Давньоіндійське суспільство за історичним джерелом Архашастра

/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Давньоіндійські державність та 'Артхашастра' Каутільї

1.1 Імперія Маур'їв

1.2 Загальна характеристика 'Артхашастри' як джерела

Розділ 2. Державний устрій та організація державного управління

2.1 Політичні інститути

2.2 Збройні сили

2.3 Податки

2.4 Сільська община

Розділ 3. Господарське життя та соціальні взаємовідносини

3.1 Розвиток сільського господарства, ремесла й торгівлі

3.2 Регулювання майнових відносин

3.3 Рабство

3.4 Регулювання шлюбно-сімейних відносин

3.5 Загальна характеристика соціальної стратифікації давньоіндійського суспільства

Розділ 4. Давньоіндійське судочинство

4.1 Судовий процес

4.2 Злочин та покарання

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

державність імперія артхашастра політичний

ВСТУП

Актуальність теми дослідження

Провідна роль у джерельній базі історії Стародавньої Індії належить писемним пам'яткам. Інформативні можливості означеного комплексу джерел дозволяють пролити світло на проблеми соціально-економічного, суспільно-політичного, релігійного та культурного розвитку давньоіндійської цивілізації.

Враховуючи порівняно вузьке коло джерел, які використовуються для аналізу соціально-економічних та політичних відносин у Стародавній Індії, особливу увагу звертають дослідники на літературні пам'ятки різноманітних жанрів, що дійшли до нашого часу у великій кількості. Для періоду від кінця І тис. до н.е. до першої половини І тис. н.е. в санскритській літературі головними пам'ятками є дхармашастри (Ману, Яджнавалкья, Бріхаспаті, Катьяна та ін.) - брахманські збірники настанов релігійного, етичного та правового характеру, в яких розглядаються також деякі моменти провадження судових справ та звичаєвого права. Проте ці твори у силу їх специфіки не містять достатнього матеріалу для вивчення давньоіндійської економіки. Саме наявність останніх у трактаті 'Артхашастра' 'Наука про політику' брахмана Каутільї (Каутальї або Вішнагупти) (Чанак'ї) головного радника царя Чандрагупти Маур'ї (320 - 293 рр. до н. е.) вигідно вирізняє його від літератури дхармашастр, оскільки у ньому висвітлюються не лише провадження судових справ, основи державного устрою та методи управління, але й подається загальна картина економіки та суспільства Індії на рубежі нової ери.

Стан дослідження проблеми

Як визначна писемна пам'ятка з історії Індії кінця I тис. до н.е. - першої половини I н.е. 'Артхашастра' Каутільї традиційно привертає увагу багатьох дослідників. У 1920-х роках 'Артхашастру' вивчали О.Штейн (Австрія) та І.Я.Майер, Б.Брелер (Німеччина). У 1960 - 1970-х роках джерело досліджували німецькі індологи Х.Шарфе, В.Рубен, Е.Річл, М.Шетеліх, англієць - Д.Шпенглер.

Після Другої світової війни самобутня школа вивчення 'Артхашастри' розвинулася в Індії. Серед індійських дослідників пам'ятки відзначимо У.Н.Гхошала, Р.К.Мукерджі, Б.Н.Пурі, П.В.Кане, Р.П.Кангле, Р.Ш.Шарма.

На російську мову 'Артхашастру' Каутільї переклали у 1959 р. А.І.Востріков, Б.В.Семічов та Е.Е.Оберміллер. З радянських та російських дослідників пам'ятки назвемо Г.М.Бонгард-Левіна, Г.Ф.Ільїна, А.М.Самозванцева, О.О.Вігасіна. З українських вчених- дослідників назвемо Я.Гайдукова.

Джерельну основу дослідження склали уривки тексту першоджерела - 'Артхашастри' Каутільї, вміщені у хрестоматіях з історії Стародавнього Сходу 1953 р. та 1980 р.

Об'єкт дослідження: суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток Староіндійської цивілізації за 'Артхашастрою' Каутільї.

Предмет дослідження: 'Артхашастра' Каутільї як історико-правова пам'ятка Стародавньої Індії.

Мета роботи: дослідити 'Артхашастру' Каутільї як історичне джерело та пам'ятку права Стародавньої Індії. Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

· визначити особливості давньоіндійського державного устрою та організації державного управління на основі пам'ятки ;

· проаналізувати господарське життя та соціально-економічний розвиток Стародавньої Індії за 'Артхашастрою';

· охарактеризувати соціальні та шлюбно-сімейні взаємовідносини у Стародавній Індії за 'Артхашастрою';

· розглянути трактат не лише як юридичний документ, а й як історичне джерело, здатне відтворити загальну картину суспільного, економічного та політичного життя Індії періоду другої половини І тис. до н.е. - початку І тис. н.е.

Під час виконання дослідження нами використано наукові методи і способи вирішення поставлених завдань: аналіз теоретичного матеріалу з наукових праць, синтез та узагальнення здобутих наукових фактів, індукція, історіографічний метод.

Хронологічні рамки дослідження: кінець I тис. до н.е. - перша половина І тис. н.е.

Апробація дослідження:

· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ (10-11 березня 2011 р.), тема доповіді: 'Артхашастра' Каутільї як пам'ятка права Стародавньої Індії', секція ' Цивілізаційний процес в історії людства '.

· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ (21-22 лютого 2012 р.), тема доповіді: 'Артхашастра' Каутільї як історичне джерело з історії Стародавньої Індії (друга половина I тис. до н.е.) ', секція 'Всесвітня історія в історичному процесі'.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що її основні положення та висновки можна використовувати вчителям, студентам та учням при вивченні історії та права Стародавнього Світу.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети й основних завдань. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, що включає 76 позицій, та додатків.

РОЗДІЛ 1. ДАВНЬОІНДІСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ТА 'АРТХАШАСТРА' КАУТІЛЬЇ

1.1 Імперія Маур'їв

Антимакедонське повстання, що призвело до вигнання греко-македонських гарнізонів з Індії, очолив Чандрагупта (Сандракота). Спогади про Чандрагупту - одного з найзнаменитіших державних діячів в історії Індії - міцно збереглися в народній пам'яті. Проте цілком достовірних свідчень про нього та його діяльність збереглося дуже мало. Зберігся переказ, що він не вирізнявся шляхетним походженням, належав до варни шудр (за іншими свідченнями - до кшатрійського клану маур'я) й усім був зобов'язаний самому собі й своїм видатним здібностям. Замолоду він служив у царя Магадхи Дхана Нанди (325 - 313 рр. до н.е.), але в результаті якоїсь сутички з царем втік у Пенджаб. Тут він зустрівся з Александром Македонським. Можливо, ще до остаточного вигнання македонян (близько 324 р. до н.е.) або невдовзі після вигнання (думки дослідників з цього приводу розходяться) він організував похід в Магадху, скинув Дхана Нанду і сам зайняв престол (320 або 317 р. до н.е.), поклавши цим початок династії, з правлінням якої пов'язано утворення наймогутнішої в історії Стародавньої Індії держави. Столицею держави стало місто Паталіпутра. За родовим ім'ям Чандрагупти заснована ним династія мала назву Маур'я (320/317 - 187 рр. до н.е.). Зберігся переказ про те, що велику роль у скиненні династії Нандів та приходу до влади Чандрагупти відіграв брахман Каутілья (Чанак'я), котрий невдовзі зайняв посаду головного радника Чандрагупти, видатний державний діяч, прихильник сильної царської влади.

Ймовірно, Чандрагупті вдалося підкорити своїй владі усю Північну Індію, проте конкретні свідчення про його завойовницьку діяльність до нас майже не дійшли. На час його правління припадає ще одне зіткнення з греко-македонянами. Близько 305 р. до н.е. сирійський цар Селевк І Нікатор (311 - 281 рр. до н.е.) спробував повторити похід Александра Македонського, однак при вторгненні до Індії він зустрів цілком іншу політичну обстановку, оскільки Північна Індія була вже об'єднана. Подробиці війни Селевка з Чандрагуптою нам не відомі. Умови укладеного між ними мирного договору показують, що похід Селевка був невдалим. Він відступив Чандрагутпі значний масив гірських земель, що відповідають сучасним територіям Афганістану та Белуджистану, й віддав за дружину індійському цареві свою дочку, а Чандрагупта передав Селевку 500 бойових слонів, котрі відіграли важливу роль у подальших війнах Селевка [36, с. 97].

Помер Чандрагупта, ймовірно, близько 293 р. до н.е. [67, с. 500]. Про його наступника та сина Біндусару (бл. 293 - бл. 268 рр. до н.е.), крім ім'я, нічого невідомо. Можна припустити, що він не лише зберіг усі свої володіння, але навіть значно їх розширив за рахунок держав Південної Індії. Можливо, відображенням активної завойовницької діяльності Біндусари є його прізвисько 'Амітрагхата', що означає 'винищувач ворогів'. Син його Ашока (бл. 268 - 232 рр. до н.е.) до того як посів трон був намісником у північно-західній, а потім західній частині держави.

Посівши престол та взявши собі тронні імена Піядасі (буквально: 'приємний на вигляд', 'солодколиций ') та Деванампія ('улюбленець богів', 'дурень'), Ашока отримав у спадок від батька величезну державу. Слід наголосити, що друге значення титулу Деванампія анітрохи не відповідало Ашоці, бо він був людиною високої культури, політично досвідченою (до воцаріння служив намісником у Північно- Західній Індії). За час свого правління він приєднав ще одну державу Південної Індії - Калінгу (сучасна Орісса). 'Сто п'ятдесят людей було забрано звідти, сто тисяч убито і набагато більше померло', - розповідає про це сам Ашока в одному із записів, що зберігся від часу його царювання [51, с. 114]. Після підкорення Калінги Ашока став царювати над усією Індією, крім південної частини півострова. Ашока підтримував дипломатичні зв'язки з Сирією, Єгиптом, Македонією, Кіреною, Епіром, Цейлоном.

Однак велетенська держава Ашоки являла собою клаптикову імперію, розчленовану безліччю етнічних, соціальних, релігійних, культурних бар'єрів. Її населяли, за словами індійського історика Д. Косамбі, і дикуни кам'яного віку, і ті, хто слухав Арістотеля. Державна влада в країні залишалася традиційно слабкою. Тому Ашока мусив спиратися на ідеологічні форми консолідації суспільства. Він, зокрема, розробив єдину для всіх індійців дхарму (релігійно-етичний кодекс), підтримував буддизм - нову релігію, яка проголосила рівність усіх у духовному житті й стала в руках суспільних верхів могутнім знаряддям ідеологічного впливу на маси [7, c. 40]. Вважають, що саме за Ашоки у Паталіпутрі відбувся ІІІ Буддійський собор, на якому було розроблено догматику раннього буддизму (хінаяни). I Буддійський собор, як традиційно вважається, скликав цар Магадхи Аджаташатру. На ньому було прийнято перший статут релігійної общини. II Буддійський собор скликано через сто років після першого. На ньому обговорювалися питання підвищення дисципліни серед монахів. В різних куточках своєї неозорої держави Ашока, за легендою, побудував 84 тисячі 'ступ' - буддійських олтарів, заснував школи, лікарні, монастирі. Завдяки його зусиллям буддизм поширювався і за межі Індії, ставши, таким чином, першою світовою релігією. Разом з тим, в Ашоки вистачило мудрості не одержавлювати буддизм уберегти суспільстао від отруйного релігійного розбрату. В одному з указів Ашока заборонив вихваляти свої духовні ідеали й ганьбити чужі, бо таке міжрелігійне протистояння 'підриває корені своєї віри й завдає шкоди чужій' [51, с. 114]. За свідченням пам'ятки 'Ашока-авани' під старість цар став настільки релігійним, що щедрими дарами буддійській общині розорив державну скарбницю [59, с. 240].

Для царів династії Маур'їв буддизм мав ряд переваг у порівнянні з брахманізмом. Він сприяв нівелюванню привілеїв, що ґрунтувалися на знатності походження та етнічній приналежності, а саме ці привілеї були гальмом в організації управління великою деспотичною державою. Вони об'єктивно заважали інтеграції різних частин країни й уніфікації держави. Заклик до пасивності влаштовував верхи суспільства, тим паче буддисти визнавали безправ'я рабів. Буддисти вели проповіді на різних мовах, що також було сприятливим моментом для віруючих, що походили з різних племен та народностей [56, c. 262].

Між тим, в оточенні царя Ашоки, далеко не всі розділяли його пристрасть до нової релігії. Зрештою, за активної участі другої дружини Ашоки, цариці Тішьяракшиті, відбулося щось на кшталт тихого державного перевороту. Ашока був фактично відсторонений від влади. Його співправителем (а, фактично, повновладним правителем) став онук Сампраті, який був противником буддизму. Ашока тяжко переживав втрату колишньої могутності, однак повернути її вже не міг. Йому залишалося лише ремствувати й скаржитися. У 'Див'я-авадані' є розповідь про те, як цар зібрав сановників й звернувся до них з питанням: 'Хто ж істинний правитель держави? Я втратив владу й багатства. Раніше, коли я віддавав розпорядження, ніхто не міг противитися мені. Тепер мої накази не виконуються… Мої едикти - мертві букви' [59, с. 241].

Різні частини Індії були населені різними племенами. Відмінності у природних умовах призводили до нерівномірного розвитку економіки. Саме тому, незважаючи на усі зусилля, Ашока не зміг скріпити державу, багато чого йому здійснити не вдалося. Невдовзі після смерті Ашоки почався розпад імперії Маур'їв; ймовірно, вже сини Ашоки починають ділити її між собою [43, c. 9 -10].

Останній представник династії Маур'їв, котрий ще тримався в області Магадха, - Бріхадратха був близько 187 р. до н.е. скинутий та вбитий своїм воєначальником Пуш'ямітрою, який заснував династію Шунга (правила 187 - 75 рр. до н.е.). Поряд з внутрішніми причинами, що зумовили недовговічність подібних держав, чималу роль у розпаді імперії Маур'їв також відіграли завойовницькі походи в Індію греко-бактрійців та парфян. Володарі Греко-Бактрійського царства завоювали більшу частину території Північної Індії, після чого Калінга та Андхра відокремилися від Маур'їв. Перша індійська імперія, таким чином, канула в небуття, хоч її культура завдяки буддійським монастирям поступово поширилася на всю Південну Азію.

1.2 Загальна характеристика 'Артхашастри' як джерела

Ще у ХІХ ст. вивчення індійської літератури, зокрема дхармашастр, дозволило припустити існування у давнину літературної традиції політичних трактатів, що згодом зникла. На початку ХХ ст. ці припущення були підтверджені відкриттям рукопису найбільш знаменитого з подібних творів 'Артхашастри' Каутільї (саме слово 'артхашастра' - дослівно 'наука про вигоду' - також є найменуванням усієї дисципліни, як і дхармашастра - 'наука про обов'язок').

Слово ' шастра ' на давньоіндійській мові (санскриті) значить наука, науковий твір; 'артха' - вигода, матеріальна вигода, головним чином, політична.

'Артхашастра' Каутільї складається з 15 книг різної величини та змісту. Основну її частину складає виклад теорії власне політичного мистецтва (так звані нітішастри - правила боротьби з суперниками зовнішніми та внутрішніми), а також науки про війну. З точки зору історика, особливий інтерес представляють розлогі книги (ІІ - IV), присвячені адміністративній структурі держави, питанням економіки та фінансів, організації суду та слідства, вирішенню судових справ. Насамперед, ці книги містять багато матеріалу цілком унікального, а у тих випадках, коли наявні паралелі в літературі дхармашастр, матеріал 'Артхашастри', зазвичай, видається не лише повнішим і точнішим, але й давнішим за дхармашастри. 'Артхашастра' вигідно відрізняється від дхармашастр тим, що саме її висвітлення менше страждає на брахманську тенденційність. Питання, пов'язані з управлінням державою, розглядаються не з точки зору релігійно-етичних обов'язків, а виключно з інтересів правителя та державної доцільності. Для 'Артхашастри' характерний дуже раціоналістичний та практичний підхід до проблеми управління державою, що, разом із тим, не виключає ні традиційності загального світогляду, ні спеціального інтересу, що виявляється у звернені до магічної практики (чому присвячена одна з книг 'Артхашастри' - XIV) [60, c. 16 - 17].

'Артхашастра' - одне із найважливіших джерел з історії Стародавньої Індії і багато в чому незвичне для Індії. Проте деякі загальні особливості індійських літературних текстів властиві й 'Артхашастрі'. Російські індологи О.О.Вігасін та Д.М.Лелюхін вважають, що в 'Артхашастрі' 'не описується конкретна держава чи політична ситуація, а викладено уявлення про абстрактну, ідеальну державу, хоча водночас розроблена в ній 'політична теорія', напевно, була пов'язана з практикою і до певної міри є узагальненням політичної дійсності Стародавньої Індії' [44, с. 376]. Традиція, відображена в самому трактаті, приписує авторство 'Артхашастри', що дійшла до наших часів, раднику царя Чандрагупти Маур'я (320/17 - 293 рр. до н.е.) Каутільї (Чанак'ї). Однак, ймовірно, Каутілья є таким же псевдоавтором, як Ману, Яджнавалк'я або у кращому випадку Апастамба ('автори' ведійських сутр та дхармашастр). Статистичне дослідження таркату показує, що не дивлячись на єдність загального підходу та термінології, трактат засвідчує значну різноманітність стилю. Можливо, його було складено з декількох самостійних творів. Не підлягає сумніву, однак, той факт, що зміст 'Артхашастри' не є витвором одного або кількох окремих авторів, це насамперед виклад багатовікової традиції певної дисципліни (артхашастри). 'Артхашастра' - джерело надзвичайно багатошарове не лише тому, що окремі частини її могли бути написані різним людьми та у різний час, але насамперед тому, що у ній злилися ідеї, які розроблялися поколіннями давньоіндійських вчених. Судячи з випадково датованих матеріалів в 'Артхашастрі', її текст в сучасному вигляді було складено приблизно в І ст. н.е., але відображена в ній традиція артхашастри бере початок в середині й другій половині І тис. до н.е. Таким чином, артхашастра розвивалась паралельно з літературою дхармасутр. За формою викладу 'Артхашастра' Каутільї нагадує дхармасутри поєднанням прози з віршами.

Особливе значення для вивчення права має ІІІ книга 'Артхашастри' - 'Сфера діяльності суддів', логічно пов'язана з книгою IV - 'Про підтримання суспільного порядку'. У ІІІ книзі неважко знайти відображення 18 приводів судового розгляду, відомих дхармашастрам, але більш повно в ній представлена картина правової системи країни, що в логічно-тематичній послідовності розглядають питання, які стосуються судового процесу, шлюбу, успадкування, власності, зобов'язального права тощо.

Дхармашастри визнають неортодоксальну 'Артхашастру' у якості джерела права. 'Судді, котрі засідають у царських судах, повинні бути обізнані в дхармашастрі й артхашастрі…' - записано в одній з пізніших дхармашастр (IV - VII ст. н.е.) Бріхаспаті. Разом із тим, в іншій дхармашастрі - Яджнавалк'ясмріті - підкреслюється, що 'дхармашастра має більше значення ніж артхашастра' [41, с. 15].

Вже у цих положеннях знайшов відображення процес поступової зміни ролі артхашастри у судовому провадженні, яка стала все більше поступатися місцем дхармашастрам, котрі активно запозичували її правові норми та положення.

Ці процеси призвели, ймовірно, на початку І тис. н.е. до припинення подальшого розвитку літературного жанру артхашастри, в якому 'Артхашастра' Каутільї була останньою, узагальнюючою працею.

Отже, серед небагаточисельних писемних пам'яток з історії Стародавньої Індії кінця І тис. до н.е. - початку І тис. н.е. 'Артхашастра' Каутільї займає важливе місце. Пам'ятка дозволяє, у порівнянні з іншими джерелами, проаналізувати низку проблем соціально-економічного, суспільного, політичного й військового життя Стародавньої Індії.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Політичні інститути

Політичній організації давньоіндійського суспільства були притаманні певні специфічні риси. Раніше вважалося, що Індії, як і стародавнім суспільствам Сходу загалом, органічно притаманна лише одна форма держави, визначена поняттям 'східна деспотія', яка характеризувалася низкою ознак. Це - монархічна форма правління з необмеженою владою наслідного, божественного монарха на чолі централізованої держави, з жорстким тоталітарним режимом, всеохоплюючим контролем над підданими розгалуженого, підпорядкованого деспоту адміністративного апарату. Ця концепція, однак, перекреслювала дійсне різноманіття політичних структур давньосхідних цивілізацій. Так, зокрема, в Стародавній Індії правителі не володіли необмеженими законодавчими повноваженнями.

Індуська політико-релігійна концепція угодного богам царя (девараджі) визначала йому виконання особливої дхарми (обов'язків). Один з головних обов'язків - охорона підданих. Царю вручалося також здійснення правосуддя при допомозі досвідчених брахманів. Він вважався опікуном усіх неповнолітніх та вдів, повинен був очолювати боротьбу зі стихійними лихами, голодом. Важливою функцією царів, згідно 'Артхашастри', була організація суспільних робіт, будівництво іригаційних споруд. Лише за сумлінного виконання царем своїх обов'язків його держава досягала процвітання, а отже і сам правитель вважався 'богообраним'.

Як відзначалося вище, велику роль в управлінні державою відігравали раджасабха та мантріпарішад.

Інститут парішад існував і в попередні епохи, але при Маур'ях він набуває функцій політичної ради. Про це згадується в указах Ашоки, детально його діяльність описана й у 'Артхашастрі'. Рада займалася перевіркою всієї системи управління та виконання наказів царя. Крім парішада існувала вузька таємна рада, яка складалася із довірених осіб. У випадку вкрай невідкладних справ могли збиратися члени обох рад [57, c. 27].

В 'Артхашастрі' підкреслюється, що кількісний склад парішада залежав від потреб держави. За Ашоки парішад контролював виконання норм дхарми і встановлював обов'язки для службовців, які виїжджали в інспекційні поїздки по країні. Судячи з одного із указів Ашоки, парішад міг збиратися і без царя, хоча Ашока вимагав, щоб у випадку екстрених подій йому терміново про це повідомляли [51, с. 112 - 113]. У самому парішаді часто спалахували суперечки, що вимагали вручання царя. Інколи виникали протиріччя між царем та парішадом. Особливо гострої форми вони набули в період правління Ашоки, коли склалася сильна опозиція царю.

Парішад як політичний орган складався із вельмож - військової та жрецької знаті, яка намагалася зберегти свої привілеї та обмежити абсолютну владу керівника. У ранні періоди, наприклад в ведійську епоху, парішад був більш ширшим за своїм складом та більш демократичним за характером органів влади, який мав значний вплив на раджу та його політику. Поступово кількісний склад парішада зменшується, він аристократизується, його роль все більш зводиться до виконання дорадчих функцій при царі, але навіть в епоху Маур'їв, коли царська влада особливо посилилася, парішад зберігав значний вплив і володарі не могли не рахуватися з ним.

Змін набула і сабха - в минулому широкі за своїм складом збори вельмож та представників народу, які виконували дуже важливі політичні функції. До епохи Маур'їв склад сабхи ставав значно вужчим, вона також набувала характеру царської ради - раджасабхи. Порівняно з парішадом раджасабха була більш представницьким органом. До її складу могли входити і деякі представники міського та сільського населення. Інколи царю доводилося звертатися за підтримкою до раджасабхи [57, c. 32].

Таким чином, свідчення джерел про значний вплив мантріпарішада і раджасабхи в системі державної влади періоду Маур'їв вказують на те, що навіть в період особливого посилення монархічної влади збереглися інститути і традиції стародавньої політичної організації, які певною мірою обмежували владу царя.

Окрім мантріпарішада та раджасабхи в імперії Маур'їв існував численний та складний чиновницький апарат, що обслуговував царську канцелярію, податкове, військове відомства, монетний двір, царське господарство. Найвищими посадовими особами були: головний мантрін, котрий очолював царську адміністрацію, сенапаті - командуючий військами, пурохіта - головний жрець, дхармад'якша - головний авторитет з питань судового провадження і тлумачення законів, астролог та інші. Царські чиновники отримували жалування або грошима, або, що було частіше, натурою. В 'Артхашастрі' зазначається: '[Царський] жрець, вчитель, радник, домашній жрець, воєначальник, наслідний принц, матір царя, головна дружина царя - отримують жалування 48 000 [пан]. З [таким] утриманням від них не буде … бунту. Самахартр (головний збирач податків - Л.Ч.)… 24 000 [пан]. З таким [утриманням] вони будуть старанними у справах … [Царський] візничий, погонич слонів, ветеринар, конюх - 2000. … Люди [царського] домашнього жерця й усі [чиновники] на кшталт того, хто веде облік, писар тощо - 500. Ремісники [та] майстри - 200. … Гонець середнього розряду - 10 пан за йоджану; [якщо відстань] більше 10 [йоджан] - подвійна плата до 100 йоджан. … Цар з пустою скарбницею нехай дає сировину, худобу, поля та трохи грошей. Чи якщо (хто-небудь) збирається заселити пустку, нехай дає (йому) саме гроші, (але) не поселення з метою збереження юрисдикції (по відношенню) до жителів поселення ' (книга V, розділ 3, статті 3 - 6, 12 - 13, 15, 19, 31) [53, с. 108].

Велику роль в управлінні країною відігравали таємні інформатори, керівництво над якими перебувало безпосередньо в руках царя. Шпигуни мали стежити навіть за самим царем, а з царевичів узагалі не зводити очей, адже вони, як нарікала 'Артхашастра', в боротьбі за владу, 'ніби раки, пожирали своїх батьків'. Особливо ретельно царі мали контролювати своїх чиновників перевіряти, чи вони сповна розуму, чи лояльні до існуючого політичного режиму, чи не надміру ласі на золото та жінок тощо. Проте, як гірко констатував сам Каутілья, тримати чиновників в рамках законності було неможливо, і встановити, скільки крадуть чиновники, було завданням, схожим на визначення того, скільки води в річці випиває риба [44, с. 394].

