Реформування Організації Об’єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 2005-2010 роки

/

/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

НА ТЕМУ: Реформування Організації Об'єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 2005 - 2010 рр. (за опублікованими документами ООН)

ЗМІСТ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВСТУП

1. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ООН НАПРИКІНЦІ 2005 РОКУ

2. ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ І РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ КАРНОГО ПРАВОСУДДЯ

3. РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМІСІЇ ООН

4. ПІДТРИМКА МІЖНАРОДНОГО МИРУ: РОЛЬ РБ ООН В ПІДТРИМЦІ РЕФОРМИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ

5. РАДА БЕЗПЕКИ: ПИТАННЯ СПРАВЕДЛИВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА І РОЗШИРЕННЯ ЇЇ ЧЛЕНСЬКОГО СКЛАДУ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА ТА ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється значна роль. Світ у XXI-му столітті став глобальним і взаємозалежним, на світову арену вийшли нові недержавні актори, стали з'являтися нові норми міжнародно-правового регулювання, що вступають у протиріччя зі старими та з'являється необхідність створення нової форми міжнародного співробітництва. З часу закінчення Другої світової війни у світі відбулися великі зміни, що зумовили необхідність адаптації ООН до нових умов.

Так, принцип невтручання у внутрішні справи вступає в протиріччя з гуманітарним втручанням, нові концепції «превентивного втручання» і «нелегітимність авторитарних режимів», активно використовуються у зовнішній політиці Західних держав, порушуються базові принципи державного суверенітету та непорушності кордонів. Яскравими прикладами протиріччя норм є ситуації навколо Косово та Іраку.

Відбувається перебудова світової політичної системи, її відхід від Вестфальської моделі. ООН створювалася для регулювання міждержавних відносин, і тепер потребує оновлення задля її адаптації до нових реалій сьогодення попри значимості ролі ООН, на її адресу лунає справедлива критика стосовно неспроможності вирішувати конфлікти, які все частіше спалахують на теренах сучасного світу. У результаті стара миротворча тактика, націлена на вирішення конфліктів між державами, виявилася неефективною у випадках конфліктів і масових лих у межах окремих держав, таких як Сомалі, Руанда, Боснія, Ангола, Сьєрра-Леоне. Важливе значення для підвищення ефективності та авторитету ООН є складний і довготривалий процес реформування, який було розпочато одразу після створення самої Організації. Посівши на посаду Генерального секретаря ООН в 1997 році К. Аннан визначив реформу ООН пріоритетним напрямком своєї діяльності, зазначивши: «головна мета нинішніх реформаторських зусиль - це створення нової культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єднаних Націй, які дозволять швидше реагувати на невідкладні потреби міжнародного співтовариства…». Проблема удосконалення системи функціонування ООН та її поступове вирішення стали питанням номер один особливо активно після призначення на пост Генеральним Секретарем Кофі Аннана. Реформування Організації - необхідне явище, яке стимулюватиме до злагоджених дій в процесі співробітництва держав. Але реформування Організації було б простим у вирішенні, якщо б не бажання кожної з країн-учасниць бачити процес реформування ООН через призму своїх власних інтересів, однак керівництву ООН потрібно ретельно роздивитись представлені проекти і кваліфіковано прийняти рішення. Адже кількість членів ООН з часів її утворення збільшилося до 193, і поступово виникло питання про розширення числа постійних членів Ради Безпеки ООН, де країни, що розвиваються, в тому числі ісламські, зовсім не представлені.

Організація існує виключно на основі норм міжнародного права, черпає в ньому сили і підтримує його дієвість, на мою думку, спроможна задовольнити потреби світової спільноти в подоланні неминучих непорозумінь на спільному шляху прогресу в усвідомленні свободи і братерства. Ефективність організації в подоланні внутрішніх протиріч, її спроможність організувати виконання її головних місій - все це потребує значних зусиль після реформування Організації.

Тому, проблематика, пов'язана з історією реформування ООН, на сьогоднішній день характеризується великою мірою актуальності.

Стан вивчення проблеми дослідження. Історія реформування ООН привернула увагу величезної кількості вчених. Не оминула увагою цю проблему і українська наукова громадськість. Переважна більшість праць вітчизняних дослідників присвячена дипломатичним та міжнародно-правовим аспектам історії Організації Об'єднаних Націй. Серед вчених, які присвятили час вивченню цих питань можна згадати С.В.Віднянського, Л.Ф.Гайдукова, Б.М.Гончара, О.Івченко, О.А.Коппель, О.В.Крапівіна, Ю.В.Крушинського, С.С.Трояна, В.С.Бруза, М.Й.Марущака та багатьох, багатьох інших.

В якості особливої групи робіт з даної проблематики можна назвати магістерські дослідження та дипломні проекти, які виконувалися на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин протягом останніх років. Серед них можна згадати роботу Аліни Дем'янчук, яка влітку 2011 року представила дослідження «Реформування Організації Об'єднаних Націй: проблеми та їх вирішення, 1997 - 2005 рр.». Дана робота освітлює перший етап реформування ООН в рамках програми, запропонованої К.Аннаном у 1997 році й деякі підсумки цього дослідження. В результаті проведених консультацій з виконавицею роботи, було використано в рамках нашої роботи. Разом два дипломних проекти являють собою логічно і хронологічно пов'язані між собою частини програми вивчення новітньої історії ООН, започаткованої к.і.н., доц. І.В.Грицьких у 2006 році на базі кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка». Торкалися проблеми реформування ООН і магістранти, які завершували магістратуру ЛНУ імені Тараса Шевченка в 2006 - 2008 роках. Тут можна згадати магістерські дослідження Н.В.Олімпієвої «Політика Росії в Організації Об'єднаних Націй по проблемі боротьби з міжнародним тероризмом, 2000 - 2005 (за опублікованими документами ООН та МЗС Російської Федерації)» (2007 рік) та О. Міщенко «Реформування ООН » (за опублікованими документами ООН) (2009 рік). Ці роботи виявилися корисними не тільки з огляду на матеріал, який вони містять в собі, а й з точки зору опанування методики роботи з документальними матеріалами, що містяться в базі даних ООН.

Російська історіографія також представлена чималою кількістю робіт, переважно міжнародно-правової спрямованості.

Окремі аспекти реформування ООН, такі як реформування її Устава, Ради Безпеки, ЭКОСОР, миротворчого та правозахисного механізмів у своїх статтях аналізують В.Ф. Заємський , С.В. Кортунов, В.Б. Пядишєв, К.Р. Шликов, Н.В. Мурашкін, Е.М. Прімаков, Э.С. Кривчікова, В. Н. Фьодоров, А. Г. Задохін, А. А. Орлов, С. В. Черніченко, В. А. Карташкін та багато інших. Правовим і міжнародно-політичним питанням реформування ООН присвячені й інші роботи російських дослідників, а також учених - вихідців з країн світу, або таких, що вели дослідження в рамках російських академічних структур. Серед числа цих авторів можна згадати А.Х.Абашидзе [1], Н.Н. Аркад'єва [4], А.Ю.Борзову [5], А.Я.Капустіна [10], Ф.Лук'янова [14], С.В.Черніченко [25] та інші.

Частина із згаданих робіт торкається періоду, який не входить до предметного поля даного дослідження. Та існують і такі роботи, які містять відомості з подій, що відбувалися саме в досліджуваний період (2005 - 2010 рр.) . Тут можна згадати низку робіт авторів, які взяли участь в конференції, присвячені 60-річчу Організації Об'єднаних Націй, яка відбулася в 5 - 6 жовтня 2005 року, та ряд інших дослідників, які звертали увагу на досліджувані питання [95].

Цих авторів цікавив доволі специфічний аспект проблеми, а саме - ставлення окремих країн та їх угруповань до проекту реформування ООН. Так, А.Ю.Борзова вивчала ставлення до реформування ООН країн Латинської Америки [5]; Стаття М.Л.Вишневського присвячена вивченню американського бачення проблеми реформування Організації [6]; І.Кривенко порівнює позиції Росії та країн Латинської Америки в цьому питанні [11]; питання модернізації ООН в політиці Китаю і Японії розкрив в своєму матеріалі Тхі Бік Нгок Нгуен [23] і т.д..

Розглядалися на цій конференції й більш загальні питання, пов'язані з нашою темою. Так, А. Ерпулева зосередила увагу на аналізі обговорення проблеми реформування ООН на Всесвітньому Саміті 2005 року [7]; А.Я.Капустін торкнувся з проблеми реформування Уставу ООН на рубежі XX- XXI віків [10]; Т.Кулієв розкрив зміст дискусії держав з питань реформування Ради Безпеки [13] і т.д.

Необхідно також згадати Дипломатичний щорічник - 2005, який є збіркою наукових статей, випущеним на честь 60-річчя Організації Об'єднаних Націй. У рамках Дипломатичного щорічника [28] здійснено спільний російсько-українсько-білоруський проект, присвячений Ювілею ООН - публікуються дослідження з оонівської проблематики російських, українських і білоруських дипломатів, учених і політиків. У даних роботах аналізуються питання, пов'язані з історією ООН, основні проблеми , що стоять перед Організацією, в тому числі і її реформа, а також діяльність Росії, України і Білорусії в ООН. Випуск продовжую серію «Щорічників», які Дипломатична академія МЗС Росії видає з 1998 року. Що стосується російської історіографії, особливо слід зупинитися на аналізі матеріалів російської версії Вільної енциклопедії - Вікіпедії [19], яка містить статтю, присвячену реформуванню ООН, яка, між іншим, відображає сучасне бачення російськими вченими досліджуваної проблеми. Зокрема, серед проблем реформування автор статті згадує нестачу представництва країн, що розвиваються, привілейований стан постійних членів Ради Безпеки ООН (очевидно, на думку автора, з цим слід боротися в першу чергу), тенденція до створення однополярної структури світу при домінування США, необхідність вирішення фінансової кризи через знов-таки - розширення представництва в РБ ООН.

Разом з тим, як це не дивно, серед напрямків реформування ООН зазначаються зовсім інші питання. Серед них звільнення ООН від політичної кон'юнктури, збільшення оперативності реагування на кризи і конфлікти, розширення повноважень миротворців і перенос організаційної роботи, і, передусім, Департаменту з миротворчих операцій, з Нью-Йорка на місця подій.

Таким чином, в результаті аналізу доступної історіографії, можна дійти висновку, що в існуючих відомих нам працях головну увагу було приділено:

· історії та перспективам реформування Ради Безпеки ООН, як органу, що дозволяє здійснювати вирішальний вплив на поточні проблеми в світовій політиці.

· вивченню думок та позицій конфліктуючих сторін із зазначеного питання, а також бачення країнами та їх угрупованнями можливих перспектив загальної перебудови Організації;

· правовим та міжнародно-політичним аспектам існуючих проектів реформування ООН.

Змістовна, або, іншою мовою - фактологічна сторона ходу, не запланованих, а реально здійснених результатів процесу реформування ООН, в існуючій і доступній нам літературі не відображена. У зв'язку з цим виникла необхідність розширення інформаційної бази дослідження за рахунок документальних матеріалів.

Джерельна база дослідження. Дослідження засноване на досить широкій джерельній базі. В основу класифікації використаних в роботі джерел покладено принцип спільності їх походження, змісту і призначення. Загалом їх можна поділити на декілька категорій.

Основну масу документів складають доповіді Генерального секретаря та звіти спеціальних органів ООН, які можуть містити доволі широке коло матеріалів, серед яких - змістовні «додатки», призначені для інформування членів спеціальних органів ООН. Прикладами такого роду документів може слугувати доповідь Генерального Секретаря К. Аннана «За більшої свободи: до розвитку , безпеки і прав людини для всіх» [41], представлений 23 березня 2005 року, який є фактично звітом про підсумки перших п'яти років здійснення Декларації Тисячоліття, а також програмою дій з перебудови всієї системи міжнародних відносин і самої ООН на основі ідей Групи високого рівня.

У Доповіді Генеральний Секретар закликав держави-члени перетворити ООН так, «як про це ніхто раніше і не мислив і з небаченим колись сміливістю й оперативністю» [38]. Також необхідно згадати і доповідь «Більш безпечний світ : наша спільна відповідальність» [81] у якому Група високого рівня виклала нове бачення системи колективної безпеки в двадцять першому столітті. У доповіді дається аналіз сучасних проблем миру і безпеки, оцінка колективних дій при вирішенні цих проблем, огляд функціонування основних органів ООН [55]. У доповіді робиться більше ста рекомендацій, спрямованих на зміцнення ООН шляхом зміни концептуальних основ її діяльності [75].

Ці доповіді, з урахуванням особливостей внутрішньої процедури розгляду проектів документів, мають не стільки декларативний, скільки «констатуючий» характер. Їх проголошення має скоріш ритуальне, аніж дискусійне значення. Майже в повному обсязі без значних змін по суті пропозиції використані Доповіді були підкріплені відповідними резолюціями.

Необхідно окремо згадати Підсумковий документ, прийнятий державами-членами на Ювілейному саміті ООН у вересні 2005 року, який представляє собою програму дій з реформування ООН [67]. Підсумковий документ можна оцінити неоднозначно, оскільки містить як ряд нових домовленостей, так і прогалини, пов'язані з нездатністю держав-членів ООН прийти до консенсусу у таких основоположних питаннях як визначення тероризму, реформа Ради Безпеки, а також роззброєння і її нерозповсюдження [78].

Резолюції ГА ООН складають другу підгрупу офіційних документів ООН. Ці матеріали, щоправда, важливі для нас лише як «фактичне підтвердження» втілення того чи іншого програмного елемента в реальну практику Організації. Самі по собі вони майже не містять інформаційних матеріалів, але за ними можна якісно відслідковувати динаміку подій. Прикладом такого роду документів в дані роботі може бути Резолюція, прийнята ГА по доповіді П'ятого комітету «Укріплення системи Організації Об'єднаних Націй: програма подальших перетворень» [86]. Щоправда, зрідка в додатках до резолюцій містяться довідкові матеріали, які, тим не менш, майже завжди дублюють інформацію, яка міститься в матеріалах підготовчого циклу роботи, «дорезолюційні» матеріали.

Серед корисних для даного дослідження документів можна виокремити особливий тип - Офіційні записки Генерального секретаря. Вони також можуть мати як звітний, так і програмний характер, в залежності від історичного моменту. Як приклад можна привести документ «Віддача від реформи управління людськими ресурсами» [70]. Цей документ носить ярко виражений звітний характер, або характер матеріалів самоаналізу. А наступні два документа - навпаки, носять програмний характер, що випливає навіть з їх назви. Це записка Генерального секретаря «Наступні міри за підсумками Саміту тисячоліття» [74] та записка Генерального секретаря з пункту 59 порядку денного п'ятдесят восьмої сесії ГА ООН з питань укріплення Організації Об'єднаних Націй [44]. Останній з наведених документів взагалі містить констатацію подій та процесів чисто інформаційному плані. Це записка Генерального секретаря «Укріплення координації в області безпеки в системі ООН» [79].

