Літературно-музичний вечір, присвячений Лесі Українці

/

«Літературно-музичний вечір, присвячений Лесі Українці»

(Зал святково прибраний. Портрет Лесі Українки прикрашений вишитим рушником, на столику великий букет квітів, звучать українські народні мелодії у виконанні троїстих музик. Вечір ведуть двоє ведучих в українському народному вбранні. Вірші читають актори, одна з них - в образі Лесі Українки.

Акторка виходить з глибини залу, з квітами в руках, в задумі читає вірші).

Акторка:

а шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несміло заспівала,

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала:

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де, і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

Ведуча І: Талановиті люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь.

Ведуча II: Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім'я їй - Леся Українка.

Ведуча І: Мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи - веселий, частіше в задумі чи смутку.

Ведуча II: 125 років тому народилася вона в сім'ї Косачів, щоб стати для світу Лесею Українкою.

Звучить музика: К.Новицький 'Прелюдія і фуга, для бандури'.

Читець:

...Ім'я свого народу взяла

Ти своїм найменням і поставила

Коло себе, як стяг України!

Чистоголоса Мавко

Совісте наша!

Воскресни нам по крапелині,

по пилиночці - з волинських озер

і полтавських полів,

із зелені Буковини і туманів Мінська,

з подиху пустелі Лівійської

і скорботних снігів Сурамі - озовися!

(Музика звучить голосніше і раптово обривається)

Ведуча II: Збагни її безмежжя духу,

її не клич до себе всує,

А сам до Лесі долети.

Ведуча І: Німецький поет Гете писав: 'Хто хоче розуміти поета, мусить піти в його країну'. Отож і ми, друзі, щоб зрозуміти цю незвичайну поетесу, помандруємо сьогодні численними дорогами, що простелилися перед Лесею мало не в усі кінці світу. І нехай на голос її душі озоветься наша душа.

Ведуча II: Правда, Леся не поділяла думки, ніби для розуміння' творів треба знати життєпис автора. Але нині її життя належить історії. Все, що створив її поетичний геній, живе сьогодні і житиме завтра.

(Вмикається музика Г.Найзидлер 'Чакона' - спочатку голосно, потім поступово стишується).

Ведуча II: Кажуть, що на вдачу і характер письменника впливає спадковість. Коли так, то Леся Українка не випадково була винятковою людиною.

Ведуча І: Предки Лесі з обох боків - і батька, і матері - входять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію. Були серед них лояльні до влади, були й бунтарі. І чим ближче до Лесі, тим більше бунтарства.

Лесині предки по батькові у давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. У XVII ст. Петро Косач, один з його нащадків, відстоюючи волю і православну віру, прийшов на Україну. Осіли Косачі на Чернігівщині, в місті Мглин, де у 1841 р. народився Лесин батько - Петро, майбутній юрист, громадський і культурний діяч.

Ведуча II: А рід по матері - грецький. 'Грецький заволока' у пошуках щастя потрапив на Україну, невдовзі приєднався до коша запорозького і досяг визнання серед козаків. Хутко Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, тобто тлумачем, перекладачем при козацькому війську. Далі цей рід остаточно українізувався.

Ведуча І: Родинне дворище Драгоманових було на Полтавщині за околицею Гадяча.

Тут народилась і виросла незрівнянна Олена Пчілка - відома українська -письменниця. Звідси пішов у широкий світ Лесин дядько - Михайло Драгоманов - славнозвісний публіцист, історик, український демократичний, громадський і культурний діяч. Віддаймо, ж і ми сьогодні шану і любов.

(Хвилина мовчання на фоні музики, яка звучить голосно і раптово обривається).

Ведуча І: У другій половині XIX ст. на всій Україні існувало лише кільканадцять інтелігентних родин, де панувало українське слово, де дітей виховували в дусі рідної культури.

Ведуча II: Велика сім'я Косачів належала до цієї хороброї, невеличкої громади лише завдяки Олені Пчілці. Тут завжди були в пошані рідна українська мова й рідна пісня.

(Звучить музика: К.Новицький 'Ноктюрн').

Ведуча І: Недарма ж Олена Пчілка сама казала про це історикові літератури О.Огоновському: 'В дітей мені хотілось перелити свою душу й думки, - і з певністю мушу сказати, що мені це вдалося.

Не знаю, чи стали б Леся і Михась українськими літераторами, коли б не я?.. Від батька вони не могли навчитися навіть української мови, бо він нею і не вмів говорити... Власне, я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою'.

(Музика звучить голосно і відразу ж стишується).

