Проблема об'єднання Кореї: політико–системний аналіз

/

/

Тема

Проблема об`єднання кореї:

політиkо - системний аналіз

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АЕС - Атомна електростанція.

АТР - Азіатсько - Тихоокеанський Регіон.

ВНП - Валовий Національний Продукт.

ВЕЗ - Вільна економічна зона.

ГЕС - Гідроелектростанція.

ДМЗ - Демілітаризована зона.

ДНЯЗ - Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

ЗМІ - Засоби масової інформації.

КНДР - Китайська Народна Демократична Республіка.

КНР - Корейська Народна Республіка.

КПРС - Комуністична партія Радянського Союзу.

МЗС - Міністерство Закордонних Справ.

ООН - Організація Об'єднаних Націй.

ПСА - Північно-Східна Азія.

РК - Ренспубліка Корея.

РФ - Російська Федерація.

СНД - Співдружність Незалежних Держав.

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік.

США - Сполучені Штати Америки

ЦБ - Центральний банк.

KEDO - Korean Peninsula Energy Development Organization.

ВСТУП

Корея належить до небагатьох країн, що після Другої світової війни безпосередньо опинилася в стані боротьби між двома суспільними системами: соціалізмом і капіталізмом. Якщо Німеччина та В'єтнам сьогодні є цілісними державами, то корейці в Кореї ще продовжують жити в двох країнах: Республіці Корея та в Корейській Народно-Демократичній Республіці. В останні роки спостерігають позитивні тенденції у розвитку міжкорейських відносин. Тому дослідження сучасних відносин між двома країнами на сьогодні є досить актуальним.

Актуальність дослідження шляхів і засобів формування процесу регіонального розвитку в Північно - Східній Азії, який ґрунтується на політично-культурній єдності та проходить скрізь історію регіону. Національні держави поєднуються спільною ідентичністю, історичним минулим тощо, у зовнішній політиці обумовлені потребами утвердження в контексті національної безпеки, як надійного партнерства в системі міжнародного співробітництва, а також інтересами зміцнення миру в світі.

Потребою наукового обґрунтування аргументів щодо об'єктивної обумовленості існування незалежних і суверенних держав, спроможних здійснювати самостійну зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин і спрямовувати свої зовнішньополітичні орієнтації у відповідності до потреб зміцнення миру та об`єднання нації - саме і зумовлені вибір теми, структура і спрямованість цього дослідження. Міжнародні відносини 90-х років ХХ ст. характеризуються як епоха завершення холодної війни, однак ситуація на Корейському півострові залишається напруженою і в постбіполярний період [1]. Корейське питання має комплексний характер і включає низку аспектів: ядерне й ракетне озброєння Корейської Народної Демократичної Республіки (КНДР), проблему об'єднання двох корейських держав, військову присутність США на півдні півострова. Корейське питання є одним із найскладніших в азіатському векторі політики США, які глибоко залучені у справи півострова: по-перше, Республіка Корея (РК) є одним із головних азіатських союзників США, на території якої знаходяться американські військові сили; по-друге, у вирішенні ядерної проблеми головними діючими сторонами виступають саме КНДР і США[2]. Ці фактори зумовлюють зацікавленість Вашингтона в збереженні миру і стабільності на півострові та врегулюванні корейських проблем у відповідності зі своїми стратегічними інтересам. Гострота корейського питання визначається й тим, що ситуація на півострові, тенденції її розвитку, зокрема, поширення зброї масового знищення зачіпають інтереси не тільки США, але й інтереси міжнародного співтовариства [3].

Важливість обраної теми зумовлена і тим, що Україна неодноразово заявляла про наміри активізувати свою політику на Далекому Сході. Розбудовуючи взаємовідносини з країнами даного регіону, потрібно враховувати специфіку існуючих там проблем й особливості їх політичного та історичного розвитку. Необхідність проведення узагальнюючого історичного дослідження міжнародної політики щодо сучасного корейського питання визначається також відсутністю у вітчизняній політології історичних праць з досліджуваної тематики. Ця проблема недостатньо розроблена і в зарубіжній історіографії.Обґрунтування всіх процесів розвитку у зовнішній політиці також обумовлюються актуальністю мого дослідження.

Мета і завдання роботи визначення на підставі системного підходу в комплексному аналізі концептуальних основ формування геополітичних та геоекономічних питань для вирішення проблеми об'єднання Кореї.

Ці питання не можна розглядати у відриві від процесу регіонального розвитку в Північно-Східній Азії, тому необхідно обґрунтування конкретних напрямів та форм поглиблення партнерства між провідними країнами світу та міжнародними організаціями.

Метою кваліфікаційної роботи є всебічний та узагальнюючий аналіз співпраці між Республікою Корея та Корейською Народно - Демократичною Республікою в таких сферах, як дипломатичні відносини, економіка, політика тощо, формування та реалізації міжнародної політики щодо корейського питання в період до початку ХХІ ст.. Реалізація цієї мети обумовлена необхідністю вирішення наступних завдань:

- з'ясувати ситуацію на Корейському півострові й навколо нього, яка виникла в результаті розпаду біполярної системи міжнародних відносин;

- висвітлити позицію та вплив великих держав на міжкорейський діалог;

- проаналізувати підходи світових адміністрацій щодо вирішення північнокорейської ядерно-ракетної проблеми;

- аналіз проблем співробітництва між Республікою Корея та КНДР;

- дослідити союзницькі відносини, виділити основні напрями співпраці РК та КНДР як з міжнародною спільнотою, так і з Україною;

- охарактеризувати еволюцію корейської політики, виявити її спільні й відмінні риси;

- уточнення чинників, передумов та перспектив, що визначають потребу реалізації в системі координування зовнішньої політики, спрямованої на вирішення проблем незалежності як однієї з важливих підвалин національної безпеки і запоруки її динамічного зростання.

Об'єктом кваліфікаційної роботи є вивченням проблеми об`єднання Кореї як одного з основних напрямків політики сучасних міжнародних відносин. Предметом кваліфікаційної роботи є - об`єднання Кореї, політико - системний аналіз у зовнішній політиці, завдання, шляхи та засоби узгодження й співробітництва між Півднем та Північчю. Методи дослідження. У своєму дослідженні теми автор використовувала загальнонаукові методи пізнання - діалектичний, порівняльного функціонального аналізу, структурного, інституціонального, конкретно - історичного і системного підходу. У ході дослідження використовувалися також наступні методи: аналізу і синтезу - для деталізації об'єкта і предмета дослідження; порівняння - для зіставлення процесів, тенденцій, явищ і подій. Тобто, методологічну основу дослідження склали принципи історизму, об'єктивності, багатофакторності та системності. Для розв'язання окреслених завдань застосовано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний методи дослідження. Територіальні межі дослідження охоплюють територію країн АТР, що дотичні до проблем Корейського півострова: КНДР, РК, США, Китайської Народної Республіки (КНР), Російської Федерації (РФ), Японії. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з ІІ пол.. ХХст. до травня 2010 року. Нижня межа обумовлена поділом Кореї та завершенням міжнародного протистояння між США та СРСР. Верхня - загостренням корейського питання через випробовування КНДР ядерної зброї 9 жовтня 2006 р. та увага міжнародного товариства до міжкорейських відносин[4]. Для відображення повноти історичних подій необхідно було вийти за встановлені хронологічні межі - дати стислий аналіз історичних передумов Корейського конфлікту та прогнозувати не тільки розв`язання проблеми - об`єднанням Кореї, а й вказати на шляхи вирішення цього питання на підставі політико-системного аналізу[5].

Історіографія. Джерельна база наукової роботи складається з різноманітних фахових видань, які безпосередньо стосуються теми проблеми об`єднання Кореї - наукових монографій, навчальних посібників, наукових статей, різних періодичних видань, а також законодавчих документів. Теоретичною базою дослідження стали праці як українських, так і зарубіжних авторів. Серед іноземних науковців відносини Республіки Кореї та Корейської Народно-Демократичної Республіки висвітлено в працях Кім Ен Уна, Кан Ден Сіка,С. Сусліної, Тихомирова,Толорая, а серед вітчизняних авторів стан та проблеми двосторонніх відносин вивчали Г. Старостенко, В. Головченко, В. Фуркало, Ю. Мушка та ін. Співпраця між Республікою Корея та КНДР аналізується у ряді періодичних видань, зокрема Г. Старостенко, В. Фуркало звертають увагу на хронологію розвитку та співробітництва, Кім Ен Ун, С. Сусліна характеризують відносини між Республікою Корея та КНДР у 2005 році[6]. Однак публікації, в яких досліджуються різні сфери співробітництва, в періодичній літературі відсутні. Серед аналітичної літератури особливе значення мали роботи вчених із знань міжкорейських стосунків та проблеми об'єднання Кореї. Сюди слід віднести монографії, наукові статті та аналітичні розробки корейських та зарубіжних вчених. Перш за все це роботи таких вчених, як Шпак ; П. Циганкова; З. Бжезинського. Аналіз цих джерел засвідчує увагу вчених та політологів до цієї проблеми, намагання осмислити її в контексті історії, сьогодення та перспектив розвитку, обґрунтувати відповідні практичні рекомендації. На жаль, дослідження носять розрізнений характер, більшості з них бракує системності, ґрунтовних узагальнень, які могли б розглядатись у якості рекомендацій для практичної політики у сфері національних інтересів держав всього світу.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали і висновки можуть бути використані дослідниками при підготовці узагальнюючих праць з історії сучасних міжнародних відносин, історії зовнішньої політики Кореї, у викладанні нормативних і спеціальних курсів у навчальних закладах. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема, МЗС України.

Структура кваліфікаційної роботи відбиває поставлені перед дослідженням цілі та завдання. Загальний обсяг кваліфікаційної роботи становить 90 сторінок, з них 74 - основний текст. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків, приміток, посилань ( 76 найменувань), списку використаних джерел та літератури (52 найменування).

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ КОРЕЙСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Історія Кореї рясніє зміною великої кількості династій. У 668 році давня Корея стала єдиною державою: настав золотий вік. Розцвіло просвітництво, був створений перший національний корейський університет, в якому вивчали китайську класичну літературу [1]. В 1910 році Японія перетворила Корею на свою колонію й управляла нею до поразки у Другій світовій війні.

Військова й політична ситуація в розділеній «залізною завісою» Європі на кінець 40-х років ХХ ст. у цілому стабілізувалась, тільки на Далекому Сході конфронтація між державами радянського блоку,США та їхніми союзниками набула небаченої гостроти. У грудні 1945 року представники Сполучених Штатів Америки і Союзу Радянських Соціалістичних Республік підписали договір про тимчасове управління країною [2]. У Кореї сформувалися уряди Корейської Народно-Демократичної Республіки і Республіки Кореї. На півдні Корейського півострова Американська держава за підтримкою Організації Об`єднаних Націй провела вибори і замінила і назвала антикомуністичним у червні 1945 року після Другої Світової Війни лівий тимчасовий уряд на чолі новим президентом Південної Кореї - Лі Син Маном, хоча ліві партії бойкотували вибори. На півночі влада була передана командуванням Робітничо-Селянської Червоної Армії комуністичному уряду на чолі з майором Радянської Армії, 1-им представником Кабінету Міністрів КНДР і 1-им генеральним секретарем Корейської Трудової Партії- Кім Ір Сеном. Антигітлерівська коаліція пропонувала, що через деякий час КНДР і Південна Корея мають об'єднатися, однак в умовах початку Холодної Війни СШАі СРСР так і не змогли домовитись про деталі об'єднання, тому у 1947 році ООН з подачі Американського Президента Гаррі Трумена прийняла відповідальність за майбутнє Корейського півострова на себе[3].

Спроби відтворити єдину корейську державу провалилися, і в 1948 році були проголошені Республіка Корея (РК) і Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) 15 серпня і 9 вересня відповідно.У 1948 році було створено дві держави - КНДР на півночі і Республіка Корея на Півдні. Підготовка конкретних пропозицій щодо відродження Кореї як єдиної демократичної незалежної держави та формування тимчасового центрального уряду була доручена спільній комісії з представників радянського й американського командування[4]. Але внаслідок гострих розбіжностей її діяльність виявилася безрезультатною.На Півдні американці просували до влади учасника боротьби за незалежність Кореї досвідченого ліберального політика-емігранта Лі Син Мана. Під прискіпливим наглядом американських військових він мав реалізувати план демократичних перетворень, аналогічний тому, що був розроблений у Вашингтоні для переможеної Японії. Радянська військова адміністрація на Півночі зробила ставку на Кім Ір Сена, що змолоду брав участь у комуністичному антияпонському партизанському русі, змушений був шукати політичного притулку в СРСР, а після визволення в мундирі майора Радянської Армії був переправлений до Пхеньяна і почав швидке сходження по щаблям політичної кар'єри[5].

З огляду на наявність «комуністичної загрози», США внесли питання про Корею на розгляд другої сесії Генеральної Асамблеї ООН. Більшістю голосів та схвалила 14 листопада 1947 року американський проект резолюції про створення Тимчасової комісії ООН по Кореї, що повинна була забезпечити проведення вільних виборів на півострові й також формування загальнонаціонального уряду. Але СРСР відмовився визнати повноваження Тимчасової комісії, а Українська РСР, відповідно, не погодилася взяти участь у її роботі. У результаті напівдемократичні вибори відбулися в травні 1948 року лише на Півдні, але 12 грудня того ж року Генеральна Асамблея ООН спеціальною резолюцією визнала «єдино законною» проголошену 15 серпня Корейську Республіку зі столицею в Сеулі (площа - 98,5 тис. кв. км, населення - 47,5 млн. чол. на 2000 рік). На Півночі, у Пхеньяні, 9 вересня була проголошена Корейська Народно-Демократична Республіка (площа - 120,5 тис. кв. км, населення - 22 млн. чол. на 2001 рік). Як президент Південної Кореї Лі Син Ман, так і колишній майор Радянської Армії, 1-ий представник кабінету Міністрів КНДР і 1-ий генеральний секретар Корейської Трудової Партії Кім Ір Сен не приховували своїх намірів: дві корейські держави мали об'єднатися. Приняті у 1948 році Конституції РК і КНДР проголосили, що метою кожного з двох урядів було розповсюдження своєї влади на всю територію держави[6]. Показано, що у відповідності з Конституцією 1948 року столицею Південної Кореї вважає себе Сеул, у тому як Пхеньян вважався тимчасовою столицею держави, у котрій вищі органи влади КНДР знаходились би лише до «визволення» Сеула. При цьому через рік радянські і американські війська виведені з Корейського півострова.

Уряд Китайської Народної Республіки слідкував за зупинкою подій на Корейському півострові. Крім того, 1-ий представник Комуністичної партії Китайської Народної Республіки Мао Цзедун був переконаний проте, що американська інтервенція у Азію дестабілізує таку зупинку у регіоні і неприємно впливає на його плани розгромити Гомінданівські війська генералісимуса Чан Кайші, які знаходилися у Тайвані. З початку 1949 року колишній майор Радянської Армії, 1-ий представник Кабінету Міністрів КНДР і 1-ий генеральний секретар Корейської Трудової Партії Кім Ір Сен почав звертатися до радянського уряду з вимогою про допомогу у повномасштабному вторгненні у Південну Корею. Він підрахував, що лівий тимчасовий уряд на чолі з президентом РК Лі Син Маном не користується популярністю, і стверджував, що наступ військ Корейської Народної Армії призведе до масового повстання, у ході якого жителі Південної Кореї разом з ними скинуть Сеульський режим. Обидві держави розпочали підготовку до об'єднання півострова силою, що полегшувалося завершенням на кінець 1949 року виведення радянських і американських військ. На Півдні в якості радників залишалося 500 американських військових і 700 цивільних службовців.

Тому вражає те, що передтечею Корейської війни явилася «мала війна» 1949-1950років, що складалася з «інцидентів» у районі 38-ої паралелі як зі сторони КНДР, так і РК. Крім того, у райони північніше і південніше 38-ої паралелі у ході 1949 - початку 1950 років постійно засилалися розвідувально-диверсійні групи з метою проведення підривно-диверсійних і терористичних актів, залякування мирного населення. Тим часом, 5 березня 1949 року відбувся візит до Москви північнокорейської делегації в складі голови уряду КНДР Кім Ір Сена й міністра закордонних справ Пак Хен Єна. Хоча питання про військове об'єднання обох частин Кореї під час переговорів не піднімалося, Сталін пообіцяв надати Пхеньяну суттєву допомогу в створенні збройних сил. Протягом усього 1949 року відбувалися інтенсивні поставки радянського озброєння, бойової техніки, боєприпасів, іншого військового спорядження до КНДР, північнокорейська армія час від часу випробовувала на міцність південнокорейську оборону. Нарешті, після консультацій з Мао Цзедуном Сталін 9 лютого 1950 року дозволив Кім Ір Сену розпочати підготовку широкомасштабної операції на півострові. У штабі північнокорейської армії за участю радянських радників у глибокій таємниці здійснювалося розроблення плану наступу, прискорено формувалися кілька нових дивізій[7].

На цьому фоні дивною видається фактична бездіяльність США, котрі нічого не вчинили, щоб попередити виникнення одного з найкривавіших регіональних конфліктів XX ст. Хоча із січня 1950 року, південнокорейські військові неодноразово повідомляли в Тимчасову комісію ООН по Кореї розвідувальні дані про загрозу агресії з Півночі, американці сприймали це як спроби політичного тиску в надії отримати більшу фінансово-економічну допомогу й підтримку. Ще на початку березня 1949 року командувач американськими військами на Тихому океані Д.Макартур в одному з інтерв'ю недвозначно виніс Корею за межі оборонного периметра США.Держсекретар Дін Ачесон у виступі в Національному прес-клубі у Вашингтоні 12 січня 1950 року пішов іще далі. Він не лише підтвердив виключення з американського оборонного периметра Індокитаю, Тайваню й Кореї, але й конкретно відмовився від будь-яких намірів давати гарантії країнам, що знаходилися безпосередньо на азійському материку. Тобто події розвивалися таким чином, що 1-ий представник Ради Міністрів СРСР і секретар ЦК КПРС Йосип Сталін, однак, посилаючись на недостатню ступінь готовності Корейської Народної Армії і можливість втручання у конфлікт військ ООН і США і розв'язання повномасштабної війни з прийманням атомної зброї, вирішив не задовольняти вимоги Кім Ір Сена і ймовірно всього вважав, що ситуація у Корейському півострові може привести до нової війни. Не дивлячись на загрозу, Радянський Союз продовжував надавати КНДР велику військову допомогу[8]. Північна Корея у відповідь на озброєння РК також продовжила нарощувати свою військову міць, організуючи Корейську Народну Армію по радянській моделі і під проводом радянських військових радників. Велику роль грали також етнічні корейці з Китаю,ветерани Народно-Визвольної Армії Китайської Народної Республіки, які від згоди Пекіна перейшли у службу на Корейську Народну Армію. Тим часом збройні сили КНДР приголомшили південнокорейські війська по всім ключовим компонентам. Нарешті,у січні 1950 року після великих коливань і піддавшись на умовляння колишнього майора Радянської Армії, 1-го представника Кабінету Міністрів КНДР і 1-го генерального секретаря Корейської Трудової Партії Кім Ір Сена 1-ий представник Ради Міністрів СРСР і секретар ЦК КПРС Йосип Сталін дав згоду на проведення наступальної операції. Деталі булі узгоджені під час його візиту на Москву у березні - квітні 1950 року, а завершальний план наступу було підготовленорадянськими радниками наприкінці травня. 12 січня 1950 року Американський державний секретар Дін Гудерхем Ачесонзаявив, що американський оборонний периметр на Тихому океані проходить по Алеутським, Рюкюським і Філіппінським островам, що говорилося проте, що Корея не ввійде у сферу американських близьких державних інтересів. Цей факт додав рішучості уряду КНДР у розв'язанні збройного конфлікту і допоміг переконати Йосипа Сталіна проте, що військове втручання американських збройних сил у конфлікт малоймовірно, тому саме конфлікт має назву Корейської Війни[9].

