Міжнародна економічна статистика

Работа из раздела: «Международные отношения и мировая экономика»

/

1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СТАТИСТИКИ

1.1 Предмет міжнародної економічної статистики

Міжнародна економічна статистика є важливою галуззю знань і практичної діяльності по збиранню, обробці, аналізу і публікації статистичної інформації про економічні явища на рівні світової економіки в цілому.

Міжнародна економічна статистика розробляється статистичними службами міжнародних організацій після одержання вихідної інформації від національних статистичних органів, приводиться до зіставного виду, узагальнюється в регіональних і світових підсумках, публікується для широкого використання при порівняльному аналізі. Вона оцінює й аналізує дані про рівні і динаміку розвитку світового співтовариства і є базою для відповідних прогнозів.

Головна функція міжнародної економічної статистики -- розробка міжнародних рекомендацій щодо уніфікованого розрахунку системи статистичних показників та їхніх угруповань за стандартними класифікаціями для всіх країн і територій на основі міжнародних стандартів обліку і статистики, побудованих-за єдиною методологією. Зони забезпечують порівнянність складу і методів розрахунку всієї системи показників для аналізу тенденцій і закономірностей економічного розвитку країн. Саме це виокремило міжнародну економічну статистику з її особливим предметом, об'єктом і методами.

Предметом міжнародної економічної статистики є методологія вивчення кількісної сторони стану та закономірностей розвитку світової економіки. Вона характеризує не тільки кількісні, але і якісні аспекти економічного стану та розвитку країн, їх світогосподарських зв'язків, а також регіонів і світу в цілому.

Тепер вона представлена широкою мережею порівняно самостійних і незалежних організацій. Так, якщо об'єктом статистичного спостереження є світове господарство та економічні явища, які в ньому відбуваються, то за одиницю спостереження, як правило, беруть окрему країну.

Статистична інформація про світове господарство ґрунтується на єдиній системі статистичних показників, які обчислюються за єдиними рекомендаціями, розробленими і схваленими міжнародними організаціями як міжнародні статистичні стандарти.

Міжнародна економічна статистика узагальнює поточний досвід застосування єдиної системи показників у різних країнах і міжнародних організаціях, виробляє та вдосконалює систему міжнародної статистичної інформації за допомогою діяльності Статистичної комісії ООН і статистичних служб інших міжнародних організацій системи ООН, Міжнародного статистичного інституту та інших міжнародних організацій.

Статистична інформація країн, як правило, розрізняється за змістом показників, методикою їх розрахунку, розумінням об'єкта статистичного спостереження, періодами і моментами спостереження, одиницями виміру та ін.

Тому перед міжнародною економічною статистикою постає низка проблем, для вирішення яких необхідно:

1) скоординувати всі найважливіші статистичні роботи глобального характеру через Статистичну комісію ООН шляхом розробки відповідних програм;

2) перейти від розробки міжнародних стандартів для окремих статистичних показників до розробки й удосконалення їхньої системи для різнобічної характеристики світової економіки в її різноманітних формах;

3) розробити і застосувати методології розрахунку зведених вартісних показників у однакових грошових одиницях з урахуванням реальної купівельної спроможності валют різних країн;

4) здійснити побудову достовірних значень динамічних рядів порівнянних показників для виявлення світових тенденцій і складання прогнозів можливого розвитку світу й окремих країн як на короткостроковий, так і на довгостроковий періоди, розробляючи для цього необхідні моделі;

5) домогтися зіставності змісту національних показників відповідно до визначених міжнародних стандартів. Сприяння розвитку національної статистики на базі впровадження міжнародних стандартів зі статистики і вирішенню проблем уніфікації збирання, обробки і поширення статистичних публікацій міжнародних організацій.

У міжнародній економічній статистиці як навчальній дисципліні можна виділити такі основні розділи:

1. Предмет міжнародної економічної статистики.

2. Організація міжнародної економічної статистики.

3. Основні етапи розвитку міжнародної статистики.

4. Міжнародні стандарти економічної статистики.

5. Міжнародні класифікації.

6. Міжнародна система національних рахунків.

7. Показники міжнародної статистики сільського і лісового господарства.

8. Показники міжнародної статистики промисловості.

9. Показники міжнародної статистики торгівлі.

10. Показники міжнародної статистики фінансів.

11. Показники міжнародної статистики цін та інфляції.

12. Міжнародні зіставлення макроекономічних показників.

1.2 Основні етапи розвитку міжнародної статистики

Зачатки міжнародної статистики простежуються в окремих збережених писемних та інших джерелах інформації з давніх часів. Але перші спроби систематизувати уривчасті дані про інші країни зафіксовані в Європі в XVI--XVII століттях: це роботи представників «описової школи» і особливо «політичних арифметиків».

Створення національних статистичних служб у багатьох країнах в IX -- на початку X ст. відкрило можливість узагальнення результатів їх діяльності і вироблення загальних підходів розв'язання виниклих проблем і зіставності даних, що збираються. Такі узагальнення були започатковані періодичними міжнародними статистичними конгресами, ініціатором яких став бельгійський статистик А. Кетле. З 1853 р. по 1876 р. було проведено дев'ять таких конгресів.

Перша сесія Міжнародного статистичного конгресу відбулась у 1853 р. у Брюсселі. Він почав свою діяльність з розробки міжнародної класифікації хвороб-- першої міжнародної класифікації. (Сучасна версія цієї класифікації-- 10 видання -- є безпосереднім продовженням роботи над цією класифікацією, прийнятою наступником Міжнародного статистичного конгресу -- Міжнародним статистичним інститутом -- у 1893 р. у Чикаго.)

Хоч увесь аспект важливих ідей, що стосуються міжнародної статистики (методологія та міжнародне збирання даних), уперше було відпрацьовано Міжнародним статистичним конгресом, необхідно зважати на його міжурядовий статус (та статус його Постійної комісії). Особливістю ери Міжнародного статистичного конгресу було впровадження статистичних методів, загальновживаних для країн-учасниць.

На міжнародних статистичних конгресах розглядалися питання методології і змісту програм демографічної і карної статистики, їх уніфікації стосовно методів збирання й обробки даних. Предметом обговорень стало вироблення правил проведення переписів населення, промисловості, сільського господарства і торгівлі. У результаті діяльності конгресів почав налагоджуватися обмін інформацією, було покладено початок регулярному виданню матеріалів з міжнародної статистики.

Міжнародний статистичний інститут (з 1885 року)

Міжнародний статистичний інститут є міжнародною професійною асоціацією, мета якої -- удосконалення статистичних методів і сприяння їх однаковому застосуванню в різних країнах. Питання міжнародної зіставності статистичних даних стало важливим напрямом його рекомендацій, які, однак, не є обов'язковими ні для країн, ні для міжнародних організацій.

При МСІ в 1913 р. було створено Постійне бюро, яке організовує діяльність цієї міжнародної організації і керує роботою комісій МСІ. Бюро займається видавничою діяльністю, з 1916р. Видає свій Міжнародний статистичний щорічник, а з 1923 р. -- і Спеціальний бюлетень. Цим було відкрито ряд перших міжнародних регулярних статистичних публікацій, в яких узагальнювалися різноманітні статистичні дані.

У 1905 р. в Римі почав функціонувати Міжнародний аграрний інститут, в якому сформувалася секція статистики, її завданням було узагальнення й аналіз даних, що малися по країнах, про земельні угіддя та їх використання, виробництво сільськогосподарської і лісової продукції тощо. Після 1919р. цей інститут співробітничав з Лігою Націй, з її Статистичною секцією, а в 1946 р. він увійшов до складу спеціалізованих установ ООН, узагальнюючи широкий спектр інформації про сільське, лісове і рибне господарство, торгівлю їхньою продукцією у світі і т. ін.

У 1919р. було засновано два міжнародні органи: Міжнародний інститут торгівлі і Міжнародне бюро праці (зараз -- Міжнародна організація праці), що збирали відповідну інформацію від країн, узагальнювали її у своїх статистичних довідниках і бюлетенях, якими широко користувались у світі. Ці організації тісно співпрацювали з Лігою Націй, а після 1946 р. увійшли до складу організацій системи ООН.

Ліга Націй (1919--1944 рр.)

Лігу Націй засновано в серпні 1919р. у Лондоні. Важливим етапом становлення міжнародної статистики є скликана Лігою Націй у 1919 р. Конференція з міжнародного співробітництва в галузі статистики, а також створення в Секретаріаті Ліги Націй секції економіки і фінансів, до складу якої входив спеціальний підрозділ статистики. Ця секція за допомогою Міжнародного статистичного інституту почала розробку системи показників міжнародної статистики, сформулювала принципи і рекомендації з однакового розрахунку таких показників. До розробки такої системи показників залучалися й інші міжнародні організації, в яких функціонували статистичні служби.

У 1928 р. відбулася конференція з економічної статистики, її завдання полягало в розробці переліку статистичних даних для порівняльної характеристики і методів розрахунку показників розвитку окремих країн та світового господарства в цілому. Повною мірою такої мети конференція не досягла, але для окремих галузей статистики було сформульовано загальні принципи (статистики зовнішньої торгівлі, промисловості, сільського господарства, рибальства, статистики професій, методи розрахунку оптових цін та індексів прожиткового мінімуму). Статистичний апарат Ліги Націй спільно з Міжнародним статистичним інститутом розпочав реалізацію міжнародних зіставлень статистичних показників на порівняльній основі (індекси фізичного обсягу промислової продукції, національного доходу, а також ряду натуральних показників виробництва і характеристик населення). Але переважна частина статистичних матеріалів, що публікувалися, являла лише просте зведення матеріалів, отриманих від окремих країн. Причому охоплення країн у виданнях Ліги Націй найчастіше було неповним, хоча регулярно робилися спроби включати дані щодо більшої кількості країн і показників.

Статистичні публікації під егідою Ліги Націй, по суті, започаткували регулярні випуски міжнародних щорічників, довідників, бюлетенів і різних досліджень стану світового господарства й окремих регіонів. Значна частина таких публікацій і нині використовується при аналізі довгострокових тенденцій розвитку світового господарства і людства.

ООН та інші міжнародні організації (з 1945 року)

Сучасна система міжнародної статистики сформувалася і розвинулася після Другої світової війни. Ця система набагато досконаліша від попередніх, але все ж таки дуже до них подібна. Тому нема потреби описувати існуючу систему навіть у загальному плані. В центрі системи -- статистичні органи ООН. Існують спеціалізовані агенції та інші структурні одиниці під егідою ООН. Крім того, створено регіональні організації, такі як СС та ОЕСР, які не є складовими ООН. ООН та деякі її агенції мають свої регіональні представництва в усіх регіонах світу, але найкраще вони репрезентовані в Європі.

Сучасна система організацій з міжнародної статистики є більш інтернаціональною, ніж раніше, навіть незважаючи на неоднаковість соціальних умов та рівня економічного розвитку країн.

Сучасний етап розвитку міжнародної статистики істотно відрізняється від усіх попередніх своїм високим методологічним і організаційним рівнем завдяки використанню накопиченого раніше досвіду міжнародної статистики і національних статистичних органів поряд із практичною діяльністю окремих фахівців.

Відповідно до Статуту ООН у 1946 р. заснована Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) як один з органів всесвітнього форуму країн. До його функції було віднесено дослідження міжнародних проблем у галузі економіки, соціального життя, культури, освіти, охорони здоров'я та інших аналогічних аспектів життя міжнародного співтовариства країн, розробка рекомендацій у цих галузях для Генеральної Асамблеї ООН, а також країн-членів і зацікавлених спеціалізованих установ.

При ЕКОСОР засновано п'ять регіональних економічних комісій, при яких почали працювати регіональні конференції статистиків у Європі, у країнах Азії й Океанії, Африки, Латинської Америки. У секретаріатах останніх створено статистичні відділи як постійні виконавчі органи регіональних статистичних конференцій для сприяння впровадженню міжнародних статистичних стандартів і рекомендацій ООН стосовно до умов цих регіонів чи для розробки регіональних варіантів міжнародних стандартів.

При ЕКОСОР було також утворено дев'ять функціональних комісій, зокрема Статистичну комісію ООН (СК ООН). Поряд з цими функціональними комісіями ЕКОСОР заснував систему спеціалізованих установ, зв'язаних зі статистичним відділом ООН спеціальними угодами.

З ООН співпрацюють десятки інших міжнародних організацій, пов'язаних безпосередньо з її діяльністю, функціонуючих самостійно і які не входять формально в систему ООН, але також мають свої статистичні служби, які вносять пропозиції щодо розробки і впровадження відповідних статистичних стандартів.

У 1993 р. в Секретаріаті ООН було створено Департамент соціально-економічної інформації та аналізу результатів проведеної міжнародними організаціями політики і програм розвитку. Його завдання полягає в узагальненні і координації діяльності всієї інформаційної системи ООН (не тільки статистичної) у сфері соціальних проблем та економіки. Він покликаний інтегрувати і поліпшувати всю відповідну інформацію у світі на основі концепцій СНР і баз даних міжнародних обчислювальних центрів системи ООН. На цей департамент також покладено обов'язок підготовки світового економічного і соціального огляду.

Тим самим ООН заклала основи унікальної системи міжнародної статистики на базі єдиних методологічних принципів і координації найважливіших статистичних робіт як окремих країн, так і міжнародних організацій. Ця система успішно функціонує і вдосконалюється шляхом впровадження в практику дедалі більшої кількості країн і міжнародних організацій статистичних стандартів, розроблених ООН, серед яких першорядне значення має стандарт національного рахівництва для системи взаємозалежних узагальнюючих характеристик стану та розвитку країн.

1.3 Сучасний стан глобальної статистичної системи

Основою глобальної статистичної системи є статистичні служби ООН -- Статистична комісія і Статистичний відділ в її Секретаріаті, а також статистичні підрозділи спеціалізованих агенцій та інших органів у системі ООН.

Ключова роль в організації статистики не тільки в системі ООН, айв усьому світі належить Статистичній комісії ООН. Вона заснована рішенням першої сесії. ЕКОСОР у 1946 р. як орган, що готує проекти всіх міжнародних рекомендацій в галузі статистики. На неї покладено такі основні завдання:

- сприяти розвитку національної статистики і її міжнародній зіставності;

- координувати статистичні роботи організацій системи ООН;

- удосконалювати статистичну службу Секретаріату ООН;

- розробляти рекомендації із загальних проблем збирання, обробки і поширення статистичних даних у світі;

- сприяти загальному вдосконаленню статистики та її методів;

- консультувати міжнародні організації з проблем збирання, обробки і поширення статистичних даних;

- служити центральним органом по збиранню, аналізу, стандартизації і вдосконаленню статистичних даних та їх публікації.

Нині СК ООН складається з 24 членів, які обираються на ротаційній основі терміном на 3 роки, її сесії проводяться щорічно в штаб-квартирі ООН. Рішеннями СК ООН остаточно формулюються міжнародні принципи і стандарти. Комісія також готує огляди практики країн в окремих галузях статистики. Результати кожної сесії СК ООН доповідаються ЕКОСОР.

До спеціалізованих агенцій системи ООН належать ті, які пов'язані з ООН спеціальними угодами і мають підрозділи для узагальнення статистичної інформації у своїх сферах діяльності:

Ш Продовольча і сільськогосподарська організація;

Ш Міжнародна організація праці;

Ш Міжнародний валютний фонд;

Ш МВФ, правління бюлетеня по поширенню даних;

Ш Міжнародний Союз по телекомунікаціях;

Ш Міжнародний центр торгівлі;

Ш Інститут статистики ООН з питань освіти, науки і культури;

Ш Організація ООН з промислового розвитку;

Ш Світовий банк;

Ш Міжнародна організація цивільної авіації;

Ш Всесвітня організація охорони здоров'я;

Ш Міжнародна метеорологічна організація.

Як особливі органи ООН діють такі міжнародні організації, зі своїми статистичними відділами:

Ш Дитячий фонд;

Ш Комісаріат у справах переміщених осіб;

Ш Програма розвитку ООН;

Ш Інститут з підготовки і досліджень;

Ш Міжнародна фінансова корпорація;

Ш Всесвітня туристична організація;

Ш Агентство допомоги і сприяння переміщеним особам;

Ш Дослідний інститут соціального розвитку;

Ш Міжнародна продовольча програма та інші.

Охарактеризуємо діяльність деяких з них.

Продовольча та сільськогосподарська організація розробляє систему показників статистики сільського господарства, рибальства і суміжних галузей -- лісового господарства, торгівлі цими продуктами, балансів продукції тваринництва і т. ін. Вона розробляє програми переписів цих галузей та інших обстежень, методологію розрахунку відповідних показників, розраховує індекси світового виробництва сільськогосподарської продукції.

Міжнародна організація праці розробляє і вдосконалює систему показників для різноманітних характеристик робочої сили, її використання, оплати праці, тривалості робочого тижня, безробіття, рівня життя, продуктивності праці, споживчих цін, страйків і т. ін. Вона також готує проекти рекомендацій, класифікацій, обстежень у цій галузі статистики, поряд з узагальненням вихідної інформації від країн і підготовкою статистичного щорічника МОП і різних бюлетенів.

МВФ на основі узагальнення інформації про діяльність фінансових установ у світі готує міжнародні рекомендації з однакового обліку фінансових операцій, реєстрації грошових і валютних ресурсів, курсів національних валют, розрахунків між країнами, оцінює їхній економічний стан для визначення розмірів можливих міжнародних кредитів і ставок користування такими кредитами. Найважливішим методологічним стандартом МВФ є Посібник по складанню платіжного балансу.

ЮНЕСКО (з питань освіти, науки та культури) виробила і продовжує удосконалювати уніфіковану систему показників і методологію статистичного обліку процесу навчання, культури і науки в країнах світу, тому що до утворення цієї міжнародної організації в 1950р. такого розділу міжнародної статистики не існувало. ЮНЕСКО здійснює найрізноманітніші обстеження шкіл та інших навчальних закладів, засобів масової інформації, навчання іноземців та інші аспекти цієї галузі статистики. Видається статистичний щорічник, звіти про проведені обстеження тощо.

Всесвітня організація охорони здоров'я узагальнює досвід статистичних спостережень у різних країнах за станом здоров'я людей, їхніми хворобами і причинами смерті, розробляє класифікації для таких явищ, збирає також інформацію про наявні медичні установи, їх персонал та ін.

Порівняно недавно стала функціонувати ЮНЕП -- Програма ООН з навколишнього середовища, співробітники якої розробили ряд міжнародних рекомендацій з оцінки впливу людини на навколишнє середовище. Розроблено систему показників відтворення і використання природних ресурсів, що взаємопов'язана з СНР-93, а також ряд нормативів граничне допустимих концентрацій шкідливих речовин у водному, повітряному середовищі та ін.

Великого значення набули міжнародні стандарти для статистики результатів інтелектуальної діяльності, розроблені фахівцями Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Ці стандарти регламентують однакове розуміння заявок на патенти, що реєструються в країнах світу в різних галузях людської діяльності, виданих патентів у межах їхньої єдиної класифікації, дати видачі і термінів дії затверджених патентів. Аналогічним чином регламентується порядок реєстрації індивідуальних торгових марок, зразків і моделей виробів тощо.

Нині функціонують, збирають, обробляють і аналізують різну інформацію близько п'яти тисяч міжнародних організацій. Але далеко не всі з них можна віднести до міжнародної статистики, тому що тільки близько двох тисяч з них регулярно збирають і обробляють одержувану статистичну інформацію і є джерелами даних для міжнародної статистики. З цих міжнародних організацій можна виділити такі важливі групи за масштабом і характером статистичних даних, які вони публікують:

1) всесвітні -- це організації системи ООН, що вихідну інформацію країн зводять у регіональні і світові підсумки за певною системою показників і за єдиними методами їхнього розрахунку;

2) регіональні -- це організації певних угруповань країн типу ЄС, СНД і сотні інших, статистичні служби яких збирають, узагальнюють і публікують дані щодо цих груп країн, виходячи із завдань цих організацій;

3) професійні організації, що розробляють наукові проблеми статистики й аналізу найважливіших соціально-економічних явищ у світі. Тут істотну роль відіграє Міжнародний статистичний інститут, Міжнародна асоціація дослідження доходів і багатства (МАДДІБ), Панамериканський статистичний інститут (ПАСІ), а також інші, що активно беруть участь в обговоренні проблем на СК ООН. Поряд з ними існують ще сотні міжнародних професійних установ, які різною мірою розробляють проблеми, пов'язані з порівнянням статистичних показників, та інші проблеми міжнародної статистики;

4) вузькопрофесійні -- Іде міжнародні організації, що узагальнюють детальну інформацію від країн за окремими видами продукції чи послуг. Серед них можна назвати міжнародні об'єднання виробників цукру, пшениці, кави, олова, каучуку, бавовни, джуту і багатьох аналогічних сировинних товарів. Ці організації визначають величину наявних запасів продукції (на початок і на кінець року), виробництва, споживання, торгівлі, а також цін на ці товари і послуги. Інакше кажучи, вони складають регіональні і світові баланси сотень видів продукції.

Яскравим прикладом регіональної статистичної організації є Євростат (Статистичне управління європейського співтовариства) -- статистична служба Європейського Союзу (ЄС), штаб-квартира якої знаходиться в Люксембурзі. Заснована в 1953 році.

Євростат працює для задоволення зростаючого попиту на статистичну інформацію у зв'язку з розширенням європейської інтеграції; міжнародних організацій з торгівлі та промисловості; політичних діячів; приватних і громадських інституцій, університетів та інших навчальних закладів; засобів масової інформації; приватних осіб.

Щороку Євростат здійснює понад 100 різних публікацій, які виходять через нерівні проміжки часу. Залежно від теми та її важливості вони перекладаються дев'ятьма мовами Союзу.

Ряд видань має тематичний характер: загальна статистика; економіка і фінанси; населення і соціальні умови; енергетика і промисловість; сільське, лісове і рибне господарство; зовнішня торгівля 5 платіжний баланс; послуги і транспорт; навколишнє середовище та інші.

Окремі видання класифікуються по серіях: щорічники, короткотермінові видання, звіти, огляди і статистика, дослідження і аналізи, методи і методологія, скорочені звіти.

Євростат виготовляє і поширює статистичну інформацію також у вигляді електронної продукції різної періодичності й обсягу. Це можуть бути дискети, магнітні стрічки тощо. Євростат зберігає велику кількість інформації в різних базах даних, деякі з них доступні широкому споживачу через комерційні структури, їх можна отримати на дискетах.

1.4 Міжнародні економіко-статистичні стандарти

Розбіжності між системами обліку й статистики, що використовуються в окремих країнах світу, створюють труднощі для розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країн та їх співпраці з міжнародними організаціями, інтеграції в міжнародне співробітництво.

Процеси, які відбуваються в економіці України, посилили необхідність тіснішого наближення діючої статистичної методології до міжнародних стандартів.

Дані про наявність та зміст чинних стандартів для статистики і бухгалтерського обліку є, очевидно, першочерговою умовою забезпечення переходу на ці стандарти. Такі стандарти розроблено в різний час фахівцями ООН та міжнародних організацій, які входять до складу спеціалізованих органів системи ООН. Вони побудовані на певних принципах.

Серед можливих принципів діяльності в галузі економічної статистики важливими є точність, своєчасність та вагомість економічної статистики, ступінь комп'ютеризації, покриття при збиранні інформації про економічні процеси, якість та ефективність статистичної інформації.

Зараз все гостріше постає питання про збільшення витрат на виробництво статистичних даних порівняно із зростанням корисності даних. На це впливає низький ступінь комп'ютеризації економічної статистики, недостатнє покриття, несвоєчасність надання статистичних даних.

Серед статистичних стандартів ООН можна виділити такі: міжнародні стандартні класифікації в галузі статистики; міжнародні положення з обчислення статистичних показників; міжнародні рекомендації щодо побудови системи національних рахунків платіжного балансу, статистики державних фінансів, грошово-кредитної статистики; міжнародні довідники зі статистики та різні технічні положення.

Класифікації показників галузей статистики, розроблені у системі організації ООН, становлять важливий після СНР розділ міжнародних стандартів у галузі статистики. Ці документи значною мірою враховано при створенні аналогічних класифікацій, якими користуються статистики України, але впроваджені вони недостатньо.

Наступним розділом міжнародних стандартів у галузі статистики слід вважати погоджені ООН положення з методології розрахунків багатьох статистичних показників та їх систем. У них також містяться окремі класифікації для статистики окремих галузей. Серед цих положень можна виділити «Тимчасові міжнародні керівні принципи щодо національних і галузевих балансів» (1979) та «Керівні принципи щодо статистики національного багатства» (1979), в яких запропоновано методологію і класифікацію показників національного багатства.

Привертають увагу і програми для регулярних всесвітніх переписів населення та житла, промислового, сільського господарства, які періодично видаються, численні положення для обстеження сімейних бюджетів, домашніх господарств, регістрів населення та аналогічних систем обліку, проведення вибіркових обстежень, а також зі статистики енергетики, соціального забезпечення, зайнятості, безробіття і робочої сили, випадків каліцтва на виробництві.

Найважливішим міжнародним статистичним стандартом є Система національних рахунків (СИР). Перший варіант його було розроблено у 1951 р., схвалено -- у 1953 р. ЕКОСОР. Другий варіант схвалено ЕКОСОР у 1968 р. і третій варіант -- у 1993р. У даний час опрацьовуються пропозиції з подальшого вдосконалення цього стандарту.

Використання в СНР принципів подвійного запису всіх операцій з бухгалтерського обліку вимагало від СК ООН погодити принципи бухгалтерських записів для відображення і балансування операцій у національному рахівництві. Для такого погодження систем первинного і загальнонаціонального обліку залучалися фахівці Комітету з міжнародних стандартів фінансової звітності і Міжнародної комісії з цінних паперів. Результатом цієї роботи була поява Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ). Ці стандарти регламентують лише найважливіші положення бухгалтерського обліку, що забезпечує однаковий зміст І операцій бухгалтерського обліку, їх зіставність. Але форми звітності й облікової документації на підприємствах розробляються відповідно до наявних можливостей без обов'язкової єдності форм облікової документації.

МСФЗ має ЗО таких стандартів бухгалтерсько-фінансової звітності (фінансові документи, дослідження і розробки, інвестиції та ін.). Крім того, ця система стандартів містить розроблені нові стандарти чи їх проекти (Нематеріальні активи, Звітність за сегментами, Прибуток у розрахунку на акцію, Проміжна звітність, Інформація для розкриття у фінансовій звітності, Відображення у звітності оборотних активів і пасивів та ін.). МСФЗ припускає включити для розробки принципи і форми фінансової звітності для сільськогосподарських підприємств. Однак у цьому фонді немає ще стандарту, який регулює форму і зміст фінансової звітності, окремі елементи якої містяться в кількох чинних стандартах.

МСФЗ може стати всесвітньо визнаною системою правил складання фінансових звітів. Це може сприяти підвищенню якості зведених показників.

Стандарти МСФЗ можна згрупувати за такими напрямами:

Ш загальнометодологічні;

Ш стандарти, що характеризують комерційні об'єднання;

Ш стандарти, що характеризують окремі види діяльності;

Ш стандарти, що враховують державні субсидії і соціальні заходи.

В окремий розділ можуть бути виділені міжнародні довідники зі статистики, що видаються СК. Серед них -- «Довідник міжнародних мір і ваги» (1955, 1966), «Номенклатура географічних регіонів для потреб статистики» (1950, 1960), «Довідник коефіцієнтів перерахунку даних про сільськогосподарську продукцію» (1968), «Назви країн і національностей» (1966), «Митні зони у світі» (1950) та ін.

Нині Україна вводить у повсякденну практику програми удосконалення вітчизняної статистики, а також бухгалтерського і фінансового обліку відповідно до міжнародних стандартів у цій галузі.

Крім цього, є також і стандарти інших організацій, які не входять у систему ООН, але ґрунтуються на принципах стандартів ООН, а також на рекомендаціях фахівців, що працюють у системі ООН.

Головне завдання таких міжнародних стандартів - забезпечення однакової побудови національних систем статистичної інформації, зіставності показників за їх змістом і методологією розрахунку; сприяння порівняльному аналізу розвитку країн у зіставленні з регіональними і світовими явищами. Дуже важливо дотримуватись таких стандартів при публікації даних у статистичних щорічниках, довідниках, бюлетенях, аналітичних доповідях ООН та ін.

У розробці міжнародних стандартів беруть участь також і міжнародні професійні організації, серед яких важливу роль відіграють Комітет з міжнародних стандартів і фінансової звітності (з 1973р.), Міжнародна федерація бухгалтерів (з 1977 р.), Європейська федерація бухгалтерів-експертів (з 1983 р.).

З 1982р. міжнародні стандарти узагальнюються і координуються спеціальною Міжурядовою робочою групою експертів ООН, яка вносить пропозиції щодо вдосконалення чинних і впровадження нових стандартів, починаючи від первинного обліку до зведених фінансових показників по країні. Ці стандарти обліку узгоджуються крок за кроком з методологією національного рахівництва, особливо на основі принципів міжнародного стандарту СНР-93.

СК ООН також узагальнює досвід країн з удосконалення й уніфікації статистичної інформації у світі для внесення відповідних корективів у систему міжнародних стандартів обліку і статистики. Для цього створюються робочі групи фахівців, які вивчають усі нововведення в різних галузях статистики і готують свої проекти пропозицій з удосконалення чинних чи вироблення нових міжнародних стандартів ООН.

Схвалені міжнародні стандарти, рекомендації, класифікації, технічні посібники, довідники й інші документи ООН в галузі статистики публікуються в двох основних серіях:

Ш Методологічні записки (Серія Р) -- стандарти і рекомендації.

Ш Статистичні доповіді (Серія М) -- вказівки про порядок проведення статистичних обстежень, довідники й інші документи.

Ці міжнародні стандарти і рекомендації лежать в основі розроблених спеціальних анкет, які ООН розсилає в усі країни з кожного виду статистичних показників для збирання інформації від країн. Дані анкет, повернених в організації ООН, узагальнюються. Зібрані таким способом національні дані використовують у статистичних публікаціях ООН.

Більшість міжнародних стандартів статистики фінансових звітів періодично оновлюються і доповнюються в міру накопичення досвіду країн і вдосконалення в них систем статистичної інформації, а також підвищення достовірності розроблюваних показників міжнародної статистики.

1.5 Критичні проблеми економічної статистики

Значна концептуальна, методологічна та практична робота в галузі міжнародної статистики зараз проводиться в аспекті так званих критичних проблем в економічній статистиці. Багато з них вирішувались за участю на добровільних засадах національних і міжнародних статистичних організацій різноманітного призначення.

У 1995 році Статистична комісія ООН при обговоренні критичних проблем в економічній статистиці визнала, що ефективна робота над проблемами, що стосуються розробки та поширення абсолютних, відносних та часових економічних індикаторів, а також і їх інтерпретацій та використання, підтримувала цілісність статистики. Відповідаючи на стурбованість статистиків чотирьох країн (Австралія, Канада, Індія, США), Статистична комісія ООН та Організація економічного співробітництва та розвитку створили Експертну групу з критичних проблем економічної статистики. Мета роботи Експертної групи полягала в систематизації видань та звітностей СК ООН на зустрічі 1997 року. Прийняття рішень Статистичною комісією ООН привернуло серйозну увагу міжнародних агенцій з проблем економічної статистики.

Експертна група Статистичної комісії ООН звітувала про прогрес у справі про так звані критичні проблеми економічної статистики в 1997 році. Проблеми було розглянуто як потенційні для впливу на користувачів економічної статистики у разі, якщо вони були надіслані не за адресою. Проблема набула гостроти завдяки спільним зусиллям багатьох національних і міжнародних статистичних агенцій.

Експертна група сфокусувала свою увагу на проблемах, які турбують користувачів економічної статистики. З них було визнано основними такі:

1) недостатність даних;

2) недовіра користувачів до статистичних даних;

3) незбіг пропозиції статистики з попитом користувачів.

Група визнала, що вирішення цих проблем знаходиться в межах:

Ш покриття, періодичності та строковості даних;

Ш її цілісності та публічного доступу;

Ш якості та відносності даних.

Було доведено, що цілісність, ясність та публічний доступ є фундаментальними принципами офіційної статистики. Експертна група сформулювала шість питань щодо опрацювання критичних проблем і конкретно визначила нові методи. Крім цього, було констатовано прогрес у справі щодо критичних проблем за останні декілька років -- це якісна робота національних статистичних служб.

У 1999 році було погоджено зі Статистичною комісією ООН, що документ повинен просуватись, що поліпшить розуміння фундаментальних принципів офіційної статистики, пропагуватиме обізнаність та допоможе їх впровадженню. Статистична комісія ООН працювала над веб-сайтом, який демонструватиме цей документ та виступатиме як система, на яку можна було б посилатися щодо відносної державної практики.

Експертна група зазначила, що проблеми довкілля актуальні для програм національної статистики. Експертна група визначила, що це питання важливо також для міжнародних організацій.

Результати збалансування потреб у даних на регіональних, державних та національних рівнях було визнано Експертною групою як зростаючий фактор обмежених ресурсів статистичної діяльності. Регіональний облік було взято під особливу увагу, що викладено у 3-томнику «Напdbоок Rеgіопаl Ассоunts».

Статистична оцінка неформального сектору є важливим розділом економічної статистики. Група з міста Делі, створена індійським відомством статистики, займається статистикою неформального сектору на концептуальному та практичному рівні.

Ще одна проблема -- статистичні наслідки глобалізації світової економіки. Останні роки вона була в центрі уваги міжнародних та національних статистичних агенцій.

Крім теоретичних проблем, є багато практичних проблем у дослідженні ринків капіталу та грошових потоків.

Було звернуто увагу на підйом попиту на ринках природних ресурсів, виражених у фізичних і грошових одиницях. Лондонська група обліку довкілля відповідає за проект довідника ООН про систему інтегрованого природно-економічного обліку.

Статистичні розрахунки так званого нематеріального продукту були визнані теж достатньо проблематичними, тобто ще однією з основних критичних проблем.

Експертна група визначила багато напрямів для розв'язання методологічних проблем індексів цін. Важливим результатом її роботи стала підготовка посібників зі статистики індексів споживчих і виробничих цін.

Експертна група була вповноважена розробити пропозиції для подальшого перегляду міжнародних стандартів.

Експертна група відзначила, що завдяки ясності та строковості міжнародного зіставлення цін було досягнуто значного просування міжнародної статистики.

Було відзначено роль МВФ у розвитку стандарту розповсюдження спеціальних даних та систем розповсюдження головних даних. Впровадження цього стандарту в національну статистику стало обов'язковим для кожної країни.

1.6 Роль статистики у формуванні інформаційної інфраструктури світової економіки

Міжнародні, закордонні інформаційні системи інтегровано з інформаційною інфраструктурою окремої держави. Держава не діє в ізоляції від іноземного економічного, громадського та інформаційного оточення. Політичні контакти, економічна взаємодія примушує до злиття інфраструктурних інформаційних систем різних країн. Цю ціль міжнародна громадськість реалізує шляхом утвердження інформаційних стандартів, а також інформаційних систем. Ними займається ООН та спеціалізовані організації, діючі у рамках ООН. Діяльність ця відома лише фахівцям. Комісії ООН, перш за все комісія статистична і статистичні відділи ООН, FАО, WHO, UNESСО, UNDР, UNIDО, ІLО, WІРО та багато інших, крім діяльності політичної, займаються збором інформації та розробкою інформаційних стандартів. Країни, члени цих організацій, крім самого факту членства, зобов'язані дотримуватися цих стандартів. Це такі системи:

1. Інформаційні структури міжнародних організацій, членом яких є країна чи її урядові органи, наприклад статистичні системи ООН.

2. Спеціалізовані інформаційні системи міжнародної діяльності, які є складовою інфраструктури країни, наприклад, економічний сервіс Reuters -- джерело інформації про курси валют та біржові котировки, офіційних даних статистичних публікацій країн та міжнародних організацій; система патентної інформації DERWENT; інформаційна система міжнародної організації стандартизації ІSО тощо.

3. Міжнародні джерела масової інформації, з якими систематично взаємодіють системи інфраструктури даної країни.

З точки зору зв'язків внутрішньодержавних систем з міжнародними системами можна виділити:

а) інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, перед якими кожна країна має обов'язки передачі інформації. Ці завдання покладено на відповідні інформаційні системи держави, що завдяки постійним зв'язкам з такими закордонними системами набувають вигляду інфраструктури. Наприклад, Україна є членом ООН, що вимагає від української статистики надання інформації статистичним службам ООН. Ще більше інформаційне зобов'язання накладає процес інтеграції України в структури ЕС. Членство України в більшості міжнародних організацій пов'язано з обов'язками передачі інформації;

б) інформаційні системи офіційних міжнародних організацій, з яких дана країна має право отримувати інформацію; звичайні інформаційні системи міжнародних організацій надають інформацію своїм членам на принципах виключності чи преференційності;

в) спеціалізовані міжнародні інформаційні системи, які пропонують інформацію всім бажаючим. Наприклад, система патентної інформації (DERWENТ);

г) спеціалізовані міжнародні інформаційні системи, які не мають офіційного статусу. Вони діють на комерційних засадах або фінансовані науковими, громадськими чи господарськими організаціями. Прикладом таких систем є системи науково-технічної інформації в галузі медицини (МЕDLINE), хімії (САС), електроніки та електротехніки (INSPEC). Існує також багато баз наукової та технічної інформації, розробленої різними науковими групами, які пропонуються в першу чергу через ITERNEТ.

д) міжнародні організації, які описують інформаційні стандарти, наприклад ЕАN (взаємодія в галузі штрихкоду), UNEDIFAKT (організація, яка оброблює інформацію для електронної передачі документів), FID (міжнародна федерація з установлення стандартів для бібліотекарських каталогів, описів, документів, нумерацій ІSBN і ІSSN, класифікацій, в тому числі UKD), і, нарешті, ІSО, яке провадить широку діяльність у галузі інформаційних стандартів.

Організації ініціюють та координують циклічні або одноразові процеси у глобальному обсязі. Наприклад, в усіх країнах -- учасниках ООН повинні проводитись переписи населення, житлових умов, умов харчування, рівня розвитку сільського господарства, включаючи проблематику складності природних умов для сільського господарства. Ці переписи мають здійснюватися згідно з єдиними методологічними стандартами.

Важливу функцію стандартизації інформації у глобальному масштабі виконує СОТ, Світовий банк та Міжнародний валютний фонд. ООН використовує роботи таких спеціалізованих організацій в галузі стандартизації, як ІSО, UN/ЕDІFСТ. Для багатьох елементарних - і типових даних існують стандарти у глобальному діапазоні.

Аналізуючи практику річних країн, розглядаємо такі моделі інституціоналізації інформаційної інфраструктури держави:

І. Європейська модель, для якої характерними є принципи рівноваги між правами та інформаційними обов'язками держави, а також індивідуальних громадян. Ця модель використовується зазвичай у більшості європейських країн. Звідси запропонована назва цієї моделі.

Рисою європейської моделі є також регулювання інформаційної інфраструктури держави за допомогою правових актів ехрlisіtе, які відображають специфіку прав та інформаційних обов'язків громадян, державних органів та інших організаційних одиниць. Стосовно інформаційної інфраструктури цієї моделі ми стикаємося з так званою глибокою інтервенцією уряду в державному, регіональному чи навіть глобальному масштабі.

2. Американська модель. Характерною її рисою є те, що громадяни мають пріоритетне право на інформацію. На державу та на недержавні економічні і громадські формування покладено обов'язок доведення інформації до громадян. Крім того, характерною рисою цієї моделі є рівновага між правами та обов'язками щодо інформації державних органів та недержавних господарських і громадських формувань. Ця модель у досить неідеальній формі діє в США та інших країнах з подібними функціями громадської адміністрації. Звідси назва моделі,

3. Азіатська модель. Суть азіатської моделі полягає в тому, що держава залишає за собою право накопичення, засекречення та заборону доступу до інформації. В той же час громадяни та недержавні господарські та громадські формування зобов'язані надавати інформацію державним органам і отримувати інформацію через ці ж самі органи. Витрати з реалізації цих обов'язків покладаються на громадян, компанії, недержавні громадські формування. Вони зобов'язані збирати та зберігати інформацію у формі та за технологією, що визначається державою. Громадяни та інші недержавні формування несуть відповідальність за відмову та невиконання цих обов'язків. Це може бути фінансова чи навіть кримінальна відповідальність. Громадяни, інші недержавні об'єднання розраховуються також за помилки, що виникають внаслідок неефективного чи поганого функціонування інформаційних систем, нав'язаних державою. Ця модель у зміненій формі існувала в Радянському Союзі. Вона має місце в державах з сильним впливом державного апарату на громадське та господарське життя. Слід пам'ятати, що ця модель ще недавно існувала в більшості країн Європи, а в деяких присутні до сих пір її характерні риси. За Азіатською моделлю держава має виключне право формування інформаційної інфраструктури господарства та громадськості.

Вже зараз більшість країн відмовились від розробки власних інформаційних науково-технічних систем і користуються міжнародними інформаційними службами, як правило, англомовними.

Деякі інформаційні служби створюються групами країн. Такі міжнародні інституції в деяких випадках замінюють власні інформаційні служби. Інтенсивне створення міжнародних інформаційних структур спостерігається в ЕС. Це важлива риса інтеграції держав-- членів ЕС, які є основою інтеграції в інших аспектах, у тому числі і в тих, в яких ЕС залучає кошти бюджету Союзу.

Вплив окремих країн, а особливо країн малих та середніх, на формування сегментів інформаційної інфраструктури обмежено. Обмеження насамперед виникають, тому що адміністрації цих країн не усвідомлюють повністю значення, яке для малих та середніх країн має функціонування зовнішніх інформаційних систем.

Більшість інформаційних систем міжнародних організацій створені і керовані країнами чи представниками країн, які домінують економічно або політично.

2. МІЖНАРОДНІ КЛАСИФІКАЦІЇ І РЕЄСТРИ

2.1 Міжнародні класифікації видів економічної діяльності

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала такі класифікації видів економічної діяльності на міжнародному та національному рівнях.

Рекомендовані:

-- Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності (Іntегnаtiоnal Standart Іndustrіаl СІаssіfiсаtіоn оf АLL Асtіvities ІSІС Rеу.3). Рекомендована в 1989 році;

-- Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх ви, економічної діяльності (ІSІС Кеу.2). Рекомендована в 1968 році;

-- Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх ви, економічної діяльності (ІSIC Kєу.1). Рекомендована в 1958 році;

-- Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх ви; економічної діяльності (ІSІС) -- Оригінальна версія. Рекомендована в 1948 році.

Аналог:

-- загальна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності в Європейському Співтоваристві (GеnегаІ Іndustrial СІаssі саtіоn оf АІ1 Асtivites within thе Еигореаn Соmmunities NАС Rєу.1). Рекомендована в 1970 році.

Споріднені:

-- Північна американська галузева класифікаційна система (North Аmerican Іndustrial Сlassification System NAICS-Саnаdа);

-- Північна американська галузева класифікаційна системa (NAICS-Мехісо);

-- Північна американська галузева класифікаційна система (NAICS-USA);

-- Австралійська і Новозеландська галузева класифікація (Аustralian аnd New Zеа1аnd Іndustrial Classification АNZSIС).

Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності (ІSІС) призначена для опису інституційних одиниць за їхньою основною класифікаційною ознакою -- видом економічної діяльності. Вона використовується у системі національних рахунків, бухгалтерському, податковому обліку та інших галузях економічної науки, у статистичній практиці, при ідентифікації підприємств згідно з видами економічної діяльності. ІSІС також використовується як основа для розробки класифікацій видів економічної діяльності на національному та міжнародному рівнях.

Спроби створення міжнародної стандартної класифікації усіх видів економічної діяльності датуються 1853, 1895, 1925, 1938рр. Початковий її варіант було прийнято у 1948р. Відтоді ІSІС широко застосовувалась як на національному, так і на міжнародному рівнях при класифікації даних за видом економічної діяльності в галузі народонаселення, зайнятості, виробництва, національного доходу, а також іншої економічної та соціальної статистики. У ряді країн, що розвиваються та трансформуються, міжнародну стандартну класифікацію усіх видів економічної діяльності застосовують як основу для розробки власних класифікацій усіх видів економічної діяльності. Наприклад, в Україні її було впроваджено в 1 996 році. Значного ступеня зіставності було досягнуто між класифікаціями окремих країн і міжнародною. При цьому забезпечувалась відповідність категорій на рівнях деталізації, прийнятих у національних класифікаціях, до міжнародної.

Тепер дедалі більше країн здійснюють побудову своїх статистичних рядів показників відповідно до міжнародної стандартної класифікації усіх видів економічної діяльності. Це ООН, Міжнародна організація праці, ФАО, ЮНЕСКО та інші міжнародні організації, які застосовують цю класифікацію для публікації й аналізу статистичних даних.

Як свідчить досвід використання міжнародної стандартної класифікації усіх видів економічної діяльності, необхідно періодично переглядати структуру і визначати її категорії та засадничі принципи, оскільки в організації економічної діяльності відбуваються зміни і набувають сили нові види економічної діяльності. Деякі аспекти слід розширювати, уточнювати чи поліпшувати. З цією метою у 1956, 1965 і 1979 рр. 1S1С була переглянута і перероблена Статистичною комісією ООН. У кожному з випадків комісія зберегла (наскільки це було можливо) зіставність між переглянутими і попереднім варіантами класифікацій, незважаючи на внесені зміни, модифікації та інші удосконалення.

В основі міжнародної стандартної класифікації усіх видів економічної діяльності лежить одна з трьох ознак: призначення продукції, яка виробляється; єдність технології виробництва; однорідність використовуваної сировини.

Об'єкт класифікації-- види економічної діяльності господарюючих суб'єктів.

ІSІС складається з таких 17 розділів:

А. Сільське господарство, полювання і лісове господарство.

В. Рибальство.

С. Добувна промисловість (шахти і кар'єри).

D. Обробна промисловість.

Е. Виробництво електроенергії, газу та води.

F. Будівництво.

G. Оптова і роздрібна торгівля; ремонт автомашин, мотоциклів і домашньої техніки.

Н. Готелі і ресторани.

І. Транспорт, складське господарство і комунікації.

J. Фінансова діяльність.

К. Операції з нерухомістю, оренда і ділові послуги.

L. Державне управління.

М. Освіта.

N. Охорона здоров'я та соціальна допомога.

О. Колективні, громадські та особисті послуги.

Р. Приватна домашня обслуга.

Р. Екстериторіальна діяльність.

Інституційні одиниці класифікуються за критеріями діяльності. Якщо частка одного з видів діяльності у загальному обсязі доданої вартості становить більше 50 процентів, то цей вид діяльності визначає класифікацію цієї одиниці. В інших випадках повинні застосовуватись класифікаційні правила. Класифікація здійснюється ступенями зверху вниз, від найвищого рівня агрегації, що відповідає коду секції (1 буква), до підкласу (5 цифр); між ними розташовано підсекції (2 букви), розділи (2 цифри), групи (3 цифри) і класи (4 цифри). Групування на кожному рівні повинно бути сумісним з класифікацією на попередньому рівні.

Виробнича або економічна діяльність (далі -- діяльність) визначається залежно від взаємодії засобів виробництва (обладнання, робочої сили, технології, інформаційної мережі, видів продукції), що спонукають виробництво певних товарів або послуг.

Якщо однією і тією ж одиницею здійснюється декілька виді діяльності, то види діяльності, що не є допоміжними, групуються залежно від доданої ними вартості. Розрізняють основні та вторинні види діяльності.

Якщо немає даних щодо доданої вартості, то слід застосовувати інші критерії, такі як зайнятість, сума заробітної плати та окладу, обсяг реалізації, вартість обладнання тощо, щоб досягти якомога більшого наближення до класифікації на основі доданої вартості.

З основною і побічною діяльністю пов'язана допоміжна діяльність. Наприклад, діяльність адміністрації, бухгалтерії, ЕОМ, їдалень, діяльність з купівлі, продажу та маркетингу, щодо зберігання на складі, з ремонту, перевезень тощо. Ця допоміжна діяльність усередині одиниці виконується з метою забезпечення або полегшення виробництва цією одиницею товарів, що призначені для реалізації на сторону. Сама продукція допоміжної діяльності на сторону не відпускається.

2.2 Міжнародні класифікації продукції

На 1 січня 2000 року Статистична комісія 00Н зареєструвала* такі класифікації продукції.

Рекомендовані:

-- Класифікація основної продукції, версія 1 (Central Produkt Classification CPC, Version 1.0);

-- Попередня класифікація основної продукції;

-- Гармонізована система опису і кодування товарів (Нагmonized Commodity Description and Coding System - HS).

Аналог:

-- Міжнародна стандартна торговельна класифікація (Standart International Trade Clasefication - SITC Rev.3);

-- Класифікація найбільш поширених економічних категорій, визначених у термінах S1ТС Rev.З (СІаssification by Broad Economic Categories Defined in terms of SITC Rеv.З -- ВЕС);

-- Класифікація продукції за видами діяльності (Сlassification оf Ргоduсt Ьу Асtivity -- СРА).

Міжнародна стандартна галузева класифікація усіх видів економічної діяльності не може використовуватися для вимірювання обсягу продукції на будь-якому деталізованому рівні, тому що неможливо встановити однозначну відповідність між видами діяльності і продукцією.

Для цього розроблено окрему класифікацію -- Класифікацію основної продукції (СРС). Метою створення СРС є закладення методологічних основ для міжнародного зіставлення статистичних даних про продукцію. Класифікація основної продукції є основою для країн, які розробляють нову або адаптують чинну аналогічну класифікацію згідно з міжнародними стандартами. СРС використовують у статистиці сільського господарства, промисловості та інших галузей економіки, системі національних рахунків, статистиці зовнішньої торгівлі.

Призначенням СРС є опис економіки з огляду на вироблену і спожиту продукцію. Термін «продукція» означає товари та послуги.

СРС рекомендована як базова класифікація для розробки за певними правилами класифікації продукції для міжнародного та національного рівнів. Вона пов'язана з ІSІС перехідним ключем через відповідність видів економічної діяльності та результатів цієї діяльності -- продукції.

Система кодування СРС побудована на основі десятизначної системи, при цьому кожному рівню з п'яти ієрархічних рівнів відповідає код, що складається максимум з п'яти цифр. Перша цифра призначена для визначення розділу. Якщо додати ще одну цифру, то визначимо підрозділ, ще одну -- групу, далі -- клас, і всі п'ять цифр характеризують підклас.

Класифікація основної продукції охоплює усі види продукції, які можуть бути об'єктом внутрішньої чи міжнародної угоди або слугувати резервом, включаючи рухомі і нерухомі товари і послуги, майнові цінності невиробничого характеру, у тому числі земельні ділянки і нематеріальні активи, цінності (патенти, ліцензії, товарні знаки та авторські права).

Іншою важливою рисою СРС є те, що в ній дається опис послуг.

Дотепер не існувало міжнародної класифікації послуг, яка охоплювала б увесь спектр продукції галузей, що виробляють найрізноманітніші послуги, та такої, що слугувала б різноманітним аналітичним потребам різних напрямів статистики. Прискорення технічного прогресу в багатьох галузях спричинило виникнення нових послуг, таких як фінансові, комп'ютерні, консультативні, технічне обслуговування та інші комерційні послуги. Для збору і компіляції даних про такі послуги дуже важливо розробити головні концепції віднесення послуг до того чи іншого виду діяльності.

СРС побудована на певних методологічних принципах. Однорідність у межах категорій наближається до максимальної. Категорії СРС для транспортабельної продукції ґрунтуються на фізичних характеристиках та внутрішній природі продукції. Ці ознаки властиві самій продукції, наприклад: сировина, з якої вона виробляється; стадія виробництва, на якій вона знаходиться; можливість чи неможливість її збереження; спосіб та мета її виробництва; її призначення чи категорія користувачів, для яких вона призначається; ціни, за якими вона продається, тощо. Використовується критерій галузевого виникнення продукції (зв'язок із ІSІС). Спосіб виробництва продукції не обов'язково відповідає її видовому походженню, хоча дуже часто вони збігаються. В окремих випадках за одного виду діяльності виробляється зовсім різна за своєю природою продукція. Такі самі проблеми щодо видового походження виникають у тих випадках, коли продукцією деяких видів діяльності є як товари, так і послуги. Потрібно розуміти, що природа певних послуг може помітно відрізнятись від природи продукції, і внаслідок цього дана продукція і послуги включаються в різні частини СРС. Для цих послуг відведено окремий розділ.

Розмежування продукції та послуг важливе з теоретичної точки зору і може бути необхідним при обробці та аналізі окремих даних економічної статистики. Якщо об'єкт будь-якої операції не підпадає під категорію, яка стосується продукції, то він має бути віднесений до іншої категорії СРС.

Різновидом класифікації в міжнародній статистиці є товарні номенклатури. В номенклатурі всім товарам присвоюються відповідні товарні шифри та закріплюються відповідні місця. Найбільш розповсюджена в практиці зовнішньої торгівлі номенклатура Ради митного співробітництва, розроблена в 1976 р. на базі Брюссельської митної номенклатури, що використовувалася з 1951 р. Крім функції міжнародної торговельної класифікації, вона виконує роль класифікаційної схеми при побудові національних митних тарифів. Головною групуючою ознакою, закладеною в основу Брюссельської митної номенклатури, був характер матеріалів, з яких вироблялись товари. Проте у подальшому було зроблено перегрупування, і в основу номенклатури Ради митного співробітництва було закладено ознаку ступеня обробки та походження товарів. Номенклатура Ради митного співробітництва стала основою для розробки головної міжнародної зовнішньоторговельної класифікації 90-х років -- Гармонізованої системи опису та кодування товарів (НS).

В 1973 р. у рамках Ради митного співробітництва було створено Комітет Гармонізованої системи. У його діяльності брали участь експерти Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ), Міжнародного торгового центру (ЮНКТАД), Міжнародної тортової палати (МТП), Міжнародної організації зі стандартизації (ІСО), Статистичного бюро ООН та інших неурядових і міжурядових економічних організацій.

14 червня 1983 р. було підписано Міжнародну Конвенцію про 'Гармонізовану систему. Наприкінці 1987р. її підписали й ратифікували 53 країни ЄЕС, що дало змогу Раді митного співробітництва оголосити про те, що вона набуває чинності з 1 січня 1988 р. Додатком до Міжнародної Конвенції є Номенклатура Гармонізованої системи (НГС)-- багатоцільовий класифікатор товарів на світовому ринку.

В Україні Гармонізовану систему застосовують для ведення статистики зовнішньої торгівлі і розробки ефективного митного тарифу з 1 січня 1991 р.

За своєю структурою НГС поділяється на системи класифікації і кодування.

Система класифікації. Об'єктом класифікації є всі товари, що обертаються у міжнародній торгівлі, їх групують за шістьма підрозділами: 21 розділ, 96 груп (крім того, група 77-- резервна), 33 підгрупи, 1241 товарна позиція, 3558 підпозицій і 5019 субпозицій.

В основу побудови НГС покладено сукупність різних ознак товарів. Розділи формують за такими ознаками:

1) походження матеріалу, з якого виготовлено товар;

2) призначення товару;

3) хімічний склад товарів.

