Особистість Богдана Хмельницького як полководця та державного діяча

/

/

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що на стадії національного відродження в Україні підвищується інтерес до національної ідеї. До такої титанічної постаті, якою є Богдан Хмельницький, зверталися неодноразово, всебічно досліджуючи його життя. Проте, тема даної курсової роботи залишається актуальної і сьогодні. Цей факт можна пояснити величезним вкладом Хмельницького в розвиток української державності, української національної ідеї, що отримала своє продовження у наступні роки, формувалась і далі. За часів Хмельниччини сформувалися і державотворчі ідеї і перші кроки їх реалізації, які безпосередньо здійснював гетьман і його оточення. Богдан Хмельницький виражав українську національну ідею, йому належить заслуга відновлення державності на Україні. Під булавою козацького полководця об'єдналися ледве не всі стани суспільства. Авторитет його сягнув значних висот. Не можна применшувати й досягнень Хмельницького як полководця, адже саме йому належить формування армії та вміле керівництво нею на полях битв війни.

Богдан Хмельницький був видатним політиком і дипломатом, державним діячем, він ввібрав у себе усі тодішні надбання українського менталітету: державної мудрості, мужності, гострого розуму, що поєднувався із тверезим розрахунком та великою хитрістю й обережністю. Він був і залишається уособленням національного героя, захисника віри й прав народу.

Проте, залишаються й певні білі плями в біографії гетьмана. Зовсім небагато відомо про молоді літа Хмельницького. А його всебічна, різнопланова діяльність, хитре мереживо дипломатичних зносин і напрямків, прихованість планів та їх неоднозначність породили в історіографічній спадщині чимало суперечностей серед дослідників, що зверталися до об'ємного і складного висвітлення проблеми. Саме тому ця, здавалося б уже повністю висвітлена тема, залишається актуальною. Суперечності ще існують, залишаються невідомі віхи життя Хмельницького й наукова та суспільно-політична актуальність даної теми продовжує мати місце у працях істориків.

Дослідження спирається на джерельну базу, до якої входять чисельні опубліковані документи й матеріли. Вони різноманітні, їх можна об'єднати у літописні, мемуарні, літературні та ін. групи джерел. Серед них особливе місце посідають літописи. Зокрема, дуже цінним інформативним джерелом є літопис Гадяцького полковника Григорія Граб'янки, Літопис гадяцького полковника Г. Граб'янки. - К.: Т-во «Знання» Україна, 1992. - 185 с. центральним героєм якого є Богдан Хмельницький. Доповнює літописну базу досліджень С. Величко Літопис Самійла Величка. Т.І. - К.: Наукова думка, 1991. - 369 с., що викладає змістовно свідчення про Визвольну війну середини ХVІІ ст. та про життя і діяльність самого видатного гетьмана. Для досліджуваного періоду певні відомості подає і літопис Самовидця. Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка, 1971. - 206 с.

Дуже важливе значення мають спогади й мемуари тогочасних мандрівників. Вони, відвідавши українські землі, залишили по собі цікаві, змістовні й цілком прийнятні для історичних досліджень особи Б. Хмельницького, плину подій та їхні наслідки тощо. Серед таких мемуаристів зазначимо П'єра Шевальє і його твір «Історія війни козаків проти Польщі»Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. - К.: АН УРСР, 1960. - 197 с. , Проспера Меріме - «Богдан Хмельницький». Меріме П. Богдан Хмельницький. - Х.: Фоліо, 2004. - 511 с. Становище на Україні відобразив Гійом Левассер де Боплан в своєму «Описі України». Гійом Левассер де Боплан. Опис України. - Л.: Каменяр, 1990. - 300 с. Проте, не варто забувати, що усі вони були іноземцями й з огляду на це відповідно критично ставитися до їх творчої спадщини.

Чільне місце в дослідженні теми займають матеріали та документи періоду Національно-визвольної війни. У них можна простежити напрями дипломатичної діяльності Богдана Хмельницького, основні події та їх хронологію тощо.

Отже , джерельна база теми є об'ємною і різноманітною. Проте, вона не дає змогу у повній мірі прослідкувати життя гетьмана від народження до початку Визвольної війни. Це і створює деякі проблеми.

Постаті Богдана Хмельницького та Національно-визвольній війни в цілому присвячено величезну масу праць дослідників різних періодів, що безпосередньо відобразилося на тому чи іншому аспекті обраної нами теми, трактуванні історичних процесів чи загальному ходу подій. Для розгляду даної тематики не бракує різного роду праць і робіт не тільки вітчизняних, але й закордонних дослідників.

Працював у ХІХ ст. над питанням Хмельниччини В. Б. Антонович. Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні. - К.: Дніпро, 1991. - 234 с. Хоч він і не присвятив окремої праці, проте докладно зупинився на постаті самого Хмельницького, що трактується неоднозначно, подекуди навіть негативно. Визначне місце серед дослідників посідає М. І. Костомаров, що теж привніс багато у висвітлення історії козацтва взагалі. Він неодноразово звертався до аналізу діяльності славетного гетьмана, йому присвячена монографія « Богдан Хмельницький». Костомаров М. І. Богдан Хмельницький. В 3-х т. - К.: Ватра, 2004. - 659 с. На думку автора, цей діяч - один із найвизначніших, тому і докладно описує його життєвий шлях. Праця Олександри Єфименко «Історія українського народу» Єфименко О. Я. Історія українського народу. - К.: Либідь, 1990. - 510 с., що вийшла ще у 1906р., теж торкається теми Хмельниччини Ще одним дослідником, праці якого заслуговують увагу є

М. С. Грушевський. Саме восьмий том його «Історії України-Руси» Грушевський М. С. Історія України-Руси. - К.: Наукова думка, 1995, Т. VІІІ. - 288 с. вміщує багато інформації про Богдана Хмельницького і події ХVІІ, що ґрунтується на широке використання джерельної бази проблематики та підтримується власними висновками на її основі. «Історія України-Руси» - важлива праця для дослідження Національно-визвольної війни середини XVІІ ст. Історик зобразив гетьмана Хмельницького як визначну, але надто суперечливу у вчинках людину

Історіографічну традицію і дослідження продовжили радянські вчені. У 1939р. вийшла праця К. Осипова «Богдан Хмельницький» Осипов К. Богдан Хмельницький. - Л.: Вільна Україна, 1949. - 112 с., де автор показує козацького полководця як видатного політика й полководця, але заодно й дорікає йому за зроблені помилки. Так, у 1954р. вийшла праця Івана Петровича Крип'якевича. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький. - 2-е вид., виправлене і доповнене. - Л.: Світ, 1990. - 408 с. Дана монографія охопила багато аспектів не лише діяльності Богдана Хмельницького чи його біографії, але й охарактеризувала суспільно-економічні проблеми і відносини середини ХVІІ ст. І. П. Крип'якевич ґрунтовно дослідив діяльність Богдана Михайловича, що й було використано у нашій роботі. Зробив він це чи не вперше у радянській історіографії. О. М Апанович Апанович О. М. Гетьмани України, кошові отамани Запорізької Січі. - К.: Либідь, 1993. - 288 с. здійснила розкриття важливу роль воєнного таланту Б. Хмельницького в здобутті перемог у 1648р. А Г. Я. Сергійчук Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького. - К.: Україна, 1991. - 252 с. розглянув його роль у підготовці народних повстань. Відмітимо й В. О Замлинського та його роботу «Богдан Хмельницький» Замлинський В. О. Богдан Хмельницький. - М.: Мол. гвардія, 1989. - 336 с.. У ній значне місце займає постать гетьмана, чільне місце належить огляду біографічних фактів зі звертанням до джерел чи попередніх праць. В.О. Замлинський провів досить ґрунтовне дослідження з використанням опублікованих джерел, проте не можна говорити, що робота його позбавлена тенденційності. Він говорив, що основною метою Хмельницького було приєднання України до Росії. Таке ставлення до ролі гетьмана червоною ниткою пронизує чимало праць радянський істориків. Наприклад,чи В. О. Голобуцький. Голобуцький В. О. Богдан Хмельницький - великий син українського народу. - К.: Держ. в-тво. політ. літератури УРСР, 1954. - 97 с.

Як би там не було, та основним підґрунтям для дослідження є праці істориків ХХ ст. і сучасності. Справа в тому, що в умовах відродження національної свідомості тематика набула нової розробки, осмислення, ставлення й наукових узагальнень. Серед істориків особливе місце посідають В. С. Смолій та В. А. Степанков. Всебічні дослідження втілилися у двох вагомих працях. Одна із них - «Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності». Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. - К.: Наукова думка, 1994. - 261 с. Відображена головна мета: «створення науковцями фундаментального дослідження, в якому з максимальною повнотою і об'єктивністю висвітлювався увесь комплекс питань, пов'язаних із життям і діяльністю Б. Хмельницького». До того ж «Хроніка життя та діяльності» вміщує основні події в хронологічній послідовності, котрі виділені в окремий розділ. Ще одним важливим надбанням В. С. Смолія та В. А. Степанкова є їхня колективна праця із промовистою назвою «Богдан Хмельницький». Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький Соціально-політичний портрет. - К.: Либідь, 1993. - 501 с. Це докладний життєпис гетьмана, дослідження суспільно, економічних проблем. Об'ємна книга вміщує відомості й дані про події середини ХVІІ ст., дає їх хронологічно послідовний виклад та об'єктивну оцінку на основі широкої джерельної бази. Автори спробували «висвітлити особисте життя й багатогранну соціально-політичну діяльність Богдана Михайловича Хмельницького із використанням комплексного методологічного підходу для об'єктивного висвітлення даної теми…» Окрім того, у роботі ми користувалися працями з історії України, що охоплюють значно ширші хронологічні рамки з метою в комплексі поєднати уявлення про попередні та наступні події. Авторами їх є І. К. Рибалка Рибалка І К. Історія України. Ч.1. - Х.: Основа, 1991. - 450 с., О. Субтельний Субтельний О. Історія України. - К.: Либідь, 1991. - 509 с., Н. А. Яковенко Яковенко Н. А. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К.: Критика, 2009. - 581 с. .

Отже, історіографія теми охоплює декілька періодів, величезну масу наукових творів різних авторів, котрі висвітлюють той чи інший аспект проблеми, дають загальну картину у комплексному їх поєднанні. Історіографічна традиціє висвітлення подій ХVІІ ст. дуже багата, проте потребує й подальшого свого розвитку та узагальнення у зв'язку із актуальністю розглянутого. Окрім того, все ще існує немало «білих плям» та суперечностей, які стосуються долі Богдана Михайловича Хмельницького.

Хронологічні рамки роботи охоплюють кінець ХVІ (від 27 грудня 1595р., коли, очевидно, й народився Богдан Хмельницький). Обмежуються кінцем, а точніше листопадом 1648 року, тобто бойовими діями під Львовом та Замостям. Хронологічні межі не надто широкі, з огляду на насиченість та об'ємність теми, але й вони включають численні події, котрі займають важливе місце в історії України. Розглянутий період охоплює роки козацько-селянський повстань, десятиліття так званого «золотого спокою» та перший рік Національно-визвольної війни. Ми намагалися прослідкувати у ці роки та виділити основні події, в яких Б. Хмельницький так чи інакше зарекомендував себе.

Що ж до регіональних рамок, то в указаний період описані нижче процеси відбувалися на досить широких територіях, що включали в себе етнічно українські землі від Замостя на заході до московського кордону на сході і від сучасного Полісся на півночі до степових регіонів південної України. Ця територія була, як на той час, густо заселена, існувало чимало великих і малих населених пунктів, які й відіграли певну роль в розгортанні зображених історичних подій.

Метою даної роботи є всебічний огляд, аналіз, обробка та порівняння даних, узагальнене вивчення особистості Богдана Хмельницького як полководця та державного діяча на основі використання частини із загального масиву джерел та літератури. Також ми намагалися визначити особливості відображення постаті гетьмана у контексті наукових праць, розібратися у складних і багатогранних подіях початку ХVІІ ст. та першого року Національно-визвольної війни, що вплинули на формування особистості козацького гетьмана. Важливим завданням роботи бачимо визначення ролі Богдана Хмельницького у визвольній боротьбі та процесі історичного розвитку український земель.