Далекими від ідилічних були й відносини офіційного Вашингтона з Лі Син Маном: приймаючи в лютому 1950 року закон про надання Південній Кореї фінансово-економічної допомоги, Конгрес обумовив її включенням до сеульського уряду представника комуністичної партії. На парламентських виборах 30 травня прибічники південнокорейського президента зазнали гучної поразки, отримавши лише 45 із 210 мандатів. З'явилася реальна можливість усунення непримиренних антикомуністів від влади і налагодження конструктивного діалогу з Пхеньяном, але атака північнокорейської армії у неділю, 25 червня 1950 року, що увінчалася повним успіхом, не лише зберегла президентський пост за Лі Син Маном, але й викликала кардинальні зміни в усій світовій політиці. Корейська війна 1950-1953 років-збройний конфлікт між КНДР та РК, який тривав з 25 червня 1950 року до 27 липня 1953 року. Часто конфлікт часів Холодної Війни розлядався як опосередкована війна між США і ООН з південної сторони та Народно-Визвольною Армією Китайської Народної Республіки і військово-повітряними силами Радянського Союзу з північної. У складі Комуністичних збройних сил діяли солдати Корейської Народної Армії, добровольці Народно-Визвольної Армії Китайської Народної Республіки і Військово-повітряні сили Радянського Союзу. Проти об'єднаних комуністичних військ боролися Південна Корея, США, Черчілівська Британія, Філіппінська Унітарна Президентська Республіка,Канадська Конфедерація, Турецька Парламентська Республіка, Голландське королівство, Австралійський Союз, Ноав Зеландія, Таїландське королівство, Ефіопська Народно-Демократична Республіка, Грецька Республіка, 4-та Французька Республіка, Колумбійська республіка, Бельгійське королівство, Південно-Африканський Союз і Велике Люксембургське герцогство, які діяли у складі збройно-миротворчих сил ООН. У Кореї війна називається «Інцидентом 25 червня», а до початку 90-х років використовувалась назва «Смута 25 червня». У КНДР зветься Вітчизняною Визвольною Війною. Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати , що існування двох корейських держав - останній відбиток часів «холодної війни». Обидві держави створено в 1948 році на територіях, що перебували під контролем радянських та американських військ по обидві сторони 38-ї паралелі, після звільнення від японської окупації, що тривала з 1910 по 1945 роки. Понад півстоліття Корея залишалася розколотою гострими політичними та ідеологічними протиріччями, логікою повоєнного військово-політичного протистояння двох блоків. Кульмінацією цього протистояння стала Корейська війна 1950-1953 років, у якій брали участь збройні сили КНР, США та більше двох десятків інших країн - союзниць США. Вельми великі людські втрати, воєнні витрати зробили цю війну непопулярною у США. На американських президентських виборах переміг Дуайт Ейзенхауер, який у своїй предвиборчій кампанії обіцяв прискорити закінчення цього конфлікту. Переговори щодо закінчення війни проводилися декілька разів, 10 липня 1951 року, 27 листопада 1951 року, 26 квітня 1953 року, однак мир після цих переговорів виявився не довготривалим. Врешті 27 липня 1953 року, під тиском Ейзенхауера, була підписана угода про повне припинення воєнних дій. Підписанню передували 1076 раундів переговорів, що тривали два роки і 19 днів[10]. Угода про перемир'я, яке так ніколи і не оформилося в мирний договір, передбачала створення демілітарізірованної зони (ДМЗ), шириною в 4 км, яка розтягнулася через півострів на 241 км. Її вісь -- «військова демаркаційна лінія», офіційно зафіксована Угодою про перемир'я 27 липня 1953 року в поселенні Пханмунджом, де до цих пір проходять переговори між представниками Південної і Північної Кореї. Тут же знаходиться одна з головних туристичних визначних пам'яток зони - Будинок свободи, звідки можна в бінокль подивитися на північнокорейську сторону. Після падіння Берлінської стіни демілітаризована зона вважається останнім реліктом епохи «холодної війни». За 60 років південнокорейські прикордонники змогли встановити сімнадцять підземних ходів (тунелів), проритих мешканцями півночі на їх сторону. При цьому невідомо, скільки їх існувало (і існує) насправді. Тунель, який показують туристам, був в 1978 виявлений році за допомогою інформації, отриманої від північнокорейського перебіжчика. Він виритий на глибині 73 м, його довжина-1635 м, з них 435 м проходять під ДМЗ. Його діаметр в два метри нібито дозволяє 30тисячам північнокорейських воїнів в повному військовому викладенні і зробити за 1 годину марш-кидок і вийти на поверхню в 44 км від Сеула.Тунель прокладений в гранітній породі - свідчення непереборного бажання об`єднатися,тим більш, коли сусідня держава економічно розвинута[11].

В підписанні угоди брали участь представники від США, від Китайської Народної Республіки та від Північної Кореї. Південна Корея відмовилась вислати свого представника, проте угода 27 липня все ж таки була підписана без участі Південної Кореї. Корейська війна 1950 - 1953 років закріпила розкол країни. Проте обидві корейські держави переконані в неминучості об'єднання в майбутньому. На Женевській конференції - міжнародній конференції у Женеві, яка проходила з 26 квітня по 21 липня 1954 року за участі міністрів іноземних справ ряду країн було розглянуто корейське та індокитайське питання. Обговорення проблеми об'єднання Кореї так і закінчилися безрезультатно, друга половина конференції була присвячена Індокитаю, тому де-юре дві корейські держави знаходяться й досі у стані війни - спроба дійти згоди залишила надію[12].

Незважаючи на свої скромні розміри і периферійне положення по відношенню до глобальних політичних центрів, Корейський півострів багато років залишається у фокусі міжнародної уваги.

Тут вигадливо переплелися складні процеси - такі, як і йдуть корінням у минуле, так і породжені сучасністю. З часу трагічної розколу країни і руйнівної корейської війни (1950-1953) конфліктні ситуації відтворювалися тут постійно, дестабілізуючи обстановку і погрожуючи інтересам сусідніх держав.Якщо в минулому Корея нерідко ставала об'єктом експансії та боротьби за вплив з боку могутніх сусідів, то тепер великі держави, включаючи Росію, Китай, США, а також Японію, серйозно стурбовані обстановкою на півострові й навколо нього.

У відповідь на ракетні, а потім і ядерні випробування, проведені КНДР, проти Пхеньяну були введені жорсткі санкції по лінії ООН.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА ОБ`ЄДНАННЯ КОРЕЇ: ПОЛІТИКО - СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ

Корінна перебудова всієї системи міжнародних відносин після закінчення холодної війни не оминула й міжкорейські відносини. Протягом десятиліть дві Кореї повністю заперечували один одного, роблячи ставку на досягнення безумовної перемоги над «противником» будь-якою ціною.Хоча з початку 70-х років минулого століття між обома країнами здійснювалися обмежені офіційні контакти, це мало відбивалося на загальній картині взаємин. Їх атмосферу визначали глибока взаємна неприязнь, недовіра і ворожість[1].

Поворот до політичного реалізму стався на початку 1990-х. У грудні 1991 року глави урядів Півночі і Півдня підписали безпрецедентний документ, розроблений в ході восьми зустрічей на рівні прем'єр-міністрів, - Угода про примирення, ненапад, співпрацю і обміни.Одночасно з цим була прийнята міжкорейських декларація про денуклеаризацію півострова.Вперше за всю історію роздільного існування двох корейських держав Пхеньян і Сеул фактично відмовилися від ідей «завойовницькі походи» проти іншої сторони і, принаймні на папері, визнали рівноправне існування двох самостійних державних утворень. У поліпшенні міжкорейських відносин важливу роль, крім загального впливу зовнішньої обстановки, зіграли два чинники.

По-перше, в кінці 1980-х на хвилі глобальних змін і зростання протестів у Республіці Корея (Південна Корея) впав режим військової диктатури і до влади вперше прийшло демократично обраний уряд. Нове керівництво висунуло ряд конструктивних ідей, націлених на розвиток контактів і мирне співіснування з північним сусідом.

По-друге, в результаті розпаду Радянського Союзу і комуністичного блоку Корейська Народно-Демократична Республіка позбулася солідної матеріальної допомоги та політичної підтримки.Для Північної Кореї з її відсталою економікою, нерозвиненими зовнішніми зв'язками, автаркіческой системою ведення господарства нові реалії обернулися ситуацією, близької до катастрофи. Вимушене згортання зовнішньоекономічних контактів з Росією на тлі небувалих стихійних лих, що спіткали КНДР у середині 90-х років минулого століття, поставили країну на межу економічного колапсу.У цій непростій ситуації слід було терміново коригувати стратегію, і оптимальним виходом бачився відмову від колишньої політики «комунізації» Півдня на користь більш прагматичного курсу на поступовий розвиток міжкорейських зв'язків, перш за все у сфері економіки.Оцінюючи перспективи розвитку ситуації на півострові, багато зовнішніх спостерігачів керувалися відомими схемами. Вони були апробовані в країнах, які до того моменту вже перейшли від соціалістичного пристрої до ринкової економіки і демократії.Цілком очевидним є тоді й еволюція пхеньянського режиму. Найбільш вірогідними вважалися два сценарії [2].

Відповідно до першого (його підтримувало меншість фахівців), передбачалося, що Північна Корея піде шляхом Китаю або В'єтнаму.Пхеньян поступово переведе нежиттєздатною економіку на ринкові рейки і здійснить економічні реформи з метою залучення іноземних інвестицій і створення сильного експортного сектора.Пророкували, що Північ буде спиратися на зростаючу допомогу Півдня, однак реальна інтеграція відбудеться не так скоро, оскільки для «розм'якшення» жорсткого політичного режиму будуть потрібні і час, і створення необхідних умов для впливу на нього.Однак переважна кількість експертів вважали, що КНДР, як і більшість східноєвропейських країн, чекає неминучий і швидкий політичний і економічний крах з важкими соціальними наслідками.Обвал режиму означав би гостру, але швидкоплинної боротьбу за владу в правлячій верхівці з неминучою перемогою прихильників об'єднання з Південною Кореєю (природно, на її умовах) і стрімке «поглинання» Північної Кореї Півднем.Доречно нагадати, що на початку - в середині 1990-х найсміливіші з прихильників другого сценарію відводили КНДР не більше двох-трьох років незалежного існування. З установки на неминучість швидкої «абсорбції» Півночі виходив в ті роки і офіційний Сеул.Дійсність спростувала припущення і тих, і інших. Влада Північної Кореї в той період відмовилися від значущих ринкових реформ і проведення курсу відкритості у політичній сфері. Однак не можна вважати, що ситуація в країні залишалася повністю статичною [3].

На Півночі з початку 1990-х років північнокорейське керівництво переносить акценти з марксистсько-ленінських постулатів на традиційні конфуціанські і феодально-бюрократичні.У внутрішній політиці все частіше звучить тема національних традицій, культурно-історичної спадщини та конфуціанських цінностей.Для нової легітимації КНДР використовується теза про те, що вона є спадкоємицею колись сильних і успішних держав, перш за все Когурьо і Коре, в давнину розташовувалися на території нинішньої Північної Кореї. Для консолідації суспільства на основі національної ідентичності відроджується міф про легендарного родоначальника корейської нації Тангуна, який жив за 2000 років до н. е.. (До речі, Тангуна вельми шанується і в Південній Кореї).У повсякденне життя все ширше впроваджуються стародавні норми і традиції, зокрема культ предків. Дотримання Кім Чен Іром трирічного жалоби за свого батька, Кім Ір Сену, який помер у 1994-му, і виконання багатьох вимог конфуціанського ритуалу - одне з підтверджень даної тези.Частиною курсу на утвердження національної спадщини та культурної самобутності стало відродження таких традиційних свят, як Новий рік за місячним календарем, а також формальне відновлення в правах релігії.Крім буддійських храмів у країні діють і християнські: протестантські, католицькі, православний. У своїй внутрішньополітичній риториці північнокорейська влада рідше згадують соціалізм і марксизм.Для подолання глибокої економічної кризи середини - другої половини минулого десятиліття ставка була зроблена на традиційну політику «затягування поясів» ціною будь-яких жертв.Приміром, різні закордонні джерела стверджують, що в так званий період «важкого походу» (середина 1990-х років) від голоду і хвороб, викликаних недоїданням, в країні померло від 300 тисяч до 2 мільйонів чоловік.

Одночасно був узятий курс на зміцнення військової потужності для збереження існуючого ладу та забезпечення його безпеки перед обличчям зовнішньої загрози, головним джерелом якої вважалася «ворожа політика» Вашингтона.Основою національної стратегії виживання проголошується політика «сонгун», яка розглядає армію в якості основної політичної сили і віддає пріоритет військовому будівництву в збиток соціально-економічного розвитку [4].

«Політика пріоритету армії» досить багатошарова, і її не слід трактувати одновимірно.Зведення у ранг головної рушійної сили суспільства не робітничого класу з компартією на чолі, а надкласового інституту - армії може за певних умов полегшити перехід до інших форм соціального устрою.Не слід забувати і про те, що вся «військово-орієнтована» риторика та мілітаризація, що вражають уяву іноземців, на ділі підпорядковані перш за все прагненню забезпечити жорсткий контроль над суспільством і охолодити запал можливих агресорів.Якщо Кім Ір Сен ще мріяв про військову об'єднання Кореї, то Кім Чен Ір і його оточення думають виключно про самозбереженні, усвідомлюючи необхідність змін. Підтвердження цього - розпочата в липні 2002 року дуже обережна економічна реформа.

Майже повна ізольованість від зовнішнього світу, відсутність інформації про ситуацію за межами країни, а також мононаціональності і відносна однорідність суспільства надавали підвищену стійкість північнокорейському режиму.З іншого боку, високий мобілізаційний потенціал економіки командного типу, традиційно низький рівень життя населення, звичка громадян сприймати труднощі і позбавлення як щось природне,їх схиляння перед владою в будь-яких умовах - все це дозволяло підтримувати стабільність навіть без застосування широких каральних заходів.Консервації існуючих порядків сприяла і високий ступінь консолідації політичної еліти перед обличчям можливих спроб США і їх союзників «звалити» авторитарний режим шляхом «політичних диверсій» або ж в результаті прямої військової агресії [5].

Сеульський політичний істеблішмент поступово почав віддавати собі звіт в тому, що режим Кім Чен Іра - це всерйоз і надовго.У міру осмислення цієї обставини все більше поширення в Південній Кореї отримувала точка зору, що підштовхування північнокорейської системи до краху контрпродуктивно і позбавлене сенсу.Альтернативою могли стати рішуча відмова від колишньої лінії на «поглинання» КНДР по німецькому сценарієм (принаймні, в доступній для огляду перспективі) і перемикання зусиль на наведення мостів.

Саме таке сприйняття ситуації сприяло обрання президентом Республіки Корея Кім Де Чжуна.Цей політик ліволіберальної толку, колишній дисидент, був відомий прихильністю справі возз'єднання нації і примиренського настроями по відношенню до Пхеньяну.Запропонована ним «політика сонячного тепла» мала на увазі залучення КНДР у діалог, надання їй масштабного сприяння у вирішенні соціально-економічних проблем і встановлення контактів із зовнішнім світом, включаючи найближчих союзників Сеула.На цій основі повинні були бути створені умови для поступового зближення двох Корей та їх подальшої політичної, економічної та культурної інтеграції на взаємоприйнятних умовах.Північнокорейський режим уважно спостерігав за еволюцією політичних поглядів південнокорейського керівництва, виявляючи обережну підтримку як самому Кім Де Чжуна,так і його поглядам. Саме в цій атмосфері президент Республіки Корея висунув ідею проведення першого в історії міжкорейського саміту.Головним підсумком поїздки Кім Де Чжуна до Пхеньяну і його зустрічей з Кім Чен Іром в червні 2000-го стала Спільна декларація - по суті, програма розвитку двосторонніх відносин на роки вперед [6].

Документ націлював на вирішення проблеми об'єднання Кореї шляхом спільних зусиль, містив визнання спільності пропозицій Півночі і Півдня щодо руху до цієї мети. Обидві сторони домовилися про заходи зміцнення взаємної довіри.Ставилися завдання забезпечення збалансованого розвитку економіки, активізації співробітництва і контактів у всіх областях, включаючи соціальну сферу, культуру, спорт. Крім того, в цій декларації говорилося про налагодження спілкування між членами розділених сімей.За одностайною оцінкою самих корейців, лідери обох країн заклали основу для прориву у відносинах і поступового розвороту від конфронтації до примирення і поетапному зближення.Саміт дав старт якісно нової взаємодії Пхеньяну і Сеула як по офіційних каналах, так і по громадській лінії, що в принципі дозволяло шукати шляхи вирішення досить широкого кола питань співробітництва.Головним каналом контактів стали переговори на рівні міністрів, на яких піднімалися найбільш актуальні проблеми, що представляли інтерес для обох сторін (відбулося ж понад 20 таких зустрічей).Передбачена можливість підтримання зв'язків по військовій лінії, а також між товариствами Червоного Хреста Півночі і Півдня для обговорення різноманітних гуманітарних проблем.

Дещо пізніше, у міру поглиблення міжкорейських господарських зв'язків, було прийнято рішення про виділення питань економічного співробітництва в окремий блок і створення підзвітної міністрам двостороннього органу.При цьому з розширенням і диверсифікацією контактів структура Комітету зі сприяння економічному співробітництву між Північчю і Півднем ставала все більш розгалуженою, збільшувалося число входили до нього галузевих підкомітетів [7].

У 2000 році Сеул вперше надав Пхеньяну солідну економічну допомогу в розмірі 113 760 000 дол., Обсяги якої з року в рік зростають. Бурхливий розвиток одержали зв'язку в торговельно-економічній галузі. Якщо в 2000-му загальний обсяг двосторонньої торгівлі склав 425 млн дол., То в 2006-му він досяг 1 349 млн доларів. Південна Корея впевнено вийшла на друге після Китаю місце в якості ведучого торгового партнера КНДР. При цьому частка комерційних угод у взаємному товарообороті становить зараз близько 70%.Інша частина доводиться на фактично безоплатні поставки продовольства і мінеральних добрив, без яких Північна Корея, по суті, не в змозі забезпечити населення продуктами харчування.Досягнення в міжкорейських відносинах очевидні, причому всі основні зрушення відбулися за останні шість-сім років. У певному сенсі можна говорити про реальний прорив у відновленні взаємної довіри. Більшість жителів і Півночі, і особливо Півдня перестали сприймати одне одного як ворогів.У південнокорейському громадській думці примирливо-об'єднувальний підхід пустив настільки глибокі корені, що навіть найбільш консервативні, традиційно жорстко антісеверокорейскіе сили тепер змушені в цілому підтримувати курс на примирення та співпрацю з Пхеньяном [8].