Загалом характеризуючи джерельну базу, слід привернути увагу до об'єктивності інформації, зведеної в них. Незважаючи на те, що серед держав-членів ООН немає повноцінної згоди щодо загроз міжнародному миру і безпеці та ролі ООН, все ж таки доповіді, резолюції, програми були затверджені [76]. Одним словом - позиції країн-членів ООН з усіх досліджуваних питань і з головного питання - реформи ООН - в даних документах представлені як результат компромісів [96]. Разом з тим охарактеризовані матеріали доволі можна визнати інформаційно багатими, такими, що в сукупності не залишають «провалів» у висвітленні досліджуваної проблематики, хоча й у специфічному ключі. Отже, якісні і кількісні характеристики джерельної бази дозволяють поставити і вирішити певні дослідницькі задачі [94].

Таким чином, узагальнюючи результати аналізу історіографії і джерельної бази роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Наявна історіографія не містить систематизованого історичного викладення подій в рамках програми реформування ООН, яка виконувалася в 2005 - 2010 роках.

2. Доступні документальні матеріали дозволяють створити науково-історичну реконструкцію в світлі опублікованих офіційних документів, які народилися в результаті діяльності цієї міжнародної структури. Отже, характер інформаційної бази роботи дозволяє поставити завдання, які можуть бути вирішені в рамках даної роботи.

Виходячи з цього було визначено мету дослідження - зробити науково-історичну реконструкцію офіційного ходу реформування ООН в 2005 - 2010 роках в світлі опублікованих документів ООН.

Реалізація мети роботи планується в рамках наступних завдань:

1. Встановити хронологічну послідовність найважливіших подій, які стосуються висування та реалізації заходів з реформування ООН в 2005 - 2010 роках;

2. Охарактеризувати зміст реалізованих новацій в організації діяльності ООН в період, що досліджується;

3. Спробувати, за наявності, виявити фази розгортання досліджуваного фрагменту історичної дійсності, і, в підсумку, фактологічно обґрунтувати відповідну періодизацію.

Відповідно до задач дослідження, об'єктом дослідження є історія Організації Об'єднаних Націй в обраний період часу. Предметом дослідження виступає процес реформування ООН в 2005 - 2010 роках в світлі опублікованих офіційних документів цієї організації.

Хронологічні межі дослідження визначені природним ходом подій. Нижня хронологічна межа (2005 рік), а саме з 21 березня 2005 року, закінчення першого етапу реформи ООН, започаткованої Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном, та проведення Ювілейної Конференції присвяченнiй 60-річчy ООН, а з іншого боку - початок підготовки передачі посади Генерального секретаря новій людині. Верхня межа (2010 рік) відповідає завершенню другого етапу реформування в історії ООН, підведення підсумків стану та визначення подальших перспектив реформ.

Методологія і методи дослідження. Робота ґрунтується на методології позитивізму, в рамках якої дослідник не ставить перед собою задачу порівняти реальний план подій з його ідеальною проекцією (нормою), а обмежується встановленням фактів та їх хронологічної послідовності на основі вивчення документальних матеріалів. Певною мірою, виходячи зі специфіки предмету дослідження, в роботі було використано методологічні прийоми так званої «мікроісторії», оскільки виконавця магістерської роботи цікавить лише один, доволі вузький аспект історичної дійсності в дуже вузьких хронологічних рамках - це відображення процесу реформування ООН в документах цієї організації.

Головним методом, який використовується в роботі, слід визнати метод аналізу документів, оскільки переважна частка використаного для композиції тексту матеріалу - інформація, яка міститься у відповідних документах.

Наукова новизна дослідження Оонівськая проблематика в українській науковій літературі висвітлюється досить бідно, що є парадоксальним, з огляду на ту ступінь важливості, яку Україна надає ролі ООН у веденні свого зовнішньополітичного курсу , а також у вирішенні міжнародних проблем. Дана робота - одна з перших у вітчизняній історіографії спроба зробити реконструкцію ходу реформування ООН в 2005 - 2010 роках в світлі опублікованих документів цієї організації, переважна більшість з яких введено до наукового обігу вперше.

Практична значущість роботи полягає, передусім, в її націленості на формування дидактичної бази в рамках підготовки фахівців зі спеціальностей «Історія» та «Міжнародні відносини».

Крім цього, результати дослідження можуть бути корисними та бути використані для подальших науково-історичних розвідок, передусім у зв'язку з тим, що в дослідження побудоване виключно на основі вперше введених до наукового обігу документальних матеріалів, а отже - відкриває нову сторінку у всесвітній історії.

1. СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ ООН НАПРИКІНЦІ 2005 РОКУ

реформування економічний новація організаційний

Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. в місті Сан-Франциско на завершальному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації і набрав чинності 24 жовтня 1945 року [24].

Питання про реформу ООН, і в першу чергу Ради Безпеки, піднімався з самого моменту створення Організації. ООН об'єднує значну кількість членів і наявність розбіжностей і незадоволеності по тому або іншому приводу цілком природний процес, який до того ж вказує на те, що Організація живе і розвивається.

ООН, на відміну від своєї попередниці Ліги Націй, досить успішно справляється з поставленими цілями. Статут ООН також з'явився ефективним інструментом підтримки міжнародного миру і безпеки [26]. За роки роботи ООН придбала безперечний авторитет в світовій спільноті, що доводиться різким зростанням кількістю її членів. Поза сумнівом, зміна політичній ситуації в світі вимагає адаптації до неї і найбільшої міжнародної організації. Тут мають бути враховані думки всіх її членів. Ідеальний баланс створює і наполегливе прагнення держав, що розвиваються, реформувати ООН, і холодна розсудливість постійних членів з цього питання. Таке співвідношення сил забезпечував розвиток реформи в розумних межах, щоб не порушити ефективності роботи Організації в цілому і Ради Безпеки зокрема.

СРСР і інші постійні члени Ради Безпеки завжди виступали проти якої-небудь модернізації засад діяльності Організації, приводячи в доказ аргументи про те, що Статут прекрасно діє і без оновлення, нагадуючи, що в цей документ і так закладені чималі можливості і резерви і що обов'язок всіх держав-членів зосередити зусилля і увагу не на питаннях того, що передивляється, а на тому, щоб строго і послідовно виконувати вимоги Статуту [27].

Велике значення має встановлення самим статутом процедури реформування Статуту.

За час існування Статуту до нього були внесені наступні зміни: поправки до статей 23, 27 і 61 Статуту були прийняті Генеральною Асамблеєю 17 грудня 1963 року і набрали чинності 31 серпня 1965 року [22]. Поправка до статті 109, прийнята Генеральною Асамблеєю 20 грудня 1965 р., набрала чинності 12 червня 1968 року.

Поправка до статті 23 Статуту збільшує число членів РБ ООН з 11 до 15 (збільшена кількість лише тимчасових членів до 10, постійних членів зміни не торкнулися). Раніше передбачалася складна система вибору кандидатів на тимчасові місця, що значно затягувало цей процес. Переглянута система була така, що при перших виборах непостійних членів з 11 до 15 два з чотирьох додаткових членів обиралися на термін в 1 рік [21]. В результаті при подальших виборах щороку Генеральною Асамблеєю обираються 5 непостійних членів, замість трьох, як було у минулому.

Внесення до Статуту ООН таких поправок спричинило певні зміни порядку ухвалення рішень Радою і значно підвищило роль непостійних членів [20]. Так, для ухвалення рішень по процедурних питаннях досить голосів лише непостійних членів. У ситуації ж, якщо усі 5 постійних членів утримаються, то голоси непостійних членів буде вистачати для ухвалення рішення і по не процедурних питаннях, що відносяться до підтримки і відновлення міжнародного миру і безпеки. Таким чином, була прийнята резолюція 344 РБ з питання про Мирну конференцію з положення на Близькому Сході, що відкрилася в Женеві 18 грудня 1973 року [12].

Виправлена стаття 27 передбачає, що вирішення РБ з процедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), і зі всіх інших питань - коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), включаючи співпадаючі голоси п'яти постійних членів РБ (так званий принцип одноголосності постійних членів або «принцип вето»). Тим самим Статут ООН виходить з необхідності узгодженості дій постійних членів РБ в області підтримки міжнародного миру і безпеки [8] .

Резолюція Генеральної Асамблеї 1991 від 17 грудня 1963 року встановила новий порядок представництва основних географічних районів світу в РБ [73]. Відповідно до резолюції 5 з 10 непостійних членів обираються від держав Азії і Африки, 2 - від Латинської Америки, 1 - від регіону Східної Європи, 2 - від регіону Західної Європи і інших держав.

Поправка до статті 61 збільшила число членів Економічної і Соціальної Ради з 18 до 27. Подальша поправка до цієї статті, що набрала чинності 24 вересня 1973 року, збільшила число членів Ради з 27 до 54 [68].

Поправка до першого пункту статті 109 передбачала, що час і місце проведення Генеральної Конференції держав-членів з метою перегляду Статуту визначаються двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї і голосами будь-яких 9-ти (раніше семи) членів РБ. Пункт 3 статті 109, який передбачає можливість скликання конференції з перегляду Статуту, був розглянутий Генеральною Асамблеєю і РБ на десятій черговій сесії ГА в 1955 р. і залишений в його первинному формулюванні: «голосами будь-яких семи членів Ради Безпеки».

У 70-х роках прихильники перегляду Статуту почали домагатися розширення чисельного складу РБ з 15 до 21, мотивуючи це необхідністю поліпшення представництва в Раді африканських і азіатських держав [58].

Таким чином, можна зробити висновок, що ідеї реформування ООН - і зокрема - Ради Безпеки - зовсім не нова. Вона може вважатися одноліткою самої організації. Але в 1997 році було сформульовано таку програму реформ, яка торкнулася не стільки питань представництва, скільки самих механізмів роботи Організації і, власне кажучи, питання її життя або небуття [39].

Перший етап реформування ООН, ініційованого Генеральним секретарем організації Кофі Аннаном з надією зробити Організацію Об'єднаних Націй менш громіздкою, ефективнішою, дієвішою і такою, що більш оперативно відкликається на побажання і потреби її членів, а також реалістичнішою в своїх цілях і зобов'язаннях, може датуватися 1997 - 2001 роками [3].

Саме в цей час від перших, поки що декларативних, хоча і багатообіцяючих заяв, реформатори перейшли до рішучих дій. У 2000-му році провівши апробацію вибраного курсу на реформування організації на засіданні Саміту тисячоліття, і підкріпивши програму реформ Декларацією тисячоліття Організації Об'єднаних Націй [38], Генеральний секретар і Група стратегічного планування опинилися наготові сформулювати на початку 2002 року програму подальших перетворень [40].

Тим часом в кінці 2001 року вже можна було підвести деякі підсумки. Узявши старт в області організаційного реформування, ООН придбала за 1997-2000 роки декілька нових посадових осіб. Була заснована посада першого заступника Генерального секретаря ООН, посада Верховного комісара з прав людини. Була створена Група стратегічного планування при канцелярії Генерального секретаря [54].

Організаційні перетворення відразу ж розкрили проблему браку кваліфікованих кадрів, а також низький рівень захищеності персоналу ООН. Вирішенню цієї проблеми також присвячувалася значна частина часу і сил.

На тлі активності в цій області практично малозначимими стали пропозиції по виробленню контурів оновлення стратегії і доктрини миротворчості її операцій з підтримки миру [51].

Проте базовим компонентом, який повинен був забезпечити життєвість запланованих перетворень, було питання реформування методів фінансування діяльності організації, для чого Генеральний секретар зробив кроки по зміцненню взаємодії з лідерами ділового світу.

Підсумки 2000 - 2001 року показали, що необхідно було приділяти увагу і процесу планування бюджету у напрямі додавання йому більш усвідомленого, практичного характеру [47].

В той же час названі кроки можна розглядати лише як «вступ» в реформу, розвиток якої був питанням майбутнього. За великим рахунком, в 2001 році, після підведення підсумків Саміту тисячоліття, автори реформи лише приступили до її реалізації. Подальші заходи щодо реформування Організації Об'єднаних Націй повинні були розвинути досягнуті успіхи і розвернути роботу по розширенню фронту перетворень [56].

В той же час, необхідно відзначити, що в розглянутий період на порядку денному стояли зовсім не питання політичного домінування або представництва в ключових органах ООН. В даному випадку ці питання опинилися на другому плані. Очевидною особливістю плану перетворень і особистою заслугою Генерального секретаря Кофі Аннана необхідно визнати націленість реформ на дійсне додання організації більшої ефективності, що, до речі, цілком відповідає основним цілям її прихильників.

Все це дозволило Генеральному секретареві в преамбулі до чергового пакету реформ відмітити, що «діяльність Організації Об'єднаних Націй стала більш узгодженою, і її різні компоненти краще співробітничають один з одним. Налагоджено плідне партнерство з широким колом недержавних суб'єктів. В цілому з часом Організація міняється. Вона почала діяти ефективніше, відкрито і творчо» [ Укрепление Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований. Доклад Генерального секретаря (A/57/387). - Нью-Йорк, ООН. - 9 сентября 2002 года. - 41 с.].

У 2002 - 2005 роках Генеральний секретар ООН зі схвалення Генеральної Асамблеї, послідовно проводив політику реформування, направлену на підвищення ефективності ООН при збереженні традиційної схеми розподілу повноважень на вищому рівні (у Раді Безпеки ООН). Перш за все це виразилося в реалізації положень Декларації тисячоліття ООН, а також прийнятої на її основі програми подальших перетворень.

В цей час реформаторів цікавили, в першу чергу, вирішення кадрової проблеми, яка забезпечувала перспективу справі зміцнення організації. У Туріні був відкритий Коледж персоналу Організації Об'єднаних Націй. У самій Організації були введені посади Омбудсмена персоналу Організації Об'єднаних Націй для сприяння неофіційному врегулюванню спорів між персоналом і адміністрацією, а також штатний Координатор Організації Об'єднаних Націй з питань безпеки в рангу помічника Генерального секретаря.

Крім того, відповідно до доповіді «Програма подальших перетворень» (A/57/387), увага була приділена і вирішенню проблеми ведення документації, а також інформаційного забезпечення комітетів і інших органів ООН. Зокрема, був реорганізований Департамент суспільної інформації, в Брюсселі був відкритий єдиний Регіональний інформаційний центр Організації Об'єднаних Націй для Західної Європи, продовжилася робота з підтримки електронних баз офіційних документів і правових актів ООН [36].

Були зроблені перетворення і організаційної структури, яка стосувалася вирішення питань глобальної безпеки, - в кінці 2003 року створена Група високого рівня з погроз, викликів і змін, яка вже 2 грудня 2004 року підготувала доповідь, озаглавлений «Безпечніший світ: наша спільна відповідальність» [77], чим показала свою практичну значущість.

Ці й інші новації свідчили про важливі зміни не лише в сучасній їм ситуації, але і в структурі майбутнього ООН.

Та все ж, численні факти перетворень, які у великій кількості фігурують в документації Організації, демонструють одну магістральну тенденцію, - їх націленість на підвищення ефективності ООН в забезпеченні світового розвитку. Саме ця проблема, на наш погляд, стоїть в центрі здійснюваних реформ.

