Космологічна основа й емпіричні закони історичного часу в казковому епосі
Работа из раздела: «
Литература»
КОСМОЛОГІЧНА ОСНОВА Й ЕМПІРИЧНІ ЗАКОНИ ІСТОРИЧНОГО ЧАСУ В КАЗКОВОМУ ЕПОСІ
Зміст
- ВСТУП
- РОЗДІЛ 1. МІФОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ І ЗАКОНИ ІСТОРИЧНОЇ ДІЙСНОСТІ В КАЗЦІ
- 1.1 Міфологічне мислення як основа культури
- 1.2 Казка як результат історичного розвитку людства й окремих народів
- РОЗДІЛ 2. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ НАРОДНОЇ КАЗКИ В КОНТЕКСТІ МІФОЛОГІЧНОГО СПРИЙНЯТТЯ
- 2.1 Універсальна модель гармонійного світу в народній казці
- 2.2 Мудрість як основа цілісного сприйняття Всесвіту
- 2.3 Герої казок різних народів як носії моральних цінностей
- РОЗДІЛ 3. КАЗКА В ШКІЛЬНОМУ ВИВЧЕННІ:ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ЦІЛІСНОГО УЯВЛЕННЯ ПРО СВІТ
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
У сучасному світі спеціалізація знань досягла такого рівня, коли втрачається цілісний погляд на світ і на людину взагалі. Закономірно, що до початку третього тисячоліття все загальніше постає необхідність інтеграції знань. І щодо освіти, то теж попри диференціацію знань (що реалізується і в досліджуванні тестування) все більше схиляються до ноосферної освіти. Так і учителі природничих дисциплін прагнуть сформувати в учнів цілісний світогляд, вбачаючи вирішення проблеми шляхом гуманізації шкільної освіти, вивчаючи, наприклад, «Фізику мовою серця» І. Стульпініної.
Безумовно, інтеграцію знань про людину слід розпочинати з гуманітарних наук, стилістичного освоєння гуманітарної дійсності, бо якраз в гуманітарних науках об'єктом вивчення переважно стає «минуле, рідше сучасне, яке невідворотно стає минулим», як зауважує В. Мещеряков. Це минуле і є колективною пам'яттю, що не дозволяю людству деградувати. А зафіксована ця колективна пам'ять людства у культурі і перш за все у фольклорі.
Звертаючись до закодованих у фольклорних і культурних пам'ятках істин, сучасна людина вступає в діалог з минулим, щоб успішно будувати сучасне і дивитися в майбутнє.
Серед фольклорних жанрів казка, хоч і є пізнішого походження, вже фактично історичних часів, але й у ній, як і в міфі, закодовані універсальні закони світобудови і світовідчуття. Не випадково у казковому епосі різних країн герої постають одночасно несхожими і такими однаковими, коли стосується загальнолюдських моральних цінностей. Ця проблема досліджується уже з ХІХ ст. представниками різних фольклористичних шкіл.
Не втрачається і на сьогодні актуальність вирішення проблеми, пов'язаної із з'ясуванням того загального, що з якихось причин знаходимо у казках різних народів, хоча й своєрідно виявлене і зафіксоване у фольклорі. Слід зважити також на те, що сучасна людина ХХІ ст. не схильна, а можливо не готова побачити в казці закони світобудови, закони буття , щоб зрозуміти основоположний зміст цих законів і керувати ними в житті.
У даній роботі обмежимося одним аспектом дослідження проблеми - з'ясуванням загальнолюдських моральних цінностей, закодованих поруч з міфами у казковому епосі народів світу. Таким чином, актуальність даної дипломної роботи визначається:
- необхідністю забезпечення колективної пам'яті народу, а на сьогодні у світовому вимірі;
- усвідомленням національної самодостатності, гідного місця культури свого народу у світовій культурі;
- формуванням цілісного погляду на світ сучасного учня, як шлях розвитку творчого потенціалу людини.
Об'єктом дослідження є казки народів світу.
Предметом дослідження є міфологічне, космогонічне мислення в казці й його вияв у казках різних народів.
Мета дослідження - проаналізувати спільні для світового казкового епосу витоки й особливості їх трансформаціїї відповідно до змін історичного часу й своєрідності етносу.
Для реалізації цієї мети необхідно виконати такі завдання:
· на основі співставлення різних казок народів світового казкового епосу довести спільні мотиви зумовлені міфологічними уявленнями як основою духовної культури людства;
· простежити трансформацію міфологічних уявлень в історичному часі й етнічному просторі;
· довести, що національна своєрідність казок є результатом розвитку людства й окремих народів
· виявити основні морально-етичні імперативи спільні в казках різних народів в аспекті міфологічному, натурфілософському й етнічному.
Головні методи дослідження - типологічний, порівняльно-історичний, психологічний, структурний (з позицій традиційної поетики та структуралізму), інтертекстуального й контекстуального прочитання, рецептивної естетики. Вивчення і аналіз наукової літератури і практичного матеріалу по темі дослідження, структурно-функціональний аналіз казок; компаративний метод.
Як основні методи дослідження використано методи порівняльного літературознавства (порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний), історико-літературний метод, а також контекстуальний аналіз. Теоретико-методологічною основою є праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі порівняльного літературознавства, зокрема ті, що стосуються історично-літературного й теоретичного окреслення явища традиційних сюжетів у фольклорі й літературі, а також загально-методологічні дослідження проблем літературного процесу, жанру, сюжету.
Це праці М.П. Алєксєєва, О.М. Афанасьєва, О.І. Бабишкіна, М.М. Бахтіна, О.І. Білецького, А.Р. Волкова, І.К. Горського, Д. Дюришина, В.М. Жирмунського, І.Й. Журавської, М.Й. Конрада, Є.М. Мелетинського, Д.І. Наливайка, І.Н. Нєупокоєвої, І.Ф. Нусінова, А.Є. Нямцу, І. Ільїна, А.Н. Веселовського, Н.В. Годзя, В.М. Жирмунського. Матеріал дослідження спонукав звернутися до теоретичних та історико-літературних досліджень з українського фольклору (праці О.І. Дея, С.В. Мишанича) та літератури (праці І.П. Бетко, Т.І. Гундорової, Д.І. Донцова, Д. Грабовича, М. Євшана, С.Д. Павличко). Використано також загальні праці з теорії етносу й етнології, зокрема дослідження Ю.В. Бромлєя, Г. Гачева, Л.М. Гумільова, Д.Е. Сміта.
Дослідження дозволяє зробити висновки про космологічну основу й емпіричні закони історичного часу у казковому народному епосі в культурах різних народів світу.
РОЗДІЛ 1. МІФОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ І ЗАКОНИ ІСТОРИЧНОЇ ДІЙСНОСТІ В КАЗЦІ
1.1 Міфологічне мислення як основа культури
Вже у добу пізнього палеоліту виникли давні форми релігійних вірувань: магія, анімізм, тотемізм, фетишизм най старіші вірування пов'язані з небесними світилами та явищами природи. Ми вважаємо, що перетворення тварини в людину зумовило і появу наступної сходинки еволюції формування творчої особистості, що створила першооснови духовної культури-магічного світогляду. Особливістю первісного мислення та культури була синкретичність - тобто синтез. Поступово формується ритуально-міфологічний комплекс, первісна людина намагається упорядкувати та пояснити всесвіт.
У дослідженні казки як фольклорного жанру необхідно спиратися як на первісне міфологічне мислення, так і на особливості світосприйняття людини історичних часів, коло й творилися уже не міфи, а казки. «Міф про вічне повернення» - це прагнення періодично повертатися до міфологічної першооснови, до Великого Часу. Головним тут вважається повторення архетипів і періодичне відродження часу.
Проблеми що розробляє відомий в усьому світі румунський філософ і вчений Мірча Еліаде - вважає його парадигмою релігійної свідомості. «Символ, міф, ритуал виражають в різних аспектах і властивими ним способами складну систему взаємозв'язаних тверджень про кінцеву реальність речей, - систему, яка і утворює метафізику традиційного суспільства».
Учений подає своє трактування поняття міфу в контексті його соціально-релігійного походження: «Міф висловлює сакральну історію, оповідає про подію, подію в достопам'ятні часи початку всіх початків. Персонажі міфу - істоти надприродні, вони діють в легендарні часи».
У структурі міфу головною є ідея походження. Найістотніше вирішується або при створенні світу, або в міфічну епоху, коли відбувалися «діяння богів». Міфологія - це божественна історія, яка робить безпосередній вплив на людську долю, наприклад, в ритуалах, пов'язаних із смертю і відродженням рослинного світу.
Потім під час зародження грецької і індійської філософії наступає демістифікація звичних міфологічних структур. Після неї грецька і індійська міфології вже не були для мислячої еліти тим, чим вони були для попередніх поколінь. Але не можна сказати, що тут не використовується ідея вічного повернення. Тільки тепер повернення до витоків досягається не за допомогою ритуалу, а зусиллям думки. Людська думка прагнула зрозуміти таємницю виникнення буття. М. Еліаде вважає, що перші філософські структури виникли з міфології. Проте радикальне подолання однобічності міфологічного мислення і перш за все ідеї космічного циклу наступає, на думку мислителя, лише після пробудження історичної свідомості.
Ця свідомість прокидається біблейським світобаченням. «В порівнянні із стародавніми і давньосхідними релігіями, а також з міфологічно-філософськими концепціями про вічне повернення, в тому вигляді, в якому вони були розроблені в Індії і Греції, - пише Мірча Еліаде, - іудаїзм вводить фундаментальне нововведення. Для іудаїзму час мав початок і матиме.
Історичні події мають ще більшу цінність в релігійній свідомості християнства. Проте християнство приймає в себе і парадигму міфу про вічне повернення. Воно зберігає особливий літургійний час, тобто періодичне відновлення витоків, початка. «Християнський літургійний рік заснований на періодичному і реальному повторенні Різдва, Пристрастей, смерті і Воскресіння Ісуса, зі всім, що спричиняє за собою ця містична драма для християнина, тобто з особистим і космічним відродженням через конкретну реактуалізацию народження, смерті і воскресіння Рятівника». Можна сказати, що світогляд людей існує в двох вимірах: з одного боку, в лінійному часі історії, з іншої - в літургійному часі вічного повернення.
Вже первісна людина відчувала циклічність часу, повторюваність дня та ночі, зміни пір року тощо.
Міфічний час означав, що існує світ видимий та сакральний, одночасно відбувається минуле, сучасне й майбутнє. Основним чинником, який зумовив вибір казкового матеріалу, є такий: казка наслідує міф, виступає своєрідним етапом трансформації міфу й одночасно є колективним витвором, а тому здатна відображати багатство символічних смислів, що сформувалися протягом тривалого часу у свідомості певного етносу. У найбільш повному обсязі міфологічні мотиви, образи, уявлення про першоелементи буття збереглися в так званих чарівних казках, які, за словами дослідника фольклору В. Я. Проппа, “у своїх морфологічних основах є міфом ”.
Думати означає творити, іншої творчості не існує, але творити означає перш за все побуджувати «мислити», в мисленні. Це означає набуття в повторенні способів мислення, які існують в самому мисленні, на зразок тих чи інших морфологічних природних органів.
Зрозуміло, що діяльність уяви напряму пов'язана з мисленням і може бути визначена, загалом, як здатність створювати нові образи і смисли. При цьому найсуттєвішим залишається питання наскільки довільною є уява і чим вона відрізняється від фантазії. Якщо уява означується як щось менш довільне ніж фантазія, то чи співпадає вона з «мисленням образами», і, більш того, з «мисленням смислами», як говорить про це Голосовкер: «Мислення образами як діяльність уяви є одночасно мислення смислами. В так званому міфологічному мисленні це дано оголено: там образ є смисл і значення»[ с. 11]. Якщо так, то уява через міфологічну здійсненість дійсно виявляє себе не тільки чимось не менш довільним за мислення (раціональне), але і як мислення більш глибинне і визначальне для людини. В такому випадку, уява, реалізуючи потенційний, ще не проявлений смисл, повинна звертатися до найбільш достовірного життєвого досвіду оскільки смисл, на відміну від «об'єктивного знання»,, не може бути привнесеним (переданим), але актуалізується через розрізнення в життєвому досвіді можливості подолання його (життєвого досвіду) умовності. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.
Питання про специфіку міфологічного мислення було поставлене дослідником XIX в. Л. Леві-Брюллем. На його праці про первісне мислення спирався відомий швейцарський психолог
К.Г. Юнг, що ототожнив міфи з архетипами колективної підсвідомості. Поняття архетипу означало первинні схеми образів, відтворні несвідомо і уяви, що апріорі формують активність. Внаслідок цього архетипи виявляються в міфах і віруваннях, в творах літератури і мистецтва.
Міф-це система уявлень давніх людей про Всесвіт, довкілля, самих себе. Відповідно до того, про походження яких природних явищ розповідають міфи, їх розподіляють на астральні, космогонічні, лунарні, антропогонічні, тотемічні, есхатологічні, солярні тощо. Однак у всіх них природа постає живою, здатною любити і ненавидіти, бути доброю й несправедливо жорстокою, але могутньою і всесильною істотою. Страх, вшанування, уявлення про неї частково збереглися в архаїчних загадках про природні явища («Голуба скатертина увесь світ накрила»; «Стоять коні булані, на них узди порвані, узди знати, та не можна розв'язати»; «Упав дуб на увесь світ, а на кінці ковалі кують» тощо), колядках, народних замовляннях, казках тощо.
Основними категоріями міфічного світогляду є простір і час, які відмінні від просторово-часових відносин у реальному світі. Міфічний час-це час творення світу, який відображений у міфах космогонічних, антропогонічних та етіологічних. Це сакральний час, час появи усього живого, час загибелі й народження культурних героїв у багатьох культурах світу. Час у міфах як дихотомія «початковий час/ емпіричний час» має лінійний характер, але поступово переростає у кругову модель. Тут постає питання циклічності часу--щодо української, слов'янської міфології-це народження і смерть Коляди-божества сонця наприкінці року. Це постійне повторення ритуальних дій. Давні люди вважали, що річний цикл залежить від життєдіяльності землі, тому розподіляли його лише на два періоди-коли земля спить (з 4.12. Введення землю не можна було рушити--»ні копати, ні кілля забивати, бо вона відпочиває і їй болітиме»), та коли прокидається (на Благовіщення 7.04).
Відразу можна помітити синкретизм народних уявлень у православ'ї, де неможливо відділити язичницькі уявлення від християнських. Пізніше такий розподіл було змінено на трифазовий - було виділено ще одну піру року-літо. І останньою наші пращури виділили осінь, тому вона найбідніша великими святами, цікаво, що осені не приписано й жодного пісенного обряду.
Міфічний простір-це простір оживлений, одухотворений, цілісний, гармонійний. Це простір відмінний від реального, це простір казковий. Щоб героєві казки потрапити всередину цієї іншої реальності, потрібно було виконати певні умови (найчастіше три), перетнути певну межу (спуститися у підземелля, опинитися в хатинці сторожа іншого світу-баби-яги тощо).
Мислення сучасної людини -- це мислення понятійне, мислення уявне. Після Гайдеггера таке розуміння сучасного мислення стало загальновизнаним. Особливістю такого мислення є впізнання. Впізнається те, що раніш було бачене. Так, наприклад, європейці впізнали в «дикунах», індіанцях часів відкриття Америки самих себе в далекому минулому. Європа дивилась на Америку як на своє власне «відображення», не помічаючи своєрідності та унікальності відкритого світу. Зараз можна стверджувати, що мислення тут потрапило у своєрідну пастку, коли самого акту мислення не відбувається, але є лише його форма, образ. Тому входження в стан мислення зумовлюється значними зусиллями, насильством над тим, що дано людині від природи. Ніякого насильства над собою людина не чинить, коли вона констатує тотожність, спільність, коли вона впізнає. У стані впізнання людина діє як істота природна, вона повторюється як природна істота. Ж. Дельоза таке повторення називає «голим», бо воно нічого нового в собі не несе.
Людина міфологічного мислення, мислення, при якому говорить саме суще, повторює себе саму як істота природна, як така, що не здійснює над собою ніякого насильства. Таке повторення дуже розповсюджене. Міф можна розглядати і як певний ритуал. Ритуал, на думку багатьох дослідників, має природну основу. Так, тварини люблять ходити по одному і тому ж шляху, точно повторюючи всі рухи, зроблені вперше.
Жанр казки припускає такі складові, як система персонажів і сюжет. Система персонажів проста і струнка, вона принципово відрізняється від системи іншого літературного твору.
Казка відобразила якнайдавніші форми мислення: особливості її поетики пояснюються архаїчним мисленням. Кожна людина належить певній культурі, і одночасно вона відчуває, що культура належить їй. Мова належить людині. Початки духовної творчості зберігаються у вільній структурі текстів. Текст - це відтворена послідовність знаків або образів, що володіє сенсом, в принципі доступному розумінню. Ранні форми словесного мистецтва, як правило, поетичні, служили для здійснення ритуалів і обрядів. Поза сумнівом, міфологія була джерелом поетичної фантазії: і міфу, і поезії властива символічність. У них узагальнено уявлення про навколишній світ, воно носить конкретно-образний і персонально-індивідуалізований характер.
Метафізику понятійного мислення обґрунтував Платон. До речі, він відомий і як великий знавець та розповідач міфів. Мислення -- це згадування про речі, які людина знає трансцендентально, апріорно. Але що це, як не те ж саме впізнання. Так розумів мислення Платон, але чи так він сам насправді мислив? В деяких місцях його «Держави», можна знайти місце, де говориться про речі, які примушують мислити, на відміну від тих, які мислення не торкаються. На думку Ж. Дельоза тут мова йде про речі, що не можуть бути пізнаними, вони тільки відчуваються. Міфологічне мислення принципово нездатне на таке сприйняття, оскільки передбачає «голе», повторення. Але нездатне на таке сприйняття і понятійне мислення, яке орієнтоване на розпізнавання. Тут ми не маємо «насильства» над природнім, маємо те ж саме «голе», повторення.
Повторення ж у своїй справжній силі та якості починається як повторення «насильства», над природнім, як забуття того, що людина знає чи пам'ятає в емпіричному плані, тобто забуття та заперечення всього природного, міфологічного та звернення до трансцендентального як такого, що з першого разу може бути тільки згадуваним, мислимим. У тому стані, в якому постійно знаходиться людина, вона здатна тільки на створення міфів, і тут немає значення, чи це міф про походження богів, чи міф про могутність людського розуму.
Думати означає творити, іншої творчості не існує, але творити означає перш за все спонукати «мислити», в мисленні. Це означає набуття в повторенні способів мислення, які існують в самому мисленні, на зразок тих чи інших морфологічних природних органів.
Слов'янська міфологія часів єдності праслов'ян проіснувала до кінця І тисячоліття н.е. Але завдяки розмежування слов'ян по Центральній і Східній Європі від Ельби до Дніпра і від південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбулася диференціація слов'янської міфології і відособлення локальних варіантів, які тривалий час зберігали основні характеристики загальнослов'янської міфології.