Ведуча II: Ось у такій родині в Звягелі (нині Новоград-Волинський), що на Житомирщині, на смарагдових берегах річки Случ і народилась 25 лютого 1871 року майбутня співачка досвітніх огнів.

Ведуча II: 3 усіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею.

Середній зріст, тендітна постать. Лагідна і добра, надзвичайно стримана, терпляча та витривала, з виключною силою волі. Мала напрочуд гарну пам'ять.

Ведуча І: Це була обдарована дитина. У чотири роки вона вже читала, у п'ять - навчилась писати й грати на фортепіано, ще через рік - уміла шити і вишивати. Восьмирічною Леся вимережила любому таткові сорочку.

Ведуча ІІ: З дитинства Леся кохалася в народних піснях, казках, переказах. Сама любила співати і танцювати.

Бувало в літню пору вечорову

Маленька Леся з дому поспішала

У гай шукати мавок чорнобрових

Чи сміх почуть русалки в камишах.

Ведуча II: Але маленька Леся не тільки захоплювалась казками, вона створювала їх сама. Дуже любила гру 'Юнак і біла Віла', яку сама склала на основі сербських пісень. Вона й називала себе Вілою.

Ведуча І: Найчастіше Леся гралася зі своїм старшим братом Михасем у фантастичні події, пригоди з грецьких міфів, у подорожі до невідомих країн. Леся була то Андромахою з її 'Одісеї', а то - Жанною Д'арк.

(Музика вимикається).

Ведуча II: Коли Лесі було 8 років, сім'я переїхала до Луцька, куди перевели працювати батька. Поселилися Косачі над самим Стиром, близько замку князя Любарта.

Ведуча І: Замок став улюбленим місцем розваг Лесі і Михася.

Ведуча II: Появився перший вірш дев'ятирічної Лесі з поетичною назвою 'Надія', викликаний арештом тітки Олени Косач та її засланням., (Звучить лютнева музика (3 част.), на фоні якої читається вірш).

Акторка:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро,

Там жити чи вмерти, мені все одно.

Ведуча І: Взимку 1881 року трапився випадок, який наклав відбиток на подальше життя поетеси. У сильний мороз Леся пішла на річку Стир подивитись, як святять воду, і в неї промокли і дуже померзли носи. Спочатку боліла нога, пізніше - рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Але київський хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток.

Ведуча II: Од тої пори треба датувати початок Лесиної 'тридцятилітньої війни' з хворобою.

(Вмикається музика: К.Новицький 'Соната до мажор', на фоні якої читається вірш).

Акторка:

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Ведуча І: Незабаром сім'я Косачів переїхала в село Колодязне поблизу Луцька.

Акторка: 'Дарма, що наш батько черніговець, мати полтавка, всі ми, їх діти, а Леся чи не найбільше, вважали себе за волиняків. На все життя полюбила вона росисті волинські луки, тихі і таємничі лісові озера, предковічні соснові бори...

Дуби і сосни підступали до самої садиби. Прозоре джерельце наповнювало кадуб-криничку. А поряд квіти... Леся дуже любила квіти, особливо польові волошки, їх букети завжди стояли на столі і на вікнах. Навіть у зимку квіти прикрашали кімнати білого Лесиного будиночка в Колодяжному...'

Ведуча І: Леся дуже любила село. Щороку скликала до себе селян на свято Тараса Шевченка. Сама вишила портрет Кобзаря, рушником прикрасила... Сідала ото під портретом, брала 'Кобзар'' до рук і читала, а очі сяють, сама аж палає...

Ведуча II: У Колодяжному Леся поринула в його народну поліську стихію. Всі звичаї, оповідання, пісні: колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові - все те Леся знала, всім цікавилася.

Ведуча І: Фольклор та етнографія Волині, які полонили уяву вразливої дівчинки, розбурхували її фантазію, вводили в незвичайний, химерний світ народної міфології. Любов до свого краю, народу, до краси рідної землі - все це органічно ввійшло в її творчість.

(Звучить українська народна мелодія 'Козачок', на фоні якої читається вірш).

Акторка:

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць у моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Вийду в садочок та погуляю.

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!?

Ведуча II: Хвороба підточувала здоров'я, змусила відмовитись від навчання з музики, що було величезним горем для Лесі. Бо чула в собі покликання до музики. Адже то була її найкраща мрія. А які власні композиції грала!

(Звучить фортепіанна мелодія : В.Бетховен 'Соната № 30').

Ведуча І: Болючим було прощання з інструментом, якому повіряла свої радощі й смуток.

Акторка:

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго... Жаль мені!

З тобою звикли я ділитися журбою,

Сповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

(Музика вимикається).

