Лізингові операції міжнародних корпорацій

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин

1.1 Поняття і причини розвитку міжнародних лізингових відносин

1.2 Аналіз розвитку лізингових операцій на світовому ринку

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Механізм здійснення лізингових операцій на підприємстві

2.1 Характеристика діяльності та фінансового стану компанії ТОВ «Кернел Трейд»

2.2 Визначення економічної доцільності лізингових операцій на підприємстві

2.3 Проблеми розвитку лізингових операцій в Україні

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Організаційно-економічні засоби поширення міжнародного лізингу

3.1 Стан та тенденції розвитку лізингових відносин

3.2 Оцінка перспектив міжнародного лізингу

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми даної дипломної роботи зумовлена важливою роллю міжнародного лізингу для розвитку світової економіки. Світовий досвід свідчить, що лізингові операції, в тому числі міжнародні, є важливим чинником розвитку економіки. В умовах конкуренції, що загострюється лізинг став додатковим каналом збуту виробленої продукції, дозволив розширити коло споживачів.

У зв'язку з цим актуальність дослідження міжнародного лізингу, його організації та планування, обумовлена загальносвітовою тенденцією прискорення процесів глобалізації і в цих умовах інтеграції країн у світову економіку, зокрема, за допомогою запозичення на світовому ринку необхідних для ефективного розвитку національних економік інвестиційних ресурсів і капіталів у різних формах з використанням новітніх фінансових інструментів. У цьому процесі беруть активну участь більшість розвинених країн і країн що розвиваються, яких об'єднує спільне прагнення до розширення ділової й господарської активності поза своїх національних кордонів. Для України міжнародний лізинг важливий як один з інвестиційних каналів, засіб придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних товарів не тільки на внутрішньому ринку. Завдяки цьому наша країна змогла б зайняти належне місце у міжнародному поділі праці, встановити партнерські відносини з іншими країнами.

Міжнародний лізинг, як альтернатива прямим закордонним інвестиціям, є високоефективним фінансовим інструментом, який допомагає оперативно використовувати у виробництві досягнення світового науково-технічного прогресу.

Це вимагає посилення уваги до розвитку всіх видів і форм лізингу, необхідність якого доведена вітчизняною і зарубіжною фінансово-господарською практикою. Впровадження лізингу дозволяє здійснити повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств, прискорити оновлення виробничого апарату і на цій основі його ефективне використання. В ряді зарубіжних країн (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.) лізинг став одним з основних інструментів підприємницької діяльності, вигідний для всіх його учасників. Частка лізингу в промислових інвестиціях в цих країнах досягає 20-25%. Важливе значення має формування стимулюючої державної політики щодо підтримки лізингових відносин, що може забезпечити перехід лізингу в принципово нову стадію розвитку, коли відбувається зростання кількості операторів лізингового бізнесу, освоюються фінансовий та інші види і форми лізингу, в тому числі міжнародного, враховуються цілі і завдання інвестиційної та інноваційної політики.

Особливе місце в загальному об'ємі лізингових угод належить міжнародному фінансовому лізингу. На міжнародні лізингові операції, за оцінками експертів, припадає всього близько 15% сукупного об'єму лізингових операцій у світі. При цьому, частка експортних поставок на умовах фінансового лізингу складає близько 4-5% загального об'єму світового експорту.

Організаційно-економічний механізм розвитку лізингових відносин в умовах ринкової економіки та стосовно конкретних умов України досліджений недостатньо як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Хоча певною мірою вже функціонує інфраструктура лізингових відносин, є окремі наукові публікації.

Мета даної роботи полягає у виявленні особливостей організації і планування міжнародних лізингових операцій, обґрунтування напрямів та механізмів поширення міжнародного лізингу і розробка практичних рекомендацій щодо використання міжнародного лізингу для фінансування корпорацій.

Для досягнення мети даної роботи були поставлені наступні завдання:

- проаналізувати стан міжнародного ринку лізингових послуг з метою визначення тенденцій і перспектив його розвитку;

- провести аналітичний огляд поширених на світовому ринку видів і форм лізингу для визначення їх класифікації за різними класифікаційними ознаками;

- проаналізувати сучасний ринок лізингу в Україні, його становлення і розвиток з метою визначення рівня його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

- дослідити державне регулювання лізингових операцій в Україні з метою виявлення позитивних і негативних сторін в діючому законодавстві;

- визначити основні види і форми лізингових операцій та узагальнити підходи щодо їхньої класифікації.

Об'єктом дослідження є організація та планування міжнародних лізингових операцій.

Предмет дослідження - механізм використання міжнародного лізингу.

Методологічну і методичну основу досліджень становлять зарубіжні та вітчизняні публікації і дослідження з питань теорії і практики організації і управління лізинговими процесами, досвід світової економіки, чинне законодавство України, інших держав світу з досліджуваних проблем. Теоретичні та методологічні дослідження та розробка практичних рекомендацій ґрунтуються на аналізі чинної законодавчої бази України та основних відомств з питань підприємництва, розвитку лізингу, ринкових відносин, державних програм і бізнес-планів.

У роботі використані сучасні методи дослідження економічних процесів, впровадження нових технологій, зокрема такі, як: системний аналіз, економіко-статистичні методи опрацювання інформації, монографічний, логічний, експертний методи аналізу тощо. Інформаційною базою дослідження були статистичні дані Держкомстату України, Міністерства економіки України, звіти і дані обліку компаній, підприємств, літературні джерела.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

Інформаційною базою роботи являються матеріали Держінфопослуг, фінансова звітність ТОВ «Кернел трейд» за 2008-2010 роки, праці вітчизняних і закордонних фахівців.

Галузь застосування одержаних результатів дослідження. Практичне значення результатів дослідження полягає у наступному: запропоновані варіанти дій при веденні бізнесу на міжнародному рівні, які дають змогу вдосконалити здійснення лізингових операцій корпораціями в майбутньому; розроблені заходи, для мінімізації ризиків при здійсненні міжнародного лізингового фінансування (акт впровадження ЗАТ «Ворскла»).

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки дипломної роботи можуть бути застосовані в процесі викладання дисципліни «Міжнародний маркетинг».

лізинговий світовий україна підприємство

Розділ 1. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин

1.1 Поняття, виникнення і причини розвитку лізингових відносин

В умовах побудови ринкової економіки в Україні особливого значення набуває комерційна діяльність суб'єктів господарювання, яка пов'язана з індивідуальною зацікавленістю у отриманні доходу або прибутку. Іншими словами, йдеться про підприємництво як особливий вид економічної активності суб'єктів, який базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Слід відзначити, що в економічній літературі для розкриття суті діяльності, що приносить дохід, поряд з терміном «підприємництво» використовується поняття «бізнес». Так, згідно Великого енциклопедичного словника під редакцією Прохорова А.М. «бізнес - це підприємницька діяльність, що приносить прибуток». Виходячи з аналізу сутності цих понять, можливо зробити висновок про те, що зазначені терміни віддзеркалюють сутність одного і того ж поняття.

Частиною бізнесу або його галуззю, в основі якої використовується механізм лізингу є лізинговий бізнес. Необхідність такого бізнесу в Україні пояснюється нагальною потребою у розв'язанні назрілого протиріччя між необхідністю оновлення матеріальної бази, модернізації основних фондів суб'єктів господарювання та їх вкрай обмеженими фінансовими можливостями [7, c. 57].

Будь-який бізнес, у тому числі і лізинговий, функціонує в межах відповідного правового середовища, яке представлене низкою законів, наказів, постанов, положень, інструкцій та інших нормативно-законодавчих актів, що створюють необхідні умови для розвитку лізингового бізнесу, забезпечують ефективне співіснування суб'єктів лізингового бізнесу та регулюють їх діяльність.

За сучасних умов лізинговий бізнес - це особливий вид комерційної діяльності, в якій мають місце орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. Більше того, це один з шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об'єкта лізингу, термін використання майна і пов'язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.

Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об'єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу [7, c. 112].

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Сума відшкодувань вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8-10 до 4-6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об'єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб'єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності. Лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інфляційні процеси [3, c. 36].

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об'єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між вказаними видами лізингу відображено в табл. 1.1. [1,8].

Таблиця 1.1 Основні відмінності фінансового та оперативного лізингу

Джерело: складено автором самостійно на основі [1, 8].

Українське законодавство не лише чітко визначає два види лізингу, а й вирізняє різні форми лізингу. Під формами лізингу розуміють особливі взаємовідносини між сторонами лізингового договору. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:

1) зворотній лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг. На рис. 1.1 представлено схему взаємозв'язків за зворотного лізингу [7, c. 131].

Рис. 1.1. Схема зворотного лізингу [7, c. 131].

По завершенні строку договору лізингу товаровиробник має право викупити лізингове майно і таким чином відновити право власності на нього;

2) пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участі суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Характерною особливістю такого лізингу є надання лізингодавцю права залучати до фінансування купівлі майна для лізингу кошти інших кредиторів (банків, страхових та пенсійних фондів тощо).

Такий вид фінансування купівлі майна для лізингу дає змогу лізинговій компанії здійснювати великі й дорогі лізингові проекти, розширювати лізингову діяльність.

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг відкриває можливість для вітчизняного лізингоодержувача отримати в користування сучасну високопродуктивну техніку з будь-якої країни й досягти завдяки цьому конкурентних переваг на ринку. Варто зазначити, що країна-лізингоодержувач заощаджує час і фінансові ресурси, які б знадобилися для розроблення та впровадження такої техніки. Крім того, товаровиробники-лізингоодержувачі мають можливість скористатися світовими досягненнями науково-технічного прогресу, навіть якщо в них відсутня в достатній кількості іноземна валюта. У договорі лізингу може бути передбачена компенсаційна виплата лізингових платежів продукцією, що виробляється на лізинговому майні чи за його допомогою.

Лізинговим операціям притаманні такі функції, як фінансова, виробнича і реалізаційна. Фінансова функція проявляється в тому, що лізинг є формою вкладання коштів в основні фонди, доповнює традиційні джерела фінансування, звільняє товаровиробника від разової сплати повної вартості необхідних засобів.

Названими у вітчизняному законодавстві формами лізингу не вичерпується багатоманіття лізингових угод. До цього часу не створено чіткої класифікації та більш-менш повного переліку їх. Більшість визначень спеціальних форм лізингу прийшли зі США і в лізингових угодах неангломовних країн вживаються англійською мовою. Наприклад, «Net-leasing», або «чистий» лізинг, за якого всі витрати на утримання об'єкта лізингу (страхування, технічне обслуговування, ремонт тощо) несе лізингоодержувач. Аналіз використовуваних у світовій практиці форм лізингу та найвживаніших відмінних ознак їх характеристики дає змогу здійснити загальну класифікацію видів та форм лізингу.

Розглянемо окремі види та форми лізингу.

Прямий лізинг (двосторонній) характеризується поєднанням в одній особі виробника (постачальника) і лізингодавця. Виробник-власник майна самостійно надає його в лізинг лізингоодержувачу без втручання третіх сторін. Ця форма лізингу не набула широкого застосування, оскільки здійснення такої угоди вимагає від виробника значного часу, додаткових коштів та ґрунтовного знання ринку [3, c. 37].

Сума відшкодувань вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Фінансова функція проявляється в тому, що лізинг є формою вкладання коштів в основні фонди, доповнює традиційні джерела фінансування, звільняє товаровиробника від разової сплати повної вартості необхідних засобів. Класифікація видів та форм лізингу представлена в табл 1.2. [5, 7].

Таблиця 1.2. Класифікація видів та форм лізингу

Джерело: складено автором самостійно на основі [5, 7].

Зворотний лізинг, або ліз-бек доволі поширений у світовій практиці і передбачений вітчизняним законодавством. Перевагами такої форми є не тільки можливість отримання безпосереднім виробником коштів за виготовлений товар і їх використання для інвестування інших видів діяльності, а й те, що купівля-продаж не вимагає перерви у використанні об'єкта лізингу та його переміщення у часі та просторі (рис. 1.2) [7, c. 119].

Рис. 1.2. Класифікація лізингу [7, c. 119].

Непрямий лізинг становить класичну лізингову угоду, в якій беруть участь три або більше суб'єкти підприємницької діяльності. Учасниками класичної угоди є лізингодавець/лізингова компанія, або банк чи інший суб'єкт підприємницької діяльності, який займається лізинговим бізнесом, лізингоодержувач (рентер) та продавець майна чи його безпосередній виробник. Учасниками багатосторонньої угоди непрямого лізингу можуть бути банки, інші кредитори, які надають кредити лізингодавцю на купівлю лізингового майна. Класична схема непрямого лізингу представлена на рис. 1.3. [7, c. 148].

Рис. 1.3. Схема операцій непрямого лізингу [7, c. 148].

За об'єктом лізингу розрізняють:

- лізинг рухомого майна - рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі;

- лізинг нерухомого майна - це лізинг об'єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без знецінення та зміни їхнього призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації;

- лізинг виробничих комплексів (проджект-ліз) - лізингова компанія здає замовникові «під ключ» цех або завод, включно зі спорудами, механізмами, трубопроводами, системою управління тощо в оренду.

Залежно від обсягу послуг з обслуговування майна, що надається в лізинг, вирізняють:

- чистий лізинг (net leasing) - це лізинг, за якого всі витрати, пов'язані з експлуатацією лізингового майна, реалізацією права економічної власності (транспортування, складання, страхування) несе лізингоодержувач (рентер);

- лізинг із частковим сервісним обслуговуванням - у лізинговій угоді такої форми передбачається виконання лізингодавцем окремих функцій з обслуговування майна (постачання запасних частин, профілактичний огляд, інформаційні та інжинірингові послуг тощо);

- «мокрий» лізинг (wet leasing) - угода такого лізингу передбачає обов'язкове повне технічне обслуговування лізингового майна, його ремонт, страхування тощо лізингодавцем та за його рахунок.

За рівнем окупності об'єкта лізингу розрізняють:

- фінансовий (капітальний) лізинг. Це основний вид лізингу, який включає кілька форм залежно від конкретних умов угоди. Визначення фінансового лізингу міститься в законодавстві України;

- оперативний лізинг - це альтернативний фінансовому вид лізингу, за якого окупність становить менше 90 відсотків вартості об'єкта лізингу;

- дійсний (нормативний) лізинг - це проміжний вид між фінансовим та оперативним лізингом. З одного боку, на відміну від оперативного лізингу, він передбачає право лізингоодержувача на викуп об'єкта лізингу, а з іншого

- надання лізингодавцем додаткових послуг рентеру з утримання та страхування майна. Цей вид лізингу ще називають нормативним. Найпоширеніший термін дії таких лізингових угод становить чотири-п'ять років [22, c. 27].

Залежно від строку лізингової угоди фахівці з лізингу називають такі види лізингу:

- короткостроковий - до трьох років;

- середньостроковий - до п'яти років;

- довгостроковий - понад п'ять років.

Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору лізингу окремих видів майна.

За сектором ринку розрізняють такі форми:

- національний лізинг - коли всі суб'єкти лізингової угоди перебувають в одній країні;

- міжнародний лізинг. Сутність цієї форми визначена законодавством України. За схемою переміщення об'єктів лізингу та лізингових платежів вона охоплює такі складові:

а) експортний лізинг - має місце, коли виробник майна (продавець) і лізингова компанія перебувають в Україні, а лізинго- одержувач - за кордоном;

б) імпортний лізинг - це лізингова угода, за якою зарубіжний лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду вітчизняному лізингоодержувачу. Імпортний лізинг можуть здійснювати і вітчизняні лізингодавці, закуповуючи майно у зарубіжних компаній (виробників чи посередників);

в) транзитний лізинг має місце, коли лізингова компанія купує майно в іноземного товаровиробника та надає його в оренду зарубіжному лізингоодержувачу в іншій країні.

спеціальний лізинг (Cross-Border-leasing) - надання великих міжнародних лізингових послуг, наприклад здійснення масштабного промислового будівництва.

За характером лізингових платежів виокремлюють такі форми:

- лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

- лізинг із компенсаційним платежем - платежі здійснюються готовою продукцією, виробленою за допомогою об'єкта лізингу, або наданням зустрічних послуг;

- лізинг зі змішаним платежем - поєднує перші дві форми виплати платежів.

Залежно від типу майна розрізняють:

- лізинг нового майна («з перших рук» - First-Hand-leasing);

- лізинг вживаного майна (Second-Hand-leasing) - лізинг «з других рук»;

- поновлювальний лізинг (револьверний) - угода лізингу поновлюється по завершенні першого строку оренди.

За способом фінансування вирізняють такі форми лізингу:

- лізинг за рахунок власних коштів передбачає, що лізингова компанія набуває майно для передання його в оренду за власні кошти;

- пайовий лізинг, визнаний законодавством України;

- роздільний лізинг (Leveraged leasing) - це складніший різновид пайового лізингу. За роздільного лізингу кошти для фінансування великомасштабних лізингових проектів залучають із різних джерел. При цьому ризики за угодою лізингу несуть кредитори-банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансово-кредитні установи, а погашення кредитів забезпечують лізингові платежі та лізингове майно. Лізингодавець несе відповідальність тільки перед виробником (продавцем) об'єкта лізингу за повну і своєчасну оплату його вартості [40, c. 57].

З огляду на ініціатора лізингової угоди розрізняють:

- звичайний лізинг (лізинг рентера) - до цієї форми відносять лізинг, що здійснюється з ініціативи лізингоодержувача, який звертається з пропозицією до лізингової компанії (банку, іншої інвестиційної організації) придбати у її власність певне майно з метою подальшої передачі цього майна йому в оренду;

- лізинг товаровиробника (хайринг - hiring) - особлива форма купівлі майна на виплату, яка посідає проміжне місце між звичайним лізингом і рентингом. Рішення про надання майна в оренду приймає його виробник, який укладає угоду із посередником (лізингодавцем). В угоді передбачають можливість повернення виробнику об'єкта лізингу для модернізації й відшкодування за його рахунок витрат з обслуговування та ремонту об'єкта лізингу;

- лізинг лізингодавця (рентинг - renting) - це лізингова угода, за якої об'єкт лізингу не втрачає своєї цінності по завершенні терміну оренди, повторно здається в оренду тому чи іншому орендатору, або повертається для використання колишньому власнику. Посередник (лізингова компанія, посередницька організація тощо) переважно виконує інформаційні, комерційно-посередницькі, а не фінансові функції [41, c. 55].

Характеристика названих у класифікації видів та форм лізингу свідчить, що лізинг являє собою унікальний комплекс майнових відносин, який вирізняється гнучкістю та легкою адаптацією до конкретних умов господарювання.

1.2 Аналіз розвитку лізингових операцій на світовому ринку

Англійський автор Т. Кларк стверджує, що лізинг був відомий задовго до того, як жив Аристотель: він знаходить кілька положень про лізинг в законах Хаммурапі, прийнятих близько 1760 р. до н.е. Римська імперія також не залишилася осторонь від проблем лізингу - вони знайшли своє відображення в інституціях Юстиніана.

У Венеції вже в XI ст. існували угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торгових кораблів дуже дорогі по тим часам якорі. По закінченні плавання «чавунні цінності» поверталися їх власникам, які знову здавали їх в оренду.

Введення в економічний лексикон терміну «лізинг» (від англ. To lease - брати і здавати майно в тимчасове користування) пов'язують з операціями телефонної компанії «Белл», керівництво якої в 1877 р. прийняло рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати в оренду. Проте перше суспільство, для якого лізингові операції стали основою його діяльності, було створено тільки в 1952 р. в Сан-Франциско американською компанією «United States Leasing Corporation», і таким чином, США стали батьківщиною нового бізнесу, і зокрема банківського [8, c. 5].