РОЗДІЛ І. Життєвий шлях до 1647р. і становлення особистості Богдана Михайловича Хмельницького

У першій половині XVІІ ст. на арену політичного життя вийшла людина, котра змінила весь плин історичного процесу. Дії невідомої досі особи швидко набули розголосу серед широких верств населення, а також за кордоном. Вороги не шкодували для її характеристики найчорніших і найтемніших фарб, образливих та глумливих слів, от як «Юда», «тиран», «диявол» тощо. Для тих, хто цілком тверезо розумів її дії і вірно розцінював ситуацію, людина ця була прикладом талановитого політика, видатного полководця, поєднувала у собі проникливий розум, миттєву оцінку ситуації, обережність, досвідченість, цільове направлення діяльності, сміливість та готовність іти до самого кінця, мужність і шляхетську честь. Сучасники, поглянувши й оцінивши масштаби політичної та військової діяльності, часто порівнювали його з Аттілою, Ганнібалом, войовничим Тамерланом. Дехто вбачав у ньому «загрозу всьому християнському світу», твердили як про «збурювача спокою всіх народів». А інші сприймали його як видатного головнокомандувача славетних запорізьких козаків, непримиренного ворога польської корони, поборника прав українських мас. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. - К., 1994.-С.5 П. Шевальє говорив: «Ми знайдемо образ мужа, який для того,щоб піднятися над іншими, приводить у рух величезний механізм та наводить жах на королівство,якого не змогли похитнути ні християнські держави світу , ні могутня імперія турків». Так, Шевальє порівнював цю особистість із О. Кромвелем. Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. - К., 1960.-С.31 Учений-історик Проспер Меріме говорив так: «Обраний поводирем малого народу, оточеного могутніми сусідами, той чоловік присвятив усе своє життя боротьбі за його незалежність. Він спритно сіяв розбрат у стані ворогів. Зміцнював єдність керованих ним полків, був безстрашним воїном, глибокодумним політиком, розважливим при перемогах, стійким і непохитним при поразках. Меріме П. Богдан Хмельницький. - Х., 2004.-С.198

Та для народних мас він став уособленням визволителя, захисника віри і правди, видатного полководця і козацького гетьмана. Так, звичайно, мова йде про творця Української Козацької Республіки Богдана Михайловича Хмельницького, який уперше висунув програму звільнення народу з ярма польського і створення незалежної та національної держави. Саме йому і присвячена ця робота.

Спочатку будемо намагатися розібратися із життєвою долею Хмельницького до початку повстання і спробувати висвітлити важливі аспекти життя Хмельницького, а також виявити ті фактори, що вплинули на формування такої непересічної особистості, безперечно талановитого полководця і державного діяча на основі аналізу літературних джерел. Можна сказати, що збереглося небагато свідчень про особисте життя гетьмана і його дитячі чи юнацькі літа, проте встановити певну кількість фактів усе ж можливо.

На жаль, джерела, виявлені науковцями, не вказують точну дату народження майбутнього гетьмана. Найбільш вірогідною залишається 27 грудня ( день

Теодора Нечертаного, хлопці, народжені у цей день, носили ім'я Богдан, що трактується як народна форма церковного імені Теодор). Замлинський В. Богдан Хмельницький. - М., 1989.-С.6 Відомо й те, що в урочистій обстановці Богдана Хмельницького називали Зиновієм, хоча сам він ніколи цим йменням не підписувався. І це недивно, бо у ті часи згідно зі звичаєм багато хто мав подвійні імена. Роком народження більшість дослідників вважають 1595р. і, як підтвердження наводять факт, що венеціанський посланець Сагредо у листі від 1649р. зазначає вік Хмельницького, котрий тоді становив 54 роки. В.Смолій. В.Степанков. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. - К., 1993.- С.35 Сам Зиновій у листі до короля від 1649 р. називає себе «сивим». Час народження Богдана припав на період найвищого піднесення козацько-селянського повстання під проводом С. Наливайка. Звичайно,народне постання не могло не вплинути на батьків Хмельницького, що теж обурювалися гнітом на українських землях. Так малий син з молоком матері вбирав і гнів на ворогів і любов до рідної землі, Батьківщини. Також досить спірним є питання щодо місця народження. Павло Алепський твердив, що Хмельницький народився саме там. Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1995, Т.VІІІ.-С.153 Але більш правдоподібним є те , що місцем народження був Чигирин. Бо між 1592 - 1594 роками до міста переселився Михайло Хмельницький, адже у той час йому було надане Чигиринське староство. Якщо ж Богдан народився у 1595р. , то ймовірно він народився у Чигирині. Існують також припущення , що він з'явився на світ у Переяславі, або в Жовкві. Але ці тези є досить необґрунтованими і сумнівними, точні факти і доведення відсутні. Також вартою уваги слушна думка ряду дослідників, котрі вважають за батьківщину хутір Суботів. Отже, можемо говорити про неодностайність думок щодо місця народження майбутнього козацького гетьмана, наявність суперечок та невстановлених точно фактів. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. - Л., 1990.-С.42

Ще один камінь спотикання дослідників життєвої долі Богдана - соціальне походження гетьмана. В історичній літературі питання щодо походження остаточно не зняте також, гостро дискутується. Існують певні твердження про шляхетське походження, тоді як інші цілком заперечують це. Причому обидві сторони не позбавлені по-своєму досить переконливої аргументацію даного факту. Можливо, за браком даних повністю цю проблему вирішити не вдасться і вона буде вирішена у подальших дослідженнях. Згідно із твердженням

Я. Качмарчика, котре наводять В.Степанков та В.Смолій, Богдан Хмельницький вважав себе козаком і неодноразово це підкреслював, проте ніколи не забував і у відповідний момент нагадував про своє шляхетське походження. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. С.8 Можливо, варто розглянути ситуацію з опором на джерела і свідчення з іншого боку. Так, безсумнівно можна твердити,що батько Хмельницького був шляхтичем, про що переконливо свідчать факти і джерела. Відомо те, що батько Богдана Михайло десь, цілком ймовірно, на початку 90 років ХVІ століття одружився із простою козачкою ( майбутньою матір'ю Зиновія), тим самим повністю знехтувавши становими обмеженнями і упередженнями, на що, можемо говорити, існували зрозумілі і вагомі причини. Реєнт О. Коляда І. Усі гетьмани України. - Х., 2007.-С.61-62 Проте, соціальна нерівність батьків могла прямолінійно вплинути на суспільне становище сина. Так, згідно зі статутом Речі Посполитої від 1505р. шляхтичем визнавався лише той, хто походив від матері-шляхтянки. А стан батька повністю не враховувався і, так би мовити, ніякої ролі не відігравав. Відповідно, коли шляхтич брав шлюб із простолюдинкою (у даному випадку козачкою) , то він автоматично позбавлявся шляхетських прав. Існують також свідчення, що М. Хмельницький був засуджений до «баніції» - покарання шляхтича, що передбачало «знеславлення» та вигнання за межі Батьківщини, або ж до «інфамії», тобто «знеславлення» шляхтича та обмеження його громадянських прав. Саме це , мабуть, і спричинило його появу в дуже небезпечному прикордонні Дикого поля. Отже, за феодальним правом Речі Посполитої Богдан Хмельницький шляхтичем не мав права бути. Але в реальному житті на непевне і хитке становище мало звертали увагу, тому син чигиринського підстарости міг вважати себе повноцінним і повноправним шляхтичем, чим він міг при нагоді й користуватися, водночас не забуваючи про тісний зв'язок із козацькими колами суспільства. Свого шляхетського становище не заперечував ніколи, але себе до панів не відносив. Він навіть мав на особистій печатці герб «Абданк» і в реєстрах Запорізького війська зголосився розмістити вірш «на старожитній клейнод панов Хмельницьких». В.Смолій. В. Степанков. Богдан Хмельницький. С.35

На жаль, джерела мають скупі відомості про дитячі, юнацькі та молоді літа Богдана. Зростав він у тісному зв'язку із козацько-селянським середовищем, прекрасно опанував рідну українську мову, пізнав український фольклор. У майбутньому навіть його офіційні листи, виступи, звернення, рясніють народно-фольклорним матеріалом, що свідчить про тісний контакт із народним оточенням та широким колами населення. Хоч і здобув вищу освіту, про що мова піде далі, але народна стихія ніколи не полишала серця й душі гетьмана й вільно виливалася у повсякденному житті та й в офіційному діянні . Відома навіть народна байка, розказана Хмельницьким польському послові. Українською мовою користувався у побуті постійно, нею ж послуговувався і у розмовах із панами та навіть самим королем Речі Посполитої Яном Казимиром. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.42-43

Інформатори та сучасники подій частково доносять дані про норов Хмельницького. Малий Богдан успадкував від матері холеричний темперамент, ріс запальним, гордим і непокірним, водночас дуже вразливим та мрійливим хлопчиною. А від батька він перейняв рідкісний дар холодного розуму, здатність постійно тверезо оцінювати ситуацію і діяти згідно із нею, вміння знаходити правильні рішення й реагувати на зміни характеру подій моментально з тверезою і залізною силою волі. Усе це потім яскраво вилилося за гетьманування та у період визвольної боротьби українського народу у боях та політичних змаганнях. На формування його також вплинув вільний козацький дух, що теж не обійшов родину Хмельницьких, важка доля і становище українського суспільства змалку лягли і на плечі майбутнього гетьмана. Уже з юних літ відчував ту гнітючу ситуацію навкруги та тяжку соціально-народну атмосферу. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.36

Розум майбутнього гетьмана проявився ще в дитячі роки. Помітивши у сина яскраво виражені розумові здібності, батько вирішує дати йому достойну,як на той час, якісну й престижну освіту. Цілком можливо, що спочатку він навчався вдома, а першим учителем був священик або ж сам М. Хмельницький. Подальшу освіту здобув в одній із українських шкіл Києва, в якій саме - достеменно невідомо. Саме про київську свідчить характерний почерк і тип письма. Дехто з науковців вважає, що був Богдан учнем братської школи Києва. Та це малоймовірно, коли зважити хронологічні дані й відсутності свідчення самого Хмельницького про тамтешнє навчання. Сама школа була заснована у 1617році, а «учню» тоді вже було 22. Факт навчання в українській школі є незаперечним, з огляду на мову, котрою користувався гетьман. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.43 Може мати місце і навчання у школі одного з монастирів сучасної столиці у період з 1605 по 1607 рік. Тут він вивчав українську літературу та літературну мову, а також минуле українського народу. Подальшу освіту здобув у латинському єзуїтському колегіумі Львова у період з 1609р. по ти 1615р. Протягом даного періоду навчання здобув на той час досить ґрунтовну та якісну освіту, а сучасники характеризували як високоосвічену людину із потужним знанням латинської мови та інших дисциплін. У даному навчальному закладі пройшов класи риторики, граматики і поетики. Окрім латини, тут же добре оволодів польською мовою, свідченням чого є його листи, написані по-польськи. Хмельницький, за словами послів, володів латинською мовою так, що міг нею вільно розмовляти та вести діловодство і листування. Що характерно, єзуїти не змогли відірвати Богдана від рідного українського народу і духовно полонити душу. Намагання єзуїтів викоренити православ'я впливу на Хмельницького не мало. Через певний період часу він рішуче виступав проти створення та й самого існування єзуїтських колегій, як центрів ополячення та католицизму. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.7-8

Після повернення додому по завершенні навчання завдяки сприянню батька включено Богдана до складу чигиринських реєстровців. Разом із тим молодий козак починає опановувати складне військове мистецтво. Очевидно, що до рядів реєстрового війська Богдан потрапив у 1617 або у 1618р. Із моменту вступу до збройних сил реєстру Хмельницький зустрівся із постійними сутичками та суперечками різних козацьких угрупувань . Саме під час служби молодий козак зустрівся із славетним козацьким діячем Петром Конашевичем Сагайдачним. Молодий Хмельницький проходив школу загартування зі зброєю у руках. Так, за деякими свідченнями, він був учасником походу польських військ та реєстровців на Москву у 1618р., про що сам Богдан потім дуже шкодував. Замлинский В. Богдан Хмельницький. С.9 Після закінчення походу ще більше утвердився в думці про необхідність миру із Московською державою.