Ох, певне, лихо серцем почувала,

Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

(Звучить пісня в грамзапису 'Знов весна' Муз. П.Гайдамаки, вик.Д.Петриненко).

Ведуча II: Та гри на фортепіано зовсім Леся ніколи не покинула - це була її розрада, її втіха, її пристрасть. Особливо любила твори Лисенка, Чайковського, Шопена, Бетховена.

(Звучить музика Шопена: 'Рондо').

Відчуття мелодії, гармонії звуків переливалося в її літературні твори. Збагачене ритмом і музикою, слово Лесі висвічується несподіваними гранями.

Акторка:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

Сором хилитися, Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, -

Сон пропаде...

(Музика вимикається і тихо звучить пісня 'Сім струн'. Муз.Ю.Мейтуса).

Ведуча II: 1893 рік... У Львові вийшла перша поетична книжка-поетеси 'На крилах пісень', яка засвідчила прихід в українську літературу нової сили.

Ведуча І: Про цю невелику книжечку заговорили по всій Україні. Іван Франко писав, що від часу Шевченкового 'Заповіту' Україна не чула такого гарячого поетичного слова, як з уст цієї слабосилої хворої дівчини.

(На фоні української мелодії М.Різоля читається вірш).

Акторка: Сторононько рідна!

Коханий мій краю!

Чого все замовкло в тобі, заніміло?

Де-не-де озветься пташина несміло,

Немов перед бурею в темному гаю,

І знову замовкне... як глухо, як тихо...

Ой лихо!

Коли ж се минеться!

Чи згинем без долі?

Прокляття рукам, що спадають без сили!

Навіщо родитись і жити в могилі?

Як маємо жити в ганебній неволі,

Хай смертна темнота нам очі застеле!

Ой леле!

Ведуча І: То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року - розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, опадає пожовкле листя...

(Звучить пісня на слова Лесі Українки 'Стояла я і слухала весну').

Ведуча II: Лікарі радили теплий клімат.-1 почалися мандри в південні краї, в 'добровільне вигнання'. Як наставала весна, Лесю, як птаха, у вирій тягнуло...

Акторка:

Прощай Волинь! прощай, рідний куточок!

Мене від тебе доленька жене,

Немов од дерева одірваний листочок...

Ведуча І: А далі - краса України - Поділля...

І нарешті - Одеса, синє море - простір, краса і одночасно спокій, горді, вільні хвилі...

І все чужина! ох біда самотньому

У місті широкім!

Себе почувать одиноким!

Ведуча II: Збулася давня мрія Лесі - (влітку 1894 року) вона їде в Болгарію до свого дядька Михайла Драгоманова, який викладав у Софіївському університеті. Скільки цікавих людей зустріла поетеса в Болгарії!..

(Звучить музика, на фоні якої говорить акторка: 'Сюїта для лютні').

Акторка:

О, не забуду я тих днів на чужині,

Чужої й рідної для мене хати...

(Пауза в тексті, музика звучить голосно, потім стишується).

Мені згадуються ті довгі вечори-ночі, я не можу забути тих речей, що говорились. Скільки хороших, щирих слів, скільки ясних думок!

І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю, і оборона прав народності, і конечність здобування волі слова...

Ведуча І: В Болгарії Леся Українка пережила велике горе втрати дорогої людини. Несподівано помер Михайло Драгоманов...

Вона завдячувала дядькові багато в чому. Це він навчав її, як треба боротися з недолею.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, -

Досвітній огонь запали.

Коли ще зоря не заграла.

(Музика вимикається).

Ведуча II: Найкращими хвилинами життя поетеси був час її творчої праці. Поринала в неї, не помічаючи, як минають години... (Звучить музика М.Різоля).

Акторка:

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна, неподоланна,

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем.

Ведуча І: І в хвилини душевного піднесення, і коли на серці негода, а страждання сковувало тіло, праця ставала найкращою розрадою і порятунком.

Акторка:

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!..

(Вмикається музика: «І-а сюїта для лютні»).

Ведуча II: Сумною і в той же час незвичайно багатою сторінкою в біографії Лесі Українки є її дружба з Сергієм Мержинським.

їх єднали спільні погляди на життя, літературу, романтизм, щирість, чесність.

Ведуча І: Все, що оточує тепер її - море, квіти, дерева, навіть каміння, - оживає, одухотворюється, набуває незнаного досі смислу, наповнюється особливим значенням і звучанням.

Акторка:

До кипариса магнолія пишная

Чолом заквітченим ніжно схилилася,

Як молода до свого нареченого.

Спи, моє серце!

