Розвиток міжнародної торгівлі на сучасному етапі. Торговий баланс України

Работа из раздела: «Международные отношения и мировая экономика»
https:// https://

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність, етапи та показники розвитку міжнародної торгівлі

1.1 Основні концепції міжнародної торгівлі

1.2 Етапи розвитку міжнародної торгівлі

1.3 Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Розділ 2. Форми міжнародної торгівлі

2.1 Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання

2.2 Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

Розділ 3. Державне регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин

3.1 Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

3.2 Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Розділ 4. Розвиток міжнародної торгівлі на сучасному етапі. Торговий баланс України

4.1 Міжнародна торгівля на сучасному етапі

4.2 Платіжний та торговельний баланси України

4.3 Тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України у 2008-2011 р.р.

4.3.1 Короткострокові тенденції та особливості розвитку зовнішньої торгівлі товарами і послугами України у 2008 - 2010 р.р.

4.3.2 Структурні зрушення у зовнішній торгівлі товарами і послугами України у період 2008-2010 рр.

4.3.3 Інтегральні характеристики структури експорту України

4.4 Чинники розвитку зовнішньої торгівлі України

4.4.1 Зовнішні чинники впливу

4.4.2 Внутрішні чинники впливу

4.5 Можливості та загрози розвитку зовнішньої торгівлі України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Тема курсової роботи «Розвиток міжнародної торгівлі на сучасному етапі. Торговий баланс України» з дисципліни «Політекономія».

Розвиток світової торгівлі, її стану та сучасних тенденцій потребує аналізу існуючих проблем як у самій світовій торгівлі, так і в окремих її регіонах, провідних державах і країнах, що розвиваються. Це обумовлює актуальність теми.

В сучасних умовах розвитку світової торгівлі намітилися позитивні процеси. Передбачаючи збільшення переміщення товарів і послуг за межі державних кордонів країн, світова торгівля відіграє з-поміж основних форм міжнародних відносин вирішальну роль. Дія закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, дію закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно із зростанням виробництва. Так, за період 1913 - 1939 і 1981 - 1996 рр. обсяг міжнародної торгівлі зріс відповідно більш як удвічі й у понад 30 разів [8]. В останні роки темпи зростання світової торгівлі дещо уповільнилися в зв'язку з глобальною економічною кризою. Головною силою ринкового виробництва і міжнародного розподілу праці виступають ТНК, частку яких складає 2/3 всієї світової торгівлі. Активізація діяльності ТНК для економіки кожної країни відкриває нові можливості для інтеграції у світовий поділ виробництва, сприяє збільшенню конкурентоспроможності на міжнародному ринку [3].

Відображаючи весь спектр торговельних відносин, світова торгівля в умовах глобалізації, фінансової дестабілізації, всесвітньої кризи характеризується глобальним характером міжнародної конкуренції. Особливість останньої полягає в тому, що на світовому ринку переважає олігополістична конкуренція, тобто конкуренція декількох великих фірм, що контролюють значну частину виробництва і збуту того чи іншого товару. За олігополії фірми прагнуть уникнути війни цін і надають перевагу неціновій конкуренції. Маючи значні фінансові ресурси, олігополісти, як правило, використовують новизну, прогресивність, надійність конструкції, оперативність технічного обслуговування та ін. як ключові чинники конкурентоспроможності [4].

Проблемні питання розвитку міжнародної торгівлі, участі в даних процесах України широко висвітлюються вітчизняними вченими Ю. Пахомовим, В. Будкіним, А. Філіпенком, О. Шнирковим, О. Плотниковим, В. Сіденком, В. Новицьким, Д. Лук'яненком та ін. Певний внесок при розгляді проблем зовнішньоекономічної діяльності підприємств внесли І.О. Тивончук, М.Б. Ковальчук, В.Ю. Горчаков [7]. Разом з тим слід зазначити, що враховуючи відсутність єдиного підходу з боку вчених щодо тлумачення даної категорії, питання стану та сучасних тенденцій розвитку світової торгівлі потребують дослідження.

Метою роботи є дослідження стану сучасних тенденцій розвитку світової торгівлі в органічному зв'язку з світовою економікою; визначення перспектив поліпшення експортної політики України.

Об'єктом роботи є міжнародна торгівля і зовнішньоторговельна політика.

Суб'єктом - процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах.

Метод роботи -- пошуковий, описовий та порівняльний аналіз.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ЕТАПИ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Основні концепції міжнародної торгівлі

Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави зосереджується на таких питаннях: які товари необхідно експортувати та які імпортувати, з якими країнами торгувати та у якому обсязі, чи потрібно державі втручатися у вільний потік товарів, і якщо так, то в якому обсязі?

Сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному відповідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать: теорії абсолютних переваг , відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, 'міжнародної конкурентоспроможності націй' тощо. Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші.

Метою теорій міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів.

Меркантилізм.

Перша теорія міжнародної торгівлі -- теорія меркантилізму -- була розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571--1641 р.р.), Чарльзом Дейвіантом (1656--1714 р.р.), Жаном Батістом Колбертом (1619--1683 р.р.), сером Вільямом Петті (1623-- 1687 р.р.). Обґрунтувала роль товару та необхідність економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.

Меркантилізм -- це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства (золота та срібла), то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

Однією з головних передумов меркантилістської теорії було те, що економічна система функціонувала в умовах неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота з-за кордону міг в поєднанні з, надлишковою робочою силою збільшити виробництво. Якщо б зайнятість населення була повною, приплив золота з-за кордону спричиняв би зростання інфляції і не знаходив ефективного використання.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що у сучасній економіці зветься платіжним балансом.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723--1790 р.р.). Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховувати природні та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця;

2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

4) витрати виробництва -- постійні, а їх зниження збільшує попит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772--1823 р.р.), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

Альтернативні витрати -- це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна -- це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1) Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках. 2) Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат. 3) Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1) Не враховує транспортних витрат.

2) Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3) Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва -- праці.

4) Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

5) Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6) Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Сучасні теорії міжнародної торгівлі

Сучасні теорії міжнародної торгівлі можна згрупувати за двома основними напрямами: кейнсіанство (неокейнсіанство) і монетаризм (неокласицизм).

Кейнсіанство - макроекономічна теорія, яка виникла як відповідь економічної теорії на велику депресію в США. Основоположною працею була робота «Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» Джона Мейнарда Кейнса.

Кейнсіанство використовує ті ж механізми, що класична і неокласична школи, але відрізняється по ряду гіпотез і приходить до зовсім інших висновків.

Суть кейнсіанства.

Ринковій не властива рівновага, яка забезпечує повну зайнятість. Причиною цього є - схильність зберігати частину прибутків, що приводить до того, що загальний попит менший загальної пропозиції. Подолати схильність до збереження неможливо. Тому держава повинна регулювати економіку впливом на загальний попит: збільшення грошової маси, зниження ставок відсотка (стимуляція інвестиційної діяльності). Нестача попиту компенсується за рахунок громадських робіт і бюджетного фінансування.

За даною схемою розвитку країни успішно будували економіку на протязі 25 років. Тільки на початку 1970-х років почали з'являтися проблеми макроекономічної політики, загострившоїся внаслідок нафтової кризи 1973 р.

Кейнс вибудовував наступний ланцюг. Падіння загального купівельного попиту викликає скорочення виробництва товарів та послуг, що в свою чергу призводить до розорення невеликих товаровиробників, звільнення найманих робітників великими підприємствами і великого безробіття. Безробіття викликає зниження доходів населення, тобто покупців, а це в свою чергу викликає падіння купівельного попиту. Це замкнуте кільце утримує економіку в стані хронічної депресії.

Кейнс пропонував наступний вихід. Якщо масовий споживач не здатний оживити загальний попит в масштабах національної економіки, це повинна зробити держава. Якщо держава зробить (і оплатить) підприємцям велике замовлення, що викличе додатковий найм робочої сили. Отримуючи заробітні плату, минулі безробітні збільшать свої витрати на споживацькі товари і цим збільшать загальний економічний попит, а це в свою чергу збільшить загальну пропозицію товарів та послуг і оздоровлення економіки.

Монетаризм - макроекономічна теорія, один із головних напрямків неоконсервативної економічної думки. Виник в 1950-х роках, як ряд емпіричних досліджень в області грошового обігу.

Ключові положення

1. Регулююча роль держави в економіці повинна бути обмежена контролем над грошовим обігом.

2. Ринкова економіка - саморегулююча система. Всі негативні прояви пов'язані з надлишковим перебуванням держави в економіці.

3. Грошова маса впливає на величину витрат споживачів, фірм. Збільшення маси грошей призводить до росту виробництва, а після повного завантаження виробничих можливостей - до росту інфляції і цін.

4. Інфляція повинна бути подолана будь-якими засобами, в тому числі із допомогою скорочення соціальних програм.

5. При виборі темпу росту грошей необхідно руководитися правилами “механічного” приросту грошової маси, яке відображало б два фактори: рівень очікуваної інфляції і темп приросту громадського продукту.

Відповідно до поглядів монетаристів гроші є головною сферою яка встановлює рух і розвиток виробництва. Попит на гроші має постійну тенденцію до зростання і щоб забезпечити відповідність між попитом на гроші і їх пропозицією, необхідно проводити курс на поступове збільшення грошей в обігу. Державне регулювання повинно обмежуватися контролем над грошовим обігом.

1.2 Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І -- початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

II -- друга половина XIX ст. -- початок Першої світової війни (1914р.);

III -- період між двома світовими війнами (1914--1939рр.);

IV -- повоєнний (50--60-ті роки);

V -- сучасний (з початку 70-х років).

I Етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі чинники:

- залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну;

- прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами);

- революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %.

У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу -- США Німеччини та Японії -- у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії -- лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства -- свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритрейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон .

IІ Етап характеризується такими основними середовищними чинниками:

- науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

- подальше вдосконалення транспортних шляхів та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Другою особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. -- у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 p.p.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється -- із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані.

III Етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914-- 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920--1921 pp. та 1929--1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

- довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

- значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін;

- незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли собою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютноекономічного пріоритету тієї країни, яка очолювала цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її валюти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно. Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом -- Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, то встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.

У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом -- Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р, скоротився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 рази.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.

IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» -- саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:

- посилення двох світових систем господарства -- капіталістичної та соціалістичної;

- розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за 30 повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;

- початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги -- міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс -- економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі -- торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) -- державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах -- у 7,5 рази.

V етап - Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

- конкуренції двох світових систем господарства -- капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

- глобалізації світової економіки (з початку 90-х років). Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні:

- певні середовищні чинники розвитку;

- особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;

- пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуте. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентоздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентоздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.

Поки розвиваються країни в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала 16.3%.

1.3 Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт -- вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

Найбільшими країнами-експортерами товарів і послуг на світовому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50 %.

Імпорт -- ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Імпорт розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Зовнішньоторговельний обіг -- сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО - зовнішньоторговельний обіг;

Е - обсяг експорту (у вартісних одиницях);

I - обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг -- сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу.

Генеральна (загальна) торгівля -- прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

де ГТ - генеральна (загальна) торгівля;

Е - вартість експорту;

I - вартість імпорту;

Т - вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Спеціальна торгівля -- експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

- спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

- загальної системи, що застосовується до всіх товарів;

- вивезення товарів після переробки під митним контролем;

- націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

- товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;

- товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі -- оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

де I _ф.О - індекс фізичного обсягу;

p - ціна товару в базисному періоді;

q₁ - кількість товару в періоді, що вивчається;

q₀ - кількість товару в базисному періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс -- це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс -- це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс -- це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо -- різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Індекс «умови торгівлі» -- відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

де І_у.т. - індекс «умови торгівлі»;

Р_х - індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);

Р_т - індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) -- застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

де Н_j - індекс концентрації експорту країни/ (j -- індекс країни);

239 - кількість видів продукції за класифікацією ООН;

i - індекс товару (від 1 до 239);

х_і - вартість експортованих товарів країною.

Коефіцієнт імпортної залежності країни -- відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Індекс диверсифікації експорту -- це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:

де S_j - індекс диверсифікації експорту країни;

h_j - частка товару в загальному експорті країни;

h_ij - частка товару в загальному світовому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон'юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

; ; ,

де Е_д - експорт на душу населення;

І_д - імпорт на душу населення;

ЗТО_д - зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Е - вартість національного експорту за рік;

І - вартість національного імпорту за рік;

ЗТО - зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч - чисельність населення країни на відповідний рік.

Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:

де К_е - квота експортна;

Е - річний обсяг експорту країни;

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

- за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;

- експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;

- у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;

- за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;

- експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.

Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

де К_j - квота імпортна;

І- обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Показники економічної ефективності експорту та імпорту.

Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу:

де е_то -- ефективність зовнішньоторговельного обігу; bi -- економія витрат у результаті імпорту;

b_e -- національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності експорту:

де е_е-- ефективність національного експорту;

v_e -- валютна виручка від експорту товарів і послуг;

b_e-- національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності імпорту:

де e_і - ефективність національного імпорту;

b_і- економія витрат у результаті імпорту;

Vі -- валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.

Показники ефективності зовнішньоторговельної операції, їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період.

Показники динаміки розвитку міжнародної торгівлі -- це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Показники зіставлення -- це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму даної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівля, торгівля за режимом найбільшого сприйняття, периферійна, прикордонна та дискримінаційна торгівля. Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країни до торгівельно-економічних відносин з іншими країнами.

Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торгово-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків - кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна система оподаткування імпортних товарів тощо.

Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави які домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним із головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ - Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. При цьому особи, фірми і організації країн - членів ГАТТ користуються митними податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.

Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі.

Подібні торговельні преференції застосовуються у всіх сферах торговельного та економічного регулювання. Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті багатосторонніх домовленостей та угод. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються відносно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішим країна в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі. Так, в ЄС існує загальна система преференцій як сукупність митно-тарифних пільг, що надаються державами ЄС країнам, що розвиваються. Ці пільги переважно стосуються готових виробів і напівфабрикатів.

Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних партнерів -- принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та ГАТТ-СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, що порушує норми міжнародного права.

2.2 Форми міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) -- сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.

Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

- наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств з різних країн;

- координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

- закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування -- готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;

- здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;

- довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

За таких взаємозв'язків виробник повинен заздалегідь знати, хто і в якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

Маркетингова кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

Промислове співробітництво може в різних варіантах поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або послуг, які є частиною угоди.

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

Згідно з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

Угоди зі зворотною закупівлею продукції найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

- виплата здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

- вартість угоди, як правило, дуже значна;

- термін дії угоди може становити 10-20 років;

- зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

Власне компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі договори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми -- форму паралельної закупівлі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

Фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) також розрізняють торговельну та промислову компенсацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший у вигляді натурального обміну без застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди:

- рейтинг (renting) -- короткострокова оренда на термін від кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

- хайринг -- середньострокова оренда на період від кількох місяців до року;

- лізинг -- довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

Сутністю лізингу є оренда основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є специфічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

- угода здійснюється, як правило, при посередництві спеціалізованої лізингової компанії;

- лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;

- угода відрізняється від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт угоди до споживача (за фінансового лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:

- експортний;

- імпортний;

- транзитний.

РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Обмін товарів і послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів. На їх ввіз та вивіз держава накладає певне обмеження.

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне і нетарифне регулювання.

3.1 Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважається податок, який стягується з товару при перетині ним митного національного кордону. Імпортне мито -- це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку. З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.

Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалерне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встановлення як адвалерного, так і специфічного мита.

Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і застосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовується для виробництва експортних товарів.

Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на території цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве виробництво та створити робочі місця в країні.

3.2 Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговельного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни.

Розглянемо інші ще такі види торговельних обмежень, як: добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.

Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, 'добровільно' обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країниімпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару.

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн -- експортерів нафти).

Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг -- це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

Експортні субсидії -- це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.

РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.ТОРГОВИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

4.1 Міжнародна торгівля на сучасному етапі

Початковий етап розвитку світової торгівлі характеризувався переважанням в ній вивозу із аграрних країн сировини і продовольства й зворотними поставками в ці країни із розвинутих держав готової продукції. Але з подальшим розвитком вивозу капіталу все більшого значення набував експорт обладнання із промислово розвинутих держав у країни, що розвиваються. НТР змінила характер вивозу капіталу, надала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту, а саме: зростанню частки продукції обробної промисловості і зниженню добувних галузей. Під впливом імпорту капіталу і розширенням діяльності ТНК найшвидшими темпами і в товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Необхідно підкреслити, що одним із факторів збільшення у світовій торгівлі продукції промисловості, в тому числі й обробної, стало зниження в середині 80-х років цін на нафту. Запровадження досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві в розвинутих країнах сприяло зростанню власного виробництва, що обумовлювало зниження попиту на зовнішньому ринку [4].

Постійні зміни у співвідношенні сил між різними країнами і групами країн на світовому ринку виступають ще однією характерною тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі. В останній, починаючи з 60-х років ХХ ст., неухильно знижується частка американського експорту в світовому обсязі. Зниження конкурентоспроможності американського виробництва обумовило послаблення позицій США на світовому ринку, що пояснюється наступними факторами. По-перше, в 60-80-і роки з'явилося відносне здешевлення японських і європейських товарів порівняно з американськими, причиною якого стало зростання вищими темпами продуктивності праці в Японії і Західній Європі, ніж у США. По-друге, в цьому ж напрямі діяв фактор різниці в рівні заробітної плати - в США він був найвищим. Це не могло не вплинути на ціни багатьох японських товарів, особливо на побутову радіоелектроніку, а саме: вони були нижчими, ніж на аналогічну американську продукцію. По-третє, в багатьох галузях, передусім новітніх, вироблялась японськими і західноєвропейськими компаніями якісніша продукція. По-четверте, країни ЄЕС заважали проникненню на їхній ринок американських товарів, використовуючи засоби у вигляді єдиного митного тарифу, компенсацій на сільськогосподарську продукцію і т.п. [9]. В середині 90-х років ситуація на світовому ринку дещо змінилася: США знову виходять на перші позиції в світі по конкурентоспроможності, обігнавши Сінгапур, Гонконг, а також Японію, яка до цього протягом шести років посідала перше місце.

Стосовно країн, що розвиваються, то розширення масштабів їхнього експорту здійснювалося головним чином за рахунок нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: з 1970 по 1992 рр. їх частка в світовому експорті збільшилася з 18,4 до 26,25. Це обумовлюється тим, що більшість країн, що розвиваються, залишаються постачальниками сировини і продовольства, тоді як НТР викликала відносне зниження попиту на дані види продукції на світовому ринку. Сьогодні розвинуті країни самі прагнуть експортувати продовольчі товари і, встановлюючи високе мито, перешкоджають імпорту з країн, що розвиваються. Значна зовнішня заборгованість і зменшення експортних можливостей викликають зниження темпів зростання імпорту в країнах, що розвиваються.

На світовому ринку відбуваються зміни у співвідношенні сил, що призводять до різного стану торгових балансів головних промислово розвинутих країн світу. Стосовно США, у 80-і роки було характерним дедалі більше перевищення імпорту над експортом, тобто торговий баланс був від'ємним. У 1979-1981 рр. таке перевищення становило 38671 млн дол., а в 1988-1990 рр. - 130177 млн. дол. Водночас торгові баланси основних конкурентів США на світовому ринку - Японії і ФРН - залишалися позитивними, причому перевищення експорту над імпортом зростало. В 1979-1981 рр. в Японії експорт перевищував імпорт на 3203 млн дол., в ФРН - на 9740 млн. дол. У 1988-1990 рр. аналогічний показник становив для Японії - 64683 млн дол., а для ФРН - 67047 млн. дол. Іноземні корпорації витісняють американські компанії вже не тільки на світовому ринку, а й всередині США [6].

На сучасному етапі надзвичайна динамічність зовнішньої торгівлі зумовлена значною мірою розвитком спеціалізації та кооперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку «нових індустріальних країн». У світовій торгівлі панівні позиції займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2/3 обсягу експорту і така ж частка імпорту. Відповідно близько 1/3 світових експорту та імпорту припадає на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія є найбільшими експортерами світу.

Світова торгівля розвивається під впливом багатьох чинників, основними з яких є:

а) розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

б) зростання торговельно-економічної інтеграції з формуванням спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

в) лібералізація міжнародної торгівлі;

г) науково-технічна революція;

д) формування у країнах з перехідною економікою економічних моделей, орієнтованих на зовнішній ринок [5].

На сучасному етапі збільшується вплив зовнішньої торгівлі на світовий економічний розвиток, в якому рух капіталу і технологій набувають високої мобільності. Саме діяльність ТНК сприяє перетворенню світу в єдине ціле, де його окремі частини стають функціонально взаємозалежними і де виникають нові тенденції і закони розвитку [6]. Ми поділяємо точку зору тих економістів, які вважають, що глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання та об' єднання найбільших компаній світу [3].

В структурі товарообороту та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни. В сучасних умовах в міжнародній торгівлі суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В Німеччині та Японії частка готової продукції в експорті становить близько 90 %. Загалом у товарній структурі світового експорту понад 2/3 складає продукція обробної промисловості, питома вага якої постійно зростає, а менш ніж 1/3 - сировина і продовольчі товари. Високими темпами здійснюється міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. Дедалі більше експортується науковомісткої продукції, що сприяє розширенню торгівлі послугами. У 90-ті роки темпи зростання торгівлі послугами значно перевищили темпи зростання міжнародної торгівлі «видимими» товарами. Міжнародна торгівля товарами виробничого характеру стимулюється експортом - імпортом послуг.

Характерною рисою сучасного стану є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад 70 % всесвітньої торгівлі, а частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягає і 20 %. Посилення позицій економічно менш розвинутих країн досягається в результаті диверсифікації її (світової торгівлі), тобто одночасного розвитку багатьох її напрямків та розширення асортименту товарів.

В умовах сьогодення важливого значення набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов'язаний з нею розвиток інноваційної діяльності, в якій значну роль відіграють ТНК. Являючись ключовою ланкою процесу інновацій, вони володіють більш ніж 80 % патентів і ліцензій на нову техніку, технологію, ноу-хау. Близько 75-80 % загальносвітового обсягу наукових досліджень і розробок здійснюється в рамках ТНК [3].

Значну роль у вирішенні проблем зовнішньої торгівлі відіграють щорічні наради керівників семи провідних промислово розвинутих країн світу - Великобританії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції, Японії. В останні роки партнери Японії здійснюють натиск на неї з метою досягнення торгових поступок, які обмежували б японський експорт і збільшували б імпорт Японією продукції компаній США і країн ЄС. Міжнародне регулювання світової торгівлі розвивається і шляхом створення спеціальних організацій, метою яких є узгодження цін на продукцію, встановлення експортних квот для кожної країни-учасниці, обмеження виробництва. Найбільшою популярністю серед них користується організація країн-експортів нафти (ОПЕК).

Зовнішньоекономічна діяльність України розвивається в глобальному світовому торговельному середовищі. За обсягами експорту та імпорту країна входить до групи 50 провідних експортерів та імпортерів світу і має дуже низький рівень тарифного захисту [11]. Негативні тенденції останніми роками виявляються як у значній частці сировини та виробів з низьким рівнем обробки у структурі експорту, так і в щорічному переважанні обсягів імпортної продукції над обсягами її експорту, які постійно зростають, а це в свою чергу, спричинює стан негативного сальдо поточних операцій платіжного балансу країни. Так, у 2006 р. вперше в останні роки імпорт товарів і послуг зріс до 48,8 млрд. дол. США при експорті 45,9 [13]. Зовнішньоекономічна діяльність країни в 2009 році у порівнянні з 2008 роком виглядає так: обсяг експорту товарів та послуг України за 2009 р. становив 49223,7 млн дол. США, імпорту - 50604,4 млн. дол. США. Порівняно з 2008 р. експорт склав 62,5 %, імпорт - 55 %. Від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу країни становило 1380,7 млн дол. (за 2008 р. - також від'ємне 13307,6 млн. дол.) Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами з 213 країн світу. До країн СНД було експортовано 33,9 % усіх товарів, до країн ЄС - 23,9 % (у 2008 р. - відповідно 34,6 % та 27,1 %).

Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України. Серед головних торгових партнерів у 2009 р. порівняно з 2008 р. зросли експортні поставки до Китаю - у 2,6 рази та Індії - на 14,6 % [12]. Водночас частка вітчизняних підприємств у світовому експорті є досить низькою і дорівнює всього 0,3 %, а ВВП України складає всього 0,18 % від загальносвітового [7].

Низький рівень законодавчого забезпечення призводить не до підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на зовнішньому, так і внутрішньому ринку, а навіть до поступового її зниження внаслідок інфляційних процесів, зокрема через світові тенденції до подорожчання енергоносіїв. В експортній діяльності промисловості відсутні діючі стимулюючі заходи, а тому відбувається значне відставання України у виробництві і збуті продукції на світовому ринку. Багатовекторній експортній експансії української продукції на світовий ринок заважає відсутність державної підтримки підприємств в оновленні їхніх виробничих фондів, створенні та налагодженні виробництва сучасної продукції і постійного підвищення її конкурентоспроможності.

В останні два роки в українському експорті переважала сільськогосподарська продукція, яка стала наслідком значних зборів зернових. Загальний валовий збір зернових та зернобобових культур станом на 12.12.2009 р. становив 48,6 млн. т., що за винятком минулорічного врожаю (53,3 млн. т.) є найвищим показником з 1990 року. Окрім того, у липні - листопаді 2009/2010 маркетингового року Україна посіла 3 місце у світі з експорту зернових та зернобобових культур (за даними Мінагрополітики, 11,3 млн. т. порівняно з 10,9 млн. т. у липні - листопаді 2008/2009 маркетингового року) [2]. За винятком продуктів рослинного походження, зменшились обсяги експорту усіх основних груп товарів, а також поставок на всі основні ринки (крім КНР та Індії). Зокрема, експорт до США наприкінці 2009 року становив лише 13 % від докризового рівня [10]. У структурі експорту поряд з традиційними ринками збуту (Бангладеш, Єгипет, Іран, Сирія, Туреччина тощо) спостерігається диверсифікація експорту й у розвинуті країни (Південна Корея, Іспанія, Японія, Ізраїль та інші) [3].

4.2 Платіжний та торговельний баланси України

Платіжний баланс -- це категорія, в якій знаходять вартісний вираз зовнішньоекономічні відносини країни зі світом. У ньому відбиваються результати міжнародних економічних відносин. Він найповніше (кількісно та якісно) виражає масштаби, структуру й характер зовнішньоекономічних операцій країни, її участь у світовому господарстві.

Платіжний баланс -- це співвідношення між сумою надходжень, одержаних даною країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордоном за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць). На його формування впливає ряд факторів: масштаби економічного потенціалу країни, сутність її участі у світовому поділі праці та ін.

Платіжний баланс -- це документ, що відображає всі операції з грошима, які обслуговують зовнішньоекономічні зв'язки держави; це баланс між усіма доходами, які Україна отримує від іноземних держав у результаті зовнішньоекономічної діяльності, І всіма платежами, які вона здійснює зарубіжним державам. Облік платежів з усіх зовнішньоекономічних операцій відбувається за принципом подвійної бухгалтерії. Наприклад, гроші, які надійшли за рахунок експорту, оприбутковуються зі знаком 'плюс' (як прибуток), а гроші, що йдуть за кордон (наприклад, виплата за імпорт), записуються в платіжний баланс зі знаком 'мінус' (як витрати). Різниця між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається 'сальдо платіжного балансу'. Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку держава буде мати 'дефіцит платіжного балансу'. Це може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної валюти.

Стан платіжного балансу визначається діючою міжнародною валютною системою і в свою чергу впливає на її функціонування. Україна розробляє платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду.

Платіжний баланс включає: торговельний баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів.

Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:

1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом держави (тобто платіжний баланс ширше торговельного). Торговельний баланс -- це співвідношення вартості експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми платіжними зобов'язаннями.

Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт -- негативним (або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв'язку, утримання військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу й обліку послуг показує 'сальдо з поточних операцій'.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів -- це платежі й надходження за користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій, пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і військові витрати за кордоном.

Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні разові платежі.

3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від інших держав,-- як приплив. У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо платіжного балансу -- наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою використовуються продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх користування. Усі ці операції мають особливе призначення -- поліпшити стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.

Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів. Існує тісний взаємозв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху капіталів.

Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й зобов'язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в платіжний баланс -- фактичні надходження й платежі. Таким чином, розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм результатом може не збігатися з розрахунковим.

Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеться про баланс рахунків поточних операцій і руху капіталів.

Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може спричинити 'обвальне' зниження обмінного курсу, а отже, хаос у зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.

Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив на валютний курс і валютну політику.

Ефективність міжнародної торгівлі тісно пов'язана з рухом валютних курсів. Валютний курс -- це ціна грошової одиниці даної національної валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний час. Характер заходів, здійснюваних країнами для подолання незбалансованості, залежить від прийнятої системи валютних курсів.

Залежно від того, куди надходять платежі, вони заносяться або в графу 'доходи', або в графу 'витрати' (відповідно кредит і дебіт).

Доходи: 1) експорт товарів, 2) експорт послуг, 3) доход від інвестицій за кордоном, 4) трансфертні платежі від іноземців у країну, 5) придбання іноземцями активів даної країни.

Витрати: 1) імпорт товарів, 2) імпорт послуг, 3) доход від іноземних інвестицій країни, 4) трансфертні платежі іноземцям з країни, 5) придбання громадянами країни іноземних активів (акцій, облігацій, валюти).

Таким чином, угоди між партнерами різних країн призводять або до відпливу грошей з країни, або до їх притоку. Імпорт товарів, інвестицій іноземних корпорацій або безоплатні перекази грошей на адресу родичів -- це приклад міжнародних оборудок, які призводять до відтоку грошей з країни. Експорт товарів, іноземні інвестиції у вітчизняні корпорації або грошові подарунки від родичів з-за кордону сприяють припливу грошей у країну.

У кінці кожного року визначають, що більше -- приплив чи відплив. Якщо відплив більший, ніж приплив, утворюється дефіцит платіжного балансу, який означає, що наші імпортні (витратні) операції створили попит на більший обсяг іноземної валюти, ніж могли забезпечити наші експортні (доходні) операції. Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного балансу.

4.3 Тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України у 2008-2011 р.р.

4.3.1 Короткострокові тенденції та особливості розвитку зовнішньої торгівлі товарами і послугами України у 2008 - 2010 р.р.

Зовнішня торгівля України у період 2008-2010 рр. розвивалася під впливом двох визначальних подій: членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов'язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо. Разом з тим, зміцнення позицій України на зовнішніх ринках не змогло відвернути обвальне скорочення обсягів експорту України. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008 року, коли воно склало 33 % порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20 %. Така ситуація значною мірою була спричинена зниженням попиту на традиційні експортні товари України (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас - внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення - суттєвого скорочення також зазнав імпорт .

Перші ознаки відновлення світової економіки, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту України. Аналіз щомісячних даних щодо зовнішньої торгівлі товарами України свідчить, що позитивна динаміка експортно-імпортних операцій поступово відновлюється після різкого падіння внаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. особливо відчутним цей процес став у 2010 році - на початку 2011 року (рис. 1.1). Так, у 2010 році товарний експорт України збільшився на 29,2 % порівняно з попереднім роком і склав 52,2 млрд. дол. США. Зростання експортних поставок відбувалося як за рахунок цінового фактору (на 18,1 %), так і завдяки нарощуванню фізичних обсягів зовнішніх поставок (на 9,7 %) Насамперед це пов'язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками експертів МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12 %. При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар'єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі.

Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні у посткризовий період стали:

- зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України на ринках країн - торговельних партнерів, що обумовлено більш ефективними антикризовими заходами та швидшим відновленням після кризи;

- зростання світових цін на сільськогосподарську та промислову сировину (ціни на залізну руду за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 80,2 %, пшеницю - на 48,8 %, олію - на 29,4 %).

- позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, що сформувало попит на продукцію українського машинобудування (зокрема, збільшення обсягів експорту транспортного обладнання відбулося у 2010 р. переважно за рахунок нарощування поставок до Росії) та сировинні товари вітчизняного виробництва;

- зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами - торговельними партнерами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції; зокрема у 2010 р. обсяги зовнішніх поставок соняшникової олії досягли 44 %¹ від світового експорту цього виду продукції.

Рис. 4.1. Динаміка щомісячних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі товарами України за період 2006-2011 рр., млн.. дол. США

Сукупність вищенаведених факторів, що визначали торговельну діяльність України протягом 2010 р., сприяла двократному зростанню порівняно з 2009 р. обсягів експорту транспортних засобів та шляхового обладнання, що забезпечило 4,2 в. п. приросту товарного експорту, а також мінеральних продуктів - на 72,6 %, що обумовило 7,1 в. п. приросту товарного експорту.

Разом з тим, у 2010 році зберігається тенденція дефіцитності зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про неефективну модель експортної спеціалізації вітчизняних виробників у поєднанні з браком конкурентоспроможного імпортозамінного виробництва. Водночас реалізація потенціалу зростання вітчизняного експорту впродовж 2008-2010 рр. гальмувалася низкою чинників внутрішнього та зовнішнього походження, серед яких:

- різке погіршення стану світових товарних ринків у другій половині 2008 року -першій половині 2009 року під час загострення світової фінансової кризи, що проявилося, зокрема, у зниженні цін на чорні метали та одночасному підвищенні рівня цін на енергоносії (природний газ, нафту) в результаті зростання світового енергетичного попиту та підвищення Російською Федерацією експортного мита на вуглеводні;

- зниження попиту на міжнародних ринках продукції інвестиційного спрямування (через зниження обсягів виробничої діяльності) у низці країн - торговельних партнерів України, зокрема, в країнах СНД та ЄС;

- девальвація національних валют низки країн світу (включаючи Україну) протягом 2008-2009 рр., з наступним переважанням ревальваційних тенденцій на вітчизняному валютному ринку (реальний ефективний курс гривні зріс протягом 2010 р. на 9 %), а

також стагнації окремих сегментів світового ринку, що призвело до зниження рівня цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;

- активізація протекціоністських заходів на світових ринках та, зокрема, з боку торговельних партнерів по відношенню до України;

- зниження обсягів експорту сільськогосподарської продукції у 2010 р. на 0,8 % порівняно з 2009 р. (в тому числі пшениці - на 30,6 %) у результаті низької врожайності зернових та запровадження зовнішньоторговельних обмежень;

- низька пропускна спроможність прикордонної транспортної інфраструктури, що суттєво обмежила можливості швидкого реагування на пожвавлення зовнішнього попиту, обумовивши високі альтернативні втрати вітчизняних експортних виробництв.

Математико-статистичний аналіз актуальних тенденцій зовнішньоторговельної діяльності України дозволяє зробити висновок, що модель посткризового розвитку вітчизняної економіки фактично відтворює як за обсягами показників експортно-імпортних операцій, так і за темпами їх приросту ситуацію трирічної давнини. Так, коефіцієнт кореляції щомісячних обсягів експорту товарів за період з січня 2009 року по лютий 2011 року включно у порівнянні з відповідними значеннями цього показника три роки тому (з січня 2006 року по лютий 2008 року) склав 0,904, імпорту - 0,94, а сальдо зовнішньої торгівлі товарами - 0,757, отримані результати свідчать про те, що відкрита модель національного економічного розвитку, витримавши потужний удар світової фінансово-економічної кризи, з одного боку, не допустила необоротного руйнування економічної системи, спромігшись відновити певну економічну рівновагу, хоч і на значно нижчому у порівнянні з передкризовим етапом рівні. Проте, з іншого боку, не створила достатніх стимулів для кардинального реформування національної конкурентної стратегії на засадах інвестиційного оновлення експортно-виробничого потенціалу та стратегічних інноваційно-спрямованих структурних зрушень.

Аналіз розвитку зовнішньоторговельної діяльності України у кризовий та посткризовий періоди у порівнянні з її провідними торговельними партнерами, які у сукупності забезпечували понад 75 % її сукупного обігу зовнішньої торгівлі товарами у 2010 році, дозволяє зробити однозначний висновок про те, що позиції вітчизняних експортерів найбільше постраждали від кризових явищ у світовій економіці (табл. 4.1).

Хоча динаміка товарного експорту більшості провідних торговельних партнерів України у період від липня 2008 р. до лютого 2011 р. демонструє доволі високу кореляцію з вітчизняною практикою (0,75<R<0,94) (див. табл. 4.1), зовнішня торгівля України відновлюється порівняно повільніше. В той час як Китай, Єгипет та Індія у 2010 році спромоглися перевищити обсяг експорту кризового 2008 року, в Україні цей показник склав лише 77 % від його рівня у 2008 році. Схожа ситуація і в Білорусі та Казахстані, які з-серед дев' ятнадцяти проаналізованих країн найбільш повільно відновлюються після кризи, чого не можна сказати про Російську Федерацію, яка демонструє темпи відновлення експорту на рівні з деякими провідними країнами ЄС. Економіки США, Кореї та Румунії майже відновили передкризовий рівень експорту (див. табл. 4.1), також доволі успішними (на рівні 86-91 % від рівня 2008 року) є показники товарного експорту Польщі, Нідерландів, Німеччини, Великобританії, Угорщини та Туреччини. Дещо відстають Австрія, Франція та Італія.

За весь період, з початку світової фінансової кризи і до її завершення, середньомісячні темпи падіння товарного експорту України склали 1,55 % м/м (місяць до попереднього місяця), тоді як в усіх інших торговельних партнерів, за виключенням Італії, вони не перевищували 0,78 %. Україна відчула значне скорочення експорту у короткостроковому періоді (від передкризового «піку» у липні 2008 року до «дна» світової кризи у січні 2009 року), що було відчутним навіть на фоні країн СНД. Водночас для більшості країн-партнерів у зазначений період стрімке (протягом шести місяців) скорочення експорту зупинилося на рівні 55 - 75 % від липня 2008 р., для Казахстану, Росії, Білорусії, Китаю - на рівні 37-46 %. В Україні місячний обсяг експорту у січні 2009 року склав менше 1/3 від його липневого рівня у 2008 році (див. табл. 4.1)

Традиційно прибутковою для платіжного балансу складовою зовнішньоекономічної діяльності є торгівля послугами, яка є меншою за сукупним оборотом у 6-8 разів порівняно з зовнішнім товарооборотом України, проте продемонструвала значно вищий опір кризовим явищам світової економіки (рис. 4.2).

Аналіз динаміки квартальних показників (див. рис. 4.2) свідчить, що короткострокові коливання в межах річних циклів торгівлі послугами, в цілому, нагадують тенденції товарної торгівлі. Разом з тим, спостерігаються протилежні тенденції у результатах торгівлі:

- по-перше, очевидно, що торгівля товарами протягом всього аналізованого періоду давала негативні результати для платіжного балансу, тоді як торгівля послугами залишалася надійним джерелом наповнення валютного ринку;

- по-друге, зростання місячних обсягів експорту-імпорту товарів в межах річного циклу супроводжувалось наростанням обсягу від'ємного сальдо торгівлі, тоді як сфера послуг демонструвала протилежну тенденцію.

Таблиця 4.1.Порівняльний аналіз короткострокових кризових тенденцій зовнішньої торгівлі товарами України та її провідних торговельних партнерів у 2008-2011 рр.

Показник Країна	Коефіцієнт кореляції щомісячних обсягів експорту товарів України та її торговельних партнерів, липень 2008 р. - лютий 2011 р.	Середньомісячний темп приросту товарного експорту за період з липня 2008 р. по лютий 2011 р., %	Відношення місячного обсягу експорту у січні 2009 року («дно кризи»)до липня 2008 року (передкризовий «пік»),%	Обсяг експорту у 2010 р., % (2008=100%)
США	0,82	-0,14	68	99
Китай	0,52	-0,22	46	123
Єгипет	0,68	-0,10	73	109
Індія	0,75	0,01	58	101
Корея	0,84	-0,55	58	98
Німеччина	0,88	-0,55	62	88
Великобританія	0,91	-0,50	54	88
Франція	0,76	-0,79	60	84
Італія	0,74	-1,21	47	82
Румунія	0,74	-0,25	49	99
Угорщина	0,81	-0,25	55	88
Польща	0,81	-0,69	58	91
Туреччина	0,87	-0,71	63	86
Австрія	0,87	-0,78	56	84
Нідерланди	0,89	-0,39	65	90
Казахстан **	0,84	-0,18	37	80
Білорусія	0,90	-0,48	40	77
Росія	0,94	-0,62	38	85
Україна	1,00	-1,55	32	77

Рис. 4.2. Динаміка квартальних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі послугами України за період 2006-2010 рр. , млн. дол. США

4.3.2 Структурні зрушення у зовнішній торгівлі товарами і послугами України у період 2008-2010 рр.

Трансформація географічної структури зовнішньої торгівлі України

Сучасний етап розвитку національної економіки України в умовах членства у Світовій організації торгівлі та відновлення ділової активності після світової фінансової кризи 2008-2009 років характеризується зміною тенденцій у географічній та товарній (видовій) структурах зовнішньоторговельної діяльності.

Можна умовно виділити три стадії розвитку зовнішньоторговельної діяльності України (перша стадія, трансформаційної кризи,- друга половина 1990-х років; друга, - економічного відновлення, - з 2000 року по 2007 рік; третя, - членства у СОТ, - з 2008 року до теперішнього часу). Характерними рисами сучасного етапу є випереджаюче зростання вектору торговельної співпраці з країнами СНД за одночасного зниження ролі європейського вектору у географічній структурі як експорту, так і імпорту товарів і послуг. Так, питома вага країн СНД в українському експорті товарів у 2010 році порівняно з 2008 роком зросла на 1,8 в.п. і склала 36,4 % від загального обсягу товарного експорту (що є майже рекордним рівнем за останні 13 років). Водночас за цей період відбулося скорочення питомої ваги ЄС з 27,1 % до 25,4 % (рис. 4.3а). Ще відчутнішою у період кризи стала переорієнтація внутрішнього споживання на продукцію з країн СНД: у 2010 році частка товарного імпорту з СНД склала 44 %, що на 5 в.п. більше порівняно з рівнем 2008 року (рис. 4.3б). Варто також відзначити, що зростання частки імпортних товарів з СНД відбулося за скорочення питомої ваги імпорту з ЄС.

З країн СНД найбільшим торговельним партнером України традиційно залишається Російська Федерація, частка якої у товарному експорті зросла до 26,1 %, а в імпорті - до 36,5 % (Додаток 1, табл. І). Другим найбільшим партнером серед країн цього інтеграційного блоку є Білорусь, частка якої у торгівлі товарами також неухильно зростала протягом 20082010 рр. Характерною рисою сучасного етапу торгівлі України з країнами СНД є те, що зростання ролі двох провідних торговельних партнерів супроводжується великим і наростаючим обсягом від'ємного сальдо торгівлі товарами з цими країнами, водночас зменшуються частки усіх інших країн СНД, товарна торгівля з якими переважно характеризується для України активним сальдо.

У 2010 році позначилися певні позитивні зрушення у підвищенні енергетичної безпеки національної економіки в аспекті географічної диверсифікації імпортного постачання сирої нафти шляхом реалізації контракту між компанією «Укртатнафта» та Державною нафтовою компанією Азербайджану щодо постачання 3 млн тонн каспійської нафти. Це дозволило знизити фактично монопольну залежність від поставок російської нафти протягом періоду 2005-2009 рр. до 75,9 % у 2010 р. Разом з тим, провідною статтею товарного імпорту в Україні залишається природний газ (15,5 % сукупного обсягу товарного імпорту у 2010 р.), практично монопольне становище у постачанні якого на внутрішній ринок України належить Російській Федерації.

Тенденції торгівлі товарами з країнами ЄС, у цілому, відображають високий рівень залежності внутрішнього ринку України від домінуючих в імпорті з цього регіону товарів з високим рівнем доданої вартості. Так, у кризовому 2009 році різко скоротилися обсяги товарної торгівлі України з ЄС, при цьому обсяги імпорту товарів скоротилися значно більшою мірою, що обумовило зменшення обсягів пасивного сальдо торгівлі товарами з країнами ЄС (див. Додаток 1, табл. І). Разом з тим, у 2010 році, з появою перших ознак відновлення ділової активності, від' ємне сальдо торгівлі товарами з більшістю країн ЄС почало зростати. Найбільш відчутно воно зросло у торгівлі з Німеччиною, Польщею, Францією та Сполученим Королівством, на які у сукупності припадає 33 % товарного експорту та 49 % імпорту України з ЄС. Водночас зберігалося активне сальдо торгівлі з Італією та Кіпром, торгівля з Румунією вийшла на позитивний результат у 2010 році, а від'ємне сальдо торгівлі з Австрією зменшилось. Разом з тим, незначні країнові позитивні зрушення не змінили в цілому значне від' ємне сальдо торгівлі товарами з ЄС.

Рис. 4.3.б. Динаміка географічної структури імпорту товарів у 2008-2010 рр., %

Загалом, варто також зазначити, що з-поміж усіх інших торговельних партнерів України важливими географічними напрямками торгівлі залишалися також азійський та північноамериканський вектори. Торгівлі товарами з країнами Азії були притаманні доволі різні тенденції, навіть враховуючи, що йдеться про п' ять найбільших партнерів України з цього регіону. Так, експорт вітчизняних товарів зріс за період 2008-2010 рр. до Китаю, Індії та Ірану, водночас він суттєво скоротився до Туреччини та, дещо меншою мірою, до Республіки Корея (див. Додаток 1, табл. І). Тенденції товарного імпорту з цього регіону в цілому відображали загальносвітові кризові явища: у 2009 році спостерігалося падіння імпорту походженням з усіх основних азійських партнерів, а у 2010 році - його незначне відновлення, проте, на нижчому, порівняно з докризовим, рівні. Торгівля з Туреччиною, Індією та Іраном характеризувалася активним сальдо протягом усього періоду, пасивне сальдо зберігалося у торгівлі товарами з Китаєм та Кореєю. Так, зокрема, зростання попиту на побутові товари китайського виробництва внаслідок підвищення купівельної спроможності громадян та відновлення банківською системою кредитування населення обумовило збільшення імпорту товарів з цієї країни у 2010 році на 71,9 % порівняно з минулим роком. Проте у підсумку азійський напрямок торгівлі в умовах кризи виявився доволі сприятливим для України, оскільки у 2009-2010 рр. було отримано значне активне торговельне сальдо на рівні 5,5 та 3,6 млрд. дол. США.

Торгівля товарами з країнами Америки, зокрема, з США, в цілому, відображала загальні тенденції. Разом з тим, скорочення обсягів товарообороту у кризові роки супроводжувалося значним зростанням від'ємного торговельного сальдо України зі США та іншими країнами регіону.

Аналогічні зміни відбувалися і у сфері торгівлі послугами, зокрема, частка СНД в структурі експорту послуг різко збільшилася, - на 11,8 в.п., - досягши рівня 48 % у 2010 році, що супроводжувалось значним скороченням питомої ваги ЄС (з 34,6 % у 2008 р. до 26,8 % у 2010 р.) та інших країн світу (з 29,2 % у 2008 р. до 25,2 % у 2010 р.) (рис. 4.4.а). Трансформація географічної структури імпорту послуг мала аналогічні тенденції, лише з тією різницею, що на фоні зростання часток країн СНД та всіх інших країн світу питома вага країн ЄС, хоча й залишалася домінуючою, проте за вказаний період суттєво знизилася (з 59,3 % до 54 %) (рис. 4.4.б).

