Календарі знаменних та пам’ятних дат провідних бібліотек України як важливе джерело вивчення історії та культурології

Работа из раздела: «Культура и искусство»

/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Огляд джерел та методи дослідження
• 1.1 Огляд використаних джерел за темою дипломної роботи
• 1.2 Методи дослідження
• Розділ 2. 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' національної парламентської бібліотеки України в системі бібліографічних ресурсів країни
• 2.1 Класифікація календарів за формою та призначенням
• 2.2 Питання вітчизняної історії на сторінках 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' за роки незалежності країни
• 2.3 Питання культурології на сторінках рекомендаційного видання за останні двадцять років
• Розділ 3. Видання універсальних наукових бібліотек України в системі науково-технічної інформації (на прикладі закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки)
• 3.1 Історія краю на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат'
• 3.2 Культурологічні аспекти на сторінках означених 'Календарів знаменних та пам'ятних дат' та їх значення
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність теми. Бібліографічні ресурси України на сучасному етапі являють собою складну структуру, яка поєднує діяльність усіх бібліографічних центрів України та їх продукцію з тими бібліографічними виданнями, що залишилися від часів існування Радянського Союзу, коли значна частина бібліографічних посібників готувалася і видавалася центрами так званого всесоюзного рівня, які інформували про видання всіх республік Союзу або для всіх республік. Разом вирішувалися певні питання теорії і методики бібліографії, розмежування у створенні бібліографічних посібників певного змісту.

Національна парламентська бібліотека України є найбільшим в Україні центром створення рекомендаційних бібліографічних посібників, колишня Державна республіканська бібліотека УРСР, потім Державна бібліотека України. Вона здійснювала перспективне зведене планування підготовки та видання Рекомендаційної бібліографії і підводила підсумки виконання плану, узагальнювала досвід видання, надавала допомогу бібліотекам у використанні рекомендаційної бібліографії, провадила наради, науково-практичні конференції і семінари, організовувала наукові дослідження, видавала методичні поради, готувала статті з питань рекомендаційної бібліографії.

Національна парламентська бібліотека України традиційно виконувала значну роботу в галузі бібліографії художньої літератури і літературознавства та бібліографії мистецтва. Ця бібліотека виступила організатором створення універсальної ланки системи рекомендаційної бібліографії, яка може складатися з декількох галузевих частин, і сама підготувала й видала ті частини, що відповідають її галузевій спеціалізації.

Серед рекомендаційних бібліографічних посібників, що готуються і видаються Національною парламентською бібліотекою України, 'Календар знаменних та пам'ятних дат': періодичне видання, що оперативно інформує бібліотекарів та вихователів, пропагандистів знань про найвизначніші дати календаря, вказує літературу про видатні події.

'Календар знаменних та пам'ятних дат' - одне з найпоширеніших видань бібліографічної системи посібників, що склалася в Україні, він є важливим складником національної культури. Цей вид посібників займає особливе місце серед інших бібліографічних видань, завдяки поєднанню в них фактографічних і бібліографічних відомостей, універсальності змісту, регулярності виходу у світ,що робить їх цінним джерелом інформації, корисним для найширшого загалу читачів. Рекомендаційна бібліографія завжди пов'язана з популяризацією кращих, найбільш цінних документів. У рекомендаційній бібліографії можна виділити три основні напрями:

1) на допомогу загальній освіті та самоосвіті;

2) на допомогу вихованню та пропаганді знань;

3) на допомогу професійній освіті та самоосвіті.

В умовах глобального впровадження в практику роботи нових інформаційних технологій роль рекомендаційної бібліографії в популяризації літератури збільшується. В рекомендаційних посібниках відображаються книги і статті за певний період часу, тобто вони мають ретроспективний характер. Типологія ретроспективних бібліографічних видань надзвичайно різноманітна, це видання зі всесвітньої історії загалом, окремих її періодів, історії окремих країн, історії окремих місцевостей, з окремих галузей історичних знань, історії історичної науки, бібліографія праць наукових установ, навчальних закладів, окремих учених, покажчики змісту історичних журналів, джерел.

Регіональні центри у переважній більшості створюють бібліографічні посібники, що відбивають місцеві особливості розвитку економіки або краєзнавчу літературу. Центром науково-допоміжної бібліографії регіонального рівня є обласні універсальні наукові бібліотеки, зокрема Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека, матеріали якої було використано в роботі.

Робота над упорядкуванням календаря досить важка і потребує зусиль не однієї людини. До роботи залучаються знані в Україні фахівці окремих галузей науки, учасники тих чи інших історичних подій. Як правило, це відбувається в тих випадках, коли тема мало розроблена, недостатньо про неї матеріалів у літературі, коли виникає потреба подати новий погляд на загальновідомі події, розкрити нові імена. Така співпраця позитивно позначається на змісті та якості видання, збагачує його маловідомими фактами і матеріалами, які іноді публікуються вперше.

За останні роки читачі календаря дізналися про багатьох наших колишніх співвітчизників, які стали видатними зарубіжними діячами, залишившись не визнаними у себе на батьківщині. Свого часу вони змушені були емігрувати, а згодом їх визнав й оцінив увесь світ.

Аналізуючи сучасне інформаційне поле України та місце в ньому персональної бібліографії, можна зробити висновок про те, що цей напрям бібліографії займає чільне місце в бібліотечній роботі. Про це свідчить, зокрема, вивчення бібліографічних посібників, які видані бібліотеками та іншими установами країни у 1991-2012 рр.

Виняткового значення 'Календар знаменних та пам'ятних дат' набув на сучасному етапі національного і культурного відродження України. Календар не тільки розкриває доробок за піввіку, а й завдяки допоміжним покажчикам (імен, установ і організацій, професій та галузей знання, історичних подій, міжнародних і національних свят) сприяє підвищенню практичної значимості всього масиву календарів.

Актуальність теми дослідження зумовлена популяризацією літератури з актуальних питань життя України, нових імен славетних співвітчизників, висвітлюється їх внесок у скарбницю світової культури, у справу дальшого поступу державності країни, її економіки, науки, літератури, мистецтва, що є основою для формування історичної пам'яті, виховання національної гордості народу.

календар наукова бібліотека україна

Мета дослідження - проаналізувати 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' як джерело вивчення історії та культурології періоду незалежності України та рекомендаційні видання Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Мета дослідження зумовлює вирішення таких завдань:

– охарактеризувати джерельну базу досліджуваного питання;

– проаналізувати основні методи дослідження;

– прокласифікувати календарі за формою та призначенням;

– визначити основні питання вітчизняної історії на сторінках 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' за роки незалежності країни;

– охарактеризувати питання культурології на сторінках рекомендаційного видання за останні двадцять років;

– проаналізувати історію краю на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат';

– охарактеризувати культурологічні аспекти на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат';

Об'єкт даного дослідження 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' як історична категорія, на якій будується пізнання та вивчення історії та культурології.

Предметом дослідження є структура 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' та його роль у вивченні історії та культурології.

В основі дослідження лежить використання як загальнонаукових так і конкретно-наукових методів наукового дослідження. Загальнонаукові методи дослідження представлені у роботі такими методами як аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, метод системності та комплексності. Конкретно-наукові методи, які використані в роботі: метод історичного описування (історичний), історично-порівняльний метод, синхронний, хронологічний, проблемно-хронологічний метод, ретроспективний та метод історіографічного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Дипломна робота є одним із перших комплексних наукових досліджень, присвячених аналізу найбільш важливих пам'ятних дат, які входять до 'Календарів знаменних та пам'ятних дат' за період незалежності України.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для підвищення рівня ефективності роботи з календарем, опанування основних видів робіт з відшукуванням дат, які мають важливе значення для документальної пам'яті країни, систематизація певних фактів діяльності тієї чи іншої особи.

Особистий внесок випускника. Дипломна робота є результатом самостійної праці автора. Усі отримані висновки, положення, що стосуються наукової новизни напрацьовані автором самостійно. Дипломна робота є результатом безпосереднього процесу наукового дослідження по темі наукової роботи.

Апробація результатів дипломної роботи. Дана тема була представлена на ХІІ Міжнародній науково - практичній конференції молодих студентів і учених 'Політ - 2012' (НАУ, квітень 2012р.).

Структура дипломної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків загальним обсягом ____ сторінок, з них обсяг основного тексту - 80 сторінок, список використаних джерел нараховує 109 позицій. Містить 3 додатки.

Розділ 1. Огляд джерел та методи дослідження

1.1 Огляд використаних джерел за темою дипломної роботи

Інформаційною базою даної роботи є рекомендаційні бібліографічні посібники, довідково-бібліографічні видання, монографії, статті, інформаційні ресурси Інтернет.

Під час написання дипломної роботи використовувались інформаційні матеріали Національної парламентської бібліотеки України, Державної історичної бібліотеки України, Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Для написання роботи були використані рекомендаційні бібліографічні посібники. Рекомендаційна бібліографія завжди пов'язана з популяризацією кращих, найбільш цінних документів. В умовах глобального впровадження в практику роботи нових інформаційних технологій роль рекомендаційної бібліографії в популяризації літератури збільшується. Зокрема видання регіональних бібліотек 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' 2011 та 2012 року. Використання їх дало змогу визначити визначні ювілейні дати та відомих людей Закарпатського краю. В рекомендаційних посібниках відображаються книги і статті за певний період часу, тобто вони мають ретроспективний характер. Типологія ретроспективних бібліографічних видань надзвичайно різноманітна, це видання зі всесвітньої історії загалом, окремих її періодів, історії окремих країн, історії окремих місцевостей, з окремих галузей історичних знань, історії історичної науки, бібліографія праць наукових установ, навчальних закладів, окремих учених, покажчики змісту історичних журналів, джерел. Найважливішими є тематичні ретроспективні покажчики, оскільки вони містять вичерпну бібліографічну інформацію з певної проблеми [102, с.151-152].

У XX ст. в Україні створено чітку систему випуску ретроспективних покажчиків, які готує Книжкова палата України, наукові та спеціалізовані бібліотеки. Державна історична бібліотека, з 1971 р. розпочала видання фундаментального бібліографічного покажчика літератури з історії України, який фіксує всю літературу з вітчизняної історії (література описується з 1968 р.). В 1971-1989 pp. покажчик виходив під назвою 'Історія Української РСР', з 1990 р. - 'Історія України'.

Організаційним і методичним центром рекомендаційної бібліографії в Україні є Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), колишня Державна республіканська бібліотека УРСР, потім Державна бібліотека України. Вона здійснювала перспективне зведене планування підготовки та видання рекомендаційних бібліографічних посібників і підводила підсумки виконання плану, узагальнювала досвід видання, надавала допомогу бібліотекам у використанні рекомендаційних бібліографічних посібників, провадила наради, науково-практичні конференції і семінари з питань рекомендаційної бібліографії, організовувала наукові дослідження, видавала методичні поради, готувала статті з питань рекомендаційної бібліографії. На жаль, ці завдання виконувалися бібліотекою не завжди в повному обсязі.

НПБУ є також найбільшим в Україні центром створення рекомендаційних бібліографічних посібників. Згідно з домовленістю щодо координації діяльності бібліотек України в галузі рекомендаційної бібліографії, за НПБУ закріплено галузі суспільствознавства та сільського господарства (остання - у співробітництві, тобто кооперуванні, з Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою Української Академії аграрних наук. Крім того, НПБУ традиційно виконувала значну роботу в галузі бібліографії художньої літератури і літературознавства та бібліографії мистецтва. Ця бібліотека виступила також організатором створення універсальної ланки системи рекомендаційних бібліографічних посібників, яка може складатися з декількох галузевих частин, і сама підготувала й видала ті частини, що відповідають її галузевій спеціалізації.

Серед рекомендаційних бібліографічних посібників, що готуються і видаються НПБУ, слід назвати, перш за все, 'Календар знаменних та пам'ятних дат': періодичне видання, що оперативно інформує бібліотекарів та вихователів, пропагандистів знань про найвизначніші дати календаря, вказує літературу про видатні події.

Державна історична бібліотека України забезпечує формування і суспільне використання інформаційних ресурсів з всесвітньої історії, в тому числі з історії України. Вивчення історичного минулого допомагає орієнтуватися в проблемах сучасності завдяки використанню ретроспективної та поточної історичної бібліографії. Видання бібліотеки - поточний науково-допоміжний бібліографічний покажчик 'Історія України' як один з складових елементів створення фундаментальної національної бібліографії з історії України. В посібнику відображено книги, брошури, статті, автореферати дисертацій.

Бібліографічні записи пронумеровано, загальна кількість їх становить 6495 позицій. Бібліографічний опис здійснено згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006 'Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис: загальні вимоги та правила складання', слова та словосполучення скорочено згідно з ДСТУ 3582-97 'Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила', ГОСТ 7.12-93 'Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила'. Документи згруповано в розділах за абеткою прізвищ авторів та назв, в окремих випадках - в логічній послідовності. За географічними назвами розміщено матеріал в підрозділах 'Історія окремих регіонів', 'Історія міст і сіл', 'Історія підприємств', 'Окремі місцевості, міста і села у роки війни'. Відомості щодо згадуваних на сторінках покажчика осіб подано за абеткою прізвищ діячів в підрозділах 'Персоналії', 'Персоналії істориків', 'Персоналії політичних діячів', 'Учасники Великої Вітчизняної війни'.

Зібраний матеріал надруковано в Україні та за її межами українською і російською мовами. Схема покажчика відображає розвиток наукових концепцій історії України в контексті сучасних державотворчих процесів.

Структурно видання складається з передмови упорядників, вступної статті доктора історичних наук, професора С.В. Кульчицького, шістнадцяти тематичних розділів, підрозділу авторефератів дисертацій, довідково-пошукового апарату, змісту.

Використання науково-бібліографічних видань дало змогу проаналізувати історичні довідки, визначити стан дослідження об'єкту роботи. Науково-допоміжна бібліографія є частиною науково-інформаційної діяльності суспільства, тобто 'сукупності дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні' [68, с.5-9].

У виданому 2000 р. навчальному посібнику Г.М. Швецової-Водки 'Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика' визначено основні бібліографічні центри науково-допоміжної бібліографії та охарактеризовано їх бібліографічну продукцію. Проте, зважаючи на зростаючу роль науково-допоміжної бібліографії у науково-інформаційній діяльності суспільства, комп'ютеризацію інформаційної діяльності та появу за останніх десять років нових форм, жанрів, видів науково-допоміжних бібліографічних посібників, актуальною є характеристика науково-допоміжної бібліографічної продукції.

В національній системі науково-технічної інформації України виокремлюють бібліографічні центри всеукраїнського, регіонального та низового рівнів. Основними бібліографічними центрами на всеукраїнському рівні є:

1) Книжкова палата України;

2) Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ);

3) універсальні бібліотеки загальнодержавного значення: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського НАН України (НБУВ), Національна парламентська бібліотека (НПБУ), Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України (ЛНБ), Одеська національна наукова бібліотека ім. О.М. Горького (ОДНБ), Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка (ХДНБ);

4) наукові установи України [79, с. 191-193].

Регіональні центри у переважній більшості створюють бібліографічні посібники, що відбивають місцеві особливості розвитку економіки або краєзнавчу літературу. Центром науково-допоміжної бібліографії регіонального рівня є обласні універсальні наукові бібліотеки, зокрема Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека, матеріали якої було використано в роботі.

У 90-ті рр. Книжкова палата України започаткувала серію ретроспективних науково-допоміжних бібліографічних посібників 'Етноси України, 1917-1941'. Покажчики охоплюють вітчизняні та зарубіжні публікації, які забезпечують наукові дослідження історії та культури народів України, їх зв'язків із зарубіжними країнами.

Аналізуючи сучасне інформаційне поле України та місце в ньому персональної бібліографії, можна зробити висновок, що цей напрям бібліографії займає чільне місце в бібліотечній роботі. Про це свідчить, зокрема, вивчення бібліографічних посібників, які видані бібліотеками та іншими установами країни у 1991-2012 рр.

Існуючі види бібліографічних видань: персональний покажчик, бібліографічний покажчик, бібліографічний довідник, тощо.

Більшість бібліотек, які займаються створенням бібліографічних видань, розпочали видання серій. Наприклад, формування біобібліографічних покажчиків серії 'Бібліографія вчених України'. Ця серія складається з випусків, які присвячені видатним вченим Академії наук України та видаються, як правило, до ювілейних дат або з метою увічнення пам'яті вчених. У випусках відображений весь комплекс наукових робіт вчених, представлені біографічні відомості та література щодо їх життя та діяльності. Формування бібліографічних покажчиків серії на основі бібліографічних картотек та локальних баз даних - один з напрямів діяльності національних наукових бібліотек, галузевих, універсальних та бібліотек науково-дослідних.

Одне з найскладніших методичних питань біобібліографії - підбір персоналій для створення бібліографічних посібників - вирішується на різних рівнях інформаційно-бібліографічної діяльності у відповідності до завдань організацій та установ, які цим займаються.

Національна парламентська бібліотека України під час підготовки нового багатотомного біобібліографічного словника 'Українські письменники' як один з перших кроків у цьому напряму видала покажчик бібліографічних посібників, що містять відомості як про окремих письменників і публіцистів, так і про літературознавців, критиків, перекладачів, а також про розвиток української літератури в цілому.

Сучасні серійні біобібліографічні видання, крім обов'язкових елементів, мають однаковий формат, поліграфічне оформлення та уніфіковану структуру: портрет ученого, коротку вступну статтю українською, російською, англійською мовами про його науковий доробок, авторські свідоцтва і патенти; інші види документів, законодавчих актів, у розробці яких він брав участь; список кандидатів і докторів наук, підготовлених ученим; перелік наукових, науково-виробничих конференцій, семінарів, симпозіумів, конгресів, у яких він брав участь; численні фотознімки ученого у колі учнів, колег, на міжнародних конференціях. Одним із випусків цієї серії є біобібліографія, складена до 70-річчя Миколи Григоровича Жулинського у 2011. У книзі відображені основні дати життя, наукової, громадсько-політичної, науково-організаційної та видавничої діяльності видатного українського філолога-літературознавця, політичного діяча, академіка НАН України Миколи Григоровича Жулинського. Покажчик літератури знайомить читача з науковими, науково-популярними та публіцистичними працями вченого і відгуками на них [45, с.78].

У сучасному інформаційному суспільстві при проведенні наукових досліджень, написанні навчальних матеріалів все активніше використовуються різноманітні електронні ресурси. Згідно з класифікацією комп'ютерних (електронних) бібліографічних ресурсів, запропонованою Г. Швецовою-Водкою, електронні каталоги належать до бібліотечно-каталожних електронних бібліографічних посібників [102, с.91].

Важливу роль при вивченні проблеми відіграли електронні форми подачі бібліографічної інформації Національної парламентської бібліотеки України. Бібліотекою створено електронні бібліографічні списки 'Календар знаменних та пам'ятних дат ' з 2001 року по 2012 рік.

Варто відзначити велику кількість персональних і бібліографічних електронних ресурсів обласних універсальних наукових бібліотек. Створюють такі посібники до знаменних дат своїх видатних земляків чи осіб, які за родом своєї діяльності були пов'язані з краєм. Вони є науково-допоміжними і рекомендаційними. Один із них використаний в процесі дослідження 'Календар пам'ятних краєзнавчих дат Волині' на 2012 рік.

В електронному середовищі стало можливим створення бібліотеками так званих вебліографічних списків. Вони включають перелік назв веб-сайтів з їхніми адресами та короткими анотаціями. Адреси сайтів згруповані в розділи, до кожної з них додана анотація та гіперпосилання, яке дає змогу зразу ж перейти на обраний ресурс.

У роботі використано матеріали електронного журналу 'Українська культура', який виходить з червня 1921 року. У номері журналу зазначаються найважливіші події, які мають відбутися в українському культурному житті у 2012 році. Оновлений журнал вийшов після двохрічної перерви [108].

Ілюстрований журнал 'Стара Україна ' виходив у Львові у 1924-25 рр., видавався Науковим товариством ім. Т.Г. Шевченка. Над журналом працювало близько 30-и авторів з Галичини та еміграції. Серед них український вчений, політичний, громадський і церковний діяч Іван Огієнко, історик, архівіст та краєзнавець Микола Голубець тощо. Видання містить цінну хроніку, рецензії та бібліографію, в той час було єдиним історичним журналом на Західній Україні.

