,20	+3328,50	+3327,20	+160,71	+183,60
Баланс	5549,20	5237,60	Баланс	5549,20	5239,70	*	*	*	*