Групи створювалися за принципом послідовності обробки товарів: від сировини, напівфабрикатів до готових виробів. Це сприяє використанню Гармонізованої системи при визначенні митних тарифів. Будуючи товарні позиції і субпозиції, беруть до уваги 4 основні ознаки: ступінь обробки; призначення; вид матеріалу, з якого; виготовлено товар; значення товару у світовій торгівлі. При цьому; чітко дотримуються принципу однозначного віднесення товарів до.; класифікаційних груп, застосовуючи метод взаємовиключення за, допомогою таких основних правил класифікації товарів:

1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності використання у роботі. Для юридичних цілей класифікацію визначають відповідно до найменувань товарних позицій та приміток до розділів і груп товарів, якщо такі найменування й примітки не потребують іншого тлумачення.

2. Будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на певний товар слід розуміти як таке, що може включати некомплектний чи необроблений товар. У цьому випадку, якщо він пред'явлений некомплектний чи необроблений, товар має невід'ємну відмітну і ознаку комплектного або закінченого виробництвом товару. Це посилання слід також розуміти як таке, що включає посилання на той самий товар (комплектний чи оброблений) за цим правилом, але пред'явлений незібраним чи розібраним.

3. Якщо товари можна віднести до двох чи більше товарних позицій (ргіmа fасіе), класифікація буде такою:

а) перевага надається тій товарній позиції, яка містить специфічний опис товару порівняно з загальним описом. Однак, коли і кожна з двох чи більше товарних позицій має лише посилання на частину матеріалів або речовин, які містяться у мішаних чи складних товарах, або лише на частину компонентів складного товару, призначеного для роздрібної торгівлі, то такі товарні позиції слід розглядати як специфічні для таких товарів навіть тоді, коли одна з них дає більш повний і точний опис останніх;

б) мішані і складні товари, які виготовлено з різних матеріалів чи складових частин, а також товари, упаковані для роздрібного продажу, які не можуть бути класифіковані згідно з правилом За, повинні класифікуватися за тими матеріалами чи складовими частинами (якщо вони відомі), які визначають суттєві ознаки товарів;

в) товари, які не можуть бути класифіковані відповідно до правил За і 36, повинні класифікуватися за останньою з позицій, що розглядаються.

4. Товари, класифікацію яких неможливо визначити відповідно до зазначених пунктів, слід класифікувати за товарною позицією, що відповідає товарам, найбільш близьким (спорідненим) до товарів, які визначаються.

5. Додатково застосовуються такі правила:

а) чохли і футляри фотоапаратів, музичних інструментів, рушниць, креслярського приладдя, краваток і подібна тара (упаковка), яка має специфічну форму і призначена для зберігання специфічних предметів (чи їх наборів) протягом певного часу, класифікується разом з предметами, для яких вона призначена. Однак це правило не застосовують для упаковки, яка надає єдиному цілому суттєвої ознаки;

б) відповідно до положень правила 5а пакувальний матеріал і пакувальні контейнери, пред'явлені разом з товарами, слід з ними і класифікувати, якщо вони такого виду, який, як правило, використовують для пакування таких товарів. Але це положення не стосується пакувальних матеріалів чи пакувальних контейнерів, які використовують повторно.

6. Для юридичних цілей класифікацію товарів у субпозиціях будь-якої товарної позиції визначають відповідно до умов таких субпозицій і пов'язаних з ними приміток, а також mutatis muandis (згаданих вище правил), вважаючи, що лише субпозиції на одному рівні можна порівнювати. Крім того, можуть застосовуватися відповідні пояснення і примітки до розділів і груп, якщо у підтексті не обумовлено дещо інше.

Майже до всіх розділів і груп, а в деяких випадках до субпозицій, розроблено примітки, які мають таку саму юридичну силу, як і НГС. Примітки застосовують для визначення точних обсягів і меж кожного класифікаційного групування. Цього досягають за допомогою: 1) визначень, які установлюють межі групувань; 2) списку товарів, які виключаються з розділу, групи, товарної позиції чи субпозиції; 3) неповного списку типових прикладів, які включаються до того чи іншого класифікаційного групування; 4) визначення меж і обсягів кожного класифікаційного групування, поєднання двох або всіх трьох вищеназваних методів.

З метою однакового розуміння класифікацій і прискорення пошуку потрібних товарів було розроблено:

1. Положення до Гармонізованої системи (Ехраnаtогу Nоtеs tо Іhе Наrmonizet Sуstеm) у чотирьох томах загальним обсягом 1620с.

2. Алфавітний покажчик до Гармонізованої системи опису і кодування товарів і пояснення до неї (Alphabetical Index to the Harmonized Commodity Discription and Coding System and its Explanatory Notes) у двох томах загальним обсягом 1120 с.

Гармонізована система є найдетальнішим класифікатором світі. Вона суттєво полегшує єдине тлумачення і визначення термінів, правильне тлумачення класифікаційних групувань, що необхідно при визначенні розмірів мита, при зіставленні даних зовнішньої торгівлі різних країн і проведенні економіко-статистичного аналізу.

Система кодування, її створено для одержання інформації про товари, які класифікуються, у зручному вигляді для збирання, передачі й обробки.

У НГС застосовують мішаний метод кодування, коли на вищій стадії деталізації використовують реєстраційний метод, а на всіх наступних -- попередню класифікацію товарів на основі сукупності прийнятих ознак. При цьому для позначення розділів і підгруп застосовують римські цифри, а для товарних груп, позицій і субпозицій -- арабські. Для товарних підпозицій цифровий код не передбачено, їх позначають рискою «--», яку проставляють і перед їхньою назвою в НГС.

Шестизначний код складається з кодів групи, товарної позиції та субпозиції (кожний має по два розряди), побудований за десятковою системою. Наприклад, телефонний апарат класифікується як 8517.10, де 85 -- група «Електронні машини і обладнання; звукозаписна апаратура; апаратура для запису та відтворення телевізійного зображення і звуку; їхні частини і приналежність»; 8517 -- апарати телефонні й телеграфні, включаючи апарати для струмових систем частотного зв'язку; 8517.10 -- апарати телефонні.

Нульовий двозначний код у кінці шестизначного застосовують для тих субпозицій, які повністю збігаються за змістом і назвою з відповідними товарними позиціями, наприклад машина швейна 8452.00. Якщо у кінці шестизначного коду стоїть один «О», це означає, що товарна позиція не деталізується.

Товари в НГС класифікуються або до окремого виду товару (цвяхи, чай, ацетон), або до груп товарів (машини і механізми для обробки м'яса), а іноді до асортиментного виду товарів (листовий стальний прокат певною товщиною), їх розміщують паралельно з групами товарів. При цьому з групи товарів виділяють один чи декілька видів продукції, які широко представлені у світовій торгівлі, а інші види класифікуються за групою «Інші». Останні, як правило, розташовані у кінці групи.

У зв'язку з тим, що у світі швидкими темпами відбувається оновлення продукції, НГС має резервні групи -- 77, 98, 99 На рівні позицій і субпозицій резерв становить понад 80%. Його можна використовувати не лише для розширення номенклатури товарів при перегляді системи, а й у національній практиці окремих країн для виділення специфічних товарів. Гармонізована система має ряд переваг:

1. Порівняно більш точний опис товарів, що дає змогу полегшити фіксування їх при митному контролі.

2. Уникнення помилок при класифікації та кодуванні товарів, оскільки експортні та імпортні документи мають уніфікований характер.

3. Поліпшення зіставності зовнішньоторгової статистики, яка дає можливість ураховувати рух товарних потоків через національні кордони, здійснювати ділові переговори, вивчати кон'юнктуру і складати прогнози.

СХЕМА ГАРМОНІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ОПИСУ І КОДУВАННЯ ТОВАРІВ

Розділ	Назва розділу	Кількість глав і їх шифри
І	Живі тварини та продукти тваринного походження	5 (1-5)
II	Продукти рослинного походження	9 (6--14)
ІІІ	Жири та олії тваринного та рослинного походження, продукти їх розщеплення, готові харчові жири, воски тваринного та рослинного походження	1 (15)
IV	Продукти харчової промисловості: напої, алкогольні напої та оцет, тютюн та його замінники	9 (16--24)
V	Мінеральні продукти	3 (25--27)
VI	Продукти хімічної промисловості і пов'язаних з нею галузей	11 (28--38)
VII	Пластмаси та вироби з пластмас, каучук та вироби з каучуку	2 (39-^10)
VIIІ	Шкура, шкіра, хутро та вироби з них; шорні вироби, дорожнє приладдя, сумки та аналогічні товари	3 (41--43)
IX	Деревина, деревне вугілля та вироби з деревини; пробка та вироби з пробки; плетені вироби	3 (44^6)
X	Деревна маса та інші целюлозні волокнисті речовини; паперові та картонні відходи; папір та вироби з паперу	3 (47--49)
XI	Текстиль та текстильні вироби	14 (50--63)
XII	Взуття, головні убори, парасольки, палиці, стеки, батоги, пір'я та вироби з нього	4 (64--67)
XIII	Вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди та аналогічних матеріалів, керамічні вироби, скло та вироби зі скла	3 (68--70)
XIV	Натуральні та культивовані перли, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння, дорогоцінні метали, вироби, покриті дорогоцінними металами, та вироби з них, біжутерія, монети	1 (71)
XV	Недорогоцінні метали та вироби з них	12 (72--83)
Розділ	Назва розділу	Кількість глав і їх шифри
XVI	Машини та механізми, електричне обладнання та їх частини, пристрої для запису та відтворення телевізійного зображення і звуку, їхні частини і приладдя	2 (84--85)
XVII	Транспортне обладнання	4 (86--89)
XVIII	Оптичні, фотографічні та кінематографічні прилади та апарати, медичні та хірургічні інструменти та прилади, годинники, музичні інструменти, їхні частини і приладдя	3 (90--92)
XIX	Зброя, боєприпаси, їх частини і приладдя	1 (93)
XX	Предмети мистецтва, колекціонування або антикваріату	3 (97--99)

Міжнародна стандартна торговельна класифікація (SІТС)

Основою порівняльного економічного аналізу зовнішньої торгівлі різних країн є Міжнародна стандартна торговельна класифікація ООН (МСТК), якою користується більшість країн світу.

Вперше МСТК була прийнята в 1950 р. Нині SІТС діє у третій редакції, яка була прийнята у 1 985 р. Вона групує товари за ступенем їх обробки, призначенням та рядом інших ознак, складається з 10 розділів, 67 груп, 261 підгрупи, 1033 товарних позицій та 3118 субпозицій.

За необхідності товарні субпозиції можуть бути деталізовані для національного користування.

На основі SІТС складено ще одну класифікацію ООН, яка отримала назву Класифікація найбільш поширених економічних категорій, визначених у термінах SІТС Rev.З (ВЕС). Вона використовується з 1986р. при складанні зведених показників з міжнародної торгівлі. У ВЕС усі товари, перелічені в 8ІТС, поділено на 7 розділів також за ознакою призначення продукції, а в групі -- за ступенем їх обробки.

МІЖНАРОДНА СТАНДАРТНА ТОРГОВЕЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ

Розділ	Назва	Кількість
		Груп	підгруп	позицій	cубпо- зицій
0	Продовольство і живі тварини	10	36	132	344
1	Напої та тютюнові вироби	2	4	11	22
2	Сировина (крім продовольства і пального)	9	36	123	267
Закінчення
3	Мінеральне паливо, мастильні матеріали тощо	4	11	25	37
4	Тваринні і рослинні жири	3	4	21	44
5	Хімічні продукти	9	33	126	474
6	Вироби обробної промисловості, які класифікуються головним чином за родом матеріалів	9	52	233	829
7	Машини і транспортне обладнання	8	50	214	653
8	Різні вироби обробної промисловості	9	31	144	442
9	Товари, які не віднесені до інших підрозділів	4	4	4	6
Усього	67	261	1033	3118

2.3 Міжнародні функціональні класифікації (витрат за цілями)

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала такі класифікації витрат за цілями.

Рекомендовані:

-- Класифікація функцій органів державного управління (Сlassification of the Function of Government (СОFОG);

-- Класифікація індивідуального споживання за цілями (Сlаssіfication of Individual Cоnsumption according to Purpose (СОІСОР);

-- Класифікація цілей некомерційних закладів, які обслуговують домашні господарства (Сlassification of the Purpoze of Non-Profit Institution Serving Households (СОРNI);

-- Класифікація витрат виробників за цілями (Сlassification of Ouylays of Produsers according to Purpose (СОРР).

Класифікація функцій органів державного управління СОFOG використовується для класифікації витрат за функціями, які виконують державні органи, була рекомендована 20-ю сесією Статистичної комісії ООН для міжнародного використання заміст цільової класифікації державних органів.

В основних документах МВФ, зокрема у Керівництві зі статистики державних фінансів 1986 р., використовується назва «Класифікація функцій органів державного управління», а в матеріалах з проблем функціональних класифікацій -- «Класифікація функцій органів управління».

У рекомендаціях ООН класифікація за СОFОG дається в редакції офіційного видання ООН «Статистичні документи», серія M №70(R.80.ХУІІ.17).

Класифікація використовується при вирішенні завдань фінансової статистики державного сектору шляхом групування поточних операцій (споживчі витрати, субсидії та поточні трансферти) капітальних витрат і придбання фінансових активів органами державного управління.

Об'єктами класифікації є функції органів державного управління, які класифіковані за найбільш значимими аспектами діяльності! уряду та послідовно деталізовані на трьох рівнях розподілу.

Структурно класифікація складається з двох блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має чотири цифрових десяткових знаки і побудований з використанням ієрархічного методу класифікації та послідовного методу кодування. Формула кодового позначення:

XX + X + X,

де 1-й рівень-- основні групи (перші два знаки); 2-й рівень - групи (перші три знаки); 3-й рівень -- підгрупи (чотири знаки).

Двозначні основні групи агреговані у головні функції державних органів:

01 --Державні служби загального призначення;

02 -- Захист та пов'язані з ним послуги;

03 -- Суспільний порядок і безпека;

04 -- Освіта та пов'язані з нею послуги;

05 -- Охорона здоров'я та пов'язані з нею послуги;

06 -- Соціальне забезпечення та опікунство і пов'язані з ним послуги;

07 -- Житлові та комунальні послуги;

08 -- Послуги в галузі організації відпочинку, культури та релігії;

09 -- Послуги в галузі палива та енергії;

10-- Послуги, які належать до сільського господарства, лісного господарства, рибальства та мисливства;

11 -- Послуги, які належать до гірничодобувної промисловості та до мінеральних ресурсів, крім послуг, які належать до паливної та обробної промисловості і будівництва;

12 -- Послуги, які належать до транспорту і зв'язку;

13 -- Інші економічні послуги.

Основні групи можуть бути використані при розробці національних бюджетних класифікацій, зокрема створення функціональної структури витрат, з урахуванням їх подальшої деталізації.

Класифікатор витрат на споживчі товари і послуги

Класифікатор призначено для використання при проведенні економіко-статистичного аналізу витрат домашніх господарств, а також при проведенні зіставлень з іншими країнами в межах програм міжнародних зіставлень (ПМЗ).

Його розроблено за принципами побудови міжнародної класифікації індивідуального споживання за цілями (СОІСОР), а також класифікації витрат виробників за цілями (СОРР), які розглядалися на спільних засіданнях ЄЕК/ОЄСР з питань національних рахунків (травень 1995 р.).

Класифікатор використовується для виявлення і групування витрат домашніх господарств, призначених для задоволення їх соціально-економічних потреб.

Об'єктами класифікації є види витрат на споживчі товари і послуги для індивідуального використання.

Структурно класифікатор складається з 2-х блоків: ідентифікації та найменування. Блок ідентифікації має ієрархічну систему класифікації, що складається з 4-х рівнів, і послідовну систему кодування з використанням цифрових десяткових знаків.

Формула кодового позначення:

ХХ + Х + Х + Х,

де 1-й рівень -- категорії (перші два знаки); 2-й рівень -- групи (перші три знаки); 3-й рівень -- підгрупи (перші чотири знаки); 4-й рівень -- види (п'ять знаків).

Категорії являють собою найбільш важливі узагальнені споживчі товари і послуги:

01 --Харчові продукти, напої та тютюнові вироби;

02 -- Одяг і взуття;

03 -- Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива;

04 -- Меблі, побутові прилади і ремонт;

05 -- Охорона здоров'я;

06 -- Транспорт;

07 -- Відпочинок, розвага і культура;

08 -- Освіта;

09 -- Кафе, ресторани і готелі;

10 -- Інші товари і послуги.

На подальших рівнях розподілу забезпечується послідовна конкретизація споживчих товарів і послуг за найбільш значимими для кожної категорії ознаками. Так, за категоріями: 01 -- Харчові продукти, напої та тютюнові вироби; 02 -- Одяг і взуття; 04 -- Меблі, побутові прилади і ремонт -- класифікація продовжена до видів, які являють собою більш детальні статті витрат на їжу, одяг, взуття та предмети домашнього вжитку, враховуючи позиції, що використовуються при зіставленні між країнами в межах програми міжнародних зіставлень.

Відповідно до міжнародної практики проведено визначення споживчих товарів на третьому рівні за терміном використання: короткострокового, середньострокового, довгострокового -- та виокремлено надання послуг.

2.4 Міжнародні класифікації занять, професій і освіти

На 1 січня 2000 року Статистична комісія ООН зареєструвала такі класифікації занять, професій і освіти.

Рекомендовані:

-- Міжнародна класифікація статусу зайнятості (Іnternational Classification of Status in Employment (ІСSЕ-93);

-- Міжнародна стандартна класифікація професій (Іnternational Classification of Occupations (ISCO-88);

-- Міжнародна стандартна класифікація освіти Іnternational Classification of Edukation (ІSCЕD-1997);

У цьому розділі розглянуто основні особливості і цілі класифікації занять взагалі та ІSСО-88 зокрема. Мета цього розділу полягає в тому, щоб коротко:

а) охарактеризувати основні напрями використання Міжнародної стандартної класифікації занять;

б) описати основні особливості ІSСО-88;

в) охарактеризувати подальшу роботу над ІSСО-88 на національному рівні і в Бюро статистики МОП.

14-та Міжнародна конференція статистиків праці (МКСП) у листопаді 1987р. прийняла переглянуту Міжнародну стандартну класифікацію професій (ІSСО-88), яка заснована на пропозиціях Бюро статистики Міжнародної організації праці (МОП).

Із цих позицій питання необхідності впровадження міжнародної стандартної класифікації занять вперше було обговорено в 1921 р. Але лише в 1949р. робота зі створення ІSСО була ініційована 6-ю МКСП. В результаті 7-ма МКСП (1949 р.) затвердила тимчасову класифікацію для міграції і працевлаштування з детальним описом 1727 занять, які засновані на національних класифікаціях восьми індустріальних країн. На 8-й МКСП (1954р.) було узгоджено першочерговий перелік груп на 3-й сходинці класифікації, а на 9-й МКСП (1957 р.) робота була закінчена затвердженням більш високих груп першого 1СКО. Класифікація була опублікована в 1958р. (ІSСО-58) і містила, крім визначення груп, описи занять і професійних груп на 4-й сходинці класифікації. На 9-й МКСП було визнано, що ІSСО-58 потребуватиме через деякий час перегляду, і нову, переглянуту редакцію 1SСО було опубліковано в 1968 р. (ІSСО-68) з розширеною кількістю описів занять. Результат другого і більш пізнього перегляду ІSСО опубліковано в 1989р. як ІSСО-88.

Класифікація занять являє собою інструмент для упорядкування всіх робіт на підприємстві, в галузі і країні у вигляді чітко визначеної множини груп. Як правило, вона включає два елементи:

* описовий елемент, який може бути просто набором найменувань занять і професіональних груп, але в основному це опис обов'язків і функцій, а також інших аспектів робіт, які включені в ту чи іншу групу. Ці описи можна назвати словником занять;

* класифікаційна система як така, що містить орієнтири для віднесення робіт до більш дрібних груп занять з їх подальшим агрегуванням у більш великі групи.

Національні класифікації і словники занять зазвичай мають кілька цілей. Хоча детальний опис занять і структури класифікації слід вважати частинами єдиного цілого, але різні користувачі виявляють неоднаковий інтерес до окремих її елементів. Детальні описи занять використовують ті, хто потребує інформації про завдання, функції і умови праці на окремих роботах (тобто ті, хто займається працевлаштуванням, професійним навчанням і орієнтацією, контролем за міграцією тощо). Описи занять повинні бути орієнтовані головним чином на запити цих користувачів, але вони також містять елементи, необхідні для використання відповідних систем агрегування.

Структуру класифікації, тобто правила агрегування окремих занять у групи, слід розробляти, перш за все маючи на увазі завдання полегшити розподіл робіт та осіб за групами, зокрема для зіставлення тих, хто шукає роботу, і вільних вакансій, або для статистичного аналізу ринку праці і соціальної структури.

ІSСО покликана полегшити міжнародне спілкування у сфері занять як між користувачами, так і між статистиками. Тому ІSСО має бути придатна для використання з різною метою на національному рівні і в той же час враховувати можливості її використання, які випливають з її міжнародного характеру.

Міжнародне зіставлені дані про групи занять використовуються перш за все для:

а) зіставлення розподілу зайнятого населення або якого-небудь іншого показника (наприклад, заробітної плати, робочого часу, нещасних випадків на виробництві, доходу, споживання, звичок до читання) може застосовуватися для груп занять у двох або більше країнах;

б) зіставлення даних за групами занять у різних країнах, наприклад зіставлення середньої заробітної плати програмістів у країні А і в країні Б або кількості промислових дизайнерів у двох країнах;

в) узагальнення даних різних країн, які входять до зіставлених груп, наприклад, з метою отримати необхідну інформацію для вивчення нещасних випадків або хвороб, які пов'язані з певними групами занять, що виконуються в таких умовах, за яких робітники можуть зазнавати впливу шкідливих речовин.

Досвід показує, що на міжнародному рівні більшість користувачів даних про заняття потребують інформації більш високого ступеня агрегування -- переважно для цілей а. Суттєвий виняток становлять міжнародні обстеження заробітків, нещасних випадків та інших умов праці. Такі дослідження, як правило, потребують більш детального поділу за групами занять, інколи у вигляді комбінаційних таблиць з виділенням галузей і/або статусу зайнятих.

Важливо зазначити, що зіставлення типу а передбачають охоплення всіх видів робіт, тоді як для інших цілей достатньо даних про окремі заняття або їх групи. В цілому інтереси всіх користувачів можуть стосуватися всіх занять, однак на практиці йдеться лише про деяку їх підмножину.

Головне призначення Міжнародної стандартної класифікації занять пов'язано з міжнародним добором кадрів та регулюванням довгострокової і короткострокової міграції працюючих між країнами. Розроблені й узгоджені в міжнародному масштабі детальні описи категорій занять, які можуть слугувати «загальною мовою» для країн і організацій, залучених до відповідних програм, здатні значною мірою підвищити ефективність комунікацій, необхідних для їх втілення.

Коли країнам потрібна модель як основа для розробки чи перегляду своїх національних класифікацій або коли необхідна заміна національної класифікації в країнах, де відсутня власна класифікація, міжнародна стандартна класифікація може слугувати таким цілям. Це призначення 1SСО було враховано як при її первинній розробці, так і в наступних редакціях.

Останній перегляд 1SСО спрямовано на створення міжнародної класифікації, яка:

Ш володіла б міцною і чіткою концептуальною основою з метою підвищити її корисність як описовий і аналітичний інструмент та полегшити її оновлення шляхом введення нових занять;

Ш відображала б ринки праці країн, що розвиваються, а також промислове» розвинутих країн;

Ш краще відображала б становище жінок на ринку праці;

Ш відображала б наслідки різних технологій з погляду професійної структури;

Ш включала б нові заняття і відбивала зрушення в порівняльній значимості груп занять.

У цьому контексті робота визначається як сукупність завдань і функцій, які здатна виконувати одна людина (або які можуть бути їй доручені). В більшості класифікацій занять роботи об'єднані за професіями або в більш агреговані групи з урахуванням подібності виконуваної роботи. Індивідів розподіляють за видом занять з урахуванням їх попередньої, теперішньої і майбутньої роботи. В ІSСО-88 заняття об'єднані і агреговані, головним чином, з урахуванням подібності кваліфікації, яка потрібна для виконання завдань і функцій, робіт. При визначенні груп ІSСО-88 використано два аспекти поняття кваліфікації: рівень кваліфікації, який є функцією широти і складності пов'язаних з роботою обов'язків, причому складність має більш важливе значення, ніж широта; і спеціалізацію кваліфікації, яка відбиває характер потрібних знань, інструменти, що використовуються, машини, матеріали, а також види товарів і послуг, що виробляються. Слід зауважити, що в ІSСО-88 акцент зроблено на кваліфікацію, яка потрібна для виконання завдань і функцій професії, а не на те, чи володіє робітник даної професії більш високою кваліфікацією у порівнянні з іншим робітником тієї ж професії.

Для міжнародних зіставлень доцільно виділити лише декілька широких категорій «рівня кваліфікації». Для визначення таких рівнів було створено Міжнародну стандартну кваліфікацію освіти (ІSСЕО). Сказане не означає, однак, що кваліфікацію можна отримати лише за допомогою формальної освіти або професійного навчання. Багато видів кваліфікації можна придбати на основі досвіду або неформального навчання, хоча і формальне навчання посідає важливе місце (в одних країнах більше, в інших менше) і набуває більшої значимості на більш високих рівнях кваліфікації. Для цілей кваліфікації в ІSСО вирішальним фактором при віднесенні заняття до тієї чи іншої групи є характер кваліфікації, потрібної для виконання завдань і функцій відповідної роботи, а не те, яким чином кваліфікація придбана.

«Спеціалізацію кваліфікації» можна охарактеризувати ширше і вужче, і належить вона до змістовного аспекту роботи, виробничих процесів, використовуваного обладнання і матеріалів, продуктів і послуг, що виробляються, тощо. Слова, що використовуються для опису змістових аспектів виробничих процесів і т. ін., необхідно використовувати як ярлики для видів кваліфікації, які по в'язані із заняттями. Ті ж слова використовують для опису груп кваліфікації галузей виробничої сфери. Отже, деяким працівникам буде неважко «передбачити» професію, в якій вони зайняті більш чи менш вдало, якщо їм відома галузь, в якій вони працюють. Ц не означає, що в 1SСО як кваліфікаційна ознака використана галузь (хоча в деяких випадках це дійсно має місце): причина в тому, що кваліфікація реально пов'язана з продуктами, матеріалам і т. ін., а вони визначають «галузь», до якої належить заклад, де виконується робота.

Міжнародна стандартна класифікація професій (ІSСО-88

ІSСО-88 характеризується чотирма рівнями агрегування, які складаються з 10 основних груп, 28 підгруп на наступній сходинці класифікації, 116 підгруп на третій сходинці класифікації 390 підгруп на останній сходинці класифікації.

Остання підгрупа в більшості випадків складається з певне кількості конкретних професій. Наприклад, самостійна професія «Фізик-атомник» належить до 4-го ступеня класифікації ІSСО-8 211 «Фізики і астрономи», що входить у більш загальну групу 211 «Фізики, хіміки і спеціалісти-професіонали схожих професій», яка є частиною підгрупи 21 «Спеціалісти-професіонали галузі фізичних, математичних і технічних наук» основної групи 2 «Спеціалісти-професіонали». Структура ІSСО-88 наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ГРУПИ ІSСО-88, КІЛЬКІСТЬ ПІДГРУП І РІВНІ КВАЛІФІКАЦІЇ

Основні групи (1 ступінь класифікації)	Кількість підгруп на ступенях класифікації	Каліфі-каційний рівень 1SСО
	11	111	IV
1.Законодавці, старші державні службовці і керуючі	3	8	33	--
2. Спеціалісти-професіонали і допоміжний персонал	4	18	55	4-й
3. Спеціалісти	4	21	73	3-й
4. Конторські службовці	2	7	23	2-й
5. Робітники сфери обслуговування і торгових підприємств	2	9	23	2-й
Закінчення
6. Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства	2	6	17	2-й
7. Кваліфіковані робітники промисловості, робітники схожих професій	4	16	70	2-й
8. Оператори і складальники промислових споруд і машин	3	20	70	2-й
9. Некваліфіковані робітники	3	10	25	1-й
0. Збройні сили	1	1	1	--
Усього	28	116	390

Вісім із 10 основних груп ІSСО-88 розподілено за чотирма широкими кваліфікаційними рівнями, визначеними для ІSСО (див. табл. 2.1). П'ять із цих восьми основних груп-- 4, 5, 6, 7 і 8-- належать до одного рівня класифікації, визначеного досить широко, і відрізняються вони за своєю спеціалізацією. Рівні кваліфікації не визначені стосовно двох основних груп -- «Законодавці, старші державні службовці і керуючі» і «Збройні сили», тому що більш важливими критеріями подібності було визнано інші аспекти роботи, тобто розробка політики та управлінські функції в першому випадку, і військові обов'язки -- в другому. Тому в межах цих двох основних груп існують значні розбіжності на рівні кваліфікації. Однак на 2-й і 3-й сходинках класифікації основної групи 1 об'єднано професії з подібним рівнем кваліфікації.

На рівні основних, груп проведено розмежування на а) професії, які орієнтовано переважно на вміння і навики (наприклад, основна група 6 «Кваліфіковані робітники сільського господарства і риболовства» і 7 «Кваліфіковані робітники промисловості і робітники схожих професій»), і б) професії, які орієнтовано переважно на керування машинами і обладнанням (основна група 8 «Оператори і складальники промислових споруд і машин»), з тим щоб врахувати різні вимоги до кваліфікації на роботах, які мають однакові цілі, але пов'язані з різними технологіями.

Професії, орієнтовані на вміння і навики, включають кваліфіковані роботи, які безпосередньо пов'язані з виробництвом благ і послуг, тому що функції, які виконуються в цьому випадку, передбачають знання і досвід роботи з природними ресурсами і сировиною, що використовується для досягнення потрібного результату. На цих роботах працівники також можуть застосовувати більш технологічно передові інструменти і машини, але це не повинно позначатися на належній базовій кваліфікації і вмінні. Сучасні машини та інструменти можуть використовуватися для зниження фізичного навантаження або скорочення часу, потрібного для виконання конкретних завдань, чи для підвищення якості продукції. В той же час роботи в межах професій, орієнтованих на керування машинами і обладнанням, потребують знань про машини: як ними правильно керувати, як виявляти перебої і що робити в таких випадках. Знання при цьому орієнтовані на машини і на те, що вони роблять, а не на процес перетворення як такий та його результати. Професії, функція яких полягає в складанні виробів з компонентів згідно із суворими правилами і процедурами, віднесені до тієї ж основної групи, що і машинно-орієнтовані професії. Роботи, які потребують невисокої або простої кваліфікації, а також мінімальних знань, віднесено до основної групи 9.

На 14-й МКСП було вирішено, що для міжнародних зіставлень має бути можливим відображати в ІSСО важливі відмінності, які існують між країнами, а інколи і всередині країни, на належному рівні кваліфікації для робіт, що традиційно належали до однієї професійної групи. Такі розбіжності пов'язані з функціями, які, будучи подібними за своїм характером, можуть докорінно відрізнятися за необхідними знаннями та відповідальністю. Такі розбіжності спричинять розбіжності в національних класифікаціях щодо рівня кваліфікації, потрібного для віднесення до професії. Тому на 14-й МКСП було вирішено, що ІSСО-88 повинна надати можливість країнам відносити деякі професійні групи або до основної групи 2 «Спеціалісти-професіонали», або до основної групи 3 «Спеціалісти і допоміжний персонал» залежно від національних умов. Така можливість була запропонована стосовно деяких категорій вчителів, медсестер та акушерок, соціальних працівників і деяких артистичних занять. Роботи у Збройних силах слід виділити в самостійну групу 0 «Збройні сили», навіть якщо роботи пов'язані із завданнями і функціями, що виконуються відповідними особами і в цивільній сфері.

Всі професії, що включають і роботи, які складаються, головним чином, із законодавчих, адміністративних і управлінських функцій, слід відносити до основної групи 1 «Законодавці, старші державні службовці і керуючі».

«Працюючі власники» повинні класифікуватися залежно від того, чи подібні їх функції з функціями керуючих або бригадирів або ж із функціями інших працюючих у тій самій сфері діяльності.

Статус «працюючого власника» пов'язують не з характером виконуваної роботи, а зі «статусом зайнятого», що відповідає поняттям «самозайняті» і «роботодавці» у Міжнародній класифікації статусу зайнятості (ІСSЕ). Але один самозайнятий будівельник може в основному виконувати управлінські функції, тоді як інший-- в основному функції будівельника і досить обмежено управлінські обов'язки залежно, наприклад, від розміру фірми. В першому випадку його слід відносити до управлінців, а в другому -- до будівельників.

В ІSСО-88 учнів і стажерів (практикантів) класифікують з урахуванням їх реальних функцій, бо за необхідності їх можна класифікувати окремо в рамках класифікатора «статусу зайнятих». В ІSСО-68 рекомендувалось, щоб учнів відносили до професії, якої їх навчають, а стажерів -- відповідно до реально виконуваних функцій.

Якщо виникають проблеми з класифікації робіт із широким колом обов'язків і функцій, їх слід вирішувати на основі правил пріоритетності. Тобто деяким обов'язкам і функціям надається перевага при визначенні професійної категорії, до якої слід відносити дану роботу. У випадках, коли обов'язки і функції пов'язані з різноманітними стадіями процесу виробництва та збуту благ і послуг, обов'язкам і функціям, які належать до стадії виробництва, слід віддавати перевагу порівняно з іншими обов'язками і функціями, наприклад у сфері продажу і маркетингу цього продукту, його транспортування або управління транспортним процесом (якщо тільки ці суміжні обов'язки і функції не є домінуючими). Приміром, фермера, який вирощує худобу, а потім продає її, треба вважати фермером, а не торговим працівником; лікар, який працює на власному обладнанні і веде облік, має бути віднесений до лікарів, а не до бухгалтерів.

У випадках, коли виконувані обов'язки і функції потребують різноманітної кваліфікації, що зазвичай набувається в рамках різного рівня освіти і досвіду, заняття потрібно класифікувати з урахуванням тих обов'язків і функцій, які потребують найбільш високої кваліфікації. Наприклад, є заняття, обов'язки і функції, в яких протягом більшості часу передбачають порівняно невисоку кваліфікацію, однак від зайнятих у них робітників потребують також виконання функцій, які передбачають ґрунтовнішу підготовку і досвід, що дозволяє справлятися з випадковими і винятковими ситуаціями (наприклад, щодо запобігання нещасним випадкам і виробничим травмам).

Чимало користувачів ІSСО-68 дійшли висновку, що найвищий рівень агрегування з дев'яти груп означав, що відмінності всередині груп надто великі, щоб ці групи могли бути корисними для опису та аналізу. Однак наступний рівень агрегування з його 83 групами характеризувався надмірною деталізацією для багатьох видів аналізу, а також для міжнародної звітності про розподіл занять, особливо коли дані отримували в рамках вибіркових досліджень. Тому в ІSСО-88 було введено новий ступінь класифікації в системі агрегування.

2.5 Міжнародний досвід побудови системи статистичних реєстрів

Завдання та характер статистичного реєстру або реєстрів однієї країни (деякі країни мають їх декілька) визначаються факторами, які притаманні цій країні. Першим фактором є поставлена перед реєстрами мета. До цього часу реєстри широко використовувались у рамках проведення статистичних обстежень. У деяких країнах вони використовувались іноді як безпосереднє джерело статистичних даних. Другим важливим фактором є той факт, що законодавчі положення визначають як дані, що можуть використовуватись у статистичному реєстрі, так і межі, в яких ці дані можуть бути збережені. Третій фактор -- дані використовуються органами статистики для ведення свого реєстру, оскільки практично вони не можуть примусити підприємства надавати дані, які йому потрібні.

Наприклад, країни -- члени Європейського Союзу виділили п'ять основних напрямів використання реєстрів:

* створення одиниць статистичного обліку;

* засоби підготовки та координації проведення статистичних досліджень;

* інформаційне джерело для проведення статистичного аналізу «демографії» чисельності підприємств;

* джерела залучення адміністративних даних;

* засоби передачі та розповсюдження даних.

Реєстри підприємств, які розробляються спільно країнами -- членами ЄС, повинні бути одночасно реєстрами адміністративних одиниць, а також реєстрами статистичних одиниць (підприємств), та місцевих одиниць економічної активності.

Такі реєстри задумано як мости між адміністративними та статистичними одиницями.

Національні реєстри підприємств, які розробляються з метою їх використання у статистиці, чітко виконують функцію безпомилкової ідентифікації одиниць для того, щоб:

-- дозволити збирати дані в адміністративних органах, які до них належать, надати основу при проведенні вибіркового обстеження;

-- дати можливість проводити «демографічний» аналіз сукупності підприємств та їх одиниць.

Дані повинні вноситися до реєстру за такими категоріями:

» величини ідентифікації;

» величини стратифікації;

» демографічні величини;

» показники співвідношення між одиницями.

Величини ідентифікації:

1. Ідентифікаційні номери повинні залишатися незмінними протягом усього існування визначеної одиниці.

2. Зовнішні ідентифікаційні номери використовуються іноді для визначення місцезнаходження одиниць.

3. Стан діяльності або ситуація. На практиці з різних причин у регістрі необхідно враховувати «сплячі» правові одиниці або зберігати підприємства чи статистичні одиниці, що згорнули свою діяльність. У цьому разі необхідно управляти кодом стану одиниці «жива» або «мертва». Для правової одиниці цей стан буде «юридичним», для статистичних одиниць (підприємство, місцева одиниця) -- «економічним».

4. Назва:

* правових одиниць.

Для фізичних осіб треба мати точні відомості про громадянський стан особи, для юридичних необхідно записувати офіційну назву;

* підприємства.

Багато підприємств мають свою назву незалежно від назви правової одиниці, яка їх контролює;

* місцевих одиниць.

Іноді назву місцевої одиниці необхідно помітити як «вивіска», тому що часто її плутають з повною назвою підприємства.

5. Юридична форма. У кожній країні необхідно мати класифікатор юридичних форм і категорій правових одиниць.

6. Адреса. Для місцевих одиниць необхідно записувати їх фізичну адресу, місцезнаходження, а для правових одиниць та підприємств -- ідентифікаційний номер місцевої одиниці, який є їх офіційною адресою.

Величини стратифікації:

1. Діяльність. Будь-якій статистичній одиниці, підприємству, місцевій одиниці, одиниці економічної діяльності необхідно статистичне визначити види її діяльності:

а) код основного виду діяльності;

б) «допоміжний» код для місцевих одиниць;

в) додаткові коди;

г) другорядні види діяльності.

2. Розмір:

а) кодування розміру залежно від зайнятості;

б) кодування розміру залежно від обороту;

в) кодування розміру згідно з нетто-активами.

3. Інституційний сектор. Кожне підприємство повинно мати можливість класифікуватися в Інституційний сектор згідно з національним рахівництвом та бухгалтерським обліком.

Демографічні величини:

Мінімум три показники повинні зазначатись для кожної з одиниць з метою проведення першого демографічного аналізу сукупності підприємств та їх місцевих одиниць.

1. Дата створення.

Для фізичної особи -- це дата адміністративного визначення як юридичної основи підприємства. Для юридичної особи -- це юридична дата створення правової одиниці.

Для статистичних одиниць, підприємств місцевих одиниць -- це початкова дата створення.

2. Дата запису в реєстр.

3. Дата припинення діяльності.

Для правової одиниці:

а) юридичної особи -- це дата закриття, ліквідації, розпуску;

б) фізичної особи -- дата декларації про припинення своєї діяльності.

Для статистичних одиниць, підприємств, місцевих одиниць -- дата припинення діяльності.

Показники взаємовідносин між; одиницями:

1. Взаємовідносини приналежності.

Взаємовідносини між правовою одиницею та підприємством і відносини між підприємством із залежними статистичними одиницями необхідно датувати:

-- початок взаємовідносин;

-- закінчення взаємовідносин.

Показники відносин:

а) показник, що характеризує відносини між правовою одиницею та підприємством;

б) показник, що характеризує відносини між підприємством та місцевою одиницею.

2. Відносини контролю.

Хоча регістр орієнтується на підприємства та їх місцеві одиниці, бажано враховувати належність підприємств до груп.

Група-- це комплекс підприємств, що контролюється безпосередньо або опосередковано однією і тією ж правовою одиницею.

Користувачі регістрів прагнуть, щоб регістри були «якісними», тобто щоб вони були обґрунтованими, точними та актуальними.

Обґрунтованість означає, що регістр ураховує статистичні або адміністративні одиниці, які необхідні для організації збору даних, та показники по кожній з одиниць дозволяють правильно стратифікувати сукупність одиниць при формуванні вибірок.

Точність вимагає, щоб записані дані відповідали реальним фактам. Актуальність є доповненням точності. Характеристики, що належать до кожної з одиниць, можуть постійно змінюватись. Тобто точний та правильний реєстр повинен давати чітке, наскільки це можливо, уявлення за самий останній період. Окрім цих трьох елементів якості програма гармонізації та розробки реєстрів ЄС спрямована на забезпечення зіставності та координації національних статистик підприємств.

Для цього регістр, призначений для статистичних цілей, повинен ,бути централізованим та доступним, тобто єдиним для всіх статистичних служб, організацій, які затверджені щодо збору статистичних даних. Частково доступним регістр повинен бути і для адміністративних установ та організацій, Ідо беруть участь у збиранні інформації про правові одиниці.

Таким чином, національні системи статистики підприємств для європейських країн повинні бути гармонізовані і надавати можливість для забезпечення міжнародного зіставлення даних. Відповідність та суттєвість національних регістрів не є тільки внутрішніми критеріями, вони повинні також враховувати дотримання міжнародних норм ЄС з визначення статистичних одиниць, концепцій та класифікаторів.

3. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ

3.1 Етапи розвитку міжнародної системи національних рахунків

У 1953 році в ООН була опублікована доповідь «Система національних рахунків і допоміжні таблиці»), в якій було наведено шість типових рахунків для трьох основних секторів: «підприємства», «домашні господарства і приватні некомерційні організації» та «органи державного управління». Кожний із цих шести рахунків стосувався одного з уже знайомих і важливих агрегатів. таких, наприклад, як національний дохід. Класифікації потоків, що відбуваються на цих рахунках, були наведені у 12 стандартних таблицях. Іх основу становила структура рахунків виробництва, доходів, операцій з капіталом і рахунки зовнішніх операцій.

Підкреслювалась важливість узгодження міжнародних статистичних стандартів. Міжнародні принципи економічної і фінансової статистики, з одного боку, і національних рахунків - з іншого, треба було привести у відповідність. Зазначалося, що при розробці СНР велика увага була приділена тому, щоб забезпечити відповідність даної системи визначенням та класифікаціям, ЩО застосовуються або рекомендуються іншими організаціями, в першу чергу МВФ і ОЕСР.

Ці рахунки забезпечують інформаційну базу для оцінки напряму економічного розвитку і прийняття рішень урядом, надають можливість приводити попит і пропозицію виробничих ресурсів у відповідність зі своїми фінансами, забезпечувати задоволення певних спільних критеріїв, таких як стабільність економічної системи. Зазначалося також, що ця робота сприяла появі статистики національного доходу .та національного продукту, статистики фінансів та статистики цін.

у СНР 1953 року не приділялося уваги методологічним проблемам обчислення показників, що включаються в рахунки.

У 1955 році ООН видала тимчасовий посібник з методів обчислення національного доходу, де особлива увага приділялася потребам країн, що розвиваються.

Водночас Організація Об'єднаних Націй розробила запитальник для розсилання державам-членам з метою регулярного і систематичного збирання інформації про національні рахунки. у ньому пропонувалося надавати дані для дев'яти стандартних таблиць. Починаючи з 1958 року такі дані. доповнені інформацією національних статистичних органів і статистичними публікаціями відповідних країн, оприлюднювалися в Щорічнику зі статистики національних рахунків Slulislics). Дані щодо 70 країн і територій.

у другому виданні СНР-1953, яке побачило світ у 1960 році. було враховано зауваження щодо застосування СНР-1953 у різних країнах. У 1956 році, проаналізувавши ці зауваження, Статистична комісія дійшла висновку про внесення ряду поправок з метою збереження або підвищення зіставлення із суміжними міжнародними стандартами, а також для уточнення та іншого коригування тексту. Більшість таких пропозицій була сформульована Організацією Об'єднаних Націй спільно з Міжнародним валютним фондом і ОЕСР.

Статистична комісія в 1958 році запропонувала створити більш широку систему, в якій враховувалися б значний досвід, нагромаджений в цій сфері країнами з плановою економікою, а також відмінності в потребах країн, які знаходяться на різних рівнях розвитку.

У виданні 1960 року передбачалося подальше розширення включення таблиць руху грошових коштів і витрат-випуску, а в більш довгостроковій перспективі - балансів активів і пасивів. Було визнано, ЩО, зрештою, виникне потреба встановити відповідні міжнародні принципи.

у 1964 році було здійснено трете видання СНР-1953. Воно більш повно відповідало Посібнику з платіжного балансу (Ва!аI1СС o./Payтeпls Матю!) МВФ.

У цьому ж 1964 році члени групи експертів ООН обговорили проект доповіді, підготовлений Р. Стоуном, та співдоповідей з окремих питань, підготовлених ООН і ОЕСР. Це послужило основою для обговорення в рамках Статистичної комісії, а також у робочих групах, сформованих при регіональних комісіях ООН з представників національних статистичних органів. Паралельно над ЦИМ питанням працювала Міжнародна асоціація по вивченню національного доходу і національного багатства. В 1966 році в результаті цих дискусій було підготовлено другий документ, також розглянутий Статистичною комісією, а в 1967 році на своїй третій нараді група експертів розглянула третій документ. у 1968 році Статистична комісія затвердила переглянутий варіант СНР.

СНР 1968 року значно відрізнялася від СНР-1953.

Показники чистого кредитування і запозичення було розукрупнено на показники фінансових потоків окремих секторів. Рахунки доходів та витрат відокремили від рахунків операцій з капіталом, баланси активів і пасивів було розроблено для окремих секторів й усієї економіки загалом. У СНР 1968 року було введено додаткові класифікації для діяльності органів державного управління і некомерційних організацій, а також для трансфертів. Вона передбачала також включення даних про товари і послуги в постійних цінах.

СНР 1968 року складалася з 20 рахунків, які можна поділити на три категорії, і мала такий вигляд.

І. Зведені рахунки:

1 . Валовий внутрішній продукт і його використання.

Наявний національний дохід і його розподіл.

Фінансування капітальних витрат.

Зовнішні операції.

ІІ. Рахунки виробництва, споживання і капіталоутворення:

1. Види товарної продукції (товари і послуги, які реалізуються).

Нетоварна продукція та послуги (ті, що не реалізуються).

Галузі виробництва країни.

Послуги державних установ.

Послуги приватних некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

ІІІ. Рахунки доходів і витрат на фінансування капітальних витрат:

Нефінансові корпоративні та схожі з ними підприємства.

Фінансові установи.

Державні установи.

4. Приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

5. Домашні господарства з урахуванням приватних нефінансових некорпорованих підприємств.

Отже, всі рахунки можна розподілити на три основні класи (І, ІІ, ІІІ). Розглянемо детально рахунки 1 класу (зведені рахунки):

У лівій частині відображено основні елементи вартості валового внутрішнього продукту, а в правій - показники його використання.

Всі позиції з лівої частини (дебету), за винятком споживання основного капіталу, переносяться на кредит рахунку 2 «Наявний національний дохід і його розподіл».

Рахунок 1 ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1. Заробітна плата з урахуванням відрахувань на соціальне страхування Прибуток Амортизація основного капіталу Непрямі податки 5. Субсидії (мінус)	6. Витрати на кінцеве споживання державних установ 7. Витрати на кінцеве особисте споживання 8. Приріст запасів матеріальних оборотних засобів Валові вкладення в основний капітал Експорт товарів і послуг 11. Імпорт товарів і послуг (мінус)
Валовий внутрішній продукт за ринковими цінами	Використання валового внутрішнього продукту за ринковими цінами

Загальна величина заробітної плати в рахунку 2 відрізняється від заробітної плати в рахунку 1 на величину оплати праці, одержаної працівниками з-за кордону (наприклад, заробітна плата сезонних працівників за кордоном):

Рахунок 2. НАЯВНИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХІД І ЙОГО РОЗПОДІЛ

1. Витрати на кінцеве споживання державних установ 2. Витрати на кінцеве особисте споживання 3. Заощадження	4. Заробітна плата, з урахуванням відрахувань на соціальне страхування 5. Заробітна плата з-за кордону (сальдо) Прибуток Прибуток з-за кордону (сальдо) Поточні трансферти з-за кордону (сальдо) 9. Непрямі податки 10. Субсидії (мінус)
Використання наявного доходу	Наявний національний дохід

Національний дохід включає також інші факторні доходи з-за кордону (сальдо), зокрема доходи від власності за кордоном. У правій колонці рахунку відображаються також інші поточні трансферти з-за кордону (сальдо). Тому сума всіх компонентів цієї колонки рахунку становить наявний національних дохід. У лівій колонці рахунку 2 реєструються показники використання національного доходу. Згідно з методологічними принципами СНР він поділяється на кінцеве споживання та заощадження. Заощадження інтерпретується не як реальне нагромадження капіталу, а як джерело фінансування капітальних витрат. Тому величина заощадження переноситься в кредит наступного рахунка СНР, де використовуються показники фінансування капітальних витрат:

Цей рахунок призначено для характеристики процесу реального нагромадження активів (матеріально-речових, відтворюваних і невідтворюваних, фінансових), а також джерел фінансування придбання цих активів.

у верхній частині рахунку розміщуються джерела фінансування витрат на приріст запасів матеріальних оборотних коштів, придбання основного капіталу, на будівництво, на купівлю нематеріальних активів (патентів, ліцензій тощо). Перевищення джерел фінансування над сумою реального нагромадження матеріально-речових і нематеріальних активів утворює окрему позицію рахунку 3, одержану сальдовим методом і названу «перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов'язань». Ця стаття характеризує вартість придбаних фінансових активів (позик, приріст наявних коштів у банку та ін.) за вирахуванням вартості прийнятих зобов'язань (одержаних позик, кредитів тощо).

Рахунок 3. ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВИТРАТ

1 . Приріст матеріальних оборотних засобів Вкладення в основний капітал Купівля нематеріальних активів (крім фінансових) за кордоном 4. Перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов'язань	5. Заощадження 6. Амортизація 7. Капітальні трансферти з-за кордону (сальдо)
Валові інвестиції	Фінансування валових інвестицій
8. Придбання фінансових активів (сальдо)	9. Перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов'язань 10. Сальдо прийнятих зобов'язань 11. Сальдо взятих зобов'язань плюс перевищення придбаних фінансових активів над сумою прийнятих зобов'язань

У нижній частині рахунку зазначено придбання фінансових активів за видами (у лівій частині) та взяті зобов'язання (у правій частині).

Зведений рахунок 4 призначено для реєстрації зовнішніх операцій: експорту, імпорту, надходжень доходів від капіталу за кордоном та ін.

Рахунок 4. Зовнішні операції

Поточні операції

1 . Експорт товарів і послуг 2. Заробітна плата, що надходить з-за кордону 3. Доходи від власності. одержані з-за кордону 4. Інші поточні трансферти, що надходять з-за кордону	5. Імпорт товарів і послуг б. Заробітна плата іноземцям Прибуток іноземних підприємств Інші поточні трансферти за кордон 9. Сальдо поточних операцій
Поточні надходження	Витрати поточних надходжень
10. Сальдо поточних операції 11. Сальдо капітальних трансфертів активів за кордону 12. Сальдо взятих на себе закордонних зобов'язань	13. Сальдо придбаних нематеріальних з-за кордоном 14. Сальдо придбаних фінансових активів за кордоном
Надходження	Виплати

Цей рахунок передбачає, крім виділення експорту та імпорту товарів і послуг, розподіл факторних доходів, які надходять з-за кордону чи вибувають з даної країни, на заробітну плату найманих працівників (громадян даної країни за кордоном та іноземців у цій країні), з одного боку, і на дохід від власності та підприємництва (власності громадян цієї країни в зарубіжних країнах та власності іноземців у цій країні) - з другого.

У верхній частині рахунку реєструються поточні операції, у нижній - операції з капіталом.

На дебеті поточного субрахунку фіксуються надходження коштів з-за кордону у вигляді: експортної виручки, факторних доходів з інших країн. інших надходжень поточних трансфертів. На кредиті поточного субрахунку відображаються потоки коштів за кордон у вигляді: платежів за імпортну продукцію та послуги, переказів, доходів за вартістю факторів, інших поточних трансфертів за кордон. Різниця між поточними надходженнями та використанням їх становить активне сальдо на поточному рахунку нації. Якщо різниця його від'ємна, то платіжний баланс сформувався з пасивним, тобто мінусовим сальдо.

Активне сальдо за поточними платіжними операціями, капітальні трансферти з інших країн. позичені кошти (від приватних і державних банків зарубіжних країн) у сукупності являють собою джерело для оплати купівлі нематеріальних активів (крім фінансових) і придбання фінансових активів.

Рахунки ІІ класу призначені для характеристики ресурсів та використання окремих груп товарів, для реєстрації обсягу продукції окремих галузей економіки і структури їх витрат. Як приклад рахунків цього класу розглянемо таку схему:

РАХУНОК ТОВАРУ А

1. Товар А, вироблений галуззю, що спеціалізується на виробництві цього товару 2. Товар А, вироблений іншими галузями 3. Товар А, вироблений органами загального управління та приватними некомерційними організаціями Імпорт товару А Імпортне мито	6. Проміжне споживання товару А: а) галузями виробництва товарів; б) приватними некомерційними організаціями; в) органами загального управління 7. Кінцеве споживання домашніми господарствами 8. Приріст матеріальних оборотних коштів Вкладення в основний капітал Експорт
Ресурси	Використання

У лівій частині рахунку відображаються всі ресурси товару А.

Вони складаються з виробництва та імпорту. Як бачимо, у наведеному рахунку виробництво розподіляється на кілька категорій.

У правій частині рахунку показується використання товару А на кінцеве і проміжне споживання у різних секторах економіки з урахуванням органів загального управління та приватних некомерційних організацій, а також на приріст запасів, експорт та ін.

Прикладом рахунків ІІІ класу може бути:

РАХУНОК ДОХОДІВ І ВИТРАТ ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ І ДРІБНИХ НЕКОРПОРОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Кінцеве споживання Виплати доходів від власності Страхові платежі Прямі податки Обов'язкові платежі, штрафи та ін. Внески у приватні некомерційні організації 7. Заощадження	8. Заробітна плата, з урахуванням відрахувань на соціальне страхування 9. Прибуток 10. Відрахування від підприємницьких доходів напівкорпорованих підприємств 11. Доходи від власності Страхові відрахування Надходження з фондів соціального забезпечення 14. Інші надходження
Витрати	Доходи

Цей рахунок характеризує поточні доходи і витрати населення. Різниця між ними відображається у статті «Заощадження».

26 стандартних допоміжних. і додаткових таблиць призначалися для представлення деталізованих статистичних рядів, які було неможливо оформити у вигляді рахунків. Як показав практичний досвід, ці рахунки є основою для оцінювання існуючих і запропонованих планів щодо економічної статистики.

СНР 1968 року не є міжнародною нормою, вона лише демонструє, як класифікації, таблиці та рахунки системи можуть бути пристосовані до умов тієї або іншої країни.

