Зовнішньоекономічна політики Республіки Корея на сучасному етапі

/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ ст. процеси взаємопереплетення економік країн світу стають дедалі інтенсивнішими. Місце і роль окремих країн залежить від стану відносин їх з основними центрами сили, від того, в якому геоекономічному просторі вони знаходяться. Ще 30 років тому Республіка Корея була однією з найбідніших аграрних країн світу, а на сучасному етапі - це країна, ВНП якої становить 925 млрд дол., а дохід на душу населення - понад 19 тис. дол. Не маючи власної мінерально-сировинної бази, Південна Корея вражає якістю своїх товарів, і за обсягом зовнішньоторговельного обороту займає 10 місце (2007 р.) в світі.

В міру того, як Республіка Корея адаптувала зарубіжну технологію до низькооплачуваної робочої сили, їй вдалося досягти визнання у всіх країнах світу, а такі провідні компанії, як HUNDAI, DАEWOO, Samsung є лідерами серед виробників продукції машинобудування. Будучи новою силою в світовому господарстві і однією з найбільш впливових в економічному плані нових індустріальних країн, Південна Корея подала приклад успішної зовнішньоекономічної політики іншим державам світу. Тому дослідження сучасної зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є досить актуальним.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є Республіка Корея як важливий і визначальний елемент світової економічної системи. Предметом дослідження є особливості формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея в сучасних умовах в контексті реалізації її зовнішньоекономічних інтересів.

Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи полягає у виявленні основних тенденцій вироблення, регулювання та реалізації зовнішньоекономічної політики Республіки Корея на сучасному етапі.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

- розкрити суть поняття “зовнішньоекономічна політика держави” та охарактеризувати основні її види;

- визначити основні методи дослідження зовнішньоекономічної політики держави;

- проаналізувати стан дослідження даної проблеми в сучасній науковій літературі;

- охарактеризувати основні складові частини сучасної зовнішньоекономічної політики Республіки Корея;

- дослідити реалізацію зовнішньоекономічної політики Республіки Корея за основними векторами;

- визначити проблеми та перспективи реалізації зовнішньоекономічної політики Республіки Корея.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною базою дослідження є праці таких науковців: І.Т. Балабанова, Ю.Р. Валєєвої, Ким Ен Уна, С.С. Соколенко, А.С. Філіпенка, В.Ф. Фуркала та ін.

При написанні магістерської роботи використані такі методи дослідження: історичний, генералізації, аналізу й синтезу, картографічний, конвент- та івент-аналіз, статистичний тощо.

Наукова новизна. У магістерській роботі проведений комплексний аналіз основних видів та векторів зовнішньоекономічної політики Республіки Корея.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні курсів “Міжнародні економічні відносини”, “Світова економіка”, “Країнознавство” тощо.

Апробація результатів дослідження та публікації. Окремі положення та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів у рамках Днів науки ВНУ ім. Лесі Українки (Луцьк, 2008 р.). Результати дослідження були висвітлені у статтях “Зовнішньоекономічні зв'язки України з Республікою Корея”, “Сучасний стан відносин між Республікою Корея та Корейською Народно-Демократичною Республікою”, опублікованих у Науковому віснику Волинського національного університету імені Лесі Українки, та у статті “Особливості функціонування вільних економічних зон у прикордонних регіонах Республіки Корея”, опублікованій у Матеріалах V Міжнародної науково-практичної конференції 'Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах', 16-17 жовтня 2008 р.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, 4-х розділів, висновків, резюме англійською мовою і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

1.1 Суть та види зовнішньоекономічної політики держави

Сучасне світове господарство - це динамічний світ, де взаємозв'язки є асиметричними, а різні угрупування країн втягнуті в процес співпраці не на рівних умовах і не однаковою мірою. В кінці XX ст. в умовах розвитку науково-технічного прогресу багато держав, які колись знаходилися в однаковому економічному становищі, все більше стали віддалятися одна від одної і в міру свого розвитку ставали причетними до різних угрупувань країн. Таке явище, як збільшення розходження в швидкості економічного розвитку, пояснювалося змістовністю зовнішньоекономічної політики окремої країни, блоку країн, а також багатьма зовнішніми чинниками розвитку світового господарства. Однак, неабияке значення має все таки формування, регулювання та реалізація зовнішньоекономічної політики держави [5, 128].

Зовнішньоекономічна політика - це цілеспрямована діяльність держави та її органів щодо формування й визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків з метою зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, військового, соціального, екологічного) і оптимізації участі країни у міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна політика держави є інтегральним компонентом політики загалом, а також певною мірою її детермінантою. Конкретні напрями, форми і масштаби даної політики визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у державі в певний період. Об'єктивна можливість зовнішньоекономічної політики визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин [17, 123].

Механізм зовнішньоекономічної політики є досить складним і багатофакторним, а це передбачає наявність різноманіття її цілей та завдань. Вони можуть бути класифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних з зовнішніми ринками, і тактичні (короткострокові), зумовлені поточними потребами. Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціонування національної економіки і формуються на державному рівні. Тактичні цілі постають під впливом різноманітних чинників. Вони розраховані на отримання короткострокових вигод і можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям. Пріоритет мають цілі і завдання, безпосередньо пов'язані з першочерговими зовнішньоекономічними проблемами, які у багатьох випадках важко відокремлювати від внутрішніх економічних процесів. Серед цілей і завдань зовнішньоекономічної політики одними з найпоширеніших є ті, які передбачають забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для своїх фірм у конкурентній боротьбі з експортерами [21, 43].

Важливою є роль тих цілей та завдань зовнішньоекономічної політики, котрі сприяють вирішенню внутрішніх економічних проблем. Розвиток державного регулювання господарського життя підвищує значення цього аспекту зовнішньоекономічної політики, що охоплює широкий набір різноманітних напрямів впливу. Це забезпечення національної промисловості певними видами ресурсів, диверсифікація джерел їх отримання для досягнення безперебійного забезпечення ними своєї країни, проведення антициклічних заходів, сприяння стабілізації внутрішньогосподарської кон'юнктури, прискорення темпів економічного росту і науково-технічного прогресу тощо. Засобами зовнішньоекономічної політики вирішуються й інші внутрішньоекономічні завдання, зокрема фіскальні - поліпшення стану державних фінансів, сприяння структурній перебудові економіки та ін. [6, 311].

Об'єктивними внутрішніми чинниками зовнішньоекономічного процесу держави, що відображаються і в зовнішньоекономічній політиці як її об'єкти або системи об'єктів, можуть бути співвідношення і розстановка економічних сил, результати політичної діяльності кланів, партій, націй і держав, система політичних відносин, політична система, характерна для цієї держави в певний конкретно-історичний момент, а також геополітичні та геоекономічні детермінанти.

Суб'єктивними чинниками в цьому процесі і у зовнішньоекономічній політиці є політична ідеологія, економічна концепція, стан політичних сил, партій і організацій, ідеї та концепції цих сил, цілеспрямованість їх дій, роль державного апарату і провідних політиків, їхня участь у процесі, особливо на стадії прийняття зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних рішень тощо [14, 43].

Однак, на державному рівні необхідно зважати й на зовнішні для держави об'єктивні та суб'єктивні чинники, що має важливе значення як для сутності зовнішньоекономічної політики, так і для процесу її розробки і реалізації [52, 79].

Зовнішньоекономічна політика охоплює часовий і просторовий аспекти. Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави щодо формування і використання зовнішньоекономічних зв'язків на даний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає як поточну так і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Довгострокова зовнішньоекономічна політика направлена перш за все на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних проблем, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона охоплює досить тривалий період. Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямах впливу на світову і вітчизняну економіку [30, 76]. За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входить зовнішньоторговельна політика (включає експортну та імпортну політику), політика в галузі приваблення іноземних інвестицій і регулювання національних капіталовкладень за кордоном, валютна політика, митна політика (рис 1.1).

Зовнішньоторговельна політика є дуже важливою складовою зовнішньоекономічної політики держави. Під зовнішньоторговельною політикою розуміється діяльність держави, спрямована на розвиток та регулювання торговельних відносин з іншими державами та групами держав.

Рис. 1.1 - Види зовнішньоекономічної політики держави

Розробка ефективної зовнішньоекономічної стратегії держави базується на формуванні її експортного потенціалу, збалансованості зовнішньоекономічного обміну товарами та послугами, наявності конкурентних переваг і здобутті нових позицій на світових ринках. Зовнішньоторговельна політика нерозривно пов'язана з внутрішньою економічною політикою держави. Тому її зміст обумовлений тими завданнями, які країна вирішує в рамках свого національного господарства [49, 154].

В зовнішньоторговельній політиці існує дві тенденції: протекціонізму та лібералізації (вільної торгівлі). Протекціонізм - це така політика, яка спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання митних тарифів та нетарифних методів регулювання. Досить часто ця політика направлена і на захоплення зовнішніх ринків [84, 77].

Застосування протекціоністських засобів має суперечливий характер. З одного боку, воно відгороджує внутрішній ринок окремих товарів та послуг від надмірної іноземної конкуренції і передбачає допомогу вітчизняним підприємствам, тим самим прискорюючи економічний розвиток держави. З іншого боку, застосування цих засобів може сповільнити розвиток економіки, якщо воно підтримує неконкурентоспроможні і безперспективні підприємства. Домінуючою все ж є тенденція до лібералізації [47, 14].

На противагу протекціонізму політика лібералізації (вільної торгівлі) пов'язана зі зниженням митних тарифів та інших бар'єрів, що перешкоджають розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Традиційно вважається, що найбільшою мірою інтересам держави відповідає вільна торгівля, при проведенні якої держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, дозволяючи їй розвиватися під впливом вільних факторів попиту та пропозиції. Але на практиці абсолютно вільної торгівлі не існує. Уряди всіх країн вводять ті чи інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг [41, 444].

Зовнішньоторговельна політика включає експортну та імпортну політику. Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію на світовому ринку конкурентоспроможних товарів держави і стимулювання виробництва цих товарів. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовують державні замовлення, бюджетне фінансування, кредити фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввозу в державу іноземних товарів, послуг, робіт. Інструментами такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту економіки держави. Для цього використовується ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові та компенсаційні мита, системи мінімальних імпортних цін тощо, а також адміністративні формальності, котрі прямо не направлені на обмеження імпорту, але їх дія тим не менше обмежує зовнішню торгівлю. Це митні формальності, санітарні та ветеринарні норми, технічні стандарти норми тощо [40, 167].

Наступна складова зовнішньоекономічної політики - інвестиційна політика. Зовнішньоінвестиційна політика - це комплекс заходів щодо приваблення і використання інвестицій на території держави а також регулювання вивозу інвестицій держави за кордон. Інвестиціями називаються всі види матеріальних та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Головну роль в інвестиціях відіграє капітал [89, 156]. Капітал - це гроші, призначені для отримання доходу. Капітал може прямо вкладатися в підприємство з метою отримання прав на управління та прибуток (прямі інвестиції), може вкладатися в купівлю цінних паперів (портфельні інвестиції), може даватися в кредит під проценти (кредитний капітал). Зовнішньоінвестиційна політика включає політику імпорту іноземних інвестицій і політику експорту вітчизняних [67, 123].

Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів та послуг на рівні міжнародних стандартів; приваблення в державу передової за міжнародними критеріями технології, досвіду, ноу-хау тощо; збільшення зайнятості населення і скорочення на цій основі рівня безробіття; збільшення сукупного суспільного продукту та національного доходу. Політика експорту вітчизняних інвестицій за кордон покликана вирішувати наступні завдання: просування вітчизняних експортних товарів та послуг на іноземні ринки; розвиток іноземного виробництва для отримання прибутку або для забезпечення гарантованого постачання вітчизняного ринку імпортними товарами; зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій; зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу [65, 23].

Валютна політика є ще однією складовою зовнішньоекономічної політики. Під нею розуміють сукупність економічних, юридичних і організаційних форм та методів у сфері валютних відносин, що здійснюються державами та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Валютна політика - це діяльність держави стосовно цілеспрямованого використання валютних засобів. Зміст валютної політики включає вироблення основних напрямів формування та використання валютних засобів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих засобів. Сферою діяльності валютної політики є валютний ринок та ринок цінних металів і каміння. Поточна валютна політика поділяється на дисконтну політику і девізну політику. Завданням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування системи, підтримання рівноваги платіжних балансів [36, 44].

Валютна дисконтна політика - це система економічних та організаційних заходів щодо використання облікової ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, для орієнтованого коректування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій.

Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу покупками та продажем валюти за допомогою валютних інтервенцій та валютних обмежень.

Валютна інтервенція - це цільова операція центрального банку держави щодо купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти визначеними межами його підвищення або зниження.

Валютні обмеження є системою економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо [40, 134].

Довготермінова валютна політика охоплює довготермінові заходи структурного характеру щодо зміни валютного механізму. Основними методами довготермінової валютної політики є міждержавні переговори та угоди. Заходами довготермінової валютної політики є порядок валютних розрахунків, режим валютних курсів та паритетів, використання золота та резервних валют, міжнародних платіжних засобів тощо [84, 279].

До складових зовнішньоекономічної політики належить і митна політика. Цілями митної політики є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території держави; участь в реалізації торгово-політичних завдань стосовно захисту вітчизняного ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки [65, 55].

Ряд вчених до зовнішньоекономічної політики відносить також і міграційну політики, оскільки вона має безпосередній вплив на економіку держави. При цьому розглядається лише трудова міграція. Міграційна політика поділяється на еміграційну та імміграційну політики. Еміграційна політика - це ряд заходів держави, спрямованих на регулювання виїзду населення з неї. Явище еміграції є досить проблемним для держави, оскільки втрачаються трудові ресурси. Однак переваги від виїзду населення полягають в тому, що особи, які виїхали в іншу країну, переказують кошти для своїх родичів, що залишились. Імміграційна політика передбачає систему заходів держави, спрямовану на регулювання в'їзду в країну іммігрантів з інших країн. З метою обмеження або заохочення чисельності іммігрантів держава вдається до різних заходів. Зокрема встановлюються квоти видачі віз певним категоріям осіб.

Отже, зовнішньоекономічна політика - це цілеспрямована діяльність держави та її органів щодо формування й визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків з метою зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, військового, соціального, екологічного) і оптимізації участі країни у міжнародному поділі праці. До основних видів зовнішньоекономічної політики відносяться зовнішньоторговельна політика, зовнішньоінвестиційна політика, валютна політика, митна політика. Всі вони в комплексі, взаємодоповнюючи один одного, формують та забезпечують реалізацію єдиної зовнішньоекономічної політики держави.

1.2 Стан дослідження проблеми в сучасній науковій літературі

Джерельною основою магістерської роботи стали різні за характером, походженням, формою і змістом матеріали, які умовно можна розділити на кілька груп.

До першої групи відносяться підручники, монографії, посібники, в яких відображені як теоретичні основи дослідження зовнішньоекономічної політики держави, так і окремі її практичні елементи.

Наступна група - це джерела з періодичних видань. До цієї групи входять журнали, зокрема “Сеул”, “Азия и Африка сегодня”, “Международная жизнь”, “БИКИ ”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Евразия сегодня”, “Політика і час”, “Внешнеэкономический бюллетень” тощо, газети “Урядовий кур'єр”, “День”, “Дзеркало тижня”.

До третьої групи відносять Інтернет-видання. Це в основному різні добірки новин, аналітичні огляди та статті. Окремо можна виділити ще джерела статистичної інформації. До них відносяться довідники, щорічники, корейські Інтернет-джерела статистичних даних.

Слід зазначити, що особливості зовнішньоекономічної політики Республіки Корея у вітчизняній літературі висвітлені недостатньо. Тому базу дослідження становить переважно іноземна література. Проблематика дослідження зовнішньоекономічної політики Південної Кореї представлена широким колом науковців, тому доречним буде проведення аналізу за наступними тематичними напрямами.

1. Теоретико-методичні основи країнознавчого дослідження зовнішньоекономічної політики країни. Загальною теоретико-методичною основою виконаного дослідження є роботи вітчизняних та російських вчених: І.Т. Балабанова [5], П.В. Луцишина [37], В.Є. Новицького [47], М.А. Шепєлєва [88], В.Ф. Цимбалістого [84], Я.Г. Машбіца [40], І.П. Фамінського [41], А.С. Філіпенка [65], В.О. Храмова [83], Ю.А. Бовтрук [83], П.А. Циганкова [86]. Ці автори розкривають теоретичні основи поняття “зовнішньоекономічна політика”, визначають її суть, виділяють види. Методичні основи дослідження зовнішньоекономічної політики країни висвітлюються у працях П.В. Луцишина [37], М.А. Шепєлєва [88], В.Ф. Цимбалістого [84], Я.Г. Машбіца [40], І.П. Фамінського [41], В.О. Храмова, Ю.А. Бовтрук [83], П.А. Циганкова [86].

2. Основні складові частини зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. Передумови і фактори розвитку зовнішньоекономічної політики країни можна прослідкувати у працях Ю.Г. Козака [22], А.С. Філіпенко [23], І.Г. Сиротенка [39], С.С. Соколенко [67]. Також деякі аспекти зовнішньоекономічної політики Республіки Корея розкриваються в Інтернет-джерелах [61; 63; 66; 91; 92]. Зовнішньоторговельну політику Південної Кореї висвітлювали Ким Ен Ун [29], М.П. Тодаро [73], А.С. Філіпенко [23], С.С. Соколенко [67], вчені Інституту Сходознавства [32]. Зовнішньоторговельна політика Республіки Корея досліджується в Інтернет-джерелах [13; 38; 110; 114; 111]. Складовою частиною зовнішньоекономічної політики також інвестиційна політика країни. Особливості інвестиційної політики Республіки Корея досліджуються в наступних джерелах [7; 22; 23]. Деякі аспекти інвестиційної політики висвітлені в Інтернет-джерелах [8; 26; 38; 50; 58; 60]. Вони розкривають характер даної політики, особливості її реалізації, аналізують обсяги іноземних інвестицій Республіки Корея за кордоном та обсяг зарубіжних інвестицій в економіці Республіки Корея. Особливою складовою зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є функціонування багатонаціональних підприємств - чеболей. Характеристика діяльності чеболей представлена у працях таких вчених: М. Шніцер [89], Ю. Г. Липец [35], а також в Інтернет-джерелах [8; 31; 110].

3. Основні вектори зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. В цих працях відображається зовнішньоекономічна політика щодо окремих регіонів та країн світу, зокрема стосовно США, Росії, ЄС, КНДР, країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, України. Дослідженням цієї проблеми займалося ряд вітчизняних та зарубіжних науковців. Так, економічні зв'язки Республіки Корея та США аналізуються в працях А. С. Філіпченко [23], Ю. Г. Мушки [46], у Інтернет-виданнях [44; 62; 72; 98; 100; 107]. В цих джерелах характеризується сучасний стан економічних відносин між Республікою Корея та США, визначаються статті експорту та імпорту, виділяються основні напрями співробітництва. Роль Південної Кореї в АТР досліджується в наступних джерелах [32; 62; 64; 81; 91; 98; 100; 103; 111]. Співробітництво Республіки Корея та Російської Федерації досліджується наступними науковцями: А.П. федоровським [80], О.Г. Торкуновим [74], В.В. Вольським [68]. Вони розкривають характер відносин між даними країнами, особливості реалізації їх політики, аналізують основні напрями співпраці. Відносини Республіки Корея з іншими країнами представлені у щорічному звіті СОТ [107]. Питаннями міжкорейських відносин займалося чимало дослідників. Дане коло питань висвітлюється в періодичних виданнях, а особливо в Інтернет-джерелах. Зокрема, зовнішньоекономічні зв'язки Республіки Корея та КНДР розкривають В.А. Денисов [19], Ким Ен Ун [29], В.Ф. Фуркало [82], Юн Де Кю [93]. В їх працях аналізуються основні зовнішньоекономічні показники, їх динаміка, стан інвестиційного співробітництва. В ряді Інтернет-джерел також піднімається дане коло питань. Дається комплексна характеристика двосторонніх міжкорейських відносин [33; 42], також досліджуються окремі аспекти відносин між країнами [18], подані статистичні дані [10; 51].

Співробітництво Республіки Корея та України розкривається у працях С.В. Віднянського [25], С.I. Єгорової [24], Ю.Р. Валєєвої [9], В.Ф. Фуркала [82]. Багато інформації можна знайти в Інтернет-джерелах [28; 34; 43; 56; 76; 77; 78; 79]. У працях розглядається зовнішньоекономічна політика Республіки Корея стосовно України та зовнішньоекономічна політика України по відношенню до Республіки Корея. Джерела відображають основні економічні інтереси обох країн, показують вигоди, які можуть отримати країни від співробітництва та визначають можливі перспективи подальшої співпраці Республіки Корея та України.

Таким чином, незважаючи на велику кількість публікацій з даної тематики, необхідно провести комплексне дослідження проблеми, що дало б можливість проаналізувати формування та реалізацію зовнішньоекономічної політики Республіки Корея на сучасному етапі.

1.3 Методичні основи дослідження зовнішньої політики країни

Проблема методу є однією з найважливіших проблем будь-якої науки, оскільки від вибору методів безпосередньо залежать результати дослідження. Науковий метод - це сукупність прийомів та операцій, за допомогою яких здійснюється конкретна теоретична та практична діяльність. Він може розглядатися як комплекс правил, незалежних від певного дослідження, у його конкретному змісті, що передбачають насамперед процес і форми мислення та світосприйняття, які дають змогу осягнути реальність, що вивчається [82, 34].

Під методологією розуміють вчення про систему принципів та способів організації будь-якої сфери діяльності. Це теорія науково-пізнавальної діяльності, спрямована на вивчення та розробку методів наукового пізнання. З іншого боку, методологія - це конкретний набір, комплекс, система конкретних принципів і способів організації певної діяльності [37, 122].

Під час наукового дослідження було виділено чотири взаємопов'язані етапи, в ході яких відбувалося багаторівневе, комплексне й аналітичне пізнання вибраної проблеми. Перший етап - підготовчий. В ході цього етапу було обрано об'єкт магістерської роботи, конкретизовано її предмет, сформульовано тему роботи. Також виділено основні завдання, які необхідно розв'язати в при виконання роботи. На підготовчому етапі було в основному використано описовий, історичний, метод узагальнення. Другий етап - збір та обробка інформації. На цьому етапі широке застосування мав статистичний метод, порівняльний, індукції та дедукції. Третій етап має назву обробка зібраних матеріалів. Також його називають ще основним. Він передбачає застосування великої кількості різноманітних методів. Тут використовувалися такі методи як контент-аналіз, івент-аналіз, статистичний, метод когнітивного картування тощо. Четвертий етап дослідження - підсумковий. В ході цього етапу формуються результати дослідження у вигляді висновків, узагальнень. На цьому етапі доцільно використовувати метод узагальнень, прогностичний, які мають як загальнонауковий, так і вузькоспеціалізований характер. В цілому, досліджуючи зовнішньоекономічну політику держави, слід використовувати методи, які характерні для країнознавчих досліджень, теорії міжнародних відносин, а також загальнонаукові.