Основою державного адміністративного поділу було село - грама. Наступну за величиною територіальну одиницю складали 10 селищ, два десятки об'єднувалися в двадцятку, п'ять двадцяток - в сотню, десять сотень - в тисячу. На чолі усіх цих адміністративних округів, за виключенням грами, стояли чиновники, котрі отримували жалування. Найвищі з них, у підпорядкуванні котрих знаходилася тисяча сіл, підкорялися безпосередньо цареві. Вся територія держави Маур'їв поділялася на намісництва, за виключенням Магадхи, що знаходилася у підпорядкуванні самого царя. Намісниками були родичі або близькі довірені особи царя, проте вони не були правителями, а скоріше наглядачами, так як імперія Маур'їв являла собою складний комплекс держав та племен, правителі яких перебували на різних ступенях залежності; внутрішня адміністрація цих залежних та підпорядкованих держав й племен залишалась автономною.

2.2 Збройні сили

Держава мала постійно дбати про високу боєздатність своєї армії. 'Артхашастра' рекомендувала в мирний час розквартировувати воїнів у селах і містах. Тодішня військова доктрина припускала напад лише на слабшого ворога, тому 'Артхашастра' давала володарю цілу низку рекомендацій, як послаблювати того, на кого, збираєшся нападати. Цареві, зокрема, радилося засилати у ворожий стан професійних шпигунів і провокаторів, щоб вони вміло пересварили між собою весь командний склад, перш ніж за все візьметься цар із своєю армією.

Армія індійського царя під час війни складалася з власного війська, війська союзників та ополчення племен, підлеглих царю. Джерела стверджують, що, наприклад, Чандрагупта у випадку війни міг зібрати армію до 600 тис. піхоти, 30 тис. кавалерії та 9 тис. слонів. Проте постійна армія Магадхи була значно меншою за чисельністю та складалась у мирний час з найманців, котрі отримували плату натурою або грошима. Як сказано в 'Артхашастрі': 'Найкраще військо - яке складається з кшатріїв, навчених науки володіння зброєю, чи військо із вайш'їв і шудр, яких багато' (книга ІХ, розділ 2, стаття 24) [53, с. 109].

Сухопутна армія комплектувалася з чотирьох родів військ - піхоти, кавалерії, колісниць та слонів, причому бойові слони були головною ударною силою у бою. Кожен з цих родів військ мав свою систему управління та своє командування. Крім того, були ще управління флотом, а також військовим господарством та постачанням. Озброєння індійської армії було різноманітним, але головною зброєю для усіх родів військ був лук.

'Артхашастра' зазначала також основні принципи застосування військових підрозділів. Так, наприклад, вершники застосовувались для розвідки місцевості, знищення й охорони складів і союзних військ, для початкової атаки, розсіювання військ противника; для прориву оборони ворога і його полону, для атаки флангів і тилів ворога, для супроводу поранених.

Важливого значення в 'Артхашастрі' надавалося організації оборони, будівництву укріплень та фортець: 'Нехай [цар] збудує на вісімсот сіл [укріплення] під назвою стханія, на чотириста сіл - дронамукха, на двісті - кхарватіка і для групи в десять сіл - санграхана. На окраїнах нехай встановить укріплені пункти з прикордонною вартою, призначеною для охорони входу в країну. Їх внутрішні області хай охороняють звіролови, стрільці, мисливці, чандали і лісові племена'. Разом з тим, відзначалась перевага людського фактору над кількісним показником оборонних споруд. Як сказано у статтях 23 - 24, розділу 11, книги VII: ' При виборі: 'Земля, [що має захист] у фортецях чи людях' - краще, [та, яка має захист] у людях. Адже від людей залежить царство. Земля без людей подібна до безплодної корови - що можна з неї видоїти ? ' [53, с. 109].

Також джерело наголошувало: „[Цар, що завоював чужу область ] нехай умилостивить всі божества (і) населенню нехай піднесе дари і звільнення від податків людям, що відзначаються знаннями, шляхетністю та мужністю, [ нехай здійснить ] звільнення із всіх тюрем і (надасть) допомогу стражденним, хворим' [53, с. 109].

2.3 Податки

Утримання державного апарату потребувало великих коштів, тому збір податків являвся однією з важливих функцій царя. У різних політичних трактатах неодноразово підкреслювалось, що казна складає основу сильної влади, а царю рекомендовано постійно слідкувати за нею. 'Артхашастра' особливу увагу приділяла питанню стягування податків з населення, оскільки вважала сильною лише державу, скарбниця якої ніколи не буває порожньою, бо, як вказується у 16 статті 1 розділу ІІ книги: 'Цар, у якого мала скарбниця, виснажує (буквально: пожирає) городян і селян' [5, с. 275 - 276].

Серед джерел наповнення бюджету країни, зокрема пам'яткою вказувались: 'Мита, штрафи, міри і вага, міські службовці, наглядач над карбуванням монет, доглядач печаток і паспортів, хмільні напої, забій тварин, пряжа, олія, масло, цукор, державний золотого діла майстер, склад товарів, повії, гра в кості, будівельні ділянки, корпорації ремісників усіх спеціальностей, наглядач над [усім, що відноситься до] богів, в'їзні мита і податок з бахіриків (майбуть, назва групи людей; значення терміну невідоме - Л.Ч.) [є джерелами і статтями доходу, одержуваного з міст, і називаються] 'дурга'.

Продукція царського господарства, поземельний податок у вигляді частини врожаю, релігійні податки, податок 'кара', купці, охоронець рік, перевози, судна, малі міста, пасовища, дорожні застави, мотузка для вимірювання земельних ділянок і вірьовка для в'язання злодіїв [є джерелами і статтями доходу, одержуваного з сільської місцевості, і називаються] 'раштра'.

Золото, срібло, алмази, дорогоцінне каміння, перли, корали, черепашки, метали, сіль, [що добуваються з] рівнин і гірських розсипів, [є джерелами і статтями доходів, одержуваних з рудників, і називаються] 'кхані'.

Квіткові і фруктові сади, городи, зрошувані поля і поля, які засаджуються розсадою, [є джерелами і статтями доходу, одержуваного з штучних насаджень, і називаються] 'сету'.

Ліси-пасовища, мисливські парки, ліси і розплідники слонів [є джерелами і статтями доходу, одержуваного з лісів, і називаються] 'вана'.

Корови, буйволи, кози, вівці, осли, верблюди, коні і мули [є джерелами доходів, одержуваних зі стад, і називаються] 'враджа' [5, с. 276 - 277].

Крім того, вільні землероби повинні були відпрацювати певну кількість днів у році на будівництві суспільних споруд (податок працею). Ремісники були зобов'язані у вигляді податку здавати царю частину своєї продукції, а також у деяких випадках - працювати на царя; в джерелах згадується про обов'язки ремісників відпрацювати на царя один день в році. Ремісники окремих спеціальностей (наприклад, зброярі) зобов'язані були здавати державі усю продукцію.

Важливим джерелом прибутку для царської скарбниці були непрямі податки. Торгові угоди обкладались численними митами (шулка), що стягувалися ретельно організованим податковим апаратом; ухиляння від сплати торгових мит каралося дуже суворо, аж до страти.

Чиновникам-фіскалам давалися десятки порад, як побільше викачати грошей з населення, у тому числі рекомендувалося спекулювати на його побожності (чиновники мали збирати пожертви на 'святині', щоб потім їх таємно переправляти в скарбницю). Частка зібраних податків була дуже велика, але в текстах весь час пропагується ідея про те, що цар збирав податки заради захисту самих підданих, що це своєрідна невелика нагорода йому за турботу про населення країни. За періоду Маур'їв стара система оподаткування потерпіла значних змін. Попередні часто добровільні підношення царю прийняли форму обов'язкових суворо фіксованих виплат.

Основним видом податку був 'бхага' - частина царя, яка складала шосту частину сільськогосподарської продукції. Цар за своїм бажанням міг зменшити цю частку або взагалі звільнити будь-кого від податку, але це було дуже рідко та в особливих випадках. Цар навіть називався 'шадбхагін', тобто 'той, хто отримує шосту частину'. Деякі області з особливо родючим ґрунтом, де випадало багато опадів, могли обкладатися значно більшими податками - четвертою частиною і навіть третьою частиною урожаю. Частка царя могла збільшуватися і за фінансової скрути в державі.

Основною оподаткованою групою були землевласники, вільні общинники, власники невеликих ділянок землі. Крім них податки царю сплачували, також ремісники, торговці, власники худоби.

З джерел відомо, що деякі верстви населення були звільнені від податків. Й античні, й давньоіндійські джерела вказують на те, що брахмани, як знавці священних текстів і як представники вищої варни, звільнялися від сплати податків. Наприклад, в 'Артхашастрі' про це сказано так: 'Служителям при жертвоприношеннях, духовним наставникам і вченим у Ведах [цар] нехай дає (землі, що називаються) Брахмадейя, звільнені від штрафів і податків, що дають [продукцію] відповідно до [становища власника]' (книга ІІ, розділ 1, стаття 7) [5, с. 275]. Більш того, в деяких творах навіть наголошується, що за стягування податку із знавців Вед, з відлюдників і царських жерців накладався штраф. Брахманські джерела прагнули пояснити це тим, що брахмани вже своєю діяльністю і релігійними заслугами як би вносили свій внесок до державної казни і сприяли розквіту країни.

Деякі тексти включають в список звільнених від податків 'людей, шановних', тобто тих, що знаходяться на царській службі, а також родичів царя: 'Нехай [чиновник, котрий відає обліковою установою], накаже зареєструвати … отримання звільнення від податків, натурального утримання та грошового жалування наближеним царя й отримання коштовностей [та] земля дружиною [й] синами царя' (книга ХІІ, розділ 7, стаття 2) [53, с. 109]. Таким чином, основний тягар податків лягав на землеробів і ремісників, що ще більш загострювало суперечності між класами, станами, різними соціальними групами.

В 'Артхашастрі' подається докладний опис функцій податкових чиновників і діяльності спеціального фіскального відомства на чолі з головним збирачем податків.

Головний збирач податків повинен ділити сільську місцевість 4 розряди і реєструвати всю сукупність селищ, розділяючи їх на першорядні, середні та нижчого розряду, визначаючи селища, звільнені від податків, такі, які представляють військову силу, і такі, які платять податки худобою, хлібом, золотом, сировиною і наданням робочої сили: '…Нехай накаже зафіксувати в документі: загальну кількість селищ за категоріями: краща, середня [та] гірша; стільки звільнених від податків, стільки тих, хто забезпечує військову силу, [стільки селищ], які поставляють зерно, худобу, гроші, сировину, [несуть] трудову повинність. Призначений ним гопа нехай відає об'єднанням 5 або 10 селищ. [Нехай він накаже записати] загальну кількість селищ з їх межами, загальну кількість полів з позначенням числа оброблюваних [та] не оброблюваних, сухих [та] зрошуваних, парків, садів, городів, гаїв, будівель, святинь, храмів, зрошувальних споруд, місць спалення трупів, постоялих дворів [та] колодязів [для мандрівників], святилищ, випасів, доріг; таким же чином нехай накаже зробити списки межових знаків, лісів та ширини доріг, дарувань, продажу, державної допомоги та звільнень від податків стосовно [тих] меж і полів [селищ], а також [списки] дворів із зазначенням числа оподаткованих та неоподаткованих. І в тих [дворах] стільки членів 4 варн, і стільки землеробів, скотарів, ремісників, робітників, рабів, і стільки двоногих та четвероногих, і стільки з них стягується [у вигляді] грошового [податку], трудової повинності, мита… Нехай він знає, [скільки] в сім'ях жінок [і] чоловіків, неповнолітніх, поважного віку, [їх] заняття, звичаї розмір прибутків та витрат' (книга ІІ, розділ 35, статті 1 - 5) [53, с. 105 - 106].

Аналогічні функції покладалися й на дрібних чиновників: 'Так само нехай стханіка відає четвертою частиною населеної території [сільської місцевості]…

Подібно до самахартра управитель міста нехай відає містом. Гопа - об'єднанням 10 сімей, 20 сімей або 40 сімей. В такому [об'єднанні] він нехай знає загальну кількість жінок й чоловіків за походженням [варна, каста], рід, ім'я [та] заняття, а також [їх] прибутки та витрати. Так само стханіка нехай відає четвертою частиною міста…' (книга ІІ, розділ 35, стаття 6; розділ 36, статті 1 - 4) [53, с. 106].

За вказівкою головного збирача податків у відомі селища посилаються (агенти) під виглядом домовласників. Ці агенти повинні збирати відомості про землі, будинки і родини в даних селах. Вони повинні мати відомості про поля відносно їх площі та врожаю. Про будинки вони повинні мати відомості ступеню споживання і звільнення від податків. Про сім'ї вони повинні мати відомості відносно кастового складу і роду занять. Далі, вони повинні знати про повне число живих істот в кожній родині, про витрати і доходи. Також вони повинні знати причини від'їзду і перебування осіб, що виїхали і новоприбулих, а також про характер дій чоловіків і жінок.

Подібним чином за вказівкою головного збирача податків (агенти) під виглядом аскетів повинні вивідувати чесність і нечесність тих або інших землеробів, пастухів, духовних учнів, знаходячись у святилищ, на перехрестях доріг, пустирях, у місцях водопою, поблизу берегів річок, поблизу колодязів, священних місць для обмивань при храмах, в лісах, горах, гаях і чагарниках, повинні помічати місця проникнення і виходу, а також наміри найбільш сміливих грабіжників і ворогів.

2.4 Сільська община в Індії

Слова з VI книги (розділ 1, стаття 8) 'Артхашастри' засвідчують важливе значення становища, яке надавалося сільській общині в державі Маур'їв: 'Укріплена в центрі та на кордоні (царства) спроможна себе захистити, …прогодувати, з (населенням) повним ненависті до ворога з підлеглими сусідами, вільна від боліт, кам'янистих місць, солончаків, нерівних (та) порослих чагарником місць, хижих тварин (і) лісових племен …має царські поля, рудники, будівельний ліс [та] ліс для слонів, … багата на худобу, плодючість якої не залежить від дощів, має водні та сухопутні шляхи, з цінними (та) різноманітними товарами, здатна (утримувати) військо (і платити) податки, (населена) добрими землеробами (і) нерозумними панами, переважно шудрами, людьми відданими царю і чесними - ось ідеал сільської місцевості'.

Німецький дослідник І.Я. Майєр вказував, що аналогічні тексти присутні також у 'Рамаяні', 'Ману-смріті', 'Вішну- смріті', 'Нітісарі' та ін. Так, у 'Рамаяні' вказується, що джанапада (сільська місцевість) повинна бути з родючими грунтами, багатою худобою, вільною від хвороб, незалежно від дощу, гарною, вільною від хижих тварин, позбавленою будь-яких страхів та ін. ('Рамаяна', II, 100, 43). У шлоці ' Ману ' (VI, 69) також зазначається: „(Цар) нехай живе в місцевості сухій, рівній, з обмеженою рослинністю, але плодючій, щоб мала забезпечення зерном, (заселеною) головним чином аріями, здоровій, гарній, з підкореними сусідами, забезпечуючій себе всім необхідним'. ' Яджнавалкья' (I, 320) зазначає: „ (Цар) нехай проживає в місцевості гарній, придатній для скотарства і для життя людей, сухій, рівній, з обмеженою рослинністю, але плодючій. Потім (облаштувавши сільську місцевість - Л.Ч.) цар нехай побудує фортеці для захисту людей і самого себе' [62, с. 120].

Історичний розвиток Індії зумовлювався тим, що рабство, яке виникло в надрах первісного суспільства, не змогло розвинутися до античних форм. Основним фактором, що гальмував розвиток рабовласницьких відносин, була порівняно велика стійкість індійської сільської общини як форми економічної та соціальної організації вільного населення. Важливою особливістю виробничого процесу Стародавньої Індії, особливістю, що була наслідком специфічних природних умов та низького рівня розвитку техніки, була нагальна необхідність колективних зусиль організованих мас людей.

Природні умови визначили багато в чому характер устрою сільського населення Індії. Такі роботи, як вирубка джунглів, осушення або зрошення значних земельних площ, запобігання повеням, не могли успішно проводитися окремою сім'єю, навіть, якщо ця сім'я була великою, нерозділеною.

Сільська община не була однаковою за своєю формою у різних частинах країни. У найбільш відсталих районах, ще мало охоплених розвитком рабовласницьких відносин, община була родовою, з колективною власністю на засоби виробництва, колективною працею та рівномірним розподілом продуктів. У відносно більш розвинених рабовласницьких державах земля та джерела зрошення й водопостачання знаходилися ще у власності общини, - але колективного обробітку землі вже не було.

Іншою основою общини, окрім колективного володіння землею, було безпосереднє поєднання землеробства з ремеслом, що перетворювало общину в самодостатню економічну цілісність. Майже весь продукт вироблявся для безпосереднього споживання самою общиною, а не на продаж. До того ж члени общини, як правило, нічого не купували на стороні, оскільки кожне окреме господарство задовольняло більшість своїх потреб власною продукцією, а для отримання ремісничих виробів община утримувала за свій рахунок кількох ремісників: коваля, столяра, гончара, срібних справ майстра та інших. Таким чином, кожна община була дуже мало пов'язана економічно з іншими общинами та з містами, що значно уповільнювало розвиток товарно-грошових відносин в країні [2, c. 8].

Община була не лише самодостатньою економічною одиницею, але й суспільним організмом, у значній мірі автономним у політичному відношенні. Як зазначалося вище, державна адміністрація у внутрішні справи общини майже не втручалася. У общини була своя сільська адміністрація, іноді виборна, але іноді спадкова. Державні повинності, які виконувала община, накладалася не на кожного общинника окремо, а на всю общину загалом. Це в свою чергу гальмувало розпад общини. Існування общини в умовах рабовласницького суспільства не могло не позначитися на ній самій. Община іноді мала в колективній власності рабів, зайнятих на різних брудних роботах, на ремонті та очистці зрошувальних споруд тощо. Деякі ремісники, котрі утримувалися за рахунок усієї общини, також були рабами.

Міцність сільської общини була головною причиною, що заважала широкому розвитку рабовласницьких відносин в Індії, а також складала загрозу єдності держави. Усвідомленням цього факту просякнуті такі рядки 'Артхашастри': 'При виборі: 'Земля з людьми, які живуть нарізно чи з людьми, які складають общину' - краще [перше]. [Земля] з людьми, які живуть нарізно краща для використання, не піддається підмовлянню інших, та не приносить бід. Земля з людьми, що складають общину, протилежна [за якостями]: під час бунту [від неї] велике нещастя' (книга VII, розділ 11, статті 18 - 20) [53, с. 108 - 109]. Крім того, існування общини гальмувало розвиток приватної власності на головний засіб виробництва - на землю. Тому для Індії на протязі всієї рабовласницької епохи була характерна державна власність на землю.

Важливе місце в 'Артхашастрі' відводиться рекомендаціям щодо організації сільської місцевості (джанападанівеша), зокрема книга II, розділи 1 та 2 , зазначають: „ Нехай цар облаштовує колишню чи нову заселену територію (маються на увазі відвойовані у противника землі, що входили раніше до складу цієї держави, чи ті, що не входили до її складу. Чи за іншим трактуванням: землі, що були раніше заселені, та цілинні землі - Л.Ч.), виводячи (населення) з чужої країни чи переселяючи надлишки зі своєї країни.

Нехай організовує поселення з кордонами, що співвідносяться на 1 - 2 кроші, взаємно захищене (з іншими заселеними поселеннями) переважно шудрами, землеробами, від 100 до 500 родин.

Нехай встановлює кордони між поселеннями по річках, скелям, лісам, печерам, зрошувальним спорудам, деревам „шамі', „шалмалі', молочним деревам.

Нехай встановлює серед 800 поселень (адміністративний центр, що носить назву) стханія; серед 400 поселень - дронамукху; (серед) 200 - карватіку; в якості центру 10 поселень - санграхану.

Нехай встановлює на кордонах керовані „хранителями кордонів' прикордонні фортеці, (що є) воротами заселеної території.

Простір між ними нехай охороняють племена, що проживають у лісі: мисливці, шабари, пулінди, чандали.

Нехай дає вченим брахманам: жерцям, вчителям, домашньому жерцю (землі) типу „брахмадея', вільні від податків і зборів, (та прирівняним до них у правах) (тобто вченим брахманам та іншим особам, звільнених від сплати податків), (чиновникам), що наглядають (за певним місцевим відомством), тим, що ведуть облік та іншим та (чиновникам в ранзі) гопа (і) стханіка, (царським слугам): погоничам слонів, ветеринарам, конюхам, гінцям (дає землі) без права продажу та закладання.

Оброблювані поля нехай дає платникам податків пожиттєво.

Колишні не оброблювані (поля) не варто відбирати в тих, хто їх обробляє.

Забравши (землі) у тих, хто не обробляє нехай дає іншим. Чи нехай (їх) обробляють (місцеві) селяни та торговці.

Ті, хто не обробляють (землі) нехай заплатять за це.

І нехай допоможе їм зерном, худобою, грішми.

Вони нехай повернуть їх (зерно, худобу, гроші), коли зможуть.

Нехай забезпечує діяльність в рудниках, майстернях, лісах цінного дерева, лісах для слонів, на вигонах (і) торгових шляхах і нехай організовує торгівлю на водних та сухопутних шляхах.

Нехай споруджує зрошувальну споруду - водойму чи (споруду) з водою, що підходить. Чи, якщо її споруджують інші, нехай надає допомогу (шляхом) надання землі, доріг, будівельним лісом, іншими засобами; також (при будівництві) святилищ і парків.

(Якщо хтось) ухиляється від спільного будівництва зрошувальної споруди, нехай працюють (його) робітники та бики. І нехай він розділить видатки і не бере участі в прибутках.

Цар нехай отримує право власності на предмети торгівлі із зрошувальних споруд: рибу, зелень, тварин.

Цар нехай забезпечує покірність неслухняних рабів, „закладених' родичів (що знаходяться під владою глави родини).

І нехай цар утримує безпомічних: малолітнього, престарілого, кволого, убогого, бездітну жінку…

Майно малолітнього нехай (зберігають і) прмножують до настання повноліття сільські старійшини; а також майно бога…

(Цар) нехай встановлює кордони (володінь) глав родин в залежності від роду занять. У цих кордонах вони з дозволу (царя) нехай встановлюють ділянки під сади, городи, склади зерна (і) товарів. На ділянці, (що належить) 10 (сусіднім) родинам - місце для колодязя '[ 53, с. 103 - 104].

На окрему увагу заслуговує вказівка в джерелі щодо порад чиновнику, що відає царськими землями. Зокрема, книга II, розділ 24 зазначає: (Чиновник, що відає царським господарством), на царській землі, декілька разів переораній плугом, нехай здійснюються посівні роботи силами рабів, робітників (і) тих, хто відпрацьовує штраф… Нехай дає харчування рабам (і) робітникам: садовникам, огородникам і пастухам - скільки необхідно для людині, а також 1, 25 пани щомісячно. Майстрам нехай дає харчування та оплату у відповідності з роботою… (Зіпсовані спиртні напої) можна давати рабам і робітникам (в якості) оплати праці. Чи можна віддати (ці напої) на пійло худобі або на корм свиням' [ 53, с. 103 - 105].

Принагідно зауважимо, що державний устрій та організація державного управління в Стародавній Індії мали ряд специфічних особливостей. Як свідчить 'Артхашастра' Каутільї в імперії Маур'їв - великій й відносно централізованій державі - велике значення мали колегіальні органи державної влади, такі, як дорадчий орган при царі - раджасабха та рада сановників - мантріпарішад. Вони могли самостійно ухвалювати важливі закони, навіть критикувати царські укази. Однією з найбільш яскравих особливостей імперії Маур'їв було включення до її складу напівавтономних республіканських державних об'єднань - ган і сангх. Центральна влада майже не втручалася в приватне життя громадян, сільської общини, не обмежувала місцеве самоврядування.

РОЗДІЛ 3. ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ ТА СОЦІАЛЬНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ

3.1 Розвиток сільського господарства, ремесла й торгівлі

Технічний прогрес на час утворення імперії Маур'їв в Індії призвів до серйозних зрушень у розвитку виробничих сил. Застосування заліза для виготовлення знарядь праці ставало в Індії цілком звичним явищем, і залізо остаточно витісняє інші матеріали. Сільське господарство досягло високого рівня, причому землеробство вже цілком переважало, а скотарство мало підсобне значення.

Поряд з вирощуванням польових культур - рису, пшениці, ячменю, а також проса, бобових, цукрової тростини, хлопку, кунжуту - великого значення набувають садівництво й городництво.

Питанню сільськогосподарських відносин присвячено чимало статей 'Артхашастри'. Наприклад, ось що говориться в книзі ІІ, розділ 1: 'Нехай [цар] утворює села, які складалися б не менше ніж з ста, і не більше ніж з п'ятисот сімей, переважно землеробів касти шудр, які мали б межі в крошу (трохи більше 1,8 км - Л.Ч.) чи дві й були б здатні захищати одне одного. Нехай вкаже на околицях річку, гору, ліс, рослину грішті, печеру, штучну споруду [і дерева] шальмалі, шамі і кшіраврікша як позначення меж.

Нехай дає підготовлені до обробітку поля платникам податків довічно. Нехай не забирає непідготовлені ділянки землі від тих, хто обробляє [їх за своєю ініціативою]. Нехай, віднімаючи [землю, підготовлену до обробітку] у тих, хто не обробляє, дає іншим. Або нехай обробляють управителі сіл і торговці; [а] ті, хто не обробляє, нехай відшкодують збиток [для царської скарбниці]. Тих же, [хто обробляє], нехай підтримує зерном, худобою і грішми; А вони хай віддадуть без втрати для царя' [5, с. 275].

Землероби використовували прийоми зрошення, оскільки землеробство поширювалося і на територіях, що не зрошувались природним шляхом (через розливи річок), а також на територіях, бідних на атмосферні опади. Широкого застосування набуло штучне зрошення за допомогою каналів, колодязів, ставків, хоча дуже великі споруди споруджувалися ще, очевидно, рідко. Збір з одного поля двох врожаїв на рік ставав усе більш звичним явищем. Про важливість іригації в масштабах інтересів держави та про пільги тим, хто влаштовує зрошувальні споруди свідчать, зокрема, такі рядки 'Артхашастри': '[При виборі]: 'суха місцина чи зрошувана' - краще мала і зрошувана, ніж велика й суха - з причини постійності [збору] плодів.

… При створенні нових ставків і [подібних] штучних споруд - прощення податків [на зрошувані ними ділянки землі] протягом п'яти років. Для відбудування раніше зруйнованих - протягом чотирьох років. Для [ставків і т. д., у яких] піднято рівень, протягом трьох років. Для осушеної землі - протягом двох років, а також при [придбанні] заставою і при купівлі [земель, що потребують проведення таких робіт]' (книга VII, розділ 11, стаття 3; книга ІІІ, розділ 9, статті 33 - 34) [53, с. 108; 3, с. 279].