На жаль, слов'янські міфологічні тексти не збереглися: релігійно-міфологічна цілісність язичництва була зруйнована під час християнізації слов'ян. Отже, слов'янська міфологія не мала свого Гомера, ані саг та «Едди», як у скандинавів. Не лишилося гімнів, молитов, написів на гробницях, як у єгиптян. Спроби першого упорядкування слов'янської (в тому числі й української) міфології почалися лише в другій половині ХІХ століття О.М.Афанасьєв, В.В.Іванов, В.Н.Топіров, О.О.Потебня. Проте систематичного викладу слов'янської міфології немає й досі.
У народній творчості особливо яскраво виявилися ті її зразки, які пов'язані з культом Сонця. Традиції ці настільки стійкі і міцні, що навіть переважна більшість християнських свят не випадково збігаються з язичницькими. Саме так Різдво стало наступником свята Коляди, а язичницькі образи «Сонця-Божича» та Кози цілком органічно влилися в релігійне свято.
Найулюбленішим і найдобрішим богом у наших пращурів був Дажбог -- син Сварога. Він уособлював Сонце, яке дало людству нове життя. В документально-художньому джерелі «Слово о полку Ігоревім» русичі називають себе Даждь-божими онуками», а в народній творчості збереглися нехитрі пісеньки, що закликали Сонце.
Звичайно, для реконструкції слов'янської міфології фольклорних джерел замало, але використовуючи інші наукові методи, зокрема, порівняльно-історичне зіставлення з іншими індоєвропейськими міфологічними системами, можна відділити архаїчні елементи від пізніших нашарувань, а ще пізніше - християнських, які помітно трансформували слов'янську міфологію.
Протиставлення, наприклад, священний-мирський означає сферу сакрального, наділену особливою силою, від сфери побутової, позбавленої сили. Отож у народній творчості - епосі, казках, замовляннях, в таких обрядах, як ходіння з козою, юр'ївські та купальські свята, можна відновити не лише міфологічні мотиви, але й встановити зв'язок міфів з обрядами, в яких також реалізовуються ці мотиви. У християнський період останні дещо послабляються за рахунок введення релігійних обрядів та ритуалів, але не зникають. Навпаки, християнство у слов'ян значною мірою засвоїло старий міфологічний словник і прадавні обрядові формули.
Згідно з віруваннями давніх слов'ян, із цих першоджерел було створено світ та саму людину. Так, вогонь уособлює чоловіче начало, запліднюючу силу, вода - жіноче начало, а їхнє гармонійне поєднання символізує початок усього сущого на землі. Земля символізує материнське лоно, з якого все починається та в яке все повертається, а повітря - подих життя.
Уявлення про першоджерела світобудови воду, вогонь, землю, повітря, за визначенням дослідників М. І. Костомаров, О. М. Афанасьєв, І. Нечуй-Левицький, Є. М. Мелетинський, В. В. Іванов, В. М. Топіров, С. С. Аверінцев, Н. Б. Мечковська, Ф. Уілрайт, І. Огієнко, М. О. Новикова, М. М. Маковський та ін., відіграли першочергову роль у формуванні картини світу давніх людей. Отже, символи чотирьох стихій виконують основну функцію в усіх міфологіях світу і тому є продуктивними з точки зору розвитку символічних значень.
Теорія вивчення фольклору, принципи і методи вивчення його сюжетів і текстів стали предметом всебічного осмислення в працях таких фольклористів та літературознавців, як А.Н.Афанасьєв «Поэтические воззрения славян на природу», А.Н.Веселовский «Историческая поэтика», «Сравнительная мифология и ее метод», «Народные представления славян», В.Я.Пропп «Русский героический эпос», «Фольклор и действительность»,
В.П.Анікін «Русский богатырский эпос», «Теория фольклорной традиции и ее значение для исторического исследования былин», Е.М.Мелетинський «Поэтика мифа», «Палеоазиатский мифологический эпос» та інші. Пірівняно-історичне вивчення епосу звернулося до пошуку коріння епічних сюжетів, які збереглися до теперішнього часу в архаїчних формах оповідання. Пірівняно-історичне дослідження поступово поступається місцем дослідженню типологічному. Шаманські міфи, оповіді про первопредків слугували матеріалом для дослідження походження власне епічних форм оповідання (В.Я. Пропп, Е.М. Мелетінський). Символ - це ідейно-образна структура, що вказує на ті чи інші, відмінні від неї самої, предмети, для яких вона виступає узагальненим, нерозгорнутим знаком. Символ у прихованій формі містить у собі всі можливі прояви речі та створює перспективу для її безмежного розгортання в думці, відзначав В.П.Анікін.
Символіка сягає своїм корінням міфології, міфологічних уявлень людей про всесвіт та світобудову. Крім того, у символах яскраво відображаються народні традиції, вірування, риси національного характеру. Отже, символ пов'язує покоління людей, містить накопичений досвід етносу. Ось чому він визначається як стійке, диференційоване за змістом уявлення, яке викликає постійне коло асоціацій у представників певної етнокультури.
В основу символізації багатьох назв покладено анімізм (одухотворення), анімітизм (оживлення) та антропоморфізм (олюднення) - визначальні риси міфологічного світогляду. Основою міфу була єдність людини і природи, яку визнавали живою, боготворили. Уявлення давніх людей про природу також слугували ґрунтом для виникнення казки, предметом оповіді якої “был не человек, не его общественные тревоги и подвиги, а разнообразные явления всей обоготворенной природы” відзначав О. М. Афанасьєв. Саме тому казковий текст виступає особливим етапом трансформації міфу, а казкові символи розглядаються як його концентроване вираження.
Вчені відзначають актуальність для казкового тексту так званих архетипових символів, серед яких - символи води, вогню, землі та повітря, релевантні для будь-якої національної картини світу. Відмінною рисою казки є вигадка. Казка створює особливий чарівний світ, що живе по своїх законах. Деякі з чарівних казок спочатку були пов'язані з міфами і мали магічне значення.
Світового поширення набули чарівні казки про змієборство, про мачуху і падчерку, про добування чудових предметів і ін. Необхідно відзначити, що події, що відбуваються в чарівній казці, неможливі в реальному житті. На думку В.Я. Проппа, чарівна казка слабо відображає реальне життя, а все, що йде від дійсності, носить характер «вторинної освіти».
1.2 Казка як результат історичного розвитку людства й окремих народів
Казка - один із найпопулярніших видів усної народної словесності, проте в українській фольклористиці вона найменше вивчена. У той час як у багатьох країнах Європи національний казковий епос ще з ХІХ ст. прагнули видавати багатотомними корпусами, у розшматованій Російською та Австро-Угорською імперіями Україні тільки зрідка з'являлися окремі публікації записів ентузіастів-збирачів. Першу спробу змінити цей стан зробив Іван Рудченко, бо дуже вже контрастно виглядало те, що російський фольклорист Олександр Афанасьєв упродовж 1855-1864 рр. видав такий корпус аж у 8 випусках, в яких опублікував близько 600 текстів, у т.ч. чимало українських. І.Рудченкові досадно було, що на українські казки російські та польські літератори звертали увагу 'набагато раніше і в певному розумінні більше, ніж на російські', використовували їх у своїх творах, переробках і при цьому 'керувалися майже завжди своїми політичними тенденціями' , трактуючи їх як різновид свого національного фонду. Фольклорист усвідомлював, що українська усна словесність надзвичайно багата на твори цього та інших жанрів. Він критично ставився до таких перекладів і переробок, бо при цьому втрачалася їхня естетична і науково-етнографічна цінність. І.Рудченко наголошував, що вартісними є тільки автентичні записи з народних уст, зі збереженням фонетичних і лексичних особливостей, що, дотримуючись цієї вимоги, він змушений зберігати навіть наслідки штучного зросійщення - потворне суржикове підлаштування окремих оповідачів у мові казкових персонажів.
Перед І.Рудченком постала проблема недосконалості наукової класифікації творів фольклору, зокрема казок - казки міфічні, героїчні, пастуші, зооморфні, антропоморфні і т. ін. Такий поділ він цілком слушно вважав зовсім штучним, а тому віддав перевагу народному, тематичному групуванню - про звірів, про птиць, нечисту силу, зміїв, богатирів, про билицю, бувальщину. Та й виділення власне казки серед оповідних творів виявилося досить хитким, тому він пішов тим самим шляхом, що й інші видавці того часу, і піруч з казками помістив різні оповідки інших жанрів. Зауважимо: через неглибоке теоретичне осмислення жанру казки таке трапляється і тепер навіть в академічних виданнях.
І.Рудченко, український патріот, прагнув якомога більше і сумлінніше видати 'цих дорогоцінних пам'ятників народної творчості як джерел для вивчення народного життя. Це і є моєю справжньою метою і бажанням' [1, c. VIII], - писав він. Та саме цьому заповітному бажанню, крім методологічних труднощів, особистих обставин та, головне, впливу імперського антиукраїнства (заборона 1876 р. емським указом українського друку, цензорський донос про женевське видання роману 'Хіба ревуть воли, як ясла повні?' та ін.) не судилось здійснитися. Другий випуск став останнім, хоч у кінці книжки стояло повідомлення: 'Третій випуск готується до друку' [2]. Зібрані І.Рудченком у другій половині ХІХ ст. записи українських народних казок, які він планував видати щонайменше у п'яти книгах, досі лежать у відділі рукописів і рідкісних книг Бібліотеки Російської Академії наук у Санкт-Петербурзі. Щоб уявити собі, який унікальний скарб українського казкового епосу було поховано, досить сказати, що О.Афанасьєв у восьми випусках російських та українських казок зміг набрати менше 600 текстів, а І.Рудченко мав тільки самих українських більше 1800!
У другій половині ХІХ ст. у підросійській Україні піруч з І.Рудченком над вивченням скарбів української словесності інтенсивно працювали Володимир Антонович, Михайло Драгоманов. У передмові до збірника 'Малорусские народные предания и рассказы' (Київ, 1876) М.Драгоманов запропонував досконалішу на той час класифікацію творів фольклору, його доповнив Павло Чубинський, який у другому томі 'Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край' (СПб, 1878) помістив велику добірку нових записів творів фольклорної прози, та це не задовольняло потреб публікації зібраного матеріалу таких талановитих записувачів, як Андрій Димінський, Іван Манжура, Степан Руданський та ін. У збиранні та публікації свого винятково багатого й естетично цінного казкового епосу поневолена Україна на кінець ХІХ ст. залишалася далеко позаду від багатьох країн Європи.
В основі казки -- захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Спіріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами -- сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, -- казки не зв'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.
Для казки характерними є традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту.
Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.
За змістом казки поділяються на кілька різновидів. Казки про тварин ґенетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин -- кумулятивні казки - твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо.
Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети. Ім'я персонажа - один із засобів, що створюють художній образ, воно може характеризувати соціальну приналежність персонажа, передавати національний і місцевий колорит, а якщо дія відбувається у минулому, то відтворювати історичний фон.
Імена персонажів в казках є найбільш експресивним і інформативним засобом, що визначає значний об'єм імплицитной інформації.
Так зі щабля на щабель рухалася теоретична думка і методологія у європейській фольклористиці, а пірівняльно-історичні студії національних фондів вимагали все повнішого і досконалішого їх зібрання та публікування. Уже у другій половині ХІХ ст. у зв'язку з цим процесом почалися спроби каталогізувати казкові сюжети (І.Ган, С.Барінг Голд, Ф.Стіл, Р.Темпл, Е.Коскен, Г.Гомм, І.Якобс, В.Шовен, Л.Колмачевський, П.Владіміров та ін.). У працях більшості фольклористів увагу сконцентровано на збіжності формальних ознак казок, проте ці твори також викликали зацікавлення у філософів, психологів, соціологів, не кажучи вже про літераторів. Визначний німецький учений В.Вундт на основі казок написав 250-сторінкову монографію 'Vцlkerpsychologie' (перевидана 1900 р. у трьох томах). Визрівав черговий етап поступу у європейській фольклористиці. Саме на початку 1890 років, Літературне товариство імені Тараса Шевченка у Львові переформувалося у Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ) за зразками подібних народознавчих наукових інституцій у європейських країнах, а центр таких українознавчих студій через політичні репресії з підросійської України перемістився до Львова - у підавстрійську займанщину.
У Європі започатковують казкознавство брати В.і Я Грімм (Німеччина, поч. ХХ ст.).
В Росії в ХХ ст. Афансьєв видає найбільший збірник казок, куди увійшли 600 текстів, що включали крім російських, також українські, білоруські казки.
Учені звернули увагу на те, що в казках різних народів зустрічаються потрібні мотиви і навіть цілі сюжети.
Навіть на сьогодні ще ж можна стверджувати, що проблема ця вирішена остаточно. Уже в ХІХ ст. виникає три теорії даної проблеми.
Міфологічна, школа заснована братами Грім, виникла одночасно із порівняльним мовознавством і пояснювала події казкових сюжетів у різних народів Європи та Азії спорідненістю індоєвропейців і відображенням у цих сюжетах древніх міфів.
В Росії це вчення продовжив А.М. Афанасьєв. Але ця теорія не пояснювала того факту, що схожі сюжети зустрічаються й у народів, що не мають відношення європейської спільності.
І виникає міграційна теорія запозичень. В процесі паралельного дослідження казки виникає теорія самозапозичення сюжетів, або антропологічна школа, яку започаткував в Англії Е.тайлор, а в Росії продовжив А.М. Веселовський.
Різні підходи щодо походження спільних сюжетів сприяли виникненню необхідності їх класифікації, і представники фінської фольклористичної школи укладають «Показник казкових сюжетів» (Автор Апі Арне).
За цим зразком М.П. Андрєєв укладає «показчик східнословянської казки»(1929р), а в 1979 р. виходить «порівняльний показчик сюжетів Східно-словянських казок».
На сьогодні показчик казкових сюжетів за системою Арне найбільш популярний хоча казки багатьох народів, зокрема Сходу не завжди відповідають цій системі.
Жирмунський В.М., відстоюючи причини порівняльного вивчення фольклору стверджує, що наукове порівняння є «обов'язковим елементом будь-якого історичного дослідження».
Проблему зародження сюжетів, ідейно-художня спрямованість казкового епосу порушують у працях Проппа В.Я., Мелетенського Є.М., Новикова М.В.
Українська казка представлена у збірниках ХІХ ст, укладених І.Рудченком, П.Чубинськм, М.Драгомановим, Б.Грінченком.
Серед дослідників української казки І.Франко, Г.Сукобрус, І.Березовський, О.Брицина, Л.Дунаєвська та ін.
Саме у цей час Іван Франко, який вже пройшов своєрідний фольклористичний вишкіл під впливом М.Драгоманова і мав досвід успішних студій над українською родинно-побутовою та суспільно-громадською лірикою, стає в НТШ чоловою фігурою у дослідах фольклору і як голова Етнографічної Комісії гуртує біля себе плеяду молодих талановитих фольклористів й етнографів - Володимира Гнатюка, Осипа Роздольського, Філарета Колессу, Остапа Нижанківського, Дениса Січинського, Зенона Кузелю, Іларіона Свєнціцького та ін. В осередку НТШ, де згуртувалися такі визначні корифеї українознавства, як Омелян Огоновський, Федір Вовк, Олександр Колесса, сприятливим фактором для успішної праці фольклористів стало і те, що поруч з І.Франком був ще один вихованець київської школи Антоновича-Драгоманова - Михайло Грушевський. Так сформувався продуктивний, високопрофесійний загальноукраїнський тандем талановитих науковців, який розпочав якісно новий етап українознавчих студій, зокрема фольклористичних, в окремій Етнографічній Комісії, що заопікувалася виданням 'Етнографічного Збірника' з 1895 р. та 'Матеріалів до української етнології' з 1899 р.
Виняткова роль у формуванні та професійності молодих фольклористів-етнографів належала І.Франкові. Свій журнал 'Житє і слово' він зробив їхньою трибуною, очолив Етнографічну Комісію, його заступником став Федір Вовк. Вивчати фольклор у Комісії почали відповідно до новітніх досягнень і вимог тогочасної європейської народознавчої методології: фольклорно-етнографічні матеріали фіксували з повним збереженням усіх їхніх особливостей, публікували комплексно і системно в площині порівняльно-етнічних зіставлень і паралелей, з'ясовуючи їхню наукову, естетичну та суспільну цінність. Маємо всі підстави стверджувати, що то була Франкова школа новітньої української фольклористики. Доктор І.Франко разом зі своїми молодими однодумцями, фольклористами і літераторами - Остапом Нижанківським, Філаретом Колессою, Денисом Січинським, Осипом Роздольським, Михайлом Павликом, Богданом Лепким, Сильвестром Яричевським, Єронімом Калитовським - виправляє одне з суттєвих упущень українських фольклористів минулого: вимогу збирати і публікувати пісенні твори з мелодіями, про що у 1894 р. подає відозву в галицькій українській та польській пресі (у газетах 'Діло', 'Kurjer Lwowski' і журналах 'Житє і слово', 'Зоря', 'Народ').
Водночас І.Франко прагне надолужити й інше важливе упущення українських фольклористів - обмаль записів і публікацій оповідних творів фольклору - казок, анекдотів, легенд, переказів, оповідань тощо. Це упущення зумовили різні причини. В умовах тривалої національної неволі, коли панівна влада через нищення національної школи тримала народ у темряві, денаціоналізувала освічену верству (світську і духовну), горстці свідомої патріотичної інтелігенції було не до казок та анекдотів. Будити національну свідомість, історичну пам'ять, почуття національної гідності найбільше міг історичний ліро-епос та ще перекази. Тому саме із великого зацікавлення до цих жанрів починалася українська фольклористика у першій половині ХІХ ст., зрештою, як і в інших поневолених народів. До речі, стереотипне тлумачення цього явища як прикметної риси тільки доби романтизму є не чим іншим, як універсальним шаблоном, узятим із загальної характеристики явищ романтизму - певного історичного етапу культурного процесу.
У роботах з літературознавства В.П. Аникіна, А.Н. Афанасьева, Н.М. Ведерникова, Ф.С. Капіци, Е.В. Померанцева, В.Я. Проппа і інших наголошується цінність казок народів світу. З часу братів Ґрімм фольклористи прагнули з'ясувати ґенезу народної казки, її вік і місце походження, творячи на цьому свої 'теорії', зосереджуючи свою увагу на Індії як країні з дуже багатими епічними і казковими традиціями. У вишукуванні таких 'запозичень' траплялися перебільшення, і цей погляд на кінець ХІХ ст. науковці достатньо ще не скорегували. Час появи казки перші дослідники пов'язували з початками людськості, зі світоглядом первісної людини.
Мірча Еліаде вважав, що примітивний монотеїст-скотар ставав політеїстом, займаючись землеробством -- стикаючись з матерью-землею, він вибудовував хтоничні культи. Дослідник звертав увагу на міфологічний сюжет, що повторюється: «Вищі Істоти небесної структури поступово зникають з культів: вони „відокремлюються“ від людини, йдуть в небо. Ці боги, створивши космос, давши людині життя, відчувають, можна сказати, щось вони „втомилися', неначебто великий процес Створення Всесвіту вичерпав їх ресурси. Поступово їх місце займають інші божественні персонажі: Міфічні предки, Матері, життєдайні Боги і т. п.». «Далекому» або «відпочиваючому» Богові Еліаде присвячує значні розділи своїх досліджень, приводячи на підтвердження великий етнографічний матеріал.