Значимою точкою відліку, яка стала гучним викликом для продовження модернізації ООН було проведення Всесвітнього Саміту 2005 року, а саме відома промова Генерального секретаря Кофі Аннана: «За більшої свободи: до розвитку , безпеки і прав людини для всіх» [42], в якій були наведені всі результати досягнутого за останні п'ять років в здійсненні Декларації тисячоліття, а також і розглянуті питання на майбутнє.

Реформи 1997 - 2005 років логічно підвели Організацію до ювілейних заходів, які сприяли новій хвилі консолідації її членів на шляху вирішення найважливіших завдань. А сам Генеральний секретар, батько реформи і головний її прихильник, згідно висповіданим ним самим принципам, готувався до передачі своїх повноважень своєму наступникові, новому Генеральному секретареві ООН Пан Гі Муну.

Але імпульс, який був наданий К. Аннаном процесу реформування, вже виступав доволі самостійним фактором, якими навіть новий генеральний секретар не міг нехтувати.

На порядку денному послідовно виникали питання, пов'язані з поглибленням перетворень в областях, який вже торкнулися реформатори, а також нових кроків, націлених на подальший рух реформ. Серед таких найбільш вагомими питаннями стали такі як зміцнення законності і реформування інститутів карного правосуддя, реформа європейської економічної комісії ООН, підтримка міжнародного миру і безпеки та визначення ролі Ради Безпеки в цій важливій справі. Нарешті, не залишилося без уваги і найбільш резонансне питання, пов'язане з визначенням більш справедливого представництва і розширення членського складу Ради Безпеки ООН. Кожний з цих та деякі інші питання заслуговують на окрему увагу.

2. ЗМІЦНЕННЯ ЗАКОННОСТІ І РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ КАРНОГО ПРАВОСУДДЯ

Протягом більш ніж шістдесят років ООН є загальновизнаним центром координації діяльності держав та міжнародних організацій у боротьбі зі зростаючою злочинністю. Її робота в цій сфері здійснюється як усередині держав, так і на міжнародному рівні.

Боротьба зі злочинністю досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм прийняття уніфікованих міжнародних кримінально-правових актів та еталонів поводження з правопорушниками. До компетенції Генеральної Асамблеї входить підготовка проектів міжнародних договорів та інші форми нормотворчості, Секретаріату ООН, Економічної і Соціального Ради ООН (ЕКОСОР) та інших органів і специалізірованних установ ООН [45].

Велику роль в цьому плані грають проводимі в рамках ООН конференції і конгреси. Основним органом, координуючим діяльність держав у боротьбі зі злочинністю, є ЕКОСОР ООН.

У його складі постійно функціонує Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, яка підготовлює і проводить раз на п'ять років конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Конгреси). Проведені раз на п'ять років, ці Конгреси вносять істотний вплив на формування політики в галузі кримінального правосуддя, а також на розробку політики і професійної практики на національному рівні по всьому світу.

На даний момент роль Конгресів особливо велика, оскільки глобалізація багатьох сучасних проблем, включно зі злочинністю, робить міжнародне співробітництво однією з найбільш нагальних завдань. Зусилля ООН на цьому напрямку - не перша спроба міжнародного співтовариства розробити звід керівних принципів у галузі кримінального правосуддя.

У ході одинадцятого Конгресу, проведеного 26 травня 2005 року в Відні була прийнята Бангкогская декларація [33], що представляє собою важливий політичний документ, що закладає основу для зміцнення міжнародної координації та співробітництва з метою попередження злочинності та боротьби з нею, і формулює основні напрямки цього співробітництва [34].

Світовому банку та іншим міжнародним фінансовим установам, було запропоновано розширювати співпрацю та координацію з органами Організації Об'єднаних Націй, що займаються питаннями підтримки законності, у тому числі Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності, з метою сприяння більш комплексного підходу до надання допомоги для нарощування потенціалу в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя. Також було визнано бажаним поглиблення співробітництва у розслідуванні кримінальних справ транснаціонального характеру, в якості внеску до встановлення законності і її зміцнення [43], а також поширити практику надання допомоги державам-членам на їх прохання, особливо найменш розвиненим країнам, та країнам що розвиваються, країнам з перехідною економікою, а також країнам, які виходять з конфліктів.

Щодо фінансування Програми по запобіганню зростаючої злочинності було запропоновано всім державам добровільні внески до Фонду Організації Об'єднаних Націй на надання прямої підтримки такої діяльності, у тому числі, у належних випадках, надавати технічну допомогу з метою виконання зобов'язань.

20 лютого 2006 у Відні Комісією з попередження злочинності та кримінального правосуддя була проведена конференція, присвячена зміцненню законності і реформ інститутів кримінального правосуддя, включаючи постконфліктне відновлення [46]. На конференції були розглянуті питання надання допомоги країнам, що знаходяться в постконфліктній ситуації, а також конкретні практичні стратегії надання допомоги у зміцненні законності, особливо в країнах, що пережили конфлікти. Приділялася особлива увага найбільш постраждалим країнам у Африці.

Була проведена реформа інститутів кримінального правосуддя, що стосується створення глобальної основи для забезпечення законності, закріплення в державних актах вимоги про дотримання законності, що виявилося дуже вагомою реформою для деяких країн.

Так, наприклад, у колишній Югославській Республіці Македонії до Конституції були внесені зміни з метою підвищення рівня незалежності судових органів за допомогою зміцнення Державного судової ради, який несе відповідальність за призначення суддів і звільнення їх з посади.

Багато держав повідомили, що одним з основних шляхів забезпечення верховенства закону є здійснення принципу законності, що вимагає чіткого формулювання законів у законодавчій системі і заборони їх зворотної сили [49].

У зв'язку з цим деякі держави повідомили про нещодавно прийняті законодавчі акти у відповідності до вищезазначених міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з незаконним обігом наркотиків, злочинністю та тероризмом.

Як визнала Економічна і Соціальна Рада в своїй резолюції від 22 липня 2005 року, наявність ефективних систем кримінального правосуддя, заснованих на законності, є необхідною умовою для боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, торгівлею людьми, тероризмом, корупцією та іншими формами транснаціональної і національної злочинної діяльності [52].

Управління ООН з наркотиків і злочинності (ЮНОДК) надає технічну допомогу і консультаційні послуги з метою зміцнення законності. У ході роботи ЮНОДК в області реформи кримінального правосуддя і зміцнення законності головна увага приділяється трьом основним напрямкам: розробці відповідних навчальних засобів; підготовці проектів технічної допомоги, в тому числі здійсненню місій з оцінки реформи системи кримінального правосуддя і надання підтримки на рівні відділень на місцях; налагодженню партнерських зв'язків з відповідними установами Організації Об'єднаних Націй, міжнародними та неурядовими організаціями [59].

Щодо самої реформи кримінального правосуддя, то після проведення Конференції поліція і її непідкупність була поставлена під контроль у сфері надання послуг на рівні поліцейських ділянок і підтримки порядку в суспільстві [66].

Дванадцятий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та кримінального правосуддя, приймаючою стороною якого виступив уряд Бразилії, відбувся в Салвадорі з 12 по 19 квітня 2010 року [30].

За рішенням Генеральної Асамблеї ООН основна тема дванадцятого Конгресу: «Комплексні стратегії для відповіді на глобальні виклики: системи попередження злочинності та кримінального правосуддя та їх розвиток у мінливому світі» [29]. Дванадцятий Конгрес щодо попередження злочинності дав унікальну можливість активізувати всебічне обговорення практичних пропозицій по трьом основним напрямкам за допомогою: твердження, що стабільна система кримінального правосуддя є основним елементом структури верховенства права; визнання центральної ролі системи кримінального правосуддя в питаннях розвитку; підкреслення необхідності застосування цілісного підходу до реформування системи кримінального правосуддя для підвищення ефективності систем кримінального правосуддя в боротьбі зі злочинністю; виявлення нових форм злочинності, що представляють загрозу для суспільства в усьому світі, і вивчення шляхів попередження таких форм злочинності та боротьби з ними.

Конгрес з питань злочинності є глобальним і найбільш представницьким форумом, в якому взяли участь політики, експерти з наукових кіл, представники громадянського суспільства та засобів масової інформації [48].

На Конгресі була прийнята єдина політична декларація, в якій містяться рекомендації, засновані на обговореннях, проведених в ході заходів Конгресу, в тому числі в ході засідань в рамках сегменту високого рівня і семінарів. Декларація була представлена на дев'ятнадцятій сесії, Комісії з попередження злочинності та кримінального правосуддя, яка пройшла з 17 по 21 травня 2010 року [78].

Також Конгрес забезпечив платформу для більш тісної співпраці між урядами, міжурядовими та неурядовими організаціями по всьому спектру питань, пов'язаних з попередженням злочинності і кримінальним судочинством, забезпечивши тим самим більш ефективну міжнародну взаємодію в цій області [80].

Таким чином, Організація Об'єднаних Націй є центром координації діяльності держав у боротьбі з злочинністю і продовжує домагатися прогресу у зміцненні своєї діяльності у сфері верховенства права на національному та міжнародному рівнях.

У центрі уваги стоять питання подолання розриву між міжнародними зобов'язаннями і реалізацією їх потенціалу щодо поліпшення життя для всіх. Ці зусилля вимагають тривалого часу. Тому ООН повинна постійно нагадувати державам-членам про їх міжнародні зобов'язання, сприяти ратифікації міжнародних договорів і здійсненню міжнародних норм і стандартів, а також продовжувати в цьому зв'язку ефективну багатосторонню діяльність на основі верховенства права, керуючись принципами підтримання миру, демократії, прогресу розвитку людства, підвищення якості життя людини, необхідності співробітництва держав і міжнародних організацій, надання взаємної правової допомоги; прийняття державами адекватних заходів у відповідь на зростання злочинності; вдосконалення кримінального правосуддя, яке є «краєугольним каменем» цивілізації.

3. РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КОМІСІЇ ООН

Європейська Економічна Комісія ООН (ЄЕК ООН) є регіональною організацією Економічної і Соціальної ради ООН (ЕКОСОР), створеною для сприяння розвитку економічного співробітництва між країнами-членами цієї комісії [18].

Ця установа є однією з п'яти регіональних комісій Організації Економічного і Соціального Розвитку ООН і налічує 56 держав-членів. ЄЕК займається розробкою стандартів в сферах: конструкції транспортних засобів; стандартів електронного обміну даними; а також створенням стандартів якості сільськогосподарської продукції [15].

Рішення ГА ООН щодо подальшого реформування ЄЕК також було оголошено на Конференції 2005 року і проголошене Генеральним Секретарем в Декларації «За більшої свободи ...» [35].

Вже в наступному році 28 листопада 2006 року у Женеві була проведена конференція, на якій була закріплена подальша Програма реформ ЄЕК, яка отримала назву «Реформа ЄЕК ООН - шлях вперед!» [50].

Друга хвиля реформ в ЄЕК після 2000 року за рішенням Генеральної Асамблеї повинна тривати два роки з 2005 - 2007. На Конференції в Женеві було охарактеризовано основні аспекти реформи ЄЕК ООН з викладом відповідних зауважень секретаріату [53].

Комісія затвердила коло ведення та правила процедури нового органу - Виконавчого комітету. Цей орган проводить раз на два роки сесії Комісії та здійснює весь комплекс загальних керівних вказівок цієї установи. У період між сесіями Комісії він виступає від її імені і має право займатися будь-якими питаннями, що стосуються діяльності ЄЕК ООН [57].

Згідно з рішенням Комісії виконавчий комітет ЄЕК почав аналізувати, оцінювати і затверджувати програми роботи секторальних комітетів, включаючи між-секторальну діяльність і зв'язки з іншими міжнародними організаціями. До того ж, комітет мав узгоджувати створення, продовження термінів діяльності, розпуск, коло ведення та плани роботи груп, що підкоряються секторальним комітетам; вивчати разом з головами та заступниками голови секторальних комітетів їхні доповіді про здійснення програм роботи та інші відповідні питання; забезпечувати узгодженість між програмами, зокрема шляхом заохочення горизонтальних зв'язків в Організації; вирішувати всі питання, що стосуються планування за програмами, а також адміністративні та бюджетні питання, включаючи позабюджетне фінансування [84].

Назва «основні допоміжні органи» також було замінено назвою «секторальні комітети». Один раз на рік на вимогу виконавчого комітету секторальним комітетам потрібно подавати доповіді на нараді за участю їх голів та заступників голів. Після проведення конференції кожен з секторальних комітетів повинен відповідати за підготовку і виконання своєї програми роботи на умовах, визначених Комісією та Виконавчим комітетом.

Коло ведення секторальних комітетів затверджується Комісією. На Сесії було ухвалено рішення про проведення аналізу допоміжних міжурядових органів Комісії. Всі секторальні комітети повинні були до кінця 2007 року вирішити питання щодо своїх допоміжних міжурядових органів відповідно до керівних принципів, визначених у документі, а потім розглянути і схвалити їх виконавчим комітетом у липні 2006 року для робочих груп і для груп фахівців, а також постановити про свої потреби у конференційному обслуговуванні з метою їх раціоналізації [83].

До того ж, Комісія повинна була представити виконавчому комітету пропозиції щодо можливої оптимізації її роботи.

Відповідно до плану роботи по реформі ЄЕК Комітету необхідно було активізувати діяльність в області перетину кордонів та спрощення процедур торгівлі у співпраці з Комітетом з торгівлі.

У співпраці з Комітетом з екологічної політики, консультуючись з ВОЗ, Комісія мала активізувати діяльність, пов'язану із Загальноєвропейської програмою з транспорту, охорони здоров'я та навколишнього середовища (ОПТОЗОС), включаючи стійке фінансування та кадри для координаційного центру [62]; з екологічними аспектами транспорту [65]; представити пропозиції Виконавчому комітету щодо шляхів і засобів контролю та підвищення дієвості здійснення ключових правових документів ЄЕК з транспорту, включаючи безпеку дорожнього руху, а також надати виконавчому комітету пропозиції щодо шляхів і засобів зміцнення євро-азійських транспортних сполук.

На шістдесят першій сесії Комісії були розглянуті й інші питання, безпосередньо пов'язані з реформуванням ЄЕК. Комісія розглянула питання про діяльність по лінії технічного співробітництва з 2005 року [61]. У зв'язку з цим Комісія підкреслила важливість технічного співробітництва для здійснення основної діяльності ЄЕК ООН і відзначила, що Генеральна Асамблея звернула особливу увагу на необхідність зміцнення зв'язків між нормативною і оперативною роботою Організації Об'єднаних Націй; підкреслила необхідність встановлення взаємних зв'язків між Групою з технічного співробітництва та новою підпрограмою і обговорення цього питання спільно зі Стратегією технічного співробітництва ЄЕК ООН на нараді Виконавчого комітету [71].

Реформа ЄЕК ООН передбачає суттєвий перегляд міжурядової структури та програми роботи в галузі торгівлі [72]. Замість Комітету з розвитку торгівлі, промисловості і підприємництва був заснований Комітет з торгівлі, який має відповідати за підпрограму з торгівлі та контролювати діяльність трьох допоміжних органів: Центру Організації Об'єднаних Націй щодо спрощення процедур торгівлі та електронним діловим операціями (СЕФАКТ ООН), Робочої групи з політики в галузі стандартизації і співробітництва з питань нормативного регулювання (РГ.6) та Робочої групи з сільськогосподарським стандартам якості (РГ.7) [69].