На початку 60-х років американські підприємці «перевезли» лізинг через океан до Європи, де перша лізингова компанія - «Deutsche lising GMbH» з'явилася в 1962 році в Дюссельдорфі. До середини 60-х років лізингові операції в США становили 1 млрд. дол., А до кінця 80-х років вони перевищили 110 млрд. дол., Тобто за чверть століття збільшилися більш ніж у сто разів. Настільки стрімке зростання операцій з оренди викликаний певними перевагами, одержуваними партнерами по лізинговій операції. На даний період у країнах з ринковою економікою лізингові операції для господарюючого суб'єкта стають переважними при технічному переозброєнні виробництва.

У 1980 - ті рр.. в США набув поширення лізинг авіаційної техніки. У ці роки корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок нової фінансової політики за допомогою лізингу завоювати ринок для своєї моделі літака в конкуренції з Боїнгом. Запропонована Дугласом концепція була названа «Fly before buy» («літати, перш ніж купувати»).

У США лізинг перетворився в один з основних видів економічного бізнесу. Швидкий ріст нових лізингових компаній, що пропонували свої послуги, і різноманітна модифікація умов лізингових договорів визначили самі різні варіанти придбання інвестиційних коштів підприємцями в різних сферах економіки. Пізніше лізингові компанії одержали назву «фінансово-лізингових товариств», вони стали, забезпечувати виробникам шляхи збуту їхньої продукції шляхом здачі в оренду, а також фінансування угод і пов'язаних з ними ризиків [8, c. 11].

Нерідко лізинг використовувався для цілей не зовсім чесних і благородних, наприклад для приховування істинного стану речей - хто власник, для введення в оману кредиторів. У 1571 р. було видано закон про заборону таких угод, дозволялося використовувати тільки дійсний лізинг. Історія використання лізингу повторюється і в ХХ ст. Сучасний лізинговий бум привів до появи величезної кількості угод, лише носили назву «лізинг», але по суті прикривали можливість отримання великих доходів, ухилитися від сплати податків. І перші законодавчі акти в цій галузі основною своєю метою ставили розмежування «дійсного» і «мнимого» лізингу шляхом застосування різних критеріїв і показників.

У Західній Європі перші фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50 - початку 60-х років. В Англії першопрохідцем сучасного лізингового бізнесу стала компанія «Mercantile Leasing Corporation». Проте розвиток лізингових операцій стримувалося невизначеністю їх статусу з позицій цивільного, торгового і податкового законодавства. Лише після того як у податковому законодавстві знайшло відображення правове закріплення статусу лізингових договорів, їх зростання починає характеризуватися високими темпами.

З початку 60-х років лізинговий бізнес одержав свій розвиток на Азіатському континенті. В даний час основна частина світового ринку лізингових послуг зосереджена в трикутнику «США - Західна Європа - Японія». У Західній Європі лізингодавцями виступають переважно спеціалізовані лізингові компанії, які в 75-80% випадків контролюються банками або вважаються їх дочірніми товариствами [8, c. 12].

Для Японії характерним є розширення лізингової операції від фінансування послуг до надання «пакета послуг», що включає комбінації купівлі-продажу, лізингу та позик. Ці послуги отримали назву комплексного лізингу.

В Україні лізинг застосовувався до початку 90-х рр.. в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Лізинг розглядався радянськими зовнішньо-торгівельними організаціями передусім як одна з форм придбання або реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, будівельне, енергетичне обладнання, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини , ЕОМ тощо, з використанням спеціальної форми кредиту.

При будь-якому запозиченні зарубіжного досвіду слід брати до уваги не лише зовнішня схожість економічних процесів. Необхідно реально оцінювати відзнаку ситуації в нашій країні і в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Причини пильної уваги українських підприємців до лізингу зовсім інші, чим у їх зарубіжних колег 25-- 30 років тому. У той період на Заході лізинг був затребуваний зважаючи на різко збільшені інвестиційні потреби економіки, через темпи технічного прогресу, що склалися, які вже не могли задовольнятися за рахунок виняткових традиційних каналів фінансування. Ось чому в умовах конкуренції, що загострюється, лізинг був додатковим і достатньо ефективним каналом збуту проведеній продукції, він дозволяв добиватися розширення круга споживачів і завойовувати нові ринки збуту.

Найбільш динамічним був розвиток північноамериканського лізингового ринку. Його зростання за останні шість років склало 36,2%. США є лідером в проведенні лізингових операцій. На долю цієї країни в 2009р. доводилося 39,5% загальносвітового рівня. Причому за останні два роки середньорічний темп зростання склав 7,5% [8, c. 23].

У Європі різкий стрибок стався в другій половині 80-х років. Так, з 1985 по 1990г. об'єми лізингових операцій збільшилися в 4,8 разу. Навіть з урахуванням коректування на щорічні декілька відсотків інфляції сталося більш ніж чотирикратне зростання лізингу. Після 2001 р. ситуація різко змінилася. У європейській лізинговій індустрії пролунала криза. За часом це збіглося з процесами, що міняють політичну карту континенту. Також економічна рецесія, що мала місце в Європі в 1993-2002 рр., привели до скорочення об'єму операцій, збільшення числа банкротств, посилення конкуренції за отриманням кредиту, падіння прибутків лізингових компаній, а також до скорочення їх спільного числа. Зокрема, у ФРН кількість лізингових компаній під час рецесії на початку 1990-х років скоротилася майже в 2 рази. Посилення конкуренції на лізинговому ринку підштовхнуло лізингові компанії до зниження витрат, поліпшення обслуговування клієнтів шляхом надання нового вигляду лізингу, а також до поглиблення спеціалізації. Лізингові компанії, контрольовані банками, відповіли на загрозу зростаючій конкуренції з боку лізингових компаній, утворених виробничими фірмами, пропозицією лізингу в ув'язці з традиційними банківськими продуктами. Їм допомагає в цьому обширна мережа філій і відділень банків, розширилася практика створення спеціалізованих філій, призначених виключно для проведення операцій по лізингу. Це ще раз підтверджує те, що ринок лізингу також як і інвестиційний ринок взагалі, проявляє великий ступінь чутливості по відношенню до економічної кон'юнктури.

Разом з тим це була не глобальна загальносвітова криза. У інших регіонах миру спад склав декілька відсотків і ситуацію вирівнялась протягом одного року. У Європі ж послідував справжній обвал. Протягом двох років падіння об'ємів ринку лізингу склало 32,5%. Проте надалі ситуація виправилася, і європейська лізингова індустрія почала нарощувати темпи. У 2002-2004рр. приріст об'ємів нового лізингового бізнесу відповідав 14,3%, в 2005-2007 - 17,7, а в 2008-2010-- 9,6% [46, c. 21].

Лізинговий ринок Азії в 2009 р. на 93,6% визначався діяльністю лізингових компаній чотирьох країн -- Японії, Південної Кореї, Гонконгу і Індонезії. У Південній Америці лідером лізингового бізнесу є Бразилія. У 1990 р. операції на Бразільському лізинговому ринку дорівнювали 2 млрд. дол. У 2009 р. об'єм нових лізингових послуг в цій країні досяг 17,4 млрд. дол. Постійно росла частка вантажного автотранспорту. Вона досягає 2/3 всього лізингу устаткування. На промислове устаткування і комп'ютери доводиться по 14%. Частка нерухомості складає 3,3%. Великі перспективи для розвитку лізингу в Бразилії мають телекомунікаційні системи, що, до речі, характерний в даний час і для України. Потенціал цього сектора Бразільського ринку на майбутні п'ять років вимірювався в 40 млрд. дол.

У першу двадцятку країн світу входить Колумбія. Тут об'єм лізингових послуг, що надаються, складав 3,55 млрд. дол., а частка лізингу в спільному об'ємі інвестицій досягала 34,0%. Отримав розвиток лізинг в Чилі. У цій країні, що витягується на багато тисяч кілометрів уздовж побережжя Тихого океану, найбільш популярним був лізинг невеликих риболовецьких судів, строком на п'ять років, а також вантажівок, строком на чотири роки. Середній розмір контракту на чилійському лізинговому ринку складає приблизно 80 тис. дол. Тут активно діє близько двох десятків лізингових компаній. Щорік укладається близько 40 тис. лізингових договорів [47, c. 22].

Дві третини континентального лізингового ринку Африки було сконцентровано в Південно-Африканській Республіці -- 14-й показник в світі. У перших 50 найбільших ринків також входять Марокко і Нігерія.

У Австралії, дев'ятій за об'ємом лізингових операцій в світі, за рахунок лізингу здійснюється 1/5 національних інвестицій в нове устаткування. Цікаво, що лава австралійських підприємств, не дивлячись на свою віддаленість, є потенційними постачальниками лізингового устаткування для України.

Останніми роками дуже швидко росте застосування лізингу в країнах, що розвиваються, де об'єм лізингових операцій виріс в 3 рази тільки за останніх 10 років, перевищивши в 2008 р. 45 млрд. доларів. «У цій групі країн в даний час фінансується через лізинг приблизно 1/8 приватних інвестицій в порівнянні з 30% в США і 25% в Західній Європі».

Як вже мовилося раніше, найбільш динамічним за останні роки розвиток лізингу був в США, на мою думку, це є закономірним, унаслідок різних проблем в країнах Західної Європи і Японії, найближчих суперників США. Японії торкнулася Азіатська криза 1998 року, що сильно вплинуло на ситуацію як в самій Японії так і на її положення на економічному світі, а Західна Європа продовжує процеси внутрішньої інтеграції, і зближення, уніфікації національних систем оподаткування, законодавства, митного регулювання, і, звичайно це відбивається і на розвитку лізингу в Західній Європі, до цього можна додати, що з кожним роком посилюється взаємозалежність Східної і Західної Європи, що з одного боку є позитивним і неминучим, а з іншого боку тягне за собою певні фінансові витрати.

Перспективи розвитку лізингового ринку в світі пов'язані не лише з розширенням лізингових операцій на Східну Європу, включаючи Росію, а також бурхливим його розвитком в країнах, що розвиваються, але і з розширенням міжнародного лізингу, який поки не набув широкого поширення в світі з ряду причин. У Західній Європі, наприклад, на міжнародний лізинг. здійснюваний закордонними лізинговими фірмами, в даний час доводиться тільки 2% від спільного об'єму лізингових операцій тобто інтеграція у сфері лізингу відстає від рівня розвитку загальноекономічної інтеграції.

Найбільш розвиненими лізинговими ринками, як видно з вищесказаного, є ринки США, Японії і низки країн Західної Європи.

1.3 Правові аспекти регулювання міжнародного лізингу

Світова практика розглядає лізингову угоду загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування, в першу чергу, спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах [11].

Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом, і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар'єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг”.

Метою Конвенції є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього, і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх учасників лізингової угоди [12].

З моменту приєднання до Конвенції, для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідне виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

Так, міжнародний документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодавець) укладає зі специфікацією іншої сторони (лізингоотримувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає устаткування на умовах, схвалених лізингоотримувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

- лізингоотримувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодавця;

- устаткування придбається лізингодавцем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодавцем і лізингоотримувачем, і постачальник обізнаний про це;

- лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

У Конвенції закріплений нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоотримувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей придбається устаткування.

Очевидно, що Конвенція виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю.

Крім цього, норми Конвенції застосовуються незалежно від того, чи передбачений договором лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду. Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку) [13].

Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному: лізингоотримувач і лізингодавець повинні знаходитися в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому необхідно, щоб держави, у яких знаходяться лізингодавець і лізингоотримувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договору постачання і договору лізингу) права одного з договірних держав.

Часові умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

Крім цього, для більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які знайшли відображення в Конвенції:

1. Власник устаткування - лізингодавець не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Функція лізингодавця тільки у фінансуванні угоди; лізингоотримувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередньо звертатися з претензіями до постачальника устаткування.

2. Користувач устаткування наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоотримувач не має права без згоди лізингодавця анулювати договір постачання.

3. Лізингодавець вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - ні.

4. Лізингодавець має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання [11].

Таким чином, Конвенція встановлює загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди за їхнім розсудом. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізму набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу, тому що Конвенція є уніфікованим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі акти по лізингу.

На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.

Також міжнародні лізингові відносини регламентуються Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28 травня 1988 року, яка набрала чинності для України 1 липня 2007 року.

Хоча Закон України «Про лізинг» був прийнятий ще в 1997 році, а з часом до нього вносились зміни, і у кінці 2003 року закон викладений у новій редакції, більшість проблем все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній тенденції інноваційно - інвестиційного розвитку держави [13].

В грудні 2003 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про лізинг» та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)» [15].

Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об'єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону «Про лізинг» і Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

Далі у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [15].

Вказані зміни вплинули на регулювання операцій фінансового лізингу. Зокрема:

1. Продавцем (постачальником) при лізингових відносинах може бути фізична чи юридична особа, у якої лізингодавець придбає річ, яка у подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоотримувачу. Це дає можливість товаровиробникам основних фондів передавати свій продукт у фінансовий лізинг та розширяти ринок збуту.

2. Вимога амортизувати 75% співпадає з вимогою бухгалтерського обліку по міжнародним стандартам і використовується у практичній діяльності бухгалтерами. Це положення потребує правового роз'яснення, оскільки допускає різне тлумачення.

3. Лізингоотримувачу передаються всі ризики і винагороди, пов'язані з правом використання і володіння об'єктом лізингу.

4. У фінансовий лізинг можна передавати майно як придбане, так і виготовлене на замовлення орендодавця, а також те, що знаходилось у складі основних фондів лізингодавця на протязі терміну перших 50% амортизації початкової вартості. Дане положення важливе для більшості лізингодавців, хоча і потребує додаткового роз'яснення, про яку амортизацію йде мова - економічну чи податкову.

В податковому законодавстві України регулювання операцій фінансового лізингу передбачає два фіскальних режими - як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість. З прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» від 16.01.2003 р. № 469 об'єктом оподаткування є операції фінансового лізингу. Так, з 01.01.2003 р., у відповідності з доповненням до пункту 1.4 Закону «Про податок на додану вартість», операції по передачі майна орендодавцем на баланс орендаря по договорам фінансового лізингу прирівнюються до продажу, а їх вартість у відповідності з підпунктом 3.1.1 - об'єктом оподаткування. Не є об'єктом оподаткування сплачені відсотки і комісії у складі лізингових платежів, нарахованих на вартість об'єкту фінансового лізингу в сумі, яка не перевищує подвійну облікову ставку НБУ в день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу (підпункт 3.2.2) [13].

Зміни, внесені до статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», змінили правило «першої події» відносно виникнення податкового зобов'язання і податкового кредиту до операції фінансового лізингу. Так, дата виникнення податкових зобов'язань лізингодавця визначена як дата фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу у користування орендарю, а датою виникнення права орендаря на податковий кредит є дата фактичного отримання ним об'єкта фінансового лізингу (підпункти 7.3.4, 7.5.3 Закону України «Про податок на додану вартість»). З придбанням об'єкта фінансового лізингу у лізингодавця виникають податковий кредит і податкове зобов'язання стосовно вартості об'єкта на момент фактичної передачі об'єкта лізингоотримувачу. Тобто, валові доходи і валові витрати лізингодавця, а також зобов'язання і податковий кредит з ПДВ збалансовані.

У лізингоотримувача в момент передачі об'єкта фінансового лізингу на всю суму вартості майна виникає податковий кредит, хоча платежі у рахунок компенсації вартості об'єкта він буде платити частинами. Це дає лізингоотримувачу можливість користуватися податковими знижками при цій операції. Крім того, він отримує право амортизувати отримані основні фонди і збільшити валові витрати на суму лізингових платежів. Потім лізингоотримувач при вказаній операції отримує податкові знижки та зацікавлений в отриманні об'єкта фінансового лізингу.

В Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює також імпорт таких пільг з-за кордону. Більше того, можна навіть говорити про надмірне оподаткування операцій імпорту послуг міжнародного лізингу в нашій державі. Зокрема, існує проблема потрійного податкового навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об'єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об'єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об'єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об'єкта. Законодавчо обумовлюється, що ПДВ на залишкову вартість не сплачується лише у випадку наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування між країнами лізингодавця і лізингоотримувача [12].

Іншою важливою проблемою діючого податкового законодавства про оподаткування міжнародного лізингу є надмірне оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію (податком на прибуток підприємств-нерезидентів). Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 13.1) визначає, що податком на репатріацію оподатковується “лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами чи постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця)”. Дану норму можна трактувати таким чином, що весь лізинговий платіж є об'єктом оподаткування податком на репатріацію. Але основну суму лізингового платежу складає погашення основної вартості майна, що не є прибутком нерезидента. В даному випадку оподатковуваним доходом підприємства - лізингодавця слід вважати лише ту частину лізингової плати, що дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта лізингу.

Отже, доцільною є заміна визначення в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» оподатковуваних доходів лізингодавців - нерезидентів, а саме визначення їх як «сума процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта міжнародного лізингу»

Крім того, існує ще й проблема подвійного податкового навантаження податком на прибуток підприємств іноземного лізингодавця, бо, крім, сплати податків на прибуток у своїй країні, з нього згідно з українським законодавством утримують ще й вже згадуваний податок на прибуток нерезидентів ставка якого, згідно діючого законодавства, 15 %. Проблема подвійного оподаткування податком на прибуток стосується і вітчизняних компаній - лізингодавців, що надають послуги міжнародного лізингу, адже окрім сплати податку на прибуток підприємств в Україні (25%), вони мають ще й сплатити податок на репатріацію в іноземній країні, який є досить поширеним у сучасних податкових системах різних країн.

Як бачимо, мотивом зміни податкового законодавства є поступова адаптація до розвитку лізингового бізнесу в Україні.

Підсумовуючи вищевикладене:

1. В податковому законодавстві України з метою оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість, операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу. Таким чином, держава застосовує схеми оподаткування лізингу, які забезпечують лише фіскальну функцію, що характерно для більшості країн Євросоюзу.

2. Перелік критеріїв стосовно визначення операцій фінансового лізингу викладений у відповідності з їх трактуванням по МСБО та П(С)БО 14 «Оренда», що можна розглядати як прогресивний крок у реформуванні оподаткування цих операцій, оскільки вони відповідають економічній природі фінансового лізингу.

3. З точки зору податку на прибуток, фінансовий лізинг є привабливим варіантом фінансування купівлі основних фондів лише тоді, коли сторони угоди задоволені терміном лізингу і структурою платежів, де частина лізингових платежів, котра вважається відшкодуванням вартості активу на протязі терміну лізингу, не перевищує амортизацію об'єкта під час цього строку [12].

Для вирішення проблеми активізації лізингової діяльності необхідно:

1) потурбуватись про чітку систему оподаткування, яка робила б неможливим подвійне тлумачення, а також узгоджувалась з усіма законодавчими актами, які регулюють лізингові відносини суб'єктів господарювання;

2) створити рівні умови для розвитку фінансового лізингу на ринку фінансових послуг, щоб збільшити зацікавленість всіх суб'єктів підприємницької діяльності в оновленні основних фондів;

3) розробити стратегію об'єктів лізингу з орієнтацією на певні категорії споживачів.

Державне регулювання ринку фінансового лізингу повинно здійснюватися шляхом:

- ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

- розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

- здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу .

Міжнародні корпорації зацікавлені у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоспроможності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу.

Висновки до розділу 1

У першому розділі розглянуто теоретичні засади здійснення міжнародних лізингових відносин, саму сутність лізингу, його функції; розроблено класифікацію лізингових відносин залежно від різних класифікаційних ознак, тенденції розвитку лізингу у світі, огляд українського законодавства у сфері лізингу.

Перспективи розвитку лізингового ринку в світі пов'язані не лише з розширенням лізингових операцій на Східну Європу, включаючи Росію, а також бурхливим його розвитком в країнах, що розвиваються, але і з розширенням міжнародного лізингу, який поки не набув широкого поширення в світі з ряду причин. У Західній Європі, наприклад, на міжнародний лізинг. здійснюваний закордонними лізинговими фірмами, в даний час доводиться тільки 2% від спільного об'єму лізингових операцій тобто інтеграція у сфері лізингу відстає від рівня розвитку загальноекономічної інтеграції.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування, в першу чергу, спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах.