Продовжувало розвиватися й удосконалюватися ремесло. Починаючи з цього часу й у наступні періоди давнини й середньовіччя, Індія для інших країн була джерелом постачання саме продукції ремісництва і, насамперед, дуже високоякісних тканин з хлопку. Індійські ремісники досягли великих успіхів в металургії, холодній обробці металів, в обробці каменю, дерева, кістки тощо. Індійці вміли зводити греблі, водопідйомні колеса, складні архітектурні споруди. Існували царські судноверфі, на яких будувалися річкові й морські кораблі, а також майстерні з виготовлення парусів, канатів, оснастки тощо, зброярні, монетні двори тощо. Організація роботи в таких господарствах суворо регламентувалась. Наглядач повинен був організовувати роботу, доставку та збут матеріалу, стежити за якістю виробленого, здійснювати оплату праці робітників та покарання за несумлінне виконання обов'язків: '…Нехай примушує людей відповідної спеціальності виробляти військове спорядження, одяг і канати з пряжі.

Нехай використає в прядінні вовни, лика, бавовни, конопель і льону - вдів, покалічених жінок, [одиноких] дівчат, жебрачок, які викупають штраф роботою, матерів повій, старих рабинь царя і відпущених храмових служниць.

Нехай встановлює оплату, беручи до уваги тонкість, грубість і середню якість пряжі і [виходячи] з великої чи малої кількості [виходу] її. Перевіривши кількість пряжі, хай нагороджує їх олією і плодами мірабіліту.

В місячні дні їх треба залишити на роботі, [даруючи] нагороди і почесті. Коли пряжа коротка, оплата мала, залежно від якості виробу.

Нехай [наглядач] виконує роботу [по виготовленню одягу і т. д.] за допомогою виробників продукції [відповідно до] встановленого обсягу роботи, часу і платні, а також за допомогою ремісників і нехай перевіряє кожний виріб. … Нехай примушує відрізати великий палець у тієї, яка не виконує роботу, якщо вона вже одержала оплату [за неї], а також у тих, хто переводить [матеріал], краде і тікає [з матеріалом або продукцією]. А штраф, відповідний [заподіяній робітником] шкоді, в платні робітників. … Нехай [наглядач] підтримує тісний зв'язок з тими, хто виробляє канати і спорядження, а також нехай використовує [виробників] хатніх речей, шкіряних виробів та іншої продукції' ('Артхашастра', книга ІІ, розділ 23) [5, с. 278].

Відповідний нагляд здійснювався й над самими наглядачами. За 'не робочі' стосунки з робітницями, за несвоєчасну оплату праці, або за оплату невиконаної роботи встановлювалися різні ступені штрафів.

Ремісники населяли, головним чином, міста й займалися обслуговуванням потреб держави й рабовласницької знаті у предметах розкоші та предметах, які не вироблялися рабами та слугами в домашньому господарстві цієї знаті. Місто та село були слабо пов'язані товарообміном. Сільське населення у своїй більшості у вільний від польових робіт час зазвичай займались яким-небудь ремеслом, частіше за усе прядінням і ткацтвом. Крім того, були й сільські ремісники: ковалі, гончарі, теслі та інші спеціалісти, які повністю задовольняли нескладні потреби села. Щоправда, зустрічаються згадки про селища, усі мешканці яких славилися як чудові майстри у якому-небудь ремеслі, однак це пояснюється, ймовірно, близькістю до місця знаходження вихідної сировини та особливими зручностями його добування. Проте, головним заняттям жителів у цих селищах залишалося землеробство.

Не дивлячись на переважання натуральних відносин, торгівля була відносно розвиненою. Торгові угоди, купці та купецькі каравани згадуються у літературних джерелах дуже часто. В основному торгували предметами розкоші: дорогими тканинами, дорогоцінним камінням, прикрасами, пахощами, прянощами; з предметів масового вжитку найбільш звичним об'єктом торгівлі була сіль. Для транспортування вантажів використовувалась в'ючна худоба та колісний транспорт. Велике значення мали водні шляхи сполучення, особливо річка Ганг.

Поступово розвивається торгівля з іншими країнами, поради щодо організації якої, пільги та привілеї торговцям описано у ІІ книзі 'Артхашастри', розділ 16. Зокрема, вказується: 'Нехай [наглядач над торгівлею] добрим ставленням спонукує [торговців] ввозити чужоземні товари. Морякам, караванним торговцям нехай дарує звільнення від мит, сумісне з інтересами [царя], і не притягнення до відповідальності за борги [купців], що приходять [з інших країн], якщо вони не зв'язані з торговими компаніями [даної країни]. … Щодо [торгівлі] в чужій країні, [то] знаючи вартість [своїх] товарів і ціни товарів, які можна одержати в обмін, [наглядач] нехай подумає про прибуток, очищений від мит, шляхових мит, плати за перевезення, поборів на військових заставах, перевозів через річку, утримання торговця, вартості оренди приміщень, жертвоприношень [в дорозі]. Коли немає прибутку [від] вивозу товарів або [коли немає] прибутку від обмінних операцій, нехай подумає про вигоду, [що досягається іншими засобами]. Потім нехай відправить одну чверть [наявних в його розпорядженні] цінних товарів безпечними шляхами, по суші [на інші ринки]. Заради діла нехай він (посланий торговець) подружиться з службовими особами, лісовою сторожею, прикордонною вартою і службовими особами міст і сільських місцевостей. Нехай у нещасті рятує гроші або себе; або не діставшись до [наміченої] країни, нехай сам обмінює [в іншій], вільній від усяких поборів.

Нехай розвідає шляхи по воді, умови найму, [необхідну кількість] слуг під час подорожі, засоби існування в дорозі, прибутковість і обсяг обміну, час, [сприятливий] для подорожей, [засоби] відвернення небезпеки і умови життя в торгових містах.

Розпитавши по дорозі рікою про торгівлю і звичаї (у торгових містах), нехай їде до вигідного і нехай обминає невигідне' [5, с. 277 - 288].

Головним портом у торгівлі з Месопотамією та Єгиптом був Бхрігукачха (сучасний Броч, поблизу усті Нарбади); торгівля з Цейлоном та Південно-Східною Азією велася, в основному, через порт Тамраліпті (сучасний Тамлук, у Західному Бенгалі). Через усю Північну Індію, від Магадхи до гірських проходів на північному-заході, пролягала упорядкована дорога, збудована за Чандрагупти. Вона мала не лише воєнно-стратегічне, а й велике торгове значення, оскільки була основною магістраллю, що пов'язувала долину Гангу та Пенджаб з Іраном і Середньою Азією. Про важливість торгових шляхів для держави свідчать такі рядки з 'Артхашастри': 'Стосовно використання водного та сухопутного шляхів - використання сухопутного шляху постійно' (книга VII, розділ 17, стаття 11) [53, с. 108]. Про те, що доходи з використання торгових шляхів були одним з важливих джерел поповнення царської скарбниці, сказано у розділі 6 книги ІІ.

Зростання торгівлі призвело до появи металічних грошей. Ще в перші століття І тис. до н.е. у якості грошей використовувалися шматки або зв'язки шматків міді, срібла або золота певної ваги. В V - IV ст. до н.е. з'являються срібні монети. Можливо, що ще раніше з'явилася мідна монета. Проте простий обмін товарів, ймовірно, продовжував залишатись основною формою торгівлі.

В імперії Маур'їв торгівля піддавалась суворій регламентації з боку держави. Спеціальні чиновники слідкували за правильністю мір та ваг, за порядком на ринку: 'Наглядач над торгівлею нехай розвідає межу високих або низьких цін на різні види товарів, що створені сушею і водою, що доставляються сухопутним або водним шляхом, а також попит і відсутність попиту. Крім того, строки, [сприятливі] для [їх] збуту, зосередження, купівлі і продажу. Ціну товару, якого є багато, він нехай змусить піднятися, зосередивши його [в своїх руках]. А коли ціна встановилась, хай визначить межу ціни. … Нехай уникає надто великого прибутку, шкідливого для підданих; нехай не робить обмежень (торгівлі) в часі для товарів постійного попиту або зла зосередження (їх в своїх руках)' ('Артхашастра', книга ІІ, розділ 16).

За шахрайство, за продаж недоброякісних продуктів тощо винні в цьому піддавались покаранням, частіше за усе - грошовим штрафам. Торгівлею займався і сам цар; його товарами та від його імені торгували спеціальні царські службовці, у підпорядкуванні котрих знаходився цілий штат торговців: 'Нехай для товарів місцевого виробництва і товарів царя встановлює обмін [тільки] в одному місці… Або нехай торговці продають товари царя в різних місцях по встановленій ціні і нехай сплачують компенсацію, відповідну до втрати. … Ті, що торгують [царськими товарами], нехай самі кладуть виручку в дерев'яну скриньку з отвором вгорі. Під час восьмої частини дня нехай вони дають [звіт] наглядачеві над торгівлею, кажучи: 'Це продане, це остача', і нехай здадуть міри ваги і довжини і скриньку' ('Артхашастра', книга ІІ, розділ 16) [5, с. 277 - 278].

Цікавим є факт введення в цей час царської монополії на торгівлю деякими товарами: продуктами гірських розробок, сіллю, спиртними напоями.

3.2 Регулювання майнових відносин

Аналіз статей 'Артхашастри', пов'язаних з майновими відносинами надає широкого уявлення про характер соціально-економічного устрою давньоіндійського суспільства. Документ свідчить, з одного боку, про майнове розшарування, з іншого - про досить стійке збереження общинних, кастових, патріархальних, родових зв'язків. В общинному землеволодінні перебували пасовища, іригаційні споруди, дороги тощо. Норми давньоіндійського законодавства охороняють землеробські права общин, селищ, поселень, які мали майже необмежене право розпоряджатися землею: продавати, здавати в оренду, дарувати, зокрема храмам.

Приватне селянське землеволодіння також було пов'язано з широкими повноваженнями: продажем, здачею в оренду, даруванням землі тощо.

Врегулюванню спорів між общинами, общинниками-селянами про межі земельних ділянок, межові знаки, колодязі, дарування землі тощо присвячений в 'Артхашастрі' 8 та 9 розділи книги ІІІ.

Широкі повноваження общинника-землевласника були, однак, обмежені в інтересах зміцнення общинних зв'язків. Так, власник не міг вільно продавати землю, оскільки, як зазначається у статті 1 розділу 9: 'Родичі, сусіди [та] кредитори у [зазначеному] порядку нехай мають перевагу при купівлі земельних наділів' [53, с. 87]. Власник, також, не міг полишити і не обробляти ділянку, що йому належить (розділ 10, статті 8 - 12).

Про поняття інституту власності, що склалося, на відміну від користування річчю, свідчить поява норм про строки давності користування, володіння річчю, що спричиняють перетворення володіння у власність. 'Артхашастра' вже розрізняє строки давності для рухомого й нерухомого майна, відповідно визначаючи їх в 10 і 20 років, визначаючи при цьому й виключення щодо власності, яка належить дітям, хворим, тим, що зазнали бідувань, царю і брахману - знавцю Ведів: 'Відносини власності [та] власника: тривалість користування [розглядається] як доказ власності на майно, [яке, тим самим,] позбавлене [інших] доказів. [Якщо хто-небудь] не звертає уваги 10 років [на те, що] будь-яке його майно використовується іншими, воно втрачене для нього, якщо лише [він] не дитина, старий, хворий, нужденний, перебуває у від'їзді, полишив країну [чи це відбулося внаслідок] безпорядків у державі. Нехай не відкривається [справа з приводу] нерухомості, [якою власник] не користувався 20 років [і яка] була [в цей час] місцеперебуванням [інших]' (розділ 16, статті 29 - 31) [53, с. 98].

Право власності втрачалося на зрошувальну споруду, якщо вона не працювала 5 років ('Артхашастра', розділ 9, стаття 32).

Регулюванню норм, які стосуються зобов'язань, угод: займу, найму, купівлі-продажу, зберігання (вкладу) тощо в 'Артхашастрі' присвячений перший розділ ІІІ книги, який має назву 'Настанова про угоди'. Тут визначаються гарантії виконання угод - застава (заклад), поручителі, а також формулюються деякі загальні принципи. Зокрема, перераховуються умови, яким повинна відповідати правочинна угода, вказується її форма: 'Пов'язані зі спадком, нікшепою (майно, довірене на зберігання, або матеріал, переданий реміснику для обробки - Л.Ч.), вкладом, шлюбом та [угоди, укладені] жінками, котрі не виходять з дому, і хворими, котрі знаходяться [однак] при здоровому глузді, [навіть] 'укладені всередині дому'. Нехай будуть дійсними. Пов'язані з пограбуванням, нападом, бійкою, шлюбом, царською службою і [дії, що скоїли] ті, чия діяльність відбувається у першу половину ночі (маються на увазі трактирники, повії і т.п. - Л.Ч.), навіть 'укладені вночі', нехай вважаються дійсними. [Угоди, укладені] тими, хто живе у лісі, в караванах, на пасовищах, в обителі, серед мисливців [і] мандрівних артистів, [навіть] 'укладені в лісі', нехай вважаються дійсними. А 'укладені обманом' нехай вважаються дійсними і стосуються шахраїв. А 'укладені таємно' нехай вважаються дійсними за секретної угоди. …

Але всі угоди, місце й час [укладенні яких] відповідає поданим [контрагентам], вповноваженим для її укладання, з повною дієздатністю, за бездоганного засвідчення (тобто наявний документ або усні свідчення угоди - Л.Ч.), з очевидною формою, ознаками, розмірами [й] якостями [об'єкту угоди] нехай вважаються дійсними.

З них остання [дія] заслуговує на довіру, за виключенням [випадків] розпорядження [й] застави' ('Артхашастра', книга ІІІ, розділ 1, статті 7 - 11, 15 - 16) [53, с. 76].

Угода укладалася письмово, із зазначенням точного часу, місця укладення угоди, місця проживання, роду, касти тощо сторін і поручителів ('Артхашастра', стаття 17).

Угоди вважалися недійсними, якщо: '…укладені несамостійними: сином, який залежить від батька; батьком, котрий залежить від сина; братом, який не має сім'ї, молодшим [членом сім'ї], котрий не отримав частки у спадку; жінкою, котра залежить від чоловіка або сина; рабом або 'заставленим'; тим, хто не досяг повноліття і тим, хто досяг певного віку (максимальний вік, зазвичай, визначався у 70 років - Л.Ч.), також тим, хто притягнутий до суду, мандрівним аскетом, калікою [і] тим, хто потрапив у біду - за виключенням санкціонованих угод.

Але навіть [при дотриманні всіх умов] нехай вважаються недійсними угоди, укладені у стані гніву, горя, сп'яніння, втрати розуму або з примусу' ('Артхашастра', статті 12 - 13) [53, с. 76].

Неправомірні угоди не лише вважалися недійсними, але й каралися штрафами. Суворі формальності послаблювалися, якщо угоди були пов'язані з царським дорученням, з охороною державної таємниці або укладалися особами, котрі ведуть мандрівний спосіб життя: мисливцями, пастухами, артистами та інших (для яких здійснення формальностей було утрудненим).

'Артхашастра', обмежуючи лихварський відсоток, визнає марність цих спроб в ситуації, коли цар не в змозі забезпечити порядок в державі (розділ 11, стаття 3). В інтересах 'слабкого' була передбачена не лише фіксація відсотків, але й декларативна заборона зловживань з боку кредитора під час отримання боргу, припинення росту відсотків за боргами у випадку хвороби, неповноліття божника тощо: 'Законний місячний відсоток 1 ¹/₄ пани зі 100; торговий - 5 пан, для [товарів], що доставляються через ліси - 10 пан; [для товарів, що доставляються] морем - 20 пан. З того, хто встановлює та спонукає до встановлення [відсотку] вище [цього] - штраф першого виду; з кожного зі свідків - у половину. … Відсоток в зерні [доходить] до половини позиченої суми під час урожаю …

[З кредитора, котрий], не встановив [величини] відсотку, стягує або, [встановивши], збільшує [його], чи оголошує позикою [суму], додавши до неї відсоток, - штраф у 4-кратному розмірі надбавки. При повідомленні про неіснуючий [борг штраф дорівнює] неіснуючій [сумі] в 4-кратному розмірі. … Не збільшується борг, [якщо є] перешкода [у вигляді] тривалого жертвопринесення, хвороби, [перебування] у домі учителя, [якщо боржник] - неповнолітній або незаможний.

З того, хто не бере борг, що сплачується - штраф 12 пан. [У випадку] наведення ним поважної причини нехай помістить [позику] в іншому місці без збільшення відсотків. Борг, [про який] не згадували 10 років, не може вимагатися, якщо лише [боржник] не малолітній, поважного віку, хворий, бідує, знаходиться у від'їзді, полишив країну [й у випадку] смути в державі. За померлого нехай повернуть позику сини або спадкоємці… або ті, хто разом брав [позику] чи поручився… Але [якщо] місце й час [повернення боргу] не визначені, нехай його повернуть сини, онуки або ті, хто отримує спадок' ('Артхашастра', розділ, 11 статті 1 - 17) [53, с. 90].

Щоб полегшити становище боржника з нього заборонялося стягувати борг двом кредиторам одночасно. Також заборонялося притягувати до сплати боргів землеробів та царських слуг під час їх робіт (розділ 11, статті 19, 22). Особливо обумовлювалися в 'Артхашастрі' зобов'язання з виплати боргів чоловіка дружиною і навпаки, що свідчить про визнання за жінкою більших прав, ніж, наприклад, за дхармашастрами: '(Не повинна притягуватися до сплати боргу)… дружина, котра не [прийняла на себе] зобов'язань, - по боргу, зробленому чоловіком; за виключенням [дружин] пастухів [та] орендарів. А чоловік може притягуватися через борг дружини, [якщо] поїхав, не забезпечивши [її засобами для існування]' ('Артхашастра', розділ 11, статті 23 - 24) [53, с. 91].

Відносно слабкий розвиток товарно-грошових відносин відобразився на деякій нестабільності угод купівлі-продажу, який міг бути розірваний в певні строки. В 'Артхашастрі' відмові від проданого або купленого, як приводу до судового розгляду, був присвячений окремий розділ. Характерно, що в цьому ж розділі розглядалися й питання відмови від укладеного шлюбу, зокрема, якщо було виявлено недоліки у нареченого або нареченої. Особливо зазначалися строки розірвання угод, що стосувалися продажу тварин: 'До півтора місяця [можливе] розірвання [угоди, об'єктом якої є] тварини; до року - якщо [об'єктом угоди є] люди. Бо [впродовж] такого часу можна упевнитися в чесності [або] нечесності [продавця]' ('Артхашастра', розділ 15, статті 17 - 18) [53, с. 97].

3.3 Рабство

Слід зазначити, що рабства, як ми його розуміємо з класичної літератури (в основному, з історії Стародавнього Риму), в Індії не було. Однак, рабство в Індії було поширене достатньо широко, хоча, разом з тим, рабовласництву в Індії була притаманна низка особливостей.

На давньоіндійській мові - санскриті - поняття 'раб' передавалось словом 'даса', що означало не лише 'раб', але й 'слуга'. Особливого найменування для поняття 'раб' у стародавніх індійців не виробилося, і термін 'даса' позначав людей з різною ступінню особистої залежності до рабської включно. Всього, як свідчать давньоіндійські збірники законів, існувало до 15 категорій рабів, причому людей, котрі належали до деяких з них, у жодному разі не можна вважати рабами у буквальному смислі слова [63, c. 11].

Головними джерелами рабовласництва в IV - ІІІ ст. до н.е. були навернення в рабство військовополонених, продаж або віддання у заставу вільних, більш поширена, ніж раніше, боргова кабала, навернення в рабство як покарання за злочин; діти рабині також були власністю її господаря.

Раби належали державі, приватним особам або були колективною власністю (наприклад, власністю общини). Праця рабів використовувалася в господарстві рабовласницької знаті, на будівництві суспільних споруд, в рудниках. Є свідчення про існування великих царських господарств, що ґрунтувались, в значній мірі, на праці рабів. Можна припустити, що деякі представники рабовласницької знаті також мали такі господарства, але для давньоіндійської економіки рабовласницькі латифундії з великою кількістю рабів, зайнятих на польових роботах, не характерні. Існували великі царські майстерні (зброя, ткацтво тощо), але приватні майстерні великих розмірів не відомі, та й у царських майстернях рабська праця, наскільки дозволяють припускати малочисельні свідчення джерел, жодним чином не мала переваги. Найбільш звичною сферою застосування рабської праці було домашнє господарство. Природно, що кількість жінок-рабинь, котрі були у кожній багатій сім'ї, була значно більшою, ніж кількість рабів-чоловіків.

Найбільш обширним та логічно зв'язним давньоіндійським текстом, що присвячений спеціально темі рабства в 'Артхашастрі' є розділ 13 книги ІІІ - так званий 'Устав про рабів' ('Дасакальпа'). Проте варто зазначити, що у розділі розглядається питання не усіх рабів, а лише тих, які входили в компетенцію судді, тобто описана виключно сама проблема вільного або рабського статусу людини, умови виникнення залежності та умови звільнення.

Царські чиновники (аматья) у ранзі судді (дхармастха), які служили в кожному адміністративному центрі повинні були вивчати цей та подібні трактати й керуватися ними при розгляді судових справ. Варто зазначити, що в зазначеному розділі мова йде не про всіх рабів, а лише про тих, справи яких розглядали суді-дхармастхи, тобто приватновласницьких. Царські та державні раби не належали до компетенції відомства дхармастхи.

В 'Артхашастрі' немає будь-якого засудження самого інституту рабства, усі заборони стосуються лише членів системи 4 варн (брахмани, кшатрії, вайш'ї, шудри). Саме в цьому сенсі можна зрозуміти свідоцтво Мегасфена (друга й радника сирійського царя Селевка І; наприкінці IV ст. до н.е. він на чолі посольства відвідав двір Чандрагупти) який, відзначаючи особливість суспільного устрою Стародавньої Індії, писав: 'Варте уваги в землі індійців те, що всі індійці вільні й жоден індієць не є рабом. В цьому схожість лакедемонян та індійців. Але у лакедемонян рабами є ілоти і вони ж виконують належне рабам, а у індійців ніхто інший не є рабом, ні тим більше хто-небудь з індійців' [65, с. 263]. Лише для варварів (млеччха) рабство визнавалося природним явищем: 'Для варварів немає гріху продавати або закладати нащадків…', - сказано в 'Артхашастрі' [53, с. 94].

'Устав про рабів' умовно можна поділити на дві частини. Перша охоплює статті 1 - 19, друга - статті 20 - 25. У другій частині термін 'даса' вжито у вузькому значенні слова, тобто у значенні 'вроджений раб', власність хазяїна, у першій - у широкому значенні, тобто під ним розуміються інші види залежності.

Згідно давньоіндійського права серед власне рабів немає жодних відмінностей юридичного становища чи категорій. Обмеження продажу вагітних жінок та неповнолітніх супроводжується кількома умовами: 'Штраф першого виду з того, хто продає [або] заставляє раба молодше 8 років - з числа народжених у домі, придбаних за спадком, отриманих, куплених - котрий не має родичів, проти бажання, на важкі роботи, на чужину; або вагітну рабиню без забезпечення вагітності; і [той же штраф] - з покупця [й] свідків' ('Артхашастра', розділ 13, стаття 20) [53, с. 94]. За визнанням права даса на особисте майно (стаття 22) не міститься жодної вказівки на можливість набувати таке майно, жодного визначення влади господаря на працю та особу свого даса. Господар не має права лише порушувати угоду про звільнення даса за викуп (стаття 21), однак, ймовірно, зовсім не зобов'язаний взагалі відпускати його за викуп, якщо цього не бажає ('Артхашастра', книга IV, розділ 12, стаття 28). Єдиним обмеженням його прав на жінок-рабинь є вимога звільнення рабині, яка народила дитину від самого господаря ('Артхашастра', книга ІІІ, розділ 13, стаття 23). Таким чином, господар не володіє абсолютною владою на раба, який належить до 4 категорій (куплений, отриманий у спадок, народжений в будинку, отриманий як подарунок), останній не вважається лише річчю, може виступати іноді як суб'єкт права, має особисте майно та сімейні зв'язки. Проте все це не заважає нам визнати його рабом у самому точному значенні цього слова.

У І частині ми бачимо саме категорії залежних, які розрізняються за способами виникнення й за умовами тимчасової залежності. Так, стаття 21 'Артхашастри' вказує, що раб через викуп міг стати 'ар'я', тобто вільним. Стаття 13 'Артхашастри' наголошує, що діти того, хто продав себе у тимчасову залежність залишають вільними, а стаття 15 говорить, що сам він, після того як поверне отриману суму, також отримує волю. Статті 1 - 4 забороняли віддавати у заставу неповнолітніх осіб будь-якої з 4 варн. Стаття 17 зазначає, що той, хто продав себе, може бути викуплений після внесення суми.

Сума, що отримана за 'відданого у заставу' менша, ніж сума за 'проданого'. Залежність другого не має обумовленого терміну і, у принципі, безстрокова, до повернення отриманої суми. Залежність 'відданого у заставу', навпаки, встановлюється на певний, обумовлений заздалегідь термін, після закінчення якого 'відданий у заставу' відпускається.

Згідно статті 9 тимчасово залежні не втрачають належності до варни, а тому забороняється змушувати їх до ритуально нечистих робіт; усі дії господаря, що суперечать статусу тимчасово залежного, призводять до звільнення.

Загалом, відмінності у становищі обох типів згідно 'Уставу про рабів', можна проілюструвати такою порівняльною таблицею:

Крім того, характеризуючи специфічність давньоіндійського рабства, варто також зазначити, що у своїй виробничій діяльності раб був тісно пов'язаний з молодшими членами великої патріархальної сім'ї та іншою домашньою прислугою. Унаслідок цього і в повсякденному житті його стосунки з господарями відрізнялись патріархальною простотою; недарма давньоіндійськими законодавцями становище раба визначалось як таке, що відповідає становищу заміжньої жінки. Наявність патріархальних стосунків між рабом та господарем зовсім не применшувало влади останнього щодо раба, так як влада глави сім'ї була і щодо членів сім'ї майже безмежною, аж до права продажу дружини та дітей і застосування щодо них будь-якої міри покарання, включно зі смертною. У будь-якому разі, раби були зобов'язані безумовно підкорятися, і жорстокі покарання рабів, особливо рабів від народження, були звичним явищем.

