Глобалізація міжнародних економічних відносин і світова криза як наслідок глобалізації

Работа из раздела: «Международные отношения и мировая экономика»

3

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації
• 1.1 Основні етапи та форми економічної глобалізації
• 1.2 Позитивні наслідки глобалізації
• 1.3 Суперечності і негативні наслідки глобалізації
• Розділ 2. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин
• 2.1 Причини виникнення та етапи глобальної економічної кризи
• 2.2 Шляхи подолання світової економічної кризи
• 2.3 Глобалізація міжнародного фінансового ринку
• Розділ 3. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні
• 3.1 Україна в сучасних глобалізаційних процесах
• 3.2 Сучасний стан впливу економічної кризи на економіку України
• 3.3 Перспективи виходу України із глобальної фінансової кризи
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Глобалізація економічного простору - складна, багатоаспектна проблема, яка виникла і розвивалась в просторі і часі за діалектичними законами і на сьогоднішній день набула такого впливу на економічні процеси всередині національних економік, що визначає основні вектори їхнього розвитку та ставить перед урядами держав задачі, що потребують негайного вирішення. Реалії сучасності, глобальні зміни геополітичного розкладу сил вимагають дослідження низки явищ і процесів, що мають визначальний вплив на розвиток суспільства. Одним із таких явищ є глобалізація. Процеси глобалізації проявляються у всіх сферах діяльності людини, визначають поступове формування світового економічного простору. Таким чином, зменшується імовірність збереження самостійності національних економік. У цьому контексті зростає взаємозалежність світу, посилюються взаємозв'язки між країнами, регіонами, містами, змінюється їх ієрархія, кількісні та якісні індикатори. Поляризація сучасного світу, втілена в антиноміях „розвинені - слаборозвинені”, „заможні - бідні”, „високі технології - сировинні ресурси”, просторових осях „Північ - Південь”, „Захід - Схід”, породжує для більшості країн світу проблему самоідентифікації в глобальному середовищі. Кожна держава стає об'єктом спрямування діяльності транснаціональних фінансових структур, зовнішньої лімітації стратегій і пріоритетів з боку міжнародних організацій та установ.

Для України, як і інших постсоціалістичних країн, що зазнали і зазнають радикальних змін внаслідок переходу від централізованої до ринкової економіки, інтеграція у світове господарство є однією з передумов власного прогресу. Зважаючи на дискусійність окремих сторін глобалізації та незаперечність диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку різних країн світу, визначення форм та напрямів залучення національної економіки до світової системи є нагальною потребою. Ефективне використання переваг та обмеження негативних наслідків впливу процесів глобалізації можливе за умов ретельного дослідження домінуючих тенденцій у цій сфері як важливих умов територіального розвитку країни. У такому контексті дослідження впливу процесів глобалізації на економіку України є актуальним і своєчасним.

Актуальність теми визначається не тільки потребою у поглибленні теоретичного знання про досліджуване явище і систематизації наукових надбань з суспільно географічних позицій, а й практичною значимістю проблеми. Це необхідно для оцінки системи міжнародних зв'язків України та її регіонів, з метою економічного піднесення держави, її інтеграції у світове господарство.

Структурна складність і багатоаспектність прояву процесів глобалізації обумовлюють міждисциплінарний статус їх дослідження, основний аспект якого є економічним, водночас незаперечною є потреба просторової оцінки комплексного впливу цих процесів.

У межах економічного напряму, проблемам інтеграції та глобалізації присвячені роботи вітчизняних вчених В.Д. Базилевича [3], І.О. Бакаєва [4], В.О. Василенка [8], С.В. Віднянського [10], І.І. Дахно [19], В.В. Зянько [25], В.П. Клочко [28], Ю.М. Пахомова [51], А.М. Поручника [54], С.І. Соколенка [60], А.С. Філіпенка [67; 68; 69], Л.Д. Чекаленко [72] та інших. Щодо російської наукової школи, то це праці Е.М. Короткова [30], Є.Г. Кочетова [33], Є.А. Роговського [56], К.В. Рудого [58], С.І. Соколенко [60], Р.К. Щенина [74], Ю.В. Шишкова [75]. Проблематикою значення парадигми економічної глобалізації у формуванні концептуальної матриці економічної безпеки займалися такі провідні вітчизняні і зарубіжні вчені як С.П. Гантінгтон [12], Б.М. Данилишин [17; 18], П.В. Круш [37], О.С. Кучик [39], С.М. Макуха [40], Е. Тофлер [61], Ю.В. Яковець [77]. Проте деякі питання з вищезазначеної проблематики потребують подальшого наукового дослідження.

Предметом дослідження випускної кваліфікаційної роботи є розкриття сутності, основних етапів глобалізації, впливу глобалізації на економічні процеси всередині країн, а також дослідження світової економічної кризи.

Об'єктом дослідження є сучасні міжнародні економічні відносини в умовах глобалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження розвитку глобалізаційних процесів та обґрунтування їх впливу на виникнення та поглиблення світової фінансової кризи.

Завдання випускної кваліфікаційної роботи:

? Розглянути сутність та основні етапи глобалізації.

? Встановити позитивні і негативні наслідки глобалізації, а також суперечності цього процесу.

? Показати роль глобалізації як каталізатора світової економічної кризи.

? Встановити причини глобальної економічної кризи та шляхи її подолання.

? Розкрити сутність впливу фінансової глобалізації на світове господарство і національні економіки.

? Проаналізувати участь України в сучасних процесах глобалізації.

? Описати сучасний стан кризи в Україні.

? Визначити основні перспективи України щодо виходу із кризи.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети були використані загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, метод сходження від абстрактного до конкретного, історико-логічний, системний підходи до аналізу економічних процесів та зв'язків. Дослідження базується на використанні статистичного, порівняльного, факторного та структурного методів аналізу.

Інформаційною базою дослідження є широке коло вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, статистичні і фактичні матеріали ЮНКТАД, МВФ, Світового банку, журналів 'Фінанси України', 'Економіка України'. Використовувались офіційні законодавчі та нормативні матеріали органів влади та управління України, експертні оцінки рейтингових агентств.

Наукова новизна одержаних результатів: виявлено, що глобалізація в усіх своїх виявах тісно пов'язана з геополітичними напрямами основних полюсів сили, що уособлюють сучасні цивілізаційні світи, розкрито сутність процесу глобалізації як якісно нового етапу інформаційної і комунікаційної революції, пов'язаного з новим технологічним рівнем розвитку людства, що характеризується формуванням суспільства як єдиного економічного, політичного й соціального організму; проаналізовано стан та перспективи інтеграції України до світового фінансового простору.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення і висновки випускної кваліфікаційної роботи можуть бути використані в лекційних курсах з міжнародних відносин, політології, сучасних політичних процесів. Окремі положення і результати даної роботи доповідалися і обговорювалися на науково-практичній конференції 'Економічні проблеми членства України в СОТ', яка проходила 30 березня 2010 року в Київському міжнародному університеті. Випускна кваліфікаційна робота допомагає теоретично поглибити уявлення про особливості історичного процесу формування глобалізаційних процесів у всіх сферах людського буття, впливу їх на темпи, способи, форми життя, особливо на межі ХХ-ХХІ століть. Вона допомагає більш ґрунтовно осмислити проблеми сучасної економічної кризи.

Розділ 1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації

1.1 Основні етапи та форми економічної глобалізації

ХХІ століття знаменується тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку, соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Починаючи з кінця XIX століття суспільне життя у більшості країн світу почало набувати більш ярко вираженого глобального виміру. У звичний склад буття, характерний для населення тієї чи іншої країни, вторгалися інтернаціональні елементи, матеріальні та культурні цінності, які були створені в інших суспільствах [15, с.99]. Ця взаємозалежність і взаємопроникнення, отримавши термін 'глобалізація', дедалі більше визначають стан і напрями розвитку країн. Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів.

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи інші сфери суспільного життя. Новітню тенденцію розвитку людства досліджують різні наукові школи, проте єдиного визначення терміну 'глобалізація” ще немає. Узагальнюючи відомі підходи, можна сказати, що глобалізація становить комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке справляє потужний вплив на всі сторони життєдіяльності суспільства. Тобто глобалізація - об'єктивне явище суспільного світу, таке, що не залежить від суб'єктивних бажань, уподобань і антипатій, це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації [19, с. 20-21].

Глобалізація міжнародних відносин ? це посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер суспільного життя та діяльності в галузі міжнародних відносин. Вона торкається практично всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства.

В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці і капіталу. Даний процес позначений інтенсифікацією руху капіталу, що направляється у найприбутковіші галузі національних економік, швидким розвитком фінансових ринків, які генерують потужні фінансові потоки, активізацією ринку фінансових інновацій і загалом інноваційного процесу, в ході якого створюються, освоюються і поширюються нововведення.

Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності викликані небаченими темпами і масштабами інновацій, які докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства та виробничих відносин. Стає очевидним, що для вирішення господарсько-економічних завдань потрібні нові підходи, якісні прогресивні зміни. Безперервно виникаючи у просторі і часі, такі зміни є характерною ознакою інноваційного процесу, на основі якого розвиваються інформаційні технології, зокрема, глобальна мережа Інтернет, що зв'язує різноякісні технології, структури, вузли, системи, послуги, пропозиції тощо в об'єднане комунікативно-функціональне середовище [25, с.84].

Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін 'глобалізація' з'явився понад 400 років тому, але поширення його використання почалося в середині минулого століття. Слід зазначити, що у світовій літературі існують різні підходи до визначення сутності глобалізації в економічній сфері та оцінки її наслідків для людства. Однак ніхто з учених не заперечує того факту, що глобалізація означає взаємозв'язки і взаємозалежність економік на рівні всього світового співтовариства в планетарному масштабі [40, с.17].

Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно. Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Я.М. Столярчуком, Д.Г. Лук'яненком, А.М. Поручником і представлена на рис.1.1.

Рис.1.1 Структуризація глобалізаційного процесу

Джерело: встановлено на підставі дослідження Поручника А.М., Столярчука Я.М., Павловської О.Д. та ін. [54]

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Цей феномен є характерною особливістю всієї світової виробничо-господарської діяльності, складовими якої є окремі національні економіки.

Формами глобалізації є:

зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;

небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;

відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;

загострення глобальної конкуренції;

поява систем глобального, стратегічного менеджменту;

підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові [68, с.50-51].

На думку Філіпенко А.С., глобалізація економічного розвитку є однією з визначальних ознак сучасної цивілізації. Цей процес охоплює практично всі фактори та умови виробництва, усі його галузі й територіальні утворення. Нині всі країни світу так чи інакше причетні до процесу глобалізації, який найефективніше проявляється в розвинених країнах світу - центрі сучасної світової економіки.

Є два головні підходи до періодизації економічної глобалізації.

Згідно з першим підходом, глобалізація розпочалася ще до періоду Великих географічних відкриттів як в'ялопливна глобалізація, коли економічні зв'язки між державами мали спорадичний, дискретний характер, залишаючись у межах окремих локальних ареалів і територій. Від епохи Великих географічних відкриттів до середини XIX ст. вона перейшла у стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої сформувався світовий ринок, розвивався міжнародний поділ праці, вималювався профіль спеціалізації окремих країн та регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. - 1980-ті роки XX ст.), названий біструктурною глобалізацією, був пов'язаний з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їхнє протистояння. Нарешті, послідовна або ограничена форма глобалізації розвивається за умов єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і найважливіша ознака постіндустріальної цивілізації.

Другий підхід базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX ст. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником національного і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [69, с. 20-21].

Слід зауважити, що економічна глобалізація розвивається суперечливо, нерівномірно, її вплив на розвиток окремих країн і регіонів набуває як позитивної, так і негативної спрямованості. Результати глобалізації більшою мірою використовують розвинуті країни, тоді як країни, що розвиваються, особливо найбідніші, часто потерпають від її наслідків. Окремі нації та держави частково поступаються своїми функціями суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного

права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами.

Сьогодні виділяють вісім головних суб'єктів, що вирішально впливають на світогосподарські процеси:

міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ);

країни 'Великої вісімки';

регіональні економічні й фінансові установи;

багатонаціональні корпорації;

інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

неурядові організації;

великі міста;

окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

Підкреслюючи значення великих міст, слід зауважити, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється товарів і послуг удвічі більше, ніж у всій Бразилії [68, с.53].

Розгортання процесу глобалізації суперечливо впливає на національні економіки та перебіг сучасного світового господарського розвитку в цілому. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їхньої глибокої та всебічної участі в системі міжнародного поділу праці; з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричинюють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими та середніми доходами.

Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну - переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації. Їі суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки, показники і критерії, що характеризують розгортання економічної глобалізації.

Найголовніші з них:

детермінуюча роль в світовому господарстві транснаціональних корпорацій, які панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2009 р. в світі діяло 82 тис. ТНК, що розташовують 810 тис. зарубіжних філій;

зростання взаємозалежності економік різних країн;

посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;

розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;

поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці;

перетворення туризму на галузь світового масштабу [19, с.21].

Важливим аспектом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи:

глобалізація на світовому рівні - це зростання економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем;

глобалізація на рівні окремої країни характеризується відкритістю економіки, часткою зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсягом

зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін;

галузевий зріз глобалізації виразно ілюструється, по-перше, співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва відповідної галузі, а по-друге - коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим як співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі;

глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки компанія диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, зокрема, ширшого доступу до природних ресурсів і відносно дешевої робочої сили.

Ступінь глобалізації компанії не в останню чергу залежить від таких показників, як розміщення на іноземних ринках надходжень від продажу та головних активів, внутрішньофірмової торгівлі та відповідних технологічних трансфертів, використання аутсортингу та ін.

Загальною передумовою розвитку глобалізації на рівні окремих компаній є використання сучасних інформаційних та комунікативних технологій, що дають змогу активізувати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, розширювати знання споживачів про іноземні товари, істотно зменшувати вартість послуг [68, с.22-23].

За допомогою глобальних комунікаційних мереж координуються виробництво та спільні цілі у світовому масштабі, навіть якщо компанії знаходяться в різних частинах світу, але виробляють один і той самий кінцевий продукт. Зменшення митних бар'єрів для інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, що не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Простежується також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Отже, глобалізація ? це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і більш залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб'єктів, що інтегруються. Витоки економічної глобалізації сягають у сиву давнину, коли започатковувались торгівельні контакти між державними утвореннями, іншими регіональними спільнотами, які ставали постійно діючими чинниками господарського поступу і локальних, і світових цивілізацій.

1.2 Позитивні наслідки глобалізації

Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: невимірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства.