В результаті дослідження виявлено, що сьогодні одним із найбільш ефективних методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності є лізинг як новий вид фінансування, чому сприяють загальні тенденції економічного розвитку. Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти

Шляхом огляду і аналізу чинного законодавства України, дано визначення поняття лізингу, і конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Також виявлено, що в Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює імпорт таких пільг з-за кордону.

Розділ 2. Механізм здійснення лізингових операцій на підприємстві

2.1 Характеристика діяльності та фінансового стану компанії ТОВ

«Кернел Трейд»

ТОВ “Кернел Трейд” (надалі “Кернел”) - одна із найбільших в Україні вертикально інтегрованих агропромислових компаній, лідер українського ринку соняшникової олії у пляшках, а також експорту олії за кордон, входить у трійку найбільших експортерів зернових культур України за результатами 2010 року.

Основні види діяльності компанії:

- виробництво соняшникової олії;

- експорт соняшникової олії та зернових культур;

- дистрибуція соняшникової олії у пляшках на внутрішньому ринку;

- надання послуги з перевалки зернових вантажів у порту м. Іллічівська;

- надання послуг з перевалки олії та зерна у портах м. Миколаєва;

- зберігання зернових та олійних культур на внутрішніх елеваторах;

- агровиробництво.

Позиції компанії “Кернел” на 2011 рік є досить сильними на українському ринку агропродукції, що підтверджують наступні дані виробництва та економічної діяльності підприємства:

1 місце за об'ємом продажів соняшником олії у пляшках. Доля на внутрішньому ринку складає - 35% (портфель брендів: “Щедрий Дар”, “Стожар”, “Чумак Домашня”, “Чумак Золота”).

1 місце за об'ємами виробництва соняшникової олії. Загальна потужність переробки на заводах компанії складає - 2,2 млн. тонн насіння соняшника у рік.

1 місце за експортом соняшникової олії в України.

У трійці найбільших експортерів зернових культур в Україні за підсумками 2010 року [52].

Один із найбільших операторів з перевалки зернових вантажів у порту. Потужності з перевалки складають більше 20% від загального об'єму українського експорту зернових. Оператор з перевалки рослинних олій у порту потужністю більше 500 тис. тонн у рік, також має можливість перевалки продуктів (шроту і т.п.) більше 200 тис. тонн у рік.

Компанія володіє найбільшою в Україні мережею елеваторів, яка здатна вмістити 2,2 млн. тонн одночасного зберігання.

Історія появи та розвитку компанії на українському ринку агропродукції:

1995 рік - початок діяльності компанії, трейдерська діяльність, експорт зернових та олійних культур.

1995-2001 рр. - купівля перших елеваторів, компанія прийняла участь у державній програмі приватизації елеваторів.

2002 рік - купівля Полтавського олійноекстраційного заводу, запуск напряму сільськогосподарської діяльності.

2004-2005 рр. - купівля торгової марки “Щедрий Дар”, вихід на український внутрішній ринок соняшникової олії у пляшках.

2006 рік - купівля активів компанії “Євротек” у Харківській області: 2 олійноекстраційних заводи, торгова марка “Стожар”, 13 елеваторів, а також більше 14 тис. Га орендованих земель сільськогосподарського призначення. Збільшення бізнесу компанії практично на 70%. Збільшення власної долі на внутрішнього ринку соняшникової олії у пляшках до 22% (портфель брендів).

2007 рік - підписання з компанією “Чумак” ліцензійного договору у класі олії, згідно з яким “Кернел” отримує ексклюзивне право виробляти та реалізовувати соняшникову олію у пляшках під торговою маркою “Чумак”.

“Кернел” стає лідером на українському ринку соняшникової олії у пляшках. Збільшення долі внутрішнього ринку до 35% (портфель брендів: “Щедрий Дар”, “Стожар”, “Чумак Домашня”, “Чумак Золота” та “Любонька”).

Дебют на Варшавській фондовій біржі, якому передувало успішне первинне публічне розміщення акцій компанії на суму 221 млн. дол. США.

2008 рік - залучення 84 млн. дол. США шляхом додаткової емісії, яка підлягала розміщенню серед інституційних інвесторів [52].

Купівля другого за величиною українського портового комплексу з перевалки зернових вантажів у порту міста Іллічівськ (Одеська область). Зерновий комплекс Трансбалктермінал здатний щорічно забезпечувати перевалку більш ніж 4,5 млн. тонн зернових. Купівля терміналу була для “Кернел” одним із етапів розширення маркетингових можливостей та створення найбільшої інтегрованої мережі поставок в Україні від виробництва сільськогосподарських культур та закупівлі сільськогосподарської продукції у виробників до перевалки вантажів у порту для експорта. Об'єм інвестицій у купівлю термінала - 100 млн. дол. США.

2009 рік - запуск нових виробничих потужностей на Полтавському олійноекстраційному заводі - “Кернел Груп”: потужність переробки насіння соняшника збільшена з 750 тонн до 1300 тонн на добу. Інвестиції у проект склали 25 млн. дол. США. Було підписано договір на переробку 230 тис. тонн насіння соняшника у рік на олійноекстраційному заводі у порту м. Іллічівськ, адже завод розташовано поруч із зерноперевальним терміналом компанії.

Експортуються зернові, олійні та бобові культури: пшениця, ячмінь, соя, ріпак, кукурудза, горох. Країни, у які здійснюється постачання продукції: країни ЄС, Близький та Середній Схід, Південно-Східна Азія, Північна та Східна Африка.

Трансбалктермінал - це другий за величиною український зерновий портовий термінал вищого класу, який розташований у порті міста Іллічівськ.

Потужності терміналу дозволяють перевантажувати більше 4,5 млн. тонн зернових у рік з можливістю подальшого збільшення. Здатність комплексу по одночасному зберіганню 200 тис. тонн зерна, для чого використовується 38 вертикальних взаємопов'язаних бункерів, які дозволяють зберігати різноманітні види продукції. Два причали глибиною 11,5 метрів дають можливість одночасно проводити завантаження на два глибоководних судна зі швидкістю - 900 тонн на годину. З одного причалу може бути навантажено 20 тис. тонн зерна за добу [52].

Лабораторія підприємства сертифікована Міжнародною асоціацією з торгівлі зерном та кормами GAFTA.

Окрім перевалки зернових вантажів “Кернел”, Трансбалктермінал надає послуги іншим міжнародним зерновим компаніям.

Географічне положення підприємств у Полтавській, Миколаївській, Кіровоградській, Херсонській, Запорізькій та Харківській областях дозволяє вигідно охоплювати сировинну базу та залучати максимальні об'єми соняшникового насіння на заводи компанії, та зернових культур для експорту. Діяльність підприємств орієнтована на товаровиробника. Елеватори надають гнучкі умови зберігання, забезпечують швидкий прийом та відвантаження продукції.

Розвиток бізнесу з вирощування зернових та олійних культур розвивається компанією із 2001 року, станом на 2011 рік в оренді знаходиться 87,5 тис. га землі сільськогосподарського призначення. Використання сучасних технологій, обладнання та техніки, дозволяє продукції бути конкурентноздатною. Зокрема спеціалізується підприємство на таких культурах як: пшениця, ячмінь, соя, кукурудза, горох, насіння соняшника [52].

Успішність діяльності компанії засвідчується тим, що ринкова вартість акцій компанії досягла 1 млрд. дол. США, а отже шлях розвитку, що був обраний менеджментом компанії є правильним, адже зорієнтований на постійне зростання присутності “Кернел” як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Основою такого успіху має бути стійкий фінансовий стан компанії, що формується у процесі її виробничо-господарської діяльності, а тому систематичний аналіз фінансового стану компанії, її платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості є необхідною складовою для розуміння мети та завдань “Кернел”. У той же час, дохідність будь-якої компанії, розмір її прибутку, багато у чому залежить від її платоспроможності та фінансової стійкості.

Загалом, фінансова діяльність компанії має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування компанії. А як наслідок цього - здійснення найголовнішого завдання фінансового менеджменту компанії - збільшення ринкової вартості компанії, за рахунок здійснення виваженої та раціональної виробничої, збутової та цінової політик. Аналіз фінансового стану компанії “Кернел” проведено за наступними групами показників оцінки:

Основною інформаційною базою для здійснення оцінки фінансового стану компанії ”Кернел” є дані консолідованого балансу компанії, консолідованого звіту про рух грошових коштів, консолідованого звіту про зміни у акціонерному (власному) капіталі компанії, а також консолідованого звіту про доходи. Всі дані взяті зі щорічного фінансового звіту, що розміщується на офіційному сайті ТОВ “Кернел-Трейд”. Показники ліквідності представлені в табл. 2.1. [52].

Таблиця 2.1. Оцінка основних показників ліквідності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Оцінка ліквідності компанії передбачає обчислення таких показників як обсяг та маневреність власних оборотних засобів, коефіцієнти поточної, швидкої та абсолютної ліквідності, а також коефіцієнт заборгованості зображених в таблиці 2.2. [52].

Таблиця 2.2. Динаміка основних показників ліквідності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Розмір власних оборотних засобів характеризує ту частину власного капіталу, яка є джерелом покриття поточних активів компанії, тобто активів, які мають використовуватися менше 1-го виробничого циклу. Їх скорочення у 2009 році на 8,882 млн. дол. США безумовно пов'язане із кризовими явищами у світовій економіці, адже фінансові ресурси для своєї діяльності компанія залучає на зовнішньому ринку, а їх нестача у цей період і призвела до погіршення у власних активах, тобто до їх скорочення. Але вже у 2010 році, коли світова економіка відновила своє зростання, “Кернел” провела успішний рік, завдяки чому вдалося збільшити суму власних оборотних коштів більш ніж на 63 млн. дол. США. Зростання експорту зернових, насіння соняшника та соняшникової олії дозволили компанії наростити внутрішні резерви та збільшити власну капіталізацію.

Останні роки спостерігається чітка тенденція до зменшення поточної ліквідності фінансів підприємства. Це має досить негативне значення, але величина самого показника демонструє фінансову стійкість компанії, що короткострокові зобов'язання “Кернел” повністю покриваються поточними активами компанії. Такий запас фінансвої міцності дозволяє розраховувати на отримання кредитів та позик від фінансово-кредитних інституцій, адже підприємство розвивавється успішно [52].

Величина показника швидкої ліквідності показує результати, які вказують на те, що компанія здатна розрахуватись із всіма своїми короткостроковими зобов'язаннями, якщо у найближчий час виникне така необхідність. А зростання цього показника за останні 2 роки удвічі, свідчить про стрімке зростання підприємства, його успішний розвиток.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності має досить скачкоподібний характер, а його величина за 2010 рік, свідчить про певні проблеми, які виникли у компанії у 2010 році. Загалом, у попередні періоди, показник відображав позитивні тенденції. Тобто проблеми із неплатежами по власних боргах у компанії були відсутні, але дані останнього року свідчать, що такі негаразди можуть виникнути. Основними причинами цього є залучення декількох кредитів під інвестиційні проекти компанії, а також квотування експорту зернових державою, що негативно відбувається на прибутковості “Кернел”, і здатності здійснювати торгівлю із закордоном.

Коефіцієнт заборгованості показує, яка частина активів компанії фінансується за рахунок зобов'язань. У “Кернел” ця цифра коливається від 26% до 38%, а отже позиція компанії доволі стійка. Адже заборгованість становить менше 50%, тому підприємство розвивається за рахунок внутрішніх накопичень, а для інвесторів це теж показник, адже вони віддають перевагу компаніям із низьким рівнем заборгованості. Беручи до уваги той факт, що коефіцієнт знизився до максимального за 3 останні фінансові роки значення, можна стверджувати, що компанія успішно зростає та поступово розвивається, при мінімальних запозиченнях зі сторони.

Показник оборотності коштів, поміщених у запаси товарно-матеріальних цінностей, або коефіцієнт використання запасів, є важливим для поліпшення показника ліквідності компанії відображено в таблиці. “Кернел” має середній показник оборотності товарно-матеріальних запасів, що вказує поступовий розвиток компанії, без здійснення радикальних змін у веденні бізнесу, а поступове зростання оборотності свідчить про прискорення руху капіталу всередині компанії та перетворенні запасів на грошові кошти, а отже і зростанню прибутковості компанії. Оцінка основних показників оборотності компанії представлена в таблиці 2.3. [52].

Таблиця 2.3. Оцінка основних показників оборотності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Показники оборотності поточних активів мають досить невеликі значення, що свідчить про не досить ефективне використання поточних активів на підприємстві. За винятком скачка, що стався у 2009 році, загалом коефіцієнт має сталий характер і тримається на одному рівні.

Коефіцієнт показує, за який термін продажі компанії покривають вартість коштів, вкладених у обладнання та інші активи. Тобто з кожного вкладеного долару США компанія отримала у 2009 році на 1,8 дол. США більше ніж у 2008 році, і на 2 дол. США менше у 2010 році, ніж у 2009 році. Загальна ж ситуація вказує на те, що виробничі активи, у які компанія вкладала гроші окупляться швидко. Динаміка основних показників оборотності компанії «Кернел» представлена в таблиці 2.4. [52].

Таблиця 2.4. Динаміка основних показників оборотності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Показники оборотності активів компанії є досить низькими, але загалом, для галузі сільського господарства, наявність хоч невеликого прибутку це вже успіх. Оскільки показники оборотності близькі до 1, отже компанія розвивається і отримує прибуток від своєї діяльності.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до розрахунків. Таким чином, тривалість періоду інкасації, тобто терміну, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти компанії, зросла від 126 днів у 2008 році до 234 днів у 2010 році. Зростання цього терміну свідчить про те, що з партнерами компанія має труднощі, зокрема із оплатою вже поставленої продукції, наслідком чого можуть виникнути проблеми і у фінансах компанії, зокрема погіршення очікування прибутку, що призведе до перебоїв у фінансуванні інвестиційних проектів компанії та ускладнить соціальну ситуацію на виробництві. Оцінка основних показників рентабельності компанії «Кернел» представоена в таблиці 2.5. [52].

Таблиця 2.5. Оцінка основних показників рентабельності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Рентабельність продажу компанії ”Кернел” у 2009 році зросла на 0,064. Тобто, якщо у 2008 році компанія отримувала з 1 дол. США, вкладеного у виробництво, майже 24 центи прибутку, то у 2009 році ця величина збільшилась на 6 центів та становила 30,3 центи. Але у 2010 році зростання було не суттєвим, тому впливу на фінансову стійкість компанії не справило, але відмічається, що позитивна тенденція існує, що сприймається оптимістично.

Рентабельність основної діяльності “Кернел” відображає відношення між доходами (прибутком), отриманим від реалізації агропродукції компанії, та собівартістю виробництва цієї продукції у сумі із витратами на їх збут. Цей показник також зріс і досяг у 2009 році позначки у 0,353 - що означає зростання прибутку на 0,078, який припадає на 100 дол. США витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Зростання ж у 2010 році склало лише 0,004, що є низьким показником для суттєвих змін у фінансовій діяльності підприємства, але існування позитивної тенденції справляє позитивне враження на котирування акцій на фондовій біржі.

Коефіцієнт норми прибутку вказує на те, скільки грошових коштів створює 1 дол. США, що відноситься до активів. Якщо у 2008 році цей показник становив 12 центів, то вже у 2010 році цей показник зріс до майже 15 центів, що вказує на зростання прибутковості компанії, а отже правильну та вмілу діяльність команди менеджменту “Кернел”, та чітку і послідовну реалізацію стратегії розвитку, що здійснюється компанією. Динаміка основних показників оборотності компанії «Кернел» відображена в таблиці 2.6. [52].

Таблиця 2.6. Динаміка основних показників оборотності компанії «Кернел»

Джерело: [52].

Простежуються різно направлені зміни у коефіцієнті дохідності активів, тобто у 2009 році прибуток, що припадав на 1 дол. США активів перевищував даний показник за 2008 рік майже на 8 центів. А от показник 2010 року був меншим за відповідний аналог 2009 року на 5 центів, тобто 2010 рік був меншим успішним та прибутковим, з точки зору використання тих активів, які були задіяні у виробництві. Дана ситуація засвідчує певні проблеми, що існують із використанням активів на підприємстві, а отже і з їхньою прибутковістю.

Даний показник вказує на прибутковість власного капіталу “Кернел”, тобто скільки центів приносить 1 дол. США акціонерного капіталу компанії, при його участі у виробничому процесі підприємства. Спад у 2009 році викликаний негативними явищами у світовій економіці та внутрішніми перепонами з боку держави на експорт агропродукції за кордон. Протее вже у 2010 році ситуація вирівнялась і прибутковість компанії знову зросла.

Ліквідність компанії у період 2008-2010 років як зростала, так і знижувалась, що свідчило про поступовий вихід компанії із фінансових труднощів, який був спричинений світовою кризою. Здатність до швидкого переведення активів у готівку, дозволяє компанії більш широко залучати фінансові засоби у виробництво, здійснювати зовнішні запозичення та власні інвестиції, проте, негативні тенденції у деяких параметрів ліквідності зберігаються, але вони спричинені не важким фінансовим станом, а збільшенням кількості зобов'язань “Кернел”, через залучення позик для реалізації інвестиційних проектів, що здійснює компанія у галузі.

У 2009 році спостерігалось пожвавлення оборотності коштів підприємства, проте у 2010 році ця динаміка змінилась на протилежну. Загалом же, такі дані свідчать про поступове зростання підприємства, його розвиток, адже уповільнення оборотності було спричинене розширенням присутності компанії на внутрішньому та зовнішньому ринках агропродовольчої продукції, що і уповільнило оборотність грошових коштів “Кернел”. Окрім того, неефективне розподілення виробничих активів також уповільнило темпи оборотності, та змусило компанію вийти на ринок зовнішніх запозичень [52].

Рентабельність ”Кернел” залишається на середньому рівні, але якщо звертати увагу на те, що це сфера сільського господарства, то у порівнянні з іншими виробниками - прибутковість і позицій компанії набагато кращі та сильніші. Спостерігається поступове зростання рентабельності продажу, рентабельності використання капіталу компанії, а головне - активів, адже саме неефективність управління останніх, гальмує стрімкий розвиток підприємства. Проте загальні результати вказують на фінансову стійкість компанії, що свідчить про поступове відновлення виробництва та проходження найбільш несприятливого періоду фінансової кризи для даної компанії.

Загалом період 2008-2010 років був одним із найважчих для світової економіки, але навіть такі загрози не змогли зламати тенденцій до загострення проблем із продовольством, тому “Кернел” успішно діяв у цей час як на національному, так і на зовнішньому ринку, і вийшов на лідируючі позиції по експорту деяких видів агропродукції, перетворюючись таким чином на значного гравця на світовому ринку агропродукції. Компанія ”Кернел”, як один із учасників світової економіки теж відчула на собі всю повноту кризи, зіткнувшись із проблемами по залученню коштів для власних проектів, що спричинило певний застій у розвитку підприємства у 2008 та 2009 роках. Проте, ця компанія не лише збереглася, а також залишила за собою лідируючі позиції на ринках певних видів продукції. Це відображає стійкість компанії та вірність рішень її менеджменту, а також ефективність здійснюваної у докризовий період політики компанії по експансії на світовий ринок, присутність на якому і забезпечила “Кернел” досить легке перенесення наслідків фінансової кризи. Перспектива зростання компанії зберігається із перспективою зростання світової економіки в цілому, а також залучення провідних сільськогосподарських виробників України до вирішення світових проблем із продовольством.

2.2 Визначення економічної доцільності лізингових операцій на

підприємстві

Однією із складових процесу управління на початковому етапі створення фінансово-кредитного механізму лізингового бізнесу виступає планування як процес прийняття рішень щодо завдань лізингового бізнесу та способів їх реалізації.