Хай пишна магнолія

До кипариса стрункого схиляється.

(Музика вимикається. Звучить пісня 'Не жаль мені, що я тебе кохаю'. Муз. Ю.Мейтуса).

Ведуча І: Недовгою була радість їх спілкування. Сухоти перемогли життя.

(Музика звучить голосно, коли говорить акторка - стишується).

Акторка: Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама.

Ведуча І: Помирав коханий. На олтар дружби і любові вона могла покласти, не задумуючись, найвищу жертву.

Акторка:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!

Ведуча І: Майже два з половиною місяці Леся відважно боролася за життя свого друга. Та рятунку-не було, і коханий помер на її руках... Втрата дорогої й близької Людини нестерпним тягарем лягла на плечі Лесі.

Акторка:

'Квіток, квіток, як можна більше квітів

І білого серпанку на обличчя'.

(Вмикається музика і звучить пісня 'Горить моє серце'. Муз. П. Гайдамаки, Вик. Д.Петриненко).

Ведуча І: Життя стрімко йшло вперед, а Леся постувала себе дуже зле. Необхідно було лікувати загострену недугу, починали боліти легені...

Ведуча II: Невдовзі Леся була на Буковині у своєї посестри Ольги Кобилянської. Краса Карпат, смереками напоєне повітря, мандрівки по гірському краю, зустрічі з друзями-письменниками - Франком, Кобилянською, Стефаником, Маковеєм допомагали переборювати тугу і фізичну недугу.

Ведуча І: Буковинці та галичани влаштували вечір-вшанування добре відомої в їхньому краї поетеси. Всіх присутніх особливо вразив вірш 'Товаришці на спомин'.

Акторка:

Товаришко! Хто зна, чи хутко доведеться

Я вам на незабудь спишу думки сумні.

Так, ми раби, немає гірших в світі!

Ми навіть власної не маєм хати,

Усе одкрите в нас тюремним ключарам:

Не нам, обідраним невільникам, казати:

Речення гордеє: 'Мій дім - мій храм!'

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,

Ніколи світа - сонця не видав,

За ворогів іде в вогонь і в воду,

Катам своїм поводирів оддав.

Ведуча І: 'Тридцятилітня війна' з туберкульозом гнала поетесу світом... Італія, Швейцарія, Цюріх, Прага... Чужина завжди викликала велику тугу за рідним краєм. І лягають на папір рядки...

(Звучать українські мелодії М.Різоля.).

Акторка:

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, -

Країна ціла може в них втопитись:

Доволі вже їм литись, -

Що сльози там, де навіть крові мало!

(Музика вимикається).

Ведуча І: 1905 рік... поетеса працює в сатиричному журналі 'Шершень', бере участь у політично-літературному часописі 'Вільна Україна', культурно-освітньому товаристві 'Просвіта'.

(Звучить музика, на фоні якої читається вірш).

Акторка:

Коли втомлюся я життям щоденним,

Щоденним лихом, що навколо бачу,

Тоді я думку шлю в світа далекі,

Блукає погляд мій в країні мрії.

Що бачу я в далекому просторі?

Прийдешність бачу я, віки потомні.

Ведуча II: ...Тим часом невблаганно насувались ознаки важкої, невигойної недуги. У Лесі виявилися симптоми туберкульозу нирок...

Перемагаючи невимовні фізичні болі, письменниця знаходить силу працювати, не піддаватись зневірі, видаватись навіть бадьорою і жартувати.

Ведуча І: Та кращих днів було мало. Письменниця змушена покинути Україну - холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні. Вона оселилась на півдні. Літом жила на Кавказі, де служив її чоловік Климент Квітка, ну, а взимку треба було шукати ще теплішого краю...

Ведуча II: Поетеса збиралася до Єгипту... Там вона пробула три зими. А скільки прекрасних творів вийшло з-під її пера на цій величній, але такій далекій чужині. І одним з них є 'тепла й сердечна' 'Бояриня'.

Ведуча І: Написана протягом трьох днів, ця поема не зазнала щасливої долі, хоча народжувалася в напружених змаганнях творчого духу з слабосилим тілом. За життя поетеси і до 1989 року, тобто майже 80 років від її написання, - вдумайтесь тільки - 'Бояриню' не друкували.

Причини були різні, основна ж така: в умовах жорстокої цензури твір про колонізаторську політику уряду царської Росії на Україні, сваволю московських бояр після возз'єднання 1654 року друкувати було заборонено.

(Звучить українська мелодія М, Різоля).

Акторка:

...Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги,

се мир по-твоєму - ота руїна?..