Рис. 1.4.а. Динаміка географічної Рис. 1.4.б. Динаміка географічної структури структури експорту послуг з України у імпорту послуг до України у 2008-2010 рр., % 2008-2010 рр., %

Тенденції розвитку торгівлі послугами з країнами СНД у 2008 - 2010 рр. фактично визначалися відносинами з Російською Федерацією, на яку припадало 44,2 % експорту та 14,5 % імпорту послуг з України (Додаток 1, табл. ІІ).

Динаміка торгівлі послугами з іншими країнами СНД характеризувалася незначними різноспрямованими змінами, які, в цілому, не вплинули на загальні показники цього регіону.

Доволі незначним виявився вплив кризи на торгівлю послугами з країнами Азії та Америки, обсяги якої майже не змінилися протягом аналізованого періоду. Проте ці дані свідчать скоріше про нерозвиненість торгівлі послугами України з країнами цих регіонів та не відображають глобальні тенденції та стратегічні зміни у сфері послуг цих країн.

Торгівля послугами з країнами ЄС характеризувалася тенденцією до зниження протягом усього досліджуваного періоду. При цьому винятками стали відносини з Угорщиною та Кіпром, де відзначалося зростання показників експорту та імпорту послуг (див. Додаток 1, табл. ІІ). Найбільша частка імпортованих з ЄС послуг припадає на країни з розвиненими ринками фінансових послуг - Кіпром та Сполученим Королівством. Превалювання імпорту фінансових послуг з зазначених країн відображає доволі специфічний попит національного бізнесу протягом аналізованого періоду: по-перше, у оптимізації економічної діяльності в Україні через включення до операційних схем локальних компаній з країн, що мають ліберальніше фінансове регулювання; по-друге, потребу у фінансування через залучення ресурсів з міжнародних ринків капіталів. У цьому контексті також варто наголосити, що під час світової фінансової кризи дещо активізувались відносини з іншими офшорними фінансовими центрами - Британськими Віргінськими островами та Панамою.

Трансформація товарної структури зовнішньої торгівлі України

Кризові явища у світовій економіці відчутно позначились на товарній структурі зовнішньої торгівлі, довівши недосконалість сформованої в Україні низькодиверсифікованої моделі експортно-імпортних операцій, що робить економічну систему критично залежною від кон' юнктурних коливань на світових ринках продукції,. Товарна структура зовнішньої торгівлі України у 2008 - 2010 рр. різко змінювалася під впливом глобальних тенденцій, при цьому найбільш відчутні зміни були характерні для провідних товарних статей як в експортній, так і у імпортній діяльності (рис. 4.5, 4.6).

У 2010 році товарний експорт України склав 52,2 млрд дол. США, що на 29,2 % більше порівняно з попереднім роком. У розрізі ключових товарних груп найбільший внесок у зростання експорту забезпечено продукцією чорної металургії, обсяги закордонного постачання якої зросли на 42,7 % переважно за рахунок зростання рівня цін. Варто також відзначити зростання обсягів експорту продукції машинобудування на 33,3 %, що обумовлено в першу чергу збільшенням постачання залізничних локомотивів у 3,1 разу, тоді як експорт сільськогосподарської продукції збільшився лише на 4,4 %.

Криза сприяла поглибленню рівня залежності економіки України від зовнішніх факторів, про що свідчить зростання питомої ваги позитивного сальдо товарної торгівлі за традиційними сировинними статтями експорту (недорогоцінні метали та вироби з них, продукти рослинного походження, жири та олії тваринного або рослинного походження, деревина і вироби з деревини) та збільшення питомої ваги від' ємного сальдо мінеральних продуктів, хімічної продукції, полімерних матеріалів, виробів з текстилю.

Аргументом на підтвердження вагомості зовнішніх факторів посткризового відновлення економіки України слугує також той факт, що темпи зростання експорту перевищували динаміку внутрішнього споживання аналогічної продукції у більшості галузей економіки, що спричинило збільшення частки експорту у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості до 39,3 % у 2010 р. порівняно з 37,6 % у 2009 році. Лідерами експортоорієнтованої моделі розвитку стали підгалузі вітчизняної обробної промисловості, а саме: металургія, де частка експорту у реалізованій продукції склала 72,6 %, машинобудування (72,3 %), хімічна та нафтохімічна промисловість (59 %). В цілому по обробній промисловості, за даними Державної служби статистики України, значення цього показника перевищило 50 %.

Парадоксально з економічної точки зору виглядає той факт, що значне скорочення протягом 2008-2010 рр. питомої ваги у вартісному обсязі експорту найбільш енергетично містких товарів, - продукції чорної металургії (на 7,5 в. п.) та хімічної галузі (на 0,8 в. п.), - а в імпорті, - транспортних засобів (8,1 в. п.) (переважно за рахунок автомобілів), -супроводжувалося значним збільшенням питомої ваги енергетичних ресурсів у структурі вартості товарного імпорту (на 5 в. п.) (див. рис. 4.5, 4.6). У 2010 році обсяг енергетичного імпорту склав 19,6 млрд. дол. США, що на 33,9 % більше, ніж у попередньому році. Це зумовлено зростанням цін на газ - на 23 %, нафту - на 29 %.

При цьому, фізичні обсяги поставок нафти та нафтопродуктів також зросли порівняно з 2009 р. Питома вага енергоносіїв у структурі товарного імпорту зросла з 26,7 % у 2008 році до 32,3 % у 2010 році. Обсяги неенергетичного імпорту у 2010 р. зросли аналогічним чином - на 33,4 %. При цьому, на 22,5 % це пов'язано саме із зростанням фізичних обсягів поставок, що свідчить про швидке відновлення внутрішнього попиту після різкого падіння у кризовому 2009 році.

Зниження у 2010 році порівняно з 2008 роком обсягу пасивного сальдо за високотехнологічними статтями торгівлі (механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку, транспортні засоби та шляхове обладнання тощо) було наслідком скорочення внутрішнього попиту на іноземні товари виробничого призначення, що обумовлене зменшенням обсягів внутрішнього виробництва під час кризи. При цьому зазначимо, що у 2010 році порівняно з 2009 роком відбулося скорочення питомої ваги вітчизняної продукції інноваційного спрямування на внутрішньому ринку. Доволі високими темпами відновлювався імпорт інвестиційних товарів - продукції машинобудування (40 %), зокрема наземних транспортних засобів (у 1,7 разу) та електричних машин (у 1,6 разу). Обсяги поставок легкових автомобілів у 2010 році зросли в 1,9 разу, а їх частка в імпорті продукції машинобудування сягнула 14 %. В результаті цього у секторі машинобудування частка продукції українського виробництва у внутрішньому споживанні зменшилася на 4,9 в. п. Найбільш відчутним було витіснення іноземними виробниками продукції вітчизняних підприємств у галузі електричного та електронного устаткування (зменшення на 10,2 в. п.). Відновлення попиту з боку населення на легкові автомобілі, а також зростання обсягів ввезення обладнання для транспортної сфери, промисловості, сільського господарства сформували сприятливі умови для стрибкоподібного зростання (на 69,3 %, порівняно з 2009 роком) імпорту транспортних засобів та шляхового обладнання. Приріст імпорту інших промислових товарів на рівні 25 - 40 % засвідчив витіснення вітчизняної продукції у хімічному, металургійному та машинобудівному сегментах внутрішнього ринку.

Вигідне транзитне положення нашої держави традиційно забезпечує переважання транспортних послуг у торгівлі послугами. На транспортні послуги України припадає понад 65 % експорту послуг, а за період з 2008-2010 рр. їхня частка зросла найбільше (+2 в.п.) і досягла 67,1 % (рис. 4.7.а). У структурі експорту транспортних послуг провідне місце належить трубопровідному транспорту, зростання якого було найбільш динамічним (за період з 2008 по 2010 рр. обсяг експорту відповідних послуг зріс на 31,1 %, а питома вага у загальному обсязі експорту послуг збільшилась з 21,8 % до 28,9 % за рахунок зниження часток усіх інших видів транспорту). Таке зростання відбулось в основному через збільшення надходжень за транспортування газу (в 1,7 разу) майже повністю за рахунок підвищення тарифів.

Позитивні зрушення спостерігались у деяких сферах високотехнологічних послуг. Так, за період 2008-2010 рр. значною мірою зріс експорт комп'ютерних послуг (на 23,9 %), будівельних послуг (5,8 %), роялті та ліцензійних послуг (5 %), а також послуг зв'язку (4,3 %). Разом з тим, суттєве скорочення експорту відбулося у галузях страхових послуг (-68,4 %), послуг приватним особам та у галузі культури і відпочинку (-52,6 %), державних послуг (-50,1 %), подорожей (-22,8 %), інших ділових послуг (-8,7 %), ділових професійних та технічних послуг (-4,4 %), фінансових послуг (-2,3 %). У цілому, інформаційно-комунікаційні, наукомісткі, фінансові, ділові та інші високотехнологічні види послуг скоротилися за аналізований період більш, ніж на 134 млн. дол. США (або на 4,3 %), що обумовило зниження їх сукупної питомої ваги у структурі експорту послуг з 26,7 % до 25,8 % (див. рис. 4.7.а).

Видова структура імпорту послуг, порівняно зі структурою їхнього експорту, є значно більш диверсифікованою (рис. 4.7.б). За період 2008-2010 рр. значно збільшився імпорт інших ділових послуг (44,6 %), роялті та ліцензійних послуг (43,5 %), послуг ремонту (36,7 %) та державних послуг (на 34,3 %). Одночасно спостерігалося значне скорочення імпорту страхових послуг (-44,4 %), транспортних послуг (-30,9 %), фінансових послуг (-26 %), комп'ютерних послуг (-25,9 %), різних ділових, професійних та технічних послуг (-23,8 %), подорожей (-19 %).

Загалом імпорт послуг в Україні є значно більш технологічним, ніж експорт, - сукупна частка високотехнологічних послуг, хоч і скоротилася після кризи, проте залишається на досить високому рівні (63,2 % загального обсягу імпорту послуг у 2010 році).

Рис. 4.7а. Динаміка структури експорту послуг з України у 2008-2010

Рис. 4.7б. Динаміка структури імпорту послуг до України у 2008-2010

4.3.3 Інтегральні характеристики структури експорту України

Рівень концентрації експорту є одним із важливих чинників, що слугує індикатором чутливості країни до зовнішніх шоків на товарних ринках. Відтак динаміка змін цього показника дозволяє, з одного боку, робити висновки щодо якісних змін у зовнішньоекономічній позиції країни під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, а, з іншого - прогнозувати наслідки таких впливів на перспективу. Аналіз рівня концентрації⁴товарного експорту України, здійснений на рівні трьохзначних кодів класифікації товарів за міжнародною системою SITC (rev. 3), свідчить, що тенденції концентрації національного експорту значно відрізняються від країн з перехідною економікою та розвинутих країн, найбільшою мірою корелюючи при цьому з динамікою країн, що розвиваються (рис. 4.8).

Рис. 4.8. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Як видно на рис. 4.8, після вступу до СОТ відбулося посилення концентрації вітчизняного експорту, що пояснюється збільшенням обсягів експорту традиційних для України видів продукції. Загалом, рівень концентрації українського експорту у 2008-2009 рр. залишається вдвічі нижчим, порівняно з показником транзитивних країн. Така значна відмінність пояснюється тим, що найбільший вплив на визначення загального показника для країн цієї групи має структура товарного експорту Російської Федерації, яка є ресурсо- та енергоємною та властивою лише для цієї країни регіону, і характеризується ще більш високим та таким, що постійно зростає рівнем концентрації (0,38 у 2009 році). Водночас, низький рівень товарної концентрації експорту свідчить про його меншу залежність від

Коефіцієнт концентрації експорту розраховано на базі показника Герфіндала-Гіршмана, який відображає рівень концентрації і-тих товарних статей у структурі експорту та набуває значень від 0 до 1 (максимальний рівень концентрації експорту).

Якщо рівень сконцентрованості товарної структури експорту є доволі різнорідним за групами країн та окремими країнами світу (цей показник, до речі, є важливим індикатором рівня міжнародної конкурентоспроможності країни на світовому ринку), то рівень концентрації товарної структури імпорту є фактично однаковим для усіх країн світу, що свідчить про значно вищий досягнутий на сьогодні рівень глобалізації ринків, аніж виробничої сфери (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного імпорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Економіка України на початку 2000-х років демонструвала доволі високий рівень концентрації імпорту, що різко перевищував світовий показник, проте за період економічного зростання відбулася швидка конвергенція із загальними тенденціями у цій сфері: лише за 4 роки - з 2002 по 2006 рік - рівень концентрації товарного імпорту знизився майже вдвічі (з 0,21 до 0,12). Це обумовлено зростанням у структурі імпорту питомої ваги споживчих товарів за одночасного скорочення частки мінеральних продуктів з 42-45 % у 2000-2001 рр. до 30-34 % у 2008-2010 рр. Очевидно, що такі зрушення є наслідком лібералізації режиму зовнішньої торгівлі України, а також випереджаючого зростання реальних доходів населення порівняно з динамікою реального ВВП України у період економічного зростання 2000-2007 рр. Починаючи з 2003-2004 рр. рівні диверсифікації товарного експорту розвинутих країн і країн, що розвиваються, характеризувалися відчутною конвергентною динамікою, і особливо чітко ця тенденція проявилася саме в останні роки (2007-2009 рр.).

Рис. 4.10. Динаміка коефіцієнту диверсифікації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009

Структура товарного експорту України (або рівень його диверсифікації⁵) значно відрізняється від світової, як видно з рисунку 4.10.

Водночас транзитивні економіки, включаючи і Україну, продемонстрували доволі відмінні закономірності у сфері диверсифікації експорту. І хоча, як зазначалося вище, рівень концентрації товарного експорту України, а значить і його залежності від зовнішніх факторів, є значно нижчим, порівняно з транзитивними економіками, проте тенденції формування його структури в даний час суттєво відрізняються від загальносвітових. Така ситуація обумовлена інертним характером розвитку національної економіки, яка не схильна до самооновлення на інноваційній високотехнологічній основі.

Імпортна товарна диверсифікація в Україні має тенденцію до зближення із загальносвітовими процесами. Так, якщо у 2000-2001 роках коефіцієнт диверсифікації структури товарного імпорту України складав 0,44-0,46, після вступу до СОТ він став майже на 30 % нижчим - лише 0,32-0,35 у 2008-2009 рр. (рис. 4.11).

В цілому ж, як і раніше, світові тенденції трансформації товарної структури торгівлі визначаються високорозвинутими країнами світу.

Рис. 4.11. Динаміка коефіцієнту диверсифікації товарного імпорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009

При цьому, в даний час сформувався стійкий обернено-пропорційний зв'язок між товарними структурами імпорту транзитивних країн та країн, що розвиваються, що свідчить про високий рівень взаємозамінності внутрішніх ринків цих двох груп країн з точки зору збутових стратегій транснаціональних корпорацій, що базуються у ключових розвинутих країнах.

У ситуації високого рівня товарної концентрації експорту фактором, який потенційно може знизити чутливість експорту до коливань світової кон'юнктури, є наявність у експортному кошику країни високотехнологічних товарів, попит на які має нижчий рівень еластичності порівняно з іншими товарами. Таким чином, одним із важливих показників рівня конкурентоспроможності експорту країни є частка високотехнологічних товарів. Тобто це товари, які характеризуються високим рівнем доданої вартості, технічної та споживчої новизни, застосуванням у процесі їхнього виробництва сучасного обладнання, новітніх технологічних процесів та працівників з високим рівнем освіти та кваліфікації (Додаток 2). Міцні позиції експортерів на світовому ринку високотехнологічної продукції створюють стратегічні конкурентні переваги для економіки країни в цілому, сприяючи зростанню валютних надходжень, дохідності та рентабельності національного бізнесу, зменшуючи залежність від сировино-ресурсних та енергетичних факторів, кон'юнктурних коливань тощо. Обсяги високотехнологічного експорту України - незначні і складають лише 1,4 - 1,5 млрд. дол. США на рік, або близько 4 % експорту товарів обробної промисловості (рис. 4.12). Світова фінансова криза суттєво не вплинула на динаміку вітчизняного високотехнологічного експорту, а зростання його питомої ваги у структурі експорту обробної промисловості з 3,22 % у 2008 році до 5,38 % та 4,26 % у 2009 та 2010 роках відповідно свідчить про кращий стан справ у високотехнологічних галузях на загальному фоні посткризового розвитку обробної промисловості.