Одним з варіантів модифікованої СНР-1968 є Європейська система інтегрованих економічних рахунків (ЄСР), підготовлена Євростатом. Вона відрізняється від СНР тим, що має додаткову інформацію щодо виробництва і фінансів, докладні дані про розподіл і перерозподіл доходів.

СНР 1993 року, як і СНР-1953 та СНР-1968, є черговим етапом у розвитку національного рахівництва. З історичного погляду зміст СНР 1993 року, її аналіз та перегляд відображають поглиблення досвіду і спеціальних знань, які лежать в основі СНР, досягнення більш повного узгодження СНР з іншими міжнародними статистичними стандартами, а також зміну напряму досліджень в цій галузі.

Близько 120 країн і територій представляли дані статистики національних рахунків в Організацію Об'єднаних Націй для включення до Щорічника після затвердження СНР-1968.

Протягом 1975-1980 років було проведено декілька регіональних нарад з питань аналізування досвіду використання СНР-1968 у різних країнах. У 1979 році Статистична комісія ухвалила рішення про сформування відповідної групи експертів та запропонувала розробити конкретні пропозиції на короткострокову перспективу щодо внесення в СНР уточнень і приведення її у відповідність з новими умовами. На своїх сесіях 1983 і 1985 років Статистична комісія прийняла рекомендації експертної групи, але зазначила, що в ході такої роботи важливо зберегти спадкоємність, уникаючи серйозної зміни визначень і класифікацій. Пріоритетними було визначено питання, пов'язані з практичним впровадженням СНР в країнах, що розвиваються.

За 1982-1985 роки міжнародні організації, консультанти та національні статистичні установи провели дослідження за темами, які було винесено на обговорення. Результати досліджень було розіслано фахівцям в конкретних галузях з проханням подати свої зауваження, а потім обговорено на регіональних нарадах, в яких брали участь представники національних статистичних служб. У порядку підготовки до наступного етапу роботи Міжсекретаріатська робоча група (представники МВФ. Євростату, ОЕСР) розробила два документи - про організацію перегляду СНР і про концептуальні основи переглянутої СНР.

За 1986-1989 роки групи експертів обговорили широке коло питань за такими темами: структура СНР, зіставлення цін і кількості, зовнішній сектор, сектор домашніх господарств, державний сектор, рахунки виробництва і таблиці витрат-випуску, фінансові потоки та баланси активів і пасивів, а також узгодження СНР і БНГ. У 1989 році для розгляду невирішених питань і аналізу проектів розділів переглянутої СНР було утворено групу експертів з координації СНР; ця група провела шість засідань.

В основу обговорення проблем СНР було покладено документ, підготовлений Міжсекретаріатською робочою групою. На цих нарадах дедалі більший інтерес викликало питання обліку екологічних аспектів. У 1991 році Статистичній комісії було представлено попередній проект переглянутої СНР. До літа 1992 року в переглянутий комплекс проектів розділів і додатків було внесено подальші уточнення і доповнення. Даний проект було покладено в основу обговорення на міжрегіональному семінарі, який відбувся в жовтні того ж року. У 1993 році Статистична комісія одноголосно рекомендувала затвердити новий проект СНР, а Економічна і соціальна рада Організації Об'єднаних Націй закликала держави-члени і міжнародні організації використати її.

Незважаючи на відсутність суттєвих розбіжностей щодо невирішених питань, на останніх етапах процесу перегляду сформувалася програма досліджень за кількома напрямами.

1. Розробка практичних вказівок для чіткого розподілу комісійних зборів за фінансове посередництво, що не підлягають прямому вимірюванню по конкретних користувачах. Комісія прийняла пропозицію Міжсекретаріатської робочої групи з національних рахунків про забезпечення в СНР гнучкого підходу до застосування цього принципу в окремих країнах або групах країн.

2. Розробка порядку умовного обчислення плати за оренду будівель. що знаходяться у власності та користуванні органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

3. Розмежування виплат, що приносять вигоду переважно споживачам. і виплат, що приносять вигоду переважно виробникам. Необхідні подальші дослідження, особливо з урахуванням важливого значення субсидій в деяких країнах.

4. Розмежування організованого і неорганізованого (тіньового) секторів економіки. Провідною організацією, що займається розробкою таких критеріїв, є Міжнародна організація праці (МОП). Це питання включено до програми досліджень з національного рахівництва, що передбачає продовження співпраці з МОП в цій галузі.

5. Облік екологічних аспектів шляхом розробки допоміжних екологічних рахунків. Він потрібен для країн, зацікавлених в побудові системи допоміжних рахунків, необхідних для вироблення політики і проведення аналізу. спрямованих на екологічно безпечне і стійке зростання та розвиток. У ньому напрямі рекомендується продовжувати співпрацю в галузі досліджень і методологічних розробок укладачів національних рахунків і фахівцями з питань навколишнього середовища.

6. Подальше уточнення Класифікації індивідуального споживання за призначенням і Класифікації виробників за призначенням, які мають попередній характер. Що стосується Класифікації функцій органів державного управління, то її модифікація повинна забезпечити як точніше визначення соціальних трансфертів у натуральній формі, так і повніше виявлення таких функцій. які стають дедалі важливішими з точки зору ліквідації та запобігання екологічній шкоді.

7. Подальше вдосконалення матричного формату для рахунків нагромадження та балансів активів і пасивів.

У СНР-1993 розроблено такі проблеми: межі нагромадження і запасів; надання послуг, включаючи послуги, що виробляються в рамках домашніх господарств; види фінансової діяльності. включаючи таку діяльність, як. наприклад. операції з похідними фінансовими інструментами; регіональні рахунки.

В СНР 1993 року сформульовано дві функції, які вона має виконувати.

Пасивна функція. Національні рахунки є певною організаційною структурою для економічної статистики. Виходячи з цього основна цінність СНР полягає в узгодженості класифікацій і визначень, а також у відображенні взаємозв'язків між різними галузями економіки. Таким чином, основна увага повинна приділятися поліпшенню вихідних статистичних даних.

Активна функція. Національні рахунки головним чином мають полегшувати економічний аналіз і прийняття рішень. Від структури СНР і визначень, які використовуються в ній, залежать не тільки можливості проведення того або іншого виду аналізу, але і сам підхід до розгляду економічних і соціальних проблем. Це веде до перегляду сфер застосування національного рахівництва.

3.2 Загальна характеристика СНР ООН 1993 року

Національні рахунки є інтегрованою системою рахунків. Ця точка зору є традиційною в національній системі обліку і залишається основною. Даний матеріал подається з іншої точки зору, відповідно до якої національні рахунки розглядаються як сукупність взаємопов'язаних підсистем, кожна з яких внутрішньо є повністю узгодженою, а всі вони. хоч і відрізняються одна від одної в деяких аспектах, сумісні між собою в широкому розумінні слова. У цьому ж розділі введено допоміжні рахунки, напівінтегровані з центральною структурою.

Центральна структура характеризує основні явища економічного життя: виробництво, дохід, споживання, нагромадження і багатство. Центральна структура складається з кількох аспектів, наприклад: запаси і потоки, характер та мета операцій, інституційні одиниці типу установ, ринкова та неринкова продукція, споживчі витрати та фактичне споживання. Усі вони взаємоузгоджуються і не призводять до будь-якої непослідовності.

Центральна структура також є узгодженою. Це означає, що кожен економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін. Ця узгодженість досягається шляхом використання в усій системі одних і тих самих понять і визначень, а також шляхом використання єдиного комплексу правил обліку та всіх запасів у системі. Звичайно, фактичні дані, що надходять з рахунків, або статистичні дані, які подаються первинними одиницями, з різних підстав не будуть повністю узгодженими. На практиці забезпечення узгодженості в національних рахунках вимагає більшого обсягу додаткової роботи.

Інтеграція та узгодженість - ось основні вимоги, що випливають з основних характеристик економічного життя і необхідності забезпечити логічно послідовний облік. Ці риси дозволяють центральній структурі слугувати основою для координування економічної і частково соціальної статистики.

За допомогою засобів, наведених у попередніх розділах, можна фіксувати всі потоки і запаси. Це робиться на рахунках системи. Рахунок є засобом, що фіксує для даного аспекту економічного життя види використання і ресурси або зміну в активах та пасивах чи запас активів та пасивів, які існують у певний період чи момент часу.

Рахунки можуть бути побудовані для інституційних одиниць та секторів, операцій, інших країн світу (зовнішні операції), активів і пасивів, закладів та галузей, продуктів, економіки країни в цілому.

Стосовно одиниць (інституційні одиниці, заклади) або груп одиниць (інституційні сектори і, як їх продовження, інші країни світу і галузі) в різних субрахунках фіксуються операції та інші потоки, пов'язані з яким-небудь конкретним аспектом економічного життя (наприклад. з виробництвом). Така сукупність операцій не балансується; підсумкові суми, зафіксовані як дебіторська і кредиторська заборгованість, зазвичай розрізняються. Тому повинна бути введена балансуюча стаття. Як правило, балансуюча стаття повинна бути також уведена між підсумком за активами і підсумком за зобов'язаннями інституційної угоди або сектору. Балансуючі статті є важливими показниками економічної діяльності. На рівні для всієї економіки вони є такими агрегованими показниками, як ВВП, національний дохід.

Перш ніж приступити до рахунків детально, корисно коротко розглянути побудову центральної структури.

Вона складається з:

1) інтегрованих економічних рахунків, в яких подана повна сукупність рахунків інституційних секторів та інших країн світу разом з рахунками для операцій (та інші запаси, які стосуються нагромадження) та рахунками для активів і пасивів;

2) таблиці ресурсів та їх використання, в якій інтегровано рахунки галузей відповідно до виду економічної діяльності і рахунки операцій з товарами та послугами відповідно до виду продукту;

3) тривимірного аналізу фінансових операцій та запасів фінансових активів і пасивів, в яких безпосередньо відображено відносини між секторами («від кого кому?»);

4) функціонального аналізу, в якому наведено деякі операції інституційних секторів згідно з цілями, яким вони слугують;

5) таблиць населення і зайнятості.

Ці різні блоки, що разом складають центральну структуру, взаємопов'язані різними шляхами, які описано нижче. Вони повністю узгоджуються між собою, тому що в них використовується одні й ті самі поняття, визначення, класифікації та правила розрахунку.

3.3 Інтегровані економічні рахунки та їх компоненти

Інтегровані економічні рахунки дають загальну картину економіки країни. Схема 3.1 показує, що розміщені в колонках інтегровані економічні рахунки включають рахунки інституційних секторів (з обох боків виділяються, як правило, колонки для кожного сектору, які не показано тут окремо). Ці рахунки поділено на три підгрупи: 1) рахунки поточних операцій; 2) рахунки нагромадження; 3) балансів активів та пасивів. У поточних рахунках фіксується виробництво, розподіл і перерозподіл доходу. Вони показують. як наявний капітал використовується для кінцевого споживання. Закінчуються вони нагромадженням.

ІНТЕГРОВАНІ ЕКОНОМІЧНІ РАХУНКИ

Товари та послуги	Інші світ	Уся економіка	Інституційні сектори	Операції, балансуючі статті, активи та пасиви	Інституційні сектори	Уся економка	Інші країни світу	Товари та послуги

Рахунки поточних операцій

Використання

Рахунки нагромадження

Зміни в активах Зміни в пасивах і чистій

вартості капіталу

Баланси активів і пасивів

Активи Пасиви і чиста вартість

капіталу

У рахунках нагромадження фіксуються всі зміни в активах і пасивах і, отже. всі зміни в різниці між активами І пасивами (тобто у власному капіталі), що відбулися за даний період. В балансах фіксуються запаси активів і пасивів та різниця між ними, які існують на початку і в кінці облікового періоду. Виділяється також колонка для інших країн світу.

Центральна колонка включає операції, балансуючі статті, активи і пасиви, які розташовані в порядку відповідно до структури рахунків, про яку говорилося вище. Існує єдиний баланс для всіх операцій з товарами та послугами, а не для кожної з них. Тому рахункам товарів та послуг відповідає спеціальна колонка. В цій колонці відображено кожну операцію з товарами та послугами (виробництво. кінцеве виробництво і т. ін.), що зафіксована в рахунках інституційних секторів.

Інтегровані економічні рахунки включають також колонку для суми інституційних секторів (резидентів), тобто для всієї економіки в цілому

Для детального ознайомлення з елементами. які показані разом в інтегрованих економічних рахунках, корисно поглянути на схему 3.2, яка включає зведене представлення рахунків.

Структура обліку є єдиною в усій системі. Вона використовується щодо всіх інституційних одиниць, під секторів, секторів та економіки в цілому. Однак певні рахунки можуть не підходити для деяких секторів. Так само не всі операції підходять для кожного сектору, а якщо вони підходять для кожного сектору, вони можуть виступати в ролі ресурсів для деяких секторів і способів використання для інших.

Для того щоб зробити рахунки зрозумілими, необхідно ввести цілий ряд операцій. Це робиться шляхом використання фактичної класифікації операцій в системі на рівні деталізації достатньої для повного розуміння рахунків.

Балансуючі статті можуть бути дані у валовому або чистому виразі, і різниця між цими двома значеннями становитиме споживання капіталу. Концептуально чисті балансуючі статті є більш значущими. Однак широко .використовуються валові поняття. говорячи конкретно, валові агреговані показники. При цьому валові показники часто оцінюються з більшою легкістю, точністю і швидкістю, ніж чисті показники. В рахунках припускається подвійне надання балансуючих статей.

Покажемо взаємозв'язок між рахунками.

Поточні рахунки стосуються виробництва, розподілу і використання доходу. Рахунки нагромадження охоплюють зміни в активах і пасивах та зміни у власному капіталі (для будь-якої інституційної одиниці або груп одиниць різниця між її активами та зобов'язаннями). Баланси являють собою запаси активів і пасивів та власний капітал.

Рахунки нагромадження відбивають усі зміни між двома балансами. Навіть якщо баланси і не складаються, чітке розуміння концептуального взаємозв'язку між рахунками нагромадження та балансами є необхідним для правильної розробки самих рахунків нагромадження.

Залежність між поточними рахунками і рахунками нагромадження є більш складною. Всі поточні операції спричиняють або позитивну зміну власного капіталу (ресурси). або негативну (у вигляді його використання).

Фіксування операції як поточних ресурсів означає збільшення суми економічної вартості, яку має в наявності інституційна одиниця або сектор; і навпаки, операція, що фіксується як поточне використання, означає зменшення цієї суми економічної вартості.

Різниця між підсумковою сумою та загальною сумою поточних ресурсів (нагромадження) являє собою на даний період зміни у власному капіталі в результаті поточних операцій.

Розглянемо детальніше основні рахунки і покажемо їх взаємозв'язки за допомогою головних показників СНР.

3.4 Рахунки поточних операцій

Почнемо з рахунку виробництва (схема 3.3). У ресурсах рахунку виробництва як надходження відображається випуск продукції, а як використання - проміжне споживання і валова додана вартість (для економіки в цілому - валовий внутрішній продукт), що відповідає вихідним потокам рахунку виробництва. Валова додана вартість є балансуючою статтею рахунку. Вихідний потік рахунку виробництва є вхідним потоком інших рахунків: проміжне споживання є вхідним потоком рахунку товарів і послуг, а валова додана вартість подана вхідним потоком рахунку утворення доходів.

Рахунок виробництва

Використання	Ресурси
Р.2 Проміжне споживання	Р.1 випуск продукції
В.lg 8алова додана вартість
К.l Споживання основного капіталу
В.ln Чиста додана вартість

Розглянемо методологію розрахунку показників цього рахунку.

Величині валової доданої вартості (додана вартість, брутто) дорівнює:

B.lg = Р.1 - Р.2.

Рахунок виробництва будується для всіх інституційних секторів.

Процеси первинного розподілу доходу відображаються в рахунку утворення доходів (схема 3.4) та в рахунку розподілу первинного доходу.

РАХУНОК УТВОРЕННЯ ДОХОДІВ

Використання	Ресурси
D.1 Оплата праці робітників D.2 Податки на виробництво та імпорт D.3 Субсидії В2. / В.3 Прибуток та аналогічні доходи /змішаний дохід	В.1 Валова додана вартість

Ресурсами рахунку утворення доходів є балансуюча стаття рахунку виробництва - валова додана вартість. Ресурси використовуються на оплату праці робітників, податки на виробництво (включаючи податки на продукти та імпорт) а також утворення прибутку (змішаний дохід).

Прибуток та аналогічні доходи/змішаний дохід є балансуючою статтею рахунку утворення доходів і може обчислюватися як на «чистій», так і на «валовій» основах.

Валову додану вартість подамо за допомогою рівняння

В.1 = D.1 + D.2 - D.3 + В.2/В.3.

Змішаний дохід визначається у випадку, коли оплату праці робітників і прибуток неможливо розмежувати. Таким чином, валова додана вартість - це сукупність усіх факторних доходів.

Ті процеси первинного розподілу доходів, які не знайшли відображення в рахунку утворення доходів, відображаються в рахунку розподілу первинного доходу (схема 3.5).

РАХУНОК РОЗПОДІЛУ ПЕРВИННОГО ДОХОДУ

Використання	Ресурси
D.4 Доходи від власності	В.2/В.3 Прибуток та аналогічні доходи/змішаний дохід
	D.1 Оплата праці робітників
	D.2 Податки на виробництво та імпорт
8.5 Сальдо первинних доходів	D.3 Субсидії (-)
	D.4 Доходи від власності

Показники використання попереднього рахунку утворення доходів є ресурсами рахунку розподілу первинного доходу. Ресурсом рахунку розподілу первинного доходу також є одержувані від інших інституційних секторів доходи від власності. У лівій частині рахунку в напрямах використання відображаються: доходи від власності та балансуюча стаття рахунку - сальдо первинних доходів (може ґрунтуватися на «валовій» та «чистій» основі).

Перехід від доданої вартості до сальдо первинних доходів подамо формулою

В.5=В.1+D4r+D4u

де D.4r, D.4U - відповідно одержані та сплачені доходи від власності.

Доходи від власності утворюються завдяки праву володіння активами за умови їх тимчасової передачі іншим інституційним одиницям. Усі первинні доходи, з урахуванням сальдо факторних доходів і доходів від власності, одержаних з-за кордону і переданих за кордон, дозволяють перейти до показника національного доходу.

Процес вторинного розподілу доходів характеризується у рахунку вторинного розподілу доходів (схема 3.6)..

Цей рахунок охоплює перерозподіл доходів через поточні трансферти в грошовій формі як усередині країни, так і з «Іншим світом» що дозволяє поділити процес перерозподілу на дві частини: трансферти в грошовій формі та в натуральній формі.

РАХУНОК вторинного розподілу доходів

Використання		Ресурси
0.5 Поточні податки на дохід. багатство та ін.	В.5 Сальдо первинних доходів
	0.5 Поточні податки на дохід. багатство та ін.
0.61 Відрахування на соціальне страхування .,
	0,61 Відрахування на соціальне страхування
0.62 Соціальна допомога, крім соціальних трансфертів в натуральній формі
	0.62 Соціальна допомога, крім соціальних трансфертів у натуральній формі
0,7 Інші види поточних трансфертів
В.6 Наявний дохід	0.7 Інші види поточних трансфертів

Ресурсами рахунку вторинного розподілу доходів. є балансуюча стаття «Сальдо первинних доходів» рахунку розподілу первинного доходу, а також усі види трансфертів, одержаних в грошовій формі. Ці трансферти розміщено також у графі «Використання», тому що для одних секторів такі трансферти відносять до «Ресурсів» а для інших - до «Використання». Балансуючою статтею рахунку вторинного розподілу доходів є наявний дохід.

Наявний дохід може або безпосередньо використовуватися. або попередньо коригуватися з урахуванням трансфертів соціального характеру в натурі. В останньому випадку наявний дохід надходить як ресурси в рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі. Це вже третій розподіл доходів за допомогою уряду. Він характеризується за допомогою рахунку перерозподілу доходів у натуральній формі (схема 3.7).

РАХУНОК ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ У НАТУРАЛЬНІЙ ФОРМІ

Використання	Ресурси
В.63 Соціальні трансферти в натуральній формі	В.6 Наявний дохід
	D.63 Соціальні трансферти в натуральній формі
В.7 Скоригований наявний дохід

Крім наявного доходу, в ресурсах цього рахунку є трансферти соціального характеру в натурі, що одержують домашні господарства.

Рахунок перерозподілу доходів у натуральній формі зачіпає тільки три сектори: уряд, домашні господарства та некомерційні організації, які обслуговують домашні господарства через соціальні трансферти в натуральній формі. Для домашніх господарств соціальні трансферти в натуральній формі розташовані в «Ресурсах», а для уряду - у «Використанні».

Балансуючою статтею рахунку перерозподілу доходів у натуральній формі є скоригований наявний дохід, якій можна розрахувати таким чином:

В.7 = В.6 + D.63r - D.63u,

де D.63r - трансферти соціального характеру в натурі, що надходять домашнім господарствам; D.63u - трансферти соціального характеру в натурі, що передаються домашніми господарствами .

Цей рахунок дає змогу чіткіше характеризувати роль уряду, більш повно вимірювати доходи домашніх господарств, легше робити міжнародні зіставлення.

Наявний дохід і скоригований наявний дохід можуть використовуватися або на споживання, або на заощадження. Це відображається в рахунку використання наявного доходу і в рахунку використання скоригованого наявного доходу (схеми 3.8 і 3.9).

РАХУНОК ВИКОРИСТАННЯ НАЯВНОГО ДОХОДУ

ВИКОРИСТАННЯ	РЕСУРСИ
Р.3 Витрати на кінцеве споживання	В.6 Наявний дохід
D.8 Поправка на зміни в чистій вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах	D.8 Поправка на зміни в чистій вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах
В.8 Заощадження

РАХУНОК ВИКОРИСТАННЯ СКОРИГОВАНОГО НАЯВНОГО ДОХОДУ

Використання	Ресурси
Р.4 Фактичне кінцеве споживання	В.7 Скоригований наявний дохід
D.8 Поправка на зміни в чистій вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах	D.8 Поправка на зміни в чистій вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах
В.8 Заощадження

Балансуючою статтею обох рахунків є заощадження. Тому обидва рахунки приводять до однакового підсумку:

В.8 = В.7 - Р.4 = В.6 - Р.3.

Показник «Заощадження» завершує групу рахунків поточних операцій.

у СНР кінцеве Споживання здійснюється урядом, домашніми господарствами а також некомерційними організаціями, які обслуговують домашні господарства. Крім того, в СНР враховуються відносини між домашніми господарствами та пенсійними фондами через відповідну поправку (D.8).

3.5 Рахунки нагромадження

Рахунки нагромадження охоплюють усі зміни активів, пасивів та їх різницю - зміни в чистій вартості капіталу. З лівого боку цих рахунків є графа під назвою «Зміни в активах», де фіксуються всі зміни в активах - як позитивні, так і негативні. З правого боку розташована графа «Зміни в пасивах і чистій вартості капіталу», де відбиваються всі зміни в пасивах(±) та чистій вартості капіталу. Заощадження є вхідним показником рахунків нагромадження, тому що це балансуюча стаття за рахунками операцій.

Рахунки нагромадження складаються з двох груп. Перша група включає рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок, де джерелом змін у чистій вартості капіталу є заощадження та добровільні трансферти багатства. Друга група рахунків нагромадження складається з рахунків інших змін у обсязі активів та рахунку переоцінки. Вони враховують такі фактори. як відкриття та вичерпання ресурсів корисних копалин, знищення активів внаслідок війн, землетрусів та ін. змін у рівні та структурі цін, які впливають на активи.

Рахунок операцій з капіталом (схема 3.10) відображає зміни в активах, пасивах і чистій вартості капіталу в розрізі кожного сектору та економіці в цілому. Заощадження є одним з факторів, який впливає на зміни в чистій вартості капіталу, що і відображається в рахунку операцій з капіталом.

Стаття «Зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів» не є балансуючою, а є підсумком правої частини рахунку.

Рахунок операцій з капіталом дозволяє виявити чисті кредити, або чисті борги, зміни /в чистій вартості капіталу за рахунок заощадження і чистих капітальних трансфертів.

РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ ІЗ КАПІТАЛОМ

Зміни в активах	Зміни в пасивах
Р.51 Валове нагромадження основного капіталу К.І Споживання основного капіталу (-) Р.52 Зміни в запасах матеріальних оборотних засобів Р.53 Придбання мінус вибуття цінностей К.2 Придбання мінус вибуття нестворених нефінансових активів В.9 Чисті кредити (+). чисті борги (-)	В.8 Заощадження D.9 Капітальні трансферти, що одержуються (+) D.9 Капітальні трансферти, що передаються (-) 10.1 Зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів

Чисті кредити, або чисті борги, визначимо таким чином:

В.9 = В.8 + В.8 + D.9(+) - D.9(-) - Р.52 - Р.51 + К.1 - Р.53 =

= 10.1 - Р.52 - Р.51 + К.1 - Р.53.

Фінансовий рахунок (схема 3.11) відображає збільшення фінансових активів і зміну фінансових зобов'язань. В результаті руху всіх фінансових потоків відбувається взаємне погашення фінансових зобов'язань, після чого залишаються тільки ті фінансові засоби, які не було спрямовано ні на кінцеве споживання, ні в інвестиції. Таким чином. чисті кредити або чисті борги можна одержати також з фінансового рахунку.

Чисті кредити (чисті борги) подано як перевищення величини створених фінансових активів над усіма прийнятими фінансовими зобов'язаннями.

Фінансовий рахунок

Зміни в активах	Зміни в пасивах в чистій вартості капіталу
F Чисте прийняття фінансових активів	F Чисте прийняття зобов'язань
F.l Монетарне золото і спеціальні	F.2 Валюта та депозити
права запозичення F.2 Валюта та депозити	F.3 Цінні папери, відмінні від акцій
	F.4 Кредити та позики
F.3 Цінні папери, відмінні від акцій	F:5 Акції та інші форми участі в капіталі
F.4 Кредити та позики
F.5 Акції та інші форми участі в капіталі	F.б Страхові технічні резерви
	F.7 Інша кредиторська заборгованість
F.б Страхові технічні резерви	В.9 Чисті кредити (+), чисті борги (-)
F.7 Інша дебіторська заборгованість

Динаміка чистої вартості капіталу може відбуватися під впливом заощаджень або чистих капітальних трансфертів, відкриття або вичерпання корисних копалин, руйнування активів унаслідок стихійного лиха, їх некомпенсованих конфіскацій, які фіксуються в рахунку інших змін в обсязі активів (схема 3.12), переоцінки активів, яка пов'язана зі зміною цін і характеризується в рахунку переоцінки (схема 3.13).

РАХУНОК ІНШИХ ЗМІН В ОБСЯЗІ АКТИВІВ

Зміни в активах	Зміни в пасивах в чистій вартості капіталу
AN Нефінансові активи AN 1. І Створені активи К4. Економічна поява створених активів К.7 Збитки внаслідок катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К.9 Інші зміни в обсязі нефінансових активів, не віднесених до інших категорій К. 12 Зміни класифікації та зміни в структурі AN.2 Нестворені активи К.3 Економічна поява нестворених активів К.5 Природний рух некультивованих біологічних ресурсів К.6 Економічне зникнення нестворених активів К.7 Збитки внаслідок ,катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К.9 Інші зміни в обсязі нефінансових активів, не віднесених до інших категорій К.12 Зміни класифікації та зміни в структурі AF Фінасові активи К.7 Збитки внаслідок катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К.12 Зміни класифікації та зміни в структурі К.10 Інші зміни в обсязі нефінансових активів та пасивів, не віднесених до інших категорій К.12 Зміни класифікації та зміни в структурі	AF Пасиви К.7 Збитки внаслідок катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К.10 Інші зміни в обсязі нефінансових активів та пасивів. не віднесених до інших категорій К.12 Зміни класифікації та зміни в структурі В.10.2 Зміна в чистій вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів

Рахунок інших змін в обсязі активів відображає не тільки відкриття або вичерпання корисних копалин, руйнування активів унаслідок стихійного лиха, їх некомпенсованих конфіскацій, але він ще враховує таки коригування, як зміни класифікації та зміни в структурі, що впливають на динаміку чистої вартості капіталу.

Балансуючою статтею рахунку інших змін в обсягу активів є зміна чистої вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів, яка розміщена з правого боку рахунку.

Рахунок переоцінки відображає холдинговий прибуток або збиток внаслідок зміни вартості капіталу, обумовлених динамікою цін різних активів та пасивів за певний період часу. На лівому боці рахунку відбиваються операції з активами, а на правому - з пасивами. Додатна переоцінка фінансових пасивів дає номінальний холдинговий збиток, а від'ємна - прибуток. Балансуючою статтею рахунку переоцінки є зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком.

Рахунок переоцінки

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
К.11. Номінальний холдинговий прибуток (-)/збиток (+) AN Нефінансові активи: AN.l Створені активи AN.2 Нестворені активи AF Фінансові активи	К.11Номінальний холдинговий прибуток (-) /збиток (+) AF Пасиви В.10.3 Зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком

Рахунок переоцінки поділяється на два субрахунки: субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку (схема 3.14) та субрахунок реального холдингового прибутку/збитку (схема 3.15).

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
К.11.1 Нейтральний холдинговий прибуток (-) /збиток (-;-) AN Нефінансові активи: AN.2 Нестворені активи АF Фінансові активи	К.11.1 Нейтральний холдинговий прибуток (-) /збиток (-;-) AF Пасиви В.10.3 Зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені нейтральним холдинговим прибутком/збитком

Субрахунок нейтрального холдингового прибутку/збитку відображає переоцінку активів і пасивів у тій пропорції, яка відповідає зміні загального рівня цін за минулий період. Це здійснюється шляхом множення індексу загального рівня цін за певний період часу на первинну вартість усіх активів та пасивів. Отриманий показник має назву «нейтральний холдинговий прибуток (-)/збиток (:+-)», тому що переоцінка активів та пасивів здійснюється в однаковій пропорції. Балансуючою статтею рахунку є зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені нейтральним холдинговим прибутком/збитком.

Рахунок реального холдингового прибутку/збитку показує різницю між номінальним холдинговим прибутком/збитком та нейтральним холдинговим прибутком/збитком, яка зветься реальним холдинговим прибутком/збитком. Якщо, наприклад, у лівій частині в активах номінальний холдинговий прибуток/збиток перевищує нейтральний холдинговий прибуток/збиток, то тоді ми маємо реальний холдинговий прибуток. Тому що в cepeдньому фактичні ціни активів зросли більше ніж загальний рівень цін. Балансуючою статтею рахунку реального холдингового прибутку/збитку є зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені реальним холдинговим прибутком/збитком.

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
К.ll.2 Реальний холдинговий прибу- ток (-)/збиток (+) AN Нефінансові активи: AN.l Створені активи AN.2 Нестворені активи AF Фінансові активи	К.11.2 Реальний холдинговий прибуток (-)/збиток (+) AF Пасиви В.10.3 Зміни в чистій вартості капіталу, Обумовлені реальним холдинговим прибутком/збитком

Отже, рахунок реального холдингового прибутку/збитку відображає зміну відносних цін, яка викликана більшою або меншою зміною цін окремих видів активів порівняно зі зміною загального рівня цін.

3.6 Баланси активів та пасивів

Особливий тип рахунків у СНР - баланси. Вони відображають наявність у країні або в певному секторі активів, пасивів, а також чистої вартості капіталу в момент складання балансу. В лівій частині балансів показуються активи, а в правій - пасиви і чиста вартість капіталу. В СНР є три самостійні баланси: початковий баланс активів та пасивів; зміни в балансі активів та пасивів; заключний баланс активів та пасивів.

Початковий баланс активів та пасивів (схема 3.16) - це сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектору, а також усієї країни в цінах на початок обчислюваного періоду. Балансуючою статтею є чиста вартість капіталу - різниця між активами та пасивами, що дорівнює поточній вартості запасів економічних цінностей, якими володіє сектор чи окрема одиниця.

ПОЧАТКОВИЙ БАЛАНС АКТИВІВ ТА ПАСИВІВ

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.I Створені активи
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.90 Чиста вартість капіталу

Підсумок усіх змін в активах, пасивах і в чистій вартості капіталу, які сталися за звітний період, по кожному сектору окремо і по країні в цілому підбивається в балансі «Зміни в балансі активів та пасивів» (схема 3.17).

3.7 Зміни в балансі активів і пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
Сумарна зміна активів	Сумарна зміна пасивів
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.I Створені активи	В.10. Зміни в чистій вартості капіталу, разом
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.10.1 Зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів
	В.10.2 Зміни в чистій вартості капіталу внаслідок інших змін в обсязі активів
	В.10.3 Зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком

Він відображає зміну всіх нефінансових і фінансових активів за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, а також внаслідок інших змін в обсязі активів, номінальним холдинговим прибутком/збитком.

ці два баланси дозволяють побудувати заключний баланс активів та пасивів (схема 3.18).

3.8 Заключний баланс активів і пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.I Створені активи
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.90 Чиста вартість капіталу

На відміну від початкового балансу активів та пасивів заключний баланс активів та пасивів є сукупністю всіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектору окремо і по країні в цілому на кінець обчислюваного періоду. Активи, пасиви і чиста вартість капіталу на кінець обчислюваного періоду дорівнюють величині активів, пасивів і чистої вартості капіталу на початок обчислюваного періоду плюс зміни в активах, пасивах і чистій вартості капіталу, які сталися за минулий період.

Баланси активів та пасивів показують відносини між заощадженнями та чистою вартістю капіталу. Заощадження (нетто) дорівнюють змінам у чистій вартості капіталу мінус капітальні трансферти, іншим змінам в обсязі активів та номінального холдингового прибутку/збитку.

3.9 Рахунок товарів і послуг

Рахунки операцій в СНР є умовними чи перевірними, тому що вони не показують відносини між секторами, а тільки підбивають суму даних по тій чи іншій операції, які можна знайти в рахунках різних секторів чи галузей. Підсумкові дані по ресурсах та використанню рахунків операцій балансуються за визначенням і тому балансуючої статті не містять.

Особливе значення серед рахунків операцій, та і СНР в цілому, має рахунок товарів і послуг. Тому йому надано код - рахунок 0. Щодо рахунків інших операцій, то вони можуть позначатися в СНР кодом відповідної операції.

В СНР ООН-93 та публікаціях Державного комітету статистики України цей рахунок називають рахунком товарів і послуг.

Рахунок товарів і послуг характеризує загальні ресурси продуктів і послуг в економіці в цілому, а також напрями використання цих ресурсів. Він є своєрідною зведеною характеристикою СНР: Рахунок товарів і послуг збалансовано тільки на загальному рівні. Особливістю цього рахунку є те, що ресурси розміщено з лівого боку, а використання - з правого.

Рахунок товарів і послуг

Ресурси	Використання
Р.1 Випуск продукції	Р.2 Проміжне споживання
Р.7 Імпорт товарів та послуг	Р .3/Р.4 Витрати на кінцеве споживання/фактичне кінцеве споживання
D.21 Податки на продукти
D.3I Субсидії на продукти	Р.5 Валове нагромадження
	Р.51 Валове нагромадження основного капіталу
	Р.52 Зміни в запасах матеріальних оборотних коштів
	Р.53 Придбання мінус вибуття цінностей
	Р.6 Експорт товарів та послуг

Таким чином, на одному боці рахунку реєструються всі ресурси продуктів та послуг (валовий випуск та імпорт), а на другому - відображається використання ресурсів на різні потреби.

Дані рахунку товарів і послуг дають змогу розрахувати ВВП двома методами: методом кінцевого споживання та виробничим методом. ВВП, розрахований методом кінцевого споживання дорівнює сумі всіх статей кінцевого використання мінус імпорт, тобто сума кінцевого споживання, валового нагромадження, зміни в запасах матеріальних оборотних засобів, придбання мінус вибуття цінностей, експорту мінус імпорт. ВВП, розрахований виробничим методом, дорівнює різниці між валовим випуском та проміжним споживанням плюс чисті податки на продукти. Схема рахунку передбачає, що валовий випуск оцінено в основних цінах.

3.10 Рахунок іншого світу

Операції між інституційними одиницями-резидентами і oдиницями-нерезидентами, які належать до операцій з іншими країнами світу, реєструються на відповідних рахунках. Крім цього, в рахунках іншого світу окремо характеризуються зміни в активах, пасивах та в чистій вартості капіталу, пов'язані із зовнішніми операціями (в основному з фінансовими активами та пасивами).

СНР є закритою в тому розумінні, що реєструє два «КІНЦЯ» кожної операції, тобто кожна операція проходить як «використання» в одних рахунках і як «ресурси» в інших рахунках.

У СНР поняття «інший світ» грає роль, аналогічну інституційному сектору, без яких-небудь характерних функцій і ресурсів. Він складається з резидентів інших країн у такій мірі, наскільки вони зайняті операціями З резидентами даної країни.

Рахунки іншого світу формально замикають СНР і показують: за допомогою яких зовнішніх зв'язків досягнуто збалансованості доходів та витрат у країні. Потоки зовнішніх операцій реєструються також в торговому та платіжному балансах.

Специфічною особливістю рахунків іншого світу є те, що коли для окремої країни якийсь показник належить до ресурсів, то для іншого світу його розмішено у використанні. Це стосується і балансуючих статей. Якщо балансуюча стаття має позитивне значення, то це добре для інших країн світу і є дефіцитом для певної країни.

Рахунок зовнішніх операцій з товарами та послугами

Використання	Ресурси
Р.6 Експорт товарів та послуг	Р.7 Імпорт товарів та послуг
Р.61 Експорт товарів	Р.7 І Імпорт товарів
Р.62 Експорт послуг	Р.72 Імпорт послуг
В.11 Сальдо зовнішніх операцій з товарами та послугами

В рахунку зовнішніх операцій з товарами та послугами у «ресурсах» розміщено імпорт товарів та послуг, а до «використання» віднесено експорт товарів та послуг. Балансуючою статтею є сальдо ,зовнішніх операцій з товарами та послугами. Якщо вона має додатне значення, то це показує на активне сальдо для іншого світу і дефіцит для певної країни.

РАХУНОК ЗОВНІШНІХ ПЕРВИННИХ ДОХОДІВ ТА ПОТОЧНИХ ТРАНСФЕРТІВ

Використання	Ресурси
D.1 Оплата праці робітників D .2- D .3 Податки за відрахуванням субсидій на виробництво та імпорт D 4. Доходи від власності D.5 Поточні податки на дохід, багатство та ін. D.6 Відрахування на соціальне страхування та соціальну допомогу D.7 Інші види поточних трансфертів D.8 Поправка на зміну в чистій вартості активів домашніх господарств у пенсійних фондах В.12 Сальдо за поточними зовнішніми операціями	В.11 Сальдо зовнішніх операцій з товарами та послугами D.1 Оплата праці робітників D.2- D.3 Податки за відрахуванням субсидій на виробництво та імпорт D 4. Доходи від власності D.5 Поточні податки на дохід, багатство та ін. D.7 Відрахування на соціальне страхування та соціальну допомогу D.7 Інші види поточних трансфертів D.8 Поправка на зміну в чистій вартості засобів домашніх господарств у пенсійних фондах

Рахунок зовнішніх первинних доходів та поточних трансфертів є симетричним - в «ресурсах» та «використанні» надаються однакові показники.

3.11 РАХУНОК ЗОВНІШНІХ ОПЕРАЦІЙ З НАГРОМАДЖЕННЯ

Рахунки зовнішніх операцій з нагромадження стосуються, як зазначалося вище. тільки фінансових операцій, тому що для нефінансових активів нерезидентів завжди створюються умовні інституційні одиниці на економічній території країни, яка розглядається. Тому ці рахунки мають певні відмінності порівняно з аналогічними рахунками для інституційних секторів.

Рахунок операцій з капіталом

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
К.2 Придбання мінус вибуття нестворених нефінансових активів В.9 Чисті кредити (+), чисті борги (-)	В.12 Сальдо за поточними зовнішніми операціями D.9 Капітальні трансферти, що одержуються (+)- D.9 Капітальні трансферти, що передаються (-)- В.10.1 Зміни в чистій вартості капіталу за рахунок заощаджень і капітальних трансфертів

Фінансовий рахунок

Зміни в активах	Зміни У пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
F Чисте прийняття фінансових активів	F Чисте прийняття зобов'язань
F.1 Монетарне золото і спеціальні права запозичення	F.2 Валюта та депозити
	F.3 Цінні папери, відмінні від акцій
F.2 Валюта та депозити	Р.4 Кредити та позики
F.3 Цінні папери, відмінні від акцій	F.5 Акції та інші форми участі в капіталі
F.4 Кредити та позики
F.5 Акції та інші форми участі в капіталі	F.6 Страхові технічні резерви
	F.7 Інша кредиторська заборгованість
F.6 Страхові технічні резерви	В.9 Чисті кредити (+), чисті борги (-)
F.7 Інша дебіторська заборгованість

Рахунок інших змін в обсягу активів

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
AN Нефінансові активи К.8 Некомпенсовані конфіскації К. 12 Зміни класифікації та зміни у структурі AF Фінасові активи К.7 Збитки внаслідок катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К. 10 Інші зміни в обсязі нефінансових активів та пасивів, не віднесених до інших категорій К.12 Зміни класифікації та зміни у структурі	AF Пасиви К.7 Збитки внаслідок катастроф К.8 Некомпенсовані конфіскації К.10 Інші зміни в обсязі нефінансових активів та пасивів, не віднесених до інших категорій К. 12 Зміни класифікації та зміни у структурі В.10.2 Зміни в чистій вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів

Рахунок переоцінки

Зміни в активах	Зміни в пасивах і зміни в чистій вартості капіталу
AF Фінансові активи К.11 Номінальний холдинговий прибуток (-) /збиток (+) К. 11.1 Нейтральний холдинговий прибуток (-) /збиток (+) К. 11.2 Реальний холдинговий прибуток (-) /збиток (+)	AF Пасиви К.11 Номінальний холдинговий прибуток (-)/збиток(+) К. 11.1 Нейтральний холдинговий прибуток (-)/збиток (+) К. 11.2 Реальний холдинговий прибуток (-)/збиток (+) В.10.3 Зміни у чистій вартості капіталу, обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком В.10.31 Зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені нейтральним холдинговим прибутком/збитком В.10.32 Зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені реальним холдинговим прибутком/збитком

3.12 РАХУНОК ЗОВНІШНІХ АКТИВІВ ТА ПАСИВІВ

У блоці рахунків визначаються зовнішнє фінансове становище країни на початок обчислюваного періоду (фінансові активи, фінансові пасиви і чиста вартість капіталу стосовно інших країн) та його зміна за минулий період (зміна зовнішніх активів, фінансових пасивів і чистої вартості капіталу за обчислюваний період), а також зовнішнє фінансове становище країни на кінець обчислюваного періоду (зовнішні фінансові активи, фінансові пасиви і чиста вартість капіталу на кінець обчислюваного періоду),

ПОЧАТКОВИЙ БАЛАНС АКТИВІВ ТА ПАСИВІВ

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.90 Чиста вартість капіталу

Зміни в балансі активів і пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
Сумарна зміна активів	Сумарна зміна пасивів
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.10. Зміни в чистій вартості капіталу, разом

Заключний баланс активів і пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
AN Нефінансові активи:	AF Пасиви
AN.2 Нестворені активи
AF Фінансові активи	В.90 Чиста вартість капіталу

4. МІЖНАРОДНА СТАТИСТИКА СІЛЬСЬКОГО І ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

4.1 Система показників і джерела інформації міжнародної статистики сільського господарства

Сільське господарство є одним з найконтрольованіших статистикою видів економічної діяльності. Статистичні дані отримують за допомогою проведення сільськогосподарських переписів і обстежень, у тому числі дані про дохід, площу угідь фермерів, виробництво продукції рослинництва і тваринництва та матеріальні й енергетичні витрати. Більшість статистичних служб світу регулярно обстежують фермерські домашні господарства на сезонній чи річній основі для спостереження за виробництвом сільськогосподарської продукції. Ці обстеження можна також використовувати для одержання даних про методи ведення сільського господарства та іншої інформації. Обстеження сіл відіграють аналогічну роль. Вибіркове обстеження польових культур для розрахунку річної врожайності з метою складання прогнозів урожаїв є важливим джерелом даних про зміни в продуктивності. Інші джерела включають інтерпретацію зображень, отриманих шляхом дистанційного зондування, дані метеослужб, дослідження університетів і сільськогосподарських департаментів, дані адміністративного обліку, запису фермерів та обстеження доходів і витрат сільських жителів.

Інформація про площу має особливо важливе значення в сільськогосподарській діяльності. Вона може бути виражена в площі (км2) і в місці розташування (географічні координати). Про структурні зміни можна судити за структурою випуску чи витрат або безпосередньо шляхом аналізу змін у сільськогосподарській практиці, наприклад у методах обробки гpyнтy.

у традиційній статистиці сільського господарства головна увага приділяється виробництву сільськогосподарських продуктів.

Крім цього становлять інтерес таки показники:

Випуск: у т. ч.

однолітні культури

Багаторічні культури

Худоба

Інші продукти

Витрати: у т. ч.

Боротьба зі шкідниками (культури)

Витрати кормів

Боротьба з хворобами і хижаками

Витрати поживних речовин

Енерговитрати

Підготовка грунту, сівба і вирощування у т. ч.

Обробка грунту

Сівба

Вирощування

Продукція сільського господарства являє грошове вираження виробленої продукції рослинництва і тваринництва за фактичними цінами реалізації за календарний рік.

Для розрахунку індексу фізичного обсягу продукції сільського господарства використовується показник її обсягу в порівнянних цінах.

Продукція рослинництва включає вартість продуктів, отриманих з урожаю даного року, вартість вирощування багаторічних насаджень і зміну вартості незавершеного виробництва від початку до кінця року.

Продукція тваринництва включає вартість вирощування худоби, птиці та інших тварин, виробництва молока, вовни, яєць, меду та ін.

Рівень рентабельності (збитковості) продукції, реалізованої сільськогосподарськими підприємствами, характеризується відношенням прибутку до собівартості реалізованої продукції.

Загальна земельна площа - площа поверхні суші разом із внутрішніми водами, що знаходиться усередині державного кордону.

Сільськогосподарські землі - земельні ділянки, які використовують для одержання сільськогосподарської продукції. До їх складу входять орні землі, землі під постійними культурами, косовиці і пасовища.

Орні землі - це систематично оброблювані вгіддя, які використовують під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав і чисті пари.

Землі під постійними культурами - зайняті багаторічними насадженнями, а також плодорозсадники.

Косовиці - земельні ділянки, які використовують для сінокосіння.

Пасовища - ділянки землі, зайняті природними чи сіяними травами, придатними для випасу худоби і не використовувані під косовицю.

Посівні площі по культурах установлюються з урахуванням господарського використання врожаю. Уточнена площа обчислюється шляхом підсумовування площі збережених озимих, а також площі посівів ярових культур і збереженої укісної площі багаторічних трав.

Валовий збір - це зібраний і оприбуткований урожай сільськогосподарських культур з усієї зібраної площі, як основних, так і з повторних і міжрядних посівів. Валовий збір зернових культур, соняшнику, цукрових буряків (фабричних) у сільськогосподарських підприємствах встановлюється у вазі після доробки (очищення, сушіння), по інших культурах - в оприбуткованій фізичній масі.

Середня врожайність сільськогосподарських культур обчислена, виходячи з валового збору з основних посівів з 1 га зібраної площі.

Поголів'я худоби встановлюється за станом на І січня на основі щорічних обліків (переписів) і включає поголів'я усіх вікових груп відповідного виду худоби.

Виробництво м'яса - продаж на забій усіх видів худоби і птиці державі, на ринку через власну торгову мережу і підприємства громадського харчування, обмін за бартерними операціями та ін.

Виробництво молока характеризується фактично надоєним коров'ячим, козиним, верблюжим, кобилячим молоком незалежно від того, чи було воно реалізовано, або частина його спожита в господарстві на випоювання телят і поросят. Молоко, висмоктане телятами при підсосному їхньому утриманні, в продукцію не включають і не враховують під час розрахунку продуктивності корів.

Середній річний надій молока від однієї корови наводиться в розрахунку на середнє поголів'я корів на початок року і початок кожного звітного періоду. У сільськогосподарських підприємствах при визначенні надою молока від однієї корови із загального поголів'я корів у господарстві виключаються корови, що знаходяться на відгодівлі, корови м'ясної череди і виділені для групового підсосного утримання телят.

Виробництво вовни включає всю фактично настрижену овечу, козину. верблюжу вовну і козиний пух, незалежно від того, чи була вона реалізована або використана на внутрішньогосподарські потреби. Вовна. отримана з овчин при промисловій переробці їх на шкіру (так звана кисла вовна), у продукцію не включається. Вага вовни показується фізична, безпосередньо після стрижки овець.

Виробництво яєць включає їхній збір за рік від усіх видів свійської птиці, включаючи яйця. використаних на відтворення птиці (інкубація та ін.).

Середньорічна чисельність працівників сільгосппідприємств визначається підсумовуванням облікової чисельності працівників за всі місяці звітного року і розподілом отриманої суми на число 12. Чисельність тимчасових працівників, залучених на сільськогосподарські роботи з пенсіонерів, домашніх господарок, учнів, які працюють в окремі дні, обчислюється шляхом розподілу кількості відпрацьованих ними людино-днів на число робочих днів у місяці.

Особливості статистики сільського господарства в країнах - членах ЄС та в Україні

Сільськогосподарські землі за категоріями використання

У країнах - членах ЄС в основу класифікації земель, що використовуються в системі Єврофарм, покладено стандартну статистичну класифікацію землекористування, розроблену Європейською економічною комісією (ЄЕК) ООН.

В Україні дані ґрунтуються на класифікації ЄЕК ООН, а також на національній Класифікації видів економічної діяльності.

Сільськогосподарські угіддя - це земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. До них належать: рілля, що включає тимчасові випаси, пари, постійні пасовища, багаторічні насадження (тобто сади й виноградники), землі. зайняті парниками, а також інші сільськогосподарські угіддя. Визначення, прийняті країнами ЄС та Україною, подібні.

Рілля - це регулярно оброблювані землі в основній системі сівозміни, що включають також землі під пар. Українське визначення до цієї категорії відносить землі. що постійно обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, землі під пар, площі парників та теплиць. До площі ріллі не включаються сіножаті та пасовища, а також міжряддя садів, що використовуються під посіви.

Сільськогосподарські угіддя в окремих країнах за 1995-2000 рр

Тис. га

Країна	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Бельгія	1386	1390	1383	1391	1394	1396
Данія	2721	2699	2554	2729	2712	2666
Німеччина	17344	17335	17327	17389	17 152	17067
Греція	5116	5109	...	...	.. .	...
Іспанія	29864	29694	29382	29273	28881	25 425
Франція	30092	30034	30 169	30 150	29935	29865
Ірландія	4388	4341	4432	4415	4418	...
Італія	16501	15284	15256	15401	...	...
Люксембург	127	126	127	127	127	127
Нідерланди	1981	1975	1954	196	1962	1952
Австрія	3430	3429	3423	3497	3410	3399
Португалія	4024	4004	3994	3812	3904	3881
Фінляндія	2161	2144	2150	2192	2201	2211
Швеція	3063	3122	3109	3107	3071	2980
Сполучене Королівство	16298	16371	16435	16344	16245	15722
Україна	41 853	41 840	41 854	41827	41 830	41827

Обсяг сільськогосподарського виробництва

Статистика сільськогосподарського виробництва виходить із балансів постачання, що включають основні сільськогосподарські культури і продукцію тваринництва. У кількісному відношенні ці баланси можуть іти як доповнення до сільськогосподарських рахунків, виражених у вартісних показниках, але розподілених за видами продукції. Розподіл у балансах постачання ґрунтується на кількісних показниках для різних категорій продукції; ця кількість визначається за допомогою статистичних обстежень чи реєстрації залишків.

В Україні показники рахунків та використання обчислюються з урахуванням перерахунків похідних продуктів у первинний продукт, за яким складається баланс.

Рілля в окремих країнах 1995-2000 рр

Тис. га

Країна	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Бельгія	861	848	855	854	867	...
Данія	2502	251З	2354	2555	25З6	2508
Німеччина	11 8З5	11 8З2	11 8З2	11 879	11 821	11 804
Греція	2250	2250	...	оо.	З870	2801
Іспанія	ІЗ 905	ІЗ 856	14 120	ІЗ 655	ІЗ 26З	12972
Франція	18 126	18 110	18 З05	18 З62	18 192	18 І7З
Ірландія	1051	1097	IОЗ5	1084	1076	960
Італія	9652	8498	8З21	8273	...	оо *
Люксембург	58	58	61	61	62	60
Нідерланди	915	925	9ЗЗ	945	970	985
Австрія	1403	1402	1397	1386	ІЗ85	1374
Португалія	23З5	2315	2305	2116	2201	2179
Фінляндія	2141	2122	2125	2166	2177	2180
Швеція	2647	2689	2746	27З4	2696	2606
Сполучене Королівство	6078	6214	6450	6329	6180	5984
Україна	3З 286	33 189	З3081	32 858	З2670	32564

Баланси постачання базуються на такій схемі:

Ресурси = Використання;

Ресурси = Придатна продукція + Імпорт; Використання = Внутрішнє використання = = Зміни в запасах - Експорт.

В Україні баланси розробляються за основними видами сільськогосподарської продукції. тому продукти харчової переробки не належать до однієї категорії. а включаються до Споживання, Змін в запасах та Експорту.

Обсяг споживання в країнах ЄС та Україні включає зміну запасів у магазинах роздрібної торгівлі, домогосподарствах, а також споживання в їдальнях. ресторанах.

Як правило, обсяг виробництва, що визначається в Україні, стосується всіх земельних ділянок незалежно від Їх правового статусу.

Поголів'я худоби

Для країн ЄС закупівлю поголів'я худоби наведено в цьому розділі. оскільки вона має стосунок до закупівлі із внутрішніх джерел. Наприклад, імпорт поголів'я худоби не розглядається як основний капітал. Тварина, що вважається на момент імпорту активом основного капіталу, фіксується тільки на рахунку валового нагромадження або рахунку основного капіталу.

В Україні враховуються всі сільськогосподарські домашні тварини, незалежно від Їхнього віку, місцезнаходження та мети розведення.

ЄС і Україна застосовують ті самі принципи щодо реєстрації поголів'я худоби. Зміни в обсязі запасів поголів'я враховуються залежно від виду тварин або в нагромадженні основного капіталу (доросла худоба), або у змінах запасів (молодняк та худоба на відгодівлі).

Велика рогата худоба за 1995-2000 рр.