Ведуча І: Доля 'безталанної матері' України, невідрадне, сплюндроване її становище важко ранить головну героїню поеми Оксану, яка чахне в Москві від туги за рідним краєм.

Нас доля так уже скарала тяжко,

що певне й бог простить усі гріхи.

Хто кров із ран теряв, а ми із серця.

Хто засланий в тюрму замкнутий був,

а ми несли кайдани невидимі.

леся українка літературний сценарій

Ведуча II: Отак і Леся. Де б вона не була: в Болгарії, Єгипті, під небом Італії чи в привітній Грузії, з яких би часів не зачерпувала теми, мотиви своїх творів, усе в них кожним порухом душі, кожним виблиском думки пов'язувалося з Україною, її болями, її долею...

Ведуча І: Не раз закрадалась підступна думка: лишитись за кордоном. Але тут же перед очі ставала знедолена Україна.

Читець:

Де не була ти на білім світі,

Куди важка недуга не водила,

Але завжди до рідної блакиті

Обернені були твої вітрила.

(Вмикається музика: М.Скорульський 'Лісова пісня' (вибірково).

Ведуча І: В останні роки Леся Українка працює в якомусь особливому напруженні, ніби поспішаючи. Сказати хотілось багато, а часу залишалось мало. Вона знала про це. Вогонь творчості змагався з гарячкою хвороби.

Акторка:

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ведуча II: Саме в такому стані писала навіяну казкою дитинства безсмертну 'Лісову пісню', - перлину своєї творчості. Лісова душа поетеси завжди тужила за рідним Поліссям, і вже непереможна ностальгія опановує нею, коли не могла зовсім бувати в краю синіх озер, росистих лук. І виникали в уяві картини, повні ніжної задумливої поліської краси. З шумом лісу і голосом сопілки, з провесною, рястом, пролісками та сон-травою... Ведуча І: Приходила до неї зеленокоса Мавка у зоряному вінку... Зчарував її цей образ ще з дитинства і на весь вік. Маленькою Леся повірила в неї відразу, як тільки дізналась від матері про цю лісову істоту...

Гомоніли води, бринів струмок і на галявину вибігав 'Той, що греблі рве'. На озері туман хвилює од вітру, відкриваючи блідо-блакитну воду. А з того плеса з'являється Русалка..,

Ведуча І: 'Лісову пісню' Леся Українка написала за 10 днів. 'Вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу! Це була солодка мука, горіння при великій напрузі, що не могла вночі спати, а вдень їсти', - писала Леся до сестри Ольги.

Ведуча. II: І сьогодні 'Лісова пісня' вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Це драма - пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. Це пісня - дивоцвіт...

Всю силу чуття, 'цвіт душі', весь свій поетичний дар перелила Леся, в лісову Мавку.

(Музика вмикається).

Акторка:

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає...

...Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

(Звучить сопілка, спочатку сумно, потім переможно, голосно: 'Буковинські народні мелодії').

Ведуча І: В травні 1913 року Леся Українка останній раз відвідала Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч, відбувся, вечір-концерт на її честь. Виступила на вечорі і сама Леся Українка... Була-бліда, в очах світилася глибока туга, а в руках красувались ніжні весняні квіти, які вона так любила...

(Звучить музика: 'Думка' Муз. В.Барвінського. Вик. К.Новицький).

Ведуча II: Лікування не допомагало, хвороба прогресувала. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї - творчості...

Ведуча І: ...Народжувався новий день...

І серпня 1913 року. А в невеличкому гірському курорті Сурамі відходила у вічність велика поетеса і найвидатніша дочка України, згасала на любих руках матері.

(Музика раптово обривається).

Читець:

Поети тяжко помирають,

Але ж безсмертніють тоді,

Коли талант, мов ключ від раю,

У часі топлять, як воді...

...Безсмертя ще було за смертю,

А смерть стояла при плечі.

Ведуча II: ...Рано обірвалася її пісня, її щиросердий спів. Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла незломлена духом, і образ її таким і житиме для нас - сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і в великому творчому горінні.

Ведуча І: Поховали Лесю на Байковому цвинтарі, поряд з батьком та братом Михайлом, а невдовзі там спочила і мати.

Читець:

Над гарячими вдаль століттями

Підвелись твої сині очі;

Ломикаменю, цвіте зоряний,

Бідне серце з важкими мандрами!

Серед літа ідеш із ружами

На Вкраїну, до свого дому.

Де Волинщина і Поліщина,

Лесю, Лесю, легендо вічна

Ведуча II: Ми прощаємося з Лесею Українкою, її безсмертними віршами. Сподіваємось, краплина почутого ввіллється до ваших сердець.