Документ «Зміцнення Комітету з торгівлі ЄЕК ООН» [63], прийнятий на 61-й Конференції, докладно викладає всі кроки реформи, згідно з яким ЄЕК необхідно було активізувати діяльність з питань перетину кордонів та спрощення процедур торгівлі у співпраці з Комітетом з внутрішнього транспорту і представити пропозиції Виконавчому комітету; генерувати ресурси для розширення діяльності в галузі технічного сприяння; а також активізувати співпрацю з іншими міжнародними організаціями. Крім того, був заснований Виконавчий комітет ЄЕК ООН, що відповідає за здійснення загальних вказівок Комісії. Всім секторальним комітетам було запропоновано працювати в тісному контакті з Виконавчим комітетом [90].

Були також розглянуті й інші питання Комісії, що мають безпосереднє відношення до Комітету з торгівлі. Комісія наголосила на необхідності подальшого підвищення узгодженості і координації дій і політики між галузевими міністерствами, що діють в технічних сферах ЄЕК ООН, та іншими міністерствами, які беруть участь у діяльності ЄЕК в цілому; зазначила важливе значення активного діалогу між секторальними комітетами та Виконавчим комітетом; дала високу оцінку роботі регіональних радників, настійно закликала секретаріат продовжувати поглиблювати технічне співробітництво, здійснюване з субрегіональними групами країн і вітала затвердження конкретних проектів і проектних пропозицій на спеціальній сесії Консультативної комітету СПЕКА.

На заключній Конференції, проведений 27 квітня 2007 року, були проведені підсумки дворічної реформи. Згідно з якими передбачені реформою ЄЕК основні заходи в рамках програми роботи, були реалізовані після скасування двох підпрограм і створення нової підпрограми, що призвела до значного перерозподілу кола обов'язків приблизно 30 співробітників [85]. Секторальні комітети і відповідні основні відділи секретаріату приступили до вирішення завдань, визначених окремими положеннями Плану роботи, пов'язаними з кожною підпрограмою.

Нова підпрограма економічного співробітництва та інтеграції була розпочата з установчого наради її секторального комітету, яке визначило свою програму роботи і створив допоміжні органи у відповідності з основними напрямками роботи, передбаченими реформою [93].

Багато держав-членів, а також інших зацікавлених сторін, особливо країн з перехідною економікою, відзначили, що вони багато чого чекали від її результатів, зокрема від діяльності з нарощування потенціалу. Однією з вкрай важких завдань було залучення позабюджетних ресурсів, які дозволили б їх країнам в повній мірі скористатися результатами роботи в рамках цієї підпрограми.

Інша складність полягала в тому, щоб залучити до цієї діяльності приватний сектор з країн з розвиненою ринковою економікою, з тим щоб вони розділили свій досвід з бізнес-об'єднаннями в країнах з перехідною економікою, які вже виявляють велику зацікавленість до цієї підпрограмі.

У ході реформи було вирішено, що ряд питань, які були частиною скасованих нею підпрограм, таких, як права на інтелектуальну власність, партнерські відносини між державним і приватним секторам і ринком нерухомості, повинні бути збережені і включені в переорієнтовану програму роботи.

Реформа в галузі технічного співпраці підтвердила [89], що діяльність ЄЕК здійснюється з урахуванням потреб, пов'язана з її нормотворчістю і орієнтована на країни з перехідною економікою. Тому такі види діяльності визначаються вибірково, зосереджені на тих секторах, в яких ЄЕК володіє практичним досвідом і порівняльними перевагами по відношенню до інших організацій.

ЄЕК також досягла значного прогресу в справі поліпшення відносин з Європейською комісією (ЄК), зокрема завдяки візитам високого рівня Виконавчого секретаря до Брюсселя і більш тісної співпраці на робочому рівні з секторальними генеральними директорами і директорами із зовнішніх зносин.

Був розпочатий процес виявлення конкретних видів діяльності ЄЕК, спрямованих на підтримку нових сусідніх країн ЄС і «східної політики», з наданням особливої уваги ряду областей, в яких ЄЕК володіє значним досвідом [92].

З моменту початку реформи були налагоджені контакти і істотно зміцнилися відносини з новими субрегіональними інтеграційними ініціативами в Східній Європі.

Одним з прикладів цього є підготовка меморандуму про взаєморозуміння з Євразійським економічним співтовариством (ЄврАзЕС) - вельми перспективною організація субрегіональної інтеграції між Східною Європою і Центральною Азією.

З ЄврАзЕС розвивається активна співпраця, в тому числі з питань надання технічної допомоги в таких областях, як водні та енергетичні ресурси і полегшення торгівлі, а також економічного співробітництва та інтеграції.

Завдяки реформі, розпочатої у 2005 році, новий імпульс отримала Спеціальна програма для країн Центральної Азії, що здійснюється спільно ЄЕК та Економічної і соціальної комісією для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО). Ця реформа приносить свої результати, особливо з точки зору підвищення ефективності управління, реалізації проектів, фінансування та транспарентності, причому як в очах політичних партнерів (ЄС, ЄврАзЕС), так і інших зацікавлених сторін, наприклад наукового співтовариства.

Таким чином, основним істотним досягненням Конференції 2007 року стала переорієнтація її програми роботи із зазначенням чітко визначених пріоритетних областей, тим самим ЄЕК продемонструвала свою здатність реагувати на мінливі потреби держав-членів та надавати їм високоякісні спеціалізовані послуги в визнаних областях накопиченого нею досвіду. Завдяки цій переорієнтації зусиль ЄЕК зміцнила своє особливе місце в інституційному ландшафті регіону, і саме з урахуванням такого позиціонування реформа вимагає посилення кооперативних та взаємодоповнюючих зв'язків з іншими регіональними організаціями як в системі Організації Об'єднаних Націй, так і за її межами.

4. ПІДТРИМКА МІЖНАРОДНОГО МИРУ: РОЛЬ РБ ООН В ПІДТРИМЦІ РЕФОРМИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ

Приймаючи рішення про заснування універсальної міжнародної Організації Об'єднані Нації ставили за мету звільнити прийдешні покоління від лих війни.

Для реалізації цього завдання було створено постійно діючий орган - Раду Безпеки ООН, на яку було покладено основну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки [16].

Однак за весь період діяльності ООН Рада Безпеки часто опинялася паралізованою і не могла істотно впливати на світову ситуацію. Це було викликане «холодною війною» і між-блоковою конфронтацією між СРСР і США, бездіяльністю Військово-Штабного комітету, ідеалогізірованістю міжнародних відносин у період «холодної війни», практикою односторонніх дій держав або групи держав по колу питань, віднесених Статутом ООН до виключної компетенції Ради Безпеки [17].

Припинення «холодної війни» і усунення між-блокової конфронтації, в цілому, не усунуло вказаних проблем, але поставило ряд нових. Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, загрози для міжнародного миру і безпеки взаємопов'язані і кожна з них представляє небезпеку для всіх держав.

Взаємна вразливість різних держав ніколи не була настільки очевидною. Здатність терористичних груп здійснювати обіг ядерних матеріалів і технологій підвищується внаслідок неефективного контролю за державними кордонами і внаслідок посилення транснаціональної організованої злочинності. Односторонні дії ряду держав на чолі з США з втручання у внутрішні справи суверенних держав, їх вторгнення або загроза вторгнення у справи інших держав, що порушують всі засадничі принципи міжнародного права, серйозно дестабілізують міжнародну ситуацію і ставлять під загрозу міжнародний мир і безпеку [9].

Невирішені територіальні суперечки викликають все більше занепокоєння світової спільноти. Події в Кашмірі, зіткнення Ізраїлю і Палестинської автономії, Ізраїлю та Лівану вимагають якнайшвидшого оперативного втручання Ради Безпеки ООН. Все це, безсумнівно, зумовлює необхідність якнайшвидшого здійснення адекватних заходів, спрямованих на посилення ролі Ради Безпеки з метою ліквідації подібних прецедентів міжнародного життя.

Засновники ООН змоделювали її не тільки для виживання в умовах жорсткого протистояння на міжнародній арені, а в набагато більшому ступені з перспективою встановлення миру, заснованого на принципах співробітництва і партнерства. Тому цілком очевидно, що ООН не тільки не вичерпала свій багатющий потенціал, а лише пройшла перевірку на міцність в екстремальних умовах і підтвердила свою життєздатність [64].

У наші дні Організація є унікальним інструментом з підтримання міжнародного миру і безпеки, дієвим засобом забезпечення свободи і прав особистості, сприяння соціально-економічному розвитку [31]. У той же час, не слід ідеалізувати роботу ООН, яка також має безліч серйозних вад, які ускладнюють нормальне виконання Організацією її статутних функцій.

Особливе занепокоєння, викликано кризою системи колективної безпеки, самоусунення Ради Безпеки ООН у низці випадків від врегулювання конфліктів, що почастішали спроби НАТО і коаліції держав на чолі з США замінити собою Раду Безпеки ООН. Сучасна міжнародна ситуація, зростаюча глобалізація свідчать про те, що потрібне оновлення, реформування ООН. Організація не повинна відставати від швидко мінливого світу. Рада Безпеки повинна залишатися в XXI ст. справжньої серцевиною ООН.

На Саміті Тисячоліття у 2000 році, Генеральний Секретар Кофі Аннан у своїй доповіді заявив про необхідність модернізації роботи Ради Безпеки [59]. Цей документ визначив стратегічну перспективу розвитку системи ООН в XXI столітті. На Всесвітньому Саміті 2005 року було офіційно оголошено про проведення подальшого реформування в сфері безпеки, що є найважливішим елементом будь-якого процесу стабілізації та відновлення в постконфліктних умовах [87].

Початковим пунктом реформування сектору безпеки ООН є численні принципи Організації, які базуються на основі накопиченого досвіду, міжнародного права і міжнародних норм, а також існуючої політики Організації Об'єднаних Націй щодо широкої теми верховенства права. До числа основних принципів відносяться такі:

1) мета Організації Об'єднаних Націй при проведенні реформи сектора безпеки полягає у наданні підтримки країнам та громадам у створенні ефективних, всеосяжних і підзвітних органів забезпечення безпеки, з тим щоб сприяти міжнародному миру та безпеці, сталого розвитку та здійснення прав людини для всіх;

2) реформа сектору безпеки повинна проводитися на основі національного рішення, мандата Ради Безпеки та / або резолюції Генеральної Асамблеї, Статуту Організації Об'єднаних Націй та законів і норм в галузі прав людини;

3) щоб бути успішною і стійкою, підтримка в області реформи сектору безпеки повинна полягати в національній відповідальності та відданості задіяних держав і товариств,

4) підхід Організації Об'єднаних Націй до реформи сектора безпеки повинен бути гнучким і адаптованим до країни, регіону і / або конкретних умов, в яких здійснюється реформа, а також до різних потреб всіх зацікавлених сторін;

5) підхід Організації Об'єднаних Націй до реформи сектора безпеки повинен враховувати гендерну проблематику на всіх етапах планування, розробки, здійснення, моніторингу та оцінки. Він повинен також включати реформу процесів набору персоналу та покращення в наданні послуг в області безпеки, з метою усунення та запобігання сексуального та гендерного насильства;

6) для здійснення процесу реформування сектора безпеки потрібно чітко визначена стратегія, включаючи встановлення пріоритетів, орієнтовних термінів і партнерських зв'язків;

7) істотне значення має координація зусиль національних і міжнародних партнерів. У міру можливості, слід визначати провідні національні установи та встановлених міжнародних партнерів.

Створений у вересні 2005 року Спеціальний комітет з питань безпеки та підзвітний Раді Безпеки ООН, почав здійснювати реорганізацію у сфері підтримання миру і безпеки, а також безпосередньо контролювати методи виконання завдань, поставлених перед іншими комітетами [88].

Спеціальний комітет як єдиний в Організації Об'єднаних Націй форум, якому доручено займатися всебічним розглядом всього питання про операції з підтримання миру в усіх їх аспектах, включаючи заходи, спрямовані на зміцнення потенціалу Організації по здійсненню операцій Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру, володіє унікальними можливостями для того, щоб зробити суттєвий внесок у розгляд питань і політики, що стосуються операцій Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру. Він рекомендує іншим органам, фондам і програмам Організації Об'єднаних Націй використовувати спеціальний досвід, накопичений Спеціальним комітетом в тому, що стосується операцій з підтримки миру та безпеки [61].

Організація Об'єднаних Націй в змозі ефективно підтримувати міжнародний мир і безпеку, що вимагає, зокрема, зміцнення її потенціалу та адекватному оцінюванню конфліктних ситуацій, ефективному плануванню миротворчих операцій і керівництво ними, а також дієвого виконання всіх доручень Ради Безпеки.

З початком XXI століття, зокрема з 2003 року, кількість комплексних миротворчих операцій збільшилася, тому Рада Безпеки санкціонувала проведення миротворчих операцій, які крім виконання стандартних завдань із спостереження та подання звітності передбачали проведення і інших заходів.

У зв'язку з цим Спеціальний комітет підкреслив важливе значення забезпечення ефективної роботи Департаменту операцій з підтримання миру. Запорукою успіху миротворчої діяльності є дотримання її основних принципів як: згоду сторін, неупередженість і незастосування сили, окрім як в порядку самооборони і в цілях захисту мандата, затвердженого Радою Безпеки.

На Конференції 2006 року було також заявлено Спеціальним Комітетом про створення заходів щодо усунення основних причин конфлікту [91]. Було також заявлено про необхідність усунення самих причин виникнення конфліктів, а саме: «за допомогою узгоджених, чітко спланованих, скоординованих і всеохоплюючих заходів» [32], використовуючи політичні та соціальні інструменти та інструменти розвитку.

Спеціальний Комітет заявив про необхідність вивчення шляхів подальшого здійснення цих заходів, особливо, після згортання операції в конфліктній зоні з підтримки миру, в цілях забезпечення плавного переходу до міцного миру, безпеки і розвитку [79].

Держави-члени виразили гостру необхідність в продовженні забезпечення всіх миротворчих операцій ООН саме політичною підтримкою, бо саме вона є найефективнішою. Для її здійснення необхідно виділення достатніх людських, фінансових, матеріально-технічнім та інформаційних ресурсів і щоб вона переслідувала чіткі, реальні, а головне досяжні цілі.

Особливу увагу було приділено безпеці та охороні спеціальних місій ООН, які також гостро потребують реформи.

Тому Секретаріат закликав приділяти особливі заходи, спрямовані на посилення безпеки та охорони персоналу Організації Об'єднаних Націй і пов'язаного з нею персоналу на місцях проведення операцій [100].

Було також прийнято рішення про створення спеціальних місій польового планування, які наділені відповідним мандатом, до складу яких увійшли належним чином підготовлені, оснащені і дисципліновані контингенти, які розгортаються на місці того політичного процесу, що відбувається і що визиває гостре занепокоєння. Тому ці спеціальні контингенти стали б найкращою гарантією проти ризиків.