Як переваги глобалізаційних процесів можна назвати:

Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні і поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

Надзвичайно високі темпи зростання прямих іноземних інвестицій. Прискорення економічного зростання розвинутих країн спрямовує потоки капіталу в країни, що розвиваються і особливо потребують фінансових ресурсів. При цьому важливим фактором залучення іноземних інвестицій виступає обґрунтована державна макроекономічна політика, яка захищає права власності та створює сприятливі умови для підприємницької діяльності. Інвестори також враховують внутрішні фактори, до яких належать рівень забезпеченості робочою силою та її кваліфікація, вартість робочої сили, обсяг ринку, ступінь інвестиційних ризиків тощо [52, с.133-134].

Інтенсивний розвиток великомасштабного науково-технічного та виробничо-інвестиційного кооперування призвів до формування міжанклавного (міжкорпораційного) розподілу праці у глобальному масштабі - до спеціалізації господарюючих суб'єктів, які були сформовані на транснаціональній основі. Це стало поштовхом до формування геоекономічного простору, до появи на світовій карті економічних кордонів, які не збігаються із державними, до створення ТНК - гігантських виробничо-комерційних агломерацій [33, с. 196-197].

Як бачимо з таблиці 1.1., основний масив прямих іноземних інвестицій концентрується в розвинених країнах, передусім це країни, що представляють три основних економічних центра сучасного світу: США, Європейський Союз, Японія.

Таблиця 1.1.

Надходження прямих іноземних інвестицій 1992?2008 рр. (млрд. долл.)

Роки	Розвинені країни	Країни, що розвиваються	Країни Центральної та Східної Європи	Усі країни
1992-1996	43	19	0,02	61
1997-1999	142	31	0,6	174
2000 - 2002	172	29	0,3	200
2003	176	35	0,3	211
2004	115	41	2,5	158
2005	111	55	4,4	170
2006	129	73	6,4	208
2007	135	84	0,3	226
2008	205	96	14,3	316

Джерело: встановлено на підставі аналітичних досліджень Івлєва І.В. [1]

Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання.

Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. В її умовах темпи зростання прямих інвестицій набагато перевищують темпи зростання світової торгівлі, що є найважливішим чинником в трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що надає безпосередню дію на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які одержуються від використання передового науково-технічного, технологічного і кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях зарубіжних країн інших країнах, в цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткі терміни і при відносно менших витратах.

Переваги глобалізації пов'язані також з виграшем від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об'єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту. Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенційно приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг [28, с.53-54].

Глобалізація надає країнам змогу мобілізувати значніший об'єм фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати ширший фінансовий інструментарій на збільшеній кількості ринків.

Глобалізація створює умови для вільного обміну інформацією і знаннями; становлення системи загальної рівності доступу до інформації, технології та ефективності. 'Новітні технології, - цілком обґрунтовано зазначає М.М. Голанський, - можуть більш ефективно функціонувати лише у світовому масштабі, а вчорашні сповна задовольняються локальними рамками' [13, с.35].

Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлене об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій в різних сферах.

Процеси глобалізації стимулюють більш раціональне використання природних ресурсів, більш ефективний їх розподіл.

Глобалізація розширює свободу особистості тощо [65].

Отже, у результаті глобалізації людське суспільство отримує постійне підвищення темпів економічного розвитку, загальне зростання виробництва, що призводить до підвищення кількості і якості вироблених матеріальних цінностей при одночасному їх здешевленні. Це має сприяти розв'язанню багатьох соціальних проблем, підвищенню рівня та якості життя у планетарному масштабі. Як сподіваються багато фахівців, кінцевим результатом глобалізації повинне стати загальне підвищення добробуту в світі.

1.3 Суперечності і негативні наслідки глобалізації

Глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні межі, які були розглянуті вище, в цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному і соціальному прогресу людства. З іншого боку, як буде показано нижче, форми прояву цих меж іноді ущемлюють інтереси широких верств населення у всьому світі і цілих країн, що не входять у відомий 'клуб' держав 'золотого мільярда'. Нинішня (неоліберальная) модель глобалізації економіки несе в собі цілий ряд негативних моментів, характеризується гострими колізіями і конфліктами між різними агентами (учасниками) світогосподарських і інших міжнародних відносин. Глобалізація не виправдала багатьох надій, які зв'язувалися широкими шарами світової громадськості з подоланням розколу світу на дві протилежні суспільні системи, що перетворив інтернаціоналізацію на дійсно глобальний феномен. До суперечливих і негативних сторін вказаної моделі слід віднести перш за все наступні її аспекти:

1. Переваги глобалізації, які зрозумілі людям, розподіляються нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не на їх користь.

Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов'язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі [42, с.17-18].

2. Неоліберальная модель (представниками якої були В. Ойкен, Л. Ерхард, Дж. Сорос, Л. Туроу, А. Етціоні, та ін.) породила диференціацію світу на країни, що виграли від глобалізації і які програли в результаті неї. Причому залежно від критеріїв, вживаних тими або іншими дослідниками для поділу на ці дві групи, їх склад виявляється неоднаковим.

Так або інакше, в наявності труднощі пристосування до викликів глобалізації для країн, що розвиваються і з перехідною економікою через відсутність у них таких засобів, які мають в своєму розпорядженні промислово розвинені країни, а саме непідготовленості національних правових, економічних, адміністративних систем і механізмів і так далі. Це часто змушує країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються, приймати правила гри, які встановлюються більш сильними учасниками світового господарства. Зростаючий розрив в рівні добробуту багатих і бідних країн веде до витіснення останніх на узбіччя світового господарства, збільшення в них безробіття, зубожіння населення. Глобалізація в тому вигляді, в якому вона розгорталася в минулі роки, не лише не вирішила, але навіть загострила проблеми, що заважають справжній інтеграції цих країн в систему світо господарських зв'язків.

Про глибину глобальної проблеми бідності і відсталості в країнах, що розвиваються, в даний час наочно свідчить, наприклад, той факт, що із понад 6 млрд. жителів Землі лише 0,5 млрд. живуть в достатку, а більше 5,5 млрд. випробовують більш менш гостру нужду або навіть страхітливу убогість. При цьому, якщо в 1960 р. доходи 10% найбагатшого населення світу перевищували доходи найбіднішого населення в 30 разів, то на початку ХХI століття - вже в 82 рази [75, с.10-11].

3. Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал економічного регулювання відповідних національних урядів, що опиняються в зростаючій залежності від 'своїх' і іноземних ТНК. Нинішні ТНК функціонують як автономні суб'єкти, які визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки незалежно від правлячих в своїй країні політичних еліт, які швидше самі залежать від них і, в усякому разі, чуйно прислухаються до них. Цей процес, що перечить принципам побудови демократичної держави, менш виразно є видимим в США і в інших країнах 'золотого мільярда' і, навпаки, тим більше очевидний, чим слабкіше та або інша держава в економічному і військово-політичному розвитку. Іншими словами, склалося досить гостре протиріччя між глобалізацією і національним суверенітетом (особливо в області економіки) багатьох держав.

В умовах глобалізації економіки держава не може настільки ж ефективно, як раніше, використовувати традиційний інструментарій макроекономічного регулювання, як те: імпортні бар'єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування Центрального банку. ТНК і ТНБ при необхідності протиставляють подібним заходам свій потужний економічний потенціал і розгалужений механізм лобіювання своїх інтересів в різних країнах, що часто зводить нанівець очікуваний державою ефект від заходів, що робляться, а іноді обертаються навіть на шкоду даній країні.

4. Глобалізація, істотно ослабивши традиційні національні системи державного регулювання економіки, в той же час не призвела до створення таких міжнародних, а тим більше наднаціональних механізмів регулювання, які заповнювали б пропуск, виниклий в результаті цього. Виключенням з правила тут є лише ЄС, особливо єврозона (Європейська валютна система), яка покриває далеко не весь простір, на якому розгорнулася і продовжує розвиватися глобалізація економіки. При цьому в результаті невдало проведеного в 2004-2007 рр. розширення ЄС-15 до ЄС-27, що наклалося на багатолітні депресивні явища в економіці ЄС-15 і що збіглося за часом з початком давно назрілого глибокого інституційного реформування даного інтеграційного блоку, Євросоюз сам опинився в стані важкої адаптаційної кризи [50, с.15-16].

5. Швидке перенесення економічних збоїв і фінансових криз з одних регіонів світу в інші, а при поєднанні ряду вагових негативних чинників - додання їм глобального характеру. Особливо це стосується міграції короткострокових спекулятивних капіталів на фінансових ринках. При цьому негативну роль грає електронізація обміну коштовними паперами через інтернет, який накладає певні 'кліше' на поведінку світових фінансових брокерів і уніфікує їх поведінку в різних фінансових центрах. У результаті в передкризових умовах їх дії часто складаються в одному і тому ж - негативному - напрямі, даючи 'синергетичний' прокризисний ефект.

Від цього понад усе страждають не найрозвиненіші держави. Так, дефолт в серпні 1998 р. в Росії був частково обумовлений фінансовою кризою в країнах Південно-Східної Азії пізньою осінню 1997 р. Річ у тому, що фінансові ринки цих країн по своїй надійності і стійкості відносяться до тієї ж категорії, що і відповідний російський ринок, тому вказана криза в Південно-Східній Азії, спровокувавши відтік капіталів з усіх подібних ринків, негативно позначилася і на Росії, хоча вона, звичайно, не була 'системотворчим' чинником російської фінансової кризи і найбільш важкого її прояву - дефолта.

6. Розвинуті цивілізації, які вступають в постіндустріальну еру, використали переваги глобалізації, скинувши в країни, що відстають, масове і екологічно шкідливе виробництво. Як зазначив Є. Тоффлер: 'По мірі того як масове виробництво в індустріальному світі зменшується, його все більш віддають у так звані країни, що розвиваються. Подібно старим автомобілям, що заіржавіли, найвідсталіші індустрії експортуються від багатих народів к бідним' [61, с.30]. У даному контексті багато вчених відзначають глибоке протиріччя між об'єктивним (в основному позитивним) процесом глобалізації і самокорисливою політикою глобалізації розвинених країн, перш за все США. У зв'язку з цим деякі автори, наприклад, Н. Абдулгамідов і С. Гурбанов, висувають тезу про однополюсну природу глобалізації економіки, підкреслюючи, що весь процес глобалізації по суті слід розглядати 'як інституціоналізацію системи неоколоніальної експлуатації світової економіки 'імперіалізмом долара'.

Так або інакше, та обставина, що від глобалізації більш всього виграли США (а мінуси, які з неї витікають, для цієї країни виявити взагалі досить скрутно), навряд чи підлягає сумніву. Так, саме завдяки глобалізації США досі справляються з величезним зовнішнім боргом (він породжується щорічними гігантськими дефіцитами балансу по поточних операціях), який, за даними міністра фінансів США Дж. Сноу, до 2006 р. досяг 8 трлн. доларів (за повідомленнями багатьох зарубіжних ЗМІ, які, правда, не можна прирівнювати до офіційної інформації, хоча вони і виглядають правдоподібно, на початок 2008 р. цей показник досяг 11 трлн. доларів США).

Лише глобалізація дозволяє США безбідно і без особливих економічних катаклізмів жити з таким боргом, уникаючи дефолта і зберігаючи за доларом роль ключової і найбільш вживаної валюти у світовому господарстві. У цьому сенсі вони вже глобалізували свій зовнішній борг, так що питання, яке було поставлено Є. Роговським в заголовок його статті [56, с.57-59], слід розглядати швидше як риторичне.

Сьогодні по суті йдеться лише про зміну форми глобалізації цієї заборгованості, яка дозволила б США легально використовувати чужі ресурси для забезпечення своїх зобов'язань. При цьому США, безумовно, продовжать безсоромно експлуатувати унікальне місцерозташування долара як світової резервної валюти, використовуючи її емісію як інструмент покриття гігантських торгівельних дефіцитів і зовнішньої заборгованості, що накопичилася. 'Таку поведінку може дозволити собі лише ватажок - будь-який інший негайно б збанкрутів', - справедливо відзначає в зв'язку з цим Л. Мясникова, небезпідставно вважаючи, що у результаті міжнародні кредитори Сполучених Штатів, можливо, отримають лише пару центів на долар [44, с.4].

7. Глобалізація, на жаль, стала живильним середовищем для різкого прискорення поширення трансграничної злочинності. Так, глобалізація товарних ринків особливо інтенсивно протікає на нелегальних ринках зброї і особливо такого соціально шкідливого продукту, як наркотики. Зворот наркоіндустрії вже відповідає приблизно 8% світової торгівлі. Наркобізнес по самій своїй природі тяжіє до 'інтернаціоналізму' і глобалізму [74, с.52-53].

Загальна обстановка глобалізації на базі лібералізації торгівлі сприяла реалізації цих його сутнісних рис. В усякому разі, наркобізнес, користуючись усесвітньою лібералізацією в торгівельній сфері як засобом для досягнення своїх непривабливих цілей (зрозуміло, цим далеко не вичерпується його інструментарій), зумів глобалізувати трансграничну торгівлю цим зіллям - зі всіма витікаючими звідси негативними наслідками для всього людства.

8. Також загрозою, яку таїть у собі глобалізація, багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, тобто істотне падіння значення обробної промисловості в економіці країни, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях.

Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація - нормальне явище, породжуване технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор [26].

Отже, глобалізація економіки, яка, звісно, стала фактом наприкінці XX ст. та посилюється зараз, - явище складне, суперечливе, яке не виключає власного економічного обличчя кожної локальної цивілізації, кожної країни. Ця тенденція суперечлива, вона не усуває прірву між багатими та бідними, авангардними та відсталими цивілізаціями та народами, але створює деякі передумови для зменшення розриву в перспективі, при зміні нині переважаючої моделі глобалізації в інтересах ТНК та західних цивілізацій [77, с. 200-201].

Розділ 2. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин

2.1 Причини виникнення та етапи глобальної економічної кризи

Світова економіка зіштовхнулася з кризою, яка засвідчила, що стара фінансова модель, котра на попередньому етапі розвитку світової економіки обслуговувала товарообмінні процеси, в умовах прискореної глобалізації виявилася неефективною, а в окремих випадках - і відверто безпорадною. І хоча в ЗМІ те, що сьогодні відбувається в світі, й досі називають здебільшого світовою фінансовою кризою, вона впродовж останніх кількох місяців вже переросла в глобальну економічну.

Сучасна наукова й навчальна література не дає загальновизнанего уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи, підприємства. Так, наприклад, має місце така точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі [30, с.69].

Отже, криза - це одна з форм розвитку економіки, в ході якої усуваються застарілі техніка і технологія, організація виробництва і праці, відкривається простір для зростання й утвердження нового. Водночас з подоланням віджитого неминуче виникає спад виробництва, зростає безробіття, знижуються доходи населення, що негативно позначається на умовах життя людей.