Про необхідність вивчення казок пишуть психологи Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, А.В. Запірожець, І.А. Зимова, Н.С. Лейтес, А.А. Леонтьев, А.Н. Леонтьев, А.Р. Лурія, В.С. Мухина, Р.С. Немов, Л.Ф. Обухова, Же. Піаже, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін та інших.
Вперше звернув увагу на явище повторюваності традиційних фабул у давньогрецькій літературі Аристотель. Саме він висунув тезу про авторське переосмислення, оригінальну інтерпретацію міфологічних фабул як передумову високої мистецької якості твору. Подібні вимоги до використання традиційних сюжетів ставили також Горацій, Н. Буало. Вже Г.Е. Лессінг уперше підійшов до явища традиційних сюжетів як до теоретичної проблеми.
Огляд проблеми в історичному розвитку дозволяє стверджувати, що питання традиційних сюжетів у літературі й фольклорі є досить розробленим. Незважаючи, проте, на значну кількість зібраного фактологічного матеріалу й пильну увагу вчених до історії, теорії та поетики традиційного сюжетно-образного матеріалу, актуальною все ж залишається тема специфічних національних засад для інтерпретаційних процесів при засвоєнні традиційних сюжетів у народній творчості й у творчості індивідуальній.
У фольклорі відбиті уявлення про час. Уявлення про без тривалості теперішнього часу примушувало багато мислителів відмовляти матеріальному світу в дійсному бутті. Насправді ж будь-яке матеріальне тіло, будь-який матеріальний процес, поки вони існують, - вони існують в теперішньому часі. І хоча що наповнюють матеріальний світ конкретні матеріальні об'єкти тлінні і не можуть існувати нескінченно довго, вони не приходять в певний час “ з майбутнього” і не віддаляються “ у минуле”, а виникають і перестають існувати в результаті руху матерії, що відбувається в теперішньому часі. “ З майбутнього виникають” і “ у минуле йдуть” не об'єкти і процеси матеріального світу, а лише їх стани.
Поняття “стан” можна визначити як якісну і кількісну визначеність буття матеріальних об'єктів і процесів. Через ієрархічну багаторівневість матеріального світу і багатоякісність матеріальних об'єктів кожен об'єкт характеризується системою станів, що володіють різним ступенем стійкості. Найбільш стійким є стан, пов'язаний з якісною визначеністю об'єкту. Зміна цього стану означає втрату об'єктом своєї якісної визначеності і припинення існування. Але і в цьому випадку сам об'єкт не йде в минуле. Він залишається в безпосередньо поточному теперішньому часі, але залишається у вигляді останків, продуктів руйнування. Саме зміна станів об'єктів і процесів матеріального світу і є перебіг часу. Можна сказати, що “ виникають з майбутнього” і “ йдуть в минуле” різні стани об'єктів і процесів матеріального світу, тоді як сам матеріальний світ знаходиться у вічно триваючому теперішньому часі. Це об'єктивно реальне буття, наявне перебування, актуальне існування матеріального світу, його об'єктів, процесів і подій і є ділення. Тривати - означає бути в наявності, актуально існувати. Оскільки “ з майбутнього виникають” і “ у минуле йдуть” не самі матеріальні об'єкти, а лише їх стани, то на об'єктивно реальному матеріальному світі немає ніякого минулого і майбутнього часу, а є тільки безперервно триваючий теперішній час. Для того, щоб уявляти собі минулий і майбутній час, необхідно володіти пам'яттю і уявою.
Минулий час - це віддзеркалення в нашій свідомості ланцюжка тих об'єктивно існуючих подій і станів матеріальних об'єктів, які в реальній дійсності вже перестали існувати, що змінили один одного, але їх інформаційні образи або збереглися в наший пам'яті, або формуються в нашій свідомості завдяки отриманій про ці події інформації. Об'єктивність минулого часу означає, таким чином, не актуальне існування в реальній дійсності минулих подій і станів матеріальних об'єктів і процесів, а тільки те, що вони дійсно колись “ у минулому” актуально існували в теперішньому часі.
Майбутній час - це ланцюжок образів тих подій, що ще не нестали, і станів матеріальних об'єктів і процесів, які, змінюючи один одного, можуть (або винні) реалізуватися “в майбутньому” як явища теперішнього часу, що існує в нашій свідомості. Основою формування в нашій свідомості подібної абстракції є та обставина, що матеріальні процеси, що протікають в теперішньому часі, і зміни станів матеріальних об'єктів підкоряються об'єктивним законам, знаючи які, можна передбачати майбутні події матеріального світу. Об'єктивність майбутнього часу - це об'єктивність закономірно обумовленого потенційного буття тих подій і станів матеріальних об'єктів і процесів, які з певним ступенем вірогідності можуть наступити і стати актуально існуючими подіями і станами матеріального світу.
Актуальне існування, перебування, або поділ матеріального світу - це процес безперервних кількісно-якісних змін і таким чином відбувається постійне оновлення, або безперервне “ становлення”, матеріального світу. Це і є його тимчасове буття. Ці особливості притаманні фольклорному мисленню.
Функції фольклору в цілому і окремих його жанрів не могли не змінюватися залежно від загальних змін структури всієї духовної культури, від типу співвідношення фольклорних і, умовно кажучи, “нефольклорних” форм і видів духовної культури. Якщо мати на увазі аспект, що тільки цікавить нас, то можна було б говорити про три стадії розвитку духовної культури.
Першу з них можна було б позначити як синкретичну (суспільство архаїчного типу). Фольклорні форми, яким була вже якоюсь мірою притаманна естетична функція в її архаїчні різновиди (часто вторинна і не домінуюча), були найтіснішим чином переплетені з різнохарактерними комплексами, пізніше породжувачами самі різні гілки духовної культури -- обряди, вірування, релігію, міфи, історичні уявлення, пісні, нарративні жанри тощо. На цій стадії фольклором можна вважати всі форми духовної культури, пов'язані з мовою, або точніше, всі традиційні словесні тексти, створюючі вторинні мовні моделюючі системи (монофольклоризм). Вже на цій стадії виникають і функціонують складні за своїм складом та структурою системи фольклорних текстів, обслуговуючих різні потреби архаїчного суспільства -- комунікативні, пізнавальні, соціально-класифікаційні, семіотичні, практичні (закріплений в слові досвід господарських занять, полювання, рибальства, військових зіткнень тощо).
Архаїчний період розвитку духовної культури змінявся стадією дуалізму або, за термінології Ю. Крістевой, “синкретичним”, для якого є характерним поступовий перехід від гомогенного монофольклоризму до паралельного існування побутових та, умовно кажучи, “позапобутових ” форм духовної культури, пов'язаних з мовою, тобто форм, що виникають за межами побуту первинної контактної соціальної групи (в т.ч. і так звані професійні форми) або, навпаки, творених нею, але споживаних за її межами. У цьому сенсі духовна культура розвивалася не відособлено, а за загальними законами, що охоплюють і матеріальну культуру, і сферу соціальної організації суспільства. Яскраві приклади в цьому сенсі -- фольклор та література. Давня складалася в період первісності, як зазначає більшість дослідників наскрізь пронизаною «міфологемами», «архетипами», які розуміються як носії вищої художності, мудрості і глибини.
Міфологія - стародавня, але цілком стала форма мислення, творчої фантазії. По своїй суті міф є символічним описом моделі світу за допомогою розповіді про походження різних елементів сучасної світобудови.
Це особливо важливо, коли мова йде про казку, як феномен художньої творчості. У казці поєдналися міфологічне мислення та творчість. Казка поза сумнівом, була формою пізнання навколишнього світу, оперувала дійсністю явною й сакральною, та слугувала інструментом аналізу дійсності.
Казка відобразила, зберігала найдавніші форми мислення: особливості її поетики пояснюються архаїчним мисленням.
Казка відрізняється від міфу. Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом.
казка епос міфологічний моральний
РОЗДІЛ 2. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ НАРОДНОЇ КАЗКИ В КОНТЕКСТІ МІФОЛОГІЧНОГО СПРИЙНЯТТЯ
2.1 Універсальна модель гармонійного світу в народній казці
Загальновідомо, що людина вперше усвідомлює себе у міфах. У поетичній скарбниці народів світу збереглися численні міфи, у яких первісна людина намагається осмислити навколишній світ і себе в ньому. Відомі міфи про всесвіт, явища природи, стосунки між людьми, історичні події, славетних героїв.
Людина, намагаючись збагнути незрозуміле, часто тлумачить невідоме за аналогією до знайомих фактів. Майже в усіх міфах численний рід богів порядкує у світі. Родинні стосунки стародавні люди переносять на природу. Такими поняттями передусім оперують космогонія (міфи про походження Всесвіту), теогонія (міфи про походження богів) та міфи про подвиги героїв.
Міфи складалися протягом тисячоліть. У них можна знайти нашарування різних епох: віру в перевертнів, демонів, фетишизм (обожнювання речей), анімізм (віра в те, що всіма явищами природи порядкують духи) тощо.
При розмежуванні міфу і казки сучасні науковці відзначають, що міф є попередником казки, що в казці в порівнянні з міфом відбувається ослаблення (чи втрата) етіологічної функції, ослаблення строгої віри в істинність фантастичних подій, що викладаються, розвиток свідомої вигадки (тоді як міфотворчість має несвідомий-художній характер) тощо.
Суперечки науковців що раніше люди створили - міф чи казку, які-то в ній архетипи, звідки-то могли б узятися в казці тварини, різні монстри і чудесні речі, який народ у якого запозичив той чи той сюжет, як звести б у таблиці, формули, каталоги подібні мотиви, структурні елементи, їх функціональність, трапляються шукання ознак часу та простору тощо. Менше всього звертають увагу на філософію цього народного диво-витвору, на скарб морально-етичних цінностей, закладених у ньому, на національні барви світобачення і світосприйняття.
Як вважає Е. Мелетинський, казка могла відокремитися від міфів унаслідок «розриву безпосереднього зв'язку цих міфів з ритуальним життям племені. Відміна специфічних обмежень на розповідання міфу, допущення в коло слухачів невтаємничених (жінок та дітей) тягнули за собою мимовільну настанову оповідача на вигадку, підкреслення розважального моменту й неминуче -- ослаблення віри в достовірність розповіді. Із міфів виводяться особливо сакральні моменти, посилюється увага до сімейних стосунків героїв, їхніх суперечок, бійок і т. п.
Первісна сувора достовірність поступається місцем більш творчій, що сприяє дедалі більш усвідомленому у довільному вимислі. Довільна вигадка, яка чимдалі, тим більше пориває з необхідністю наслідування твердо фіксованих реалій міфу, внутрішня настанова оповідача (казок) на розважальне, а не на світоглядне, пізнавальне ідейне завдання казки, -- це ті чинники, з яких поступово постає жанр.
У казках подавалася закодована інформація про світ і його виникнення. Через давність міфів і казок, просіювання матеріалу великою кількістю інформаторів образи казок перетворилися на коди, що в літературознавстві отримали визначення праобразів або архетипів. «Праобраз, або архетип, є фігура - чи то демона, людини або події, - яка повторюється протягом історії скрізь, де вільно діє творча фантазія. Відповідно ми маємо в першу чергу міфологічну фігуру. Детальніше дослідивши ці образи, ми помітимо, що певною мірою вони є сформульованим підсумком великого типового досвіду незліченної кількості предків: це, так би мовити, психічний залишок незліченних переживань одного й того ж типу….До речі, міфологічні образи самі по собі є складними продуктами творчої фантазії, вони важко піддаються перекладу мовою понять…»[, с. 229].
Дослідники казок відзначають, що вигнані бездушним господарем через старечий вік і господарську непридатність кіт, пес, кінь, осел у царстві диких звірів, на жертву яких їх приречено, стають, як кажуть, героями дня, здобувають повагу і навіть славу серед своїх диких родичів, а то ще й їм допомагають у скрутному становищі. Ті ж цап і баран, яким традиційно присвоєно у побутовому мовленні означення 'дурний', 'нерозторопний', у парі обманюють лісових ненаситних хижаків. Чомусь громаду, яку методично пожирає ненаситний страхітливий дракон, рятує від загибелі у лицарському поєдинку не цар чи король зі своїм могутнім військом, а непоказний лицар-котигорошко чи простий кожум'яка, - та й то не на прохання дорослих, а на жалібне умовляння дітей.
Підготовлений належно реципієнт сприйме і розшифрує закодовану інформацію. Цим пояснюється виникнення жанру літературної казки, що базувалася на законах народної казки, але несла в собі переосмислені проблеми сучасності. «…письменники… брали від казки форму: з одного боку, для вираження власного світобачення, а з другого, для наслідування її сатиричного досвіду»[, с.51].
Міфологеми, архетипи у казках покликані зберегти генофонд нації, доносячи до нащадків досвід минулих поколінь. Своєрідність закодованої інформації полягає в багатозначності трактувань змісту , що надає творові символічного значення. Але «…різноманітність смислів не виникає від релятивістського погляду на людську мораль і не свідчить про схильність суспільства до помилок; вона свідчить про схильність твору до відкритості; твір одночасно має в собі кілька значень через свою будову, а не через неповноцінність тих людей, які його читають. Саме в цьому й полягає його символічність: символ - це не образ, це сама множинність смислів»[13, с. 370]. Література становить собою безперервний процес переосмислення праобразів, архетипів, символів.
Герой чарівної казки, незалежно від свого бажання, в якийсь момент доходить до межі, яка відокремлює буденний світ від світу незвичайного, і цією межею виявляється густий ліс. Йдучи «куди дивляться очі», і, долаючи відстань, яка відділяє його рідний дім від місця, де починаються чарівні пригоди, герой повинен мандрувати «довго чи коротко, далеко чи близько Так і казковий герой, який знаходиться у пошуку, хоча і дивиться завжди на предмет свого пошуку, але приходить до нього несподівано і лише в той момент, коли повністю готовий до цього.
Герою легко проникнути у казковий простір, але вибратися звідти часто буває нелегко: під час повернення його переслідують.
«Спочатку кинь рушник,-- з'явиться широка річка, якщо ж баба-яга перейде через ріку і стане наздоганяти тебе, кинь гребінець -- постане густий ліс, крізь нього вона вже не пробереться».
Густий ліс, широка річка, синє море і високі гори відокремлюють один світ від іншого. Вони -- це та безодня, котру може подолати лише герой, а жителі темного світу -- ні.
Світ духів і духовний світ стикаються із звичайним світом, але не змішуються з ним. Згідно з віруваннями будь-якого народу, світ предків знаходиться поруч з нами, але одночасно він незбагненно далекий. Те ж саме можна сказати про світ богів та світ духовних трансформацій.
У густому лісі стоїть хатинка баби-яги, у якій герой може або втратити життя, або одержати опис подальшої дороги, необхідні поради і допомогу,-- те, без чого йому неможливо дістатися до серця тридесятого царства. Все, що відбувається на подвір'ї та у хатинці баби-яги, оповите таємницею: «Добре,-- каже баба-яга,-- що ти запитуєш лише про те, що бачив за подвір'ям, а не на подвір'ї».
Кожна ініціація є смерть і відродження. Але відродженню у новій якості передує подорож потойбічним світом та пізнання його таємниць.
Померти -- означає стати іншим, набути нове сильне «тіло» і нові можливості: здатність бачити, чути та вільно рухатися у світі безтілесних сутностей.
Подорож казкового героя -- це також подорож у потойбічний світ. Про це свідчить ціпок, хліб, «залізні» чоботи,-- предмети, якими споряджали померлих, проводжаючи їх у потойбічний світ.
Баба-яга охороняє вхід у царство смерті. Але неофіт завжди знає чарівну формулу, яка відчиняє двері в інше царство, куди він проникає за власним бажанням.
Необхідно відзначити, що після битви з володарем смерті -- Кощієм Безсмертним герой знову повертається назад, у світ живих. Казка -- це не тільки пригода, це, перш за все,-- смерть і воскресіння. Для того, щоб воскреснути, необхідно померти.
Внутрішній ріст завжди супроводжується смертю чогось старого і воскресінням з новою, більш піднесеною свідомістю.
Казка розповідає про життя і смерть. Сутністю її дій, які для читача відбуваються у світі живих, є ініціатична смерть. І, оскільки тридесяте царство є царством потойбічним, можна зробити висновок, що казка, подібно до багатьох міфів, вважає цей світ більш важливим, більш реальним, ніж світ звичайного, профанного існування.
Проаналізуємо сюжет казки «Яйце-райце». Сюжет - чоловік- жайворонок,
Царівна - миша. Основа буття - поєднати протележність, але разом з тим утримання гармонії.
Йде мисливець, летить сокіл і просить не вбивати - вдячність виражає яйцем-райцем яке неповинна розбивати - але яйце розбилося, вийшло з нього все багатство, на допомогу приходить змія (зло), за те він віддасть сина- починається нове коло випробуванть для сина (циклічність)- йому допомагає зміїна дочка - кохання- побралися людина та змія - все знову повертається.
Символіка яйця достатньо широко розповсюджена в багатьох історичних спільностях доби енеоліту-бронзи Євразії, і як архаїчний елемент збереглася в культурах усіх стародавніх та сучасних народів в якості міфів про космічне яйце. Один з найяскравіших космогонічних міфів Ріґведи був пов'язаний з сюжетом розділення землі та води, землі та неба, злитих у світовому яйці. Всесвіт Брахми, за давньоіндійською міфологією, виник з космічного яйця, яке плавало в першозданих водах. Архаїчний образ світового яйця є символом зародження життя і традиційно відігравав надзвичайно важливу роль в календарних ритуалах.
Для українського народу є характерним анімістичний світогляд, що відбилося у творах фольклору, зокрема казках. Через тваринні, рослинні символи передавалися погляди і переконання, думки й почуття. «По цьому людина стала все своє довкільне уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (гр.antropos - людина). Оці три елементи: аніматизм - оживлення, анімізм - одухотворення й антропоморфізм - очоловічення, - становлять основу давнішнього дохристиянського вірування, це бачимо в усьому житті і в усіх віруваннях давньої людини, бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т. ін., - усе це живе, має свою душу, чоловіковидне»[, с. 14].
У будь-якому разі чарівне царство повністю відтворює те, що було на початку часів: перший стовп, перший пагорб, первісний острів,-- одвічний світ, оточений хаосом, всередині якого вперше був здійснений і встановлений обряд утаємничення.
Окремо увагу в тексті зосереджено на описі воріт як кордону між “своїм” і “чужим” простором.
У тексті казки формується уявлення, що на невідомій, чужій території існує загроза життю. У казках саме за воротами відбуваються неспо дівані дії. Наприклад, у казці “Брат і сестри” вийшла молодша сестра на вулицю і “прилетів змій, і схватив баришню, і политів” .
В ініціаціях роль засновників виконують маски-предки у вигляді волхвів та знахарів. В Елевсинських містеріях основні ролі відводились Деметрі, Гермесу, Селені, Геліосу та іншим божествам, які брали участь у первісній драмі.