Наближалися грізні події як для Речі Посполитої так і для сім'ї Хмельницьких. Так, уже на 1620р. Богдан уже набув чималого досвіду у військових справах і Михайло Хмельницький взяв його у небезпечний похід до Молдавії супроти турецького війська Іскандер-паші . Не є виключенням, що сина Михайло взяв у похід за наказом командування. На Цецорських полях Богдан уперше побував у сутичках нового масштабу, пройшов іще один виток долі й здобув безцінний досвід війни. Є, наприклад, твердження про винятковий героїзм ще молодого Богдана, котрий в одній сорочці і з двома шаблями в руках врізався у саму гущу ворогів У боях він зміг також ознайомитися із силами польської армії. Похід закінчився цілковитою поразкою коронних військ С. Жулкевського, до складу якого і входила сотня М. Хмельницького. Сам він наклав головою на Цецорських полях (хоч є і ті, що твердять про полонення чигиринського підстарости). Син знаходився поруч з батьком до останньої хвилини життя, батько загинув на руках осиротілого Богдана. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.39-40

Богдан Хмельницький під Цецорою потрапив у полон. А доля закинула його аж до Стамбула, де він прожив «два роки суворого ув'язнення» за його власними споминами. Замлинский В. Указана праця. С.17-18 Із записів турецького літописця бачимо, що тяжкі роки неволі провів український козак у одного із старшин турецького флоту. Там зміг ознайомитися із побутом, військом і стратегією турків, а також опанував їхню мову. Усі ці нові надбання, як покаже час, стали дуже корисними для діяльності Хмельницького. Тут же він завів і корисні знайомства, зокрема із султанським радником Бакташ-агою. Тут в котрий раз пересвідчився у вірності та мужності українців, що перебували у турецькій неволі. Цілком вірогідно й те, що Богдан якийсь період виконував роль писаря при дворі Касим-паші. Роки полону загартували тіло і волю молодої людини, навчили володіти собою і зносити усі перипетії життя із мужністю і незламністю духу. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.40

Суперечки навколо звільнень досі нерозв'язані, одностайно твердити про спосіб повернення на волю за браком переконливих фактів не є можливим. Дехто твердить, що його викупила мати ( зокрема М. Грушевський) чи козаки, згадуючи із вдячністю М. Хмельницького, що, напевно, маловірогідно. Спираючись на недвозначні слова самого Хмельницького, дехто доводить, що Богдан зумів утекти. Так, Богдан у листі до короля Яна Казимира у 1649р згадує про полонення, то про викуп нічого взагалі не говорить. Натомість пролунала фраза: «Господь Бог із цієї неволі визволити зволив». Та це питання ще залишається відкритим. Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.154-155

Повернувшись додому, займається господарством на батьківському хуторі

Суботів, продовжує службу у реєстровому війську козаком, хоч, з огляду на те, що був сином загиблого підстарости, міг зайняти певну посаду в адміністрації Чигиринського полку. Реєнт О. Коляда І. Усі гетьмани України. С.66-67 Проте, осмисливши прожите,він відмовився від можливості збудувати кар'єру на службі у польських магнатів. Дослідники говорять про зв'язок Хмельницького із Запорожжям. Варте уваги те, що 20-30 були дуже насичені воєнними подіями, частими сутичками із татарськими чамбулами та турками. Як член реєстрового козацтва, Богдан, безсумнівно брав участь у воєнних зіткненнях, обороні кордонів. Можливо, він був і членом багатьох морських походів козацького війська. Існують напівлегендарні свідчення про військові звитяги Хмельницького, що не витримують критики при детальному розгляді фактів. Звичайно, дещо перекручені й дофантазовані факти говорять, що вже тоді Б. Хмельницький привертав увагу оточуючих воїнів. «Він був здавна козаком і в давнішніх війнах добув військовий досвід». Безперечно, що молодий та енергійний Хмельницький не міг залишитися осторонь від боротьби козацтва за розширення своїх прав. Також брав участь у захисті українських земель від військ Кантеміра-мурзи, та був учасником походу у Крим. Літопис Григорія Граб'янки про це говорить от що: «… по выкупе, ходячи в походы, Орду бивал и языков до короля приводил, от которых король о тайных замислах турецьких на ляхов известил, из-за чего милость великую от короля имел…». Літопис гадяцького полковника Граб'янки Г. - К., 1992. С. 32-33 Отже, брав активну участь у численних військових справах як член реєстрового війська і здобув особливу прихильність польського короля. Сам зараховував себе до людей, що здобували собі на життя шаблею і мужністю. На бій їздив верхи , мав улюбленого коня, зброю. Одягав панцир та «мишурку» ( один із видів шоломів, що прикривав не тільки голову а й шию). Як би там не було, але воюючи у складі Чигиринського полку, Богдан пройшов досить серйозну військову підготовку, а, можливо, що й доводилося йому очолювати військові загони козаків.

У 1625р. спалахнуло повстання,на чолі якого став М. Жмайло. Козаки виступили проти королівської вимоги про скорочення реєстру та припинення морських походів. Невдовзі, хвиля повстання накотилося і на Чигиринщину. Свідчень про перехід місцевих козаків до поляків немає, тому будемо говорити, що вони знаходилися серед повстанців. Ймовірно, що в їхніх лавах перебував і Хмельницький. Як козак він високо цінував «вольності» і ставав на їх захист. Тому і брав участь у козацько-селянських виступах проти Польщі.

Після укладення Куруківської угоди 27 жовтня Хмельницький продовжив нести службу у Чигиринському полку.Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.25 Невідомим фактом є ставлення до походу М. Дорошенка на Січ і спалення там частини козацьких «чайок». Звичайно, він разом із іншими реєстровцями терпів утиски шляхти, обурювався зловживаннями шляхти та магнатів. Гнів у ньому закипав із усе зростаючою сильніше. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.44-45

Варте уваги те, що 1630 роки стали важливою віхою формування особи та суспільно-політичних поглядів Богдана Хмельницького. Саме в цей час остаточно переконався у цілковитій хибності політичного устрою речі Посполитої, доходить до висновку про необхідність об'єднання козаків з іншими верствами населення, в тому числі зі шляхтою та селянами задля досягнення перемоги над силами Корони. Смолій В. Степанков В.Богдан Хмельницький. С.45

Дослідники упевнено твердять, що Богдан Хмельницький перебував серед тієї частини заможного козацтва та старшини, котра була «по-угодовськи» налаштована проти шляхетської Польщі. Проте, разом із тим не поділяв і певних настроїв козацьких низів, які у боротьбі досить часто відкидали політичні заходи і, не врахувавши реальне співвідношення сил, хапалися відразу ж за зброю. Але осторонь народного руху він залишитися аж ніяк не бажав. Звичайно,проникливий розум, уміння тверезо оцінювати ситуацію, особиста мужність стали надійним фундаментом будівництва авторитету та зростання його постаті серед товаришів. На цей час він починає займати нижчі старшинські посади.

Збереглися одиничні свідчення участі Хмельницького у народному повстанні 1630р. під проводом Т. Федоровича,хоч вони сумнів остаточно і не позбавляють. Якщо вважати , що Богдан Михайлович і був причетний до виступу, то провідних ролей у заворушенні не займав. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. С.13

Порівняно детально , натомість, описана його діяльність у повстанні 1637-1638рр. Разом із певною частиною реєстрової старшини брав участь на початковому етапі бойових дій. Від самого початку повстання він став на бік народних мас Серед дослідників також побутує той факт, що дії Павлюка направлені на організацію повстання разюче схожі на приготування Хмельницького у 1648році. Це переконливо свідчить про близькість Богдан Хмельницького до ватажка повстанців. Разом із тим Б. Хмельницький разом із Павлюком розсилав до народу універсали із закликами вступу до війська. Відомий лист королю, датований 1638 роком і складений , очевидно, самим Хмельницьким. У ньому йдеться, що реєстрова старшина не має сил для виступу проти повсталих загонів Павлюка, тому змушена приєднатися до бунтівників. Сам він не міг не пристати до загонів повсталих , бо Чигирин відігравав роль повстанського центру. Із плином часу стало зрозуміло, що поразки не уникнути, що врешті-решт і трапилося.

Хмельницький тяжко переживав поразку у війні зі шляхтою, але як генеральний писар із болем у серці був змушений підписати договір під Боровицею про капітуляцію. Власне те, що Хмельницький був генеральним писарем свідчить про певну повагу та авторитет, адже він не тільки вів облік і підписував військові документи, а ще й провадив дипломатичні зносини та укладав листи від імені всього війська козаків. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.36-37 Це вимагало певного дипломатичного хисту. Мабуть, у розробці інструкції до короля від 1638р. доклав свою руку і Хмельницький, її побудова вимагала неабиякого дипломатичного хисту та вміння. На козацькій раді вже після капітуляції було здано клейноди та затверджено новий реєстр. Хмельницький у ньому продовжував займати посаду військового писаря. Богдан за роки повстання мав чимало нагод пересвідчитися у тактиці і стратегії ведення війни проти польських сил. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.46-47

Тяжкого удару завдала козакам «Ординація» у 1638р., котра торкнулася і реєстровців, вони перетворювалися на одну із складових польського війська. Вона також обмежувала самоврядування реєстрових полків і ставила в пряму залежність від польської шляхти. Так, реєстрові козаки були поставлені під цілковитий контроль, який не дозволяв проводити самостійні виступи. Замлинський В. Указана праця. С.41

Сам Хмельницький позбувся посади писаря і не отримав призначення на будь-яку іншу високу посаду, а посади їх отримали лише ті, хто демонстрував вірність польському уряду. Тому Богдан мусив задовольнитися посадою одного з чигиринських сотників, на яку обрали козаки полку. Знову бачимо переконливі свідчення про зростання авторитету. У 1638р. саме Хмельницький був обраний на раді у Києві послом до короля у справі пом'якшення умов «Ординації» Коли відправлене посольство зазнало невдачі, було вирішено створити нове, але вже до польського сейму. Серед учасників делегації був і Хмельницький. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.47

Свідчень про життя Богдана Михайловича у 1630-1640 роки збереглося небагато. Відомо, наприклад, що він на чолі 4 тисяч козаків брав участь у битві коронного війська проти Тугай-бея під Охматовом 20 січня 1644р, яка завершилася перемогою Польщі. Протягом 1630-40 років авторитет Хмельницького злетів до нових висот. Він досить чітко виділявся серед іншої старшини, зацікавив власною персоною французького графа де Брежі, який хотів навербувати козаків на службу, що йому з успіхом йому і вдалося. Граф дуже схвально відгукувався про Хмельницького. Пролунали також слова про військові і командні здібності та прихильне ставлення при дворі. Хмельницький побував у Франції у 1645р., де вів переговори із французьким командуванням. Особа його стала примітною не лише в межах держави, але й за кордоном також . Ці свідчення за допомогою джерел наводить І. Крип'якевич.Там само. С.48

Водночас для Запорізького війська відкриваються нові воєнно-політичні перспективи у зв'язку з планами війни проти турків, що виношував король Владислав ІV. Хмельницький чудово знав про ці наміри й прагнув використати їх для досягнення поставлених цілей. Власне те, що він відав про королівські плани свідчить про особливе довір'я та повагу при дворі.

Козаки згодилися підготувати морський похід, а , щоб уберегти військо від переслідувань адміністрації, король надав спеціальні листи старшині. Для підготовки збройної операції було передано немалу суму грошей - 6тис. талерів. Король провадив підготовку потай, бо проти була шляхетська опозиція.

Ми дещо відхилилися від долі Хмельницького, щоб розглянути загальну ситуацію. Так от, Богдан Хмельницький відігравав хоч і провідну роль у підготовці, був лише сотником, але військовий досвід, талант, гострий розум стратега і тактика відіграв свою роль. Невдовзі король вирішив саме його обрати керівником походу і, якщо вірити словам одного із сучасників, під час подорожі канцлера Оссолінського Хмельницький отримав з рук його булаву гетьманську та прапор.

В. Голобуцький твердить, що Богдан Хмельницький, безперечно талановитий дипломат, вчасно розгадав плани короля. Насправді, той під виглядом війни намагався зібрати сили для подолання магнатського свавілля та для ослаблення опору українського народу польсько-шляхетському режиму, щоб тим самим посилити свої особисті позиції монарха. Хоч дані щодо цього не зовсім повні, проте можна твердити про активну участь Богдана-Зиновія. Хмельницький намагається взяти на себе організацію козацького війська, але робить це не для того, щоб проливати кров за для інтересів Польщі. Збираючи сили, він в дійсності починає організовувати військо для боротьби за визволення України. Голобуцький В. Богдан Хмельницький - великий син українського народу. - К., 1954.-С.25 На одержані гроші заготовлюється зброя, припаси, продовольство. Таким чином, складалися сприятливі умови для виступу проти іноземного панування. Однак плани провалилися, коли Владислав ІV поступився своїми позиціями перед сеймом. На сеймі були рішуче проти планів короля. Микола Потоцький наказав готові чайки для походу знищити. Тепер військовій старшині годі було й покладатися на підтримку польського володаря. Відкрито ж боротися старшина не наважилася і зайняла вичікувальну позицію, побоюючись втратити надбані уже привілеї та статус. Хмельницький же заробив собі репутацію бунтівника, гнівного супротивника та ненадійного елемента для польської сторони.