Особливе місце в системі оперативного планування слід відвести фінансовій стратегії лізингового бізнесу, основна мета якої полягає у ресурсному забезпеченні нарощування економічного потенціалу суб'єктів господарювання. В процесі розробки фінансової стратегії на основі системи фінансових коефіцієнтів аналізується фінансовий стан лізингоотримувача, виявляються сильні та слабкі сторони його фінансово-господарської діяльності, визначаються джерела фінансування, розробляється перспективний прогноз та фінансовий план. Визначну роль у цьому слід відвести фінансовому забезпеченню лізингового бізнесу. Джерелами фінансування лізингового бізнесу поряд із прямим фінансуванням власними коштами лізингоотримувача (частини прибутку, що залишається після оподаткування, коштів амортизаційного та інноваційного фондів підприємства, фонду економічного розвитку підприємства, коштів, отриманих підприємством у вигляді дивідендів, процентів в результаті активної діяльності на фондовому ринку, індивідуальних заощаджень інвестора), виступають залучений та запозичений капітал, бюджетні інвестиційних джерела. До джерел запозиченого капіталу відносяться позички банківських установ, строкові депозити інституційних інвесторів, таких як пенсійні фонди, страхові компанії. Залученими коштами виступають кошти, отримані від реалізації власних облігацій, акцій, форвардів. Прикладом бюджетних інвестицій, напрямлених до сфери лізингового бізнесу, виступають кошти Державного лізингового фонду, фінансові ресурси якого формуються за рахунок бюджетних відрахувань з метою фінансування вітчизняного виробника [54, c. 33].

Для того, щоб отримати реальний ефект від лізингового бізнесу слід пройти складний шлях від концептуальної ідеї щодо здійснення лізингу до практичного втілення або реалізації лізингового проекту.

Процес здійснення лізингової операції можна виконати послідовно долаючи 6 взаємопов'язаних етапів:

- мотивація бізнес-ідеї лізингу;

– підготовка лізингового проекту;

– аналіз лізингового проекту;

– юридичне оформлення лізингової угоди;

– використання об`єкту лізингу;

– оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Лізингодавець на основі укладеної кредитної угоди з банком придбаває об`єкт у виробника /продавця майна та передає його у тимчасове користування лізингоотримувачу за певну плату. Лізингоотримувач укладає на предмет лізингової угоди страховий контракт. В якості лізингодавця може виступати інвестиційна компанія або фонд. Консалтингова фірма здійснює аудиторське супроводження проекту.

Як видно з рис. 2.1. [58, c. 41]. лізингоотримувач вступає у лізингові відносини, і тим самим, першим звертається до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в лізинг.

Рис. 2.1. Організація лізингового процесу [58, c. 41].

Окресливши основні організаційні етапи здійснення лізингового бізнесу, маємо нагоду пересвідчитися у важливості кожного з них. Дійсно, будь-яку лізингову угоду можна вважати успішною, тобто тією, яка принесла б певні вигоди її учасникам, лише у разі здійснення усіх її етапів. Розпочати слід з ідеї лізингу, тобто мотивів, що спонукають лізингоотримувача, лізингодавця та інвестора стати суб'єктами лізингових відносин. Цей вирішальний етап пов'язаний понад усе із з'ясуванням обсягів лізингових операцій та фінансовим забезпеченням лізингового бізнесу.

В рамках операції лізингова компанія (лізингодавець) за договором купівлі продажу набуває устаткування у компанії-постачальника, яке вказує кінцевий покупець (лізингоотримувач). Техніка стає власністю лізингової компанії і потім передається ТОВ “Кернел Трейд” в лізинг.

Лізингооримувач ТОВ “Кернел Трейд” протягом дії договору лізингу періодично виплачує лізингодавцю відповідні суми - лізингові платежі.

Як правило, устаткування отримується не на власні засоби лізингової компанії, а на привернуті, наприклад, банківський кредит (тому з'являється ще один учасник операції - банк). Цей кредит лізингодавець виплачує з частини коштів, що поступають йому від ТОВ “Кернел Трейд”.

Ризики можливої неплатоспроможності ТОВ “Кернел Трейд”, страхуються наступним учасником лізингової операції - страховою компанією.

В результаті такої схеми ТОВ “Кернел Трейд” фактично купує техніку під банківський кредит. При цьому право власності на це устаткування переходить до покупця після виплати всієї суми лізингових платежів.

Склад, розмір і терміни виплати лізингових платежів визначаються безпосередньо в договорі лізингу і можуть змінюватися у кожному конкретному випадку і залежать від умов роботи лізингової компанії. Зазвичай лізинговий платіж включає наступні компоненти:

1. Авансовий внесок (20-30% від суми контракту)*.

2. Виплати основного боргу.

3. Виплати відсотків по кредиту (18-20% річних на 1,5 - 2 роки).

4. Оплата страховки*.

5. Комісійні лізингової компанії (2 - 4% від суми контракту).

6. Податок на майно.

7. Податок з обороту (1% від суми платежу).

8. ПДВ на лізинговий платіж.

* - авансовий платіж і оплата страховки здійснюється в першому лізинговому платежі [59, c. 36].

Оперативна оренда с/г техніки являє собою господарську операцію, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами за плату з обов'язковим їхнім поверненням після закінчення терміну дії договору.

Передача і повернення орендованого обладнання оформляється актами приймання-передачі, на підставі яких орендоване обладнання у бухгалтерському обліку зараховується орендарем на позабалансовий рахунок 01 «Орендовані необоротні активи» по вартості, зазначеній в договорі оренди.

У терміни, визначені договорами оренди, орендар виплачує орендодавцям плату за користування орендованим обладнанням (орендну плату). Суми ПДВ, що входять до складу орендної плати, орендар при наявності податкових накладних орендодавців має право включити в податковий кредит [59, c. 46].

Досвід зарубіжних країн розглядає лізинг як альтернативну можливость створення (придбання) майна (основних фондів) підприємством по відношенню до схеми прямого кредитування.

З організаційної точки зору, як правило, формування лізингових відносин означає виникнення проміжної ланки між кредитором і споживачем інвестицій. Тому переваги і недоліки включення лізингової компанії в угоду повинні і можуть розглядатися: а) з точки зору інтересів кредитора; б) з точки зору інтересів одержувача основних фондів - предмета лізингової угоди. Розглядається три основних учасника лізингової операції: виробниче підприємство, лізингова компанія і кредитор.

Пропонується оригінальна інтерпретація і компонування витрат підприємства - позичальника (орендаря) при двох порівнюваних схемах угоди. Далі вивчається «трансформація витрат» при організації лізингової угоди. Лізингова угода в самому загальному випадку є альтернативою операції із залучення кредиту, необхідного для придбання основних виробничих фондів. З позиції виробничого підприємства виникнення додаткового економічнох ланки між ним і кредитором означає перекомпонування елементів його витрат, пов'язаних з поверненням наданих інвестицій.

«Варіант відносин рівного партнерства», в якому лізингова компанія пропонує підприємству свої послуги виходячи зі своїх власних можливостей із залучення позикових коштів та оцінки доцільного рівня винагороди. А виробниче підприємство приймає рішення виходячи з економічної доцільності запропонованих умов. При цьому передбачається, що альтернативою пропонованої лізингової угоді є реальна можливість підприємства самостійного залучення позикових коштів на аналогічний період часу. Аналіз «Варіанта відносин рівного партнерства» передбачає розгляд угоди і ухвалення рішення про лізинг, тільки з точки зору потенційного орендаря - «підприємства». Рішення приймається на основі зіставлення витрат потенційного орендаря, пов'язаних з орендним і кредитним фінансуванням.

«Варіант родинних відносин», в якому передбачається об'єднання інтересів підприємства і лізингової компанії з метою мінімізації витрат, пов'язаних з придбанням необхідного виробничого майна. Альтернативою також є кредитна угода. У цьому разі економічна доцільність лізингу розглядається виходячи з оцінки сукупних витрат підприємства і лізингової компанії при організації операції [57, c. 25].

«Спорідненість відносин» лізингової компанії і орендаря передбачає відсутність самостійного інтересу лізингової компанії (відмінного від інтересів виробничого підприємства) в отриманні прибутку, що перевищує розмір прибутку, необхідного для оплати обов'язкових платежів. Перш ніж запропонувати варіант розрахунку, автори аналізу роблять зауваження про те, що: за такої побудови лізингової угоди факт виникнення лізингових платежів замість сумарних витрат при організації прямого кредитування не призводить до додаткової витрати підприємства з ПДВ. розмір податків з обороту виробничого підприємства при цьому не змінюється виникає додатковий витрата лізингової компанії у вигляді «податків з обороту» з лізингового платежу розмір амортизаційних відрахувань принципово еквівалентний, оскільки є функцією від балансової вартості основних фондів при лізингу відсотки за користування кредитом включаються до собівартості лізингової компанії і, отже, виникає економія вигляді зменшення податку на прибуток [54, c. 28].

Далі, виділяються «переваги» і «недоліки» лізингу: Економляться кошти зі сплати податку на прибуток за рахунок включення до собівартості процентних платежів за кредитом і можливості використовувати механізм прискореної амортизації. Недоліком лізингової схеми в порівнянні з прямим кредитом вважається «необхідність повторної сплати податків з обороту».

Подальший аналіз полягає у з'ясуванні умов, за яких переваги лізингу переважують його недоліки. Автори аналізу отримують наступні результати порівняння: «механізм лізингу доцільний для підприємства за умови економічної можливості підприємства застосувати механізм прискореної амортизації майна та / або об'єктивної необхідності використання для придбання майна механізму кредитування». Такий висновок отримано внаслідок не розгляду умов порівняння лізингу з альтернативним йому позикою.

Лізинг стає дешевшим в результаті прискорення амортизації активу, при збереженні колишніх норм при традиційному кредитному фінансуванні. Відмінності в термінах життя проектів не приймається в розрахунок. Тому наступні авторські побудови не відповідають принципам оцінки конкуруючих інвестицій [54, c. 32].

Методика визначення ефективності лізингових операцій повинна носити науково-прикладний характер. Основою економічного механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем є розмір лізингових платежів. Лізиногові платежі виплачуються в період дії лізингової угоди і включають в себе амортизаційні відрахування на повне відтворення переданого в лізинг майна і лізинговий відсоток. Лізинговий відсоток повинен покривати лізингодавацеві накладні витрати по лізинговій угоді, а також забезпечити лізингодавцю прибуток. Джерело виплати лізингового відсотка - сукупний дохід лізингоодержувача, який зявляється в періоді використання майна.

Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко.

, (3.1)

де Сліз -- вартість об'єкту лізингу;

ЧПі -- чистий прибуток 1-го періоду;

Кn ліз -- лізинговий коефіцієнт;

n -- строк лізингу;

і -- період лізингового договору (і=1, 2, .... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення Кn ліз перевищує нерівність (граничну ефективність проекту) необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой.

, (3.2)

де - загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу;

- одноразові витрати лізингодавця в році t, грн.;

-- поточні витрати лізингодавця в році t, грн.;

Нt -- податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн.;

Вt - виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн.;

аt -- коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t: at = 1/(1+i)t, де i - розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоодержувача можна представити як наступну нерівність:

, (3.3)

де Со.в.ф. - вартість об'єкта основних виробничих фондів;

К(%) -- процент по кредиту;

Слік -- вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів;

Пліз - загальна лізингових платежів;

Д(%) -- процент по депозиту (або можливий прибуток від використання засобів, що визволилися внаслідок застосування лізингу);

Рліз -- вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця);

Т -- термін реалізації лізингового проекту.

Знак «>« свідчить, що проект ефективний, «<« -- неефективний, «=« - необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (який носять не явно виражений характер) [48, c. 56].

Однак якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредити, а також підприємства-виробники.

Дана формула передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання. При лізингу таких об'єктів необхідно враховувати більш високі експлуатаційні витрати (якщо за договором їх не несе лізингодавець), невисоку продуктивність, а також оцінювати вартість об'єкта виходячи з його технічного стана і цін, що склалися на ринку лізингу подібної техніки.

Ефективність лізингової операції для лізингодавця можна визначити шляхом зіставлення загальної суми, виплачуваній по лізинговій угоді, з ціною придбання майна в кредит. Використання на практиці пропонованих методичних підходів при визначенні ефективності лізингу дозволяє правильно визначати ефективність лізингу, як методу інвестування.

2.3 Проблеми розвитку лізингових операцій в Україні

Одним з факторів, що ускладнюють операції міжнародного лізингу, є те, що лізингодавець і лізингоодержувач є резидентами різних держав, в яких існує своя юридична система. Таким чином, угода повинна відповідати вимогам законодавства двох держав одночасно. Природно, що податкові наслідки угод міжнародного лізингу відрізняються від угод внутрішнього лізингу. Операція, яка може бути класифікована як угода фінансового лізингу в одній країні, буде визнана орендою або навіть продажем в розстрочку в іншій країні. Оскільки в даному випадку до лізингоодержувача буде застосовуватися інший податковий режим, то це може спричинити за собою набагато більші витрати, ніж планувалося раніше.

Для лізингодавця вкрай важливо відстежити, наскільки зрозумілі і ефективні норми законодавства, які регулюють процедуру повернення лізингового обладнання в разі порушення лізингоодержувачем своїх зобов'язань за угодою. Також необхідно звернути увагу на місцеве законодавство, що регулює процедуру банкрутства підприємств, або визнання підприємства неплатоспроможним. Ці ризики можна знизити вибором для регулювання операції міжнародного лізингу добре відомої правової системи, в якій вже відпрацьовані прецеденти різних ситуацій, що виникають при здійсненні подібних операцій [23, c. 142].

Світовий ринок лізингових послуг характеризується різноманіттям форм лізингу, зростаючою динамікою його показників, швидкістю географічного поширення.

Відомо, що міжнародний лізинг є однією з форм матеріально-технічного забезпечення з одночасним міжнародним кредитуванням та арендою.

Сучасний світовий ринок лізингових послуг зосереджений у таких потужних економічних центрах, як: США, Західній Європі та Японії. На їх частку припадає більша частина обсягу лізингових угод у світі. Досить динамічно лізинг розвивається ще й у деяких країнах Азії.

Сьогодення відзначається належним розвитком світового лізингового ринку, який характеризується не лише збільшенням кількості країн-учасниць, але і розширенням та об'єднанням їх зусиль щодо міжнародного співробітництва, зростанням можливостей забезпечення необхідними ресурсами лізингових процесів.

Зародження лізингових відносин є досить актуальним і важливим етапом розвитку і для України, але в теперішній час даний процес в країні відбувається дещо повільно, що спричинено низкою проблем, які виникають безпосередньо при перебігу лізингової діяльності [24, c. 47].

Після отримання у 2004 році Україною статусу держави з розвиненою ринковою економікою, розпочався активний розвиток фінансово-кредитних відносин і, зокрема, лізингу. Останній надає нові можливості стосовно використання досягнень науково-технічного прогресу, є новою формою матеріального забезпечення суб'єктів господарювання, а отже створюються ґрунтовні підстави щодо здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності, яка в свою чергу, прискорюватиме їх інноваційний розвиток завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню виробництв сучасною економічною технікою.

На основі проведеного дослідження світових особливостей розвитку лізингу, можна стверджувати, що галузева структура лізингових операцій варіюється в залежності від конкретного регіону. Так, наприклад, в Європі широко використовується лізинг автомобілів, причому останній може бути як у вигляді особистого користування, так і для виробничих цілей. За даними видання «Європейський лізинг», до 50% загального обсягу оренди майна на європейському ринку лізингових послуг припадає на автомобілі. Решта - на виробниче обладнання, лізинг морських суден, літаків, комп'ютерів і т. ін .

В Західній Європі через лізинговий процес здійснюється більше 20% інвестування у виробничі фонди. При цьому до 80% лізингового бізнесу Західної Європи припадає на Великобританію, Німеччину, Італію і Францію. Ринкові умови господарювання Угорщини, Чехії, Словаччини, деяких країн Східної Європи, а також країн СНД відкрили нові можливості для розвитку лізингового бізнесу.

Проте в Україні бізнес з реалізації лізингових послуг, нажаль, ще не став достатньо популярним серед українських підприємців.

Сьогодні в Україні налічується дещо більше ста лізингових компаній, що засвідчує факт лідерства на лізинговому ринку, все ж таки, іноземців. Так, французький Societe Generale придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту, BNP Paribas придбав УкрСиббанк разом з лізинговою компанією, австрійський Raiffeisen International, придбавши банк «Аваль», вирішив створити дочірню лізингову структуру, скандинавська фінансова група SEB придбала банк «Ажіо» і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг». Проаналізувавши ситуацію на вітчизняному ринку лізингових послуг, я відзначаю, що одними з основних проблем, які гальмують розвиток лізингового ринку в Україні є недостатня обізнаність громадян щодо користування даними послугами, їх непопулярність, зосередженість провідних лізингових компаній лише у великих містах, недосконалість правових засад, що мали б сприяти входженню українського лізингу на світовий ринок [28, c. 312].

Отримані результати дослідження свідчать про те, що переважна більшість лізингових компаній (майже 79%) розміщується у місті Києві, відповідно решта представлена у Львові (9%), Донецьку (6%) та Одесі (6%) (див.рис.3.1) [40]. Лише у 29% лізингових компаній є представництва (філії) в інших обласних центрах України.

Рис. 3.1. Регіональний розподіл лізингових компаній України [40].

Нажаль в Україні велика кількість лізингових компаній створена за участю юридичних осіб з ознаками галузево-відомчого характеру. Проте, наприклад, перша Західно-Українська Лізингова Компанія є приватною структурою, що дає їй можливість діяти на ринку максимально гнучко та оперативно. І, до того ж, діяльність Компанії здійснюється винятково з використанням національної валюти України, що є важливим фактором залучення клієнтів, адже жодне коливання курсів іноземних валют не впливає на ціну об'єкта лізингу. Основними перевагами лізингового бізнесу можна вважати:

Лояльність та оперативність. Так, до стану платоспроможності покупця - орендаря обладнання лізингодавці висувають менш жорсткі вимоги, ніж банки. Розмір сплати щодо страхування майна включається до лізингових платежів, а заставою у цьому випадку виступає сам предмет лізингу. Додаткова застава зазвичай не вимагається.

Придбання майна через лізинг звільняє покупця від необхідності укладати безліч договорів, зокрема: з кредитування, з купівлі-продажу майна, зі страхування чи застави. Досить часто саме завдяки оперативності та послабленню вимог щодо оформлення документації лізинговим компаніям вдається переманити у банків покупців дорогого обладнання, які працюють прибутково (з високим рівнем рентабельності), і для яких різниця між вартістю банківської позики та лізингу в 5-10% річних не є принциповою.

Окрім фінансування купівлі майна лізингові компанії забезпечують низку додаткових сервісних послуг.

Гармонізація процесу надання лізингових послуг в міжнародному масштабі може досягатися за умови створення єдиного економічного та валютного союзу. Наприклад, в країнах-учасницях Європейського Союзу, відбувається узгодження юридичних норм, що регулюють лізингову діяльність, створюються сприятливі економічні умови, відбувається процес уніфікації податкових систем, спостерігається зближення механізмів нарахування амортизації, уніфікації бухгалтерського обліку тощо.

Ринок лізингових послуг в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку, на відміну від зарубіжного, а тому потрібно більш детально вивчати методологію запровадження даного бізнесу, переваги та недоліки такої форми кредитування, правові засади її реалізації. Вважаємо, що зарубіжний досвід здійснення лізингової діяльності має щільно вивчатися і прийнятні для України підходи щодо реалізації лізингу повинні бути запроваджені [32, c. 44].