Незважаючи на відмінності, котрі існують між священними легендами різних народів, ініціація, що повторює у формі обряду священну легенду, завжди містить у собі сходження героя у потойбічний світ, його страждання і воскресіння, котрому передує бій з володарем смерті, з міфічним чудовиськом, проковтування героя змієм, рибою чи іншою істотою, що уособлює собою хаос та стан світу до створення Всесвіту. Герой повинен вмерти, проходячи крізь вогонь і згораючи в ньому, оскільки вогонь спопеляє все тлінне, робить душу сухою та легкою, знімаючи з неї все, що не має первісної божественної природи.
У казках баба-яга виконує ту ж саму роль, яку у випадку шаманської ініціації виконує Мати Хижа Птаха, котра забирає і відносить душу шамана у пекло, щоб вона там дозріла; а у випадку містерій це -- Богиня-мати, хранителька і володарка землі та підземного світу (Ісіда, Деметра).
Іншими важливими персонажами тридесятого царства є Кощій Безсмертний і дракон, які, скоріше за все, є іпостасями однієї і тієї ж ролі-функції всередині казкового простору.
У битві з головним героєм казки обидва персонажі гинуть. Цей сюжет може відображати ідею передачі «таємного знання», в яке ієрофант утаємничує неофіта, і, з іншого боку, перемогу над смертю, котру уособлюють обидва персонажі.
Згідно з традицією, ані відьма, ані знахар не можуть покинути цей світ, допоки не знайдуть собі наступника; два верховні жерці не можуть існувати одночасно, і старший після передачі «таємного слова» своєму учневі залишає цей світ, як це відбувається з Моісеєм при посвяченні його брата Аарона у сан верховного жерця. У Китаї кажуть, що той, хто вбиває дракона, сам стає драконом.
У грецькій міфології герой, котрий бореться з чудовиськом, отримує деякі його атрибути і здібності. Так, Аполлон вбиває змія Піфона, але сам стає віщуном і володарем піфійського мистецтва та храму Піфона -- Дельф. Богиня Афіна має на своєму щиті голову Медузи Горгони та володіє здатністю перетворювати на камінь всіх, хто зазіхає на божественну мудрість, яку уособлює Афіна.
Георгій Змієборець звільняє з полону дівчину -- символ чистоти і сам стає її покровителем.
Змій охороняє центр потойбічного царства, його володіння оточені вогняною рікою, перехід через яку може означати проходження останніх випробувань, які включають поглинання неофіта міфічною твариною та його появу у новій якості.
Змій породжує посвяченого подібно до того, як Левіафан породжує Іону. У деяких казках змій знає таємні слова, що дозволяють розуміти мову птахів і бути віщуном. Коли мова заходить про структурне вивчення казки, відзначаємо праці Володимира Яковича Проппа та дві його фундаментальні книжки -- «Історичні корені чарівної казки» та «Морфологія казки»,що вийшли друком у 1-ій третині минулого століття. В змістовному плані суть його, як вважається структура казки є відображенням структури обряду, переважно ініціального та поховального, і що цю структуру утворюють не казкові персонажі, а функції (які може виконувати будь-який актант), котрі постають як семантичні одиниці -- елементи казкової структури.
Для аргументації В.Я. Пропп знаходив предметну відповідність між згаданими обрядами та елементами казкової структури. Так, скажімо, казковий мотив «Порубані та отруєні» В.Я. Пропп пояснює етнографічними даними, котрі свідчать про те, що умертвіння присвячуваних колись було цілком реальним. Казковий елемент «Піч Яги» має такі реальні відповідності, як наявність у складі ініціального обряду справжнього варіння порубаних тіл.
Згодом тотемна тварина-жрець перетворилась на казкового Ведмедя (в хатинку якого потрапляє Машенька або на Змія. В.Я. Пропп виділяє таке коло персонажів, що оточують героя: антагоніст, дарувальник, помічник, шкідник, наречена тощо.
Академік В.І. Шинкарук досліджує світоглядний аспект казки, зазначаючи, що він полягає у розкритті казкового світу як форми світогляду. На думку автора, єдиним незаперечним фактом пошуку сутності людини є те, що вона є живою істотою, якій притаманні всі функції живого, в тому числі й прагнення до підтримки та подовження життя. Засобами для цього виступають базові життєві функції -- харчова, репродуктивна, агресивна та інформаційна. Поступово, мірою становлення людяного в людині, ці функції зазнають певної трансформації, або культивуючись, або, у деяких випадках, забороняючись (табуюючись), або відводячись у певне русло (каналізуючись). Даний процес і є за своїм змістом культурним прогресом. Його наслідком є створення іншого, олюдненого світу, у відповідності до чого автор дав і своє власне визначення культури. Зрештою, ці базисні функції набувають значення ключових світоглядних кодів, якими маркується світ і всі речі та явища в ньому.
2.2 Мудрість як основа цілісного сприйняття Всесвіту
Моральний імператив розпочинається з мудрості. Мудрість - це не порушення гармонії, а утримання балансу. Образний світ казки є яскравим свідченням, що у давнину вони призначалися зовсім не для того, щоб забавляти дітей. Первісно казка виконувалася з магічною метою - забезпечити вдале полювання, підвищити врожайність тощо. На думку дослідників , розрив міфу з ритуалом став важливим поштовхом для перетворенного на казку. Ознайомлення “непосвячених” (жінок та дітей) з міфами мимоволі зумовило трансформацію установки оповідача на знищення сакральності, на виникнення та розвиток розважального моменту.
Розуміння імперативу, як висхідної елементарної деонтологічної одиниці, тобто за П. Рікером 'обов'язкового боку існування, пов'язаного з нормами, зобов'язаннями, заборонами, що характеризуються водночас універсальними вимогами та ефектом примушування' [ с. 269]. Це, безумовно, наслідок суто міфологічного світогляду, точніше того, що В. В. Мільков називає'двовір'ям'.
Якщо західне розуміння імперативу має переважно соціальні витоки (найвища влада над особою), то усвідомлення морального імперативу в українській традиції протягом всього її існування зберігає яскраві залишки міфологічної просторової семантики й ототожнюється з місцеположенням всередині певного космічного регіону -- колом добра чи зла. 'За міфологічною традицією',-- пише Ю. Нейман,-- 'аби стати членом нової функціональної системи, треба було переступити межу (Підкр. наше.-- O. К.), яка відділяла цю систему від іншої...'.
Тому 'імператив' у християнській традиції ототожнює рай, як зону добра, із виноградним садом (зауважимо, що мислення раю, як саду, еквівалентне біблійським образам Саду Едемського (Буття 2: 4, 6, 8--9, 15--17, 3: 1--19, 23--24), було таким яскравим, що слово 'сад' перекладалось у джерелах на старослов'янську мову.
Внаслідок цього змінюється уявлення про 'місцеположення' добра і зла, однак їхній локалізаційний характер все ж зберігається. Язичницькі рефлексії добра і зла як 'правого-лівого', 'наземного-підземного', 'міста-степу', «центру-периферії»,-- поступово трансформувались у християн ські схеми 'гора-низ', 'душа-тіло' та ін., міфологічна дохристиянська святість як 'головне місце в ієрархії земних просторових зон...' поступово перетворювалась у християнську, що локалізується у носії, людину. Безпосередньо в людині починається відшукування певних тілесних топосів. Сакральним центром стає 'серце', як проявлення всіх силових полів людини, еквівалент просторового уособлення святості.
Необхідно відзначити спорідненість українських казок з казками народів світу , наприклад «Про Синдбада-Мореплавця», “Василина Прекрасна”, “Розумна жінка” тощо).
Казка є продуктом і відображенням особливостей менталітету та культури, стилів комунікації. Вияви національної ментальності мають психолінгвістичні аспекти.
Японська літературна традиція вважається вельми стародавньою і високорозвинутою. Хоча найраніші письмові твори відносяться до VIII в. н. э., існують підстави вважати, що усна традиція сходить до незрівнянно ранішого періоду. Виникнення ж письмової літератури пов'язане із запозиченням китайської ієрогліфічної писемності, на основі якої в IX в. був розроблений японський алфавіт -- кана, що служив для передачі фонетичного ладу японської мови. Японська література дуже довгий час знаходилася під впливом літератури китайською, і багато її творів створювалися саме на старокитайском мові. Першими письмовими пам'ятниками японської літератури є «Кодзіки» і «Ніхон січи», що є зборами японських міфів і переказів про діяння богів і легендарних героїв, а також зведення про події реальної японської історії дохэйанского періоду.
Зміст казкової оповіді неодмінно мусить бути фантастичним, чому розв'язка конфлікту неодмінно мусить бути позитивна, оптимістична, чому до такого фіналу багатоподійний казковий сюжет часто рухається через градаційне нагромадження драматичних колізій, нерідко пов'язаних з підступним вбивством і чудодійним оживленням казкового героя та його помічників. Чомусь підступний братовбивця мусить бути викритий навіть тою рослинкою, що виросла на могилі жертви його злочину, чомусь казка не розкритих злочинів не знає. Чомусь казка проголошує, що жодної ваги не має ні означення місця, ні часу подій, не малює портрети, пейзажі, інтер'єри і т. ін., як у літературних творах, для індивідуалізації характерів персонажів, а все тільки окреслює загальниками, аж до таких абстракцій, як Правда, Кривда, Злидні або тільки характерним поіменуванням - Товчикамінь, Ломикамінь, Вернигора, Вернидуб, Зітриліс, Сучимотузок, Слухало, Скорохід, Стрілець, Об'їдайло, Обпивайло, Морозько, Дроворуб та ін.
Народна казка - це максима у мистецькому вираженні таких позитивних моральних екстрем, як правда, мудрість і розум, працелюбність, вірність і дружба, вдячність, милосердність, щедрість (душевна і матеріальна), краса (душевна, внутрішня і фізична, зовнішня), скромність, лицарська мужність.
Стереотипи-образи “ворога” в українському етносі носять такі прецедентні імена: “Поганин”, “Змій”, “Чорт”, “Баба Яга - погана баба”, “Проклята баба”, “Сестра-зрадниця”, “Ірод” та ін. Але навіть у стосунках між потенційними ворогами відбивається постійний етикет “гостини та привітання”. Аналіз текстів українських народних казок дає змогу також виокремити наступні висновки: відношення до померлих друзів та родичів має два напрями: від дружніх взаємин до побоювання бути „з'їденим” своїм померлим другом, але навіть при цьому ганьбою є відмова у допомозі, за що померлий може „встидити”.
Специфічною етнічною рисою виступає також особливе відношення в українському етносі до тварин, які сприймаються як рівні діючі особи з постійним соціальним статусом. Тексти народних українських казок містять словесні компоненти, стереотипізовані форми обрядів та звичаєвих норм „побратимства”, віддяки, ворожнечі та замирення.
Аналіз культурних образів „свій”- „чужий” дозволяє погодитись з висновками Г. Вежбицької, що емоції неможливо ідентифікувати без допомоги мови, у якій слово репрезентує свою культурно специфічну точку зору. Виявлено відмінності в нормах і стратегіях поведінки серед усіх груп текстів, які досліджувались. Норми поведінки в текстах містять словесні компоненти та стереотипізовані норми обрядів побратимства, ворожнечі та примирення. Таким же чином подано стереотипи образів “свій” - “чужий” як у етнічних текстах, що порівнювались, так і в українських народних казках. Етносоціокультурний фактор виявляється за допомогою певних когнітивних схем: родичі мають певні переваги над іншими, існують певні стереотипні очікування щодо поведінки жінки.
Аналіз текстів казок різних етносів підкреслює різницю стереотипних форм поведінки в плані стандартів “гостювання” та стереотипів поведінки гостя і господаря. В українських казках особливе місце займають ритуал привітання та норми поведінки “у гостях”.
Ритуал „здоровкання” вміщує обов'язковий обмін привітаннями з усіма, хто у цей час знаходиться у хаті. Серед групи західноукраїнських казок знайдено досить цікавий ритуал: вигнання батьком сина з дому, але батько через рік їде до нього „на гостину”. Культурні стереотипи групи „простір”/”час” є однією з найбільш національно-специфічно забарвлених рис. Казка «про Царівну-жабу» розповідає нам про вибір одного з можливих зразків життя, вибір, котрий робить кожна людина, вступаючи у доросле життя.
При розлученні з дитинством, виникає проблема вибору шляху, одного з трьох можливих способів існування у світі.
Хоча на об'єктивному рівні життя кожного має свої особливості і відрізняється від життя інших людей, на екзистенційному -- життя будь-якої людини можна віднести до одного з трьох зразків, або архетипів.
Стріли, котрі брати випускають, символізують прагнення, породжені їх усвідомленими і неусвідомленими уявленнями про те, що є важливим та цінним у житті, заради чого варто жити.
У Старому Завіті діяння Божі називаються синами колчану -- Божественного розуму. У казці стріли випускають наосліп, і це символізує неусвідомлений, інстинктивний вибір, котрий визначається внутрішньою позицією лучника, а наречені, обрані героями, являють собою моделі життя, з якими вони беруть шлюб.
Ми можемо «одружитися» з купецьким життям, у якому у всіх діях проглядає ідеал купівлі-продажу та бажання самоствердитися, набуваючи матеріальне. Для людини, яка зробила такий вибір, «бути» означає «мати».
Можна «одружитися» з боярським життям у пошуках слави, визнання з боку інших людей. Як і у першому випадку, таке життя обумовлене зовнішніми факторами. У першому випадку ними є матеріальні багатства, у другому -- влада і почесті.
Як видно з казки, і те, і інше життя, залишаються у своїх початкових рамках. Брати, взявши шлюб з купецькою та боярською доньками, залишаються у тому самому царстві, у котрому народились.
Вони не здатні вийти за рамки буденного і творити чудеса. «Старші наречені пішли у танок -- змахнули лівими рукавами -- кістки вилетіли, та просто цареві в лоб, змахнули правими рукавами -- цареві очі позабризкували». Купецьке та боярське життя протікає без особливих змін. Герої залишаються тими самими, вони рухаються через життя, але при цьому внутрішньо не змінюються. У випадку Василіси Прекрасної-Премудрої ми спостерігаємо іншу ситуацію. Хоча вона постає спершу в негарній подобі, вона здатна творити чудеса: «Змахнула лівою рукою -- постало озеро, змахнула правою -- попливли по воді білі лебеді...». Василіса уособлює життя мудре і гарне, а також пошук і «таємне « знання, котре дозволяє облагородити життя.
Царівна-жаба належить до тридесятого царства, царства смерті та воскресіння. Жаба символічно пов'язана з цими категоріями. Восени вона завмирає, впадає у стан летаргії, навесні знову оживає. В Індії жаба вважається співцем Матері-Землі, її спів сповіщає про оновлення життя, а у деяких міфах вона є опірою Всесвіту. У процесі свого розвитку жаба проходить через трансформації: з пуголовка, який здатен жити лише у воді, вона перетворюється на дорослу істоту, яка здатна переміщатися й у воді і по суходолу, переходить з аморфного недиференційованого середовища інтуїції та почуттів у площину прозріння і пізнання.
Вода -- символ неусвідомленого, тих аспектів душі, котрі можна вивести назовні, об'єктивізувати.
Василіса зачарована. Втративши жаб'ячу шкіру, вона відлітає у царство Кощія Безсмертного і з цього моменту починаються пошуки. Герой вирушає в дорогу за власним бажанням, і ці пошуки передбачають внутрішню трансмутацію, рух по вертикалі, перехід від однієї онтологічної площини до іншої, більш високої. Філософське життя неможливе без прагнення завоювати внутрішній простір, стати кращим, одержати владу над самим собою. Казкова дія, як правило, розпочинається руйнацією сімейного благополуччя і закінчується створенням сім'ї. Таким чином, у чарівній казці трансформується структура міфу. Перенесення людини в центр часово-просторових відносин сприяло формуванню нової моделі світу. Оскільки романтизм антропоцентричний за своєю природою, то в опозиції світ/людина важливого значення набуває людина.
Слово «Кощій» етимологічно пов'язане зі словами «кощуна» (міф), «кощунослів'я» (оповідь міфів), «кощуник» (чарівник, той, хто оповідає перекази).
Крім того, цей казковий персонаж можна ототожнити з володарем «кощного», потойбічного світу, в якому панує смерть і холод. Він персоніфікує темну і холодну піру року, а дівчата, котрих він викрадає та забирає у свої володіння, уособлюють весну.
Мотив викрадення, який зустрічається у казках про Мар'ю Морівну та Царівну-Жабу (Василису Прекрасну), відповідає міфічним переказам про Персефону, богиню весни та підземного світу у давньогрецькій традиції.
Смерть Кощія захована у яйці -- символі відродження та існування у потенційній формі усього, що може зародитися. Таким чином, Кощій знаходиться біля витоків -- його смерть рівноцінна появі світу. Подібне ми зустрічаємо у вавілонському міфі про Тіамат, з плоті та крові якої Мардук створює Всесвіт. Кощій вмирає, але він наділений безсмертям: після смерті він повинен знову воскреснути або у формі зими, яка змінює життєвий цикл весна-літо, або у образі всепоглинаючої ночі Всесвіту.
Згідно з казкою, його смерть захована «десь», в нікому невідомому місці, на острові, оточеному океаном: «там стоїть дуб, під дубом -- скриня, у скрині заєць, у зайці -- качка, у качці -- моя смерть на кінці голки». Тут ми зустрічаємося з мотивом світового дерева і світової осі -- голками, котрі з'єднують небо, землю та підземний світ просторово, літнє та зимове сонцестояння -- у часі. Кощія можна ототожнити не тільки із зимою, але і з вершиною зими -- сонцестоянням, а Івана-царевича -- з Іваном Купайлом, «маківкою літа». Між ними точиться безперервна боротьба, і смерть одного -- є життя іншого. Як би там не було, тридесяте царство є областю випробувань та трансмутацій, смерті та воскресіння. Подібно до шамана, сонячний герой повинен набути нове тіло та нову душу, знання імен та таємної мови, здатність пересуватися у повітрі та володіння вогнем, вміння знаходити тих, хто загубився у потойбічному світі і повертати їх у світ живих. У це знання його посвячують охоронці потойбічного світу, котрі показують герою його темну і світлу сторони, можливість поглинання силами хаосу і змогу їх переборення. Вирушаючи у потойбіччя, герой насправді зустрічає самого себе, свою тінь, і героїчне всередині себе, і один з цих принципів врешті решт переборює інші.
Таким чином, у внутрішньому світі повторюється те, що відбувається у зовнішньому -- боротьба між світлом і пітьмою, днем та ніччю, літом і зимою, життям і нерухомістю, котру приносить смерть.
Арабські казки репрезентують велику соціальну мобільність населення та усвідомлення географічної розташованості арабських країн та торгівельних шляхів.
Серед німецьких казок „далеко” означає часовий проміжок протягом одного дня та простір, який займає проміжок, якщо „йти цілий день”.