Проте про справжню нормалізацію говорити поки рано.За шість десятиліть роздільного існування між Північчю і Півднем позначилися глибокі політико-ідеологічні, соціально-культурні й навіть мовні відмінності (за визнанням Кім Чен Іра, в ході першого міжкорейського саміту він розумів Кім Де Чжуна всього на 80%),подолання яких потребуватиме обопільних зусиль,терпіння і часу.Дві держави де-юре, як і раніше знаходяться у стані війни. Укладена більше 50 років тому Угода про військове перемир'я в Кореї залишається єдиним політико-правовим документом, який утримує сторони від нової братовбивчої міжусобиці.Гострі конфлікти спалахують час від часу в спірних водах Жовтого моря. За підсумками корейської війни сухопутний «кордон» між Північчю і Півднем був оформлений в договірному порядку.А так звану «північну розмежувальну лінію» в Жовтому морі, яку довільно встановило американське командування, Пхеньян не визнає.Кровопролитні зіткнення між військовими формуваннями обох країн у цьому районі, багатому морськими ресурсами, у 1999 і 2002 роках призводили до людських жертв. Взаємна недовіра у військовому середовищі вище, ніж серед інших кіл політичної еліти.У 2000-му відбулася єдина за весь післявоєнний час зустріч глав оборонних відомств, здійснюються контакти і на більш низькому рівні. Проте сторони так і не приступили до обговорення питання про заходи довіри у військовій галузі і скорочення озброєнь.Південці при цьому зазвичай посилаються на те, що в районах, прилеглих до кордону, зосереджено понад 70% усіх боєздатних з'єднань Півночі, включаючи десятки тисяч артилерійських і ракетних систем,здатних в лічені хвилини знищити Сеул і перетворити 50-кілометрову прикордонну смугу в «море вогню».Доречно, однак, нагадати, що лише з 2004 року військова доктрина Південної Кореї офіційно перестала розглядати КНДР як «головного противника». Замість цього була введена нова, трохи більше коректна формула - «загроза з боку Півночі»,на протидію якої і націлювалась міць країни [9].

У Республіці Корея до цього часу діє Закон про національну безпеку. У цьому унікальному для сучасної політичної практики документі КНДР кваліфікується як «територія, що знаходиться під контролем антидержавної організації».А тому несанкціоновані контакти громадян Республіки Корея з представниками Північної Кореї та поїздки на Північ,а також публічний прояв симпатій до існуючих в КНДР порядків або вираз підтримки офіційної ідеології Пхеньяну однозначно розглядаються як «допомога ворогу» і посягання на національну безпеку. Ліберальна ідеологія на Півдні все ж таки пом'якшує область правозастосування цього закону. Якщо раніше порушники могли бути піддані покаранню аж до смертної кари, то тепер їм найчастіше загрожує умовний термін тюремного ув'язнення або великий грошовий штраф.А нелегальні перебіжчики з КНДР приймаються майже як національні герої і автоматично отримують громадянство Республіки Корея. У свою чергу Пхеньян лише після саміту-2000 перестав називати сеульської керівництво «маріонетковими владою».Тим не менше у внутрішній пропаганді як і раніше панують твердження про те, що влада Південної Кореї, що знаходиться під «іноземної військової окупацією», не в змозі проводити незалежну політику на міжнародній арені й у сфері міжкорейських відносин [10].

По суті, КНДР до цих пір не відмовилася від претензій на право називатися єдиним суверенною державою на Корейському півострові. У діючій Конституції країни особливо обмовляється, що Корейська Народно-Демократична Республіка «представляє інтереси всього корейського народу».(До речі, і Конституція РК передбачає розповсюдження суверенітету Сеула на весь Корейський півострів.) Не дивно, що в пресі та у висловлюваннях офіційних північнокорейських представників Республіка Корея практично ніколи не називається «державою», а замість цього вживається своєрідний евфемізм - «південна частина республіки».При цьому такі поняття, як «президент», «уряд» або «парламент Південної Кореї», як правило, наводяться в лапках.Пхеньян розглядає перебування американських військ на території Республіки Корея як військовий виклик, а навчання, періодично проводяться південцями спільно з США, вважає «репетицією» нападу на КНДР.Мешканці півночі категорично відмовляються посилати на них своїх спостерігачів і оповіщати Сеул про власних аналогічних маневрах.

2.1 Витоки і формування взаємовідносин двох корейських держав

Витоки взаємовідносин двох корейських держав були сформовані ще у 1948 році, коли утворилися дві держави: Південна Корея пішла західним шляхом розвитку, а у Північній Кореї був встановлений тоталітарний режим. Тоталітаризм - це суспільно-політична та культурно-ідеологічна система, що передбачає: юридично закріплену або фактичну однопартійність; ідеологію на озброєнні, що проникає в усі сфери життя людини й суспільства; ідеологічну індоктринацію з використанням усіх сучасних засобів масової інформації (ЗМІ), за якими держава встановила повний контроль; монополію держави на професійну й економічну діяльність людини; державний апарат контролю, нагляду і придушення; масовий державний терор як засіб досягнення цілей. Північнокорейська модель тоталітарного режиму цілком підпадає під це визначення: трудова партія Кореї - єдина в КНДР; ідеологія Чучхе, що нав'язується усіма ЗМІ країни; адміністративно-командна система керування економікою; силові структури, спрямовані на боротьбу як із «зовнішніми» ворогами, так і з «внутрішніми»; масовий терор тощо. З 1958 року Північна Корея розпочала реалізацію програми поділу громадян на три основні класи - стержневий, хитливий і ворожий, що, у свою чергу, поділяються на 51 категорію, хоча Пхеньян ніколи не визнавав це відкрито. Боротьба з релігією - один із ключових аспектів політики і пропаганди правлячої верхівки КНДР [11].

Умовою встановлення тоталітарного режиму є закрите суспільство, тобто таке суспільство, у якому зв'язки із зовнішнім світом підконтрольні державі, інформація про зовнішній світ проходить крізь призму державної пропаганди, а інформація про внутрішнє становище приховується та фальсифікується. Спецслужби Північної Кореї перевіряють шкали усіх радіоприймачів країни раз на три місяці, і якщо пломба порушена, то вважається, що власник приймає радіопередачі Південної Кореї та інших «імперіалістичних» держав. Тоді він може бути покараний, як «ідеологічний правопорушник». Виняток становлять тільки радіоприймачі дипломатів інших країн. При цьому уздовж державних кордонів КНДР встановлені «глушилки». Так само постають справи із телебаченням, хоча телевізори у сільських районах практично відсутні, у містах, за винятком Пхеньяна, їх теж небагато. Крім невеличкого числа представників елітної групи, населення Північної Кореї абсолютно не має уявлення про події за кордоном [11]. ЗМІ КНДР зосереджені на тому, щоб створити у людей уявлення про становище у світі, яке потрібне владі. Про цей красномовно свідчить той факт, що населення Північної Кореї абсолютно нічого не знало про події у Центральній та Східній Європі наприкінці 80-х років і про возз'єднання Німеччини. Жителі Північної Кореї щиро вірять у легенди про стихійні лиха, що відбуваються виключно у капіталістичних країнах. Стаття 56 Кримінального кодексу передбачає смертну кару і грошове стягнення з сім'ї страченого за: наклеп на урядову політику або поширення чуток контрреволюційного толку; видання, збереження і поширення контрреволюційних публікацій; складання текстів або поширення листів, призначених для збудження мас протиурядовими настроями.
Державною зрадою громадянина КНДР вважається навіть «надання такої допомоги, як послуги гіда, перекладача, створення комфорту або іншої матеріальної допомоги ворогу або тим іноземним організаціям чи особам, що виступають проти Північної Кореї», за що теж передбачена смертна кара (ст. 52 Кримінального кодексу). Незважаючи на уривчасті відомості про ситуацію в КНДР, можна зробити висновок що її режим являє собою приклад класичного тоталітаризму із відсутністю всіх громадянських прав і свобод, зокрема свободи вираження поглядів [12].

Республіка Корея була офіційно проголошена 15 серпня 1948 року. Як встановлено Конституцією, прийнятою 17 липня 1948 року, країна має демократичну форму правління, яке здійснюється на основі розділення на три галузь: законодавчу, виконавчу і судову владу при їх взаємозалежності і взаємному обмеженні. На чолі виконавчої влади коштує президент країни, який обирається прямим всенародним голосуванням на один п'ятирічний термін. Президент здійснює виконавчі функції через Державну раду. У його склад входять президент (голова), прем'єр-міністр(заступник голови) і розділи 17 виконавчих міністерств. В числі інших органів виконавчої влади - Ревізійно - інспекційне управління і Корейська комісія із справедливої торгівлі, державні установи міністерського рівня, що займаються питаннями законодавства, проблемами ветеранів, а також 16 адміністративних відомств і одне незалежне бюро - Управління культурної власності. Законодавчу владу здійснюють однопалатні Національні збори. В даний час воно складається з 253 депутатів, які обираються всенародним голосуванням на термін в чотири роки, і 46 членів, що обираються відповідно до системи пропорційного представництва з числа членів політичних партій, що отримали п'ять і більш за місця в результаті прямих виборів. Судова система складається з трьох ступенів: на верхній знаходиться Верховний суд, на середній - п'ять апеляційних судів, а на нижчій - окружні суди, які розташовані в крупних містах. Верховний суд розглядає поводження з проханням про перегляд рішень апеляційних судів у цивільних і кримінальних справах і виносить остаточні ухвали. Рішення Верховного суду остаточні, не підлягають оскарженню і є судовими прецедентами. При нинішній політичній системі президент є розділом держави, очолює уряд і представляє країну в міжнародних відносинах [13]. У його обов'язку входять схвалення проекту конституції країни, зашита і збереження національної незалежності і територіальної цілісності, виконання важливих завдань для досягнення мирного об'єднання Кореї. Президент країни - розділ виконавчої влади. У його повноваження входять проведення в життя законів, прийнятих законодавчим органом, видача розпоряджень і ухвалення указів. Президент є також Головнокомандуючим Озброєними Силами країни, має ексклюзивні повноваження над політикою військового відомства, включаючи право на оголошення війни. Президент країни виконує всі свої функції через очолювану їм Державну Раду або кабінет міністрів. У його склад входять від 15 до 30 членів, яких президент призначає по рекомендації прем'єр-міністра. Вся відповідальність за ухвалення важливих державних рішень цілком лежить на президентові. Прем'єр-міністр призначається президентом і затверджується Національними зборами. Члени кабінету міністрів спостерігають за роботою міністерств і виконанням адміністративних функцій, обов'язків і завдань, беруть участь в дискусіях з важливих державних питань, а також уповноважені діяти від імені президента.

Якщо в Північній Кореї - це, власне кажучи, не інтернет, а інтранет - внутрішня мережа, яку називають 'Кванмьон' [Kwangmyong], де з кількох десятків сайтів, інформацію для яких старанно підбирає уряд, доступ до мережі має - як у Бірмі - незначна частина суспільства, зокрема й через високу ціну. Більшість користувачів інтернету користуються з посередництва китайських провайдерів інтернету, натикаючись на ті самі фільтри, що й мешканці Серединної держави. То в Південній Кореї у відповідь блокують сайти, які симпатизують Північній Кореї або закликають до об'єднання обох країн [14].

На рубежі двох тисячоліть не без впливу загальної зміни балансу сил у світі створилися об'єктивні передумови для поступового зниження напруження та вирішення проблем, які нагромадилися у відносинах між двома корейськими країнами, що сприяло розвитку міжкорейських обмінів та співробітництва. Важливою віхою на цьому шляху була в 1990 році зустріч на рівні прем'єр-міністрів обох країн, результатом котрої стало підписання основної угоди між Півднем і Північчю, в якій констатувався початок «тимчасових особливих відносин» між країнами в процесі поступового руху до об'єднання. Якісно новий етап у міжкорейських відносинах почався в 1998 році, після обрання президентом Республіки Корея Кім Де Джуна, який перетворив процес створення необхідних передумов для мирного міжкорейського діалогу у зовнішньополітичне завдання стратегічного значення. Цей політичний курс Сеула, якому належать майже всі ініціативи у галузі міжкорейського діалогу, отримав назву «сонячної політики» [15]. Ця політика ґрунтується на трьох принципах: мирне вирішення спірних питань, відмова від об'єднання Кореї шляхом поглинання і активне розширення співпраці між країнами. Політика кабінету Кім Де Джуна, метою якої є «покращення взаємовідносин між Північчю та Півднем за допомогою співробітництва», спрямована на досягнення миру та існування обох держав. Завдання такої політики - підготовка підґрунтя для мирного співіснування двох держав шляхом формування сприятливих умов для розвитку і модернізації північної частини країни з допомогою діалогу та співробітництво на основі забезпечення інтересів безпеки обох держав. Метою «сонячної політики» є досягнення стабільності на півострові за допомогою зміни внутрішньої політики північного сусіда і його політики стосовно Півдня, а також посилення інтересу південнокорейського суспільства до корейської проблеми в цілому. Справжньою історичною подією був визнаний саміт президентів КНДР Кім Чен Іра та Республіки Корея Кім Де Чжуна у Пхеньяні в червні 2000 року. Під час своєї зустрічі президенти підписали угоду про взаємний ненапад та економічне співробітництво і обговорили не менш вагоме питання про відкриття у своїх столицях місій зв'язку для сприяння возз'єднанню родин, що були розлучені під час Корейської війни. Про ефективність цієї зустрічі та про кардинальні зміни в поглядах північнокорейського керівництва, яке сьогодні готове на суттєві поступки, свідчить легендарне возз'єднання корейських сімей, що відбулося в середині серпня 2000 року [16].

Згідно з рішеннями саміту створений механізм зустрічей на рівні міністрів, покликаний стати центральною ланкою в структурі співпраці Півночі і Півдня. Важливою подією для інтенсифікації співпраці між Північчю та Півднем стало відновлення залізничної колії, що вперше за півстоліття з'єднала між собою дві столиці - Пхеньян та Сеул. Відкриття залізничного сполучення через кордон істотно знизить міжкорейські витрати на логістику і значно допоможе активізувати двостороннє економічне співробітництво.

Домовленість про з'єднання залізниць між двома Кореями досягнута під час історичного саміту лідерів двох Корей у 2000 році. Возз'єднання Транскорейської магістралі та її використання, а також заплановане з'єднання з Транссибірською магістраллю приведе до виникнення найкоротшого в світі транзитного коридору «Азія - Європа - Азія». До того ж Південна Корея пообіцяла паралельно збудувати автостраду, на що вже виділено 300 млн дол.. Не менш важливе значення мали міжкорейські переговори міністрів оборони КНДР та Південної Кореї, що пройшли 25?26 вересня 2000 року на південнокорейському острові Чеджу. Метою цієї зустрічі стала спроба зближення військових відомств цих країн із подальшим курсом на їх об'єднання. Після відновлення міжвладних зв'язків відносини двох країн отримали новий імпульс для розвитку. Зокрема, проведена координація дій у зовнішній політиці. Обидві країни виступили з єдиних позицій проти претензій Японії на острів Токто, проти відвідання прем'єр-міністром Японії храму Ясу Куні, проти спроб перегляду мирної Конституції Японії. Об'єднання зусиль дали змогу повернути в 2005 році у Корею нагробний камінь з могили героя війни проти японської інтервенції 1592-1598 років- генерала Чон Мун Бу, який був вивезений в Японію під час колоніального правління. І хоча про остаточне возз'єднання обох країн поки що не йдеться, Південна Корея, проявляючи власну ініціативу, готова й сьогодні довести актуальність цих питань і навіть більше того - можливість їх вирішення. Символом «сонячної політики», який дає змогу відчути наростаючий прогрес у відносинах між Північчю та Півднем, є реалізація спільних проектів. Зокрема, обидві корейські держави є спонсорами проекту зі створення промислового комплексу Кесона і ведуть роботу з залучення до цього регіону туристів. У жовтні 1999 року КНДР дала згоду на створення в районі Кесона промислового і туристичного центру. В листопаді 2000 року фірми «Hyundai» і «Korea Land Corporation» погодилися брати участь у створенні комплексу і, як перший крок, провели зйомку місцевості, призначеної для створення виробничих потужностей. Після зустрічі у верхах у червні 2000 року обидві корейські держави ухвалили рішення відновити південну і північну ділянки прикордонної залізниці, роз'єднаної з початком військових дій у 1950 році [17].

Отже, незважаючи на 60-річне протистояння, напруження у відносинах між Республікою Корея та КНДР поступово знижується. Починаючи з 1998 року, відбуваються постійні зустрічі на вищому рівні, які сприяють створенню сприятливих умов для активізації співробітництва. Обидві країни співпрацюють у таких сферах, як зовнішня політика, реалізація спільних проектів, торгівля, гуманітарні відносини тощо. Тому перспективи подальших досліджень пов'язані з вивченням співпраці між двома країнами в таких сферах, як комунікація, науково-технічне співробітництво [18].

Питання ж про перспективу об'єднання обох Корей виявилося набагато складнішим. Тут Кім Чен Ір ніяк не міг відступитися від переконань свого батька, який пропонував об'єднати дві країни у конфедерацію, зберігаючи при цьому дві адміністративні столиці та два політичних устрої. Звісно, Південна Корея-нині 2-а країна світу після Японії за економічним рівнем - на подібні поступки ніколи б і не пішла. Відповідно, численні спроби дійти якоїсь спільної думки щодо умов корейського возз'єднання зазнавали поразки. Увесь цей час країни знаходились у стані прихованої громадянської війни. і схоже, лише новому тисячоліттю належало нарешті покласти край багаторічній національній суперечці та наблизити перспективу утворення єдиної Кореї. Справжньою історичною подією був визнаний саміт президентів КНДР Кім Чен Іра та Республіки Корея Кім Де Чжуна у Пхеньяні в червні 2000 року. Під час своєї зустрічі президенти підписали угоду про взаємний ненапад та економічне співробітництво. І обговорили не менш вагоме питання про відкриття у своїх столицях місій зв'язку для сприяння возз'єднанню родин, що були розлучені під час Корейської війни. Про ефективність цієї зустрічі і, головне, про кардинальні зміни в поглядах північнокорейського керівництва, яке сьогодні готове на суттєві поступки, і свідчить те легендарне возз'єднання корейських сімей, що відбулося в середині серпня 2000 року [19]. Важко повірити, що хтось очікував такої вражаючої сцени... Рідні, які не бачилися понад 50 років, часом й непритомніли від переповнення почуттів. Сльози невимовного болю, трагедія людських доль, гарячі обійми -- безумовно, корейське суспільство сьогодні готове возз'єднатися назавжди, відкинувши всю умовність своїх поглядів.

І чи не найбільше своїми численними зрушеннями на Корейському півострові порадувала залізнична колія, яку було, нарешті, відновлено 18 вересня 2000 року, що вперше за півстоліття з'єднала між собою дві столиці: Пхеньян та Сеул. До того ж Південна Корея пообіцяла паралельно збудувати автостраду, на що вже виділено 300 млн. дол. Поки що ж проводилося активне розмінування цієї території. Не меншу увагу світової спільноти привернули до себе й міжкорейські Переговори міністрів оборони КНДР та Південної Кореї, що пройшли 25-26 вересня 2000 року на південнокорейському острові Чеджу. Метою цієї зустрічі стала спроба зближення військових відомств цих країн із подальшим курсом на їх об'єднання. Що ж, схоже, лід зрушився. І останні події без перебільшення можна порівняти з падінням Берлінської стіни [20].

Однак визначати переможців ще рано. Адже хоча подібність історії Кореї та Німеччини сьогодні важко заперечити, умови в цих країнах, необхідно визнати, склалися абсолютно різні. Відомо, що економічний добробут східних німців був набагато вищий, ніж нині у громадян Північної Кореї. І якщо матеріальні витрати на підтримку одного східного німця лягали на плечі чотирьох західних, то в Кореї це співвідношення виразиться у значно жорсткішій пропорції: один до двох. Отже, виникає природне запитання: чи витримає Південна Корея таке економічне навантаження ? Адже за підрахунками спеціалістів, заповітне національне возз'єднання може обійтися південним від 150 мільярдів, до 1 трильйона доларів. До того ж у об'єднаній Кореї може реально виникнути загроза надлишку робочої сили, масового безробіття, інфляції, зростання злочинності і міжкласових конфліктів. Неминучий і міграційний потік північнокорейців на південь у пошуках роботи. Тому економісти ламають голову над тим, як можна було б цю лавину стримати. Для цього передусім необхідно забезпечити регулярне постачання продуктів харчування на північ і енергійно займатися перебудовою економіки [21].