За даними ООН, у 2008 році світовий обсяг експорту високотехнологічних товарів склав 1866 млрд. дол. США, при цьому, частка України у 2000-2009 рр. коливалася в межах 0,05 - 0,11 % світового експорту високотехнологічних товарів.

Рис. 4.12. Динаміка обсягів та часток високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості України, 1996 - 2010 рр.

Загалом, за середнім значенням частки високотехнологічного експорту (4,06 %) за період 2007-2009 рр. Україна посідає 91 місце з 213 країн світу, незначно поступаючись Іспанії (5,23 %), Малі (5,02 %), Кенії (5 %), Грузії (4,93 %) (Додаток 3). Частка високотехнологічного експорту обробної промисловості деяких невеликих розвинутих острівних держав складає 40-50 % і більше; у провідних розвинутих країн світу цей показник варіює у межах 15-30 %.

Підсумовуючи зазначимо, що рівень концентрації українського експорту є високим, отже динаміка зовнішньої торгівлі залежить та (у середньостроковій перспективі) продовжуватиме залежати від нестабільних цін на метал та хімічну продукцію. У період 2000-2008 рр. Україна мала кращі показники концентрації експорту та мала більш технологічну його структуру. Така ситуація була досить типовою для країн Східної Європи під час трансформаційного періоду. Проте до 2008 року Україна втратила зазначені переваги. До того ж, незважаючи на певний прогрес України у період між 2001 і 2008 роками, її випередили у відносному вираженні інші країни, які були її найбільшими конкурентами і яким вдалося значно швидше здійснити удосконалення своїх експортних кошиків .

З наведеного вище аналізу можна зробити висновок, що вступ України до СОТ не тільки не змінив характеристики зовнішньоекономічного позиціонування країни, але деякою мірою законсервував їх. Станом на кінець 2010 р. в Україні наявний високий рівень концентрації експорту порівняно з іншими країнами, і на цю проблему також вказують оцінки диверсифікації експорту. Динаміка ВВП також показує чітку кореляцію із цінами на основних для українського експорту біржових ринках. Водночас низька частка технологічного експорту вказує на відсутність суттєвого простору для маневру в умовах кризового падіння попиту на сировинних ринках.

4.4 Чинники розвитку зовнішньої торгівлі України

З метою максимально повного врахування впливу сукупності чинників зовнішньої торгівлі та виокремлення місця в них процесу адаптації до умов функціонування України в межах СОТ найбільш доцільним є використання макроекономічного підходу до їх класифікації. Аналіз результатів експортно-імпортної діяльності України засвідчив, що ключовим чинником, який обумовлював розвиток не лише вітчизняної зовнішньої торгівлі, але й світових ринків, є ціновий. Саме динаміка світових цін є безпосереднім ринковим регулятором і визначає обсяги попиту та пропозиції біржових товарів. Поряд з цим низка нецінових чинників мала суттєвий опосередкований вплив на обсяги світової торгівлі, формуючи умови здійснення експортно-імпортних операцій. Зокрема, до них належать:

- особливості розвитку світової економіки в цілому та країн-партнерів;

- результати функціонування вітчизняної економіки, включаючи особливості валютно-курсовою динаміки, оподаткування експортно-імпортних операцій, а також митно-тарифне та нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі.

4.4.1 Зовнішні чинники впливу

Динаміка світових товарних ринків. Ціноутворення на світовому ринку біржових товарів протягом періоду 2008-2011 років відбувалося здебільшого під впливом кризових процесів: відтак найбільше падіння попиту та цін спостерігалося, починаючи з середини 2008 р.; від середини 2009 року розпочалося післякризове відновлення, що тривало протягом 2010 р. Ціни на всі основні біржові товари значно підвищилися з середини 2010 року. За розрахунками МВФ протягом 2010 року загальний індекс цін (дефлятор) світової торгівлі зріс на 7,2 %, при цьому зростання загальних обсягів світової торгівлі становило 13,6 %. Гальмування відновлювальних процесів в 2011 році та непевні прогнози щодо економічної динаміки на 2012 рік формують передумови щодо цінової нестабільності на товарних ринках (рис. 4.13).

Станом на кінець 2010 р. показник індексу цін вже відшкодував більше половини свого зниження від свого циклічного максимуму у липні 2008 року і надалі залишається високим у реальному вираженні. Різкі підвищення цін на біржові товари були викликані в основному більш високим, ніж очікувалось, економічним підйомом як в країнах з ринком, що формується, так і в країнах з розвиненою економікою. Крім того, перебої пропозиції також відіграли свою роль.

Динаміка індексу цін світових товарів у 2010 році, передовсім, пов'язана із суттєвими змінами на ринках металопродукції, сільськогосподарської сировини та енергоносіїв, де відбулось підвищення цін відповідно на 48,1 %, 33,2 % та 27,9 % порівняно з попереднім роком. На продовольчі товари та напої зростання цін не перевищувало 14 %, в той час, як на продукцію обробної промисловості - 3 % .

Рис. 4.13. Ціни на біржові товари та обсяг світової торгівлі

Рис.4.14. Індекси світових цін на біржові товари

Ціни на метали істотно підвищилися у другій половині 2010 р. - на початку 2011 р., перевищивши рівень 2003 року у 3,3 разу (див. рис. 4.14). Зважаючи на вплив загальних макроекономічних факторів та на підвищення схильності до ризику, на фінансових ринках зберігалася тенденція тісного взаємозв'язку між зміною цін на метали та світових цін на акціонерний капітал. Світове споживання всіх базових металів, крім олова, досягло рекордно високого рівня. Пропозиція реагувала на зростаючі ціни, але повільно, переважно внаслідок більш жорстких екологічних чинників (наприклад, скорочення виробництва алюмінію в Китаї через нестачу електроенергії) і трудових суперечок (наприклад, страйків на мідних копальнях у Чилі).

Ціни на сільськогосподарську сировину та матеріали, які протягом 2003-2007 років відзначались незначними темпами приросту на рівні 0,5 %, - 8,8 % протягом 2010 року підвищились на 33,2 %. Порівняно з 2003 роком їх сукупний приріст склав 31,1 % (див. рис. 4.14). На початку 2011 року, за підрахунками експертів МВФ, індекс цін на продукцію сільського господарства досяг нової рекордної позначки, підвищившись приблизно на 41 % порівняно з 2010 роком. Ціни підвищилися на широке коло товарів, зокрема найбільшою мірою на зерно (на 82 %), хоча на деякі зернові, зокрема рис, ціни все ще залишаються нижчими за рівень 2008 року. Тим часом, ціни на інші групи продуктів харчування, що мають більш високу еластичність за доходом (зокрема, насіння олійних, м'ясо, цукор і морепродукти), вже перевищили їхні колишні високі рівні. Таке зростання цін на продовольчі товари пов'язане з суттєвими шоками пропозиції, спричиненими несприятливими погодними умовами 2010 року. Їх наслідками стало зменшення врожаїв пшениці (Росія, Україна), рису, каучуку, бавовни і овочів місцевого виробництва (Південна і Південно-Східна Азія), кукурудзи (США) та цукру (Індія). Хоча пропозиція не виправдала очікувань, попит на основні харчові культури залишається високим, багато в чому внаслідок економічного зростання країн з ринками, що формуються. Під час останньої світової рецесії темпи зростання попиту були незвично високими - приблизно 2,5 %. Попит залишався стійким переважно за рахунок різкого пожвавлення виробництва біопалива. Зміна цін ускладнювалась торговельними обмеженнями, зокрема, забороною на експорт зерна в Росії і квотами на експорт зерна в Україні у 2010 році. Всі ці фактори обумовили ускладнення умов на ринках сільськогосподарської продукції, що затримало процес відновлення виснажених продовольчих запасів.

На ринку енергоносіїв мало місце постійне підвищення ціни на нафту, яка на початок 2011 року перевищила 70-80 дол. США за барель, зумовлене зростанням попиту на нафту. Зокрема, у 2010 році попит на нафту підвищився на 3,4 %, що є найвищим рівнем починаючи з 2004 року. Це пояснюється, з одного боку, більш високими темпами світового економічного зростання у 2010 році, а з іншого, - зміною енергетичної політики в Китаї, яка призвела до зниження поставок електроенергії деяким секторам та підвищення попиту на дизельне паливо. З кінця січня 2011 року виникли суттєві ризики та перебої пропозиції нафти у зв'язку з заворушеннями на Близькому Сході та у Північній Африці. У відповідь на цей шок ціни на нафту підвищилися з приблизно 95 дол. США за барель у кінці січня до 110 дол. США на початку березня.

Отже, зміни на світових товарних ринках упродовж 2009-2010 років створили суттєві стимули для зростання обсягів експортної діяльності України, передовсім, за рахунок підвищення попиту на продукцію металургії та шоків пропозиції на ринку сільськогосподарської сировини. Разом з тим, зростання вартості імпортних закупівель України великою мірою обумовлене стійким підвищення цін на нафту.

Розвиток світової економіки

Серед чинників, що формували умови світової торгівлі після приєднання України до СОТ провідну роль відіграла економічна та фінансова криза. Вона потрясла світову економіку в другій половині 2008 року і проявилась глобальною рецесією у 2009 році. Масштаби та глибина кризи стали найбільшими за останні 70 років. Скорочення обсягів торгівлі становило 12,2 %, а світового реального ВВП - на 0,5 % (рис. 4.15). Незважаючи на фундаментальний характер причин кризи, вже у 2010 році в більшості країн світу розпочалось одужання економіки. Приріст світового реального ВВП за цей рік склав 5,0 %.

Рис. 4.15.Динаміка світового ВВП та торгівлі

Втім, зростання світової економіки не є збалансованим. Покращення ситуації на фінансових ринках сприяє швидкому зростанню активності в багатьох країнах з ринком, що формується, та країнах, що розвиваються. Темпи економічного приросту в цих країнах є більш ніж вдвічі вищими (7,3 %) порівняно з розвиненими країнами, де вони склали в середньому 3 %. Враховуючи масштаби рецесії в багатьох країнах з розвиненою економікою, зростання все ще не зміцніло. Між тим, в багатьох країнах з ринками, що формуються, обсяг виробництва у І кварталі 2011 року вже перевищив передкризовий рівень. Зниження активності, що спостерігалося в ІІ кварталі 2011 року, дещо погіршує прогнози щодо перспектив розвитку світової економіки. Втім, темпи зростання в більшості країн з ринком, що формується, і країн, що розвиваються, залишаються нестабільними: економіки, що розвиваються, фіксують симптоми «перегріву», розвинуті економіки гальмують зростання через боргове навантаження. В цілому, у І кварталі 2011 року зростання світової економіки у річному обчисленні склало 4,3 %. За оцінками МВФ, економічні перспективи на 2011-2012 рр., незважаючи на відновлення коливань ринкової кон'юнктури через побоювання перебоїв поставок нафти, є позитивними.

Найбільшою мірою фінансово-економічна криза вразила регіони Європи та Центральної Азії. Їхні економіки демонструють повільніші темпи відновлення, ніж інші регіони світу. Економічне зростання в Росії все більшою мірою визначається внутрішнім попитом - споживанням та інвестиціями, при цьому має місце незначний приріст обсягів кредитування. Лідером економічного зростання залишається Китай, ВВП якого у І кварталі 2011 року зріс на 9,7 % порівняно з відповідним періодом попереднього року, а обсяги промислового виробництва - на 14,4 %. Основним двигуном його зростання є експорт, частка якого у ВВП становила 39,7 %.

Отже, вплив тенденцій розвитку світової економіки на результати зовнішньоторговельної діяльності Україні протягом 2008-2010 років проявився у різкому скороченні глобального попиту в умовах фінансово-економічної кризи та його поступовому відновленні у посткризовий період.

Торговельні обмеження.

В умовах світової фінансової кризи 2008-2009 рр. під впливом загострення соціальної напруги та високого політичного тиску з метою захисту національних економік від кризових негараздів уряди багатьох країн суттєво підвищили використання протекціоністських заходів у різних сферах діяльності. Важливу роль у запобіганні зростанню протекціонізму відіграла система регулювання торгівлі СОТ, проте помітних зрушень у приборканні протекціонізму під час кризи так і не було досягнуто. З настанням фази економічного відновлення кількість торговельних обмежень суттєво не зменшується. Так, за даними незалежного міжнародного проекту 'Global Trade Alert' (GTA), за період з середини 2008 року (з початку світової фінансової кризи) станом на середину 2010 р. було зафіксовано 1339 протекціоністських заходів. За оцінками незалежного міжнародного проекту 'Global Trade Alert' найбільшими порушниками еквівалентності міжнародної торгівлі стали країни Великої Двадцятки та держави-члени ЄС (див. Таб. 4.2). При цьому, найбільш поширеними заходами стали державна допомога / надання пільг вітчизняним виробникам (28 %), заходи щодо захисту торгівлі (антидемпінгові, компенсаційні та захисні мита) (20 %), тарифний захист внутрішнього ринку (13 %), держзамовлення (6 %)¹⁰.

Таблиця 4.2 Ранжування країн за розміром негативного впливу на торговельних партнерів

	Рейтинг за кількістю запроваджених дискримінаційних заходів	Рейтинг за кількістю тарифних ліній (категорій продуктів), що підпадають під дію дискримінаційних заходів	Рейтинг за кількістю секторів, що підпадають під дію дискримінаційних заходів	Рейтинг за кількістю торговельних партнерів, що підпадають під дію дискримінаційних заходів
1	ЄС 27 (227)	В'єтнам (927)	Алжир (62)	ЄС 27 (180)
2	Російська Федерація (105)	Венесуела (785)	ЄС 27 (58)	Аргентина (175)
3	Аргентина (88)	Казахстан (729)	Нігерія (45)	Китай (172)
4	Велика Британія (53)	Нігерія (599)	Казахстан (43)	Німеччина(161)
5	Німеччина (52)	ЄС 27 (549)	Німеччина(42)	Велика Британія (154)
6	Індія (50)	Аргентина (476)	США (42)	Бельгія (153)
7	Бразилія (44)	Російська Федерація (438)	Китай (41)	Фінляндія (153)
8	Франція (44)	Аргентина (413)	Індонезія (40)	Індія (153)
9	Китай (42)	Індонезія (387)	Російська Федерація (39)	Індонезія (151
10	Італія (42)	Індія (369)	Венесуела (38)	Франція (149)

По відношенню до України найбільша частка відвертих дискримінаційних заходів припадає на країни СНД: із 167 дискримінаційних заходів лише Російською Федерацією запроваджено 70, Білорусією - 19, Казахстаном - 17.

Протекціоністська складова зовнішньоторговельної політики України упродовж аналізованого періоду характеризувалася 27 протекціоністськими заходами, що вплинули на торгівлю з 93 країнами-партнерами. При цьому 7 заходів відповідають принципам та правилам СОТ, 6 заходів потенційно можуть спричинити дискримінацію комерційних інтересів торговельних партнерів, і 14 заходів, що були юридично запроваджені, з високою імовірністю дискримінують іноземні комерційні інтереси. Нижче наведено деякі з протекціоністських заходів з боку українського уряду, що запроваджувалися в умовах кризи. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 925 від 14.10.2008 уряд, намагаючись підтримати металургійну та хімічну промисловості, продовжив до кінця 2009 року низку преференцій, які передбачають запровадження мораторію на підвищення тарифів залізничного транспорту, зниження цін на коксівне вугілля та скасування цільової доплати за газ. Ці заходи, за оцінками експертів GTA, створили дискримінаційні умови для 63 торговельних партнерів України за 136 тарифними лініями у семи економічних секторах. Крім того, з 23 грудня 2009 року Україна запровадила вимоги щодо ліцензування експорту деяких металів, таких як залізо, сталь, мідь і алюміній¹³. Кількісні обмеження запровадженні на імпорт сталевих труб безшовних обсадних та насосно-компресорних з зовнішнім діаметром не більше як 406,4 мм, та сірників. Станом на середину 2011 р., більшість квот уже вичерпано, або майже вичерпано за 2-4 місяці до завершення терміну їх дії.