Для узбецьких казок характерною рисою є наявність „днів” та „місяців” у мандрах. Специфічною знаковістю наповнені поняття „до річки”, „до країни”, „до міста”. Наратор починає розповідь зануренням слухачів до невідомого та далекого минулого. Група просторово-часових стереотипів, на відміну від попередніх груп, має досить широкий спектр розбіжностей і варіантів в українських казках, що підкреслює наявність серед представників етносу різних типів. Світ двовимірний, має “верх” і “підземний світ”, “ліс” виконує багатофункціональну роль. Щодо українського етносу “ліс” не тільки місце ініціації героїв, але й притулок та захист для мандрівника.
Герої та героїні українських народних казок на відміну від багатьох інших етносів рівною мірою виявляють високий рівень мобільності. У текстах однаковою мірою фігурують “села”, “містечка” і “міста”, що підкреслює недоцільність хибного уявлення про український етнос як етнос виключно “хліборобський” та “сільський”. “Ліс” не є загрозою, лякає “шлях”. Мандри - це характерний ментальний стан, який збігається з пошуком сенсу життя, надією на краще. Стосовно групи стереотипів образів віку та соціально-культурних ролей необхідно зазначити: спільним для всього українського етносу є ранній вік “дорослості”, але в групі соціально-культурних ролей у гендерному аспекті спостерігаються стійкі відмінності західних українських казок. “Старість” в українських казках сприймається як синонім “хвороби” - “тяжко старий”, “молодість” асоціюється з красою та фізичним здоров'ям. Стереотипи образів “гарний” - “негарний” тісно пов'язані не тільки з віком людини, але й з її моральними характерологічними рисами. Поняття “гарний” передбачає також унікальність і неповторність.
Стереотипи образів „довесільної-”післявесільної” поведінки мають великі розбіжності. У німецьких казках дружину можна вибрати серед дочок своїх „васалів”. Наречених „дивляться” та вибирають за „вродливість та пірядність”. Парубок, полюбивши, має бути „замріяним” та „втратити апетит”. Наречену „отримують” з „рук батька” та заключають договорні відносини.
“Сирота” - це також і людина, яка не має сім'ї, хазяйства, “рано починає журитися за хліб”. Удівці беруть удів. Удови, у яких є доньки, як правило, мають негативний автостереотипний образ.
Стереотипи групи “Правда”/”Кривда” (“правильне”/”неправильне”) мають невеликий за обсягом матеріал. Головним чином, засуджуються лінь, неповага до могил батьків, намагання “відібрати щастя” в дітей, зневага до бідних. Також має місце гендерний поділ: жінок засуджують за “легковажність” і “безпутство”, а чоловіків - за “злість” і “пияцтво”.
Культурний стереотип “Щастя” та його опозиція також не надто широко представлені в текстах. Частіше зустрічається образ “Біди”. При цьому, хоч “журяться” як чоловіки, так і жінки, нерідко у сценарії діють пасивний герой та активна супутниця. На глибинному, ментальному рівні в етносі закріплено : “Біда навчить розуму”. “Щастя” людина ловить, а “Біда” на неї чатує. “Щастя” репрезентується через сім'ю, добробут і благочестя.
Група стереотипів “Доля”/”Недоля” також невелика за обсягом, у текстах практично всіх етносів “Доля” тяжіє до позитивного образу, її завжди, як і “Щастя” в українських народних казках, шукають. Специфічне етнічне розкриття мають і стереотипи образів “Воля”/”Неволя”, але, як показало дослідження, ці образи виявляються в найменшому за обсягом матеріалі. “Неволя” часто сприймається через жіночий образ і закріплюється за “чужою”, іншоетнічною представницею.
Діаметральну протилежність цих та інших позитивних моральних екстрем виразно віддзеркалюють казкові персонажі-антиподи, оті антагоністи-добротворці і злотворці, які своєю поведінкою, вчинками дають змогу слухачеві чітко й однозначно визначитися зі своїми симпатіями й антипатіями. На цьому також акцентував І.Франко. Звернімо увагу на те, що діаметрально протилежні і душевно нелегкі для переживання морально-етичні екстреми казка виражає у найлегшій для сприймання забавно-розважальній формі. В українській казці цьому служать оті 'до прикладу' мовлені небиличні початки і кінцівки, подібного змісту повтори за ходом оповіді і майже постійна 'приправа' усього добрим гумором. Людська немилосердність до немічних у старості домашніх тварин дістає у казці серйозний урок, але у серпанку не помсти, а щасливого повороту злих намірів і доброго гумору.
Захмелілий вовк-рятівник захотів ще й заспівати у таємній Сірковій гостині ('Сірко'), приречений стати жертвою лісових хижаків пан Коцький ненароком перелякав їх насмерть ('Пан Коцький'), хитрість цапа і барана так перелякала голодних вовків, що вони не тільки не поласували м'ясом, а й втекли від своєї каші ('Цап і баран'), а мізерна мишка послужила прикладом того, що успіху люди досягають тільки згуртованою силою ('Ріпка'). У цьому не тільки привабливість казкової оповіді, а й душевне урівноваження настрою слухача, добрий заряд для його морально-психологічного підсилення [16, c. 169].
Головним героєм як української, так і російської народної казки виступає чоловік. Він може змальовуватися селянином - трударем (східноукраїнська традиція), лісорубом (західноукраїнська традиція) чи купцем (російська традиція), але завжди поряд з ним виступає жінка, самостійність та активність якої можуть бути різними.
Так, для української казки є характерним, що дружина селянина майже не поступається в активності своєму чоловікові. Вона порається разом з чоловіком на їхньому клаптику землі. Цікавим елементом є місце землі у родині. Якою б бідною не була родина, як би скрутно вона не жила, а у сім'ї завжди є своє поле. Це є відображенням основних соціальних тенденцій життя людини в Україні - наявності власності на землю. Буває, що в героїв казки немає, чим засіяти цю землю, чи вони сіють лише 3 зернини (казка 'Дарунки з трьох зернин', соняшники, інші рослини, займають у сусідів, у багатого брата, але землю вони мають завжди. У цій цікавій деталі, до якої ми будемо ще і ще раз повертатися, народ кодує свій генетичний зв'язок з матнікою-землею. Разом з працею на полі жінка виконує ще багато хатньої роботи. Важливою психологічною особливістю моделей поведінки та гендерних стереотипів, що існують у героїв української казки, є те, що домашня робота визнається цінною, може встати поряд з роботою чоловіка на рівні свідомості, визнається поряд з чоловічою важкою роботою і це часто прямо визнається героєм казки-чоловіком. Наприклад казка 'Лінива', казка 'Гостина'. Звідси прослідковуються тенденції гендерної рівності в українській сім'ї, закладаються основи ненасильницьких стосунків між чоловіком та жінкою.
Важливим є те, що в українській казці жінка обов'язково є вірною супутницею чоловіка по життєвих негараздах та щасливих перипетіях. Казка стверджує могутність та силу повної сім'ї на життєвому шляху, підкреслює її непереборність. Ані фізичні вади, ані відсутність мудрості про це свідчить казка 'Мудра дівчина', ані бідність казка 'Про Долю' не шкодять чоловіку одружитися. Навпаки, у ряді казок подається інформація, що будучи бідним і обіцяючи молодій лише захист та своє кохання, чоловік набував достатку з розумною жінкою. Для української казки є характерними повага до праці, до мудрості, до рівноваги, до партнерства і не є притаманним для чоловіка знущання, приниження та фізичне насильство щодо дружини. Отже, народна казка не ілюструє людське життя, не є алегорією в буквальному розумінні, як це видається деяким фольклористам і педагогам (про це вони пишуть навіть у шкільних підручниках) за аналогією з літературною, авторською казкою, не має подвійного плану зображення. Народна казка, краще сказати, в елементарних художніх образах моделює людську поведінку і мислення без конкретики часу і простору, у самодостатній мистецькій цілості.
Висловлюючись Франковою метафорою, вона красуня-царівна у чудесному сяючому замку на видноколі, що вабить, манить, як солодкий сон, своєю ірреальністю. Осмислити цей мистецький феномен народного творіння важко, і В.Гнатюкові пізніше доводилося ще не раз пояснювати особливості цього жанру. 'Головною її признакою є чудесний елемент, з яким подибуємося на кожнім кроці, і брак усяких історичних споминів, - писав В.Гнатюк. - У казці не означується ніколи ні час, ні місце події, яка може відбуватися все і всюди без найменших відмін у тексті. Через те й зачинається вона звичайно словами: 'Був одного разу чоловік'; 'Було де не було, був один ґазда' і т. п. Але хоч як вона переповнена чарами й чудами, то, з другого боку, нема в ній ніколи моралізаційних мотивів' [15, c. 163].
Друга важлива теза у Франковій концепції народної казки - наголошення на особливості сприймання її реципієнтом, яке забезпечується самою природою жанру: динамічністю сюжету, яскравістю конфлікту, виразністю образів, а ще й майстерністю оповіді (усний бо твір!) - все так легко 'стравне', як манна каша для дитини (зрозуміло, і для дорослого). І все те служить для реципієнта задля однієї потреби - пізнати самого себе, свій моральний стан, визначити власні моральні координати в оточуючому світі. Третя теза полягає у тому, що народна казка - багатющий скарб високої моральності. 'Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно і симпатії не потребують ділитися, - писав І.Франко. - Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовности і справедливости, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й просліджувати її великі загадки' [16, c. 74].
Фольклор - це тільки відображення дійсності, відображення, яке мислиться як ілюстрація до тої ж таки дійсності. Отже, і казка у його розумінні є саме такою ж ілюстрацією. 'Через це ми вважаємо, - пише В.Гусєв, - що основною жанровою прикметою казки є відображення деяких суттєвих колізій і конфліктів у сфері соціальних і родинно-побутових стосунків, вирішення яких у конкретно-історичній дійсності виявилося неможливим, через що воно і набуло характеру фантастичної вигадки' [43, c. 124-125]. І далі він додає: 'Ці дві нерозривно пов'язані особливості казки - відображення соціального або побутового конфлікту і фантастична вигадка, яка визначає її жанрову форму, - можуть лягти в основу класифікації самої казки як жанру' [43, c. 125].
Культурні стереотипи виконують функції трансляції, передачі соціального і націокультурного досвіду; на певному рівні мають регуляційно-нормативні функції; їм властиві високорозвинена семіотична функція та ціннісний потенціал, завдяки чому вони задіяні в структурах менталітету й етнічної ідентичності.
2.3 Герої казок різних народів як носії моральних цінностей
У плані дослідження духовної культури, специфіки мислення на Сході радянські дослідники виділяють, наприклад, дві метатрадиції. Це близькосхідно-середземноморська традиція, що охоплює культури від стародавнього Шумера і Єгипту до мусульманського середньовіччя. Це також і індобуддийсько-далекосхідна традиція. Індобуддийсько-далекосхідна метатрадиція у свою чергу складається з індійської і китайсько-японською (далекосхідною) традицій із загальним для них прагненням до гармонійного злиття людини з природою, до з'єднання людини з універсумом, що є кінцевою метою брахманізму, джайнізму, буддизму, індуїзму і даосизму. На уроках відзначають, що у фольклорному творі імена грають важливу роль. “Питання про підбір імен, прізвищ, прізвиськ в художній літературі, про їх структурну своєрідність в різних жанрах і стилях, про їх образні характеристичні функції і тому подібне не може бути проілюстрований небагатьма прикладами.
Існують різні тлумачення поняття текст залежно від того, під якою точкою зору досліджується це поняття. У проекції на наше дослідження, текст - це основна комунікативна одиниця, у формі якої людина реалізує свої думки в процесі мовної діяльності, що володіє комунікативною спрямованістю, інформативністю, цілісністю і іншими характеристиками, внутрішньою структурою і певною прагматичною установкою. У методиці викладання іноземних мов текст розглядається як одна з можливих одиниць навчання.
У різних казках народів світу фрази кліширують, обов'язкові як мінімум триразові повтори. Особливістю народних казок є, частотні повторення цілих епізодів.
Казка з усією своєю інтернаціональністю та повторюваністю у багатьох народів Європи та світу, все ж таки є суто інтимним, неповторним для кожного народу продуктом його творчості. Один з найвизначніших дослідників казки В.Я.Пропп приймав це, зазначаючи, що 'кожний народ має свої національні казки, свої сюжети' та навіть за умови спільності сюжету кожний народ створює національні його форми'.
Оскільки сама реальна дійсність, в казках має більше загальних рис, ніж відмінностей, остільки значення різних мов співпадають в набагато більшому ступені, ніж вони розходяться. У цьому полягає теоретичне виправдання принципу тієї, що «перекладається», яке складає основу процесу міжмовної і міжкультурної комунікації, -явища, до якого залучені носії самих різних мов і культур, і представляє можливість перекладу імен, що говорять. Казкам характерний діалогічний вид оповідання в прозаїчній або віршовано-пісенній, або речитативно-епічна оповідальна форма. Тому казки володіють великою силою емоційної дії на читача.
У казках про тварин, про народних героїв, про міфологічні події розглядаються в типові ситуації.
А кожен з персонажів відтворює якісь строго певні дії, тварини володіють властивостями, рисами вдачі людей. За зовнішньою простотою змісту казок ховаються глибокі ідеї, народні принципи життя і система цінностей, які формують ментальність кожного народу.
Особливості певного соціуму, традицій, унаслідок чого, не дивлячись на схожість структури і навіть сюжетів, казки різних народів мають різне наповнення: склад дійових осіб і їх найменування, характери, вчинки героїв і інше - відповідають традиціям національної культури, релігійним нормам і, кінець кінцем, самосвідомості народу.
Серед їх персонажів переважають дикі тварини і птахи. Домашні ж набагато рідше стають героями казок цих народів.
Загальними персонажами є лисиця, заєць, вовк, ведмідь.
У народних казках знаходить віддзеркалення що оточує даний народ природне середовище: тварини, птахи, рослини і ін. Проте нерідко однією і тією ж твариною казки різних народів приписують різні риси вдачі і особливості поведінки.
Поняття «дао» було ідейною віссю натурфілософії, онтології, етики, медицини, астрології, алхімії і інших природничо-наукових дисциплін Стародавнього Китаю. «Дао як початкова верховна загальність, як великий закон природи і першопричина всього сущого, як вища абсолютна реальність («єдине»), з гігантського шляху-потоку якої народжується феноменальний мир, щоб врешті-решт піти туди і потім з'явитися знов, але вже оновленим, впродовж тисячоліть сприймалося в Китаї як генеральна норма Буття» . «Дао» є незмінною суттю і разом з тим є самозмінним Всесвітом, в якому не існує відмінностей між людськими істотами, «верхом» та «низом», «правим» й «лівим» тощо. Китайські мудреці проводили відмінність між субстанцією і функцією. Як субстанція «дао» -- єдине, виступаюче джерелом змінного багато чого. Як функція «дао»--едине, що має прояви в усьому. У такому розумінні єдине знаходить місце і для «містичного досвіду». Адепти даосизму прагнули пізнати «дао» для злиття з «духовним абсолютом».
Даосизм як аспект єдиної класичної китайської культури з властивим йому інтуїтивізмом і повною духовною розкутістю наклав свій відбиток на розвиток традиційної китайської культури, літератури, поезії, живопису, театру. «Дао» невимовно, воно існує до мови і є іманентним джерелом думки і слова.
Дао-буття, знаходячись в слові як «заєць в пастці», залишається за межами сказаного. Воно утілює безмовність «універсуму», бо ні нерухоме слово, ні мовчання «не може вичерпати межі речей» . Для виразу невичерпності світу необхідне «неймовірне» слово: «слово без слів». «Даоська мудрість» зберігає цілісність світосприйняття, виходячи з умоглядного обгрунтування «магії космічної Влади» . Можна сказати, що даосизм розуміє мир як абсолютну метафору.
Концепція «дао» багато в чому схожа на концепцію «безособового абсолюту», зафіксовану в упанішадах і в текстах буддистів та народних східних казках та філософських системах. Еманація цього «безособового абсолюту» створила видимий мир, і, щоб піти від нього, староіндійські філософи, брахмани, відлюдники і аскети прагнули до злиття з «абсолютом».
Стан містичного єднання з «абсолютом» досягався за допомогою спеціальної системи психофізичних вправ - йоги. Різні ступени йоги слугують для того, щоб досягти вищого стану свідомості (самадхи), коли відбувається збагнення «абсолюту» без допомоги розуму. Зникає свідомість «я», свідомість індивіда, звільнена від бажань і тривог, діє без «оков» тіла і без об'єкту діяльності. Іншими словами, свідомість індивіда розширюється настільки, що він «перестає усвідомлювати самого себе», свідомість у момент з'єднання з «безособовим абсолютом» стає пірожньою. Ось тоді-то і виникає стан свідомості, коли індивід відчуває себе вільним, безсмертним, всемогутнім, звільненим від оков простору, часу, від суперечностей добра і зла.
У більшості перебігу індійської релігійної філософської думки домінує містичний початок, зазвичай властивий всій релігійній системі буддизму. Плотський мир, мов, є обман, ілюзія, «викриттю» якої присвячені проповіді буддистів. Досліджуючи процес буденного мислення, аналізуючи логічний апарат людського пізнання, буддизм прагне показати всю примарність реального світу. Згідно «буддійської мудрості», всі явища цього світу є ілюзорним проявом «єдиної трансцендентної реальності».
Природа цієї «вищої реальності» невыразима, вона пронизує все суще, тому кожна річ, кожна людина є потенційно єдине, ціле. Іншими словами, існування плотського світу, множинності вещей--свидетельство на користь існування внеэмпирического, позбавленого всіх атрибутів «безособового абсолюту», який неможливо виразити словом.
Для того, щоб досягти «звільнення» («прояснення»), потрібно, за вченням Екхарта та за традицією дзэн (дзэнської медитації.), зробити чотири кроки. Перший крок до «звільнення», по Екхарту, -- «відчуженість». Це також перший крок в дзэн. Другий шаг-- «перетворення»: у Екхарта--по образу і подібності бога, у послідовників дзэн--по образу Будди. Традиція дзэн малює десять ступенів «перетворення»: пекло, пожадливість, чуттєвість, битва, турбота, світло, догматизм, нерухомість, співчуття, небуття. Згідно Екхарту, людина, що досягла небуття, зливається з богом, стає єдиносущним боові.
Взаємодія концепцій буддизму з даосизмом і конфунцианською етикою призвела до виникнення дзэн-буддизма (вчення чань) в Китаї на рубежі V--VI вв., який широко розповсюдився на східному світі і зробив вплив на сучасну західну культуру.
Пошук сенсу людського життя є кардинальною цінністю культури, саме «зустріч» людини з культурою дозволяє йому в ході її освоєння створити себе і свій образ. Аналіз основних «зустрічей» людини з культурою виявляє можливість чотирьох ідеальних типів особи: абсурдист (життя не має сенсу, жити в безглуздому мире--жить в злі);
Дієвість людини (сенс життя знаходиться безпосередньо в самому житті, він даний і заданий всією соціокультурною реальністю) ; творець (сенс життя полягає в пошуку цього сенсу, в творчості); фантазер або в певному значенні містик (сенс життя лежить поза життям, цінність має лише відчуття потойбічного, трансцендентного буття).
Мить і вічність, особисте і загальнозначуще, природа і люди - в цій єдності проявляє себе Гармонія. Ідеал гармонії завжди одухотворяв східну народну казку.