Одне з найважливіших місць при дослідженні зовнішньоекономічної політики держави займає описовий метод. Він є основою для написання магістерської роботи. Даний метод передбачає збір, обробку, аналіз фактичних даних про формування, розвиток та регулювання зовнішньоекономічної політики держави. Однак недоліком є те, що досить часто немає доступу до джерел потрібної інформації, у різних джерелах досліджувана проблема часто розглядається упереджено. Тому важливе значення має аналіз різних даних [86, 320].

Історичний метод має також велике значення. Він дозволяє прослідкувати проблему дослідження в процесі її формування як явища. При проведенні дослідження історичний метод може використовуватися для аналізу факторів формування зовнішньоекономічної політики держави.

При дослідженні зовнішньоекономічної політики держави важливе місце посідає статистичний метод. Він полягає в зборі статистичний інформації. Статистичні дані аналізуються і на основі них робляться висновки. При написанні магістерської роботи статистичний метод використовувався під час обробки даних основних торговельних показників Республіки Корея, для аналізу інвестиційних процесів в зовнішньоекономічній політиці держави [84, 34].

Зокрема, були використані такі показники, як: географічна та територіальна структури торгівлі (географiчна структура торгiвлi - це розподiл торговельних потокiв мiж окремими країнами та їх групами, виділеними за територiальною або органiзоцiйною ознаками. Наприклад, Азiя, Африка, Європа, Америка - за територiальною ознокою; кpaїни ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо - за організацiйною ознакою; товарна структура торгiвлі характеризує товарне наповнення експорту та iмпорту (сiльськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловостi, промисловi товари тощо), структура експорту та структура імпорту (структура експорту - це вiдношення або питома вага експортованих товapiв за видами i ступенем їx переробки. Цей показник характеризує спрямованiсть експорту (сировинна, технологiчна тощо) та роль країни в мiжнароднiй галузевiй cпeцiaлiзацiї; структура імпоpтy характеризує склад i вiдношення обсягiв сировини і готової кiнцeвoї продукції, якi ввозяться в кpaїну), експортна та імпортна квота (експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів i послуг до ВВП/ВНП; імпopтнa квота - це вiдношення обсягу iмпорту до ВВП/ВНП) тощо [37, 131].

Важливе місце при дослідженні обраного кола питань займають такі методи, як контент-аналіз та івент-аналіз. Суть першого полягає в систематизованому вивченні змісту письмового чи усного тексту з фіксацією словосполучень чи сюжетів, які найчастіше повторюються в інших письмових чи усних повідомленнях, відомих як нейтральні, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованість змісту досліджуваного тексту [40, 229]. Метод контент-аналізу є дуже важливим при вивченні зовнішньоекономічної політики держави, оскільки він дозволяє об'єктивно вивчити тексти важливих документів, спрямованих на регулювання даної сфери.

Івент-аналіз є одним із найбільш поширених методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналізу грунтується на стеженні за ходом та інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. Метод спрямований на обробку публічної інформації, яка показує “хто каже чи робить - що, стосовно до кого і коли” [88, 50]. Івент-аналіз широко застосовується при дослідженні проблеми зовнішньоекономічної політики. До переваг методу слід віднести високий ступінь об'єктивності інформації про події. Метод івент-аналізу використовувався при дослідженні реалізації зовнішньоторговельної, зовнішньоінвестиційної політики Республіки Корея по відношенню до країн та регіонів.

Важливим для вивчення теми магістерської роботи є метод генералізації. Він застосовувався під час практично усього процесу дослідження. Метод генералізації вимагає уважного відбору найбільш істотних і специфічних матеріалів із певної проблеми. Генералізація дає змогу вибрати основні риси розвитку і сучасного стану процесу чи явища. Генералізація - це усунення всього другорядного для виділення головного. Матеріали, які відбираються, повинні відповідати трьом основним вимогам: показати, чим конкретна територія, явище чи процес відрізняється від інших; виявити найхарактерніші особливості території, явища чи процесу; охарактеризувати основні взаємозв'язки між ними [40, 227]. Досліджуючи зовнішньоекономічну політику Республіки Корея, метод генералізації використовувався при написанні висновків, а також при складанні карт, таблиць, рисунків.

На завершальному етапі дослідження використовувався прогностичний метод. Він передбачає спеціальні наукові дослідження процесів, явищ, подій, в результаті яких на основі вже відомих даних про минулий та теперішній стани об'єкта дослідження отримують уявлення про його можливі стани в майбутньому. Тобто прогнозування спрямоване на одержання нового знання.

Картографічний метод має два змісти: 1) як метод графічного зображення даних; 2) як метод пізнання залежностей і процесів просторового характеру. Специфіка картографічного методу цінна тим, що дає змогу зберегти існуюче на місцевості розміщення об'єктів та явищ і відобразити, внутрішні невидимі оку властивості, за допомогою спеціальних знаків. Картографічний метод - це дослідження певної території на основі використання різноманітних доступних картографічних матеріалів, створення повноцінної картографічної інформації [84, 35]. У магістерській роботі, зокрема, за допомогою картографічного методу показана характеристика основних торговельних партнерів Республіки Корея.

Метод індукції є логічним виведенням загальних суджень на основі низки окремих спостережень, який слугує засобом отримання здогадних суджень, що потім перевіряються та обґрунтовуються. В основі індукції лежить накопичений досвід, спостереження та експеримент Метод дедукції - це логічний метод, який дає змогу з одних положень як істинних із необхідністю виводити нове істинне положення. Цей метод широко використовується при обгрунтування гіпотез, що висуваються [40, 228]. Методи індукції та дедукції використовувалися при підсумовуванні результатів дослідження магістерської роботи.

При написанні роботи використовувався і порівняльний метод. Він застосовується, як базовий при класифікації, генералізації, оцінюванні і прогнозуванні. Існують певні правила порівняльного методу: порівнювати лише еквівалентні поняття, які відображають еквівалентні об'єкти і явища; порівнювати треба за найбільш істотними ознаками, а тоді за істотними і менш істотними. Загальною особливістю даного методу є зіставлення двох чи більше країнознавчих об'єктів, що мають схожі характеристики [86, 321]. У магістерській роботі порівняльний метод використовувався при аналізі статистичних даних, стану торгівлі, обсягів інвестицій Республіки Корея.

Таким чином, дослідження зовнішньоекономічної політики держави передбачає використання різних методів, зокрема такі як описовий, порівняльний, прогностичний, генералізації, статистичний, історичний, картографічний тощо.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

2.1 Передумови і фактори формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея

На формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея мали ряд факторів: історичний, природно-географічний, соціально-економічний, урядове регулювання тощо.

Республіка Корея є однією з найдавніших держав, перші поселення на її території виникли більше півмільйона років тому. Перша держава Ко-Чосон була утворена приблизно в 2333 р. до н. е.

Населення цієї держави займалося поливним землеробством, розведенням рису, шовківництвом і ткацтвом, використовувало для робіт на полях велику рогату худобу. Предмети матеріальної культури тієї епохи, що збереглися, свідчать про мистецтво стародавніх корейських ремісників у виплавці і обробці металів, виготовленні предметів з бронзи і ювелірних виробів [63].

Із старовини і аж до наших днів історія Кореї - це історія безперервної боротьби народу проти іноземних загарбників за незалежність країни. В VII ст. на Корею напали полки, послані китайськими імператорами династії Тан, в X?XI ст. корейському народу довелося відбивати нашестя кочівників киданей, а в XIII ст. вести боротьбу проти монгольських орд. В кінці XVI ст. на Корею напала велика армія правителів феодальної Японії. Війська і флот Кореї, на чолі яких стояв талановитий полководець Сун Син, завдали тоді чужоземцям важкої поразки. В XVII ст. володарі Китаю - імператори маньчжурської династії Цин ? знов зробили Корею васалом Китаю. В другій половині XIX ст. в боротьбу за панування в Кореї вступили США, капіталістичні держави Європи і Японія [61].

Використовуючи суперечності між капіталістичними країнами, Японія в кінці XIX?початку XX ст. зуміла посилити свій політичний та економічний вплив в Кореї і в 1910 р. оголосила її своєю колонією. До 1945 р. Корея була колонією Японії, яка перетворила країну на військово-стратегічний плацдарм для здійснення агресивних планів на Далекому Сході.

Корейський народ неодноразово підіймався на боротьбу проти окупантів, проте шлях до скинення колоніального гніту був відкритий тільки в 1945 р. перемогами Радянської Армії над японськими військами в Маньчжурії і на території Кореї. 15 серпня 1945 р. став днем звільнення країни [22, 139].

З того часу Корея розділена на Південну - комуністичну і Північну -демократичну. Через три роки Південна Корея стає республікою. В післявоєнний час всі зусилля були направлені на відновлення країни, національне процвітання і встановлення стабільності [39, 432].

Південна Корея розпочала свою зовнішньоекономічну політику з ексортної орієнтації всієї господарської діяльності, а особливо у США. Почали вони з поставок своїх виробів як субпідрядчики американських фірм, або ж виступали в ролі роздрібних торговців продукцією американського виробництва, продаючи товари далеко на провідних фірм. З часом корейці почали переходити на торгівлю власною продукцією. Для цього задобилося створення в США сітки збуту, спочатку у форимі торговельних контор.

З виходом на ринок США довелося винаймати американські агенства та спеціалістів з метою підготовки реклами, максимально наближеної до американського стандарту. Далі корейські фірми приступили до створення підприємств з ремонту та обслуговування своєї техніки. Особлива увага на цих підприємствах приділялася добору керуючих, які мали досвід роботи на іноземних фірмах в США, з метою прискорення адаптації корейської продукції до умов американського ринку. Одним зі способів засвоювання нових ринків, що їх підтримував уряд, стало первинне заниження корейськими фірмами цін на 25?30 % порівняно з наявними на ринку аналогами [91].

Південна Корея - один з найгористіших районів світу: 70 % території займають гори. Країна мало забезпечена корисними копалинами. Промислове значення мають лише запаси вугілля, залізної руди, свинцю, цинку, брому, графіту, хоча потреби країни в цій сировині власними ресурсами задовольняються не повністю.

В умовах відсутності природних ресурсів уряд розумів, що країну може врятувати лише вдало підібрана зовнішньоекономічна політика. Саме тому ключем успішного промислового розвитку було запровадження реформи, яка отримала назву „індустріалізація через експорт'. Південнокорейський уряд прийняв сміливе рішення: узяти курс на експортну продукцію, на випуск товарів, які б не поступалися кращим світовим зразкам, а то й перевищували їх. Це рішення диктувалося бідною сировинною та енергетичною базою країни, обмеженими властивостями сільського господарства (сільгоспугіддя займають менше третини площі Південної Кореї, решта ? гірські масиви) [92].

Конкретним втіленням обраного курсу стали урядові кредити найбільш дієздатним фірмам. На одержані кредити фірми купували за кордоном сучасні технології і освоювали виробництво складної побутової техніки, яка реалізовувалася на світовому ринку. Так виникли Daewoo, LG, Hyundai. Валютні надходження від експорту не витрачалися без толку, а зосереджувалися в Національному банку Кореї, і уряд мав право розпоряджатися вкладами, використовуючи їх не тільки для розрахунку з фірмами-експортерами, а й на підтримку інших, слабших підприємств. Вони закуповували за кордоном новітні технології і теж поступово набиралися сили. Держава заохочувала також індивідуальні заощадження через високі ставки депозитів [23, 149].

В ході реформи було також запроваджено єдиний обмінний курс валюти, скорочення процедури оформлення експортних операцій, спрощення роботи митниці, орієнтоване на безперешкодне ввезення до країни необхідної сировини та матеріалів, а також всебічна підтримка інвесторів.

Як результат успішного виконання прийнятої урядом програми розвитку, структура економіки зазнала суттєвих перетворень: промисловість зазнала структурних змін у бік модернізації з метою виробництва високотехнологічних товарів, збільшено інвестиції у науково-дослідні роботи відповідних галузей, скоротилася частка підприємств, зайнятих первинною переробкою, а збільшилась кількість закладів повного циклу [63].

Щодо політики відносно торгових партнерів, то в 1970-1980-х рр. країна орієнтувалась на завоювання ринків Північної Америки і Європи. Починаючи з 1980-х рр., Республіка Корея доклала зусиль для пошуку партнерів в інших регіонах світу. Наприклад, частка раніше згаданих ринків Південної Кореї знизилась із 79,6 % у 1987 р. до 50,8 % у 1993 р. В той же час імпорт з цих регіонів у Республіку Корея збільшився у зв'язку із лібералізацією внутрішнього ринку. На рубежі 1990-х рр. вжито серйозних заходів з метою освоєння нових ринків. Так, у 1987 р. експорт у країни АСЕАН був менше 2 млрд дол., а в 1993 р. він складав 8,6 млрд дол., в той же час в країнах Спільного ринку цей показник дорівнював 9,2 млрд дол. Проте, як і раніше, особливе місце серед партнерів Республіки Корея у 1990-ті роки посідають США і Японія [92].

В 1987 р. у Південній Кореї був створений кооперативний фонд економічного розвитку, завдання якого - надавати позики країнам, що розвиваються. Наприклад, у 1990 р. Республіка Корея забезпечила такими позиками сім країн для реалізації семи промислових об'єктів. У рамках діяльності фонду проводиться передача технологій і розміщення закордонних капіталовкладень приватними особами.

Завдяки своїм успіхам Південна Корея стала об'єктом пильних інтересів країн, що розвиваються. Вперше за 17 років обсяги торгівлі з цією групою країн у першому кварталі 1995 р. перевищили обсяги торгівлі з промислово розвинутими країнами і досягли 12,3 млрд дол., що на 40 % вище, ніж за відповідний період 1994 р.

Наприкінці 1993 р. корейським урядом прийнята 'Стратегія інтернаціоналізації для нової економіки', розрахована на п'ять років. Цей програмний документ виходить із характеристики сучасного світового розвитку як дедалі швидших темпів руху до 'єдиної економіки'. З економічної точки зору - це зникнення економічних національних меж і поступове злиття національних економік у єдину світову економіку. В цих умовах багато національних підприємств переносять виробництво в країни, де можуть випускати товари з найменшими витратами. План 'нової економіки' передбачає подальшу інтернаціоналізацію економічної системи Республіки Корея з одночасним розширенням експорту й корейських інвестицій за кордоном, відкриття внутрішнього ринку і стимулювання іноземних інвестицій. З цією метою законоположення, що стосуються національних та іноземних підприємств, переглядаються в бік забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності. По суті, план 'нової економіки' спрямований на обмеження адміністративного регулювання та державного втручання в господарську діяльність, на створення таких умов, за яких корейські підприємці будуть ще активніше виходити на світовий ринок з товарами й капіталом. Всередині країни інвестиційний клімат не відрізнятиметься від того, що є в країнах, які далеко просунулись у сфері використання іноземних інвестицій [61].

Важливим напрямом інтернаціоналізації є розширення економічного співробітництва з іншими країнами в межах міжнародних економічних організацій та угод.

Південна Корея використовує переваги режиму вільної торгівлі ГАТТ, проводить лібералізацію імпорту. З цією метою була прийнята спеціальна трирічна програма (1992-1994 pp.), відповідно до якої Республіка Корея ввела вільний режим із 45 імпортних позицій. В 1994 p., після поширення його ще на 47 позицій, загальний рівень лібералізації корейського імпорту досяг 98,6 %. Корея надала в ГАТТ схему лібералізації імпорту у 1995-1997 pp., зареєструвала 142 найменування сільськогосподарської продукції. Скоротяться до 38 найменувань так звані регулюючі тарифи, що використовуються для захисту національних виробників і часом перевищують базові тарифи в 5-10 разів. Водночас скорочують квотовані тарифи для регулювання цін на споживчі товари [67, 78].

Отже, саме історія є одним з важливих факторів формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. Адже, перебуваючи постійно між двома претендентами (Китай і Японія) на свою територію, Кореї потрібно було знайти шлях для збереження самостійності. І він був знайдений у створенні офіційного союзу з Китаєм. Великий вплив мала також ефективна політика регулювання прямих інвестицій в країну, державне надання кредитів, запозичення нових технологій і державний контроль якості сприяли тому, що південнокорейський текстиль і автомобілі, побутова техніка, науково-технічна продукція є синонімами якості в цілому світі.

2.2 Зовнішньоторговельна політика Республіки Корея

Зовнішня торгівля займає важливе місце в системі зовнішньоекономічної політики країни. Вона розвивалася високими темпами. В 1980?1990-х рр. темпи зовнішньої торгівлі в 1,2?2,7 рази перевищували темпи приросту ВВП. Так, у 1980-ті роки середньорічний приріст експорту складав 14,5, в 1990-ті ? 15,6 % (1960-ті ? 33,4 %, 1970-ті ? 39,8 %) [1, 245].

В 2007 р. обсяг зовнішньої торгівлі склав 728,3 млрд дол. (у 2004 р. - 478,3 млрд дол.). Республіка Корея стала шостим найбільшим експортером і сьомим імпортером у світі [111, 351]. Швидке зростання зовнішньої торгівлі стало результатом впливу різних чинників і умов, у тому числі зовнішньоторговельної політики, на процес формування і розширення експортного потенціалу країни.

Високі темпи зовнішньоторговельного обороту привели до зростання значення Південної Кореї на світових ринках. Її частка в світовому експорті зросла з 0,04 % в 1962 р. до 1,1 в 1980 р., 1,9 - в 1990 і 4,3 % ? в 2000 р., 9,8 % ? у 2007 р. Збільшилось залучення країни в світовий поділ праці, про що свідчить коефіцієнт еластичності експорту та імпорту по відношенню до ВВП і зростання експортної та імпортної квот. Експортна квота досягла 45?51 % ВВП (1960 р. ? 1,1 %; 1990 р. ? 50,1 %) і дещо поступається відповідним показникам деяких малих розвинутих країн. Експортно-орієнтоване виробництво посилило залежність країни від стану світового господарства, від характеру і масштабів зовнішньоекономічних зв'язків [13].

Суттєві зміни відбулися в структурі зовнішньої торгівлі. В товарній структурі експорту помітно збільшилась частка продукції матеріаломістких та наукомістких галузей, а зменшилась частка трудомісткого виробництва. Зміни в товарній структурі відображають галузеві зрушення у виробництві (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Товарна структура експорту Республіки Корея (%)*

У структурі експорту Південної Кореї 95 % належить готовим виробам. Основними експортними товарами є продукція машинобудування, зокрема, електроніка, відео-, аудіотехніка, комп'ютери, мікрохвильові печі, автомобілі, судна, взуття, продукція текстильної промисловості та ін.

Швидке зростання базових галузей машинобудування з другої половини 1970-х років дало змогу Південній Кореї вийти на зовнішній ринок постачальником різноманітних машин та устаткування. Найбільш динамічною та перспективною статтею експорту продукції обробної промисловості стали електронні та електротехнічні вироби (телевізори, радіоприймачі, оргтехніка). Частка електроніки та електротехніки зросла до 25 % експорту. До середини 1980-х років у його структурі важливе місце займала побутова техніка. В наступні роки електронні компанії доклали зусиль на збільшення виробництва телекомунікаційного обладнання. В 1990-ті роки відбувся перехід вивозу дорожчого обладнання порівняно з побутовою технікою. Серед електронних товарів найвищою конкурентоспроможністю характеризуються напівпровідники [23, 152].

В групі транспортних засобів, крім суднобудування, важливе місце займає вивіз автомобілів і запчастин до них - більше 9 % всього експорту. За виробництвом деяких товарів південнокорейські компанії займають провідні позиції на світовому ринку: вироби із золота - 23,3 %, судна - 18,6 %, транзистори, електролампи - 10,3 %, обчислювальна техніка - 3 % [94, 73].

В структурі імпорту домінуюче місце посідає промислове обладнання, сировина і продовольчі товари (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Товарна структура імпорту Республіки Корея* (%)

Питома вага сировини і палива перевищує третину імпорту. За ввозом лісової сировини, кам'яного вугілля, залізної руди, кукурудзи, нафти Південна Корея посідає на світових ринках друге-четверте місце за обсягом імпорту. Це зумовлює її високу залежність від коливань світових цін на сировину [110, 125].

Аналізуючи таблицю 2.2., потрібно зазначити, що порівняно з 2003 р. структура імпорту Республіки Корея зазнала змін. Зокрема, дещо зменшилась частка імпорту сільськогосподарської сировини, машин та устаткування, телекомунікаційного обладнання, продукції електромашинобудування, а натомість зросла частка імпорту мінеральної сировини, автомобілів.

Південнокорейські компанії закупляють за кордоном значну частину спеціального обладнання і машин високої складності. Обсяги ввозу машин та устаткування сягають 37 % загального об'єму імпорту. Для Пiвденної Кореї характерний iмпорт технологiй. Зареєстровано майже 5 тис. випадкiв отримання iноземних технологiй, з них 90 % японських [104].

В основі конкурентних переваг південнокорейських товарів є низькі витрати на робочу силу, а також пряме і непряме субсидування. В експортних галузях вдвічі знижені податки, ліквідовані мита на ввіз сировини та напівфабрикатів, необхідних для виробництва товарів на експорт. На здійснення експортних операцій надаються пільгові позики [13].

Основні партнери Республіки Корея по експорту в 2007 р.: Китай (22,1%), ЄС (14,8 %), США (12,4 %), Японія (7,1 %) (рис. 2.2). На частку Японії в 1998 р. припадало 9,2 % південнокорейського експорту і 18,8 % імпорту, а на США відповідно - 17,2 і 21,9 %. У зв'язку зі зміцненням конкурентних переваг південнокорейські компанії на світових ринках США зробили жорсткішою свою зовнішньоекономічну політику. Порівняно з 2003 р., значення США і Японії дещо послабло, а натомість зміцнюються зв'язки з КНР, країнами ЄС (рис. 2.1, 2.2).

Рис. 2.1 - Країни-партнери Республіки Корея по експорту (2003 р.)

Рис. 2.2 - Країни-партнери Республіки Корея по експорту (2007 р.)

Основними партнерами Республіки Корея по імпору в 2007 р. були: Китай (17,7 %), Японія (15,8 %), США (10,5 %), ЄС (10,3 %) (рис. 2.3, 2.4). Частка імпорту з країн Середнього Сходу зросла з 14,8 % у 2003 р. до 18,4 % у 2007 р. у зв'язку з підвищенняям міжнародних цін на нафту. Порівняно з 2003 р., імпорт в Республіку Корея зріс з таких країн, як Китай (з 12,3 % у 2003 р. до 17,7 % у 2007 р.), Австралія (з 3,1 % у 2003 р. до 3,9 % у 2007). З іншого боку, зі США, Японії, країн ЄС імпорт зменшився.