Спеціальний комітет на Другій відновленій конференції 2006 року заявив про створення військово-стратегічних осередків в якості спеціального механізму забезпечення військово-стратегічного керівництва для Тимчасових сил Організації Об'єднаних Націй у Лівані (ТСООНЛ) [69]. Також Спеціальний комітет підкреслив необхідність забезпечення в процесі оборонного планування та координації у Центральних установах.

Підкреслив необхідність застосування до операцій з підтримки миру однакового підходу, відносно їхніх потреб у належному потенціалі для військового планування, Спеціальний комітет заявив Секретаріату про проведення всеосяжного огляду діяльності військово-стратегічних осередків, включаючи уточнення їх ролі і функціонування, і представити його Спеціального комітету на його наступній основній сесії [2].

Держави-члени підкреслили важливість партнерських відносин з регіональними механізмами і підтримали існуюче партнерство з Африканським союзом у зміцненні потенціалу та задіяння Африканських резервних сил у проведенні миротворчих операцій ООН.

Для контролювання міжрегіональних механізмів було висунуто рішення про створення спеціальних структур з питань партнерських зв'язків, які займалися забезпеченням більш збалансованого географічного представництва, а також розгортанням цивільних спостерігачів, особливо для сприяння виконанню спеціальних завдань.

Була визнана строкова необхідність стандартизації використання передових технологій в операціях з підтримання миру, особливо в тих місіях, що діють в небезпечних умовах або виконують складні завдання. Спеціальний комітет заявив про розробку належної процедури для використання новітніх технологій контролю та спостереження, при чому особливу увагу було приділено юридичним, оперативним, технічним та фінансовим аспектам. Саме для цього здійснення Комісія привернула свою увагу до країн, згода яких необхідна для їх застосування на місцях.

У період 2005-2006 років Організація стала все ширше забезпечувати необхідну інфраструктуру в області інформаційно-комунікаційних технологій на всіх місцях ведення своєї служби.

Розроблена концепція «в будь-який час - у будь-якому місці» [80], яка тепер стала реальністю для всіх співробітників Організації Об'єднаних Націй. Згідно з якою практично всі співробітники мають змогу гарантованого доступу до електронної пошти, Інтернету, джерел інформації, таким, як Система офіційної документації (СОД), телекомунікації та відео конференції.

Також був досягнутий прогрес у здійсненні реформ, пов'язаних з інформаційно-комунікаційними технологіями, який стосувався трьох основних областей: адміністративних та управлінських процесів; обміну знаннями; та обслуговування підрозділів та керівних органів Організації Об'єднаних Націй [99].

Ці три області представляють собою ключові види діяльності Організації і є тими структурними елементами, які необхідні для високоякісного обслуговування.

У першому зведеному доповіді Секретаріату Організації Об'єднаних Націй 2005 року, Відділ з інформаційно-технічного обслуговування Департаменту з питань управління посилив політику в питаннях безпеки інформаційно-комунікаційних технологій та безперебійної роботи / готовності до надзвичайних обставин, і в результаті цього в березні 2006 року Секретаріат був сертифікований за міжнародними стандартами в галузі управління інформаційною безпекою, ставши першим органом у системі Організації Об'єднаних Націй, який отримав такий сертифікат.

Для покращення обслуговування підрозділів в період 2005-2007 років Секретаріат домігся подальших успіхів у досягненні комплексного глобального управління конференційним обслуговуванням стосовно чотирьох основних центрам Департаменту у справах Генеральної Асамблеї і конференційний управління [67].

Були досягнуті домовленості в різних областях, кінцева мета яких полягала в подальшій раціоналізації діяльності з обслуговування конференцій за допомогою узгодження та стандартизації адміністративної та оперативної політики, практики і процедур.

До числа головних заходів була віднесена реформа управління документацією. Організована для забезпечення своєчасного випуску документів та контролю за нею; впровадження та відпрацювання заходів щодо розрахунку обсягів в обробці документації з метою пов'язання прогнозів робочого навантаження і кадрових ресурсів; створення загальної термінологічної бази даних; і надання співробітникам мовних служб широкого спектру технологічних інструментів, які включають програмне забезпечення для розпізнавання мови, перекладу з використанням комп'ютера і цифрового запису при обробці документів.

Для поліпшення планування і управління стосовно засідань і документів була продовжена розробка електронної системи планування засідань і розподілу ресурсів. При цьому ця система була переведена на солідну технологічну платформу.

Ці системи були встановлені в місцях планування засідань та документації та обслуговування для того, щоб сприяти процесам обслуговування засідань та обробці документів, зокрема, покращення доступу до них.

Спеціальний комітет висловився також про необхідність існування постійного зв'язку з місією, яка займається підтриманням миру.

Особливо це стосувалося тих місій, які у разі негативного інциденту, який може спричинити за собою негативні результати операції або негативно позначитися на оперативній ефективності, і спричинити за собою серйозні поранення або загибель миротворчого персоналу [65].

Спеціальний комітет ввів необхідність негайного інформування про результати роботи комісій з розслідування відповідні держави-члени, включаючи країни, що надають війська [66].

Особливо треба повідомляти всім державам-членам, які уроки витягнуто з складних інцидентів, і про оцінки ризиків на місцях. Саме ці дії у майбутньому полегшать стан проведення операцій.

У травні 2006 року Генеральний секретар представив детальні пропозиції щодо докорінної перебудови структури та систем в області інформаційно-комунікаційних технологій [68] .

Ця доповідь серед іншого, представляла інформацію про прогрес і оцінки попередніх інвестицій і проблем, з якими стикалися останнім часом програми технологічних нововведень.

Розглянувши цю доповідь, Генеральна Асамблея схвалила створення посади головного співробітника з інформаційних технологій і заміну комплексної системи управлінської інформації системою планування загально організаційних ресурсів наступного покоління.

27 лютого 2007 Генеральний Секретар представив проміжну доповідь про створення нового управління з інформаційно-комунікаційних технологій під керівництвом головного співробітника з інформаційних технологій. У цій доповіді пропонуються принципи керівництва діяльністю в галузі інформаційно-комунікаційних технологій в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй, які дозволять забезпечити належне поєднання централізованих функцій і функцій, для ефективного виконання яких потрібно делегування повноважень.

На шістдесят першій сесії, що відбулася 13 березня 2007 року і була присвячена проведенню операцій з підтримання миру і безпеки, в доповіді Генеральний Секретар заявив про розробку подальшої Програми реформ, а також про необхідність співпраці з усіма державами-членами за допомогою інтерактивного діалогу та брифінгів і доповідей [64].

Програма реформ, започаткована у другій половині 2006 року займалася розробкою конкретних пропозицій, а саме створенням операції під назвою - «Операції на користь світу - 2010» [60], яка в цілому була завершена створенням контингенту цивільних миротворців чисельністю 2500 чоловік.

Саме ця операція є основним механізмом для об'єднання зусиль Департаменту миротворчих операцій та Департаменту польової підтримки на всіх рівнях.

Програма реформи «Операції на користь світу - 2010», яка була представлена в 2006 році і в якій основна увага приділяється п'яти пріоритетним галузям (персонал, доктрина, партнерські зв'язки, ресурси і організація), служила основою для зміцнення здатності Організації Об'єднаних Націй виконувати ці вимоги професійно, ефективно і на основі підзвітності [26].

З метою підвищення безпеки та ефективності керівництвом для діяльності на місцях стала служити послідовна загальна доктрина, що включає політику, принципи і процедури.

У Доповіді Спеціального комітету з операцій і підтриманні миру та його Робочої групи від 11 червня 2007 року розглядалися питання про створення спеціальної робочої групи експертів відкритого складу.

Експерти відкритого складу повинні були займатися: відшкодуванням витрат і контролем за майном, що належить контингентам країн, що надають війська або поліцейські сили для участі в місіях з підтримання миру; створенням спеціального меморандуму, що займається стандартизацією поведінки ООН під гаслом: «Ми - миротворці Організації Об'єднаних Націй!».

Було також вжито заходів щодо наділення командувача національним контингентом необхідними повноваженнями для підтримання дисципліни і порядку серед всіх членів національного контингенту та забезпечення дотримання ними стандартів поведінки Організації Об'єднаних Націй, правил і положень щодо даної конкретної місії, а також національних і місцевих законів та нормативних актів відповідно до угоди про статус сил [22].

Між іншим, на кожній конференції заявлялося, що уряд ООН несе головну відповідальність за розслідування будь-яких випадків порушення правил поведінки чи скоєння серйозних проступків членами його національного контингенту.

Питання про реформу ООН, і в першу чергу Ради Безпеки, піднімався з самого моменту створення Організації. ООН об'єднує значну кількість членів і наявність розбіжностей і незадоволеності по тому або іншому приводу цілком природний процес, який до того ж вказує на те, що Організація живе і розвивається. ООН, на відміну від своєї попередниці Ліги Націй, досить успішно справляється з поставленими цілями. Статут ООН також з'явився ефективним інструментом підтримки міжнародного миру і безпеки. За роки роботи ООН придбала безперечний авторитет в світовій спільноті, що доводиться різким зростанням кількістю її членів. Поза сумнівом, зміна політичній ситуації в світі вимагає адаптації до неї і найбільшої міжнародної організації. Тут мають бути враховані думки всіх її членів. Ідеальний баланс створює і наполегливе прагнення держав, що розвиваються, реформувати ООН, і холодна розсудливість постійних членів з цього питання. Таке співвідношення сил забезпечував розвиток реформи в розумних межах, щоб не порушити ефективності роботи Організації в цілому і Ради Безпеки зокрема.

Розпочата реформа РБ ООН у 2002 році і котра триває до сих пір, є дуже важливим етапом в історії ООН. Уроки минулих 60 років показують, що ці завдання корінним чином взаємопов'язані. Безпека, розвиток і права людини є попередніми умовами для мирного розвитку. Держави-члени - є головними суб'єктами, що забезпечують безпеку, яка сприяє захисту прав людини та сталого розвитку.

Метою сьогодення Організації Об'єднаних Націй є підтримка національних суб'єктів у досягненні їх цілей у сфері підтримки безпеки, миру та розвитку. Незважаючи на цей багатий досвід, підтримка реформи сектору безпеки залишається дуже важливим завданням для підтримки світового миру та безпеки.

5. РАДА БЕЗПЕКИ: ПИТАННЯ СПРАВЕДЛИВОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА І РОЗШИРЕННЯ ЇЇ ЧЛЕНСЬКОГО СКЛАДУ

Рада Безпеки - постійно діючий орган Організації Об'єднаних Націй, на який, відповідно до статті 24 Статуту ООН, покладена головна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки [21].

До складу РБ ООН на даний момент входять 15 держав, з яких 5 - постійних членів Організації, що мають «право вето». До них відносяться Великобританія, Франція, Росія, Китай і США. Інші 10 місць в РБ посідають тимчасові члени, які обираються ГА ООН на термін два роки із фазою ротації по п'ять держав на рік.

17 грудня 1963 була внесена поправка до Статуту ООН, згідно з якою 10 непостійних членів Ради Безпеки обираються за географічним принципом, а саме: п'ять - від держав Африки та Азії; один - від держав Східної Європи; два - від держав Латинської Америки; два - від держав Західної Європи та інших держав [97].

Рада Безпеки «визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії і робить рекомендації або вирішує про те, які заходи слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки» [20]. Рада має право застосовувати примусові заходи до держав, які порушують міжнародний мир і безпеку, в тому числі пов'язані з застосуванням збройної сили. Стаття 25 Статуту ООН говорить: «…члени Організації погоджуються, відповідно до цього Статуту, підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх».

Таким чином, рішення РБ ООН є обов'язкові для всіх держав, так як в даний час членами ООН є практично всі загальновизнані держави Земної кулі. При цьому, всі інші органи ООН можуть виносити лише рекомендаційні рішення [14].

На практиці діяльність РБ ООН з підтримки миру і безпеки полягає у визначенні тих чи інших санкцій проти держав-порушників (включаючи військові операції проти них); введення миротворчих формувань в зони конфлікту; організації пост-конфліктного врегулювання, включаючи введення міжнародної адміністрації в зоні конфлікту.

З моменту створення Організації Об'єднаних Націй було тільки декілька випадків, коли з'являлася гостра необхідність приймати важливі рішення щодо її формату і її майбутнього. Тим не менш, цілком очевидно, що з початком XXI століття прийшов саме такий момент: з'явилася рідкісна можливість здійснити важливі історичні зміни у ставленні самого важливого органу Організації, які будуть мати величезні наслідки для прийдешніх поколінь. Саме тому необхідно, щоб ці рішення були мудрими і базувалися на принципах демократії, звітності, гнучкості й справедливості.

Процес реформування РБ ООН розпочався 3 грудня 1993 року, резолюція 48/26 [12], в якій вирішувалося питання про розширення членського складу РБ ООН. Питання про розширення складу піднімається кожен рік, але практичних кроків по справедливому розширенню складу, нажаль, так і не було зроблено.

Для досягнення компромісного рішення між країнами була створена Робоча група (РГ) відкритого складу з питання про справедливе представництво в Раді Безпеки і розширення його членського складу та інших питань, пов'язаних з Радою Безпеки.

Робоча група представляла доповіді про хід роботи Генеральної Асамблеї з сорок восьмий - по п'ятдесят дев'яту сесію, на яких Асамблея продовжувала її мандат. Відповідно до Декларації Тисячоліття, яка ухвалила «активізувати всі зусилля з проведення всеосяжної реформи РБ ООН» [64], в усіх аспектах своєї діяльності, що стало вирішальною подією за рішенням цього дуже спірного питання.

У Підсумковому документі Всесвітнього саміту 2005 року від 16 вересня 2005 року, глави держав та урядів виступили за підтримку якнайшвидшого проведення реформи Ради Безпеки і рекомендували їй і далі коригувати методи своєї роботи, що згодом призвело до справжньої битві за статус постійних членів РадБезу ООН [99].

Так, наприклад, 22 вересня 2004, перед початком 59-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, зі спільною заявою виступили бразильський президент Луїш Ігнасіо Лула да Сілва, німецький міністр закордонних справ Йошка Фішер, прем'єр-міністр Індії Манмохан Сінгх і прем'єр-міністр Японії Дзюн'їтіро Коїдзумі , що відзначили намір своїх країн отримати постійне представництво в Раді Безпеки: Японія і Німеччина - як одні з найбільш розвинених промислових країн світу та головних спонсорів ООН; Індія - як країна з мільярдним населенням, що стрімко розвиваються високими технологіями і ядерною зброєю, а Бразилія - як найбільша держава Латинської Америки.

Вони також заявили, що структура РадБезу, що склалася в 1946 році, безнадійно застаріла, і вважається за необхідне збільшити число постійних членів Ради Безпеки, що мають «право вето», для ефективного протистояння новим глобальним загрозам. Ця група країн представляє собою так звану «четвірку» - G4.