Сутністю сучасної світової кризи є становлення і розвиток інформаційного технологічного способу виробництва, перетворення інформації у якісно новий його фактор, посилення процесів інтелектуалізації виробництва і праці [73, с.4-5].

Враховуючи масштабність і глибину світової економічної кризи, необхідно дослідити комплекс чинників, які до неї призвели:

1) Зростання диференціації країн світу по рівню економічного розвитку і якості життя населення (більш ніж в 90 разів).

2) Збільшення диспропорції в розвитку 'нових' і 'традиційних' секторів світової економіки (наприклад, якщо по найбільших світових компаніях галузі програмного забезпечення і сервісу співвідношення капіталізації до об'єму продажу склало 2,8, то в нафтогазовому секторі - 1,3, машинобудуванні - 1,4).

3) Відхід від золотовалютного стандарту в світовій фінансовій системі (Бреттон-Вудська угода 1944 р.).

4) Перевиробництво продукції і перенакопичення капіталу в одних країнах світу (розвинених) і недолік його в інших (бідних і більшості тих, що розвиваються).

5) Домінуюча роль США в світовій економіці (22% світового ВВП), з її дефіцитом державного бюджету і негативним зовнішньоекономічним сальдо і доларом як головною валютою в світових розрахунках (86,3% обороту глобального валютного ринку) і резервах центральних банків країн світу (39,6 глобальних резервів).

6) Необачна активна політика іпотечних банків, коли споживчі позики почали видаватися малозабезпеченим верствам населення. Неповернення таких кредитів склало більше 20% всіх виданих позик на споживчі товари і придбання житла [27].

7) Фінансова спекулятивна політика інвестиційних банків і хедж-фондів, які отримували величезний прибуток на операціях купівлі-продажу цінних паперів і їх похідних, все далі віддаляючи їх вартість від вартості реальних активів. В результаті сформувалися величезні масштаби фактично віртуальних капіталів, які були забезпечені заставою занадто переоцінених активів.

Якщо дивитися на кризу, як на явище, то виявиться, що криза так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Тому дане явище слід ще й розглядати як переломний момент у розвитку підприємства, що дає простір новому витку економічних змін [35, с.64-65].

Причини криз, що виникають на підприємствах, поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис.2.1), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні.

3

Рис.2.1 Причини криз

Джерело: встановлено на підставі дослідження Василенка В.О. [8]

Отже, більшість експертів причинами світової фінансової кризи називають проблеми в американській економіці, а саме у фінансовій сфері, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів.

Зокрема, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України академік Ю. Пахомов так пояснив причину виникнення кризи в США: 'Спочатку Сполучені Штати дійшли до вищого ступеню комфорту завдяки тому, що країна повністю жила в борг, але це не могло продовжуватися завжди. Іпотечна криза стала початком глобальної фінансової, яка як сніжна грудка зачепила всі галузі глобальної економіки' [51].

Як відомо, найбільша в світі американська економіка значною мірою розвивається завдяки споживачам, оскільки споживчі витрати формують близько 2/3 ВВП Сполучених Штатів упродовж останніх тридцяти років. Це саме зумовлює збільшення доходів населення та державного бюджету США. І якщо до середини 80-х років минулого століття американці зберігали близько 7-9% своїх поточних доходів, то пізніше норма поточних заощаджень почала неухильно скорочуватися, упавши 2001 року нижче за 0% (за рахунок кредитів). Згодом заощаджування трохи відновилося, але в 2005-2007 роках люди знову перестали відкладати гроші й навіть почали витрачати накопичене в попередні роки. Не сприяли заощадливості американців і низькі відсоткові ставки за кредитами, які майже в необмежених обсягах отримували американські банки у Федеральній резервній системі, що, у свою чергу, призводило до практично нульових, з урахуванням інфляції, розмірів реальних відсотків за депозитами.

Починаючи з середини 80-х американці фактично не лише не повертали кредити, а навпаки, нарощували їх темпами, що значно випереджали як темпи зростання їхніх доходів, так і темпи зростання ВВП. Боргові зобов'язання основної маси американців почали зростати не просто з прискоренням, а взагалі в арифметичній прогресії відносно зростання доходів.

На сьогодні обсяг фінансових зобов`язань основної маси американських громадян перевалив уже за 140% їхнього річного доходу. Лише виплати за відсотками перевищили 10% доходу населення. Очевидно, що це в якийсь момент не могло не призвести до ситуації, коли більшість простих американців уже не могли брати нові кредити. Вони змушені припинити нарощувати обсяги споживання та почати займатися виключно поверненням накопичених боргів. Багато хто й цього вже робити не міг і почав відмовлятися від придбаних у кредит будинків, автомобілів тощо. Це, у свою чергу, почало обвалювати ринки автомобілів, нерухомості та по ланцюгу інші сектори американської економіки. І це не могло не призвести до різкого падіння курсу більшості цінних паперів на американському фондовому ринку.

Закономірно, що почалося це з ринку ризикованих іпотечних паперів, який формувався за рахунок сек'юритизації ризикованих іпотечних кредитів, що видавалися найменш забезпеченим американцям, головним і майже єдиним джерелом доходів яких є заробітна плата [66].

Головний науковий співробітник ІСЕМВ НАНУ А. Гальчинський зазначає, що іпотека - 'це атрибут реальної економіки, важлива складова споживчого суспільства, інвестиційного попиту, внутрішнього ринку. У цьому контексті іпотечна емісія - це не найгірша за своїми якісними характеристиками емісія. За підсумками 2007 року іпотечний борг у США сягнув 100% ВВП. Це 13,5-14,3 трлн. дол. У Великобританії - 135% ВВП'.

Обвал цін на іпотечні папери призвів до здешевлення активів великої кількості іпотечних та інвестиційних банків, відтак почали падати акції та цінні папери цих фінансових інститутів, а потім інших корпорацій, і не тільки в Сполучених Штатах, а й у першу чергу в Англії, яка також переживає іпотечну катастрофу.

Неможливо не погодитися з тим, що серед головних причин виникнення фінансової кризи, як акцентує увагу професор Гальчинський - перетворення американських банків на 'інститути обслуговування спекулятивних потоків… Майже 2 трлн. дол. - щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку. За експертними оцінками, лише 5-7% їхньої загальної суми пов'язані з реальною економікою, а решта - спекулятивні трансакції. Їхні потоки пришвидшувалися останнім часом темпами в 15-20% на рік'.

З цього моменту фінансова криза зі Сполучених Штатів починає стрімко поширюватися на інші світові фондові ринки, спричиняючи першу хвилю вже глобального масштабу, яких, на думку Міністра економіки України Богдана Данилишина, вже було три.

Перша хвиля поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. Безпосереднім попередником світової економічної кризи була іпотечна криза у США, перші ознаки якої з'явились ще наприкінці 2006-го у формі скорочення продажів нерухомості. Згодом на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній.

За таких обставин спекулятивний капітал, який шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо - та довгострокових кредитів [21].

Друга хвиля розпочалася на початку 2008 р., коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші. Зокрема, на сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня-липня 2008 року, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки 'Brent' - на 32%, ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79%. Високі ціни на нафту та бензин цілком очевидно призвели до падіння попиту на автомобілі: у серпні 2008 р. продаж автомобілів у Європі скоротився на 16%, у США - на 26%, в Японії - на 5,3%.

На тлі другої хвилі світової фінансової кризи не залишився осторонь світових процесів й український фондовий ринок. Індекс Першої фондової торговельної системи (ПФТС) за сім місяців 2008 р. втратив 43,5% своїх позицій. Зниження вартості цінних паперів демонстрували майже всі підприємства, які входять до котирувального списку ПФТС. Це пов'язано, головним чином, із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні.

Третю хвилю світової кризи, коли глобальна фінансова криза вже переросла в економічну, ми спостерігаємо нині. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу. Вже у серпні-вересні 2008 року ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3%, ціни на нафту знизилися на 26,5%. І ця тенденція протягом жовтня-листопада лише посилювалася, завдаючи збитків сучасним локомотивам світової економіки.

Зокрема, спостерігається значне зниження темпів зростання економіки в Китаї та Індії через падіння попиту на їхній експорт, населення яких становить третину людства. Це, у свою чергу, ще більше вплинуло на ціну нафти, адже Китай, як вже зазначалося, протягом останніх років став одним із найбільших споживачів енергоносіїв. Ціна вже впала до нечуваних, порівняно ще з літом 2008 року, коли було зафіксовано абсолютний максимум - 140 доларів, до 55 доларів за барель марки 'Brent' в середині листопада. А це неминуче призвело до падіння російського фондового ринку, яке взагалі стало найглибшим у світі.

Взагалі, криза продемонструвала надзвичайно високу вразливість структурної розбудови російської економіки: частка інноваційної продукції в російській економіці у першому півріччі 2009 року вже скоротилася до 5%. Нагадаємо, що у 1999-му вона становила 11%. У 'Газпромі' - найбільшій та найдорожчій російській компанії - інновації взагалі на нульовій позначці. Німеччина - найбільша економіка Європи, 13 листопада 2008 року офіційно оголосила про рецесію економіки, а це робиться, коли два квартали поспіль спостерігається падіння темпів економічного зростання.

Важливим наслідком цього етапу також стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній [17, с.1-3]. Іпотечна криза 2007 р. у США та всі наступні події спровокували у вересні 2008 р. кризу ліквідності світових банків: вони припинили видачу кредитів.

П'ять найбільших інвестиційних банків США припинили своє існування у попередній якості: Lehman Brothers подав 15 вересня 2008 р. у нью-йоркський суд заяву про власне банкрутство, Bear Stearns та Merrill Lynch були перепродані, Goldman Sachs та Morgan Stanley змінили свою вивіску, припинили бути інвестиційними банками у зв'язку з особливими ризиками та необхідністю отримати додаткову підтримку Федеральної резервної системи [66].

Індекси світових фондових ринків, які досягли свого піку 31 жовтня 2007 р., почали стрімко падати. І вже через рік, станом на 10 жовтня 2008 р., індекс MSCI World впав на 32,3%, а індекс ринків, що розвиваються, MSCI Emerging Markets - скоротився на 40,5%. Обвал фондових ринків торкнувся всіх країн і визначався подіями за межами фондового ринку - бумом, а потім крахом у кредитному та житловому секторах, а згодом - і на сировинних ринках. Першими стали падати акції західних банків, а з липня 2008 р., коли швидко стала здешевлюватися нафта, - акції сировинних компаній країн, що розвиваються. Падіння фондових ринків окремих країн показує таблиця 2.1.

Таблиця 2.1.

Стан світових фондових ринків, жовтень 2008 року

Фондові ринки країн	Падіння, %	Фондові ринки країн	Падіння, %
PFTS Ukraine	-65,7	Bel 20 Belgium	-26,0
SSE Comp. China	-60,6	AUX Australia	-24,2
BET Romania	-52,5	DAX Germany	-24,2
RTS Russia	-43,4	IBES 35 Spain	-23,9
mWIG 40 Poland	-41,2	KOPSI Korea	-23,3
ISEQ Ireland	-40,4	CAC 40 France	-23,0
IGBL Peru	-32,4	NIKKEI 225 Japan	-22,1
SENSEX India	-30,8	FTSE 100 United Kingdoms	-17,7
HANG SENG Hong Kong	-30,5	S&P 500 United States	-14,5
MIBTEL Italy	-27,8	NASDAQ Comp. United States	-14,3
BUX Hungary	-27,3	DOW JONES Ind. United States	-14,1

Джерело: власні розробки автора.

Єдине, що зробили уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, Франції, країн Бенілюксу у відповідь на подолання кризи - це прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі.

Натомість Китай оголосив про виділення 600 млрд. дол. на розвиток транспортної інфраструктури - автошляхів, залізничних доріг, а також на житлове будівництво, себто - у реальну економіку.

Підводячи загальні підсумки ситуації, що склалася на сьогодні у світовій економіці, необхідно зазначити наступне. Світова фінансова криза за всіма ознаками вже переросла в глобальну економічну. Її руйнівні дії із фінансового сегмента економіки сьогодні дедалі більше перекидаються на реальний сектор: з будівельної галузі на автомобілебудування (у вересні 2008 року в США продаж нових автомобілів упав на 27%; схожі процеси відбуваються і в країнах ЄС).

Наступними можуть стати базові галузі: виробництво будівельних матеріалів та металургія і, нарешті, весь ланцюг виробничого процесу. Він не може залишитися недоторканним, адже фінансова система й реальна економіка - це єдине ціле. При цьому жодна з країн, зокрема й Україна, не має будь-яких шансів уберегтися від її руйнівних наслідків. За оцінками експертів МВФ, розвинені країни в 2009 році пережили перше з часів Другої Світової війни зниження ВВП у річному обчисленні. МВФ за підсумками 2009 р. оцінює скорочення обсягів реального ВВП на рівні 1,1% відносно попереднього року (табл.2.2.).

Таблиця 2.2.

Тенденції розвитку світової економіки (темп реального ВВП, %)

Країна чи група країн	2009 (оцінка)	2010 (прогноз)
Світ	98,9	103,1
розвинені країни	96,6	101,3
країни з ринками, що формуються	101,7	105,1
Євросоюз-27	94,9	…
Німеччина	95,0	100,3
Великобританія	95,6	100,9
Єврозона	95,9	100,3
США	97,3	101,5
Японія	94,6	101,7
Китай	108,7	109,0
Росія	92,5	102,1
Україна	86,0	102,7

Джерело: встановлено на підставі даних Міжнародного валютного фонду [55]

ВВП країн Євросоюзу за оцінками Євростату в 2009 р. скоротився на 4,1%, в т. ч. найбільшої економіки ЄС ? Німеччини ? на 5%. Річне скорочення ВВП Німеччини стало найбільшим з часів післявоєнного періоду.

Натомість, більш оптимістичною є оцінка підсумків розвитку економіки США: за підсумками 2009 р. ВВП США впав на 2,7%, а в 2010 р. прогнозується його зростання на 1,7%.

Відновленню зростання у світовій економіці сприяли високі економічні показники країн Азії і стабілізація та незначне поліпшення в інших регіонах світу.

Що ж до країн, які можуть найбільше постраждати від світової економічної кризи, то серед таких кредитне рейтингове агентство 'Moody's' назвало економіки Болгарії, України, Латвії, Пакистану та Ісландії найбільш уразливими, тому що дефіцит зовнішнього фінансування від іноземних інвесторів збільшує тиск на них.