Рис. 2.3 - Країни-партнери Республіки Корея по імпорту (2003 р.)

Рис. 2.4 - Країни-партнери Республіки Корея по імпорту (2007 р.)

Щодо торгівлі Республіки Корея послугами, то експорт і імпорт послуг здійснювався в сфері транспортування, бізнес-послуг, подорожей. Зокрема, частка послуг транспортування складає більше половини від усього експорту, що свідчить про велике значення транспортних послуг в експорті послуг Республіки Корея. Дефіцит торгівлі послугами, починаючи з 2005 р., становить більше 10 млрд дол. і продовжує зростати, досягнувши 20,6 млрд дол. у 2007 р. (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Торгівля послугами Республіки Корея

З метою підвищення ефективності своєї зовнішньоекономічної політики в Південній Кореї здійснюється державне регулювання експорту та імпорту.

Імпорт здійснюється за ліцензіями. Для більшості статей імпорту ліцензії видаються після подачі заявки. Імпорт поділяється на дві категорії: автоматично дозволений і обмежений. Ліцензії видаються автоматично після отримання заявки на імпорт, якщо позиції імпорту не включені до списку обмежень [73, 457].

Імпорт сировини для виробництва експортних товарів дозволений автоматично, незалежно від класифікації. Деякі ліцензії видаються тільки зареєстрованим комерсантам. Для отримання цього статусу комерсант повинен експортувати чи імпортувати товарів мінімум на 0,5 млн дол. США, принаймні протягом двох календарних років. Комерційні умови оплати, за якими може бути заключний контракт на імпорт, контролюється [38].

Для обмеження росту лібералізованих статей імпорту можуть бути введені поправки, навіть до 100 %, тарифи в додатку до основних тарифних ставок. Відредаговані тарифні ставки можуть бути введені лише відносно лібералізованих статей імпорту, вони повинні переглядатися кожних 6 місяців.

Відповідно до Закону про торгівлю в Республіці Корея запроваджено ряд заходів, спрямованих проти напливу імпорту. Згідно положень цього Закону, створена Комісія з торгівлі, яка приймає рішення, чи не завдає імпорт даних товарів шкоди промисловості Південній Кореї. У випадку встановлення негативних наслідків Комісія рекомендує скоротити ввіз цих товарів. До можливих засобів зменшення імпорту належить введення квот чи інших обмежень на такі категорії імпорту, як кількість, якість чи аналогічні показники [69, 35].

Деякі статті експорту, на які введені обмеження, також вимагають отримання індивідуальної ліцензії. Експорт решти товарів здійснюється вільно згідно автоматично отриманого дозволу. Надходження від експорту в іноземній валюті повинні або здаватися в банк, який проводить обмін валют за його щоденно оголошеним котируванням з продажу іноземної валюти клієнтам, або депонуватися на валютні рахунки в банки [53].

В Республіці Корея існують деякі особливості зовнішньої торгівлі дорогоцінним камінням. Так, імпорт будь-якого золота, крім золотих монет, які є в обігу, не потребує ліцензій чи дозволу. Це означає, що деякі пам'ятні монети, які є законним платіжним засобом, але не знаходяться в обігу, можуть вільно вивозитися. Експорт золота в довільному вигляді, крім готових виробів, основною сировиною яких є золото, потребує дозволу Банку. Видобуте в країні золото може продаватися на вільному ринку [57].

Отже, зовнішня торгівля як головна складова зовнішньоекономічної політики Республіки Кореї на сучасному етапі характеризується високими темпами зростання, а за зовнішньоторговельним оборотом країна посідає 10-те місце в світі. Головні статті експорту - це продукція машинобудування, продукція текстильної промисловості. В структурі імпорту висока частка палива та сировини. Головні зовнішньоторговельні партнери: США, Японія, країни Східної та Південно-Східної Азії. Зовнішньоторговельна політика передбачає державне регулювання експорту та імпорту за допомогою запровадження ліцензій, поправок, різноманітних заходів проти напливу імпорту.

2.3 Інвестиційна політика Південної Кореї

В Республіці Корея прямі іноземні інвестиції (ПІІ) визначаються як корпоративна діяльність іноземців з метою отримання права прямої участі в управлінні підприємствами в результаті акцій.

Основними завданнями залучення ПІІ в Республіці Корея є підвищення конкурентоспроможності країни, розвиток зовнішньої торгівлі, стимулювання зайнятості, отримання доступу до високих технологій. Починаючи з 1960 р., коли був прийнятий 'Заключний акт про залучення іноземних інвестицій', і до недавнього часу політика щодо залучення ПІІ зводилась, в основному, до розширення сфер для інвестицій, спрощення інвестиційних процедур, зниження податків і надання різноманітних стимулів і пільгів іноземним інвесторам.

У лютому 1997 р. влада Республіки Корея прийняла 'Закон про ПІІ залучення іноземних інвестицій', який надав більшої універсальності внутрішньому інвестиційному законодавству і зробив його більше відповідним до міжнародних стандартів [7, 366].

На перших етапах економічного розвитку це була допомога. Найбільшим донором допомоги були США, а також країни Західної Європи. Іноземна допомога, отримана Південною Кореєю за 1954?1962 рр., склала 8,1 % ВВП. Японія тільки з 1966 р. почала надавати економічну допомогу [23, 158].

При обмеженості ресурсів отримана допомога сприяла пом'якшенню труднощів в процесі реорганізації сільського господарства і стабілізації життя народу. Вона служила важливим джерелом ресурсів для індустріалізації у формі імпортозаміщення, прискорення формування нової структури економіки. З 1955 по 1960 рр. зовнішня допомога дорівнювала 78 % імпорту Південної Кореї. Надання прямої економічної допомоги було припинено в 1980 р.

Разом з економічною допомогою важливу роль в економічному розвитку відіграв позичковий капітал [22, 143].

Під час індустріалізації, особливо в 1960-ті роки при здійсненні експортно-орієнтованої політики особливе місце посідали державні позики. З кінця 1970-х років частка державних позик значно скоротилась.

Широке залучення позичкового капіталу призвело до різкого зростання зовнішньої заборгованості, але норма обслуговування боргу утримувалась на прийнятному рівні 15-16 %. В 1990-ті роки абсолютні і відносні показники зовнішньої заборгованості зросли в результаті фінансової лібералізації. Її обсяг в 1990 р. перевищив 178 млрд дол. [23, 159].

З 1970-х років зростаючу роль у зовнішньоекономічних зв'язках почав відігравати рух прямих капіталовкладень. За сукупним обсягом прямих іноземних інвестицій (20,5 млрд дол. в 1999 р.) країна поступається ряду східноазіатських і південно-східних країн. За відносними показниками іноземні інвестиції також поступаються вищеназваним країнам. В 1971?1980 рр. середньорічний притік прямого іноземного капіталу складав 1,34 % валових інвестицій в основний капітал країни, в 1981?1990 рр. - 0,54 %, в 1991?1998 рр. - 3,2 % [26].

Іноземні капіталовкладення в основному були зосереджені в експортних зонах, які були встановлені в 1966 р. для виробництва товарів на експорт. На іноземних підприємствах в 1997 році вироблялось 6 % ВВП (для порівняння: Тайвань - 8,1 % ВВП), 22,5 % продукції обробної промисловості. В деяких галузях компанії, які контролюються іноземним капіталом, забезпечували основну частку промислового виробництва - в електромашинобудуванні та електроніці - 65?73 %.

Наприкiнцi 1993 р. корейським урядом прийнята 'Стратегiя iнтернацiоналiзацii для нової економіки', розрахована на п'ять pоків. Цей програмний документ виходить iз характеристики сучасного світового розвитку як дедалі швидших темпiв руху до 'єдиної економіки'. З економiчної точки зору - це зникнення економiчнпх нацiональних меж i поступове злиття національних економік у єдину світову економіку. В цих умовах багато нацiональних пiдприємств переносять виробництво в кpaїни, де можуть випускати товари з найменшими витратами. План 'нової економіки' передбачає подальшу iнтернацiоналiзацiю економiчноi системи Республiки Корея з одночасним розширенням експорту й корейських iнвестицiй за кордоном, вiдкриття внутрiшнього ринку i стимулювання iноземних iнвестицiй. 3 цією метою законоположення, що стосуються нацiональних та iноземних пiдприємств, переглядаються в бiк забезпечення максимальної свободи пiдприємницької дiяльностi. По суті, план 'нової економiки' спрямований на обмеження адмiнiстративного регулювання та державного втручання в господарську дiяльнiсть, на створення таких умов, за яких корейськi пiдприємці будуть ще активнiше виходити на свiтовий ринок з товарами й капiталом. Всерединi країни iнвестицiйний клiмат не вiдрiзнятиметься вiд того, що є в країнах, якi далеко просунулись у сферi використання iноземних інвестицій [8].

З новою політикою корейського уряду щодо управлінням іноземним капіталом утвердився принцип рівного ставлення до іноземних та національних інвестицій. Відповідно до нового положення про стимулювання іноземного капіталу, що увійшло в дію 1 березня 1991 р., система прямих іноземних капіталовкладень передбачає два важливих моменти: заміну системи затвердження урядовими органами проектів системою повідомлення, яка поступово впроваджувалась протягом 1991?1993 рр.; істотне обмеження податкових пільг для спільних підприємств з метою забезпечення принципів справедливої конкуренції між іноземними та національними компаніями.

Сьогодні промисловий сектор став практично відкритим для вкладання іноземного капіталу. В сфері обслуговування цей процес відбувається із зростаючими темпами. Істотно полегшено процедуру капітальних вкладень у галузь транспортування товарів та її фінансового обслуговування. Лібералізується також процес інвестицій у такі технологічно складні сфери, як телекомунікації, інженерне будівництво [58].

На початку 1990-х pоків уряд Пiвденної Кореї ухвалив рiшення про лiбералiзацiю законодавства, яке реryлювало здiйснення ПII в цю країну. Мотивом до ухвалення такого рiшення було бажання одержати доступ до капiталу, управлiнського досвiду й технологiй, якi iноземнi компанiї могли принести до Кореї. Дехто також вважав, що iноземнi iнвестицiї створять у цiй кpaїнi такі необхiднi їй стимули для конкypeнції. У сiчнi 1996 р. уряд Пiвденної Кореї зняв практично вci законодавчi обмеження на iноземнi iнвестиції у сферi роздрiбної торгiвлi.

Внаслiдок цих заходiв, починаючи з 1993 р., в кpaїнi спостерiгалося рiзке збiпьшення припливних потоків ПII. З року в piк прирiст ПII до Пiвденної Кореї збiльшувався i становив 16,8 % в 1993 р., 26,2 % в 1994, 47,4 % в 1995 та 65 % у 1996 р. За першi шiсть мiсяцiв 1997 р. iноземцi iнвестували в Пiвденну Корею рекордну суму 4,46 млрд дол., що на 34 % перевищувало 3,32 млрд дол., iнвестованих в eкономіку цієї країни за попереднiй, 1996 p. [60].

Мінфін дозволить південнокорейцям більше інвестувати за рубежем. Південна Корея планує підвищити для своїх громадян обмежувальну планку на інвестиції в нерухомість за межею з 500 тис. до 1 млн дол. Нововведення торкається приватних осіб, які мають намір знаходитися за кордоном тривалий час. Це - тимчасовий захід, і діяти це послаблення буде тільки до кінця 2008 р.

Це рішення ухвалене під головуванням Заступника міністра фінансів Квон Тхе Сина як частина заходів, спрямованих на перенаправлення потоку дол. США за кордон, у зв'язку зі зміцненням позиції корейської вони. Нововведення торкнеться тих, хто збирається знаходитися за кордоном більше двох років, а зокрема тих, хто вчиться в іноземному вузі, працює за рубежем або супроводжує дітей, які навчаються за кордоном.

Уряд також підвищив планку для приватних осіб, охочих здійснювати прямі іноземні інвестиції в ресторанний бізнес, готельне господарство, роздрібну торгівлю та інші види діяльності з 3 до 10 млн дол. [71].

З приходом до влади сьогоднішньої адміністрації в Республіці Корея почався процес реформування всіх сфер економіки з метою залучення прямих іноземних інвестицій. Хоча за перші чотири місяці 2001 р. зарубіжні інвестиції в економіку Республіки Корея склали 1,91 млрд дол., що на 48 % менше в порівнянні з аналогічним показником минулого року, то у 2007 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в Республіку Корея склав 10,5 млрд дол., що в 10 разів більше, ніж у 2001 р. (рис. 2.5). Аналізуючи дану діаграму, видно, що найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій вкладено у 1999 р., а найменший - у 2003 р.

Рис. 2.5 - Прямі іноземні інвестиції в Республіку Корея, млн дол.

Щодо експорту прмих іноземних інвестицій Республіки Корея, то більше половини всіх інвестицій були спрямовані в країни Азії, зокрема Китай. Найбільними реципієнтами були також США, Гонконг, В'єтнам. Більше 50 % інвестицій спрямовані в машинобудування (теле- і радіообладнання, засоби транспорту) (рис. 2.6).

Рис. 2.6 - Прямі іноземні інвестиції Республіки Корея, млн дол.

Таблиця 2.4 - Розподіл прямих іноземних інвестицій по секторах економіки Республіки Корея, (%)*

Порівнюючи сучасні дані розподілу ПІІ по секторах економіки Республіки Корея з 2003 р.,видно, що притік інвестицій у такі галузі економіки Республіки Корея, як електрика, газ,вода, транспорт, комунікація зменшився, а в промисловість, розвиток готелів та ресторанів, бізнес-послуги, культури та розваги - збільшився. Найбільша частка ПІІ вкладається в фінансові послуги та страхування (25,9 %), а найменша - в культуру та розваги (4,1 %) (табл. 2.4).

Таблиця 2.5 - Розподіл прямих іноземних інвестицій по секторах економіки з Республіки Корея, (%)

Щодо прямих іноземних інвестицій, вкладених Республікою Корея по секторах економіки за кордон, то найбільша частка припадає на гірничо видобувну промисловість (18,1 %) і бізнес-послуги (15,7 %), а найменше - на сільське господарство (0,5 %), фінансові послуги та страхування (0,1 %). Динаміка інвестування Республікою Корея є досить стабільною, з постійним збільшення обсягів по всіх секторах економіки (табл. 2.5).

Одним з видів інвестиційної політики Республіки Корея є функціонування вільних економічних зон на прикордонних територіях. Вільні економічні зони у Республіці Корея є районами митних пільг. Вони встановлюються та діють у відповідності з Законом про створення вільних експортних зон, що вступив у силу 1 січня 1970 р. Створення таких зон у Республіці Корея задумувалось як складова частина політики по залученню іноземного капіталу до економіки. На перших етапах свого економічного розвитку країна відчувала помітну нестачу сучасної техніки та капіталу. З метою збільшення наявних ресурсів уряд зробив ставку на розвиток трудомістких галузей. Зокрема, передбачалось, що вільні економічні зони розвиватимуть трудомісткі галузі у сільських районах [38].

На сьогодні на території Республіки Корея функціонують дві вільні економічні зони. Проте можна сміливо сказати, що певною мірою всю країну можна розглядати як вільну економічну зону, оскільки всі підприємства за участю прямих зарубіжних інвестицій користуються податковими пільгами. Митні збори, виплачувані іноземними інвесторами, відшкодовуються під час експорту, що надає стимули для скорочення часу, необхідного для обробки імпортних факторів виробництва та експорту. У цих обставинах зони не викликали великих надій як з боку приймаючої країни, так і іноземних інвесторів. Режими, встановлені в зонах, не дуже відрізнялися від тих видів заохочення, які поширювались на всю територію країни. Більше того, у кількісному відношенні вплив, який справляли вільні економічні зони, був мінімальним: фактично їх частка у загальному експорті залишалася незначною [12, 356].

Проблему створення вільних економічних зон у Республіці Корея можна осягнути лише в контексті стратегії економічного розвитку країни, яка грунтувалась на швидкому зростанні інвестиційного капіталу. Намагаючись залучити іноземних інвесторів, які перш за все були зацікавлені у експортному виробництві, а не у місцевому ринку, уряд прийняв рішення про заснування вільних експортних зон. Вони розглядалися як засіб забезпечення розвитку трудомістких галузей у сільських районах та сприяння розвитку національного експорту. Тому були відокремлені від індустріальних зон, створених поблизу таких великих міст, як Інчхон, Пусан та Куро [50].

Як у індустріальних, так і у вільних експортних зонах було надано право розвивати окремі галузі; наприклад, Масанська зона зосередилась на виробництві іграшок та текстилю, а зона Ірі - на коштовних виробах. Зони спеціально розташовувались у районах із зручним доступом до транспортної мережі, системи електро-та водопостачання тощо. Проте після початку функціонування підприємства діяли без особливого втручання з боку уряду. Вважалося, що інвесторам буде краще, якщо вони діятимуть в обстановці вільного розвитку ринкових сил [2, 222].

Як уже зазначалося, уряд прагнув використати вільні економічні зони як інструмент регіонального розвитку. Внаслідок цього зони Масан та Ірі були розташовані далеко від основних економічних центрів:

* Масан, Кьонсан-Намдо. З точки зору матеріально-технічного постачання ця зона має певні переваги. Вона розташована поблизу шляхопроводів південного узбережжя, приблизно за 60 кілометрів на захід від Пусану. її площа становить близько 814 тис. мІ, там є порт потужністю 20 тис.метричних тонн.

* Ірі, Чолла-Пукдо. На відміну від попередньої зона Ірі розташована у внутрішньому районі. Вона менша за розмірами (близько 319 тис. мІ) і досягла менших успіхів у залученні інвесторів [8].

Вільні експортні зони мають значний вплив на розвиток через створення великої кількості робочих місць, підвищення доходів та витрати на допомоги працівникам. Однак відносне значення зон останніми роками знижується - перш за все завдяки тому, що в безпосередній близькості розвиваються великі промислові райони, а згодом внаслідок інтеграції національної економіки у світове господарство [50].

Отже, залучення іноземних капіталовкладень на сучасному етапі досягло значного рівня і становить приблизно 7 млрд дол. Основними інвесторами виступають компанії США, Нідерландів, ФРН, Японії. Найбільша частка інвестицій вкладається в експортні галузі, зокрема електромашинобудування та електроніка. Основними реципієнтами південнокорейських інвестицій виступають Китай, США та ЄС. Республіка Корея найбільше інвестує у гірничодобувну промисловість та бізнес-послуги. Особливою формою інвестиційної політики Республіки Корея є функціонування вільних економічних зон, які є ефективним засобом для сворення експортної індустрії, передаіі технологій, зміцнення міжнародної довіри до інвестиційного клімату країни.

2.4 Багатонаціональні підприємства як особливий напрям зовнішньоекономічної політики Республіки Корея

Імідж Пiвденної Кореї як однiєї з сучасних iндустрiальних держав упродовж ocтaннix 25 pоків значною мiрою пiдтримується завдяки зусиллям великих диверсифiкованих бiзнесових груп, якi називають 'чейбол' (chaebоl).

Найбiльша з чеболів - 'Samsung' - почала свою історію з невеликої фабрики, яка займалася очищенням рису, була заснована Лі Бен Чулем у 1935 р. В 1990-ті роки фірма стала світовим лідером в електронній промисловості, з 1991 р. - найбільшим у світі виробником кінескопів для кольорових телевізорів, яка займала 17 % світового ринку [8]. У 2007 р. оборот 'Samsung' становив 196,1 млрд дол., i дiяла в широкому спектрі галузей, зокрема, в електронiцi ('Samsung' є найбiльшим у cвiтi виробником мікpocxeм пам'ятi для комп'ютерiв), автомобiле- i суднобудуваннi, аерокосмiчнiй галузi та машинобудуваннi [31].

Недалеко вiдстає за розмiрами вiд 'Samsung' центр 'Hyundai', яка була створена у 1948 р. Чон Джу Еном як авторемонтна майстерня. Завдяки американським військовим контрактам і програмам розвитку інфраструктури, які надходили від влади, 'Hyundai' стала основною машинобудівною фірмою в Кореї. Міжнародне визнання прийшло з виконанням військових замовлень США під час війни з В'єтнамом. Потім діяльність 'Hyundai' поширилась і на такі високі технології, як електроніка, напівпровідники, телекомунікації. У 2006 р. 'Hyundai' досяг рівня випуску автомобілів - 20 млн одиниць і 14 млн - експорт їх.

Група 'LG' (колишня 'Lucky GоІdstаr”) є однією з найстаріших фінансово-промислових корпорацій Республіки Корея, до складу якої входить 55 компаній, які представлені в усіх галузях промисловості, за винятком автомобіле- і суднобудування. Основні промислові підгрупи: електроніка, продукція хімічної промисловості, машинобудування, виробництво товарів загального споживання, текстильна промисловість. На сучасному етапі 'LG' разом з 'Samsung' є лідером національного бізнесу, проводить активну експансію завоювання ринків закордоном [45].

Ще одна важлива корпорація Республіки Корея - 'Daewoo' - одна із наймолодших чеболь, утворена лише у 1967 р. як фірма з експорту продукції текстильної промисловості в Сінгапур. У 2006 р. 'Daewoo' мала свою міжнародну мережу із 470 представництв і 600 зарубіжних дочірніх компаній.

'Samsung', 'Hyundai', 'LG' та 'Daewoo' разом з шiстьма iншими, дрiбнiшими чеболь, забезпечують близько 40 % ВНП Пiвденної Кореї [100, 42].

Iсторично склалося так, що пiвденнокорейські чеболі скористалися наявнiстю в цiй кpaїнi дешевої робочої сили й налагодили експорт широкого спектра товapiв в iндустрiалiзованi кpaїни. Однак oстаннім часом цiни на землю та вapтiсть робочої сили у Пiвденнiй Кореї значно зросли i тим самим лiквiдували основні джерела конкурентних переваг чеболь в умовах глобальної економiки. Проведений нещодавно швейцарським Мiжнародним iнститутом розвитку менеджменту аналiз конкурентних переваг окремих кpaїн поставив Пiвденну Корею на 24 мiсце у рейтингу 41 країни з числа розвинутих та кpaїн, що розвиваються, одразу пiсля Таїланду й Чилi, але перед Iспанiєю та Мексикою. (Першi три мiсця у цьому рейтингу займають США, Сингапур i Японiя) [70].

Управління чеболь зосереджено в руках голови, котрий може бути першим засновником, і він призначає директорів кожної з компаній у чеболі. Чеболь субсидуються підтримуваними урядом банківськими позиками, що мають низькі процентні ставки, значний строк виплати і позбавлені ризику неповернення завдяки урядовим гарантіям [89, 444].