Тим часом, Індонезія заявила, що вона повинна бути представлена в Раді Безпеки ООН як найбільш населена (230 млн чоловік) мусульманська країна планети. А Італія виступила з пропозицією надати постійне місце всьому Євросоюзу з правом передачі повноважень від однієї держави ЄС іншій. Крім того, про свої претензії заявили і три африканські країни - ПАР, Єгипет і Нігерія, збираються представляти у Раді Безпеки свій континент. Ця група країн представляє собою так звану «п'ятірку» - G5. Також на місце в раді безпеки стали претендувати Північна Корея та Ізраїль, Бразилія, Німеччина, Індія та Японія вже з середини 1990-х років наполягають на реформі ООН і розширенні Ради Безпеки.

У травні 2005 вони запропонували Генеральній Асамблеї ООН проект резолюції, що збільшує число членів Ради Безпеки ООН з 15 до 25, а кількість країн, що засідають в ньому постійно з 5 до 11.

Крім самих ініціаторів реформи, на постійне членство розраховують два африканські держави: Нігерія і ПАР. Тим часом, Організація Ісламська Конференція (ОІК) також у 2005 році зажадала від ГА ООН два постійних місця з «правом вето» в РБ ООН для країн з мусульманською більшістю.

Природно, що проти розширення РБ ООН виступають постійні члени Організації, до яких відносяться: Китай, США, Росія, Франція і Великобританія.

Вашингтон категорично заперечує збільшення числа членів РадБезу, оскільки це ускладнить процес прийняття рішень.

З 2005 року реформа Ради Безпеки ООН перебувала на роздоріжжі, адже для руху вперед необхідний компроміс між країнами, який прямим шляхом так і не був досягнутий. Основні заяви з приводу розширення членського складу Ради Безпеки ООН, які почалися з 2005 року, можна узагальнити наступним чином: збільшити число постійних членів, які мають «право вето»; додати нових постійних членів, які не володіють «правом вето»; збільшити число місць для непостійних членів.

Ці позиції до цих пір не вдалося примирити, що зумовило пошук альтернативних концепцій, які почали розроблятися п'ятьма координаторами, призначеними Головою Генеральної Асамблеї на її шістдесят першій сесії, в їхній доповіді від 20 квітня 2007 року [50].

Цілком обґрунтовані позиції, офіційно викладені в 2005 році, залишаються в силі, їхні прихильники, розуміючи, що в даній ситуації відсутній потенціал для їх реалізації, дають зрозуміти, що вони, очевидно, готові вести переговори на основі прагнення для досягнення проміжної реформи шляхом пошуку найбільшого спільного знаменника.

Спроба проведення проміжної реформи, полягала в тому, щоб поліпшити представництво в Раді Безпеки, не приносячи при цьому в жертву його ефективність, а навпаки, в ідеалі підвищуючи її. З метою забезпечення такої проміжної реформи необхідно було звузити рамки переговорів, приділивши основну увагу точок дотику, а не елементам, по яких є розбіжності.

Включившись в переговори, спрямовані на визначення того, що можна реально здійснити в плані реформування Ради Безпеки, держави не пов'язують себе якими-небудь конкретними результатами, а їхня участь не припускає, що параметри цих переговорів відображають ідеальний або кращий варіант реформи.

Завданням проміжної реформи було досягнення всеосяжних і сумлінних переговорів в ім'я прогресу роботи РБ ООН. Незважаючи на розбіжності, що стосуються членства в Організації, держави-члени зійшлися в думці з низки питань. Наприклад, всі держави-члени і зацікавлені групи висловилися за вдосконалення методів роботи Ради Безпеки. Держави-члени погодилися, що при розширенні членського складу Ради Безпеки слід розглянути питання про створення додаткових місць непостійних членів відповідно до пункту 2 статті 23 Статуту [24] з метою задоволення потреб малих держав.

З 2005 року позиції серед основних зацікавлених груп держав практично не зрушили з місця, незважаючи на вираження побажання діяти гнучко і загальне визнання того, що реформа Ради Безпеки в обов'язковому порядку вимагатиме компромісних рішень. Однак, більш ніж десять років дискусій Робочої групи так і не привели до конкретного рішення про хід реформування РБ ООН, а також про справедливе представництво і розширенні членського складу.

11 грудня 2006, відкриваючи дебати щодо реформи Ради Безпеки в ході пленарного засідання, Голова ГА Хейя Рашед аль-Халіфа заявила, що «після багатьох років безрезультатних обговорень настав час провести реалістичну оцінку всього питання і бути готовим до нового і відкритого підходу до розгляду цього питання» [76].

У зв'язку з цим у своєму листі від 24 січня 2007 року Голова Генеральної Асамблеї запропонувала членам приступити до консультацій з п'яти ключових питань, а саме: категорії членства; питання про право вето; питання про регіональному представництві; чисельність розширеного складу Ради Безпеки, і методи роботи Ради Безпеки і відносини між Радою Безпеки і Генеральною Асамблеєю.

Згодом, 8 лютого 2007 року, Голова Генеральної Асамблеї призначила п'ять координаторів для надання допомоги в процесі консультацій з п'яти вищезазначених питань, а саме: Алі Хашані, Постійного представника Тунісу; Андреаса Д. Мавройянніса, Постійного представника Кіпру, Мир'яну Младінео, Постійного представника Хорватії; Еральдо Муньоса, Постійного представника Чилі; і Франка Майора, Постійного представника Нідерландів.

Було доручено також п'яти координаторам провести відкриті, прозорі та всеосяжного консультації з тим, щоб дати, по можливості, найбільш точну оцінку стану реформи Ради Безпеки з метою організації належного процесу, який дозволив би Генеральній Асамблеї вирішити складне завдання реформування Ради.

У період з 20 по 23 лютого 2007 року координатором провели серію з шести неофіційних засідань. 13 березня 2007 координатори організували також неофіційну інтерактивну дискусію в рамках групи [71].

Неофіційні засідання, які проходили в рамках Робочої групи відкритого складу з питання про справедливе представництво в Раді Безпеки і розширення його членського складу та інших питань, пов'язаних з Радою Безпеки, дали державам-членам можливість всебічно обговорити всі питання, пов'язані з реформою Ради аспекти та одночасно сконцентрувати увагу на кожному з п'яти вищезазначених головних питань, визначених Головою Генеральної Асамблеї.

По закінченню консультацій, проведених координаторами, було складено доповідь, що описує стан реформи на 2007 рік. Фактично нічого істотного в реформуванні РБ не було зроблено з 2005 року. Найбільш цікавим для нас представляється один розділ з доповіді, під назвою «Напрямки подальшої роботи», який відображає загальну думку координаторів з приводу реформування РБ ООН, який у «своєму нинішньому складі не відображає існуючу міжнародну реальність, і, отже потребує належного реформування» [73]. Доповідь виражає загальну думку про знаходження компромісу між країнами, а також і більш дієві пропозиції про реформування РБ ООН, розпочатого за нейтральної сторони, а не головним чином від держав, що претендують на постійні місця.

Наступна шістдесят перша сесія ГА ООН від 14 вересня 2007, була більш дієвішою, і показала декілька рішень щодо реформування РБ ООН [69]. Група африканських держав висловила свою зацікавленість у розширенні членського складу Ради Безпеки як у категорії постійних членів, так і в категорії непостійних членів і поліпшити його методи роботи. Так, було озвучено пропозицію розшири представництво Африки до двох постійних і п'яти непостійних місць в Раді Безпеки і збільшити його членський склад з 15 до 26 шляхом створення 11 додаткових місць, які повинні розподілятися наступним чином: 1) два постійних місця і два непостійних місця для африканських держав; 2 ) два постійних місця і одне непостійне місце для азіатських держав; 3) одне непостійне місце для східноєвропейських держав; 4) одне постійне місце і одне непостійне місце для держав Латинської Америки і Карибського басейну; 5) одне постійне місце для західноєвропейських та інших держав.

Група «Чотирьох» запропонувала збільшити чисельність складу з 15 до 25 за рахунок додавання шести постійних і чотирьох непостійних членів, і повинні бути поліпшені методи роботи Ради. Шість нових постійних членів Ради Безпеки повинні обиратися у відповідності з наступною схемою: 1) два від африканських держав; 2) два від держав Азії; 3) один від держав Латинської Америки і Карибського басейну; 4) один від західноєвропейських та інших держав.

Група держав «Єдність в інтересах консенсусу» запропонувала розширити чисельний склад РБ ООН до 25 членів, включаючи нинішніх п'ять постійних членів Ради Безпеки. Двадцять непостійних членів Ради Безпеки повинні обиратися у відповідності з наступною схемою: 1) шість - від держав Африки; 2) п'ять - від держав Азії; 3) чотири - від держав Латинської Америки і Карибського басейну; 4) три - від держав Західної Європи та інших держав; 5) два - від держав Східної Європи.

П'ять малих держав у свою чергу запропонували Раді розглянути такі заходи, покликані зробити його роботу ще більш підзвітною, відкритості і всеосяжної з метою підвищення рівня його легітимності та ефективності:

1) Організувати більш предметний обмін думками з питань розподілу повноважень між Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю та Економіко- Соціальним Радою;

2) Вивчити шляхи оцінки ступеня виконання рішень Ради Безпеки;

3) Започаткування практики застосування постійним членом Ради Безпеки «права вето»;

4) Вжити заходи до того, щоб всі держави-члени в повному обсязі і своєчасно інформувалися про всі події, пов'язані з місіями ООН;

5) з метою сприяння залученню в роботу новообраних членів, підготувати та поширити детальну добірку довідкових матеріалів про процедури, практиці та діяльності Ради.

У свою чергу, Організація Ісламська Конференція, яка заявила в 2005 році про бажання бути постійним членом РБ ООН, а також володіти «правом вето» у заключному комюніке від 13 березня 2008 року повторно заявила про необхідність «належного представництва мусульманської Умми в будь-якій категорії членства розширеного по складу Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, буде неприйнятним для мусульманського світу» [60].

Постійним представником Кіпру було також представлено проект (20 березня 2008 року), про своє «бачення» реформування Ради Безпеки, згідно з яким членський склад Ради Безпеки слід розширити до 22 членів з різним варіантами розподілу місць і категорій. Вибір держав-членів на всі нові місця повинен був регулюватися процедурами виборів у відповідності зі статтею 18 Статуту Організації Об'єднаних Націй, коли рішення Генеральної Асамблеї приймаються більшістю в дві третини присутніх і голосуючих членів Асамблеї.

Свою думку про проведення реформи також висловили Великобританія та Франція 27 березня 2008 року, згідно з яким вони згодні нести головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Також представники З'єднаного Королівства погодилися з необхідністю адаптації Ради Безпеки до нових світових реалій для того, щоб вона краще представляла сучасний світ і в той же час зберегла здатність до прийняття ефективних заходів, необхідних для вирішення сучасних проблем в області безпеки.

Незважаючи на різні думки п'яти постійних членів щодо реформи Ради Безпеки, є певні спільні елементи, які неодноразово доводили до відома Робочої групи і які виражалися високопоставленими посадовими особами їх відповідних урядів. Всі п'ять постійних членів заявляли, що формула розширення членського складу Ради Безпеки має будуватися на широкому консенсусі й не повинна призвести до розколу. Китай особливо підкреслив ідею про те, що будь-яка реформа Ради має ґрунтуватися на «серйозному компромісі» [23].

Президент Російської Федерації Дмитро Медведєв нещодавно також заявив, що «Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй повинна бути реформованою на основі широкого консенсусу між державами - членами Організації Об'єднаних Націй» (Берлін, 5 червня 2008 року) [11].

На думку Сполучених Штатів, «[Реформа Ради Безпеки] не повинна призвести до відчуження будь-якого значного числа держав-членів» [45].

Деякі з п'яти постійних членів вважають, що Робоча група відкритого складу є належним форумом для обговорення питань, пов'язаних з реформою Ради Безпеки. Китай підтримує ідею більш широкої участі малих країн, і держав, що розвиваються, в Раді Безпеки розширеного складу.

Деякі з п'яти постійних членів наполягали на тому, щоб розширення членського складу Ради Безпеки було реалістичним або «поміркованим» в тому, що стосується його чисельності. На думку Сполучених Штатів Америки, «лише помірне розширення членського складу зможе забезпечити збереження ефективності Ради» [45].

Також підкреслювалася важливість вимог, які пред'являються в пункті 1 статті 23 Статуту Організації Об'єднаних Націй до країн, які прагнуть стати членами Ради. Сполучені Штати Америки вважають, що «кандидати на більш тривалий термін або в якості проміжних, або постійних членів повинні продемонструвати високий рівень глобального лідерства».

У той же час вони наполягають на тому, що будь-яка реформа Ради повинна супроводжуватися підвищенням ефективності всієї системи Організації Об'єднаних Націй. Деякі з п'яти постійних членів твердо дотримуються думки про те, що Рада повинна сама - як один з головних органів Організації Об'єднаних Націй - вирішити питання про свої методи роботи.

П'ять постійних членів знову висловилися проти будь-якої реформи Ради Безпеки ООН, яка торкалася б «право вето» постійних членів Ради.

Таким чином, питання реформування РБ ООН зараз знаходиться в критичному стані і потребує негайного вирішення. Розмірковуючи над напрямами розвитку реформи РБ ООН, необхідно чітко представляти, на що потрібно спрямовувати зусилля. Для просування вперед реформи Ради Безпеки ключовим моментом є гнучкість. Однак цю гнучкість повинні ефективно виявляти і демонструвати на взаємній основі всі зацікавлені сторони.

Значна кількість держав-членів схильні погодитися з тим, що на даному етапі знайти ідеальне рішення майже неможливо, і вважають, що може бути більш розумним розглянути існуюче на сьогодні найбільш прийнятне рішення по суті питання.

Генеральної Асамблеї слід вибрати таку формулу для реформи Ради Безпеки, яка могла б забезпечити максимально можливу політичну прийнятність для членів, в будь-якому випадку підтримку значно більшого числа членів, ніж необхідна більшість в Генеральній Асамблеї, включаючи мовчазну згоду з боку нинішніх постійних членів Ради, беручи до уваги процес ратифікації будь-яких поправок до Статуту.

При збереженні нинішніх регіональних груп будь-яке розширення повинно передбачати вирішення питання недопредставлених країн, що розвиваються, а також малих держав. Тут можна було б взяти до уваги широке розмаїття членів Організації.

Також дуже важливим і досі відкритим залишається питання «права вето», адже одні держави-члени виступають за його скасування, а інші - проти; деякі вимагають розширити число власників «права вето», а деякі виступають проти цього. Тому на даному етапі навряд чи можна знайти певне рішення цього питання.

Але ООН XXI-го століття бачиться як Організація, що приділяє більше уваги причинам виникнення криз і конфліктів, а також їх профілактиці, що швидко реагує на різні виклики сучасного світу, відіграє істотну роль в реальному сприянні рішенню злободенних соціально-економічних і інших проблем.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки першого десятиліття XXI століття, мимоволі замислюєшся про майбутні перспективи. Посилення інтеграційних тенденцій дає підстави припускати, що найбільш вірогідним образом майбутнього світу передбачає розмивання національних кордонів і формування повноважного транснаціонального органа управління інтегрованим світом. Однак, такий результат може розвиватися різними сценаріями, і від теперішньої готовності світової спільноти до колективних дій залежить, завершиться глобалізація утворенням світового уряду на базі окремої, найбільш впливової держави, чи на основі міжнародної солідарності, в рамках організації ООН.