Ще один важливий висновок, зроблений уже згаданим паном Гальчинським, полягає в тому, що нинішня криза - це криза не лише геоекономічного, а й геополітичного устрою світу, який сформувався в останні десятиріччя [11, с.7-8]. Політичне та економічне облаштування світу не може розглядатися відокремлено: відповідні сегменти світоустрою, взаємодіючи, доповнюють один одного. А відтак, слід вести мову не лише про кризу світової економіки, а й про геополітичну кризу. Світова фінансова криза у багатьох своїх визначеннях відбиває, насамперед, суперечності нинішньої системи геополітичних відносин. Звичайно, йдеться передусім про найбільш очевидне - про остаточний вирок 'одноосібному гегемонізму'.

Отже, на думку фахівців МВФ, очікується, що подальше відновлення світової економіки буде відбуватися повільно, оскільки фінансові системи ослаблені, заходи державної антикризової політики поступово будуть призупинені, а відновлення заощаджень домашніх господарств гальмуватиметься високим рівнем безробіття. На думку президента Світового банку Роберта Зелліка, відновлення світової економіки буде повільним, а рівень безробіття, що зростає, може привести до соціальної кризи і протекціонізму. За його словами, те, що почалося як глобальна фінансова криза і стало економічною, зараз стає серйозною кризою безробіття, і якщо не вжити заходів, існує ризик глобальної людської і соціальної кризи з важливими політичними наслідками.

2.2 Шляхи подолання світової економічної кризи

Починаючи з 2008 року і досі світова економіка переживає період фінансової нестабільності, який супроводжується найважчим за багато десятиліть економічним спадом і обвалом показників торгівлі. Щоб вирішити ці задачі, Міжнародний Валютний Фонд зосередив свої зусилля на:

1) наданні рекомендацій з економічної політики і своєчасній фінансовій підтримці, яка відповідає потребам держав-членів,

2) аналізі причин проблем з метою укріплення фінансової системи для захисту її від уникнення нових криз у майбутньому,

3) складанні в єдине ціле структурних елементів нової міжнародної фінансової архітектури. У той же час криза спонукнула Фонд прискорити здійснення деяких компонентів його програмної роботи і перерозподілити ресурси в наступні галузі: вирішення першочергових задач в сфері надзору, реформування кредитної системи Фонду, підтримка країн з низькими доходами, активізація діяльності Фонду в сфері розвитку потенціалу країн, збільшення об'ємів його ресурсів.

У міру того, як фінансова криза почала набирати світові масштаби, МВФ в середині 2009 року збільшив допомогу державам-членам шляхом надання їм прискореної фінансової допомоги. Виконавча рада протягом року затвердила використання ресурсів Фонду на суму 65,8 СДР (англ. Special Drawing Rights, SDR, SDRs) для 15 країн в рамках своїх традиційних нельготних кредитних механізмів. Станом на 30 квітня 2009 року підтримку за домовленостями Фонду отримали економічні програми 28 держав із загальною сумою 1,8 млрд СПД, порівняно з 25 державами-членами і 1,1 млрд СПД наприкінці 2008 фінансового року [6, с. 19-20].

У березні 2009 року Виконавча Рада затвердила значну реформу системи кредитування МВФ. Була введена нова гнучка кредитна лінія, подвоєння стандартних лімітів доступу до льготних і нельготних ресурсів, спрощення структури вартості і строків погашення кредитів.

Фонд також займався з'ясуванням джерел, масштабів і наслідків кризи, а також закріпленням взаємодії з іншими міжнародними фінансовими організаціями, зокрема з Радою з фінансової стабільності. На початку 2009 року Виконавча Рада МВФ проаналізувала перші прояви кризи. За підсумками цього аналізу МВФ виокремив 4 найважливіші галузі для попередження кризи у майбутньому:

вдосконалення фінансового регулювання і надзору, де першочерговим завданням є розширення периметру регулювання з охопленням усіх видів діяльності, які створюють ризики в масштабі економіки і трансграничні ризики. Потрібно укріпити ринкову дисципліну. Центральним банкам слід переглянути свої основи для надання системної ліквідності. Слід також укріпити інфраструктуру основних фінансових ринків;

механізми фінансування, які адаптуються до еволюції потреб держав-членів та ринків, що змінюються. МВФ слід продовжувати адаптувати свою систему фінансування, щоб вона більш відповідала обставинам країн і заохочувала раннє звернення країн до Фонду;

вдосконалений надзор на двосторонній основі, що орієнтується на системні ризики, бере до уваги міжнародні вторинні ефекти і спрямований на покращення інтеграції роботи в галузях макроекономіки і фінансового сектору;

укріплення міжнародної співпраці і надзору на багатосторонній основі. Для МВФ реформа управління буде одним з найважливіших компонентів перетворень, які здатні збільшити зацікавленість країн, що розвиваються, і країн з низькими доходами в роботі організації і сприяти укріпленню глобальної співпраці в питаннях політики [55].

Надзвичайно сильна глобальна фінансова криза поставила перед більшістю держав-членів Фонду багато серйозних завдань, а також створила системні ризики для глобальної економіки. МВФ зосередив увагу на вирішенні стратегічних завдань, включаючи сприяння урядам держав у розробці загальної основи економічної політики в державах, які охоплені кризою. У співпраці з іншими міжнародними установами і організаціями, які встановлюють стандарти, Фонд визначив найважливіші заходи макроекономічної і фінансової політики, які необхідні для мінімізації економічних і соціальних витрачань кризи.

У першій половині 2008 року Фонд зосередив свої зусилля з приводу подолання кризи на допомозі державам-членам, особливо країнам з низьким рівнем доходів, впоратися з наслідками підвищення цін на паливо і продовольство. Далі центром уваги стала глобальна криза на фінансових ринках у зв'язку з ескалацією кризи наприкінці 2008 року і у 2009 фінансовому році, з приводу гостроти кризи, були затверджені рекордні рівні кредитування Фонду. В деяких випадках прийняття Фондом негайних заходів сприяло введення в дію механізма екстреного фінансування, яке дозволяло Виконавчій Раді затверджувати надання фінансової підтримки державам-членам на протязі декількох днів після прохання з їхнього боку. Збільшена кількість кредитних операцій поставила на порядок денний питання стосовно достатності кредитних інструментів Фонду. Був проведений ретельний аналіз цих інструментів, у результаті чого Фонд отримав обіцянки підтримки з різних джерел на основі двосторонніх угод, а у квітні 2009 року Група двадцяти прийняла на себе зобов'язання потроїти кредитні ресурси Фонду.

На початку квітня 2009 року група двадцяти провела саміт в Лондоні, на якому були досягнуті домовленості щодо спільних дій, спрямованих на подолання світової економічної кризи. G20 до кінця 2010 року реалізує найкрупніший проект стимулювання фінансової системи розміром $5 трлн. З них $1,1 трлн. буде надано через механізми МВФ на сприяння економічному зростанню, $1 трлн. - спрямовано на відновлення кредитування, зростання економіки та створення нових робочих місць. Відповідні фінансові внески до антикризового фонду здійснить низка держав: ЄС - $100 млрд., Японія - $100 млрд., Китай - $40 млрд., та ін. G20 також вирішила використовувати золоті резерви, щоб допомогти найбіднішим державам. Передбачено впровадити більш жорсткі правила діяльності світової фінансової системи і вжити заходів проти країн, які дозволяють приховування податків.

Головні напрями спільних дій:

1. Здійснення експансивного стабілізуючого впливу на світову економіку. Виділені гроші повинні допомогти забезпечити 4% -е зростання виробництва у світі та забезпечити екологічну безпеку і енергозбереження. Як планується, центральні банки країн G20 вживатимуть радикальних кроків через механізми монетарної політики, включаючи нетрадиційні інструменти, для досягнення стабільності економічної системи та підвищення рівня рекапіталізації. Здійснюватимуться кроки на шляху відновлення національних кредитних ринків та спрощення переміщення капіталу.

2. У соціальній сфері здійснюватимуться кроки з підтримки постраждалих від кризи країн, шляхом створення та збереження робочих місць. Планується створити справедливий і дружелюбний ринок праці, який буде враховувати гендерні чинники. Політика на ринку праці спрямовуватиметься на підтримку зайнятості, стимулювання економічного зростання, а також значне інвестування в освіту та перенавчання [18, с.8-9].

3. Домовлено покінчити з 'податковими офшорами', в інтересах чого планується оприлюднити відповідний список держав. Не залишилася поза увагою банківська система та питання банківської таємниці. Сформульовано принципи, відповідно до яких відбуватиметься реформування загальносвітової банківської системи. Зокрема, буде жорстко регулюватися 'тіньова' сторона банківської діяльності, зокрема діяльність хедж-фондів.

4. Планується здійснити реформу світової фінансової системи та способів її регулювання. З цією метою вживатимуться заходи, спрямовані на повернення довіри до неї. Погоджено підсилити регулювання й спостереження за всіма системно важливими складовими фінансової системи - інститутами, інструментами та відповідними ринками. Держави G20 домовилися докладати всі зусилля для проведення збалансованої монетарної політики.

5. Учасники саміту домовилися про створення нової Ради з фінансової

стабільності (РФС), до складу якої ввійдуть країни G20, Єврокомісія та всі члени попередника нової Ради ? Форуму фінансової стабільності. РФС у співпраці з МВФ має надавати ранні (завчасні та превентивні) попередження як про макроекономічні й фінансові ризики, так і про дії та кроки, які необхідно здійснити на шляху протидії й запобігання ризикам. На РФС буде покладатися регулююча та спостережна функція за всіма системно важливими фінансовими інститутами, інструментами та відповідними ринками.

6. Серйозну увагу приділено також питанням протидії протекціоністським заходам, зокрема щодо створення нових бар'єрів для інвестицій чи торгівлі товарами і послугами, а також уникнення введення нових обмежень на експорт, що не сумісно з правилами СОТ [38].

Після проведення саміту держави 'двадцятки' домовились долати глобальну кризу шляхом посилення регулювання світової економічної системи.

Одним з найважливіших питань саміту стало питання нової світової резервної валюти. Напередодні саміту розгорнулася широка дискусія щодо впровадження під егідою МВФ альтернативної долару США світової резервної валюти. У якості такої валюти пропонувалось використовувати SDR (special drawing rights - спеціальні права запозичення), які створені МВФ у 1969 р. і використовуються у якості розрахункових одиниць фонду. Ініціаторами цієї ідеї виступали Китай та РФ. Однак у цьому інтереси країн G20 не співпали, більш того, переважна більшість країн зацікавлена у якнайшвидшому виході з кризи американської економіки (а відповідно, укріпленні долара), оскільки це стимулює пожвавлення світового попиту та міжнародної торгівлі. Відтак це питання в багатосторонньому форматі на саміті G20 не обговорювалося, хоча на двосторонньому рівні консультації відбувалися.

Більшість учасників саміту G20 висловили задоволення його результатами. Президент США Барак Обама назвав його історичним, а кроки, про які домовилися лідери, безпрецедентними. Російський президент Дмитро Медведєв визнав заключний документ саміту кроком у правильному напрямку. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка разом з французьким президентом Саркозі мала більше всього протиріч з іншими учасниками саміту, вимагаючи більш жорсткого регулювання економіки, заявила: 'Я вважаю, що ми мали важливу конференцію з дуже гарним - історичним компромісом у розв'язанні унікальної кризи. Цього разу світ не реагував негативно, як він зробив в тридцяті роки, коли світ не досяг рішення. Але зараз лідери провідних промислових країн зібралися разом і відповіли на план, запропонований Вашингтоном і ухвалили документ, який визначає кілька підходів для подолання кризи' [45].

Ґордон Браун, оприлюднюючи заключне комюніке саміту, щоправда, визнав, що рішення саміту не розв'яже кризу, але сказав, що це започаткує процес, за допомогою якого кризу буде подолано. Також зауважують, що той факт, що це було рішення двадцяти найбільших країн світу, а не вузького кола “великої вісімки”, показує, що реформування світових інституцій вже почалося. Але, як каже дипломатичний оглядач Бі-Бі-Сі Джонатан Маркус, нова доба не постане за одну ніч і попереду ще будуть жорсткі політичні дебати, але, за його словами, час змін настав.

Таким чином, роблячи висновок з вишезазначеного, можемо виокремити основні заходи щодо подолання світової фінансової кризи:

Побудова нової архітектоніки світової фінансової системи.

Створення міжнародного фінансового інституту, покликаного регулювати грошово-кредитну масу на світових фінансових ринках.

Організація нової системи міжнародних торговельно-фінансових розрахунків, в якій долар США не мав би такого монопольного положення.

Встановлення контролю з боку створеного міжнародного фінансового інституту за емісією не тільки долара США, але і всіх інших валют країн світу, які використовуватимуться в міжнародних розрахунках і резервах.

Забезпечити жорстке регулювання на ринку природних монополій (контроль за безпідставним підвищенням цін і тарифів на товари та послуги, що виробляються суб'єктами природних монополій)

Створення міжнародного регуляторного органу по контролю над роботою фондових бірж і оберненню на них цінних паперів і їх похідних [27].

2.3 Глобалізація міжнародного фінансового ринку

Під фінансовою глобалізацією розуміють процес відриву глобальної фінансової системи від продуктивної економіки, формування глобального фінансового ринку на основі розмивання меж національних валютних систем, дерегуляції та інформатизації фінансової діяльності, переливання фінансових потоків у фіктивний спекулятивний капітал та утворення вторинних цінних паперів, втрати 'представницької' функції і перетворення їх у відособлений товар.

Деякі дослідники називають процес глобалізації фінансового ринку фінансовою революцією, коли система фінансових ринків почала функціонувати на світовому рівні [29, с.74-75].

Залежно від співвідношення процесів глобалізації фінансового і реального секторів економіки виділяють чотири типи глобалізації:

1. Відсутність глобалізації. Як фінансовий, так і реальний сектор економіки в обох країнах ізольований в межах їхніх національних кордонів.

2. Глобалізація переважно реального сектору. В регіональних об'єднаннях країн ринки деяких видів товарів і послуг можуть бути повністю інтегровані, і виникає ситуація, за якої реальний сектор економіки переважає фінансову сферу за ступенем розвитку глобалізації.

3. Глобалізація переважно фінансового сектору. Оскільки мобільність фінансових активів є більшою за мобільність товарів та послуг, то в багатьох випадках розвиток глобалізації відбувається на фінансових ринках.

4. Повна глобалізація. Реальний і фінансовий сектори економіки обох країн перебувають у тісному взаємозв'язку [4, с. 196].

За сучасних умов у світі переважає третій тип глобалізації. Можна визначити рушійні фактори глобалізації фінансових ринків:

наявність вільного руху капіталу між країнами;

лібералізація і дерегулювання фінансових ринків;

конкуренція за доступ до капіталу і пошук нових можливостей;

мінливість і нестабільність ринків, особливо в країнах, що розвиваються;

розвиток інформаційних технологій;

стандартизація фінансових продуктів;

фінансові інновації.