Тис. голів

Країна	1995 Р	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Бельгія	Зl59	3071	2978	2984	2970	3001
Данія	2094	2052	2026	1968	1976	1891
Німеччина	15890	15760	15227	14942	14657	14479
Греція	550	593	596	577	577	579
Іспанія	5495	5905	5869	5966	6291	6249
Франція	20 837	20541	20 334	20055	20216	20324
Ірландія	6532	6757	6992	7093	6708	6459
Італія	7418	7390	7328	7316	7З61	7401
Люксембург	204	209	205	202	20З	200
Нідерланди	4545	4366	4287	4184	4097	3890
Австрія	2326	2272	2198	2172	2153	2155
Португалія	1324	1311	1285	1267	1403	lЗ98
Фінляндія	1179	1150	1125	1101	1068	IОЗ5
Швеція	1779	1747	1708	1712	1680	1618
Сполучене	11735	11430	11 З47	11 2З7	11281	10878
Королівство
Україна	17557	15313	12759	117'22	10627	9424

Свині (тис. голів)

Країна	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Бельгія	7153	7117	7352	7551	7322	7266
Данія	10709	11079	11494	11991	I1 914	12642
Німеччина ,	23737	24283	24795	26294	26003	25 775
Греція	917	904	938	904	906	919
Іспанія	18 125	18572	19480	21 562	22418	22435
Франція	14531	14968	15473	15869	15991	15921
Ірландія	1542	1665	1717	1801	1763	1731
Італія	8061	8090	8281	8415	8415	8329
Люксембург	73	77	74	81	82	83
Нідерланди	13935	14253	11437	13418	13 139	12822
Австрія		3706	3664	3680	3810	3433	3348
Португалія	2402	2344	2365	2341	2350	2338
Фінляндія	1394	1413	1444	1541	1493	1456
Швеція	2317	2319	2353	2321	2021	1896
Сполучене	7442	7695	8036	7554	7037	5948
Королівство
Україна	13144	11236	9479	10083	10073	7652

Виробництво м'яса

Країни ЄС до даних про виробництво м'яса включають м'ясо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, коней, а також свійської птиці, призначеної для споживання. Постачання визначається як валове національне виробництво, що відповідає схемі: Загальна кількість забою + Експорт - Імпорт.

Дані про виробництво м'яса в Україні враховують реалізацію усіх видів худоби для забою (як промисловий, так і всередині господарства). Валове національне виробництво не бере до уваги Імпорт.

Дані надаються у забійній вазі туш відповідно до підходів ЄС.

Визначення одиниці ваги туші в країнах ЄС і Україні відрізняються. Для свиней і рогатої худоби дані ЄС відповідають вазі знекровленої та нутрованої охолодженої туші після видалення обумовлених субпродуктів (язика, щетини: ратиць, верхнього прошарку жиру тощо). Українські дані включають жир-сирець, а також харчові субпродукти першої та другої категорій.

вівці

Країна	1995 р.	1996 р.	1')97 р.	1998 р.	1')99 р.	1()()() р.
Бельгія	118	113	115	116	119	...
Данія	93	92	103	108	106	116
Німеччина	2395	2324	2302	2280	2150	2140
Греція	9606	9244	9516	8823	9041	9317
Іспанія	21301	23 937	24827	24 190	23 965	24 167
Франція	10075	10 125	9823	9553	9509	9324
Ірландія	5583	5391	5634	5624	5393	5130
Італія	10668	10920	10870	10894	1I 017	11089
Люксембург	7	6	7	7	7	7
Нідерланди	1450	1400	1236	1300	1152	1380
Австрія	365	381	384	361	352	339
Португалія	3428	3380	3414	3448	3460	3437
Фінляндія	115	ІІІ	103	96	77	74
Швеція	461	469	442	421	437	437
Сполучене	28967	28 165	30027	31 080	29742	27 591
Королівство
Україна			1540	1198	1060	963
	.. .	...

Виробництво зернових культур та картоплі

Як країни ЄС, так і Україна визначають виробництво придатної продукції як валове виробництво мінус відходи (на стадії виробника). Це - отримана за звітний період продукція, що може бути реалізована на ринку або використана як засіб виробництва, при цьому виробник може обробляти її сам, вона може споживатися всередині його домогосподарства, бути направлена на зберігання чи застосована в основних засобах виробництва, виготовлених самостійно.

М'ясо у забійній вазі тис. т

Країна	19951'.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	19991'.	2000 І'
Данія	1971	1980	2027	2149	2166	2129
Німеччина	6089	6162	6236	6464	6736	6608
Греція	545	557	554	526	515	...
Іспанія	4428	4558	4703	5120	5341	5367
Франція	7077	7345	7456	7497	7406	...
Ірландія	1106	1132	1152	1203	1326	...
Італія	3857	3965	3951	3858	3961	...
Нідерланди	3183	3251	2740	3150	3180	...
Австрія	802	842	834	866	884	869
Португалія	724	741	788	834	824	...
Фінляндія	331	340	354	363	363	.. .
Швеція	562	585	616	608	610	573
Сполучене	4118	3830	3925	4059	3938	3808
Королівство
Україна	2294	2113	1875	1706	1695	1663

Валовий збір зернових культур

Країни	1995 р	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Бельгія	...	...	.. .	...	2325	2128
Данія	7800	9150	9218	9530	9334	8775
Німеччина	35 824	39220	42 136	45 182	44 185	43 874
Греція	4790	4213	4151	4143	4132	4288
Іспанія	14605	11073	21217	18285	21 777	17326
Франція	53 283	53425	62487	63310	68313	64654
Ірландія	1616	1796	2142	1944	1865	2011
Італія	17661	18290	19452	18438	19343	19656

Країна	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Люксембург	...	. ..		. ..	167	151
Нідерланди	1356	1504	1660	1544	1345	1367
Австрія	4436	4455	4494	5009	4776	4814
Португалія	1550	1345	1536	1414	1298	1537
Фінляндія	3367	3333	3698	3793	2768	2870
Швеція	4372	4792	5954	5987	5618	4931
Сполучене	19946	21 861	24 576	23 533
Королівство					22 788	22 123
Україна	33960	24571	35472	26471	24581	24459

Валовий збір картоплі

Країни	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р .
Бельгія	...	.. .			2456	3059
			...	. ..
Данія	1223	1297	1455	1390	1310	1352
Німеччина	9785	10017	12473	11102	10775	11069
Греція	970	891	920	905	920	880
Іспанія	3771	3872	3710	3254	3058	3369
Франція	54563	5839	6249	6690	6053	6645
Ірландія	642	618	733	472	782	559
Італія	2020	2081	2055	2020	2193	2070
Люксембург	...	.. .	.. .	.. .	22	26
Нідерланди	7188	7440	8182	8072	5349	8331
Австрія	594	724	769	677	647	712
Португалія	1324	1436	1326	1049	1225	947
Фінляндія	726	798	766	754	591	791
Швеція	1168	1199	1326	1337	1323	1116
Сполучене	6181	6396	7225	7125	6417	7100
Королівство
Україна	14729	18410	16701	15405	12723	19838

Виробництво молока

В країнах ЄС виробництво придатного для споживання молока визначається як валове виробництво мінус втрати (на стадії виробництва ).

В Україні виробництво молока включає валове виробництво свіжого молока всіх видів (коров'ячого, овечого, козячого). В обсяги виробництва коров'ячого молока включається усе фактично надоєне молоко від корів молочних і м'ясних порід, у тому числі молоко, використане на годування тварин, але без урахування молока, що висмоктане телятами.

Виробництво молока млн. т

Країна	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.
Бельгія	3,6	3,7	3.5	3.7
Данія	4.7	4.6	4.6	4,6
Німеччина	28.6	28.8	28.7	28,4
Греція	1.8	1.8	1.8	1.8
Іспанія	6.7	6.7	6.6	6.7
Франція	25.8	25.5	25,4	25.3
Ірландія	5,4	5,4	5,3	5,1
Італія	11,3	11,8	11,6	10,8
Люксембург	0,0	0.0	0,0	0.0
Нідерланди	11,3	11.0	10,9	11,0
Австрія	3.2	3, І	3.1	3,3
Португалія	1,7	1,7	1.7	1.8
Фінляндія	2,5	2,4	2,4	2,4
Швеція	3,3	3.3	3,3	3.3
Сполучене Королівство	14.7	14,7	14,8	14.6
Україна	17,3	15,8	13,8	13.8

За час економічної кризи сільське господарство України, як і інших країн колишнього СРСР та Східної Європи, зазнало значних збитків. Так, в Естонії валовий продукт сільського господарства в 1993 році скоротився на 50 % порівняно з 1989 роком, У Словаччині ~ на 74 %. В Україні тільки за 1991~1995 рр. обсяги виробництва продукції тваринництва скоротилися на 45%, молока ~ на 30 %, яєць ~ на 42 %. бавовни ~ більш як у два рази.

Особливості статистики сільського господарства в США. Досить розвиненою є статистика сільського господарства в США. Це пояснюється тією роллю, яку відіграє ця галузь в економіці країни та її зовнішній політиці. Статистика дає можливість озброїти підприємства даними про прогнози й оцінку врожаю різних культур для виконання угод на біржах пшениці, бавовни та ін. Крім того, ці відомості швидко впливають на кон'юнктуру товарних ринків усього світу, особливо на ринки пшениці і бавовни.

Об'єктом статистичного спостереження в США служать фермерські господарства, чисельність яких коливається від 2 до 6 млн. по роках. При цьому американська статистика широко використовує вибірковий метод для оперативного і поточного обліку, а також при розробці матеріалів переписів. Причому важливу роль тут відіграє державна статистика. Вона представлена двома організаціями: Міністерством сільського господарства і Бюро цензів Міністерства торгівлі.

Міністерство сільського господарства здійснює в основному поточну статистику за допомогою проведення вибіркових обстежень. Опитні листи або розсилаються поштою фермерам, або заповнюються респондентами, що перебувають на службі в Міністерстві сільського господарства, безпосередньо на фермах за словами фермерів.

Зміст питань в анкетах залежить від місцевих умов і характеру продукції рослинництва і тваринництва, яка виробляється.

Після збирання даних вони узагальнюються у масштабі окремих штатів і країни в цілому. ці відомості регулярно публікуються протягом року і в цілому за рік у різних довідниках: Cargill Сгор ВulJеtІП, Сгор and Weather Conditions іп the United States, Canada and the world, Agricultural Situation (щомісячник), Agricultural statistics (ЩОРІЧНИК) та ін. У цих довідниках містяться відомості про розміри виробництва, запаси продукції, фермерські ціни більш як для І. 50 видів продукції; дані про розміри площ зайнятих під більш ніж 130 сільськогосподарських культур.

Бюро цензів Міністерства торгівлі виконує переписи сільського господарства США. При цьому до розробки програми переписів залучаються також спеціалісти Міністерства сільського господарства і різних університетів (зі штатів Айова, Північна Кароліна та Вірджинія. де є спеціальні науково-дослідні лабораторії).

У ході проведення переписів збирається величезний статистичний матеріал. який дає змогу робити висновки про різнобічний розвиток сільського господарства країни: про чисельність ферм; розміри посівних та збиральних площ: товарну продукцію: чисельність зайнятих, їх склад та багато інших відомостей. Однак аналіз сільськогосподарського виробництва за більш-менш тривалий період здійснити складно через незіставність програм окремих переписів.

Дані поточної статистики також відрізняються методикою розрахунку відповідних показників. Наприклад. Бюро цензів до зайнятих у сільському господарстві відносить осіб віком 14 років і старших за винятком студентів та учнів. При цьому якщо працівник протягом обстежуваного тижня більшу частину часу працював на несільськогосподарських роботах, він не ввійде до загальної чисельності. Міністерство сільського господарства вважає зайнятими у сільському господарстві всіх, хто бере участь у роботі на фермі, незалежно від віку і часу його роботи на фермі протягом тижня, що досліджується: для фермерів і найманих робітників не менш як одну годину. для членів сімей фермерів - не менш як 15 годин.

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили та відносини власності. Найбільш швидкими темпами ці зміни відбулися в останні два століття. Так. у середині ХУІІІ ст. у сільському господарстві було зайнято близько 80 % сукупної робочої сили на планеті. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у розвинутих країнах світу в цій галузі було зайнято близько 40 % населення, а у промисловості приблизно 35 %. У середині 90-х років ХХ ст. у сільському господарстві передових країн світу було зайнято приблизно 5% працездатного населення, а в США лише 2,5%. В Україні цей показник становить 17 % населення.

Різке скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві у розвинутих країнах зумовлено значним зростанням продуктивності праці в цій галузі, що дає змогу малою кількістю працівників прогодувати основну масу населення. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері забезпечує їжею близько 139 жителів країни. а в Україні - лише приблизно 12-13. Тому обсяг продукції в розрахунку на зайнятого на початку 90-х років ХХ ст. становив у США близько 30 тис. дол. а в Україні - приблизно 3 тис. дол. У Німеччині цей показник наближався до 19 тис. дол., а у Франції - до 21 тис. дол.

Джерела інформації міжнародної статистики сільського господарства

Провідною Міжнародною організацією, яка поряд з іншими проблемами вивчає статистику сільського господарства,є ~AO (I-'AO-FOOD and Лgпсultшаl Orgal1lzatlOl1 01 The Untted NatlOl1s). штаб-квартира якої розташована в Римі (Італія). ФАО 11ровадить lеТО;ю;lОгічну роботу і здійснює практичні розрахунки показників сільського господарства окремих країн, територій. континентів і світу в цілому. а також публікує ці дані.

Основні публікації такі:

FЛО Production Yearbook - щорічник, в якому публікуються дані про склад використовуваних земель; населення, зайняте у сільському господарстві; індекси сільськогосподарського виробництва окремих продуктів рослинництва і тваринництва; запаси продовольства. Їхню калорійність. вміст поживних речовин; дані про засоби виробництва (трактори та інші сільськогосподарські продукти у доларах США).

ГАО Trade Yeardook- щорічник, в якому містяться дані про індекси обсягу експорту й імпорту сільськогосподарської продукції у світі і в межах континентів та регіонів з виділенням продуктів харчування. Окремим розділом наводяться абсолютні дані про експорт та імпорт сільськогосподарських продуктів в динаміці у розрізі континентів по окремих країнах. Подано відомості про імпорт і експорт так званих сільськогосподарських реквізитів - тракторів, добрив. пестицидів. По кожній країні публікуються дані про динаміку експорту й імпорту найважливіших продуктів у доларах США.

ГАО Fertilizer Yearbook - щорічник, в якому публікуються дані про внесення добрив.

Yearbook of Forest Products - містить дані про продукцію лісового господарства.

FАО quarter1y bulletil1 01' statistics - квартальні та FАО тontl11y bLllletin of statistics - місячні бюлетені, в яких містяться короткі відомості про виробництво. торгівлю і ціни на сільськогосподарську продукцію.

При формуванні масивів інформації з міжнародної статистики сільського господарства ФАО використовує дані національних статистичних органів. Однак існують певні труднощі як з погляду охоплення окремими показниками більшості країн, так і щодо зіставності показників, які використовуються. Рівень розвитку статистики сільського господарства неоднаковий у різних країнах.

4.2 Міжнародні зіставлення продукції сільського господарства

Існують різні методи міжнародних зіставлень обсягів продукції за: єдиними зерновими одиницями: зваженими натуральними затратами живої праці: цінами світового ринку, які існують лише для обмеженої кількості товарів, та ін.

У світовій практиці міжнародних зіставлень рівнів сільськогосподарського виробництва використовують оцінку продукції в умовному зерні: національна валюта продукції поділяється на національну ціну на зерно, яке приймається за стандартний продуктів. Однак цей метод порівнювання сільськогосподарської продукції в умовному зерні не досить точний саме через відмінності у купівельній спроможності валют стосовно зерна і всієї сукупності сільськогосподарської продукції.

Для міжнародного порівняння обсягів виробництва застосовують не лише методи зіставлення в єдиних натуральних одиницях, а й у єдиній валюті. Як правило, це здійснюють перерахунком національних цін за валютним курсом у долари США.

Порівняння фізичних обсягів сільськогосподарської продукції окремих країн дуже часто виконують за допомогою перехресного обліку продукції сільського господарства різної структури за цінами на окремі продукти країн, що порівнюються. Зрозуміло, що такі обліки дають різні обсяги у відповідних цінах тієї чи іншої країни. Однак не можна вважати правомірним зіставлення обсягів продукції, які характеризують співвідношення окремих видів продуктів в натуральному вимірюванні різної структури (наприклад, зерна, бавовни, цукрового буряку та ін.), якщо застосовуються ціни однієї країни, що явно не відображають національних мінових вартостей. Подібні зіставлення і порівняння при різких відмінностях у структурі й цінах дають найнесподіваніші і явно абсурдні результати.

Деякі економісти справедливо заперечують використовувати метод внутрішньогрупового індексу, який елімінує вплив структурних відмінностей через неможливість вибрати ваги щодо одного з об'єктів зіставлення, і пропонують метод стандартизованих ваг, які також усувають необхідність обліку структурних відмінностей продукції окремих країн, але дають змогу вивести середню стандартну ціну для кожного продукту. Якщо «стандартизовану структуру» сукупної продукції оцінювати за цінами двох чи більше країн, практично можна визначити купівельну спроможність валют цих країн щодо сукупності продуктів. Це дає можливість знайти зістану міру у валюті, прийнятій за еталон національних оцінок сільськогосподарської продукції кожної з країн, які вивчаються. Сукупну продукцію зіставних країн можна використовувати для .одержання стандартизованої структури, а купівельну спроможність валют - для індексного розрахунку обсягів до певного моменту чи періоду. Розрахунки порівняльних фізичних обсягів сільськогосподарської продукції двох країн можна здійснювати за такою індексною формулою:

де РА, РВ- .цiни на продукти сільського господарства країн А і В; ЦА, Цв - набір зіставних продуктів у цих країнах.

Для зіставлення рівнів сільськогосподарського виробництва будь-яких двох країн пропонується така методика. Порівняння у приведеній валюті потребує попереднього розрахунку купівельної спроможності національних валют стосовно всієї сукупності основних сільськогосподарських продуктів, які виробляються у країнах, що порівнюються. Основні сільськогосподарські продукти, які виробляються в усіх країнах і складають не менш як 80-90 % сільськогосподарської продукції в національній оцінці, підсумовують за кількістю, що дає стандартизовану структуру сільськогосподарської продукції країн, що порівнюються.

Щодо цієї стандартизованої структури сільського господарства країн, які порівнюються, національні оцінки сукупної продукції визначаються національними цінами базисного періоду кожної країни. На цій основі встановлюється купівельна спроможність національних валют відносно купівельної вартості будь-якої валюти, прийнято за одиницю. Порівняльна купівельна сила національних валют за базисними цінами кожної країни використовується для приведення до зіставного виду (у валюті, що прийнята за еталон) фізичних обсягів валової і власне сільськогосподарської продукції країн, оцінених за тими самими базисними цінами у національній валюті.

Розглянемо питання пpo зіставлення купівельних спроможностей валют за діючими цінами, які одержують виробники за сільськогосподарську продукцію, хоча ці ціни формуються в різних соціально-економічних умовах ціноутворення. Так, у США фермерські ціни формуються на основі ринкових під впливом попиту і пропозиції з урахуванням в реалізаційних цінах процента на капітал, підприємницького прибутку і земельної ренти.

Для порівняння фізичних обсягів сільськогосподарського виробництва вирішальне значення мають не відмінності у рівнях формування цін (з урахуванням чи без урахування додаткового продукту), а відносна відповідність національних цін індивідуальним (споживчій та міновій) вартостям окремих продуктів у кожній з країн, які порівнюються.

Паритет цін, які одержує виробник, встановлюється закупівельною спроможністю сільськогосподарських цін у валюті країн, що порівнюються, щодо стандартизованої структури сукупної валової продукції сільського господарства (для певного періоду). Можна також уточнити паритет цін стосовно лише власної сільськогосподарської продукції без повторного обліку зернофуражних культур, сіна, силосу та інших кормів (крім природних пасовищ). Однак для зіставлення обсягів сільськогосподарської продукції слід використовувати загальний коефіцієнт переведення однієї валюти в іншу (в основному долар США). Цей коефіцієнт відображає порівняльну купівельну спроможність валют. При цьому важливо врахувати, що зіставлений набір сільськогосподарських продуктів дійсно відображає переважну масу сільськогосподарської продукції кожної країни.

4.3 Міжнародні зіставлення продуктивності праці у сільському господарстві

При зіставленні показників продуктивності праці у сільському господарстві двох країн можна вирішувати ряд наукових і практичних питань, що дають можливість:

1. Об'єктивно порівняти абсолютні рівні та темпи розвитку продуктивності праці у сільському господарстві двох країн; вжити заходів, що забезпечують досягнення більш високого рівня продуктивності праці у сільському господарстві.

2. Встановити рушійні сили й техніко-економічні фактори зростання продуктивності праці у сільському господарстві обох країн, які зіставляються, для обґрунтування оптимальних масштабів і напрямів капітального будівництва у сільському господарстві, його матеріально-технічного оснащення і заходів щодо економічного стимулювання виробництва і праці.

3. Обґрунтувати шляхи подолання економічних суперечностей, що гальмують розвиток сільського господарства окремих країн.

4. Узагальнити техніко-економічні фактори, що зумовлюють у провідних галузях землеробства і тваринництва відмінності рівня і руху продуктивності праці в країнах, що порівнюються.

Методика порівнянь і зіставлень рівнів та динаміки продуктивності праці у сільському господарстві повинна ґрунтуватися на двох методологічних принципах: на зіставній концепції продуктивності у сільському господарстві. а також на єдності методів розрахунку показників продукції, що зіставляються (у чисельнику), і затрат праці (у знаменнику) в обох країнах. Для досягнення цієї мети слід попередньо вирішити такі завдання:

1) критично оцінити методологію обчислення продуктивності праці у сільському господарстві обох країн;

2) встановити науково обґрунтовану єдину методику порівнянь і зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві двох країн, що враховує особливості і джерела офіційної статистики та відображає ідентичний економічний зміст певного показника продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці в міжнародній практиці, як правило. визначають за виходом продукту певної споживної вартості на одиницю робочого часу, який на нього затрачено. Цей показник безпосередньо характеризує рівень продуктивності праці. Оберненим показником називають трудомісткість продукції - кількість робочого часу, затраченого на одиницю продукту певної якості. Для характеристики її вдаються до системи прямих і побічних показників.

Для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві окремих країн особливого значення набувають порівняння власне сільськогосподарської продукції без повторного обліку кормів. Затрати праці слід визначати у робочому часі зайнятості на виробництві (робочих годинах, днях, тижнях та ін.) з певною тривалістю робочого дня. При визначенні показників використовують показники чисельності працюючих на підприємстві, в галузі. в економіці в цілому чи лише робітників, а часто і загальної чисельності зайнятих фахівців чи лише працездатних, чи середньооблікових і середньорічних працівників, які обліковуються по-різному.

При зіставленні господарської продуктивності праці затрати праці слід визначати у відпрацьованих годинах валового робочого часу, з яким збігається поняття робочого часу, що регулюється і оплачується. Під валовим робочим часом (на відміну від чистого чи нормативного) розуміють тривалість зайнятості на виробництві без. урахування часу, затраченого на дорогу до місця роботи чи від місця роботи до житла, без перерви на визначений час вживання Їжі та відпочинку. Особливого значення для зіставлень продуктивності праці у сільському господарстві набуває приведення нормативних затрат на виробництво продуктів до валового робочого часу фізичних осіб. які зайняті на фермах.

Рівні і динаміку продуктивності праці у сільському господарстві зіставляють за певною системою показників.

Показники трудомісткості основних сільськогосподарських продуктів визначають за затратами валового робочого часу в годинах, фактично зайнятими на виробництві робітниками на одиницю продукту, що вимірюється у натуральному виразі (1 ц, 1 т, 1 тис. шт.). Зіставляти рівні можна за умов однакової якості продуктів того чи іншого виду у двох країнах. Рівні продуктивності у трудомісткостях не зіставні для різних продуктів. Однак динаміка продуктивності праці при виробництві однорідних (тим більше одноякісних) продуктів цілком зіставна для країн, що порівнюються.

Рівні й динаміку продуктивності за трудомісткістю натуральних продуктів розраховують за формулою

де ЇІ - індекс динаміки трудомісткості окремих {-х сільськогосподарських продуктів; То, Т1 - затрати праці в одиницях валового часу в базисному і звітному періодах, год; qo, q1 - фізичні обсяги виробленої продукції у натуральному виразі в цих самих періодах.

Таким чином порівнюються і зіставляються показники продуктивності праці в основних галузях землеробства і тваринництва.

Показники погодинної продуктивності праці у сільському господарстві, землеробстві і тваринництві обчислюються після виходу сільськогосподарської продукції у фізичному обсязі за зіставними цінами на одиницю валового робочого часу (1 людино-год.) фізично зайнятих осіб. Абсолютні рівні зіставляються у приведеному ціновому виразі, а динаміка обчислюється за загальноприйнятою індексною формулою

де i(J) - індекс динаміки господарської продуктивності праці.

Показники продуктивності праці у сільському господарстві в цілому визначаються за фізичним обсягом чистої продукції на одиницю затраченого робочого часу без урахування затрат як сільськогосподарського. так і промислового походження, тобто за валовим доходом чи частиною національного доходу, виробленою у сільському господарстві.

Динаміка обчислюється за такою формулою:

де 1«) - індекс динаlіки продуктивності праці; Но. Н1 - чиста продукція у базисному і звітному періодах: То. Т1 - затрати праці у ці самі періоди.

Чиста продукція N визначається балансовим методом відніманням від валової продукції проміжного споживання, продуктивно використаних у сільському господарстві.

Показники повної продуктивності праці у сільському господарстві можна уточнити за умови порівняння затрат живої та уречевленої праці в загальній вартості виробленого продукту.

Якщо визначати динаміку продуктивності праці лише за затратами. живої праці замість сукупних затрат праці, то підвищується рівень продуктивності праці. Отже, слід враховувати не тільки живу, а й уречевлену працю. Оскільки зі зростанням продуктивності праці в результаті її технічного переоснащення частка уречевленої праці різко зростає, то за більш тривалий період звичайний рахунок лише за затратами живої праці суттєво підвищує показник зростання продуктивності. Знаючи структуру витрат виробництва і суспільну вартість сільськогосподарської продукції за тривалий період, можна уточнити дійсне зростання продуктивності праці після виходу продукції на одиницю сукупної праці. Крім того, за змінами складу вартості можна уточнити затрати порівнянної сукупної праці, а потім визначити індекс динаміки зростання продуктивності праці.

Якщо показники частини уречевленої, необхідної і додаткової праці записати як dc + d,. + dт (коли прийняти вартість продукту за одиницю), затрати сукупної праці - як Те, а затрати живої праці. Тж, можна визначити сукупні затрати уречевленої та живої праці у робочому часі конкретної живої праці:

Отже, індекс динаміки сукупної праці після певних перетворень виражається у такому вигляді з поправкою величини сукупних затра:г праці за часткою живої праці (необхідної і додаткової) у вартості продукту:

- зазначені вище позначення обсягів продукції і затрат живої праці у базисному і звітному періодах

- відповідно частки необхідної і додатl.Ut.щ і у цих періодах.

Поправочний коефіцієнт (d'·1 + dтl) І ((1'·0 + d/l/o) буде меншим за одиницю, оскільки відбулися зміни в органічній будові капіталу і підвищилася продуктивність праці.

Система часткових показників продуктивності праці по суті є характеристикою техніко-економічних компонентів чи факторів господарської продуктивності праці. У сільському господарстві них належать. наприклад. затрати праці на одиницю площі під культурою і на одну голову продуктивної чи тяглової тварини; врожайність культури чи продуктивність тварин; рівень механізації виробництва і праці та ін. Систему окремих. показників широко використовують під час аналізу продуктивності праці в конкретних галузях сільського господарства.

Важливе значення має система побічних показників продуктивності праці. До них належать виробіток середньорічного працівника у сільському господарстві, норма виробництва продуктів сільського господарства на одну особу, частка зайнятого у сільському гocпoдapстві населення, ступінь використання трудових ресурсів у сільському господарстві тощо.

Так, в офіційній статистиці США застосовують побічний показник забезпечення населення після виходу продукції сільського господарства на одного середньорічного працівника. З погляду аналізу й міжнародних зіставлень важливо з'ясувати зв'язок цього побічного показника з нормою виробництва продуктів сільського господарства на душу населення. Цей взаємозв'язок можна виразити за допомогою побудови індексів цих показників:

де І;н Ів Іл н - індекси відповідно забезпечення населення одним середньорічним працівником, виробітку середньорічного працівника, норми виробництва продуктів на душу населення.

Як правило, великі значення коефіцієнтів забезпечення населення середньорічними працівниками сільського господарства супроводжуються одночасно високими рівнями продуктивності праці та нормами виробництва у цій галузі на душу населення. Але на ці показники в індустріальних країнах чи районах з високою густотою населення впливає значна частка продуктів сільського господарства, які ввозяться.

Чисельність середньорічних працівників у сільському господарстві США набагато менша від чисельності фахівців сільського господарства. Чисельність останніх завжди менша від кількості працюючих, зайнятих у найнапруженіший період. Під час таких напружених жнивних робіт залучаються робітники, службовці та інші групи міського населення. Тому трудові резерви слід визначати за фондами робочого часу, які можна використати у сільському господарстві. Іх слід розраховувати не за чисельністю середньорічних працівників і тих, що зайняті у найнапруженіший період, а за чисельністю зайнятих у сільському господарстві фахівців. Icнує залежність між коефіцієнтом використання трудових ресурсів у сільському господарстві, фондами робочого часу і співвідношеннями чисельності середньорічних робітників та фахівців, зайнятих у сільському господарстві. Цю залежність також можна виразити за допомогою індексів:

д~ Івр ~Il Ісф -:- індекси відповідно використання трудових ресурсів, зайнятості середньорічного працівника, сезонності праці зайнятих фахівців.

Особливу увагу слід також звернути на взаємозалежність виробітку середньорічного працівника, який часто вважають показником інтегральної продуктивності праці, показником власно господарської продуктивності праці та кількістю відпрацьованого робочого часу. При зіставленнях рівнів чи вивченні продуктивності праці в динаміці виробіток продукції одним середньорічним працівником може бути використаний як показник продуктивності праці лише при порівнянні фактичного річного навантаження в людино-годинах. Тому можна використати таку формулу:

де 11111 ІВIl Ірн - індекси продуктивності праці, виробітку та річного навантаження в людино-годинах середньорічного працівника.

4.4 Статистика лісового господарства

Ліси є біопродуктивними системами, що забезпечують сировину для лісової промисловості, і важливим джерелом енергії (дeревнe паливо і деревне вугілля для готування їжі й опалення) у країнах, що розвиваються. Вони також служать середовищем для безлічі тварин і рослин. Лісонасадження є ефективним захистом ґрунтів і регулятором водних потоків і кругообігу вуглецю. Використання лісової землі для сільськогосподарських цілей великомасштабна промислова рубка лісу і зростання попиту на деревне паливо та деревне вугілля призвели в багатьох частинах світу до збезлісення.

Дані про лісонасадження, зміст біомаси і зміни звичайно збираються департаментами лісівництва для цілей раціонального використання лісів. Статистичні дані про виробництво деревини є частиною бази даних промислової статистики. Інші дані виходять з обстежень домашніх господарств і сільського господарства (наприклад, про збирання деревного палива, підсічно-вогневу обробку і випас на лісових землях) шляхом інтерпретації даних дистанційного зондування (наприклад, площа зведеного лісу, лісокущового перелогу і гару, будівництво лісових доріг).

У лісовому господарстві розрізняють такі категорії видів діяльності:

Ш промислова рубка лісу;

Ш неформальна рубка лісу, в основному на дрова і сільські будівельні матеріали, але може включати виробництво деревного вугілля і «незаконну рубку»;

Ш природна загибель дерев унаслідок хвороб, пожеж, впливу вітру і забруднення;

Ш природне лісовідтворення, що далі може розрізнятися за домінуючим типом лісу;

Ш лісівництво і/чи лісонасадження.

У міжнародній економічній статистиці використовуються такі показники статистики лісового господарства.

Площа лісового фонду - частина території країни, зайнята лісом, а також незайнята ним, але призначена для потреб лісового господарства. Лісовий фонд включає лісову площу, тобто територію, покриту лісом (фактично зайняту деревними породами, що утворюють насадження) і не покриту лісом, але призначену для вирощування лісу (гар, вирубки, пустирі, прогалини, площі загиблих насаджень). Крім того, до складу лісового фонду включається нелісова площа: сільськогосподарські угіддя (ріллі, косовиці, пасовища), площі особливого призначення (дороги, канави, садиби та ін.), а також площі боліт, пісків, ярів, крутих схилів та інші території.

Лісовпорядження - система заходів, що включають визначення кордонів, розподіл лісу на види і ділянки лісонасаджень, групи, категорії захисту (водоохоронні. захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі тощо): інвентаризацію лісового фонду (площа лісу і запас деревини); визначення розміру щорічного користування лісом (розрахункова лісосіка, лісовідновлення та ін.).

Уведення молодих насаджень до категорії цінних (високопродуктивних) лісових насаджень визначаються виходячи з площі, віднесеної до категорії цінних деревних насаджень, вирощених лісових культур (посадкою і посівом) і молодняків, у результаті проведення заходів сприяння природному лісовідтворенню, реконструкції малоцінних насаджень і рубок відходу.

Лісовідновлення-- проведення заходів щодо відновлення лісів на вирубках, гарах, пустирях, прогалинах та інших колишніх під лісом площах. Лісовідновлення включає посадку. посів лісу і сприяння природному поновленню. Посадка лісу - роботи з посадки сіянців, саджанців, черешків та іншого посадкового матеріалу на лісокультурних площах.

Рубка відходу за лісом - періодична вирубка в насадженнях частини дерев і чагарників, проведена з моменту утворення насаджень до головної рубки, з метою формування потрібного складу, форми насаджень і підвищення приросту.

Одним з видів рубок відходу є відхід у молодняках, що є освітленням і прочищенням лісу, які проводяться в молодих насадженнях, як правило, у віці до 20 років, з метою звільнення головних порід дерев від затінення менш цінними породами, а також формування потрібного складу насаджень.

Санітарні рубки - рубки, що проводяться з метою вирубки і збирання дерев, заражених і пошкоджених різними хворобами і шкідниками, а також збирання сухостійних, буреломних дерев. Санітарні рубки поділяються на вибіркові і суцільні.

Рубки лісу. головного користування і лісовідновні рубки проводяться в спілих деревостоях для заготівлі деревини. Рубки лісу головного користування здійснюються в лісах II й ІІІ груп способами, спрямованими на відновлення лісів господарсько-коштовними деревними породами й ефективну експлуатацію.

Валова продукція (випуск) лісового господарства являє собою витрати на закладку і вирощування лісових насаджень, по догляду за лісом і підтриманню його в стані, придатному для експлуатації.

Валова продукція лісового господарства оцінюється в сумі фактичних витрат, вироблених з метою відтворення і підвищення продуктивності лісів, поліпшення їхнього якісного складу.

5. МІЖНАРОДНА СТАТИСТИКА ПРОМИСЛОВОСТІ

5.1 Система показників, джерела інформації й публікації міжнародної статистики промисловості

На сьогоднішній день міжнародна статистика промисловості є найрозвиненішою частиною міжнародної економічної статистики. Роль промисловості як галузі матеріального виробництва у світовій економіці зростає. Зараз значна частина робіт різних міжнародних організацій пов'язана з цією галуззю.

Перш ніж розглядати показники промислового виробництва з точки зору їхніх функцій, змісту, взаємозв'язків. міжнародної порівнюваності та інформативності, при міжнародних статистичних зіставленнях слід звернутися до деяких загальних питань і проблем міжнародної статистики промисловості.

Насамперед визначимо міжнародну статистику промисловості, організації промислової статистики ООН, її програми показників, інформаційні джерела, а також статистичні та методологічні публікації статистичних органів ООН. Таке вирізнення міжнародної статистики промисловості має дві особливості.

По-перше, розвиток промисловості значною мірою визначає розвиток усієї економіки. Рівень розвитку промисловості стає найважливішим індикатором макроекономічного рівня розвитку. Наприклад, у міжнародних зіставленнях як індикатор загального економічного рівня розвитку застосовуються такі показники: абсолютний обсяг промислового виробництва країни; частка промисловості у валовому іІ чистому промисловому продукті; частка країни чи групи країн у світовому промисловому виробництві; промислове виробництво на душу населення країни (в абсолютних і відносних показниках).

По-друге, промислова статистика належить до найрозвиненіших сфер статистики - як міжнародної, так і національних статистик.

Промислова статистика ООН організована за трьома варіантами:

- світова програма промислової статистики;

- річна статистика;

- місячна статистика.

Світова програма статистики промисловості досі виконувалась тричі кожні І 0 років. Остання програма ґрунтувалася на даних 1983 р. При реалізації цієї програми Статистична комісія ООН намагалась в основному реалізувати такі завдання: підтримати розвиток національних статистик про структуру і діяльність промислового сектору: збільшити кількість і підвищити порівнюваність промислових статистик. які існують на міжнародному рівні.

Виходячи з угруповань країн (країни, які починають розвивати свою статистику промисловості; країни з розвинутою статистикою) у світовій програмі розрізняють мінімальну і повну програми показників.

Мінімальна програма охоплює три групи показників: ідентифікуючі та класифікуючі види інформації; заняття і дохід; валова продукція.

Повна програма має сім груп показників: ідентифікуючі та класифікуючі види інформації; трудова діяльність і дохід; фонди; створення основного капіталу; витрати, які містять окремі позиції щодо вартості матеріалу та енергії; валова продукція, що містить обсяг виробництва деяких видів продукції; вартість чистої продукції.

у сучасній міжнародній статистиці промисловості використовують понад 200 різних показників промислового виробництва.

З метою міжнародної зіставності ООН для публікації рекомендовано такі показники:

1. Вид діяльності (галузь).

Кількість одиниць статистичного спостереження.

Загальна чисельність зайнятих протягом одного періоду,

характерного для досліджуваного року:

3.1. Чисельність зайнятих підприємців.

3.2. Кількість неоплачуваних сімейних працівників.

3.3. Чисельність працівників в домашніх умовах.

3.4. Чисельність зайнятих осіб:

- робітники;

- інші наймані особи.

4. Кількість осіб найманого персоналу, зайнятих протягом кількох специфічних періодів досліджуваного року:

- робітники;

- інші наймані особи.

5. Середня чисельність осіб найманого персоналу, зайнятих протягом досліджуваного року, з них робітники.

6. Середня чисельність осіб, зайнятих протягом досліджуваного року.

7. Кількість людино-годин, відпрацьованих робітниками протягом досліджуваного року.

8. Заробітна плата і винагороди, виплачені протягом досліджуваного року:

8.1. Найманому персоналу:

- робітникам;

- іншим найманим особам. .

8.2. Зайнятим у домашньому господарстві.

9. Потужність енергетичного обладнання, що перебуває в резерві на певну дату досліджуваного року:,

9.1. Первинні двигуни (без тих, що з'єднані з електрогенераторами).

9.2. Електричні мотори.

9.3. Генератори.

10. Загальна вартість нових основних засобів, придбаних від інших підприємств чи вироблених протягом досліджуваного року:

10.1. Машини, транспортні засоби та інше обладнання:

- одержані від інших підприємств;

- вироблені для власного користування.

10.2. Будівлі і споруди, поліпшення землі (зрошення і осушення) розвиток інфраструктури:

- одержані від інших;

- вироблені для власного користування.

11. Загальна вартість використаних основних засобів, які придбані підприємством протягом року:

11.1. Машини, транспортні засоби та інше обладнання.

11.2. Будівлі і споруди, поліпшені землі.

12. Загальна вартість проданих основних засобів, використаних підприємством:

12.1. Машини, транспортні засоби та інше обладнання.

12.2. Будівлі і споруди, поліпшені землі.

13. Валовий приріст основних засобів протягом досліджуваного року (періоду):

13.1. Машини, транспортні засоби та інше обладнання.

13.2. Будівлі і споруди, поліпшені землі.

14. Вартість запасів на початок і кінець досліджуваного року:

14.1. Сировина, паливо, допоміжні матеріали тощо (також товари, призначені для перепродажу у тому вигляді, в якому їх було придбано).

14.2. Незавершене виробництво.

14.3. Готові вироби.

15. Кількість електроенергії, спожитої протягом звітного року:

15.1. Кількість і вартість купованої електроенергії.

15.2. Кількість виробленої електроенергії.

15.3. Кількість і вартість електроенергії, проданої іншими підприємствами.

16. Вартість товарів, одержаних чи спожитих, а також оплата послуг, наданих протягом досліджуваного року:

16.1. Вартість сировини, допоміжних матеріалів, деталей та ін.

16.2. Кількість і вартість окремих найважливіших матеріалів.

16.3. Вартість палива.

16.4. Кількість і вартість окремих найважливіших видів палива.

16.5. Вартість товарів, призначених для перепродажу в тому вигляді, в якому їх було придбано.

16.6. Вартість контрактних та комісійних робіт, виконаних іншим підприємством протягом досліджуваного періоду.

16.7. Вартість ремонту і робіт щодо підтримки обладнання, виконані іншими підприємствами протягом досліджуваного періоду.

17. Вартість вироблених, відвантажених товарів, а також суми, одержані за послуги, які надано іншим підприємствам протягом досліджуваного періоду:

17.1. Вартість усіх продуктів досліджуваного підприємства.

17.2. Кількість і вартість окремих найважливіших продуктів.

17.3. Вартість товарів, відвантажених у тому вигляді, в якому їх було придбано.

17.4. Суми, одержані за промислові роботи чи послуги, виконані для інших підприємств.

Валова продукція за досліджуваний період.

Додана вартість.

Основним джерелом інформації в міжнародній статистиці промисловості є промислові переписи (цензи). Це пов'язано з тим, що у більшості країн для характеристики промисловості застосовують переписи. а не дані поточної статистики.

Міжнародні організації за даними поточної статистики розраховують лише індекси промислового виробництва та деякі показники кон'юнктурного аналізу. Якщо поточна статистика здійснюється частіше ніж один раз на рік, то основні показники статистики промисловості розраховуються один раз на рік і рідше. у рекомендаціях ООН визначено, що збирати повну інформацію про промисловість слід один раз за 5-10 років, а за скороченою програмою - один раз на рік. Крім того, передбачається збір інформації не лише за допомогою суцільного перепису. а й методами вибіркових обстежень.

Для одержання повної зіставної інформації здійснюють всесвітні промислові переписи.

Найважливішою формою промислової статистики ООН є річні статистики. Статистичне відомство ООН щорічно публікує такі підготовлені ним групи показників: робоча сила (кількість, заробітна плата (оклад), робочий час); витрати енергії, матеріалу, обсяг послуг; валовий обсяг капітальних вкладень; запаси; результати виробничої діяльності (вартість та натуральні показники). Методика і зміст показників світової програми промислових статистик ґрунтуються переважно на Міжнародних рекомендаціях промислової статистики. Різні країни певною мірою дотримуються цих рекомендацій і методичних вказівок. Це виражається, з одного боку, ступенем реалізації повної програми показників, а з іншого - ступенем відповідності національних показників певним визначенням рекомендацій, виданих Статистичним відомством ООН.

Результати щорічного збору інформації для промислової статистики публікуються у Щорічнику промислових статистик, який видає Статистичний відділ Секретаріату ООН. Перший том щорічника містить дані про програму показників, яку подано у табл. 5.1. Натуральні показники щодо окремих виробів публікуються у другому томі щорічника.

У цьому огляді не враховано натуральні показники за окремими позиціями виробів. Показники, що відповідають позиціям 1-20, містяться у повному опитному листі, який був переданий розвинутим європейським країнам Статистичним Відділом ООН для звіту. Інші країни звітують за спрощеною програмою показників, у якій немає позицій 5, 11-:13 і 16-20.

Для короткотермінового аналізу Статистичний відділ ООН публікує у статистичних таблицях «Monthly Bulletт of Statistics» щомісячну інформацію за окремими показниками розділів промислової статистики. У стандартній програмі складання цих таблиць є щомісячні дані за двома розділами промислової статистики:

індекс промислового виробництва;

обсяг виробництва за окремими позиціями виробів у натуральних показниках.

У більшості країн ці щомісячні дані неможливо повністю порівняти з відповідними річними даними, оскільки методичні основи збору річної та місячної інформації різняться між собою.

	Показник	Публікується у
		щорічнику
1	Кількість підприємств	*
2	Чисельність працівників	*
3	Чисельність несамостійних працівників	*
4	Заробітна плата (оклади несамостійних працівників)	*
5	Надбавки до заробітної плати чи окладу
6	Кількість виробничого персоналу	*
7	Заробітна плата для виробничого персоналу	*
8	Робочий час виробничого персоналу	*
9	Витрати електроенергії	*
10	Вартість валової продукції	*
11	Вартість витрачених товарів і промислових послуг
12	Вартість витраченого матеріалу і поставок
13	Вартість витрачених енергії та палива
14	Вартість чистої продукції	*
15	Валові капіталовкладення, у цілому	*
16	Валові капіталовкладення. верстати й обладнання
17	Запаси, у цілому
18	Запаси матеріалу, палива. поставок
19	Обсяг незавершеного виробництва
20	Запаси готової продукції

При розробці статистичних матеріалів промислової статистики Статистичний відділ ООН переважно спирається на різні інформаційні джерела, найважливішими з яких є опитні листи Статистичного відділу ООН і публікації національних статистичних відомств. Інформація з інших джерел доповнює, уточнює, а іноді замінює. ці джерела міжнародної статистичної інформації. Залежно від рівня розвитку країн, організації промислової статистики в них, готовності надати певну статистичну інформацію джерела інформації про різні країни, які має Статистичний відділ ООН різняться між собою.

5.2 Порівнюваність складу промисловості окремих країн

Вирішуючи проблеми міжнародної зіставності окремих показників, у експертів при розробці міжнародних стандартів виникають певні труднощі. Основною проблемою є визначення одиниці спостереження для проведення всесвітніх переписів промисловості. Поняття «підприємство» в різних країнах визначають по-рІЗному. В одних воно означає виробничу, в інших - економіко-організаційну одиницю. у рекомендаціях Статистичної комісії ООН за основну одиницю реєстрації пропонується приймати виробничу одиницю (установу), під якою розуміють окремий завод, фабрику, шахту, свердловину, коксувальний цех, електростанцію, майстерню, домашнє господарство (у ремісничій промисловості). Причому установа повинна збігатися з керованою, контрольованою чи бухгалтерською одиницею, утворюючи таким чином зручну і практичну облікову одиницю. Отже, при визначенні підприємства мають бути дві основні ознаки: 1) єдине управління виробничими операціями; 2) єдиний облік (єдиний кошторис), самостійна звітність. Як кількісний критерій прийнято, що підприємства, де працює менш як 5 осіб і які не мають енергетичного обладнання, слід віднести до кустарного виробництва (їх не відносять до промисловості). .

у статистиці ООН промисловість розмежовують на основі Міжнародної стандартної галузевої класифікації (МСГК) у відповідних розділах:

Гірничодобувна промисловість і каменярні.

Переробна промисловість.

Електрика, газ і вода.

Сукупність статистичних одиниць, вся чи переважна економічна діяльність яких може бути віднесена до одного з цих основних розділів, являє собою промисловість.

Для оцінки міжнародної зіставності розмежування промисловості додатково слід враховувати три аспекти:

статистичні одиниці, покладені в основу;

розподіл допоміжних і додаткових підрозділів та структурних одиниць, виробнича діяльність яких не відповідає певному групуванню МСГК;

с розподіл індивідуально-господарського виробництва і простих товарних виробників.

Відповідно до МСГК як статистичні одиниці для розмежування промисловості можна застосовувати «спеціалізовані виробничі ланки», «спеціалізовані виробничі дільниці», «виробництво».

У національних статистиках переважно використовують статистичні одиниці типу «виробництво», які порівняно з двома іншими статистичними одиницями забезпечують точне розмежування.

Зіставність одиниць промисловості в цілому та окремих її галузей залежить, крім того, від розподілу допоміжних і додаткових відділів, а також структурних одиниць, економічна діяльність яких не збігається з основним виробництвом і з відповідною групою МСГК. Останні одиниці відповідно до методичних рекомендацій ООН слід групувати як окремі статистичні одиниці. Допоміжні та додаткові відділи належать до основних одиниць, для яких вони провадять свою економічну діяльність, і групуються спільно з ними. При цьому винятком будуть допоміжні та додаткові відділи, які виробляють товари для зміни реального майна в основній одиниці, особливо відділи індивідуального будівництва та ремонту будівель і споруд.

Крім того, виняток становлять допоміжні та додаткові відділи, результат виробничої діяльності яких є фізичною складовою виробів основної одиниці (наприклад, пакувальний матеріал) чи великим обсягом продається іншим статистичним одиницям.

Для розширення розмежованої на основі МСГК промисловості відповідно до методик ООН у промисловій продукції враховують товари промислового характеру, виготовлені приватно, і товари, виготовлені у сфері простого товарного виробництва. Критерієм для віднесення товарів виробників-приватників і виробників сфери простого виробництва до промисловості є той факт, що вони, головним чином, призначені для обміну.

у методиках ООН рекомендується враховувати виробничий результат цих одиниць, якщо він становить значну частину промислового виробництва. При цьому слід через певні тривалі проміжки часу збирати відомості. Наприклад, світовий ценз промисловості. Ця рекомендація, з одного боку, призначена в основному для країн, що розвиваються, в яких індивідуальне і просте товарне виробництво становить значну частину економіки. З іншого боку, статистичний облік цього виробництва саме у країнах, що розвиваються, не провадиться або реалізується частково за допомогою наближених оцінок. У більшості національних місячних і річних статистик промислового виробництва результат приватногосподарського і простого товарного виробництв не враховується.

У статистиці ООН промисловість розмежовують виходячи з міжнародної стандартної галузевої класифікації.

Рівень розвитку економіки і досягнутий рівень суспільного розподілу праці відображаються ступенем існування певних видів економічної діяльності як самостійних галузей промисловості. У країнах з низьким рівнем економічного розвитку деякі передбачені систематикою МСГК угруповання можуть не зазначатися чи виступати лише як оцінка, оскільки певні види виробничої діяльності ще не виокремилися. Так. частина видів діяльності, що зазначені в основній групі 311- 312 систематики МСГК (виробництво продуктів харчування), у країнах, які розвиваються, реалізується в рамках сільськогосподарського виробництва, а значить, враховується також в основному розділі І. Як. правило, такого роду відхилення yжe не піддаються коригуванню і негативно впливають на зіставність окремих країн, рівні економічного розвитку яких значно різняться між собою.

5.3 Показники рівня промислового виробництва

У міжнародній економічній статистиці для характеристики рівня промислового виробництва використовують натуральні та вартісні показники.

У міжнародних статистичних зіставленнях натуральні показники порівняно з вартісними мають дві переваги. По-перше, на результати міжнародних зіставлень не впливають відмінності між національними системами цін; по-друге, відпадає необхідність переведення національних даних в єдину валюту. Завдяки цим перевагам натуральні показники окремих позицій промислового виробництва застосовуються в основному, для вирішення таких питань міжнародного статистичного аналізу:

порівняння країн за окремими позиціями промислового виробництва, важливими для процесу відтворення;

розрахунок індексів для визначення розвитку промислового виробництва;

розробка так званих спрощених мeтoдів екстраполяції результатів зіставлень вартісних показників.

Крім того, натуральні показники можна використовувати як показник заміщення промислового виробництва у цілому, а також як індикатор для вимірювання комплексних явищ типу ефективності, ступеня індустріалізації, рівня економічного розвитку.

у рамках статистики ООН за майже 35 окремими позиціями товарів публікуються щомісячні дані щодо виробництва у промисловій сфері в натуральному виразі («Mollthly Bulletill of Statistics»). Програма показників річної статистики охоплює 574 ряди натуральних показників, які повністю публікуються у Щорічнику промислової статистики чи в скороченому варіанті у Статистичному щорічнику ООН (приблизно 67 рядів показників). Майже 25 % рядів показників повної щорічної програми показників припадає на розділ 38 (виробництво оброблених металевих виробів, машин і обладнання), майже 21 % - на розділ 35 (виробництво хімікатів і хімічних продуктів, а також продуктів з нафти, вугілля, гуми і пластмас) та майже 12 % - на розділи 31 і 32 (виробництво продуктів харчування, напоїв і тютюну; виробництво текстильних товарів, одягу та виробів зі шкури).

Однак перелічені переваги натуральних показників не означають, що застосування їх у міжнародних статистичних зіставленнях абсолютно безпроблемне. При аналітичній роботі треба враховувати такі аспекти.

По-перше, треба мати на увазі, що натуральні показники є валовими (зі статисти ко-методичного погляду). Отже. високий рівень обсягу виробництва певних видів виробів, який вимірюється в натуральних одиницях, не завжди свідчить про високий рівень розвитку промисловості чи окремих її галузей.

По-друге, значна частина натуральних показників не відображає різноманітної якості виробів, особливо в розділах З2, 33 і З8 систематики МСГК. Так, обсяги виробництва радіоприймачів, телевізорів, легкових автомобілів і вантажівок, свердлильних верстатів, друкарських машин вимірюються у тисячах штук.

По-третє, натуральні показники. які слід використовувати як замінні (однорідні) для вимірювання промислового виробництва у цілому чи обсягів промислового виробництва окремих галузей, а також як індикатори комплексних явищ, треба ретельно вибирати відповідно до мети аналізу і не перевантажувати їх аналітичною інформативністю. Рівень виробництва того чи іншого виробу залежить не лише від виробничих потужностей промисловості певної країни, а й місця цієї країни у процесі міжнародної спеціалізації та кооперації, а також від обсягу й виду природних ресурсів, які є у розпорядженні цієї країни, від національних звичаїв та особливостей, кліматичних і географічних факторів. Високий обсяг виробництва окремих виробів не завжди є мірилом високого ступеня індустріалізації. Він може бути, наприклад. результатом однобічного розвитку виробничої структури, тобто промисловість і народне господарство в цілому характеризуються ірраціональною структурою. яка залежить від імпорту.

По-четверте, виходячи з вимог до міжнародної зіставності для натуральних показників існує п'ять елементів її, що підлягають аналізу, а саме:

Зіставність програм показників. Програма натуральних показників промислової статистики ООН являє собою програму максимум і не реалізується у повному обсязі жодною з країн. 3 одного боку, це пояснюється різним ступенем реалізації необхідних і достатніх умов міжнародної порівнюваності; з іншого - окремі країни не дають інформації про будь-які показники з політичних чи економічних міркувань. Тепер ці дані експертно оцінюються статистичним відділом ООН. Оцінку відсутніх показників здійснюють за трьома варіантами, якщо є дані за: один рік певного часового періоду - ці дані вважаються показовими для всіх років цього періоду; менш як 5 років - розраховують на основі середніх темпів зростання; понад 5 років - за допомогою регресійної оцінки .

Зіставність змісту натуральних показників. По-перше. принципова відмінність між країнами полягає в тому, що натуральний показник можна визначати як обсяг виробництва, збуту, продажу, поставки, або як експорт відповідних виробів. По-друге, натуральні показники можуть відрізнятися обліком певних специфічних позицій виробів. По-третє, один і той самий натуральний показник може бути визначений у різних одиницях, які не піддаються переліку. Наприклад. певні види машин і обладнання, ЩО, як правило, вимірюються в одиницях виробів, у деяких країнах обчислюють у тоннах.

Зіставність сфер збирання даних. Між окремими країнами існують відмінності стосовно виду статистичних одиниць та щодо розмежувань усієї сукупності статистичних одиниць у сфері збуту інформації. Найчастіше зустрічаються такі варіанти розмежувань: підприємства з певною чисельністю працівників; підприємства з певним обсягом виробництва (наприклад, лише великі чи середні підприємства, або лише ті, на яких виробляється основна частина відповідного виробу); підприємства з певною формою власності на засоби виробництва (наприклад, лише державні чи лише приватні підприємства); виключаються підприємства, що виробляють продукцію для збройних органів і поліції.