У цю напружену годину доля Хмельницького зробила черговий поворот. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.59-63 Він зазнає переслідувань з боку комісара Шемберка та великого коронного гетьмана Конєцпольського і його сина Олександра, корсунського і чигиринського підстарости. Чигиринщина була повністю під їхньою владою. У 1633 році у володінні Конєцпольських опиняється територія під назвою мліївський «ключ». Так, вони почали заявляти, що їм належить і хутір Хмельницького (дістався йому від батька) під назвою Суботів. Сам Богдан Михайлович вважав ці претензії безпідставними. Конєцпольські ударили з іншого боку, твердячи про відсутність офіційних юридичних документів - акту надання чи королівського підтвердження, які право на володіння хутором узаконювали. Виконавцем планів хитрого Конєцпольського був чигиринський підстароста Чаплинський,який бажав взяти собі хутір, щоб посадити там слободу. Хмельницький як тільки міг боронив свої права. Намагався шукати поради у юристів, та за відсутністю документів виграти саме так цю справу було не можливо. Врешті-решт він подався до самого короля. Оскільки останні прихильно ставився до Хмельницького і намагався дістати, як уже говорилося, підтримку запорожців ,то привілеєм від 22 липня 1646р. затвердив за ним Суботів. Та цього Олександру Конєцпольському було замало і він наказав посіпаці Чаплинському звичайним шляхетським «заїздом» зайняти власність майбутнього гетьмана. Костомаров М. Богдан Хмельницький. В 3-х т. Том І. - К., 2004.-С.125-129 Хмельницькому присудили мізерне відшкодування розміром 150 золотих, тоді коли як самі маєтності, за словами справжнього хазяїна Суботова, коштували 1000.Залинский В. Богдан Хмельницький. С.68

Вороги Богдана-Зиновія на цьому не заспокоїлися. У 1647р. під час нападу татар на Чигирин у бою один з польських Жовнірів рубонув його шаблею по голові. Хмельницького врятував шолом, а вояк цинічно виправдовувався, що не впізнав його, хоча їхав Богдан поруч із козацькою старшиною. Замах, ініційований, мабуть, Чаплинським провалився з тріском. Осипов К. Богдан Хмельницький. - Л., 1949.-С.30Хмельницький знайшов притулок у Чигирині, звідки і повів боротьбу із загарбниками батьківської спадщини. Поскаржився на О. Конєцпольського Миколаю Потоцькому. Коронний гетьман розумів ситуацію, врахував, що знущання над заслуженими козаками може мати свої наслідки надав право Хмельницькому залишитися у своїй батьківщині.

У 1647р. у супроводі товаришів знову побував на аудієнції у короля у Варшаві де в черговий раз підняв питання про свавілля шляхетсько-магнатського стану, та виказав усі наболілі питання. Можливо, намагався за допомогою свого дипломатичного хисту вивідати плани короля щодо згадуваного морського походу, на що володар пообіцяв надати новий привілей та виділити додаткові кошти. Владислав ІV звернувся із листом до Конєцпольського із застереженням про неприпустимість свавілля, бо не бажав сварок із козацькою старшиною.

Окрім труднощів доля завдала тяжкого удару. Померла дружина. Богдан залишився вдівцем із шістьома дітьми. У цій скруті його розрадила Мотрона, кума гетьмана, симпатизувала йому ще за життя дружини. Проте відносини з нею були не досить щасливими, свідчення чому і побачимо через певний період. Були також чутки, що молодший син Богдана помер після побоїв слугами Чаплинського. Але сам Хмельницький у листі не згадує нічого про смерть сина, а лише говорить про страшні кривди, завдані дитині. Та і, якщо брати до уваги рід Богдана, що записаний у церкві архістратига Михаїла, наймолодшим сином був Юрій. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.59

Хмельницький знав, що не він один зазнає такого шляхетського гніту та несправедливостей, розумів, що під страшним гнітом перебувають усі верстви населення та широкі маси козацтва. Ставлення його до селян характерне тим, що він, хоча і був доволі заможною людиною, що селянство - природній та надійний союзник. Він часто відзначав, що причиною поразки гніву не приховував. Про гетьмана говорили таке: «нелукавий, спокійний, мовчазний, але людей не цурається». Дехто відзначав два «начала» в особі гетьмана, активне і пасивне, дієве й мрійливе. Був ввічливий і загальнодоступний. Під час публічних виступів говорив спокійно, умів володіти собою у будь-якому випадку . У доброму гуморі говорив багато і надзвичайно цікаво, причому на різні теми, у розмовах дуже часто порушував громадські справи, вони його постійно турбували. Під час дискусій твердо відстоював свою точку зору, умів докладно і змістовно виказати свої переконання, вислухати опонента. Думки висловлював гаряче і схвильовано.Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.162-163 У політичних справах орієнтувався дуже швидко, критично їх оцінював відразу і негайно ж приймав рішення.

Твердість переконань і рішучість Хмельницького, його сміливість і відвертість, владний жест - все це забезпечувало йому непохитний авторитет і серед мас народу і серед старшинського населення досить безбідне життя. Усе це викликало подив серед іноземців, а серед населення будувало авторитет і прихильність народних мас. У своєму власному розпорядженні мав батьківський хутір Суботів. Там він збудував укріплення і дуже розвинув господарство, що можемо прослідкувати з його особистого листа. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.54-55

Усі ці відомості з джерел проливають світло на особу Хмельницького. Таким він був. А в дослідженнях слід вбачати і те, що про нього писали не тільки прихильники, а прямі вороги, які прагли заплямувати особу гетьмана.

Богдан Хмельницький хоча й був заможним козаком, проте вважав себе не паном, а жив близько до народних мас, до простих козаків, в оточенні, яке цінувало не рід, а особисті заслуги. З народом його зв'язувала спільна ненависть до магнатів і шляхти, тривала боротьба за визволення з-під шляхетського гніту. Він був виразником тих настроїв і прагнень народних мас, на чолі яких і став у Визвольній війні 1648-1654рр. Про це мова й піде далі.

Таким чином, можна говорити про тяжкі перипетії в долі Богдана Хмельницького, що тим чи іншим чином вплинули на формування такої непересічної особистості гетьмана запорізьких козаків. Ми намагалися прослідкувати основні етапи і події, що подекуди досить суперечні, становлення персони Богдана-Зиновія і за допомогою джерел та літератури узагальнити їх. До подій визвольної війни він прожив досить складне життя, що загартувало його, зробило мудрим дипломатом, талановитим полководцем і, безперечно тим, хто здатен підняти народні маси і повести у пекельне полум'я боротьби, яке от-от мало розгорітися на території України.

РОЗДІЛ ІІ. Постать Богдана Михайловича Хмельницького і бойові дії у перший рік Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст.

У роки, що передували визвольній війні, кріпосницький гніт особливо посилився. «Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаков отягощеніе», - пише Самовидець. Літопис Самовидця. - К., 1971.-С.45 А Граб'янка говорить таке: «…ляхи нестерпно тяжкий глум над людом чинили, над храмами божими глумилися, самих людей смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали…». Літопис гадяцького полковника Граб'янки Г. - К., 1992.-С.31 Польські й українські магнати захопили усі керівні посади й опираючись на свою силу стали жорстоко експлуатувати населення. Тяжко страждали від цього селяни. Дослідники говорять, що на території України число днів панщини зросло до 3-4 , а в Східній Галичині та на Волині досягла неймовірних 5-6 днів на тиждень. Та окрім панщини вони повинні були сплачувати натуральні та грошові податки, розміри яких невпинно зростали. Особливо експлуатувалися селяни у маєтках, що здавалися в оренду. Чисельна селянська маса була абсолютно безправною. Шляхтич міг продати, обміняти та навіть убити селянина, бо закон не стояв на його боці. Боплан характеризував становище селян як надзвичайно бідних людей, що мають виконувати багато повинностей. Гійом Левассер де Боплан. Опис України. - Л., 1990.-С.28

Нереєстрові козаки теж потерпали від беззаконня та безправ'я. З метою не допустити на Січ утікачів відновлено у 1639р. Кодацьку фортецю. А в самій Січі стояв урядовий гарнізон, що наглядав за січовиками. Полковники призначалися польськими властями й жорстоко та зверхньо ставилися до рядових козаків. Нелегким було і становище реєстрового козацтво, що теж зазнавали утисків віг магнатсько-шляхетських сил. Сеймова «Ординація» від 1638р. позбавляла реєстровців самоврядування та обмежувала їх чисельність шістьма тисячами чоловік Заможна категорія українського шляхетства теж потерпала від свавілля польської шляхти. Рибалка І. Історія України. Ч.1. - Х., 1995.-С. 191-192

Можна сказати, що у тяжкому становищі опинилися й жителі міст, особливо міська біднота ремісники тощо. Справа в тому, що міста були власністю феодалів і їх населення мусило виконувати повинності і платити податки на їх користь. До того ж, порушувалося міське самоврядування. Міщани страждали від неспроможності конкурувати із шляхтою у торгово-промисловій сфері, бо остання мала право безмитного провозу товарів.

Соціально-економічне гноблення доповнювалося гнобленням національно-релігійного характеру. Воно проявлялося у спробах насильно насаджувати католицизм та уніатство, полонізацію, перешкоди у розвитку української культури, освіти. Повсюдно утискувалося православ'я. Там само. С.193

Усі ці фактори й спричинили визвольну війну, в котру втягнулася переважна більшість українського народу. Інтереси чисельних груп населення були єдиними - позбутися тяжкого гніту, що необхідним стало на цьому етапі історичного розвитку. У цій тяжкій ситуації на арену й вийшов Богдан Хмельницький.

Миколай Потоцький часто говорив про нього як про «бунтівну голову». Звичайно, в цьому є доля правди. Він відрізнявся від решти козацької старшини своєю рішучістю, перевищував усіх своїм талантом, освітою і мав великий військовий досвід, набутий у численних військових діях. Його особистістю, як уже згадувалося, цікавився і захоплювався король, а шляхетські кола люто ненавиділи. Він був освіченою людиною з непересічними дипломатичними здібностями. Та головне, був надзвичайно популярним не лише серед козацького стану, а й серед основної та чисельної маси суспільства. Утиски, яких він зазнав особисто переконали його у доцільності боротьби та втілення планів у життя. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. -- К., 1990.-С.65

Тим часом події, що передували визвольній боротьбі, стрімко розгоралися. Хмари згущувалися,наближався 1648р. Усе почалося з кінця літа 1647року, коли, за деякими свідченнями, в Україну під виглядом наміру огляду міст-фортець прибуває Є. Оссолінський, прихильник здійснення вищезгаданого морського походу проти Туреччини. Канцлер Оссолінський, ймовірно зустрівся із Хмельницьким і підтвердив рішення короля про старшинство Богдана у поході, а також надав відповідні грамоти для набору козаків і кошти для облаштування походу. Потім, а саме 2 червня 1648 року, Хмельницький видав інструкцію посольству, яке згодом вирушило до короля. Твердять також про намір Оссолінського передати Хмельницькому козацькі клейноди, але той відмовився, сказавши, що заслужить їх у найближчому майбутньому. Проте, знайдені незаперечні докази у джерелах, які промовисто свідчать про наявність атрибутів влади у гетьмана ще до початку боротьби. Саме це породило чутки про королівську підтримку Хмельницького. Вважається, що після зустрічі з Оссолінським підготовку до повстання різко активізували. Замлинський В. Богдан Хмельницький. - М., 1989.-С.70 Саме у цей час талант політика і полководця Хмельницького в сукупності з надбаним раніше авторитетом допомагає зібрати однодумців, соратників, найближчих оточуючих та помічників в особах М. Нестеренка , І. та Д. Гирі, І. та Д. Нечаїв, М. Кривоноса, М. Криси, Півторакожуха, Ф.Джелалія, Б. Топиги та багатьох інших. Апанович О. Про козацькі часи на Україні. - К., 1993.-С.49 Так, Хмельницький не лише спромігся здобути підтримку впливових серед козаків старшин, а з їх допомогою провадив політику в козацьких «низах», спираючись на безпосередній авторитетний вплив згаданих осіб, займаючи керівні посади у війську, здатні були вплинути на маси козацькі. Варте уваги й те, що серед них не було таких, які б в силу своїх інтересів перекинулися до ворожого стану чи взагалі сумнівалися в доцільності вести боротьбу, виявляли нерішучість чи просту боязливість у військово-політичній діяльності. Ці вірні Хмельницькому люди, а його здібності як організатора допомагали підібрати найліпші кадри та соратників, допомагали йому у втіленні планів щодо повстання. До організації повстання була залучено також колишніх козаків, а нині «випищиків» із знання військової справи та перебуваючи на службі у польських магнатів. Окрім реєстровців до керівництва повстання долучилися численні представники низового козацтва, які заслужили довір'я Хмельницького. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.66