Двигуном глобалізації є учасники міжнародного ринку капіталу (банки, біржі, інвестори, урядові організації). Перебуваючи в постійній взаємодії, вони впливають на майбутній розвиток факторів її розвитку. Джордж Сорос відзначав, що в світі'. виникла гігантська система циркуляції, що перекачує капітал на фінансові ринки і інститути в центрі, потім переносить його на периферію ? або безпосередньо у формі кредитів і інвестиційних портфелів, або побічно ? через багатонаціональні корпорації.' [46, с.248-249].

Основну роль у цьому процесі відіграла зміна світової валютної системи (криза Бреттон-Вудської валютної системи та введення стандарту СДР.), зняття бар'єрів по прямих і портфельних міжнародних інвестиціях, розвиток зв'язку і комп'ютерних технологій, поява нових похідних фінансових інструментів, зниження інвестиційних ризиків унаслідок підвищення відкритості конкретних компаній і загальної державної фінансової системи в країнах-одержувачах капіталу.

В умовах глобалізації роль власності у фінансовій системі зростає, а відповідальність перед суспільством зменшується, тому державам варто вести постійний контроль за фінансами і фінансовими ринками країни. Стихійні ринкові процеси не вкладаються в концепції монетаризму.

Відміна режиму фіксованих валютних курсів стимулює експансію іноземного капіталу на національних фінансових ринках. Усе це дозволяє спекулювати на зміні курсів валют. Зняття контролю над валютними операціями зробило офшорні банки привабливими для відмивання 'брудних' грошей. На цьому втрачають національні економіки. Міжнародна фінансова система, на думку Дж. Сороса, губить здатність до підтримки стійкості, що створює загрозу краху всієї світової цивілізації.

Сьогодні пізнання глобалізації ускладнюється, бо суб'єктами економічних інтересів виступає не абстрактна 'економічна людина' А. Сміта, не люди, а корпорації. Виняток становлять слаборозвинуті країни, де економіка залишається поки що 'економікою фізичних осіб'. І взагалі, в умовах глобалізації 'невидима рука' ринку не діє без 'невидимого кулака'. Наприклад, Mc Donald's не може розквітати без Mc Douglas - виробника бомбардувальника F-15 [5, с.102-103].

Сьогодні глобалізація економіки, насамперед, торкається фінансової політики. Держава покликана зменшувати фіскальні витрати, мінімізувати невизначеності у розвитку економіки.

Фінансовий ринок відіграє дедалі більшу роль в економічних перетвореннях, що відбуваються у світі й кожній країні. Як центр акумуляції і перерозподілу фінансових ресурсів він забезпечує функціонування потужного механізму стимулювання інвестиційної, виробничої сфер економіки, а також усієї системи суспільно-економічних відносин.

Аналіз показує, що світова економічна криза стала наслідком багатьох взаємообумовлених подій [3, с.5-6]. Серед найважливіших із них такі:

1) зниження ефективності управління ризиками на рівні професійних учасників фінансового ринку - фінансових інститутів, що спровокувало виникнення проблем із ліквідністю;

2) криза на кредитному ринку й передусім у секторі іпотечного кредитування, спричинена неналежним контролем із боку держави змін у його кон'юнктурі, а також неефективною діяльністю фінансових інститутів щодо управління ризиками;

3) дестабілізація валютного ринку, викликана намаганням економічних суб'єктів інвестувати вивільнені на ринку цінних паперів кошти у стабільну й вільно конвертовану грошову одиницю;

4) не контрольоване державою зростання пропозиції фінансових активів на фінансовому ринку, зумовлене емісійною діяльністю його учасників - корпорацій і фінансових інститутів (при цьому швидке зростання місткості фінансового ринку не відповідає темпам розвитку реального сектору економіки);

5) активний розвиток фінансових інновацій на ринку цінних паперів,

унаслідок якого виникли нові, досить ризикові фінансові активи, що стають популярним об'єктом спекуляції;

6) зростання цін на сировинних ринках;

7) падіння попиту на продукцію реального сектору економіки, спричинене кризою на кредитному ринку, а також інфляцією пропозиції.

Отже, світова економічна криза великою мірою зумовлена кризою на фінансовому ринку. Це ще раз підтверджує не лише важливість, а й суперечливість ролі фінансового ринку в розвитку як національної, так і світової економіки.

Глобалізація зовнішньоекономічних і валютних фінансових організацій, безумовно, потрібна. Проте, в країні вона повинна проводитись поетапно з урахуванням особливостей вітчизняного бізнесу [5, с.104-105].

МВФ має акцентувати свою увагу на обігу коштів, конвертованості, фіскальній і монетарній стабілізації. Світовий банк - на підтримці економічного зростання. Однак, ці дві сфери економічної політики часто суперечать одна одній. Часто перевага надається короткотерміновій стабілізації за рахунок довготермінового росту і розвитку.

На нашу думку, з часом Україна буде більш активно проводити фінансову глобалізацію. Цьому сприятиме посилення 'мікродиктатури', тобто зміцнення фінансів підприємств усіх форм власності. І розпочнеться тоді процес нагромадження капіталу, наповнення державного бюджету. В Україні цей процес уже стартував. А поки що тісна співпраця країни з МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету - це гарантія для зовнішніх кредиторів.

У цілому ж у глобалізації фінансового ринку зацікавлені, насамперед, багаті країни. Сьогодні їх капітал протягом декількох годин перетинає кордони інших країн у вигляді інвестицій, коротко - і довготермінових кредитів, товарів і послуг.

Зміни у світовій фінансовій системі, зумовлені фінансовою глобалізацією, в першу чергу призвели до збільшення міжнародних потоків капіталу. Однак, окрім позитивних наслідків цього процесу, таких, як фінансування дефіциту платіжного балансу, поширення новітніх технологій тощо, збільшення потоків капіталу сприяло і зростанню фінансової нестабільності. Окрім цього, за рахунок полегшеного доступу до інформації та більшої залежності окремих країн від іноземного інвестування глобалізація посилює диспропорції, притаманні внутрішнім ринкам, що значною мірою позначається на частоті виникнення міжнародних фінансових криз. Тому одним із наслідків глобалізації можна вважати надзвичайно швидке поширення різноманітних кризових явищ та збільшення кількості країн, що підпадають під їх дію [18, с.8-9].

Проблема негативних наслідків фінансової глобалізації для соціальної сфери, фінансової системи і економіки в цілому досить активно досліджується у наукових колах, а теорія фінансових криз достатньо давно розробляється як вітчизняними, так і закордонними науковцями. Дослідження цієї теми набуває ще більшого значення з огляду на масштабні наслідки міжнародних фінансових криз 90-х років ХХ сторіччя та початку ХХІ сторіччя, а також сучасною глобальною фінансовою кризою, яка розпочалась влітку 2007 року.

Отже, якісний розвиток світових фінансових ринків свідчить про їх більш високу ефективність і про зростаючу роль саме міжнародних ринків капіталу в області залучення кредитних ресурсів. Але незважаючи на те, що глобалізація об'єктивно стала невід'ємним аспектом ведення бізнесу на світових фінансових ринках і учасники ринків асоціюють із цим процесом найвищий ступінь складності, більшу частку постійних витрат, високі вимоги до фахівців і тверде конкурентне середовище, питання про ступінь привабливості глобального ведення бізнесу для більшості неоднозначне. Чим глобалізованіша країна, тим менший обсяг функцій держави вирішується на національному ринку. Повна глобалізація фінансів призведе до перенесення більшості функцій держави щодо регулювання фінансовою сферою країни на глобальний рівень, тому важливим є визначення тих функцій, які лишатимуться прерогативою держави [41, с.237].

Таким чином, можемо стверджувати, що рівень ризику та нестабільності, притаманний глобальному фінансовому ринку, є значно вищим від рівня в окремо взятих внутрішніх (національних) економіках.

Розділ 3. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні

3.1 Україна в сучасних глобалізаційних процесах

Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.

Поява 24 серпня 1991 р. на політичній карті світу незалежної Української держави, яка за територією та кількістю населення не поступалася іншим найбільшим країнам Західної Європи, звичайно, не могла не вплинути на перебіг глобальних процесів. Останні, в свою чергу, теж здійснювали спочатку незначний, а з часом, в умовах інтенсивного залучення нашої країни до нової системи міжнародних відносин, все більший вплив на долю України. Політична глобалізація, на відміну від економічної, відразу і відчутно почала впливати як на внутрішньополітичне становище України, так і на її зовнішню політику [9, с.3-4].

Треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а отже - всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому можна казати, що системні трансформації в Україні носять більш глибокий характер.

За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.

У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір, тому курс України на входження у світогосподарські зв'язки є природним [72, с.3-4].

Отже, спробуємо висвітлити участь України у міжнародних відносинах та проаналізувати її відносини з різними міжнародними економічними та фінансовими організаціями.

Європейська інтеграція перебуває в центрі уваги вітчизняних науковців вже з перших років незалежності нашої країни. Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі. Європейський вибір України є природним та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами:

географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою;

історична традиція співпраці українців з іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.);

“євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, “євростандарти” виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України [14, с.3-4].

'Європейський вектор' української дипломатії є одним із пріоритетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі 'Основні напрями зовнішньої політики України', прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також західноєвропейських або загальноєвропейських структурах [24].

Україна має реальні перспективи розвитку відносин з Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво (УПС) в березні 1994 року, а з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. В рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу [71, с.62-63].

Значний позитивний політичний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС мало розширення ЄС у 2004 р., завдяки якому до складу Євросоюзу увійшли безпосередні сусіди та традиційні партнери України, інтересам яких відповідає подальше наближення України до ЄС. Найстійкішим адвокатом ефективних відносин України з ЄС є провідні політичні сили сусідньої Польщі.

21 лютого 2005 р. підписано План дій Україна ? ЄС, який став інструментом реалізації Європейської політики сусідства і визначав пріоритетні сфери двосторонньої співпраці з метою наближення України до ЄС.

З метою переведення відносин між Україною та ЄС від формату 'партнерства та співробітництва' до 'політичної асоціації та економічної інтеграції' в березні 2007 року розпочато переговори про укладення нової угоди, яка мала замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Важливою складовою частиною нової Угоди є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, яка передбачає максимально глибоку економічну інтеграцію на основі домовленостей, досягнутих під час двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ.

11 березня 2008 р. за результатами спільної оцінки Плану дій було продовжено термін його чинності до весни 2009 р., затверджено 23 додаткових пріоритети співробітництва та домовлено про підготовку нового практичного інструмента на заміну Плану дій Україна - ЄС (домовленість підтверджена на Дванадцятому саміті Україна - ЄС 9 вересня 2008 р. в Парижі) [48].

На виконання цих домовленостей сторонами підготовлено та схвалено на засіданні Ради з питань співробітництва Україна - ЄС 16 „Порядок денний асоціації Україна - ЄС” (робоча назва документа в ході консультацій - новий практичний інструмент), який набув чинності 23 листопада 2009 р.

Документ підготовлено на принципах:

політичної асоціації та економічної інтеграції;

спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки.

Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації [23].

Отже, сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто, сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а разом із цим - і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.

Відносини між Україною та НАТО мають вагоме значення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Географічно Україна посідає ключове місце на перетині Східної та Західної Європи, має спільний кордон з чотирма країнами НАТО - Угорщиною, Польщею, Румунією та Словаччиною. У політичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україна завжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідських відносин у регіоні [31, с.101].

Починаючи з 1994 р., Україна бере активну участь у програмі 'Партнерство заради миру' (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

З 1997 р., коли була підписана Хартія про Особливе партнерство між НАТО та Україною і двостороння співпраця була переведена на інституційну основу, невійськове співробітництво стало одним із провідних напрямків відносин нашої держави з Альянсом. Згідно з Хартією про Особливе партнерство та Планом дій (2002 р.) Україна співпрацює з НАТО, зокрема з питань науки і техніки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, управління повітряним рухом, екологічної безпеки. Цю роботу координують спільні Робочі групи, створені у межах Комісії Україна - НАТО, яка здійснює загальне керівництво двостороннім співробітництвом, а також реалізовують через участь України у роботі відповідних структур НАТО.

Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору, підписана 21 серпня 2009 року, стала черговим практичним кроком по реалізації рішень, прийнятих в ході зустрічі Північноатлантичної Ради НАТО і підтриманих на засіданні Комісії УКРАЇНА-НАТО на рівні міністрів закордонних справ в грудні 2008 року. Відповідно до документу, Комісія НАТО?Україна відіграє провідну роль у поглибленні постійного політичного діалогу та співробітництва між НАТО та Україною на всіх необхідних рівнях та сприянні зусиллям України, спрямованим на продовження політичних, економічних та оборонних реформ у контексті її євроатлантичних прагнень, метою яких є членство в НАТО.

Важливу роль у реалізації широкого кола завдань цивільної співпраці Україна - НАТО покладено на Міністерство освіти і науки України, без участі якого неможливо повною мірою здійснювати євроатлантичну інтеграцію [53, с.245].

Одним із найпотужніших проектів, що реалізується в Україні за допомогою НАТО, є проект зі створення найбільшої в державі комп'ютерної науково-освітньої мережі. Важливою є програма державної підтримки міжнародної науково-технічної співпраці Україна - НАТО.

Україна приділяю значну увагу питанням поглиблення міжнародного співробітництва у галузі науки і технологій, зокрема розвитку відповідної співпраці з членами та партнерами Альянсу.

Україна високо оцінює НАТО як найбільш ефективну структуру безпеки в євроатлантичному регіоні, її здатність адаптуватися до нових умов і реалій та відповідальність, з якою Північноатлантичний альянс ставиться до потреб збереження стабільності в Європі, про що свідчить, зокрема, заява про нерозміщення ядерної зброї на території нових потенційних членів із числа країн Центрально-східної Європи [16, с.42-43]. Таким чином, співробітництво України з НАТО набуває все більш важливого значення.

Велику надію в подоланні економічної кризи зараз покладено на Бреттон-Вудські фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань передбачається, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає дотримання Україною певних 'критеріїв ефективності' й інших спільних домовленостей.

Україна як повноправний член МВФ здійснює щорічні консультації щодо стану валютного врегулювання за ст. IV Статуту МВФ, впровадження статистичних і фінансових стандартів та отримання технічної допомоги. Реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування інвестиційного клімату нашої країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки. Уряд налаштований і надалі співпрацювати з МВФ [39, с.661-663].