Прояснення, осяяння, «розширення» серця супроводжують отримання гармонії зі світом, навіть печаль нерозділеного почуття розчиняється в світлі і теплі радості, розділеної з людьми і природою. Звернемо увагу на те, як в цій цілісності світу безпосередньо «беруть» участь Земля і Небо: на небі вдень стають видно зірки - це і подарунок неба, і одночасна вказівка на духовну споглядальність; жовте листя на землі було живими свідками побачення, і відчуття до них ліричного суб'єкта - відчуття до раптом знайдених друзів.
Що відзначають до гармонії і цілісності мудреці Сходу знали, що «все з'єднується між собою не примушенням, силою, а чуйністю, відгуком» [ с.293].
«Цілісна» людина не протиставляє себе всьому світу, знайдена гармонія проявляє себе в складній, але несуперечливій єдності станів спокою і радості. Східні мудреці допомагають проникати в «трепетні сенси» ідей радості та спокою. «Стояча вода така спокійна, що в ній відіб'ється кожен волосок на нашому обличчі, і вона така рівна, що послужить зразком навіть для кращого тесляра. Якщо вода, будучи спокійною, здатна так розкривати природу речей, то що ж говорити про людський дух. Воно є ясний образ Неба і Землі, дзеркало всіх речей» .
А роздуми про радість закріплені в китайському прислів'ї «Радість є особлива мудрість». Цілісність сприйняття характерна для дитинства, тому що дитина живе поза концепціями і категоріями, довіряючись інтуїції, відчуттям. Сенс має тільки цілісне життя, ніякий набір частковостей її не дає. «Лише ціле, завершене, маючи душу, може відгукуватися іншій душі, всьому світу» [22, 285].
Грігорьбева відзначає, що «людина сам творець своєї долі, від його особистих зусиль залежить його порятунок. Особа, хоча і сприймається, як потік «дхармы», є деяка цілісність.. Особа такий процес, в якому втілені всі світові потенції»[23,c.135].
Початкова гармонія світу відновлюється, здійснюється завдяки людині, якщо вона здатна уникнути однобічності, яка характерна для західного мислення, заснованого на бінарних опозиціях: світло - тьма, душа - тіло, земне, - небесне. Варто повірити, що «в стані неподвійності, зникнення меж між суб'єктом - об'єктом, відчуттям - розумом, в змозі «не-я» досягається вища центрована, стянутость життєвої енергії в одну точку» [ с. 157]. Людство повинне пізнавати не предмети, а перш за все зв'язки, бачити «не одне і інше, а одне в іншому (виділено автором)» [23,с. 137].
«У конфуціанській традиції чоловік має вище, космічне призначення, знаходячись у ряді трьох світових потенцій: Небо, Людина, Земля, втілює зв'язок Неба і Землі, саме у ньому досягає повноти дія інь - янь.» [23, 149].
|
Структурні складові
|
«Момотаро» Японська кзка
|
«Котигорошко» Укр.
|
Моральний імператив
|
|
|
Чудесне народження
|
З персику
|
З горошини
|
Сила добро
|
|
|
Випробовування сили, Підготовка до здійснення подвигів
|
Піти до іншої країни впробувати силу
|
Врятувати братів та сестру
|
Безкорисливість, готовність прийти на допомогу
|
|
|
Мотив
|
«хочу ворогів розігнати»
|
«піду щасття шукати»
|
Щастя -робити щастливими інших
|
|
|
Чудо-помічники
|
Природа (звірі)
|
люди з чудесними можливостями
|
Вірність, Зрада, підлість
|
|
|
Випробовування
|
Природні перепади (чорти)
|
Змії, чорти
|
Здатність перемагати, Сміливість, чесність
|
|
|
Нагорода
|
Скринька зі скарбами
|
Одне з царств
|
Нагорода свідчить про те, що здійснювали не для власної користі
|
|
|
Закінчення
|
Мир і спокій
|
Стає царем
|
|
|
|
Казки, подібні про Момотаро (Momotaro), - безстрашному переможцеві страшних камі (бісів). У казці розповідається як давним-давно жили в будиночку біля річки старий із старою. Раптом вище за течією бухнув у воду персик і, перевертаючись з боку на бік, поплив по річці. - Ах, який прекрасний персик! - вигукнула стара, побачивши його.
Як тільки старий хотів розрізати персик, раптом, - нечувану справу, - зсередини персика пролунав ніжний дитячий голос: 'Почекай, старий!' - і в ту ж мить персик з тріском розвалився на дві половини, і звідти вискочив крихітний хлопчик. Люди похилого віку почали виховувати хлопчика, якому дали ім'я Момотаро, оскільки він вийшов з персика-момо.
Хлопчик Момотаро вирішив перевірити свою силу. Він бився зі всіма бісами, Великий біс кинув свою палицю, сам зламав свої роги і, з'явившись разом з скарбами перед Момотаро, розпластався перед ним на землі, як павук.
Переможець Момотаро отримав нагороду - скарби: плащ-невидимку, шапку-невидимку, чарівне калатало бога щастя Дайкоку, від кожного удару якої виходить золота монета, дорогоцінні корали і перли, а потім, сівши в човен, вони поплили назад, і Момотаро благополучно повернувся з походу.
Казки мають величезне значення в передачі культурних цінностей від одного покоління до іншого, в них міститься мораль і виявляються особливості національного мислення і сам характер нації. У японських казках особливо розкриваються такі поняття, як відчуття прекрасне і любов до природи.
Стародавні китайські казки, легенди, перекази дуже цікаві і змістовні. Можна прослідкувати їх коріння, що йде в глибину минулих часів. Казки - це народний, поетичний твір, один з основних видів фольклору. З виникненням первісної людини і первісного суспільства виникли і первісні казки, міфи, легенди, які передавалися з покоління в покоління. Завдяки писемності багато хто з них зберігся до наших днів. Наприклад, книги “Хуайнаньцзи“, “Чжуанцзи“, “Чуци“ (“Чуськие строфи“), “Люй Чуньцю“, “Гоюй“, “Соушеньцзі“ (“Пошуки чарівників“), “Шаньхайцзін“ (“Записи про моря і гори“) і так далі У цих книгах люди оспівували своє життя і працю, своїх улюблених героїв, доброту і чесність, сміливість і стійкість[45].
В провінції Чжецзян, рахунок років по тваринах встановив сам верховний владика - Нефритовий государ. Він зібрав в своєму палаці звірів і вибрав дванадцять з них. Але запекла суперечка розгорілася, лише коли треба було розставити їх по порядку. Всіх обдурила хитра миша, зумівши довести, що вона найбільша серед звірів, навіть більше вола. Казкою «Про те, як по твариною рахівниць рокам вести почали» і відкривається збірка. Як і легенда про тваринний цикл, інші казки про тварин, записані у китайців, структурні на поясненні особливостей тварин, походження їх звичок або зовнішнього вигляду. У них розповідається, чому ворогують собаки і кішки, чому краб сплюснутий або чому гусаки не їдять свинини. На зміну такого роду казкам, що іменуються в науці етіологічними, приходять забавні історії про витівки звірів, хитрість і винахідливість звіра малого перед звіром великим, який по казковій логіці неодмінно опиняється в дурнях. Найбільше місце в казковому репертуарі китайців і відповідно в даній збірці займають чарівні казки. Вони розпадаються на окремі цикли: оповідання про викрадання нареченої і про визволяння її з іншого світу, про одруження на чудовій дружині і казки про те, як знедолений герой бере гору над злими родичами. Дуже поширені у китайців казки про чудову дружину. У казці «Чарівна картина» герой одружується на діві, що зійшла з картини, в іншій казці дружиною виявляється діва-піон, в третій - Нефритова фея - дух персикового дерева, в четвертій - дівчина-лотос, в п'ятій - дівчина-короп. В країнах Далекого Сходу поширена віра в перевертнів: всякий старий предмет або звір, що довго прожив, може прийняти людську зовнішність: забутий за шафою віник через багато років може перетворитися на віник-перевертень, звір, що прожив тисячу років, стає білим, а що прожив десять тисяч років - чорним, - обидва володіють магічною здібністю до перетворень.
Казки китайців, як і деяких інших далекосхідних народів, відрізняються особливою «приземленістю» казкової фантастики. Дія в них ніколи не відбувається в деякому царстві - тридесятій державі, все незвичайне, навпаки, трапляється, з героєм поряд, в рідних і знайомих казкареві місцях. Розділ побутових казок, серед яких є і сатиричні, відкривається казками «Чарівний чан» та «Красива дружина»; вони структуровані за законами казки сатиричної, хоча головну роль поки що грають чарівні предмети.
У інших казках побутові елементи витіснили все чарівне. Серед них є немало сюжетів, відомих у всьому світі. Де тільки не розповідають казку про дурня, який робить все невлад! На похоронах він кричить: «Тягати вам не перетягати», а на весіллі - «Переддень та ладан». Його китайський «побратим» («Дурний чоловік») поступає майже так само: накидається з лайкою на похоронну процесію, а носильникам розписного весільного паланкіна пропонує допомогти труна донести. Кінчаються такі казки завжди однаково: у російській казці дурень виявляється побитим, а в китайській - його підчіплює на роги розлючений бик.
В новелістичних казках Персії діють реальні герої та події розгортаються реалістично. Героями зазвичай виступають просто люди -- купці, ремісники, селяни та їх дружини. Дуже часто в перських казках описують доброго і гостинного чоловіка, який залишив усе своє багатство синові і заповів йому у випадку нестатку взятися за мотику і зайнятися хліборобством, бо щастя і благополуччя містяться в землі. Дуже поширеним сюжетом перських і особливо українських казок є казки про взаємостосунки між свекрухою та невісткою. Але відмінною рисою є те, що в східних казках частіше невістка знущається зі своєї свекрухи, а в українських - найчастіше навпаки. “Свекруха двадцять два дні просиділа на курячих яйцях, поки не з'явилися усі курчата.”
Слід відзначити, що саме в новелістичних казках найбільш помітні звичаї, традиції певного народу. Наприклад в Ірані є такий звичай - двічі-тричі в рік ходити в паломництво до Мекки. Даний обряд знайшов відображення в казці: “ А коли надумав чоловік піти в паломництво в Мекку, потрібно йому дружину з дітьми на догляд пазі (доглядача) залишити.”.
Ряд казок направлені проти брехливого благородства, чесності та носить явно антиклерикальний характер. Казки такого типу завжди закінчуються перемогою справедливості і висміюванням анти героя.
Персонажі перських казок, їх одяг, поведінка, оточуюче середовище, уявлення, побутові подробиці - все це говорить про те, що вони є одним зі складових елементів народної творчості.
Серед казок Ірану великою популярністю користуються казки про жебраків, крадіїв, розбійників; ці казки знаходили вдячних слухачів ще задовго до розквіту захоплюючого жанру детективно-шпигунських розповідей. Безбородий (кусе) в фольклорі народів Близького Сходу виступає героєм блазнівних новел. Про нього навіть існують цілі цикли казок .
Перемоги, отриманні героями над своїми ворогами, знаходять в казці реальні пояснення і досягаються завдяки хитрості, доцільної поради, щасливого збігу обставин. Іноді в новелістичній казці ворогом героя може бути яка-небудь фантастична істота, наприклад див. Подібний персонаж, що уособлює грубу фізичну силу, не наділяється при цьому розумом та кмітливістю, завдяки чому його легко ошукує герой казки. Новелістична казка викриває тупість, жадобу, боягузтво та інші негативні якості людей, в них осміюється ханжество духівництва. Побутова казка зазвичай соціально загострена і направлена проти панівних експлуататорських класів. Особливу групу складають казки про тварин (сюди відносяться казки про птахів і комах). Найбільш популярними персонажами таких казок є горобець, лисиця, лев, вовк, миша, осел.
Персонажі з тваринного світу уособлюють людей або їм приписуються вчинки, властиві людині.
В багатьох казках Сходу виражена ідея про те, що плоди праці повинні дістатися тому, хто працював. Робимо висновок , що наступним важливим моментом є ідея поваги до праці як до основного джерела добробуту людини.
Герої казок Персії, виходячи з міста, одразу потрапляють у пустелю або степ і роблять зупинку неодмінно поблизу струмка, в затінку дерев. Міста оточені стінами з воротами, біля яких стоять вартові: середньовічні іранські міста огороджували високими стінами.
Працьовитому та миролюбному українському народу доводилось часто обороняти свій квітучий край від ворогів отож у казкових оповідях герої, що боролися з злом щедро обдаровувались визначною силою, красою, відвагою. Наприклад, казка про богатиря Котигорошка, що боровся з змієм, Кирило Кожум'яка, якого боявся лютий змій: „...як затопить хату, то дим аж під небеса 'стелиться, а як вийде на Дніпро мочить кожи -- бо він кожем'яка -- то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму да й учеплюсь за їх, чи витягне то він їх? А йому й байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. От того тільки мені й страшно!”. Але й ворогів наш народ мав неабияких, тому змальовував їх гідними богатирської сили їхніх супротивників - це три, дев'яти-, дванадцятиголові змії.
Казковий простір, подібно до філософського каменя алхіміків, знаходиться всюди: «Кожна людина володіє каменем, він знаходиться скрізь, у кожній речі... але всі його зневажають». Кожен, хто знаходить цей камінь, йде до нього своїм власним шляхом, котрий важко описати, одночасно довгим і коротким, оскільки камінь знаходиться і всюди і ніде, він -- десь всередині. Так і казковий герой, який знаходиться у пошуку, хоча і дивиться завжди на предмет свого пошуку, але приходить до нього несподівано і лише в той момент, коли повністю готовий до цього. Герою легко проникнути у казковий простір, але вибратися звідти часто буває нелегко: під час повернення його переслідують.
«Спочатку кинь рушник,-- з'явиться широка річка, якщо ж баба-яга перейде через ріку і стане наздоганяти тебе, кинь гребінець -- постане густий ліс, крізь нього вона вже не пробереться».
Густий ліс, широка річка, синє море і високі гори відокремлюють один світ від іншого. Вони -- це та безодня, котру може подолати лише герой, а жителі темного світу -- ні.
Світ духів і духовний світ стикаються із звичайним світом, але не змішуються з ним. Згідно з віруваннями будь-якого народу, світ предків знаходиться поруч з нами, але одночасно він незбагненно далекий. Те ж саме можна сказати про світ богів та світ духовних трансформацій.
Незважаючи на відмінності, котрі існують між священними легендами різних народів, ініціація, що повторює у формі обряду священну легенду, завжди містить у собі сходження героя у потойбічний світ, його страждання і воскресіння, котрому передує бій з володарем смерті, з міфічним чудовиськом, проковтування героя змієм, рибою чи іншою істотою, що уособлює собою хаос та стан світу до створення Всесвіту. Герой повинен вмерти, проходячи крізь вогонь і згораючи в ньому, оскільки вогонь спопеляє все тлінне, робить душу сухою та легкою, знімаючи з неї все, що не має первісної божественної природи.
Іншими важливими персонажами тридесятого царства є Кощій Безсмертний і дракон, які, скоріше за все, є іпостасями однієї і тієї ж ролі-функції всередині казкового простору. У битві з головним героєм казки обидва персонажі гинуть. Цей сюжет може відображати ідею передачі «таємного знання», в яке ієрофант утаємничує неофіта, і, з іншого боку, перемогу над смертю, котру уособлюють обидва персонажі.
Георгій Змієборець звільняє з полону дівчину -- символ чистоти і сам стає її покровителем.
Змій охороняє центр потойбічного царства, його володіння оточені вогняною рікою, перехід через яку може означати проходження останніх випробувань, які включають поглинання неофіта міфічною твариною та його появу у новій якості.
Українській казці дивним чином, з великою фантазією народною описуються далекі краї чудові „райські країни”, „тридев'яті царства”, „киселеві береги та молочні ріки”, сади з золотими яблуками з чарівними жар-птицями. Це показує велику фантазійність українського народу, його прагнення до чогось незвичного, чудесного, чарівного.
В українських казках всі ці дивні дари та чудеса можна досягти відвагою та силою, часом „хитрими чарами”, але не лінощами.
Навіть казки про таких собі „дурників”, яким переважно був останній, третій син виявляється найкмітливішим і найсміливішим. Лише він не прагне до мирських багатств, а до чогось вищого. Нехай це кохання до царівни чи допомога нужденному.
Три брати, менший брат -- щасливий дурень; широко розповсюднена і популярна тема, яка об'єднує в собі, властиво, два мотиви: а) дурням щастя, б) менший брат, котрим помітують старші браття, виявляє далеко більше і мудрості, і моральної вартості (відваги, пильності, обов'язковості), тому знаходить прихильників і протекторів і здобуває успіх. Звичайними помічниками простодушного, чесного дурня являються вдячні звірята і особливо чудесний кінь, звичайний секрет його успіхів.”
Українська казка подає нам лицарів, козаків - відважних, сміливих, непоборних богатирів. А помічниками та друзями головних героїв дуже часто є куплені, виручені чи викуплені звірі чи люди. Вернидуб, Варнигора, Крутивус - друзі та помічники героїв теж є уособленням богатирської сили українських лицарів. В казкових оповідях звучить козацька відвага, бринить ніжна душа матері, тішить чуйність, краса, відданість молодої дівчини яка, як у казці „Змієва дочка”, де царева дочка на все ладна піти задля порятунку свого коханого. Викликає гнів читача зрада, ницість, підлість, жадібність, брехня, ледарство - усе це наш безцінний скарб. Якщо народ його втратить то перестане бути народом. Казка доносить нам мудрість про те, що у природі все взаємопов'язано і де збудуєш - там і знайдеш, де зруйнуєш - там втратиш.
Богатирі, що вершать суд і встановлюють правду - це ідеал людської доблесті.
Жіночі ж образи - це любляча мати, дбайлива господиня. В уявленнях народу жінка - як добра богиня, берегиня, помічниця відобразилась у образі дівчини, що доглядала стареньких в „Кривенькій качечці”, роботящої дівчини у казках „Дідова дочка і бабина дочка” та „Кобиляча голова”, а з бабиної гордої та чванькуватої, нахабної та лінивої народ насміхається.
Ще одна тема українських казок - злидні, біда, нещастя. Багато довелося бідувати та терпіти народу, але надії на краще майбутнє не полишав. Тому й казки на цю тему, такі як „Про злидні”, „Правда і Кривда” несуть оптимістичний заряд і надію на щасливе майбутнє.
Велика школа народної моралі закладена у казці „Іван - мужицький син”. Старенька бабуся просить його виконати її прохання для випробування героя. Чи чуйний він до старших, чи добрий.
Бо злі люди не здатні на подвиги. Переконавшись, що таки Іван є справжньою людиною з великим серцем, дарує йому чарівного коня. А дід, який теж допомагає героєві повчає його: „отак, ніколи старих людей не минай, завжди поздоровайся”.
Присутній у казках і образ зеленого чоловічка („Ох”, „Котигорошко”), який наче втілення потойбічного світу і разом з тим дає нам право припустити: а чи не про перевтілення, героя йде мова, перосмислення ним життєвих цінностей. Після якого він набуває нечуваної чарівної сили для виконання подвигів.