Восени 1647 року Богдан Хмельницький проводить декілька нарад для обговорення ходу повстання. На них основний акцент приділявся донесенню до присутніх настроїв власних та суспільних, а також тяжкого суспільно-політичного та релігійного стану на теренах України. Богдан захищав спільну справу всього народу, доводив необхідність взяти шаблі в руки для захисту Вітчизни й збереження давніх завойованих кров'ю привілеїв. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. -- К., 1993.-С.65 Намагаючись зібрати сили, Хмельницький уміло маніпулював привілеєм, наданим йому королем через канцлера Оссолінського, про що говорить П. Меріме. Меріме П. Богдан Хмельницький. -- Х., 2004.-С.201 Згадує про привілей і М. Грушевський і говорить, що він підтверджував козацькі «вільності, які вони [козаки] просили ще у 1639р. Цей привілей не лише дозволяв здійснити похід на море, відновити вільності, а збільшити число реєстровців до 12 тисяч. Саме наявність такого привілею була важливим в очах козаків аргументом законності виступу проти переслідувань шляхтичів, які ігнорували постанову короля. Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ. - К., 1995.-С.144 Так, козаки повірили у те, що йдуть назустріч королівським планам, а Хмельницькому надана роль втілювати ці плани. Проте ця точка зору лише одна сторона медалі, існують й інші думки з цього приводу.

Богдан Хмельницький чітко розумів неможливість досягнення перемоги лише силами козацьких шабель. Тому на численних нарадах обговорювалися питання, котрі стосувалися питань про можливих союзників у боротьбі. Звичайно, учасники рад зверталися до минулих подій, до причин поразки попередніх виступів, намагалися вияснити чинники поразок у бойових діях. Дехто із присутніх вагався щодо планів ведення відкритої війни, адже можливість зазнати поразки була досить ймовірною, коли врахувати перевагу ворожих сил та відсутність надійних союзників. Талант Хмельницького проявився знову й на цей раз, він переконався у необхідності знайти союзну підтримку, бо самотужки виграти війну проти Польщі було неможливо. Ватажка хвилювало також перебування в усіх ключових фортецях польських гарнізонів, які б неодмінно вжили контрзаходів при найменших проявах заворушень серед населення. Без зовнішньої допомоги обійтися було неможливо. У першу чергу союзником Богдан вбачав Росію, але вона у той час сама перебувала у складному становищі через розруху і на її суттєву допомогу козаки не розраховували. Тому на радах дійшли згоди звернутися до Кримського Ханства. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.65-66 Хмельницький розумів те, що татари дуже ненавидять козаків та не відкидам можливість укладення з ними договору про союзні стосунки через один важливий аргумент. Так, для досягнення укладення союзу було відряджено посольство у Крим. Посланці поставили Іслам-Гірея, тодішнього кримського хана, перед складним вибором: або він надає допомогу в боротьбі із силами Польщі, або ж козаки разом із поляками роблять великий за своїм розмахом похід, що, до речі, могли стати реальним. Гетьман орієнтувався у міжнародній політиці і був досить упевнений, що хан, роздратований політикою Польщі, згодиться на пропозицію посольства і буде ладен учинити похід проти неї. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. - К., 1957.-С.258 Осипов вказує, що Хмельницький обрав слушний момент для переговорів, бо в самому Ханстві склалася непроста ситуація. Осипов К. Богдан Хмельницький. - Л., 1949.-С.38-39 Як відомо, гладкими відносини між козаками та Кримським ханством так і не стали, про що мова піде далі. Звідси - таке неоднозначне у працях дослідників Хмельниччини трактування даного політичного кроку Хмельницького.

Найрішучішим прихильником козацтва у боротьбі було українське селянство. Хмельницький - один із найактивніших прихильників союзу із цією верствою населення. Він зрозумів, що попередні виступи завершилися поразкою через змогу магнатсько-шляхетських сил відірвати найчисельніший стан від основних подій повстань. Навіть у розмовах із польськими послами Богдан Михайлович високо цінував селянство і його можливості у боротьбі за свої права, неодноразово оголошував про це. Усі плани Хмельницького щодо селянства і його ролі справдилися у перші місяці війни. Вона набула селянського характеру. Але найважливішою рушійною силою залишалося козацтво, воно продовжило займати пануюче становище серед населення.

Важлива роль у підготовці до виступу була надана агітації та пропаганді серед мас населення з метою залучення чисельних людських ресурсів до військових дій. До справи залучалися не лише промови агітаторів, але й королівські листи й універсали про морський похід. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.67

Звичайно, важливою справою було придбання та накопичення зброї і боєприпасів. Закупівля зброї велася не лише в Україні, а й в самі Польщі. Є свідчення, що звідти прибувало багато караванів через Замостя, Львів та ін. міста на землі України, а назад таємно переправлялися гроші та інші цінності. Там само. С.72

Підготовка до повстання йшла у цілковитій таємності, навіть збори і ради проводилися у таємних місцях. За матеріалами деяких джерел, підняти повстання намірялися в жовтні - листопаді1647р., коли О. Конєцпольський із декількома тисячами жовнірів та реєстровцями мав здійснити похід проти татар. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.75 План козаків передбачав розгром цих військ на Наддніпрянщині, що давало змогу закріпитися на території козацьких міст і дати змогу приєднатися селянським загонам до основних сил. Однак раптова поява Очаківської орди зірвала наміри козацької верхівки. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.66-67 Окрім того, заздрощі авторитету і посаді Хмельницького з боку Р. Пешти штовхнули останнього на зраду. Він видав сотника Конєцпольському тим самим попередивши про загрозу повстання. Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.161-162 Негайно Хмельницького була заарештовано, пролунав наказ відтяти бунтівнику голову… Становище здавалося безнадійним, але наказ не поспішав втілити у життя кум арештованого. Незабаром сотники взялися переконати полковника Кричевського у безневинності в'язня і вмовити його засвідчити невинність Богдана перед комісаром Шемберком. Так, Хмельницькому вдається вирватися з-під арешту очевидно в середині грудня 1647 року за допомогою друзів. Він вирішив не спокушати більше долі, а разом із прибічниками рушив на Запоріжжя, прихопивши харчі та майна, взяв і сина Тимофія. Це був критичний момент у долі Богдана, в його душі назрів глибокий перелом. Як говорив Грушевський: «Хмельницький перед сим моментом і після - се було двоє різних людей». Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.162 Тепер, зробивши остаточний вибір, Богдан Михайлович мав не так уже й багато часу для організації повстання.

А на Січі у той критичний момент стояла польська залога, що складалася із реєстровців і драгун. Меріме П. Богдан Хмельницький. С.207 Тому втікачі зупинилися на о. Томаківці. Саме звідси Б. Хмельницький і розпочав активну діяльність, спрямовану на згуртування навколо себе численних утікачів, досить вдало користуючись захопленими із собою королівськими привілеями-листами та корогвою. Грушевський М. Богдан Хмельницький. С.12 Після цього встановив контакт із Січчю і 25 січня (за іншими даними - 21) 1648 року перейшов у наступ і без бою, бо застава втекла, оволодів укріпленнями. Спроби С. Вадовськкого і С. Кричевського відбити Січ успіху не мали, а козаки під проводом Хмельницького раптово напала на їхній табір і змусили відступити із Запорожжя, тоді як реєстровці за власної ініціативи перейшли піл командування Хмельницького. Грушевський М. Указана праця. С.168 Так, саме цими подіями і пов'язаний початок Визвольної війни українського народу. У ці грізні роки і відкрився і у всій своїй повноті талант і геній полководця й дипломата Хмельницького.

На Запоріжжі Богдана Хмельницького обирають гетьманом. Костомаров М. Богдан Хмельницький. В 3-х т. С.131 Точно сказати коли і за яких обставин це відбулося сказати не можливо за браком джерел. найімовірніше, ця подія мала місце у другій половині 20 чисел січня - початку лютого 1648 року. Козацькі маси і все населення визнали Б. Хмельницького своїм вождем. В той же час він взявся за створення бази на Запоріжжі, зміцненню обороноздатності табору на Томаківці. Коли із цим було завершено, відрядив реєстровців до різних полків, мабуть, із метою встановлення контактів із готовими до повстання масами. Водночас було здійснено заходи з метою контакту із Донським військом, донці теж проявили себе у допомозі повстанцям. У перші тижні постання основна увага приділялася згуртуванню наявних сил та постачанні ресурсів. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.70-71

Із Запоріжжя Хмельницький продовжив переговори із Кримом, туди було відправлено аж два посольства. Говорять, що Хмельницький знайшов спільну мову із татарами, повернувши одному мурзі сина, той мурза і став посередником у переговорах. Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.168 Домовленість була необхідна і тому, щоб забезпечити собі надійні тили, коли розпочнеться серйозна боротьба. Це добре розумів Хмельницький, знав чого можна чекати від рухливих татарських орд. Також дуже важливою була участь татарської кінноти у війську, власної кінноти на думку гетьмана у боротьбі із важко озброєними гусарами не вистачало. Як уже зазначалося у дипломатичних стосунках було зроблено ставку на напружені відносини між Кримом і Польщею. здобути стабільність у відношеннях із татарами, заручитися військовою силою у вигляді кінноти, налагодити союзницькі відносин - ось мета гетьмана. Богдан Хмельницький знав норов татар, тому робив ставку на уподобання останніх грабувати й нищити, тим самим ослаблюючи Польщу. Сам похід вів до посилення позицій хана та надбання великої кількості здобичі. Іслам-

Гірей ІІІ навіть придумав виправдання перед султаном за свій похід, немовби як помсту за напад Конєцпольського. Так, щоб остаточно схилити хана на свій бік, Хмельницький у кінці лютого відряджає у Крим нове посольство і таки свого плану досягає. Було також вирішено, що з метою укладення договору туди відправиться і сам Хмельницький. Цю поїздку тримали у повній секретності. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.88-90 Кримський хан з недовір'ям ставився до повстання і відрядив слабко озброєні сили Туга-бея, Карач-бея і ногайців. Після перших перемог хан став висилати добірніші сили. Татарські загони почали прибувати вже у березні 1648р. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.72-73

Богдана досить таки турбувала позиція коронного гетьмана. Враховуючи співвідношення сил, украй важливо було уникнути зіткнень із сильними коронними військами чи найманим кварцяним військом. Одержавши звістку про повстання,Потоцький зразу ж вирішив придушити його в зародку. Збереглися свідчення про лист, надісланий хмельницьким Потоцьким. Він написаний у мирному і дружелюбному тоні, хоча перед собою Богдан ставив мету таким чином виграти час, стримати військовий похід супроти свого війська.Там само. С.73

Хмельницький поставив перед собою завдання перенести центр повстання у густозаселені регіони, щоб так мати змогу контактувати із населенням та черпати нові сили в людях і спорядженні. Мирні переговори між Хмельницьким і Потоцьким провалилися, а сам гетьман, не чекаючи наступу польських військ і щоб перейняти ініціативу вирішив виступати вперед першим. Тим часом ряди війська Хмельницького повільно, але впевнено поповнювалися. Хоч сама армія і нараховувала декілька тисяч воїнів, організатори повстання намагалися згуртувати ці нечисленні військові сили і створити ядро майбутньої повстанської армії. У 22 квітня ( а можливо 15 чи 16) 1648р. війська повстанців рушили із Запорожжя. Полководець розумів усю небезпечність виходу із укріпленої січі, бо мав десь 8 тисяч козаків і татар проти набагато численнішого польського війська. Проте вихід «на волость» давав шанс на успіх, а сидячи у таборі планів здійснити неможливо. Бездіяльність прирікала на катастрофу, Хмельницький це розумів.Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.94-96

Від самого початку повстання у керівної верхівки Речі Посполитої склалося неоднакове ставлення до повстання. Король пояснював збурення серед козацького стану приготуваннями до морського походу та свавіллям урядовців. Проте коронний гетьман Потоцький розумів ситуацію, що склалася на півдні України розумів набагато краще цілком реальну загрозу повстання козаків та інших станів населення. Уперше із вуст брацлавського воєводи А. Киселя пролунали збройні методи придушення повстання, що насувалося неминуче. Взагалі, представники королівського двору дуже недооцінювали повстання на Запорожжі та ігнорували небезпечність для себе укладання договору між козаками та Кримським Ханством. Потоцький же переконував у рішучих намірах Хмельницького, звертав увагу га можливість союзного договору із татарами та виходу козаків «на волость», де їхня чисельність швидко б зростала. Миколай вважав за хибну думку мирні переговори і приготував військовий похід на Запоріжжя. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.79

Потоцький, врахувавши набутий досвід, розділив своє військо, одна частина якого під командуванням С. Потоцького мала взяти Січ. За цими силами насувалися війська вже самого Миколи Потоцького. Про всі приготування каральної експедиції Хмельницький знав, (бо у війську перебував уже згаданий кум Хмельницького полковник Кричевський) Меріме П. Богдан Хмельницький. С.211тому реагував на них швидко, послідовно і, як побачимо далі, цілком вірно.