І хоча про остаточне возз'єднання обох країн поки що не йдеться, Південна Корея, проявляючи власну ініціативу, готова й сьогодні довести актуальність цих питань і навіть більше того -- можливість їх вирішення. Наразі поки що Республіка Корея охоче пообіцяла залучати КНДР до, світового співтовариства, сприяючи цим самим розширенню її зовнішніх зв'язків. Так, 27 вересня відбувся перший в історії американо- північнокорейських відносин візит представника військового відомства КНДР до Нью- Йорка. Саме тут відбулась його зустріч з керівниками Пентагону в контексті більшої відкритості Північної Кореї, остаточного розв'язання ядерного питання та військового співробітництва цих країн. Неймовірно велика кількість гучних і грізних подій у світі трохи приглушила сенсаційність заяви про можливу наявність у Північної Кореї ядерної зброї. І Сполучені Штати, які частіше за все опиняються в епіцентрі чи поруч із найбільш резонансними та скандальними подіями, хоча й оголосили світу цю шокуючу новину, але не стали, як зазвичай, нагнітати ситуацію. Що, до речі, змусило багатьох спостерігачів дивуватися з цього приводу. Адже цілком логічним видається запитання -- у Чому причина такого відмінного ставлення Вашингтона до двох, за його ж визначенням, країн «осі зла» і «постачальників тероризму» Іраку та КНДР, на чолі яких стоять багато в чому рівнозначні за визначенням особи-«диктатори» і обидва з яких підозрюються у володінні зброєю масового знищення? Чому в першому разі Джордж Буш усіма силами схиляє світове співтовариство підтримати його ідею фікс про збройне повалення ненависного Саддама, а в другому -- навіть не порушує питання про саму можливість військової загрози режиму Кім Чен Іра? Ще одне запитання, на яке так ніхто поки й не дав відповідь - які мотиви спонукали США приховувати таку важливу інформацію цілих два тижні?

До речі, Пхеньян так жодного разу і не заявив про те, наскільки далеко він просунувся в розробці власної ядерної зброї. 2000-й рік став доленосним для Кореї.У червні в Пхеньяні пройшов саміт лідерів Північної і Південної Кореї - Ким Чен Іра і Ким Деджуна, які обговорювали проблеми об'єднання корейського народу. Були намічені і конкретні заходи в цьому напрямі: відкриття залізничного і автомобільного сполучення між двома державами, створення прямого зв'язку між Сеулом і Пхеньяном, возз'єднання сімей, розділених Корейською війною. Був підписаний Акт про примирення і намір обох країн вести роботу з метою обєднання Кореї. Ще до саміту обидві Корея приступили до економічного співробітництва. Завдяки південнокорейським інвестиціям КНДР випускає кольорові телевізори і телефонні апарати, які потім реалізуються в Південній Кореї. Розробляється план створення на морському побережжі Північної Кореї індустріальної бази для виробництва побутових електроприладів на інвестиції таких корпорацій, як «Самсунг електронікс» і ін. Відповідно до рішень саміту 15 серпня 2000 відбулися зустрічі родичів в Пхеньяні і Сеулі, а пізніше було оголошено об відновлення залізниці між Північною і Південною Кореєю [22]. Перша її ділянка завдовжки 12 км. в Північній Кореї і 12 км. в Південній планували здати в експлуатацію у вересні 2001року. Надалі ця дорога повинна буде пов'язати Корею з Китаєм і далі з Росією і Європою.У грудні 2009 року істотно погіршилися стосунки між США та Північною Кореєю. Причиною стало те, що 12 грудня уряд КНДР, у відповідь на припинення постачання Сполученими Штатами палива для північнокорейських електростанцій, прийняв постанову про відновлення ядерної програми. А вже наступного дня прем'єр-міністр КНДР звинуватив США у піратстві та вимагав вибачень та відшкодувань збитків, завданих внаслідок незаконного затримання за наказом Сполучених Штатів корейського судна, котре перевозило близько півтора десятка ракет до Ємену. Прагнучи хоч якось покращити ситуацію, яка склалася в корейсько-американських відносинах, уряд США погодився виконати вимоги КНДР. Проте вже через 2 дні в США знову з'явилася проблема пов'язана з Кореєю, проте цього разу вже з південною: 15 грудня в Сеулі пройшла антиамериканська демонстрація, в якій взяли участь близько 50 тис. осіб, переважно студентів. Демонстранти вимагали виводу військ США з території Південної Кореї. Схоже на те, що корейській молоді набридло жити за правилами, які встановлює Вашингтон. Вона прагне, щоб її держава самостійно визначала внутрішню та зовнішню політику, без втручання Сполучених Штатів. Демонстрація в Сеулі ще раз засвідчила факт зростання в цілому світі, а особливо в Азії, невдоволення тим, що США диктують іншим країнам свою волю, все частіше спираючись на погрози застосувати силу та різноманітні санкції. Невдоволення політикою США може дати новий поштовх до об'єднання двох країн з однією культурою та народом в єдину національну державу. Вперше за останні два роки, у серпні 2009 року, зустрілися високопоставлені представники Південної та Північної Корей. Про переговори заздалегідь не повідомлялося. Приводом для приїзду до Сеула шести північнокорейських високопосадовців на чолі з секретарем ЦК Трудової партії Кореї Кім Гі Намом стали похорони померлого 18 серпня колишнього президента Південної Кореї Кім Де Чжуна, відомого як архітектора 'політики сонячного тепла' відносно КНДР. Начальник відділу міжкорейських взаємин ЦК ТПК, що входив до складу делегації, Кім Ян Гон, якого деякі експерти називають шефом північнокорейської розвідки, 22 серпня 2009 року зустрівся з міністром у справах об'єднання Південної Кореї Хен Ін Тхеком. Сам факт зустрічі говорив про те, що вони прагнули до відновлення діалогу, при чому прозвучало прохання про організацію зустрічі з президентом Південної Кореї Лі Мен Баком [23].

2.2 Економічний аспект питання

Для аналізу економічного аспекту питання автор залучила дані економічного розвитку обох корейських держав, співставляючи їх в цифрах і в часі, а також відстежуючи напрями економічної співпраці між Півднем та Північчю. Так, станом на 2005 рік відбувалася реалізація трьох основних спільних економічних проектів: Кесонського індустріального комплексу, туристичного проекту Кімгансан, з'єднання залізничних та автомобільних доріг. Іншим результатом «сонячної політики» є гуманітарна допомога Півдня північному сусіду. Зокрема, після засідання Комітету з розвитку економічного співробітництва між Північчю та Півднем у серпні 2002 року було вирішено відправити в КНДР 400 тис.т рису та 100 тис. т добрив, а також надати додаткову допомогу на суму 167,5 млн. дол. До цього часу загальний обсяг допомоги, наданої КНДР владою Кім Де Чжуна, становив понад 500 млн. дол. У 2005 році обсяг гуманітарної допомоги склав 212,54 млн. дол..Стан економічної співпраці між Республікою Корея та КНДР значною мірою визначається рівнем торговельного обміну. Кількість торговельних операцій збільшилось із 67 у 1989 році до 7754 у 2001 році, а об'єм товарообороту відповідно з 18,7 млн. дол. до 400 млн. дол., тобто в 20 разів. Після 1995 року, коли товарообіг досяг понад 200 млн. дол., його рівень протягом 1996-2001 років стабільно тримався позначки 300-400 млн. дол. (за винятком 1996 і 1998 років) [24].

У 2005 році відбувся значний стрибок у міжкорейській торгівлі. Обсяг двостороннього обміну склав 1 млрд. 56 млн. дол., збільшившись за рік на 51,5 %. При цьому зростання експорту КНДР становило 31,6 %, а експорт у Республіці Корея-63 % . За прогнозами, у 2008 році двосторонній обмін між Республікою Корея та КНДР становитиме близько 1 млрд. 800 млн. дол. Торгівля між Північчю і Півднем ведеться в основному на комісійних умовах торгівлі, коли компанії Півдня поставляють на Північ основні матеріали або напівфабрикати для подальшого складання або доробки на Півночі.

Така торгівля вигідна не тільки КНДР, але і компаніям Республіки Корея.

По-перше, вона пов'язана з меншим ризиком порівняно з прямими інвестиціями. По-друге, дає змогу з якнайменшими витратами розширювати їх зовнішньоторговельну діяльність. Вона слугує своєрідним пробним каменем для прямих інвестицій в економіку КНДР, зокрема, дозволяючи південнокорейським компаніям визначати рівень кваліфікації робітників Півночі та загальний потенціал для подальшого промислового розвитку КНДР і зв'язків із нею. Із Півдня на Північ йде в основному нафтохімічна продукція, головним чином вінілові матеріали для сільського господарства. Проте частка текстилю продовжує зростати з початку поставок у 1993 році сировини для комісійної обробки і складає зараз основну частину експорту в КНДР. Із 1995 року зростає частка нерудних мінералів у результаті поставок важкої нафти, здійснюваних компанією«Korean Peninsula Energy Development Organization» (KEDO) згідно з підписаною в 1994 році рамковою угодою. У результаті частка текстилю, починаючи з 1997 року, дещо знизилася, а частка машин і транспортного устаткування піднялася до 10 % [25].

Прямі інвестиції південнокорейських компаній у КНДР залишаються на низькому рівні. До квітня 2003 року 49 компаній отримали право діяти як «партнери з економічного співробітництва» в проектах, не пов'язаних із реакторами, що працюють на легкій воді, але поки що дозвіл виданий на здійснення 20 проектів, 10 з яких зараз тільки розробляються.

Для зменшення ризиків, пов'язаних із торгівлею між Північчю і Півднем, необхідно налагодити систему забезпечення ефективності та безпеки товарообігу. В центрі уваги - митний огляд і провезення вантажів, зв'язок, стоянки суден у доках, навантажувально-розвантажувальні роботи. Спираючись на мінеральні багатства та енергоресурси, Північна Корея спромоглася дещо зміцнити свій економічний потенціал. Але на початку 1980-х pоків розпочалася стагнація, що переросла в економічну кризу. Коли в 1960-х pоках Радянський Союз і Китай посварилися, Північна Корея трималася осторонь конфлікту. Гострі економічні проблеми змусили її озирнутися на Південну Корею, яка напрочуд швидко багатіла. У 1985 році було вирішено провести серію економічних переговорів з Південною Кореєю. Переговори між керівниками урядів обох країн відбулись у вересні 1992 року.Того ж року до чинної конституції, прийнятої 28 грудня 1972pоку, внесли зміни.У лютому 1993 року було підписано угоду про примирення, ненапад, обмін і співробітництво між Північчю і Півднем. У 1994 році відносини знову погіршилися з огляду на ядерну програму Північної Кореї. Згодом в обмін на матеріальні блага Північна Корея погодилася на міжнародну інспекцію своїх ядерних об'єктів. У вересні 1999 року, коли випробування нових типів ракет було призупинено, 13-15 червня 2000 року керівники Південної та Північної Корей зустрілися у Пхеньяні й домовилися про спільні заходи щодо об'єднання двох країн. Після цього США дещо послабили ембарго, запроваджене півстоліття тому. Значної шкоди у другій половині 1990-х pоків в Північній Кореї завдали катастрофічні повені, через голод різко зросла смертність населення. Економічна ситуація у країні залишалася складною: 1/4 валового національного продукту витрачалося на утримання величезної армії. 18 листопада 2002 року КНДР офіційно визнала існування в неї атомної бомби [26].

За допомогою СРСР і КНР протягом короткого часу було створено досить потужну промислову базу Північної Кореї по видобуванню кам'яного та бурого вугілля, залізної руди, міді, свинцю, алюмінієвої сировини, цинку, вольфраму, молібдену, золота, срібла, фосфатів, магнезиту, графіту тощо. Працюють підприємства чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії, нафтопереробної, машинобудівної, хімічної, текстильної, харчової та ін. галузей промисловості. Важка індустрія - основа економіки.Тут зайнято близько 50% робочої сили. 90% оброблюваних земель перебуває у власності кооперативів. Основні сільськогосподарські культури -- рис (під ним -- половина оброблюваних площ), кукурудза, соя, картопля. Вирощують також бавовник, льон, тютюн, цукрові буряки, овочі, фрукти, женьшень. Розводять тутового шовкопряда, велику рогату худобу, свиней, птахів. Рибальство, добування морепродуктів, лісове господарство, садівництво. Освоюються узбережні відмілини. Довжина залізниць-близько 9 тис. км (виконують 90% вантажоперевезень), автошляхів-понад 23 тис. км (1 тис. км з твердим покриттям).Тоннаж морського торговельного флоту-близько 1млн. т дедвейту. Головні морські порти-Вонсан, Чхонджин, Нампхо. Для судноплавства використовуються ріки Ялуцзян, Тедонґан та ін. Міжнародний аеропорт-у столиці.Основні експортні товари - залізна руда, цинк, мідь, фосфати, магнезит, промислова продукція, рибопродукти, фрукти, женьшень. Імпортують продовольство, вироби машинобудування, пальне, текстиль. Головні зовнішньоторговельні партнери-Китай, Росія, Японія [27]. Південнокорейським компаніям важко одержувати прибутки в умовах існуючого в КНДР трудового законодавства. Наймання робочої сили на тимчасову роботу є проблемою, і працедавці не завжди можуть прийняти на роботу саме тих, хто їм потрібен,не можуть при бажанні звільнити робітників або перевести їх на інші види роботи, оскільки влада КНДР контролює всі питання, пов'язані з використанням робочої сили. Заборонено також стимулювати північнокорейських робітників залежно від їх уміння і старання. Тому інвестуючим фірмам украй необхідно отримати право на ухвалення незалежних рішень з найму робітників, їх використанню і оплаті праці. Розширення зв'язків між Північчю і Півднем залежить від ставлення КНДР до Республіки Корея як до «партнера» в економічних реформах на півночі та від подальшої лібералізації її економіки. Надзвичайно важливо створити діючу ринкову модель, засновану на лібералізації економіки КНДР і економічному співробітництві між Північчю та Півднем.Протягом чотирьох останніх десятиліть людство мало можливість спостерігати за деякими країнами, що розвиваються, що демонстрували світу «економічні чудеса». Звичайно ж,мова йде про молоді найбільш розвинені держави,що у1960-70-х роках виділилися і відокремилися в окрему групу, що одержала назву «Нові індустріальні країни»(New industrializing countries). Ця група постійно поповнюється, і в даний час до неї входять близько півтора десятка країн і територій.Стійке місце серед них займає Південна Корея, про швидкий економічний ріст якої говорилось чимало. Цю «історію успіху» пов'язують із високими темпами росту ВНП,що склали 8,6%у період із 1962-1988 роки і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну,серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000дол. і 2-е місце в списку головних торгових держав світу. На стрімке зростання економіки Південної Кореї впливають різноманітні чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні , такі як: орієнтована на експорт, на взаємодію з зовнішнім світом стратегія розвитку; сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішіх джерелресурсів; сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку; малі витрати на утримання військово-промислового комплексу(2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат);залучення іноземних капіталовкладень як фінансових,так і технологічних: промислове устаткування і «know how»; етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанская традиція, що надає особливу цінність працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації [28].

Стрімкому зростанню економіки Південної Кореї сприяло сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали політичні перетворення на користь экономічного розвитку. Уряд приймав нові закони і старанно переглядав вже існуючі, а також приймалися заходи політичного характеру з метою збільшення прибутків, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного,так і іноземного приватного капіталу, залучення інвестицій і технологій з-за кордону. Уряд зробив максимум можливого для створення соціальної інфраструктури: дороги, дамби, порти, залізниці і школи. До уряду часто зверталися з проханнями взяти на себе ризик, пов'язаний із інвестиційною діяльністю приватних підприємців, надаючи гарантії по зовнішніх позиках, використовуваним для покриття витрат на великомасштабні проекти.

Центральну роль у цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій системі, навіть у різних варіантах примусове утримання іноземної валюти на спеціальних рахунках у ЦБ,що діє в Кореї з 1949 року. Концентрація фінансових і валютних ресурсів в руках держави впливало на формування основних пропорцій суспільного виробництва. При цьому основна ставка робилась на всесвітнє заохочення експорту [29]. Держава використовувала субсидування національних експортерів, яким надавалися банківські пільги. По самих скромних оцінках тільки в 1970-ті роки вони щорічно поглинали не менше 1/10 ВНП.Державні кредити такого роду складали: 15% від ВНП -1962-1966 роках; 39% від ВНП- 1932-1936 роках; 46% від ВНП- 1977-1981 роках. Починаючи з 1970-х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги: машинобудування, електроніка, текстильна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, нафтохімія, кораблебудування;які користувалися переважними податками й іншими пільгами. Держава примушувала до об'єднання приватні компанії або до відходу з даного ринку, йшла на пряму компенсацію збитків «обраних експортерів». Особо варто відзначити, що пільги, надані державою призвели до утворення високомонополізованої виробничої, особливо експортної структури.У першій половині 1980-х років частка 30-ти найбільших південнокорейських конгломератів в обробній промисловості досягла 1/3, а в експорті перевищила 1/2. При проведенні аграрної реформи стало примусове роздрібнення значних земельних наділів на більш дрібні - захід,неможливий без прямого активного втручання держави /програма «цільового розвитку»/.Сильний вплив держави на економіку Південної Кореї ставить питання: чи можна розглядати корейські приватні фірми як самостійні одиниці.Це питання можна поставити на підставі таких чинників: висока залежність діяльності приватного сектора від притягнення позикових засобів;під контролем держави-якість продукції в найважливіших експортних галузях: держава домоглася, щоб ціни на товари, імпорт яких заборонявся або обмежувався, не перевищували умовно середньосвітові; кожний місяць під керівництвом президента країни встановлювалися експортні завдання значним конгломератам;держава контролювала робоче спрямування, що позбавило підприємців від серйозних проблем, крім «капітал-праця».Не менше жорстко держава в Південній Кореї контролює іноземний капітал: прямі іноземні капіталовкладення з 1967-1986 роки складають менше 2% від сумарних валових інвестицій,тому не менше 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка. У такий спосіб ми маємо «тристоронній альянс»: держава-місцевий капітал- іноземний капітал [30]. Але при безперечному дотриманні інтересів усіх трьох сторін, держава є єдиним цілком самостійним учасником, рішення якої обов'язкові для всіх інших. Власне кажучи, те саме формування і уміле використання такого механізму і дозволило Південній Кореї в стислі строки перебороти бар'єр слаборозвинутості і зайняти гідне місце у світовій цивілізації. З 1980-х років економічна політика Південної Кореї була спрямована на залучення з-за кордону сучасних технологій з відповідною технікою, приладами і апаратурою. За умовами, укладення контрактів подібного роду постачання, фінансувалися кредитами з розрахунку 3% річних із погашенням заборгованості в трирічний термін. Відповідно росли і відрахування на оплату як самої техніки, так і технології «know how».Усього за 1962-1982роки між ПівденноюКореєю і розвиненими капіталістичними країнами була зафіксована 2281 угода на придбання технічних «know how»на суму 681млн.дол., що загалом склало 47,7% суми прямих інвестицій за той же період, де левова доля припадало з японськими бізнесменами (56,4%), хоча співробітництво з американськими та іншими діловими контактами почалося на 4 роки пізніше. Домінуючим була і питома вага Японії в сумах південнокорейських відрахувань за використовувану техніку і технології. Усього за 10 років (1967-1977) японські підприємці одержали 52млн.дол. (59%), тоді як за 15-літній термін (1962-1977) Америці і Західній Німеччині дісталося відповідно 24.3млн.дол.(27.7%) і 4.4 млн.дол. (5%).У 1975році 64.1% всіх відрахувань за використання техніки і технологій припадало на долю США и Японії 4796 і 7074 млн.дол. [31].Відмічаючи винятково високий ступінь залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976 року виступила з пропозицією негайно диверсифікувати джерела, із яких запозичується і впроваджуються техніка і технології.У квітні 1979року корейська влада здійснила в такий спосіб другу фазу лібералізації, де забороняли купівлю технологій: якщо контрактами передбачалося усього лише просте використання зразків, фабричних марок і торгових знаків; якщо контракти мали на увазі тільки продаж сировинних матеріалів,окремих компонентів,деталей і вузлів для згаданої продукції;якщо контракт містив несправедливі й обмежені умови щодо експорту по випуску виробів; якщо контрактом пропонувалася технологія застаріла, недосконала, з деякими відхиленнями від норми; якщо контракти стосувалися особливої технології, які, по визначенню міністра зі справ науки і техніки, «слугувало інтересам незалежного розвитку»; якщо міністр економічного планування не вважав за можливе визнати ті або інші контракти життєво необхідними [32].