Підсумовуючи другий розділ можна зробити такі висновки:
1) Виявлено спорідненість українських казок з казками народів світу;
2) Проаналізовано основних головних героїв казок як носіїв моральних цінностей, їх типажі, вчинки, основні риси;
3) Проаналізовано українські казки та казки народів Сходу;
4) Визначено моральну цінність казок, важливість їх вивчення як засіб досягнення гармонії та цілісного сприйняття всесвіту.
РОЗДІЛ 3. КАЗКА В ШКІЛЬНОМУ ВИВЧЕННІ: ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ЦІЛІСНОГО УЯВЛЕННЯ ПРО СВІТ
Для вивчення у 5 класі ЗОШ за програмою запропоновані такі казки:
- «Летючий корабель»
- «Мудра дівчина»
- «Правда і кривда»
Шкільний аналіз казки, який ми маємо зараз є простим і примітивним, а тому слід виходити на аналіз за університетськими принципами, що виводить на аналіз міфологічних уявлень, є більш складним та глибоким. Аналізуючи казку потрібно розширювати уявлення дітей про мудрість і взагалі світосприйняття.
В шкільному курсі казка розглядається в площині морально-етичних категорій і не звертається увага на міфологічні витоки та універсальні закони. Тому треба відзначити, що казку не тільки на високий рівень вивчення та звертати увагу на універсальні закони (циклічність, гармонія).
Але вікова категорія учнів 5 класу не дозволяє працювати на такому рівні, тому не виключно, що до казкового епосу потрібно звертатися і в старших класах та аналізувати його більш ґрунтовно.
З метою виявлення впливу казок на розвиток дитини та важливості викладання казок різних народів було проведено анкетування у ЗОШ № 40 6-Б класу. В анкетуванні брало участь 42 школяра. Дані анкетування наведемо у вигляді таблиці.
Анкетування Учнів 5-А класу ЗОШ№140 м.Харкова
|
Учні 5-А класу
|
13 анкет
|
|
|
Потрібність казок
|
Всі учні 100 % відзначають корисність казок дітям та дорослим
|
|
|
Корисність казок
|
Казки виховують у слухачів або у читачів почуття любові до Батьківщини і ненависть до її ворогів, повагу до праці і працюючих людей, завзятість у досягненні поставленої благородної мети, вірність даному слову.
|
|
|
Правила життя у казках про добро та зло
|
95% - учнів згодні жити за правилами казок
5% не згодні
|
|
|
Що таке добро та зло
|
90%- учнів вважає, що добро -- поняття моральності, що протилежне поняттю зла, означає безкорисливої допомоги ближньому.
10%-учнів вважає що добро це добрі справи.
Всі учні вважають що Добро та зло -- різні поняття, Добро асоціюється з світлим, з героями.
Зло - з ворогами, негараздами, хоробами тощо.
|
|
|
Поняття мудрість
|
85% учнів вважають мудрість -- володіння знанням, розумінням, досвідом, застосування знання на парктиці.
15%- знаходити вихід зі складного становища.
|
|
|
Що таке щастя
|
Кожен з учнів щастя трактує по-своєму.
Це в першу чергу здоров'я.
Щастя - це тоді, коли тебе люблять (мама, тато, рідні).
Щастя - це коли у тебе є справжні друзі, які завжди готові допомогти тобі у скрутні хвилини.
Щастя - це сім'я і затишок.
Гроші - це теж щастя.
|
|
|
Героїчні вчинки
|
Учні 100% виділи вчинки героїчні(батьків, рідних, кохану)
|
|
|
Улюблені казки
|
Народні -казки- 90%
Авторські казки- 10%
|
|
|
Анкетування Учнів 6-Б класу ЗОШ№140 м.Харкова
|
Учні 6-Б класу
|
42 анкети
|
|
|
Потрібність казок
|
Всі учні 100 % відзначають корисність казок дітям та дорослим
|
|
|
Корисність казок
|
Казки виховують у слухачів або у читачів почуття любові до Батьківщини і ненависть до її ворогів, повагу до праці і працюючих людей, завзятість у досягненні поставленої благородної мети, вірність даному слову.
|
|
|
Правила життя у казках про добро та зло
|
75% - учнів згодні жити за правилами казок
25% не згодні
|
|
|
Що таке добро та зло
|
80%- учнів вважає, що добро -- поняття моральності, що протилежне поняттю зла, означає безкорисливої допомоги ближньому.
20%-учнів вважає що добро це добрі справи.
Всі учні вважають що Добро та зло -- різні поняття, Добро асоціюється з світлим, з героями.
Зло - з ворогами, негараздами, хоробами тощо.
|
|
|
Поняття мудрість
|
80% учнів вважають мудрість -- володіння знанням, розумінням, досвідом, застосування знання на парктиці.
20%- знаходити вихід зі складного становища.
|
|
|
Що таке щастя
|
Кожен з учнів щастя трактує по-своєму.
Це в першу чергу здоров'я.
Щастя - це тоді, коли тебе люблять (мама, тато, рідні).
Щастя - це коли у тебе є справжні друзі, які завжди готові допомогти тобі у скрутні хвилини.
Щастя - це сім'я і затишок.
Гроші - це теж щастя.
|
|
|
Героїчні вчинки
|
Учні 80% виділи вчинки героїчні(батьків, рідних, кохану)
20% патріотичні (Батьківщину)
|
|
|
Улюблені казки
|
Народні -казки- 70%
Авторські казки- 30%
|
|
|
Анкетування Учнів 7-Б класу ЗОШ№140 м. Харкова
|
Учні 7-Б класу
|
17 анкет
|
|
|
Потрібність казок
|
Всі учні 100 % відзначають корисність казок дітям та дорослим
|
|
|
Корисність казок
|
Казки виховують у слухачів або у читачів почуття любові до Батьківщини і ненависть до її ворогів, повагу до праці і працюючих людей, завзятість у досягненні поставленої благородної мети, вірність даному слову.
|
|
|
Правила життя у казках про добро та зло
|
65% - учнів згодні жити за правилами казок
35% не згодні
|
|
|
Що таке добро та зло
|
75%- учнів вважає, що добро -- поняття моральності, що протилежне поняттю зла, означає безкорисливої допомоги ближньому.
25%-учнів вважає що добро це добрі справи.
Всі учні вважають що Добро та зло -- різні поняття, Добро асоціюється з світлим, з героями.
Зло - з ворогами, негараздами, хоробами тощо.
|
|
|
Поняття мудрість
|
75% учнів вважають мудрість -- володіння знанням, розумінням, досвідом, застосування знання на парктиці.
25%- знаходити вихід зі складного становища.
|
|
|
Що таке щастя
|
Кожен з учнів щастя трактує по-своєму.
Це в першу чергу здоров'я.
Щастя - це тоді, коли тебе люблять (мама, тато, рідні).
Щастя - це коли у тебе є справжні друзі, які завжди готові допомогти тобі у скрутні хвилини.
Щастя - це сім'я і затишок.
Гроші - це теж щастя.
|
|
|
Героїчні вчинки
|
Учні 85% виділи вчинки героїчні(батьків, рідних, кохану)
15% патріотичні (Батьківщину)
|
|
|
Улюблені казки
|
Народні -казки- 75%
Авторські казки- 25%
|
|
|
Анкетування Учнів 10-В класу ЗОШ№140 м. Харкова
|
Учні 10-В класу
|
12 анкет
|
|
|
Потрібність казок
|
Всі учні 100 % відзначають корисність казок дітям та дорослим
|
|
|
Корисність казок
|
Казки виховують у слухачів або у читачів почуття соціалізації, пристосуванню до думов суспільства, щоб забути про доросле життя», «тому що в казках добро перемагає зло і це додає людям упевненість, навіть якщо це відбувалося в нереальному житті», любові до Батьківщини і ненависть до її ворогів, повагу до праці і працюючих людей, завзятість у досягненні поставленої благородної мети, вірність даному слову.
|
|
|
Правила життя у казках про добро та зло
|
35% - учнів згодні жити за правилами казок
65% не згодні
|
|
|
Що таке добро та зло
|
75%- учнів вважає, що добро -- поняття моральності, що протилежне поняттю зла, означає безкорисливої допомоги ближньому.
25%-учнів вважає що добро це добрі справи.
Всі учні вважають що Добро та зло -- різні поняття, Добро асоціюється з світлим, з героями.
Зло - з ворогами, негараздами, хоробами тощо.
|
|
|
Поняття мудрість
|
70% учнів вважають мудрість -- володіння знанням, розумінням, досвідом, застосування знання на парктиці.
20%- знаходити вихід зі складного становища.
10%- гармонійність існування людини у суспільстві, Всесвіті
|
|
|
Що таке щастя
|
Кожен з учнів щастя трактує по-своєму.
Це в першу чергу здоров'я.
Щастя - це тоді, коли тебе люблять (мама, тато, рідні).
Щастя - це коли у тебе є справжні друзі, які завжди готові допомогти тобі у скрутні хвилини.
Щастя - це сім'я і затишок.
Гроші - це теж щастя.
|
|
|
Героїчні вчинки
|
Учні 90% виділи вчинки героїчні(батьків, рідних, кохану)
10% патріотичні (Батьківщину)
|
|
|
Улюблені казки
|
Народні -казки- 85%
Авторські казки- 15%
|
|
|
Підсумовуючи опитування можна зробити висновок про позитивний вплив викладання казок. Казки навчають дітей принципам моральності, виховують почуття добра та зла, допомагають зрозуміти поняття «щастя», «мудрість», «любов». Казки виховують любов до близьких та Батьківщини. Тому безумовно необхідним вважається викладання казок школярам молодших класів.
При визначенні актуальності теми даної роботи, вже указувалося на роль і значення казки в житті сучасної людини, особливо молоді. Для цього було проведено анкетування серед школярів 5, 6 класів, були проаналізовані матеріали з досвіду роботи вчителів при вивченні казки на уроках, а також особисті спостереження і враження. Почнемо з останнього.
Як і всіх дітей з моменту усвідомлення світу і себе в світі автора даної роботи цікавили казки; і сприймалися вони як дійсність, як правда життя, аж до віри в можливість вплинути на розвиток подій в казці. Бабуся мені розповіла, що будучи дворічною дівчинкою, при прогляданні мультиплікаційного фільму в той момент, коли вовк женеться за оленем, я раптово стривожилася і рішуче зажадала вимкнути телевізор. Таким чином дитина рятувала оленя. І таких випадків, пов'язаних з читанням казок, можна привести багато. Тобто, у дитини виявляються закладене від народження співпереживання На жаль, поступово під впливом фільмів жахів, бойовиків, де насильство перетворюється на форму розваги, коли дії героя замінюють суть того, ради чого він так поступає, і вже не добро і зло стають предметом осмислення дійсності, а захоплення красиво виконаними трюками, ці кращі прояви людського «я» пропадають, відходять на другий план. І в школі при вивченні казок в звертається увага на міфологічне та історичне коріння казки, а не на її виховне значення.
Про відношення до казки, розумінні її сучасною молоддю можуть свідчити результати опиту учнів. Природно, що це дослідження не може претендувати на серйозні і вичерпні висновки, але загальні тенденції, ймовірно, можна прослідкувати. Питання для анкети були поставлені в узагальненій формі, без можливих варіантів відповідей, спеціально, щоб з'ясувати безпосередньо знання і міркування учнів без підказки.
Отже, кому більше потрібні казки - дітям або дорослим?
Що вчаться 5 класів віддають пріоритет дітям, хоча не позбавляють такої можливості дорослих.
У шестикласників вже не спостерігається такої переваги для дітей, а десятикласники вважають, що казки корисно читати однаково і дітям, і дорослим. Можливо, тому, що вони вже себе відчувають дорослими, а казкою продовжують цікавитися?
А ось чим же мотивують опитані, чому дорослим корисно звернутися до казки? У всіх групах більшість схильна до того, що казки допомагають «відпочити, розслабитися, пригадати дитинство, розважитися». Але є і інші міркування, що свідчать про розуміння значення казки в пізнанні дійсності: «Дорослі теж потребують допомоги, в раді, а в казці завжди є повчальний сенс, який підходить і дорослим, і дітям». «Якщо у дорослого виникла складність, в казці є аналогічний випадок», «щоб діти були розумними», - так відповідають п'ятикласники.
А ось цікава думка, висловлена учнем 7 класу: «...вони [дорослі] іноді дуже дорослі, їм пора розвинути уяву». Або відповідь іншого семикласника: «Тому що в них прихований сенс і його потрібно розгадати». Це свідоцтво серйозного, вже осмисленого підходу до казки.
Десятикласники ж більше схильні до того, що до казки дорослому потрібно звернутися, «щоб забути про доросле життя», «тому що в казках добро перемагає зло і це додає людям упевненість, навіть якщо це відбувалося в нереальному житті», а також «тому що в казках можна зрозуміти свої помилки». Як видимий, до десятого класу зростає частка прагматичного підходу навіть до казки.
Більшість учнів різного віку згодні, що казка «вивчає життя і як правильно жити», учать добру. А ось чи готові самі учні слідувати правилам добра і зла? Багато учнів утримуються від відповіді або зізнаються, що «не зовсім» готові жити по таких нормах. Щодо добра, зла, мудрості, щастя - головних етичних категорій, які стають ідейною спрямованістю казки, - учні демонструють егоїстичніший підхід. Поняття мудрості обмежується кількістю знань (інформації) і умінням застосувати їх на практиці, а щастя полягає в благополуччі, в багатстві, грошах, здоров'ї, сім'ї. І на подвиг пішли б лише ради близьких людей, сім'ї, улюбленої людини.
І лише декілька п'ятикласників сказали, що зробили б це ради загального блага. Такі тенденції природні і показові для сучасного світу. Це можна знайти і в казці, але тільки якщо не заглиблюватися в її коріння, в дійсний сенс.
При вивченні казок в школі, вчителі часто дають таким, що вчиться завдання самим скласти казку, при цьому за основу брати сюжети з сучасного життя, але обов'язково строго слідувати структурі і стилістиці народної казки. Аналіз казок, написаних що вчаться в різні роки, починаючи з 60-х рр. XX в. І до сьогодні дозволяє зробити цікаві висновки.
Так в у 60-і роки ХХ століття на уроках , як правило, зверталися до сюжетів з життя школярів, слідували затвердженню таких норм моралі, як чесність, відповідальність, виконання своїх обов'язків (для школяра - вчитися добре), сміливість.
У такій казці, герой - недбайливий школяр, щоденник, зошити якого вирішили втекти від свого господаря. Далі сюжет розвивається згідно законам побудови казки з фантастичними пригодами в процесі подорожі героя у пошуках скривджених утікачів. І природно - благополучний кінець, що свідчить про те, що хлопчик, пройшовши випробування, усвідомив необхідність жити згідно етичним законам.
Казка, написана на початку XXI століття, називається «Пригоди бізнесмена». Відповідно героями стають люди, що живуть в умовах розвитку приватного підприємництва, і конфлікт казки теж пов'язаний з проблемами виживання в світі жорстокої конкуренції. Але оскільки це казка, то предметом осмислення стають не брудні махінації руйнівників фірми, а знов же казкові, фантастичні ситуації, які примушують героя діяти. Йому на допомогу приходять казкові персонажі. Звичайно, сучасному героєві достатньо і світивши, щоб перемогти в поєдинку злого царя підземного царства. Це не те, що важкий бій Катігорошка із змієм або інших героїв народних казок. Але головне - герой діє, вступає в боротьбу. Правда, це він робить і перемагає ради особового благополуччя. Що ж, це теж показник часу, і як вже наголошувалося за наслідками опиту сучасних школярів, прагматична спрямованість в моральному імперативі сьогодні переважає (ради себе, близьких, а не ради блага всіх).
Аналіз казок різних народів, зокрема японських і східнослов'янських, показує, що такі якості, як співпереживання, уміння зрозуміти, поспівчувати і допомогти другу, як спрямованість на благо для інших - основне, що характеризує позитивного героя і призивають читача на фундаментальні думки про мироустройстве. І ще, діти читають казки різних народів, і це якраз те, що необхідне на сучасному світі, щоб зрозуміти, що в казці закладені не факти з життя окремого народу, а витоки моральних, духовних основ всього людства.
Вивчення казок сприяє формуваню свідомості єдності людства для вирішення таких проблем, як націоналізм, расизм, майнова нерівність, різносторонньому вихованню дітей.
Світ казки неосяжний:
· він глибокий і безмежний, його населяють різні звіри і птахи;
· його моря безмежні та зірки необчислені;
· його краса зачаровує, але небезпека чекає на кожному кроці;
· світ наповнений радості та печалі, і образ передаються за допомогою власних імен, мають специфічно прозорий зміст і характеризують та розкривають сутність героїв.
Вигадані імена і явища чарівного світу є такими, що промовляють до читача, тобто несуть спеціальну конотацію. Конотація - додаткове, супутнє значення мовної одиниці або категорії. Вона включає семантичні і стилістичні аспекти, пов'язані з основним значенням. Спорідненість казок - це не вихід на універсальні закони. Тому ми пропонуємо план-конспект уроку «Спорідненість українських казок з казками народів світу» та «Мудрість народної казки на прикладі українських та японських казок».
Урок № 1. СПОРІДНЕНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КАЗОК З КАЗКАМИ НАРОДІВ СВІТУ
Мета:показати учням спорідненість українських казок з казками народів світу, а саме: з російською народною казкою «Василина Премудра» та арабською народною казкою про Синдбада-Мореплавця; розкрити прагнення всіх народів , світу до перемоги добра над злом, про втілення мудрості, кмітливості людини; розвивати творчі здібності учнів, їх фантазію; вміння висловлювати власні міркування про зміст казок, виховувати повагу до фольклорної спадщини не тільки українського, а й інших народів світу.
Тип уроку: урок-спостереження.
Обладнання: збірки казок народів світу, ілюстрації, дитячі малюнки.
Організація класу
Актуалізація опорних знань. Бесіда
Що таке казка? Яка її будова та особливості?
Чи такий жанр усної народної творчості існує тільки в українському фольклорі? Чи відомі вам казки інших народів?
Які казки інших народів світу люблять читати у вашій сім'ї? Чим вони вас захоплюють?.
4.Які казки народів світу вам відомі? Назвіть їх. Що у них спільного з українськими народними казками, а що відмінне?
III.Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу
1. Оголошення теми, мети уроку, їх мотивація.
2. Робота в групах. Проведення вікторини.
За певний час учні першої групи записують головних героїв українських народних казок, а учні другої групи -- російських народних казок: Перемагає та група, яка наведе більше прикладів.
3.Бесіда.
1) Чим відрізняються герої українських народних казок від російських? (В українських народних казках відсутні такі герої, як Баба-Яга, Кощій Безсмертний, але існують Змій та Відьми.) А чим схожі позитивні герої казок різних народів між собою? (Тим, що вони сміливі, відважні, крім усього, вони мудрі, можуть знайти вихід із будь-якої складної ситуації. Казки всіх народів ., закінчуються перемогою добра над злом.)
3 якими народними казками інших народів ви знайомилися на уроках зарубіжної літератури? Чи вони вам сподобалися? Чим?