Таким чином, давньоіндійське суспільство поділяється на членів системи 4 варн і тих, хто не входив в цю систему. Система 4 варн є, немовби, специфічною формою громадянського колективу, який протиставлений рабам, нижчим кастам, відсталим племенам і всім чужинцям. Поряд з цим поділом існує інший - на основі реальної особистої свободи або несвободи. І хоча в загальному поняття 'раб' з рабським станом поєднують чисельні категорії тих, хто тимчасово потрапив у кабалу, основні тенденції 'Уставу про рабів' в 'Артхашастрі' Каутільї полягають у забороні повного перетворення на рабів членів 4 варн, встановленні обмежень прав господарів на працю тих осіб, хто потрапив у рабську залежність.

3.4 Регулювання шлюбно-сімейних відносин

Шлюбно-сімейним відносинам - вічним дхармам (кодекс моралі й поведінки - Л.Ч.) чоловіка й дружини - присвячені в 'Артхашастрі' розділи 2 - 7 книги ІІІ.

Усі приписи про дхарму чоловіка й дружини свідчать про принижене, підлегле становище жінки у давньоіндійському суспільстві, що збереглося тут ще в непорушному вигляді великих, нерозділених патріархальних сім'ях-кланах, в яких глава сім'ї володів величезною, майже необмеженою владою. У сфері сімейних відносин найяскравіше проявився вплив соціокультурних традицій, норм звичаєвого права. Про це свідчить вказівка на вісім різних форм шлюбу, які не могли не враховувати шастри: 'Шлюб 'брахма' - дарування дівчини з прикрасами.

Шлюб 'праджапатья' - зі словами 'виконуйте разом дхарму'.

Шлюб 'арша' - [укладається] шляхом прийняття від нареченого пари корів.

Шлюб 'дайва' - шляхом дарування [дівчини] жерцю перед олтарем' (розділ 2, статті 2 - 5) [53, с. 78].

Перші чотири види шлюбів, які заохочувалися брахманами, зводилися в основному до видання батьком заміж дочки, наділеної коштовностями, з визначеним приданим. Вони протиставляються шлюбам: 'асура' - купівлі нареченої; 'пандхарва' - визнаному, однак, підданому наріканням поряд зі шлюбами з любові, без згоди батька й матері; 'ракшаса' - викрадення нареченої; 'пайшача' - із вчинення насилля над нею. Усі ці форми зводилися у підсумку до купівлі нареченої, майбутньої робітниці у сім'ї. Не випадково перші чотири форми шлюбу визначаються брахманам і кштаріям, для вайш'ї та шудри визначався шлюб з викупом нареченої. Шлюб з викраденням нареченої, що закінчувався, ймовірно, тим же викупом, що входив у пряме протиріччя з іншими його формами - явний пережиток первісного суспільства.

Головним призначенням жінки вважалось народження та виховання дітей, насамперед синів, на котрих покладалось зобов'язання здійснювати поминальні обряди для вшанування предків. Нащадки, як і худоба, визнавались головним видом багатства. У силу цього, законним батьком дитини вважався чоловік матері незалежно від того, хто ним був фактично: 'Сім'я, кинуте на чужому полі, належить господарю поля', - так кажуть вчителі. 'Мати - вмістилище; чиє сім'я, того й потомство', - так кажуть інші. 'Можливе й те, й інше', - так вважає Каутілья' ('Артхашастра', розділ 7, статті 1 - 3) [53, с. 85]. Жінка у цьому випадку прирівнювалася до домашніх тварин, рабинь, нащадки яких належали господарю.

Обов'язок дружини - послух та повага до чоловіка. Непристойна поведінка дружини засуджувалася й каралася штрафами: 'Дружина, котра бере участь, не дивлячись на заборону [чоловіка], у буйних п'яних веселощах, нехай дасть штраф 3 пани.

Якщо вона ходить вдень на видовища, де беруть участь [лише] жінки, - штраф 6 пан; якщо у видовищах [беруть участь] чоловіки - 12 пан.

[Якщо це відбувається] вночі - подвійний штраф.

Якщо вона йде [з дому], коли чоловік спить або п'яний, або не відчиняє двері чоловікові - 12 пан.

З тієї, котра йде [з дому] вночі - подвійний штраф.

Якщо чоловік та жінка здійснюють непристойні рухи тілом або якщо таємно ведуть нескромну бесіду, то штраф для жінки - 24 пани, для чоловіка - удвоє.

Якщо [при цьому] вони торкаються один одного волоссям, одягом, зубами й нігтями, то жінка платить штраф першого виду, чоловік - удвоє ('Артхашастра', розділ 3, статті 20 - 26) [53, с. 80]. Штраф міг бути замінений покаранням різками та торговій площі. Це покарання обтяжувалося тим, що сікти жінку повинен був чандал (недоторканий) (розділ 3, статті 27 - 28).

Умови вступу у шлюб не забороняли, а скоріше заохочували одруження неповнолітніх, хоча 'Артхашастра' встановлювала для жінок нижню межу шлюбного віку в 12 років, для чоловіків - в 16 років (розділ 3, стаття 1).

Допускалось, щоб чоловік належав до більш високої варни, ніж дружина, проте суворо заборонялись шлюби жінок з вищих варн з чоловіками нижчих варн: 'Сини брахмана [і] кшатрія від жінок безпосередньо нижчої варни рівні за варною [батькові]; від жінок нижчих варн - не рівні.

Від брахмана і вайшийки походить амбаштха; від брахмана та шудрянки - нішада або парашава.

Від кшатрія та шудрянки - угра. Від вайш'я та шудрянки - просто шудра…

Це - народжені у правильному порядку.

Від шудри та вайшийки - айогава; від шудри та кшатрійки - кшаттар; від шудри та брахмани - чандала. Від вайш'ї та кшатрійки - магадха; від вайш'ї та брахмани - вайдехака. Від кшатрія і брахмани - сута…

Це - народжені супроти правильного порядку…

Від жінок вайдехака та амбаштхи - вайна, а, навпаки, [від жінки амбаштха і вайдехаки] - кушилава. Від жінки кшаттар та угри - швапака.

Ці та інші є змішаними [кастами].

У них шлюби [повинні укладатися] між рівними за походженням. …

Або [усі] вони, крім, чандалів, [можуть розглядатися] як рівні за дхармою шурам' ('Артхашастра', розділ 7, статті 20 - 37) [53, с. 85 - 86].

Разом з тим, з наведеного уривку, не можна зробити висновок про поширення змішаних шлюбів. Тут, головним чином, здійснюється виклад теорії походження каст від шлюбних зв'язків осіб різних варн. Шляхом уявного походження кожної касти описується її реальне місце в кастовій ієрархії. Деякі з традиційно наведених назв можна розуміти як племінні (наприклад, амбаштха, нішада), інші, вказують на певну місцевість (наприклад, магадха - 'мешканець Магадхи', вайдехака - 'мешканець Відехи'), треті є означенням професії (кушилава - актор, ратхакара - виробник колісниць) або соціально-політичного рангу (сута - колісничні та придворні співці давньоіндійських царів). Нащадки від шлюбних зв'язків осіб, котрі належали до різних варн, прирівнювалися за своїм становищем в ієрархії до тієї чи іншої з існуючих варн.

На відміну від дхармашастр, 'Артхашастра' дозволяла розлучення. Проте за умови, якщо подружжя ненавиділо один одного або через жорстоке поводження одного з іншим. Ось як про це сказано у статтях 15 - 17, розділу 3: 'Дружина, котра ненавидить чоловіка, не може отримати розлучення без згоди чоловіка, і чоловік - без згоди дружини.

Розлучення [відбувається] за взаємної ненависті.

Якщо чоловік вимагає розлучення через погане поводження дружини, нехай він дасть їй, що було взято' [53, с. 80].

Дозволявся, також, всупереч дхармашастрам, повторний шлюб удів: 'Нехай дружина очікує сім місяців після того, як стало відомо, що [чоловік], котрий пішов на тривалий термін помер або став відлюдником; якщо у неї є діти, нехай очікує рік.

Після цього може прийти до рідного брата чоловіка.

Якщо їх декілька, нехай приходить до найбільш близького за віком, благочестивого, спроможного утримувати її, або до молодшого, якщо у того немає дружини.

За відсутності [рідного брата] нехай приходить до найближчого нерідного брата, до сапінди або кульї (сапінда - родич до четвертого коліна, кулья - більш далекий за нього родич - Л.Ч.), близькому за віком.

Саме в цьому порядку, починаючи з рідних братів чоловіка' ('Артхашастра', розділ 4, статті 37 - 41) [ 53, с. 82 ].

3.5 Загальна характеристика соціальної стратифікації давньоіндійського суспільства

Аналіз термінології та юридичного статусу різних соціально-правових груп дає уявлення про схему соціальної стратифікації давньоіндійського суспільства в трактаті 'Артхашастра' наскільки чітко, що її зміст можна виразити графічно (див. схему). Наші висновки з даного питання ґрунтуються на основі праці відомого російського індолога А.А.Вігасіна 'Устав про рабів' в 'Артхашастрі' Каутільї ' [15].

Все давньоіндійське суспільство поділяється передусім на дві категорії:

* осіб, що належали до чотирьох варн, яких можна вважати в повному смислі вільньнонародженими;

* осіб, що не були включені в систему чотирьох варн, варварів, яким притаманні рабські стани.

Чотири варни, в свою чергу, природно розташовані в ієрархічному порядку - від брахманів до шудр (причому слід вважати, що в складі кожної варни існує безліч кастових груп, належність яких до тієї чи іншої варни, визначається конкретними місцевими традиціями). БВГД на схемі відповідають системі чотирьох варн, а АБДЕ - варварам- млеччхам. Крім поділу на систему чотирьох варн і варварів існує інший, не співпадаючий з попереднім, на основі принципу реальної особистої свободи й особистої залежності. Причому слід гадати, що можливість потрапляння в залежність знаходиться в зворотному відношенні до варнової приналежності. Тому слід провести лінію ВК так, що АВК співпадає категорії „тих, що потрапили в рабський стан' (даса в широкому сенсі). Серед даса-залежних виділяється категорія власне рабів (даса в вузькому смислі в 'Артхашастрі' Каутільї відрізняються від ахітака, парічарака та ін.). У справжнє рабство можуть потрапити лише варвари (в результаті продажу і закладу, дозволених в III.13.3, військового полону чи виводу цивільного населення, оскільки на них, очевидно не розповсюджуються правила III.13.19 і III.16. 28 чи з якоїсь іншої причини). Для осіб з чотирьох варн допускається лише тимчасова залежність. (Зазвичай в результаті економічних причин - боргової кабали, за відпрацювання штрафу і в результаті військового полону). У розділі про тимчасово- залежних автора 'Артхашастри' цікавить передусім ця категорія (БВО на схемі). Проте варто вважати, що й варвари можуть бути не тільки на свободі (якщо б не було вільних варварів, не було б кому продавати дітей) і не тільки у постійній залежності, але й у тимчасовій. Тому варто провести ще одну лінію БК так, що БОК відповідає варварам, що потрапили в тимчасову залежність, а АБК - постійно залежним, даса в повному розумінні слова. Очевидно, чим нижчий статус варвара, тим більшою є ймовірність його потрапляння не у розряд тимчасово- залежних, а в розряд власне рабів.

В 'Артхашастрі' (та в інших джерелах, особливо в буддійській літературі) нерідко зустрічається поєднання дасакармакара - тобто даса і кармакара. У це поняття об'єднуються всі ті, хто виконує роботу на іншого. Виконання роботи на іншого в будь-якому випадку пов'язане з несамостійністю, а іноді й з обмеженням свободи. І хоча серед кармакар знаходимо категорії економічно незалежних та і особисто вільних осіб, але разом з тим деякі кармакари практично не відрізняються від тимчасово-залежних даса. Тому з точки зору права кармакара можуть об'єднуватися в одну групу з даса (дасакармакараварга - група даса і кармакара). На схемі місце кармакара можна представити у вигляді сектора КВЛ і відповідно дасакармакара - АВЛ. Варто також відзначити, що в реальній історичній дійсності положення права могли не дотримуватися і змінюватися під впливом соціально-економічного розвитку. Можна легко це побачити на прикладі категорії атмавікраін - „того, що сам продав себе'. В 'Артхашастрі' він в основному має статус тимчасово-залежного, але водночас не обмежується час його залежності. Умовою його викупу є повернення отриманої суми без врахування того, що ним відпрацьовано на службі в господаря. Тому атмавікраін, залишаючись реально в постійній залежності, повинен був поступово втрачати і статус тимчасово-залежного. На справді, ми спостерігаємо у більш пізній пам'ятці 'Нарадасмріті' , що атмавікраін прирівнюється до постійних рабів (V. 37). Але тим самим до складу постійних рабів фактично потрапляють члени чотирьох варн і втрачають всі привілеї приналежності до варн. Атмавікраін в 'Нарадасмріті' саме тому вважається найгіршим серед людей, що він продає не лише свободу, але й втрачає при цьому свою варну. Взагалі усі грані, які так чітко виписані в правовій термінології 'Артхашастри', в дійсності могли бути значно менш визначиними. Проте з'ясування правової структури та правової свідомості суспільства має важливе історичне значення. Давньоіндійське суспільство поділяється на систему чотирьох варн й тих, хто не входить до даної системи. В 'Артхашастрі ' немає жодного засудження інституту рабства, всі заборони стосуються лише системи чотирьох варн (у цьому сенсі можна зрозуміти висловлювання Мегасфена, який наголошував, що в Індії „ ніхто не є рабом, а тим більше ніхто з індійців'. „Індієць' - це, безумовно, людина, за брахманізмом, і , відповідно, належить до системи чотирьох варн) , а для варварів (млеччхів) рабство є природним станом 'Артхашастра', III.13.3 - 4. Вказані характерні риси соціальної структури та права 'Артхашастри' легко знаходять аналогії в інших стародавніх та середньовічних суспільствах.

РОЗДІЛ 4. ДАВНЬОІНДІЙСЬКЕ СУДОЧИНСТВО

4.1 Судовий процес

Юридичним питанням присвячені третя та частково четверта книги 'Артхашастри'. Вони не є збірниками існуючих законів, виданих якимось певним правителем конкретного давньоіндійського царства (подібного роду зводу законів в Індії не було ні в стародавні часи, ні в середньовіччі). Це наукове керівництво з загальних принципів права, яке повинно було враховувати практику судочинства. Проте слід мати на увазі, що шастри оперують поняттями та класифікаціями, що склалися, виходячи із визначених теоретичних уявлень. Вони відображають структуру давньоіндійського суспільства та держави в самому загальному і в деяких відношеннях умовному стані. Викладені у таких зводах, як 'Артхашастра', загальні принципи права могли сильно змінюватися на практиці і поступатися в одних випадках місцевим звичаям, а в інших - перед царськими указами.

За 'Артхашастрою' судова справа починалась з подання позовної заяви та свідчень у суді позивача, потім відповідача: 'І після того як записані: рік, пора року, місяць, половина місяця, день, юридичні докази, судова установа, борг, місцевість, селище, каста, рід, ім'я [й] заняття тих, хто зробив відповідні засвідчення позивача та відповідача, [суддя] нехай накаже представити свідчення позивача та відповідача у справі' (розділ 1, стаття 17) [53, с. 77]. У залежності від характеру справи кожна зі сторін виставляла поручителів, котрі гарантували виконання рішення суду (головним чином за борговими зобов'язаннями). Відповідач при цьому не мав права висувати зустрічного позову (звинувачення), за виключенням випадків розгляду справи про сварки, крадіжки, угоди торговців. Розгляд припинявся, якщо відповідач визнавав свою вину; в іншому випадку йому надавалась відстрочка для відповіді: перший раз від 3 до 7 днів, другий - з метою пошуку нових доказів - півтора місяці. Позивач повинен був доказово оскаржити свідчення відповідача в той же день, в іншому випадку на нього накладався штраф: 'Якщо обвинувач, який отримав відповідь, не відповідає у той же день, він буде [вважатися] таким, котрий зробив неправдиву заяву. Тому що, вирішує [почати справу] обвинувач, не обвинувачений. Для останнього, котрий не відповів [на звинувачення, термін] від трьох до семи діб. Потім нехай він дасть штраф від 3 до 12 пан' ('Артхашастра', розділ 1, статті 17, 27 - 30) [53, с. 77].

Втеча позивача й відповідача визнавалась як визнання провини: '[Якщо звинувачений] не відповідає [на звинувачення] протягом півтора місяця, то після того як на нього накладено штраф за неправдиве свідчення, нехай він відшкодує обвинувачу з того майна, яке у нього є, за виключенням знарядь праці, [що дають йому їжу]. Це ж слід зробити [у випадку] втечі звинуваченого. А для обвинувача неправдивість свідчення [виявляється] образу ж, якщо він втече' ('Артхашастра', розділ 1, статті 31 - 33) [53, с. 77].

Значна увага в шастрах надавалась вимогам, які пред'являлися до надійних свідчень: '[Якщо звинувачений] зізнався - це краще.

А [якщо], не зізнався, юридичним доказом [є] свідки - котрі заслуговують на довіру… не менше трьох..

Або двоє - за узгодженням сторін, але не один - [у справах] про борг.

Заборонено бути свідком: родичу, другу, кредитору, боржникові, ворогові, каліці, тому, хто несе покарання та недієздатним;

Цар, вчений брахман, сільський працівник, прокажений, вкритий виразками, виключений з касти, чандала, той, хто займається чорною роботою, сліпий, глухий, німий … жінка та царський слуга [не можуть бути свідками] за виключенням [справ] з подібними їм.

[У справах про] образу, крадіжку, перелюб [усі вони можуть бути допущені як свідки], крім ворога, родича.

У справах таємних одна жінка [чи] чоловік, котрі чули або бачили, нехай будуть свідками - за виключенням царя [та] аскета.

Хазяї - про слуг, жерці [й] вчителі - про учнів та батьки - про дітей; або навпаки… - нехай без примусу дають свідчення.

А при звинуваченні одним одного вищі з них, котрі дали неправдиві свідчення, нехай дадуть 10-у частку [позивної суми у якості штрафу], нижчі - 5-у частку' ('Артхашастра', розділ 11, статті 25 - 33) [53, с. 91]. Лише за відсутності необхідних свідків дозволялося приймати свідчення дитини, старої людини, учня (щодо вчителя), родича, раба та жінки. До цього переліку 'Артхашастра' додає хворих, осіб, виключених з каст, недоторканих, позбавлених органів чуттів, якщо це були не тяжби подібних до них (розділ 11, стаття 30).

Неправдиве свідчення вважалося злочином, яке каралося іноді штрафом, що дорівнював десятикратній сумі позову, або вигнанням з країни ('Артхашастра', розділ 11, стаття 45).

В 'Артхашастрі' є помітним деякий відхід від змагального характеру судового процесу. Про це свідчить і посилення в судовому провадженні органів влади, царя, котрий був зобов'язаний, зокрема, викликати відповідача до суду, якщо сам позивач не був спроможний зробити це, і можливість застосування різних типів допиту. 'Артхашастра' визнає і докази, які було отримано не зовсім чесним шляхом.

4.2 Злочин та покарання

Для характеристики права Стародавньої Індії саме поняття злочину можна застосовувати лише умовно, оскільки в цей час ще не проводилося чіткого розмежування між приватноправовим правопорушенням (деліктом) й злочином. В 'Артхашастрі' (книга ІІІ, розділ 16) положення про продаж невласником та неповернення боргу логічно пов'язані й трактувались у розумінні збитку, який карається штрафом: '[Якщо] віддане те, чим один не має права розпоряджатися, відбувається розірвання [угоди]' (розділ 16, стаття 2) [53, с. 97].

Шастри при розгляді конкретних злочинів виходять з певних загальних понять, принципів: із визнання форм провини (умисел чи необережність), поняття необхідності оборони, рецидиву, співучасті, обставин, що пом'якшують й обтяжують покарання тощо. Так, стаття 8, розділу 4 'Артхашастри' вказує: 'Якщо [вона залишається у домі] всупереч волі [господарів] або через їх невідання - провини [господарів] немає' [53, с. 81]. Підбурювачі до пограбування каралися подвійним штрафом (розділ 17, стаття 11). Як пом'якшувальна обставина враховувалось при образі словом чи дією відсутність умислу, стан злочинця, котрий знаходився у стані сп'яніння, запамороченні тощо ('Артхашастра', розділ 18, стаття 10; розділ 17, стаття 14).

Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнавались груповий характер злочину, рецидив тощо: '[Якщо побиття здійснює] натовп, з кожного, хто бив - штраф удвічі більше [ніж, якби він сплатив, якби завдавав побиття один]' (розділ 19, стаття 16) [53, с. 101]. Під час винесення вироку, як в усьому давньосхідному праві, враховувався особистий статус злочинця та потерпілого, стать, вік, варна, родинні зв'язки сторін. Образа дружини каралась, наприклад, удвічі меншим штрафом, ніж образа чужої жінки ('Артхашастра', розділ 18, стаття 5).

Відсутність скільки-небудь повного переліку так званих державних злочинів - характерна риса старосхідного права. Проте навіть цей приклад свідчить про те, що право виділяло їх. Як зазначає стаття 12 розділу 18 'Артхашастри', найвищий штраф визначається за знеславлення своєї країни або селища: 'За знеславлення своєї країни та селища [винуватий] заслуговує на штраф першого виду…' [53, с. 100]. Якщо непідкорення наказу глави селища каралось штрафом ('Артхашастра', розділ, 16, статті 39 - 40), то можна припустити, як тяжко каралося непідкорення наказу царя. Іноді суд розглядав як образу дією завдання збитку суспільно значимим об'єктам та царській власності. Наприклад, стаття 30, розділу 19 зазначає: '[Ушкодження] межових дерев, священних та видатних слід карати такими з штрафами у подвійному [розмірі]; та [ушкодження дерев] у царських лісах' [53, с. 102]. Виділялись і правопорушення, які носили характер святотатства або посадові злочини. До перших відносилася, наприклад, така дія, як ганення богів і святинь ('Артхашастра', розділ 18, стаття 12), застава священної водойми (розділ 10, стаття 2).

Велика група норм, що входили в загальне поняття - насилля, стосується злочинів проти особи. Серед них перше місце займає вбивство, що тягне за собою, як правило, смерть злочинця. Тілесні ушкодження розглядалися в шастрах в контексті образ дією, до числа яких 'Артхашастра' відносила, наприклад, дотики, замахування, удар (розділ 19, стаття 1). Покарання штрафом за образу дією варіювалася в залежності від наслідків: побиття були з кров'ю чи без, або 'майже до крові', чи була при цьому зламана рука чи нога, вибиті зуби, відрізані вуха, ніс, чи втрачав потерпілий здатність говорити, рухатися, приймати їжу. В останньому випадку поряд зі штрафом вимагалося відшкодування витрат на лікування: 'З того, хто завдає болю без [пролиття] крові, поліном, грудкою землі, каменем, залізом, палкою [або] мотузкою - штраф 24 пани; за завдання [болю з пролиття крові] - удвічі більше, якщо тільки кров не погана' ('Артхашастра', розділ 19, стаття 12) [53, с. 101].

До образи словом 'Артхашастра' (розділ 18, стаття 1) відносила осоромлення, висміювання чи погрозу, при цьому враховувався прямий і таємний смисл образливого слова, а також те, чи відповідала образа дійсності: 'Про висміювання частин тіла, [суспільного] походження, вченості, способу життя, місцевості: за висміювання тіла - [словами] 'одноокий, 'кульгавий'' та іншими, [якщо це] правда, - штраф 3 пани; якщо воно брехливе, - штраф 6 пан' (розділ 18, стаття 2) . Загалом, до образ словом джерело відносить статті з 3 до 12 розділу 18 : „ 3. За образу [у формі похвали однооких, кульгавих та інших, на кшталт: 'О, володар прекрасних очей' - штраф 12 пан. 4. А за осоромлення [будь-кого, ніби той] - прокажений несповна розуму, імпотент тощо - [у залежності від того], правда [чи] брехня [та] іронічну похвальбу штрафи зростають, починаючи з 12 пан серед рівних [за становищем]. 5. [За осоромлення] вищого за положенням - [штрафи] подвійні; тих, хто нижче за становищем - у половину; чужих дружин - подвійні. [За образу з] необережності, сп'яніння, запаморочення тощо - половинні штрафи. 6. [У випадку якщо приводом для образи є] проказа та втрату розуму, юридичними доказами [цього є] свідчення лікарів та близьких людей; [а якщо приводом для образи є] статеве безсилля - [свідчення] жінок, піна у сечі та занурення випорожнень у воду. 7. За знеславлення походження брахманів, кшатріїв, вайш'їв, шудр [і] тих, хто 'живе на околиці' [поза кастою] штрафи зростають, починаючи з 3 пан [за образу] вищого нижчим [і] зменшуються [за образу] нижчого вищим, починаючи з 2 пан; те ж за осоромлення типу 'дурний брахман'. 8. Це ж стосується [і] до висміювання вченості оповідачів, знеславлення способу життя ремісників [та] акторів, знеславлення батьківщини, типу … 'гандхара'. 9. Якщо хтось погрожує іншому дією, кажучи: 'Я вчиню з тобою так і так', за невиконання [погрози] нехай дасть половинний штраф від штрафу, який [накладається] за її виконання. 10. [Якщо] неспроможний [здійснити погрозу] посилається на гнів, сп'яніння чи запаморочення розуму, нехай дасть штраф 12 пан.

12. За знеславлення своєї країни та селища [винуватий] заслуговує на штраф першого виду; касти та об'єднання - середнього; за знеславлення богів [та] святинь - найвищого' [53 , с. 100 ].

Як і життя, гідність людей в шастрах розцінювалася у залежності від станово-варнової приналежності. Якщо образа словом чи дією рівного собі або представника нижчої варни каралась, як правило, штрафом, то такий й же злочин шудри стосовно двіченародженого (тобто брахмана, кшатрія, вайш'я) спричиняло тілесне покарання - відрізання язика, губ, ноги, кастрацію: 'Ту частину тіла, котрою шудра вдарить брахмана, слід у нього відрубати' ('Артхашастра', розділ 19, стаття 8) [53, с. 101]. Характерним є те, що разом з образою дією в 'Артхашастрі' розглядається й ушкодження чужої речі та завдання ударів чужій худобі: 'З того, хто вкраде [під час] бійки річ - штраф 10 пан; за ушкодження речі незначної цінності - її [відшкодування] та аналогічний штраф; за ушкодження більш цінної речі - відшкодування за неї та удвічі більший штраф; за ушкодження нарядів, прикрас. Золотих монет, золотих предметів - їх [відшкодування] та штраф першого виду' (розділ 19, стаття 23).