На вiдмiну вiд японських компанiй, з яким часто порiвнюють пiвденнокорейськi чеболь, деякi з oстаннix характеризуються вiдносно низькою якiстю продукцiї та застарiлими її конструкцiями. Отже, вони неспроможнi вiдреагувати на пiдвищення витрат перенесенням cвoєї експортної процукцiї у верхнiй сектор ринку та пiдвищенням цiн, як це свого часу зробили чимало японських фiрм. Hатомість у спробах зберегти cвoї конкурентнi позицiї чеболь можуть вiдреагувати на збiльшення витрат на батьківщині створенням пiдприємств за кордоном, де прямi витрати на оплату працi нижчi, а продуктивнiсть працi ? вища, нiж у Пiвденнiй Kopeї. Наприклад, у 1996 р. 'Daewoo' здiйснила iнвестицiї у завод з виробництва вiдеомагнiтофонiв у Пiвнiчнiй Ірландiї частково для того, щоб скористатися дешевшою робочою силою. Керiвництво 'Daewoo' дiйшло висновку, що середня заробiтна платня працiвникам заводу в Кумi (Пiвденна Корея), яка становила 1300 дол. на мiсяць є вищою, у порiвняннi з 1200 дол. на мiсяць, якi сплачують працiвникам аналогiчного заводу у Антримi (Пiвнiчна Iрландiя), тодi як продуктивнiсть праці на iрландському пiдприємствi на 20 % вища.

Iншою причиною, яка спонукае чеболь до iноземних iнвестицiй, є те, що в такий спосiб вони стають власниками iноземних пiдлриємств, котрі можуть забезлечити якiсть продукції, її сучасний дизайн та присутнiсть на тому чи iншому ринку, або власниками iнженерних ноу-хау, яких бракує корейським компанiям. Наприклад, на початку 1995 р. 'Samsung' за 378 млн дол. придбала 40% акцiй компанії 'AST”, одного з найбiльших у США виробникiв персональних комп'ютерiв. Подiбним чином дiяла i 'Hyundai” [87].

Electronic Industries - фiлiя 'Hyundai', другої за величиною чеболь, - яка нещодавно за 165 млн дол. купила виробника комп'ютерних дискiв 'Maxtor' зi США, а за 340 млн дол. - нaпiвnpoвiдникове вiддiлення компанії 'АТ&Т”. Тим часом 'Daewoo' в рамках своєї стратегії перетворення на найбiльшого постачальника автомобілiв у кpaїни, що розвиваються, скуповувала автомобiльні заводи у Схiднiй Євponi, B'єтнaмі та Бразилiії, щоб використати маловитратну виробничу базу для органiзацiї експорту автомобiлiв у iншi кpaїни, що розвиваються [31].

Основна сфера діяльності чеболь включає машинобудування, приладобудування, текстильну, електротехнічну, суднобудівну, автомобілебудівну, нафтохімічну галузі промисловості, капітальне будівництво, транспорт тощо. Коротко можна розбити ведучі конгломерати за наступними галузями: Автомобілебудування - “Hyundai Motors” (47 %), “Daewoo Моtors” (18 %) і “Кiа Моtors”. Суднобудування - “Hyundai”, “Daewoo”, “Samsung” і “Коreа shipbuilding and engineering” - 90 % всіх потужностей. Електротехнічна - “Lucky Goldstar” (“LG”), “Samsung”, “Daewoo” і “Hyundai” - охоплюють практично все виробництво мікроелектроніки, комп'ютерів, телевізорів тощо. Ця ж четвірка займає лідируюче положення в хімічній індустрії і машинобудуванні, проте в цих галузях експортна діяльність не така активна і результативна. Освоєння цих ринків почалося досить недавно [87].

Що стосується будівельної індустрії, то ступінь монополізації в цій галузі значно нижчий. Тут діє більше 40 крупних компаній. В основному це спеціалізовані підрядчики, які пропонують повний цикл послуг ? від проектування до будівництва. Проте і в цій галузі відчувається вплив “Великої четвірки”.

Частково, “Samsung” став першою корпорацією, якій вдалося в 1970-ті роки вийти на ринок будівельних послуг Лівії, Ірану, Іраку, а в 1980-ті роки - на ринки Близького Сходу, Південної Америки, Південно-Східної Азії і Африки.

Слід також відмітити текстильну промисловість, де 65 % південнокорейського експорту парипадає на “Korea Textile Company”. Як і інші чеболь, ця компанія також змінює свою економiчну політику і переходить до експорту капіталу в місця збуту продукції. Таким чином, створюються спільні підприємства в країнах-імпортерах [8].

Отже, чеболь - це конгломерати, які утворилися для відродження економіки після Корейської війни. У Південній Кореї їх налічується приблизно 50, а 4 найбільші з них - це “Samsung”, “Daewoo”, “ Hyundai” і “LG” - дають 70 % південнокорейського експорту.

Таким чином, основними складовими зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є зовнішньоторговельна, інвестиційна та функціонування багатонаціональних підприємств. За зовнішньоторговельним оборотом країна посідає 10-те місце в світі. Зовнішньоторговельна політика передбачає державне регулювання експорту та імпорту за допомогою запровадження ліцензій, поправок, різноманітних заходів проти напливу імпорту. Інвестиційна політика Республіки Корея спрямована на застосування різноманітних заходів для залучення інвестицій і створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ВЕКТОРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

3.1 Економічні зв'язки Республіки Корея і США

Економічні відносини Республіки Корея і США мають досить давню історію. Згідно офіційного підходу до визначення початкової фази встановлення політичних, економічних, а також інших форм міждержавних відносин Республіки Корея і США, ці країни приступили до формування таких контактів в 1950 р., коли спільно виступили в збройному конфлікті проти Північної Кореї. З того часу поступово склалася сучасна система їх зв'язків в економічній сфері, яка на сучасному етапі все більш тяжіє до відносин взаємозалежності.

Так, все більш визначеною виглядає практично обопільна зацікавленість сторін в подальшому нарощуванні співпраці в різних сферах. Зараз Республіка Корея є для США шостим за величиною зарубіжним ринком збуту товарів і восьмим за важливістю торговельним партнером [46, 25].

США чудово розуміють, що країна, яка демонструє останнім часом середньорічні темпи економічного зростання майже 9 % та вийшла на 12-у позицію в світі за об'ємом вироблюваного нею валового національного продукту (ВНП) і має низькі показники по безробіттю (3, 2 % в 2007 р.) і зростанню інфляції (менше 5 % в 2007 р.), не може не викликати певного інтересу і як торговий партнер, і як реципієнт прямих інвестицій.

Тому США експортують в Республіку Корея своїх експортних товарів на суму, яка в 2 рази перевищує американський експорт до Китаю при існуючій різниці в місткості внутрішнього ринку цих азіатських країн, а також поступово збільшують об'єм своїх прямих інвестицій в Республіку Корея, прагнучи лідерства серед її найбільших іноземних вкладників. Зокрема, обсяг прямих іноземних інвестицій в республіку Корея зі США досяг 2,3 млн дол. (2007 р.), що на 37 % більше у порівнянні з 2006 р. Південна Корея інвестувала у США 3,4 млн дол. (2007 р.), що на 90 % більше, ніж у 2006 р [44].

Зі свого боку і Республіка Корея в даний час розглядає США як найважливіший для себе зарубіжний ринок (вартість її експорту в США більше, ніж на 41 % перевищує її експорт в Японію), а також джерелом отримання нових технологій і прямих інвестицій з-за кордону (рис. 3.1).

Рис. 3.1 - Динаміка американо-південнокорейської торгівлі (млрд дол.)

Так, серед закордонних ринків, що представляють для Республіки Корея особливий інтерес унаслідок експортної спрямованості її економічного розвитку, США займають пріоритетну першу позицію. Протягом всього відзначеного періоду південнокорейський товарний експорт в США значно перевищував об'єми вивозу в такі країни, як Японія і Гонконг, Китай і Німеччина. Це відбувалося особливо помітно в другій половині 1990-х років, коли виразно виявилися результати досить швидкого економічного розвитку Республіки Корея та інших нових індустріальних країн (НІК), що було помічене і ідентифіковане в США як феномен появи джерела 'нової хвилі' товарного експорту з Далекосхідного регіону [23, 156].

Темпи зростання експорту Республіки Корея в США в цей період були приголомшуючими: в 1994 р. вони дорівнювали 27,1 %, в 1996 р. ? 29,1, в 1997 р. ? рекорд ? 31,9 %. Проте, не дивлячись на явне уповільнення темпів зростання південнокорейського експорту в США на початку 2000-х років, як і раніше сюди прямувала істотна частина (близько 25 % в 2001 р.) його загального об'єму (рис. 3.1).

Безперечний інтерес представляє також товарна структура експортно-імпортних зв'язків Республіки Корея і США (табл. 3.1., 3.2).

Розраховані на основі американської статистики дані табл. 3.1. і 3.2. явно демонструють переважання в даний час таких товарів, як різне устаткування виробничого призначення. В експорті Республіки Корея до США електротехнічне і інше промислове устаткування склали близько 60 %, а транспортні засоби і одяг - лише по 6-7 %.

Таблиця 3.1 - Товарна структура експорту Республіки Корея в США (млн дол., %)

Таблиця 3.2 - Товарна структура імпорту Республіки Корея із США (млн дол.)

Схожа ситуація спостерігається в даний час і в структурі південнокорейського імпорту із США - питома вага різних видів устаткування промислового призначення складає більше однієї третьої його загальної вартості. Це робить дану номенклатуру товарів в цілому претендуючою на досить помітне становище в структурі імпорту Республіки Корея зі США.

Цікавою є динаміка ввезення в Республіку Корея окремих товарних груп. В 1995 р. Республіка Корея була третім за величиною зарубіжним ринком збуту для сільськогосподарської продукції США. На першій позиції з п'яти найбільших таких ринків знаходилася Японія, далі - Канада і Республіка Корея, Мексика і Тайвань. Не дивлячись на деякий прогрес в знятті Республікою Корея існуючих обмежень на ввезення американських сільськогосподарських і продовольчих товарів, поки-що в Республіці Корея збереглося загальне негативне відношення до можливості подальшого відкриття південнокорейського ринку для подібної продукції із США [103].

Проте лібералізація ринку сільськогосподарської продукції в даний час в Республіку Корея необхідна перш за все для споживачів, оскільки ціни на неї усередині країни істотно вищі за світові. Це не тільки дозволило б значною мірою урізноманітити вибір продовольчих товарів в цілому, але й реалізовувати їх населенню за більш низькими цінами, ніж зараз, що сприяло б подальшому зростанню добробуту громадян Республіки Корея.

Не дивлячись на те, що автомобільний ринок Республіки Корея на сучасному етапі є одним з самих швидкозростаючих в світі і другим серед країн Азії (після Японії), він практично закритий для імпорту автомашин.

В 2006 р. Республіка Корея експортувала 1,9 млрд своїх автомобілів, що майже на 40 % перевищило рівень її автоекспорту 2005 р. Проте імпортних машин в Республіку Корея було продано всього 6921, що склало не більше 0,44% об'єму продажів автотехніки на внутрішньому ринку Республіки Корея, незважаючи на практично подвоєння з 1994 р. імпорту автомобілів (3866). (Для порівняння: автомашини, що імпортуються, складають до 26,8 % авторинку США і 5,6 % ? продажу автомобілів в Японії) [44].

Практично повна закритість внутрішнього автомобільного ринку в даний час привела до того, що такі американські автогіганти, як 'Крайслер', 'Дженерал Моторз' і 'Форд', змогли реалізувати в 1995 р. на ринку Республіки Корея тільки 1962 своїх автомашин. У свою чергу провідні південнокорейські автомобілебудівники ? 'Hyundai' і 'Кia' лише за один місяць того ж року продали майже в чотири рази більше своїх автомашин на американському ринку [107].

З 27 вересня 1995 р., коли сторони досягли певного рівня взаєморозуміння, відображеного в спеціальному Меморандумі Республіка Корея ? США, почалися лише перші кроки у напрямі лібералізації і цього ринку країни. Автовиробники США активно підтримують ці заходи, сподіваючись на подальший прогрес в непростому процесі відкриття південнокорейського внутрішнього ринку для їх продукції [100, 56].

На південнокорейському аерокосмічному ринку, як і раніше домінують компанії США. З 1990 р. об'єм їх продажів продукції військового призначення склав майже 10 млрд дол. США, а південнокорейські авіакомпанії 'KOREAN AIR' і 'ASIANA AIRLINES' успішно експлуатують до 100 одиниць літальної техніки виробництва американських авіагігантів 'BOEING' і 'McDONNELL DOUGLAS'.

Динамічно розвиваючись, аерокосмічна промисловість Республіки Корея спирається на підтримку держави. Так, проходять розробку нові моделі цивільної авіатехніки (лайнер на 100 посадочних місць) і спецтехніки військового призначення (літак КТХ-2). Найбільші південнокорейські корпорації 'SAMSUNG', 'DAEWOO' і 'HYUDAI' виступають партнерами аерокосмічної промисловості США [44].

Так, багато в чому завдяки успішному проведенню виставки 'SEOUL AIR SHOW' восени 1996 р., на думку південнокорейського тижневика 'Korea Economic Weekly', досить солідними замовленнями нині забезпечені основні виробники цієї досить перспективної продукції в Республіці Корея, що відкриває і перед ними і галуззю в цілому непогані перспективи, виводячи її в найближчому майбутньому на провідні позиції в світі. При цьому перед галуззю ставиться завдання увійти до першої десятки світових виробників авіатехніки до 2010 р. (поки вона знаходиться на 21-й позиції в світі) [46, 25].

Прагнучи забезпечити собі допуск до сучасних високих технологій, південнокорейські гіганти аерокосмічної галузі підписали в ході проведення виставки контракти з найвідомішими зарубіжними компаніями. 'SAMSUNG AEROSPACE IND.' уклала угоду з 'NORTHROP GRUMMAN' (США) про розробки окремих вузлів для 'Боїнгу 747-Х', укладений і контракт з 'GENERAL MOTORS' на виробництво газотурбінних двигунів, що в цілому дозволить корпорації 'SAMSUNG AERO-SPACE IND.' вийти на світовий технологічний рівень.

'KOREAN AIR' (KAL) об'єднала зусилля з американською авіаційною корпорацією 'Сикорській' з тим, щоб стати виробником південнокорейського багатоцільового вертольота (КМН), масове виробництво яких може початися з 2008 р., а також забезпечила свою участь в програмах розвитку 'Боїнгу 747-Х'.

Досить перспективні плани південнокорейських авіакомпаній забезпечують підвищення попиту на авіатехніку в найближчому майбутньому.

Так, 'KOREAN AIRLINES' має намір знизити термін експлуатації повітряних суден на своїх лініях до 7 років, сподіваючись на те, що її повітряний флот стане одним з 'наймолодших' в світі. Це, згідно розрахункам, вимагає закупівлі додатково 150 ?200 літаків в найближчі 5?7 років, що, у свою чергу, означає вкладення від 15 до 30 млрд дол. США в даний проект. Чималі засоби (до 2,7 млрд дол. США) будуть направлені на реалізацію оголошеної урядом Республіки Корея перспективи супутникової програми [72].

Але в цілому передбачуване в найближче п'ятиліття зниження частки постачальників із США у військових продажах до 50 % з рівня 90 % в недавньому минулому викликає наростання заклопотаності у американських авіа корпорацій [62].

Істотну роль відіграє в економічних відносинах Республіка Корея ? США і проблема передачі технології. Постійно орієнтуючись на захист своїх національних інтересів, фірми США здійснюють передачу технологій південнокорейській стороні. Так, за даними 'Korea Industrial Technology Association', Республіка Корея в період 1988?1999 рр. отримала із США на комерційній основі технологічні розробки на загальну суму близько 3,5 млрд дол. (1217 проектів), що склало приблизно 61,5 % сукупній вартості подібних придбань-закупівель Республіки Корея за кордоном (5,6 млрд дол.) [98].

Отже, США і Республіка Корея співпрацюють ще з 1950-х років. Головною сферою їх діяльності була торгівля продукцією обробної промисловості і сільського господарства. Зараз США є найбільшим донором технологій для Республіки Корея серед іноземних держав протягом всього періоду її новітньої історії. На них припадає близько половини вартості всіх технологій, що імпортуються Республікою Корея, причому за цим показником США значно випереджають другого найбільшого іноземного донора технологій для Республіки Корея - Японію. Дані країни нині прагнуть, не зупиняючись на досягнутому, до подальшого вдосконалення взаємовигідної співпраці в господарській сфері, віддаючи пріоритет новим її формам.

3.2 Роль Південної Кореї в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Новий етап співробітництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) обумовлений кількісними і якісними змінами в розвитку торговельно-економічних зв'язків між східно-азіатськими країнами.

Ще в першій половині 1990-х років серед корейських і ряду західних експертів був поширений скептицизм відносно перспектив співпраці країн Північно-Східної Азії. В числі негативних чинників, перешкоджаючих розвитку регіонального співробітництва, називалися: значна диференціація рівнів розвитку розташованих тут держав, інституційні відмінності між країнами, збереження економічної гегемонії Японії, яку не могла поколивати жодна країна. Певною мірою ці проблеми, як і раніше, існують. Разом з тим, просування Китаю по шляху реформ, зростання його економічного впливу в Північно-Східній Азії і перспективи перетворення в одного з лідерів світової економіки створили нові умови для зближення сусідніх держав [32, 178].

Інтенсифікації співпраці в Північно-Східній Азії значною мірою сприяла активізація в 1990-ті роки торгових, інвестиційних і технологічних зв'язків на двосторонній основі, перш за все Південної Кореї з Великим Китаєм (материковий Китай і Гонконг) і Японією.

Протягом останнього десятиріччя виразно виявляється вплив КНР на економіку Південної Кореї, що розвивається. Дія ця неоднозначна: з одного боку, Китай виступає як конкурент інтересам Республіки Корея, з іншого - розширення ємного китайського ринку відкриває для південнокорейського бізнесу нові можливості зростання [81, 5].

Починаючи з 2003 р. Китай перетворився на найважливішого зовнішньоторговельного партнера Південної Кореї, об'єм товарообігу з яким збільшився у 2007 р. до 145 млрд дол. і, за найобережнішими прогнозами, здатний вирости до 2010 р. до 100 млрд дол. (рис. 3.2.). Успішному просуванню на китайський ринок сприяла конкурентоспроможність південнокорейських виробників телекомунікаційного устаткування, електроніки, автомобілів, високоякісних сталей.

Рис. 3.2 - Основні країни-партнери по експорту Республіки Корея в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в 2007 р.

За період 2004-2007 рр. експорт Республіки Корея до Китаю збільшився на 64,7 % і зараз складає 82 млрд дол., тоді як імпорт з Китаю подвоївся і становить 63 млрд дол. Щодо прямих іноземних інвестицій, то їх обсяг з Республіки Корея в Китай у 2007 р. досяг 5,2 млрд дол., тоді як прямі іноземні інвестиції Китаю у 2006 р. становили лише 40 млн дол., а в 2007 р. досягли 385 млн дол. [100, 51].

Японсько-південнокорейський товарообіг складає 71 млрд дол. і має значний потенціал зростання. Південна Корея зберігає тісну залежність від економічних процесів, що відбуваються в Японії. Сукупний об'єм дефіциту в двосторонній торгівлі за останні п'ять років становить 56 % і складає 29,9 млрд дол. (2007 р.).

Політика Японії на підтримку валютного курсу на рівні 130 ієн за долар, що проводилася в 2000?2001 рр. продовжує негативно позначатися на південнокорейських експортерах. У зв'язку з цим, з метою уникнути торгових перекосів і добитися у взаємостосунках з провідними партнерами відносної стабільності і передбаченості, Південна Корея прагне укладання договорів з чітко сформованими зобов'язаннями сторін. Саме в цьому контексті слід розглядати готовність Південної Кореї до обговорення з Японією можливості формування двома державами зони вільної торгівлі, що виявилася ще під час візиту президента Ким Де Чжуна до Японії в 1998 р. [98].

Хоча міждержавні контакти, що активізувалися слід за цим, не привели до появи узагальнюючого документа, що фіксує розповсюдження на Японію і Південну Корею статусу зони вільної торгівлі, робота з оновлення і розвитку юридичної бази двосторонніх господарських зв'язків дозволила підписати ряд важливих документів, що регламентують економічні відносини двох країн [15, 234]. Зокрема, Токіо і Сеул уклали угоди про умови врегулювання конфліктів в області трудових відносин і фінансів. Особливе значення має двостороння інвестиційна угода, метою якої є введення між двома країнами полегшеного режиму руху капіталу і прибутку, отриманого в результаті його діяльності. Це перший документ такого роду, укладений Республікою Корея з іноземною державою, і він набув чинності в 2002 р. Документ фіксує надання інвестиціям партнера статусу національних і покликаний забезпечити гарантії юридичного захисту інтересів іноземних інвесторів. В договорі закріплюється пріоритет міжнародного арбітражу по інвестиційних суперечках. Під дію цієї угоди підпадають всі галузі економіки, за винятком оборонно-промислового комплексу, кіноіндустрії, засобів масової інформації, рибної промисловості і ряду сільськогосподарських виробництв [81, 7].

В Республіці Кореї розглядають інвестиційну угоду з Японією в більш широкому контексті. Взаємодіючи з Токіо, Сеул розраховує, по-перше, успішніше розширювати свою економічну присутність на перспективному китайському ринку, по-друге, намагається виробити злагоджену політику відносно створення регіонального економічного союзу з участю Південної Кореї, Японії і Китаю.

Тому в Сеулі порівнюють підписаний японо-південнокорейський документ про інвестиційну співпрацю з договором про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, що з'явився п'ятдесят років тому і заклав основу європейської інтеграції [91].

Велике значення для економіки Республіки Корея мають відносини в трикутнику Корея - Японія ? КНР. Починаючи з 1999 р., проводяться щорічні зустрічі на рівні глав держав і урядів Японії, Китаю і Республіки Корея, де велика увага надається обговоренню економічних проблем. Сумісні дії повинні допомогти поступовому зняттю перешкод, що заважають економічному зближенню трьох держав. А це дозволило б додати могутній додатковий імпульс регіональним торговим, інвестиційним і науково-технічним обмінам, що відповідає довгостроковим інтересам Японії, Китаю і Південної Кореї. Набираючи силу, інтеграційний процес стимулює економічне зростання. Згідно існуючих прогнозів, частка валового регіонального продукту Північно-Східної Азії в світовому ВВП збільшиться з 16 % в 1990 р. до 27 % в 2010 р. і основна його частина припаде на 'трійку'. При цьому кожна з країн не забуває про вирішення власних завдань [81, 6].

Унікальну позицію в регіоні займає Сеул. Поступаючись КНР першістю у виробництві трудомістких товарів, Південна Корея прагне за рахунок кооперації з Японією активніше розвивати високотехнологічні галузі. Особливі надії Південна Корея пов'язує з вигодами свого географічного положення. Південнокорейська економіка опиняється в епіцентрі одного з найперспективніших районів світового господарства, і завдання полягає в тому, щоб максимально ефективно скористатися цією перевагою в цілях розвитку [103].