Необхідність співробітництва України та Міжнародного валютного фонду зумовлюється рядом об'єктивних причин - в умовах структурної економічної кризи та задля перебудови економічної системи практично всі пострадянські країни були змушені звернутися за фінансовою допомогою до МВФ. На сучасному етапі Фонд фактично є інструментом посередництва в економіко-політичних взаєминах між країнами, що розвиваються, та державами Заходу та виконує функцію глобального контролю за нестабільними країнами з перехідною економікою [10, с.62-63].

Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Україна почала користуватися кредитами МВФ у 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів, які мали значні розміри. Уже в 1995 р. заборгованість України перед Фондом вийшла за межі квоти, яка складала 997,3 млн. СПЗ, а наступного року суттєво перевищила її. Поліпшення ситуації відбулося протягом 2000 р. У кризовий період, восени 2008 року МВФ також надав Україні кредит в рамках програми stand-by в розмірі близько 17 млрд євро. У дослідженні МВФ говориться про те, що його програми, які здійснюються при його підтримці, допомагають країнам здолати найбільш складний період кризи.

На нашу думку, Україна повинна продовжити співпрацю з Міжнародним валютним фондом, оскільки без цього країні буде надзвичайно важко впоратися зі своїми проблемами.

Вступ до СОТ у незалежній Україні був одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України і розглядався як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного та прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтересам України.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли було прийнято рішення про створення Робочої групи по розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ/СОТ. У 2003-2006 рр. переговорний процес між Україною та СОТ було значно активізовано. Підписано близько 50 двосторонніх протоколів з країнами-членами СОТ, погоджено майже усі тарифні позиції у рамках доступу до ринку товарів, завершено переговори з країнами-членами Робочої групи щодо доступу на ринки послуг [14, с.41-43].16 травня 2008 року Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Оцінюючи перші роки членства України в СОТ, слід відзначити, що країна завершила тривалий процес приєднання до цієї міжнародної організації у несприятливий період розвитку світового господарства і, відповідно, міжнародної торгівлі. Йдеться про вплив світової фінансово-економічної кризи на економіку України.

За оцінками уряду України напередодні вступу, членство в СОТ мало принести відчутні переваги і нові можливості для економіки, особливо для підприємств гірничо-металургійного комплексу та хімічної промисловості. За розрахунками Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, членство України в СОТ мало стимулювати додатковий приріст ВВП обсягом 1,5 - 2 млрд. доларів США, за сприятливих обставин - до 4 млрд. доларів. Крім зростання ВВП, керівництво України сподівалось на прискорення темпів припливу іноземних інвестицій. Однак, оцінки значно відрізнялись: за оцінками Секретаріату Президента України, зростання могло досягти 5 млрд. доларів щорічно, а за даними Міністерства економіки України - 500 млн. доларів [64].

Отже, перші результати від вступу України до СОТ наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1.

Головні макроекономічні показники України 2004-2009 рр. (темпи зростання у % цього періоду попереднього року)

Показники	Роки
	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Реальне зростання ВВП	112,1	102,7	107,3	107,9	102,1	85,2
Промислове виробництво	112,5	103,1	106,2	110,2	96,9	78,1
Інвестиції в основний капітал	128,0	101,9	119,0	129,8	97,4	53,7
Прямі іноземні інвестиції	170,3	348,2	60,1	168,1	77,9	50,5
Експорт	140,8	104,8	111,2	128,0	135,9	99,3
Імпорт	123,7	121,8	122,1	136,8	141,1	97,4
Сальдо поточного рахунку платіжного балансу до ВВП	10,6	2,9	-1,5	-3,7	-6,7	-1,5
Обіг роздрібної торгівлі (юридичних осіб)	121,9	123,4	126,4	129,5	117,9	97,3

Джерело: визначено на підставі даних Держкомстату України [20]

Так, обсяги експорту товарів 2008 року збільшилися порівняно з 2007-м на 35,9% - до 67,7 млрд. доларів, а імпорт зріс на 41,1% і сягнув 86 млрд. доларів. Високі темпи приростання зумовлені насамперед сприятливою для українського експорту кон'юнктурою на зовнішніх товарних ринках усередині року, а також значним внутрішнім попитом на імпортні товари споживчого та інвестиційного призначення. Всередині 2008 року (період зростання обсягів зовнішньої торгівлі) порівняно з першим півріччям 2007 року відбувалось сумарне зростання експорту приблизно в 1,5 рази, а імпорту - в 1,6 разів.

У 2009 р. макроекономічні показники України набагато гірші, але пов'язано це із впливом світової економічної кризи на економіку країни. Так, зниження зовнішнього попиту та світових цін внаслідок глобальної кризи обумовили суттєве зменшення надходжень від експорту товарів і послуг ? на 36,6%. З іншого боку, скорочення внутрішнього попиту, відсутність зовнішнього фінансування та глибока девальвація гривні визначили ще більше падіння імпорту ? на 43,7%. Як наслідок, в цілому за 2009 р. дефіцит поточного рахунку суттєво скоротився ? до 1,8 млрд. дол. США (1,5% від ВВП) порівняно із 12,8 млрд. дол. США в 2008 р. (6,7% від ВВП).

Привертає увагу різке скорочення інвестицій в основний капітал. Уперше з початку економічного зростання в країні зафіксований від'ємний показник. Крім того, попри прогнози прибічників членства України в СОТ, не відбулося нарощування прямих іноземних інвестицій [64]. Їхнє скорочення перевищило 22% порівняно з попереднім роком. Протягом 2008-2009 рр. уповільнились також і темпи зростання обсягів роздрібної торгівлі.

Одночасно за два роки перебування країни у СОТ окреслилися дві основні проблеми, які потребують невідкладного вирішення, - удосконалення системи сертифікації продукції та підтримка національного виробника. Відповідно до взятих Україною зобов'язань у країні має бути створена прозора система стандартизації товарів відповідно до міжнародних правил. Робота у цьому напрямі поки триває дуже повільно.

Однак є і позитивні наслідки від вступу України до СОТ. Найголовнішим з них є можливість України через роботу в організації впливати на торгівельну політику 153 її членів. Розширилася і географія торговельних відносин України. Так, за 2008 рік у торгівлі з країнами Африки було досягнуто найвищих показників за всю історію України - експорт товарів склав $3,9 млрд., імпорт $1,6 млрд. Членство у СОТ відкрило Україні можливість укласти договори про вільну торгівлю з багатьма країнами. На сьогодні ведуться переговори про укладення таких угод зі Швейцарією, Норвегією, Ісландією, Ліхтенштейном, Сінгапуром, Туреччиною та Євросоюзом.

Отже, перші майже два роки членства України у СОТ принесли як конкретні позитивні результати, так і виокремили проблеми, які якомога швидше має вирішити держава для конкурентоздатності своєї продукції у світі. Загальний аналіз зовнішньоторговельних відносин України свідчить, що вступ до СОТ сприяв активізації торговельних відносин з країнами-членами організації, але внаслідок збігу у часі з фінансово-економічною кризою не приніс тих результатів, які очікувались. Для України, яка сьогодні стикається із серйозними економічними проблемами, важливим завданням є вирішення питання по те, яким чином міжнародна торговельна система може допомогти вийти на шлях стабільного розвитку.

3.2 Сучасний стан впливу економічної кризи на економіку України

Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Хоча вона розгорталася доволі повільно, послідовно охоплюючи різні країни та ринки, в Україні її настання виявилося несподіваним, отже, господарюючі суб'єкти опинилися в непередбачуваній ситуації. Передусім це було пов'язано зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка у нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а пізніше, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, практично перетворилася на економічну [43, с.8-12].

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими 2008 р. ціни на нерухомість впали на 25 %, було призупинено понад 80 % будівельних проектів.

Незважаючи на світові масштаби кризи, економіка України має особливості її перебігу, відмінності у причинах появи кризи та шляхах виходу з неї.

Головними причинами економічної кризи в Україні, на наш погляд, є:

світова фінансова криза, що позначилася і на вітчизняному фінансовому секторі;

слабкість банківського сектора;

інвестиційна непривабливість країни;

зменшення світового попиту на продукцію українського експорту -

металургії, добрив;

відсутність в країні консолідованої політичної еліти, професійної, етичної і

національно орієнтованої, здатної ефективно захищати національні інтереси;

низька якість економічного управління країною через відсутність у державних чиновників необхідної професійної підготовки і досвіду [27].

За оцінками міжнародних експертів (компанія Fitch), Україна посіла 2-ге місце серед найуразливіших країн (з 73 країн), потрапила в десятку країн із найвищим ступенем саме фінансового ризику у світі. Український банківський сектор має високий ступінь ризику та йому присвоєно 10-ту категорію, до якої належать найслабкіші та найуразливіші банківські сектори у світі, разом з Болівією та Венесуелою [22].

Невблаганна статистика свідчить, що вперше з серпня 2005 р. у жовтні 2008 в Україні було зафіксовано падіння ВВП на 2,1%, а обсягів промислового виробництва - на 19,8%. У 2009 р. найбільше скорочення виробництва валової доданої вартості мало місце в машинобудуванні та легкій промисловості, в той же час відмічений приріст валової доданої вартості в таких галузях економіки, як добувна та хімічна промисловість, металургія (таблиця 3.2.).

Таблиця 3.2.

Падіння обсягів виробництва в Україні, %

Галузі промисловості	У 2008 році порівняно з 2007 роком	У 2009 році порівняно з 2008 роком
Легка промисловість	-19,1	-25,9
Переробна промисловість	-29,0	-26,6
Добувна промисловість	-32,1	-10,7
Хімічна промисловість	-35,2	-22,8
Машинобудування	-38,8	-45,1
Металургія	-48,8	-26,4

Джерело: встановлено на підставі дослідження Красоти О.В. [34]

У нашій країні негативні наслідки світової економічної кризи мають місце у всіх галузях народного господарства. Відповідно до результатів дослідження аудиторської компанії Ernst & Young найбільше фінансова криза в Україні позначилась на фінансовому секторі, сфері нерухомості і будівництва, металургії, автомобілебудуванні і хімічній промисловості. Особливо негативним є те, що кризові процеси зачепили економічні інтереси населення нашої країни через зростання рівня безробіття, зростання рівня цін, знецінення заощаджень. У зв'язку з цим актуальною є думка видатного українського економіста М. Туган-Барановського про те, що в умовах перетворень є лише один напрям зростання товарної насиченості ринку - '… суттєвий розвиток сільськогосподарської кооперації, що дозволить зберегти і посилити переваги великого господарства' [32, с.25].

Розглянемо вплив кризи на окремі сфери діяльності України:

у банківській сфері: протягом 2008 р. темп приросту активів банків уповільнився до 41,9%, балансового капіталу - до 44,2%, кредитного портфеля - до 49,9%, регулятивного капіталу - до 48,6%, сальдо від результатів фінансової діяльності - до 11,8%. З початку 2008 р. загальний обсяг проблемних кредитів банків зріс у 2,4 рази. Приріст депозитів банківської системи уповільнився до 27,7%, приріст кредитів - зменшився до 71,9%. З метою підвищення ліквідності банківської системі у жовтні-листопаді 2008 р. НБУ надав рефінансування на загальну суму близько 74,7 млрд. грн. Найбільший обсяг рефінансування отримали: банк „Надра' (7,1 млрд. грн.), „Промінвестбанк' (5,85 млрд. грн.), „Ощадбанк' (4,6 млрд. грн.), „Приватбанк Дніпро' (3,4 млрд. грн.), банк „Фінанси і кредит' (2,7 млрд. грн.), „Родовідбанк' (2,2 млрд. грн.), „Укрпромбанк' (1,3 млрд. грн.), банк „Фінансова ініціатива' (1,3 млрд. грн.), „Укргазбанк' (1,2 млрд. грн.).

Для підтримки банківської системи НБУ ввів заборону на дострокове повернення строкових депозитів; комерційним банкам рекомендовано здійснювати заходи по забезпеченню позитивної динаміки зростання депозитів з метою недопущення дострокового зняття коштів вкладниками; банкам дозволено видавати кредити лише в обсягах погашення раніше виданих позик; внесено зміни до нормативно-правових актів НБУ в частині встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу в сумі 10 млн. євро - для банків, що створюються, і поетапного збільшення до цієї суми розміру регулятивного капіталу діючих банків; затверджено Методичні рекомендації щодо планування в банках заходів на випадок непередбачуваних обставин;

на фондовому ринку: протягом 2008 р. індекс акцій ПФТС знизився на 74%. Тренд індексу формувався під впливом світових тенденцій на фінансових ринках, загострення ситуації з поставками російського газу, уповільнення темпу зростання ВВП, зменшення обсягів промислового виробництва, нестабільності валютного ринку, погіршення інвестиційного клімату. Зниження вартості цінних паперів демонстрували майже всі підприємства, які входять до котирувального списку ПФТС. Це пов'язано, головним чином, із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні;

на інвестиційному ринку: об'єм інвестицій в основний капітал за перші 9 місяців 2009 р. порівняно до відповідного періоду попереднього року зменшився на 43,7% (за перші 9 місяців 2008 р. збільшився на 4,7%) і склав 87 млрд. грн. Найвагоміша частина інвестицій в основний капітал (40,9% від загального об'єму) була направлена в розвиток промисловості. За підсумками перших 9 місяців 2009 р. значні об'єми інвестицій в основний капітал були направлені підприємствам транспорту і зв'язку (17,0% від загального об'єму), в операції з нерухомим майном (15,8%), торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (8,9%). Найістотніше зменшилися об'єми інвестицій на підприємствах переробної промисловості (на 40,6%);

на ринку праці: чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за І півріччя 2009 року становила 20,2 млн. осіб (у І кварталі 2009 року - 20 млн. осіб). Рівень зайнятості населення зазначеної вікової групи у середньому за І півріччя 2009 року становив 57,7 відсотка (у І кварталі 2009 року - 57,2 відсотка). Чисельність безробітного населення віком 15-70 років у середньому за І півріччя 2009 року становила 2 млн. осіб (у І кварталі 2009 року - 2,1 млн. осіб). Рівень безробіття в Україні у І півріччі 2009 року був вищим, ніж у середньому по країнах Європейського Союзу (8,8 відсотка), але нижчим за рівень безробіття в Іспанії (17,7 відсотка), Латвії (15,3 відсотка), Литві (13,1 відсотка), Естонії (12,5 відсотка). Станом на 1 січня 2010 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 542,8 тис. незайнятих громадян;

на ринку світових валют: курс гривні до долара США протягом 2008 р. зменшився на 52,5% (8 січня офіційний курс долара був 5,05 грн., 31 грудня - 7,70 грн.). Протягом 2009 р. гривня знецінилася відносно долара США на 3,7%. Падіння гривні відносно долара зумовлене зростанням курсу долара на світовому валютному ринку, уповільненням притоку іноземної валюти в Україну внаслідок збільшення від'ємного сальдо торгового балансу, зростанням спекулятивного попиту на долари США з боку населення і комерційних банків. По відношенню до євро гривня протягом 2008 р. подешевшала на 45,9% (8 січня курс євро/гривня становив 7,44, 31 грудня - 10,86), протягом 2009 р. знецінення гривні відносно євро становило 5,47% [49].