'Завдання болю дрібній худобі дрючком і т.п. [карається] штрафом в 1 або 2 пани; якщо пролито кров - удвічі більше. В аналогічних випадках [щодо] великої худоби - удвічі більший штраф та витрати на лікування' ('Артхашастра', розділ 19, статті 26 - 27) [53, с. 101].

Один з перших відомих шастрам великих гріхів і тяжких злочинів - перелюб. Звинувачені у перелюбі піддавались страті, штрафам, конфіскаціям майна, відрізанням частин тіла (в залежності від статусу). Ось як про це говориться у книзі IV, розділ 13 статті 30 - 35 'Артхашастри': 'За співмешкання з сестрою матері [чи] батька, з дружиною брата матері, з дружиною вчителя, з невісткою, [своєю] сестрою або дочкою - кастрація та страта.

Якщо [жінка була] згодна - слід [покарати] так само; те ж саме стосується й тієї, котра чинила перелюб з рабом, слугою [або] 'відданим у заставу'.

[За перелюб] з брахманкою, котру не охороняють, для кшатрія - штраф найвищого виду; для вайш'я - конфіскація всього майна; шудра нехай буде спалений на вогнищі з соломи.

За перелюб з дружиною царя в усіх випадках - зварити у котлі.

За перелюб з жінкою касти швапака [злочинець] нехай піде в іншу країну з тавром у вигляді безголового тіла або, якщо [він] шудра - [сам стає] швапакою.

Для швапаки за перелюб з жінкою ар'я - страта; для жінки - відрізання вух та носа' [53, с. 107 - 108].

Іншим великим гріхом вважалося самогубство: 'Якщо хто-небудь здійснить самогубство за допомогою мотузки, зброї або отрути, чи то чоловік, котрий зробив це під впливом пристрасті [та] гніву, чи жінка, котра втратила розум від гріха, нехай накажуть чандалі тягнути їх на мотузці царською дорогою; не слід робити для них ні поховального ритуалу, ні [поминальних] обрядів, що здійснюють родичі' ('Артхашастра', книга IV, розділ 7, статті 25 - 26) [53, с. 106].

Значне місце в шастрах займали й злочини проти майна - крадіжка, пограбування, які розглядалися разом з такими деліктами, як збиток чужій власності.

В шастрах проводяться чіткі відмінності між крадіжкою або насильницькими діями привласнення речі у присутності власника, і крадіжкою - за відсутності власника, до якої прирівнювалось заперечення отримання чужої речі на зберігання тощо: 'Крадіжка - насильницька дія [привласнення] у присутності [власника]. За [його] відсутності - крадіжка, і при запереченні [отриманні речі]' ('Артхашастра', розділ 17, статті 1 - 2) [53, с. 99]. Покарання варіювалися в залежності від вартості вкраденого й варнової приналежності злочинця: '[При крадіжці] дрібних предметів: квітів, плодів, овочів, коріння, вареного, виробів зі шкіри, бамбуку, глиняного посуду - штраф від 12 до 24 пан.

[При крадіжці] більш цінних предметів: виробів з чавуну, дерева, мотузок, дрібної худоби, тканини - штраф від 24 до 48 пан.

[При крадіжці] таких предметів, як: вироби з міді, сталі, латуні, скла, слонової кістки - штраф першого виду - від 48 до 96 пан.

[При крадіжці] великої худоби, людей, полів, будинків, грошей, золота, тонкого одягу - штраф середнього виду - від 200 до 500 пан.

[Якщо, будь-хто] схопивши жінку чи чоловіка, зв'язує [їх], наказує зв'язати або звільнити від пут - штраф найвищого виду - від 500 до 1000 [пан]' ('Артхашастра', розділ 17, статті 6 - 10) [53, с. 99].

Також передбачалося покарання за підбурення до крадіжки: „ 11. 'Хто підбурює до крадіжки, кажучи: 'Я беру на себе [відповідальність]', той нехай дасть штраф удвоє більший. 12. Хто говорить: 'Скільки грошей потрібно буде, стільки я дам', той нехай дасть вчетверо більший штраф. 13. Хто підбурює здійснити [крадіжку], кажучи: 'Я дам стільки-то грошей', вказавши розмір [винагороди], той нехай дасть гроші, які обіцяв, і штраф, - так вважають послідовники Бріхаспаті. 14. 'Якщо той посилається на гнів, сп'яніння чи втрату свідомості, [суддя] нехай накладе на нього штраф, який вказано', - вважає Каутілья ' ('Артхашастра', розділ 17, статті 11 - 14) [ 53, с. 99].

Загалом з цього та інших прикладів можна зробити висновок, що судові приписи 'Артхашастри' містили у низці випадків більш гуманний характер, ніж, наприклад, у інших шастрах. Пояснюється це, ймовірно, тим, що покарання, передбачені в 'Артхашастрі', мали більш дієвий характер, ніж у дхармашастрах, головним завданням упорядників котрих було не покарання, а попередження, пересторога злочинця про ті тяжкі наслідки, які очікують на нього.

ВИСНОВОК

Провідна роль у джерельній базі історії Стародавньої Індії належить писемним пам'яткам. Інформативні можливості означеного комплексу джерел дозволяють пролити світло на проблеми соціально-економічного, суспільно-політичного, релігійного та культурного розвитку давньоіндійської цивілізації.

'Артхашастра' Каутільї (Каутальї або Вішнагупти) (Чанак'ї) головного радника царя Чандрагупти Маур'ї (320 - 293 рр. до н. е.) - великий соціально-економічний і політичний трактат Стародавньої Індії другої половини I тис. до н. е., основну частину якого складає виклад теорії власне політичного мистецтва, а також науки про війну. Зміст 'Артхашастри' не є витвором одного або кількох окремих авторів, це насамперед виклад багатовікової традиції певної дисципліни (артхашастри).

'Артхашастра' вигідно відрізняється від решти аналогічних за жанром давньоіндійських джерел тим, що саме її висвітлення менше страждає на брахманську тенденційність. Питання, пов'язані з управлінням державою, розглядаються не з точки зору релігійно-етичних обов'язків, а виключно з інтересів правителя та державної доцільності. Для 'Артхашастри' характерний дуже раціоналістичний та практичний підхід до проблеми управління державою, що, разом із тим, не виключає ні традиційності загального світогляду, ні спеціального інтересу, що виявляється у зверненні до магічної практики.

Особливе значення для вивчення права Стародавньої Індії має ІІІ книга 'Артхашастри' - 'Сфера діяльності суддів', логічно пов'язана з книгою IV - 'Про підтримання суспільного порядку'. У ІІІ книзі неважко знайти відображення 18 приводів судового розгляду, відомих дхармашастрам, але більш повно в ній представлена картина правової системи країни, що в логічно-тематичній послідовності розглядають питання, які стосуються судового процесу, шлюбу, успадкування, власності, зобов'язального права, земельним відносинам, общинної організації, станового поділу, ремесел, торгівлі, державного управління та побуту стародавніх індійців.

Так, ґрунтуючись на текст 'Артхашастри' можна зробити висновок, що однією з основних соціальних форм, котрі відігравали вирішальну роль в еволюції давньоіндійського суспільства, була сільська община, що зберегла риси патріархально-родової організації. Структура замкнених сільських общин з натуральним характером виробництва, з поєднанням ремесла та землеробства в рамках кожної общини, слабким розвитком товарно-грошових відносин, складала основу соціального життя в стародавній Індії.

Специфічні риси давньоіндійського суспільства були пов'язані з жорстким становим поділом на чотири варни (брахманів, кшатріїв, вайш'їв та шудр), з притаманними йому особливою общинною організацією, що відрізнялася високим ступенем замкненості та автономності. Рабовласницькі відносини тут тісно перепліталися зі станово-варновими, кастовими. Традиційна соціальна приниженість нижчих каст, майже повне безправ'я тих, хто знаходився поза варнами індійського суспільства, створили широку можливість для напіврабських форм експлуатації різних категорій залежного люду. Система чотирьох варн була, немовби, специфічною формою громадянського колективу, який протиставлений рабам, нижчим кастам, відсталим племенам і всім чужинцям. Поряд з цим поділом існував інший - на основі реальної особистої свободи або несвободи. І хоча в загальному поняті 'раб' з рабським станом поєднувалися чисельні категорії тих, хто тимчасово потрапив у кабалу, 'Артхашастра' Каутільї забороняла повне перетворення на рабів членів чотирьох варн, встановлювала обмеження прав господарів на працю осіб, які потрапили у рабську залежність.

Підкреслюючи владу царя, який, згідно індуської політико-релігійної концепції мав бути 'добрим батьком' та справедливим суддею для свого народу, 'Артхашастра', разом із тим, засвідчувала, що лише правильне виконання ним своїх обов'язків (дхарми) вело до процвітання держави.

Особливу увагу 'Артхашастра' приділяла питанню стягування податків з населення, оскільки вважала сильною лише таку державу, скарбниця якої ніколи не буває порожньою. Чиновникам-фіскалам давалися десятки порад, як побільше викачати грошей з населення, у тому числі рекомендувалося спекулювати на його побожності.

Великого значення надавала 'Артхашастра' також функціонуванню судової системи, зокрема її моральних функцій. Вважалося, що чесних людей дуже мало, порядок і законність у суспільстві пануватимуть лише в тому випадку, коли за правопорушення суворо каратимуть. Кримінальні справи розглядав глава виконавчої влади у певному окрузі. Деякі найбільш важливі справи розглядав особисто цар. Вирок виконувався негайно. При вирішенні цивільних справ застосовувався третейський розгляд. Самим звичним покаранням було відрубування кінцівок, особливо за порушення права приватної власності і за завдання тілесних ушкоджень; проте вже проглядалась тенденція заміни подібних покарань грошовими штрафами.

Держава мала постійно дбати про високу боєздатність своєї армії, тому чимало статей трактату присвячені питанням організації війська та тактики. Тодішня: військова доктрина припускала напад лише на слабшого ворога, тому 'Артхашастра' давала володарю цілу низку рекомендацій, як послаблювати того, на кого, планувався напад. Цареві, зокрема, радилося засилати у ворожий стан професійних шпигунів і провокаторів, щоб вони вміло пересварили між собою весь командний склад, перш ніж за все візьметься цар із своєю армією.

І, звичайно, велику увагу в 'Артхашастрі' приділено питанням організації сільських поселень, регулюванню земельних відносин та майнових спорів, веденню торгівлі тощо.

Разом із тим, варто зазначити, що використовувати 'Артхашастру' для історичної реконструкції давньоіндійського суспільства та державності слід вкрай обережно, бо важко з'ясувати, наскільки її рекомендації втілювалися в життя. Вона також є описом не конкретної індійської держави певного періоду, а держави взагалі, що поєднує загальні риси держав, які реально існували. Вона, насамперед, відображає не політичну практику, а теорію політики. Викладені в 'Артхашастрі', загальні принципи права могли сильно змінюватися на практиці й поступатися в одних випадках місцевим звичаям, в інших - царським указам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдієв В.І. Історія Стародавнього Сходу: Підручник - 2-ге вид., перероблене і доповнене. - К.: Радянська школа, 1954. - 732 с.

2. Алаев Л.Б. Сельская община как элемент общественного строя Древней Индии // Вестник древней истории. - 1976. -№ 1. - С. 7 - 28.

3. Альбедиль М.Ф. Забытая цивилизация в долине Инда / АН СССР, С.-Петербург. отделение. - СПб.: Наука, 1991. - 174 с.

4. Артхашастра Каутильи. Кн. 1 - 2. - М.: Ин-т востоковедения РАН, Изд-во восточной литературы, 2009. - 392 с.

5. Артхашастра // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 1. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 275 - 281.

6. Бонгард-Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Древняя Индия. Исторический очерк. - М.: Наука, 1969. - 736 с.

7. Бонгард-Левин Г.М., Вигасин А.А. Общество и государство древней Индии (По материалам 'Артхашастры') // Вестник древней истории. - 1981. -№ 1. - С. 35 - 52.

8. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская культура и материализм (Каутилья и локаята) // Вестник древней истории. - 1977. -№ 1. - С. 41 - 51.

9. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация: История, религия, философия, эпос, литература, наука, встреча культур / Рос. акад. наук, Ин-т востоковедения. - М.: Восточная литература, 2007. - 491 с.

10. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация / Рос. акад. наук, Ин-т востоковедения. - М.: Наука, 1993. - 320 с.

11. Бонгард-Левин Г.М. Древняя Индия. История и культура / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. - СПб.: Алетейя, 2001. - 284 с.

12. Васильев Л.С. История Востока: В 2-х т. Т.1.: Учебник для вузов по спец. 'История'. - М: Высш. шк., 1993. - 495 с.

13. Васильев Л.С. История Востока: В 2-х т. Т.2.: Учебник для вузов по спец. 'История'. - М: Высш. шк., 1993. - 495 с.

14. Варга Д. Древний Восток: У начал истории письменности. - Будапешт: Корвина, 1976. - 165 с.

15. Вигасин А.А. 'Устав о рабах' в 'Артхашастре' Каутильи // Вестник древней истории. - 1976. -№ 4. - С. 3 - 19.

16. Всемирная история: В 10-ти т. Т.1. / Отв. ред. Ю.П.Францев.- М.: Госполитиздат, 1955. - 747 с.

17. Всемирная история: В 24-т. Т.5. Становление государств Азии / А.Н.Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. - М. - Минск: АСТ - Харвест, 2000. - 544 с.

18. Всемирная история и Восток: Сб. ст. / АН СССР, Отд-ние истории / Отв. ред. Б.Б.Пиотровский. - М.: Наука, 1989. - 286 с.

19. Гайдуков Я. 'Артхашастра': мистецтво міжнародних відносин // Пам'ять століть. - 1998. -№ 6. - С. 38 - 45.

20. Грушевський М.С. Всесвітня історія в короткім огляді: В 6-ти ч. Ч.1. - К.: Українознавство, 1996. - 286 с.

21. Дандамаев М.А. Проблемы истории древних обществ в трудах советских востоковедов (1961 - 1977) // Вестник древней истории. - 1977. - № 4.- С. 17 - 34.

22. Дандамаев М.А. Государство и религия на древнем Ближнем Востоке // Вестник древней истории. - 1985. № 2.- С. 3 - 9.

23. Диодор Сицилийский 'Историческая библиотека' // Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие, в 2-х ч. Ч. 2 / Под ред. М.А.Коростовцева, И.С.Кацнельсона, В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1980. - С. 122 - 129.

24. Древние цивилизации = Ancient civilizations / С.С.Аверинцев, В.П.Алексеев, В.Г.Ардзинба и др. / Под общ. ред. Г.М.Бонгард-Левина. - М.: Мысль, 1989. - 479 с.

25. Дьяконов И.М. Община на Древнем Востоке в работах советских исследователей // Вестник древней истории. - 1963. - № 1. - С.16 - 34.

26. Дьяконов И.М., Якобсон В.А. 'Номовые государства', 'территориальные царства', 'полисы' и 'империи'. Проблемы терминологии // Вестник древней истории. - 1982. - № 2.- С. 3 - 16.

27. Ерасов Б.С. Культура, религия и цивилизация на Востоке: Очерки общ. теории / АН СССР, Ин-т востоковедения. - М.: Наука, 1990. - 207 с.

28. Закони Ману // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 1. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 265 - 271.

29. Ильин Г.Ф. Древневосточное общество и проблемы его социальной структуры // Вестник древней истории. - 1983. - № 3. - С. 13 - 38.

30. Искусство войны: антология военной мысли / Сост., подгот. текста Р.В.Светлова. - СПб: Амфора , 2004. - 541 с.

31. История Востока: В 6-ти т. Т. 1: Восток в древности / Российская академия наук, Ин-т востоковедения; Р.Б.Рибаков, Л.Б.Алаев, К.З.Ашрафян. - М.: Восточная литература, 2000. - 688 с.

32. История Древнего Востока: Материалы по историографии / Под ред. В.И.Кузищина, А.А.Вигасина. - М.: Высш. шк., 1991. - 276 с.

33. История Древнего Востока: Учебник для ун-тов по спец. 'История' / В.И.Авдиев, А.А.Вигасин, М.А.Дандамаев / Под ред. В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1979. - 456 с.

34. История Древнего Востока: Учебник для вузов по спец. 'История' / Под. ред. В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1988. - 416 с.

35. История Древнего Востока: Учебник для студентов вузов / Авт. А.А.Вигасин, М.А.Дандамаєв / Под ред. В.И.Кузищина. - 3-е изд. - М.: Высшая школа, 2001. - 462 с.

36. История Древнего мира. Древний Восток: Индия, Китай, Страны Юго-Восточной Азии / А.Н.Бадак, И.Е.Войнич, Н.М.Волчек и др. - Минск: Харвест, 1999. - 848 с.

37. История древнего мира: Учебник для пед. ин-тов / Под ред. В.Н.Дьякова, С.И.Ковалева. - М.: Учпедгиз, 1962. - 695 с.

38. История и культура Древней Индии: Тексты. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 351 с.

39. История отечественного востоковедения до середины XIX века / П.М.Шаститко, А.А.Вигасин, А.М.Куликова и др.; Редкол. А.П.Базиянц и др.; АН СССР, Ин-т востоковедения. - М.: Наука, 1990. - 439 с.

40. Источниковедение истории Древнего Востока: Учебник для студ. ист. фак. вузов / Под ред. В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1984. - 392 с.

41. Кашенинникова Н.А. История права Востока: Курс лекций. - М.: Изд. Российского открытого ун-та, 1994. - 172 с.

42. Коростовцев М.А. О понятии 'древний Восток' // Вестник древней истории.-1970. - № 1.- С. 3 - 18.

43. Крижанівський О. Віхи політичної історії Стародавньої Індії // Історія України. - 2001 - № 7 (лютий). - С. 8 - 10.

44. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу. Підручник для студентів іст. спец. вищ. навч. закл. - К.: Либідь, 2002. - 592 с.

45. Крижанівський О. Мови, писемність, освіта, наукові знання, література, архітектура та мистецтво Стародавньої Індії // Історія в школах України. -2006. - № 10. - С. 44 - 49.

46. Крижанівський О. Соціально-економічне життя Стародавньої Індії // Історія України. - 2001. - № 9 (березень). - С. 7.

47. Крип'якевич І. Всесвітня історія: В 3-х кн. Кн.1. Стародавні часи. - К.: Либідь, 1995. - 416 с.

48. Кудрявцев М.К. Кастовая система в Индии. - М.: Наука, 1992. - 264 с.

49. Медведев Е.М. Очерки истории Индии до XIII века. Сб.ст. / Предисл. Р.В.Медведевой; АН СССР, Ин-т востоковедения. - М: Наука, 1990. - 330 с.

50. Мудрость издалека, да истина велика. Книга царей (Артхашастра) Текст / Подготов. Н.С.Иванов. - Ростов-на-Дону: Альтаир, 2011. - 475 с.

51. Надписи Ашоки [государство Маурьев] // Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие, в 2-х ч. Ч. 2 / Под ред. М.А.Коростовцева, И.С.Кацнельсона, В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1980. - С. 111 - 122.

52. Немировский А.И. Мифы и легенды Древнего Востока. - М.: Просвещение, 1994. - 368 с.

53. Общественные отношения по 'Артхашастре Каутильи' // Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие, в 2-х ч. Ч. 2 / Под ред. М.А.Коростовцева, И.С.Кацнельсона, В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1980. - С. 75 - 111.

54. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. Навч. посібн. - К.: Либідь, 2000. - 360 с.

55. Практикум по истории древнего мира / Под. ред. И.С.Свенцицкой. - М.: Высш. шк., 1981. - 104 с.

56. Редер Д.Г., Черкасова Е.А. История древнего мира: В 2-х ч. Ч.1.: Первобытное общество и Древний Восток / Под. ред. Ю.С.Крушкол. - М.: Просвещение, 1979. - 288 с.

57. Романов В.Н. Древнеиндийские представления о царе и царстве // Вестник древней истории. - 1978. -№ 4. - С. 26 - 33.

58. Рыжов К.В. Все монархи мира: Древний Восток. - М.: Вече, 2001. - 656 с.

59. Рыжов К.В. 100 великих монархов. - М.: Вече, 2006. - 480 с.

60. Самозванцев А.М. 'Артхашастра' и дхармашастра: право и проблемы интеграции жанров // Вестник древней истории. - 1984. -№ 2. - С. 15 - 36.

61. Самозванцев А.М. 'Артхашастра' III. 10.8 - 17: опыт интерпретации правового текста // Вестник древней истории. - 1983. - № 4. - С. 32 - 44.

62. Самозванцев А.М. Об интерпретации главы 'Артхашастры' джанападанивеша // Вестник древней истории. - 1975. - № 3. - С. 117 - 133.

63. Самозванцев А.М. О термине ударадаса в 'Артхашастре' // Вестник древней истории. - 1979. - № 4. - С. 9 - 16.

64. Самозванцев А.М. Проблемы древнеиндийского права // Вестник древней истории. - 2001. - № 4. - С. 104 - 125.

65. Стародавня Індія в описах Мегасфена і Неарха // Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 1. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1953. - С. 261 - 265.

66. Строков А.А. История военного искусства. Рабовладельческое и феодальное общество. -М.: Воениздат, 1955. - 662 с.

67. Сычев Н.В. Книга династий. - М.: АСТ: Восток-Запад, 2005. - 959 с.

68. Тураев Б.А. История Древнего Востока. - Минск: Харвест, 2004. - 749 с.

69. Тойнби А.Дж. Постижение истории: Пер. с англ. - М.: Культура, 1996. - 608 с.

70. Феномен восточного деспотизма: структура управления и власти. - М.: Наука, 1993. - 392 с.

71. Хрестоматія з історії Стародавнього світу в 3-х т. Т. 1. / За ред. акад. В.В.Струве / Пер. з рос. видання. - К.: Рад. школа, 1953. - 336 с.

72. Хрестоматія з історії Стародавнього світу / О.П.Крижанівський, З.І.Мухіна, М.Д.Мелащенко. - К.: Радянська шк., 1974. - 160 с.

73. Хрестоматия по истории Древнего Востока: Пособие для учителей / Сост. Е.А.Черкасова. - М.: Просвещение, 1991. - 288 с.

74. Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие в 2-х ч. Ч. 2 / Под ред. М.А.Коростовцева, И.С.Кацнельсона, В.И.Кузищина. - М.: Высш. шк., 1980. - 256 с.

75. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Сост. А.А.Вигасин. - М.: Педагогика, 1997. - 634 с.

76. Шилюк Н.Ф. История древнего мира: древний Восток: Курс лекций. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. - 242 с.

ДОДАТОК А

Титульні сторінки 'Артхашастри' Каутільї видань різних років

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

Лев'яча капітель. Період Ашоки, між 250 та 232 рр. до н.е.

ДОДАТОК Г

Основні одиниці мір Стародавньої Індії

Міри ваги

Крішнала 0, 122 г

Маша 0, 61 г

Карша 9, 76 г

Пала 39, 04 г

Дхарана 390, 4 г

Міри довжини

Ява 0, 24 см

Ангула 2 см

Пада 25 см

Аратні 50 см

Кішку 70 см

Хаста 1 м

Дханус 1, 8 м

Горута 3, 5 км

Йоджана 14 км

Монети

Срібна маша 0, 25 г

Срібна пана 3, 76 г

Мідна какані 0, 13 г

Мідна маша 0, 58 г

Мідна пана 9, 33 г

Джерело: Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу. Підручник для студентів іст. спец. вищ. навч. закл. - К.: Либідь, 2002. - С. 583.

ДОДАТОК Д

'Артхашастра' Каутільї. Книга ІІІ - 'Сфера діяльності суддів'

ІІІ.1.

1. У прикордонному пункті, санграхані, дронамукхі, стханії нехай вирішують судові справи троє чиновників-суддів в кожному місці.

2. І нехай вони оголосять недійсними угоди, укладені за відсутності [вповноваженого контрагента], в середині дому, вночі, у лісі, обманом, у таємниці. 3 - 4. З того, хто укладає [й] підштовхує до здійснення [такої угоди] - штраф першого виду; з кожного зі свідків - штрафи у половину…

7 - 11. Пов'язані зі спадком, нікшепою, вкладом, шлюбом та [угоди, укладені] жінками, котрі не виходять з дому, і хворими, котрі знаходяться [однак] при здоровому глузді, [навіть] 'укладені всередині дому'. Нехай будуть дійсними. Пов'язані з пограбуванням, нападом, бійкою, шлюбом, царською службою і [дії, що скоїли] ті, чия діяльність відбувається у першу половину ночі, навіть 'укладені вночі', нехай вважаються дійсними. [Угоди, укладені] тими, хто живе у лісі, в караванах, на пасовищах, в обителі, серед мисливців [і] мандрівних артистів, [навіть] 'укладені в лісі', нехай вважаються дійсними. А 'укладені обманом' нехай вважаються дійсними і стосуються шахраїв. А 'укладені таємно' нехай вважаються дійсними за секретної угоди. 12. У іншому випадку нехай вважаються недійсними; також [угоди], укладені несамостійними: сином, який залежить від батька; батьком, котрий залежить від сина; братом, який не має сім'ї, молодшим [членом сім'ї], котрий не отримав частки у спадку; жінкою, котра залежить від чоловіка або сина; рабом або 'заставленим'; тим, хто не досяг повноліття і тим, хто досяг певного віку, також тим, хто притягнутий до суду, мандрівним аскетом, калікою [і] тим, хто потрапив у біду - за виключенням санкціонованих угод. 13. Але навіть [при дотриманні всіх умов] нехай вважаються недійсними угоди, укладені у стані гніву, горя, сп'яніння, втрати розуму або з примусу. 14. З того, хто укладає [таку угоду], підштовхує до її здійснення [та] свідків - кожного окремо - сказані штрафи.

