Мала архітектура у міському середовищі

Работа из раздела: «Строительство и архитектура»

мала архітектура, міське середовище

Міське середовище є складним дієво-просторовим утвором, що відображає специфіку міського способу життя, складається із багатьох компонентів: соціального, функціонального, інформативно-комунікативного, предметно-просторового, естетичного та ін.

Звертаємо увагу на предметно-просторовий, який має найважливіші складові: просторові межі (містобудівний планшет, фасади будинків, щільна зелень, поверхня водойми тощо) і найрізноманітніші елементи заповнення, що є достатньо тривалими у часі (вуличні ліхтарі та освітлення, рекламно-інформативні засоби, вуличні меблі, декоративні та ландшафтні елементи та ін.). Частину елементів заповнення міського простору називають 'мала архітектурна форма', або 'мала архітектура', проводячи аналогію із проектною діяльністю архітектора, лишень у менших розмірах. Цим терміном традиційно окреслюється продукт проектної діяльності - вуличні меблі та обладнання (лавки, урни, вазони, огорожі, фонтани, ігрові елементи та ін.), що несуть поруч із споживчою декоративну функцію підвищення виразності архітектурного середовища. Термін 'мала архітектурна форма' отримав поширення у Радянській архітектурі 40-50-х років 20-го століття. Вона розглядалась як своєрідна архітектурна деталь, елемент архітектурного ансамблю (звідси й назва), виконуючись у підкреслено важкуватих репрезентабельних класичних формах і традиційних архітектурних матеріалах (камінь, бетон). На зміну малій архітектурній формі прийшло поняття 'міський дизайн', а чи 'об'єкт міського дизайну', відображаючи специфіку сучасного предметного середовища міста (застосування нових матеріалів, високу технологічність виготовлення, сучасність форм та ін.).

Елементи заповнення міського середовища є надзвичайно різноманітними за функцією, формою, матеріалом та іншими критеріями, проте об'єднуючим фактором для них є зв'язність у межах просторового тіла. Звертаємо увагу на частину елементів заповнення міського простору, які можна об'єднати за просторовою характеристикою - 'простір персональної та близької фази соціальної дистанції' (за Е.Т. Голлом), що сформований способом обрамлення від іншої частини простору для реалізації певної функції. Сюди відносяться:

1) кіоск, торгова ятка;

2) зупинка громадського транспорту;

3) телефонна кабіна.

Об'єднуючим критерієм для них, а відповідно й близьким до проектування і способу виготовлення, є те, що вони є продуктами промислового дизайну, виготовляються серійно у межах типологічного ряду; а також і те, що вони є елементами заповнення просторового тіла міста, а, тому відносяться й до дизайну архітектурного (міського) середовища. Типологічно - це об'єкти міського дизайну, які належать до певних функціональних систем, що не володіють просторовою єдністю, але пронизують усе місто.

У дослідженні малої архітектури найважливішими бачаться два фактори:

1) локалізація у міському просторі;

2) художнє вирішення об'єкту міського дизайну.

Локалізація у міському просторі. Спостереження у містах Західної України засвідчують тенденцію розміщення телефонів, кіосків у місцях згущення громадської діяльності - при перехрестях, комунікаційних вузлах, переходах тощо, що є, безумовно, правильним, а також переважно пристінний спосіб монтування переговорних пристроїв. Розміщення зупинок підпорядковане планувальній схемі поселення та системі транспортного сполучення. Зупинку не раз важко віднайти, оскільки позначається вона у деяких місцях лише дорожнім знаком коло умовного місця зупинки транспортного засобу.

Художнє вирішення об'єкту міського дизайну. У композиції досліджуваного об'єкту бачаться щонайменше два підходи:

виконання за мотивами довколишньої архітектури з урахуванням формотворчих, стилістичних, колористичних особливостей;

виконання у незалежних від оточення зовнішніх показниках.

У поселеннях західного регіону домінує перший, який тяжіє до контекстуального підходу та є продовженням ідеології 'вписування в існуюче середовище' і як трактування об'єктів міського дизайну як 'малої архітектурної форми'. Такий підхід є дійсно коректним до існуючого довкілля, хоча, з іншого боку він суперечить важливому фактору контрастування для кращої помітності та в пізнаваності. Оскільки досліджувані об'єкти міського дизайну відносяться до певних функціональних систем, то їхнє композиційне рішення значною мірою може базуватись на інших вимогах - уніфікація форм, колористична єдність, обов'язкове використання логотипу і т.д.

Узагальнюючи, бачиться більш вдалим:

вільне розташування кіосків, зупинок громадського транспорту і телефонних кабін як найкращий спосіб їхньої впізнаваності та їхнього осягнення;

контрастне довкілля за різними або деякими критеріями виконання малої архітектури як об'єкту міського дизайну.

Такі підходи оптимізують дієвість елементів міського дизайну як забезпечення комфорту, сервісу і комунікації та будуть робити міське середовище більш гуманним. Досвід проектування та реалізації у високоорганізованих країнах є підтвердженням цьому.