Ідея реформування ООН, яка цілком може вважатися однолітком самої Організації, в своїй історії мала численних прихильників, що пропонували всілякі, деколи, і взаємовиключні її інтерпретації на основі ворожих ідеологічних платформ. Та все ж, за рідкими виключеннями, Статут ООН був і залишається дієвим механізмом, що містить в собі величезний, і, на сьогоднішній день, не повною мірою задіяний потенціал. Чинниками, які заважають повною мірою реалізувати потенціал ООН в її нинішній структурі, виступають незрілість політичного мислення лідерів національних держав, невирішеність ряду найважливіших проблем, які стосуються всього людства, а також наростаюча до кінця XX - початку XXI століття інструментальна неспроможність самої організації адаптуватися до змінного світу, старіюча адміністративна система, «старе» інформаційно-технічне і недостатнє матеріальне забезпечення. Саме на ці, як тепер з'ясовується, важливі і небезпечні для здоров'я Організації «хвороби» і було спрямовано вістря реформ, які в руках Генерального секретаря ООН Кофі Аннана отримало властивості хірургічного інструменту.

Перший етап реформування ООН, ініційованого Генеральним секретарем з надією зробити Організацію Об'єднаних Націй менш громіздкою, ефективнішою, дієвішою і такою, що більш оперативно відкликається на побажання і потреби її членів, а також реалістичнішою в своїх цілях і зобов'язаннях, може вважатися завершеним в 2005 році, коли вже можна було підводити деякі підсумки, але все ж таки зроблені кроки можна розглядати лише як «вступ» в реформування, розвиток якої є питанням майбутнього.

У вересні 2005 року Генеральна Асамблея ООН прийняла підсумкову декларацію саміту, в якій йдеться про необхідність реформування ООН. Це чергова спроба реанімувати найбільшу і найбільш авторитетну міжнародну організацію. Аналогічні резолюції приймалися і десятиріччя тому. Протягом останніх десятиліть США і ряд інших держав намагаються змусити ООН змінитися. Заходи щодо реформування Організації Об'єднаних Націй повинні розвинути досягнуті успіхи і розвернути роботу по розширенню фронту перетворень.

В той же час, необхідно відзначити, що в розглянутий період на порядку денному стояли зовсім не питання політичного домінування або представництва в ключових органах ООН. В даному випадку ці питання опинилися на другому плані. Очевидною особливістю плану перетворень і особистою заслугою Генерального секретаря Кофі Аннана, який розпочав реформування, а також його послідовника Пана Гі Муна, на якого лягла відповідальність за продовження реформування ООН, необхідно визнати націленість реформ на додання організації більшої ефективності та значущості. Адже Організація почала втрачати свій вплив і популярність у світовому суспільстві.

ООН була створена для запобігання міждержавних конфліктів та для підтримки міжнародного миру та безпеки. Незважаючи на свою унікальність, ООН дискредитувала себе недоробками і скандалами. Організація показала, що вона не завжди здатна вчасно адаптуватися відповідно до швидко мінливим світовим політичним реаліям.

У розглянутий період з 2005 по 2010 роки на порядку денному послідовно виникали питання, пов'язані з поглибленням перетворень в областях, яких вже торкнулися реформатори, а також нових кроків, націлених на подальший рух реформ. Серед таких найбільш вагомих питань стали і зміцнення законності, і реформування інститутів карного правосуддя, реформа європейської економічної комісії ООН і підтримка міжнародного миру і безпеки та визначення ролі Ради Безпеки в цій важливій справі. Нарешті, не залишилося без уваги і найбільш резонансне питання, пов'язане з визначенням більш справедливого представництва і розширення членського складу Ради Безпеки ООН.

ООН є загальновизнаним центром координації діяльності держав та міжнародних організацій у боротьбі зі зростаючою злочинністю. Тому Боротьба зі злочинністю є однією з найголовніших задач Організації, яка досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм прийняття уніфікованих міжнародних кримінально-правових актів. Зусилля ООН на цьому напрямку - не перша спроба міжнародного співтовариства розробити звід керівних принципів у галузі кримінального правосуддя. Вагомим внеском цих п'яти років реформування стала Бангкогская декларація, що представляє собою важливий політичний документ, який закладає основу для зміцнення міжнародної координації та співробітництва з метою попередження злочинності та боротьби з нею, і формулює основні напрямки цього співробітництва.

Саме в зазначений період часу ООН приділила особливу увагу країнам, що знаходяться в пост-конфліктній ситуації. Була проведена реформа інститутів кримінального правосуддя, що виявилося дуже вагомою реформою для деяких країн.

Документ «Зміцнення Комітету з торгівлі ЄЕК ООН», прийнятий на 61-й Конференції, докладно викладає всі кроки реформи, згідно з яким ЄЕК необхідно було активізувати діяльність з питань перетину кордонів та спрощення процедур торгівлі у співпраці з Комітетом з внутрішнього транспорту і представити пропозиції Виконавчому комітету. Крім того, був заснований Виконавчий комітет ЄЕК ООН, який відповідав за здійснення загальних вказівок Комісії. Основним істотним досягненням стала переорієнтація її програми роботи із зазначенням чітко визначених пріоритетних областей. Тим самим ЄЕК продемонструвала свою здатність реагувати на мінливі потреби держав-членів та надавати їм високоякісні спеціалізовані послуги в визнаних областях накопиченого нею досвіду.

Найважливіше питання - питання забезпечення миру та підтримання безпеки на всій планеті, також неодноразово розглядалося в плані реформ ООН. На жаль, «найпопулярнішою» темою цих зустрічей стала тема зростаючого тероризму і великою необхідністю боротьби з ним. Другим питанням, не менш важливим і довготривалим у своєму вирішенні стало питання справедливого представництва в Раді Безпеки. Саме за вирішення цього питання розгорнулася справжня битва між країнами, особливо мріючими посісти на постійні місця та мати «право вето». Але ці питання, найважливіші не тільки для самих країн - учасниць, але і для всього світового співтовариства, не були вирішені за зазначений період часу і скоріш за все для вирішення його потрібно ще декілька років.

На жаль, невдачі ООН багато в чому були зумовлені в момент створення цієї організації. Спочатку, вона конструювалася як децентралізована структура, влада в якій розподілялася між Секретаріатом і спеціалізованими агентствами. З роками система ООН стала охоплювати набагато більш широкий спектр агентств, фондів, програм та заходів, ніж могли собі уявити засновники цієї організації. Багато з цих груп мають власні органи управління та джерела фінансування. Кожна має певну автономію.

Децентралізований характер системи допоміг відокремити функціональну та гуманітарну роботу ООН від політичних дебатів. З іншого боку, Генеральні секретарі ООН втратили багато важелів, що дозволяли їм керувати всією системою, а функції багатьох підрозділів ООН перетинаються. Їх співробітники витрачають масу сил та енергії на «підкилимну» боротьбу за вплив.

Якщо розглянути долю ООН на майбутні декілька років, то ми можемо констатувати два сценарію. Перший - це інституціоналізація впливу США за рахунок введення критеріїв демократичності, наприклад, при формуванні ради з прав людини. Саме це зробить демократичні країни, в розумінні США, більш впливовими на світовій арені. Хоча досягти цього буде дуже непросто, адже селективність у підборі країн до органів ООН автоматично підриває саму ООН. Але, певний крок в цьому напрямку вже зроблено. Так, поступово основні центри прийняття рішень будуть переміщатися в більш компактні органи ООН, в той час як роль самої Організації в цілому буде все більше поступатися, і ООН буде все більше перетворюватися в клуб для двох- і багатосторонніх переговорів.

Вплив ООН і надалі буде падати - якщо і раніше воно не було зобов'язуючим, то зараз стане ще більш декларативним. Для США це означатиме лише те, що в документах ООН буде менше неприємних і спірних для США оцінок, а самі декларації ООН можуть бути використані для посилення пропагандистського впливу на інші країни. Прозахідна риторика може помітно підсилитися, а ООН стане одним з інструментів легітимації дій США в очах світового співтовариства.

Другий сценарій - це подальший розвиток кризи ООН, коли реформа буде стагнувати, а США як найбільш активний гравець на світовій арені все частіше буде приймати рішення самостійно, не вдаючись до санкцій ООН. А саме це призведе до повного краху Світового Парламенту і зникне будь-яка необхідність у її існуванні.

У будь-якому випадку очевидно, що протистояння Півночі і Півдня буде рости як при першому варіанті, коли країни, що розвиваються будуть фактично витіснені з процесу прийняття рішень, так і при другому варіанті, коли цей вплив в дійсності не буде мати ніякого значення із-за зростаючого зниження ролі ООН у міжнародних процесах.

Але, незважаючи на все це, ООН повинна існувати в будь-якому стані, і саме для цього потрібна реформа. Можливо, сенс ООН зовсім не у вирішенні якихось нагальних проблем людства (хоча саме це було б ідеальним варіантом), а в тому, щоб ці проблеми ставити на порядок денний, знову і знову привертаючи до них увагу світової спільноти.

Отже, після вивчення обраного питання на матеріалах ООН, цілком прийнятно було б розділити предмет дослідження на елементи, відповідні різним напрямам критики реформування ООН, що сформувало б ряд відносно самостійних тем для подальших досліджень. Правда, їх розробка передбачатиме використання додаткових матеріалів, які б відображали «внутрішню» дискусію з даної проблеми в правлячих кругах національних держав.

Врешті-решт, подальші дослідження важливі і можливі вони шляхом розширення хронологічних рамок, наприклад, починаючи з 2011 і закінчуючи 2016 роком, коли можна підводити підсумок першого терміну перебування Пан Ги Муна на посту Генерального секретаря, і будувати подальші перспективи реформування Світового Парламенту на чолі, можливо, іншої людини. Адже саме він буде нести відповідальність за продовження реформування ООН за програмою, що стартувала ще в 1997 році.

ЛІТЕРАТУРА І ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

ЛІТЕРАТУРА

1. Абашидзе А.Х. Реформа правозащитных механизмов ООН // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.16-30.

2. Андреев М.В. Современные стратегии реформирования Совета Безопасности ООН. - Казань: 2002.

3. Аннан К. Проблема вмешательства ООН. - М.: 1999.

4. Аркадьев Н.Н. Свежий ветер в ООН. - М., 1961.

5. Борзова А.Ю. Реформирование ООН и позиция стран Латинской Америки // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.16-30.

6. Вишневский М.Л. США и реформа ООН // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.49-52.

7. Ерпулева А. Обсуждение проблемы реформирования ООН на Саммите 2005 года // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.153-155.

8. Ефимов Г.К. Устав ООН - инструмент мира. - М., 1986.

9. Жуков Г.П., Соловьева Р.Г., Назаркин Ю.К. ООН и современные международные отношения. - М., 1986.

10. Капустин А.Я. Проблема реформы Устава ООН на рубеже столетий // ООН и международный правопорядок в глобализирующемся мире, 24 октября 2000 г. - М. : Изд-во Рос. ун-та дружбы народов, 2001. - С. 41-58.

11. Кривенко И. Позиция Российской Федерации и стран Латинской Америки по вопросу о реформе ООН // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.175-178.

12. Крылов С. Б. История создания ООН. Разработка текста Устава ООН (1944-45). - М., 1960.

13. Кулиев Т. Дискуссия государств по вопросу реформирования Совета Безопасности // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.182-190.

14. Лукьянов Ф. Реформа ООН: последняя попытка // Россия в глобальной политике (http://www.globalaffairs.ru/articles/4325.html).

15. Мальський М. 3., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Знання, 2007. -- 461 с.

16. Организация Объединенных Наций в будущем (проект реорганизации управления и системы принятия решений ООН, подготовлен Ассоциацией Содействия ООН США) - Реферат/ АН СССР. ИНИОН. Отдел капиталистических стран Европы и Северной Америки, - М.: ИНИОН, 1988;

17. Орлов А. Реформа ООН: мифы и реальность // Обозреватель - Observer. - 2004. - № 3. - C. 33-45; То же [Электронный ресурс]. - URL: http://www.rau.su/observer/N3_2004/3_05.htm (09.12.08).

18. Плоскова А.Б. Реформирование ООН и пересмотр ее Устава. Реформа Совета Безопасности / Плоскова А.Б. ; М-во нар. образования РФ, Междунар. ун-т в Москве, Юрид. фак. - М. : Диалог-МГУ, 1998. - 94 с. Шифр РНБ: 99-6/383.

19. Реформа ООН [Электронный ресурс] // ВикипедиЯ - Свободная энциклопедия. - 08.12.08. - URL: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0_%D0%9E%D0%9E%D0%9D (09.12.08).

20. Роль международного права в глобализированном мире. Реформа ООН : [сб. ст.] : пер. с нем. / Фонд им. Генриха Белля. - М. : Звенья, 2006. - 176 с. - Библиогр. в конце ст. Шифр РНБ: 2006-8/2535.

21. Справочник по практике Совета Безопасности ООН, 2004-2007, 2007-2010 [Электронный ресурс] // Энциклопедия: http://www.un.org/en/sc/repertoire/index/.shtml.

22. Трофимов В.А. ООН в современном мире и проблема ее реформирования // Проблемы новой и новейшей истории зарубежных стран : сб. науч. тр. - М., 2004. - Вып. 3. - C. 87-97.

23. Тхи Бик Нгок Нгуен. Проблема модернизации ООН в политике Китая и Японии // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.222-225.

24. Устав ООН//Действующее международное право. - М.: Московский независимый институт международного права, 1996. Т.1.

25. Черниченко С.В. Возможные пути реформирования ООН // Актуальные международно-правовые и гуманитарные проблемы : сб. ст. - М., 2002. - Вып. 3. - C. 197-204.

26. Чупрова И. Некоторые вопросы модернизации ООН // ООН: история и вызовы современности. К 60-летию Организации Объединенных Наций: Доклады и выступления. Международная научная конференция, 5-6 октября 2005 года, г. Москва / Отв. ред. Ан.А. Громыко, В.Г. Джангирян; ред. Л.П. Атаманенко. Сост. В.К. Алексеенко, О.В. Андреева. - М.: Изд-во РУДН, 2005. - С.245-248.

27. Цыганков П.А. Политический идеализм в теории международных отношений: иллюзии и реальность. Теория международных отношений: Хрестоматия / Сост., науч. ред. и коммент. П.А. Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002. С. 111-114.

28. Uited Nations. Inside 2005 Yearbook of the United Nations, New York, [Электронниый ресурс] - 2005 - URL: http://unyearbook.un.org/unyearbook.html?name=2005index.html

29. Uited Nations. Inside 2006 Yearbook of the United Nations, New York, [Электронный ресурс] - 2006 - URL: http://unyearbook.un.org/unyearbook.html?name=2006index.html

30. Journal of the United Nations; № 2005-2011, Latest UN documents. Programmе of meetings and Agenda.- General Assembly, Security Council, Economical & Social Council, New York, - [Электронный ресурс] - URL: http://www.un.org/en/documents/journal.asp

ДОКУМЕНТАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

31. Активизация работы Генеральной Ассамблеи. Доклад Генерального секретаря. Пятьдесят восьмая сессия. Пункт 55 повестки дня. Активизация работы Генеральной Ассамблеи (A/58/864) . - Нью-Йорк, ООН. - 30 июля 2004 года.