Інші макроекономічні показники України наведено в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Макроекономічні показники України

Показники	Роки
	2007	2008	2009
Темп зростання ВВП (до попереднього року в порівнянних цінах, %)	107,9	102,1	85,2
Темп зростання у сільському господарстві (до попереднього року в порівняних цінах, %)	93,5	117,5	117,6
Процентні ставки банків за кредитами (середньозважені річні, %)	13,5	16,0	19,6
Питома вага збиткових підприємств у загальній кількості підприємств (%)	36,9	39,0	40,3
Індекс споживчих цін (до попереднього року, %)	112,8	125,2	112,3
Індекс реальних наявних доходів населення (до попереднього року, %)	114,8	110,3	103,6
Індекс реальної середньомісячної зарплати (до попереднього року, %)	112,5	106,3	96,8
Рівень безробіття (на кінець періоду, %) (кількість офіційно зареєстрованих безробітних до населення працездатного віку)	2,3	3,0	2,0
Довідково: номінальний ВВП, млн. грн.	720731	950503	914720

Джерело: визначено на підставі даних Держкомстату України [20]

Загальне зниження обсягу ВВП відбулося внаслідок зменшення ВДВ (валової доданої вартості) у ключових галузях економіки та обсягів капітальних робіт. Зокрема, відбулося зменшення ВДВ у будівництві (на 17,4%), виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (на 4,9%), переробній промисловості (на 2,3%), добувній промисловості (на 1,5%), освіті (на 0,5%). Водночас збільшилася ВДВ у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві (на 17,2%), діяльності транспорту та зв'язку (на 6,8%), торгівлі (на 1,8%).

Обсяг промислового виробництва у 2008 р. порівняно з 2007 р. зменшився на 3,1%, у 2009 р. ? на 16,9 % порівняно з 2008 р. Зокрема, за період 2007-2009 рр. зменшилися обсяги у металургії (на 26,7%), у хімічній та нафтохімічній (на 23%), у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки (на 21,3%), легкій (на 22%), добувній (на 10%), харчовій (на 6%) промисловості, у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (на 2,5%).

Внаслідок фінансової кризи погіршилися фінансові результати підприємств: у 2008 р. проти 2007 р. прибутки підприємств скоротилися на 12,7%, збитки зросли у 2,7 рази. У 2009 р. порівняно з 2008 р. кількість збиткових підприємств зросла на 1,3% [47]. На споживчому ринку відбулося зростання цін на продукти харчування (на 36,7%), паливо і мастила (на 33,4%), транспортні послуги (на 30,3%), амбулаторні послуги (на 22,4%), послуги з освіти (на 22,1%), що зумовило підвищення рівня інфляції (до 25,2%).

Погіршення кон'юнктури зовнішніх ринків у другому півріччі спричинило у 2008 р. зростання імпорту більш високими темпами (40,5%), ніж експорту (34,9%), що викликало зростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі (до 13484,5 млн. дол. США, у торгівлі товарами - до 18531,9 млн. дол. США). Від'ємне сальдо у торгівлі з країнами ЄС-27 збільшилося до 10506,9 млн. дол. США, з країнами СНД - до 6526,6 млн. дол. США.

За 2008 р. приплив ПІІ в Україну становив 6180,7 млн. дол. США, що на 20,9% більше, ніж за 2007 р. Поряд з цим, порівняно з попередніми кварталом у ІІІ кв. приплив ПІІ зменшився на 67%, в ІV кв. спостерігався відплив ПІІ (1,9 млрд. дол. США), що стало наслідком реагування інвесторів на прояви фінансової кризи в Україні.

Найбільші обсяги ПІІ надійшли у фінансову сферу (2285,7 млн. дол. США), операції з нерухомим майном (901,4 млн. дол. США), оптову торгівлю (536,4 млн. дол. США), будівництво (421,1 млрд. дол. США), виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (94,3 млн. дол. США). Відбувся відплив ПІІ з металургійної галузі (243 млн. дол. США), машинобудування (77,3 млн. дол. США), легкої промисловості (4,4 млн. дол. США), виробництва та розподілу електроенергії, газу і води (11,7 млн. дол. США) [48].

Накопичений обсяг ПІІ на 01.01.2009 р. становив 35723,4 млн. дол. США (775,3 дол. США на 1 особу). Найбільше за 2008 р. зріс капітал нерезидентів з: Кіпру (1736,5 млн. дол. США), Нідерландів (672 млн. дол. США), Німеччини (475,5 млн. дол. США), Російської Федерації (389,2 млн. дол. США), Сполученого Королівства (298 млн. дол. США), Швеції (276,3 млн. дол. США), Віргінських Британських островів (249,4 млн. дол. США), Франції (181,3 млн. дол. США) та США (41,4 млн. дол. США). Найбільші обсяги ПІІ припали на м. Київ (3639,8 млн. дол. США), Харківську (320,7 млн. дол. США), Київську (217,6 млн. дол. США), Донецьку (153,6 млн. дол. США) області. Із Дніпропетровської області спостерігався відплив ПІІ (267 млн. дол. США).

В економіку інших країн на 01.01.2009 р. Україна інвестувала 6198,6 млн. дол. США (переважно в економіку Кіпру - 5826,1 млн. дол. США), 86% яких спрямовано в операції з нерухомим майном (5333,2 млн. дол. США). Обсяг ПІ з України в країни СНД зменшився на 11,4%, в Російську Федерацію - на 32,8%. Найбільше прямих інвестицій направлено в інші країни з Донецької області (5344,3 млн. дол. США).

За підсумком 2009 року відбулось значне зменшення глибини падіння обсягу промислового виробництва до 21,9% проти 34,1% у січні 2009 року (табл.3.4.).

Таблиця 3.4.

Динаміка промислового виробництва у 2009 році: темпи приросту, зниження (-), у % до відповідного місяця попереднього року

січень	лютий	березень	квітень	травень	червень
-34,1	-31,6	-30,4	-31,8	-31,8	-27,5
липень	серпень	вересень	жовтень	листопад	грудень
-26,7	-23,3	-18,4	-6,2	8,6	7,4

Джерело: визначено на підставі даних Держкомстату України [20]

З таблиці ми бачимо, що другий місяць поспіль мало місце зростання обсягів виробництва промислової продукції у розрахунку до відповідного місяця попереднього року, яке склало 7,4%. Слід відмітити, що даний показник є суттєво вищим за середній показник впродовж 2000-2008 років (5,8%). Зростання спостерігалось за всіма основними видами промислової діяльності: добувна промисловість - 4,5%, переробна промисловість - 8%, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води - 8,2%. У переробній промисловості надзвичайно високі позитивні результати розвитку продемонстрували основні експортоорієнтовані галузі: металургійне виробництво - 27,3%, хімічна промисловість - 17,4% [76].

Отже, з початку 2010 року в умовах пожвавлення світової економіки в Україні також спостерігається поступове відновлення позитивної динаміки економічного зростання. Позитивні зрушення спостерігаються у зовнішній торгівлі, в сільськогосподарському виробництві, спостерігається зростання реальної середньомісячної заробітної плати в середньому на 5,1%. Такі дані дають підстави очікувати в подальшому на закріплення позитивної динаміки вітчизняного виробництва.

3.3 Перспективи виходу України із глобальної фінансової кризи

Для вироблення рішень, котрі дозволять пом'якшити вплив світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через які канали найбільш відчутним може бути цей вплив.

Наразі фондовий канал впливу світової фінансової кризи на Україну не стане насправді найболючішим. Сьогодні він лише створює певний тиск на валютний ринок, оскільки відбувається відплив спекулятивного капіталу. Значного впливу цього каналу на розвиток реального сектора в Україні не буде. По-перше, на організованому фондовому ринку здійснюється незначна частка угод - торік лише 4,66%. А по-друге, слід зазначити, що на частку іноземних інвесторів та інших джерел фінансування, до яких належать і кошти фондового ринку, припадає лише 5-7% усіх інвестицій.

Щодо інших каналів впливу, то вони чутливіші для економіки України.

Перший канал - зовнішньоторговельний.

Українська економічна криза почалася із зовнішнього сектору. Саме з обвалу світових сировинних ринків почалися усі інші проблеми. Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення світового попиту. Рецесія у провідних економіках світу супроводжуватиметься насамперед зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва і, відповідно, призведе до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування [70].

Такі тенденції на світовому ринку, зважаючи на високу залежність української економіки від експорту, частка якого у ВВП становить понад 47%, негативно позначаться на динаміці розвитку експортного виробництва, а далі - на галузях, які безпосередньо й опосередковано залежать від експорту.

Другий канал - банківська система.

На сьогодні досить високою є частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах. Фінансовий сектор України - один із лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій (19% усього накопиченого іноземного капіталу). У банківському секторі частка іноземного капіталу в загальному обсязі капіталу становить 37,2% і перевищує порогове значення межі економічної безпеки на рівні 30%, у страховому - наближається до цієї межі і становить 28,1%.

З огляду на велику частку транснаціональних фінансових корпорацій у банківському секторі України, негативний вплив світової фінансової кризи може поширюватись опосередковано - якщо материнські компанії зазнаватимуть збитків та матимуть проблеми з ліквідністю.

У цьому аспекті слід зазначити, що процеси інвестування та розвитку вітчизняних виробництв - більше залежні від кредитування, ніж від фондового ринку.16% інвестицій в основний капітал фінансується за рахунок кредитів. І найбільш залежними секторами є сільське господарство, будівництво, переробна промисловість, зокрема хімічна та нафтохімічна, харчова промисловість, виробництво коксу і продуктів нафтопереробки [17, с.2-3].

Третій канал - борговий.

Наприкінці першого півріччя 2008 року обсяг валового зовнішнього боргу становив 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектора економіки. Згідно із дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить близько 70%.

Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов'язань на зовнішніх ринках.

Слід зазначити, що у структурі зовнішнього боргу значною є частка короткострокового капіталу (28,2% на кінець червня 2008 року). Коефіцієнт покриття резервами короткострокового зовнішнього боргу за перше півріччя зменшився майже на 15% і становив 1,258.

Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти.

Отже, вплив наведених процесів значною мірою спричинив виникнення кризових явищ. На думку багатьох експертів, з метою мінімізації негативних наслідків світової кризи та оптимізації розвитку продуктивних сил держави першочерговими мають бути наступні заходи:

1. Розвиток реального сектору економіки України і відновлення його втрачених позицій.

2. Стимулювання внутрішнього попиту на фінансові активи інвесторів-резидентів.

3. Розвиток і реформування регуляторної, торгівельної та інвестиційної інфраструктури ринку для підвищення довіри масових учасників [32, с.59].

Зазначені заходи мають реалізовуватися як державними, так і приватними установами. Враховуючи існуючу ситуацію, особливо актуальним видається перше - розвиток реального сектору економіки України і відновлення його втрачених позицій. Метою реалізації зазначеного заходу є забезпечення сталого розвитку реального сектору, який протягом багатьох десятиліть був основою всього народногосподарського комплексу України. За численних змін політичної, економічної, соціальної спрямованості втрачено промисловий, сільськогосподарський та інші потенціали країни, які забезпечували процвітання її економіки, що і виявилося однією з головних причин низьких позицій держави у конкурентоспроможності на світових ринках. Зі здобуттям незалежності України було обрано поступовий курс на зменшення питомої ваги промисловості та сільського господарства у валових показниках при зростанні ваги сфери послуг. Безперечно, розвиток сфери послуг має розвиватися, але не за рахунок реального сектору економіки. Тут потрібна виважена державна політика регулювання розвитку секторів національного господарства, а не наслідування іноземних моделей розвитку.

Наступним важливим кроком для поліпшення ситуації є стимулювання внутрішнього попиту на фінансові активи інвесторів-резидентів. В Україні склалася ситуація, коли протягом кожного року державні органи статистичної звітності констатували факт постійного зростання надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України. З одного боку, це явище є сприятливим, оскільки капіталовкладення сприяють розвитку інфраструктури, підвищенню життєвого рівня населення, розбудові економіки. А з другого боку, іноземне інвестування - це посилення контролю з боку іноземних інвесторів над вітчизняними активами. Про активне функціонування іноземного капіталу також свідчить співвідношення вітчизняної фінансової підтримки окремих напрямів діяльності (наприклад, фінансування наукових та науково-дослідних робіт) та іноземної, які майже зрівнялися.

Одним з шляхів розв'язання означеної ситуації є активізація використання активів внутрішніх інвесторів, які є досить значними. Однак, внутрішні інвестори, що мають потужні фінансові ресурси, значну їх кількість виводять за межі України та сприяють, таким чином, розвиткові ринків інших держав.

Інфраструктура є важливою умовою розвитку всього господарського комплексу регіону і своєрідним підґрунтям, основою для комфортного ведення діяльності.

У випадку, коли та або інша область має високі показники розвитку виробничої інфраструктури (складські приміщення, транспорт, водо - і

газопостачання, енергетичне забезпечення), соціальної та інших, то це створює сприятливі умови як для розвитку місцевих видів виробництв, так і приходу іноземних інвесторів. Якщо ситуація не визначається такими рисами, а ведення підприємницької або іншої діяльності визначається нестачею складських приміщень, несприятливим транспортним сполученням, постачанням сировини, то це робить область не досить привабливою для розвитку бізнесу. Такі регіони, як м. Київ, Київська, Донецька, Дніпропетровська, Львівська, Харківська області визначаються вагомими показниками розвитку інфраструктури, що значною мірою активізує розвиток економіки і соціальної сфери на їх територіях.

В умовах економічної кризи актуалізується проблема державного регулювання соціально-економічних процесів. Його ефективність залежить від якості розуміння й застосування принципів формування державних доходів та видатків із метою підтримання макроекономічної та мікросоціальної рівноваги й використання державою податків для проведення економічної політики.

На нашу думку, разом із вище зазначеними заходами загального характеру в Україні також необхідно провести наступні реформи:

1. Підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки і прогресивність системи оподаткування. Також потрібно всіляко стимулювати заощадження й інвестиційну діяльність. Аж до надання податкових преференцій. Слід зазначити, що економіка України потребує істотної структурної перебудови, яка має полягати в переході до інноваційної моделі. Отже, продумана податкова політика в період кризи може й повинна поряд із розв'язанням проблеми стимулювання економічного розвитку стимулювати і його напрям [57, с.68-70].

2. Треба підвищити рівень капіталізації фінансового ринку, розширити сфери капіталізації, забезпечити 'відкритість' ринку землі. За такого вузького ринку в капіталу немає можливості переливатися з одних секторів економіки в інші.

3. Варто встановити плаваючий, ринковий курс гривні. У період, коли капітал вивозиться із країни (за деякими даними, станом на лютий 2009 року було остаточно або майже вивезено близько 30 млрд. дол. США із 44 млрд, вкладених у банківський сектор України), низький курс долара вигідний інвесторам. Не правомірно, щоб на це шляхом інтервенцій були витрачені міжнародні резерви НБУ. І хоча є аргументи й за такі інтервенції (зокрема виплати 'Нафтогазу' за імпорт блакитного палива з Росії та інфляція, що триває), практика показує, що іноземці виграють від такої політики набагато більше, ніж українські резиденти [2, с.40-41].

4. Слід посилити заставне право, запровадити повну монетизацію соціальної допомоги, скасувати перехресні субсидії.

5. Потрібно інтенсифікувати політику роздержавлення виробництва, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором. Наприклад, щодо діяльності інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних установ має бути застосована система гнучких економічних нормативів регулювання.

Отже, лише реалізація послідовної макроекономічної політики всіма гілками влади допоможе пом'якшити наслідки світової фінансової кризи та забезпечити поступовий вихід із неї.

Висновки

У роботі було досліджено сутність економічної глобалізації, її основні етапи та форми, встановлено позитивні та негативні наслідки цього процесу. Було зазначено, що сучасна світова криза є наслідком економічної глобалізації та винайдено шляхи її подолання.

На рубежі другого і третього тисячоліття глобалізація світової економіки, що перетворюється у домінуючу тенденцію світових господарських процесів, є визначаючим чинником як національного, так і міжнародного розвитку. Глобалізація економіки ? складний і суперечливий процес. З одного боку, вона значною мірою розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різних ресурсів, їх значно глибшої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, полегшує господарську взаємодію між державами, створює умови для доступу країн до передових досягнень людства, забезпечує економію ресурсів, стимулює світовий прогрес. З іншої, глобалізація несе негативні наслідки: загострення конкурентної боротьби, закріплення периферійної моделі економіки, втрата своїх ресурсів країнами, що не входять в 'золотий мільярд', розорення малого бізнесу, поширення на слабкі країни глобалізації конкуренції, зниження рівня життя і ін.

Глобалізація економіки ? одна із закономірностей світового розвитку, внаслідок якої відбулась невимірно збільшена в порівнянні з інтеграцією взаємозалежність економік різних країн. Вона виражається в різкому збільшенні масштабів і темпів переміщення капіталів, випереджаючому зростанні міжнародної торгівлі в порівнянні із зростанням ВВП, виникненням світових фінансових ринків, що цілодобово працюють в реальному масштабі часу. Створені за останні десятиліття інформаційні системи невимірно підсилили здібність фінансового капіталу до швидкого переміщення, що містить в собі, принаймні потенційно, здібність до руйнування стійких економічних систем.

Глобалізація пов'язана з формуванням економічного простору, де галузева структура, обмін інформацією і технологіями, географія розміщення продуктивних сил визначаються з врахуванням світової кон'юнктури, а економічні підйоми і спади набувають планетарних масштабів. В умовах глобалізації світової економіки стають неминучими всеохоплюючі економічні кризи, які набувають системного характеру, особливо в країнах, які не входять до кола розвинутих і пануючих. Так, у дослідженні було показано роль глобалізації як каталізатора сучасної світової економічної кризи, причинами якої стали такі фактори, як зростання диференціації країн світу по рівню економічного розвитку, перевиробництво продукції і перенакопичення капіталу в одних країнах світу і недолік його в інших, необачна політика іпотечних банків тощо. Про виникнення глобальної економічної кризи в 2008 році свідчило падіння показників ряду економічних індикаторів по всьому світу. Зокрема, про виникнення кризи свідчили високі ціни на нафту, що викликали підвищення цін на продукти харчування (через залежність виробництва харчових продуктів від цін на паливо-мастильні матеріали, та використання продуктів рослинництва, етанолу та біодизеля для виготовлення альтернативного палива) та глобальну інфляцію; іпотечна криза в США, що призвела до банкрутства великих інвестиційних та комерційних банків з гарною репутацією в різних країнах світу; поширення безробіття та ймовірність глобальної рецесії.

За допомогою таких міжнародних організацій, як Міжнародний валютний фонд, група Світового банку, а також спільними зусиллями країни шукають можливі шляхи виходу із кризи. Як було проаналізовано в роботі, перш за все країни повинні створити міжнародний фінансовий інститут для регулювання грошово-кредитної маси на світових фінансових ринках та нову систему міжнародних розрахунків без панівного положення долара США.

Основною причиною економічної кризи в Україні, на наш погляд, є активне, причому необґрунтоване, входження країни в глобалізаційні економічні процеси. Всі інші причини (такі, як кредитна залежність, інвестиційна непривабливість економіки країни, скорочення робочих місць і загострення соціальних проблем) є похідними від неї. Щоб подолати кризу, яка має системний характер, сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності, Україна останнім часом докладає значних зусиль. Для цього їй доводиться відновлювати реальний сектор економіки, розвивати торгівельну та інвестиційну інфраструктуру ринку, стимулювати заощадження й інвестиційну діяльність.

Отже, винайти шляхи подолання світової фінансової кризи та зробити плоди глобалізації доступними максимальному числу країн - ті завдання, що стоять наразі перед світовою спільнотою.

Список використаних джерел

1. Аналитический журнал 'Мировые дискуссии' [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wdi.ru

2. Багратян Г.А., Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // Фінанси України, 2009. - № 4. ?

С.33-41.

3. Базилевич В.Д. Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України, 2009. ? № 12. ? С.5-12.

4. Бакаєв О.Л. Глобалізація фінансових ринків / За ред. д-ра наук, проф. Д.Г. Лук'яненка. ? К.: КНЕУ, 2001. - 297 с.

5. Бочан І.О., Михасюк І.Р. Глобальна економіка: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 403 с.

6. Бураковський І.В., Мовчан В.С. Як подолати вплив міжнародної фінансової кризи: пошуки адекватної економічної політики'/ Аналітична доповідь. - Харків: Права людини, 2009. - 74 с.

7. Быков А.Н. Постсоветское пространство. Стратегии интеграции и новые вызовы глобализации. ? Издательство: Алетейя, 2009. - 192 с.

8. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник. - Київ: ЦУЛ, 2003. - 504 с.

9. Віднянський С.В. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анатована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) - К.: Гемеза, 2004. - 616 с.

10. Віднянський С.В. Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки. - Вип.10: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001. - 250 с.

11. Гальчинський А.С. Нинішня фінансова криза ? початок кінця. Далі ? новий початок? // Дзеркало тижня, 2008. - №39 (718). - С.6-8.

12. Гантінгтон С.П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. - Львів: Кальварія, 2006. ? 472 с.

13. Голанский М.М. Взлет и падение мировой экономики. Ученые записки Института Африки. М.: АСТ, 1999. - 239 с.

14. Горбатенко В.П. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми - К.: ТОВ 'Видавництво 'Юридична думка', 2005. - 332 с.

15. Горбачев М.С. и др. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. - М.: Альпина Паблишен, 2003. - 592 с.

16. Гуменюк Б.І. Міжурядові регіональні організації: Навч. посібник - К.: Видавничо-поліграфічний центр 'Київський університет', 2001. - 199 с.

17. Данилишин Б.М. Світова фінансова криза - тест для України // Дзеркало тижня, 2008. - № 38 (717). ? С.1-3.

18. Данилишин Б.М. Шлях до подолання кризових явищ ? макроекономічна стабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня, 2008. - № 47 (726). ? С.7-9.

19. Дахно І.І. Світова економіка. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 264 с.

20. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

21. Додаток до журналу 'Україна: події, факти, коментарі', 2009. ? № 25.

22. Доповідь аналітиків інвестиційного фонду Sigma Bleyzer, 2008. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua. glavred. info

23. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України 'Урядовий портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua

24. Закон України 'Про зовнішньоекономічну діяльність' [Електронний ресурс] / ВРУ. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua

25. Зянько В.В. Глобалізація та інноваційний процес: їхній взаємовплив // Економіка України, 2006. - № 2. ? С.84-89.

26. Иноземцев В.Л. 'Глобализация' национальных хозяйств и современный экономический кризис [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.postindustrial.ru/articl. shtml? article=217&type=6

27. Кизим М.О. Доповідь щодо причин економічної кризи та шляхів її

подолання [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.fru.net.ua/main/756-dopovid-mikoli-kizima-shhodo-prichin.html

28. Клочко В.П. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою // Економіка України, 2001. - № 10. ? С.51-58.

29. Колтунов В.М., Мальцев К.В. Глобализация экономики (вопросы теории и методологии). - Н. Новгород: Изд-во ВВАГС, 2004. - 108 с.

30. Коротков Э.М. Антикризисное управление: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 512 с.

31. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 172 с.

32. Корнеев В. Кураж и риски финансовых спекуляций // Инвестгазета. - 2008. - № 37. ? С.56-61.

33. Кочетов Э.Г. Освоение мирового экономического пространства. ? М.: БЕК, 1999. - 287с.

34. Красота О.В. Кризис признан мировым // Коммерсантъ, - 2008. ? № 183. ? С.13-15.

35. Кривов'язок І.В. Антикризове управління підприємством: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Кондор, 2008. - 366 с.

36. Крисоватий А.І. Теоретико-організаційні домінанти та практика реалізації податкової політики в Україні: Моногр. - Т.: Карт-бланш, 2005. - 252 с.

37. Круш П.В. Національна економіка: Підручник. - К.: Каравела, 2008. - 416 с.

38. Кузьменко В.П. Підсумки саміту G-20 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://iee.org.ua/ru/pub/p112

39. Кучик О.С. Міжнародні організації: Навч. посіб. - 2-ге вид, перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 749 с.

40. Макуха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації. - Харків: Легас, 2003. - 352 с.

41. Мамотенко Д.Ю. Глобалізація міжнародних фінансових ринків // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2009. - № 39. ? С.229-237.

42. Маслов С. Негативні наслідки глобалізації економіки // Економіка. Фінанси. Право, 2000. ? № 8. ? С.13-18.

43. Міщенко В., Жупанин В. Проблеми збалансованості внутрішніх заощаджень та зовнішніх запозичень банків в умовах нестабільності фінансових ринків // Вісник Національного банку України, 2008. - № 7. ?

С.22-26.

44. Мясникова Л.А. Смена парадигмы. Новый глобальный проект // Мировая экономика и международные отношения, 2006. - № 6. ? С.3-14.

45. Новини світу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc. co. uk/ukrainian/

46. Осавлюк С.Л. Прогнозування нестабільності фінансових ринків в умовах глобалізації. ? К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2008. - 337 с.

47. Офіційний сайт міністерства економіки України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://me. kmu.gov.ua

48. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua

49. Офіційний сайт Національного інституту проблем міжнародної безпеки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua

50. Паньков В.С. Германия в Европейском союзе: место, роль, интеграционная политика // Экономика XXI века, 2007. - № 1. - С.3-27.

51. Пахомов Ю.М. Виступ на науково-практичній конференції у Дипломатичній академії України при МЗС України, 2008. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/405. htm

52. Пешко А.В. Процеси глобалізації та їх вплив на національні економіки // Вісник Національної Академії державного управління при Президентові України, 2006. - № 2. ? С.133-138.

53. Помедін О. та ін. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України: Підручник - 2-ге вид., доп. та вип. - К.: НАОУ, 2009. - 276 с.

54. Поручник А.М., Столярчук Я М., Павловська О.Д. та ін. Міжнародна

економіка: Навч. - метод. посіб. для самост. вивч. дисц. За ред. д-ра екон. наук, проф.А.М. Поручника. - К.: КНЕУ, 2005. ? 156 с.

55. Річний звіт Міжнародного валютного фонду 'Подолання глобальної кризи', 2009. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.imf.org/external/russian/pubs/ft/ar/2009/pdf/ar09_rus. pdf

56. Роговский Е.А. Удастся ли Соединенным Штатам глобализировать свои долги? // США. Канада. Экономика - політика ? культура, 2006. - № 7. ? С.55-72.

57. Романюк М.В. Податкове регулювання як дієвий інструмент антикризової економічної політики // Фінанси України, 2008. - № 12. ? С.66-71.

58. Рудый К.В. Международные валютные, кредитные и финансовые отношения, - М.: Новое знание, 2007. - 427с.

59. Скібіцький О.М. Антикризовий менеджмент: Навч. посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 568 с.

60. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 2008. - 535 с.

61. Тоффлер Э. Третья волна. М.: АСТ, 1999. - 784 с.

62. Указ Президента України 'Стратегія економічного та соціального розвитку України 'Шляхом європейської інтеграції' на 2004-2015 роки' від 28 квітня 2004 року №493/2004 [Електронний ресурс] / ВРУ. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua

63. Україна в глобалізованому світі: Зб. наук. праць / НАН України. Ін-т світової економіки і міжнародних відносин; Нац. б-ка України ім.В.І. Вернадського. - К., 2007. - 176 с.

64. Україна й Світова організація торгівлі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wto. in.ua

65. Український історичний портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.history.com.ua

66. Фесенко М., Ялі М. Глобальна економічна криза: причини та наслідки -

[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://uaforeignaffairs.com/article.html? id=289

67. Філіпенко А.С. Бігравітаційний варіант міжнародної економічної інтеграції України // Економічний Часопис-XXI, 2006. ? № 5. ? С.3-10.

68. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Рогач О.І. Світова економіка: Підручник. - К.: Либідь, 2007. - 640 с.

69. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. - К.: Либідь, 2007. - 670 с.

70. Фінансовий пресс-клуб 'Дзеркало тижня' [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dt.ua

71. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. - Вид.2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

72. Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика України: підручник. - К.: Либідь, 2006. - 712 с.

73. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолання. // Економіка України, 2010. ? № 1. ? С.4-19.

74. Щенин Р.К., Сулейманова Г.А. Наркобизнес - глобальная проблема XXI века // Мировая экономика и международные отношения, 2006. - № 6. -

С.50-57.

75. Шишков Ю.В. Уровень бедности в современном мире: методологические споры // Мировая экономика и международные отношения, 2006. - № 1. ? С.3-14.

76. Юридичні новини онлайн [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://news. yurist-online.com

77. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. - 2-е изд., перед. и доп. - М.: Зао 'Издательство ?Экономика?', 2003. - 411 с.