Спонукальним мотивом для корейських бізнесменів слугувало розширення своїх зовнішніх ринків, збуваючи на них вітчизняні вироби, прикрашені який-небудь прославленною іноземною маркою. Поступово уряд робив все більшу ставку на самих розробках технологій. Відтепер спеціальні позики підтримки давалися на п'ятирічний термін, при дворічному пільговому періоді, із розрахунку 10% річних, тому що мали більш швидку віддачу, ніж коммерційні позики і прямі інвестиції.

Прикладом такої угоди може бути технічна угода між корейською фірмою«Sаmsung»,американськоюкомпанією «Micron technology»,і з японською корпорацією«Sharp».За умовами угоди корейська сторона заручилася правом експортувати в США кристали для чіпів памяті (сьогодні компанією Самсунг розроблено нову технологію мікросхем ОЗУ -Direct Rambus).Для цього недалеко від Сеула був побудований завод для виготовлення напівпровідників. За перші п'ять років експлуатації заводу сума експорту склала 650мільйонів доларів. Почуявши, що справа, почата цією фірмою приносить величезний прибуток до виробництва напівпровідників підключилися такі фірми ,як «Daewoo» і «Gold Star». Відтоді Південна Корея стала приділяти підвищену увагу запозиченню передової технології і притягненню в змішані підприємства прямих інвестицій, якщо іноземні капіталовкладення обіцяють їй підвищення технічного рівня вітчизняної промисловості.Тому в 2010 році, за інформацією адміністрації президента РК, очікується збільшення експорту на 11% до 393,5 млрд. дол. США, а імпорту - на 16% до 383,7 млрд. дол. США. Відповідно сальдо торговельного балансу складе 9,8 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу за період із січня по жовтень 2009 року склало 34,58 млрд. дол. США, що відповідає сальдо торговельного балансу за той же період у 1998року.Сальдо торговельного балансу РКу жовтні2009року склало 3,63 млрд. дол. США за рахунок росту імпорту на 1,8%. У рамках урядової програми «Global Korea» в 2010 році на фінансування участі в міжнародних організацій, включаючи ООН, буде виділено 365 млрд. вон. Допомога іншим державам буде збільшена на 19,4% і складе 427млрд. дол.США.Дохід на душу населення в 2009 році скоротився на 11% і склав 17100 дол.США (у 2010 році планується приблизно 20223 дол.США, що буде пов'язане з ростом ВВП). За розрахунками міністерства планування і фінансів РК, економічний ріст країни в 2010 році може перевищити прогнозовані 4% [33].У третьому кварталі 2009 року ВВП зріс на 2,9%, а протягом останніх чотирьох кварталів країна виходить із кризи.Зараз у РК працює 57,4 % жінок.Однак їхня заробітна плата становить лише 70% від заробітної плати чоловіків.Борги південнокорейських домогосподарств перевищили в третьому кварталі 2009 року суму в 700 трлн. вон, склавши 712,8 трлн. вон (616,7 млрд. дол. США). Сума боргів збільшилася на 2,2% у порівнянні з попереднім кварталом. Найбільш швидкими темпами росла заборгованість перед банками. За інформацією національного митного управління РК, майже 60% південнокорейської зовнішньої торгівлі доводиться на 10 країн, у числі яких Китай, США і Японія. На сьогодні торговельними партнерами Республіки Корея є приблизно 230 країн.Однак за перші 10 місяців 2009 року 61% загального обсягу південнокорейського імпорту та експорту довелися на 10 країн, а 75% - на 20 країн [34]. Головним імпортером товарів південнокорейського виробництва є Китай, на його частку за цей період довелося 23,6% загального обсягу південнокорейського експорту. За Китаєм йде США, Японія, Гонконг. Уряд Південної Кореї збирається інвестувати 300 млрд. вон (або близько 250 млн.дол.США) у розвиток технології видобутку рідких металів - літію та магнію.За інформацією міністерства економіки знань РК, планується до 2018 року збільшити кількість вітчизняних підприємств, зайнятих у даній галузі, з 25 до 100 і збільшити рівень самозабезпечення цими металами з 12% до 80% [35]. Міжкорейський товарообіг росте два місяці підряд завдяки поліпшенню економічної ситуації у світовому масштабі і ослабленню напруженості у відносинах між РК і КНДР. За повідомленням митної служби РК, обсяг міжкорейського товарообігу склав у жовтні 2009 року 172,6 млн. дол. США, що на 5,9% більше показника аналогічного періоду 2008 року Експорт з РК у КНДР склав 71,9 млн. дол. США, а імпорт 100,7 млн. дол. РК і КНДР сформували спільну групу для огляду закордонних промислових комплексів.12 грудня 2009 року спільна міжкорейська делегація, у яку вийшли по 10 представників Півдня та Півночі, відправилися в поїздку по індустріальних зонах Китаю та В'єтнаму, які за 10 днів побували у портовому місті Циндао на півдні Китаю, центрі китайської текстильної промисловості Сучжоу та фінансовому центрі Шеньчжень.19 грудня 2009року міжкорейська експертна група відправилася також у В'єтнам, де запланований огляд вільної економічної зони Йонфонг, розташованої на околицях Ханоя. Основна мета поїздки - знайомство з організацією виробництва та керування ВЕЗ(вільної економічної зони), вивчення нормативно-правової бази, що регулюють керування комплексами, залучення інвестицій, систему в'їзду, виїзду та митного оформлення щоб згодом використовувати закордонний досвід у роботі Кесонського індустріального комплексу. Уряд РК включив до складу своєї делегації представників міністерства у справах возз'єднання та міністерства економіки, корейської земельної та житлово-будівельної корпорації, а також комісії з керування Кесонським індустріальним комплексом. Подібні поїздки делегації були у 2005 і 2007 роках [36].

Враховуючи дану інформацію авторка дійшла до висновку, що,звичайно, багато чого буде залежати від готовності Пхеньяну і Сеула виконувати намічені плани. Найбільш важливим досягненням останнього десятиліття стало усвідомлення Пхеньяном і Сеулом того, що, незважаючи на існуючі фундаментальні розбіжності, не можна досягти об'єднання нації ні військовим шляхом, ні примусовим «поглинанням» однієї сторони іншою.Для настільки несхожих партнерів, якими є КНДР і Республіка Корея, це вже немало. Істотну роль у зростанні взаємного притягання грають економічні міркування.Обіцянки, які містяться у прийнятій ще Но Му Хеном і Кім Чен Іром декларації, обійдуться країні не менше ніж в 13 млрд. дол., що ляже важким тягарем на економіку.У цьому зв'язку не можна виключити, що південнокорейська адміністрація, не відмовляючись формально від намічених планів, постарається спустити їх на гальмах.Не до кінця зрозумілі і наміри Пхеньяна, який у минулому робив все для того, щоб економічні та інші зв'язки із Сеулом носили дозований і обмежений характер.Економічне проникнення південного сусіда в КНДР може бути націлене на поступову зміну північнокорейського ладу зсередини.

корейський конфлікт економіка політика дипломатичний

РОЗДІЛ ІІІ. ЯДЕРНА ПРОГРАМА КНДР

У 1956 році КНДР і СРСР підписали договір про підготовку фахівців-ядерників. У 1959 році КНДР уклала договори про співробітництво в області мирного використання ядерної енергії c СРСР і КНР і початок будівництва дослідницького центра в Йонбене, де в 1965 році був установлений радянський реактор ІРТ-2000 потужністю 2 МВт. Реактор ІРТ-2000 - це дослідницький реактор басейнового типу на легкій воді з водно-берилієвим відбивачем нейтронів. Як паливо в цьому реакторі застосовується порівняно сильно збагачений уран. Очевидно, такий реактор не можна використовувати для напрацювання матеріалів для ядерної зброї - наприклад, для виробництва плутонію. Роботи зі створення ядерної зброї були початі в 1970-і роки. У 1974 році КНДР вступила в МАГАТЕ. У тому ж році Пхеньян звернувся по допомогу в створенні ядерної зброї до КНР; північно-корейськії фахівці були допущені на китайські полігони. 12 грудня 1985року КНДРпідписала Договір про непоширення ядерних озброєнь (ДНЯО). У 1986році СРСР поставив у Корею газо-графітний дослідницький реактор потужністю 5 Мвт. З деякою імовірністю, на ньому і був напрацьований весь наявний у розпорядженні КНДР плутоній [1].

З червня 1992 на атомних об'єктах країни почалися інспекції МАГАТЕ. Однак на ряд об'єктів інспектори допущені не були, що привело до скандалу й оголошення КНДР про вихід із ДНЯО. У червні 1993року КНДР в обмін на обіцянку США не втручатися в її справи призупинила вихід з договору, але через рік, 13 червня 1994року, вийшла з МАГАТЕ.21 жовтня 1994року КНДР і США при президенті Біллі Клінтоні підписали угоду про заморожування північно-корейської ядерної програми в обмін на постачання мазуту й обіцянка побудувати на території країни два атомних реактори на легкій воді. Однак створений для будівлі корейських реакторів міжнародний консорціум KEDO так і не завершив почате будівництво. Наприкінці 1990-х років КНДР придбала в Пакистані установки для збагачення урану в обмін на свої ракети середньої дальності Nodong. Прихід до влади президента США Дж.Буша привів до загострення відносин між двома країнами. Буш включив Північну Корею в список 'країни-ізгоїв', а в жовтні 2002 року заступник держсекретаря США Джеймс Келлі заявив, що КНДР веде збагачення. Через якийсь час США призупинили постачання палива для північно-корейських електростанцій, а КНДР 12 грудня 2002 року офіційно оголосила про поновлення ядерної програми і виселення інспекторів МАГАТЕ. До кінця 2002 року в КНДР, за даними ЦРУ, було накопичено від 7 до 24 кг збройного плутонію. 10 січня 2003 року КНДР офіційно вийшла з ДНЯЗ [2].

6 січня 2004 року Пхеньян заявив про готовність заморозити ядерну програму в обмін на скасування санкцій і видалення з американського списку «країн-ізгоїв».У 2003році почалися переговори по ядерній програмі КНДР за участю КНР, США, Росії, Південної Кореї і Японії. Перші три раунди (серпень 2003 року, лютий і червень 2004 року) не принесли особливих результатів. А від участі в четвертому , наміченому на вересень, Пхеньян ухилився в зв'язку з черговим загостренням американо-корейських і японо-корейських відносин. 23 серпня 2004 року МЗС КНДР виступив із заявою, що містила образливі випади на адресу Джорджа Буша. У заяві також говорилося, що КНДР не бачить змісту в переговорах по врегулюванню північно-корейської ядерної програми в умовах, коли президент США привселюдно іменує північно-корейського лідера Кім Чен Іра тираном. МЗС КНДР у своїй заяві назвав Джорджа Буша «дурнем у політику», «тираном, що затьмарив навіть Адольфа Гітлера», «ідіотом, невігласом і убивцею» [3].

9 вересня 2004 року найсильніший вибух було зафіксовано південнокорейським розвідувальним супутником у віддаленому районі КНДР (провінція Янгандо) неподалік від границі з Китаєм. На місці вибуху залишився видимий з космосу кратер, а над місцем події виросла величезна грибоподібна хмара діаметром біля чотирьох кілометрів. На думку південнокорейських фахівців, сила вибуху в тротиловому еквіваленті склала не менш тисячі тонн. Це приблизно в три рази перевищує масштаб вибуху, що відбувся 22 квітня 2004 року в Північній Кореї в районі станції Ренчхон. Тоді в результаті детонації вагонів потяга , що перевозило вибухонебезпечні речовини і паливо, загинуло 170 чоловік і близько 1300 було поранено. 13 вересня влада КНДР пояснила появу хмари, схожу на ядерний гриб, вибуховотехнічними роботами в ході будівництва ГЕС (у Янгандо беруть початок дві найбільші ріки цього регіону Амнонкан і Туманганбіл). Південнокорейські експерти сумніваються в тім , що це був ядерний вибух. На їхню думку, вибуху могло не бути взагалі, а викид диму в атмосферу - наслідок великої пожежі. По деяких повідомленнях, у районі може знаходитися завод з виробництва компонентів ракет, і причиною вибуху могло стати запалення ракетного палива або детонація боєголовок. По іншій інформації, у цьому районі зосереджені воєнно-стратегічні об'єкти, зокрема недавно побудована ракетна база Йонджорі, що представляє собою підземний ракетний полігон, де в глибоких тунелях зберігаються і випробуються балістичні ракети, здатні досягати території Японії. Офіційні американські влади думають, що ядерного вибуху не було [4]. У той же час американські розвідслужби відзначали дивну активність у районі ядерних об'єктів країни. 16 вересня 2004 року КНДР заявила, що не буде брати участь у шестисторонніх переговорах по північно-корейської ядерній проблемі до прояснення ситуації із секретними урановими і плутонієвими розробками в Південній Кореї. На початку вересня Південна Корея визнала, що в 2000 році нею була отримана невелика кількість збагаченого урану. За твердженням офіційних осіб, всі експерименти носили сугубо науковий характер і незабаром були цілком згорнуті. 28 вересня 2004року заступник міністра закордонних справ КНДР заявив на сесії Генеральної асамблеї ООН, що Північна Корея вже «перетворила в ядерну зброю» збагачений уран, отримана з 8000 перероблених паливних стрижнів з її атомного реактора. Він підкреслив , що в КНДР не було іншого вибору в створенні «сил ядерного стримування» в умовах, коли США проголосили своєю метою «знищення» КНДР і загрожують «превентивними ядерними ударами». При цьому дипломат відкинув повідомлення про готування КНДР до поновлення ракетних іспитів як неперевірені слухи. Однобічний мораторій КНДР на іспиту балістичних ракет був введений у 1999 році, у 2001році його продовжили до 2003 року. У 1998 році КНДР провела іспит балістичної ракети, у ході якого вона перелетіла через Японію і впала в Тихий океан [5].

21 жовтня 2004 року тодішній держсекретар США Колін Пауелл заявив, що розвідка не може сказати, чи володіє КНДР ядерну зброєю.24 січня 2005 року стало відомо, що заступник МЗС КНДР Кім Ге Гван на зустрічі з американським конгресменом Куртом Уелдоном заявив, що країна має ядерну зброю, але застосує його «винятково з метою оборони». 10 лютого 2005 року МЗС КНДР уперше відкрито заявив про створення в країні ядерної зброї, однак змушені перервати свою участь у шестисторонніх переговорах на невизначений термін - доти, поки не переконаються, що створено достатні умови й атмосферу, що дозволяють сподіватися на результати діалогу. Переговорний процес зайшов у глухий кут через антикорейську ворожу політику США, які розмахують ядерним кийком, наміряючись будь-що ліквідувати корейський лад, тому КНДР буде розширювати запаси ядерної зброї заради захисту історичного вибору свого народу, волі та демократії.

Реальні докази того, що КНДР дійсно здійснює військову ядерну програму і, тим більше, уже створив ядерну бомбу, однак, відсутні. Тому думають, що керівництво КНДР такою заявою просто мало намір продемонструвати, що воно нікого не боїться і готово протистояти потенційній погрозі з боку США - у тому числі ядерною зброєю. Але оскільки північні корейці не представили доказів його існування, те російські експерти рахували цю заяву черговим проявом політики «шантажу з елементами блефу». Що стосується МЗС РФ- його представники назвали відмовлення КНДР від участі в шестисторонніх переговорах і намір нарощувати ядерний арсенал «не відповідному прагненню, що виражається Пхеньяном, до без'ядерного статусу Корейського півострова». У Південній Кореї у зв'язку з заявою КНДР було скликано термінове засідання Ради безпеки країни. Південнокорейський МЗС призвав КНДР «відновити участь у переговорах без будь-яких умов» [6]. Державний секретар США Кондоліза Райз заявила, що якщо інформація про наявність у КНДР ядерної зброї підтвердиться, то це «лише підсилить ізоляцію цієї країни». Пізніше вона додала про сподівання, що шестисторонні переговори ще відбудуться і на них зможуть вирішити проблему. Прем'єр-міністр Японії Коідзуми заявив, що японці «будуть і надалі переконувати КНДР, що відмова від ядерної зброї послужить їх власному благу». Заяви КНДР не викликають довіри вже хоча б тому, що, за підрахунками Південної Кореї, КНДР уже не менш десяти разів у різній формі визнавала наявність у них ядерної зброї. Проте слова Пхеньяна змусили США активізувати спроби спонукати країни-учасниці шестисторонніх переговорів зробити скоординований тиск на КНДР, щоб змусити її повернутися до переговорів і зайняти на них конструктивну позицію - тобто відмовитися від усіх ядерних програм - як військових , так і мирних. У противному випадку США загрожували розглянути «інші варіанти» тиску на Пхеньян. Так, наприклад, Державний секретар США Кондоліза Райз у березні 2005 запропонувала КНР зробити економічний натиск на Пхеньян шляхом припинення постачань нафти і вугілля, що було б рівносильне торгово-економічній блокаді. По оцінках експертів, частка КНР у наданні Північній Кореї економічної допомоги складає , по різним даним, від 30 до 70% [7].

Південна Корея була проти того, щоб зводити до санкцій і відмовлятися від надання КНДР гуманітарної допомоги або від спільних економічних проектів. Офіційний представник правлячої партії «Уродан» навіть зажадав від США надати доказу своїх обвинувачень у тім , що КНДР експортує ядерні матеріали, або припинити «займатися пропагандою», оскільки така політика може викликати серйозні проблеми між Південною Кореєю і США. До речі, виявилося, що США спотворили дані , якими вони раніше надавали іншим країнам у відношенні північно-корейської ядерної програми. Зокрема, на початку 2005 США проінформували Японію, Південну Корею і Китай про те, що КНДР постачала в Лівію гексафторид урану- вихідний матеріал у процесі збагачення урану, що може бути використаний і для створення бойового ядерного заряду. Однак, як повідомила газета «Вашингтон-пост», КНДР насправді поставляла гексафторид урану в Пакістан - не знаючи про його подальше переправляння в Лівію.