Слід також розглядати розвиток співробітництва Сеула, Токіо і Пекіна з країнами Південно-Східної Азії (в рамках діалогу 'АСЕАН плюс три'). Країни Південно-Східної Азії займають важливе місце в зовнішньоекономічних зв'язках Республіки Корея. Товарообіг Південної Кореї з АСЕАН в 2007 р. перевищив 72 млрд дол., поступаючись за своїм об'ємом лише торгівлі з США, Китаєм і Японією. Південна Корея є третім за величиною інвестором в економіку 'десятки' [98].

Офіційні регулярні контакти Республіки Корея з АСЕАН беруть початок з 1989 р. З другої половини 90-х років вони проводилися в рамках діалогу 'АСЕАН + три', коли партнерами 10 південно-східних держав виступали одночасно Японія, КНР і Республіка Корея. За ініціативою президента Ким Де Чжуна в 1998 р. була утворена Східно-Азіатська група перспективного планування (ВГПП), що включає по два представники від кожної країни і покликана підготувати пропозиції про стратегію розвитку співпраці країн АСЕАН з Японією, Китаєм і Південною Кореєю. Найважливіша проблема, на вирішенні якої повинні, на думку південнокорейської сторони, концентруватися східно-азіатські країни - це пошук оптимального шляху поєднання регіоналізму і глобалізму [64].

Республіка Корея відіграє важливу роль у розвитку угрупування АСЕАН+3. Під час святкування 10-ї річниці функціонування даного об'єднання, Саміт якого відбувався у листопаді 2007 р. у Сінгапурі, було прийнято “Другу Спільну Угоду про Співпрацю у Східній Азії” і “Робочий план”, який містив завдання Спільної Угоди. Крім цього, в ході Саміту було утворено Фонд Співпраці АСЕАН+3 як спільні фінансові ресурси, необхідні для виконання проектів АСЕАН+3 [62].

Cпівробітництво між країнами регіону відбувається і в сфері туризму. Зокрема, начальник Державного управління у справах туризму КНР Хе Гуанвей на спеціальній нараді міністрів туризму країн-учасників АСЕАН, Китаю, Японії і Республіки Корея, яка відкрилася у червні 2007 р., сказав, що співпраця між Китаєм, АСЕАН, Японією і Республікою Корея у сфері туризму має широку перспективу розвитку. За його інформацією, в 2006 р. 11,51 млн туристів з країн АСЕАН, Японії і Республіки Корея відвідали Китай. Цей показник склав 56 % від загальної кількості зарубіжних туристів, що відвідали Китай того року. Одночасно 6,02 млн китайців побували в країнах АСЕАН, Японії і Республіці Корея з туристичною метою [98].

В 2000-ні рр. в Східній Азії відбувалося інтенсивне розширення внутрірегіональних економічних зв'язків. Так, частка внутрірегіональної торгівлі виросла в 2002-2007 рр. з 32 до 50 %, і вона має значний потенціал зростання. Потреба в координації економічної політики держав Східної Азії стала особливо помітна після фінансової кризи 2003 р.

Інститути, що складаються в Східній Азії, повинні сприяти активізації внутрірегінальних торгових, інвестиційних, науково-технічних зв'язків, зміцненню енергетичної бази, розвитку транспортних артерій; вони розширюють контакти у сфері освіти, охорони здоров'я і захисту навколишнього середовища. Поява зони вільної торгівлі в Східній Азії могла б привести до формування загального ринку країн, населення яких складає понад 2,5 млрд осіб [64].

Для Республіки Корея виключно важливо використовувати можливості регіональної співпраці. Маючи передумови використання позитивних чинників регіоналізму, країна одержує шанс успішніше брати участь в зовнішній торгівлі (рис. 3.3). Зміцнення міжнародної співпраці в Північно-Східній Азії відбувається на користь Республіки Корея, оскільки кооперацію з Японією і Китаєм за сприятливих умов можна розповсюдити на Північ Корейського півострова, включивши останній в переговорний процес. Лідери трьох країн домовилися, що пріоритетну підтримку на урядовому рівні повинні отримати проекти в області охорони навколишнього середовища, розвитку інформатики і високих технологій [32, 181].

Рис. 3.3 - Основні торгові партнери Республіки Корея в Азії (2007 р.)

Разом з тим у розвитку інтеграційних зв'язків існують певні проблеми. Перспективи формування економічного співтовариства з країнами Південно-Східної Азії ще тільки обговорюються 'трійкою', а Китай і члени АСЕАН вже уклали угоду про підготовку створення зони вільної торгівлі до 2010 р. Проте, ефективно регулювати на регіональному рівні фінансові, товарні, інвестиційні потоки без участі Японії і Південної Кореї буде навряд чи можливо. А це значить, що, не дивлячись на тертя і конфлікти, що вже виявляються, курс на поглиблення інтеграції в Східній Азії, що охоплює тринадцять країн регіону, буде збережений [111, 324].

Отже, незважаючи на деякі негативні чинники, країни АТР та АСЕАН налагодили між собою співробітництво. Найголовнішими партнерами Республіки Корея в цьому регіоні є Китай та Японія. Країни співпрацюють переважно в галузях науково-технічної сфери, а також здійснюють торговельні, інвестиційні, науково-технічні обміни.

3.3 Російська Федерація як вагомий зовнішньоторговельний партнер Республіки Корея

Співпраця між Росією і Республікою Корея активно розвивається з початку 1990-х років. За минулі десятиріччя вироблена нормативна база, створені основні інститути сприяння співпраці, визначені головні напрями взаємодії двох країн.

Напрямом співпраці двох країн, що активно розвивається, є міжнародна торговля. Дані російського Держкомстату показують, що зовнішньоторговельний оборот у 2007 р. виріс на 53,7 % і склав 15,065 млрд дол. (у 2006 р. - 9,8 млрд дол.). В той же час російський експорт в Республіку Корея збільшився на 52,6 % і досяг 6,977 млрд дол., а імпорт - 8,088 млрд дол. (зріс на 62,2 %) (рис. 3.3). Росія займає 10-те місце серед торговельних партнерів Республіки Корея (2 % від загального товарообороту) [61].

Зовнішня торгівля між двома країнами характеризувалася різними змінами як сукупного товарообігу, так і показників експорту і імпорту. Доцільним вважається виділити три періоди: 1992-1996, 1997-2001 і 2002-2007 рр. В перший період відбувалося зростання зовнішньоторговельного обороту, і в 1996 р. був досягнутий найвищий показник товарообігу за всі роки співпраці - 1983 млн дол. тобто з 1992 р. він зріс приблизно в 2,5 рази. При цьому з 1992 по 1997 р. експорт збільшився в 4,5 рази, а імпорт всього в 1,5 рази.

Починаючи з 1997 р. у взаємній торгівлі намітився спад, який в 1998 р. поглибився через фінансово-економічну кризу спочатку в Республіці Корея, а потім і в Росії. В 1997 р. товарообіг знизився на 15,7 % ? з 1983,9 млн дол. в 1996 р. до 1671,8 млн - в основному за рахунок зменшення експорту на 30 %. В 1999 р. відбувалося подальше скорочення товарообігу (на 25 %), але в той же час наголошувалися значні зсуви в динаміці показників експорту та імпорту [80, 49].

Експорт виріс на 59 % - з 504,2 млн дол. в 1998 р. до 802,7 млн в 1999 р., а імпорт знизився на 68 % - з 991,4 млн дол. до 316 млн Причина різкого зростання експорту - девальвація рубля і як наслідок, валютний демпінг в зовнішній торгівлі Росії в післякризовий період. Імпорт корейських товарів став невигідний російській стороні внаслідок підвищення їх ціни в рубльовому еквіваленті [74, 49].

Рис. 3.4 - Зовнішня торгівля між Росією та Республікою Корея, млн дол.

Останніми роками намітилося пожвавлення торгових зв'язків між Росією і Республікою Корея. Виріс об'єм товарообігу: в 2004 р. він склав - 5,8 млрд дол. (збільшення на 38 % в порівнянні з 2003 р.), у 2007 р. - 15,065 млрд дол. (збільшення на 53,7 % порівняно з 2006 р.). При цьому російський експорт досяг 6,977 млрд дол., а імпорт - 8,088 млрд дол. (рис. 3.4).

Аналізуючи товарну структуру російсько-корейської торгівлі, можна побачити, що міжнародний поділ праці, який склався між країнами, має традиційний характер для зовнішньої торгівлі Росії, яка експортує в Південну Корею чорні та кольорові метали, хімічну продукцію, рибу і морепродукти, та імпортує продовольчі товари, машини та обладнання.

Серед сучасних тенденцій у товарній структурі торгівлі спостерігається зниження частки продукції машинобудування в російському експорті з 4,7 % в першому півріччі 2006 р. до 2 % за цей же період 2007 р. Одночасно в російському імпорті з Республіки Корея частка машинобудування становить 80 %. Зростання імпорту південнокорейського обладнання для нафтогазових проектів на Сахаліні, танкерів, автомобілів, мобільних телефонів та комплектуючих стало фактором зростання двосторонньої торгівлі [103].

Інвестиційна співпраця двох країн була і залишається досить скромною. Загальна сума південнокорейських інвестицій до Росії складає 131,9 млн дол. (2007 р.) (52 млн дол. у 2006 р.) (350 проектів), що менше 0,5 % від загальної суми інвестицій Республіки Корея за кордоном (50 млрд дол.). Невеликі обсяги і російських інвестицій в Південній Кореї (всього 20 млн дол. у 252 проектах). (Для порівняння, об'єм південнокорейсько-китайської торгівлі в 2004 р. перевищив 80 млрд дол., південнокорейські інвестиції в китайську економіку склали більше 13 млрд дол.) [27].

Одним з чинників, який гальмує активний розвиток корейсько-російської співпраці, є проблема неврегульованої заборгованості Росії перед Республікою Корея. Її загальний обсяг по наданих Південною Кореєю колишньому СРСР кредитів складає 1,7 млрд дол. [68, 444]. Росія і Південна Корея у вересні 2003 р. підписали угоду про реструктуризацію російського боргу Південною Кореєю, що найпозитивнішим чином відобразилося на темпах і об'ємах російсько-південнокорейської економічної взаємодії [62].

Серйозна проблема в торгівлі - сировинний характер російського експорту в Республіку Корея. Понад 90 % ? це поставки енергоносіїв, лісоматеріалів, морепродуктів і інших сировинних товарів. Тому на порядку денному стоїть питання про зміну структури російських поставок до Південної Кореї з акцентом на поставку продукції глибокої переробки.

В цьому плані російська сторона надає важливе значення реалізації підписаного в ході вересневого саміту Договору про співпрацю у сфері освоєння і мирного використовування космічного простору. Документ передбачає підготовку з російською допомогою і запуск в 2009 р. південнокорейського космонавта, а також розробку для Республіки Корея системи космічних польотів цивільного призначення [103].

Досить плідно розвивається співпраця в сфері автомобілебудування. В 2007 р. в Росії було випущено близько 80 тис. південнокорейських автомобілів. Почалася реалізація нового автомобільного проекту вартістю 150 млн дол. Ульяновський автозавод і південнокорейський „Hyundai” домовились про виробництво в Росії 80 тис. автомобілів у рік [100, 41].

Енергетична співпраця Росія - Республіка Корея відіграє сьогодні велику роль у відносинах двох країн, а в найближчій перспективі вона може стати найпріоритетнішою. Південнокорейський бізнес після багаторічного вивчення російської дійсності, судячи з усього, ухвалив рішення активізувати свою участь в енергетичних проектах Росії. Під час візиту в Москву південнокорейського президента підписано Угоду про спорудження в Татарстані нафтопереробного і нафтохімічного комплексу (вартість проекту ? близько 3 млрд дол.). Південнокорейська сторона надає на його будівництво кредит сумою 1,3 млрд дол. Ще 500 млн дол. Сеул виділить на модернізацію нафтопереробного заводу в Хабаровську.

Між ВАТ 'Роснефть” і Корейською національною нафтовою корпорацією (КННК) був також підписаний Меморандум, який передбачає спільну розробку проекту 'Сахалін-З' і ділянки Західно-камчатського шельфу Охотського моря. Південна Корея виявила готовність інвестувати 250 млн дол. в дані проекти [107].

Сприятливі можливості для співпраці в області розвідки, видобутку і поставки нафти відкриваються у зв'язку з прийняттям в грудні 2007 р. владою Росії Договору про створення єдиної нафтопровідної системи Східний Сибір - Тихий океан по маршруту: м. Тайшет (Республіка Корея - Іркутська область) - м. Сковородіно (Амурська область) - бухта Перевізна (Приморський край). Загальна потужність нафтопроводу ? 80 млн т нафти в рік, інвестиційні витрати - 16 млрд дол. Будівництво нафтопроводу планується завершити в 2010 р. Передбачається, що Південна Корея зможе підключитися зі своїми інвестиційними можливостями до реалізації цього проекту.

Розвивається співпраця між країнами і в газовій сфері. В 2009 р. на Сахаліні буде завершено будівництво найбільшого в світі підприємства по розрідженню газу потужністю 9,6 млн т продукції в рік. Південна Корея, як відомо, зацікавлена в покупці щорічно починаючи з 2008 р. 6 млн т зрідженого природного газу. Можливі домовленості повинні базуватися виключно на принципах взаємної вигоди. Як підкреслюється в Сумісній декларації, сторони домовились в близькому майбутньому підписати договір про співпрацю в газовій промисловості [62].

Досить активно розвиваються науково-технічні зв'язки між країнами. Правовою базою тут слугує Угода про науково-технічну співпрацю (1990 р.) і Декларація про торгово-економічне і науково-технічне співробітництво (1996 р.). Зараз здійснюється понад 80 спільних проектів в області лазерної технології, біотехнології, аерокосмічної промисловості. В Новосибірську функціонує російсько-південнокорейський науковий центр. Велике значення для подальшого розвитку науково-технічних зв'язків мало б укладення Договору про розширення прав на промислову та інтелектуальну власність [85, 53].

Важливий аспект російсько-південнокорейської взаємодії - відновлення співпраці в банківській сфері. Корейським Ексимбанком підписані угоди з Внутрторгбанком і Ощадбанком про відкриття двох експортних кредитних ліній по 50 млн дол. кожна [80, 52].

Отже, співпраця Республіки Корея з Росією активізувалася з початку 1990-х років. Основною сферою співробітництва є зовнішня торгівля, яка має високі показники зростання. Республіка Корея імпортує сировину для чорної та кольорової металургії, а експортує готові вироби. Створено багато спільних проектів у паливно-енергетичному комплексі. Між країнами активно розвиваються також науково-технічні зв'язки, інвестиційна співпраця.

3.4 Республіка Корея та країни ЄС

Cучасні відносини Республіки Корея і країн ЄС засновані на міцних політичних та економічних зв'язках. Посилення демократичних цінностей і зростання в Південній Кореї сприяли посиленню співробітництва. Істотні результати прогресу у відносинах полягають у розширенні двостороннього діалогу (регулярні міністерські зустрічі) і набуття чинності Рамкової Угоди 1 квітня 2001 р.

Рамкова угода зобов'язує членів працювати в напрямі інтенсифікації торгівлі та інвестицій, заохочує до реалізації спільних проектів в галузі науки, техніки, культури. Рамкова Угода передбачає щорічні зустрічі Міжвідомчої Комісії, регулярні зустрічі на високому рівні, міністерські зустрічі. Разом з дискусіями експертів Рамкова Угода є важливим елементом для забезпечення обміну у всіх сферах [111, 312].

З моменту вступу у силу Рамкової Угоди обсяги торгівлі між ЄС і Республікою Корея збільшилися до 86 млн євро у 2007 р. Крім цього, ЄС став другим найважливішим експортним ринком для Республіки Корея після Китаю. Із зареєстрованим обсягом інвестицій 55 млн євро (2007 р.) ЄС займає позиції найбільшого інвестора в Південну Корею. Багато зусиль прикладено країнами ЄС для посилення обміну з Республікою Корея в сфері науки і технології, адже Республіка Корея витрачає 3 % ВНП на наукові дослідження. Переговори щодо укладення Угоди про науку і технології розпочато у 2005 р. Згідно умов даного договору, Республіка Корея братиме участь в проекті “Галілео” і в багатосторонньому науково-дослідному проекті (табл. 3.3).

Таблиця 3.3 - Хронологія відносин Республіки Корея та ЄС

Як видно з таблиці, встановлення дипломатичних відносин між ЄС та Республікою Корея відбулося у 1963 р. і лише через 20 років відбулася перша зустріч Міністрів Євро комісії та Республіки Корея. Після цього стосунки між ними стають все активншими і найбільш плідним були 2004 і 2005 р., коли відбулося по 5 заходів на високому рівні.

Щодо економічних і торговельних відносин, то Єврокомісія активно співпрацює з владою Республіки Корея з метою усунення існуючих торговельних обмежень, а також виключенням можливості появи нових. Двосторонні угоди між ЄС та Республікою Корея є важливою основою для торгівлі та залучення інвестицій.

У 2007 р. обсяг двосторонньої торгівлі між ЄС та Республікою Корея склав 75 млрд євро. Республіка Корея є четвертим найбільшим торговельним партнером ЄС, тоді як у 2006 р. ЄС був другим експортним ринком для Республіки Корея [111, 326].

Південна Корея вигідно розташована як в географічному, так і в культурному аспектах для залучення інвестицій в Північно-Східну Азію. Як головний інвестор в Південній Кореї, ЄС відіграє важливу роль в цьому процесі. Структурні реформи, які виконує уряд Республіки Корея і які підтримує ЄС, неодмінно повинні сприяти покращенню інвестиційного клімату в Південній Кореї.

Основними статтями експорту ЄС до Республіки Корея є: машини, устаткування, енергетичне обладнання, продукція хімічної промисловості [100, 44].

9 вересня 2007 р. у Гельсінки відбувся Саміт “ЄС - Республіка Корея”. Делегацію Європейського Союзу очолили прем'єр-міністр Фінляндії Матті Ванханен та президент Європейської Комісії Жуче Мануель Баррозу. Корейську делегацію очолив президент Республіки Корея Но Му Хен.

Лідери делегацій підтвердили свою готовність продовжувати втілення Рамкової Угоди про торгівлю та співробітництво між ЄС та Республікою Корея (2001 р.) та можливість укладення Угоди про вільну торгівлю. ЄС висловив свій інтерес до проектів створення Південноазійської Спільноти, що використовуватиме інтеграційний досвід Союзу.

Сторони підтвердили свою активну участь у створення Міжнародного термоядерного реактору (ITER) та розміщення першого реактору на півдні Франції [105].

Серед європейських партнерів Південної Кореї виділяються Німеччина, Великобританія, Нідерланди, Франція та Італія (рис. 3.5). Дані свідчать, що в товарообігу з європейськими країнами зовнішня торгівля Південної Кореї відчуває постійний дефіцит, що збільшує її заборгованість основному корейському кредитору - США.

Крім вищезгаданих країн, Південна Корея співпрацює в Європі з Бельгією. Зацікавленість, яку південнокорейці проявляють до неї, пояснюється її вигідним географічним положенням в центрі Європи. Бельгія - вигідне місце для дислокації установ, яке дозволяє їм здійснювати звідси оперативні зв'язки з Амстердамом, Лондоном, Парижем і Дюссельдорфом [90, 745].

Велику увагу в Південній Кореї починають звертати на потенційні можливості співпраці з країнами Спільного Ринку, в першу чергу з Францією. Франція має досить високий рівень сучасних технологій, в яких зацікавлена Південна Корея. Зокрема, передовий рівень французької технології будівництва високошвидкісних залізничних магістралей забезпечив франко-британскому концерну “Жес - альстром” дорогий і престижний контракт в Республіці, якого він добивався у впертій конкурентній боротьбі з компаніями Німеччини і Японії, на поставку устаткування для першої швидкісної залізниці в країні, на лінії Сеул - Пусан. Швидкість, яку розвиватимуть потяги на трасі, спорудженій за французькою технологією, складе 513 км/годину, що на 106 км більше, ніж за німецькими пропозиціями [27].

Рис. 3.5 - Основні торгові партнери Республіки Корея в Європі (2007 р.)

Ширшими і глибшими стають зв'язки Південної Кореї з Великобританією, у тому числі безпосередні контакти: обмін студентами між корейськими і лондонськими університетами, прийом корейських студентів на стажування в інші учбові заклади Англії і тощо. В 2003-2007 рр. країни співпрацювали в області академічних і науково-дослідних контактів по 72 проектах. Відповідно до міжурядової угоди, в південнокорейському м. Ульсан сумісними зусиллями двох країн був відкритий Технологічний інститут (сьогодні Ульсанський університет) [95, 212].

Великобританія - шостий зовнішньоторговельний партнер Південної Кореї, і хоча місце останньої в англійському списку набагато скромніше (23-є) - це свідчить про можливість ефективної співпраці досить віддалених одна від одної країн.

Корейський імпорт з Англії представлений такими товарами, як продукція електромашинобудування, електроприлади, залізо, сталь, органічні хімікати, літаки. Крім того, Південна Корея імпортує англійські технології [16, 244].

Отже, у 2007 р. обсяг двосторонньої торгівлі між ЄС та Республікою Корея склав 75 млрд євро, проте співробітництво Республіки Корея з країнами Європейського Союзу не відзначається активністю. Партнери, з яким країна підтримує найтісніші зв'язки, це Франція та Великобританія. Співпраця, головним чином, відбувається в сфері зовнішньої торгівлі продукцією обробної промисловості, технологіями.

3.5 Міжкорейське співробітництво

Республіка Корея належить до небагатьох країн, що після Другої світової війни безпосередньо опинилися в стані боротьби між двома суспільними системами - соціалізмом і капіталізмом. Якщо Німеччина та В'єтнам сьогодні є цілісними державами, то корейці в Кореї ще продовжують жити в двох країнах: Республіці Корея та в Корейській Народно-Демократичній Республіці (КНДР). В останні роки між двома країнами спостерігалися позитивні тенденції у розвитку міжкорейських відносин. Тому їх дослідження на сьогодні є досить актуальним.

Існування двох корейських держав - останній відбиток часів „холодної війни”. Обидві держави було створено у 1948 р. на територіях, що знаходилися під контролем радянських та американських військ по обидві сторони 38-ї паралелі, після звільнення від японської окупації, що тривала з 1910 по 1945 р. Понад півстоліття Корея залишалася розколотою гострими політичними та ідеологічними протиріччями, логікою повоєнного військово-політичного протистояння двох блоків. Кульмінацією цього протистояння стала Корейська війна 1950-1953 рр., у якій брали участь збройні сили КНР, США та більше двох десятків інших країн - союзниць США.

На рубежі двох тисячоліть не без впливу загальної зміни балансу сил у світі створилися об'єктивні передумови для поступового зниження напруження та вирішення проблем, що нагромадилися у стосунках між двома корейськими країнами, в розвитку міжкорейських обмінів та співробітництва. Важливою віхою на цьому шляху став початок у 1990 р. зустрічей на рівні прем'єр-міністрів обох країн, які мали своїм результатом підписання основної угоди між Півднем і Північчю, в якій констатувався початок „тимчасових особливих відносин” між країнами в процесі поступового руху до об'єднання [93, 44].