Значний вплив на зовнішньоторговельні позиції країни мало запровадження у жовтні 2010 року квот на експорт деяких видів сільськогосподарської продукції. Український уряд також запровадив нові правила оформлення експортних контрактів на деякі види сільськогосподарської і продовольчої продукції, які міжнародними експертами було інтерпретовано як запровадження дискримінаційних торговельних обмежень. Крім того, у рамках зобов'язань, взятих Україною при вступі до СОТ, у 2011 році діяло кількісне обмеження на ввезення цукру-сирцю тростинного у розмірі 267,8 тис. тонн (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Інформація щодо стану використання імпортних квот у 2011 році на ввезення цукру-сирцю тростинного, станом на 01.07 2011р.

Найменування продукції та країни постачальниці	Один. вим.	Обсяги квоти	Використання квоти	Залишок квоти	Використання квоти в %
3. Цукор-сирець тростинний (код згідно з УКТЗЕД 1701 11 )	тонн	267800,000	266640,000	1160,000	99,57 %
в тому числі:
з Парагваю	тонн	260,000		260,000	0,00 %
з інших країн-членів СОТ	тонн	267540,000	266640,000	900,000	99,66 %

Таким чином, проведений аналіз обмежуючих заходів торговельної політики України та основних її торговельних партнерів у період з другої половини 2008 року до першої половини 2011 рр. дає підстави зробити низку важливих висновків, а саме:

- в екстремальних умовах світової фінансової кризи країни-члени СОТ, надаючи пріоритет національним економічним інтересам, вдавалися до частих порушень принципу недискримінації, який є основоположним у функціонуванні цієї організації;

- домінуючими інструментами протекціонізму у період 2008-2011 рр. стали державна допомога, податкові пільги, захисні заходи та імпортні тарифи;

- торговельні обмеження по відношенню до України створюють значні перешкоди для розвитку зовнішньоторговельної діяльності вітчизняних компаній, проте оцінити їх у вартісному вимірі доволі складно. При цьому, великою мірою торговельні обмеження пов'язані з провідними торговельними партнерами - Російською Федерацією та іншими членами СНД, Євросоюзом та Китаєм.

- серед країн, що ще не вступили до СОТ, найбільш рішуче засобами захисту національного виробника та внутрішнього ринку скористалася Російська Федерація, запровадивши широкий спектр тарифних та нетарифних торговельних обмежень, з особливим акцентом на масштабних довгострокових програмах державної допомоги фактично усім експортоорієнтованим та імортозамінним галузям економіки. Торговельна політика України виглядає доволі ліберальною на фоні таких даних: за період з середини 2008 року до середини 2011 року національним урядом запроваджено 14 заходів, які можна вважати дискримінаційними по відношенню до комерційних інтересів іноземних торговельних партнерів, тоді як проти України запроваджено 167 таких заходів, що майже у 12 разів більше.

Більшість антикризових заходів в Україні традиційно має короткостроковий характер, натомість існує брак стратегічно зорієнтованої політики розвитку національної промисловості та експортного потенціалу, що робить національну модель економічного розвитку уразливою до зовнішніх шоків та зменшує віддачу від інтегрованості у світову економіку.

4.4.2 Внутрішні чинники впливу

Розвиток вітчизняної економіки протягом періоду набуття Україною членства у СОТ здебільшого корелював з загальносвітовою динамікою. Україна протягом 2008-2010 років пережила надзвичайно важкі часи, пов'язані не лише із негативним впливом світової фінансово-економічної кризи та посиленням протекціонізму, але і з ускладненнями реформувань, викликаними політичними змінами в країні. Скорочення ВВП України у постійних цінах у 2009 році було найвищим серед країн СНД. Урядам Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану спромоглися успішно протистояти світовій кризі та уникнути рецесії виробництва. Спад реального ВВП відбувся у Вірменії (-14,4 % порівняно з 2008 роком), в Росії (-7,9 %) та Молдові (-7,7 %). В Україні у І кварталі 2009 року він сягнув -19,6 % порівняно з І кварталом 2008 року, а в цілому за 2009 рік склав -14,8 % (рис. 4.16).

Скорочення обсягів виробництва відбулось в усіх галузях промисловості України, і найбільшою мірою в тих, що зорієнтовані на експорт. Зокрема, протягом 2009 року хімічне та нафтохімічне виробництво скоротилось на 23 %, металургійне виробництво - на 26,7 %, машинобудування - на 44,9 %, а виробництво продукції сільського господарства - лише на 1,8 % (табл. 4.2). Поряд із загостренням кризи неплатежів це спричинило одночасне падіння обсягів експорту та імпорту товарів і послуг (див. рис. 4.16). Графічний аналіз показує, що трендові лінії динаміки ВВП та сальдо зовнішньої торгівлі під час кризи є майже ідентичними, що пояснюється високим ступенем взаємозалежності результатів функціонування економіки України від її зовнішньоторговельної складової.

Посилення економічної активності основних країн-партнерів на початку 2010 року стимулювало внутрішнє експортоорієнтоване виробництво України. У І кварталі 2010 року приріст реального ВВП становив 4,8 % порівняно з І кварталом 2009 року. Підвищення світових цін на метали сприяло розвитку металургійного виробництва в Україні. В свою чергу, пожвавлення діяльності в металургії позитивно вплинуло на динаміку пов'язаних галузей - видобування корисних копалин та вантажного транспорту.

Таблиця 4.4. Індекси виробництва продукції промисловості та сільського господарства відсотків до відповідного періоду попереднього року

					2011
	2007	2008	2009	2010	(січень-травень)
Промисловість	7,6	-5,2	-21,9	11,2	8,5
Добування паливно-енергетичних корисних копалин	-2,6	0,3	-5,7	-3,1	6,2
Добування корисних копалин, крім паливно-енергетичних	9,6	-9,9	-17,2	14,3	4,6
Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів	7,5	-2,1	-6	3,2	-2,2
Легка промисловість	-2,6	-10,6	-25,8	8,9	16,5
Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів	12,4	-2,4	-24,6	9,6	14,6
Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність	11,6	0,1	-18,7	2,8	3,3
Хімічна та нафтохімічна промисловість	8,4	-8,6	-23	22,5	17,9
Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції	11,9	-2,8	-38,5	8,5	18
Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів	7	-12,3	-26,7	12,2	8,8
Машино будування	19	0,3	-44,9	36,1	22,5
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	2,3	-1,8	-11,1	9,5	6,7
Виробництво продукції сільського господарства	-6,5	17,1	-1,8	-1,5	3,5

Поступове відновлення зовнішнього інвестиційного попиту, особливо з боку Росії, стимулювало виробництво та, відповідно, експорт продукції машинобудування, зокрема, важкої техніки. Найбільше зростання спостерігалось у виробництві транспортних засобів та устаткування. Ця галузь здійснювала стабільний внесок у приріст промислового виробництва протягом року.

Підвищення попиту населення на м'ясо на початку 2010 року при стабільних цінах на кормові культури, збільшення поголів'я свиней при уповільненні падіння поголів'я великої рогатої худоби, а також збільшення обсягів посівів ярих зернових сприяло зростанню обсягів виробництва та експорту продукції сільського господарства.

В цілому, протягом 2010 року покращення динаміки експортоорієнтованих промислових галузей обумовило зростання промислового виробництва на 11,2 %, зокрема приріст продукції машинобудування склав 36,1 %, хімічної та нафтохімічної промисловості - 22,5 %, металургії - 12,2 %. Сільське господарство загалом не змогло досягти стабільного зростання, і темп падіння його виробництва за рік склав -1,5 %.

Динаміку обсягів виробництва та зовнішньої торгівлі України у І кварталі 2011 року визначали такі фактори як продовження відновлення економічного зростання країн -основних торговельних партнерів, стабільне зростання реальних доходів населення, а також нарощення обсягів державного фінансування. Завдяки посиленому зовнішньому попиту та нарощенню внутрішнього попиту зростання ВВП прискорилось до 5,3 % (порівняно з І кварталом 2010 року). Це сприяло нарощенню обсягів експорту товарів і послуг на 40,5 % у річному вимірі (до 19,7 млрд. дол. США). Додатковий вплив, при цьому, спричинило підвищення цін на світових сировинних ринках. З урахуванням сезонного фактору зростання експорту товарів і послуг у I кварталі становило близько 5 %. Підвищення цін на метали на світових ринках сприяло збільшенню обсягів виробництва металургії та, відповідно, експорту чорних металів. І надалі стабільно підтримувались темпи зростання експорту продукції машинобудування за рахунок високого зовнішнього інвестиційного попиту.

Темпи зростання імпорту також прискорились, що спричинене високими обсягами закупівель природного газу, а також пожвавленням внутрішнього попиту. Найбільший внесок у загальний приріст імпорту було забезпечено зростанням вартісних обсягів імпорту енергоносіїв. Зокрема, збільшився імпорт природного газу та нафтопродуктів з Росії, що пов'язано, з одного боку, із необхідністю відповідно до ухваленого судового рішення повернення газу компанії RosUkrEnergo, а з іншого - з очікуваннями підвищення ціни та експортного мита у наступних кварталах. Окрім того, підвищився обсяг імпорту вугілля через зростання потреб металургії.

Валютно-курсова динаміка від початку 2008 року до квітня 2011 року віддзеркалювала процеси зовнішньоекономічної динаміки України, що були пов'язані зі світовою кризою та з періодом після кризового відновлення. Динаміка офіційного курсу гривні протягом 2008-2009 років була Обумовлена значними коливаннями попиту та пропозиції іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку (рис. 4.17).

У І півріччі 2008 року до початку вересня у зв'язку з переважанням пропозиції іноземної валюти над попитом національна валюта відчувала постійний ревальваційний тиск на міжбанківському валютному ринку.

Рис. 4.17.Обмінний курс гривні та сальдо зовнішньої торгівлі товарами

У вересні 2008 року валютна динаміка різко змінилася: через зниження зовнішнього попиту та цін на продукцію експортноорієнтованих виробництв пропозиція іноземної валюти різко скоротилась, водночас попит на іноземну валюту збільшився. Під впливом посилення тиску на обмінний курс відбулось знецінення гривні до долара США (див. рис. 4.17). Загалом офіційний курс гривні до долара США за 2008 рік знизився на 52,5 % до 7,7 грн. за долар США. Упродовж 2009 року дефіцит іноземної валюти на міжбанківському ринку України наростав, що посилювало вразливість гривні та збільшувало волатильність обмінного курсу. Головними чинниками цього стали: низькі обсяги пропозиції валюти від експортерів та інвесторів, постійне перевищення попиту на валюту над її пропозицією внаслідок погашення зовнішніх боргів, відтік капіталів через банківську кризу та фінансову нестабільність. Загалом, офіційний курс гривні відносно долара США знизився ще на 3,7 % і становив на кінець 2009 року 798,50 грн. за 100 доларів США. Реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) гривні зріс на 0,3 %. При цьому номінальний ефективний обмінний курс (НЕОК) гривні протягом року зменшився на 5,7 % переважно через її девальвацію відносно валют країн - основних торговельних партнерів України.

В 2010 році валютно-курсова динаміка поступово стабілізувалася, водночас розпочалося відновлення докризових позицій гривні у співвідношенні до валют країн-пертнерів. Так, офіційний курс гривні до долара США за рік практично не змінився і на кінець 2010 року становив 796,17 гривень за 100 доларів США. Разом з тим реальний ефективний обмінний курс гривні (РЕОК) у 2010 році знизився порівняно з груднем 2009 року на 8,7 %, при цьому її номінальний ефективний обмінний курс (НЕОК) посилився на 4,9 % через її зміцнення відносно валют країн - основних торговельних партнерів України. У І кварталі 2011 року валютно-курсова динаміка зберігала характеристики попереднього року.

Щодо впливу валютно-курсової динаміки на значення сальдо зовнішньої торгівлі України, варто зазначити, що залежність між цими показниками є прямо пропорційною, проте слабкою. Отже, на результати зовнішньоторговельної діяльності України вирішальний вплив мали не стільки валютна політика НБУ, скільки коливання кон'юнктури світових товарних ринків. Цінова динаміка країн-партнерів, а також ступінь використання ними різних видів торговельних обмежень, в першу чергу, визначали попит на товари та послуги з України та обумовлювали динаміку імпортних закупівель.

Щодо податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то вступ України до СОТ мав певний позитивний вплив, в першу чергу, через чинник постійного міжнародного моніторингу української практики оподаткування на предмет недискримінації країн-партнерів. Крім того набуття Україною членства у СОТ та реалізація євроінтеграційної стратегії вимагають узгодження податкового регулювання із міжнародними вимогами. Починаючи з січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який вніс суттєві нововведення в систему оподаткування України, і, зокрема, в регулювання зовнішньої торгівлі, започаткувавши перехід до політики диференційованого стимулювання експорту. Водночас Податковий кодекс зберіг основи системи оподаткування, що діяли в Україні у попередній період. Наразі зовнішньоекономічна діяльність регулюється через податок на додану вартість, акцизний збір, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

З метою стимулювання зовнішньої торгівлі в Україні стосовно податку на додану вартість застосовується нульова ставка, а також запроваджений порядок відшкодування ПДВ платникам, що здійснюють експортну діяльність. У зв'язку з тим, що в Україні податок на додану вартість є основним бюджетоутворюючим податком, а розвиток економіки є залежним від діяльності експортоорієнтованих підприємств, особливого загострення набуває проблема податкового адміністрування сум відшкодування ПДВ, пов'язана із поширенням кримінальних схем. Україна не єдина зіткнулася з цією проблемою. Країни Європейського Союзу також зазнають втрат бюджетних коштів внаслідок зловживання відшкодуванням ПДВ. У Європейському Союзі використовуються подібні до українських кримінальні схеми в цій сфері, за винятком цінових фальсифікацій. Найчастіше використовується шахрайська змова платників податку з двох або більше країн-членів ЄС, що беруть участь в експортно-імпортних операціях. В Україні поширеними також стали фіктивні зовнішньоекономічні операції, які супроводжуються фальсифікацією документів, використанням неіснуючих іноземних партнерів і, як наслідок, незаконним отриманням ПДВ з бюджету. У результаті спекулювання з відшкодуванням ПДВ обумовлюють зниження його ефективності та віддачі для бюджету країни, а також знижують його вплив на результати експортно-імпортних операцій.

Рис. 4.18. Обсяги надходження та відшкодування податку на додану вартість державного бюджету, а також обсяги експорту та імпорту товарів і послуг в Україні

Для суб'єктів господарювання, особливо для експортоорієнтованих підприємств, своєчасне відшкодування податку на додану вартість є важливим чинником стабільності економічної діяльності. Відсутність відшкодування податку на додану вартість автоматично підвищить експортну ціну товару, а це негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішньому ринку. У деяких країнах удосконалення процедур відшкодування ПДВ увійшло до переліку антикризових заходів. Так у Бельгії, Португалії та Іспанії процедури відшкодування податку на додану вартість було прискорено, а в Польщі зменшено період повернення податку із 180 до 60 днів. З січня 2009 року у Франції повернення податку на додану вартість є щомісячним. Те саме стосується і Іспанії .