Зіставність періоду збирання інформації. Відмінності у розмежуванні періодів збирання інформації (фінансовий чи календарний) мають менше значення за своїм впливом на зіставність. У більшості країн розрахунки здійснюють на основі календарного року.

Поєднання показників. Додаткове обмеження зіставності утворюється в результаті різної періодичності показників (щомісячні дані в місячних бюлетенях. річні дані у промислових щорічниках, річні дані, у цензах світової промисловості). Як правило, різні за періодичністю показники утворюються за допомогою різних систем збирання інформації. В основному показники однієї країни. одержані за допомогою різних статистичних методів збирання інформації, мають неповне поєднання.

Для визначення обсягу виробництва у промисловості (підприємство, галузь, промисловість у цілому) В міжнародній промисловій статистиці застосовуються два основні типи вартісних показників: «вapтість брутто» і «вартість нетто» виробленої продукції. Крім того, за допомогою переробленої методики промислової статистики («Il1terl1atiol1al Recomel1datiol1s for І I1dustrial Statistics») було здійснено подальший розподіл цих двох основних типів: «цензовий показник» і «загальний показник». Кожний з цих чотирьох показників може оцінюватися як у цінах промисловості; так і в цінах за факторами виробництва, тому в цілому вартісні показники використовують для визначення рівня промислового виробництва, а значить, для міжнародного зіставлення промислового виробництва.

Валові показники визначаються загальною вартістю брутто результату економічної діяльності підприємства, галузі та ін., яка складається з витраченого постійного основного, постійного оборотного і змінного капіталу, а також доданої вартості.

Чисті показники (показники нетто) промислової статистики з методичного боку не відрізняються від тих показників продукції, що застосовуються, наприклад, в Україні. Показник у статистиці ООН визначається виходячи з відповідного показника брутто за вирахуванням витрат на матеріал, напівфабрикати, сировину й пальне, а також електроенергію, тобто за вирахуванням витрат на витрачений оборотний капітал. Тим самим показники містять вартість витраченого змінного капіталу (заробітна плата й оклади), прибуток і вартість витраченого основного капіталу (амортизація).

У діючій до 1983 р. Методиці промислової статистики ООН містився показник «чистої продукції», який складався із витраченого ЗМІННОГО капіталу і доданої вартості. Це показник, аналогічний показнику СНР - валова додана вартість. Однак у міжнародних статистичних матеріалах лише в деяких виняткових випадках містилися дані для цього показника. Перероблена методика промислової статистики ООН зараз не включає цього показника.

«Цензові показники» і «загальні показники» різняться між собою обсягом економічної активності, який враховується відповідним показником. У загальному показнику враховуються всі здійснені види економічні діяльності певною господарською одиницею промисловості щодо виробництва товарів і послуг та виробничі результати і пов'язані з ними витрати.

Показники відповідно до загальної концепції спираються на поняття виробництва в СНР, тобто відповідні показники охоплюють, крім результатів і витрат виробничого процесу, також результати і витрати невиробничої діяльності.

На відміну від загальних показників, показники цензової концепції містять лише типові види економічної діяльності, що відповідають основним розділам 2. 3 і 4 систематики МСГК. Цензові показники відрізняються від загальних тим, що вони не враховують невиробничу діяльність, а також ту виробничу діяльність, яка відповідно до прийнятих розмежувань промисловості не є типовим видом промислової діяльності (виробнича непромислова діяльність).

Більш практичним є перерахунок «чистої продукції» у показник «чиста вартість виробленої продукції», при цьому обсяг вартості чистої продукції збільшується на розмір амортизації.

Оцінювати показники для відображення рівня промислового виробництва відповідно до переробленої методики промислової статистики ООН можна за двома видами цін: виробнича чи сукупна, та ціна за факторами виробництва.

Виробнича - це ціна, за якою покупець товарів чи послуг розраховується з виробником. До неї включено податки і мито, що входять у рахунок, який виробник пред'являє покупцеві. Виробнича ціна містить також сукупність усіх непрямих податків за відрахуванням одержаних підприємством дотацій:

Непрямі податки на товари:

податок на додану вартість;

податок на предмети споживання;

на предмети розкоші;

на експорт з товарообороту

Інші податки:

податок на транспорт;

гербовий та реєстраційний збір;

податок на землю і будівлі;

податок з фонду заробітної плати підприємства;

районні податки:

промисловий податок:

страхове мито;

збори за спеціальні послуги громадського характеру;

податок на доходи від видовищних та розважальних установ;

податок за використання основного капіталу.

Цензова валова вартість виробленої продукції	+	Інші надходження	=	Валова вартість виробленої продукції

- - -

Цензові проміжні витрати	+	Інші витрати	=	Проміжні витрати

- - -

Цензова вартість чистої продукції	+	Різниця між іншими надходженнями та іншими витратами	=	Вартість чистої продукції

Показники, виражені в цінах за факторами виробництва, характеризуються відповідними показниками, вираженими у виробничих цінах. Для цього останні зменшуються на сальдо непрямих податків (непрямі податки за відрахуванням субсидій).

До цензової валової вартості виробленої продукції належить вартість виробленого товару, надходження від продажу відходів виробництва, продажу електроенергії, газу і пару та вартість виготовлених власними силами машин, установок і будівель. Товари, закуплені підприємством і знову продані без проміжної переробки чи обробки, обчислюються розміром різниці у вартості продукції між закупівельною і продажною цінами. Крім того, у цензовій валовій вартості виробленої продукції обчислюються доходи від виконаних для третіх осіб договірних, комісійних, будівельних робіт і робіт з ремонту й обслуговування, а також надходження від науково-дослідних і конструкторських робіт промислового характеру.

Показник валової вартості виробленої продукції (відповідно до загальної концепції) відрізняється від показника цензової валової вартості виробленої продукції на величину так званих «інших доходів», які надходять від діяльності, що не є типовою для промисловості.

Цензова вартість продукції у виробничих цінах визначається так:

Вартість проданого (відвантаженого) виробленого товару

+

Вартість проданого (відвантаженого) товару, який було придбано і продано на одних і тих самих умовах

-

Закупівельна вартість товару, який було придбано і продано на одних і тих самих умовах

-

Плата іншим організаціям за перевезення товару

+

Надходження від виконаних промислових робіт і послуг промислового характеру. наданих третім особам

+

Вартість основного капіталу, створеного власними силами

+

Зміна запасів незавершеного виробництва

+

Зміна запасів готових товарів

+

Зміна запасів товарів. які продаються на тих самих умовах, на яких вони були придбані

+

Податок на додану вартість, нетто

=

Цензова вартість продукції у виробничих цінах

-

Надходження від здачі в оренду машин і обладнання

-

Інші надходження

Інші надходження в основному складаються з доходів від побутових установ для працюючого персоналу типу кафе, гуртожитків та ін: комісійних винагород; плати за транспортні послуги, надані третім особам; плати за зберігання товару і складські роботи, дохід від магазинів та ін.; плати за право користування патентами, товарними знаками, за право публікації тощо: доходу від посередницьких послуг, у тому числі надходження від трансфертів у зв'язку з операціями, пов'язаними з торгівлею уживаними речами, земельними ділянками, нематеріальним майном та ін. Перелічені джерела надходжень, з точки зору СНР, перебувають у сфері виробничої діяльності. Ці надходження слід відрізняти від надходжень від розподілу доходів та змін у майновому стані. Доходи від майна і підприємницької діяльності (дивіденди і проценти, які одержуються) та надходження від змін у майновому стані, наприклад від продажу патентів і ліцензій, а також. від продажу земельних володінь і уживаного обладнання й засобів виробництва не слід відносити до графи «Інші доходи».

Цензові проміжні витрати включають витрати, необхідні для забезпечення обсягу виробництва, обчисленого за допомогою Цензової валової вартості виробленої продукції. До цих витрат відносять затрачений матеріал, сировину, напівфабрикати, паливні матеріали, матеріали виробничого призначення, електроенергію і канцтовари, а також плату за послуги промислового характеру, надані третіми особами, наприклад за договірні та комісійні роботи (ремонт будівель, машин, обладнання та ін.). Ці види продукції та послуги оцінюються у продажних цінах, тобто у цінах, за які їх пропонують на ринку. Для товарів, що були придбані не через ринок, розрахунки виконують на основі ринкових цін.

Відповідно до загальної концепції аналогічно до відмінностей між «валовою вартістю виробленої продукції» і «цензовою валовою вартістю виробленої продукції» відрізняють «проміжні витрати» від «цензових проміжних витрат», при цьому перші більші за останні на так звані «інші витрати».

Інші витрати містять виплати за користування нетиповими для промисловості послугами:

Орендна плата за машини, обладнання, будівлі та ін.

Страхові внески.

Виплати банкам (без процентів).

Оплата робіт, на які не поширюється фонд заробітної плати.

Оплата зберігання товарів і послуг магазинів.

Придбання обладнання для сфери робочого постачання та іншого обладнання, призначеного для невиробничої сфери.

7. Інші виробничі витрати:

7.1. Витрати на рекламу, консультації з правових і фінансових питань та послуги щодо планування, науково-дослідні та конструкторські роботи.

7.2. Придбання патентів і ліцензій.

7.3. Друкарські витрати і витрати на передплату газет і журналів.

7.4. Поштові витрати.

7.5. Представницькі витрати, гроші на відрядження та ін.

7.6. Витрати на проведення засідань керівних органів підприємства, зборів акціонерів тощо.

7.7. Комісійні винагороди для осіб, які не входять до штату підприємства.

7.8. Внески нa членство у спілках підприємців, у професійних об'єднаннях та ін.

7.9. Витрати на очисні роботи і переробку відходів виробництва. 7.10. Побічні витрати, пов'язані з придбанням майна.

Показники нетто «цензова вартість чистої продукції» і «вартість чистої продукції» (повна) обчислюються як різниця між «цензовою валовою вартістю виробленої продукції» «валовою вартістю виробленої продукції» та «цензовими проміжними витратами» і «проміжними витратами».

5.4 Міжнародні зіставлення показників результатів промислового виробництва

Дані про вартісні показники промислового виробництва, що містяться у міжнародних статистичних публікаціях ООН, дають змогу здійснити міжнародні зіставлення (порівняння):

Ш абсолютного рівня промислового виробництва в цілому і за окремими галузями;

Ш галузевої структури промислового виробництва;

Ш рівня промислового виробництва на одну особу (всього населення і зайнятого);

Ш структури промислового виробництва за вартісними компонентами.

Спробуємо відповісти на питання, якою мірою показники, що існують у міжнародній статистиці, можуть забезпечити реальну міжнародну зіставність промислового виробництва. Визначимо чи слід пояснювати одержані в результаті двостороннього зіставлення відмінності між обсягами промислового виробництва країн А І В різними його рівнями, чи це відмінності, викликані іншими, не пов'язаними з рівнем промислового виробництва факторами. Фактори, які впливають на реальність результатів порівняння, можна об'єднати у дві групи.

Фактори першої групи. На основі специфіки змісту валових показників при міжнародному зіставленні промислового виробництва на основі валової вартості виробленої продукції слід враховувати:

ь різний ступінь розвитку національних систем розподілу праці:

ь різне місце національних економік у системі міжнародного розподілу праці;

ь різні рівні ефективності виробництва, особливо стосовно питомих витрат сировини і матеріалів.

Більш високий ступінь розподілу праці щодо інших країн, явна залежність від імпорту при підготовчих роботах, низький рівень ефективності (високі питомі витрати сировини і матеріалів) за інших однакових умов призводять до того, що при міжнародних зіставленнях для країни, що розглядається, буде одержано більший показник обсягу виробництва. Це випливає з результатів обліку підготовчих робіт у валовій вартості виробництва і багаторазового обліку підготовчих робіт при агрегації валової вартості виробленої продукції підприємств.

Показники брутто і нетто різняться на амортизаційні відрахування. Отже, значні відмінності в амортизаційній політиці також впливатимуть на міжнародне порівняння промислового виробництва. На це суттєво впливають відмінності у визначенні нормативного строку служби, виборі бази цін для оцінювання основного капіталу і методиці визначення нормативів амортизації. Фактором, що впливає на результати міжнародних зіставлень, є також вид цін, що покладено в основу оцінки відповідного показника. у ціну входять непрямі податки, які відображають організовані державою процеси розподілу доходів і впливають на результати відповідних міжнародних зіставлень. З викладеного матеріалу можна зробити висновок, що показник «вартість чистої продукції», визначений у цінах за факторами виробництва, краще за все пристосований для міжнародних зіставлень рівня виробництва промисловості.

Фактори другої групи, Оцінка міжнародної зіставності вартісних показників промислової продукції потребує порівняльного аналізу національних даних натуральних показників промислового виробництва. Для цього слід порівнювати:

Перелік показників. Як правило, для окремих країн відображаються як валові, так і чисті показники промислового виробництва. Але повної порівнюваності переліку показників за допомогою періодичних міжнародних статистичних видань ООН одержати неможливо, оскільки не існує уніфікованого застосування «цензової концепції» і «загальної концепції» та однакової оцінки за допомогою одного з двох видів цін. Більш високий рівень зіставності у цьому відношенні реалізується за допомогою світового промислового цензу.

Вартісні показники за змістом. На порівнюваність змісту вартісних показників виробництва впливають різні особливості: готові вироби враховуються в розмірі валової вартості виробленої промислової продукції; валова вартість виробленої продукції не коригується на зміну величини запасів готових товарів і незавершеного виробництва, тобто вона визначається як валова вартість реалізації товарів і наданих послуг; у валовій вартості виробленої продукції не враховується обладнання, виготовлене власними силами.

Кpiм того, на зіставність змісту показників впливають різні у національному плані специфічні галузеві положення про розрахунок валових і чистих показників.

Оцінки. Проблема порівнюваності оцінок має стосовно вартісних показників два аспекти: порівнюваність виду цін; перерахунок визначених у національних валютах показників у зіставну валюту.

Виходячи з політико-економічного змісту категорії ціни, її функцій і конкретного механізму ціноутворення слід враховувати, що міжнародні порівняння промислового виробництва перебувають під впливом багатьох факторів, які прямо чи побічно пов'язані з виробничою діяльністю промисловості. Вплив цих факторів, як правило, можна оцінити лише номінально, логічно. Іноді, як виняток, можна кількісно оцінити ступінь дії подібних факторів, що впливають, і тим самим забезпечити коригування відповідних результатів зіставлень.

До специфічних факторів, які піддаються кількісній оцінці (за наявності відповідної детальної інформації), належать такі:

різна оцінка окремих позицій непрямих податків і субсидій у відповідних типах цін;

різний облік транспортних витрат у цінах.

Наприклад, у США валова вартість виробленої продукції, що оцінена у ринкових цінах (для переробної промисловості), включає пoдaток на майно, але до неї не належать промисловий податок І податок з товарообігу. І навпаки, відповідні показники у ФРН враховують акцизний податок, але виключають податок на додану вартість.

В основу міжнародного зіставлення рівня промислового виробництва мають бути покладені ціни виробника товару. Оцінювання за ринковими цінами призводить до перекручення результатів порівняння, особливо при зіставленні різних за територією країн.

Перерахунок визначеного у відповідній національній валюті промислового виробництва в єдину порівнювану валюту зараз здійснюється, як правило, на основі валютних курсів. Для поточних міжнародних порівнянь цей метод, з одного боку, є єдиним, який практикується і може бути реалізований з прийнятними умовами. З іншого боку, він призводить до значних перекручень результатів міжнародних зіставлень. Результати, розраховані на основі офіційних валютних курсів, іноді можуть давати неправильне співвідношення. Більш точні результати можна одержати при використанні паритету купівельної спроможності валют (просторові індекси цін). Як основа для розрахунку паритету купівельної спроможності у міжнародному масштабі можуть бути використані ціни світового ринку; міжнародні оцінки; метод репрезентації (розрахунок специфічних паритеті в купівельної спроможності залежно від відповідного моменту часу, від країн і показників, які порівнюються).

Метод репрезентації у більшості країн визнано способом, що об'єктивно відображає співвідношення між ними. Але він надзвичайно складний, потребує великих затрат часу і містить цілий ряд невирішених методичних проблем. Розрахунок просторових індексів цін за допомогою методу репрезентації зараз виконується лише через значні проміжки часу для певних груп країн у рамках міжнародних проектів зіставлень, наприклад зіставлень вартісних показників Програми міжнародних зіставлень ООН.

Сфера і період збору даних. Щодо сфери збирання даних, насамперед у переробній промисловості, існують додаткові відмінності при обліку ремонтних послуг (сервісних послуг), певних видів будівельних, ремісничих, замовних робіт для приватних домашніх майстерень (наприклад, виготовлення одягу, меблів на замовлення та ін.), продукції фірм роздрібної торгівлі, які продають основну частину своєї продукції окремим покупцям (переважно промисловість продуктів харчування, наприклад, хлібопекарні, кіоски для продажу морозива тощо). Відмінності у розмежуванні сфери збирання інформації випливають з відмінностей у техніці збирання даних. Наприклад, у промисловій статистиці Індії розрізняють «цензовий сектор» і «нецензовий сектор». Всі одиниці цензового сектору і деякі одиниці нецензового сектору облічуються за допомогою повного збору даних, а інші одиниці нецензового сектору - вибіркових проб. До цензового сектору належать усі підприємства з чисельністю 50 і більше працівників, які працюють біля машин і установок, і підприємства зі 100 і більше працівниками, що не працюють біля машин і установок. Відповідно нецензовий сектор є сукупністю підприємств, на яких 10--49 працівників працюють біля машин і установок чи 20-99 виконують інші види робіт.

5.5 Міжнародні зіставлення показників продуктивності праці в промисловості

При таких зіставленнях необхідно вирішити дві проблеми:

оцінка продукції, що випускається, в єдиній валюті;

облік відмінностей у статистиці окремих країн у визначенні валової продукції.

Наприклад, для розрахунку рівня продуктивності праці в країні А стосовно аналогічного показника країни В необхідно визначити індекс продуктивності праці:

де q/, q;H - продукція в натуральному виразі в країнах А і В; р/ - ціна продукції в країні А; І;4, ІIН - затрати праці в країнах А і В; rv,A - норма оплати праці в країні А.

Якщо визначати співвідношення В і А, то індекс продуктивності праці країни В до А матиме такий вигляд:

де rv,H - норма оплати праці в країні В.

у міжнародній економічній статистиці визначають також зведений індекс продуктивності праці:

Міжнародні зіставлення продуктивності праці здійснюються в основному за окремими видами продукції. Вартісні показники продуктивності праці зіставляються у двох варіантах за:

валовою продукцією;

доданою вартістю.

На практиці частіше застосовують другий. При цьому додану вартість оцінюють за цінами світового ринку; продукцію окремо взятої країни А у цінах світового ринку визначають за формулою

де q4 - кількість продукції в країні А; Р' - світові ціни на продукцію; Р'4 - ціни в країні А на відповідну продукцію.

При переоцінці продукції визначають індивідуальні індекси цін, потім Їх помножують на вартість продукції країни А відповідних груп товарів. Цей розрахунок здійснюють на основі методів товарів-представників. Для визначення знаменника показника продуктивності праці застосовують три варіанти за:

1) кількістю відпрацьованих людино-годин;

середньою чисельністю робітників чи працюючих;

середньою чисельністю працездатного населення, включаючи безробітних.

Як правило, рівні продуктивності праці визначаються стосовно відпрацьованих людино-днів і в цілому за місяць, квартал, рік.

5.6 Індекси промислового виробництва

Для відображення розвитку промислового виробництва використовують часові ряди натуральних і вартісних показників.

Розрахунок часових рядів виходячи з натуральних показників з погляду міжнародної методики, з одного боку, є безпроблемним, у межах зіставності натуральних показників можна порівнювати відповідні національні індекси. З іншого боку, не існує значних методичних проблем для розрахунку індексних рядів для груп країн.

Значно проблемним є розрахунок і застосування часових рядів на основі вартісних показників. У міжнародній статистиці такі ряди розраховуються і публікуються як для груп країн (для відображення розвитку промислового виробництва в цілому та окремих галузей промисловості), так і для окремих країн. Порівнюваність національних індексних рядів обмежена внаслідок застосування двох принципово різних концепцій і через наявність цілого ряду детальних відмінностей у розрахунку індексів. Визначення індексу для групи країн, яке являє собою агрегацію національних індексів, містить цілий ряд компромісів змістового і методичного характеру. З цього треба зробити висновок, що індекси для груп країн можуть лише наближено відображати розвиток промислового виробництва у цій групі.

Національні індекси. У міжнародних статистичних щорічниках і в щорічниках промислової статистики ООН публікуються ряди щорічних індексів, а в щомісячних статистичних бюлетенях, крім того, - ряди місячних індексів промислового виробництва. Ці часові ряди визначаються на основі міжнародної стандартної галузевої класифікації для промисловості в цілому і деталізовано - для основних розділів, підрозділів, основних груп промисловості.

Індекс для відображення кількісного розвитку промислового виробництва розраховують як базисно-вагове середнє арифметичне значення деяких індикаторів розвитку промислового виробництва (лише як виняток індекс обсягу промислової продукції розраховується не як базис но-вагове середнє арифметичне):

де J - національний індекс розвитку промислового виробництва (для промисловості в цілому чи окремих галузей національної промисловості); hOj - базисні ваги для ~; 0 - базисний рік індексного ряду;} - показник підгрупи, групи, основної групи промисловості; l.i - вимірювана величина динаміки окремих індикаторів промислового виробництва (індивідуальних індексів).

Індивідуальні індекси (табл. 5.2) ґрунтуються на таких індикаторах промислового виробництва:

ь обсяг виробництва окремих видів виробів у натуральному вираженні (кількісний індекс);

ь валова вартість виробленої продукції для окремих виробів чи груп виробів з елімінацією коливань у ціні;

ь збутова ціна окремих виробів чи груп виробів з елімінацією коливань у ціні;

ь обсяг робочого часу в окремих підгрупах промисловості;

ь витрати енергії в окремих підгрупах промисловості;

ь виміряні в натуральних показниках витрати сировини і матеріалів за окремими позиціями.

Отже, для розрахунку індивідуального індексу використовуються як валова вартість, так і проміжні витрати. Ці індикатори і розраховані на їх основі індивідуальні індекси не охоплюють всього спектра промислового виробництва, а лише його 60--90 %. у більшості країн, крім того, при розрахунку індивідуальних індексів ураховуються не всі підприємства.

Приклади розрахунку індивідуальних індексів

Країна	Кількість індивідуальних індексів	Індикатори, які застосовуються	Ступінь репрезентативності індексів
Японія	534	Лише кількісні індекси	60 % чистої продукції промисловості
Південна Корея	451	Те саме	85 % чистої продукції промисловості
ФРН	470	Вартість продукції. Ринкова вартість. Робочий час. Витрати матеріалу	77 % валової продукції основних розділів (2 і 3 МСГК)
Туніс	175	Переважно кількісні індекси. Разом з тим: вартість продукції, витрати матеріалу	86 % промислового виробництва
Індія	352	Кількісні індекси. Вартість продукції	...
Австралія	356	Переважно кількісні індекси. Разом з тим: вартість продукції. робочий час, витрати матеріалу	57 % вартості продукції підприємств

В основі вагів hOj у більшості країн лежить виражена в цінах за факторами виробництва вартість чистої продукції базисного року індексного ряду. Лише в небагатьох країнах для розрахунку вагів використовується виражена в ринкових цінах вартість доданої продукції чи валова вартість продукції. Тим самим ваги, які застосовуються, показують, як правило, дійсні для базисного року частини відповідних підгруп, груп, основних груп тощо, у вартості чистої продукції відповідного загального рівня агрегації (основна група, розділ, основний розділ, промисловість у цілому).

Розрахований за цією методикою індекс не вимірює безпосередньо кількісного розвитку загального промислового виробництва, а є індикатором, який відображає кількісний розвиток промислового виробництва. Цей індикатор характеризує розвиток фізичного обсягу промислового виробництва тим точніше, чим повніше все промислове виробництво охоплено індивідуальними індексами, чим повніше враховані в індивідуальних індексах усі промислові підприємства країни і чим актуальніше є розрахунковий рік вагів.

Отже, можна зробити висновок, що на міжнародну зіставність національних індексних рядів впливають відмінності у:

· розрахунках індивідуальних індексів (індикатори промислового виробництва, ступінь репрезентативності):

· розрахунках вагів (вид виробничих показників та база їх цін, розрахунковий рік вагів);

· охопленні підприємств (сфера збору даних для розрахунку індивідуальних індексів);

· термінах між звітним і базисним роками індексного ряду.

Крім того, на зіставність часових рядів впливають також викладені у попередніх параграфах проблеми зіставності показників промислового виробництва, розмежування промисловості в цілому і зіставності галузевої структури промисловості (від одного до трьох знаків у МСГК).

Міжнародні індекси. Методика розрахунку часових рядів для відображення розвитку .промислового виробництва була прийнята Статистичною комісією ООН для розрахунку індексів за групами країн і для світової промисловості. Національні Індекси підсумовуються на основі базисно-вагового середнього арифметичного значення з індексом для відповідної групи країн чи всіх країн:

де ~-загальний індекс для групи країн чи для всіх країн; hO*kкоефіцієнт еквівалентності для країни k, розрахований на основі даних базисного року; Ik - індекс промислового виробництва для країни k.

Для розрахунку індексів для груп країн та індексу світового промислового виробництва Статистичний відділ ООН застосовує національні індекси промислового виробництва подані окремими країнами. Відсутні національні індекси оцінюються на основі натуральних показників промислового виробництва.

Коефіцієнти еквівалентності hп.k розраховує також Статистичний відділ ООН. Для країн, які належать до ринкової економіки, цей розрахунок ґрунтується на національних даних про чисту продукцію в цінах за факторами виробництва, обчислених на основі офіційного курсу долара США.

Ступінь точності розрахунків індексів для груп країн обмежений цілим рядом факторів:

ь в індексах груп країн об'єднано індекси, розраховані за різними з методичного погляду принципами;

ь застосування офіційного валютного курсу при розрахунку коефіцієнтів еквівалентності призводить до значних відхилень розрахованих на їх основі частин окремих країн і груп країн від дійсного обсягу участі у світовому промисловому виробництві;

ь національні бази даних неповні. Це стосується як розрахунку коефіцієнтів еквівалентності, тобто необхідних для цього розрахунку національних даних про вартість чистої продукції за основними групами систематики МСГК, так і національних індексів виробництва для окремих основних груп цієї систематики.

6. МІЖНАРОДНА СТАТИСТИКА ФІНАНСІВ

6.1 Основи міжнародного стандарту в галузі статистики державних фінансів

Рекомендації зі статистики державних фінансів (далі - Рекомендації) є міжнародним стандартом для складання і подання податково-бюджетної статистики. Статистика державних фінансів є інформаційною базою для податково-бюджетного аналізу і відіграє життєво важливу роль як у розробці і моніторингу обґрунтованих фінансових програм, так і в здійсненні нагляду за заходами економічної політики. В Рекомендаціях подано облік за методом нарахування, розробляються баланси активів і пасивів і передбачається повне охоплення державної економічної та фінансової діяльності. Хоча на сьогодні лише кілька країн у змозі забезпечити відповідність стандартам, установлюваним у Рекомендаціях, кількість таких країн постійно зростає.

Перше видання побачило світ у 1986 році. У ньому викладалися економічні й облікові принципи, використовувані при розробці статистики, керівні принципи представлення податково-бюджетної статистики на аналітичній основі, що включає відповідні балансуючі статті. Балансуючі статті представляють чисті вартісні показники з тих видів діяльності, що охоплюються певним набором облікових записів, наприклад чиста вартість сукупних доходів за винятком сукупних витрат.

Рекомендації не містили систематичного викладу практичних аспектів розробки статистики. Ці аспекти системи СДФ розглядатимуться в окремому посібнику з розробки статистики.

У другому виданні Рекомендацій наводиться опис спеціалізованої системи макроекономічної статистики (системи СДФ), покликаної забезпечити підтримку податково-бюджетного аналізу.

Мета Рекомендацій полягала в тому, щоб забезпечити комплексну концептуальну й облікову основу, придатну для аналізу й оцінки податково-бюджетної політики, особливо результатів діяльності сектору державного управління і більш широкого-державного сектору будь-якої країни. Сектор державного управління - це сукупність одиниць. що проводять державну політику шляхом надання послуг переважно неринкового характеру і перерозподілу доходів і майна, причому обидва зазначені види діяльності в основному спираються на обов'язкові збори з інших секторів. Державний сектор включає сектор держаного управління і контрольовані органами державного управління одиниці-державні корпорації, основна діяльність яких полягає у проведенні комерційних операцій.

Податково-бюджетна статистика використовується для аналізу масштабів державного сектору: його внеску у виробництво, інвестиції і заощадження; впливу податково-бюджетної політики на економіку. ситуацію в грошово-кредитній сфері і заборгованість держави; податкового тягаря; тарифного протекціонізму; а також системи соціального захисту. Крім того, можлива оцінка ефективності державних витрат з мстою стійкості податково-бюджетної політики, чистого боргу, зобов'язання по виплаті пенсій у рамках системи соціального забезпечення.

Основні концепції, класифікації і визначення, які викладено в Рекомендаціях, застосовувалися для економіки будь-якого типу, безвідносно до інституціональної чи правової структури органів державного управління країни, рівня розвитку її статистики, системи державного фінансового обліку і звітності, масштабу державної власності на некомерційні підприємства.

В другому виданні Рекомендацій представлено оновлений варіант міжнародно визнаних стандартів статистики, необхідних для податково-бюджетного аналізу, що були наведені в посібнику 1986 року. Переглянуті стандарти було узгоджено з відповідними стандартами інших Міжнародно визнаних систем макроекономічної статистики: Систему національних рахунків і дві спеціалізовані системи - платіжний баланс та грошово-кредитна і фінансова статистика. Рекомендації, для того щоб виключити можливість значеннєвих різночитань, багато в чому спираються на текст СНР L993 року, на видання ООН «Класифікації витрат за цілями (Нью-Йорк, 2000 рік) У випадку класифікації функцій органів державного управління» і на щорічне видання ОЕСР «Статистика доходів».

Призначення системи СДФ - забезпечувати статистичні дані, що дозволяють директивним органам та аналітикам послідовно і систематично вивчати динаміку фінансових операцій, фінансової позиції і стану ліквідності сектору державного управління чи державного сектору.

СДФ може бути використана також для аналізу операцій органів державного управління конкретного рівня й операцій між різними рівнями державного управління, а також сектору державного управління чи державного сектору в цілому.

Для підготовки зведених даних про загальні результати діяльності і фінансову позицію сектору державного управління чи державного сектору використовуються балансуючі статті, такі як «чисте операційне сальдо», «чисте кредитування/запозичення» і «зміна чистої вартості активів».

Ефективне визначення і кількісний вимір таких балансуючих статей досягається в рамках інтегрованої і комплексної основи обліку СДФ.

Деталізовані дані системи СДФ можуть використовуватися для вивчення конкретних сфер державних операцій. Наприклад, дані про рівні витрат, понесених у зв'язку з наданням певного виду соціальних послуг, чи про обсяги запозичення в банківській системі, здійснюваного органами державного управління.

Дані системи СДФ можуть використовуватися разом з даними інших систем, щоб оцінювати динаміку показників сектору державного управління чи державного сектору. Уведення міжнародно визнаних стандартів дозволяє використовувати статистику державних фінансів для міжнародного порівняльного аналізу державних операцій, наприклад для зіставлення рівнів податків чи витрат щодо валового внутрішнього продукту.

Діяльність сектору державного управління і державного сектору трактується відповідно до визначень, наведених у СНР 1993 року. Ці сектори визначаються як інституційні одиниці, що здатні володіти активами, приймати зобов'язання і проводити економічну діяльність та операції з іншими структурами від свого імені. Ці характеристики роблять інституціональні одиниці об'єктом економічного і статистичного інтересу, який може бути реалізовано шляхом складання повного набору їхніх рахунків, включаючи баланси активів і пасивів.

У СДФ відбиваються операції й інші економічні потоки. Потоки відбивають утворення, перетворення, обмін, передачу чи зникнення економічної вартості. Операції у своїй більшості - це взаємодія між двома інституціональними одиницями, що здійснюються за взаємною згодою. У звіті про операції органів державного управління відображаються результати всіх операцій, проведених у звітний період. Вони класифікуються як доходи, витрати, чисте придбання нефінансових активів, чисте придбання фінансових активів чи чисте прийняття зобов'язань. Операції, внаслідок яких утворюються доходи чи здійснюються витрати, ведуть до зміни чистої вартості активів. Операції інших видів спричиняють еквівалентні зміни в активах чи зобов'язаннях і не змінюють чисту вартість активів.

Інші економічні потоки включають зміни цін і цілий ряд інших економічних подій, що впливають на обсяг наявних активів і зобов'язань, наприклад списання боргу і втрати в результаті катастроф. Зведені дані про такі зміни активів, зобов'язань і чистої вартості активів наводяться у звіті про інші економічні потоки.

Баланс активів і пасивів сектору державного управління чи державного сектору є звітом про належні цьому сектору запаси фінансових і нефінансових активів. суми вимог інших одиниць до власників таких активів у формі зобов'язань, а також про чисту вартість активів цього сектору. що дорівнює загальній вартості всіх активів за винятком загальної вартості всіх зобов'язань.

Системний підхід до обліку операцій та інших економічних потоків у системі СДФ дає можливість повного взаємного узгодження початкового і заключного балансів активів і пасивів. Таким чином, запас активів чи зобов'язань певного виду на початок звітного періоду плюс зміни цього запасу у зв'язку з операціями та іншими економічними потоками дорівнює запасу на кінець періоду. Така статистична система дозволяє цілком описувати й аналізувати наслідки політичних заходів і конкретних економічних подій.

Для потоків і запасів використовуються різні класифікації. Кожна дохідна операція класифікується залежно від того. чи належить вона до податків або інших видів доходів; видаткові операції класифікуються за цілями та економічними видами. Активи класифікуються відповідно до того, фінансові вони чи нефінансові; а фінансові активи і зобов'язання класифікуються як за видом інструменту, так і за сектором одиниці, що випустила актив, власником якого є органи державного управління, чи власником зобов'язання, випущеного органами державного управління.

Між СДФ і СНР 1993 року є певні відмінності. Найбільш важливе розходження полягає в тому, що в системі СДФ основна увага приділяється фінансовим операціям - оподатковуванню, витратам, запозиченню і кредитуванню, тоді як у СНР 1993 року велика увага приділяється також виробництву і споживанню товарів і послуг. У результаті порядок обліку виробничої діяльності органів державного управління в системі СДФ істотно відрізняється від порядку обліку такої діяльності в СНР 1993 року. Значні розходження пов'язані з порядком обліку нагромадження капіталу за рахунок власних коштів, пенсійних програм для державних службовців і ступенем консолідації.

Розробка статистики державних фінансів є першим етапом складання статистики сектору державного управління в національних рахунках. З цієї причини деякі дані, що, як правило, відсутні в стандартному представленні СДФ, повинні зберігатися в допоміжних облікових записах, оскільки вони необхідні для складання національних рахунків. Наприклад, варто зберігати докладні оцінки по пенсійних програмах для державних службовців, щоб мати можливість використовувати ці дані в рамках іншого підходу до обліку таких програм у СНР 1993 року.

Охоплення окремих категорій операцій може трохи розрізнятися. Наприклад, оплата праці працівників, що у системі СДФ відбивається як витрати, не включає оплату праці працівників, що беруть участь у нагромадженні капіталу за рахунок власних коштів, тоді як у СНР 1993 року оплата праці працівників включає оплату праці всіх працівників. Разом з тим визначення і структура оплати праці працівників у обох системах однакові. Використання тієї самої назви при різному охопленні може стати причиною непорозумінь. Для того щоб звернути увагу на розбіжності в охопленні або інших аспектах між концепцією СДФ і аналогічною концепцією СНР 1993 року, після відповідної назви в СДФ додається покажчик «[СДФ]» і наводиться роз'яснення таких розбіжностей.

Позичкові гарантії і неявні гарантії з надання соціальної допомоги у разі виникнення різних потреб можуть мати важливі економічні наслідки для економіки в цілому, однак вони не спричиняють виникнення операцій чи інших економічних потоків, що відображаються у системі СДФ, доти, доки фактично не відбудеться певна подія чи не буде виконана обговорена умова. Умовні інструменти відбиваються в обліку як довідкові статті.

Центральне місце в охопленні системи СДФ займає сектор державного управління, визначений, відповідно до СНР 1993 року, на основі інституціональних одиниць. Нерідко окремі функції органів державного управління виконують одиниці державного сектору в більш широкому визначенні. Для обліку податково-бюджетних операцій і видів діяльності, здійснюваних за межами сектору державного управління, рекомендується складати статистику державного сектору і виділяти операції між одиницями сектору державного управління і державних корпорацій (організацій).

у СДФ потоки відображаються за методом нарахування, що означає відображення потоків у обліку на момент створення, перетворення, обміну, передачі чи зникнення економічної вартості.

Використання методу нарахування також означає повну інтеграцію операцій, що не мають грошово-кредитного характеру, у перероблену систему СДФ.

У Рекомендаціях вартісну оцінку потоків. а також активів, зобов'язань і чистої вартості активів проводять за поточними ринковими цінами, але при цьому передбачається також відображення номінальної вартості боргових цінних паперів у довідкових статтях.

СДФ містить повні баланси активів і пасивів, які включають усі запаси фінансових і нефінансових активів, зобов'язань і чисту вартість активів.

Системне відображення в обліку операцій та інших економічних потоків забезпечує можливість повної інтеграції потоків і запасів та узгодження розбіжностей між початковим і кінцевим балансом активів і пасивів.

У СДФ уведено декілька нових балансуючих статей. Така зміна пов'язана з тим, що при аналізі сектору державного управління чи державного сектору необхідно враховувати безліч аспектів, і жоден з показників окремо не може бути достатнім для вирішення всіх завдань.

Усі операції, пов'язані з придбанням чи вибуттям фінансових активів, ураховуються як фінансові операції, а чисте кредитування/запозичення являє балансуючу статтю, обумовлену як чисте придбання всіх фінансових активів за винятком чистого прийняття всіх зобов'язань у результаті операцій. У системі передбачається балансуюча стаття - загальне сальдо, яка дозволяє враховувати чисте придбання окремих фінансових активів аналогічно чистому придбанню фінансових активів для цілей економічної політики в Рекомендаціях 1986 року.

Впровадження цілком інтегрованої системи СДФ, наведеної в Рекомендаціях, забере певний час, і темпи цієї роботи визначатимуться специфічними потребами й обставинами конкретних країн. Зокрема, багатьом країнам буде необхідно переглянути свої базові системи обліку щодо принципів обліку за методом нарахування і переглянутих схем класифікації системи СДФ. Важливо пам'ятати, що незважаючи на використання при описі системи СГФ стандартних термінів бухгалтерського обліку, вона є системою статистичної звітності, що може за багатьма важливими аспектами відрізнятися від базової системи фінансової звітності, на основі якої ґрунтуватиметься значна частина статистики СГФ.

Багато країн дотримуватимуться такого порядку впровадження розглянутої системи. Наприклад, на першому етапі переходу країни можуть впровадити переглянуту класифікаційну структуру звіту про операції органів державного управління чи звіту про джерела і використання коштів і внести виправлення в існуючу статистику на касовій основі, щоб урахувати відомі недоліки такої статистики. наприклад, включивши в неї інформацію про прострочену заборгованість по доходах чи витратах. Ще одним етапом може стати збирання балансової інформації з фінансових активів і зобов'язань, що дасть змогу оцінити інші економічні потоки в системі, пов'язані з цими фінансовими статтями.

Рекомендації можна підрозділити на два тематичні блоки. У розділах 2-4 розробляються концепції, використовувані в системі СДФ, а в розділах 5-10 наведено застосовувані класифікації і види потоків чи запасів, що включаються в кожну класифікаційну категорію. Розглянемо ці розділи докладніше.

У розділі 2 наводиться характеристика охоплення сектору державного управління, поділ цього сектору на підсектори і його розширення до державного сектору. У розділі 3 спочатку узагальнюються концепції операцій, інших економічних потоків і запасі в активів і зобов'язань. Потім викладаються правила обліку, що регламентують їхнє відображення, включаючи час відображення в обліку, вартісну оцінку і консолідацію. У розділі 4 розглядається аналітична основа, що визначає такий порядок представлення операцій, інших економічних потоків і балансів активів і пасивів, що дозволяє розрахувати балансуючі статті як зведені показники діяльності сектору державного управління.

У розділах 5-10 подаються класифікації операцій, інших економічних потоків і запасів активів та зобов'язань. Розділ 5 присвячено дохідним операціям, що являють собою збільшення чистої вартості активів. У розділі 6 - опис видаткових операцій, що призводять до зменшення чистої вартості активів. У розділі 7 розглядається баланс активів і пасивів та класифікація запасів активів, зобов'язань і чистої вартості активів. У розділі 8 представлена класифікація операцій з нефінансовими активами, а в розділі 9 - класифікація операцій з фінансовими активами і зобов'язаннями. Нарешті, у розділі 10 розглядаються інші економічні потоки.

у додатку 1 розглядаються методологічні зміни порівняно з Рекомендаціями 1986 року; у додатку 2 викладається порядок обліку різних боргових і пов'язаних з боргом операцій та інших економічних потоків; у додатку 3 узагальнюються взаємозв'язки між системою СДФ і СНР 1993 року; а в додатку 4 перераховані всі класифікаційні коди, використовувані в системі СДФ. У додатку до розділу 2 розглядаються питання соціального захисту, а в додатку до розділу 6 наведено Класифікацію функцій органів державного управління.

6.2 Загальна характеристика міжнародного стандарту з грошово-кредитної статистики

Грошово-кредитна статистика відображає дані про запаси і потоки за активами і пасивами сектору фінансових корпорацій і його підсекторів. Більш широка категорія - фінансова статистика - охоплює всі фінансові запаси і потоки в економіці країни.

Сектор фінансових корпорацій поділяється на підсектор центрального банку, підсектор інших депозитних корпорацій і підсектор інших фінансових корпорацій. Підсектор інших фінансових корпорацій включає страхові корпорації і пенсійні фонди, інші фінансові посередники і допоміжні фінансові одиниці. Підсектори центрального банку й інших депозитних корпорацій, узяті разом, складають підсектор депозитних корпорацій.

Обробка даних грошово-кредитної статистики здійснюється в два етапи. На першому дані про запаси і потоки, надані окремими інституційними одиницями, агрегуються у баланси за секторами. Вони містять комплексні дані за окремими підсекторами сектору фінансових корпорацій, тобто по центральному банку, інших депозитних корпораціях та інших фінансових корпораціях. На другому етапі дані про баланси по секторах консолідуються в огляди. Дані балансів по секторах використовуються також для складання фінансової статистики.

Огляди складаються для окремих підсекторів сектору фінансових корпорацій і для всього сектору фінансових корпорацій.

Огляд фінансових корпорацій (Financial Corporation Survey-FCS) ширше за огляд депозитних корпорацій, що відображає дані тільки по депозитних корпораціях. В огляді фінансових корпорацій дані про запаси і потоки з огляду депозитних корпорацій консолідуються з даними з огляду інших фінансових корпорацій (Other Financial Corporation Survey - OFCS), що містить консолідовані дані про запаси і потоки по страхових корпораціях і пенсійних фондах, інших фінансових посередниках і допоміжних фінансових одиницях. На основі цих даних може проводитися аналіз на рівні всього сектору фінансових корпорацій та вимог і зобов'язань стосовно всіх інших секторів економіки і нерезидентів.

Огляд депозитних корпорацій (Depository Corporation Survey - DCS) і його складові: огляд центрального банку (tlle Central Bank Survev - CBS) і огляд інших депозитних корпорацій (the Other Depository Corporation Survey - ODCS) знаходяться в центрі уваги грошово-кредитної статистики і являють собою основний набір даних для макроекономічного аналізу. Огляд депозитних корпорацій містить дані про запаси і потоки за тими зобов'язаннями депозитних корпорацій, що складають широку грошову масу відповідно до національного визначення, а також дані по тих активах депозитних корпорацій, що є вимогами стосовно (тобто кредитом) інших секторів економіки. Огляд депозитних корпорацій також містить дані про вимоги і зобов'язання депозитних корпорацій стосовно нерезидентів. Огляд центрального банку й огляд інших депозитних корпорацій містять дані, з яких шляхом консолідації складається огляд депозитних корпорацій, а також інші дані, які використовуються в грошовому і кредитному аналізі окремо на рівні центрального банку і на рівні інших депозитних корпорацій. Зокрема, в огляді центрального банку показуються компоненти грошової бази.

Дані балансів по секторах використовують для складання оглядів. Огляди містять дані про запаси і потоки, які відображають усі активи і пасиви одиниць, охоплюваних відповідним оглядом. Кожен огляд заснований на даних по всіх інституціональних одиницях визначеного підсектору. Таким чином, термін «огляд» у даному випадку позначає вичерпний набір даних по всіх одиницях підсектору, а не дані вибіркового обстеження, які б охоплювали тільки деяку підмножину одиниць чи тільки деяку підмножину активних і пасивних рахунків.

Дані для балансу по секторах надходять від окремих інституціональних одиниць конкретного підсектору сектору фінансових корпорацій і класифікуються за стандартними компонентами згідно з описаними у цьому розділі принципами розподілу на сектори, класифікації інструментів і обліку. Крім того, баланси по секторах можуть безпосередньо використовуватися для проведення різних видів аналізу, що вимагає дані по підсекторах у детальнішій розбивці, ніж вони представлені за категоріями активів і пасивів відповідних оглядів фінансових підсекторів.

Огляд депозитних корпорацій є основою для макроекономічної політики в багатьох країнах. Він є консолідованим звітом про запаси і потоки, що відбиваються на рахунках усіх одиниць сектору фінансових корпорацій, які приймають на себе зобов'язання, що включаються у визначення грошової маси. Огляд депозитних корпорацій надає можливість для аналізу грошової маси і її компонентів, кредитних агрегатів та їх компонентів, а також іноземних активів і пасивів депозитних корпорацій та інших активів і пасивів.

В огляді депозитних корпорацій забезпечується зв'язок зобов'язань депозитних корпорацій. що включаються в грошову масу, з відповідними вимогами стосовно нерезидентів і секторів внутрішньої економіки, а також з іншими Їх активами і пасивами.

Відповідно до рекомендацій МВФ у кожній країні для визначення інституціональних одиниць, які попадатимуть у сферу охоплення огляду депозитних корпорацій, використовується національне визначення широкої грошової маси. Всі інституціональні одиниці, які входять У сектор фінансових корпорацій і беруть зобов'язання, що включаються в національне визначення широкої грошової маси, класифікуються як депозитні корпорації і тому включаються в огляд депозитних корпорацій.

Національні визначення грошей можуть охоплювати також зобов'язання інших секторів, крім сектору фінансових корпорацій. Ці компоненти грошової маси можуть включати наявну валюту, випущену центральним урядом, депозити, відкриті в секторі державних нефінансових корпорацій, а також наявну валюту, випущену нерезидентами. Для одержання грошових агрегатів відповідно до національного визначення ці компоненти поєднуються з компонентами грошової маси, охопленими оглядом депозитних корпорацій.

Огляд депозитних корпорацій надає можливість полегшити макроекономічний аналіз, якій використовує дані грошово-кредитної статистики та інших інструментів макроекономічної статистики. Він відображає зв'язок між зобов'язаннями депозитних корпорацій, що входять у широку грошову масу, з одного боку, і Їх іноземними активами і пасивами та їх вимогами і зобов'язаннями стосовно центрального уряду - з іншого. За рахунок цього забезпечуються зв'язки грошово-кредитної статистики відповідно зі статистикою платіжного балансу і статистикою державних фінансів.

Зобов'язання, які входять у широку грошову масу (broad mоnеу liabilities - ВМL, дорівнюють сумі чистих іноземних активів (net foreign assets - NFA), внутрішніх вимог (domestic credit - DC) та інших статей (нетто) (other item net - OIN). Тобто запаси на початок і кінець періоду в огляді депозитних корпорацій можуть бути подані в такий спосіб:

BML = NFA + ОС - OIN.

Внутрішні вимоги включають чисті вимоги стосовно центрального уряду і вимоги стосовно всіх секторів резидентів, крім центрального уряду. Інші статті є залишковою категорією, що дорівнює іншим пасивам за винятком інших активів, де інші пасиви включають усі зобов'язання, що не ввійшли в широку грошову масу.

Приріст запасів у огляді депозитних корпорацій дорівнює:

?BML = ?NFA + ?DC - ?OIN,

Дані по потоках у кожній з категорій огляду депозитних корпорацій подаються в розбивці по окремих потоках - операції, зміни у вартісній оцінці й інші зміни в обсязі активів (other changes іn the volume of assets - OCVА).

Зміни зобов'язань що включаються в широку грошову масу, можуть бути наслідком змін іноземних активів і пасивів депозитних корпорацій.

Приріст внутрішніх вимог:

?DC = ?NCG + ?CORC,

де ?NCG і ?CORC - відповідно чисті вимоги до центрального уряду (net claims on central gоvеrnment) і вимоги до інших секторів-резидентів (claims on other геsіdеnt sector).

Дані по потоках операцій для базових компонентів чистих вимог до центрального уряду можуть використовуватися для аналізу впливу операції між депозитними корпораціями і центральним урядом на грошову масу. Зростання чистих вимог до центрального уряду за рахунок збільшення авуарів державних цінних паперів у депозитних корпорацій, прямого кредитування держави і(чи) зменшення депозитів держави спричинить зростання обсягу зобов'язань депозитних корпорацій, що входять у широку грошову масу.

Вимоги до інших секторів-резидентів є результатом змін у сумі вимог депозитних корпорацій стосовно секторів-резидентів, крім центрального уряду. Збільшення суми цих вимог - додатне значення ?CORC - веде до зростання обсягу зобов'язань, що включаються в широку грошову масу, а їхнє зменшення викликає скорочення суми таких зобов'язань. Дані про компоненти ?CORC по секторах можуть використовуватися для аналізу факторів, що викликають збільшення чи зменшення широкої грошової маси і зв'язаних зі зростанням чи скороченням вимог депозитних корпорацій стосовно різних секторів економіки. Для проведення більш детального аналізу ?CORC може подаватися в розбивці на операції, зміни у вартісній оцінці і ОСVA.

Баланси поділяються на категорії активів і пасивів, що збігаються чи узгоджуються з категоріями фінансових активів СНР 1993 року - Основним методом побудови балансів по секторах є метод «базисних блоків». При цьому дані класифікуються по секторах і видах фінансових інструментів з високим рівнем деталізації, що забезпечує гнучкість у використанні отриманих даних для розв'язання широкого спектра аналітичних задач.

Джерелами інформації для балансів по секторах є облікові, адміністративні документи інституціональних одиниць підсекторів фінансових корпорацій чи приблизні оцінки. Дані по кожній одиниці класифікуються за стандартними компонентами відповідно до правил розподілу на сектори, класифікації інструментів і обліку, і потім робиться агрегування даних по всіх одиницях, що входять до певного фінансового підсектору, у формі балансу по секторах.

Баланс по секторах містить окремі стовпці щодо початкових і заключних запасів, а також по фінансових потоках, що мали місце протягом певного періоду внаслідок проведення операцій, змін у вартісній оцінці і ОСУА.

Класифікація в балансах по секторах відповідає класифікації фінансового рахунка СНР 1993 року. Винятком є те, що кредити і позики та цінні папери, крім акцій, не розбиваються за термінами погашення, що є вторинною класифікацією в СНР 1993 року. При цьому в умовах окремих країн додаткові дані, згруповані за термінами погашення, можуть бути корисні для грошово-кредитної статистики. У балансах по секторах також проводиться розмежування між зобов'язаннями, що включаються в національне визначення широкої грошової маси, і зобов'язаннями, що в нього не включаються.

Фінансові активи і пасиви класифікуються за інструментами і по секторах кредиторів/боржників.

В розділі пасивів балансу по секторах показуються акції на основі їхньої балансової вартості в розбивці за різними компонентами. Використання даних балансів по секторах при складанні рахунків фінансових потоків вимагає наявності даних про акції та інші форми участі в капіталі на основі ринкових цін у розбивці по секторах-власниках. Такі дані включаються в баланси по секторах як довідкові статті. У балансах по секторах зобов'язання у вигляді акцій та інших форм участі в капіталі представляються в розбивці на кошти, внесені власниками нерозподілені прибуток, загальні і спеціальні резерви, СПЗ, отримані в порядку розподілу (застосовано тільки до центрального банку), І виправлення на зміну вартості. Кошти, внесені власниками - це сума виторгу від продажу акцій фінансової корпорації їхнім власникам. у категорії нерозподіленого прибутку зазначається весь прибуток (після сплати податків) від усіх операцій фінансового підсектору за винятком суми прибутку, перерахованої в загальні і спеціальні резерви, створювані як резерв капіталу для покриття операційного і фінансового ризику корпорації. Виправлення на зміну вартості являють собою виправлення, внесені для обліку змін у ринковій вартості (чи її еквівалентів у формі справедливої вартості) активів і пасивів унаслідок змін у ринковій вартості активів і пасивів, а також змін в обмінних курсах, використовуваних для перерахунку позицій в іноземнім валюті в суми в національній валюті .

Складання оглядів відповідних підсекторів передбачає консолідації рахунків балансів по секторах. При проведенні консолідації відбувається взаємозалік вимог і зобов'язань кожної інституціональної одиниці стосовно інших інституціональних одиниць даного підсектору, у результаті чого створюється огляд, в якому показано тільки вимоги і зобов'язання цього фінансового підсектору стосовно інших секторів, у тому числі щодо інших фінансових підсекторів і нерезидентів.

Активи і пасиви стосовно окремих підсекторів сектору фінансових корпорацій представляються в окремих категоріях даних балансу пo секторах для їхнього подальшого використання при складанні огляду депозитних корпорацій і огляду фінансових корпорацій у цих двох оглядах взаємні рахунки між підсекторами консолідуються.

Баланси по секторах подаються в одиницях національної валюти. Всі активи і пасиви в іноземній валюті конвертуються в національну валюту з використанням ринкових чи еквівалентних ринковим обмінних курсів.

В усіх чи майже в усіх країнах деякі з цих довідкових статей постійно використовуються. для складання грошово-кредитної і фінансової статистики. Інші довідкові статті необхідні тільки в деяких країнах, але при цьому для більшості країн є корисними для проведення більш детального аналізу.

Дані про засоби у розрахунках центрального банку необхідні для складання огляду депозитних корпорацій у кожній із країн, де такі засоби створює центральний банк. Дані про ринкову вартість (чи справедливу вартість) акцій та інших форм участі в капіталі (як довідкова стаття) у розбивці по секторах-власниках є необхідним елементом для складання рахунків фінансових потоків і зв'язаних з ними даних про запаси.

Від кредитних установ в деяких країнах може вимагатися відрахування прострочених відсотків (відсотків із простроченим терміном платежу) з вартості позичок чи вони можуть бути зобов'язані представляти дані про очікувану реалізовану вартість своїх позичкових портфелів (тобто про їх вартість з поправкою на очікувані збитки за позичками). Перелічені поправки - на прострочені відсотки чи очікувані збитки за позичками - не рекомендується вносити в дані про позички, що представляються в балансах по секторах. При цьому для одержання альтернативної вартісної оцінки позичкових портфелів рекомендується використовувати довідкові дані про прострочені відсотки за позичками та очікувані збитки за позичками. Рекомендується представляти дані про прострочені відсотки і очікувані збитки за позичками у розбивці по секторах, що полегшує складання деталізованих даних про позички на основі альтернативних методів вартісної оцінки. Подібні дані корисні для цілей нагляду і макроекономічного аналізу незалежно від того, чи потрібно представлення цих даних за законом, нормативними актами чи сформованою в країні практикою.