Якісно новий етап у міжкорейських відносинах почався в 1998 р., після обрання президентом Республіки Корея Кім Де Джуна, який перетворив процес створення необхідних передумов для мирного міжкорейського діалогу у зовнішньополітичне завдання стратегічного значення. Цей політичний курс Сеула, якому належать майже всі ініціативи у галузі між корейського діалогу, отримав назву „сонячної політики” [82, 9].

Ця політика базується на трьох принципах: мирне вирішення спірних питань, відмова від об'єднання Кореї шляхом поглинання і активне розширення співпраці між країнами. Політика кабінету Кім Де Джуна, ставлячи своєю метою „покращення взаємовідносин між Північчю та Півднем за допомогою співробітництва”, спрямована на досягнення миру та існування обох держав.

Завдання такої політики - підготовка підгрунтя для мирного співіснування двох держав шляхом формування сприятливих умов для розвитку і модернізації північної частини країни з допомогою діалогу та співробітництво на основі забезпечення інтересів безпеки обох держав. Метою „сонячної політики” є досягнення стабільності на півострові за допомогою зміни внутрішньої політики північного сусіда і його політики відносно Півдня, а також посилення інтересу південнокорейського суспільства до корейської проблеми в цілому [93, 45].

Справжньою історичною подією був визнаний саміт президентів КНДР Кім Чен Іра та Республіки Корея Кім Де Джуна у Пхеньяні в червні 2000 р. Під час своєї зустрічі президенти підписали Угоду про взаємний ненапад та економічне співробітництво і обговорили не менш важливе питання про відкриття у своїх столицях місій зв'язку для сприяння возз'єднанню родин, що були розлучені під час Корейської війни. Про ефективність цієї зустрічі і про кардинальні зміни в поглядах північнокорейського керівництва, яке сьогодні готове на суттєві поступки, свідчить те легендарне возз'єднання корейських сімей, що відбулося в середині серпня 2000 р. [33].

Згідно рішень саміту був створений механізм зустріч на рівні міністрів, покликаний стати центральною ланкою в структурі співпраці Півночі і Півдня.

Важливою подією для інтенсифікації співпраці між Північчю та Півднем стало відновлення залізничної колії, що вперше за півстоліття з'єднала між собою дві столиці - Пхеньян та Сеул. Відкриття залізничного сполучення через кордон істотно знизить міжкорейські витрати на логістику і значно допоможе активізувати двостороннє економічне співробітництво.

Домовленість про з'єднання залізниць між двома Кореями була досягнута під час історичного саміту лідерів двох Корей у 2000 р. Возз'єднання Транскорейської магістралі і її використання, а також заплановане з'єднання з Транссибірською магістраллю приведе до виникнення найкоротшого в світі транзитного коридору 'Азія - Європа - Азія'. До того ж, Південна Корея пообіцяла паралельно збудувати автостраду, на що вже виділено 300 млн дол. [42].

Не менш важливе значення мали міжкорейські Переговори міністрів оборони КНДР та Південної Кореї, що пройшли 25?26 вересня 2000 р. на південнокорейському острові Чеджу. Метою цієї зустрічі стала спроба зближення військових відомств цих країн із подальшим курсом на їх об'єднання [33].

Після відновлення міжвладних зв'язків відносини двох країн отримали новий імпульс для розвитку. Зокрема, була проведена координація дій у зовнішній політиці. Обидві країни виступили з єдиних позицій проти претензій Японії на острів Токто, проти відвідання прем'єр-міністром Японії храму Ясу Куни, проти спроб перегляду мирної Конституції Японії. Об'єднання зусиль дали змогу повернути в 2005 р. в Корею нагробний камінь з могили героя війни проти японської інтервенції 1592-1598 рр. генерала Чон Мун Бу, який був вивезений в Японію під час колоніального правління [29, 113].

І хоча про остаточне возз'єднання обох країн поки що не йдеться, Південна Корея, проявляючи власну ініціативу, готова й сьогодні довести актуальність цих питань і навіть більше того - можливість їх вирішення. Наразі поки що Республіка Корея охоче пообіцяла залучати КНДР до світового співтовариства, сприяючи цим самим розширенню її зовнішніх зв'язків. Так, 27 вересня 2000 р. відбувся перший в історії американо- північнокорейських відносин візит представника військового відомства КНДР до Нью-Йорка. Саме тут відбулась його зустріч з керівниками Пентагону в контексті більшої відкритості Північної Кореї, остаточного розв'язання ядерного питання та військового співробітництва цих країн [33].

Символом „сонячної політики”, який дає змогу відчути наростаючий прогрес у відносинах між Північчю та Півднем, є реалізація спільних проектів. Зокрема, обидві корейські держави є спонсорами проекту зі створення промислового комплексу Кесона і ведуть роботу по залученню до цього регіону туристів. У жовтні 1999 р. КНДР дала згоду на створення в районі Кесона промислового і туристичного центру. В листопаді 2000 р. фірми 'Hyundai” і 'Korea Land Corporation' погодилися брати участь в створенні комплексу і як перший крок провели зйомку місцевості, призначеної для створення виробничих потужностей. Після зустрічі у верхах у червні 2000 р. обидві корейські держави ухвалили рішення відновити південну і північну ділянки прикордонної залізниці, роз'єднаної з початком військових дій в 1950 р. [4, 48].

Станом на 2005 р. відбувалась реалізація трьох основних спільних економічних проектів: Кесонського індустріального комплексу, туристичного проекту Кімгансан, з'єднання залізничних та автомобільних доріг.

Іншим результатом „сонячної політики” є гуманітарна допомога Півдня північному сусіду. Зокрема, після засідання Комітету з розвитку економічного співробітництва між Північчю та Півднем у серпні 2002 р. було вирішено відправити в КНДР 400 тис. т рису та 100 тис. т добрив, а також надати додаткову допомогу на суму 167,5 млн дол. До цього часу загальний обсяг допомоги, наданої КНДР владою Ким Де Джуна, становив понад 500 млн дол. В 2005 р. обсяг гуманітарної допомоги склав 212,54 млн дол. [29, 114].

Стан економічної співпраці між Республікою Корея та КНДР значною мірою визначається рівнем торговельного обміну. Кількість торговельних операцій збільшилось із 67 в 1989 р. до 7754 в 2001 р., а об'єм товарообороту відповідно з 18,7 млн дол. до 400 млн дол., тобто в 20 раз. Після 1995 р., коли товарооборот досяг понад 200 млн дол., його рівень протягом 1996?2001 рр. стабільно тримався позначки 300-400 млн дол. (за винятком 1996 і 1998 р.) [93, 45].

Рис. 3.6 - Обсяг торговельного обороту між Республікою Корея та КНДР, млн дол.

В 2005 р. відбувся значний стрибок в між корейській торгівлі. Обсяг двостороннього обміну склав 1 млрд 56 млн дол., збільшившись за рік на 51,5 % (рис. 3.6). При цьому ріст експорту КНДР становив 31,6 %, а експорт республіки Корея - 63 % [100, 38]. При цьому прогнозують, що у 2008 р. двосторонній обмін між Республікою Корея та КНДР становитиме близько 1 млрд 800 млн дол.

Торгівля між Північчю і Півднем ведеться в основному на комісійних умовах торгівлі, коли компанії Півдня поставляють на Північ основні матеріали або напівфабрикати для подальшого складання або доробки на півночі.

Така торгівля вигідна не тільки КНДР, але і компаніям Республіки Корея. По-перше, вона пов'язана з меншим ризиком порівняно з прямими інвестиціями. По-друге, дозволяє з якнайменшими витратами розширювати їх зовнішньоторговельну діяльність. Вона служить свого роду пробним каменем для прямих інвестицій в економіку КНДР, зокрема, дозволяючи південнокорейським компаніям визначати рівень кваліфікації робітників Півночі і загальний потенціал для подальшого промислового розвитку КНДР і зв'язків з нею [10].

З Півдня на Північ йде в основному нафтохімічна продукція, головним чином вінілові матеріали для сільського господарства. Проте частка текстилю продовжує зростати з початку поставок в 1993 р. сировини для комісійної обробки і складає в даний час основну частину експорту в КНДР. З 1995 р. зростає частка нерудних мінералів в результаті поставок важкої нафти, здійснюваних компанією 'Korean Peninsula Energy Development Organization (KEDO) згідно підписаній в 1994 р. рамковій угоді. У результаті частка текстилю, починаючи з 1997 р., дещо знизилася, а частка машин і транспортного устаткування піднялася до 10 % [19, 155].

Прямі інвестиції південнокорейських компаній в КНДР залишаються на низькому рівні. До квітня 2003 р. 49 компаній отримали право діяти як 'партнери з економічного співробітництва' в проектах, не пов'язаних з реакторами, що працюють на легкій воді, але поки що дозвіл виданий на здійснення 20 проектів, 10 з яких в даний час тільки розробляються [92].

Як відомо, обидві Кореї є учасниками шестисторонніх переговорів щодо ядерної проблеми за участю Китаю, США, Японії і Росії. Вони почали проводитися в 2003 р. На одному з останніх (шостому) раунді, що пройшов у січні 2006 р., президент Південної Кореї Но Му Хен виступив проти примусових заходів з боку США щодо КНДР. 'Я не згоден з думкою, що існує у деяких політиків в США, що якщо на Північну Корею чинити постійний тиск, то рано чи пізно вона повинна поступитися', ? заявив він [18].

Як відзначив Но Му Хен, якщо США мають намір вирішувати проблему північнокорейської ядерної програми саме таким способом, то між Вашингтоном і Сеулом неминуче виникне непорозуміння.

Між КНДР і США в рамках шестисторонніх переговорів найбільш часто виникали розходження. Пхеньян неодноразово звинувачував США в 'ворожій політиці' по відношенню до КНДР; США, у свою чергу, відповідали достатньо жорсткими заявами і навіть заходами [4, 49].

В ході останнього раунду міжкорейських переговорів, що завершилися в червні 2007 р., Сеул відмовився надавати КНДР продовольчу допомогу, поки не буде досягнуто прогресу у вирішенні ядерної проблеми Корейського півострова. Заява про відновлення діалогу між Сеулом і Пхеньяном послідувала після зупинки в липні Північною Кореєю свого єдиного діючого атомного реактора.

Закриття атомного реактора в Йонбені є першим за останні п'ять років кроком КНДР зі згортання національної ядерної програми. У лютому 2008 р. Північна Корея зобов'язалася зупинити і опечатати ядерний реактор і допустити в країну інспекторів МАГАТЕ в обмін на 50 тис т палива. Перехід від переговорів до виконання домовленостей став можливий після повернення Пхеньяну всіх коштів КНДР, які раніше під тиском США були заморожені в банку Banco Delta Asia (Макао) [51].

Для зменшення ризиків, пов'язаних з торгівлею між Північчю і Півднем, необхідно налагодити систему забезпечення ефективності і безпеки товарообігу. В центрі уваги ? митний огляд і перевезення вантажів, зв'язок, стоянки суден в доках, навантажувально-розвантажувальні роботи.

Південнокорейським компаніям важко одержувати прибутки в умовах існуючого в КНДР трудового законодавства. Наймання робочої сили на тимчасову роботу є проблемою, і працедавці не завжди можуть прийняти на роботу саме тих, хто їм потрібен. Вони також не можуть при бажанні звільнити робітників або перевести їх на інші види роботи, оскільки влада КНДР контролює всі питання, пов'язані з використанням робочої сили. Заборонено також стимулювати північнокорейських робітників залежно від їх уміння і старання. Тому інвестуючим фірмам украй необхідно отримати право на ухвалення незалежних рішень з найму робітників, їх використанню і оплаті праці.

Розширення зв'язків між Північчю і Півднем залежить від відношення КНДР до Республіки Корея як до 'партнера' в економічних реформах на півночі і від подальшої лібералізації її економіки. Надзвичайно важливо створити діючу ринкову модель, засновану на лібералізації економіки КНДР і економічному співробітництві між Північчю і Півднем [48].

Отже, незважаючи на більш, як 50-річне протистояння, напруження у відносинах між Республікою Корея та КНДР поступово знижується. Починаючи з 1998 р. відбуваються постійні зустрічі на вищому рівні, які сприяють створенню сприятливих умов для активізації співробітництва. Обидві країни співпрацюють у таких сферах, як зовнішня політика, реалізація спільних проектів, торгівля, гуманітарні відносини тощо.

3.6 Співпраця між Республікою Корея та Україною

Основою для розвитку зовнішньоторговельних відносин між Україною та Республікою Корея є встановлення в 1992 р. дипломатичних відносин між країнами. За 1992-2007 рр. обом державам вдалося створити розгалужену договірно-правову базу двосторонніх відносин, яка містить понад 30 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих документів [82, 6].

Посиленню зовнішньоторговельних зв'язків між країнами сприяли візити на високому рівні. Знаменною подією у становленні та розвитку українсько-південнокорейських відносин став державний візит до Південної Кореї Президента України Л. Д. Кучми у грудні 1996 р. У ході візиту підписано Спільну декларацію про принципи відносин та співробітництва між Україною та Республікою Корея, а також Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Корея про взаємне сприяння та захист інвестицій, Меморандум про взаєморозуміння щодо заснування Спільного комітету з торгівлі між Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Міністерством торгівлі, промисловості та енергетики Республіки Корея [25, 530].

Свідченням високої уваги, яку приділяє керівництво України та Республіки Корея розвитку зовнішньоторговельних зв'язків можуть слугувати регулярні зустрічі та візити керівників зовнішньоторговельних відомств та проведення регулярних консультацій. Віддзеркаленням зростаючого інтересу до українського ринку став, зокрема, успішний візит у квітні 2002 р. віце-спікера Національної асамблеї Республіки Корея Кім Чонг-Хо. Під час переговорів наголошувалося, що Україна вельми зацікавлена в розширенні двосторонньої торгівлі із Сеулом, зокрема в постачанні українського зерна на корейський ринок, а також в імпорті корейського високотехнологічного обладнання [3, 232].

Хоча Україну складно назвати провідним торговим партнером Республіки Корея, проте помітне зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту між обома країнами. Відповідно до даних митної статистики Республіки Корея щодо двосторонньої торгівлі між Україною та Республікою Корея, за січень?березень 2003 р. обсяги товарообігу становили 134,2 млн дол. у порівнянні з 1995 р., коли між Україною і Республікою Корея було підписано Торгову угоду (тоді товарообіг між двома країнами становив усього 11 млн дол. США) [24].

Протягом останнього часу обсяги торгівлі між Україною та Південною Кореєю невпинно збільшуються. Так, якщо у 2005 р. товарообіг склав 851 млн дол. США, то за 9 місяців 2006 р. Цей показник сягнув 749 млн, що на 28 % більше, ніж за відповідний період минулого року [56].Зовнішньоторговельний обіг товарів і послуг України з Республікою Корея за І квартал 2008 року становив 582,7 млн дол. США і збільшився, у порівнянні з показником 2007 року, на 268,0 млн дол. США (в 1,8 рази). Обсяги експорту збільшились на 72,3 млн дол. США (або в 6 разів) та становили 85,9 млн дол. США, імпорт збільшилися на 195,7 млн дол. США (в 1,6 рази) і становили 496,8 млн дол. (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Динаміка торгівлі між Україною та Республікою Корея, (млн дол.)

Серед основних груп товарів, які імпортує Україна, ? телевізійні приймачі та комплектуючі до їх виробництва поліефіри, автомобілі, пральні машини, в'язані ворсові тканини, холодильники з морозильниками, пилососи, мікрохвильові печі, блоки пам'яті.

Україна експортує до Республіки Корея вироби з чорних металів, прокат та напівфабрикати із заліза та нелегованої сталі, українські феросплави, вироби із віскозних волокон, різноманітні пігменти, барвники на основі оксиду титану, безводний аміак, зернові продукти. Останнім часом зміцнилася тенденція до збільшення частки товарів із високою доданою вартістю, зокрема промислових машин й обладнання. Ознакою диверсифікації українського експорту стала наявність у ньому газових турбін, трансмісійних та колінчастих валів [55].

За І квартал 2008 року експорт української продукції до Республіки Корея мав наступну структуру (рис. 3.7):

неблагородні метали та вироби складають 95,0 % (від загального експорту товарів до Республіки Корея), що склало 79,4 млн дол.;

продукція хімічної та зв'язаних з нею галузей промисловості - складають 4,03 %, що склало 3,4 млн дол.;

машини, устаткування та механізми - складають 0,33 %, що склало 0,3 млн дол.;

продукти тваринництва - 0,26 %, що склало 0,2 млн дол.;

засоби наземного, повітряного та водного транспорту - 0,12 %, що склало 0,1 млн дол.

Збільшення експорту товарів відбулося, головним чином, за рахунок поставок до Республіки Корея неблагородних металів та виробів з них на 79,0 млн дол. (в 1,9 рази), продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості на 1,1 млн дол. (в 1,5 рази).

Водночас спостерігається зменшення поставок до Республіки Корея (на 7,1 млн дол., або в 25 раз менше) машин, устаткувань та механізмів; продукції тваринництва (на 0,3 млн дол., або в 2,5 рази); текстилю та текстильних виробів (на 0,8 млн дол., або на 8 %).

Рис. 3.7 - Товарна структура експорту України до Республіки Корея у 2007 р. (%)

корея зовнішньоекономічний політика торгівля

Імпорт товарів з Республіки Корея до України за січень?березень 2008 року мав наступну структуру (рис. 3.8):

засоби наземного, повітряного та водного транспорту - 55,9 % (від загального імпорту до України), що склало 277,1 млн дол.;

машини, устаткування та механізми - 23,5 %, що склало 116,3 млн дол.;

пластмаси і каучук - 11,7 %, що склало 57,7 млн дол.;

прилади і апарати - 2,9 %, що склало 14,5 млн дол.;

неблагородні метали та вироби - 2,8 %, що склало 13,7 млн дол.;

продукція хімічної та зв'язаних з нею галузей промисловості -

1,3 %, що склало 6,3 млн дол [76].

Збільшення імпорту товарів відбулося, головним чином, за рахунок поставок до України засобів наземного, повітряного та водного транспорту на 112,5 млн дол. (в 1,7 раз більше), пластмас і каучуку на 23,4 млн дол. (в 1,7 раз більше), машин, устаткування та механізмів на 41,2 млн дол. (в 1,5 раз більше), неблагородних металів та виробів з них на 7,7 млн дол. (в 2,3 раз більше), приладів і апаратів на 7,4 млн дол. (в 2 рази більше).

Рис. 3.8 - Товарна структура імпорту України з Республіки Корея у 2007 р. (%)

Найбільшу активність у завоюванні українського ринку товарів проявляють такі всесвітньо-відомі фірми, як 'Samsung', 'LG Еlесtгопісs' (Gold Star), 'Нyundai', 'Кіа Моtогs', 'Daewoo'. Для подальшого розвитку зовнішньої торгівлі України й Республіки Корея ці компанії спільно із 40 іншими корейськими фірмами брали участь у проведеній Корейським агентством зі сприяння торгівлі й інвестицій (КОІСА) роботі першої виставки Республіки Корея в Україні в 1997 році [20, 7].

Важливе місце в зовнішньоторговельних відносинах Республіки Корея та України посідає торгівля послугами, основною з яких є інвестиційна діяльність.

Торгівля послугами складає лише 0,6 % загального обсягу двосторонньої торгівлі.

У структурі експорту послуг за І квартал 2008 року, відносно відповідного періоду минулого року, переважають:

послуги з ремонту - 37,4 % (від загального експорту до України), що склало 855,2 тис. дол. США;

транспортні послуги -34,8 %, що склало 796,4 тис. дол. США;

різні ділові, професійні та технічні послуги - 23,8 %, що склало 544,2 тис. дол. США;

подорожі - 2,1 %, що склало 47,4 тис. дол. США.

У імпорті переважають:

державні послуг не віднесені до інших категорій - 57,6 % (від загального імпорту до України), що склало 789,1 тис. дол. США;

подорожі - 13,6 %, що склало 186,2 тис. дол. США;

транспортні послуги -13,5 %, що склало 185,1 тис. дол. США;

комп'ютерні послуги - 7,3 %, що склало 100,0 тис. дол. США;

різні ділові, професійні та технічні послуги - 5,9 %, що склало 81,3 тис. дол. США [11].

8 вересня 2007 р. відбулася ділова зустріч Міністра економіки України А. Кінаха з представниками Федерації корейської промисловості. Учасники зустрічі обговорили перспективи двостороннього торговельно-економічного співробітництва.

'Українська сторона надає важливого значення розвитку двосторонніх економічних відносин з Республікою Корея і продовжує надалі здійснювати політику щодо поглиблення двосторонньої співпраці, в тому числі залучення корейських інвестицій до економіки України', ? наголосив під час зустрічі А. Кінах [43].

Загальний обсяг прямих інвестицій з Республіки Корея в економіку України за І півріччя 2007 р. склав 167,2 млн дол. США. Відтік корейських інвестицій склав 5,0 млн дол. США. В Україні здійснюють діяльність 17 підприємств із корейськими інвестиціями, За І півріччя 2007 р. зареєстровано надходження інвестицій з України в економіку Республіки Корея в переробну промисловість (виробництво машин, електричного, електронного, оптичного устаткування та транспортних засобів), що склало 1,0 млн дол. США [9, 22].

У травні 2007 р. відбувся візит української делегації до Республіки Корея. У ході візиту відбулася церемонія відкриття в Сеулі представництва спільного українсько-корейського підприємства '1нвестиційна енергетична компанія', а 10 вересня 2007 р. підписано Угоду про відкриття постійно діючого Представництва Українського союзу промисловців і підприємців у Республіці Корея.

Крім того, за період із 1996 р. по червень 2007 р. в рамках Програми українсько-корейського співробітництва близько 300 українських фахівців взяли участь у навчальних семінарах та курсах Корейського агентства міжнародного співробітництва (КОІСА) [28].

Також Міністр економіки України зазначив, що у травні-червні 2007 р. група українських фахівців взяла участь у навчальній програмі 'Формування і реалізація державної інноваційної політики: державна підтримка інноваційної діяльності' у м. Сеулі на базі Корейського агентства міжнародного співробітництва [43].

Із метою розширення українсько-корейських відносин на всіх рівнях Голова української офіційної делегації, перший заступник Міністра транспорту та зв'язку України В. Корнієнко відзначив необхідність орієнтування на ширше залучення іноземних інвестицій та прогресивних технологій в економіку України й повніше використання експортного потенціалу українських підприємств.

Голова офіційної делегації Республіки Корея Віце-Міністр торгівлі та промисловості Республіки Корея Кім Джонг Кап висловив інтерес до розширення такого співробітництва й ознайомив українську сторону з можливостями провідних корейських компаній, особливо інвестиційної компанії, яка побудувала комплекс залізничного вокзалу в м. Сеулі [77].