32. Активизация работы Генеральной Ассамблеи. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей (A/RES/58/126). - Нью-Йорк, ООН. - 13 января 2004 года. - 5 с.

33. Бангкокская декларация «Взаимодействие и ответные меры: стратегические союзы в области предупреждения преступности и уголовного правосудия», 11-й Конгресс ООН по предупреждению преступности и уголовному правосудию. - Бангкок. - 18-25 апреля 2005 года.

34. Более безопасный мир: наша общая ответственность. Доклад Группы высокого уровня по угрозам, вызовам и переменам (A/59/565). - Нью-Йорк, ООН. - 2 декабря 2004 года. - 119 с.

35. Вклад Департамента по вопросам управления в дело совершенствования методов управления и план с указанием четких сроков для уменьшения дублирования, сложности и бюрократизма административных процессов и процедур в Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря (A/60/342). - Нью-Йорк, ООН. - 8 сентября 2005 года.

36. Вопросы, связанные с предлагаемым бюджетом по программам на двухгодичный период 2004-2005 годов. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей ООН по докладу Пятого комитета (A/58/573). Пятьдесят восьмая сессия. Пункт 121 повестки дня (A/RES/58/270). - Нью-Йорк, ООН. - 19 марта 2004 года. - 38 с.

37. Дальнейшие меры по активизации работы Генеральной Ассамблеи. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей (A/RES/58/316). - Нью-Йорк, ООН. - 13 июля 2004 года. - 7 с.

38. Доклад Генерального секретаря «Безопасность и защита персонала Организации Объединенных Наций» (A/55/494) - Нью-Йорк, ООН. - 18 октября 2000 года. - 29 с.

39. Доклад Генерального секретаря «План осуществления Декларации тысячелетия Организации Объединенных Наций» (A/56/326). - Нью-Йорк, ООН - 6 сентября 2001 года. - 74 с.

40. Доклад Генерального секретаря ООН «Глобальное видение -- местное звучание: стратегическая программа Организации Объединенных Наций в области коммуникации» (A/AC.198/1997/CRP.1). - Нью-Йорк, ООН. - 27 июня 1997 года.

41. Доклад Генерального секретаря ООН «При большей свободе: к развитию, безопасности и правам человека для всех» (A/59/2005). - Нью-Йорк, ООН. - 21 марта 2005 года. - 80 с.

42. Доклад Генерального секретаря, представляемый в ответ на доклад Группы видных деятелей по вопросу отношений между Организацией Объединенных Наций и гражданским обществом (A/59/354) . - Нью-Йорк, ООН. - 13 сентября 2004 года. - 16 с.

43. Доклад Генерального секретаря ООН «Глобальное видение -- местное звучание: стратегическая программа Организации Объединенных Наций в области коммуникации» (A/AC.198/1997/CRP.1). - Нью-Йорк, ООН. - 27 июня 1997 года.

44. Доклад Генерального секретаря об укреплении и координации деятельности ООН в сфере верховенства права. (А/64/298) - Сальвадор, Бразилия. - 12-19 апреля 2010 года.

45. Доклады за четырехгодичный период 2007-2010 годов, представленные неправительственными организациями, имеющими консультативный статус при Экономическом и Социальном Совете, через Генерального секретаря в соответствии с резолюцией 1996/31 Экономического и Социального Совета. Записки Генерального Секретаря (Е/C.2/2012/2Add.19).- Нью-Йорк, ООН. - 21 октября 2011 года.

46. Достижение целей Картахенского плана действий : Пномпенский доклад о ходе работы за 2010-2011 годы. - Совещание государств-участников Конвенции о запрещении применения, накопления запасов, производства и передачи противопехотных мин и об их уничтожении по рассмотрению действия Конвенции (APLC/Msp.11/2011/WP/10).- Пномпель, 28 ноября - 2 декабря 2011 года. - 10 с.

47. Законность и развитие: укрепление законности и реформы институтов уголовного правосудия, включая постконфликтное восстановление, Доклад Генерального секретаря, Вена. -28 апреля 2006 года. - 27.

48. Записка Генерального секретаря. Последующие меры по итогам Саммита тысячелетия (A/59/565). - Нью-Йорк, ООН. - 2 декабря 2004 года. - 119 с.

49. Записка Генерального секретаря. Пятьдесят восьмая сессия ГА ООН. Пункт 59 повестки дня. Укрепление системы Организации Объединенных Наций (A/58/817) . - Нью-Йорк, ООН. - 11 июня 2004 года. - 110 с.

50. Заява Заступника Постійного Представника Сполучених Штатів Америки на засіданні Робочої групи відкритого складу, від 10 квітня 2008 року.

51. Использование и применение стандартов и норм Организации Объединенных Наций в области предупреждения преступности и уголовного правосудия, Вена, 24-28 апреля 2006 года. - 4 с.

52. Итоговый документ Всемирного Саммита 2005 года. Укрепление Организации Объединенных Наций, [принят резолюцией 60/1 Генеральной Ассамблеи], Нью-Йорк, ООН. - 16 сентября 2005 года.

53. Идентичные письма Генерального секретаря от 21 августа 2000 года на имя Председателя Генеральной Ассамблеи и Председателя Совета Безопасности. Всестороннее рассмотрение всего вопроса об операциях по поддержанию мира во всех их аспектах (A/55/305-S/2000/809). - Нью-Йорк, ООН. - 21 августа 2008 года. - 9 с.

54. Комиссия по предупреждению преступности и уголовному правосудию. Доклад Генерального секретаря . - Вена, Экономический и Социальный Совет. - 16 - 24 апреля 2009 года. - 26 с.

55. Международное сотрудничество в борьбес транснациональной преступностью. Экономический и Социальный Совет. - Вена, 23-27 мая 2005 года. - 4 с.

56. Меры по укреплению системы подотчетности в Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря (A/60/312). - Нью-Йорк, ООН. - 30 августа 2005 года. - 27 с.

57. Обзор технического сотрудничества в Организации Oбъединенных Наций. Доклад Генералього секретаря. Пятьдесят восьмая сессия. Пункт 59 повестки дня «Укрепление системы Организации Объединенных Наций» (A/58/382). - Нью-Йорк, ООН, 19 сентября 2003 года. - 213 с.

58. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Учреждение должности Первого заместителя Генерального секретаря (А/51/950/Add.1). - Нью-Йорк, ООН. - 7 октября 1997 года. - 4 с.

59. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Рационализация деятельности вспомогательного механизма Экономического и социального совета (А/51/950/Add.2). - Нью-Йорк, ООН. - 7 октября 1997 года. - 7 с.

60. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Добавление о разоружении (А/51/950/Add.3). - Нью-Йорк, ООН. - 14 октября 1997 года. - 3 с.

61. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Оборотный кредитный фонд (А/51/950/Add.4) . - Нью-Йорк, ООН. - 31 октября 1997 года. - 4 с.

62. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Создание дивиденда для развития (А/51/950/Add.5). - Нью-Йорк, ООН. - 31 октября 1997 года. - 5 с.

63. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Составление бюджетов, ориентированных на конечные результаты (А/51/950/Add.6). - Нью-Йорк, ООН. - 12 ноября 1997 года. - 8 с.

64. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Доклад Генерального секретаря. Ассамблея тысячелетия (А/51/950/Add.7). - Нью-Йорк, ООН. - 9 декабря 1997 года. - 3 с.

65. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей ООН (A/RES/52/12). - Нью-Йорк, ООН. - 14 ноября 1997 года. - 2 с.

66. Обновление Организации Объединенных Наций. Программа реформы. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей ООН (A/RES/52/12 В). - Нью-Йорк, ООН. - 2 января 2008 года. - 5 с.

67. Организация работы сессии, Комиссия по правам человека. Экономический и Социальный Совет. - 2005. - 2 с.

68. Осуществление реформы ЕЭК ООН и другие вопросы, вытекающие из решений Европейской и Экономической Комиссии, Экономического и Социального Совета, записки секретаря. - Женева. - 6 - 8 февраля 2007. - 6 с.

69. Осуществление реформы ЕЭК ООН и другие вопросы, возникающие в святи с шестьдесят первой сессией комиссии. - 18 - 20 сентября 2006 года. - 10 с.

70. Осуществление Декларации тысячелетия Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря (A/57/270). - Нью-Йорк, ООН. - 31 июля 2002 года. - 52 с.

71. Осуществление Реформы ЕЭК ООН и другие вопросы, вытекающие из решений Европейской Экономической Комиссии, Экономического и Социального Совета, а также других органов и конференций Организации Объединенных Наций, Записка секретариата, Комитет по внутреннему транспорту, Женева, 6-8 февраля 2007 года.

72. Осуществление реформы, записка Исполнительного секретаря, Шестьдесят вторая сессия, Женева, 25-27 апреля 2007 года.

73. Осуществление реформы ЕЭК ООН и последующая деятельность в связи с 61-й сессией ЕЭК ООН, - Комитет по Торговле, - Женева, 21-23 июня 2006 года.

74. Отдача от реформы управления людскими ресурсами. Записка Генерального секретаря. Пятьдесят девятая сессия ГА ООН. Пункты 114 и 118 повестки дня (A/59/253). - Нью-Йорк, ООН. - 24 сентября 2005 года. - 38 с.

75. Письмо Генерального секретаря от 3 ноября 2006 годана имя Председателя Генеральной Ассамблеи. Доклад Генерального секретаря о работе Организации (A/58/612). - Нью-Йорк, ООН. - 28 ноября 2006 года. - 3 с.

76. Письмо постоянного представителя Франции при Организации Объединенных Наций от 1 ноября 2011 года на имя председателя Совета Безопасности (S/2011/508). - 16 ноября 2011. - 9 с.

77. Проект реформы «Окружающая среда для Европы», записки секретаря, - 27- 29 января 2009 года. - 12 с.

78. Предварительный отчет Совета Безопасности о поддержании мира и безопасности. Шестьдесят шестое заседание (S/pv. 6663).- Нью-Йорк, ООН.- 22 ноября 2011 года.- 2 с.

79. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей [по докладу Первого Комитета (А/60/455)]. Осуществление Декларации об объявлении Индийского океана зоной мира.- Нью-Йорк, ООН.- 6 января 2006.- 2 с.

80. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей на пятьдесят седьмой сессии ГА ООН по пункту 52 повестки дня «Укрепление системы Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований» (A/RES/57/300). - Нью-Йорк, ООН, 7 февраля 2007 года. - 7 с.

81. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей. Запрещение разработки и производства новых видов оружия массового уничтожения и новых систем такого оружия: доклад Конференции по разоружению.[По докладу Первого комитета А/60/453].- Нью-Йорк, ООН.- 6 января 2006.- 2 с.

82. Реформа Департамента по делам Генеральной Ассамблеи и конференционному управлению. Доклад Генерального секретаря (A/60/112). - Нью-Йорк, ООН. - 8 июля 2005 года. - 82 с.

83. Реформа управления людскими ресурсами. Доклад Генерального секретаря (A/59/263) . - Нью-Йорк, ООН. - 13 августа 2006 года. - 62 с.

84. Реформа управления людскими ресурсами. Доклад Генерального секретаря. Добавление (Система контрактов) (A/59/263/Add.1) . - Нью-Йорк, ООН. - 9 сентября 2004 года. - 23 с.

85. Реформа управления людскими ресурсами. Доклад Генерального секретаря. Добавление (Выравнивание представленности мужчин и женщин в Секретариате) (A/59/263/Add.2). - Нью-Йорк, ООН. - 21 сентября 2004 года. - 11 с.

86. Трехгодичный всеобъемлющий обзор политики в области оперативной деятельности в целях развития в рамках системы Организации Объединенных Наций: выводы и рекомендации (A/59/387). - Нью-Йорк, ООН. - 28 сентября 2004 года.

87. Укрепление системы Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований. Межправительственный обзор среднесрочного плана и бюджета по программам. Доклад Генерального секретаря по 52 пункту повестки дня на Пятьдесят седьмой сессии ГА ООН. - Нью-Йорк, ООН, 15 апреля 2005 года (A/57/786). - 5 с.

88. Укрепление системы Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей по докладу Пятого комитета (A/58/587). Пятьдесят восьмая сессия. Пункт 59 повестки дня. (A/RES/58/269). - Нью-Йорк, ООН. - 3 марта 2007 года. - 4 с.

89. Укрепление сотрудничества между Организацией Объединенных Наций и всеми соответствующими партнерами, в том числе частным сектором. Доклад Генерального секретаря (A/58/227). - Нью-Йорк, ООН. - 18 августа 2008 года. - 26 с.

90. Усиленная и объединенная система обеспечения безопасности в Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря (A/59/365) . - Нью-Йорк, ООН. - 11 октября 2008 года. - 29 с.

91. Усиленная и объединенная система обеспечения безопасности в Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря. Добавление (A/59/365/Add.1) . - Нью-Йорк, ООН. - 30 сентября 2004 года. - 90 с.

92. Укрепление координации в области безопасности в системе Организации Объединенных Наций. Записка Генерального секретаря (A/C.5/54/56). - Нью-Йорк, ООН. - 3 мая 2000 года. - 4 с.

93. Ход осуществления мер, изложенных в докладе Генерального секретаря под названием «Укрепление системы Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований». Доклад Генерального секретаря, Пятьдесят восьмая сессия. Пункт 60 предварительной повестки дня «Укрепление системы Организации Объединенных Наций» (А/58/351). - Нью-Йорк, ООН. - 5 сентября 2003 года. - 25 с.

94. Ход осуществления мер, изложенных в докладе Генерального секретаря под названием «Укрепление системы Организации Объединенных Наций: программа дальнейших преобразований». Доклад Генерального секретаря (A/58/351). - Нью-Йорк, ООН. - 5 сентября 2003 года. - 25 с.

95. 2005 United Nations World Summit of General Assembly, United Nations Headquarters, 60^th Anniversary of the United Nations, Inside 2005 Yearbook of the United Nations, New York, р. 47-79; To же [Электронный ресурс]. - URL: http://unyearbook.un.org/unyearbook.html?name=2005index.html

96. Development policy and international economic cooperation. - Economic & Social Council. - Yearbook 2006 of the United Nations. - Chapter I, p. 975-1022.

97. Disarmament. - Political and Security questions.- UN-I-Quе. - Yearbook 2005 of the United Nations. - Chapter VII, p. 578-653.

98. Report of the Secretary-General on the Work of the Organization (29/ EE/Dd/01). - New York, UN. - 2005, р. 3-43.

99. Report of the Secretary-General on the work of the Organization. Introduction. - Yearbook 2005 of the United Nations. - 29 September 2005, p. 3-43.

100. Strengthening and restructuring of the United Nations system. Programme of reform. General aspects. - Yearbook 2005 of the United Nations. - Chapter I, p. 1467-1481.