Задум коронного гетьмана також вимагав відправити полки реєстровців човнами по Дніпру. Вважається, що між ними і гетьманом відбувалися контакти, спрямовані на повернення зброї козаків-українців проти поляків. Так, однією з версій 24 (дехто говорить про 22 Голобуцький В. Запорізьке козацтво. С.266) квітня реєстрові козаки підняли повстання проти старшини. У джерелах немає одностайного твердження щодо часу і місця події. До повсталих реєстрових полків прибули делегати Хмельницького. Як наслідок - повстання, що закінчилося стратою тієї частини верхівки старшини, що була проти повстання. Провідна роль у цьому заворушенні належала козацьким низам. Вони й обрали старшим

Ф. Джеджалія. Після цього рушили на з'єднання із загонами Б. Хмельницького. Чотири полки реєстровців, що були на службі у Корони залишилися вірними народу, а їхніми силами вдало користувався гетьман у війні. Смолій В. Степанков В. Указана праця. С.79-81

Талант полководця запорозького гетьмана почав розквітати на повну силу. Уперше це проявилося тоді, коли він «розкусив» задум коронного гетьман блокувати козаків у таборі або ж перетнути шлях силами С. Потоцького, котрі б затримали повсталих до підходу основної частини польських загонів. Грушевський М. Історія України-Руси. Т VІІІ.-С.182 Так, варто врахувати тут і фактор переходу на бік повстанців реєстрових військ, але від Хмельницького стратегія вимагала рішучих дій і маневрів. Враховуючи це і зважаючи на звістку про початок руху ворожих сил, 15 чи 16 квітня війська Богдана залишають Томаківку і йдуть на зустріч із військами Потоцького-меншого. Щоб уникнути несподіваного удару, командування повсталих вирішило рухатися табором, заздалегідь відіславши у різні боки розвідувальні рухливі роз'їзди.

Польське військо С. Потоцького зупинилося на лівому березі р. Жовті Води де було багато боліт та озерець, що сковувало маневр кінноти. Гетьман був добре проінформований про розташування поляків і дав наказ атаку розпочати татарам. Ті розбили польський розвідувальний загін і раптово з'явилися у розташуванні флангу війська неприятеля. Рухлива татарська кіннота без особливих зусиль перебила жовнірів, що нападу аж ніяк не чекали. Навіть прислані на допомогу корогви не виправили ситуації. От що значить вибраний Богданом слушний для нападу момент.

Полонений татарин дезінформував ворога, а нові розвіддані принесли реєстровці, що перейшли на бік повсталих. Поляки побудували табір, а Хмельницький, чекаючи підходу реєстровців і щоб не гаяти часу, почав штурми ворожого кубла. Перший бій за укріплені позицій ворога був невдалим, тому Богдан зібрав раду, а невдовзі надійшла звістка про реєстровців. Їхні полки підійшли на допомогу 2 травня, своєю появою загітувавши козаків і польському таборі перейти на бік запорожців. Залинський В. Богдан Хмельницький. С.101-102 План Хмельницького, що полягав в об'єднанні усіх реєстровців під своїми знаменами був повністю оформлений. А становище неприятеля у таборі стало зовсім критичним, ураховуючи повну бездіяльність М. Потоцького. Він у цей час збирав сили, повіривши дезінформативним фактам козацького керівництва, що свідчили про прихід численної татарської орди. Такі відомості були пущені за задумом Хмельницького та його оточення для того, щоб виграти час. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. 79-83

Так, 3 травня розпочалися переговори між козаками та обложеними військами Стефана. Вони закінчилися згодою поляків на умови повстанців, що отримали тепер гармати в обмін на відхід польських сил. Причому переговори Потоцького із татарами провалилися і останні почали наполягати на відновленні бойових дій, що невдовзі й розпочалися. Хмельницький віддав наказ штурмувати позиції. Потоцький намагався відступити під захистом табору. Богдан намагався оточити поляків. Це йому вдалося, коли на допомогу татарам підійшли козацькі сили. Табір було оточено і повністю знищено наступом козаків. Не врятувався і Стефан Потоцький. Замлинський В. Указана праця. С.104

У битві під Жовтими Водами Хмельницький проявив себе як талановитий полководець, що здатен уміло користуватися різними родами військ в залежності від обставин, використовувати місцевість бою для досягнення раптових ударів і вміння козацьких сил. Хмельницький тут зумів нав'язати свій сценарій бою польській стороні. Вміло оперував своїм впливом і авторитетом серед українців, домігшись переходу до свого стану реєстровців. Він також зумів обрати тактику і стратегію бойових дій в умовах непростої ситуації, що склалася з урахуванням близькості коронних сил, виграв час для воєнної сутички біля Жовтих Вод. Богдан Хмельницький одержав першу важливу перемогу в історії Визвольної війни. Після бою Хмельницький зважив на необхідність мати артилерію та кінноту, а також вразливі сторони польських військ. Осипов К. Богдан Хмельницький. С.37

Невдовзі, не гаючи часу, Хмельницький дав розпорядження виступати супроти основних сил Миколи Потоцького,бо добре розумів важливість швидкоплинної операції, яка не давала змоги накопичити сили полякам. Натомість чисельність козацьких лав швидко росла.

У результаті маневру, польський табір розташувався за Корсунем поблизу р. Рось, тут Потоцький наказав будувати оборонні укріплення. А вже ранком 14 травня командування отримало свідчення про підхід сюди сил Хмельницького. Костомаров М. Богдан Хмельницький. В 3-х т. Т.ІІ. - К., 2004.-С.151

Богдан Михайлович прагнув не випустити із цього розташування ворогів, бо усвідомлював можливість відходу польських загонів у вигідні місця в Україні, де ті могли б перегрупуватися та отримати свіжі сили, підкріплення. Тому уперед відправив сили Кривоноса і татарську кінноту, щоб затримати коронні сили до підходу основних загонів козаків. Невдовзі передові сили зайшли у тил польській стороні, спричинивши паніку. М. Кривоніс не атакував, а мав наказ розвідати ворожі позиції, його люди зуміли загатити

р.Рось, тим самим ускладнивши становище ворога. Ось так і діяв Хмельницький, готуючись до наступу він не слав військо просто на ворожі кулі, а намагався шляхом хитрощів і маневрів здобути розвіддані про ворога та його позиції. А вже потім давав наказ атакувати вразливі місця оборони. Гетьман також умів дезінформувати протилежну сторону. Так, після наскоку сил Тугай-Бея та підходу основних сил козаків у стан ворога було заслано «полонених» (серед них був Микита Галаган), що говорили про грандіозну чисельність козаків і татар. Меріме П. Богдан Хмельницький. С.215 Потоцький скликав раду офіцерів для вирішення подальших дій. Думки про відступ чи оборону на цій ділянці різнилися. Та все ж більшість дійшла висновку про доцільність відступу до Богуслава. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.108-110

Хмельницького про це поінформували (було схоплено одного із польських жовнірів) і він віддав наказ зайняти дорогу, по якій мали пройти відступаючі війська. Козаки, з наказу гетьмана зайняли лісистий та вузький відрізок шляху, навели гармати, перекопали все навкруг ровами та поробили завали із дерев. Так Хмельницький намагався знерухоміти ворожий порядок. Туди ж було відправлено Кривоноса із загоном, котрий теж провадив підготовку засідки. Там само. С.111

Військо Потоцького рушило ранком 16 травня, а близько полудня під невпинними наскоками татар та обстрілом із флангів підійшли до місця засади в урочищі Горохова Діброва. Коли ворожий табір був вразливий серед пороблених перешкод, вдарили козаки з тилу, наближаючись вони копали шанці, велась невпинна перестрілка із гармат та самопалів. Нарешті запорожцям вдалося виконати намір Хмельницького «розірвати» табір на окремі частини, для чого, власне, і заманювали ворога у невигідне становище для оборони табору та оточували з усіх боків. Козаки вдарили у передню частину, прорвалися і оточили штаб, взявши у полон поранених Потоцького з Калиновським і все командування. За словами дослідників їх віддали татарам як частину платні.Костомаров М. Богдан Хмельницький. Т.ІІ.-С.157 Решта війська почала втікати, а повстанці захопили багаті трофеї. Після третьої години дня польська армія перестала існувати. Так був утілений у життя блискучий задум Богдана Хмельницького. Крипякевич І. Богдан Хмельницький. С.79

Цього раз, у битві під Корсунем, гетьман уміло маневрував військами, заводячи вимуштрувані коронні сили у пастку, придуману ним самим для досягнення перемоги у тяжкому бою із укріпленим добре табором. Було обрано таку схему бою, щоб знищити захист не лише за допомогою козацьких і татарських шабель, а з використанням природних умов та хитро спланованої засідки. Перемоги під Жовтими Водами та Корсунем були добре спланованими операціями командування, зокрема самого Б. Хмельницького, проявом його таланту полководця та стратега, що опирається на козацькі вміння та добре знає слабкі ворожі сторони.

А звістка про катастрофу польської армії швидко поширювалася, сколихнула навіть європейські країни. Такого розгрому Річ Посполита ще не знала, а Хмельницький досить легковажно ставився до перемог, вража їх достатньо простими і чекав на тяжкі бої. Не виключено, що українського гетьмана з візитом з'явилися посли Іслам-Гірея ІІІ. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.88-89 Він передавав про підхід своїх військ і прохання зачекати його. Та Хмельницький, з політичних міркувань та воєнної ситуації, чекати і тратити дорогий час не став. Після перемоги під Корсунем Хмельницький повільно, щоб міг наздогнати хан, попрямував до Білої Церкви, де відсвяткували козаки перемогу. Полки відпочивали,реорганізовувалися та поповнялися. Гетьман розумів , що до остаточної перемоги ще дуже далеко. Він взявся розсилати гінців у різні куточки України, намагаючись підняти повстання і в інших регіонах, закликаючи брати до рук зброю та приєднуватися до війська. Селянські маси заявили своє бажання приєднатися до повсталих, до Хмельницького підтягувалися нові загони. Окремі виступи згодом злилися воєдино, охопивши значні території Подніпров'я. Шляхта, побачивши розгортання народного руху, почала втікати у безпечні краї масово. Там само.С.89

Так, перемоги козаків безпосередньо плинули на розгортання селянського руху, підняли дух і впевненість у свої сили запорожців. Костомаров М. Богдан Хмельницький. Т.ІІ.-C.158 Селяни та міщани, прямуючи до табору гетьмана під Білою Церквою , громили на своєму шляху панські маєтки. Окремі виступи розгорнулися поступово у велике селянське повстання, що котилося по обидва береги Дніпра. На Україні швидкими темпами створювався союз селянства із козацтвом. Авторитет Хмельницького зріс до небувалих досі висот, він став визволителем, полководцем і, вочевидь, героєм в очах народних мас. Та усе це не затьмарило голови гетьмана козацького. Під час розгортання повстання він перебував у Чигирині, де отримував повідомлення про хід Визвольної війни. У найбільш перспективні регіони відправляв досвідчених , у боях перевірених керівників. Важливою була справа організації війська, було укомплектовано ряд полків, туди відправлено ряд нових полковників . Організовувалися територіальні полки із центрами у містах. Полки готувалися до нових боїв.