Важливу роль у торгівлі послугами відіграє співробітництво в банківській сфері. Зокрема, у рамках візиту Президента України Віктора Ющенка в Республіку Корея 19 грудня 2006 р. відбулося підписання Рамкової міжбанківської експортної кредитної угоди між ВАТ 'Державний експортно-імпортний банк України' й Експортно-імпортним банком Кореї. З українського боку угоду підписав голова правління ВАТ 'Укрексімбанк' Віктор Капустін, із корейського ? голова правління ? Президент Експортно-імпортного банку Кореї Янг Чсон-Сік [20, 7].

Рамкова міжбанківська експортна кредитна угода передбачає фінансування придбання товарів і послуг не тільки корейського виробництва, а також з інших країн, у межах 60 мли дол. США строком до п'яти років

Довгострокове фінансування, за умовами угоди, може здійснюватися.за такими напрямами: пост-імпортне фінансування шляхом відкриття підтвердженого акредитива, на. користь постачальника; процедура прямого платежу бенефіціару за дорученням.ВАТ 'Укрексімбанк''; ;процедура відшкодування платежу українському імпортерові, який здійснив платіж на користь постачальника. Відмітною рисою нової угооди є його універсальність: в разі утилізації повної суми траншу В для цілей короткострокового кредитування може бути використаний транш А [79].

Беручи до уваги стрімкий ріст товарообігу між європейськими країнами та країнами Тихоокеанського регіону, сторони досягли згоди щодо продовження вжиття спільних заходів для створення сприятливих умов транспортування вантажів, що прямують їх територіями. У цьому контексті підтверджена перспективність організації контейнерних перевезень із Далекого Сходу до Європи, зокрема з використанням маршруту Іллічівськ ? Пусан.

Для оптимізації умов організації туристичних подорожей та забезпечення стабільних туристичних потоків між Україною та Республікою Корея сторони додатково вивчають можливість започаткування прямого авіаційного сполучення між Україною та Республікою Корея.

Сторонами висловлена обопільна зацікавленість в обміні досвідом та реалізації спільних проектів у сфері будівництва. Корейські підприємства підтвердили своє бажання взяти участь у тендерах на будівництво мостів та тунелів, що розташовані на території України, зокрема в тендері з будівництву транспортного вузла та транспортного переходу в м. Керчі [77].

Особливу увагу корейських фахівців привертають українські розробки в таких галузях, як авіація, космічні дослідження, ядерна енергетика тощо. У 2001 р. відбулося перше засідання українсько-корейського комітету з питань науки і техніки, на якому вирішено створити у Києві Українсько-Корейський центр з науково-технічного співробітництва [82, 7]. Зокрема, у серпні 2006 р. Республіка Корея запустила супутник Когеазаі-5 з платформи 'Морський старт'. Цей четвертий південноко-рейський комерційний супутник став першим, який було виведено на орбіту українським ракетоносієм,

Найважливішим завданням у відносинах двох країн є визначення конкретних цілей двосторонньої співпраці на найближчу перспективу й забезпечення їхньої реалізації, переконаний В. Ющенко. 'І Україні, і Кореї потрібні спільні технологічні ініціативи, які вестимуть наші держави до економічного, торговельного і наукового лідерства у світі'', ? сказав він [56].

Україна та Південна Корея співпрацюватимуть у галузі ядерної енергетики. Відповідний Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством торгівлі, промисловості й енергетики Кореї та Міністерством палива й енергетики сторони підписати 25 червня 2007 р. в особі заступника Міністра палива й енергетики В. Макухи та заступника Міністра торгівлі, промисловості й енергетики Республіки Корея Лі Джс Кун.

Меморандум передбачає підтримку спільних заходів обох країн у галузі ядерної енергетики та розробки уранових родовищ. Зокрема, йдеться про обмін інформацією і технологіями, стимулювання партнерських відносин між організаціями та підприємствами країн, підтримку спільних інвестицій [78].

14 березня 2006 р. відбувся круглий стіл „Республіка Корея: перспективи співробітництва з Україною'. Мета заходу ? сприяти всебічному розкриттю Південної Кореї як держави, особливо її економічному потенціал}, дати максимум інформації про ті бізнес-можливості, які ця країна надає, ознайомити зі специфікою роботи на південнокорейському ринку.

Під час круглого столу керівник відділу міжнародних зв'язків України Валерій Король дав докладну інформацію про торі ово-економічні відносини й перспективи розвитку двостороннього співробітництва. Позитивний момент у розвитку наших відносин - рішення про відкриття в Південній Кореї філії українською торговельного представництва [34].

Оцінюючи перспективи розвитку українсько-корейських зовнішньоторговельних відносин, слід зазначити, що нинішні можливості використовуються далеко не повністю. Південна Корея зацікавлена у торгівлі з Україною у сфері енергетики, природних ресурсів, машинобудування, електроніки, товарів народного споживання.. Щоб Україна могла потіснити традиційних постачальників навіть сировини на корейському ринку, потрібно або пропонувати продукцію вищої якості, або продавати її за привабливішими цінами [75].

Однією з основних проблем на шляху розвитку нашої торгівлі з Південною Кореєю є власна нестабільність, яка викликає недовір'я з боку південнокорейських інвесторів.

Але є й сприягливі перспективи розвитку торговельних зв'язків. Контакти із південнокорейськими компаніями дають можливість стверджувати, що країни мають значний потенціал для пожвавлення торговельної діяльності.

Отже, співпраця між Україною та Республікою Корея ведеться у сфері зовнішньої торгівлі товарами та послугами. Протягом останнього часу спостерігається тенденція до збільшення товарообігу між обома країнами. Експорт Південної Кореї з України сировинного характеру: вироби з чорних металів, зернові продчкти, а головними статтями імпорту України є готова продукція, зокрема побутова техніка, автомобілі. У торгівлі послугами основними сферами є: банківські, транспортні, освітні. Співробітництво обох країн у торговельній сфері на сучасному етапі характеризується пошуком нових напрямів співпраці, зокрема уіспадаються угоди про торгове судноплавство, є перспективи створення спільних підприємств у машинобудуванні. Особливо актуальним для обох країн на сучасному етапі є науково-технічне співробітництво.

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

У зовнішньоекономічній політиці Республіки Корея існують певні проблеми: зниження цін на деякі продукти корейського експорту, високі ціни на нафту тощо. Проте ці проблеми ? тактичні і тимчасові. Велику стратегічну загрозу корейським зовнішньоторговельним компаніям представляє Китай. Це пов'язано зі структурою корейського експорту, в якому традиційно велику роль відіграють трудомісткі галузі середньої складності ? суднобудування, автомобільна промисловість, металургія. У цих галузях головною перевагою Республіки Кореї раніше була наявність недорогої і дуже дисциплінованої робочої сили, а також високий рівень освіти. Останнім часом ситуація радикально змінилася. Корейські робітники тепер погоджуються працювати тільки за такі зарплати, які не дуже відрізняються від іспанських або грецьких, тоді як в Китаї робочим платять як і раніше небагато. На початку 2007 р. середня зарплата робочих на конвейєрі складала в Кореї 8,75 дол. в годину, а в Китаї вона була у вісім разів нижче ? лише 0,92 дол. за годину. Цей розрив дозволяє китайським фірмам поступово витісняти корейських конкурентів з трудомістких галузей. Вже зараз китайський тиск відчувається в суднобудуванні і металургії, а найближчим часом і в автомобілебудуванні.

Корейські фірми бачать два виходи з цієї потенційно небезпечної ситуації. Перший вихід ? це нарощування високотехнологічних виробництв, в першу чергу ? в області електроніки, інформатики і телекомунікацій. У цих областях китайські виробники поки не складають серйозної конкуренції, але корейським компаніям доводиться вирішувати інше складне завдання: входити на ринок, який вже давно зайнятий західними і японськими фірмами. Другий вихід ? це поступове перенесення технологічно простих, але трудомістких виробництв за межі Республіки Корея, в країни з дешевою робочою силою. Не випадково, що все більше корейських компаній створюють свої заводи в Малайзії, В'єтнамі і в самому Китаї.

У будь-якому випадку зрозуміло, що відмовитися від орієнтації на експорт Республіка Корея в майбутньому не зможе, адже експорт ? головна умова процвітання країни, основа всієї її економіки [102].

Досить важливими є проблеми у зовнішньоекономічних зв'язках Республіки Корея та США. Зокрема, існує обмеження доступу американських кінофільмів на корейський ринок. Аналогічно, питання про права на інтелектуальну власність пов'язане з суперечностями між корейським законодавством і Угодою СОТ про Захист інтелектуальних прав в торгівлі. Крім того, питання про те, чи надав корейський уряд незаконні субсидії компанії Hynix, пов'язане з тим, чи були порушені антидемпінгові ухвали СОТ; недавнє американське рішення накласти екстрені обмеження на імпорт корейської сталі відноситься до питання про те, чи сумісні американські захисні заходи з відповідними директивами СОТ; і проблема окремих комерційних систем Кореї з продажу вітчизняних і імпортних яловичих продуктів пов'язана з тим, чи виконує Сеул принцип національного договору СОТ.

Певні проблеми повинні бути розглянуті у відповідних ракурсах. При частці корейського імпорту автомобілів менше 1 % місцевого ринку, не дивно, що і Сполучені Штати і Європейський Союз продовжують скаржитися з приводу закритості авторинку Кореї. Проте, це більше питання про переваги споживача, ніж про дотримання Кореєю правил СОТ. Так само, закупівля великого числа промислових облігацій компанії Hynix Банком розвитку Кореї пов'язана із корейською індустріальною реформою [98].

Невирішені проблеми в торгівлі між Республікою Корея і США не стосуються порушень міжнародного права або угод, оскільки Сеул точно дотримується своїх зобов'язань, прописаних в двох Mеморандумах про розуміння із Сполученими Штатами. Проте Вашингтон зажадав від Кореї вживання позитивних заходів по посиленню споживчого попиту на імпортні автомобілі. У 2007 р. корейський автомобільний експорт в Сполучені Штати налічував 570 тис. одиниць, тоді як американський автоімпорт в Кореї складав мізерні 2,5 тис. одиниць. За даних обставин, Кореї буде нелегко переконати США в тому, що вона робить все, щоб виправити порушення торгового балансу. У зв'язку з цим, американські законодавці Карл Льовін, Джордж Войновіч, Дейл Килді і Фред Аптон як співголови компанії автомобільних зборів конгресу США представили обом палатам конгресу резолюцію, переконуючи уряд Буша виправити порушення балансу в двосторонній автомобільній торгівлі. Найбільш реальне рішення проблеми для американської автомобільної промисловості полягає в проведенні активнішого стимулювання збуту в Кореї, ніж просто вимагати, щоб Конгрес і уряд Буша “що-небудь зробили”. У будь-якому випадку, Кореї слід відгукнутися на вимоги США, якщо вони виправдані, щоб не підірвати експорт своїх машин на американський ринок [110, 123].

Інша неврегульована торгова проблема стосується корпорації Hynix, яка складає основну конкуренцію компанії Micron Electronics штату Айдахо в напівпровідниковій промисловості. Micron ? головний постачальник робочих місць і промисловий платник податків в Айдахо, тому делегація штату в конгресі наполегливо добивалася заходів по блокуванню допомоги корейського уряду компанії Hynix.

Говорять, що “вся політика робиться на місцевому рівні”. Відповідно до цього, торгові питання, на які скаржиться Вашингтон, незмінно пов'язані з вузькими інтересами певних галузей промисловості або груп людей. Зусилля Кореї по дії на певних членів конгресу, ймовірно, не принесуть великої користі. За даних обставин, Корея виграє, підкреслюючи той факт, що вона твердо дотримується правил СОТ і що її економічна політика відповідає міжнародним принципам.

Торгові суперечки не повинні приводити до великих обмежень в торгівлі. Виникаючі конфлікти можуть вирішуватися шляхом переговорів. Проте, результат рідко задовольняє обидві сторони. Якщо сторони торгової суперечки бачать, що їх відмінності дуже великі для вирішення шляхом переговорів, вони повинні удатися до процедури вирішення суперечок у СОТ, що указує на визнання країнами небажаності посилення напруженості в двосторонніх відносинах в результаті торгових конфліктів [94, 73].

Для корейських засобів масової інформації, вимоги збільшення ринкової лібералізації з боку США еквівалентні торговому тиску. Проте, треба відзначити, що ці вимоги часто закликали Корею до дотримання міжнародних правил і відповідних американо-корейських торгових угод. Як тоді Корея може управляти двосторонніми торговими відносинами із Сполученими Штатами, уникаючи серйозних торгових суперечок?

По-перше, важливо гарантувати прозорість і чесність корейських торгових методів, привівши їх у відповідність з міжнародними правилами і чітко дотримуючись двосторонніх угод із Сполученими Штатами. Крім того, коли вимоги США розумні, сумісні з міжнародними угодами і сприяють поліпшенню місцевого ділового середовища, Кореї слід реагувати на них позитивно. Сеул повинен також підсилити інституціоналізацію (збільшення частки організацій в числі інвесторів і зменшення частки фізичних осіб) економічних принципів для поліпшення внутрішнього ділового клімату. Коли правові норми і економічна прозорість будуть твердо упроваджені, розшириться ділове середовище Кореї, сприяючи таким чином більшій економічній стабільності, зменшенню торгового тертя і посиленню конкуренції.

По-друге, Корея повинна продовжити відкриття своїх ринків не дивлячись ні на які труднощі. У демократичному суспільстві повинні бути вислухані і враховані інтереси різних груп. Проте, єдність громадської думки необхідна з деяких питань заради досягнення загальнонаціональних інтересів. Інакше Корея ризикує бути виключеною з нових угод про вільну торгівлю з іншими країнами.

По-третє, Корея винна настійно підтримувати союзи між корейськими і американськими діловими колами. В рамках цього, Корея повинна прагнути модернізувати двостороннє економічне співробітництво, в найближчому майбутньому, уклавши двосторонню інвестиційну угоду із Сполученими Штатами, а в довгостроковій перспективі - угода про вільну торгівлю. Зразком для цього може послужити західна торгова модель [104].

З іншого боку, Сполученим Штатам необхідно більше робити для визнання Кореї як зрілого торгового партнера, докладаючи великі зусилля для розширення двосторонньої співпраці, відповідно до статусу Кореї, 13-ою в світі країною, що за об'ємом торгівлі зі США займає 7-е місце і 6-те - серед найбільших країн-імпортерів американських товарів. Зокрема, США повинні розширювати взаємини з Кореєю, об'єднавши зусилля для початку Нового раунду переговорів СОТ і розвитку регіональної співпраці на форумі Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).

Крім того, Сполучені Штати досягли б успіху в зниженні своєї залежності від обмежень на імпорт і антидемпінгових заходів, коли виникають торгові суперечки. США вже наклали різні обмеження на імпорт 17 корейських товарів, тоді як ведуться переговори ще по трьох видах продукції. Таке зловживання обмеженнями на імпорт негативно позначається на розвитку двосторонньої торгівлі між Республікою Корея і США. Якщо Сполучені Штати приймуть екстрені заходи по обмеженню імпорту сталі, то початок Нового раунду переговорів СОТ, можливо, буде ще відкладений. Сполучені Штати повинні таким чином утриматися від вживання заходів по обмеженню імпорту сталі [111, 368].

У лютому 2008 р. в Республіці Корея обрано нового Президента. Ним став представник Партії великої країни Лі Мен Бак. Свої плани розвитку країни він виклав у Програмі, яка стосувалася всіх аспектів функціонування держави. У розділі щодо зовнішньоекономічних зв'язків Президент проголосив курс на продовження курсу ринково-орієнтованої економіки, залучення інвестицій. Одним з основних завдань Програми є перетворення аграрного сектора в конкурентоспроможну галузь господарства шляхом інвестування 70 млрд дол. США протягом 10 років. Планується залучення інвестицій в організацію захисту навколишнього середовища, вирішення транспортних проблем, будівництво житла [97].

Економічні есперти вже підготували законопроект, який стимулюватиме надходження інвестицій. Цей закон спрямований не лише на значне запровадження податкових пільг для фірм з іноземним капіталом, але передбачає створення інфраструктури в так званих «зонах вільних іноземних інвестицій».

Велику увагу керівництво приділятиме подальшому розвитку високих технологій. Координаторм цих планів від імені уряду виступає Міністерство науки і технологій. Під його керівництвом розроблено Національний проект високих технологій, який стане своєрідним «сценарієм» створення експортоорієнтованих технологій. До підготовки проекту були залучені найкращі наукові сили, провідні фахівці різних галузей економіки. Вони склали доволі конкретний прогноз розвитку нових технологій, вказавши сферу їх застосування та майбутніх країн-імпортерів продукції [109].

З метою залучення в країну іноземних науковців і спеціалістів у цій галузі перейняття зарубіжного досвіду та розширення доступу корейських науковців до інформації і баз даних інших країн уряд Республіки Корея планує розширити науково-технічне співробітництво з іншими країнами в галузі біотехнології.

Для залучення в країну висококваліфікованих учених, що працюють у передових галузях науки і технології, Міністерство юстиції Республіки Корея з 1 грудня 2001 р. ввело спеціальну візову систему (science card system).

Уряд Республіки Корея передбачає, що проведені ним заходи щодо пріоритетного розвитку стратегічних технологій дадуть практичні результати вже у 2008?2010 рр., що дасть можливість у найближчі 5-7 років скоротити технологічне відставання Південної Кореї від провідних країн у стратегічних галузях промисловості і вивести країну в десятку найбільш розвинутих індустріальних країн [105].

Щодо зовнішньоекономічної політики, то вона спрямована на пожвавлення зовнішньої торгівлі, яка займає важливе місце в системі зовнішньоекономічних зв'язків країни. У зв'язку зі зміцненням конкурентних переваг південнокорейські компанії на світових ринках США зробили жорсткішою свою зовнішньоекономічну політику. Значення США і Японії дещо послабло, а натомість зміцнюються зв'язки з КНР, країнами АСЕАН [101]. З метою підвищення ефективності своєї зовнішньоекономічної діяльності в Південній Кореї здійснюється державне регулювання експорту та імпорту.

Для обмеження росту лібералізованих статей імпорту можуть бути введені поправки, навіть до 100 %, тарифи в додатку до основних тарифних ставок. Відредаговані тарифні ставки можуть бути введені лише відносно лібералізованих статей імпорту, вони повинні переглядатися кожних 6 місяців [109].

Відповідно до Закону „Про торгівлю в Республіці Корея' запроваджено ряд заходів, спрямованих проти напливу імпорту. Згідно положень цього Закону, створена Комісія з торгівлі, яка приймає рішення, чи не завдає імпорт даних товарів шкоди промисловості Південній Кореї. У випадку встановлення негативних наслідків Комісія рекомендує скоротити ввіз цих товарів. До можливих засобів зменшення імпорту належить введення квот чи інших обмежень на такі категорії імпорту, як кількість, якість чи аналогічні показники [108].

Деякі статті експорту, на які введені обмеження, також вимагають отримання індивідуальної ліцензії. Експорт решти товарів здійснюється вільно згідно автоматично отриманого дозволу. Надходження від експорту в іноземній валюті повинні або здаватися в банк, який проводить обмін валют за його щоденно оголошеним котируванням з продажу іноземної валюти клієнтам, або депонуватися на валютні рахунки в банки [102].

Головною перешкодою на шляху галузі інформаційних технологій (ІТ) Республіки Корея є складнощі у досягненні довгострокового зростання. У найближчому майбутньому стане неминучою її гостра конкуренція із зростаючою ІТ галуззю Китаю. Незважаючи на те, що вступ Китаю до Світової Організації Торгівлі може поширити обсяги південнокорейського експорту ІТ завдяки зниженим тарифним та нетарифним бар'єрам, конкуренція між двома країнами неухильно поширюватиметься залежно від впровадження технічних інновацій у китайській ІТ галузі [109].

Уряд наголошує, що докладатиме зусиль до утримання облікової ставки на відносно низькому рівні з метою стабілізації фінансового ринку. Кредитна-грошова політика уряду буде гнучкою з урахуванням умов ведення бізнесу, цін та інших факторів. Для стабілізації облікової ставки буде також організовано випуск державних бондів. Уряд вживатиме заходів з метою гарантії об'єктивного відображення попиту та пропозиції на обмінному курсі південнокорейської вони до іноземних валют, перш за все, долара США. Планується створити систему всебічного електронного моніторингу фінансового ринку, включаючи обмінні курси [98].

Основними завданнями зовнішньоекономічної політики на найближче майбутнє є формування благополучних торгово-економічних відносин з КНДР, проведення політики «миру и процвітання» у відносинах з КНДР, а також сприяння перетворення Республіки Корея у фінансово-еконгомічний центр Північно-Східної Азії.

Досягнення цих цілей влада Республіки корея вбачає у тісному співробітництві зі США, Японією, Китаєм, Росією, ЄС, АСЕАН та іншими країнами, які мають вплив на ситуацію в регіоні.

Сеул надаватиме великого значення питанням банатосторонньої дипломатії, беручм участь в різноманітних міжнародних форумах (АТЕС, «АСЕАН плюс три», АРФ, АСЕМ тощо). В иіжнародних організаціях, включаючи ООН, Республіка Корея активно буде взаємодіяти з іншими державами у вирішенні проблем регіональної та міжнародної безпеки, за укріплення ролі ООН в боротьбі з міжнародним тероризмом, наркобізнесом, економічною відсталістю і бідністю [111, 369].

В найближчому майбутньому Республіка Корея буде дотримуватися загального напрямку своєї торгової політики, яка основою якої є багатостороння торговельна система. З власного досвіду, Республіка Корея, Корея вважає, що багатостороння лібералізація торгівлі є одним з найкращих засобів для досягнення збалансованого розвитку та сталого зростання. У зв'язку з цим Південна Корея буде, як і раніше, підтримуватиме успішне ведення переговорів з міжнародними організаціями з метою принесення користі усьому співтовариству. Крім цього Республіка Корея прикладатиме зусилля щодо лібералізації багатосторонньої торгівлі шляхом створення зон вільної торгівлі. Головною метою зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є вступ до СОТ і Республіка Корея вважає, що зони вільної торгівлі будуть основою у напрямку більшої лібералізації глобальної торгівлі. Планується, що ці зони вільної торгівлі будуть поштовхом внутрішньої реорганізації в менш конкурентоспроможних секторах [109].