Упродовж 2007-2010 років надходження ПДВ до державного бюджету України із ввезених товарів зросли на 76,1 %, а державні зобов'язання за обсягами відшкодування ПДВ підприємствам - майже у 2,2 разу, при цьому імпорт товарів і послуг збільшився лише на 1,3 %, а експорт - лише на 8,2 %. Аналогічні співвідношення спостерігались і з виробленими в Україні товарами. Якщо надходження до державного бюджету сум ПДВ із вироблених товарів збільшилось на 66,1 %, то обсяги їх відшкодування зросли на 69,1 %. Невідповідність темпів зростання експорту та відшкодування ПДВ призвела до накопичення боргу перед платниками ПДВ з його бюджетного відшкодування. Серед причин збільшення заборгованості з відшкодування ПДВ можна назвати: недостатність, особливо в умовах кризи, бюджетних ресурсів, необхідних для відшкодування, великі терміни перевірок ланцюгу постачання товарів, значну кількість незаконних заявок на відшкодування тощо. У серпні 2010 року урядом країни було здійснено врахування на зменшення доходної частини бюджету суми заборгованості з відшкодування ПДВ, оформлених облігаціями внутрішньої державної позики, яка склала 16,4 млрд. грн. Окрім того, додатково було відшкодовано 24,3 млрд. грн. В результаті на кінець 2010 року обсяг простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ скоротився до 0,9 млрд грн. Втім, це не вирішує всіх проблем в сфері відшкодуванням ПДВ в Україні, оскільки держава не має дієвого механізму попередження незаконного повернення цього податку. Саме застосування незаконних схем відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій породжує проблему виведення капіталу з економіки країни.

Механізм регулювання зовнішньоторговельних операцій акцизним збором в Україні передбачає обкладання ним окремих груп підакцизних товарів на основі використання спеціально визначених для них ставок. Акцизи посідають четверте місце у структурі доходів державного бюджету, поступаючись ПДВ, податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб. В цілому, протягом 2007-2010 років надходження акцизного збору із ввезених в Україну товарів зросло більш, ніж у 3 рази із 1,5 млрд. грн. до 4,6 млрд. грн., а із товарів, вироблених всередині країни,- в 2,6 разу із 9 млрд. грн. до 23 млрд. грн. (рис. 4.19). Як можна бачити на рис. 4.19, рівень надходження акцизів до держбюджету під час кризи не зменшився, а навіть зростав, що свідчить про зростання дієвості державного регулювання при застосування даного податку. Діючі розміри ставок акцизного мита у 2010 році представлені у таблиці ІІІ Додатку 1.

Після вступу України до СОТ в оподаткуванні імпорту здійснюються лібералізаційні заходи, а саме: вже не є об'єктом оподаткування повернення майна, переданого до оперативної оренди нерезиденту, демонстраційні товари для виставок, ярмарок, конференцій; упаковки, піддони та інші товари, які ввозяться у зв'язку з комерційною операцією, але ввезення яких самих по собі не є комерційною операцією. Разом з тим, відповідно до нового Податкового кодексу передбачено низку звільнень від акцизного оподаткування, зокрема операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Рис. 4.19. Обсяги надходжень до державного бюджету України акцизного збору та обсяги експортно-імпортної діяльності і Україні

Загальний обсяг надходжень до державного бюджету від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції скоротився протягом 2007-2009 років на 9 %, причому надходження від ввізного мита зменшились на 10,6 %, із 9,6 млрд грн. до 8,6 млрд грн. (рис.4.20).

Рис. 4.20. Обсяги надходжень до державного бюджету України від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції та обсяги експортно-імпортної діяльності і Україні

Загалом, на 2011 - 2013 роки ставки ввізного мита будуть зменшені лише за окремими товарними підкатегоріями УКТЗЕД, що майже не призведе до зменшення рівня середньоарифметичної ставки мита у підсумку за всією товарною номенклатурою. До 1 січня 2015 року встановлено пільги зі сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України товарів резидентами-суб'єктами космічної діяльності. До 1 січня 2019 року від сплати мита звільнені техніка, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива, а також технічні та транспортні засоби, у тому числі сільськогосподарські машини, що працюють на біопаливі.

На даний час у Митному тарифі України нараховується 2615 товарних підкатегорій (23,6 % від загальної кількості десятизначних товарних кодів тарифу), на які встановлені менші ставки ввізного мита, ніж відповідні зв'язані рівні, визначені додатком 1 до Протоколу про вступ України до СОТ. Відповідно до Митного тарифу України менші ставки порівняно з рівнями, визначеними домовленостями України перед СОТ, встановлені на: хімічні продукти, миючі засоби, добрива, фототовари; машини та побутову техніку; пластикові та гумові вироби; сіль, руди, шлаки нафтопродукти; живі тварини, м'ясо, рибу та молоко; овочі, каву, чай, зернові, борошно; автотранспорт та інші засоби; текстиль та вироби з нього; метали та вироби з них.

З метою захисту національного товаровиробника в Україні встановлений механізм підвищення ставок ввізного мита на товари до рівня міжнародних зобов'язань. Так, згідно із статтею 2 Закону України «Про Митний тариф України» встановлення нових та зміна діючих ставок увізного мита здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів, з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України. Водночас згідно з Митним тарифом України, ставки ввізного мита для 76,4 % товарів дорівнюють рівням, визначеним Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі, ратифікованим Законом України від 10 квітня 2008 року № 250-VI.

Таким чином, підвищення ставок ввізного мита на ці та інші аналогічні товарні групи призведе до порушення міжнародних тарифних зобов'язань України і може спричинити низку негативних наслідків, таких як:

- застосування санкцій обмежувального характеру по відношенню до України;

- застосування до України компенсаторних механізмів, наприклад, зниження рівня

мит на інші товари, які б становили інтерес для певних країн-членів СОТ;

- проведення консультацій із зацікавленими країнами та, в разі недосягнення компромісу,- початок процедури врегулювання суперечок. Частка надходжень від вивізного мита у структурі надходжень податків на міжнародну торгівлю до державного бюджету у 2009 році порівняно з 2008 роком збільшилась із 1,6 % до 5,5 %, а у 2010 році знову скоротилась до 3,3 %. Причиною цього стало поступове - відповідно до взятих зобов'язань Україною під час приєднання до СОТ - скорочення ставок вивізного мита. В цілому за період з 2007 по 2010 роки обсяги надходжень до держбюджету від сплати вивізного мита зросли на 3,6 % відповідно із 290 млн. грн. до 300 млн. грн. У 2011 році ставки вивізного мита на деякі види товарів скорочено (Додаток 1, табл. ІV).

Підсумовуючи, можна сказати, що вступ України до СОТ призвів до поглиблення лібералізації торгівлі, причому багато змін відбулося до або відразу ж після вступу. Найбільший вплив на зовнішньоекономічну сферу фактор вступу у СОТ спричинив через механізм зниження тарифних бар'єрів. Проте, як буде показано нижче, навіть лібералізація митного тарифу у розрізі імпорту не є визначальною щодо характеристик сучасного стану зовнішньоекономічної позиції України. Стосовно експортної компоненти, членство у СОТ в аспекті лібералізації доступу на міжнародні ринки також не стало провідним чинником формування експортної пропозиції українських виробників. У цьому аспекті превалюють чинники зовнішнього попиту на продукцію традиційного українського експорту.

Стосовно внутрішніх обмежувачів використання потенціалу СОТ для посилення міжнародної конкурентоспроможності України, наразі актуальними є більш глибока гармонізація національного законодавства, що регулює, наприклад, санітарні та фіто санітарні заходи, технічні норми та стандарти. Невідповідність національного регулювання міжнародним практикам (особливо тим, що діють у промислово розвинутих країнах) закриває перед українськими виробниками найбільш платоспроможні світові ринки. Станом на середину 2011 року за напрямками адаптації та гармонізації законодавства Україна виконала ще не всі зобов'язання перед СОТ. Причому частина з них пов'язана із домовленим перехідним періодом, а інша - потребує часу для внесення законодавчих змін (як у випадку, наприклад, з регулюванням загальної безпеки продукції).

4.5 Можливості та загрози розвитку зовнішньої торгівлі України

Оцінка ефективності зовнішньоторговельної політики України, здійснена за допомогою методики Всесвітнього економічного форуму (WEF) загалом підтверджує певний прогрес в національній політиці стимулювання торгівлі, що, очевидно, пов'язане зі вступом країни до СОТ. Водночас рейтинг ETI зафіксував також обмеженість впливу чинника СОТ на базові характеристики зовнішньоекономічної політики у т.зв. суміжних сферах (регуляторній, фіскальній тощо).

Переваги застосування підходу, запропонованого рейтингом ETI, полягають у тому, що, по-перше, крім власне інструментів торговельної політики враховуються інші важливі аспекти, які суттєво впливають на комфортність реалізації міжнародних комерційних операцій, а саме якість транспортно-комунікаційної інфраструктури та розвиненість національного середовища ведення бізнесу; по-друге, окрім даних офіційної статистики при визначенні рейтингів враховуються дані щорічних опитувань менеджерів приватних компаній (WEF Executive Opinion Survey), що дозволяє досягти різносторонньої оцінки факторів стимулювання міжнародної торгівлі у конкретній країні; по-третє, об'єктивність отриманих рейтингів підтверджується високою кореляцією отриманих значень індексу із ключовими показниками міжнародної торгівлі (обсягами експорту, імпорту, зовнішнього товарообороту). Є, звичайно, і певні вади, зокрема: складність оцінки рейтингових позицій країн у динаміці через щорічну зміну кількості охоплених рейтингом країн та постійні трансформації у методиці розрахунку індексу та його субіндексів.

У таблиці 4.5 наведено позиції України у глобальному рейтингу стимулювання торгівлі в цілому та за основними його складовими.

Із вступом України до СОТ, як свідчить аналіз рейтингу , наведеного у таблиці 4.5, суттєво покращився як рівень доступу до внутрішнього ринку України, так і доступ України до зовнішніх ринків. При цьому тарифи на імпорт України є одними з найбільш гомогенізованих у світі, оскільки за показником «Дисперсія ставок митних тарифів за методом стандартного відхилення» згідно рейтингу ETI 2010 у 2009 році Україна посідала дев'яте місце у світі. Показовим для нашої країни є вищий рівень відкритості внутрішнього ринку як за рівнем тарифних ставок (37 місце у світі), так і за нетарифними протекціоністськими заходами (29 місце), порівняно з можливістю доступу на іноземні ринки за рівнем тарифів, встановленим по відношенню до українських експортерів (49 місце), та отриманими торговельними преференціями (44 місце).

Таблиця 4.5.Позиції України у глобальному рейтингу стимулювання торгівлі (ETI) за Всесвітнім економічним форумом, 2008-2010 рр.

Показник	Місце у глобальному рейтингу
	2008	2009	2010
Кількість країн	118	121	125
Індекс стимулювання торгівлі (Enabling Trade Index)	68	71	81
Доступ до ринків	39	24	30
Митне регулювання	94	95	106
Ефективність митного регулювання	108	110	110
Ефективність імпортно-експортних процедур	92	91	98
Прозорість митного регулювання	81	84	102
Транспортно-комунікаційна інфраструктура	59	60	71
Доступність і якість транспортної інфраструктури	67	63	69
Доступність і якість транспортних послуг	66	77	93
Доступність та використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)	48	51	55
Середовище ведення бізнесу	106	85	86
Регулятивне середовище	114	107	117
Фізична безпека	82	76	64

До переваг зовнішньоторговельної політики України (відповідно до рейтингу) можна віднести:

- доступність та використання інформаційно-комунікаційних технологій (55 місце), що пояснюється, зокрема, високою кількістю власників мобільних (26 місце) та стаціонарних (41 місце) телефонів у розрахунку на 100 громадян;

- фізичну безпеку (64 місце), зокрема за рівнем витрат бізнесу на захист від криміналу, жорстокості та тероризму Україна посідає 43 місце у світі, при цьому, за надійністю послуг правоохоронних органів країна посідає лише 101 місце у глобальному рейтингу;

- доступність і якість транспортної інфраструктури (69 місце), що головним чином завдячує високій питомій вазі доріг з твердим покриттям (23 місце у світі) та доволі високій якості залізничних шляхів (30 місце). Крім того, непогані позиції України за показником сполучення морського транспорту з іншими видами транспорту (42 місце).

Наведений невеликий перелік переваг компенсується занадто довгим переліком суттєвих недоліків, оскільки із 56 показників, що застосовуються для складання глобального рейтингу сприяння торгівлі, за сорока двома позиціями Україна не потрапляє до перших п'ятдесяти країн у рейтингу, а за дев'ятнадцятьма - навіть до першої сотні. Найбільші проблеми при цьому спостерігаються у сфері митного регулювання (через низьку ефективність та непрозорість митного адміністрування) та внутрішнього регуляторного середовища.

Комплексний аналіз умов розвитку зовнішньої торгівлі України після набуття членства у СОТ показує, що під впливом глибокої світової фінансово-економічної кризи очікувані позитивні наслідки від поглиблення інтеграції вітчизняної економіки до глобального торговельного простору не реалізувалися.

Внутрішні чинники розвитку зовнішньої торгівлі України протягом 2008-І кварталу 2011 років значною мірою визначалися адаптацією до світових економічних та політичних змін та визначали умови розвитку окремих сфер економіки України. По-перше, торговельна політика України була спрямована на приведення у відповідність до зобов'язань перед СОТ системи інструментів митно-тарифного регулювання, зокрема, скорочення ставок ввізних мит. В умовах зростання реальних доходів населення та відновлення споживчого платоспроможного попиту протягом 2010 року відповідною мірою це відобразилось на зростанні обсягів імпорту товарів та збільшенні доходів державного бюджету. По-друге, уряд України, реагуючи на зміни у світовій економіці, здійснював окремі заходи щодо підтримки національного виробника. Негативний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі в Україні мали такі чинники в державній політиці, як відсутність чіткої стратегії структурних змін економіки, слабкий механізм фінансової державної підтримки розвитку експорту, низький рівень інвестування в інноваційну модернізацію експортоорієнтованих виробництв, високий рівень витрат, пов'язаних з зовнішнім державним боргом, невигідні умови кредитування експорту, слабкість протидії спекулюванню з відшкодуванням ПДВ та з експортними операціями через офшорні компанії тощо.

В цілому зазначимо, що вплив на економіку України перебування в складі СОТ протягом останніх трьох років не набув системного характеру. Натомість переважали точкові впливи та заходи одностороннього характеру. Відтак уряд здійснював виконання взятих на себе зобов'язань щодо змін у торгівельній політиці, проте еквівалентного полегшення доступу вітчизняних товарів та послуг до зовнішніх ринків не відбулося. Наслідки світової фінансово-економічної кризи не дозволили Україні у короткостроковому аналізованому періоді відчути повною мірою позитивний ефект від спрощення режиму торгівлі з країнами-членами СОТ. Кардинального покращення добробуту населення шляхом підвищення рівня зайнятості, доходів та доступності якісних товарів та послуг, що є головним індикатором ефективності інтеграційних процесів, в Україні також не відбулось. Рівень життя громадян залишається доволі низьким порівняно не лише з розвиненим країнами світу, але і з низкою країн колишнього Радянського Союзу.

Позитивний ефект від вступу до СОТ в даний час переважно пов'язаний з очікуваними довгостроковими якісними структурними зрушеннями в національній економіці. Так, позитивним наслідком отримання Україною членства в СОТ став початок переговорів з ЄС щодо укладання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, зокрема, щодо створення поглибленої зони вільної торгівлі. Крім того, підвищення рівня відкритості національної економіки, як наслідок набуття Україною членства у СОТ, зумовлює необхідність зростання конкурентоспроможності вітчизняного виробника та поліпшення інвестиційного клімату в державі. Цьому мають сприяти відповідні заходи державної структурної політики, зокрема, щодо заохочення інвестиційного та інноваційного розвитку, ресурсо- та енергозбереження, підвищення ефективності організації економічних процесів.

Водночас приєднання України до СОТ дещо обмежує можливості автономної зовнішньоекономічної політики України на інших векторах економічної інтеграції. Наприклад, відсутність статусу членів СОТ у найбільш економічно розвинених країн СНД обмежує можливості щодо економічної інтеграції України у рамках ЄЕП і Митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану. Таким чином членство у СОТ створило для України певні рамки, порушення яких призведе до додаткових витрат у разі порушення Україною взятих на себе зобов'язань.

Узагальнюючи результати економічної динаміки у період набуття Україною членства у СОТ зазначимо, що цей період характеризується початком нового етапу розвитку відкритої моделі національної економіки України, що знайшло відображення, передусім, у зміні структури торгівлі з її основними партнерами. Проте як показав аналіз, вплив членства СОТ на якісні характеристики зовнішньоекономічної позиції України є обмеженим.