У деяких країнах може вимагатися розбивка зобов'язань депозитних корпорацій на більш деталізовані категорії, для того щоб забезпечити наявність даних для складання більш вузьких грошових агрегатів, ніж широка грошова маса відповідно до національного визначення. Нижче наведено подальшу розбивку балансів по секторах, що може бути доречним у конкретних країнах.

ПРИКЛАДИ ДОДАТКОВОЇ РОЗБИВКИ БАЛАНСІВ ПО СЕКТОРАХ

Активи

Депозити

Інші депозити за термінами (розбивка на короткострокові і довгострокові чи на інші категорії за термінами)

Депозити в нерезидентів у розбивці по країнах, де відкритий депозит Цінні папери, крім акцій

За термінами погашення (розбивка на короткострокові і довгострокові чи на інші категорії за термінами)

За видами (депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, векселі, облігації і т. ін.)

Цінні папери в рамках угод РЕПО.

Цінні папери, випущені нерезидентами, у розбивці по країнах-боржниках

Кредити і позики

За термінами погашення (розбивка на короткострокові і довгострокові чи на інші категорії за термінами)

Кредити. що є результатом угод РЕПО, у розбивці по секторах/підсекторах боржників

Кредити нерезидентам у розбивці: 1) по країнах-боржниках; 2) за видами боржників (МВФ, інші міжнародні організації, центральний банк, органи державного управління іноземних держав і т. ін.)

Похідні фінансові інструменти

За основними категоріями (тобто ф'ючерсні контракти, інші форвардні контракти чи опціонні контракти) і підкатегоріями

Пасиви

Депозити

Інші депозити за термінами (розбивка на короткострокові довгострокові чи на інші категорії за термінами)

Депозити нерезидентів у розбивці по країнах-власниках

Цінні папери, крім акцій

За термінами погашення (розбивка на короткострокові і довгострокові чи на інші категорії за термінами)

За видами (депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери і т. ін.)

Кредити і позики

За термінами погашення (розбивка на короткострокові і довгострокові чи на інші категорії за термінами)

Кредити, що є результатом угод РЕПО, у розбивці по секторах/підсекторах кредиторів

Кредити, отримані від нерезидентів, у розбивці: 1) по країнах-кредиторах; 2) за видами кредиторів (МВФ, інші міжнародні організації, центральний банк, органи державного управління іноземних держав і т. ін.)

Похідні фінансові інструменти

За основними категоріями (тобто ф'ючерсні контракти, інші форвардні контракти чи опціонні контракти) і підкатегоріями

Баланси по секторах містять повний набір даних, необхідних для складання оглядів і рахунків фінансових потоків, але для макроекономічного аналізу потрібні додаткові дані. Розглянемо похідні фінансові інструменти й умовні позиції на прикладах додаткових категорій даних, що доповнюють чи супроводжують баланси по секторах.

ПРИКЛАДИ

Активи

Похідні фінансові інструменти:

умовна вартість

За категоріями базових активів (депозити, кредити, цінні папери та ін.)

За видом ризику (процентний ризик, валютний ризик та ін.)

Пасиви

Похідні фінансові інструменти:

умовна вартість

За категоріями базових активів (депозити, кредити, цінні папери та ін.)

За видом ризику (процентний ризик, валютний ризик та ін.)

Умовні позиції

Гарантії за категоріями зобов'язань, які гарантуються (депозити,

кредити, цінні папери та ін.!

Зобов'язання за категоріями (кредитні лінії, зобов'язання за позичкою, контракти на гарантоване розміщення та ін.)

В оглядах сектору фінансових корпорацій наведено огляди трьох підсекторів: огляд центрального банку, огляд інших депозитних корпорацій та огляд інших фінансових корпорацій, і два засновані на них огляди вищого рівня. Як було зазначено на початку цього розділу, огляд депозитних корпорацій є результатом консолідації огляду центрального банку й огляду інших депозитних корпорацій, а огляд фінансових корпорацій є результатом консолідації трьох оглядів підсекторів. В оглядах відображаються як запаси, так і потоки, а останні представляються в розбивці на три компоненти, з яких вони складаються.

Огляд кожного з підсекторів фінансових корпорацій ґрунтується на бухгалтерській тотожності, що лежить в основі балансу по секторах, а його структура призначена забезпечити аналітичну форму представлення ролі відповідного підсектору в процесі фінансового посередництва. У кожному огляді сторона активів відображає кредит, наданий нерезидентам і кожному з різних внутрішніх секторів. Сторона пасивів огляду центрального банку й огляду інших депозитних корпорацій побудована таким чином, щоб відображати зобов'язання, що включаються в широку грошову масу, а у випадку огляду центрального банку - щоб указувати компоненти грошової бази. На стороні пасивів огляду фінансових корпорацій окремо зазначаються страхові технічні резерви, оскільки в багатьох країнах вони становлять значну частину зобов'язань підсекторів інших фінансових корпорацій.

Огляди підсекторів мають такі загальні характеристики.

Іноземні активи представляються на чистій і валовій основі з розбивкою за інструментами. Динаміка чистих іноземних активів указує на прямий вплив операцій підсекторів внутрішньої економіки з іншими країнами світу на грошову масу всередині країни. В іноземних активах і пасивах в огляді центрального банку відображаються всі категорії вимог і зобов'язань стосовно нерезидентів без окремого представлення Міжнародних резервних активів. Правила щодо даних про Міжнародні резерви наводяться в документі «Форма представлення даних про Міжнародні резерви і ліквідність в іноземній валюті. Робоче керівництво (попередній варіант)», жовтень 1999 року (Вашингтон, МВФ).

Вимоги до центрального уряду показуються як на чистий, так і на валовій основі. Представлення на чистій основі полегшує аналіз фінансування, наданого фінансовими корпораціями центральному уряду.

Вимоги стосовно внутрішніх секторів, крім центрального уряду, представляються в розбивці на вимоги стосовно: 1) регіональних і місцевих органів управління, 2) нефінансових державних корпорацій, 3) інших нефінансових корпорацій та 4) інших секторів-резидентів, які включають домашні господарства і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Вимоги і зобов'язання стосовно кожного з інших підсекторів сектору фінансових корпорацій представляються окремо, щоб забезпечити можливість консолідації оглядів під секторів в огляд депозитних корпорацій і огляд фінансових корпорацій.

Первинна розбивка на боці пасивів здійснюється за інструментами. В огляді центрального банку й огляді інших депозитних корпорацій провадиться подальша розбивка на зобов'язання, що включаються в національне визначення широко і грошової маси, і зобов'язання що не включаються в широку грошову масу, з наступною розбивкою по секторах. Цей розподіл не використовується в огляді інших фінансових корпорацій, оскільки інші фінансові корпорації за визначенням не можуть бути емітентами зобов'язань, що включаються в широку грошову масу .

На відміну від інших категорій активів і пасивів, зобов'язання у вигляді акцій та інших форм участі в капіталі не розбиваються по секторах і не піддаються взаємозаліку в процесі консолідації. Вони представлені як окремий клас пасивів, щоб мати повне уявлення про капітальну базу інституціональних одиниць у кожному підсекторі.

Вимоги і зобов'язання стосовно нерезидентів і внутрішніх секторів отримують шляхом агрегування даних за відповідними категоріями з балансів по секторах.

При цьому резервні депозити у складі зобов'язань перед іншими депозитними корпораціями в огляді центрального банку і кореспондуюча стаття в огляді інших депозитних корпорацій включають переказані депозити інших депозитних корпорацій, виражені в національній та іноземній валюті і заощадженнях у центральному банку.

В огляді інших депозитних корпорацій компонент Наявна валюта у складі вимог до центрального банку відображає запаси наявної національної валюти в інших депозитних корпораціях.

Інші статті (нетто) в огляді центрального банку дорівнює сумі інших пасивів за винятком суми інших активів. Компонент «інші пасиви» являє суму зобов'язань перед секторами резидентів у категорії «інше» розділу «інша кредиторська заборгованість» і тих зобов'язань з категорії «страхові технічні резерви», що є зобов'язаннями перед секторами резидентів. Виняток становлять підсектор центрального уряду і підсектор інших фінансових корпорацій. Компонент «інші активи» являє суму вимог стосовно секторів резидентів у категоріях «інше» розділу «інша дебіторська заборгованість» і нефінансових активів. Крім цих елементів, інші статті (нетто) в огляд інших депозитних корпорацій і огляд інших фінансових корпорацій включають консолідоване виправлення. У цьому виправленні відображено результат взаємозаліку вимог і зобов'язань стосовно інших інституціональних одиниць даного підсектору, який проведено шляхом вирахування вимог стосовно інших інституціональних одиниць даного підсектору із зобов'язань перед цими інституціональними одиницями.

Таким чином консолідоване виправлення відображає розбіжності в даних, представлених окремими одиницями по своїх позиціях і за операціями з іншими одиницями даного підсектору.

Огляд депозитних корпорацій і огляд фінансових корпорацій, одержувані шляхом консолідації відповідних оглядів підсекторів, мають деякі з характеристик оглядів підсекторів. Іноземні активи і вимоги до центрального уряду представляються на чистій і валовій основі. а вимоги стосовно інших внутрішніх секторів показуються в розбивці по секторах.

В огляді депозитних корпорацій основна увага приділяється широкій грошовій масі, що складається з наявної валюти поза депозитними корпораціями й іншими категоріями зобов'язань депозитних корпорацій, що включаються в широку грошову масу, у розбивці по секторах. Наявна валюта поза депозитними корпораціями включає наявну валюту в обороті (з огляду центрального банку), за винятком компонента «наявна валюта», що входить до складу «вимог до центрального банку», інші депозити корпорацій, що показані в огляді інших депозитних корпорацій.

Засоби в розрахунках центрального банку показувані як довідкова стаття в балансі центрального банку по секторах, вираховуються з компонента «переказані депозити» широкої грошової маси з контрпроведенням по інших пасивах. Засоби в розрахунках центрального банку є сумою коштів, які центральний банк надав депозитним корпораціям, що направили чеки и інші інструменти на інкасо.

Зобов'язання що не включаються в широку грошову масу, показуються в розбивці за категоріями, а зобов'язання перед іншими фінансовими корпораціями показуються окремо (як статті під рубрикою «у тому числі»). Це робиться для того, щоб забезпечити можливість консолідації даних при складанні огляду фінансових корпорацій безпосередньо з огляду депозитних корпорацій і огляду інших фінансових корпорацій.

Така форма представлення необхідна, якщо при складанні огляду фінансових корпорацій поставлено завдання показати всі дані, які використано при консолідації відповідних оглядів підсекторів. Перевага подібної форми полягає в їі прозорості, оскільки вона дає користувачам доступ до всіх даних, використаних при складанні огляду фінансових корпорацій. Спрощена форма представлення без статей під рубрикою «у тому числі» для відображення вимог і зобов'язань стосовно інших фінансових корпорацій не забезпечує настільки повного доступу до даних.

Консолідовано поправка в огляді депозитних корпорацій показується як окремий компонент інших статей (нетто) і розраховується у такий спосіб: 1) зобов'язання центрального банку перед іншими депозитними корпораціями мінус вимоги інших депозитних корпорацій до центрального банку у формі резервних депозитів та інших вимог плюс 2) зобов'язання депозитних корпорацій перед центральним банком за винятком вимог центрального банку до інших депозитних корпорацій плюс 3) консолідована поправка з огляду інших депозитних корпорацій.

В огляді фінансових корпорацій містяться вичерпні дані щодо вимог і зобов'язань сектору фінансових корпорацій стосовно всіх внутрішніх секторів і нерезидентів. Огляд фінансових корпорацій містить ті самі категорії активів, що й огляд депозитних корпорацій. При цьому в огляді фінансових корпорацій використовується набагато менше підкатегорій зобов'язань. ніж в огляді депозитних корпорацій. оскільки структура огляду фінансових корпорацій не призначена для показу компонентів зобов'язань у складі широкої грошової маси. Більше того, деякі компоненти широкої грошової маси, зокрема запаси наявної валюти в інших фінансових корпораціях та їхні авуари у формі депозитів і цінних паперів, зобов'язання за якими несуть депозитні корпорації піддаються взаємозаліку в процесі консолідації даних по сектору фінансових корпорацій в огляді фінансових корпорацій. Представлення розділу пасивів у огляді фінансових корпорацій також відрізняється від огляду депозитних корпорацій тим, що в огляді фінансових корпорацій страхові технічні резерви показані як окрема категорія. Таке представлення відображає ту обставину, що в багатьох країнах ці резерви становлять значну частину сукупних зобов'язань сектору фінансових корпорацій, а також корисність цих даних для аналізу діяльності цього сектору.

В огляді центрального банку відображаються тільки функції центрального банку, які він виконує безпосередньо. При цьому в деяких країнах окремі функції центрального банку цілком чи частково виконуються центральним урядом. Серед таких функцій може бути емісія наявної валюти, заощадження міжнародних резервів і проведення операцій з МВФ. У таких випадках можна розглянути питання про складання рахунку органів грошово-кредитного регулювання. На цьому рахунку повинні відображатися дані, пов'язані з виконанням центральним урядом функцій центрального банку, а також дані огляду центрального банку. При цьому контрпроводки для даних, зв'язаних з виконанням функцій центрального уряду, показуватимуться як виправлення (позитивні чи негативні) в окремому наборі поправочних рахунків (чистих вимог, що не включаються в категорію) центрального уряду. При альтернативному підході дані про діяльність органів грошово-кредитного регулювання, виконувані не центральним банком, можуть показуватися як довідкові статті, що супроводжують огляд центрального банку.

6.3 Фінансова статистика

Фінансова статистика охоплює більш широкий спектр економіки порівняно з грошово-кредитною статистикою. Сфера охоплення грошово-кредитної статистики обмежена сектором фінансових корпорацій і його підсекторів. Фінансова статистика, навпаки, охоплює всі фінансові запаси і потоки між усіма секторами економіки, а також між цими секторами й іншим світом.

Фінансова статистика складається на основі СНР 1993 року. Розглянемо коротко аналітичні можливості тих розділів СНР 1993 року, що прямо чи побічно зв'язані з фінансовою статистикою. Основну увагу приділимо рахункам нагромадження, до яких належать рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок і рахунок інших змін в активах, який підрозділяється на рахунок переоцінки і рахунок інших змін в обсязі активів. Узяті разом рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок охоплюють усі операції, що зв'язані з придбанням і вибуттям нефінансових і фінансових активів і пасивів в економіці. Дані про операції, що відбиваються у фінансовому рахунку, у сукупності з даними рахунку переоцінки і рахунку інших змін в обсязі активів охоплюють усі фінансові потоки, що являють зміни запасів фінансових активів і пасивів у економіці порівняно з попередніми періодами.

Крім цього, фінансова статистика включає дані про фінансові потоки. Повною мірою розгорнуті звіти про фінансові потоки є, власне кажучи, розширеними формами представлення фінансового рахунку у вигляді тривимірних матриць, у яких відбиваються операції з фінансовими активами і пасивами між секторами (підсекторами) економіки, а також між цими секторами (підсекторами) і нерезидентами. Звіти про фінансові потоки іноді включають як фінансові операції, так і операції з капіталом, завдяки чому забезпечується зв'язок з рахунком операцій з капіталом СНР 1993 року. Звіти про фінансові потоки також можуть супроводжуватися рівнобіжним представленням даних про запаси.

МВФ не диктує країнам прийняти певну форму представлення фінансових потоків. Замість цього пропонується три варіанти представлення фінансових потоків, від елементарного до деталізованого, які можуть обирати країни залежно від конкретних умов у країні, наявних ресурсів і пріоритетів у галузі статистики. Основні дані по компонентах деталізованого звіту про фінансові потоки, що належать до фінансових корпорацій, містяться в балансах по секторах, розглянутих вище. З огляду на те, що розробка деталізованих звітів вимагає від багатьох країн великих витрат часу і коштів, МВФ також пропонує менш докладні варіанти форм представлення фінансових потоків. Такі менш докладні форми представлення можуть бути складені на основі наявних наборів даних макроекономічної статистики, зокрема статистики державних фінансів і статистики платіжного балансу, а також балансів по секторах грошово-кредитної статистики.

Дані про фінансові запаси можуть бути представлені у вигляді матриці, ідентичній деталізованій формі представлення фінансових потоків. У такій формі представлення зміни величин фінансових запасів у порівнянні з попередніми періодами являють сукупний обсяг потоків, які виникають унаслідок переоцінки вартості й інших змін в обсязі активів, а також операцій з фінансовими активами і пасивами.

МВФ рекомендує баланси активів і пасивів і рахунки нагромадження рекомендується використовувати як основу для фінансової статистики, оскільки в них закладено ряд визнаних на міжнародному рівні принципів об'єднання фінансових запасів і потоків у повну систему рахунків (див. схему 7.1).

БАЛАНСИ АКТИВІВ І ПАСИВІВ І РАХУНКИ НАГРОМАДЖЕННЯ

Початковий баланс

Запас нефінансових активів і фінансових активів і пасивів економіки в цілому чи сектору інституціональної одиниці на початок звітного періоду.

Балансуючою статтею є чиста вартість капіталу на початок періоду, що розраховується як загальна сума активів мінус загальна сума пасивів.

Рахунок операцій з капіталом

Протягом звітного періоду на рахунку операцій з капіталом відбиваються: 1) вартість придбаних нефінансових активів мінус вартість вибулих нефінансових активів і 2) капітальні трансферти, які повинні бути отримані, мінус належні до оплати капітальні трансферти. Зміни у вартості нефінансових активів унаслідок переоцінки вартості і зміни в обсязі нефінансових активів, що не є результатом операцій, на рахунку операцій з капіталом не відображаються.

Чисте заощадження, перенесене з рахунків поточних операцій, і чисті капітальні трансферти визначають обсяг ресурсів, які може бути спрямовано на нагромадження капіталу і фінансових активів, а їхня сума дорівнює змінам у чистій вартості капіталу в результаті заощадження і капітальних трансфертів. Балансуючою статтею для даного рахунку є чисте кредитування чи запозичення, яке дорівнює сумі заощадження і капітальних трансфертів мінус чисте нагромадження капіталу.

Фінансовий рахунок

Фінансовий рахунок відображає проведені протягом звітного періоду операції з фінансовими активами і пасивами. Зміни у вартості фінансових активів і пасивів унаслідок переоцінки їхньої вартості, а також зміни в обсязі фінансових активів і пасивів. що не є результатом операцій. на фінансовому рахунку не відображаються.

Чисте кредитування чи запозичення, перенесене з рахунку операцій з капіталом, дорівнює чистому придбанню фінансових активів мінус чисте прийняття зобов'язань.

Рахунок переоцінки

На рахунку переоцінки відображається холдинговий прибуток (чи збиток) у результаті зміни ринкових цін (включаючи обмінні курси), який нараховано протягом звітного періоду власникам нефінансових активів і фінансових активів і пасивів.

Сальдо холдингового прибутку (збитку) являє собою зміни в чистій вартості капіталу в результаті холдингового прибутку (збитку).

Рахунок інших змін в обсязі активів

Зміни нефінансових активів і фінансових активів і пасивів протягом звітного періоду, що не обумовлені операціями чи переоцінкою вартості.

Сальдо рахунку інших змін в обсязі активів (зміни активів мінус зміни пасивів) дорівнює змінам у чистій вартості капіталу в результаті інших змін в обсязі активів.

Заключний баланс

Вони відображають операції, інші потоки і позиції щодо запасів, які є актуальними для загального фінансового аналізу. Ці рахунки являють собою інтегровану статистичну систему для оцінки вартості активів і пасивів на початок і кінець звітного періоду, а також для всіх проміжних змін в обсязі і вартості активів і пасивів.

Початкові й заключний баланси активів і пасивів показують запаси нефінансових активів і фінансових активів і пасивів. Рахунки нагромадження (рахунок операцій з капіталом, фінансовий рахунок, рахунок переоцінки і рахунок інших змін в обсязі активів) є рахунками потоків і відображають усі зміни у вартості запасів у період між датами складання початкового й заключного балансів.

Баланси активів і пасивів

Він складається на конкретний момент часу. У ньому відображається вартість запасів нефінансових активів і фінансових активів і пасивів підсекторів чи секторів економіки в цілому. Балансуючою статтею балансу є чиста вартість капіталу - сукупні активи мінус сукупні пасиви, яку на рівні економіки країни називають національним багатством. Воно дорівнює сумі нефінансових активів країни і їі чистих фінансових вимог до іншого світу.

Розглянемо основні компоненти балансу активів і пасивів.

Нефінансові активи (nonfinancial assets) ~ це об'єкти, на які інституціональні одиниці (індивідуально чи колективно) установлюють права власності. В результаті володіння чи використання їх власники можуть отримати економічну вигоду. Нефінансові активи складаються з матеріальних (створених та нестворених) та нематеріальних активів. Вони є продуктом виробництва. Створені матеріальні активи включають: 1) основний капітал (фонди)активи, що використовуються у виробничих процесах багаторазово чи безперервно більше одного року і які можуть бути матеріальними (житлові приміщення, інші будівлі і споруди, машини й устаткування, активи, які культивують, такі як племінна домашня худоба і плантації) чи нематеріальними (розвідка корисних копалин, програмне забезпечення і розважальні програми, оригінали літературних чи художніх творів); 2) запаси матеріальних оборотних коштів багаторазово чи безперервно більше одного року і які можуть бути матеріальними (житлові приміщення, інші будівлі і споруди, машини й устаткування, активи, які культивують, такі як племінна домашня худоба і плантації) чи нематеріальними (розвідка корисних копалин, програмне забезпечення і розважальні програми, оригінали літературних чи художніх творів); 2) запаси матеріальних оборотних коштів (сировина і матеріали, незавершене виробництво, готові вироби і товари для перепродажу); 3) цінності (активи, що придбаваються і зберігаються насамперед як засіб заощадження вартості). До нестворених нефінансових активів належать як матеріальні, так і нематеріальні активи, що виникають у результаті дії факторів, не зв'язаних із процесами виробництва. Матеріальні нестворені активи включають землю, ресурси надр, водні ресурси і біологічні ресурси, які не культивують. Екологічні активи, права власності на які не встановлені чи не можуть бути встановлені (відкритий морський і повітряний простір), виходять за межі охоплення активів СНР. Нематеріальні нестворені активи включають патенти. договори про оренду і придбаний «гудвіл».

Фінансові активи (financial assets) ~ це об'єкти, на які інституціональні одиниці встановлюють права власності й економічні вигоди від яких можуть бути отримані у формі холдингового прибутку чи доходу від власності. Фінансові активи відрізняються від інших активів, що враховуються в СНР, тим, що кожному фінансовому активу, за винятком монетарного золота і СПЗ, відповідає визначене зобов'язання іншої інституціональної одиниці.

Фінансові пасиви (fіnancial liabilities) - це фінансові зобов'язання інституціональних одиниць, що кореспондуються з фінансовими активами інших інституціональних одиниць.

** Чиста вартість капіталу (net worth) - це балансуюча стаття балансу, яка дорівнює вартості всіх активів мінус вартість усіх пасивів.

Запас нефінансових активів і фінансових активів і пасивів економіки, інституціонального сектору чи інституційної одиниці на кінець звітного періоду. Запас активів, відображений в остаточному балансі, дорівнює запасу в початковому балансі плюс зміни, зв'язані з потоками, відображеними на рахунку операцій з капіталом, фінансовому рахунку, рахунках переоцінки, і рахунок інших змін в обсязі активів.

Балансуючою статтею є чиста вартість капіталу на кінець періоду.

Рахунок операцій з капіталом

Рахунок операцій з капіталом відбиває 1) вартість придбаних нефінансових активів мінус нефінансові активи, що вибули протягом звітного періоду, і 2) капітальні трансферти, що підлягають одержанню, мінус капітальні трансферти, що підлягають виплаті. Він показує структуру нагромадження капіталу, операції з нествореними нефінансовими активами, а також фінансування за рахунок заощадження і чистих капітальних трансфертів. Він також відображає зміни в чистій вартості капіталу, обумовлені заощадженням і капітальними трансфертами.

Розглянемо короткий опис основних компонентів рахунку операцій з капіталом.

Заощадження (Saving) є підсумковою балансуючою статтею рахунків поточних операцій. Воно являє собою частину наявного доходу, що не була витрачена на кінцеве споживання товарів і послуг, і тому може бути використана для придбання нефінансових і фінансових активів чи погашення зобов'язань. Заощадження може бути додатним (у тому випадку, якщо наявний дохід перевищує витрати на кінцеве споживання) чи від'ємним (якщо витрати на кінцеве споживання перевищують наявний дохід). Заощадження розраховуються як на валовій, так і на чистій основі. Різниця між валовим заощадженням і чистим заощадженням становить споживання основного капіталу.

Сальдо за поточними зовнішніми операціями (Current external bаlаnсе) являє собою суму сальдо операцій з іншим світом по експорту та імпорту товарів і послуг, чистих зовнішніх первинних доходів із-за кордону і чистих поточних трансфертів із-за кордону. Сальдо за поточними зовнішніми операціями є складовою частиною заощадження в економіці і дорівнює за величиною (але з протилежним знаком) обсягу чистого кредитування (чистого запозичення) національної економіки і, таким чином, дорівнює різниці між заощадженням в економіці плюс чисті капітальні трансферти і нагромадження капіталу. Воно також дорівнює за величиною (але з протилежним знаком) сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу.

Валове нагромадження основного капіталу (Gross fixed capital formation) включає придбання мінус вибуття нового і існуючого основного капіталу. Основний капітал - це матеріальні і нематеріальні активи, що є продуктами виробничої діяльності і які самі багаторазово використовуються у виробництві більше одного року. Споживання основного капіталу протягом звітного періоду відображається в окремій статті «споживання основного капіталу», а не як вибуття активу.

Споживання основного капіталу (Consumption of fixed capital) відображає зменшення вартості основного капіталу, задіяного у виробництві, у результаті фізичного зносу, нормального старіння і нормальних випадкових пошкоджень. У дану категорію не включається вартість основного капіталу, знищеного у результаті воєнних дій чи подій надзвичайного характеру, таких як стихійне лихо. Валове нагромадження основного капіталу мінус споживання основного капіталу дорівнює чистому нагромадженню основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів (Change in inventories) включає вартість придбаних підприємством запасів матеріальних оборотних коштів мінус вартість запасів матеріальних оборотних засобів, що вибули за звітний період.

Придбання мінус вибуття цінностей (Acquisitions less disposals of valuables) включає чисті операції з товарами (творами мистецтва, предметами антикваріату, монетами з дорогоцінних металів, що являють нумізматичну цінність, та ін.), що зберігаються протягом тривалого періоду часу як засіб заощадження вартості чи з метою реалізації холдингового прибутку .

* Придбання мінус вибуття нестворених нефінансових активів (Acquisitions less disposals of nonproduced nonfinancial assets) включає придбання мінус вибуття землі, інших нестворених матеріальних активів (наприклад ресурсів надр), а також нематеріальних нестворених активів (наприклад об'єктів патентування, договорів про оренду, придбаного «гудвілу» ).

* Капітальні трансферти, що підлягають одержанню/виплаті (Capital transfers receivable/payable) - це безоплатні операції, що можуть проводитися в натуральній чи в грошовій формі. Капітальні трансферти в натуральній формі являють собою передачу однією інституціональною одиницею іншій інституціональній одиниці права власності на який-небудь актив, за винятком запасів матеріальних оборотних засобів і готівки, чи анулювання зобов'язань кредитором (списання боргу). Переказ готівки вважається капітальним трансфертом, якщо він зв'язаний з придбанням чи вибуттям активу (за винятком запасів матеріальних оборотних засобів чи готівки) однією чи обома сторонами операції або якщо таке придбання чи вибуття активу є його умовою. Капітальні трансферти, що підлягають одержанню, і такі, що підлягають виплаті, відображуються на правому боці рахунку, оскільки вони безпосередньо впливають на чисту вартість капіталу. Капітальний трансферт, що підлягає одержанню, збільшує чисту вартість капіталу, тоді як капітальний трансферт, що підлягає виплаті, зменшує чисту вартість капіталу.

Чисте кредитування/чисте запозичення (Net lending/ Net borrowing) є балансуючою статтею рахунку операцій з капіталом і розраховується як чисте заощадження плюс капітальні трансферти, що підлягають одержанню, мінус капітальні трансферти, що підлягають виплаті, мінус придбання мінус вибуття нестворених нефінансових активів. Чисті ресурси в розпорядженні економіки чи сектору, що утворилися в результаті заощадження і чистих капітальних трансфертів і не використані з метою нагромадження капіталу, становлять ресурси, що можуть бути використані на чисте придбання фінансових активів, тобто на чисте кредитування. Економіка чи інституціональні сектори, в яких ресурси перевищують (унаслідок заощадження і чистих капітальних трансфертів) обсяг нагромадження капіталу, є чистими кредиторами. Економіка чи інституціональні сектори, в яких капітальні витрати перевищують обсяг цих ресурсів, є чистими позичальниками. Зміни в чистій вартості капіталу обумовлені заощадженням і капітальними трансфертами.

Фінансовий рахунок

На цьому рахунку відображаються фінансові операції між інституційними одиницями. Фінансові операції охоплюють усі операції, що тягнуть за собою зміну прав власності на фінансові активи, включаючи створення і ліквідацію фінансових вимог.

На відміну від інших рахунків, фінансовий рахунок не має балансуючої статті, що переноситься на інший рахунок. Чисте сальдо фінансового рахунку дорівнює за величиною, але з протилежним знаком, чистому кредитуванню/запозиченню, що є балансуючою статтею рахунку операцій з капіталом.

У табл. 7.1 наведено компоненти фінансового рахунку з умовними даними. Чисте придбання фінансових активів відбивається на лівому боці рахунку, а чисте прийняття зобов'язань і зміни в чистій вартості капіталу - на правому боці. Чисте кредитування чи запозичення дорівнює чистому придбанню фінансових активів мінус чисте прийняття зобов'язань.

Хоч на фінансовому рахунку відображається чиста величина придбаних фінансових активів і чиста величина прийнятих зобов'язань у розбивці за видами фінансових активів і по секторах, у даному рахунку конкретні активи не зв'язуються з конкретними пасивами. Наприклад, у табл. 7.1 сектор органів державного управління прийняв на себе зобов'язання у формі цінних паперів, крім акцій, на суму 64 одиниці, однак за даними фінансового рахунку не можна установити, які саме сектори (чи інший світ) придбали ці активи. Деталізовані рахунки фінансових потоків показують, хто кого фінансує, тобто вони відображають взаємні зв'язки операцій між секторами за кожною категорією активів.

Рахунок переоцінки

На рахунку відбиваються холдингові прибутки та збитки, що нараховуються власникам нефінансових і фінансових активів і пасивів у результаті змін ринкових цін на активи і пасиви й обмінні курси. У табл. 7.2 наведено найбільш важливі компоненти рахунка переоцінки СНР, що показують номінальний холдинговий прибуток/збиток за основними категоріями нефінансових і фінансових активів і пасивів.

Рахунок інших змін в обсязі активів

Рахунок відбиває зміни активів, пасивів і чистої вартості капіталу в період між початковим і остаточним балансами, що не є наслідком ні операцій між інституціональними одиницями (відображених на рахунку операцій з капіталом і фінансовим рахунком), ні змін ринкових цін чи обмінних курсів (відображених на рахунку переоцінки). Записи за рахунком інших змін в обсязі активів можуть бути зв'язані або з нормальним перебігом подій, або бути результатом виняткових, непередбачених подій.

Існує три основні види проведення по рахунку інших змін в обсязі активів, перелічених нижче.

Активи, що входять в економічну систему чи залишають її в процесі нормального перебігу подій. До них можуть належати природні активи, наприклад виявлення корисних копалин чи вибуття з обороту сільськогосподарських земель внаслідок погіршання довкілля. У цю категорію також можуть входити вироблені активи, такі як твори мистецтва чи інші цінності. Крім того, вони включають «гудвіл» та інші активи, створені в результаті юридичних дій.

*. Зміни в обсязі активів внаслідок виняткових чи катастрофічних подій, включаючи руйнування в результаті стихійного лиха чи незаконної конфіскації активів, яку не можна компенсувати. тобто в ситуації, що не розглядається як операція через відсутність взаємної згоди сторін.

Зміни в обсязі активів, зумовлені зміною класифікації інституціональних одиниць і фінансових інструментів, а також змінами в структурі рахунків.

Рахунки фінансових потоків

Рахунки фінансових потоків являють собою рахунки секторів і, незважаючи на те що при складанні цих рахунків особливе значення надається фінансовим корпораціям внаслідок їхньої важливої ролі у фінансовій діяльності, належна увага приділяється і фінансовій діяльності інших інституціональних секторів. Спочатку рахунки фінансових потоків складали окрему статистичну систему, однак нині вони в більшості випадків зв'язані з нефінансовими секторами економіки в результаті їхнього введення в основу національних рахунків, зокрема за допомогою ув'язування фінансових даних з даними про заощадження і нагромадження капіталу. Рахунки фінансових потоків належать до рахунків операцій, але вони часто пов'язуються з балансовими рахунками і складаються разом з рахунками запасів фінансових активів і пасивів кожного інституціонального сектору.

Існують різні форми рахунків фінансових потоків, що розрізняються тим, для рішення яких аналітичних задач вони призначені, за ступенем складності і деталізації бухгалтерської форми подання даних, а також вимогами до статистичних даних. У найпростіших рахунках фінансових потоків наведені найважливіші фінансові операції між секторами економіки на агрегованому рівні. Найбільш складні рахунки фінансових потоків являють собою тривимірну матрицю, в якій зв'язуються сектори-кредитори, сектори-боржники і фінансові активи, використані в операції.

Рахунки фінансових потоків дозволяють аналізувати зв'язок між заощадженням, нагромадженням капіталу і фінансовими потоками для економіки в цілому і для кожного інституціонального сектору.

Крім цього, можна простежити напрями проведення фінансової політики. Наприклад, щоб проаналізувати, як зміни у фінансових позиціях впливають на рішення про витрати коштів, треба простежити вплив заходів грошово-кредитної політики через рахунки центрального банку, інших депозитних корпорацій і нефінансових секторів. Рахунки фінансових потоків надають більше можливостей для аналізу порівняно з грошово-кредитною статистикою для фінансового планування і прогнозування, оскільки ними забезпечується як внутрішня погодженість фінансових прогнозів, так, і погодженість фінансових прогнозів із прогнозами на основі національних рахунків .

У табл. 7.3 наведено приклад інтегрованого рахунку операцій з капіталом і фінансовими операціями. Таблиця має форму матриці, що показує зміни активів і зміни пасивів по кожному інституціональному сектору, економіці в цілому та іншого світу.

У першому рядку показано сукупний обсяг ресурсів (чисте заощадження і чисті капітальні трансферти), що можуть бути спрямовані на інвестиції. В другому рядку представлені сукупні чисті інвестиції як сума нагромадження капіталу і чистих фінансових інвестицій. У ній також показано компоненти нагромадження капіталу і чистих фінансових інвестицій. Таблицю 7.3 можна інтерпретувати і як два окремі рахунки: рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок. У рахунку операцій з капіталом чисте заощадження представлено як ресурс на правому боці рахунку, так само як і чисті капітальні трансферти, нагромадження капіталу - як використання, а балансуючу статтю рахунку представлено чистим кредитуванням/запозиченням. Чисте кредитування/запозичення переноситься на фінансовий рахунок як ресурси. У рамках даної основи чисте прийняття зобов'язань розглядається як джерело засобів, а сума чистого кредитування/запозичення і чистого прийняття зобов'язань визначає обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на чисте придбання фінансових активів, що вважається використанням фінансових коштів. Сукупні обсяги ресурсів і їх використання наведені в довідковій статті в нижній частині таблиці 7.3. Щоб підкреслити той факт, що фінансові операції піддаються безпосередньому виміру, для позначення балансуючої статті фінансового рахунку використовується термін «чисті фінансові інвестиції», що розраховуються як чисте придбання фінансових активів мінус чисте прийняття зобов'язань.

Чисті фінансові інвестиції завжди за визначенням дорівнюють чистому кредитуванню/запозиченню. Між цими показниками можуть бути виявлені статистичні розбіжності, що відбивають будь-які розходження між врахованою сукупною величиною заощадження та капітальних трансфертів і врахованим сукупним обсягом чистого кредитування. Ці розбіжності можуть виникати на практиці внаслідок розходжень в охопленні чи помилок кількісного виміру кожної зі статей у повній послідовності рахунків. Пряме опублікування величини розбіжностей змушує звернути увагу на статистичні проблеми, а також може сприяти підвищенню якості рахунків. Розбіжності можуть бути зумовлені помилками кількісного виміру в рахунках поточних операцій (що ведуть до помилок в оцінках заощадження), рахунку операцій з капіталом чи фінансовому рахунку.

Відображення фінансових потоків у інтегрованому рахунку операцій з капіталом і фінансовими операціями дозволяє одержати незалежні оцінки заощадження, що можуть бути зіставлені з оцінками, підготовленими на основі даних рахунків поточних операцій. Рахунки фінансових потоків, що відбивають тільки фінансові операції, можуть також бути джерелом одержання незалежних оцінок чистого кредитування/запозичення. Ці незалежні оцінки можуть підвищити довіру до якості оцінок заощадження й інвестицій або забезпечать виявлення статистичних проблем.

Рахунки фінансових потоків можуть бути представлені у формі інтегрованих рахунків операцій з капіталом і фінансовими операціями чи охоплювати тільки фінансові операції. Існує безліч форм представлення фінансових рахунків, які можна назвати рахунками фінансових потоків, і всі вони можуть бути інтегровані з рахунком операцій з капіталом чи підготовлені і представлені окремо.

у табл. 7.4, наведеній нижче, представлено базовий рахунок фінансових потоків, який може бути складений на основі даних, що містяться в наборах макроекономічних даних. Ця таблиця має структуру «ресурс-використання», що є загальноприйнятою для представлення фінансових потоків. До ресурсів належать заощадження, капітальні трансферти І чисте прийняття зобов'язань, а до сфер використання - нагромадження капіталу і чисте придбання фінансових активів.

Для секторів окремо представлених у табл. 7.4. як правило. маються досить докладні дані про операції з іншими секторами. Дані. необхідні для складання грошово-кредитної статистики, представляють у розбивці по секторах економіки запаси активів і пасивів центрального банку й інших депозитних корпорацій. а також містять інформацію про їхні операції з іншим світом (зовнішні активи і пасиви). Дані про фінансування центрального уряду є джерелом даних про фінансування на такому рівні. що дозволяє, як мінімум, провести поділ фінансування банківською системою всередині країни і зовнішнього фінансування. а фінансовий рахунок платіжного балансу подає інформацію про види використаних фінансових активів. Складання базової матриці фінансових потоків у рамках інтегрованої системи накладає обмеження на дані по секторах і за операціями. Сукупні ресурси і їхнє використання мають бути збалансовані по кожному сектору і за кожною категорією фінансових активів. Отже. ці обмеження виявляються корисними для перевірки повноти і погодженості вихідних даних.

У табл. 7.4 інші сектори національної економіки становлять залишкову категорію, до якої входять не депозитні фінансові корпорації. нефінансові корпорації. органи державного управління всіх рівнів, за винятком центрального уряду, домашні господарства і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Наприклад, дані про акції та інші форми участі в капіталі відображають володіння частками участі в капіталі нефінансових корпорацій як використання ресурсів зазначеними окремо секторами, що показуються як ресурси інших внутрішніх секторів. При цьому в рамках даної основи неможливо визначити обсяг ресурсів нефінансових корпорацій у формі участі в капіталі, що показують використання ресурсів не представлених окремо секторів економіки (таких як домашні господарства).

Розширення структури базового рахунку фінансових потоків у кожній окремій країні має спиратися на визначення найбільш важливих секторів (чи підсекторів) економіки. які не було включено у найпростіший варіант представлення.

Табл. 7.5 є розширеним варіантом базового рахунку фінансових потоків, представленого в табл. 7.4. До неї додані стовпці для: 1) інших фінансових корпорацій, включаючи страхові корпорації і пенсійні фонди, і 2) державних нефінансових корпорацій, а також рядок у розділі фінансових активів для відображення страхових технічних резервів та іншої дебіторської/кредиторської заборгованості. При порівнянні табл. 7.4 і табл. 7.5 можна відзначити два вдосконалення. По-перше. у стовпцях для знову введених секторів представлені дані про деякі ресурси і їхнє використання. що у табл. 7.4 включалися в дані по залишковому сектору. Наприклад, використання наявної валюти і депозитів у сумі 97 одиниць у табл. 7.4 було віднесено до залишкового сектору. Однак у табл. 7.5 показано, що 7 одиниць було використано страховими корпораціями. пенсійними фондами й іншими фінансовими посередниками, 8 одиниць - державними нефінансовими корпораціями. а інші 82 одиниці - залишковим сектором. До складу залишкового сектору тепер уходять, головним чином. домашні господарства, некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, регіональні і місцеві органи управління. допоміжні фінансові одиниці й інші нефінансові корпорації. По-друге, у матрицю було включено нові види операцій. Наприклад, уведення страхових корпорацій і пенсійних фондів дозволяє визначити обсяг страхових технічних резервів, розглянутих як ресурси цих установ і використання ресурсів залишкового ceкторy (переважно домашніх господарств). Крім того, нова категорія фінансових посередників придбала активи у формі кредитів і позик (використання ресурсів) у розмірі 52 одиниць, частина з яких не була врахована в табл. 7.4, тому сукупна величина кредитів і позик зросла з 254 до 270 одиниць.

Базові рахунки фінансових потоків використовуються при складанні макроекономічних моделей і є основою для фінансового програмування. Ці рахунки показують ряд взаємозв'язків між секторами економіки (включаючи погодженість потоків між секторами з такими макроекономічними цілями, як стійкість стану платіжного балансу, достатність обсягу кредитування зазначених секторів з боку депозитних корпорацій, фінансування дефіциту центрального уряду та ін.), збалансованість яких може бути перевірена в рамках основи фінансових потоків.

Інтегрований фінансовий рахунок СНР є більш розгорнутою формою відображення фінансових потоків, в якій детально представлені сектори і фінансові активи в порівнянні з базовими рахунками. Інтегрований фінансовий рахунок є двомірною матрицею, що охоплює всі інституціональні сектори і категорії фінансових активів. Ця матриця відбиває обсяг чистого прийняття зобов'язань (ресурси) і чистого придбання фінансових активів (використання) по кожному сектору й економіці в цілому. Повний фінансовий рахунок дає значно ціннішу інформацію із секторів економіки в порівнянні з даними, представленими в базових рахунках фінансових потоків. Цього досягнуто завдяки включенню в нього фінансових операцій секторів нефінансових корпорацій і домашніх господарств, що у базовому рахунку фінансових потоків входять до складу залишкового сектору. Ці сектори проводять ряд операцій принципово важливих категорій для яких немає кореспондуючих проведень по секторах, представлених у базових рахунках. Рахунки фінансових потоків, формат яких відповідає формату фінансових рахунків СНР безумовно, можуть бути цілком інтегровані з операціями за рахунком операцій з капіталом та балансами активів і пасивів СНР по секторах і національній економіці.

Хоча рахунки фінансових потоків у форматі фінансового рахунку являють більш цінне джерело аналітичної інформації у порівнянні З базовими рахунками. витрати на підготовку фінансових рахунків вище, з огляду на той факт. що збирання фінансових даних щодо нефінансових корпорацій і домашніх господарств у більшості випадків вимагає проведення статистичних обстежень. Ця обставина часто стає причиною проблем, пов'язаних з повнотою охоплення і ступенем погодженості даних, які повинні ураховувати обмеження. що накладаються матричною формою представлення на підсумкові значення по секторах і за видами фінансових активів.

Хоча рахунок фінансових потоків фінансового рахунку забезпечує високий ступінь деталізації інформації по секторах. у ньому представлена інформація тільки на рівні двох вимірів, тобто відбивається чисте прийняття зобов'язань по секторах економіки, чисте придбання активів по секторах. Для розв'язання проблеми тривимірного представлення даних. за якого відбиваються потоки фінансування між конкретними секторами з одночасним представленням інформації про те. які при цьому використовуються конкретні фінансові активи. необхідно розробити складніші матриці фінансових потоків.

Фінансовий рахунок СНР може бути представлений детальніше у формі тривимірної матриці. що дозволяє простежити фінансові операції між секторами, що є джерелами і користувачами засобів, а також вид фінансового активу. використаного в конкретній операції. Отже, ця матриця показує, хто кого і за допомогою якого фінансового активу фінансує. Внаслідок симетричності фінансових активів і пасивів можна було б будувати єдину матрицю, оскільки активи однієї інституціональної одиниці є пасивами іншої. Однак така матриця була б дуже громіздкою. Тому МВФ рекомендує складати окремі матриці для фінансових активів і фінансових пасивів. Ці матриці називаються «деталізованими рахунками фінансових потоків». Кожна матриця належить до одного періоду часу. По стовпцях матриці активів зазначаються сектори-кредитори. по рядках - сектори-боржники за кожною категорією фінансових активів. У матриці пасивів по стовпцях матриці вказуються сектори, що несуть зобов'язання. а по рядках - сектори-кредитори за кожною категорією фінансових активів. У таку форму представлення даних також може бути включено рахунок операцій з капіталом, якщо це вважається довільним з погляду аналізу.

Взаємне ув'язування показників по рядках і стовпцях матриці є важливим інструментом перевірки погодженості складених даних і значно підвищує аналітичну цінність даної форми представлення фінансових потоків. Установлення зв'язку кредитора і боржника за видами фінансових активів показує, які сектори забезпечують фінансування яких інших секторів, і які види активів використовуються для фінансування. Наприклад, новий випуск облігацій органом центрального уряду, придбаний депозитною корпорацією, приведе до такого запису в таблиці активів:

1) запис на перетині стовпця для депозитних корпорацій і рядка для цінних паперів, крім акцій центрального уряду (збільшення активів депозитних корпорацій і прийняття зобов'язань центральним урядом);

2) запис на перетині стовпця для центрального уряду і рядка для перекладних депозитів резидентів у національній валюті (збільшення депозитів центрального уряду і збільшення зобов'язань за перекладними депозитами депозитних корпорацій, що є резидентами даної країни).

Баланси фінансових корпорацій по секторах містять усю необхідну інформацію для підготовки деталізованої тривимірної форми представлення фінансових потоків для сектору фінансових корпорацій і його підсекторів.

6.4 Статистика платіжного балансу

Відділ статистики Міжнародного валютного фонду постійно здійснює роботу щодо вдосконалення міжнародного стандарту платіжного балансу. У 1991 р. опубліковано п'яте видання «Довідника з платіжного балансу» (попередні були випущені у 1948, 1950, 1961 і 1977 рр.).

У платіжному балансі відображається сукупність міжнародних торгових і фінансових операцій. Статті платіжного балансу фіксують всі операції, що мають місце між резидентами країни (включаючи споживачів. підприємців і державні установи) та резидентами всіх інших зарубіжних країн.

Платіжний баланс країни являє собою співвідношення всіх надходжень валютних коштів у цю країну та платежів за кордон за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Національний платіжний баланс. з одного боку. включає кілька категорій надходжень і платежів - по зовнішній торгівлі, різного роду платежах і послугах (фрахт, страхування тощо), міжнародному туризму, перерахування прибутків від вкладень капіталу чи коштів за кордоном та ін. З іншого боку, він відображає грошові виплати за кордон за імпорт товарів і дорогоцінних металів, а також за послуги, інвестиції за одержані кредити.

На відміну від національних балансів, світовий платіжний баланс відображає або лише надходження, або лише виплати, оскільки те, що для однієї країни буде надходженням, для іншої буде виплатою. Отже, світовий платіжний баланс характеризує грошові надходження за надані послуги одними країнами іншим. Якщо зовнішньоторговий баланс фіксує лише комерційні операції, що пов'язані із зовнішньоторговими операціями, то платіжний баланс відображає всі міжнародні операції та акції.

До платіжного балансу крім зовнішньоторгового включають баланс іноземних інвестицій, баланс економічної допомоги та інші баланси.

Як складова міжнародної системи національних рахунків платіжний баланс має таку схему:

Надходження з-за кордону	Виплати за кордон
1. Експорт товарів і послуг (комерційний експорт, інший експорт) Прибуток, одержаний з-за кордону Поточні трансферти з-за кордону Поточні надходження з-за кордону-разом	1. Імпорт товарів і послуг (комерційний імпорт. інший імпорт) Прибуток, перерахований за кордон Поточні трансферти за кордон Поточні виплати за кордон - разом

У міжнародній фінансовій статистиці застосовують інший вид платіжного балансу. У ньому відображаються джерела утворення і основні напрями використання коштів певної країни в системі світової економіки. Цей баланс розробляє Міжнародний валютний фонд у двох варіантах - за загальним обігом і за сальдо зовнішньоекономічних операцій.

Скорочена схема стандартних компонентів платіжного балансу, що рекомендована МВФ, така:

	Кредит	Дебет

1. Рахунок поточних операцій

А. Товари і послуги

а. Товари

1. Експорт/імпорт товарів (за винятком п. 2-5)

2. Товари для переробки

3. Ремонт товарів

Товари. які придбані в портах перевізниками

Немонетарне золото

б. Послуги

1. Транспортні послуги

1.1. Морський транспорт

1.2. Повітряний транспорт

1.3. Інші види транспорту

Подорожування

Послуги зв'язку

Будівельні послуги

Страхові послуги б. Фінансові послуги

Комп'ютерні та інформаційні послуги

Роялті і ліцензійні платежі

Інші ділові послуги

10. Послуги приватним особам

11. Державні послуги. не віднесені до інших категорій

Б. Доходи

І . Оплата праці

2. Доходи від інвестицій

2. І. Прямі інвестиції

2.2. Портфельні інвестиції

2.3. Інші інвестиції

В. Поточні трансферти

Сектор уряду

Інші сектори

	Кредит	Дебет

2. Рахунок поточних операцій з капіталом і фінансовими інструментами

А. Рахунок операцій з капіталом

1. Капітальні трансферти

2. Придбання/реалізація нестворених нефінансових активів

Б. Фінансовий рахунок

1. Прямі інвестиції

1.1. За кордон

1.2. В економіку країни-укладача

2. Портфельні інвестиції

2.1, Активи

2.2. Зобов'язання

3. Інші інвестиції

3.1. Активи

3.2. Зобов'язання

4. Резервні активи

4.1. Монетарне золото

4.2. Спеціальні права запозичення

4.3. Резервна позиція в МВФ

4.4. Іноземна валюта

4.5. Інші вимоги

Нижче наведено загальну схему сальдової моделі платіжного балансу, яка розробляється статистикою США:

Товари, фрахт, страхування (комерційні операції) Інші послуги і приватні перекази Урядові трансферти	Вивезення капіталу: прямі інвестиції державні капіталовкладення Валютні операції Помилки і пропуски

Показники платіжного балансу обчислюються за станом на певну дату, а також за певний період. Розроблюються місячні. квартальні та річні баланси. Баланси, побудовані на певну дату, називаються розрахунковими, а ті, що охоплюють певний період - звітними. у ряді країн складаються також прогнозні баланси. Як правило, окремі елементи розрахункових балансів обчислюються на різні дати. Так, баланс іноземних інвестицій обчислюється за станом на кінець календарного року, а баланс фінансової допомоги іншим країнам - за станом на кінець фінансового року (фінансовий рік закінчується зо червня). у цих випадках окремі статті платіжного балансу перераховують на одну й ту саму дату або обумовлюють, що вони обчислені на різні дати.

У міжнародній фінансовій статистиці обчислюються як абсолютні, так і динамічні та структурні показники платіжних балансів.

6.5 Показники світового ринку валют і цінних паперів

Під валютою. чи валютною системою розуміють державну форму грошової системи. яка характеризується типом валюти (золоті, срібні. паперові чи кредитні гроші) і визначенням грошової одиниці. В основу валютної системи покладено п'ять грошових функцій:

міра вартості та масштаб цін;

засоби обертання;

3) засоби утворення скарбів;

4 засоби платежу;

5) світові гроші.

Для характеристики міжнародної валютної системи особливе значення має функція світових грошей. У цій якості гроші втрачають свій національний характер, гроші однієї країни виражаються у грошах іншої.

До початку Першої світової війни у зовнішній торгівлі домінував золотий стандарт, який є вираженням відносної стабільності валют. Потім він стає менш дієвим, оскільки розширення грошового обігу в окремих країнах було пов'язане з кількістю наявного золота у центральному банку. Більшість країн відповідно до рішень Міжнародної економічної конференції (Генуя, 1922 р.) почали переходити від золотих валют до золотодевізного стандарту.

Після Другої світової війни виникла потреба у новому порядку валютної системи. Державні скарбниці Англії та США на валютно-фінансовій конференції (Бреттон-Вудс, 1944 р.) запропонували два плани: англійський - Кейнса і американський - УаЙта. Було прийнято план Уайта.

Основні принципи бреттон-вудської валютної системи:

1) введення золотодевізного стандарту з доларом як провідної валюти;

2) використання твердих валютних курсів з регулюванням вирівнювання і конвертованості;

З) введення міжнародної валютно-кредитної системи.

За Бреттон-Вудською угодою паритет долара до золотого було встановлено в розмірі З5 дол. за трійську унцію, і всі інші валютні паритети установлювалися через долар.

Хвиля девальвації у 1967 р. була початком краху бреттонвудської валютної системи. Англійський фунт девальвовано на 14,З %, французький франк - на 11 і марку ФРН - на 9,3 %.

У зв'язку з цим у Кінгстоні (Ямайка, 1976 р.) було проведено конференцію з відповідних питань.

Рішення Ямайської угоди такі:

Скасування офіційної ціни золота.

Продаж 1/6 золотих запасів МВФ протягом чотирьох років за допомогою золотого аукціону за ринковою ціною.

3. Повернення 1/6 золотих запасів МВФ країнам-учасницям пропорційно їх квоті у початкових цінах, тобто 35 дол. за трійську унцію.

4. МВФ зобов'язався при аукціонах перешкоджати «причісуванню» цін.

БМР може брати участь в операціях аукціону як покупець.

Кожна країна одержала право вільно визначати свою валютну політику.

З 1971 р. окремі зарубіжні країни надали курсам своїх валют повну свободу. Тепер у міжнародній валютній системі застосовують такі види валютних курсів:

1. Тверді валютні курси щодо однієї національної валюти.

У середині 1977 р. більш як половина валют розвинених країн були прив'язані твердим курсом до однієї з найважливіших західних валют: до долара - 50 країн, до англійського фунта стерлінгів - 4, до французького франка - 19 країн.

2. Тверді валютні курси щодо групи валют. Це змішана форма твердих і плаваючих курсів. Вони установлювались, як правило, щодо валют групи країн - торгових партнерів.

Серед них можна виділити валютні курси типу:

а) «групове плавання» (наприклад, західноєвропейська валютна система. За угодою між країнами установлюються тверді курси і всі вони разом «плавають» щодо третьої валюти);

б) тверді валютні курси національних валют щодо SDR; в) твердий валютний курс щодо валютної корзини.