Єдине , що могла зробити Японія, - перекрити потік валютних надходжень у КНДР від живучих у Японії корейців. КНДР, очевидно, цього не побоювалася - і більш того, 22березня Пхеньян сам пішов у настання, зажадавши виключити Японію з участі в шестисторонніх переговорах, оскільки Японія «цілком додержується американської політики і не вносить якого-небудь свого внеску в переговори». Одночасно КНДР поспішила виразити свою солідарність із Сеулом, відносини якого з Японією різко зіпсувалися через територіальні претензії Японії на південнокорейський острів Токто. У липні 2005 після тривалих неофіційних консультацій КНДР погодилася повернутися за стіл шестисторонніх переговорів по своїй ядерній програмі в Пекіні . Як умову КНДР висунула одну вимогу - щоб США «визнали Північну Корею як партнера і відносилися до неї з повагою» [8].

Четвертий раунд переговорів пройшов у липні-серпні 2005, п'ятий - 9-11 листопада 2005. Північна Корея в ході п'ятого раунду переговорів заявила про готовність призупинити іспиту ядерної зброї. Пхеньян пообіцяв відкласти іспиту ядерної зброї як перший крок у рамках програми поступового перетворення Корейського півострова в без'ядерну зону. Однак після того, як 10 грудня посол США в Сеулі Александер Вершбоу сказав, що комуністичний лад у Північній Кореї можна назвати «кримінальним режимом», КНДР заявила, що розглядає слова американського посла як «оголошення війни», і призвала Південну Корею вислати Вершбоу з країни. Пхеньян також заявив, що висловлення посла здатне звести нанівець усі досягнуті раніше домовленості щодо ядерної програми КНДР. Уже 20грудня Центральне телеграфне агентство Кореї повідомило, що Північна Корея має намір активізувати ядерні розробки на основі графітових реакторів, за допомогою яких можна одержувати збройовий плутоній. Свої дії в Пхеньяні пояснили припиненням у 2003 році програми будівництва АЕС на двох реакторах на легкій воді у Синпхо (східне узбережжя КНДР) міжнародним консорціумом «Організація сприяння розвиткові ядерної енергетики Корейського півострова»(КЕДО) під егідою США ( про розвиток самостійної ядерної енергетики на основі графітових реакторів потужністю 50 і 200 мегаватів) [9].

Одночасно Північна Корея планувала побудувати власний ядерний реактор на легкій воді і реконструювати два заводи, що зможуть робити велику кількість ядерного палива. Цією заявою КНДР фактично денонсувала свої колишні обіцянки відмовитися від усіх ядерних програм в обмін на гарантії безпеки й економічну допомогу. Остання заява КНДР з'явилася реакцією на введення США санкцій проти північно-корейських компаній, що обвинувачувалися в торгівлі ракетами і використанні фальшивих доларів, а також на прийняття ООН резолюції по правах людини в КНДР. 3 березня 2005року була опублікована заява МЗС КНДР, відповідно до якої КНДР більш не вважала себе зв'язаною мораторієм 1999року на іспити балістичних ракет середньої дальності, що був введений у період переговорів з адміністрацією президента США Білла Клінтона в обмін на економічну допомогу.У 1998році Північна Корея зробила запуск балістичної ракети середньої дальності «Теподон-1». За офіційною версією, вона вивела на орбіту перший північно-корейський супутник . А по американським даним, ракета, пролетівши над Японією, упала в море в декількох сотнях кілометрів від узбережжя Аляски. В заяві МЗС КНДР говорилося, діалог зі США припинився в 2001 році з приходом до влади адміністрації Буша, а це означало, що КНДР вправі відновити іспити ракет. 4липня 2006року Північна Корея виконала запуск відразу кількох ракет. Різні джерела стверджують, що було здійснено від 7 до 10 запусків ракет невідомих типів, серед яких дві середнього радіусу дії впали в Японське море. Американські урядовці твердять, що одна з тих ракет - далекої дії Теподон-2, радіус якої понад 6 тисяч кілометрів дає можливість досягти будь-якої точки в Сполучених Штатах [10].

Наразі поки що Республіка Корея охоче пообіцяла залучати КНДР до світового співтовариства, сприяючи цим самим розширенню її зовнішніх зв'язків. Так, 27 вересня 2000 року відбувся перший в історії американо-північнокорейських відносин візит представника військового відомства КНДР до Нью-Йорка. Саме тут відбулася його зустріч із керівниками Пентагону в контексті більшої відкритості Північної Кореї, остаточного розв'язання ядерного питання та військового співробітництва цих країн. Як відомо, обидві Кореї є учасниками шестисторонніх переговорів щодо ядерної проблеми за участю Китаю, США, Японії та Росії. Вони почали проводитися в 2003 році. На одному з останніх (шостому) раунді, що пройшов у січні 2006 року, президент Південної Кореї Но Му Хен виступив проти примусових заходів з боку США щодо КНДР. Як відзначив Но Му Хен, якщо США мають намір вирішувати проблему північнокорейської ядерної програми саме таким способом, то між Вашингтоном і Сеулом неминуче виникне непорозуміння.

Між КНДР і США у рамках шестисторонніх переговорів найбільш часто виникали розбіжності. Пхеньян неодноразово звинувачував США у «ворожій політиці» щодо КНДР; США, у свою чергу, відповідали достатньо жорсткими заявами і навіть заходами. У ході останнього раунду міжкорейських переговорів, що завершилися в червні 2007 року, Сеул відмовився надавати КНДР продовольчу допомогу, поки не буде досягнуто прогресу у вирішенні ядерної проблеми Корейського півострова.Відновлення діалогу між Сеулом і Пхеньяном було підписанням після зупинки в липні Північною Кореєю свого єдиного діючого атомного реактора. Закриття атомного реактора в Йонбені є першим кроком КНДР зі згортання національної ядерної програми. У лютому 2008 року Північна Корея зобов'язалася зупинити і опечатати ядерний реактор і допустити в країну інспекторів МАГАТЕ в обмін на 50 тис. т палива. Перехід від переговорів до виконання домовленостей став можливий після повернення Пхеньяну всіх коштів КНДР, які раніше під тиском США були заморожені в банку Banco Delta Asia (Макао) [11]. 16 травня 2009року Президент США Барак Обама і Президент Південної Кореї Лі Мін Бак підписали угоду про ядерний захист Південної Кореї від північного сусіда. У відповідь КНДР розвернула підготовку запуску балістичних ракет, здатних досягти США, і почала виводити свої фінанси із зарубіжних банків.Договір про співпрацю Південної Кореї і Сполучених Штатів став у відповідь кроком Заходу на погрози КНДР влаштувати ядерне бомбардування американцям і південнокорейцям. Після виходу КНДР з шестисторонніх переговорів про роззброєння країни тут пройшли успішні ядерні випробування і запуск балістичних ракет, здатних досягти США. У Раді безпеки ООН на такі дії КНДР відреагували жорстко. 12 червня проти неї були посилені санкції: заборонено ввезення і вивіз зброї з країни і дозволений догляд всіх підозрілих судів, що йдуть в КНДР і назад. Проте це рішення викликало ще більшу агресію північнокорейців. Заступник міністра народних озброєних сил КНДР Пак Че Ген заявив, що ізоляція КНДР змусить Північну Корею завдати потужних ударів по ключових об'єктах США і їх прибічників, знищивши противника в будь-якій точці земної кулі. За деякими даними, в КНДР вистачить збройового плутонію на шість атомних бомб. А під час переговорів з Лі Мін Баком Барак Обама виразив побоювання, що ракетно-ядерна програма Північної Кореї загрожує всьому світу, і пообіцяв «ядерну парасольку» Південній Кореї як країні, над якою нависнула особлива загроза [12].

На підставі вищевикладеного, необхідно зазначити, що ракетно-ядерна програма Північної Кореї загрожує всьому світу.Тобто, КНДР небезпідставно звинуватили в розпалюванні гонки ядерного озброєння. Ядерне протистояння США і Північної Кореї досягло точки кипіння. В спільній заяві двох президентів було сказано,що США і Південна Корея скріпляють міцними оборонними зв'язками. До створення «антіпівнічнокорейського фронту»Президент США Обама хоче залучити Росію, Китай і Японію та підняти питання про ситуацію довкола КНДР, сподіваючись, що цей конфлікт можна вирішити мирним шляхом. Але для цього КНДР повинна повернутися до шестисторонніх переговорів і повністю відмовитися від ядерної зброї. Корейський півострів має бути роззброєний - і крапка. Чимало залежатиме й від міжнародної та військово-політичної ситуації навколо Корейського півострова, особливо у зв'язку з необхідністю вирішення північнокорейської ядерної проблеми. Позиція ж найближчих союзників Південної Кореї - США і Японії полягає в тому, що будь-які поступки Пхеньяну, так само як і просування вперед у міжкорейських відносинах в цілому, повинні перебувати у прямій залежності від успіхів у справі ядерного роззброєння Північної Кореї.

РОЗДІЛ ІV. КОРЕЯ - УКРАЇНА: СПІВПРАЦЯ У 1994 - 2010 РОКАХ

З моменту встановлення дипломатичних відносин у лютому 1992 року РК і Україна досягли вагомих результатів у двосторонньому співробітництві, яке розвивалося по висхідній у політичній, економічній та гуманітарній сферах. Близькість позицій двох країн у питаннях економічного співробітництва, першочергова увага, яку приділяє керівництво реалізації курсу на економізацію зовнішніх зносин, сприяли пожвавленню і наповненню конкретним змістом двосторонніх торговельно-економічних зв'язків (починаючи з 1997 року товарооборот між двома країнами зростає щороку, і в 2001 році становив 370 млн дол. США) [1].

Так, під час візиту у листопаді 2001 році в Україну Голови Корейсько-української асоціації міжпарламентських зв'язків Кім Ян Джина відбулася зустріч останнього з Президентом України Л. Д. Кучмою, під час якої корейський парламентарій був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та порушувалося питання підтримки Україною кандидатури Республіки Корея до «EXPO-2010». А вже 25 лютого 2002 року відбулося вручення вірчих грамот Послом України в Республіці Корея В. В. Фуркалом Президенту Республіки Корея Кім Де Чжуну, де також в розмові щодо основних напрямків розвитку двосторонніх відносин Кім Де Чжун наголосив, що Республіка Корея вбачає в Україні одного з пріоритетних європейських торговельних партнерів[2].

Важливим здобутком у сфері торговельно-економічних відносин стала ратифікація Верховною Радою України 7 лютого 2002 року Конвенції між Кабінетом Міністрів України та урядом Республіки Корея про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал. У 2002 році відбулися взаємні візити делегацій обох країн: віце-спікера Національних Зборів РК Кім Чон Хо та спеціального посланника Президента Республіки Корея Кім Де Чжуна в Україну і директора Департамента двостороннього співробітництва МЗС України

С. О. Камишева у Республіку Корея, які засвідчили обопільний інтерес до поглиблення та розширення двосторонніх зв'язків і співпраці на міжнародній арені. На 2010 рік Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Корея - Бєлашов Володимир Євгенович, а Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Корея вУкраїні Й.В.Пан Пак Ро Бьок.В економічному плані інтерес Республіки Корея до співробітництва з нашою країною полягає у зміцненні через активну діяльність на українському ринку позицій корейського капіталу в європейському економічному просторі [3].

На сьогодні економічні інтереси України та РК збігаються у низці галузей двостороннього економічного співробітництва:

- подальше залучення корейських інвестицій в українську економіку, зокрема в металургійну галузь та машинобудування, розбудову ринку телекомунікацій, переробну галузь, сільське господарство, будівництво;

- активізація співпраці в таких галузях, як атомна енергетика, у тому числі, можливі поставки в РК українського електрообладнання та продукції турбінобудування; аерокосмічна галузь - використання корейською стороною українських технологій, розробка та реалізація спільних проектів з виробництва ракетно-космічної техніки, морські перевезення, використання національних портів суднами обох держав, кооперація в електронній галузі на підприємствах оборонно-промислового комплексу України тощо.

В листопаді 2002 року було проведено друге засідання українсько корейського Спільного комітету з питань торгівлі у Сеулі, що, безперечно, стане черговим кроком до поглиблення торговельно-економічного співробітництва.Південна Корея-один із провідних фінансово-економічних та технічних центрів глобальногозначення. Для України співробітництво з цією країною є важливим фактором міжнародної стабільності як регіонального, так і глобального характеру. Тому актуальність розробки дослідження обумовлена тим, що за останні роки відносини між Україною та Кореєю дуже пожвавилися.Зріс обсяг зовнішньої торгівлі, інвестицій.Останні дослідження показали, що корейський ринок відкритий для українського бізнесу, і навпаки. Республіка Корея є одним із провідних партнерів України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні [4].

Республіка Корея посідає друге місце у світі в галузі суднобудування, третє- за виробництвом напівпровідників, п'яте-електронної техніки, автомобілів, шосте-за виробництвом сталі. Українсько-південнокорейські відносини розвиваються швидко і динамічно. Республіка Корея визнала незалежність України 30 грудня 1991 року. Підписання Комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Республікою Корея 10 лютого 1992 року стало відправною точкою у започаткуванні політичного діалогу між двома країнами. Незважаючи на відносно короткий термін і повну відсутність контактів за часів колишнього Радянського Союзу, відносини між незалежною Україною та Республікою Корея розвиваються дуже швидкими темпами. Країни досягли вагомих результатів у двосторонньому співробітництві, яке розвивалося по висхідній у політичній, економічній, гуманітарній та інших сферах. За відносно короткий проміжок часу обом країнам вдалося створити розгалужену договірно- правову базу двосторонніх відносин,яка містить понад 20 міждержавних,міжурядових та міжвідомчих документів. Знаменною подією в становленні та розвитку українсько-південнокорейських відносин став державний візит до Південної Кореї Президента України Л. Д. Кучми у грудні 1996 року. В ході візиту було підписано Спільну Декларацію про принципи відносин та співробітництва між Україною та Республікою Корея, а також Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Корея про взаємне сприяння та захист інвестицій, Меморандум про взаєморозуміння щодо заснування Спільного Комітету з торгівлі між Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України та Міністерством торгівлі, промисловості та енергетики Республіки Корея. Свідченням високої уваги, яку приділяє керівництво України та Республіки Корея розвитку політичного співробітництва, можуть слугувати регулярні зустрічі та візити керівників зовнішньо- політичних відомств та проведення регулярних політичних консультацій. Так, у липні 1992 року міністр закордонних справ і торгівлі Республіки Корея відвідав Україну з офіційним візитом, у ході якого було, зокрема, підписано Угоду про науково-технічне співробітництво. Новим імпульсом для розвитку політичного діалогу між Україною та Республікою Корея став офіційний візит до Республіки Корея міністра закордонних справ України К. І.Грищенка 6-8 червня 2004року.У ході візиту сторони висловили задоволення існуючим рівнем двостороннього співробітництва і погодилися із необхідністю підтримання регулярного політичного діалогу на високому рівні.На зустрічах підкреслювалось, що в Республіці Корея Україну знають як країну, яка свого часу добровільно відмовилася від ядерної зброї, і хотіли б вивчити її досвід для можливого використання під час вирішення північно-корейської ядерної проблеми. Українська сторона однозначно висловившись за підтримку без'ядерного статусу півострова, виразила готовність України допомогти у вирішенні ядерної кризи, поділившись власним досвідом з КНДР. Високим рівнем відзначається співробітництво між законодавчими органами України та Республіки Кореї. У березні 1995 р. відбувся візит до Республіки Корея Голови Верховної Ради України О. О. Мороза на запрошення його південнокорейського колеги. У листопаді 2000 року на запрошення Спікера

Національної Асамблеї Республіки Корея Лі Ман Сопа Голова Верховної Ради України І. С. Плющ здійснив офіційний візит до Південної Кореї.

У квітні 2002 року Україну відвідав Віце-спікер Національної Асамблеї Республіки Корея Кім Чонг Хо, який зустрівся у Києві з Головою Верховної Ради України І. С. Плющем та з членами українсько-корейської асоціації міжпарламентських зв'язків [5]. Окрім політичних питань двостороннього співробітництва, Україна і Південна Корея готові розвивати співпрацю у сфері високих технологій, зокрема в аерокосмічній галузі. Південна Корея підтверджує свої наміри збільшувати обсяги технічної допомоги Україні, що надається через Корейське агентство міжнародного співробітництва.

Україна є одним із найбільших торгових партнерів Республіки Корея серед країн СНД, поступаючись за показниками двосторонньої торгівлі тільки Росії. Однак структура експорту з України в Республіку Корея представлена в основному сировинними ресурсами. Протягом 2005 року у двосторонніх торговельно-економічних відносинах зберігалася позитивна динаміка торгівлі, і показники товарообігу перевищували показники 2004 року. За даними митної статистики Республіки Корея за січень-травень 2005 року обсяги експорту складали 465 млн дол. США, а імпорту - 386 млн дол. США, товарообіг - 851 млн дол. США. Позитивне сальдо склало 79 млн дол. США. Порівняно з 2004 роком зовнішньоторговельний оборот між країнами збільшився на 28 %. У 2006 році зовнішньоторговельний оборот зріс на 17 % і перевищив 1 млн дол. США. Отже, обсяги торгівлі між країнами з кожним роком збільшуються. Серед основних груп товарів, які імпортує Україна, - телевізійні приймачі та комплектуючі до їх виробництва, поліефіри, автомобілі, пральні машини, в'язані ворсові тканини, холодильники з морозильниками, пилососи, мікрохвильові печі, блоки пам'яті. Провідною товарною групою в південнокорейському експорті до України є автомобілі - в 2005 році їх поставлено на 212,6 млн дол. США (39,6 % загального південнокорейського експорту). Крім того, в числі основних імпортних товарів - поліетилен терефталат (поставлено в 2005 році на суму 46,7 млн. дол. США), запчастини і аксесуари до автомобілів, включаючи двигуни і коробки передач (на 42,3 млн дол. США - в 5,3 раза більше, ніж в 2004 році), холодильники з морозильними камерами (33,2 млн. дол. США), пилососи (20,6 млн. дол. США), радіоапаратура (10,3 млн. дол. США) [6].

Основною статтею експорту України до Республіки Корея є прокат і напівфабрикати із заліза і легованої сталі. У 2005 році експорт з України металу і металовиробів досяг свого піку, визначивши значне зростання загального експорту, в 2006 році обсяги експорту цієї продукції не збільшилися. Проте циклічність розвитку галузі привела до зниження вартості експорту металу з України і конкуренції з боку китайських виробників. Крім того, знизилося постачання до Кореї ще однієї провідної експортної продукції - феросплавів. Україна експортує також вироби з чорних металів, вироби із віскозних волокон, різноманітні пігменти, фарбові речовини на основі оксиду титану, безводний аміак, зернові продукти. Останнім часом посилилася тенденція до збільшення частки товарів з високою доданною вартістю, зокрема промислових машин та обладнання. Новою статтею українського експорту до Республіки Корея в 2006 році стала сечовина, якої було поставлено на 6,3млн. дол. США.Потреба ринку Кореї, за оцінкою фахівців, складає 800 тис. т щорічно. Однак конкурентами України на цьому ринку є Китай, Росія і США. За умови інтенсивної реалізації програми енергозбереження, відповідно зниження собівартості цієї продукції Україна має непоганий шанс закріпитися в числі експортерів цієї продукції до Південної Кореї [7]. Ознакою диверсифікації українського експорту стала наявність у ньому газових турбін, трансмісійних та колінчастих валів. Проте слід зазначити, що обсяг товарообороту не відповідає значним потенційним можливостям обох країн. Резерви у розбудові взаємовигідних відносин у зовнішньоекономічній сфері ще далеко не вичерпані і мають реальні перспективи на майбутнє. Для збереження тенденції стійкого зростання двосторонньої торгівлі, отримання позитивного сальдо не тільки за рахунок зростання експорту традиційних товарних груп (сировинних ресурсів), а й його диверсифікації необхідно передусім нарощувати обсяги торгівлі високотехнологічною продукцією. При цьому Україна потенційно могла б збільшити постачання до Південної Кореї чавуну, заготовок, слябів, листа, гарячекатаних труб. В Україні зареєстровано 15 підприємств із корейськими інвестиціями, у тому числі чотири спільних підприємства. Однак обсяги прямих інвестицій Республіки Корея в українську економіку залишаються незначними. За даними Держкомстату, вони складають 172,5 млн. дол. США (2 % загального обсягу іноземних інвестицій, залучених до України за роки незалежності). Україна та Республіка Корея зацікавлені в обміні досвідом і реалізації загальних проектів у сфері будівництва. Корейські підприємства підтвердили своє бажання взяти участь у тендерах на будівництво мостів і тунелів на території України, зокрема в тендері з будівництва транспортного вузла і транспортного переходу в м. Керч. Крім того, перспективною є організація контейнерних перевезень із Далекого Сходу до Європи, зокрема з використанням маршруту Іллічівськ - Пусан. Країни також зацікавлені в налагодженні співробітництва у сфері менеджменту залізниць, зокрема структури і експлуатації залізниць, в обміні фахівцями залізничного транспорту. Представники корейської корпорації LG International бажають придбати декілька літаків АН-74, також відбувається співпраця з ремонту двигунів для вертольотів МІ-8 (МІ-172). Для оптимізації умов організації туристичних подорожей і забезпечення стабільних туристичних потоків між Україною і Республікою Корея сторони співпрацюють над створенням прямого авіаційного з'єднання між Україною і Республікою Корея [8].