У роботі використано інформаційні матеріали стосовно життя і творчості Т. Шевченка, а саме з літературно-художнього журналу 'Життя й революція' почав виходити у 1925 р. як 'журнал громадського життя, літератури й науки'. У перших п'яти номерах за 1925 переважали статті економічного та політичного характеру. Далі перетворився на літературно-мистецький, громадсько-політичний, науково-популярний місячник. У 1932 став органом Федерації радянських письменників України, у 1933 - місячником оргкомітету Всеукраїнської спілки радянських письменників. Проіснував до 1934 р.

З публікації 'З культурного життя України' було використано інформацію про Національну парламентську бібліотеку України, її історію. До того ж у статтях описується українська преса (перелічуються видання), українські видавництва, друкарні та книгарні.

'Календар знаменних та пам'ятних дат' 2001 року, який було використано в процесі написання дипломної роботи, містить інформацію про те,що в 2001 році виповнилося 135-річчя від дня народження М.С. Грушевського. У зв'язку з цим, публікацією, яка повною мірою висвітлює життя відомого історика, виявилась книга Володимира Мельниченка. 'Михайло Грушевський: 'Я оснувався в Москві, Арбат 55'. Представлена книга доктора історичних наук, член-кореспондента АПН України та члена Спілки письменників Росії Володимира Мельниченка присвячена життю видатного політичного та громадського діяча Михайла Грушевського в Україні та за її межами. Це видання вперше в українській і світовій історіографії глибоко і докладно описує діяльність Михайла Сергійовича. Видається в рамках проекту 'Михайло Грушевський', який здійснює Культурний центр України в Москві.

Журнал 'Народна творчість та етнографія' є науково-популярним ілюстрованим журналом, офіційним друкованим органом Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Заснований 1925 р. Етнографічною комісією під назвою 'Етнографічний вісник'. У виданні висвітлюються питання теорії, історії і сучасного стану народної культури, а саме: словесної, музичної і пісенної народної творчості (фольклор), хореографічної народної творчості, народного образотворчого мистецтва тощо. Використано інформацію про Юрія Фірцака. Крім того, У номері розглянуто культурні процеси на теренах українського етноісторичного Закарпаття. Подається стислий інформативний виклад історичних відносин упродовж віків між українцями та їхніми сусідами.

Монографія 'Тарас Шевченко' О. Новицького присвячена творчості 'Руського Рембрандта' Тараса Шевченка. Книга всебічно розглядає поета, але основна увага як на видатного портретиста, який першим з українців опанував техніку офорта (спосіб глибокого друку) і створив у ній ряд видатних композицій.

Проаналізована стаття М. Дроб'язко 'Календар знаменних і пам'ятних дат' - як важливий складник української культури'. Стаття містить історію створення календаря, виходу першого посібника сприяла участь у підготовці провідних бібліографів України - Є. Дерман, Н. Реви, П. Бєляєвої,Є. Бабич, В. Патоки, Г. Гамалій та ін. До роботи також залучалися знані в Україні фахівці окремих галузей науки, учасники тих чи інших історичних подій: Ф. Погребенник, Л. Тарнашинська, В. Воляник, Л. Бойко, В. Кук, Ю. Ясіновський; працівники інших бібліотек: В. Проценко, Л. Данилова, В. Малиновська, М. Калістратенко, Н. Кушнаренко. Як правило, це відбувається в тих випадках, коли тема мало розроблена, недостатньо про неї матеріалів у літературі, коли виникає потреба подати новий погляд на загальновідомі події, розкрити нові імена. Така співпраця позитивно позначається на змісті та якості видання, збагачує його маловідомими фактами і матеріалами, які іноді публікуються вперше.

За останні роки читачі календаря дізналися про багатьох наших колишніх співвітчизників, які стали видатними зарубіжними діячами, залишившись не визнаними у себе на батьківщині. Свого часу вони змушені були емігрувати, а згодом їх визнав й оцінив увесь світ.

Інша стаття, яка також включена в роботу 'Система посібників рекомендаційної бібліографії: сучасні проблеми та їх вирішення' В. Патоки. Аналізуючи сучасних інформаційний простір в Україні та місце в ньому рекомендаційної бібліографії, можна переконатися, що даний вид бібліографії має велике значення. Значне місце в системі рекомендаційних бібліографічних посібників займають 'Календарі знаменних та пам'ятних дат'. Календарі стають джерелом нових, раніше не відомих читачам, даних - і у текстових довідках, і у списках літератури. Це сприяє значному розширенню кола користувачів цих видань.

При підготовці посібників даного типу перспективним є підготовка електронної картотеки дат і календаря на її основі. Нові технології дозволяють прискорити роботу по створенню календарі, більш повно і оперативно використовувати зібрану в картотеках цінну фактографічну інформацію. Із створенням електронної картотеки дат з'явилася можливість на основі друкованих видань відтворити хроніку подій по різних населених пунктах і та ін.

Списки літератури до календарів складаються, в основному, традиційно: сучасні джерела, бібліографічні посібники, ілюстративний матеріал, у деяких виданнях можна зустрінути і дореволюційні матеріали.

Серед рекомендаційних видань слід відзначити серію Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки 'Поборники державності України', 'Історія і сучасність давнього Галича'.

Актуальними на сьогодні є проблеми народознавства, що знайшли відображення у популярній серії бібліографічних покажчиків НПБ 'Культура народу України'.

Звичайно, сучасний етап рекомендаційної бібліографії в країні можна оцінити тільки через роботу бібліотек. Але не тільки масові, але й наукові бібліотеки не мають у своїх довідково-бібліографічних фондах необхідних бібліографічних видань. Бібліографуванням охоплені не всі галузі знання, існує ряд хронологічних і тематичних неточностей.

Щодо визначення методів дослідження було використано інформацію з навчального посібника 'Основи методології та організації наукових досліджень' А. Є. Конверського. Успішність наукової діяльності неможлива без знання її методології, теорії, технології, методів та організації. Характерною ознакою сучасної науки є зростання ролі методології при вирішенні проблем росту і розвитку спеціалізованого знання. У навчальному посібнику висвітлені теоретичні засади методології науково-дослідної діяльності, а також надані конкретні рекомендації щодо виконання окремих видів навчально-дослідних робіт. Розглянуто роль науки і наукових досліджень у сучасному світі, питання технології виконання наукового дослідження, докладно охарактеризовано види кваліфікаційних робіт студентів і курсантів (курсові, бакалаврські, магістерські дипломні роботи), а також вимоги й основні правила їх написання та захисту.

1.2 Методи дослідження

Під час написання дипломної роботи визначити, які методи доцільно застосувати, допоміг навчальний посібник Є. Конверського 'Основи методології та організації наукових досліджень'. Автор намагався узагальнити й компактно подати відомості, котрі довелося б шукати в численних джерелах, іноді маловідомих і важкодоступних. Важливим інформаційним джерелом став перший розділ, у якому розглянуто роль науки і наукових досліджень у сучасному світі, специфіку науково-дослідної діяльності, види та ознаки наукових досліджень, охарактеризовані види та ознаки наукового дослідження, подана характеристика загальної методології наукових розробок.

Характерною ознакою сучасної науки є зростання ролі методології при вирішенні проблем росту і розвитку спеціалізованого знання. Методологія може бути загальною і частковою. Загальна методологія науки - це матеріалістична діалектика і теорія пізнання розвитку наукового знання в цілому. Часткова методологія базується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів. Вона виявляється в існуванні, з одного боку, теоретичних узагальнень і принципів цих наук, а з іншого - часткових методів дослідження.

Специфіка наукової діяльності в значній мірі визначається методами. Питання про метод в науці зводиться до вивчення способів і прийомів наукового пізнання реальності та специфіки їх практичного застосування. За допомогою методів нагромаджується емпіричний матеріал, тобто дані конкретних соціологічних, економічних, правових та історичних досліджень [47, с.23-24].

Мета роботи зумовлена актуальністю обраної теми і використанням методів дослідження під час вивчення культурних процесів у досліджуваний період. У даному дослідженні використовувались загальнонаукові теоретичні та конкретно-наукові методи дослідження.

Важливу роль методу в науковому дослідженні підкреслювало багато видатних вчених. Зокрема, російський фізіолог І.П. Павлов (1849-1936) зазначав:

'Метод - найперша, основна річ. Від методу, від способу дії залежить уся серйозність дослідника. Вся справа в гарному методі. При гарному методі і не дуже талановита людина може зробити багато. А при поганому методі й геніальна людина буде працювати марно і не отримає цінних, точних даних' [96, с.67-68].

3агальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається. Загальнонаукові методи дослідження представлені у роботі такими методами як аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, метод системності та комплексності.

Аналіз - необхідний етап у пізнанні об'єкта, він є лише першим етапом процесу пізнання. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділити предмет дослідження на складові частини [94, с.18-19]. У роботі простежено його використання при класифікації видів календарів, при виборі певної ювілейної дати у визначений день, при детальному опрацюванні біографії певного культурного діяча. Для розуміння об'єкта як єдиного цілого не можна обмежуватися вивченням лише його складових частин. У процесі пізнання необхідно розкривати об'єктивно існуючі зв'язки між ними, розглядати їх у сукупності, у єдності. Здійснити цей другий етап у процесі пізнання - перейти від вивчення окремих складових частин об'єкта до вивчення його як єдиного нерозривного цілого - можна тільки в тому випадку, якщо метод аналізу доповнюється іншим методом - синтезом. Синтез передбачає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Використання цього методу допомагає узагальнити певних проміжок часу в історії регіону, зібрати інформацію про видатних діячів в Україні і за кордоном та з'ясувати зв'язок між історією і культурою України.

Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Аналіз і синтез буває:

1) Прямим, або емпіричним (використовується для виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей тощо).

2) Зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються).

3) Структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).

Також велику роль при дослідженні об'єкта відіграв систематичний метод. Інколи його відносять до принципу. Передбачає комплексний підхід, спирається на системний аналіз, який характеризується цілісним сприйняттям об'єкту дослідження і комплексним аналізом зв'язків - елементів певної системи в цілому. Застосування цього методу бачимо у складанні 'Календаря знаменних та пам'ятних дат ' адже інформація, яка подано у ньому систематизована.

Аналогія - це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки. Про пізнавальну цінність методу аналогії влучно сказав відомий учений В.О. Вєніков: 'Іноді говорять: 'Аналогія - не доказ' [89, с.57].

Аналогія не дає достовірного знання: якщо роздуми за аналогії є істинними, то це ще не означає, що його результати будуть істинними. Для підвищення вірогідності висновків за аналогією необхідно прагнути, до того, щоб:

1) були охвачені внутрішні, а не зовнішні якості об'єктів, які співпадають;

2) ці об'єкти були подібні в вважливих і суттєвих ознаках, а не в випадкових і другорядних;

3) врахування не тільки подібностей, а й відмінностей - щоб останнє не пере Існують різні типи висновків за аналогією. Але загальним для них є те, що у всіх випадках безпосередньо досліджується один об'єкт, а висновок робиться про інший об'єкт. Тому висновок за аналогією в найзагальнішому розумінні можна визначити як перенос інформації з одного об'єкта на інший. При цьому перший об'єкт, який, власне, і досліджується, називається моделлю, а другий об'єкт, на який переноситься інформація, отримана в результаті дослідження першого об'єкта (моделі), називається оригіналом (іноді - прототипом, зразком і т.д.). Таким чином, модель завжди виступає як аналогія; тобто модель та об'єкт (оригінал), який відображається за допомогою моделі, певною мірою схожі (подібні) між собою. У роботі аналогія проведена при дослідженні Закарпатського регіону і історії України в цілому.

Узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення застосовано у кожному розділі і являється висновком до нього [89, с.47-48].

Виділяють два види наукового узагальнення:

виділення будь-яких ознак (абстрактно-загальні);

виділення суттєвих ознак (конкретно-загальні, тобто закони).

Важливим методом є системність і комплексність. Метод системного та комплексного підходу є порівняно універсальним методом формування і дослідження розвитку культури у досліджуваний період. Він поєднує в собі виважений конструктивізм з об'єктивністю. Поєднання методу системного аналізу з емпіричним (практичним) методом надає вагомості результатам дослідження. Системний аналіз передбачає дослідження всього комплексу культурних процесів на в кінці ХХ ст. як цілісного процесу. Системний та комплексний метод дозволяє глибше аналізувати мотивацію поведінки сторін, досліджувати механізм, що визначає динаміку соціальних процесів. Для системного та комплексного методів характерний історичний підхід.

Методи системного та комплексного підходу дозволять поєднати різні засоби історичного дослідження, не порушуючи принципів об'єктивного пізнання, тенденцій історичного розвитку як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Конкретні наукові методи - не є універсальними, а мають прикладне значення, використовуються лише у конкретних науках. При дослідженні ' Календарів знаменних і пам'ятних дат' для об'єктивності та достовірності результатів доцільно використовувати конкретно-наукові методи галузі дослідження [89, с.38].

До таких методів належать метод історичного описування (історичний), історично-порівняльний метод, синхронний, хронологічний, проблемно-хронологічний метод, ретроспективний та метод історіографічного аналізу.

Історичний метод має за мету відтворення історії об'єкту, що вивчається, у всій своїй багатогранності, з урахуванням всіх деталей і випадковостей.

В основі історичного методу лежить вивчення реальної історії в її конкретному різноманітті, виявлення історичних фактів, і на цій основі при розумовому відтворенні історичного процесу розкривається закономірність його розвитку.

Отже, цей метод дає змогу отримати знання про емпіричну історію об'єкта, його розвиток. Перед тим, як вивчати сучасний стан, необхідно дослідити генезис і розвиток певної науки або сфери практичної діяльності. Особлива увага повинна приділятися вивченню історичного досвіду, аналізу та оцінюванню ретроспективних подій, фактів, попередніх теорій у контексті їх виникнення та становлення [54, с.97].

Застосування історичного методу виявляється при аналізі 'Календаря знаменних та пам'ятних дат ' як історичної категорії.

Історично-порівняльний метод дає можливість розкрити спільність функціональних зв'язків, соціальних явищ. Завдяки цьому методу в роботі простежено минуле та сучасне в єдності та індивідуальності, а також існує зв'язок на основі історичних явищ. Історично-порівняльний метод застосовується і при зіставленні історичних об'єктів з метою виявлення загальних рис та особливостей функціонування. Він дає можливість з'ясувати суть певної події, закономірність та особливості оцінювання її в різні роки. За допомогою цього методу послідовно розкриваються причини, наслідки й закономірності історичного розвитку. Метод дозволяє виявити тенденції змін у культурі та зробити висновок. У кожному історично-порівняльному дослідженні ставляться конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел [53, с.72-73].

Синхронний метод передбачає вивчення подій, які відбуваються в різних місцях одночасно. Велику увагу цьому методу приділено в роботі, адже даний метод дозволяє розгляд об'єкта дослідження в історії і сучасності, пошук механізму їх взаємодоповнення і взаємодії, тобто дозволяє встановити взаємозв'язки між явищами та процесами, що відбуваються в один і той же період на різних територіях. Синхронний метод не обов'язково розглядає 'тут і зараз', допускається певний період часу.

Хронологічний метод полягає втому, щоб події та явища історичного процесу у всій їх конкретності та різноманітності викладалися чітко у часовій

(хронологічній) послідовності. Він дозволяє відтворити процес розвитку з його єдиними, специфічними та загальними рисами. На основі цього методу укладачі календарів і працюють, чітко і послідовно розміщують дати.

Проблемно-хронологічний метод передбачає розділення широких тем на ряд вужчих, кожна з яких розглядається в хронологічній послідовності. При використанні хронологічно-проблемного методу дослідження здійснюється за періодами і епохами, а в їх межах - по проблемам [51, с.88].

Порівняно невеликий хронологічний проміжок дослідження вимагає необхідності звернення до ретроспективного методу. Цей метод слугує передусім прийомом реконструкції невідомих раніше деталей, деяких суспільних явищ. Відштовхуючись від сучасних наукових підходів у дослідженні культурних процесів в Україні та далі шляхом ретроспективи, науковці висвітлюють їх зміни в Закарпатті в межах досліджуваного періоду.

Ретроспективний метод дає змогу відійти від сьогодення й поступово звернутися до історичного минулого, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції, а також закономірності розвитку науки та культури у досліджуваний період [51, с.76].

Метод історіографічного аналізу передбачає з'ясування історичної концепції того чи іншого автора. У роботі спостерігаємо застосування цього методу при аналізі 'Історія України-Руси' М. Грушевського.

В дослідженні застосований метод актуалізації, що означає визначення цінності наукових знань для нинішнього, а також майбутнього часу. Метод актуалізації дозволяє створити науковий прогноз майбутнього розвитку історіографії функціонуванню 'Календарів знаменних та пам'ятних дат' та тенденцій до вдосконалення. Одночасно він надає можливість розробити практичні рекомендації для подальшого дослідження даного питання.

Опис є частковим методом теоретичного пізнання. Описом є фіксація результатів дослідження на основі певної системи визначень.

На основі аналізу інформаційних джерел було визначено стан вивчення питання, історію його виникнення, результати, які вже мають місце.

Отже, джерельною базою даної роботи є рекомендаційні бібліографічні посібники, довідково-бібліографічні видання, монографії, статті, інформаційні ресурси Інтернет.

Під час написання дипломної роботи використовувались інформаційні матеріали Національної парламентської бібліотеки України, Державної історичної бібліотеки України, Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Всі методи, які використано в дослідженні сукупно дозволять опанувати наявну літературу з проблеми, вивчити джерела, систематизувати й узагальнити отриману інформацію, що дасть можливість уникнути при дослідженні суб'єктивних оцінок, забезпечить наукову достовірність результатів дослідження.

Розділ 2. 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' національної парламентської бібліотеки України в системі бібліографічних ресурсів країни

2.1 Класифікація календарів за формою та призначенням

Календар - періодичне довідкове видання з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також іншими відомостями різного характеру. Містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців наступного року, а також відомості різного характеру, пов'язані з певними датами чи просто довідкового або науково-популярного змісту.

Виділяють такі види календарів:

1) Відривний або перекидний календар - як правило, щорічник, на окремих аркушах якого зазначається число, назва місяця, дня тижня тощо; такі аркуші відривають або перекидають. Перекидні календарі мають постер, підкладку і календарний блок, а ось їх формати можуть братися в різних співвідношеннях. Та й кожна з цих складових частин може мати варіації. Верхнє поле - постер - є шапкою календаря. Тут може бути розміщено фото або малюнок будь-якої тематики, у тому числі і рекламного характеру. Тут же часто вказується назва і логотип компанії. Найчастіше постер друкують на щільному крейдованому папері або картоні і ламінується, щоб зробити календар більш практичним і довговічним, хоча ламінування підвищує собівартість такого календаря.

Календарний блок найчастіше розбивають на три частини, кожна з яких кріпиться на власну сполучну пружину (спіраль), але можна створювати календарі квартальні і на одній пружині. В останньому випадку прийнято використовувати стандартне розміщення календарної сітки: послідовно всі три місяці з однаковим оформленням. Але іноді цей місяць друкується великим планом, а сітка попереднього і наступного місяців робиться більш дрібної, що дозволяє розмістити дати цих місяців під основною частиною як би в дві колонки. З подібним варіантом календарного блоку можна поєднувати досить широке нижнє рекламне поле на підкладці.

Підкладка в будь-якому з варіантів розміщення календарної сітки використовується для реклами, просто ширина і розташування рекламних блоків буде змінюватися. Календарі квартальні на одній пружині залишають лише нижню частину підкладки. При використанні трьох пружин можна залишити вузенькі рекламні поля між блоками і внизу, а можна розмістити блоки практично впритул, використовуючи для реклами лише місце під нижнім з них. При цьому підкладку бажано теж заламінувати.

Крім перерахованого вище, календарі в своїй структурі містять люверс на верхньому постері, що дозволяє повісити календар на стіну. Додатково зручно використовувати курсор з бігунком, що дозволяє виділяти поточну дату.

Зовнішній вигляд кожного структурного елементу також може мати безліч варіацій, що залежить уже від фантазії дизайнера. Так постер і підкладка можуть мати довільну форму, а не дотримуватися прямокутного формату. До речі, щоб верхня картинка не встигла набриднути, постер також можна зробити перекидним. Навіть календарна сітка може бути оформлена нестандартно, причому це стосується не тільки шрифтів і розмірів, а й оформлення в корпоративному стилі, застосування різних колірних рішень [31, с.13-14].

Такий тип календаря підійде для роботи в будь-якому офісі. При виборі настільного календаря необхідно виходити не лише з особливостей його дизайну, але і брати в розрахунок функціональні можливості такого календаря. Як правило настільний календар використовують в офісах, керівники, менеджери, співробітники складу, викладачі, юристи [29, с.121].

2) Табель-календар - аркушеве видання, на якому в формі таблиці наведено перелік днів року, розташованих за місяцями). У цього виду календаря мета - привернути увагу до конкретного матеріалу, застосувати новий незвичний прийом і цим виділити його. Матеріали визначають форму їх представлення. Однак ця модель періодичного видання створюється один раз, а кожний окремий випуск потребує ретельного опрацювання.

Визначаються постійні розмірні характеристики видання: формат, обсяг, кількість шпальт. Обсяг підраховується для кожної структурної одиниці окремо і для видання загалом. Якщо у підрахунках обсягу в виявляється неповна кількість друкованих символів, технічний редактор змінює деякі прийоми оформлення. Наступні етапи оформлення - вибір та застосування шрифтів, зображень, способи розміщення матеріалів, виділення в тексті.

Основним завданням є правильно вибрати формат видання з урахуванням виду видання, обсягу оригіналу, прийомів оформлення, умов користування і рекомендацій державних стандартів. Формат вибирається особливо ретельно, оскільки у межах цього формату будуть розташовуватися всі елементи кожного випуску на весь термін існування видання. Формат видання визначає формат набору відповідно до розміру полів.

Відмінною рисою табельного календаря є оригінальність виготовлення і зручність у використанні. Подібний календар дуже часто виконує маркетингові функції, оскільки на аркуші додатково можна помістити рекламу або коротку інформацію про певну організацію. [31, с.12].

3) Календар книжкового типу (матеріали на сторінках, розміщених у вигляді книги, підібрані відповідно до певної дати). Видання оформлюється художніми роботами, пов'язаними із певною постаттю чи подіями. Кожну сторінку супроводжують коментарі укладача, котрі оповідають про особливості життя людини чи певного періоду в історії.

Видання друкують відповідно до обраної ознаки. Технічний редактор розробляє проект конструкції видання, який охоплює оформлення та структурні особливості внутрішнього та зовнішнього оформлення, керує та координує всі аспекти конструювання видання: основні дані про майбутнє видання (обсяг, кольоровість, співвідношення тексту й зображень. Особливу увагу редактор приділяє співпраці з художником, технічним та художнім редакторами, адже конструкція видання та його художнє оформлення утворюють єдине ціле. Це календар який орієнтований на певну тематику. Наприклад, календар садоводу, зодіакальний календар, календар імені тощо.

4) 'Календар знаменних та пам'ятних дат' - одне з найпоширеніших видань бібліографічної системи посібників, що склалася в Україні, він є важливим складником національної культури. Видання зумовлене популяризацією літератури з актуальних питань життя країни, нових імен славетних співвітчизників, висвітлюється їх внесок у скарбницю світової культури, у справу дальшого поступу державності тієї чи іншої країни, її економіки, науки, літератури, мистецтва, що є основою для формування історичної пам'яті, виховання національної гордості народу. Історія України складна і трагічна. Тож не дивно, що нині здобувають нової, іноді неоднозначної, оцінки діяння деяких неординарних особистостей. Тим більш цікаво розповісти про відомих діячів на сторінках календаря, висвітлюючи їхню діяльність в усій складності, суперечливості, показуючи основні сторінки життя видатних людей. Україна має визначних постатей історії та культури [37, с.211].

Усвідомлюючи це, укладачі включали у різні випуски календаря інформацію про:

видатних державників часів Княжої Доби: Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, княгиню Ольгу, Романа Мстиславовича;

творців української ідеї - військових і держав них діячів часів Середньовіччя: Пилипа Орлика, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Антона Головатого, Івана Сірка;

подвижників вітчизняної культури і просвітництва: Петра Могилу, Самійла Величка, Костянтина Острозького, Георгія Кониського, Григорія Сковороду;

діячів, які очолювали процес державотворення і національно-визвольного руху: Михайла Грушевського, Степана Бандеру, Романа Шухевича, Дмитра Донцова, Августина Волошина;

славетних науковців, життя і діяльність котрих пов'язані з Україною: Володимира Вернадського, Михайла Тугана-Барановського, Дмитра Чижевського, Миколу Василенка, Льва Симиренка, Юрія Кондратюка, Олексія Коломійченка, Миколу Амосова;

видатних творців мистецьких цінностей: Марію Заньковецьку, Соломію Крушельницьку, Леся Курбаса, Івана Гончара, Аллу Горську, Володимира Івасюка, Анатолія Солов'яненка, Раїсу Кириченко, Миколу Мащенка, Юрія Іллєнка, Богдана Ступку, Івана Миколайчука;

представників красного письменства, класиків і сучасників: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Павла Тичину, Максима Рильського, Олеся Гончара, Олену Телігу, Василя Стуса, Ліну Костенко;

відомих діячів незалежної України: Миколу Жулинського, Івана Дзюбу, Патріарха всієї України-Русі Володимира (Романюка) [37, с.213].

Від часу заснування вдало знайдена структура видання залишалася незмінною. Основна частина - перелік дат за місяцями, що містить відомості про річниці пам'ятних подій, дані щодо заснування міст України, наукових установ, підприємств, освітніх закладів, про видатних ювілярів (історичних осіб, діячів науки і культури, політиків та воєначальників), стосовно свят: всесвітніх, національних, релігійних, а також державних та професійних. Інша частина менша за обсягом, але не менш важлива за змістом - це інформаційні довідки, нариси і бібліографічні списки до найважливіших подій.

До календаря включають дати кратні п'яти певного року.

Часом на сторінках одного довідника вказують то старий, то новий стиль, не уточнюючи цього, що зумовлює необхідність додаткових пошуків і витрат часу для встановлення реальної дати. Наприклад, хронологічний довідник 'Україна від найдавніших часів до сьогодення' (К.: Наук. думка, 1995) вказує, що І Універсал Української Центральної ради проголошено 10 червня 1917 р., не зазначаючи, що подає відомості за старим стилем.

Той самий І Універсал 'Українська радянська енциклопедія' (Т.12. - С. 202) датує 7 (20 за н. ст.) листопада 1917 р. Хоча насправді датою його прийняття є 23 червня 1917 р. За енциклопедіями і довідниками, визначний дослідник козацтва Дмитро Яворницький народився 6 листопада 1855 р., але в надісланій працівниками Дніпропетровського історичного музею ім.Д. Яворницького копії його автобіографії дату уточнено - це 7 листопада (26 за ст. стилем).

Як правило, у довідниках і виданнях, присвячених Олені Телізі, вказано рік народження 1907, а місце народження Санкт-Петербург. Останні ж дослідження науковців (перш за все, На дії Миронець) свідчать, що народилась видатна поетка під Москвою (ймовірно у м. Іллінське) у 1906 році.

Відомості енциклопедій можуть бути недостовірними, що вийшли в радянські часи, коли йдеться про рік смерті репресованих осіб. Найчастіше вказується 1942 рік, хоча дослідники їхніх біографій вказують зовсім інші дати. Виникають складнощі при встановленні дати заснування установи. Не завжди чітко визначено офіційну дату створення. Творчі організації початком своєї діяльності вважають відкриття першого сезону, прем'єру спектаклю, освітні заклади - початок першого навчального року тощо. Вони суттєво відрізняються від дати указу чи постанови уряду про їхнє заснування. Наприклад, 'Українська радянська енциклопедія' інформує, що Київський театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка '…створений 1926 р. на базі Київської російської опери, що існувала з 1867 р. Отже, можна двічі святкувати ювілей знаного театру. У 2006 році - 80 років від дня створення, а 2007 року - 140 років існування.

'Календар знаменних та пам'ятних дат' не тільки розкриває доробок за піввіку, а й завдяки допоміжним покажчикам сприяє підвищенню практичної значимості всього масиву календарів.

Таким чином, існує велика кількість видів календарів, кожен з яких має свої особливості. Разом з тим, будь-який календар виконує дві найважливіші функції - фіксація дат та вимірювання часових проміжків. Тому при виборі календаря потрібно орієнтуватися, перш за все, на конкретні практичні завдання, які він буде виконувати.

2.2 Питання вітчизняної історії на сторінках 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' за роки незалежності країни

Одному з найбільш важливих бібліографічних видань, які видає бібліотека є 'Календар знаменних та пам'ятних дат' у 2012 році йому виповнюється 55 років з дня виходу першого випуску.

У різні роки випуск календаря був позначений певними обмеженнями, економічною скрутою. Змінювалися його змістове наповнення, поліграфічне оформлення і видавнича база, зростали, знижувались і знов зростали тиражі.

Гортаючи календарі минулих літ, можна простежити не тільки історію цього видання, а й історію України, відчути проблеми сьогодення, побачити, як змінювалась оцінка діяльності історичних осіб, ставлення до одних і тих самих подій у різні періоди існування нашої держави [77, с.3-4].

Виняткового значення календар набув на сучасному етапі національного і культурного відродження України. Його сторінки розкривають багатогранність української історії, культури, вводять до широкого обігу відомості про максимальну кількість подій і персоналій нашого минулого та сучасності. При відборі дат упорядники дотримуються принципу повного охоплення території українських земель в їхньому етнічному та державно - політичному розвитку - від витоків до сучасності, прагнуть висвітлити діяльність самобутніх постатей, які послугувались історичній долі й сьогоденню України [37, с.210].

'Календар знаменних та пам'ятних дат' 2000 року - універсальне довідкове видання, нижче наведено ювілейні історичні події, які випадають на 2000 рік.

Історія України нараховує не одну сотню років але найдавніші и витоки ще потребують детального вивчення. Так чи інакше вже в IX ст. існувала могутня європейська держава Київська Русь, столицею якої вже в той час було місто Київ. Отже, є всі підстави говорити про історичну самобутність українського народу в далекому минулому і про закономірність бажання українців до відновлення своєї державної і національної єдності, яка була втрачена у різний час і за різних обставин. Входячи протягом значного історичного періоду до складу Литви, Польщі, Росії, Румунії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, країна увесь цей час прагнула позбутись колоніальної залежності й вільно розвиватись.

День 22 січня залишиться в історії українського народу святом Соборності та Свободи України. Саме в цей день Директорія Української Народної Республіки затвердила договір стосовно об'єднання українських держав в одну. Він став одним із етапів становлення і розвитку української державності в ряду важливих подій. 'З метою впорядкування відзначення в Україні деяких пам'ятних дат і професійних свят та на підтримку пропозицій громадян, громадських організацій постановляю:

Установити в Україні:

День Соборності та Свободи України, який відзначати щорічно 22 січня…' Указ Президента від 30 грудня 2011 р. [6].

55 років тому (1945) Україна увійшла до складу ООН як член-засновник.

25 квітня 1945 р. українська делегація спільно з представниками 50-ти інших держав узяла участь в урочистому засіданні з нагоди відкриття Конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско.26 червня 1945 р. Україною, яку репрезентував нарком закордонних справ Д. Мануїльський, було підписано Статут ООН, ратифікований 24 жовтня 1945 р.

Шлях України до ООН був непростим. Ще в ході другої світової війни учасники антигітлерівської коаліції звернулись до ідеї створення організації, яка була б своєрідним інструментом впливу на прояви агресії та експансії.

Новий етап членства України в ООН, який розпочався здобуттям нею незалежності, свідчить, що досвід, отриманий у попередні роки, став у нагоді, сприяв утвердженню авторитету нашої країни на міжнародній арені. Україну визнали у світі як впливову державу, яка бере участь у вирішенні актуальних міжнародних проблем. Свідченням цього є факт обрання представника України Геннадія Удовенка на посаду Голови 52-ї сесії Генеральної асамблеї ООН (1998). Його діяльність на цій посаді зосереджувалась на формуванні консенсусу серед членів ООН щодо шляхів вирішення пріоритетних питань і була направлена на подальше зміцнення міжнародною авторитету України, обстоювання її інтересів як в ООН, та і на двосторонньому рівні. Україну як незалежну державу визнали понад 150 країн світу.

'Календар знаменних та пам'ятних дат' 2001 року нагадує про пам'ятну дату 135-річчя від дня народження М.С. Грушевського. В історії української науки і культури кінця XIX - першої третини ХХ ст. одне з найпочесніших місць по праву належить Михайлу Сергійовичу Грушевському - видатному вченому та людині широкої ерудиції. Володіючи енциклопедичними науковими знаннями, здатністю всебічно аналізувати і в художній формі відтворювати історичні процеси, він виявив себе в багатьох галузях знань: історії, археографії, літературознавстві та ін. Але насамперед М.С. Грушевський - це визначний історик і патріот свого народу, який створив перше найповніше, узагальнююче дослідженні з історії України від найдавніших часів до другої половини XVII ст. Наукова концепція М.С. Грушевського ґрунтується на органічній єдності високого професіоналізму викладу матеріалів, глибоких знаннях літератури і джерел та оригінальності їх трактування [60, с.248-249].

М.С. Грушевський є автором близько 2 тис. друкованих праць з різних галузей наукових знань. Безумовно, не всі праці вченого рівноцінні за характером, змістом, глибиною викладу матеріалу. Серед них були роботи суто наукового характеру, фундаментальний твір 'Історія України - Руси' і науково-популярні розвідки,рецензії та публіцистика. Історія України-Руси досить загальновідома робота, автор у передмові зазначає: 'Ся книга в новім виданню виходить значно обновленою. Богато додано нового против попереднїх, а й деякі давнїйші сторінки заново написані для сього видання. З формального боку зроблено ту переміну, що ще більше матеріалу з приміток після тексту перенесено в нотки під текст; пропущено карти, бо вони вже перейшли до популярного видання. Використано новійшу лїтературу, натомість пропущено подекуди меньше важну давнїшу лїтературу щоб не давати книзї занадто розрости ся. Збільшеннє формату також покрило в значній мірі її розширеннє, так що число сторін зросло досить незначно в порівнянню з збільшеннєм змісту. Друк тягнувся довго, і тим поясняється деяка нерівномірність в використованню новійшої лїтератури. Перші глави друковано в р. 1910, тим часом, як в останнїх я міг скористати і з наукових появ 1911 р' [28, с.125-126]. Як учений-історик широких інтересів, що не обмежувався якоюсь однією галуззю історичних знань, М.С. Грушевський глибоко і всебічно розробляв практично всі періоди і проблеми не тільки вітчизняної, а й світової історії.

У 1917-1918 рр. вийшли книги 'Середні віки Європи' та 'Старинна історія. Греко-римський світ'. Цими виданнями Грушевський розпочав цикл книжок, призначених для тих читачів, які хотіли б значно розширити свої знання з історії. Безперечно, найбільший масив наукового доробку вченого присвячений політичній та духовній історії України. Незважаючи на дискусійність або застарілість окремих оцінок історичних подій наукова спадщина М.С. Грушевського (насамперед 'Історія України-Русі') має непересічне значення. Вчений переконливо показав, що український народ пройшов довгий, складний і самобутній історичний шлях, вистраждав право на свої мову, етнічну культуру, державність.

'Календар знаменних та пам'ятних дат' містить ряд важливих історичних подій, які для історії України мають велике значення. 'Календар знаменних та пам'ятних дат' 2006 року містить інформацію про те, що 10-15 січня виповнилося 180 років від час повстання декабристів Чернігівського полку. Збройний виступ, підготований Південним товариством декабристів в Україні 10-15 січня 1826 року проти царського режиму. Повстання очолили підполковник С. Муравйов-Апостол, командир батальйону Чернігівського полку і М. Бестужев-Рюмін; найактивнішими учасниками були військовики з Товариства об'єднаних слов'ян (П. і А. Борисови, Сухінов Іван Іванович), які у вересні 1825 приєдналися до Південного товариства декабристів. Після повстання Чернігівського полку заарештовано й віддано під суд 869 солдат і 5 офіцерів. С. Муравйова-Апостола і Бестужева-Рюміна повішено, близько 100 заслано на каторгу до Сибіру, а Чернігівський 29-й піхотний полк розформовано і переведено в армію.

3 березня виповнюється 140 років заснуванню Київської російської публічної бібліотеки. Нині Національна парламентська бібліотека України. Закон України 'Про бібліотеки і бібліотечну справу ' так визначає статус національної бібліотеки: 'Національна бібліотека України є провідним культурним, освітнім, науково-інформаційним державним закладом, що здійснює функції науково-дослідного, методичного та координаційного центру з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, бере участь у розробленні державної політики в галузі бібліотечної справи та її реалізації.' [1].

Національна Парламентська бібліотека України є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення. Після проголошення незалежності у 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус національної бібліотеки.

Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки - бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня.

Національна парламентська бібліотека знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України. Вона очолює національну бібліотечну систему держави, є методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства. Бере участь у розробці державної політики у галузі бібліотечної справи та її реалізації.

З огляду на нинішню суспільно-політичну ситуацію бібліотека з колосальним за своїм науковим і культурним потенціалом універсальним фондом, сучасною документною та інформаційною базою, фаховим науковим колективом вступає в світовий інформаційний простір, вибудовує нові принципи своєї діяльності в умовах незалежної України, орієнтуючись на формування національного інформаційного ресурсу та організацію його використання.

11 квітня є Міжнародним днем визволення в'язнів фашистських концтаборів і кожного року вноситься в 'Календар знаменних і пам'ятних дат'. В'язні Бухенвальду підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців, і вийшли на волю. Біографії цих людей - це справжні уроки мужності для молодого покоління.

Існує ще ряд свят, які внесено в 'Календар', але це національні свята інших країн. Наприклад, 30 квітня є днем королеви Нідерландів. В цей день країна перетворюється - скрізь вивішуються національні прапори, портрети королеви, звучить музика. Особливо святково буває Гаазі. Цього дня королева Юліана в 'золотий кареті', запряженій парою коней, у супроводі великого кортежу проїжджала по загаченим народом вулицями міста, прямуючи у палац.

Кожного року 26 квітня Україна переживає таку трагедію як Чорнобильська катастрофа. У 2006 році минуло 20 років з того дня, як четвертий реактор Чорнобильської атомної електростанції вибухнув. Викиди в атмосферу значної кількості радіоактивних речовин, забруднення повітря, вод, загроза здоров'ю десятків і сотень тисяч людей - такі результати аварії. Наслідки Чорнобиля ще довго відчуватимуть сучасники і прийдешні покоління [49, с.28-29].

9 травня День Перемоги - свято перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною в роки німецько-радянської війни 1941-1945 років. Початково відзначалося у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу відзначається в Україні, Росії та низці інших країн колишнього СРСР.

22 червня День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. День встановлено в Україні '…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…' згідно з Указом Президента України від 17 листопада 2000 р. [5].

День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи.

Упорядники намагаються уникнути повторів, враховують, чи були ті чи інші події представлені у попередніх випусках. Це не стосується лише двох дат: Дня незалежності України і Дня народження Тараса Шевченка, котрі в 'Календарі' відзначаються щорічно, як найважливіші для нашої історії і сучасності.

В березні відмічено день народження Тараса Григоровича Шевченка. Поява Шевченка - поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму боротьбою за волю. Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу. І дотепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань тут багато.

Шевченко - актуальний завжди: таким він був учора і позавчора, таким буде завтра і післязавтра. Це поет на всі часи поет довіку насущний і завжди злободенний. У тому є і радісні для нас, і сумне. Радісне тому, що і сьогодні нам потрібні його ідеали, його думки, вся глибина і краса його поезії. Сумно тому, що і зараз життя людини не є вільним від тих кривд і болю, що запеклися в стражденному слові Кобзаря.

Як багато говорить його поезія про найгостріші проблеми буття нашого народу: втрата національно-історичної пам'яті, приспання національної самосвідомості, принижена гідності, розбрат і самоїдство, неправда і несправедливість.

Нині ми повертаємо собі національну самобутність саме під знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та і інтернаціоналістом, й не мав він ані краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів.

У зв'язку з 200-річним ювілеєм у 2014 році видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка та популяризації спадщини Великого Кобзаря в Україні Указом Президента України від 11 квітня 2012 р. '…постановляю:

1. Оголосити в Україні 2014 рік Роком Тараса Шевченка.' [7].

24 серпня - День незалежності України. Розпал СРСР був неминучим. Спроба путчистів повернути колесо історії назад закінчилась проголошенням 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України, а 1 грудня цього ж року на всенародному референдумі народ України схвалив це рішення.

Споконвічні сподівання українського народу, його невпинна боротьба за незалежність набули реальної можливості побудови суверенної демократичної соборної держави. Верховною Радою України було прийнято Постанову, яка постановила: 'Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України' [4].

14 жовтня - День українського козацтва. Свято збігається з одним із християнських свят - Покрови Пречистої Богородиці.7серпня 1999 р. Президент України, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

В Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності [49, с.136-138].

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917-1920 рр. Третя - вже в наш час. Наприкінці 80-х рр. XX ст. інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні чинили виникнення козацьких громадських утворень: Козацького земляцтва (1984), що у 1989 р. перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва 'Бойовий гопак' у Львові (1985); Запорізького козацького товариства 'Запорозька Січ' (1990); 'Козацького товариства Київщини' (1990) та ін. Влітку 1990 р. відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків.

До 1995 р. процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті П. Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

І все-таки протягом 1990-2004 рр. українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва у створенні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацькою руху.

Функціонують наукові установи з вивчення українського козацтва: Науково-дослідний інститут Козацтва при Інституті історії України Національної академії наук України (з 1996 р.) та при Запорізькому державному університеті (з 2000 р.), його філії діють у Донецьку, Запоріжжі, Нікополі, Одесі. Проведено наукові конференції: 'Козацькі джерела' в Одесі, 'Сучасна козацька педагогіка' у Києві, 'Проблеми розвитку Українського козацтва як державотворчої інституції' в Черкасах, 'Козацька педагогіка в системі сучасної освіти' в Сумах та ін.

Козацьку культуру відроджують і пропагують професійні та самодіяльні художньо-мистецькі колективи: 'Козацькі забави' (Київ), 'Козак Мамай' (Черкаси), 'Козаки Поділля' (Хмельницький), 'Козацькі шляхи' (Дніпропетровськ), хор Зборівської Січі ім. І. Богуна (Тернопільщина), 'Чорномор' (Одеса), 'Харцизяки' (Донеччина), 'Вітер' (Житомирщина), 'Чумацький шлях' (Черкащина), оркестр Білоцерківської Січі (Київщина), хор Кіцманської Січі (Чернівеччина) та ін. 1997 р. у Києві відбувся Всесвітній фестиваль мистецтв Українського козацтва. З 2000 р. у Тернополі проводяться щорічні всеукраїнські фестивалі-огляди козацької пісні 'Байда', а з 2002-го на теренах Донеччини відбувається Всеукраїнський фестиваль 'Козацькому роду - нема переводу'.

За Статутом Українське козацтво - правонаступник всіх без винятку історичних гілок Українського козацтва, які дотримувалися державницьких засад відновлення незалежності України. Це фактично було підтверджено передачею клейдонів від Українського Вільного козацтва (яке, емігрувавши, з 1923 р. діяло в Німеччині та Австрії, а з 1960 р. - в США) до Генеральної канцелярії Українського козацтва, що відбулася у серпні 1996 р. Сьогодні існують підрозділи Українського козацтва в Австрії, США, Російській Федерації, Австралії, Великобританії, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині.

Відродження та подальший розвиток Українського козацтва можливі лише за його активної діяльності. Зовнішнє і, по суті, бутафорське відродження козацтва якихось відчутних наслідків не дасть: у такий спосіб історія може відродитися лише як фарс. Цей процес єдино можливий на ґрунті досягнень сучасного суспільного розвитку, соціальної науки. Лише за таких умов може спрацювати сьогодні на користь нашого народу в рамках чинного законодавства звичаєве право козацтва, і здатні відродитися його могутні за своїм потенціалом історичні, патріотичні, господарські та культурні традиції.

2.3 Питання культурології на сторінках рекомендаційного видання за останні двадцять років

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в незалежній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.

1992 р. Верховна Рада України ухвалила 'Основи законодавства про культуру'. Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази.

Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап в становленні культури та науки. Багато письменників, діячів культури і мистецтва 'засвітилися' на сторінках газет, в різноманітних громадських організаціях, з'являлися на зборах, на конференціях, на різноманітних літературних презентаціях. Вони представляли свої твори, твори своїх наставників та інших, хто 'залишався в тіні'. Щоб охарактеризувати визначні питання культурології звернемось спочатку до 'Календаря знаменних та пам'ятних дат '1996 року видання (Додаток А).2 жовтня виповнилося 90 років від дня народження І.П. Багряного (Лозов'ягіна). Великий майстер літератури, який у своєму житті і боротьбі за ідеали використав весь свій талант, всі засоби: як поет, як прозаїк, як художник - митець, як драматург, як неперевершений журналіст і політик. Цензура охрестила його 'співцем куркульської ідеології'. Неодноразово був заарештований, проте навіть у роки поневірянь письменник не полишав літературної творчості. Відомі його праці романи 'Тигролови', 'Людина біжить над прірвою', збірка 'Золотий бумеранг'. Нині в Україну повертаються архіви письменника,щ обули розпорошені по різних сховищах Німеччини та США. 1995 р. У Харкові за ініціативи та сприяння Фундації імені Івана Багряного, створено громадський комітет Року І. Багряного [15, с.16].

6 жовтня виповнилося 120-річчя від дня народження С.О. Єфремова. Один з найвидатніших діячів українського національного відродження. Його діяльність була різноманітною й багатогранною: блискучий публіцист, журналіст, редактор, видавець, політичний і громадський діяч, літературний критик, вчений-академік, автор численних статтей, монографій, і славнозвісної праці 'Історії українського письменства'.

Важко переоцінити зроблене ним у 'науковому відкритті' рідного письменства: дбайливе збирання, кваліфіковане літературне видання творів, осмислення оригінальності і значимості внеску того чи іншого письменника у розвиток української літератури, визначення їх особливостей, місця і ролі в суспільстві.

Єфремов був одним iз найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Важливою роботою Єфремова як історика і теоретика літератури стала 'Історія українського письменства' в двох томах (1924).

Ця праця викликала свого часу і викликає до сьогодні різні критичні судження, насамперед за обраний ученим критерій аналізу й оцінки українських літературних явищ, починаючи від фольклору й закінчуючи творами, що написані 1923 року. Свій критерій Єфремов сформулював так: історія літератури - це історія ідей. Українська література, на думку вченого, утверджувала три основні ідеї: ідея свободи людини, національно-визвольна ідея, ідея народності в змісті й формі.

17 жовтня виповнилося 60-річчя від дня народження І.Ф. Драча - відомого українського поета, громадського діяча. Іван Драч - неоднозначна фігура українського культурного простору. В літературі доби 'шістдесятників' його поезія свого часу наробила чимало шуму. В кінематографі саме на сценарії Драча було створено низку справді культових фільмів - 'Пропала грамота', 'Криниця для спраглих', 'Камінний хрест'. Постать Івана Драча в нашій історії стоїть поруч з письменниками, які були не лише пророками, а й творцями української державності.

У жовтні виповнилося 400 років з часу проголошення Берестейської церковної унії, події суперечливої, неоднозначної в наслідках як у сфері церковного, так і національного життя в цілому. Основна ідея - об'єднати церкви, стала на жаль драмою роз'єднання, виникнення нових церковних інституцій. Становище української церкви спричинилося двома основними факторами внутрішнього і зовнішнього характеру: відсутністю власної держави, що була б зацікавлена у своїй церкві і загальним занепадом Східної Православної церкви. Із самого початку частина православного духовенства відкинула унію. Уніати ж - проголосивши унію, визнали владу римського папи, прийняли основні догмати католицької церкви, зберігши, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою. Сьогодні питання об'єднання Католицької і Православної церкви знову набуло актуальності [15, с.36-38].

Україна є багатонаціональною полі конфесійною державою. За умов становлення власної державності відкрилися сприятливі можливості для діалогу і співпраці на користь української спільноти.

1 листопада виповнилося 135 років від дня народження Дніпрової Чайки псевдонім Людмили Олексіївни Березіної. Ім'я Дніпрової Чайки нині знайоме переважно українським літературознавцям. Між тим вона була талановитою і досить відомою поетесою, прозаїком, драматургом, громадською діячкою. Глибоке знання народної творчості і музики допомогли Дніпровій Чайці оволодіти технікою написання поезій у прозі, творів для дітей. Творчість Дніпрової Чайки посідає помітне місце в Українському історико-літературному процесі кінця XIX - початку XX століття. Неоціненний її внесок в українську фольклористику.

21 листопада занесено в 'Календар знаменних та пам'ятних дат' як Собор Архістратига Михаїла. Цей день є головним із свят на честь Ангелів небесних. Він присвячений Архістратигу Михаїлу, який очолює небесне Воїнство. За стародавніми переказами, колись світліший від усіх духів небесних Люцифер впав у самолюбство, гордість і злобу й спокусив багатьох інших духів. Тоді Архангел Михаїл, зібравши військо благочестивих Ангелів, оголосив йому війну. І спинений був 'змій великий, вуж стародавній і окинений він був додолу, а з ним і його ангели були скинені. І вже не знайшлось їм місця на небі'.

23 листопада відбулась така знаменна дата як 105-річчя від дня народження Ф.Л. Ернста. Федір Людвігович Ернст - відомий український мистецтвознавець і музеєзнавець. Він став однією з численних жертв необґрунтованих сталінських репресій. Ім'я цього митця завжди сяятиме серед імен тих, хто розвивав художню культуру українського народу, віддавав свій яскравий талант його духовному розвитку. У 1991 році сумчани провели наукову конференцію 'Північне Лівобережжя та його культура XVIII - XX століть' присвячену 100-річчю від дня народження вченого. У м. Глухові на будинку колишньої чоловічої гімназії, де Ф. Ернст навчався, встановлено меморіальну дошку.

'Календар знаменних та пам'ятних дат '2004 року має певний перелік важливих ювілейних дат.

23 квітня відбулось 440 - річчя від дня народження Уїльяма Шекспіра.

Одним із найвизначніших літературних досягнень епохи Відродження по праву вважається творчість Уїльяма Шекспіра. Він - один із титанів, народжених цією епохою. Його твори з найбільшою силою відобразили її особливості, її прогресивність й протиріччя, що особливо своєрідно й гостро постали саме в Англії. Творчість Шекспіра не лише надбання минулого, вона не вкривається пилом сторіч, не втрачає своєї живої краси і сили впливу й донині. Шекспірівські образи з їх багатим внутрішнім життям, пристрастями глибиною почуттів і думок знаходять гарячий відгук у сучасного читача і глядача. Немає такого куточка на Землі, де б не знали творів Шекспіра. Любов і загибель Ромео і Джульєтти, сумніви та трагедія Гамлета, страждання Ліра - усе це глибоко хвилює сучасників.

Шекспір ставив у своїх творах такі великі й важливі питання, що виходили за межі його часу й переходили до наступних поколінь. Глибше від усі своїх попередників він зазирнув у внутрішній світ людини, відтворив її страждання, вади, що неминуче народжуються і зростають на ґрунті суспільного ладу, при якому мірою цінності людини служать титули і золото. Творчість геніального англійського драматурга назавжди стала неоціненним надбанням усього передового людства.

Кожного року на честь відомого драматурга в тихому англійському місті Стратфорд-на-Ейвоні під звуки фанфар на високих щоглах підіймаються прапори держав, посольства і місії яких акредитовані в Лондоні, - народи світу святкують день народження великого драматурга, 'короля драматичних поетів' Уїльяма Шекспіра. Представники їх нескінченною процесією проходять через місто до скромної могили поета, щоб вкрити її вінками й букетами квітів. У Королівському шекспірівському театрі проходять фестивалі його п'єс, влаштовуються конференції, присвячені творчості великого драматурга, в яких беруть участь видатні вчені всього світу. Маленький Стратфорд щороку відвідують десятки тисяч туристів. Вони приїздять сюди, щоб хоч мить побути з Шекспіром, подихати повітрям, яким дихав він, відвідати скромний будиночок, в якому він народився, посидіти на березі тихої, задумливої річки Ейвон, де колись сидів великий поет.

26 квітня 110 - річчя від дня народження Б.О. Навроцького. Його праці й дослідження поряд з роботами таких учених, як І. Айзеншток, Д. Багалій, О. Дорошкевич, М. Новицький, М. Плевако, П. Филипович, Б. Якубовський сприяли тому, що шевченкознавство в кінці 20-х - на початку 30-х років вийшло на плідний шлях розвитку. Написані в стилі кращих академічних традицій, вони не втратили наукової цінності і в наші дні. Борис Олексійович Навроцький належить до тих талановитих і чесних науковців, життя яких трагічно обірвалося внаслідок кривавого сталінського терору [26, с.16-18].

Наукові інтереси Б. Навроцького охоплювали широкий спектр проблем філології та мистецтвознавства. Об'єктом дослідження молодого вченого були західноєвропейська література, українська й російська мови, а також теорія музики.

Стилістика шевченкової поеми, вважав Б. Навроцький, коріниться в народній творчості. Звідси й висновок: 'Гайдамаки' Шевченкові по лінії культу славної минувшини України й властивих йому стилістичних форм виявлення зв'язуються безпосередньо з творчістю попередників Шевченка в історії української літератури Маркевича й Метлинського та з народнопісенною традицією.

21 травня 75-річчя від дня народження Е.П. Миська. За масштабом обдарування, за широтою і багатогранністю творчого діапазону, високим професіоналізмом Е. Мисько належить до видатних українських скульпторів другої половини XX ст. В його творах глибоко й містко втілилися типові риси часу. Утвердження власного бачення людини й світу, прагнення виразної й органічної пластичної форми, сповненої внутрішньої енергії - характерні риси почерку.

Еммануїл Мисько - особистість, яка своєю мистецькою поставою, творчим пошуком з'єднувала наш час з попередньою епохою (Кульчицька, Севера, Монастирський, Федюк), скеровувала свій мудрий погляд до творчого обрію новітніх поколінь, яким судилося увійти в мистецький простір XXI ст. з модерними гуманістичними поглядами про призначення національного мистецтва в молодій незалежній державі [16, с.66].

Еммануїл Мисько умів показати не лише індивідуальну непроникність людини, а й відчути сенс її життя, печатку часу на ньому. Серед його творів є воістину портрети-біографії. Такий, створений майже п'ятдесят років тому, 'Портрет художниці О. Кульчицької' (1957-1960). Благородні відтінки теплого дерева, модельованого з проникливою майстерністю, напрочуд вдало співвідносяться з душевною шляхетністю і спокоєм високого духу старої художниці. Образ людини творчості тут глибоко психологічний. У рисах немов освітленого роками обличчя, у заглибленні погляду, у стані довгої задуми скульптор органічно передає допитливість розуму і вразливість душі Майстрині, водночас по-біблійному мудрої й дитинно природної у своєму ставленні до навколишнього світу. Аспекти складної, сильної натури відчутні.

Еммануїл Мисько умів бачити красу у звичайному. Людське обличчя моделювалося ним то пристрасно й експресивно, то проникливо й ніжно. Органічно відчуваючи натуру, 'закохуючись' в неї, скульптор творив натхненний образ.

22 травня 145-річчя від дня народження Артура Конан Дойля. Його перу належить чимало творів найрізноманітніших жанрів: історичні романи, повісті, оповідання, п'єси, наукова фантастика, хроніки, есе, вірші, публіцистичні статті.

Відомий нині всьому світу Шерлок Холмс зобов'язаний своїм народженням перу Артура Конан Дойля. Заради справедливості необхідно також зауважити, що Шерлок Холмс не залишився в боргу і щедро віддячив своєму творцеві: він зробив його знаменитим. Феномен Шерлока Холмса полягає в тому, що він сприймається як людина, котра існувала насправді. Вартість творів Конан Дойля безперечна: письменник залишився серед живих постатей красного письменництва. Для розуміння принципів Конан Дойля як письменника важлива і неодноразово повторена на сторінках його оповідань думка про те, що 'життя незрівнянно примхливіше за все, що здатна творити людська уява'. Конан Дойль був реалістом, як і його герої, але реалістом з багатою уявою і фантазією, з жадібним інтересом до подробиць життя [16, с.85].

28 травня - День прикордонника. Відзначаючи професійне свято 'День прикордонника', український народ віддає данину шани всім поколінням воїнів, хто мужньо і самовіддано боронив країну в роки Великої Вітчизняної війни, примножував справу у мирні дні, хто нині забезпечує територіальну цілісність і суверенітет України, недоторканість її державних кордонів.

На сучасному етапі, коли міжнародний тероризм кинув виклик усьому світовому співтовариству, а нелегальна міграція, контрабанда зброї та наркотиків, інша протиправна діяльність на кордоні набувають загрозливих розмірів, прикордонні війська мають особливе значення. Вони є важливою ланкою в системі зміцнення національної безпеки, захисту політичних, економічних і військових інтересів держави.

1991 року незалежна Україна створила власні прикордонні війська, які на сьогодні є цілком потужною, боєздатною структурою і мають у своєму складі всі необхідні сили та засоби для забезпечення надійної охорони державних кордонів. Зміцнюється авторитет прикордонників і сьогодні вони громадськістю сприймаються як високоосвічені спеціалісти, вартові державних інтересів.

Осягаючи шлях, пройдений прикордонниками України, є всі підстави сказати, що вони витримали іспити на організованість, професіоналізм, громадянську гідність. їхня самовіддана праця задля добра і благополуччя нашої держави зміцнює економічний потенціал України, є надійним гарантом національної безпеки суверенної країни.

30 травня - День хіміка. Кожного року в останню неділю травня наша держава відзначає професійне свято працівників хімічного комплексу України - День хіміка.

Хімічна галузь є важливою складовою національної економіки і тісно пов'язана з усіма сферами діяльності суспільства. Її динамічне відродження сприяє підвищенню якості життя наших співвітчизників, наближаючи його до рівня розвинутих країн, та істотному зміцненню позиції держави, її авторитету і ролі в міжнародному співтоваристві [48, с.96].

19 червня виповнюється 80-річчя від дня народження В.В. Бикова. Народним письменник Білорусі Василь Биков увійшов до світу літератури разом із тими митцями, які творили пісню світового мистецтва на честь Людини, Добра і Справедливості. Його талант щиро шанується багатьма українськими читачами. Справжнім відкриттям Бикова стали мистецькі знахідки у створенні національного характеру, який уособлює втілення народного ідеалу, народної душі, чистого сумління. Це особливо помітно в повістях 'У тумані' (1987) та 'Облава', де елементи родинного досвіду точніше елементів біографії батька письменника, а головні герої носять імена матері та діда. В повісті 'У тумані' чудово виписано символи сімейного тепла, які контрастують із жорстокими обставинами воєнної дійсності Все більше В. Биков приділяє уваги описам природи Білорусі, що свідчить про його зростаючу заглибленість у сферу національного буття [100, с.57-62].

Поряд з основною письменницькою діяльністю митець плідно працював також у жанрах публіцистики та літературної критики. Найактивніший період його публіцистичної діяльності припадає на кінець 80-х - початок 90-х років минулого сторіччя. Він писав статті, дослідження, давав інтерв'ю. Сьогодні, в XXI сторіччі, його твори як пам'ять про війну, про всіх, хто пройшов її дорогами, пробуджують у людях потребу духовності и людяності, утверджують високі норми і критерії, виношені, закріплені фронтовим досвідом, що не визнавав компромісів зі зрадництвом.

20 червня 170-річчя від дня народження О.М. Лазаревського. У часи, коли, залежно від політичної кон'юнктури, одні історичні постаті возвеличувалися, а інші паплюжилися, особливого значення набували праці серйозних дослідників, завдяки яким вдавалося і вдається нині дотримуватися історичної об'єктивності. Одним із таких учених був Олександр Матвійович Лазаревський, який посідає почесне місце у п'ятірці видатних представників української історіографії XIX - початку XX ст., в товаристві Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Ореста Левицького і Михайла Грушевського. Упродовж життя О.М. Лазаревський зібрав цінну колекцію старовинних книг і рукописів з історії України, які в 1901 р. передав бібліотеці Київського університету. Зібрання, в якому налічуються десятки тисяч справ, зберігаються нині в рукописному відділі Національної бібліотеки ім. В.П. Вернадського НАН України. Частину матеріалів учений встиг використати у своїх друкованих працях. Але велика кількість із них потребують опрацювання і публікацій - обнародування, щоб продовжувати служити справі розвитку історичної науки [95, с.57-58].

23 червня 75-річчя від дня народження Ф.П. Погребенника. Федір Петрович Погребенник - яскрава творча особистість, учений, літературознавець - був провідним науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, головним бібліографом Національної парламентської бібліотеки України, мав звання лауреата Державної премії України ім. Шевченка, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філологічних наук, професора, відомий як дослідник історії українського письменства, фольклору, літературної критики і журналістики, культуролог, автор численних праць про класиків нашої літератури: Т. Шевченка, 1. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської та багатьох інших. Його перу належать цікаві розвідки про письменників діаспори, сотні публікацій у літературних і наукових виданнях України, Польщі, Франції, Румунії, Великобританії, десятки підготовлених і споряджених науковим апаратом видань класики (і не лише українською, а й російською, болгарською та іншими мовами), літературно-критичних збірників, солідних монографій [48, с.120].

25 липня виповнилося 170 років від часу заснування дендрологічного парку 'Тростянець' НАН України. Своєрідний еталон садово-паркового мистецтва, вражаюча гармонія загального задуму, святкова урочистість і природність не можуть не схвилювати. В цьому заслуга його творців, які зуміли оцінити можливості природи й досягти неповторного художнього ефекту, використовуючи лише можливості природи.

Сповнений поезії та музики Тростянецький парк є рукотворним пам'ятником його творцям і в першу чергу - Івану Михайловичу Скоропадському (1805-1887) - прямому нащадку рідного брата гетьмана Лівобережної України І.І. Скоропадського.

Оповитий легендами 'Тростянець' Максим Рильський назвав 'живою смарагдовою казкою'.

Отже, при написанні розділу використовувались 'Календарі знаменних та пам'ятних дат' 1996, 2000, 2001, 2004, 2006 років видання. Кожне із цих видань містить значні історичні дати, події економічного, політичного і культурного життя в Україні та за рубежем. До календарів включено інформацію про життя і творчість письменників, художників, вчених, політиків, громадських діячів. Видання підготовлені Національною парламентською бібліотекою України.

Розділ 3. Видання універсальних наукових бібліотек України в системі науково-технічної інформації (на прикладі закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки)

3.1 Історія краю на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат'

Історія Закарпаття є складовою частиною історії України, але має цілий ряд особливостей, які позначилися на економічному, політичному та етнічному розвитку краю. Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в різні часи мало назву 'Угорська Русь', 'Карпатська Русь', 'Руська Крайна', 'Подкарпатська Русь', 'Карпатська Україна', 'Закарпатська Україна', а з 1946 року - Закарпатська область у складі УРСР. Закарпаття було своєрідним містком зв'язків між Сходом і Заходом.

Історичний процес, його хід зумовлений об'єктивною закономірністю розвитку суспільства, історичний процес ніколи не проходить одноманітно по всій території. Без врахування місцевих особливостей історичний процес буде сплощеним і неповним. Конкретна історія краю багатша ніж загальна схема. Без вивчення місцевої історії історичні дослідження будуть виглядати абстрактно і бездоказово. Богословський вважав: 'Місцеві розвідки - ґрунт історичних досліджень' [106, с.133]. Вивчення місцевої історії допомагає, а іноді і виправляє раніше зроблені висновки теорії та практики. Вивчення конкретного дає можливість історії як науці розкрити певні закономірності, водночас, ці закономірності, які зумовлюють країну в цілому, врешті-решт в головному визначають розвиток краю. Неодмінною умовою успішних досліджень є оптимальне поєднання вивчення місцевого та загального матеріалу.

Історична наука прагне виявити закономірності історичного процесу.

'Календар краєзнавчих пам'ятних дат ' видається Закарпатською обласною універсальною бібліотекою з 1977 року, в розширеному варіанті - з біографічними матеріалами - з 2003 року. Видання надає довідковий матеріал про важливі події з історії області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, які життям і діяльністю пов'язані з Закарпаттям. Для аналізу використаємо 'Календарі краєзнавчих дат ' 2011-2012 року видання.

'Календар краєзнавчих пам'ятних дат ' 2011 містить наступні важливі ювілейні дати, поєднується вторинна інформація з первинної яка представлена текстами найбільш значущих публікацій з газет, журналів, або уривками з книг.

22 січня виповнилося 65-річчя від дня утворення Закарпатської області. 22 cічня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР створено Закарпатську область. Її територія об'єдналася в окрему адміністративну одиницю відносно нещодавно - 1919 р., коли ця земля стала Підкарпаторуським краєм у складі Чехословацької республіки. До того як єдиної адміністративно-територіальної одиниці нас не існувало. До речі, того ж таки 1919 р. у Хусті відбувся з'їзд, де практично одноголосно проголосували за входження нашого краю до соборної України. Але реалізувати тоді таке рішення не вдалося. 1939 р. тут на дещо урізаній території було проголошено навіть незалежну державу Карпатську Україну. Возз'єднатися же з великою Україною вдалося тільки 1945 р. Тоді же для вирішення якраз усіх проблем, пов'язаних з возз'єднанням, було створено унікальне перехідне державне утворення. Це була Закарпатська Україна зі своїм урядом з 17 місцевих діячів під назвою Народна Рада. Вона була ліквідована лише з утворенням уніфікованої Закарпатської області [106, с.87-88].

Отже, Закарпаття - єдина область України, яка упродовж ХХ ст. двічі хоч і на недовгий час проголошувала свою державність. Це пов'язано перш за все з унікальним геополітичним положенням, адже це єдина в Україні область, що межує одразу з чотирма країнами. Цим зумовлено і нинішній розвиток Закарпаття як перш за все регіону транскордонного співробітництва.

Література про Закарпатську область налічує вже з десять тисяч томів (не рахуючи періодики). Вона обліковується Закарпатською обласною універсальною науковою бібліотекою, яка вже видала близько 150 покажчиків. Щокварталу виходять покажчики 'Закарпаття на сторінках преси', де обліковуються статті із понад сотні газетно-журнальних видань - районних, обласних, всеукраїнських. Від 1977 р. бібліотека видає 'Календар краєзнавчих пам'ятних дат'. З 2003 р. бібліотека видає і покажчик 'Книга Закарпаття', наразі вийшло сім річників, де обліковуються усі книжки місцевих видавництв (а також книжки, видані поза межами області, але присвячені даному краєві), які надійшли до фондів бібліотеки.

1 лютого виповнилося 100-річчя від дня народження одного з організаторів Підкарпатського Союзу Молодих (ПСМ), борця антифашистського Руху Опору (1911-1976) Василя Юрійовича Куруца. У 1935 р. у молодіжному революційному русі Закарпаття назрівали істотні зміни. У відповідності з директивами VІІ конгресу Комінтерну були прийняті рішення про перебудову комуністичних молодіжних спілок у масові антифашистські і демократичні організації.8 грудня 1935 р. на крайовій конференції в Мукачеві делегат конгресу молодіжного інтернаціоналу в Москві (вересень-жовтень 1935 р.) від молоді Закарпаття Михайло Гаджега наголошував: 'Для того, щоб молодь Підкарпаття виборола краще життя, їй треба витворити нову, непартійну організацію молоді, до котрої зорганізувалося б усе молоде покоління' [33, с. 205-207]. Делегати конференції дійшли висновку, що попередня праця серед юнацтва не була до статньою, і тому треба створювати нову, масовішу організацію, яка успішно вела би боротьбу за всі домагання молоді. Разом з Й. Гавелкою, М. Смутком, Д. Тарахоничем, М. Гаджегою та іншими Василь Куруц - на передньому краї боротьби за нову молодіжну організацію, яку запропоновано назвати Підкарпатським Союзом Молодих. Її установчі збори відбулися в Мукачеві 13 листопада 1936 р. Головою ПСМ був обраний В. Куруц, секретарем - М. Гаджега. У зв'язку з цим В. Куруц часто виступає на мітингах, зборах і маніфестаціях.

13 березня виповнилося 270-річчя від дня народження Йосифа ІІ Габсбурга цісаря-реформатора Австрійської імперії. Його приїзди мали вирішальний вплив на місто Ужгород і весь край. Одним із найвизначніших реформаторських документів Йосифа ІІ став його толерантний маніфест (патент), виданий в жовтні 1781 р. Ним було зрівняно у правах усі конфесії на території монархії (лютеранську, кальвіністську, греко-католицьку, православну) з католицькою, це був небувалий крок у тогочасній Європі. Віруючі всіх церков могли вільно розпоряджатися із своїм маєтком, одержувати університетські дипломи, працювати в державних установах, служити в армії [69, с.85-87].

'Календар краєзнавчих пам'ятних дат ' 2012 рік охоплює певний ряд визначних подій.

23 вересня відбудеться 70 років від дня Кортеліської трагедії (1942). У серпні 1942 р. фашисти провели каральну акцію в Кортелісах, розстріляли родичів партизанів. А 21-23 вересня 1942 р. рота німецького поліцейського полку провела каральну операцію під кодовою назвою 'Трикутник'. Метою операції було повне винищення населених пунктів в трикутнику сіл Борки і Заболоття (Білорусія) та Кортеліси (Волинь).

Спочатку були винищені білоруські села, а 22 вересня фашисти щільним кільцем оточили село Кортеліси і 20 хуторів Ратнівського району.23 вересня почалися розстріли. Операцію проводила рота 'Нюрнберг' і поліцейські гарнізони Кортеліс та Ратного. Майже всі жителі Кортеліс та довколишніх хуторів були знищені. В 7-ми могилах було захоронено 2800 осіб різного віку і статі. Живими залишилися лише ті, котрим вдалося втекти, і також ті, хто знаходився в партизанах або в цей день був відсутній у селі. Після війни село Кортеліси почало відновлюватися. У 1979 р. в селі був відкритий монументальний меморіальний комплекс з увічнення пам'яті жертв фашизму - розстріляних односельчан та жителів довколишніх хуторів. Село відбудувалося ошатними хатами, загальноосвітньою школою, соціально-побутовими й культосвітніми закладами. Про те, що відбувалося в Кортелісах у далекі воєнні роки, розповідається в музеї історії села [93, с.37].

10 жовтня відбудеться 120 років від дня народження Й.Н. Бєлих (1892-1959) - Героя Радянського Союзу. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. Воював проти німецької армії на Південному, Південно-Західному, Західному, Воронежському та Першому Українському фронтах. Впродовж Другої світової війни Йосип Бєлих був тричі важко поранений. За бойові заслуги нагороджений трьома орденами Леніна, трьома орденами Червоного прапора, орденом Суворова, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями.27 червня 1945 р. заступнику командира 2-ї гвардійської Кримської двічі Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії імені Ради Народних Комісарів УРСР полковнику Йосипу Бєлих було присвоєно звання Героя Радянського Союзу [107, с.78].

14 жовтня відбудеться 70 років від часу створення УПА на Волині (1942). Перші загони під назвою УПА-'Поліська Січ' створив у серпні 1941 р. отаман Тарас Бульба-Боровець, який оголосив себе представником уряду УНР в екзилі. Вони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських частин. У листопаді 1941 р. Німецька окупаційна влада змусила Бульбу ліквідувати УПА - 'Поліську Січ'. Після цього отаман з частиною своїх людей перейшов у підпілля і створив нову повстанську формацію - спершу під тією самою назвою, а з липня 1943 р. відому як Українська Народно-Революційна Армія. Її метою стала боротьба проти німецьких військових частин і червоних партизан. Перші відділи УПА постали, як вважається, у жовтні 1942 р. Це були дві сотні на чолі з відомими членами ОУН (б) Сергієм Качинським (Остапом) та Іваном Перегійняком (Довбешкою-Коробкою). Пізніше постановою Української Головної Визвольної Ради, підпільного українського уряду, сформованого з ініціативи ОУН (б), від 30 травня 1947 р. 'днем постання Української Повстанчої Армії' визнавалося 14 жовтня 1942 р., що 'збігається з історичним козацьким святом Покрови'.

5 березня 1950 р. в селі Білогорща поблизу Львова загинув Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич. Депортації місцевого населення, терор з боку НКВС та так званих 'истребительных батальонов' виснажили людські ресурси повстанської армії. Із створенням колгоспів і зубожінням селян загострилася проблема харчування. Також гостро відчувалася нестача зброї. Після того, як 23 травня 1954 р. співробітники КДБ захопили в полон останнього Головного командира УПА Василя Кука (Василя Коваля), повстанська армія припинила своє існування як організована структура. Проте, згідно з сучасними дослідженнями науковців, останній бій за участю упівців відбувся в Карпатських горах аж у 1961 р. [107, с.124-125].

В грудні цього року виповниться 725 років від часу першої писемної згадки про м. Любомль, тепер районний центр Волинської області (1287). Місто знаходилося на перехресті торгових шляхів з Володимира на Брест і з Холма на Волинь. Перша літописна згадка про місто - у 1287 р. в Галицько-Волинському літописі. Тоді описуються події, пов'язані з життям князя Володимира Васильковича, племінника короля Данила Галицького. Місто, будучи адміністративним центром і резиденцією князя, завдяки останньому було добре укріплене і розбудоване. Мешканці вже тоді займалися ремеслами, кували мідні двері, виготовляли ювелірні вироби. Князь Володимир Василькович побудував у Любомлі муровану церкву Святого Георгія. Будучи книжником і філософом, князь щедро обдарував церкву іконами, книгами і подарував дзвони дивного звуку, 'таких ото не було по усій землі'. За Галицько-Волинським літописом, князь сам переписував книги, і у Любомлі на той час була найбільша бібліотека на Західній Україні. В цьому місті він і помер у 1288 р. Після розпаду Волинсько-Галицької держави Любомль у 1366 р. відійшов до Польщі, перебуваючи в складі Холмської землі до 1795 р [12, с.65-66].

Любомль є батьківщиною багатьох відомих людей. У 1532 р. в місті народилися відомий домініканський теолог Северин Любомльчик, народна артистка СРСР Наталія Ужвій (1898). Уродженцями Любомля також є відомий лікар-науковець, професор М.Ф. Бохон, професор-філолог Н.І. Букатевич, художник М.П. Букатевич, народний артист України Святослав Пікульський, письменниця Лариса Черкашина, поет Ростислав Братунь, голова Спілки бджільників Польщі професор Р. Костецький та ін.

Місто Любомль - одне з районних міст України, відоме за багатьма історичними подіями, має свою славну історію.

У 2012 році виповниться 250 років від часу спорудження церкви Св. Покрови у с. Городині, тепер Рожищенського району (1762). Перша писемна згадка про село Городині належить до 1778 р. Назва села тлумачиться по-різному, за більшістю версій вона могла походити від багаточисленних ділянок земельних угідь, які використовувалися для вирощування городніх культур.

На околиці села у 1762 р. була побудована церква, освячена на честь Святої Покрови. Впродовж усіх років свого існування церква не перебудовувалася. Храм належить до поширеного типу українських культових споруд з підвищеним середнім об'ємом, який представлений на Волині у різноманітних варіантах багаточисельною групою пам'яток.

У 1962 р. Покровська церква с. Городині була знята з реєстрації, у ній припинилися богослужіння майже на 30 років. У 1989 р. Храм відновив свою діяльність [65, с.118].

Покровська церква і дзвіниця - пам'ятки архітектури національного значення.

125 від часу спорудження церкви Ризоположення у с. Менчичі, тепер Іваничівського району (1887). Перша згадка про село Менчичі зустрічається в літописі під 1545 р. При описі Володимирського замку згадується поселення Менчичі, яке йому належало. Своєрідну назву села пов'язують з польським словом 'мука'. За легендою, на місці села катували (мучили) козаків - борців з польською владою. На місці їх поховання згодом насипали курган, на якому побудували церкву. Про стару церкву сьогодні нагадує пам'ятний хрест на місці її престолу. Переповідають, що простояла вона недовго і згоріла від удару блискавки. Теперішню церкву Положення риз Пресвятої Богородиці у Влахерні збудували у 1887 р. у центрі села. Храм збудований на природному підвищенні, завдяки чому церковний дзвін чути у навколишніх селах. Церква з дзвіницею невелика, дерев'яна.

100 років від часу спорудження Миколаївської церкви у смт Локачі 1912). Вперше про Локачі згадується у грамоті князів Четвертинських, складеній 12 травня 1542 р. В ній ідеться про продаж містечка Локачі князеві Сангушкові. Згодом воно переходить у володіння князів Чарторийських. Наприкінці ХVІ століття Локачі - власність князя О. Пронського. Свято-Миколаївська церква збудована в Локачах у 1911-1913 рр. на честь 300-ліття династії Романових. На основі архівних документів та розповідей старожилів зроблено список священиків, котрі служили в Миколаївському храмі. Це: Ігнатій Новосидський - 1870, Олексій Хоменко - 1904-1911, Отченашенко - 1922-1924, Сайдановський - 1924-1930, Бушма - 1930-1940, Сидор Шпак - 1940-1943, Євлогій Вознюк - 1943-1949, Феодосій Матвійчук - 1949-1953, Олександр Войтюк - 1953-1985, Анатолій Собуцький - 1985-2001, Василь Плескун - 1993-1999, Сергій Сірий - з 1999 року [65, с.116-118].

3.2 Культурологічні аспекти на сторінках означених 'Календарів знаменних та пам'ятних дат' та їх значення

Закарпаття - це край, в якому народились і творили велика кількість вчених, художників, письменників, майстрів сцени, громадських діячів та інших великих людей,що прославили край.

'Календар знаменних та пам'ятних дат ' 2011 вміщує наступні дати і ювілеї видатних діячів.

14 січня виповнилося 50-річчя з дня народження Василя Юрійовича Керецмана. Вчений-історик, краєзнавець, державознавець та педагог вищої школи, досліджував здобутки історичного краєзнавства на Закарпатті в ХІХ - 30-х рр. ХХ ст. З цією метою багато часу провів у архівних установах, передусім у Державному архіві Закарпатської області. Крім того, ґрунтовно опрацював історико-краєзнавчі студії професійних вчених та аматорів вказаного періоду. Усе це дало йому можливість показати особливості досліджуваного процесу на різних етапах історичного розвитку краю, вирізнити внесок культурно-освітніх товариств ('Просвіта', 'Етнографічне товариство', 'Музейне товариство ім. Т. Легоцького') та друкованих видань ('Науковий збірник товариства 'Просвіта', 'Підкарпатська Русь', 'Наш родний край', 'Карпатский свет' та ін.) у розвиток краєзнавства. Результати наукових пошуків він апробував, беручи участь у роботі наукових конференцій та публікував у статтях, повідомленнях, тезах доповідей. А 30 травня 1995 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: 'Історичне краєзнавство на Закарпатті початку ХІХ - 30 - х рр. ХХ ст.', що одержала схвальні оцінки вітчизняних фахівців [91, с.435].

24 січня виповнилося 120-річчя від дня народження Михайла Андрійовича Рощахівського - композитора, диригента, співака, фольклориста, педагога та музично-громадського діяча. Михайло Андрійович Рощахівський (псевдоніми: Емер або М. Р.) - яскравий музикант, який більшу частину свого життя присвятив Закарпаттю. Багато часу був першопрохідцем: один із перших світських композиторів з професійною освітою; перший хормейстер хору 'Руського театру'; засновник перших руських хорів з місцевої молоді, один із перших професійних збирачів музичного фольклору; автор першої на Закарпатті музично-фольклорної збірки для дітей; авторитетний музикант, котрий в числі найдостойніших був включений до складу Музичної комісії товариства 'Просвіта' [91, с.435-436]. М.А. Рощахівський стояв біля витоків формування музичної фольклористики Закарпаття. Завдячуючи йому, перші кроки цієї науки опиралися на наукові позиції К. Квітки, а потім і Ф. Колесси. Він обирає недосліджені території, здійснює перші музично - етнографічні нотування закарпатської Гуцульщини, Мараморощини та межилаборської Лемківщини (найзахідніша територія Закарпаття, нині - Східна Словаччина). Вперше в краї занотовує такі реліктові жанри, як обжинкові ладкання та колядки-жеканки, започатковує Нотний відділ Крайового Архіву подкарпаторуської народної пісні (1926) та розпочинає музично-етнографічне обстеження закарпатських сіл. Його два рукописних збірники 20-х рр.: 'Пісні подкарпатських русинов' та 'Мелодії пісень с. Радвань Земплинської жупи' - виявляють народно-музичне багатство краю.

20 лютого виповнилося 120-річчя від дня народження Василя Барвінського. У багатогранній діяльності Василя Барвінського - композитора, піаніста, педагога, організатора музичного життя, - праця музичного критика посідає особливе місце. Усе своє життя Василь Барвінський служив українській музичній культурі. Це був митець європейського світогляду, в чиїх грудях билося палке українське серце [91, с.433-434].

У кожній критичній замітці автор не лише фіксує певну подію, але й дає їй свою фахову оцінку. Він знайомить читачів з новими музичними творами українських та зарубіжних композиторів; висвітлює важливі події концертно-театрального життя краю. Навіть у тих випадках, коли варто розкритикувати, добирає такі слова, щоб нікого не образити і не принизити. В. Барвінський вважав, що в будь-якій ситуації краще перехвалити, ніж морально нищити. Його думки, погляди, оцінки, висловлені у критичних замітках, оглядах, рецензіях, і сьогодні не втратили своєї актуальності: вони не лише розкривають перед сучасним читачем об'єктивну панораму музичного життя Галичини першої половини ХХ ст., але й порушують важливі питання музичної естетики, історії, психології. Публіцистична діяльність була направлена, перш за все на те, щоб сприяти піднесенню професійного рівня музичного мистецтва Галичини і довести цілому світові, що українська культура гідна бути рівноправною серед інших європейських народів.

Від виходу в світ останніх статей В. Барвінського минуло п'ятдесят років, але до сьогоднішнього дня вони зберігаються лише на пожовклих сторінках газет і журналів та у вигляді 'редагованих' цитат у працях дослідників галицької музичної культури. У 2004 р. зусиллями музикознавця В. Грабовського побачила світ перша збірка матеріалів з музично-публіцистичної спадщини В. Барвінського, до якої ввійшли спогади митця про перебування на Радянській Україні у 1928 р., 'Огляд історії української музики', листування з родиною М. Лисенка, анотований список творів композитора тощо.

Музично-критична спадщина Василя Барвінського поступово повертається до нас. Триває робота над підготовкою до друку його музично-критичних статей (упорядники: Р. Мисько-Пасічник, В. Пасічник), яка стане ще одним кроком до повернення імені видатного українського композитора і музичного діяча, заповненням значної прогалини в історії української музичної культури.

28 лютого виповнилося 70-річчя від дня народження Стефана Турчака. Стефан Турчак - унікальна і неповторна особистість. Він прожив лише 50 років, але вписав яскраву сторінку в історію українського оперного та симфонічного виконавського мистецтва.

Секрети мистецьких здобутків С. Турчака - у непересічному таланті, працелюбності, наполегливості, прискіпливості. Він був надзвичайно вимогливим до себе, тому і від інших вимагав самовіддачі, професіоналізму. У листі до М. Колесси зізнавався: 'Скільки треба, то прикладу своїх зусиль, щоб ми всі служили святій музиці. Тут ніякі знайомства, товариші, блати не мають значення. На репетиції всі однакові, а поза репетицією товариші'. Таким його бачили сучасники. Музикознавець М. Черкашина вважала, що С. Турчак був 'наче самою музикою, яка жила у ньому, наповнювала усе його єство. Ідеал досконалого музичного звучання він відчував до найменших деталей, вимагаючи від музикантів його реалізації в кожному виконуваному творі з жорсткою наполегливістю, яка так не відповідала його швидше м'якій натурі лірика. У своїх людських якостях він не був позбавлений звичайних слабкостей - не сварився із владою, любив почесті і славу, не відмовлявся від життєвих вигод і задоволень. Проте, коли справа торкалась музики, тут він ставав вимогливим, безжалісним до себе та інших'.

Яскраве, експресивне мистецтво С. Турчака було гідно оцінене сучасниками; він - народний артист СРСР (1977), Герой Соціалістичної Праці (1988), лауреат Державної премії Української РСР ім. М. Лисенка (1984), Державної премії Української РСР ім. Т. Шевченка (1980), Державної премії Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі (1973).

4 березня виповнилося 60-річчя від дня народження Магдалини Іванівни Белень - Пуглик. В історії образотворчого мистецтва Закарпаття цікавою постаттю є професійний майстер - керамік, художник, педагог, живописець Магдалина Іванівна Белень. Серед колег вона виділяється своєю оригінальністю світобачення і широким діапазоном мистецьких уподобань.

Магдалина Белень у мистецтві Закарпаття впевнено зайняла свої позиції, здобула визнання талановитої авторки, що не обмежує коло своїх інтересів декоративно-ужитковим мистецтвом. Магдалина Белень є учасницею Міжнародного бієнале кераміки в Буенос-Айресі, Аргентина (2003, 2005 рр.). Створила унікальну серію в кераміці і скульптурі малих форм, твори - ідеї вселюдської філософії буття 'Космогонія людства', від символічних знаків раннього неоліту й до початку ХХ століття. Учасниця обласних, республіканських, всесоюзних, міжнародних та всесвітніх виставок з 1972 р., лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі [10, с.42]. Твори художниці зберігаються в художніх музеях України, Грузії, Канади, США, приватних колекціях Франції, Німеччини, Італії, Ізраїлю, США, Канади, Фінляндії, Данії, Японії, Словаччини, Угорщини, Чехії, Румунії, Польщі, колишніх республік СРСР.

21 березня виповнилося 60-річчя від дня народження Василя Петровича Густі. Василь Густі - поет, лауреат обласних літературних премій ім. Д. Вакарова (1984), Ф. Потушняка (1999, 2006, 2008), перекладач, редактор, публіцист, журналіст. Належить до покоління письменників, що дебютували у 70-ті рр. ХХ ст. Автор великої кількості поетичних збірок. Ініціатор проведення на Закарпатті фестивалю поезії 'Карпатська ватра' поетів Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей та українських поетів Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії (2008, 2010) [101, с.16]. Протягом близько сорока літ творчої праці доробок В. Густі був у полі зору критиків, літературознавців М. Ільницького, Л. Федоровської, Д. Федаки, Н. Ференц, В. Фединишинця, Н. Вигодованець та ін. Нарис життя і творчості та бібліографію письменника склав Іван Хланта. Твори В. Густі перекладені російською, німецькою, угорською, словацькою, румунською, киргизькою, осетинською, таджицькою мовами.

17 квітня виповнилося 50-річчя від дня народження Марії Романівни Баяновської. Марія Баяновська - кандидат педагогічних наук, доктор філософії, доцент, завідувач кафедри методики викладання суспільно-гуманітарних дисциплін Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, відмінник освіти України, член Національної Ліги композиторів України. Вона належить до когорти закарпатської еліти на суспільно-політичній, науково-освітній, культурно-просвітницькій арені на зламі ХХ-ХХІ ст. Відома у науковому світі, передусім, як дослідниця проблем виховання та навчання, багатьом читачам знайома як педагог та митець. У науковому доробку вченої близько 200 наукових, навчально-методичних, науково-популярних публікацій. Її перші наукові публікації з'явилися наприкінці 80-х рр. ХХ-го ст. на сторінках всесоюзних фахових видань. Понад 20 наукових праць надруковано у Польщі, Словаччині, Німеччині, Угорщині, Росії, Білорусії. Наприкінці 90-х рр. ХХ-го ст. Марія Баяновська успішно співпрацює зі словацькими та польськими вченими над проектом PHARE FIESTA II (mgr. Soja Marek, Rzeszow, 1998) [38, с.34].

Весною 2011 р. виповнилося 65 років з дня створення головного професійного музичного закладу Закарпаття - Ужгородського державного музичного училища.

Ужгородське державне музичне училище імені Д.Є. Задора - один з перших професійних музичних закладів в Закарпатті, заснований у 1946 р. з метою підготовки професійних музикантів і пропаганди академічної музики.

Бурхливий розвиток культури і мистецтва на Закарпатті в першій половині XX ст., відкриття численних мистецьких установ вимагали їх кадрового забезпечення, що обумовило необхідність організації навчального закладу в обласному центрі - Ужгородського державного музичного училища. З 1992 р. училище гідно носить ім'я свого першого директора - композитора, піаніста, фольклориста, диригента, музикознавця і публіциста, заслуженого діяча мистецтв України Дезидерія Євгеновича Задора [99, с.12-13].

За час свого існування Ужгородське державне музичне училище ім. Д. Є. Задора підготувало та випустило понад 5000 фахівців, які нині є солістами-виконавцями, артистами філармоній, театрів, викладачами, керівниками провідних закладів культури та мистецтв в Україні і за кордоном.

Ужгородське державне музичне училище ім. Д.Є. Задора було і є центром професійного музичного мистецтва на Закарпатті, гідно продовжує кращі педагогічні й мистецькі традиції, започатковані видатними педагогами і музикантами.

19 травня виповнилося 60 років знаменитому скульптору та заслуженому художнику України - Михайлу Олексійовичу Беленю (Додаток В). Закарпатці та гості карпатського краю зустрічаються з творами заслуженого художника України Михайла Беленя на вулицях міст і сіл. Ужгород прикрашає величний монумент О. Духновичу (1997 р.), пам'ятник відомому листоноші Ф. Фекеті (2004 р.) зручно розташувався в сквері Перечина, у серці високогірної Колочави - пам'ятник чеському письменнику І. Ольбрахту (2001 р.), Мукачево вшанувало всесвітньо відомого генія критичного реалізму живописця і земляка М. Мункачі (1994 р.). Усі ці та багато інших творів не тільки прославляють закарпатців, а й засвідчують високу культуру звернення до традиції професійної пластики, класичного українського мистецтва закарпатського майстра, сучасного скульптора Михайла Беленя [66, с.22-23].

М. Белень - один із найяскравіших і неординарних творчих особистостей нашого часу. Усе своє життя, усю творчість і енергію присвятив культурі і історії рідного краю, народностям, які проживають на ній [13, с.11].

14 червня виповнилося 50-річчя від дня народження Станіслава Михайловича Аржевітіна. Станіслав Аржевітін - член Національної Спілки письменників України, дослідник історії Закарпаття. Його творчий задум - створення історії Колочави в десяти книгах. Наразі побачили світ дві - п'ята (про опришків Шугаїв) і друга (церковна історія).

Аржевітін є автором багатьох законопроектів, останні з яких - 'Про призначення членів наглядових рад Відкритого товариства 'Державний ощадний банк України' та Державного експортно-імпортного банку України 'Укрексімбанк'', 'Про систему валютного регулювання і валютного контролю', 'Про внесення змін до Закону України 'Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб', 'Про мінімізацію впливу світової фінансової кризи на фінансово-банківську систему та економіку України', 'Про антикризові заходи в будівництві житла' та інших антикризових постанов.

С. Аржевітін став також активним учасником козацького руху - ще в середині 90-х, за часів, коли Гетьманом Українського козацтва був В. Мулява. Перебував на посаді генерального скарбника Українського козацтва.

27 червня 100-річчя від дня народження Володимира Івановича Неточаєва відомого історика та бібліографа. Активно займався науковою роботою. У березні 1950 р. його кандидатська дисертація була передана для прийняття до захисту в Київський університет. Дисертація на тему 'Селянський рух на Україні в кінці ХVІ - першій чверті ХVІІ ст.' була захищена 16 травня 1952 р. У червні наступного року рішенням Ради КДУ йому було присуджено вчений ступінь кандидата історичних наук. Історик за основною спеціальністю, він залишив свої напрацювання у книгозбірні як бібліограф, багато зробив для створення і наповнення краєзнавчого каталогу, виявлення і збирання краєзнавчих джерел [32, с.31-32].

18 липня виповнилося 100-річчя від дня народження Юліана Химинця відомого громадського діяча. Ю. Химинець - автор чисельних публіцистичних статей в українській пресі Америки та трьох поважних книжок з історії Закарпаття.: 'Мої спостереження із Закарпаття' (Нью-Йорк, 1984), 'Закарпаття - земля Української держави' (Ужгород, 1991), 'Тернистий шлях до України' (Ужгород, 1996), в яких висвітлено боротьбу закарпатців.

У серпні 2011 р. виповнилося 50 років з дня народження заслуженому працівнику культури України, відміннику освіти України, дипломанту міжнародного конкурсу, директору Ужгородського державного музичного училища ім. Д.Є. Задора Світлані Нуціївні Стегней. Діячка виконує значну громадську роботу, зокрема є головою Закарпатського обласного відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки, яка активно займається концертною та музично-просвітницькою діяльністю. За високий професіоналізм, багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок у справу естетичного виховання молоді, значні заслуги у соціально-економічному розвитку області, активну пропаганду музичного мистецтва, високі показники у роботі Світлана Нуціївна неодноразово нагороджувалась Почесними Грамотами Міністерства культури та туризму України, ЦК профспілки працівників культури, Почесними Грамотами та подяками Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради [72, с.137-138].

15 серпня виповнилося 75-річчя від дня народження Антона Миколайовича Залеського закарпатського мовознавця, славіста. Науковий доробок А.М. Залеського кількісно невеликий, але вартісно доволі значний. Він автор монографії 'Вокалізм південно-західних говорів української мови”' (1973), цілої низки наукових розвідок: 'З історії українського вокалізму' (1968), 'Говори Київського Полісся' (1989), 'Діалектне розмаїття української мови' (1990) та деяких інших. Під керівництвом Залеського укладено, зокрема, хрестоматію 'Говори української мови. Збірник текстів' (1977). Він також співавтор і один із редакторів 'Атласу української мови' та 'Общеславянского лингвистического Атласа' [74, с. 195-196].

22 серпня 175-річчя від дня народження Юрія Фірцака владики Мукачівської Єпархії. Юлій Фірцак у свою добу був провідною постаттю у суспільно-політичному та культурно-релігійному житті нашого краю. Після А. Бачинського він був другим владикою, який найбільше спричинився до відродження нашого народу, піднесенню його матеріального і освітнього рівня. Ю. Фірцак виховав цілу когорту священиків і світських діячів, які вже у чехословацьку добу очолили український рух на Закарпатті. А. Волошин, який сам був вихованцем Ю. Фірцака, називає його 'мужем високоосвіченим, дипломатичного такту і щиро відданим своєму народові. Тихо, без шуму, тому що тоді інакше не можна було, привчав своє молоде духовенство до праці на користь народу' [20, с.32-38].

8 вересня виповнилося 100-річчя від дня народження Архімандрита Василія богослова, науковця, історика. Архімандрит о. Василій Пронін був відомий далеко за межами закарпатського краю. Мав особливу повагу серед духовних осіб,інтелігенції і простого люду. Видатний богослов, науковець, історик залишив помітний слід в історії Закарпаття. До нього за порадою приходили вчені, письменники, журналісти, всі, хто хотів почути правду з вуст Людини від Бога. Служив о. Василій у різних приходах Закарпаття. Був настоятелем Покровського храму в Ужгороді, духівником Домбоцького монастиря, а з 1951 р. і до смерті - архімандритом Мукачівського монастиря на Чернечій горі [103, с.35-37].

У 1958 р. за працю 'Історія Мукачівської єпархії' в Московській Духовній Академії йому був присуджений науковий ступінь кандидата богословських наук. Він володів 14 мовами: латинською, грецькою, вільно розмовляв англійською, французькою, німецькою та всіма слов'янськими мовами [62, с.27-28].

28 вересня 2011 року виповнилося 75 років від дня народження історика, літературознавця, редактора, відомого краєзнавця Тернопільщини, автора більше тисячі праць Гаврила Івановича Чернихівського. Він - автор дванадцяти книг, в тому числі трьох монографій, більше ста наукових праць, численних науково-популярних статей, есе, рецензій. Серед доробку дослідника - чимало праць про видатного українського історика, публіциста, літературознавця, громадсько-політичного діяча Михайла Драгоманова. Г. Чернихівський започаткував в українській історіографії вивчення наукової спадщини видатного українського вченого та історика України.

З-поміж багатьох праць краєзнавця - ґрунтовні і цікаві дослідження з історії Кременця, краю, діяльності визначних представників української культури, літератури зокрема, мистецтва, фольклору. Його стараннями повернуто рідному народові творчу спадщину письменників Уласа Самчука, Оксани Лятуринської, Олександра Неприцького-Грановського, Юхима Виливчука, Сергія Даушкова, вчених і громадсько-політичних діячів - Романа Бжеського, Олега Штуля, Юрія Пундика, Семена Жука, Бориса Козубського, Василя Кархута, Михайла Кобрина, ряду інших заборонених або ж забутих в умовах тоталітарного режиму [86, с.7-16]. А ще Г. Чернихівський - автор низки рецензій, ряду публіцистичних та критичних статей з літературознавства. Крім цього, за його редакцією вийшло у світ декілька книг, в яких він - автор вступних статей.

Бібліографічний покажчик опублікованих праць Гаврила Чернихівського, члена всеукраїнської Спілки краєзнавців, Почесного Члена Українського товариства 'Просвіта' ім. Тараса Шевченка, члена Правління Тернопільської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, лауреата Всеукраїнської премії в галузі охорони пам'яток історії та культури імені проф. В. Антоновича (1998), видрукуваний до 75-річчя від дня народження дослідника.

14 жовтня виповнилося 60-річчя від дня народження живописця, заслуженого художника України Василя Петровича Свалявчика. Живописець, творчість якого добре відома на Закарпатті та за його межами. Він - заслужений художник України, лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.

В. Свалявчик - учасник пленерів, які традиційно проводяться на Закарпатті, численних виставок вдома і за кордоном. Глядачі безпомилково знайдуть його твори. Персональні виставки заслуженого художника України В.П. Свалявчика відбулися у Фюссен (Німеччина) - 1998 р.,, Ужгороді - 1998 р., 1999 р. - Мукачеві, 2000 р. - Києві, 2001 р. - Ужгороді, 2003 р. - Любліні (Польща), 2004 - Братиславі (Словаччина), 2006 р., 2007 р. - Ужгороді.

5 листопада виповнилося 50 років створенню колективу 'Юність Закарпаття'. Не так багато в Закарпатському краї яскравих масових аматорських колективів, котрі на протязі цілого півстоліття натхненно пропагують народне самодіяльне мистецтво на високому професійному рівні. Саме до таких ентузіастів культури другої половини XX-го та початку XXI століть належить заслужений самодіяльний ансамбль танцю України 'Юність Закарпаття' будинку культури профспілок, створений на початку 60-х років талановитим хореографом, наполегливим організатором, знавцем народного мистецтва, колишнім артистом балету Запорізького драматичного театру Михайлом Львовичем Сусліковим. Колектив завойовував популярність не тільки серед молоді, а й усіх вікових категорій публіки, і не тільки на Закарпатті, але й інших регіонів України та колишнього СРСР, бо пропагував мистецтво традицій і звичаїв побуту горян. Заслужений ансамбль танцю України 'Юність Закарпаття' та його художній керівник М.Л. Сусліков за досягнуті успіхи в розвитку хореографічного мистецтва удостоєні багатьох нагород і звань: колектив нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1974), Федерації профспілок України, є лауреатом обласної комсомольської премії ім. М. Островського, брав участь у багатьох престижних концертах у Києві, Москві, у всіх творчих звітах професійних і самодіяльних художніх колективів Закарпаття, у святковому концерті в Києві з нагоди 55-річчя возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною (2000), а М. Суслікову присвоєно почесні звання заслуженого артиста України (1980) та народного артиста України (1999), нагороджено орденом 'За заслуги ІІІ ступеня'.

20 листопада 70-річчя від дня народження музикознавця-фольклориста (транскриптора) і педагога Михайла Васильовича Мишанича. Михайло Васильович Мишанич - знаний на Україні музикознавець-фольклорист: автор навчально-методичних та дослідницьких праць, і найголовніше - один із найплідніших збирачів і транскрипторів народно-музичних скарбів нашого народу. Кількість його нотувань налічує не десятки, не сотні, а тисячі фольклорних мелодій. В його творчому доробку знаходиться близько 8 тисяч музичних записів українських народних пісень (з яких більше половини тисячі склали закарпатські матеріали) [106, с.39-40].

' Календар краєзнавчих пам'ятних дат ' Закарпатського краю 2012 року наводить ювілейні дати відомих діячів культури цього краю.

1 січня відбулось 50-річчя від дня народження Антона Михайловича Ковача відомого художника - живописця. Ковач проявив себе активним на ниві популяризації спадщини визначного закарпатського митця А. Ерделі. Дякуючи ініціативі та активній діяльності художника та за підтримки І. Ливрінца у 2007 р. світ побачив альбом 'Адальберт Ерделі'. Якщо говорити про Антона Ковача як колориста, то необхідно сказати, що він сьогодні є серед найвправніших на Закарпатті. Про це свідчать його краєвиди 'Зима в місті' 2007р., 'Околиці с. Осій' 2006 р., 'Дворик' 2006 р., натюрморти 'Натюрморт з чорною вазою' 2006 р., 'Цикламени' 1998 р. [57, с. 20-35].

В травні відбудеться 80-річчя заснування журналу 'Живая мысль' (Прага-Ужгород, 1932-1936). У 1931 р. в Празі студенти із Закарпаття (Підкарпатської Русі) і Пряшівщини, які навчалися у місцевих вишах, утворили науковий гурток під назвою 'Живая мысль'. Він займався вивченням різних актуальних питань історії та культури, політичного та соціально-економічного розвитку Підкарпатської Русі. З цією метою регулярно влаштовувалися тематичні 'круглі столи' та конференції. Тісно співпрацювали зі студентами й відомі вчені-гуманітарії (російські й українські емігранти), які у той час проживали у Празі: Юліан Яворський, Іван Панас, Михайло Новиков, Дмитро Дорошенко та ін. Наступного року члени гуртка приступили до видання щомісячного 'журнала политики и культуры' із однойменною назвою 'Живая мысль'. Перший номер часопису з'явився у травні 1932 р. Редакцію новоствореного часопису очолили закарпатські студенти, які навчалися в Карловому університеті. Відповідальним редактором став студент філософського факультету, виходець із с. Червеньово на Мукачівщині Василь Анталовський (згодом відомий педагог, у 1945-1951 рр. - завідувач Ужгородського міського відділу освіти). Про високий рівень видання свідчить те, що в ньому регулярно друкували свої праці відомі російські та українські вчені-гуманітарії, які в цей період проживали в ЧСР, знані чеські культурологи [41, с.273].

1 липня відбудеться 50 років від дня народження Світлани Гаврилюк - доктора історичних наук, професора, проректора з навчальної роботи Волинського національного університету імені Лесі Українки. Коло наукових інтересів професора Світлани Гаврилюк пов'язане з історією України і Польщі, історичним краєзнавством, пам'яткознавством, музеєзнавством, культурою і духовністю Великої Волині. У 2008 р. побачило світ друге, доповнене видання її монографії 'Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ - початок ХХ ст.)' [21, с.298-300]. Після захисту докторської дисертації, у 2004-2011 рр. вона опублікувала понад чотири десятки статей у наукових фахових виданнях, збірниках наукових конференцій. Під керівництвом професора Гаврилюк С.В. успішно захищено 4 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Вона очолює виконання держбюджетної теми 'Культурна спадщина західних етнічних українських земель: проблеми вивчення і збереження у ХІХ-ХХІ ст.', розрахованої на 2010-2012 рр.

30 липня відбудеться 50 років від дня народження Ярослава Дричика - артиста Волинського державного академічного українського народного хору обласної філармонії, заслуженого артиста України. Протягом виконавської кар'єри Ярослав Полікарпович зарекомендував себе як прекрасний соліст, у творчому репертуарі якого цілий ряд знаних і улюблених слухачами пісень: 'Земле наша мила', 'Пісня про Світязь', 'Батькове серце', 'Фронтові побратими' (муз. А. Пашкевича, сл. Д. Луценка), 'Реве-гуде негодонька' (муз. О. Стадника, сл. Лесі Українки), 'Марусю, Марусю', 'Як служив я в пана', 'Ти пив і я пила', 'Позволь мені, мати' (муз. і сл. народні) та ін. У складі колективу Ярослав Дричик відвідав із гастрольними турами різні країни світу, серед них: Польща, Франція, Італія, Австрія, Бельгія, Канада, США та ін. [19, с.152-154].

19 жовтня відбудеться 100-річчя від дня народження Софії Лісси - польського музикознавця. Її майже півстолітня педагогічна, наукова, музично-громадська діяльність вражає масштабністю, значними здобутками [19, с.32-38].

С. Лісса реагувала на актуальні потреби науки та різні прояви музичного життя. Вона була серед організаторів численних польських та міжнародних наукових конференцій, зокрема, присвячених творчості Прокоф'єва, Шопена, Шимановського, конгресу Musica Antiqua Europae Orientalis (MAEO).

Перу С. Лісси належить близько 600 публікацій - дослідження, науково-популярні статті, публіцистика, рецензії, редагування наукових збірок, видання пісенників. Ось декілька з них: Шопен и Скрябин; Uwagi o metodzie marksistowskiej w muzykologii та інші. Навіть перелік її праць свідчить про універсалізм вченого, яка зверталась до давньої і сучасної музики світу. У полі зацікавлень С. Лісси - перш за все теорія музики та естетика. Проте вона була прихильницею комплексного методу висвітлення проблеми, отож поєднувала різні дисципліни [63, с.27-28].

Праці С. Лісси неодноразово перекладались на іноземні мови, що підтверджує високу наукову компетентність автора.

21 жовтня виповниться 70-річчя від дня народження Вірка Балея. Ім'я українського композитора і диригента Вірка (Вірослава) Балея з США стало відоме на батьківщині лише на початку 1990­х рр., коли у Львові відбувся Фестиваль музики українського зарубіжжя. Тоді львів'яни відкрили для себе митців, чия творчість замовчувалася в СРСР впродовж кількох десятиліть.

У композиторській творчості митець звертається до різних жанрів (сценічна, симфонічна, камерно-інструментальна та вокальна музика), шукаючи нові виразові засоби у поєднанні тембрів інструментів, наприклад, Concerto Grosso для тромбона, труби, електроскрипки, камерного ансамблю, електроніки та оркестру. Назви деяких його творів сповнені символіки, таємничості - 'Маска простору снів', 'Тіні', 'Слова VII (Межа)', 'Адамове яблуко', 'Agnus Dei (Священні монументи)', 'Вирізьблені птахи'.

В. Балей є одним з фундаторів Міжнародного фестивалю 'Київ Музик Фест' (1990 р.), який щорічно відбувається в Києві. У 1996 р. став лауреатом Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, того ж року відзначений Реґентською творчою нагородою штату Невада.

Вірко Балей працює також як музичний критик, публіцист. Його статті друкуються в журналах різних країн, в тому числі й України [35, с.94-95].

21 листопада 2012 року виповниться 90 років від дня народження М.П. Кучери українського археолога. М.П. Кучері належить пріоритет серед вітчизняних учених у виділенні та опису надзвичайно важливої для середньовічної археології групи керамічних виробів XIV-XV ст., яку попередні дослідники не відрізняли від власне давньоруської і датували ХІІ-ХІІІ ст. Це дало змогу датувати пізньосередньовічні комплекси на території України. Кілька років М.П. Кучера очолював відділ польових досліджень, паралельно проводячи інтенсивні археологічні роботи на так званих Змійових валах. За десятиліття копіткої та сумлінної праці, поєднаної з вивченням величезного обсягу писемних джерел, дослідникові вдалося переконливо довести, що згадані вали є фортифікаційними спорудами періоду Київської Русі. Розроблену ним концепцію походження цих оборонних споруд було покладено в основу висновків докторської дисертації, захищеної 1988 р. Перу вченого належить близько 80-ти наукових праць. Найважливішими серед них є монографії 'Змиевы валы Среднего Поднепровья' (К., 1987), 'Древнерусские поселения Среднего Поднепровья' (колектив авторів. - К., 1984), 'Древній Пліснеськ' (1962). Михайло Петрович брав активну участь у написанні й редагуванні III тому 'Археології Української РСР'. У 1977 р. за цю працю вчений удостоєний високого звання лауреата республіканської Державної премії [92, с.271-272].

26 листопада відбудеться 100 років від дня народження Г.М. Канішевського (1912-1991) - українського актора і режисера, народного артиста України. На обласній сцені ним зіграно понад 350 ролей у творах класичної й сучасної світової та української драматургії. Серед них - образ Кобзаря ('Катерина' Т.Г. Шевченка), Гурмана ('Украдене щастя' І. Франка), Карбишева ('Коли мертві оживають' І. Рачади), графа Альмавіви ('Весілля Фігаро' Бомарше), Городничого ('Ревізор' М. Гоголя). Григорій Канішевський здійснив постановки кількох вистав, сам створив драматичні твори 'Осине гніздо' і 'Шахтарська рапсодія' [52, с.34-35].

Сім років він викладав у студії при обласному театрі. Високу оцінку роботі волинського актора дав народний артист України А.М. Бучма після спільного виступу у п'єсі 'Макар Діброва'. З великим успіхом йшли на сцені вистави, де Григорій Митрофанович виступав разом з народною артисткою країни Наталією Ужвій. Підсумком великого творчого доробку було присвоєння Г.М. Канішевському звання заслуженого артиста республіки.

В грудні відбудеться 125 років від часу відкриття Волинського давньосховища при Свято-Володимирському братстві у м. Володимирі-Волинському (1887). Одним з перших було створено Володимир-Волинське Свято-Володимирське братство. Ініціатива організації братства належала місцевій інтелігенції, котра не була байдужою до історії краю і переймалася справою збереження пам'яток старовини. Значним поштовхом до створення братства стала організація місцевого комітету по реставрації церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Головою Ради братства та завідувачем давньосховища було обрано жителя міста О.М. Дверницького [52, с.51-53].

Отже, при написанні розділу основними джерелами були 'Календарі краєзнавчих пам'ятних дат' Закарпаття 2011-2012 року. В ході дослідження було проаналізовано визначні ювілейні дати краю, які мають велике значення для історії. Завдяки дослідженням істориків, повністю змінилося бачення закарпатцями своєї історії у ХХ столітті. Радянський період перестав бути ерою хорошого життя. Репресії проти греко-католицької церкви, борців за незалежну Україну, втікачів до Радянського Союзу, угорського населення були ґрунтовно досліджені і нині вже не викликають дискусії. Відчутно змінилося й уявлення про перебування краю у Чехословацькій Республіці, яке раніше подавалося виключно у негативних барвах. Основну увагу було приділено ювілейним датам Великої Вітчизняної Війни. Період визволення приніс у життя краю значні зміни.

На сторінках календарів міститься інформація про культурне життя краю. Вдало поєднуються впливи східної і західної культури та традиції понад двох десятка держав, до складу яких входив край. За останнє десятиліття закарпатські автори дедалі впевненіше завойовують місце під сонцем в українській літературі. Зокрема, Василь Густі - поет, лауреат обласних літературних премій ім. Д. Вакарова. Михайло Белень - відомий скульптор, вшановує видатні постаті краю своїми роботами - зведено пам'ятник Йосифу ІІ Габсбургу, Августину Волошину, Івану Фірцаку (Кротон), О. Духновичу, Ф. Фекеті, І. Ольбрахту. Загалом, саме кінець ХХ - початок ХХІ століття став періодом найактивнішого виявлення популярних видів мистецтва та науки. Сьогодні закарпатська культура - це безперервний рух національних культурних цінностей. Він відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями і супроводжується духовним піднесенням.

Висновки

В результаті проведеного дослідження були зроблені такі висновки.

Охарактеризовано інформаційну базу досліджуваного питання. Інформаційною базою даної роботи є рекомендаційні бібліографічні посібники, довідково-бібліографічні видання, монографії, статті, інформаційні ресурси Інтернет.

Під час написання дипломної роботи використовувались інформаційні матеріали Національної парламентської бібліотеки України, Державної історичної бібліотеки України, Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки, Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Ф. Потушняка.

Для написання роботи були використані рекомендаційні бібліографічні посібники. Рекомендаційна бібліографія завжди пов'язана з популяризацією кращих, найбільш цінних документів. В умовах глобального впровадження в практику роботи нових інформаційних технологій роль рекомендаційної бібліографії в популяризації літератури збільшується.

Серед рекомендаційних бібліографічних посібників, що готуються і видаються Національною парламентською бібліотекою України, ' Календар знаменних та пам'ятних дат': періодичне видання, що оперативно інформує бібліотекарів та вихователів, пропагандистів знань про найвизначніші дати календаря, вказує літературу про видатні події. У роботі використано видання за 1996, 2001, 2004, 2006 роки видання та видання регіональних бібліотек рекомендаційні бібліографічні посібники 'Календарі краєзнавчих пам'ятних дат' 2011 та 2012 року.

Визначено основні методи дослідження. Характерною ознакою сучасної науки є зростання ролі методології при вирішенні проблем росту і розвитку спеціалізованого знання. Методологія може бути загальною і частковою. Загальна методологія науки - це матеріалістична діалектика і теорія пізнання розвитку наукового знання в цілому. Часткова методологія базується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів. Вона виявляється в існуванні, з одного боку, теоретичних узагальнень і принципів цих наук, а з іншого - часткових методів дослідження. Специфіка наукової діяльності в значній мірі визначається методами. У даному дослідженні використовувались загальнонаукові теоретичні та конкретно - наукові методи дослідження. Загальнонаукові методи дослідження представлені у роботі такими методами як аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, метод системності та комплексності. Конкретні наукові методи - не є універсальними, а мають прикладне значення, використовуються лише у конкретних науках. У даному дослідженні використано метод історичного описування (історичний), історично - порівняльний метод, синхронний, хронологічний, проблемно-хронологічний метод, ретроспективний та метод історіографічного аналізу.

Всі методи, які використано в дослідженні сукупно дозволять опанувати наявну літературу з проблеми, вивчити джерела, систематизувати й узагальнити отриману інформацію

Прокласифіковано календарі за формою та призначенням. Календар - періодичне довідкове видання з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також іншими відомостями різного характеру. Містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців наступного року, а також відомості різного характеру, пов'язані з певними датами чи просто довідкового або науково-популярного змісту.

Виділяють такі види календарів:

1) Відривний або перекидний календар, як правило, щорічник, на окремих аркушах якого зазначається число, назва місяця, дня тижня тощо; такі аркуші відривають або перекидають.

2) Табель-календар - аркушеве видання, на якому в формі таблиці наведено перелік днів року, розташованих за місяцями. У цього виду календаря мета - привернути увагу до конкретного матеріалу, застосувати новий незвичний прийом і цим виділити його. Матеріали визначають форму їх представлення. Однак ця модель періодичного видання створюється один раз, а кожний окремий випуск потребує ретельного опрацювання.

3) Календар книжкового типу матеріали яких на сторінках, розміщених у вигляді книги, підібрані відповідно до певної дати. Видання оформлюється художніми роботами, пов'язаними із певною постаттю чи подіями. Кожну сторінку супроводжують коментарі укладача, котрі оповідають про особливості життя людини чи певного періоду в історії.

4) 'Календар знаменних та пам'ятних дат' - одне з найпоширеніших видань бібліографічної системи посібників, що склалася в Україні, він є важливим складником національної культури.

Від часу заснування вдало знайдена структура видання залишалася незмінною.

До календаря включають дати кратні п'яти певного року.

У різні роки випуск календаря був позначений певними обмеженнями, економічною скрутою. Змінювалися його змістове наповнення, поліграфічне оформлення і видавнича база, зростали, знижувались і знов зростали тиражі.

Гортаючи календарі минулих літ, можна простежити не тільки історію цього видання, а й історію України, відчути проблеми сьогодення, побачити, як змінювалась оцінка діяльності історичних осіб, ставлення до одних і тих самих подій у різні періоди існування нашої держави.

Визначено основні питання вітчизняної історії на сторінках 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' за роки незалежності країни. Історія України нараховує не одну сотню років але найдавніші и витоки ще потребують детального вивчення. Так чи інакше вже в IX ст. існувала могутня європейська держава Київська Русь, столицею якої вже в той час було місто Київ. Отже, є всі підстави говорити про історичну самобутність українського народу в далекому минулому і про закономірність бажання українців до відновлення своєї державної і національної єдності, яка була втрачена у різний час і за різних обставин. Основними питаннями вітчизняної історії за період незалежності України є День Соборності та Свободи України, відзначення річниці входження до складу ООН, річниці від дня народження видатних діячів, зокрема М. Грушевського, повстання декабристів Чернігівського полку, Чорнобильська трагедія, святкування Дня Перемоги, встановлення Дня скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні, відзначення Дня незалежності України і Дня народження Тараса Шевченка, які в 'Календарі' відзначаються щорічно, як найважливіші для нашої історії і сучасності.

Охарактеризовано питання культурології на сторінках рекомендаційного видання за останні двадцять років. Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в незалежній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм.

Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап в становленні культури та науки. Багато письменників, діячів культури і мистецтва 'засвітилися' на сторінках газет, в різноманітних громадських організаціях, з'являлися на зборах, на конференціях, на різноманітних літературних презентаціях. Видатні культурні діячі, які зазначені в роботі: С. Єфремов, І. Драч, Ф. Ернест, Уїльям Шекспір, Б. Навроцький, Е. Мисько, О. Лазаревський, Ф. Погребенник та інші. Також згадано про відзначення Дня прикордонника, Собора Архістратига Михаїла, проголошення Берестейської церковної унії, Дня хіміка, заснування дендрологічного парку 'Тростянець' НАН України.

Проаналізувано історію краю на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат'. В процесі написання роботи були використані видання Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки. 'Календарі краєзнавчих дат ' 2011-2012 року видання. Видання надає довідковий матеріал про важливі події з історії області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, які життям і діяльністю пов'язані з Закарпаттям.

Охарактеризовано культурологічні аспекти на сторінках регіональних 'Календарів знаменних та пам'ятних дат'. Згадано про велику кількість вчених, художників, письменників, майстрів сцени, громадських діячів та інших великих людей,що прославили край та висвітлено їх внесок у розвиток та розбудову суспільства.

Список використаних джерел

I. НОРМАТИВНО-ЗАКОНОДАВЧІ ДОКУМЕНТИ

1. Про бібліотеки і бібліотечну справу [Текст]: Закон України від 27 січня 1995 р. № 32/95-ВР / Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 7. - Ст.7.

2. Про культуру [Текст]: Закон України від 24 грудня 2010 р. № 2778-VI / Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 24. - Ст.1.

3. Про охорону культурної спадщини [Текст]: Закон України від 8 червня 2000 р. № 1805-III / Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 39. - Ст.2.

4. Про День незалежності України [Текст]: Постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р. № 2143-XII // Офіційний вісник України. - 1992. - № 38. - С.36-37.

5. Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні: Указ Президента України від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000 [Текст] // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 48. - С.13-14.

6. Про День Соборності та Свободи України: Указ Президента України від 30 грудня 2011 року № 1209/2011 [Текст] // Урядовий кур'єр. - 2012. - № 1. - С.35.

7. Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка [Текст]: Указ Президента України від 11 квітня 2012 р. № 257/2012 // Урядовий кур'єр. - 2012. - № 14. - С. 19-20.

II. МОНОГРАФІЇ, ДОВІДКОВІ ВИДАННЯ, НАВЧАЛЬНІ

ПОСІБНИКИ, СТАТТІ

8. Балей В. Контрасти: 7-й Міжнар. Фест. Сучас. Музики [Текст] / В. Балей. - Л.: Наука, 2001. - С.172-178.

9. Баник М. Митці Божого дару [Текст]: до 50-річчя народж. Магдалини і Михайла Беленів / М. Баник. - Ужгород: Закарпат. край. т-во 'Просвіта', 2001. - С.100-102.

10. Барвінська О. Мистецтво України [Текст] / О. Барвінська. - К.: Ротапринт, 1997. - С.42.

11. Барвінський В. З письменницької спадщини [Текст] / Барвінський В. - Дрогобич: Рідний край, 2004. - 256 с.

12. Барвінський В. Статті та матеріали [Текст] / В. Барвінський. - Дрогобич: Відродження, 2000. - 148 с.

13. Белень М. Персональна ретроспективна виставка [Текст] / М. Белень. - Ужгород: Всесвіт, 2006. - 11 с.

14. Білуха М. Основи наукових досліджень [Текст] / М. Білуха. - К.: Вища школа, 1997. - 271 с.

15. Булгак О. Календар знаменних і пам'ятних дат 1996 [Текст]: реком. бібліограф. посіб. / О. Булгак, М. Дроб'язко, О. Заваліна та ін. - К.: Ротапринт НПБ України, 1996. - 116 с.

16. Булгак О. Календар знаменних і пам'ятних дат 2004 [Текст] / О. Булгак, К. Камінська, Л. Кухар - К.: Книжкова палата України, 2004. - 108 с.

17. Бурчин М. Введение в современную точную методологию науки: структуры систем знаний [Текст] / М. Бурчин, В. Кузнецов. - М.: АО 'Аспект-Пресс', 1994. - 120 с.

18. Васильєва Т. Календар краєзнавчих пам'ятних дат на 2007 рік [Текст]: реком. бібліограф. посіб. / Т. Васильєва. - Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2006. - 492 с.

19. Волошина Л. Мистецтво світлого життєствердження [Текст] / Л. Волошина. - Л.: Жовтень. - 1979. - № 2. - С.152-154.

20. Волошин А. Спомини: [про єпископа Ю. Фірцака] [Текст] / А. Волошин. - Ужгород: Закарпаття, 2002. - С.32-38.

21. Гаврилюк С. Вплив культурного фактора на видозміну українських стереотипів у ХІХ - на початку ХХ ст. [Текст] / С. Гаврилюк. - Луцьк: Вежа, 2005. - С.298-300.

22. Галичина, Буковина, Угорская Русь [Текст]: ист. журн. - М.: Кайрос, 1915. - 281 с.

23. Герцюк Д. Вчена, педагог, композитор: [про М. Баяновську] [Текст] / Д. Герцюк. - Ужгород: Просвіта, 2001. - 106 с.

24. Грабовський Л. Свічка, що горить з обох кінців [Текст] / Л. Грабовський. - Л.: Культура, 1995. - С.76-77.

25. Голубець О. Андрій Бокотей - роки творчих здобутків [Текст] /

О. Голубець // Вісн. Львів. Акад. мистец., 2003. - № 14. - С.257-264.

26. Гольденберг Л. Репертуар української книги: чергові роздуми навколо давньої проблеми [Текст] / Л. Гольденберг // Вісник Книжкової палати. - 1997. - № 9. - С.16-18.

27. Грушевська К. Первісне громадянство та його пережитки на Україні: примітивна культура та її пережитки на Україні, соціальна преісторія, народна творчість в соціологічному освітленні [Текст] / К. Грушевська. - К.: Держ. вид-во України, 1927. - № 3. - 206 с.

28. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.1. [Текст] / М. Грушевський. - К.: Наук. думка, 1991. - 648 с.

29. Іващенко В. Знаменні дати і події 2003 року. Культура і мистецтво [Текст] / В. Іващенко. - К.: Ротапринт НПБ України, 2002. - 144 с.

30. Данилевский И. Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории [Текст]: учеб. пособие / И. Данилевский, В. Кабанов. - М.: Союзпечать, 1998. - 231 с.

31. Дмитриенко Н. Все врут календари [Текст] / Н. Дмитриенко // Мир библиогр., 2003. - № 1. - С.12-14.

32. Дашкевич Я. Джерельне та позаджерельне знання в історичному дослідження [Текст] / Я. Дашкевич // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - Дніпропетровськ: Знання, 2000. - №8. - С.31-32.

33. Делеган В. Куруц Василь Юрійович (1911-1976 рр.) [Текст] / В. Делеган. - Ужгород: Карпати, 1984. - С. 205-207.

34. Дербенцев В. Системний аналіз [Текст]: навч. - метод. посіб. для самост. вивч. дисциплін / В. Дербенцев. - К.: КНЕУ, 2003. - 154 с.

35. Димченко С. Фанатик диригентської справи [Текст] / С. Димченко // Дзвін. - 1998. - № 89. - С.94-95.

36. Дригалкін В. День за днем: Календар-довідник народних і релігійних свят [Текст] / В. Дригалкін. - К.: Вища школа, 1998. - С.46-48.

37. Дроб'язко М. 'Календар знаменних і пам'ятних дат' - важливий складник української національної культури / М. Дроб'язко // Бібліотека. Інформація. Суспільство: Зб. наук. пр. за матеріалами Всеукр. наук. - практ. конф.,20 - 22 жовт. 1998 р. / УБА, НПБ України. - К., 1998. - С.210-213.

38. Євтух М. Баяновська Марія Романівна [Текст] / М. Євтух // Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ ст. - Ужгород: Ґражда, 2007. - С.34.

39. Жданова Р. Бібліографічні посібники одне із джерел інформації про українську книжку [Текст] / Р. Жданова // Вісник Книжкової палати. - 1997. - № 7. - С.5-7.

40. Життя й революція [Текст]: щомісяч. журн. громад. життя і науки. - К.: Держ. вид-во України, 1926. - № 4. - С.23-24.

41. Зінькевич О. Діалог мистецтв [Текст] / О. Зінькевич // Музика. - 1996. - № 33. - 321 с.

42. Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в ХVІІІ ст. [Текст] / Я. Запаско. - Л.: Закарпаття, 1971. - 310 с.

43. Каминскій І. Карпаторусская журналистика послъ 1919 года: [в т. ч. про журн. 'Живая мысль'] [Текст] / І. Каминскій. - Ужгород, 1936. - С.137-139.

44. Камінський В. Електронна та комп'ютерна музика [Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. із спец. муз. мистец. / В. Камінський - Л.: Сполом, 2001. - 211 с.

45. Кикоть Н. Микола Григорович Жулинський: біобібліографія до 70-річчя [Текст] / Н. Кикоть, М. Сулима. - К.: Смолоскип, 2010. - 175 с.

46. Ковальчук В. Основи наукових досліджень [Текст]: навч. посіб. / В. Ковальчук, Л. Моїсеєв. - 3-е вид., перероб. і допов. - К.: ВД 'Професіонал', 2005. - 240 с.

47. Конверський А. Основи методології та організації наукових досліджень [Текст]: навч. посіб. [для студентів, курсантів, аспірантів та ад'юнтів] / А. Конверський. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 352 с.

48. Кононенко В. Знаменні дати. Календар 2001 [Текст] / В. Кононенко, О. Грищенко, М. Дроб'язко та ін. - К.: Україна, 2001. - 254 с.

49. Кононенко В. Знаменні дати. Календар 2006 [Текст] / В. Кононенко, О. Рожнятовська, М. Дроб'язко та ін. - К.: Україна, 2006. - 264 с.

50. Кононенко В. Знаменні дати. Календар 2009 [Текст] / В. Кононенко, А. Абдулаєва, Г. Божок та ін. - К.: Україна, 2009. - 253 с.

51. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень [Текст]: навч. посіб. / О. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003. - 192 с.

52. Кузеля З. З культурного життя України [Текст] / З. Кузеля. - Ужгород: Закарпаття, 1964. - С.34-35.

53. Кустовська О. Методологія системного підходу та наукових досліджень [Текст]: курс лекцій / О. Кустовська. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - С.72-73.

54. Кушнаренко Н. Організація та методика науково-дослідницької діяльності [Текст]: підруч. / Н. Кушнаренко, В. Шейко - К.: Знання, 2004. - 307 с.

55. Лановик М. Українська усна народна творчість [Текст]: навч. посібн. / М. Лановик, З. Лановик. - К.: Знання-Прес, 2006. - 591 c.

56. Лутовинова В. Україномовна книга [Текст]: покажч. / В. Литвинова // Вісник Книжкової палати. - 1997. - № 3. - С.17-20.

57. Максименко С. Справа його життя [Текст] / С. Максименко // Просценіум. - 2001. - № 1. - С. 20-35.

58. Малюца А. Книга творчості українських митців за Батьківщиною [Текст] / А. Малюца. - К.: Філядельфія Па, 1981. - С.308-311.

59. Мельник Л. Заперечуючи заперечене [Текст] / Л. Мельник // Молода Галиччина. - 1996. - №2. - С.33.

60. Мельниченко В. Михайло Грушевський: 'Я оснувався в Москві, Арбат 55' [Текст] / В. Мельниченко. - М.: Олма-Пресс, 2005. - 435 с.

61. Микитась В. Літературний процес на Закарпатті доби феодалізму [Текст] / В. Микитась. - Ужгород: Закарпат. облас. друк., 1966. - 80 с.

62. Мільчевич І. Біля витоків монастирської святині [Текст] / І. Мільчевич. - Ужгород: Закарпаття, 2007. - С.12-15.

63. Міщенко М. Червона Калина на білому роялі [Текст] / М. Міщенко // Молода Галиччина. - 1993. - №4. - С.27-28.

64. Моклиця М. Гаврилюк Світлана Віталіївна [Текст] / М. Моклиця // Енциклопедія сучасної України. - К., 2006. - Т.5. - С.269-270.

65. Молчанова Т. Сходження [Текст] / Т. Молчанова // Дзвін. - 2002. - № 7. - С.116-118.

66. Нестеренко П. Пісня про рідний край: [про ужгород. худож.М. Беленя та С. Глущука] [Текст] / П. Нестеренко. - Ужгород: Укр. культура. - 2007. - № 12. - С.22-23.

67. Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури [Текст]: навч. посіб. / В. Овчінніков. - Л.: Знання, 2005. - 420 с.

68. Омельчук В. Національна бібліографія України: тенденції розвитку, проблеми розробки [Текст] / В. Омельчук / Бібліотечний вісник. - 1995. - № 5. - С.5-9.

69. Павленко Г. Йосиф ІІ: (13.3.1741-20.2.1790): [австр. імператор] [Текст] / Г. Павленко. - Ужгород: Патент, 1999. - С.85-87.

70. Павличко Я. Малярі Стефаникового краю [Текст] / Я. Павличко. - К.: Вища школа, 1995. - С.150-154.

71. Павличко Я. Митці Львівщини [Текст] / Я. Павличко. - Л.: Закарпаття, 1993. - С.71-73.

72. Пагиря В. Енциклопедія Мукачева в іменах [Текст] / В. Пагиря,

М. Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2006. - 280 с.

73. Паламарчук О. Музичні вистави львівських театрів (1776-2001) [Текст] / О. Паламарчук. - Л.: Ранок, 2007. - 446 с.

74. Пастернак Я. Енциклопедія українознавства [Текст] / Я. Пастернак. - Л.: Думка, 1996. - С. 195-196.

75. Пасько В. Эффективная работа в Интернете [Текст] / В. Пасько. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

76. Патока В. 2000 рік в подіях і постатях [Текст] / В. Патока // Бібліотечна планета, 1999. - № 4. - С.41.

77. Патока В. Діяльність НПБУ в галузі національної бібліографії за період 1991 - 2000 роки [Текст] / В. Патока // Вісник Книжкової палати. - 2001. - № 5. - С.3-4. - [Про 'Календар знаменних і пам'ятних дат'], С.4.

78. Патока В. Знаменні дати: календар 2000 [Текст] / В. Патока, В. Кононенко, О. Булгак. - К.: Україна, 2000. - 271 с.

79. Патока В. Система посібників рекомендаційної бібліографії: сучасні проблеми їх вирішення / В. Патока // Бібліотека. Інформація. Суспільство: Зб. наук. пр. за матеріалами Всеукр. наук. - практ. конф., 20-22 жовт. 1998 р. / УБА, НПБ України. - К., 1998. - С. 191-193.

80. Приймич М. Ковач Антон Михайлович [Текст] / М. Приймич // Художники України. - 2007. - № 23. - С.30-31.

81. П'ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі [Текст]: навч. посіб. / І. П'ятницька-Позднякова. - К.: Вища школа, 2003. - 116 с.

82. Ревуцький В. В орбіті світового театру [Текст] / В. Ревуцький. - Х.: Ранок, 1995. - 243 с.

83. Ріпко О. У пошуках страченого минулого: Ретроспектива мистецької культури Львова ХХ ст. [Текст] / О. Ріпко. - Л.: Барва, 1996. - С.257.

84. Рожок В. Магічна сила перевтілення [Текст] / В. Рожок // Музика. - 1998. - № 2. - С.21-24.

85. Рожок В. Сонячний маестро: моногр. [Текст] / В. Рожок. - К.: Автограф, 2006. - С.124.

86. Сегейда Х. Світильники отчої віри [Текст] / Х. Сегейда. - Луцьк: Освіта, 2002. - С.7-16.

87. Сидорцов В. На пути к микроистории: источники и методы [Текст] / В. Сидорцов // Вісник Дніпропетровського університету: Історія та археологія. - 2000. - № 8. - С.23 - 24.

88. Сікорська І. І опера, і псалми, і романси [Текст] / І. Сікорська. - К.: Укр. культура. - 2003. - С.11.

89. Стеченко Д. Методологія наукових досліджень [Текст]: підруч. / Д. Стеченко, О. Чмир. - К.: Знання, 2007. - 82 с.

90. Строй І. Здолавши півжиття земного: Зоряний час Віктора Камінського [Текст] / І. Строй // Поступ. - 2003. - 17-18 трав. - С.9.

91. Сухомлинська О. Українська педагогіка в персоналіях - ХІХ століття [Текст]: навч. посіб. / О. Сухомлинська. - К.: Либідь, 2005. - С.433-436.

92. Терський С. Історія археологічних досліджень та історичного краєзнавства Волині [Текст] / С. Терський. - Львів: Карпати, 2010. - 380 с.

93. Удод Л. Національно-історична пам'ять у свідомості сучасної молоді [Текст]: гуманіт. журн. / Л. Удод. - К.: Бористен, 2000. - №1. - 52 с.

94. Удод О. Про усну історію як методологію історичних досліджень [Текст] / О. Удод. - К.: Наукова думка, 2000. - С.18-19.

95. Українська радянська бібліографія [Текст]: навч. посіб. для студ. ін-тів культури. - К.: Дніпро, 1980. - 152 с.

96. Фаренік С. Логіка і методологія наукового дослідження [Текст] / С. Фаренік - К.: Наукова думка, 2000. - 125 с.

97. Федоренко О. Анатолій Глива: 'Театр - це моє життя' [Текст] /

О. Федоренко. - Л.: Твій вибір, 2011. - 211с.

98. Федотова О. До історії підготовки багатотомного бібліографічного покажчика 'Українська радянська книга, 1917-1972' [Текст] / О. Федотова, П. Сенько // Вісник Книжкової палати. - 1999. - № 8. - С.33-36.

99. Філатенко А. Перлина землі Волинської [Текст] / А. Філатенко. - Волинь: Вершина, 2008. - С.12-13.

100. Фільц Б. Майстер гармонії [Текст] / Б. Фільц // Книжкова палата України. - 2007. №6 - С.57-62.

101. Хланта І. Труди і дні на рушнику життя: нарис життя і творчості В. Густі [Текст] / І. Хланта. - Ужгород: Патент, 2004. - 128 с.

102. Швецова-Водка Г. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика [Текст]: навч. посіб. / Г. Швецова-Водка. - Рівне: Рівнен. держ. гуманітар. ун-т, 2000. - 205 с.

103. Шпонтак О. Слово про архімандрита о. Василія (Проніна) [Текст] /

О. Шпонтак. - Мукачево: Карпатська вежа, 2009. - С.35-37.

104. Штофф В. Введение в методологию научного познания [Текст] / В. Штофф. - Л.: ЛГУ, 1972. - 231с.

105. Яремчук А. Лицар гути [Текст] / А. Яремчук // Укр. культура. - 2001. - № 11-12. - С.41.

106. Ятрончук Д. Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2011 рік [Текст] / Д. Ятрончук. - Луцьк: вид-во В. Падяка, 2010. - 281 с.

107. Ятрончук Д. Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2012 рік [Текст] / Д. Ятрончук. - Луцьк: Твердиня, 2011. - 244 с.

108. Гритчина Ю. Календари памятных дат [Электронная форма] / Ю. Гритчина. - М.: Мир библиографии. - 1998. - №1. - С.54-56.

109. Електронний фонд Національної парламентської бібліотеки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nplu.org/

Додатки

Додаток А

Обкладинка 'Календаря знаменних і пам'ятних дат ' на 1996 р.

Додаток Б

Перелік основних ювілейних і пам'ятних

дат (січень) із 'Календаря знаменних і пам'ятних дат' на 2004 р.

СІЧЕНЬ

1 - Новорічне свято.

1 - 100 років від дня народження Євгена Адамцевича - кобзаря.

1 - 75 років від дня народження Ярослава Омеляна - графіка, члена Національної Спілки художників України, лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені братів Лепких.

1 - 60 років від дня народження Левка Крупи - поета, драматурга, громадського діяча.

7 - Різдво Господа Ісуса Христа.

10 - 110 років від дня народження Ярослави Музики - української художниці.

13 - Щедра кутя.

14 - Святителя Василя Великого (379 р.).

17 - 120 років від дня народження Б.М. Кратко (1884-1960), українського скульптора.

19 - Богоявлення Господнє. Водохреща.

22 - День соборності України.85 років тому (1919) Директорія УНР проголосила злуку всіх українських земель (західних і східних) в одну Українську Державу.

25 - Тетятин день.

28 - 85 років від дня народження Олекси Корнієнка - драматурга, театрознавця, заслуженого працівника культури УРСР.

29 - День пам'яті героїв крут.

Додаток В

Ювілейна стаття із 'Календаря знаменних та пам'ятних дат' на 2011р.

ТРАВЕНЬ: 19

МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ БЕЛЕНЬ

60-річчя від дня народження скульптора, заслуженого художника України (нар. 1951)

Закарпатці та гості карпатського краю зустрічаються з творами заслуженого художника України Михайла Беленя на вулицях міст і сіл. Ужгород прикрашає величний монумент О. Духновичу (1997 р.), пам'ятник відомому листоноші Ф. Фекеті (2004 р.) зручно розташувався в сквері Перечина, у серці високогірної Колочави - пам'ятник чеському письменнику І. Ольбрахту

(2001 р.), Мукачево вшанувало всесвітньо відомого генія критичного реалізму живописця і земляка М. Мункачі (1994 р.).

Михайло Белень, заслужений художник України, володіє майстерним рисунком, що є обов'язковим для підготовки до виготовлення скульптури. Графічна серія 'Етнографія Карпат' звучить як цінний науковий матеріал етнографічного плану. Не менш цікавою і мистецьки самобутньою є і серія, виконана у 80-х рр., 'Кам'яні храми Вірменії'. Сорок портретів князів та гетьманів України виконані в графіці. Понад сто філософських композицій 'Людина - світ Душі - Всесвіт' 2006 р. вінчають своєрідною аурою безмірності авторське відчуття нового тисячоліття.

М. Белень - один із найяскравіших і неординарних творчих особистостей нашого часу. Усе своє життя, усю творчість і енергію присвятив культурі і історії рідного краю, народностям, які проживають на ній, таїнствам душі людини і Всесвіту.