З. Вільно плаваючі валютні курси. Вони використовуються У Швейцарії, Японії, Канаді.

Офіційні валютні курси публікуються У періодичних виданнях Міжнародного валютного фонду, спеціалізованих журналах. Як правило, всі вони можуть використовуватися для вирішення завдань міжнародного економічного зіставлення.

Тепер курс даної одиниці на валютному ринку визначається такими факторами: співвідношенням торгових та інших зовнішніх платежів; міжкраїнними відмінностями У темпах зростання економіки; рівнями процентних ставок; соціально-психологічними та іншими причинами.

Валютна торгівля у значних масштабах може здійснюватися між банками. Курси складаються на основі попиту і пропозиції на міжбанківському ринку. У ряді країн існують також спеціальні валютні біржі.

Кілька валютних бірж створено в Італії (Мілан, Рим, Генуя, Венеція). Курси валюти установлюються маклерами за участю представників держави і діють на цій біржі для розрахунків з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий використовувати курс. одержаний як середнє арифметичне курсів, що котируються на всіх біржах. Наприклад, у Нідерландах валютні біржі знаходяться в Амстердамі, Роттердамі. Причому котирування на обох біржах однакове. У ФРН - п'ять валютних бірж: Берлін, Франкфурт-на-Майні, Гамбург, Дюссельдорф, Мюнхен. На цих біржах валютні курси (14 валют) щоденно визначаються офіційними маклерами. Координуючу роль покладено на Франкфуртську валютну біржу.

У Франції одна валютна біржа - в Парижі. Торговці валютою видають доручення на купівлю і продаж валюти за певними курсами, які реєструються на біржі разом з обігом щодня. Біржовий курс по кожній котируваній валюті розраховується на момент закриття біржі як середнє арифметичне найвищого і найнижчого курсу за день.

В Австрії (Відень) курси встановлюються біржовими маклерами спільно з центральним банком країни.

У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс щодо англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.

У США немає валютної біржі. на якій щоденно встановлюються офіційні котирування. Торгівля валютою здійснюється на міжбанківському ринку, де установлюється середній курс для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують великих комісійних, а одержують дохід за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Нью-Йорк - найбільший у світі центр торгівлі валютою як з погляду обороту. так і з погляду кількості валют, що обертаються. Інші фінансові центри США знаходяться у Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані.

В Англії також немає валютної біржі. Однак тут банки підтримують тісний зв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальну роль відіграють 10 банків. На курси, які складаються між ними. орієнтуються й інші учасники ринку.

У Швейцарії, де також валютна біржа відсутня, курс створюється за допомогою щоденного опитування провідних торговців валютою.

Слід відзначити, що валюти практично всіх країн мають стійкий середній курс, схильний лише до незначних коливань.

Офіційні котирування є орієнтиром і для всіх операцій, що відбуваються до відкриття і після закриття валютних бірж. На практиці курси фактично коливаються навколо офіційного котирування. Державний платіжний оборот урядів також здійснюється на базі офіційних валютних курсів.

В кінці 70-х років було зроблено спробу створити валютний союз у рамках ЄС. У липні 1978 р. на нараді глав держав і урядів європейської дев'ятки у Бремені було висунуто план створення Європейської валютної системи, яка передбачає заснування єдиного валютного фонду і нової колективної валюти - ЕКЮ (Еurореаn Сurrency Uuit, ECU). на початковому стані як суто розрахункового засобу. а в наступні - як нову форму міжнародних грошей. Рішенням Європейської ради у Брюсселі 5 грудня 1978 р. була заснована нова одиниця ЕКЮ). Зважена вартість її дорівнює 1.35055 дол. Ця вартість була основою для розрахункових курсів окремих валют.

Однак негативні наслідки використання нестійких національних валют як світових грошей призвели до впровадження у міжнародні розрахунки нової міжнародної рахункової одиниці. МВФ у 1969 р. ввів спеціальні права запозичення - SDR (Special Drаwіng Rights). Спочатку передбачалося, що SDR буде містити 0.888 г чистого золота, що відповідало паритету долара до золота в цей період. Золотий вміст скасовано у 1974 р. і замінено новим «оцінюючим масштабом» у формі валютної корзини. За повідомленням «Майніті дейлі ньюз» з 1 січня 1991 року встановлено нову питому вагу п'яти капіталістичних валют, які входять у корзину SDR. Вони становлять, % (у дужках - попередня питома вага):

долар США - 40 (42);

марка ФРН - 21 (19);

японська єна - 17 (15);

французький франк - 11(12);

англійський фунт стерлінгів - 11 (12).

Відповідно до правил МВФ питома вага валют, які входять у корзину SDR повинні переглядатися кожні 5 років виходячи із тієї ролі, яку вона відіграє у Міжнародній торгівлі та фінансовій сфері.

Існують різні види фондових цінностей, допущених на біржу:

цінні папери з фіксованим доходом (боргові зобов'язання);

акції (свідоцтва про участь у капіталі).

Крім того, існують також їх змішані форми:

державні позики;

комунальні позики - джерело залучення коштів у місцевий бюджет; комунальні облігації та заставні листи;

довгострокові кредити під заставу земельних ділянок і незалежного майна:

промислові облігації - боргові зобов'язання з фіксованим доходом промислових компаній можуть продаватися за курсом нижчим від номінальної їх вартості).

Цінні папери - у широкому розумінні це будь-який документ, що пов'язаний з виникненням права, яке може бути реалізовано чи передано іншій особі без наявності такого документа. Торгівля цінними паперами здійснюється на фондових біржах. Фондові цінності - це цінні папери, які допущені для операцій на біржі.

Акція - цінний документ, який свідчить про внесення її власником паю в акціонерне товариство. Акція дає право її власнику на одержання відповідної частки прибутку акціонерного товариства. Дохід, який акціонер одержує за акцією, називається дивідендом.

При класифікації акцій використовують різні критерії. Спочатку розрізняють акції на пред'явника й іменні. Акції розподіляються також на звичайні та привілейовані. Привілейовані, у свою чергу, поділяються на кумулятивні (з гарантованим доходом) і з правом на додатковий дохід.

На біржах існують різні умови допуску до обігу. Цінні папери новостворених компаній, як правило, на біржах не розміщують.

Операції з цінними паперами на біржах поділяють на касові та операції на строк. При касових операціях передача паперів продавцем покупцеві та оплата їх здійснюється у день підписання угоди або протягом наступних трьох днів. При операціях на строк поставка паперів продавцем та оплата їх покупцем виконуються через певний період часу після підписання угоди.

Цінні папери мають номінальну і ринкову вартості. Номінальна - вартість, яка зазначена у цінному папері; ринкова - вартість, за якою цей папір продається.

Курс акцій залежить від трьох факторів: річного доходу, який вони приносять; норми позикового процента; норми співвідношення між попитом і пропозицією на них, а курс облігацій і заставних листів - також від номінальної вартості їх та строку погашення.

Для розрахунків курсу акцій та облігацій використовують такі формули:

Как = Д/Нп-100,

де Д - річний дохід, який приносять акції; Нп - норма позикового процента;

Кобл=(Вн+пДо100)/100пНп

де ВІІ - номінальна вартість облігації: п - кількість років, що залишилося до погашення облігації; До - сума річного доходу за облігацією.

Однією з функцій біржі є забезпечення публічності курсів цінних паперів. Крім публікації середніх курсів щодо кожного виду цінних паперів. які обертаються на біржі. розраховуються й публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній. що зареєстровані на біржі. Серед цих показників найбільш відомим є індекс ДОУ-ДЖОНСА - індекс акцій Нью-Йоркської біржі. Тепер він складається з трьох індексів акцій: 30 провідних промислових компаній: 20 транспортних компаній і 15 компаній комунального обслуговування. Найважливіший з них - індекс акцій промислових компаній. До 1928 р. індекс обчислювався діленням суми цін акцій на їх кількість. Але оскільки курс одних акцій може різко знижуватися, а інших - підвищуватися, то для згладжування цих змін з 1928 р. почали застосовувати спеціально розрахований дільник, який періодично змінюється. Цей дільник дещо умовний, однак, незважаючи на це, розрахований за його допомогою індекс відображує тенденцію зміни курсу акцій у той чи інший бік. Разом з тим, хоч індекс Доу-Джонса і враховує курси акцій найбільших компаній, однак оборот їхніх акцій становить не більш як 1/3 загального біржового обороту. Тому рух цих акцій не може повністю характеризувати стан цінних паперів на ринку. Крім індексу Доу-Джонса застосовуються й інші індекси за більшою кількістю компаній, а також індекс по всіх акціях, які котируються на біржі.

Дані табл. 7.6 дають можливість простежити зміни середнього курсу акцій основних компаній. акції яких обертаються на біржі. Найважливішим є показник, пов'язаний з найбільшими промисловими компаніями. В цілому слід відзначити, що середній курс акцій усіх трьох груп провідних компаній стабільний, тобто його зміни (коливання) незначні. Це пояснюється рядом причин, що пов'язані з фінансовими станом цих компаній та їх місцем на внутрішньому та зовнішньому ринках. Слід відзначити, що кількість проданих акцій щоденно зростає, тобто вони користуються все зростаючим попитом.

Показники Доу-Джонса за цінами акцій у 1990 р. на Нью-Йоркській біржі, дол

Компанії	Середній курс акцій по днях за жовтень	Найвищий курс	Найнижчий курс
	16	17	18	19
Промислові - 30	2381,19	2387,87	2452,72	2520,79	2999,75	2365,10
Транспортні - 20	823,41	821,93	856,88	868,16	1212,77	821,93
Комунального обслуговування - 15	126,53	127,13	127,46	127,59	135,84	126,53
Разом продано акцій, тис. шт.	149,570	161,260	204,120	221,480

6.6 Методи розрахунку валютних курсів

Валютний курс (rate of excl1ange) - ціна грошової одиниці певної національної валюти, виражена у грошових одиницях валюти іншої країни. У деяких країнах, що є учасниками економічних угруповань, застосовується валютний курс національних валют щодо міжнародних валютних одиниць CDR, EКЮ, $ та інші

Серед основних факторів, які впливають на курс валют, можна виділити: стан платіжного балансу, рівень інфляції, міжгалузеву міграцію короткострокових капіталів.

На рух валютних курсів впливає співвідношення попиту і пропозиції кожної валюти, а також економічні та політичні фактори. У свою чергу валютний курс значно впливає на зовнішньоекономічну діяльність країни, що є однією з передумов еквівалентності міжнародного обміну. Той чи інший рівень його впливає на експортну конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку та стійкість валюти.

Занижений валютний курс дає можливість одержати додаткові вкладення при експорті та сприяє припливу іноземних капіталів, одночасно дестимулює імпорт. За цих умов підвищується ймовірність реінвестицій капіталу і, навпаки. менш вигідним стає вивіз прибутків з країни. Протилежна економічна ситуація виникає при завищеному курсі валюти. В цьому випадку значно знижується ефективність експорту і підвищується ефективність імпорту.

Плаваючий курс - один з основних принципів ямайської валютної системи, що передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу на основі узгодження змін останнього з динамікою курсів окремих валют інших країн чи набору іноземних валют - валютної корзини. Для обмеження різких коливань курсів національних валют, які можуть призвести до непередбачених та несприятливих наслідків у взаємних валютно-фінансових та економічних відносинах країн, спочатку країни - члени ЄС, які ввійшли в 1972 р .. а потім країни, що ввійшли до Європейської валютної системи в 1979 р. у рамках плаваючого курсу ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютних курсів.

При системі вільно плаваючих курсів, які складаються під дією співвідношення попиту та пропозиції, у практиці західних валютних ринків існує більш високий валютний курс (курс продавця) і більш низький курс (курс покупця), що публікуються у періодичних виданнях.

Різниця між цими курсами (маржа) формує дохід підприємців і банків, які займаються валютними операціями.

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке ґрунтується на валютних паритетах, визначених в законодавстві країни, яка встановлює фіксований курс валюти. Застосування фіксованого валютного курсу пов'язане з діяльністю інститутів міжнародних фінансових відносин, зокрема з Міжнародним валютним фондом, у рамках якого передбачалось узгодження країнами - членами валютних паритетів.

Міжнародний валютний фонд для подальшого кредитування вимагає введення в країнах валютного коридору, який не надавав би можливостей для спекуляцій на валютних біржах.

Котирування - спосіб подання відомостей про стан співвідношення між валютами на момент продажу або в інший момент. При визначенні валютних курсів застосовують два види котирування валют. Пряме котирування - застосовується у вигляді кількості валюти вимірника, що припадає на 1, 100, 1000 чи 10000 одиниць валюти, яка котирується; побічне котирування - у вигляді протилежного співвідношення.

Тепер в основному використовується доларовий курс, тобто кількість валюти певної країни котирується до долара (крім англійського фунта стерлінгів, де застосовується пряме котирування).

Котирування двох валют (cross rate), при якому співвідношення Їх визначається щодо долара, наприклад, Кij - співвідношення і-ї валюти до j-ї валюти; Rii - співвідношення і-ї валюти до j-ї валюти. За цих умов зв'язок буде такий:

Кij=1/Rij

При котируванні cross rate, якщо К,$ - котирування і-ї валюти до долара: R/$ - котирування і-ї валюти до долара: К/$ - котирування і-ї валюти до і-ї валюти. Звідси

Кij=Кi$/Rj$

Наприклад, один долар США дорівнює 1.6 німецької марки, або 2.5 французького франка. Звідси одна німецька марка дорівнюватиме 1,56 французького франка.

Середній курс - середнє арифметичне курсів продавця і покупця. Насправді такого курсу не існує, однак усі засоби масової інформації повідомляють його повсякденно. Так, за станом на 7 травня 2004 р. в середньому по Києву 100 американських доларів купували за 527,53 українських гривень, а продавали за 532,26 гривень. Цей курс використовується в економічних зіставленнях за деякі тривалі проміжки часу.

Торгівля валютою здійснюється у вигляді касової валютної операції - операції «спот» чи термінової.

За касовою валютною операцією чи операцією «спот» (spot rate), валюта поставляється одразу, як правило, не пізніше ніж через два робочих дні після укладання угоди. Операція «спот» застосовується насамперед для здійснення зовнішньоторгових операцій. Цей вид операцій використовується в основному на спеціалізованих валютних ринках - «ринках споту».

Термінова (forward rate), чи форвардна, валютна операція здійснюється, коли валюта перераховується протягом двох днів після укладення угоди. Разом з тим між укладанням угоди та її виконанням проходить досить великий проміжок часу. Цей період може досягти одного місяця (до одного року). Строк обумовлюється так само, як і курс. за яким буде здійснено операцію. Такі операції застосовуються для страхування платежів у зовнішній торгівлі від ризику валютних втрат.

Термінова форвардна операція може здійснюватись у двох видах:

1. Проста форвардна операція - сторони домовляються надати певну суму у визначений строк за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі укладають з метою страхування від різкої зміни валютного курсу.

2. Операція «своп» (SWOP) - валютна операція між банками.

Що являє собою комбінацію купівлі і продажу однієї й тієї самої валюти, але на різні стоки. Певна сума валюти купується в рамках однієї операції на строк і одночасно продається на касовому ринку, або навпаки. Сума іноземної валюти, яка одержується до визначеного строку, збільшується (зменшується) на величину ставки «своп» при обміні валюти.

Ставка «своп» - це надбавка чи знижка, установлена для цього курсу. У великих обсягах операція «своп» здійснюється між центральними банками в рамках міжнародного регулювання валютного курсу.

Зміни валютних курсів у часі визначаються за допомогою індексів, в основному індивідуальних. Однак ці індекси не дають повного уявлення про стан даної валюти, оскільки курс залежить не лише від кон'юнктури ринку по цій валюті, а й від попиту й пропозиції на дану валюту. щодо якої визначається курс. Тому для узагальнення динаміки курсів валют і співвідношення її з рядом валют-вимірників визначають індекс ефективного валютного курсу. Його розраховують за формулою:

І = К'І

де - середній валютний курс у звітному періоді;

- середній валютний курс у базисному періоді;

- абсолютний розмір товарообороту і-ї країни з j-ю країною у базисному періоді.

Однак цей індекс не враховує змін купівельної спроможності валют, тому часто розраховують індекс реального ефективного курсу валюти за формулами:

- індекс

реального ефективного курсу; І - індекс цін; І .z - індекси

6.7 Статистичний аналіз інфляції у світовій економіці

Інфляція - процес знецінення паперових грошей в результаті переповнення ними каналів грошового обігу; він виражається в невпинному зростанні цін. На ранній стадії розвитку процес інфляції був пов'язаний з надзвичайними обставинами (війни, неврожай). Через деякий час ціни поверталися до належного рівня. Ця відносна стабільність грошового обігу і ціноутворення забезпечувалась золотомонетним стандартом.

Після Другої світової війни спостерігалося повсюдне зростання цін. Довгий час воно не припинялося, існує і сьогодні. Однак інтенсивність зростання цін не завжди однакова.

Феномен інфляції може мати різноманітні характеристики залежно від темпів її зростання, від умов в яких вона виникає, від основних форм, яких вона набуває.

Залежно від темпів говорять:

1) про «повзучу» інфляцію («creeping inflation»): коли реальне підвищення цін не перевищує 3-4 % за рік. Така форма інфляції не супроводжується економічними потрясіннями, але свідчить про повільне та поступове знецінення грошей. Вона була дуже поширена в останні десятиліття, що її вважали, майже неможливо уникнути. Стан, коли підвищення цін не перевищувало 2 %, називали навіть «стабільним»;

2) про відкриту інфляцію «ореn inflation»): ця форма характеризується підвищенням цін на 5-10 % за рік (досягаючи в деяких випадках 20 %). Вона є явною інфляцією з усіма притаманними їй симптомами і наслідками, які впливають на економічні структури;

3) про «галопуючу» інфляцію або гіперінфляцію: вона супроводжується високими показниками зростання цін (більше 20 %). Економічна рівновага знаходиться під загрозою, при прийнятті рішення виникає сумбур, економічні структури знаходяться в небезпеці; можливе виникнення кризи.

Новим явищем у процесі інфляції виявилось різке зростання нерівномірності цього процесу в різних країнах та значні варіації темпів зростання цін у кожній країні в різні роки.

Процес інфляції виникає через цілий ряд причин.

1. Розширення діяльності держави у галузі економіки. Держава санкціонує монополістичну практику роздування цін, розміщуючи серед корпорацій урядові замовлення. За ними, як правило, установлюються найвищі ціни. Стимулюючи ділову активність в умовах циклічного розвитку виробництва. держава випускає в канали грошового обігу додаткову грошово-паперову масу. В умовах відсутності золотого стандарту кошти, які циркулюють в обігу, не можуть бути вільно випущені з нього.

2. Високі військові витрати. По-перше, ці витрати непродуктивні; по-друге, вони часто призводять до дефіциту державного бюджету, який найчастіше покривається за рахунок додаткової емісії коштів, які непов'язані з потребами товарообороту.

3. Діяльність монополій, які, користуючись своїм становищем нестримно роздувають ціни для одержання високих прибутків.

4. Циклічний розвиток економіки.

Крім того, інфляція є наслідком не лише внутрішніх економічних причин, на неї впливають і зовнішні фактори. Відбувається процес так званого «експорту інфляції» з однієї країни в іншу. В умовах поглиблення міжнародного поділу праці дедалі частішими стають зовнішньоекономічні зв'язки між державами. Інфляційні процеси одних країн за допомогою експортних цін неминуче призводять до появи їх в інших. Зростання цін всередині держави підвищує ціни також на експортні товари. Через механізм експортних цін високі ціни застосовуються і на ринках інших країн-імпортерів.

Значна роль у зниженні інфляції належить податковій та кредитній політиці. що повинні стимулювати виробництво дефіцитних товарів, регулювати залишок грошових коштів державними позиками, землею, нерухомістю. Статистика вимірює індекс інфляції таким чином:

Іінф = Загальна потужність інфляційного поштовху / Сума доходів населення певного року

Під потужністю інфляційного поштовху у витратах населення на товари і послуги розуміється абсолютна вартісна оцінка купівельної сили грошей за рахунок інфляційного зростання середніх товарних цін та тарифів за послуги. У чисельнику враховується також формування надлишкових заощаджень і приховане зростання цін (зниження якості товару при незмінних цінах). У знаменнику фіксується загальна сума витрат населення на товари та послуги, а також приріст заощаджень у населення. Індекс прихованої інфляції розраховується як відношення суми загального приросту примусових заощаджень за цій рік до річного обсягу товарообігу. Протилежною поняттю «інфляція» є дефляція, яка виражається у зростанні цінності паперових грошей та підвищенні Їх купівельної спроможності.

Головним інструментом вимірювання інфляції є індекси цін.

У практиці міжнародних зіставлень динаміки цін за базисний рік взято 1967 р. (ІПЦI967 = 100 %) та щорічно розраховуються індекси цін у порівнянні 1967 р.

Важливим фактором інтернаціоналізації інфляційного процесу є долар США. Завдяки хронічному дефіциту платіжного балансу США у великих масштабах долар проникає у канали міжнародної валютної системи.

Надходження американської валюти в резерви центральних банків означає роздування грошової маси у світовій економіці, тобто посилення інфляції.

Значну роль у підсиленні інфляції відіграла девальвації деяких валют, у першу чергу долара, у яких виражаються світові ціни більшості товарів.

Велике значення має також діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК), які здійснюють масові переміщення з країни в країну так званих гарячих грошей.

Через нестримне зростання цін інфляція призводить до зниження життєвого рівня населення. Внаслідок цього спостерігається криза відтворюваного процесу. Наприклад, за підрахунками спеціалістів Міжнародного торгового центру (ЮНКТАД), підтримання темпів зростання економіки промисловості розвинених країн на рівні 4,47 % за рік можливе лише при низьких середніх темпах інфляції - не більш як 3,8 %. Посилення інфляції до 7 % призводить до різкого уповільнення економічного зростання - 3,5 %. .

Інфляція підвищує рівень світових цін. Під її впливом ціни на світовому ринку за темпами зростання не лише дорівнюють внутрішнім цінам, а й перевищують їх.

Інфляція є головною причиною зростання процентних ставок центральних банків провідних країн. Це посилює погоню за більш високими процентами. У зв'язку з цим інфляція шляхом підвищення мобільності валютних коштів - переливання великої маси іноземної валюти з однієї країни в іншу - сприяє нестійкості світової валютної системи.

Зростання цін і падіння купівельної спроможності паперових грошей посилили тезаврацію золота, тобто загострили проблему міжнародної ліквідності.

Через нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах різними є також темпи знецінення валют. Тому у співвідношенні реальної купівельної сили національних грошових знаків відбуваються постійні зміни; це призводить до нееквівалентності валютних курсів, викликає невідповідність. між офіційними і ринковими курсами валют. З цієї причини різні країни змушені час від часу повідомляти про зміну курсів валют.

Отже, можна зробити висновок про те, що інфляція негативно впливає на всі економічні процеси більшості країн, у тому числі і на міжнародні економічні відносини.

За останні десятиліття змінився сам характер інфляції: переважає вже не «повзуча», а «галопуюча» інфляція. Однак посилення процесу інфляції може змінюватися її послабленням. Фактори, що породжують інфляцію. продовжують діяти, однак змінюється їх співвідношення, модифікуються загальноекономічні умови зростання цін.

Особливістю сучасного етапу інфляції є послаблення зростання цін, яке відбувається в умовах швидкого розширення грошової маси та різких коливань номінальних процентних ставок. Як і раніше, зберігається тенденція до випереджаючого зростання грошової маси порівняно зі збільшенням обсягу ВВП.

6.8 Джерела статистичної інформації міжнародних фінансових організацій

Вихідна статистична інформація. яка існує в міжнародних фінансових організаціях, досить широка. Регулярно публікуються статистичні щорічники, довідники, квартальні та щомісячні бюлетені. щотижневі видання. Крім того, є багато неперіодичних видань і матеріалів одноразових обстежень.

Щорічні довідники містять інформацію про діяльність, капітал, потенційні можливості країн-учасниць, їхній фінансовий стан та ін. Наприклад, щорічний статистичний довідник. «International Financial Statistics» включає інформацію щодо кількох міжнародних організацій і окремо щодо 68 країн. Цей довідник готує і публікує Міжнародний валютний фонд.

Довідник містить такі відомості.

Щодо МВФ:

1) місце фондів країн-членів, їхньої квоти (у золоті в національних грошових одиницях);

доходи і витрати;

стан грошових резервів;

операції фонду.

Щодо МБРР:

І) члени МВФ, керівні органи, директорат;

субсидії;

стан фондів.

Цей довідник містить інформацію і щодо інших міжнародних фінансових організацій (наприклад, European Fund, International Finance Corporation та ін.). Зокрема, інформація з IFC містить дані про курс валюти, ставку процента, індекс цін (в американських доларах), видобуток золота, обсяг золотих резервів (у мільйонах доларів) та іншу інформацію.

Статистичні служби міжнародних організацій широко застосовують автоматизовану систему обробки накопиченої інформації.

Так, за допомогою ЕОМ розробляються дані для Щорічника статистики, національних рахунків, Щорічника промислової статистики та ін.

Забезпечення міжнародних фінансових організацій інформацією здійснюється на основі різних систем.

Наприклад СВІФТ (SWIFT) - система електронної передачі інформації щодо міжнародних розрахунків (Товариство міжнародних міжбанківських телекомунікацій). Тепер система охоплює практично всю світову банківську систему. Банки-учасники цієї системи через термінальні пристрої пов'язані з її центральними пунктами, а через них - один з одним. У результаті цього зв'язку процес передачі інформації про виконані розрахунки скоротився до мінімуму: від 1 до 20 хвилин.

Одним з основних напрямів роботи МВФ є підвищення доступності статистичних даних. Для цього Статистичне управління МВФ видає посібники, що містять опис методологій, які слід використовувати для складання економічної і фінансової статистики. Треба зазначити про друге видання Посібника зі статистики державних фінансів. Цей посібник займає особливе місце серед інших посібників, підготовлених Статистичним управлінням, включаючи Посібник з платіжного балансу, Посібник із грошово-кредитної і фінансової статистики і Посібник із квартальних національних рахунків. Усі посібники погоджено із Системою національних рахунків 1993 року.

7. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗІСТАВЛЕНЬ

міжнародний статистика світовий продукція

7.1 Етани проведення міжнародних зіставлень

Потреба в порівнянній економічній інформації, що відображає рівні і тенденції розвитку, структуру і пропорції національних економік, рівень життя населення, відзначалася давно, але вона різко зросла в умовах інтенсивного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. В теперішній час результати зіставлень широко використовуються міжнародними організаціями (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР, ЄЕС та ін.), національними державними органами і неурядовими організаціями різних країн, вченими для аналітичних і практичних робіт.

Зіставлення показників у вартісній формі почалося з робіт «політичних арифметиків» (друга половина ХУЛІ ст.), зокрема В. Петті, М. Кінга. В. Петті порівнював потенціали Великобританії, Голландії, Франції. При цьому він доходив висновку, що Голландія і Франція розвивалися швидше за Англію. М. Кінг обчислював компоненти прибутку і витрат в Англії, Франції і Голландії в єдиній валюті (у фунтах стерлінгів). У Росії (перша половина XIX ст.) статистичними зіставленнями з іншими європейськими країнами займалися Д. А. Мілютін та інші економісти.

У 1885 р. було створено Міжнародний статистичний інститут, головною метою якого було одержання «порівняльних матеріалів для різних країн». У другій половині XIX ст. почалося проведення докладних міжнародних зіставлень (Л. Леві, М. Мелхолл). Наприкінці XIX ст. М. Мелхолл опублікував роботи «Розвиток світової економіки» і «Баланс світового господарства», у яких містилися порівняльні дані про національний дохід різних країн у порівнянній валюті (у фунтах стерлінгів). За підрахунками М. Мелхолла, наприкінці XIX ст. найвищий дохід на душу населення мала Австралія, на другому місці стояли США, на третьому -- Англія.

Л. Леві і М. Мелхолл робили обчислення економічних показників окремих країн за допомогою офіційних курсів валют. З середини XX ст. одержав поширення метод зіставлення національного доходу за допомогою так званих споживчого кошика та робочих пайків (К. Джині, С. Г. Струмілін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» являла собою набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925--1934рр. Цей набір товарів оцінювався у валюті країни, що зіставляється. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЕСР, ООН, РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводитися з 50-х років. А до цього міжнародні зіставлення зведених показників і розробка методології національного обліку (як міжнародних стандартів) йшли рівнобіжними курсами.

Значною віхою у створенні робіт з міжнародних зіставлень показників СНР стала публікація в 1954р. у Парижі роботи М. Джильбсрта і І. Кревіса «Міжнародні порівняння національного продукту і купівельної сили валют», в якій підсумовувалися результати досліджень, виконаних у рамках ОЕСР.

Зіставленнями були охоплені США і вісім західноєвропейських країн: Англія, Бельгія, Голландія, Данія, Італія, Норвегія, Франція і ФРН. В основі зіставлень-- двосторонні порівняння між кожною західноєвропейською країною і США за 1950 рік. У цьому класичному зіставленні вперше широко було застосовано індексний метод розрахунку купівельної спроможності (сили) валют або, іншими словами, реального співвідношення цін на базі товарів (послуг)-представників.

Зіставлення робилися за показником валового національного продукту. Для цього Джильберт і Кревіс зазначений показник подали у вигляді суми споживчих витрат на товари і послуги, валових капіталовкладень (включаючи зміни запасів матеріальних оборотних коштів), поточних державних витрат, як цивільних, так і військових. За групами споживання і капіталоутворення було відібрано по 150 товарів (послуг) - представників з цінами. Товари (послуги) - представники підрозділялися на ідентичні, аналогічні й унікальні, особлива увага зверталася на коригування цін у зв'язку з якісними розходженнями між функціонально аналогічними товарами і послугами, виробленими різними країнами.

Індекси цін обчислювалися як за структурою США, так і за структурою країни, що зіставляється. Отримані два співвідношення (за структурою кожної з порівнюваних країн) не збігалися між собою, як не збігаються індекси Пааше (ваги звітного періоду) і Ласпейреса (ваги базисного періоду). Було знайдено середньо-геометричні з цих співвідношень-- типу індексів Фішера. Результати розрахунків, крім того, показали неприйнятність використання в міжнародних зіставленнях вартісних показників валютних курсів, що, як правило, призводили до істотної недооцінки становища європейських країн стосовно США і один до одного (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

СПІВВІДНОШЕННЯ РІВНІВ ВАЛОВОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ В РОЗРАХУНКУ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЗА 1950 РІК (У %; США = 100)

Країна	На основі реального співвідношення цін	На основі валютного курсу
1	2	3
Данія	61	37
Англія	60	37
Норвегія	59	34
Бельгія	67	43
Франція	63	35
Голландія	52	27
ФРН	44	26
Італія	ЗО	16

Міжнародні зіставлення, як і міжнародна статистика в цілому, одержали серйозний імпульс із виникненням ООН. З 1963 р. публікується показник національного доходу різних країн, переведений у єдину валюту по одному з різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).

На початку 70-х років Статистична комісія ООН разом із Пен-сильванським університетом (США) під керівництвом І. Кревіса виконала роботу з розгорнутим зіставленням валового національного продукту десятьох країн за 1967 і 1970р. (США, Великобританія, Франція, ФРН, Італія, Японія, Індія, Колумбія, Кенія, Угорщина). Методологія прямих зіставлень, заснована на розрахунках реального співвідношення цін, практично не відрізнялася від методології, використаної М. Джильбертом і І. Кревісом у зіставленні за 1950 рік. Новим в роботі було насамперед те, що поряд із більш ретельними парними зіставленнями було проведено експериментальні багатобічні зіставлення (методи Гірі, Уолша, ЕКШ (Елтете, Кевеш, Шульц), Ван Ізерена).

Сучасні програми міжнародних зіставлень є продуктом продовження та розвитку цих зіставлень, які ООН почала здійснювати у 1968 р. Перший раунд за 1970 р. охоплював десять країн різних континентів та різного рівня розвитку-- Великобританію, Індію, Італію, Кенію, Колумбію, СІІІА, Угорщину, Францію, ФРН (тоді -- Західну Німеччину) та Японію. Зіставлення 1973 р. охопили 16 країн, у 1975 р. у них брали участь 34, у 1980 р. -- вже 60 і у 1985 р.-- 64 країни світу. З 1990 р. паралельно почала здійснюватися Програма європейських зіставлень. У ПМЗ 1993 р. взяли участь уже 86 країн світу.

7.2 Вимоги щодо міжнародних зіставлень

При проведенні багатобічних зіставлень ускладнюється задача одержання результатів (індексів), що були б чітко погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в одержаних результатах.

У практиці міжнародних зіставлень є п'ять найважливіших вимог.

1. Вимога характерності ваг. В найзагальнішій формі ця вимога означає, що ваги, використовувані у формулах для зважування величин, що індексуються, повинні бути максимально можливою мірою характерні для економіки країн, що зіставляються; цю вимогу легше задовольнити у випадку ізольованого парного зіставлення і набагато складніше -- у разі багатостороннього зіставлення, особливо, якщо розходження в структурі економіки країн, що зіставляються, істотні. Відомий угорський статистик Л. Дрекслср, що у свій час запропонував назву цієї вимоги, так пояснював її суть: «У випадку зіставлення ВВП Індії і Пакистану було б неправильно як ваги використовувати ціни Бельгії, тому що вони цілком не характерні для економіки цих країн». Іншими словами, при зіставленні ВВП двох країн (А і Б) вимога характерності ваг може бути задоволена, якщо як ваги використовуються або ціна країни А, або ціни країни Б, або середні ціни цих країн. Л. Дрекслер бачив відому аналогію між вимогою характерності ваг у міжнародних зіставленнях і вимогою «актуальності» ваг, запропонованих до традиційних динамічних індексів (індекси цін і фізичного об'єму), відповідно до яких ваги не повинні занадто відставати від поточного періоду і повинні періодично (скажімо, раз у п'ять років) переглядатися. Таким чином, за Л. Дрекслером. вимогу характерності ваг (актуальності ваг) задовольняють індекси Ласпейреса і Пааше. а також Фішера. Однак розбіжності в структурі ваг різних країн можуть бути набагато більшими, ніж розбіжності в структурі ваг у динамічних розрахунках, у межах яких ваги змінюють, принаймні, раз у п'ять років. Тому проблема задоволення вимоги характерності ваг у міжнародних зіставленнях стоїть набагато гостріше.

Слід відзначити, що згадане визначення характерності, сформульоване Л. Дрекслером, має досить загальний характер і, мабуть, засновано на припущенні, що зіставляються показники країн, у структурі економіки яких немає занадто великих розбіжностей (наприклад, Голландії і Бельгії), і тому можна вважати, що індекси і Ласпейреса, і Пааше -- задовільна вимога характерності ваг. Однак стан речей ускладнюється, коли зіставляються показники країн з істотно різними структурами. Сьогодні вимога характерності ваг формулюється в більш жорсткій формі, ніж у Л. Дрекслера; вона припускає, що використовувані ваги тією або іншою мірою характерні для обох або навіть усіх країн, що беруть участь у зіставленні. При такому підході індекси Ласпейреса і Пааше при зіставленні ВВП, скажімо, Індії і Швеції, не задовольняють вимогу характерності ваг, однак індекс Фішера щодо цього виглядає краще, оскільки він, на думку прихильників жорсткої інтерпретації, нібито погашає взаємні відхилення, характерні для індексів Ласпейреса і Пааше. Таке тлумачення засновано на деяких постулатах, що поки не доведені. Треба визнати, що характерності ваг непросто дати конкретну числову характеристику, і це залишає можливість для різних інтерпретацій і парадоксальних висновків. Наприклад, можна визнати індекси Ласпейреса і Пааше в зіставленні ВВП Швеції і Норвегії такими, що не задовольняють вимогу характерності ваг (відповідно до згаданого жорсткого визначення), і в той же час вважати, що цю вимогу задовольняє індекс Фішера, отриманний у зіставленні ВВП Індії і Швеції. Дуже корисним для аналізу характерності або не характерності ваг може бути порівняння так званого спреду (sргеаd) між індексами Ласпейреса і Пааше для різних пар країн; чим більше цей «спред» (тобто різниця), тим більше розбіжності в структурі ваг порівнюваних країн, тим меншою мірою індекси задовольняють вимогу характерності ваг.

2. Вимога незалежності від вибору базисної країни. Зміст цієї вимоги полягає в тому, що на результат зіставлення показників країн (А і В) не повинно впливати рішення про те, яка країна розглядається в даному зіставленні як базисна; ця вимога припускає, іншими словами, симетричне трактування країн, показники яких зіставляються. Цю вимогу в математичній формі можна зобразити в такий спосіб:

la/b*lb/a = 1 (8.1)

де la/b -- індекс, що показує відношення показника (цін, фізичного обсягу) країни А до показника країни В; lb/a -- індекс, що показує відношення показника країни В до показника країни А.

3. Вимога транзитивності. Ця вимога припускає необхідність чіткого узгодження результатів зіставлень для усіх пар країн, що беруть участь у багатобічному зіставленні. У математичній формі цю вимогу можна записати в такий спосіб:

la/b:lc/b = la/c (8.2)

де la/b -- індекс, що показує співвідношення показників країн А і В: lc/b -- індекс, що показує співвідношення показників країн С і В; la/c -- індекс, що показує співвідношення показників країн А і С. Таким чином, вимога транзитивності говорить про те, що співвідношення між показниками країн А і С, отримане на основі прямого зіставлення (la/c), повинно дорівнювати тій самій величині, що отримана непрямим шляхом, тобто діленням індексу la/b на індекс lc/b

4. Вимога оберненості факторів. Ця вимога означає, що добуток індексів цін і фізичного обсягу, отриманих у результаті зіставлення незалежно один від одного, повинен дорівнювати індексу вартості. Іншими словами, повинно виконуватися таке рівняння:

lq*lp = lqp (8.3)

де lq -- індекс фізичного обсягу; lp -- індекс цін; lдр -- індекс вартості.

Слід зазначити, що у практиці міжнародних зіставлень індекс фізичного обсягу обчислюється непрямим шляхом, тобто діленням індексу вартості на індекс цін (Ідр : Ір = Ід). Таким чином, на практиці вимога оберненості факторів, як правило, виконується суто механічно.

5. Вимога адитивності. Ця вимога означає, що отримані в результаті зіставлень індекси (цін або фізичного обсягу) повинні бути внутрішньо узгодженими, тобто повинні бути чітко узгоджені між собою індекси, обчислені для показника в цілому і окремих його елементів (груп); наприклад, середній індекс витрат на споживання повинен бути чітко узгоджений з індексами витрат на купівлю продовольчих та непродовольчих товарів. Ця вимога насамперед означає, що показник ВВП країни А, оцінений для зіставлень у цінах країни В, повинен дорівнювати сумі його статей, оцінених у цінах країни В.

З одного боку, далеко не всі відомі формули індексів задовольняють усі ці вимоги, а з іншого боку, деякі вимоги несумісні одна з одною за визначенням. Таким чином, не може в природі існувати формула, яка б задовольняла всі вимоги.

Багатобічні міжнародні зіставлення довгий час мали експериментальний характер. Парні міжнародні зіставлення мають значно більше поширення. Що стосується перелічених вище вимог, то вітчизняні фахівці з міжнародних зіставлень звертають увагу на недоцільність їхнього протиставлення економічному змісту формули індексів. Питання про конкретні вимоги до індексів вирішується залежно від того, яким аспектам аналізу надається пріоритет, для вирішення яких завдань економічної статистики будуть використані результати розрахунків.

На наступних етапах міжнародних зіставлень поширювалося коло учасників, удосконалювалися методика й організація роботи. Вперше виміри стали проводитися за регіональним принципом у зіставленнях за 1975 рік, тобто в кожному регіоні виділяється своя країна -- центр зіставлень (наприклад, у Європі цю роль виконує Австрія).

У 80-ті роки почав формуватися цілий комплекс робіт із міжнародних зіставлень, що включав:

· створення системи для проведення зіставлень у повному масштабі близько 60 відібраних країн кожні 5 років;

· проведення скорочених зіставлень спрощеним методом;

· екстраполяцію порівнянних даних за проміжні роки всередині п'ятилітнього циклу;

· проведення досліджень з удосконалення методології міжнародних зіставлень.

У 90-ті роки сформувалася ціла система робіт із міжнародних зіставлень. Програма міжнародних зіставлень ООН (ПМЗ ООН) є загальновизнаним світовим статистичним стандартом в галузі міжнародних зіставлень. В одній з регіональних програм -- Європейській програмі зіставлень (ЄПЗ) як складової частини ПМЗ ООН бере участь Україна. До 1991 р. міжнародні зіставлення проводилися в рамках РЕВ. У 1994--1995 рр. міжнародні зіставлення між країнами Співдружності незалежних держав почали здійснюватися в тісній взаємодії національних статистичних служб і Статкомітета СНД.

У рамках ПМЗ ООН результатами зіставлення є вартісні обсяги ВВП і його складових компонентів у порівнянній валюті і паритет купівельної спроможності (ПКС) валют, що дозволяє робити зіставлення як рівнів економічного розвитку країн, так і рівнів цін у них. При цьому визначається реальна частка країн у світовому виробництві (табл. 8.2).

Завдання міжнародних зіставлень показників СНР зводиться не тільки до порівняння обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), а й окремих його компонентів, а також структури ВВП. Ця структура може бути виражена більш докладними, так званими агрегованими показниками, такими як хліб і зернові культури, безалкогольні напої, а також значними агрегованими показниками -- продовольство або споживання домашніх господарств.

Міжнародна статистика використовує декілька критеріїв при виділенні окремих компонентів ВВП. Розбивка починається з основних категорій витрат, при цьому розрізняються: споживання домашніх господарств, державне споживання, каніталоутворення і чистий експорт. Наступний критерій -- призначення (сфера) застосування споживаної продукції і послуг. Так розрізняються продовольство, одяг, транспорт і зв'язок, такі різновиди споживної вартості, як продукти (товари) і послуги, предмети (товари) тривалого і нетривалого користування.

При регіональних зіставленнях може бути прийнята докладніша розбивка, ніж при міжнародних зіставленнях. Однак така розбивка повинна бути сумісною з поданою вище, тобто завжди має бути можливість одержати найдеталізованіші аналітичні категорії світової розбивки за допомогою об'єднання аналітичних категорій регіональної розбивки.

Система валютних курсів з 60-х років і особливо після розпаду Бреттон-Вудської угоди на початку 70-х років і створення плаваючих та фіксованих валютних курсів припинила забезпечувати точність зіставлень макроекономічних вартісних показників, тому що система валютних курсів стала обслуговувати тільки сферу зовнішньоекономічної діяльності. Сучасні валютні курси можуть коливатися протягом року, місяця або дня через різні політичні та кон'юнктурні причини, і в результаті такі коливання не відображають реальної зміни купівельної спроможності валют. Тому із середини 50-х років переведення показників з національних валют в єдину зіставну валюту здійснюється розрахунком паритетів купівельної спроможності.

Таблиця 8.2

ЧАСТКИ КРАЇН У СВІТОВОМУ ВАЛОВОМУ ВНУТРІШНЬОМУ ПРОДУКТІ ЗА ВАЛЮТНИМ КУРСОМ І ПАРИТЕТОМ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ В 1990 р.

(за результатами Програми міжнародних зіставлень, %)

	За валютним курсом	За паритетом купіве- льної спроможності
Увесь світ	100,00	100,00
Розвинуті країни	73,21	54,44
«Сімка»	83,08	46,86
США	28.07	32,47
Японія	14,61	7,63
Германія	6,23	4,26
Франція	4,99	3,5
Італія	4,38	3,39
Великобританія	4,19	3,45
Канада	2,68	3,16
Країни, що розвиваються	17,71	34,38
Африка	1,72	4,05
Азія	7,39	17,67
Ближній Схід	4,28	4.46
Латинська Америка	4,42	8,31
Країни перехідного періоду	9,07	11,18
Колишній СРСР	7,53	8,31
Центральна Європа	1,53	2,86

Систематичні міжнародні зіставлення, засновані на паритеті купівельної спроможності і які є попередником робіт, виконуваних під егідою ООН, охоплювали:

* зіставлення, проведенні у 50-х роках у рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), потім Організації європейського економічного співробітництва (ОСЕС);

* зіставлення, проведені з 1959р. у рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

* зіставлення, проведені на початку 60-х років у латиноамериканському регіоні;

* зіставлення між країнами централізованого планового господарства і країнами з ринковою економікою, проведені в 60-х роках під егідою Конференції європейських статистиків.

У методологію і практику проведення міжнародних зіставлень зазначеного періоду, заснованих на паритеті купівельної спроможності, значний внесок зробили Гільберт, Кревіс, Пейдж, Бомбах, Сі ладі.

7.3 Показники, що використовуються в Програмі міжнародних зіставлень ООН

Валовий внутрішній продукт, який покладено в основу сучасної системи макроекономічних показників, характеризує виробничу потужність країни. У глобальному економічному середовищі вартісний потенціал національного виробництва окремих країн опосередковується купівельною спроможністю їхніх валют. Вираження величини ВВП у паритетній оцінці, яка б урівноважувала ціну вироблюваних товарів і послуг, з одного боку, і ціну національної валюти -- з іншого, є, таким чином, ключем до об'єктивного зіставлення ВВП різних країн. Подібний аналіз дає змогу усунути викривлення внутрішньої купівельної сили валют, які несуть у собі поточні обмінні курси внаслідок їх залежності від стану торговельного й платіжного балансів та інших невиробничих чинників.

Найпростіше уявлення про паритет купівельної спроможності (ПКС) можна отримати шляхом простого зіставлення цін у різних країнах, коли якась з них може служити економічним зразком. Наприклад, у США-- країні з високоефективною ринковою економікою, яка, до того ж, домінує на світових ринках, батон білого хліба або разова поїздка в метро на невелику відстань коштують приблизно 1 долар, і саме такі ціни у першому наближенні можуть сприйматись як індивідуальні паритети купівельної спроможності. У Києві на початку 2001 р. ціни зазначених товару та послуги становили відповідно 1 та 0,5 гривні, тобто за офіційного обмінного курсу 5.43 гривні за долар на ціні хліба вартість гривні занижена у 10.9 раза, а на тарифі метро-- у 5,4 раза. Отже, не важко уявити, якої помилки ми припускаємося, оцінюючи ВВП України у доларах безпосередньо за обмінним курсом.

ПКС вимірює, скільки потрібно кожної валюти в порівнюваних країнах для купівлі однакової кількості товарів і послуг. Це показник реальної ціни національної валюти щодо країни, з якою відбувається зіставлення. Отже, на відміну від обмінних курсів, паритети купівельної спроможності не залежать від параметрів фінансової системи, що впливають на курсову політику (орієнтація зовнішньоекономічної діяльності, попит на іноземну валюту як на засіб нагромадження, рух міжнародних потоків капіталу), а виражають лише загальновизнану цінність товарів і послуг, які виробляються в країні.

Категорія паритетної ціни валют ґрунтується на економічному законі єдиної ціни, який стверджує, що ціни на один і той самий товар, виражені у спільній валюті (тобто з урахуванням обмінних курсів), є однаковими у різних країнах. Закон єдиної ціни реалізується через механізм конкуренції зовнішньої та внутрішньої торгівлі, вирівнювання цін на окремі товари.

Термін «паритет купівельної спроможності» було запропоновано шведським економістом Г. Касселем у 10-ті роки XX ст. Кассель вважав, що за нормальних умов міжнародної торгівлі в країнах встановлюються такі валютні курси, які відповідають співвідношенню між купівельною силою відповідних валют. Саму ж теорію паритету купівельної спроможності як теорію курсоутворення було висунуто ще в середині XVI ст. представниками іспанської школи. Пізніше її досліджували Д. Рікардо і Д. Юм, а також І. Фішер, який зв'язав категорію ГЖС із кількісною теорією грошей.

У сучасному трактуванні паритет купівельної спроможності визначається як окремий випадок реального обмінного курсу за формулою

R = ePf : P, (8.4)

де R -- реальний (паритетний) курс національної валюти; е -- поточний обмінний курс національної валюти; Pf -- ціни за кордоном в іноземній валюті; ePf -- ціни за кордоном у національній валюті; Р-- національні ціни в національній валюті; ePf : P -- рівень цін.

Курсові показники формули (8.4) виражені у зворотному котируванні валют. При введенні в аналіз валового внутрішнього продукту категорії ПКС і в прямому котируванні ця формула трансформується так:

Ye = Ync / e * ppp / ppp = Ync / ppp * ppp / e = Yppp * Inp, (8.5)

де Ync, Ye, Yppp -- ВВП країни відповідно у національній валюті, в іноземній валюті за обмінним курсом та за ПКС; ррр -- паритет купівельної спроможності; Inp-- індекс національних цін до цін базової країни (відношення ПКС до офіційного обмінного курсу).

Тотожність (8.5) означає, що ВВП, переведений у ціни базової країни за обмінним валютним курсом, дорівнює добутку ВВП за паритетом купівельної спроможності та індексу рівня національних цін. Це слід розуміти так, що ВВП у паритетному обчисленні Yррр відображає дійсну вартість кінцевих товарів і послуг за цінами країни-еталона, а індекс національного рівня цін Іnp -- відхилення від цих цін внаслідок різних чинників, пов'язаних із курсо та ціноутворенням. Отже, вимір ВВП за паритетним курсом валюти виходить з припущення про рівновагу міжнародного попиту на вітчизняні товари та на вітчизняні гроші, тоді як індекс національних цін фіксує порушення такої рівноваги. Паритетна оцінка валових внутрішніх продуктів різних країн якнайліпше характеризує порівняльну міру фізичної маси товарів і послуг, що входять до складу ВВП, продуктивності їхніх економік та обсягів ресурсів, Ідо виробляються для задоволення кінцевих національних потреб.

З формули (8.5) також випливає, що величина паритету купівельної спроможності відповідає абсолютному значенню реального обмінного курсу за всією сукупністю кінцевих товарів і послуг, а рівень цін Іnp -- відносному рівню реального обмінного курсу. Якщо ПКС визначає потребу в певній валюті для купівлі однакового обсягу товарів чи послуг у різних країнах, то індекс рівня цін -- вартість товарів і послуг, які можна придбати в цих країнах за рівноцінну кількість кожної валюти. Залежно від того, чи є цей індекс більшим або меншим від 100 %, країна, що порівнюється, вважається дорогою чи дешевою щодо базової, а її валюта-- сильнішою чи слабшою. Країнам з нижчими індексами національних цін притаманні відносні конкурентні переваги, проте ці переваги стосуються, як правило, експорту нескладних товарів сировинного призначення, еластичних за ціною (і це робить сировинний експорт вразливим під час економічних криз). У сучасному розподілі праці розвинуті країни свідомо використовують диспаритети між високими цінами на наукоємні товари власного виробництва та низькими на сировину і стандартні масові товари, що виробляються в основному в країнах, що розвиваються.

Теорія паритету купівельної спроможності виходить з того, що реальний обмінний курс (мається на увазі його відносний рівень) має бути постійним у довгостроковому періоді. Згідно із цим постулатом валютні курси змінюються в основному внаслідок формування різниці цін у двох країнах так, щоб утримати незмінними умови обміну товарів.

ПКС є своєрідним просторовим дефлятором, аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірюють розбіжності в купівельній спроможності валют різних країн у просторі. При цьому існують деякі особливості ПКС:

1) можуть порівнюватися країни, різні за масштабами національних економік;

2) зіставлення здійснюється протягом базисного року.

Нині для здійснення міжнародних зіставлень макроекономічних показників використовується індексний метод на основі то-варів-представників, за цінами яких розраховуються ПКС.

Вихідний показник розбивається на велику кількість однорідних первинних груп, усередині яких експертним шляхом підбирається деяка кількість товарів-представників; потім на підставі національних цім відібраних товарів-представників обчислюються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності валют, що потім агрегуються різними методами у зведений ПКС, який і використовується для переоцінки показників у порівнянну валюту.

У процесі здійснення робіт з міжнародних зіставлень вирішується двоєдина задача:

1) визначаються ПКС для елімінування впливу розходжень у рівнях цін;

2) визначаються «реальні обсяги».

Як зазначалося вище, ПКС розраховуються за співвідношеннями цін своєрідного кошика товарів і є своєрідним дефлятором. Таким кошиком є заздалегідь підготовлений список товарів-представників, у якому перелічено товари, послуги, об'єкти, відібрані з усієї сукупності товарів і послуг, що становлять кінцеве використання ВВП (споживання домашніх господарств, інвестиційні товари (машини й устаткування, будівельні роботи). Вибір репрезентантів у кошик є однією з проблем проведення міжнародних зіставлень для одержання достовірних результатів розрахунків ПКС і реальних обсягів.

Проведення робіт з добору й оцінювання репрезентантів можна поділити на кілька етапів.

Першим етапом є підготування основних робочих матеріалів (списків товарів, добір специфікацій, оформлення бланків); на другому етапі відбувається спостереження цін і збирання інформації про якісні розходження. Потім узгоджуються списки репрезентантів і цін на них і тільки після цього розраховуються індивідуальні і групові паритети купівельної спроможності.

Базою для впорядкування списку репрезентантів є детальна класифікація витрат ВВП для цілей міжнародних зіставлень. Найменший рівень детальної дезагрегації називається первинною групою, що повинна містити однорідні товари. Рівень первинної групи є рівнем розрахунку групових ПКС.

Відповідно до загальної методології базовий підхід Європейської програми зіставлень полягав у такому:

* ВВП кожної країни було розбито на ряд однорідних товарних груп або первинних груп відповідно до його компонентів кінцевого використання;

* реєстрація цін здійснювалася за обраними товарами у межах кожної товарної групи, і середнє співвідношення цін у різних країнах розраховувалося для кожної товарної групи: ці середні співвідношення цін потім зважувалися, і для всіх рівнів агрегування, аж до рівня ВВП, розраховувалися паритети купівельної спроможності;

* національні вартісні показники цих товарних груп перераховувалися в «міжнародне зіставні» показники за допомогою згаданих вище паритетів купівельної спроможності. Отримані показники називають «реальними розмірами» на відміну від «номінальних розмірів», що виражені в національній валюті.

Центральне місце в міжнародних зіставленнях показників Системи національних рахунків посідає розрахунок саме паритету валют (купівельної спроможності валют) порівнюваних країн.

Перший етап роботи з визначення паритету валют полягає в доборі товарів-представпиків, подібних за своїми якісними характеристиками з відповідними зразками порівнюваної країни і характерних для всієї сукупності продукції, віднесеної до конкретної групи товарної переліченої номенклатури (далі -- товарна група). У цьому випадку передбачається, що ціни формуватимуться на основі принципів, загальних для ціноутворення на продукцію даного профілю, тобто вони будуть і характерними, і типовими для всього агрегату, що зіставляється. Товари (послуги)-представники повинні задовольняти такі дві основні вимоги:

1) вимогу зіставності-- всі чинники, що впливають на утворення фактичної ціни, є ідентичними в порівнюваних країнах;

2) вимогу репрезентативності -- відібрані товари є характерними для структури витрат (часто використовуються і є в широкій наявності на внутрішньому ринку), на них відводиться значна частка витрат у межах даної первинної групи в країнах, що зіставляються.

Між цими вимогами існує свого роду компроміс, оскільки найбільш типові для однієї країни товари найчастіше є набагато менше типовими для іншої, причому більшість товарів-представників є незіставними.