Однак існують і деякі політичні бар'єри для українсько-корейського економічного співробітництва. Тут варто було б згадати про два найбільших спільних українсько-корейських підприємства -автомобільний завод «АвтоЗАЗ Деу» в Запоріжжі та «Українські радіосистеми» під торговою маркою Wellcom (мобільний зв'язок), що засновані корпорацією «Деу». Ці два підприємства спіткали управлінські проблеми. «Деу» інвестувала 150 млн. дол. США у цей проект автомобілебудування, також було підписано договір про деякі гарантії українського уряду. Обмеження на імпорт автомобілів, які були в користуванні, лібералізували в 2000 році. Крім того, статутні документи забороняють звільнення робітників навіть у випадку застою виробництва. Гнучкість ринку праці є невід'ємною частиною нормалізації менеджменту підприємства. Щодо «Українських радіосистем», то компанія «Деу» є власником 49 % акцій, до того ж має договір про кредитування українських партнерів. Дві українські компанії розірвали договір з кредитування та порушили ці зобов'язання, тому виникли судові процеси на рахунок урядових протиріч. Ситуація досить складна для врегулювання, беручи до уваги загальний клімат, у якому ведеться український бізнес. Корейським підприємствам залишається вірити, що інвестиційний клімат в Україні покращиться. Разом із тим корейський уряд прагне розвивати та поглиблювати відносини з Україною, зокрема значно розширити співробітництво в економічній сфері. Для цього обмін досвідом є дуже необхідний у процесі розвитку двостороннього співробітництва. Важливим для України є досвід Кореї в її економічних реформах, адже протягом невеликого періоду Кореї вдалося досягти вражаючих успіхів, досить легко подолати економічну кризу 1997року. Як частина програми обміну корейський уряд щороку запрошує близько тридцяти представників українського уряду відвідати Корею. Щодо науково-технічної сфери, то тут країни мають значний загальновизнаний потенціал. Це особливо важливо тому, що саме концентрація зусиль у науково-технічній галузі дала змогу Республіці Корея досягти значних успіхів у виробництві продукції, яка визнана і користується попитом на світових ринках та становить основу експортного потенціалу й економічного розвитку країни. Особливу увагу корейських фахівців привертають українські розробки в таких галузях, як авіація, космічні дослідження, матеріалознавство, ядерна енергетика та ядерна безпека, оптика, теплотехніка [8]. Вже створено у Києві Українсько-Корейський центр науково-технічного співробітництва. Його основне завдання - координація двосторонньої співпраці у науково-технічній галузі, визначення пріоритетів спільних досліджень. Укладено Угоду про співробітництво та взаємну допомогу в галузі використання атомної енергії в мирних цілях. Також було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Науково-технічним університетом м. Кванджу, який передбачає проведення спільних наукових досліджень та здійснення обмінів студентів та викладачів. Дещо гірше розвиваються відносини у сільськогосподарському секторі. Між країнами була підписана лише одна угода про уникнення подвійного оподаткування. У сільськогосподарський сектор направлена зовсім незначна частина корейських інвестицій. Проте уряди обох країн сподіваються, що невдовзі відносини у цій сфері пожвавляться і країни зможуть вигідно використати свій сільськогосподарський потенціал. Ще одним фактором, який приваблює корейських бізнесменів у нашій країні, є потенційний ринок з населенням понад 47 млн. чоловік і багатства природних ресурсів. Україна розміщена на перехресті шляхів Європи і Центральної Азії, що є дуже важливим з корейської точки зору. Крім того, Україна має надзвичайно освічену і високопрофесійну робочу силу, а також відносно солідні основи в науці і технології, що також відкриває широкі перспективи у бізнесі. Нещодавно між Україною та Республікою Корея були підписані міжурядові угоди, направлені на співпрацю у сфері оборонної промисловості і матеріально-технічного забезпечення, а також на використання космічного простору в мирних цілях[9].

Важливою подією є те, що Україна стала першою країною на території колишнього Радянського Союзу, з якою Республіка Корея підписала угоду про спрощення візового режиму. У 2006 році 4 тис. громадян Кореї відвідали Україну, і приблизно така ж кількість українських громадян відвідала

Республіку Корея. Після підписання цієї угоди кількість українців, які відвідають Корею, і корейців, які відвідають Україну, збільшиться в 2-3 рази. Цими угодами передбачається безкоштовне оформлення віз для громадян обох держав і введення безвізового режиму в'їзду до України для громадян

Республіки Корея на термін, що не перевищує 90 днів. Окрім того, встановлюється безвізовий режим поїздок для громадян України і Республіки Корея, які користуються дипломатичними паспортами, на строк до 90 днів. Також передбачено продовження до 5 років терміну дії багаторазових віз для

громадян обох держав, які відвідують Україну і Корею в ділових цілях, і встановлення терміну максимального постійного перебування до 3 років громадянам держав, які є представниками або членами персоналу представництв торгових фірм відповідних країн[10].

Для покращення розвитку двосторонніх відносин необхідно зменшити або ліквідувати перепони та бар'єри, що завдають шкоди економічним відносинам. Для українських партнерів характерна відсутність прозорості та відповідальності, а також неактивність та складний бюрократичний процесс під час прийняття рішень. Корейці також мають негативні сторони у цьому відношенні, тому такі проблеми мають постійно вирішуватися відповідними органами та установами для забезпечення вільнішої та справедливої діяльності. Поряд зі зміцненням економічних зв'язків країнам потрібно активно підтримувати та заохочувати культурний, академічний обмін, сприяючи взаєморозумінню між країнами. Таким чином, Україна та Корея побудують нове партнерство, стійку основу для позитивного майбутнього. Отже, Україна і Корея мають величезний потенціал для економічного співробітництва, тому що їхні економіки доповнюють одна одну,а не мають ознак конкуренції.Перспективи подальших досліджень пов'язані з вивченням гуманітарних напрямків співробітництва між двома країнами.

ВИСНОВКИ

Викладаючи настільки докладно перипетії міжкорейських відносин, авторка прагнула на конкретних прикладах показати, що РФ, США, КНР та Японію можна вважати ключовими зовнішніми елементами системи об'єднання з функціями воєнно-політичного співробітництва в загальнорегіональному вимірі, а інші країни регіону та міжнародні організації - в рамках субрегіональної складової інтеграції. Фактором ускладнення геополітичної ситуації як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях є «ядерний» чинник. Відносини чотирьох провідних держав (РФ, КНР, США та Японії) з точки зору довгострокової перспективи та питання об'єднання двох корейських держав неоднозначне, хоча публічно ніхто не виступає проти об'єднання. Підходи США, КНР, Японії та Росії до розв'язання корейської проблеми є скоріше за все багатоваріантними, залежними від різних глобальних, регіональних та міжкорейських факторів. Задля реального наближення вирішення корейської проблеми слід здійснити наступні кроки: Перший крок - це вирішення ядерної проблеми Півночі та прискорення мирного процесу, узгодження рішень з питань зброї масового знищення та ракетних технологій, проведення переговорів з військових питань на практичній основі шляхом продовження лінії на узгодження та співробітництва між Північчю та Півднем. Все це забезпечить сприятливу атмосферу мирного співробітництва для всієї Північно-Східної Азії. Для досягнення вищеназваних цілей адміністрації президента РК Лі Мен Бака необхідно встановити збалансовані відносини із США та закласти підвалини для забезпечення власної оборонної могутності, повне або хоча б часткове скорочення військової присутності США в Південній Кореї. Крім цього, необхідно укласти основний (рамковий) договір між Північчю та Півднем. Поряд з цим, треба синхронно укласти договір між КНДР та США щодо відмови від ядерної програми при забезпеченні продовження існування гарантій політичної системи КНДР. І, нарешті, всі регіональні країни та великі держави (Китай, Росія, Японія, США та Євросоюз) мають докласти всіх зусиль для спрямування Півночі у бажаному напрямку вирішення даного питання.

Другий крок - це просування мирного співробітництва на Далекому Сході. Для цього Північ має відмовитися від ядерної програми, зупинити розробку та експорт ракет середньої дальності, підписати міжнародну конвенцію із заборони хімічної та біологічної зброї. Натомість США мають виключити КНДР із переліку ворожих країн, які підтримують міжнародний тероризм, завершити перехресне визнання Півночі та Півдня шляхом встановлення дипломатичних відносин між КНДР та США, КНДР та Японією.

Третій крок - створення економічної спільноти Півночі та Півдня. Для цього необхідно мирним шляхом вирішити ядерну проблему Півночі, оскільки лише за умови стабілізації становища на Корейському півострові можна очікувати співробітництва з боку світового співтовариства і у питаннях фінансування. Міжнародні консорціуми (як надійна запорука міжнародних гарантій внесків та інвестицій) були б дуже доречними для здійснення таких проектів як поєднання транскорейської залізниці з транссибірською магістраллю, розробки енергоносіїв у районах Сибіру, Далекого Сходу та Сахаліну, транспортування енергоносіїв через газо- та нафтопроводи. Крім того, для відновлення економіки Півночі необхідно безпосередньо залучити міжнародні кошти через Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Азіатський банк розвитку тощо. Але для цього знову ж таки КНДР має приєднатися до світового співтовариства. Потрібно також створити сприятливі умови для залучення капіталу іноземних корейців для організації виробництва в Північній Кореї та пошуку шляхів її реалізації на світовому ринку. Залучення південнокорейського капіталу для створення бази економічної спільноти Північ - Південь. Вже сьогодні обидві Кореї співробітничають в реалізації трьох великих проектів(створення промислово-економічної зони Кесон, яка знаходиться на території КНДР, туристичного комплексу Алмазних гір, побудова транскорейської залізничної магістралі). Необхідно активізувати процес залучення не тільки державного капіталу, але й коштів приватних компанії. На етапі формування спільного економічного простору Півночі та Півдня, що стане перехідним етапом у процесі об'єднання Кореї, має бути створена єдина система товаропотоку, побудова єдиної інформаційно-комунікативної мережі. Економічне суспільство Півночі та Півдня має виконати місію моста між континентальною та острівною економікою, стати сходинкою до реалізації ідеї економічного простору Північно-Східної Азії (ПСА), що, безсумнівно, матиме корисний вплив на регіональне співробітництво та сприятиме процвітанню ПСА. Таким чином, формування спільного економічного простору має стати важливою частиною глобального завдання - будівництва єдиної демократичної Корейської держави в ПСА.

Четвертий крок - етап соціально-економічного реформування та організація суспільних інститутів, які стануть запорукою політичного співробітництва і створення єдиного уряду. У вирішенні корейського питання необхідно використати співробітництво та допомогу таких країн, як США, Росія, Китай та Японія. Відповідно, Північ та Південь мають поставити кінцевою своєю метою мирне об'єднання, розвиток відносин з країнами, які межують з Корею. Азійсько-Тихоокеанський напрям політики набуває все більшої значущості у системі пріоритетів української дипломатії. Україна і Корея мають багато спільного в історичному плані: так, зокрема обидві країни ніколи не нападали на чужі землі, багаторазово ставали жертвами нападів ззовні та багато років знаходилися під іноземним пануванням. Україна вже сьогодні може стратегічно спланувати свою участь у Трансєвразійській магістралі (Корея-Китай-Росія-Україна-Європа) у випадку об'єднання двох Корей.

На підставі політично - системного аналізу, на мій погляд, прогнозується, що проблема об'єднання Кореї, на територiї якої внаслiдок розподiлу сфер впливу мiж США та колишнiм комунiстичним блоком виникло двi держави - Корейська Народно-Демократична Республiка та Республiка Корея, вирiшиться подiбно до того, як розв'язалася проблема об'єднання Hiмеччини. Тiльки в цьому разі поштовхом, імовiрно, буде ослаблення не колишнього СРСР чи Росiї, а ближчого союзника Пiвнiчної Кореї - комунiстичного Китаю. Hа вiдмiну вiд Hiмеччини, стосовно Кореї навряд чи можна говорити про приєднання однiєї країни до iншої. Вірогідніше, це буде злиття двох держав - економiчно сильної Пiвденної Кореї й сильної iдеологiчно та вiйськово (але злиденної економiчно) КНДР. Внаслiдок взаємного доповнення двох частин Кореї пiсля об'єднання ця країна стане однiєю з найвпливовiших у регiонi. Тому до об'єднаної Кореї, очевидно, буде приєднано i корейськi етнiчнi землi в сучаснiй Росiї (Посьєтський район Приморського краю). Цьому сприятимуть етнiчно-полiтичнi змiни, що прогнозуються в Росiї, а також прецедент повернення Японiї пiвденної частини Курильських островiв. Столицею, ймовiрно, стане iсторичний центр Кореї - місто Пхеньян, Сеул залишиться основним економiчним i дiловим центром. Залишається сподіватися, що для України, можливо, об`єднана Корея, стане більш надійним політичним та економічним партнером. На Корейському півострові, як і раніше стикаються дві, здавалося б, несумісні тенденції - від протиборства до співпраці,від жорсткої військово-політичної конфронтації до національного примирення.При цьому ситуація може кардинально змінюватися в залежності від кон'юнктури, на ланцюжки фатальних або, навпаки, щасливих випадковостей. Вона залежить від політичних, владних амбіцій лідерів Півночі і Півдня, що оспорюють один у одного право на історичну та політичну легітимність.Не останню роль грають і труднощі подолання «осадної» психології, відчуття відчуженості, що сформувався за роки розколу та розмежування, і прагнення Північної Кореї до виживання і захисту своїх порядків у будь-яку ціну - аж до володіння ракетно-ядерним потенціалом стримування.З іншого боку, у корейців, як у малої нації з багатовіковою історією, дуже велике прагнення до національної ідентичності, загострене почуття єднання і спорідненості. Досить сказати, що ні на Півночі, ні на Півдні у політика немає ні найменших шансів зробити кар'єру, якщо він хоча б на йоту засумнівається в можливості об'єднання Кореї, нехай навіть у віддаленому майбутньому. Найбільш важливим досягненням останнього десятиліття стало усвідомлення Пхеньяном і Сеулом того, що, незважаючи на існуючі фундаментальні розбіжності, не можна досягти об'єднання нації ні військовим шляхом, ні примусовим «поглинанням» однієї сторони іншою.Для настільки несхожих партнерів, якими є КНДР і Республіка Корея, це вже немало. Істотну роль у зростанні взаємного притягання грають економічні міркування.Не дивлячись на пропаганду ідей «соціалізму корейського зразка», північнокорейські лідери чудово усвідомлюють, що автаркіческій економічний курс в дусі «ідей чучхе» завів країну в глухий кут.Єдиною умовою виходу з нього без шкоди для існуючого режиму є як продовження розпочатих у 2002-му році «протириночних» перетворень в економіці, так і розширення співпраці з Сеулом, включаючи одержання масштабної допомоги, до надання якої південнокорейці в принципі готові.

Для Півдня пріоритетами залишаються забезпечення доступу до багатих природних ресурсів і дешевої робочої сили Півночі, а також подолання фактично «острівного» становища за рахунок з'єднання з «Великою землею» - перш за все Росією і Китаєм - через територію КНДР, де повинні бути прокладені автомобільні та залізничні комунікації,трубопроводи для доставки вуглеводневої сировини.Другий міжкорейський саміт був ще одним кроком на шляху примирення і зближення Півночі і Півдня. У Спільній декларації про розвиток міжкорейських відносин, мир і процвітання, підписаній за підсумками переговорів, сторони підтвердили прихильність принципу невтручання у внутрішні справи, прагнення вирішувати проблеми двосторонніх відносин у дусі порозуміння і співпраці,виключаючи використання силових методів.Великим досягненням була виражена Сеулом і Пхеньяном рішучість вести справу до переходу від режиму перемир'я до міцного, постійного миру на Корейському півострові, передбачалося почати діалог за участю «трьох-чотирьох вищих керівників». Навряд чи такі плани можна вважати чіткою політичною домовленістю, але вже саме обговорення цієї гострої теми були серйозним зрушенням. Лідери двох країн намітили в Пхеньяні вражаючу програму розвитку двостороннього економічного співробітництва. Серед великих проектів - створення спеціального економічного району в північнокорейському місті Хедж, подальший розвиток Кесонського технопарку, кооперація в галузі суднобудування, реконструкція залізниць і автодоріг на Півночі, початок залізничних вантажних перевезень через демілітаризовану зону і створення спільної рибальської зони в спірному районі Жовтого моря.З точки зору перспектив зміцнення взаємної довіри та розвитку міжкорейської економічної інтеграції результати зустрічі виглядали багатообіцяючими. Вони відкривали можливість зробити ситуацію на Корейському півострові більш стабільною і передбачуваною, послабити хронічну конфронтацію. Реалізація економічних домовленостей могла б надати КНДР можливість поліпшити транспортну інфраструктуру, укріпити промисловий потенціал, збільшити валютні надходження. Послідовне здійснення намічених проектів могло б призвести до створення по периметру західних кордонів між Північчю і Півднем цілої смуги спільних економічних зон, здатних стати загальнокорейською «лабораторією» для вироблення і застосування на практиці взаємоприйнятних форм спільної господарської діяльності. Звичайно, багато чого буде залежати від готовності Пхеньяну і Сеула виконувати намічені плани. Незалежні дослідницькі інститути в Республіці Корея підрахували, що обіцянки, які містяться у прийнятій Но Му Хеном і Кім Чен Іром декларації, обійдуться країні не менше ніж в 13 млрд. дол., що ляже важким тягарем на економіку.У цьому зв'язку не можна виключити, що південнокорейська адміністрація, не відмовляючись формально від намічених планів, постарається спустити їх на гальмах.Не до кінця зрозумілі і наміри Пхеньяна, який у минулому робив все для того, щоб економічні та інші зв'язки із Сеулом носили дозований і обмежений характер.На Півночі небезпідставно побоюються, що економічне проникнення південного сусіда в КНДР може бути націлене на поступову зміну північнокорейського ладу зсередини. Чимало залежатиме й від міжнародної та військово-політичної ситуації навколо Корейського півострова, особливо у зв'язку з необхідністю вирішення північнокорейської ядерної проблеми.