15. Але всі угоди, місце й час [укладенні яких] відповідає поданим [контрагентам], вповноваженим для її укладання, з повною дієздатністю, за бездоганного засвідчення, з очевидною формою, ознаками, розмірами [й] якостями [об'єкту угоди] нехай вважаються дійсними. 16. З них остання [дія] заслуговує на довіру, за виключенням [випадків] розпорядження [й] застави.

Це - настанова про 'угоди'.

17. І після того як записані: рік, пора року, місяць, половина місяця, день, юридичні докази, судова установа, борг, місцевість, селище, каста, рід, ім'я [й] заняття тих, хто зробив відповідні засвідчення позивача та відповідача, [суддя] нехай накаже представити свідчення позивача та відповідача у справі. 18. І нехай розглядає свідчення. 19. Підстави [впізнання] того, хто дає неправдиві свідчення є такими: [особа, яку опитують], відмовившись від записаного свідчення, переходить до іншого свідчення; сказане ним раніше не узгоджується із суттю справи, [як вона представлена] пізніше; заснована на чужих словах, залучаючи те, що не можна залучати; обіцяючи [надати] доказ, [на вимогу] 'надай!' не надає; або надає слабкий доказ [чи] те, що ним не є; підставляє [замість] вказаного доказу інший доказ; у поданому доказі заперечує - 'це не так' - свідчення у справі; не бажає [визнати] засвідчене свідками; веде з свідками переговори у недозволеному для цього місці. 20. Штраф з того, хто дає неправдиве свідчення - [у розмірі] 5-ї частини [суми позову]. 21. Штраф з того, хто зізнався, - 10-а частина [суми позову]. 22 - 24. Утримання людей, [зайнятих] у восьмичленному [процесі]; подорожні - у залежності від [обставин] справи - і те, й інше нехай дає той, хто програв справу.

25 - 26. Звинувачений нехай не подає зустрічного звинувачення, за виключенням [випадків] бійки, крадіжки, угод торговців. Не слід звинувачувати вже звинуваченого. 27. Якщо обвинувач, який отримав відповідь, не відповідає у той же день, він буде [вважатися] таким, котрий зробив неправдиву заяву. 28. Тому що, вирішує [почати справу] обвинувач, не обвинувачений. 29. Для останнього, котрий не відповів [на звинувачення, термін] від трьох до семи діб. 30. Потім нехай він дасть штраф від 3 до 12 пан.

31. [Якщо звинувачений] не відповідає [на звинувачення] протягом півтора місяця, то після того як на нього накладено штраф за неправдиве свідчення, нехай він відшкодує обвинувачу з того майна, яке у нього є, за виключенням знарядь праці, [що дають йому їжу]. 32. Це ж слід зробити [у випадку] втечі звинуваченого. 33. А для обвинувача неправдивість свідчення [виявляється] образу ж, якщо він втече. 34. Якщо [звинувачений] помер або з ним стався нещасний випадок - [слід надати] свідчення свідків. 35. Бідняка, обвинувач, сплативши штраф, може примусити до роботи. 36. Або [той] нехай надасть у заставу згідну на це [людину] …

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' перший розділ: 'Настанова про угоди. Розгляд спорів'.

ІІІ. 2.

1. [Виклад] предметів судового розгляду починається зі шлюбу.

2. Шлюб 'брахма' - дарування дівчини з прикрасами. 3. Шлюб 'праджапатья' - зі словами 'виконуйте разом дхарму'. 4. Шлюб 'арша' - [укладається] шляхом прийняття від нареченого пари корів. 5. Шлюб 'дайва' - шляхом дарування [дівчини] жерцю перед олтарем. 6. Шлюб 'гандхарва' - за обопільної згоди [нареченого й нареченої]. 7. Шлюб 'асура' - шляхом прийняття шулки. 8. Шлюб 'ракшаса' - силоміць. 9. Шлюб 'пайшача' - шляхом захоплення сплячої [або] сп'янілої [дівчини].

10. Перші чотири, [що називаються] дхармічними, ґрунтуються на рішенні батька [дівчини]; інші - на рішенні матері й батька. 11. Вони ж бо обоє отримують шулку за дочку, а за відсутності одного з них - інший. 12 - 13. За всіх [форм шлюбу] наречена може отримати другу шулку, [метою якої є] збільшення любові [до чоловіка і величина якої] не виходить за межі дозволеного.

14. Стрідхана складається із засобів існування та прикрас; 15. [частина жіночого майна, що складається] із засобів існування й називається стхап'я, не [може коштувати] більше 2 тисяч пан; для прикрас обмежень немає.

16. Для дружини немає гріха використовувати стрідхану на утримання себе, сина [і] невістки і у тому випадку, якщо чоловік поїхав, не залишивши [їм] засобів до існування; для чоловіка [немає гріха використовувати її] для звільнення від небезпек: розбійників, хвороб, голоду, а також для виконання обов'язку дхарми, або [немає гріха використовувати її] спільно подружжю після народження дітей. 17. І з приводу того, що витрачається на протязі трьох років [подружжям спільно] за дхармічних шлюбів [чоловік] не може бути звинуваченим. 18. Якщо витрачено [що-небудь] за шлюбів гандхарва й асура, [чоловік] повинен повернути те й інше з відсотками; за витрачене при шлюбах ракшаса й пайшача нехай заплатить штраф як за крадіжку.

Це сказано про 'шлюб'.

19. Після смерті чоловіка, жінка, яка бажає дотримуватися дхарми може одразу ж отримати стхап'я, прикраси й залишок шулки. 20. А якщо, отримавши, вона виходить заміж, то повинна повернути і те й інше з відсотками. 21. А та, хто бажає мати сім'ю може, одружуючись повторно, отримати те, що було дане свекром і [першим] чоловіком. 22. Про час повторного одруження ми скажемо [в розділі] 'про тривалу відсутність [чоловіка]'. 23. Та, хто одружується повторно проти волі свекра втрачає дане свекром й чоловіком. 24. Тій, котра звільняється із під опіки родичів [чоловіка], нехай ці родичі відшкодують, що взяли. 25. Стрідхану тієї, котра приходить на законних підставах нехай охороняє той, хто її приймає. 26. Одружена повторно позбавляється спадщини чоловіка. 27. Та, котра бажає дотримуватися дхарми користується [ним].

28. Якщо виходить заміж та, котра має дітей - вона втрачає стрідхану. 29. Проте цю стрідхану отримують [її] діти. 30. Або, якщо вона одружується [вдруге] заради утримання дітей, нехай для дітей примножує [стрідхану]. 31. Якщо діти народжені від різних батьків, нехай вона віддасть кожному з синів відповідно до частки кожного з батьків в стрідхані. 32. Навіть те стрідхану, якою можна користуватися за власною волею, одружена [повторно] нехай передасть синам.

33. Бездітна, котра зберігає вірність чоловікові, та, котра живе у свекра, нехай користується стрідханою до кінця життя. 34. Адже стрідхана [призначена] на випадок негараздів. 35. Після [її смерті стрідхана] відходить спадкоємцю.

36. Стрідхану померлої за життя чоловіка розподіляють сини й дочки; якщо у неї не було синів - [лише] дочки; а якщо і їх немає - [успадковує] чоловік. 37. [В останньому випадку її] родичі можуть забрати шулку і те, що було дане ними після укладення шлюбу, або будь-що інше, дане ними.

Це - настанова про 'стрідхану'.

38. Якщо дружина безплідна або не народжує дітей - нехай чоловік чекає 8 років; якщо народжує лише мертвих - 10 років; і якщо вона народжує лише дочок - 12 років. 39. А потім [він] може взяти другу [дружину]. 40. Якщо порушить це, - нехай поверне [дружині] шулку, стрідхану і половину у якості відкупної суми, а також [заплатить] штраф до 24 пан. 41. Давши їй шулку та стрідхану, - а якщо шулки та стрідхани немає, то їх відшкодування, а також відкупну за полишення дружини [адхіведаніку] й відповідні засоби до існування, нехай одружується хоч на декількох. 42. Адже дружини [беруться] заради потомства.

43. І якщо місячні у дружин співпадають, нехай чоловік приходить до них у відповідності [з часом укладення] шлюбу: спочатку до тієї, на котрій одружився раніше, або ж до тієї, котра має сина. 44. Якщо не живуть [як чоловік і дружина] - штраф 96 пан. 45. Нехай не має зносин проти бажання дружини, котра хоче дотримуватися дхарми [непорочності], якщо безплідна, народжує лише мертвих або ж якщо у неї вже припинилися місячні.

46. І чоловік, якщо не бажає, може не приходити до прокаженої чи безумної. 47. Але дружина повинна приходити до чоловіка заради народження дітей, навіть якщо він перебуває у подібному стані.

48. Державний злочинець, той, хто геть опустився або втік в іншу країну, той, хто загрожує [її] життю, вигнаний з касти чоловік може бути полишений, а також імпотент.

Такий в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' другий розділ: 'Правила, пов'язані зі шлюбом: дхарма шлюбу; настанови, стосовно стрідхани, та про відкупну суму за взяття другої дружини'.

ІІІ. 3.

1. Жінка у 12 років стає повнолітньою, чоловік - в 16. 2. Після цього за непокору [главі сім'ї] - штраф в 12 пан для жінки, для чоловіка - удвічі…

7. Навчаючи дружину послуху, чоловік не повинен вживати таких слів, як 'зіпсована', 'занепаща', 'каліка', 'безрідна'. 8. [Допускається] три удари по спині тростиною, мотузкою чи рукою. 9. При порушенні цього - штрафи уполовину від відшкодування, встановленого відповідно за образу словом чи дією.

Це сказано про 'образу'.

12. Дружина, яка ненавидить чоловіка [й] протягом семи місяців уникає [подружніх обов'язків], нехай негайно залишить чоловікові стхап'я й прикраси, і чоловік може ділити ложе з іншою. 13. А якщо чоловік її ненавидить, нехай полишить дружину одну у черниці, в сім'ї опікунів або родичів…

15. Дружина, котра ненавидить чоловіка, не може отримати розлучення без згоди чоловіка, і чоловік - без згоди дружини. 16. Розлучення [відбувається] за взаємної ненависті. 17. Якщо чоловік вимагає розлучення через погане поводження дружини, нехай він дасть їй, що було взято. 18. Якщо дружини вимагає розлучення через погане поводження чоловіка, він може не віддавати їй, те що було взято. 19. При дхармічних шлюбах розлучення неможливе.

20. Дружина, котра бере участь, не дивлячись на заборону [чоловіка], у буйних п'яних веселощах, нехай дасть штраф 3 пани. 21. Якщо вона ходить вдень на видовища, де беруть участь [лише] жінки, - штраф 6 пан; якщо у видовищах [беруть участь] чоловіки - 12 пан. 22. [Якщо це відбувається] вночі - подвійний штраф. 23. Якщо вона йде [з дому], коли чоловік спить або п'яний, або не відчиняє двері чоловікові - 12 пан. 24. З тієї, котра йде [з дому] вночі - подвійний штраф.

25. Якщо чоловік та жінка здійснюють непристойні рухи тілом або якщо таємно ведуть нескромну бесіду, то штраф для жінки - 24 пани, для чоловіка - удвоє. 26. Якщо [при цьому] вони торкаються один одного волоссям, одягом, зубами й нігтями, то жінка платить штраф першого виду, чоловік - удвоє. 27. Якщо бесіда проходить у сумнівному місці, то штраф може бути замінений покаранням різками. 28. [Тоді] посеред селища нехай чандала завдасть жінці п'ять ударів різкою … 29. Або можна замінити це грошовим штрафом.

30. Якщо чоловіку та жінці заборонено надавати одне одному послуги, то [за дарування, позику тощо] нецінних предметів жінка платить штраф 12 пан, якщо це цінні речі - 24 пани, якщо золоті, предмети або гроші - 54 пани. З чоловіка штрафи удвічі. 31. Половинні штрафи [накладаються у тому випадку], якщо вони не можуть бути коханцями, а також тоді, коли забороняються угоди між [двома] чоловіками.

Це сказано про 'заборони'.

32. Унаслідок ненависті до царя та внаслідок злочинів, а також, коли чоловік піде з дому стає недійсним право власності жінки на стрідхану, принесену [з батьківського дому] та шулку.

Такий в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' третій розділ: 'Правила, пов'язані зі шлюбом: про послух, утримання, образу, ненависть, проступки та про заборону послуг і угод'.

ІІІ. 4.

1. З жінки, котра втекла із сім'ї чоловіка, штраф 6 пан, за виключенням випадків поганого [з нею] поводження. 2. Якщо їй було це заборонено - 12 пан. 3. Якщо вона пішла у сусідній дім - штраф 6 пан. 4. Якщо сусід дає їй притулок, якщо бідний чернець дає милостиню, якщо торговець дає їй товар - штраф 12 пан. 5. Якщо їм це було заборонено - штраф першого виду. 6. Якщо вона йде далі сусіднього дому - штраф 24 пана. 7.Якщо чужу дружину приймають у дім - штраф 100 пан, за виключенням випадків негараздів. 8. Якщо [вона залишається у домі] всупереч волі [господарів] або через їх невідання - провини [господарів] немає.

9. Вчителі говорять: 'У випадку поганого поводження чоловіка немає гріха піти до родичів чоловіка, до опікунів, сільського старости… до черниці, або до сім'ї своїх родичів, якщо там немає чоловіків. 10. 'Або до сім'ї своїх родичів, хоч би там і були чоловіки. 11. До чого хитрощі, якщо справа стосується порядної жінки? 12. У цьому легко пересвідчитись', - так говорить Каутілья.

13. Піти до сім'ї своїх родичів не заборонено у випадку смерті [родичів], хвороби, негараздів та під час очікування дитини. 14. З того, хто чинить перепони цьому, - штраф 12 пан. 15. Проте та, хто переховується там втрачає стрідхану, а якщо її утримують родичі, то [вони втрачають] залишок шулки.

Це сказано про 'втечу'.

16. Якщо жінка втече з сім'ї чоловіка або піде в інше селище - штраф 12 пан і втрата стхап'я й прикрас. 17. У випадку, якщо з нею разом був чоловік, котрий міг бути її коханцем - штраф 24 пани та позбавлення її дхарми [становища законної дружини], за випадків утримання та співжиття у періоди, сприятливі для зачаття. 18. Якщо [той] чоловік однакової з нею варни або вище - з нього стягується штраф першого виду; якщо він займає нижче становище - середній [штраф]. 19. Родич [і у цьому випадку] не зазнає покарання. 20. Проте якщо [дружині й цьому родичу] було заборонено перебувати разом - [з нього стягується] штраф уполовину.

21. Якщо під час перебування в дорозі [чоловік та жінка] усамітнюються з метою любовної близькості або якщо жінку супроводжує чоловік підозрілий або той, з котрим їй було заборонено знаходитися разом, - це слід вважати перелюбом.

22. Не є гріхом супроводження в дорозі тих, хто користуються свободою: дружин акторів, музикантів, рибалок, мисливців, пастухів, власників харчівень та інших. 23. Проте якщо чоловіком було це заборонено і все ж (інший) чоловік забирає жінку або жінка [сама] з ним йде - вони заслуговують на штрафи у половинному розмірі.

Це сказано про 'супровід в дорозі'.

24. Дружини шудр, вайш'їв та брахманів, котрі поїхали ненадовго, нехай очікують рік [дружина шудри] і далі [відповідно до порядку варн на рік більше], якщо у них немає дітей; якщо ж діти є, то від двох років і більше. 25. Якщо вони забезпечені засобами для існування, то нехай очікують удвічі більший термін. 26. Якщо у них відсутні засоби для існування, то нехай їх утримують опікуни, а після 4 або 8 років - родичі …

28. Брахмана, котрий пішов навчатися, нехай бездітна [дружина] очікує 10 років; котра має дітей - 12 років; того, хто пішов на царську службу нехай чекають до кінця життя. 29. (Жінка), котра прижила [за цей час] дітей від людини однакової варни нехай не буде піддана ганьбі.

30. При занепаді добробуту сім'ї, будучи відпущена опікунами, жінка може вийти заміж за бажанням, або для підтримки життя за крайніх обставин.

31. Перед дхармічним шлюбом дівчина нехай чекає нареченого, котрий пішов, не повідомивши [її про термін своєї відсутності] і про котрого нічого не чутно, сім місяців, а того, про якого є звістка, удвічі більше. 32. Якщо ж він повідомив [на який термін пішов] і про нього нічого не чутно, нехай очікує п'ять місяців, якщо з про нього є звістка - десять.

33. Того, хто заплатив лише одну частину шулки, нехай чекає три місяці, коли звісток про нього немає; якщо ж звістки є, то чекати слід сім місяців. 34. Того, хто сплатив шулку [повністю] слід чекати п'ять місяців, якщо про нього немає звісток, і десять - якщо є.

35. Після цих термінів, отримавши від суддів дозвіл, може вийти заміж за бажанням. 36. 'Адже той, хто допускає, щоб жінка залишалася неплідною у час, сприятливий для зачаття, - вбиває дхарму', - так вважає Каутілья.

Це сказано про 'нетривалу відсутність'.

37. Нехай дружина очікує сім місяців після того, як стало відомо, що [чоловік], котрий пішов на тривалий термін помер або став відлюдником; якщо у неї є діти, нехай очікує рік. 38. Після цього може прийти до рідного брата чоловіка. 39. Якщо їх декілька, нехай приходить до найбільш близького за віком, благочестивого, спроможного утримувати її, або до молодшого, якщо у того немає дружини. 40. За відсутності [рідного брата] нехай приходить до найближчого нерідного брата, до сапінди або кульї, близькому за віком. 41. Саме в цьому порядку, починаючи з рідних братів чоловіка.

42. Якщо цих наступників [за шлюбом] оминають під час видачі жінки заміж, то шлюб цей стає любовним зв'язком. [Тоді] коханець, жінка, той, хто видає жінку та одружує юнака винуваті у гріху перелюбу.

Такий в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' четвертий розділ: 'Правила, пов'язані зі шлюбом: про втечу дружини, про супровід її в дорозі, про нетривалу відсутність та про тривалу відсутність чоловіка'.

ІІІ. 5.

1. Не є самостійними сини, котрі перебувають під батьківською владою, допоки живі батько з матір'ю. 2. Після смерті батька між ними [відбувається] розподіл батьківського майна.

3. [Майно], набуте самостійно, не підлягає розподілу, за виключенням того, що здобуто за допомогою майна батька.

4. У тому, що не підлягає розподілу з майна батька, мають частку сини, онуки та правнуки до четвертого коліна. 5. Адже протягом цього часу поминальні принесення предкам [пінда] приносяться нероздільно [спільному предкові]. 6. після цього, усі, хто має роздільне поминальне підношення [різним предкам], розподіляють [майно] порівну.

7. [Брати], котрі проживають разом, якщо вони не мали батьківського майна або розділили його, [якщо побажають розділитися], нехай ділять майно знову. 8. А хто примножує [майно], може узяти дві частки. 9. Майно бездітного нехай візьмуть рідні брати або брати, котрі живуть разом [навіть, якщо це не рідні брати], а також незаміжні [сестри].

10. Майно того, хто має дітей нехай візьмуть сини й дочки, народжені у дхармічних шлюбах. 11. За відсутності їх - батько. 12. За відсутності батька - брати й сини братів.

13. Брати без батька, навіть якщо їх багато, і діти братів [беруть] по одній частці.

14. Серед рідних братів від різних батьків розподіл здійснюється за батьком…

16. Якщо розподіл здійснюється за життя, батько нехай не виділяє будь-кого одного особливою часткою. 17. І без причини будь-кого одного нехай не залишає без частки.

18. За відсутності майна батька старші нехай піклуються про молодших, за виключенням тих, котрі мають погану поведінку. 19. Розподіл [майна відбувається лише] серед повнолітніх. 20. Спадщина того, хто не досяг повноліття, не враховуючи боргів, слід передати родичам матері або сільським старійшинам до досягнення повноліття; [це ж стосується] того, хто перебуває у від'їзді. 21. Неодруженим, слід виділити стільки ж майна, скільки й одруженим, а також слід виділити суму незаміжнім [сестрам] для одруження.

22. Розподіл боргів такий же, як і спадщини.

23. 'Ті, котрі нічого не мають нехай розподілять хоча б посуд для води', - так кажуть вчителі. 24. 'Це - хибне твердження', - так вважає Каутілья. 25. 'Мова йде про розподіл того [майна, яке] є, а не того, якого немає'.

26. Нехай відбувається розподіл у присутності свідків зі словами: 'Таким є загальне майно, такою є частка кожного'.

27. Нехай ділять знову, якщо було погано поділено, якщо один у іншого що-небудь вкрав, якщо що-небудь було сховано або якщо знайдено що-небудь, невідоме в момент розподілу.

28. Майно людини, яка не має нащадків, нехай візьме цар, виключивши з нього засоби для існування удови та необхідне для поховальної церемонії; але це не стосується майна веною брахмана. 29. Останнє нехай він віддасть знавцям трьох вед.

30. Вигнаний з касти, народжений вигнанцем та імпотент не мають права на частку спадку, а також недоумок, сліпий та прокажений. 31. Якщо у них є дружини, то їх діти, не подібні до них, мають право на спадщину. 32. Інші, за виключенням вигнаних з касти, мають право на їжу й одяг.

33. І якщо вони, маючи дружин, не можуть мати дітей, і родичі народять дітей [від їхніх дружин], для тих [дітей] слід встановити частки.

Такий в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' п'ятий розділ: 'Розподіл майна: порядок успадкування'.

ІІІ. 6.

1. Частка старшого з синів від однієї дружини у брахманів складається з кіз, у кшатріїв - з коней, у вайш'їв - з корів, у шудр - з овець. 2. Середньому сину належить з них - одноокі та кульгаві, молодшому - рябі. 3. За відсутності худоби старший брат може узяти десяту частину майна, за виключенням коштовностей. 4. Тому що він приносить жертву предкам. 5. Таким є розподіл, прийнятий учнями [стародавнього мудреця] Ушанаса.

6. З майна батька додаткову частку старшого складають віз та прикраси; середнього - ложе, сидіння та посуд для їжі; молодшого - чорне насіння, домашнє приладдя та віз, запряжений биками. 7. Для іншого майна або майна, що не ділиться - рівний поділ.

8. Сестри не вважаються спадкоємцями; вони мають частку у посуді для їжі та прикраси з домашнього скарбу матері.

9. Якщо старший позбавлений ділових якостей, він отримує третину [додаткової] частки старшого; якщо він веде неправильний спосіб життя або не виконує дій, визначених дхармою, - ¹/₄ частину [додаткової частки старшого]. 10. Той, хто чинить бездумно втрачає всю [додаткову частку старшого]. 11. Це ж стосується середнього та молодшого. 12. [Однак, якщо] один з них має ділові якості, він може отримати половину додаткової частки старшого.

13. Для синів від різних дружин - за відсутності у однієї з них [переваги], коли одна не була раніше заміжня, а інша була, або одна були незайманою, а інша ні, - а також між близнюками старшинство визначається за першістю народження. …17. З синів брахмана від дружин з чотирьох варн син брахмани нехай візьме чотири частки; син кшатрійки - три; син вайшийки - дві; син шудрянки - одну. 18. Аналогічно визначається розподіл між синами кшатрія та вайш'ї від дружин відповідно з трьох та двох варн.

19. Син брахмана від дружини наступної Варни гідний рівної частки. 20. Сини кшатрія та вайш'ї [від жінок наступних варн] гідні половинної або рівної частки, якщо вони володіють діловими якостями. 21. Син від жінки рівної або нерівної, якщо він - єдиний, отримує увесь [спадок батька] та утримує родичів. 22. Син брахмана і шудрянки може взяти з майна брахмана лише третину, [а] дві третини [нехай візьме] найближчий сапінда або кулья для того, щоб приносити поминальні жертви. 23. За відсутності останніх нехай успадковує вчитель [померлого брахмана] або [його] учень.

24. Або ж нехай родич матері чи людина, котра належить до тієї ж готри за дорученням породить на його 'полі' [від його дружини] сина, котрий називається 'кшетраджа', і йому слід віддати спадок.

Такий у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' шостий розділ: 'Розподіл майна: виділення часток успадкування'.

ІІІ. 7.

1. 'Сім'я, кинуте на чужому полі, належить господарю поля', - так кажуть вчителі. 2. 'Мати - вмістилище; чиє сім'я, того й потомство', - так кажуть інші. 3. 'Можливе й те, й інше', - так вважає Каутілья.

4. 'Аураса' - рідний син від тієї, з котрою були здійснені священні обряди. 5. Рівний йому син 'путріки'. 6. 'Кшетраджа' - син від родича [людини тієї ж готри] або не родича, котрому було доручено [породити сина від дружини цієї людини]. 7. Якщо у справжнього батька немає іншого сина, то він вважається таким, який має двох батьків або належить до двох готр; він приносить жертви та є наступником їх обох. 8. Ту ж дхарму має 'гудхаджа' - таємно народжений у домі родичів. 9. 'Апавіддха' - залишений родичами; він син того, котрий здійснює обряд [всиновлення]. 10. 'Каніна' - син незаміжньої. 11. 'Садодха' - син тієї, котра виходить заміж вагітною. 12. 'Паунарбхава' - син жінки, котра вдруге вийшла заміж. 13. Рідний син - спадкоємець батька та його родичів. 14. син від першого шлюбу є [спадкоємцем] лише того, хто його всиновив, але не його родичів. 15. Та ж дарма у 'датта' - відданого батьком й матір'ю з обрядом узливання води. 16. 'Упагата' - син, котрий прийшов сам або приведений родичами. 17. 'Кртака' - всиновлений. 18. 'Кріта' - придбаний у якості сина.

Такі [бувають сини].

19. Проте, якщо народиться син [аураса], то [прийомний син під час розподілу спадку]. Якщо він тієї ж варни, отримує третину, а якщо він іншої Варни - отримує їжу й одяг [утримання].

20. Сини брахмана [і] кшатрія від жінок безпосередньо нижчої варни рівні за варною [батькові]; від жінок нижчих варн - не рівні.

21. Від брахмана і вайшийки походить амбаштха; від брахмана та шудрянки - нішада або парашава.

22. Від кшатрія та шудрянки - угра. 23. Від вайш'я та шудрянки - просто шудра…

25. Це - народжені у правильному порядку.