Процедура добору й узгодження товарів-представників була різною у двох групах країн. Загалом можна відзначити, що в групі І добір і узгодження робилися на багатобічній основі, а в групі ІІ -- на двосторонній основі.

Відповідно до процедури, що використовувалася в грумі І, у межах кожної первинної групи кожна країна, що бере участь, повинна вибрати і специфікувати щонайменше один продукт, який купувався б досить часто для того, щоб бути репрезентативним для витрат даної країни у відповідній первинній групі. Однак для включення в кінцеву вибірку кожний відібраний продукт повинен був також бути схвалений щонайменше однією з інших країн-учасниць, де даний продукт є репрезентативним або, щонайменше, реалізується у великих кількостях. Внаслідок цього відібрані продукти не повинні бути в наявності в усіх країнах, що беруть участь. Країнам необхідно було надати дані про ціни на продукти, які вони відібрали, у той час як частка продуктів, відібраних іншими країнами для розрахунку паритетів, визначалася або прямим, або непрямим способом між парами країн.

Базовий перелік продуктів було підготовлено ЄВРОСТАТом на основі консультацій з країнами Співтовариства. Потім переглянутий перелік було розширено ОЕСР на основі консультацій з країнами, що не є членами Співтовариства, для забезпечення репрезентативності продуктів для всіх країн ОЕСР. Остаточний перелік продуктів містив близько 3200 найменувань споживчих товарів і послуг, 236 найменувань інвестиційних товарів і 16 будівельних проектів.

Зібрані дані про ціни використовувалися для розрахунку відносних цін на індивідуальні товари, послуги, після чого відносні ціни усереднювалися для одержання паритетів на рівні первинних груп. Для кожної пари країн розраховувалося два паритети. Перший паритет був незваженим середнім геометричним індексом відносних цін на товари-представники першої країни: другий паритет був незваженим середнім геометричним індексом відносних цін на товари-представники другої країни. Середнє геометричне цих двох паритетів (паритет Фішера) потім використовувалося для розрахунку єдиного паритету між двома країнами.

За допомогою даної процедури по кожній первинній групі була розрахована матриця двосторонніх паритетів. У деяких країнах ці матриці були неповними, оскільки не завжди було можливо розрахувати прямий паритет між кожною парою країн. Крім того, паритети були нетранзитивними (тобто відношення паритету між країнами А і В до паритету між країнами В і С не дорівнювало паритету між країнами А і С). Повнота і транзитивність матриці забезпечувалися за рахунок застосування так званої процедури ЕКШ.

У групі II у силу зіркоподібної організації зіставлення товари-представники відбиралися на двосторонній основі, причому продукти визначалися окремо в кожній країні на основі центрального базового переліку, підготовленого Австрією. Відповідно до даної схеми відбиралася максимально можлива кількість товарів-представників у кожній первинній групі. Ці товари повинні бути типовими для витрат обох країн, що зіставляються. Потім у вигляді простого середнього геометричного індексу відносних цін на відібрані товари розраховувалося співвідношення цін країни і до базової країни А у даній первинній групі.

Основними критеріями репрезентативності окремих видів продукції є масовість їх виробництва і висока частка у вартісному обсязі товарної групи. Інакше кажучи, ці види продукції повинні бути найбільш характерними представниками з точки зору місця, яке вони посідають у виробництві, і каналів використання цієї продукції.

При доборі вітчизняних товарів-представників експерту необхідно якщо змога використовувати інформацію про аналогічні або ідентичні вироби, вироблені і використовувані у порівнюваній країні. У випадку, якщо продукція, характерна для конкретної товарної номенклатурної групи в нашій країні унікальна, то замість неї варто відібрати іншу, для якої можна знайти аналоги за кордоном. Необхідно мати на увазі, що при порівнянні, наприклад, показників нашої країни і США можуть бути використані одні характерні види продукції, а при порівнянні показників нашої країни і, припустімо, ФРН у тій самій номенклатурній товарній групі -- інші товари-представники, хоча перевагу більше віддають знаходженню таких видів продукції, які були б загальними для виробництва і використання всіх або декількох порівнюваних країн.

При узгодженні товарів-представників нашої країни з іншими країнами можуть зустрітися три основні типи товарів: ідентичні товари (цілком порівнювані), аналогічні товари (частково порівнювані) і товари, які за своїми якісними характеристиками не піддаються порівнянню. Ступінь порівнянності визначається експертами на основі техніко-економічних параметрів (характеристик).

Ідентичні товари. До цих товарів належать такі зразки продукції, що є в нашій країні й у відповідній іншій країні і характеризуються однаковими техніко-економічними параметрами. При цьому слід ураховувати тільки основні техніко-економічні (експлуатаційні) характеристики, Ідо впливають па споживну вартість. Незначні розходження за формою або за окремими другорядними властивостями товару ігноруються, тому що це не впливає або майже не впливає на якість, а отже, на ціну товару.

Аналогічні товари. До цих товарів належать такі зразки продукції, що є в нашій країні й у відповідній іншій країні і служать тим самим цілям, але розрізняються за однією або кількома важливими якісними властивостями, що впливають на ціну виробу. З економічної точки зору, одиниця такого товару в одній країні не прирівнюється до одиниці аналогічного товару в іншій країні. Як товар-представник вони можуть бути використані тільки з подальшим коригуванням цін. Тому включення таких товарів у список товарів-представників доцільно в тих випадках, коли кількість ідентичних товарів недостатня для визначення співвідношень цін за даною товарною групою.

Товари, що не підлягають зіставленню. До них належать такі зразки продукції, що зустрічаються лише у вітчизняній економіці або в економіці порівнюваної країни. Включення таких товарів у список товарів-представників завжди повинно бути винятком і припустимо тільки в тих випадках, коли цей товар, не вироблений в одній із двох країн, що зіставляються, має велике значення у виробництві і використанні в національній економіці іншої країни. Для такого товару повинна орієнтовно обчислюватися ціна країни, в якій даний зразок продукції не існує.

Другим етапом робіт із розрахунку паритету валют (купівельної спроможності) є добір цін для товарів-представників. При цьому застосовуються ціни кінцевого споживання:

* оптові ціни франко-станція відправлення для товарів-представників, що є промисловою продукцією;

* оптові ціни франко-станція призначення для товарів-представників, що використовуються при зіставленні витрат на будівельні роботи.

Оптові ціни для імпортного виробу або устаткування (включаючи вартість монтажу) для країни-імпортера беруться в національній валюті, для країни-експортера-- з обліком витрат на експортне виконання.

Прийнятий при зіставленнях індексний метод перерахувань на базі індивідуальних цін товарів-представників визначає, залежність ступеня достовірності кінцевих результатів не тільки від правильного добору продуктів-аналогів (далі -- товарних аналогів), але і порівнюваних цін на них. Загальним правилом повинно бути прагнення до добору таких товарних аналогів, для яких відпадає необхідність коригування цін, тому що вони мають незначні розбіжності в техніко-економічних параметрах.

У тих випадках, коли сполучені товари-представннки відрізняються за деякими своїми параметрами, проводиться коригування їх цін.

Коригування цін товарів-представників порівнюваних країн здійснюється тільки за наявності розбіжностей їх основних характеристик (параметрів). При цьому необхідно керуватися такими положеннями:

а) при незначних розбіжностях у техніко-економічних параметрах порівнюваних товарів не треба удаватися до коригування їх цін;

б) коригуються ціни порівнюваної країни (ціни нашої країни як базові доцільно не змінювати);

в) за основу коригування цін беруться властивості, пов'язані зі споживною вартістю порівнюваних товарів, а не з витратами їх виробництва;

г) коригування цін аналогічних товарів-представників є доцільним тільки в тих випадках, коли розбіжності в основних техніко-економічних параметрах не надто значні;

д) коригування цін в окремих випадках специфічне і вимагає залучення експертів для визначення ступеня розходження споживних властивостей порівнюваних товарів.

Критерієм коригування цін товарів-представників порівнюваних країн є питання, що вимагає відповіді: наскільки зміниться ціна товару-представника країни, що зіставляється (виходячи з національних умов ціноутворення), якщо її товар матиме ті самі якості (тобто ті самі техніко-економічні характеристики), що властиві аналогічному товару-представнику нашої країни. Основою для розрахунку цін країни при проведенні коригування є відмінності в характеристиках і параметрах аналогічних товарів-представників у порівнянні з нашою країною.

Основні принципи вибору характеристик (параметрів) при визначенні розміру коригування цін товарів-представників такі:

а) необхідно відібрати тільки основні параметри, що визначають розмір ціни товару-представника і конструктивні, технологічні й експлуатаційні ознаки, що досить повно його характеризують;

б) кількість відібраних параметрів повинна бути мінімальною, але в той же час досить повно характеризувати його споживні властивості;

в) бажано, щоб відібрані параметри були зафіксовані в Технічних умовах;

г) відібрані параметри повинні мати властивість бути вираженими кількісно.

Особливо слід зазначити, що при коригуванні цін на вироби, що є продукцією машинобудування, споживні властивості якої визначаються великою кількістю технічних параметрів, як основні повинні прийматися ті, що характеризують головну якість то-вару-представника -- продуктивність машини з обліком чинників надійності (ступеня безвідмовності), економічності і зручності її експлуатації. При коригуванні цін на машинобудівну продукцію враховуються розбіжності в її комплектації й оснащенні. Коригування цін товарів-представників на основі найважливіших технічних параметрів дають задовільний ступінь точності в умовах, коли розбіжності в інших їхніх параметрах не є надмірними.

Для коригування ціни доцільно розрахувати поправочний коефіцієнт (з точністю до 0,01), що припустимо за умови відповідності основних споживних властивостей підібраних товарів-представників. При цьому слід мати на увазі, що перед тим, як визначати поправочний коефіцієнт ціни, встановлюється поправочний коефіцієнт щодо кожного з основних техніко-економічних параметрів товару-представника. Переважно для коригування цін варто використовувати не більше двох, максимум трьох параметрів.

У випадку, якщо не можна кількісно визначити значимість чинників, агрегування кількісних значень поправочних коефіцієнтів розраховують за формулою середньої арифметичної незваженої.

Послідовність розрахунку паритету валют визначається етапами роботи -- необхідністю розрахунку індивідуального індексу цін, групового індексу цін і власне паритету валют у результаті агрегування групових індексів цін.

Індивідуальний індекс цін розраховується як співвідношення цін товарів-представників двох порівнюваних країн.

Груповий індекс цін обчислюється як середньогеометричний індекс з індивідуальних індексів цін товарів-представників відповідної групи.

За результатами попереднього етапу розрахунків для кожної найменшої товарної групи обчислюється середній індекс цін за формулою середньої геометричної незваженої. Вибір цієї формули обумовлений двома обставинами. Незважена формула застосовується у зв'язку з тим, що на практиці відсутні дані про ваги товарів-представників, тобто дані про частку товарів-представників у тій або іншій товарній групі. Використання середньої геометричної формули обумовлено тим, що вона забезпечує дотримання важливої вимоги до індексів --- вимоги незалежності індексу від вибору базисної країни. Іншими словами, якби застосовувалася формула середньої арифметичної, то отриманий результат залежав би від того, яка з двох країн, що зіставляються (А і В), розглядалася як базисна.

Приклад такого розрахунку наведено у табл. 8.3.

Таблиця 8.3

РОЗРАХУНОК СЕРЕДНЬОГО ІНДЕКСУ ЦІН ДЛЯ НАЙМЕНШОЇ ТОВАРНОЇ ГРУПИ

Товари-представники	1	2	о	4	5
Ціни в країні А	2	4	1	5	7
Ціни в країні В	3	8	3	10	28
Індекс цін країни А = 1	1,5	2	3	2	4

Середній індекс

Ip = sqrt (1,5 * 2 * 3 * 4 * 2)5 = 2,4

Обчислений таким способом середній індекс цін для товарної групи X є часткою ПКС. На його основі визначають ПКС для аналітичних груп і компонентів ВВП. Для цього використовуються традиційні формули Пааше і Ласпейреса

або (8.6)

де ір-- індекс цін i-го товару в країні В щодо країни А; Ір - індекс Пааше або індекс Ласпейреса; WA-- частка окремих товарних груп у ВВП країни А; WВ -- частка окремих товарних груп у ВВП країни В.

Таким чином, в результаті цього розрахунку можна визначити два середні індекси цін країн А і В, або два розміри ПКС. Один розмір утворюється, коли для зважування індексів цін, обчислених для окремих товарних груп, використовуються дані про структуру ВВП країни А, а інший -- коли використовуються дані про структуру ВВП країни В.

Нижче наведено приклад такого розрахунку.

Приклад. Припустимо, що ВВП країн А і В складається з п'яти товарних груп і що для кожної товарної групи визначено середні індекси цін. Дані для цього прикладу наведено в табл. 8.4.

Таким чином, середній індекс цін становить:

1) по структурі ВВП країни А

2) по структурі ВВП країни В

Для практичних цілей, однак, незручно мати два результати розрахунку, що самі по собі правомірні і теоретично виправдані, і тому для одержання тільки одного значення індексу застосовують формулу середньої геометричної, тобто індекс цін Фішера:

(8.7)

Таблиця 8.4

СТРУКТУРА ВВП ТА СЕРЕДНІ ІНДЕКСИ ЦІП ДЛЯ КОЖНОЇ ТОВАРНОЇ ГРУПИ КРАЇН

Група товарів	Структура ВВП країни А	Структура ВВП країни В	Індекс ціп, країна В = 1
1	10,0	30,0	2,0
2	30,0	15,0	1,5
3	15,0	5,0	3,0
4	35,0	10,0	4,0
5	30,0	40,0	4,5
Разом	100,0	100,0	--

Поділивши індекс вартості ВВП на індекс цін Фішера, одержимо шуканий результат, тобто співвідношення фізичних обсягів ВВП двох країн А і В:

де ВВПд-- ВВІ! країни А у власній національній валюті; ВВПц-- ВВП країни В у власній національній валюті; Ід-- індекс фізичного обсягу ВВП; Ір-- індекс цін Фішера.

Цей самий результат можна отримати іншим способом. Так, якщо застосувати індекс цін для окремих товарних груп, можна обчислити ВВП країни А в цінах країни В, а ВВП країни В у цінах країни А. В цьому випадку спочатку визначаються два індекси фізичного обсягу для даної пари країн:

Потім обчислюється середній індекс фізичного обсягу на основі цих двох індексів за формулою Фішера. Він буде ідентичний індексу, отриманому за попередньою формулою 8.7:

Групи, для яких не підібрано товари-представники, обчислюють середньогеометричними індексами цін більш великих груп, частиною яких вони є, або індексами цін схожих груп.

Для аналізу і контролю підібраних товарів-представників, поряд із груповим індексом цін розраховуються коефіцієнти розсіювання і контролю як для найменших перелічених груп, так і для аналітичних груп і всього показника в цілому.

Коефіцієнти розсіювання розраховуються як співвідношення індивідуального і групового індексів цін.

Груповий коефіцієнт розсіювання показує середнє відхилення індивідуальних індексів від групового.

Товари-представники, для яких коефіцієнт розсіювання більше критичного значення, виділяються і піддаються аналізу з метою встановлення причин такого різкого відхилення індексів. Результати розрахунків індивідуальних і групових індексів цін доцільно направити експертам для логічної перевірки індивідуальних індексів цін і коефіцієнтів розсіювання як показників правильності добору товарів-представників. Після проведеної перевірки в разі потреби вносяться відповідні уточнення до переліків товарів-представників.

Паритет валют визначається як середньогеометричний індекс із средньозважених індексів перелічених груп.

Щоб уникнути перекручення результатів, особливо при зіставленні показників країн з різними рівнями економічного розвитку, структурами споживання та соціально-економічними системами, необхідно дотримувати такі умови:

1) специфікація товарів та послуг, включених у перелік репрезентативних позицій, повинна бути однозначною та досить точною;

2) специфікації треба дотримуватися в основному при здійсненні закупок, які зроблено в усіх або у більшості країн-учасниць програми зіставлень;

3) вартість товарів та послуг у всіх категоріях витрат ВВП повинна відображати показник обсягу виробництва, а не затрат на виробництво;

4) між країнами, які зіставляються, не повинно бути принципової різниці.

Вважається, ПКС більшості базових заголовків відображають коефіцієнти спільного «теоретичного» продукту, до якого зведено всі продукти базового заголовку. Отже, якщо внутрішні витрати даної країни, охоплено даним базовим заголовком, поділено на відповідні ПКС, маємо кількісний вираз цього складового елементу у валютних одиницях масштабу цін. Це загальний принцип ГІМЗ для отримання кількісних зіставлень з цінових та вартісних показників між країнами.

Наступним ступенем є агрегація реальних величин базового заголовку та розрахунок середніх ПКС для різних агрегованих категорій і ВВП. При цьому мають бути дотримані такі вимоги:

1. Інваріантність базової країни. За цією умовою всі країни розглядаються паралельно і будь-яка країна може бути взята за базову.

2. Адитивність. Це означає, що реальні величини вартості для всіх базових заголовків і для всіх країн-учасниць мають задовольняти такі дві умови:

а) для будь-якого базового заголовку реальні величини вартості повинні бути прямо порівнюваними між кожними двома країнами;

б) для будь-якої країни реальні величини вартості повинні бути порівнюваними для кожного базового заголовку.

Друга умова забезпечує отримання результатів на будь-якому рівні агрегації простим додаванням реальних величин вартостей для базових заголовків, що його складають.

3. Середній тест. Ця умова виконується, якщо для будь-якої пари країн агрегатний індекс обсягу знаходиться між найвищим й найнижчим коефіцієнтами обсягу категорій, що його складають, на будь-якому рівні субагрегації. Те, що індекс обсягу при зіставленні двох країн витримує тест, не означає, що це правильно і щодо відповідних ПКС.

7.4 Основні методи міжнародних зіставлень валового внутрішнього продукту

Метод ЕКШ

Процедура розрахунків ПКС, що описана в попередньому розділі, застосовується в прямих парних зіставленнях, як і індекс Фішера, який крім вимоги характерності -ваг задовольняє також вимогу незалежності від вибору базисної країни і вимогу оберне-ності факторів. Однак індекс Фішера не задовольняє вимогу ади-тивності і вимогу транзитивності. Ця остання вимога особливо важлива в контексті багатобічних зіставлень, тому формула Фішера не може бути використана для багатобічних зіставлень. А міжнародні організації, як правило, більш цікавлять багатобічні зіставлення, що проводяться одночасно для деякої групи країн. З цієї причини для багатобічних зіставлень розроблено свої методи, що задовольняють вимогу транзитивності і деякі інші вимоги. Вибір методу залежить від ряду факторів: мети зіставлень, можливості отримання тих або інших даних, ресурсів, які є в наявності в організаторів зіставлень, і т. ін.

На практиці найбільше застосовується індекс ЕКШ (у назві цього методу початкові літери трьох його авторів -- угорців Ел-тето і Кевеща та поляка Шульца). Індекс ЕКШ використовується сьогодні міжнародними економічними організаціями як основна формула для проведення міжнародних зіставлень ВВП і паритетів купівельної спроможності валют. В основі формули ЕКШ лежить постулат про те, що індекс Фішера забезпечує для кожної пари країн найкращий результат. Однак індекси Фішера не транзитивні, і формула ЕКШ повинна забезпечити на основі визначеної математичної процедури компроміс між вимогою характерності ваг і вимогою транзитивності.

Формула індексу ЕКШ для випадку, коли в зіставленнях беруть участь чотири країни: А, В, С і О -- матиме такий вигляд:

Таким чином, застосування формули ЕКШ припускає обчислення серії індексів Фішера: індекси Фішера, обчислені шляхом прямого зіставлення показників даної пари країн (у нашому прикладі країн В і А), та індекси Фішера для тієї самої пари країн, обчислені непрямим шляхом, тобто шляхом перемножування в нашому прикладі (Рв/с ^с/а) і (^в/о рп/л), за таким підходом як базисна по черзі виступає кожна країна, що бере участь у зіставленнях.

Індекси ЕКШ мають ряд переваг. Вони лише мінімально відхиляються від вимоги характерності ваг, І^они задовольняють вимогу транзитивності, незалежності від вибору базисної країни, оберненості факторів. Однак формула ЕКШ не задовольняє вимогу адитивності, що має велике значення для аналізу структури. Проте офіційні результати міжнародних зіставлень ІЗ В її, проведених міжнародними організаціями в рамках ПМЗ, отримані на основі формули ЕКШ. Індекси співвідношень ВВІ І країн, що публікуються міжнародними організаціями, отримані в результаті розрахунків, проведених на основі методології, у розробці якої брали участь головні фахівці світу. Тому вони можуть розглядатися як досить об'єктивні і надійні. Водночас, як буде показано нижче, застосовувана методологія зіставлень ще далека від досконалості і заснована на постулатах, аж ніяк не безперечних і що не поділяються деякими вченими з міжнародною репутацією. Застосовувана методологія дає цифри, що систематично занижують показники країн із відносно високим рівнем економічного розвитку і, відповідно, завищують показники країн із відносно низьким рівнем розвитку. Це систематичне перекручування пов'язано насамперед зі спрощеним трактуванням неринкових компонентів ВВП, яке ґрунтується на умовному припущенні, що рівень продуктивності праці в галузях, які виробляють неринкові послуги, приблизно однаковий в усіх країнах, що беруть участь у зіставленнях. Зрозуміло, що таке припущення не відповідає дійсності, адже рівні озброєності праці лікаря, вчителя і державного службовця дуже різні в різних країнах, однак спроби виміряти відмінності в рівнях продуктивності праці в цих галузях дотепер не були успішними.

Відсутність ясної і теоретично обгрунтованої методології зіставлення неринкових послуг спонукає деяких фахівців у цій галузі робити висновок про недоцільність зіставлень ВВП і формулювати пропозиції проводити зіставлення тільки ринкових елементів ВВП, наприклад, витрат домашніх господарств на споживання та ін. Такі висловлювання вже неодноразово звучали на міжнародних нарадах, присвячених обговоренню проблем теорії і методології зіставлень ВВП.

Як уже було відзначено вище, не всі фахівці в галузі теорії індексів одностайні в оцінці переваг формули ЕКШ. Позитивну оцінку формулі ЕКШ дають прихильники формули Фішера, які вважають, що вона має економічний зміст і не має елементу систематичного перекручення. З іншого боку, деякі теоретики в цій галузі вважають, що формула Фішера на практиці не може забезпечити апроксимацію «теоретичного індексу» і що в кращому випадку вона може бути використана як1*інструмент одержання однозначного результату прямого двостороннього зіставлення шляхом усереднення індексів Ласпейреса і Пааше. Прихильники цієї точки зору вважають, що в основу індексів міжнародних зіставлень макроекономічних показників має бути покладено середні міжнародні ціни, що відображають відносну вагу у світовій економіці окремих країн, що беруть участь у зіставленнях. Розглянемо більш докладніше методи, засновані на концепції середньої міжнародної ціни.

Слід зазначити, що в останні роки статистичний відділ Європейського Союзу (Євростат) запропонував ряд модифікацій формули ЕКШ, що мають на меті підвищення точності розрахунків і поліпшення аналітичності обчислювальних індексів. Перша модифікація одержала назву «методу зірки». Суть цього методу полягає в тому, що для кожної найменшої товарної групи, на які з метою зіставлення розбивається ВВП порівнюваних країн, серед підібраних для кожної пари країн товарів-представників з цінами розміщуються товари-представники (вони позначаються зірочкою, звідки і назва цього методу), що найбільш характерні для однієї країни (скажімо, для країни А) і які найбільш характерні для країни-партнера (скажімо, для країни В). За такого підходу процедура розрахунків середнього індексу на рівні найменшої товарної групи має такий вигляд. Спочатку за допомогою середньої геометричної формули обчислюється середній індекс цін па основі даних про ціни на товари-представники, найбільш характерні для країни А. Цей індекс називається індексом типу Ласпейреса (якщо країна А розглядається як базисна). Потім обчислюється середній геометричний індекс па основі даних про ціни на товари-представники, найбільш характерні для країни В. Цей індекс називають індексом типу Пааше. На наступному етапі застосовують формулу Фішера для одержання однозначного результату розрахунку середнього індексу цін шляхом усереднення індексів типу Ласпейреса і Пааше. Така модифікація процедури розрахунків повинна підвищити точність розрахунків, на відміну від стандартів, при яких зазначеної розбіжності в товарах-представниках, підібраних для країн А і В, не проводиться. Однак ці поліпшення принципово не змінюють засадничих постулатів методу ЕКШ. Перейдемо тепер до розгляду інших методів зіставлень.

Метод Гірі-Кам іса

На думку деяких теоретиків з міжнародною репутацією, більш обґрунтоване уявлення (у порівнянні з методом ЕКШ) про місце країн у світовій економіці і співвідношення у рівнях економічного розвитку різних країн дає метод Гірі-Каміса, заснований на застосуванні середніх зважених міжнародних цін, що відображають роль кожної країни у світовій економіці. Індекси Гірі-Каміса дають більш точне відображення економічної реальності, ніж індекси ЕКШ; деякі розрахунки, проведені в минулому, показали, що метод Гірі-Каміса дає цифри відносно більш низькі (у порівнянні з методом ЕКШ) для країн із вищим рівнем економічного розвитку. Таким чином, принаймні з погляду прихильників методу Гірі-Каміса, індекси ЕКШ відносно занижують показники найбільш розвинених країн.

Найбільш розробленим і використовуваним у практиці міжнародних зіставлень методом, в основі якого лежить концепція середньої міжнародної ціни, є метод Гірі-Каміса. У підґрунтя цього методу покладено вирішення системи лінійних рівнянь, що дозволяють обчислити одночасно середні міжнародні ціни на основні групи продуктів, а також паритети купівельної спроможності валют, що показують відношення валют окремих країн, які беруть участь у міжнародному зіставленні, до деякої умовної міжнародної валюти; зрозуміло, що за такого підходу дається можливість обчислити паритети купівельної спроможності валют, що виражають співвідношення між валютами країн, що беруть участь у зіставленнях. Формула Гірі-Каміса має такий вигляд:

де рі--- середня міжнародна ціна 7-го товару, виражена в одиницях умовної міжнародної валюти; К/-- паритет купівельної спроможності валюти країни / щодо деякої умовної міжнародної валюти;/?,/-- ціна /-го товару в країні у; (],/-- кількість 7-го товару в країні у; тУ-- кількість країн, що беруть участь у зіставленні; М-- кількість товарів (товарних груп).

Таким чином, з формули випливає, що міжнародні ціни за методом Гірі-Каміса обчислюються як середні з національних цін, зважених за допомогою даних про обсяги виробництва відповідних продуктів; при цьому національні ціни конвертуються з метою їх порівняння в єдиній (умовній) міжнародній валюті за допомогою паритетів купівельної спроможності валют. Така схема обчислення середньої міжнародної ціни має чітку економічну інтерпретацію. Слід зазначити, що для обчислення середніх міжнародних цін в умовній міжнародній валюті передбачається, що паритет купівельної спроможності валют однієї з країн, що беруть участь у зіставленні, дорівнює 1 (тобто К^= , якщо &--- це країна, валютна одиниця якої використовується як умовна міжнародна валюта). На перших етапах реалізації ПМЗ умовна міжнародна валюта виражалася в доларах США. Це значить, що: по-перше, паритет купівельної спроможності американського долара щодо умовної міжнародної валюти (у міжнародних доларах) приймався рівним 1; по-друге, прирівнювання американського і міжнародного долара відбувалося тільки на рівні ВВП у цілому, але не на рівні його окремих компонентів (споживання й окремі групи споживання, нагромадження тощо). Отже, середні міжнародні ціни в міжнародних доларах відрізнялися від американських цін у доларах США, а також від середніх міжнародних цін у доларах США, отриманих за допомогою валютних курсів.

Індекси, отримані на основі формули Гірі-Каміса, задовольняють ряд важливих вимог: вимоги транзитивності, адитивності, незалежності від вибору базисної країни, оберненості факторів. Однак індекси Гірі-Каміса не задовольняють вимогу характерності ваг або вони відступають від цієї вимоги більшою мірою, ніж індекси ЕКШ, і ще більшою мірою, ніж індекси Фішера.

Вже протягом тривалого часу відбувається широка дискусія з питання про відносні переваги і недоліки формули Гірі-Каміса. її прихильники, відомі американські спеціалісти в цій галузі І. Кревіс, Р. Саммерс, А. Хестон, вважають, що вона має ясний економічний зміст, оскільки середні міжнародні ціни, що лежать в основі цього методу, відображають реальну економічну дійсність. У той же час критики формули Гірі-Каміса, що, як правило, одночасно є прихильниками формули Фішера, вважають, що формула Гірі-Каміса додає систематичні перекручування в результати розрахунків. Вони відзначають при цьому, що на середні міжнародні ціни, обчислювані за формулою Гірі-Каміса, впливають розбіжності в розмірах ВВІ! країн, і тому такі середні міжнародні ціни неминуче тяжітимуть до цін великих з економічної точки зору країн. Така залежність, на їх думку, не бажана, тому що вплив на індекси великих з економічної точки зору країн (скажімо США) означатиме систематичне відхилення одержуваних індексів від деякого «теоретичного» індексу, верхні і нижні межі якого визначають індекси Ласпейреса і Пааше. Іншими словами, на їхню думку, застосування середніх міжнародних цін за методом Гірі-Каміса в зіставленні групи країн, включаючи США, означатиме, Ідо отримані індекси тяжітимуть до індексів Ласпейреса (якщо США буде розглядатися як базисна країна) і до індексів Пааше, якщо як базисна виступатиме будь-яка інша країна з цієї групи.

Слід зазначити, що основна відмінність формули Гірі-Каміса від формули ЕКШ полягає не в тому, що перша має форму середньої арифметичної, а друга -- форму середньої геометричної, а в | тому, що в формулі Гірі-Каміса використовуються ваги, а у фор- { мулі ЕКШ ваги не застосовуються (або, іншими словами, кожній І країні надається рівна вага). [

На початкових етапах реалізації проекту 00Н з міжнародних зіставлень ВВП і паритетів купівельної спроможності валют (1970) формула Гірі-Каміса була основною, однак на більш пізніх етапах основною стала формула ЕКШ, а формула Гірі-Каміса розглядається як друга за значимістю; оскільки вона задовольняє вимогу адитивності, її застосовують для порівняльного аналізу структури економіки.

Методи Герарді й Уолша

У теорії і практиці зіставлень відомо й інші методи розрахунку І індексів. Наприклад, протягом ряду років Євростат застосовував у ( розрахунках із зіставлень ВВП формулу Герарді (за іменем італійського статистика, що запропонував її). Формула Герарді передбачає обчислення середніх міжнародних цін, і в цьому відношенні ! метод Герарді схожий з методом Гірі-Каміса, однак основна відмінність між ними полягає в тому, що середні міжнародні ціни за | методом Герарді обчислюються як незважені середні величини, ! тоді як середні міжнародні ціни за методом Гірі-Каміса обчислюються як середні зважені величини (з урахуванням частки окремих І країн у виробництві тих або інших продуктів). Це розходження не І випадкове, а відображає розбіжності в інтерпретації деяких основних принципів теорії індексів і міжнародних зіставлень І, зокрема, різне ставлення прихильників обох формул до індексу Фішера. Інша важлива особливість формули Герарді полягає в тому, що при обчисленні середньої міжнародної ціни національні ціни не конвертуються в якусь єдину валюту (як це робиться у разі обчислення середніх міжнародних цін за методом Гірі-Каміса). Сам Герарді пояснював цю особливість своєї формули (на перший погляд, дуже дивну і суперечливу) тим, що йбго метод спрямований на встановлення деяких коефіцієнтів (пропорційних середнім міжнародним цінам за його концепцією), застосування яких дозволяє одержати індекси, що задовольняють основні вимоги теорії індексів. Дійсно, індекси, обчислювані за формулою Герарді, задовольняють вимогу транзитивності, адитивності, незалежності від вибору базисної країни, проте серйозний недолік формули Герарді полягає в тому, що середні міжнародні ціни, що лежать в основі цього методу, позбавлені ясного економічного змісту. В даний час Євростат припинив або, можливо, зупинив використання формули Герарді у своїх розрахунках, однак вона становить інтерес у теоретичному плані як яскравий представник формально-математичного напряму.

Інший важливий метод відомий як метод Уолша. Формула індексу Уолша має такий вигляд:

За допомогою формули Уолша обчислюють індекси цін у рамках багатобічних зіставлень, що задовольняють вимогу транзитивності, незалежності від вибору базисної країни, оберненості факторів, однак вимога адитивності не задовольняється, і цс є істотним недоліком формули Уолша. Оскільки при обчисленні цього індексу застосовують середні незважені ваги, то з позиції прихильників формули Фішера індекси Уолша не містять систематичного перекручування. Індекси Уолша відступають від вимоги характерності ваг більшою мірою, ніж індекси ЕКШ та індекси Фішера. Сьогодні формула Уолша не розглядається як основна в практиці міжнародних зіставлень ВВП, однак її застосовують в ООН у контексті проведених там розрахунків показників вартості життя співробітників ООН, які працюють у різних місцях світу, що проводяться з метою вирівнювання рівнів оплати їхньої праці в реальному виразі.

У табл. 8.5 наведено систематизовані вимоги аксіоматичної теорії, що задовольняються або не задовольняються різними формулами індексів.

Таблиця 8.5

ВІДПОВІДНІСТЬ МЕТОДІВ РОЛ'АХУНКУ ПКС СИСТЕМАТИЗОВАНИМ ВИМОГАМ АКСІОМАТИЧНОЇ ТЕОРІЇ

Метод
Вимога	Фішера	ЕКШ	І ірі-Каміса	Герарді	Ласпейреса	1 Іааше
Характерність	X	X	у	У	ху	ху
Транзитивність	У	X	Л'	X	X	У
Незалежність
від вибору ба-	X	X	А'	X	У	У
зисної країни
Адитивність	У	У	X	X	X	X
Оберненість факторів	X	X	X	X	X	X

х-- вимога задовольняється; у-- вимога не задовольняється; ху-- вимога задовольняється частково.

Таким чином, очевидно, що не існує жодної індексної формули, яка задовольняє всі вимоги. При застосуванні різних методів виникають деякі розбіжності, які видно з наведених у табл. 8.6 результатів міжнародних зіставлень по шести країнах, виконаних за 1975 р.

Таблиця 8.6

ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ (США, 1975 - 100)

Метод	Індія	Кенія	Колумбія	Корея	Японія	Франція
Фішера	6,0	5,8	18,7	17,2	67,5	80,2
Гірі-Каміса	6,6	6,5	23,6	19,9	68,6	81,9
ЕКШ	5,7	5,4	19,9	17,8	65,3	81,1
Уолша	6,4	4,8	19,5	17,6	66,1	80,0
Герарді	5,7	5,8	20,4	18,5	66,5	77,8
За обмінним курсом	2,0	3,4	7,9	8,1	62,3	89,8

На практиці вибір формули залежить від мети зіставлення, від того, яким його аспектам передбачається приділити найбільшу увагу, від наявності вихідної інформації і т. ін. Наприклад, у випадку прямих двосторонніх зіставлень, проведених відносно ізольовано для різних груп країн, вимога транзитивності не має великого значення і нею можна нехтувати. Або якщо метою зіставлення є одержання даних про відносні рівні економічного розвитку країн, а не виявлення структурних розбіжностей, тоді можна не турбуватися про адитивність.

Статистична характеристика основних 8.5. макроекономічних показників України в порівнянні з іншими країнами

Україна, після проголошення нею державної незалежності, брала участь у двох останніх фазах ПМЗ за 1993 та 1996 р., у зіставленнях за 1999 р. Дані цих зіставлень, які здійснюються міжнародними організаціями спільно з національними статистичними службами, є, незважаючи на певні недоліки цих дуже складних розрахунків, найбільш обґрунтованими й об'єктивними. Вони дають концентроване уявлення про рівень економічного розвитку окремих країн, реальне співвідношення національних валют.

Навряд чи можна заперечувати, що ці дані цікавлять громадськість нашої країни. Необхідно, щоб вони були відомі керівництву України. Ці показники повинні обов'язково враховуватися при формуванні не тільки нашої економічної і соціальної політики, але без їх розуміння важко вирішувати і такі важливі зовніш-ньополітичні питання, як наприклад, реалізація стратегічного завдання щодо вступу України до Європейського Співтовариства.

Поширення інформації в Україні про підсумки цих міжнародних порівнянь сприяло б подоланню недовіри до будь-яких зіставлень з іншими країнами, яка склалася в суспільстві ще за радянських часів. Тоді, виходячи з політико-ідеологічних догм про безумовні переваги соціалізму над капіталізмом, статистичні органи колишнього СРСР десятиріччями наводили дані, які суттєво завищували співвідношення Радянського Союзу з західними країнами, і в першу чергу із СІЛА, за національним доходом, промисловим виробництвом, продуктивністю праці, життєвим рівнем. А натуральні показники, які друкувались, охоплювали переважно лише такі продукти, по виробництву яких СРСР випереджав США -- залізна руда, сталь, цемент. Тобто порівнювалися в першу чергу сировинні проміжні товари, а не кінцеві макро-економічні показники, які набагато краще характеризують рівень розвитку країни, ефективність і структуру виробництва, життєвий рівень населення.

Дані про співвідношення між країнами щодо основного макро-економічного показника-- валового внутрішнього продукту -- за реальною купівельною спроможністю національних валют є найбільш методологічно обґрунтованим' і репрезентативним засобом міжнародних зіставлень. Вони широко використовуються такими авторитетними міжнародними організаціями, як ООН, Світовий банк, МВФ, ОЕСР. їх метою є перерахунок ВВП та його основних складових, включаючи кінцеве споживання населення, споживання органів загального (державного) управління, валове нагромадження основного капіталу, експорту, імпорту в єдину валюту, що забезпечує можливість їх прямого зіставлення.

Щодо Радянського Союзу, то він вперто ухилявся від участі у цьому міжнародному проекті. Формально відмова обґрунтовувалася тим, що ці зіставлення здійснювалися на базі буржуазної, а звідси -- ненаукової і вульгарної методології (хоча вже тоді Польща та Угорщина брали в них участь), зокрема тим, що ними охоплювались і галузі так званої сфери нематеріального виробництва. Проте насправді дві інші обставини унеможливлювали участь у них СРСР. Перша -- розуміння того, що наслідки будуть менш сприятливими для Радянського Союзу, ніж ті показники, які щорічно наводились у статистичних збірниках «Народное хо-зяйство СССР». Друга -- засекреченість основного масиву даних, які були необхідні для проведення зіставлень.

І лише в останні роки існування СРСР, з проголошенням політики гласності і відкриттям майже всієї статистичної інформації, а саме -- у середині 1989 р., становище змінилось. СРСР погодився взяти участь у ПМЗ 1990 року. У 1989р. статистичними органами СРСР і ФРН було здійснено спільне зіставлення ВВП за міжнародною методологією. Його результати для СРСР були значно нижчі, ніж досі давав Держкомстат СРСР. Згідно із цим порівнянням, ВВП у СРСР дорівнював на душу населення 38,3 % від показників ФРН. А за даними Держкомстату СРСР тих часів, національний дохід (показник, близький до ВВП) в СРСР становив у 1985 р. 66 % до рівня США або 57 % на душу населення. За підсумками порівнянь 1990р. ВВП на душу населення у Радянському Союзі становив 37,3 % до рівня ФРН та 31,6 % до рівня США. Тобто радянські версії зіставлень зі США завищувалися на користь СРСР приблизно вдвічі.

Україні за радянських часів взагалі не дозволялося наводити у статистичних щорічниках ніяких, навіть вигідних для нас, порівняльних цифр, бо вважалося, що такі порівняння мають націоналістичний характер. Тому більше десяти років (з 1979 до 1989 р.) в українських статистичних щорічниках не наводилося ніяких порівнянь з іншими країнами, і лише деякі досить дозовані і позичень із союзних щорічників зіставлення з включенням в них УРСР з'явились у 1990р. Крім того, надмірна, необгрунтована таємність щодо статистичних даних унеможливлювала оприлюднення багатьох найважливіших економічних даних. Так, по СРСР у 1980--1984 рр. не друкувалося даних щодо валового збору зернових культур, а в статистичних щорічниках України того часу не дозволялося наводити навіть дані з видобутку вугілля, нафти, газу, виробництва чавуну і сталі. Починаючи з 1990р., в економіці України тривав спад, ВВП щорічно знижувався. У 1993 р. ВВП становив 70,6 % до рівня 1990 р., а в розрахунку на душу населення -- 70,2 %. У 1996 р. ці показники відповідно знизилися вже до 43,0 і 43,9 %.

Звичайно, що економічна криза не могла не погіршати показників співвідносим України з іншими і, в першу чергу, провідними західними країнами. У табл. 8.7 подаються базові показники ВВП на одну особу за 1996--2000 рр. і співвідношення ВВП на душу населення стосовно США. В оригіналі ці показники розраховано в австрійських цінах (базової країни європейських зіставлень) і наводяться у процентах до Австрії.

Для зручності аналізу в табл. 8.7 вони розраховані відносно до показників США, але залишаються в австрійських цінах. Щодо України, то її ВВП на одну особу продовжував знижуватися щодо американського показника у 1997--1999рр., і лише у 2000р., коли ВВП України зріс на 6,1 %, а на одну особу -- майже на 6,5 %, його співвідношення з США трохи підвищилося.

Іншим важливим результатом програм міжнародних та європейських зіставлень (ПЄЗ) є одержання паритетів купівельної спроможності (ПКС) національних валют щодо міжнародної валюти, яка приймається за базову. У ПМЗ -- це американський долар, а у ПЄЗ -- австрійський шилінг. Показники ПКС базуються на фактичних співвідношеннях цін на окремі товари (наприклад, на окремі види хліба та інших продуктів із зерна) та послуги (тобто розраховуються «знизу»). Групові цінові паритети розраховуються по зважених співвідношеннях цін на товари цієї групи і далі -- до співвідношень, які охоплюють увесь ВВП (див. табл. 8.7).

Валютний курс встановлюється «зверху», і за умов його використання при будь-яких перерахунках (ВВП, його окремих компонентів) є однаковим і залежить лише від його офіційних змін. Паритети же за окремими товарами і послугами, їх групами, компонентами ВВП і щодо всього ВВП не збігаються і можуть значно відрізнятися від середніх показників щодо всього ВВП.

Щодо України, то майже як і для всіх країн, в яких ВВП на душу населення не досягає приблизно 2/3 від рівня США, середні паритети купівельної спроможності національної валюти є вищими, ніж офіційний валютний курс. Це слід розуміти в тому сенсі, що на один американський долар в них можна придбати більше товарів та послуг, ніж за співвідношенням, яке випливає з офіційного валютного курсу.

Починаючи з 1993 р. показники ВВП України на одну особу за реальною купівельною спроможністю публікуються в щорічних «Доповідях про людський розвиток» Програми розвитку ООН (ПРООН) поряд ще з двома компонентами -- тривалістю життя при народженні та показниками освіти. За цими показниками ПРООН розраховує індекс людського розвитку (ІЛР) і за його абсолютною величиною визначає місце країн у світі серед 174 країн світу. Показники ВВП на одну особу і місце України та сусідніх з нею країн за індексами людського розвитку наводяться у табл. 8.8.

Таблиця 8. 7

ВВІІ І-ІЛ ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЗА ПАРИТЕТАМИ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ТА ІНДЕКСІ! ЗМІН ВВП НА ОДНУ ОСОБУ ДО США У 1990--2000 рр.

	ВВІ' на одну особу, США =1 00,0 %	ВВІ І на одну особу, дол. США
КрлІІІл	1990	1 996	1997	1 998	1999	2000	1 996	1997	1998	1 999	2000
СІЛА	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	27924	28790	29535	30005	30155
15 країн СС	69,4	70,7	69,9	69,3			19742	20124	20468
ФРІ!	72,0	76,2	74,3	73,7	74,5	76,7	21278	21391	21767	22365	23125
Франція	78,0	73,7	72,9	72,5	74,7	77,2	20580	20988	21413	22420	23285
Великобританія	71,3	70,1	70,1	68,6	69,2	71,2	19574	20182	20261	20775	21485
ІТаЛІЯ	73,2	74,1	71,3	69,7	69,9	71,7	20692	20527	20586	20975	21625
Австрія	75,2	79,5	78,7	78,6	79,5	81,6	22200	22888	23215	23840	24605
Туреччина	21,2	21,5	22,0	22,0	20,4	19,7	6004	6334	6498	6130	5945
Польща	22,9	26,3	27,1	27,6	28,4	29,4	7344	7802	8152	8525	8865
Чехія	48,0	45,6	44,6	43,1	42,6	43,0	12733	12840	12730	12780	12970
Словаччина	35,3	31,6	32,4	32,8	33,1	33,6	8824	9328	9687	9930	10130
Угорщина	37,6	33,2	33,7	34,5	35,7	37,1	9271	9702	10190	10720	11200
Румунія	26,3	21,8	21,6	19,4	19,6	20,2	6087	6218	5730	5885	6090
Росія	41,0	24,2	23,7	21,9	22,5	23,0	6758	6823	6468	6745	6925
Україна	27,8	11,9	11,3	10,8	,10,7	11,4	3323	3253	3190	3215	3430
Білорусь	28,5	18,5	20,0	21,1	21,6	22,0	5166	5758	6232	6475	6635
Молдова	27,8	7,7	7,6	6,6	6,2	6,1	2150	2188	1943	1870	1830

Таблиця 8.8

МІЖНАРОДНІ ПОРІВНЯННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН ЗА 1990--1998 роки

Країна	Показник	1990	1992	1993	1994	1995	1997	1 998
Україна	ВВПО	5433	5010	3250	2718	2361	2190	3194
	ІЛР	45	54	80	95	102	91	78
Росія	ВВПО	7968	6140	4760	4828	4531	4370	6460
	ІЛР	37	52	57	67	72	71	62
Білорусь	ВВПО	5727	6440	4244	4713	4398	4850	6319
	ІЛР	38	42	61	62	68	6П	57
Молдова	ВВПО	3114	3670	2370	1576	1547	1500	1947
	ІЛР	64	81	98	ПО	113	104	102
Польща	ВВПО	4237	4830	4702	5002	5442	6520	7619
	ІЛР	49	51	56	55	52	44	44
Словаччина	ВВПО	X	6690	5620	6389	7320	7910	9699
	ІЛР	X	40	41	42	42	42	40
Угорщина	ВВПО	6116	6580	6059	6437	6793	7200	1023 2
	ІЛР	28	50	46	48	47	47	43
Румунія	ВВПО	2800	2840	3727	4037	4431	4310	5648
	ІЛР	77	98	74	79	74	68	64
Довідково: Середній ВВПО по всіх країнах світу, дол. США	X	4890	5410	5428	5798	5990	6322	6526
ВВПО України до середнього по світу, %	X	111	93	60	47	39	-л ~> „'О	49

Примітка: ВВПО -- ВВП на 1 особу; ІЛР -- індекс людського розвитку.

ПРООН у своїх публікаціях намагається спиратися на дані програм міжнародних та європейських зіставлень. Але оскільки в її доповідях дані по всіх країнах наводяться лише за один (останній) рік, у наступних виданнях вони не виправляються і виникає викривлення показників ВВП, то ПРООН не може чекати три-чотири роки, поки будуть проведені розрахунки ПМЗ і ГІЄЗ. Тому, спираючись на підсумки попередніх порівнянь, вміщує свої оцінки за наступні роки. Внаслідок цього виникають серйозні неузгодження і певні помилки щодо співвідношень показників ВВП у д й н а м і ці та м і ж країн а м й.

Так, можна вважати, що порівняння ВВП по Україні та сусідніх країнах СНД за перші роки обчислення (до одержання результатів порівнянь за 1993 р.), найімовірніше були дещо завищеними щодо інших країн. Виходило, що у 1990 р. ВВП на одну особу в Україні був на 11 % вище середньосвітового рівня. Також навряд чи ВВП на одну особу в Росії у 1990 і 1992 р. був майже в 1,9 раза вищим, ніж у Польщі і в 1,3 раза вищим, ніж в Угорщині. В Україні ВВП на одну особу за цими даними теж був у 1990 і 1992 р. вищим, ніж у Польщі, що також викликає сумніви. Також є підстави для сумніву, що у 1990р. ВВП у Росії на одну особу був у 1,47 раза вищим, ніж в Україні, а у Молдові становив лише 57 % від ВВП України. За даними Статистичного комітету СНД у 1990 р. вироблений національний дохід на одну особу в Росії становив 132 % до України, в Білорусі -- 126 % і в Молдові -- 95 %.

У ПЄЗ-93 для всіх країн було використано коригування, що призвели до істотного заниження показників ВВП по цій групі країн у порівнянні з іншими країнами світу. Це спричинило різке зниження показників ВВП України на одну особу порівняно з попередніми роками (1993 до 1992р.-- падіння на 35,2%, фактично ж, за даними Держкомстату,-- на 14,2 %). 1 ці «скориго-вано-занижені» дані використовувалися ПРООН для України по 1997р. включно (1997р.-- 2190дол. США на одну особу), бо, видаючи влітку 1999р. свою чергову «Доповідь про людський розвиток» з даними за 1997 р., ПРООН ще не мало підсумків ПЄЗ за 1996р. (оприлюднених наприкінці 1999р.), в яких такі коригування вже не використовувалися. Тому у наступному виданні Доповіді ПРООН 2000 р. показники ВВП на одну особу України були збільшені до 3 194 дол. США, або більш ніж на тисячу доларів США за рік (у 1,46 раза). Зрозуміло, що це теж не може відповідати дійсності.

Слід також взяти до уваги, що ВВП на одну особу в Україні виходив у 1993 р. на 40 % меншим за середньосвітовий рівень, у 1994-- на 53, у 1995-- на 61, у 1997р.-- па 67%, або втричі меншим, ніж у світі. І лише у 1998 р. з використанням показників порівнянь 1996р. він підвищився до 49% світового рівня, залишаючись вдвічі меншим, ніж у всьому світі. Такі різкі зміни по Україні пояснюються двома обставинами. Перша-- це реальне падіння ВВГІ на одну особу в 1997--1999 рр. -- практично вдвічі порівняно з рівнем 1990 р. Друга -- застосування в Україні та ще в кількох країнах з перехідною економікою коригувань, які базувалися на ПЄЗ-93 і включались у дані Доповідей ПРООН за 1993--1997 роки. Цим значною мірою і пояснюється, що ВВП на одну особу в Україні з урахуванням знижуючих коригувань був у 1997р. (2190дол. США) на 12% нижчим, ніж у Шрі-Ланці (2490 дол. США), на 18 % -- ніж у Папуа-Иовій Гвінеї (2654 дол. США), не кажучи вже про відставання у 1,4раза від Китаю (3130дол. США) або у 2,9 раза-- від Туреччини (6350дол. США) і у 3 рази -- від Бразилії (6480 дол. США). Щодо всіх цих країн такі коригування не застосовувались. Україна за показником ВВГІ на одну особу в 1997 р. була на 120-му місці серед 174 країн світу. І лише в останньому випуску Доповідей ПРООН 2000р. по Україні були наведені реальніші показники -- З 194 дол. США на одну особу в 1997 р.

Дворазове падіння ВВП на одну особу в Україні після 1990 р. і використання невиправданих коригувань відіграли основну роль у зниженні місця України за узагальнюючим ІЛР з 45 місця у 1993 р. до 102 місця (серед 174 країн) у 1995 р. У розрахунках за 1997 р. ПРООН була дещо змінена методологія розрахунків цього індексу, що обумовило деяке підвищення місця України -- до 91 місця. За останніми розрахунками 1998р. (Доповідь ПРООН 2000 р.), коли були усунуті знижуючі коригування, Україна дещо піднялась у цьому рейтингу-- до 78 сходинки у ІЛР. Дві інші складові ІЛР не впливали так сильно на зниження України у цьому індексі, бо, хоча тривалість життя при народженні в Україні після 1990р. знизилась, цей показник залишається вищим за се-редньосвітовий (Україна у 1998р.-- 68,8 років, середньосвіто-вий -- 66,7 років). А за індексом освіти (0,92) Україна значно випереджає середньосвітовий показник (0,74) і посідає за ним 27-- 32 місце у світі.

Можна вважати, що в останній Доповіді ПРООН 2000 р. показники ВВП та індексу людського розвитку по Україні реально відображають її сучасне місце у світі.

Показники валового продукту на одну особу також обчислює і друкує Світовий банк у двох впливових і авторитетних виданнях --- щорічнику «МогМ Оеуеіортепі Іпсіісаіогз» та більш стислому аналогічному щорічнику «\/ог1с1 Вапк АІІа^». По-нерше, Світовий банк користується не показником валового внутрішнього продукту (ВВП), а близьким до нього показником валового національного продукту (ВНП). Різниця між ними у тому, що ВВ11 охоплює валовий продукт, який створюється на території даної держави як вітчизняними, так і зарубіжними економічними одиницями, а ВНП-- лише вітчизняними, включаючи й ту частину, яка створюється в інших країнах, і водночас не включає продукт, який створений у тій чи інший країні не вітчизняними економічними одиницями. У більшості країн світу, у тому числі і в Україні, абсолютні значення ВВП і ВНП близькі і мають розбіжності не більше ніж на 1--4 %. По-друге, Світовий банк розраховує ВНП у двох варіантах. Перший обчислюється на базі паритетів купівельної спроможності, тобто за тією ж методологією, що у програмах міжнародних та європейських порівнянь. Другий, який використовується головним чином лише як база для розподілу фондів і допомоги Світового банку між його членами, розраховується на базі середніх показників ВНП за три роки, які перераховуються з національної валюти у долари США за офіційним валютним курсом.

Щодо України, то її показники ВНП за паритетом купівельної спроможності у двох останніх публікаціях Світового банку були майже такими ж, як наводились у Доповідях ПРООН у 1997р. (щорічник Світового банку 1999р.)-- 2230дол. США на одну особу (у Доповіді ПРООН-- 2190дол. США), а в щорічнику 2000 р. з даними за 1998 р. -- З і ЗО дол. США (Доповідь ПРООН -- 3130дол. США). А другий показник, який ґрунтується на валютному курсі і який, на жаль, досить часто цитується і використовується для зіставлень у наших економічних виданнях і засобах масової інформації, становив в Україні на одну особу 1200дол. США у 1995--1996 рр. з відчутним зниженням до 980 дол. США (на 19%) у 1997--1998рр. Причина такого істотного падіння -- у зниженні валютного курсу української гривні до долара США із середньорічних показників у 1,473 грн до долара США у 1995р. і 1,829грн у 1996р. (середня за два роки-- 1,651) до 1,862 грн у 1997 р. і 2,449 Ірії до долара США у 1998 р. (середня за два роки-- 2,155). Зрозуміло, що для 1999 і 2000 р., коли середньорічний офіційний курс гривні до долара США становив відповідно 4,130 і 5,440, а середній за два роки-- 4,785, можна чекати, що ВВП на одну особу в Україні згідно з методикою Світового банку скоротиться десь до 630 дол. США на одну особу.

Звичайно, що ці технічні розрахунки Світового банку, які використовуються для інших цілей, не слід використовувати у будь-яких економічних порівняннях по Україні і характеристиці її ВВП у доларовому обчисленні. Економічно грамотними і виправданими є лише розрахунки, які базуються на зіставленнях паритетів купівельної спроможності.