Щодо економічного співробітництва на регіональному рівні, то Республіка Корея буде і надалі підтримувати діяльність АТЕС щодо лібералізації торгівлі та інвестицій та економічного і технічного співробітництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Крім того, Південна Корея буде й надалі активно брати участь в колективних зусиллях АСЕАН +3 і АСЕМ для сприяння вільної торгівлі та розширення економічного співробітництва на регіональному та міжрегіональному рівнях. Республіка Корея буде використовувати ці регіональні та міжрегіональні можливості співробітництва в підтримку багатосторонньої торговельної системи. З метою зміцнення взаємовигідних двосторонніх торгових відносин з її торговельними партнерами, Республіка Корея буде продовжувати активно вирішувати будь-які питання торгівлі в рамках двосторонніх консультацій, у відповідності з міжнародними правилами. Економічне співробітництво з найменш розвиненими країнами та іншими країнами що розвиваються, є ще одним ключовим пріоритетом для Південної Кореї у двосторонніх економічних відносинах. Розширені можливості в галузі торгівлі та інвестицій будуть супроводжуватися технічною допомогою, створенням потенціалу та обміном досвідом у галузі розвитку, особливо для найменш розвинених партнерів [108]. Кінцева мета корейського уряду в галузі торговельної політики полягає в тому, щоб рухатися в напрямку розвиненої ринкової економіки. Для того, щоб виконати це завдання, Республіка Корея буде й надалі активно домагатися лібералізації та внутрішніх реформ, заручившись підтримкою інших країн. Внутрішні реформи будуть проведені для підвищення ефективності ринкової дисципліни, прозорості та чесної конкуренції в корейської економіці. Одночасно Республіка Корея буде продовжувати брати участь у більшій відкритості економіки за допомогою спільних зусиль по здійсненню багатосторонніх, регіональних і двосторонніх фронтах. Це відкриття ринку, швидше за все, стимулюватиме внутрішні реформи, які, в свою чергу, призведуть до подальшої лібералізації. Вчені також дають прогнози зовнішньоекономічних позицій Республіки Корея. Якщо на сьогодні Республіка корея займає 10-те місце в світі за обсягами зовнішньої торгівлі, то до 2010 р. вона переміститься на 7-у сходинку, а до 2020 р. стане шостою, пропустивши вперед лише Китай, США, Японію, Німеччину і Францію (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 - Прогноз динаміки світової торгівлі (млрд дол.)

Підводячи підсумки, потрібно сказати, що прогнозні дані досить оптимістичні, проте спеціалісти вважають, що країна має всі потенційні можливості для досягнення поставлених цілей.

ВИСНОВКИ

Дослідивши основні напрями зовнішньоекономічної політики Республіки Корея, можна зробити такі висновки:

1. Зовнішньоекономічна політика держави - це цілеспрямована діяльність держави та її органів щодо формування й визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків з метою зміцнення свого потенціалу і оптимізації участі країни у міжнародному поділі праці. Ця політика охоплює часовий і просторовий аспекти. Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави щодо формування і використання зовнішньоекономічних зв'язків на даний момент і на тривалий період. Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямах впливу на світову і вітчизняну економіку. Основними видами зовнішньоекономічної політики держави є зовнішньоторговельна, зовнішньоінвестиційна, валютна, митна і міграційна політики.

2. На формування зовнішньоекономічної політики Республіки Кореї мають вплив такі фактори як: історичні, природно-географічні, соціально-економічні, урядове регулювання тощо. Ефективна політика регулювання прямих інвестицій в країну, державне надання кредитів, запозичення нових технологій і державний контроль якості сприяли тому, що південнокорейський текстиль і автомобілі, побутова техніка, науково-технічна продукція є широко відомими на світовому ринку.

3. Зовнішня торгівля займає важливе місце в системі зовнішньоекономічної політики країни. Республіка Корея стала шостим найбільшим експортером і сьомим імпортером у світі. У структурі експорту Південної Кореї 95 % належить готовим виробам. Основними експортними товарами є продукція машинобудування, зокрема, електроніка, відео-, аудіотехніка, комп'ютери, мікрохвильові печі, автомобілі, судна, взуття, продукція текстильної промисловості тощо. В структурі імпорту домінуюче місце посідає промислове обладнання, сировина і продовольчі товари. Основними торговими партнерами Республіки Корея є Китай, ЄС, США, Японія. Зовнішньоторговельна політика передбачає державне регулювання експорту та імпорту за допомогою запровадження ліцензій, поправок, різноманітних заходів проти напливу імпорту.

4. Республіка Корея є одним з найбільших інвесторів та реципієнтів іноземних інвестицій. Основними інвесторами виступають компанії США, Нідерландів, ФРН, Японії. Найбільша частка інвестицій вкладається в експортні галузі, зокрема електротехнічне машинобудування та електроніку. Особливою формою інвестиційної політики Республіки Корея є функціонування вільних економічних зон, які виступають ефективним засобом для сворення експортної індустрії, передаічі технологій, зміцнення міжнародної довіри до інвестиційного клімату країни.

5. Імідж Пiвденної Кореї як однiєї з сучасних iндустрiальних держав упродовж ocтaннix пiдтримується завдяки зусиллям великих диверсифiкованих бiзнесових груп, якi називають 'чебол' (chaebоl). Основна сфера діяльності чеболів включає машинобудування, приладобудування, текстильну, електротехнічну, суднобудівну, автомобілебудівну, нафтохімічну галузі промисловості, капітальне будівництво, транспорт тощо. Найбільшими транснаціональними корпораціями Республіки Корея є такі: “Hyundai Motors”, “Daewoo Моtors” і “Кiа Моtors” (автомобілебудування), “Hyundai”, “Daewoo”, “Samsung” і “Коreа shipbuilding and engineering” (суднобудування), “Lucky Goldstar”, “Samsung”, “Daewoo” і “ Hyundai” (електротехнічна).

6. Головним напрямом співробітництва Республіки Корея і США є торгівля продукцією обробної промисловості та сільського господарства. США є найбільшим донором технологій для Республіки Корея серед іноземних держав протягом всього періоду її новітньої історії. На них припадає близько половини вартості всіх технологій, що імпортуються Республікою Корея, причому за цим показником США значно випереджають другого найбільшого іноземного донора технологій для Республіки Корея - Японію. Дані країни нині прагнуть, не зупиняючись на досягнутому, до подальшого вдосконалення взаємовигідної співпраці в господарській сфері, віддаючи пріоритет новим його формам.

7. Новий етап співробітництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні обумовлений кількісними і якісними змінами в розвитку торговельно-економічних зв'язків між східноазіатськими країнами. Інтенсифікації співпраці в Північно-Східній Азії сприяла активізація торгових, інвестиційних і технологічних зв'язків на двосторонній основі, перш за все Південної Кореї з Китаєм (материковий Китай і Гонконг) і Японією. Починаючи з 2003 р. Китай перетворився на найважливішого зовнішньоторговельного партнера Південної Кореї. Велике значення для економіки Республіки Корея мають відносини в трикутнику Корея - Японія ? КНР, де велика увага надається обговоренню економічних проблем. Важливим є також розвиток співробітництва Сеула, Токіо і Пекіна з країнами Південно-Східної Азії (в рамках діалогу 'АСЕАН плюс три').

8. Співпраця Республіки Корея з Росією активізувалася з початку 1990-х років. Основною сферою співробітництва між країнами є зовнішня торгівля, яка має високі показники зростання. Республіка Корея імпортує сировину для чорної та кольорової металургії, а експортує готові вироби. Створено багато спільних проектів у паливно-енергетичному комплексі. Між країнами активно розвиваються також науково-технічні зв'язки, інвестиційна співпраця.

9. Співробітництво Республіки Корея з країнами Європейського Союзу не відзначається активністю. Партнери, з яким країна підтримує найтісніші зв'язки, це Франція та Великобританія. Співпраця, головним чином, відбувається в сфері зовнішньої торгівлі продукцією обробної промисловості, технологіями.

10. Незважаючи на більш, як 50-річне протистояння, напруження у відносинах між Республікою Корея та КНДР поступово знижується. Починаючи з 1998 р. відбуваються постійні зустрічі на вищому рівні, які сприяють створенню умов для активізації співробітництва. Обидві країни співпрацюють у таких сферах, як зовнішня політика, реалізація спільних проектів, торгівля, гуманітарні відносини тощо.

11. Співпраця між Україною та Республікою Корея ведеться у сфері зовнішньої торгівлі товарами та послугами. Протягом останнього часу спостерігається тенденція до збільшення товарообігу між обома країнами. Експорт Південної Кореї з України сировинного характеру: вироби з чорних металів, зернові продукти, а головними статтями імпорту України є готова продукція, зокрема побутова техніка, автомобілі. У торгівлі послугами основними сферами є: банківські, транспортні, освітні. Співробітництво обох країн у торговельній сфері на сучасному етапі характеризується пошуком нових напрямів співпраці, зокрема укладаються угоди про торгове судноплавство, є перспективи створення спільних підприємств у машинобудуванні.

12. Головною метою зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є вступ до СОТ. На регіональному рівні Республіка Корея буде і надалі підтримувати діяльність в організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва щодо лібералізації торгівлі та інвестицій та економічного і технічного співробітництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Економічне співробітництво з найменш розвиненими країнами та іншими країнами що розвиваються є ще одним ключовим пріоритетом для Південної Кореї у двосторонніх економічних відносинах.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира. - М.: Гайдарики, 2001. - 567 с.

2. Алісова О.І. Особливості функціонування вільних економічних зон у прикордонних регіонах Республіки Корея // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах: Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 16-17 жовтня 2008 р. / За ред. В.Й. Лажніка, С.В. Федонюка. - Луцьк: РВВ “Вежа” ВНУ ім. Лесі Українки. - 2008. - C. 222-224.

3. Алісова О.І., Мандрик І.П. Зовнішньоторговельні зв'язки України з Республікою Корея // Науковий Вісник ВНУ ім. Лесі Українки. - 2008. -№ 1. - С. 231-236.

4. Алісова О.І., Мандрик І.П. Сучасний стан відносин між Республікою Корея та Корейською Народно-Демократичною Республікою // Науковий Вісник ВНУ ім. Лесі Українки. - 2008. - № 6. - С. 46-50.

5. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи.- М.: Финансы и статистика, 2001. - 544 с.

6. Башнянин Г.І., Медведчук С.В. та ін. Політична економія. Навчальний посібник / За ред. Г.І. Башнянина, Є.С. Шевчук. - Львів: Новий Світ, 2004. - 415 с.

7. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних краї: Навч. посібник. - К.: ВЦ “Академія”, 2005. - 704 с.

8. Бізнес за рубежом // http://www.mbm.ru/forum/topicreview.asp?t=53957.

9. Валєєва Ю. В очікуванні спільних інвестиційних проектів // Політика і час. - 2006. - № 12. - С. 22.

10. Васина М. В духе добрососедства // http://www.gudok.ru/index.php/print /22253.

11. Відбулася ділова зустріч Міністра економіки України Анатолія Кінаха з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Корея в Україні // http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=107253.

12. Вільні економічні зони / Пер. з англ. Я. Войтка, О. Білкуна. ? К.: Дніпро, 1993. - 447 с.

13. Внешнеторговая деятельность Республики Корея // http://www.5ballov.ru/referats/ preview/83994.

14. Географія в запитаннях і відповідях. / П.О. Масляк, Я.Б. Олійник, А.В. Степаненко. - К.: Магістр-S, 1997. - 65 с.

15. Гіл, Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Ткачук. - К.: Основи, 2001. - 350 с.

16. Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія: Навч. посібник. - К.: ЗАТ „Нічлава”, 2006. - 476 с.

17. Горбач Л.М., Плотніков О.В. Міжнародні економічні відносини. - К.: Освіта, 2001. - 360 с.

18. Две Кореи впервые за 2 года возобновили переговоры // http://www.afn.by/ news/view.asp?newsid=71309.

19. Денисов В. Доверительное партнерство с Сеулом? // Международная жизнь. - 2005. - № 3-4. - С. 150-163.

20. Діалоги на різних рівнях // Уряд. кур'єр. - 2006. - 20 груд. - С. 7.

21. Дітчук У.Л., Заставецька О.В., Федуник Б.Я. Географія. Відповіді на питання екзаменаційних білетів з географії. 11 клас. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. - 55 с.

22. Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепішевського. - К.: ЦУЛ, 2003. - 352 с.

23. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський та ін. - К.: Либідь, 1996. - 456 с.

24. Єгорова С. Ми занадто довго не квапилися // http:// dt.ua/2000/2675/41376/.

25. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин / За ред. С.В. Віднянського. - К.: Ґенеза, 2004. - 624 с.

26. Инвестиции в Южной Корее // http://www.nxo.ru/country/inv/86/.

27. Інвестиційне співробітництво - пріоритетний напрям співпраці з Республікою Корея // http://euro2012.ukrinform.ua/news/5/p932/?PAGEN_4=7.

28. Кабинет министров Украины и правительство Республики Корея подписали Соглашение о торговом судоходстве // http://www.portnews.ru/m/6921/.

29. Ким Ен Ун, Асмолов К. Республика Корея в 2005 году // Проблемы Дальнего Востока. - 2006. ? № 3. - С. 112-114.

30. Козик П.В. Міжнародні економічні відносини. - К.: Освіта, 2002. - 303 с.

31. Конкурентная политика Республики Корея // http://law.edu.ru/magazine/ article.asp?magID=5&magNum=5&magYear=2001&articleID=173482.

32. Корея на рубеже векoв. - М.: Ин-т востоковедения РАН, 2002. - 400 с.

33. Корея: проблема об'єднання на початку ХХІ ст. // http://kimo.univ.kiev. ua/Asia/16.htm.

34. Круглий стіл 'Республіка Корея: перспективи співробітництва з Україною' // http://www.slavuta.org.ua/ua.4403.index.html.

35. Липец Ю.Г. Ведущие торгово-промышленные конгломераты Республики Корея // http://www.mgimo.ru/fileserver/2004/kafedry/mirec/prog-mirec2006_11-market-dem6.doc.

36. Ломакин В.К. Мировая экономика. - М.: Финансы, 1998. - 625 с.

37. Луцишин П.В., Луцишин Н.П. Теорія міжнародних відносин.- Луцьк: РРВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2003. - 339 с.

38. Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешеэкономической деятельности // Books/bk020/default.htmlt.htmhp://lib.zsu.kz/Libr/Books/ bk020/default.htm.

39. Малая енциклопедия стран / Сиротенко И.Г., Мендель. - 2-е изд. - М.: ООО “Изд. Аст”; ХаРеспубліка Кореяов: ООО “Торсинг”, 2002. - 750 с.

40. Машбиц Я.Г. Основы страноведения. - М.: Просвещение, 1999. - 267 с.

41. Международные экономические отношения / Под ред. И.П. Фаминского. - М.: Юристъ, 2001. - 847 с.

42. Між Північною і Південною Кореями вперше за півстоліття запустили потяг // http://gpu-ua.info/index.php?&id=162847.

43. Міністр економіки України Анатолій Кінах провів робочу зустріч з представниками Федерації корейської промисловості // http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=107674.

44. Младков И. Экономические связи Республики Корея и США // http//i38.ru/index.php?IdAction=doc58Event=read8jd=947.

45. Мусіна О. Економічна політика і розвиток реформ у Південній Кореї: досвід для України // Економіка України. - 2002. - № 6. - С. 77-86.

46. Мушка Ю. Людина не може працювати в країні, яку не поважає // Політика і час. - 2006. - № 12. - С. 25-26.

47. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. - К.: КНЕУ, 2003. - 563 с.

48. Овчинников В. Корея еще будет единой // http://www.rg.ru/Anons/ arc_2001/0228/3.shtm.

49. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. - Кн. 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. відтворення в національному та світовому господарстві / Ю.В. Ніколенко, Н.М. Віденко; за ред. Ю.В. Ніколенка. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Либідь, 1998. - 360 с.

50. Особенности развития свободных экономических зон в стране и участие страны в процесах международной экономической интеграции // htpp://catalog.fmb.ru/south_korea12/shtml.

51. Південна Корея і КНДР планують „помиритися” // http://www.newsru.ua/ world/06aug2007/perestrel.html.

52. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 231 с.

53. Повышение цен на суда улучшит финансовые показатели южнокорейских продуцентов // БИКИ. - 2005. - № 11-12. - С.14.

54. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. и с предисловием В.Д. Щетинина. - М.: Международные отношения, 1993. - 800 с.

55. Посол Республіки Корея відвідав Донеччину // http://www.kmu.gov.ua/ control/publish/article?art_id=42027640.

56. Президент зустрівся зі студентами і викладачами Корейського університету // http://www.president.gov.ua/news/data/print/12645.html.

57. Промышленная политика и поддержка экспорта в Республике Корея // http://www.nccg.ru/site.xp/049054057054124.html.

58. Прямые иностранные инвестиции // http://www.infokorea.ru/facts/economy/ investment.php.

59. Республика Корея // http://www.russiainvest.ru/rus/regions/korea.shtml.

60. Республика Корея: достижения догоняющего развития // http://www.mgimo.ru/fileserver/2004/kafedry/mirec/prog-mirec2006_11-market-dem6.doc.

61. Республіка Корея // http://catalog.fmb.ru/south_korea12.shtml.

62. Республіка Корея // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2355_1.html.

63. Республіка Корея // http://www.megatis.ru/news/55/2003/08/14/3_20813.html.

64. Республіка Корея // http://www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2005_e/section3_ e/iii69.xls/.

65. Світова економіка / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, О.О. Веклич та ін. - К.: Либідь, 2000. - 582 с.

66. Смаилова Г. Основные тенденции развития мировой торговли // http://www.iwep.kz/down.php?doc=25.pdf.

67. Соколенко С. Чи буде корисним для України досвід Південної Кореї // Економіка України. - 1997. - №6. - С.75-81.

68. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Вольского. - М.: Дрофа, 2003. - 560 с.

69. Старостенко Г. Республіка Корея: повторене диво // Географія та основи економіки в школі. - 1998. - № 2. - С. 35-36.

70. Страна утренней росы // http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/27/41739/.

71. Сусліна С. Внешнеэкономическая политика Республики Корея после структурно-финансового кризиса 1997-1998 гг. // http://mirec.ru/index. php?option=com_content&task=view&id=67.

72. США и Республика Корея обсуждают вопросы обеспечения безопасности и будущее своего военного союза // http://www.kvtiu.org/ newsdetail.php?id=899.

73. Тодаро М.П. Экономическое развитие: Учебник / Пер. с англ. под ред. С. М.Яковлева, Л. З. Зевина. - М.: Экономический факультет МГУ, ЮНИТИ, 1997. - 570 с.

74. Торкунов Г. Россия-Корея: взгляд из прошлого в настоящее // Мировая экономика и международные отношения. - 2005. - №1. - С. 45-54.

75. Украина и Южная Корея займутся ядерной энергетикой // http://mignews. com.ua/articles_print/260917.html.

76. Україна поглибить економічну співпрацю з Південною Кореєю // http://ua.glavred.info/print.php?news=/archive/2007/10/08/160050-9.html.

77. Україна та Корея домовилися про співробітництво у транспортній галузі // http://ua.proua.com/news/2006/12/06/195351.html.

78. Україна та Південна Корея співпрацюватимуть в ядерній енергетиці // http://economix.org.ua/economic/id_8497/.

79. Укрексімбанк почав співпрацю з колегами з Кореї // http://ua.podii.com.ua /business/2006/12/19/164924.html.

80. Федоровский А. Южнокорейский опыт внешнеориентированного развития: уроки для России // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №7. - С. 47-51.

81. Федоровский. Внешнеэкономические приоритеты Южной Кореи в Восточной Азии // Восточная Азия: между глобализмом и регионализмом. - М.: Наука, 2004. - С. 5-9.

82. Фуркало В. Взаємовигідне партнерство // Політика і час. - 2002. - № 7. - С. 3-8.

83. Храмов В.О., Бовтрук Ю.А. Зовнішньоекономічна політика. - К.: МАУП, 2002. - 264 с.

84. Цимбалістий В.Ф. Теорія міжнародних відносин. Част. І. - Л.: Новий світ, 2004. - 324 с.

85. Цой Хе Юль. Торгово-экономическое сотрудничество России и Республики Корея // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 11. - С. 52-55.

86. Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М.: Мисль, 2003. - 480 с.

87. Чеболь // http://www.altsoch.narod.ru/geografia/Korea.htm.

88. Шепєлєв М.А. Теорія міжнародних відносин: Підручник. - К.: Вища шк., 2004. - 622 с.

89. Шніцер Мартін. Порівняння економічних систем. / Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. - 480 с.

90. Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / Под ред. С.Б. Лаврова. - М.: Гардарики, 2002. - 928 с.

91. Южная Корея // http://smcp.tpprf.ru/3:ea/COUNTRY.S.

92. Южная Корея // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2355_1.html.

93. Юн Дэ Кю. „Солнечная политика: итоги и перспективы // Азия і Африка сегодня. - 2003. - № 4. - С. 44-50.

94. Chun Chai-wook, Choi Eui-hyun. Export competition between Korea and China in the US market // Korea Focus, 1999. - № 4. - Р.73.

95. Direction of Trade Statistics // IMF, June 2005. - Р. 212-214.

96. Foreign Investment Regime // http://www.wto.org/english/tratop_e/tpr_e/s204-02_e.doc.

97. Future policy directions // http://svr.gov.ru/material/4-kor.html.

98. Human Development Report 2007/08 Fighting climate change: Human solidarity in a divided world, New York // http://hdr.undp.org/en/media/hdr_20072008_en_ complete.pdf.

99. Kim Jae-Chul. New Trade Strategy for 21st Century // Korea Focus, 2001. - № 1. - Р. 100-106.

100. Korea and the World. Key Indicators. 2007 // Korea International Trade Association. - Seoul, 2007. - 380 p.

101. Korea National Statistical Office (2007), Explore Korea through Statistics 2007// http://www.nso.go.kr/eng2006/emain/2007_explorekorea_e/content/print.pdf.

102. Ministry of Finance and Economy (2007b), Korean Taxation 2007 // http://english.mofe.go.kr/public/direction_view.php?sect=pubs_korean&pmode=&cat=&sn=5476&page=1&SK=ALL&SW=.

103. Ministry of Strategy and Finance (2007), Korean Taxation 2007 // http://english.mofe.go.kr/public/direction_view.php?sect=pubs_korean&pmode=&cat=&sn=5476&page=1&SK=ALL&SW=.

104. Report of the Individual Action Plan (IAP) Peer Review of Korea, document 2007/SOM3/024, 3 July //http://www.apec-iap.org/document/ROK_2007_2007_IAP.

105. South Korea leader's '747' pledge on economy hits turbulence' // http://www.ft.com/cms/s/0/243be74e-f942-11dc-bcf3-000077b07658.html.

106. Sоuth Korea slashes growth forecast [1 July 2008] // http://www.ft.com.

107. Trade Policy Review. Report by Republic of Korea // http://www.wto.org/english/tratop_e/tpr_e/s204-02_e.doc.

108. Vision 2030 // http://world.kbs.co.kr/english/news/news_zoom_detail.htm? No=2014.

109. 'Vision 2030' calls for active overseas energy development, 1 December // http://www.korea.net/News/News/NewsView.asp?serial_no=20061130033.

110. Wontack Hong. Trade and growth, A Korean perspective. - Seul, SongBow Korea. - 2007. - 274 р.