Десь 22 травня до Варшави дійшли чутки про катастрофу польської армії. Було негайно скликано сейм для негайного вирішення проблеми з обороною країни. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.95-96 Головнокомандувачами польської армії (за відсутністю Потоцького і Калиновського) було обрано М. Остророга, Д. Заславського, та О. Конєцпольського, активізувалася підготовка польських збройних сил, котрі збиралися біля с Чолганський Камінь на Волині. Це військо було досить потужним, але водночас не мало єдиного командування. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К.,2009.-С.324

Звісно, талант полководця Хмельницького теж не дрімав. Під Білою Церквою формувалися полки козацько-селянського війська. Тут козацький стан відвідав П. Ласка із листом - закликом припинити воєнні дії. Богдан Хмельницький зустрівся із складною проблемою, оскільки козацька старшина не бажала продовжувати небезпечну воєнну кампанію, а низи, абсолютна більшість прагла продовжувати бойові дії. Також існував ризик і розриву стосунків із Кримом, бо Тугай-бей теж категорично відмовлявся від сутичок, метою його було повернення до Криму із захопленою уже здобиччю. 2 червня відбулася козацька рада, на якій Богдан переконував повстанців у доцільності піти назустріч Варшаві. Туди було відправлено посольство із спеціальними листами, де пояснювалися причини повстання та вимоги його учасників. Смолій В. Степанков В. Указана праця. С.96 Аналізуючи політику Хмельницького на даному етапі революції, можна твердити, що він упевнено ще стояв на позиціях так званого «козацького автономізму». Гуржій О. Ісаєвч Д., та ін. Історія України. Нове бачення В 2-х т. Том І. - К.,1995.-С,161 Гетьман ще не висував у своїх вимогах чітку програму визволення з під влади шляхетської Польщі усіх етнічних українських земель, та й узагалі перед собою такої мети ще навіть не ставив. В своїх офіційних заявах Хмельницький не проявляв планів відокремлення України. Дорошенко Д. Нарис Історії України. - К., 1992.-С.14

Укладене тимчасове перемир'я тривало зовсім недовго і було перерване вступом у війну Яреми Вишневецького із своїм шеститисячним військом. Його наступ викликав величезне обурення серед мас населення, було розцінено як провокацію у момент початку мирних переговорів із польським урядом. Повідомлення про звірства Яреми дійшли до Хмельницького наприкінці червня, він одразу ж послав проти нього сили М. Кривоноса. Нечувана жорстокість Вишневецького настільки розлютила козацьку верхівку, що переговори відразу ж припинилися, Білоцерківське перемир'я перестало існувати.

Об'єднане козацько-селянське військо Кривоноса розбило загони Яреми під Старокостянтиновом. Під стінами могутньої фортеці розгорілося криваве побоїще, сам Кривоніс брав у ньому участь. Козацький Ватажок і після перемоги переслідував розбитого Вишневецького. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.136-137 Ця блискуча перемога відіграла важливу роль у розвитку повстанського руху у Подільському та Волинському воєводстві. Литвин В. Історія України. - К.,2009.-С.165

До Старокостянтинова вирушили і основні сили під командування вищезгаданих реґіментарів. Головним серед них був Д. Заславський, проте у війську єдиного згуртованого командування не було. Самі керівники були недосвідченими, їхні погляди розходилися. Так, польське військо зайняло Старокостянтинів, але офіцерство підтримувало наступ на Хмельницького. Військо рушило на Пилявці.

У цей час Хмельницький повів свої сили назустріч ворогу. Дорогою він розіслав універсали і накази полковникам повернутися до війська. Богдан Хмельницький всіляко закликав трудящі маси до боротьби, натомість прагнучи контролювати їхні дії та обмежити антифеодальну спрямованість селянства. Війська продовжили рухатися аж до Старокостянтинова, де зупинилися, очікуючи повернення посольства. 23 липня до табору Хмельницького відправилося посольство А. Киселя. Але останній цілком розумів, що переговори заздалегідь приречені на провал, адже гетьман мав рахуватися зі значною кількістю повсталого люду, що, звичайно, був проти замирення із Польщею. Проти примирення виступала й значна кількість магнатів на чолі із Вишневецьким, та й у війську панував войовничий настрій. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.98-99

Польське військо під командуванням реґіментарів зосереджувалося під Ямполем і Чолганським Каменем. Керівники явно недооцінювали талант Хмельницького та сили козацького війська. Звиклі до розкошів магнати привезли із собою більше розкошів аніж зброї, святкували перемогу ще до початку самої битви. Настрої у війську були добре відомі гетьману, а ворожі дії передових авангардів були повною протилежністю слів Киселя, що все намагався дійти певного компромісу. Костомаров М. Богдан Хмельницький. С.184-185 Хмельницький не вірив у правдивість запевнення переговорів. Тому почав готуватися до бою не гаючи часу.

Богдан Хмельницький, талант і здібності якого уже дали знати про себе під Жовтими Водами та Корсунем, під Пилявцями зовсім не згасли, а навпаки проявилися знову у нових хитрощах та приготуваннях, веденні бою. Насамперед, у характері воєнних підготувань постало питання про місце ведення бою, що могло категорично змінити ситуацію та переломити хід подій, забезпечити плюси козацькому війську і поставити у невигідне становище польські сили. Ураховуючи високі бойові якості видатної польської кінноти було обране поле під Пилявцями -- дуже нерівне, з глибокими балками, численними болотами та широким розливом р. Ікви (Пилявки). Окрім того, за ініціативою Хмельницького було зроблено перекопи, у хащах поставлено засідки. Та головну увагу гетьман приділив укріпленню табору на правому березі Ікви, тоді як загони Кривоноса розмістилися на лівому в окремому укріпленні. В одному місці було сконцентровано усю армію, навколо розміщено сторожу та рухомі роз'їзди Мудрим рішенням та показником упевненості у своїх силах було те, що Хмельницький відправив у різні боки добре озброєні та досить таки сильні загони з метою оточення сил неприятеля, навколо головного польського війська замкнулося кільце оточення, про що твердили самі офіцери.

Взагалі, польське командування виявилося неготовим та й, можна сказати , навіть просто неспроможним протистояти організованим діям гетьмана з військами. Богдан Хмельницький, зайнявши вигідні та цілком зручні позиції, намагався заманити сюди армію ворога. Вона, що притаманне діяльності гетьмана як полководця, була дезінформована про плани козаків та їх чисельність. Польські реґіментарі повірили свідченням спеціально підісланим козакам і попрямували на Старокостянтинів. Залишалося заманити війська в пастку під Пилявцями. Цьому, про що вже йшлося, посприяла нарада у польському стані, де, хоч із деякими суперечками та розбіжностями було вирішено відразу ударити на козацький табір, щоб не допустити з'єднання сил Хмельницького із татарами. 7 вересня реґіментарі рушили у похід. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.89

Достеменно не відомо, що в цей час поробляв гетьман. Відомо тільки те, що йому надходили розвіддані про чисельність війська супротивника, бо наказав козакам захоплювати полонених. До відома гетьмана дійшло й те,що його військо чисельніше, проте поступається озброєнням. Богдан Хмельницький вирішив виснажити війська противника, тримати оборону до підходу основних сил татар і вже потім завдати навального контрудару, тим самим завдати поразка війську реґіментарів. Таку тактику ведення бою Хмельницький обрав ще й з огляду стійкості та мужності козаків при обороні табору, і навпаки відсутність вміння жовнірів та гусарів атакувати укріплені позиції. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. С.89-90 Тому важливий акцент був приділений зведенню укріплень табору. Натомість, вигідних місць для зведення польських польових укріплень не було.

11 вересня з власної ініціативи воєводи Тишкевича розгорілися бої за греблю через ріку. Здавалося, із завданням воїни упоралися, захопивши козацькі позиції, та протрималися вони тут не більше години. Бій був запеклий, жодна зі сторін не хотіла віддавати греблю, тому вона переходила із рук в руки декілька раз. А вже наступного дня Хмельницький готував наступ своїх військ. В козацькому таборі панувала сувора дисципліна, високий бойовий дух, що спирався на безмежний авторитет гетьмана. Цього ж дня підійшли і татари - малочисельний та погано озброєний загін Карач-бея. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.148-149 Хмельницький використав цей момент, щоб вкотре дезорганізувати ворога; розійшлися чутки, що прибув чисельний татарський загін, хоч це було зовсім не так. Та панічні настрої у протилежному війську уже було не загасити. Хмельницький кинув у бій свої війська 13 вересня, причому воїни рухалися і з табору гетьмана, і з табору Кривоноса, таким чином наносячи подвійний удар. Крип'якевич І. Указана праця. С.91 Польське ж військо, незважаючи на рішення військової ради, кинулося в атаку, що виявилася зовсім не організованою і більше схожою на просту метушню. Цим уміло скористався Хмельницький, нанісши удар по піхоті ворога зовсім в іншому напрямку. Козаки навальним ударом захопили передову лінію оборону і, не затримуючись надовго, кинулися на іншу, нищачи ворожі війська. Богдан Хмельницький наказав завдати ударів із флангів, коли побачив безлад у польському таборі. Невдовзі там почалася паніка, з'явилися чутки, що козацька армія зайшла в тил польській. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.131-132

На раді польські реґіментарі вирішили відступати, а самі ж вони буквально тікали з поля битви. Навіть сам Хмельницький спочатку не повірив у перемогу, вбачав у полишенні обозу пастку. Через деякий час почав переслідувати ворога, зайняв багатющий обоз. Невдовзі усе було скінчено, польська армія перестала існувати як бойова одиниця.Костомаров М. Богдан Хмельницький.Т.ІІ.-С.197-198 Польські реґіментарі ганебно втекли з поля бою. Пилявецька битва стала найбільш ганебною за всю військову Історію Речі Посполитої. Литвин В. Історія України. С.166

Після битви під Пилявцями війська гетьмана захопили Старокостянтинів. У цей час гостро постала проблема у розробленні плану наступних бойових дій, адже виникли досить сприятливі умови для визволення усіх українських земель з під влади Речі Посполитої. Після блискучої перемоги цілковито зламано шляхетський опір, розгорнувся масовий селянський рух, що охопив не тільки широкі маси населення, й нові території. Богдан Хмельницький писав листа до брата, де говорив про свої плани йти на Варшаву. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.150

Також, за словами істориків у Старокостянтинові зібралася військова рада з метою вирішення плану подальших дій. Було вирішено продовжити наступ основною частиною старшини. Та навіть Тугай-Бей висловився за продовження походу. Безперечно, вагому роль зіграли народні маси. Так, прагнення певної частини старшини закріпитися на р. Случ свого завершення не набули, Богдан Хмельницький продовжив воєнну кампанію. Меріме П. Богдан Хмельницький. С.231

За деякими твердженнями уже у другій половині вересня гетьман уперше замислюється над можливістю поширення влади на усі українські землі. На звільнених територіях запроваджувалися козацькі органи адміністративної влади, а значить гетьман і уряд вважали дані території своїми, бачили їх під своєю юрисдикцією. Про створення у захоплених містах козацьких органів влади залишилися свідчення і ряду сучасників. Можемо впевнено твердити, що почала формуватися державна ідея, та це дещо інше і досить складне питання. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.133

Козацькі ж війська, за рішенням ради почали рухатися на захід. Так, можемо ще говорити, що гетьман Хмельницький ще не втрачав надії домогтися поставлених цілей мирним шляхом. Він прагнув долучитися до справи обрання польського короля (оскільки Владислав ІV помер) і домогтися обрання на престол тієї особистості, з якою можна буде порозумітися і сісти за перспективний стіл переговорів. Хмельницький відправив послів на вибори, але і не виключав досягнення мети продовженням збройної боротьби, рішучими діями своїх військ. Його армія рухалась різними шляхами, підтримуючи козацькі виступи, а сам він з головними силами попрямував до Львова.