Численні загострення проблем ,що пов'язані зі становленням економіки України у посткризовий період торкнулись і такої сфери,як міжнародний лізинг та лізингові операції. Зростаюча потреба вітчизняних підприємств в оновленні основних фондів дедалі більше привертає увагу до розвитку усіх видів і форм лізингу,необхідність якого доведена вітчизняною і закордонною фінансово-виробничою практикою.

Впровадження лізингу дає змогу здійснити оновлення основних фондів та їх ефективне використання, а також повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств. Лізинг виступає одним з інвестиційних каналів, а також є засобом придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних не тільки на внутрішньому ринку товарів.

Ознаки сучасного стану економіки,у світлі недавніх негативних шоків і коливань в економіці внаслідок кризи,такі як дефіцит капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств, відсутність необхідної державної підтримки, недостатній обсяг прямих іноземних інвестицій, обмежений доступ до довгострокових кредитних ресурсів, спонукають до вирішення проблем, що зачепили вітчизняних і зарубіжних лізингодавців і лізингоотримувачів.

Оскільки традиційні форми інвестування,а саме: залучення власних коштів і банківських кредитів на етапі кризи і посткризового періоду, неспроможні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують розвиток НТП, то необхідність впровадження новітніх розробок і бізнес-стратегій у сфері лізингу є терміновою.

Однак фактично відсутні напрацювання, за допомогою яких можна було б вирішувати питання взаємодії операторів лізингового бізнесу, вибору ефективних схем управління лізинговими відносинами. Мета даного дослідження полягає в аналізі стратегії поширення та розвитку міжнародних лізингових операцій в Україні в умовах посткризового становлення національної економіки та розробці пропозицій щодо удосконалення системи міжнародного лізингу в Україні. Поставлено такі завдання:

- узагальнити основні положення з теорії міжнародного лізингу;

- дослідити стан сучасного лізингового ринку України та виявити проблеми розвитку міжнародного лізингу;

- визначити основні напрями реформування і розвитку міжнародного лізингу в нашій країні;

Для місцевих та зарубіжних постачальників обладнання лізинг є механізмом розширення доступу до користувачів цього обладнання та засобом збільшення обсягів продажу. Донині розвиток національного виробництва в Україні гальмується відсутністю достатніх за обсягом інвестицій для модернізації обладнання [44, c. 20].

Підприємства продовжують боротися за виживання на ринку, використовуючи застарілі технології, що є економічно неефективним. Вони не можуть розірвати коло низької продуктивності та ліквідності, щоб мати можливість інвестувати у нове обладнання. У цій ситуації саме лізинг забезпечує надійну альтернативу.

1) Переваги лізингу порівняно з фінансуванням інвестицій за рахунок власного прибутку підприємств, оскільки в умовах після кризової невисокої динаміки приросту ВВП більшість підприємств реального сектора залишаються збитковими, не маючи достатніх джерел для інвестування;

2) Пріоритетність використання міжнародних лізингових операцій порівняно з довгостроковим кредитуванням купівлі обладнання, тому що відновлення банківського кредитування на сьогодні відбувається повільними темпами, а відсоток за кредит становить захмарні 28-32%.

Отже, здійснення скоординованих заходів законодавчого, нормативно-правового,організаційно-методичного забезпечення міжнародного лізингу дозволять йому стати ефективним інвестиційним механізмом, посилення інтеграційних зв'язків, укріплення конкурентоздатності та розвитку економічного потенціалу.

Висновки до розділу 2

В другому розділі проведено практичне дослідження фінансово-економічної діяльності «Кернел Трейд».

Рентабельність ”Кернел” залишається на середньому рівні, але якщо звертати увагу на те, що це сфера сільського господарства, то у порівнянні з іншими виробниками - прибутковість і позицій компанії набагато кращі та сильніші. Спостерігається поступове зростання рентабельності продажу, рентабельності використання капіталу компанії, а головне - активів, адже саме неефективність управління останніх, гальмує стрімкий розвиток підприємства. Проте загальні результати вказують на фінансову стійкість компанії, що свідчить про поступове відновлення виробництва та проходження найбільш несприятливого періоду фінансової кризи для даної компанії.

Також було приділено увагу аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів. Визначено основні методи обчислення абсолютної величини лізингових платежів, їх склад і порядок обчислення кожного елементу. Також розглянуто методи обчислення амортизаційних нарахувань як основної складової лізингового платежу. Окрім основних, розглянуто методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів.

Ефективність лізингової операції для лізингодавця можна визначити шляхом зіставлення загальної суми, виплачуваній по лізинговій угоді, з ціною придбання майна в кредит. Використання на практиці пропонованих методичних підходів при визначенні ефективності лізингу дозволяє правильно визначати ефективність лізингу, як методу інвестування.

Визначено і обгрунтовано підхід до визначення ефективності проекту лізингу, запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко, та показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой.

Визначені основні проблеми міжнародного лізингу в Україні, проаналізовані стратегії поширення та розвитку міжнародних лізингових операцій в Україні.

Розділ 3. Організаційно-економічні засоби поширення міжнародного

лізингу

3.1 Стан та тенденції розвитку лізингових відносин

Ринок лізингу в Україні перебуває на ранній стадії розвитку. Українська лізингова асоціація була формально заснована в червні 2007 року. До неї ввійшло 16 лізингових компаній із загальною кількістю 100 чоловік. За даними асоціації, кількість лізингових компаній зростає, причому деякі з них засновані, але лізинговою діяльністю не займаються. Ті ж компанії, які функціонують, здебільшого виконують роль агентів чи посередників між постачальниками устаткування і кінцевими споживачами. Обсяг місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, досить низький і оцінюється на рівні 10 млн. доларів США. Усі інші операції, пов'язані з лізингом або подібні до нього, фінансуються міжнародними постачальниками устаткування.

Останнім часом процес впровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з'явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інституції, які можуть стати реальними каталізаторами процесу утвердження лізингу.

Якщо банк виступає лізингодавцем, він має такі переваги:

- розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшується доход банку;

- знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк залишається власником майна, що передано в оренду, і я якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна;

- банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

- банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом [37, c. 49].

Разом з тим слід зазначити, що здійснення лізингових операцій на даному етапі пов'язано з певними труднощами. Перш за все, спеціалісти, що займаються лізинговими операціями в банку повинні мати глибокі знання в сфері комерції та організації кредитування, визначення попиту та пропозиції нового та вже використовуваного обладнання, технології виробництва і технічного обслуговування обладнання, бухгалтерського обліку та аудиту, а також у сфері законодавства, оцінки ризиків, страхування майна.

Щодо роботи банку, можна визначити цілком своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв'язків взаємовідносини. Це обумовлено подвійною роллю банку. З одного боку, купуючи машини, обладнання, транспортні засоби, він є покупцем, а з іншого, здаючи все це в оренду за лізинговою угодою - лізингодавцем.

Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі у лізингових угодах. Ці форми такі:

- створення власної дочірньої лізингової компанії;

- створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

- кредитне обслуговування лізингових компаній.

Вказані форми в цілому забезпечують вищу ефективність, ніж безпосередня участь банків у лізинговому бізнесі. Пояснюється це перевагами спеціалізації лізингових компаній, тобто тим, що тут вивчення ринку, організаційна структура, глибше вивчення специфіки лізингу, реклама - все підпорядковано розв'язанню одного завдання - забезпеченню успішної лізингової діяльності. Щоправда, це не означає, що лізинговий відділ якого-небудь банку не може в силу своїх творчих та розумових здібностей налагодити цю справу в себе. Але так чи інакше, 75-80% загальної кількості лізингових компаній у світі або створені банками, або контролюються ними.

Безумовно, основне гарантійне навантаження в ході реалізації лізингового проекту буде припадати на банки, страхові компанії, лизингоотримувачів і лізингодавців, виробників устаткування. Тому важливо узагальнити існуючий досвід розробки схем надання гарантій для порозуміння і балансу інтересів ділових партнерів.

Президент Європейської асоціації лізингових компаній (Leaseurope) Марко Байерт звернув увагу лізингодавців на те, що на заході найкраще забезпечення - це право власності. По оцінці експертів, сьогодні на світовому фінансовому ринку 50 відсотків кредитів видається під заставу лізингових операцій, тобто під заставу майна, що здається в лізинг.

Гарантії в кожному конкретному випадку можуть мати різноманітну форму й об'єм у залежності від якості самого лізингоотримувача і/або його бізнесу, результатів його господарської і фінансової діяльності за попередні роки, усталеності ділових зв'язків, репутації, кола його контрагентів і стабільності партнерства [37].

У якості забезпечення лізингової угоди можуть виступати:

1. Банківська гарантія (контргарантія) і/або векселя прийнятних банків, тобто порука банку за свого клієнта перед банком, що фінансує лізингову угоду, на випадок невиконання клієнтом тих або інших зобов'язань.

2. Векселя підприємства, авальовані надійними українськими банками.

3. Векселя значних бюджетних організацій і підприємств.

4. Фонди в покриття гарантій лізингових платежів.

5. Поручництво надійних компаній.

6. Застава цінних паперів.

7. Застава ліквідного товару в обороті.

8. Застава нерухомості.

9. Гарантія оберненого викупу постачальником.

10. Підтверджені в уповноважених банках форвардні контракти на постачання готової продукції в обсягах не менше і по ціні не більше визначених на момент висновку відповідних договорів.

11. РЕПО ліквідних акцій.

12. Експортний виторг по контрактах з експортерами в уповноваженому банку.

13. Застава іншого майна й активів.

14. Підтверджені гарантії державних і муніципальних фондів із лімітами в уповноважених банках.

15. Вартість устаткування, наданого в лізинг, також може розглядатися як часткове покриття.

Значно сприяє розвитку інституту лізингу високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн. Вступивши до «Євролізингу», Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху орендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку.

Стимулюють розвиток лізингового бізнесу спеціальні міжурядові угоди щодо прикордонних областей між Україною, Росією та Білоруссю, створення вільних економічних зон в Україні, формування спільного лізингового простору між Україною та Росією [36].

Співробітництво із країнами СНД в цьому питанні дасть змогу Україні значно підвищити ефективність ринкових взаємовідносин, скоротити терміни модернізації виробничих потужностей, зупинити процес втрати традиційних ринків збуту продукції національного походження, передусім продукції галузей високих технологій та машинобудування. Треба терміново поновлювати на нових економічних принципах інтеграції міждержавні виробничі відносини з допомогою лізингу, який може виступити як один із найперспективніших договірно-правових інструментів.

Саме цій меті служитиме єдина нормативно-правова база країн-учасниць СНД, їх юридична рівність, верховенство закону, еквівалентність при здійснені лізингових операцій, різноманітність форм міждержавного лізингу тощо.

Роль координатора, методологічного центру реалізації найбільших міждержавних лізингових програм та напрямків діяльності буде покладено на некомерційний орган - Лізингову конфедерацію Співдружності незалежних держав.

Асоціації Укрлізинг, Рослізинг та Біллізинг ведуть активну підготовку установчих документів і необхідних організаційних умов для її утворення, в тому числі широку програму підвищення кваліфікації кадрів, що працюють у галузі міжнародного лізингу.

Розвиток міжнародного лізингу насамперед у межах СНД спроможний підштовхнути процеси приватизації, конверсії, оновлення технологічного парку нинішніх підприємств та створення нових виробництв, оптимізувати використання наявних основних фондів і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне й закордонне устаткування, що сприятиме раціональному розміщенню і використанню основних засобів виробництва. Доказом цього є багаторічна практика використання лізингу провідними зарубіжними країнами [36].

Безумовно, лізинг має право на існування і повинен розвиватися й заохочуватися, так як за великої капіталомісткості українських підприємств лізинг може послужити інвестиційним «трампліном» для залучення в господарський обіг значних капітальних ресурсів.

Практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку.

Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. В першу чергу банками передбачається використовувати фінансовий лізинг [36].

Отже, необхідно всіляко, бажано на державному рівні підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження. Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Передумови (історичні, економічні, організаційно-технічні, суспільно-політичні, науково-дослідні, соціальні та правові), які вже реально існують та ряд необхідних, без яких неможливе формування сфери розвитку лізингу приведені в нижче.

Історичні:

1. Наявність традицій орендного підприємництва, можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.

Економічні:

1. Необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;

2. Об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування і інвестування;

3. Зміни ситуації в збутовій політиці машинотехнічної продукції;

4. Потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;

5. Структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;

6. Наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні;

7. Можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.

Організаційно-технічні:

1. Наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;

2. Участь банківських установ в лізингових операціях;

3. Зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;

4. Проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;

5. Початок процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.

Суспільно-політичні:

1. Державна політика, що поширюється в області лізингу;

2. Наявність спеціалізованої суспільної організації «Лізинговий фонд»;

3. Створення Укрлізингу.

Науково-дослідні:

1. Відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;

2. Наявність зарубіжних наукових шкіл в області лізингу;

3. Зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.

Соціальні:

1. Підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;

2. Підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.

Правові:

1. Створення основ законодавства про лізинг;

2. Встановлення пільг по лізинговим операціям.

Надійне правове забезпечення лізингових відношень - гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.

Відповідно до законодавства більшості розвинених країн передача в оренду машин і устаткування на умовах лізингу донедавна регулювалася загальними нормами, що визначають відношення сторін при передачі майна в тимчасове користування. При цьому в нормативних актах була відсутня термінологічна певність і однозначність. Останнім часом у цивільному праві ряду закордонних країн приведені юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких прийняті відповідні законодавчі акти. За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

- спеціальні закони, що мають, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

- спеціальні підзаконні акти, що мають, (країни ”загального права» - Англія, Австралія);

- країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерно те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але і між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу [30, c. 145].

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1985 року. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

У країнах третьої групи стосовно до лізингових угод широке використання знаходять також загальні положення цивільного і торгового права.

Довгий час Україна відносилася до числа країн, що не мають спеціального законодавства по врегулюванню лізингових відношень, але в 2008 році було прийнято основний нормативний документ, що регулює лізингову діяльність в Україні - Закон України “Про лізинг».

В Законі передбачено два види лізингу (фінансовий та оперативний) і три форми лізингу: зворотній, пайовий (колективний) та міжнародний.

Головною хибою українського законодавства щодо лізингу є те, що основним регулюючим параметром у лізингових угодах встановлено строк амортизації, який і є головним гальмом. У цьому питанні закон “Про лізинг” суперечить чинному закону “Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким оперативний лізинг і фінансовий лізинг можуть бути використані на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, тобто по суті для фінансового лізингу нижня межа строку є нульовою [17, c. 175].

Не заамортизовану за договором фінансового лізингу вартість лізингованого устаткування згідно з законом “Про лізинг” необхідно викупити. А це залишкові 40% при виконанні мінімального обсягу лізингу в 60% вартості, і викуп їх для лізингоодержувача стає досить утрудненим. При подовженні відповідного договору може йтися тільки про оперативний лізинг, але тут постають проблеми захисту лізингодавця. Виникає також багато суперечностей у системі оподаткування прибутку як для лізингодавця, так і лізингоодержувача у зв'язку зі складом їх валових витрат. Певною мірою це пов'язано з недоопрацьованістю термінологічної бази.

Лізингова діяльність, здійснювана в будь-якій організаційній формі, крім банківської, не ліцензуєтся. Комерційним банкам для здійснення лізингових операцій потрібно одержання спеціальної ліцензії НБУ.

У чинному законодавстві відсутні спеціальні обмеження або інші вимоги, що стосуються іноземної участі в капіталі українських лізингових компаній. Немає також особливих вимог до розміру статутного капіталу лізингових компаній.

Не передбачена Законом реєстрація і ліцензування в майбутньому лізингових договорів, за винятком випадків, коли в лізинг передається державне майно або коли лізингодавцем за договором міжнародного лізингу виступає резидент України.

Відсутні які-небудь податкові пільги для лізингових операцій, крім можливості віднесення на собівартість продукції (послуг) лізингоотримувача всієї суми лізингових платежів. Проте для лізингодавця віднесення лізингових платежів на витрати в кожному періоді обмежується чинними нормами амортизаційних відрахувань. Спеціальний пільговий режим прискореної амортизації для лізингового майна не встановлений.

Істотно знижує принадність лізингу у порівнянні з банківським кредитом: стягується ПДВ з усієї суми лізингових платежів, особливо у випадку передачі в лізинг імпортного устаткування, купівля якого для лизингоотримувача звільнялася б від сплати цього податку.

Для лизингодавців і кредиторів, що фінансують лізингові угоди, передбачається ввести пільгову ставку оподатковування прибутку від лізингових операцій, що на 10 відсотків повинна бути нижче базової ставки оподатковування прибутку підприємств (у даний час - 30%).

Доступ нерезидентів на ринок лізингових послуг України для здійснення операцій міжнародного лізингу вільний від будь-яких спеціальних обмежень. Закордонні лізингові компанії, банки й інші підприємства укладають і здійснюють із резидентами України лізингові угоди без ліцензування як їхньої діяльності в Україні, так і самих лізингових договорів. Від резидентів-лізингоотримувачів, що беруть участь у договорах міжнародного лізингу, також не потрібно одержання будь-яких дозволів і ліцензій, тому що лізингові операції, здійснювані з-за кордону по міжнародній класифікації не ставляться до операцій, що впливають на сальдо платіжного балансу країни. Це робить міжнародний лізинг більш привабливою формою фінансування, ніж іноземний кредит.

Міжнародні лізингові угоди, укладені на термін понад один рік, розглядаються українським законодавством за аналогією з торговими. Тому сплату мита на лізингове майно потрібно робити при його ввозі на митну територію України. Аналогічні вимоги застосовуються і до сплати ПДВ у випадку, якщо лізингове майно належить до товарної групи, не звільненої від його сплати.

Законом передбачено зміну процедури сплати мита і ПДВ по лізинговому майну, що надходить з-за кордону. Відповідні податки і мито будуть сплачуватися в момент переходу права власності на майно лізингоотримувачу і виходячи з залишкової його вартості на момент переходу. Такі зміни зроблять міжнародний лізинг ще більш привабливим.

Згідно українському законодавству, прибуток, одержуваний нерезидентами від лізингових операцій в Україні, при репатріації оподатковується податком у розмірі 15%, крім випадків, коли розмір цього податку визначений відповідними двосторонніми міждержавними угодами про усунення подвійного оподатковування [30, c. 150].

У цілому, виходячи з оцінки нормативно-правової бази, фінансування українських підприємств на умовах міжнародного лізингу варто розглядати як одне з найбільше ефективних і надійних напрямків для вкладення іноземного капіталу.

Останнім часом в Україні росте інтерес до лізингу: комерційні банки активно створюють спеціалізовані лізингові компанії, а держава формує правову базу для лізингової діяльності. В лютому 1998 року Верховною Радою України прийнятий закон «Про лізинг». Проте активність лізингодавців на Україні залишається усе ще вкрай низкою. Це пояснюється поруч причин, головна з який - відсутність сприятливого нормативно-правового поля для лізингової діяльності. Крім того, діяльність різноманітних груп, що надають лізингові послуги, стримується особливими причинами.

Банки-резиденти, відповідно до українського законодавства, мають право виконувати лізингові операції тільки за рахунок власних коштів, що для них не надає особливого інтересу, тому що, будучи депозитними заснуваннями, вони в основному орієнтовані на виконання комерційних операцій за рахунок залучених коштів (внесків). Тому лізингові угоди здійснюються банками, як правило, виключно у випадках, коли вони приймають на свій баланс майно клієнтів, що виступало заставним забезпеченням прострочених позичок. Тут лізинг виступає в якості технічного інструмента, який дозволяє стягнути прострочену заборгованість шляхом використання застави [30, c. 154].

Розвитку «банківського» лізингу до деякої міри перешкоджає і те, що для здійснення лізингових операцій банки повинні одержувати окрему ліцензію Національного банку.