Позиція ж найближчих союзників Південної Кореї - США і Японії полягає в тому, що будь-які поступки Пхеньяну, так само як і просування вперед у міжкорейських відносинах в цілому, повинні перебувати у прямій залежності від успіхів у справі ядерного роззброєння Північної Кореї. На закінчення можна зробити наступні висновки:

- розпочата колишнім президентом Південної Кореї Кім Де Чжуна «політика сонячного тепла», а також її модифікований варіант - курс нинішнього президента Лі Мен Бака на зближення і співробітництво - працюють;

- даний курс базується на виробленому в Сеулі прагматичному і реалістичному підході. Від об'єднання в якості кінцевої мети ніхто не відмовляється, але це - питання не сьогоднішнього і не завтрашнього дня;

- лінія на примирення і співпрацю зустрічає зростаюче розуміння і в Північній Кореї, керівництво якої, незважаючи на збереження ідеологічних «обмежувачів», демонструє все більшу зацікавленість у розширенні контактів і зв'язків з Півднем у практичних областях;

- об'єднання по німецькому зразку шляхом «поглинання» стане непідйомним для південнокорейської економіки, що є завданням нинішнього етапу, який може виявитися досить тривалим;

- не допустити військового конфлікту на Корейському півострові і колапсу КНДР, де подальший прогрес аж ніяк не гарантований - тому останній приклад цьогорічної травневої ситуації з загибеллю південнокорейського сторожового корабля «Чхонан». Питання залишається відкритим: «Як Південна Корея повинна сприяти розвитку Північної Кореї, зближенню і поступовій конвергенції обох держав, щоб мінімізувати ціну майбутнього об'єднання?».

СПИСОК ПОСИЛАННЬ

До Вступу

1. Масляк П.О., Дахно 1.1. Економічна і соціальна географія світу. - К.: Вежа.- 2004. - С.279-286.

2. Кан Ден Сік. Концепції і перспективи об'єднання Кореї // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій”.- Київ, 18-19 квітня 2003 р. - С. 94-101.

3. Корея: проблема об'єднання на початку ХХІ ст.//http:// kimo.univ.kiev.ua/ Asia/16.htm.

4. Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. - Л.: Ліга-прес.- 2005.-С.819-827.

5. Ланьков А. Н. КНДР вчера и сегодня. Неформальная история Северной Кореи. -- Москва : Восток-Запад.- 2005. -- ISBN 5-478-00060-4.

6. Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія: Навч.посіб - К.: ЗАТ«Нічлава», 2006.-С.71-73.

До Розділу І

1. Ли Чен Вон. Имджинская отечественная война 1592 - 98 г.г. - Пхеньян: Департамент культурной связи с заграницей.Министерство культуры и пропаганды КНДР. - 1953.- С.4-7.

2. Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. -- Київ: «Аквілон-Прес». - 1997. - C. 11-37.

3. Яценко Б.Л. Політична географія. - К.: НАНУ.- 2005.- С.132-203.

4. Дахно І.І. Країни світу: Енциклопедичний довідник - К.: Мапа.- 2004. -С.606-617.

5. Кан Ден Сік. Витоки і формування Корейської проблеми // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К.: ІСЕМВ НАН України, 2004, - Вип. 29. - С. 176 -187.

6. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник.-Київ: Либідь. - 1997.- С. 35-42.

7. Масляк Я.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. - К.: Лібра.- 1996. - С.397-405.

8. Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. - Л.: Ліга-прес.- 2005.-С.819-827.

9. Xван И. И. Ли Сун Син // Краткие сообщения института востоковедения. М. - 1951. -- № 1. - 5 - 8.

10. Юрківський В.М. Країни світу. - К.: Либідь.- 2001. -С.366-367.

11. Захаров Б. Порівняльний аналіз двох стадій радянського тоталітаризму - класичної та загниваючої. - Харків, ХДІК, 1994 г. - С.12.

12. Кан Ден Сік. Саміт 2000 року та його значення // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К. : ІСЕМВ НАН України, 2005. - Вип. 32 - С. 69-79.

До Розділу ІІ

1. Кан Ден Сік Проблема об'єднання Кореї і аналіз існуючих концепцій і перспективні варіанти об'єднання // Сходознавство. - К., 2004. - Вип. 23-24 - С. 56-65.

2. Южная Корея // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2355_1.html.

3. Старостенко Г. Республіка Корея: повторне диво // Географія та основи економіки в школі. - 1998. - №2. - С.35-36.

4. Прескотт Э. Некоторые соображения по поводу Великой депрессии // Проблемы теории и практики управления. -2005. -№ 3. - С. 6-11.

5. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. - К.: Наук, думка.- 1992.- С.309-315.

6. Кин Ен Ун, Асмолов С., Суслина С. Республика Корея в 2005 году // Проблемы Дальнего Востока.- 2006.- № 3.- С. 62-68.

7. Партнерство заради майбутнього // Політика і час.- 1999.- № 1.- С. 41-44.

8. Фуркало В.Взаємовигідне партнерство//Політика і час.-2002.-№ 7.-С.3-10.

9. Дахно І.І. Міжнародна торгівля. - К.: МАУП.- 2004. - С.309-402.

10. Кузик С., Книш М. Економічна і соціальна географія Америки. - Л.: ЛНУ.- 1999. - С.299-309.

11. Кан Ден Сик. Становление традиционной социокультурной системы в Китайско-Дальневосточной цивилизации // Матеріали міжнародної конференції «Напрямки розвитку кореїстики в Україні», 29-30 червня 2004 року. - С. 32-47.

12. Румянцев А.Л., Башинська А.І., Корнілова І.М., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля. - К.: ЦНЛ.- 2004. - С.374-384.

13. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций /Под ред. В. Голубовича. - Минск: Экоперспектива.- 1998. - С.434-452.

14. Між Північною і Південною Кореями вперше за півстоліття запустили потяг // http://gpu-ua.info/.

15. Об`єднання Кореї // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2359_1.html.

16. Дахно І.І. Міжнародна торгівля. - К.: МАУП.- 2004. - С.245-287.

17. Кан Ден Сік Проблема об'єднання Кореї і аналіз існуючих концепцій і перспективні варіанти об'єднання // Сходознавство. - К., 2004. - Вип. 23-24 - С. 56-65.

18. Масляк П.О., Дахно 1.1. Економічна і соціальна географія світу. - К.: Вежа.- 2004. - С.279-286.

19. Кан Ден Сік. Сучасний стан міжкорейських стосунків // Східний світ. - К., 2003. - Вип. 1 - С. 146-149.

20. Юн Дэ Кю. « Солнечная политика: итоги и перспективы// Азия и Африка сегодня. - 2003. - №4. - С.44-50.

21. Кан Ден Сік Проблема об'єднання Кореї і аналіз існуючих концепцій і перспективні варіанти об'єднання // Сходознавство. - К., 2004. - Вип. 23-24 - С. 56-65.

22. Две Кореи впервые за 2 года возобновили переговоры // http://www.afn.by /news /view.asp?newsid=71309.

23. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. - К.: Наук, думка.- 1992.- С.99-127.

24. Корея: проблема об'єднання на початку ХХІ ст.//http:// kimo.univ.kiev.ua/ Asia/16.htm.

25. Об`єднання Кореї // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2373_1.html.

26. Старостенко Г. Республіка Корея: повторне диво // Географія та основи економіки в школі. - 1998. - №2. - С.28-56.

27. Бжезинський З. Великий провал. - Нью-Йорк: IMCA-PRESS, 1992 - С. 85;

28. Юн Дэ Кю. « Солнечная политика: итоги и перспективы// Азия и Африка сегодня. - 2003. - №4. - С.58-70.

29. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций /Под ред. В. Голубовича. - Минск: Экоперспектива.- 1998. - С.345-362.

30. Мусіна Л. Економічна політика і розвиток реформ у Південній Кореї: Довід для України // Економіка України.- 2002.- № 6.- С. 46-64.

31. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського.- К.: ЦУЛ 2003.- С.201-224.

32. Партнерство заради майбутнього // Політика і час.- 1999.- № 1.- С. 26-33.

33. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського.- К.: ЦУЛ 2003.- С.352-363.

34. Між Північною і Південною Кореями вперше за півстоліття запустили потяг // http://gpu-ua.info/.

35. Олексик Б. Економіка Південної Кореї // Українське слово.- 2002.- 14 - 12 листоп.- С. 8.

36. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В. П. Колесова, М. Н. Осьмовой.- М.:Флинта, 2001.- С.480-496.

До Розділу ІІІ

1. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. - 6-те вид., випр. - К.: Знання.- 2004. - С.350-368.

2. Кан Ден Сік. Уряд Лі Сін Мана і політика насильницького об'єднання // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К. : ІСЕМВ НАН України, 2006, - Вип. 35. - С. 111-121.

3. Любарський К. Історія розвитку правозахисної ідеї. //У зб. Історія і філософія правозахисної діяльності. - М.: «Московська Гельсінкська типографія».-2007.- С.47-56;

4. Ланьков А. Н. КНДР вчера и сегодня. Неформальная история Северной Кореи. -- Москва : Восток-Запад.- 2005.-С.56-89.

5. Ким Ен Манн. Лагеря для политзаключенных в Северной Корее -- повторение сталинского ГУЛАГа.. -- Алма-Ата : Фонд помощи корейцам, проживающим в Северной Корее.- 1993.- С.21-26.

6. Південна Корея і КНДР планують „помиритися” //http://www.newsru.ua world/06aug2007/perestrel.html.

7. Кан Ден Сік. Сучасний стан міжкорейських стосунків // Тези доповідей міжнародної наукової конференції«VІ Сходознавчі читання А.Кримського».- Київ, 30-31 жовтня 2002 р. - С. 209-211.

8. Корея: проблема об'єднання на початку ХХІ ст.//http:// kimo.univ.kiev.ua/ Asia/16.htm.

9. Кан Г.М. Права человека в Северной Корее: Реальность мнимого рая // Ин-т исследования Южной и Северной Кореи.- 1993.- С.3-4.

10. Hawley, Samuel. The Imjin War. Japan's Sixteenth-Century Invasion of Korea and Attempt to Conquer China, The Royal Asiatic Society, Korea Branch, Seoul.- 2005. - Р.12-24.

11. Кин Ен Ун, Асмолов С., Суслина С. Республика Корея в 2005 году // Проблемы Дальнего Востока.-2006.- № 3.- С. 62-68.

12. Ланьков А. Н. КНДР вчера и сегодня. Неформальная история Северной Кореи. -- Москва : Восток-Запад.- 2005. -- ISBN 5-478-00060-4.

До Розділу ІV

1. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. - Л.: ЛНУ.-2000. - С.310-3201.

2. Кан Ден Сік. Внесок великих держав у вирішення проблеми об'єднання Кореї // Українська орієнталістика: міждисциплінарний сходознавчий збірник наукових праць викладачів та студентів Інституту східних мов Київського національного лінгвістичного університету / Гол. ред І.В.Срібняк. К., 2006. - Вип.1. - С.36-45.

3. Кан Ден Сик. Становление традиционной социокультурной системы в Китайско-Дальневосточной цивилизации // Матеріали міжнародної конференції «Напрямки розвитку кореїстики в Україні», 29-30 червня 2004 року. - С. 22-57.

4. Мусіна Л. Економічна політика і розвиток реформ у Південній Кореї: Довід для України // Економіка України.- 2002.- № 6.- С. 35-42.

5. Кан Ден Сік. Концепції і перспективи об'єднання Кореї // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій”.- Київ, 18-19 квітня 2003 р. - С. 94-101.

6. Соколенко С. Чи буде корисним для України досвід Південної Кореї? // Економіка України.- 1994.-№ 6.- С. 75-81.

7. Афанасьев И. Дипломатическим отношениям между Республикой Корея и Украиной - 10 лет //Персонал.- 2002.- № 1.- С. 42-44.

8. Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Історія держави: Україна і світ: Підручник. - К.: Вікар.- 1995.-С.194-207.

9. Кан Ден Сик. Проблема объединения Кореи: Концепции и перспективы Содействие корееведению в СНГ: проблемы и решения. Материалы международной конференции. - Ташкент. - 2006. - С. 491-494.

10. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос.- 1999. - С.566-584.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

Джерела

1. Две Кореи впервые за 2 года возобновили переговоры // http://www.afn.by /news /view.asp?newsid=71309.

2. Корея: проблема об'єднання на початку ХХІ ст.//http:// kimo.univ.kiev.ua/ Asia/16.htm.

3. Між Північною і Південною Кореями вперше за півстоліття запустили потяг // http://gpu-ua.info/.

4. Південна Корея і КНДР планують „помиритися” //http://www.newsru.ua world/06aug2007/perestrel.html.

5. Южная Корея // http://www.erudition.ru/referat/ref/id.2355_1.html.

Література

6. Кан Ден Сік. Витоки і формування Корейської проблеми // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К.: ІСЕМВ НАН України, 2004, - Вип. 29. - С. 176 -187.

7. Кан Ден Сік. Саміт 2000 року та його значення // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К. : ІСЕМВ НАН України, 2005. - Вип. 32 - С. 69-79.

8. Кан Ден Сік. Уряд Лі Сін Мана і політика насильницького об'єднання // Збірник наукових праць «Дослідження світової політики». - К. : ІСЕМВ НАН України, 2006, - Вип. 35. - С. 111-121.

9. Кан Ден Сік. Внесок великих держав у вирішення проблеми об'єднання Кореї Українська орієнталістика: міждисциплінарний сходознавчий збірник наукових праць викладачів та студентів Інституту східних мов Київського національного лінгвістичного університету / Гол. ред І.В.Срібняк. К., 2006. - Вип.1. - С.36-45.

10. Кан Ден Сік. Сучасний стан міжкорейських стосунків // Тези доповідей міжнародної наукової конференції«VІ Сходознавчі читання А.Кримського».- Київ, 30-31 жовтня 2002 р. - С. 209-211.

11. Кан Ден Сік. Концепції і перспективи об'єднання Кореї // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій”.- Київ, 18-19 квітня 2003 р. - С. 94-101.

12. Кан Ден Сік Концепції і перспективні варіанти об'єднання Кореї // VІІ Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - Київ, 4-5 червня 2003 р. - С. 207-208.

13. Кан Ден Сик. Становление традиционной социокультурной системы в Китайско-Дальневосточной цивилизации // Матеріали міжнародної конференції «Напрямки розвитку кореїстики в Україні», 29-30 червня 2004 року. - С. 32-47.

14. .

Монографії

15. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник.-Київ: Либідь. - 1997.- С. 35-42.

16. Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. -- Київ: «Аквілон-Прес». - 1997. - C. 11-37.

17. Румянцев А.Л., Башинська А.І., Корнілова І.М., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля. - К.: ЦНЛ.- 2004. - С.374-384.

18. Світова економіка. К.: Либідь.- 2001. - С.582-589.

19. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос.- 1999. - С.566-584.

20. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. - 6-те вид., випр. - К.: Знання.- 2004. - С.350-368.

21. Олійник Я.Б., Шищенко П.Г., Степаненко А.В., Масляк П.О. Географія для старшокласників та абітурієнтів. - К.: Знання.- 2006. - С.455-467.

22. Масляк П.О., Дахно I. I. Економічна і соціальна географія світу. - К.: Вежа.- 2004. - С.279-286.

23. Масляк Я.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. - К.: Лібра.- 1996. - С.397-405.

24. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред. А. Філіпенка. - К.: Наук, думка.- 1992.- С.309-315.

25. Любарський К. Історія розвитку правозахисної ідеї. //У зб. Історія і філософія правозахисної діяльності. - М.: «Московська Гельсінкська типографія».-2007.- С.47-56.

26. Бжезинський З. Великий провал. - Нью-Йорк: IMCA-PRESS, 1992 - С. 85.

27. Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія: Навч.посіб - К.: ЗАТ«Нічлава», 2006.-С.71-73.

28. Кузик С., Книш М. Економічна і соціальна географія Америки. - Л.: ЛНУ.- 1999. - С.299-309.

29. Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Історія держави: Україна і світ: Підручник. - К.: Вікар.- 1995.-С.194-207.

30. Ким Ен Манн. Лагеря для политзаключенных в Северной Корее -- повторение сталинского ГУЛАГа.. -- Алма-Ата : Фонд помощи корейцам, проживающим в Северной Корее.- 1993.- С.21-26.

31. Кан Ден Сик. Проблема объединения Кореи: Концепции и перспективы Содействие корееведению в СНГ: проблемы и решения. Материалы международной конференции. - Ташкент. - 2006. - С. 491-494.

32. Кан Г.М. Права человека в Северной Корее: Реальность мнимого рая // Ин-т исследования Южной и Северной Кореи.- 1993.- С.3-4.

33. Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. - Л.: Ліга-прес.- 2005.-С.819-827.

34. Захаров Б. Порівняльний аналіз двох стадій радянського тоталітаризму класичної та загниваючої. - Харків, ХДІК, 1994 г. - С.12.

35. Дахно І.І. Країни світу: Енциклопедичний довідник - К.: Мапа.- 2004. -С.606-617.

36. Дахно І.І. Міжнародна торгівля. - К.: МАУП.- 2004. - С.309-402;

37. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. - Л.: ЛНУ.-2000. - С.310-321.

38. Ланьков А. Н. КНДР вчера и сегодня. Неформальная история Северной Кореи. -- Москва : Восток-Запад.- 2005. -- ISBN 5-478-00060-4.

39. Ли Чен Вон. Имджинская отечественная война 1592 - 98 г.г. - Пхеньян: Департамент культурной связи с заграницей.Министерство культуры и пропаганды КНДР. - 1953.- С.4-7.

40. Чернявский Г. Націонал-соціалізм і більшовизм: порівняльний аналіз двох форм тоталітаризму. - Харків: ХДІК, 1993. - С. 58.

41. Экономическая история зарубежных стран: Курс лекций /Под ред. В. Голубовича. - Минск: Экоперспектива.- 1998. - С.434-452.

42. Юрківський В.М. Країни світу. - К.: Либідь.- 2001. -С.366-367.

43. Яценко Б.Л. Політична географія. - К.: НАНУ.- 2005.- С.132-203.

44. Hawley, Samuel. The Imjin War. Japan's Sixteenth-Century Invasion of Korea and Attempt to Conquer China, The Royal Asiatic Society, Korea Branch, Seoul.- 2005. - Р.12-24

Періодичні видання

45. Ким Ен Ун, Асмолов К. Республика Корея в 2005 году // Проблемы Дальнего Востока. - 2006. - №3. - С. 112 - 114.

46. Xван И. И. Ли Сун Син // Краткие сообщения института востоковедения. М. - 1951. -- № 1. - C.5 - 8.

Статті

47. Юн Дэ Кю. Солнечная политика: итоги и перспективы // Азия и Африка сегодня. - 2003. - №4. - С.44-50.

48. Фуркало В. Взаємовигідне партнерство // Політика і час. - 2002. - №7. - С.8-10.

49. Старостенко Г. Республіка Корея: повторне диво // Географія та основи економіки в школі. - 1998. - №2. - С.35-36.

50. Мушка Ю. Людина не може працювати в країні, яку не поважає // Політика і час. - 2006. - №12. - С.25-26.

51. Прескотт Э. Некоторые соображения по поводу Великой депрессии // Проблемы теории и практики управления. -2005. -№ 3. - С. 6-11.

52. Кан Ден Сік. Сучасний стан міжкорейських стосунків // Східний світ. - К., 2003. - Вип. 1 - С. 146-149.

53. Кан Ден Сік Проблема об'єднання Кореї і аналіз існуючих концепцій і перспективні варіанти об'єднання // Сходознавство. - К., 2004. - Вип. 23-24 - С. 56-65.