26. Від шудри та вайшийки - айогава; від шудри та кшатрійки - кшаттар; від шудри та брахмани - чандала. 27. Від вайш'ї та кшатрійки - магадха; від вайш'ї та брахмани - вайдехака. 28. Від кшатрія і брахмани - сута…

30. Це - народжені супроти правильного порядку…

32. Від жінок вайдехака та амбаштхи - вайна, а, навпаки, [від жінки амбаштха і вайдехаки] - кушилава. 33. Від жінки кшаттар та угри - швапака.

34. Ці та інші є змішаними [кастами].

36. У них шлюби [повинні укладатися] між рівними за походженням. …

37. Або [усі] вони, крім, чандалів, [можуть розглядатися] як рівні за дхармою шудрам. …

39. В усіх змішаних [кастах] розподіл спадщини порівну.

40. Яка дарма властива певній країні, касті, об'єднанню або ж селищу - у відповідності з нею нехай [суддя] й встановлює дхарму [правила] спадкування.

Таким є у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' сьомий розділ: 'Розподіл майна: види синів'. 'Розподіл майна' завершений.

ІІІ. 8.

1. Суперечки про нерухомість [вирішуються на підставі] свідчень сусідів. 2. Нерухомість: будинок, поле, сад, зрошувальна споруда, ставок чи водойма.

3. Межа - міцна сукупність штахетин по кутах уздовж будинку. 4. У відповідності до розмірів межі нехай він облаштовує будинок. 5. Нехай займається плануванням, а [якщо її] не було, відступивши від сусідської стіни 2 аратні або 3 пада. … 7. Якщо це було порушено - штраф першого виду. …

9. Жолоб для проточної води або стоку нехай влаштовує, відступивши [від стіни сусідського будинку] 3 пада або 1,5 аратні. 10. Якщо це було порушено - штраф 54 пани. 11. приміщення для возів [і] тварин, місце для вогнища, великої посудини для води, млинка чи ступки нехай влаштовує, відступивши пада або аратні [від стіни сусідського будинку]. 12. Якщо це було порушено - штраф 24 пани. 13. Прохід між двома дворами у цілому приміщенні або такому що виступає, [повинен бути завширшки не менше] кішку або 3 пада. 14. [Проміжок між] дахами - [не менше] 4 англула або [нехай] вони накладаються [один на одного]. 15. Нехай влаштовує бічні двері в проході завширшки [не більше] кішку, щоб уникнути зіткнення [унаслідок] неповного [їх] відчинення. … 18. Або, якщо є домовленість, домовласники нехай влаштовують, як завгодно, та уникають небажаного. …

22. З того, хто залив чужу стіну водою - штраф 12 пан; якщо облив сечею [й] екскрементами - удвічі більше. 23. Стічна труба під час дощу [повинна бути] вільною. Інакша - штраф 12 пан. 24. [Аналогічний штраф] - з того, хто, всупереч забороні [домовласника], продовжує проживати [в будинку] і з [домовласника], котрий виселяє наймача, за виключенням [винуватого] в образі, крадіжці, перелюбі, неправильному користуванні [найманим приміщенням]. 25. Той, хто виселяється самостійно, нехай дасть [домовласнику] залишок річної орендної плати.

26. [Якщо] житло спільне, з того, хто не надає допомогу й заважає спільному користуванню в будинку - штраф 12 пан. 27. З того, хто знищує [речі загального користування] - удвічі більше.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' восьмий розділ: 'Нерухомість: будинок'.

ІІІ. 9.

1. Родичі, сусіди [та] кредитори у [зазначеному] порядку нехай мають перевагу при купівлі земельних наділів. 2. Слідом за ними - інші.

3. У присутності сусідів - голів сорока сімей нехай оголосять перед [цим] домом [про продаж] житла; у присутності сусідів - старійшин селища - [про продаж] поля, гаю, зрошувальної споруди, озера чи водойми поблизу [їх] меж [із зазначенням] розміру межі: 'Хто - покупець за цю ціну?'. 4. Покупець отримує [право] купити [нерухомість, про яку] тричі в голос оголошено без заперечень. 5. А якщо через суперництво ціна збільшується, приріст у ціні разом з податком йде до скарбниці. 6. Податок нехай платить той, хто запропонував [ціну під час] продажу.

7. За оголошення про продаж не власником - штраф 24 пани. 8. [У випадку] нез'явлення [покупця] протягом 7 днів той, кому запропонована ціна, може продати [майно іншому]. 9. Якщо порушено угоду [про продаж] нерухомості тим, кому запропонована ціна, штраф 200 [пан]; в іншому випадку [якщо продається рухому майно] - 24 пани.

10. Суперечку про межу двох селищ нехай вирішує на підставі природних або штучних межових знаків об'єднання 5 або 10 селищ, [які для обох поселень] є сусідніми. 11. Старші землероби та скотарі або сторонні особи, які раніше володіли [нерухомістю в цих селищах], і які знають межові знаки, декілька [людей] або один, вказавши межові знаки, нехай, перевдягнені, проводять межу. 12. За умов недотримання ними вказаних межових знаків - штраф 1000 пан. 13. Те ж [покарання] нехай [суддя] накладе на тих, хто пересуває межу та руйнує межові знаки, після того як [межа] проведена. 14. Межу, знаки якої зникли, нехай ділить цар, як забажає.

Це - про 'суперечка про межу'.

15. Суперечку про поле нехай вирішують сусіди - старійшини селища. 16. За наявності розбіжностей серед них - як [вирішить] більшість [або найбільш] чесні… - так нехай [і] вирішують; або нехай дотримуються середини. 17. Ту нерухомість, [про котру] неправдиво заявлено обома [сторонами], нехай візьме цар; (те саме стосується нерухомості, яка немає господаря). 18. Або нехай розділить, як забажає. 19. За насильницьке привласнення нерухомості - штраф за крадіжку…

Це про 'суперечка за поле'.

21. Якщо було перенесено межу - штраф першого виду. 22. Якщо було пошкоджено межові знаки - 24 пани. 23. Це ж стосується і спорів про ліси відлюдників, пасовища, великі дороги, місця спалення трупів, храми, місця жертвопринесення, святилища.

Це про 'встановлення межі'.

24. Усі суперечки [вирішують на підставі] свідчень сусідів…

27. Якщо [було завдано] збиток чужому полю, зораному [або] засіяному, [через] використання водойми … нехай дадуть ціну відповідно до збитку.

28. [Якщо завдається] обопільний збиток зрошуваному полю, гаю [та] зрошувальному пристрою, - штраф у подвійному розмірі збитку.

29. Нижній ставок, збудований пізніше, нехай не заливає водою поле, [яке зрошується] із верхнього ставка. 30. Збудований вище [ставок] нехай не заважає течії [води] до нижнього ставка, за виключенням [того випадку, коли останній] не використовується 3 роки. 31. Якщо це буде порушено - штраф першого виду та спуск води зі ставка. 32. Право власності на зрошувальну споруду, яке діє 5 років, стає недійсним, за виключенням [випадків] лиха. 33. Якщо влаштовується новий ставок [або] зрошувальна споруда - звільнення від податків на 5 років; [якщо поновлюються] зруйновані [та] пересохлі - на 4 роки; ті, що заросли [травою] - на 3 роки; [при піднятті] цілини - на 2 роки. 34. Він [відновник] - господар [у питанні] застави та продажу…

36. Ті, хто отримали дозвіл користуватися ними [зрошувальними спорудами за угодою] оренди, найму, застави, за частину [врожаю] нехай утримують [їх] у порядку. 37. Якщо порядок не дотримується - штраф [у розмірі] подвійної [суми] збитку.

38. З того, хто спускає воду зі зрошувальних споруд без черги - штраф 6 пан; (теж саме) і з того, хто з недбалості заважає [випуску] води іншими [у порядку] черги.

Такий в третій книзі 'Сфера діяльності суддів дев'ятий розділ: 'Нерухомість: продаж нерухомості. Спір про межу. Спір про поле. Встановлення межі. Завдання збитку'.

ІІІ. 10.

1. З того, хто заважає правильній течії води для зрошення або робить [її] неправильною - штраф першого виду; (теж саме) з того, хто розміщує на чужій землі зрошувальну споруду, колодязь, святилище, святиню, місце вшанування богів.

2. З того, хто заставляє або продає чи підбурює [до застави або продажу] зрошувальну споруду, що існує віддавна - штраф середнього виду; зі свідків - найвищого виду. За виключенням зруйнованої [та] висохлої [споруди]. 3. За відсутності власника нехай утримують [її] у порядку селища або благочестиві люди. … 8. З кшетріки, котрий полишає поле, або упаваси, котрий полишає його під час сівби - штраф 12 пан, за виключенням [випадків, коли поле має] недолік, [випадків] лиха [чи] нездатності. 9. Платники податків нехай продають або закладають [нерухомість] платникам податків, брахмадеїки - брахмадаїкам. Інакше - штраф першого виду. 11. [Такий же штраф] - з платника податку, котрий поселяється у селищі, що не платить податки. 12. Той, хто поселяється в селищі, що платить податки, нехай буде мати право на будь-яке майно, за виключенням будинку. 13. Будинок же він йому [власнику, котрий полишив селище] нехай віддасть. 14. Інша, [ніж власник, людина] після того, як [вона] протягом 5 років користувалася [полем], що не оброблюється [його власником, яке] не може бути відчужене, нехай віддасть [поле] за викуп [в рахунок витрачених] зусиль. 15. Платники податків, котрі живуть в іншому місці, нехай користуються прибутками [зі своєї власності - брахмадеї]. 16. Сільського старосту, котрий мандрує у справах селища, нехай супроводжують почергово упаваси. 17. Ті, хто відмовляються супроводжувати нехай сплатять 1,5 пани за йоджану [шляху]. 18. З сільського старости, котрий виганяє з селища [людину], яка не є крадієм [або] перелюбником, - штраф 24 пани; з селища [у цьому випадку] - [штраф] найвищого виду. …

20. Нехай [староста] влаштує загорожу зі стовпів навколо селища на відстані в 100 дханус. … 22. [Якщо] верблюди [та] буйволи, покормившись на пасовищі, втікають, [господарі пасовища] нехай візьмуть ¹/₄; а за корів, коней. Віслюків - ¹/₈; за дрібну худобу ¹/₁₆ [пани]. 23. [Якщо] поївши, [вони] лягають, ці штрафи - удвічі більше; [якщо] залишаються на ніч - учетверо більше. 24. [Якщо ж це] сільські бики, [присвячені] богу, або корова до 10 днів після того як отелиться або племінні бики - [вони] не піддаються покаранню. 25. За поїдання [худобою] зерна, обчисливши збиток зерна за врожаєм, нехай змусить сплатити удвоє. 26. З того, хто дозволяє худобі пастися, не повідомивши господаря, - штраф 24 пан; з того, хто [умисно] випускає [худобу] - 24 пани. 27. З пастухів - половинні штрафи. 28. Такий же [штраф нехай накладе за потраву городу. 29. За злам загородження - [штраф] удвічі більше; (теж саме) і за поїдання зерна, зібраного на току… 31. Худобі лісовій або домашній, що пасеться, слід, повідомивши господаря, завадити [пастися на чужій землі] так, щоб [їх] не забили. 32. Худобі слід завадити [пастися] при допомозі мотузок і палок з колючками. 3Якщо, діючи інакше, їм [буде завдано] ушкодження - штрафи [як] за образу дією. 34. Ті, хто чинять спротив або [ті, чиї] злочини очевидні, можуть бути вигнані будь-якими засобами.

35. Із землероба, зобов'язаного підкорятися селищу та не бажаючого [цього], нехай стягує саме селище. 36. [Якщо] не виконує роботу - у подвійному розмірі плати за роботу, [якщо] не дає гроші - нехай дасть удвічі більшу частку, і [якщо] не вносить їжу та питво під час свят - подвійну частку. 37. Той, хто не вносить частки на видовище нехай зі своїми домашніми не дивиться [його]. 38. [Якщо ж] таємно слухає [або] дивиться і [якщо] заважає у загальнокорисній справі, нехай дасть подвійну частку. 39. Нехай вони коряться одній [людині - главі селища], якщо він пропонує загальнокорисну [справу]. 40. При непокорі - штраф 12 пан. 41. Якщо ж відмовляються йому спільно - з кожного - удвічі більший штраф… 43. Старшинство серед них починається з брахмана. 44. І брахмани, котрі є серед них під час святкувань можуть, якщо не бажають, не коритися [не брати участь у роботах та платежах] і [все ж] отримують частку.

45. Це стосується й справ про невиконання угод місцевостей, каст, сімей, об'єднань.

Такий у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' десятий розділ: 'Нерухомість: завдання шкоди пасовищу, полю, шляху та порушення угоди. 'Нерухомість' завершена'.

ІІІ. 11.

1. Законний місячний відсоток 1 ¹/₄ пани зі 100; торговий - 5 пан, для [товарів], що доставляються через ліси - 10 пан; [для товарів, що доставляються] морем - 20 пан. 2. З того, хто встановлює та спонукає до встановлення [відсотку] вище [цього] - штраф першого виду; з кожного зі свідків - у половину. 3. А [коли] цар не в змозі [забезпечити] порядок [в державі], слід дотримуватися звичаю, [прийнятого між] кредитором та боржником.

4. Відсоток в зерні [доходить] до половини позиченої суми під час урожаю …

7. [З кредитора, котрий], не встановив [величини] відсотку, стягує або, [встановивши], збільшує [його], чи оголошує позикою [суму], додавши до неї відсоток, - штраф у 4-кратному розмірі надбавки. 8. При повідомленні про неіснуючий [борг штраф дорівнює] неіснуючій [сумі] в 4-кратному розмірі. … 10. Не збільшується борг, [якщо є] перешкода [у вигляді] тривалого жертвопринесення, хвороби, [перебування] у домі учителя, [якщо боржник] - неповнолітній або незаможний.

11. З того, хто не бере борг, що сплачується - штраф 12 пан. 12. [У випадку] наведення ним поважної причини нехай помістить [позику] в іншому місці без збільшення відсотків. 13. Борг, [про який] не згадували 10 років, не може вимагатися, якщо лише [боржник] не малолітній, поважного віку, хворий, бідуючий, знаходиться у від'їзді, полишив країну [й у випадку] смути в державі. 14. За померлого нехай повернуть позику сини або спадкоємці… або ті, хто разом брав [позику] чи поручився… 17. Але [якщо] місце й час [повернення боргу] не визначені, нехай його повернуть сини, онуки або ті, хто отримує спадок. …

19. Але [якщо є] сукупність декількох боргів, нехай два кредитора не змушують [до сплати] одного [божника] одночасно, за виключенням [випадку його] від'їзду. 20. Але й тоді нехай поверне [позичене] в [тій] послідовності, [у якій воно] було взяте, або спочатку майно, [взяте] у царя [чи] вченого брахмана. 21. Неможна стягувати [через суд] борг, зроблений спільно: подружжям, батьком та сином і братами, тими, хто не розділив спадок. 22. Землероби та царські слуги не повинні притягуватися [за борговими зобов'язаннями] під час [їх] роботи. 23. І дружина, котра не [прийняла на себе] зобов'язань, - по боргу, зробленому чоловіком; за виключенням [дружин] пастухів [та] орендарів. 24. А чоловік може притягуватися через борг дружини, [якщо] поїхав, не забезпечивши [її засобами для існування].

25. [Якщо звинувачений] зізнався - це краще. 26. А [якщо], не зізнався, юридичним доказом [є] свідки - котрі заслуговують на довіру… не менше трьох. 27. Або двоє - за узгодженням сторін, але не один - [у справах] про борг.

28. Заборонено бути свідком: родичу, другу, кредитору, боржникові, ворогові, каліці, тому, хто несе покарання та недієздатним; 29. Цар, вчений брахман, сільський працівник, прокажений, вкритий виразками, виключений з касти, чандала, той, хто займається чорною роботою, сліпий, глухий, німий … жінка та царський слуга [не можуть бути свідками] за виключенням [справ] з подібними їм. 30. [У справах про] образу, крадіжку, перелюб [усі вони можуть бути допущені як свідки], крім ворога, родича. 31. У справах таємний одна жінка [чи] чоловік, котрі чули або бачили, нехай будуть свідками - за виключенням царя [та] аскета. 32. Хазяї - про слуг, жерці [й] вчителі - про учнів та батьки - про дітей; або навпаки… - нехай без примусу дають свідчення. 33. А при звинуваченні одним одного вищі з них, котрі дали неправдиві свідчення, нехай дадуть 10-у частку [позивної суми у якості штрафу], нижчі - 5-у частку.

Це - розділ про 'свідків'.

34. [Суддя] нехай приводить свідків [до присяги] за присутності брахмана [перед] посудиною з водою та вогнем. 35. Брахману нехай він скаже: 'Кажи правду'. 36. Кшатрію або вайш'ї: '[За неправдиве свідчення будуть] марними усі твої жертвопринесення та добрі справи; з черепком у руках підеш ти за милостинею у дім ворога'. 37. Шудрі: 'Який би не був ваш плід благочестивих справ, [здійснених] від народження до смерті, за неправдиве свідчення він піде царю, а гріх царя - вам; и, хоч би згодом, [коли] дізнаються, [буде] накладене покарання кажіть правду, як бачили [й] чули…'.

38. З тих, хто не представляє [свідчень] як мине 7 діб - штраф 12 пан; як мине півтора місяця нехай дадуть суму позову.

39. Коли свідки кажуть нарізно, нехай вирішує більшість, або визнані найбільш чесними [свідки] чи нехай дотримуються середини.

40. Або те майно нехай візьме цар.

41. Якщо свідки кажуть [про суму] меншу, ніж та, за яку позиваються, позивач за надлишок нехай дасть відшкодування. 42. А [якщо] кажуть про більшу, цей надлишок нехай візьме цар. …

50. [Судді] слід представити у суд свідків, котрі перебувають недалеко за місцем й часом; ті, хто знаходяться далеко і не з'являються, слід привести [до суду] за розпорядженням царя.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' одинадцятий розділ: 'Неповернення боргу'.

ІІІ.12.

1. Сказане про борг [стосується й] внеску.

2. [Якщо] місто [чи] сільська місцевість розграбовані ворожим військом й лісовими племенами, або розбійниками пограбовані селище, караван [чи] стадо худоби, або пропав віз … чи завдано збиток пожежею [або] повінню у селищі … чи корабель затонув або був пограбований - [тримач внеску] [якщо] сам врятувався, може внесок не відшкодовувати. 3. Той, хто використовує внесок нехай дасть плату за користування у відповідності до місця [й] часу і штраф 12 пан. 4. Нехай [також] відшкодує втрачене або ушкоджене у результаті використання і [дасть] штраф 24 пани. … 5. Може не відшкодовувати внеску того, хто помер або потрапив у біду. 6. І при здісненні застави, продажу, заперечення його [отримання] - штраф в ⁴/₅ [ціни]. 7. За підміни або сприянні втечі [внеску - штраф], рівний ціні.

8. Це стосується [й] пропажі, використанню, продажу, застави [та] крадіжки застави.

9. Застава, що дає прибуток, не пропадає, і [надана] під неї позика зростає. 11. З того, хто не віддає заставу боржнику, котрий прийшов [її викупити] - штраф 12 пан. 12. Або, за відсутності кредитора, розмістив викупну суму у сільських старійшин, [боржник] нехай отримає заставу. 13. А якщо перестали зростати відсотки на термінову позику, [забезпечену] заставою, [за подвоєння позики], нехай [застава] залишиться там же [у домі кредитора], або буде у офіційних осіб заради запобіганню зникненню [чи] знищенню. 14. А якщо боржника немає, [кредитор] через побоювання знищення [застави] може продати [її] за підняту ціну з дозволу суддів або на розсуд тримача застави. 15. А 'нерухома' застава, використовується вона через застосування праці чи споживання плодів, приносить відсоток на капітал [у вигляді] чистого прибутку на позику, без погашення позики. …17. Це ж стосується [й] [майна, врученого] з правом розпорядження й [довіреного] посереднику.

19. А [якщо той, хто йде] з караваном, [маючи] на руках довірене майно, не досяг вказаного місця чи був пограбований злодіями, може не відшкодовувати довірене майно. 20. Або ж [якщо він] помер в дорозі, спадкоємець також може не відшкодовувати. 21. Інше оголошено [як] про внесок.

22. [Майно], надане у займ чи винайм, в якому вигляді візьмуть, у такому нехай повернуть. 24. Інше оголошено [як] про внесок. 25. Про продаж через посередників: посередники, котрі продають товар у відповідності з місцем [і] часом, нехай віддадуть отриману ціну та прибуток. 26. Якщо буде збиток через порушення [умовлених] місця [й] часу, нехай дадуть ціну та прибуток по вартості під час передачі [товару на продаж]. 27. [Якщо] ті, хто продають, як було умовлено, не отримають прибутку, нехай дадуть [лише] ціну. 28. Через збиток від падіння цін нехай дадуть ціну, [що залишилася] за винятком збитку. 29. [Якщо] у торговців-посередників, котрі заслуговують на довіру… [товар] пропав чи було знищено в результаті псування і лиха, можуть не віддавати навіть ціну. … 31. Інше оголошено [як] про внесок.

32. Це стосується [й] продажу через посередників.

33. [Сказане] про внесок [стосується] й нікшепи. …

35. При крадіжці нікшепи вирішальним аргументом [є] колишня поведінка [ремісника] та [свідчення інших] осіб, котрі давали нікшепу. 36. Бо ремісники [бувають] нечесними. 37. У них [отримання] нікшепи не ґрунтується на оформленні [документу чи присутністю свідків]. 38. Той, хто дав нікшепу може змусити зізнатися того, хто заперечує [отримання] нікшепи, не оформлене [документом або присутністю свідків], молитвою наодинці, розмістивши свідків за таємною стіною або [викликавши] довіру [за допомогою] сп'яніння [під час] святкування на галявині лісу. 39. Який-небудь старий або хворий торговець, наодинці передавши до його рук річ, помічену особливим знаком, нехай піде. 40. За його вказівкою [його] син чи брат, прийшовши, нехай вимагає нікшепу. 41. Якщо дасть - [він] чесний; інакше нехай віддасть нікшепу та штраф за крадіжку. 42. Або хто-небудь, хто заслуговує на довіру, йдучи у мандри, передав до його рук річ, помічену особливим знаком, нехай піде. 43. Потім, через деякий час, нехай поставить вимогу повернути. 44. Якщо дасть - [то] чесний; інакше нехай дасть нікшепу та штраф за крадіжку. 45. Або нехай поверне [нікшепу] за річчю, поміченою особливим знаком. … 49. Після впізнання в його домі [такої речі] нехай вимагає у людини обидві [речі]. 50. [У випадку] якщо він не віддасть однієї з двох - як сказано раніше. 51. І нехай [суддя] розслідує його право власності на ці речі та свідчення про угоду з тим майном та справедливість позову позивача.

52. Це стосується [й] секретних угод, [не оформлених документом або присутністю свідків].

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' дванадцятий розділ: 'Те, що стосується внесків'.

ІІІ.13.

1. З родича, котрий продає [або] закладає неповнолітнього арія: [якщо] шудру - штраф 12 пан; вайш'я - удвічі більше; кшатрія - утричі більше; брахмана - учетверо більше; це не стосується ударадаси. 2. Для чужинця [у відповідності до варни дитини] штрафи першого, середнього, найвищого виду [та] страта; теж для покупця [й] свідків.

3 - 4. Для варварів немає гріху продавати або закладати нащадків; але арій не може бути рабом.

5. Або ж, віддавши у заставу арія [у випадку] ув'язнення сім'ї, під час біди аріїв та набувши викуп, нехай вони перед усім викуплять дитину або того, хто надає допомогу.

6. [Якщо] 'той, хто віддав себе у заставу' один раз втече, залишається назавжди у [кредитора]. [Якщо хтось] 'відданий у заставу іншим' втече - залишається назавжди у [кредитора]; [теж саме, якщо] обидва, що один раз втекли, прямують до чужої країни або окрадуть майно. 7. З того, хто позбавляє раба статусу вільного - штраф уполовину. 8. Особа, котра дає заставу відшкодовує вартість втікача, померлого, того, хто потрапив у скруту. 9. [Примушування] 'заставленого' [виносити] трупи, екскременти, сечу, сміття, жінок - до миття голого чоловіка, тілесне покарання та погане поводження - спричиняє втрату ціни; аналогічні дії щодо годувальниць, служанок, орендарок [і] прислужниць - звільнення. … 11. З особи, котра вступить у зв'язок з годувальницею, котра перебуває у його владі або 'заставленою' проти [її] волі - штраф першого виду; [якщо вона перебуває] у чужій владі - середнього виду. 12. А для того, хто позбавляє цноти [заставлену] дівицю сам або [дозволяє це зробити] іншому, - втрата ціни, сплата шлюбного викупу та штраф у подвійному розмірі цього [викупу]. 13. Нащадків 'того, хто продав сам себе' суддя нехай вважає вільними. 14. Він ['особа, котра продала себе'] може отримати набуте [ним] самим без збитку для справи господаря [майно] та батьківський спадок. 15. І [сплатою] вартості він отримує свободу. 16. Це стосується ударадаси та 'відданого у заставу'. 17. І викуп його відповідає позиці. 18. присуджений до сплати штрафу нехай відшкодовує штраф працею. 19. Схоплений на полі бою арій звільняється працею за відповідний час або за половинну ціну.

20. Штраф першого виду з того, хто продає [або] заставляє раба молодше 8 років - з числа народжених у домі, придбаних за спадком, отриманих, куплених - котрий не має родичів, проти бажання, на важкі роботи, на чужину; або вагітну рабиню без забезпечення вагітності; і [той же штраф] - з покупця [й] свідків. 21. Штраф 12 пан з того, хто не робить раба вільним [після отримання] відповідного викупу… 22. Спадкоємці майна раба - його родичі; за відсутності їх - господар. 23. Народженого господарем від власної рабині нехай вважають нерабом разом з матір'ю. 24. Якщо ця рабиня живе у домі, піклується про благо сім'ї, нерабами будуть її матір, брат та сестра. 25. З того, хто продає [або] віддає у заставу раба чи рабиню знову, після того, як звільнив [їх] за викуп - штраф 12 пан, якщо тільки [вони] самі [того] не бажають.

Це 'статут про рабів'.