Українські підприємства-виробники машин і устаткування, безумовно, бачать у лізингу перспективу просування своєї продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Особливий інтерес до лізингу у виробників транспортних засобів (літаки, автобуси, тролейбуси і морські суду) і сільськогосподарської техніки (трактора, комбайни). Проте ці підприємства зараз самі знаходяться в найтяжкому фінансовому положенні і через відсутність оборотних коштів не можуть фінансувати придбання своєї продукції на умовах лізингу. Тому приклади ефективного лізингу «від виробника» одиничні.

Аналогічна ситуація із самостійними лізинговими компаніями, створення яких не було міцно пов'язано з надійним джерелом фінансування лізингових угод (банком, страховою або інвестиційною компанією). Такі лізингові компанії, як правило, припиняли активну діяльність незабаром після створення або трансформувалися в торгові підприємства.

Для закордонних лізингодавці (банків, лізингових компаній, підприємств - виробників) є дві можливості надання лізингових послуг на українському ринку. Перша - через інвестування в лізинговий бізнес в Україні і ведення лізингової діяльності в статусі резидента України. Друга - шляхом здійснення міжнародних лізингових угод у статусі нерезидента. У обох випадках, особливо в другому, основними чинниками, що стримують діяльність закордонних лізингодателей на українському ринку, є:

- недостатнє знання особливостей ринку і складність оцінки ризиків;

- відсутність розгалуженої мережі, необхідної для здійснення експертизи і моніторингу лізингових угод;

- нестабільність і недосконалість законодавчої бази.

У той же час слід зазначити, що тільки на лізинговому сегменті ринку фінансових послуг в Україні практично відсутні спеціальні обмежувальні процедури і вимоги для роботи нерезидентів. Тим часом в Україні діють жорсткі обмеження на банківську діяльність, яка здійснюється нерезидентами, або фінансується ними (обмежено вихід на ринок, необхідне ліцензування діяльності, встановлені граничні умови для інвестування). Не менше жорсткі вимоги подаються до діяльності нерезидентів на ринку страхових послуг (заборонено прямий вихід нерезидентів на ринок, діють жорсткі обмеження на участь іноземного капіталу в українських страхових компаніях [30, c. 113].

Найбільше поширення в Україні одержав міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських і повітряних судів, а останнім часом і комп'ютерної техніки. Лізингові умови постачання машин і устаткування пропонуються компаніями Renault, Daf, Scania, IBM, hp і ін.

Лізингові пропозиції закордонних компаній відрізняються від пропозицій внутрішнього ринку більш низькою вартістю послуг, а також значно більшою тривалістю періоду лізингу. При цьому в більшості випадків (на відміну від одержання іноземного кредиту) не потрібно надання гарантій уряду або гарантій першокласних закордонних банків.

В цілому, ситуація на ринку лізингових послуг характеризується істотним перевищенням попиту над пропозицією і тенденцією, що намітилася, до переважного розвитку міжнародної форми лізингу. Вона пояснюється особливістю правового регулювання лізингових послуг в Україні.

При зберіганні цієї тенденції і подальшому вдосконаленні національного лізингового законодавства можна прогнозувати в майбутньому підвищений інтерес українських банків і лізингових компаній до здійснення лізингової діяльності в Україні з території інших країн, що мають більш сприятливе лізингове, податкове й інвестиційне законодавство, шляхом створення там лізингових філій (дочірніх компаній) [36].

Україна за допомогою лізингу може підняти свою авіабудувальну промисловість, виходячи з того, що тепер повітряні вантажі -- найприбутковіші і що держава володіє найкращим в світі вантажним літаком АН-225 «Мрія» і має зручне геополітичне становище, яке дозволяє контролювати перевезення по напрямках: Західна Європа -- Близький Схід, Близький Схід -- Північна Америка (через Північний полюс), Західна Європа -- Далекий Схід. Потрібно додати, що «Аерофлот» Росії взяв в лізинг 5 аеробусів «А-310», які дають йому 15% всіх валютних надходжень. Україна має в лізингу 2 аеробуси «Боінг 737», які повністю себе окуплюють, але це викликає невдоволення вітчизняних літакобудівників, оскільки валюта йде за кордон, тому нам потрібно брати не іноземні літаки, а власні. До речі, акціонерна російська міжнародна авіакомпанія «Аерофлот» створила самостійний підвідділ, який займається вантажними перевезеннями, - Аерофлот-карго; проте він використовує менші за потужностями літаки Ан-124 Руслан та Ту-204С, тому Україна має поки що значні переваги в цьому секторі ринку повітряних транспортних перевезень.

Україна могла б брати в лізинг казеїнові, олійножирові, маргаринові, шкіропереробні та інші заводи під гарантії уряду. В Україні такою справою вже зайнялися приватні фірми, які пропонують казеїнові заводи на так званих компенсаційних умовах.

На думку більшості фахівців, сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні моменти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова -- свої і т.ін. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингу в Україні досить сумнівні.

Згідно з останніми даними, опублікованими Leaseurope, обсяги європейського ринку лізингу в 2010 зросли на 4,9% - до 227 млрд євро, в порівнянні з 209 млрд євро в 2009 році. Очікується, що ця тенденція, яка спостерігалась протягом минулого року, збережеться й у 2011. Протягом минулого року лізинг обладнання зріс на 2,1 %, лізинг автомобілів - на 5,9 %, лізинг нерухомості - на 12,3 %.

Покажчики різняться за регіоном та класами активів: лізинг обладнання продемонстрував стрімке зростання у Великобританії, а збільшення обсягів лізингу автомобілів були значними у Португалії, Іспанії та Скандинавських країнах.

Вдало відновлюються ринки Західної та Північної Європи. Зростанню показників Центрально-східного регіону суттєво сприяли високі результати з Польщі, однак декілька країн цього регіону зазнали значних спадів обсягів лізингу обладнання, автомобілів та нерухомості. Юкка Салонен, голова Leaseurope та виконавчий директор Nordea Finance сказав: «Європейські лізингодавці впевнено працюють, переживши надскладні умови ринку. У сьогоднішньому відновленні всієї Європейської економіки ми виконуємо важливу місію - фінансування значних інвестиції в активи Європейських компаній, яких вони так потребують, щоб відновити зростання і розвиток.

Радник голови Leaseurope з питань статистики та економіки Йоган О`Брайян додав: «Збільшення обсягів нового лізингового бізнесу призведе до росту інвестиційних витрат на території Європи. Циклічний спад обсягів, який ми зазнали під час рецесії, обернувся зростанням, і тепер нам слід очікувати більшого проникнення лізингових послуг на ринок» [69].

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг у порівнянні з іншими формами інвестування. Основними з них є:

- інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

- лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

- часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

- лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає можливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

- для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

- лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

- лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно знижують оподаткований прибуток;

- виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

3.2 Оцінка перспектив міжнародного лізингу

Світова фінансова криза дуже сильно вдарила по українському ринку лізингових послуг. «Фактично на 75% впала кількість нових лізингових угод. Якщо в Європі в 2009-м по відношенню до 2008-го це падіння склало 28%, то в Україні це 75%. Це найбільше падіння в лізинговій галузі взагалі по всіх країнах Європи, Центральної, Східної та Західної, - говорить Роман Іваненко, голова ради директорів Асоціації лізингодавців.

За даними Держфінпослуг лізингові послуги в Україні на 2010р. офіційно надавало 213 компаній. Зараз активну діяльність ведуть не більше 20-30 компаній, так як невеликі, незалежні лізингодавці практично на 100% згорнули свою активну діяльність і лише продовжують «відпрацьовувати» укладені раніше договори.

У 2010 в Україні ситуація складається неоднозначна. Кількість укладених договорів фінансового лізингу за 1 квартал 2010 року збільшилася на 320 (або на 56%) у порівнянні з аналогічним періодом минулого року до 886 договорів. За другий квартал 2010 року їх укладено на 8% менше, ніж за аналогічний період 2009 року [28, c. 312].

За даними Українського об'єднання лізингодавців, вартість лізингових договорів на кінець 2008 р. становила 29 млрд. грн. За підсумками 2009 р. вона зменшилася на 1,3 млрд. грн. (4,6%) до 27,2 млрд. грн. А вже на початку 2010 р. почалося зростання ринку лізингу - за підсумками першого кварталу вартість діючих договорів фінансового лізингу склала 28,6 млрд. грн.

Оптимізм викликає збільшення кількості довгострокових договорів: спостерігається зростання на 5,69% питомої ваги договорів на строк від 5 до 10 років і зменшення на 5,57% питомої ваги договорів на строк від 2 до 5 років.

Тим не менш, є тривожні тенденції. Лізингові компанії активно користуються банківськими кредитами для поповнення ресурсів. За даними Українського об'єднання лізингодавців (УОЛ), кредити займають майже 87,8%. Це означає, що вартість отриманих кредитів перекладається на плечі клієнтів, роблячи для них лізинг дорожче.

До того ж, якщо якість лізингового портфеля значно погіршиться, лізингодавець ризикує не розрахуватися з боргами, а значить, ставить себе під загрозу банкрутства. Зокрема, заборгованість за різними оцінками сягає 50%, з яких 20-25% - це практично безнадійна заборгованість, а інші 25% - договори, за якими виправити ситуацію ще можливо.

Серед договорів фінансового лізингу, як і раніше переважають угоди в галузі транспорту (60,34%) на другому сільське господарство, третє будівництво і четверте сфери послуг. При цьому в першому кварталі 2010 р. питома вага транспорту зросла на 8,34%, а питома вага будівництва, сільського господарства та сфери послуг зменшився на 4,91%, 0,93% і 0,58% відповідно [68].

Сьогодні лізингодавці повинні оплачувати ПДВ, з деякими винятками, у кілька етапів протягом лізингової операції. ПДВ потрібно сплатити, коли активи передаються лізингоодержувачу, а також з комісії лізингодавця, і під час операції з лізингу житлової нерухомості.

Лізинговий законопроект ліквідує всі ці зобов'язання. Крім того, в разі його прийняття лізингодавці не будуть платити податки при вилученні майна Сьогодні ж ПДВ розраховується на підставі залишкової вартості.

Законопроект зменшить період законодавчо встановленої прострочення з 30 днів до 15. 11-й пункт законопроекту зробить обов'язковим повернення об'єкта лізингу в разі невиплат. Права на об'єкт, умови його передачі, відносини з постачальниками і судові позови - всі ці моменти в законопроекті враховані.

2011 р. приніс перші прояви одужання лізингового сектору. Міжнародні лізингові компанії активно слідкують за станом українського лізингового ринку і планують з'явитись тут вже у 2012р. але рішаючим фактором стане прийняття законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування та інших законодавчих актів України щодо регулювання окремих операцій». Він повинен вирішити існуючі проблеми галузі в оподаткуванні, а також посилити нагляд над лізинговими компаніями.

Розглянувши лізингові ринки України, США, Німеччини та Японії можна стверджувати, що рівень розвитку лізингу пов'язен із рівнем розвитку виробничого сектора економіки країни, і впливає на темпи розвитку стратегічно важливих ринків.

Іноземні лізингові організації швидко та вміло пристосовуються до реальних потреб світової економіки, впроваджуючи новітні форми та методи надання лізингових операцій та розширюють сфери застосування;

World Leasing Yearbook, прогнозує що тенденція загального затихання ринку лізингу, яка прослідковувалась останнім часом, перейде в поступове відновлення ринку [69].

Хоча в України є політична невизначеність, законодавча нестабільність, а також високі зовнішні борги (що складають до 80 відсотків від ВВП), іноземні лізингові компанії з цікавістю розглядають український ринок лізингових послуг. Це пов'язано з появою ознак відновлення галузі, а також можливою зміною законодавчої бази.

Ряд іноземних лізингових компаній розглядають можливість виходу на український ринок, включаючи польську компанію BRE Leasing, якою управляє Мечеслав Грощек. Материнська компанія BRE Leasing - Commerzbank, який присутній в Україну через банк «Форум», 60% акцій якого німецький банк-гігант купив в 2007 году.

Компанія Fraikin, один з найбільших фахівців з комерційних автопарках в Європі, розглядає можливість запуску українського підрозділу через польську філію. Артур Новіцкі, керуючий директор Fraikin Польща, взяв участь у міжнародній конференції у Києві, організованої української лізинговоюАсоціацією.

Ще одна компанія, яка оцінює можливості українського ринку - це лізингове підрозділ компанії MAN. Томас Лінгхіно, який працює в російському філії компанії, теж став одним з учасників лізингової конференції в Україну.

Також очікується, що російські лізингодавці стануть більш помітні в Україну.

Рецессія привела до того, що фінансування як міжнародними, так і локальними компаніями на українському лізинговому ринку звелося практично до нуля. Це стало великим ударом для лізингового ринку України, особливо після зльоту 2007 року. Більшості лізингодавців довелося закрити свої компанії або перестати укладати нові угоди. Навіть ті хто залишився на ринку, відчувають тягар банківських кредитів, які не могли сплатити лізінгоотримувачі в кризові часи. Все це призвело до того що на ринку залишилось досі мало основних гравців і нові вже аналізують лізинговій ринок України. Більшість з яких чекають зміни законодавчої бази, що б з'явитися на ринку в 2012 році [69].

Бурхливий розвиток лізингу став можливим з появою державної підтримки лізингу, яка була виражена появою можливості застосування коефіцієнта прискореної амортизації. Розвиток ринку лізингу виявило цілий ряд проблем, пов'язаних з відособленістю лізингових компаній, відсутністю узагальнених статистичних показників, з недосконалістю законодавства.

За великим рахунком можна сказати, що в кінці 90-х років мало хто розумів обсяг, динаміку, тенденції властиві ринку лізингових послуг. Можна сказати, що і на сьогодні це питання вирішене не повністю.

Можна лише з певним ступенем імовірності стверджувати, що удосконалення законодавства, підвищення рівня фінансової освіченості керівників компаній, популяризація методів оптимізації інвестицій, поява на ринку дешевих довгострокових фінансових ресурсів, нарешті, стабільність політико-економічної ситуації, приведуть в кінцевому підсумку до розвитку як ринку лізингу, так і всієї економіки в цілому.

Для стимулювання інвестицій у виробничу сферу, для відновлення промислового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, потрібно створювати умови, при яких вони прагнули б розвивати лізингові відносини. Для цього, в першу чергу, слід добиватися появи лізингових операцій із досить тривалими термінами дії (не менше трьох років), оскільки саме такі договори нестимуть реальні інвестиції в економіку.

Необхідно якщо не звільнити, то хоча б знизити податок на прибуток, отриману лізингодавцями від реалізації договорів по лізингу з терміном дії три і більше років. Також слід стимулювати банки надавати кредити лізинговим компаніям, які укладають тривалі договори. Крім цього, необхідно розглянути можливість зниження митних зборів і податків з товарів, ввезених на територію України і є об'єктами міжнародного фінансового лізингу.

Висновки до розділу 3

В цьому розділі розроблено основні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Також сформульовані певні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення бухгалтерського обліку і оподаткування лізингових операцій.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Запропоновано розглянути можливість звільнення лізингоотримувачів від сплати ПДВ при оформленні митної декларації, запропоновано розгляд декількох методів для вирішення проблеми подвійного оподаткування, також доведено необхідність введення механізму прискореної податкової амортизації при організації операцій міжнародного лізингу.

Бурхливий розвиток лізингу став можливим з появою державної підтримки лізингу, яка була виражена появою можливості застосування коефіцієнта прискореної амортизації. Розвиток ринку лізингу виявило цілий ряд проблем, пов'язаних з відособленістю лізингових компаній, відсутністю узагальнених статистичних показників, з недосконалістю законодавства.

Визначено, що застосування даних рекомендацій дозволить поліпшити взаємовідносини між учасниками лізингової угоди, а ефективність лізингових відносин і підвищення їх впливу на розвиток національної економіки і вирішення конкретних задач можуть бути забезпечені на базі вдосконалення організаційно-економічних механізмів, а саме через вдосконалення законодавства, економічних методів управління, поєднання інтересів учасників лізингу, використання різних джерел фінансової підтримки, спрямування інвестицій в технічне переозброєння і оновлення виробництва.

Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні

У країнах світу, залежно від економічного розвитку та політичного стану, існують закони та нормативні документи, які повністю або частково захищають людину від небезпечних та шкідливих умов праці, забезпечують охорону її здоров`я. Соціальна та законодавчо захищена людина зацікавлена в своїй праці, цінує свою роботу, яка дає їй змогу пристойно існувати, утримувати сім`ю, годувати й виховувати своїх дітей. Умови праці та економічні фактори впливають на продуктивність та якість праці. Отже, охорона праці є категорія економічна. У конституційній державі всі закони та підзаконні акти повинні будуватися і відповідати основному закону держави - Конституції. Конституція України прийнята ВРУ в 1996 р. В ній декларуються права та свободи громадян України [4].

Законодавча база охорони праці України намічає ряд законів, основними з яких є Закон України 'Про охорону праці' та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать закони України : 'Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності', 'Про охорону здоров`я', 'Про пожежну безпеку', 'Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення', 'Про використання ядерної енергії й радіаційну безпеку', 'Про дорожній рух', 'Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням'. Їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти - це стандартні інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов`язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон 'Про охорону праці', прийнятий ВРУ 14 жовтня 1992 року, був переглянутий та затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року. Складається з преамбули та 9 розділів. У розділі I 'Загальні положення' наводяться визначення понять: 'охорона праці', 'роботодавець', 'працівник' та окреслюється дія цього закону, який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов`язковість яких надала згоду ВРУ, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров`я людини перед будь - якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних та здорових умов праці, шляхом соціального контролю та ін. [9].

У розділі II 'Гарантії прав громадян на охорону праці' передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівника про умови праці, виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці чи в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань; відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг, забезпечувати спецодягом, засобами індивідуального захисту; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров`ю та життю та ін. У законні є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III 'Організація охорони праці' йдеться про те, що роботодавець обов`язково створює органи управління охороною праці на підприємстві. В розділі наведені обов`язки працівників, адже саме вони несуть безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служб охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах. Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю. Ліквідація служби охорони праці можлива лише у разі ліквідації підприємства. Для допомоги служби охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги [9].

У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять 0,5 % від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрати не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

У розділі IV 'Стимулювання охорони праці' йдеться про економічне стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством.

Розділ V - 'Нормативно - правові акти з охорони праці'. До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти та інші документи, обов`язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на десять років.

Розділ VI - 'Державне управління охороною праці' - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; влада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце - прем`єр - міністр України.

Розділ VII - 'Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці'. Державний нагляд здійснюють: спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України, Санітарно - епідеміологічна служба МОЗ України.

Розділ VIII - 'Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці'. За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф, максимальний розмір якого становить 5 % місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів нараховуються до Державного бюджету.

Розділ IX - 'Прикінцеві положення'. Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з першого січня 2003 р.

Одним із головних документів, який передбачає чітке використання службових обов`язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), він трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні й регулює трудові відносини всіх працівників. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих. У главі I 'Загальні положення' викладені основні трудові права та обов`язки працівників, особливості міжнародних угод та договорів з питань трудового законодавства, також додаткові пільги, які можуть бути їм надані [9].

Одним із документів, який регулює відносини у сфері охорони праці є колективний договір, який укладається у відповідності із законами України 'Про охорону праці', 'Про колективні договори та угоди'. Колективний договір - найважливіший документ у системі нормативного регулювання взаємовідносин між власниками і працівниками з першочергових соціальних питань.

Колективний договір укладається на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Умови колективного договору є обов`язковими до виконання для працівників, які уклали договір.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують, порівняно з законодавством, становище працівників, не є дійсними і забороняється включати їх до договорів і угод. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компентенцій.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи розмірів оплати зарплати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участь трудового колективу в формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;

- режим роботи тривалого робочого дня і відпочинку;

- умов охорони праці;

- забезпечення життєво - побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційного співвідношення в оплаті праці [50].