(«Василина Прекрасна» та арабська народна казка про Синдбада-Мореплавця. Звичайно, вони учням сподобалися цікавим змістом та тим, що в них перемагає добро над злом.)
Перекажіть коротко зміст казки «Василина Прекрасна» та охарактеризуйте головну героїню твору, звертаючи увагу на її життя. Розкажіть про головного героя казки, Синдбада-Мореплавця. Які пригоди довелося пережити йому під час подорожей. Проаналізуйте, з яким образом українських народних казок, що ми вивчали на уроках, схожі герої цих, казок? Чим? Що народ хотів втілити у даних образах, наділяючи їх такими рисами? (Синдбад-Мореплавець, і Василина Прекрасна втілюють ту ж саму мудрість, кмітливість людини, демонструють перемогу розуму, його силу, що і героїня української народної казки «Мудра дівчина». Звичайно, цими образами народ показує, що найбільше багатство людини -- розум. Саме за допомогою нього людина, не дивлячись на те, багата вона, чи бідна, має авторитет серед інших людей, її поважають та прислухаються до її думки.)
7) У яких ситуаціях проявляється мудрість, кмітливість героїв казок? Чим вони викликані? (Усі герої цих казок живуть своїм життям. Але коли вони зустрічаються зі злом, то саме у цих складних ситуаціях проявляються їхні риси характеру, їхня мудрість. З їх допомогою вони з честю виходять з даної ситуації.)
4.Висновок учнів..
Усі ці казки схожі між собою тим, що в образах їх головних героїв втілено думку про те, що головним багатством кожної людини є її розум. не важливо, чи ця людина має багато грошей, чи у неї їх зовсім немає. людина повинна мати розум. Лише за допомогою нього вона зможе перемогти зло, яке ще досі панує у світі.
IV.Робота з розвитку творчих здібностей учнів, їх фантазії
1.Бесіда.
Ви ознайомилися з українськими народними казками та з деякими казками народів світу. Розкажіть, на які власні міркування наводять вас дані твори? (Учні висловлюють власні міркування про зміст казок.)
А чи можемо ми сказати те, що казки є деяким відображенням випадків із сучасного життя? (Учні проводять аналогію із сучасним життям. Учитель доповнює їхні роздуми, корегує.)
2.Робота в групах..
Група «Художники». Усно намалюйте уявну картину, яка перед вами постала, коли ви читали будь-яку казку.
Група «Відгадай». Створити усний опис головного героя, якийсь уявний епізод з будь-якої. казки так, щоб інші учні класу змогли легко відгадати цю казку. Мета досягнута тоді, коли учні швидко й точно зрозуміли, про яку казку йдеться.
Група «Ми -- актори». Вибрати будь-який епізод з казок, підготувати його та розіграти в ролях перед учнями класу.
Група «Критики». Розглянути малюнки, які підготували учні класу на урок, та об'єктивно оцінити їх.
Група «Мислителі». Скласти роздум про те, чому на світі існує добро і зло, правда і кривда, красиве і потворне. Добре це чи погано.
Група «Казкарі». Скласти власну казку, де б добро перемагало зло.
Учні працюють над завданнями, а потім відстоюють свою точку зору перед однокласниками, коментують свої відповіді, демонструють свою творчість, уміння, фантазію.
V.Висновок. Метод «Мікрофон»
Чого навчають казки? До чого спонукають?
Яка роль казки у житті людини?
Чого я навчився (навчилася), читаючи дані казки?..
Як я змінюся після вивчення даного матеріалу? До чого буду прагнути?
Підсумок, оцінювання
Домашнє завдання
1. Повторити з теорії літератури поняття «Казка»..
2. Підготувати усне власне міркування про зміст казок.
УРОК № 2 МУДРІСТЬ НАРОДНОЇ КАЗКИ НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЯПОНСЬКИХ КАЗОК
Мета: Проаналізувати українські та японські казки «Кензо Переможець», «Котигорошко» та «Момотаро» та з'ясувати спільні риси, що наявні казкам різних народів; залучати учнів розмірковувати над універсальними законами життя, що закодовані у казках; допомогти усвідомити поняття «мудрість», «щастя», я к має людина добиватися щастя, якими рисами характеру потрібно володіти, щоб стати мудрим; виховувати формування вміння синтезувати знання шляхом порівняння вияву універсальних законів людського буття в казках різних народів.
Тип уроку: урок-вивчення нового матеріалу.
Обладнання: тексти казок.
Хід уроку:
І.Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань:
1) які казки ви читали?
2) Чи схожі українські казки з казками різних народів?
3) Які казки більш схожі між собою українські та російські чи українські та …. Чому? Поясніть.
4) Що закладено в усній народній творчості зокрема в казці (мудрість).
5) А що таке мудрість? (згадати казку «Мудра дівчина»)
6) Уявлення мудрості та щастя за анкетами(сприйняття дітей цих понять).
Сьогодні на українській мові ми з вами спробуємо дати визначення цьому поняттю.
Навести вислови про мудрість(можливо визначення зі словника) або «мудрість-найкраще багатство »и т. і.
Зрозуміти це поняття нам допоможе казки і не тільки українські, тому що різні народи сприймають мудрість по різному.
ІІІ. Сприйняття й усвідомлення нового матеріалу.
1) Знайомство з казкою «Кензо-Переможець»
2) Бесіда за змістом.
а) Що найбільш вразило?
б) Заради чого йде на подвиг герой?
- здобути мудрість щастя.
- показати хоробрість
в) Що з переліченого ви вважаєте найбільш важливим для людини?(привести до мудрості).
г) Розсудливі люди казали герою: «Навіщо тобі ризикувати життям?»
Які риси потрібно мати, щоб піти на подвиг заради інших?(перелічити за змістом казки).
Ще один японський герой мав такі риси характеру, які ви перелічили. Це Момотаро.
Дати короткий зміст «Момотаро».
д) Згадайте українські казки. Чи є в нас такі герої?
Щоб переконатися наскільки казки споріднені згадаймо «Котигорошко».
-надати таблицю «Додаток»(порівняльна характеристика «Котигорошко» й «Момотаро»).
е) Що спільного між казками на основі цієї таблиці.
ж) Чи мудро йти на подвиг заради інших
ІV. Підсумок
Мудра та людина, що шукає щастя не для себе, а для інших.
Котигорошко робить щасливими інших. І коли він стає королем, то одержує своє щастя, тому що зробив щасливими інших людей.
А чи знають сьогодні ці закони? «Турбуючись за щастя іншого, знаходиш своє власне»
Чому?
Тобто мудрість виявляється в тому, щоб зробити щасливим іншу людину і різні народи однаково сприймають це поняття.
V. Домашнє завдання.
Написати власну казку про сьогодення. Як ти зробив щасливим іншого.
Підсумовуючи проведені заходи та запропоновані уроки слід зазначити, що лише в системі освіти, що розвивається та виходить на світовий рівень, на приєднанні до світової освітньої спільності можна реформувати систему навчання; зокрема змінювати навчальну програму загальноосвітніх школах, пропонувати нові підходи до вивчення казок, вивчати народний епос різних країн світу у старших класах.
1) Проведене дослідження показало великий інтерес дітей до вивчення казок народів світу, виявило вплив казок на формування у дитячій свідомості основних загальнолюдських цінностей.
2) Казки дозволяють усвідомити поняття «щастя», «мудрість», «добро», «зло» тощо.
3) Учні старших класів не заперечують корисність вивчення казок у старших класах.
4)Запропоновані уроки дозволяють вивчати казки, що не входять до навчальної програми, казки інших народів, що розширює світогляд та дозволяє більш ширше зрозуміти основи буття.
ВИСНОВКИ
Аналізуючи феноменальний витвір духовності етносу, нації, - а таким є народна казка, -намагання розкрити сутність мистецького явища методом космополітичних універсалій марна. Вважаємо, що для осмислення сутності народної казки як жанру фольклору у світовому казкознавстві ХХ ст. компаративістська, антропологічна, психоаналітична, структуралістська теорії створили тільки каталог художньої фактури творів, тільки передумови для дальшої праці.
Казки є в усіх народів світу і всі вони, зрозуміло, віддзеркалюють морально-етичний ідеал свого творця - етносу, нації. Саме цей морально-етичний ідеал, в якому втілені найфундаментальніші уявлення про моральні якості і вимоги щодо людських взаємин (бути чесним, милосердним, не красти, не вбивати, допомагати в біді, говорити правду, дотримувати слова, захищати слабшого і т.д.), ідеал, в якому винагороджується сміливість, великодушність, скромність, працьовитість, побратимство і т. ін., що складає зміст загальнолюдської моралі, - саме цей ідеал найбільше споріднює казки всіх народів світу, навіть тих народів, що перебували на віддалених ступенях цивілізаційного розвитку.
Явище традиційних сюжетів як усталених структурно-семантичних утворень є спільним для усної та писемної словесності. Спільність явища визначає спільні риси побутування та націоналізації традиційних сюжетів для фольклору й літератури, причому як взаємопов'язаних процесів в обох формах національної словесності. Взаємопов'язаність процесів і аспектів побутування традиційних сюжетів у національній словесності пояснюється тим, що вплив засад націоналізації окреслює особливості такого побутування (рівень трансмутаційних змін, рівень традиціоналізації у національній культурі, рівень рецепції), а також дифузність існування традиційних матеріалів у обох формах словесності (традиційні матеріали як метатекст, у якому важко визначити суто фольклорні чи суто літературні типи традиційних сюжетів). Традиційний сюжет як усталена структура у своєму інваріантному значенні має у собі прояви прив'язаності до певних конкретно-історичних і національно-специфічних параметрів, що вимагає спеціальних умов для його входження у національну словесність (при запозиченні) або в іншу культурно-історичну епоху (при використанні національних традиційних сюжетів). Спеціальні умови входження забезпечуються через ряд національно-специфічних чинників, які впливають на всі структурно-семантичні рівні традиційного сюжету, на його зміст, на традиційну форму (сюжетна структура, жанрова атрибуція, характер конфлікту, система персонажів у їх зв'язках) і на мовно-стилістичні параметри.
Спільність явища традиційного сюжету для фольклору й літератури визначає спільність об'єктивних національно-специфічних засад для усної та писемної словесності. Особливості різних форм національної словесності визначають характерні риси й аспекти проявів національно-специфічних чинників у фольклорі та літературі. Для фольклору характерними рисами є:
· обов'язковість і всезагальність проявів усіх національно-специфічних чинників, названих вище, що пов'язано з умовною відсутністю фіксованого авторства;
· вписування традиційного сюжету до оригінальної національної фольклорної системи у зв'язку зі специфікою, яка відрізняється від системи національної літератури та від фольклорних систем інших народів.
· для кожного народу усна народна творчість - цінний набуток. В ній знайшли втілення найзаповітніші мрії, помисли, сподівання багатьох поколінь.
· Серед розмаїття фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей.
· Казки досить повно й історично правдиво відображають шлях розвитку людини. В них яскраво висвітлюються ознаки матеріалістичного мислення людей, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ, удосконалити знаряддя праці. Фольклор багатошаровий в тому сенсі, що кожна фольклорна пісня, казка, оповідь зберігає різні історичні пласти, але ці пласти, зокрема будь-які нововведення, інтегруються, підсумовуються в певні стабільні структури.
Приведений компаративний аналіз дає змогу зробити висновок, що герої українських казок мають риси притаманні всім героям, ці риси можна назвати загальними. Це розум, хитрість, рішучість, сміливість, пристосованість, потреба подолання невдачі.
Герой Східних казок (китайських, японських) також має загальні риси - сміливість, рішучість оптимізм, чуйність, працьовитість, винахідливість, активність, жвавість, турбота про інших, бажання отримувати задоволення від спілкування з протилежною підлогою, прагнення до дружби, симпатія до інших, бажання зближувати між собою.
Невластиві героєві потреба в агресіях емоційною, вербальною і фізичною асоціальною, потреба в деструкції, домінування, потреба керувати, пасивність, прояв коливання настрою, самота, відкидання інших, відстоювання своїх прав.
Основною темою українських та східних народних казок є боротьба добра і зла. Народні казки зазвичай оптимістичні, тому герої завжди перемагають. Казки виховують у слухачів або у читачів почуття любові до Батьківщини і ненависть до її ворогів, повагу до праці і працюючих людей, завзятість у досягненні поставленої благородної мети, вірність даному слову.
Отже українська казка як і казка Сходу є глибоко моральною та повчальною. В кожній казці оповідається про життєві події та пригоди героїв, казка є маленькою частинкою у морі багатого українського фольклору. Вона несе у собі мудрість всього народу, що відточувалась поколіннями і не може бути не повчальною.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Рудченко И. Предисловие // Народные южнорусские сказки. Выпуск 1. Издал И.Рудченко. Киев, 1869. С. V-XI.
2. Народные южнорусские сказки. Выпуск 2. Издал И.Рудченко. Киев, 1870.
3. Сиваченко М.Є. Іван Рудченко як збирач і публікатор українських народних казок // Сиваченко М.Є. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. Київ, 1974. C. 337-401.
4. Гнатюк В. Народні байки. Львів, 1918.
5. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1986. Т. 50.
6. Грушевський М. Передмова // Етнографічний збірник. Львів, 1895. Т. І. C. VII-VIII.
7. Франко І. Галицькі народні казки / В Берлині пов. Бродського із уст народа списав О.Роздольський. Впірядкував і пірівняння додав І.Франко // Етнографічний збірник. Львів, 1895. Т. І. C. 1-3.
8. Чубинский П. Малорусские сказки // Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Петербург, 1878. C. 3-5.
9. Староруські оповідання. Вибрав і переповів І.Франко. Львів, 1900.
10. Бодянський О. Наські українські казки запірожця Іська Матиринки. Видав і пояснив Іван Франко. Львів, 1903.
11. Гнатюк В. Українські народні казки. Переднє слово. Львів, 1913. Цит. за виданням: ЗНТШ. Нью-Йорк, 1981. Т. 201.
12. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1979. Т. 20.
13. Галицько-руські анекдоти. Зібрав Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. - Львів, 1899. - Т. VI.
14. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1986. Т. 50. С. 328-329. Йдеться про друге видання 1884-1896 рр. праці американського літературознавця і фольклориста Ф.Чайльда (1825-1896).
15. Українські народні байки: (Звіриний епос). Зібрав Володимир Гнатюк. Львів: Накладом Наук. тов. імені Шевченка, 1916. Т. І-ІІ (Етнографічний збірник; Т. 37-38).
16. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1.
17. Андреев Н.П. Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Ленинград, 1929.
18. Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка. Составители: Л.Г.Браг, И.П.Березовский, К.П.Кабашников, Н.В.Новиков. Ленинград, 1979.
19. Пропп В.Я. Морфология сказки. Ленинград, 1928 (перевидано 1969, перекладено іноземними мовами).
20. Мелетинский Е.М. Герой волшебной сказки. Москва, 1958.
21. Франко І. Лист до А.Ю.Кримського 17 квітня 1895 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1986. Т. 50. С. 39-40.
22. Русское народное поэтическое творчество: Пособие для вузов / Под общей ред. П.Г.Богатырева. 2-е изд. Москва, 1976. С. 6-7, 179.
23. Аникин В.П. Русская народная сказка. Пособие для учителей. Москва, 1959.
24. Аникин В.П., Круглов Ю.Г. Русское народное поэтическое творчество. Москва, 1983. С. 138, 140, 232-233.
25. Див.: Кравцов Н.И., Лазутин С.Г. Русское устное народное творчество. Учебник для филол. ф-тов ун-тов. Москва, 1977. У цьому, як і в його другому, виправленому виданні 1983 р. про анекдоти і не згадується.
26. Гусев В.Е. Эстетика фольклора. Ленинград, 1967.
27. Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. Санкт-Петербург, 1994.
28. Сухобрус Г. Українська оповідальна творчість // Українські народні казки, легенди, анекдоти. Київ, 1957. C. 3-29.
29. Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. Київ: Наукова думка, 1979. C. 9-44.
30. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. Київ, 1987. А також низка її публікацій цих років.
31. Фядосік А.С. Беларуская сацыяльна-бытавая казка. Мінск, 1995.
32. О систематизации сюжетов сказок восточных славян и сравнительном их изучении // Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка. Составители: Л.Г.Браг, И.П.Березовский, К.П.Кабашников, Н.В.Новиков. Ленинград, 1979. C. 3-28.
33. Dorson R.M. Current Folklore Theories // Current Antropology. V. 4. 1963. № 1, February.
34. Казки про тварин. Упірядкування, вступна стаття та примітки І.П.Березовського. Київ, 1976.
35. Казки про тварин. Київ, 1979.
36. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. Київ, 1949.
37. Колодзінський М. Українська воєнна доктрина. Торонто, 1957.
38. Літопис руський. Київ, 1989.
39. Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ, 1981. Т. 34.
40. Kolberg O. Pokucie. Krakуw, 1889. Cz. IV. Названа казка тут під № 2. У виданні: Кольберґ О. Казки Покуття. Ужгород, 1991 ця казка вилучена, бо у ній 'наявні релігійні мотиви (№ 2)', 'що не дає змоги публікувати' (с. 322).
41. Dьrrenmatt Fr. Theater-Schriften und Reden. Zьrich: Verlag der Arche, 1966.
42. Грушевський М. Казка // Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1. С. 330-368.
43. Ващенко Н.Н. Символика образов животных в китайских сказках // Народная культура Сибири. - Омск, 1998. - С. 152-155.
44. Ващенко Н.Н. Функции животных в китайских волшебных сказках // Вопросы фольклора и литературы. - Омск, 1999. - С. 6-15.
45. Ващенко Н.Н. Этнографизм китайских сказок // Народная культура Сибири : материалы IX науч.-практ. семинара Сиб. регион. вуз. центра по фольклору. - Омск, 2000. - С. 43-47.
46. Каждан Л.М. Мистические учения и сказания о волшебных землях : Китай, Индия, Россия // Материалы конф. аспирантов кафедры всеобщей истории РУДН. - М., 2003. - Вып. 2. - C. 20-24.
47. Репнякова Н.Н. Взаимодействие семантического и функционального полей образа животного в китайских народных сказках // Народная культура Сибири. - Омск, 2001. - С. 103-111.
48. Репнякова Н.Н. Волшебные дарители, помощники и чудесные предметы в китайских народных сказках // Там же. - 2004. - С. 111-115.
49. Репнякова Н.Н. Система образов животных в Китайских народных сказках : автореф. дис. ... канд. филол. наук / Репнякова Н.Н. ; [Челяб. гос. ун-т]. - Челябинск, 2001. - 19 с.
50. Рифтин Б. Герои и сюжеты китайских сказок // Китайские народные сказки. - М., 1972. - С. 5-24.
51. Рифтин Б. Предисловие // Сказки Китая. - М., 1993. - С. 7-20
52. Персидские сказки. Перевод Р.Алиева, А.Бертельса и Н.Османова,М., ИВЛ,1958.- С.379.
53. Персидские народные сказки. Под редакцией Брагинского, М., 1987.- С.24.
54. Дивна сопілка. Українські народні казки. Львів , 1989.- С.12.
55. Українські народні казки. К., “Дніпро”, 1987.- С.16.