27. [Найманий робітник] нехай отримає плату, як було домовлено; [якщо] плата на обумовлена - у відповідності з часом виконання роботи. 28. [Якщо] плата не погоджена, землероб отримує 10-у частину зерна, пастух - масла, торговець - товарів, [якими] сам торгував. 29. Проте [якщо] погоджена - у відповідності з угодою. 30. ремісники, майстри, актори, лікарі, оповідачі, слуги та інші з числа тих, хто сподівається [на винагороду] нехай отримають таку ж плату, як інші за аналогічну роботу, або як встановлять знаючі люди. 31. Свідчення свідків будуть [вирішальними у суперечці в цій справі]. 32. За відсутності свідків [суддя] нехай проводить розслідування тоді, коли робота [очевидна] . 33. За несплату - штраф, [що дорівнює] 10-ій частині [плати] або 6 пан. 34. Для того, хто заперечує [отримання плати призначається] штраф 12 пан або 5-а частина [плати].

35. [Якщо] той, хто потрапив у біду [у випадку] небезпеки: річкового потоку, вогню, крадіїв, диких звірів кличе рятувальника [на допомогу обіцянкою] дати все своє майно, дітей, дружину і себе самого, то, будучи врятованим, нехай дає винагороду, вказану знаючими людьми.

36. Це стосується [й] винагород для будь-кого, хто потрапив у біду.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' тринадцятий розділ: 'Статут про рабів та робітників'; 'Статут про рабів'; зі 'Статуту про робітників' - розділ 'Про господаря'.

ІІІ.14.

1. З робітника, котрий не виконує роботу, після того як він отримав плату, - штраф 12 пан. … 2. Хто не в змозі [виконати роботу, коли] її ганять, [у випадку] хвороби чи біди, отримує звільнення або [право] виконати [роботу] через іншого. 3. Або наймач отримує [право] виконати [роботу] через іншого за його рахунок. 4. 'Ніхто інший нехай не залучається тобою до роботи, [крім мене], ні для кого іншого не повинна виконуватися робота мною' - за наявності обмеження такого роду штраф 12 пан - з господаря, котрий не дає виконувати роботу, або робітника, котрий не робить її. … 6. 'Роботу слід вважати виконаною, якщо робітник готовий її виконати, а йому не дають це', - вважають вчителі. 7. 'Ні' - каже Каутілья. 8. 'Плата дається за виконану, а не за невиконану [роботу]. Якщо ж він, давши можливість трохи виконати, не дає роботи [далі], його роботу слід вважати виконаною'. 10. [Якщо] робота виконана з порушенням [домовленості] про місце й час [її виконання] або інакше, [ніж про це було домовлено, господар, якщо] не бажає, нехай не вважає [її] виконаною. 11. [Якщо] зроблено більше того, що було обумовлено, не слід вважати [це] марним. 12. Це ж стосується робітників, котрі становлять об'єднання. 13. Робітник з їх числа нехай перебуває на роботі у господаря до тижня. 14. Потім [об'єднання] нехай надасть іншого робітника і [так] до завершення роботи. 15. Не помів домивши господаря, нехай об'єднання нікого не звільняє і не призначає [виконувати роботу]. 16. За порушення цього - штраф 24 пани. 17. Зі звільненого об'єднанням - штраф уполовину. 18. Робітники об'єднання або ті, хто спільно працює нехай ділять плату за угодою або порівну. 19. Землероби [й] торговці нехай дадуть частку [робітника], що вибув у проміжку між початком та закінченням [роботи з вирощення] зерна [або продажу] товарів, у відповідності до виконаної [ним] роботи. 20. При заміні людиною нехай дадуть повну частку. 21. [У випадку] вдалої реалізації товару нехай негайно дадуть частку того, хто вибув. 22. Тому що в дорозі спільне - і успіх, і неуспіх. 23. Зі здорового [робітника], котрий ухиляється [від роботи] після її початку, - штраф 12 пан. 24. І немає [йому] можливості ухилитися [від роботи]. …

28. Жерці, котрі здійснюють жертвоприношення нехай ділять плату за угодою або порівну, за виключенням предметів, [необхідних їм для виконання] власних функцій. 29. Жрець, котрий вибув під час агніштоми (у системі давньоіндійського релігійного культу багатоденне жертвоприношення богу Сомі - прим.) та інших жертвопринесень після церемонії посвячення, отримує ¹/₅ частки; після церемонії 'продажу соми' - ¹/₄ частки; після обряду нагрівання посудини 'праварт'я' [в день] мадхьямопасад - ¹/₃ частки; після [дня] мадхьямопасад - ¹/₂ частки; [в день] церемонії 'віджимання соми' після вранішнього віджимання соми - ³/₄. 30. після віджимання соми опівдні він отримує всю частку. 31. Оскільки [в цей час] винагороди жерцям [вважаються] принесеними. … 33. Цим оголошено винагороди [за обряди, що здійснюються на протязі] декількох днів. 34. Роботу за тих, хто вибув [на строк] до 10 діб нехай виконують ті, хто залишився, найняті або інші, хто заявив про себе сам. 35. [Якщо] той, жертводавець вибув до закінчення церемонії, жерці, виконавши її, нехай візьмуть винагороду. 36. [Якщо ж] до закінчення церемонії жертводавець або здійснюючий жертвопринесення жрець залишать [один іншого, наступає] штраф першого виду.

37. [Якщо жертводавець або жрець], володіючи 100 корів, не підтримує священного вогню і, будучи власником тисячі, не здійснює жертвоприношень, [є] пияком, чоловіком нечистої жінки, вбивцею брахмана, таким, який осквернив ложе вчителя, 38. пов'язаним з отриманням дарів від порочних [людей], злодієм, таким, котрий здійснює жертвопринесення недостойним чином - немає гріху одному полишити іншого через очевидність нечистоти [здійснюваної сакральної] дії.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' чотирнадцятий розділ: 'Статут про рабів та робітників: про робітників за наймом'. 'Спільна діяльність'.

ІІІ.15.

1. З того, хто не відає товар, після того як він його продав, - штраф 12 пан, за виключенням [випадку, коли було помічено] недостачу, лиха. … 2. Недостача - нестача товару. 3. Лихо - перепона [з боку] царя, злодія, вогню, води. … 5. Для торговців [Термін] відмови [від] зобов'язань - доба; для землероба - 3 доби; для скотарів - 5 діб. … 9. з того, хто не бере товар, після того як придбав його, - штраф 12 пан, за виключенням [випадку, коли було помічено] недостачу, лиха … 10. [Умови] розірвання [угоди покупцем] аналогічні як у продавця.

11. [Якщо укладено] шлюби серед перших трьох варн - відмова можлива до [церемонії] 'поєднання рук', проте для шудр - до статевих зносин. 12. [Але] навіть після [церемонії] 'поєднання рук можлива відмова, після того як помічено недолік, що стосується статевих зносин.13. Проте не [в тому випадку, коли] обоє мають нащадків. 14. З того, хто видає дівчину [заміж], не повідомивши про недолік, який стосується статевих зносин, - штраф 96 пан та повернення шулки [й] стрідхани. 15. А з того, хто сватає, [і] котрий не повідомив про недолік жениха, - [штраф] удвічі більше, втрата шулки [та] стрідхани.

16. [Якщо про призначених на продаж] тупих, хворих, нечистих людях [й] тваринах, повідомляється, [що вони] енергійні, здорові, чисті, - штраф 12 пан. 17. До півтора місяця [можливе] розірвання [угоди, об'єктом якої є] тварини; до року - якщо [об'єктом угоди є] люди. 18. Бо [впродовж] такого часу можна упевнитися в чесності [або] нечесності [продавця].

19. Судді при даруванні чи купівлі нехай так розривають [угоди], щоб той, хто дає і той, хто отримує не зазнали збитків.

Так в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' п'ятнадцятий розділ: 'Відмова від проданого [чи] купленого'.

ІІІ.16.

1. Те, що сказано про 'неповернення боргу', стосується й 'неповернення того, що віддане'. 2. [Якщо] віддане те, чим один не має права розпоряджатися, відбувається розірвання [угоди]. 3. Хто, пообіцявши всю власність, дітей, дружину та самого себе, відмовляється [виконати обіцянку, тому суддя] нехай надасть [можливість відмовитися]. 4. Або [якщо] дар дхарми [дано] негідним людям та за погані вчинки, дар артхи - тим, хто не приносить користі або завдає шкоду, і дар ками - недостойним. 5. Знаючі люди нехай так розірвуть [угоду], щоб ні той, хто дає, ні той, хто отримує не зазнали збитку. 6. З того, хто бере 'дар, [який дається зі] страху': страху насилля, безчестя, нещастя - штраф за крадіжку; і з того, хто дає, [якщо дар приймається внаслідок страху]. 7 - 8. [Якщо] 'дарування з гніву' для завдання шкоди іншому та 'дарування з гордості' перевищить царів, то штраф найвищого виду. 9. Син чи наступник, котрий отримує спадок, може не віддавати, [якщо] не хоче, [борг] з поруки, залишок штрафу, шулки, ігровий [борг], пиятики, любовний дар.

Це - про 'неповернення того, що віддане'.

10. 'Продаж невлансиком': виявивши втрачене [або] вкрадене [майно], власник нехай спонукає [суддю] узяти [його]. 11. Або, [якщо цього] не дозволяють місце [й] час, узявши самому, слід принести його [до суду]. 12. І суддя нехай запитає [теперішнього] власника: 'Звідки тобі [це] дісталося?'. 13. Якщо той вкаже правильний спосіб [купівлі речі, але] не продавця, він звільниться поверненням тієї речі. 14. Якщо вказується продавець, [останній] нехай дасть вартість [майна] та штраф за крадіжку. 15. Якщо той знаходить виправдання, нехай виправдовується до закінчення оправдання. 16. По закінченні нехай дасть вартість та штраф за крадіжку. 17. Господар втраченого, навівши доказ власності, отримає повернене втрачене [майно]. 18. За відсутності доказу власності - штраф ¹/₅ (ціни). 19. І те майно буде царським, згідно дхарми. 20. З власника, котрий забирає втрачене [або] вкрадене [майно], не повідомивши [владу] - штраф першого виду. 21. Віднайдене втрачене [або] вкрадене нехай перебуває у місці [збору] мита. 22. Через півтора місяці нехай візьме [майно], яке нікому не належить цар чи власник, [надавши] доказ власності.

23. Нехай власник дасть за викуп: за двоногого - 5 пан, однокопитне - 4 пани, корову [і] буйвола - 2 пани, дрібну худобу - ¹/₄ [пани]. 24. За коштовності, [вироби] цінні, дріб'язок, сировину нехай дасть він 5 % [вартості]. 25. Майно, забране чужим військом [або] лісовими племенами, цар, повернувши, нехай віддасть як власність [господарю]. 26. Якщо вкрадене злодіями пропало або цар не здатен [його] повернути, нехай відшкодує зі свого майна. … 28. Проте модна користуватися [майном], що надійшло завдяки хоробрості з чужої країни, як було вказано царем, за виключенням [захоплених] аріїв та майна богів, брахманів, аскетів.

Це - про 'продаж невласникам'.

29. 'Відносини власності [та] власника': тривалість користування [розглядається] як доказ власності на майно, [яке, тим самим,] позбавлене [інших] доказів. 30. [Якщо хто-небудь] не звертає уваги 10 років [на те, що] будь-яке його майно використовується іншими, воно втрачене для нього, якщо лише [він] не дитина, старий, хворий, нужденний, перебуває у від'їзді, полишив країну [чи це відбулося внаслідок] безпорядків у державі. 31. Нехай не відкривається [справа з приводу] нерухомості, [якою власник] не користувався 20 років [і яка] була [в цей час] місцеперебуванням [інших]. 32. Родичі, вчені брахмани або пашанда, котрі займають чужу нерухомість … не отримають [її] завдяки користуванню; також [не можна набути право власності внаслідок користування] на внесок, заставу, скарб, нікшепу, жінку, межу, майно царя [і] вченого брахмана.

33. Самітники чи пашанда нехай живуть у просторому місці, не заважаючи один одному. 34. Незначні труднощі нехай вони переносять. Або той, хто прийде першим дає житло по черзі [іншим]. 36. того, хто не надає [місця] слід вигнати. 37. Вчителі, учні, брати по дхармі, співучні успадковують: лісовим відлюдникам, мандруючим аскетам, учням, котрі вивчають веди. 38. І [у випадку] підґрунтя для таких позовів проти них скільки пан [складуть] штрафи [за їх проступки], стільки діб нехай вони виконують для царя пости, обряди, [пов'язані] з поклонінням воді, вогню. … 39. Благочестиві пашанда не [мають] грошей [і] золота. 40. Їх слід змісити нести [спокуту провини] у відповідності зі своїми постами [й] обіцянками, за виключенням [випадків] неповаги, крадіжки, грабунку [та] перелюбу. 41. У цих [випадках] слід завдати покарань, які вказано.

42. Цар нехай стримує покаранням [тих] серед мандрівних аскетів, [котрі] ухиляються звичаїв, бо полишена без уваги [й] вражена адхармою дхарма убиває володаря.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' шістнадцятий розділ: 'Неповернення відданого; продаж невласником; відносини власності та власника'.

ІІІ.17.

1. Крадіжка - насильницька дія [привласнення] у присутності [власника]. 2. За [його] відсутності - крадіжка, і при запереченні [отриманні речі]. 3. Послідовники Ману вважають: 'При крадіжці коштовностей, цінних, дріб'язкових предметів [та] сировини штраф дорівнює вартості [вкраденого]'. 4. Послідовники Ушанаса вважають: 'Удвічі більше вартості'.. 5. Каутілья вважає: 'У відповідності зі злочином'. 6. '[При крадіжці] дрібних предметів: квітів, плодів, овочів, коріння, вареного, виробів зі шкіри, бамбуку, глиняного посуду - штраф від 12 до 24 пан. 7. [При крадіжці] більш цінних предметів: виробів з чавуну, дерева, мотузок, дрібної худоби, тканини - штраф від 24 до 48 пан. 8. [При крадіжці] таких предметів, як: вироби з міді, сталі, латуні, скла, слонової кістки - штраф першого виду - від 48 до 96 пан. 9. [При крадіжці] великої худоби, людей, полів, будинків, грошей, золота, тонкого одягу - штраф середнього виду - від 200 до 500 пан. 10. [Якщо, будь-хто] схопивши жінку чи чоловіка, зв'язує [їх], наказує зв'язати або звільнити від пут - штраф найвищого виду - від 500 до 1000 [пан]', - вважають вчителі.

11. 'Хто підбурює до крадіжки, кажучи: 'Я беру на себе [відповідальність]', той нехай дасть штраф удвоє більший. 12. Хто говорить: 'Скільки грошей потрібно буде, стільки я дам', той нехай дасть вчетверо більший штраф. 13. Хто підбурює здійснити [крадіжку], кажучи: 'Я дам стільки-то грошей', вказавши розмір [винагороди], той нехай дасть гроші, які обіцяв, і штраф, - так вважають послідовники Бріхаспаті. 14. 'Якщо той посилається на гнів, сп'яніння чи втрату свідомості, [суддя] нехай накладе на нього штраф, який вказано', - вважає Каутілья.

15. Варто знати, [що додатковий штраф] у 8 пан на 100 при будь-якому накладенні штрафів [називається] 'рупа', а [при штрафах] більших, ніж 100, [додатковий штраф] в 5 на 100 - 'в'яджі'.

16. Не відповідні дхармі 'рупа' та 'в'яджі' [застосовуються] через надмір гріхів підданих або через гріховність царів, але відповідним дхармі оголошено [лише] основний [штраф].

Так в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' сімнадцятий розділ: 'Крадіжка'.

ІІІ.18.

1. Образа словом - висміювання, осоромлення [та] погроза.

2. Про висміювання частин тіла, [суспільного] походження, вченості, способу життя, місцевості: за висміювання тіла - [словами] 'одноокий, 'кульгавий'' та іншими, [якщо це] правда, - штраф 3 пани; якщо воно брехливе, - штраф 6 пан. 3. За образу [у формі похвали однооких, кульгавих та інших, на кшталт: 'О, володар прекрасних очей' - штраф 12 пан. 4. А за осоромлення [будь-кого, ніби той] - прокажений несповна розуму, імпотент тощо - [у залежності від того], правда [чи] брехня [та] іронічну похвальбу штрафи зростають, починаючи з 12 пан серед рівних [за становищем]. 5. [За осоромлення] вищого за положенням - [штрафи] подвійні; тих, хто нижче за становищем - у половину; чужих дружин - подвійні. [За образу з] необережності, сп'яніння, запаморочення тощо - половинні штрафи. 6. [У випадку якщо приводом для образи є] проказа та втрату розуму, юридичними доказами [цього є] свідчення лікарів та близьких людей; [а якщо приводом для образи є] статеве безсилля - [свідчення] жінок, піна у сечі та занурення випорожнень у воду. 7. За знеславлення походження брахманів, кшатріїв, вайш'їв, шудр [і] тих, хто 'живе на околиці' [поза кастою] штрафи зростають, починаючи з 3 пан [за образу] вищого нижчим [і] зменшуються [за образу] нижчого вищим, починаючи з 2 пан; те ж за осоромлення типу 'дурний брахман'. 8. Це ж стосується [і] до висміювання вченості оповідачів, знеславлення способу життя ремісників [та] акторів, знеславлення батьківщини, типу … 'гандхара'. 9. Якщо хтось погрожує іншому дією, кажучи: 'Я вчиню з тобою так і так', за невиконання [погрози] нехай дасть половинний штраф від штрафу, який [накладається] за її виконання. 10. [Якщо] неспроможний [здійснити погрозу] посилається на гнів, сп'яніння чи запаморочення розуму, нехай дасть штраф 12 пан.

12. За знеславлення своєї країни та селища [винуватий] заслуговує на штраф першого виду; касти та об'єднання - середнього; за знеславлення богів [та] святинь - найвищого.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' вісімнадцятий розділ: 'Образа словом'.

ІІІ.19.

1. Образа дією - доторк, погрозлива дія [та] удар.

2. З того, хто торкається до нижньої частини тіла [іншої людини] до пупа рукою, грязюкою, золою [та] пилюкою - штраф 3 пани; [за доторк] предметами, [якщо вони ритуально] нечисті, і [за торкання] ногою або плювання - 6 пан; [якщо було здійснено дію, коли постраждалий торкнувся] блювотиння, сечі, випорожнень тощо - 12 пан. 3. [Якщо доторк] вище пупа - [штрафи] подвійні; [за доторк] до голови - четвертні між рівними. 4. [За аналогічну дію стосовно] того, хто вище за становищем - подвійні; до тих, хто нижче за становищем - уполовину; [стосовно] чужих дружин - подвійні. [Якщо це наслідок] необережності, сп'яніння, запаморочення тощо, - штрафи уполовину. 5. За хапання за ногу, одяг, руку [й] волосся - штрафи підвищуються з 6 пан. 6. [Якщо хто-небудь іншого] душить, давить, сіпає, тягне [та] сидить [на ньому] - штраф першого виду. 7. З того, хто втікає, після того як він кинув [будь-кого на землю], - половинний штраф. 8. Ту частину тіла, котрою шудра вдарить брахмана, слід у нього відрубати … 11. За загрозливу дію рукою - штраф від 3 до 12 пан; ногою - удвічі більше; [предметом], що спричиняє біль, - штраф першого виду; [предметом] небезпечним для життя - середнього виду. 12. З того, хто завдає болю без [пролиття] крові, поліном, грудкою землі, каменем, залізом, палкою [або] мотузкою - штраф 24 пани; за завдання [болю з пролиття крові] - удвічі більше, якщо тільки кров не погана. 13. З того, хто завдає смертельного побиття [іншому] без крові або за спричиненні вивиху руки [чи] ноги - штраф першого виду; і [якщо] зламана рука чи нога, вибито зуби, відрізані вуха або ніс, роз'ятрюються рани, за виключенням поганих ран. 14. [Якщо хтось] зламає [іншому] стегно або шию чи виб'є око … - штраф середнього виду та [відшкодування] витрат на лікування. 15. [У випадку] смерті [справа] передається прадештарам. 16. [Якщо побиття здійснює] натовп, з кожного, хто бив - штраф удвічі більше [ніж, якби він сплатив, якби завдавав побиття один].

17. 'За колишні бійки чи напади не варто притягувати до відповідальності', - вважають учителі. 18. 'Немає звільнення для злочинців', - вважає Каутілья. 19. 'Той, хто першим прийшов [до суду у випадку] бійки виграє [справу], бо [першим] приходить той, хто не може стерпіти', - вважають учителі. 20. 'Ні', - вважає Каутілья. 21. 'Для того, хто прийде першим або пізніше юридичним доказом [є] свідки; за відсутності таких [мають значення сліди] побоїв або ознаки бійки'. 22. Той, хто не відповість у той же день на звинувачення [у завданні] побоїв [вважається] засудженим.

23. З того, хто вкраде [під час] бійки річ - штраф 10 пан; за ушкодження речі незначної цінності - її [відшкодування] та аналогічний штраф; за ушкодження більш цінної речі - відшкодування за неї та удвічі більший штраф; за ушкодження нарядів, прикрас. Золотих монет, золотих предметів - їх [відшкодування] та штраф першого виду. 24. З того, хто б'є кулаком у чужу стіну - штраф 3 пани; [якщо стіна] розколеться [або] розіб'ється - 6 пан та відшкодування збитку. 25. З того, хто кидає в чужий дім предмет, що завдає болю, - штраф 12 пан; [якщо предмет] небезпечний для життя, - штраф першого виду. 26. Завдання болю дрібній худобі дрючком і т.п. [карається] штрафом в 1 або 2 пани; якщо пролито кров - удвічі більше. 27. В аналогічних випадках [щодо] великої худоби - удвічі більший штраф та витрати на лікування.

28. За ламання в міських садах молодих дерев, що цвітуть, плодоносять [та] дають тінь - штраф 6 пан; за ламання невеликих гілок - 12 пан; за ламання товстих гілок - 24 пани; за ушкодження стовбура - штраф першого виду; за рубання - середнього виду. 29. [Ушкодження] кущів з квітами, плодами [та таких, що дають] тінь [карається] половинним штрафами; те ж саме щодо дерев у святилищах, лісах самітників [та] місцях спалення трупів.

30. [Ушкодження] межових дерев, священних та видатних слід карати такими з штрафами у подвійному [розмірі]; та [ушкодження дерев] у царських лісах.

Так у третій книзі 'Сфера діяльності суддів' двадцятий розділ: 'Образа дією'.

ІІІ.20.

1. Наглядач за гральною справою нехай накаже проводити гру в одному місці.

2. З того, хто грає в іншому місці - штраф 12 пан. [Це необхідно] для впізнання шахраїв. 3. 'При обвинуваченні [у шахрайстві] під час гри, з того, хто виграв - штраф першого виду; з того, хто програв - середнього виду. 4. Бо він - дурень, котрий бажає виграти, не терпить програшу', - вважають учителі. 5. 'Ні', - вважає Каутілья. 6. 'Якщо з того, хто програв стягується подвійний штраф, ніхто не стане приходити до царя. 7. Гравці ж бо, в основному, шахраюють в грі'. 8. Наглядачі за ними нехай надають чесні раковини та кості. 9. За підміну раковини [чи] костей іншими - штраф 12 пан; за шахраювання - штраф першого виду [та] повернення виграного; і штраф за крадіжку - за обман [під час розрахунку]. 10. З виграного майна наглядач отримує 5 зі 100, а також плату за прокат раковин, костей, шкіряних стрічок, пластинок, плату за воду, місце [та здійснювані] дії. 11. Він може вчиняти заставу та продаж [отриманих] речей. 12. А за відсутності заборони [з його сторони] на шахрайство з костями, місцем [гри, рухами] рук - подвійний штраф.

13. Це ж стосується і парі, за виключенням змагань у знаннях [або] мистецтвах.

14. А [тепер] 'різне': [у випадку], коли не буде віддано у відповідності з місцем [та] часом те, що взято в займи, напрокат, заставлено, нікшепи …; з того, хто змушує брахмана [платити за прохід] військових постів [чи] за переправу, а також за запрошення на [трапезу брахмана] через голову найближчих сусідів [брахмана] - штраф 12 пан. 15. З того, хто не дає довірене йому майно; хапає рукою дружину брата; йде до гетери, котра зайнята іншим; … продає товар, обіцяний іншому, входить в опечатаний дім та спричиняє клопіт 40 сусіднім сім'ям - штраф 48 пан. 16. З того, хто бере загальне майно [й] заперечує [це]; насильницьки бере одиноку вдову; з чандали, котрий торкається арійки; хто не йде [на допомогу до того, хто потрапив] у біду поблизу [від нього]; заставляє без причини бігти [на допомогу]; годує шак'їв, адживіків та інших низьких мандрівних аскетів [під час] жертвоприношень богам [й померлим] предкам - штраф 100 пан. 17. З того, хто влаштовує несанкціонований допит під присягою та [виконує] функції чиновника, не [будучи] ним; каструє племінну дрібну худобу та витравлює плід рабині [прижитий ним] - штраф першого виду. 18. З батька й сина. Подружжя, брата й сестри, дядька з материної сторони та племінника або учня й учителя, котрі кинули один одного, [якщо тільки вони] не вигнані з касти - штраф першого виду; [якщо] полишає у селищі [під час] мандрівки з караваном; [якщо] у лісі - середнього; [якщо полишений] з цієї причини зазнав збитку - найвищого; [за полишення] інших [осіб], котрі мандрують разом, - половинні штрафи. 19. З того, хто зв'язує або змушує зв'язувати людину, котру не слід зв'язувати, або звільняє [зв'язаного], зв'язує чи змушує зв'язувати неповнолітнього - штраф 1000 [пан]. 20. У відповідності з людиною [котра здійснила злочин] [й характером] злочину слід призначати різні штрафи.

21. …Відлюднику, хворому, голодуючому, спраглому, мандрівнику, чужоземцю … та бідняку слід допомогти.

22. Судді нехай ведуть справи богів, брахманів, самітників, жінок, дітей, старих, хворих - котрі не мають захисту [та] не вдаються [до суду]; і нехай вони не переносять [справи], неправдиво [відмовляючись] місцем, часом, користю.

23. І люди повинні вшановуватись [у відповідності] з перевагами знання, розуму, мужності, знатності походження [та] справ. 24. Таким чином судді нехай здійснюють справи. Чесно розглядаючи [їх], [будучи] до всіх безпристрасними, заслуговуючи ми на увагу [та] угодними людям.

Так в третій книзі 'Сфера діяльності суддів' - двадцятий розділ: 'Гра, парі, а також 'різне'. 'Цим завершена третя книга 'Артхашастри Каутільї': 'Сера діяльності суддів'.