Положення колективного поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того чи є вони членами профспілки і є обов`язковими як для власника підприємства так і для працівників підприємства. Укладанню колективного договору повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються за три місяці до закінчення строку дій попереднього договору. Цьому підготовчому періоду відповідає вивчення пропозицій працівників, аналіз результатів атестацій робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної та виробничої обумовленої захворюваності, розробку найбільш активних заходів щодо поліпшення безпеки і умов праці у виробничих підрозділах підприємства, проведення відповідних спеціальних економічних розрахунків, визначення обсягів робіт, порядку їх фінансування. Визначаючи загальні принципи формування двох сторонніх зобов`язань з охорони праці, вони не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці -- один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа безпеки праці та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми перевірки знань з охорони праці є НПАОП 0.00-4.12-05 “Типове положення про навчання з питань охорони праці'.

Даний нормативний документ спрямований на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці, яка проводиться з працівниками в процесі трудової діяльності, а також з учнями, вихованцями та студентами закладів освіти. Вимоги Типового положення є обов'язковими для виконання усіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, асоціаціями, концернами, корпораціями, іншими об'єднаннями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності.

В лікувальних закладах на основі Типового положення з урахуванням специфіки діяльності та вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, розробляються і затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання і перевірки знань працівників з охорони праці, з якими вони повинні бути ознайомлені. Відповідальність за організацію цієї роботи на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах -- на керівників цих підрозділів. Контроль за її своєчасним проведенням здійснює служба охорони праці або працівники, на котрих покладені ці обов'язки.

За порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу не було. Трудова, виконавська, технологічна дисципліна істотно знижувалися. Невизначеність обов'язків та повноважень з охорони праці новоутворених структур в процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління народним господарством ще більше ускладнювала стан справ. Негативний вплив справляла і відсутність законодавче закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня -- від уряду до державних адміністрацій областей, районів, міст та інших територіальних формувань. Тому прийняття Закону України „Про охорону праці' в 1992 році було об'єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час в суспільстві .

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві [4].

Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці' та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.

В Законі України „Про охорону праці' (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

Працівники підприємств при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань можуть проводитися як традиційними методами, так і з використанням сучасних технічних засобів навчання: аудіовізуальних засобів, комп'ютерних навчально-контролюючих систем.

Контроль за дотриманням Типового положення про навчання з охорони праці здійснюють органи державного нагляду за охороною праці та служба охорони праці центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Працівниками передбачається: надання додаткових відрахувань за несприятливі умови праці, додаткового спецодягу, обладнання додаткових санітарно - побутових приміщень, встановлення додатково оплачених перерв санітарного призначення або скорочення тривалості робочого часу.

4.2 Аналіз стану охорони праці на підприємстві

Управління завжди здійснюється для досягнення відповідної мети. Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров`я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов`язаних видів, що здійснюються суб`єктами управління цілеспрямовано на об`єкт управління.

Управління охорони праці на підприємстві - це сукупність дій службових осіб, здійснюваних на підставі постійного аналізу інформації про стан охорони праці на всіх робочих місцях для його поліпшення або підтримки на певному рівні відповідно до заданих вимог. Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:

- прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;

- створення організаційної структури;

- кількісна оцінка рівня безпеки праці;

- збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;

- розробка та формування переліку управлінських впливів;

- стимулювання роботи щодо безпеки праці.

Відповідальність за здійснення управління охороною праці в галузі та підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства й прирівнюється до основних виробничо - технічних служб [9].

На ЗАТ «Ворскла» виділена посада інженера по охороні праці, який безпосередньо підпорядковується керівнику підприємства. В його обов`язки входить забезпечення виконання правових організаційно - технічних, санітарно - гігієнічних, соціально - економічних, лікувально - профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Інженер по охороні праці:

- опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

- здійснює оперативно - методичне керівництво роботою з охорони праці;

- складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці;

- проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

- бере участь у розслідування нещасних випадків та аварій, що виникли на підприємстві;

- розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;

- готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці;

- контролює всі процеси, пов`язані з охороною праці.

На ЗАТ «Ворскла» усі працівники при прийнятті на роботу і процесі роботи проходять інструктаж з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. Одним з документів, який регулює відносини у сфері охорони праці є колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом ВАТ, схваленим загальними зборами трудового колективу. У колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівника соціальних гарантій у галузі охорони праці, комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці.

Директор ЗАТ «Ворскла» забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби, призначає посадових осіб; розробляє за участю сторін колективного договору та реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів, підвищує рівень охорони праці; забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин; впроваджує прогресивні технології, досягнення науки, техніки, засобів механізації, вимоги економіки, позитивний досвід з охорони праці; забезпечує належне утримання будівель, споруд, виробничого обладнання; організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного обладнання, атестацію робочих місць; розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють в межах ВАТ; здійснює контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження зі станками; організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; вживає термінових заходів для допомоги потерпілим у разі виникнення аварій.

Фінансування та економічне стимулювання охорони праці розглядається як одна з найважливіших частин управління охороною праці. Фінансування заходів з охорони праці проводиться у відповідності з такими нормативними документами: Закон України 'Про охорону праці' (2002 р.), Положення про державні, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, Інструкція про порядок перерахунку, обліку та витрачання коштів державного, галузевого, регіонального фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств [50].

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. У ЗАТ «Ворскла» працівникам видається спеціальний одяг (халати), взуття, мило. До працівників підприємства застосовуються будь - які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Обсяг матеріального заохочення диференціюється залежно від ролі службової особи та міри її впливу на безпеку праці.

Метою аналізу виробничого травматизму є розробка заходів щодо попередження нещасних випадків. Для цього необхідно систематично аналізувати і виявляти причини, що їх зумовлюють. Проведемо аналіз витрат планових (фактичних) на охорону праці на ЗАТ «Ворскла» (табл. 4.1).

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що на ВАТ щорічно виділяють 0,5 % від суми реалізованої продукції на покращання умов охорони праці. Так в 2008 р. сума витрат на охорону праці становила 63840 грн., а в 2010 р. - 71036 грн.

Таблиця 4.1 Аналіз витрат на охорону праці на ЗАТ «Ворскла»

Джерело: [70].

Зростання значення цього показника за три роки зросло на 7196 грн, що є позитивним зрушенням діяльності підприємства, що говорить про покращення умов і безпеки праці працівників, оскільки зросли витрати на лікувально - профілактичне харчування, спецодяг ( на 2696 грн), медогляди (500 грн), витрати на оздоровлення працівників.

Вивчивши і проаналізувавши стан охорони праці на ЗАТ «Ворскла» можна зробити висновок про те, що на підприємстві щорічно здійснюють і впроваджують заходи щодо покращення загального рівня охорони праці. Доказом цього є постійне проведення інструктажів раз в три місяці, а в разі нещасного випадку проводиться позаплановий інструктаж, в якому акцентується увага на причинах нещасного випадку, можливих шляхах його попередження, а також на загальних правилах техніки безпеки на виробництві.

Витрати на охорону праці становлять 0,5 % від суми реалізованої продукції, їх значення щороку зростають, що має позитивне значення для підтримання рівня охорони праці і його покращення.

Основні заходи, які приведуть до поліпшення стану охорони праці на ЗАТ «Ворскла»:

- обов`язково підтримувати запланований та зарегламентований в колективному договорі фонд охорони праці в розмірі 0,5 % від суми реалізованої продукції;

- удосконалити засоби захисту працівників при різних шкідливих виробничих умовах;

- більш ретельно провести роботу з поточного ремонту;

- спрямувати частину коштів на санаторно-курортне лікування;

- постійно підвищувати культуру охорони праці.

Вище наведені пропозиції призведуть до покращення рівня охорони праці на ЗАТ «Ворскла».

Висновки та пропозиції

З удосконаленням у світі економічних систем та фінансових операцій лізинг розглядається як новий вид фінансування, особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він є альтернативою банківського кредитування. Використання даної послуги дає змогу значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Тож, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств. Розвиток ринку лізингових операцій може відіграти вирішальну роль у модернізації обладнання підприємств, розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, особливо враховуючи той факт, що більшість малих підприємств не може скористатися кредитами у зв'язку з відсутністю у потрібному обсязі заставного майна.

Міжнародний лізинг характеризується іншою галузевою структурою, чим лізинг внутрішній. Якщо у внутрішніх лізингових операціях на першому місці знаходяться автомобілі і виробниче устаткування, то в міжнародних операціях лідерує лізинг судів, літаків і залізничного рухливого складу. Трансграничний лізинг успішно розвивається тільки в тому випадку, якщо є переваги в митному обкладенні в порівнянні із звичайними закупівлями і діють спеціальні, більш пільгові процедури для переказу лізингових платежів, адже навіть сама процедура переказу платежів з однієї валюти в іншу здорожує операцію в порівнянні з національною лізинговою операцією. Велике значення мають відмінності національного законодавства по лізингу, наприклад, відношення до прав лизингодателя в разі порушення лизингополучателем умов лізингової угоди. Міжнародна уніфікація юридичних понять і умов лізингових угод проводиться Міжнародним інститутом по уніфікації приватного права УНІДРУА (UNIDROIT).

Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію у бік їх імпорту. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками, як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу.

В умовах глобалізації світової економіки сфера послуг набуває най динамічнішого розвитку та стає одним із впливових чинників, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, покращення добробуту населення. Особливу роль в цьому процесі відіграють окремі види послуг, зокрема послуга міжнародного лізингу. Традиційні форми інвестування, зокрема залучення власних коштів і банківських кредитів, вже не здатні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують НТП. Доказом цього є постійне зростання частки лізингу в загальних інвестиціях розвинених країн.

В результаті даної роботи досягнуті наступні теоретичні, методичні і практичні результати:

- в результаті аналізу міжнародного ринку лізингових послуг визначені тенденцій і перспективи його розвитку;

- визначена класифікація видів і форм лізингу за різними класифікаційними ознаками, сформульовані основні функції лізингу;

- визначено сучасний стан ринку лізингу в Україні, рівень його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

- виявлено позитивні і негативні сторони в діючому законодавстві України з приводу державного регулювання лізингових операцій;

- розроблено практичні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення проблем впровадження міжнародного лізингу розроблено рекомендації для вдосконалення механізму здійснення лізингових операцій, а саме рекомендовано: з метою виявлення джерел підвищення ефективності міжнародного лізингу, фінансовий стан лізингоотримувача запропоновано визначати на основі розрахунку відповідних показників; поетапне проведення роботи по впровадженню певних лізингових схем; заходи реформування системи оподаткування підприємництва у сфері міжнародного лізингу.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендацій для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Розроблений в роботі комплекс пропозицій і рекомендацій спрямований на їх раціональне застосування в практиці організації здійснення міжнародних лізингових операцій.

Лізинг є особливою формою фінансування капітальних вкладень на придбання матеріально-технічних засобів, а також на модернізацію наявного обладнання. Використання лізингу вигідно для всіх його учасників. Постачальник за його участі збільшує обсяг продажу своєї продукції, при цьому йому забезпечений гарантійний збут вироблених машин, обладнання, інструменту, приладів та інших матеріально-технічних засобів. Для орендатора лізинг - вигідний засіб вкладення капіталу. Сума орендних внесків гарантує йому відшкодування інвестицій і забезпечує одержання певного прибутку.

Дослідження міжнародних лізингових операцій показали, що лізинг сприяє вирішенню таких завдань, як структурна перебудова, поновлення основних виробничих фондів, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності інвестицій, а також впровадження науково-технічних досягнень у виробничу сферу.

Вивчалися складові елементи механізму управління: законодавче регулювання лізингу, окремі методи обґрунтування лізингових розрахунків, механізм використання основних схем лізингу, оцінка ризику в лізинговій діяльності та деякі інші. Проте наявні розробки не тільки не дозволяють визначити напрями удосконалення управління, але навіть не дають чіткого цілісного уявлення про сформований до цього часу в Україні механізм. Тому першочерговою задачею є систематизація інформації про процес управління лізингом в Україні, встановлення спрямованості тенденцій його розвитку та розробка напрямів удосконалення.

Щоб вирішити поставлені проблеми й подолати перешкоди на шляху до розвитку лізингового кредиту в Україні слід перш за все знайти державну підтримку з метою забезпечення нормативно-правового статусу лізингових фірм і компаній. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності. Важливим є підвищення фінансової стійкості самих лізингових компаній. Треба говорити про те, що вони мають бути фінансово стійкими, міцними. Має бути належним чином налагоджений у них фінансовий менеджмент, управління ризиками. Тому що коли постає сьогодні питання, а чому не фінансуються банками лізингові компанії, то це в першу чергу пов'язано з тим, що лізингові компанії не є спроможними, не є надійними, стійкими. Удосконалення механізму управління лізингом повинно здійснюватися з урахуванням особливостей об'єкта управління на основі глибокого вивчення економічної сутності лізингу, осмисленні характеру взаємовідносин основних учасників, їхнього місця в системі зв'язків, специфіки інтересів і методів їхнього регулювання та взаємодії.

Звільнення об'єктів лізингу при їх ввезенні від обкладання ввізним митом та ПДВ дозволяє зробити їх дешевшими для лізингоотримувача приблизно на 30%, що є дуже переконливим чинником у конкурентній боротьбі за клієнта. Покращити ефективність діючого нині лізингового механізму можливо за рахунок залучення у вітчизняні лізингові компанії іноземних інвестицій. Операції фінансового лізингу могли б бути значно ефективнішими, якби держава забезпечила більш жорсткий контроль за цінами на певну техніку вітчизняного виробництва, оскільки на шляху до виробників її вартість зростає майже вдвічі.

На наш погляд, нашій країні не вистачає комплексної програми, у рамках якої:

- була б продуманна й створена більше розвинена інфраструктура ринку лізингових послуг, що включала б підготовку кваліфікованих кадрів, інформаційне висвітлення надаваних послуг;

- надання банкам більше широкого спектра пільг при довгостроковому кредитуванні лізингових угод (більше 3-х років);

- розвиток системи гарантій, щоб уникнути 100 % застави при лізингу (наприклад, страхування).

- поряд із уже вжитими заходами (відсутність валютного контролю при контрактах міжнародного лізингу), підсилити комплекс заходів щодо залучення іноземних інвестицій у рамках лізингу.

Така програма змогла б підштовхнути комерційні банки замість одержання сумнівних, ризикових прибутків у короткостроковому періоді переорієнтуватися на довгострокове інвестування коштів в українську економіку для одержання впевненого прибутку.

Безумовно, вищеперелічені заходи повинні сприяти розвитку міжнародних лізингових компаній та операцій, вироблених ними. Можна з повною упевненістю сказати, що лізинг в нашій країні поступово буде все більше нарощувати свої обороти і грати все більш вагому роль в економіці.

Список використаних джерел

1. Бєлоусова О.С. Поняття організаційно-економічного механізму лізингу: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2010. - №5. - С. 26-29.

2. Білоус А.П. Лізинг: світовий досвід // Світова економіка й міжнародні відносини. - 2010. - №5. - 125 с.

3. Вартовий В.А. Міжнародний лізинг як ефективний інструмент зовнішньоекономічних відносин // Зовнішньоекономічні зв'язки. - 2008. - №6. - 36 с.

4. Василъчук М.В. та ін. Основи охорони праці. -- К.: Просвіта, 2003. -- 208 с.

5. Внукова Н. Сучасний стан економіко-правового регулювання фінансового лізингу в Україні // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2009. - №3. - 24 с.

6. Газман В.Д. Розвиток лізингового бізнесу в Україні і його концентрації // Економіка України. - 2007. - №4. - 65 с.

7. Горемикін В.А. Лізинг: підручник. - К.: Основи, 2003. - 942 с.

8. Грищенко О. Міжнародний лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку // Економічний журнал. - 2008. - №3. - С. 3-69.

9. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. -- К.: Основа, 1998. -- 240 с.

10. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

11. Закон України «Про єдиний митний тариф» № 2097-XII від 05.02.1992 [Текст]: остання редакція від 18.12.2008 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1992, N 19, ст. 259.

12. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

13. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 [Текст]: остання редакція від 04.02.2009 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1997, N 21, ст. 156.

14. Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» № 3301-IV від 11.01.2006 [Текст]: / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 2006, N 16, ст. 138.

15. Закон України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 [Текст]: остання редакція від 11.12.2003 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1998, N 16, ст. 68.

16. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р., №1381-ІV з наступними змінами і доповненнями.

17. Зуйкова Л. Лізинг: правове регулювання, бухгалтерський і податковий облік / Зуйкова Л., Горшкова І., Крутякова Т. // Економіко-правовий бюлетень. - 2008. - Тематичний випуск. - 175 с.

18. Заславська О. Ринок фінансової відповідальності // Звістки. - 2009. - №3. - 46 с.

19. Іванова А. Побічні ефекти лізингу // Фінанси України. - 2010. - №8. - 43 с.

20. Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України. - №2. - 2010. - 43 с.

21. Калініна Н. Лізингові угоди в діяльності організацій // Економіка й життя. - 2010. - №10. - 28 с.

22. Калініна Н. Окремі аспекти лізингової діяльності // Економіка й життя. - 2010. - №35. - 27 с.

23. Капроні Р. Лізинг в Україні / Капроні Р., Кисіль С., Рязанова Н. та ін. - МФК, 2007. - 142 с.

24. Коваленко Н., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банк. справа. - 2007. - №1 (37). - С. 47 - 52.

25. Коган Е.Е. Правові основи лізингу // ЕКО. - 2006. - №3. - 75 с.

26. Кочетова Н. Оренда із правом викупу або лізинг? // Економіка й життя. - 2004. - №9. - 25 с.

27. Кузенков А.Л. Про межі ефективності застосування лізингу // Проблеми прогнозування. - 2009. - №6. - 158 с.

28. Кузьміна З.М. Проблеми обмеженого використання лізингу в Україні: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2010. - №1. - С. 312-316

29. Кукушкін А. Це дивне слово «лізинг» // Ваше право. - 2004. - №33. - 33 с.

30. Куліш Т.В. Економічні та правові основи становлення лізингових відносин: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - №2. - С. 145-148.

31. Кулешов В. Лізинг: особливості платежів // Економіка й життя. - 2005. - №2. - 27 с.

32. Куліков А.Г. Лізинг в Україні: чи варто вбивати курку, що несе золоті яйця? // Гроші і кредит. - 2008. - №6. - 44 с.

33. Куліков А.Г. Стратегія інвестиційного прориву й розвиток лізингу в Україні // Гроші і кредит. - 2009. - №3. - 46 с.

34. Ладюк О.Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги і недоліки / О. Д. Ладюк // Финансы, учёт, банки. - 2008. - № 14. - С. 59-65.

35. Лізинг // Фінансові послуги. - 2006. - Жовтень (Тематичний випуск). - 49 с.

36. Лізинг. Світова історія лізингу. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.provko.kz/articles/business/lizing-mirovaya-istoriya-lizinga.htm

37. Лізинг: ефективні можливості інвестування й реструктуризації виробництва // Бізнес. - 2011. - №3-4. - 45 с.

38. Логвінова Н. Виправданий ризик // Фінанси України. - 2009. - №7. - 44 с.

39. Лугачева Л.І. Державна підтримка лізингової діяльності // ЕКО. - 2009. - №9. - 117 с.

40. Ляхов А.В. Лізинг // Економіка України. - 2010. - №8. - 57 с.

41. Макарьєва В.І. Про лізинг // Економіка України. - 2008. - №8. - 55 с.

42. Мармуль Л.О. Лізинг - один із шляхів набуття та оновлення основних засобів // Таврійський науковий вісник. - Херсон, 2009. - Вип.35. - С. 140-143.

43. Маслова І. Лізинговий бізнес у США / Маслова І., Анісімов М. // Економіст. - 2010. - №8. - 89 с.

44. Меренгс Е. Інформація про Проект МФК «Розвиток лізингу в Україні». - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2008. - №1. - 20 с.