На ранок 26 вересня міста досягли татари і загони Кривоноса, а 28 прибув і Хмельницький на чолі 35 полків. Замлинський В. Богдан Хмельницький. С.152 Козаки вдерлися у передмістя і почали обстріл міських укріплень. Почалася облога міста, та Хмельницький перед собою мету оволодіти укріпленням не ставив. Тому на початку жовтня він пішов не переговори із обложеними, звернувся до магістрату із своїми вимогами у листі. Гетьман умовляв сплатити контрибуцію та видати євреїв. На останнє положення отримав відмову. Тут, під Львовом Богдан Хмельницький розв'язував й інші задачі, пов'язані із визвольним рухом на Західноукраїнських землях. Тим часом, 11 жовтня магістрат погодився сплатити викуп сумою 220 тис. золотих( пролунала навіть сума 600 тис, що, мабуть, недостовірно). Частина коштів була віддана татарам, причому частина з них поверталась у Крим, тоді як інша на чолі із Тугай-Беєм прямувала разом із гетьманом на Замостя, куди гетьман вирішив перемістити свої війська. Грушевський М. Історія України-Руси.Т.VІІІ.-С.86-88

Йдучи на Замостя, гетьман відправив туди листи, закликав гарнізон перейти на його бік, а у зверненні до міщан пропонував не воювати, укласти мир на прикладі львів'ян. З під стін Замостя гетьман уважно слідкував за виборами польського короля, він недвозначно натякнув, що підтримує у політичній боротьбі не кого іншого, а Яна Казимира. Хмельницький в його особі вбачав того, хто піде назустріч козацьким домаганням, визнає автономію українських земель та козацькі права. Смолій В. Степанков В. Богдан Хмельницький. С.141

А 31 жовтня до стану Б. Хмельницького прибули З. Хмельницький та Мокрський (колишній учитель Богдана). Гетьман планував їх відправити з посольством до Польщі з метою укладення перемир'я. Існує чимало думок щодо цього тактичного ходу Хмельницького. Дехто розцінює його як велику помилку, проте більшість дослідників твердить про виняткову правильність рішення. На жаль, знову мусимо говорити про брак джерел, щоб достатньо повно висвітлити це питання. Там само. 143 По-перше, слід, мабуть, оцінити реальні можливості козацької армії. Документи свідчать про скорочення чисельності полків, адже частина з них продовжувала знаходитися у різних куточках України. Нагадаємо, що воєнний похід тривав уже півроку, частина повстанців самовільно йшла з війська. Утомлена армія не була вже такою боєздатною, свою роль відіграли проблеми із постачанням продовольством, фуражем, зброєю і боєприпасами. До того ж, у таборі почалася епідемія чуми, що різко скоротила чисельність війська, кількість жертв достеменно невідома. Наближалася зима, осіннє бездоріжжя. Була загроза перетворення колись боєздатної армії на купки некерованих повстанців. Бракувало сил не лише козакам, татари теж уже не могли суттєво допомогти, а піклувалися про найшвидше повернення до Криму. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. С.327

Тому, численні наради, ініційовані Хмельницьким, вирішували питання про умови укладання перемир'я із польським урядом. Це не значить, що гетьман відмовлявся від боротьби, переговори були вимушеними станом війська. Так, відіграла свою роль і воля старшини, що не бажала проливати кров далі. Хмельницький на деякий час відмовився від своїх планів «відняти польські володіння аж по Віслу».

Основними положеннями перемир'я були пункти про скасування унії, амністування учасників повстання, підтримка короля Казимира і такі прерогативи війська, що стосувалися 12 тисячного реєстру, права самим козакам обирати гетьмана й підлягати лише королеві, права вільного виходу в море, амністія повстанцям та ін. Замлинський В. Богдан Хмельницкий. С.162 Можна твердити, з огляду на вражаючі успіхи українського війська, про досить помірковані позиції перемир'я. Лише окремі з умов носили натяк на створення передумов української державності. Звичайно, умови не могли задовольнити мас населення, що зі зброєю у руках воювали за свої права, адже передбачалася, фактично, ліквідація усіх завоювань та повернення довоєнних порядків на українські території.

Сам Хмельницький зумів у скрутний для України час досягти перемир'я. Можливо, з приходом до влади нового короля він у майбутньому бачив українські землі як рівноправну у складі Польщі частину. Крім того він зберіг союз зі старшиною і не втратив свого війська.

Богдан Хмельницький тримав ще в облозі Замостя, у місті почалася скрута. Козаки часто обстрілювали місто й ходили на приступ. Було продовжено переговори з міщанами і 14 листопада у місті вирішено сплатити викуп у розмірі 20 тис. злотих. Там само. С.163

Так, 11 листопада зібралась козацька рада, яка обговорювала питання замирення із Польщею. Було прийнято рішення про припинення бойових дій, а гетьман засвідчив готовність повернутися «на Україну». Проте, без труднощів не обійшлося. Частина старшини, що не була присутня на нараді, зажадала прочитати написаного листа. Говорили, що лист підроблений, а посол - спосіб прикриття майбутньої загрози. І лише гетьман зумів залагодити справу. Відповідно до рішення ради, гетьман залишав Замостя і повертав свої сили назад. Рішення не йти на ворожу територію під загрозою фатального кінця кампанія було,напевне, мудрим рішенням далекоглядного політика і мудрого полководця. Смолій В. Степанков В Богдан Хмельницький. 146-147

Отже, події 1648 року були чи не найважливішим етапом боротьби. Адже саме у це період окреслилися козацькі сили, загорілося полум'я селянської війни, розгорнулися переможні бої, що були фактором становлення козацько-селянських сил. Саме події 1648 року дали можливість подальшому розвитку Визвольної війни та послужили чинником переосмислення планів боротьби, появи державотворчих ідей і нових стратегічних завдань і цілей.

ВИСНОВКИ

хмельницький польща замирення бойовий

Постать видатного українського гетьмана Богдана Михайловича Хмельницького була і залишається однією з найцікавіших в історії нашої країни. Безперечно, цей державний діяч заслуговує на таку зацікавленість дослідників як в межах України так і за кордоном, що працюють над вирішенням всіляких проблем, так чи інакше пов'язаних із життєвою долею відомої людини і вогненними подіями Національно-визвольної війни 1648-1657рр. Ім'я Богдана Хмельницького стає відомим кожному ще з дитячих літ. Що цілком зрозуміло, адже вклад цієї непересічної особистості в боротьбу народу з гнітом, несправедливістю, гонінням важко переоцінити. Образ Хмельницького став символом захисника віри, прав і свобод. Саме ця, звичайна, на перший погляд, людина свого часу зуміла повести за собою величезні маси народу, згуртувати стихію розбурханого народного моря і направити своєю булавою у криваві бої під Корсунем, Пилявцями, під Берестечком у 1651. Богдан Хмельницький, народжений шляхтичем, пішов назустріч широким масам населення і зумів втілити їх поривання в реальність. Сам життєвий шлях Богдан Михайловича, сповнений тяжких випробувань і всіляких перепетій, певними чином сприяв формування такої непересічної особистості, лідера, здатного очолити і вести до кінця своїх сподвижників, боротися у складній ситуації і перемагати сильного супротивника. А саме ним була Річ Посполита - одна із найсильніших держав Європейського континенту тих років. Та Богдану Хмельницькому належить ініціатива в створенні армії, яка спроможна була протистояти і перемагати добре організоване і економічно забезпечене шляхетське військо. Ця видатна особистість тонко розуміла тяжкий стан і положення народу, особисто зіткнулася із сваволею феодалів і власним безправ'ям.

Піднявши повстання у 1648р., вже тоді авторитет і прагнення гетьмана Хмельницького надав йому всеохоплюючого і загальнонародного, а ще селянського характеру. Визвольна війна охопила широкі кола населення і величезні території завдяки колосальному і непохитному авторитетові, відомості Хмельницького. Народ довіряв йому, а він в свою чергу спирався на підтримку козацьких, селянських мас та й усього суспільства взагалі. За його покликом йшли тисячі, діяльність його спричинила масові виступи невдоволених владою Речі Посполитої у регіонах України.

Богдан Хмельницький, вдало користувався на початковому етапі боротьби своїм положенням при королівському дворі. Ще до повстання був відомий за кордоном як визначна особа.

Власне те, що Богдану Михайловичу вдалося організувати і частково продумати план розгортання виступу свідчить про зосередження в його руках певних здібностей організатора, авторитетного начала.

У перших битвах 1648р. проявився неабиякий військовий талант гетьмана,частково набутий у численних сутичках XVІ ст. Він уміло командував козацько-селянськими загонами, подекуди неозброєними. І перемагав регулярні укомплектовані війська Речі Посполитої . Шляхом визначення військової тактики, мудрої стратегії, застосування хитрощів і можливостей козацьких сил вдалося розгромити потужні корогви польських магнатів. Гетьман завжди діяв, пристосовуючись до природних умов та ландшафтів й вдало використовув цей фактор, щоб нівелювати преваги супротивники й самому бути у виграшному положенні. Окрім того, Хмельницький з неабияким вмінням виділив переваги козацького військового формування перед кіннотою і способами ведення війни коронного війська. Так було у Жовтоводській, Корсуньскій, Пилявецькій та ін. битвах Національно-визвольної війни. Під командуванням гетьмана Хмельницького козацьке військо демонструвало усі свої переваги. Варте уваги і те, що бої часто супроводжувалися вдалим маневруванням та оточенням війська супротивника, а це, звичайно, вело до його розгрому. Отже, Богдан Хмельницький виявив винятковий талант полководця, воєнного стратега, організатора військових сил армії. Це теж одна із його визначальних рис.

Тому, Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький постає перед нами як особистість, здатна вести за собою маси, боротися, перемагати, організовувати, творити, керувати. І хоч у даній роботі ми розглянули лише певні біографічні віхи життя та діяльність в плані організації повстання, та можемо впевнено говорити про величезний його вклад у початок Національно-визвольної війни і подальший процес її розгортання.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Гійом Левассер де Боплан. Опис України. - Л.: Каменяр, 1990. - 300 с.

Документи Богдана Хмельницького. -- К.: АН УРСР, 1961. - 740 с.

Історія України в документах і матеріалах. - Т. ІІІ. - К.: Наукова думка, 1965. - 345 с.

Літопис гадяцького полковника Г. Граб'янки. - К.: Т-во «Знання» Україна, 1992. - 185 с.

Літопис Самійла Величка. Т. І. -- К.: Наукова думка, 1991. - 369 с.

Літопис Самовидця. - К.: Наукова думка, 1971. - 206 с.

Меріме П. Богдан Хмельницький. - Х.: Фоліо, 2004. - 511с.

Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. - К.: АН УРСР, 1960. - 197 с.

Антонович В. Б. Про козацькі часи на Україні. - К.: Дніпро, 1991. - 234 с.

Апанович О. М. Гетьмани України, кошові отамани Запорізької Січі. - К.: Либідь, 1993. - 288 с.

Бойко О. Історія України. - К.: Академвидав, 2007. - 690 с.

Велика історія України: у 2-х томах. Т.ІІ. - К.: Глобус, 1993. - 400 с.

Голобуцький В. О. Богдан Хмельницький - великий син українського народу. - К.: Держ. в-тво політ. літератури УРСР, 1954. - 97 с.

Голобуцький В. О. Запорізьке козацтво. - К.: Держ. в-тво політ. літератури УРСР, 1957. - 462 с.

Грушевський М. С. Історія України-Руси. - К.: Наук думка, 1995, Т. VІІІ. - 288 с.

Грушевський М. С. Про батька козацького Богдан Хмельницького. - Д.: Січ, 1993. - 55 с.

Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах. - К.: Глобус, 1991, Т. ІІ. - 398 с.

Єфименко О. Я. Історія українського народу. - К.: Либідь, 1990. - 510 с.

Замлинський В. О. Богдан Хмельницький. - М.: Мол. гвардія, 1989. - 336 с.

Історія України. Нове бачення. В 2-х т. / Гуржій О. І., Ісаєвич Я. Д., Котляр М. Ф. та ін. К.: Україна, 1995, Т. І. - 350 с.

Костомаров М. І. Богдан Хмельницький. В 3-х т. - К.: Ватра, 2004. - 659 с.

Крип'якевич І. П.Богдан Хмельницький. - 2-е вид., виправлене і доповнене. - Л.: Світ, 1990. - 408 с.

Литвин В. М. Історія України. - 3-е вид., доопрацьоване і доповнене. - К.: Наук. думка, 2009. - 821 с.

Осипов К. Богдан Хмельницький. - Л.: Вільна Україна, 1949. - 112 с.

Полонська-Василенко Н. Історія Україна. В 2-х т. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

Реєнт О. П. Коляда І. А. Усі гетьмани України. - Х.: Фоліо, 2007. - 415 с.

Рибалка І. К. Історія України. Ч.1. - Х.: Основа, 1991. - 450 с.

Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького. - К.: Україна, 1991. - 252 с.

Смолій В. А. Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. - К.: Либідь, 1993. - 501 с.

Смолій В. А. Степанко В. С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. - К.: Наук. думка, 1994. - 261 с.

Субтельний О. Історія України. - К.: Либідь, 1991. - 509 с.

Яковенко Н. А. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - К.: Критика, 2009. - 581 с.