Відтак без поглиблення модернізаційних реформ, що сприятимуть переходу до інвестиційної моделі зростання українська економіка розвиватиметься переважно під впливом зовнішньоекономічних ділових циклів та періодичних валютно-фінансових криз, що супроводжуватимуть різкі зміни торговельного та/або платіжного балансу.

Результати аналізу сучасних тенденцій розвитку експортно-імпортної діяльності та зовнішньоторговельної політики України дають підстави визначити ключовим завданням державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності створення ефективної системи підтримки експорту, яка забезпечить сталий економічний розвиток та реалізацію експортного потенціалу держави. У контексті визначеної мети необхідно реалізувати комплекс заходів щодо модернізації та підвищення міжнародної конкурентоспроможності експортного виробництва, оптимізації існуючих систем правової, організаційно-економічної, науково-технічної, інфраструктурної та інших систем забезпечення експортно-імпортної діяльності України. Нижче наведено перелік заходів, що сприятимуть вдосконаленню експортної складової торговельної політики України в умовах поглиблення зовнішньоекономічної інтеграції, зокрема через інструментарій СОТ, та подолання негативних наслідків світової фінансової кризи.

1. Розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту та активізація застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів.

Створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках, а також формування мережі підтримки національних виробників, передусім малих і середніх підприємств, у сфері міжнародної торгівлі. Створення регіональних центрів сприяння експорту, які б надавали консультаційні послуги місцевим виробникам, поширювали інформацію щодо стану відповідних ринків та вимог до якості продуктів та послуг, допомагали шукати потенційних партнерів, тощо.

2. Поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами-партнерами, митними та інтеграційними союзами та іншими економічними утвореннями. Вступ до СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики. Разом з тим, через три роки після цієї події актуальною для країни залишається реалізація багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має свій негативний вияв у невизначеності для бізнесу та інвесторів щодо майбутнього стратегічного напрямку розвитку торгівельної політики.

3. Удосконалення митних процедур.

4. Завершення реформування систем технічного регулювання та стандартизації.

5. Модернізація та унормування системи державної допомоги.

6. Вдосконалення фінансових механізмів регулювання та підтримки діяльності експортерів. Варто зазначити, що завдання із впровадження механізмів державної підтримки експортної діяльності (кредитування, страхування експорту, гарантування участі українських експортерів у тендерах за кордоном), було актуалізовано ще на початку світової кризи в 2008 році, в чергове актуальність проблеми наголошена в Указі Президента України від 27 квітня 2011 р. № 504, проте станом на середину 2011 року відповідний закон не було розроблено.

7. Забезпечення прозорості механізму відшкодування ПДВ та попередження зловживань в цій сфері. Для обмеження порушень у сфері відшкодування ПДВ у вітчизняній науці та практиці напрацьовано вже низку пропозицій.

8. Інформатизація зовнішніх економічних зв'язків України.

9. Ідентифікація пріоритетних галузей, що потребують державної підтримки розвитку експортної діяльності. Крім того, назріла нагальна необхідність розробки та реалізації національної програми підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних компаній України, з відповідними деталізованими секторальними планами дій (як це, зокрема, було здійснено у Росії). Зокрема, вже зараз можна прогнозувати перспективу втрати порівняльних конкурентних переваг стосовно деяких «базових» експортних галузей. Важливим вектором досягнення міжнародної конкурентоспроможності є також стимулювання розвитку міжгалузевих комплексів технологічно пов'язаних виробництв (кластерів), здатних швидко нарощувати експорт наукоємних товарів, технологій, а також інформаційно-комунікаційних, науково-технічних, інжинірингових, ділових, освітніх, та інших високотехнологічних послуг.

10. Розробка плану превентивних заходів для запобігання витіснення українських товарів з ринків країн-партнерів. Відповідна робота сприятиме стабілізації очікувань суб'єктів ринку та мінімізуватиме негативні наслідки ринкових факторів та протекціоністських заходів країн - торговельних партнерів.

Запровадження заходів антикризової політики під час піку кризи 2008-2009 рр. та у наступний період в інших країнах в частині, що стосується заходів торгівельної політики, показало, що країни дуже відрізняються у виборі інструментів торгівельної політики. Для підтримки експорту переважно використовується фінансова, інституційна підтримка, що не суперечить нормам СОТ. Країни також лібералізують свої торгівельні режими для мінімізації наслідків кризи шляхом зниження нетарифних бар'єрів для експорту та пом'якшення обмежень для імпорту окремих товарів. Водночас для обмеження імпорту найчастіше застосовується підвищення імпортних тарифів та інші протекціоністські заходи.

Відповідно до сьогоднішніх реалій серед пріоритетних напрямків оптимізації розвитку імпортної діяльності в Україні є наступні.

1. Обмеження імпорту.

2. Лібералізація імпорту як захід сприяння експорту та посилення конкурентоспроможності. Актуальним для конкурентоспроможності українських виробників є оптимізація імпорту сировини та комплектуючих, що застосовується для виробництва готової продукції. Фактор здешевлення сировини, напівфабрикатів чи комплектуючих міг би стати суттєвим чинником цінової конкурентоспроможності українських товарів. Серед інструментів підтримки національного виробника ефективними є безвідсоткові податкові кредити фірмам, що зазнають проблем із збутом чи є виробниками імпортозамінної продукції, векселі та інші механізми відтермінування сплати податків. Особливо уразливими є позиції тих виробників, що випускають конкуруючу з імпортом продукцію, що оподатковується за пільговими ставками (наприклад, 0 % ПДВ при імпорті деяких товарів медичного призначення).

3. Запровадження заходів щодо диверсифікації географічної структури енергетичного імпорту з метою підвищення рівня безпеки внутрішнього ринку та забезпечення стабільності та передбачуваності функціонування основних експортоорієнтованих енергоємних галузей.

4. Підвищення рівня прозорості та конкуренції у сфері державних закупівель. Залучення до участі у тендерах іноземних компаній на отримання державних контрактів приведе до покращення якості та зниження вартості державних послуг. Проте доцільно також вивчити можливість запровадження певних критеріїв закупівель, за якими пріоритет буде віддаватися національному виробникові.

Зазначимо, що у 2010 році Україна домоглася перших позитивних зрушень у підвищенні енергетичної безпеки національної економіки в аспекті географічної диверсифікації імпортного постачання сирої нафти шляхом реалізації контракту між компанією «Укртатнафта» та Державною нафтовою компанією Азербайджану щодо постачання 3 млн. тонн каспійської нафти, що дозволило знизити фактично монопольну залежність від поставок російської нафти на рівні 92-100 % протягом періоду 2005-2009 рр. до 75,9 % у 2010 р.

міжнародна торгівля зовнішня тарифний

ВИСНОВКИ

Отже, світова торгівля розвивається в умовах глобальної кризи, фінансової дестабілізації, які охопили весь світ, хоча за прогнозами МВФ світова економіка виходить із рецесії раніше, ніж це передбачалося. Прогнози Світового банку стримані, але також доволі оптимістичні [1]. Успіху експортної політики України загрожує ряд проблем, які пригнічують розвиток експортного потенціалу, заважають зростанню міжнародної конкурентоспроможності.

На нашу думку, розв'язання цих проблем зводиться до наступного:

1. Необхідно створювати ТНК, діяльність яких відкрила б для економіки України нові можливості для інтеграції у світовий поділ виробництва, сприяла б збільшенню конкурентоспроможності на світовому ринку.

2. Необхідно здійснювати, в першу чергу, модернізацію ключових експортно орієнтованих галузей вітчизняної економіки, діяльність яких сприяла б поліпшенню експортних можливостей країни.

3. Необхідно посилити рівень законодавчого забезпечення з питань підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках в умовах інфляції, дії світових тенденцій до подорожчання енергоносіїв.

4. Необхідно розробити заходи державної підтримки багатовекторної експортної експансії української продукції на світовий ринок.

5. Враховуючи міжнародний досвід, посилити практику застосування антидемпінгових та спеціальних заходів з питань торговельного захисту вітчизняного виробника.

6. Вдосконалювати програму співпраці з іншими країнами, а також практику використання інструментів договірного врегулювання питань здійснення зовнішньої торгівлі, зменшення протекціоністських заходів між країнами (мито, квоти).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гальчинский А. Вилікувати економіку можна тільки на ліберальних засадах / А. Гальчинский // Дзеркало тижня» - 2010. - № 6-7. - С. 7.

2. Данилишин Б. Цінові підсумки 2009-го - кращі за останні роки / Б. Данилишин // Урядовий кур'єр. - 14 січня 2010. - № 6. -С. 5.

3. Державний комітет статистики України. Економіка України за січень 2010 р. // Урядовий кур' єр.- 2 березня 2010. -№ 39. - С. 6.

4. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка: [навч. посіб.] / Козак Ю.Г.,Лук'яненко Д.П., Макогон Ю.В. та ін.- [2-ге вид.]. - К. : Центр навч. літератури, 2004 . - С. 46, 47.

5. Козик В.В. Міжнародні економічні відносин: [навч. посіб.] / Козик В.В., Панкова Л.А.,Даниленко Н.П. - [5-е вид.]. - К .: Знання, 2004. - С. 45.

6. Контурова С. М. Концептуальна модель динамічного розвитку транснаціональних корпорацій в умовах глобалізації / С.М. Контурова // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - № 19. - С. 41.

7. Крупін В.Є. Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств / В.Є. Крупін // Регіональна економіка. - 2009. - № 1. - С. 114, 115.

8. Мочерний С. В. Економічна теорія : [посіб.] / С. В. Мочерний. - К. : 2003. «Академія». - С. 579.

9. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: [підруч.] / Ю.В. Ніколенко. - К. : ЦУЛ. - 2003. - С.486, 487.

10. Олефір В. Внутрішній споживчий ринок в умовах економічного спаду / В. Олефір // Діловий вісник. - 2010. - № 3 - С. 8.

11. Панфілова Т. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі / Т. Панфілова // Економіка України. - 2009. - № 6. - С. 84.

12. Програма соціально-економічного і культурного розвитку міста Кременчука та утримання його соціальної сфери, житлово-комунального господарства на 2008 рік. - Кременчук, 2008. - С. 51-53.

13. Статистичний щорічник України за відповідні роки - Київ, 1991 - 2011.

14.Авдокушин Е.Ф. “Международные экономические отношения”. Учебное пособие. М.: 1997.- 322с.

15.В.В. Козлик, Л.А. Панкова, Даниленко Н.Б. 'Міжнародні економічні відносини' 2008 р. Київ “Знання”

16.Дахно І.І. 'Міжнародна торгівля' 2-ге видання, 2007 р. Київ

17.Балаков П.К. 'Международные торговые отношения и расчеты' 1994 г. Москва.

18.Беляцкий С.А. 'Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции' Экономика Украины №9 2002 г.

19.Гольцберг А.В.Воронова Г.М. “Международная торговля” К.1994

20.Козик В.В., Панкова Л.А. “Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995

21.Кочетов Э.А.'Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины' Мировая экономика и международные отношения №11, 1999

22.Омельянович О. Н.'Состояние и проблемы торговли Украины' Экономика Украины №7 1999 г.

23.Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник.-К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

24.Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навчальний посібник: 2-ге вид., випр. і доп./ За заг. ред. А.І.Кредісова. - К.:ВІРА-Р, 2002.-552с.

25.Румянцев А.П., Климко Н.Г., Міжнародна економіка: - К.: Знання прес, 2003. - 447с.

26.Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.-- М., Инфра-М, 1998.

27.Циганкова Т. М. , Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 488с.

28.Школа І.М., В.М.Козменко “Міжнародні економічні відносини - Чернівці “Рута” 1996.- 620с.

29.http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/news_article?art_id=28800091

30.Resolve Falters As Global Prospects Worsen: The 9th GTA Report. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.globaltradealert.org/9th_GTA_Report

31.Постанова Кабінету Міністрів України № 925 від 14.10.2008 «Про першочергові заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному та хімічному комплексі» // Урядовий кур'єр від 30.10.2008 - № 203 (Втратив чинність).

32.Report to the TPRB from the Director-General on Trade-Related Developments // WT/TPR/OV/W/3 14 June 2010.

33.Постанова Кабінету Міністрів України № 938 від 4 жовтня 2010 р. «Про встановлення обсягів квот на окремі види сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню до 30 червня 2011 р., і затвердження Порядку видачі ліцензії на експорт окремих видів сільськогосподарської продукції та розподілу квот» // Урядовий кур'єр від 19.10.2010 - № 194

34.Report to the TPRB from the Director-General on Trade-Related Developments, WT/TPR/OV/W/5, 9 June 2011

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

Таблиця І Структура, динаміка та результати зовнішньої торгівлі товарами України з провідними країнами-партнерами, 2008-2010 рр.

Таблиця ІІ

Ставки акцизного збору в Україні (2010 рік)

Таблиця IV. Перелік товарів, на які зменшуються ставки вивізного (експортного) мита у 2011 році

Перелік товарів, на які зменшуються ставки вивізного (експортного) мита у 2011 році

ДОДАТОК 2

Динаміка обсягів високотехнологічного експорту України за товарними групами згідно класифікації (SITC rev. 3) у дол. США

ДОДАТОК 3

Динаміка частки високотехнологічних товарів у структурі експорту обробної

Розвиток міжнародної торгівлі на сучасному етапі. Торговий баланс України

3.1 Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

3.2 Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.ТОРГОВИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ

4.1 Міжнародна торгівля на сучасному етапі

Світова торгівля розвивається під впливом багатьох чинників, основними з яких є:

а) розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

б) зростання торговельно-економічної інтеграції з формуванням спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

в) лібералізація міжнародної торгівлі;

г) науково-технічна революція;

д) формування у країнах з перехідною економікою економічних моделей, орієнтованих на зовнішній ринок [5].

4.2 Платіжний та торговельний баланси України

Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:

Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив на валютний курс і валютну політику.

Залежно від того, куди надходять платежі, вони заносяться або в графу 'доходи', або в графу 'витрати' (відповідно кредит і дебіт).

4.3 Тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України у 2008-2011 р.р.

4.3.1 Короткострокові тенденції та особливості розвитку зовнішньої торгівлі товарами і послугами України у 2008 - 2010 р.р.

Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні у посткризовий період стали:

Рис. 4.1. Динаміка щомісячних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі товарами України за період 2006-2011 рр., млн.. дол. США

також стагнації окремих сегментів світового ринку, що призвело до зниження рівня цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках;

- активізація протекціоністських заходів на світових ринках та, зокрема, з боку торговельних партнерів по відношенню до України;

Таблиця 4.1.Порівняльний аналіз короткострокових кризових тенденцій зовнішньої торгівлі товарами України та її провідних торговельних партнерів у 2008-2011 рр.

Рис. 4.2. Динаміка квартальних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі послугами України за період 2006-2010 рр. , млн. дол. США

4.3.2 Структурні зрушення у зовнішній торгівлі товарами і послугами України у період 2008-2010 рр.

Трансформація географічної структури зовнішньої торгівлі України

Рис. 4.3.б. Динаміка географічної структури імпорту товарів у 2008-2010 рр., %

Рис. 1.4.а. Динаміка географічної Рис. 1.4.б. Динаміка географічної структури структури експорту послуг з України у імпорту послуг до України у 2008-2010 рр., % 2008-2010 рр., %

Трансформація товарної структури зовнішньої торгівлі України

Рис. 4.7а. Динаміка структури експорту послуг з України у 2008-2010

Рис. 4.7б. Динаміка структури імпорту послуг до України у 2008-2010

4.3.3 Інтегральні характеристики структури експорту України

Рис. 4.8. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Рис. 4.9. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного імпорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Рис. 4.10. Динаміка коефіцієнту диверсифікації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009

Структура товарного експорту України (або рівень його диверсифікації5) значно відрізняється від світової, як видно з рисунку 4.10.

В цілому ж, як і раніше, світові тенденції трансформації товарної структури торгівлі визначаються високорозвинутими країнами світу.

Структура товарного експорту України (або рівень його диверсифікації⁵) значно відрізняється від світової, як видно з рисунку 4.10.