45. Меренгс Е. Нещодавні події в економічній сфері. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2010. - №1. - 20 с.

46. Меренгс Е. Політична ситуація в Україні. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2010. - №1. - 21 с.

47. Меренгс Е. Розвиток лізингу у світі. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2010. - №1. - 22 с.

48. Нікулін В. Промислово-інвестиційний лізинг і підприємство // Економіст. - 2005. - №7. - 56 с.

49. Оробець Л. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2010. №2. - 24 с.

50. Основи охорони праці: Підручник / М. П. Купчик, М. П. Гандзюк, І. Ф. Степанець та ін. -- К.: Основа, 2000. -- 416 с.

51. Отченаш К.Г., Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2008. - №2. - 20 с.

52. Офіційний звіт про фінансові результати ТОВ «Кернел Трейд»: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.kernel.ua/ investment/shareholder.html

53. Петров І.А. Міжнародний лізинг: його можливості й переваги для підприємств // Енергія: економіка, техніка, екологія. - 2005. - №11. - 33 с.

54. Петрова В.І. Лізингові операції: правове регулювання, облік і оподатковування / Петрова В.І., Єремин О.Б. // Бух. облік. - 2009. - №10. - 28 с.

55. Постанова Правління Національного банку України Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, зі змінами, внесеними згідно з Постановою національного банку № 455 (z0037-07) від 13.12.2006, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631.

56. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №2. - 20 с.

57. Ровенський Ю.А. Лізинг // Соціально-гуманітарні знання. - 2004. - №2. - 137 с.

58. Рубченко М. Приклад успішної компанії // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. №1. - 41 с.

59. Рязанова Н. Вплив лізингу на державний бюджет. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. №1. - 46 с.

60. Рязанова Н. Особливості фінансового лізингу як інвестиційного інструменту та його актуальність України //Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №3. - 12 с.

61. Рязанова Н. Показники розвитку лізингу в інших країнах. - Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». - 2011. - №3. - 24 с.

62. Рятувальне коло лізингових послуг // Економіка України. - 2009. - №4. - 68 с.

63. Сафарова Е. Динаміка згадувань лізингу в ЗМІ України // Комерсант. - 2010. - №39. - 15 с.

64. Свердлов І. Правове регулювання договору лізингу // Юридичний журнал. - 2004. - №3. - 78 с.

65. Сівашенко Т. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпанії: // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №5. - С. 39-45.

66. Сойфер В.Г. Лізинг: проблеми правового забезпечення // Економіка України. - 2008. - №11. - 66 с.

67. Тулай О. Економічні переваги та особливості лізингового механізму // Вісн. Тернопільського нац. екон. ун-ту. - 2007. - №3. - С. 88-98.

68. Українське об'єднання лізингодавців : Підсумки діяльності лізингодавців за 2010 рік. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http//www.leasing.org.ua

69. Федерація лізингових компаній Європи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//www.leaseurope.org/

70. Фінансові звіти підприємств [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.alt.com.ua/ukr/rating_individual/2509/

71. Харві М. Лізинг // Економіка і життя. - 2009. - №26. - 45 с.

72. Шевцов В.Н., Акімова Є.М., Осипов А.С. Лізинг: значення, сутність, можливості. - К.: Вища школа, 2005. - 390 с.

73. Що заважає розвитку лізингу в Україні / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Фінанси України. - 2007. - №7. - 49 с.

74. Юсупова А.Т. Особливості розвитку лізингу в країнах Західної Європи // ЕКО. - 2010. - №10. - 165 с.

75. Яновенко Н.М. Подолання фінансової кризи й розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. - 2010. - №10. - 61 с.

Додатки

Додаток А

Анотація дипломної роботи іноземною мовою

Annotation

The actuality of this research paper is due the important role of international asset for the world economy. World experience shows that the leasing transactions, including international, is an important factor in economic development.

In a competitive environment, which is worsened leasing an additional channel for sales of products, will expand the range of consumers. In this regard, the actuality of international leasing, its organization and planning, due to accelerating global trend of globalization and integration of these conditions in the global economy, in particular by borrowing on world markets necessary for the effective development of national economies and capital investment resources in different forms using new financial instruments.

In the process, actively participate most developed countries and developing countries who are united by a common desire to expand business and economic activities outside their national borders. For Ukraine, international leasing as one of the important channels of investment, acquisition and product sales, which Ukraine could start producing high-quality competitive goods not only in domestic market. Due to this, our country could take its rightful place in the international division of labor, to establish partner relations with other countries.

International Leasing as an alternative to direct foreign investment, is a highly financial tool that helps to efficiently use in the manufacture of achieving world scientific and technical progress. This requires increased attention to the development of all types and forms of leasing, which proved the need for domestic and foreign financial and business practices. Implementation of the lease allows for full funding of capital while maintaining financial independence of enterprises, to accelerate the upgrade of the production apparatus and on that basis, its effective use. In some foreign countries (USA, Germany, France, Britain, Japan, Poland, Hungary, Czech Republic, etc..)

Leasing has become one of the main tools of business, profitable for all participants. The share of leasing in industrial investment in these countries is about 20-25%. The importance of a supportive government policy to support the leasing, which can provide the leasing transition in a fundamentally new stage of development when there is a growing number of operators leasing business, financial and Acquisitions and other forms of leasing, including international, are taken into account the investment objectives and goals and innovation policy.

A special place in the total leasing is an international financial leasing. For international leasing transactions, according to experts, account for only 15% of the total volume of leasing operations in the world. Thus, the share of exports of financial leasing is about 4-5% of total world exports. Organizational and Economic Mechanism of leasing relations in a market economy and on specific conditions of Ukraine as not investigated in theoretical and applied aspects. Although to some extent already functioning infrastructure leasing, there are separate publications.

The purpose of this paper is to identify the characteristics of planning and international leasing, study and implement the international spread of leasing and development of practical recommendations on the use of international asset financing for corporations.

To achieve the goal of this work were the following objectives: - An analysis of the international market of leasing services to identify trends and perspectives of its development;

- To conduct an analytical review of the common species in the world market and lease forms to determine their classification according to different classification attributes;

- Analyze the current leasing market in Ukraine, its formation and development to determine the level of its integration into the global leasing market;

- Examine state regulation of leasing in Ukraine in order to identify positive and negative sides in the current legislation;

- Identify the main types and forms of leasing and summarize the approaches to their classification.

The research object is the organization and planning of international leasing operations.

Subject of research - the mechanism of international leasing. Methodological and methodical basis of studies of foreign and domestic publications and research on the theory and practice of leasing and management processes, the experience of the world economy, the legislation of Ukraine and other countries in the world of the investigated problems. Theoretical and methodological research and development of practical recommendations based on analysis of current legislation of Ukraine and the main offices for business, leasing, market, government programs and business plans.

We used modern methods of economic processes, new technologies, including such as: system analysis, economic and statistical methods of processing information, monograph, logical, expert analysis methods and more. Information base study were statistics Statistics Committee of Ukraine, Ministry of Economy of Ukraine, reports and accounting data of companies, businesses, references.

The work consists of introduction, three sections, conclusions and suggestions, list of sources and applications.

The first section reviews the theoretical principles of international leasing, leasing very essence, its functions, the classification of leasing, depending on different classification features, leasing trends in the world overview of the Ukrainian legislation on leasing.

In the second section of the practical research of finance and economic activity 'Kernel-Trade', also the analysis of methodological principles calculation of lease payments and identify problems of international leasing operations. In the third section, the section developed key recommendations for minimizing risks in international transactions financial leasing, as well as improvement schemes also formulated certain recommendations to improve the taxation of leasing operations. It is also an outlook on international development of leasing in Ukraine and abroad.

To solve the posed problems and overcome obstacles to the development of leasing credit in Ukraine should first of all find state support to ensure the legal status of firms and leasing companies.

Leasing legislation must be built with a focus on international law, however, primarily due to the economic policy priorities and interests of all parties involved in leasing activity. It is important to increase financial sustainability of most leasing companies. We must talk about what they should be financially stable, durable. Must be properly adjusted their financial management, risk management. Because when there is a question today, why not financed by banks leasing companies, it is primarily due to the fact that leasing companies are not capable, are not reliable, persistent. Improving lease management mechanism must take into account the features of an object through a deep study of the economic essence of leasing, comprehending the nature of key relationships and their place in the system of relations, specific interests and methods of their regulation and interaction.

Додаток Б

Консолідований звіт про прибутки ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток В

Консолідований баланс ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток Д

Консолідований звіт про фінансовий стан ТОВ «Кернел Трейд» за 2009р.

Додаток Ж

Договір фінансового лізингу

м._____

'___' _________ 20__ р.

_____________________, яке далі іменується 'Лізингодавець', в особі _______________ який діє на підставі Статуту, з одного боку, та ___________________, що далі іменується 'Лізингоодержувач', в особі ________________________, який діє на підставі Статуту, з другого боку, (далі - Сторони), керуючись чинним законодавством України, уклали цей договір (далі - Договір) про наступне.

1. Предмет Договору

1.1. Лізингодавець передає Лізингоодержувачеві, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця у платне користування на умовах фінансового лізингу (далі - лізинг) майно ________________ (далі - Обладнання).

1.2. Обладнання, що передається в лізинг, придбано на підставі Наданого Лізингоодержувачем 'Замовлення на обладнання' та відповідно до Договору поставки обладнання №____ від '___' ____________ 20___ р., укладеного між Лізингодавцем, Лізингоодержувачем та __________.

1.3. Вартість Обладнання, що передається у лізинг, становить _____________ гривень без ПДВ.(сума літерами)

2. Загальні положення………………………………………………………………………. 2.1. Обладнання передається Лізингоодержувачу в лізинг за цільовим призначенням, а саме - для реалізації інноваційного проекту '___' за інноваційним договором N _____ від '___' _____ 20__ р., що укладений між_______, (повна назва відділення Держіннофонду) Лізингодавцем та Лізингоодержувачем.

3. Строк лізингу…

3.1. Строк лізингу - з моменту передачі Обладнання у лізинг, яким є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі обладнання у лізинг по '___' _____________ ____ р.

4. Лізингова палата

4.1. Обладнання передається Лізингодавцем і приймається у лізинг Лізингоодержувачем на умовах сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю лізингової палати за користування Обладнанням шляхом перерахування лізингових платежів Лізингодавцеві.

4.2. Розмір, строки та порядок сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцеві встановлюються у 'Розрахунку лізингової плати', який підписують Сторони одночасно з Договором. Лізингові платежі сплачуються у безготівковій формі.

4.3. Перший лізинговий платіж вноситься через ____ місяців з моменту передачі Обладнання у лізинг, обумовленого в п. 3.1. цього Договору, а наступні лізингові платежі вносяться послідовно з інтервалами в __ місяці з дати, коли мав бути сплачений перший лізинговий платіж.

4.4. Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені цим Договором лізингові платежі. У разі прострочення Лізингоодержувачем сплати Лізингодавцю лізингових платежів Лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі __ % від належної до сплати суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє Лізингоодержувача від проведення передбачених Договором розрахунків.

4.5. Лізингоодержувач не може вимагати від Лізингодавця ніякого відшкодування або зменшення суми лізингових платежів у разі перерви в експлуатації Обладнання, з якої б причини це не сталося, включаючи форс-мажорні обставини.

4.6. Лізингоодержувач не має права затримувати лізингові платежі, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження Обладнання або внаслідок виникнення форс-мажорних обставин.

4.7. Відповідальність за ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Обладнання несе Лізингоодержувач. У разі повного знищення Обладнання сума наступних лізингових платежів, а також усі прострочені суми, які належать до сплати Лізингоодержувачем, мають бути сплачеш Лізингодавцеві у строки та на умовах ________________________(строки та умови сплати лізингових платежів)

5. Передача Обладнання у лізинг

5.1. Передача Лізингодавцем та прийняття Лізингоодержувачем Обладнання у лізинг засвідчується актом приймання-передачі обладнання у лізинг.

5.2. На момент передачі Обладнання у лізинг воно перебуває _________________________.(місцезнаходження Обладнання)

6. Використання, технічне обслуговування та ремонт Обладнання

6.1. Лізингоодержувач зобов'язується сумлінно дотримуватися під свою відповідальність норм та правил експлуатації, технічного обслуговування та ремонту Обладнання, встановлених чинним законодавством та інструкціями виробника.

6.2. У разі виходу Обладнання з ладу Лізингоодержувач протягом п'яти днів зобов'язаний письмово повідомити про це Лізингодавця, якщо до цього часу несправності не будуть усунені.

6.3. Лізингоодержувач за свій рахунок без подальшої компенсації Лізингодавцем та за погодженням з Лізингодавцем проводить технічне обслуговування та усі види ремонту, модернізації та реконструкції Обладнання.

6.4. У разі заміни у процесі експлуатації Обладнання якихось деталей та вузлів або їх удосконалення вони стають невід'ємною частиною Обладнання і переходять у власність Лізингодавця.

6.5. Лізингоодержувач несе відповідальність за відповідність рівня кваліфікації персоналу складності виконуваних робіт з експлуатації та обслуговування Обладнання та зобов'язаний провести відповідне навчання працівників.

6.6. Одержання необхідних дозволів на експлуатацію Обладнання покладається на Лізингоодержувача.

6.7. Лізингодавець звільняється відповідно до умов цього Договору від будь-яких обов'язків і відповідальності стосовно технічної гарантії на Обладнання. Всі розрахунки з видатків, позовів і компенсацій, пов'язаних з вищезазначеною гарантією, провадяться безпосередньо між Лізингоодержувачем та Постачальником.

7. Передача ризику. Страхування

7.1. Лізингоодержувач власним коштом зобов'язаний застрахувати Обладнання від передбачених Договором ризиків, про що Лізингоодержувач зобов'язується укласти зі страховою компанією Договір страхування, в якому передбачити відшкодування можливого завданого збитку у межах страхової суми на користь Лізингодавця. Дія страхового договору має охоплювати весь період дії цього Договору.

7.2. За Договором страхування Обладнання має бути застраховано від фізичного знищення або пошкодження, включаючи випадки пожежі, повені, фізичного пошкодження, зіткнення, вибуху, удару блискавки, пограбування, знищення, крадіжки та інших протиправних дій третіх осіб,.(інші види страхових ризиків)

7.3. Обладнання має бути застраховано в місячний строк з моменту передачі Обладнання у лізинг, обумовленого в п. 3.1 цього Договору. До моменту страхування відповідальність щодо збитків, завданих у зв'язку з будь-яким пошкодженням або знищенням Обладнання, покладається на Лізингоодержувача.

7.4. У разі настання страхового випадку Лізингоодержувач зобов'язаний у триденний строк з моменту настання страхового випадку надіслати Лізингодавцеві телеграмою або факсом повідомлення про страховий випадок. У разі відмови страхової компанії сплатити страхове відшкодування вирішення спору здійснюється у претензійно-позовному порядку відповідно до законодавства України.

7.5. Лізингоодержувач зобов'язується нести матеріальну відповідальність за будь-які додаткові пошкодження цього Обладнання, що виникатимуть у результаті його використання до початку відшкодування збитків відповідно до розпоряджень страхової компанії або рішення суду.

8. Право власності на Обладнання

8.1. Протягом усього строку дії цього Договору Обладнання є власністю Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язується закріпити на видному місці і зберігати там упродовж усього терміну дії Договору об'яву: 'Це обладнання є власністю ___________________________________.(повна назва Лізингодавця) У відповідних реєстраційних та бухгалтерських документах повинно бути застереження: 'Власник - ___________________________________________,(повна назва Лізингодавця) користувач - __________________________________'.(повна назва Лізингоодержувача) 8.2. Протягом всього строку дії цього Договору Лізингоодержувачеві забороняється без згоди Лізингодавця здавати Обладнання у сублізинг, позичати третій стороні, віддавати його в заставу або відчужувати будь-яким іншим способом, використовувати на інші не передбачені інноваційним проектом цілі.

8.3. Умови переходу права власності на Обладнання: __________________.

8.4. У разі переходу прав власності на Обладнання до Лізингоодержувача оформляються всі необхідні, передбачені чинним законодавством документи.

9. Дострокове припинення дії Договору

9.1. Дія Договору може бути достроково припинена:

9.1.1. за взаємною згодою Сторін, про що укладається додаткова угода до цього Договору;

9.1.2. у передбачених чинним законодавством випадках;

9.1.3. з ініціативи Лізингодавця, якщо Лізингоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за цим Договором. У такому разі Лізингодавець пред'являє претензію Лізингоодержувачеві про припинення дії цього Договору відповідно до чинного законодавства.

9.2. У разі дострокового припинення дії цього Договору відповідно до п. 9.1.3 Договору Лізингоодержувач зобов'язаний протягом ______ банківських днів з дати отримання претензії Лізингодавця перерахувати йому суму належних до сплати лізингових платежів та штрафних санкцій, передбачених цим Договором.

10. Інші умови

10.1. Якщо в подальшому будуть збільшені ставки діючих на момент укладення Договору податків, зборів та інших передбачених чинним законодавством платежів, які стосуються Обладнання або визначення розміру лізингової плати, чи будуть впроваджені нові їх види, то розмір лізингової плати підлягає перегляду, про що Сторони укладають додаткову угоду до цього Договору.

10.2. Умови переоцінки Обладнання: _____________________.

10.3. Лізингоодержувач має право промислового використання Обладнання тільки за умови його страхування.

10.4. Лізингодавець має право: безперешкодного доступу до Обладнання; здійснення перевірки умов його зберігання, обслуговування та експлуатації тощо.

10.5. Інші умови: ________________.

11. Форс-мажор

11.1. До форс-мажорних обставин належать: обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру такі, як війна, пожежа, повінь, землетрус; заборонні заходи вищих законодавчих та/або виконавчих органів державної влади, що виникли після укладення цього Договору та які Сторони не могли передбачити або запобігти їм вжитими заходами, якщо ці обставини вплинули на виконання ними своїх зобов'язань за даним Договором. У цьому випадку термін виконання зобов'язань за цим Договором змінюється за взаємною згодою, про що Сторони укладають додаткову угоду до цього Договору.

11.2. У разі виникнення зазначених у п. 11.1 Договору обставин Сторони протягом п'яти календарних днів письмово повідомляють одна одну про наявність цих обставин, підтверджуючи це відповідними офіційними документами. Якщо Сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання умов цього Договору.

11.3. Якщо форс-мажорні обставини тривають понад ____ місяців, то Сторони можуть прийняти рішення про зміну строків виконання умов цього Договору або про його припинення, про що укладається додаткова угода.

12. Вирішення спорів

12.1. Усі можливі спори та розбіжності, що виникатимуть під час дії цього Договору або у зв'язку з ним. Сторони намагатимуться вирішувати за домовленістю, шляхом переговорів.

12.2. Якщо Сторони не зможуть досягти згоди за домовленістю, то для розгляду і вирішення спору заінтересована Сторона звертається до арбітражного суду.

13. Заключні положення

13.1. Даний Договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками Сторін Договору.

13.2. Термін дії Договору зумовлений строком лізингу. Договір втрачає свою силу після виконання Сторонами своїх зобов'язань за ним.

13.3. Зміни та доповнення до цього Договору можуть бути зроблені тільки у письмовій формі.

13.4. Сторони зобов'язані вчасно повідомляти одна одну про зміни юридичної адреси, місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів, телефаксів та телексу, керівників підприємств, статутних документів, зміну форми власності та про всі інші зміни, які здатні вплинути на реалізацію Договору та виконання зобов'язань за ним. Підписання цього Договору пов'язує обов'язками не тільки його Сторони, а й їхніх правонаступників.

13.5. Цей Договір складено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для Лізингодавця та Лізингоодержувача.

13.6. Усі додатки та доповнення до цього Договору є його невід'ємною частиною.

Реквізити та підписи Сторін

Лізингодавець: Лізингоодержувач: